Українське Чикаго
# 18|Oct 2015
ПЕРШИЙ У США МЕМОРІАЛ
НЕБЕСНІЙ СОТНІ
ТМ
Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Marichka Paplauskaite Mila Luhova Sashko Sivchenko Olga Tymouch Vahtang Kipiani Julian Hayda Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv Cover Photo by Natalia Figel Social Media Contributor Nicholas Molodyko
www.UkrainianChi.com/subscribe Email: mag@vidia.org Advertising Sales: advertise@vidia.org, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, PO Box 59761, Schaumburg, IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: work@vidia.org Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago
Photo by www.OlenkaPhotography.com
Contents
6
Vyshyvanka Couture: Ukrainian Designer Brings Style to Chicago
14
Казкова Ада Роговцева
24
Андрій Шевченко - новий посол України в Канаді
32
Патріарх Філарет: події в Україні – це захист демократії в цілому світі
40
Вахтанг Кіпіані: Ми об’їхали всю Україну
44
Подаруй українське
Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. ISSN 2378-5888 (print), ISSN 2378-5896 (online). The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.
6
UKRAINIAN CHICAGO FASHION SHOW (UCFS) DESIGNER OKSANA KARAVANSKA PHOTOGRAPHER MAKSYM PROKOPIV MUA MARIANNA POPOVYCH & SONATA SIMO JEWELRY BY ROKSOLANA PROKOPIV
7
VYSHYVANKA COUTURE: UKRAINIAN DESIGNER BRINGS STYLE TO CHICAGO
O
Oksana Karavanska is Ukraine’s leading designer. Her fashion line intermingles traditional Ukrainian folklore with modern couture. Since opening the first Ukrainian author’s boutique and registering the Oksana Karavanska trademark in 1997, Karavanska has been considered one of the most famous and influential designers in Ukraine. Famous in Europe and in the US, Karavanska has played a role in bringing the Ukrainian “vyshyvanka” to the frontlines of today’s fashion trends. Vyshyvka is handmade embroidery. The embroidery can range from just one color to an infinite number of colors. The most basic vyshyvky use red embroidery on white shirts, but Karavanska concentrates on color and design, stretching the realm of creativity to new bounds.
8
F
culture.
or Karavanska, the vyshyvka is an important trademark of Ukrainian
“I HOPE THAT EVERY UKRAINIAN FAMILY HAS A VYSHYVKA THAT PARENTS CAN PASS TO THEIR CHILDREN,” KARAVANSKA SAID. In September, Karavanska brought her vyshyvka collection to Chicago and featured her original designs in the Ukrainian Chicago Fashion Show, an event organized by the Ukrainian Chicago Magazine. Hosted at the Godfrey Hotel Rooftop Bar, the one-of-a-kind show fused culture and couture against the backdrop of the Chicago skyline. Miss Ukrainian Diaspora 2014, Ulyana Fenyn, greeted the guests. Founder of the Latino Fashion Week Cesar Rolon was also in attendance. Almost all fashion tickets were sold out long before the event. After the show, guests had the opportunity to network with Karavanska and even shop for original pieces from her newest collection. The fashion show models showcased a wide variety of Karavanska’s designs, from jackets and dresses to traditional vyshyvky. Her new line of stylish black dresses was embellished with jewelry created by designer Roksolana Prokopiv.
9
UKRAINIAN CHICAGO FASHION SHOW (UCFS) DESIGNER OKSANA KARAVANSKA PHOTOGRAPHER MAKSYM PROKOPIV MUA MARIANNA POPOVYCH & SONATA SIMO JEWELRY BY ROKSOLANA PROKOPIV
A
fter the show, Karavanska revealed the origin of her inspiration from the Ukrainian vyshyvka. Karavanska inherited a vyshyvka from her great grandmother. The shirt had extra significance as it was the vyshyvka in which Karavanska’s great grandmother had gotten married.
“OF COURSE, THE SHIRT WAS VERY OLD,” KARAVANSKA SAID. “THE EMBROIDERY PRESERVED VERY WELL, BUT THE FABRIC, UNFORTUNATELY, WAS RUINED. I SAVED THE EMBROIDERY, DIVIDED IT, AND SOWED SHIRTS FOR MYSELF AND MY DAUGHTER.”DAUGHTER.”
