42В 1990 Директор 1974-1987

Тимофєєв В.Я.

ДИРЕКТОР НОТАТКИ КОЗАКА - 3

1990/2011 1

*** * *** Прийде час, нас не стане, і наша, багата подіями великого значення епоха, що обіцяє стати передоднем нового життя України, сама відсунеться в минуле. Її будуть жадібно і пильно вивчати, в ній будуть шукати відповіді на найрізноманітніші питання. Природньо, живих свідків наших днів не залишиться. Де ж будуть шукати відомості про наш час? Звичайно, в усьому тому, що збережеться від нас – в нових формах життя: в новому ладі господарства, в нових суспільних і державних установах. Але багато в них може здатися незрозумілим, якщо ми самі не подбаємо про те, щоб зберегти сліди тих думок, почуттів і бажань, які надихали нас при їх створенні. У чому ж можна буде знайти відображення всього того, що зараз рухає нами й відбувається в заміні старого новим? У спокійному, безпристрасному документі, в книзі, журналі і газеті, в живому особистому листуванні, в речових результатах наших знань і умінь. Документи, папери і листування зберігаються в архівах; книги, журнали і газети - в бібліотеках; предмети, створені знанням і мистецтвом, - в музеях. Тому прямий обов’язок громадянина-українця полягає не тільки в дбайливій охороні існуючих архівів, бібліотек і музеїв, але і в поповненні названих сховищ власними матеріалами наших днів, зокрема Споминами Самовидців, бо це є засіб донесення до нащадків відголоска епохи розбудови Незалежної України та особистого життя… *** * *** Автор: Тимофєєв Валерій Якович – директор школи (кращий освітянин України 2002, 2016, 2018 років), голова сільської ради, начальник оргвідділу райдержадміністрації та райради; офіцер Збройних Сил України, отаман-координатор Українського Буджацького козацтва (межиріччя Дунай-Дністер). Автор 30 монографій та більше 300 наукових і науково-популярних публікацій з історії, історіографії сучасного козацтва і козацької педагогіки та реалізації ідей козаччини в практику діяльності козацьких організацій, громад і навчальних закладів. Книга написана у 1990 році (Київ, ЦІУВ), доопрацьована у 2011 році (ОКБ), доповнена у 2020 році. Більша частина життя автора – учителя та дитини сільських учителів - була пов’язана із школою; тому й заголовки книг цієї серії мають «шкільні» назви – «Учень», «Учитель», «Директор», «Отаман» шкільного рою-чоти-куреня-Січі, «Старійшина» козацької школи.

E-mail: Generalotaman@ukr.net issuu.com/ukr57724 ru.calameo.com/accounts/5446895 © Тимофєєв В.Я. Директор. Нотатки Козака - 3. Білгород-Дністровський: Отаман. 1990/2011. – 228 с.

2

ПЕРНАЧ ІІІ. ДИРЕКТОР.

Директор Адамівської восьмирічної школи Білгород-Дністровського району Валерій Якович Тимофєєв. Ідеали козацтва не мають строку давності, бо це ідеали порядності, відданості й патріотизму. Б.Сушинський. Буджак (Угол) - Південноукраїнське Задністров’я (Південна Бессарабія, Південний захід Одеської області – Західна Одещина, болгарська Бессарабія, Аккерманщина) – історико-географічний регіон України, що включає Аккерманщину та частково Подунав’я (територія між гирлами Дунаю, Дністра і Чорним морем). За національним складом є одним з найрізноманітнішим регіонів України: українці – 40%, болгари – 21%, росіяни – 20%, молдавани – 13%, гагаузи – 4%, албанці-арнаути – 0,5%, інші – 1,5%. Загальна чисельність населення – 577,5 тис. чол. Буджак - територія останніх козацьких військ на теренах України: Кіш Подністрянської Січі (1775-1782; під тиском Росії турки переселили його за Дунай, де й було створено Задунайську Січ – 1783-1828), Усть-Дунайське козацьке (1807), УстьДунайське Буджацьке козацьке (1807-1827), Дунайське козацьке (1828-1856), Новоросійське козацьке (1856-1869). Столицею козацьких військ був Акерман (сучасний Білгород-Дністровський), згодом Миколаївка-Новоросійська. В кінці ХІХ століття, при проведенні перепису населення Російської імперії, близько 70% мешканців Акерманського повіту вважали себе або козаками, абр виходцями з козаків… Відродження козацьких традицій є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – духовно постане Україна. Сьогодні нам належить продовжити велику місію козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честі й гідності України, її традицій, її культури 3

БУЛАВА1 ВІД АВТОРА. ВСТУП. МІСІЯ. СПУРТ – Сьогодні, Посміхаючись, Устигни Роботу Титана. …Життя наше, в кращому випадку, досить заплутана штука: тут є добро й зло, здоровий розум й дурість, себелюбні спонукання й великодушшя; а тому, певно, нам завжди приносить радість співчуття й, так сказати, родинна підтримка собрата-смертного; й коли будь-чиє життя, хоча б найхимерніше, виявляє якесь прагнення вгору, а не лише поступки призначеним сторонам натури, правдивий опис його може не тільки тішити, але й надихати інших. Нехай навіть в ньому не буде прикладів людської величі – все ж воно полюдськи хвилює вас; нехай навіть не звершилось в ньому героїчне діяння, а той, про кого йде мова, лише блукав з гріхом пополам по грані добра та зла, часом прикро-сумно оступаючись, все одне, вже сам важкий шлях його є щось святе… Р-Л. Стивенсон. Серія Нотаток Козака - «Учень. Нотатки Козака-1. 1952-1966» (1973/1981/Переклад з російської-2002), «Учитель. Нотатки Козака-2. 1966-1973» (1984/Переклад з російської-2002), «Директор. Нотатки Козака-3. 1974-1987» (1990/2011) «Отаман. Нотатки Козака-4. 1987-2020», «Старійшина. Нотатки Козака-5. 2020-2027-…» - життєпис родового козака Буджаку (межиріччя ДунайДністер): дитини – учня – студента – учителя – завуча - директора школи - голови сільської ради – державного службовця – посадової особи місцевого самоврядування – отамана козацької громадської організації – пенсіонера… Події в «Нотатках Козака» розгортаються на протязі 80 років – від 1950-х років до 2030-х років: післявоєнні роки – хрущовська відлига – брежнєвський застій – горбачовська перебудова – крах СРСР – утворення та непростий шлях становлення Незалежної України – все це перед очима сільського вчителя… Це - Автобіографічна повість. Працюючи над матеріалом, Тимофєєв не просто згадував події життя, а намагався також намалювати картину своєї епохи, узагальнити побачене-почуте. Тому повість має два плани: з одного боку, її головним героєм є Тимофєєв, який розказує про свої дитинство-отроцтво-юність-молодістьзрілість-мудрість (хоча й від третьої особи); з другого боку – повість має багато відступів, розповідей про людей та події, у яких сам Тимофєєв не брав участь - не бачив, але чув від інших. На період молодості (1974-1986 роки: ГАМЛЕТ-ДЖУД-КИХОТ) припадає основний період пошуку Тимофєєвим дієвої системи виховання дітей та молоді Буджаку: зібрана бібліотека виписок «Бесіди з Геніями» та з методичних джерел, зроблено перші спроби узагальнити досвід громадської роботи (керівництво музичною командою, комсомольською, профспілковою та партійною організаціями школи). Деякі Комишини життя вже мають своє висвітлення в попередніх випусках - в Нотатках Козака чи в Суб’єктивних нотатках Козака; щодо деяких Тимофєєв дає пояснення-уточнення, які структурують невідомі (замовчувані) аспекти (події) його цивільно-особистого (не козацького) життя – тому Нотатки - фрагментарні й непослідовні щодо хронологічності подій; вони доповнюють та уточнюють деякі аспекти життя Тимофєєва: професійну та громадську діяльність, трохи особистого життя та ін. Назви частин, розділів, глав приведено до козацької термінології. Булава – символ Гетьманської влади: мідний шар (може бути із шипами) на дерев’яній рукоятці, Пернач – символ полковничої влади: металеві пера складної форми (чотири, шість, вісім) на рукоятці. Бунчук – символ козацької єдності (скільки пасмів – стільки куренів, скільки волосин в пасмі – стільки козаків в курені): на дерев’яній рукоятці – закріплені сплетені пасма кінського хвосту. Колодач – символ надійності козацького слову: ніж-сколот завдовжки 45 см (як у скифів, у римлян – короткий меч). Комишина – символ, що вказує на місцеперебування отамана: висока комишина із зменшеною копією козацького прапора (прапорець) козацького з’єднання; там де отаман – там найзначніші події.

