Сучасне релігієзнавство by vasyl.k.stadnyk

А. І. КОНДРАТЬЄВ

ëìóÄëçÖ êÖãIÉIEáçÄÇëíÇé пiдручник

Київ 2011

УДК 000(00) ББК 000(00) K00

Кондратьєв А. І., Сучасне релiгiєзнавство. – К. : -----------,

K00 300 стop., iл.

ISBN 000-000-00-00 Метою цього пiдручника є надання якомога повного знання щодо сучасних свiтових релiгiй i мети їх створення, iснування та просування. Пiдручник може бути також посiбником педагогам фiлософських та iсторичних факультетiв Вищих учбових закладiв України. УДК 000(00) ББК 000(00)

ЗМІСТ Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 1. Головнi категорiї та поняття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

2. Природа релiгiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 3. Вiдичнi (гуманiстичнi) релiгiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Начала Вiдичної фiлософiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Орiйська фiлософська думка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Немає релiгiї вищої за Істину . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 4. Вiдо-Вiстичне Православ’я Русi-України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Велика Орiя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Божественнi Егрегори та Боги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Гiперборейський Пантеон Богiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Пантеон Господа Ра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Зiрка Господа Ра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Пантеони iнших Господ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40 Пантеон Господа Дия . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 Свята Богiв Пантеону Господа Дия . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Пантеон Господа Дажбога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 Свята Богiв Господа Дажбога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52 Пантеон Господа Сварога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55 Свята Богiв Господа Сварога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 Пантеон Господа Пана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 Свята Богiв Пантеону Господа Пана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62 Пантеон Богiв Господа Пана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64 Пантеон Господа Сеста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64 Свята Богiв Пантеону Господа Сеста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 Пантеон Богiв Господа Сеста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69 Пантеон Господа Семежа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69 Свята Богiв Пантеону Господа Семежа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 Пантеон Богiв Господа Семежа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Пантеон Господа Вiста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Свята Богiв Пантеону Господа Вiста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72 Пантеон Богiв Господа Вiста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 Пантеон Господа Дева . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 Свято Господа Дева . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 Чому Богiв сто вiсiм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 Магiя чисел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 Святий Кола Дар року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 Українська Звичаєва Етика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86 5. Духовна фiлософiя Сходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90 Неортодоксальнi фiлософськi системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92 Ортодоксальнi фiлософськi системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95 Зороастризм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 Суфiзм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 Конфуцiанство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101 Даосизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102 Чань-Будизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103 6. Релiгiї Індiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 Вайшнави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106 Шайви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109

Сикхи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 Божественна пiсня (Бхагават Гiта) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110 7. Аврамiчнi (авторитарнi) релiгiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153 9. Історiя розвитку Аврамiчних релiгiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156 Бiблiйнi Закони . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168 Ісус – син народу Ізраїлевого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190 Бiблiйна арифметика та символiка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195 Щодо iсторiї Ісламу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 263 Щодо Фiлiокве . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 269 Новiтнi часи – новiтнi течiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 10. Християнська етика в українськiй школi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 291 11. Зло є Добром . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 297 12. В пошуках загадки життя i смертi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 297 13. Конституцiя та законодавство України про свободу совiстi . . . . . . 305

ПЕРЕДМОВА Народ, який загубив своє власне «Я», перестає бути народом. Не знаючи своєї мови, традицiй, iсторiї, мiтологiї, звичаїв, що можуть сказати про нас iншi народи свiту? Наклавши на себе маску чужого «поганства», ми втратили почуття величi Всесвiту, святостi життя, людської гiдностi i не маємо навiть мiсця на рiднiй землi. Кожний народ виводить своє буття зi своєї духовної фiлософiї та культури i свiй свiтогляд, свiй спосiб життя шанує, як своє власне корiння, як корiння своєї духовностi. Кожний народ має свою iсторiю, але наша iсторiя є чомусь коротенькою, як нора крота, якого загнано у пiдземелля хрестом та кадилом. На мiстi вiзантiйських iдолiв на нашiй Українськiй землi ще вчора стояли, а деiнде ще i сьогоднi стоять iдоли комунiстичнi. Україна зараз, як бiдна мати, що вивела своїх дiточок у широкий свiт, а сама лишилася пiд дiрявою стрiхою. На жаль, сьогоднi виходить, що ми є нiкому не потрiбним та недоречним збiговиськом людей, що повилазили звiдусiль на цю землю i не можуть дати їй ради. Але ж ми були народом, що дав свiтовi Буса та Атилу, Олега та Святослава, Володимира та Хмельницького, Виговського та Сковороду, Франка та Вавилова, Лесю Українку та Подолинського, Вернадського та Корольова i ще багато, багато славних iмен, що стояли та й сьогоднi стоять у авангардi прогресу людства. На щастя, ми не пропали. Навiть наше число засвiдчує нашу старожитнiсть та незнищеннiсть i це тодi, коли ми нiколи на iнших не нападали, нiкого не грабували, не денацiоналiзували. А вiдсутнiсть пам’яток минулого, знищеного агресивним просуванням юдо-християнства, має збудити в нас тугу за самовиявом. І це пробудження має стати для нас дiйсно сонячним ранком пiсля довгої ночi. Соцiальне та духовне життя є основними рушiйними силами сучасного суспiльства. Внаслiдок значних змiн, що вiдбулися в полiтичнiй сферi нашого суспiльства, вiдмови вiд новiтньої релiгiї, яка називалася «комунiзм», наш народ, через ненадання iнформацiї щодо нацiональної духовної парадигми, сьогоднi починає або повертатися до чужого нам християнства, або впадати у iншi крайностi– до кришнаїзму та iнших, не властивих нашому народовi, релiгiйних та духовних течiй. На жаль нам українцям сьогоднi, як i ранiше, владними iнститутами окрiм конструктивних тенденцiй, подається й справжнiй iдеологiчний деструктив: вiдроджується мiт про вроджену релiгiйнiсть українцiв, про те, що без релiгiї неможливо вивести суспiльство з кризового стану тощо. На-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

томiсть в Українi зростає вплив рiзних закордонних релiгiйних мiсiй, якi часто-густо за релiгiйною оболонкою прикривають ворожу мету щодо України. Сучаснiй людинi, особливо молодi, важко розiбратися у сьогоднiшнiй релiгiйнiй ситуацiї без Mрунтовного знання сутностi релiгiї, її ролi у духовному та соцiальному життi суспiльства. Все це висуває проблему поширення не заангажованої релiгiєзнавчої освiти серед населення, зокрема серед молодi. Метою цього пiдручника є надання українцям неупереджених знань про всi основнi релiгiї свiту та їх мету iснування. Запрошуємо до знань.

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ

1. ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ Вiди (рос. Вєди; болг. Веди; англ. Veda) – вiд українського «Знання», священнi духовно-фiлософсько тексти орiйцiв, що передавалися усно, були записанi впродовж багатьох столiть (1 – 2 тис. до н.л), складаються з чотирьох збiрникiв – Риквiда, Самавiда, Яджурвiда та Атхарвавiда. Орiй – зi староукраїнської – орач, iз санскриту – благородний; орiйцi – бiлi вчителi, що принесли з-за гiр Гiмават (Гiмалаїв) Вiди до Індiї. Природа – (грецькою – фiзiос) все те, що знаходиться навколо роду, тобто родового поселення, селища. Свiтогляд – це сукупнiсть поглядiв та уявлень людини про свiт, якi визначають її ставлення до рiзноманiтних явищ дiйсностi, життєву позицiю та цiннiснi орiєнтири. Буття – фiлософська категорiя для позначення реально iснуючої, самостiйної, об’єктивної, вiчної, безкiнечної субстанцiї, що мiстить у собi все суще. Картина свiту – одна з форм свiтоглядного вiдображення об’єктивної реальностi в суспiльнiй свiдомостi, суб’єктивний образ освоєної в процесi практичної дiяльностi навколишньої дiйсностi. Ідеалiзм – фiлософський напрям, який у вирiшеннi основного питання фiлософiї стверджує, що дух, свiдомiсть, мислення, iдеальне – є первинним, а буття, природа, матерiальне – є вторинним. Матерiалiзм – фiлософський напрям, який у вирiшеннi основного питання фiлософiї стверджує, що буття, природа, матерiальне – є первинним, а дух, свiдомiсть, iдеальне – вторинним. Дуалiзм – фiлософське вчення, яке визнає рiвноправне iснування двох субстанцiй – матерiальної та iдеальної, матерiї i духу. Метод – спосiб матерiального, або духовного опанування дiйсностi. Мiти (мiти) – 1. Архаїчнi розповiдi про дiяльнiсть героїв, богiв, що вiддзеркалювали фантастичнi уявлення про свiт i богiв, якi ним керували. 2. Історичнi вiхи, вiдмiтини. 3. Думки. 4. За З. Фрейдом, мiт – той крок, за допомогою якого окремий iндивiд виходить за рамки масової психологiї. Першим мiтом був мiт психологiчний. Героїчний, пояснювальний мiт про природу з’явився, очевидно, значно пiзнiше. Натурфiлософiя – фiлософiя природи, система умоглядних i почасти фантастичних уявлень про природу в її цiлiсностi. Наука – 1. Сфера дiяльностi людей, функцiєю якої є розробка й теоретична систематизацiя об’єктивних знань про дiйснiсть. 2. Це знання, що Mрунтуються на об’єктивнiй iнформацiї. Пiзнання – творча дiяльнiсть суб’єкта, зорiєнтованого на отримання iстинних знань про свiт. Тотем – символ-заступник убитого та з’їденого праотця, провина за убивство якого зберiгається у несвiдомому. Тотемiзм (вiд англ. totem – його рiд) – з погляду матерiалiзму являє собою проекцiю на природу кровно-родинних стосункiв, характерних для родинно-племiнних суспiльних структур. За З. Фрейдом, це одна з раннiх форм первiсних релiгiй, на Mрунтi якої були виробленi першi етичнi та культурнi обмеження, що зумовили початок розвитку культури: заборона убивства та iнцесту.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Тотемiзм вiдбиває батькiвський комплекс: люди поклоняються тотемовi, вважаючи його своїм пращуром i заступником, а потiм приносять його в жертву, з’їдають i оплакують. Тотемiзм став передумовою i джерелом наступних релiгiй, у першу чергу юдаїзму та християнства. Релiгiя – 1. Свiтосприйняття та свiторозумiння, а також вiдповiдна до них практика, в основi яких лежить вiра в iснування надприродного трансцендентного абсолюту, який у бiльшостi релiгiях називається богом. 2. Роз’єднання, де Ре – зворотна дiя, Лiга – об’єднання. 3. За З. Фрейдом – специфiчна форма свiтогляду, що утворилася в результатi насильницького витiснення несвiдомих потягiв i дiї комплексу Едипа. Релiгiя авторитарна – за Е. Фроммом, один з типiв теїстичної або нетеїстичної (свiтської) релiгiї, що вiдрiзняється визнанням якоїсь вищої незримої сили, котра керує долями i вимагає слухняностi, шанування i поклонiння. Тут Бог – символ влади i сили, що панує над немiчними вiдчуженими людьми, якi мають доступ до самих себе лише за посередництвом Бога. Вища чеснота – слухнянiсть, головний грiх – непокора. Свiтська форма релiгiї вважає життя, силу та гiднiсть людей незначними i дозволяє пануючим верствам жертвувати життям i щастям людей в iм’я майбутнього. Переважнi настрої авторитарної релiгiї – страждання i провина. Прикладами можуть слугувати всi Аврамiчнi релiгiї. Релiгiя гуманiстична – за Е. Фроммом, один з типiв теїстичної або нетеїстичної релiгiї, вiдмiтна ознака якої – обрання людини та її сили як центру, спорiдненого з усiм свiтом, що осягається думкою i любов’ю. Тут Бог – символ сил самої людини, образ вищої людської самостi. Головнi чесноти в цiй релiгiї – самореалiзацiя, розвиток здатностi любити всiх живих iстот i переживання єдностi з усiм живим та неживим. Переважний настрiй гуманiстичної релiгiї – радiсть. Прикладами можуть слугувати всi Вiдичнi релiгiї. Релiгiйнiсть – риса психологiчна: сукупнiсть типових психологiчних характеристик релiгiйних вiрувань, до яких за А. Фрейд, належать: священний характер, вiдсталiсть, нетерпимiсть i заборона власної думки з метою самозахисту. Вiра – особливе ставлення до реальних або уявних об’єктiв (явищ), коли їх iстиннiсть приймається без теоретичного та практичного доведення. Молитва – у монотеїстичних релiгiях: 1. Єдина гiдна форма спiлкування людини з богом. 2. Прохання, старцювання (з староукраїнської моля – випрошування). Церква (грец. kiriake, буквально – божий дiм) – тип релiгiйної органiзацiї, що виник за певних iсторичних умов як засiб упорядкування стосункiв всерединi релiгiйних об’єднань та зв’язкiв об’єднання зi свiтськими групами та органiзацiями. Конституцiюючими елементами церкви є: спiльне вiровчення (символ вiри), культова та позакультова релiгiйна дiяльнiсть, церковний iнститут – система керування життям, дiяльнiстю та поведiнкою вiруючих. У церквi дiє певна система норм (релiгiйної моралi, канонiчного права тощо), цiнностей, взiрцiв та санкцiй. Церквою також називається християнська культова споруда, що має вiвтар та примiщення для богослужiння. Целiбат (вiд лат. сaelebs – неодружений) – обов’язкова безшлюбнiсть католицького духовенства, котра була запроваджена папою Григорi-

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ

єм VII (1073 – 1085). На практицi целiбат ствердився у серединi 13 столiття. Введенням целiбату католицька церква намагалася зберегти свою земельну власнiсть, не допускаючи її роздiлення мiж спадкоємцями. Рiч у собi – фiлософський термiн, що означає внутрiшню сутнiсть предмета, яка нiколи не буде пiзнана розумом, це те, що iснує саме по собi незалежно вiд людської практики та пiзнання. Атеїзм – у фiлософiї система iдей, поглядiв, переконань, що заперечує iснування чогось надприродного й вiдкидає необхiднiсть будь-якого догмату та релiгiї. Трансцендентний – поняття фiлософiї І. Канта, яке означає – той, що лежить за межами свiдомостi та пiзнання. Інтуїцiя – спосiб отримання iстинних знань без логiки попереднього доведення, але з подальшим пiдтвердженням методами науки. Пантеїзм – 1. Фiлософське вчення (свiтогляд), згiдно з яким бог i свiт перебувають у нерозривнiй єдностi. 2. Фiлософсько-релiгiйне вчення, згiдно з яким бог є безособовим началом, розлитим по всiй природi, тотожним з нею або з її субстанцiєю. Теологiя – штучна систематизацiя чи рацiоналiзацiя вiровчень тiєї чи iншої релiгiї. Єресi – релiгiйнi вчення та течiї, якi перебувають в опозицiї до панiвної релiгiйної системи. Християнська церква жорстко переслiдувала єретикiв. Проти них направлялися енциклiки та були, їх засуджували на всесвiтнiх та помiсних соборах, вiдлучали вiд церкви, знищували. Для боротьби з єресями на початку 13 столiття в католицькiй церквi була створена єпископська, а потiм i централiзована папська iнквiзицiя. Не менш жорстокi засоби боротьби з єресями використовувалися i православною церквою. Догмат – в середньовiчнiй фiлософiї та у релiгiях – означає головне положення того чи iншого вiровчення, яке приймається без доказiв (як безперечна iстина). Жи (кит. Ци, санскр. Ки) – космiчна, матерiально-духовна енергiя, що слугує будiвельним матерiалом виникнення предметiв, тiл та явищ довколишнього свiту. Старе орiйське лiточислення – 11008 рiк до н.л. вiд великого похолодання. 2010 рiк н.л. є 13018 роком старого орiйського лiточислення. Орiйське лiточислення – 5508 рiк до н.л. вiд Сотворення миру у Зоряному храмi – було встановлено пiсля пiдписання мирного договору мiж орiйцями та джунгарами (пракитайцями). 2011 рiк н.л. є 7519 роком орiйського лiточислення. Нове лiточислення (н.л.) – введено у 1700 роцi у Росiйськiй iмперiї указом Петра-I, до якої тодi входила й Україна. Інколи початок цього лiточислення помилково вважають вiд народження євангельського Ісуса Христа, але цар Ірод, який за легендою переслiдував однорiчного Ісуса, помер у 4 роцi до н.л., тому точно визначити рiк народження євангельського Ісуса неможливo.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

2. ПРИРОДА РЕЛІГІЙ Пояснення «сучасних релiгiєзнавцiв» щодо походження релiгiй з почуття страху первiсної людини над силами природи є досить спрощеним та навiть оманливим. Страх у Homo Sapiens, котрий iснує на нашiй планетi близько 40 тисяч рокiв, є досить потужним iнструментом, що породжує iнстинкт самозбереження, але за З. Фрейдом, не страх є найпотужнiшою енергiєю органiзму, а статевий потяг. Саме статевий потяг є основною рушiйною силою еволюцiї людини. Людина приходить до цього свiту через муки матерi, яка подарувала їй життя, виносивши плiд довгих дев’ять мiсяцiв. І щойно дитина починає себе усвiдомлювати, як на своє запитання щодо своєї появи дуже часто отримує у вiдповiдь iсторiю про знахiдку у капустi чи казку про лелеку, котрий подарував її його мамi та татковi. Натомiсть, залежно вiд обставин, в красивiй чи вульгарнiй формi кожний з нас пiзнає, що нашiй появi передував статевий контакт наших батькiв, що i призвiв до заплiднення. Злиття яйцеклiтини та сперматозоїда, котрi несуть генетичну iнформацiю батькiв, є вiдправною точкою розвитку нового органiзму. Продовження роду є одною з основних природних функцiй будь-якого живого органiзму, в т.ч. i людини. А вiдтак природа створила стимул для прагнення до продовження роду – статеве задоволення. Але хiба тiльки фiзiологiчнi процеси штовхають конкретного чоловiка та конкретну жiнку до близьких стосункiв, що призводять до зародження нового життя? Хiба тiльки статеве задоволення є рушiйною силою, яка штовхає чоловiка та жiнку навiки поєднати свої долi? Дiйсно, iнтимне життя має величезне значення в життi людини, але тiльки ним неможливо пояснити глибину та багатство почуттiв чоловiка до жiнки. Фiзiологiчно будь-яка жiнка та будь-який чоловiк є сумiсними i теоретично мають можливiсть зародити нове життя. Але чомусь з десяткiв знайомих та мiльйонiв незнайомих жiнок чоловiк вибирає саме свою єдину кохану, ту, котрiй присвячує вiршi та пiснi, тiльки вiд появи якої завмирає серце i спiває душа. Таке одним iнстинктом самця пояснити неможливо. Почуття кохання мiж чоловiком та жiнкою є набагато ширшим за фiзiологiчний потяг, як є незрiвнянним океан з краплею води. То, що то є – кохання? Давайте розглянемо це дивовижне явище природи. Анатомiя кохання – не є кощунством, як дехто може подумати, а є необхiднiстю, що дозволяє нам глибше зрозумiти себе та тих, хто поряд з нами. Важливо зрозумiти, що взаємодiя мiж чоловiком та жiнкою передовсiм проявляється на рiвнi їх сутностей. Перед тим, як продовжити цю розвiдку, варто звернути увагу на той факт, що чоловiча та жiноча сутностi якiсно вiдрiзняються одна вiд одної i, за наявностi повної гармонiї, доповнюють одна одну, створюючи цiлiсну систему. За повної гармонiї мiж чоловiчою та жiночою сутностями виникає активний взаємообмiн енергiями (якостями). Таким чином, чоловiк отримує вiд жiнки якостi, яких вiн не має i не може мати через якiсну структуру чоловiчої сутностi, але без яких є неможливим його подальший розвиток. Натомiсть жiнка також отримує вiд чоловiка якостi, котрих вона не має i не може мати через якiсну структуру жiночої сутностi, але без яких також є неможливим її подальший розвиток. У станi гармонiї чоловiк та жiнка доповнюють один одного, як двi половинки одного цiлого, натомiсть мiж їхнiми сутностями на всiх рiвнях має мiсце активний взаємообмiн якостями (енергiями), котрi супроводжуються непов-

ПРИРОДА РЕЛІГІЙ

торними вiдчуттями, що мають назву кохання. В китайськiй фiлософiї цю гармонiю називають рiвновагою мiж Інь та Ян… Отже, за наявностi гармонiї мiж чоловiком та жiнкою, через те, що чоловiча та жiноча сутностi мають рiзну полярнiсть, потоки енергiй починають циркулювати мiж ними, тобто всерединi замкнутої системи, утворенiй двома сутностями. Рiзна полярнiсть чоловiчої та жiночої сутностей визначається якiсними вiдмiнностями їхнiх структур. На атомному рiвнi мають мiсце подiбнi процеси, коли електрони, маючи рiзнi спiни – позитивний та негативний, створюють електроннi пари, що стають стiйкими системами. Електроннi пари, як i шлюбнi пари є тотожними явищами, що вiдображають стан гармонiї на рiзних еволюцiйних рiвнях розвитку матерiї. За наявностi повної гармонiї мiж чоловiком та жiнкою потоки енергiй (первинних матерiй), що пройшли через структури чоловiчої сутностi, крiм того проходять i через жiночу сутнiсть, створюючи додаткове насичення структур жiночої сутностi. Вiдповiдно, потоки енергiй (первинних матерiй), що пройшли через структури жiночої сутностi, створюють додаткове насичення структур чоловiчої сутностi. Таким чином, за наявностi гармонiї мiж чоловiком та жiнкою обоє отримують один вiд одного додатковi потенцiали i, крiм того, має мiсце обмiн якостями (енергiями) мiж чоловiчою та жiночою сутностями, без чого еволюцiйний розвиток кожного стає неможливим. Задля пiдняття на наступний еволюцiйний щабель сутностi необхiдно мати якостi як чоловiчого, так i жiночого начал, що й має мiсце за iнтимного контакту закоханих i носить назву Бiлої Тантри. БІЛА ТАНТРА можлива тiльки мiж двома особами, коли мiж чоловiком та жiнкою має мiсце повна гармонiя (високе взаємне кохання). Такий статевий контакт не завжди має мiсце через те, що не кожному вдається знайти свою «половинку». Натомiсть за будь-якого статевого контакту має мiсце обмiн якостями (енергiями), але рiвень цього обмiну є досить низьким i залежить вiд духовного, морального рiвня партнерiв та їхньої мети. Через незбалансованiсть статевих партнерiв, один з партнерiв втрачає бiльше якостей, нiж отримує. За таких умов має мiсце статевий вампiризм, котрий може носити епiзодичний характер, пов’язаний з тим, що один з партнерiв є тимчасово ослабленим через якусь хворобу, нервовий стрес тощо. Пiд час такого статевого контакту вiдсутнi будь-якi погiршення стану здоров’я статевого партнера, як не шкодить iншому донорська кров. Зовсiм iнша ситуацiя складається тодi, коли статевий вампiризм носить постiйний характер. В цьому випадку статевий донор отримує фiзичне виснаження, котре дуже часто провокує розвиток рiзних хвороб i, за деяких умов, може стати причиною навiть смертi. Статевим вампiром можуть бути як жiнки так i чоловiки. Статевий вампiризм може носити характер як свiдомої, так i несвiдомої дiї. У випадку свiдомого статевого вампiризму має мiсце Чорна Тантра. ЧОРНА ТАНТРА Oрунтується на вiдкачуваннi життєвої сили у статевого партнера за допомогою спецiального кодування останнього пiд час статевого контакту, коли особа є максимально вiдкритою. Досить тiльки одноразового кодування, щоб життєва сила вiд донора безперервно надходила до статевого вампiра, незалежно вiд того чи має мiсце наступний статевий контакт чи нi, i на якiй вiдстанi вони знаходяться один вiд одного. За звичай, Mрунтуючись на принципах подiбного кодування, «чорними ма-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

гами» створюється багаторiвнева тантрична пiрамiда. Тантричний лiдер пропагує своїм жертвам принципи вiльного кохання (free love) i навчає своїх вiдданих способам подiбного кодування. Вiдтак цi вiдданi пiдключають до тантричного братства нових борцiв за вiльне кохання i навчають їх тим самим справам. Кiлькiсть пiдключених до тантричної пiрамiди росте в геометричнiй прогресiї i створюється своєрiдна iєрархiя, в якiй життєва сила акумулюється на кожному рiвнi i надходить до наступного. А вiдтак, тантричний лiдер збирає величезний потенцiал життєвої сили. Зазвичай, цей потенцiал використовується задля керування масами людей з тiєю чи iншою метою за допомогою впливу на поведiнку людей через їхню пiдсвiдомiсть (зомбування). * * * Чорна тантра як iнструмент накопичення потенцiалу для наступного впливу на поведiнку людей використовується протягом багатотисячолiтньої iсторiї людства, вiд глибокої давнини до сьогодення. Тантричнi обряди, для виконання яких вождi племен засновували та формували вiдповiднi звичаї i традицiї, були дуже розповсюдженими на початкових фазах розвитку цивiлiзацiї. У вiдповiдностi з ними вождь мав офiцiйне право на статевий контакт з усiма жiнками, що належали контрольованому ним племенi. І це пояснюється не тiльки збоченням вождiв, але єдиною для них можливiстю утримувати усiх чоловiкiв у покорi. Справа у тому, що кожна жiнка, пiсля статевого контакту з вождем, ставала дружиною чи статевим партнером одного або декiлькох чоловiкiв цього племенi. На загал, вождь збирав потенцiал, котрий був йому необхiдним задля утримання своєї влади над своїми одноплемiнниками. Що найцiкавiше, саме тантричнi обряди на примiтивнiй стадiї розвитку цивiлiзацiї дозволяли вождям керувати своїм племенем, без чого плем’я не змогло б вижити та зберегтися у мiжплемiнних протиборствах та вiйнах. У цiй боротьбi виживало те плем’я, на чолi якого був сильний лiдер, котрий умiв об’єднати всiх одноплемiнникiв в єдиний органiзм, ввiвши все плем’я до стану надорганiзму (егрегору). В разi коли вождевi пощастило ввести все плем’я до стану надорганiзму, тобто перетворити натовп у органiзовану систему, в нiй кожен воїн бився за iнтереси свого племенi, навiть нехтуючи своїм життям. Це стає можливим тiльки за повного гальмування iнстинкту самозбереження, що є одним з найпотужнiших iнстинктiв у всiх живих органiзмах, включаючи й людину. На свiдоме гальмування iнстинкту самозбереження здатнi люди з високим рiвнем морального та духовного розвитку, котрих, на жаль, дуже мало. В Українi такими були козаки-характерники. Для всiх iнших гамування iнстинкту самозбереження проявляється тiльки у станi надорганiзму. Таким чином, вождем племенi ставав той, хто мав достатнiй потенцiал задля створення якiсного стану надорганiзму для своїх одноплемiнникiв. Тантричнi обряди у своєму первозданному виглядi досить довго зберiгалися серед багатьох народiв i були вiдомими як право першої шлюбної ночi, коли вождь або пан мав офiцiйне право на статевий контакт з усiма молодими дружинами своїх пiдданих, таким чином пiдкоряючи їх своєму контролю. Але такий, нiбито дикий за своїм змiстом звичай, мав пiд собою реальний Mрунт. Варто звернути увагу на той факт, що тантричний спосiб органiзацiї зграї (прайду) мав мiсце практично у всiх стадних тварин, до класу яких вiдносить-

ПРИРОДА РЕЛІГІЙ

ся i людина. Тому й людина на початковiй фазi свого еволюцiйного розвитку пiдкорялася потужним iнстинктам дикої природи. Отже, тантричнi обряди були неминучими на початкових етапах цивiлiзацiї, що дозволило людинi як виду зберегтися i примножитися. З розвитком цивiлiзацiї в людини з’явилися i почали розвиватися духовнi начала i, як наслiдок, з’явилися новi способи керування свiдомiстю людей, народжувалися релiгiї, котрi пiдкоряли i об’єднували людей вже на духовному Mрунтi. Натомiсть первiснi способи, такi як чорна тантра, одразу не зникали, а, залежно вiд ситуацiї, пристосовувалися до нових умов та видозмiнювалися. Необхiднiсть використання нових способiв керування свiдомiстю людей пояснюється саме появою та розвитком духовного начала людини. З розвитком сiм’ї та власностi тантричнi обряди почали зустрiчати неприйняття людьми племенi, хоча у деяких племен Африки та Пiвденної Америки, у цiлого ряду острiвних племен, котрi довго знаходилися поза межею впливу загальносвiтової хвилi еволюцiйного розвитку, вони збереглися i до сьогоднi. Отже, зростання неприйняття людьми тантричних обрядiв зробило невiдворотною появу та розвиток релiгiй. Нове завжди приходить на мiсце старого, застарiлого. Тантричнi обряди, що процвiтали близько 30 тисячi рокiв, вже не вiдповiдали реалiям дiйсностi – конкретному еволюцiйному етаповi розвитку людської цивiлiзацiї. Саме тому близько 10 тисяч рокiв тому на Землю прийшла Ера Релiгiй. Це не означає, що релiгiй у тiй чи iншiй формi не iснувало ранiше. Це тiльки означає, що у первiсну епоху людство мало якiсно iнший ступiнь розвитку i, вiдповiдно, принципи саморегулювання були такими, якi знаходилися у гармонiї з даною фазою. Зародки релiгiй чекали свого зоряного часу, i коли цей час прийшов, дуже швидко викристалiзувалися i перейняли естафету на черговому витку еволюцiйного розвитку людства. Поява релiгiй є невiдворотною та необхiдною на певному етапi розвитку розумного суспiльства. Питання тiльки у тому, яку естафету перейняла релiгiя у попередньої системи органiзацiї суспiльства?! З огляду на вищевикладене, згадаймо, що тантрична система виникла як необхiднiсть, що дозволяла вождевi збирати необхiдний потенцiал задля контролю над племенем в станi надорганiзму, без якого плем’я у часи критичних ситуацiй не могло вижити. Саме тому релiгiйна система, що замiнила тантричну, виконувала аналогiчну роль – збирання потенцiалу, необхiдного для виконання контролю над свiдомiстю народу i введення його до стану надорганiзма за критичних моментiв iсторiї. Саме тому релiгiя на певному етапi розвитку людської цивiлiзацiї виконує об’єднуючу роль для кожного народу i дає йому можливiсть та шанс на виживання у боротьбi за мiсце пiд сонцем. Виникає запитання – яким чином релiгiя виконує свою роль у боротьбi за виживання конкретного народу чи племенi?! У випадку, коли тантрична пiрамiда мала мiсце, кодування пiд час статевого контакту створювало можливiсть накопичення необхiдного потенцiалу лiдером, котрий забезпечував контроль та керування на племiнному рiвнi, без чого плем’я не мало шансiв вижити. Натомiсть варто звернути увагу на той факт, що чисельнiсть кожного конкретного племенi у бiльшостi випадкiв не була великою. І саме цей факт дозволяв вождевi, за певного рiвня жорсткостi та агресивностi, створити необхiдну тантричну пiрамiду.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

З розвитком цивiлiзацiї, спорiдненi племена об’єднувалися у народи, чисельнiсть яких швидко зростала, i тантричний спосiб психологiчного контролю над одноплемiнниками для лiдерiв ставав практично неможливим. Вождь мiг його використовувати тiльки у своєму близькому оточеннi, що дозволяло йому пiдкоряти собi тiльки своїх найближчих соратникiв, без яких керування великою кiлькiстю людей було неможливим, але якi за будь-якої можливостi були не проти зайняти його мiсце. Саме тому винайти новий спосiб психологiчного контролю над людською свiдомiстю було життєво необхiдним. Племена, котрi не змогли вiднайти новий спосiб психологiчного контролю мас, були або знищенi, або поглинутi iншими племенами. Психологiчний контроль, що є негативним за своїм змiстом явищем за нормальних умов життя людської популяцiї, за критичних – ставав необхiдним та єдиним засобом, що дозволяв зберегти бiльшу частину цiєї популяцiї. Цей феномен позитивностi у екстремальних ситуацiях, за принципово негативного явища психологiчного контролю, проявлявся тiльки на початкових етапах розвитку цивiлiзацiї. І цей парадокс пояснюється досить просто, – низький рiвень розвитку iндивiдуальної свiдомостi кожної людини не дозволяв розумiти суспiльнi потреби: iнстинкт самозбереження був сильнiшим за слабкий голос розуму. На загал, кожний думав тiльки про свiй порятунок, що призводило до загибелi як його, так i одноплемiнникiв. За низького рiвня духовного розвитку людина не може, та й не бажає розумiти, чому для рятування сусiдiв саме вона, а не хтось iнший, має жертвувати або ризикувати своїм життям. Це означало тiльки одне – загинуть усi. Навiть якщо якась людина i виживала за певної ситуацiї, вона була приреченою у важкiй борнi на самотi з дикою природою. Людина є колективною iстотою, а це означає, що тiльки за колективного протистояння дикiй природi вона може зберегтися як вид. Саме тому таке негативне явище як психологiчний контроль, який є неминучим злом, проте дозволяє вижити людинi в її борнi зi стихiями природи та варварством їй подiбним. Використання психологiчної зброї вождями та лiдерами дозволяло ввести маси у стан надорганiзму, в якому повнiстю або частково гамувався iнстинкт самозбереження i цiною загибелi частини рятувалося цiле. Проблема та порушення законiв природи з’являється тодi, коли лiдери та вождi використовують психологiчну зброю зi своєю власною метою, заради збереження своєї влади або власного збагачення. Як вiдомо, в старi часи мiсця для будiвництва храмiв вибиралися не випадково. Цими мiсцями були точки на земнiй поверхнi – позитивнi геомагнiтнi зони, котрi мають мiнiмальну товщину якiсних бар’єрiв мiж планетарними рiвнями. Геометричнi форми храмiв також мали велике значення, вони виконували функцiю вбираючих лiнз (сателiтарних антен) для потокiв первинних енергiй. Як наслiдок, храми ставали прекрасним мiсцем та iнструментом для збирання людського потенцiалу i створювали належнi умови для кодування людей та пiд’єднання їх до єдиної психосистеми (егрегора). Релiгiйнi ритуали та молитви, котрi вводили людину до трансу, робили цей процес ще легшим та ефективнiшим. Повторюючи молитви, людина сама перетворювала свою власну психосистему, налаштовуючи її на загальну. «Вiвцi» самi збиралися у отари i з покорою очiкували своїх «пастухiв».

ПРИРОДА РЕЛІГІЙ

Залишилося тiльки одне запитання, хто був цими «пастухами» i куди вони вели своїх слухняних «овець»? Моральна та духовна чистота одних «пастухiв» рятувала цiлi народи вiд зникнення i приводила їх до вершини духовного розвитку; порочнiсть iнших заглиблювала народи у темряву та невiгластво, iнколи ставлячи їх на межу самознищення та виродження. На вищепоставлене запитання має дати вiдповiдi сам читач, всотавши та усвiдомивши iнформацiю, яка надається у цьому пiдручниковi далi… Запрошую до знань!

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

3. ВІДИЧНІ (ГУМАНІСТИЧНІ) РЕЛІГЇЇ Починаючи нашу вiдичну розвiдку, ми маємо вiдкинути всi упередження та детально розглянути, обговорити та уважно зважити вчення та завдання рiзних систем, випробовуючи кожну на пробному каменi основних начал, котрi будуть викладенi нижче. А головне – ми маємо бачити єднiсть в рiзноманiтностi, що є очевидною для людини, яка уздрiла промiнь Істини. Натомiсть маємо сприймати, що Істина мiститься у всiх вченнях, але жодне з них не мiстить всiєї повноти Істини. Вiдтак, вбачаючи Істину у Всьому i Все в Істинi, ми маємо вiдкинути всi упередження, забобони та святенництво i побачити вiдбиток сонця Істини в земних водах вiди, догми, доктрини, вiри, секти, школи та системи. Таким чином, маємо пам’ятати, що сама Істина є нескiнченно вищою цих вiдбиткiв. І, роздумуючи над образом, зафiксуємо розумом слова багатотисячорiчної Риквiди, котра говорить: Істина одна – але люди називають її багатьма iменами. В цiй думцi закарбовано секрет вiдичної терпимостi, широти поглядiв та братства; за вiдсутностi цiєї думки виникає нетерпимiсть, сектантство, догматизм, переслiдування, ворожнеча, ненависть та роз’єднання. Існує лише одна Істина; загалом знати цю Істину у всiй її цiлiсностi означає бути цiєю Істиною. Шматки та скельця цiєї Істини, якi зустрiчаються у людському догматизмi, вiруваннях та обмежених системах, є тiльки вiдбитком сонця Істини, що знаходиться високо на небi та вiдображається на землi хiба що у калюжах води. Пам’ятайте це i шукайте сонця. Але й вiдбитки мають вивчатися хоча б для того, щоб можна було вiдрiзнити Істину вiд її вiдбитку. Таким є вчення мудрецiв.

НАЧАЛА ВІДИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ Прослiдкувати начала великої орiйської фiлософiї є досить важким завданням, адже ця фiлософiя пройшла через великi часовi епохи. Приймається, що орiйська раса iснує щонайменше сто сторiч, але багато хто доводить, що її вчення Mрунтуються на вченнях бiльш древньої цивiлiзацiї. Без сумнiвiв, орiйська цивiлiзацiя є матiр’ю сучасної думки i вiд неї також походять мови цивiлiзацiй свiту. Натомiсть багато вчених доводять, що мова орiйцiв – санскрит – найближче межує зi слов’янськими мовами, якi, як вiдомо, базуються на руськiй – староукраїнськiй мовi. Таким чином орiйський розум заповiдав нам, нащадкам русинiв – українцям – не тiльки предмет думки, а також слова, за допомогою яких цi думки можуть висловлюватися та сприйматися. Багато столiть тому орiйський народ прийшов з Припонтиди (Причорномор’я) до рiвнин Індiї, пiдкорюючи темношкiрих диких мешканцiв цiєї країни. Дехто з вчених говорить, що вiн прийшов з країни Пiвнiчного полюса, де ранiше були iншi, нiж тепер, клiматичнi умови, iншi вважають, що це були залишки великого народу, рiдний край якого було зруйновано геологiчними катаклiзмами. Дiйсно, деякi древнi легенди розповiдають, що орiйцi були нащадками мешканцiв колишнього континенту Му (Лемурiї), котрий, вiдповiдно до цих легенд, знаходився у теперiшньому Тихому океанi та частинi Індiйського океану i охоплював острови, що сьогоднi вiдносяться до Австралiї та Полiнезiї (Дж. Черчвард. Древнiй континент Му. Софiя, Київ, 1997). Цi землi та острови насправдi є залишками колишнього континенту,

ВІДИЧНІ (ГУМАНІСТИЧНІ) РЕЛІГІЇ

його найвищими точками; нижчi ж його територiї загинули пiд водою. Легенди стверджують, що перед цим великим катаклiзмом, котрий знищив країну та мешканцiв землi Му, деяка кiлькiсть її мешканцiв пiд керiвництвом їх духовних вождiв, котрi спрогнозували руйнування свого континенту, переселилися на Азiйський континент. І хоча новий для орiйцiв континент був заселений темношкiрими та жовтошкiрими аборигенами, вони легко їх перемогли через значну перевагу свого розумового розвитку. Орiйцi запанували в нових краях i поступово розселилися вiд берегiв Тихого океану до Європи, а їхнi нащадки вiдомi нам пiд назвою слов’янських, кельтських, частково романських, грецьких, нiмецьких та iнших народiв. Факт спiльного походження пiдтверджується загальними вiруваннями цих племен, у вiдповiдностi до стародавньої iсторiї, наприклад, вiруванням у перевтiлення тощо; цi вiрування були загальними для всiх пращурiв орiйських народiв. За перiод переселення, мандр та улаштування життя – перiоду, котрий розтягнувся на багато столiть – древнi орiйцi трохи втратили свою цивiлiзацiю та культуру; це завжди так стається з пiонерами, котрi покидали свою країну i вiдходили до чужих країв, де вони мали все почати «з чистого аркуша» i створювати нову цивiлiзацiю. Вiдтак попереднi поняття та знання дещо зникли i замiнилися на легенди з деякими згадками про древнi знання, якi у орiйцiв передавалися з поколiння до поколiння. І хоча бiльша частина їх древньої фiлософiї була втраченою i релiгiя з тонкої метафiзичної доктрини перетворилася на первiсний культ, деякi основнi iстини не були загубленими. Древнi знання Mрунтувалися, по-перше, на розумiннi Єдиного Абсолютного Буття, вiд якого все iнше отримує початок i вiд якого iндивiдуальнi душi витiкають «нiбито iскри вiд палаючого вогнища»; по-друге, в розумiннi щодо безсмертя душi, котра нiколи не народжується i нiколи не помирає, i котра, пiдкоряючись загальному законовi вiдповiдностi мiж причиною та наслiдком, пiдлягає перевтiленню. І хоча древнi орiйцi частково й втратили повну уяву щодо Єдиного Абсолютного Буття, але iдея Великого Духу Природи, частину якого вони i складають, якимось таємним чином продовжувала серед них iснувати. Саме так вони не загубили i доктрину Перевтiлення. Фiлософська думка орiйської раси поєдналася з цими двома основними доктринами – уявою про Великий Дух Природи та доктриною Перевтiлення – вони й до сьогоднi не вiдкинутi нею. Цi простi первiснi знання, природно, пiшли шляхом кожного народу, що знаходилися на рiвнi своєї цивiлiзацiї. Вони стали створювати своїх чисельних богiв та напiвбогiв вiдповiдно до свого розумiння та своєї уяви. Число богiв примножувалося i рiзниця мiж ними визначалася розвитком та зростанням раси. Але орiйський розум нiколи не втрачав такої стини: вище всiх їх богiв i над всiма богами iснує Один, вiд якого навiть боги отримують начало. Навiть найнерозвинутiшi племена, котрi впали до поклонiння iдолам i цi iдоли свiдчили про їхнє невiгластво, навiть тi, що опускали релiгiю практично до поклонiння дияволовi, все-таки зберегли легенди про свого «Бога Богiв». Раса знову пiднiмається вгору, проходячи всi стадiї, якi є властивими всiм расам пiд час релiгiйної еволюцiї. Саме такий пiдйом ми можемо бачити i в наше сьогодення. За будь-яких обставин, орiйська раса не втрачала своїх провiдникiв-волхвiв, якi несли людям древнi знання, культуру та фiлософiю. Старовиннi джерела стверджують, що причиною цього було перевтiлення душ багатьох древнiх учителiв корiнної раси, котрi повернулися на землю i втiлилися у тiла своїх

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

нащадкiв. Останнi почали воскрешати древнi знання, втраченi за попереднi столiття поколiннями, якi пiшли на переселення, мандри та створення нової цивiлiзацiї. Саме тодi й почалося, нiбито, чудесне вiдродження фiлософської орiйської думки. В тi часи на Євразiйському континентi з’явилися великi мислителi, котрих сьогоднi ми називаємо «древнiми орiйськими мудрецями» i пам’ять про яких, мандруючи з поколiння у поколiння, збереглася i донинi у сучаснiй Індiї. Цi люди iснували ранiше, до появи Вiд та Упанiшад, древнiх священних книг орiйцiв; цi мудрецi поклали початок фiлософiї, котра надалi мала величезний вплив на всю орiйську расу. Цi мудрецi збирали навколо себе найiнтелiгентнiших молодих людей i викладали їм фiлософiю Чистого Розуму. Вiд учнiв вони вимагали вiдкидання всiх упередженостей та релiгiйних вчень, тобто цим вони закладали потужний фундамент фiлософської думки, а надалi пiклувалися про побудову на ньому самої будови. Дiйсно, мудрецi так пiклувалися про надiйнiсть фундаменту, що, можна сказати, вся їх дiяльнiсть була зосередженою головним чином на побудовi цього фундаменту орiйської фiлософiї; вiдтак справу будiвництва стiн будови вони залишили наступним поколiнням. І своє завдання вони так прекрасно виконали, що, хоча у свiтi протягом останнiх декiлькох тисячолiть з’явилося багато новiтнiх фiлософських та релiгiйних систем, цей фундамент i в цi вiки залишився неушкодженим та стiйким для тяжкої ваги надбудови. Дiйсно, такий фундамент мав бути досить мiцним i тепер заслуговує уваги та оцiнки з боку всiх мислителiв, якими б не були їхнi власнi вiрування i до якої нацiональностi вони б не належали. Отже, надалi ми маємо познайомитися з вченням орiйських мудрецiв та закладеним ними фундаментом фiлософської думки.

ОРІЙСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА Коли орiйськi мудрецi викладали своїм учням основи фiлософiї, вони пропонували звернути увагу на те, що у феноменальнiй природi та i у всесвiтi немає нiчого постiйного, мiцного, визначеного та нетлiнного. Тут варто буде пояснити змiст, який мудрецi вкладали у слово «феноменальний». Для них орiйське слово, котре передавало змiст сьогоднiшнього слова «феноменальний», означало «те, що ми сприймаємо вiдчуттями, тобто те, що можна побачити, вiдчути, почути, розрiзнити на запах та смак i, загалом, вiдчувати якимсь чином». Грецьке слово «феноменальний», яке ми сьогоднi використовуємо, означає – зовнiшнiй вигляд; все видиме; все те, що можна пiзнавати за допомогою спостереження». Отже, мудрецi пропонували своїм учням переконатися у тому, що феноменальний свiт є лише послiдовнiстю змiн, мiнливiстю форм та явищ, але нiчого стабiльного та твердого. Для розуму орiйських мудрецiв жодне з цих феноменальних явищ, як i всi вони разом, не були «реальними»; натомiсть цей термiн –«реальний» – ними використовувався як «непорушний, визначений, мiцний, постiйний». У вiдповiдностi з цим, мудрецi пропонували своїм учням признати, що феноменальний всесвiт у фiлософському значеннi слова не є реальним. Наступним кроком з боку орiйських мудрецiв на шляху викладання фiлософiї було змусити учнiв признати, що за всiма мiнливими явищами феноменального всесвiту приховується дещо Реальне, на лицьовому боцi якого вiдбувається постiйна гра матерiї, сили та життя, подiбно хвилям, що грають на поверхнi води, чи хмарам, що пролiтають на небеснiй блакитi. Іншi

ВІДИЧНІ (ГУМАНІСТИЧНІ) РЕЛІГІЇ

мудрецi стверджували, що кожний допитливий розум обов’язково має пересвiдчитися в тому, що iснує дещо Реальне, приховане за феноменальним всесвiтом, iнакше вiн не мiг би навiть видимо iснувати; таким чином виникла впевненiсть у тому, що має бути якась основна Реальнiсть чи початок Субстанцiї. Термiн орiйських мудрецiв, з якого виникло поняття Субстанцiя за Вебстером означає: «...те, що приховане пiд всiма зовнiшнiми проявами, те, вiд чого залежать всi властивостi кожного предмета, те що складає його суть – це природа речей – дiйсна, жива сутнiсть». Натомiсть цей термiн не використовується в розумiннi матерiї та речовини. Отже, ця Субстанцiя має бути реальною i, розглянувши її у всiй своїй повнотi, бачимо – вона дiйсно є єдиною Реальнiстю. Надалi орiйська фiлософiя визнає той факт, що Субстанцiя має бути тiльки Одна за своєю сутнiстю, iнакше не iснувало б тiєї безперервностi, того контакту i того методичного порядку явищ, що спостерiгаються у феноменальному всесвiтi. Новим кроком у логiчному мiркуваннi мудрецiв було те, що ця Основна Реальнiсть, яка не пiдлягає подальшому аналiзовi, має бути вище за всi атрибути та якостi, котрi як правило приписуються простим феноменам, включаючи сюди i людськi якостi. Отже, внутрiшня природа Основної Реальностi чи Сутнiсть Буття лежить поза межами всякого пiзнання i навiть людської уяви. Як недоступна до пiзнання, вона не пiдлягає будь-якому визначенню i не має нiякого iменi, тому мудрецi назвали цю Основну Реальнiсть словом «тат», що з санскриту перекладається як «те», або «той». В цiй книзi для означення Основної Реальностi ми будемо користуватися цими термiнами, а також рiвним їм староукраїнським термiном «Рахман», iндiйським термiном «Брахман», або сучасним термiном «Абсолют». Наступний крок у ланцюгу мiркувань спирається на основну орiйську аксiому: «Щось не може бути заподiяне Нiчим чи походити з Нiчого». А тому, що в реальному iснуваннi не було нiчого, крiм Того, чи причини Того, i тому, що навiть реальнiсть створити саму себе не може з нiчого, з цього випливає, що Те мало iснувати завжди i мало бути Вiчним. Використовуючи iншу орiйську аксiому: «Щось не може перетворитися в Нiщо», ми маємо визнати, що Те не може перестати iснувати, а отже має бути Вiчним. Наступний крок полягає у визнаннi Того нескiнченним, тому що поза Тим не iснує нiчого такого, щоб могло Його змалювати, визначити, обмежити, зачепити, вплинути на нього чи бути його причиною. Ми також маємо зробити висновок, що нiщо iнше, крiм Того, не могло бути причиною феноменального всесвiту i, вiдповiдно, Те мало бути єдиною дiючою та достатньою Причиною. Але саме тому тонкий розум орiйських мудрецiв не поставив Те в розряд iнших причин i цим запобiг створенню проблем, яких не змогли уникнути захiднi фiлософи, коли називали Те «Першопричиною». Мудрецi стверджували, що Те є Безмежною Причиною, Єдиною Реальною Причиною i що нiщо крiм Нього не може бути Реальною Причиною. Мiркуючи таким чином, вони зрозумiли, що все, що ми називаємо причиною та наслiдком, в явному свiтi є лише ряд послiдовних наслiдкiв, тобто ряд предметiв та подiй, котрi вiдбуваються одна за одною у причинному порядку; вони послiдовнi, безперервнi та постiйнi, але всi вони зумовленi Однiєю Причиною – Те. В явленому свiтi кожна дiя i кожна подiя є або причиною, або наслiдком, тобто наслiдком попередньої дiї чи подiї; натомiсть наслiдки стають у свою чергу знову причиною i, таким чином, кожний наслiдок мiститься у причинi. Признавши це, маємо зробити висновок, що закони феноменального всесвiту

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

дiють безперервно, точно та одноманiтно i що варто на них покладатися. Саме тому Те може розглядатися Єдиною Реальною Причиною. Наступний крок полягає у прийняттi факту, що Те має бути Незмiнним, тому що немає нiчого, що могло б Те якось змiнити, як i немає нiчого, у що Те могло б бути змiненим. Бiльш того, тому що немає нiчого, чим Те могло б бути, крiм того, що Те є, а Воно є все, що є, то немає й нiчого такого, у що б Те могло змiнитися, тому що з нiчого нiщо не може бути утворене. Те не могло б навiть перетворити себе в якусь iншу Реальнiсть, нiж та, яка є; це також неможливо, як перетворення Його себе саме в нiщо, або в Нереальнiсть. Подiбним чином Те не може роздiлитися на частини, тому що немає нiчого, що могло Те роздiлити чи за допомогою чогось воно б роздiлилося; бiльш того, якби Те роздiлилося, то було б вже двi чи бiльше Реальностi замiсть однiєї, i Нескiнченну Природу Того було б знищено, що здавалося мудрецям неможливим. Тому ними встановлено й вважалося: Те є Незмiнним та Неподiльним. Подальший крок проголошував наступну iстину: все, що дiйсно iснує, має бути реальним; зрозумiло також, що Те, котре є все, що реальне, має бути Усiм, що Є; з цього витiкає, що нiчого з того, що Є, не може бути чимось iншим, нiж Абсолютом. Вiдповiдно, все, що нам здається iснуючим, не може мати iстинної реальностi та iснування i має бути або нiчим, або свого роду еманацiєю та особливим проявом Того. І на цьому основному твердженнi, як стверджували орiйськi фiлософи, має Mрунтуватися кожна, стосовно всесвiту, iстина. Через те, що вони не погоджувалися з постулатом «сотворiння» якоїсь феноменальної речi i через те, що у вiдповiдностi з їх аксiомою «нiщо не може бути створеним з нiчого», то навiть Те не могло створити з нiчого феноменальний всесвiт та iндивiдуальнi душi. Не могло Те створити щось i зi Своєї власної сутностi чи Субстанцiї. Не було також нiчого такого поза Ним, що Воно могло використати задля сотворiння чогось. Тобто, нiчого не було чи не могло бути «створеним», а в дiйсностi феноменальний всесвiт з усiм його наповненням, включаючи сюди й iндивiдуальнi душi, є лише «еманацiєю» чи «проявом» Того. Яким чином та за допомогою яких процесiв все це має мiсце, розум людини не може визначити, хоча може уявити. І на цьому основному твердженнi щодо феноменального всесвiту Mрунтувалися всi роздуми та мiркування мудрецiв. І на цьому мiцному фундаментi були побудованi всi основнi будiвлi орiйської фiлософiї. Тут варто зробити висновки щодо базису орiйської фiлософської думки. Згадаємо про те, що орiйськi мудрецi приймали три аксiоми, або самоочевиднi iстини, на яких вони Mрунтували свої мiркування щодо феноменального всесвiту та Реальностi, прихованої за ним. Ось цi три аксiоми: – з нiчого не може виникнути щось; щось не може виникнути з нiчого. Нiяка реальнiсть не може бути створеною, тому що коли її немає зараз, то нiколи i не буде; якщо її не було завжди, то її немає i тепер; якщо вона є тепер, то вона була завжди; – дещо реальне не може перетворитися у нiщо. Якщо воно є тепер, воно буде i завжди; все, що iснує, нiколи не може бути знищеним. Знищення чогось – є лише змiною форми, – перетворення наслiдку в попередню причину (реальну чи вiдносну); – що отримало розвиток, мало вже ранiше мiститися у зародковi шляхом iнволюцiї. Причина (i реальна, i вiдносна) має мiстити у собi наслiдок; наслiдок має бути вiдтворенням причини (реальної чи вiдносної).

ВІДИЧНІ (ГУМАНІСТИЧНІ) РЕЛІГІЇ

Древнi легенди говорять, що орiйськi фiлософи ще за тисячi рокiв до виникнення Римської iмперiї запитували себе: «Що залишиться iснувати, коли не буде нi всесвiту, нi неба, нi богiв?» Вiдповiдь, на якiй єдинодушно сходилися мудрецi, була такою: «Нескiнченне iснування простору». Таким чином простiр розглядався як Реальнiсть, котру думка не могла вiдкинути навiть за найпотужнiшої уяви. Але їх розумiння простору не складалося в уявi безмежного, нескiнченного «нiчого», тому що розум орiйця вiдкидав саму iдею «нiчого» i навiть не допускав думки щоб щось могло виникнути з «нiчого». Навпаки, їх iдея iстотного простору виходила з визначення простору як дiйсної реальностi – Абсолютної Субстанцiйної Реальностi, щодо якої всi речi є лише проявами, еманацiями, виразами та думками. Вони уявляли Нескiнченний Сутнiсний Простiр як вiдсутнiсть речей, але не як Нiщо. Для них простiр був не тiльки «нескiнченним середовищем для розповсюдження у ньому рiзних тiл», чим вiн є з фiзичної точки зору, – але й чимось бiльшим, а саме – нескiнченною, чисто абстрактною Суб’єктивнiстю, котру людський розум змушений допускати у всiх своїх iдеях, але про яку вiн не має здатностi думати як про «рiч у собi». По-друге, древнi мислителi змушенi були допустити реальнiсть руху як деякого аспекту Первинної Реальностi. Вони говорили, що в русi проявляється деяка дiяльнiсть, котра отримала безпосереднє начало вiд Того, i котра, очевидно, не тiльки була феноменальним проявом, але ще й складала iстотний аспект, притаманний Йому. Вони стверджували, якщо будь-яка дiяльнiсть виникає через наявнiсть руху, то й суть руху має бути властивою Тому. Таким чином ними було сформульовано iдею, що абсолютний iстотний рух є другим аспектом Того. В своїй уявi про цей абсолютний iстотний рух вони приписували руховi таку нескiнченну силу та швидкiсть вiбрацiй, що для будь-якої людської думки ця швидкiсть має уявлятися абсолютним спокоєм, – нерухомим рухом, подiбним до того, як колесо, що швидко обертається, здається нам нерухомим. Вiдтак, другий орiйський аспект Того може бути сформульований як абсолютний iстотний абстрактний Рух-Спокiй, якщо можна допустити таке формулювання, – дещо немислиме «у собi». По-третє, древнi орiйськi мислителi були змушенi визнати реальне iснування закону, який проявляється у всьому феноменальному життi всесвiту i котрий був завжди постiйним, точним, незмiнним i мав усi атрибути реальностi. Вони не могли а нi уявити собi, а нi думати, що цей закон колись не iснував, iнакше вони б мали зробити безглузде припущення, що основнi факти, котрi признає наш розум, могли б i не iснувати колись у минулому; наприклад, начала геометрiї простору могли колись бути неправильними; чи принципи математики та закони логiки могли б колись бути не iстинними та неiснуючими. Тобто, речi, про якi свiдомiсть говорить нам, що вони є вищими за всякi змiни i незалежними вiд часу, речi, котрi вмiщують у собi всi елементи реальностi, могли б i не бути, чи могли б iснувати iнакшим чином нiж зараз. Саме тому фiлософи змушенi були визнати, абсолютний абстрактний Закон третiм аспектом Того. За їхньою iдеєю, абсолютний абстрактний Закон «у собi» не є доступним для нашого розумiння, натомiсть вiн iснує як деякий аспект Того i регулює всi феноменальнi прояви руху, матерiї i навiть свої власнi прояви у виглядi законiв природи, що манiфестуються у феноменальному свiтi. Цi закони iнколи ще розглядаються як Воля Того.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Древнi мудрецi дотримувалися такої думки, що подiбно до того, як феноменальнi прояви матерiї мають бути видимiстю, вiдображенням, виразом чи еманацiєю першого аспекту Того, тобто абсолютного, iстотного Простору, – так i всi феноменальнi прояви фiзичної енергiї, або сили, мають бути видимiстю, вiдображенням, виразом чи еманацiєю другого аспекту Того, тобто абсолютного, iстотного Руху; а всi феноменальнi прояви загальних законiв мають бути видимiстю, вiдображенням, виразом чи еманацiєю третього аспекту Того, тобто абсолютного абстрактного Закону. Цi три аспекти були визнанi лише трьома рiзними перспективами Єдиної Реальностi, але древнi фiлософи зовсiм не вбачали у них трьох «частин», чи трьох «начал», чи трьох «осiб». Це не була Трiйця, це було Єдине, котре розглядалося з трьох точок зору. Стосовно абстрактних iдей цих трьох аспектiв, визначимо, що вони досить вiддаленi вiд феноменальних проявiв, то ж хiба варто дивуватися тому, що захiднi мислителi дiйшли висновку, – нiбито орiйськi метафiзики вчили, що «Усе – є Нiщо». Але «нiщо» (точнiше «не рiч», тобто не якесь конкретне буття), як його розумiли орiйцi, далеко не таке, як розумiння «нiщо» (тобто вiдкидання будь-якого буття), яке властиве європейському розумовi. Захiднi мислителi часто висловлювали здивування з приводу того, що орiйськi фiлософи в перелiк аспектiв Того не включили життя та розум. Але орiйцi бачили в розумi та життi феноменального свiту лише вiдображення чи видимiсть буття Того, а не якiсь Його аспекти, тобто вони розглядали їх швидше як феноменальнi вiдблиски чи вiдбитки цiлiсного буття Того, а не якогось одного з Його аспектiв. Вони не уявляли собi можливiсть Буття Того без поєднання з нескiнченним Його iснуванням та знанням; але вони робили тонкi вiдмiнностi i не говорили, що Те «живе» чи «мислить» (бо це стосується тiльки до феноменальних проявiв та атрибутiв). Вони просто стверджували: Те «Є», маючи на увазi реальне буття, iснування i знання якого є нескiнченними та абсолютними, натомiсть життя та розум у всесвiтi є лише їх феноменальним вiдблиском. З цiєї орiйської основної думки про Єдину Реальнiсть, якою є Те, витiкають всi рiзнобарвнi поняття про свiтову субстанцiю, свiтову енергiю i навiть свiтову душу; з Того, i що Те продовжує залишатися в думцi i тодi, коли всi другоряднi iдеї вже зникли. Тобто «Щось» поза «Чим» людський розум думати нездатний; «Щось», чому розум не може вiдмовити у суб’єктивному iснуваннi, тому що «Воно» є пiдMрунтям самої думки, а також пiдMрунтям всiх iдей про особове та безособове божество. Найкращi вчителi завжди стверджували, що Те не може бути висловленим нiякими словами; що воно є немислимим та не висловлюваним граматичною термiнологiєю; що «визначити Його – означає обмежити Його, а це означає вiдкинути Його»; що Воно пересилює всяке людське розумiння та уяву i знаходиться поза плином та досяжнiстю людської думки; натомiсть, коли людський розум зупиняється на цьому предметi, то вiн невiдворотно змушений обмiрковувати буття Того. І наскiльки людина не може вiдкинути своє власне «я», коли думає про власнi справи, настiльки вона не може вiдмовити у суб’єктивному iснуваннi iдеї Того, коли вона мислить про природу речей. Воно невимовне, натомiсть ми маємо припускати Його буття.

ВІДИЧНІ (ГУМАНІСТИЧНІ) РЕЛІГІЇ

НЕМАЄ РЕЛІГІЇ ВИЩОЇ ЗА ІСТИНУ Зазначенi аксiоми орiйської думки, що були сформульованi багато вiкiв тому, заслуговують уваги кожного, хто сьогоднi хоче мислити фiлософськими, а не догматичними категорiями. Важливо вiдмiтити, що формулюючи основнi принципи орiйської фiлософiї, древнi вчителi оцiнювали своє завдання винятково з точки зору чистого розуму, незалежно вiд будь-яких релiгiйних вчень чи голосiв релiгiйних авторитетiв. І це не тому, що древнi вчителi хотiли висловити свою недовiру пануючим в їх часи релiгiям, а тому, що вони вiдчували: iстина має бути вищою вiд того, що дається простою вiрою чи згодою з вченнями та догматами, що були встановленi за велiнням осiб, котрi мали дiйсний чи удаваний авторитет. Вони вiдчували, що людина обдарована розумом для того, щоб могла сама розiбратися у великих проблемах життя та буття у всесвiтi, – розумом, який потрiбен не задля боротьби за матерiальне iснування, але який, що очевидно, отримав розвиток з метою використання для чисто iнтелектуальних функцiй. За такого переконання, обов’язком передових людей стає розвинення свого розуму до найвищого рiвня, проводження розвiдки у вищих, доступних йому галузях i, досягнувши цiнних висновкiв, мати мужнiсть вiдстояти їх. Але були ще й iншi причини, котрi спонукали цих древнiх мислителiв засновувати фiлософськi школи, якi мали iснувати поряд з релiгiйними вченнями їх раси. Цi мудрi люди передбачали виникнення догматичних релiгiйних вчень чи теологiй, якi протегувалися та пiдтримувалися жерцями, котрi отримували вiд цього особистi вигоди. Мета жерцiв була у тому, щоб привчити людей до маси догматiв, до рiзних, так званих, «авторитетних» настанов, урочистих богослужiнь, обрядiв та вiрувань, котрi є зовсiм чужими щодо змiсту iстинної вiри, в яких покров обрядовостi, на загал, затiняв iстиннi релiгiйнi iдеї. Цi побоювання дiйсно виправдалися людським досвiдом усiх столiть та усiх народiв: зростання органiзованої церкви та т.з. духовенства постiйно супроводжувався приниженням фiлософської свободи та зрозумiлостi думки, а також викривленням першоджерел даної релiгiї. Такими є закони церковної органiзацiї та кристалiзацiї вiрувань. І ось древнi мудрецi задумали заснувати поряд з традицiйними релiгiйними вченнями iншу школу релiгiйної думки, – думки, котра швидше Mрунтується на висновках чистого розуму, нiж на вiрi та авторитетi. Таким чином вони мали надiю зберегти чистоту вчення та полум’я Істини навiть тодi, коли час вiд часу церковний покров огортав, приховував би орiйськi вчення. З метою убезпечення цих вчень, орiйська фiлософiя була викладена у Вiдах та Упанiшадах i перевезена до Індiї, де вона збереглася протягом останнiх шести тисяч рокiв.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

4. ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ ВЕЛИКА ОРIЯ Один з авторитетнiших вчених Древнього свiту Плiнiй Старший писав про гiперборiйцiв як про реальний древнiй народ, що жив на Пiвночi i був генетично пов’язаний з еллiнами через культ Аполона. У «Природнiй iсторiї» (IV, 26) дослiвно говориться: «За цими (Рипiйськими) горами по той бiк Аквiлону, щасливий народ, що називається гiперборiйцями, досягає досить похилого вiку i прославляється чудесними легендами. Вiрять, що там знаходяться петлi свiту i крайнi межi обертання свiтил. Сонце свiтить там протягом пiврiччя, i це тiльки один день, коли сонце не ховається вiд весняного рiвнодення до осiннього, свiтила там сходять тiльки один раз на рiк пiд час лiтнього сонцестояння, а заходять тiльки пiд час зимового. Країна ця знаходиться вся на сонцi, має благодатний клiмат i не має нiяких шкiдливих вiтрiв. Будинками для цих жителiв є гаї та лiси; культ Богiв справляється окремими людьми i усiм суспiльством; там не вiдомi розбрат та усякi хвороби. Смерть приходить там тiльки вiд пересичення життям». Гiперборiя за Авiстою – це Ойрiяна Ваеджо, тобто Орiяна Вежа – Орiя Велика, Гiперболiчна Орiя, Гiперб-Орiя. Велесова Книга, духовна книга українського народу (д. 4Г) говорить – ... А той Ор-старотець казав: «Ідiмо од землi цiєї, де хуни (пракитайцi) братiв наших убивають. То тi бо кривавi, хвостатi звiрi нашу худобу крадуть i дiтей убивають». То бо той старотець сказав: «А пiдемо до iншої землi, в якiй течуть меди i молоко, i та земля є». І рушили всi i троє синiв Орiєвих. Були тi Кий, Пащек i Горовато, звiдки i три славнi племена виникли. Отже, орiйцями, тобто нащадками Великих Орiїв є ми, русини, русичi, українцi, автохтонне населення Оратанiї – Русi – України. Мудрець говорить: «Не пiзнавши духовних пiдвалин нацiї, не пiзнаєш її iсторiї». Чому ми так добре знаємо iсторiю древнього Єгипту, Риму та Грецiї? Чи не тому, що нам достеменно вiдомi пантеони богiв цих країн. Ми знаємо єгипетських Гермеса-Птаха, Тота, Ізиду та Озириса; ми знаємо iмена грецьких богiв Олiмпiйського пантеону тощо. А що ми знаємо про українську, давньоруську духовну парадигму? Нас навчили, що духовнi пiдвалини Русi були язичницькi, та ще й iнодi приносилися людськi пожертви. Ця парадигма, яку нам було нав’язано чужоземними зайдами, принижувала нас, роблячи з праукраїнцiв-русичiв якихось духовних iзгоїв Європи. То якi ж насправдi були нашi, українськi духовнi пiдвалини? Наша давня духовна фiлософiя, звичай, давня культура були пов’язанi з усiєю сiм’єю iндоєвропейських народiв, колискою яких було Причорномор’я, тобто сучасна Україна. Перед християнством були Вiди-Знання про найвищу сутнiсть, був культ пращурiв, шляхетностi та героїзму – здоровi пiдстави для зростання та будiвництва дорiг у майбутнє. Нашi пращури знали, що Творець обдаровує людину всякими дарами, тодi – вiн Дажбог, тобто Давець Буття; навчає орати землю та снопи ставити, тодi – вiн Велес, тобто Учитель наш; приносить лад до нашого дому та роду, тодi – вiн Ладо, тобто Знавець Ладу... Була й особлива пошана для тих, що загинув у бою, боронячи рiдну землю. Велесова книга каже: «А загиблому на полi бою Перуниця дає воду живу попити, i попивши її, йде (той) до Сварги на конi бiлому. І там Перунько їх

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

зустрiчає i веде до благ своїх, до палат своїх, i там пробудуть якийсь час вони i дiстануть тiло нове. І так жити мають i радiти прiсно i до вiку вiкiв за нас молитву творячи». Нашi пращури дiйсно мали свiдомiсть та моральнi засади дуже високого духовного рiвня i їх голос резонує в нас i сьогоднi. Наше культурне та духовно-фiлософське вчення, якого дотримувалися гiперборiйцi та їх нащадки орiйцi-русини-праукраїнцi, мало назву – «ПРАВОСЛАВ’Я». Православ’я – складне слово, де першою частиною є «Права», що є богинею свiту правильних, моральних вчинкiв, дiй, думок, шляхiв. Другою частиною визначення Православ’я є богиня «Слава», тобто слава народу, що пiдтримує народне життя, матiр всiляяких чеснот, добродiйниця всього людського роду, матiр-богиня. Православ’я, як органiчна, культурна, духовно-фiлософська концепцiя, було вченням дуже високого iнтелектуального рiвня. Волхви цього вчення мали високий рiвень природних та духовних знань, що давали їм можливiсть телепортуватися та вiдвiдувати iншi планети з тiлом та поза ним, ходити по водi, зцiлювати будь-якi хвороби, виходити на прямi контакти з Абсолютом (Всевишнiм) та iншими його проявами на Землi, створювати своїх богiв (егрегори або психополя). Спiлкування мiж волхвами та Богами вiдбувалося телепатично, мiж волхвами та людьми мовою Дева (звiдси iндiйська абетка ДеваНагарi (на горi). Сьогоднi є багато пiдстав мовою Дева вважати староруську, тобто праукраїнську мову.

БОЖЕСТВЕННI ЕГРЕГОРИ ТА БОГИ Як вiдомо iз психологiчних практик, колективний розум виникає тодi, коли у групi людей знаходиться бiльше нiж сiм осiб. З появою сьомого група стає живим органiзмом, який може самоеволюцiонуватися та самовдосконалюватися. Колективний розум, що виникає за цим, породжує Егрегора, який здатен напрацьовувати умовнi рефлекси, вiн може навчатися та самовдосконалюватися. Волхви Православ’я мали змогу впливати на такi Егрегори з метою їх еволюцiї. Але Егрегор мiг навчатися i без втручання жерцiв. З проявами такої еволюцiї можна познайомитися в iсторичнiй лiтературi. В середнi вiки в деяких країнах за крадiжку крадiю вiдрубали руку, але вiдомi факти, що у крадiя рука вiднiмалася (всихала), навiть без втручання суду. А за деякими свiдченнями катiв, коли вони пiднiмали сокиру для вiдрубання частини тiла, рука або голова вiдтиналися самi. Про це пише, наприклад, Стендаль. Лiтература також зберегла не тiльки свiдчення катiв. Латинське слово аутодафе, яке у середнi вiки означало спалювання святою iнквiзицiєю людини на вогнищi за зв’язок iз сатаною, насправдi означало самоспалювання (ауто-сам, дафе-горiти). Про обряд самоспалювання багато написано i у iндiйськiй вiдичнiй лiтературi. Аутодафе ставалося з людьми, якi скоїли смертельний грiх i за який вони мали померти. Випадки самоспалювання мають мiсце i зараз. Про це iнколи ми можемо прочитати у пресi, але сучасна ортодоксальна наука, на жаль, не признає iснування розумних, свiдомих Егрегорiв i, як наслiдок, не може зрозумiти такi випадки. Залежно вiд рiвня органiзацiї можна видiлити два типи Егрегорiв. Перший тип – природнi Егрегори, якi вiдносяться до свiту духiв. Другий тип – Егрегори, якi вiдносяться до свiту богiв. До останнього типу також вiдносяться спе-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

цiально органiзованi жерцями психополя, якi, як правило, багато сильнiшi i могутнiшi вiд природно зароджених Егрегорiв. Як вiдомо з квантової фiзики, все що знаходиться навколо нас: архiтектура, одяг, меблi (те що називається формою), рослини, тварини, свiтло, звук – коливання рiзної природи i частоти та синтез цих частот. Форми, коливання, компонування не є самостiйними явищами, i не можуть органiзовувати свiй власний свiт, але вони притягують до себе вiдповiднi форми думок (думоформи) i можуть народжувати явища. Наприклад, думоформи оберiгають єгипетськi пiрамiди вiд втручання i вiдомi факти смертей тих людей, якi першими ввiйшли до пiрамiд. Коливання та хвилi, якi досить легко досягають високих ступеней симетрiї, можуть перетворюватися не тiльки в живi i розумнi Сутностi, але i в божественнi створiння. Будь-який звук можна змусити iнтерферувати з високим рiвнем симетрiї i тим перетворити його в божественне творiння. Звуковi хвилi, вiдбиваючись вiд форми з високою симетрiєю, накладаючись один на одну, створюють iнтерференцiйнi малюнки. Це схоже на дитячий калейдоскоп. Все залежить вiд кiлькостi дзеркал. Як їх бiльше, то й вище ми пiднiмаємося до божественного i можемо побачити божественнi (сакральнi) малюнки. Можливiсть створення симетрiй вищих порядкiв за допомогою коливань (вiбрацiй) говорить про те, що життя, розум i божественнiсть є невiд’ємною властивiстю матерiї. Звук може перетворитися у живе божественне створiння, яке люди, як правило, приймають за Дух. Технологiя цього творення була достеменно вiдома жерцям Православ’я. Для цього вони використовували напiвсферичнi куполи на храмах тощо. Жерцi древностi використовували свiй храм для творення божественних звукiв, щоб збiльшити сили богiв та свої власнi. Як правило, вони це робили в святковi днi, iнiцiюючи спiванки-бажани. Сила богiв пiсля багатьох спiванок-бажан поступово зростала. Простi люди також пiдсилювали божественнi Егрегори стаючи в храмi в центрi (пiд куполом) в день i годину свого народження, спiваючи бажани i промовляючи священнi слова. Цей процес вони називали ПРАВИТИ СЛАВУ, що означало ТВОРИТИ СВІТ БОГІВ. Саме тому, що волхви та люди направляли енергiї божественним Егрегорам, спiлкуючись з людьми на енергетичному рiвнi, божественнi Егрегори зцiлювали у людей будь-якi хвороби. Вишукуючи древнi духовнi джерела Є.П. Блаватська показала, що всi Великi Просвiтленi особи (Саторi) були, перш за все, магами та спiритами (екстрасенсами) i всi сучаснi релiгiї беруть свiй початок з одного свiтлого джерела древнiх знань – Православної духовної фiлософiї наших пращурiв. Нашi пращури не стiльки просили (молили) своїх богiв про допомогу, скiльки створювали, змiцнювали та вдосконалювали їх. Цi творiння та змiцнювання включали в себе творення пiсень та гiмнiв, воздаяння хвали, привiтання, славлення, подяки, побажання (бажани), творення треб, виконання колядок, щедрiвок тощо. На честь богiв постiйно творилися iгрища та спектаклi, тобто те, що називається «звичаєвiстю». Мистецтво при цьому iснувало, також завдяки божественним символам. Жодне свято не було схоже на iнше, постiйно був задiяний творчий потенцiал людей, саме тому тi (звичаєвi) українськi народнi свята, що дiйшли до нас, дуже красивi i веселi. Православнi Вiдо-Вiстичнi храми покривали один, або три напiвсферичнi куполи-банi, i увiнчувалися вони не хрестами, – центральний, бiльший – за-

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

гостреним шпилем, а два меншi (за наявностi) – Трисуттям у колi (або без) з дванадцятьма променями-мечами навколо. Пiд центральним куполом концентрувалася i утримувалася психоенергiя, творилися та пiдживлювалися психополя. Через загострений шпиль на куполi енергiя випромiнювалася на висоту 5–10 км, що у геофiзицi називається тропопаузою, без розсiювання. Сучаснi ж християнськi церкви увiнчанi хрестами, якi зорiєнтованi на стiкання енергiї не тiльки у тропопаузу, а також на двi сторони. Отже, напрацьоване людьми у церквах психополе заряди захоплюють i половина його розвiюється на два боки, а друга половина концентрується у тропопаузi. В тропопаузi накопичуються психополя, що складаються з думок та емоцiй людей, якi у своїх проблемах просять у бога помилування та порятунку. Сонячнi променi, проходячи крiзь тропопаузу, приймають iнформацiю цих еманацiй (трiодний ефект, де замiсть сiтки психополе) i пiдсилюють їх. Тим самим, сонячнi променi виступають як пiдсилювачi наших думок та емоцiй, що викликають рiзнi подiї на Землi, повторюючи їх знову i знову. Якщо в еманацiях сконцентрованi поганi думки та емоцiї, а в християнських храмах, на жаль, превалюють саме такi, то недобрi наслiдки цих думок будуть зростати i розповсюджуватися серед людей . Тому, якщо на Землi є люди, яким погано, їх еманацiї, попадаючи до тропосфери i пiдсиленi Сонцем, повертаються на Землю i багатьом людям у цьому випадку стає погано, вони вiдчувають страх, пригнiчення тощо. Ми всi пов’язанi одним потоком життя, змiнити яке можна на краще, коли всi люди почнуть продукувати добрi думки та емоцiї. У Вiдо-Вiстичних (орiйських) Храмах 100% енергiї добра та любовi йшло до тропопаузи i поверталося пiдсиленою людям Землi, якi вiд цього зцiлювалися, вiдчували себе щасливими i, як кажуть, купалися у любовi. Багато людей чули тезу, що всi хвороби вiд проблем з головою. Якщо немає порядку в головi, то його вже нiколи не буде i в тiлi. Саме так i древнi виходили з того, що якщо немає порядку у Пантеонi, не буде порядку i в суспiльствi, i в державi, i в бiосферi, i на всiй планетi. В рiзних варiацiях ця думка зустрiчається у старовнiх мислителiв – Платона, Конфуцiя та iн. Далi ми розглянемо одну з найневiдомiших та прихованих сучасним християнством iпостасей Всевишнього Бога (Абсолюта) – це так званий святий Дух, що є багатьма проявами Всевишнього на Землi. Вiдо-Вiстичне Православ’я, як уже згадувалося, мало знання про Єдиного Всевишнього Бога та 108 його проявiв, якi ми i надаємо нижче.

ГIПЕРБОРIЙСЬКИЙ ПАНТЕОН БОГIВ Якого Бога вiдали в Русi-Українi? В нашiй сьогоднiшнiй лiтературi, на жаль, iснує повна плутанина у назвах богiв, їх функцiях, iєрархiї тощо. На загал, не важко здогадатися, який був головний Бог у народу Русi-України. Гiперборiйцi – Великi Орiйцi, а згодом й орiйцi – всi словоутворення та творення iмен, за звичаєм, брали вiд назв Богiв. Це i є Гiперборiйська культуРА. В етимологiї багатьох слiв має мiсце бог «РА». Культура – Культ РА, Рай – мiсце бога РА, Вiра – вiдати РА, Райдуга – дуга Ра, радiсть – РА дасть, ратуша – Ра душа, i навiть християнське «раб божий» є перефразовано вiд РА Боже. Натомiсть дуже легко зробити висновок, що бог РА був не тiльки нашим мiсцевим, а також i загальноєвропейським. В староруських лiтописах зустрiчається бог Рарог, в якому легко побачити бога РА, а слово Рог (сьогоднi рок – доля) пов’язане з часом. Навiть наше рiдне слово РАДА – означає «Богом РА дарується».

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Можна i далi приводити приклади, якi мiстять у собi iм’я бога РА i це буде ще раз доводити, що нашi пращури знали саме бога РА. Розшифрувавши старовиннi руськi берестянi грамоти, великий мовознавець Г.С. Гриневич неодноразово натикався на словосполучення «ми сини РА» тобто. Крiм того, розшифрований Єнiсейський напис на плитi кургану Узун-оба, на рiчцi Уйбат у Хакасiї, що, як з’ясувалося, був написаний рунами, показав, за Гриневичем, що i тюрки мали iдентичну з русичами культуру i також вклонялися богу РА (не плутати з Темним Ра Єгипту – Фа-Ра). Навiть старовинна назва нашої нацiональностi «русини» означає синiв бога Ра (Расини), i саме так себе називали етруски! Господар (Господь) РА очолював європейський Пантеон богiв i його у недалекому минулому вiдала вся Європа, тодi ще не роздiлена кордонами на багаточисельнi держави. Не випадково Гай Юлiй Цезар, пiдкоривши галiв, з подивом зазначав, що в Європi вклоняються однаковим з Римом богам. Найдопитливiших читачiв, якi хочуть детальнiше познайомитися з українськими Ра-ризмами, вiдсилаю до книги С. Коваля «Сини РА з берегiв Днiпра», Львiв, Панорама, 2005.

ПАНТЕОН ГОСПОДА РА (свiт форм) «Монада (Проявлене) є початком всього. Вiд Монади та невизначеної Диади (Хаосу) походять Числа; вiд Чисел – Точки; вiд Точок – Лiнiї; вiд Лiнiй – Поверхнi; вiд Поверхонь – твердi тiла; вiд них – твердих тiл, що складаються з чотирьох елементiв – Вогню, Води, Повiтря та Землi, з них усих, перетворених та змiнених взаємодiєю, i складається Свiт" (Дiоген Лаертський – учень Пiфагора, Vit Pythag)

Принципи, покладенi в основу творення Пантеону. Боги, як i життя, можуть самовиникати, хоча в Природi, якщо пiдходити з точки зору ортодоксальної науки, богiв, якi описуються сучасними релiгiями, немає як таких. Але ж iснують Егрегори – психо-iнформацiйнi поля, за вiдичною термiнологiєю – «астрально-ментальнi утворення», що є конгломератами схожих людських думок. Саме це сформоване психополе стає силою, яку люди сприймають за бога. Як правило, протилежнi думки конфлiктують мiж собою, а схожi зливаються та резонують. Саме тому iснує багато видiв Егрегорiв, рiзних за культурними та релiгiйними традицiями. Якщо масовi викиди розумової енергiї надають Егрегоровi структуру та функцiї (що творилося нашими пращурами пiд керiвництвом волхвiв), то такий Егрегор перетворювався в активну iстоту з божественними можливостями, яка могла керувати життям суспiльства та визначати еволюцiю життя на Землi. Астральнi конструкцiї не схожi на механiзми фiзичного свiту через те, що складаються з емоцiй, слiв та думок. Але функцiї, що задавали їм волхви за допомогою мови, Егрегори виконують так чiтко, нiби будь-який фiзичний механiзм. Який же механiзм запам’ятовування Природою наших думок, вчинкiв та дiянь? З фiзики вiдомо, що частоти будь-яких коливань у середовищi накладаються одна на одну, тому будь-який матерiал, який побував у вашому полi буде тисячолiттями нести iнформацiю про вас. (Нiби магнiтна плiвка чи лазерний диск). Пам’ять, як коливальний процес, лежить в основi самої матерiї. У Вiдах ця iнформацiя називається «аказитичними записами». Зустрiчається ще наз-

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

ва – хронiки Акашi. Просвiтленi люди, як кажуть Вiди, можуть зчитувати цю iнформацiю своїми ментальними (розумовими) органами вiдчуттiв. Тепер, щоб розiбратися з iменами богiв та з їхнiми функцiями, необхiдно зрозумiти логiку древнiх, саму iдею, яку було закладено у побудову Пантеону богiв. Археологiчнi розкопки у селищi Шумське бiля Житомира на рiчцi Гнилоп’яти, у Києвi на Старокиївських горах та аналiз древнiх лiтописiв показують, що до т.з. Володимирової реформи до Пантеону Русi-України входило 12 основних богiв (у Володимира – 5 богiв та семиликий Симаргл). Вiди називають таку ж кiлькiсть верховних небесних богiв-адитiв. 12 статуй богiв було встановлено i в Елладi на Форумi. У Молодшiй Еддi згадується 12 асiв-богiв, що жили в небесному Асгардi. Число 12 збiгається i з кiлькiстю мiсяцiв року, тому розвiдку треба починати з пошуку та вивчення залишкiв астрологiчних знань. Не зважаючи на втрату людьми чутливостi до тонких бiологiчних та космiчних подразнень, звернемося до астрологiї як закiнченої системи свiтогляду, що прийшла до нас вiд древнiх. В астрологiї кожен мiсяць є пiдлеглим однiй iз стихiй: вогню, землi, повiтрю чи водi. Зараз у нашому спотвореному життi кожен мiсяць є пiдлеглим двом стихiям, а в древнi часи – був тiльки однiй. Отже, ми мали: – три вогневi мiсяцi – березень, липень та листопад; – три земних – серпень, грудень та квiтень; – три повiтрянi – вересень, сiчень та травень; – три воднi – червень, лютий та жовтень. Вiдповiдно до цього, мало бути й три четвiрки богiв, що рiзнилися мiж собою за функцiями. Придивившись уважно до древньої класифiкацiї стихiй, можемо побачити сучасну класифiкацiю агрегатного стану матерiї: твердий стан – земля; рiдинний – вода; газовий – повiтря; плазмовий – вогонь. Як бачимо, у агрегатному станi матерiї вiдображенi всi чотири стихiї. Саме цей принцип i був покладений нашими пращурами в основу побудови древнього Пантеону богiв. Подальшi роздуми щодо цих чотирьох елементiв, якi є фундаментом розподiлу богiв, приводять нас до розумiння фундаментальностi цього пiдходу. Наприклад, iснує тiльки чотири типи живої тканини, якi морфологiчно вiдрiзняються одна вiд другої – з’єднувальна, м’язова, нервова та покривальна. Точно так в морфологiї рослин бiологи видiляють тiльки чотири типи рослинної тканини – утворювальна, основна, захисна та проводяща. В психологiї видiляються чотири темпераменти людини – сангвiнiк, меланхолiк, холерик та флегматик. У серологiї (науцi про кров) видiляються чотири основнi групи кровi, в генетицi – чотири види нуклеотидiв, у фiзiологiї – чотири iнстинкти: самозбереження, статевий, територiальний та харчовий. Це все нам показує, що, незалежно один вiд одного, видiляють чотири основних першоелементи, чим пiдтверджується фундаментальнiсть закону чотирьох стихiй. Боги стихiй. Боги стихiй – вогню, землi, повiтря та води були народженi не людиною, а самою Природою. Це також Егрегори, але породженi не тiльки людськими думками, вони є конгломератом емоцiйних викидiв тварин, людей та рослин. Стихiйнi боги, через наявнiсть тваринних еманацiй, були нерозумнi i тому жерцi намагалися наситити їх людськими еманацiями, щоб цими Егрегорами можна було керувати. З iнформацiї, що дiйшла до нас, можна зробити однозначний висновок –

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

стихiями вогню, землi, повiтря та води могли керувати вiдповiдно: Ярило, Макоша, Стрибог та Купайла. ЯРИЛО (Ярун). На Русi було вiдомо чотири вогняних бога: Хорс, Перун, Яровит та Ярило, але за стихiю вогню мав вiдповiдати тiльки один – Ярило, тому що «ЯР» (санскритське «ар») давньоруською означає силу, а суфiкс «ИЛО» показує божественнiсть того, хто виробляє цю силу. Стосовно трьох iнших богiв питання не виникають тому, що ще в дорадянський перiод науковцi, якi вивчали давньоруську духовну фiлософiю, визначили, до яких стихiй вони мали вiдноситися. МАКОША (Магощ). Культ Макошi пiсля прийняття християнства був ще досить довго розповсюдженим в Українi. Макоша це Матiр Коша, матiр тiла. А хто або що, крiм землi, може визначати тiло нашої територiї? Стiйке старовинне словосполучення «Мати-сира земля», згадування в Орiйських Вiдах землi-матрики, пiдтверджує наш висновок, що для наших пращурiв мати та земля були тотожними поняттями. В той же час єгипетська богиня нижнього свiту називалася «МА». Виходячи з викладеного, саме Макоша є втiленням стихiї землi. В Українi Макошу зображають у виглядi Оранти, тобто землi-матерi, як мети досягнення орiйця. СТРИБОГ (Стриба). В «Словi о полку Ігоревiм» вiтри називаються стрибожими онуками, що дало привiд науковцям говорити про нього, як про бога повiтряної стихiї. І хоча це не викликало сумнiвiв, деякi iсторики хотiли побачити в цьому боговi зовсiм iншi функцiї – пов’язували його з Дажбогом чи ставили на чолi всього божественного Пантеону. Бог не мiг бути просто вiтром, вiн мiг бути тiльки прабатьком усiх вiтрiв, назвиськ яких в українськiй мовi є багато – Ураган, Метелиця, Посвист, Вiтер тощо. А очолював все це вiтрове розмаїття бог повiтряної стихiї – Стрибог. КУПАЙЛА (Купайло) Багато хто сприймає Купайла за бога. Але це не так. Купайла це не бог, а богиня, про що говориться у Велесовiй книзi та на що вказував ще академiк А.С. Фамiцин. Таке рiзноголосся вiдносно статi цiєї богинi може вказувати лише на те, що культ богинi Купайли вже зникав та знову вiдроджувався, але з дещо змiненими функцiями. Свято цiєї богинi приходиться на одну з ночей лiтнього сонцестояння (одну з найкоротших ночей року) i святкується з 24 на 25 червня. Червень, як давалося ранiше, це водний мiсяць. Нав’язана нам християнська назва цього свята – свято Івана Предтечi, але український народ це свято з упертiстю називає Купайла. Об’єднання в одному iменi древньої Православної богинi та юдо-християнського святого сталося через штучне спотворення цiєї магiчної дати вкоченим в Україну християнством. Те, що Купайла має жiночий аспект витiкає з логiки древнiх мудрецiв про рiвновагу чоловiчого та жiночого начал. Ярило – вогонь, чоловiче начало; Макоша – земля, жiноче начало; Стрибог – повiтря, чоловiче начало; Купайла – вода, жiноче начало. Вiд iменi богинi Купайли походять слова: купатися, купель. Їй пiдлеглi рiки, моря, океани, дощi, зливи, i всi види опадiв з їх благими наслiдками. Вода у вiдкритих водоймищах опiвночi з 24 (о 24-00) на 25 червня дiйсно має магiчнi властивостi. Боги вiкових перiодiв. Як було доведено ранiше, число «чотири» лежить у базисi побудови всього свiту i древнi широко його використовували, влаштовуючи своє життя. Наприклад: За Вiдами видiляються чотири варни – брамини (жерцi), кшатрiї (во-

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

їни та керiвники), вайшиї (купцi, ремiсники та землероби), шудри (пiдсобнi робiтники). Кастовий розподiл також був властивий i Русi-Українi, i був прив’язаний до назв стихiй: Вогонь – Огнищани, Земля – Землероби, Повiтря – Воїни (кмити), Вода – Вiди, Вiдуни (Рахмани). За Вiдами, людина мала послiдовно пройти чотири вiкових перiоди. До 24 рокiв людина мала бути учнем, що навчався всiм життєвим мудростям – основам землеробського мистецтва, необхiдним для життя ремеслам; отримувала знання про обряди, свята, способи господарювання, отримувала навички, що були необхiдними для сiмейного життя та виховання дiтей. Людина у цей перiод навчалася також грати на музичних iнструментах, танцювати, вивчала закони Природи, методи зцiлення, волхвування також вiйськовi мистецтва. З 24 до 48 рокiв людина отримувала право взяти шлюб i створити своє власне господарство. Дiвчина та хлопець у цьому вiцi перетворювалися на чоловiка та жiнку (дружину). В цей перiод подружжя (чоловiк та дружина) продовжували свiй рiд, ростили та виховували своїх дiтей i на практицi реалiзовували попередньо отриманi знання. Саме з 24-рiчного вiку Волхви-учителi, пiдiбравши собi гiдного козака-учня, навчали його характерницьким практикам. З 48 до 72 рокiв людина могла присвятити себе служiнню суспiльству – стати ремiсником, або воїном. Чоловiк вже не був головним годувальником сiм’ї i його загибель у вiйськовому походi чи у мандрах не впливала на суспiльну демографiю. Але людина могла залишитися землеробом, започаткувати свою власну справу, або стати культовим слугою, тобто слугою культу Ра... З 72 рокiв людина автоматично ставала старiйшиною-мудрецем i цей перiод у нього продовжувався до 96 рокiв. В Русi-Українi люди, що досягли цього вiку, як правило, ставали бродячими бандуристами, мандруючими мудрецями. Вони ходили вiд села до села i дiлилися з людьми своїм життєвим досвiдом, новинами, допомагали зцiлюватися людям, передавали їм знання та наставляли їх на шлях iстини. Кожному перiоду людського життя вiдповiдав свiй бог. Найвiрогiднiшими iменами кастово-вiкових богiв є Хорс, Велес, Свiтовид та Вiй. ХОРС – бог знання (один з покровителiв України – чол. аспект), має вогневу стихiю, керує учнiвським (студентським) перiодом в життi людини до 24 рокiв. Його iм’я згадується у декiлькох пам’ятниках давньоруської лiтератури, у «Словi о полку Ігоревiм» вiн названий Великим. Але особливо часто його згадують у християнських творах, котрi були направленi проти древнього Православ’я: «Слово нєкоєго христолюбца», «Слово о том, како погани суще язици кланялися iдолам», «Слово i откровєнiє св. апостола», в апокрифах «Хождєнiє Богородицi по муках», «Бєсєда трьох святiтєлєй». Корiнь «ХОР» зберiгся у багатьох українських словах – Хор, ХОРовод, ХОРоми, ХОРунжий, ХОРонити, ХОРоший. Недарма грецьке слово ХОРОС означає мiсце, а давньоруське ХОРОМИ, вiд якого виникло ХРАМ, означає помешкання. Козацький острiв Хортиця в старi часи називався iменем Хорса – Хорсиця.Така велика увага до цього бога говорить про те, що вiн не мiг бути у будь-кого запозиченим. ВЕЛЕС (Волос, Влес) – бог-охоронець домашнього господарства, благополуччя та достатку, допомагав людинi з 24 до 48 рокiв. У «Словi о полку Ігоревiм» древнiй спiвак Боян (Воїн) названий Велесовим онуком. У Велесовiй книзi є фраза, що розкриває функцiї Велеса: «Велес учив пращурiв наших землю орати i зерна засiвати, i зерно жати на полях жнивних, i ставити снопи в копицi, i шанувати його як Отця божого». У «Словi нєкоєго христолюб-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ця» Велес названий скотiїм богом. В перiод вiд 24 до 48 рокiв людину починали ВЕЛичати, називати не на прiзвисько, а на божественне iм’я, в цей час у людини проявлялася ВОЛя. Саме слово ВОЛОС (ВЕЛЕС) – однокорiнне зi словом ВОЛ, що означає робочого бика i те, що його називали скотiїм богом, нам здається, вiд цього й походить назва Скотланд – Шотландiї, де i сьогоднi мешкають нащадки кельтiв (в недалекому минулому сколотиiв), якi вклонялися саме ВЕЛЕСУ. СВІТОВИД (Свентовит, Святовид). У захiдних слов’ян Свiтовид сприймається за бога богiв. Його опис зустрiчається у древнiх авторiв – Гельмогольца та Саксона Граматика. Останнiй в 1169 роцi 15 червня був присутнiй при знищеннi храму Свiтовида в Арконi. Вiдповiдно до його описiв, Свiтовид був вищим богом вiйни та перемог, що каже про надання йому у Європi функцiй Господа. Вiдповiдi оракула Храму Свiтовида приймалися за найважливiшi. Вiдома також кам’яна статуя Свiтовида –«Збруцького iдола». Статуя виконана з високого каменю, прямокутного у перетинi. На всi чотири боки витесане обличчя Свiтовида, що дає нам право сказати що цей бог був покровителем людини з 48 до 72 рокiв, коли людина могла побачити увесь свiт чи у вiйськових походах, чи у служiннi та мандрах до святих мiсць, чи очоливши власну справу купця у iнших землях. ВІЙ (Вей, Вай) – покровитель людини з 72 рiчного вiку. Це можна побачити iз збереженого у Скандинавiї слова «фея», що означає мудра i вiчна чарiвниця. До 72 рiчного вiку людина досягала не тiльки мудростi, але i творчого пiднесення. Про це говорить китайське дiєслово «ВЕЙ», що означає творити, створювати, ваяти, будувати. Вiд Вiя походить слова ВІДи, ВІДАТИ, ВІДУН. Останнє пов’язано зi словом Вода, а Вiй, як уже згадувалося, також вiдноситься до водної стихiї. Боги царств. Аналiз iмен богiв показує, що боги кастово-вiкових перiодiв тiльки чоловiчого роду: Хорс, Велес, Свiтовид, Вiй, тодi як богiв стихiй чоловiчого i жiночого роду по двоє. Ярило – вогонь (чол.), Макоша – земля (жiн.), Стрибог – повiтря (чол.), Купайла – вода (жiн.). Але iснують ще чотири бога, якi часто зустрiчаються в древнiх текстах, причому, як у жiночому, так i у чоловiчому родi: Перун – Перуниця, Лад – Лада, Мар – Мара, Род – Рожана. Можна прийняти тезу, що цi боги вiдповiдали за рiзнi царства. ПЕРУН (ПИРУН). Бiльшiсть учених називають Перуна однозначно як бога громовика, культ якого iснував у русичiв-українцiв. Як вiдомо, статуя Перуна стояла на чолi Володимирового Пантеону у дохристиянськiй Русi. Вiд назви цього бога похiднi слова – перiщити (дощ), пирiг, пiротехнiка. Староукраїнське слово «перст» також вказує на грiм – пер, а ст – мiсце (проСТiр), грiм пальцiв. Навiть сьогоднi зустрiчаються дуже сильнi бiоенергетики, у яких мiж пальцями проскакують iскри i можна почути характерний звук –«пери». У багатьох сенситивiв у момент концентрацiї руки випромiнюють електророзряди, що стiкають з пальцiв, i в цей час чути характернi звуки. Перун i справдi Бог богiв. На це також вказує санскритське слово «пуруша», що означає «духовна Природа» (просто Природа на санскритi – Пракрити). Церква Богородицi Пирогощi, що описана у Словi о полку Ігоревiм – це храм Богинi роду, Матерi Макошi, у якої Перун гостює. ЛАДА (ЛАДО, ЛАД) – богиня царства людей та прародильниця людського роду. Вiд її iменi походять такi слова як лад, ладити, владнати, що вказує на особливi гармонiйнi форми людських стосункiв, якими керувала Лада. Про

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

значення Лади в життi українцiв говорять iмена власнi – Лада, Володимир (Во Ладу з Миром), Владислав (Во Ладу зi Славою). Дiєслово «володарювати» походить вiд «ладити», на вiдображення древньої мудростi: «Ладити – означає володарювати», бо немає ладу – немає влади... РОД (РІД). Питання про цього бога до недавнього часу залишалося не вирiшеним через те, що про нього збереглося дуже мало iнформацiї. Академiк В.А. Рибаков запропонував трактувати його як творця Всесвiту тiльки тому, що його iм’я присутнє в кореневiй основi слiв: Природа, Народ, РІДний, РІДня, РІДкiсний, тощо. Але цi слова показують тiльки те, що Род керував у царствi життя, i з ним був пов’язаний культ Рожаниць. Предтечею Рода був Гiперборiйський Ор, наступником Рода був також Юний Ор (Арджуна) та Батько Ор (див. Велесову Книгу). Таким чином, ми приймаємо Рода за бога Царства життя. МАРА (МАРІЯ) – головна богиня царства духiв. Навiть у Вiдах марiчки – це духи. Зустрiчаються також i її iншi iмена: Морена, Моржана, Мар. Вiд iменi Мари походять такi слова: хМАРА, МАРево, МЕРзнути, МОРе. Останнє слово означає її належнiсть до водної стихiї, а слово мерзнути може говорити про те, що її свято приходиться на осiнньо-зимовий перiод. Ну а українське жiноче iм’я Марiя означає не бiльше, i не менше а те, що його володарка є богинею Царства Духiв. На загал, можна зробити висновок, що нашi пращури видiляли чотири царства: богiв, людей, життя та духiв. Сучасна класифiкацiя у природознавствi трьох царств: тварини, рослини i мiнерали не є вiрною. По-перше, нашi пращури сприймали рослини та мiнерали як одне царство через те, що мiнерали є також живими органiзмами. По-друге, сучасна наука вiдкидає iснування тонких (духовних) свiтiв. Це зайвий раз висвiтлює те, що нашi пращури були не дикунами, якi в таких перетворилися iз мавп, а особами високого iнтелектуального та духовного рiвня. Боги Свiтiв. У Калачакрi (Коло чар – Кола дар), Вiдичному календарi, поряд з 12-рiчним циклом богiв, iснує i 24-рiчний цикл, що покладено у вiковий подiл людей, Недарма, вiк одного поколiння людей у нас приймається за 25 рокiв, точнiше було б – 24. В однiй добi не випадково маємо 24 години. З цього можна зробити висновок, що у Пантеонi богiв, крiм ранiше наведених, iснує ще 12 богiв. Отже, розглянемо, що це за боги? По-перше, ми ще нiчого не сказали про таких важливих та знаних у народi богiв, як Прав, Яв, Нав, Слав, про яких говорить нам Велесова книга. Цi боги керували цiлими свiтами. Мiж iншим, у священнiй книзi юдеїв Каббалi також згадується чотири свiти: матерiальний (вiдповiдає ЯВi), прототипний (вiдповiдає неЯВi – НАВi), творящий (вiдповiдає СЛАВi) та формуючий (вiдповiдає ПРАВi). Прав, Слав, Яв та Нав ще називають мировими богами тому, що посвячення кожному з цих богiв проводилося «миром». Мирро – благовонна олiя спецiального складу, що виготовлялася для кожного бога зi смоли вiдповiдного йому дерева. За допомогою мирра людину висвячували для служiння тому чи iншому боговi. Сучасне християнство не знає цього i використовує мирро, яке дуже вiдрiзняється за складом вiд древнiх рецептiв. ПРАВа. Вiд iменi цiєї богинi походять такi слова, як ПРАВда (дарунок Прави), ПРАВило, ПРАВо, ПРАВити, уПРАВлiння, ПРАВопис тощо. Вже цей список дає змогу зробити висновок про багатофункцiональнiсть цiєї бо-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

гинi у Пантеонi. Вона очолювала свiт ПРАВильних вчинкiв, дiй, думок, шляхiв i була покровителькою одразу восьми богiв, про яких ми проiнформуємо далi. На санскритi ПРАВгавап’я – означає мiсце походження всього i мiсце, де все розчинюється в кiнцi свого життя, що вiдповiдає старовинним українським легендам про божественний свiт ПРАВи. СЛАВа. (СВА). Вiдомо, що у Велесовiй книзi згадується iм’я богинi Слави. Крiм того, письменник IV ст. н.л. Агафангел, який був секретарем царя Тердата, писав про неї як про «велику царицю i панi, славу народу, що пiдтримує життя народне, матiр всяких чеснот, добродiйницю всього людського роду, золоту матiр, матiр-богиню». Вiн також описав її храм, що мав незлiченнi скарби. Зображення богинi (її статуя) було з чистого золота. Жiнки для богинi Слави випiкали короваї, пироги з рiзноманiтною начинкою, варили вареники. Богиню Славу згадують ще й iншi джерела. У збiрнику болгарського єпископа Григорiя записано, що грецькому язичництву передував культ богинi Слави, а її кумири вважалися втiленням самого божества. Вiн також називає кiлька найдавнiших династiй, якi сповiдували культ Слави, навiть виводили свiй родовiд вiд цiєї богинi, нащадки якої жили ще в X ст. н.л. В народi i досi збереглися iмена власнi: В’ячеСЛАВ, БориСЛАВ, РостиСЛАВ, ЯроСЛАВ. В лiтописi Нестора згадується 103 рiзних iменi з коренем СЛАВ, багато з яких зараз не використовуються. Як вiдомо, з жодним коренем немає такої кiлькостi iмен. Виходячи з цього, приходимо до висновку, що богиня СЛАВа очолювала групу богiв, вiдповiдальних за царства, в якi входили Перун, Лада, Род i Мара. Цих богiв люди славили, хвалили, величали, цим богам спiвали пiснiбажани (побажання). ЯВа. Богиня, яка очолювала групу кастово-вiкових богiв, куди входили Хорс, Велес, Свiтовид та Вiй. Про це говориться у Велесовiй книзi, де Свiтовид вiдноситься до богинi Яви. Перiоди життя людини для нас – явлений, дiйсний свiт. Вiд iменi богинi Яви походять слова Явлення, Явити, з’Явитися, що вказує на вiрнiсть древнiх положень про те, що свята богiв супроводжувалися явленнями. Бiльш того, через цю богиню можна було керувати явищами та законами Природи. НАВа. Спочатку, можливо, називалася Неява. Богиня НАВ є вiдповiдальною за свiт стихiй, за неявлений свiт, в якому керують Ярило, Макоша, Стрибог, та Купайла. Але ж чому, все таки, вони є НАВськими богами? Тому, що шторм у воднiй стихiї, ураган у повiтрянiй, землетрус у земнiй, а пожежа у вогневiй проявляються лише перiодично. Але потенцiал, як можливiсть, iснує завжди (неявно). Саме вiд цiєї богинi започаткованi такi слова та iмена як НАВiгацiя, Ісус НАВин, Навуходоносор – Наву ходивший цар. Чехи i зараз НАВою називають могилу. Боги шляхiв вдосконалення. Як було показано ще радянським письменником та розвiдником древнiх культур А.С. Іванченком, слова ЙОГА та ЯГА не тiльки спорiдненi, але i тотожнi. Санскритом та українською це складене з двох частин слово: «Я» – це творчий початок, а склад «ГА» вказує на рух (порiвняйте ноГА, дороГА, тобто ГАйДа – давай но рухатися). Таким чином ЯГА – це рух шляхом творчостi та вдосконалення. В Індiї, де ще збереглися вiдичнi традицiї, видiлено п’ять класичних йог: хатха-йога, раджа-йога, карма-йога та бгакти-йога. Вiдомi ще двi йоги: янтра-йога, яка є закритою для непосвящених, через те, що її знавець може втручатися у хiд часу, та тантра-йога, яка була забороненою через її, у сучасному розумiннi, аморальнiсть.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Вiдична традицiя вказує на наявнiсть у людини семи енергетичних оболонок-тiл: Анатомiчного, Ефiрнеого, Астрального, Ментального, Причинного (каузальне), Душi та Духу. Рiзнi вiдичнi школи також дають свої назви оболонок, наприклад, ментальну та причинну називають «будгiчною» (порiвняйте з укр. словом «будити» та Будда, що є пробуджений), але ця назва, як буде зрозумiло в подальшому, могла вiдноситися тiльки до Душi. Таким чином, древнi розробили сiм яг (йог) – 7 шляхiв, кожний з яких працює i розвиває одну з семи оболонок людини (див таб. №1). Очолювала всi цi шляхи богиня ПРАВа. Таблиця 1. Таблиця богiв вдосконалення та їх вiдповiднiсть № 1

Йога Оболонка (санскрит)

Тiло

Древньоруська назва яги

Леля-яга Речовинна Анатомiчне Желя-яга Ефiрна Почуттiв Таня-яга Емоцiй Астральна Думок Радогощ-яга Ментальна Інтуїцiї Берегиня-яга Причинна Троян-яга (каузальна)

Род

Стихiї

Земля Жiн Чол Повiтря Вода Жiн Чол Вогонь Жiн/ Земля/ Чол Повiтря

2 3 4 5

Хатха Жнани Тантра Раджа Янтра

Карма

Душi

Характеру

Коструба-яга

Жiн

Вода

Бгакти

Духу

Мети

Симаргл-яга

Чол

Вогонь

В ХІV вiцi французькi дослiдники Де Роше та Дюрвiль показали, що людина, крiм анатомiчного, має ще шiсть тонких тiл, котрi складають свiтлоносну (енергетичну) природу. Вiдповiдно до експериментiв цих вчених, якi вводили людину у гiпноз, як глибше людина поринала, так i бiльше тонких тiл вдавалося видiлити у неї. Цi тiла могли зливатися одне з одним i входити назад у людину. Тому нашi пращури не випадково розробили саме сiм шляхiв (ЯГ) для кожного з своїх тiл. Саме ця класифiкацiя була розроблена древнiми, i в розрiзненому видi збереглася до цього часу у рiзних йогiчних школах (зараз є, як правило, 5 систем). У древностi було, вiдповiдно, i сiм богiв, кожний з яких вiдповiдав за конкретний ягiчний шлях розвитку людини. Імена цих богiв, на щастя, зберегла українська мова. Вiд цих iмен походять вiдомi дiєслова, якi показують зв’язок цих богiв з тими чи iншими ягiчними шляхами вдосконалення. ЛЕЛЯ-яга – це перша назва хатха-йоги. Хатха-йога вiдповiдає за розвиток анатомiчного тiла, яке формується з їжi. В Індiї ще досi збереглася назва лайя-йоги, до цього часу закритої для непосвященних. «Лайя» на санскритi означає точку рiвноваги, яка, як i хатха-йога, використовує астрологiчнi знання, за що її ще називають космiчною йогою. Санскритське «лайя» походить вiд iменi гiперборiйської богинi Лелi. Українська мова зберегла слово «лелiяти», яке показує головний принцип цього шляху. Про значення цiєї богинi в древньоруському Пантеонi говорять старовиннi пiснi та спiванки, в яких присутнi як приспiви слова «леля», «ляля», i якi використовують у своїй творчостi не тiльки українцi, а й iншi слов’янськi народи. Ім’я Оля, Ольга також походить вiд iменi цiєї богинi.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ЖЕЛЯ-яга – працювала з другим тiлом, яке тонкiше за фiзичне i поiменоване як ефiрне. Воно формується за рахунок вражень, що отримуються вiд органiв почуттiв. За оболонку почуттiв вiдповiдав бог Желя, вiд iменi якого походить старослов’янське слово «желати», тобто жадати. По сутi, Желя вiдповiдав за ягiчний принцип отримання знання: побажати, щоби пiзнати. Санскритське ЖНАНИ – Знання також походить вiд Желi. Українське прiзвище (iм’я) Жадан (Желя+Дана) – це той, хто має жагу до знань. ТАНЯ-яга – була вiдповiдальна за третю оболонку, яка формується за рахунок емоцiй. Богиня Таня (Тана, Дана) безумовно є покровительницею України, її жiноча iпостась. Цiй язi без сумнiвiв вiдповiдала тантра-йога (на санскритi ТАНТРА – дослiвно – «Закон»). Слово Тантра походить вiд iменi гiперборiйської богинi Танi, або орiйської Дани (звiдси дiєслово тягнути). Культ Танi було понiвечено з приходом християнства на Русь i зберiгся вiн у обрядi спалювання страхополоха Танi у купальську нiч. І все ж-таки, культ цiєї богинi широко розповсюджений на Євроазiйському та iнших континентах. В Азiї вона вiдома як Тана, В Пiвденнiй Америцi –ТангаТанго. У своїй основi традицiя культу Танi мала принцип – бажати iншим те, що ти бажаєш собi. Ця традицiя збереглася i донинi в застiльних тостах-побажаннях. Вiд iменi Таня походять слова танок, танак (майстер, знавець), назви рiчок Танаїс, Данапр, Дон тощо. РАДОГОЩ-яга – четверте тiло, будується з думок людини, якi вона породжує сама, або отримує iззовнi. Вiд цiєї яги походить Раджа-йога i вона має навчити людину керувати своїми думками. Раджа – трохи викривлена назва древнього бога Радогоща – бога радiсних вiстей, думок та гостинностi. Радогощ-яга зберiгала секрети про те, як отримувати думки i вiстi вiд богiв та надавати своїм думкам божественну силу. ТРОЯН-яга – цiй древньоруськiй назвi вiдповiдала янтра-йога. Янтро є тотожним Трояну, тiльки переставлено склади Ян i Тро. Змiна мiсць складiв священних назв часто зустрiчається в еволюцiї мов. Досить згадати слова: ведмiдь та медвiдь, Дадбог та Бог-дад (сучасне Багдад). Троян-яга працювала з каузальним (причинним) тiлом людини, яке будується з потягу людини до вдосконалення. На практицi це тiло ототожнюється з проявами iнтуїцiї. Інтуїтивне мислення – це здатнiсть людини оперувати конгломератами думок, коли у мозку виникає багато зв’язкiв, що дозволяє володарям такого мислення робити точнi прогнози майбутнiх подiй. За Вiдами, пiсля смертi це тiло, як i душа, не знищується. Троян (Три ЯН) при цьому, складався з трьох богiв – Добребога, Злебога та Берегинi. Це вiдповiдає древнiй уявi про тотожнiсть Добра та Зла. Наприклад, караючи дитину за те, що вона не вмiючи плавати, лiзе на глибину, ми цим чинимо їй зле, але в той же час рятуємо її. Якщо добро та зло, це тi дiї, якi люди постiйно роблять, то збереження – БЕРЕГИНЯ – це той загал, який ми маємо отримувати в результатi таких дiй. КОСТРУБА-яга. Сьогоднi, за Вiдами, її називають карма-йога. Вона працює з душею людини. Вiд iменi Коструби пiшло слово «карма». Сьогоднi КАРМА означає ПОКАРАННЯ ЗА ПОПЕРЕДНІ ПОМИЛКИ. Коструба-яга працює з тiлом душi. Це тiло вибудовується з енергiй, що виникають, коли люди дотримуються моральних (звичаєвих) та заповiдальних основ. СИМАРГЛ-яга. Вiдповiдає Вiдичнiй бгакти-йозi, що означає – божественнiй йозi, яка працює над досконалiстю Духу людини. Сьоме тiло будується iз енергiї волi, що керує вчинками людини. Це тiло виникає, коли людина спрямовує себе до божественної мети (цiнностей). Слово БГАКТИ є тотожним

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

древньоруському слову БОГИТ – бог. Але богит-яга ще має назву Симаргляга. Симаргл входив до Пантеону Володимира Київського i не був схожий на семиголового мутанта, як гадають деякi розвiдники. Симаргл вiдповiдав за сiм ягiчних шляхiв, що i вiдбило в його назвi число 7, АР – суфiкс, який означає об’єднання чогось, а третя частина ГЛ «глава». Симаргл, таким чином, був покровителем семи шляхiв вдосконалення людини, кожний з яких вiдповiдав за свою оболонку тiєї ж людини. Через те, що Троян-яга втiлює одночасно два шляхи: Добребога та Злебога, ними керувала Берегиня, тому в Троян-йозi було одночасно два шляхи i два бога: Троян та Берегиня. В сумi виходило сiм богiв, якими керував Симаргл, а сам вiн був восьмим.

СВЯТА БОГIВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА РА Чому саме 24 бога було вибрано, а не iнше число? А тому, що число 24 – це число Сонця. Його знали єгиптяни, iндiйцi та нашi пращури. Вiдомо, що схiд сонця можна спостерiгати в одному сузiр’ї на протязi 2000 рокiв, пiсля чого сонце сходить у другому i за 24 000 рокiв (коло Сварога) воно проходить повний оберт, тобто повне коло. Саме тому видiлилося 12 зодiакальних сузiр’їв, хоча ранiше їх було 24. Число 24 було покладене у визначення часу – кiлькiсть годин на добу – та у побудову Пантеону. Яке ж було значення Пантеону? Морфологiчно видiлено 12 систем органiзму i вони не випадково спiвпадають з числом богiв у Пантеонi. За схiдними уявленнями, кожний орган буває активним у конкретну годину. Пантеон – також органiзм, тiльки божественний, а iншi 12 богiв, перш за все, боги шляхiв, що задають йому творчi та духовнi функцiї. Виходить, що ПАНТЕОН – ЦЕ БОЖЕСТВЕННА СУТНІСТЬ, яка могла керувати подiями, перетворювати Природу, створювати та змiнювати в нiй закони, покращувати вiдносини в сiм’ї та суспiльствi, прискорювати або загальмовувати еволюцiю людини, творити новi види рослин та тварин. Те, що саме так i було, витiкає iз змiсту слова ТВАРина, що означало творiння рук людських, тобто волхви за допомогою Пантеону могли створювати навiть нових тварин. Не випадково в Грецiї, як пише Є.П. Блаватська, iснувала навiть така наука «диплотератологiя» – створення змiшаних тварин, в основному, монстрiв. Для того, щоб точно знати, в яку годину та в який день було свято того чи iншого бога, необхiдно точно визначити з якого мiсяця починався Новий рiк. За Вiдами першопричиною всього є вогонь (Агнi) i початок року мiг приходитися тiльки на вогняний мiсяць: березень, липень чи листопад. У березнi починається Весна i логiчнiше початок року означити саме в березнi. Але на липень приходиться свято Перуна та Прави – головних богiв Пантеону, а вiд Перуна походить слово перший (первий), що також може говорити про перший мiсяць року. Крiм того, вимiри вiку проходили в лiтах, а не в зимах та веснах, i слово «новолiття», яке дiйшло до нас говорить про те, що рiк починався саме влiтку, з вогняного мiсяця липня. Те, що Новий рiк починався в липнi, побiчно пiдтверджує вкочене до нас юдо-християнське свято Івана Предтечi, яке приходиться на 7 липня (24 червня за ст. стилем), друга назва цього свята «Рiздво Івана Предтечi». Ну а Рiздво завжди було перед Новим роком. Доба розпадалася на два кола. Перше коло часу припадало на нiчний час з 00 годин до 12-00 дня. В цьому колi розташовувалися боги вiд Прави до Танi, тобто на першому роцi щомiсяця вiдмiчалися свята першого кола богiв, а в

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

наступному роцi – другого кола богiв, чий час приходився на деннi години. Вiра у магiю чисел, прийшла до нас з давнiх-давен, наприклад, у тому, що людина вiрить у щасливий трамвайний квиток. У гiперборiйцiв першого числа першого мiсяця (1 липня), о першiй годинi ночi було свято богинi Прави. Саме з неї починався Новий рiк, тому що пiд час купальських свят використовувалося символiчне колесо, яке втiлювало закiнчення циклу i показувало на початок року –1 липня. Другого числа другого мiсяця, о другiй годинi ночi – свято Лелi. Третього числа третього мiсяця, о третiй годинi ночi – свято Трояна. Збiг iменi бога з третiм мiсяцем доводить, що Новий рiк починався у липнi. Для свята мало бути три збiги – порядкового номера мiсяця, числа за календарем та години. Якщо початок року змiнювався, доводилося змiнювати i дати свят. Таблиця 2. Таблиця розподiлу свят богiв першого кола за мiсяцями №

Мiсяць

Число

7 8 9 10 11

Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад

1 2 3 4 5

Прав Леля Троян Яв Радогощ

Вогонь Земля Повiтря Вода Вогонь

Трiйця Спас на меду Рiздво Богородицi Новий рiк у явсеїв Свято «всiх святих» у католикiв

12 13 14 15 16 17 18

Грудень Сiчень Лютий Березень Квiтень Травень Червень

6 7 8 9 10 11 12

Слав Желя Коструба Симаргл Берегиня Нав Таня

Земля Повiтря Вода Вогонь Земля Повiтря Вода

Николи (немає кола) Щедрий вечiр Громниця День прощення Благовiщення Навський Великдень Русалiї

Бог

Стихiя

Свято (сьогоднi)

У другому колi час починався з 13 години (час Перуна) i закiнчувався о 24 годинi часом Купайли. Перун був одним з наймогутнiших богiв Пантеону. Через змiну початку року дати свят також змiнилися. Якщо порiвнювати данi таблиць 2 та 3 зi святами, якi дiйшли до нас, можна побачити у другому колi вражаючi збiги. 24 червня о 24 годинi – свято Купайли. Воно i без змiн дiйшло до нас, лише штучно набувши iм’я Івана Предтечi. 20 липня – свято Перуна, в древностi воно святкувалося 13 числа (перше число першого мiсяця плюс дванадцять). Пiзнiше саме з цього числа починали готувати пожертви Перуну до 20 числа. Якщо рахувати мiсяцi з сiчня, то липень – сьомий, тодi свято Перуна має бути 19 числа. 14 серпня свято Макошi, яке насправдi було з 7 по 14 серпня (2-й мiсяць та друге число плюс 12 = 14). 19 сiчня (7+12=19) свято Стрибога, вода змiнює свої властивостi. Вона стає святою незалежно вiд того, чи освятили її, чи нi i надовго зберiгає свої властивостi.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Таблиця 3. Таблиця розподiлу свят богiв другого кола за мiсяцями №

№ мiсяця

Мiсяць

13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Сiчень Лютий Березень Квiтень Травень Червень

Стихiя Вогонь Земля Повiтря Вода Вогонь Земля Повiтря Вода Вогонь Земля Повiтря Вода

Бог Перун Макоша Свiтовид Мара Хорс Лада Стрибог Вiй Ярило Велес Род Купайла

Священнi дiйства в один i той же час протягом тисячолiть створювали потужне психополе (Егрегор), яке працювало i могло змiнити не тiльки людей, але i Природу. Вiдповiдно до таблиць 2 та 3 можна накреслини астрологiчну зiрку, з якої видно, що 24 рази на рiк у людини у вказаний час, число та мiсяць мiг вiдбутися контакт з конкретним богом. У цi моменти могли задовольнитися не тiльки бажання, мрiї та прохання, але й вiдбутися деякi явища, такi, як матерiалiзацiя предметiв, (змiна властивостей матерiї), як це має мiсце в день та час Стрибога, – з’явитися новi здiбностi у людини. У кожного бога була своя функцiя. Наприклад, у Перуна можна було просити допомоги всiх богiв; у Макошi гарного врожаю, а також запобiгання земних катаклiзмiв; у Свiтовида – успiхiв у справi; у Мари допомоги пращурам; у Хорса – допомоги у навчаннi та самовдосконалення; у Лади – миру та любовi, можна було з’ясувати все про будь-яку людину i пiдняти будь-яку цiкаву тему. Як правило, вона (Лада) з’являється увi снi. У Вiя – просити мудростi; у Ярила – ясного сонячного дня; у Велеса – процвiтання та сiмейного щастя; у Рода – вдалих пологiв, успiшного мисливства, грибництва, ягiдництва; у Купайли – гарного рибальства, спокiйного моря, доброго дощу та вiдвернення повеней. Звертання до Слави, Нави та Яви були такими, як до Перуна, але, на вiдмiну вiд Перуна, вони могли надати допомогу тiльки своїми богами. Звернення до Прави та її богiв складалося iз запитань: що необхiдно робити, щоби мати ту чи iншу здатнiсть. У древньому календарi, як з’ясував Б.А. Рибаков, у тижнi було не сiм, а шiсть днiв, i називався вiн також i шiстдницею. Шестиденний тиждень дозволяв мати в роцi 12 мiсяцiв по 30 днiв, як це пiзнiше було у авiстийцiв, в кожному мiсяцi по 5 тижнiв (6х5 = 30). А в 5 днiв решти (у високоснi роки – 6 днiв) святкувалася Коляда. Цi днi не належали нiякому мiсяцевi, не мали чисел та назв. Але ще ранiше цi днi приходилися на кiнець червня, що збереглося в Русалiях, якi святкуються протягом тижня, що ще раз пiдтверджує лiтнiй початок року за давнiм календарем.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Як вiдомо, рiзнiй кiлькостi днiв у сучасному календарi ми маємо «завдячувати» римським iмператорам. Шiстдниця (тиждень) у орiїв починався з Радницi (сьогоднi це понедiлок); Вiвторок був Вiвторком; Середа – Тредницею; Четвер – четвергом; П’ятниця – п’ятницею; шостим днем була Недiля, потiм знову Радниця. Недарма понедiлок називають важким днем, i вiн справдi є таким. Першi два днi шестдницi – Радниця та Вiвторок були днями Прави. Третiй день – Тредниця вiдповiдав Яви. Четвер був днем Слави, потiм iшов день Нави – П’ятниця. Такий розподiл пiдтверджує вiдповiднiсть, що дiйшла до нас: Четвер називають Перуновим днем (тобто днем Слави), П’ятницю днем Макошi, яка входить у четвiрку Навських богiв. У Недiлю не працювали, бо цей день був днем усiх святих та героїв, яким вiддавалися почестi разом з Кумирами (свiтовими богами). Вiк Пантеону. У вiдповiдностi до халдейських джерел, Пантеон богiв iснував, принаймнi, близько 10 мiльйонiв рокiв. Це випливає з того, що царi Халдеї жили декiлька десяткiв тисяч рокiв. Про це пише Є.П. Блаватська, посилаючись на Берроуза – жерця халдейського храму. Багато якi Егрегори давно покинули Землю, але основний Егрегор богiв Пантеону Православ’я зберiгся. Вiн просочився у кожне дерево, у кожний камiнь i кожну молекулу нашої планети. Саме тому тi особи, якi починають з ним правильно працювати, отримують дуже велику силу. Нашi пращури працювали над його творенням, щоби надати йому чудесних властивостей, i вiддавали йому свої найкращi думки. І вони досягли того, що Егрегор став Творцем, який надiляв божественними силами своїх прихильникiв. Вiдновити творчий Егрегор – завдання сьогоднiшнього дня, тому що кожний рiк на планетi Земля зникає близько 10 000 видiв тварин та рослин. Вони помирають не скiльки вiд забруднення навколишнього середовища, скiльки через процес поступового ослаблення Пантеону-Егрегора – Духу Природи. Щоб процес вимирання Природи загальмувати, треба почати пiдтримувати у собi вищу творчу сутнiсть, i тiльки тодi зупиниться вимирання видiв, а в майбутньому почнуть вiдтворюватися все новi та новi. Таким чином, вiд якостi наших думок залежить не тiльки наша доля та доля наших родичiв, але й доля всього народу та i всього людства. Навiть клiмат та стан бiосфери визначаються думками людей. Вiдомо, якщо людина вiдчуває стан радостi, то навiть оточуючi його рослини ростуть краще. Чим бiльше радiсних думок у Егрегорi, тим потужнiша за масою буде бiосфера, тим бiльше вона буде рiзновидною. Виходячи з цього, як сильнiше ми будемо вiдати i розвивати культуру радощiв (де Ра дiє), що ранiше iснувала на Землi, так багатшими, красивiшими та рiзноманiтнiшими будуть навколо нас бiоценози, бiосфера, а також життя людського суспiльства.