12
F
By Olga Tymoush, Marichka Paplauskaite, Mila Luhova Photos by Maksym Prokopiv
or Karavanska, items with sentimental significance are especially important. “Now there are a lot of embroidery prints being sold that seem to be based on the vyshyvka – prints of cheap quality, some of which are even produced in China” Karavanska said. “On the one hand, that’s exciting. It means our vyshyvka is popular in the world. On the other hand, it makes me want to renew the historical significance of the vyshyvka, which in the past has been passed down from generation to generation.” In designing most of her vyshyvka couture, Karavanska uses pieces of original embroidery from antique shirts and from handmade embroidered home décor. The historical significance and cultural value of the vyshyvka isn’t lost on Karavanska, despite embroidery’s recent entrance into the realm of mainstream fashion. For Karavanska, the vyshyvka is an inspiration, one that stems from a deep love of her country and people.
14
15
КАЗКОВА Ада
РОГОВЦЕВА
В
перше за довгі роки в Україні знімають кіно для дітей. "Казка старого мельника" має стати першим українським фентезі. Факт сам по собі непересічний. Але крім того, інтерес глядачів підігріває просто таки зірковий акторський склад. Одну з ролей у фільмі зіграла легендарна акторка Ада Роговцева. Після завершення зйомок вона розповіла Ukrainian Chicago Magazine про свою участь у роботі над фільмом, про можливість гастролів у США та про те, чому сміється над вироком російського суду, що заочно засудив її до трьох років ув’язнення.
Фото Евгенії Павленко
16
17
У
"Казці старого мельника" Аду Миколаївну глядач побачить в образі матері одного з головних героїв. Для роботи у стрічці вона виділила з щільного графіка лише кілька днів. Тому говорити про те, яким буде загальний результат зйомок, не береться.
"МОЯ РОБОТА ВИКОНАВЧА, А КІНО — МИСТЕЦТВО СИНТЕТИЧНЕ. Я МАЮ ВЕЛИКЕ СПОДІВАННЯ, ЩО СУМЛІННА ПРАЦЯ ВЕЛИКОЇ КІЛЬКОСТІ ТАЛАНОВИТИХ МИТЦІВ ПРИЗВЕДЕ ДО ЦІКАВОГО ХУДОЖНЬОГО РЕЗУЛЬТАТУ".
С
Фото Евгенії Павленко
трічку фінансує Державне агентство з питань кіно, зйомками ж займається компанія "Євромедіа". Олександр Ітигілов, режисер "Казки старого мельника" розповідає: "Взагалі у сценарії для мене було цікаво все, оскільки не тільки діти, а й дорослі вірять у казки. Особисто я вірю. Тому для мене жанр сам сценарій Сергія Гаврилюка, були цікавими від початку до самого кінця. Сподіваюся, що я, як режисер, не зіпсую цей твір, а екранізація буде ще яскравішою, ніж написано. Над цим працюємо і великі надії покладаємо на те, що все вийде і глядач побачить гідне кіно з величезною кількістю моментів, які змусять забути про реалії та повірити у казку".
18
К
олектив, який працює над фільмом, вражає. Окрім Ади Роговцевої, у казці також зіграли Анатолій Хостікоєв, Ірма Вітовська, Остап Ступка, Наталя Сумська, Євген Нищук, Олексій Вертинський, Володимир Горянський та багато інших українських акторів. «Я щаслива, що поруч зі мною на майданчику у головних ролях – українські актори. Багато з ким я не раз працювала у партнерстві в театрі та кіно, а Олексій Богданович та Остап Ступка – не просто колеги, вони мої діти – мої учні по театральному інституту», — каже Ада Миколаївна. Це вперше вона грала для дітей. І це не дивно, адже за роки незалежності дитячих фільмів, здається, не знімали взагалі. Втім, говорить акторка, проблема не у тому, що мало дитячого кіно.
«ПРОБЛЕМА НАСПРАВДІ У ТОМУ, ЩО ВЗАГАЛІ МАЛО УКРАЇНСЬКОГО КІНО. НЕ РОСІЙСЬКОМОВНОГО ТЕЛЕПРОДУКТУ, ЗНЯТОГО В УКРАЇНІ ДЛЯ РИНКУ СНД, А САМЕ НАЦІОНАЛЬНОГО КІНО – СУЧАСНОГО, ІСТОРИЧНОГО, АВТОРСЬКОГО, ЕКРАНІЗАЦІЙ… БУДУТЬ ЗНІМАТИ БІЛЬШЕ КІНО – ТОЖ БУДЕ І ДИТЯЧЕ!» Новина про участь Ади Роговцевої у зйомках «Казки старого мельника» була тепло сприйнята у діаспорі. Втім, коли глядач за кордоном, зокрема у США, зможе побачити вистави за її участю, Ада Миколаївна пообіцяти не може: «Це продюсерська справа. Покличуть – приїду обов’язково!»