1

4

Доповненнями до книги «Директор. Нотатки Козака-3» слугують книги серії «Бібліотека учителя біології»: Кн1-«Учитель ботаніки. 1984,1986,1988,1990»; Кн2«Мала Академія Наук. 1992,1995,1996,1997»; Кн3-«Краєзнавчі матеріали. 1998», та «Щоденник директора школи. 1987,2003,2017», де мова йдеться про пошуки шляхів створення дієвої системи виховання дітей та молоді Буджаку на протязі 1970х – 1980-х років, яка спирається на природу, працю, фізичну культуру. Однозначно можна сказати, що козакування Тимофєєва почалося із дитинства. Мати Тимофєєва – Мотрона Степанівна (чистесенька болгарка без домішку іншої крові) шанувала козаків. В її уяві вони – лицарі без страху і докору – визволителі Болгарії - та ще й була особиста причина (окрім того, що батько Тимофєєва – Яків Семенович – з роду некрасівських козаків). Коли козаки генерала Плієва звільняли в квітні 1944 року селище Петрівку (районний центр під Одесою - станція Буялик), один з них зайшов у хату до маминої мами Фросі – бабусі Тимофєєва - вона залишилася в окупації; мачуха евакуювала всіх дітей (і своїх, і батькових – всього п’ять) до Широкого Карамишу Саратовської області (там працював мамин батько Степан Лукич - спочатку начальником управління ремонту залізничних шляхів Саратівського укріпрайону, згодом – після 1942 року - головою колгоспу). На стіні висіла невелика стара-поламана мамина гітара. «Хто грає на гітарі?» - спитав козак. «Моя донька» відповіла моя баба Фрося (мамина мама). Козак: «Тоді я дарую вашій доньці ось цю – велику-красиву - із гарним голосом - гітару; хай грає на ній і пам’ятає кубанського козака!». Мама козацьку гітару берегла, ще на ній Тимофєєв в шкільному оркестрі грав; багато разів ремонтована-клеєна вже у 1980-х роках – тихесенько розчинилася у буденному житті. З батькового коліна предки у Тимофєєва – козаки-некрасівці. Прадід Давид (по батькові) – останній станичний отаман Муравлівки на Дунаї – розстріляний румунами у січні 1918 року за збройний супротив. Дід Семен – у молодості – отаман козацької рибальської ватаги. Батько – офіцер-артилерист – учасник Великої Вітчизняної війни. В родині панував культ лицарства – ідейно і духовно згуртованої сили, яка сповідує найвищі моральні та духовні ідеали: патріотизм, честь, духовне братерство, мужність. Це форма військового устрою, що збудований на національних ідеалах. Козацтво – синонім лицарства, й тому воно в усі часи високо цінувалося. Відродження цих традицій сьогодні є найбільш важливою та потрібною справою. Відродиться сучасне українське лицарство – відродиться Україна. Мабуть, звідтіля й пішло: мама часто в дитинстві говорила Тимофєєву: «Терпи, козак, отаманом будеш!» - і став Тимофєєв козаком, згодом й отаманом-координатором Українського Буджацького козацтва. Тому й книга має підзаголовок – Нотатки Козака! В юнацтві Тимофєєв виробив основні правила (сьогодні це називається місією людини-особистості-козака), яких намагався дотримуватися протягом життя: 1.Будь світлом, а не суддею; зразком, а не критиком і пам’ятай - після нас не буде нас, а справи залишаться, тому - будь у злагоді зі світом. 2.Краще вір справі, аніж словам, бо найкращий шлях самореалізації непересічної людини-особистості – мати свою справу та не мати справи із людиною, яка не має ніякої справи.

3.СПУРТ (Сьогодні, Посміхаючись, Устигни Роботу Титана), але, в усьому міра; без міри не бажай - не хапай – всього на світі з’їсти не вдасться. 4.Із Слави не роби забави й не поспішай – життя коротке. 5.Мовчання від розуму - втрачай слова, як найдорожчий скарб; гаси дратування і злість та йди своїм шляхом, не зважаючи на плітки, бо єдиний вірний шлях на землі – терпіння. 6.Бог єдин – май його в собі - ідолів не роби та не клянися, бо людина - то тріска в потоці життя – не все залежіть від наших бажань, але – те, що я знаю – я знаю. 7.Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації! Честь – козацтву-лицарству! Слідування цим правилам дозволило Тимофєєву не губитися на життєвому шляху, кваліфіковано виконувати службові обов’язки, мати безліч добрих знайомих, щирих друзів й свою - козацьку! справу, яку підтримують його друзі - знані в Україні люди.