ЗIРКА ГОСПОДА РА Всiма 24-ма богами, якi були роздiленi на чотири групи (говорилося ранiше), господарював головний бог РА. Тому вiн був не просто богом, а Господом, тобто Господарем Пантеону. З древнiх часiв до нас дiйшли магiчнi квадрати, змiст яких полягає у тому, що сума цифр по вертикалям, горизонталям та дiагоналям складає одне число. У Індiї та на Близькому Сходi магiчнi квадрати до цього часу використо-

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

вують як талiсмани, хоча, звiдкi прийшла ця традицiя та що вона означає, мало кому зараз вже вiдомо. Інодi замiсть цифр зустрiчаються квадрати з iменами богiв. Найсильнiшим з магiчних квадратiв є той, в клiтинках якого розташовуються дорогоцiннi каменi, якi втiлюють, як вiдомо, вiдповiдних їм богiв. Правильне їх розташування, як вiдомо на Сходi, забезпечує людинi виконання всiх його бажань. Недарма магiчний квадрат на Сходi називають «камеа» – словом, однокорiнним з «каменем» та «камланням»- шаманством. Таблиця 4. Магiчний квадрат Господа РА 23 10 11

14 21

12 24 17

20 19

22 13

У таб. 4. наводиться магiчний квадрат, який складається з 25 чисел, починаючи з нуля. Цi числа є датами свят богiв Пантеону Господа РА. Необхiдно звернути увагу на те, що пересiчний день вiдрiзнявся вiд святкового, що видно з древньоруських – українських – назв: день – однокорiнне зi словом «дань» – данина, тобто кожен день вiддавали почестi, а свято – однокорiнне зi словом святий, святити, тобто боги освячували людей, робили їх святими, вiддаючи їм енергiї за їх службу богам. У магiчному квадратi сума чисел в кожнiй колонцi i в кожному рядку однакова, i в нашому випадку вона дорiвнює 60, тобто числу секунд у хвилинi та числу хвилин у годинi. Таким чином ми бачимо, що загадка древньої рахуби часу та шестидесятиричної системи геометричних вимiрiв прихована в побудовi божественного Пантеону Господа Ра. Навiщо цей квадрат потрiбен? У природi все має кратнiсть. Наприклад, з бiометрiї людського тiла вiдомо, що довжина голови людини вкладається у її зрiст шiсть разiв, довжина голови складається з трьох довжин носа, а сума довжин руки та ноги дає зрiст, тощо. Саме так i божественний Пантеон, який є живим органiзмом, мав будуватися за законами бiометрiї, iнакше вiн розвалився б. Але замiсть розмiрiв, як видно з магiчного квадрату, древнi використовували в будiвництвi Пантеону одиницi часу, тобто дати свят богiв Пантеону. Таблиця 5. Магiчний квадрат Господа РА з iменами богiв 23 Род

10 Берегиня 11 Нав

8 Коструба

15 Свiтовид

6 Слав

12 Таня

24 РА

5 Радогощ

20 Вiй

19 Стрибог

23 10 11

14 21

12 24 17

20 19

22 13

18 Лада

3 Троян

2 Леля

4 Яв

0 Купайла

16 Мара

14 Макоша

21 Ярило

17 Хорс 7 Желя 22 Велес

1 Прав 9 Симаргл 13 Перун

Будь-яка дiя людини, будь-яке будiвництво були пiдпорядкованi числам. Недарма з давнiх часiв до нас дiйшла теза: «Свiтом керують числа та їх спiв-

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

вiдношення», яку приписують Пiфагоровi. Так i будiвництво Пантеону було пiдпорядковане числам. Саме тому Зiрка Господа РА була не абстрактним символом, а реальним предметом божественної сили. Рисунок 1. Зiрка Господа РА

Нав

Род

Мара Берегиня

Купайла Леля Макоша

Свiтовид

Ярило

Коструба Слав

РА

Таня

Прав

Хорс

Симаргл

Радогощ Желя

Вiй Стрибог Троян

Велес Перун

Лада

Яв

Зiрка Господа РА має 24 перетини, що дозволило нашим пращурам розмiстити на нiй увесь Пантеон богiв фiзичного свiту. Як показано вище, в п’ятиклiтинний квадрат (див. таб. 5) легко вписана Зiрка Господа РА, яку, за старовинною народною традицiєю, називають Райською Зiркою, а за козацькою – iнколи неправильно називають Зiркою Перуна. Кожнiй з 24-х точок перетину Зiрки, вiдповiдає клiтина магiчного квадрату. У центрi стоїть 25-а точка, яка належить Господу РА, головному Року Пантеону.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

ТАБЛИЦЯ ПАНТЕОНУ ГОCПОДА РА Речовинний свiт – перший Пантеон (Свiт форм) Таблиця 6. Пантеон богiв Господа Ра Магiчне число

Дата свята

Бог/Гоподь

Число Бога

ПРАВа

01.07

Свiтом еволюцiї

ЛЕЛЯ

02.08

Анатомiчним тiлом

ТРОЯН

03.09

Подiями

ЯВа РАДОГОЩ

04.10

Вiком богiв

05.11

Тiлом думок

СЛАВа

06.12

Свiтом богiв

ЖЕЛЯ

07.01

Тiлом органiв почуттiв

КОСТРУБА

08.02

Долею країни

СИМАРГЛ

Тiлом духу

БЕРЕГИНЯ НАВа

09.03 10.04

11.05

Свiтом стихiй

ТАНЯ (Дана)

12.06

Тiлом емоцiй

ПЕРУН МАКОША

13.07

Царством богiв

14.08

Стихiєю землi

СВІТОВИД

15.09

Вiком з 48 до 72 рокiв

МАРА (Марiя)

16.10

Царством духiв

ХОРС

17.11

Вiком з 0 до 24 рокiв

ЛАДА

Царством людей

СТРИБОГ ВІЙ

18.12 19.01

20.02

Вiком з 72 до 96 рокiв

ЯРИЛО

21.03

Стихiєю вогню

ВЕЛЕС

22.04

Вiком з 24 до 48 рокiв

РОД (Ор)

23.05

Царством життя

КУПАЙЛА

24.06

Стихiєю води

РА

25.06

Фiзичним свiтом (Безсмертям)

Бог/Гоподь

Оберезтвом

Стихiєю повiтря

ПАНТЕОНИ IНШИХ ГОСПОД Не тiльки Господь РА мав свiй Пантеон. Існування iнших Господ, якi очолювали Пантеони, ми знаходимо в орiйськiй – українськiй (не арабськiй) рахубi. 1 (раз) – вiдповiдає РА. Це число пiзнiше стали називати один (бог О′дин); 2 (два) – тотожне Господу на iм’я ДИЙ (Див); 3 (три) – вiдповiдає Трибогу, вiн же Господь ДАЖБОГ;

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

4 (чотири) – вiдповiдає Господу на iм’я СВАРОГ (Кварта) (К iнколи = С); 5 (п’ять) – вiдповiдає Господу на iм’я ПАН. 6 (шiсть) – вiдповiдає Господу на iм’я СЕСТ; 7 (сiм) – вiдповiдає Господу на iм’я СЕМЕЖ; 8 (вiсiм) – вiдповiдає Господу на iм’я ВІСТА; 9 (дев’ять) – вiдповiдає Господу на iм’я ДЕВ. 10 (десять – ...цять) – вiдповiдає ВСЕВИШНЬОМУ, або РАХМАНУ. Здавалося б, шукати вiдповiднiсть мiж iноземними iменами богiв та українськими цифрами неправомiрно. Але не будемо забувати, що всi, так званi iндоєвропейськi народи та мови походять вiд одного народу, який говорив древньоруською, тобто староукраїнською мовою, в якiй цифри та iмена Господ (богiв) були головними базовими словами. Рахуба на цьому не закiнчувалася, що вказує на основну властивiсть богiв – бути нескiнченними.

ПАНТЕОН ГОСПОДА ДИЯ (ефiрний свiт) Очолював Пантеон дивiв Господь (господар) ДИЙ, вiн же Дива, у китайськiй мiтологiї – Ди, у iндiйськiй – Диг, у пiвнiчноамериканських iндiйцiв – Кив. Дий був Двоглавом i можливо включав у себе двох богiв – Правду та Кривду, але це досить пiзнє трактування. Вiд його iменi походять Диви – вищi духи. Якщо Роки вiдповiдали за цикли часу та долi людей, то Диви були вiдповiдальнi за мiсце знаходження. Порiвняйте українське слово «дивитися», звiдси i «вид», тобто панорама мiсцевостi. Саме тому у Пантеон Дия входять боги – господарi тiєї чи iншої мiсцевостi. Це перш за все, боги чотирьох частин Свiту – ПІВНІЧ, ПІВДЕНЬ, СХІД, ЗАХІД, яким особливо вклонялися американськi iндiанцi. Потiм шiсть богiв континентiв – АЗІЯ, ЄВРОПА, АФРИКА, АМЕРИКА, АВСТРАЛІЯ, АНТАРКТИДА. Дев’ять богiв-дивiв були вiдповiдальними за дев’ять енерговихорiв на тiлi людини. П’ять богiв-дивiв були також вiдповiдальними за людськi правила моральностi. Таким чином, Пантеон Дия складався з 24 богiв та господаря, що дорiвнювало 25, така ж кiлькiсть, як i у Пантеонi Господа РА. Щодо енергетичних вихорiв, що видiляються в ефiрному тiлi людини, коротко можна викласти наступне: РА-вихор – тiм’я голови (козаки там носили чуприну-оселедець). ДИВ-вихор – мiжбрiв’я (третє око). ДАД-вихор – горловий енергоцентр (горлова ямка). СВАР-вихор – серцевий центр (на грудинi) ПАН-вихор – центр сонячного сплетiння. СЕСТ-вихор – пупковий центр. СЕМЕЖ-вихор – промежина. ВІСТА-вихор – (подвiйний) колiна. ДЕВ-вихор – (подвiйний) стопи нiг. Всi назви енергоцентрiв взятi за древньою орiйською традицiєю. П’ять правил моральностi, що збереглися у американських iндiанцiв, давали людинi особисту силу i були описанi вiдомим мексиканським вченим К. Кастанедою: смiливiсть, чеснiсть, бездоганнiсть, скромнiсть та вiдповiдальнiсть. Виховання в собi цих правил моральностi дозволяло з’єднати

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Свiдомiсть своїх двiйникiв (ефiрного, астрального, ментального та причинного) у єдину Свiдомiсть, завдячуючи чому людина ставала Просвiтленою, святою особою (санскрит. Саторi, тобто святим орiєм). Усi п’ять принципiв дають людинi iндивiдуальну силу. За кожне правило моральностi вiдповiдав конкретний бог. За збереженими iменами слов’янських богiв легко визначити, хто з богiв вiдповiдав за моральнiсть людини. СМІЛИЧ – бог, що вiдповiдав та керував функцiєю Смiливостi людини. Цей принцип був необхiдний для злиття Ефiрного двiйника людини iз свiдомiстю анатомiчного тiла. Головною цiннiстю для людини було – пiднятися до рiвня бога i, на загал, злитися з Всевишнiм. Для цього необхiдно згадати свої минулi втiлення, коли людина сама була богом. Принцип смiливостi є необхiдним, щоб не злякатися нових вiдчуттiв Свiдомостi, а також, щоб людина змогла вiдмовитися вiд усiх матерiальних цiнностей, якi руйнують її органiзм. Приймаючи головну цiннiсть древньої духовної течiї (про яку говорить Є.П. Блаватська) – стати богом, людина змiнює напрямок своєї еволюцiї, що призводить до змiни напрямку бiохiмiчних процесiв у її органiзмi – вiд старiння до омолодження. «Немає нiчого страшнiшого за страх», – пише Рамачарака у роботi «Шляхи досягнення iндiйських йогiв». Нi для кого не секрет, що страх робить людину безсилою. Недарма в народi казали: «Смiливого куля боїться». Смiливiсть є необхiдною тому, що у разi злиття Свiдомостi анатомiчного тiла iз Свiдомiстю iнших Тонких тiл, виникає стан «сон без сну», якого людина, як правило, боїться i бажає його позбавитися. Тi, хто пережив клiнiчну смерть чи пам’ятають своє посмертне iснування, знають, що вiдчуття Свiдомостi анатомiчного тiла зовсiм не є таким, як вiдчуття Свiдомостi причинного тiла чи тiла Душi. І якщо людина не звикне у цьому життi до вiдчуття цiєї Свiдомостi, вона не отримає здатностi вiдразу згадати себе пiсля посмертного переходу. СИЛИЧ – бог, що вiдповiдав та керував функцiєю Чесностi людини. Друге iм’я цього бога – Сильнобог описане у Велесовiй книзi. Через те, що цей бог давав людинi силу, стає зрозумiлим, що вiн був вiдповiдальним за моральну якiсть «чеснiсть», яка, i тiльки вона, може зробити людину сильною. Чеснiсть дозволяє злитися Свiдомостi анатомiчного тiла з астральною Свiдомiстю. Сенситиви вiдмiчають, що у людини-брехуна аура поступово зменшується i перед смертю зникає зовсiм. Тому та людина, що постiйно бреше, сама собi плете мереживо смертi. А й справдi, коли людина говорить одне, думає друге, а робить третє – всi три вектора її енергiй направленi у рiзнi боки, i, на загал, вона має енергетичний нуль. Із досвiду нашого життя ми всi знаємо, що брехун завжди залишається слабкою особою i не користується авторитетом у суспiльствi. Ну а у разi, якщо людина думає, говорить i робить одне i те ж, всi три вектори її енергiй спрямованi в один бiк, що потроює її силу. Тому, перш за все, чеснiсть робить людину сильною. МИЛИЧ – бог, що вiдповiдав та керував функцiєю Бездоганностi людини. Це iм’я зустрiчається у Велесовiй книзi. Його корiнь зберiгся в iменах: ЛюдМИЛА, РадМИЛА, МИЛА, якi i зараз використовуються слов’янами. Завдячуючи бездоганностi, людина може досягти злиття своєї Свiдомостi з Свiдомiстю свого Ментального двiйника. Цей принцип дозволяє людинi не мати негативної пiдсвiдомостi i таким чином керувати своєю Свiдомiстю. Ще З. Фрейд показав, що негативна пiдсвiдомiсть у людини виникає коли вона

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

пережила подiї, якi в неї викликали негативнi емоцiї. Пам’ять про них витискується зi Свiдомостi, вони забуваються i починають керувати нашою поведiнкою. Нормальний стан людини – це знаходження у станi Свiдомостi, тодi нiякий гiпноз, зомбування та навiювання стають неможливими тому, що людина пам’ятає i контролює все, що з нею коїлося i коїться. Саме вiдсутнiсть бездоганностi у поведiнцi людини робить її гiпнабельною. Ну а поки людина живе неусвiдомлено, нею буде керувати будь-яка нечисть. Для виконання принципу бездоганностi необхiдно робити так, щоб не залишалося невиконаних бажань, недопрацьованих справ, невирiшених питань. Вас нiхто насправдi не зможе осудити чи пiдкорити думкою, яка може змiнити вашу долю, якщо ви будете поводитися бездоганно. Якщо ви будете бездоганними, тiльки тодi люди будуть сприймати вас за милу людину. ДАРА – богиня, що вiдповiдала та керувала функцiєю Скромностi людини. Нашi пращури добре знали, що за наявностi скромностi, тобто вiдсутностi пихи у людини, вона отримує дар надчутливого сприйняття енергiй, тобто отримує дар спiлкування з богами та душами пращурiв. Топонiмiчний корiнь ДАР широко використовувався на Євро-Азiйському континентi. Імена власнi: Дарiя, Дарiй, Дарина, Славодар, Миродар, Вогнедар; назви мiст: Краснодар, Павлодар i т.д. – говорять про ще не забуте iм’я цiєї богинi. Скромнiсть, за К. Кастанедою, – це руйнування свої пихи. Цей принцип дозволяє з’єднати причинну Свiдомiсть зi Свiдомiстю анатомiчного тiла, що призводить до появи iнтуїцiї, дає особисту силу i розширює дiапазон сприйняття наших органiв чуття. Свiдомiсть власної пихи створює осередок збудження у мозку – домiнанту, яка не дозволяє сприймати слабкi енергосигнали. Така людина не може мати iнтуїцiю та сенситивнiсть, тому вона слабка та вразлива. Власна пиха не дає людинi бачити свiт таким, яким вiн є насправдi. Звiдси суб’єктивiзм та неадекватнi реакцiї. Саме тому скромнiсть є насправдi людським даром, що робить людину люблячою та любимою. НАДА – богиня, що вiдповiдала та керувала функцiєю Вiдповiдальностi людини. Сьогоднi ми знаємо цю назву в iменi Надя, Надiя. Як розумiли нашi пращури – тiльки вiдповiдальна людина мала надiю досягти можливостей бога. Принцип вiдповiдальностi означав, що у разi прийняття людиною рiшення, вона має iти до кiнця втiлюючи його навiть цiною свого життя. Сумнiватися та обговорювати можна до прийняття рiшення, але якщо рiшення прийнято, наставала вiдповiдальнiсть, що не допускала вiдмови вiд виконання, тому що така вiдмова знищує особисту силу. Таким чином, людина, як говорилося ранiше, є вiдповiдальною за свої думки. Щоб керувати думками, треба умiти зупинити внутрiшнiй дiалог. Ми можемо зупинити свою мову, тому що ми керуємо нею. Якщо ми зможемо зупинити свiй внутрiшнiй дiалог, ми зможемо керувати своїми думками, своїм мозком. Якщо людина має iнтуїтивне мислення i може зупинити його потiк, значить, вона може ним керувати. А якщо людина може зупинити прояви свого характеру i змусити проявитися у собi iншим якостям, означає, що вона може керувати тiлом Душi, що буде означати для нас злиття Свiдомостi анатомiчного тiла та Свiдомостi тiла Душi. ДИЙ – охоплював усi вищезазначенi функцiї, що вiдповiдали, крiм усього, досконалостi.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА ДИЯ Свята дивiв можна визначити, побудувавши магiчний квадрат, один з варiантiв якого представлено у таб. 7. Очевидно, що вiн мав менше чисел, нiж квадрат Господа РА, тому що у еволюцiйних процесах задiяна закономiрнiсть, яку можна бачити, наприклад, у розвитку технiки: «як простiше, так надiйнiше та довговiчнiше». Якщо перенести цей принцип на еволюцiю розуму, то можна стверджувати: «Як простiше, так могутнiше». Недарма люди мають прислiв’я: «Генiальне завжди є простим». Виходячи з цього, ми можемо стверджувати, що магiчний квадрат Дия складався з 16 чисел, у яких суми чисел колонок та рядкiв квадрату дорiвнювала 34, якщо рахуба iшла вiд одиницi до 16, i 30, якщо рахуба починалася з нуля до 15. Число 30, як вiдомо, є половиною години чи хвилини. Якщо у магiчному квадратi Господа РА положення богiв визначають назви народiв, що жили та живуть на Європейському континентi, то у квадратi Господа ДИЯ – у Пiвнiчнiй Америцi. Таким чином, знаючи розташування континентiв ми можемо покласти їх у базис побудови магiчного квадрату Господа Дия i практично однозначно вiднайти вiдповiднiсть чисел богам Пантеону Дия. «Смарагдова скрижаль» древнiми народами виконувалася дуже точно. Таблиця 7. 16-ти клiтинний магiчний квадрат Господа Дия 10

3 13

15 12 6

5 11 16

14 4

Щоб зробити магiчний квадрат Господа Дия подiбним магiчному квадрату Господа Ра, необхiдно приписати ще один рядок та колонку i заповнити їх однаковим числом (у нашому випадку це число 6), а у центрi поставити число Пан-вихору –16. Пiсля такої простої арифметичної процедури ми отримаємо 25-клiтинний основний магiчний квадрат Господа Дия, де сума цифр у колонках та рядках буде дорiвнювати 40. Число 40 є число Всевишнього (як буде пояснено пiзнiше) i може бути надане тiльки Господу, у даному разi Дию. Таблиця 8. 25-ти клiтинний магiчний квадрат Господа Дия 5

16 11

12 15

13 10

У центрi квадрату виник рiвностороннiй хрест або козацький «криж», насправдi це хрест Господа Дия. Вiн зустрiчається як у Європi, так i у Азiї, Африцi, Америцi. Вiдповiдно до iнформацiї, що дiйшла до наших часiв (мапи Меркатора та iн.), хрест Дия лежав у основi Гiперборiйської столицi мiста Пола. Вiдповiдно до Платонового опису, цей хрест лежав також у основi столицi Атлантiв – мiста Посейдонiс.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Для того, щоб вирахувати свята богiв-дивiв, треба правильно згрупувати їх мiж собою i правильно розставити групи вiдносно одна одної. Знаючи назви всiх вихорiв ефiрного тiла людини, ми можемо правильно вишикувати богiвдивiв, не забуваючи при цьому, що Схiд, Пiвдень, Захiд та Пiвнiч мають вiдстояти один вiд одного рiвно на три мiсяцi, утворюючи у часовому просторi простий хрест. Чотири групи богiв-дивiв у Пантеонi Господа Дия наступнi: Схiд Пiвдень Захiд Пiвнiч Пiвдень Європа Смiлич Ра-вихор Захiд Америка Силич Див-вихор Пiвнiч Азiя Милич ад-вихор Африка Дара Свар-вихор Австралiя Нада Пан-вихор (16) Антарктида Сест-вихор Семеж-вихор Вiста-вихор Дев-вихор Досить важко визначити послiдовнiсть богiв-дивiв, вiдповiдальних за правила моральностi, у iнших же груп ця послiдовнiсть надана з математичною точнiстю. Тепер можна згрупувати богiв-дивiв так, щоб вони уявлялися нами як єдине цiле: Таблиця 9. Дати свят богiв Пантеону Господа Дия № мiс.

Ім’я бога

Число/ мiсяць

Ім’я бога

Число/ мiсяць

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 1

Схiд Європа Америка Пiвдень Азiя Африка Захiд Австралiя Антарктида Пiвнiч Смiлич Силич -

1.1 2.2 3.3 4.4 5.5 6.6 7.7 8.8 9.9 10.10 11.11 12.12 -

Милич Дара Дий Нада Ра-вихор Див-вихор Дад-вихор Свар-вихор Пан-вихор Сест-вихор Семеж-вихор Вiста-вихор Дев-вихор

13.13 14.14 15.15 16.16 6.17 6.18 6.19 6.20 16.21 6.22 6.23 6.24 6.25

Якщо тепер подивитися на 16-клiтинний квадрат Господа Дия, то можна однозначно стверджувати, що 9 доданих клiтин вiдповiдають 9 богам, вiдповiдальним за енергоцентри (санскр. чакри). Нагадаємо, що Новий рiк у Пантеонi Господа Дия починався у березнi мiсяцi. Саме тому на Сходi та у орiйцiв 1 березня вiдзначається Новорiчне свято. Пiсля проставлення послiдовностi свят у напiвмагiчному квадратi Господа Дия (таб. 9) ми можемо наразi побудувати магiчний квадрат Господа Дия з його богами-дивами (таб. 10). Сума цифр у кожнiй колонцi та рядку квадрата, як давалося ранiше, дорiвнює числу Господа – 40. У дужках надаються порядковi номери мiсяцiв за два роки (Перiод Пантеону Господа Дия, який збiгається за часом з Пантеоном Господа РА).

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Таблиця 10. Дати свят магiчного квадрату Пантеону Господа Дия 10

6 13 (19) 6 6 (20)

10 Пiвнiч

15 ДИЙ 6(23) Семежвихор 2 Європа 7 Захiд

6 6 6 6 6 (23) (22) (21) (18) (17) 6 11 16 2 25 (24) 6 7 14 (25) 4 9

3 6(19) Америка Дад-вихор 12 Силич 6(22) Сествихор 5 Азiя 14 Дара

13 8 Милич Австралiя 6 1 6(20) Схiд Свар-вихор Африка 6(18) 6(17) 16(21) ДивРаПанвихор вихор вихор 6(24) 11 16 Вiста-вихор Смiлич Нада 6(25) 4 9 Дев-вихор Пiвдень Антарктида

Правильно побудований магiчний квадрат Господа Дия необхiдно мати для визначення мiсцезнаходжень древнiх храмiв на Пiвнiчноамериканському континентi (тут не надається, даючи можливiсть зацiкавленим особам попрацювати самим).

ПАНТЕОН БОГІВ ГОСПОДА ДИЯ Ефiрний свiт – другий Пантеон (cвiт почуттiв) Таблиця 11. Пантеон богiв Господа Дия Бог/Гоподь Схiд Європа Америка Пiвдень Азiя Африка Захiд Австралiя Антарктида Пiвнiч Смiлич Силич Милич Дара (Дарiя) ДИЙ Нада (Надiя) Ра-вихор (1) Дий-вихор (2) Дад-вихор (3) Свар-вихор (4) Пан-вихор (5) Сест-вихор (6) Семеж-вихор (7) Вiста-вихор (8) Дев-вихор (9)

Число Магiчне Дата Функцiї управлiння Бога число свята (енергiї) 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50

40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40 40

01.03 02.04 03.05 04.06 05.07 06.08 07.09 08.10 09.11 10.12 11.01 12.02 13.03 14.04 15.05 16.06 06.07 06.08 06.09 06.10 16.11 06.12 06.01 06.02 06.03

Напрямком свiту Мiсцем, континентом Мiсцем, континентом Напрямком свiту Мiсцем, континентом Мiсцем, континентом Напрямком свiту Мiсцем, континентом Мiсцем, континентом Напрямком свiту Смiливiстю Чеснiстю Бездоганнiстю Скромнiстю Ефiрним свiтом (Досконалiстю) Вiдповiдальнiстю Першим енергоцентром (тiм’я голови) Другим енергоцентром (мiжбрiв’я) Третiм енергоцентром (горловий) Четвертим енергоцентром (серцевий) П’ятим енергоцентром (сон.сплетiння) Шостим енергоцентром (пупок) Сьомим енергоцентром (промежина) Восьмим енергоцентром (колiна нiг) Дев’ятим енергоцентром (стопи нiг)

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ПАНТЕОН ГОСПОДА ДАЖБОГА (Aстральний свiт – свiт емоцiй) Варiацiї Господа Дажбога багаточисельнi: Дажбо, Даждбог, Дайбог, Таджбог, Дажба, Дашуба. Але, як згадувалося ранiше, всякий господар Пантеону мав чотири iменi. У Дажбога, за А.С. Фамiциним, iм’я пов’язане з iменем Трибог та Подога. Виходячи з того, що Дажбог є богом що дає, то у нього могло бути бiльше назв, що пов’язанi з варiантами дiєслова ДАТИ (ДАВ, ДАР, ДАЙ). Інтерпретацiя iменi Дажбога як бога дощу є не зовсiм коректною через те, що це обмежує його функцiї. Безсумнiвно, що його iм’я пов’язане з санскритським «даг» – палити. Ім’я Дадбог збереглося у сербiв i вiд нього пiшло слово Дiд (адже расини є онуками Дажбожими). Дажбог не випадково був пов’язаний з погодою та часом а тому, що вiн очолював Пантеон, у який входило 12 богiв, то й пов’язують iмена мiсяцiв i чотири бога з iменами сезонiв: Лiта, Овсень, Зима i Яровит (Яр – древньоруська назва весни). Крiм перерахованих богiв, вiдповiдальних за сезони та мiсяцi, iснували ще боги, що вiдповiдали за емоцiйний стан людини. У Вiдах збереглося вiсiм богiв-доброчеснот, якi входили у Вiдичний Пантеон та керували еволюцiєю людини. Якщо їх порахувати, то у сумi ми маємо 24 бога, якi i створювали Пантеон, очолюваний Дажбогом. Дажбог був Трибогом. Його культ було зруйновано пiсля прийняття християнства. На це однозначно вказують багаторазовi змiни назв мiсяцiв. Це i зрозумiло, що найбiльше мало працювати, те i розвалювалося. Через цей хаос у назвах ми беремо назви мiсяцiв за сучасною українською традицiєю, якi у нiй найкраще збереглися i є найближчими до староруської традицiї. Багато тисячолiть тому, коли на всiй Землi було ще тепло, було чотири бога, що дiлили добу на чотири перiоди: Ранок – санскритське «пролог», що iде за початком. День – вiдповiдає китайському «Тьєн»; Вечiр – вiд цього пiшло «Вiче»; Нiч – звiдки пiшло «начала», тобто початок, однокорiнне з iменем єгипетського бога Нут. До великого похолодання (11008 р. до н.л.) весь рiк було лiто, але пiсля падiння середньої температури на Землi, чiтко видiлилися сезони, тому iмена богiв доби були змiненi на iмена богiв сезонiв. ЯРОВИТ – назва складається з двох коренiв: ЯР (сила, молодiсть) та ВИТ (давньоруською означає помешкання). Весну iнколи нашi пращури називали ЯРОЮ, тому логiчнiше припустити, що Яровит втiлює весну, тому що його сила проявлялася перiодично тiльки весною. ЛІТА – У Велесовiй книзi зустрiчається iм’я богинi Лiтниця, що втiлює лiто. Захiднi слов’яни з лiтом пов’язують Додолу (Додилу). У грекiв була богиня Лiта (Латона) i Лiтою називали рiчку забуття у царствi мертвих. Про iснування цiєї богинi у слов’ян вченими ставилося питання неодноразово, але його доводилося знiмати через вiдсутнiсть iнформацiї, тобто забуття цього культу. А.С. Кайсаров виклав версiю, що iм’я богинi Лiта було запозичене у грекiв. Але це нiяк не може вiдповiдати дiйсностi через те, що це iм’я iснувало ще тодi, коли грекiв як нацiї, ще не iснувало. А нашi пращури ранiше, та i зараз вимiрюють вiк людини у лiтах. Таким чином, погодимося з цiєю назвою, що дуже близька до назви, яку бачимо у Велесовiй книзi. ОВСЕНЬ – (Авсень, Усень, Баусень, Овсiй) втiлює осiнь. Це слово практично без змiн дiйшло до нашого часу i свято, можливо, приходилося на

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

момент появи жовтого листя на деревах. За пропозицiєю розвiдника руської духовностi А.В. Юдiна, iм’я цього божества походить вiд староруського прикметника «оусинь» (юсинь), що означає «синюватий». Частина науковцiв пов’язує це iм’я з назвою Уранiшньої Зорi, надаючи перелiк її назв у рiзних народiв, якi спiвзвучнi мiж собою: у литовцiв Аушра, латишiв Аустра, грекiв Еос, римлян Аврора, iндусiв Уса. Спiвзвучнiсть назви сезону осiнь та iменi бога ОВСЕНЬ дозволяє поставити мiж ними знак тотожностi i стверджувати, що iм’я Овсiнь пов’язано з самосяйвом. І це визначалося функцiєю Овсеня, про що пiде мова далi. ЗИМА – божество зимового перiоду. З робiт iсторика минулого сторiччя С. Антоненка вiдомо, що втiленням зими у русичiв була корова Зимунь; вiд цього слова пiшло слово «зима», а у iндусiв «гима», звiдки i назва гiр «Гималаї» (Гима+Лаї, тобто Лайя =Леля – бог шляху фiзичного розвитку тiла людини). Дiд Мороз не був богом, а як i iншi персонажi свят – Снiгурка, Старий та Новий рiк – входили у свиту бога Зими. Обрядовий сюжет та атрибутика, що збереглися до наших днiв у святi з Дiдом Морозом, показують, якi були веселi та радiснi древнi свята. Це тiльки у Європi на початку другого тисячолiття н.л. з Дiда Мороза зробили Санта Клауса (Святого Николауса), але вже без Снiгурки та iнших персонажiв. Щодо назв мiсяцiв, то, як було вмотивовано, приймаємо сучаснi українськi назви, якi найближче стоять до iсторичних, староруських. Пантеон богiв Господа Дажбога вiдповiдав та керував усiм астральним Свiтом i людинi вiн допомагав створити Тiло Емоцiй. Тому в нього, крiм богiв, що вiдповiдали за мiсяцi та сезони, входили боги, що вiдповiдали за творчi емоцiї. Пiд творчими емоцiями розумiємо такi, якi пов’язанi з культом радостi, радощами. Всi цi емоцiї людям давно вiдомi i тут емоцiям за змiстом поставленi iмена богiв, якi читаємо у Велесовiй книзi. Радiсть обожнювання – БОЖИЧ. Радiсть краси – КРАСИЧ. Радiсть знання – ЗНАНИЧ. Радiсть вiдкриття – МУЗА. Радiсть досягнення – МАНИЧ. Радiсть любовi – ЛЮБА. Радiсть осяяння – ТОР. Радiсть спогаду – КАМА. БОЖИЧ – Це iм’я зустрiчається у Велесовiй книзi, а також в iнших руських лiтописах i пов’язане зi станом обожнювання. КРАСИЧ – Це iм’я зустрiчається у Велесовiй книзi i воно, як видно, пов’язане з одним з творчих станiв людини. ЗНАНИЧ – Такого божественного iменi в українськiй мовi не збереглося, але ми маємо дiєслово «знання». На санскритi збереглася назва одного з йогiчних шляхiв – «жнанi-йога», що означає: шлях досягнення знання, i маємо право стверджувати, що це iм’я богинi Знання. МУЗА – Ім’я богинi, що зникло. У грекiв це слово означає «думати», а в українцiв – «натхнення», яке дає радiсть вiдкриття. МАНИЧ – Корiнь МАН часто зустрiчається на топонiмiчнiй мапi Європи, Азiї та Америки. У iндоєвропейських мовах «ман» означає людину та думати. У Вiдичнiй мiтологiї Ману – прабатько людей. Мани у римськiй мiтологiї – боги загробного Свiту. Манаф – бог, якому вклонялися у Аравiї. Манахан у монголiв – бог мисливства. Манн – першолюдина нiмцiв. Ху Ман – прародитель корейцiв. Хану-

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Ман – iндiйський бог. Гу Ман – людина у грекiв. У древнiх русичiв було iм’я Маня. ЛЮБА – Сьогоднi це iм’я української жiнки чи назва коханої особи, а у минулому, без сумнiву, було iм’ям богинi любовi та кохання. ТОР – У наш час це iм’я скандинавського бога, але у минулому Тор був загальним богом. З його iменi створено слова, що означають важливi дiйства у наших пращурiв: ТОРжество, ТОРжище, ТОРгiвля, ТОРити –прокладати шлях до бога, Торунь – мiсто у Польщi, Тарту – мiсто у Балтiї, Тарсус – мiсто в Туреччинi. Недарма кажуть, щоб розiбратися у iсторiї (iсТОРiї), треба отримати осяяння. Топонiмiчне та лiнгвiстичне розповсюдження цього кореня говорить про загальнiсть цього бога для усiх європейських народiв. КАМА – У Вiдах це богиня любовi, яка є другою iпостассю Вишну. Збереглася також назва рiчки Кама, що пiдкреслює важливiсть цiєї богинi у наших пращурiв. Скорiше, вона вiдповiдала за радiсть, що виникала пiд час спогадiв. І дiйсно, людина, згадавши свої минулi життя, отримує нi з чим не зрiвняннi потрясiння. Це потрясiння Просвiтленої людини. Цi спогади – це перш за все любов, це i знання, це i всi радощi життя. Таким чином, умiння згадати стан радостi, любовi та творчої працi – це стан Просвiтленої людини. З усього викладеного не важко побачити, що структура божественного Пантеону Господа Дажбога також репрезентована 24-ма богами, а 25-м був сам Дажбог (Трибог). Чотири сезонних бога: Овсень, Зима, Яровит та Лiта – керували цим Пантеоном, причому, Овсень, через його зв’язок iз самосяйвом, очолював богiв емоцiй, вiдповiдальних за метаморфози органiзму, а богиня Лiта очолювала богiв, вiдповiдальних за мiсяцi. Невипадково, якщо в назвi переставити приголоснi навпаки, то ми побачимо «тiло», яке вона створювала, керуючи богами мiсяцiв Пантеону Дажбога. Виходячи з важливого стану Овсеня, Новий рiк пiзнiше почали зустрiчати восени, з 1 вересня. Власне так на Русi i було до реформ Петра І. Логiка древнiх була досить прозорою: якщо для орiйцiв, орачiв осiнь – кiнець усiх справ, то для богiв цей кiнець є лише початком нового.

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА ДАЖБОГА Боги Пантеону Дажбога, як i роки та диви, також утворювали магiчну фiгуру, яка описувалася дев’ятиклiтинним, єдино можливим магiчним квадратом (таб. 12), де сума у колонках та рядках дорiвнює 15. Таблиця 12. Дев’ятиклiтинний магiчний квадрат Дажбога 8

Для того, щоб уподобити магiчний квадрат Господа Дажбога квадрату Господа Ра, необхiдно добудувати цей квадрат до 25-клiтинового i поставити у новi клiтини число, що зберiгає магiчнiсть квадрату. Таким числом може бути тiльки число 5 (Див. таб. 13), тодi сума у колонках та рядках буде дорiвнювати 25.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Таблиця 13. 25-клiтинний магiчний квадрат Дажбога 5 5 5 5 5

5 8 1 6 5

5 3 5 6 5

5 3 9 6 5

5 5 5 5 5

Для того, щоб свята рокiв та дивiв на змiшувалися iз святами богiв iнших Пантеонiв, у пiсляпотопному Православ’ї було зроблено так, щоб Новий рiк святкували з 1 листопада у Азiї, з 1 березня у Америцi, а з 1 липня у Європi. Вiдповiдно, свята перiодiв року могли розподiлятися наступним чином: Свято Овсеня (Осенi) приходилося на 1 вересня (молодий Овсень) але святкувалося також i 1 листопада (старий Овсень). Точно так i свято Зими – 1 грудня (юна Зима) та 1 лютого (стара Зима). Свято Яровита (Весни) вiдповiдно 1 березня (молодий Яровит) та 1 травня (старий Яровит). Свято богинi Лiта – 1червня (юна Лiта) та 1 серпня (стара Лiта). На користь такого розподiлу свят говорить, наприклад, збережена традицiя святкувати молодого та старого Ярила, хоча зараз кажуть що святкувалося свято Ярила, але древнi точно казали – Яровита. Через постiйнi змiни початку Нового року виникала плутанина i у святкових датах рiзних народiв. Забули навiть, що свято називалося Яровитом, а не Ярилою. Див. Таб 14, де свята сезонiв позначенi римськими цифрами. Таблиця 14. Перше коло богiв Пантеону Господа Дажбога

Таблиця 15. Друге коло богiв Пантеону Господа Дажбога

Число i Ім’я бога Число першого кола бога мiсяць свята

Числове Ім’я бога Число другого кола бога визначення мiсяця ЛИСТОПАД 5 1+12=13 5 ГРУДЕНЬ 2+12=14

ДАЖБОГ

1 листопада

БОЖИЧ КРАСИЧ ЗНАНИЧ МУЗА МАНИЧ ЛЮБА ТОР КАМА ОВСЕНЬ

2 3 4 5 6 7 8 9 І

10 грудня 19 сiчня 28 лютого 9 квiтня 19 травня 28 червня 7 серпня 16 вересня 1 вересня, 1 листопада

ЗИМА

ІІ

1 грудня, 1 лютого

ЯРОВИТ

ІІ

ЛІТА

3+12=15

ЛЮТИЙ

5 5

БЕРЕЗЕНЬ

5+12=17

КВІТЕНЬ

6+12=18

ТРАВЕНЬ

7+12=19

ЧЕРВЕНЬ

8+12=20

ЛИПЕНЬ

9+12=21

СЕРПЕНЬ

5 5

10+12=22

1 березня, 1 травня

ВЕРЕСЕНЬ

11+12=23

1 червня, 1 серпня

ЖОВТЕНЬ

12+12=24

СІЧЕНЬ

4+12=16

Дев’ять свят богiв, що вiдповiдають за емоцiї, розподiлялися, як показано у таб . 14. Числа свят першого кола Пантеону Дажбога вираховуються так, як i у попереднiх Пантеонах (Ра та Дия): якщо число i порядковий номер мiсяця

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

збiгалися, у цей день було свято вiдповiдного бога. У Пантеонi Дажбога, як i у Пантеонi Дия першим колом розкручувалася еволюцiя, а другим – гальмувалася, тому що постiйно святкувалася перша п’ятниця мiсяця, яка у допетрiвськi часи приходилася на 5 число мiсяця. Свята першого року вираховувалися з урахуванням того, що рiк умовно подiлено на 9 сорокаденок, кожнiй з яких надано свiй номер вiд 1 до 9. Святкування дат богiв мiсяцiв, без сумнiву, приходяться на п’яте число, тобто на першу п’ятницю кожного мiсяця, тому що тиждень ранiше складався з шести днiв i перша п’ятниця, таким чином, приходилася на 5 число. У давнинi, як уже вiдмiчалося, не було суботи i всi мiсяцi складалися з 30 днiв. Невипадково на Русi святкувалося 12 п’ятниць на рiк. Цi свята прийняла спочатку i християнська церква, про це писав Папа Римський Климент у «Сказаннi про 12 п’ятниць». Виходячи з викладеного вище, стверджуємо, що свята богiв, якi вiдповiдали за мiсяцi, розподiлялися так, як представлено у таб. 16, пам’ятаючи, що рiк для богiв Пантеону Господа Дажбога починався з 1 листопада. Магiчний квадрат Пантеону Господа Дажбога буде мати вигляд, представлений у таб. 16. Таблиця 16. Магiчний квадрат богiв Пантеону Господа Дажбога 5.12

5.01

5.02

5.03

5.11

5.04

5.12

5.01

5.02

5.03

ГРУДЕНЬ

СІЧЕНЬ

ЗИМА

ЛЮТИЙ

БЕРЕЗЕНЬ

5.11

ЛИСТОПАД

5.10.

5.09

5.08

5.07

5 5.05 5.06

ТОР

5.04.

КРАСИЧ

ЗНАНИЧ

КВІТЕНЬ

ОВСЕНЬ

ДАЖБОГ

МУЗА

КАМА

ЯРОВИТ

5.10.

5.05

ЖОВТЕНЬ

МАНИЧ

ЛЮБА

БОЖИЧ

ТРАВЕНЬ

5.09

5.08

5.07

5.06

ВЕРЕСЕНЬ

СЕРПЕНЬ

ЛІТА

ЛИПЕНЬ

ЧЕРВЕНЬ

ПАНТЕОН ГОСПОДА ДАЖБОГА Астральний свiт – третiй Пантеон Таблиця 17. Пантеон богiв Господа Дажбога Бог/Гоподь

Число Магiчне Дата свята Функцiї управлiння (енергiї) Бога число

ДАЖБОГ

01.11

Божич Красич Знанич Муза Манич Люба (Любов) Тор Кама Овсень

52 53 54 55 56 57 58 59 60

25 25 25 25 25 25 25 25 25

10.12 19.01 28.02 09.04 19.05 28.06 07.08 16.09 01.09 01.11

Емоцiйною пам’ятю (Творення) Обожнювання Радiсть краси Радiсть знання Радiсть вiдкриття Радiсть досягнення Радiсть любовi Радiсть осяяння Радiсть спогаду Осiннiм перiодом

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Бог/Гоподь

Число Магiчне Датасвята Бога число

Функцiї управлiння (енергiї) Зимовим перiодом

Зима

Яровит

25 25

01.12 01.02 01.03 01.05

Лiта

25 25

01.06 01.08

Лiтнiм перiодом

Листопад Грудень Сiчень Лютий Березень Квiтень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень

64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75

25 25 25 25

05.11 05.12 05.01 05.02

25 25 25 25 25 25 25 25

05.03 05.04 05.05 05.06 05.07 05.08 05.09 05.10

Мiсяць 11 Мiсяць 12 Мiсяць 01 Мiсяць 02 Мiсяць 03 Мiсяць 04 Мiсяць 05 Мiсяць 06 Мiсяць 07 Мiсяць 08 Мiсяць 09 Мiсяць 10

Весняним перiодом

ПАНТЕОН ГОСПОДА СВАРОГА (ментальний свiт) Сварог був Господом Пантеону ментального свiту i вiдповiдав за ментальну (розумову) оболонку людини. Для оволодiння розумовими здiбностями необхiдно, як мiнiмум, оволодiти сьома алгоритмами мислення, яких на сьогоднi якраз i видiляється сiм: синтез, аналiз, екстраполяцiя (iншими словами прогнозування), iндукцiя, дедукцiя, iнтеграцiя та диференцiацiя. Якщо аналiзувати кореневi частини цих слiв, то вони не вiдповiдають нiяким древнiм богам, але за змiстом деякi аналоги з уявою наших пращурiв можна навести. Так, наприклад, iранський пророк Мани (216–277 р. н.л.) видiляв усi п’ять «слав»: розум, знання, розсудливiсть, думку, обачливiсть. На цей час вони змiнили свiй початковий змiст, але ми можемо поставити рiвнiсть їх сучаснiй уявi: Аналiз = розсудливiсть; Синтез = думка; Індукцiя = розум; Дедукцiя = знання; Екстраполяцiя = обачливiсть. Не дивно, що не вистачає двох «слав», що вiдповiдають диференцiацiї та iнтеграцiї, якi є тим же аналiзом та синтезом, тiльки в ускладненому варiантi. Іх можна вiднести до проявiв Розуму, а розумнiсть у людей вiд столiття до столiття, як вiдомо, зменшувалася, i тому iранець Мани про неї не згадав. Ще бiльше нас переконує, що алгоритми мислення колись були божественними актами, тотожними iменам шести древньоруських богiв, що приводяться у Велесовiй книзi. Коренева семантика цих iмен розкриває зв’язки з функцiями мислення: БЕСІДИЧ – аналiз –1 РАДИЧ – синтез –2

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

СВІТИЧ – iндукцiя –3 ЯСУНЬ – нтеграцiя –5 ЗІРОЧ – екстраполяцiя – 5 МИТРА – диференцiацiя – 6 МИСЛИЧ –дедукцiя – 7. Поставленi iменам богiв числа є порядком складностi їх функцiй i послiдовнiсть богiв не може бути iншою. За цими цифрами древнi жерцi призначали свята богiв Пантеону Господа Сварога. За авiстичною традицiєю Митра – є богинею Злагоди та Сонця, а за вiдичною – богиня Договору (дружби) та Сонця. З древньоруського Пантеону вона зникла ранiше iнших богiв, тому що була щiльно пов’язана з Варуною, який був пiдданий анафемi пiд час розмежування схiдних народiв з пiвнiчно-захiдними. Дослiвно Митра можна перекласти як «думка РА», а Господь Ра є однiєю з голiв Господа Сварога. До семи видiлених алгоритмiв мислення можна добавити ще чотири, що є комбiнацiєю перерахованих вище: порiвняння, єднання, класифiкацiя та систематизацiя, якi є вiдповiдними чотирьом Господам: Ра, Дию, Дажбогу та Сварогу. Тому всього було 11 алгоритмiв мислення. Комбiнацiя всiх одинадцяти алгоритмiв мислення дозволяє керувати процесом пiзнавання i формувати у себе новi види мислення. Людське мислення є лише вiдображенням подiй та зв’язкiв мiж подiями. Природа думає подiями, тому напрямок мислення Природи – є напрямком розвитку подiй. Нашi пращури мали цiлу плеяду богiв, кожний з яких вiдповiдав за конкретну подiю у життi людини та Природи, i саме цим богам одночасно надавалася вiдповiдальнiсть за алгоритм мислення людини. Це робилося для того, щоб люди, подiбно до богiв, могли керувати подiями не тiльки свого життя, але й Природи. Перерахованi вище алгоритми мислення людина може використовувати не обов’язково до масиву iнформацiї, але i до алгоритмiв мислення. У такому разi у людини з’являється можливiсть конструювати двi уяви: «розумiння» та «розум». Перший використовує алгоритми мислення до масиву iнформацiї, другий – до себе, точнiше, до самого алгоритму мислення. Спосiб оволодiння розумом витiкає з самого кореня цього слова, який показує на зв’язок розуму з Господом Ра, тобто «Ра з умом». Рисунок 2. Структура Пантеону Господа Сварога Сварог Ра

Дий

Дажбог

Бесiдич 1 Радич 2 Свiтич 3 Ясунь 4 Зiроч 5 Митра 6 Мислич 7

Рис. 2 розкриває структуру Пантеону Господа Сварога.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Сварог допомагав людинi виростити свого Ментального двiйника i злитися з його Свiдомiстю i, таким чином, людина отримувала можливостi iснувати одночасно у чотирьох (нижнiх) свiтах: речовинному, ефiрному, астральному, i ментальному, натомiсть маючи усi ментальнi здiбностi свого двiйника. Сварог, як бачимо, був заступником, керiвником та творцем Ментального Свiту. Ментальний Свiт, свiт мислення, творив з тварини людину, тому багато вчених ставлять Сварога Головним Богом Православ’я. Рис. 2 нагадує єгипетський знак «Тау», яким, як гадають дослiдники, позначали богiв. Українськi слова «творити», «творчiсть» висловлюють основну функцiю бога, i за графiкою лiтера «Т» i досi нагадує «Тау». Мiж iншим, у свiтськiй абетцi лiтера «Т» спочатку називалася не «Твердо», а «Твар».

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА СВАРОГА Як i у iнших Пантеонах, у Сварога також мав бути магiчний квадрат, який визначав усi дати свят його богiв. Але з 11 клiтинок квадрат побудувати неможливо, а ще неможливiше з семи (така кiлькiсть богiв входить у Пантеон Сварога, тому що Ра, Дий, Дажбог, як i Сварог були не богами, а Господарями Пантеонiв, тобто Господами). Тому у Сварога був не квадрат, а магiчна фiгура з семи клiтинок, сума трьох чисел у яких дорiвнювала священному числу 12. Рисунок 3. Магiчна фiгура та астрологiчна зiрка Господа Сварога

Для з’ясування дат свят богiв Пантеону Господа Сварога необхiдно побудувати астрологiчну зiрку, яка дiлить коло року на 8 частин-мiсяцiв, за кiлькiстю богiв у Пантеонi Господа Сварога. Так званими арабськими цифрами ми позначили послiдовнiсть дат мiсяцiв, як вони i мають слiдувати один за одним. Римськими цифрами означенi 12 мiсяцiв року за встановленим сьогоднi порядком. Але якщо будувати цю зiрку традицiйно за стихiями, починаючи з червня (вода), то послiдовнiсть мiсяцiв має iти у зворотному напрямку, але боги поставленi їм у вiдповiдностi iз зростаючою складнiстю функцiй.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Таблиця 18. Дати свят богiв Пантеону Господа Сварога ДАТА

Бог

Функцiя

Стихiя

1 червня 7 березня 5 грудня 3 вересня 2+15=17 липня 8+15=23 квiтня 6+15=21 сiчня 4+15=19 жовтня

СВАРОГ Бесiдич Радич Свiтич Ясунь Зiроч Митра Мислич

Творчiсть Аналiз Синтез Індукцiя Інтеграцiя Екстраполяцiя Диференцiацiя Дедукцiя

Вода Вогонь Земля Повiтря Вогонь Земля Повiтря Вода

На таб. 18, в лiвiй колонцi ми маємо числа богiв Пантеону Господа Сварога, але реальнi числа мають бути пiсля додавання до них числа 75, тобто суми богiв перших трьох Пантеонiв. Звiдси ми маємо усi дати свят богiв Пантеону Господа Сварога. Послiдовнiсть розташування дат свят у Пантеонi Сварога наведенi у таб.19. Таблиця 19. Дати свят богiв Пантеону Господа Сварога ДАТА

Бог

Стихiя

1червня 17 липня 3 вересня 19 жовтня 5 грудня 21 сiчня 7 березня 23 квiтня

СВАРОГ Ясунь Свiтич Мислич Радич Митра Бесiдич Зiроч

Вода Вогонь Повiтря Вода Земля Повiтря Вогонь Земля

Коли людина жила у єдностi з Пантеоном Сварога, рiк починався не з першого мiсяця, а з 75-го, тобто цикли попереднiх життiв людина вiдкручувала назад. У Пантеонi Сварога, хоч i неявно, але ми маємо зворотнiй хiд стихiй, що вiдображує факт зворотного плину часу, тобто у людей проходять негентропiйнi процеси – має мiсце омолодження органiзмiв. Такий стан речей iснував у перiод Раю на Землi. І ми можемо вiдновити його знову, якщо будемо дотримуватися свят i зворотної послiдовностi змiни стихiй, тобто iти не вiд вогню до землi, а вiд вогню до води.

ПАНТЕОН БОГІВ ГОСПОДА СВАРОГА Ментальний свiт – четвертий Пантеон Таблиця 20. Пантеон богiв Господа Сварога Бог/Гоподь СВАРОГ Ясунь Свiтич Мислич Радич Митра Бесiдич Зiроч

Число Магiчне Дата свята Функцiї управлiння (енергiї) Бога число Ментальним свiтом (розумом, 01.06 12 76 думками) (Творчiсть) Алгоритмом iнтеграцiї (цiлiсностi) 17.06 12 77 Алгоритмом iндукцiї (аксiом) 03.09 12 78 Алгоритмом дедукцiї (логiки) 19.10 12 79 Алгоритмом синтезу (поєднання) 05.12 12 80 Алгоритмом диференцiацiї (рiзницi) 21.01 12 81 Алгоритмом аналiзу (дiлення) 07.03 12 82 Алгоритмом екстраполяцiї (досвiду) 23.04 12 83

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

ПАНТЕОН ГОСПОДА ПАНА (причинний свiт) Господь Пан визначав хiд подiй i подальшу еволюцiю людини. До Пантеону Господа Пана входило 9 богiв, якi вiдповiдали за критерiї прогресу. Критерiї прогресу у бiологiї вивчав радянський академiк Л.С. Берг та ряд iнших дослiдникiв, якi так i не прийшли до єдиного розумiння у визначеннi бiологiчного прогресу i до єдиної кiлькостi цих критерiїв. У вiдповiдностi до Пантеону Господа Пана, критерiїв прогресу має бути вiсiм, яким ми для любителiв латини дамо новi латинськi назви, якi бiльше розкривають суть прогресу i якi вiдносяться до будь-якого виду еволюцiї, а не тiльки до бiологiчної. У словах ми залишимо латинське закiнчення ГЕНЕЗА, що означає розвиток: ордерогенеза, адаптогенеза, енергогенеза, органогенеза, полiфункцiогенеза, сенсогенеза, гармоногенеза, розумогенеза, економогенеза. Кожний з критерiїв прогресу стає якiстю людини i визначає її подальшу евоюцiю. За кожний критерiй вiдповiдав конкретний бог. У чому ж суть наведених критерiїв прогресу i як вони є пов’язаними з еволюцiйними якостями людини? БІЛОЯР. Фiзичнi фактори еволюцiї – адаптогенеза. Адаптогенеза пердбачає, принаймнi, збiльшення швидкостi адаптацiї (пристосування) органiзму до навколишнього середовища, без змiни гомеостазу – внутрiшньої постiйностi середовища органiзму. Люди, якi мають високий рiвень терпимостi, не пiдозрюють, що мають високоадаптивний органiзм. Практика показує, що терпимi люди виживають за найгiрших умов. За терпимiсть вiдповiдав, за нашою думкою, бог Бiлояр ("бiл» – бiлий, що є також чистим, добрим, «яр» – сила). Його iм’я показувало, що будь-якi перетворення треба починати, перш за все, з себе, а не з iнших. ВІДИЧ. Ефiрнi фактори еволюцiї – сенсогенеза. Сенсогенеза – це збiльшення кiлькостi iнформацiї, що сприймається за рахунок появи нових органiв почуття. Цей принцип спрацьовує тiльки у тих людей, якi прагнуть бiльше пiзнати себе. Українською його можна назвати самопiзнанням. Цей принцип закладено у iменi бога Вiдича, яке зустрiчається у Велесовiй книзi. Ефiрна оболонка людини також є пов’язаною з хiмiзмом, а велика кiлькiсть хiмiчних реакцiй органiзму можуть стати мутагенними. Іншими словами, органи почуттiв, якi працюють з ефiрною енергiєю, накопичуючи враження, можуть викликати у органiзмi тi чи iншi еволюцiйнi змiни. Будь-яка людина, яку вражає краса фiзичного тiла, i вона почала займатися культуризмом, за декiлька мiсяцiв може перетворити своє тiло. Тiбетськi монахи протягом мiсяця змiнюють своє обличчя, уявляючи на мiсцi свого обличчя, обличчя iншої людини. Нашi пращури вигадали мораль – правила поведiнки стосовно самого себе, якi дозволяли людинi накопичувати особисту силу для свого перетворення. Ефiрнi змiни, крiм цього, можуть передаватися у спадок. ЧИСЛОБОГ. Астральнi фактори еволюцiї – органогенеза. Органогенеза – це пiдвищення загальної органiзацiї органiзму, те ж що i аломорфоз. Люди, якi нацiленi на божественне, обов’язково приходять до метаморфоз у своєму органiзмi. Прикладом цього є Просвiтленi люди, якi досягли небувалих властивостей – сiдх. Але їх зусилля приводять до кращих результатiв тодi, коли вони у своїй практицi використовують вiдповiднi числа та їх спiввiдношення. Тому за енергогенезу мiг вiдповiдати тiльки Числобог.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

У бiологiї давно вiдомо, що за метаморфози (перетворення) у органiзмi вiдповiдальними є гормони, якi викликають у людини емоцiї. Вони мають властивiсть перетворювати людей, i чим сильнiшi емоцiї, тим швидше iдуть перетворення. Паралiзована людина побачила, що її дiтям загрожує небезпека, i встала, хоча лежала до цього багато рокiв. За лiченi хвилини людина, що пережила страх, стає сивою. Дiвчина, яка захворiла смертельною хворобою кровi, закохалася у юнака, який вiдповiв їй взаємнiстю, i хвороба вiдiйшла. Прикладiв багато. Таким чином, третiм рушiйним фактором евоюцiї у природi є емоцiї. Знаючи це, нашi пращури могли керувати та спрямовувати свою еволюцiю. Емоцiї можуть творити не тiльки метаморфози (тобто змiни у органiзмi) даного iндивiда. Емоцiї створюють поля, якi викликають змiни хiмiзму у всiх, хто попав у емоцiйне поле iндивiда. Саме це явище лежить у основi зародження нових видiв на Землi. Виникнення нових взаємостосункiв мiж видами народжує новi емоцiї у iндивiдiв, i створене цими емоцiями поле змiнює хiмiзм всiх органiзмiв, що населяють цю ойкумену. Новi взаємостосунки породжують новi емоцiї, якi обов’язково приводять до народження нового виду. СИВОЯР. Ментальнi фактори еволюцiї – розумогенеза. Розумогенеза – це зростання вмiння оперувати з алгоритмами мислення. На фiзiологiчному рiвнi це зростання можна уявити як включення у процес мислення не тiльки нервових клiтин, але i клiтин iнших органiв, а також клiтинових структур. Досягається цей принцип через вiдомi на Сходi практики медитацiї та концентрацiї. Вiдповiдав за цей критерiй Сивий Яр, або Сивояр, тобто бог, вiдповiдальний за пророкування (у римлян СИВИли, як вiдомо, були пророчицями). Як вище рiвень мислення, то й вище вiрогiднiсть пророкування. Думка, яка здатна керувати емоцiями, стає мутагенним фактором еволюцiї, тобто рушiйною силою еволюцiї. На ментальному рiвнi рушiйними факторами еволюцiї виступають алгоритми мислення, якi можуть поєднати мiж собою не тiльки думки людини, що знаходяться у неї у мозку, але i виконують, як давалося ранiше, зв’язок з думками, що знаходяться у мозку iншої людини. Саме завдячуючи розвинутим алгоритмам мислення стає можливою телепатiя. Алгоритми мислення здатнi зв’язуватися також з думками, що знаходяться у Егрегорах, тобто з богами. За вiдсутностi внутрiшнiх подразникiв, мозок може сприймати давно випромiненi думки, якi зберiгаються у предметах, а алгоритми мислення встановлюють з ними зв’язок. Це явище за Вiдами називається «аказетичне читання». За допомогою алгоритму мислення можуть створюватися астрально-ментальнi конструкцiї, якi дозволяють людинi творити чудеса, у тому числi i матерiалiзацiю думок. Алгоритми мислення породжують образи, якi передаються нащадкам i можуть бути реалiзованi як задана програма. Наприклад, якщо кожен день думати, що ваша дитина народиться красивою та здоровою i стане вченим, то саме так i буде. ПОРЕНУТ. Причиннi (каузальнi) фактори еволюцiї – ордерогенеза. Ордерогенеза – упоряджування середовища проживання органiзму таким чином, що виникає покращання органiзацiї органiзму. Прикладом ордерогенези може слугувати виконання режиму дня. Як показують дослiди з тваринами, схильнiсть до даного режиму дня передається у спадковiсть.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Людина, що хоче все упоряджувати у своєму життi, знаходиться дуже близько до можливостi керування своєю еволюцiєю. Вiдповiдав за цей принцип, за нашою думкою, бог Поренут: «пор» – сила i «нут» – початок. Упоряджування у своєму життi є початком всякої еволюцiї. Подiї, що мають вiдповiдну перiодичнiсть i викликаються вiдповiдними емоцiями, приводять до спадковостi напрацьованих знань та навичок. У свiй час ще В.І.Вернадський говорив, що життя змiнює середовище, а середовище змiнює життя i цей коливальний процес веде до Розуму. Розширивши цю думку, можна стверджувати, якщо людина органiзує та удосконалить середовище свого життя, у неї почнуться еволюцiйнi змiни. Це стає тому, що упоряджене середовище починає органiзовувати нас. І як вище органiзацiя оточуючого нас середовища, так i вищий ми будемо мати власний рiвень розвитку. УСУД. Душевнi фактори еволюцiї – полiфункцiогенеза. Полiфункцiогенеза – це унiверсалiзацiя органiв анатомiчного тiла. Наприклад, зябра поряд з киснем води починають використовувати i кисень повiтря. У життi, цей принцип можна побачити у людей, що прямують до унiверсальностi, до оволодiння багатьма професiями, до загальної унiверсалiзацiї. Цей принцип найбiльше може змiнити долю людини, тому за нашою думкою за нього вiдповiдав бог Усуд. Сьогоднi слово «суд» має негативне забарвлення, але у минулому не було i не могло бути слiв з негативним забарвленням, тому що мова виконувала творчi функцiї. Моральнi рефлекси є правилами поведiнки у вiдношеннi до iнших людей, що i характеризує рiвень розвитку Душi людини. Керуючи прогресом та думками, моральнi принципи є вищими рушiйними факторами еволюцiї. Висока мораль органiзує стосунки мiж людськими iндивiдами i переноситься на Природу, удосконалюючи її. Процес органiзацiї взаємостосункiв ставиться на порядок вище, нiж процес фiзичного удосконалення середовища, тому що вiн стосується душевних зусиль. ОСЛАД. Духовнi фактори еволюцiї – гармоногенеза. Гармоногенеза – це збiльшення стiйкостi гомеостаза (бiологiчного, психологiчного, соцiального). Людей, що живуть за цим принципом, легко визначити за їх бажання ладити з усiма. Вiдповiдати за цей принцип мiг бог Ослад. Дух визначається рефлексами, формуючими людськими цiнностями, що керують даним iндивiдом. Кожна наступна оболонка керує попередньою оболонкою. Першi два типи рефлексiв, що вiдносяться до анатомiчного та ефiрного тiл, визначають адаптогенезу, тобто змiни, що не зачiпають генетичний апарат людини. Наступнi три типи рефлексiв: астрального, ментального та причинного тiл, визначаються метаморфозами у органiзмi – стрибкоподiбнi переходи одного виду у iнший, одного класу у iнший, одного типу у iнший тип. Останнi двi оболонки Душi та Духу визначають переходи, котрi поки що важко уявляються людиною. Усi перерахованi переходи стають можливими, якщо цi оболонки насиченi своїм типом енергiї. УРДЗЕЦЬ. Етичнi фактори еволюцiї – економогенеза. Економогенеза означає пiдвищення ККД використання органiзмом енергiї. Власне, бережливi люди, тобто тi, що мають розумну бережливiсть, отримують як наслiдок iндукцiї економiчнiсть використання органiзмом енергiї. За цей принцип, гадаємо, вiдповiдав бог Урдзець, походження iменi

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

якого, на жаль, не з’ясовано. Хоча корiнь «ур» традицiйно пов’язують зi свiтлом, а «дзець» – це є давач, то iм’я цього бога скорiше означає того, що дає свiтло. Ну, а органiзми з високим ККД використання енергiї також починають свiтитися, тобто їх аура активiзується. Етична оболонка охоплює всi сорок принципiв, про якi ми будемо говорити далi. ПАН. Мовнi фактори еволюцiї – енергогенеза. Енергогенеза – це використання органiзмом нових видiв енергiї, якi не використовувалися ним ранiше. Здiйснюється цей фактор за допомогою мови, якою нашi пращури могли творити будь-якi метаморфози зi своїм органiзмом. Тому енергогенезу можна назвати мовознавством. За цей принцип мiг вiдповiдати тiльки головний бог Землi – ПАН. Критерiї прогресу формують причинне тiло людини, здiбнiсть до iнтуїтивного мислення i кують його волю. Можливий розподiл iмен древньоруських богiв за вiдповiдними критерiями прогресу (з вiдповiдними числами) надається на таб.25. Таблиця 25. Структура Пантеону Господа Пана №

Ім’я богаГосподаря

Ім’я бога

Якостi

Тiло / свiт людини

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Бiлояр Вiдич Числобог Сивояр Поренут Усуд Ослад Урдзець ПАН

Адаптогенеза Сенсогенеза Органогенеза Розумогенеза Ордерогенеза Полiфункцiогенеза Гармогенеза Економогенеза Енергогенеза

Пристосування Самопiзнання Органiзацiя Напоумлення Упоряджування Унiверсалiзацiя Улагоджування Бережливiсть Мовознавство

Фiзичне Ефiрне Астральне Ментальне Каузальне Душi Духу Етичний свiт Мовний свiт

Критерiї прогресу, що наданi у таблицi, визначають не тiльки iндивiдуальну еволюцiю людини та його бiологiчного виду, але i всiєї Бiосфери та людського суспiльства в цiлому. Кожний критерiй прогресу працював на своєму планi. У структурi Пантеону богiв Господа Пана кожному богу поставленi числа у вiдповiдностi до складностi вiдведеної йому функцiї. Цi числа давали можливiсть визначити всi свята богiв Пантеону. Пан керував Причинним (каузальним) Свiтом i допомагав людинi вiдтворити його Причинного Двiйника.

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА ПАНА У перiод античностi Пан у грекiв був всеохоплюючим богом. У єгиптян Пану вiдповiдав Пта чи Птах, який створив усе суще на Землi (тварин, рослини, людей, мiста, храми, ремесла) i народив перших вiсiм богiв. Його символом був трикутник з оком – Всевидюче Око. У цьому трикутнику по всiм трьом висотам та середнiм лiнiям сума чисел богiв однакова i дорiвнює 15. Око у трикутнику виникає з вписаного в нього шестикутника. Число 15 також було священним, тому що воно складало половину мiсяця, чверть (квадранс) години та хвилини. На сучасному етапi трикутник з оком як символ використовується у багатьох релiгiйних культах, тому що вiн є символом, що дає реальну силу.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Рисунок 4. Магiчна фiгура та астрологiчна зiрка Господа Пана

Збудувавши дев’ятикiнцеву астрологiчну зiрку Господа Пана (крок 40 днiв, 360:9), можна визначити послiдовнiсть свят його богiв. Т.з. арабськими цифрами ми позначили послiдовнiсть дат мiсяцiв, як вони i мають слiдувати один за одним. Римськими цифрами означенi 12 мiсяцiв року за встановленим сучаснiстю порядком, але реальними числами, як зазначувалося ранiше, будуть першi дев’ять чисел, до яких додається загальне число богiв перших чотирьох Пантеонiв, тобто 83 (25+25+25+8). Таблиця 26. Дати свят богiв Пантеону Господа Пана Число

Бог

Функцiя

Дата

1 2 3 4 5 6 7 8 9

ПАН Бiлояр Вiдич Числобог Сивояр Поренут Усуд Ослад Урдзець

Мовознавство Пристосування Самопiзнання Органiзацiя Напоумлення Упоряджування Унiверсалiзацiя Улагодження Бережливiсть

1 сiчня 10 червня 20 листопада 1 травня 10 жовтня 20 квiтня 1 вересня 10 лютого 20 липня

Як бачимо, наш народ перед Новим роком не дарма спiвав та й продовжує спiвати старовинну як свiт пiсню: «Добрий вечiр, добрий, Пане Господарю, Радуйся, ой радуйся земле, Свiт Новий народився...» Бо перед Новим роком планета енергетично очищається, а 1 Сiчня дiйсно народжується Новий Причинний Свiт планети Земля. Таблиця 27. Дати свят богiв Пантеону Господа Пана у послiдовному порядку Число

Бог

Функцiя

Дата

1 2 3 4 5 6 7 8 9

ПАН Ослад Поренут Числобог Бiлояр Урдзець Усуд Сивояр Вiдич

Мовознавство Улагодження Упоряджування Органiзацiя Пристосування Бережливiсть Унiверсалiзацiя Напоумлення Самопiзнання

1 сiчня 10 лютого 20 квiтня 1 травня 10 червня 20 липня 1 вересня 10 жовтня 20 листопада

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

ПАНТЕОН БОГІВ ГОСПОДА ПАНА Каузальний свiт (свiт причин та наслiдкiв) – п’ятий Пантеон Таблиця 28. Пантеон богiв господа Пана Бог/Гоподь

Число Бога

Магiчне число

Дата свята

ПАН

01.01

Ослад Поренут Числобог Бiлояр Урдзець Усуд Сивояр Вiдич

85 86 87 88 89 90 91 92

15 15 15 15 15 15 15 15

10.02 20.04 01.05 10.06 20.07 01.09 10.10 20.11

Функцiї управлiння

(енергiї) Причинним свiтом-Енергогенезою (метаморфозами) Мовознавством Улагоджуванням Упоряджуванням Органiзацiєю Пристосуванням Бережливiстю Унiверсалiзацiєю Напоумленням Самопiзнанням

ПАНТЕОН ГОСПОДА СЕСТА (Свiт Душ) Цiлiсний Пантеон Господа Сеста складали боги, що вiдповiдали за взаємостосунки у Природi, та мiж людьми. Бiологiчна iндукцiя переносить на Природу не тiльки властивостi iндивiдiв, якi передаються вiд одного органiзму до iншого (вiдомi дослiди про перенiс ознак гусиняти на курча), але i якостi взаємостосункiв мiж iндивiдами. Вiдповiдно до народних прикмет, якi можна вiднайти у фольклорi, стосунки мiж людьми переносяться на Природу, а вона їх повертає людям. У Пантеон Сеста входять сiм богiв, якi вiдповiдають за стосунки мiж людьми у суспiльствi. Християнське Православ’я, яке багато взяло вiд древньої Фiлософiї Предкiв, видiляє 13 чеснот: Вiра, Надiя, Чеснiсть, Знання, Мудрiсть, Смирення, Послух, Довготерпiння, Безбоязнiсть, Вiрнiсть, Самовладання, Доброта, Вдячнiсть. Сюди увiйшли не тiльки моральнi правила, але й чесноти, за якi вiдповiдав, як надавалося ранiше, Смiлич, Силич, Милич, Нада, Дара, що входять до Пантеону Господа Дия. Тому, щоб точно визначити, якi були моральнi правила та чесноти у наших пращурiв, ми маємо звернутися до вивчення українського громадського характеру, який за багатотисячолiтню iсторiю свого формування закрiпився не тiльки у культурi нашого народу, а також i у генетичному апаратi людини, завдячуючи чому культура залишається практично незмiнною. Багато якостей людини виникли не самi по собi, а завдячуючи багатотисячолiтньому вiдбору. Знайшовши основнi вродженi громадськi якостi, можна визначити принципи, що тисячолiттями iснували у громадах наших пращурiв, пiсля чого можна визначити i богiв, що вiдповiдали за цi принципи. Громадських якостей є багато, але ми обмежимося тiльки тими, якi мають вiдповiдностi з життєвими ознаками (див. таб. 29). Основних життєвих ознак видiлено сiм, хоча ряд науковцiв називають бiльше десятка. Вiдповiдно до теореми вiдомого радянського винахiдника Н.І.Коров’якова, для того, щоб явище було самодостатнiм та могло iснувати, воно мусить мати п’ять основних якостей, а для бiльшої стабiльностi – сiм. Першi п’ять якостей морально-

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

стi, що входили до Пантеону Господа Дия, давали можливiсть поєднати Свiдомiсть людини з Свiдомiстю Душi. Першi чотири правила моралi Пантеону Сеста сприяли пробудженню Свiдомостi Духу, а наступнi три сприяли єднанню з Всевишнiм. Насправдi, якщо б цi принципи могли оживити суспiльство, то вони сприяли б пробудженню вiд сну Душi та Духу, якi, на жаль, у бiльшостi людей сплять протягом усього життя, i це є причиною того, що люди не можуть згадати своїх попереднiх життiв. Таблиця 29. Вiдповiднiсть життєвих ознак та принципiв моралi Житєвi ознаки

Принципи моралi

Цiлiснiсть Розвиток Спадковiсть Роздратування Самоорганiзацiя Гомеостаз Мiнливiсть

Терпимiсть Повага Традицiї Спiвмiрнiсть Спiвробiтництво Вiдповiднiсть Вiдкритiсть

Основних життєвих ознак, як вiдзначалося, видiлено сiм: цiлiснiсть, розвиток, спадковiсть, роздратування, самоорганiзацiя, гомеостаз та мiнливiсть. Наприклад, такiй життєвiй ознацi як цiлiснiсть вiдповiдає принцип моралi – терпимiсть, розвитку – повага, i т.д. (Див таб. 29) Якостi громадського характеру не виникають самi по собi – вони є результатом тривалого виховання наших пращурiв задля мети та досягнень громади. І перш за все нашi пращури працювали над тими принципами, якi давали їм можливiсть поєднати свою Свiдомiсть зi Свiдомiстю Духу. ЖИВА – була втiленням терпимостi, яка є одним з головних принципiв, що веде до виживання людини у складних умовах буття. Доброзичливiсть була древньою нацiональною рисою орiйцiв i вiдповiдала принципу моралi – терпимостi. Ця риса допомогла орiйцям об’єднати багато народiв та народностей, освоїти територiї Європи, Азiї та Америки. Народ знав, що у спокої – сила, тобто стан терпимостi сприяє накопиченню внутрiшньої енергiї, яка народжує у людинi додатковi сили та спрямованiсть її до мети. Про цi якостi добре говорять народнi прислiв’я: Терпiння дає умiння. Без терпiння немає спасiння. Терпiння та труд все перетруть. ЦУР – (ЧУР, ЩУР) зумовлював взаємостосунки з померлими пращурами, пiдтримував повагу до них i захищав людей вiд небажаного спiлкування. Зв’язок з ним зберiгається за рахунок традицiй. Вiд слова Цур (Щур) походить слово праЩур. Дiти, граючись кажуть: «Цур тобi...», «цур моє...» , i не пiдозрюють, що це старовинна замова. Характерна громадська якiсть – вiдданiсть традицiям та нацiональним святиням – є основним принципом моралi, що називається спадковiстю. За древньоруськими моральними принципами повага до старших стояла на одному з перших мiсць у процесi виховання людини. І сьогоднi в Українi ми можемо подекуди чути, як вихованi люди звертаються до будь-якої старшої людини на ви i з великою шаною та повагою. Збереглися прислiв’я, якi характеризують принцип спадковостi: Живи по-старому, проживеш бiльше, а мели по-новому, намелеш бiльше. Нових друзiв наживай, а старих не зневажай.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ПОРЕВИТ – дiяв за принципом вiдповiдностi (справедливостi). У русичiв завжди було загостреним почуття справедливостi, що є проявом принципу вiдповiдностi. Природжене прагнення справедливостi складало основу iдеї русичiв, над якою пiзнiше працювали фiлософи минулого та нинiшнього столiть. Саме справедливiсть була одною з основних людських цiнностей, за яку нашi пращури не шкодували навiть свого життя. Збереглися прислiв’я, що показують принцип вiдповiдностi: З ким поведешся, вiд того i наберешся. Яку дружбу заведеш, таке життя i проживеш. Римський iмператор Юстинiан сформулював цей принцип так: «Кожному вiддай те що повинно. КРИШЕНЬ – втiлював у своїй дiяльностi принцип вiдкритостi свiдомостi. У Вiдах виступає як втiлення верховного бога на iм’я Кришна, який вiдкрив у Бхагават Гiтi Арджунi (Оровi юному) – ватажковi Пандевiв – усi принципи побудови Всесвiту. Вмiстимiсть української душi, яка виявляється у прийняттi чужих розумних думок та iдей, як своїх, вiдповiдає вiдкритостi. Наявнiсть цього принципу є показником духовної зрiлостi людини. Вбираючи у себе думки та бажання всiх людей, людина приходить до глибокого, всеохоплюючого розумiння життя. «Чужого навчайтесь, свого не цурайтесь», казав Т.Г.Шевченко, проповiдуючи українському народу саме принцип вiдкритостi. ВИШЕНЬ – вiв людей до поваги, а вища форма поваги веде до любовi. За Вiдами Вишень вiдомий як Вишну (творчий бог), а його другою iпостассю є Кама – втiлення любовi. Такi громадськi якостi людини, як спiвчуття, здатнiсть увiйти у положення iншої людини i зрозумiти причини її стану, взаєморозумiння та сердечнiсть – пов’язанi з принципом поваги. Розумiння людьми один одного – це одна з умов єдностi нацiї та держави. Стосунки, що мали мiсце на Русi, дозволили їй iснувати тисячолiттями. Українськi прислiв’я також говорять про повагу: Без поваги немає родини, без вiдваги нема Батькiвщини. Краще з розумним втратити, нiж з нерозумним знайти. РУЄВИТ – вiдповiдав за принцип спiвставлення. Статуя Руєвита знаходилася у храмi на островi Рюген (Руяна) i була семилика, що показує одне з головних положень цього бога над сьома вище наданими iпостасями, якi нiби входили в нього. А i справдi, спiвставлення – це всеохоплюючий принцип, тому Руєвит є подiбним до Симаргла, який був вiдповiдальним за сiм шляхiв яги. Древнi знали та любили це число, тому i принципiв взаємовiдношень було також сiм, а сам Руєвит вiдповiдав за спiвмiрнiсть, що охоплювали всi попереднi сiм принципiв. Одне з найвищих якостей, яке було у повазi у русичiв, а потiм i в українцiв – це сумлiння, якому вiдповiдав моральний принцип спiвставлення (адекватнiсть), який дозволяє спiвставити, порiвняти свою поведiнку з реакцiю оточуючого середовища. На перший погляд здається, що гармонiя та спiвставлення це одне i теж, але насправдi спiвставлення охоплює гармонiю та всi моральнi принципи. СЕСТ – був вiдповiдальним за узагальнений принцип спiвробiтництва. З чуйнiстю українського характеру, з прагненням людей до соборностi та взаємодопомоги пов’язаний такий принцип, як спiвробiтництво. Можна видiлити двi форми моралi – мораль, що руйнує суспiльство людей, де володарює нiчим не обмежена конкуренцiя, та мораль громадського спiвробiтництва, яка веде до, змiцнення громади, змiцнення суспiльства.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Усi названi моральнi принципи у древностi сформували руську етику, яка була нормою трипiльської держави Оратанiї i далi Київської Русi, i яка з перебудовою держави на вiзантiйський, потiм римський i далi захiдний зразок, почала втрачатися на державному рiвнi, але залишалася у людських громадах, родах, сiм’ях. Моральнi принципи: терпимiсть, повага, традицiйнiсть та вiдповiднiсть давали здатнiсть з’єднатися людськiй Свiдомостi зi Свiдомiстю Духу, завдячуючи чому до людини приходило просвiтлення, i вона могла згадати всi свої минулi втiлення. Останнi три моральних принципи (спiвробiтництво, вiдкритiсть та спiвставлення) дозволяли поєднати людинi свою Свiдомiсть iз Свiдомiстю Всевишнього. Порiвнюючи iмена богiв з уродженими якостями нашого народу, отримуємо вiдповiднiсть мiж божествами та моральними принципами, за якими жило у недалекому минулому орiйське суспiльство. На таб. 30. перерахованi усi принципи взаємостосункiв людей. Таблиця 30. Принципи взаємостосункiв людей Число

Боги

Життєвi ознаки Принципи моралi

1 2 3 4 5 6 7

Жива Вишень Цур Поревит Кришень Руєвит СЕСТ

Цiлiснiсть Розвиток Спадковiсть Роздратування Самоорганiзацiя Гомеостаз Мiнливiсть

Терпимiсть Повага Традицiї Вiдповiднiсть Спiвробiтництво Спiвставлення Вiдкритiсть

Якостi громадського характеру Добродушнiсть Сердечнiсть Вiдданiсть Справедливiсть Змiстовнiсть Сумлiннiсть Чуйнiсть

Структура Пантеону Господа Сеста така ж проста та лiнiйна, як i Пантеону Господа Пана. Сест керував Свiтом Душ i сприяв об’єднанню у людинi своєї власної Фiзичної Свiдомостi зi Свiдомiстю своєї Душi. Таблиця 31. Структура Пантеону Господа Сеста Число

Боги

Принципи моралi

1 2 3 4 5 6 7

Жива Вишень Цур Поревит Кришень Руєвит СЕСТ

Терпимiсть Повага Традицiї Вiдповiднiсть Спiвробiтництво Спiвставлення Вiдкритiсть

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА СЕСТА Символом Господа Сеста була п’ятикiнцева зiрка, яку сучаснi окультисти трактують одночасно i як знак людини, i як символ сатани.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Рисунок 5. Магiчна фiгура та астрологiчна зiрка Господа Сеста

Розташування чисел у зiрцi Господа Сеста при складаннi мiж собою дають два магiчнi числа –11 та 13, що створює неоднозначнiсть у проявi цього символу. Як вiдомо, число 11 характеризує рiчнi Сонячнi цикли, а число 13 однозначно характеризує Землю. У центрi зiрки стоять два числа, якi дозволяють привести суми усiх чисел до одного числа. Вiдповiдно до семикiнцевої астрологiчної зiрки Сеста, яка має крок 52 днi (365:7), вирахувано дати свят богiв Пантеону. Таблиця 32. Свята богiв Пантеону Господа Сеста №

Боги

1 2 3 4 5 6 7

СЕСТ Жива Вишень Цур Поревит Кришень Руєвит

Функцiї Спiвробiтництво Терпимiсть Повага Традицiї Вiдповiднiсть Вiдкритiсть Порiвняння

Дати 1 липня 6 грудня 11 травня 12 жовтня 20 березня 21 серпня 27 сiчня

Остаточно вишикувана послiдовнiсть дат свят на протязi року Пантеону Господа Сеста наведена у таб. 33. Таблиця 33. Свята богiв Пантеону Господа Сеста у своїй послiдовностi

№

Боги

1 2 3 4 5 6 7

СЕСТ Кришень Цур Жива Руєвит Поревит Вишень

Функцiї Спiвробiтництво Вiдкритiсть Традицiї Терпимiсть Порiвняння Вiдповiднiсть Повага

Дати 1 липня 21 серпня 12 жовтня 6 грудня 27 сiчня 20 березня 11 травня

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

ПАНТЕОН БОГІВ ГОСПОДА СЕСТА Свiт Душ – шостий Пантеон Таблиця 34. Пантеон богiв Господа Сеста Бог/Гоподь

Число Бога

Магiчне число

Дата свята

СЕСТ

01.07

Кришень Цур (Чур) Жива (Сива) Руєвит Поревит Вишень

94 95 96 97 98 99

13 13 13 13 13 13

21.08 12.10 06.12 27.01 20.03 11.05

Функцiї управлiння (енергiї) Свiтом Душ (спiвробiтництвом) Вiдкритiстю Традицiйнiстю Терпимiстю Прорiвнянням Вiдповiдальнiстю Повагою

ПАНТЕОН ГОСПОДА СЕМЕЖА (Свiт Духiв) Як давалося ранiше, Дух людини визначається її цiнностями чи метою, i як вони були вищими, так i був вище рiвень спрямованостi особи. У Пантеон Господа Семежа входили боги, що вiдповiдали за божественну мету. Спрямування до цiєї мети породжувала божественнi якостi у людей. На вiдмiну вiд пересiчної мети, божественна мета є процесуальною, тобто нiколи не можна досягти її кiнця. Кожний Пантеон вiв людину до своєї, тiльки йому властивої мети. Пантеон Ра вiв до безсмерття, Пантеон Дия вiв до досконалостi, Пантеон Дажбога – до творення, Пантеон Сварога – до творчостi, Пантеон Пана – до метаморфоз (вседосяжнiсть). За кожну мету вiдповiдав свiй бог, iмена яких, що дiйшли до нас, говорять про їх функцiї. Таблиця 35. Пантеон богiв Господа Сеста Номер Боги Пантеону Семежа 1 2 3 4 5

Гой Вiра Єзiда Творич СЕМЕЖ

Мета богiв Семежа

Який Пантеон веде до мети

Безсмертя Досконалiсть Творiння Творчiсть Вседосяжнiсть

Ра Дий Дажбог Сварог Пан

ГОЙ – вiдповiдав за безсмертя. Збереглося китайське слово Гуй, що означає душу померлого пращура. Гой ще збереглося у староруськiй мовi як схвалювальний оклик, але ранiше означало померлого пращура, пращура що став богом i досягнув безсмертя. Гой у жидiв означає особу не юдейської вiри. ВІРА – богиня досконалостi. Без Вiри (Вiди Ра), i це очевидно, не можна було досягнути нiякої досконалостi. ТВОРИЧ – (ТВОРЕЦЬ) вiдповiдав за творчiсть взагалi i за творчiсть свого органiзму. ЄЗІДА – богиня, що вiдповiдає за творiння. Зiдар – староруською означає зодчий, будiвничий, той що творить. СЕМЕЖ (Шамаш) – у Семирiв процеси, що проходили у органiзмi, були негентропiйними, тобто у них постiйно йшло омолодження. Іншими словами, якщо люди справдi будуть прагнути до якоїсь мети, а не тiльки її декларувати, то у них всi бiохiмiчнi процеси змiнять свiй напрямок i вони досягнуть рiвня вседосяжностi. Семеж – се межа.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА СЕМЕЖА Символом Господа Семежа була чотирикiнцевиа зiрка з перехрестями. Рисунок 6. Магiчна фiгура та астрологiчна зiрка Господа Семежа

Сума чисел у цiй фiгурi дорiвнює п’яти. Це число було керiвним-магiчним у Пантеонi Господа Семежа. Його астрологiчна зiрка – це п’ятикiнцева зiрка з кроком 73 днi (365:5). Вона дозволяє визначити дати свят богiв Пантеону Господа Семежа. Таблиця 36. Дати свят Пантеону богiв Господа Семежа Боги

Функцiї

Дата

Стихiя

СЕМЕЖ Гой Вiра Єзiда Творич

Вседосяжнiсть Безсмертя Досконалiсть Творiння Творчiсть

1 грудня 7 липня 11 лютого 18 вересня 25 квiтня

Вогонь Вода Повiтря Земля

Астрологiчна зiрка Семежа повнiстю розкручує час у зворотному напрямку, тому що стихiї святкових дат проходять у неї у зворотному напрямку. Послiдовнiсть дат свят на протязi року надано у таб. 37. Таблиця 37. Свята богiв Пантеону Господа Семежа у своїй послiдовностi

№

Боги

Функцiї

Дата

1 2 3 4 5

СЕМЕЖ Вiра Творич Гой Єзiда

Вседосяжнiсть Досконалiсть Творчiсть Безсмертя Творiння

1 грудня 11 лютого 25 квiтня 7 липня 18 вересня

Стихiя Вода Земля Вогонь Повiтря

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

ПАНТЕОН БОГІВ ГОСПОДА СЕМЕЖА Свiт Духовностi – сьомий Пантеон Таблиця 38. Пантеон богiв Господа Семежа Бог/Гоподь

Число Магiчне Бога число

Дата свята

СЕМЕЖ

100

01.12

Вiра (Вiрат) Творич (Творець) Гой Єзiда

101 102 103 104

5 5 5 5

11.02 25.04 07.07 18.09

Функцiї управлiння

(енергiї) Свiт ДуховностiВседосяжнiсть Досконалiстю Творчiстю (Воля) Безсмертям (Сприйняття) Творiнням (Дiя)

ПАНТЕОН ГОСПОДА ВІСТА (Свiт Етики) Пантеон Господа Вiста складався з трьох богiв: КАРНА – перший член Пантеону Господа Вiста, вiд iменi Карни походить iменник «реiнкарнацiя». Карна вiдповiдала за постiйне перевтiлення людської Душi та карнацiю, тобто перетворення людини у другi види i навiть предмети, це було її головною метою, якiй пiдлягав Пантеон Пана. Ім’я Карна зустрiчається у Велесовiй книзi i у «Словi про Ігорiв похiд». Вiд Карни походить вiдома назва «Коран», що перекладається як «закон». Людина, що володiла карнацiєю, могла перетворюватися у будь кого, у свого пращура, русалку, чи ще когось. Такi можливостi людина отримувала завдяки оволодiнням 40 канонiв, про якi пiде мова далi. СПАС – другий член Пантеону Господа Вiсти. Учитель-Спас з’являється завжди на зламi епох з метою донесення втрачених духовних знань та традицiй i приносить на Землю загальне благо. За Вiдичною традицiєю Спаса називають ще Аватарою. ВІСТА – божественним результатом дiяльностi людини, яка оволодiла реiнкарнацiєю та загальним благом у Пантеонi Вiста була всеосяжнiсть. У древньому суспiльствi через кожнi 24 роки цикл повторювався знову. І кожний рiк присвячувався якомусь одному боговi. Протягом року, як правило, використовувалася вся його атрибутика. Зациклювання соцiальних процесiв автоматично вело до безсмертя людини, тому що приводило до зациклювання бiосферних процесiв, тобто бiосфера ставала стiйкою i багато видiв її тварин та рослин ставали безсмертними, тому що священним тваринам та рослинам передавалися божественнi властивостi, напрацьованi людьми та жерцями, в тому числi i фiзичне безсмертя. Щоб вiдiйти вiд соцiальних та бiологiчних наслiдкiв безсмертя, древнiми жерцями була напрацьована реiнкарнацiя, яка i досi iснує на Землi. На рiвнi Вiсти закiнчувалося формування восьмої оболонки людини (тiла), яку ми умовно називаємо «оболонкою божественної етики» чи просто етичною. Вiста вiдповiдала за зв’язок з усiма богами i Всевишнiм, а також була володарем восьмого свiту (етичного), який на сьогоднi є практично зруйнованим i який потрiбно людству вiдновлювати.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

СВЯТА БОГІВ ПАНТЕОНУ ГОСПОДА ВІСТА Символом Вiсти була Божественна Монада, тобто коло, роздiлене гармонiчною кривою на двi частини, зафарбованi у протилежнi кольори, i кожна частина має маленьке коло протилежного кольору. Цей знак використовують, як правило, авiстiйцi, буддисти та вiдiйцi. Рисунок 7. Магiчна фiгура та астрологiчна зiрка Господа Вiсти.

Виходячи з трикiнцевої астрологiчної зiрки Вiсти, вираховуються всi дати свят богiв Пантеону. Таблиця 39. Дати свят богiв Пантеону Господа Вiсти №

Боги

Функцiї

Дата

1 2 3

ВІСТА Карна Спас

Всеосяжнiсть РеiнКАРНАцiя – Перетворення Загальне Благо – Гармонiя

1 березня 1 липня 1 листопада

Виходячи з таблицi дат богiв Пантеону Господа Вiсти виникає запитання щодо орiйського Спасу. Сучаснi гореiсторики (не кажучи вже про юдо-християнських теологiв), доводять нам, що Спасом для українцiв був бiблiйний Христос, зiбраний образ якого створили юдо-християнськi проповiдники i що нiбито вiн «спас», себто врятував людей, забравши всi грiхи на себе. Не говорячи вже за цю горепропаганду утриманської та рабської психологiї, цi горе-iсторики, на жаль, не знають, що в українськiй мовi нiколи не було слова «спасати», яке варто вiднести до т.з. росiйської мови, котра утворилася хоча й на базi старої української, але набагато пiзнiше та зi значними домiшками азiйських мов. Натомiсть українська мова знає слова зi схожим коренем – ПАСтух, ПАСтир, ПАСок тощо, якi означають контролювати, навчати, утримувати. А слово «Спас» може означати тiльки «Учитель», тобто особу, яка надає знання людям. Саме таким давачем знань був Кришна, надавши високодуховнi знання орiйським народам у своїй «Бхагават Гiтi» i саме тому у день бога Кришеня український народ святкує орiйський – хлiборобський – Спас. Друге запитання, яке виникає з цього приводу – хто ця особа «староруський – український Спас»?. Останнiм Спасом українського народу, як говорить нам iсторiя, був Бус-божич, якого у 376 р. н.л. пiдступно розiп’яли готи.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

ПАНТЕОН БОГІВ ГОСПОДА ВІСТА Етичний свiт – восьмий Пантеон Таблиця 40. Пантеон богiв Господа Вiста Бог/Гоподь Число Магiчн Бога е число

Дата свята

Функцiї управлiння

ВІСТА

105

01.03

(енергiї) Етичним свiтом-всеосяжнiсть (зв’язок з Абсолютом, ЦареБогом, або Всевишнiм )

Карна

106

Спас

107

3 3

01.07 01.11

Реiнкарнацiєю, Перетворенням Загальним Благом, Гармонiєю

ПАНТЕОН ГОСПОДА ДЕВА (Свiт божественної мови) До пантеону Господа Дева, дев’ятого за рахубою, входив лише один бог – Дев, який був одночасно i Господом i богом, тобто вiн мав звання Господьбог. У старiй українськiй мовi зустрiчається словосполучення «ГОРiшнiй свiт» (Гор=Дев), що засвiдчує про наявнiсть дев’ятої оболонки у людини i ще у недалекому минулому – дев’ятого Свiту. Деву вiдповiдало дев’яте тiло, яке ми умовно називаємо мовним. Воно було щiльнiше людського тiла. Саме тому думообрази Девiв були для нашого свiту щiльними, тобто матерiальними. Дев вiдповiдав за мовний свiт, який сьогоднi на землi практично є зруйнованим. Дев, як було показано, був останнiм, дев’ятим рiвнем, на якому ще було можливим тiлесне iснування, хоча мало мiсце змiшане iснування, тому що Дев досягав злиття з Абсолютом, тобто iз Всевишнiм. Не випадково на санскритi число 9 (нава) є також кiнцем духовного розвитку. Поява мовної оболонки у Дева було зумовлене виникненням 10-ї сигнальної системи, яка визначалася вiдкритою граматикою. Вiдкритiсть граматики було можливим за наявностi законiв, що дозволяли мiняти кiлькiсть та змiст граматичних правил. Здавалося б, говорити мовою, у якої постiйно змiнюється граматика, неможливо, але знаючи закони змiн та утворень правил граматики, людина Дев мiг визначити як iнший Дев їх змiнив, i що вiн хотiв цим сказати. Практично закони еволюцiї Природи та закони еволюцiї мови (тобто закони змiни граматичних правил) збiгаються, що дозволяло Девам керувати не тiльки власною еволюцiєю, але i еволюцiєю Всесвiту. Дев вiдповiдав за Дева-Нагарi. На сьогоднi це Індо-Вiдичний алфавiт, але так називалася i першомова. Девом могла стати будь-яка людина, яка оволодiла всiма рiвнями цiєї божественної мови. Людина, яка володiла Деванагарi могла розмовляти з будь-якою людиною, твариною та неживим предметом. Ще бiльше, володар Деванагарi мiг спiлкуватися з будь-якою структурою, як матерiальною, так i нематерiальною, наприклад, з частиною органiзму, з окремим органом, з клiтиною (що зараз умiють деякi йоги), з її органоїдами, з соцiальною структурою i навiть з подiями. У абетцi святорусiв (праукраїнцiв) не дарма першi три лiтери були Аз Буки Вiди, що очевидно означає – Я Богiв Знаю.

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Визначною рисою Деванагарi, як це було у всiх древнiх мовах: єгипетськiй, санскритi, древньоруськiй – є наявнiсть урочистих мов, якi iснували паралельно з пересiчними мовами. Як вважають фахiвцi, Велесова книга написана спецiальною мовою волхвiв та кшатрiїв-воїнiв, що вiдрiзняється вiд вiдомої старослов’янської, якою були написанi iншi древньоруськi пам’ятники. І абетка у неї є iншою – «велесовиця», що вмiщує у собi стилiзованi лiтери глаголицi, скандинавськi та вiдичнi руни i грецькi унiцiали. З цього можна зробити висновок, що Велесова книга написана урочистою мовою, за допомогою урочистої абетки, яка iснувала паралельно пересiчнiй абетцi, на базi якої, за легендою, Кирило та Мефодiй нiбито створили (насправдi спотворили нашу абетку) свою християнську абетку. У Велесовiй книзi говориться, що греки запозичили абетку вiд слов’ян, з чим не можуть погодитися ортодоксальнi вченi. Але це не є просто порожнiми словами. Юлiй Цезар, пiдкоривши кельтiв знайшов, що поряд з рунами (руни – РУськi письмеНИ) кельти у повсякденному життя використовували також i грецьку абетку, хоча незрозумiло було, звiдки вона тут з’явилася. Тому можна смiливо стверджувати, що т.з. грецька абетка широко використовувалася на Євразiйському континентi ще задовго до виникнення грецької культури i використовувалася всiма слов’янськими народами як повсякденна, жрецька писемнiсть. На думку мовознавця Г.С. Гриневича, староруських (святоруських) письмових знакiв було 151. Мабуть, що 108 з них означали iмена богiв, тобто були буквами, а 43 були допомiжними лiтерами, з яких складали всi слова, що стосувалися повсякденного життя, лiтератури. Недарма Аз Буки Вiди – Я Богiв Знаю, бо той хто знав абетку, знав iмена усiх 108 богiв. Саме в урочистiй частинi Деванагарi i була уся божественна сила Девiв. На те, що сила урочистої мови була величезною, вказує санскритське слово «мудра», що означає зображення рун чи санскритських лiтер за допомогою пальцiв (звiдси наше слово «мудрiсть"). При цьому, правильне зображення цих лiтер, тобто iмен богiв, дають цiлющу енергiю, енергiю богiв фiзичному тiловi людини.

СВЯТО ГОСПОДА ДЕВА Знаком Дева було коло з крапкою всерединi. Це один з найстаровиннiших символiв, який знаходять на древнiх предметах. Вiн досi використовується в астрологiї для позначення Сонця. Але це не зовсiм правильно. У використаннi знакiв Господ, можна помiтити тенденцiю, як вище Господь, так простiше його символ. Люди наївно думають, що можуть зв’язатися з богом у будь-який момент, за своїм бажанням. Але навiть волхви, пiднiмаючись на Краду (до мiсця Ра), проводили багаторiчнi служби для встановлення божественного контакту, але таку можливiсть отримували тiльки Праведники, або ПРАВІ ВІДИ. Свято Дева приходилося на 1 Березня. Це дуже чутлива точка до божественних проявiв Космосу i у цей день з’являється можливiсть встановити контакт навiть iз Всевишнiм. У момент контакту з Богом людина сама стає богом i отримує можливостi творити чудеса. Недарма саме у цей день праукраїнцi святкували свiй Новий рiк. За Індiйською Вiдичною традицiєю цей день часто збiгається з найбiльшим святом у Індiї – святом Бога Шиви – Шива-РА-три. І це не є випадковим.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Рисунок 8. Знак Господа Дева

У цїй розвiдцi ми можемо побачити, що як вище бог, так i простiший символ, що його символiзує. І хоча наведенi у цьому роздiлi дати свят у майбутньому будуть вимагати уточнення, але ми вирiшили їх розрахувати та надати вам, щоб ви могли знати, коли у кожного з вас є потенцiйна можливiсть контактувати з тим чи iншим богом. Якщо такий контакт вiдбудеться, ви нi з чим iншим його не сплутаєте. І це буде ще одним доказом, що дата свята цього бога визначена правильно. У момент контакту з богом людина на деяку мить сама стає Богом i отримує можливiсть творити чудеса.

ПАНТЕОН ГОСПОДА ДЕВА Мовний свiт – дев’ятий Пантеон Таблиця 40. Пантеон богiв Господа Вiста Бог/Гоподь Число Магiчне Бога число ДEВ

108

Дата свята 01.03

Функцiї управлiння

(енергiї) Мовним свiтом-злиття з Абсолютом (ЦареБогом, або Всевишнiм)

ЧОМУ БОГІВ СТО ВІСІМ? У розпорядженнi кожного Господа був свiй Пантеон богiв: у РА – 24 бога, у ДИЯ – 24 бога, у ДАЖБОГА – 24 бога, у СВАРОГА – 11 богiв, у ПАНА – 9, у СЕСТА – 7, у СЕМЕЖА – 5, у ВІСТИ – 3, у ДЕВА – 1. Всього 108 + ВСЕВИШНІЙ Як написано у Велесовiй книзi – ми слов’яни вiдаємо одного Всевишнього Бога та Його прояви на Землi. 108 богiв – це священне число до цього часу у повазi усiх релiгiй без винятку. Крiм того, це сакральне число, на якому побудованi всi космiчнi вимiри. Храм Пантеону Господа РА знаходився у Європi. Храм Пантеону Господа ДИЯ знаходився у Америцi. Храм Пантеону Господа ДАЖБОГА знаходився у Азiї. Храми всiх iнших Господ знаходилися на пiвнiчному континентi – Арктидi. Мiсто, де були репрезентованi всi 108 богiв, називалося СТОЛИЦЯ (сто+лиць).

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Чому ж таки нашi пращури вибрали число 108? Планета Земля має 36 богiв природного походження – це боги стихiй, мiсяцiв, часу, тощо. Для взаємодiї з ними нашi пращури поставили у вiдповiднiсть до них 36 богiв, яких вони створили штучно i надiлили функцiями вiдповiдати ще 36-ти богам космiчної єрархiї (36х3=108). Дев’ять Пантеонiв здiйснювали зв’зок людини з земними та космiчними богами, вони контролювали 40 заповiдей, виконання яких пiднiмало людину до рiвня бога i далi до Космiчного Бога – Володаря Всесвiту – Всевишнього. Як вiдомо з Вiд, у нашому Всесвiтi домiнує семерична система (мiрнiсть), тобто семерична єрархiя. Абсолют, що охоплює весь Всесвiт, має безлiч галактичних та земних зв’язкiв, але будь якi зв’язки мають семеричне закiнчення на будь-якому рiвнi. Так, ми бачимо сiм Господ, якi керують життям i на нашiй планетi (Семеж – це межа), а також двоє Господ (Вiста та Дев), якi спiвпрацюють з сьома попереднiми Господами. Єрархiя богiв та Господ, що була створена Гiперборiйцями, мала дуже високий духовний рiвень i тому для ще бiльшої духовностi Великих Орiїв ними були створенi два додатковi Пантеони – Егрегори: Пантеон Господа ВІСТИ (етичний свiт), який спiвпрацюючи з 7-ма iншими Пантеонами, давав людям енергiї ВСЕДОСЯЖНОСТІ. Пантеон Господа ДЕВА (мовний свiт), який спiвпрацюючи з 7-ма iншими Пантеонами давав людям енергiї ЗЛИТТЯ З АБСОЛЮТОМ. Але це можна було досягти тодi i тiльки тодi, коли людина знала чи згадувала мову богiв. Як ранiше було викладено, є всi пiдстави приймати мовою Господа ДЕВА староруську – українську мову. Як вказує С.С. Губерначук, саме праукраїнцi принесли цю мову до Індiї в VІ тисячолiттi до н.л., яка стала основою вiдичного санскриту, абетка якої називається i сьогоднi ДЕВА-НАГАРІ. Захистити та вивчити українську мову i володiти нею зi 100% досконалiстю є наш святий обов’язок. Треба зрозумiти, що той, хто не володiє українською мовою, або паплюжить її суржиком (низька мовна культура), вiддаляє себе цим вiд Всевишнього. Ну, а той, хто не володiє етикою (Пантеон Господа Вiсти) сам вiддаляє себе вiд вседосяжностi i поступово опускається до рiвня тварини.

МАГІЯ ЧИСЕЛ У вiдповiдностi до древнiх уяв, що збереглися у пiфагорiйцiв, свiтом керують числа та їх спiввiдношення. При цьому, число 108 (загальна кiлькiсть богiв), яке має як свої множники всi першi числа (2,3,4,6,8,12), керує будьяким явищем у свiтi, тому що, так чи iнакше, є кратним числам, котрим пiдлеглi основнi природнi явища. Числа проявляються не тiльки у структурi речовин, але i в подiях, тобто у часi. Не випадково астрологи визначають час, коли людина схильна до тих чи iнших подiй. Ця схильнiсть є фiзичною та фiзiологiчною характеристикою кожної людини, про яку їй треба знати, постiйно спостерiгаючи за своїм органiзмом. Це необхiдно тому, що ця схильнiсть дозволяє вийти людинi i на контакт зi своїми двiйниками (тонкими тiлами), i на контакт з пращурами (що пiшли), i на контакт з богами. А на еволюцiю нижчих iстот можуть впливати вищi сутностi тiльки за наявностi контакту, коли вiд них передаються вищi гармонiки їх стану.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

У кожного бога головним атрибутом було число, що визначало його свято. Саме воно задавало всi iншi символи: мандалу, ритм, час, частоту звуку, стихiю, колiр. А також складнiшi атрибути: дерево, тварину, кристал (божественний кут), їжу, функцiю. Далi в таблицях наведенi числа i свята всiх 108 богiв, а також наданi числа, що ними керують, отриманi з вiдповiдних магiчних фiгур. Тут, як сказано було ранiше, Господами називаються головнi боги Пантеонiв (Ра, Дий, Дажбог, Сварог....), а богами всi iншi. Дати свят проставленi у вiдповiдностi з дiючим сьогоднi календарем.

СВЯТИЙ КОЛА ДАР РОКУ ВIДО-ВIСТИЧНОГО ПРАВОСЛАВ’Я РУСИ-УКРАЇНИ Давньогрецький фiлософ Демокрiт 370 року до н.л. писав: «Життя без свят, наче довга дорога без перепочинку». Справдi-бо, свята покликанi насамперед скрашувати суворi буднi, знiмати надмiрну напругу, пiдзаряджати енергетичними iмпульсами дух i тiло людини. Але цим не вичерпується основне призначення свят. Кожне з них несе значно вищий, нiж ми уявляємо, потенцiал – акумулює, очищує, стверджує i возвеличує духовнiсть i окремої людини, i, на загал, громади. Нижче наведено астрологiчну зiрку Вiдо-Вiдичного (дохристиянського) Православ’я, з якої можна побачити та вирахувати зодiакальнi назви рокiв та мiсяцiв. При цьому, треба прийняти до уваги, що зодiакальне коло Оратанiї-Руси-України складалося з 24-рiчного, а не 12 рiчного, як зараз, циклу, тобто мало 2 кола Зодiаку. Вiдповiднiсть сучасного (спрощеного) та праукраїнського (руського) Зодiаку наводиться нижче у Таблицi нижче: Таблиця 42. Вiдповiднiсть орiйського-українського та грецького (вiрменського) Зодiакiв Мiс. Перше Коло Ра 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Стрибог Вiй Ярило Велес Род Купайла Перун Макоша Свiтовид Мара Хорс Лада

Друге Коло Ра

Сучасний Зодiак

Желя Коструба Симаргл Берегиня Нава Дана Права Леля Троян Ява Радогощ Слава

Козерiг Водолiй Риби Овен Тiлець Близнюки Рак Лев Дiва Терези Скорпiон Стрiлець

За древньою традицiєю двадцятичотирьохрiчний зодiак називається «КОЛО РА». Знаючи функцiї та енергiї символiв-богiв Вiдо-Вiстичного Православ’я, будь-яка особа могла прогнозувати основнi тенденцiї року.

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Нижче наводиться рiчний астрологiчний годинник. З малюнка видно у якi роки, мiсяцi та днi i з якими енергiями контактувати i працювати, медитувати та проводити практики зцiлення. На жаль, до сьогоднiшнього дня був вiдсутнiй єдиний календар святих днiв українського народу. Нижче надається такий календар, який має допомогти всiм патрiотам України, козакам, всьому українському народовi у вiдновленнi та проведеннi нацiональних свят, фестивалiв та iнших фольклорних i обрядових заходiв, козацьких iгрищ та медитативних i лiкувальних практик. Рисунок 9. Орiйський астрологiчний календар

Кожне з Вiдо-Вiстичних свят орiйцi-русини-українцi проводили з використанням певних обрядiв. На сьогоднi українська лiтература дає нам широку палiтру дохристиянських свят та обрядiв, описаних справжнiми науковцями-українцями. Дехто у рiзнобарв’ї обрядовостi вбачає низький рiвень знань чи недолугiсть наших пращурiв. Натомiсть варто зрозумiти, що будь-який обряд не нiс основного святкового навантаження. Всi обряди були спрямованi на активацiю у людей певного стану – стану пiднесення, коли будь-якi енергетичнi практики, а саме вони були квiнтесенцiєю свят, легко сприймалися та засвоювалися.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Таблиця 43. Святi днi для орйця-русина-українця № Символ-Бог/ Господь

Дата свята

ПАН

01.01

Сiчень

05.01

Семеж-вихор

06.01

Желя

07.01

Смiлич

11.01

Стрибог

19.01

Красич

19.01

Митра

21.01

Руєвит

27.01

Лютий

05.02

Вiста-вихор

06.02

Коструба

08.02

Ослад

10.02

Вiра (Вiрат)

11.02

Силич

12.02

Вiй

20.02

Функцiя, енергiя

Свята (святi днi) Завдання на день свята

Причинним свiтом-Енергогенезою Мовознавством

Рiздво Господа Пана (Пана Господаря). Астрономiчний Новий Рiк. Завдання дня – звiльнитися вiд негативних енергiй День мiсяця Сiчня. Мiсяць I Завдання дня – вчитися риторицi, говорити День активiзацiї ефiрного тiла. Сьомий Завдання дня – очиститися вогнем, енергоцентр. свiчкою Свято Желi. День жаги до знань. Тiлом органiв Завдання дня – стримувати свої почуттiв низькi iнстинкти День виховання смiливостi. Смiливiстю Завдання дня – не проявляти негативу Свято Стрибога. День повiтряної Стихiєю повiтря стихiї. Завдання дня – день творчостi, хоробростi, руху до перемоги Свято Красича. День омовiння. Радiсть краси Зимове Водосвяття. Завдання дня – див. п. 6 Алгоритмом Свято Митри. День навчання дифедиференцiацiї ренцiацiї. Завдання дня – навчатися (рiзницi) таємним знанням та ремеслам Свято Руєвита. День навчання поПорiвнянням рiвняння. Завдання дня – день осягнення вищих iстин та духовної свiдомостi День мiсяця Лютого. Мiсяць II Завдання дня –простити грiхи собi та людям День активiзацiї ефiрного тiла. Восьмий Завдання дня – побороти свою горенергоцентр. диню Свято Коструби- долi країни. Долею країни Громниця - Стрiтення. Завдання дня – проявляти позитивнi емоцiї Свято Ослада. День виховання злаУлагоджуванням годи. Завдання дня – запровадити активний спосiб життя Свято Вiри (досконалостi). Досконалiстю Завдання дня – зайнятися фiзичними вправами Свято Силича. День виховання чесЧеснiстю нот. Завдання дня – змiцнювати самодисциплiну Свято Вiя, Свято Вiку. Колодiй. Вiком вiд 72 до 96 Завдання дня – вивчення таємних рокiв ремесел

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

Функцiя, енергiя

Свята (святi днi) Завдання на день свята

Знанич

28.02

Радiсть знання

Свято Знанича. День знань. Завдання дня – звернутися до традицiй, iсторiї

ВІСТА

01.03

Етичним свiтомвсеосяжнiсть (зв’язок з Абсолютом, або Всевишнiм )

Рiздво Господа Вiсти. День Пророкування. День позбавлення вiд розумових хиб. Орiйський Новий рiк. Завдання дня – див. п. 19

ДЕВ

01.03

Мовним свiтомРiздво Господа Дева. злиття з Абсолю- День Духовностi. День рiдної мови. том, або Всевиш- Завдання дня – очиститися вiд неганiм) тиву, започаткувати нову справу

Яровит

01.03

Схiд

01.03

Березень

05.03

Дев-вихор

06.03

Бесiдич

07.03

Симаргл

09.03

Милич

13.03

Поревит

20.03

Ярило

21.03

Європа

02.04

Квiтень

05.04

Муза

09.04

Свято приходу Весни, Свято Воскресiння Природи. Завдання дня – див. п. 19 Напрямком свiту Свято Сходу. Завдання дня – див. п. 19 Свято мiсяця Березня. Мiсяць III Завдання дня – посилати позитив оточуючим Вас людям Дев’ятий День активiзацiї ефiрного тiла. енергоцентр. Завдання дня – очиститися вогнем, свiчкою, посидiти бiля вогнища Алгоритмом Свято Бесiдича. День навчання аналiзу (дiлення) аналiзуванням. Завдання дня – позбавитися вiд страхiв Тiлом духу Свято Симаргла. День пiдйому Духу людини, нацiї. День прощення. Сорочини. Завдання дня – проявляти любов до людей Свято Милича. Бездоганнiстю День виховання бездоганностi. Завдання дня – не бажати влади над iншими Свято Поревита. День виховання Вiдповiдальнiстю вiдповiдальностi, справедливостi. Завдання дня – бути чесним та справедливим. Рiздво Ярила. Красна Гора. Стихiєю вогню Завдання дня – осягнути своє корiння, проявляти iнтуїцiю День Європи. Мiсцем, Завдання дня – проявляти свої континентом почуття, вибирати мету Свято мiсяця Квiтня. Мiсяць IV Завдання дня – очищення душi та тiла Радiсть вiдкриття Свято Музи. День навчання вiдкриттям. Завдання дня – дарувати подарунки Весняним перiодом

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

Функцiя, енергiя

Свята (святi днi) Завдання на день свята

Берегиня

10.04

Оберезтвом

Свято Берегинi. День Оберезтва. Завдання дня – зкоректувати минуле, працювати з кармою

Дара (Дарiя)

14.04

Скромнiстю

Поренут

20.04

Упоряджуванням

Велес

22.04

Вiком вiд 24 до 48 рокiв

Зiроч

23.04

Алгоритмом екстраполяцiї (досвiду)

Творич

25.04

Творчiстю (Воля)

Числобог

01.05

Органiзацiєю

Америка

03.05

Алгоритмом аналiзу (дiлення)

Травень

05.05

Мiсяць V

Нав

11.05

Свiтом стихiй

Вишень

11.05

Повагою

ДИЙ

15.05

Ефiрним свiтом (Досконалiсть)

Манич

19.05

Радiсть досягнення

Род

23.05

Царством життя

Свято Дари. День дарунку скромностi. Завдання дня – спiвати, танцювати, любити Свято Поренута. День упоряджування життя та навколишнього середовища. Завдання дня – працювати з iнформацiйним полем, набувати знання Свято Велеса. Свято зрiлостi, любовi. День хлiбороба-орача. Завдання дня – фiзичнi та духовнi практики Свято Зiроча. День отримання досвiду. Рахманський Великдень. Завдання дня – працювати зi своєю пiдсвiдомiстю Свято Творича. День навчання творчостi та волi. Завдання дня – працювати з iнкарнацiйними захворюваннями. День навчання Чисел та їх спiввiдношень. Солов’їний Великдень. Завдання дня – очиститися вогнем, свiчкою, посидiти бiля вогнища День Америки. Завдання дня – бути правдивим та сумлiнним День мiсяця Травня. Завдання дня – не пiддаватися iлюзiї омани та спокуси Навський Великдень. Завдання дня – перемагайте своє тiло, влаштуйте голодний день День поваги до померлих, поминальний день. Радуниця. Завдання дня – див. п. 41 Рiздво Господа Дия. День пiзнання досконалостi. Завдання дня – припинити контакти з тими, хто пiдкидає Вам негативнi думки Рiздво Господа Дия. День пiзнання досконалостi. Завдання дня – пiзнати всесвiтнi Закони та нацiональнi Звичаї Свято бога Рода та рожаниць. Рожаницi. Свято Батька Ора. Завдання дня – вiдновити справедливiсть та працювати з власною кармою

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

СВАРОГ

01.06

Лiта

01.03

Пiвдень

04.06

Червень

05.06

Бiлояр

10.06

Таня (Дана)

12.06

Нада (Надiя)

16.06

Ясунь

17.06

Купайла

24.06

РА

25.06

Любов

28.06

СЕСТ

01.07

Карна

01.07

Функцiя, енергiя

Свята (святi днi) Завдання на день свята

Ментальним Рiздво Господа Сварога. День свiтом (розумом) розумового пiдйому та творчостi. Завдання дня – зайнятися дихальни(Творчiсть) ми практиками, працювати з пахощами Лiтнiм перiодом Свято приходу Лiта. Зеленi свята. Завдання дня – див. п. 46 День Пiвдня. Напрямком свiту Завдання дня – працювати зi страхами, вiдкидати сумнi думки День мiсяця Червня. Мiсяць VI Завдання дня – зайнятися активним вiдпочинком Пристосуванням Свято Бiлояра. День адаптацiї до навколишнього середовища. Очищення Сонцем. Завдання дня – перемагати своє тiло, втамовувати пристрастi Тiлом емоцiй Свято богинi Танi (Дани). День початку пiдготовки до посвяти. Русалiї. Завдання дня – приймати радiсть буття та iдеальної любовi Свято богинi Нади (Надiї). День Вiдповiдальнiстю прийняття вiдповiдальностi. Русалiї. Завдання дня – пiзнавати космiчнi Закони, духовно зростати та просвiтлюватися Свято Ясуня. День виховання Алгоритмом iнтецiлiсностi та єдностi. грацiї (цiлiсностi) Завдання дня – позбавитися вiд страхiв Свято Купайли. Лiтнє Водосвяття. Стихiєю води День посвяти молодi та перетворення Душi. Завдання дня – дотримуватися веселого настрою та налаштувати думки на добро Рiздво Господа Ра. Радень. Фiзичним свiтом День початку нового Життя. (Безсмерття) День початку збору цiлющих трав. Завдання дня – усвiдомити своє мiсце у Всесвiтi, на Землi, в Роду, в сiм’ї Свято богинi Любовi. День всiх Радiсть любовi закоханих. Завдання дня – не схилятися до спокус, бути пасивним Рiздво Господа Сеста. Свiтом Душ Трiйця (Сест+Карна+Прав) (спiвробiтництво) ГiпербОрiйський Новий рiк. Завдання дня – див. п. 58 Реiнкарнацiєю, Свято богинi Карни. перетворенням День пiзнання своєї iнкарнацiї. Завдання дня – бути обережним зi словами та обiцянками, говорити тiльки правду

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

Прав

01.07

Азiя

05.07

Липень

05.07

Ра-вихор

06.07

Гой

07.07

Перун

13.07

Урдзець

20.07

Леля

02.08

Серпень

05.08

Африка

06.08

Див-вихор

06.08

Тор

07.08

Макоша

14.08

Кришень

21.08

Овсень

01.09

Функцiя, енергiя

Свята (святi днi) Завдання на день свята

День Прави. День пiзнання власної Духовної мiсiї. Завдання дня – див. п. 58 Мiсцем, День Азiї. континентом Завдання дня – робити все усвiдомлено, не перевантажуватися День мiсяця Липня. Мiсяць VII Завдання дня – див. п. 60 День активiзацiї ефiрного тiла. Перший Завдання дня – робити добро, проенергоцентр являти милосерднiсть, дарувати подарунки Безсмертям День активiзацiї ефiрного тiла. Завдання дня – робити добро, (Сприйняття) проявляти милосерднiсть, дарувати подарунки Свято Перуна-Громовержця. Царством богiв Завдання дня – очистiть себе та своє помешкання вогнем Свято Урдзеця. Бережливiстю День планування та бережливостi. Завдання дня – працювати з пiдсвiдомiстю, пiзнавати мудрiсть Фiзичним тiлом Свято Лелi. Медово-маковий Спас. Завдання дня – вiдкидати все погане, не виявляйте гординю День мiсяця Серпня. Мiсяць VIII Завдання дня – робити добрi справи, займатися доброчиннiстю Мiсцем, День Африки. континентом Завдання дня – див. п. 69. Другий День активiзацiї ефiрного тiла. енергоцентр Завдання дня – працювати з власною кармою та коректувати її Радiсть осяяння Свято Тора. Евристичний день. День пiзнання iсторiї (iс-ТОР-iї). Яблуневий Спас. Завдання дня – вивчати старовиннi тексти, отримувати сакральнi знання Свято Макошi – Мокрини. Стихiєю землi Свято Землi - Оранти Київської. Завдання дня – не дозволяти до себе лестощiв та омани Вiдкритiстю Свято Кришня. День посвяти у вищi знання. Орiйський (Хлiборобський) Спас. Завдання дня – направляти енергiю людям планети, отримувати вищi знання Осiннiм перiодом Свято приходу Осенi. Завдання дня – див. п. 74 Свiтом еволюцiї

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

Функцiя, енергiя

Усуд

01.09

Унiверсалiзацiєю

Свiтич

03.09

Троян

03.09

Вересень

05.09

Дад-вихор

06.09

Захiд

07.09

Свiтовид

15.09

Кама

16.09

Єзiда

18.09

Яв

04.10

Жовтень

05.10

Свар-вихор

06.10

Австралiя

08.10

Сивояр

10.10

Чур (Цур)

12.10

Свята (святi днi) Завдання на день свята

Свято Усуда. День розвитку фiзичного тiла. Завдання дня – зайнятися активним вiдпочинком Алгоритмом Свято Свiтича. День посвяти у акiндукцiї (аксiом) сiоматичнi знання. Завдання дня – п. 76 Свято Трояна. Подiями День боротьби Добра та Зла. Завдання дня – усамiтнитися, очистити свої думки День мiсяця Вересня. Мiсяць IX Завдання дня – зайнятися справами, фiзично навантажитися День активiзацiї ефiрного тiла. Третiй Завдання дня – не прагнути влади енергоцентр над iншими День Заходу. Напрямком свiту Завдання дня – зберiгати гармонiю та рiвновагу Свято Свiтовида. День мандрiвника. Вiком вiд 48 до Завдання дня – зайнятися фiзични72 рокiв ми вправами, вiдкинути апатiю та сум Радiсть спогаду Свято Ками. День спогадiв. Свято хлiбороба, обжинки. Завдання дня – змiцнювати своє здоров’я та пiдвищувати свiй духовний рiвень Свято Єзiди. Творiнням (Дiя) День навчання та дiї творiння. Завдання дня – не говорити лишнє, працювати з iнкарнацiйними хворобами Вiком богiв Свято Яви. День Явсеїв. Завдання дня – накопичувати нову Другий iнформацiю, коректувати свою енергоцентр. карму День мiсяця Жовтня. Мiсяць X Завдання дня – вивчати священнi тексти, отримувати новi знання День активiзацiї ефiрного тiла. Четвертий Завдання дня – стримувати iнстинкенергоцентр. ти, не жадати влади над людьми День Австралiї. Мiсцем, Завдання дня – прийняти радiсть континентом буття, йти до iдеальної любовi. Свято Сивояра. Врозумлiнням День медитацiї та концентрацiї. Завдання дня – виконати вогняне очищення себе та свого помешкання Свято Чура. День шанування Традицiйнiстю традицiй. Паликопа. Завдання дня – рухатися до мети, добитися трiумфу

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

Функцiя, енергiя

Свята (святi днi) Завдання на день свята

Мара

16.10

Царством духiв

Мислич

19.10

Алгоритмом дедукцiї (логiки)

ДАЖБОГ

01.11

Емоцiйною пам’яттю (Творення)

Спас (Бус-божич)

01.11

Загальним щастям.