19
20
21
А
І що при спробі перетнути кордон мене буде негайно затримано. Але оскільки я, от у Росію найближчим часом власне, і не збиралася його перетинати, то вона точно не збирається. Від мені стало лише смішно і гірко". часу анексії Криму Ада МикоЗа нинішніх умов, каже Ада Миколаївлаївна і так принципово відмовляєтеся від усіх пропозицій роботи в Росії, а тепер на на, таке рішення російського суду вважає за відзнаку. території країни-агресора їй ще й загро"Хай собі. Час розсудить. Мені це жує арешт. привід для жартів, зізнається Ада Мико"Все життя я багато працювала в Росії. лаївна, Акторський фах – залежний. Нас обирають чи не обирають. В театрі, на радіо та «АЛЕ ДЛЯ НАДІЇ САВЧЕНКО, телебаченні я багато працювала в Україні. А от кіно… Російські кінорежисери ОЛЕГА СЕНЦОВА, ОЛЕКСАНзавжди прагнули працювати зі мною чоДРА КОЛЬЧЕНКА, ГЕННАДІЯ мусь більше, ніж українські, — розповідає АФАНАСЬЕВА, МИКОЛИ КАРАда Роговцева. — У Росії мною зроблено стільки, що росіяни вважають мене своєю ПЮКА І БАГАТЬОХ ІНШИХ і дивуються, коли дізнаються, що я все МОЇХ СПІВВІТЧИЗНИКІВ І ЇХжиття прожила в Києві". НІХ РОДИН – ЦЕ НЕ ЖАРТИ!
ЦЕ, ВТІМ, НЕ ЗАВАДИЛО РОСІЙСЬКОМУ СУДУ ВИНЕСТИ ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ І ЗАСУДИТИ ЛЕГЕНДУ ТЕАТРУ Й КІНО ДО ТРЬОХ РОКІВ УВ’ЯЗНЕННЯ.
ЦЕ ЩОДЕННІ ТОРТУРИ! ЦЕ ПОНІВЕЧЕНІ ДОЛІ! І ВІД БОЛЮ ЗА НИХ ТА ВЛАСНОГО БЕЗСИЛЛЯ ХОЧЕТЬСЯ КРИЧАТИ!"
Ф
акт російської агресії позначився і на стосунках Ади Роговцевої із колегами у Росії. "Зараз ні з ким прямого спілкування не маю. Хоча час від часу хтось телефонує: "Ми вас любимо! Ми нормальні, ми все розуміємо!", але я навіть не хочу називати прізвища, як знаних, так і менш відомих росіян, що висловлюють підтримку Україні у приватних розмовах, оскільки для них це справді може бути небезпечним". Все ж Ада Миколаївна не втрачає надії, що колись стосунки між нашими двома народами повернуться до людських. "Людина з людиною завжди знайде спільну мову, хоч і через сварку. Народ із народом, держава із державою – це довгий і складний процес. Зараз і подумати страшно. Хотілося б, щоб за мого життя".