5

БУНЧУК 4-Й. АДАМКА. ГАМЛЕТ. 1974-1977.2 Діяльність Тимофєєва на посадах співпрацівника установи-організації, а згодом керівника структури - державної (школа, піонерський табір санаторного типу, сільська рада, організаційний відділ районної державної адміністрації, організаційний відділ районної ради), громадської (музична група, профспілкова організація – школи та відділу освіти, партійна організація, козацький осередок, ветеранська організація) та сімейної (дружина, троє дітей, домашнє господарство) - співпала із трьома великими періодами життя нашої країни – Неньки України: етапами застою, перебудови (у складі СРСР) та епохою розбудови державності… На кінець 1950-х років післявоєнне відновлення економіки СРСР в основному завершилося. При цьому, завдяки низькому рівню технічного розвитку держави та низькому рівню споживання, екстенсивний шлях подальшого розвитку (що не потребував великих капіталовкладень) не тільки давав швидкі результати, але й забезпечував досить високі темпи росту. Протягом 1960-х та на початку 1970-х років асортимент та кількість товарів у радянських магазинах збільшувалися, їх споживання та рівень життя громадян постійно зростали. Але в 1970-х роках можливості екстенсивного розвитку вичерпалися; зникло гасло «доженемо й переженемо», бо почалося і надалі прискорювалося технічне відставання СРСР від розвинених країн Європи та США. Щоб утримати ціни на найважливіші харчові продукти (а також на квартплату) на низькому, доступному для мас рівні, уряд у 1977 році оголосив про суттєве (на деякі товари — у рази) підвищення цін на ряд товарів та послуг: алкогольні напої, книги, каву, шоколад, килими, хутра, вироби з кришталю, ювелірні вироби, автомобілі, проїзд у таксі, квитки на літаки. Дешеві товари почали зникати з полиць магазинів. Формувалося явище товарного дефіциту — одна з характерних прикмет застою. Період застою хронологічно відповідає десятій і одинадцятій п'ятирічкам. Відбувся 25-й з’їзд КПРС (1976) та 6 і 7 сесії Верховної Ради дев'ятого скликання (1977). Було оголошено про побудування в СРСР «розвиненого соціалізму» як закономірної та тривалої фази на шляху до комунізму. Була прийнята нова Конституція СРСР (1977). Стаття 6 нової конституції проголошувала КПРС «керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних та громадських організацій». Економічним змістом періоду застою було поступове просування до колапсу. Незважаючи на широко розрекламовані гігантські проекти-новобудови (КАМАЗ, БАМ), розпочаті ще напередодні застою, та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США (де повним ходом йшла науково-технічна революція) сягало кількох десятків відсотків (від рівня США) та з часом збільшувалося. Найвідсталішою галуззю народного господарства СРСР було сільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система. За період з 1970 до 1990 р. відставання СРСР у продуктивності праці у сільському господарстві збільшилося з 4-кратного до 10-кратного. Одними з найважливіших наслідків науково-технічної революції, що справді революціонізували всі технологічні процеси в усіх галузях, були різке розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва новітніх конструкційних матеріалів, а також широке впровадження мікропроцесорних технологій та персональних комп'ютерів. Тут технічне відставання СРСР ставало дедалі безнадійнішим. Радянські підприємства ставали неконкурентоспроможними; на кінець періоду застою вони були нездатні навіть відтворювати закордонні зразки. СРСР у 1980-ті Тут і далі в характеристиках Бунчуків та Колодачів використовуються книги: Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація, Москва, 2001; підручники для вишів Бойка О.Д. Історія України (різних видань) і Петровського В.В. та ін. Історія України. Видавничий дім «Школа». Київ. 2008.

2

6

роки став світовим лідером у виробництві сталі, але цей успіх був наслідком того, що у промислово розвинених країнах метал витіснявся новими полімерними та керамічними матеріалами, яких СРСР не мав, або мав у дуже невеликій кількості та невисокої якості. Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікації виробництв та впровадженню досягнень науково-технічної революції через свою надмірну централізацію та жорсткість Переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки перешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянського керівництва досягти світового політичного лідерства. Близько 2/3 наукового потенціалу СРСР працювало на військово-промисловий крмплекс (ВПК). Велика кількість оборонних підприємств була зосереджена в Україні. Це стало причиною високого рівня безробіття під час економічної кризи початку 1990-х років, коли уряд уже не мав можливості, через брак валюти, фінансувати ВПК у колишньому обсязі. При розподілі державних інвестицій (а в СРСР інших не могло бути) та інших ресурсів бралися до уваги насамперед інтереси ВПК. Як наслідок, галузі, що виробляли продукцію масового вжитку, занепадали. Перш за все це позначилося на якості такої продукції. Якість автомобілів, холодильників, телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, годинників, фотоапаратів, велосипедів виробництва СРСР ще задовольняла невибагливого радянського споживача. Але в порівнянні з закордонними аналогами радянські моделі виглядали вкрай застарілими, або просто недосконалими, як з технічного, так і з естетичного погляду. Асортимент таких товарів був дуже вузьким. У той же час якість одягу, взуття, меблів та багатьох інших товарів була, як правило, дуже низькою. Навіть за умов товарного дефіциту склади торговельних баз затоварювалися продукцією кравецьких та взуттєвих фабрик, яка не знаходила збуту. За рішенням уряду в усіх містах були відкриті магазини розпродажу лежалих товарів з великими знижками (до(до 70 %), щоб звільнити місце на складах для нових партій продукції такої ж якості. Обсяг виробництва товарів широкого споживання був недостатнім, щоб покрити грошову масу, яку мало на руках населення. Країні загрожувала гіперінфляція. Керівництво СРСР знайшло вихід у нарощуванні видобутку та експорті корисних копалин, насамперед нафти. На виручені гроші імпортувалися одяг, взуття, меблі, харчові продукти, та деякі інші товари народного споживання. «Нафтодоларами» також оплачувалися військово-політичні амбіції вищого партійного керівництва. Такій політиці сприяла міжнародна кон'юнктура: у середині 1970-х розпочалася світова енергетична криза. Ціна на нафту на світовому ринку суттєво зросла, що спонукало СРСР нарощувати експорт енергоносіїв. Саме в цей час СРСР почав експлуатувати нові потужні нафтові родовища у Західному Сибіру. Цей збіг дозволив Радянському Союзові протягнути своє існування на додаткові 10 — 15 років, які згодом і одержали назву «період застою». Зрештою, валютні надходження від вивозу сировини стали складати більше половини від загальної вартості експорту. Залежність радянської економіки від вивозу сировини ставала критичною. Структура експорту СРСР, який претендував на роль великої держави, нагадувала структуру експорту якої-небудь африканської чи латиноамериканської країни. Закордонні ЗМІ іронічно називали СРСР «Верхня Вольта з ракетами». Експорт товарів промислового виробництва був спрямований здебільшого до соціалістичних країн — сателітів СРСР та до країн, що розвивалися. Все ж певна частина радянських виробів постачалася і до промислово розвинутих країн: автомобілі «Лада» (експортний варіант Жигулів), деякі моделі цивільних літаків, механічних годинників та фотоапаратів, горілка та ін. Вироби, призначені для експорту, виготовлялися за спеціальними стандартами, які відрізнялися від стандартів для внутрішнього ринку. Уповільнююча прогрес дія вищезгаданих негативних довгострокових тенденцій у народному господарстві була притаманна всім республікам Радянського Союзу. Проте Україна, крім цього, мала й особливості власного економічного розвитку, які 7