Радогощ

05.11

Тiлом думок

Листопад

05.11

Мiсяць XI

Антарктида

09.11

Мiсцем, континентом

Пан-вихор

16.11

П’ятий енергоцентр.

Хорс

17.11

Вiком вiд 0 до 24 рокiв

Вiдич

20.11

Самопiзнанням

СЕМЕЖ

01.12

Свiтом Духу (Вседосяжнiсть)

100

Зима

01.12

Зимовим перiодом

101

Грудень

05.12

Мiсяць XII

102

Радич

05.12

Алгоритмом синтезу (поєднання)

103

Слав

06.12

Свiтом богiв

104

Жива

06.12

Терпимiстю

Свято Мари – богинi духiв. День шанування Домашнiх духiв. Завдання дня – зайнятися спецiальними фiзичними вправами Свято Мислича. День пiзнання логiки. Завдання дня – знайти своє мiсце у цьому свiтi, отримати сакральнi знання Рiздво Господа Дажбога. День козацького вiйська. Завдання дня – див. п. 92 Рiздво Спаса – Буса-божича. Завдання дня – будь-якi справи робити усвiдомлено, процеси треба бачити вiд початку i до кiнця Свято Радогоща. День розвитку тiла думок – ментального тiла. Завдання дня – контролювати себе та свої iнстинкти День мiсяця Листопада. Завдання дня – див. п. 93 День Антарктиди. Завдання дня – зпроаналiзувати свої думки та дiї День активiзацiї ефiрного тiла. Завдання дня – зпрацювати з пiдсвiдомiстю, пiзнавати мудрiсть життя Свято Хорса. День молодi та студентства. Завдання дня – простити та зрозумiти людину, котра не сприймає Вас Свято Вiдича. День пiзнання Вiд та самопiзнання. Завдання дня – вiдслiдковувати думки та подiї цього дня Рiздво Господа Семежа. День вседосяжностi. Завдання дня – не проявляти негативу, не скаржитися i не жалiти себе Свято приходу Зими. Завдання дня – див. п. 99 День мiсяця Грудня. Завдання дня – див. п. 102 Свято бога Радича. День пiзнання єдностi. Завдання дня – зберiгати стан гармонiї та рiвноваги Свято богинi Слави - Дiви. Зимова Трiйця – свято життя. Завдання дня – див. п. 104 Свято Живи - навчання виживання. Завдання дня – зайнятися груповими вправами та практиками трансформацiї статевої енергiї

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

№ Символ-Бог/ Господь

Дата свята

Функцiя, енергiя

105

Сест-вихор

06.12

106

Пiвнiч

19.10

107

Божич

10.12

Шостий енергоцентр Алгоритмом дедукцiї (логiки) Обожнювання

108

Лада

18.12

Свята (святi днi). Завдання на день свята

День активiзацiї ефiрного тiла. Завдання дня – див. п. 104 День Пiвночi. Завдання дня – здив. п. 107 Свято Божича - обожнювання та любовi. Завдання дня – активiзацiя творчостi та досягнення мети Царством людей Свято богинi Лади. День ладування. День ладу мiж людьми. Корочун. Завдання дня – осягнути вищi iстини та надбати духовну свiдомiсть

За орiйською традицiєю рiк складався з 60-ти тижнiв по 6 днiв кожний - з 12-ти мiсяцiв по 30 днiв кожний, тобто рiк мав 360 днiв. Вiдичнi твори «Тайттирийя Самхiта» та «Брахмани» також говорять про 360-денний рiк та 30-деннi мiсяцi. Саме тому сьогоднi ми маємо 360–градусне геометричне коло тощо. За сучасним календарем 26 грудня закiнчувалося 12 орiйських мiсяцiв, тобто 26 грудня є останнiм днем року за старовинним орiйським календарем. Коляда – назва так званого тринадцятого (короткого) мiсяця року, що продовжувався – 5 днiв (6 днiв у високоснi роки), з 27 по 31 грудня щорiчно за сучасним календарем. Ця п’ятиденка (шестиденка) присвячувалася святкам – колядкам. Коляда – означає «кола (року, богiв) дарунок». Вiд назви 13го мiсяця року пiшло слово Календар, тобто Коляди-дар. Пiсля Свята Лади (18 грудня) закiнчилося рiчне коло богiв, тобто вже з 19 грудня до кiнця року не було кола – Ни-кола. Коло богiв наступного року починалося вже з 1 сiчня святом Господа Пана. Саме тому 1 сiчня українцi спiвали: «Добрий вечiр, добрий, Пане Господарю...» Kолядa. Малюнок худ. В. Войнича

УКРАЇНСЬКА ЗВИЧАЄВА ЕТИКА У наведенiй нижче таблицi надаються сорок звичаєвих руськихукраїнських заповiдей та коротко висвiтлено шляхи виховання цих заповiдей-звичаїв. Ця таблиця з датами, приведеними до сучасного календаря, вiдповiдними образами та символами, заповiдями та тезами шляхiв їх виховання надається для вихователiв-вчителiв української звичаєвостi задля планування процесу виховання справжнього українця-патрiота, українця-лицаря.

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Таблиця 43. Святi днi для орйця-русина-українця №

Боги символи

Дати

Заповiдi – Звичаї

Шляхи виховання, досягнення

Смiлич

11.01.

Смiливiсть

Принцип смiливостi є необхiдним, щоб не злякатися нових вiдчуттiв Свiдомостi, а також, щоб людина змогла вiдмовитися вiд усiх матерiальних цiнностей, що руйнують її органiзм

Красич

19.01.

Радiсть краси

Пов’язане з одним з творчих станiв людини. Виховання почуття краси. Водне омовiння

Митра

21.01.

Диференцiацiя

Конструювання за допомогою рiзницi. Навчання природничим наукам

Руєвит

27.01.

Порiвняння

Порiвняння – це всеохоплюючий принцип. Навчання принципам

Ослад

10.02.

Улагодження

Принцип ладити з усiма. Виховання в ладах з миром

Вiра

11.02.

Досконалiсть

Без вiри в себе не можна досягнути нiякої досконалостi. Виховання вiри у себе

Силич

12.02.

Чеснiсть

Чеснiсть дозволяє злитися Свiдомостi анатомiчного тiла з астральною Свiдомiстю. Сенситиви вiдмiчають, що у людини-брехуна аура поступово зменшується i перед її смертю зникає зовсiм. Тому та людина, що постiйно обманює iнших сама собi плете мереживо Смертi

Знанич

28.02.

Радiсть знання

Означає шлях досягнення знання. Отримання Знань – головний шлях людини

Бесiдич

07.03.

Аналiз

Конструювання за допомогою дiлення. Навчання природничим наукам

Милич

13.03. 2

Бездоганнiсть

Завдяки бездоганностi людина може досягти злиття своєї Свiдомостi зi Свiдомiстю свого Ментального двiйника. Цей принцип дозволяє людинi не мати пiдсвiдомостi i, таким чином, самому керувати своєю Свiдомiстю

0.03.

Справедливiсть

Природжене прагнення справедливостi. Виховання у правдi та справедливостi

11 Поревит

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

№

Боги символи

Дати

Заповiдi – Звичаї

Шляхи виховання, досягнення

Муза

09.04.

Радiсть вiдкриття

Дає радiсть вiдкриття. Навчання шляхам вiдкриття – Яв-рiки

Дара

14.04.

Скромнiсть

Скромнiсть, за К. Кастанедою – це руйнування свої пихи. Цей принцип дозволяє з’єднати каузальну Свiдомiсть iз Свiдомiстю анатомiчного тiла, що приводить до появи у людини iнтуїцiї, дає особисту силу i розширює дiапазон сприйняття наших органiв почуття

14 Поренут

20.04. Упорядкування

Упорядкування середовища проживання органiзму. Привчати до порядку

Зiроч

23.04.

Екстраполяцiя

Конструювання за допомогою досвiду. Навчання як отримувати досвiд

Творич

25.04.

Творчiсть

Рухатися до творчостi свого органiзму. Навчання процесу творчостi

Органiзацiя

У практицi використовувати вiдповiднi числа та їх спiввiдношення

17 Числобог 01.05.

Вишень

11.05.

Повага

Веде людей до поваги, а вища форма поваги веде до любовi. Навчання поваги

Манич

19.05

Радiсть досягнення

У iндоєвропейських мовах «ман» означає людину та думати, мислити. Навчання мислення

Бiлояр

10.06. Пристосування

Збiльшення швидкостi адаптацiї (пристосування) органiзму до навколишнього середовища. Навчання процесу пристосування

Нада

16.06. Вiдповiдальнiсть

Принцип вiдповiдальностi означав, що у разi прийняття рiшення людиною, вона має iти до кiнця втiлюючи його, навiть цiною свого життя. Сумнiватися та обговорювати можна до прийняття рiшення, але якщо рiшення прийняте, наступала вiдповiдальнiсть, що не допускала вiдмови вiд виконання, тому що вiдмова знищує особисту силу

Ясунь

17.06.

Інтеграцiя

Конструювання за допомогою цiлiсностi. Виховання цiлiсної людини. Осягнення Єдностi. Виховання Воїнiв Ясуня

Любов

28.06.

Радiсть любовi

Ім’я богинi любовi та кохання. Виховання любовi та кохання

ВІДО-ВІСТИЧНЕ ПРАВОСЛАВ’Я РУСІ-УКРАЇНИ

Карна

01.07.

Реiнкарнацiя

Знати та готуватися до реiнкарнацiї. Пiзнати iнкарнацiйнi ритми та закони

Гой

07.07.

Безсмертя

Рух до безсмертя. Пiзнати вiчний плин Життя

Урдзець

20.07.

Бережливiсть

Принцип розумної бережливостi. Навчання ощадливостi та рацiональної бережливостi

Тор

28 Кришень

07.08. Радiсть осяяння

Осяяння є важливими дiйствами у наших пращурiв. Зрозумiти та впiзнати осяяння

21.08.

Навчання принципу вiдкритостi свiдомостi. Вiдкрита свiдомiсть здатна сприймати будь-якi знання

Вiдкритiсть

Усуд

01.09. Унiверсалiзацiя

Унiверсалiзацiя органiв анатомiчного тiла. Виховання та тренування тiла

Свiтич

03.09.

Конструювання за допомогою аксiом. Навчання природничим наукам

Кама

16.09. Радiсть спогаду

Навчання спогадiв – це любов перш за все, це i знання, це всi радощi Життя

Єзiда

18.09.

Навчатися творiнню. Зiдар праукраїнською – архiтектор, будiвничий. Навчання творчостi

Сивояр

10.10.

Чур (Цур)

12.10.

Мислич

19.10.

Спас

01.11. Загальне Щастя

Вiдич

20.11

Радич

05.12.

Жива

06.12.

Божич

10.12.

Індукцiя

Творiння

Виховання та навчання медитацiї та концентрацiї Виховувати повагу до пращурiв та Традицiйнiсть традицiй, що передають нам пращури Конструювання за допомогою лоДедукцiя гiки. Навчання логiки та фiлософiї Розумогенеза

Нести людям щастя та навчати бути вдячним Цей принцип спрацьовує у тих Самопiзнання людей, якi прагнуть бiльше пiзнати себе. Пiзнай себе Синтез Конструювання за допомогою поєднання. Навчання природничим наукам Терпимiсть Виживання людини у складних умовах буття. Навчання терпимостi Радiсть Пов’язане iз станом любовi та обожнювання обожнювання

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

5. ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ Індiя – колиска древньої та потужної цивiлiзацiї, основнi елементи якої значно вiдрiзняються вiд захiдних. Це культурне надбання, яке близько VI тисячолiття до н.л. принесли орiйцi з Причорномор’я, себто з ПраукраїниОратанiї, ще й сьогоднi надає життєвої наснаги Індiї, котра об’єднує близько 1/5 людства в нацiю з єдиним поглядом на життя та його проблеми. Всi релiгiйно-фiлософськi течiї Індiї витiкають з одного джерела – орiйської духовно-фiлософської парадигми, яка має назву Вiдо-Вiстичне Православ’я. Отже, розглянемо гiлки цього потужного iндiйського вiдичного дерева, котрi проросли на старовинному, але завжди молодому орiйському стовбурi. Походження назви «Індiя» криється у старiй українськiй мовi, коли русин говорив, що ця країна знаходиться десь iнде, тобто далеко-далеко. Індуси ж свою країну у часи приходу до них високоорганiзованих орiйських племен називали Дравiдiєю, а згодом Бгаратою. Натомiсть Індiя у тi часи охоплювала територiю сучасної Індiї, Пакистану, Бангладеш, Бiрми, Непалу, Тибету, частини Афганiстану та Китаю. На вiдмiну вiд середньовiчної Європи, де все ще вважали, що Земля є нерухомою, iндуський астроном Ар’ябхата, котрий жив за декiлька столiть до Копернiка, дотримувався поглядiв, котрi тодi вже вважалися древнiми. Згiдно з його уявою, схiд та захiд планет та зiрок має мiсце внаслiдок руху Землi. А ще ранiше iндуськi астрономи дотримувалися концепцiї первiсного природного порядку Всесвiту, котра була серйознiшою та науковою за механiстичне уявлення Ньютона про Всесвiт. Вченi древньої Індiї не тiльки знали закони, що описували рух небесних тiл, але й сформулювали моральнi та духовнi принципи, що вiдповiдають цим фiзичним законам. Вiдичнi пророки вiрили, що Всесвiт, чи Брахмана, є результатом послiдовного розвитку та еволюцiї творчої сили, котра належить початковому джерелу всього, i що Всесвiт не є механiстичним. До уявлення про розумно керований та не механiстичний Всесвiт, приходить все бiльше сучасних вчених. Древнi iндуси не тiльки володiли спостережною астрономiєю, але й створювали абстрактнi астрономiчнi концепцiї. Варто вiдзначити, що фундаментальнi iдеї в галузi астрономiї, астрологiї, йоги та медицини викладенi у розшифрованому виглядi. Натомiсть вiдичнi гiмни та працi з астрономiї та астрологiї викладено у такiй формi, що повнiстю їх зрозумiти можуть тiльки посвяченi. За поверхневого їх вивчення, iстинне значення цих праць є прихованим. Вiди – найдревнiшi у свiтi пам’ятки лiтератури, що вмiщують у собi основнi концепцiї орiйської думки. У них у мiтологiчнiй та релiгiйнiй формi сконцентровано всi iснуючi на той час знання, а також викладено практичнi рекомендацiї для жерцiв щодо правильного виконання релiгiйних обрядiв тощо. Вiди складаються з чотирьох основних роздiлiв. 1. Риквiда – збiрник релiгiйних гiмнiв мiтологiчного та космологiчного змiсту. 2. Самавiда – зiбрання наспiвiв, пiсень, що реiнтерпретують тексти Рик-Вiди для їх використання в ритуально-обрядовiй дiяльностi. 3. Яджурвiда – опис вiдичних ритуалiв i правил пожертви. 4. Атхарвавiда – зiбрання текстiв магiчних заклять та формул. До Вiд також належать тексти, якi їх тлумачать, наприклад, Брахмани, у яких пояснюються мета й послiдовнiсть пожертви, а також правильнiсть їх виконання. До такої лiтератури належала й iнша частина Вiд – Упанiшади, в

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

яких, власне, й мiстяться засадничi iдеї давньоiндiйської фiлософiї, що згодом розроблялися фiлософськими школами або окремими фiлософськими течiями (даршанами). До таких iдей належали орiйськi вчення про карму (кострубу), реiнкарнацiю душi, сансару, тотожнiсть атмана та брахмана тощо. Цi iдеї спонукало появу перших духовно-фiлософських систем, якi дослiджували проблеми людського iснування, життя, iнтересiв, здiйснювали пошуки шляхiв подолання тих труднощiв, що об’єктивно iснували в людському життi. Вони допомагали знайти вiдповiдi на одвiчнi фiлософськi питання про добро i зло, картину Всесвiту, сенс людського життя тощо. Першi давньоiндiйськi мислителi вважали, що зло є домiнуючим атрибутом людського iснування в матерiальному свiтi. Людина усвiдомлює своє страждання, а тому перебуває у постiйному пошуковi шляхiв його уникнення або подолання. Головною причиною страждання вважалося залежнiсть людини вiд впливу на неї Всесвiтнього закону карми. Саме цим вiдрiзнялося розумiння карми (коструби) древньоiндiйськими та праукраїнськими духовно-фiлософськими вченнями, бо праукраїнське вчення вважало кострубу (карму) саме основним рушiєм еволюцiї людини. Поняття «карми» стає одним з найважливiших у давньоiндiйськiй фiлософiї. Воно вiддзеркалює iдею про те, що результати повсякденної дiяльностi й учинкiв людини впливають на майбутню форму її переродження. Натомiсть вважалося, що карма не обмежує можливостi iндивiдуального волевиявлення людини, вона визначає її долю, але це не є чимось абсолютним, бо, змiнюючи обставини свого життя й свого мiсця в ньому, людина може вплинути й на свою карму. Таким чином, сенсом свого людського iснування стає прагнення керувати своєї кармою, або подолати зло, що домiнує у реальному життi та є небезпечним для майбутнього. Інакше кажучи, кожну мить свого життя людина має використовувати для керування своєю кармою, щоб забезпечити собi щасливе майбутнє. Розмiрковуючи над причинами iснування зла у свiтi, даньоорiйськi фiлософи зробили висновок: головна причина зла – це незнання iстини про справжнi причинно-наслiдковi зв’язки, що iснують у життi людини та Всесвiтi. Отже, стверджували вони, звiльнення вiд зла, страждань можливi тiльки через пiзнання Істини та виховання адекватних їй правил поведiнки. Істини людина отримує як вiдкриття, як одкровення, що приходять до неї за певних умов особистого життя (використання правил самоконтролю, дисциплiни, аскетичних цiнностей, якi допомагають якiсно змiнити стан своєї душi, психiки й досягти стану осяяння, просвiтленостi, отримати остаточну мудрiсть про свiт та Істину). Істина необхiдна для того, щоб звiльнити людину вiд матерiальних «кайданiв» свiту (людських бажань, чуттєвих потреб тощо), якi є безпосередньою причиною iснування зла (страждань). Матерiальний свiт не дає душi можливостi поєднатися з вiчним Абсолютом (Всевишнiм, Брахмою), який перебуває у станi незмiнного спокою, щастя та блаженства (у буддизмi – нiрвана). Вищi iстини орiєнтують людину на те, що «нижчi» потреби людського життя (в їх матерiальнiй формi) мають пiдкорятися вищим. На практицi це означає, що у повсякденному життi людина має прагнути жити життям i цiнностя-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ми аскета, щоб приборкати свої природнi потреби та бажання. На цих iдеях було побудовано етику дiяльностi й поведiнки в орiйському – давньоiндiйському суспiльствi. Близько 500 р. до н.л. починається епоха становлення класичних фiлософських систем. Фiлософiя долає обмеження брахманiзму i отримує пiдтримку найширших верств населення. Історики релiгiйно-фiлософської думки Стародавньої Індiї називають шiсть класичних систем: санкх’я, йога, ньяя, вайшешика, мiманса та вiданта. До некласичних систем умовно вiдносять буддизм, джайнiзм i чарваку-локаяту. На вiдмiну вiд безiменної релiгiйно-мiтологiчної думки вiдичної епохи, новi свiтогляднi системи позначилися конкретними iсторичними датами та iменами. Стають вiдомим такi iмена, як Брiхаспатi, Вардхаман, Готама, Будда, Канада, Капiла, Патанджалi та iншi. Зазвичай це були iсторичнi постатi, засновники тих чи iнших релiгiйно-фiлософських систем, якi залишили по собi так званi сутри (нитка, на яку нанизано намистинки, начала). Сутри – короткi практичнi рекомендацiї, що вiдображали сутнiсть їх учення. Згодом сутри стають правовими принципами, конкретними рекомендацiями до виконання ритуалiв, пожертв, способiв органiзацiї повсякденного життя, виконання громадських обов’язкiв. Сутри ставали об’єктом подальших коментарiв, вони розвивалися й критично переосмислювалися згiдно з новими iсторичними умовами. Таким чином, даршани, сутри та прагнення знайти спосiб звiльнення вiд страждання лежали в основi фiлософiї Стародавньої Індiї. Історичну добу пiсля 1000 р. н.л. визначають як перiод посткласичної iндiйської фiлософiї. А з початку XIX ст. говорять про сучасний етап розвитку фiлософiї Індiї з характерною особливiстю подолання її самоiзоляцiї, входження до кола свiтової культури. Представляли цей перiод такi вiдомi постатi, як Гададхар Чаттерджi (Рамакришна) (1834-1886), Вiвекананда Свамi (1863-1902), Ауробiндо Грош (1872–1950), Рабiндранат Тагор (1861–1941), Кришнамуртi Джидду (1845–1986).

НЕОРТОДОКСАЛЬНІ ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ Ознайомлення з релiгiйно-фiлософськими системами Стародавньої Індiї почнемо з аналiзу найвiдомiших неортодоксальних фiлософських систем, насамперед, буддизму, який в епоху середньовiччя посiв панiвне становище у iндiйськiй фiлософiї. БУДДИЗМ як релiгiйно-фiлософська система виник у VI – V ст. до н.л. У ньому виокремлюють три площини: релiгiйне вчення (феномен релiгiї без обговорення сутностi бога), культову психотехнiчну практику та оригiнальний фiлософський дискурс. Засновником буддизму була реальна iсторична постать – принц Сiддтхартха Гаутама з роду Шак’ямунi, який народився приблизно у 567 р. до н.л. Існує легенда, згiдно з якою вiн з раннього дитинства жив у палацi iзольовано вiд усiх, а тому нiколи не стикався з проблемами, що iснували у повсякденному життi пересiчних людей. Одного разу вiн випадково став свiдком тих нещасть, якi iснують у життi (зустрiв жалобну процесiю, невилiковного хворого, лiтню людину). Принц зрозумiв, що люди хворiють, старiють i помирають, i є мудрецi-аскети, якi шукають шляхiв подолання тих нещасть, що iснують у життi. Усi цi зустрiчi так вразили Сiддхартху, якому тодi було 29 рокiв, що вiн залишив свiй палац i пiшов шукати шляхiв подолання нещастя, що панує у свiтi. За шiсть рокiв пошукiв пiд час медитацiї принц отримав (просвiтлення) осяян-

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

ня (у 527 р. до н.л.) i вiдтодi його стали називати Буддою, тобто тим, хто отримав остаточну мудрiсть свiту. Саме орiйське слово «Будда» походить вiд слова «пробуджений», Побудок, як на Русi називали своїх Будд (український князь Бус-божич, розiп’ятий готами у 385 р. н.л. мав звання Побудок). Релiгiйно-фiлософська концепцiя, що стала засадничою в буддизмi, є оригiнальною i водночас простою. Учення Будди про страждання та способи його подолання складається з чотирьох благородних iстин: 1. Життя є стражданням, що притаманне всiм живим iстотам на Землi. (За орiйською iстиною, людина приходить у цей свiт задля еволюцiї живої матерiї). 2. Причину страждання закладено в самому народженнi людини у матерiальному тiлi, а отже, у її прив’язаностi до всього матерiального, земного. Зрештою, людське страждання – це результат незнання Істини. 3. Страждання можна позбутися, лiквiдувавши залежнiсть вiд матерiальних пут свiту, уникнувши дiї Всесвiтнього закону карми i тим самим зупинивши подальшi переродження (сансару). (Ця iстина є протилежнiстю орiйської iстини, де людина, що вийшла за колесо сансари, приходить у свiй рiд, у свiй нарiд задля допомоги йому отримати еволюцiйне сходження). 4. Є спосiб звiльнення, який дає змогу подолати страждання в матерiальному свiтi. Для цього треба здолати вiсiм щаблiв: правильна позицiя, правильна мова, правильне мислення, правильний спосiб життя, правильна дiяльнiсть, правильне вмiння, правильна увага та правильна концентрацiя думки. Долаючи щаблi восьмискладового шляху, адепт буддизму просувався вiд невiгластва до знання, й зрештою отримував iстину просвiтленого розуму, яку називають станом нiрвани – великого звiльнення. У результатi всi переродження мають бути закiнченi, а разом з ними зникне i страждання. Досягнення стану нiрвани можливе лише за умови праведного життя, що передбачає п’ять заповiдей-орiєнтирiв: не вбивай тварини без крайньої потреби, не кради, не бреши, будь цнотливим, не вживай нервових стимуляторiв (алкоголю та наркотикiв). Головним моральним iдеалом у буддизмi є любов до всього живого й збереження життя будь-якiй iстотi (ахимса). Реiнтерпретацiя буддiйської iстини про вiчну змiну буття людини давала можливiсть послiдовникам буддизму наблизитися до фiлософських висновкiв: Усе в свiтi змiнюється, в ньому немає нiчого постiйного, все перебуває в безперервному становленнi й зникненнi: усi предмети зовнiшнього свiту взаємопов’язанi й взаємозалежнi. Нiщо не iснує само по собi; одне життя за законами карми породжує iнше, цей процес безкiнечний. Буддизм iз самiсiнького початку не прагнув до фiлософських узагальнень. Будда вважав, що страждання орiєнтують людину не до фiлософських роздумiв, на, щонайменше, пошук практичних способiв їх подолання. Як iлюстрацiю цiєї iдеї у буддизмi наводять приклад стрiли, яка влучила у груди та яку треба якнайшвидше витягти, а не розмiрковувати над тим, з чого її зроблено, хто й навiщо її випустив тощо. Безперспективними для обговорення фiлософськими питаннями Будда вважав такi, як iснування бога, душi, вiчностi тощо. Будда говорив, що звiльнення вiд матерiальних пут свiту може отримати будь-яка людина, незалежно вiд того, до якої касти вона належить. Вiн висту-

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

пав за терпимiсть, ненасильство, всепрощення й стриманiсть у повсякденному життi, що дуже не подобалося брахманам. Особливо вiн наполягав на необхiдностi уникати десяти кайданiв, якi заважають досягненню нiрвани: iлюзiї людини, сумнiви, марновiрство, тiлеснi бажання, ненависть, прив’язанiсть до земного життя, прагнення насолоди, гордовитiсть, самовдоволення, невiгластво. Будда вчив, що досягненню нiрвани перешкоджає не слово, i навiть не тiлеснi вчинки, а думка. Будда проповiдував своє вчення ще впродовж сорока рокiв. Пiсля смертi Будди (паранiрвани) його вчення передавали усно, письмово воно було зафiксоване лише у 80 р. до н.л. на Цейлонi. Головним джерелом раннього буддизму є «Трипiтака» (три кошики), або «Палiйський канон» (ІІІ ст. до н.л.). Буддизм розвивався в рiзних напрямках: школи тхерваду (школи старої мудростi), iнша назва «мала колiсниця», як релiгiйне вчення для ченцiв (небагатьох обраних; школи махаона (велика колiсниця), або «широкий шлях вознесiння», для мирян та всiх бажаючих. Згодом у махаянi формується вчення про верховне i абстрактне божество, пiд яким розумiли Будду. Вважалося, що iндивiд може заручитися на своєму шляху до свого вознесiння пiдтримкою Бодхiсатв (сутностей, якi через любов до людей вiдмовилися вiд кiнцевого просвiтлення). Третiм напрямком буддизму стала ваджраяна (дiамантова колiсниця), iнша назва – тантризм – таємниче вчення про шляхи досягнення нiрвани за допомогою магiчних заклинань i спiритуалiстичної практики, що своїми корiннями сягали орiйських землеробських культiв. Отже, буддизм, що вiд самого зародження був опозицiйним до брахманiзму, став основою розвитку всiєї духовної культури Індiї. Вплив буддизму на свiтову релiгiйно-фiлософську думку є досить значним. Буддистка релiгiйно-фiлософська думка створила оригiнальний ментально-духовний свiт зi специфiчною архiтектурою, живописом, лiтературою, та способом життя. До неортодоксальних фiлософських систем Давньої Індiї також належить ДЖАЙНІЗМ (виник приблизно у 500 р. до н.л.) Його послiдовники вважають, що засновником їх учення був Махавiра (Джина-Переможець – вiд цього iменi i походить слово джайнiзм). Історiя доносить до нас, що Махавiра народився в аристократичнiй сiм’ї, у 28 рокiв залишив домiвку й упродовж 12 рокiв подорожував Індiєю як провiдник-аскет, отримав озарiння (iстину), а потiм ще впродовж 30 рокiв активно проповiдував свої погляди серед численних послiдовникiв. Сам Махавiра не вважав себе творцем оригiнального вчення, а лише iнтерпретатором догматiв попереднiх орiйських мудрецiв – тiртханкарiв, i, таким чином, виступав як реформатор уже iснуючих релiгiйно-фiлософських систем. Махавiра вчив, що досягти iстини життя можуть лише чоловiки, а жiнки на це не здатнi. Послiдовники Джини не мали канонiчних книг. Головнi догмати джайнiзму передавалися усно та лише у V-X ст. були вперше кодифiкованi й зафiксованi у текстах (Йогашастрi). Загалом, релiгiйно-фiлософськi засади джайнiзму Oрунтуються на своєрiднiй метафiзицi, яка визнає iснування двох вiчних, нiким не створених субстанцiй: дживи (живої душi, свiдомостi, вiчностi, активностi, дiї) та адживи (неживої матерiї, простору й ефiру). Існуючi субстанцiї перебувають у певнiй взаємодiї, де головною тенденцiєю є звiльнення душi вiд матерiальної залежностi.

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

У процесi своєї дiяльностi душа притягує до себе частинки матерiї й водночас матерiю карми, яка закрiплюється на рiвнi людського тiла бажаннями та прагненням до переродження. Джайни пропонують iндивiдуальний шлях сходження душi понад деструктивним впливом матерiї та її єднання з верховною душею. Щоб досягти цiєї мети душа має звiльнитися вiд карми, а це досягається шляхом реалiзацiї в повсякденному життi певних доброчинностей, аскетичних засад поведiнки. Загалом джайнiське звiльнення за змiстом є дуже подiбним до буддiйської нiрвани та стану мокшi. Учення джайнiв має передовсiм етичний характер. Головною цiннiстю, яку воно пропагує, є виконання аскетичних зобов’язань послiдовника джайни, наприклад, дотримання принципу ахимси. Джайни не вiрили в iснування транспернсонального бога, вони вважали, що необхiдно вiрити лише у вчення джайнiзму, доповнене обов’язковими для виконання п’ятьма доброчинностями (ахимса, милосердя, чеснiсть, стриманiсть у словах, думках i справах, уникнення земних та тiлесних бажань), якi мають привести душу до найвищого рiвня блаженства i щастя. Таким чином душа стає Параматманом (Верховною душею). Бог у джайнiзмi це лише найвищий прояв мудростi, яка потенцiйно iснує у кожнiй окремiй людинi, тому всi мудрi люди – це вияв iснування божества. Мiсце бога на Землi посiдають мудрецi (тiртханкари), якi порiвняно з iншими є всесильними i всезнаючими. Незважаючи на жорсткi аскетичнi та етичнi норми джайнiзму, вiн був надзвичайно поширеним у iндiйськiй, а згодом i свiтовiй культурi. На його iдеях вирiс Махатма Гандi, з його проповiддю ахимси, та багато iнших представникiв фiлософiї не насильства в сучаснiй захiднiй культурi. Школа ЧАРВАКА-ЛОКАЯТА (лакаята на санскритi означає «цей свiт», або «все, що йде з цього свiту") – одна з давньоiндiйських неортодоксальних фiлософських систем. Її ще називають матерiалiстичною, бо первинною для неї була реальнiсть (Всесвiт), яка виникла природним шляхом без впливу будь-якого бога i складалася з чотирьох елементiв (землi, води, вогню i повiтря), що вважалися першопричиною свiту. Свiдомiсть людини згiдно, з ученням чарвакiв є комбiнацiєю матерiальних елементiв. Головним джерелом iстинного знання про свiт є чуттєве сприйняття. Людина живе тiльки один раз, тому вона має думати про щасливе життя не у майбутньому, а у цьому життi. В етичному сенсi метою людського iснування є багатство й насолода (доки живеми, доти щасливi). Душа людини – це модифiкацiя елементiв, що розпадаються, як тiльки тiло помирає. Чарваки вважали, що релiгiя – це вигадка багатiїв, якi намагаються ввести у оману бiдних. На вiдмiну вiд iнших даршан, чарваки джерелом зла i страждання вважали жорстокiсть, насильство та несправедливiсть у людському життi. Загалом, чарваки-локаяти заперечували всю систему релiгiйно-фiлософських уявлень про iснування надприродного свiту (єдностi душi та бога), а отже вчення про карму та реiнкарнацiю.

ОРТОДОКСАЛЬНІ ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ Школа САНКХ’Я (санскритською «число», «рахунок», – релiгiйнофiлософська система, котра була вiдомою своїм дуалiстичним свiтобаченням. Засновником цiєї школи вважають мудреця Капiлу, який навчав, що iснують два вiчних джерела свiту, двi першопричини – пуруша (чистий дух) та пракритi (матерiя) – основа всього багатогранного свiту. Пуруша є носiєм

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

чистої свiдомостi, як першопричина свiту вiн є абсолютно пасивним i нездатним дiяти самостiйно. Пракрити, навпаки, є активною енергiєю (силою), яка не має свiдомостi i власного вектору розвитку. Еволюцiя свiту розпочинається з митi поєднання пурушi та пракритi, у результатi чого виникає велетенський зародок всесвiту (махат), який має iнтелект, що починає розбудовувати свiт предметiв та явищ. Розвиток свiту у своїй основi має активнiсть трьох енергiй пракрити (гуни): енергiї свiтла та радостi; енергiї руху та пристрастi; енергiї темряви та браку розуму. До об’єднання з пурушею цi енергiї перебувають у станi спокою, та одразу як вони об’єднуються, виникає 24 елементи свiтобудови, серед яких розум, самосвiдомiсть, почуття тощо. Незважаючи на елемент поєднання, пракритi протистоїть пурушi (по-сутi, вони залишаються вiдносно самостiйними). Наприклад, на рiвнi людини зв’язок душi й тiла є завжди вiдносним: «Я» людини є вiльним елементом, який прагне продовжити своє iснування у просторi та часi за межами матерiального буття. Але через те, що «Я» людини не знає iстини життя, матерiальна залежнiсть обмежує його потенцiйнi можливостi самостiйного iснування, внаслiдок чого виникають страждання душi (драматизм життя) окремої людини. Санкх’я пропонує шлях до звiльнення вiд страждань, де першим кроком є необхiднiсть усвiдомлення того, що «Я» й тiло – це рiзнi субстанцiї. Тому «Я» має уникати матерiальних бажань, свiтських цiнностей життя з метою змiни своєї карми та отримання вiчної iстини життя. Школа ЙОГИ (вiд санскритського «поєднання», «зв’язок», – одна з шести даршан давньоiндiйської духовної фiлософiї, виникла у ІІ ст. н.л. Засновником йоги вважають фiлософа Патанджалi, автора працi пiд назвою «Йога-сутра» (близько ІІ ст. до н.л.). Елементи вчення йогiв частково подаються у Вiдах, що орiєнтували людину на отримання надприродних здiбностей шляхом спецiальної духовної практики (аскетизму, глибоких роздумiв, концентрованої думки), а також в Упанiшадах та Махабгаратi, де йога розглядалася як спосiб отримання iстинного знання. Безпосередньою фiлософською основою йоги стає санкх’я. Згiдно з фiлософським ученням йоги, пракритi (матерiальна субстанцiя) та пуруша (свiдомiсть, духовна субстанцiя) спочатку iснували незалежно одна вiд одної. Але пуруша через невiгластво потрапила у залежнiсть вiд матерiї й прагне подолати її, тобто повернутися до свого незалежного стану. Людина є уособленням цього суперечливого поєднання матерiї та душi (свiдомостi), тому йога вважає, що людина має звiльнити душу вiд кайданiв матерiального свiту. Головними способами отримання вищих знань i звiльнення душi вiд матерiальних пут свiту є концентрацiя, медитацiя й аскетичнi цiнностi. Саме звiльнення пiднiмає людський дух до нових висот життя, перериває коло перероджень (сансару) i веде до злиття атмана («Я» людини) з Брахманом (Абсолютом). Класична йога пропонує вiсiм щаблiв практичної самореалiзацiї на шляху до звiльнення, що є кiнцевою метою людського життя: – «яма» – приборкання, стриманiсть. Людина має утримуватися вiд брехнi, крадiжок, жадiбностi, заподiяння зла будь-якому створiнню на землi; – «нiяма» – етична культура. Виховання у собi гарних звичок, вивчення текстiв Вiд, розмiрковування про бога;

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

– «осана» – дисциплiна тiла, тренування тiла, що сприяє концентрацiї думок та глибоким роздумам; – «пранаяма» – регулювання дихання; -– «пратьяхара» – iзоляцiя душi вiд матерiальних почуттiв та людського тiла; – «дхарана» – концентрацiя психiки на одному об’єктi мислення; – «дх’яна» – роздуми з метою внутрiшнього споглядання цих предметiв, якнайбiльшої концентрацiї на предметi роздумiв; – «самадхi» – прозрiння, осяяння, вiдчуття блаженства, перехiд вiд зовнiшнього споглядання предмета до розумiння внутрiшньої сутi й злиття з ним, одночасна втрата людиною самої себе як матерiальної частини свiту та отримання нового рiвня самоусвiдомлення. Традицiйну йогу подiляють на чотири рiзновиди: – джнана-йога (йога роздумiв, шлях пiзнання), яка стверджує, що як тiльки долається незнання й отримується iстина, душа стає вiльною; – карма-йога (дiяльнiсть, безкорисливе служiння суспiльному благу), що вимагає повного подолання людиною iлюзорних iнтересiв, щоб, зрештою, отримати звiльнення; – бгактi-йога (йога любовi до Найвищої iстоти), яка пов’язує звiльнення з любов’ю та вiдданiстю божеству або Абсолюту; – раджа-йога (найвища, царська йога) – шлях володiння своїм тiлом, завершальний етап самопiзнання, який веде до само просвiтлення й остаточного звiльнення вiд матерiальних кайданiв свiту. Загалом головним об’єктом, на який спрямовано йогiвську практику, є бог (як найдосконалiший об’єкт) – Абсолют. Вважається, що логiчна технiка самозбереження та медитацiї (зосередження на роздумах про горiшнє) робить людину рiвносильною боговi. Пiд час якнайбiльшого зосередження (самадхi) людина стає носiєм божественних якостей. Школа НЬЯЯ (правило, пiд_рунтя, метод) як ортодоксальна духовнофiлософська система мала дуже багато подiбного з давньоiндiйською фiлософiєю вайшешика. Вона стала вiдомою завдяки розробцi проблем пiзнання та логiки. Першоджерелом школи ньяя вважається «Ньяя-сутра». У фiлософських концепцiях ньяя стали визначальними оригiнальнi iдеї про людину, її долю, ставлення до бога. Засновником школи вважають фiлософа Готаму (IV ст. до н.л.). Головним предметом його фiлософських роздумiв були логiчнi методи пiзнання свiту та доведення їх iстинностi. У вченнi про бога Готама виходив з того, що основою свiту є не порожнеча, а простiр, час, ефiр, розум та душа. Вiн запропонував власний аргумент, яким доводив iснування бога – все у свiтi має причину, отже свiт також має причину – бога. Усi предмети свiту складаються з частин, якi, натомiсть, утворюють щось бiльше, нiж окремий предмет (цiле). Це цiле i є бог. Школа ВАЙШЕШИКА (особлива) – одна з ортодоксальних даршан давньоiндiйської духовної фiлософiї, засновником якої вважають фiлософа Улуку, або iнакше – Канаду (VI – V ст. до н.л.). Головним текстом, у якому зафiксовано її положення, є «Вайшешика-сутра». Згiдно з фiлософськими поглядами вайшешика, увесь свiт складається iз субстанцiй, якостей, дiй, всезагальностi, особливостi, присутностi та небуття. Субстанцiя мiстить дев’ять елементiв (земля, вода, вогонь, повiтря, ефiр, час, простiр, душа, розум). Першi субстанцiї складаються з невидимих першоелементiв (атомiв). Розум i душа є вiчними субстанцiями. Індивiдуальна

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

душа усвiдомлюється розумом окремої людини. Верховна душа – це бог (творець усього сущого на землi). Власне бог створив з атомiв увесь свiт. Розпад гармонiї атомiв означає смерть предмета або тiла. Атоми взаємодiють мiж собою в результатi волевиявлення бога у межах дiї закону карми. Натурфiлософськi iдеї послiдовникiв школи вайшешика орiєнтують на те, що все матерiальне складається з неподiльних атомiв, гармонiя яких може бути порушена. Завдяки iснуванню гармонiї предмет можна бачити й використовувати у практичному життi. Пiсля закiнчення космiчного циклу iснування матерiального буття зв’язки атомiв у ньому втрачаються , матерiальний предмет зникає, поки не з’являється нова комбiнацiя (новий предмет), але вже у iншому свiтi. Вайшешика традицiйно трактує мету людського життя як позбавлення душi вiд матерiальної залежностi (Санжари), що у повсякденному життi означає закiнчення всiх мук i страждань. Досягнення кiнцевого стану звiльнення свiдчить про пiзнання iстини про свiт. Блаженство не є кiнцевою метою життя людини, а лише способом звiльнення вiд матерiальної залежностi. Шлях до звiльнення – це результат власного волевиявлення, яке дарує людям бог, тому всi люди так чи iнакше отримують звiльнення (пiзнають iстину). Школа ВІДАНТИ (санскр. «мета Вiд») з’явилась як результат iнтерпретацiї основоположних засад Упанiшад. Її засновниками вважають мудрецiв Шанкару, Рамануджи та Бадараяну, автора «Брахма-сутр». Поряд з Упанiшадами та Брахма-сутрою, одним з тих текстiв, котрий найбiльше несе зерен орiйської Істини, вважають Бхагават Гiту (Божественну пiсню). Засновники вiданти розробили iдею iснування одної душi (атмана) як єдиного бога Брахми. Усе, що iснує у свiтi – це бог, а отже душа є також богом, тому бог є єдиною реальнiстю у свiтi (монiзм). Свiт – це iлюзiя, подоба справжньої реальностi. Бог створює свiт за допомогою «майї». Людям, яким невiдома iстина, цей свiт видається не таким, яким вiн є, а таким, яким вони його вiдчувають. Це означає, що людина, яка отримала iстину, починає бачити свiт адекватно, сприймаючи його реально. Пiзнати iстину про свiт можна лише шляхом аскетичного самообмеження, постiйного самоконтролю, якi, зрештою, об’єднують iндивiдуальну духовну основу людини (атман) з брахманом. Згiдно з ученням вiданти, основним обов’язком людини є вивчення самої Вiданти, щоб, зрештою, стати брахманом (рахманом). Пiд час отримання iстини про остаточну мудрiсть свiту людська душа втрачає iлюзiї, котрi є результатом чуттєвого пiзнання свiту, пiднiмається до бога i стає вiльною, тобто отримує вiчне й незмiнне щастя. Школа МІМАНСИ (дослiдження, дискусiя) була заснована мислителем Джаймiнi приблизно у ІІ ст. до н.л. Головним доробком мiманси вважали Мiманса-сутру. Ця школа базувала свої фiлософсько-релiгiйнi традицiї на орiйських Вiдах. У вiдповiдностi з мiмансом – правильне виконання ритуалу пожертви залежить можливiсть отримання iстинного знання, а отже, i звiльнення вiд матерiальної залежностi. Мiманса абсолютизує словесне знання Вiд. Послiдовники мiманси вважали, що Вiди iснують вiчно, вони не були створенi богом i лише iнколи нагадують про себе пiд час тлумачення їх текстiв пророками. Вiди є вiчними, а сама вiчнiсть витiкає з об’єктiв, що вiддзеркалюють слова Вiд. Авторитет Вiд є абсолютним, а тому кожна людина має за обов’язок виконувати закони Вiд, що є головною умовою звiльнення людини вiд матерiальної залежностi.

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

Отже, згiдно з ученням мiманси, душа людини є об’єктивною реальнiстю. Верховної душi у виглядi бога немає, тому свiт є результатом взаємодiї матерiальних причин у межах дiї космiчного закону карми. Закону карми пiдпорядкована не тiльки людина, а все живе на землi. Ритуали та добрi вчинки допомагають людинi адаптуватися до карми, полегшити її вплив з метою якнайшвидшого звiльнення вiд неї.

ЗОРОАСТРИЗМ Зороастризм – релiгiйно-фiлософська система, засновником якої вважається давньоiранський пророк Заратуштра (в грецькiй передачi Зороастр, звiдки й назва учення). Авiста є священним писанням зороастрiйцiв i, як й iндiйський вiдизм (всi його течiї), Mрунтується на єдиному джерелi – орiйському-праукраїнському Вiдо-Вiстичному Православ’ї. Через вiдсутнiсть датування одкровення Заратуштри, найвiрогiднiшою датою появи цього вчення вважається ІІ – І тисячолiття до н.л. Висловлювання пророка, благоговiйно збереженi його послiдовниками i вперше записанi за тисячу рокiв пiсля їх висловлювання, належать до дуже важкого для розумiння та перекладу тексту, створеного iндоєвропейською мовою. Вiдповiдностi до однiєї ранньої легенди, Заратуштра був єдиною на свiтi дитиною, котра засмiялася одразу пiсля народження. Це було перше його чудо, i ця красива легенда вiдображає радiсний та життєдайний характер вiровчення. Як i всi великi мудрецi, Заратуштра не був зрозумiлим на своїй Батькiвщинi (немає пророка у своїй Вiтчизнi) i пiсля багаторiчних вимушених мандрiв знайшов притулок у схiдно iранського царя Кави-Вiштаспи, вiрогiдно десь на територiї сучасного Афганiстану. Загинув Заратуштра, вiдповiдно до легенди, у вiцi 77 рокiв – його вбив ножем у спину пiд час молитви ворожий жрець, противник нової вiри. Вислови Заратуштри, так званi Гати (Пiснi), загальною кiлькiстю 17 (всього 900 рядкiв), входять у зороастрiйську лiтургiю – Ясна (Поклонiння) i складають найповажнiшу частину священної книги зороастризму – Авiсти. Знати Ясну напам’ять мав кожний священик. За найоптимiстичнiшими оцiнками, в Гатах є зрозумiлими близько половини всього тексту, а третина є просто темною, тому їх i тлумачать то як шаманськi заклинання, то як високi фiлософськi доктрини. Виходячи iз змiсту Гат, бiльшiсть вчених приходять до думки, що Заратуштра у своїх проповiдях закликав не до якихось традицiйних ритуалiв, а до моральних та духовних iдеалiв, найважливiшим з яких є замiна багатобожжя на одного Верховного бога – Ахура-Мазду (Господь Мудрiсть). Ахура-Мазда з наявним у ньому Святим Духом протистоїть Ангро-Манью (Злий Дух), як про це говорить пророк: «Є два первинних духа, два близнюки, ворожiстю славних. Думкою словом та справою – кращий та злий. З двох благодатний правильно вибирає, але не злодiй. Коли цi два духа вперше зiйшлися, то створили буття i небуття, i насамкiнець гiрше буття буде для брехливих, а праведному – краща оселя. З двох цих духiв вибирав брехливий гiршi справи, але Істину, котра одягнена у мiцну крицю, вибрав дух Святiйший i тi, хто вблаготворяє Ахура-Мазду iстинними справами...» (Ясна 30.3-5) Заклик Заратуштри до своїх послiдовникiв жити у згодi з трьома принципами зороастрiйської етики – добра думка, добре слово та добра

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

справа – розповсюджувалося i на священикiв, вимагав вiд них мати добрi намiри пiд час творення молитов, правильного проголошення священних слiв та правильного наслiдування обрядам. Добра думка, добра мова та добрi справи i вiдповiдно зла думка, зла мова та злi справи пронизують життя кожної людини, вiд постiйного накопичення добрих думок, слiв та справ залежить посмертна доля душi – чи поєднається душа небiжчика в райському домi (Домi Хвали) з душами iнших праведникiв та добрими богами, перед Ахура-Маздою отримуючи суцiльне блаженство в очiкуваннi наступного воскресiння, а чи душа загине у пеклi разом зi злими демонами та АнгроМанью, в страшних муках очiкуючи Останнього Суду та знищення. Історики релiгiї вiдмiчають, що тiльки у зороастризмi iдеї про суд, рай чи пекло та про воскресiння знаходяться в логiчнiй вiдповiдностi. В iнших релiгiях, котрi цi iдеї взяли у зороастризмi, вони вступають у протирiччя. Адже за Заратуштрою, пiднесення кожної людини залежить вiд усiх її думок, слiв та справ. В цьому випадку День Суду несе особливий змiст: людина сама несе вiдповiдальнiсть не тiльки за свою душу, але й за весь свiт.

СУФІЗМ Пiд iменем «суфiзм» варто розумiти фiлософсько-релiгiйну систему багато чисельних мiстикiв, що знайшли собi притулок пiд магометанством, якому вони мали пiдкорятися, але серед магометан вони є «чужим народом». Суфiї зустрiчаються в Турцiї, Аравiї, Єгиптi i, головним чином, у Іранi. В Індiї про суфiїв знають мало, хоча суфiзм є прямою гiлкою орiйської фiлософської думки у тлумачення вiданти та з культом Бхакти. Слово «суфi» походить вiд персидського слова «суф» i означає вовна. Це пов’язано з тим, що суфiї скидали з себе дорогоцiнний шовковий одяг i носили простий одяг з грубої нефарбованої вовни, яка була найдешевшим матерiалом у цих регiонi. Слово «суфiзм» пов’язують з Абу Хашимом, життя й учення якого вiдноситься до 750 р. н.л. Згодом, за пiвстолiття ця секта згадується у Персiї, де її учення розповсюдилося завдяки впливу Абул Сайда, Абул Каїра, ДулНун-ал-Мизрi та iнших релiгiйних вождiв. Вчення суфiїв та iндiйська вiданта є близькими родичами. Цi обидва учення признають Єдину Реальнiсть, визначаючи її словами «Все що Є», хоча концепцiя вiданти є бiльш метафiзичною i визначається своєю iдеєю про Те, що немає нi атрибутiв, нi якостей. Натомiсть для суфiїв Єдине уявляється богом живим, особистим i навiть теплим. Але це є лише результатом рiзницi у темпераментах, вихованнях та оточуючого середовища двох народiв – iндiйського та персидського: а ще бiльше пояснюється впливом особливих форм «йоги», котрої дотримуються кожна з цих шкiл. Вiдантисти вiддають перевагу йозi мудростi (жнанi-йога), а суфiї вперто та пристрасно дотримуються йоги любовi (бхакти-йога). Натомiсть рiзниця в ученнях мiж iндiйською бхакти-йогою та персидським суфiзмом є досить незначною. Для перших, як i для других, любов до бога є найкращим шляхом духовного зростання. Для розуму захiдної людини символiзм суфiїв є досить незрозумiлим, здається, що багато священних творiв суфiїв є просто вакхiчними рапсодiями. В них постiйно говориться про «виноград» та про «виноградну лозу», про «червоне вино та чашi для вина»; вони також переповненi похвалою «коханої дiви», «коханого», «iгор кохання», «шлюбного ложа» та багато iншого, що європеєць не ототожнює з релiгiєю. Але хто володiє

100

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

ключем до цих писань i знає, як перси, що варто в них шукати, знаходять там високу духовнiсть та мудрiсть. Цей символiзм Mрунтується на високiй похвалi бога всерединi нас, присутностi там Духа, як прояву божественних енергiй. Вiдповiдно «обiйми» означає пiднесення у єдностi з божественним; «шлюб» – це початок пiзнання; «вино» – це мiстичне учення суфiїв; «лоза» та «виноград» – це джерело вина, тобто це є сам суфiзм. Термiн «кохана дiва» часто використовується як символ божества, як предмет пристрасного кохання «коханця» чи суфiя. За символ коханої чи коханця використовується вислiв «червона троянда» яку кохає «соловей». Знаючи цей символiзм, варто тiльки прочитати нiбито розпутнi Рубайї Омара Хайяма, як стає все на свої мiсця: «Пустеля стала б раєм, якби Ти була поряд зi мною; Ти б спiвала в пустелi; Книга вiршiв пiд кущами; глек вина i хлiб» «Ви знаєте, друзi, якою дивною гульнею я вiдсвяткував у своєму домi своє друге весiлля. Я викинув зi свого ложа старий, безплiдний розум, а за дружину взяв собi дочку вина». Фiлософiю суфiїв в загальних рисах можна описати так: Бог є чисте Буття – неминуче iснуюче (Вайiбул-вууд) – абсолютне Благо (Каїр-iмаз) – абсолютно прекрасне. У своєму абсолютно прекрасному аспектi Вiн побажав побачити себе у вiдображеннi; побажав зробити об’єктивною свою власну природу та буття, чому його божественний образ впав на дзеркало «не-буття» (адам). Таким чином вiдбиток (вiдображення) став причиною феноменального свiту, чи «зовнiшностi Буття» (iмкан), котрий розкриває божественний образ Творця, але не приймає участi у Його субстанцiйному Буттi, що в дiйсностi є лише оманою, iлюзiєю. Людина – це око феноменального свiту, якщо вона має здатнiсть бачити бога як одну та єдину Реальнiсть, що iснує поза явищами феноменального всесвiту. Розумiти iлюзорну природу усiх явищ – означає мати здатнiсть позбавитися полону свiта тiней, як свiтової фантасмагорiї, i досягнути поєднання у божествi (фана фалла). Завдяки вивченню мiстичних вчень (шарiат) i просуванню мiстичним шляхом (тарiкат), учень та шукач Істини досягає своєї мети, тобто бачить i усвiдомлює Істину (хакi кат). Зло вважається лише запереченням добра, а тому воно в дiйсностi не iснує. «У свiтi немає абсолютного зла, – зло є лише вiдносним», говорить древнiй суфiй Джалал-уддiн-Румi.

КОНФУЦІАНСТВО Конфуцiанство – релiгiйно-фiлософське вчення давньокитайського мислителя VI ст. до н.л. Кун Цю (Кун-Фу-цзи) (551 – 479 рр до н.л.), яке проiснувало понад двi тисячi рокiв. Головний твiр Конфуцiя мав назву «Лунь юй» (Бесiди та висловлювання) i мав велику кiлькiсть фiлософських та релiгiйних настанов, якi мали знати всi письменнi жителi Стародавнього Китаю. Центральною iдеєю конфуцiанського вчення став пошук адекватних взаємин мiж Богом Неба та Ваном – правителем-iмператором на землi. Вважалося, що Бог Неба був невичерпним джерелом благодатi – магiчної сили «де», завдяки якiй правитель Ван (як син Бога Неба) мiг керувати суспiльством, гарантувати жителям Пiднебесної захист вiд хаосу та щасливе життя. Конфуцiй розвивав думку про те, що «де» (божа благодать) може бути реалiзованою у життi не тiльки правителем Китаю, а й бiльшiстю активного населення країни. Кожна людина несе iндивiдуальну

101

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

вiдповiдальнiсть за стан справ у Пiднебеснiй. Якiсть «де», за Конфуцiєм, набуває релiгiйно-етичних принципiв i означає гiднiсть, доброчиннiсть, що дарує людям Бог Неба. Визнаючи першопричиною свiту Бога Неба (що йде шляхом «дао»,, людина май прямувати тим самим шляхом, зберiгаючи та акумулюючи енергiю «де». На вiдмiну вiд учення Лао-цзи, який трактував «дао» як всесвiтнiй закон, Конфуцiй трактує «дао» як закон дiяльностi окремої людини, вiдповiдальної за свої вчинки та думки. Еталоном поведiнки, за Конфуцiєм, є благородний чоловiк (аристократ) з притаманними йому шляхетними якостями: «жень» (поряднiсть), «i» (справедливiсть, обов’язок), «чжи» (знання), «лi» (ритуал). Цi якостi мають Mрунтуватися на принципi «сяо» (любовi до своїх батькiв). Для засвоєння та реалiзацiї у життi головного принципу «жень» людина має дотримуватися «лi» як норми суспiльної поведiнки, традицiй минулого й дiяти згiдно зi своїм соцiальним статусом. Конфуцiй неодноразово повторював, що правитель має бути правителем, пiдлеглий – пiдлеглим, батько – батьком, а син – сином.

ДАОСИЗМ Засновником даосизму вважається давньокитайський мислитель Лао-цзи (VI – Vст. до н.л.). Як розповiдає легенда, Лао-цзи залишив рукопис обсягом у п’ять тисяч знакiв, який згодом отримав назву «Дао де цзин» (Книга про Дао та як його досягти). У цьому рукописi автор коротко виклав свої фiлософськi погляди про свiт i про те, як знайти шлях, котрим має рухатися людина, природа i космос. В основу своїх фiлософських роздумiв Лао-цзи поклав три головних поняття: «дао», «де» та «у-вей». «Дао» було вiдоме у китайськiй фiлософiї задовго до Лао-цзи, вiн лише конкретизував його для свого вчення. «Дао» – це шлях i першопричина всiх речей, предметiв навколишнього свiту. Мудрець говорив: «Дао» присутнє у будь-якiй точцi матерiального свiту, все розпочинається з «Дао» i повертається до нього, воно є головним законом буття, визнчає його розвиток i змiну. Мудра людина має пiдкорятися закону «Дао» шляхом звiльнення вiд егоїзму й поєднання з природою (Дао)». Орiєнтацiя на поєднання з «Дао» вказувала на важливу релiгiйно-фiлософську iдею даосизму: матерiальний свiт є вiдносним, так само як i життя та смерть на землi. А отже людина має сподiватися на безсмертя. Друге поняттям даосизму є «у-вей» (не дiяння). Вiн означає вiдмову вiд будь-якої дiяльностi, що може завдати шкоди природi та об’єктивним причинно-наслiдковим зв’язкам у нiй. Що менше змiн викликає дiяльнiсть людини, то кращi умови створюються для iснування та розвитку «Дао». На практицi реалiзацiєю принципу «у-вей» є дiяльнiсть, спрямована на щонайбiльшу гармонiю послiдовника даосизму iз соцiальним та навколишнiм середовищем. Наприкiнцi І тис. до н.л. поняття «дао», «де» та «у-вей» отримали релiгiйно-мiстичну iнтерпретацiю, тобто стали сприйматися як релiгiйнi догми, виконання яких має дати реальне позбавлення вiд страждань у матерiальному свiтi й допомагати людинi досягти абсолютної гармонiї з оточуючим її свiтом, тобто отримати абсолютне щастя. Отже, релiгiйно-фiлософська система даосизму стала спробою вiддзеркалення людського буття в його об’єктивнiй єдностi зi свiтом,

102

ДУХОВНА ФІЛОСОФІЯ СХОДУ

намагання знайти шлях конструктивного iснування людини, гарантом якого має стати єднiсть духовностi та природи. Цю єднiсть неможливо осягнути розумом, її лише можна зрозумiти за допомогою специфiчно органiзованого чуттєвого досвiду та реалiзацiї принципу невтручання у потiк розвитку «Дао».

ЧАНЬ-БУДДИЗМ У V – VI ст. н.л. на основi буддизму, що проник до Китаю, поєднуючись з мiсцевими релiгiйно-фiлософськими системами, насамперед з даосизмом, формується нова релiгiйно-фiлософська система – Чань-буддизм (Дзен-буддизм у Японiї). Назва «чань» походить вiд китайської транскрипцiї санскритського слова «дх’яна» – медитацiя, споглядання. Першим китайським патрiархом чань-буддизму вважається Бодхiхарма (Дамо), який прийшов до Китаю з Індiї у 520 р. н.л. i принiс це вчення (разом з вченням конг-фу) до Шаолiнського монастиря. Особливiстю чань-буддизму є вiра у можливiсть мiстичного споглядання на основi певної медитативної практики (поєднання пасивної медитацiї буддiйської йоги з активною динамiчною медитацiєю даосизму). Значний вплив на чань-буддизм мав тантризм. Характерними особливостями чань-буддизму були недовiра до слова й тексту як каналу передачi знань i пiзнання iстини про життя; можливiсть отримання стану нiрвани без довготермiнових, виснажливих вправ та аскетичного способу життя; впевненiсть у тому, що кожна людина має можливiсть поза розумового шляху отримання Великої iстини. Вважалося, що людина є носiєм елементiв Будди, що дає їй можливiсть отримати найвищi цiнностi життя (iстини) в процесi самореалiзацiї та самовдосконалення. Завдяки цьому вона може стати професiоналом i отримати найвищий етичний та естетичний рiвень свiдомостi.

103

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

6. РЕЛІГІЇ ІНДІЇ Індiя завжди була країною релiгiй та фiлософiй. Саме тут ми бачимо дивне поєднання мiж iндiйською фiлософiєю, релiгiєю та мисленням, – поєднання, яке можна пояснити тiльки признаючи їхнє походження з одного корiння, за наявностi єдиного, основного, поєднуючого їх принципу. І це корiння знаходиться на прабатькiвщинi орiйцiв – Праукраїнi – Оратанiї, а поєднуючим принципом є орiйська мудрiсть, котра проголошує: «Істина одна – але люди називають її багатьма iменами». Всезагальна релiгiя Індiї називається «Санатана Дхарма», що означає – «Вiчна Система». Термiн «санатана» i є загальною назвою для всiєї системи. Санатана вiдрiзняється великою терпимiстю i широтою поглядiв. Пiд її дахом iснує незлiченна кiлькiсть протилежних сект, якi творять у її храмах свої богослужiння. Дiйсно, досить часто можна бачити, як послiдовники десятка i бiльше сект моляться у одному храмi чи якомусь iншому священному мiсцi. Загальне для всiх iндусiв почуття проявляється у тому, що всi вони вклоняються однiй «Нескiнченнiй Реальностi», проявленiй у якiйсь формi чи символi, i саме через всезагальнiсть цього почуття, серед iндусiв вiдсутнi жорсткi релiгiйнi суперечки, якi ми можемо бачити в iнших країнах Сходу чи Заходу. У Індiї людина, котра признає Вiди джерелом божественної iстини i не пiддає сумнiву основнi релiгiйнi принципи, приймається всюди братом по духу. Орiйцi, якi принесли Вiди до Індiї, зустрiли тут низько освiчений народ, який жив ще за первiсного суспiльного ладу. Даючи iндiйському народовi сакральнi знання, орiйцi вважали за потрiбне розбудити у їх свiдомостi вiдповiдальнiсть за майбутнє, зумовлене сьогоденням, i ця свiдомiсть почала поступово витiсняти їхню первiсну вiру у майбутнє життя. Ідея про невмолимий закон карми впроваджувалася у релiгiйну думку орiйськими учителями, вiдкриваючи iстину поступово, наскiльки вона могла бути сприйнятою масами. Надалi давалося роз’яснення самсари (сансари), або циклу послiдовних iснувань, що надавалися не для насолод, а як деяке нещастя, призначене людям несповiдимим промислом, i через що життя починає розглядатися як «безплiдна долина, що знаходиться мiж вершинами двох вiчностей», долина страждань, горя та болi, з якої дуже важливо мати бажання вийти. Саме звiдси й походять тi сумнi нотки песимiзму, котрi озвученi у фiлософськiй та релiгiйнiй думцi iндуса, досить вiдмiнної й дотепер вiд попереднього язичницького (схожого з грецьким) розумiнням життя, смертi та вiдродження. Нiбито якийсь могутнiй вчитель повернув iндуса до песимiстичної сторони iснування i останнє так зачарувало його своїм жахом, що вiн не змiг вiдвести вiд неї своїх очей i не побачив зворотної сторони iстини – iстини оптимiзму. Дехто з вивчаючих iндiйську релiгiю мали пiдозру, що цiй миттєвiй змiнi поглядiв цiлої раси iндуси мають завдячувати чужому впливовi, але iншi вбачають такий перелом у тому, що хтось з учителiв вiдкрив один iз заповiтних аргументiв, котрий вмiщував викладення «таємної доктрини» народовi, який не був готовий до того, щоб прийняти, засвоїти та зрозумiти нове учення. І ось ця доктрина з усiєю своєю безнадiйною суворiстю, впровадилася в душу первiсного народу, непiдготовленому як до фiлософського її розумiння, так i до того, щоб вирвати плевели «напiвiстин», що росли серед її квiтiв. Це вчення стало для iндусiв дiйсно суворим законом, як i закон причинностi, наданий багато столiть потому Гаутамою Буддою. Вiд нього не

104

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

було звiльнення – «як у отарi тисячi овець ягня знаходить свою матiр, так колись скоєне знаходить i переслiдує того, хто його скоїв», говорить писання. Саме тут i знаходиться корiнь учення про «бажання», учення, котре заново виклав Гаутама Будда. Бажання є коренем зла i вважається, що воно походить вiн авiдьї – невiгластва (не вiдання), котре i є зерном зла. Саме тому вважається, що самсара, або цикл iснувань, походять iз авiдьї, або не вiдання, котре вповзло у Все i затуманило його мудрiсть. Це було початком iндiйської iдеї про майю, чи iлюзорнiсть феноменального свiту. Потiм слiдує iнше вчення, котре говорить, що завдяки вiдьї, мудростi, ланцюг самсари боже бути знищений. Зрозумiло, що народ, котрий сприймав подiбнi учення, мав серйозно вiдноситися до життя i прямувати до мудростi, задля звiльнення себе вiд самсари. Індiйськi мудрецi говорили: «Життя є спокутою справ, думок та вчинкiв, скоєних у попередньому iснуваннi, i ця спокута (абсолютно вiдповiдає як своєю тривалiстю, так i своєю якiстю, всьому скоєному людиною ранiше), виконується всiм тим, що проявляється у новому життi, що у свою чергу створює нову карму, яка вимагає нової, вiдповiдно до себе, спокути у наступному iснуваннi. Таким чином, подiбна спокута та узгодженiсть минулого, сьогоднiшнього та майбутнього нагадує собою роботу годинника, котрий заводить себе власним ходом. І так тягнеться до безкiнечностi, допоки не з’явиться мудрiсть та знання, котре виникає не завдяки заслугам, а проникає до свiдомостi завдяки свого поєднання з нею. Мудрiсть та знання розкладає самсару, чи життя, на її внутрiшнi сокровеннi елементи, i, спалюючи насiння скоєного, робить таким чином неможливим на майбутнє вiдновлення повторних народжень у самсарi». Надалi на релiгiйну свiдомiсть iндусiв древнi мудрецi наклали ще одну з основних iстин, iстину про Єдиного над всiма i у всьому. Таким чином, поки що затуманена та незрозумiла iдея про Брахмана почала стверджуватися у свiдомостi iндусiв, прагнучи надалi зайняти панiвне положення. Учення про Брахмана ще не скинуло iнших богiв, поклонiння їм все ще продовжувалося i все ще створювалися новi боги, але Брахман був творчим началом, котрий створив i богiв, i людей, – увесь всесвiт походить з Його буття. Брахман розглядався як свiтова душа, або Дух всесвiту. Тобто, як i у орiйцiв Всевишнiй, Брахман став у iндусiв iдеєю про Єдине, нескiнченне, вiчне, абсолютне Буття – Розум – Могутнiсть. Індiйський народ не одразу пiднявся на висоту повного усвiдомлення цiєї iстини; як цiла раса, вiн ще не зовсiм пiднявся i до сьогоднi. Але зараз проходить постiйна еволюцiя, котра веде до розумiння цiєї великої iстини, тої єдностi, тої сутностi монiзму, до якого обов’язково приводить людська думка та свiтогляд. Поступово iдея Брахмана, верховного Я всього всесвiту, стала займати головне положення i серед народних мас, тобто стала такою ж iстиною, якою вона була i серед фiлософiв. Вiдповiдно i бог Брахма, як уособлення Брахмана, став користуватися бiльшою популярнiстю. Брахма став розглядатися як творче божество, яке має творити видимий всесвiт та людину. Брахмi також давалися й iншi назви: Праджапати та Хираньягарбга. Всi iншi боги, чи то доiсторичнi дравiдськi, чи новостворенi iндiйськi, розглядалися як прояви Брахми. Надалi, за подобою орiйської Трiйцi, почала яскраво розвиватися iдея iндiйської трiйцi, що складалася з Брахми, Вишну та Шиви, трьох сутностей, котрi є трьома видами Єдиної Верховної Сутностi. Брахма розглядався як

105

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

творче начало трiйцi. Вишну – охороняюче, а Шива – руйнiвне. Прояв цих трьох начал i створило життя у всесвiтi. Ця iдея трiйцi нiколи не вiдкидалася iндiйським розумом, хоча й iнколи видозмiнювалася з пiдсиленням поклонiння Вишну та Шивi. Початок переважання Вишну та Шиви – цих двох основ iндiйської трiйцi – можна побачити i у Вiдах. Уже в древнiх Вiдах, дещо спотворених вiд початкових орiйських, можна вiднайти богiв Вушну та Рудру (первiсна назва Шиви). З самого початку Вишну зображений як ласкаве божество, наповнене чеснот, любовi та правди, а також налаштоване на мир та порядок, натомiсть його символом було рухливе Сонце. Рудра (Шива) репрезентується як божество руйнування та сварки, має недоброзичливий та мстивий характер, але одночасно є схильним до солодкостi та лестощiв, за що нагороджує своїх прихильникiв рiзними дарами. Його символом була буря. Такi уявлення про Вишну та Шиву як про доброго та злого духiв, вiдповiдає старим як свiт, властивим у деякi перiоди духовного розвитку, всiм незрiлим народам та релiгiям – iдея бога та диявола. Поряд з культами Вишну та Шиви вирiс близький до Шиви культ Шакти – це термiн, прийнятий для визначення початку космiчної енергiї, або принципу активного прояву життя у всесвiтi, протилежному началу буття. Цi два начала уособлюються у таких образах: Шива є буттям; дружина Шиви на iм’я Парвати (або Ума, Гаурi, Тара, Калi, Дурга) є Шакти, чи творча енергiя. Послiдовники присвяченого їй культу носять назву секти шактiїв. Бог Шива – чоловiк, богиня Шакти – жiнка. Культ полягає у поклонiннi жiночому началу у всесвiтi. Шактiї дiляться на двi школи, а саме: – Дакшиначар’ї, або тих, хто йде «правим шляхом» i вклоняються як Шивi, так i Шакти, тобто як жiночому, так й чоловiчому началу божества, натомiсть вiддаючи перевагу руйнiвним та страхiтливим аспектам свого бога. – Вамачар’ї, або тих, котрi зосереджують своє поклонiння винятково на жiночому та материнському образах божества, за що цю школу звинувачували у встановленнi фалiчного культу. Всi цi течiї та секти, котрi iснували в минулому, привели до того, що сьогоднi у Індiї iснують всього двi великi релiгiйнi школи: – Вишнуїти, або вайшнави, котрi вклоняються Вишну; – Шиваїти, або шайви, котрi вклоняються Шивi, культ яких охоплює i культ шактiїв – поклонникiв жiночого начала Шиви. Незважаючи на те, що в Індiї iснує багато «бродячих культiв та сект», котрi стоять поза цими двома великими релiгiйними пiдроздiлами, бiльшiсть з них можна пiдвести до того чи iншого культу, до тої чи iншої школи.

ВАЙШНАВИ Вайшнавами називаються iндуси, котрi поклоняються Вищому Буттю пiд iменем Вишну, другiй особi iндiйської трiйцi, охороняючому началу божества. Вайшнави вважають, що Вишну можна розглядати двояко: як у безособовому, так i в особовому аспектi. Як безособовий Вишну, вiн є вищою, всюдисущою, всесильною та всезнаючою iстотою; вiн скрiзь собою репрезентує збуджуюче начало i є реальнiстю або духом у всiх проявах; вiн всемогутнiй i має нескiнченнi знання. Безособовий Вишну фактично розглядається як Брахман, Те, або Абсолют. Але таким безособовим вайшнави розглядають його тiльки у своїх фiлософських роздумах, коли ж

106

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

вони приймають участь у культових обрядах, то завжди мають на увазi тiльки його особистий образ. Вайшнави вважають, що Вишну мешкає на вищих небесах, котрими сам i керує. Його образ, синього та чорного кольорiв, є широко розповсюдженим у храмах Індiї. Але Вишну приймає ще й iншi, набагато знаменнiшi образи, котрi створюю йому велику популярнiсть серед iндусiв: йдеться про його прояви у виглядi рiзних аватарiв, чи втiлень у виглядi людини. Першим знаменним аватаром, улюбленим вайшнавами, є сьомий, в якому Вишну втiлився у Рамачандру, чи Раму, героя iндiйської епiчної поеми «Рамаяна». Рама був сином царя Дазарата з Йодiї. В своїй книжцi «Великi посвяченi» Едуард Шюре зображує Раму як особу, котра народилася у Європi. За Рамаяною, його молодiсть була повна прекрасних подiй. Вiн одружився з найкрасивiшою принцесою Сiтою (пам’ять якої вшановується всiма iндiйськими жiнками як вiчний приклад чистоти та кохання), але згодом вiн добровiльно вiдмовився вiд престолу. Пiсля цього вiн прожив у джунглях чотирнадцять рокiв. Коли його дружину Сiту викрав цар демонiв Равана, Рама, щоб визволити її, перемiг та знищив загони Равани i врятував свою дружину; потiм вiн повернувся на Батькiвщину i сiв на престол. Пiд впливом балачок та плiток, Рама вiдвозить свою дружину до лiсового скиту, де вона народжує йому двох синiв, Кузу та Лаву. На небесах вона знову поєдналася з чоловiком. Історiя Рами назавжди збереглася у грандiознiй епiчнiй поемi «Рамаяна», одному з шедеврiв iндiйської лiтератури, i яку сьогоднi iндiйськi учнi з великою шаною вивчають у школi. Другим знаменним аватаром, улюбленим вайшнавами, є восьмий, в якому Вишну втiлився у Кришну. Його iсторiя та вчення описанi у iндiйських епiчних поемах пiд назвою Махабхарата та доповнюючи її писань: Харивамса, Панчарата та Бхагават Гiта, котрi складають грандiозний iндiйський епос. В першiй половинi епосу Кришна виставляється як напiвбог та могутнiй принц, друга частина (особливо Бхагават Гiта) показує його як аватару, чи повне втiлення Вишну, тобто вищого Буття. Індiйський епос розповiдає, що Деваки, матiр Кришну, народила його у печерi в той час, коли iндiйський цар Камса наказав забити всiх малюкiв. Вiн був названим Кришнем, тому що був синього кольору (кольору грозової хмари). Його батько Васудева, щоб врятувати його вiд рук жорсткого царя Матхури, вiддав його на виховання до пастуха Нанди. Кришна провiв всю свою юнiсть пастухом. Про цей перiод його життя розповiдає багато мiтiв та легенд. Культ кришна-вайшнавiв був дуже розповсюдженим у Індiї; сьогоднi вiн нараховує сотнi тисяч прихильникiв. Цей культ має декiлька пiдроздiлiв, головнi з цих сект вiдомi пiд назвами бхагаватiв та панхаратрiв. Бхагават Гiта є головним священним писанням для цих шкiл, головне ж його вчення стосується культу. Воно ототожнює Кришну з Вищим Буттям i у вiдповiдностi з цим термiн «Кришна» виголошується набагато частiше нiж Вишну, тому що Кришна розглядається не тiльки як аватар Вишну, але i як улюблена назва Вищого Буття. До Кришни також використовується другий улюблений термiн – «Хари». На образах Кришна зазвичай показаний граючим на флейтi, натомiсть його дружина Радха (Рада) часто стоїть ззаду, обнiмаючи його. Вайшнави часто вiдмiчають собi лоба двома перпендикулярними мiтками, знаком їх культу.

107

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Вони високо поважають зображення рослини туласи та камiнь сала грама, простий бiлий дикий камiнь.

ШАЙВИ Шайвами називаються iндуси, котрi поклоняються Шивi, як Абсолютному Вищому Буттю. Для шайвiв Брахма та Вишну є лише еманацiями Шиви, або вищими посередниками, демiургами, що вiдходять вiд Шиви i допомагають йому у свiтовiй працi. Культи Вишну та Шиви мають мiж собою багато вiдмiнностей тим, що бог послiдовникiв Вишну у своїх аватарах, про яких було сказано вище, з’являється у образi людини. Вайшнави стверджують, що замiсть абстрактної iстоти вiн репрезентований для них живою, людською iстотою, дотичною до людської природи i таким чином розумiє людей. Що стосується Шиви, його послiдовники не мають такого близького спiлкування зi своїм божеством, тому що Шива нiколи не втiлювався як аватар. Не звертаючи на це уваги, послiдовники Шиви сповiдують до нього безмiрний культ любовi, навiть не вiддаючи пальму першостi вайшнавам. Насправдi iснує два Шиви, i хоча божество за назвою Шива є одне, його послiдовники дiйсно признають два його види. Перший вид, або поняття про нього, походить вiд легендарного Шиви древнiх iндусiв, де вiн був репрезентований жорстким, мстивим, войовничим, злим богом, повним руйнiвних нахилiв, тобто Рудрою древнiх дравiдiв. Цей образ притягує до нього грубий, необтесаний розум неосвiчених людей та племен, а також розум людей схильних до самобичування, аскетизму тощо. Деякi з нижчих сект складаються з людей, якi є послiдовниками цих низьких iдеалiв. Індiйськi факiри, фальшивi йоги, старцi, невiгласи, забобонники, напiвдикуни – всi вони входять у нижнi шари шайвiв. Варто знати, що на бiльшiсть цих, напiвдикунських племен, практично нiколи не мали контактiв з орiями i не пiзнали їхню науку. У цих сект уява про Шиву є сильно викривленою i ганебною. Його образи є вiдверто викривленi злобою, його обвiшують атрибутами дияволiв iнших народiв. Його оточує атмосфера страху та жаху. Демони та злi духи слугують йому, вiн блiдий як смерть i смердить запахом цвинтаря. Справедливо буде сказати, що цi релiгiйнi спотворення представляють страшний контраст з вищими школами шиваїзму. Інший аспект чи тлумачення Шиви, котрого дотримуються багато впливових сект цього культу, представляє протилежний полюс iндiйської релiгiйної думки. Вищi секти Шиви складаються з високоосвiчених людей. Багато залучаються до них через iнтерес до високого рiвня фiлософiї, що розкривається учителями цих сект. Вищi форми релiгiйних iдей культу Шиви репрезентованi сектами дандi, дазнамi та лiнгаят. Їхня фiлософiя дуже схожа на фiлософiю їх спiввiтчизникiв вайшнавiв, оскiльки є заснованою на ученнях адвайта вiданти Шанкарачар’ї, великого адвайського вчителя. Вони присвячують себе вивченню та спогляданню Брахмана, Вищого Буття, або Того, з яким ототожнюють Шиву; iнакше кажучи, вони поклоняються Брахману пiд виглядом та назвою Шиви, подiбно до того, як деякi вайшнави поклоняються Вишну, чи Кришну у їх абсолютному аспектi. Деякi з цих вищих сект залучили багатьох високоосвiчених браминiв (священникiв) та iндусiв вищих каст, з фiлософськими та метафiзичними схильностями. Вони зупиняються на метафiзичних сторонах учення. Іншi

108

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

вищi секти складаються з високого рiвня йогiв та послiдовникiв Патанджалi. Пiвнiчна секта схиляється до мiстичної фiлософiї високого злету, яка дещо нагадує вчення суфiїв. На пiвднi у надрах культу шайвiв також зустрiчаються iншi мiстичнi секти. Їх поеми також складаються за однаковим з суфiями пристрастями та любов’ю. Отже, не звертаючи уваги на символи та назви, люди продовжують надавати своїм богам власнi атрибути, властивостi та почуття. Таким чином, знаючи уявлення людини про божество, легко отримати точну уяву про людину, i навпаки.

СИКХИ Сикхи, котрi населяють Пенджаб чи пiвнiчно-захiдну частину Індiї, є послiдовниками учення Нанака, котрий жив у XVI ст. до н.л. Сикхи вважають Нанака малим втiленням божества i дуже високо ставлять його писання та учення. У своєму вiдкиданнi образiв та символiв, вони дуже нагадують пуритан i є протилежнiстю бiльшостi iнших iндiйських сект та культiв, яким є дуже дорогими образи та символи. Писання Нанака сикхи вважають «Словом божим», ставлять їх на вiвтарi i надають священнi почестi. У їх ученнях видно вплив як вiданти, так i магометанства. Сикхи дотримуються вiри у єдине Вище Буття чи божество, котре вони вважають не має форми i котре багато в чому нагадує Аллаха магометан. Їх писання має характер релiгiйного та морального учення високого порядку, проголошує широку терпимiсть та доброту, а також високий iдеал чистоти та благочестя. Послiдовники цiєї релiгiї знаходяться у високiй повазi як серед вищих сект iндусiв, так i у мусульманської спiльноти.

БОЖЕСТВЕННА ПІСНЯ (Бхагават Гiта) Коротка передмова. 3102 рiк до.н.е. Початок Калi-Юги – Залiзного Вiку на Землi. На полi Куру (Курукшетра) на пiвночi вiд Делi вишикувалися два вiйська до бою.Одне вiйсько – ПАНДЕВИ, очолюване Арджуною (русоволосим, Ором юним) втiлює добро. Друге вiйсько КАУРАВИ, очолюване Бгiшмою втiлює зло. Божественна особа – Кришна передає Бхагават Гiту (Божественну Пiсню) Оровi юному перед боєм. ПІСНЯ ПЕРША

ПЕРЕД БОЄМ НА ПОЛІ КУРУ На Куру, священному полi, зiйшлися двi лави. Ой що ж це вчинили пандеви, а чи каурави? Дурйодгана бачить: пандеви до бою готовi. До свого наставника пiдiйшов вiн й промовив:

«Учителю, глянь: нас вiйська облягли, а їх як кучi. Привiв їх сюди син Друпади — кмiтливий твiй учень.

109

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

В них воїни — Оровi рiвня, тугi у них луки. Вiрата, Юдгана — знавцi бойової науки. Дивись, Чекiтана i Кешi стоять у долинi, Пуруджiт i Шайб’я — тури мов у подобi людини. Мiцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа — дивiться! — Ну хто може стримати їх бойовi колiсницi! І наших найкращих звитяжцiв, готових до сiчi, Тобi поiменно назву я, о народжений двiчi: Ти, вчителю, Бгiшма та Крiпа — його не здолати! — Ашватгама, Карна, Вiкарна i син Сомадатти. Та й iнших немало життям ради мене не важить, Дзвенить їхня зброя, i кожний у битвi вiдважний. Все ж нашої сили, що Бгiшма збирає, замало, Щоб силу пiд проводом Бгiми вона подолала. Хто став — вiдповiдно до стану i здiйснених звершень — Разом i осiбно всi Бгiшму пильнуймо найперше!» Тут витязь, щоб дух укрiпити, взяв мушлю велику — І голос полинув, сильнiший левиного рику. І бубни, i сурми, й литаври лунали потому, Луна навкруги розляглася, сильнiша вiд грому. Враз, бiлими кiньми запряжена мчить колiсниця, В нiй — Кришна й Ор юний, i сяють їх доблеснi лиця. Сурмить Кришна в мушлю i Ор йому вторить на змiну, І Бгiма, наводячи острах, — у флейту тростинну. Той звук пiдхопив i шле далi син Кунтi вухатий, Там Накула грати почав з Сухадевою-братом. Тут лучник iз Кешi, вояка мiцний, волохатий, А там он нащадок Сатьяки, якого нiяк не здолати. Сурмили Друпада й нащадки його незлiченнi, І син довгорукий Субгатри — на мушлi священнiй. Той клич долiтає до неба, пронизує вуха, Синам Дгрiтараштри тривогою сповнює душi. Вже стрiли метнули в повiтря два стани ворожi. В пандевiв на стягу знак Мавпи стоїть на сторожi.

110

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Ор юний тут очi до Кришни звертає: «О Боже! Негайно спини колiсницю мiж станiв ворожих. На тих подивитися хочу, що стали стiною, З ким маю ще нинi ставати до смертного бою. З ким маю рубатися без милосердя й пощади, Кого сюди вiв Дгрiтараштри пiдступний нащадок». Оровi вуста тут до Кришни послали благання — Мiж вiйськ колiсницю раптово спинив без вагання. При Бгiшмi, при Дронi ворожi показує лави. «Дивися, — говорить, — усе це вiйська кауравiв». Аж Орове серце стиснулось вiд болю й розпуки: Побачив обличчя дiдiв, i батькiв, i онукiв. У лавах ворожих — брати, свояки, побратими; І кревного кревний вбиватиме стрiлами злими. Ор юний промовив, скорботою сповнений: «Боже! Побачивши рiд свiй, ставати до бою не можу. Щось тисне у грудях, нараз пересохло у ротi, Все тiло тремтить i волосся – неначе iз дроту. Горить моя шкiра, а серце пронизує мука, Туманиться розум, в руках я не втримаю лука. Знамення зловiснi я бачу навколо щомитi... Кому на добро будуть кревнi мої перебитi?! Не хочу нi царства, нi слави, Всевишнiй о правий, Бо щастя – не в царствi, а нi в насолодi, нi в славi, Раз тих, задля кого держава i влада нам мила, Чекає по смертi холодна i темна могила. Дiди, i батьки, i сини, i онуки-пагiння, Дядьки, i свати, й свояки — вiд одного корiння. Не хочу їх смертi, нехай в нагороду дiстану Не царство, а право трьома управляти свiтами. Убивши синiв Дгрiтараштри, грiх вiзьму на душу, Не радiсть вiдчую, а тяжко каратися мушу. Вбивати рiдню — чи близьку чи далеку — негоже, Бо знищивши рiд, ми нещасними станемо, Боже!

111

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Хоча каурави, заслiпленi вiд вiроломства, Вже стрiли свої занесли над майбутнiм потомства, А роду загибель — найбiльше у свiтi нещастя, Невже нам уникнути злочину цього не вдасться?! Як рiд розпадеться, то зникнуть законiв кордони, Свавiлля й злочинство творитимуть власнi закони. А де беззаконня, там будуть вбивати i красти, Жiнки там повiями стануть, змiшаються касти. А касти порушенi — в пеклi опиниться кожний, Забудуться предки, жертовники згаснуть порожнi. Хто рiд загубив, одступився од вiри святої, Зневажив закони й сiм’ї предковiчнi устої, Хто касти змiшав, тим нема на землi покаяння, Тi пiдуть у пекло — так мовить священне писання. О горе: у нас нинi намiр злочинний на мислi, Заради корони над родом загроза нависла. Хай радше беззбройного вб’ють мене стрiли ворожi, Нiж маю на свiтi каратися вiчно, о Боже!» Так гiрко промовивши i заточившись вiд муки, Ор юний на дно колiсницi упав i випустив лука.

ПІСНЯ ДРУГА

ДИСПУТ ОРА І КРИШНИ Облитому слiзьми, пройнятому горем невтiшним, Так Оровi мовив тодi повелитель наш – Кришна: «Той, хто у нещастi здригнувся душею, — не воїн. Орiєць такий лиш ганьби i зневаги достоїн. Геть слабiсть iз серця — вона вояковi не личить! Геть сумнiв — до битви священний обов’язок кличе!» «Та як же, скажи, я пронизувать стрiлами стану І Бгiшму, i Дрону достойних з ворожого стану? Вже радше, о Боже, хай жебрати пiду пiд плотом, Нiж їжу, окроплену кров’ю, нестиму до рота.

112

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Не знати, що лiпше — поразка, а чи перемога: Загине рiдня — обiрветься i наша дорога. Страждає єство, i не годен збагнути я дгарми, Вiдкрий менi очi, я учень твiй, Боже, не марно. Скорботний, не втiшусь звитягою над ворогами, Я влади не прагну над царствами i над свiтами». Ор мовив до Кришни: «Не стану на полi до бою». В душевнiм сум’яттi замовк i поник головою. Йому, що мiж двох супротивникiв став неутiшно, Отак, посмiхнувшись, сказав повелитель наш Кришна: «Хто вiчнi закони пiзнав, не iснує для того У свiтi жалю нi до мертвого, нi до живого. Бо ти, як i я, як i тi, хто умре навiть нинi, Тривали завжди, i нiхто з них нiколи не згине. Як юнiсть i зрiлiсть в лiта переходять старечi, Так дух з тiла в тiло iде — i тужить не до речi. Вiд тiла — i холод i жар, насолода, нещастя, То ж тiловi не довiряй: воно короткочасне. Лиш тим, хто стiйкий, незворушний у горi i щастi, Здолати сум’яття й здобути безсмертя удасться. Де гранi буття й небуття? Хто знайти їх смiє? Лише просвiтленний мiж ними зв’язок розумiє. Лиш те, що пронизує тiло, одвiчне i суще, Його ще нiхто не зробив i не зробить минущим. Минущi тiла, але вiчностi дух — незнищенний. До бою ставай без вагань пiд знамена священнi. Хто вбити боїться чи в битвi кривавiй умерти, Не вiдає того, що вiн не убивця й не жертва. Народження й смерть не властивi могутньому духу, Вiн — вiчний, живе i тодi, коли тiло без руху. І хто незнищенного, хто нерожденного знає, Той сам не уб’є i на вбивство когось не штовхає. Ми одiж вдягаєм нову, як стара перетлiла, Й душа iз старого в нове поселяється тiло.

113

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Мечi проти неї й вiтри-суховiї безсилi, Вона не згорить у вогнi, не зволожиться в хвилi. Вона вiковiчна — її не зродити й не вбити, Вона всюдисуща — її не спалить, не втопити. Незмiнна, тривала, стiйка, незбагненна одвiку. Дiзнавшись про це, не впадай у тривогу велику. Як думає хтось, що вiн родиться i помирає, Скорбота за нього хай душу твою не доймає. Бо хто народився на свiт, той повинен умерти, Хто вмер, той вiдродиться в тiлi новому по смерти. У Навi той спершу, проявиться посерединi, Й у Навi той знову стає на краю, при кончинi. Хто бачить той дух, той сприймає його, наче чудо, І той, хто не бачить, теж чудом вважать його буде. Той дух невразливий, яке б не прибрав собi тiло, Не гине й тодi, коли костi на попiл зотлiли. Кинь сумнiви ти, хай обов’язок править тобою, Бо ж кшатрiй народжений для справедливого бою. Як праведнi йдуть у вiдкритi ворота до Раю, Так радiсно кшатрiй до правого бою ступає. А в бiй справедливий не хочеш iти — коли воїн — Порушиш закон i зневаги лиш будеш достоїн. Ім’я твоє буде вiчним презирством укрите, Вже лiпше умерти, нiж славне iмення зганьбити. Подумають вої: «Зi страху утiк iз-пiд стягу», І їхня повага до тебе перейде в зневагу. Презирства слова про ганьбу твою будуть летiти, Як стрiли ворожi — чи є щось ганебнiше в свiтi?! Убитий — на небi, живий — на землi, в насолодi. Ставай же до бою, вагатися, витязю, годi: Як рiвних, прийнявши поразку, а чи перемогу, Готуйся до битви, й грiха ти уникнеш тяжкого. Я докази йоги тобi розтлумачив не марно: Учиниш, як йогин, — розправишся з путами карми.

114

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Бо часткою дгарми — хай буде вона й невелика — Врятуєшся — запам’ятай — од великого лиха. Рiшучiсть думок — то спонука на вчинки священнi, Постiйне вагання лиш сумнiви плодить нiкчемнi. Не мудрий, хто Вiдам присвятить слова велемовнi, Гадає, що Вiди — єдинi закони верховнi. Такий вимагає для себе за зливи словеснi Тут — блага земнi, а по смертi — блаженства небеснi. Хто прагне утiх або рветься до влади пiдступно, Тим радiсть самадгi нiколи не буде доступна. Знай Оре, що Вiдам доступнi три гуни (три стани), Ти гуни вiдкинь — i двоїтися розум не стане. Нащо тобi рiзних криниць — з океану черпнув ти, Яка тобi користь од Вiд, коли брахмо збагнув ти. Нехай тебе дiло веде, а не користь вiд дiла, Корисливiсть зникне — i лiнь не пристане до тiла. Із йогою будь — i настане до дiла вiдвага На вдачу й невдачу, бо йога — це ж є рiвновага. Кинь користолюбнiсть, Всевишнєму служачи ревно: Нiкчемний, хто вигоду звик чатувати недремно. Провини й заслуги вiдкинути мудрий зумiє, Вiн прагне до йоги, бо йога — мистецтво у дiї. Хто вигоду, дiлом здобуту, рiшуче вiдкинув, Той пута народжень порвав i в блаженство поринув. Коли подолає твiй розум блукання пропащi, Назавжди вiдкине омани заплутанi хащi. Як розум спокiйно обiйде фальшивi дороги, Утвердишся ти в спогляданнi i прийдеш до йоги». «А як же пiзнати стiйкого у йозi? Навчи-но. Як ходить? Говорить що вiн? І якi його вчинки?» Тут Оровi Кришна сказав: «Хто зневажив бажання, Хто, стiйкiсть здобувши, заглибився у споглядання, В бiдi не здригнувся, згасив задоволення, спрагу, Хто пристрасть зборов i не знає нi гнiву, нi страху,

115

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Не вiдає втiхи, нi горя, нi болю й тривоги — Такий от шукає до йоги прямої дороги. Стiйкий, хто чуття вiд предметiв чуття вiдвертає, Як тiло своє черепаха у панцир втягає. Для того, хто вищого прагне, зникають предмети, Лише залишається смак — пiзнавати прикмети. Бо навiть подвижник — вiн знає, що гоже й негоже, — І той почуття свої стримати часто не може. Хто їх вгамував, той у дусi мiцний, а не в тiлi, Вiн, сидячи навiть, прямує до вищої цiлi. Хто пристрастей раб, той не зможе уникнути лиха: За пристрастю слiдом прямує пожадлива пиха. Пожадливiсть сплоджує гнiв — смертоносну загрозу, Що пам’ять туманить, ясний скаламучує розум. Хто пристрастей свiт омине, не здригнувшись чуттями, Всевишнєму серце вручив — яснiсть духа дiстане. Хто пан над чуттями, того не ляка невiдомiсть, У того для блага просвiтлена духом свiдомiсть. Без розуму творчої думки знайти не удасться, Без думки — спокою, без спокою — ладу i щастя. Того ж, хто утiхам готовий довiрити серце, Свiдомiсть заносить, як вiтер на водах суденце. Тодi лиш, о мужнiй, ти можеш здолати загрозу, Як владу свою над чуттями вершитиме розум. Всi сплять, а для розуму вiщого — сонячна днина, Всi смертнi встають, для безсмертного — сонна година. У втiху не кидайся теж, як вода у протоки, Вбирай почуття так, як море вбирає потоки. Вiдкинувши пристрастi, опанувавши собою, Звiльнившись вiд себе, приходить мудрець до спокою. І навiть упавши, i навiть умерши вiд рани, Хто з брахмо, той завжди на вiрнiм шляху до нiрвани».

116

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

ПІСНЯ ТРЕТЯ

КАРМА-ЙОГА «Ти вчиш, — каже витязь, — що розум є вищий вiд чину, А в дiло криваве штовхаєш — назви-но причину. Двозначнi слова твої, як розумiти їх стану? Вкажи менi шлях благовiсний, не вводь же в оману». «Є двi, — вiдповiв на те Кришна, — до блага дороги: Є йога знання, але ж є i дiяльностi йога. Хто справи iще не почав, той не є у бездiї, Сама бездiяльнiсть — слабка на блаженство надiя. Без дiї людинi не жити, хоч як би й хотiла: Природа щомитi її спонукає до дiла. Хто власнi гальмує чуття, вiдiрватись не в змозi Вiд образiв, серцевi милих, — на хибнiй дорозi. А хто не цурається дiї, чуття пiдкоривши, На шлях справедливостi той — будь упевнений — вийшов. Не мучся бездiєю, сповнюй призначене смiло, В бездiї не зможеш своє спорожнить навiть тiло. Те дiло, яке не для жертви, — для свiту, мов пута. Ти, Оре, це дiло верши, але серцем розкутим. Всевишнiй сказав, сотворяючи жертву й людину: Плодiться, нехай вас утiха веде безвпину. Приносьте офiру Богам, i вiддячать Боги вам, Приймаючи жертву, вони повертають борги вам. Прийнявши офiру, шлють благо всiм сили небеснi, Хто даром за дар не вiддячив, той злодiй без честi. Очиститься кожний, хто рештки збирає жертовнi, Той грiшний, у кого для себе лиш горщики повнi. Вiд їжi iстоти ростуть, ну а їжа — iз хмари, Дощ виник вiд жертви, а жертва з’явилась iз карми. Знай, карма — вiд Брами, з нетлiнного виник той Брама, Вiн мiститься в жертвi, яка обернулась дарами. А хто не дає кружеляти одвiчному колу, Даремно на свiтi живе, непотрiбний нiкому.

117

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А кожний, хто сповнений Атьми, той радiсть пiзнає, Хто спокiй знайшов у душi, той турботи не знає. У кого своя до мети простелилась дорога, Тому не потрiбна в життi нiчия допомога. Хто смiло до справи стає i призначене чинить, Хто пристрастi власнi долає — досягне вершини. Так Джанака мудрий досяг благоденства зенiту: До дiла свого приступай задля єдностi свiту, Як чинить вожак, так чинити усьому загону, Вiн має закон — жити всiм по такому закону. Усе я збагнув — три свiти достеменно пiзнав я, Всього я досяг, але дiяння не припиняв я. Якби хоч на мить я до дiї утратив охоту, Вiдразу за мною усi припинили б роботу. Якщо я спинюсь хоч на мить — Всесвiт хаос поглине, Змiшаються варни, загинуть i люди, й тварини. Так чинять незрячi, для кого робота — повиннiсть, Так мудрi для єдностi свiту чинити повиннi. Просвiтлений темного не пiдiймає на кпини, Якщо той при дiлi, бо дiло — властивiсть людини. В природi все гунам пiдвладне — стiйке i мiнливе, Хто каже: «Усе роблю сам», той хвалько є брехливий. Хто знає, як дiляться гуни природи i дiї, До гун непричетний, вiн їх колобiг розумiє. Хто знає цю iстину, хай свою мову обмежить: Захоплених гунами й дiлом нехай не бентежить. Для мене верши всi дiла, вiчна Атьма з тобою, Вiд страху i пристрастей вiльний, ти станеш до бою. Хто вченням моїм керуватися буде в надiї, Той волю сподiвану може здобути й при дiї. Той згине в невiданнi, хто моє слово зневажить, У кому непослух i чванство слiпе переважить. Мудрець навiть чинить, скоряючись власнiй природi. Всьому, що пiдвладне законам, перечити годi.

118

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Огида i хiть – почуття споконвiку тiлеснi, Вiд цих ворогiв хай рятують нас сили небеснi. Призначену дгарму сповняй, не шукай досконалу, Помри в нiй, як треба: з чужого-бо користi мало». Ор мовив до Кришни: «О, просвiти мене, Боже: Хто всупереч волi схиляти на грiх мене може?» Почув вiн: «То гнiв, що усе спопеляє до решти, То пристрасть, то страх, то твоє честолюбство, нарештi. Як димом вогонь, як залiзне люстерко — iржею, Як зародок плiвкою — свiт цей укритий брехнею. Гнiв — мудростi ворог, що досi у безвiсть не канув, Вогонь ненаситний в одежi одвiчного Ками. Це вiн поселяється в душi людей споконвiчно, І, звiвши собi там гнiздо, тiльки розум калiчить. Якщо ти зумiєш свої почуття подолати, То й того, що розум затьмарює, вб’єш супостата. Могутня є сила чуттiв, але розум — над нею, Над розумом — вiчна душа, а Всевишнiй — у нiй є. До нього прямуй i дiлами своїми й думками, І лихо здолаєш в особi звабливого Ками». ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ЙОГА ЖЕРТВИ «Знай, — Кришна сказав, — я цю йогу по вiщому знаку Звiстив Вiвасману, той — Ману, а Ману — Ікшваку. По черзi отак пiзнавали її раджа-рiшi, Та з часом губитися стали слiди її вiщi. Тож нинi тобi заповiм йогу цю незнищенну: Пiзнай, послiдовнику й друже мiй, тайну священну». «Спочатку вродивсь Вiвасван, ну а ти пiсля нього, То як Вiвасмановi мiг ти повiдати йогу?» «Народжень-бо, Оре, i в мене i в тебе багато, Я знаю усi, а тобi їх не суджено знати, Хоч я — вiчний Атьма — народження й смертi не маю, Та волею з власної майї завжди виникаю.

119

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Коли беззаконня розхитує свiту основу, Тодi сам iз себе народжуюсь знову i знову. Одвiку народжуюсь я для закону i влади, Для кари злочинцiв, рятунку блаженних заради. Мого хто народження опанував таїною, Нових не зазнає народжень — зiллється зi мною. Хто пристрасть здолав i наповнився мною до краю, Очистився той i в буття моє легко вступає. Із чим хто приходить до мене, тим стрiнутий буде: Без мене немає дорiг, лиш моїми йдуть люди. Хто успiху прагне, офiру пiдносить для неба, Бо знає, що намiри дiлом пiдкрiплювать треба. Розвiвши по кастах людей за дiлами земними, Я сам, нерожденний, стою понад кастами тими. Мене не заплямлять дiла i їх плiд не заманить, Таким хто пiзнав мене — дiлом себе не споганить. Так звiльнення предки собi здобували при дiлi. Ти теж так живи i дiйдеш до жаданої цiлi. Що дiя, а що є бездiя — не знати й розумним, Про дiю повiм тобi — хай покида тебе сумнiв. Про дiю потрiбну й наказану знати годиться, І теж про бездiю; шлях дiї — завжди таємниця. Хто дiю в бездiї, бездiю у дiї вбачає, Достойно той серед людей свої справи кiнчає. Хто здiйснює без розрахунку свої починання, Той дiю спалив пiзнанням i досяг осяяння. Хто, дiючи, на результат не плекає надiї, Той — вiльний, той — зайнятий дiлом — нiчого не дiє. Хто пристрастi власнi приборкав, той, зайнятий дiлом, У грiх не впадає, бо дiло вiн здiйснює тiлом. Вдоволений всiм, що б там доля не слала для нього, Без зла i злоби — чи поразка, а чи перемога, — Вiн в мудростi вiльний, здолавши любов i вiдразу, І дiло, що звершив як жертву, зникає вiдразу.

120

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Жертовником, жертвою, полум’ям жертви є брахмо, Куди не прямуєм, iз ним ми з’єднатися прагнем. Богам офiрують пожертву одвiку йогини, І в полум’ї жертви офiра нiколи не гине. Той власнi чуття свої кинув у пломiнь покути І палить бажання, i пристрастi хоче забути, А той свою силу життєву приносить у жертву, Живу свою кров оберта добровiльно у мертву, Майно, навiть подвиги — бачачи в цьому загрозу — У полум’ї палить нещадно, лишаючи розум. Той вдиховi видих, а той видиханню дихання Приносить в офiру, гартуючи дух ненастанно, Той їжу обмежує й так, очищаючись, гасне, У жертву життю вiддає вiн життя своє власне. Той брахмо досягне, хто жертви скуштує амрiту, Не жертвуєш сам — не зазнаєш блаженного свiту. Як бачиш, всiлякi є жертви, призначенi Богу, Вiд дiла виводять вони на спасiння дорогу. Хто жертвує розумом, лiпше, нiж жертвує рiччю, Бо розум панує над тiлом, як день понад нiччю. Припавши до вчителя стiп, правду звiдувать личить, Мудрець-правдовидець у неї тебе втаємничить. Збагнувши цю мудрiсть, зумiєш спокуси збороти, Пiзнаєш в собi i в менi розмаїтi iстоти. Хоч би у життi ти був навiть по вiнця грiховен, Крiзь зла океан провезе тебе мудростi човен. Як в попiл поволi вогонь перетворює дрова, Так мудрiсть дiла спопелити дощенту готова. Немає учителя в свiтi над мудростi слово, Воно до рятунку приводить завжди поступово. Той, хто потягнувся до нього, хто пристрастi знищив, Знання здобуває i мудростi благо найвище. Безвiрнику хтивому порятуватись не вдасться, І вiн не зазнає нi iншого свiту, нi щастя.

121

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Хто мудрiстю сумнiви знищив, чуттям володiє, Той вiдданий Боговi i непричетний до дiї. Щоб в серцi твоїм не гнiздились жадання безумнi, Ти, Оре, мечем пiзнання розсiкай в ньому сумнiв».

ПІСНЯ П’ЯТА

ЙОГА ВІДРЕЧЕННЯ ВІД ДІЇ «Ти, — мовив Ор, — i зречення хвалиш, i дiло. Що краще iз них? Розтлумач-но менi зрозумiло». «Обидвi до блага ведуть, — каже Кришна, — дороги. Та зречення шлях переважить дiяльностi йога. Стiйким санньясином є той, хто приборкав бажання, Крiзь сумнiв привiв протилежностi до поєднання. Дiянню знання мудрий протиставляти не стане, Одного досягши, плiд другого також дiстане. Один до блаженства крiзь роздуми санкг’ї приходить, А iншого — дiло i вперте старання приводить. Вiдрiкся вiд дiї — тяжка твоя путь до спасiння, Сподвижника зразу чекає нове воскресiння. Зливаючись з сутнiм, чуття вiн скидає, як втому, І дiючи навiть, не брудниться зовсiм при тому. Хто iстину вiдає, каже: «Не дiю», одначе Іде, вiдчуває, торкається, слухає, бачить, Говорить, жує, засинає, приходить до тями. «Це, — стверджує, — взаємодiють предмети з чуттями». Хто дiє для Бога чуттями i тiлом, до того Не липне лихе, як не змочує лотос волога. Бо серцем, i розумом, i почуттями, i тiлом Очиститись може, як може очиститись дiлом. Хто дiї плоди вiдкидає — Всевишнього є той обранець, Хто тiльки плоди виглядає — нещасний їх бранець. Не вiдає Атьма мети нi в дiлах, нi в мовчаннi, Вiн завжди щасливий у мiстi у дев’ятибрамнiм.

122

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Всевишнiй не творить нi дiла, нi плоду, нi роду, Нiчим не втручається у споконвiчну природу. Для нього одно — що грiховна душа, що побожна: Невiдання мла заслiпити людину спроможна. Всевишнього волею хто морок знанням переможе, На того зiйде, наче сонце, просвiтлення Боже. Хто в Богу себе усвiдомить, утвердиться в ньому, Розвiє грiхи i повернеться в свiт цей потому. Однаково дивиться мудрий на мавпу, брамина, На пса i на того, хто варить у горщику псину. Лиш той на землi подолав зваби марного свiту, Хто душу свою врiвноважив, для брахмо вiдкриту. Даремно радiти удачi, впадати у тугу, Даремно страждати, долаючи серця недугу. Хто в Боговi щастя знайшов, вже нi холод, нi спрага Не мучать його: вiн досягне найвищого блага. Утiха тiлесна до лиха веде Каунтея, Миттєва ця втiха, мудрець не насититься нею. Кому — ще вiд тiла не вiльному — вирватись вдасться Вiд голосу пристрастi й гнiву —– той звiдає щастя. Хто в собi щасливий, хто духом своїм осяянний, Той сутнiсть збагнув, той наблизивсь до брахмонiрвани. Той брахмо здобуде, хто мислi здолає грiховнi, Поборе подвiйнiсть, порине у сфери духовнi. Лиш той, чиї думки нi гнiвом, нi хiттю не скутi, Всевишнємуi вiдданий, — той лиш наблизивсь до сутi. Хто в себе заглибивсь i погляд спинив на мiжбрiв’ї, Крiзь нiздрi вдихаючи i видихаючи рiвно, — Приборкає розум i серце, чуття переборе, Здобуде свободу, забуде про страх i про горе. Пiзнавши мене, неподiльного свiту владику, Здобудеш навiки ти радiсть блаженства велику».

123

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

ПІСНЯ ШОСТА

ЙОГА САМОВЛАДАННЯ «Той йогин, хто дiло вершить, не жадаючи плоду, Не кинувши вогнище хатнє, не зрiкшися роду. Затям собi: зречення тiльки веде нас до йоги, Її не досягнеш, чуття не приборкавши строго. Лиш дiя веде нас до йоги мовчання, а далi Лиш той, хто збагнув її, втiшиться в спокої сталiм. Тодi вiн байдужий до справи, до слави, до дiї, Бо вищою мудрiстю вже назавжди володiє. Пiднявшись увись, опускатися долi негоже — І другом, i ворогом кожен собi бути може. Соратник собi, хто у герцi себе переможе, А хто не зумiв — сам з собою у станi ворожiм. Хто в битвi себе перемiг, той досяг рiвноваги, — Не знає вiн щастя, нi лиха, нi спеки, нi спраги. Хто мудрiсть осяг, той у сутнiм — єством i думками, Той став, наче золото, грудка землi або камiнь. Такий не осудить, не стане такий в оборонi, Бо вiн понад нами, не з нами — нi друг, нi стороннiй. Хай йогин таємно вправляється в йозi найдовше, Весь сам iз собою, думки свої власнi зборовши. Яскиню нехай обживає в пустельнiй мiсцинi, Застелить травою та шкурами, i в самотинi, Скоривши чуття, на одне свої думки направить, Заради очищення ревно виконує вправи. Нехай нерухомо сидить i не зиркає скоса, А погляд свiй пильний спрямує до кiнчика носа, Прийнявши зарiк брахмачар’ї, стiйкий i блаженний, На мене скерує думки i хай прагне до мене. Постiйно вправляючись, вирвавши розум з омани, Вiн дiйде тодi до найвищого стану — нiрвани. Хто їсть понад мiру або ж не вживає нiчого, Хто любить поспати чи зовсiм не спить — не для йоги.

124

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

А хто помiркований в рухах, у їжi, в роботi, Для того лиш — йога, яка непiдвладна скорботi. Спокiйна свiдомiсть, що в Атьмi постала стiйкою, Огорне такого в найвище блаженство спокою. Як пломiнь палає, бо вiтер його не колише, Так йогин живе, увесь йозi себе присвятивши. Де думка спокiйна, впокорена вправою йоги, Там кожен живе, у собi прозрiваючи Бога. У радостi вiчнiй вiдкриється вiн тiльки тому, Хто Вишнього суть у собi розпiзнає самому. Хто стану такого досяг, похитнути не годнi Його нi вагання, нi горе, нi сумнiви жоднi. Знай, йогою зветься цей стан, вiн звiльняє вiд болю, Тож прагни до нього, вiддай йому розум i волю. Приборкай бажання, з якими ти пробував жити, І натовп чуттiв перед брамою серця спини ти. Свiдомiсть твоя хай тихесенько їх заколише, Дасть Боговi все i нiчого собi не залишить. Куди б не тiкав неслухняний твiй розум вiд тебе, Його повертати до сутностi Божої треба. Жде того лише рiвновага, блаженство найвище, Хто намiри хтивi i пристрастi злi заколише. Хто Вишнього звiдав — в собi сатану подолає, Із брахмо єднаючись, йогин блаженства зазнає. Тож знай, що Всевишнiй пронизує кожну iстоту, Пронизує Вишнього кожна iстота достоту. Мене хто у всiм i в менi усе легко побачить — Не втратить мене i його Я нiколи не втрачу. Усяк, хто мене, всюдисущого, свято шанує, В менi вiн — при втiленнi кожнiм новому — iснує. Хто здатний однаково глянуть на лихо i щастя, Того вже нiяким спокусам схитнути не вдасться». «Цю йогу, — озвавсь Ор, — зовеш ти тотожнiсть, А де в нiй, скажи менi, бачиш для руху спроможнiсть?

125

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Таж розум рухливий, ще й сповнений сили i сприту, Не стримать його, як не стримать шаленого вiтру». «Так, Оре, — мовив Кришна, — розум впертий безмiрно, Та волею можна його загнуздати, повiр-но. Той, хто над собою не владен, не звiдає йоги. Владання собою i вправи — до неї дорога». Аж ось Ор знову спитав: «А який шлях такого, Що серцем вiдпав i вiд йоги й вiд дiла земного? Обидва шляхи поминувши, чи вiн не загине, Чи геть не розтане, як в лiтньому небi хмарина? Скажи-но менi, укрiпи мою душу, о Боже: Нiхто, окрiм тебе, розвiяти сумнiв не зможе». «Нi тут, нi по смертi нiхто не загине, мiй сину, Бо хто ж доброчинний ступає на хибну стежину? По смертi вiки перебувши в обителi Божiй, В щасливому домi вiн знов народитися може. А може з’явитись в родинi йогинiв, одначе Народження буде, о Оре, це в свiтi найважче. З минулих народжень єднання iз сутнiм зосталось, В новому життi — осягати нову досконалiсть. І вправи колишнi нову вiдкривають дорогу. Тож Вiду збагне, хто ранiше збагнув тiльки йогу. Той йогин, що розум приборкав i сумнiви знищив, Цiною колишнiх народжень йде шляхом найвищим. Йог — вище пустельних аскетiв i мудрих вiн вище, І тих, що обряди справляють, сюди долучи ще. Але помiж ними найперший, хто вiдданий буде Одному менi лиш, — найвище блаженство здобуде».

ПІСНЯ СЬОМА

ЙОГА ЗНАННЯ «До мене прихилений серцем усiм, — мовив Кришна, — В оселi моїй сутнiсть ти звiдаєш вiщу.

126

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Що мудрiстю є, зрозумiєш, що тiльки знаннями, А це осягнувши, важливiше вiзьмеш до тями. Чи з тисяч людей хоч один досконалостi прагне, А з тих, хто осяг її, хто мою сутнiсть осягне? Земля, i вода, i вогонь, i ефiр, i повiтря, Емоцiї, розум, i тiла оселя — пракрити, То нижча моя восьмигранна природа, а звiдси — І вища, безсмертна душа, що об’єднує свiт цей. Істоти всi — з лона її, маєш це зрозумiти, Початок й кiнець я усього, що мiститься в свiтi. Над мене — нiчого, нiщо мене, знай, не поглине, На мене нанизане все, як на нитку перлини. Я — смак у водi, сину Кунтi, я — звуку вiдлуння, Блик сонця, Я — слово у Вiдах, я — людянiсть в людях. В огнi я — сiяння немеркне, в землi — чистий подих, Життя я — в iстотах земних, я — подвижникiв подвиг. Я — вiчне насiння усiх, якi є лиш iстоти, Я — розум розумних i я ж — найпишнiших пишнота. Я — мiць непохитних, хто хiтi опертися годен, Я — гiн життєтворчий в iстотах, обранцю Господен. Я — пристрасть, я — благочестивiсть i навiть омана, Всi стани живуть у менi споконвiчно i я в них. Три стани весь свiт цей минущий ведуть у загладу, Я ж — вiчний i вiчно над ними я матиму владу. Три гуни складають мою предковiчную майю, Хто прагне мене, перепони для того немає. До мене не прагнуть лише лиходiї нiкчемнi, Опiку над ними взяли уже демони темнi. Є праведних роди чотири, що вiрнi на дiлi, Страждальцiв i тих мудрецiв, якi прагнуть до цiлi. Найперше — правдивий i чесний, що вiрить в єдине. Знай, Оре, що є найдорожчий Я мудрiй людинi. До мене подiбним мудрець є у сутi духовнiй, В стремлiннi до мене на шлях вiн ступає верховний.