Усе — через підтримку Адою Роговрцевою захисників України. У серпні минулого року вона разом із колегами зіграла у благодійній виставі. "Це був час відпусток у театрах, а наш антрепризний колектив зібрався і зробив те, що з відкриттям сезону підтримали усі стаціонарні театри столиці. Вхід був вільний. Люди кидали гроші у скриньки, а відразу після вистави при глядачеві їх перерахували волонтери і прямо на сцені передали до рук представника київського військового шпиталю. Ми зібрали щось 53 чи 54 тисячі гривень". За кілька місяців Слідчий комітет Росії звинуватив Роговцеву у тому, що вона нібито підтримує "фашистських каратєлєй" на гроші, зароблені у тій самій Росії. "Тоді я посміялася, але згодом мене неофіційно, через російських колег попередили, що відбувся заочний суд, і Над матеріалом працювала мені присудили три роки ув’язнення або Марічка Паплаускайте повернення цих 53 чи 54 тисяч гривень. Фото Евгенії Павленко, Euromedia
24
ПОСОЛ УКРАЇНИ В КАНАДІ АНДРІЙ ШЕВЧЕНКО: ЧАС СЕРЙОЗНИХ С ЗМІН В УКРАЇНСЬКІЙ ДИПЛОМАТІЇ лідом за нещодавніми призначеннями нових послів України в ряді країн світу, зокрема Валерія Чалого в Сполучених Штатах Америки, Президент України Петро Порошенко призначив Надзвичайним і Повноважним Послом України в Канаді відомого українського журналіста, громадського діяча та політика Андрія Шевченка. Про виклики, які стоять перед ним на новій посаді та те, як будуватиме свою роботу новоспечений дипломат розповів Ukrainian Chicago Magazine.
Photo by Alexey Furman
26
С
воє призначення послом України в Канаді Андрій Шевченко сприймає як екстраординарний шанс послужити Україні, особливо в ці складні часи. Розуміючи, які важкі завдання перед ним постають, зокрема через відсутність дипломатичного досвіду, він переконаний, що впорається. "Я дуже тверезо оцінюю ті завдання і ті виклики, які переді мною стоять. Як для людини, яка не має дипломатичного досвіду, ці виклики можуть бути набагато більшими, ніж для кадрового дипломата, але так само знаю свої сильні сторони і думаю, що коли цю посаду Президент і Міністр закордонних справ мені пропонували, вони покладались на те, що мій політичний і журналістський досвід допоможуть достойно представляти країну". Ротації у дипломатичному середовищі, на думку Андрія Шевченка, викликані надзвичайною потребою до якісних змін України в усіх напрямках, як у внутрішніх реформах, так і в зовнішній політиці:
"Зараз як ніколи важливо, щоб голос України звучав дуже чітко, переконливо, достойно, і це означає дуже серйозні зміни в тому, як працює дипломатія".
27
Я
кщо говорити про зовнішню політику, то показовим сигналом до змін пан Андрій називає призначення на посаду посла України в Америці Валерія Чалого, якого вся Україна знає як громадського активіста, людину Майдану, сильного інтелектуала та дипломата.
"Я дуже сподіваюся, що такі призначення допоможуть вибудувати абсолютно нову якість української зовнішньої політики. І я знаю, що і у випадку з Чалим, і у випадку з моїм призначенням, свідомо шукали людей, які не є кадровими дипломатами, але які можуть зараз бути якнайбільше корисними Україні". Що ж до Канади, на думку нового посла, це окрема особлива історія. Тому що від часу здобуття Незалежності, Україна завжди обирала сильних достойних дипломатів. І він знає, що працювати буде багато в чому легко, зокрема тому, що величезний шматок роботи вже зроблено попередніми послами, починаючи від Левка Лук’яненка і до Вадима Пристайка. У своїй роботі Андрій Шевченко бачить три очевидних пріоритети: політична підтримка з боку Канади як країни, що взяла на себе фактично лідерську роль у міжнародній коаліції на допомогу Україні, й дуже важливо, щоб так було й надалі, особливо після парламентських виборів; продовження військово-технічної співпраці; та торгівля, бізнес,
28
інвестиції, зокрема наповнення практичним змістом свіжопідписаної угоди про створення зони вільної торгівлі, яка несе вигоду як Україні, так і Канаді. Обіцяє не забути у своїй діяльності на посаді посла пан Андрій і про численну українську діаспору:
"Звичайно ж, Канада для нас країна наймогутнішої у світі української діаспори, тому як посол я також шукатиму спосіб, як зробити так, щоб і підтримку з боку України відчувала наша діаспора, і як зробити, щоб це приносило максимальну користь для обох країн".
Т
акож своїм надзавданням дипломат вбачає зміну самої філософії стосунків між Канадою і Україною. Адже остання, завдяки неймовірній підтримці дружньої країни, нині у хорошому сенсі "розпещена" і часто сприймає цю допомогу як даність. "Прийшов час вивести стосунки між Україною і Канадою на такий рівень, де буде не просто сильний і сентиментальний зв’язок, не просто потужна емоційна ниточка, а дуже сильний, здоровий, якісний партнерський інтерес", – наголошує Андрій Шевченко.