ще більше ускладнювали ситуацію в республіці: Деформована структура розміщення продуктивних сил (акцент було зроблено на першочерговий розвиток у республіці таких галузей, як вугільна промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудування, будівля атомних енергоблоків; деформованість економіки зумовила появу товарного дефіциту, загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем); Катастрофічна екологічна ситуація (техногенне навантаження на природу; викід у атмосферу великої кількості шкідливих речовин; велика ступінь розораності території та розширення посівних площ у сільському господарстві – активізація ерозійних процесів); Значна зношеність основних виробничих фондів; Хронічне відставання за принциповими економічними показниками; Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення; Загострення житлової проблеми; Зниження рівня охорони здоров’я. Курс на «стабілізацію» а надалі – консервацію існуючого режиму посилився. Характерними рисами реалізації цього курсу були: Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади; Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою; Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення; Згортання гласності; Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади. Отже, політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат. Проголошений курс «стабілізації» не тільки не зробив систему стійкішою, а навпаки – заважаючи назрілим змінам у суспільстві, породжував і стимулював поглиблення кризових явищ. Ось така ситуація склалася в країні на двадцять другому році життя Тимофєєва. Нотатки Козака структурно розділені на великі розділи – Бунчуки (їх у Нотатках – 15). Кожен Бунчук має подвійну назву: перша назва стосується оточення Тимофєєва (Болгарія, Гагаузія, Липованія, Дакія, Адамка, Скіфія, Антія-ВенетіяСлавія, Україна-1-5, Всесвіт-1-3), друга – його внутрішнього світу (ДитинствоГраченя, Отроцтво-Вамзліт, Юність-БіттБой-Мандрівник, Молодість-ГамлетДжуд-Кихот, Зрілість-ПерГюнт-Фауст-Мастер-Зубр-Бранд, МудрістьКолаБрюньон-Грак), але поділення це умовне й некритичне (в обох блоках матеріалу будуть перекликатися різні Комишини Життя з різних Бунчуків). Перше найменування Бунчуків відбулося після 1973 року й установилося в загальних рисах з 1977 року. Перша (з подвійних) назва Бунчуків (яка пов’язана із зовнішнім світом Тимофєєва) навіяна географією проживання, оточенням й розумінням ролі географічного націоналізму у формуванні внутрішнього світу особи, групи (сім’я, колектив виробничий-навчальний-громадський, силова структура та ін.), мешканців об’єднаної територіальної громади, регіону, громадян країни – патріотів. Друга (з подвійних) назва Бунчуків (яка пов’язана із внутрішнім світом Тимофєєва) в свій час була навіяна матеріалами блоку «Бесіди з Геніями». Тимофєєв багато років вів читацький щоденник - виписки з творів й мав намір створити своєрідний посібник «Поради Геніїв». Робота поки що не закінчена, але дала поштовх для назв Бунчуків, бо за життєписами світовідомих літературних персонажів Тимофєєв звіряв (й програмував! не завжди вдало) своє життя. Але, що дивує, в загальних рисах запрограмоване життя Тимофєєва проходило в рамках загальносвітового розуміння засад діяльності літературного героя (ще раз наголошу на тому, що програмування не завжди було вдалим – події життя неможливо на багато років наперед передбачити).

8

Друга Бунчукова назва – Гамлет. Цей період Четвертого Бунчука характеризується тим, що Тимофєєв потрапив під вплив особливого психологічного стану, який умовно (для себе) назвав періодом Гамлета (стан сумнівів, невпевненості, необхідності вибору з взаємовиключних рішень) і який зівпав з вельми знаковими подіями в особистому житті: кохання та одруження на розведеній жінці, яка має дитину (усиновлення дитини й відразу Тимофєєв стає батьком трьохрічного сина); вступ до Одеського державного музичного училища та Одеського державного університету (в обох випадках на заочне навчання) – необхідність вибору одного з двох навчальних закладів, бо сільська рада відмовилася оплачувати сесії в обох закладах; перехід з посади художнього керівника Будинку культури на посаду вихователя пришкільного інтернату та учителя музики і співів, що зумовлювало перебудову ритму життя. Гамлет – персонаж п’єси англійського драматурга Вільяма Шекспира. Поруч з Ельсінором, королівським палацом данських монархів, солдати кілька разів бачили привида, дивно схожого на нещодавно загиблого короля. Новина доходить до данського принца Гамлета, і він вирішує побачити привида. Зустріч з ним Гамлета приводить до жаху і повне сум'яття — привид розповів йому про те, що його дядько, нинішній король, вбив його батька, і наказує синові помститися. Гамлет вражений і розгублений настільки, що придворні вирішують, що принц з'їхав з глузду, після чого Гамлет вирішує прикинутися божевільним. Він намагається знайти незаперечні докази провини Клавдія. Король, здогадуючись, що «Гамлет не божевільний, а прикидається з якоюсь метою», посилає до нього його друзів — Розенкранца і Гільденстерна, щоб вони за відповідну винагороду вивідали, що насправді на думці у Гамлета. Але Гамлет, зрозумівши справжню мету їх приїзду, нічого їм не відкриває, відповідаючи безглуздими монологами на їх розпитування. У цей час в Ельсінор приїжджає група бродячих акторів. Гамлет просить їх поставити п'єсу «Вбивство Гонзаго», вставивши туди кілька рядків свого твору. Таким чином «Вбивство Гонзаго» буде зображувати вбивство колишнього короля зі слів привида. Король уважно стежить за дією п'єси і йде після того, як у п'єсі Гамлета відбувається вбивство. Після цього Гамлет йде в покої королеви, перед розмовою вбиває королівського радника Полонія, що причаївся за портьєрою, вирішивши, що це Клавдій. Далі він розмовляє з матір'ю, дорікаючи її в тому, що вийшовши заміж за Клавдія, вона образила колишнього чоловіка. Король, розуміючи, що Гамлет для нього небезпечний, відсилає його до Англії, щоб його відразу ж після приїзду стратили. Принц рятується від цієї долі і повертається в Данію. Дядько вдається до вже випробуваного прийому — отрути. Гамлет вмирає, перед смертю вбиваючи короля. Данський престол переходить до Фортінбраса, норвезького правителя. А Тимофєєв на початку періоду цього Бунчука душею заблукав; повірив у казкову реальність, яку ж і сам видумав й приміряв на себе різні усередненістандартні ролі (художній керівник, студент-заочник, вихователь), не маючи змоги (не розуміючи, як це робиться) стати унікальною і неповторною особою; збився з реального шляху самовизначення і реалізації людської особистості; й вже бачив сенс лише у переплавці невдалої моделі, бо цей психологічний настрій (гамлетизм), який характеризується пригніченим похмурим духовним станом, спадом енергії та активності, розвитком скептичного і песимістичного погляду спочатку на власну персону, а згодом і на весь рід людський, призводить, зрештою, до божевілля, алкоголізму або самогубства. Зіткнувся тоді Тимофєєв із мороком повсякденного життя-буття сільського інтелігента, який критично ставиться до оточуючої дійсності, добре усвідомлює недосконалість світу і людської природи, проте йому бракує внутрішніх сил, аби активно протистояти повсякденному злу. Тимофєєву подобався в ці роки вірш О.Блока: «Я – Гамлет. Холодеет кровь, Когда плетет коварство сети, И в сердце – первая любовь Жива – к единственной на свете. Тебя, Офелию мою, Увел далеко жизни холод, И гибну, принц, в родном краю, 9