127

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

В потоцi життя зазнає вiн народжень багато: «Всевишнiй є все», – мислить важкодоступний магатма. Бо навiть такi, якi пристрастям тiльки покiрнi, — Природi своїй, наче власнiй обiтницi, вiрнi. Яким не приносив би iдолам смертний офiру, Йому непорушну його посилаю я вiру. Вiн крiпиться духом вiд неї, i блага жаданi Вiд неї бере, хоча мною усi вони данi. Та знай, що плоди тої вiри минущi й нужденнi — Приходять мої послiдовники тiльки до мене. Що справжнiй я — непроявленний, немудрi гадають, Вони мене неперебутнього зовсiм не знають. Я недосягненний, я схований в майї духовнiй, Не знає мене, нерожденного, свiт цей грiховний. Я знаю усе, що було i що має настати, Про мене одного заказано смертному знати. Приваба й вiдраза народжують, Оре, ще й сумнiв, А в сумнiвi знак роздвоєнства постiйно присутнiй. Блаженним є той, хто здолати зумiв роздвоєнство, Несхитний в обiтницi — перед порогом блаженства. Хто в менi одному шукає вiд смертi притулку, До брахмо ступив на єдину дорогу рятунку. А хто мене знає як сутнiсть, як Бога, як жертву, Той духом несхибним до мене приходить у смертi».

ПІСНЯ ВОСЬМА

ОСЯГНЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО «А хто ж такий Атьма i що таке карма i брахмо? Скажи, як ввiйти менi в вiчної сутностi брами? Хто жертви володар, як вiн проникає у тiло? Як духом його осягти, коли тiло зотлiло?» «Знай, брахмо є вiчне, а Атьма то є самочинне, А кармою зветься народження й смертi причина.

128

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Знай, сутнiсть найвища мiститися може у плиннiм, А жертва просвiчує в тiлi, як свiт у краплинi. Хто з тiлом прощаючись, не забуває про мене, Той в сутнiсть вступає мою, у буття незнищенне. Яку ти у смертну годину пригадуєш сутнiсть, До тої прямуєш i в нiй будеш завжди присутнiй. Отак без вагання тримайся мене пiд час бою, Вручи менi серце i розум — я буду з тобою. Хто вправами йозi готовий вручити свiдомiсть, Той втратить дрiбне, але прийде до Бога натомiсть, До вiчного духа, малого, як зернятко маку, Творця осяйного, що знищує темiнь i мряку. Хто в смертну годину присягу свою не порушить, Спрямує всю силу в мiжбрiв’я — досягне пурушi. І ще я вiдкрию тобi: у минущому свiтi Подвижники — тi, що звiльнились вiд прагнень i хiтi. Замкнувши для серця свого всi ворота i брами, Життєвi потоки тримають у мозку, як в рамi. Хто ОМ вимовляє священне, як брахмо, єдине, Той тiло лишає, до мене iде щохвилини. Для йогинiв вiрних з думками про мене щомитi Дороги до мене, о мужнiй, постiйно вiдкритi. І хто за життя досконалiсть найвищу з них має, Народжень нових на землi той уже не зазнає. Свiти, пам’ятай, кругообiжну мають основу, Досягши мене, вже нiхто не народиться знову. Хто знає свiт Брами, його пiзнає через очi: Подiлений вiн рiвномiрно на днi i на ночi. Йде за непроявленим ночi проявлене днини — У свiтi проявленого непроявлене гине. А скiльки iстот, що за теменi зникли поволi, З’являються разом iз променем на видноколi. Та знай, що буття непроявлене ще не єдине, Є й вiчне, яке iз iстотами разом не гине.

129

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Це непроявленне, це вiчне, це неперехiдне — Верховна оселя моя. І лиш хто його гiдний, Той вже не народиться знову. Вiн буде по смертi З тим духом найвищим, що Всесвiт на нiм розпростертий. Повернеться чи не повернеться йогин — не бiйся, — Тобi сповiщатиму я, о найкращий з орiйцiв. При свiтлi, у час, коли сонце на пiвнiч запрагло, Хто брахмо досяг, той по смертi вступає у брахмо. При теменi, в пору, як сонце на пiвдень вертає, Вмираючи, йогин iще народитися має. Одвiчнi дороги цi свiту складають основу: Одна без повернень, а друга вертається знову. Не буде блукати, хто знає про двi цi дороги; Нiде i нiколи не зраджуй, мiй витязю, йоги! За подвиги й жертви утiшишся свiжiстю плоду: Одвiчна обитель тобi буде в винагороду». ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

НАЙПОТАЄМНІШІ ЗНАННЯ «Вiдкрию тобi сокровенне знання, — мовив Кришна. — Пiзнавши його, ти позбудешся сумнiвiв грiшних. Бо ця таємниця є мудростi вияв найвищий, Збагнувши її, ти пройдеш через пломiнь очищень. Хто цього закону не визнав, зазнає покари, І знову до смертi iтиме шляхами сансари. Весь свiт, що його навкруги розпростер я, — минущий, У менi — всi iстоти його, тiльки я вiчносущий. Хоч я — не в iстотах, збагни мою владарську йогу, — Я — їхнiй носiй i творець, їх пускаю в дорогу. Як вiтер, що простiр увесь заповняє собою, Отак всi iстоти земнi у менi i зi мною. Пiд кiнець у мою всi вони входять основу, Потiм наново всiх я вiдроджую знову. Творю їх постiйно, не маючи власної вроди, Помимо їх волi — творю їх по волi природи.

130

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Та знай же, звитяжцю, що цим я не скований дiлом, Не скований дiлом, тому що не скований тiлом. Чергую незмiнно я спокiй i рух у природi, Тримаючи свiт у постiйному коловоротi. І хто зневажає мене за людини подобу, Той сутнiсть сприйняти не годен, а тiльки оздобу. Та знай, що дiла їх нiкчемнi, фальшива наука, Вони, заблудивши, попали пiд демонiв руку. А душi великi в менi убачають священне — Начало духовне й начало життя незнищенне. Обiтницям вiрнi, надiйнi у вчинку i словi, Вони менi, Оре, завжди слугувати готовi. І тi, що у жертву менi свою мудрiсть приносять, — Єдиного у многоликостi вiчнiй пiдносять. Я жертва й жертовник водночас, я — предкам офiра, Я — масло й вогонь, я основа прадавньої вiри. Я — свiту земного i мати й отець-вседержитель, Риг, Сама, Яджур-Вiд носiй i вогонь-очиститель. Я — свiдок, володар, опора, я — вiчностi сiм’я, Я — дiм i дорога, я — зникнення i воскресiння. Спадаю на землю дощем i спекотним паланням, Я — сат i асат — iснування i неiснування. Хто вiдає Вiди, та не подолав свої вади, Благають, щоб я їх у царство небесне спровадив. Зазнавши блаженства, до смертних вертаються знову, Щоб сходженням i опусканням здобути основу. Хто вiрний менi без вагання, не зрадивши йоги, Того я спроваджую в спокою вiчнi чертоги. Хто жертвує iншим богам, але сповнений вiри, Все одно до мене його потрапляє офiра. Для мене вона, хоч не знавши мене, нагороду Нiхто не здобуде вiд свого жертовного плоду. До духiв — до предкiв iдуть, хто зберiг у них вiру, Хто вiрить у мене — менi той приносить офiру.

131

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Усе, що пiдносять, — чи квiтку, чи хлiб або воду, — Приймаю, сумирнiсть являючи, а не погорду. Що вчиниш ти, Оре, то все є благословенне, Звитяги твої, пам’ятай, — це пожертва для мене. Ти звiльнишся ними вiд карми — вiд дiй своїх плоду, І зречення йогу пiзнавши, здобудеш свободу. Для мене немає нi доброго, анi лихого, Та вiрного — в менi душа, а моя душа — в нього. Якщо навiть грiшник одному менi поклонився — На праведних стежцi i вiн вiдтепер опинився. І праведним ставши, здобуде блаженство невдовзi: О Оре, не згине, затям собi, мiй послiдовник. Хто з гiршого лона шукає у мене притулку — Жiнки, вайш’ї, шудри — усi на дорозi рятунку. Тим паче вже чистi брахмани або раджа-рiшi, Що волею Бога вступили у свiт оцей грiшний. І що як твiй мозок пронзений думкою одною, Ти прийдеш до мене i будеш навiки зi мною». ПІСНЯ ДЕСЯТА

ДОСКОНАЛІСТЬ АБСОЛЮТУ «Послухай, звитяжцю, кого супроводить вiдвага: Я вiще скажу тобi слово, бажаючи блага. Боги й мудрi рiшi походження мого не знають — Походження ж вiд мене вони починають. Хто знає мене, нарожденного владаря свiту, Нiкому за вчинки свої не складатиме звiту. Терпiння, правдивiсть, упевненiсть, воля, вiдвага, Начало й кiнець, осторога, любов i зневага, Розваженiсть, правдивiсть, терпiння — всi стани на свiтi Вiд мене походять, якi б не були розмаїтi. Сiм рiшiв, всi предки людей — вiд мого повелiння, — А з них почалися на свiтi новi поколiння. Хто добре усi мої втiлення знає, для того — Не мучає сумнiв його хай — вiдчинена йога.

132

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Я — Всесвiту цього основа i першоначало, Хто це осягнув, тi з любов’ю мене величають. Життя в мої руки вручають, i слово по слову Про мене ведуть нескiнченну i мудру розмову. За вiрнiсть i вiдданiсть кожного з них, як одного, Наблизив до себе я їх через себе самого. Я також у їхнiм єствi за любов i вiддяку Свiтильником мудростi їх розсiватиму мряку». «Ти звешся, — сказав на те Ор – горнiм духом священним, Божественним, вiчним, невразливим i нерожденним. Скажи, всемогутнiй, менi, в чому правда й неправда? Такими ж себе величають Асiта, Нарада. Я вiрю у все, що говориш ти, РУСОВОЛОСИЙ, Про тебе ж боги i данави не вiдають досi. Лише через себе ти знаєш себе, сонцеликий, Творець всiх богiв та iстот, всього свiту владика. Скажи-но менi, щоби мiг до кiнця я збагнути, У чiм заховались джерела твоєї могутi? До тебе звертаюсь, з тобою в думках повсякчасно, В яких iпостасях менi ти покажешся ясно? Докладно менi розтлумач вияв власної сили, Амрiтою слiв ти ще досi мене не наситив». «Хай буде! — сказав на те Оровi Кришна. — Для сили моєї шукати обмеження смiшно. У кожному серцi живому я бути повинен, Я — цiлого свiту початок, кiнець, середина. Я — Вiшну з простору, якого нiхто ще не змiрив, Я — вихор вiтрiв, я зiрниця iз дому сузiр’їв. Із Вiд — Самавiда, свiдомiсть у смертних iстотах, Я — Індра з богiв, з вражень — манас, це вiдай достоту. Із Рудрiв я —Шива, з володарiв скарбiв — Кубера, Я — Агнi з вогнiв, з гiр, уславлених скарбами, — Меру. З жерцiв Брiхаспатi верховний — про це вiдай ти лиш, — З вождiв — Картiкейя i море — iз водовмiстилищ.

133

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Із мови — той склад, що кiнця, нi початку не має, Із жертв — шепiт мантри священний, iз гiр — Гiмалаї. Я — фiкус — з дерев, я — Нарада — iз рiшiв священних, Я — iз мудрецiв Чiтрарадга, Капiла — з блаженних. З коней — Уччайхшрава, який народився з амрiти, Із царських слонiв — Айравата, з людей — повелитель. Із зброї — вогонь блискавицi в долинi лицарства, Із змiїв — Васукi — мудрець iз пiдводного царства. Із нагiв — Ананта, що землю тримає на спинi, Я — орiїв предок, я — в свiтi найперша людина. Зi звiрiв — я лев, iз птахiв пiднебесних — Гаруда, Із вимiру — час, що тримати в полонi всiх буде, Я вiтер з очисних стихiй, з воїв — Рами вiдвага, Із риб я — акула, а з рiк повноводних я — Ганга. Усяких створiнь я — початок, кiнець, середина, Я — вчення про душу, я — мудростi мова єдина. Із лiтер я — А, я — зразок граматичних сполучень, Я — час нескiнченний, я — вiчний учитель i учень. Народження й смерть, що усi їм пiдвладнi iстоти, З жiночостi — врода, принада, високi чесноти. Із гiмнiв я — Брiхатсаман, ритм — iз пiснi спасiння, Весна — iз пiр року, що землю встеляє цвiтiнням. Із вiчних спокус я — гра в костi, я — пишних пишнота, Я — правда — правдивих, воякiв — до бою охота. Я — Ор з роду панду, я — Васудева — iз Кришни, Із мудрих — Ушана, з мислителiв — В’яса безгрiшний. Я — жезло владик, я стражденних до битви — спонука, Обiтниця вiчної тайни, я — мудрих наука. Що мають iстоти насiння — моя це турбота, Менi непiдвладної в свiтi немає iстоти. Нема моїм силам межi у минулiм, прийдешнiм — Про всi мої втiлення звiдай, звитяжцю, нарештi. Збагни: все вродливе, мiцне, життєдайне, правдиве Із частки моєї одвiчної сили сплодилось.

134

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Навiщо, сподвижнику, знань тобi стiльки одному? Я, свiт увесь цей сотворивши, є часткою в ньому».

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

ВСЕСВІТНЯ ФОРМА «Таїну вiдкрив менi всю, — мовив Ор, — ти найвищу, І словом прихильностi всi мої сумнiви знищив. Начала й кiнця всiх iстот з’ясував менi сутнiсть, А також у всьому свою неминущу присутнiсть. Таким, яким ти описав себе, лотосоокий, Угледiти хочу божественний лик твiй високий. Якщо ти вважаєш, що глянути можу на нього, Менi покажися, ясний повелителю йоги!» «Таж безлiч утiлень моїх всюди бачити можна, І суттю i формою з них вiдрiзняється кожна. Ось Рудри-вiтри з варти Індри золотоволосi, Ашвани-близнята, що присмерк i просвiт приносять. У тiлi моєму простелений свiт неподiльно, У русi й спокої його розглядатимеш вiльно. Та зором людським ти мене споглядати не годен, Тож я тобi, Оре, ще й зiр подарую Господен». Вiдразу за тими словами великий владика Явив перед сином землi образ свiй многоликий Із безлiчi уст i очей, у божественних шатах, При зброї яснiй, яку може носити лиш кшатрiй. В розкiшних вiнках, в ароматi мастил запахущих, Вродливий, ясний, усевидяший i всюдисущий. Якби в небi тисячi сонць одночасно свiтили, Можливо, що сяйва його досягли б вони сили. У постатi Бога богiв, як в слiпучому свiтлi, Новi вiдкривались свiти, многократно розквiтлi. Охоплений трепетом, сповнений страху i муки, Ор мовив тодi, до Всевишнього здiймаючи руки:

135

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

«У тiлi твоєму без лiку богiв i героїв. Ось Брама-владика могутнiй на лотосi-тронi. У безлiчi рук i очей бачу образ єдиний. Для тебе немає початку, кiнця, середини. Я бачу тебе, свiтлосяйний, тебе, яснолиций, Із жезлом в руцi, в осяяннi вогню-блискавицi. Ти — першiсть, ти — вiчнiсть, ти — Всесвiту кров життєдайна, Ти — страж непiдкупний законiв природи, ти — тайна. Ти — сонячно-мiсячноликий, ти — полум’я жертви, Ти свiт осяваєш навкруг своїм свiтлом немеркним. Усе, що мiж небом i понад землею, — вiвтар твiй, Пронизує образ твiй небо, i землю, й повiтря. До тебе боги припадають iз вигуком: «Свастi!» Тебе святi рiшi благають: рятуй вiд напастi! Васави i Рудри, Марути, Ушмати i Вишви, Ще й сонми асурiв тебе прославляють, найвищий. Твiй образ сторукий, стоногий, стоокий, столикий, Стозубий, стостопий — породжує трепет великий. Торкаючись неба, глядиш попелiючим зором, Таким тебе вздрiвши, вгамується серце не скоро. Побачивши пащу вiдкриту, мов час, нещадиму, Благаю: Всевишнiй, рятуй мене, грiшну людину! Сини Дгрiтараштри готовi у битвi вмирати, І Бгiшма, i Дрона, й хоробрi проводирi ратi, Йдуть в пащу твою iз безжальними шаблезубами, І виснуть на них iз розтрощеними черепами. Як рiки нестримно до берега прагнуть морського — У безвiсть палючу йдуть витязi роду людського. Як нiжнi метелики в полум’ї свiчки — пропащi, Так гинуть свiти, до твоєї наблизившись пащi. Це ти вогняними облизуєш їх язиками, Розсiюєш свiтло i все розсiкаєш, мов камiнь. Скажи менi, хто ти, всели в моє серце надiю, Не годен тебе я пiзнати, збагнуть твою дiю».

136

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

«Я — час, — мовив Кришна, — усе руйнувати я мушу. Живими я воїнiв з битви i так не вiдпущу. До бою ставай, i щоб серце вiд мук не болiло, Я сам буду битись, а ти будеш — воїном злiва. Долай супротивника, вклинься в його оборону, Я й так уже вбив їх — i Карну, i Бгiшму, i Дрону». Почувши наказ Усевишнього, воїн звитяжний До нього звернувся в поклонi, задумався тяжко: «Весь свiт обняла твоя слава. Радiють блаженнi, Ракшаси кидаються врозтiч, немов навiженi. І як тебе, вчителю, не прославляти, коли ти — Буття-небуття, нескiнченнiсть, отець-повелитель. Ти — родоначальник богiв, всього свiту опора, Основа науки, обитель святельника в горах. Ти — сонце, ти — мiсяць, ти — води, що все омивають, Ти — предок усiх, i усi тобi гiмни спiвають. Ти — все. Тобi слава лунає iз заходу й сходу, Ти — мiць, i нема перепон для твойого приходу. Я чистосердечно товаришем звав тебе завше, В наївностi юнiй обличчя твого не пiзнавши. Поклiн не вiддав на прогулянцi десь, а чи, може, При людях або наодинцi — прости менi, Боже! Ти — Всесвiту цього творець в його русi й спокої, Нiде в трьох свiтах не знайти бiльше сили такої. Тому прихиляюся нинi до тебе всiм серцем, Як батько до сина, до мене ти будь милосердним. Вiд того, що бачив я, сповнений жахом докраю, Верни попереднiй свiй, вчителю, образ, — благаю! Нiколи уже не забуду твоєї науки, Та чотирируким стань знову, о тисячорукий!» «Я вищий свiй образ тобi дав можливiсть уздрiти, Його, окрiм тебе, нiхто ще не бачив на свiтi. Цей образ нi силою знань, анi подвигу й жертви Нiкому, крiм тебе, iще не являвся зi смертних.

137

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Не плач, оглядай мiй страхiтливий образ, допоки Ти страх не здолаєш i в серцi не вселиться спокiй». Так мовлячи, знов перед учнем учитель явився У давнiй подобi, в якiй упiзнав його витязь. «Дивитись на тебе, — рiк Ор, — знову я уже можу, І знову до тями i рiвноваги приходжу». «Ти бачив, — рiк Кришна, — мiй образ в такому iз втiлень, В якому й боги би його споглядати хотiли. Та силою Вiд, анi зброї, нi жертви, одначе, Нiхто не побачить його, яким ти його бачив. Пiзнати його, пам’ятай, таким можна тодi лиш, Коли в саможертвi себе на частини не дiлиш. Хто власною цiллю зробив моє слово i дiло, — Нiкому не ворог, менi вiн належить всецiло».

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

ВІДДАНЕ СЛУЖІННЯ «Чи тi, якi суть твою, — мовив Ор, — вже пiзнали, Чи тi, що в неявлене вiрять, найбiльш досконалi?» «Найбiльш досконалi, — сказав на те Чотирирукий, — Хто вiрить у мене без сумнiву i без принуки. Та навiть i тi, що в неявлене вiрять ще нинi, У вiчне, незрушне, чи в те, що на самiй вершинi, — Чуття, i смаки, i прив’язаностi подолавши Розважнiстю й розумом, прийдуть до мене назавше. Таких, що в неявлене вiрять, на свiтi ще многа, Важка i крута їхня до порятунку дорога. Хто дiлом до мене iшов в послiдовностi строгiй, І хто мене йогою визнав, шануючи йогу, На менi думки зосередив — нiякої кари Зазнати не може: врятую його вiд сансари. У мене занур своє серце, умом будь зi мною — І в мене перейдеш вiд плотi своєї земної.

138

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Не можеш думками, нащадку ясний кауравiв, До мене наблизитись — спробуй тодi через вправи. Коли ж i на вправи твоє неподатливе тiло, До мене наблизитись можеш завжди через дiло. Якщо ж ти в стремлiннi до мене й на дiло нездатен, Тодi вiдречися уже вiд його результатiв. Бо лiпше вiд вправи — знання, вiд знання лiпший розум, Вiдмова вiд плоду дiяльностi — понад них разом. Вiд заздростi i спiвчуття, вiд терпiння й страждання, Вiд гнiву, омани, майна, милосердя, кохання Завжди вiльний йогин, упевнений i незворушний, Вiн серце вiддав менi, розум вiддав менi й душу. Нiхто не тiкає вiд нього i вiн нi вiд кого, Вiн вiльний у вчинках i мислях — приймаю такого. Кого самолюбства i чванства не тиснуть окови, Хто все задля мене покинув — приймаю такого. Хто прiч вiдiйшов i вiд доброго i вiд лихого, Здолавши любов i ненависть, — приймаю такого. Хто рiвний до недруга й друга, хвальби i прокльону, До холоду й жару, до злого i доброго тону, До слави й ганьби, до прихильного слова i злого, Хто в помислах непогрiшимий — я кличу такого. Хто йде таким шляхом несхибно, хто вiрою дише, Хто прагне мене осягнути — до мене найближчий».

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ «Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракрити й пурушу: Знання i предмет пiзнання розрiзнити я мушу». «Затям же, знанням, — мовив Кришна великий, — є поле. Та хтось же працює, щоби не було воно голе. Приймай мене тим, хто науки поля усi звiдав, Бо той, хто пiзнав тiло й душу, йде мудростi слiдом.

139

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Яким є це поле знання, звiдкiля i що значить, І ким є той, хто пiзнає, я тобi розтлумачу. У гiмнах не раз вже спiвали про це рiшi мудрi, Згадай-но хоча би священнi рядки Брамасутри. Основа особи, омана, осягнення сутi, І вигонiв п’ять, де чуттiв одинадцять пасуться, Огида, прив’язанiсть, радiсть, вдоволення, воля — Ось, коротко, те, що потрiбно вiднести до поля. Смиреннiсть, повага до вчителя, самовладнання, Терпiння, вiдвертiсть, чеснота, вiдсутнiсть жадання, Вiдчуженiсть вiд насолоди, багатства i блага, Байдужiсть до болю, до старостi й смертi зневага, Думок рiвновага у справах невтiшних, при тому Вiд кревних вiдреченiсть — сина, дружини, вiд дому, На мене скерованi мислi, вiдсутнiсть гординi, Вiддаленiсть вiд товариства в пустельнiй яскинi. Знанням є осягнення правди, оманою — решта, Найвищою стiйкiстю тiльки усе те збагнеш ти. Затям собi, як увiйти у безсмертностi браму: За межами наших чуттiв лежить вiчностi брахмо. Усюди у нього є руки, i ноги, i очi, Воно проникає, де тiльки проникнути хоче. Чуттями всiма володiє, од всiх незалежне, Нiчим не обмежене, в проявах власних безмежне. Незрушне воно i нiколи не знає спокою, Далеке й близьке, у тобi воно й поруч з тобою. У всьому воно i постiйно у сутностi власнiй — І творить iстоти i знищує їх одночасно. Воно — свiтло свiту, воно — протилежнiсть темнотi, Знання i мета, воно в кожнiй присутнє iстотi. Як поле — знання, то предмет пiзнання означає: Пiзнавши це поле, в буття моє учень вступає. Іще необхiдно пракрити й пурушу розкрити. Вони — вiковiчнi, та змiни iдуть вiд пракрити.

140

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Пракрити-природа — основа причинностi й дiї, Пуруша-душа — це страждання i радостi вияв. Пуруша прямує до гун — до гармонiї, вроди, Приводить поєднання їх до обнови природи. Всевишнiй Владика, твердий, непiдкупний, незрушний, Найвищим же богом є в тiлi пракрити — пуруша. Хто з гунами разом пракрити й пурушу пiзнає — Хоча i живе, та народжень нових не зазнає. Однi пiзнають в собi Вишнього силою мислi, А iнших до нього приводять дiла безкорислi. І тi навiть смерть подолають свою, що учення Про Богiв приймають вiд iнших, немов одкровення. Хто бачить: Всевишнiй пронизує кожну iстоту, У плинному вiчне той спостерiгає достоту. Хто Вишнього бачить у всьому i всюди — постiйно, Не шкодить собi, йде дорогою вiрною стiйко. І той, хто збагнув, що природа всi звершує дiї, А розум — бездiя, той справжнiм знанням володiє. Той також до брахмо приходить, хто передбачає, Що кожна частина у цiлому перебуває. Знай, Атьма нiколи й нi в чiм не плямується дiлом, Вiн непроминальний, хоча й нерозлучний iз тiлом. Як простiр не плямиться, в кожну проникши щiлину, Так в кожному тiлi не плямиться Атьма, мiй сину. Як сонце єдине освiтлює гори i доли, Так само i поля господар освiтлює поле. До Бога iдуть, хто зумiв оком мудростi вздрiти Звiльняння iстот вiд тiлесної форми — пракрити». ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

ТРИ ГУНИ ПРИРОДИ «І є ще найвище знання, — мовив Кришна, — пiзнали Аскети його i здобули у нiм досконалiсть. Хто сперся на нього, в мою проникає основу, Той смертi не знатиме i не народиться знову.

141

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Є лоном моїм вiчне брахмо, я кидаю в нього Насiння своє для народження всього земного. Для всякого тiла, де здатне воно виникати, Лиш я — його батько, а брахмо одвiчне — це мати. І саттва, i раджас, i тамас — це гуни пракрити, Що тiло одвiчного мiцно зшивають, як нити. З них саттва — побожнiсть, нема на нiй жодної плями, Вона надiляє нас щастям, здоров’ям, знаннями, І раджас — це пристрасть, i ким вона заволодiє — Пов’яже його нерозривними узами дiї. А лiнощi, заздрiсть, невiгластво зроджує тамас — Брехливими всiх вона прагне приспати устами. До щастя зве саттва, а раджас до пристрастi манить, Породжує неуцтво тамас, i розум туманить. Подоланi раджас i саттва — пiдноситься тамас, А раджас i тамас побореш — то саттва зосталась. Допоки вона перевагу утримує, доти Струмує промiння знання вiд твоєї iстоти. А гору бере почуття iз потребою дiї — Всiєю iстотою раджас тодi володiє. Коли зледащiв хто, зробився байдужим до всього — Це тамас святкує в єствi у його перемогу. При саттвi в людини земнi завертаються строки, Й вона потрапляє туди, де боги i пророки. Знай, пристраснi, вмерши, у кармi вiдродженi будуть, А темнi вiдродяться знову iз лона облуди. Плiд саттви — це доброї справи висока свiдомiсть, Плiд раджаса — муки, а тамаса плiд — невiдомiсть. Вiд саттви iде пiзнання, йде вiд раджаса — хтивiсть, А тамас породжує неуцтво й непросвiтлимiсть. Хто в саттвi — йде в гору, хто в раджасi — посерединi, Хто в тамаса темного владi — на самiй долинi. Той, хто в пiзнаннi, окрiм мене, нiкого не знає, Вступає у гун володiння, у мене вступає.

142

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Хто гуни всi три перейшов у стремлiннi упертiм — Звiльнився навiк вiд народження, старостi й смертi». «По чiм же того, хто всi гуни пройшов, розпiзнати? Скажи, що чинив, як спокуси зумiв подолати?» «Хто перед приходом знання, незнання, а чи дiла, Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тiла, Стiйкий, незворушний у радостi й горi, мов камiнь, Стiйкий у хулi i хвалi почуттями й думками, До друга i недруга рiвний, байдужий до слави, — Той гуни здолає, земнi покидаючи справи. Хто тiльки до мене безмежною вiрою прагне, Той, гуни земнi перейшовши, вступає у брахмо. Бо я є оселя того, хто не вiдає скону, — Оселя безсмертного блага i правди закону».

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

ЙОГА НАЙВИЩОГО ДУХУ «Довiдайсь про дерево вiчне баньян, — мовив Кришна, — Донизу гiлками, а з коренiв – крона розкiшна. Угору й донизу сучки його — з гун, а корiння — Додолу, то наче у свiтi людськi поколiння. На деревi тому початку й кiнця не збагнути, Ударом меча лиш корiння оте розiтнути. Ставай на дорогу, з якої уже не звертати, — Веду я до вiчного духа, де свiту початок. Без гордостi i без принижень, без вигоди й цiлi У царство найвищого Атьми увходять прозрiлi. Не грiти там сонцю i мiсяцю там не свiтити, Звiдтiль не вернутися — там моя вiчна обитель. Лиш частка мене є живими iстотами в свiтi, І манить до себе чуття iз природи-пракрити. Вселяючись в тiло або виселяючи звiдти, Всевишнiй розносить чуття, наче запахи вiтер.

143

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Вiн слухом, i зором, i нюхом, i смаком заразом — Сюди долучити потрiбно ще доторк i розум. В оточеннi гун розкошує, до втiхи охочий, Та суть перевтiлень побачать лиш розуму очi. Його просвiтленнi у власному «я» розпiзнали, Але не помiтили розумом недосконалим. Вiд мене йде свiтло, яке опромiнює свiт цей, І сонячне, мiсячне, зоряне свiтло — теж звiдси. Заради життя я спускаюсь на землю звисока, Істоти земнi життєдайним напоюю соком. Вогнем стаючи, у тiла всiх живущих вступаю, І їжу засвоїти тiловi допомагаю. Я — в кожнiм. Без мене не маєш чуттiв, анi знань ти, Всiх Вiд я тлумач i водночас творець я Вiданти. Пурушi є — плинний i вiчний, один — всерединi Істот всiх земних, ну а другий — на яснiй вершинi. Є третiй — найвищий пуруша, вiн вiчно триває, Вiн — Атьма на ймення, владає свiтами трьома вiн. Та я понад плинним i понад одвiчним так само, Тому наречений у Вiдах я Пурушотама. Хто духа найвищого в менi пiзнав, просвiтленний, Той вiрний менi i єством усiм прагне до мене. Я мудрiсть тобi возвiстив сокровенну, щоби ти, Осягши її, те здiйснив, що повинен здiйснити».

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

БОЖЕСТВЕННІ І АСУРИЧНІ НАТУРИ «Безстрашнiсть i стiйкiсть, — вiв Кришна, — у вивченнi йоги, Жертовнiсть i самовладання, подвижництво строге, Вгамованiсть, умиротвореннiсть, м’якiсть, правдивiсть, Вiдреченiсть, скромнiсть, незлобнiсть i некорисливiсть, Терплячiсть, бадьорiсть, незламнiсть, вiдсутнiсть гординi — Приносять божественне благословення людинi.

144

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Пихатiсть, невiгластво, грубiсть, чванливiсть натури — Такими для долi земної вродились асури. Затям же: дорога блаженних веде до свободи, А доля асурiв їх тiльки в тенета заводить. Тож, Оре, запам’ятай: в свiтi цьому боги є, Але ж i в ясних небожителiв теж вороги є. Не знають пристойностi, анi моралi цi люди, Живуть за законами кривди, обману, облуди. Для них увесь свiт — без обнови, без правди, без Богiв, Вiн виник iз хiтi звабливого Ками одного. Безумцi, вони розсiвають злобу i ненависть, Злочинцi, ворожi життю, всьому свiтовi навiть. Погрузлi в лукавствi, брехнi, у надмiрностi блудства, Живуть за брудними законами користолюбства. Як хiть свою задовольнити — думки їх єдинi, Єдине у них виправдання — що свiт такий нинi. Їх в’яжуть, як змiї, розпусти i злобностi пута, Думками про розкiш i скарби душа їхня скута. Сьогоднi утiха одна, друга буде потому, Тi речi мої, цi я вiзьму iз сусiднього дому. Того я убив, з цим розправитись завтра удасться, Я сильний, у всьому мене супроводжує щастя. Я знатний, багатий, зрiвняється хто ще зi мною? Так мислить обiйнятий заздрiстю i глупотою. Порочнi думками, заплутавшись в хитрощiв сiтi, Вони потрапляють до пекла, брехливi й неситi. Пихатi, корисливi, сповненi бездуму, хтивi, І жертви приносять вони незаконнi, фальшивi. Невдячнi, лихi, криводушнi у словi i дiлi, Мене ненавидять в чужому i власному тiлi. Їх, заздрих, нiкчемних, нестриманих i деспотичних, В потоцi життя я у лонах селю асуричних. В кiльцi нескiнченних народжень в цих лонах вони ще, Мене навiть не осягнувши, йдуть шляхом найнижчим.

145

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

У пеклi ворота є три, якi гублять людину: Зажерливiсть, хтивiсть i гнiв — їх потрiбно покинуть. Людина, звитяжцю, яка обминула цi брами, Досягне блаженства, в ворота ступаючи Брами. Хто вiчнi закони мiняє на вигiднi власнi, На шлях щонайвищий не ступить, не матиме щастя. Знай, шастри писання — для тебе закон вiд сьогоднi, Звершити тобi, що записано в тому законi».

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

ТРИ РІЗНОВИДИ ВІРИ «А тi, якi, шастри вiдкинувши, в вiрi зостались, — Який їхнiй стан, Кришно: саттва, чи раджас, чи тамас?» «Троякою є вiра тих, що у плотi рожденнi: Є вiра духовна, чуттєва i є вiра темна. Знай, сутi людини i вiра її вiдповiдна, Із вiри людини i суть її всю, Оре, видно. Блаженнi ж несуть жертву Богам, хтивi — ракшасам, А темнi — видiнням i духам найвищим тим часом. Хто чинить насильство над тiлом, зневаживши шастри, Хто прагне в розпусту, неначе у пастку, упасти, — Той нiвечить сутнiсть свою у тiлеснiй натурi — Походять учинки такi вiд наказу асурiв. Пожива, приємна на смак, є трояка для смертних, Так само, як дар або подвиг, так само, як жертва. Блаженним до смаку – олiйна, м’яка, соковита, Що змiцнює силу, здоров’я, дає довголiття. Для пристрасних люба: гаряча, солона, пекуча, Вона їх постiйно важкими хворобами мучить. Гнила i несвiжа, вiд трапези рештки — для темних, Для iнших вона неспоживна, а їм же — приємна. Та жертва, яку по святому закону вiд серця, А не вiд принуки приносять, — блаженних це жертва.

146

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

А пристрасних жертва нацiлена на результати, Вона з розрахунку — ти маєш про це пам’ятати. Коли ж буде жертва без дару, то жертва ця темна, А значить, що жертва ця — поза законом, даремна. Шаноба богiв i наставникiв мудрих, умiлих, Цнотливiсть i чеснiсть йменується подвигом тiла. Привiтнiсть i стриманiсть вiд непоштивого слова, Читання священних писань зветься подвигом мови. Мовчазнiсть, прихильнiсть, довiрливiсть серця, вiдвертiсть, Думок чистота називається подвигом серця. Затям, що зоветься блаженним цей подвиг троякий, Бо здiйснений вiрою, а не заради вiддяки. А подвиг, в основi якого лежить розрахунок, Нещирий, i подвиг такий не береться в рахунок. Той подвиг, що твориться з намiром злiсно-таємним Для самотортур або вбивства когось, зветься темним. Дарунок без натяку на вiддарунок зустрiчний, Дарунок як самопожертва зоветься саттвичним. Коли ж вiн iз намiром небезкорисливим даний, Вiн iз розрахунку, Всевишнєму той не жаданий. А дар недостойному, даний з презирством ганебним, Невчасний, нечесний — такий дар вважається темним. ОМ, ТАТ, САМ — три рiзнi наймення для брахмо одного, Брамини, i Вiди, i жертви виходять вiд нього, Хто брахмо осяг, вимовляє той ОМ молитовне, Завжди перед подвигом або обрядом жертовним. А ТАТ вимовляють, пiдносячи Боговi жертву, Щоб плоть вгамувати, зробити живу, а не мертву. Цим словом завжди визначається благо загальне, Воно спонукає людину на дiло похвальне. САТ — поряд iз жертвою, з подвигом мужнiм без страху, САТ — поряд з дiянням заради єдиного брахмо. Асат — звуться жертви, любовi теплом не зiгрiтi, Нiщо вони, Оре, у цьому i в iншому свiтi».

147

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОГА ЗРЕЧЕННЯ «Яви менi, — витязь до Кришни промовив, — могутнiсть: Скажи, в чiм вiдречення, в чому ж бо зречення сутнiсть?» «Вiдречений той, хто назовсiм вiдрiкся вiд дiї, А зречений — хто лиш плодом її не володiє. Однi мудрецi поучають: хто дiє, той грiшний. Жертовних дарiв покидати не треба — вчать iншi. Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти: Три види вiдречень на свiтi слiд розпiзнавати. І подвиги й жертви з дарами сумлiнно виконуй — Очисники щедрих вони, запорука закону. Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим, Такою є думка моя непохитна, о мужнiй. Знай, звершувать дiю потрiбно постiйно й недремно, Вiдмова вiд неї — цей шлях уважається темним. Хто дiю почату покинув боязнi в догоду, Вiдречення звершує, не дочекавшися плоду. Хто виконав дiю, вiдрiкшись вiд плоду навiчно, Той, витязю мужнiй, вiдречення здiйснив саттвичне. За дiло й нелюбе вiдречений вiзьметься зразу, Перейнятий саттвою, вiн подолає вiдразу. Покинути дiю народжений жоден не смiє, Вiдмовитись може лише вiд плодiв тої дiї. Жаданим, небажаним, змiшаним плiд є для смертних, Та плоду того уникають вiдреченi вперто. Причин є аж п’ять, якi дiю спонукують кожну, І кожну iз них я тобi розтлумачити можу: Це тiло, зусилля, чуття — i потрiбно додати: Вершителя й волю божественну — п’яту. Що серцем, чи словом, чи дiлом людина не чинить — І грiшне i праведне — нею кермує причина. Хто думає, буцiмто сам своє звершує дiйство, Не знає, сердега, хто в дiї керує ним дiйсно.

148

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Чий дух не самотнiй i розум тверезий у кого, Той, навiть убивши, сам не убиває нiкого. Спонуки — знання, пiзнання i предмет пiзнавання, А дiя, причина, дiяч — то вже сума дiяння. Троякого роду i дiя, й дiяч, i знання є, В перелiку гуна за якiстю їх розрiзняє. Знання благочесне, затям, бачить сутнiсть єдину В iстотах усiх — невмирущу i неподiлиму. Знання, що в iстотi вбачає лиш сутнiсть окрему, Завжди називати знанням зацiкавленим треба. Знання, до одного скероване лиш результату, Не прагне до iстини — темним його треба звати. Якщо на вигоду у дiї немає чекання, То дiю таку благочесною зви без вагання. Хто, чинячи дiю, її результатам радiє, Той здiйснює тiльки свою зацiкавлену дiю. А дiя на шкоду або ж на погибель даремну, Це дiя — учинена вiд безрозсудностi — темна. Блаженним з людей дiяча називають такого, Поразка й звитяга в життi не iснують для кого. Дiяч, що у вчинках до власної вигоди рветься, Пiдданцем i щастя й бiди, — зацiкавленим зветься, А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий, Упертий, пiдступний, скупий, недовiрливий, мстивий. Про гуни учення ще, Оре, ти добре послухай: Про три рiзновиди властивостей розуму й духа. Котрий кругообiгу знає закони одвiчнi, — Це благочестивостi розум, це розум саттвичний. Котрий же учинює дiю, пiзнати не в змозi, В чiм вiра, а в чому безвiр’я, — це пристрастi розум. За правду приймає брехню, як за нiч свiтло денне, Окутаний мороком розум, вiн названий темним. Та стiйкiсть, якою пiдтримує йога одвiчно Дiяльнiсть i силу чуття — це є стiйкiсть саттвична.

149

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Ту стiйкiсть, яка тiльки користi й вигодi служить, Зови зацiкавленою i шкiдливою, мужнiй. Та стiйкiсть, яка не освiтлена сяйвом науки, Є темною стiйкiстю, повною страху i муки. Про радiсть трояку послухай iще наостанок: Та радiсть найбiльша, яка увiнчала страждання. Спочатку вона — як отрута, вiдтак — як амрiта, Це радiсть блаженства, бо розуму свiтлом зiгрiта. Є радiсть, що спершу — амрiта, а потiм — отрута, Це пристрасна радiсть, це радiсть втiшання здобутим. А радiсть така, що заслiплює розум i серце, Породжена сном i оманою — темною зветься. Істоти нема мiж людьми й мiж безсмертним теж нi, Хто був би вiд даних природою гун незалежний. Подвижнику, знай, що обов’язки кожної касти До гун вiдповiдно потрiбно усi розiкласти. Правдивiсть i самовладання, знання i терпiння, Приборкання плотi — обов’язки вiчнi брамина. Хоробрiсть у битвi, щедрота, умiння прощати — Обов’язки вiчнi, якими керується кшатрiй. Рiльництво, торгiвля — обов’язки вайш’iв, о мудрий, А бути слугою — одвiчнi обов’язки шудри. У власнiй рожденний природi, шануючи сталiсть, Обов’язку вiрний — у кармi здобув досконалiсть. Шануючи того, котрий увесь свiт цей воздвигнув, Здобуде в трудах досконалiсть i щастя людина. Своя карма лiпша чужої, хай та буде гарна, Не чинить грiха, хто виконує вроджену карму. Свою карму, навiть грiховну, сповняє людина, Окутаний вiдступ грiхом, наче полум’я — димом. Дiйде досконалостi той, хто йде зречення шляхом, Не скований пристрастю, анi стражданням, нi страхом. Як у вдосконаленнi брахмо сягає людина, Послухай, звитяжцю, бо це пiзнання верховина.

150

РЕЛІГІЇ ІНДІЇ

Хто ум просвiтливши i власнi чуття подолавши, Приємне i бридке вiдвернувши вiд себе назавше, Обравши самотнiсть, земнi залишаючи справи, Поринувши в роздуми, у споглядання, у вправи, Звiльнившись вiд гнiву, вiд пихи, такий повсякчасно Приходить до брахмо, втрачаючи «Его» своє власне. Просвiтлений духом уже не страждає, не прагне, Найвищого мого вiн благословення досягне. Так благословенням мою вiн пiзнає могутнiсть, Пiзнавши її, у мою проникатиме сутнiсть. Хто, захисту прагнучи, дiяти не перестане, Моїм повелiнням дiйде невмирущого стану. Дiла всi менi доручивши до цiлi в дорозi, Про мене лише, Оре, думай, вправляючись в йозi. З думками про мене ти скрiзь переможеш вiднинi, Та згинеш, пiддавшися власнiй сваволi й гординi. Пiддавшись гординi, ти твердиш: до бою не стану. Та марно, бо карма твоя проти тебе повстане. Ти з’язаний кармою, власнiй природi пiдвладний, Призначене здiйсниш: над кармою розум не владний. І знай же, Всевишнiй в серцях всiх людей перебуває, І, наче гончар той, обертає всiх силою майї. Єством усiм, Оре, ввiр себе ти милостi Бога, І ввiйдеш, звитяжцю, у Вишнього вiчнi чертоги. Тобi я знання сповiстив, таємнiше вiд тайни, Тепер собi шлях вибирай i по ньому ступай-но. Послухай повчання моє найсвятiше, останнє, Обранцю Всевишнього, i благом тобi воно стане. Збагачуй Знання, менi жертвуй — i благословення Чекає моє тебе: прийдеш по смертi до мене. Полиш усi сумнiви, дiй не для себе одного, й звiльнися назавжди вiд зла та вiд всього лихого. Це слово моє не для тих, хто до бою не стане, Або ж лихословить про мене брудними устами.

151

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А хто iще учням звiстить моє вiчне учення — Менi поклонiння содiє i прийде до мене. Менi мiж людей на землi ти найбiльше жаданий, Для дiла святого менi ти провiщенням даний. Хто буде вивчати цю бесiду нашу зi смертних, Менi принесе вiн, я впевнений, славу пожертви. І тих, хто повiрить у мудрiсть цю iз розумiнням, У свiтi блаженних чекатиме теж вознесiння. Чи, думки свої зосередивши, все зрозумiв ти? Тривоги i сумнiви, мужнiй, здолати зумiв ти?» «Явив ти менi, — мовив Ор, — чисте iстини слово, Я стiйко твоє повелiння здiйснити готовий». Так вислухав я цю бесiду мудру i строгу Вiдважного витязя Ора i Кришни самого. Так милiстю В’яси вслухався у мову вогнисту Найвищої тайни iз Вишнього вуст особисто. Я згадую Ора i Кришни священну розмову, І радiсть приймаю у душу, неначе обнову. Обличчя Всевишнього бачу ясне, просвiтленне, І повниться втiхою й радiстю серце у мене. Де Ор в серцi з Кришною — Вишнiм володарем йоги, Там буде удача, там правди завжди перемога. Першоджерело – Бiблiотека альманаху українцiв Европи «Зерна». Париж; Львiв; Цвiкау, 1999. № 11 (19). Переклад українською М.О. Ільницького. Редакцiя А.І. Кондратьєва

152

АВРАМІЧНІ (АВТОРИТАРНІ) РЕЛІГІЇ

7. АВРАМІЧНІ (АВТОРИТАРНІ) РЕЛІГІЇ Авраам – бiблiйний патрiарх, пошанований в юдаїзмi, християнствi та iсламi (в останньому пiд iменем Ібрагiм). Вiн вважається родоначальником жидiв (через сина Ісаака) та арабiв (через сина Ізмаїла). Релiгiйна традицiя пов’язує з Авраамом початок вiри у єдиного бога, укладання угоди (заповiту) з богом закрiпленої обрядом обрiзання. Головними аврамiчними релiгiями, як вже зазначалося, є юдаїзм, християнство та iслам. З огляду на той факт, що зазначенi релiгiї з плином часу переросли у iдеологiчнi та соцiальнi течiї, варто називати цi течiї юдаїзмом, християнiзмом та iсламiзмом. Юдаїзм – релiгiя, котра знайшла найбiльше розповсюдження серед жидiв. За недостовiрними джерелами, юдаїзм виник у 2 тис. до н.л. на Mрунтi полiтеїстичних вiрувань та обрядiв кочових семiтських племен Пiвнiчної Аравiї, а пiсля завоювання ними в 13 ст. до н.л. Палестини просякнув релiгiйними уявами мiсцевих несемiтських землеробських народiв. Культ Єгови, бога племенi Юди (звiдси Юдаїзм), став головним, базовим культом у становленнi древньожидiвської держави на початку 10 ст. до н.л. i, висунувши зi свого середовища перших юдейських царiв, перерiс у загальнодержавний культ, а надалi у культ єдиного бога, котрий нiбито керує свiтом. Монотеїстичнi уявлення в юдаїзмi закрiпилися тiльки у 1 ст. н.л. В юдаїзмi штучно утворюється уявлення про «богобранiсть» народу Ізраїлю, а з 8 ст. до н.л. в умовах зовнiшнього поневолення – про майбутнiй прихiд «божественного рятiвника» – месiї (мошiаха). П’ятикнижжя Мойсея (Тора) письмово закрiпило (444 р. до н.л.) сформоване протягом вiкiв вiрування. Древнiй перiод iсторiї юдаїзму («бiблiйний», закiнчився у 2 ст. до н.л. коли складається Бiблiя – збiрка юдейських святих книг (у християнiзмi – Старий Заповiт). Наступний перiод у юдействi розтягнувся до 19 ст. н.л. i може бути визначеним як раввино-талмудський. У цей перiод раввинами («законовчителями – Торавчителями» вiд Тора – закон), на Mрунтi тлумачення Тори щодо нових умов життя жидiв у тодiшньому феодальному свiтi, було завершено другого, за значенням пiсля Бiблiї, джерела юдейського вiровчення – Талмуду (3-5 ст. н.л.). В Талмудi знайшли вiдображення новi релiгiйнi iдеї: вiра у загробний свiт, посмертна розплата та воскресiння з мертвих. В ньому також викладена юдейська янголологiя та демонологiя, тобто уявлення про чуйних та злих божествах, що є в юдаїзмi вiдголосом полiтеїстичних вiрувань i робить досить умовним його монотеїстичний характер. Талмуд закрiпив систему ортодоксальної релiгiйної обрядовостi, котра пов’язує поведiнку юдея з 613 мiцвот (правилами). В цей перiод складаються та форма юдаїзму, котра вважається ортодоксальною, чи традицiйною. Наступний етап розвитку юдаїзму прийшовся на початок 19 ст. н.л. i був пов’язаним з буржуазно-правовою емансипацiєю жидiв в країнах Захiдної Європи. В цей час виникає перший буржуазний рiзновид юдаїзму – реформований юдаїзм. Ідеологи реформи вiдмовилися вiд зв’язку догмату про месiю з уявленнями про повернення жидiв до Палестини i вiдродження жидiвської держави й оголосили юдаїзм «унiверсальним» етичним вченням. Вони вiдкинули багато обрядових приписiв юдаїзму i наблизили цей культ до протестантського.

153

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

На початку 20 ст. н.л. в юдаїзмi виникає так званий консервативний напрямок. Консервативнi теологи оголосили «позитивнi стосунки» з релiгiйними традицiями i виступили за щiльний союз юдаїзму та сiонiзму. Активiзацiя спроб утримати вiдхiд освiчених жидiв вiд релiгiї породило у 30-х р.р. 20 ст. на Заходi новий напрямок в юдаїзмi – реконструкцiонiзм. Намагаючись закрiпити позицiї юдаїзму, реконструкцiонiсти оголосили юдаїзм «жидiвською цивiлiзацiєю», котра нiбито визначає нацiональну належнiсть особи. На Mрунтi використання клерикально-сiонiстських постулатiв вони розробили демагогiчну соцiальну програму, направлену на пiдкорення усiх, хто вважає себе за жида, раввинам та iншiй юдейськiй верхiвцi. Ісламiзм (арабською – покiрнiсть), мусульманство – виник у Аравiї на початку 7 ст. н.л. у перiрод розкладання патрiархально-общинного ладу i утворення класової арабської держави. Вiровчення iсламу викладено у Коранi, котрий за мусульманським мiтом, був наданим Аллахом пророковi Мухамеду через янгола Джебраїла (Гаврила). Воно Mрунтується на 7 догматах: вiрi у єдиного бога – Аллаха, у янголiв, у всi книги божi, всiх посланцiв Аллаха, у кiнець свiту, у приречення, у воскресiння мертвих. Вiдповiдно до вiровчення iсламу, все суще у свiтi створене Аллахом i всi явища та подiї, котрi мали та будуть мати мiсце у всесвiтi аж до кiнця свiту i дня страшного суду, визначенi ним i проходять за його волею. Культ iсламiзму опирається на п’ять «стовпiв вiри»: сповiдування вiри – проголошення формули «Немає бога окрiм Аллаха i Мухамед – посланник божий», щоденна п’ятиразова молитва, пост у мiсяць рамазан (ураза), обов’язкова добродiйнiсть (закят), паломництво до Мекки (хадж). Поряд з iншими релiгiйними обрядами та ритуалами, а також iсламськими святами (курбан-байрам, уреза-байрам, мавлюд) «стовпи вiри» мають величезне значення для збереження та змiцнення впливу релiгiї на вiруючих. Раз виникнувши, iслам, як й iншi релiгiї, не залишався незмiнним. Вiдповiдно до розвитку суспiльства, мав мiсце i розвиток iсламу. Вiн знаходив вiдображення у сунi – збiрках розповiдей (хадисiв) про висловлювання та дiї Мухамеда. Важливим стимулом задля розвитку iдеологiї iсламу був його розкол на 2 течiї – сунiзм та шиїзм. Пiсля оформлення 4 богословсько-юридичних толкiв (мазхабiв) i розробки iсламської догматики (10 ст.), було визнано неможливим подальший розвиток теологiї, права, моралi, соцiальних настанов. Така позицiя, що збереглася аж до 20 ст., негативно вплинула на розвиток економiки та культури регiонiв традицiйного розповсюдження iсламу. В нашi днi багато мусульманських богословiв признають досить негативний вплив цiєї концепцiї на все суспiльне життя народiв Сходу i заявляють, що соцiальнi структури можуть змiнюватися людьми. Християнiзм – релiгiя, котра знайшла своє розповсюдження серед народiв Заходу. Виник в 1-му ст. н.л. у схiдних провiнцiях Римської iмперiї як релiгiя рабiв, котрi очiкували позбавлення вiд нелюдських умов життя з приходом месiї (рятiвника). Християнська iдея вiдплати обiцяла обездоленим отримання щастя та волi у небесному царствi пiсля смертi. З плином часу християнiзм був пристосований до мети правлячого класу i перетворився на державну релiгiю Римської iмперiї на початку 4 ст. н.л. Досить швидкому розповсюдженню християнiзму серед рiзних соцiальних та етнiчних груп

154

АВРАМІЧНІ (АВТОРИТАРНІ) РЕЛІГІЇ

iмперiї сприяв його космополiтизм, мiсiонерська дiяльнiсть, абстрактнiсть суспiльно-полiтичних та моральних принципiв, нiвелювання класових та нацiональних вiдмiнностей. Головним у християнствi є мiтичне вчення про боголюдину Ісуса Христа, сина божого, котрий прийшов з неба на землю, прийняв страждання та смерть для спокути людей вiд первородного грiха, воскрес i вознiсся на небо. У майбутньому, за християнським вченням, вiн вдруге прийде на землю задля того, щоб чинити суд над живими та мертвими. Християнам втовкмачується, що вони мають виконувати заповiдi Христа, безумовно переносити всi труднощi життя, як це робив сам Христос, а вiддяку за це вони отримають у майбутньому, загробному свiтi. На формування iдеологiї християнiзму дуже сильно впливали схiднi культи, месiанськi юдейськi секти, юдо-грецька фiлософiя (вчення про Логос Фiлона Олександрiйського) тощо. Спочатку християнству не були вiдомi уявлення про первородний грiх, святу Трiйцю, боговтiлення, хрищення, причащання та iншi догмати. Процес формування християнської догматики розтягнувся на столiття. Сформований на Нiкейському та Константинопольському всесвiтнiх Соборах символ вiри неодноразово доповнювався та змiнювався. Як до Соборiв, так i у процесi їх дiяльностi мiж регiональними християнськими об’єднаннями велися жорстокi суперечки з питань розумiння рiзних догматiв. Ще запеклiшою була боротьба, пов’язана з рiзним вiдношенням до деяких обрядiв, почестями iконам тощо. Як органiзацiя – християнство нiколи не було єдиною релiгiєю та церквою. В процесi свого розвитку, християнiзм розпався на три основнi гiлки – католицизм, ортодоксiя (з 1653 р. православ’я) та протестантизм. У свою чергу, в кожнiй з них видiлилися рiзнi групи, секти.

155

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

8. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ До початку освоєння Америки (15 ст.) та Австралiї (16 ст.) цивiлiзована частина Старого свiту обмежувалась пiвнiччю Африки та Євразiєю (крiм територiй вiд Волги й Двiни до Чукотки й Камчатки). До 16 ст. н.л. раннiй реформований юдаїзм – християнiзм – завоював пiвнiчно-захiдну частину цивiлiзованого Старого свiту, а пiзнiй реформований юдаїзм – iслам – завоював протилежну, пiвденно-захiдну частину. Іслам подекуди потiснив християнiзм у Європi – в Іспанiї, на Балканах, в Криму. Лiнiю подiлу Старого свiту на сфери впливу мiж двома рiзновидами юдаїзму можна провести в Євразiї приблизно по 40-iй паралелi. В Новому свiтi християнiзм завоював собi на сходi Австралiю, Нову Зеландiю та Фiлiппiни, i весь захiд, всю Америку. А iслам – тiльки пiвденний схiд, – Індонезiю. В Азiї iслам межує з азiйськими релiгiями (i на малому промiжку з християнiзмом на Фiлiппiнах) аж до Австралiї з вiдхиленням частини цiєї лiнiї до Татарiї на Волзi (Волга «стала Європою» тiльки в Новiтню епоху, коли Волго-Балтiйський канал 19 столiття та Волго-Донський канал 20 ст. з’єднали азiйський безстiчний басейн з басейнами морiв Атлантичного океану. У схiднiй частинi екваторiальної Африки iслам межує з африканськими вiруваннями, а в захiднiй, – поширений разом з християнiзмом. Рисунок 10. Мапа розподiлу релiгiйного впливу

шаманiзм ХРИСТИЯНІЗМ

ламаїзм ІСЛАМ

буддизм iндуїзм

iслам + християнiзм традицiйнi вiрування негрiв + християнiзм

156

iсламiзм

ХРИСТИЯНІЗМ

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Якщо йдеться про iслам та християнiзм як про свiтовi релiгiї, то варто доповнити, що iслам є свiтовою, але не всесвiтньою, як християнiзм, релiгiєю. Подiл подiлом, а синагога наглядає за своїми дiтьми – церквою та мечеттю. Розглянемо все за порядком. А думка видатного фiлософа-слов’янина налаштує на розгляд, додасть допитливостi: «Не може бути вибору мiж iсламом та християнством, так як мiж арабом та юдеєм» (Фрiдрiх Нiцше, «Жадання влади» або «Прокляття християнству», роздiл 60) Принципово, що юдеї за весь час мали всього-навсього один храм – Єрусалимський, зруйнований спочатку вавiлонянами, потiм римлянами. Юдеї так званої юдейської дiаспори мали храм в Єгиптi, в мiстi Леонтополiс, але цей храм був значно молодшим за Єрусалимський, не визнавався юдеями Ізраїлю i, зрештою, що також принципово, був зруйнований тими ж римлянами одночасно з Єрусалимським храмом. Тому вважається, що храм був лише один – Єрусалимський. Синагога не є храмом, а лише мiсцем зiбрання юдеїв. Синагога – фарисейська альтернатива саддукейському храму i, що знову ж принципово, синагога виникла за декiлька столiть до остаточного зруйнування храму i весь час вела з ним, храмом, боротьбу. Не вiдволiкаючись тут на з`ясування питання про вiдповiднiсть до iсторичної правди деяких фактiв стародавньої жидiвської iсторiї (вона в Бiблiї перемiшана з мiтами, розпiзнати якi не становить проблеми), i маючи перед собою мету з’ясувати дiйсну суть Ісуса, побачимо не тiльки не заплутаний, а навпаки, – виразний вигляд створеної юдеями послiдовностi юдейського буття. 1. Єгова створює (МІТОЛОГІЧНО, – ДЛЯ АВТОРИТЕТНОГО ПРИКЛАДУ ІСТОРИЧНИМ ЮДЕЯМ) свiт для Єговообраних. 2. Адам i Єва. Вигнання з раю. 3. Каїн-землероб i Авель-пастух. Єгова нехтує хлiбом, принесеним йому в жертву вiд землероба Каїна. Але Єгова приймає жертву з отари пастуха Авеля. Каїн вбиває Авеля. Ця подiя, як нiяка iнша, визначає нехтування жидами землеробства i вказує на причину надання ними переваги свiтовому кочiвництву i пастирству – фiзичному i духовному. 4. Потоп. Ковчег. Ной i його троє синiв, – благородний Сiм (Сем, вiд якого згiдно з Бiблiєю походять семiти), брутальний Хам (вiд нього негроїди) i такий собi поступливий Яфет, вiд якого походять українцi (орiйцi) й iншi народи. 5. Перший жид Авраам i його заповiт з Єговою про обрiзання крайньої плотi дiтородного (статевого) члена Авраама та його нащадкiв, серед яких син Ісаак i внук Іакiв-Ізраїль доповнюють Авраама в започаткованому списку юдейських патрiархiв. 6. Переселення iзраїлiтiв до Єгипту. 7. Вихiд з Єгипту – Пасха – пiд проводом Мойсея. 8. Започаткування правлiння жрецiв-суддiв з роду Мойсеєвого брата Аарона. Це так званий перiод iснування жидiв пiд керiвництвом команди суддiв. 9. Виникнення перших юдейських царств. До цього моменту юдейська iсторiя була суто мiтом (добре простеженим доктором фiлософiї Іваном Франком у його працi «Бiблiйне сотворення свiту в свiтлi науки». Тепер мiти перемiшуються з фактами: факт якоїсь подiї подається Бiблiєю не iнакше як результатом повелiння Єгови, наприклад перенесення столицi до Єрусалиму, побудова храму, непорочне зачаття i непорочне народження Ісуса, чуда та воскресiння Ісуса, iнше (знявши мiтологiчнi окуляри, кожен побачить виразну картину життя юдейських органiзмiв).

157

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Жерцi-суддi-Ааронiди тепер почуваються незатишно. Жидiвськi мудрецi з народу – пророки – помазують на царство таких же вихiдцiв з народу, якими є й вони самi на противагу Ааронiдам. Це першi царi Саул, Давид, Соломон. У випадку iз Саулом та Давидом, помазання на царство здiйснює мудрець Самуїл, Самуєль або Семюель (з цiєї причини прожидовлену країну США, цей свiтовий жандарм, називають «дядько Сем», а у випадку iз Соломоном, – мудрець Цадок, або Садок, i заснована ним нова династiя жерцiв, – саддукеї. Це так званий перiод царiв, коли вiдбувається розкол серед iзраїльтян з подальшим ворогуванням мiж пiвнiчним Ізраїльським царством зi столицею в Самарiї, i пiвденним, створеним дещо пiзнiше, Юдейським царством Давида зi столицею у Хевронi. Завоювання у ворожого до юдеїв фiнiкiйського племенi iевусян їхньої фiнiкiйської фортецi в палестинськiй глибинцi – Єрусалиму – декласованими i кримiнально-налаштованими юдеями пiд проводом царя Давида. Столиця юдейського царства переноситься з Хеврону до Єрусалиму. Цитадель фiнiкiйцiв до завоювання Єрусалиму Давидом розташована на пагорбi Сiон, що поруч з пагорбом Морiя. Пiзнiше на пагорбi Морiя буде збудовано царем Соломоном храм Єговi, i цей пагорб, Морiя, отримає назву Храмової гори. Тому поєднання Храму з Сiоном є частково помилковим, а частково символiчним з причини його приурочення до перемоги обраного Єговою Давида над вiдкинутими Єговою фiнiкiйцями. І там, на Сiонi, де ранiше була захоплена Давидом цитадель фiнiкiйцiв, – тепер знаходиться могила Давида. Нащадки Садока, саддукеї, вiддадуть належне Давиду. Саме Давидовi чвари з iншим претендентом на царський престол, Адонiєю, пiдтриманим священиком Евьятаром (подробицi див. Бiблiя, Перша книга Царiв, 1:3-8), призводять до вiдсторонення Евьятара i одночасного обласкання Давидом свого сподвижника Садока з подальшою монополiзацiєю храмового культу нащадками Садока. Син Давида, Соломон, продовжить розпочату його батьком справу i прожене Евьятара з Єрусалиму в мiсто Анатом (там само, 2: 26-27), де й з`явиться пiзнiше пророк Єремiя з роду Евьятара. Пiд час однiєї з вiйн, ведених Ізраїльським царством з фiнiкiйцями, юдейська релiквiя – ковчег заповiту Ноя-Мойсея – потрапляє до рук ворога. І саме Давид органiзовує дружину для визволення ковчегу з рук ворога з наступним перенесенням його до Єрусалиму. За ковчегом до столицi Юдейського царства вирушають i жрецi Ізраїльського царства, пiсля чого Єрусалим, крiм царського, стає ще й святим мiстом. Тут започатковується месiанська – спасительська – доктрина про спадковiсть подiй вiд спасiння Ноєм всього живого на Землi i до подiї спасiння Давидом Ноєвого (з Мойсеєвими вдосконаленнями) заповiту. Ісус якраз i походить з роду Давидового. Або, – вiн є духовним сином Давида. Ісус єдиний, хто в Бiблiї говорить притчами, крiм, звичайно ж, справжнього сина Давидового, Соломона, притчi якого навiть увiйшли в окрему книгу Старого Заповiту. Тому-то Ісус в Новому Заповiтi бере на себе непосильний тягар спасiння всього Свiту вiд щасливої самобутностi усiх складових цього свiту. Спасiння через утворення сiрої християнської маси народiв. Насправдi ж Ісус бере на себе тягар спасiння одних тiльки… Кого? Це ми й розглядаємо. 10. Перiод Першого Храму. Соломон будує в Єрусалимi храм для Єгови i для його жерцiв; i царський палац, для себе, бiля храму. Жерцi храму, саддукеї, вдячно назвуть Соломона мудрим i вигадають для пiдтвердження його генiальної мудростi масу всiляких пiдтверджень, як от, наприклад, у випадку з судом

158

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Соломоновим над двома жiнками у їхнiй суперечцi про справжнє материнство щодо дитини однiєї з цих жiнок. Юдейський же народ, для якого Соломон впроваджує необхiдну при широкому будiвництвi трудову повиннiсть, – щось на зразок трудоднiв в українських колгоспах, – далекий вiд захоплення Соломоновою генiальнiстю. Ще б пак! Для юдеїв царем є лише Єгова! А тут якийсь цар Соломон?! Ще й з трудовою повиннiстю! Це вже занадто! Тому юдеї у всi часи залишаються кочовою сектою. Соломон, крiм iншого, дуже мудро виконує отриманий ним вiд Давида генiальний заповiт про надання переваги юдеям перед спорiдненими iзраїльтянами. І тому поглиблюється розкол мiж колись об`єднаними 12-ти колiнами Ізраїлевими. Розколу сприяє ще й успадкування посади жерцiв храму представниками династiї Саддукеїв (вiдданих соратникiв династiї Давида-Соломона), що на вiдмiну вiд династiй Ізраїльського царства (якi часто змiнюються) незмiнно очолює престол Юдейського царства, а значить i постiйно ворогує з iзраїльтянами. Бiблiя в Другiй книзi Царiв, глава 14, вiрш 11-14, навiть наводить факт такої ненавистi i ворожнечi мiж двома богообраними царствами, пiд час якої трапляється напад iзраїльтян на юдеїв; iзраїльтяни вторглися в Єрусалим i... «…забрали усе золото i срiбло та весь посуд i скарбницю Господнього Храму i скарбницю дому царевого та заручникiв i повернулися до Самарiї...» Саддукеї тривожаться лише за своє багатство i за свiй вплив; вони свято бережуть очолюваний ними храмовий ритуал. Вони не сприяють припиненню богообраних мiжусобиць. Ізраїльське царство першим падає пiд навалою Асiрiї. Та ця юдейська нацiональна катастрофа нiчому не навчить саддукеїв, i вони вперто продовжуватимуть визискувати свiй богообраний народ, незважаючи на його занепад i наростаючий розбрат у ньому. Не схаменуться саддукеї навiть тодi, коли й над самою Юдеєю, як i ранiше над Ізраїльським царством, нависне загроза iноземного поневолення. На цей раз – Вавiлонського. Та не перевелись ще мудрецi серед синiв Авраама. І у вiдкриту опозицiю до саддукеїв iде пророк Єремiя. Єремiя не засновник опозицiї саддукеям. Бо весь рiд Єремiї, ще вiд пра-пра-пра-дiда – опального священника Евьятара, прогнаного у свiй час Соломоном, – перебуває в опозицiї до саддукеїв. Знаючи iнтриги Єрусалимського Двору (i Храму) з Єгиптом та невдоволення цими iнтригами з боку Вавiлону, Єремiя застерiгає схаменутися (в бiблiйному розумiннi – пророкує i закликає покаятись) як сам царський Двiр з Храмом, так i народ. «…Оповiстiть в Юдеї та в Єрусалимi… Засурмiть у сурми… Пiдiймайте прапор до Сiону, поспiшайте, не зупиняйтесь, бо з пiвночi зло приведу i велике нещастя...» (Бiблiя, «Книга Єремiї», 4: 5-6). «…Бо так промовляє Господь Саваот, бог Ізраїлiв про залишок скарбницi Храму та в домi царя Юдеї i Єрусалиму. До Вавiлону буде вiн спроваджений...» (Єремiї, 27: 21-22.) Єремiя – як i через 640 рокiв пiсля нього Ісус – ясно бачить, що саме Єрусалимський храм є перешкодою для уникнення юдейської катастрофи. Зараз Єремiя, як i пiзнiше Ісус, бачить потребу усунути цю перешкоду. І Єремiю, як i пiзнiше Ісуса, схоплюють храмовi щурi – саддукеї – i засуджують на смерть. «…І як закiнчив Єремiя пророкувати, схопили його священики i народ i присудили йому смерть i допитували, навiщо пророкував вiн зруйнування Храму i Єрусалиму. А Єремiя вiдповiв їм, що Господь повелiв йому пророкувати падiння Храму i Єрусалиму...» (Єремiї, 26: 8-12).

159

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Не дивлячись на смертельний вирок саддукеїв i перебування у в`язницi, Єремiї вдається уникнути смертi втечею до Єгипту. Пiзнiше Вавiлон дiйсно зруйнує Єрусалим i Храм, та забере в полон юдейську племiнну аристократiю i храмову олiгархiю. Фактично саддукеї є тiєю партiєю, яка об`єднує в собi жерцiв храму i впливових свiтських осiб з юдейського середовища. Єремiя напише листа до Вавiлону, до своїх полонених одноплемiнникiв з визначенням причини нацiональної трагедiї, що полягає в «… покараннi царсько-саддукейської панiвної верхiвки юдейства Богом Ізраїлевим за те, що слухали неправдивих пророкiв. І якщо не настане переосмислення, то Єгова зможе покарати їх руками Вавiлонян...» (Єремiї, 29:21-22). Пiд неправдивими пророками Єремiя розумiє свого опонента Єзекиїля i його сподвижникiв, якi умиротворюють юдеїв в умовах вiйськової загрози з боку Вавiлону. Переосмисливши в полонi своє становище, верхiвка юдейства, серед якої i нащадок первосвященикiв Храму, Йосадок, прийме рiшення повернутися з полону (за такої нагоди) i змiнити свою стратегiю стосовно -!!!- всього свiту. Тобто за сприяння впливових юдеїв буде створено опозицiю вищому храмовому жрецтву – саддукеям. Це стане офiцiйним початком iснування партiї непримиримих опозицiонерiв (щодо олiгархiчного саддукейства) – партiї фарисеїв, цих представникiв середнього класу юдейства. В перекладi з гебрейської мови «фарисей» означає «паросток», «вiдгалуження». Та ми вже знаємо, що перший опозицiонер саддукейству, а значить i перший паросток нового мислення i (перший фарисей), це – Єремiя. Вiн дуже шанований християнiзмом. Його iм’я пропонується попами для найменування українських дiтей при їх хрищеннi (зомбуваннi юдейством) i для утворення прiзвищ: Ярема, Яременко, Яремчук, Яремич, Яремко, Ярмак… А ще ж є й безлiч похiдних вiд Єремiї iмен i прiзвищ: Ярмола, Ярмоленко, Ярмолинський… Навiть українськi мiста не уникнули дуже приємної потреби бути упослiдженими вiд богообраних юдеїв, як от мiсто Ярмолинцi на Подiллi, або Яремча на Гуцульщинi.. 11. Вавiлонський полон синiв Ізраїлевих. Змiна влади у Вавiлонi, а також переосмислення (згiдно Бiблiї) юдеями своїх дiй сприятиме поверненню обрiзаних богообранцiв до Палестини. 12. Повернення з Вавiлонського полону. Поступове нарощування сил фарисеїв. Вже з початку свого офiцiйного заснування фарисейство є роздвоєним на тих, хто вже розумiє необхiднiсть перемiн (i при цьому, одночасно, i вiдкидає храмовий ритуал i ще мiцно тримається бiблiйних приписiв), та на тих, хто сповiдує бiблiйну зовнiшньополiтичну заповiдь Єгови про БЕЗУМОВНЕ пiдкорення всього свiту синам Ізраїлевим. Звiсно, ними розумiється пiдкорення свiту за умови усвiдомлення цими синами необхiдностi поступитись храмовим ритуалом на користь вчення, об`єднавчого для всiх юдеїв. Бажано, щоб це вчення було варiативним. І це вчення вже виникає. Так започатковується Усний Закон, або Святий Переказ – коментар до Бiблiї – предтеча Талмуду. Саддукеї дуже незадоволенi такими нововведеннями. Але, – караван iде. Надважливою подiєю цього перiоду є впровадження релiгiйних – бiблiйних – понять юдеїв в якостi статей громадянського – Кримiнального – Закону, тобто такого закону, порушення якого передбачає обов’язкове покарання, включно зi смертною карою. Тому згаданий Усний Закон плекає юдейську iдею панування над Свiтом одночасно з варiативним поясненням порушень законiв Тори (Письмового Закону), тобто кримiнальних злочинiв всерединi юдейства. Іншими словами, Письмовий Закон –Тора (Бiблiя) – тепер стає Кримiнальним Ко-

160

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

дексом юдеїв, а Усний Закон (майбутнiй Талмуд) стає Кримiнально-Процесуальним Кодексом; а його носiї, фарисеї, якраз i створюють апарат чиновникiв для контролю за дотриманням законiв. Це, зокрема, пояснює (в сучасному свiтi) особливий нахил юдеїв до професiї законника, юриста, особливо в християнiзованих країнах. Також це пояснює велику концентрацiю юдеїв у середовищi юристiв вiд давнiх часiв до новiтнiх. Як тут не згадати слова росiйського нардепа Владiмiра Вольфовiча Жiрiновского: «Моя мама русская, а мой папа – юрiст». Отже, Усний Закон не мiг не виникнути в принципi. Безумовно, фарисеї отримують можливiсть монополiзувати юдейську доктрину, як зовнiшньополiтичну, так i внутрiшньополiтичну. Втiм, як побачимо далi, грань мiж цими доктринами є досить тонкою, а з часом (час «X», час Христа) ця грань взагалi зникає, сприяючи тому, що обидвi юдейськi доктрини перетворюються в одне цiле. 13. Перiод Другого Храму. Повернувшись з Вавiлонського полону, юдеї вiдбудовують зруйнований Храм. Представники залишкiв сусiднього, зруйнованого ранiше (ранiше за Юдейське царство) Ізраїльського царства, не допускаються до вiдбудови Храму. Саддукеї продовжують свою полiтику вiдокремлення юдеїв вiд iзраїльтян. Це своє ставлення до iзраїльтян, юдейськi жерцi – саддукеї – пояснюють змiшанням iзраїльтян з їхнiми сiрiйськими окупантами. Так триває доти, доки Олександр Македонський не пiдпорядковує собi Юдею, зробивши її складовою частиною провiнцiї Сирiя у своїй iмперiї. Саддукеї завзято спiвпрацюють iз сирiйськими намiсниками Юдеї. Фарисеї безсилi впливати на перебiг подiй аж до повстання Хасмонеїв та звiльнення Юдеї вiд сирiйського володарювання. Династiя Хасмонеїв править в Юдеї аж до воцарiння Ірода. При Хасмонеях саддукеї усунутi вiд Храмової служби. Їхню владу перебирають фарисеї. Тим часом Рим нарощує свою гегемонiю у свiтi, i обiцяна Єговою Авраамовi земля опиняється в римському володiннi. Ставлеником римлян є Ірод, проголошений ними царем i затверджений римським Сенатом з обов`язковим жертвоприношенням римським богам. Для здобуття пiдтримки юдеїв Ірод одружується з Марiамною з роду Хасмонеїв, попереднiх правителiв Юдеї. Вiн заприсяжує юдейський народ на вiрнiсть собi, Іроду. Народ присягає, але фарисеї вiдмовляються присягати з причини марiонеткового становища Ірода. Винахiдливий Ірод жениться на дочцi впливового саддукея Боєтуса i усуває з посад фарисеїв на користь саддукеїв. Тесть Ірода, саддукей Боетус, стає первосвященником Храму. Таким чином саддукеї беруть реванш. Фарисеїв же Ірод наказує стратити. В рiзний спосiб фарисеям вдається частково уникнути цього вироку. В запалi своєї перемоги саддукеї ще бiльше прагнуть «поставити на мiсце» фарисеїв i тиснуть на Ірода у своєму прагненнi перебудувати Храм за саддукейськими поняттями. Ірод перебудовує Храм i стає ворогом навiть есеям, єдинiй з жидiвських сект, яку Ірод звiльнив вiд сплати податкiв на знак подяки за пророцтво одного з членiв цiєї секти – Менахема – про досягнення Іродом царської влади, коли той був ще школярем. Римська окупацiя Юдеї продовжується i посилюється. Занепад народу, пригнiченого ще й керованим саддукеями храмово-податковим ритуалом, набуває ознак нацiональної катастрофи з вiдповiдними шуканнями-бродiннями пророкiв. На цей раз вже не Єремiя, а Ісус нагло вказує саддукеям на потребу нововведень, тобто на нагальну потребу запровадження Нового Храму. Нового не архiтектурно, а програмно. Єремiї вдалося втекти до Єгипту. Ісусовi одного разу також вдалося втекти до Єгипту, в дитинствi. Двiчi в одну рiчку не

161

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ввiйдеш. Ісуса схоплюють i насмерть прибивають цвяхами до хреста. За iншими даними, – прив’язують мотузками. Так, чи iнакше, але офiцiйний смертний вирок такий: богозневага у виглядi висловлювань Ісуса про зруйнування Храму – цитаделi саддукеїв. 70 року нової ери римляни в ходi Першої Юдейської вiйни зруйнують Храм i Єрусалим, та ще й у той самий день, що й вавiлоняни сотнi рокiв перед цим. Юдея спустошена. Її народ розiгнаний вiйною, голодом i страхом, – хто куди. Євреї опиняються вже не в осоружному (для них обмеженому) полонi в Єгиптi чи Вавiлонi, а вже у всесвiтньому полонi, iз значними, навiть бажаними – для фарисеїв – перспективами. 14. Фiнiшна пряма. Створена нова релiгiя з культом Ісуса завойовує свiт з якоюсь дивною закономiрнiстю. Вона шириться найперше в мiсцях проживання розпорошеного по свiту жидiвства з наступним залученням до своїх лав i нежидiвського оточення. В 4-му столiттi християнство набуває статусу державної релiгiї в неосяжнiй Римськiй iмперiї i через впровадження державного статусу шириться найперше серед довiрливих народiв європейських країн. Саме в 4-му столiттi закiнчується епоха античностi i починається епоха з влучною назвою – морок Середньовiччя. В 7-му столiттi, пiсля вкорiнення християнiзму, впроваджується ще одна нова релiгiя Авраамового кореня – iслам. Вона призначена для диких народiв Азiї та Африки. Вiд 7-го до 11-го столiття твориться розкол християнського свiту на захiдний Римський (католицький), i на схiдний Вiзантiйський (православний). 1054 року цей розкол офiцiйно проголошений. Виникають три, необхiднi для протистояння фактори: 1) католицький, 2) ортодоксальний (з 1653 р. вiд реформи Никона – православний), 3) мусульманський. Психологiя говорить, що для iснування антагонiзму, протистояння i ворожнечi, необхiдним є iснування непарної кiлькостi факторiв – 3, 5, 7…11… Бо за наявностi парної кiлькостi вiдбувається парування i врiвноваження на пiдставi рiвносильностi утворених пар. Не даремно Ісусовi вкладено в уста такi слова про непарнiсть: «…Я принiс меч, а не мир. І де ранiше було п`ятеро, там троє стануть супроти двох...» (Лука, 12: 49-52). Чому морок Середньовiччя? Та тому, що в кривавих подiях цього перiоду не видно юдеїв – вони стали папами, патрiархами, кардиналами, нунцiями. Їхнi вказiвки виконують пiдпорядкованi їм Єговоугоднi християни (за Велесовою Книгою – єгоуншти) та Єговоуподiбненi мусульмани. Хрестовi походи християн 11-16 столiть проти мусульман i проти iнших християн. Переслiдування єретикiв i гонiння на вiдьом. Інквiзицiя. Впровадження протестантства в християнствi i розкол Європи на протестантську пiвнiч i католицький пiвдень. Хрестовi походи 16 столiття католикiв проти православних та протестантiв, i в результатi, – українськi православно-католики, тобто унiати. Юдеям не слiд перегинати палку. І в 14-16 столiттях в країнах поширення католицизму запроваджується рух за реабiлiтацiю християнiзму, вiдомий як епоха Вiдродження. Художники, поети i фiлософи створють шедеври на бiблiйнi теми, – прекрасний Ісус, цнотлива Марiя, блаженнi апостоли i потворний Ірод, – чим сприяють бiльшiй романтичностi християнiзму. Це надає рожевих вiдтiнкiв моркви i ще на декiлька столiть умиротворює християнiзованi народи.

162

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

У 16-му столiттi пiсля досягнення абсолютної влади над Свiтом, включно з досягненням влади над освоєним пiсля недавнього вiдкриття Американського континенту, треба виходити з тiнi, з мороку. Робити це треба обережно, аби пiдкоренi народи не були враженi жидiвською зовнiшнiстю своїх керiвникiв. Бiльше того, треба досягти такого стану речей, за якого жидiвство у всiх його проявах буде здаватись цiлком звичайним i навiть симпатичним. Для цього пiдготує Mрунт епоха Просвiтництва. Пропаганда гуманiзму, свободи, рiвностi i братерства, що стануть основними гаслами Великої Французької революцiї, сприятиме досягненню жидами рiвноправ’я з французами. Внаслiдок революцiї король поступається державною владою перед жидiвським середнiм класом (буржуазiєю) – монархiя змiнюється республiкою. Тобто, пiсля вiкового накопичення капiталу треба робити Mешефт чистiшим способом, – цiкавiшим. Робити Mешефт на полiтицi вiд впровадження конститутуцiї i парламентаризму (з широкою участю в ньому юдеїв), що прийшов на змiну одноосiбнiй владi французького короля внаслiдок довгожданої -???- корiнними французами революцiї. На Францiї юдаїзм не зупиниться. В Росiї, пiд час революцiї 1905 року, жидiвська молодь виходила колонами на вулицi з гаслом: раньше ми далi вам бога – тєпєрь дайом констiтуцiю! (Шмаков. «Свобода i єврєї», глава 2, роздiл Г. 1906 рiк). Перед нiмецьким рейхстагом нiмецький жид Август Бебель (не плутати з одеським Ісааком Бабелем) проголосить своє вiдоме гасло: наша мета – республiка, комунiзм, атеїзм. Дещо пiзнiше офiцiйна «Історiя КПСС» (роздiл 2) назве Бебеля iдеологом Інтернацiоналу. На змiну Середньовiччю приходить (впевненою ходою) Нова епоха. Робити i робити свiй Mешефт, збагачуватися на вiйнах гоївських народiв, шлiфувати своє юдейське щастя – хто як може! Це ваш зоряний час, милi юдеї! Хто марить щастям у втраченому Сiонi, – нехай вiдбудовує Ізраїль. Хто хоче будувати соцiалiстичний рай в однiй, окремо взятiй країнi, – нехай будує. Хто хоче збудувати Сiон – Бiробiджан – в соцiалiстичному раю однiєї, окремо взятої країни, – нехай будує. Натомiсть не забувайте про iншi народи! Залучайте їх до активної допомоги вам у вашiй нелегкiй i благороднiй справi! А якщо цi народи спротивляться вашому залученню, – звiстiть їм Бiблiю з її єдиним на землi святим народом. Це вже Новiтня епоха прийшла на змiну Новiй. Пiдходячи впритул до сутi Ісуса, слiд дещо припiдняти завiсу над його партiйною належнiстю. Знаючи про три основнi партiї-секти юдаїзму – есеї, фарисеї i саддукеї, – потрiбно безумовно зарахувати Ісуса до однiєї з них. Оскiльки наша справа передбачає обов’язкове встановлення принципових обставин i подробиць з наявнiстю доказової бази для з’ясування однозначного спiвробiтництва Ісуса з iншими богообраними iстотами, то ми лише визначимо тi партiї, до яких Ісус однозначно не належить. Пiсля цього Ісус сам скаже – хто вiн? Саддукеї явно не його партiя. Майновий ценз цiєї олiгархiчної партiї не передбачає участi в нiй волоцюг типу Ісуса. Тим бiльше, що розвиток вiдображених у євангелiях подiй вказує на повну суперечнiсть Ісуса i саддукеїв. На противагу фарисеям i есеям, саддукеї не вiрять у воскресiння з мертвих. Саддукеї тримаються за храм i його ритуал. Ісус же прагне зруйнувати храм. Саддукеї твердо тримаються на вiдстанi вiд народу. Ісуса ж простi юдеї називають рабином, раббунею, тобто вчителем. Мiж Ісусом i саддукеями така рiз-

163

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ниця, як мiж вчителем i директором школи. Вони обоє, вчитель i директор, є старшими над школярами i обоє є вчителями по своїй сутi, але безпосередньо спiлкується зi школярами саме вчитель – рабин. Есеї лише частково мають пiдставу для розгляду їхнього середовища в якостi Ісусового. Так, вони ведуть усамiтнений спосiб життя. Так, вони присвячують себе вивченню бiблiйних приписiв i вважають суворе слiдування цим приписам вищою благодаттю. Проте есеї живуть чоловiчими комунами, i вступити до такої комуни можна лише пiсля проходження пiвтора-двох рокiв випробовування з отриманням доказiв про безгрiховнiсть кандидата. Ісуса ми знаємо таким, який п’є вино, знається з жiнками i не цурається грiшникiв, особливо, – грiшниць. Єднає Ісуса з есеями його однаковий з ними майновий стан, вiра у воскресiння з мертвих, i пустельнi усамiтнення для самоосмислення. Бiльше пiдстав для уподiбнення есеям має двоюрiдний брат i христитель Ісуса, Іван. Його мати, нужденна Єлизавета, овдовiвши, найвiрогiднiше вiддала Івана до школи есеїв. Та й подальше життя Івана вказує на його схожiсть з вiдлюдькуватими i невибагливими есеями. В одежинi з верблюжої вовни Іван бродить пустелею, харчуючись пiднiжним кормом. Зрозумiло, що Марiя ростить Ісуса змалку в нужденному становищi. Ми зараз не будемо заглиблюватися в питання про участь Марiїного чоловiка, Йосипа, у вихованнi Ісуса. Не виключено, що вiн помер, i Марiя, овдовiвши, так-сяк перебиваючись в життi, має можливiсть вчити Ісуса лише в школi есейської комуни, тобто безкоштовно, або з певним вiдробiтком за навчання. Ця обставина видається нам бiльш прийнятною з огляду на те, що Йосип мiг вигнати Марiю, дiзнавшись про iстинне походження Ісуса. Також слiд прийняти до уваги, що якщо навiть Йосип за часiв школярства Ісуса був ще живим i не вигнав Марiю, то вiн мiг просто докоряти їй за Ісуса i не надавати пiдтримки для його навчання. Зрозумiло, що навчання в есейськiй школi накладає слiд на психiку учнiв i великою мiрою визначає їхнє подальше життя. Тому й Ісус, взявши багато чого з кодексу есеїв, створює враження про свою до них причетнiсть. Та це тiльки при поверховому поглядi. Бо євангелiя свiдчать про Ісуса бiльше як про не-есея, анiж есея. Тарас Шевченко наприкiнцi поеми «Марiя» цiлком точно визначає, що лише в есейськiй школi мiг навчатися Ісус. ... Заробила Чи то позичила вдова Пiвкопи тую на буквар. Сама б учила, так не знала ж Вона письма того. Взяла Та в школу хлопця одвела У iесейську. Доглядала ж Сама його, сама й навчала Добру i розуму. Івась, Таки вдовенко, в його вдавсь, То вдвох собi й ходили в школу І вчились вкупочцi. Нiколи Анi пограється з дiтьми, Анi побiгає. Самий, Один-однiсiнький, бувало, Сидить собi у бур’янi...

164

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Тож, лише частково ми бачимо Ісуса фарисеєм. Бо християнiзм дуже вмiло i виважено подає нам його як ворога фарисейства, i таким чином нав`язує нам iлюзiю доброго Ісуса на противагу всесвiтнiм визискувачам – пiдступним фарисеям. Чи так це насправдi, i чи не є Ісус ще бiльш радикальним фарисеєм на шляху до опанування свiту юдеями? Або чи не є вiн на цьому шляху спiвробiтником iнших, бiльш консервативних фарисеїв, – побачимо далi. Одна зi складових Ісусової легенди полягає в тому, що старозаповiтнiй заповiдi «...око за око, зуб за зуб...», Ісус протиставляє нiбито свою, новозаповiтню заповiдь «...люби ближнього свого, як самого себе...». Разом з цим Ісус постiйно наголошує, що вiн прийшов не змiнити Закон (Старий Заповiт), а виконати його. Саме тут якраз i криється суть легенди. Бо жидiвський Закон має двояке застосування: любов юдея до свого ближнього, – до юдея, i одночасно ненависть – до чужого. Потрiбно вiддати належне Ісусовi. Його бездоганне знання Закону допомагає йому у створеннi легенди. Саме в Старому Заповiтi, який в тебе, українцю, є десь в хатi у виглядi Бiблiї (книга Левит, 19:18), Ісус знаходить двояку заповiдь: «…будеш любити ближнього, як самого себе! Я – Господь!..» Ісус бере з цього речення першу його частину, що стане вiдомою у всьому свiтi як власне Ісусова заповiдь – люби ближнього свого, а кiнематограф бiльшовицького Союзу вiзьме собi другу частину, i, дещо її переробивши, вкладе в уста героя кiнокомедiї «Операцiя «Ы» та iншi пригоди Шурiка»: «Я – Грiша!» Про двоякiсть Закону Мойсеєвого, i про те, хто ж все-таки є ближнiм жидовi, Ісус дiзнається з книги «Вихiд», 2:11-14, що у Старому Заповiтi, тобто Законi (Бiблiї). «…І сталося за тих днiв, i пiдрiс Мойсей. І вийшов вiн до братiв своїх, та й приглядався до їхнiх терпiнь. І побачив вiн є г и п т я н и н а, що бив жида з братiв його. (Тут йдеться про одноплемiнникiв Мойсея, а не про його рiдних братiв. Рiдний у Мойсея лише один брат, Аарон. – авт.). І озирнувся вiн туди та сюди, i побачив, що нiкого нема, – та й у б и в є г и п т я н и н а, i заховав його в пiсок. І вийшов вiн другого дня, – аж ось сваряться двоє жидiв. І сказав вiн несправедливому: «Нащо ти б’єш свого ближнього?» А той вiдказав: «Хто поставив тебе начальником над нами i суддею? Чи ти думаєш вбити й мене, як ти був убив єгиптянина?..» Справжньою – суто Ісусовою – є заповiдь «любiть i ворогiв своїх». Збираючись пiдпорядкувати жидам увесь свiт – iдiть i проповiдуйте це євангелiє усiм народам, – Ісус проявляє високi розумовi здiбностi, передбачаючи спротив народiв юдейським окупантам. Тому заповiдь любити ворогiв пригодиться i для перероблення психiки окупованих народiв з вiдповiдним зменшенням витрат на їх упокорення, i для рацiонального життя самих окупантiв. Бо й господар любить свою свиню, яку вiн годує, доглядає, вiд злодiїв стереже, i навiть називає ласкаво «вась-вась-вась, ти моя льоха». І господар вже наперед бачить, якi то будуть чоботи з її шкiри, який то буде холодець iз нiжок свинячих, та й чи сальце помiститься до бочки. І до ковбаски домашньої добре буде ще й огiрочка i оковитої чарчину. Та сталось непередбачене. Ісус помер. Ісус помер, але справа його живе. Ісусова жертва на хрестi виправдана втiленням його iдеї в життя, виправдана досягненням жидами свiтового панування, а пам`ять про Ісуса живе протягом тисяч рокiв пiсля його смертi. Мiльйони, мiльярди вiруючих щоденно повторюють його iм’я.

165

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Як же це все могло статись, якщо Ісус помер, Юда зрадив, Петро зрiкся (тричi), Хома не вiрив, а дiяльнiсть решти апостолiв нiяк не проявлялась, i вони ледве животiли за рахунок милостинi, гнанi як своїми ж одноплемiнниками-жидами, так i владними римлянами? Павло, перш нiж стати ревним апостолом, хоча й самозваним, протягом 17 рокiв жорстоко переслiдує навiть тих небагатьох Ісусових послiдовникiв, яких вiн, Павло, просто вистежує, та без суда i слiдства – як i пiзнiше вiд нього бiльшовики в Українi – чинить розправу. Одного з Ісусових послiдовникiв – Степана – Савло (перше iм’я Павла) зi своїми помiчниками забиває камiнням на смерть. Інших вкидає до в’язницi. «…І побивали камiнням Степана, що молився й казав: «Господи Ісусе, – прийми Духа мого!». «Упавши ж навколiшки, скрикнув гучним голосом…i…спочив». «А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти Єрусалимської церкви, i всi, крiм апостолiв, розпорошилися по краях юдейських та самарянських. І поховали Степана мужi побожнi, i плакали за ним ревно. А Савл нищив церкву, – вдирався в доми, витягав чоловiкiв i жiнок та давав до в’язницi...» (Дiї святих апостолiв, 7:58-60 та 8:1-3). За таких обставин купка злиденних, здеморалiзованих апостолiв, як зграя бродячих собак ще якийсь час гуртується бiля Єрусалимського храму, що певною мiрою об’єднує їх. Але 70 року н.л. римляни вщент зруйновують i спалюють Єрусалимський храм, i не стає навiть об’єднавчого символу. Малочисельнi християнськi громади столицi iмперiї – Риму – i визначного мiста iмперiї – Ефес, – не тiльки не виявляють пiдтримки християнам Юдеї (ерец-Ізраїль, або земля племенi Ізраїля), але навiть не роблять нiякої пропаганди нового вчення. Навпаки, вони нiяк не виявляють своєї мiжнародної солiдарностi навiть тодi, коли iмператор Нерон звинувачує християн (як тепер в Українi звинувачують бомжiв у всяких неподобствах) у пiдпаленнi Риму, коли пожежа зруйновує половину мiста. Не виявляють солiдарностi й тодi, коли християнами годують хижих звiрiв у Римському цирку. Мiсто Ефес також зчиняє антихристиянський бунт за те, що християни ганьблять основний заробiток ефесян – вироблення на продаж сувенiрiв i статуеток знаменитої на весь свiт богинi Артемiди Ефеської, храм якої в Ефесi приваблює мiльйони прочан i туристiв ще в тi старi часи. Тому-то ефесяни, переповненi гнiвом на Ісусових агiтаторiв, проганяють їх з криком: «...Артемiда Ефеська величнiша (за Ісуса)!..» (Дiї апостолiв 19:28). Отже, як жалюгiднi залишки iсусiвцiв епохи первiсного християнства, так i ми опинилися перед фактом, що пiдстав для виживання християнського вчення, i тим бiльше, перетворення його на свiтову релiгiю, – немає. Та це враження виникає лише за такого погляду на християнство, за якого i центральна його постать – Ісус – i всi доповнюючi апостольсько-проповiдницькi явища розглядаються з точки зору орiйця, себто коли християнiзм розглядається як явище самодостатнє. Тому, оскiльки рiвень самодостатностi християнства не дає можливостей для виживання, i при цьому воно не тiльки виживає, але й набуває ознак глобалiзму, то цiлком природньо проявляється однозначний висновок: Ісус має спiльникiв, впливових попередникiв-вчителiв, впливових, сучасних йому соратникiв-однодумцiв, i, що є особливо важливим, Ісус має впливових послiдовникiв-виконавцiв. Але хто? хто вони, цi тiньовi сподвижники?

166

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Зрозумiло, що це не дванадцять покликаних апостолiв, i не тринадцятий, самозваний апостол Павло, хоча його заслуги в наверненнi свiту на християнство вiдомi багатьом, а Новий Заповiт взагалi робить Павла монополiстом у справi утвердження Ісусової iдеї. Сучаснi, створюванi мiжнародним юдейством поняття економiчного монополiзму Mрунтуються якраз на триманнi 51% акцiй. До чого вони? До того, що саме приписуванi Павловi 14 iз 27- ми книг Нового Заповiту якраз i складають 51% євангелiй. Та цей 51% є лише приписаний апостоловi Павлу. І хоча його внесок є дiйсно величезний, бо саме йому доводилось виконувати всю найбруднiшу роботу у справi свiтового вивищення жидiв через впровадження християнства, – мiсiонерськi подорожi, ризикованi проповiдi серед ворожого оточення, втеча вiд гонiнь i перебування у в’язницi, – та все ж-таки, починаючи з батька християнської iсторiографiї, Кесарiйського єпископа 4-го столiття Євсевiя, i закiнчуючи французьким професором 19 столiття, Ренаном, визнання Павла автором «Павлових послань» зменшується до 48% у Євсевiя i до 22% у Ренана. Якщо Євсевiй вказує лише на одне послання Павла, що в дiйсностi йому не належить – послання «до євреїв», – то Ренан, крiм заперечуваного Євсевiєм, заперечує ще й авторство апостола Павла стосовно новозаповiтнiх послань «до Колосян», «до Ефесян», обидва послання «до Тимофiя», i послання «до Тита». Крiм цього Ренан висловлює недовiру ще й обом посланням «до Солунян» i посланню «до Филипян». Тому слiд визнати наявнiсть певної впливової команди, що стоїть за Павлом, i працює на одну мету. Ця команда для свого маскування якраз i скидає на Павла основну заслугу. Отже, тi невiдомi, чиїм ставлеником є Ісус, i тi, хто самi є ставлениками i однодумцями Ісуса, – це i не апостоли, i не свiдок Ісусового воскресiння блудниця Магдалина, i не всi тi бiснуватi й потворнi, кого Ісус виздоровив.Тодi хто ж? Хто, врештi-решт? Тут, без сумнiву, корiння слiд шукати в глибинi вiкiв i в навмиснiй плутанинi жидiвської iсторiї вiд Авраама, а по сутi вiд Адама, i до так званого (прийнятого в жидiвствi поняття) перiоду Першого Єрусалимського Храму, Соломонового. Звiсно, цей пошук ускладнюється особливостями жидiвської поведiнки, – пiдступнiстю i фальшуванням подiй, самозвеличуванням i презирством до оточуючих. Але вiн, цей пошук, дає свої результати у виглядi знахiдок, якi за раптового їх виявлення шокують дослiдника своєю жахливiстю або залишаються незрозумiлими просто з причини їхньої раптовостi. Тому поступовiсть i послiдовнiсть є не просто бажаними за цих умов, але й необхiдними. І тодi дослiдження дає плоди ще й у виглядi, м’яко кажучи, задоволення, отриманого дослiдником. Насправдi, це – трiумф. І дослiдник святкує цей трiумф навiть тодi, коли вiн усвiдомлює, що розвiнчана ним iдеолгiчна мафiя буде жорстоко переслiдувати його самого. Переслiдувати доти, доки ця мафiя сама не буде знищена дослiдником i його зброєю, – знаннями. Це закон природи: де щось прибуває, – там щось i вибуває. Примiтивнi iстоти сказали б на це: менше знаєш – довше живеш. Втiм, це тiльки примiтивнi так визначають. Їх, примiтивних, звичайно бiльше, анiж мислячих. Та все-таки провiдна роль належить мислячiй меншостi. Усвiдомлювати вiдноснiсть свого iснування є обов’язком для кожного мислячого. Так древнiй римський полководець повертається з перемогою до Риму через Трiумфальну арку, що при входi до мiста. Вiн на баскому конi i в лицарських

167

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

обладунках, засипаний квiтами i привiтаннями римлян, якi його зустрiчають. Але римська традицiя передбачає, що осiдланий переможцем кiнь ведеться за повiд рабом через Трiумфальну арку, i обов’язком цього раба є постiйно говорити одне й те саме: «memento mori», «memento mori» – пам’ятай про смерть, мовляв, – не вiдволiкайся, стеж за собою.

БІБЛІЙНІ ЗАКОНИ Мiжнародне юдейство через свою владу над свiтом нав’язує всьому свiтовi переконання в однозначнiй оцiнцi книги «Майн кампф» Адольфа Гiтлера i Нюрнберзьких законiв: це чортiвська книга i нелюдськi закони. Суть полягає в тому, що чортiвською книгою з її нелюдськими законами є Бiблiя, яка подається тим же мiжнародним жидiвством як дуже свята, непорочна i божественна Суперкнига. А расовi закони Третього Рейху є дитячою грою в порiвняннi з расовими законами юдеїв, впровадженими юдеями щодо своїх же одноплемiнникiв, та ще й з божого повелiння. Для документованого пояснення цього факту належить простежити послiдовнiсть подiй. З бiблiйної книги «Буття» знаємо, що клан авраамiтiв-iсаакiтiв-iаковiтiв-iзраїлiтiв викристалiзувався (МІТОЛОГІЧНО – ДЛЯ АВТОРИТЕТНОГО ПРИКЛАДУ ІСТОРИЧНИМ ЮДЕЯМ) з близьких родинних зв’язкiв у часи свого блукання мiж пустелями Синайською та Аравiйською. Пiзнiше цей клан (мiтологiчно тут i далi, до Ездри) мандрує до Єгипту. Там йому добре живеться за сприяння Фараона i завдяки жидiвському оточенню цього Фараона. Але до влади приходить iнший, не захмарений жидiвськими iнтригами Фараон, котрий змушує жидiв виконувати всi тi роботи, що їх виконують єгиптяни. Тут здiймається Mвалт (галас) про рабство жидiв Єгипту. Постає питання про вихiд жидiв з Єгипту пiд проводом Мойсея, пiсля чого iзраїлiти стають ще й мойсеїтами, ще бiльше перемiшаними мiж собою за тi 40 рокiв блукання в пустелi, протягом яких триває цей вихiд. Вихiд вiдбувся. Вiдбулося прийняття Мойсеєм на себе виняткового права на свiтову релiгiйнiсть. Вiдбулася й монополiя iзраїлiтiв-мойсеїтiв на десять заповiдей, наданих Мойсеєвi Єговою. Вiдбулися (фактично) також утворення жидiвських царств, завоювання Єрусалиму i побудова Храму. Пiзнiше, iнтригуючи одночасно з Вавiлоном i з Єгиптом, жиди накликають на себе заслужений гнiв вавiлонян, якi руйнують Єрусалим з його Храмом i ведуть жидiвську правлячу верхiвку до вавiлонського полону. Невдовзi, за якихось 40 рокiв, полон закiнчується, i полонена жидiвська верхiвка – яка й у вавiлонському полонi досягла свого наближення до правлячого там царського кола – повертається (фактично) на Землю, обiцяну (мiтологiчно) жидам Єговою. Це повернення очолює (фактично) авторитетний серед юдейства Ездра. Повернувшись разом зi своєю свитою з вавiлонського полону, Ездра не вiрить своїм очам. Вiн вражений аж до розпачу i нездужання. Ездра бачить, як за час вiд зруйнування Храму вiдбулось змiшування нерозумних юдеїв – тих злиденних, кого вавiлоняни не забрали до полону – з представниками чужих народiв. Найстрашнiше те, що одружуючись з чужинками, юдеї переймали i їхнi вiрування, чим порушували вiдразу весь комплекс настанов, що визначали юдеям норми життя вiд часiв Авраама i до Ездри: не змiшуватись з чужинцями i не вклонятися чужим богам. Це два основних взаємодоповнюючих правила расової чистоти.

168

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Отже, Ездра бачить, що досягнуте Мойсеєм (?) стало прахом. І що ж робить Ездра? – Вiн впроваджує серед iзраїльтян такi расовi закони, якi за своєю жорсткiстю стократ перевершують расовi закони Гiтлера. Нюрнберзькi закони передбачають особливий статус метисiв, напiвжидiв, тобто дiтей вiд расово рiзних батькiв. Бiльше того, расовi закони Третього Рейху приймаються у вереснi 1935-го року з внесенням у них в листопадi 1935-го року поправки про належнiсть до єврейства дiтей вiд рiзних батькiв. І цi закони набувають чинностi лише через 9 мiсяцiв, потрiбних для зачаття дитини i виношування її в материнському лонi. Іншими словами, – кожному дається можливiсть уникнути змiшання рас. І лише народженi пiсля 31 липня 1936-го року метиси вважаються євреями. Та Ездра не дає рiдним юдеям анi 9 мiсяцiв, анi 9 днiв, анi 9 годин. Не будьмо голослiвними. Нехай Бiблiя покаже себе у всiй своїй красi. Особливо ж нехай це зробить лагiдний Ездра з однойменної бiблiйної книги, глава 9, вiрш 1 -15, та глава 10, вiрш 1- 12: «...Цей народ, Ізраїль, i священики та левити, не вiддiлилися вiд народiв цих країв з їхнiми гидотами, вiд хананеян, iєвусян, моавiтян, єгиптян та амореян, бо побрали з їх дочок собi та своїм синам, змiшалося святе насiння з народами цих країв, а рука зверхникiв та представникiв була перша в цьому спроневiреннi... І роздер я плаща на собi i рвав я волосся на головi своїй i сидiв я остовпiлий... ...А тепер що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповiдi твої, якi ти наказав через своїх рабiв пророкiв, говорячи: цей край, що ви йдете посiсти, цей край нечистий через нечистiсть народу цих країв, через їхнi гидоти, що наповнили його вiд краю до краю своєю нечистю. А тепер дочок своїх не давайте їхнiм синам, а їхнiх дочок не берiть для своїх синiв... І тепер ми не ламатимемо заповiдi твої i не посвоячимося з цими мерзотними народами. А якщо не так, то розгнiваєшся на нас аж до вигублення нас, так щоб нiхто не позостався i не врятувався. Ось ми в провинi стоїмо перед тобою. А коли Ездра молився та сповiдався, плакав та припадав перед Божим домом, зiбрався до нього з Ізраїля дуже великий збiр, – чоловiки, жiнки i дiти. І сказав до нього: «Ми спроневiрилися нашому Боговi, бо взяли ми чужинок собi за жiнок. Але є ще надiя для Ізраїля в цьому. А тепер складемо заповiта Боговi, що випровадимо вiд себе всiх жiнок та народжене вiд них. І заприсягаємось про виконання цих слiв... ...І встав священик Ездра та й сказав до них: «Ви спроневiрилися i взяли чужинок за жiнок, щоб побiльшити провину Ізраїля. А тепер повинiться Господевi Боговi i вiддалiться вiд народiв цього краю та вiд тих чужих жiнок. І вiдповiла громада: «Так, за словом твоїм чинити будемо...» Сподвижник Ездри, Неємiя, книга якого в Бiблiї йде за книгою Ездри, стоїть на тих же позицiях, що й Ездра, – як i належить iстинному сподвижнику: «...А Ізраїлеве насiння вiддiлилося вiд усiх чужинцiв, i поставали й визнавали грiхи свої та провини своїх батькiв...» (Книга Неємiї, 9:2) «...І сталося, як почули вони Закон, то вiддiлили вiд Ізраїля все чуже...» (Книга Неємiї, 13: 3)«... І очистив я їх вiд усього чужого. І встановив черги для священникiв та левiтiв, кожного в службi їх...» (Там само). На доказ нерозумним iзраїльтянам слiд навести приклади кровозмiшання їхнiх патрiархiв – Авраама зi своєю сестрою Саррою, Ісаака зi своєю племiнницею Ребеккою, Іакова-Ізраїля зi своїми племiнницями Лiєю i Рахiллю. Навiть

169

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

народження дiтей вiд парування батька з дочкою є прийнятним для жидiв. Прикладом цього є iсторiя Авраамового племiнника Лота i його двох дочок, що зачали дiтей вiд свого батька. «...І прийшла старша дочка i поклалася з батьком... І поклалася молодша з ним... І завагiтнiли обидвi дочки вiд батька свого i вродили...» (Бiблiя, «Книга Буття», 19: 30-38). Хоча вiдголосок Першої Юдейської вiйни 70 року першого столiття нової ери ще прозвучить через 70 рокiв i навiть отримає назву Друга Юдейська вiйна пiд керiвництвом Симона Бар-Кохби, але вже сам той факт, що ця Друга вiйна, хоча й не набагато рокiв, але все ж таки ближча до нас, i при цьому не є освiтленою прискiпливими юдейськими авторами-iсториками, ясно дає зрозумiти її непотрiбнiсть як для самих жидiв, так i для їхньої iсторiї. Непотрiбнiсть їм, скерованим в новий iсторичний процес Соломоновим iсторикам; їм вона бачиться вже як моральна застарiлiсть, i навiть образ її ватажка не є вiдтвореним. Тому ця вiйна, а по сутi просто бунт, є лиш вiдголоском епохальної Першої вiйни 66–73 рокiв, подробицi якої збереглися, а головна дiюча особа – жидiвський iсторик Йосиф Бен Маттафiй, який бере участь у цiй вiйнi та ще й почергово на рiзних сторонах її учасникiв, – навiть лишає пiсля себе хронiку цiєї вiйни. Перейшовши на бiк римлян, Йосиф не тiльки жениться на наложницi римського полководця Веспасiана Флавiя, а навiть бере собi його родове iм’я, пiсля чого вiн стає Йосифом Флавiєм. Пiзнiше вiн заслуговує прихильнiсть з боку тепер вже iмператора Веспасiана, отримує ряд привiлеїв i разом з цим отримує можливiсть написання книг-хронiк про подiї в Палестинi: «Юдейська вiйна», «Юдейськi старожитностi» i «Проти Апiона». Це вони, цi книги-хронiки Йосифа Флавiя стануть нам в пригодi, бо iнших на цю тему не маємо нi ми, нiхто iнший у Свiтi. Нi Талмуд, нi будь-яка жидiвська енциклопедiя не можуть уникнути потреби скористатися творами цього древнього жидiвського iсторика. Це про нього, Йосифа Бен Маттафiя-Флавiя, наш Тарас говорить: Кому чи чином, чи грошима, Кому в оренду Палестину, Байстрятам дещо. А кому Самi благоволили дать Свою пiдложницю в супруги, Хоча й пiдтоптану. Нiчого, Аби з-пiд кесаря… (Т, Шевченко. «Неофiти», роздiл 8)

Немає нiчого дивного в тому, що на початку 20 столiття нової християнської ери вихрищений юдей Фейхтвангер називає свою працю так само, як i Флавiй назвав її у 70-х роках Першого столiття нової ери, – за 1860 рокiв до Фейхтвангера, – «Юдейська вiйна». Бо в нiй Фейхтвангер, крiм вiйни, багато говорить i про самого Флавiя. І це не просто Флавiй, це освiчена, i навiть дуже освiчена людина. І з причини своєї освiченостi i знайомства з фiлософiєю Арiстотеля, – це один з перших жидiвських глобалiстiв. Це вiн, Йосиф Флавiй, створив (чи вiдтворив) псалом громадянина Всесвiту, наведений Фейхтвангером в «Юдейськiй вiйнi», в роздiлi «Олександрiя»: Славте бога i розпорошуйте себе над землями, Славте бога i не щадiть себе над морями Рабом є той, хто до одної країни прив’язав себе! Не Сiоном зветься царство, обiцяне мною вам: Ім’я його – всесвiт.

170

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Характерно, що дослiдники ставлять пiд сумнiв Флавiєве авторство наведеного псалма i схиляються до думки про його вигадку самим Фейхтвангером. Мовляв, глобалiзм є модерним явищем, i не треба шукати його корiння десь у часах Ісуса. А це i є найцiннiше. Бо для нас не важливо, хто є насправдi автором. Для нас важливим є саме явище такої позицiї в середовищi юдейства; позицiї, яка була в часи Флавiя. Бо ця позицiя знаходить цiлковите розумiння поглядiв Флавiя серед юдейства новiтнiх часiв. І якщо ми придивимося уважнiше, а ми це обов’язково зробимо, то побачимо на цiй позицiї i самого Ісуса Христа, в якого увiрував молодий юдей Фейхтвангер в 1908 роцi. На час написання «Юдейської вiйни» (1932 рiк) з помiщеним у книзi псалмом громадянина Всесвiту, 48-рiчний юдей Фейхтвангер є християнином з 24-рiчним досвiдом. Тобто половину свого вiку, яка припадає на зрiлий, свiдомий перiод, юдей Фейхтвангер прожив християнином. Бiльше цього, знаючи про цiннiсть роботи зi створення iдеї, ми знаємо також i про важливiсть вмiння втiлити в життя цю iдею. Висловити iдею через псалом i втiлити її в життя своєю участю, становить не просте завдання. А що це є не чим iншим як завданням, ми переконаємося. І якщо Ісуса можна лише теоретично вважати автором iдеї псалма, то завдання з реалiзацiї iдеї Ісус виконає практично. Чому Ісус? Звичайно ж, не вiн один. Але будь-кому це не пiд силу. Треба знати, – як, що i коли робити. Ісус знає. З огляду на це, ще цiкавiшим видається факт iснування твердого переконання в колах (юдейських ) дослiдникiв древнього Флавiя про пiзнiшу вставку до твору Флавiя «Юдейськi старожитностi» (книга 18, глава 3, роздiл 3), де згадуються Ісус Христос, робленi ним чуда i воскресiння Ісуса на третiй день пiсля його смертi. Цiкавiсть полягає в тому, що якщо навiть i є факт вставки, то ця вставка зроблена не тiльки з причини ровесництва, чи майже ровесництва, Ісуса i Флавiя, а ще й тому, що Ісус i Флавiй, – однодумцi, соратники, взаємодоповнюючi явища. Вставка зроблена до твору саме Флавiя, а не до твору якогось iншого автора. Це означає й iнше: пiзнiший вiд Флавiя автор вставки – скорiше за все, це колектив авторiв-редакторiв-коректорiв-упроваджувачiв – є послiдовником, тобто соратником Ісуса i Флавiя, та попередником Фейхтвангера. Ми зараз не будемо з’ясовувати причетнiсть Арiстотеля до жидiвства на пiдставi спiвзвучностi його iменi Арiстот-ель з авраамiстськими iменами Данi-ель, Габрi-ель, Мiка-ель, Саму-ель, Езикi-ель, Емману-ель i прочая i прочая i прочая. Для нас важливiшим є те, що учень Арiстотеля Олександр Македонський саме пiд впливом фiлософiї свого вчителя i її центральної iдеї – iдеї виховання громадянина всесвiту, космополiта, iнтернацiоналiста, глобалiста, – якраз i створив на цiй пропагандистськiй основi свою iмперiю на пiвсвiту. Кожна iмперiя вже за своєю початковою суттю є наднацiональною, iнтернацiональною, а при її широкому розмаху, – космополiтичною, глобалiстською. І питання про її утримування є важливiшим вiд питання про створення цiєї iмперiї. Якщо iмперiя створюється зброєю, то чим же вона утримується? Провiдна роль в утримуваннi такої iмперiї належить мовi, i тiльки їй. Тобто, для перемiшування культурних здобуткiв рiзних нацiй потрiбна якась одна мова, щось схоже на дiї з дробами i зведення до одного спiльного знаменника. Переважно це мова того завойовника, який створив цю iмперiю своїми завоюваннями. У випадку з Македонським, – це мова грецька. У випадку з Лєнiном-Сталiном, це – московська. Македонський помирає, не встигнувши захопити весь свiт. Але перед своєю смертю вiн засновує в Єгиптi мiсто (передбачалось як столиця iмперiї Олександра) i називає його своїм iм’ям – Олександрiя.

171

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Створена в Олександрiї найбiльша в свiтi бiблiотека налiчувала в тi часи мiльйони томiв. Автори цих томiв представляють всi вiдомi країни i мiста: Грецiя, Персiя, Індiя, Китай, Єгипет, Вавiлон. Але простежується тенденцiя до перекладу цих книг на одну мову, – грецьку. Македонський помер, але його, запозичена в Арiстотеля iдея, живе i процвiтає. Тим часом Олександрiйська юдейська громада на початку нової ери налiчувала близько пiвмiльйона осiб. І саме Олександрiйськi юдеї, а не Єрусалимськi, здiйснюють для Олександрiйської бiблiотеки переклад своєї Бiблiї на грецьку мову. Цей переклад вiдомий пiд назвою Септугiанта, або переклад семидесяти. Саме вiн покладений в основу ортодоксальної (православної) Бiблiї. Власне Олександрiйськi юдеї й читають свою Бiблiю грецькою мовою. Вони вже й не користуються рiдною гебрейською мовою i зрозумiли вигоду свого проживання серед iнших народiв на вiдмiну вiд проживання у щiльному скупченнi своїх одноплемiнникiв у Палестинi. Тi з них, хто мислить найбiльш рацiонально, переймають фiлософiю Китаю, Грецiї, України i її, України, древню мудрiсть, створену древнiми орiями українцями-трипiльцями, осягають через iндiйську i перську (iранську) фiлософiї, якi увiбрали в себе мудрiсть священних Вiд. Мудрiсть, принесену орiйцями – переселенцями з України. Цей факт українського впливу не афiшується в сучасному свiтi, бо ж ГрекоВiзантiя i Рим принесли в Україну свiтло цивiлiзацiї через свiтло Христове, дарма що вони це зробили пiсля п’яти тисяч рокiв вiд просвiтлення їх самих свiтлом України. Отже, простежується явний плагiат. Це про них, нахабних, юдаїзованих християнством греко-римлян, українцi кажуть: яйце курку вчить. Древнiй Геродот у своїй «Історiї» присвячує добру третину своєї працi потужнiй на той час Українi, яку вiн називає Скiфiєю. Але цього намагаються не помiчати, i дослiдження з цього питання видаються в Українi i в свiтi по-хитрому – визнається потужнiсть скiфiв i їхня спадкоємнiсть з українцями; на цю тему багато рiзних видань, проте... незначними тиражами. Єгипетськi юдеї, цi рацiонально мислячi новатори, не хочуть замикатися в колi юдейських заскорузлих понять i догм, досить таки страхiтливих в порiвняннi зi свiтлим свiтоглядом орiйцiв, китайцiв, грекiв, який передбачає особисту свободу. Вони, цi юдейськi мислителi, хочуть мати доступ до здобуткiв iнших народiв i цивiлiзацiй ще й тому, що їхня власна нацiональна традицiя, Бiблiйна (i бiльше нiяка iнша, бо, згiдно з Бiблiєю, хай не буде в тебе iнших богiв), не може вважатися здобутком; вона в собi нiчого не несе, крiм збочень, кровожерностi, залякувань i презирства до нежидiвських народiв. Бажання цих юдейських фiлософiв долучитися до здобуткiв свiтової мудростi не є якимось вiдстороненим вiд реального життя, не є абстрактним. Це бажання долучитись має на метi осмислити свiтовi здобутки мудростi, i осмисливши, – взяти їх собi на озброєння. Потiм почати дiяти, зробити свiтовий переворот, захопити владу над свiтом, а свiй бiблiйний юдаїзм (пережиток в цiлому, але несе в собi юдейський завойовницький, прибережений для юдеїв програмний стрижень) видати за єдину свiтову мудрiсть (так звана мудрiсть Бiблiї), затруїти духом юдаїзму захоплений свiт, прихопивши i привласнивши при цьому свiтовi здобутки, найперше ж Вiди. Серед таких юдейських мислителiв – Фiлон, вiдомий як Фiлон Юдей. Буде помилкою думати, що оточення юдеїв в Олександрiї, – греки, римляни, фiнiкiйцi, єгиптяни, – не помiчає цi хитро-злонамiрнi пошуки обрiзаних. Не ли-

172

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ше помiчає, але й активно реагує на державному рiвнi, впроваджує обмеження жидiвському коверзуванню. Наприклад, римський намiсник Флакк рiшуче приборкує вередливих iзраїлiтiв. На цього Флакка якраз i вимiстить своє зло премудрий Фiлон. Взагалi, неприязнь (мiтологiчна – для прикладу iсторичним юдеям) єгиптян до жидiв простежується ще з часiв мiтологiчного Мойсея та виведення ним своїх одноплемiнникiв з Єгипту. І їхнє повернення (фактичне, впевнене, бо пiдкрiплене мiтологiчно) до Єгипту пiсля його завоювання Македонським, лише роздмухує жеврiючий вогонь взаємної неприязнi – природної неприязнi єгиптян до заброд-юдеїв та виплеканої Бiблiєю неприязнi з боку юдеїв. Судячи з бiблiйних настанов – злоба юдеїв перевищує злобу всiх народiв разом взятих, i тому викликає справедливу протидiю, як, наприклад, з боку Флакка. В своєму змiїному сичаннi юдей Фiлон викладе справедливу щодо жидiв позицiю римського намiсника Флакка як тривiальну боротьбу за владу i намагання Флакка досягти авторитету серед Олександрiйцiв через гонiння на Фiлонових одноплемiнникiв. Цiй темi Фiлон присвячує свою роботу «Проти Флакка», де в роздiлi 4, вiн говорить: «…Якщо ти обдаруєш чимось олександрiйцiв, вони вступляться за тебе. Пожертвуй їм жидiв – i кращого подарунку їм не треба...» Фiлон народився 20 року до н.л., а помер 40 року вже н.л. Навряд чи перетнулись шляхи Фiлона i Флавiя, бо Флавiю було лише три роки, коли помер Фiлон. Хоча, за iншими даними, Фiлон помер близько 50-го року, коли Флавiю було вже 13 рокiв, що в жидiв вважається повнолiттям, а значить Флавiй мiг цiлком свiдомо перейнятися юдейським космополiтизмом вiд Фiлона, особливо, якщо враховувати вiдсутнiсть у Флавiя матерiальних обмежень для подорожей до Єгипту. Так чи iнакше, але очевидним є перетин їхнiх помислiв. Псалом громадянина всесвiту Йосифа Флавiя перегукується з мисленням Фiлона: Славте бога i розпорошуйте себе над землями Славте бога i не щадiть себе над морями Рабом є той, хто до одної країни прив’язав себе! Не Сiоном зветься царство, обiцяне мною вам: Ім’я його – всесвiт. Тут варто придiлити увагу ще й тiй подiї, яка вiдбулась наприкiнцi життя Фiлона, а саме – його вiдвiдин Риму з метою переконати iмператора Калiгулу прибрати свої статуї з олександрiйських синагог та з Єрусалимського храму. Як вiдомо, правителi Риму, зокрема Калiгула, вiдверто i заслужено зневажають жидiв, i не тiльки своїми статуями оскверняють синагоги i жидiвський храм, але й своїми оргiями в них з розпутними жiнками. Тодi, на прийомi в iмператора, на противагу Фiлону i проти жидiвського свавiлля у Єгиптi виступив вiдомий на той час iсторик, мислитель i просто освiчена людина – Апiон. Досить сказати, що вiн вiдомий своїми коментарями до «Одiсеї» Гомера. Його одного, Апiона, iмператор i слухає. А Фiлон зi своєю юдейською свитою отримує облизня. За iншими даними, Юдейська делегацiя на чолi з Фiлоном вимушена рятуватися втечею. Одна з частин Флавiєвого твору «Про древнiсть юдейського народу» присвячена виступу якраз проти Апiона, тобто, на захист юдея Фiлона. Але майже як за двi тисячi рокiв використання її жидами проти нападок на себе, книга «Про давнiсть юдейського народу» згадується, здебiльшого, як «Проти Апiона».