29
30
Photo by Igra-Ukraina
З
араз новопризначений посол ще перебуває в Україні, максимально швидко завершує справи у безлічі проектів, серед яких Реанімаційний пакет реформ, Програма USAID "РАДА", Суспільне мовлення, діяльність у партії "Батьківщина", та разом із сім’єю готується до переїзду.
"Хоча ми ще у Києві, лише пакуємо валізи, але фактично Канада це те, що вже зараз займає, якщо не 100 %, то дуже велику частину часу. Ми у великих передчуттях, наша сім’я ніколи не була у Канаді, тому для нас це передчуття навіть вдвічі потужніше, адже зараз все це треба буде переживати в живу, будуть гарячі свіжі враження і ми з великим азартом, з великим нетерпінням чекаємо на наш переїзд". Андрій Шевченко збирається заступати на посаду посла України в Канаді зі щирим бажанням дієво працювати. І дуже розраховує на те, що українська діаспора допоможе йому та його родині освоїтися, відчути та зрозуміти, як побудувати роботу найкраще.
Автор статті Сашко Сівченко Photos by Alexey Furman, Igra-Ukraina, APU, Ved-Magic
31
32
ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ:
ПОДІЇ В УКРАЇНІ – ЦЕ ЗАХИСТ ДЕМОКРАТІЇ В ЦІЛОМУ СВІТІ
У
США відкрили перший пам’ятник Небесній Сотні та усім героям, які поклали життя за Україну. Його встановили поряд з Українською православною церквою Святого Андрія у Блумінгдейлі поблизу Чикаго. Церемонію освячення проводив Святійший Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет, який перебував Америці з офіційним візитом.
34
Цей пам’ятник свідчить і про те, що події, які нині відбуваються на Сході України– це захист демократії в цілому світі.
З
а період відвідин Патріарх Філарет взяв участь у зборах Вікаріату УПЦ Київського Патріархату в США і Канаді, а також у зустрічі Папи Римського у Білому Домі, зустрівся з конгресменом Марсією Каптур та нагородив її медаллю "За жертовність і любов до України", побував на Форумі, присвяченому українській боротьбі за свободу, та відвідав українців Клівленда і Норт Роялтона, На переконання Філарета, встановлення пам’ятника Небесній Сотні в США є надзвичайно важливою подією, що засвідчує волю людей, які загинули на Майдані та на Сході країни за демократичну вільну Україну.
"Цей пам’ятник свідчить і про те, що події, які нині відбуваються на Сході України– це захист демократії в цілому світі. Бо якщо ми не захистимо демократію тут, тоталітарний російський режим може розповсюдитися і на інші країни Європи. Це може призвести до третьої світової війн. А тому треба нам шанувати тих героїв, які захищають демократію та свободу в усьому світі", – зазначає Патріарх.
У відповідь на закиди російської церкви, що нібито в Україні зараз процвітає не демократія, а націоналізм, який є антихристиянським за визначенням, Філарет закликає не плутати націоналізм з нацизмом. Тому що націоналізм – це любов до свого народу.
35
Ми просто любимо українську землю, українську мову, українську культуру, українську історію.
"Щ
о, росіяни не люблять Росію? Люблять. Націоналісти вони чи ні, коли вони люблять свою землю? Вони скажуть, ми любимо свою землю, але ми не націоналісти. А українці, коли люблять свою землю, то їх чомусь називають націоналістами. Ми просто любимо українську землю, українську мову, українську культуру, українську історію. Ми по-братньому ставимось до всіх народів, які живуть на території України, тому в негативному сенсі в Україні націоналізму немає. Є любов до України".
І попри неоголошену війну з Росією, переконує Філарет , любити потрібно не лише свою країну та ближнього, а, як заповідав Христос, і ворога:
"Ми, українці як християни повинні любити і наших ворогів. Але це не означає, що ми повинні підтримувати їхнє зло, їхні гріхи, ні. Зло треба ненавидіти, а людину треба любити. Особливо, якщо ця людина кається в своїх гріхах, то її треба прощати. І тому, якщо росіяни покаються в своїх злочинах, а злочини є, то ми їм зможемо простити".