Клинком отравленным заколот». Дружина в ті роки називала Тимофєєва «Маленький Принц»… Вже наприкінці періоду цього Бунчука у Тимофєєва з’явилося відчуття можливості отримати шанс залишитися самим собою, не поступаючись головним – доказати собі, що живе козаком (памятаючи мамини слова: «Терпи Козак – Отаманом будеш!») і Тимофєєв швидко дорослішає, перетворюючись з 22-річного юнака в 25-річного молодика, який налаштований на пошуки шляхів протистояння злу буденності і усвідомлює необхідну в цій ситуації жертовність, прагне зберегти право на свободу слова і думки, на самобутність, має бажання нерозчинятися у натовпі та перетворюватися на слугу буденної жертовності; багато працює (інтернат, школа, клуб – за сумісництвом, грає на свадьбах, ремонтує електронну апаратуру, тримає город та велику польову ділянку; кормами, що вирощує, кормить величезне поголів’я домашньої живності), бо «робота жене від нас три великих зла: нудьгу, порок і нужденість» (Вольтер). Згодом і Офелія Тимофєєва повернулася з «далекого холоду життя» – краща шкільна художня самодіяльність серед шкіл Шабівського куща, а згодом – перші моделі системи виховного впливу (апробовані в пришкільному інтернаті), що грунтується на трьох складових – природа, фізична культура, праця (перша Бунчукова назва – Адамка) – Тимофєєв почав відчувати себе затребуваним…

Роздуми Вихователя. Адамка. Людина полагає, а Бог (Доля) розполагає. Долею було призначено Тимофєєву потрапити до невеличкого села Адамівка, що розташовано в Причорноморському степу (в 7 километрах від узбережжя Чорного моря – Будацького лиману). Тут він одружився, тут народилися та виросли його діти, тут Тимофєєв працював художнім керівником Будинку культури, вихователем пришкільного інтернату, учителем, завучем, директором школи, головою сільської ради, що об’єднує п’ять сіл – Адамівка, Авидівка, Благодатне, Павлівка, Софіївка…

Вихователь пришкільного інтернату В.Я.Тимофєєв. Адамівка — село, центр сільської Ради. Розташована на південному заході за 29 км від райцентру і залізничної станції Білгород-Дністровський на лінії Одеса — Ізмаїл. Населення — 436 осіб (381 особа = 184 чол + 197 жін). Мова: українська (90%), російська (8%), болгарська (1%), молдовська (1%). В селі встановлено погруддя великому українському поету – Т.Г.Шевченку (1980-ті роки). Сільраді 10

підпорядковані населені пункти Авидівка (228 особи), Благодатне (242 особи = 103 чол + 139 жін); мова: укр (93%), молд (4%), рос (2%), болг (1%), Павлівка (село вже знято з реєстрації; в роки моєї роботи там мешкало близько 60 осіб) та Софіївка (575 особи = 269 чол + 306 жін); мова: укр (75%), рос (18%), молд (6%), болг (0,5%), білорус (0,5%). Колгосп ім. Шевченка, центральна садиба якого міститься в Адамівці, має 5002 га землі. Виробничий напрям — вирощування зерна та тваринництво. Село має восьмирічну школу, бібліотеку, клуб на 100 місць. Адамівка заснована у другій половині XIX століття. На честь перемоги у Великій Вітчизняній війні в селі закладено парк «Перемога» та споруджено обеліск пам’яті героям-односельчанам, що загинули на фронтах війни. У с. Софіївці розташований радгосп ефіроолійних культур «Софіївський», який в 1967 році зібрав по 34,4 цнт лаванди з га. Радгосп відвідав льотчик-космонавт Герой Радянського Союзу П. Р. Попович. Про Адамівську громаду див. книгу: Тимофєєв В.Я. Адамівська громада. У 3 тт. Білгород-Дністровський: СП Петрекс. 2003 (т.1. 2003. – 422 с; т.2. 2003. – 523 с; т.3. 2021. - с). Ця книга – про людей Адамівської громади, людей, які внесли частку себе у розвиток духовного, економічного життя трьох сіл: Адамівки, Авидівки, Благодатного. Ці люди зовсім різні і за віком, і за освітою, і за розумінням необхідності загальнокорисної праці на благо суспільства. Але всіх їх єднає результат – всі вони, і кожен особисто, зробили внесок у розвиток громади. Пріоритетним завданням української системи виховання є формування в молоді ідеалів – одних із найважливіших компонентів духовності як кожної особистості, так і всього народу. В історичній свідомості народу найвищий статус належить тим людям-ідеалам, які відстоювали свободу як найдорожчу цінність попередніх поколінь, невтомно боролися з чужоземними загарбниками, захищали свою національну гідність і честь, по-лицарські служили рідній батьківщині, будували власну національну державу. В школах ми виховуємо учнів на прикладі життя видатних людей, забуваючи про те, що виховання повинно бути конкретним, а не абстрактним; виховувати треба за принципом «роби, як я». Коли цей принцип ігнорується – ми не маємо виховання. Ідеальні люди десь далеко (та чи є вони?!), а повсякденне життя – поруч, поруч із людьми, хорошими та не дуже, з їх проблемами та не зовсім (буває) гарними вчинками. Писали наші діти твір (російська мова, 9 клас). Хлопчик із Благодатного написав: «Красоту природы нашего села не сравнить с людьми, которые в нем проживают. Лично я не нахожу достойных людей для описания в этом сочинении. Народ нашего села живет под лозунгом «Моя хата с краю»… Народ ночами не спит, а строит планы: как больше своровать. И какое может быть будущее у людей и у села?!». Один з принципів, за яким будується робота школи козацько-лицарського виховання, є принцип ідеалізації, тобто виховання козачат на позитивних прикладах, формування у молоді національної свідомості, духовності, фізичної досконалості, високої культури. Цей принцип має непересічний характер. Немає ідеальних людей і не можна з будь-кого робити ідеал для молоді, але можна говорити про орієнтацію на моральні принципи: відданість ідеї Івана Мазепи, любов до Батьківщини Тараса Шевченка, відвага і честь Івана Сірка. Продовжую далі: відданість праці Крамаренка М.О. (бригадир тракторної бригади СК ім. Т.Шевченка), Галицького П.М. (комбайнер), Шелестян А.П. (колгоспниця), Даниленко Н.Є. (бібліотекар), материнський подвиг Смоленко Н.А. (мати-героїня), громадська робота Буравицького М.С., Граждан Г.М., Сердюк Т.В., Коноваленка А.М. (голови сільради), геройські подвиги Янишена О.В., Черненка Л.В. (ветерани) та ще багато і багато осіб, які живуть поруч із нами. Розуміючи, що ми зробили помилку, виховуючи козачат лише на прикладах ідеальних людей, ми замислились – що ж робити далі? Виникла ідея показати хороші риси наших односельців. Як це зробити? Випустити книгу про людей нашої громади. Було сформовано громадський комітет із підготовки цієї книги, яка повинна слугувати 11