173

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Зараз в Українi ми не знайдемо видань «Одiсеї» Гомера з коментарями Апiона. Все бiльше з коментарями Ошерова (Ошер, вiн же Асир, один iз синiв Якова-Ізраїля, правнук Авраама), або, скорiше Кошерова, Кошерного. Кошерними є тi, хто дотримується приписiв кошерного харчування. Фейхтвангер говорить, що Йосиф Флавiй навiть поставив пiд загрозу написання своєї книги, що здiйснювалось грецькою мовою, коли дiзнався про те, що найнятий грек-секретар i заодно вчитель грецької мови у Флавiєвого сина, використовує для навчання коментар такого ненависного жидам Апiона. Флавiй, хотiв його навiть вигнати за це, незважаючи на вiдсутнiсть iншого вiдповiдного знавця грецької мови. Роки життя Фiлона збiгаються з перiодом життя Ісуса Христа, i це дає менi право стверджувати, що навiть не зустрiчаючись з Фiлоном, Ісус зазнав його впливу. На користь цього свiдчить i древнiй, хоча молодший вiд Ісуса на 100 рокiв, Цельз. У своєму «Правдивому словi» Цельз пiдводить нас до думки, що проживаючи в єгипетськiй Олександрiї, Фiлон у зрiлому вiцi мiг зустрiчатись з Ісусом пiд час перебування того в Єгиптi. Бо й бiблiйно-євангельська розповiдь повiдомляє про Ісусове перебування в Єгиптi, щоправда лише в першi роки свого життя, втiкаючи вiд Ірода. Особливо ж недоречним є замовчування Євангелiями того, де був i чим займався Ісус мiж 12-им i 30-им роками свого життя, тобто, мiж датами вiдомих євангельських подiй, означених: а) «12 –рiчний Ісус веде розмови з вченими мужами в Єрусалимському храмi»; б) «Хрищення Ісуса вiд Івана в 30-рiчному вiцi». В такому разi повiдомлення Цельза видається менi гiдним довiр’я. «…Ісус, найнявшись по бiдностi поденщиком в Єгиптi i навчившись там деяких здiбностей, що ними єгиптяни славляться, – повернувся гордий своїми здiбностями…» З приводу впливу Фiлона на Ісусове оточення, Шапiро, в книзi «100 видатних євреїв» вказує саме на Фiлоновий особистий винахiд поняття «Логос», яким так завзято оперує євангелiст Іоан. Дуже важливим є таке наше вiдкриття порозумiння мiж Ісусовим апостолом та юдеєм Фiлоном: «Сучасник Ісуса з Назарету i його перших послiдовникiв, Фiлон висував iдеї про Бога, створення свiту, iсторiю, природу, душу, знання, доброчиннiсть i правлiння, якi служили основою фiлософської думки юдаїзму, християнства та iсламу… …Вiн також зiбрав iдеї людства про життя, землю, космос в те, що може осягнути розум, i назвав цю доступну для розумiння сферу «Логос»… …Фiлософiя Фiлона має сильний, ключовий вплив на отцiв раннього християнства, Святого Іоана, i мусульманських мислителiв...» І ще. Разюча подiбнiсть, щоб не сказати, що це є одне й те саме, проступає в кончинi Флакка, як Фiлонового (iже юдеїв) ворога, та кончинi Юди, як Ісусового (iже християн) ворога-зрадника. Разюча подiбнiсть не тiльки в подiях, але i в їхнiй кровожерливостi. Фiлон, предтеча суддi Нюрнберзького процесу, «Проти Флакка», роздiл 21: «… Так справедливiсть побажала зрiвняти число ударiв, нанесених Флакку, з числом беззаконно вбитих ним жидiв. Все навколо Флакка було залите кров’ю, що ключем била з його жил, посiчених на частини. Коли ж труп потягли в яму, вiн тут раптом розпався, бо сухожилля, зв’язуючi його тiло в одне цiле, були розiрванi...» Новий Заповiт: Тут Євангельським поданням смертi Юди через його самоповiшання ситим

174

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

не будеш. Хочеться кровi. Але де її взяти? Ну де ж-ж-ж?.. Нарештi! Ось вона! Дiї Святих Апостолiв, 1: 18: «…Юда поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, вiн трiснув надвоє, i все нутро його вивалилось…» Таким чином стає зрозумiлою спорiдненiсть свiтогляду певних юдейських дiячiв: Фiлона, Ісуса, Флавiя, i деяких їхнiх впливових, дуже впливових однодумцiв, поки що затiнених. Бо були й iншi, ортодоксальнi, консервативнi юдеї, якi прагнули будь-що триматись Єрусалимського Храму, його догм, його заморочливої iєрархiєї служителiв, жертвоприношення, i утримувати в цiй замкненостi своїх одноплемiнникiв-одновiрцiв. Ця замкненiсть, цей голий ритуал, це жертвоприношення без усвiдомлення його сутi, – що тепер панує i в юдаїзованiй Українi, – звичайно ж викликають в мислячого жида тривогу, а в мислячого українця – огиду. Це до них, саддукеїв i частини фарисеїв, багатих i ситих (вони заграють з римським окупацiйним режимом для збереження свого панiвного становища серед юдейських народних мас, закостенiлих в своїй ненавистi навiть до одноплемiнних самарян, якi тiльки тим i вiдрiзняються вiд решти мойсеїтiв, що вважають саме свiй край, Самарiю, а не Єрусалим, святiшим з причини Мойсеєвого його освячення i залишення тут скрижалiв його Заповiту), бiдняк i фанатичний патрiот Ізраїлю, Ісус, звертається: «...о змiї, о роде гадючий...» (Матвiй. 23:33)

Ісус пояснює свiй стан, стан iстинного жидiвського патрiота-фанатика, для якого єднiсть його народу, – понад усе, понад храмовий ритуал i понад жертву: «...милостi хочу, але не жертви...» (Матвiй. 9:13)

І знову Ісус через Матвiя повторює, що милiсть, розумiння, любов жида до жида, тiльки це, а не бездумний ритуал Храму i не ще бiльш бездумна жертва, можуть вознести iзраїльтян до небес над землею, до влади над свiтом: «...Я вам кажу, що я тут бiльший за Храм. Коли б знали ви, що то є: «Милостi хочу, а не жертви», то ви не судили б невинних…»

(Матвiй, 12: 7)

Це їм, нерозумним сiонiстам, для яких Єрусалимський храм i могила їхнього царя-сiонiста Давида на горi Сiон є основою їхнього iснування (тiльки тимчасово благополучного iснування за рахунок храмових ритуалiв i жертвоприношень з боку все бiльш потерпаючого в умовах окупацiї чужинцями низового юдейства), Ісус, який шаленiє вiд бажання вивести свiй богообраний народ з рабства, вказує на ганебнiсть такого становища. Вiн розумiє необхiднiсть зруйнування храму, цього змiїного кубла недалекоглядних колаборантiв. Крiм усього, ще й глибоке розумiння сутi свого народу, яка полягає в можливостi досягнення ним добробуту через паразитування на iнших народах i, значить, через розсiяння юдеїв у свiтi, примушує Ісуса дiяти. Його невидимi – до пори невидимi – спiльники з гiднiстю оцiнять його жертовну смерть, через три днi пiсля якої вiн, згiдно вiри фарисеїв, воскресне i започаткує своїм воскресiнням новий, невидимий, а значить i непорушний Храм. І провокацiя вiйни з Римом, в якiй зруйнується Єрусалимський храм, буде для цього прийнятною, бо для досягнення мети всi засоби є добрими. «Зруйнуйте цей храм, – i за три днi Я поставлю його». (Іоан, 2; 19)

175

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Ісус знає при цьому, бо й Марко (13; 10) стверджує, що «Євангелiя мусить бути проповiдана усiм народам» для затруєння юдейським духом усiх народiв з наступним – пiсля цього затруєння – возвишенням Ісусових одноплемiнникiв i перетворення їх у всесвiтнiх суддiв та «священнослужителiв». Ісус враховує при цьому, що на вiдмiну вiд жидiвської секти саддукеїв, секта фарисеїв вiрить у воскресiння на третiй день пiсля смертi. Залишаючи на деякий час Ісуса, ми просто вимушенi з’ясувати, що вiдбувалося в 60-тi роки Першого столiття нової ери, саме пiд час Юдейської вiйни i зруйнування Другого Єрусалимського храму, в час, коли Ісуса вже немає серед живих. І тут я вважаю своїм обов’язком звернути твою, мiй читачу, увагу на дуже «випадковий» збiг обставин у зруйнуваннi Першого Єрусалимського храму вавiлонським царем Навуходоносором в 586 роцi до нової ери i зруйнуваннi в 70-му роцi нової ери Другого Єрусалимського храму римським полководцем Титом Флавiєм, сином iмператора Веспасiана Флавiя, що його родове iм’я – «Флавiй» – взяв собi iсторик Йосиф Бен Маттафiй. Крiм чужого родового iменi, Йосиф Флавiй взяв собi за жiнку ще й наложницю власника цього чужого родового iменi. Крiм усього Йосиф Флавiй провокує (з чиєїсь пiдказки) виникнення Юдейської вiйни, вiн є її активним учасником в якостi полководця в жидiвськiй армiї, i, ставши перебiжчиком до ворожого табору, вiн продовжує брати участь у вiйнi вже в якостi спостерiгача i перекладача в римськiй армiї. Вiн, Йосиф Флавiй, є учасником зруйнування Другого єрусалимського храму, вiдновленого 516 року до н.л., за 70 рокiв пiсля зруйнування 586 року Першого. І це зруйнування Другого храму вiдбувається на 70 рiк вiд народження Ісуса. Отже, Другий храм вiдбудовано через 70 рокiв пiсля зруйнування Першого. І зруйнування цього Другого храму – на Ісусове 70-ти рiччя – є якраз початком того Третього Храму, не iснуючого у просторi, але iснуючого у свiдомостi Ісусових керiвникiв, храму, який починає своє iснування через 70 рокiв вiд початку життя Ісуса, як початку руйнування Другого храму. (Тут Ісус фiгурує як символ. Символ торжества юдейської мрiї важливiший за Ісуса-iсторичного. Адже Ісус-iсторичний старший за Ісуса-символiчного, принаймнi, на 4 роки. Очевидно початок християнської ери пов’язується не з народженням Ісуса, а з його поверненням з Єгипту, куди вiн разом з матiр’ю втiк вiд гонiнь Ірода. Ірод помер в 4 роцi до нової ери). Тепер нас цiкавить лише одне – дата. Дата зруйнування Першого i Другого храмiв збiгається. Ця дата, – 9 день мiсяця ава за жидiвським календарем, що коливається вiдносно людського календаря з причини високосних жидiвських 13-мiсячних рокiв, i здебiльшого припадає на початок мiсяця з гарною українською назвою – серпень. Надалi нас цiкавить iнше: хто є Йосиф Флавiй крiм того, що вiн початково Бен Маттафiй, iсторик, письменник i космополiт. Йосиф є нащадком первосвященикiв Єрусалимського храму, а первосвященство є ой-якою високою посадою iз найвищими законодавчими i судовими повноваженнями. Вiн i сам – до свого незаконного одруження на своїй одноплемiнницi, але чужiй наложницi – являється священником вищої храмової iєрархiї. Ясно, що дата зруйнування Першого храму йому вiдома. Ясно й iнше, – йому, космополiту, глобалiсту храм нi до чого, якщо не перейматися традицiєю предкiв i не пускати сльози (шмарклi) з приводу втрати храму як символу юдейства. Бiльше того, – йому, Флавiю, є пряма користь вiд зруйнування храму, так само, як i Ісусу. Бо вони з Ісусом мислять однаково.

176

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Але є ще й особиста, неполiтична причина, яка вказує не тiльки на сприйняття Йосифом храму як перешкоди для глобального маршу юдеїв, але й на його особисту ненависть до храму як до символу Ірода. Ця причина є спiльною для двох явищ: перше, це – ненависть до храму, друге, це – висока, але не найвища посада первосвященика, з роду яких походить Флавiй. Помiтним є те, що Флавiй, будучи нащадком первосвященикiв Єрусалимського храму, сам не є первосвящеником (тут розглядається час до його незаконного одруження з автоматичним позбавленням сану), i обiймає посаду в храмовiй iєрархiї хоча й високу, але не найвищу, тобто вiн, нiби, заступник вищих осiб, – «зам». Вiн не просто нащадок первосвященикiв, i не просто дуже багатий i дуже впливовий чоловiк. Вiн є нащадком роду Хасмонеїв, що їх вiдомий представник – Юда Маккавей – очолив збройне повстання юдеїв проти iноземних сирiйських загарбникiв i, здобувши перемогу, встановив владу в Юдеї на чолi з династiєю Хасмонеїв, у тому числi й на посадi первосвященика. З подачi юдаїзму через Ісусiвську церкву українцi вiдзначають щорiчно їхнiй, Маккавеїв день, думаючи при цьому, що вiдзначають старе, дохристиянське, українське свято Маковiя – той, хто мак вiє, провiває вiд полови. Це дуже проста церковна спекуляцiя. Взагалi, християнiзм в його чистому, юдейському виглядi не iснує в Українi i нiде в свiтi. І причина тут не тiльки у вiдсутностi жидiвського обрiзання i заборони вживати свинину, а якраз у спекуляцiї, вигляданнi, де б, коли б i що саме б приклеїти жидiвського до рiдної вiри українцiв, нiмцiв, литовцiв, будь-кого. Тому, науковцi визначили це явище як двовiр’я, що видається церквою як християнiзм. По сутi, ми вже мали можливiсть ранiше переконатися, i ще будемо мати надалi, що так i було задумано командою Ісуса, щоб лише залучити народи до юдаїзму, а не зробити їх повноцiнними духовними юдеями з можливiстю осмислення ними сутi юдейського замислу про свiтову юдейську велич за рахунок iнших народiв як складових частин свiтового баласту. Нi! Всi iншi народи мають ходити в пiтьмi! І цiєї пiтьми вони не повиннi усвiдомлювати. Бiльше того, – їх треба переконати в протилежному. Переконати в тому, що вони ощасливленi можливiстю ходити пiд свiтлом Христовим, як пiд Сонцем. Ще бiльше, – їх треба ослiпити цим свiтлом Христовим, зробити незрячими. І грабувати їх, грабувати, визискувати i, по можливостi, винищувати, – в першу чергу тих, хто зможе розгадати весь чортiвський задум. А першими можуть розгадати цей чортiвський задум тi, хто першими серед людей планети Земля почали думати, мислити, усвiдомлювати, творити! Творити життєвi зручностi i творити першу в свiтi вiру – Ведичну. Першими є орiйцi. А першими з них, i одночасно тими, хто залишився на своїй предкiвськiй орiйськiй землi, є ми – українцi. От нас i треба знищити. Для початку треба розсiяти нас по свiту для знищення культурного i духовного iснування, а разом з цим, – для обробiтку землi в канадах, америках, австралiях, сибiрах, сiрих i зелених клинах. Непогано було б ще й здерти з нас якомога бiльше грошей за вiзи, переїзди i всiлякi дозволи. Але ж хiба всi роз’їдуться? Нiколи в життi. Патрiоти залишаться. Ну що ти будеш з ними робити? Га? Для патрiотiв залишиться вiйна. Не допоможе громадянська вiйна, – допоможе свiтова вiйна. Не допоможе вiйна, – допоможе голодомор. Не допоможе один голодомор, – допоможе другий. В арсеналi є ще шахти, хiмiчнi заводи i пiдводнi човни. Не чучмекам же на них працювати.

177

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А основне, – потрiбно забезпечити вимирання орiйцiв у наступних поколiннях. Для цього є Чорнобиль. Флавiй по материнськiй лiнiї належить до роду Хасмонеїв, i одночасно доводиться родичем однiй з багатьох Іродових жiнок – Марiамнi з роду Хасмонеїв, або просто Марiам. Дуже часто для доказу Іродової кровожерностi, бо вiн вирячивши очi переслiдував Ісуса i побивав немовлят, щоб i Ісуса вбити, християнiзованими дослiдниками наводиться приклад нестримної любовi Ірода до Марiам, та ще й такої любовi, що будучи не в змозi терпiти муки вiд нещадного почуття ревнощiв, Ірод убиває Марiам. Що ж, дiйсно Ірод убиває Марiам, свою любов. І не тiльки ревнощi тому причина. І не тiльки вбивство далекої родички Флавiя викликає в нього, Флавiя, ненависть до Ірода. Тодi, що ж саме? І в чому ж спiльнiсть причини ненавистi Флавiя до Храму i до Ірода? Розiбрати цi причини нам допоможе iсторiя Ірода, яка, крiм iншого, вказує на iснування мiту про неабияку солiдарнiсть жидiв. Батько Ірода, Антипатр, є вихiдцем з низiв. У спiвдiї з римлянами вiн стає правителем Юдеї, пiсля чого призначає свого сина Ірода правителем однiєї з юдейських областей – Галiлеї. В очах жидiв Ірод є вискочка, i не бiльше. Галiлея є батькiвщиною Ісуса, що пояснює причину ненавистi євангелiстiв до Ірода. Галiлея, як ми побачимо це далi, є ще й батькiвщиною Талмуду, що пояснює також i ненависть талмудистiв до Ірода. Отже, Ірод не догодив усiм. Але це ще не все. За поняттями богообраних iстот, Ірод не має права бути царем не тiльки з причини свого низького соцiального стану, але й, що є найважливiше, – з причини свого неповноцiнного жидiвства. Флавiй («Юдейськi старожитностi», книга 14, глава 15, роздiл 2) повiдомляє, що: «... Ірод є цiлковито приватною особою i при цьому iдумеянином, тобто, напiв-юдеєм, тодi як по справедливостi i за звичаями країни, царська влада повинна належати лише кровним юдеям...» Що ж це за напiвжидiвство, i чим кровнi юдеї вiдрiзняються вiд некровних iдумеян? Вiдповiдь на це запитання якраз i пояснює причини багатьох жидiвських мiжусобиць. За повiдомленням Бiблiї, перший жид планети Земля, Авраам, має жiнку Сару (доводиться рiдною сестрою своєму чоловiковi, – Авраамовi) i служницю, єгиптянку за походженням, Агар. Сара довго не народжує дiтей, i тому пропонує Авраамовi переспати зi служницею i таким чином мати потомство. Агар завагiтнiла i починає зверхньо ставитись до безплiдної наразi Сари, за що Сара виганяє Агар геть, у пустелю, серед якої блукають всi цi богообранцi. Авраамовi було 86 лiт, коли Агар народжує сина Ізмаїла i, за повелiнням жидiвського фюрера Єгови-Саваота, повертається до табору Авраама щоб терпiти знущання над собою з боку Сари, що є аргументом у всiх вiйнах жидiв з арабами-iзмаїлiтами. Тим часом, коли Авраамовi виповнилося 99 рокiв, Сара й собi завагiтнiла. Невiдомо, чи вiд Авраама вона завагiтнiла (могла ж вона й ранiше, в молодшi роки, зачати вiд Авраама), бо Авраам не тiльки перший жид на планетi Земля, але ще й перший сутенер. В якостi живого товару Авраам (подробицi див. Бi-

178

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

блiя, книга «Буття», 20: 1-18) використовує не кого-небудь, а... свою ненаглядну Сару. Веселенька iсторiя з цими богообраними жидорлятами, що плодяться навiть в такому вiцi, коли вони можуть народити тiльки виродкiв. До цього ж Сара є рiдною (див. Бiблiя. «Буття, 20: 12) сестрою Авраама. Сара народжує Ісаака. В цей час Агар знову не догоджає своїй панi – Сарi – i та виганяє її геть разом з Ізмаїлом. Досягнувши зрiлого вiку, Ісак жениться (див. «Буття», 24: 15) на своїй двоюрiднiй племiнницi Ревецi. Так само як природа 99 рокiв противилась зачаттю Сари вiд свого рiдного брата Авраама, так вона 60 рокiв противилась зачаттю Ревеки вiд свого двоюрiдного дядька Ісака. Коли Ісаку виповнилось 60 рокiв (див. «Буття», 25: 23-28), Ревека народжує вiдразу двох виродкiв-близнюкiв – первородного Ісава i другородного Іакова. Ісав, – рудий i волохатий. По жидiвськи, – Едом (див. «Буття», 25: 30). Іаков, – кульгавий. Тут, щоправда, Бiблiя («Буття», 32: 23-32) намагається виправдати вроджену хибу Іакова його боротьбою з богом, пiд час якої Іаков пошкодив собi ногу. І тому друга назва Іакова, – Ізраїль, тобто той, хто боровся з богом. Яснiсть у цю муть вносить перша назва, – Іаков, що, згiдно з Бiблiєю («Буття», 27: 35–36), означає – брехун. Купивши в Ісава первородство коли той, знемагаючи з голоду, продав (за миску юшки) Іакову на його вимогу це первородство, а значить i спадщину свого батька (Ісаака), Іаков обдурює вже слiпого на старостi лiт Ісаака, видаючи себе за первородного Ісава, i отримує вiд батька благословiння. З цього часу Ісав стає ворогом своєму братовi Ізраїлю-Іакову i їхнi дороги розходяться, тим бiльше, що Едом-Ісав жениться, всупереч юдейським традицiям, на чужих ханаанських жiнках. Через 1500 рокiв однiй з таких ханаанських жiнок, яка попросить в Ісуса допомоги, вiн, Христос, вiдповiсть: «Я посланий тiльки до овечок Ізраїлевих...» Знав, що казати. Отже, Едом-Ісав i його змiшанi по кровi (мiтологiчнi – для авторитетного прикладу iсторичним юдеям) нащадки – едомiти – надалi стають нецiкавими для авторiв (iсторичних) Бiблiї, iзраїлiтiв, якi прагнуть (фактично) расової чистоти. Тому надалi едомiти зникають з бiблiйної розповiдi. Нащадки Едома осядуть в Аравiйський пустелi на пiвденному березi Мертвого моря. Цей край назветься Едом, а його мешканцi, – едомiтами. Вони не братимуть участь в переселеннi синiв Ізраїлевих до Єгипту. І, вiдповiдно, вони не братимуть участi i в здiйсненнi пасхального виходу з Єгипту пiд проводом мiтичного Мойсея. Едомiти фактично мають бiльше пiдстав вважати себе корiнними мешканцями Палестини, анiж iзраїлiти. Едомiти також мають бiльше пiдстав уникнути подiбностi свого клану до клану виродкiв-Ізраїлiтiв. Вихiд з Єгипту триває 40 рокiв. За цей час вiдбувається гарантована змiна поколiнь в середовищi учасникiв цього виходу. Кровно перемiшавшись мiж собою за цi 40 рокiв пустельного блукання, представники клану Іакова-Ізраїля стають ще чистокровнiшими виродками. Вони вже фанатично тримаються свого сiмейно-племiнного союзу. Вони фанатично цураються навiть спорiднених едомiтiв. І вони фанатично пiдпорядковуються своїм Мойсеям-Давидам-Соломонам. Ірод якраз i є едомiтом. Тепер, вiдмежовуючись вiд одних авраамiтiв, едомiтiв, iншi авраамiти, iзраї-

179

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

лiти не бажають бентежити собi пам’ять своїм огидним минулим. Вони прагнуть спотворити назву едомiтiв. Едомiти перетворюються на iдумеян, серед яких є й Ірод, напiвжид. Та шила в мiшку не приховаєш, i картографiчний матерiал Старого Заповiту подає першу назву – Едом. Та вже на картах стосовно Нового Заповiту з’являється нова, спотворена назва – Ідумея. Перед приходом Ірода до влади первосвященство належить правлячiй в Юдеї династiї Хасмонеїв. Ірод стає царем не просто за пiдтримки римлян. Вiн є не просто марiонетковим правителем Юдеї. Ірод лише через три роки запеклої боротьби з династiєю Хасмонеїв, i тiльки пiсля одруження з представницею цього дому – Марiамною – стає царем. Йосиф Флавiй в «Юдейських старожитностях» ( книга 14) вказує, що Ірод почергово є учасником всiх сторiн-учасниць вiйни римського вищого владного ешелону: Юлiя Цезаря, Антонiя, Клеопатри, Октавiана. І зокрема, в цiй же книзi (глава 12, роздiл 2) Флавiй зазначає: «…Антонiй дуже добре ставиться до Ірода… Незважаючи на чисельнi скарги на Ірода i звинувачення його незалежно вiд можливостi виправдатись, йому вдалось домогтися, що звинувачення не приймалось до уваги. Цього досяг Ірод шляхом пiдкупу…» Далi, глава 14, роздiл 4–5, йдеться про таке: «…Антонiй негайно з’явився в сенат iз вказiвкою, що для майбутньої парфянської вiйни корисним є оголосити Ірода царем… Так ревно дотримувався Антонiй iнтересiв Ірода, що не тiльки посприяв Іроду в отриманнi ним царської влади, на що вiн i не розраховував, але й допомiг в якостi царя виїхати через сiм днiв з Італiї… Коли закiнчилось засiдання сенату, Антонiй i Цезар вийшли звiдти в супроводi Ірода, консулiв i решти посадових осiб для того, щоб принести необхiдну жертву i помiстити прийняте рiшення в Капiтолiї. Вiдтак Ірод в перший день свого царювання обiдав у Антонiя...» І тепер про три роки запеклої боротьби i одруження з Марiам. Все вказує на полiтичну необхiднiсть цього одруження для Ірода. Бо без цього три роки могли б розтягтися на тридцять три. Тому, якщо й була любов, то це добре само по собi, але це не є причиною одруження i, вiдповiдно, не є причиною ревнощiв та викликаного ними вбивства Марiам Іродом. І ми бачимо у Флавiя (там само, книга 15, роздiл 14), що: «… По закiнченнi зими Ірод вирушив походом на Єрусалим, i прибувши, розташувався табором з приготуваннями для штурму. То був вже третiй рiк, як його призначили в Римi царем… Вiн вiддав розпорядження про будiвництво наступальних валiв навколо Єрусалиму i спорудження веж, до того ж робота йшла вкрай енергiйно i всi навколишнi дерева були зрубанi. Доручивши цi роботи спецiалiстам, сам Ірод, поки його вiйсько ще стояло тут табором, поїхав на своє весiлля в Самарiю, щоб женитися там на дочцi Олександра, онучцi Арiстобула, Марiам з роду Хасмонеїв, з якою вiн був уже заручений...» Грошi i владне становище є сильною принадою у всi часи. Отож, Ірод не є винятком з правил. Оженившись на Марiам i заручившись пiдтримкою її роду, Ірод не забуває про опiр, чинений йому на шляху до влади, i не перестає вiдчувати презирство до себе, як до напiвжида та ще й низького походження, тобто,

180

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

як до вискочки. Подiбно до Ірода, i древнiй його попередник, цар Давид, вiдчував те ж саме. Тому цар Юдеї Ірод починає чистку, як пiзнiше пiсля нього робитиме iнший вискочка – цар совєтської Юдеї – Сталiн. Ірод пам’ятає про те, як незважаючи на його об’єднання з домом Хасмонеїв через одруження з Марiам, широке коло священикiв (об’єднаних в секту фарисеїв, що користуються авторитетом народу завдяки точному знанню i тлумаченню Бiблiї та, як i народ включно з пiзнiшим Ісусом, вiрять – на вiдмiну вiд олiгархiчної секти саддукеїв – у воскресiння з мертвих) вiдмовилось присягнути йому. Ця секта фарисеїв якраз i є правлячою первосвященицькою партiєю протягом фактично всього, з незначними вiдступами, 130-рiчного перiоду Хасмонеїв. Флавiй («Юдейськi старожитностi», книга 17, глава 2, роздiл 4) констатує: «… Коли всi юдеї клятвено пiдтвердили свою вiрнiсть Цезарю i пiдкорення постановам царя Ірода, цi особи, фарисеї, в кiлькостi бiльше шести тисяч, вiдмовились вiд присяги. Коли цар присудив їх до сплати грошового штрафу, одна багата жiнка з числа їхнiх прихильникiв внесла за них потрiбну суму. На знак подяки, фарисеї вiщували їй, що влада в Ірода буде забрана i його царство перейде до дiтей заступницi фарисеїв. Це вiщування стало вiдомим Іроду, i вiн повелiв стратити найбiльш винних фарисеїв…». Прийшовши до влади, Ірод мусив вiдправити до Риму нащадка царського дому Хасмонеїв, Антiгона, для розгляду його подальшої долi. Флавiй (там само, книга 14, глава 16, роздiл 4) показує iнший перебiг подiй: «… Ірод остерiгається, щоб Антонiй не помилував Антiгона, не привiз його до Риму, де той мiг би бути оправданим лише заявивши, що сам вiн походить з царського роду. Ірод же простий чоловiк, i не дивлячись на деякi провинностi Антiгона перед Римом, все ж таки за походженням царська влада належить дiтям Антiгона. Остерiгаючись такого повороту справи, Ірод великою сумою грошей умовляє Антонiя стратити Антiгона. Пiсля цього Ірод позбавляється свого страху, а панування династiї Хасмонеїв припиняється через 130 рокiв...» Не зупиняючись на досягнутому, Ірод торує собi шлях далi. Почавши з Антiгона, продовживши фарисеями, посiкши паростки Хасмонеїв у виглядi євангельського побиття немовлят, що є прямим доказом фарисейського (одного з напрямкiв фарисейства, розгалуженого, подiбно до сучасного розгалуження соцiал-революцiонерiв на соцiалiстiв i комунiстiв) походження Євангелiй, Ірод залишає собi на десерт Марiам з роду Хасмонеїв. Так, дiйсно, поширеною є думка про страту Іродом коханої Марiам через шалену любов i через не менш шаленi ревнощi. Чи дiзнається колись про нього Отелло, чи й сам дотумкає своїм негритянським – хамiтським, подiбним до юдейського, семiтського – розумом про вирiшення питання Дездемони? Недаремно вони, Отелло-Іродо-подiбнi об’єднанi в одну расову сiм’ю – семiто-хамiтську. Вчинивши рiзню дому Хасмонеїв, Ірод страчує крiм Марiам та її дiтей ще i її матiр, свою тещу – Олександру. І це прямо вказує на iншу, вiдмiнну вiд ревнощiв, причину винищення Іродом роду Хасмонеїв. Бо шалена любов зятя до тещi ще не оспiвана нiким у свiтi. Стає зрозумiлим, що Ірод потребує пiдтримки; не тiльки зовнiшньої, вiд римлян, але й внутрiшньої, вiд юдеїв. І вiн її непомiтно для iнших вже отримав, бiльше того, – ця пiдтримка власне i є причиною Іродової рiзнi. Бо ця пiдтримка надходить вiд ворожого угруповання. Ворожого, як стосовно до правлячої

181

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

при Хасмонеях священицької верхiвки фарисеїв, так i стосовно самого Ірода в раннiй перiод його царювання, а саме, вiд вищої, олiгархiчної секти юдейства – саддукеїв. І це ще не все. З причини власного багатства саддукеї вiддаленi вiд широких мас юдейства. Вони не вiрять у воскресiння з мертвих i вважають себе володарями життя з повною свободою своїх дiй. Для них релiгiя взагалi, i Бiблiя зокрема, лише засiб для того, щоб залишатися там, у височинi свого становища, дивлячись на маси зверху вниз. Вони були готовi спiвпрацювати з окупацiйною владою сирiйських Селевкiдiв перед визволенням Юдеї вiд цiєї окупацiї повстанцями пiд проводом Хасмонеїв; спiвпрацювати, незважаючи на визискування юдейських мас окупантами. І саддукеї це робили. Окупацiйна аристократiя i рiдна саддукейська олiгархiя визискують стражденних синiв Ізраїлевих, возвишаючись над ними у своїй владi. Саддукеї виконували роботу посередникiв мiж своїм народом i окупантами. Тримаючи в своєму колi первосвященство храму i зберiгаючи свiй особистий вплив i своє багатство, саддукеї вiдповiдали перед окупантами за збiр податкiв i за порядок в країнi. І лише рiшучi Хасмонеї очолили вiйну проти iноземних окупантiв, а здобувши перемогу, сприяли первосвященству фарисеїв, цих наближених до народу (здатних впливати на народ) вчителiв (раввинiв, до яких належатиме й Ісус Христос) та iєрархiв Єрусалимського храму. Фарисеї є найбiльшими ворогами саддукеїв. Але фарисейство не є монолiтним. Воно розгалужується на течiї, до одної з яких, i далi ми це побачимо, належить Ісус. Флавiй («Юдейськi старожитностi», 11: 4; 8) оцiнює цей порядок так: «… Юдеї жили в Єрусалимi, завiвши у себе напiваристократичний, напiволiгархiчний лад правлiння. Справа в тому, що на чолi їх, включно до початку царювання Хасмонеїв, стояли первосвященики…» Отже, Хасмонеї виганяють окупантiв i на час хасмонейського правлiння саддукеї вiдстороненi вiд первосвященства. Їхнє мiсце тепер займають фарисеї. Та приходить ставленик нових, римських окупантiв, Ірод, i для затвердження свого становища йому будуть корисними тi особи чи партiї, якi перебувають в подiбному до Іродового – хиткому – становищi; навiть якщо це становище iноземних ставленикiв в минулому. Бо добре вiдомо про тiсний зв’язок минулого з теперiшнiм i майбутнiм. Ірод використовує Хасмонеїв для свого приходу до влади i, досягнувши її, заручається пiдтримкою тепер вже саддукеїв, якi не втрачали час надаремне i об’єднувались зi своїми однодумцями. Таким однодумцем саддукеїв є батько нової жiнки Ірода. Його iм’я – Боетус. Цей Боетус успадкував погляди тiєї частини вищої храмової iєрархiї, що повернулась з вавiлонського полону, i для якої Сiон i храм разом з фанатичними служителями, – понад усе. Це чистий Сiонiзм. Боетус пристає до саддукеїв, чиї переконання вiн подiляє, i вiддає свою дочку замiж за Ірода. І вiн, Боетус, призначається Іродом на посаду первосвященика Єрусалимського храму. Саме тут i починається змiщення фарисеїв i реванш саддукеїв. Знакова подiя вiдбувається саме тепер, в час реваншу саддукеїв i очолення ними храмового ритуалу через свiй вплив на його первосвященство. Вони прагнуть зробити храм своїм не тiльки юридично, але й зробити його своїм буквально, щоб всiм було вiдомо про справжнього володаря Єрусалимського храму, а вiдтак, i про володаря всього юдейства. Вони вимагають вiд Ірода перебудови вже iснуючого Храму. І не якої-не-

182

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

будь перебудови, а такої, щоб перебудований храм символiзував собою їхню велич, їхню зверхнiсть над юдеями i над Юдеєю. Велич i зверхнiсть – хоча б i примарну – над свiтом! Велич саддукеїв. На 18-му роцi свого правлiння Ірод таки розпочинає будiвництво-перебудову. Бiлий камiнь переважає серед матерiалiв. Присутнiсть в храмi саддукеїв не припиняється нi на один день пiд час ведення будiвельних робiт. Єрусалимський народ мусить щодня бачити свою вищу храмову iєрархiю в поєднаннi з храмом. Одночасно з перебудовою храму продовжується дорiзання Іродом залишкiв Хасмонеїв. Флавiй вказує на те, що одна з 10 жiнок Ірода є дочкою первосвященика, а також на заколот проти Марiамни з роду Хасмонеїв з боку iнших жiнок. Що ж, це виглядає цiлком природньо – сука суку ненавидить, а крiм цього, не буде помилкою припустити, що заколот проти Марiамни зчинила саме та дружина Ірода, яка доводиться дочкою первосвящениковi Боетусу. З жидiвської енциклопедiї (видання Асоцiацiї єврейських общин, Єрусалим. Див., наприклад, www.eleven.co) стало вiдомо, що: «...пiсля смертi Ірода право на призначення первосвященикiв перейшло до римських прокураторiв. Але в останнi роки iснування Другого храму це право знов переходить до царiв з династiї Ірода i вони призначають первосвященика з числа найродовитiших, впливових i багатих священицьких сiмей, i в першу чергу – це рiд Боєтуса, Фiаби i Ханан...» І навiть пiддавшись скептицизмовi i поставивши пiд сумнiв достовiрнiсть вiдомостей, ми вiдразу вiдкидаємо будь-який сумнiв, побачивши в одному ряду Боетуса i Ханан. Боетуса ми вже бачили первосвящеником при життi Ірода. А ось Ханан, вiн же Анан, є не хто iнший, як євангельський саддукей Анна, чий зять, Кайяфа, є суддею Ісуса. Анан (Анна) i Ханан вiдрiзняються так само, як Іоан та Іоханан. Це рiзнi звучання одного й того ж iменi. Правовiрним юдеям взагалi властиво вставляти в свої iмена частину iменi їхнього племiнного божка Яхве-Єгови для надання чоловiчому iменi певної релiгiйностi, а вiдтак i значущостi. Наприклад: Юда + Єгова = Ієгуда, Іосиф + Єгова = Ієгосиф, Іоан + Саваот = Іоханан. Інакше кажучи, Юда, Іосиф та Іоан є спрощенням вiд Ієгуда, Ієгосиф, Іоханан. І тi останнi роки Другого храму, про якi в згаданiй енциклопедiї йдеться, як про роки первосвященства з династiї Ірода, – якраз i є тими останнiми, 40 iз 586 -ти рокiв iснування Другого храму, на якi припадають роки проповiдi Ісуса; що вiн їх, як i саме своє життя присвятив чiткостi виконання юдейського маршу. «… І повели його перше до Анни, бо тестем вiн доводився Кайафi, що первосвящеником був того року…» (Іоан, 18: 13). Юдейськi шеренги карбують свiй крок у свiтовому маршi. І їм не треба бути розгаданими натовпом, що їх зустрiчає. Анна не первосвященик, але саме вiн першим приймає Ісуса. Бо саме з його роду призначаються первосвященики. Вiн тесть первосвященика Кайяфи, i тримає первосвященика Кайяфу пiд своїм контролем, бо й сам Анна, ранiше вiд Кайяфи, був первосвящеником. Для того, щоб краще вiдчувати прихований змiст подiй, а також щоб показати свою зверхнiсть у владних вiдносинах, Анна перший, хто допитує Ісуса. Євангелiст Іоан (18: 12-24) з усiєю повнотою вiдтворює суть процесу над Ісусом, i ми бачимо, як… у Йосифа Кайяфи вiдбулася нова рада. Було вирiшено негайно взяти пiд варту Ісуса… Первосвященицька влада фактично у всiй

183

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

своїй повнотi перебувала в руках Анни. Певно, й наказ про взяття пiд варту вiддавав саме вiн… Анна розпочав допит (– !!! –) не з питання про божественнiсть Ісуса, а з питання про суть Ісусового вчення. Ісус вiдповiв, що проповiдував вiдкрито, нiколи не маючи таємної доктрини, i запропонував експервосвященниковi розпитати тих, хто чув ту проповiдь. Професор юдаїки Ернест Ренан («Життя Ісуса», роздiл 23) збагачує художнiми особливостями євангельську, позбавлену колориту, картину суду: Анна, хоча й був iстинним винуватцем юридичного вбивства Ісуса, яке готувалося, не мав, одначе, повноважень винести смертний вирок Ісусовi. Вiн вiдiслав Ісуса своєму зятевi Кайяфi, що мав офiцiйне первосвященицьке звання. Ця людина – слiпе знаряддя в руках свого тестя – мала, ясна рiч, ухвалити все, що наказано. Сiнедрiон зiбрався в нього… Розпочалося слiдство… Фатальна фраза, справдi виголошена Ісусом: «Зруйную храм Божий i за три днi збудую його» (Матвiй, 26: 61) була пiдтверджена двома свiдками. Згiдно з юдейським Законом, ганьбити храм – означає ганьбити Бога… Повертаючись тепер до Флавiя, ми ясно бачимо, що Флавiй, – фарисей. Вiн, змiщений саддукеями, цими прислужниками марiонеткового режиму Ірода, залишається в храмовiй iєрархiї, але тiльки на другорядних посадах. Його перспектива – вiчний заступник вищих за нього начальникiв. Українцям вiдоме це становище вiчних заступникiв, «замiв» у перших осiб в державi на всiх рiвнях, тодi як на головнi ролi пiсля втрати Україною своєї незалежностi внаслiдок урочистої зустрiчi юдейського маршу, призначаються як самi юдеї, так i їхнi пiдлабузники. Ми чiтко усвiдомлюємо не вiдсутнiсть обставин, якi стримують Флавiя вiд зруйнування храму. Нi. Ми чiтко бачимо обставини, якi спонукають Флавiя до зруйнування храму. Але ми знаємо також, що Флавiй пiд час вiйни, перед зруйнуванням храму, опиняється на правах полоненого бранця у ворожому, римському таборi. І тому вiн може брати лише пасивну участь в подiях. Ісус є його iдейним, символiчним союзником, так само, як нашими союзниками є Шевченко, Леся, Руданський, Франко i мiльйони розумних українцiв. Але мають бути ще й iншi союзники, якi не могли, як неiмущий, злиденний Ісус, вiдкрито висловити своє ставлення до храму i до його iєрархiї. Вони – впливовi й багатi союзники Ісуса i Флавiя – зараз десь є; вони роблять свою невидиму роботу. Вони готують натхнення шеренгам. І готуючи це натхнення, вони не забувають про того, хто пожертвував собою на хрестi аби заронити зерно iдеї про свiтле майбутнє юдеїв. Зерно, яке вже проросло, та паростки його бачать не всi. І тi, хто бачать цi паростки, – турбуються за їх змiцнення. Вони мусять вiддячити Ісусовi за його героїчний вчинок. І вони вiддячать йому саме тепер, в 70-му роцi н.л. Ця подяка є найвищою нагородою Ісусу, бо 70 рокiв стояла руїна вiд Першого храму i до початку Другого. І саме 70 рокiв вiд народження було б у цьому роцi Ісусовi. Вiн страчений за звинуваченням у спробi зруйнувати Другий храм. Тож нехай, як i в сиву давнину, вiдбулась через 70 рокiв побудова Другого, оскверненого Іродом i саддукеями храму, так i зараз, через 70 рокiв вiд народження Ісуса вiдбудеться руйнування саддукейського i початок фарисейського храму. Храму Третього – невидимого, який не можна побачити i не можна зруйнувати збройно. Його можна тiльки вiдчути свiдомiстю, i зруйнувати його можна тiльки iдейно. Тiльки такий храм i може вознести до найвищих висот богообраний Ізраїль i служити проголошеним Бiблiєю юдейським iдеалам – юдейськiй мрiї. Початок Третього храму i воскресiння з мертвих активного його пропагандиста на третiй день, це – випадковiсть; не для всiх, звичайно.

184

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

І нехай цей, 9-ий день мiсяця ава 70 року нової ери, день кiнця ери саддукеїв-сiонiстiв i початку ери фарисеїв-глобалiстiв, зiйдеться в часi з днем падiння Першого храму. Бо тодi, в далекому 586-му роцi до н.л., було втрачено ту унiкальну можливiсть, яка з’явилась тепер. Це справжнiй подарунок справжньому фарисеєвi. 70 року н.л. Другий храм зруйновано того самого дня, якого зруйновано i Перший. Цей день – 9 ава за юдейським календарем. Це день всеюдейського трауру, що вiдзначається юдеями у всьому свiтi. Це скорбота не за Храмом, а за втраченими дорогоцiнними 656 роками, що вiддаляють дати падiння Першого i Другого єрусалимських храмiв. Це скорбота за втраченою можливiстю почати свiй марш ще тодi, на 656 рокiв ранiше вiд початого тепер, в 70 роцi нової, христо-глобалiстської ери. Глобальний траур 9 ава говорить про свою неабияку роль в iсторiї юдейства, а ще бiльше – є символом переломного моменту на вiкову користь юдеям. І якщо, згiдно з юдейськими законами, кожен правовiрний юдей мусить сексуально задовольняти свою жiнку не менше 2 разiв на тиждень, а у випадку вивчення ним Тори (тяжка i виснажлива робота!) не менше одного разу на тиждень, то 9 ава секс забороняється категорично. Якщо якийсь юдей iгнорує Талмуд i закони, то йому про заборону сексу 9 ава нагадають жидiвськi енциклопедiї чи, принаймнi, жидiвськi поети, наприклад, вихрищений жид Генрiх Гейне в поемi «Диспута», (строфа 75): Бог наш i господь гуляє – Крiм дев’ятого денька В мiсяцевi Ав, коли то Спалено його святиню, – В той день вiн бурчить сердито. Тому, якщо якомусь Абраму остогидла його дорогоцiнна Сарра, то в такому випадку для нього день 9 ава є не просто траурним, але ще й дуже святковим; а якщо цей день при вивченнi Тори зiйдеться в часi з єдиним днем тижня для сексу, то святковим для Абрама стане весь тиждень. Що ж завадило юдеям розпочати пiдкорення собi свiту тодi, i що допомогло їм тепер, в час, який вони, а за ними i весь свiт, назвали початком нової ери. Зрозумiло, що кожен робить пiдсильний для себе внесок. Внесок Ісуса – чорнова робота. Подiбно до нього, але з меншим ризиком для життя, через 2000 рокiв пiсля Ісуса єговiсти носять по брудних вулицях книжечки з готовими, надрукованими iдеями тих, хто за ними стоїть у Нью-Йорку. З дещо бiльшим ризиком для життя європейськi мiсiонери працюють в Африцi, несучи свiтле Ісусове вчення в темнi голови негрiв. Внесок Ісуса, бiдняка по життю, є в його проголошеннi нової юдейської стратегiї, i то вiдкритого, привселюдного проголошення юдейської стратегiї, суть якої полягає в необхiдностi вiдiйти вiд вiкового запаморочення Сiоном, i звернути погляди юдеїв на оточуючий свiт, свiт, який можна зробити своїм рабом. І за таких умов вiдпадуть самi по собi вiковi юдейськi мiжусобицi. Досить лише триматися разом у своєму розпорошеннi по свiту, i тодi нiякi полони їм не будуть страшнi. Не треба храму на Храмовiй горi в Єрусалимi i об’єднання всiх юдеїв навколо цього храму. Треба храм у свiдомостi кожного юдея, в його головi. Але як цього досягти? Це питання з питань. Над ним треба думати. На те Ісус i походить з роду Давида, бо так його й звали – син Давидiв – що

185

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

вiн знайшов рiшення, на вiдмiну вiд iншого, дуже мудрого Давидового сина, – Соломона. І знайшов його вiн не внаслiдок особистих пошукiв. Нi. Вiн знайшов це рiшення вже в готовому виглядi в колi юдейських мудрецiв, якi це рiшення витворили i якi мають багатство i вплив для впровадження цього рiшення в життя. Це i є їхнiй внесок. Ісус лиш носiй їхньої iдеї, їхнiй учень. Може й не дуже здiбний учень, але смiливий i рiшучий – справжнiй глобалiст. Багатство i вплив його вчителiв, соратникiв, однодумцiв, дозволяє зробити йому подарунок, – зруйнувати храм, зробити Ісуса Новим Храмом, органiзувати по свiту мiсiї апостола Павла з проповiддю, написати i надрукувати книги-програми для тих, хто впроваджуватиме в життя iснування Нового Храму, i для тих, кому цi ж самi книги-програми будуть Святим Письмом. Назва цих книг дещо спрощена – Новий Заповiт Ісуса Христа. Багатство i вплив будуть навертати цiлi народи до справи служiння Новому Храмовi, i будуть запроваджувати Інквiзицiї. Багатство i вплив будуть примножувати самi себе за рахунок навернення i пiдкорення навернутих, i за рахунок Інквiзицiї з привласненням майна засуджених нею християн, якi неправильно навернулися. Але де воно, це коло, дiйсно впливове, дiйсно людоїдське? Це коло треба викрити. Його треба знати. Знати, щоб знищити. Воно є, i ми його побачимо. Тепер вже недовго лишилося чекати. Поки що фарисейське коло залишається нерозкритим. Ех!.. Якби не цi впертi саддукеї з їхнiм обмеженням, храмом i Сiонiзмом навколо цього храму! Тiльки б вдуматись їм, а потiм дiяти: Славте бога i розпорошуйте себе над землями, Славте бога i не щадiть себе над морями. Рабом є той, хто до одної країни прив’язав себе! Не Сiоном зветься царство, обiцяне мною вам: Ім’я його – всесвiт. Отже, Фiлон, Флавiй i Фейхтвангер, – першi в списку тих, кого ми шукаємо. Їхнiй вплив ще буде нами дослiджений. І неважливо, що цi троє належать до рiзних епох. Їхня дiя є спiвнаправленою. Так i яблука, на рiзних гiлках яблунi в рiзнi роки дають рiзний врожай, але падають вони з яблунi всi спiвнаправлено – пiд яблуню. Та першим в списку цих, розглядуваних нами, космополiтiв є саме Флавiй. Бо найближче до поверхнi саме вiн. І вiн розриває коло, роблячи можливим доступ до нього. З давнiх давен, вiдколи iснує богообране плем’я, i до часiв Другого храму, первосвященство в цьому племенi належить, згiдно Закону (Бiблiї), Мойсеєвому брату Аарону i його синам. Необхiдно зауважити, що жрецтво поєднує в собi також i обов’язки царя в мирний час, i воєначальника в час вiйни. Фактично так i є, – жрецтво править жидами, незважаючи на iснування ролi вождя, наприклад, того ж Мойсея, чи Ісуса Навiна. Іншими словами, – iзраїльтяни є кочова секта, як в минулому, так i тепер. І лише за декiлька столiть пiсля Мойсея вiдбудеться сходження на офiцiйне царство одного з кочiвникiв, на iм’я Саул. Бо ж цар є царем лише за наявностi якоїсь, нехай i найменшої, дiлянки землi для цього царства. Тобто, якщо й кочуєте, – то не дуже вiдволiкайтесь. Наразi ж первосвященство належить Ааро-

186

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ну i його синам. Належить воно i через баранячу жертву, i через ритуальне освячення, обмазування баранячою i бичачою кров’ю пиптика саме правого вуха i пальця правої руки i пальця правої ноги членiв Ааронового племенi, з використанням всiх нутрощiв бичачо-баранячих, включно з рогами i копитами, i використання цього всього добра для вогню (язики полум’я пiдносяться до неба, до бога) поза табором, як i у циганiв, – «Табор уходiт в нєбо»: «…Аарона i синiв його приведи до входу скинiї i обмиєш їх водою … попiдперiзуєш їх поясом, Аарона та синiв його… i буде для них первосвященство… i зарiжеш бичка i вiзьмеш кровi бичка i помажеш на рогах пальцем кров’ю… i печiнку його i обидвi нирки його, не одну, i шкуру його спалиш в огнi поза табором, … i вiзьмеш барана i зарiжеш барана i вiзьмеш його кров жертiвника, … i окропиш нею синiв Аарона …i буде їсти Аарон жертовного барана…» (Бiблiя, книга «Вихiд», 29: 1-37). « ...Господь промовив до Мойсея «Вiзьми Ааронових синiв i баранiв... І зробив Мойсей. І привiв Мойсей синiв Ааронових на освячення, i зодягнув їх у хiтони, i оперезав їх, i покрив їхнi голови, як наказав Господь… І взяв Мойсей кровi i помазав нею роги… i печiнку, i лiй, i обидвi нирки, не одну, ….поза табором спалив нечистоти й шкуру з потрохами… І взяв Мойсей кровi i покропив нею пиптик правого вуха i великого пальця руки i великого пальця правої ноги…» (Бiблiя, книга «Левiт», 8: 1-36). Вiрогiдно не лише цi ритуальнi заморочки, а ще й справедливi домагання iнших достойних авраамiтiв-iсаакiтiв, приводять до повстання проти МойсейоАаронових керiвникiв богообраних. Повстання пiд проводом iншого богообраного, на iм’я Корей: «…І не стерпiв Корей монополiї Мойсейо-Ааронової… І сказав до нього Мойсей…Чи не обдiлив вас Бог Ізраїлiв…Чого ви ремствуєте проти Аарона… І вiдступiться… І принесли кадило проти Аарона… І вийшов огонь вiд Господа i поїв тих, що принесли кадило…» (Бiблiя, книга «Числа, 16: 1-35). Тож, вiд часiв Мойсеєвих, первосвященство (мiтологiчно – для авторитетного прикладу iсторичним юдеям) є династiйним. А вже вiд часiв розколу 12-ти колiн Ізраїлевих на 10 колiн суто iзраїльтян, i на 2 колiна суто юдеїв, первосвященство викристалiзовується (фактично) iз секти саддукеїв i зосереджується навколо храму, збудованого дещо пiзнiше на Храмовiй горi бiля Сiону в Єрусалимi, i навколо храмового ритуалу. Столицею царства 10 колiн Ізраїлевих було мiсто Самарiя з пiзнiшим перейменуванням в цю назву i залишкiв всього розбитого сирiйцями Ізраїльського царства, i з наступною асимiляцiєю предкiв – Ісусових одноплемiнникiв. Через це вважається, що 10 колiн загубленi, або загинули. Про них Ісус каже: «… я посланий тiльки до загинулих овечок дому Ізраїлевого» (Матвiй. 15: 24) Решта ж, 2 колiна суто юдеїв, послiдували за царем Давидом до Єрусалиму з наступним помазанням на царство його сина Соломона саме Давидовим сподвижником, первосвящеником на iм’я Садок, вiн же Цадок. Успадкуванням нащадками Садока – Саддукеями – превосвященницького сану започатковується коло вищого жрецтва, або секта саддукеїв. Храм Соломона або Перший Єрусалимський храм ще не збудовано. Вiн, храм, замiнить собою с к и н i ю – переносну (у виглядi невеликого курiня, де зберiгаються причандали юдейського культу) подобу храму. Тому Соломон помазується на царство по-простому:

187

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

«…І сказав цар Давид: «Покличте менi священика Садока … i вiзьмiть мого сина Соломона… І ведiть його до Гiону …І помаже його Садок на царя… І вiн буде за царя замiсть мене …i володарем (– !! –) над Ізраїлем (10 колiн) i над Юдою (2 колiна)…» І взяв священик Садок рога оливи iз с к и н i ї та й помазав Соломона. І засурмили в сурми i кричав увесь народ: «Нехай живе цар Соломон...» (Бiблiя, Перша книга Царiв, 1: 32-40). Зайве казати про наявнiсть опозицiї Давиду i про намагання iнших iзраїльтянських партiй, наприклад партiї Адонiї (див. там само, 1: 24-30), досягти владного становища, а значить i усунення вiд влади як самого Давида, так i його нащадкiв i прибiчникiв, як, наприклад, у розглянутому ранiше випадку суперництва партiй Аарона i Корея. Суперництво було, є, i буде завжди. Та найгострiша i найжорстокiша боротьба точиться саме мiж представниками одного виду, i винятком не є навiть богообраний вид. Це закон природи. Це Дарвiн, якщо так хочеться. Це все, що завгодно, але це – правда. Давид ризикує дуже. Ризикує всим, що має. Вiн балансує на межi прiрви. Його старiсть є союзником його ворогiв. Цi вороги чекають зручного моменту ще з часiв боротьби за владу мiж царем Саулом, помазаним на царство пророком Самуїлом, i вискочкою Давидом. Опозицiя проти Давида i його Садока обумовлюється не лише укорiненими в Ізраїльському царствi владними традицiями, згiдно з якими в одних царських руках зосереджуються всi види влади, – духовна, вiйськова i, власне – царська влада. Це називається: цар, бог i воїнський начальник. Давид, крiм того, що надає жрецтву окремi повноваження (це надання з метою заручитись пiдтримкою жрецтва є зайвим доказом нестiйкого становища Давида), викликає ще й шалене невдоволення противникiв саме своїм низьким походженням (як i у випадку зi значно пiзнiшим вiд нього царем Іродом). Для них вiн чабан, пастух, – пастухом був i пастухом залишиться. Хоча, по сутi, гвардiя царя Саула бореться за одного i проти iншого за умови, що один недалеко пiшов вiд iншого. Це про Саула говорить Шевченко; про першого царя жидiв, про їхнiй душевний стан кочiвникiв, що не мають своєї землi. Бо без дiлянки землi, нехай i найменшої, неможливим є царство як таке, що його охороняє царська влада, армiя, i за яке цар несе вiдповiдальнiсть. Богообранi, але безземельнi iстоти, кочуючи мiж царствами iнших народiв, постiйно вiдчувають презирство до себе з боку цих народiв, i тому:

Жидам, сердешним, заздро стало, Що й невеличкого царя І з кiзяка, хоч, олтаря У їх немає. Попросили Таки старого Самуїла, Щоб вiн, де хоче, там i взяв, А дав би їм, старий, царя. Отож, премудрий прозорливець, Помiркувавши взяв єлей, Та взяв од козлищ i свиней Того Саула здоровила, І їм помазав на царя. (Т. Шевченко. «Саул»)

Рiзниця мiж Саулом i Давидом, що пiдростає, невелика. І цей Давид не просто пiдростає. Вiн ще й пiдриває, пiдкопує пiд Саула. Бо хiба ж цей Саул не з таких, як i сам Давид? То чому б i нi? Чому б i не Давидовi царем бути? Це про нього скаже Тарас у своєму дослiдженнi:

188

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

...У сiнях царських. Заревла Сивоборода, волохата Рiдня Саулова пузата, Та ще й гусляра привела, Якогось чабана Давида. – І вийде цар Саул, i вийде, – Чабан спiває, – на войну… – Саул прочумався, та й ну, Як той москаль, – у батька, в матiр Свою рiденьку волохату І вздовж, i впоперек хрестить. А гусляра того –Давида – Трохи не вбив. Якби вiн знав, Яке то лихо з його вийде, З того лукавого Давида, То, мов гадюку б, розтоптав І ядовитую б розтер Гадючу слину. А тепер – Плугами, ралом не розорем Прокляту ниву: проросла Колючим терном. Горе! Горе! Дрiбнiють люди на землi, Ростуть i висяться царi! Але й це ще не все в протистояннi владних угрупувань. Уважно прочитавши Тараса, розумiємо, що Давид провокує Саула на вiйськовi походи щоб вiдволiкти його, i таким чином, скориставшись вiдсутнiстю царя, зробити переворот. Давидова опозицiя пам’ятає про це. Пам’ятає вона й iнше, а саме: в той же спосiб, в який Давид вiдволiкає Саула, Давид вiдволiкає й першого чоловiка Вiрсавiї (Соломонової матерi), стаючи її другим чоловiком. Давид, ставши царем i коханцем Вiрсавiї, вiдсилає на фронт чоловiка Вiрсавiї, визначного вояка Урiю, знаючи наперед про перевагу сил Урiєвого противника i про героїчний характер Урiї та його бажання стояти насмерть. Тут розрахунок правильний. На фронтi Урiю вбито i шлях Давида до Вiрсавiї – вiльний. Але залишаються соратники Урiї. Вони в рядах опозицiї, в рядах ворогiв Давида. І їм не потрiбний спадкоємець трону Давида, син блудницi i зрадницi, син злочину – майбутнiй, дуже мудрий, генiальний цар Соломон. Бо не кожна блудниця є зрадницею, але кожна зрадниця є блудницею. Навiть Бiблiя, не дивлячись на все своє збоченство, називає Соломона сином Давида вiд Урiєвої жiнки. Можливо, Бiблiя таким чином натякає на сумнiвне походження Соломона? – Хто їх знає, цих богообраних? Свiчок на них не настачиш. Пiзнiше бiблiозациклений лiтописець Нестор напише (чи за нього напишуть), що київський князь Володимир-Хреститель недолюблював сина свого, Святополка, бо був вiн – подiбно до бiблiйного Соломона – вiд двох батькiв: Володимира i Ярополка. Отже, Соломон для Давидових противникiв не просто спадкоємець трону їхнього ворога. Соломон для них – символ. Символ перемоги пiдступностi i жорстокостi якогось чабана, вискочки; символ спадкоємностi його злоякiсних проявiв. І якщо Бiблiя подає помазання на царство Соломона просто як вiдповiд-

189

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ний ритуал, проведений Садоком бiля Гiону, то Йосиф Флавiй наголошує саме на побоюваннi Давида з приводу можливого перевороту, вчиненого опозицiєю. Тому цей Гiон є не що iнше, як та криниця, що знаходиться за мiстом, подалi вiд грiха, тобто подалi вiд очей ворожих. Бо й Вiрсавiя надриває своє материнське серце переживаючи, щоб трон лишився саме її дитинi, Соломону, а не комусь iншому з тисячi Давидових дiтей. Флавiй («Юдейськi старожитностi», 7:14; 5) з цього приводу зауважує: «… Давид повелiв покликати Вiрсавiю i сказав їй: «Присягаюсь тобi всемогучим Господом Богом, що царем буде твiй син Соломон… І при тому ще сьогоднi ж». Потiм вiн велiв покликати первосвященика Садока i загiн охоронцiв i повезти Соломона за мiсто до криницi, що зветься Гiон… Миропомазання повинен здiйснити Садок, i при поверненнi до мiста повиннi сурмити в сурми i проголошувати довголiття новому царевi… І щоб весь народ знав, що сам батько оголосив Соломона царем… Соломону ж Давид дає потрiбнi настанови стосовно способу управлiння i (– ! –) наполегливо рекомендує йому давати своїм благочестям i справедливiстю приклад всьому жидiвському народовi, i (– ! –) особливо колiну Юдиному…» Давид перемагає своїх супротивникiв не лише тепер. Його боротьба точиться всi сорок рокiв його царювання, бо й сам вiн, бувши пастухом царських овець, став царем внаслiдок своєї боротьби з першим царем Ізраїлю, Саулом. І першу роль в цiй боротьбi грає син Саула, Джонатан, що його любовнi стосунки з Давидом якраз i посприяють досягненню Давидом царського трону. Про їхню надзвичайну i незвичайну любов стає вiдомо Сауловi. Флавiй (там само, 6:11; 9) зазначає, що дiзнавшись про стосунки Джонатана з Давидом... «... Саул не мiг приховати свiй гнiв, i називав Джонатана розпусником...» Далi (6:13; 2) Флавiй повiдомляє: «...Обмiнявшись ще раз клятвами i обiцянками все життя своє любити один одного, вони розлучились...» Ще далi, книга 7, глава 4, роздiл 3: «...Мiхала, дочка Саула, докоряла Давидовi, що вiн, такий могутнiй цар, непристойно танцював i роздягався на голо перед натовпом рабiв i рабинь...» Давид перемагає, а переможцiв, як вiдомо, не судять. Саме тому Ісус Христос i мусить бути з роду Давидового, що саме рiд Давида претендує на монополiю влади серед всiх 12 колiн Ізраїлевих. І апостолiв своїх Ісус припиняє пiдбирати тiльки пiсля набору 12-ти. І кiлькiсть днiв – 40 – перебування Ісуса в пустелi i спокушання його особою неукраїнської мiтологiї – дияволом – збiгається з кiлькiстю рокiв – 40 – блукання (мiтологiчного – для авторитетного прикладу iсторичним юдеям) Мойсеїтiв у пустелi, i кiлькiстю рокiв -40- царювання (фактичного) Давида. І проживе Ісус рiвно стiльки, скiльки процарював цар Давид – 33 роки. І якщо з тривалiстю дохрестового життя Ісуса сумнiвiв не iснує, це дiйсно 33 роки, то з царюванням Давида просто вимагається знайти 7 рокiв, бо ж тривалiсть його царювання визначається Бiблiєю як 40 рокiв. І цi 7 рокiв знаходяться, знаходяться в Бiблiї, а царюються вони в Хевронi (див. Бiблiя, Перша книга Царiв, 2: 11). Отже i розiпнеться Ісус у вiцi 33 роки не де-небудь, а саме в Єрусалимi, де Давид доправив свої 33 роки пiсля 7 рокiв царювання у Хевронi.

190

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ІСУС – СИН НАРОДУ ІЗРАЇЛЕВОГО У цьому та надалi роздiлах ми розглядаємо Ісуса Христа – породженого бiблiйними оповiдями. Всi незгоди щодо його автентичностi просимо вiдсилати на рахунок Євангелiй, як роздiлу християнської Бiблiї. Ісус дуже добре знає iсторiю свого народу (щоб не сказати про її добре знання творцями Ісусової легенди), вiн добре усвiдомлює велику потужнiсть символу (щоб не сказати про її усвiдомлення творцями легенди), а ще, – вiн добре усвiдомлює своє бiдняцтво i неможливiсть в iнший спосiб прислужитись (це вже суто Ісусова свiдомiсть?) об’єднанню всiх 12 колiн Ізраїлевих. Можливостi Ісуса не вiдповiдають його бажанням, шаленим бажанням, висловленим у його проповiдi: «…Тодi сядете й ви, що за мною пiшли, на 12 престолiв щоб судити 12 колiн Ізраїлевих...» (Матвiй, 19: 28). Ісус розумiє свою роль лише як iдейного натхненника, а не безпосереднього керiвника i суддi, що для виконання цiєї ролi є 12 апостолiв. Ісус вiдокремлений вiд них. Вiн – 13-тий. Його мета, – об’єднати всi колiна i, рознiсши по свiту дух юдаїзму, покласти цей свiт до нiг 12-ти. Мусимо визнати, що це йому вдалось. І це тому ми зосередили свою увагу на Тарасових словах: Плугами, ралом не розорем Прокляту ниву: проросла Колючим терном. Горе! Горе! І лише своєю свiдомою самопожертвою i розп’яттям Ісус символiзує те, що вiн не просто походить з роду Давида, як це вузько подає Євангелiє, але що вiн є iстинним його сином, духовним сином, який вiдповiдає за помилку батька, допущену при заповiданнi Давидом Соломону вiддавати перевагу юдеям перед iзраїльтянами. Вiн виправляє цю, зроблену батьком Давидом i продовжену його мудрим, генiальним сином Соломоном, помилку. Помилку, що коштувала його народовi багатьох жертв i поневiрянь, пов’язаних з розбратом в таборi колись єдиних 12-ти колiн: Сирiйський полон 10-ти колiн, зруйнування Першого, керованого обмеженими саддукеями-сiонiстами Єрусалимського храму, Вавiлонський полон 2-х колiн, римська окупацiя Юдеї, свавiлля Ірода. Ісусовi болить за свiй зневажений, заслужено зневажений народ. Але цей його бiль є незрозумiлим вищому юдейському жрецтву – саддукеям. Це тому саме саддукеї найбiльш жорстоко переслiдують Ісуса, що саме їх династiя ще вiд предка Садока є жрецькою саме завдяки Давиду, патрiоту 2-х, i ворогу 10-ти колiн iзраїлевих. Саддукеї – чистi олiгархи. Для них богом є їхнє особисте багатство i особистий вплив. Для них Єрусалимський храм є лиш годiвниця i засiб для утримання свого багатства i впливу, а сан первосвященства, як i сама релiгiя юдаїзму, є для них лиш засобом для утримання свого власного авторитету i консолiдацiї навколо себе народних мас нестримно занепадаючого юдейства. Це вони, саддукеї, прагнуть поставити, i врештi решт – ставлять Ісуса на його мiсце. Вони розумiють, що об’єктивно мiркуючи, – храм з його заморочливим ритуалом є перепоною для пропагованих Бiблiєю постанов про возвеличення богообраних синiв Ізраїля над свiтом. Проте саддукеї ризикують втратити разом з храмом свiй особистий авторитет, багатство i вплив. Вони вiдстоюють лише iнтереси свого вузького кола. І це закономiрно: людиноподiбним iстотам властивi обмеженiсть i розумiння лише сьогочасної доцiльностi.

191

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Це вони, саддукеї, бажають запобiгти можливiй небезпецi для свого, iснуючого тiльки для них, храму. І знайшлися свiдки, що свiдчили про Ісуса перед судом сiнедрiону: «… Вiн говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, – i за три днi збудувати його...» Тодi первосвященик устав i до нього сказав: «Ти нiчого не вiдповiдаєш на те, що свiдчать проти тебе?..» (Матвiй, 26: 60-62). Чи ж могли вони зрозумiти, що для возвеличення Ізраїля над свiтом недостатньо зруйнувати Єрусалимський храм. Необхiдно створити iнший храм, храм у свiдомостi i у серцi кожного мойсеїта, того мойсеїта, який може забезпечити своє процвiтання за рахунок чужих народiв i в середовищi цих народiв тiльки за однiєї умови – залучення свiту до духу юдаїзму з наступним упослiдженням вiд жидiв усiх народiв. І досягти цього можна лише через вiру в божественнiсть того, хто залучить цей свiт. А божественнiсть в юдеїв якраз i визначається воскресiнням з мертвих на третiй день пiсля смертi. І якраз саддукеї – перед їхнiм судом постав Ісус – самi не вiрять у воскресiння. І це їхня особлива вiдмiннiсть вiд iнших сект – фарисеїв i есеїв. Знаючи, що юдейський народ знемагає вiд iноземного та храмового гнiту i пам’ятає своє минуле об’єднаного Ізраїлю та називає Ісуса царем Ізраїльським (загальним для 12-ти колiн), i будучи ревними поборниками Давидової спадщини в особi лише царя Юдейського, царя 2-х колiн, саддукеї i цю обставину з царем iзраїльським використовують, аби поставити Ісуса на його мiсце. І ставлять; ставлять у виглядi розп’яття Ісуса. Вони мiж собою засуджують Ісуса за богозневагу у виглядi висловлювань Ісуса про зруйнування храму, i видають його Понтiю Пилату. Але видають Пилату Ісуса вже як самозванця, державного злочинця, який посягає на державну – належну римлянам – владу. Бо тiльки в цiй ролi Ісус може бути карним злочинцем для Пилата. І чи розрiзняє Пилат заморочки Ісуса i його спiвплемiнникiв. І чи потрiбнi йому, римському намiсниковi, якiсь колiна, 2, 10, 12, 40, 1 000 000??? Яка рiзниця i яке дiло йому – енергiйному i рухливому – до того, що краще: цар всєя Ізраїля, чи цар лише Юдейський? Що доброго може вiдчувати римський намiсник до цих зомбованих i обмежених, якi випльовують своє презирство на всi iншi народи, а самi, живучи в пустельному краю з пекельним сонцем i маючи великi храмовi скарби, не миються як слiд з причини власних лiнощiв i обмеженої кiлькостi води та ще й проклинають Пилата за побудований ним на кошти храму водогiн??? Правильно. Вiн, Пилат, просто не хоче мати з ними справи. Але вiн мусить, бо вiн на службi. І саддукеї чекають. Вони чекають, поки Ісус скаже Пилату у своє виправдання i для свого спасiння, що вiн не цар iснуючої римської провiнцiї Юдея, але, що вiн цар неiснуючого Ізраїльського царства. Та Ісус не скаже Пилату нiчого конкретного, бо, по-перше, вiн усвiдомлює, що Пилат не розумiє тепер i не зрозумiє нiколи мети Ісуса, а по-друге, Ісусовi особисто потрiбна його власна, умовна, театралiзована смерть: i як самопожертва, i як можливiсть привернути до себе бiльшу увагу саме в час прибування мiльйонiв юдеїв до Єрусалиму на свято Пасхи; i як можливiсть вiдбудови задуманого ним храму через своє воскресiння; i через залучення свiту до духу юдаїзму во славу Ізраїля i на погибель ненависним поганам. А ще, – як символ – потрiбна йому його смерть. Смерть саме тут, в Єрусалимi, а не в Назаретi чи Вiфлеємi. Смерть саме тепер, коли вiн, найвеличнiший з юдеїв, на 33-тє, останнє в своєму життi, свято Пасхи приносить в жертву Господу-Фюреру Ізраїля не ягня i не бика, а самого себе. Саме

192

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

тепер, а не на наступну його 34-ту Пасху, бо царювання Ісуса, сина Давидового, мусить бути витриманим в кiлькостi рокiв царювання Давида в Єрусалимi. Інакше, – це не буде символ, i смерть його буде безславною. А вона, смерть, – неминуча. Неминуча вже зараз. Ісус це розумiє. Тому Пилат, знаючи лише про намiри Ісуса щодо храму, схиляється до того, щоб вiдпустити Ісуса. Та саддукеї не дають йому цього зробити. Своїм повiдомленням про зазiхання Ісуса на державну владу вони круто змiнюють позицiю Пилата. Але нi, – цього замало. Нi, саддукеї ще хочуть поставити Ісуса на мiсце ганебнiстю саме стовпового (хрестового), колодного розп’яття. І вони ще покажуть всьому свiтовi – хто з 12-ти колiн Ізраїлевих є кращий чабан, а хто гiрший. І вони ще доведуть всьому свiтовi суть Давидового заповiту. І скажуть вони Пилатовi – «розiпни його!!! Kров його на наших дiтях!!!» І попросять його ласкаво: «Напиши на хрестi, будь добрий, що вiн говорив – я цар Юдейський. І будь милосердний, о Пилате!.. напиши це трьома мовами, гебрейською, латиною i грецькою, щоб увесь свiт знав, що ми, тут, в Юдеї, не потерпимо Ізраїльського царя, а самозваного, Юдейського, – ганебно розiпнемо на хрестi, як жабу на очеретинi!» І здiбний був до письма Пилат. Та й розваг немає iнших. Тут ще й ця жидiвська Пасха з мiльйонним натовпом... І який же дурень вивiв їх з Єгипту, що це вони тепер самi мiж собою колотнечу заводять, i весь свiт колотять? А я їм ще водогiн будував?! Може хтось колись здогадається їм концтабiр збудувати? Вони б там працювали, – все ж якась користь. Але ж якби я ранiше зустрiв цього їхнього Ісуса, то, я певен, вiн обов’язково розказав би менi тую… е-е… як це в них… причту… притчу про тiї перли, що їх не треба сипати перед свиньми. Бо це ж я, будуючи їм, свиням, водогiн, якраз i займався розсипанням перлiв перед свиньми. Та ж я навiть не припускав що цей розiп’ятий Ісус знає про свиней! Бо в цих мiсцях їх ненавидять! А виявляється, що знає, бо вони, цi юдеї, самi замiсть свиней, то й не хочуть зайвої конкуренцiї. Краще б ними, цими неголеними, нестриженими i немитими, у Єгиптi крокодилiв годували, – нiльських, з блискучими очима i з дорогоцiнною шкiрою. Шкода, немає Клеопатри – вона б цю iдею пiдхопила, це вже точно. Може, пiдказати Тiберiю? Імператор, безумовно, менi подякував би. Його майстри наробили б iз шкiри крокодилячої багато гаманцiв i торбинок для жiночок його чисельних, та й черевики теж можна, на зиму, бо зараз в них жарко… ... Ага, ось i фарбу принесли, i пензлик довгий. Це добре. Не люблю короткий – якось вiн руку тримає в напрузi. Зовсiм не те, що довгий. Рука з ним вiльна, просто творить те, що є в уявi. Ну що ж, почну: звати його Ісус, це я пам’ятаю, так i напишу: IESUS. Кажуть, що вiн був з Назарету. А iншi кажуть, що з Вiфлеєму, бо з роду вiн їхнього царя, Давида, а той був Вiфлеємець. Але зачитували менi якось, коли не спалось уночi, про цього Давида, з їхньої Бiблiї, що совратив вiн, чи розтлив – хоча, яка рiзниця? – якогось хлопчика, царевого чи то вельможi сина, та й разом з ним вони до рук прибрали царство батька. Та й решта все

193

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

про нього – одна мерзота. Краще б не читали, бо аж до ранку не заснув: так нудило вiд того Вафля... Вiфля... Вiфлеєму. Через це в них i емблема Ізраїлю – зiрка Давида – зображається як злиття двох трикутникiв. Ця гомосексуальна любов Давида до Саулового, царського сина Джонатана, що й посприяла стрiмкому сходженню простого чабана Давида до царського трону, якраз i символiзується зiркою Давида. Дарма, що батька Джонатанового довелося змiстити з трону. Основне, що любов залишилась. Дуже нiжна любов Давида до Джонатана, а ще бiльше – Джонатана до Давида. Цiкаве злиття трикутникiв. Один з них символiзує жiнку – це Джонатан. Другий символiзує чоловiка, це – Давид. Тому на прапорi сучасного Ізраїлю ця зiрка зображена саме голубою (свiдомо не називаємо її блакитною). Такi символи у виглядi трикутникiв є на дверях громадських туалетiв для позначення, де жiночий i де – чоловiчий. Саме небiблiйним названий цей символ. Бо вiн є древнiм символом поєднання тiлесного з духовним, людини з богом, землi з космосом, – трикутник з вершиною догори i трикутник з вершиною донизу. Дiйсно, не кожному народовi дано хист спотворити навiть те, що, здавалось би, i спотворити неможливо. Хай, краще, буде цей Ісус не з Вiфлеєму, а з Назарету, бо й кличка ця – Назарянин – є двозначна, отже й влучна в кожному випадку: по-перше, Назарянин, бо з Назарету, а по-друге, Назар-Назiр, бо це в них, жидiв, фанатики Єговинi так звуться, що не стрижуться зроду i бороди не голять, i предкiв своїх померлих не хоронять. Тьху! Нехай би мати не родила їх. Але звучить простiше, а значить i напишеться простiше. Ану… О-о… Записано: NAZARENUS. Ну, далi вже все просто. Мутили, правда, тi, що все кричали: «Розпни його, розпни, хай кров його на нас i наших дiтях! Цар, якийсь, та не такий...» Та ще там щось… Дурнi вони, та й по усьому. Яка менi рiзниця? Не в Спартi я, i не на Критi; i Вавiлон тут нi до чого, бо, – в Юдеї я! То тiльки й до такого маю справу. Ось i напишу про царя юдейського, про дурня цього, бо ж лише Римський iмператор є царем над ними, цими вилупатими i горбоносими, з немитими своїми кучерями... ффф... геть негри вони суть, та лише трохи видозмiненi. Як добре я зробив, що не наївся донесхочу на обiдi, бо геть все виригав би, прямо тут, вiд цеї жидорби... ... То що ж? Х...м... Готово – Цар Юдейський: REX IUDAEORUM. … Що, знов не так? От, дiйсно, рiд змiїний! Таки правий був цей Ісус, бо з їхнього кубла i сам вiн! Тож, помилитися не мiг вiн. Так зразу б i казали: «Пиши що вiн казав – я цар...» А не як звать його, та звiдки вiн, та що вiн цар не той, а той... Справжнi гади. Чекали, поки я старався, а вже як написав, то переписуй знов. Чи ж не намiсник я в Тiберiя, над ними?! Геть! Обнаглiли!.. Тварi! Слухайте мене: «Що написав – те написав!» (Іоан, 19: 20-22) ... І переписувати не буду! Геть менi з очей! Розiйдись!.. Смердючi богообранi!.. Ну й бог у вас! чи то Господь, чи паном звете ви його, що вас, таких огидних, обирає!.. Лiнуєтесь помитися!.. Та ви скорiше задихнетесь вiд свого власного смраду, анiж збудуєте собi такий потрiбний водогiн... Та щоб не я, то ви б не знали, що це є, – водогiн у мiстi, бо в селах рiчка i криниця є, для чистоти людської...

194

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Але хiба ж ви люди, разом з вашим Назаряном... Ви мiж собою – гадське плем’я! – згоди не знайдете!.. Знав би, то написав лиш першi лiтери – I. N. R. I. – та й не потiв би тут, на цьому пеклi... Як треба їм, то хай i перепишуть... ... Пiду, ковтну вина. Кортить червоного. Напевно, з їхнього, Ешкольського, бо те, що з Риму, – вже скiнчилось за довгi роки в Юдеї. А те, армянське, – нехай самi армяни й п’ють. Малописьменним був Пилат, бо не знав української мови. А якщо й знав, то уникав як її самої, так i українського письма, бо страждав могутнiй Рим вiд ще могутнiшої Оратанiї-України-Скiфiї-Русi. Та з часом пiдступнi жиди з греками накинуть паралiтичний християнiзм на Україну i довершать роботу саддукеїв i Пилата; i з добрим серцем зроблять переклад на українську. Бо українцi мусять знати, хто тепер над ними цар – І. Н. Ц. І. «Поки що саддукеї розiйдуться для виду, та згожом знов, як тi єхидни, прийдуть до свого, пiдбитого, що також хижим промишляє. Так i вони прийдуть до розiп’ятого й поставлять його на мiсце, востаннє, як i має бути:«...Коли цар вiн Ізраїлiв, нехай зiйде вiн тепер iз хреста, – i ми повiримо йому...» (Матвiй, 27: 42). Дiйсно, – змiїний рiд. Говорили так, щоб в народi склалось враження, нiби вони сумнiваються в божественностi Ісуса. А самi, лукавi, собi на умi, говорили, що вони сумнiваються в загрозi їхньому пануванню Сiоном з боку юдейських кiл, орiєнтованих на пiдкорення собi не самої Юдеї та Сiону, а всього свiту; тих кiл, про iснування яких – хто-хто, – а вони знають. І ми це ще побачимо.

БІБЛІЙНА АРИФМЕТИКА ТА СИМВОЛІКА Цифри, що збiгаються у явищах i подiях в життi Ісуса i Давида, колiн i спокушань, страждань i царювань, є цiлком випадковими. Але ми вже зустрiчали також якийсь дивний, напевно, випадковий збiг. Єрусалимський Храм. 70 рокiв мiж зруйнуванням Першого i вiдбудовою Другого. Зруйнування Другого вiдбувається в той самий день мiсяця ава, що й зруйнування Першого – 9 ава. Зруйнування Першого вiдбувається за 586 рокiв до народження Ісуса. Зруйнування Другого вiдбувається через 586 рокiв пiсля його вiдбудови на уламках Першого. Дiйсно, всi цi цифри – 12, 33, 70, iншi – випадковiсть. Та кожен з нас добре знає, що випадково можна лише закохатися; все решта є закономiрним. І якраз дуже випадково Ісус не хоче закохуватись. І це для нас є не просто цiкавим. Це символ. Символ закономiрностi. Якась бабця казали та з рештою це, напевно, є й правдою, що, народом правлять люди з грiшми, людьми з грiшми правлять iдеї, а людьми з грiшми та iдеями правлять символи, i що вони, цi символи, якраз i поєднують мiж собою все разом. Знаємо, що слово, сказане вголос, є сукупнiстю звукiв; а слово написане – сукупнiстю лiтер, символiв, що означають собою цi звуки. Слово може як пiдтримати людину в скрутний час, так i пригнiтити, тиранити її. Психологiчна пiдтримка завжди йде поруч з психологiчною тиранiєю. Та чи тiльки слово має психологiчний вплив? Чи тiльки лiтери є символами? Нi, звiсно ж. Символом є

195

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ще й образ; символом є ще й число. І так як сказане слово впливає на слух – звуками, a написане слово (засимволiзоване лiтерами) впливає на зiр – символами звукiв, лiтерами, так i образ та число впливають на зiр, а крiм цього, на свiдомiсть – психологiчно. І ця свiдомiсть може бути свiдомiстю багатьох людей, свiдомiстю мас. Зробивши свiдомiсть масовою, можна через тиранiю символами тримати цю свiдомiсть в покорi, а значить, тримати в покорi й самi маси, яким належить ця масова, суспiльна свiдомiсть. Виходячи з логiчних мiркувань, згiдно з якими спiлкування звуками в iсторичному розвитку випереджає спiлкування символами, можемо зробити висновок, що спiлкування символами виникає i найефективнiше застосовується на тому iсторичному етапi, коли людство з вагомих причин – змiна клiмату, демографiчнi вибухи, екологiчнi зрушення – перебуває в станi протистояння однiєї чисельної спiльноти iншiй чисельнiй спiльнотi. Що ж це за протистояння? І що це за чисельнi спiльноти? Природньо, це протистояння – расове. Символи, закладенi в татуювання на тiлi вождя, в кольори прапора, в магiю герба, є зрозумiлими для однiєї раси, i одночасно незрозумiлими для iншої, ворожої раси. Отже, спiлкування символами, зрозумiлими для однiєї раси, є психологiчною пiдтримкою для цiєї раси, i разом з цим, а скорiше за рахунок цього, цi ж символи є психологiчною тиранiєю щодо iншої, ворожої раси. Кожен з нас може вiдтворити у своїй свiдомостi той стан розгубленостi, – що межує з пригнiченiстю, – коли ми перебуваємо навiть не в оточеннi нiмих людей, якi спiлкуються зрозумiлими тiльки їм жестами та символами, а всього лиш у близькому сусiдствi з декiлькома такими людьми. Яскравим i доречним прикладом анахронiзму, тобто такого явища, яке для бiльшостi народiв вiдiйшло в минуле, але в середовищi iнших народiв проявляє себе й донинi, є використання римських букв в якостi чисел. Донинi римськi букви, знаходять широке, не дивлячись на всю незручнiсть, використання в якостi чисел: вiд нумерацiї папи римського i годинникового циферблата до нумерацiї сторiнок книг в захiднiй традицiї книгодрукування. I = 1, V = 5, X = 10, L = 50, C = 100, D = 500, M = 1000. І якщо ми захочемо позначити, наприклад, число 1868 (цi цифри араби запозичили вiд iндусiв, а iндуси, очевидно, вiд орiйцiв), то воно буде мати такий вигляд: MDCCCLXVIII, тобто, замiсть чотирьох орiйських (iндо-арабських) символiв мiститиме одинадцять римських, – втричi бiльше. Свого часу юдеї-семiти запозичили вiд своїх сусiдiв, фiнiкiйцiв, спосiб означення чисел буквами. Потiм цей спосiб переноситься юдео-семiтським християнiзмом до Риму. І донинi Рим не в змозi звiльнитися вiд павутини символiв. Отже, розглянутi нами числа 3, 7, 9, 10, 12, 33, 40, 70, 586, якi присутнi одночасно в юдейськiй iсторiї i в бiографiї (легендi) Ісуса, а також числа, якi ми зустрiнемо попереду, є символами, зрозумiлими для команди Ісусiвцiв, i одночасно є незрозумiлими для тих, проти кого спрямована юдейська мрiя, – для арiїв. Цi символи є зрозумiлими iнструментами для тих, хто з їхньою допомогою – тиранiєю символiв – навертатиме нерозумних арiїв на расово чужий, семiтський юдео-християнiзм. Тиранiя символами супроводжує як богообране юдейство взагалi, так, зокрема, i його найефективнiший, найгнучкiший прояв – стiйкий у своїй юдейськiй мрiї, але гнучкий, лабiльний щодо неюдейського оточення – християнiзм. Супроводжує впродовж всiєї iсторiї його iснування, аж донинi. Про те, що Ісус є символом, не виникає нiяких сумнiвiв. Але виникають питання про те, хто ж є тi, згаданi, люди з грiшми та iдеями? Дiйсно, хто?

196

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Ми вже бачили подiї Юдейської вiйни 70 року вiд народження Ісуса, i помiтили дивну обставину саме у зв’язку з подiями, що передують цiй вiйнi i зруйнуванню цiєю вiйною Єрусалимського храму, на цей раз – остаточному. Цi подiї, що передували вiйнi, пов’язанi з життям Ісуса. Але найголовнiше те, що вони пов’язанi з його смертю, передбаченою ним самим як можливiстю привернути до себе увагу. Але чию саме увагу, крiм безтолкового натовпу? І якщо ми почнемо збирати ланцюг, то будемо це робити не на порожньому мiсцi, бо маємо вже одну ланку для нього – смерть Ісусову. Смерть за намагання зруйнувати храм. Бо це офiцiйна провина Ісуса, а також причина, на пiдставi якої саддукейське первосвященство прилюдно видає Ісуса на страту. Іншi погляди Ісуса, його намiри поки що вiдомi лише вузькому колу. І лишається приєднати до першої ланки – смертi Ісуса – одну, досить дивну обставину з подiй Юдейської вiйни i зруйнування храму, як ми вже будемо мати цiлих двi ланки. А двi ланки – це вже початок ланцюга. І цей ланцюг не для прикраси. Вiн мусить бути досить повноцiнним, щоб замкнутись на шиї Ісуса. І вiн, ланцюг, мусить бути досить масивним, щоб його, Ісуса, задушити. Тiльки так можна помститись за Україну, яка знемагає пiд гнiтом христо-глобалiзму. Бо помста, – це свята справа. Помста за Україну, – це найсвятiше. А помста за Україну саме бiблiйному Ісусовi – найсвятiший обов’язок кожного українця. Тут саме час познайомитися з тiєю дивною, а скорiше – закономiрною обставиною, яка власне i є другою ланкою збираного нами ланцюга.

64 рiк нової ери. Кесарiя на Середземному морi Як i Єрусалимський храм, це древнє, завойоване профарисейськими хасмонеями приморське мiсто з його портом i вiдповiдними перспективами для розвитку вiдмежованих вiд моря палестинських юдеїв, зазнає перебудови просаддукейським Іродом i перейменування його зi Стратонової Вежi на Кесарiю, на честь римського кесаря, марiонеткою якого являється Ірод. Кесарiя стає резиденцiєю римських прокураторiв, а пiсля зруйнування Єрусалиму в 70 роцi нової ери, – столицею спочатку римської, а потiм i вiзантiйської провiнцiї Юдея. Стратегiчна важливiсть Кесарiї є очевидною, i боротьба за вплив на це мiсто точиться мiж юдеями i греко-римським населенням мiста, подiбно до того, як i в Українi стратегiчно важливi мiста Київ, Севастополь, Керч, Львiв, Одеса є бажаними форпостами держав-окупантiв України з пiдтримкою цими державами забродних елементiв i вiдповiдним залученням польсько-жидо-кацапських елементiв до керiвництва важливими мiстами. В такому випадку сутички є неминучими. Юдей Фейхтвангер «Юдейська вiйна», роздiл «Рим», вказує, що на 64 рiк нової ери питання про Кесарiю стає питанням №1 у всiй схiднiй полiтицi Риму. Це питання розглядається на вищих щаблях влади iмперiї. Воно надовго зависає в повiтрi. Імперський мiнiстр у схiдних питаннях Фiлiп Талассiй довго не знаходить вирiшення цього питання саме в такий спосiб, щоб i вовки були ситi, i вiвцi були цiлi. Дослiвно Фейхтвангер: «...Вiльне населення Кесарiї складається на 40 процентiв з жидiв i на 60 процентiв з грекiв i римлян. Однак в мiському управлiннi жиди мають бiльшiсть. Вони багатi, а закон про вибори дає право голосу на пiдставi майнового цензу. Цей закон виправдав себе в iнших римських провiнцiях. Але, в Ке-

197

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

сарiї виборчий закон являється великим тягарем для бiльшостi (греко-римського) населення, тому що жиди, якi керують магiстратом, вдаються у використаннi суспiльних коштiв до нечуваного свавiлля. Вони (– !!! –) витрачають їх не на потреби мешканцiв, а посилають (– !!! –) безглуздо великi внески до Єрусалиму, на храм i релiгiйнi потреби юдеїв. Тому не дивно, що пiд час виборiв справа завжди доходить до кривавих сутичок. З гiркотою згадують греки та римляни Кесарiї про свою першiсть в мiстi в часи царювання Ірода i побудову гаванi, прибутком вiд якої й дотепер живе Кесарiя. Крiм того, там резиденцiя римського губернатора, i тi утиски, що їх зазнають з боку євреїв греки i римляни, особливо неприпустимi в головному мiстi провiнцiї. Самолюбство євреїв, дiйсно, є достатньо врахованим при наданнi їм повної автономiї в Єрусалимi. Іти й далi назустрiч цьому вiчно невдоволеному народу неприпустимо. Історiя мiста Кесарiя, походження i релiгiя бiльшостi його мешканцiв, її основа i потужнiсть не мають нiчого спiльного з жидiвством. І мiсто Кесарiя, вiд якої залежить спокiй i безпека всiєї провiнцiї, буде до гiркоти здивована, якщо найлояльнiша, вiрнопiддана частина його населення не отримає нарештi заслужених нею виборчих прав... ...У випадку змiни виборчого закону греко-римське населення отримає право розпоряджатися усiма жидiвськими податками, а це на практицi означало б широко проведене вiдчуження засобiв жидiвських капiталiстiв...» В цей час, коли Кесарiя є не просто гарячою точкою провiнцiї Юдея i всiєї Римської iмперiї, а ще й предметом марення юдейських фанатикiв про минуле i майбутнє Юдеї i всього її населення, зрозумiлим є те, що Рим напружено чекає можливостi схопитися за будь-яку iншу вимогу жидiв, щоб задовольнити її на користь юдеїв з одночасним вирiшенням питання Кесарiї на користь римлян i грекiв. Звичайний обмiн, до якого звертаються всi люди ще з часiв свого дитинства – дай менi олiвець, а я тобi дам пензлик. Саме тепер вирушає до Риму високопоставлений чиновник Єрусалимського храму Йосиф Флавiй з дорученням юдейської верхiвки домогтися звiльнення з-пiд арешту i вiд примусових робiт трьох бунтiвних юдеїв, старцiв, якi вже однiєю ногою стоять в могилi з причини своєї старостi. Флавiй зовсiм не дурний i розумiє, яким може бути наслiдок цього звiльнення: перехiд Кесарiї пiд греко-римське управлiння з можливими кровопролитними сутичками, або навiть i вiйною. Флавiй не може уникнути поїздки до Риму з огляду на необхiднiсть дотримуватися субординацiї – вiн виконавець наказу вищого начальства. Але вiн може уникнути звiльнення старцiв, якщо, звичайно, Флавiй не хоче Римо-Юдейської вiйни. Наприклад, поїхати до Риму i зробити вигляд, що все робиться для звiльнення старцiв, але iмператор не дає згоди (або iмператриця, або якийсь мiнiстр, або ще щось). Одним словом – невдача, хоча й робилося все можливе. І тодi цiною трьох старцiв вдасться уникнути вiйни. Це як першокласник за можливiсть побувати в зоопарку мусить виконати урок з математики, 2+2=4, отримати за це добру оцiнку вiд вчителя в щоденнику i показати її батькам, якi вже запланували екскурсiю до зоопарку пiсля урокiв. Але якщо за м’ячем, квачем i самокатом з пiжмурками урок є невивченим i зривається похiд до зоопарку, то треба щось видумати: списати урок, прогуляти урок або зiрвати його, або, або, або... зоопарк! Зараз лише вiд Флавiя i вiд його вибору – прогуляти чи зiрвати урок – зале-

198

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

жить вирiшення питання про звiльнення трьох старцiв, а значить i питання про Кесарiю... i про вiйну. А можливо, – ще бiльше?.. Чи не шанс це? Шанс Флавiя бути одночасно i теоретиком, – якщо не творцем, то носiєм iдеї громадянина Всесвiту, – i практиком, долучившись практично до втiлення iдеї в життя? Вiйна! Хiба вона не краще за слова пiснi вiдiрве юдеїв вiд Сiону i розпорошить над землями i над морями? Можливо, вiйна зруйнує й Храм? У-ух, змiїне кубло саддукеїв! Тодi це повний успiх! Такого шансу бiльше не буде. Вiйна! Тiльки вона потрiбна зараз Флавiю! Та й не гуманно якось – залишити трьох старцiв на погибель у ворожому полонi. Навiть якщо станеться нещастя i вiйна не вибухне, Флавiй здобуде хоча б i маленьку, та все ж перемогу. Згiдно особливостей своєї служби в храмi, вiн знає, що буде припинення грошових внескiв до храму з боку Кесарiйських юдеїв у випадку позитивного вирiшення питання зi звiльненням старцiв. І якщо й не виникне вiйна в Кесарiї внаслiдок обмiну юдейських старцiв на вiдсторонення вiд влади Кесарiйських юдеїв, то, принаймнi, храм позбудеться суттєвої матерiальної пiдтримки. Так, цей ненависний Флавiєвi Єрусалимський храм Ірода з його самозакоханими саддукеями мусить на своїй шкурi вiдчути скруту. І, можливо, ця скрута буде не лише матерiальною. Значить, це все рiвно буде черговим кроком до заповiтної мети: мати над собою лише Єгову-Саваота, а пiд собою, – весь свiт. Славте бога i розпорошуйте себе над землями, Славте бога i не щадiть себе над морями Рабом є той, хто до одної країни прив’язав себе! Не Сiоном зветься царство, обiцяне мною вам: Ім’я його – всесвiт. Флавiй ще тiльки наполовину впевнений в успiху запланованої ним провокацiї вiйни Юдеї з Римом. Та це не зменшує його рiшучостi. Вiн прибуває до Риму i налагоджує зв’язки з мiсцевими юдейськими громадами, що мають доступ до Імператора. Далi подiї розгортаються так, як розтiкається музика по нотах. Імперський мiнiстр у справах схiдних територiй Фiлiп Талассiй навiть подумки не сподiвається на таке просте вирiшення питання Кесарiї, яке випадає йому зараз. Якихось троє пархатих в обмiн на Кесарiю? Це все рiвно, що Жар-Птиця сама залiтає до твого кабiнету i просить тебе розпоряджатися нею на свiй розсуд. Треба закрити вiкно, щоб не вилетiла. Такого шансу бiльше не буде! Фейхтвангер (там само) говорить, що Талассiй... «...знає євреїв зi свого азiатського минулого! Вiн знає, що з ними неможливо жити в мирi, це фанатичний, забобонний до навiженостi, нi, – до божевiлля зарозумiлий i бундючний народ, i вони не заспокояться доти, доки їх повнiстю не приборкають, доки не зрiвняють iз землею їхню нахабну столицю...» Флавiй нiби читає думки Талассiя. Талассiй з дорогою душею подає клопотання iмператору Нерону про звiльнення трьох мудрих i бунтiвних юдейських старцiв з одночасним затвердженням статусу Кесарiї як мiста з управлiнням представниками греко-римського населення з усiма, що випливають з цього для юдеїв, наслiдками. Наслiдки не забарилися. В Римськiй провiнцiї Юдея спалахує повстання, розмах якого досягає такого рiвня, що для його придушення замало буде одного столичного Кесарiйського гарнiзону i декiлькох римських гарнiзонiв всерединi провiнцiї. На допомо-

199

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

гу римським вiйськам вирушає пiдмога, дорога якої в Юдею пролягає через Галiлею. Флавiй призначається керiвником одного з пiдроздiлiв жидiвських повстанцiв саме на цю передову лiнiю вогню, в Галiлею. Не витримуючи наступу добре органiзованих римлян, Флавiй зi своїм вiйськом поступово втрачає позицiї i з часом потрапляє в їхнє оточення. Пiсля недовгого спротиву космополiтглобалiст здається на милiсть переможцiв i навiть спiвпрацює з ними в якостi перекладача проти решти загонiв воюючих юдеїв. Ось одного разу, як повiдомляє християнин Фейхтвангер у своїй працi «Юдейська вiйна», роздiл «Кесарiя», – з Єрусалиму, що перебував в облозi... «...в штабi римлян з’явився, прийнятий римськими чиновниками вкрай шанобливо, древнiй старець юдей, дуже маленький, дуже шанований Іоханан бен Заккаї, ректор храмового унiверситету, верховний суддя Юдеї, єрусалимський богослов... ...Вiн просив про розмову з командуючим римськими вiйськами фельдмаршалом Веспасiаном, i той вiдразу запросив його до себе. Юдейський старець, пожовтiлий i зморщений, але з молодими очима, сказав: «Я прийшов, консуле Веспасiане, щоб поговорити з вами про мир i покiрнiсть. З огляду на римську облогу Єрусалиму, було дуже тяжко вийти з мiста i менi довелось в домовинi, в ролi мерця, бути винесеним своїми учнями за межi мiста. Я не маю нiякої влади, бо влада в Єрусалимi належить повстанцям, одначе закон ще не помер i я принiс з собою печатку верховного суддi. Це небагато. Але нiхто краще вiд Риму не знає, що обширна держава врештi-решт не розпадається тiльки в тому випадку, коли вона спирається на право, закон i печатку; тому, можливо, я принiс не так вже й мало...» Іоханан каже правду про те, що вiн не має нiякої влади в Єрусалимi. Але не тiльки з причини знаходження цiєї влади в руках повстанцiв, а ще й тому, що подiбно до Флавiя, Іоханан бен Заккаї, – фарисей, i храм разом з саддукеями ще, на жаль, iснує. У зв’язку з цим дуже символiчним, точнiше, – хитро-символiчним, – видається розмiщення зображення монети, що карбувалась в Римi пiсля пiдкорення Юдеї. Йдеться про розмiщення цього зображення в статтi, присвяченiй Іоханану бен Заккаї, який посiдає 52-ге мiсце в книзi Шапiро «100 видатних євреїв». З одного боку, Шапiро розраховує на вiдсутнiсть у читача допитливостi i видає в статтi про Заккаї монету за печатку, принесену старцем консуловi Веспасiану взамiн за Ямнiйський унiверситет. А з iншого боку, – монета з написом «IUDAEA CAPTA», тобто «ЮДЕЯ ПЕРЕМОЖЕНА», якраз i вiдтворює суть мiсiї Заккаї (а можливо й самого Шапiро), що полягає в умиснiй здачi самими ж юдеями – фарисеями – храму римлянам, а разом з храмом, – своїх ворогiв саддукеїв. Бо нащо вони кому потрiбнi, цi саддукеї? Суцiльне фарисейство. Шапiро повiдомляє про Іоханана Бен Заккаї: «...Винесений своїми учнями таємно в домовинi iз заблокованого повстанцями Єрусалиму заступник голови сiнедрiону раввин Іоханан бен Заккаї, справедливо названий рятiвником юдаїзму, заснованого не на культi жертвоприношення в зруйнованому римлянами Храмi Єрусалиму, а на фортецi Тори i законi Мойсея. Пiсля втечi з Єрусалиму, Заккаї ризикнув з’явитися в табiр римського полководця Веспасiана. Задоволений арештом такого видного юдейського дiяча, Веспасiан прийняв його. Раввин попросив надати йому захист вiд повстанцiв i передрiк, що Веспасiан стане цезарем. Вiддай менi Ямнiю i мiсцевих мудрецiв, – попросив раввин. Римський полководець, що невдовзi дiйсно був проголошений своїми вiйськами iмперато-

200

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ром, задовольнив його прохання про передачу укрiплення поблизу узбережжя на захiд вiд Єрусалиму пiд назвою Ямнiя, поряд iз сучасною Яффою. Користуючись пiдтримкою римської влади, Іоханан бен Заккаї влаштував на верхньому поверсi будинку i в прилеглому винограднику в Ямнiї академiю для вивчення юдейського закону. Вперше за сотнi рокiв Ямнiя стала центром юдейської думки поза Єрусалимом. Саме в Ямнiї вiдбулося перше кодування закону Мойсея i – найважливiше в iсторiї захiдної цивiлiзацiї – заключна редакцiя Старого Заповiту. Назавжди були затвердженi подiї юдейського календаря, включаючи чудеснi свята Пасхи i Пуриму. Занурення в саму серцевину юдаїзму, подалi вiд безплiдних сутичок з потужними вiйськовими державами, i подалi вiд влади центрального Храму в Єрусалимi, – дало релiгiї нове дихання...» Тим часом – поки триває Юдейська вiйна – в Римi пiсля смертi iмператора Нерона розгорiлася вiйна за успадкування престолу. Одним з претендентiв на трон iмператора якраз i є, поки що лише фельдмаршал, Веспасiан. Надаючи значущостi своїй юдейськiй персонi та Юдеї взагалi, Іоханан бен Заккаї пророкує Веспасiану не що-небудь, а титул римського iмператора, i не коли-небудь, а пiсля пiдкорення ним Юдеї. Ясно, що цим вiн вселяє впевненiсть Веспасiана в собi i в своїх дiях, i тим самим Заккаї прискорює рiшучiсть дiй римського фельдмаршала. Іоханан бен Заккаї передає Веспасiану печатку i гарантiйний лист Єрусалимської Великої ради i вчених про їхнє пiдкорення римському сенату i народу. Взамiн за це юдейський мудрець, за повiдомленням юдея-християнина Фейхтвангера «Юдейська вiйна», роздiл «Кесарiя», просить Веспасiана: «...Залишiть менi маленьке мiстечко, де б я змiг заснувати унiверситет i дайте менi свободу викладання в ньому...» Не позбавлений почуття гумору Веспасiан, здивований: «...Щоб ви менi знов витворили найзагрозливiшi рецепти боротьби з Римом?..» Іоханан бен Заккаї начебто став ще меншим i жалюгiднiшим. «...Щоб ви хотiли? Я посаджу крихiтний росток вiд потужного єрусалимського дерева. Дайте менi, ну, скажiмо, мiстечко Ямнiю, в ньому буде зовсiм маленький унiверситетик... – Вiн умовляв римлянина, показуючи жестами всю нiкчемнiсть його унiверситету: – Ох, вiн буде таким маленьким, цей унiверситет в Ямнiї. – І вiн стискав i розтискав крихiтне рученя. « Добре, я передам Риму вашу пропозицiю.» « Не передавайте, – просив Іоханан, – я хотiв би мати справу лише з вами, консуле Веспасiане. – І вперто повторив: Ви – iмператор.» « Але, чому саме я?..» Наївний консул не знав, що саме цього питання чекає Іоханан. Через мережу своїх синагог i гетто вiдомостi про перерозподiл полiтичних сил в Римi доходять до бен Заккаї швидше, анiж їх доносять iмперськi гiнцi до Веспасiана. І мудрець пророкує Веспасiану титул Римського iмператора. Вiн залучає до своїх пророцтв ангелiв, бiблiйних єгиптян i спасiння вiд них юдеїв та всякi помутнiння для запаморочення голови римського, поки що, консула. В запалi свого пророцтва про небесне покровительство Веспасiану в його досягненнi iмператорського титулу, Іоханан промовляє аж якось нiби втаємничено: «...Для вас буде мати певний смисл привезти до Риму якщо й непiдкорений Єрусалим, то хоча б якусь правову пiдставу Вашої влади, а вона, можливо, варта тiєї маленької поступки, про яку я прошу...»

201

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Навiть без Фейхтвангера вiдчувається, що старець вклав у цю розмову всi свої сили i натхнення. Вiн виглядає виснаженим. Веспасiан вiдповiдає старцю так, як мiг би передбачити кожен з нас: «...Будь вашi колеги такi ж хитрi, як i ви, – скiнчив вiн з посмiшкою, – то я, напевне, нiколи б не змiг би стати вашим повелителем...» Все-таки небезпiдставною є думка, що Сталiн сприяв авторовi «Москва 1937 рiк» у її iдеологiчному взаємообмiнi з «Юдейською вiйною». Так чи iнакше, але зустрiч двох знатних юдеїв – Флавiя i Заккаї – є неминучою як з огляду на їхнє одночасне перебування в римському таборi в якостi вiйськовополонених, так i з огляду на спiвнаправленiсть їхнього мислення, а також з огляду на їхню, нiбито зрадницьку, поведiнку стосовно юдейських повстанцiв. Провина зрадництва буде ставитись їм на докiр ще не одну тисячу лiт. Флавiю – бiльше. Заккаї – менше. Інша справа, – ким саме буде ставитись цей докiр? Ясно, ким, – юдеями з протилежного табору юдеїв, тобто саддукеями, есеями i частиною фарисеїв. Наразi ж цi двоє, навiть якби й хотiли, не можуть мислити по рiзному. Йосиф свого часу був улюбленим студентом доктора бен Заккаї в єрусалимському унiверситетi. На запрошення Заккаї Йосиф прибуває на зустрiч (в таборi римлян) з ним. Вихрищений юдей Фейхтвангер (там само) передає суть їхнiх переговорiв: «...Старець мовив: – Єрусалим i храм ще до Вашої провини визрiли для падiння. Ворота храму вiдкриваються, варто лише дмухнути на них. Ви занадто горделивi навiть у своїй провинi. Я хочу поговорити з Вами, докторе Йосифе, учню мiй, – продовжував вiн, – в Єрусалимi вважають, що Ви маєте невiрне серце, i на Вас чекає вiдлучення. Але я вiрю в Вас i хочу з Вами говорити. Цi слова пiдкрiпили Йосифа, нiби роса, що спадає на поле в потрiбну пору року, i вiн розкрив своє серце. – Юдейське царство загинуло, – повторив Іоханан, – але не царство об’єднає нас. Створювались й iншi царства, вони рушились, виникнуть новi, що також загинуть. Царство – це не найважливiше. – А що ж найважливiше, батьку мiй? – Не народ i не держава створюють спiльноту. Суть нашої спiльноти – не царство, суть нашої спiльноти – Закон (Бiблiя. – Авт.). Поки iснують закони i вчення, наш зв’язок є непорушним, вiн мiцнiший, нiж якби вiн йшов вiд держави. Закон живе, поки є голос, який сповiщає його. Поки звучить голос Якова (брехуна. – Авт.), руки Ісава (обдуреного, Едома, предка Іродового, – прим. авт) є безсилими. Йосиф мовив нерiшуче.: – А я маю цей голос, батьку мiй? – Люди вважають, – заперечив Іоханан, – що Ви зрадили своє юдейство, але, якщо сiль i розчиняється у водi, то все ж таки вона в нiй залишається. –Ви не подiлитесь зi мною вашими планами, батьку мiй? – !!! – Так, – озвався Іоханан. – Тепер я можу тобi сказати. Ми вiддаємо храм. Ми спорудимо замiсть видимого дому божого – невидимий, ми оточимо навiваюче дихання боже стiнами слiв замiсть гранiтних стiн. Що таке дихання боже? Закон i вчення. Нас неможливо розсiяти, поки ми маємо язик для слiв i папiр для закону. Через це я й просив у римлянина мiсто Ямнiю, щоб засну-

202

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

вати там унiверситет. І я думаю, що вiн менi його вiддасть. – Ваш план, батьку мiй, потребує працi багатьох поколiнь. – Нам поспiшати нема куди. – Але, хiба римляни не будуть перешкоджати? – запитав Йосиф. – Звичайно, вони спробують: влада завжди недовiрлива до духу. Але дух є еластичним. Не iснує такого засуву, через який би вiн не змiг проникнути. Нехай вони зруйнують наш храм i нашу державу: на мiсце храму i держави ми зведемо вчення i закон. Вони заборонять нам слово – ми будемо знаходити порозумiння знаками. Вони заборонять нам письмо – ми придумаємо шифр. Вони перекриють нам прямий шлях – але бог не здрiбнiє, якщо вiруючi в нього будуть вимушенi пробиратися до нього обхiдними шляхами. – Старець приплющив очi, тодi розплющив їх, сказав: – Нам не випадає завершити цю справу, але ми не маємо права вiд неї вiдректися. Ось для чого ми обранi...» Падiння храму разом iз згуртованими навколо нього повстанцями є лише питанням часу. Зруйнування храму є гарантованим з причини фанатизму його захисникiв, пiдсиленому зрадою вищого керiвництва – фарисеїв. Один з них, Іоханан бен Заккаї, вже продовжує справу Ісуса в таборi римлян. Цiкаво, що Шапiро називає Заккаї заступником голови сiнедрiону, а Фейхтвангер називає його верховним, тобто громадянським, свiтським суддею Юдеї. Тут може виникнути думка про розбiжнiсть в правдивому висвiтленнi подiй. Насправдi ж обидва автори мають рацiю, тому що Заккаї обiймає обидвi посади. Вiн одночасно є головою свiтського суду i заступником голови релiгiйного суду, Сiнедрiону. Сам же голова Сiнедрiону – Шимон бен Гамлiель, – заступником якого є бен Заккаї, зараз на передовiй, в охопленому полум’ям Храмi. Вiн вже виконав першу частину свого завдання з винесення Іоханана бен Заккаї за межi приреченого храму з можливiстю продовжити розпочату Ісусом справу. Тепер йому лишається виконати другу, останню частину свого завдання, – пiдтримувати фанатизм повстанцiв тут, у храмi, аж до його повного зруйнування. Цьому сприятиме робота Заккаї iззовнi храму. Шимон Бен Гамлiєль доведе роблену Ісусом справу до кiнця. Вiн стоятиме насмерть. На смерть свою особисту i на смерть Храму. Можливо, що в останнiй момент, коли храм зникає в язиках полум’я, Шимон робить спробу врятуватися втечею. Пiдставою для такого припущення є вiдсутнiсть одностайностi серед юдеїв в зачисленнi Шимона до числа десяти мученикiв, що найбiльше прислужилися богообраному племенi. Однi з них, сторонники мучеництва Шимона, стверджують, що вiн вбитий римлянами. Іншi ж наполягають на тому, що Шимона вбили самi ж повстанцi при його спробi залишити храм, що завалюється. Безпосередньо перед падiнням, блокада мiста i викликаний нею голод призводять до поїдання жидами одне одного. Сам же Йосиф Флавiй, будучи безпосереднiм учасником цiєї вiйни а також її лiтописцем, ставши пiзнiше придворним римським iсториком, частково для демонстрацiї непотрiбностi – з точки зору фарисеїв – затятого опору повстанцiв, частково для возвеличення стiйкостi своїх одноплемiнникiв, напише в своїй «Юдейськiй вiйнi» (книга 6, глава 3; – не плутати з «Юдейською вiйною» Фейхтвангера) про поїдання матiр’ю-жидiвкою своєї грудної дитини: «...Нещасний малюк!.. То будь же їдою для мене, духом помсти для повстанцiв... З цими словами вона умертвила свого сина, засмажила його i з’їла

203

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

одну половину: другу половину вона прикрила i вiдклала. Не довелося довго чекати, i перед нею з’явились повстанцi, що почули запах смаженого м’яса. “Я зберегла для вас ще пристойну порцiю. Їжте, бо й я їла. Не будьте м’якiшими вiд жiнки i сердечнiшими вiд матерi. Вам страшно за мою жертву? Ну то я сама її доїм.” Враженi побаченим i почутим, розбiйники вiдiйшли. Це було для них вже занадто i вони залишили обiд матерi...» Проминуть роки, столiття, i захопивши владу в свiтi i в Українi, богообранi нащадки руйнiвникiв єрусалимського храму доведуть тепер вже українських матерiв до такого стану, коли на найродючiших у свiтi чорноземах вони будуть вiд голоду поїдати своїх малюкiв, українцiв, якi могли б у майбутньому усвiдомити суть християнiзму i протистояти цiй жидiвськiй чумi. Пiсля падiння Єрусалиму в 70-му роцi н.л., юдейська вiйна триватиме ще до 73-го року. Поки що взяттям Єрусалима керує син Веспасiана, Тит. 9 дня мiсяця ава 3830 року за юдейським календарем, або 29 дня мiсяця Августа 823 року вiд заснування Риму, о п’ятiй годинi палає вже весь Єрусалим. З настанням сутiнок постовий подає сигнал: падiння храму. І спалахує сусiднiй сигнальний вогонь, за ним ще i ще, на вiдстанi погляду, i протягом години про падiння храму знає вже вся Юдея i вся Сирiя. Те, що Іоханан бен Заккаї дiзнається про падiння храму тодi, коли перебуває вже в Ямнiї, прямо вказує на узгодженiсть його плану i зруйнування храму римлянами. Саме ж мiсто Ямнiя вибране Іохананом не випадково. Розташована на узбережжi Середземного моря на пiвдень вiд Кесарiї, Ямнiя постiйно знаходиться пiд крилом i опiкою Риму. Свого часу Ямнiя була подарована римлянами Іродовi i переходить пiсля його смертi у спадок Іродовiй сестрi Соломiї, пiсля смертi якої мiсто переходить знову до римлян. Отже, Заккаї правильно вибирає мiсце для звивання змiїного кубла, для спокiйного його дозрiвання з розповзанням змiй по всьому свiту. Основним його завданням є навчити своїх змiй стримувати сичання, щоб не вiдлякувати жертву. Подiбно i вартових та слiдопитних псiв навчають iти за слiдом мовчки, не гавкаючи. Фейхтвангер «Юдейська вiйна», роздiл «Єрусалим», пiдсумовує: «...В Ямнiї Іоханан бен Заккаї дiзнався: храм знищено. Маленький древнiй старець розiрвав на собi одяг i посипав голову попелом. Тiєї ж ночi вiн скликає нараду. –До цього дня, – заявив вiн, – Велика Єрусалимська рада мала владу тлумачити слово боже i визначати життя юдеїв. Вiд сьогоднi це право переходить до ради в Ямнiї. – Наше перше завдання – встановити кордони Святого письма. Храму бiльше не iснує. Єдине царство, яким ми володiємо, – це Писання. Його книги – нашi провiнцiї, його вислови – нашi мiста i села. –Наше друге завдання – зберегти коментар вчених у вiках i щоб Ізраїль мiг опиратися на нього повiк. Очистiть серця вашi, щоб стати нам царством бiльш непорушним, анiж Рим. Вони сказали “амiнь”». Зайвим було б робити тут висновок про руйнування жидiвського храму руками самих жидiв та про перекручування жидами цiєї подiї на завдану римлянами шкоду, що нiбито стала нацiональною трагедiєю юдеїв i навiть божим покаранням за розп’яття ними Ісуса.

204

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

По сутi тут є просте вiдволiкання нормальних людей вiд гри в однi ворота рiзними юдейськими командами. Пiсля падiння Єрусалиму i Храму промине не одна тисяча рокiв, але iсторики продовжуватимуть ламати списи у своєму прагненнi з’ясувати: чи була домовленiсть мiж прогресивними, радикальними фарисеями i вищим керiвництвом Риму у справi зруйнування Храму? Досить сказати, що для спростування твердження про змову прогресивних фарисеїв з римськими полководцями – зокрема Іоханана бен Заккаї з Веспасiаном – у справi зруйнування храму, можна зустрiтися з доказом про затвердження римлянами на вищому рiвнi постанови про те, щоб залишити храм неушкодженим. Також можна зустрiти докази i про покарання римлянами своїх легiонерiв, винуватцiв пожежi храму. Так чи нi, але цi докази нiчого не вартi, бо мета Ісуса i фарисеїв досягнута, храм зруйновано. І неважливо, – римляни хотiли цього чи нi, особливо якщо звертати увагу не на докази, хоча вони також чогось вартi вже з огляду на їхнє юдейське походження (Флавiй, Фейхтвангер), а на факт. Йдеться про дуже цiкавий факт. Громада єгипетських юдеїв побудувала свiй храм (єдиний, крiм єрусалимського, i не визнаний Єрусалимом) в єгипетському мiстi Леонтополiсi поблизу Олександрiї. Але фарисеям муляє очi i це саддукейське кубло, хоча воно i в далекому Єгиптi! Падiння храму в Леонтополiсi збiгається в часi з падiнням храму в Єрусалимi! З жидiвської енциклопедiї дiзнаємось: «... вiдразу пiсля зруйнування Другого Єрусалимського храму, було зруйновано, за наказом Веспасiана, храм в Леонтополiсi...» В коментарях до книги Флавiя «Юдейська Вiйна» (книга 6, глава 4, роздiл 3) їх автор Чортко, зазначає, що храм в Леонтополiсi було лише зачинено, а не зруйновано, i вiн стояв у бездiяльностi. Не завадить звернути увагу на повiдомлення французького професора юдаїки, Ернеста Ренана, зроблене ним майже за 100 рокiв до Фейхтвангера у роботi «Євангелiя i друге поколiння християнства», глава 8: «...Юдейська вiйна не тiльки не зменшила значення євреїв у Римi, але в деякому вiдношеннi збiльшила його. Рим був найбiльш єврейським мiстом у свiтi, вiн успадкував все значення Єрусалиму... Колишнiй цар Юдеї, Агрiппа, був прикрашений належнiстю до преторства i отримав вiд iмператора надбавку до своїх володiнь. Його сестри, Друзiлла i Веренiка, також проживали в Римi. Веренiка, не дивлячись на свiй похилий вiк, настiльки володiла серцем римського лiдера, Тита, що розраховувала вийти за нього замiж. Юдейка Веренiка не тiльки перебувала в палацi, але й афiшувала свої стосунки з руйнiвником своєї вiтчизни. (А чи римлянин був руйнiвником Юдеї, якщо юдейка – її серце, згiдно Закону, б’ється заради досягнення юдеями панування над свiтом – не полишає тирана ?! заповiданої Єговою землi, та ще й вiрно йому служить, настiльки вiрно, що ця вiрнiсть переростає у зворотню вiрнiсть, i тепер вже правитель Риму вiрно служить юдейцi. Саме закоханий у Веренiку Тит наполегливо пропонує своєму батьковi, Веспасiану, скасувати унiкальний податок на жидiвськi туалети. Тодi Веспасiан вiдповiв словами, що стали крилатими: «Грошi не пахнуть». – Прим. Авт). Фаворитка-єврейка повнiстю користувалась правами коронованої особи... Ясно, що навколо Тита iснувала єврейська партiя (фарисейська. – Авт.), що пiдлещувала йому i намагалася переконати його, що вiн не тiльки не був жорстоким руйнiвником юдейства, а навпаки, хотiв врятувати храм, що юдейство (саддукейство i частина фарисейства. – Авт.) погубило само себе, i у будь-якому випадку скрiзь простежується божий (фарисейський. – Авт.) вирок, а Тит є його знаряддям...»