За словами Патріарха Філарета, протистояння Росії є як в політичній сфері, так і релігійній. Саме Москву він називає головною перешкодою до єдності української церкви. Адже хоч офіційно Московський патріархат виступає за єдність, насправді ж поняття єдності у їх розумінні полягає у приєднанні Київського патріархату до Московського. Київський патріархат же говорить про єдність автокефальної церкви, тобто незалежної від Москви. Тому сьогодні, зауважує Фларет, об’єднання неможливе.
36
ЙДЕ ВІЙНА. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ СТОЇТЬ НА ПОЗИЦІЯХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ДОПОМАГАЄ ЗАХИЩАТИ СВОЮ ЗЕМЛЮ.
37 Втім він додає, що Господь сам створює умови, коли віруючі української Православної церкви Московського патріархату приєднуються до Київського.
"Й
де війна. Київський патріархат стоїть на позиціях українського народу, допомагає захищати свою землю. А Московський патріархат займає іншу позицію. По-перше, він не називає агресію агресією.
Увесь світ бачить, що Росія бере активну участь у цій неоголошеній війні, а Українська православна церква Московського патріархату називає цю війну громадянською. Але ж це неправда. Мало того, деякі священики і єпископи закликають Путіна прийти в Україну і виступити проти київської хунти. Крім того, вони не відспівують воїнів, які загинули в Донбасі. І люди, бачачи, що ця церква служить не українському народу, переходять до Київського патріархату. Причому переходять десятки тисяч, і все це відбувається безболісно". Водночас Філарет розповідає, що попри протистояння з Московським патріархатом певна єдність в Україні вже є – єдність між усіма релігіями і церквами, співпраця, спрямована на взаємовідносини церкви і держави, на захист моралі.
38
"В
Україні, по-перше, не тільки православні, є і греко-католики, і римо-католики, і протестанти різних напрямків, іудеї, мусульман — і ми всі живемо дружно. Ми створили Всеукраїнську раду церков та релігійних організацій і спільно обговорюємо питання, які стосуються всіх церков і релігійних організацій у взаєминах між церквою і державою. Ми тут єдині. І тому, можемо навіть бути прикладом для Європи, Америки, як можуть різні церкви і різні релігії не лише співіснувати, а і співпрацювати".
П
атріарх Філарет висловив радість, що Київський патріархат за останні два роки підняв всій авторитет дуже високо. За позицію на Майдані та під час війни український народ шанує Українську церкву. Зріс її авторитет і на світовому рівні — в Європі, Америці та Канаді. Тому Філарет сподівається, що діяльність УПЦ КП і надалі добре послужить для посилення світової підтримки України в ці нелегкі для країни часи.
Автор статті Сашко Сівченко Розмовляв з Патріархом Юліян Гайда
Fresh, flavorful & innovative
A celebration of the food and flavors from Ukraine and Eastern Europe AVAIL ABLE WHEREVER FINE BOOKS ARE SOLD
40
Автор статті Вахтанг Кіпіані головний редактор сайту «Історична правда» www.istpravda.com.ua
Ми об’їхали всю Україну
і ніде не чули української мови, всюди русска й русска
Д
о падіння "залізної завіси" контакти українців зі Сполучених Штатів та Канади з батьківщиною були дуже обмежені. Представники повоєнної хвилі, серед яких було чимало борців за свободу, навіть мріяти не могли про поїздки до близьких. Але були люди, які могли поїхати до Києва чи Львова. І радянська влада їх радо запрошувала навіть. Мова про вихідців з Галичини, Закарпаття та Буковини, які виїхавши за океан ще до революції 1917 року, мало знали про реальне життя у Старому Краю і читаючи спонсоровані більшовиками газети попадали в інформаційну кабалу до совєтів. Саме вони й складали переважну частину подорожувальників, які у здебільшого пенсійному віці їхали на Україну.
Н
аписані ними по поверненню статті або й книжки з враженнями про відвідини "Старого Краю" є цікавим джерелом інформації як про тодішню Україну, так і про ілюзії, з якими жили люди з перших емігрантських хвиль. Частина з них на віру приймала усе, що демонструвала радянська пропаганда. Але дехто докорінно міняв своє попереднє уявлення. Одним з таких був робітник Михайло Прокопів, уродженець села Городиславичі Пустомитівського району (колись – Бібрецького повіту), що на Львівщині. У 1964 році в Нью-Йорку "накладом автора" вийшла книжечка "По п’ятдесятшість роках на Україні. Спогади з подорожі". Короткий підсумок міститься у винесеній на обкладинку цитаті – "Ми об’їхали всю Україну і ніде не чули української мови, всюди русска й русска". Мова іде про 1962 рік.