вихователям як посібник із виховання на позитивних прикладах (забезпечує реалізацію принципу ідеалізації в роботі школи козацько-лицарського виховання). В комітет увійшли: Тимофєєв Валерій Якович – директор Адамівської школи, Гриценко Валентина Никифорівна – педагог-організатор Адамівської школи, Даниленко Ніна Євгеніївна – завідуюча Адамівської сільської бібліотеки, Коваль Тетяна Євгеніївна – завідуюча клубом села Авидівка, Скригулець Надія Григорівна – учитель початкових класів Благодатненської початкової школи. І комітет почав роботу. Структура багатотомника дуже проста: портрет особи, її біографія і значення життя цієї людини для громади (цей нарис пише член комітету). В додатках будуть історичні довідки про життя та розвиток громади, газетні статті, спогади мешканців. Йде збір матеріалу для життєписів. Не завжди сьогодні цінують працю з виховання молоді наші сучасники; наслідки виховної роботи проявляються через багато років. Але, як сказав поет: «Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли. У нас нема Зерна неправди за собою…» (Т.Г.Шевченко). АДАМІВКИ Маленьке село й глобальний світ. Колись ми переживемо смерть близьких нам людей, сьогоднішню війну на Сході, але, як я зараз розумію, нам доведеться довго працювати із травмами та понівеченою мораллю жителів малесеньких українських містечок Буджаку. Саме українських, бо мешканці болгарських, молдавських, російських, гагаузьких, навіть арнаутського - меншовартості не відчувають й вважають себе господарями. Колись Буджак входив до складу Першого болгарського царства (ІІ-VІІІ ст.), печенізької, половецької держав - предків гагаузів (ХІ-ХІІ ст.), Молдавського князівства (ХІІІ-ХVІ ст.), Російської імперії та Радянської держави (ХІХ-ХХ ст.). Душа українця на Буджаку спить, забуваючи, що існували у ІХ-Х ст. – слов’янські князівства уличів та тиверців, а із початку ХІХ ст. саме українці, зокрема козаки-запоржці, як етнічна більшість, стояли у витоків перетворення буджацького степу в квітучий рай, віддаючи чомусь першість швейцарським та німецьким колоністам… Більшість свого життя я прожив у таких маленьких буджацьких містечках – пандакліях-чийшіях-старотроянах-муравлівках-адамівках. Лише у 50 років мені пощастило виїхати в Аккерман (таке ж містечко!), де деякі представники місцевої псевдоеліти цинічно намагалися мене запроторити до в’язниці років на сім або змусити залишити за особистим бажанням місце начальника оргвідділу. Тому загальний стан речей там мені знайомий не з книг і статей. «Аборигени» - мешканці цих адамівок – вицвілі майки, линялі шорти, рвані шльопанці; цинічні дії та розмови – як з ними жити у одній країні! Щастя - це коли твоє життя, ти сам комусь цікавий, бо багато з того, що ми робимо в житті, пов’язано із визнанням, любов’ю, повагою, цікавістю інших людей до нас. Але… Що таке адамівки… Від великого міста України до столиці європейської держави нам ближче, ніж до адамівки. Від Одеси 2 години – й ти вже у Берлині, 3 годин – у Лісабоні; до конкретної Адамівки від Одеси – більше 5 (якщо встигнеш на автобус Білгород-Дністровський – Адамівка, що ходить туди вранці й після обіду). Після 14 години дістатися туди край важко без свого транспорту, хоча від райцентру всього 34 кілометри (пішки – колись ходив – годин 7). Немає туди швидких шляхів. В адамівку ви ніколи би не поїхали. Як не приїжджають до Києва або Лісабону з цієї ж таки узагальненої адамівки жителі маленьких містечок спекотного Буджаку, та й не тільки Буджаку (нещодавно В.Гавриленко казав, що й на Чернігівщині така ж ситуація). За кордоном адамівського району починається великий світ, якого переважна більшість мешканців ніколи не бачила. Довгий час містечка живуть у кріпосному ладі, де людина має цінність лише тим, скільки годин вона відробила на полях або у «присутствії». Тому людей там м’яко або жорстко «прив’язують» до місця, звідкіля немає потреби виїжджати, немає 12