205

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Так чи iнакше, але саддукеям настав кiнець. І в першу чергу це вигiдно фарисеям. Важливiсть для жидiв Храму, його унiкальної ролi в їхньому життi, його монополiї на багато життєвих аспектiв, крiм ритуалу – це влада, суд, фiнанси, полiтика, зв’язки з дiаспорою, управлiння внутрiшнiм життям, – легше собi уявити, якщо зважити, що при всьому своєму розсiяннi, юдеї не мали iншого Храму. Бо Храм, як центр жидiвства, є один. З математики знаємо, що всi правильнi фiгури мають лише один центр, а неправильнi – бiльше одного, тобто нi одного в рузумiннi центру правильної фiгури. Тепер нам буде легше зрозумiти висновок Ернеста Ренана з його дослiдження «Євангелiє i друге поколiння християнства», глава 1: «Саддукеї є лише класом; фарисеї є нацiєю.» Те, що сталося тепер з Храмом, якщо так хочеться, – то з Храмами, мало вiдбутись рано чи пiзно. Фарисеї вiдчули не тiльки роздвоєнiсть центру, але й необхiднiсть його видозмiни. Центр має бути у свiдомостi, – один центр. Слiд зауважити, що занепад орiйства розпочинається саме вiдтодi, коли внаслiдок свого найвищого розквiту орiйство розходиться з України у всi свiти. Вiди з усної форми, з пам’ятi волхвiв, переходять в письмову форму. Довший час пiсля записання Вiд вважалося, що кожен, хто не знає Вiди напам’ять i потребує манускрипта для прочитання цих духовних гiмнiв, визнає цим своє невiгластво. Храм, який досi усвiдомлювався як вся божественна Природа, починає втiлюватися в архiтектурну форму, в камiнь. Бачимо, що в мiру вiддалення вiд свого ядра, – України, – орiйство в Індiї, Шумерi, Близькому Сходi i Пiвнiчнiй Африцi мимоволi вiддає перевагу формi перед суттю – волхви втрачають свiй авторитет, бо їхнi таємнi знання, Вiди, переходять на пергамент (дарма, що не всi зможуть прочитати їх з розумiнням); храм Природи поступається своєю божественною суттю перед архiтектурним храмом. Природа – єдина; храмiв – безлiч. Тому поява храмiв роз’єднує орiйство, знесилює його, i, зрештою, веде до його занепаду. Цю фатальну помилку орiйства використає спостережливе жидiвство. Бувши покидьками i не бажаючи ними залишатися, вище жидiвське керiвництво змогло проаналiзувати цю помилку орiйства; не тiльки проаналiзувати, але й зробити для себе правильний висновок. Фарисейство, з Ісусом у центрi, є пiдтвердженням тому. Не зайвим буде звернути увагу на те, що слово «фанатизм», а особливо поняття чи явище, означене цим словом, походить вiд латинського «fanum», тобто «храм». І якщо в довiльнiй формi визначити прояв фанатизму, то це буде не що iнше як безумовне пiдпорядкування вищiй iдеї, вищiй метi, вищому керiвництву, яке (вище керiвництво) провадить до втiлення вищої iдеї в життя, провадить до досягнення вищої мети. Знаємо, що все вище – спочатку (на жаль) орiйське, а потiм (на щастя) й юдейське – свого часу втiлилося в храмi. Основне, – усвiдомити: те, що комусь на щастя, одночасно комусь iншому на бiду. Юдеї усвiдомили. І не тiльки юдеї. Бо коли юдейська чума – християнiзм – набула державного статусу в Римськiй iмперiї, противник цiєї чуми iмператор Юлiан (час правлiння 361–362 роки християнської ери), прозваний церковниками Вiдступником, вчинив спробу витравити чуму. І якщо Йозеф Лордз («Історiя Церкви», § 22) вказує на важливу особливiсть боротьби Юлiана з християнiзмом: «коли... свiдомою спробою звести до абсурду християнськi пророцтва був наказ Юлiана вiдбудувати Храм в Єрусалимi...», то юдейськi довiдники доповнюють повiдомлення Лордза не менш важливою особливiстю боротьби, коли Юлiан видiлив на вiдбудову необхiднi кошти i будiвельнi матерiали, i... збирався особисто брати участь у службi в Храмi.

206

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Це тепер забамбулене юдейською чумою людство не завжди може зорiєнтуватися в тому, що дiється в цьому свiтi. А тодi Юлiан чiтко визначив, що пацюки розповзлися по свiту, бо зруйновано пацючник. І запобiгти подальшому поширенню пошестi, а значить i сприяти боротьбi з нею, можна вiдбудовою пацючника. (Не для того вiн руйнувався!) І ось доблесний 32-лiтнiй Юлiан, прокерувавши iмперiєю всього 1 рiк з лишком, – помирає, нiбито на вiйнi. Чи ж вiйна обов’язково передбачає вправнi дiї iмператора мечем? І чи ж на вiйнi не подають iмператоровi наїдки та напої? А разом з ними отруту?.. Це ж так неболяче!.. Юдейське кровозмiшання (шлюби мiж близькими родичами) та обрiзання крайньої плотi статевого органу (навмисне калiцтво – фiзiологiчне i психологiчне), зокрема Ісусового, взаємодоповнюють одне одного в процесi звироднiння. Звироднiння не є чимось однобоким. Звироднiння є комплексним явищем, в якому фiзiологiчнi аномалiї супроводжуються психiчними аномалiями. Юдейський безумовний фанатизм якраз i є такою психiчною аномалiєю. Інакше кажучи, пропаговане юдейським Законом (Бiблiєю) звироднiння – безумовне кровозмiшання i обрiзання як Заповiт з богом Єговою – є необхiдною умовою для iснування юдейського фанатизму. В свою чергу, юдейський фанатизм є необхiдним для досягнення юдейської мети. Юдейське, зокрема Ісусове, суворе (майже суворе, бо Ісус не дотримувався суботи i не мив рук перед їдою) виконання Закону, безумовне втiлення юдейської мрiї в життя є наслiдком утвореної звироднiнням психiчної аномалiї – безумовного фанатизму. Наслiдком кровозмiшання є ще й iнше явище – фанатизм сiмейний, клановий. Внаслiдок постiйного безумовного безперервного кровозмiшання, юдей бачить своє плем’я не як сукупнiсть рiзних юдейських родiв, а як одну юдейську сiм’ю, клан, де закони кровного єднання – кровна помста, кровна iдея, кругова порука – визначають все його життя. Отже, розпочате кимось, до кого ми вже впритул наблизилися, i продовжене Ісусом дiло не вмерло, i навiть набирає обертiв на шляху до свого процвiтання. Встановлена нами закономiрнiсть зруйнування Другого храму є другою ланкою до збираного нами ланцюга, який є можливим лише за наявностi щонайменше трьох ланок. Першою ланкою є життя i смерть Ісуса. Тут навiть неважливо, чи був Ісус насправдi, чи вiн є тiльки символ, чи тiльки збiрний образ. Факт пригнiчення ним України i свiту для користi богообраного угруповання за умови вшановування Ісуса i молитви до нього з наявнiстю всiх пiдстав для вiдкинення Ісуса, нехтування ним, дає менi право використовувати всi аргументи незалежно вiд того, чи стосуються вони Ісуса-iстоти, чи Ісуса-символу, чи Ісуса-образу. Цiкаво, що iснує версiя, згiдно з якою Ісус був розiп’ятий, але не помер на хрестi, а був викрадений, женився, мав дiтей, i помер у вiцi 70 рокiв. Передумова цiкавостi полягає саме в цифрi 70. Адже Храм був зруйнованим саме в 70 роцi нової ери, тобто вiд народження Христа. Навiть якщо припустити, що Ісус не брав безпосередньої участi в знищеннi Храму, а був лише свiдком цiєї подiї, то можна лише уявляти його радiсть, бiльше того, – щастя, торжество вiд здiйснення заповiтної мрiї, якiй присвячене все його життя. А якщо уявити, що Ісус брав безпосередню участь в зруйнуваннi Храму? Тодi його психiчний стан може зрозумiти лише той, хто власноруч вiдкопував скарб, або рятував життя своїй дитинi. Нам залишається не зупинятися на досягненнi третьої ланки i збирати ланцюг якомога з бiльшої кiлькостi ланок. Буде довший i звисатиме з Ісусової шиї

207

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

до землi зi зменшенням тягаря на шию? – Доведеться обплутати навколо Ісусової шиї. Обплутати так, щоб Ісус i не встав. Тому наша кузня продовжує кувати ланки. Рiзниця мiж нами i ковалем залiза полягає в тому, що коваль залiза має право на помилку i може перекувати невдалу рiч. Ми ж не маємо можливостi зробити помилку. Бо не зiйдеться ланцюг в одне цiле, а iншого призначення, як лише для Ісуса, вiн не має. Вкотре переконуємося, що дуже доброю є вiдсутнiсть створених українцями iнтернацiональних релiгiй. Бо нiяке жиденя чи вiрменя з циганчам не закине нам причину невдоволеностi своїм життям через причетнiсть до українства засновника україно-жидо-вiрмено-циганської релiгiї. Навiть для внутрiшнiх нацiональних потреб Духовна парадигма українцiв не є наслiдком роботи пророка чи реформатора. Вона є витвором свiтогляду всiєї нацiї. Сонце, Вiтер i Вода. Лише повага до свiтла й тепла Сонця, до свiжостi Вiтру i до чистоти Води, поклонiння їм i вшанування їх, – Божественних Сил, – ведуть українцiв до власного процвiтання та до поваги з боку iнших нацiй. Для українцiв, якi проживають на надмiрно зволожених землях, властиве виглядання Сонця i поклонiння йому, тiльки йому, а не фарисею Ісусу. На засушливих землях українцям властиве виглядання дощу i поклонiння йому, а не юдейському волоцюзi Ісусовi. В мiсцях морського i рiчкового судноплавства з використанням вiтрила українцi обожнюють вiтер, а не примарного водохiдного Ісуса. Тож, – розпалюємо горнило. Надимаємо мiхи. Бо вже молот знудився за ковадлом. Потужною вiдволiкаючою силою в дослiдженнi може стати наше зосередження на причинах ворожнечi древнiх заброд юдеїв з корiнним населенням того ж Шумеру, Єгипту чи Ханаану, i на причинах, що уможливили довготривале оселення кочових Авраамiтiв у тiй же Палестинi, а пiзнiше й в Українi та у всьому свiтi. Також з причини явної очевидностi зв’язку мiж шлюбами близьких родичiв (кровозмiшання виродкiв) i нацiональним фанатизмом юдеїв не варто зупинятися на феноменах юдейського релiгiйного шовiнiзму та марнославства. Тому, дуже коротко, i лише для узагальнення, ми можемо скористатися запропонованою Дарвiном допомогою з глави 4 його працi «Про походження видiв»: «... Якщо кордони країни вiдкритi, то новi форми безсумнiвно проникнуть в неї ззовнi, а це також серйозно порушить вiдносини мiж деякими з попереднiх мешканцiв... ... Дiйсно, оскiльки всi жителi будь-якої країни перебувають у взаємнiй боротьбi i їхнi сили тонко врiвноваженi, незначнi вiдмiнностi в будовi або у звичках одного виду часто забезпечують йому перевагу над iншими; а такого ж роду подiбнi видозмiни будуть нерiдко ще бiльше нагромаджувати його перевагу доти, доки цей вид залишається в тих же умовах життя i користується тими ж способами харчування i засобами захисту. Не iснує жодної країни, в якiй би туземнi жителi були настiльки пристосованi один до одного i до фiзичних умов свого життя, щоб жоден з них не мiг би ще краще пристосуватися або вдосконалитися; це видно з того, що у всiх країнах туземцi були в такiй мiрi пригнiченi натуралiзованими органiзмами, що дозволяли деяким забродам мiцно заволодiти країною. І оскiльки чужоземцi в будь-якiй країнi перемагали деяких туземних жителiв, ми повноправнi дiй-

208

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ти висновку, що i туземцi з користю для себе могли б видозмiнитися настiльки, щоб краще протистояти нашестю...» Хоча Дарвiн i не вказує прямо на жидiв, та все ж таки нам зовсiм не важко дiйти висновку, що впровадженi серед юдеїв ще з часiв Авраама шлюби мiж близькими, щоб не сказати, занадто близькими родичами, сприяють притупленню видозмiн аж до їх повного зникнення, або в крайньому разi до ускладненого сприйняття туземцями цих видозмiн та унеможливлення використання їх ними для протистояння забродам-юдеям. Проте багатьом органiзмам властива ненаситнiсть. Комар п’є кров аж поки не лусне. Мишi точать все пiдряд аж поки зточене ними не роз’їдає їм нутрощi i не кладе їх замертво. Зозуля має таку форму спини, що лише вилупившись iз яйця вона здатна – для присвоєння собi всiєї принесеної названими батьками поживи – певними вигинаннями спини викидати своїх звiдних братiв з гнiзда i, захопившись такими своїми вправами на свiжому повiтрi, вона й сама часто опиняється мертвою на землi. Ненаситнi – бо вони богообранi – нащадки Авраама сколотили палестинцiв, єгиптян, потiм знову повернулись (вийшли з Єгипту) до Палестини. І все їм нiби чогось бракує. А бракує їм всього свiту. Хоча всi старозаповiтнi оповiдi i викликають суттєвий сумнiв у їхнiй правдивостi, проте ми не будемо займатися їх спростуванням, а навпаки, з’ясуємо причину потрiбностi цих писань для самих жидiв. І ця причина лежить на поверхнi. Її суть полягає в необхiдностi iсторичного обMрунтування своїх домагань на володiння свiтом. Інакше й бути не може. Тисячолiтнiй заповiт спонукає їх до цього. І тому те, що вони роблять є наслiдком не їхнiх бажань, а повелiнням їхнього Господа-Фюрера-Єгови. Та не всi обранцi Господа Єгови однаково розумiють свою цiль i шлях до неї. Вiд Мойсея i до Давида висока iдея авраамiтiв ще якось горить в їхнiх серцях. Але премудрий син Давидiв – Соломон – будує храм Господу i та iдея, яка покликана вести юдеїв по свiту, покидає серця святих органiзмiв i переселяється в храм. Храмовi служителi з династiї Давидового сподвижника Садока, – саддукеї монополiзують священне право юдеїв на свiтове панування. Саддукеї впроваджують грошовий збiр на храм, який заодно є й скарбницею юдейського царства, i – з усiєю впевненiстю можна сказати – банком. Бо скарби храму не повиннi лежати мертвим тягарем. Вони повиннi збагачувати храмових служителiв через надання ними кредитiв з отриманням лихви. Ця фiнансова функцiя Храму буде (пiзнiше, пiсля його остаточного зруйнування) перекладеною на синагогу. Про те, що скарби є далеко не кишеньковими, можна зробити висновок з пiдземних розмiрiв синагог, рiвновеликих з надземними розмiрами, як, наприклад, у сiнагозi мiста Острог. Зараз вона в занепадi i не ремонтується. А навiщо? – Вже давно на змiну синагогнiй системi прийшла банкiвська система. Взамiн за несповненi мрiї простого юдейського народу про всесвiтнє панування, саддукеї впроваджують iдею спасительства юдеїв через прихiд Месiї, – месiанство. Чому б i нi? Ось i Єрусалим святий, i храм святий, i народ святий. Все вказує на прихiд Месiї. Його треба лише чекати, вiрити в нього, i вiн обов’язково прийде, вiзьме богообраний народ за руку i поведе його до щасливого майбутнього. Головне при цьому, – щоб регулярними були грошовi надходження до храму. Так чи iнакше, але одним вигляданням Месiї-Спасителя ситим не будеш. Зневiра закралась в серця благословенних юдеїв, а занепад, – в їхнє iснування.

209

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Багато разiв нависала загроза над юдеями. Та вони її вiдкидали. Але зневiра i занепад ослабили захисникiв царства. Одночасне iз занепадом народу збагачення служителiв храму не додало мудростi цим служителям. Чергова загроза iноземного вторгнення не забарилася. Вона, за 586 рокiв до Христа, нависла з пiвночi, з Вавiлону. Як хмара. Смертельна. І як перед грозою кожен вiдчуває її неминучiсть i оглядається навколо себе з метою приглянути собi мiсце, придатне для укриття, так i патрiот Єремiя, не саддукеї, нi, – Єремiя, цей перший паросток, перший фарисей, на противагу саддукеям, – закликає владу i заслiплений храмовим культом народ схаменутися перед лихом, перестати надiятися на примарного Спасителя i почати дiяти: «... Покайтесь, бо ворог iде! Оповiстiте в Юдеї та в Єрусалимi звiстiть. Та й скажiть: Засурмiте в сурму у краю! Кричiть гучним голосом та говорiть: Зберiться та пiдемо до мiст до твердинних! Пiдiймайте прапор до Сiону, поспiшайте, не станьте, бо з пiвночi зло приведу І велике нещастя.» (Бiблiя. Книга Єремiї, 4: 1-6) Виходець зi священицького роду Евьятара, що є опозицiйним до саддукеїв ще з часiв Давида i Соломона, Єремiя критично ставиться до Храму. Вiн бачить його явну перепону на шляху юдеїв до свого прогресу. Тому Єремiя з ризиком для життя пророкує падiння Храму i про необхiднiсть вiддати перевагу виконанню Закону Мойсеєвого перед вiдправою храмового культу i жертвоприношенням. Єремiя пророкує не в самому храмi, пiдвладному саддукеям, а у храмовому дворi. В якостi прикладу Єремiя наводить зруйнування давнього храму в сусiдньому iзраїльському царствi, в мiстi Шiло. «...Так говорить Господь: Якщо ви не будете прислуховуватися до Мене щоб ходити за Законом Моїм, то вчиню з оцим Храмом, як з Шiло, а мiсто це дам на прокляття для всiх народiв землi... І чули священики, i пророки, i весь народ Єремiю, що говорив цi слова в Господньому домi...» (Єремiя, 26: 4-7). Саддукеї схоплять Єремiю, як i пiзнiше вони це зроблять з Ісусом, i допит йому влаштують i засудять на смерть: «...Нащо пророкував ти господнiм iм’ям що мiсто це буде зруйноване?.. Присуд смерти цьому чоловiковi, бо вiн пророкував проти цього мiста, як ви чули своїми вухами...» (Єремiя. 26: 8-11). Та Єремiя незламний. Вiн у своєму фанатизмi перетерпить i гонiння на нього з боку саддукеїв, i в’язницю, i смертельну небезпеку. Своїм одноплемiнникам, що опиняться у Вавiлонському полонi, Єремiя писатиме листи з настановами i закликом переосмислити (там само, 29: 1-9) свою богообранiсть i будь-що триматися разом, жити i народжувати дiтей для можливостi продовжити в майбутньому справу Господнього заповiту про юдейське панування над свiтом. Єремiя обмежує час на переосмислення юдеями своєї мiсiї на землi. Вiн вказує на 70 рокiв, як на час початку нового життя в Єрусалимi: «...Бо так промовляє Господь: По сповненнi 70 лiт Вавiлону я до вас завiтаю i справджу своє добре слово про вас щоб вернути вас до цього мiсця, бо я знаю тi думки, якi думаю про вас, – говорить Господь, – думки спокою, а не зло, щоб дати вам надiю. І ви кликатимете мене i будете молитись менi, а я буду прислуховуватись до вас. І знайдете мене, якщо будете шукати всiм серцем своїм. І я дамся вам знайти себе, – говорить Господь, – i верну вас i зберу вас зо всiх народiв

210

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

та зо всiх мiсць, куди я вигнав був вас, – говорить Господь, – верну вас до того мiсця, звiдки вас я був вигнав...» (Єремiя, 29: 10-14). Єремiя не просто хоче слави i величностi рiдним юдеям. Вiн усвiдомлює необхiднiсть цiлковито нового пiдходу для досягнення омрiяного i, основне, – Заповiтного. Тому вiн сам особисто стає новатором. Вiн вказує шлях переосмислення. Вiн протиставить храмовi явному, мурованому, храм невидимий, храм, що в серцi кожного юдея завжди є присутнiм i завжди вказує йому на його особливу, богообрану роль, на вiдмiну вiд iншої, богозневаженої ролi усiх iнших народiв. Та не всi юдеї зрозумiють Єремiю: «...Ось днi настають, – говорить Господь, – i складу я з домом Ізраїлевим i з Юдиним домом Новий Заповiт. Не такий Заповiт, що його з їхнiми батьками я склав був у той день, коли мiцно за руку їх узяв щоб їх вивести з краю Єгипетського. Та вони поламали Мого Заповiта i я їх вiдкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповiт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, – каже Господь: Дам Закона в середину їхню i на їхньому серцi його напишу І я стану їм богом, вони ж будуть менi народом...» (Єремiя, 31: 31-33). Промине багато рокiв, поки iнший фанатичний патрiот дому Ізраїля й дому Юдеї – фарисей Ісус – принесе себе в жертву за здiйснення пророцтва Єремiї i пiдштовхне своєю жертвою iнших фарисеїв до рiшучих дiй: «...Це кров моя Нового Заповiту, що за багатьох проливається на вiдпущення грiхiв...» (Матвiй, 26: 28). Наверненим на християнiзм українцям попи скажуть, що Ісус принiс себе в жертву не за грiхи блудних юдеїв. Нi! Де ж ви бачили!? Вiн помер за вашi, українцi, грiхи. Помер у вiцi 33 рокiв. Проминуть роки, власне 33 їх пiсля закiнчення 33-рiчного життя Ісуса, i почнеться в 66-му роцi вiд народження Ісуса (33+33=66) Юдейська вiйна. Ще до завершення в 73-му роцi цiєї вiйни, фарисей Іоханан бен Заккаї з фарисеєм Йосифом Бен Маттафiєм (Флавiєм) у спiлцi з iншими фарисеями, що далi ми їх побачимо, сприятимуть на Ісусове 70-рiччя (чи на здiйснення пророцтв Єремiї?) зруйнуванню саддукейського храму. Бо Єремiя пророкував юдеям не вiдбудову непотрiбного фарисеям храму через 70 рокiв пiсля його зруйнування вавiлонянами. Вiн пророкував надання можливостi згуртуватися юдеям пiсля повернення з Вавiлонського полону i почати докорiнно нове життя. Натомiсть саддукеї почали вiдбудовувати храм i, вмiло спекулюючи пророцтвом Єремiї, залучили юдейський народ до сплати храмових зборiв. Тому й початок нового життя богообраних iстот закладається через 70 рокiв, але не вiд падiння Першого храму, а вiд народження Ісуса. Саме ж народження Ісуса стане початком нового лiточислення нової, христо-глобалiстської ери. Не промине i пiвроку пiсля зруйнування фарисеями саддукейського храму, як рiшучiсть фарисеїв вiдсторонить будь-якi сумнiви щодо своєї невгамовностi. Фарисей Іоханан бен Заккаї зробить в Ямнiї заключну редакцiю Старого Заповiту i назве фарисея Єремiю пророком. Але зараз, ще за життя Єремiї, Єрусалим i Перший його храм зруйнованi, а завойованi Вавiлоном юдеї перебувають у Вавiлонському полонi. Не всi, звичайно, а лише їхня знать, служителi храму i, здатнi до виконання робiт, ремiсники. Серед них є й нащадок династiї саддукеїв Йосадок. Флавiй («Юдейськi

211

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

старожитностi», книга 10, глава 8, роздiл 5-6) розповiдає, що батько Йосадока, Сарей, є первосвящеником Єрусалимського храму в час його захоплення вавiлонянами. Сарея обезголовили завойовники, а його син Йосадок опинився у Вавiлонi в якостi полоненого. Єремiя рятується вiд вавiлонського полону i вiд юдейських ворогiв втечею до Єгипту. Але доля своїх одноплемiнникiв непокоїть його, i вiн у своїх письмових зверненнях закликає вавiлонських юдеїв переосмислити свою позицiю щодо храму та виконання заповiтної мрiї юдейства. Єремiя так i не повернеться з Єгипту, де вiн знайде свою смерть. Але його справу продовжить його учень Барух. Не просто, ой-як не просто буде Баруховi вiдстоювати позицiї Єремiї, антисаддукейськi позицiї. Потужну протидiю щодо сутi пророцтв Єремiї проявить iнший юдейський пророк, вавiлонський бранець, Єзекиїль. Вiдстоюваний Єзекиїлем консерватизм не залишає юдеям надiї на змiни в їхньому життi пiсля їхнього повернення до Палестини з Вавiлонського полону та пiсля вiдбудови храму. Пророк Єзекиїль не залишає мiсця нiкому для керiвництва майбутнiм храмовим ритуалом. Нiкому, крiм саддукеїв: «...І Господня святиня буде серед храму. І священикам, посвяченим iз синiв Садока, що виконували мою сторожу, що не блукали блуканиною Ізраїлевих синiв, то буде їм приношення цiєї землi, найвища святiсть...» (Бiблiя. Книга Єзекiїля, 48: 10-12). В сучаснiй Українi серед її численних непроханих гостей, безпосередньо причетних до героїв непотрiбної українцям Бiблiї, широкою популярнiстю користується iм’я Борис. Це Барух в його iншому звучаннi. Не просто учнем Єремiї стає Барух. Вiн його секретар. Завдяки йому дiйшли до українцiв записанi Барухом переживання Єремiї за дiм Ізраїля i за дiм Юдеї. «...Слово, що говорив Єремiя до Баруха, коли той писав цi слова в книзi з Єремiїних уст, кажучи: “Так говорить Господь, Бог Ізраїлiв, про тебе, Баруху”. Ти сказав: “Ой горе менi, бо додав Господь смутку до болю мого! Я змучивсь зiтханням моїм i не знайшов вiдпочинку”...» (Єремiї, 45: 3). І перейнялось серце Барухове бiллю серця Єремiї. І щемить воно. І шукає близьке за щемом серце серед Вавiлонських полонених юдеїв. І знаходить його. Це серце Ездри, переписувача Тори, особистого друга Перського (Вавiлон тепер окупований Персiєю) царя. Проминули роки. Перша хвиля юдейських репатрiантiв (пiсля перемiни влади у Вавiлонi) ринула з Вавiлону до Палестини. Не буде помилкою назвати цю першу хвилю саме розвiдувальною. До цiєї хвилi не належить i богообраний Ездра, який не поспiшає вернутися до Єрусалиму i залучитися до вiдбудови зруйнованого храму. Вивчення Тори вiн, як i на 600 рокiв пiзнiший вiд нього Іоханан бен Заккаї, ставить вище за Храм. І лише з другою хвилею репатрiантiв з Вавiлону, в часи царювання Артаксеркса, юдей Ездра –особистий друг царя – виводить блудних синiв Ізраїлевих з Вавiлону до Палестини. Серед них є й священики, звичайно ж, – саддукеї. Чи розумiють вони, саддукеї, ставлення до них Ездри. Чи розумiють вони його фарисейське переосмислення юдейської перспективи? Так, розумiють. Та не надають цьому значення. Але чому не надають? Бо особисто їм нiчого не загрожує. Їхнi дiти з голоду не помруть. Так, Єремiя має рацiю, але що з того? Мусить пройти багато часу, столiття, багато столiть, тисячолiття, поки iдея храму духовного, не мурованого, заполонить серця юдейських мудрецiв i утворить суттєву противагу саддукеям.

212

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Але не так сталось, як гадалось. Бо кожному ясно, що подiї останнiх десятилiть – падiння Єрусалиму, пророча дiяльнiсть Єремiї i його листування з полоненими – сприяють зародженню в середовищi жидiвських верхiв (саддукейства i фарисейства) думки про необхiднiсть суттєвих змiн в життi юдеїв. Нагальна потреба змiн породжує вiдмiнне вiд саддукейського, пiдтримуване Ездрою тлумачення закону Мойсея. Так виникає вiдмiнний вiд Письмового Закону (святого письма) Усний Закон, або святе передання, започатковане вiдгалуженим вiд саддукейства паростком, – фарисейством. Це початок творення Талмуду i початок виникнення синагоги як альтернативи храму. А ще, – це початок серйозного протистояння в середовищi служителiв культу: саддукеїв i фарисеїв. Вiдтепер i до падiння Другого храму тупорилi i прямолiнiйнi саддукеї, що зазнали iсторичної поразки (засвiдченої падiнням Першого храму, i що зникнуть взагалi, а скорiше, видозмiняться остаточно пiсля падiння Другого храму), протистоять фарисеям, цим гнучким i винахiдливим молодцям, що доносять суть юдейської мрiї до зневiреного юдейського народу; що впроваджують протилежну єрусалимському храмовi синагогу, тобто дiм зiбрань i молитви БЕЗ жертвоприношень. Милостi хочу, а не жертви, – скаже згодом Ісус, висловлюючи таким чином суть фарисейського розумiння досягнення юдеями свiтового блаженства. Фарисеї якраз i започатковують iнститут раввинату. Раввин – законовчитель на вiдмiну вiд саддукея, керiвника ритуалу. Саме вчителем названо Ісуса в євангелiях. А Марiя Магдалина й зовсiм прямо називає Ісуса рабином, ласкаво, – «...Раббунi, учителю мiй...» (Іоан, 20: 16) Проте саддукеї не згоднi здавати без бою свої позицiї, особливо з огляду на вiдсутнiсть храму (їхнього кубла), втративши який, вони оскаженiли i, подiбно до пiдбитого кабана, ладнi й землю гризти, i дерева ламати, i людей калiчити. Вони не дуже багаточисельнi, цi саддукеї. Але вони дуже багатоотруйнi. Як пiзнiше Ісуса, вони тепер пiд’юджують фарисеїв, сiють смуту. Вони можуть собi це дозволити, бо вони багатi i не обтяженi щоденною необхiднiстю здобування хоча б якогось статку. З цими затятими саддукеями треба щось робити. Але зробити з ними хоча б що-небудь може лише вiн, Ездра. Бо серед тих, хто повернувся з Вавiлону, лише вiн, крiм саддукеїв, має вагу, – як наближений до Вавiлонського (Перського) царя i як iнiцiатор видiлення царем коштiв на вiдбудову єрусалимського храму. Ездра скликає Великий Збiр, жидiвська назва якого – Кнесет – донинi використовується в Ізраїлi. Йосиф Флавiй «Юдейськi старожитностi», книга 11, глава 5, роздiл 1-5) розповiдає: «...Ездра, особистий друг Ксеркса, вирiшивши повернутися до Єрусалиму, попросив царя видати йому супроводжувального листа з указаними сумами грошей, золота i срiбла для вiдбудови Єрусалимського храму... До Ездри приєдналося багато священикiв, левiтiв i храмових прислужникiв... Пiсля вiдповiдної молитви вирушили в путь... Прибувши до Єрусалиму Ездра вручив скарбникам, що належали до священицького роду, 650 талантiв (1 талант = 50 кiлограмам у старозаповiтнi часи i 25 кiлограмам у новозаповiтнi часи. – Авт.) срiбла, на 100 талантiв срiбних судин, 20 талантiв золота i 12 талантiв такого металу, який дорожчий вiд золота... Потiм Ездра видав наказ про Єрусалимський Збiр з числа усiх тих, хто прибув з Вавiлону... Найбiльше непокоїло Ездру питання про одруження юдеїв з чужоплемiнними

213

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

жiнками пiд час вiдсутностi керiвної юдейської верхiвки, коли ця верхiвка перебувала у Вавiлонському полонi... Великий Збiр постановив вигнати вiд iзраїльтян усiх чужоплемiнних жiнок разом з їхнiм приплодом i принести баранiв у жертву Господу, що сприяло б приверненню його ласки до себе...» Проведений Ездрою Великий Збiр юдеїв, вигнання вiд iзраїльтян чужоплемiнних жiнок разом з їхнiм приплодом, вiдповiдна жертва i клятва, все це разом є надважливою подiєю. Це є не що iнше, як безпрецедентне впровадження релiгiйних – бiблiйних – понять юдеїв в якостi статей громадянського – Кримiнального – Закону, тобто такого закону, порушення якого передбачає обов’язкове покарання, включно зi смертною карою. Почнемо з простого порушення Закону Мойсеєвого – недотримання суботи. «...І були Ізраїлевi сини в пустелi, та й знайшли чоловiка, що збирав дрова в суботу. І сказав Господь до Мойсея: «Конче буде забитий цей чоловiк – закидати його камiнням усiй громадi поза табором». І випровадила його вся громада поза табiр, та й закидала його камiнням, – i вiн помер, як Господь наказав був Мойсеєвi...» (Бiблiя, 4 книга Мойсея «Числа», 15: 32-36). За недотримання юдеями суботи – смерть. За кровозмiшання юдеїв з чужоплемiнними «гидотами», як ми вже знаємо – смерть. За перелюб (Бiблiя, 5 книга Мойсея (Повторення Закону), 22: 13-26) – смерть. За поклонiння чужим богам – тут i казати нiчого (там само, 13: 1-12) – смерть. За вбивство юдея юдеєм, – безумовно смерть. За вбивство неюдея (гоя) юдеєм, – ну-у... Тут треба подумати... – честь. Все те, що є не безумовним вироком i передбачає рiзнi «ну-у... треба подумати», включно з випадками щодо суботи (шабат), перелюбу, поклонiння чужим богам, вбивства, народження, обрiзання, одруження, розлучення, святкових i траурних днiв, поводження в туалетi, мiльйон iнших випадкiв з життя святих юдеїв, якраз i є Усним Законом, тобто тлумаченням Письмового Закону – Бiблiї. З часом, з наростанням сил фарисейства, Усний Закон вiд колосального нагромадження тлумачень постане перед необхiднiстю бути записаним. І запишеться. Бо початково iснувала заборона на запис i на поширення. Заборона з двох причин: 1) тримати суть Закону в таємницi вiд навколишнiх народiв; 2) тримати за фарисеями виключне право – монополiю – на Законодавство, а значить i на його тлумачення. Небезкоштовне тлумачення. Бо якщо саддукеї – олiгархiчна верхiвка юдейства, а фарисеї – середнiй клас, то iснують ще й юдейськi низи, якi можуть не осягнути всього задуму Закону, та їм це й нi до чого. Завдання юдейських низiв – працювати, сплачувати податки i виконувати задумане верхами. Хоча конспектно фiксацiя Усного Закону й велась, чим порушувалась заборона на запис, але поширення не вiдбувалось, чим виконувались як заборона на поширення, так i дотримання природнiх зовнiшньополiтичних i внутрiшньополiтичних iнтересiв юдейства. Заборона на запис i поширення Усного Закону втратить силу тiльки пiсля розсiяння юдеїв по свiту, тобто пiсля зруйнування Другого Храму. Бо тодi юдеї перебуватимуть не в оточеннi якихось народiв, а всерединi всiх народiв. Вiдповiдно й назва – Усний Закон – змiниться на Талмуд. Дiйсно, впровадження юдейського релiгiйного Закону – Письмового та Усного – в якостi громадянського, Кримiнального Закону, є безпрецедентною, а крiм цього, ще й надважливою подiєю. Надважливою для втiлення в життя юдейської мрiї про володiння свiтом, цiєї заповiтної, точнiше старозаповiтної

214

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

юдейської мрiї про юдейську благодать. Бо Старий Заповiт є Закон, а Новий Заповiт, – Благодать. Промине час, i жидоупослiджений митрополит київський, Ілларiон, напише своє знамените, зрозумiле юдеям i незрозумiле неюдеям «Слово про Закон i Благодать», в якому закликатиме похвалити «кагана землi нашої», христителя Русi, рiвноапостольного князя Володимира. Бiблiя досить чiтко i в подробицях (див. книга Ездри, книга Неємiї) вказує на обставини впровадження серед юдеїв релiгiйного Закону в якостi громадянського, кримiнального. Досить прозоро Бiблiя вказує й на сприяння правителiв Вавiлонiї (країни недавнього полону юдеїв, що тепер сама полонена Персiєю) у впровадженнi Закону. Але Бiблiя не вказує точної дати впровадження. Жидiвськi енциклопедiї, а з ними й усi «Історiї християнства», заповнюють прогалину. Це 444 рiк до н.л., тобто до Христа. Зараз ми можемо впевнено сказати, що коли дослiдники Бiблiї прагнуть з’ясувати час написання Бiблiї i називають при цьому епоху Єзекиїля чи Ездри (вони майже ровесники), а не епоху мiтичного, вiддаленого на 1000 рокiв Мойсея, то цi дослiдники є на правильному шляху, хоча в своїй аргументацiї вони й iгнорують факт впровадження Закону. Однi з них роблять особливий акцент на тому, що старозаповiтнi явища i персонажi (всесвiтнiй потоп, знайдення немовляти Мойсея у просмоленому кошику в єгипетськiй рiчцi Нiл) подiбнi до Вавiлонсьих явищ i персонажiв – стихiйне, непередбачуване, потопне розлиття Вавiлонських рiк з бурхливою повiнню; вавiлонський цар, знайдений в дитинствi в просмоленому кошику у вавiлонськiй рiчцi. Також важливим аргументом цих дослiдникiв є факт перенесення на юдейський, бiблiйний Mрунт, понять перського (сусiднього щодо Вавiлонiї) зороастризму, сформованого остаточно в 6 столiттi до нової ери, тобто пiд час вавiлонського полону юдеїв. В зороастризмi (заратустрiанствi) є дуалiзм Добра i Зла, Свiтла i Тьми. Цей дуалiзм проявляється в юдаїзмi як дуалiзм Бога i Диявола. Безумовно, все це вказує на те, що написання Бiблiї, або, її остаточне редагування, вiдбулось не ранiше Вавiлонського полону юдеїв, тобто в епоху Єзекиїля, через 1000 рокiв пiсля гiпотетичного Мойсея. Або ж, це написання вiдбулося безпосередньо пiсля Єзекиїля, тобто в епоху Ездри. Іншi дослiдники, вказуючи на епоху Ездри як на епоху написання Бiблiї, i на самого Ездру як на основного автора, чи, принаймнi, на головного редактора Бiблiї, аргументують свою позицiю стилiстичними особливостями написання рiзних книг, що входять до Бiблiї. Якщо двома словами висловити позицiю цих дослiдникiв, то вона буде така: Мойсей – псевдонiм Ездри. Сама ж Бiблiя, 5 книга Мойсея (Повторення Закону, 34: 1-8), прозоро вказує як на мiтичнiсть самого Мойсея, так i на цiлковиту непричетнiсть Мойсея до написання Закону. Бо не було, немає i не буде нiкого, хто описав би свою особисту смерть, поховання i оплакування з уточненням рiзних iсторичних обставин та географiчних особливостей описуваних подiй. «...І впокоївся там Мойсей, Господнiй раб, у моавському краї на приказ Господа. І похований вiн у долинi в моавському краї навпроти Бет-Псору, i нiхто не знає гробу його аж до цього дня. А Мойсеєвi було сто двадцять лiт, коли вiн помер, та не затемнилось око його, i вологiсть його не зменшилась. І оплакували Мойсея Ізраїлевi сини в моавських степах тридцять днiв, та й закiнчилися днi оплакування жалоби за Мойсеєм...» В резервi Законовчителiв – раввинiв – завжди буде аргумент: Мойсей, мовляв, дав серцевину Закону, десять Заповiдей Господнiх, розвинутих пiзнiше в Закон. Ким розвинутих i коли це «пiзнiше», все це – Господня таємниця. Звичайно ж, не для нас, допитливих гоїв.

215

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Той факт, що мiсцезнаходження могили видатного юдейського нацiонального дiяча, героя, пророка i Законодавця, Мойсея, залишається невiдомим для такого закоханого в свою iсторiю народу, яким є юдейський народ, вказує тiльке на те, що Мойсей не факт, Мойсей – артефакт. Вiдповiдно, артефактом є й Мойсеєве авторство юдейського Законодавства. Нашої уваги не уникла й та обiзнанiсть i впевненiсть, з якою Бiблiя категорично заявляє, що нiхто, н i х т о н е з н а є гробу аж до цього дня. Чи не тому нiхто не знає, що й не може знати з простої причини – вiдсутностi факту. Чи не тому нiхто не знає мiсце гробу Мойсеєвого, що це мiсце знаходиться не десь, а в головi, в свiдомостi, – стратегiчно розвинутiй i пропагандистськи налаштованiй свiдомостi. Але чия ж це голова? Чия свiдомiсть? І чи цей наказ Господа, на виконання якого упокоївся Мойсей, не є насправдi усвiдомленням необхiдностi поступитися своїм мiсцем мiтичного Законодавця Мойсея на користь реального Законодавця. Чи це усвiдомлення, наказ Господа, не є результатом роботи свiдомостi тiєї голови, якiй потрiбен був високий пропагандистський авторитет Законодавця, нехай i легендарно-мiтичного, артефактного. То кому ж належить ця голова, ця свiдомiсть? Ми не вiдкидаємо нi цих важливих аргументiв Бiблiї, анi аргументiв її дослiдникiв. Але разом з цим ми залучаємо до нашого дослiдження щось iнше, щось своє, – свою логiку. І ми не просто можемо впевнено стверджувати, а власне й стверджуємо, що Бiблiя – Письмовий Закон – написана Ездрою. Кiнець її написання – 444 рiк до н.л. – є початком впровадження Ездрою Письмового Закону в якостi Кримiнального Закону юдейства з вiдповiдним започаткуванням Усного Закону, тобто тлумачення Письмового Закону, що згодом сформується у виглядi Талмуду. Зрозумiло, що Ездра при написаннi Закону врахував древнi юдейськi перекази, а також змiст книг юдейських пророкiв, якi у вiдредагованому Ездрою виглядi, разом з П’ятикнижжям Мойсея-Ездри створюють Старий Заповiт – Бiблiю. Адам, Ной, ковчег, Авраам, Ісак, Ізраїль, юдейськi патрiархи, жертвопринесення, обрiзання статевого органу, Мойсейєве «убий чужого та не вбий юдея», героїчний вихiд юдеїв з Єгипту – Пасха Господня – i завоювання Палестини зi скрижалями Заповiту, отриманого мiтичним Мойсеєм вiд Єгови, все це – iдеологiчна, пропагандистська основа, без якої Ездра нi на що не здатен, як небо без сонця. Пропаганда богообраностi, iдеологiя пiдкорення свiту, приклад жертовностi патрiархiв, приклад жорстокого покарання на смерть за порушення Закону Єговиного, тобто Мойсеєвого (написаного Ездрою), все це – необхiднi добрива для Mрунту, на який впаде зерно юдейського релiгiйного Закону щоб прорости в якостi Кримiнального Закону святих юдеїв. Коли говорить логiка – змовкає все навколо. Логiка говорить про те, що якщо матуся варить манну кашу, то вона це робить для своєї наймолодшої, ще беззубої дитини. Бо для старших дiточок матуся варить кукурудзянi качани, готує вареники з капустою i грибами. Незабаром й татко прийде з роботи додому. Для нього вже борщик готовий, упрiв; сальце пiдкопчене, огiрочки свiжi й малопiдсоленi – хрумтять на зубах. Склянку солодкого меду – для настрою, щоб дiтям веселу байку розповiдав. На десерт – свiженькi яблучка i грушки. Гризiть. А найменшому, беззубому – м’якiть, натовчена з яблук, i сiк.

216

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Але не навпаки!!! Не сало i вареники з хмiльним медом для беззубого, делiкатного i несформованого! Не м’якiть i сiк з манною кашою для дорослих i зубатих!!! Якщо матуся щось готує, то перед її очима той, для кого вона це, конкретно це, готує! Якщо конструктор конструює велосипед, що здатен рухатися зi швидкiстю 300 кiлометрiв на годину, то цей конструктор мусить мати перед очима такого велосипедиста, який був би здатен розвивати таку швидкiсть. Бо iнакше конструкторовi треба конструювати щось iнше! Якщо програмiст розробляє програмне забезпечення певного рiвня складностi, тобто певного поколiння, то вiн має перед очима певного споживача свого продукту, – комп’ютер вiдповiдного поколiння! Не мiг Ездра впроваджувати в якостi Кримiнального Закону серед юдеїв той архаїчний Закон Мойсея, пiсля написання якого проминуло 1000 рокiв, 50 разiв змiнилась влада, 10 разiв змiнилась географiя кочування 12 колiн Ізраїлевих, вiдбулись 2 полони юдеїв – Асирiйський i Вавiлонський, – пiсля яких лише 2 колiна з 12-ти вважаються збереженими, решта колiн – втраченими. 10 разiв змiнились клiматичнi умови, 10 разiв змiнились сусiди. Все разом змiнилося 1 000 000 разiв. Основне те, що нiбито заповiдана Мойсеєм монополiя священицтва, яка належала Ааронiдам, синам Мойсеєвого брата Аарона – каганам та левiтам, – перехоплена саддукеями. Це їм, саддукеям, Єзекиїль пророкував владу в Юдеї пiсля повернення з вавiлонського полону. Монополiя похитнулася. Вона вже не є монополiєю. З впровадженням релiгiйного Закону в якостi Кримiнального, з вiдповiдним запровадженням крiм самого Усного Закону ще й великої кiлькостi вiдгалужених вiд саддукейства законовчителiв – раввинiв, саддукеї тепер дiлять владу з цим своїм вiдгалуженням. Якраз слово «фарисей» в перекладi є «паросток» «вiдгалуження». Вiдгалуження вiд саддукеїв. Вiд кого ж iще? Згадавши каганiв i левiтiв, не буде зайвим звернути увагу на те, що автором першого канонiчного Євангелiя – а першiсть, як така, завжди принципова, дуже принципова – є Матвiй, повне iм’я якого – Левiй Матвiй. Ім’я Левiй вказує на походження Матвiя з колiна Левiя, вiд якого походять левiти – особлива, священицька верства юдейського суспiльства. Левiтам належать окремi мiста Юдеї. Третя вiд початку бiблiйна книга, або третя книга Мойсея-Ездри так i називається «Левiт». Наявнiсть левiтiв серед перших послiдовникiв Ісуса вказує власне на вiдгалуження фарисеїв – разом з Ісусом – вiд саддукеїв, цих спадкоємцiв каганiв i левiтiв на посту служителiв Господа Єгови. Крiм цього, творцi Ісусової легенди через залучення левiтiв до пiдтримки фарисейства вдало використовують тактичний маневр – демонстрацiю неспроможностi саддукеїв перемогти фарисеїв. Ось, мовляв, левiти, древнi та авторитетнi служителi, священицтво яких затверджене постановою самого пророка Єговиного, Мойсея! переходять до нашого табору. Вони є нашими союзниками! Ви програли, саддукеї! Ви це розумiєте?! Хоча всi жидiвськi довiдники й визнають Ездру першим законовчителем, та ми вже й самi добре бачимо, що це дiйсно так. Ездра є перший фарисей в повному розумiннi цього слова. Вiн i паросток (вiдгалуження вiд Єзекиїля, останнього кагана) i законовчитель. Бо згаданий ранiше Єремiя, названий нами першим фарисеєм з причини своєї опозицiї саддукейству, є лише початком фарисейства (вiдгалуженням вiд саддукейства), початком фарисейства у повному розумiннi, в тому розумiннi, в якому є Ездра.

217

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Щодо Єзекиїля, то вiн останнiй каган власне серед юдеїв-семiтiв. Бо кагани, як верховнi жерцi юдаїзму, вiдроджуються в середовищi тюркських народiв. Очоленi каганами держави цих тюркських народiв так i називатимуться – каганат. Один з цих каганатiв, найвагомiший в передумовi його впливу на iсторiю середньовiчної України i всiєї Пiвденно-Схiдної Європи, а пiзнiше й усього Нового та Новiтнього Свiту – Хозарський каганат – ще чекає нашої уваги. Будучи не в змозi протистояти стрiмкому зростанню сили фарисеїв, кагани та їхнi спадкоємцi – саддукеї – в бiльшостi своїй не повернуться до Юдеї з Вавiдонського полону. Сам останнiй каган, Єзекиїль, помре у Вавiлонiї. Бiблiйна книга Єзекиїля з її пророцтвами про повернення юдеїв з Вавiлонського полону вказує на те, що смерть Єзекиїля передує закiнченню Вавiлонського полону. Жидiвськi довiдники визначають це закiнчення 538-им роком до нової ери. Так чи iнакше, але й без жидiвських довiдникiв ми знаємо, що це не могло бути ранiше 539 року, до здiйнення загальновiдомого факту – завоювання Вавiлону перським царем Кiром Першим в 539 роцi до нового лiточислення. Отже Єзекиїль помирає мiж 586 i 538 роками до н.л. Враховуючи те, що нумерацiя рокiв до нового лiточислення має протилежний напрям вiдносно нумерацiї рокiв нової ери, тобто час плине нiби задом наперед, а завоюванню Вавiлонiї Кiром передувало його, Кiра, воцарiння 558 року в самiй Персiї з початком у 550 роцi завойовницьких походiв на сусiднi держави включно з Вавiлоном, ми опиняємося перед важливим висновком. Цим висновком встановлено, шо далеко не рядова особа святого юдейства – Єзекиїль – залишається в привiлейованому, каганському, царському становищi, навiть у Вавiлонському полонi. Вiн пророкує й там. Вiн пророкує не тому, що має дар провидця. Нi! Вiн пророкує тому, що має можливiсть пророкувати. Ця можливiсть зумовлена не тiльки привiлейованим, матерiально благополучним становищем Єзекиїля, а ще й тим, що вiн володiє знанням про перебiг подiй. Бо вавiлоняни не сидять склавши руки в той час, коли в сусiднiй Персiї Кiр (майбутнiй володар Вавiлону) захоплює в 558 роцi владу i готується до завойовницьких походiв, перший з яких незабаром має розпочатись. І розпочнеться в 550 роцi до н.л. Вавiлоняни готуються до вiйни. І це видно кожному, а не тiльки привiлейованому Єзекиїлю. Той факт, що Єзекиїль знає про майбутню перемiну влади у Вавiлонi, вказує на смерть Єзекиїля мiж 558 та 539 роками до н.л. Той факт, що Єзекиїль не вказує на конкретнi особи та подiї, а пророкує, тобто говорить узагальнено, – бо Кiр ще не виступив у свiй перший завойовницький похiд 550 року, – вказує на значно вужчий промiжок часу у визначеннi дати смертi Єзекиїля. Вiн визначений мiж 558 та 550 роками до н.л. Той факт, що в майбутнiй змiнi влади у Вавiлонi (з вавiлонської на перську) Єзекиїль бачить для милих юдеїв благодать з можливiстю повернення до Юдеї, може вказувати на шпигунську дiяльнiсть Єзекиїля у Вавiлонiї на користь майбутнього її окупанта – Персiї, за що Єзекиїля було вбито вавiлонянами. Промiжок часу, до якого належить смерть Єзекиїля, звузиться до меж 556 – 550. Бо 586 – 30 = 556. Саме на 30 роцi полону (586) Єзекиїль починає пророцьку (шпигунську, агентурну, колаборантську) дiяльнiсть, про що йдеться вiдкритим текстом в бiблiйнiй книзi Єзекиїля, роздiл 1. Очевидно, 555 рiк до Христа є цiлком реальною датою смертi Єзекиїля. Так чи iнакше, але новi господарi Вавiлону – перси – безумовно виправдали сподiвання Єзекиїля i його святого племенi. Перськi правителi, як i сам Кiр, названий Великим (чи не юдеями названий? i чи не за заслуги перед юдейством?), так i його спадкоємцi Дарiй та Артаксеркс сприятимуть спадкоємцям Єзекиїля у вiдбудовi Єрусалимського храму та у впровадженнi Закону Ездрою в 444 роцi до н.л. Не зайвим буде звернути увагу й на те, що книга Єзекиїля вве-

218

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

дена до Бiблiї саме в епоху впровадження Закону, тобто введена Ездрою чи кимось iз його спадкоємцiв. Заслуга Кiра гiдно оцiнена юдейством. Через 2400 рокiв пiсля Кiрової емансипацiї вавiлонських юдеїв настане час емансипацiї росiйських юдеїв. Видатний большевик, сподвижник Лєнiна i Сталiна – товарiщ Кiров – братиме участь у всiх трьох росiйських революцiях, що передуватимуть встановленню юдобiльшовицької диктатури в Росiї, а згодом в СССР i в так званих братнiх країнах. Що може означати iстiнно-русская фамiлiя Кiров? Нiчого. Вєлiкiй i могучiй нє знаєт такого слова – кiр. Точка. Бо насправдi Сєргєй Мiроновiч Кострiков набуває нового прiзвища – Кiров. Якщо вiн сам не юдей, або не повнiстю юдей, або забув про Кiра, то його «вєрная жена – настоящая єврєйская жєнщiна, Марья Львовна Маркус (Кiрова)», значно старша за товарiща Кострiкова (ну нє звучiт же – Кострiков!!!) – нагадає своєму благовiрному чоловiчковi, молодшому за неї, а значить слухняному, про великого друга всiх юдеїв – Кiра Великого. Але для чого нам потрiбна смерть Єзекиїля, вiрнiше, її дата, означена промiжком часу мiж 556 та 550 роками до н.л.? Ця дата насправдi нам зовсiм не потрiбна. Нам треба знати тi пiдстави, на яких жидiвськi довiдники або замовчують цю дату взагалi, або вказують її ймовiрне число – 555 рiк до н.л. Вона з промiжку 556–550. Використовуючи числову тиранiю, всесвiтнi священики – святi юдеї – показують спадкоємнiсть Старого Заповiту – Єзекиїля – з Новим Заповiтом Ісуса Христа. А хто ж це мiж Єзекиїлем та Ісусом? Так, це Ездра з його Законом, виконати й доповнити який прийшов Ісус. 555 рiк для всесвiтнiх попiв i всесвiтнiх суддiв є дуже придатним для означення дати смертi Єзекиїля, цього останнього кагана, цього останнього представника консервативного юдейства на посту вождя святого народу, цього останнього жерця Першого Єрусалимського храму, вхiд до святая святих якого оздоблено 5-кутниками, пентаграмами (подробицi див. Бiблiя, Перша книга царiв. 6: 31), утвореними в серединi перетину всiх лiнiй, що сполучають променi 5-променевої, так званої Соломонової, зiрки. Чому так званої? З’ясуємо згодом. Зараз лише побачимо цю середину – серцевину. 444 рiк (до н.л. час плине «задом наперед», є кроком вперед, кроком поступу юдеїв вiд 555 до 444, звiсно ж, кроком в пропагандистському значеннi, а за потреби, – кроком розмiру 111 для числової тиранiї. Бо – як навчено мiльйони українцiв та мiльярди iнших християнiзованих людей по всьому свiтi – Бог любить трiйцю. Отже й починати треба з 1, тричi в ряд. Бо нуль, скiльки його не брати, хоч тричi, хоч мiльйонно, так i залишиться нулем. 444 року спадкоємець Єзекиїля на посту вождя юдеїв, Ездра, впроваджує Закон, серцевина якого – 10 заповiдей Мойсея. Впроваджує, звичайно ж, у своїй власнiй редакцiї. Тому це власне й Закон. Реальний Закон в реальнiй – пророкованiй Єзекиїлем – Юдеї, а не просто 10 заповiдей, даних мiтичному Мойсеєвi жидлiвським богом Єговою на далекiй i нереальнiй в часi горi Синай. І якщо Єзекиїль є останнiм представником косервативного саддукейського юдаїзму на посту вождя, то Ездра є першим представником так званого ортодоксального, фарисейського юдаїзму. Ездра перший Законодавець i перший Законовчитель. Але впровадження фарисейського Закону вiдбувається синхронно з вiдбудовою саддукейського Храму. Ця вiдбудова в очах фарисеїв є не що iнше, як 2 кроки назад пiсля 1 кроку вперед, тобто пiсля одного кроку вперед, 555 – 111 = 444, два кроки назад 444 + 111 + 111 = 666. Пiзнiше вождь свiтово-

219

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

го пролєтарiату, юдей-хозарин Владiмiр Лєнiн знайде для цього словесну форму, яка стане назвою його твору «Шаг впєрьод – два шага назад». Числом 666 означено не рiк, а Другий Єрусалимський, саддукейський, диявольський (з позицiї фарисеїв), храм, це змiїне кубло саддукеїв, до яких пристала й частина фарисеїв. Коли ми говоримо про частину фарисеїв, що пристала до саддукеїв, то робимо це, покладаючись на жидiвськi довiдники у випадку розгляду епохи вiд побудови Другого храму до Ісуса, i покладаючись на Новий Заповiт Господа Ісуса Христа у випадку розгляду епохи вiд Ісуса до зруйнування Другого храму. Може це плiд нашої хворобливої допитливостi? Так, допитливостi. Але не хворобливої. Бо, крiм допитливостi, ще й стороння допомога приводить нас до побаченого. Досi це була допомога Старого Заповiту. А тепер i Новий Заповiт поспiшає на допомогу. Ось Іоан Хреститель побачив саддукеїв та фарисеїв, та й промовив до них: «...Роде змiїний, – хто вас надоумив тiкати вiд гнiву майбутнього?!» (Матвiй, 3: 7). Ось Ісус, хрищеник i послiдовник Іоана, повторює за Іоаном: «...Горе вам, книжники та фарисеї... О змiї, о роде гадючий, – як ви втечете вiд засуду до геєнни?» (Матвiй, 23:29 – 33). Ось Ісус застерiгає нас: «...Стережiться науки саддукеїв та фарисеїв!..» (Матвiй, 16: 11). Ось Ісус звертається до своїх супротивникiв – саддукеїв i фарисеїв, – Антихристiв: «...Ваш батько – диявол, i пожадливостi батька свого ви хочете виконувати...» (Іоан, 8: 44). Ось послiдовник Ісуса, Іоан Богослов у своєму Об’явленнi, глава 6 (цiкавий номер), вказує на 6 печаток i на 6 нещасть. Ось цей же Іоан в тому-таки Об’явленнi, глава 13 (13 – так звана диявольська або чортова дюжина), роздiл 18, вказує на Ісусових опонентiв, саддукеїв i частину фарисеїв – Антихристiв разом з їхнiм Храмом. Цей саддукейський храм – число звiрини (диявола) 666. В запеклiй мiжусобнiй боротьбi юдеї використовують всi методи без розбору. Ось i Богослов вказує на намагання саддукеїв вибороти у фарисеїв першiсть у всьому, монополi на все серед юдейства, хоча фарисеї, включно з самим Іоаном Богословом, виборюють у саддукеїв те ж саме. Хiба що їхнi переспективи – рiзнi. «...І бачив я звiрину І вона мала два роги, подiбнi ягнячим, та говорила, як змiй. І вона (саддукейська братiя. – Авт.) виконувала всю владу першої звiрини (диявола. – Авт.). ... І зробить вона, щоб усiм – малим i великим (юдеям. – Авт.), багатим i вбогим (юдеям. – Авт.), вiльним i рабам – було дано знамено на їхню правицю або на їхнi чола, щоб нiхто не мiг анi купити анi продати, якщо вiн не має знамена ймення звiрини (монополiї саддукеїв. – Авт.), або числа ймення його (код монополiї саддукеїв. – Авт.) ... Тут мудрiсть! Хто має розум (фарисеї. – Авт.), нехай порахує (444 + 111 + 111 = 666. – Авт.) число звiрини, бо воно число людське (саддукейське. – Авт.). А число її – шiстсот шiстдесят шiсть – 666...» Далi Іоан Богослов у своєму Об’явленнi – як ми тепер бачимо, зовсiм не мiстичному Об’явленнi – дає зрозумiти, що Ісус прийшов доповнити i виконати

220

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Закон. Прийшов довершити ряд 444, 555, 666, правильнiше – 555, 444, 666... Довершити чим? Звiсно ж, довершити 777. Бо... «... царство небесне на 7 сурмi...» (Об’явлення Іоана, 11: 15). Дiйсно, якщо фарисеї з метою прогресу юдейства здiйснили 1 крок вперед вiд 555 до 444 i змушенi були терпiти регрес юдейства через зробленi саддукеями 2 кроки назад, вiд 444 до 666, то фарисеї мусять взяти переконливий реванш i вiдповiсти саддукеям трьома кроками вперед, вiд 444 до 777 (а не навпаки, три (3 х 111) кроки вiд 444 до 111, бо треба поставити Ісуса-777 понад Храм-666, тобто випередити, вивищити храм на крок розмiру 111). Взяти реванш з вiдповiдною об’явою. Спочатку про Христородицю, вона... «...дитину вродила чоловiчої статi, що всi народи має пасти залiзним жезлом...» (Об’явлення, 11: 5). Потiм, продовжити реванш з вiдповiдною об’явою про те, що саме Ісус – тiльки Ісус – є Альфа i Омега, початок i завершення усього. Остаточне завершення. Суто Ново-Заповiтнє завершення, яке не перегукується зi Старим Заповiтом. Бо Ісус прийшов доповнити i виконати Закон, довершити його. Яким чином довершити? Як буде потрiбно фарисеям, то так i довершити: «...Я Альфа i Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, Хто був, i Хто має прийти, Вседержитель...» (Об’явлення, 1: 8). Потiм, – завершити реванш з вiдповiдною об’явою, яка у виглядi Об’явлення Іоана Богослова буде продовжувати числову тиранiю главою 17, роздiлом 9 – 11. Тиранiю як Єговообраних саддукеїв з частиною фарисеїв, так i нi в чому не винних – Єговозневажених – народiв: «...Тут розум, що має вiн мудрiсть. 7 голiв – це 7 гiр, що на них сидить жiнка (Христородиця. – Авт.). Також 7 царiв – 5 їх упало (натяк на 5-кутник, пентаграму – символ Першого Храму, що впав пiд натиском ворога, Вавiлону, бо Другий був зруйнований власне фарисеями. – Авт.), один є ( 7-ий цар, Ісус. – Авт.), а один (6-ий цар) ще не прийшов, а як прийде, то не довго йому бути (натяк на невизнання фарисеями Другого храму i саддукеїв, та на огиду до 666, як до символу i втiлення Антихриста. – Авт.). І звiрина, восьма iз сiмох (неiснуюча, бо невизнана фарисеями. – Авт.), йде на погибiль (повторення сказаного щодо 6-го царя, бо й Закон Мойсея-Ездри передбачає повторення Закону, – 5 книгу Мойсея. – Авт.)...» Отже, юдейський Єгова у виглядi юдео-християнської трiйцi – 777 – довершення i виконання Закону Ісусом. Закону Ездри. Якщо українцi вiдчують огиду до цiєї «богообраної» каламутi, то це буде цiлком природно. Повернувшись iз заслання, Тарас Шевченко перевiдав Володимира Даля (письменника i етнографа, автора вiдомого «Толкового словаря...», який запропонував Тарасовi прочитати свiй переклад Об’явлення святого Іоана, вiн же й Апокалiпсис, вiдомий своїми мiстифiкацiями, зокрема числом ЗВІРА, – 666. Заохочуючи до читання свiй переклад Апокалiпсису, Даль, за словами Шевченка, заходився пояснювати ПОЕЗІЮ етой БОГОВДОХНОВЄННОЙ ГАЛІМАТЬЇ, i просив Шевченка дати вiдгук. Задля ввiчливостi, Тарасовi довелося, як вiн каже, подивитись, що це за ЗВІР в перекладi? (Подробицi див. Тарас Шевченко, «Щоденник», 16/ХІІ. 1857). Вже на третiй день (запис у «Щоденнику» 18/ХІІ. 1857) Шевченко стромляє ковiньку в печiнку охристосенiй полiцiї:

221

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

«...С какой же целiю такой умний чєловєк, как Владiмiр Івановiч, перєводiл i толковал ету АЛЛЄГОРІЧЄСКУЮ ЧЄПУХУ? Нє понiмаю. І с какiм намєрєнiєм он прєдложил мнє почiтать ето БЄДНОЄ ТВОРЄНІЄ? Нє думаєт лi он открить кафєдру тєологiї i сдєлать мєня своiм нєофiтом? Єдва лi. Про нєго даже какой-то здєшнiй остряк i епiграму смастєрiл; вот она: У нас било трi артiста Двух нє стало – ето жаль. Но пока здєсь будєт Даль, Всьо как будто би нє чiсто.» Природний гумор Шевченка iмпонує кожнiй нормальнiй людинi. Втiм, добродушний смiх – потiшання – сприймається чорноризниками (жидiвськими посiпаками) не iнакше, як глум. Це при тому, що самi ж чорноризники не тiльки визнають наявнiсть пiдстав вважати Об’явлення Iоана чи Апокалiпсис галiматьєю (за Шевченком), але й передбачають можливiсть глуму над цим Апокалiпсисом. Батько церковної iсторiографiї – єпiскоп 4 столiття християнської ери, Євсевiй Кесарiйський – писав за 1500 рокiв до Тараса: «...Апокалiпсис не згадує Послань апостола Павла i не має думки про нього, хоча Павло в Посланнях i привiдкриває дещо. Можна вказати також на рiзницю мiж стилем Євангелiя та Послання i стилем Апокалiпсису. Я кажу все це не для глуму (та нiхто так i не подумає)...» (Євсевiй Кесарiйський. «Церковна iсторiя», книга 7, глава 25) Про всяк випадок, «свята» писанина подається з урахуванням того, що якийсь розумний чоловiк, як Шевченко, назве її «боговдохновєнной галiматьйой». Тобто авторiв «святої» галiматьї непремiнно зображують натхненними голубом (ангелом), мовляв, що ж з голуба вiзьмеш? Про те, що християнство i Новий Заповiт з Апокалiпсисом є не що iнше, як новий юдаїзм, котрий на змiну жидiвським «богообраним» клановим амбiцiям щодо царювання в Палестинi (Старий Заповiт, нiбито даний жидам вiд їхнього царя Єгови, тобто Мойсей i Пророки) принiс жидiвськi загальнi амбiцiї щодо їхнього царювання у всьому свiтi i масове – конфесiйне – упослiдження нежидiвських народiв вiд жидiв (Новий Заповiт нецьогосвiтнього Ісуса Христа i Апокалiпсис), славна Леся зазначає: «...Християнська утопiчна лiтература перших вiкiв до блаженного Августина не з’являє нiчого оригiнального з лiтературного боку супроти «старозавiтної» пророчої поезiї. Ідейно вона значно вiдмiнна тим, що нацiонально-династичнi домагання поступилися перед домаганнями одного релiгiйного напрямку, що вже потроху перестав прив’язувати себе до якоїсь одної нацiональностi; нацiональна виключнiсть замiнилась конфесiйною виключнiстю, а «царство боже на землi» перетворилось у «царство боже не вiд свiту цього». Але давня термiнологiя, давнiй пророчий спосiб вислову лишились без змiни: такi вирази, як «народ обранцiв», «Ізраїль», «нащадок Давидовий», «новий Єрусалим», «Сiон» i «дочка Сiону», «месiя» i «син людський» – все це перенесено було цiлком з пророчої поезiї в поезiю апокалiптичну. Апокалiптична утопiя так само мало зрозумiла без утопiї пророчої, як твiр коментатора твору оригiнального автора...» (Леся Українка. «Утопiя в белетристицi». Тепер найголовнiше про авторство Ездри. Найефективнiше впровадження закону здiйснюється власне законодавцем. Найпереконливiше впливає на виконавцiв закону власне автор закону. Це – ак-

222

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

сiома. Так i фармацевт найпереконливiше доводить – лiки не смертельнi! – споживачам його медикаментiв, випиваючи особисто винайдену ним мiкстуру. Це також аксiома. Чи є хтось на планетi Земля, хто стверджував би, що юдейський Закон є неефективним? Чи є хтось, хто заперечить перемогу, трiумф фарисеїв? Таких немає. Ездра є тим таємничим Законовчителем, тим таємничим автором Бiблiї у її законодавчому значеннi, тим її головним редактором, який пiд маскою Мойсея є невидимим для багатьох, тiльки не для Ісуса. Вiн, Ісус, прийшов не руйнувати Закон, а доповнити його i виконати. І якщо для виконання програми максимум – пiдкорення свiту юдеями – доведеться знехтувати програмою мiнiмум – порушення юдеями суботи, перелюб, – то вiн, Ісус, не вагаючись це зробить. Розумiємо, що так чи iнакше, Ісус був приречений на смерть. Приречений як не за «богозневагу» у виглядi заклику до зруйнування Храму, то за порушення суботи чи за пiдтримку блудницi. Доречним буде звернути увагу на простоту i синхроннiсть процесуальної чаcтини Закону Ездри-Мойсея. Простота полягає в достатностi простого усного свiдчення про злочин. Без слiдства, без дiзнання, без врахування презумпцiї безвинностi, без iншої рутини. Синхроннiсть полягає в паралельному впровадженнi покарання за неправдивi свiдчення. Не свiдчи неправдиво на свого ближнього (на юдея), – говориться в заповiдi №9, так званої серцевини Закону Мойсея, десяти заповiдей Господнiх. Для бiльшої ваги та з метою профiлактики це покарання розвинуте Ездрою i розповсюджується на обмовляння та плiтки, навiть якщо вони чиняться щодо мертвих. Якщо українцi не повiрять, доки власноруч не пощупають, то юдеї не повiрять, доки на власнi очi не прочитають. Ось вони й читають в Бiблiї про те, як Ізраїлевi сини продали (покарали) свого брата Йосипа до Єгипту за те, що... «...Йосип доносив недобрi звiстки про них до їхнього батька...» (книга «Буття» або 1 книга Мойсея, 37: 2). В iншому мiсцi, в книзi «Вихiд» (2 книга Мойсея, 23: 1-3), юдеї для кращого засвоєння Закону водять пальцем по тексту, аби краще вiдчути святiсть юдейського Закону: «...Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не об’єднаєшся з несправедливим, щоб бути свiдком неправди. Не будеш з бiльшiстю, щоб чинити зло, пiдтримуючи неправдивий позов. І не потуратимеш вбогому в його позовi...» Ще далi, з книги «Левiт» (3 книга Мойсея, 19: 16) богообранi виконавцi Закону засвоюють, гризуть науку Законодавця Ездри (Мойсея): «...Не будеш ходити плiткарем серед народу свого (юдейського, бо серед iнших можна. – Авт.). Не будеш наставати на життя свого ближнього (юдея, бо на iнших можна. – Авт.)...» Та чи є щось яскравiше за власний приклад у справi пропаганди? Буде добре, якщо цей приклад стане багатофункцiональним: по-перше, покарання здiйснюється принципово; по-друге, покарання здiйснюється вибiрково, залежно вiд статусу того, хто провинився. Бо те, що можна вождю племенi, не можна рядовому члену. Ось i Мойсей був одружився (мусив одружитися, – Ездра його примусив) на дочцi гидотного народу, на ефiопцi (негритянцi), чим, безумовно, згрiшив про-

223

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ти Закону Господнього. Проте покарано не самого Мойсея, а тих, хто нарiкав йому за це, як прописано Ездрою в книзi «Числа» (4 книга Мойсея, 12:1-15). «...І нарiкали Марiам та Аарон на Мойсея за жiнку ефiопку... І запалав гнiв Господнiй на них, i стала Марiам прокажена... І вiдцурався народ вiд Марiам...» В книзi «Повторення Закону» (5 книга Мойсея, 22: 13-19), Мойсей перед описанням свого власного погребiння встановлює покарання за бездоказове звинувачення жiнки про вiдсутнiсть її дiвоцтва. Мойсей встановлює покарання у виглядi накладення штрафу на чоловiка, який бездоказово звинувачуває жiнку у вiдсутностi незайманостi; грошового штрафу та зобов’язання жити цьому чоловiковi з цiєю жiнкою без можливостi розлучення, тобто до гробу. «...І накладуть на нього штраф, сто шеклiв срiбла, – i дадуть батьковi тої дiвчини, бо вiн пустив неславу на Ізраїлеву дiвчину, а вона йому буде за дружину, – вiн не зможе вiдпустити її (розлучитись з нею. – Авт.) всi свої днi...» Цiкавить грошовий вимiр штрафу – 100 шеклiв. Вони будуть не вiдваженi. Бо це є складною процедурою iз залученням до неї священика, кривдника i скривдженого; iз зважуванням ваги злиткiв срiбла з вiдповiдним вiдрубуванням зайвого срiбла i засвiдченням про отримання зваженої ваги скривдженим. Нi, вони, шеклi, будуть просто вiдданi скривдженому, данi, як вже готовi вiдкарбованi грошi встановленого номiналу. Досить буде провести простi арифметичнi дiї, щоб переконатися про вiдповiднiсть даного кривдником i отриманого скривдженим. Бо шекль, як одиниця ваги i як грошова одиниця багатьох країн стародавнього Близького Сходу – вiд Вавiлонiї до Фiнiкiї – використовується юдеями, починаючи з перiоду Першого Єрусалимського храму (за 300 рокiв пiсля уявного Мойсея). Використовується як складова частина вагової – не грошової – вавiлонської системи. І лише в перiод Другого храму шекль перетворюється на монету з номiналом. Жидiвськi енциклопедiї вказують не точну, а приблизну дату запровадження грошового шекля в Юдеї – друга половини 5 столiття до нової ери. При всiй своїй неточностi, ця дата для нас є достатньою. Бо 444 рiк до нової ери – рiк впровадження Закону Законодавцем Ездрою – належить саме до цiєї таємничої другої половини 5 столiття до нової ери. Якщо юдей не зрозумiє чогось в юдейському Законi, а не зрозумiє вiн багато чого, то Законовчителi – раввини – для того й iснують власне з часiв Ездри, щоб розтлумачити, розталмудити юдеєвi всю святу юдейську мудрiсть (з неюдеєм раввин не буде говорити взагалi, не те що на тему Закону). Раввин i розкаже, i на пальцях покаже. Небезкоштовно, звiсно ж. Головне, щоб юдей засвоїв Закон. Тут саме знаходимо пояснення, чому українцi бiднi й дурнi. Бiднi, бо дурнi, а дурнi, бо бiднi. Бо українцi мають своїх пророкiв, – Шевченка, Франка, Лесю, – але не мають вчителiв, якi донесли б до українцiв мудрiсть українських пророкiв. Бо, навченi жидiвською владою, вчителi можуть донести до українцiв мудрiсть українських пророкiв в перевернутому та обкроєному – вигiдному рабинам – виглядi. Але так не буде завжди! Бо так i не було завжди! Читав рабин свої книги Двадцять i сiм рокiв, Перечитав всiх талмудiв І усiх пророкiв... Читав двадцять i сiм рокiв, Нi з ким анi слова!..

224

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

З ним не смiла говорити Й сама рабинова. І чи то вiн свою мову За той час забувся, Чи з великої науки З розуму схибнувся, А як вийшов уже на свiт Жидову учити, Вiн зачав уже на мигах З нею говорити!.. Чудуються, дивуються Жиди бородатi І давай по цiлiм свiтi Гонцiв розсилати! Ганяються гонцi всюди, Мудрих зволiкають; Та щось мови його й мудрi Не дуже втинають. Але iде запорожець Та й почав питати: «А що у вас, жиденята, Доброго чувати?..» Жиди й кажуть козаковi: «Таке й таке дiло!..» «Ет! Дурнi ви, жиденята! Козак каже смiло. – А скажiть-но, – каже, – тому Величному пану, Що я iз ним хоть i зараз До розмови стану!..» Пiшли жиди до рабина, Разом повклякали, Доткнулись його капцiв, З страхом запитали, Чи звелить вiн козаковi Мовити з собою... Рабин тiльки подивився, Махнув бородою... І вернулись жиденята Козака просити, Щоби козак iз рабином Ішов говорити... Прийшов козак, поклонився, Рабина вiтає...

225

А. І. Кондратьєв

Але рабин встає з крiсла, Палець наставляє... Наставляє – бiс то знає, Чого рабин хоче!.. Але козак йому сунув Аж два перед очi!.. Кивнув рабин головою, Махнув бородою; Показує йому вгору Правою рукою!..

«Вiн угору! Тра донизу!» Козак розважає І нагнувся i рукою В землю утикає!.. Махнув рабин головою, Подивився всюди І складає собi руки Наохрест на груди!.. Тогдi козак приступився Як заїде в пику!.. Цiле мiсто зворухнулось З галасу та крику!.. Але рабин знов спокiйно Махнув бородою! Поклонився козаковi, Пiшов з жидовою. Приступили жиденята, Рабина питали: «Що пан рабин з запорожцем Розмовляти мали?» І сiв рабин коло школи Та й став говорити: «Я питався: хто б тебе мав Такий сотворити?..» А вiн мало так сказати: «Що питаєш много? Той мене мав сотворити, Хто тебе самого!..» Я, герехт! Що правда, правда! Я ще був питати: Хто б то був, що мав над нами Небо збудувати? А воно пак так розумно Менi вiдказало:

226

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

«Той i небо, хто i землю Сотворити мало!..» Я ще був йому казати, Що бог не гнiвливий, А воно менi сказало, Що i справедливий!..» Пiдступили й нашi люди, Козака питали: «А що то ви iз рабином Розмовляти мали?..»

«А що ж, люди? Та жид жидом! Я лиш показався, А вiн пальцем вже до ока Менi добирався... Та мене-то не схитрити, Знаю чого хоче, Та йому аж два козацьких Сунув перед очi!.. Видить рабин – не злякає! «Повiшаю!» – каже. А я тебе, йому кажу, Закопаю, враже! А вiн каже: «Зв’яжу руки!» Чи чули огиду?.. А я його за то в пику: «Брешеш, скурвий жиду!..» (Степан Руданський. «Рабин i Запорожець»,

Дещо вiдволiкаючись i дивлячись вперед, слiд зазначити, що проминуть роки, i впроваджений Ездрою Закон буде доповнений i виконаний Ісусом на прiзвисько Христос. Пiзнiше, християнiзувавши свiт, перевернувши його догори дном, юдеї будуть сприймати цiлком природню реакцiю проти себе з боку iнших народiв не iнакше як наклепи, обмовляння, неправдивi та бездоказовi свiдчення, а простiше – антисемiтизм. Тiньове юдейське гестапо – Антидифамацiйна Лiга, тобто антинаклепницька Лiга, АДЛ (ADL), – вiдоме своїми переслiдуваннями расистiв та антисемiтiв, буде використовувати в якостi своєї iдеологiчної бази саме цi, щойно розглянутi нами бiблiйнi аргументи i приклади покарань. З тiєю тiльки рiзницею, що цi покарання будуть спрямованi не проти святих юдеїв, а проти гидотних iнородцiв. І зовсiм не обов’язково, щоб покарання здiйснювалось щодо неправдивих свiдкiв-юдеїв. Бо в бiблiоїзованому, християнському свiтi, неправдивими є всi тi неюдеї, якi дозволяють собi сказати на адресу юдейства бодай одне, об’єктивно справедливе, але неприємне для нiжного юдейського вуха, слово. Якщо хтось має щось проти АДЛ, то це означає, що вiн проти Господа, не шанує святу Бiблiю, i взагалi Антихрист. В очах широкої громадськостi вiн не знайде нiчого, крiм осуду. В Америцi АДЛ дiє особливо ефективно. На державному рiвнi укладено договiр мiж полiцiєю та АДЛ про надання полiцiєю данних, цiкавих для АДЛ, i про сприяння полiцiї в покараннi

227

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

тих, на кого височайше вкаже перст божий, тобто перст АДЛ. Термiни покарання, якi вже вiдбувають жертви АДЛ, обчислюються восьми i бiльше роками. Бо треба ж виконувати заповiдi Господа Ізраїлевого! Зрозумiло, що Ездра узагальнив все, набуте юдеями вiд сусiднiх народiв – звичаї, вiрування, поняття, систему мiр, закони – за 1000 рокiв блукання юдеїв пустелями мiж Єгиптом, Ваiлоном, Аравiєю, Сирiєю. Немає нiчого дивного в набутому. Всi народи якимось чином впливають один на одного, набуваючи нових властивостей. Але вражає те, що юдеї, як ми вже бачили ранiше i побачимо ще далi, набувають вiд iнших народiв найгiршого з того, що можна набути. Бiблiйне створення свiту Єговою, Адам, Єва, потоп, ковчег, Мойсей, все це – необхiдний набiр для конструювання доктрини древностi найдревнiшого, а значить богообраного, жидiвського народу. Жиди так-сяк блукали пустелями декiлька столiть перед Ездрою. І тiльки вiд вавiлонського полону, вiд Ездри, вiд впровадження ним Закону в 444 роцi до нової ери, починається така-сяка iсторiя жидiв як народу. І лише з Христом, з початком нової, християнської ери, юдеї, залишаючись таким-сяким народом i продовжуючи таку-сяку свою iсторiю, перетворяться на народ-богоносець, народ законодавцiв i законовчителiв – впевнених в собi керiвникiв свiту. І мiльярди християн по всьому свiту щодня, шогодини, щохвилини i щосекунди додадуть юдеям цiєї впевненостi в собi. Додадуть поклонiнням, молитвами, захопленням, паломництвом до святої землi Ізраїля з вiдповiдним фiнансуванням (власним коштом) богообраного населення цiєї землi. Очевидно жиди є чи не наймолодшим народом у свiтi. Знаємо, що найнахабнiшими в сiм’ї бувають саме наймолодшi її члени. Ось чому, складаючи початкову таблицю жидiвської iсторiї, ми дозволили собi на деякий час вiдволiктись вiд з’ясування питання про вiдповiднiсть до iсторичної правди деяких фактiв жидiвської iсторiї. Цей деякий час закiнчився. Закiнчився для нас i для Ездри. Настав час плекати юдейську мрiю, а в умовах беззаконня це неможливо. Саме з моменту впровадження Закону юдейська мрiя пiдкрiплена законодавством. І якщо говорити про природу потворного – iншого не iснує – юдейського фанатизму, то це якраз i є узаконена мрiя, втiлена в потворному тiлi. Потворнiсть, виплекана протягом вiкiв багатьма поколiннями близькородинних шлюбiв, пiдсилена протягом багатьох вiкiв (багатьма поколiннями) фiзiологiчним i психiчним калiцтвом (обрiзанням статевого органу), вiнчається мрiєю, Законною мрiєю про володiння свiтом, про панування над усiма неюдейськими народами. Панування одного, богобраного, юдейського племенi, всi члени якого бачать один в одному близького родича, члена сiм’ї, порушення iнтересiв якої неминуче спонукає до кровної помсти. Бачимо, що Усний Закон плекає юдейську iдею панування над Свiтом одночасно з варiативним поясненням порушень законiв Тори (Письмового Закону), тобто кримiнальних злочинiв всерединi юдейства. Іншими словами, Письмовий Закон, Тора (Бiблiя) тепер стає Кримiнальним Кодексом юдеїв, а Усний Закон (майбутнiй Талмуд) стає Кримiнально-Процесуальним Кодексом; а його носiї, фарисеї, якраз i створюють апарат чиновникiв для контролю за дотриманням законiв. Отже, Усний Закон не мiг не виникнути в принципi. Безумовно, фарисеї отримують можливiсть монополiзувати юдейську доктрину, як зовнiшньополiтичну, так i внутрiшньополiтичну. Хоча, як побачимо далi, грань мiж цими доктринами є досить тонкою, а з часом – так званий час

228

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

«X», час Христа, – ця грань взагалi зникає, сприяючи тому, що обидвi юдейськi доктрини об’єднуються в одне цiле. Сформована i впроваджена Ездрою доктрина пройшла шлях разом з Ездрою вiд Вавiлону до Єрусалиму. Остаточна канонiзацiя цiєї доктрини – Закону – належить не комусь, а власне нашому старому знайомому, Іоханану бен Заккаї. Вона, остаточна канонiзацiя Закону, вiдбувається через 514 рокiв пiсля Ездри, не десь, а в Ямнiї, не колись, а безпосередньо пiсля зруйнування Другого, ненависного фарисеям Єрусалимського саддукейського храму. Іоханан бен Заккаї є не кимось, а послiдовником Гiллеля. Гiллель є не кимось, до знайомства з ким ми вже впритул наблизились, а власне видатним Законовчителем, однодумцем i сподвижником Ісуса. Свого часу Гiллель прийшов не звiдкись, а з Вавiлону, не кудись, а до Єрусалиму, не для чогось, а власне для вивчення З ак о н у. Погоджуючись з тим, що саме Ездрi належить як керiвництво Великим Збором, так i вирiшальна роль в збереженнi Усного Закону i започаткуваннi ним раввинського, фарисейського юдаїзму, жидiвськi довiдники намагаються не пояснювати, яким чином Ездра досягнув цього. То в який же спосiб Ездрi вдається зберегти щойно впроваджений Усний Закон з огляду на опозицiю саддукеїв? Це питання викликає iнтерес, крiм iншого, ще й тим, що з об’єктивної точки зору саддукеї мають рацiю, оскiльки вони, не визнаючи Усний Закон (i рiзноманiтнi тлумачення Тори-Бiблiї) сприяють збереженню монолiту юдаїзму, тодi як фарисеї зi своїми чисельними рiзночитаннями та не менш чисельними рiзнотлумаченнями сприяють творенню сект i пiдсект юдаїзму. Однiєю з таких сект стане Гiллелiзм включно з Ісусом; а однiєю з таких пiдсект стане християнiзм, власне Ісусiвство, тобто християнство, з дванадцятьма покликаними апостолами та семидесятьма учнями. Про те, що справа виглядає саме так, яскраво свiдчить факт гонiння на Ісусiвцiв з боку фарисеїв та саддукеїв взагалi, i, зокрема, гонiння (з наступним примиренням) на Ісусiвцiв з боку фарисеїв-Гiллелiстiв в особi самозванного апостола Павла. Можемо пiдсумувати, що на совiстi саддукеїв є нехтування закладеною в Законi юдейською мрiєю про панування юдеїв над свiтом. А на совiстi фарисеїв є розкол юдаїзму на секти й пiдсекти. Та совiсть фарисеїв очищується – вони втiлюють в життя мрiї юдейства. Дарма, що фарисеї роблять це цiною його, юдейства, розколу. Отже, вiдповiдь на запитання, яким чином в умовах збурення юдейства Ездрi вдається зберегти монолiт юдейства разом з впровадженням Усного Закону, є однозначною: шляхом компромiсу. Жидiвськi джерела не одностайнi в питаннi про те, кому належить – Ездрi, чи перському царевi Артаксерксу, чиїм протеже являється Ездра – iнiцiатива запровадження Закону (Тори) в якостi (!) громадянського (!) законодавства держави Юдея. Зрозумiло одне – iнiцiатива йде одночасно в двох напрямках: 1) будiвництво Другого Єрусалимського храму; 2) впровадження Закону. З аналiзу розвитку подiй неважко зробити висновок, що вiдбудова Храму як саддукейської установи можливa лише за умови впровадження Закону, як фарисейського винаходу. Іншого шляху немає – хто платить, той i сцену замовляє. Платять володарi Персiї (вчорашньої Вавiлонiї). І якщо зважити на iснування iнформацiї – бiблiйної та довiдникової – про сприяння з боку перських царiв одночасно вiдбудовi Храму i впровадженню Закону, то стає зрозумiлим, що все вiдбувалось саме так, i що припинення вiдбудови Храму обов’язково призвело б до скасування впровадження Закону. А крiм цього Храм з його сховищами потрiбен i для

229

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

самих фарисеїв. Потрiбен як скарбниця, i як архiв тлумачень Закону. Бо в сучасних умовах цi тлумачення – надрукованi – помiстяться в однiй книжковiй шафi. А в умовах переписування, коли чисельнi сувої вимагають вдесятеро бiльше мiсця, питання про мiсце для їхнього збереження залишається актуальним. Основне при цьому – вчасно вилучити скарби, як матерiальнi, так i духовнi. Вилучити при настаннi часу «Х». Для цього треба просто тримати руку на пульсi. На чиєму пульсi? На пульсi «Х». Порушення заборони на запис Усного Закону – саддукеям про це вiдомо, бо фарисейськi конспекти зберiгаються в саддукейському Храмi – якраз i дає пiдстави саддукеям зневажати фарисеїв, Законодавцiв i Законовчителiв за їхнє Законовiдступництво. Фарисеї постають в очах саддукеїв недолугими творцями суперечливого, надуманого, неприродньо-шовiнiстичного, штучного Закону. Закону, що викликає не тiльки шалене, цiлковите непорозумiння, а ще й необхiднiсть такого тлумачення, яке треба записувати, бо й воно вимагатиме додаткового дотлумачення i перетлумачення з вiдповiдним дописуваннм i перезаписуванням. Тому пiзнiше, коли цi первiснi тлумачення сформуються у виглядi Талмуду, то вiн власне з цих причин буде асоцiюватися в юдеїв та неюдеїв зi збiрником нудотних, казуїстичних тлумачень. Вражаючим є висновок: якщо в юдейському протистояннi переможуть саддукеї, то Закон буде скасовано, i Храмовий ритуал знову набуде ваги, вищої вiд Закону. А якщо переможуть фарисеї, то Закон переважить Храмовий ритуал i... І якщо наслiдком поразки фарисеїв буде скасування Закону, то кожному зрозумiло, що наслiдком поразки саддукеїв буде скасування влади Храму. А оскiльки владу нiхто добровiльно не вiддає, то... Храм буде зруйновано. І всi, включно з Ісусом, мають бути готовими до цього. Як ми вже знаємо, готовими були всi. Та не всi були готовими при настаннi часу «Х» возвiстити саддукеїв i частину фарисеїв – маловiрних фарисеїв – про його настання. Не всi готовi, – це м’яко сказано. Всi не готовi – так правильно. Всi, крiм Христа. Саме вiн возвiстить, що час «Х» настав. Храм буде зруйновано. Час працює на фарисеїв i проти саддукеїв. Це час його, – Христа. Це початок нової, ново-жидiвської, християнської ери. Для нас принциповим є те, що саме за часiв Ездри положення Закону (Тори) стають громадянським законодавством Юдеї, а Усний Закон впроваджується в якостi тлумачення цього законодавства. І видається вже закономiрним, що в сучасному свiтi професiйна орiєнтацiя юдейства тяжiє на генетичному рiвнi (?) до професiї юриста. Отже, саддукеям залишається ритуал Храму, що вiдбудовується пiд керiвництвом Ісуса (тезки Христа), сина Йосадока. «...А коли настав сьомий мiсяць, i Ізраїлевi сини були по мiстах, то зiбрався народ, як один чоловiк, до Єрусалиму. І встав Ісус, син Йоцадакiв, та брати його священики, i Зоровавель та брати його i збудували жертiвника бога Ізраїля, щоб приносити на ньому жертви, як написано в Законi Мойсея... І справили свято Кучок...» (Бiблiя, книга Ездри, 3:1-4). І пiсля закiнчення будiвництва храму здiйснено було його освячення: «...І принесено в жертву 100 бикiв i 200 баранiв i 400 ягнят i 12 цапiв за числом 12-ти колiн Ізраїлевих...» (Ездра, 6: 17). – По одному цаповi на колiно. Ну а фарисеям, згiдно компромiсного рiшення Ездри, дiстається право поширення Усного Закону i широкого його застосування через впровадження iнституту раввинiв – законовчителiв – в запроваджуваних ними синагогах. Але це ще не все.

230

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Для збереження єдностi святого юдейства, впроваджується Великим Збором i особисто Ездрою разом з нащадками полонених Вавiлоном саддукеїв, спiльний фарисейсько-саддукейський проект – рух зуггот – з його дiалектичною суттю. Зугготи проходять через всю iсторiю раввинського – синагогно-фарисейського, альтернативного щодо храмово-саддукейського – юдаїзму. Вони iснують i донинi. В часи запровадження юдео-християнiзму, в 1 столiттi, дiалектичнi пари зугготiв видозмiнюються на таннаї. В часи завершення Єрусалимського Талмуду, в 4 столiттi, таннаї видозмiнюються на амораї, а в часи завершення в 6 столiттi Вавiлонського Талмуду, – на савораї. Найдовшим перiодом розвитку – понад 1200 рокiв – богообраної раввинської справи є епоха гаонiв, тобто генiїв (в перекладi з iвриту). Цей так званий гаонат переймає естафету розвитку фарисейства вiд савораїв (завершення Талмудiв), i з честю передає її новим, а далi й новiтнiм ребе. Найвiдомiшим – з причини свого несприяйняття богообраного хасидизму – гаоном Нової епохи є Елiягу бен Соломон Зальман, вiдомий як Вiленський Гаон 18 столiття, тобто Гаон з Вiльнюса, вiн же генiй з Вiльнюса (Литва). Так чи iнакше, але реалiї сучасного життя дають зрозумiти, що естафета богообраної дiалектики триває. Зугготи, таннаї, амораї, савораї, гаони... сiонiсти, комунiсти. Хто наступний?! Хто ж може бути наступним, як не добрi й лагiднi Гiллель-християнiсти? Бо коло замкнулось! Дiалектика по-юдейськи передбачає боротьбу i єднiсть протилежностей, тобто боротьбу i єднiсть протилежних за розташуванням i єдиних за iдеєю течiй юдаїзму, i не передбачає врахування iнтересiв протилежного щодо юдейства табору неюдеїв. Тому потрiбно, щоб табiр неюдеїв був позбавлений свого самобутнього свiтогляду, щоб вiн тiшився iлюзiєю свiтоглядного розмаїття – юдаїзм, католицизм, православiє, iслам, лютеранство, кальвiнiзм, масонство, баптизм, адвентизм, єговiзм, теософiзм, штундизм... – в той час, коли все є не бiльше як видозмiнений юдаїзм. Все слугує возвеличенню богообраного юдейства. І якщо не юдео-християнiзм, то якась iнша юдейська чума продовжить експерементувати Свiтом. Українцi багато втратили пiсля навернення їх на юдо-християнство греками i римлянами з наступним засмiченням української мови грецькими i латинськими словами. Слово «дiалектика» при всiй своїй простотi нi про що не говорить звичайному українцю. Воно в перекладi з грецької мови означає суперечку, в якiй неможливо досягти абсолютної правоти, бо кожен з учасникiв цiєї суперечки по-своєму має рацiю. Простiше, дiалектика – це боротьба i єднiсть протилежностей. В однiй рiчцi купається сiм’я. Мати з дочками бiля пологого берега, а сини з татом бiля крутого, – щоб можна було пострибати з кручi в рiчку. Брати, граючись, кличуть сестер на свiй берег, а сестри кличуть братiв на свiй. Зрештою, всi купаються в однiй рiчцi, запливають на її середину, а накупавшись, – всi разом виходять з рiчки i разом йдуть додому. Боротьба i єднiсть протилежностей. Отже, в час Великого Збору зароджується, поки що лише в проектному виглядi, компромiсний рух серед керiвної верстви юдейства. Протягом 300 рокiв, коли Юдея, пiсля повернення до неї полонених з Вавiлону, поперемiнно перебуває пiд владою сатрапiв Персiї i Олександра Македонського, рух зугот не вiдiграє помiтної ролi в життi юдеїв. Саддукеї контролюють Храм i не вважають за потрiбне з’ясовувати будь-що з фарисеями. Саддукеї ситi храмом, i бiблiйнi заповiдi про пiдкорення юдеями всього свiту iснують для них тiльки на паперi. Отже, рух зуггот iснує лише теоретично. І лише в 2 столiттi до нового лiточислення, з повстанням Хасмонеїв i звiль-

231

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ненням пiд їхнiм проводом Юдеї вiд iноземного поневолення, коли храм перейде пiд контроль солiдарних з Хасмонеями фарисеїв, – рух зуггот активiзується i перейде в практичну площину. При Хасмонеях фарисеї у фаворi. На противагу зацикленим на храмовому ритуалi i грошовому надходженнi саддукеям, фарисеї дивляться в майбутнє з надiєю вивести святий Ізраїль на вершину свiтового панування. Перший крок зроблено Хасмонеями. Панування iноземцiв в Юдеї припинено. Але скоро нащадки Хасмонеїв розчаровують фарисеїв. Фарисеї прагнуть до встановлення Царства Божого (Ізраїлевого) на всiй землi, а Хасмонеї зупинились на однiй тiльки Юдеї. Тому тiльки в серединi 2-го столiття до нової ери (пiсля трiумфу Хасмонеїв) рух зуггот зосереджує на собi увагу вищого юдейського полiтикуму. Цей рух покликаний визначити, на чиєму боцi iстина: на боцi тих, хто суворо i консервативно, майже по саддукейськи, зациклюється на можливостi досягти щастя для юдеїв у Палестинi i дотримується букви Закону, – Усного i Письмового, – чи на боцi тих, хто прагне через гнучкiсть i винахiдливiсть, через компромiс iз неюдейським оточенням вивести юдейство до вершин панування над свiтом. З кожного боку по одному представнику, якi утворюють дiалектичну пару. І так до перемоги. Переможцем стане той, хто покаже кращий результат, – теоретичний i практичний. Але це зовсiм не означає, що переможець продовжить дiяльнiсть, а переможений муситиме припинити її. Нi. Дiяльнiсть продовжать обоє, але пiд командою переможця. Так започатковується вже практичний рух зуггот, що в перекладi з жидiвської означає пара, двоє керуючих, дiалектичний дуумвiрат. Перший з цiєї пари є главою сiнедрiону, другий, – головою суду. Ми вже мали можливiсть бачити одну з таких пар, дещо видозмiнену, пiд час падiння Другого Єрусалимського Храму i початку побудови невидимого Храму, заснованого на Торi: Шимон бен Гамлiель та Іоханан бен Заккаї. Чому видозмiнену? Тому що на час падiння Другого храму переможець серед дiалектичних зуготiв уже визначився i новi пари утворюються вже iз взаємодоповнюючих представникiв, якi дiють на платформi переможця i до яких ми ще дiйдемо. Остаточна видозмiна саддукеїв вiдбудеться пiсля падiння Другого храму, коли вони або природно втратять сенс свого жрецького iснування внаслiдок вiдсутностi храму, або частково з’єднаються з фарисеями, тобто з представниками того консервативного напряму зугот, якi зазнають поразки вiд новаторського напряму в дiалектичному русi, започаткованому в часи Ездри. Оскiльки початково рух зуггот є породженням спiльно саддукеїв i фарисеїв, то звичайно ж, з’єднання саддукеїв з фарисеями, хоча i в меншiй мiрi, нiж пiсля зруйнування Другого храму, але вiдбулося ще тодi, безпосередньо пiсля повернення юдеїв з Вавiлонського полону. Тому й дiалектична суть руху зугот полягає в їхнiй жидiвськiй єдностi i в боротьбi консервативного крила з новаторським, радикальним. Цi два рiзних крила завжди належать одному органiзмовi, – юдейському, богообраному. Це про своїх опонентiв консерваторiв каже своїм учням новатор, радикал Ісус Назорей, вiн же Христос: «...Стережiться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть...» (Матвiй, 10: 17). «...Стережiться уважливо фарисейської та саддукейської науки...» (Матвiй, 16: 6).

232

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Синагога з’являється не лише як альтернатива Храмовi, але i як мiсце зiбрань для з’ясування стосункiв i визначення суспiльної думки. І хоча рiчка фарисейства є одна, та берегiв вона має два, як i належить кожнiй рiчцi. Боротьба мiж двома напрямками точиться жорстока i невпинна. Це боротьба не для самої боротьби. Це боротьба за владу, за вплив у суспiльствi, i це боротьба за багатство, за грошi. А ще, – це боротьба за те, яким буде майбутнє богообраного народу. Тому в цiй боротьбi обов’язково з’явиться фанатик, який вiдкидає земнi блага в iм’я свiтлого майбутнього юдеїв, в iм’я Царства Божого – Ізраїлевого – на землi i на небi: «...Як тяжко багатим увiйти в Царство Боже...» (Лука, 18: 24). «...Шукайте скарбiв не на землi, а на небi...» (Матвiй, 19: 21). Якщо бог i на небi, то Ізраїлевi сини на землi. І для них потрiбно збудувати Царство Боже на землi. Бо юдеї у всi часи є кочова секта космополiтiв безродних. І для юдеїв є один цар – i цар, i бог, i воєначальник – Єгова-Господь-Фюрер. Таким фанатиком, борцем за iдею свiтлого майбутнього юдеїв, є Ісус Христос. І таке царство для юдеїв (це бачимо з дiйсностi сьогодення) ним, Ісусом, збудоване. В сучасному реальному життi, у всiх його проявах, бачимо, що для юдеїв не iснує законiв. Юдеї нiкому не пiдпорядковуються. Для них iснує Закон Мойсея i законовчитель – раввин. Раввином є Ісус. Фарисеї новаторського крила опиняються в жорсткiших умовах, нiж фарисеї консервативного крила. Новаторам доводиться протистояти одночасно i фарисеям-консерваторам i саддукеям. І якщо новатори вмiло скористаються цiєю можливiстю загартуватися в жорстокiй боротьбi, то вони переможуть. Хтось бо однак мусить перемогти. Занадто вже їх багато навколо храму. І дiйсно, – вони переможуть. Змiнюються династiї правителiв. І змiнюються пари зуггот. На змiну лояльним до фарисейства Хасмонеям приходить контрольований саддукеями Ірод. Вiн карає фарисеїв за ухил вiд присяги йому, i вирiзує нащадкiв династiї Хасмонеїв включно зi своєю коханою дружиною Марiамною. Його тесть, саддукей Боетус, батько другої Іродової дружини, є первосвящеником храму. Пiд тиском саддукеїв Ірод – в умовах римської окупацiї Юдеї – починає перебудову храму. Нiхто, навiть пасивнi есеї, що їх звiльнено Іродом вiд сплати податкiв, не пiдтримують Ірода. В цей час чергова пара зуггот представлена мудрецями на iм’я Гiллель i Менахем-есей. Унiкальнiсть цiєї пари в порiвняннi її з попереднiми парами зуггот полягає в тому, що ця пара є фактично трiйцею. Якщо в перiод попереднiх – перед Гiллелем – i наступних пiсля нього парах законовчителiв вибуття одного з напарникiв означає започаткування цiлковито нової пари, то у випадку з Гiллелем робиться виняток з правил. На змiну вiдстороненому Менахему, Гiллель обере собi iншого заступника i продовжить свою роботу до повної перемоги над саддукеями. Жидiвськi джерела не вiдкидають можливостi протекцiї Гiллелю з боку вищих, дотичних до вчення Ездри, кiл юдейства. Бо й сам Гiллель, – жид з Вавiлону. Вiн, як ранiше вiд нього Ездра, прибув з Вавiлону до Єрусалиму з метою продовжити вивчення Тори i Усного Закону. Гiллель очолює сiнедрiон, – вищий релiгiйний суд над синами Ізраїлевими. Менахем, – заступник Гiллеля i верховний суддя свiтського суду над тими ж синами.

233

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Протистояти ессеям фарисеї можуть так само з трудом, з яким вони протистоять i саддукеям. При цьому мається на увазi труднiсть протистояння новатора по вiдношенню до консерватора, та ще й такого типу, яким є монах-есей Менахем. Прудкий i винахiдливий Гiллель прагне зберегти жидiвську самобутнiсть i разом з цим вивести жидiв на омрiяну та заповiдану Мойсеєм (авторитетом, нехай i мiтичним) вершину свiтової могутностi. Вiдлюдькуватий есей Менахем зосереджується лише на тiй частинi Мойсеєвого заповiту, яка стосується ритуалiв i молитви в замкнутiй чоловiчiй комунi, якою є секта есеїв. І якщо саддукеї зi своїм храмом, Іродом i перебудовою в умовах занепаду народу, явно не в змозi виправдати себе в очах юдейського суспiльства, то ессеї з їх святошеством i занудним устремлiнням бути угодними Єговi через вивчення святих книг i через принесення клятви про дотримання благочестивого життя, якраз i мають аргументи в суперечцi з Гiллелем. Суттєвим їх вразливим мiсцем у протистояннi з Гiллелем є їхня проповiдь лояльностi до влади. Бо немає влади, як не вiд бога! Пiзнiше цей паралiтичний, рабський по своїй сутi заклик, буде запропонований для сповiдування пiдпавшим пiд жидiвську владу християнiзованим народам-рабам, зокрема українцям, цим бiлим неграм: «...Нехай кожна людина кориться вищiй владi, бо немає влади, як не вiд бога, i влади iснуючi встановленi вiд бога... Тому той, хто противиться владi, – противиться божiй настановi...» (Послання апостола Павла до Римлян, 13: 1-2). Але це буде потiм. Зараз же цей заклик есеїв коритись будь-якiй владi є абсолютно неприйнятним для фарисеїв новаторського крила пiд проводом Гiллеля. І ця обставина сприяє становленню Гiллеля як переможця. А його школа при здобуттi перемоги муситиме формувати стратегiю i тактику всього подальшого розвитку юдейства. Перемозi Гiллеля сприяє ще й зустрiчна подiя. Це – дискредитацiя Менахема в очах жидiвства, причому, самодискредитацiя. Рiч у тiм, що Менахем ще в тi часи, коли Ірод, простолюдин, починає ходити до школи, передрiкає Іроду царювання. Це великий злочин перед фарисейством. Та це було ще в дитячi роки Ірода. І тепер, в 40-му роцi до нової ери, коли Ірод пiсля тривалої боротьби стає царем, нiхто б i не дiзнався про ганебний вчинок Менахема. Але трапилося так, що ставши царем, Ірод у всiй своїй величi посилає своїх пiдданих по Менахема i розпитує його, скiльки часу вiн, Ірод, буде правити на царському тронi. Видно, що Менахем в цiй ситуацiї зрозумiв всю хиткiсть свого становища як верховного суддi, що заграє з ненависним для всього народу Іродом. Флавiй («Юдейськi старожитностi», книга 15, глава 10, роздiл 5) вказує на те, що: «...Менахем утримався вiд точної вiдповiдi. Тодi, з огляду на його мовчання, Ірод запитав, чи буде вiн правити 10 рокiв, на що Менахем вiдповiв, що i 20 рокiв i 30 рокiв...» Крiм того, що Менахем обiймає високу посаду, ми не маємо iнших вказiвок про його мудрiсть. Але його есейська покiрнiсть будь-якiй владi переважила здоровий глузд. І про Менахема бiльше нiхто не згадає. Вiн пропадає безвiсти. Про його смерть нiчого не вiдомо. Не виключено, що його вбили свої ж, юдеї, з табору, що прагне Царства Божого, Всесвiтнього Царства Ізраїлю, а не царства Ірода. Поразка Менахема визначає перемогу Гiллеля. Але перемога Гiллеля ще не остаточна. Остаточною вона буде тодi, коли буде зруйновано Другий храм, цю, поставлену саддукеями, перешкоду на шляху юдеїв до Царства Бо-

234

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

жого – юдейського – на землi i на небi, або тодi, коли це зруйнування буде хоча б засимволiзоване Ісусом i поставлене у всiй своїй незворотностi на вид саддукеям, цим бундючним i самовдоволеним колаборантам. Нехай знають, – час працює проти них. Поразка Менахема унеможливлює надалi участь представникiв секти есеїв в середовищi зуггот. І зуггот стає суто фарисейським рухом з цiлковитою опозицiєю саддукеям i вiдтепер змiнює свою назву на «таннаї», що значить «заучувати», повторювати, вдосконалювати те, що вже зроблено. Самi ж погляди недолугих есеїв не тiльки не вiдкидаються Гiллелем, але й навпаки, переосмислюються ним для можливостi їхнього застосування в середовищi нерозумних язичникiв. Покiрнiсть владi, терпiння, любов до ворога, стануть основними християнськими чеснотами, i, заодно, вони стануть передбачуваною програмою поведiнки народiв, упокорених Ісусiвською командою. Тим часом новим дiалектичним напарником Гiллеля стає Шаммай. Вiд самого початку його дiяльностi на посадi верховного суддi стає зрозумiлим весь подальший хiд розвитку юдеїв у їхнiх стосунках з навколишнiм свiтом. Шаммай – прибiчник традицiйного, силового методу пiдкорення свiту юдеями. До його арсеналу методiв боротьби належать чинники фiнансовi, збройнi, ошуканство, лихварство, проникнення на вищi щаблi влади iнших народiв. Гiллель, навпаки, – наполягає на виваженому, з урахуванням всiх можливих факторiв, пiдкореннi свiту з використанням усiх сприятливих винаходiв. Вiн не вiдкидає методiв Шаммая, але й прагне винайти методи, про якi в Українi кажуть: на ловця звiр бiжить. Крiм розрахунку на згаданi паралiтичнi чесноти есейства (складової частини майбутнього християнства), Гiллель розраховує ще й на руйнiвну дiю iдеї рiвностi – расової, нацiональної, соцiальної, статевої, – активно впроваджувану аж донинi: змiшання на пiдставi рiвностi людських рас секти Свiдкiв Єгови; комунiстична деградацiя на пiдставi нацiональної i соцiальної рiвноправностi секти марксистiв-ленiнiстiв; статева рiвноправнiсть секти фемiнiсток. А почалося все з секти фарисео-християнiзму Гiллеля: «...Немає жида, нi грека, немає раба, нi вiльного, немає чоловiчої статi, анi жiночої, – бо всi ви один у Христi Ісусi... А коли ви Христовi, то ви Авраамове насiння й, за обiтницею, спадкоємцi...» (Святий Павло до Галатiв, 3: 28). На вiдмiну вiд Шаммая, Гiллель розумiє необхiднiсть упослiдити всi народи вiд жидiв, позбавити їх знання своєї iсторiї, своєї самобутностi, зробити їх вiвцями пiд наглядом юдейських пастирiв. А позбавити народи свого корiння можна лише зробивши їх Аврамовим насiнням. В процесi навернення на юдаїзм будуть виникати рiзнi непередбаченi питання, що вимагатимуть винахiдливостi для їх вирiшення. Християнство не стало пiонером у наверненнi язичникiв на юдаїзм. Воно лише продовжило розпочате Гiллелем, i не сприйняте Шаммаєм, дiло прозелiтизму. В питаннi стратегiї – що робити? – Гiллель i Шаммай сходяться. А в питаннi тактики – як робити? – вони розходяться. Об’єктивно Гiллель має рацiю. Крiм цього Гiллель обiймає ще й вищу вiд Шаммая посаду. За ним – сiнедрiон. Крiм усього Гiллель, завдяки своїй гнучкостi, користується широкою популярнiстю в народi. Його перемога над Шаммаєм сприяє тому, що пост голови сiнедрiону стає спадковим на 400 рокiв, i те протистояння, яке початково закладене в пару зуггот, перестає iснувати з моменту переростання зугготiв у таннаїв i успадкування верховної влади нащадками Гiллеля. Династiя Гiллеля править юдейством протягом 400 рокiв.

235

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Але педантичний Шаммай стоїть на своєму. Це його словами заспiває через 2000 рокiв богообраний Андрєй Макарєвiч з гурту «Машина врємєнi»: «Нє стоiт прогiбаться под iзмєнчiвий мiр, пусть лучше он прогньотся под нас». В умовах сучасностi Макарєвiч iже юдеї можуть дозволити собi «нє прогiбаться под iзмєнчiвий мiр i прогiбать єго под сєбя». В цьому основна заслуга Гiллеля перед юдейством. Але для досягнення такого стану речей Гiллель у свiй час мусив прогинатись сам i змушував прогинатись своїх сподвижникiв. Так чи iнакше, але обоє таннаїв стають засновниками двох паралельних шкiл, – школи Гiллеля i школи Шаммая. Обидвi школи законовчителiв для пiдкорення собi народних мас юдейства беруть на себе тлумачення Тори. Їм вдається переконати народ у тому, що Єгова передав Мойсею крiм Письмового Закону (Тори-Бiблiї) ще й Усний Закон для правильного розумiння Письмового Закону. Богообраний народ для досягнення благочестя i для виконання покладеної на нього священної мiсiї мусить дотримуватися Усного Закону: починати святкувати Суботу в суботу, чи може в п’ятницю звечора; що саме, i якою з двох рук – лiвою чи правою – можна робити перебуваючи в туалетi; в якому випадку можна сексуально задовольняти свою жiнку менше двох разiв на тиждень; чи буває виняток з правила про заборону займатися сексом в траурний для всiх юдеїв день 9 ава?.. Жидiвськi енциклопедiї пояснюють навiть бiльшу цiннiсть Усного Закону в порiвняннi з Письмовим: «...Мудрецi Талмуду також наголошують, що положення Усного Закону перевищують положення Письмової Тори, оскiльки Усний Закон є суть таїнство Всевишнього (мiстерiя), в якому проявляється самобутнiсть i обранiсть жидiвського народу...» Тлумачення Тори рано чи пiзно мусить перейти з Усного Закону в якусь письмову форму. Законовчителi обох шкiл доклались до цiєї справи, вiдомої пiд назвою Талмуд. Школа Гiллеля, як i належить переможцю, створила ще й суто свою, фарисейсько-новаторську книгу, вiдому пiд назвою Новий Заповiт Ісуса Христа. Продовжуючи справу Ісуса, автор доброї третини Нового Заповiту, апостол Павло з гордiстю i честю вдаряє себе в груди: «...Мужi-браття, я фарисей, i син фарисея...» (Дiї святих апостолiв. 23: 6). Жоден iсторик у свiтi i жоден церковник у свiтi не зможе сказати чи написати, що вiдданий iсусiвець, апостол Павло, зрiкся фарисейства, або був вiдлучений вiд нього без його вiдома. Коли в сучасному свiтi людство з’ясовує для себе всю гiркоту свого перебування в богообраному ярмi, то будучи керованим Ісусiвцями, якi чiтко засвоїли стратегiю i тактику зуггот-таннаїв, людство спрямовує своє мислення на пiдступних i вiроломних фарисеїв, проти них, не розумiючи при цьому провiдну роль Ісуса у середовищi фарисейства. Видаються книги про фарисейське поневолення свiту на противагу спасительству добрим пастирем Ісусом. Радiопрограми i телевiзiйнi передачi роздмухують i не дають згаснути темi вiдмежування Ісуса вiд фарисеїв. Внаслiдок вмiлих спекуляцiй i постiйних iнсинуацiй людству накидається переконання у сповiдуваннi ним свiтлих iдеалiв Ісуса на противагу лицемiрному фарисейству. Так, Ісус вiдмежовується вiд фарисеїв, i свiдченнями цього вiдмежування ряснiють євангельськi тексти. Але питання слiд розглядати iнакше: вiд яких саме фарисеїв вiдмежовується Ісус? Вiд якого крила фарисейства – Гiллеля чи Шаммая? Бо це двi сторони однiєї медалi, двi руки одного органiзму – фари-

236

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

сейського. Школа Гiллеля, церква Ісусова – це права рука фарисейства, активнiша, дiєвiша, нiби основна, бо прогресивна, новаторська i радикальна. На противагу їй, а нерiдко й на доповнення, школа Шаммая так i залишиться iз синагогою, це – лiва рука, менш активна, нiби допомiжна, консервативна. Отже, обидвi руки фарисейства – церква i синагога – можуть як заламувати одна одну, так i робити спiльну справу щодо оточуючого їх свiту. Церква, особливо римо-католицька, радикально пiдпорядкує собi всi сфери життя (духовну, економiчну, полiтичну, правову, освiтню, вiйськову) населення на пiдконтрольних їй територiях. Синагога ж, як i ранiше, консервативно орiєнтуватиметься на давнi, традицiйнi сфери богообраної дiяльностi, переважно ростовщицько-банкiвську, торгiвельну, ремiсничо-промислову, ну й звичайно ж, на сферу обслуговування i розважання: шинок, бордель, театр, притон... З приводу єдностi синагоги та церкви (храму, або темплю, Temple, як його звуть англiйцi з французами) нiмецький юдей Генрiх Гейне (вiн подiбно до Ісуса Христа дiалектично любить усiх юдеїв) констатує: Хто з них правий, я не знаю, Лиш одне тут ясно видно, Що жиди i християни, Що оба смердять огидно. («Диспута». Переклад Івана Франка)

Жиди знов дiляться на двi Вiдрубнiї громади: Старi в синагогу день у день, молодi Йдуть в темпель лиш празника ради. Свинину їдять молодi, на закон Мойсеїв пiдсвистують в злостi Усi демократи; противно, старi Всi бiльше аристокоростi. Люблю я старих i люблю молодих, Та бог менi свiдок, охоти Ще бiльш почуваю до певних рибок, Зовуться – копченiї шпроти. («Нiмеччина». Переклад Івана Франка)

Так як дiалектичними є зугот, так дiалектичним є й Ісус. Пiсля перемоги Гiллеля з вiдповiдним пiдпорядкуванням Гiллелю юдейського життя, протистояння двох законовчителiв, яким воно було до перемоги Гiллеля, вже зводиться нанiвець. Але самi переможенi не зникають нiкуди i їхня поразка лише придає їм лютої нетерпимостi до переможцiв. Прибiчник фарисеїв-переможцiв Ісус об’єднає в собi одному двох представникiв ворогуючих сторiн. Вiн веде полемiку сам, один, але одночасно вiд двох фарисейських течiй. Бо це двi сторони однiєї медалi, двi руки одного органiзму – фарисейського. Точнiше, школа Гiллеля у виглядi церкви Ісусової, це – права рука фарисейства, активна, дiєва, нiби основна, прогресивна, новаторська, радикальна. Радикальна фарисейська школа Гiллеля вважає себе правою рукою Єгови-Фюрера?! Немає нiчого дивного. Бо не випадково мiсце Ісуса визначається саме праворуч Єгови-Фюрера.

237

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

«... Промовив господь господевi моєму: «Сядь праворуч мене, доки я не покладу ворогiв твоїх до нiг твоїх» (Псалом 109(110), Матвiй, 22: 44, Дiї апостолiв, 2: 34-35, Павло до євреїв, 1: 13). Цiєю обставиною – взятою зi Старого Заповiту, з Книги Псалмiв Давидових – просто смакують Новозаповiтнi Євангелiя, Дiї апостолiв, послання фарисея Павла, що прямо вказує на Новий Заповiт, як на дiло рук фарисеїв школи Гiллеля. Бо Гiллель – переможець над Шаммаєм, а переможцiв, як широко вiдомо, – не судять. Правота переможцiв не пiдлягає оскарженням, сумнiвам, переосмисленню. Школа Гiллеля-Ісуса має всi пiдстави посiсти мiсце праворуч ФюрераЄгови. Невипадково Старо-Заповiтна Книга Псалмiв прилiплена до Нового Заповiту. Невипадково за однiєю з нумерацiй (фарисейською?) вiршiв Книги Псалмiв, їхня (вiршiв) кiлькiсть становить 5896 (!!!). Це щось нiби вже знайоме. Число 586 – рiк (до н.л.) зруйнування вавiлонянами Першого Єрусалимського Храму, i кiлькiсть (586) рокiв iснування саддукейського, зруйнованого фарисеями школи Гiллеля, Другого Єрусалимського Храму. Цифра 9 – дата (траурна) зруйнування двох (9 пiсля двох цифр, 5 i 8) храмiв, 9 день мiсяця ава. Дiйсно, на противагу школi Гiллеля, а нерiдко й на доповнення їй, школа Шаммая з її синагогою, – це лiва рука, менш активна, нiби допомiжна, упослiджена, консервативна. Дiйсно, обидвi руки, церква i синагога, можуть як заламувати одна одну, так i робити спiльну справу щодо свiту, який їх оточує. Дiйсно, церква, особливо римо-католицька, радикально пiдпорядкує собi всi сфери життя населення своїх територiй, – духовну, економiчну, освiтню, мiлiтарну. Синагога ж, консервативно орiєнтуватиметься на давнi, як i колись, традицiйнi сфери дiяльностi, – переважно ростовщицько-банкiвську, ремiсничопромислову, ну i звичайно ж, на сферу обслуговування та розважання, – шинок, бордель, театр, рiзне посередництво: вiд торгового та юридичного до кримiнального та полiтичного. Дiйсно, Ісус Назорей прагне залучити на бiк школи Гiллеля частину представникiв школи Шаммая, а тому докладає зусиль до пояснення вороже налаштованим опонентам свiтла думок Єремiї, Ездри i Гiллеля. Чи всi розумiють, чого хоче, чого прагне Христос? Вiн є той стовбур, що об’єднує собою все дерево фарисейства, але передає поживнi соки вiд землi саме молодим i здоровим паросткам, обдiлюючи засохше гiлля. Вiн сам ставить запитання i сам дає на нього вiдповiдь: «...Ви чули, що було стародавнiм (жидам) наказане: «Не вбивай (жида), а хто вб’є, пiдпадає судовi...» А я вам кажу, що кожен, хто лиш гнiвається на свого брата, – вже пiдпадає судовi. І кожен, хто словом образить брата, той пiдпадає геєннi вогненiй...» Матвiй, 5: 21-22). «...Ви чули, що сказано: «Не чини перелюбу... А я вам кажу, що коли кожен хоча б подивиться на жiнку з пожадливiстю, – той уже вчинив iз нею перелюб у серцi своїм...» (Матвiй, 5:27-28). «...Ви чули, що сказано, як хто дружину свою вiдпускає, той нехай дасть їй листа розвiдного. А я вам кажу, що кожен, хто вiдпускає дружину свою крiм причини розпусти, той доводить її до перелюбу...» (Матвiй, 5: 32). «...Ви чули, що сказано: око за око, i зуб за зуба. А я вам кажу не противитися злу...» (Матвiй, 5: 38-39). «...Ви чули, що сказано: люби свого ближнього (жида) i ненавидь ворога. А я вам кажу: Любiть i ворогiв своїх...» (Матвiй, 5: 43-44). Зараз саме настає час з’ясувати особисте знайомство молодого Ісуса iз старим законовчителем Гiллелем.