З
а місяць Прокопів побував не тільки у селі, де народився, але й у Москві, Львові, Києві, Одесі, Ялті, Каневі, Севастополі, Донецьку, Харкові. Але першим шоком була різниця між голандським літаком, який віз через океан, і наступним перельотом до СРСР. Якщо у першому була ввічлива, усміхнена обслуга, то у другому – "дивились на нас похмуро, недобрі погляди кидали на валізки… відчувалося, що трактують вони усіх нас як американських доробкевичів, куркулів". У московському аеропорту їх чекала митна декларація російською мовою, яку півсотні туристів не розуміли, і принизливий персональний обшук – обмацували все тіло, шукаючи недозволене. До групи були прикріплені супроводжуючі, втім, їх вважали опікунами з КГБ. Далі був брудний готель без гарячої води і туалетного паперу у "виходках" Такими були перші враження про радянську країну, яка саме у той час вустами першого секретаря ЦК Нікіти Хрущова оголошувала про намір "наздогнати і перегнати Америку". Порівняння двох дійсностей було не на користь "держави робітників і селян". Прокопів описує бідність і недоглянутість людей, жахливі умови праці, погані дороги і навіть постійне використання жіночої праці на важких роботах, де б у Америці працювали б тільки чоловіки.
"Не мають до кого совєтські жінки пожалітися на свою непосильну працю, бо такий порядок завела влада, і люди мусять мовчати".
У
країнці нудились у Москві та графік був так побудований, що майже тиждень треба було прожити у столиці СРСР. І тільки після виконання не ними складеної програми літак перевіз групу до Львова. На душі було радісно. Та не знали туристи, що потрапити, приміром, у рідне село вдасться не всім. Приятель Петро Козлов зустрівся у готелі з батьками ("передчасно постарілими, виголоднілими, злиденно одягненими"), сестрами, племінниками. Поїхати до дому, де народився, було заборонено. Дехто, втім, відривався і їхав таки до рідних місць. Побачене вразило. Все те, що описувалося "прогресистською" пресою, виявлялося брехнею. Села неподалік Львова жили бідно і брудно. Старі люди не отримували пенсій. Працюючі виглядали хворими і виснаженими. Знайома селянка скаржилася, що виробила 200 трудоднів, а заробила "два корці збіжжя".
П 42
ід час першого ж сніданку, крім їжі, українців зі США "частували" й промовами представників радянської громадськості. Як потім стало відомо, серед них були голова Львівського облвиконкому, син знаменитого письменника Семен Стефаник, поети Ростислав Братунь і Дмитро Павличко – всі вони говорили про "щасливе життя під радянською владою". Рідні з сіл, яких теж пустили попоїсти до готельного ресторану, хитали головами і розпитували. Дуже їх дивувало, що робітники з Америки приїхали за власні гроші, бо газети постійно пишуть про нужду і злидні, в яких живуть нещасні за океаном.
Д
онецьк, з описаних вражень, виглядав містом-привидом. Мешканці "здебільша спрацьовані, вимізернілі і бідно зодягнені". Всюди панує російська мова, хіба іноді чути було російсько-український "жаргон". Далі був Харків – майже те саме, що і всюди. Відвідини колгоспу "Україна", що ним керував партійний молодик з Росії, а працювали сотні жінок зі зраненими руками довершують описання апокаліпсису. Люди, звісно, намагались сказати чесно як їм живеться, але всюди нишпорили "гіди" і старанно фіксували – хто з ким і про що говорить. Єдине, що без винятків подобалося – це смачні страви: печені кури, добрий хліб, горілка, вино, мінеральні води. "Отож ми, туристи, керівники колгоспу й наші поводатори, їли, пили і співали українських пісень, а наші господарі ще й російських, а в той самий час бідолашні колгоспниці, доярки й свинарки та інші невільниці, стояли попід вікнами і дивилися, як "бідні американці" наїдаються совєтськими курами та напиваються… Як і колись за поміщиків, вони могли тільки стояти під вікнами і дивитися, як їхні пани й різні закордонні "доробкевичі" бенкетують коштом непосильної праці українського селянина і робітника". Ну, і нарешті, Київ. Перше, що пропонують подорожуючим, яких не пустили до рідних сіл, це відвідати цвинтар і покласти квіти до могили – ні, не Лесі Українки чи когось зі славних українців, а колишнього секретаря однієї з "прогресистських" організацій з Нью-Йорку Рибака, який нагло помер під час відвідин СРСР. Відчуття божевілля. Столиця Української РСР викликає у Прокопіва змішані почуття. З одного боку, місто гарно розбудовується, вулиці чисті і їх ніхто не засмічує паперами "як у нас". У крамницях – постійні черги, бо на кожну призначено обмежену кількість м’яса, молока чи масла. Ціни на товари високі, якщо порівняти їх з рівнем зарплатні і навіть з американськими. Української і тут не чути, хоча люди вдома певно й говорять рідною мовою.