грошей виїжджати, немає звички виїжджати – навіть «на море». Багато з них там залишаються навіть тоді, коли вже край треба виїжджати. Але цікавість – невикорінне людське почуття, як й бажання бути цікавим. Тому уявимо собі, що відбувається, коли у твоє життя вривається великий, глобальний світ. Навряд чи хтось із мешканців адамівських сіл бував в Куала-Лумпурі. Для них це чужа реальність за межею обжитого світу, друга планета, якщо бажаєте, відома з програм «Клубу мандрівників» та «Навкруги світу». Й раптово з’явилася можливість доткнутись до іншого життя, що було невідомим та непохожим. Це давно забуте нами із радянських часів відчуття, коли хтось проривався за «залізний занавіс», привозив з інших країн нехай навіть звичайні речі – ручки, пакетики цукру, жуйки, головки шоколаду, але буцімто з потойбічного світу. Їх брали в руки, намагаючись почути магію «звідтіля». Така ж цікавість, й захоплення, змішані із жахом, оволодівали першими учасниками міжнародних педагогічних конференцій з конкретної Адамівки. Школярі та їх батьки ніколи не жили так цікаво, як у епоху Школи КозацькоЛицарського Виховання (мені про це говорила молодесенька адамівська учителька, яка в свій час пройшла курс школи козацько-лицарського виховання). Вони ніколи й нікому не були так помітні, ніколи не були в епіцентрі педагогічних подій та не відчували почуття особистої значущості. А Школа Козацько-Лицарського Виховання вперше принесла їм увагу великого світу. Це були виклик й одночасно можливість повернути ситуацію у інший бік. Виклик в тому, що навіть просто за можливість уваги до себе нормальна людина буде триматися. Буде навчатися на цій увазі заробляти, робити цю увагу відліком життя, заслуговувати гордість та заохочення. Й тоді народжується козацька культура, у якій якщо не розвиватись, значить загубити сенс. Відмовитись від неї складно – буде щемити душа, бо нереалізована можливість - Нездійсненне. Можливість у тому, що у випадковій увазі світу, раптовому почутті особистої значущості можуть прокинутися зачатки козацької гідності, самооцінки й всього того, що так дорого нам, які вважають себе зовсім іншими, ніж адамівці. На жаль, адамівка не скористалася цією можливістю. Більшість маленьких людей не бажала щось міняти в собі, в своєму житті… й бритівка… Колись ми переживемо війну на Сході та сплеск батьківського спротиву цій війні. І серед жахів, травм й посттравматичних синдромів будемо пам’ятати, що у людей містечок є досвід дотику до великого світу, цивілізації у недоступних раніше масштабах, почуття своєї історичності та значимості, можливості впливати на перебіг подій. А це дуже багато для маленької людини. На часі – скористатись цим досвідом правильно, направити його на розвиток, на мир – не на війну… Це все стосується й Володимирівки, й Чистоводного, й Дальничень – сел «Володимирівського централу», які значно віддаленіші від райцентру, ніж конкретна Адамівка…3 Про це все ще у 1978 году дивився фільм «Безімянна зірка» (головні герої Анастасія Вертінська - Мона та Ігор Костолевській - Марін Мірой). У провінційному заштатному містечку Румунії почінають відбуватіся неймовірні речі, коли волею випадка тут з'являється легковажна красуня, яка втекла від свого нареченого. Цей випадок знайомить її з провінційним учителем, у якого є своя «безіменна зірка». Мона переконується, что цей простий вчитель - цікава людина і ... вони щасливі цієї ніччю; Мона вірішує залишитися з Маріном назавжди. Мону розшукує ее коханець Гріг и знаходить в убогому учительськомі домі. Він своими холодними, цинічними аргументами переконує розпещену Мону, что їй не місце в провінції в роли дружини незаможного вчителя. «Столичні» разом покідають провінційне містечко. А Марін залішається наодинці з істіною, яку він осягнув у своих астрономічніх спостереженнях: «Жодна зірка НЕ відхиляється від свого шляху».4 3 4

Газета «Річ про Буджацьку Січ» (Білгород-Дністровський). №15, серпень 2014. https://www.youtube.com/watch?v=UzyZggGMr7E https://www.youtube.com/watch?v=MAyOnxOKMug

13

Правління колгоспу.

Погруддя Т.Г.Шевченка.

Дитячий садочок + Молодші класи.

Адамівська школа.

Будинок культури.

Меморіал Слави.

Дошка Пошани.