238

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Гiллель старший за Ісуса на 70 рокiв. Шапiро пише про Гiiллеля (24 мiсце у списку «100 видатних євреїв», як про Гiллеля Старшого, маючи при цьому на увазi, що Гiллелем Молодшим є Ісус Христос. Дiйсно, якщо мати на увазi слова Гiллеля «... що ненависне тобi, того не роби сусiдовi твоєму, в цьому вся Тора, решта лише коментар...» – сказанi ним бажаючому навернутись на юдаїзм грековi, i якi стали крилатими та особливо часто використовуються на прожидовленому українському телебаченнi, – то Ісус повторює їх слово в слово: «...То ж усе, чого тiльки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чинiть їм i ви. Бо в цьому Закон (Тора) i Пророки...» (Матвiй, 7: 12). Не виключено, що Шапiро вважає Ісуса сином Гiллеля. Враховуючи те, що про Ісусового батька можна лише здогадуватися, то цiлком зрозумiлим є наближення Ісуса до Гiллеля. Наближення Ісуса як сина, що йде слiдами батька. Так чи iнакше, але незаперечним духовним батьком Ісуса є саме Гiллель. Слухаємо Шапiро: «...Дехто вважає (дехто знає. – Авт.), що Гiллель є вчителем Ісуса. В Гiллелi Старшому багато раввинiв вбачають найiдеальнiшого єврея. Говорив вiн (як Ісус. – Авт.) притчами... ...Його зосередженiсть на отриманнi знань, його (– !!! –) пошук розумiння сутi юдейського Закону i створення компактної переносної релiгiї (думку можна взяти з собою будь-куди) зробили можливим для його народу зберегти єднiсть в майбутньому розсiяннi i створити велику скарбницю юдейського закону – Талмуд... ...Гiллель прибув з Вавiлону в Єрусалим i став головою Сiнедрiону – вищого суду древньої Юдеї, очолюваного раввинами. Вiн з’ясував, що члени Сiнедрiону того часу не знали належним чином Юдейського Закону. Усний Закон втрачав своє значення внаслiдок римської окупацiї i ганебної тиранiї царя Ірода... ...Гiллель призначив своїм заступником педантичного i пихатого Шаммая... ...Гiллель йшов на компромiс у всiх питаннях, Шаммай нiколи не вiдступав вiд прийнятого ранiше рiшення. Хоча Бог – коли Його про це запитали – вiддав перевагу точцi зору на життя Гiллеля, та все ж таки погляди обох законовчителiв послужили основою талмудичної думки i полемiки, чим сприяли сформуванню мислення єврейського народу. І Гiллель i Шаммай були фарисеями, передвiсниками сучасного єврейства... Ісус сповiдував фарисейський юдаїзм i ясно дав зрозумiти, що прийшов не для того, щоб скасувати Закон...» Отже, тепер ми можемо бути цiлковито справедливими щодо Ісуса. Ми чiтко бачимо, що Ісус є дiйсно Спаситель людства. Спаситель людства вiд чуми Шаммая для затруєння людства чумою Гiллеля. Не вмер Данило, то болячка задавила. Євангелiя замовчують перiод життя Ісуса вiдтодi як йому виповнюється 12 рокiв i аж до досягнення ним 29-рiчного вiку. Якщо бути точним, то в такiй незначнiй прогалинi – з 12-го року вiд народження i до 29-го року з життя Ісуса – є заслуга лише одного євангелiста Луки. Трохи бiльша – вiд 2 рiчного вiку Ісуса i до його охрищення – прогалина у євангелiста Матвiя.

239

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

І вже зовсiм непристойним видається повiдомлення «святих» євангелiстiв Марка та Іоана про раптове охрищення Ісуса без усiляких передумов i згадок про його минуле. Отже, Лука (2: 41-47) стверджує, що будучи на святкуваннi Пасхи в Єрусалимi, Ісус вiдбився вiд матерi, i почали шукати його: «...І знайшли в храмi його, як сидiв серед учителiв i вислуховував їх i запитував їх. Усi ж, хто слухав його, дивувалися розумовi та його вiдповiдям...» Якщо врахувати, що офiцiйна дата смертi Гiллеля визначена 10-им роком нової (Христової) ери, але частiше вона вказується просто як початок 1-го столiття нової ери, та й Ісус виглядає молодшим вiд 12-рiчного хлопця (за умови, що художник не початкiвець i не єретик, а, значить, подає реальну картину), то не хто iнший, як саме Гiллель є серед вчителiв з оточення Ісуса. Ось вiн, сидить бiля Ісуса, бородатий iз залисиною. Вiн уважно i зацiкавлено прислухається до свого молодшого однодумця, його душа радiє вiд усвiдомлення, що проросло посiяне ним зерно розумiння шляху юдейства до Заповiтної мети. Гiллель радiє за Ісуса, як за свого сина. Цiкаво, що про рiдного сина Гiллеля нiчого не вiдомо, i заснована Гiллелем правляча династiя дає про себе знати лише через одне поколiння, з очоленням сiнедрiону внуком Гiллеля, Гамлiелем, син якого Шимон Гамлiель – вiн же правнук Гiллеля, якраз i є той мученик i соратник Іоханана бен Заккаї, з яким вони разом – Заккаї ззовнi, а Шимон Гамлiель зсередини храму – доведуть до завершення справу зруйнування храму. Враховуючи, що Новий Заповiт є творiнням голови i рук фарисеїв, i маючи велику прогалину в бiографiї Ісуса, ми маємо право зробити близьке до твердження припущення, що Ісус у промiжку мiж 12 i 29 роками свого життя є опiкуном якщо й не самого внука Гiллеля, Гамлiеля, то, принаймнi, когось iз його династiї. Якщо це так, то стає зрозумiлим волоцюжний спосiб життя Ісуса в останнi роки його життя, коли Ісус, пiсля досягнення своїм пiдопiчним повнолiття, втрачає пансiон в його домi, але вже не може реабiлiтуватися в суспiльствi. Гамалiїл, вiн же Гамлiель, якщо i не здружився з Ісусом, то, принаймнi, завжди був солiдарним з ним, як фарисей з фарисеєм школи Гiллеля. Вони разом переживають ганьбу перебудови Іродом i саддукеями храму, що закiнчилась через 46 рокiв пiсля її початку. Народившись пiсля початку перебудови храму, i бувши свiдком її завершення, Ісус сприймає її як таку, що тривала вiчно, а не 46 рокiв, i вiчно була ганьбою фарисеям. І вiн може ставитись до храму не iнакше як через необхiднiсть зруйнувати його. Характерно, що син викладача iсторiї християнства, М. Булгаков («Мастєр i Маргарiта», глава 2) визначає мiсце народження Ісуса iнакше вiд назаретовiфлеємського. На запитання Понтiя Пiлата: «Звiдки ти родом?» Ісус вiдповiдає: «З мiста Гамали». Ми не маємо точних даних про якийсь зв’язок iменi Гамалiїл з назвою мiста Гамала, але занадто вже невипадковим видається такий збiг обставин, за яких Ісус є Гамалiїлом за походженням, а власне Гамалiїл є таким на iм’я. Так чи iнакше, але наше iнтегроване сприйняття Ісуса водночас як iсторичної особи, легенди i збiрного образу, – правильне. І вже зовсiм розвiюється туман навколо юдейських патрiотiв пiсля врахування вiдомостей, поданих єврейською енциклопедiєю: «...Гамала (Гамла) жидiвське мiсто на височинi Голан, близько 18 км на пiвнiчний схiд вiд Галiлейського (Гiннесаретського) озера, засноване в пе-

240

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

рiод правлiння династiї Хасмонеїв у 81 роцi до нової ери i залишалася столицею Голан протягом 150 рокiв. Гамала водночас iз Масадою є символом героїзму єврейського народу...» І якщо Масада є прикордонною, але наближенiшою до центру Юдеї, на пiвденному березi Мертвого моря (назва цiєї визначної у всiх юдейських вiйнах фортецi дiйсно є символом i навiть стала назвою могутньої розвiдувальної служби сучасного Ізраїлю – Моссад, поруч з ЦРУ, КГБ, МІ-), то Гамала є символом юдейської експансiї на територiю пiвнiчної Сирiї. Сирiйськi Голанськi висоти є й до сьогоднi в зонi вiйни сучасного Ізраїлю з сусiднiми країнами. Тому й Талмуд має своєю батькiвщиною Галiлею, бо саме Талмуд направляє богообраних юдеїв на пiдкорення свiту. І саме пiвнiчне мiсто Мерон є останнiм пристанком талмудистiв Гiллеля i Шаммая, якi вказують юдеям напрямок їхнiх поглядiв, думок, помислiв i руху, на завоювання цивiлiзованої пiвночi з її центрами в Римi та Грецiї. Гамала зазнала руйнування пiд час Першої Юдейської вiйни i її мiсцезнаходження можна визначити лише уявно, по картi. Вiд Мерону залишилися руїни синагоги, але Мерон стояв бiля пiднiжжя гори Мерон, зруйнувати яку не так вже й просто. В кожному випадку очевидним є тяжiння талмудизму до богообраних кордонiв, тобто до їх розширення, щоб не казати про експансiю. Та й географiчнi координати Мерону збiгаються з числом дохристових рокiв Ісуса – 33 градуси пiвнiчної широти. Цiлком придатний збiг для любителiв числової тиранiї. І пiсля смертi Ісуса Гамалiїл залишиться його однодумцем. В час, коли агонiзуюче саддукейство, за сприяння фарисеїв школи Шаммая, буде озвiрiло переслiдувати послiдовникiв фарисея Гiллеля-Ісуса, то внук Гiллеля i однодумець Ісуса, законовчитель Гамалiїл виступить в сiнедрiонi на захист переслiдуваних христосiвцiв: «...І переповнились саддукеї ревнощами i руки наклали вони на апостолiв i до в’язницi громадської вкинули їх... Але Ангол Господнiй (хто ж iще? – прим. авт.) вiдчинив дверi в’язницi i вивiв їх... Та й пiшли вони знов навчати народ... Як дiзналися про це начальники сторожi храму i первосвященики, то звелiли притягти їх знову до в’язницi... Запалилися вони гнiвом та й радилися, як їм смерть заподiяти... ...І встав у сiнедрiонi один фарисей, на iм’я Гамалiїл, учитель Закону, шанований усiм народом та й звелiв на деякий час вивести апостолiв... І промовив до суддiв: «Мужi iзраїльськi... Вiдступiться вiд цих людей i забудьте за них... ...І послухались ради його...» (Дiї апостолiв, 5: 17-39). Не всiм з Ісусових послiдовникiв була зрозумiлою його самопожертва. І дiйсно, замислена у верховiттi юдейського дерева, протилежна до саддукейської, стратегiя юдейського поступу не позбавлена можливостi легкого її усвiдомлення, але тiльки за умови, що її, цю стратегiю, хтось розтлумачить, покаже на пальцях. Саме Гамалiїл втаємничить майбутнього апостола Павла в суть тактики Єремiї-Баруха-Ездри-Гiллеля-Ісуса. Але Павло – типовий опортунiст, хамелеон, вiн завжди призвичаюється, вiн завжди там, де вигiдно. Ось i пiсля смертi Ісуса, в перiод тимчасового реваншу школи Шаммая, Павло переслiдує школу Гiллеля, учнiв Ісуса, на догоду саддукеям i для бiльш ефективної роботи: «...просить листа у первосвященика храму для ув’язнення християн...» (Дiї апостолiв, 9: 1-2).

241

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Найфанатичнiший монтажник християнiзму, самозваний апостол Павло викликає ревнощi i недовiру в решти апостолiв, не самозваних, а покликаних Ісусом. Як могло статись, – думають вони, – що Павло за одну годину спiлкування з Ісусом по дорозi в Дамаск осмислює всю суть Ісусового вчення, що його аж протягом року спiлкування з Ісусом, ще до його безславного розп’яття, пiзнають покликанi апостоли? Пiзнають, i пiзнати не можуть. В тому й полягає двоякiсть християнiзму, що, з одного боку, вiн призначений для упокорених, а з iншого боку, – для упокорювачiв. Для тих, хто гортає першi роздiли «Дiй апостолiв», а саме 9: 1-7, вказується, що Ісус з’являється Павлу як видiння в пустелi по дорозi в Дамаск: «...Я Ісус, що його переслiдуєш ти. А люди, що йшли з Павлом, онiмiлi стояли, бо вони чули, та нiкого не бачили...» Та все вiдразу стає на свої мiсця, якщо вiдкрити роздiл 22 з «Дiй святих апостолят», бо школа Гiллеля вже оговталась вiд тимчасової поразки, завданої школою Шаммая, i прагне з’ясувати: хто є ким насправдi: «...Мужi-браття й батьки! Послухайтесь ось тепер виправдання мого перед вами!..» Як почули вони, що до них вiн єврейською мовою говорить, то тиша ще бiльша настала. А вiн говорив: «...Я юдеянин, що родився у кiлiкiйському Тарсi, а вихований у цiм мiстi, у нiг Гамалiїла докладно навчений Закону отцiв; горливець я божий, як i всi ви сьогоднi...» Не видiння в сирiйськiй пустелi, не примара Ісуса, а реальний внук i сподвижник Гiллеля – Гамалiїл – попрацював з Павлом. Бо важливо створити iдею, але ще важливiше знайти солдатiв, здатних воювати за цю iдею. І потрiбнi не простi солдати, а такi, що за собою пiднiмуть в атаку iнших солдатiв. Таким солдатом є самозваний апостол, – а насправдi старанний учень Гамалiїла – Павло. Ще не зруйновано Другий єрусалимський храм, ще саддукеї чiпляються за найменшу можливiсть впливу на юдейство, ще покликанi апостоли жебрають на життя в Єрусалимi. Але самозваний апостол вже пiдкував чоботи. Крок за кроком його хода перетворюється на марш. В напрямках, вiдмiнних вiд прямолiнiйного руху апостола, розлiтаються письмовi послання Павла, цi надiйнi замiнники апостола в мiсцях його вiдсутностi. Там, де не ступала нога апостола, там його послання довершують справу. Ернест Ренан («Апостол Павло», глава 9) проясняє ситуацiю: «...В римськiй iмперiї не iснувало нiчого схожого на нашу пошту для приватної кореспонденцiї: все листування велося з оказiями i через посильних. Тому в Павла увiйшло в звичку мати при собi другорядних спiвробiтникiв, що виконують обов’язки кур’єрiв. У євреїв iснувала вже переписка мiж синагогами; посол, на якого було покладено доставку листiв, був навiть штатною особою в синагозi...» Для допитливої уяви мого читача тут саме настав час поживитися знаходженням вiдповiдi на питання про джерела фiнансування Павла та його спiвробiтникiв у 15-рiчний перiод 10 000-кiлометрових рейдiв. Ще далеко до появи Павла пророк Єремiя в часи зруйнування Першого Єрусалимського Соломонового храму усвiдомлює необхiднiсть для юдеїв мати храм духовний, немурований, як об’єднуюче начало – у своєму серцi. Символом вiдданостi Соломоновому храму i символом вiдданостi духовному, немурованому храму, стане пентаграма.

242

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Святая святих – Соломонiв храм – при входi оздоблена (див. Бiблiя, Перша книга царiв. 6: 31) п’ятикутниками, пентаграмами. Пентаграма являє собою середину п’ятикутної зiрки. Зомбованi християнiзмом орiйцi твердо увiрують в те, що пентаграма при входi до святая святих єрусалимського храму Соломона служить перепоною вiд проникнення чорта-диявола. Тут на згадку йде Фауст, в кабiнет якого завiтав чорт у виглядi пса, а вийти з кабiнету хоче вже людиноподiбним Мефiстофелем, але не може цього зробити через пентаграму на порозi кабiнету Фауста. – Та так то так! А звiдси вийти як? Завадою постане пiд ногами Бiля порога тайний знак. – А! Ти злякався пентаграми Що силу має над чортами? (Частина 1)

П’ятикутна зiрка є древнiм орiйським символом Господа Сеста та Людини. П’ять променiв символiзують голову, руки i ноги людини. Але присвоївши собi цей древнiй символ у його перевернутому виглядi, для символу нелюдського Господа i його святая святих у збудованому Соломоном храмi, жидiвство якраз i започатковує використання пентаграми як символу масонства. Це перший, найдавнiший, класичний символ масонства. Сама ж п’ятикутна зiрка (на вiдмiну вiд спотвореного жидами iншого символу з перейменуванням його на шестикутну зiрку Давида) отримує назву зiрки Соломона без зайвого розголошення про її перевернуте – жидiвське, догори низом – використання. Рисунок 11. Юдейськi пентаграми

В новiй iсторiї Америки, яка перебуває пiд владою масонiв, пентаграма є ще й символом вiйськового вiдомства – Пентагон – i автомобiля «Крайслер». Поширивши свою владу на Совєтську Росiю i окупованi нею країни, масонство використовуватиме цей знак набагато ширше, анiж в Америцi. Автомобiлi Зiл-130 та Газ-53, вимiрювальнi прилади, монументальнi споруди, почеснi нагороди... Ще б трохи часу, i пологовi будинки прєкрасной страни, Совєтской Юдєi – СССР – не виписували б з пологових будинкiв новонароджених дiтей без вiдповiдного таврування цим знаком. Зазначимо, що паралельно з формуванням Совєтської Юдеї, формувався антисовєтський Дон. Офiцiйна назва – Всевелике Вiйсько Донське. В день, коли донськi козаки оберуть генерала Краснова президентом Всевеликого Дону, вiн, розчулений довiр’ям мiльйонiв i захоплений бажанням будь-що взяти реванш у червонопрапорної Москви, проголосить козакам:«...Ви можете запропонувати менi будь-який прапор – крiм червоного, будь-який герб – крiм ЖИДІВСЬКОЇ П’ЯТИКІНЦЕВОЇ ЗІРКИ чи iншого МАСОНСЬКОГО СИМВОЛУ, i будь-який

243

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

гiмн – крiм «Інтернацiоналу!..» (Подробицi див. академiк М. Шолохов, «Тихий Дон», частина 6. 1928 р.). Апостол Петро, цей єдиний – крiм Павла – апостол, який хоча б наполовину зрозумiв задум фарисеїв, в якостi свого останнього в життi побажання висловлюється за можливiсть бути повiшеним вниз головою i символiзувати своєю смертю перевернуту зiрку Соломона. Саме в такий спосiб i повiшено Петра в Римi. Перевернута зiрка є протилежнiстю правильнiй зiрцi, – символу життя i людини. Тому поруч з класичним символом масонства – пентаграмою – iснує ще й модерний масонський символ смертi, – череп з перехрищеними кiстьми. В захiдних областях України, що перебувають пiд впливом очоленого апостолом Петром римського католицизму з резиденцiєю в римському соборi iменi апостола Петра, можна спостерiгати цей символ смертi у виглядi поєднаних з черепом кiсток не де-небудь, а на самiсiньких хрестах з Ісусом. В Європi цей символ зустрiчається бiля сповiдалень у церквi. Будучи свiдком падiння Соломонового храму, Єремiя рятується втечею до Єгипту, несучи в серцi своєму символ входу в святая святих Соломонового храму, пентаграму. Це все, що треба для будiвництва щасливого майбутнього юдейства, – символ храму в серцi кожного юдея, а не мурованi стiни з перекриттям, i не саддукейська сторожа храму. Вiдтепер кожен фарисей, а за ним i кожен християнин стане на сторожi того храму, який в серцi кожного юдея. Пiзнiше, при зведеннi Другого храму, не Соломонового, цi пентаграми не будуть застосованi. Тi з юдеїв, що пам’ятали бачений ще на свої очi Перший храм, плакали з того, що Другий храм вже не має нiчого спiльного з Першим. «...Багато хто зi священикiв i Левiтiв та з голiв батькiвських родiв, старшi, що бачили перший храм своїми очима, при заснуваннi його, того другого храму, плакали ревним голосом, а багато хто покликували пiднесеним голосом у радостi...» (Ездра, 3: 12). Зрозумiло, що плакали саддукеї, а радiли фарисеї. Є одна причина рiзної реакцiї з боку рiзних партiй – вiдсутнiсть видимої пентаграми, символу Першого, Соломонового храму. Чи є влучнiше зауваження, зроблене Ернестом Ренаном у його працi «Євангелiя i друге поколiння християнства», глава 1: «...саддукеї є лише класом, фарисеї є нацiєю...» Єремiя лише започаткував духовний, альтернативний мурованому, храм фарисейства. І його треба комусь будувати. От якраз слово «масон» має в перекладi значення: будiвничий, каменщик, муляр. Дуже важливим є будiвництво раю для юдеїв руками представникiв iнших народiв, для вiдвернення вiд жидiв пiдозри i звинувачень у їх пiдступностi i вiроломствi з небажаними (катастрофiчними?) для них наслiдками. Тому, перейнявши вiд Єремiї через Баруха i Ездру започатковану iдею масонства, Гiллель, на подив ортодоксальним юдеям свого часу з числа саддукеїв i фарисеїв з табору Шаммая, починає активно впроваджувати цю iдею в життя. Бо лише пом’якшенням юдаїзму можна сприяти наверненню на нього чужоземцiв i творити портативну релiгiю. Вiн сприяє наверненню на юдаїзм чужоземцiв не ставлячи перед ними умов суворого дотримання юдейського закону, – обрiзання, суботи, заборони вживати свинину. Гiллель i Шаммай будуть похованi в баченому нами Галiлейському мiстi Мерон. Їхнi могили поруч. Галiлея бачилась цим двом покiйникам землею, через яку проляже шлях юдейського маршу з римської провiнцiї Юдея до римської столицi Рим. Існує давнiй переказ про те, що фарисеї Гiллель i Шаммай навiть в могилах займають протилежнi позицiї. Згiдно переказу, вони похованi вале-

244

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

том, Шаммай ногами на пiвдень, до Єрусалиму, Гiллель – ногами на пiвнiч, до Грецiї i Риму. Шаммай нiби оглядається на Сiон у необхiдностi пiдкорятися переможцю Гiллелю. Гiллель впевнено дивиться вперед, на народи, що пiдлягають наверненню. Дивиться з готовнiстю йти на все заради їх пiдпорядкування милим його серцю юдеям. На противагу Шаммаєвiй зашкарублостi i обмеженню юдейськими законами, Гiллель застосує винахiдливiсть i компромiс, кмiтливiсть i поступливiсть. Цю поступливiсть Гiллеля перейме i продовжить Ісус. Хто ж не знає про Ісусове поблажливе ставлення до вiльного використання суботи, необов’язкового посту i навiть необов’язкового миття рук перед їдою: «...Прийшли до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: «Чого твої учнi не дотримуються передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хлiб споживають...» «...А вiн покликав народ i промовив до нього: «Не те, що входить до рота, сквернить людину, але те що виходить з рота...» (Матвiй. 15: 1-11). Апостол Павло переймає в Ісуса естафету. Його розбiжностi з iншими апостолами якраз i Mрунтуються на м’якому, гнучкому пiдходi до iноземцiв при їх наверненнi на новiтнiй юдаїзм, яким є християнство, тобто юдаїзм для квазiжидiв. Покликанi Ісусом апостоли твердо стоять на дотриманнi прозелiтами обрiзання крайньої плотi. Вони, цi покликанi Ісусом i не здатнi осягнути його задуму апостоли, мимоволi пiдштовхнуть самозваного апостола Павла до пошукiв сприятливого Mрунту для зерен. Зерен не стiльки своєї – Павлової – науки, скiльки своєї методики. Пiдштовхнуть до пошукiв серед юдеїв дiаспори. В посланнi до римлян (2: 28-29) апостол Павло скаже: «...Бо не той юдей, що є ним назовнi, i не те обрiзання, що назовнi на тiлi, але той, що є юдей потаємно, ДУХОВНО...» Самозваний апостол Павло доходить до гострого конфлiкту з покликаними апостолами. Питання про обрiзання спричиняє перший розкол в iсторiї християнства. І ось на апостольському соборi в Єрусалимi... «...дехто, що увiрували з фарисейської партiї, устали й сказали, що потрiбно поганiв обрiзувати й наказати, щоб закона Мойсеєвого берегли...І зiбралися апостоли i старшi для розгляду цiєї справи. І велике змагання повстало...» (Дiї апостолiв, 15: 5-7). Не треба бути генiєм щоб зрозумiти суть дiйсно великого змагання, коли однi вiдстоюють необхiднiсть обрiзання крайньої плотi статевого члена у новонавернених на жидо-християнiзм, а iншi з пiною бiля рота доводять їм необов’язковiсть святої для богообраних iстот процедури обрiзання. Здiбний учень Гiллелевого внука (Гамалiїла), апостол Павло, знаходить компромiсне рiшення, завдяки якому християнiзм спромiгся виповзти з юдейського кубла i розповзтися по всьому свiтовi. Павло мудро роздiляє повноваження мiж собою i апостолом Петром. «...Менi припоручена Євангелiя для необрiзаних, як Петровi для обрiзаних, бо Той (Ісус), хто помагав Петровi в апостольствi мiж обрiзаними, помагав i менi мiж поганами...» (Послання апостола Павла до галатiв 2: 7-8). Буде помилкою думати, що обрiзання сьогоднi – анахронiзм, а дослiдник спорiдненостi рiзних обрiзань, на тiлi i на душi, – ретроград. Той факт, що це фото процедури обрiзання зроблено при електричному освiтленнi, тобто в умовах недостатнього освiтлення (технiчно складне в 19 столiттi) дає право датувати його 20 столiттям пiсля Христа.

245

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Фото з журналу «Людина i свiт», жовтень 1997 р., стор. 27

Жидiвськi енциклопедiї уточнюють, що мохел (той, хто здiйснює обрiзання) ротом вiдсмоктує кров обрiзаного. Починаючи з 19 столiття використовується трубка iз всмоктуючим елементом (див., наприклад, www.eleven.co). Незалежно вiд обрiзання, жидом є кожен, народжений матiр’ю-жидiвкою. Побутує думка (вона не суперечить специфiцi поцедури обрiзання), що свiдки обрiзання змiшують кров обрiзаного з вином i випивають. Декiлька крапель такого пiдсолодженого вина дається й обрiзаному немовлятi (дорослому без обмежень). Очевидно це й пояснює жидiвську кровну кругову поруку у з’ясуваннi стосункiв з нежидами. Будiвництво раю для богообраних продовжується. Але Другий храм ще не зруйновано, i тому для тих юдеїв, хто має вуха i здатний осмислити почуте ними, а також для задурманених християнiзмом приходькiв до Господа-Фюрера, для цих квазi-юдеїв, Павло доносить масонську iдею: «...Отже, ви вже не чужi i не приходьки, а спiвгорожани святим i домашнi для Бога, збудованi на основi апостолiв i пророкiв, де нарiжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будiвля, улад побудована, росте у святий храм у Господi, що на ньому i ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу...» (Послання Павла до ефесян, 2: 19–22). Юдеям не потрiбно боятися, що залученi квазi-жиди дорiвняються до самих жидiв i з часом складуть їм конкуренцiю, а значить i становитимуть загрозу для їхнього райського життя. Щоб запобiгти такому повороту справи, треба завжди тримати дистанцiю з поганами. І тодi богообранi перевертнi залишатимуться на недосяжнiй для необрiзаних висотi. Так будiвничий, майстер викладки каменю, особливо ж каменю нарiжного, бере собi пiдсобникiв, що не володiють цiєю професiєю. І якщо майстер не буде навчати пiдсобникiв своїй професiї, не буде дiлитися з ними своїми професiйними секретами i використовуватиме найманих пiдсобникiв лише як принеси-подай, то вони так i залишаться пiдсобниками, пiдмайстрами. Саме такi звання i використовуються у масонiв: найвищий майстер, або гросмейстер; середнiй масон, або просто майстер; i найнижчi, пiдмайстри, якi (а їх мiльйони християн) на своїх плечах тримають всю споруду переносного, портативного, вистражданого Єремiєю, усвiдомленого Барухом, розвинутого Ездрою, впровадженого Гiллелем, обMрунтованого Фiлоном, пiдхопленого Ісусом, захищеного Гамалiїлом, пропагованого Павлом, завершеного Іохананом бен Заккаї, пiдтриманого в небесах Флавiєм, храму.

246

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Славте бога i розпорошуйте себе над землями, Славте бога i не щадiть себе над морями. Рабом є той, хто до одної країни прив’язав себе! Не Сiоном зветься царство, обiцяне мною вам: Ім’я його – всесвiт. Саме Майстром зветься головний герой книги Михаїла Опанасовича Булгакова «Мастєр i Маргарiта». 1928 року, коли Сталiн впроваджує проект юдейського раю в однiй, окремо взятiй соцiалiстичнiй країнi, – Бiробiджанський проект, – жидiвочка Олена Нюренберг охмуряє Булгакова, i 1929 року (чи не до 1900-рiччя вiд початку проповiдницької дiяльностi Ісуса в 29 роцi нової ери?) вони, Нюренберг i Булгаков, розпочинають спiльний, альтернативний Бiробiджанському, проект пiд кодовою назвою «Мастєр i Маргарiта». Мастєр не має нi iменi, анi прiзвища. Вiн не має нi свого минулого, нi майбутнього. Вiн просто Мастєр. І його завдання полягає в майстерному возвеличеннi нiкчемного по своїй сутi, але шанованого всесвiтнiми забродами, Ісуса. Бо Ісус, на противагу Сталiну, прагнув покласти до немитих нiг юдейства не якусь там жидiвську Бiробiджанську республiку в глухiй уссурiйськiй тайзi, а весь благодатний свiт. За рiзними даними, фарисей Павло прибуває до Риму в 61-му або в 62-му i живе тут до 65-го чи до 67-го року нової ери. Вiн наводить тiснi зв’язки з мiсцевими юдеями та юдо-християнами. І коли в 64-му роцi до Риму прибуває фарисей Флавiй, то вiн вiдразу опиняється на пiдготованому фарисеєм Павлом Mрунтi i, при пiдтримцi мiсцевих фарисео-християн, з легкiстю домагається звiльнення з римського полону трьох юдейських старцiв (взамiн на перехiд столичної Кесарiї пiд вплив греко-римських ворогiв богообраного народу) з однозначною провокацiєю вiйни в Юдеї. В 66-му роцi вiйна розгоряється з усiєю силою. І закiнчується вона цiлковито так, як треба фарисеям. Бо кожен з них є на своєму мiсцi. Якщо не вiн сам, то його iдея, його самопожертва в минулому, його розумiння ходу думок всiх учасникiв задуму. Однi з них – живi чи мертвi – зараз в Римi, iншi в Єрусалимi (на Голгофi), iншi в Єгиптi, ще iншi у Вавiлонi, дехто в Меронi. Всi вони – явнi i уявнi пророки, олiгархи i тiньовi фiнансисти, фiлософи-плагiатори, фiлософи-винахiдники i рабини-вчителi – беруть участь у цьому естафетному маршi фарисеїв: пророк Єремiя, його учень Барух, переписувач Тори i Законодавець Ездра, Законослухняний винахiдник Гiллель, фанатичний i жертовний Законовиконавець Ісус Христос, внук Гiллеля Гамалiїл, учень Гамалiїла i апостол Ісуса – Павло, правнук Гiллеля – Шимон бен Гамалiїл, спадкоємець винаходу Гiллеля i вартовий Закону – Іоханан бен Заккаї, учень Іоханана бен Заккаї – Йосиф Флавiй. Нiякий храм не зможе встояти проти такого монолiту. І йому, цьому храмовi, залишається лиш впасти i дати можливiсть шеренгам, що карбують свiй крок, пройти маршем по його руїнах аж до часу, коли всi народи лежатимуть бiля нiг Ізраїлю, думаючи при цьому, що Ісуса немає в цих шеренгах. І дiйсно, для них Ісус на небi. Цi ж шеренги його туди й спровадили, – щоб себе не викрити. Створена нова релiгiя з культом Ісуса завойовує свiт з якоюсь дивною закономiрнiстю. Вона шириться найперше в мiсцях проживання розпорошеного по свiту жидiвства з наступним залученням до своїх лав i нежидiвського оточення. Ми вже знаємо, що династiя Гiллеля протягом 400 рокiв, починаючи з 30-го року до нової ери, тримає в своїх руках владу над юдейством. І саме в 4-му столiттi, на 355-му роцi епохи правлiння цiєї династiї завершується проведеним у

247

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

325-му роцi Першим Вселенським собором в Нiкеї – становлення християнiзму як iмперської державної релiгiї i закiнчується формування Єрусалимського Талмуду. Римський iмператор Костянтин, закрiпивши християнiзм в iмперiї, залишається при цьому язичником. На 367-му роцi правлiння династiї Гiллеля союзницька з нею школа Фiлона в особi арiанського попа Євсевiя Нiкомiдiйського охрищує iмператора Костянтина в останнi днi його життя в 337-му роцi нової ери. Не слiд думати, що Костянтин помер, не залишивши арiанську єресь спадкоємницею верховного керiвництва iмперiї. Мiсто в азiйськiй частинi iмперiї, Нiкомiдiя, священик якої, арiанин Євсевiй Нiкомiдiйський, охристив Костянтина, являється головною резиденцiєю цього ж таки Костянтина – першого Римського iмператора-християнина. Та особлива нiша, яку займає арiанство в Церквi, фактично монополiя, а також потужнiсть арiанства як доктрини, стане наприкiнцi епохи Гiллеля головною причиною боротьби всерединi Церкви, боротьби з арiанством, яка затягнеться на столiття. Йозеф Лордз («Історiя Церкви», роздiл 21) навiть насторожується дiями iмператора Костянтина, який... «...не тiльки дiяв спiльно з арiанами, узгоджено з ними, намагаючись обмежити свободу Церкви, але й обмiрковував можливiсть об’єднання усiх релiгiй...» Зрозумiло, що представник сучасної захiдної, Римо-католицької церкви, Йозеф Лордз насторожено сприймає можливiсть такого об’єднання, яке б очолювалося арiанством, панiвним на той час у схiднiй – ворожiй щодо захiдної – частинi Римської iмперiї. На завершення 400 рокiв правлiння династiї фарисеїв з крила Гiллеля-Фiлона, ця династiя впровадить арiанський християнiзм серед готiв, а написану союзником арiан (Євсевiєм Кесарiйським) «Церковну iсторiю» зробить на довгi столiття, аж до сьогоднi, єдиною офiцiйною версiєю iсторiї християнiзму. Закiнчення ери Гiллеля, боротьба за iмператорський престол пiсля смертi Костянтина i змiщення столицi до нового Риму – Константинополя – призведуть до постання гострої опозицiї щодо арiанства, i вже Другий Вселенський собор в Константинополi 381-го року увiйде в iсторiю як Собор борцiв з арiанством i буде пов’язаний iз затвердженням прийнятого ранiше (на Нiкейському Соборi) Нiкео-Цареградського символу вiри з визнанням Ісуса Христа сином божим. Дивлячись вперед, бачимо, що завершення 400-лiтньої (30 рiк до н.л. – 370 рiк н.л.) епохи Гiллеля природньо означене поразкою арiанства. Маятник юдейського руху, юдейського поступу, вiдхиляється в бiк iнших, прогресуючих юдейських шкiл. Безумовно, школа Шаммая не проминає можливостi скористатися ситуацiєю для взяття реваншу. Вже племiнник i спадкоємець Костянтина на престолi римського iмператора, Юлiан, знаний як Юлiан Вiдступник, поведе в 361 роцi нової ери (за 9 рокiв до завершення епохи династiї Гiллеля) боротьбу з державним християнством, зокрема з арiанством. Йозеф Лордз вказує (там само, роздiл 22) на... «...залучення Юлiаном до боротьби з християнством всього того, що могло скласти конкуренцiю Церквi, будь то юдаїзм, християнськi секти, чи язичництво...» Тепер же, за життя Костянтина, тактичним, вiдволiкаючим маневром є знаменитий подарунок iмператора Костянтина папi римському – Латеранський палац у Римi з можливiстю впливати на захiднi провiнцiї iмперiї. Це подарунок арiанства римському католицизму, – аби вiдволiкти католицизм вiд усвiдомлення арiанського зашморгу на своїй шиї. Арiанство панує вже по всiй iмперiї

248

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

навколо Риму. Воно оточує Рим з усiх бокiв. Рим опиняється перед загрозою перетворитись на звичайне провiнцiйне мiстечко. Вже за часiв iмператора Юстинiана, так званого Юстинiана Першого Великого, за 90 рокiв пiсля розколу Римської iмперiї на Захiдну та Схiдну (Вiзантiю), пiсля поразки арiанства, вiрнiше, пiсля трансформацiї арiанства Юстинiаном в особливу, вiдмiнну вiд Римської, Вiзантiйську доктрину християнства, Рим буде поглинутим Вiзантiєю. Якщо пiсля перiоду розколу i перед перiодом Юстинiана Рим i Вiзантiя виглядали рiвнозначними, то вже вiд часiв Юстинiана Рим надовго поглинається Вiзантiєю. А щоб папа римський не нудьгував, то в нього пiд боком, в пiвнiчноiталiйському мiстi Равенна, на довгi столiття розташується з усiма зручностями представництво Вiзантiйського патрiарха – Равеннський екзархат. Полiтична влада Вiзантiї через Равеннський екзархат пошириться на папу римського не зважаючи на сприяння папi з боку франкiв. Саме з франками папа римський створює духовно-мiлiтарний союз. Саме франки, уникнувши арiанства, навернулись 496 року у Реймсi на римсько-католицький рiзновид християнiзму, безпосередньо пiсля розколу Римської iмперiї, за часiв франкського вождя Хлодвiга Меровiнга, засновника династiї меровiнгiв. З цього часу Реймс стає традицiйним мiсцем помазання на царство французьких правителiв. Пiзнiше легендарна Жанна д’Арк прибуде саме до Реймсу, щоб пiдняти французького короля на боротьбу з англiйцями. На завершення епохи меровiнгiв, i особливо з початком епохи каролiнгiв, коли папа римський у 800 роцi коронує Карла Великого франкським iмператором, папи разом з Римом досягають деякої автономiї. Хоча, уникнувши претензiй з боку Вiзантiйського iмператора, папи зазнають претензiй з боку франкських, а згодом i нiмецьких iмператорiв. Рим не залишатимуть в спокої ломбарди (лангобарди), вiкiнги, сицiлiйцi, та зрештою й самi вiзантiйцi. Рим опиняється на кордонi так званого варварського свiту. Папи знайдуть виправдання цьому – святе мiсце порожнiм не буває. Розумiючи святiсть папи, i не забуваючи про її органiчний зв’язок зi святими фарисеями, слiд згадати, що священна книга юдаїзму, Талмуд, – якщо мати на увазi сумарнiсть його Палестинського i Вавiлонського варiантiв, є творiнням одного, фарисейського – не саддукейського – цеху. Рiзниця мiж ними все-таки є. На противагу Вавiлонському, Палестинський Талмуд простiший i, за повiдомленням жидiвської енциклопедiї, мiстить крiм жидiвських ще й багато грецьких i латинських слiв, в ньому немає педантичних обговорень. Дискусiї в ньому значно коротшi, нiж у Вавiлонському. Врахувавши повiдомлення енциклопедiї про огречення власне Єрусалимського (Палестинського) Талмуду, зацiкавлюємось огреченням Нового Заповiту. Бо Новий Заповiт, як вже знаємо, не тiльки не робить рiзницi мiж греком i жидовином, а навiть дозволяє собi символiзувати завершення Ісусом найсвятiшого у свiтi юдейського Закону чужорiдними, гидотними буквами грецького алфавiту: «...Я Альфа i Омега, Перший i Останнiй, Початок i Кiнець...» (Об’явлення Іоана Богослова, 22: 13). Зрозумiло, що Палестинський, вiн же Єрусалимський Талмуд, суть школа Гiллеля з його тактикою iнтегрування у свiт з метою опанувати його. Буде зайвим казати, що антихристиянським за змiстом є власне Вавiлонський Талмуд, а не Єрусалимський.

249

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Не заглиблюючись у хронологiчнi та структурнi особливостi Усного Закону, тобто сумарного Талмуду, – Мiдраш, Мiшна, Тосефта, Гемара, – ми зауважимо собi його сумарнi регламентнi особливостi. Це – Галаха i Аггада. Вони – не роздiли Талмуду. Це та його суть, що мiститься у всiх його роздiлах. Це квiнтесенцiя Усного Закону, або, як прийнято говорити, – це те, що проходить червоною ниткою через змiст усiх його трактатiв. Галаха – це комплекс наказiв, настанов, заборон, якi пронизують весь Усний Закон i якi належить суворо виконувати правовiрному юдеєвi у своєму повсякденному життi для досягнення гармонiї з Письмовим Законом, тобто для досягнення Благодатi. Якщо коротше, то Галаха – комплекс безумовних наказiв. Аггада, це – комплекс мудрувань, притч, творчого пiдходу юдея до виконання вимог Письмового Закону, i навiть деякого ухиляння вiд виконання цих вимог, звiсно ж, ухиляння аргументованого, хитрого. Якщо простiше, то Аггада – комплекс винахiдливих, новаторських, гнучких, часто умовних рiшень для досягнення юдеєм Благодатi. Не буде помилкою сказати, що Аггада – це варiативна Галаха. Тут пригадуються декiлька, з великої кiлькостi, прикладiв протистояння Гiллель-Аггади до Шаммай-Галахи з Нового Заповiту Ісуса Христа. Їх знає кожен християнин. І не тiльки вiн. Ви чули, що каже Галаха? – око за око, зуб за зуб. А я – Аггада – кажу вам, що кожному хто вдарить тебе по лiвiй щоцi, пiдстав i праву. Ви чули, що каже Галаха? – мити руки перед їжею. А я – Аггада – кажу вам, що не те сквернить, що до рота входить, а те сквернить, що з рота виходить Варто зауважити, що шельмування шаммаїстiв-галахiстiв триває й донинi. Наприклад, в 21 столiттi, у канадському фiльмi «Пастир» християнський священик грає позитивну роль. Вiн, ризикуючи усiм, рятує все i всiх. Тодi як мiсiс Галахер – керiвник дитячого притулку – знущається над дiтьми, записує їхнi сповiдi на диктофон, вживає наркотики, вiд передозування яких вона й помирає. Зовсiм як Євангельський Юда. Вiн, Юда, випадково не галахiст, тобто галахер? В юдействi всi, крiм ненароджених, знають розповiдь, що стала вже крилатою, про те, як пiсля зруйнування Другого храму Іоханан бен Заккаї зiбрав мудрецiв у своєму унiверситетi в Ямнiї. Мудрецi сказали: «...Настане день, коли мудрецi будуть шукати єднiсть слова Закону, i не знайдуть... Тож почнемо з Гiллеля i Шаммая...» Іншими словами, Галаха i Аггада є якраз тiєю дiалектичною парою протилежностей, що ведуть мiж собою боротьбу. Боротьбу з дотриманням єдностi. Єдностi богообраного юдейства. І знайомi вже нам представники останнiх зугготiв, Гiллель i Шаммай (вони є й першими таннаями), власне й вiдстоюють цi протилежностi. Кожен свою. Гiллель – Аггаду, Шаммай – Галаху. Вiдстоюють не на життя, а на смерть. Бо смерть за iдею – це жертва для iдеї. Бо iдея – це висока, небесна матерiя. Божественно-небесна. Тому iдея живе доти, доки iснує жертва для неї. Тому Ісус якраз i є тiєю жертвою для торжества iдеї Аггади; iдеї, якої не має Галаха. Сама ж iсторiя християнiзму, як радикального юдаїзму, є не чим iншим, як iсторiєю жертви. Тому й важливiшим за iсторичний факт є саме легенда i збiрний образ Ісуса та мученикiв. Бо, на противагу iсторичному факту, легенда i збiрний образ можуть безмежно розширити пропагандистську – життєво необхiдну для iснування iдеологiї – роль жертви. А як-

250

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

що говорити не про саме iснування iдеологiї, а власне про завоювання нею Свiту, то для неї буде смертельною небезпекою нехтування цiєю роллю. Роллю жертви, починаючи вiд Ісуса, i роллю мученикiв, починаючи вiд святого Стефана. Тому й комуно-бiльшовизм, як пiзнiй юдаїзм, проiснує доти, доки iснуватиме жертва для нього Павки Корчагiна, Алєксандра Матросова, Алєксєя Стаханова, численних героїв Молодої гвардiї. І не тiльки Молодої. Комунiзм проiснує доти, доки iснуватиме монополiя на пропаганду жертви для iдеї комунiзму, доки iснуватиме монополiя героїчних легенд i образiв – збiрних та поодиноких. Знаємо, що комунiзм в розумiннi iмперської iдеологiї не зник. Вiн видозмiнився завдяки значному пресовi глобального християнiзму, фактично поглинутий ним. Але комунiзм в загальному розумiннi iдеологiї зник саме з припиненням пропаганди жертви для iдеї комунiзму, точнiше, iз зникненням монополiї на цю пропаганду. Спочатку монополiя нiби засумнiвається в комунiзмовi i висловить симпатiї християнiзмовi, а потiм взагалi вiдцурається вiд комунiзму, вiддавшись цiлковито коханому Христу. Спочатку в центральнiй пресi з’являється стаття сестри письменника Миколи Островського (прообразу Павки Корчагiна) про те, що героїчний Павка Корчагiн насправдi полюбляв найбiльше хмiльнi напої, а також часто змiнював жiночок, що й призвело до венеричного захворювання цього полум’яного борця з контрреволюцiєю. Вiн нiяк не мiг героїчно будувати залiзницю для потреб комунiзму, хворiючи на тиф i маючи температуру тiла 40 градусiв, коли неможливо просто встояти на ногах, не те що класти шпали i рейки, та ще й з пiстолетом в руцi закликати iнших наслiдувати його приклад. З’ясовується також, що Матросов – кримiнальний злочинець, якому втрачати нiчого, i якому в спину нацiлений пiстолет командира-комунiста – кидається своїми грудьми на ворожий кулемет i продовжує йти, продiрявлений сотнею куль, щоб прикрити своїм тiлом iнших борцiв за торжество iдеалiв комунiзму. Герої-Молодогвардiйцi враз постають результатом, далекої вiд реальних подiй, уяви автора «Молодої гвардiї», а засновник героїчного, стахановського руху – Алєксєй Стаханов, трудиться на благо комунiзму не десь в банку чи конторi (там неможливо працювати героїчно), а саме в шахтi, в пiдземеллi, де вiн героїчно видобуває вугiлля, виконуючи замiсть однiєї денної норми – 14 денних норм (100 тон вугiлля – три вагони). Може хтось тримав пiстолет напоготовi, як у випадку з Матросовим? Нi! Старi шахтарi Донбасу добре знають (зi слiв очевидцiв, а не з публiкацiй газет чи радiопередач), що сам (!!!) керiвник комунiстичної органiзацiї шахти тримав лiхтар для кращого освiтлення видобутих Стахановим 14 норм вугiлля, а сама шахта припинила видобуток взагалi – для можливостi надавати Стаханову, йому одному, порожнi вагонетки i приймати вiд нього одного вже навантаженi вугiллям. Чи не сам парторг їх навантажував? Хто ж тодi лiхтаря тримав? В пiдземеллi ж бо темiнь! Задовго до «совєтського комунiзму» Леся Українка вклала в уста учасникiв Великої французької революцiї та Паризької Комуни – жiрондиста i монтаньяра – слова не тiльки про ту унiверсальну роль, яку вiдiграє жертва для iдеї, – будь-якої iдеї, – але ще й слова що свiдчать про спадковiсть комунiзмом християнiзму: Монтаньяр

Вкажи менi iдею, що жила хоч трохи довш, нiж поколiння людське?

251

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

А. І. Кондратьєв

Жiрондист

А християнство? Монтаньяр

Скiльки поколiннiв, То стiльки й християнств було на свiтi, коли на бiльше. Не зогнив ще хрест пiсля розп’ятих, як уже в iдею гнилизна кинулась i тi «Церкви», мов плями цвiлi на сирiй будовi, повстали на громадi християнськiй. Проказою взялася Вiзантiя, а Рим живим мерцем одразу став i заразив собою всi народи. Жiрондист

Але ж бо не в церквах жила iдея, а в людях тих, замучених героях, що так одважно йшли на муки й смерть... Монтаньяр

А з ними вкупi йшла на смерть iдея. Бо, сам скажи, в кому ж було їй жить? Жiрондист

В нащадках тих героїв Монтаньяр

Тi нащадки вже не були героями самi, вони були панами, вояками, рабами i попами, ну, чим хочеш, i християнство стало панувати... Воно з людьми жило, з людьми й мiнилось. Як думаєш, се ж може буть, що з тiла апостола Петра зросло колись те дерево, з якого трон вигiдний для папи римського майстри зробили? Що бiльше вiчне – тiло чи iдея? Таку й твоєму тiлу вiчнiсть дасть пречиста дiва наша гiльйотина От перше – голова з плечей впаде i в кошику опиниться низенько, а кров iз жил напоїть ту травицю, що проросла навколо ешафота, а решта кровi пiде вкупi з тiлом в землi перебувати всякi змiни такого ж вiчного життя, як те що випало на долю християнству, та випаде й твоїй iдеї вiчнiй. Ви всi зогнити маєте, мiй пане... (Леся Українка. «Три хвилини», роздiл 2)

Кожен з нас має можливiсть ознайомитися повнiстю з цим порiвняно невеликим, але фiлософсько-гостросюжетним твором. Зазначу лише, що далi стражнику, революцiонеру, дрiбному буржуа Монтаньяру (Лесi) вдається за-

252

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

лякати арештанта, контрреволюцiонера, великого буржуа Жiрондиста, який у своїй контрреволюцiйнiй боротьбi за iдею опиняється у в’язницi, де й чекає на свою героїчну смерть, – на свою жертву для iдеї. Якшо жiрондист – контрреволюцiонер – готовий пiти на смерть за свою iдею, то значить ця iдея варта того, варта революцiї. А якщо жiрондист не готовий на жертву для iдеї, вiн зраджує її, то це означає, що вiн боровся нi за що. Отже й помре – рано чи пiзно – нi за що. Леся (стражник арештанта Жiрондиста) пропонує Жiрондисту пилку – розпиляти грати – i вiдволiкає охорону, сприяючи його втечi з в’язницi. Втеча вiнчається успiхом. Але в умовах революцiйної диктатури Жiрондист не може залишатися у Францiї. Вiн емiгрує до Швейцарiї, де й знаходить спокiй. Але ненадовго. Його мучить життя. Бо життя тiла стало передумовою смертi iдеї. Ідеї, за життя якої боровся i був готовий вмерти Жiрондист. Зраджуючи iдею для порятунку свого життя, Жiрондист, досягнувши цього, починає розумiти, що сказанi ним в iдеологiчному протистояннi з Монтаньяром слова «iдея продовжує жити в нащадках героїв» справджуються лише за умови жертви для цiєї iдеї. Жертовнiсть попереднiх поколiнь є передумовою жертовностi наступних поколiнь. Значить, революцiонер Монтаньяр, використовуючи специфiчне становище контрреволюцiонера Жiрондиста (арештанта-смертника), забезпечив собi на майбутнє вiдсутнiсть контрреволюцiйної iдеї, а значить i контрреволюцiйних нащадкiв Жiрондиста. Простiше, – Монтаньяр забезпечив собi стабiльнiсть у майбутньому. Так, вiн посприяв Жiрондисту в збереженнi його життя. Жiрондист живе. Житимуть його нащадки. Але ж i черви живуть! Це була гра Монтаньяра. Гра якогось нiкчемного дрiбного буржуа?! І великий буржуа Жiрондист її програв?! Вiд усвiдомлення цього факту життя Жiрондиста в емiграцiї стає нестерпним. Настає день, коли Жiрондист вирушає зi спокiйної, нейтральної, благополучної Швейцарiї. Вирушає назад, до буремної, революцiйної Францiї. Вирушає боротися за свою iдею! Боротися за з’єднання свого тiла з душею! Тут Леся прощається з Жiрондистом, даючи кожному з нас можливiсть пiдсумувати, чим закiнчиться боротьба. Зосередившись на жертвi, розумiємо, що древнi для того й спалювали жертву на жертовному вогнi, – щоб дивитись, як вона, перетворюючись у дим i полум’я, пiдноситься догори, до неба, до небесного божества. Дивитись i уявляти, що контакт з божеством встановлено, i гармонiї досягнуто. Тому давнi українцi спалювали померлих на вогнищi, – щоб згорiвши, вони поєдналися з небом. Повертаючись до заслужених дiячiв юдейства, якi прагнуть поставити на колiна весь Свiт, можемо об’єктивно оцiнити ситуацiю: збагачена жертвою iдея Гiллель-Аггади бадьора, спритна й життєздатна, а iдея Шаммай-Галахи, – квола, з ознаками паралiчу, неповоротка i загальмована. З огляду на присутнiсть Аггади i Галахи одночасно в обох Талмудах (про це не може не знати Ернест Ренан, професор кафедри юдаїки (Коллеж де Франс), ми добре бачимо, як заслiплений – заангажований певними колами – Ренан все ж таки правильно визначає («Апостол Павло», роздiл 3) суть Аггади i Галахи: «...Євангелiя є суттю Аггади. Талмуд – навпаки, є останнiм проявом Галахи. Аггада завоювала свiт i створила християнство, а Галаха є джерелом правовiрного юдейства, що продовжує iснувати, але не бажає розвиватися. Аггада видається переважно галiлейською, Галаха – єрусалимською. Ісус, Гiллель та автори об’явлень суть аггадисти. Шаммай i талмудисти, євреї

253

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

пiсля зруйнування Єрусалиму суть галахiсти, прибiчники Закону i точного його виконання...» Цiкавою видається характеристика, дана Ренаном Єрусалиму як ареалу Галахи, а Галiлеї як ареалу Аггади. Бо хто ж не знає висловлену Новим Заповiтом зневагу фарисеїв, єрусалимцiв-шаммаїстiв-галахiстiв до фарисея з галiлейського мiста Назарет, галiлеянина-гiллелiста-аггадиста Ісуса: «...Чи може бути щось путнє з Назарету?..» Нас вже не дивує та наша впевненiсть, з якою ми визначаємо Ісусових апостолiв такими, якi ще не визначилися в остаточному вiдданнi своєї переваги якiйсь iз сект святого фарисейства – аггадизму чи галахiзму. Апостоли ще не визначилися, бо вони вже й вiдiйшли вiд Закону, порушуючи суботу, не миючи рук перед їжею, знаючись з блудниками та сiдаючи за один стiл з язичниками; але ще суворо тримаються Закону в питаннi про обрiзання крайньої плотi дiтородного члена у новонавернених на нео-юдаїзм, тобто на християнiзм. Знаємо, що апостол Якiв тримається обрiзання, апостол Павло – необрiзання. Апостол Петро коливається мiж Яковом i Павлом, схиляється, зрештою, на бiк Якова в питаннi обрiзання, але залишається за одним столом з язичниками: «...Петро перед тим, як прийшли були дехто вiд Якова, споживав з поганами. А коли прибули, став ховатися та вiдлучатися, боячись обрiзаних...» (Дiї апостолiв, 2: 12) Тричi зрiкаючись Христа, Петро якраз i засвiдчує свою невизначенiсть. Так i в залi засiдань перед голосуванням за прийняття якогось рiшення завжди є тi, хто ще не визначився. І якщо є щось таке, що робить Ісуса центральною фiгурою, то це «щось» є його закликом до визначення, його рiшучiстю, його абсолютною визначенiстю у ставленнi до Храму. З часом, пiсля страти Ісуса, апостоли згуртуються навколо Якова в Єрусалимi, де вони живуть вiдокремлено, жебракують, фактично – животiють. Їхня невизначенiсть тепер, пiсля страти Христа, стає причиною зневажливого до них ставлення з боку всього юдейства. Очевидно втрата вчителя похитнула апостолiв в бiк галахiстiв. Бо саме галахiсти головують в Єрусалимi, на що й Ренан вказує. Зрозумiло, що галахiзм в очах аггадизму – сатанiзм. Сатаною Ісус називає Петра (див. Матвiй, 16:23). Сатаною Ісус називає (у всiх Євангелiях) зрадника Юду Іскарiотського. Той факт, що в Євангелiях фiгура Юди є хоча й негативною, але ключовою, i при цьому вона є зовсiм невисвiтленою, спонукає нас розглянути саме Юду – зрадника – в якостi прикладу невизначеностi апостолiв. Та обставина, що Юда продає Ісуса за 30 срiбнякiв чи за 30 шеклiв, а потiм за цi грошi купує поле, назване в Новому Заповiтi «Полем кровi», урожай з якого має забезпечити йому життя, приводить лише до одного висновку: Юда продає Ісуса фактично за поле, за щось таке, чого вiн позбувся, вступаючи до Ісусового товариства. Бо, згiдно зi статутом цього товариства, кожен, хто вступає до нього, має позбутися свого майна, шукати скарбiв не на землi, а на небi, бо легше верблюд пройде через вушко голки, анiж багатий увiйде до царства небесного. Це вiдомо всiм, навiть тим, хто не знайомий з Новим Заповiтом Господа Ісуса Христа. Очевидно притча про багатого юнака (див. Матвiй, 19: 16-24) стосується саме Юди. І якщо в останнiх роздiлах Євангелiй Ісус називає Юду Сатаною, то в початкових роздiлах Ісус називає Юду верблюдом, мовляв, все рiвно, ти не

254

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

людина, – якщо не верблюд, то Сатана. Не виключено, що вiдомостi про Юду розпорошенi по всьому Новому Заповiту, i збирати з них одне цiле – не наше завдання. Досить того, що ми знаємо про Юду як про скарбника Ісусового товариства, зрадника, i землевласника пiсля зради. З цього робимо висновок, що зрада чинилась з розчарування Юди в iдеалах Ісуса та його товариствi. Зрада з метою повернути втрачене Юдою майно, продане при вступi до товариства, що й пояснює його посаду скарбника товариства. Зрозумiло, що Юда є одним з небагатьох, або й взагалi єдиним меценатом Ісусового товариства, бо iнакше важко знайти вiдповiдь на питання, як можна було з чистою совiстю продати свого вчителя (якщо це не власнiсть), а перед цим зазiхати на загальну для товариства скарбницю, використовувати грошi на свiй власний розсуд (товариство знає про це) i при цьому не бути вiдстороненим, змiщеним з посади скарбника. Мусимо враховувати, що гiркота розчарування пiдсилюється тим, що частина – можливо бiльша частина – грошей вiд продажу маєтку Юди була роздана юдейськiй голотi, а частина – можливо менша – безумовно осiла в скарбницi товариства. Всi грошi не могли потрапити до скарбницi, бо роздавати грошi голотi – означає робити рекламу товариству, що й пояснює популярнiсть Ісуса серед голоти. Не виключено, що проданий маєток Юда успадкував вiд батька-дiда-прадiда, вiд кровної рiднi, що й пояснює його гiрке розчарування з бажанням повернути втрачене – кровно помститися – i визначитися на користь Галахи. Отримане вiд помсти поле тому й назване в Новому Заповiтi «Полем кровi». Око за око, зуб за зуб. Майновий ценз Юди перед його вступом до товариства вiдповiдає майновому цензу як саддукеїв, так i фарисеїв. Саддукеї визнають Галаху, хоча й не так суворо як фарисеї. А той факт, що Юда не є єрусалимцем, тобто не явним галахiстом, стає апостолом Ісуса i продає його в Єрусалимi, тобто коливається мiж аггадистами та галахiстами, якраз i вказує на невизначенiсть. Зважаючи на все, ми розумiємо, що коливання саме Юди найвагомiшi серед коливань решти апостолiв. Саме вiд визначення Юди значною мiрою залежить подальше життя товариства Ісуса. Коливання Юди вносять нервознiсть, вiдображену в картинах художникiв та легендах про обставини Таємної вечерi апостолiв. Тому вона й Таємна, що для навернутих на нео-юдаїзм iнородцiв боротьба мiж рiзними сектами фарисеїв мусить залишатися божественною таємницею – чарiвною мiстерiєю. Всiм, включно з Ісусом, природньо хочеться швидше позбутися нервозностi, хоча не всi й розумiють її причину. І тому, закликаючи Юду визначатися, Ісус звертається до нього: «...Що ти робиш – роби швидше. Але жоден iз тих, хто був при столi, того не зрозумiв, до чого це було сказане...» (Іоан, 13: 27-28). Крiм цих наших висновкiв, зроблених завдяки логiцi на пiдставi вiдомостей з Нового Заповiту, ми користуємося ще й вiдомостями неперевершеного психоаналiтика – Лесi Українки. Вiдомостями, зробленими для нас. Саме для нас. Зазначимо: найбiльше, що тривожило Лесю, не стосовно Юди, а взагалi, в її позицiї жiнки, патрiота, фiлософа, письменника, то це страх бути незрозумiлою, а ще бiльше – страх залишитися незрозумiлою. Незрозумiлою для iнших, – для нас. Напевно ця тривога властива мислителю. Бо для чого ж вiн працює, якщо плiд його працi буде незрозумiлим, а значить, непотрiбним для iнших. Тому нам приємно вiд розумiння Лесею того, що її тривога безпiдставна. Наше розумiння зiгрiває Лесю.

255

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Отже, Юда з чистою совiстю продає Ісуса. До грошей, отриманих вiд продажу Ісуса, Юда додає ще й залишки свого колишнього маєтку – грошi зi скарбницi товариства, що й пояснює жебрацтво апостолiв пiсля зради Юди та розп’яття Ісуса. Далi Юда стає землевласником, напружено працює на полi. Працює, не спiлкуючись нi з ким, аж поки одного разу повз поле проходив старий юдей, прочанин з галiлейського мiста Капернаум. Попросив Юду дати йому води. От вони й розговорилися. Пригледiвшись i прислухавшись до Юди, старий помiчає в ньому щось нiби знайоме. Прочанин

... Стривай, тепер менi здається, що ти менi мов по знаку. Та вже ж! Ти навiть був-таки у мене в хатi в Капернаумi, вкупi з тим пророком, що се його розп’ято. Ю д а (здригнувся i спустив очi)

Я не тямлю, Про що говориш. П р о ч а н и н (щиро)

Ти мене не бiйся. Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таку добрячу. Сам я, звiсно, не думаю, щоб твiй учитель справдi Месiєю мав бути, сином божим, бо знаю ж добре, чий вiн син i звiдки... Юда

Вiн був такий, як всi... Любив, щоб завжди жiнки йому вродливi слугували, – вони за ним ходили цiлим роєм, а вiн їм дозволяв, щоб ноги мили йому коштовним нарядом i волоссям розкiшним, як буває у блудниць, вони йому тi ноги витирали. О, ти його не знав! ................................................................................ П р о ч а н и н (Вдивляється в чоловiка; тому, очевидячки, тяжке те вдивляння. Прочанин помалу вiдступає)

Тепер я бачу добре: ти той Юда, що вчителя продав. Ю д а (з одвагою безвихiдностi змiняє свою дотеперiшню понуро-потайну гутiрку на рiшучу, до нахабностi одверту)

А якби й так?! Ти думаєш, боюсь я сього слова? «Продав! Продав!» Хто дарма вiддає, той лiпше робить? П р о ч а н и н (вiдступаючи)

Та... вже наче лiпше... Ю д а (поступаючи до прочанина)

Нi, гiрше! Дурень той або злочинець,

256

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

хто дарма вiддає. Хто ж продає, то значить, що йому потрiбнi грошi, а бiльше нiчогiсiнько не значить. Прочанин

Та тут же рiч iде не про товар. Юда

Що є товар? Як хто що зайве має, той може те продати. От я мав учителя, – як вiн зробився зайвим, то я його продав. – І скiльки взяв? – Взяв тридцять срiбнякiв! Що? може, мало? – Та вже хоч би дорожче продавав... – Я б сам раднiший бiльше вторгувати, так що ж, за мiй товар бiльш не дали. Якби продав за тридев’ять талантiв, то, звiсно, се було б куди почеснiш! Га? Чи ж не так? Тодi б купив я царство, а не оце скупе, злиденне поле. От мучуся як проклятий над ним, а чи воно що вродить, сам не знаю. – Нащо тобi здалась та вся рахуба? – А що ж? Було менi довiку жити жебрацьким хлiбом? Вiк поневiрятись, пороги оббиваючи в людей? Недоїдки по закутках збирати? З рукою довгою, з язиком довгим помiж людьми проявою ходити? Так я ж не звик був змалку до такого! Та я ж отецький син, ще й одинак! Я спадок мав вiд батька: виногради, i ниву добру, i садок, i дiм. Все мав я в Карiотi. Ну, тепер там послiдущi з того багатiють, а я... – Чому ж се ти позбувся спадку? А може, ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай?.. – Нi, я не мав звичаїв молодечих, я статкував... І жалую про те! Вже краще б я пропив ту батькiвщину з гульвiсами, з повiями, то мав би од них якусь потiху, добре слово... – От як? То вже ж вiн не собi забрав твiй статок? – Все ж вiн про себе дбав! Бо вiн збирався царем голотi всiй юдейськiй стати, як обдере маючих та дурних, а їх добром надiлить ту голоту. Вiн не казав про те виразним словом,

257

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

вiн нi про що не говорив виразно, та згодом я тi намiри збагнув. Ти думаєш, що вiн задовольнився б якимсь там хуторцем у Карiотi? Нi, вiн хотiв – усе або нiчого! – То все ж вiн був великий чоловiк. – Нi, вiн не був великий! То велика була його жадоба й пиха! А вiн не вмiв нiчого довершити Все в нього розпливалося в словах Я хутко се збагнув. Найвиразнiше се стало тут, в Єрусалимi... День у день промови, якiсь темно-прозорi, наче прiрва, – аж свiт макiтрився менi вiд них! Я їм не бачив нi кiнця нi краю... Уже я знав, чого тi речi вартi: «Я заспокою вас... я вас потiшу...» Аякже, сподiвайся! Вiн здалека спокоєм i потiхою манив, а скоро хто було розвiсить вуха i справдi пiде з ним, як я дурний, тому таке ярмо вiн клав на шию, що аж додолу гнуло. Вiн любив байками й загадками говорити; отож було не смiй його питати, як то є звичай мiж учениками: «Учителю, що значить сеє слово?» – вiн зараз попадав у нетерплячку: «Лукавий роде! Доки буду з вами? Слiпорожденнi! Дивляться й не бачать!» І все такi слова вразливi, гострi, що краще б вiн уже налаяв просто, нiж так пекти аж до живого серця. ................................................................ І я ж поки ще царства сподiвався,

все залюбки терпiв, а потiм мусив терпiти й без надiї – де б я дiвся? – хоч день i нiч я голову сушив, як вирватися з того ГЛУМУ, де не менi народи слугували, а я служив вiдметам всiх народiв... І знаєш дiду, що нiхто нiколи не мiг його задовольнить. Якось вiн при вечерi кинув нам у вiчi такi слова: «Ось, пийте кров мою! Ось, їжте тiло!» Боже помсти правий! Чия ж то кров була, як не моя? 258

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Чиє ж було то тiло? Гiркий сором гнав кров з мого лиця, я з тiла спав, як жебрав їм того вина i хлiба... ( Леся Українка. «На полi кровi»)

Звiсно, це лише уривок Євангелiя вiд Лесi, в якому дивовижно яскраво, в повнiй вiдповiдностi до канонiчних Євангелiй i з цiлковито об’єктивною оцiнкою постає Юда, цей таємничий, старанно замовчуваний Новим Заповiтом, але смiливо висвiтлений Лесею, зрадник. Зрадник новаторської Аггади. Зрадник, а по сутi – зраджений: «... де не менi народи слугували, а я служив вiдметам всiх народiв...» Отже, зрадник Аггади на користь Галахи: око за око, зуб за зуб. Знаємо, що саме такий стратегiчний пiдхiд – залучення народiв будь-що до фарисейського нео-юдаїзму, навiть початковим служiнням, нiбито служiнням цим народам, навiть цiною Законовiдступлення – використовує секта ГiллеляІсуса. Звичайно ж, не елiта iнородцiв, а саме голота iнородцiв кiлькiсно переважає серед навернених на нео-юдаїзм, тобто на християнiзм. Саме вона – кiлькiсть – є основною метою християнiзаторiв. І комунiзаторiв. Сакраментальна фраза примушеного Лесею апостола Юди, не зрадника, а зрадженого: – де не менi народи слугували, а я служив вiдметам всiх народiв, – вказує на принципову рiзницю в тактицi Галахи та Аггади. Отже, Юда визначився. Факт новаторства – винахiдливостi школи Гiллель-Ісуса – засвiдчений вже самим iснуванням Нового, точнiше, Новаторського Заповiту – Євангелiй, Дiянь, Послань i Об’явлень. Книги Нового Заповiту – це конспекти, записи Усного Закону. І якщо заборона на ЗАПИС Усного Закону порушувалася усiма, як гiллелiстами так i шаммаїстами, що знаходить виправдання з огляду на значнi нагромадження тлумачень-трактатiв, то заборону на ПОШИРЕННЯ цих конспектiв порушують власне Гiллель-Ісусiвцi. Це поширення сприяє пропагандi та вiдповiдному стрiмкому збiльшенню прихильникiв радикального крила фарисеїв. Це не просто хитрий маневр, не просто спритнiсть. Це – новаторство. Інша справа, що це новаторство стало можливим завдяки привiлейованому становищу школи Гiллеля, переможця над Шаммаєм. Хоча, як вiдомо, переможця не судять, але це новаторство, це нехтування важливою, пiднесеною до рiвня святостi забороною, це вiроломство власне й пояснює ненависть саддукеїв разом з консервативними фарисеями до Ісуса, як до збiрного образу порушника Закону. Заборона на запис i на поширення Усного Закону втратить свою силу тiльки пiсля зруйнування Другого храму та розсiяння юдеїв по Свiту. До цiєї боротьби за перемогу рiзних сект юдейства треба залучити якомога ширше коло неюдеїв, iнородцiв. Залучити не в якостi борцiв, безпосереднiх учасникiв боротьби. Нi! Де ж це ви бачили?! Інородцям належить стати глядачами, вболiвальниками, фанатичними вболiвальниками за одну з команд. За команду Гiллеля-Ісуса! Хто ж не знає про те, що саме глядачi та вболiвальники сплачують за можливiсть стежити за боротьбою i вболiвати; особливо фанатичнi глядачi, i нiколи не самi борцi. Не всi глядачi можуть зрозумiти, за що саме точиться боротьба. Адже боротьба йде мiж Аггадою i Галахою за досягнення юдеями всесвiтньої Благодатi через виконання Закону. Тут сам по собi – без запрошення пам’яттю – йде на згадку київський митрополит Ілларiон зi своїм панегiриком «Слово про Закон i Благодать» на адресу рiвноапостольного князя Володимира пiсля впровадження ним Законо-Благодатного християнiзму в Українi.

259

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Коротко пiдсумовуючи, висловлюємо впевненiсть, що нiскiльки не здивуємося, якщо дiзнаємося про використання Талмуду вищим керiвництвом християнiзованих народiв. Використання в якостi богослужебної книги. Бо вона Єговослужебна, – для виконання Закону. Бо й Ісус виконував. Новий Заповiт є початком – рiдним братом-близнюком, старшим братом – Єрусалимського Талмуду. Це якраз i є причиною того, що Палестинський, Єрусалимський Талмуд не афiшується, його нiби й не iснує. Натомiсть Вавiлонський Талмуд експонується у Львiвському музеї релiгiї. В Острозькому музеї Книги можна зустрiти вiдразу близько 10 рiзновидiв Вавiлонського Талмуду i жодного Єрусалимського. Щоб, бува, хтось iз неюдеїв-християн не впiзнав (бо вихрищенi жиди впiзнають однозначно) у ньому милий їхньому серцю Новий Заповiт Господа їхнього Ісуса Христа. Вавiлонський Талмуд нудотнiший, бо його формування почалося ранiше i закiнчилося пiзнiше вiд Єрусалимського. Очевидно це пов’язано з дотриманням шаммаїстами заборони на запис Усного Закону, що значно затягло процес. Вважається, що його формування започаткувала та частина юдеїв, що потрапила до Вавiлону внаслiдок зруйнування Першого Єрусалимського Храму i не повернулась назад до Палестини. Ситуацiя виглядає так, що юдейський Закон, Закон Ездри (якщо комусь сильно хочеться, то Закон Мойсея), впроваджується в Палестинi. Але тлумачення цього Закону, тобто Усний Закон – первiсний збiрник тлумачень, первiсний Талмуд – з огляду на близькiсть саддукеїв i їхнього храмового ритуалу з можливими рецидивами фанатизму й ненавистi, зосереджується далi вiд грiха – у Вавiлонi. Тому Єрусалимський Талмуд (на противагу Вавiлонському) започатковується власне в епоху знайомих нам дiалектичних зугготiв, точнiше, тих їхнiх представникiв, якi завершують епоху зугготiв i започатковують епоху дiалектичних таннаїв. Останнi зугготи, вони ж i першi таннаї, нам вiдомi. Це Гiллель i Шаммай. Знаємо, що Гiллель перемагає. І Шаммаю залишається – горе переможеним! – визнати поразку i необхiднiсть погодитись на роль упослiдженого з вiдповiдним розростанням взаємної ненавистi мiж послiдовниками обох Законовчителiв. Школi педантичного Шаммая належить продовжити роботу над Вавiлонськими трактатами. Логiка пiдказує, що це вiдбувається пiсля зруйнування Другого Храму, коли шаммаїсти добре розумiють розподiл сил юдейства в Римськiй iмперiї. Розумiють, що першiсть за Гiллелiстами. Шанси шаммаїстiв – нульовi. І тому, в умовах вимушеного розсiяння юдеїв, незгоднi з гiллелiстами шаммаїсти осiдають за кордоном Римської iмперiї – у Вавiлонi. Робоча група антигiллелiстського антихристиянського Вавiлонського Талмуду приурочить його завершення до симетричної – вiдносно початку нової християнської ери – дати, до 586-го року нової ери. Є традицiя, що автор присвячує свої книги рiдним, близьким людям, або визначним подiям з iсторiї людства чи свого особистого життя. Новий Заповiт починається Євангелiями i закiнчується Об’явленням Іоана Богослова з його, Іоана Богослова, нападками нiбито на Вавiлон, а насправдi на фарисеїв школи Шаммая i на антихристиянський Вавiлонський Талмуд. Характерно, що Іоан Богослов аж сичить вiд лютi на Вавiлон. Якщо можна зрозумiти таке ставлення до Вавiлону – сичання – з боку Старо-Заповiтних пророкiв, наприклад Ісаї чи Єремiї, якi постiйно зригують свою отруту на Вавiлон як на потенцiйного окупанта Юдеї, то потребує з’ясування питання, чому це робить Іоан Богослов. Адже Об’явлення Іоана Богослова твориться нiяк не ранiше 2 столiття нової, християнської, ери. (Про те, що Об’явлення є пiзнiм твором i не належить перу апостола Іоана, див., наприклад, Євсевiй Кесарiйсь-

260

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

кий, «Церковна Історiя», книга 7, глава 25.) Твориться за умови, що на цей час мета фарисеїв досягнута, вони розпорошенi по всiй Римськiй iмперiї внаслiдок Юдейської вiйни та зруйнування Храму. Твориться за умови, що вже й Вавiлону, як держави, не iснує. Вiн давно завойований Персiєю, потiм Македонським, а тепер i Парфянським царством. Якщо до 2 столiття (карта з iсторичного атласу, лiворуч) колишнiй Вавiлон (заштрихована область Ктесифону) залишається поза межами Римської iмперiї, але в тимчасовiй залежностi вiд Риму, то вже з 2 столiття цiєї залежностi немає. Зрозумiло, що Вавiлон у свiдомостi юдейства залишається Вавiлоном. Бо не всi юдеї повернулись з Вавiлону пiсля звiльнення їх перським завойовником – царем Кiром. Пiсля Юдейської вiйни та зруйнування Храму, до Вавiлону подалися проклятi Ісусом саддукеї та консервативнi фарисеї. Вони утворюють непримиренну опозицiю трiумфаторам школи Гiллеля-Христа. Це натуральнi Антихристи. А ще – вони творять продовження розпочатого ранiше Вавiлонського Талмуду (це продовження якраз i є антихристиянським Талмудом). Талмуду – противаги Єрусалимському Талмуду. З погляду Гiллель-Христосiвцiв, цей Талмуд – диявольський, демонiчний. Бо Єрусалимський – ангельський. І доки колишнiй Вавiлон, тепер Парфiя, перебуває у залежностi вiд Риму, Гiллель-Христосiвськi ангели мають можливiсть якщо й не впливати на рiдних Шаммаїстських демонiв, то хоча б якось контролювати процес розвитку цих блудних синiв. А коли в 2 столiттi, пiсля досягнення Парфянським царством незалежностi вiд Риму, ангели i демони опинилися по рiзнi боки Римсько-Парфянського кордону, ангелам залишилося тiльки сипати прокляття на демонiв. Це й пояснює причину сичання на Вавiлон, пояснює ту безсилу лють, яку зригує Новий Заповiт, цей брат-близнюк Єрусалимського Талмуду. Загальновiдома новозаповiтна притча про блудного сина з євангелiя вiд Луки (15: 11 – 32) стосується власне вавiлонських блудникiв. Їм, блудним синам Ізраїлевим, згiдно моралi притчi, рекомендується розкаятися, отримати прощення i возрадуватися поверненню до родинного юдейського кола. Зовсiм невипадково в бiльшостi рiзних видань Нового Заповiту ангели пишуться з великої «А», а демони з маленької «д» або й просто названi блудниками, тодi як i ангели i демони є рiвновеликими персонажами бiблiйної мiтологiї. Нерiдко демони навiть перевищують, затiнюють ангелiв. Отже, Новий Заповiт є не чим iншим як Мiжталмудним Сичанням: «... Побачив я великого Ангела, що владу велику вiн мав... ... І вiн гучним голосом кликнув: «Упав, упав великий Вавiлон! Став вiн оселею демонiв, i сховищем усякому духовi нечистому...» (Об’явлення Іоана Богослова, 18: 1-3). ... І один сильний Ангел узяв великого каменя, як жорно, i кинув до моря, говорячи: «З таким розгоном буде кинений Вавiлон, мiсто велике, i вже вiн не знайдеться!..» (Об’явлення, 18:21)

Наступний 19 роздiл Об’явлення взагалi проходить пiд заголовком «Радiсть вiд осуду Вавiлону». Простежується явне порушення Ново-Заповiтної заповi-

261

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

дi «Не судiть, i незасудженi будете», що в свою чергу дає пiдстави саддукеям та фарисеям-шаммаїстам ненавидiти фарисеїв-гiллелiстiв як вiдступникiв i вiд Закону i вiд Благодатi. Жидiвськi енциклопедiї замовчують точну дату завершення Вавiлонського Талмуду, i так собi по-фарисейськи, нiби скромно, називають цю дату кiнцем 6-го столiття. Вiдволiкаючим фактором служить повiдомлення про остаточну редакцiю Вавiлонського Талмуду в 7-му столiттi н.л. Не вдаючись до визначення, дедуктивним чи iндуктивним є наш метод дослiдження, ми бачимо зараз, i побачимо ще далi, що саме 586-ий рiк нової ери (згадуваний вже кiнець 6-го столiття), як подвiйна дата (роздiлена навпiл початком нової християнської ери) зруйнування Першого саддукейського Соломонового храму з потраплянням юдеїв до Вавiлону i осмисленням ними усiх переваг для юдейства саме вiд їхнього розсiяного проживання, сприяє приуроченню завершення фарисейського (школи Шаммая, ворожої щодо школи ГiллельІсусiвської) Вавiлонського Талмуду до 586-го року нової ери. Але школi Гiллеля нi в якому разi не треба зупинятися на досягнутому i не можна допускати, щоб шаммаїсти оговтались i перебрали iнiцiативу до своїх рук. Треба провадити вiдповiдну роботу серед верховних правителiв потужних держав свiту для закрiплення позицiй династiї i школи Гiллеля. І ось у 4-му столiттi християнство набуває статусу державної релiгiї в неосяжнiй Римськiй iмперiї i, через впровадження державного статусу, шириться, найперше, серед довiрливих народiв європейських країн. Саме в 4-му столiттi закiнчується епоха античностi i починається епоха з влучною назвою – морок Середньовiччя. Влучною, бо в Гiллельсько-Шаммайському протистояннi з розподiлом свiту мiж рiзними угрупованнями фарисеїв, народи ощасливлених Ісусовою благодаттю країн перестали бачити Сонце через морок небаченого релiгiйного фанатизму, переслiдування єретикiв, вишукування вiдьом i морок темниць Інквiзицiї. В 6-му столiттi, пiсля вкорiнення християнiзму i закiнчення формування Вавiлонського Талмуду (його редагування триватиме довше), зароджується ще одна нова релiгiя Аврамового кореня, – iслам. Так, саме зароджується, бо впровадиться вона на початку 7-го столiття. Вона призначена для диких народiв Азiї та Африки, щоб тепер, визначившись через християнiзм i талмудизм у своєму ставленнi до цивiлiзованих народiв свiту, визначити ще й програму майбутньої поведiнки дикунiв, залучивши їх до Мойсеєвого закону. Бо мусульмани, або Мусль-iмами, є суть Муса Імами, тобто послiдовники, iмами Мойсея, Муси. І якщо квазi-жидам християнам накинуто жидо-греко-римськi iмена Михаїл-Андрiй-Костянтин-Валерiй-ВiкторПилип-Василь, то iсламiстам накинуто переважно жидiвськi: Авраам-Ібрагiм, Ісаак-Іцхак, Мойсей-Муса, Ісус-Іса, Давид-Дауд, Соломон-Сулейман, Гавриїл-Джебраїл, Сатана-Шайтан... Непростимою i неприпустимою була б та наша необачнiсть, яку б ми виявили до одного iз звучань знайомого нам слова «Галаха». Бо крiм власне Галаха, це ще й Халаха та Алаха. Чи не запах це шаммаїстiв? Не вистачає однiєї «л» у словi «Алаха»? Але ж i одна «а» зайва. Взаємообмiн? Хто ж може його заборонити? Та й «л» може бути не подвоєним, а просто продовженим, з урахуванням особливостей арабської фонетики. Не слiд нехтувати тiєю обставиною, що якщо помiрно-аггадичне виконання Закону Мойсея – гнучкий пiдхiд до нього сектою Гiллеля – упослiдило вiд юдеїв християнiзованi народи зi святкуванням ними юдейської Пасхи у виглядi Воскресiння Ісуса, то суворе виконання Гала-

262

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ха – Закону Мойсея – перетворюється на священний Закон Аллаха – Шарiат iсламу. Зайве казати про суворiсть законiв Шарiату в епоху запровадження iсламу, якщо навiть у сучасному свiтi цi закони дотримуються i контролюються за сприяння полiцiї, коли просте порушення – недотримання посту – карається арештом на декiлька дiб. Очевидно суворi виконавцi Закону, зокрема, суботи, галахiчнi юдеї секти Шаммая, при запровадженнi iсламу серед своїх расових родичiв арабiв, переслiдували цiль упослiдити семiтiв-арабiв вiд семiтiвюдеїв, запровадивши для мусульман священний день – п’ятницю – для поклонiння юдейськiй суботi. Пiзнiше це поклонiння поширилось i на iншi мусульманськi народи. Як i у випадку з Вавiлонським Талмудом, вiдбувається замовчування точної дати зародження iсламу – однiєї з версiй юдаїзму – i знову називається кiнець 6-го столiття. Що ж це за кiнець такий таємничий, щоб не сказати, iнтимний?

ЩОДО ІСТОРІЇ ІСЛАМУ Дещо заглибившись в iсторiю мусульманства, з’ясуємо, що саме 586 року (вiд Христа) у сусiднiй з Вавiлоном Аравiї з’являються першi мусульмани; не простi послiдовники вчення Мойсея, а такi з них, якi є реформаторами арабського язичництва. Можемо припустити, а дещо далi й знайти докази цьому припущенню, що iслам є дiтищем фарисейської школи Шаммая, ворожої щодо християнської, фарисейської школи Гiллеля. Іслам передбачає особливе ставлення до юдеїв, як до народу Книги, Бiблiї. Офiцiйне пояснення виникнення iсламу полягає в бажаннi пророка Мухамеда об’єднати численнi i розрiзненi племена арабiв. Але чи це дiйсно так? Магомет, або Мухамед, ще не будучи пророком, займається тим, чим займалися свого часу богообранi царi Саул i Давид: сирота Магомет пасе вiвцiв. За сприяння родичiв, найперше свого дядька Абу Талiба, Магомету вдається стати начальником торгового каравану багатої мекканської вдови, Хадiджи. Дiтей вiд першого, покiйного чоловiка, Хадiджа, як зозулька, залишає його родичам. Через рiк друге замiжжя. Дiтей вiд свого другого чоловiка – впливового, багатого i високопоставленого жерця – Хадiджа не має. Але вона має переданий вiд чоловiка плiд, сповiдуваної серед вавiлонян i персiв, релiгiї зороастрiйцiв. Свого часу юдеї перебрали вiд зороастризму його дiалектичну суть. Єднiсть i боротьба протилежностей – свiтла i мороку – в поняттях зороастрiйцiв використалась юдеями та юдо-християнами як єднiсть i боротьба створених ними Єгови-Господа i Диявола-Чорта. Другий чоловiк Хадiджи помирає, залишивши їй своє багатство i вiдмiнне вiд арабського язичництва поняття зороастрiйського культу, разом з можливiстю його використання для впливу на культ арабського язичництва. Отже, Магомет вже не водить баранiв по околицях Мекки. Вiн тепер водить каравани Хадiджи, – по околицях усiєї Аравiї. Серед багатьох маршрутiв є й Палестина. Необов’язково, щоб Магомет перехопився юдаїзмом в Палестинi або на одному з караванних шляхiв, що кишать юдеями. Жидiвська община є i в самiй Меццi, цьому культовому центрi арабської країни Хiджаз. Ще бiльше юдеїв у столицi Хiджазу, Мединi, якою вони – як i всiєю країною – керують. (Серед самих арабiв здавна поширене переконання, згiдно з яким вони походять вiд Ізмаїла, – сина Авраамового вiд рабинi Агар або Хаджар.) Хадiджа не дрiмає. І вже не личить водити каравани торгових верблюдiв третьому чоловiковi багатої Хадiджи.

263

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Магомет жениться на Хадiджi, старшiй вiд нього за рiзними даними вiд 15-ти до 25-ти рокiв. Довго Магомет буде чути вiд стороннiх докiр, що женився на грошах. Проте Магомет є цiлковито в руках ненаглядної Хадiджи не лише в матерiальному розумiннi. За наявностi впливових спiльникiв, саме вони вдвох, Магомет i Хадiджа, як одне духовне цiле – як колись Ісус i Магдалина – започатковують релiгiйну реформу. Щоб не починати зараз зайву полемiку, варто зауважити, що поданi багатьма iсламськими авторами вiдомостi про бачення Магометом пророчих снiв та про спонукання цими снами пророка до реформи, цi вiдомостi аж нiяк не заперечують самого явища реформи i не роблять сон меншою, не дiйсною, i ще бiльше, – єдиною причиною. Свого часу й матерi Ісусовiй – Марiї – приснився сон, в якому архангел Гавриїл повiдомляє про її непорочне зачаття. Крiм снiв i марень потрiбнi ще й грошi i владне становище. А влада в столичнiй Мединi цiлком в руках юдеїв. І саме через юдейського архангела Гавриїла Магомет отримує перше одкровення. Американець за громадянством i палестинський араб за походженням, Едвард Саїд, у своїй книзi «Орiєнталiзм» (Київ, 2001), в другiй главi першого роздiлу наголошує: «...Іслам оцiнюється, як облудна нова версiя якогось попереднього досвiду, в даному випадку – християнства... Звiдси досить-таки полемiчна назва «магометанство», яку дають iсламовi, а отже i автоматичний епiтет «самозванець», прикладений до Магомета... Аравiя розташована на краю християнського свiту i слугує природнiм притулком для єретичних злочинцiв, i що Магомет є лукавим вiдступником... що iслам – це по сутi не бiльш як другорядна арiанська єресь... Єресь, яку ми називаємо магометанською, «тлумачиться» як iмiтацiя однiєї з християнських iмiтацiй правдивої релiгiї... Для людського розуму цiлком природно чинити опiр невпорядкованiй чужiй реальностi... І такою протилежнiстю у випадку Магомета є Ісус...» Варто також зауважити, що подiї зародження iсламу розгортаються в якiйсь дивнiй, щоб не сказати – в точнiй – подiбностi до зародження християнiзму, якшо пiд зародженням мати на увазi плiд дiалектичного розвитку – єдностi i боротьби протилежностей. Так християнiзм є наслiдком перемоги крила фарисея Гiллеля над крилом фарисея Шаммая в боротьбi єдиних за стратегiєю i протилежних за тактикою напрямкiв Мойсеїтiв. Так само й iслам є наслiдком перемоги соратникiв Магомета з пiвнiчноарабської країни Хiджаз над соратниками Муслiма з пiвденноарабської країни Ємен в боротьбi єдиного, за успадкуванням, i протилежного, за розумiнням, вчення Мойсея-Муси мусульман. Муслiм з Ємену зазнає поразки, i лише його iм’я може нагадати декому з арабських патрiотiв про iснування пророка з таким iменем. Характерним є подiл мусульман на двi основнi течiї – суннiзм та шиїзм. Суннiти становлять бiльшiсть в iсламському свiтi. Вони визнають Сунну – коментар до Корану. Знаючи про Талмуд як про коментар до Бiблiї, можемо назвати Сунну не iнакше, як Талмудом мусульман. Чи не простежується тут робота школи Шаммая та її Вавiлонського Талмуду? Адже Вавiлон є тим мiстом, бiля якого невдовзi, пiсля запровадження iсламу, виникне Багдад – столиця арабського халiфату. Шиїти становлять меншiсть мусульман. Вони визнають тiльки Коран. Цi мусульмани як послiдовники Муси (Мойсея) зосередженi власне в арабському

264

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Єменi (на батькiвщинi щойно згаданого Муслiма з Ємену, опонента пророка Магомета), а також в Іранi, де переважає неарабське, несемiтське населення, яке чинить опiр впровадженню семiтського iсламу. Іранцi зупинились на мiнiмально-семiтському рiзновидi iсламу – шиїзмi – без Талмуду, тобто без Сунни. Порiвняння одних семiтiв, iсламiзованих арабiв – суннiтiв та шиїтiв,– вражаюче нагадує iнших семiтiв, жидiв. Йдеться про разючу подiбнiсть їхнього iдеологiчного протистояння. Послiдовники Мойсея (Мусль-iмами), мусульмани-суннiти – це талмудисти-фарисеї. Іншi послiдовники Мойсея (Мусль-iмами), мусульмани-шиїти (антисуннiти), – це антиталмудисти-саддукеї. І як рясно-книжнi фарисеї перемагають мало-книжних саддукеїв, так i суннiти перемагають шиїтiв. Очевидно, хто має бiльше святих i тлумачних книг, той i перемагає. Звiсно ж, чим бiльше тлумачень, тим бiльше непорозумiнь, i тим бiльше зростає авторитет тлумача (Законовчителя). Що вищий авторитет тлумача, вчителя, то бiльший фанатизм його учня – рядового мусульманина. А де бiльший фанатизм, там i переконливiша перемога. Магомет ледве чи може мислити такими категорiями, як об’єднання арабiв. А якщо й мислить, то вже мисленням, пiдготовленим Хадiджею та iншими, поки що невидимими, гравцями. Так чи iнакше, але смерть Хадiджи (в 619 роцi) позбавляє Магомета всякої пiдтримки i виводить його на межу життя i смертi. Та розпочате ним жидоугодне дiло не повинно пропасти. І тому Магомет, на запрошення керiвництва столичного мiста Медини, переселяється в 622-му роцi з Мекки до Медини. За офiцiйною версiєю, полум’яний борець за правдиве дiло Магомет не бажає пiдкоритися ворогам Аллаха, i в своїй стiйкостi, для уникнення розправи над ним невiрних, переїздить, або втiкає, до Медини. І тому цей 622-й рiк нової ери якраз i є початком мусульманського лiточислення. Вiдповiдно, 2004-й рiк нової, юдо-християнської ери, в якому в українському мiстi Львовi вийшла друком книга Президента асоцiацiї близькосхiдних дослiджень Джона Еспозiто «Ісламська загроза», являється 1382-м роком у мусульманськiй Меццi, Мединi, Багдадi, Ісламабадi, Ташкентi, Чимкентi i тисячах iнших мусульманських мiст. Цi мiста є не тiльки в Азiї. В Європi, крiм традицiйно iсламських Прiштiни i Сараєво, ще й Лондон, Париж i Берлiн стають iсламськими i мечетьними. Є висока ймовiрнiсть того, що iсламський (читай жидо-iсламський) вiтер подме й на Україну. Чи є смiливець, який наважиться стверджувати, що це – християнiзм, iсламiзм – не масований наступ (на свiт) однiєї раси – семiтської, меланiйської або маланської, семiто-тюркської? Таких смiливцiв немає. Не чути навiть друзiв християно-iсламiстiв – «коммуно-большевiстов» з їхнiм заяложеним гаслом: «рушiйною силою iсторичного процесу є боротьба класова, класова, класова», а не расова. Не чути, бо якщо боротьба й класова, то значить боротьба жидiвського середнього класу – фарисейства – за досягнення гегемонiї у свiтi. Отже, расова, – як не крути. У згаданiй «Ісламськiй загрозi» (мовляв, замирiться, християни з мусульманами, краще поганий мир, анiж добра вiйна: стерпiли юдо-християнiзм, то стерпите й юдо-iсламiзм) автор, вiн же директор Центру мусульмансько-християнського (?!) порозумiння (для пiдкорення свiту маланцям) Джорджтаунського унiверситету, в роздiлi 2, крiм iншого, повiдомляє: «...Хадiджа була власницею каравану, яким завiдував Магомет, i була на 15 рокiв старшою за нього... Магомет не вимагав впровадження нової релi-

265

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

гiї, а просто закликав до очищення та вiдновлення єдиної iстинної релiгiї Авраама... Магомет проповiдував навернення до вiри Авраама... Пiсля 10-ти рокiв реформiстської дiяльностi Магомет мав обмежений успiх... Втративши в 619-му роцi дружину, Магомет стає ще самотнiшим i вразливим... Нечисленна група його послiдовникiв зазнавала все бiльших переслiдувань з боку аристократiї Мекки... Із цих причин, коли його запросило керiвництво сусiднього мiста Медини на посаду третейського суддi, вiн та група його послiдовникiв з Мекки переселились туди в 622-му роцi i заснували там першу мусульманську громаду... Спiльнота в Мединi складалася з багатьох родiв, включно з декiлькома єврейськими родами...Магомет став одночасно Пророком та поводирем громади... Державою керував Магомет... Як глава держави, Магомет здiйснював (прикриваючись всевишнiм судом, подiбно до папи римського. – Авт.) виконавчу, законодавчу та судову функцiї. Вiн слiдкував за внутрiшнiми i зовнiшнiми справами, вiйськовими питаннями i збором податкiв, а також розв’язував суперечки. Ісламська спiльнота була зобов’язана не тiльки виконувати, але й поширювати слово та закон Божий. Магомет поєднував дипломатiю з вiйськовими дiями. Вiн повернувся до Мекки з трiумфом i до своєї смертi в 632-му роцi згуртував розрiзненi племена Аравiї...» Безумовно, автор «Ісламської загрози» знайомий з роботою Вольтера 200-рiчної давностi «Магомет», але не признається в цьому, напевно тому, що Вольтер присвятив цю роботу папi римському Бенедикту ХIV. Що ж, у наявностi почуття гумору Вольтеру не вiдмовиш, особливо з огляду на вiршованiсть його «Магомета»: Затямте добре ви собi! Вiднинi Я покладу кiнець язичницькiй гординi! Над усiма тепер – найвищий суд Аллаха! І кожен бунтiвник приречений на плаху!

Поданi жидiвською енциклопедiєю (див., наприклад, www.eleven.co) вiдомостi допомагають розставити все по своїх мiсцях i побачити картину виразнiше: «...Згiдно рiзних даних єврейське поселення в Медiнi бере початок з часiв вiйни Мойсея (?) з амалекитянами, вавiлонського полону (!) та Юдейської вiйни (!). Принаймнi, в перших столiттях нової ери населення Медини складалося з кланiв, що сповiдують юдаїзм. Серед них були єврейськi, змiшанi єврейсько-арабськi клани i клани арабiв, що прийняли юдаїзм. Найбiльшими з них були клани Надiр, Курайза i Кайнука. На час прибуття Магомета до Медiни, бiльшiсть населення мiста становили євреї... Магомет прагнув до визнання його євреями пророком i пiдкреслював тотожнiсть i спадкоємнiсть проголошуваного ним одкровення з ученням бiблiйних пророкiв i визначив Єрусалим в якостi кiбли (сторони, до якої слiд повертатися лицем пiд час молитви; пiзнiше, пiсля конфлiкту з юдеями, цiєю стороною стане Мекка. – Авт. ), оголосив iслам iстинною релiгiєю Авраама, а також дотримувався єврейського посту i затвердив, подiбно до євреїв, вечiр п’ятницi часом щотижневого публiчного молебня перед священним днем суботи... ...В квiтнi 624-го року Магомет виганяє клан Кайнука з Медiни. Пiд час зiткнення з мекканцями Магомет вимагає грошей вiд клану Надiр, i ще до отримання вiдповiдi – пiд загрозою смертi наказує, протягом 10-ти днiв покинути Медiну... Магомет виступає i проти прихильника мекканцiв, виз-

266

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

начного клану Курайзи, який через 25 днiв був вимушений капiтулювати, а всi 600 чоловiкiв клану були вбитi, а жiнки i дiти проданi в рабство... Решта незначних єврейських кланiв Медiни не виступала проти релiгiйного вчення Магомета i не пiдтримувала його полiтичних супротивникiв i тому не зазнала знищення i вигнання з мiста...» Отже, впливовi єврейськi клани, якi не визнали Пророка Магомета, є тими саддукеями, що ранiше не визнали Ісуса. І хоча саддукеї, ця жрецька верхiвка юдейства, перестала iснувати пiсля зруйнування Другого саддукейського Єрусалимського храму, та все ж вона нiкуди не подiлася як олiгархiчна i впливова верхiвка юдейства. Вона заважає середньому класу юдейства, – фарисеям. І Магомет мусить посприяти в досягненнi справедливостi i наведеннi порядку в середовищi юдеїв. Не слiд втрачати з поля зору ту обставину, що знищення i вигнання Магометом саддукеїв вiдбувається з вiдповiдною конфiскацiєю їхнього майна i привласненням собi грошей вiд продажу в рабство їхнiх жiнок i дiтей. І необов’язково, щоб Магомет мусив дiлитися цими грiшми з фарисеями. Вони й самi зароблять грошi. Багато грошей. Бо їм надано особливий статус, як народу Книги, народу Писання, народу Авраама. На згадку приходить Фрiдрiх Нiцше, «Жадання влади, або прокляття християнству», роздiл 60: «...Не може бути вибору мiж iсламом i християнством, так як мiж арабом та юдеєм...» Як видно з iсторiї, 10 рокiв до смертi Хадiджи Магомет не має успiху. Ще 3 роки пiсля смертi його дружини-матерi, Хадiджи, вiн взагалi балансує на краю загибелi. І лише через 3 роки безуспiшних поневiрянь i, за сприяння єврейських родiв столичної Медини, цей вiдданий авраамiст раптово стає власником гарему i третейським суддею. За якихось декiлька рокiв вiн зосереджує у своїх руках взагалi всю верховну владу. Крiм однiєї – дорадчої. Тут буде зайвим говорити, хто є радниками Магомета. І Магомет не може не розумiти, що вiн (як i пiзнiше Адольф Гiтлер) є лише марiонеткою в їхнiх руках. Цi радники пiд виглядом об’єднання арабських племен готуються до широкої експансiї iсламу на ще вiльнi вiд християнiзму країни, а подекуди й потiснять християнiзм, як це було в Іспанiї та на Балканах. Бо тiльки поляризувавши свiт i зiштовхнувши його у вариво вiйни, можна наварити ой-який навар на трофеях, контрибуцiях, репарацiях, перерозподiлах свiту. Шкода, що немає тебе, Хадiджо моя!.. І нiхто не може розрадити мене. Чи ж на це ми з тобою сподiвалися, тодi, 619 року, ще в Меццi? Чи знали ми, що нас так примiтивно використають? Де ти, моя Хадiджо? Нi з ким я не можу тепер подiлитися своїм смутком. Печаль накрила моє серце, i нiякi iншi жiнки не дають менi втiхи. Через три роки пiсля твоєї смертi їх – цiлий гарем. Красуня Айша – найкраща у всiй Аравiйськiй пустелi – не може зрiвнятися з тобою по силi твоєї зi мною духовної єдностi. І лише твоя могила, якось, хоч трохи чує мене. Якби так чула i Айша! Та де там?! Айша

Ти був на кладовищi! На могилi Хадiджинiй! Я зараз те пiзнала! По очах бачу, не одуриш, нi! Мохаммед

Навiщо б мав дурити? Так, я був там, Хiба се грiх – пошанувати пам’ять

267

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Людини, що була менi жоною? Айша

І я твоя жона, проте не будеш Вчащати так до мене на могилу. Мохаммед

Не спокушай Аллаха. Невiдомо, Хто з нас до кого прийде на могилу, Одно вiдомо – я вiд тебе старший, І на багато лiт. Айша

Либонь, на стiльки, Як старшою була твоя Хадiджа Вiд тебе. Мохаммед

Так, щось коло того, певне. Айша

Але за грошi Нiкого так не люблять у могилi! Таж ти три роки жив у самотинi по смертi жiнки першої, а потiм як тiльки взяв мене, взяв десять iнших... Мохаммед

... але в нiй щось було... щось вiчне, Айшо... Менi здається, що воно живе, І дивиться на мене крiзь могилу, І голосом таємним промовля, І всi мої слова та й думку чує... Айша

А теє «вiчне» є в менi, коханий?.. Є чи нема? Скажи! (Мохаммед мовчить)

Що ж ти мовчиш? Мохаммед мовчки встає i йде геть. Айша падає додолу на килим i ридає в безсилiй лютостi. (Леся Українка. «Айша i Мохаммед»,

Айша, як це часто буває, – гарненька i дурненька. Про неї, фаворитку Магомета, i про її ревнощi, iсламiзованi народи складуть, дещо пiзнiше, пiсеньки; не без гумору, натякаючи на її необхiднiсть чимось поступитись перед Хадiджею. В приспiвах цих пiсеньок почасти глузливо повторюється: Аiша, Аiша, ай-ей-ой, Аiша, Аiша, аааа-ееее-оооо... Тiльки вiдомий азербайджанський спiвак (совєтського перiоду) Муслiм Магомаєв не буде спiвати таких пiсень. Бо в нього батько зветься Магомет, а мати, – Айшет.

268

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ЩОДО ФІЛІОКВЕ 586 року нового лiточислення, одночасно iз завершенням Вавiлонського Талмуду i появою того-таки 586 року муслiмiв Аравiї вiдбувається впровадження в християнiзм нового – суперечливого i непередбаченого першими Вселенськими соборами вищих церковних iєрархiв – символу вiри «Filioque». Фiлiокве. Цей нововведений (!) 586 (!) року християнської ери сивол вiри «Filioque» (означає надходження святого Духа не тiльки вiд Єгови-Саваота, але й вiд Ісуса) затверджується на Толедському соборi 589-го року, через три роки пiсля його впровадження в 586-му. Цим започатковується розкол християн на тих хто визнає «Filioque», i на тих, хто його вiдкидає. Паралельно з впровадженням i поширенням у 7-11 столiттях iсламу до можливих меж, вiд 7-го до 11-го столiття твориться розкол християнського свiту на захiдний Римський, католицький з «Filioque», i на схiдний Вiзантiйський, ортодоксальнo-правовiрний (i тiльки у 1653 роцi московський патрiарх Никон вводить назву Православ’я (пiдступно викравши її в українцiв, надалi в iсторiї буде ще й викрадення назви держави – Русь), без «Filioque». 1054 року цей розкол офiцiйно проголошено. Виникають три, необхiднi для протистояння фактори: католицький, ортодоксальний, мусульманський. Кожен психолог знає, що для iснування антагонiзму, протистояння i ворожнечi, необхiдним є iснування непарної кiлькостi факторiв, 3, 5, 7… 11… Бо за наявностi парної кiлькостi вiдбувається парування i врiвноваження на пiдставi рiвносильностi утворених пар. Недаремно Ісусовi вкладено в уста такi слова: «…Я принiс меч, а не мир. І де ранiше було п’ятеро, там троє стануть супроти двох....» (Лука, 12: 49-52). Чому морок Середньовiччя? Та тому що в кривавих подiях цього перiоду не видно жидiв. Їхнi вказiвки виконують пiдпорядкованi їм Єговоугоднi християни (за Велесовою Книгою – єгоуншти) та Єговоуподiбненi мусульмани. Цей морок згущують Хрестовi походи християн 11-16 столiть проти iнших християн i проти мусульман. Творення сект i єресей, на пiдставi дурнуватих Старо-Нових Заповiтiв i дурнуватого їх трактування з наступним переслiдуванням єретикiв i гонiнням на вiдьом, застилають мороком Землю, i день вже не вiдрiзнити вiд ночi. Інквiзицiя не дасть розгулятися вiтровi перемiн i розвiяти морок. Може скластися враження, що Інквiзицiя i її штурмовий загiн спецiального призначення – католицький Домiнiканський Орден – покликанi знищити некатолицькi єресi. Так, але єресь i боротьба з нею є лише iнструментом для боротьби з шаммаїстським талмудизмом, який вiднаходиться гiллелiстами-iсусiвцями в пошуках єресi. Якщо бути точним, то це точиться боротьба мiж творцями Талмуду Єрусалимського (Нового Заповiту Ісуса Христа) i творцями Талмуду Вавiлонського. А якщо бути ще точнiшим, то це давнi i непримиреннi суперники, Гiллелiсти i Шаммаїсти, товчуться мiж собою. І весь свiт товчуть. І хто ж це стоїть там, серед засновникiв i в керiвництвi Ордену Домiнiканцiв, цих навiжених борцiв з талмудизмом шаммаїстiв? Це юдей Доменiк Гусман (Хусман, Хасман) з династiї Хасмонеїв, цих давнiх приятелiв фарисейства. Тому й очолений ним орден зветься Домiнiканським. І його дiяльнiсть проти талмудизму є не що iнше, як продовження усобицi мiж гiллель-талмуд-християнiзмом i шаммай-талмудизмом разом з побiчними явищами цiєї мiжусобицi у виглядi страти мiльйонiв єретикiв нежидiвського похо-

269

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

дження. Мiльйон туди, мiльйон сюди. Це не злочин! Нi! Де ж ви бачили?! Це очищення тiла святої Ісусової Церкви вiд скверни! Домiнiк Гусман i його Домiнiканський Орден працює в парi з Товариством Ісуса, «Societas Jesu» або Орденом Єзуїтiв. Єзуїти навертають нерозумних орiйцiв i кельтiв на свiтло кочовика Ісуса. Домiнiканцi переслiдують тих, хто не навертається. В iм’я полум’яного патрiота Ізраїля – Ісуса – славнi монахи Ордену святого Доменiка при благословiннi намiсника Ісуса Христа на Землi – попа римського – позбавляють переслiдуваних єретикiв та багатьох небажаючих навернутися на благодать Христову як їхнього майна, так i їхнього життя. Це – небачене пiратство на благо i во благо синiв Ізраїлевих. Крiм суто назви, домiнiканцi хочуть мати ще й символ своєї святої мiсiї на землi. Це емблема ордену – собака iз запаленим смолоскипом в зубах. Сама ж назва Домiнiканського Ордену отримує своє iнше, святе тлумачення, – «Domini canis», тобто Господнiй пес. У своєму святому союзi з єзуїтами, i в не менш святому поривi до затвердження царства Господньо-Ізраїлевого на Землi, домiнiканцi велетенськими кроками пiдкорюють простори Всесвiту. І якщо навiть є щось таке, що здатне сповiльнити їхнє просування вперед, то це лише тягар награбованого ними добра нерозумних єретикiв. Колеги домiнiканцiв по святому ремеслу – єзуїти – не дрiмають. В тому-таки Львовi вони докладають неймовiрних зусиль, аби потрапити до раю. За якусь сотню крокiв вiд твердинi домiнiканцiв, єзуїти в своєму колегiумi навчають Богдана Хмельницького. Щоб не втратити, бува, своїх надбань, єзуїти докладають зусиль, щоб навiть Тарас на них вказував. Бо хто i коли буде розбиратись в ненавистi Тараса до єзуїтiв? Як вiдомо, звання єзуїта є не лише застрашливо-почесним, але й довiчним. Перестати бути єзуїтом можна лише пiсля своєї смертi. Так i Богдан помирає єзуїтом, встигши десять разiв перемогти полякiв i десять разiв помилувати їх – десять разiв дати полякам можливiсть для реваншу – i звести нанiвець визвольну боротьбу українцiв, та ще й закласти основи колонiального панування Москви в Українi. Академiк Грушевський повiдомляє («Історiя України-Русi». Том 8; частина 3) про ураганний похiд Хмельницького на Польщу через Львiв, коли поляки, рятуючись вiд смертi, випробували все, що могли. Останню надiю поляки покладають на колишнього викладача Львiвської єзуїтської колегiї, колишнього Богданового вчителя, ксьондза Мокрського, висланого на переговори до Хмельницького. Старий єзуїт присоромив молодого єзуїта за переслiдування полякiв. Гетьман-єзуїт впав до нiг ксьондза-єзуїта, обсипав ласкою i подяками, i почав виправдовуватися. Де тiльки подiлась войовничiсть гетьмана? Товариство Ісуса, простiше, Орден єзуїтiв, вирiшив долю наступу українцiв. Спочатку нестримний, цей наступ пiсля зустрiчi єзуїтiв змiнився на млявий, i закiнчився остаточною поразкою українцiв пiд Берестечком. Недаремно союзники Богдана – татари – називали його християнським рабом. Дiйсно, не iнтереси України, а iнтереси Товариства Ісуса на першому мiсцi для Богдана. Не болить Богдановi за свою Матiр-Україну, – Ісус йому за матiр. Та болить Матерi за сина: Ой Богдане, Богданочку! Якби була знала, –

270

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

У колисцi б задушила, Пiд серцем приспала. Степи мої запроданi Жидовi, нiмотi, Сини мої на чужинi, На чужiй роботi, Днiпро, брат мiй висихає, Мене покидає. І могили мої милi Москаль розриває… (Тарас Шевченко. «Розрита могила»)

Гiдну замiну залишив пiсля себе Богдан. Його син Юрiй навiть не навчається у просвiтлених христосiвцiв, – вiн живе i гетьманує вже у православному монастирi. Єзуїти i домiнiканцi обходитимуть Юрiя своєю увагою в майбутньому. Православний монах Юрiй (разом з одним iз своїх наступникiв на посадi гетьмана – промосковським православним Брюховецьким) не догодив їм Андрусiвським миром (не кажучи вже про спiвробiтництво з iсламською Туреччиною), в результатi якого католицька Рiч Посполита позбулась Смоленщини i Чернiгiвщини на користь православної Москви. Москва отримала всю Лiвобережну Україну, та ще й з правобережним Києвом на додачу – щоб не було мало. Єзуїти разом з домiнiканцями не перестають заглядатися на Київ. Але, якщо єзуїтам пiд благовидним приводом католицької проповiдi i вдається закрiпитися в Києвi та сприяти побудовi римсько-католицького костелу поруч з Володимирською гiркою i встановленим на нiй вiдлитим в Московiї пам’ятником Володимиру i його принесеному з Вiзантiї (ворожої щодо Риму i його єзуїтiв) хрестом, то домiнiканцi зустрiчають рiшучий протест з боку православного окупанта України. Москвi не треба мати пiд боком собак для поїдання православної єресi. Не треба, навiть якщо цi собаки й господнi – «Domini canis». І домiнiканцям залишається тiшитися минулим, коли їм в 13 столiттi вдалося закрiпитися в Києвi i внести католицько-православний розлад серед українцiв. Домiнiканцям доводиться вiдступити вiд Києва i отаборитися на польсько-московському кордонi, у Фастовi. Як видно з iсторичного атласу, Днiпро є кордоном розмежованих мiж Польщею i Московiєю українських земель, що за Андрусiвським миром 1667 року вiдiйшли до Москви. Днiпро є кордоном аж до гетьманської столицi Чигирин. Винятком з цього правила є належний Москвi правобережний Київ з його околицями в радiусi 50 кiлометрiв. А мiсто Фастiв якраз є на польському боцi цього кордону. На московському ж боцi цього кордону розташоване селище i станцiя Мотовилiвка, захоплена в полякiв московськими окупантами ще в часи розтерзання України. Вже через 16 рокiв пiсля проголошення у Брестi католицько-православної унiї, i ще за 30 рокiв до гетьманування Богдана Хмельницького, фанатичнi католики – єзуїти – спрямовують 1612 року свою мiсiю до Києва. І вже 1620 року, на запрошення єпiскопа Радошевського єзуїти прибувають до Фастова, i за цим мiстом, що невдовзi стане прикордонним, затверджується статус резиденцiї католицьких єпископiв. Отож вiдступаючим браттям-домiнiканцям, нiбито

271

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

проповiдникам благодатi Христової, якраз є куди вiдступити з Києва, а саме, – до Фастова. З прикрiстю зауважимо, що за 160 рокiв до укладення унiї в Брестi 1596 року, православнi попи на Фераро-Флорентiйському соборi 1439 року уклали унiю з Римом, продали своїх пiдданих – православних українцiв – католицьким попам за 19000 флоринiв, двi галери, порох, мечi та iнше вiйськове оснащення, якого потребували православнi греки для захисту вiд турецьких завойовникiв. Акт купiвлi-продажу (унiю) пiдписав зокрема київський митрополит (кардинал пiсля продажу) всея Русi – Ізидор. (подробицi див. Лев Силенко, «Мага Вiра», День 26, роздiл 276-277). Андрусiвським мир, а потiм i Коломацькi вибори 1687 року на гетьманування Івана Мазепи з наступними Коломацькими статтями про неможливiсть українськими гетьманами провадити самостiйну полiтику та проголошенням «вiчного миру» мiж Москвою i Польщею, нiяк не притупили апетити обох закулiсних рушiйних сил у справi розтерзання України на шматки. Зазначимо, що за Андрусiвським миром Київ залишався за Москвою тiльки на 2 роки, а вже за «вiчним миром» залишався «навiчно». Українцi? Якi українцi? Де вони? Тож торгуйте Україною та українською столицею, доблеснi члени полiтичного католицького клубу – поляки – з доблесними членами полiтичного православного клубу – москалями. Польща продала Київ Москвi за 146 000 рублiв (див. Енциклопедiя Українознавства). То чи не тому Москва вiками (i донинi) насаджує «своїх» людей на посади в Києвi (а сьогоднi й скрiзь) i знати нiчого не хоче нi про українцiв, нi про їхню мову, нi про українську самостiйнiсть. Хiба що про НЄЗАЛЄЖНАСТЬ. – Хто платить, той i сцену замовляє. Католики-єзуїти i їхня опора – поляки – продовжують задивлятися на закордонний Київ. А православнi монахи i їхня опора – москалi – продовжують задивлятися на закордонний Фастiв. Третя сила, iслам, в особi туркiв i кримських татар локалiзується в Криму i, даючи змогу розiбратись мiж собою католикам i православним, в ходi дипломатичних манiпуляцiй вiддає Польщi свої незначнi територiї в районi українського Хотина, тим бiльше, що в умовах «вiчного миру» мiж Польщею i Москвою козацькi полки розтерзаної України як нiколи об’єднанi у вiйнi проти iсламської Туреччини. Оглядаючись дещо назад, бачимо, як пiд виглядом проповiдi чистого, без церковних заморочок християнства, яким воно нiбито є проповiдуване апостолом Павлом (так званий паулiзм) вiдбувається впровадження протестантства в християнствi i розкол Європи на протестантську Пiвнiч з невидимим престолом апостола Павла i католицький Пiвдень з римським – видимим – престолом апостола Петра. Не гидує августинський монах Мартiн Лютер переодягатися апостолом Павлом. І розкол Європи досягнутий, не без кровi i жертв, але так само просто, як i колись, розкол мiж партiєю апостола Павла i партiєю Петра у конфлiктi через обрiзання крайньої плотi дiтородних органiв у свiжоприбулих, бажаючих прислужитися Ізраїлевому Господу. Заслiплений свiтлом Христовим Ернест Ренан («Апостол Павло», глава 4) знайде дуже поетичний вислiв для назви такого розколу: нова ера почергового торжества Петра i Павла.

272

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

«...Те добро i те зло, яке Єрусалимська церква заподiяла для зростаючого християнства, Римська церква заподiє вселенськiй церквi. Даремно звернеться до неї Павло зi своїм прекрасним посланням, пояснюючи їй таємницю хреста Ісусового i спасiння єдиною вiрою. Римська церква не зрозумiє цього послання. Але Мартiн Лютер чотирнадцять з половиною вiкiв потому зрозумiє його i вiдкриє нову еру у вiковому ряду почергового торжества Петра i Павла...» Хрестовi походи католикiв проти православних в 16-17 столiттях не проходять безслiдно, i в результатi їхнього провадження – українськi православнокатолики або унiати. У 16-му столiттi, пiсля досягнення абсолютної влади над Свiтом, включно з досягненням влади над освоєним пiсля недавнього вiдкриття Американським континентом, треба виходити з тiнi, з мороку. Але треба робити це обережно, щоб пiдкоренi народи не були враженi жидiвською зовнiшнiстю своїх керiвникiв. Бiльше того, – треба досягти такого стану речей, за якого жидiвство у всiх його проявах буде здаватись цiлком звичайним i навiть симпатичним. Для цього пiдготує Mрунт епоха просвiтництва (бо й Павло вiд просвiтлення став апостолом i монахи францiзканцi уподiбнюються Павловi) пропагандою гуманiзму зi скасуванням смертної кари i з вiдповiдним ростом злочинностi. Бо регулюючи злочиннiсть, можна впливати на симпатiї виборцiв. Треба вести просвiтництво з пропагандою свободи, рiвностi i братерства, що стануть основними гаслами Великої Французької революцiї i досягнутого, в її результатi, рiвноправ’я жидiв з можливiстю керування ними Францiєю. Тобто, пiсля вiкового накопичення капiталу треба робити Mешефт чистiшим способом, цiкавiшим. Треба робити Mешефт на полiтицi вiд впровадження парламентаризму (з широкою та активною участю в ньому юдеїв), що прийшов на змiну монархiзму – одноосiбнiй владi французького короля внаслiдок довгожданої (?) корiнними (?) французами (?) революцiї. Це на змiну Середньовiччю приходить Нова епоха. Юдеям треба робити i робити свiй Mешефт, заробляти на вiйнах нежидiвських народiв i шлiфувати своє юдейське щастя, – хто як може. Хто марить щастям у втраченому Сiонi, – нехай вiдбудовує Ізраїль. Хто хоче будувати соцiалiстичний рай в однiй, окремо взятiй країнi, – нехай будує. Хто хоче збудувати Сiон власне в соцiалiстичному раї однiєї, окремо взятої країни, – нехай будує. Юдеї, не забувайте при цьому про iншi народи. Залучайте їх до активної допомоги вам у вашому нелегкому i благородному дiлi. А якщо цi народи спротивляться цьому залученню, – навчiть їх Бiблiї з її єдиним на землi святим народом, до якого належить i їхнiй Ісус. Нехай знають, кому вони поклони б’ють.

НОВІТНІ ЧАСИ – НОВІТНІ ТЕЧІЇ Що далi, то легше. Це вже Новiтня епоха прийшла на змiну Новiй. Радiо i телебачення, преса i пошта несуть народам заслiплення Ісусовим свiтлом. Якщо секта свiдкiв Єгови спецiалiзується (крiм юдофiльства) на змiшаннi людських рас, то секта мормонiв – самi себе називають Церквою Ісуса Христа Святих Останнiх Днiв – спецiалiзується на знищеннi власне корiнних нацiй. Ось, наприклад, хоча б цi українцi. Вони нiби й хрестяться, i моляться, i хрести на шиях носять, та й iкони визнають. Але вони не до кiнця є християнами. На Рiздво вони готують кутю, – древню, дохристиянську, ритуальну страву. На Великдень вербу святять i бєсовством займаються через свої писанки-крашан-

273

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ки. На зеленi свята домiвки свої прикрашають зiллям-клечанням. На Купайла – ну вже зовсiм «бєсовство»! – вiнки на воду кладуть i через вогнище стрибають. Голод i вiйни їх не беруть. Епiдемiї i емiграцiї залишають їх незнищенне ядро в Українi. До питання про їх знищення слiд знайти принципово iнший пiдхiд. Багато хто роз’їхався на заробiтки. Багато хто просто втратив свою українську суть через змосковщення (i внаслiдок пропаганди гуманiзму), через змiшання рас i через змiшання власного розуму юдоупослiдженою системою освiти. Але багато хто з них ще зовсiм непогано себе почуває. А чи не створити українцям зручнi умови для їхнього проживання в резервацiях? Такий досвiд дуже добре зарекомендував себе щодо американських iндiанцiв. Але хто володiє таким досвiдом, щоб застосувати його в Українi? Є такi умiльцi. Вони об’єднанi в Церкву Ісуса Христа Святих Останнiх Днiв, а коротше, – мормони. Ось їхня резиденцiя в Українi, в мiстi Бiла Церква на Київщинi. На вiдмiну вiд секти свiдкiв Єгови, мормони мають свою Бiблiю – Книгу Мормона – i тому називаються не сектою, а церквою. Це ультра-фанатична сектацерква зi своїм, чiтко визначеним, сiоно-упослiдженням. Досить навести лише деякi мiсця з книги Мормона для усвiдомлення явища залякування Сiоном i пропаганди покiрностi йому (цей Сiон мормони бачать в Америцi), а також для усвiдомлення збочення у пропагандi смертi на противагу пропагандi чинити опiр окупантам: «...І той, хто бореться проти Сiону, загине, каже Бог. Бо той, хто поставить царя проти мене, загине, тому що я Господь, цар небес, буду їхнiм царем, i я буду свiтлом назавжди для тих, хто чує мої слова» ( 2 Нефiй, роздiл 10:13). «...Вони вибирають: краще перенести смерть, нiж захищати себе» (Алма, роздiл 24:1). «...Етер каже про новий Єрусалим, який буде збудовано в Америцi сiменем Йосипа...» (Етер, роздiл 13: 1). Корiнне населеня Америки – iндiанцi – пiд тиском європейських переселенцiв не має iншого виходу як чинити опiр, дещо вiдступивши з океанського узбережжя у глиб країни. Гори i пустелi стають для них притулком. Сотнi рокiв пiсля освоєння Колумбом цього континенту переселенцi з Європи не наважувались вiддалятися на значну вiдстань вiд узбережжя. Лише з будiвництвом залiзниць вiдбудеться значне просування європейцiв i привезених ними негрiв (так званих афро-американцiв) до внутрiшнiх просторiв Дикого Заходу. І донинi найбiльш густонаселеними районами обох частин Америки є їхнi Атлантичне i Тихоокеанське узбережжя, а також територiї, прилеглi до основних транспортних артерiй, – рiк, озер, залiзниць. З появою в Америцi нових державних утворень європейських переселенцiв питання опору iндiанцiв, ведення ними партизанської вiйни, вимагають свого вирiшення. Вони, корiннi американцi, вимушенi вiдступати все далi й далi вглиб материка i опиняються в найважчих умовах життя. Пустелi i високогiр’я з браком прiсної води зменшують їх кiлькiсно. Крiм цього, зiгнанi зi своїх споконвiчних земель племена опиняються на землях iнших племен червоношкiрих американцiв, i мiж ними починається вiйна ще й внутрiшня. Племена Апачi, Черокi, Майамi опиняються на землях племенi Ютiв, частина яких пiд тиском своїх одноплемiнних iндiанцiв-переселенцiв i пiд тиском бiлих мормонiв вiдступить ще далi на захiд материка, до сучасної Калiфорнiї.