О
деса нашому оповідачеві загалом сподобалась. Деякі місцеві вулиці нагадували йому американські. "Тільки рух авт дуже слабий". Центральний парк – "чомусь імени російського письменника Горького" - здався дуже подібним на Central Park у Нью-Йорку. Далі була дорога у Крим, а звідти на Донбас. І знову без теплої води і туалетного паперу. Це чомусь найбільше дивувало колишніх земляків.
Вінцем подорожі став Канев – місце вічного спочину Тараса Шевченка. Всі українські туристи зі США їхали туди уперше. Побачене знову вражає дисонансом – від величі круч і щему за долю Кобзаря і до вічного бруду, неохайності навколишнього простору. Це було, втім, єдине місце, де чути було лише українську мову. Михайло Прокопів згадує як запізнались з групою молодих людей зі Стрийщини, з якими співали разом багато пісень, фотографувались і щиро спілкувались про життя у Америці та Україні. Це була справжня відрада. По поверненню були написані короткі спогади про поїздку, на яку накинулись представники тих самих "прогресистів", бо описуючи правду про СРСР Прокопів ламав "бізнес" фактичним агентам радянських спецслужб, які діяли під дахом численних нібито американських інституцій і краєвих на кшталт "Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном".
44
Подаруй українське
О
ксана народилася у творчій сім’ї — у 90-х мама разом зі своєю сестрою створила фірму весільних та вечірніх суконь, що поєднували у собі сучасні ідеї з традиціями народної української творчості. "На багатьох міжнародних конкурсах таких як Міс Європа, Міс
,,
Всесвіт представниці з України тоді були одягненні саме у сукні, створені у маминій майстерні. Я часто спостерігала за процесом їх творення і мріяла й сама робити щось власним руками", — розповіла Оксана Ukrainian Chicago. У 2002 році дівчина приїхала на навчання до США і була вражена, наскільки в Америці вже тоді був розвинений handmade.
Страшенно зраділа, коли побачила там набори для скрапбукінга, iграшок ручної роботи та листівкок. Це було справжнім відкриттям, адже в Україні на той час взагалі мало хто знав, що таке існує.
45
С
віт втомився від неякісних китайських сувенірів — таку тенденцію відчула киянка Оксана Іваненко і вирішила власноруч творити подарунки на згадку. Все починалося з іграшок ручної роботи, а тепер колекція бренду Ivanka Present містить різноманітті аксесуари, альбоми, а також бізнес подарунки.
Н
атхненна побаченим, Оксана вирішила розпочати власну справу. Так через кілька років з’явився бренд Ivanka Present. "Тепер я можу втілювати різні ідеї з любов’ю до наших натуральних, автентичних тканин та вишиванок. На той момент ми з мамою мали велику колекцію старовинних тканин та гобеленів, які ми почали використовувати для рукоділля".
,, Н
айбільше задоволення, каже Оксана, їй приносить робота над національною колекцією — ляльки-мотанки, різні іграшки з традиційними мотивами в оздобленні та багато іншого. Утім лише народною тематикою дівчина не обмежується. "Ми мали цікаве замовлення на створення іграшок за образами українських зірок: Ірини Білик, Джамали, Віталія Козловського, Віталія Кличка. Зірки фотографувались зі своїми лялько-копіями, лишали на них свої автографи. Пізніше цих ляльок продавали на благодійному дитячому аукціоні".
Ми сподіваємося на співпрацю з українською діаспорою. Будемо разом популяризувати українську культуру за океаном.
Наразі Ivanka Present має масштабні плани — вийти на американський ринок. автор статті Марічка Паплаускайте