274

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Пустельна земля племенi Ютiв з її солоними озерами найменш придатна для життя. Далi вiдступати нiкуди, i потрапивши в становище загнаного звiра, червоношкiрi американцi, природньо, уподiбнюються звiру. Їм втрачати нiчого, i вони стоять насмерть у своїй боротьбi з бiлими, нiбито цивiлiзаторами. Чому нiбито? Тому що керiвники бiлих – семiти – не належать до бiлих. Досить лише натякнути на давнього американського президента Авраама Лiнкольна, або на сучасних американських полiцаїв з нагрудним розпiзнавальним знаком у виглядi шестикутної зiрки Давида – магендавид. Індiанцi поперемiнно вiдчувають послаблення петлi на своїй горлянцi. Зовнiшнi i внутрiшнi проблеми нових американцiв дещо вiдволiкають їх вiд остаточного знищення аборигенiв. Вiйна з Мексикою i внутрiшнi полiтичнi тертя рiзних партiй, включно з вирiшенням питання про рабство – не без впливу європейського гуманiзму, – спонукають до гуманного вирiшення питання про iндiанцiв. Також варто зважити на те, що навiть пiсля ретельного двохсотлiтнього нищення слiдiв перемiщених iндiанцiв в новiй, цивiлiзованiй Америцi, частина пiвнiчно-американського племенi Ютiв не змирилася iз забродними на своїй землi мормонами, i брала участь на сторонi мексиканцiв у їхнiй вiйнi з пiвнiчно-американцями. Зрозумiло, що iнтереси корiнного населення мають бути врахованi ще й з рекламною метою. Америка – рай на землi. Хто цього не знає, той безнадiйно вiдстає у своєму розвитку. Пропозицiї створити резервацiї для iндiанцiв не знаходять загальної пiдтримки. Але справа не тiльки в цьому. Справа зайшла так далеко, що треба спочатку умиротворити iндiанцiв, а потiм вже (ну зовсiм як баранiв) заганяти до резервацiї. Говорити легко. Бо хто ж погодиться їх умиротворяти в таких жорстоких природних умовах? Звичайно ж, християнiзм є дуже придатним засобом для вирiшення цiєї проблеми. Та який же мiсiонер добровiльно поїде в цю печеру загнаного тигра? Дiйсно, добровiльно нiхто на таке не наважиться. Отже, треба декого пiдштовхнути. Цим «дехто» стає щойно утворена секта мормонiв, яка сповiдує свою, особливу версiю юдаїзму з дотриманням такого стану сiмейних стосункiв, який був у часи Авраама. Тобто, мормони, в бiльшостi своїй європейцi, заводять собi по декiлька дружин, на зразок азiйських гаремiв в бiблiйного Авраама. Тут бочка пороху вже готова i треба лише iскорки для вибуху. Бо в свою чергу, серед нових американцiв переважають тi сектанти, якi також переселялися до Америки, втiкаючи з Європи вiд релiгiйних переслiдувань з боку католикiв. Це пуритани, баптисти, адвентисти i їм подiбнi, про яких ми знаємо, що вони суворо дотримуються чистоти сiмейних стосункiв. Нi про якi позашлюбнi стосунки, аборти i флiрт, навiть мови нiякої не може бути! А тут, – многожонство! Полiгамiя! Як у курей! Ну-у, це вже занадто!!! Покажiть, – де цi виродки?! Засновник секти мормонiв Джозеф Смiт помирає мучинецькою смертю. Його заступник, президент церкви Ісуса Христа Святих останнiх днiв – Бригам Янг – пiзнiше напише мемуари з розповiддю про те, як все вiдбувалося. Цi мемуари стануть доповненням до Книги Мормона та до повчань любити Сiон, i увiйдуть до книги «Вчення президентiв Церкви. Бригам Янг.» Але зараз вiн, Бригам Янг, очолює втечу Святих мормонiв вiд погромникiв. Безумовно, вiн дещо пом’якшено (аби не показувати себе i своїх Святих у вкрай негативному свiтлi) показує погроми, що їх влаштували Святим iншi сектанти райської Америки.

275

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Не викликає нiякого незрозумiння явище погрому. Та викликає подив i привертає до себе увагу втеча Святих вiд погромiв в чiтко визначеному захiдному напрямку i на чiтко визначену вiдстань 2000 кiлометрiв, – в дикий край iндiанського племенi Ютiв, з його, здичавiлими вiд звiрячих переслiдувань, людьми. Раптом 4 роки потрiбно було президенту церкви щоб здiйснити 1847 року великомасштабне переселення Святих, їх розселення на новому мiсцi, i стати в 1851-му роцi президентом цього нового мiсця на землях племенi Ютiв, тобто стати йому губернатором новоствореного штату Юта. Столицею штату стане мiсто Солт-Лейк-Сiтi, тобто Мiсто Солоного озера. У зазначенiй книзi «Вчення президентiв Церкви. Бригам Янг», глава 1, йдеться про таке: «...Бригам Янг служить губернатором (–!!!–) i управляючим у справах iндiанцiв... «...За наказом Бригама Янга деякi Святi залишили Долину Солоного озера, щоб заснувати 400 поселень на Американському Заходi...» В цiй же книзi вказується на те, що очоливши i здiйснивши переселення, урядовець штату Бригам Янг вiдразу ж повертається до мiсця вигнання. По що? Звичайно ж не для того, щоб отримати вiд уряду країни матерiальну пiдтримку i вказiвки на майбутнє. Слухаємо далi Бригама Янга (там само, глава 15): «...Коли ми перебували саме серед iндiанцiв, якi славляться своєю ворожiстю, 500 людей були покликанi в Мексику воювати у Мексиканськiй вiйнi 1846–1848 рокiв... Якийсь час ми йшли стежками iндiанцiв, iнодi за компасом, залишивши позаду рiчку Мiссурi... І ось ми вже проминули те мiсце, що ми назвали його каньйоном Емiгрантiв i перейшли через Великi i Малi гори в долину Солоного озера... Прибувши сюди, ми знайшли тут декiлька iндiанцiв, декiлькох вовкiв та кроликiв, i велику кiлькiсть цвiркунiв...» Перехопивши вiд Бiблiї протирiч, мормони вже не помiчають незначного протирiччя мiж тими декiлькома iндiанцями, про якi говорить Янг, i мiж тими тисячами iндiанцiв, якi ще через 30 рокiв охрищувалися мормонами пiсля прибуття Святих в гостi до нехрищених. Ну i, звичайно ж, вождь мусить показати приклад для всього племенi, як i колись за легендою князь Володимир показав українцям. Сучасник Джозефа Смiта i Бригама Янга – придворний iсторик з Росiї, Пушкiн – зазначав у своїй «Історiї України»: «...Не маючи змоги вiдбити наступ Русiв силою зброї, Вiзантiя гордилася тим, що приборкала їх за посередництвом релiгiї. Дикi поклонники Перуна почули проповiдь Євангелiя, i Володимир прийняв хрищення. Його пiдданi з тупою байдужiстю засвоїли вiру, обрану їхнiм вождем...» По сутi сказано правильно, але ми ще розберемося, чи з тупою байдужiстю i чи всi Руси засвоїли новiтнiй юдаїзм, як це хоче показати Пушкiн. Мормони стають справжнiми господарями Американського провiнцiйного закутку. Десь беруться призначення їхнiх лiдерiв на вищi державнi керiвнi посади в мiсцях їхнього емiгрування, десь беруться кошти i будуються в серединi 19-го столiття шикарнi в цих диких умовах храми. Десь, мiж освоєнням нових земель, умиротворенням ворожих iндiанцiв i здобуванням хлiба насущного, знаходиться час для будування резиденцiй Святих мормонiв. Москва в цей час по-своєму освоює простори от Москви до самих до окраiн, умиротворює киргизiв i кавказцiв, навертає на православiє блудних українських унiатiв, переслiдує шаманiв Бурятiї та Якутiї, несе мир i спокiй чеченцям, робить русскiмi пермякiв-мещерякiв-удмуртiв-мордвинiв-чувашiв.

276

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Але все це робиться Москвою винятково безкровно i для блага окупованих нею народiв. Де ж ви бачили, щоб Москва, та й щастя не принесла? І якщо ми знаємо про тактику Москви з власного досвiду, то про тактику Америки ми дiзнаємося завдяки ворожому до неї ставленнi з боку Москви i з вiдповiдними пропагандистськими прийомами, найперше, викривального характеру: це Америка поневолює країни i народи. Це вона, i тiльки вона, клята ЮСА (USA), здатна вчинити м’ясорубку, як от з американськими iндiанцями... Подаючи перед Свiтом подiї в Совєтському кiбуцному раю пiдсолоджено, прикрашено, Москва подає подiї з американської iсторiї без прикрас, звiсно ж, з пiкантними подробицями. Ось, наприклад, в Москвi 1983 року виходить академiчне видання «Історiя США» в 4 томах, де в томi 1, роздiл 2, глава 5, зазначається: «...Використовуючи прямий обман, пiдкуп i споювання племiнних вождiв, урядовi чиновники нав’язували наївним аборигенам грабiжницькi угоди про добровiльне вiддання своїх земель в обмiн за землi в глибинi країни i за мiзерну грошову компенсацiю... ... За 20 рокiв примусово було переселено на захiд близько 75% аборигенiв. ...На середину 40-х рокiв у схiдних штатах залишилося менше 30 тисяч iндiанцiв i лиш декiлька тисяч в горах i непрохiдних болотах... В 1851-му роцi племена iндiанцiв пiд тиском уповноважених урядом осiб, якi обiцяли виплату їм 50 тисяч доларiв протягом 50 рокiв, погодилися безперешкодно пропускати каравани бiлих колонiстiв, а також дозволити створення вiйськових фортiв i будiвництво дорiг...» Розумiємо, що пiсля вiдступу (в серединi 40-х рокiв) iндiанцiв на захiд, у глиб країни, Святий Бригам Янг зi Святими вирушає в кiнцi 40-х рокiв вслiд за iндiанцями i стає уповноваженою урядом особою для виплати грошової компенсацiї корiнним американцям протягом 50 рокiв. Зусиллями Ісуса Христа i його Святих останнiх днiв, християнiзованi Святими iндiанцi переконаються в необхiдностi шукати скарби не на землi, а на небi. Один iз останнiх святих послiдовникiв Бригама Янга, президент церкви Гербер Грант вiдвiдуватиме резервацiї iндiанцiв у 1883–1884 роках, бо вони, цi iндiанцi, дуже нерозумнi; вони не знають про теорiю мормонiв, згiдно з якою древнi iзраїльтяни ще задовго до Ісуса прийшли до Америки (–!!!–) по дну Атлантичного океану, а, значить, саме вони є корiнними, i до того ж – богообраними жителями Америки, i iндiанцям залишається тiльки змиритися з цим фактом. Крiм самої книги Мормона i вчення Бригама Янга про це можна дiзнатися ще й з книги вчення президентiв Церкви Святих oстаннiх днiв Гербера Гранта. Інакше кажучи, многожонство мормонiв сприяло вiдволiкаючому маневру з наступним гонiнням на них з боку iнших сектантiв Америки. Але основним, що привабило увагу уряду Америки до мормонiв, є саме ця iдеологiчна доктрина їхнього псевдо-корiнного американського походження, що надавала мормонам внутрiшньої психологiчної переваги над дiйсно корiнним населенням Америки. Для економiчної пiдтримки мiсцевих Святих, їхня столиця Солт-Лейк-Сiтi, до якої аж нiяк не вдається привернути увагу туристiв, стає одним з небагатьох американських мiст для проведення в ньому Всесвiтнiх Олiмпiйських Ігор 2002 року, з вiдповiдним притоком коштiв до Церкви Ісуса Христа Святих останнiх днiв.

277

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Самi ж Святi не вiдмовляються вiд одобреного вищим свiтовим керiвництвом екуменiзму, тобто всесвiтнього – мiжнародного, iнтернацiонального – мiсiонерського туризму. Йозеф Лордз в роздiлi 120 своєї працi «Історiя Церкви», перекладеної на багато мов свiту, включно з японською, наголошує: «...Керiвнику секти мормонiв Бригаму Янгу, спадкоємцю Джозефа Смiта, вдалося заснувати мормонську колонiю в центрi Америки. Тепер це штат Юта. Це єдине в свiтi (крiм України. – Авт.) соцiально-полiтичне утворення з домiнуванням теократичних уявлень... Сектанти i Церкви в США постiйно провадять напружену боротьбу мiж собою, що й пояснює їхню потужну пiдтримку екуменiчних рухiв…» Ось мормони вже в Українi. А щоб дуже не свiтитися, вони осiдають на околицях столичного Києва зi зручним транспортним сполученням. Домiнiканцi у Фастовi? Значить мормони – в Бiлiй Церквi. Придбана ними 2-поверхова резиденцiя на вулицi Київськiй загальною площею 2000 квадратних метрiв є далеко не дешевою i оцiнюється в мiльйон доларiв. І якщо Святi ще не викупили цю споруду в центрi мiста, то не тому, що мiсцевi аборигени не пiддаються тiй же тактицi, що й американськi iндiанцi, а тому, що мiсцева Сiонолюбна влада сприяє Святим мормонам в довгостроковiй орендi капiтальної, колишньої житлової, будiвлi. Бо й засиджуватися їм тут немає нiякого сенсу. Знищать українцiв, або створять їм тимчасовi – для самозникнення – резервацiї, та й поїдуть далi по свiту шлiфувати свiй досвiд, набутий на американських, i випробуваний на українських, аборигенах. Якщо подивитися на географiю дiяльностi мормонiв, то звертає на себе увагу їхнє тяжiння до мiсць проживання народiв, для яких мiжнародними богообранцями призначено зникнути з лиця Землi, – корiннi американцi, українцi, негри. Святi мормони дiють тими ж методами, що й секта Свiдкiв самого(!!!) Єгови. Крiм резервацiй широко застосовується змiшання рас. Крiм зiбрань храмових, застосовуються зiбрання домашнi, з попереднiм вiдвiдуванням Святими своїх потенцiйних жертв у них же вдома. Десь там, в глибинi людського єства, чиниться спротив змiшанню рас i змiшанню культур, бо раса визначається не лише антропологiчно, але й психiчно. Незважаючи на всю свою дебiльнiсть (вона часто написана на їхнiх обличчях), мормони – нам це вiдомо з досвiду особистого спiлкування з ними – поголовно носять галстуки. Ми зараз не будемо зупинятися на тому, що поряд з масонськими символами смертi – пентаграмою i черепом-кiстьми – петля у виглядi галстука є масонським наочним символом смертi. Ледве чи розумiють це як самi мормониСвiдки, так i мiльйони iнших людей, якi носять цей елемент одягу. Галстук початково використовувався лише серед вищої знатi для пiдкреслення їхньої солiдарностi – не безкоштовної – у справi будiвництва-масонства царства Ізраїлю на землi. Залишається лише додати, що галстук в перекладi з нiмецької означає шийна (hals) ганчiрка (tuch), простiше, – нашийник. Ернест Ренан «Апостоли», глава 16) аналiзує: «...В Англiї, Америцi i Росiї найбiльш крайнi сектанти, iрвiгiани, Святi останнiх днiв, розкольники, завжди бувають прекрасними купцями...» Не знав Ренан тодi, в 1860-х роках, що сталося з корiнними американцями. Не знав вiн i про те, що станеться з корiнними українцями.

278

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Швидкiсний транспорт розносить мiсiї свiдкiв Єгови i секти Святих мормонiв у всi куточки свiту. Це вже не морок Середньовiччя. Це – цiлковита темiнь Новiтньої епохи. Але ця темiнь не навколо себе, а в самому собi, – вiд слiпоти. Свiдки Єгови та Святi мормони – званi в народi просто Єговами i мормонами – думають iнакше: вони несуть свiтло, а не темiнь. Так iнквiзитор розжареним до слiпоти залiзом випiкає очi вiдступниковi вiд свiтла Христового, думаючи при цьому, що перемагає свiтлом тьму. Так i вони, рядовi Святi та Свiдки, самi ослiпленi цим свiтлом. Ослiпленi ще до того, як почнуть свою всесвiтню дiяльнiсть з ослiплення мiльярдiв iнших людей. І в того, хто заслiплений, мусить вiдбутися загострення iнших вiдчуттiв – слуху, смаку, нюху, дотику. Ось воно i вiдбувається, це загострення. Слух ловить гидотне завивання Ісусового iшака: iаааа, iаааа, iаааа. Смак не сприймає звареного по-жидiвськи (по-сектантськи, з порушенням правил кошерного харчування) барана в молоцi. Нюх пiдказує бажання десь втекти вiд цього насиченого i стiйкого запаху тисяч немитих жидiвських тiл. Дотик не залишає сумнiву в тому, що якесь ярмо є на шиї i гнiтить все бiльше i бiльше... Але що це? Ярмо не тiльки на шиї. Воно звисає до землi. Воно заплутує ноги i вже неможливо рухатися далi. Це ланцюг. Всеохоплюючий гнiт вже ускладнює дихання. Це смерть. Треба рiшуче вивiльнятися, – рiзко випрямити спину i пiдняти голову! До Сонця! Так. Посвiтлiло в очах! Геть вiд себе ланцюга! І не чекаючи Другого пришестя, вже зараз, знятий iз себе ланцюг навiсити – надiйно, насмерть – на того, для кого вiн викуваний – на Ісуса! Свого часу Ісус, як доблесний жандарм, в Єрусалимському храмi бичує своїх одноплемiнникiв. Тож якщо Ісус перед своїм зникненням з пам’ятi людства i перед очищенням Землi вiд скверни – християнства – виявить останнє побажання i захоче швидкими рухами по колу розкрутити ланцюг i постинати ним голови своїх сподвижникiв, тепер вже у храмах (церквах) i поза храмами всього свiту, то треба зважити на його прохання i дати йому таку можливiсть. Нехай же, перед зникненням i забуттям, в нього вiдкриється друге дихання, i вiн буде у змозi дiяти ланцюгом так само легко, як ранiше вiн дiяв батогом у Єрусалимському храмi, бичуючи своїх богообраних одноплемiнникiв! Осмислюючи мрiї та дiї 12-ти святих колiн Ізраїлевих, а також їхнiй зв’язок з дiями Ісуса, ми десь на пiдсвiдомому рiвнi вiдчуваємо, що залишається поза увагою щось таке чи хтось такий, без сприяння чого дуже непросто було б 12ти колiнам Ізраїлевим завоювати весь Свiт. Це «щось» має бути чимось, нiби 13-м колiном Ізраїлевим, вiдсутнiсть якого не те що унеможливила б завоювання свiту 12-ти колiнами Ізраїлевими, а тiльки б вiдтягла час. Надовго б вiдтягла. Бо якщо в перiод Першого Єрусалимського храму весь Свiт уявлявся юдеям як територiя вiд Єгипту до Вавiлонiї, то вже в перiод Другого храму (за часiв перської гегемонiї, поширеної протягом 200 рокiв вiд Єгипту i Балкан на заходi до Афганiстану та Індiї на сходi) уявлення юдеїв про свiт зазнають змiн разом iз змiнами цього свiту. Якщо Перська держава припинила своє iснування полiтично (пiд натиском Олександра Македонського), то географiчно вона продовжувала iснувати. Маємо фактично перемiну влади в Персiї. Перськi сатрапи змiнились сатрапами Македонського, який поширив межi завойованої ним Персiї до своєї рiдної Македонiї. Здавалося б, iмперiя Македонського – колишня Перська держава – збiльшилася за рахунок Македонiї, та уважний погляд з’ясовує, що це далеко не так, – вона зменшилася! І хто ж це насмiлився чинити непокору великому завойовнику Олександру Македонському, – полководцю над полководцями?! Хто посмiв вiдколоти вiд

279

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

колишньої Персiї територiю, яка дорiвнює щонайменше трьом Македонiям (включно з Грецiєю). Що це за народи такi? Крiм знайомих юдеям народiв Лiвiї (захiднi сусiди єгиптян) та Кавказу (пiвнiчнi сусiди вавiлонян), це ще й далекi, таємничi народи схiдних, окраїнних територiй колишньої Перської держави. Це тi народи, якi в сучасному свiтi звуться туркмени, киргизи, уйгури. Цi народи належать до тюркської групи народiв, i разом з монголами входять до Алтайської сiм’ї народiв. Якщо простiше, то тюрки, це – захiднi алтайцi, або захiднi монголи. А монголи, це – схiднi алтайцi, або схiднi тюрки. Знаємо з Бiблiї (очищеної вiд мiтiв про адамiв, єв з ребер адамiв, райських змiїв, ноїв, ковчегiв, богообраностi, вiдступiв моря для можливостi юдеям пройти по його дну i врятуватись вiд переслiдувань ворога, зупинення Сонця сподвижником Мойсея i мiсяцепоклонником юдеєм Ісусом Навином (з нави) для можливостi залякати i перемогти ворогiв-Сонцепоклонникiв, тисячi примiтивних та очевидних для кожного мiтiв, покликаних ЛОБІЮВАТИ ПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИ ЮДЕЇВ) про сприяння юдеям з боку перських правителiв у вiдбудовi Єрусалимського Храму. Знаємо про сприяння у впровадженнi Закону Мойсея в якостi громадянського Закону. Знаємо з жидiвських довiдникiв та вiд iсторика Флавiя про сприяння юдеям з боку Олександра Македонського. Тому можемо впевнено зробити висновок про те, що юдеї не проминають можливостi скористатися цими, надзвичайно сприятливими для себе, обставинами. (Якщо тут є накладення мiтiв на реальнiсть, то ця реальнiсть чiтко вiдстежується завдяки фактам загальної iсторiї та з неюдейських джерел.) Досить повiдомлення Бiблiї (книга Естер, 8: 7 – 12, та 9:16) про винищення жидами 75 000 персiв внаслiдок досягнення юдеями вищого владного становища, коли канцлер Персiї, юдей Мордехай, надсилає директиви юдеям i сатрапам всiх 127 округiв Перської iмперiї для виконання його наказiв. Зрозумiло, що коли канцлер (прем’єр-мiнiстр) надсилає директиви юдеям всiх округiв пiдвладної йому iмперiї, то цi юдеї концентрують у своїх руках владу в округах – вiд столичного мiста Сузи до самих до окраїн. Кожному зрозумiло, що необов’язково юдеям прагнути посади сатрапа. Достатньо, а, можливо, й доцiльнiше, обiймати посади ключовi: посади контролю над життєзабезпеченням iмперiї – фiнансуванням, торгiвлею, таємними службами. Тi обрiзанi герої – Любi короля трабанти, Завiдателi фiнансiв, Навiть вiйська коменданти. (Нiмецький юдей Генрiх Гейне. «Диспута»)

Досi iмперiї тiльки видозмiнювались – новий завойовник-iмператор приходив на змiну старому завойовнику-iмператору. Ясна рiч, вони мали амбiцiї та агресивнi плани. Проте самих тiльки амбiцiй та планiв замало. Необхiдно мати iдею, фанатичну iдею пiдкорення усього свiту однiй єдинiй силi. До того ж, таку iдею, носiєм якої є не одиницi, а клан. Таку iдею мають жиди. Їхня спiвпраця (у Вавiлонi) з новим окупантом Вавiлону, Персiєю, вказує на появу сприятливих умов для реалiзацiї iдеї i, власне – на початок цiєї реалiзацiї. Змiниться статус Персiї пiсля завоювання її Олександром в 4 столiттi до нової ери, – тепер це iмперiя Македонського, – але не змiниться статус юдеїв цiєї iмперiї. А якщо й змiниться, то тiльки в бiк покращання. Бо треба ж залучати непокiрнi тюркськi народи до сфери свого, богообраного, впливу. Якщо не полiтичного впливу, то економiчного. А там, згодом, економiчний вплив (якщо все робити правильно) може перерости в полiтичний.

280

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Так чи iнакше, але iсторичний атлас привертає увагу однiєю – закономiрною в контекстi нашого дослiдження – особливiстю. Це – розгалуження вiдкритого в 2 столiттi до нової ери Великого шовкового шляху, що поєднує країни тепер вже колишньої iмперiї Македонського з Китаєм. Основнi розгалуження Великого шовкового шляху знаходяться саме в тих мiсцевостях, якi є прикордонними з колишнiми iмперiями персiв та Македонського. Це країни туркменiв, киргизiв та уйгурiв. Знаємо, що вже перси, залучивши до своєї iмперiї значну частину узбережжя пiвнiчних морiв – Чорного, Каспiйського та Аральського, – пiдiйшли впритул до того, щоб замкнути коло своїх володiнь по майже прямiй лiнiї, дотичнiй до пiвнiчних берегiв цих морiв. Перський цар Дарiй Перший навiть зробив спробу такої експансiї. Але поперек горла персам стають древнi українцi – скiфи (скити). Дарiй зазнає нищiвної поразки вiд скiфiв (це якраз той випадок, коли скiфи послали персам подарунок – птаха, жабу, мишу й п’ять стрiл – як заклик: летiть звiдси птахом, зарийтесь у землю мишою, сховайтесь в болотi жабою, бо будете пронизанi нашими стрiлами), про що кожен знає ще зi шкiльної програми iсторiї Та вже вiд часiв Македонського, коли на уламках його iмперiї утворюється безлiч великих i малих держав (кожна з них має свої апетити), Грецiя надовго захоплює першiсть у справi колонiзацiї пiвнiчного Причорномор’я. Боспорське царство в пiвнiчному Причорномор’ї – обидва береги протоки мiж Чорним та Азовським морем – стає найвiддаленiшою точкою грецької колонiзацiї. Зрозумiло, що замкнення кола є передумовою розширення його меж. Грецiя захоплює i утримує першiсть у справi колонiзацiї пiвнiчного Причорномор’я, але замкнути коло їй так i не вдається. На завадi цьому стають все тi ж скiфи. І навiть тодi, коли сама Грецiя зi своїми колонiями буде поглинута Римом, як колись Персiя Грецiєю (Македонiєю), нерiвномiрна лiнiя кола Римської iмперiї залишатиметься розiрваною в однiй, i тiльки однiй точцi, – на пiвднi сучасної України та на Кубанi (Пiвнiчний Кавказ). І лише згодом, у 10 столiттi нової ери, розiмкнута на пiвднi України лiнiя кола – тепер вже Вiзантiйської, не Римської, iмперiї – почне замикатись. Як? Простежимо все за порядком. Спочатку зауважимо, що iсторiя України зокрема, та iсторiя орiйцiв взагалi, є фактично бiлою плямою у всесвiтнiй iсторiї. Характерно, що українська (матерiально, а не за суттю) школа закладає в малих українцях поняття: iсторiя України не входить в iсторiю стародавнього свiту (див. вступнi статтi до пiдручникiв). Історiя орiйцiв та iсторiя всього, що поза межами ареалу розвитку юдейства, перебуває нiби в туманi. Вона нiби вiдлуння чогось, що вiдбувалось, але про що не можна казати впевнено. Якiсь трипiльцi, якiсь скiфи, якiсь сармати, готи, гуни, анти, склавини... Але нiчого конкретного. Якесь розселення слов’ян, мовляв, розселення вказує на непевнiсть корiнного населення даної країни (всупереч цьому професор Н. Полонська-Василенко у своїй «Історiї України», том 1, частина 1, висловлює переконання, що нiякого розселення слов’ян не було взагалi, а була тiльки змiна назв племен подiбно до того, як тi ж греки за рiзних обставин звуться ахейцями, еллiнами, греками... – чи не тому Полонську-Василенко намагаються не афiшувати?). Щодо гунiв, то дослiдники продовжують ламати списи з’ясовуючи природу гунiв, точнiше (згiдно останнiх дослiджень), гунського об’єднання. Гунський перiод є чи не найголовнiшою iнтригою для небайдужих (найсмiливiшою видається розвiдка Анатолiя Кiндратенка про немонгольське походження гуннiв, – а значить i про упослiджен-

281

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ня української iсторiографiї вiд iноземної, та вiд несених нею перекручень «Матерiали до iсторiї Скитiї-України 4–5 столiть. Походження гунiв» у двох книгах. (Харкiв, 2002. «Просвiта»). Натомiсть iсторiя країн, що належать до ареалу розвитку семiтiв зокрема, та юдаїзму – взагалi, доходить у багатьох подробицях (недаремно, ой-як недаремно християнiзм винищував не просто дохристиянськi культурнi здобутки, а власне здобутки неюдеїв – прикладом тому є знищення Олександрiйської бiблiотеки, руйнування язичницьких храмiв, паплюження неугодних християнiзмовi фiлософських систем). Це й дає пiдстави юдеям диктувати свої умови орiйцям зокрема, i свiту – взагалi. Якщо згадана бiблiйна книга Естер вказує на розпорошення юдеїв «от столiц до самих до окраiн», але без подробиць про цi окраїни, то Елла Ісаакiвна Соломонiк – доктор iсторичних наук, член правлiння Єврейського товариства Росiї – вказує у своїй публiкацiї «Історiя єврейських общин Пiвнiчного Кавказу» на присутнiсть в Боспорському царствi юдеїв саме з кiнця 5 столiття до нової ери, тобто з часiв запровадження Закону Ездрою в Юдеї та дiяльностi богообраних Естер та Мордехая (канцлера Персiї). Естер i Мордехай не повернулись з Вавiлонського (тепер Перського) полону до Юдеї. І якщо Мордехай надсилає листи з директивами до всiх 127 округiв Перської iмперiї, де юдеї перебувають на владному становищi, то стає зрозумiлим, що в епоху Мордехая юдеї тiльки легалiзуються. Бо владного становища вони досягли ранiше. Найперше це тi юдеї, матерiальний стан яких дозволив їм купувати високi посади в Персiї пiсля завоювання нею Вавiлону. Очевидно це тi колаборанти, якi разом з Єзекиїлем сприяли окупантам Вавiлону – персам. Тому, крiм купiвлi високих владних посад, ще й сприяння новим окупантам – колаборацiонiзм – забезпечує соратникам Єзекиїля привiлейований стан. І не зважаючи на досить скупi вiдомостi з книги Естер (8: 9) про поширення влади Мордехая вiд африканської Ефiопiї до середньо-азiйської Індiї, ми бачимо, що пiвнiчнi сусiди Індiї – країни тюркських народiв туркменiв, киргизiв та уйгурiв – стають саме тими новими для юдеїв народами, яких належить вивчити, а вивчивши – пiдкорити. Знаємо, що Єзекиїль є останнiм великим каганом, великим вождем богообраного племенi епохи каганiв-саддукеїв. Бо вже його спадкоємець на посту вождя – Ездра – започатковує перехiдну вiд каганської (храмово-саддукейської) до раввинської (синагого-фарисейської) епоху. Сам Єзекиїль помер у Вавiлонi. Його могила знаходиться поблизу сучасного Багдаду в Іраку, на околицях руїн древнього Вавiлону. Отже кагани – найвища олiгархiчна верхiвка юдейства – залишаються у вавiлонському полонi, тобто на керiвних посадах Перської iмперiї, що поглинула Вавiлон. А олiгархи нижчого рiвня – саддукеї – повертаються до Юдеї з надiєю закрiпити там своє панiвне становище через вiдбудову Єрусалимського Храму i контроль над ним. Знаємо, що їм це вдається. Та мова про iнше. Без напруження усвiдомлюємо, що раптове розширення територiї проживання каганiв випереджає зростання їхньої чисельностi, тобто їхня географiя випереджає демографiю. Ясно також i те, що пильна увага каганiв звернена найперше на нове. А новим для семiтської – афро-азiйської – раси є якраз тюркський елемент. Бо вiн є елементом Алтайської – монголоїдної – раси. Цей потужний тюркський елемент стає справжньою несподiванкою для малочисельних каганiв, юдеїв-семiтiв. Семiтiв катастрофiчно не вистачає. Вони опиняються перед загрозою асимiляцiї тюрками. Опиняються перед загрозою свого расового зникнення. Через 200 рокiв пiсля захоплення керiвних посад в Перськiй iмперiї, юдеї вiтають нового завойовника Персiї – Олександра Македонського. Тепер юдейська iмперiя персiв перетворюється на юдейську iмперiю Македонського. Де ж столиця Македонського? – У Вавiлонi. Очевидно нащад-

282

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

ки Мордехая та Естер – керiвництво юдейської дiаспори – зосередились саме у Вавiлонi. Знаємо, що Македонському не вдається втримати пiд своєю владою окраїннi, тюркськi народи iмперiї. Країни цих народiв – сучасна Середня Азiя – вiдпадають вiд iмперiї Македонського, а значить i вiд керiвного центра – Вавiлону. Втрачають зв’язок з центром – Вавiлоном – середньоазiйськi кагани. Загроза асимiляцiї каганiв перетворюється власне в асимiляцiю. Очевидно промах (провина перед богообраним племенем) Македонського й призвiв до його швидкої смертi вiд малярiї? (отруєння?) у вiцi 33 рокiв. Де ж зустрiчає свою смерть Македонський, полководець, що водить свої полки в тисячокiлометровi рейди? – У Вавiлонi. Так чи iнакше, але пiсля смертi Македонського його iмперiя розпадається. На її уламках виникають держави, серед яких Парфiя i Бактрiя об’єднують в собi колишнi завоювання Персiї, вони ж i втрати Македонського, вони ж i країни асимiльованих каганiв. Здавалося б, що процес асимiляцiї каганiв може бути призупиненим. Та з вiдкриттям у 2 столiттi до нової ери Великого шовкового шляху вiд Єгипту з Вавiлоном аж до Китаю, пристрасть до торгiвлi i збагачення заводить нащадкiв юдейських олiгархiв – каганiв – у глиб ареалу алтайської раси, до її схiдних представникiв, монголiв, тобто китайцiв. Край свiту – Тихий океан – поруч. До нього залишається декiлька крокiв. Чи вистачить сил? І тепер не те що не можна уникнути асимiляцiї в середовищi мiльйонoкратного переважання представникiв iншої раси, але й говорити про це не доводиться. Промине час, i повiдомляючи про китайських жидiв, довiдники (жидiвськi, наприклад, www.eleven.co) вкажуть на те, що неможливо вiдрiзнити китайця вiд китайського жида. І тiльки ледве вловимий, нелюдський блиск очей обрiзаного вказує на древнi юдейськi коренi жидокитайця. Хоча до Китаю дiйшли тiльки одиницi обрiзаних. Основне їхнє число розпорошилося в середовищi тюркських народiв по дорозi до Китаю. Тут ми й дiйшли того висновку, якого дiйшли й древнi кагани, поглинутi чужою расою: якщо неможливо протистояти асимiляцiї фiзичнiй, то важливо протистояти асимiляцiї духовнiй. Протистояти збереженням свого культу Єгови i заповiту з ним – обрiзанням, а значить i нелюдським блиском очей. Досягти цього можна лише очоливши тюркськi народи. Благо, що олiгархiчне становище каганiв сприяє цьому. І не обов’язково навертати на юдаїзм очоленi народи. Бо не завжди це й можливо, з огляду на потужнiсть релiгiї шаманiзму (не шаммаїзму) серед напiвдиких тюркiв. Основне для каганiв – це залишитись хоча б їм самим каганами в середовищi очолених ними народiв. Зараз, пiсля тисячолiть упередженого, тенденцiйного висвiтлення iсторичних подiй, що межує iз замовчуванням цих подiй (iнодi цiлковитим замовчуванням), важко говорити про факти, що дають пiдстави визначати нашестя в 4 столiттi нової ери таємничих гуннiв на християнську Римську iмперiю нашестям не одного племенi, а племiнного союзу гуннiв. Союзу племен, очолених, а, значить, об’єднаних та керованих каганами. Також непросто визначити це нашестя як бажання каганiв-саддукеїв силою очолених ними тюркських народiв Схiдної Євразiї взяти реванш у раввинiв-фарисеїв (секти фарисеїв Гiллеля) та у їхньої сили – християнiзованих народiв Захiдної Євразiї. Інше нашестя – нашестя монголо-татарiв – видається таким же реваншем каганiв-саддукеїв щодо фарисейства в цiлому – фарисеїв-християн Гiллеля та фарисеїв-мусульман Шаммая. Той факт, що монголо-татарське каганство-саддукейство в союзi з

283

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

шаманiзмом поступово втрачає свої позицiї, i, як побачимо далi, буде поглинуте фарисейством (християнством та мусульманством), пiдштовхує до висновку, що й сам титул Темуджiна Чiнгiсхана (великий каган, великий хан, схiдними мовами – Чингiс Хан) та його спадкоємцiв – хан – є залишком титулу «каган» i зайвий раз вказує на втрату каганами своїх позицiй, точнiше, на поглинання каганiв-саддукеїв фарисеями. Цiкаво, що Плано Карпiнi (посол вiд папи римського до Монголiї 13 столiття) у своїй книзi «Історiя Монголiв» вказує на те, що iм’я батька Темуджiна Чiнгiсхана було Єзукай. Невiдомо – це монголiзоване iм’я Єзекиїль? чи натяк Карпiнi на щось?.. Зосередимось на загальновiдомих фактах. І перше, що нас вражає, вiдразу ж пiсля нашестя племенi (племiнного союзу?) гуннiв, – то це розпад їхньої iмперiї на... каганати. Це держави, вища влада в яких належить сакральнiй особi, жерцю – кагану, а виконавча влада належить беку. Каган – семiт. Бек – турок. Ось ми й зустрiли наших давнiх знайомих, туркiв-бекiв, очолених семiтами-каганами. Каганати. Зi сходу на захiд це – Тюркський каганат в Середнiй Азiї, Хозарський каганат вiд Пiвнiчного Кавказу до межирiччя Волги й Дону (часом до Днiпра), Аварський каганат на Середньому Дунаї, там, де тепер Угорщина або Унгрiя (Венгрiя) – країна тюркського племенi мадярiв. Мадяри, авари, болгари, хозари, це – рiднi брати-тюрки. Зауважимо собi, що хоча Хозарський та Аварський каганати прийнято вважати наслiдком розпаду Тюркського каганату, сутi це не змiнює. Знаємо, що iсторiя iмперiй, включно з iсторiєю каганатiв, є iсторiєю поглинань одних iмперiй (каганатiв) iншими. Історiя iмперiй є iсторiєю видозмiн, iсторiєю побудов (перебудов) нових iмперiй (каганатiв) на уламках старих. Якщо доля схiдного (Тюркського) та захiдного (Аварського) каганату цiкавить нас опосередковано, то доля центрального, чи не найтаємничiшого, Хозарського каганату на самому кордонi з Україною, цiкавить нас аж дуже безпосередньо. Бо хоча й прийнято визначати хозарiв на пiвднi України починаючи з мiтичного падiння iмперiї гуннiв, тобто не ранiше 4-5 столiття, ми все ж таки розумiємо нашестя гуннiв як поглинання ними багатьох народiв, серед яких є й хозари. В цьому руслi важливим є повiдомлення юдейського фiлософа i журналiста, дослiдника Артура Кестлера «Тринадцяте колiно. Падiння iмперiї хозарiв та її спадщина», частина 2, роздiл 6) про те, що Хозарський каганат об’єднує 37 народiв, з яких 9 складають серцевину Хозарiї, а решта є її пiдданими. Цiкаво також, що Кестлер (там само, частина 1, роздiл 6) вказує на простеження рiзними дослiдниками родоводу хозарiв до легендарного Ноя, або, принаймнi, до реального Македонського. Ранiше ми звернули увагу на повiдомлення доктора iсторичних наук Елли Ісаакiвни Соломонiк про заселення юдеями Боспорського царства в Криму ще за часiв Естер i Мордехая. Зрозумiло, що Боспорське царство (розташоване по обидва боки Керченської протоки, в схiдному Криму та на пiвнiчно-захiдному Кавказi) щiльно контактує з хозарами. Та розглядаючи Хозарський каганат спадкоємцем Боспорського царства в естафетi поширення юдаїзму на Пiвнiч, ми враховуємо, що не тiльки безпосереднє сусiдство юдейського Боспору сприяє юдаїзацiї хозар. Цьому сприяє ще й юдаїзм самого хозарського кагана. Стежачи за розвитком подiй, помiчаємо, що Боспорське царство зазнає серiї поглинань: спочатку гуннами, потiм вiзантiйцями, потiм хозарами. На довший час за схiдною частиною Криму (область сучасної Керчi) закрiплюється назва Хозарiя.

284

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Академiк Грушевський «Історiя України-Руси», том 1, глава 3) вказує на iснування синагоги в столицi Боспору – Пантiкапеї – ще з 81 року християнської ери; а також на те, що перед завоюванням хозарами Боспору i поширенням юдаїзму у всi боки, Боспор в 6 столiттi християнської ери стає складовою частиною Вiзантiї. Отже, розглядаючи юдаїзацiю хозарiв, ми зважаємо на три фактори: 1. Своєрiдне перекочування хвиль юдаїзму мiж Боспором, Вiзантiєю i Хозарiєю. Перекочування цих хвиль юдаїзму вiдбувається природно, вiд виникнення Боспорського царства у 6 столiттi до нової ери, i до його падiння у 4 столiттi нової ери. 2. Існування синагоги в Пантiкапеї у 81 роцi нової ери. 3. Завоювання Боспору хозарами в 7 столiттi, а прийняття юдаїзму в якостi державної релiгiї Хозарського каганату лише у 8 столiттi. І це за умови, що сам каган сповiдує юдаїзм. Стає зрозумiлим, що в наверненнi хозарiв на юдаїзм вирiшальним є питання, який саме юдаїзм – кагано-саддукейський чи синагого-фарисейський – мається на увазi. Бо присутнiсть синагоги в столицi Боспорського царства вказує на присутнiсть в цiй столицi галахiчної секти Шаммая. Тому пiд наверненням хозарiв на юдаїзм слiд розумiти саме фарисейський, раввинський юдаїзм. Хоча природньо в Хозарiї, як свого часу в Юдеї, юдаїзм проiснує у двох формах. Проiснує доти, доки не буде поглинутий третьою формою – християнiзмом. На це вказують важливi факти: 1. Збереження саддукейської назви – Каганат – за фактично фарисейською хозарською державою. 2. Зосередження саме в Криму саддукейської секти караїмiв. За офiцiйною версiєю секта караїмiв виникла у 8 столiттi у Вавiлонiї, в Багдадi, як реакцiя на талмудизм фарисеїв. Це пiдтверджується як хронологiчно, – заснуванням Багдаду у 8 столiттi, – так i фактично – становленням Багдаду як столицi халiфату, керованого фарисеями-шаммаїстами – творцями Вавiлонського Талмуду. За версiєю самих караїмiв, вони є нащадками древнiх саддукеїв, що не повернулись до Юдеї з Вавiлонського полону. Ця версiя стане основною пiзнiше, коли Крим увiйде до складу Росiйської iмперiї. Караїми, на вiдмiну вiд раввинськосинагогних жидiв (шаммаїстiв-галахiстiв), простiше, раббанiтiв, користуватимуться в християнськiй Росiйськiй iмперiї часiв Катерини 2-ї усiма правами i пiльгами. Бо вони залишили Юдею задовго до Христа, а значить вони (–!!!–) не можуть нести вiдповiдальнiсть (–!!!–) за його розп’яття галахiстами. Ще бiльше, – караїми отримають вiд росiйської iмперської влади часiв кровавого царя Миколи 1 (засудив на досмертне ув’язнення Шевчека) дозвiл називатися не жидами, а... «русскiмi Вєтхо-Завєтного iсповєданiя». Навiть за Гiтлера мiнiстерство внутрiшнiх справ рейху на прохання караїмiв розгляне i утвердить постановою вiд 5 сiчня 1939 року непричетнiсть караїмiв до жидiвської общини, а також визначить «расову психологiю» караїмiв нежидiвською. Пiдконтрольний Київському державному унiверситетовi (фiлософський факультет) український журнал «Людина i свiт» у листопадi 2003 року переймається бiллю за караїмiв: «...На територiї України немає жодної постiйно дiючої кенаси – караїмського молитовного дому (синагоги). Болючим питанням для караїмiв завжди був етнiчний зв’язок iз семiтами i релiгiйний – з юдаїзмом. Саме та обставина, що iдеологам в серединi 19 столiття вдалося довести незалежнiсть вiд юдаїзму (фарисейського. – Авт.) i свої тюркськi коренi, дозволи-

285

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ло караїмам як нацiонально-релiгiйнiй меншинi зайняти привiлейоване становище в Росiйськiй iмперiї. Завдяки цим же аргументиам, караїми – єдинi серед «народiв Тори» – уникли фашистського геноциду пiд час Другої свiтової вiйни...» 3. Хозарський каганат зникає – майже раптово i майже безслiдно – саме в перiод християнiзацiї України рiвноапостольним князем Володимиром, який приймає хрищення саме в Криму, в Херсонесi, по-сучасному – в Севастополi. Ясно, що фарисеї остаточно перемогли саддукеїв. Їм, фарисеям, зовсiм не цiкаво знати про iснування саддукейського каганату, навiть якщо це тiльки назва. Тепер ми усвiдомлюємо, що недаремно витратили час на висвiтлення питання про навернення хозарiв на юдаїзм, при чому у всiх його модифiкацiях – саддукейськiй, синагогнiй, церковнiй. Хвилi юдаїзму мiж Боспором, Хозарiєю i Вiзантiєю, а також падiння Боспору одночасно з постанням Константинополя (Другого Риму), пiдтримка хозарами (шаммаїстами) християн-iконоборцiв (фактично шаммаїстiв) Вiзантiї, шлюби мiж вiзантiйськими принцами (християнами) i хозарськими принцесами (галахiстками), i, зрештою, очолення Вiзантiї сином вiд такого хозаро-вiзантiйського шлюбу, Львом 4-м Хозаром (iмператором Вiзантiї 775–780 рокiв), все це вказує на тимчасову, з причини природностi, невизначенiсть хозарiв мiж рiзними модифiкацiями юдаїзму. Та це й не дивно для 13-го колiна Ізраїлевого, яке кiлькiсно переважає 12 первiсних колiн богообраного Ізраїля i становить 95% всiєї юдейської маси. І не лише кiлькiсть хозарiв (бiльша за кiлькiсть семiтiв) виправдовує їхню невизначенiсть; бо й апостоли Ісусовi – семiти – довго не могли визначитись. Лише Юда визначився найшвидше, та й то пiсля поштовху з боку Ісуса: «що робиш – роби швидше». Дослiдник хозарiв Борис Заходер (стаття «Боротьба за вiру»), вказує на сповiдання хозарами – рiзними соцiальними групами хозарiв – шаманiзму (рiдна вiра тюркiв-хозарiв), юдаїзму (рiдна вiра семiтiв-юдеїв), християнства та iсламу (модифiкований, для потреб пiдкорення чужинцiв, юдаїзм). Артур Кестлер «Тринадцяте колiно. Падiння iмперiї хозар та її спадщина», частина 1, роздiл 14) зазначає: «...Хозари становили гвардiю, елiтний корпус iмператора Костянтина Багрянородного...» Далi, там само, частина 2, роздiл 9: «...Кирило та Мефодiй, «апостоли слов’ян», були направленi з мiсiями iмператором Михайлом III за порадою константинопольського патрiарха Фотiя, напевно хозарського походження, бо вiдомо, що розгнiваний iмператор називав патрiарха «хозарською мордою...» Ще далi, там само, частина 4, роздiл 4: «...Константинопольський патрiарх очолив Руську церкву з 1037 року (невдовзi пiсля християнiзацiї України. – Авт.)...» Потiм, там само, частина 3, роздiл 8: «...Складається враження, що мадярам перелили – метафорично i буквально – хозарську кров. Це призвело до ряду наслiдкiв. По-перше, ми з подивом дiзнаємось, що принаймнi до середини 10 столiття в Угорщинi розмовляли одночасно мадярською та хозарською мовами. По-друге, є пiдстави стверджувати, що серед кабарiв, якi фактично очолили мадярськi племена, були євреї, або прибiчники єврейської релiгiї (хозари. – Авт.)...»

286

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Врештi, там само, частина 5, роздiл 3: «...В 15 столiттi велись переговори мiж московськими князями та хозарськими князями Таманi, що на схiдному березi Керченської протоки, про їхнє переселення до Москви та отримання привiлеїв русского боярина в обмiн на хрищення...» І це повiдомлення юдея, а не якогось «неврiвноваженого» расиста з неюдеїв. З усього побаченого й почутого робимо вражаючий висновок: Хозарiя не зникла. Вона продовжує iснувати видозмiнено. Спочатку хозари закрiплюються в Константинополi, а потiм, пiд виглядом християнiзацiї України, переселяються через Крим до Києва i далi, до Москви. Саме християнiзмовi завдячує Константинополь у справi приборкання Русi, а отже й замкненню лiнiї юдаїстичного кола, розiрваного Україною-Руссю. Навiть придворний Пушкiн у своїй «Історiї України» (слiд вiддати належне лаконiчностi Пушкiна, – вiн вмiстив iсторiю України на однiй сторiнцi стандартного формату, а разом з французьким перекладом цiєї iсторiї – вiдповiдно на двох сторiнках) зазначає: «...Руси стали грозою для Схiдної Римської iмперiї, i не один раз їхнiй варварський флот з’являвся загрозою бiля стiн багатої i слабої Вiзантiї. Не маючи змоги вiдбити наступ Русiв силою зброї, Вiзантiя пишалася тим, що приборкала їх за посередництвом релiгiї. Дикi поклонники Перуна почули проповiдь Євангелiя, i Володимир прийняв хрищення. Його пiдданi з тупою байдужiстю засвоїли вiру, обрану їхнiм вождем...» Цiлком закономiрною є назва Москви – Третiй Рим. Це власне хозарська назва. Бо Константинополь є Другим хозарським Римом. Київ не рахується, бо вiн не належить до ареалу тюркської раси. А Москва якраз i є тим Третiм Римом, суто хозарським осередком, який спочатку перейняв культуру Києва (за декiлька столiть перебування в ньому), а потiм вiддалився до ареалу тюркiв – ерзян, мордви, iжори, печори, мещори, чувашiв, удмуртiв, башкирiв – для створення iмперського, москальського, центру. Ось чому мовою «совєтскiх єврєєв» – тюркських юдеїв – «єсть вєлiкiй могучiй русскiй язик. Общєпонятний язик». Бо це сумiш древньої української мови та рiдних хозарському серцю мов тюркського та монгольського походження (глаз, товарiщ, дєньгi, ярлик, шашлик...). Ось чому «нє било, нєт i бить нє может нiкакой украiнской мови» (вона не сприймається московським расовим iнстинктом). «Ето всьо видумкi украiнскiх нацiоналiстов. Ми же всє славянє – русскiє, украiнци i бєлоруси. Нам нєчєго дєлiть. Пусть всьо будєт русскiм, московскiм, i пусть всьо – дєньгi i власть – останєтся в Москвє». Щодо так званого монголо-татарського нашестя, то Москва органiчно влилась в Орду – стала головним пунктом збору данини для Орди – з наступною видозмiною на головний пункт «по собiранiю русскiх зємєль» пiсля розпаду Орди. А останнiй вiдгомiн каганства – Казанське, Астраханське, Сибiрське та Кримське ханства – заглушиться хоровим спiвом держиморд святої фарисейської-християнської-православної Росiї та її столицi Москви – Третього Риму. Тепер всi тюркськi та монголо-татарськi племена ставатимуть православними, перетворюючись таким чином на «iстiнно-русскiх людєй». І тiльки прiзвища – деякi у зв’язку з родоводом, а деякi з причини властивого юдеям самовихваляння – нагадуватимуть хозарам про їхнiй кровний i духовний зв’язок з юдеями взагалi, i з каганами зокрема. Це прiзвища Кан, Кахана, Каган, Каганович, Каганський, Каганер, Каганець, Коген, Коен (популярне в Америцi), Кун (популярне в Угорщинi), Кац, Кацнельсон.

287

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Столиця Хозарського каганату – Ітiль в пониззi Волги – перетворилась спочатку на Сарай, столицю Орди хана Батия, а з розпадом Орди, – на Астрахань, столицю однойменного ханства. Пiзнiше, пiсля «собiранiя Москвою зємєль», коли Московське царство (ханство) приєднає до своїх володiнь Казанське та Астраханське ханства, основним форпостом Московського царя в пониззi Волги в колишнiй Хозарiї стане мiсто Царицин. Царицин на Волзi є сусiдом хозарської фортецi Саркел на Дону, в тiй течiї Дону, де вiн є найближчим до Волги i де тепер прокладено Волго-Донський канал iменi хозара Лєнiна (калмики, предки юдея-хозара Лєнiна, входили у хозарський союз). Інший хозарин – Йосип Сталiн – перейменує Царицин на Сталiнград. Головний радник Сталiна – Каганович – надзвичайно задоволений цiєю подiєю. І як юдеї на 8-ий день вiд народження, згiдно Закону, обрiзують крайню плоть дiтородних органiв, так i Сталiнград обрiже свою iсторiю Сталiнграда тiльки в 1961 роцi, на 8-му роцi по смертi Сталiна. Тепер це Волгоград. Вiн сам, i всi його попередники – Сталiнград i Царицин – стоять на мiсцi старої хозарської перевалочної бази на Волзi, з’єднаної з фортецею Саркел на Дону вузькою перемичкою суходолу. Очевидно на Волзi хозари вiдчувають себе в повнiй безпецi. Тому й не будують фортецi для захисту важливої перевалочної бази на Волзi, що й пояснює вiдсутнiсть її назви. Зовсiм iнша справа Дон. Тут хозарам належить оглядатися на всi боки, вверх i вниз. Фортеця Саркел на Дону якраз i збудована хозарами з надiєю на деяку безпеку. Але марно. Славний київський царязичник, Святослав, захопить в 965 роцi фортецю Саркел i – не зруйнує її; нi – вiн зробить її своєю i перейменує на Бiлу Вежу. Пiзнiше, християнiзувавши Україну-Русь за допомогою Святославового сина, рiвноапостольного князя Володимира, i формуючи Москву як Третiй Рим, хозари самi, або спровокувавши своїх єдинокровних братiв – печенiгiв чи половцiв, – зруйнують Бiлу Вежу. Як же тут не зрозумiти причину запеклого опору «iстiнно-русскiх» хозарiвсталiнiстiв-комунiстiв, чиненого ними щодо агресiї «iстiнно-нємєцко-фашiстскiх» окупантов, юдо-сiонiстов, саме пiд Сталiнградом. Сталiнград є їхнiм сакральним, мiстичним, iсторичним i реальним мiстом. Але про це не мусять знати «защiтнiкi совєтского отєчєства» – украiнцi, бєлоруси. Бо саме вони зазнали найбiльших втрат в семiто-хозарськiй, сiоно-комунiстичнiй вiйнi Гiтлера-Сталiна. Історiя хозарiв мусить бути iсторiєю перемог, а не iсторiєю поразок. Бо тiльки так можна виховати нащадкiв, здатних утримати владу, захоплену (в орiйськiй Русi) їхнiми скотарськими i кочiвними (торгово-кочiвними) тюрко-монгольськими, алтайським предками. Але як це зробити? Треба знищити, стерти з лиця землi як самi руїни Бiлої Вежi, так i її околицi, якi ще зберiгають пам’ять про поразки хозарiв. Для цього в часи Сталiна будується Волго-Донський канал iменi Лєнiна. Комплекс гiдротехнiчних споруд цього каналу об’єднує в собi 13 (!!!) шлюзiв. Крiм цього, пiдняттям рiвня води рiки Дон створюється Цимлянське водосховище (див. попередню карту), яке й затоплює близько 4000 квадратних кiлометрiв землi – якраз околицi Бiлої Вежi. В 1952 роцi, за рiк до своєї смертi, Сталiн вiтає будiвельникiв та експлуататорiв каналу, а також «вєсь Совєтскiй народ», з епохальною подiєю – вiдкриттям Волго-Донського каналу. Сєргєй Алєксєєв у своїй книзi «Сокровiща Валькiрiї» розповiдає, що при спорудженнi Цимлянського водосховища, пiд час земляних робiт було знайдено хозарськi поховання. Цього було досить, щоб оперативно заблокувати район силами мiлiцейських та армiйських пiдроздiлiв, а причетних до цього археологiв, – нейтралiзувати. Як же пiсля цього хозари не залишатимуться «зниклими» (комусь так хочеться) без слiду, нiби їх не було зовсiм.

288

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ ТА МЕТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ

Розумiємо також, що християнiзацiя України i пов’язаний з нею транзит хозарiв через Київ до Москви були тiльки питанням часу. Бо не зважаючи на юдейство позашлюбного сина Святославового, рiвноапостольного Володимира, iншi дiти останнього українського царя-язичника Святослава – Олег i Ярополк – були мадярами по матерi. Для українцiв та бiлорусiв рiзниця мiж мадярами i хозарами така ж незначна, як i для мадярiв та хозарiв незначною є рiзниця мiж українцями та бiлорусами. Отже, з появою синагоги в Кримському Боспорi, а основне – з поглинанням хозарами Сходу Римської iмперiї, – Захiд i Схiд, нiбито католицизм i православiє, а насправдi юдеї-семiти та юдеї-тюрки (хозари), у своїй расовiй ворожнечi колотять Свiтом. Розкол християнства, Захiдний блок i Схiдний блок, Америка i Росiя, Свiтовi вiйни, Холодна вiйна, все це – вiйна юдеїв-семiтiв з юдеями-хозарами. Вiйна руками неюдеїв i кишенями (з кишень в кишенi) юдеїв. Кишенями як семiтiв так i хозарiв, ролi мiж якими розподiлено. Хозари приреченi бути меншим братом в середовищi юдейства. Приреченi бути 13-им колiном 12-ти колiн Ізраїля. 13-те колiно кiлькiсно переважає 12 колiн? Це якiсь дрiбницi! Бо на противагу кiлькостi iснує якiсть. Семiти дозовано згодовують юдаїзм упослiдженим хозарам. Таємницi юдаїзму вiдкриватимуться хозарам семiтами. Вiдкриватимуться поступово, в мiру створення семiтами нових таємниць, коли старi вже непотрiбнi семiтам, але ще потрiбнi хозарам. Таке згодовування юдаїзму хозарам семiтами проявиться з особливою силою в 16 столiттi, коли пiсля укладення серiї українсько-литовсько-польських Унiй – починаючи з Кревської, продовжуючи Флорентiйською та Люблiнською, закiнчуючи Брестською – Україна стає складовою частиною Речi Посполитої, тобто вiдкривається прямий шлях з багатої i ситої України до голодної Нiмеччини. Прикордонна торгiвля з Нiмеччиною, найперше українським хлiбом та московськими хутром, стягне до Польщi юдеїв-хозарiв з усiх шпарин схiдної Європи. Польща настiльки кишить жидами, що навiть сучаснi дослiдники констатують: немає поляка без прожидi. Недаремно iснує специфiчне поняття – польський жид, тобто хозаро-семiтська сумiш. Для забезпечення польських хозарiв духовним їством викликаються раввини-семiти з Нiмеччини. І так як iснує штучна назва «русскiй» щодо кацапо-хозарiв, бо вони перейняли мову древньої Русi-України, так iснує й штучна назва «ашкеназ» (нiмецький – по-жидiвськи) щодо хозарiв, бо вони годувалися юдаїзмом з рук нiмецьких раввинiв-юдеїв. Пiзнiше, наприкiнцi 18 столiття, Польща припинить своє полiтичне iснування. Прусiя (Нiмеччина), Австрiя i Росiя роздеруть мiж собою Рiч Посполиту на шматки. І якщо окраїннi землi Речi Посполитої – Україна (крiм Захiдної), Бiлорусiя, Литва – вiдiйдуть до Росiї, то серцевина Речi Посполитої, власне Польща, роздiлиться (тимчасово) мiж Нiмеччиною i Австрiєю. Зайве казати, що Австрiя, це – країна нiмцiв. Австрiя, Остеррайх (Österreich), в перекладi з нiмецької означає Схiдний Рейх, Схiдна держава чи Схiдна iмперiя. Звичайно ж, iмперiя нiмцiв. Зрозумiлою для кожного є видозмiна польських жидiв, хозарiв, на нiмецьких жидiв – ашкеназiв. Ашкенази назавжди залишаються нiмецькими (польськими), розселяючись по всiй Захiднiй Європi та Америцi. Але розiрвавши фiзично свiй зв’язок з рiдною Азiєю, хозари-ашкенази не поривають духовного зв’язку з матiр’ю – азiйською Москвою, Третiм Римом. Якщо перший Рим в Європi, а другий Рим, Константинополь, – на обох берегах протоки мiж Азiєю i Європою (одночасно в Європi та Азiї), то третiй Рим, Москва, – цiлковито в Азiї. Бо схiдний кордон Європи вiдсунутий до Уралу штучно з’єднанням рiчковими каналами (Волго-Балтiйським та Волго-Донським) рiчок Азiї з рiчками Європи. Саме вони, хозари Захiдної Європи

289

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

та Америки, пiдтримують хозаро-большевицький режим Совєтської Москви. Саме вони є пiдтримкою комунiстичної системи по всьому Свiту. Саме вони створюють i очолюють комунiстичнi партiї у всiх країнах для протидiї Гiтлеру та сiонiстам за його спиною. Нащо їм, синам тюркських степiв i алтайських гiр – «широта то какая!» – якийсь обмежений Сiон у тiсному Ізраїлi? Вони юдеї! Їм не треба сiонiзм полiтичний! Бо вони сповiдують сiонiзм духовний! Вони «штудiруют» (специфiчне нiмецько-хозарське слiвце, означає «пiдсилено вивчають») Закон! Закон, згiдно з яким Ізраїлем для них є увесь Свiт (!) або хоча б значна частина цього Свiту – «Совєтскiй Союз, Совєтская Іудєя». До речi, сучаснi московськi видавництва (немає пiдстав вважати видавництво «Третiй Рим» винятком з правил) прихильно ставляться до iдеї видання книг специфiчної хозароцентричної тематики – таємниць Цимлянського водосховища, або орiйського походження хозарiв – на зразок згаданої книги Алєксєєва «Сокровiща Валькiрiї». Проти кого спрямований основний удар Гiтлера? Проти комунiстiв та євреїв. А це якраз i є хозари-ашкенази разом з їхнiм тилом – комунiстичною Совєтською iмперiєю. Недаремно гiтлерiвськi концтабори зосереджувалися не в окупованiй Нiмеччиною Францiї або Чехiї (окупованiй на рiк ранiше вiд Польщi), а саме в Польщi. І не десь, а бiля центральних, столичних, облюбованих хозарами-ашкеназами мiст: Освенцiм бiля Кракова (столицi Польщi в перiод унiй), Майданек бiля Люблiна (столицi першої унiї), Треблiнка бiля Варшави (столицi Польщi пiсля унiй). На завершення можемо зауважити собi, що iзраїльський професор юдаїки А. Поляк (випадкове прiзвище?) дозволив собi фундаментальнi дослiдження ашкеназiв, результатом чого став висновок про тюркське, хозарське, змiшане тюрко-семiтське походження так званих нiмецьких (польських) юдеїв, що й пiдштовхнуло Артура Кестлера до продовження дослiдження цiєї теми i категоричного твердження тепер вже не про змiшану, а про суто тюркську кров ашкеназiв. Це стало найважливiшим аргументом арабiв та iнших противникiв сiонiзму в їхнiй вiйнi проти держави Ізраїль в Палестинi – ареалi арабської (семiтської), а не хозарської (тюркської, алтайської) раси. Тому далеко не всi жидiвськi енциклопедiї придiляють свою богообрану увагу iзраїльському професору юдаїки Поляку. Ось таке воно, 13-те – нещасливе, багатостраждальне, богообране – колiно Ізраїлеве. Україна не багатостраждальна! Бо вона не богообрана, точнiше, не Єговообрана! Чому ж Україну не обере Бог чи Боги України? Тому що «свiтлий» християнiзм – привiлейований квартирант в Українi – визнає тiльки того Бога, котрий обирає тiльки юдеїв. Бо християнiзм паплюжить будь-яке розумiння Бога, крiм юдейського. Пусти свиню за стiл...

290

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКАВ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

9. ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА В УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ Якось знаний в Українi художник сказав авторовi: «За радянських часiв, коли у Москвi давали вказiвку стригти нiгтi, в Українi вiдрiзали пальцi. І все це через самонавiяну меншовартiсть українцiв» Сьогоднi цю картину ми можемо бачити вже не за вказiвками Москви, а за вказiвками Києва... Нашi мужi вiд освiти якось зненацька забули, що Конституцiя України, ст. 35 проголошує: «Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа – вiд церкви. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов’язкова», бо зi столицi починають розходитися вказiвки щодо «добровiльного» запровадження в українських школах предмету «Християнська етика». Випереджаючи подiї, державними адмiнiстрацiями Львiвської, ІваноФранкiвської i Тернопiльської областей i їхнiми управлiннями освiти розроблено методичний посiбник «Програма предмету «християнська етика» 1 – 11 класи (Львiв, 1997 рiк) з додатком програм для 1 та 4 класiв, 2003 рiк. Для першокласникiв тут є авторитетна рекомендацiя вивчати «християнський символ – хрест i необхiднiсть пошани хреста». Це навмисне привчання українських дiтей до пошани смертi i її символу, – хреста, що приводить до зростання кiлькостi пасивних українцiв i до їхньої нацiональної неповноцiнностi. Тим часом українськi нацiональнi i духовнi символи, Свастя i Трисуття (Тризуб), якi надихали та надихають українцiв до боротьби за виживання нацiї i до законної працi, – паплюжаться, дискредитуються, замовчуються. (А чи щось зробили українцi, щоб цього не було? Та й чи намагалися робити вони – герої, видозмiненi християнiзмом на рабiв, для яких не Свастя з Трисуттям, а хрест iз розп’яттям є святими, вартими поклонiння, символами?). П’ятикласникам рекомендується вивчати «джерела християнської моралi, а саме Бiблiю – книгу життя та iсторiї спасiння людства i славних постатей Старого Заповiту». Це свiдомо направлено на деморалiзацiю українцiв з огляду на суто жидiвське – в розумiннi корисностi – функцiонування Бiблiї; i це направлено на виховання в українцях усвiдомлення вищостi юдеїв – «славних постатей» Старого Заповiту – Абрама, Сари, Ісаака, Якова (Ізраїля), Рахiль, Ребекки i т.д. i т.д. В якостi славних постатей Старого Заповiту – Бiблiї – українцям пропонується розглянути й Абрамового племiнника на ймення Лот, якого напоїли вином до втрати свiдомостi двi його доньки з метою завагiтнiти вiд свого батька!!! Свiт не знає iншого народу, який би не тiльки робив таку мерзоту, але й виставляв цю мерзоту напоказ для навчання дiтей iнших народiв. Свiт не знає iншого народу, який мав би таку популярнiсть серед iнших народiв. Це задум «бога», i сотнi мiльйонiв християн визнають цю мерзоту святiстю та прагнуть змилування в «богообраних»! Українськi християни цiєї святостi не заперечують! Ось i вони – обидвi богообранi донечки на п’ятому мiсяцi вагiтностi вiд свого богообраного батька;

291

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Дивлячись на них, складається враження про їхнє, викликане почуттям сорому, небажання бути побаченими. Але це їхнє особисте горе (чи щастя?). Українськi освiтяни на високих посадах краще знають, що, власне – крiм неможливостi аборту – треба знати українським п’ятикласникам про п’ятимiсячну вагiтнiсть. Звичайно ж, українцям треба знати про суворе дотримання славними постатями Старого Заповiту вказiвок цього Заповiту щодо чистоти юдейської раси, нехай i через зачаття дiтей дочками вiд свого батька. Ось, що треба знати українським п’ятикласникам! Можливо, тверезий Лот не пiшов би на свiдомий iнцест (кровозмiшання) з наступним звироднiнням жидiвства, яке своєю агонiєю травмує всю нормальну людськiсть. З цього приводу джерело християнської моралi – Бiблiя – пiдтверджує: «...І промовила старша донька молодшiй: «Наш батько старий, а чоловiка немає в цiм краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цiлiй землi “звичайно” означає – чоловiка з роду Авраама. Бо iншi чоловiки є, та вони несвятi, нежиди, забороненi для святих жидiвок.– авт). Ходи, – напiймо свого батька вином, i покладiмося з ним. І оживимо нащадкiв вiд нашого батька.» І ночi тiєї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша i поклалася з батьком своїм. А вiн не знав, коли вона лягла i коли встала. І сказала старша молодшiй: «Ось я поклалась з батьком своїм. Напiймо його також цiєї ночi, i прийди ти й покладися з ним, – i оживимо нащадкiв вiд нашого батька.» І також ночi цiєї напоїли вони вином батька свого. І встала молодша й поклалася з ним. А вiн не знав, коли вона лягла й коли встала. І завагiтнiли обидвi дочки вiд батька свого...» (Бiблiя, книга «Буття», 19, 30-36). Батьки українських дiтей мають «святе» письмо. Думати, що батьки не читають чи не розумiють написаного, пiдстав немає. Але батькам i дiтям прищеплено через рефлекс (додатковi вихiднi на Рiздво, Пасху, Трiйцю, привiтання й подарунки, як сир у мишоловцi) меншовартiсного ставлення до Бiблiї та християнiзму як до святостi. Очевидно для розвитку уяви українських п’ятикласникiв, особливо п’ятикласниць, пропонується уявити, яким чином обидвi доньки доводили до стану ерекцiї статевий орган свого, сп’янiлого до безтями, батька. Семикласникам пропонується вивчати «моральнi засади християнства, i що Ісус Христос – велика постать iсторiї та iдеал людської досконалостi, згiдно з посланням апостола Павла до жидiв, 13; 8» «...Ісус Христос учора, i сьогоднi, i навiки Той Самий...» Навiки Той Самий? Це щось дуже знайоме! Прибитий тими самими цвяхами? Нi, тут щось iнше. Овва! Та це ж гасло – семпер iдем – iнквiзитора Римської i Всесвiтньої Інквiзицiї кардинала Оттавiанi, який не погодився на змiну назви (всього-на-всього!) «Інквiзицiя» на «Конгрегацiя доктрини вiри», i який залишався завжди Той Самий iнквiзитор, латиною – semper idem. Звiсно ж, малi українцi мають звикати до незмiнної ролi Інквiзицiї. Звикати, щоб легше пiддатися гнiту Кримiнального кодексу з’юдизованої християнством України. Ми не можемо не звернути свою увагу на те, як українських дiтей обводять стороною вiд повної аморальностi євангельського Ісуса, який говорить: «...Хто бiльш, як мене, любить батька чи матiр, той мене не гiдний. І хто бiльш, як мене, любить сина чи дочку, той мене не гiдний...» (Бiблiя, Новий Заповiт, євангелiє вiд Матвiя, 10: 37).

292

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКАВ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Восьмикласникам рекомендується вивчати «святкування суботи в Старому Заповiтi». Цим переслiдується мета залучати українцiв до вивчення жидiвської обрядовостi. Вивчати – брати участь у процесi навчання – звичайно ж треба. Але йдеться про таке вивчення, при якому рiдний український Звичай та обрядовiсть стираються з пам’ятi українця. Вiн робиться манкуртом завдяки християнськiй етицi i моралi. Адже ж не рiдне українське свято Купайла вiн вивчає. Випускникам української школи, учням i ученицям одинадцятого класу робиться iн’єкцiя християнської сутi – нагiрної проповiдi Ісуса Христа, пропонується її зв’язок з витоками моралi юдея Мойсея, i пропонується просити: «Боже, нам єднiсть подай». Нагiрна проповiдь обiцяє блаженство для всiх нiкчемних i притуплює прагнення українцiв до самовдосконалення i поступу. Нав’язування українцям думки про органiчний зв’язок з Мойсеєм сприяє утвердженню в Українi юдопоклонства i комплексу нацiональної неповноцiнностi українцiв. Знаючи, що єднiсть українцям може дати лише їхнiй Український Звичай, християнiзм пропонує просити єдностi у Бога-Ісуса. Бо пiдступний християнiзм виконує завдання христо-глобалiстiв з роз’єднання українцiв як мiж собою, так i мiж iншими орiйцями. «...Я прийшов порiзнити чоловiка з батьком його, дочку з її матiр’ю, а невiстку з свекрухою...» (Бiблiя, Новий Заповiт, євангелiє вiд Матвiя, 10: 34). Це вже не кажучи про нав’язування українцям рабського розумiння самої сутi єдностi. Бо вiльнi люди об’єднуються лише у випадку зовнiшньої загрози, а в умовах мирного часу живуть кожен своїм життям. Християнiзм знає про релiгiйний розкол в Українi i свiдомо навчає українцiв ще змалку до роз’єднання. Вiн (йдеться про католицизм) нав’язує думку про iстинне християнство одних лише католикiв, i про нехристиянське життя iнших християн: православних, протестантiв, сектантiв. Але було б не зле саме католикам та греко-католикам знати про аморальнiсть католицької верхiвки цiєї апостольської церкви. Описати документовану iсторiю щодо злодiйств та розпусти кожного з отцiв католицької церкви можливо, але для цього необхiдно видавати багатотомний твiр. Я гадаю, розумному читачевi досить i декiлька прикладiв. Першi сiм дияконiв Єрусалима, на чолi яких стояв Николай, прославилися тим, що проголосивши жiнку виплодком пекла, вiдверто займалися зi своїми прихожанами гомосексуалiзмом. Це вiдомо всiм i записано в аналах iсторiї. Вони та їх послiдовники ввiйшли в iсторiю християнства як «николаїти». Через те, що не всi прихожани чоловiчої статi погодилися вiдмовитися вiд прекрасної статi i звернути погляд на своїх братiв, та й жiночу частину пастви також треба було зайняти служiнням не всевишньому боговi, а дияволу, за деякий час николаїтiв у Християнствi витiснили «гностики». На вiдмiну вiд своїх конкурентiв, вони рекомендували християнам iншу крайнiсть у сексуальному життi – оголосили всiх жiнок колективною власнiстю. Але дуже за короткий термiн юдейськими засновниками нової релiгiї будьякi обмеження здалися зайвими, тому буквально за десятирiччя николаїти i гностики були витiсненi «валентинiанами», якi дуже мудро з’єднали обидвi точки зору i затвердили – допустимими є всi види сексуальних збочень. Спочатку свiтська Римська влада забороняла суперцинiзм послiдовникiв «апостола Павла», iз середовища яких уже кувалися i псевдосвятошi. В ре-

293

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

зультатi цього ще один Павло iз Фiванди, пустельної дaвньоєгипетської провiнцiї, був зловлений коли займався розпустою з власною сестрою. Наголошую, що це не чутки, а документи з архiву папського двору у Ватiканi. У часи Святого Корнелiя цiла ватага юдо-християнських священникiв була засуджена за Mвалтування монахинь одного монастиря. Один з перших християнських першосвященникiв Лев-I (440–461рр.) видав булу, в котрiй вiд iменi Церкви давав право кожному батьковi продавати свою дочку в сексуальнi рабинi всякому, хто захоче i може заплатити. Багато його наступникiв, не переобтяжуючи себе законотворчiстю, виховували паству своїм особистим прикладом. Пересiчний приклад – Папа Вiгiлiй (537–555рр.). Все його життя – це ланцюг тяжких злочинiв. Пiд час правлiння цього злочинця духовенство скотилося до вiдвертої розпусти. Бiльшiсть жiночих монастирiв перетворилися у пересiчнi платнi будинки розпусти. Крiм того Вiгiлiй особисто був вiдомий як квалiфiкований содомiт. Якось навiть вiн убив своїм папським патериком хлопчика, котрий посмiв йому опиратися. Тодi народ не втерпiв i витягнув папу на мотузцi на вулицю i покарав його батогами. Прийшлось бiдного папу термiново замiнити на iншого. На жаль, так свiдчать архiви Ватикану. Пелагiй ІІ (579–590 рр.) був великим гуманiстом i тому видав булу, в якiй запропонував своїм єпископам не вбивати дiтей своїх невiльних секс-рабинь, а вiддавати на «виховання» до монастирiв, щоби вони у майбутньому також стали священиками. На жаль, цей педагогiчний експеримент спрацював тiльки частково через смерть папи Пелагiя вiд венеричної хвороби. На змiну Пелагiю прийшов Григорiй І Великий (590–604 рр.). Вiн прекрасно розумiв, що влада злочинцiв може Mрунтуватися тiльки на невiгластвi мас, тому половину своєї енергiї направив на винищення античних книг, манускриптiв, скульптур та пам’ятникiв багатiшої Вiдичної спадщини. Другу ж свою половину енергiї вiн, як i всi його попередники, направив на органiзацiю «розваг». Вiд наслiдкiв своїх «духовних розваг» авторитети церкви позбавлялися просто. Тому, коли за папи Григорiя І Великого, для ремонту головного басейна жiночого монастиря в папськiй резиденцiї з нього спустили воду, на днi знайшли декiлька тисяч мертвих тiл дiтей. За такою, офiцiйно записаною в лiтописах, цифрою легко розiбратися у статевих стосунках послiдовникiв християнства з монашками. За папи Мартина І (649–655 рр.) протиприродна розпуста була за норму церковного життя i священнi отцi не задовольнялися тiльки хлопчиками. В пошуках пiкантного сексу вони зайнялися скотолозтвом. Недарма, адже подiбне притягується до подiбного. Шановнi панове, Французький король Карл Великий (768–814 рр.) гадаю є для нас поважним свiдком. Так от, цей Карл Великий пiд час вiзиту до Риму донiс папi Адрiану І (772–795 рр.) таку iнформацiю: «... священики своєю розпустою ганьблять християнство; вони торгують рабами, продають дiвчат сарацинам, утримують iгорнi та розпуснi будинки, самi ж при цьому займаються тим, чим займалися жителi Содому». Але папа є папа. Вiн таки змiг умовити короля що це i є християнська мораль. У 855 роцi на папський престол була посаджена, або поставлена в пiкантну позу, молода мама пiд виглядом чоловiка. Колективна коханка всього єпископату покуражилася в ролi папи бiльше року, але неочiкувано завагiтнiла.

294

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКАВ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Згодом, за дев’ять мiсяцiв, якраз на свято святого Вознесiння, в папському вбраннi, їдучи верхи i очолюючи хресну ходу, внеї почалися пологи. Природа є природа. Фiнал, на жаль, трагiчний. Загородивши маму собою вiд багатотисячного натовпу, єпископи забили ногами її та дитину на смерть. От так. Недарма, у «Талмудi» записано, що чоловiк-жид може робити з жiнкою що завгодно, як з куском м’яса» Все це означає: хочу – саджу на престол, хочу – забиваю ногами в живiт. Ну а тепер ближче до сучасностi. Папа Олександр VІ (1492–1503 рр.) Намiсник Бога Ізраїлева на землi тiльки-но був вибраний i надiв папську тiару, як навiть Медичi (член конклаву, що його обирав) не втримався i сказав: «Ми втрапили до вовчої пащi i вiн з’їсть усiх нас, якщо ми не зможемо позбавитися його». Так, вони знали дiйсний рiвень «святостi» один одного. Крiм стандартного для всiх пап набору злодiйств та розпуст, цей християнський первосвященник вiдмiчається в лiтописах папського двору деякими персональними «духовними подвигами». Його дочка Лукрецiя ще до свого першого шлюбу брала участь у колективних сексуальних вакханалiях на папському дворi. При цьому, її сексуальними партнерами були його святiсть папа та його сини, тобто брати Лукрецiї. З першим шлюбом Лукрецiї не потрафило, тодi сам папашка розiрвав її шлюб. Другим її чоловiком був дуже багатий сеньйор Іоанн Сфорц. Весiлля, як завжди, закiнчилося колективною оргiєю, в якiй папа приймав участь разом з дочкою. (Все життя цього папи, в тому числi i наданi епiзоди щохвилини описанi його особистим церемонiймейстером – єпископом Йоганом Бурхартом). Але Лукрецiя i пiсля другого одруження полюбляла сексуальнi iгри саме з папою та своїми братами. Цi iгри, iнколи, навiть проходили безпосередньо на святих колегiях. Отакої. Нажаль, описувати подвиги далi християнських отцiв не вистачить паперу. Що ми бачимо i зараз у 21 столiттi. Та ж сама розпуста, педофiлiя, содомiя i вiдмивання наркогрошей i що там ще... А в наших, схiдних юдо-християнських отцiв, починаючи вiд Петра 1, якого росiяни зволять називати Великим, – горiлочка, дiвчатка, бруднi грошi тощо Книга для дiтей «Приготування до першого святого причастя» (Львiв. «Стрiм», 2002 р.) на сторiнцi 63 вказує однозначно: «...Ісус Христос заснував тiльки одну Церкву – Католицьку. Її голова – Папа Іван Павло Другий, а в Українi – Любомир Гузар...» Не вказується лише на те, що причастю обов’язково передує сповiдь. Тому треба мати неабияк розвинуту уяву, щоб визначити грiховнiсть (–!!!–) 8-рiчної українки, яка готується до першого причастя, а значить i до першої в своєму життi сповiдi. Натомiсть психолог скаже: ...крiм затвердження вiдчуття власної неповноцiнностi, сповiдь в дитячому вiцi нi до чого призвести не може (хiба що до поповнення кишень сповiдальникiв). Поповнення кишень сповiдальникiв, тобто можливiсть батькiв заплатити за сповiдь (слiд додати ще й вiдповiдне, недешеве вбрання дiтей, подiбне до вбрання молодят, що йдуть до шлюбу) спричиняє зверхнє ставлення їхнiх дiтей стосовно тих, чиї батьки ледве зводять кiнцi з кiнцями, а значить i не ведуть своїх дiтей на першу сповiдь-причастя. Може здогадаються не вести нiколи? Це було б добре. Дуже добре. А ще краще було б водити малих українцiв до Шевченка (до пам’ятника, який є в кожному мiстi) спостерiгати як жиденята сповiдаються, стоячи на колiнах перед Шевченком. Ще краще буде виховувати в малих українцях усвiдомлення ними того, що й в Ізраїлi встановлено пам’ятники Шевченку в

295

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

кожному мiстi (як iкони жидiв є у кожному мiстi України й свiту) i жиди заздалегiдь записують своїх жиденят на сповiдь i тренують їх, як правильно ставати на колiна перед Шевченком: спочатку на лiве колiно чи на праве? Чи на два зразу? Книгу «Кобзар» вже всi жиди придбали? Не всi? То готуйте грошi! Малi українцi пiзнають Україну, пiзнають українських пророкiв, пiзнають передовi технологiї i надрукують (з отриманням зарплати) для вас за вашi грошi мiльйони, мiльярди «Кобзарiв», стiльки, скiльки ви надрукували Бiблiй. І за вашi грошi приїдуть до Ізраїлю на екскурсiю, – побачити, як ви стоїте на колiнах перед Тарасом! Українцi отримають насолоду вiд вашого добросовiсного вивчення 10 заповiдей – не Бiблiйних – «Кобзарських», Тарасових. Українцi отримають грошi вiд мiнiстерства освiти Ізраїлю за те, що наглядатимуть за вашим вивченням 10 заповiдей: 1. Не п’ється горiлочка. 2. Не п’ються меди. 3. Не будете шинкувати, проклятi жиди... 4. Не смiйтеся чужi люди. 5. Церква – домовина, розвалиться, 6. А з-пiд неї встане Україна... 7. О, препрославлений козачий 8. Розумний батьку!.. i в смердячiй 9. Жидiвськiй хатi обтрусивсь... 10. Наробив ти Христе лиха! Котилися козачi дурнi голови за правду, за вiру Христову... Запишiть домашнє завдання: вивчити напам’ять весь «Кобзар», особливо уривок з роздiлу 2 поеми «Неофiти»:

«... Фарисеї І вся мерзенна Іудея Заворушилась, заревла, Неначе гадина в болотi.» Кожного, хто не вивчить уривок, – покарає Бог України! Для полегшення вивчення – переписуйте «Кобзар» у зошит. Переписуйте, переписуйте i ще раз переписуйте! Навiть у суботу. – Це хвора фантазiя, – скаже хтось. – А припадання українцiв на колiнця перед жидом Ісусом, – запитаємо ми, – не фантастика? Жидiвська християнська етика в українськiй школi з 1-го до 11-го класу, – не фантастика? Отриманi Ізраїлем мiльярди грошей вiд втручання у справи всього зазомбованого Бiблiєю свiту, – не фантастика? Подвiйнi стандарти кримiнальних бiблiй-кодексiв-конституцiй з явним сприянням чужому, жидiвському, i пригнiченням свого – не фантастика? – Нi, це реальнiсть, – скаже хтось. – Так, це хвора реальнiсть, – скажемо ми.

296

10–11

ЗЛО Є ДОБРОМ. В ПОШУКАХ ЗАГАДКИ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

10. ЗЛО Є ДОБРОМ Свiдомiсть, як вищий рiвень психiчного вiдображення i саморегуляцiї зустрiчається як у одноклiтинних органiзмiв - у своєму елементарному виглядi, так i у суспiльствi, коли говорять – суспiльна свiдомiсть. Вибiркову свiдомiсть мають вже амеби чи iнфузорiї. Що несе нова iнформацiя? Життя чи смерть? Так чи нi? Таку iнформацiю живий органiзм вiдображає у дзеркальному виглядi. Вiн змiнює мiсцями «Так» та «Нi» таким чином, що позитивна (корисна) iнформацiя зi знаком «Так» стає iнформацiєю про негативнi фактори середовища; «Нi» – котра загрожує життю чи несе смерть i тому змушує органiзм морфологiчно та енергетично перелаштовуватися. Таким чином, Mрунтуючись на законах бiологiї, фiзики та кiбернетики, ми приходимо до висновку: головним фактором розвитку та удосконалення органiзму (як бiологiчного, так i суспiльного), стимулюючим зростання його енергоозброєностi, є негативний (життєнебезпечний) фактор оточуючого середовища. Такими факторами можуть бути голод, холод, хвороби, негативнi фiзичнi та психiчнi впливи, в т. ч. i деструктивнi релiгiї. Об’єктивно кажучи – ЗЛО Є ДОБРОМ. Наблизитися до розумiння такого парадоксу, як «зло є добро», нам допомагає дiалектика мети i засобiв. Зло є засобом досягнення абсолютного добра, а пiд абсолютним добром ще з часу Платона розумiють БЕЗСМЕРТЯ. І в разi, коли людина пiдходить впритул до загадки Буття – життя i смертi, то людям варто над цим серйозно задуматися ...

11. В ПОШУКАХ ЗАГАДКИ ЖИТТЯ І СМЕРТІ, АБО НЕМАЄ РЕЛІГІЇ ВИЩОЇ ЗА ІСТИНУ Сьогодення надає нам лише три гiднi уваги теорiї задля повного розв’язання одвiчного питання Буття людини – життя i смертi. Як вiдомо з природничих наук, будь-який великий закон природи обов’язково має знаходитися у гармонiї з усiма iншими її законами. Саме тому дослiдник має розглядати будь-якi теорiї у їх спiввiдношеннi з тим, що всiма зацiкавленими сторонами визнане як вiдомi закони природи у тому їх виглядi, в якому вони спостерiгаються у тiй частинi нашого всесвiту, з якою ми найбiльше знайомi. Для початку ми назвемо та сформулюємо три вiдомi теорiї: 1. Матерiалiстична Теорiя, котра говорить, що Життя – це шлях вiд материнського лона до могили; що розум є результатом визначених взаємовiдношень матерiї; що людина є вищою цивiлiзацiєю у космосi; i що iнтелект людини гине разом з посмертною дезiнтеграцiєю її тiла. 2. Теологiчна Теорiя, котра говорить, що за кожного народження новостворена душа вступає на життєве поле прямо з рук Бога, проходячи через ворота народження з невидимого стану до видимого iснування; що по закiнченню у матерiальному свiтi одного короткого вiдтинку життя, вона проходить через браму смертi до невидимого загробного життя, звiдки бiльше не повертається; що її щастя чи страждання навiчно визначаються там її дiями в той досить короткий перiод часу, що лежить мiж народженням та смертю.

297

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

3. Теорiя Перевтiлень вчить, що кожна душа є невiд’ємною частинкою Абсолюту, i вмiщує у собi всi божественнi можливостi, як маленьке зерно вмiщує у собi велику рослину; що шляхом череди iснувань у земному тiлi поступово пiдвищуються якостi, латентнi можливостi поступово розвиваються до динамiчних сил; що нiхто не є втраченим для цього процесу, але все людство, на загал, досягне мети досконалостi та стане врiвень з Абсолютом. Перша з наданих теорiй є монiстичною, що признає лише один фактор – матерiю. Вона намагається пояснити всi факти iснування як процеси всерединi матерiального свiту. Двi наступнi теорiї збiгаються у тому, що обидвi є дуалiстичними, тобто вони приписують деякi факти та фази iснування надприродному, невидимому становi, але вони далеко розходяться за iншими пунктами. Порiвнюючи матерiалiстичну теорiю з вiдомими законами всесвiту, ми бачимо, що закон збереження енергiї є тотожним закону збереження матерiї i цей факт є аксiоматичним. Нам також вiдомо, що матерiя та енергiя є неподiльними у Речовинному Свiтi. Це вступає у протирiччя з матерiальною теорiєю, котра говорить, що розум зникає по смертi. Коли постулюється, що нiчого не зникає безслiдно, то сюди також має бути включено i розум. Бiльш того, ми знаємо, що розум вище за матерiю, адже вiн формує особу так, що вона стає вiдбитком чи дзеркалом розуму. Нам вiдомо, що клiтини нашого анатомiчного тiла постiйно змiнюються, натомiсть раз на сiм рокiв має мiсце повна змiна складових його атомiв. Якби матерiалiстична теорiя була правильною, то й свiдомiсть людини мала б змiнюватися, не залишаючи пам’ятi попереднiх подiй. Таким чином людина нiколи не пам’ятала б подiй бiльше нiж за попереднi сiм рокiв. Але ми також знаємо, що це не так. Ми пам’ятаємо подiї навiть свого дитинства. Багато нiбито порожнiх та забутих подiй, як розповiдають врятованi, чiтко згадуються людиною, що тоне. Досить часто подiбне можна спостерiгати у станi трансу. Матерiалiзм не може пояснити цi прояви пiдсвiдомостi та надсвiдомостi. Вiн їх просто iгнорує. На сучаснiй стадiї наукового дослiдження, коли провiднi вченi поза всяким сумнiвом з’ясували iснування цих явищ, полiтика їх iгнорування є досить великою лакуною теорiї, котра висуває претензiї на вирiшення найбiльшої загадки життя – самого Життя. Саме тому ми з чистим сумлiнням можемо вiдкинути матерiалiстичну теорiю, як нездатну вирiшити загадку життя та смертi, та повернутися до розгляду наступної теорiї. Найголовнiшою вадою ортодоксальної теологiчної доктрини, у тому виглядi як вона викладена, є її неспроможнiсть пояснити змiст земного iснування створених душ. З усiх мiрiад душ, що були створенi та заселили земну кулю з часiв початку iснування, навiть коли цей початок прослiдкується всього на сiм тисяч рокiв назад, лише незначна кiлькiсть «Сто сорок чотири тисячi» будуть врятованi? Всi iншi мають отримати нескiнченнi страждання. Диявол, за будь-яких обставин отримує абсолютно бiльшу частину. Тут варто навести слова Будди: «Коли Бог дозволяє iснувати такому стражданню, Вiн не може бути добрим, а коли Вiн не може зупинити цього, то Вiн не може бути Богом». Нiде у природi ми не знайдемо таких речей, коли за творенням слiдувало б невиправдане знищення. Вбачається очевидним, що Бог хоче, щоб Всi врятувалися i Вiн не є схильним знищувати когось, вiддавши для їхнього рятування «Свого єдиного сина»; але, тим не менше, цей «показовий план рятування» елементарно провалюється. Якщо океанський лайнер з двома тисячами душ на борту послав би вiсть про те, що вiн тоне прямо бiля берегiв Європи, чи можна було б вважати «вда-

298

В ПОШУКАХ ЗАГАДКИ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

лою рятувальною операцiєю» надсилання швидкiсного моторного човна, котрий врятує лише двох чи трьох осiб? Звiсно, нi. Тими, хто має здоровий глузд цей план було б вiдкинуто, бо це був би «план знищення», якби не було б прийнято адекватних мiр щодо рятування, принаймнi, бiльшостi з тих, кому загрожує небезпека. Але теологiчний план рятування є набагато гiршим навiть вiд вищезгаданого, бо двi чи три особи з двох тисяч пасажирiв є набагато бiльшим вiдсотком, нiж зумовлює ортодоксальний план рятування, - лише 144 000 з усiх мiрiад створених душ. Ми можемо також спокiйно вiдкинути i цю теорiю як невiрну та навiть абсурдну. Якби Бог був премудрим, Вiн створив би ефективнiший план, i Вiн таки створив його, а вищевикладене є лише недолугою теорiєю теологiв. А тепер розглянемо Доктрину Перевтiлень, котра постулює поступовий процес розвитку, що проходить з незмiнною стабiльнiстю через постiйнi перевтiлення у бiльш ефективнi форми, в результатi чого з плином часу всi досягають таких висот духовної величi, котрих на сучасному рiвнi ми навiть не можемо уявити. В цiй теорiї немає нiчого, що було б нерозумним чи несприйнятливим. Роздивившись навколишнiй свiт, ми скрiзь у природi виявляємо це поступовий, наполегливий рух до досконалостi. В нiй ми не знайдемо раптового процесу творення чи знищення, як постулюють теологи, а знаходимо Еволюцiю. Еволюцiя – це «iсторiя прогресу Духу у Часi». Розглядаючи оточуючi нас явища Всесвiту, ми усвiдомлюємо що шлях розвитку рухається за спiраллю. Кожний виток спiралi є циклом. Кожний цикл переходить у наступний, адже витки спiралi є нерозривними, натомiсть кожний цикл є досконалiшим результатом попереднiх, а також творцем наступних за ним розвиненiших станiв. Пряма лiнiя є лише продовженням крапки, яка займає лише один вимiр у просторi. Як теорiя матерiалiстiв, так i теорiя теологiв подiбнi до цiєї лiнiї. Матерiалiст креслить лiнiю життя, котра починається з народженням i, щоб бути послiдовним, зображує час смертi як її кiнець. Теолог починає свою пряму вiд створення душi безпосередньо перед народженням. Пiсля смертi душа продовжує жити, натомiсть її доля невиправно залежить вiд її дiянь протягом декiлькох коротких рокiв земного життя. За цiєю теорiєю, душа не має можливостей для повернення та виправлення своїх помилок. Пряма бiжить вперед, зображуючи дуже маленький земний досвiд i нiякого пiдйому душi пiсля смертi. Природний розвиток не рухається за тiєю прямою, котру зображують цi двi теорiї; не рухається вiн i за колом, бо це б означало нескiнченне повторення однакового досвiду та використання всього двох просторових вимiрiв. Все рухається послiдовними циклами, i для того, щоб сповна використати всi можливостi задля руху вперед, що надається нашим тривимiрним Всесвiтом, необхiдно, щоб життя рухалося тривимiрним шляхом – за спiраллю – котра постiйно пiдноситься доверху та вперед. Подивiться-но на куполоподiбне небесне склепiння, поспостерiгайте-но за вогняними туманностями чи шляхами Сонячної Системи – скрiзь у очi впадає спiраль. Весною Земля скидає своє бiле покривало i виходить з перiоду вiдпочинку – земного сну. Всi процеси в цей час активiзуються, пiдсилюються, щоб скрiзь i повсюди народити нове життя. З плином часу Хлiб та виноград визрiвають. Приходить час збирання врожаю. І знову лiтнi клопоти затихають i поступово переходять у зимову бездiяльнiсть. І знову снiговий шар оповиває

299

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

Землю. Але її сон не є вiчним, вона знову прокинеться разом з пiснею нової весни, котра буде означати для неї деякий прогрес на стежинi часу. Подiбне має мiсце i з Сонячним свiтилом. Воно встає щоденно вранцi, але з кожним днем воно вiдходить все далi й далi у своєму русi крiзь рiчний цикл. Скрiзь спiраль – Вперед, Догори, Вiчно! Чи можливо, щоб цей закон, який є абсолютно дiєвим у всiх iнших сферах, був недiйсним у життi людини? Чи можливо, щоб земля щорiчно прокидалася вiд зимового сну, дерева та квiти жили знову, а людина помирала? Цього просто не може бути! Той самий закон, що пробуджує життя у рослинах для нового зростання, пробудить i людську iстоту для нового досвiду, для подальшого прогресу на шляху до досконалостi. Саме тому Закон Перевтiлень, котрий говорить, що людина повторно втiлюється до поступово досконалiших провiдникiв, знаходиться у повнiй вiдповiдностi з еволюцiєю та явищами природи, чого не можна сказати про iншi двi теорiї. Розглядаючи життя з етичної точки зору, ми знаходимо, що Закон Перевтiлень вкупi з супроводжуючим його Законом Причин-Наслiдкiв (Коструби, Карми) – є єдиною теорiєю, що задовольняє почуття справедливостi та гармонiює з фактами життя, якi ми можемо бачити навколо нас. Розмiрковуючи логiчно, стає важко зрозумiлим, як «справедливий та люблячий» Бог може вимагати тих самих якостей вiд мiльярдiв людей, котрих Вiн «мав задоволення помiстити до рiзних обставин», поза всякою вiдповiднiстю до будь-якого явного правила чи системи, а просто будь-як, за Його власним мiнливим настроєм. Один живе у розкошах, iнший - на хлiбi та водi. Один отримує високоморальне виховання i живе у атмосферi високих iдеалiв; iншого помiстили у злиденне та пiдле оточення, де його навчають брехати та красти, i чим бiльше вiн так робить, як його навчають, тим бiльше йому щастить. Чи справедливо однакове вимагати вiд обох? Чи правильно винагороджувати одного за те, що вiн жив добродiйним життям, коли його було помiщено у таке середовище, де важко було iнакше жити; чи карати iншого, котрого було скалiчено до такого рiвня, що вiн не мав поняття про те, що ж воно є iстинна мораль? Авжеж, нi. Чи не логiчнiше буде подумати, що в Бiблiї викладено щось не так, нiж звинувачувати Бога в такому злому планi та ставленнi? Немає нiякого сенсу говорити, що ми не можемо розгадати таємницi Бога, що вони є поза нашим розумiнням. Життєва нерiвнiсть може бути задовiльно пояснена тiльки Подвiйним Законом Перевтiлень та Причин-Наслiдкiв i тiльки таким чином приведена до гармонiї з концепцiєю справедливого Бога. Бiльш того, за допомогою цього подвiйного Закону нам надається шлях до звiльнення вiд нинiшнього небажаного стану та оточення, а також засiб для досягнення будь-якого рiвня розвитку, якими б недосконалими ми були сьогоднi. Те, чим ми є, те, що ми маємо, всi нашi добрi якостi є результатом наших власних дiй у минулому. А те, чого нам не вистачає для фiзичної, моральної та розумової досконалостi, ще може бути надбано нами у майбутньому. Так само, як кожний ранок ми починаємо своє життя з одного мiсця, де закiнчили його вчора увечерi, так i наша робота у попереднiх життях склала умови, за яких ми тепер i живемо, i працюємо, i створюємо умови щодо наших наступних життiв. Замiсть того, щоб наразi оплакувати вiдсутнiсть якоїсь якостi, яку б ми хотiли мати, ми маємо почати працювати задля її надбання. Якщо одна дитина є здiбною до гри на музичних iнструментах, а iнша, навiть прикладаючи великi зусилля, грає досить слабко у порiвняннi з першою,

300

В ПОШУКАХ ЗАГАДКИ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

це показує лише те, що перша приклала певнi зусилля у попередньому життi i тепер з легкiстю вiдновлює попереднi навички, в той час як друга дитина почала свою музичну освiту тiльки у нинiшньому втiленнi i тому ми бачимо тiльки її важку працю. Але коли вона продовжить своє наполегливе навчання, то вона може навiть у цьому життi випередити першу, в разi коли та постiйно не пiдвищує свого професiйного рiвня. Той факт, що ми не пам’ятаємо своїх зусиль щодо надбання якоїсь якостi шляхом важкої роботи неiстотний; це не змiнює того, що надбана якiсть залишається з нами. Генiй – це ознака Сутностi високого рiвня, котра шляхом важкої роботи у попереднiх життях розвинула себе у визначеному напрямку вище за нормальнi досягнення своєї раси. Генiй дає можливiсть побачити рiвень досягнення, який буде загальним досягненням для прийдешньої раси. Генiй не може бути пояснений спадковiстю, котра лише частково може бути прив’язана до анатомiчного тiла, а стосується лише духовних якостей. Якби поява генiя могла бути пояснена спадковiстю, то чому ми не бачимо серед пращурiв Тараса Шевченка довгого ланцюга поетiв та художникiв? Тiло – це лише iнструмент, а виконувана ним робота залежить вiд керуючої тiлом Сутностi так само, як якiсть музики залежить вiд мистецтва музиканта, а тембр iнструменту лише допомагає йому. Добрий музикант не може сповна виразити себе на поганому iнструментi, i навiть на одному iнструментi рiзнi музиканти не можуть грати однаково. Той факт, що якась Сутнiсть втiлилася у тiло сина великого музиканта, ще не означає, що ця Сутнiсть має також бути великим музикантом, як було б, якби генiальнiсть була б фактом фiзичної спадковостi, а не духовних якостей. Закон Притягування – подiбне притягує подiбне – досить задовiльно пояснює приписуванi факти спадковостi. Ми знаємо, що люди з подiбними характерами та смаками шукають один одного. Якщо ми шукаємо друга, знаючи мiсто, в якому вiн мешкає, але не маючи нi адреси, нi номера телефону, ми, природно, у своїх пошуках будемо керуватися правилом асоцiативностi. Якщо вiн музикант, його швидше за все можна буде знайти там, де схильнi зустрiчатися музиканти; якщо студент, ми будемо шукати в унiверситетах, книгарнях, бiблiотеках, якщо вiн спортсмен, ми будемо шукати його у спортзалах, на стадiонах, змаганнях тощо. Маловiрогiдним є те, що музикант або студент часто бувають у цих мiсцях, однаково як i спортсмен у книгарнях, бiблiотеках, або на концертах класичної музики. Аналогiчним чином, Сутнiсть завжди притягується до найрiднiших асоцiацiй. Вона «примушується» до цього Силою Притягування. Тут можна заперечити, що бувають випадки коли навiть в однiй сiм’ї народжуються люди зовсiм протилежних смакiв чи навiть найлютiшi вороги. Адже коли дiє Закон Притягування, чому вони притягують один одного? Пояснення таких випадкiв складається у тому, що протягом земних життiв Сутнiсть напрацювала дуже багато зв’язкiв з рiзними Сутностями-людьми. Цi стосунки були приємними чи навпаки, маючи за наслiдки, з однiєї сторони, обов’язки, котрi не були своєчасно лiквiдованi, а з iншої сторони, i таке може бути, що призвели до нанесення шкоди чи поранення та до почуття сильної ненавистi мiж пораненим та його ворогом. Закон Причин-Наслiдкiв (кожна причина приводить до певного наслiдку, який у свою чергу стає причиною...) вимагає точної сплати богiв. Смерть «не покриває всього», як i переїзд до iншого мiста не знищує грошового боргу. Приходить час, коли два

301

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

вороги мають знову зустрiтися. Стара ненависть звела їх обох в однiй сiм’ї, адже метою Абсолюту є всеохоплююча любов; саме тому ненависть має бути перетворена на любов. І може стати так, що цi особи витратять багато життiв, трансформуючи свою ненависть, але прийде такий час, коли вони засвоять цей урок i перетворяться з ворогiв на друзiв. В такому випадку Інтерес, котрий мали цi особи, ввiв силу Притягування, котра i звела їх разом. Якщо вони були б взаємно байдужi один до одного, вони б нiколи не змогли зустрiтися. Так подвiйний Закон Перевтiлень та Причин-Наслiдкiв рацiонально вирiшує всi проблеми, властивi людському життю, по тому, як людина рухається вперед до наступного щабля еволюцiї – до рiвня Надлюдини. Тенденцiя прогресу людства вiчно веде його вперед i догори, говорить ця теорiя – на вiдмiну вiд того, що думають люди, котрi перекрутили Теорiю Перевтiлень з недолугими вченнями деяких iндiйських (дравiдських, неорiйських) племен, котрi вiрять, що людина може втiлюватися також i у твариннi та рослиннi тiла. Це було б зворотним, протилежним Еволюцiї, рухом. В земнiй природi вiдсутнє будь-яке пiдMрунтя щодо доктрини регресу. Сутностi втiлюються лише з однiєю метою – напрацювати досвiд, завоювати свiт, перемогти свою нижчу сутнiсть та досягнути самоконтролю. Усвiдомивши це, ми зрозумiємо, що приходить той час, коли зникає необхiднiсть втiлення, бо вже всi уроки вивчено. Таким чином, нiде немає нiякого пiдMрунтя для доктрини зворотного переселення душ. Людина, котра розвинулася до такого рiвня що напрацювала iндивiдуальний, окремий дух – ЕMо, не може повернутися назад у своєму прогресi i увiйти до тiла тварини чи рослини, котрi знаходяться пiд керуванням групового духу. Індивiдуальний Дух є вищим рiвнем Еволюцiї, нiж груповий дух, а менше не може вмiстити у собi бiльше. Варто додати, що Закон Причин-Наслiдкiв працює також i у гармонiї з зiрками, таким чином людина народжується у такий час, коли положення тiл у Сонячнiй системi забезпечує умови, необхiднi для отримання нею необхiдного досвiду у школi життя. Саме тому Астрологiя є iстинною наукою, хоча навiть найкращий астролог може надати неправильну iнтерпретацiю, тому що вiн, як i всi люди, може помилятися. Зiрки точно показують час у життi людини, коли мають бути сплаченi борги, котрi вибрали Володарi Долi (Коструби, Карми) для сплати у даному втiленнi, i ухилитися вiд цього поза людською волею. Так, вони показують з точнiстю до одного дня, хоча ми не завжди маємо здатнiсть прочитати це правильно. Варто також неодноразово пiдкреслити, що хоча вiд деяких випадкiв приховатися неможливо, людина має, у визначених межах, вiльне поле для модифiкацiї вже початих справ. Поет щодо цього сказав: Один корабель пливе на Захiд, Інший – на Схiд. Хоч у вiтрила дме один потужний вiтер. Бо визначає руху напрямок i хiд. Положення вiтрил, в якi i дме той самий вiтер. Надзвичайно важливим є те, що нашi нинiшнi дiї визначають майбутнi умови. Ортодоксальнi вiруючi i навiть тi, що не сповiдують зовсiм нiякої релiгiї, досить часто висувають, як найбiльший аргумент проти Закону Перевтiлень

302

В ПОШУКАХ ЗАГАДКИ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

той факт, що цей закон викладається у Індiї та прилеглих до неї територiях «неосвiченими язичниками», котрi у нього вiрять. Але, коли цей Закон є Природним, то якi можуть бути заперечення, що можуть зруйнувати цей закон. Перед тим, як говорити про «неосвiчених язичникiв» чи посилати до них мiсiонерiв (як це роблять церкви деяких країн), варто подивитися на себе та критично оцiнити рiвень своїх власних знань. Схоже, що мiсiонерська робота могла б бути корисною, якби кошти, що затрачуються на неї, були б повернутi на, перш за все, подолання бiдностi у свiтi. А оскiльки «Бог не дає загинути неосвiченому язичнику», то не краще залишити його у надуманому невiгластвi, за якого вiн впевнений у наявностi Неба, нiж освiчувати його i тим самим дати йому можливiсть примножити легiон тих, хто прямує до пекла. Ми б напрацювали добру справу як собi, так i язичниковi, якби не турбувалися за нього i подивилися б на одуреного невiгласа-християнина у себе вдома. Бiльш того, називаючи Теорiю Перевтiлень язичницькою, тi її не заперечують. Її дiйсний прiоритет на Сходi не є бiльш вагомим аргументом проти неї, нiж наша нелюбов до людини, що надала точне вирiшення математичної проблеми, являє собою аргумент проти цiнностi цього рiшення. Єдиним запитанням може бути таке – чи є це рiшення правильним. Якщо так, то зовсiм немає значення звiдки це рiшення прийшло. Алкоголь як фактор Еволюцiї. Сьогоднi нi для кого не є таїною, що ми, наша генерацiя людей, живе на зламi земних епох, тобто за нашими спинами ще стоїть П’ята Орiйська епоха, а попереду ми вже можемо бачити представникiв Шостої (Новоорiйської) епохи. Як вiдомо, людина протягом перших чотирьох (Полярна, Лiмурiйська, Гiперборiйська та Атлантична) епох володiла всiма знаннями духовного свiту. Вона знала, що не помирає i що, коли одне тiло вiдмирає, це є подiбним до засихаючого листка дерева восени, – виросте iнше тiло, яке займе мiсце попереднього. Тому людина не цiнувала можливостей та переваг даного конкретного земного iснування. Але необхiдно було, щоб людина повнiстю усвiдомила важливiсть саме цього конкретного iснування, для того, щоб вона могла отримати з нього всi уроки, якi воно дає. Єдиною можливiстю збурити у людини розумiння цiнностей конкретного фiзичного iснування було позбавлення її, на декiлька втiлень, пам’ятi про вище, духовне iснування. Таким чином, за Законом Причин-Наслiдкiв (Коструби, Карми), людина протягом її земного життя перестала мати позитивне усвiдомлення будь-якого iснування, крiм одного – нинiшнього фiзичного життя, i була змушена з усiєю щирiстю присвятити себе цьому життю. Вiдо-Вiстичне Православ’я надавало знання про перевтiлення та Закон Причин-Наслiдкiв, але настав час, коли знання цiєї доктрини перестало бути корисним для подальшого розвитку людини. Дане єдине життя мало набути першорядного значення. Саме тому ми можемо бачити, що сьогоднiшнє християнство у тому виглядi, в якому воно зараз подається людям, не знає Законiв Причин-Наслiдкiв та Перевтiлень. Народ, який населяв у той час територiю Русi-України, мав знання, що залишили їм Великi Орiї, i не сприймав цього спрощення, бо жив за законами Вiд i мав досконале державно-родове суспiльство. Але Закон Причин-Наслiдкiв вже працював i, з метою необхiдної корекцiї, у їжу людей Землi було добавлено один компонент – ВИНО. Споживання вина на той час стало необхiдним обрядом з метою отуманювання духовної основи людини, бо нiяка релiгiя сама по собi не могла примусити людину забути її духовну приро-

303

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

ду i довести її до думки про себе, як про «тлiнного хробака», але насправдi, нiхто нiколи не думав, що людина зайде досить далеко цiєю стезею. Для слов’ян та iнших пiвнiчних народiв, якi в той час ще не забули Вiд i жили за ними, пiзнiше були вигаданi мiцнiшi алкогольнi напої, бо вино не спрацьовувало у фiзичному тiлi високодуховної людини. Волхви знали цi закони i чинили опiр розповсюдженню на Русi дурману пияцтва. Але з приходом на Русь агресивного християнства, пияцтво спецiально стимулюється i починалося воно у церквi з так званого святого причастя, вiд якого в тi часи не мiг вiдмовитися нi старий, нi малий. Таким чином, кодування на алкоголь християнами проводилося i зараз проводиться, починаючи з дитинства. У країнi Рад – країнi атеїстiв, з цiєю метою на молочних кухнях для немовлят у кисломолочнi продукти навiть добавлявся спирт. І ще: пропонуємо читачевi самому згадати iсторiю України i знайти у своїй пам’ятi iнформацiю щодо того, якої нацiональностi були шинкарi. Вживаючи алкоголь, людина забуває свiй духовний дiм, чiпляючись за це життя, до якого вона ранiше ставилася з презирством i, на жаль, на сьогоднi у своєму затуманеному станi вже нiчого не знає про себе, як вищу Сутнiсть – iстинний Дух, який є джерелом всього життя. Зрозумiвши це, людина та й високоморальна держава мають припинити одурманюючу алкогольну вакханалiю, розумно обмежувати вживання кави, та iнших стимулюючих напоїв.

304

КОНСТИТУЦІЯ ТА ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ

12. КОНСТИТУЦІЯ ТА ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ З метою приведення дiяльностi релiгiйних органiзацiй, Верховна Рада України 23 квiтня 1991 р. прийняла Закон України «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї». Цей Закон створив пiдMрунтя, яке закрiпило оптимальнi демократичнi критерiї взаємостосункiв держави та церкви, дав змогу створити правовi основи, необхiднi для послiдовної реалiзацiї принципiв свободи совiстi в Українi. Спецiальний характер дiяльностi релiгiйних органiзацiй знайшов своє вiдображення у спецiальних нормах чинного законодавства, якi уточнюють, конкретизують правовий статус релiгiйних органiзацiй, можливостi та умови для виконання ними своєї функцiональної ролi у суспiльствi. Фундаментальнi основи, гарантiї, умови та можливостi практичної реалiзацiї прав i свобод громадян України, в т.ч. права на свободу совiстi, знайшли вiдображення у статтях роздiлу другого «Права, свободи та обов’язки людини i громадянина» Конституцiї України, яка була прийнята на п’ятiй сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Стаття 35 цього роздiлу Конституцiї України говорить: «Кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання». Це право включає свободу сповiдувати будь-яку релiгiю або не сповiдувати нiякої, безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди, вести релiгiйну дiяльнiсть. Здiйснення цього права може бути обмежене тiльки законом лише в iнтересах охорони громадського порядку, здоров’я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших людей. Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа вiд церкви. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов’язкова. Нiхто не може бути увiльнений вiд своїх обов’язкiв перед державою або вiдмовитися вiд виконання законiв за мотивами релiгiйних переконань. У разi, якщо виконання вiйськового обов’язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою». Свобода свiтогляду i вiросповiдання, як й iншi основнi права i свободи людини (зокрема на свободу думки i слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань (ст. 34), розглядаються Конституцiєю як невiдчужуванi та непорушнi (ст. 21). Декларованi, гарантованi Конституцiєю права i свободи людини визначають «змiст i спрямованiсть дiяльностi держави», а їх утвердження i забезпечення «є головним обов’язком держави» (ст. 3). Конституцiя України, законодавство про свободу совiстi розглядають останню як особисте право громадянина вiльно i незалежно визначати своє ставлення до релiгiї. Це право, як записано в Законi України «Про свободу совiстi та релiгiйних органiзацiй», включає свободу мати, приймати i змiнювати релiгiю або переконання за своїм вибором i свободу одноособово чи разом з iншими сповiдувати будь-яку релiгiю або не сповiдувати нiякої, вiдправляти релiгiйнi культи, вiдкрито виражати i вiльно поширювати свої релiгiйнi або атеїстичнi переконання. Закон не допускає встановлення обов’язкових переконань i свiтогляду, будь-якого примусу щодо визначення громадянами свого ставлення до релiгiї, до сповiдання або вiдмови вiд сповiдання релiгiї,

305

А. І. Кондратьєв

СУЧАСНЕ РЕЛIГIEЗНАВСТВО

до участi або неучастi в богослужiннях, релiгiйних обрядах та церемонiях, навчання релiгiї. Гарантується право батькiв (або осiб, що їх замiняють) виховувати своїх дiтей вiдповiдно до своїх власних переконань i ставлення до релiгiї та право на таємницю сповiдi. В основу конституцiйних гарантiй свободи совiстi, свободи релiгiї покладено п’ять визначальних принципiв: 1. Вiдокремлення церкви i релiгiйних органiзацiй вiд держави (ст.35 Конституцiї України). Цей принцип постає своєрiдним гарантом невтручання держави, її органiв та службових осiб у внутрiшнi справи церкви (релiгiйних органiзацiй), у здiйснювану ними у межах закону дiяльнiсть. Держава у питаннях вiри є нейтральною. Вона не фiнансує дiяльнiсть релiгiйних органiзацiй. Змiст цього принципу полягає у тому, що релiгiйнi органiзацiї, їх iнститути не виконують державних функцiй, не втручаються у справи держави, не є суб’єктом полiтичного життя. Будь-яка релiгiйна органiзацiя не повинна втручатися у дiяльнiсть структурних пiдроздiлiв iнших вiросповiдань, проповiдувати ворожнечу, проявляти нетерпимiсть до прихильникiв iнших релiгiй, невiруючих, атеїстiв. 2. Вiдокремлення школи вiд церкви. Цей принцип стверджує свiтський характер системи державної освiти в Українi i означає також, що держава не має за мету формувати в учнiв, студентiв якесь певне ставлення до релiгiї. Аналiз релiгiї здiйснюється з наукових позицiй. Навчально-виховний процес у державних закладах освiти є вiльним вiд втручання релiгiйних органiзацiй. Стаття 6 про вiдокремлення школи вiд церкви Закону України «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї» гарантує рiвнiсть прав громадян України на здобуття рiзних видiв та рiвнiв освiти. Держава не бере на себе справу релiгiйної освiти та виховання. Релiгiйна освiта i виховання є справою релiгiйних органiзацiй та батькiв. Закон лише вимагає, щоб релiгiйний навчально-виховний процес вiдбувався у атмосферi терпимостi та поваги до громадян, якi не сповiдують релiгiї, та до вiруючих iнших вiросповiдань, щоб не порушувалися права дитини, її iнтереси. 3. Рiвноправнiсть громадян незалежно вiд їх ставлення до релiгiї. Конституцiєю України (ст. 24) гарантовано рiвнiсть усiм громадянам: «Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та є рiвними перед законом. Не може бути привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних та iнших переконань...» Тобто громадяни України (вiруючi, невiруючi, атеїсти) мають рiвнi права в усiх сферах життя суспiльства, на них покладаються рiвнi обов’язки. 4. Рiвнiсть усiх релiгiйних органiзацiй перед законом. Роздiл другий Закону України «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї» мiстить норми, що гарантують свободу церкви (релiгiйної органiзацiї). Останнi визначаються як добровiльнi об’єднання вiруючих, якi створюються ними з метою спiльного задоволення своїх релiгiйних потреб, реалiзацiї права на свободу вiросповiдання. Усi релiгiйнi органiзацiї незалежно вiд їх конфесiйної належностi є рiвними перед законом. Не допускається встановлення будь-яких переваг чи обмежень одних церков (релiгiйних органiзацiй) щодо iнших. Держава однаковою мiрою захищає права й законнi iнтереси всiх релiгiйних органiзацiй будь-якого вiросповiдання, якщо їхня дiяльнiсть не суперечить вимогам чинного законодавства i правопорядку. Релiгiйнi органiзацiї вiльнi у своїй канонiчнiй та позарелiгiйнiй дiяльностi. З моменту реєстрацiї свого статуту релi-

306

КОНСТИТУЦІЯ ТА ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ

гiйна органiзацiя набуває прав юридичної особи. Закон мiстить норми, якi забезпечують реалiзацiю майнових прав релiгiйних органiзацiй, їх виробничу, господарсько-фiнансову дiяльнiсть. 5. Наявнiсть законодавчих актiв, якi визначають механiзми реалiзацiї права на свободу совiстi, свободу церкви. Цi законодавчi акти регулюють права власностi релiгiйних органiзацiй, їх добродiйну та культурно-освiтню дiяльнiсть, трудовi стосунки у релiгiйних органiзацiях та на їх пiдприємствах, можливостi створення власних, а також використання державних засобiв масової iнформацiї, встановлюють певнi пiльги для релiгiйних об’єднань. Законодавчi акти також мають норми, що вказують на конкретну вiдповiдальнiсть за порушення законодавства України про свободу совiстi. Водночас слiд зазначити, що передбаченi законом обмеження пiд час реалiзацiї права на свободу совiстi, свободу церкви, постають як необхiднi для охорони громадської безпеки та порядку, здоров’я, життя та моралi, а також прав i свобод iнших громадян. Цi обмеження вiдповiдають нормам мiжнародного права у цiй царинi. Таким чином, нiбито, можна стверджувати, що в Українi створена правова база, необхiдна для повноцiнної реалiзацiї свободи совiстi та вiросповiдання, дiяльностi релiгiйних та атеїстичних органiзацiй. Але нi. Існує ще Кримiнальний кодекс, в якому статя 180 говорить «... примушування священнослужителя шляхом фiзичного або психiчного насильства до проведення релiгiйного обряду – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або арештом на строк до шести мiсяцiв.» Цiєю ж статею 180 передбачено бiблiйний кримiнал – перешкоджання здiйсненню релiгiйного обряду... От i попробуй, розберись, на чиєму боцi влада...

307

Пiдручник

А. І. КОНДРАТЬЄВ

СУЧАСНЕ РЕЛIГIЄЗНАВСТВО

Макет: Л. Ф. Кузнєцова Пiд редакцiєю автора

Пiдписано до друку 15.06.2010. Формат 60х90 1/12. Папiр офсетний. Гарнiтура «Mysl». Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 00,0 . Обл.-вид. арк. 00,00. Наклад 0 000 прим. Зам. № 000-000-0000.

Видавництво » ». Фактична адреса: 00000, м. Київ, вул. , . Тел.: (044) 000-00-00, тел./факс: (044) 000-00-00. Свiдоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № вiд р.