14

52 Комишина Життя. 1973. ХЛ (Закінчення Юності). В останні місяці служби в Радянській Армії почав Тимофєєв складати список художньої літератури, яку він повинен буде прочитати на «гражданці», бо планував Тимофєєв готуватись в наступні роки до письменницької праці і відомо, що «Широка інтелектуальна культура – основа багатої ідеями, глибокої художньої творчості». Список був доповнений в Муравлівці та в Одесі (за основу було взято Бібліотеку Всесвітньої літератури - виходила у 1967-1977 роках; згодом, вже у середині 1970-х років був значно доповнений українською літературою) й на кінець 1973 року мав такий вигляд: Росія. Кантемір; Сумароков; Ломоносов; Тредіаковський; Державін; Княжнін; Новіков; Фонвізін; Радищєв; Карамзін; Дмітрієв; Крилов; Жуковський; Батюшков; Дельвіг; Кюхельбеккер; Раєвський; Кукольник; Баратинський; Веневітов; Тютчев; Глінка; Язиков; Катенін; Кольцов; Прилєжаєв; Фет; Нарежний; Вяземський; Давидов; Гнедич; Погорельський; Воєйков; Загоскін; Булгарін; Аксаков; Надєждін; Лажечніклв; Чаадаєв; Рилєєв; Пушкін; Бенедіктов; Полєжаєв; Бестужев-Марлинський; Вельтман; Грибоєдов; Даль; Полєвой; Павлов; Одоєвький; Гоголь; Белінський; Гончаров; Герцен; Панін; Панаєв; Соллогуб; Шелгунов; Огарєв; Лермонтов; Печерський; Станкевич; Грановський; Тургенєв; Толстой А.К.; Григорьєв; Писемський; Григорович; Дружинін; Достоєвський; Аннєнков; Некрасов; Островський; Чернишевський; Салтиков-Щедрін; Л.Толстой; Помяловський; Слєпцов; Мордовцев; Лєсков; Добролюбов; Броборикін; Решетніков; Пісарєв; Успенський; Станюкович; Засодимський; Нікітін; Плєщєєв; Полонський; Данілєвський; Михайлов; ГарінМихайловський; Гіряровський; Мамін-Сибиряк; Короленко; Ертель; СтепнякКравчинський; Каронін; Гаршин; Надсон; Чехов; Чіріков; Серафімович; Бальмонт; Скиталець; Юшкевич; Под’ячев; Телешов; Вересаєв; Гусев-Оренбургський; Сологуб; Анненський; Шмелєв; Гіппіус; Мережковський; Соловьєв; Нарбут; Северянін; Купрін; Брюсов; Бунін; Андрєєв; Горький; Новіков-Прибой; Сергєєв-Ценський; Пильняк; Прішвін; Новіков І.; Грін; Бєлий; Блок; Толстой О.М.; Макаренко; Гладков; Вольнов; Бєляєв; Гумілєв; Замятін; Пастернак; Волошин; Цвєтаєва; Ахматова; Федін; Фурманов; Бабель; Мандельштам; Городецький; Хлєбніков; Кручених; Леонов; Маяковський; Єсєнін; Клюєв; Бєдний; Ільф+Петров; Тинянов; Соболєв; Платонов; Паустовський; Катаєв; Набоков; Фадєєв; Булгаков; Шолохов; Островський; Кассіль; Кавєрін; Гайдар; Марков; Сухомлинський; Іванов; Ладинський; Форш; Ян; Сімонов; Залигін; Абрамов; Солженіцин; Бродський; Гроссман; Дудінцев; Стругацькі; Шукшин; Распутін; Астаф’єв; Айтматов. Азія. Фірдоусі; Низами; Руставелі; Сааді; Навої; Хафіз; Хайям; Рудаки; Хосров; Лу Сінь; Тагор. Європа. Петрарка; Данте; Бокаччо; Чосер; Рабле; Сервантес; Шекспір; Вега; Кальдерон; Корнель; Мільтон; Мольєр; Расін; Дефо; Свіфт; Вольтер; Філдінг; Руссо; Дідро; Смолєтт; Лессінг; Бомарше; Гете; Шіллер; Бернс; Гофман; Скотт; Беранже; Ірвінг; Байрон; Стендаль; Купер; Шеллі; Бальзак; Міцкевич; Гейне; Андерсен; Санд; Дюма; Гюго; Мериме; Лонгфелло; Готьє; Теккерей; По; Діккенс; Бічер-Стоу; Коллер; Майн Рід; Мелвілл; Верн; Ібсен; Флобер; Костер; Брет Гарт; Твен; Золя; Джованьоллі; Гарді; Доде; Прус; Сенкевич; Франс; Мопассан; Стивенсон; Конрад; Уеллс; Шоу; Дойл; Уайлд; Гауптман; оГенрі; Ремарк; Бласко Ібаньєс; Войніч; Роллан; Нексе; Голсуорсі; Кіплінг; Драйзер; Г.Манн; Барбюс; Т.Манн; Лондон; Е.Сінклер; Келлерман; дю Гар; Цвейг; С.Льюїс; Рід; Фейхтвангер; Гашек; Андріч; Бехер; Чапек; Арагон; Брехт; Хемінгуей; Бредель; Екзюпері; Фучик; П.Неруда; Белль; Олдрідж. Україна (із середини 1970-х років). Дожовтнева. І.Котляревський; Г.КвіткаОснов’яненко; М.Вовчок; Українська література 18 ст.; Г.Сковорода; П.ГулакАртемовський; Є.Гребінка; А.Свидницький; С.Руданський; Ю.Федькович; І.НечуйЛевицький (2 т.); Л.Українка (2т.); Українські поети-романтики; М.Черемшина; Українська література 17 ст.; М.Старицький; С.Васильченко; М.Коцюбинський (2 т.); 15

А.Тесленко; Українська література 14-16 ст.; О.Кобилянська; П.Мирний (2 т.); Українська новелістика кінця 19 – початку 20 ст.; І.Карпенко-Карий; М.Кропивницький; О.Кониський; В.Самійленко; Б.Грінченко (2 т.); П.Куліш (2 т.); Л.Глібов; М.Костомаров; Українська поезія 2 половини 19 – початку 20 ст.; І.Франко. Радянська. Я.Галан; О.Вишня; Ю.Яновський; П.Панч; І.Ле; А.Головко; О.Довженко; Ю.Смолич; А.Малишко; І.Кочерга; О.Гаврилюк; С.Тудор; О.Корнійчук; О.Гончар (2 т.); В.Підмогильний; І.Сенченко. Діячі культури (письменники, поети, артисти) в 1960-х роках часто виступали перед жителями сіл. Я пам’ятаю зустрічі в нашому клубі з Миколою Крючковим, Миколою Сліченком, Миколою Боголюбовим, Вольфом Мессінгом, Борисом Адлеровим та ін. Після вечірніх зустрічей та доброї вечері діячі культури залишалися ночувати в селі й так випадало, що частіше всього ночували у директора школи – мого батька. Одного разу у складі бригади поетів Володимир Гетьман завітав до Муравлівки. Бригада виступала в той день у декількох сільських клубах Ізмаїльського району. В клубі нашого села виступали вже пізно, тому залишились ночувати. Місцеві жителі «розібрали» поетів по хатах; директорові школи – «дістався» Володимир Гетьман. Повечеряли, погомоніли про письменницькі справи (батько в ті роки писав історію села). В.Гетьман подарував батькові книгу із дарчим надписом. Вранці поети поїхали до Ізмаїлу. Більшість критиків, літературознавців, поетів-побратимів не відносять Володимира Петровича до плеяди «шістдесятників», хоча майже всі наголошують, що спалах його могутнього таланту, визнання його як поета національного державницького гарту випали саме на 1960-ті. А 1970-ті були позначені в історії української літератури черговою хвилею репресій, посиленням заборон та обмежень. Останні стосувалися тематично-проблемного спектру. Небажаними стали теми українського патріотизму, запорозького козацтва, української мови – а це якраз теми віршів Гетьмана. Навчаючись у ОФТ в Одесі, пізньої осені 1973 року «дозрів» Тимофєєв, відібрав із свого «зібрання творів» декілька есе – «Пчелы», «Орлы», «Кошка»; віршів, глав невеликої повісті-казки «Чаклуни-Характерники» і пішов «походом» до заступника голови обласної письменницької організації В.Гетьмана (прихопивши подаровану батькові книгу) із наміром презентувати свою творчість. Я чув, що десятки молодих письменників Півдня України пізнали радість першої книжки з благословення його незаздрісного, незрадливого редакторського олівця. Відбулася у нас розмова. Володимир Петрович розпитав про батька-матір; про те, як мені мається в Одесі; про наших козаків-некрасівців; уважно продивився мою «руськоязичну» добірку творів; виправив декілька помилок й почав розказ про свій шлях в літературу. Воював він у лавах Червоної Армії (Донський козацький полк). Під Гродно потрапив у полон, двічі виривався з-за колючого дроту, визволений американськими військами. Згодом служив в армії, відзначений нагородами. Після армії закінчив філологічний факультет Одеського університету, учителював. Почав видаватись. Згодом перейшов на редакторську роботу в одеському республіканському видавництві «Маяк». Порадив мені Гетьман набиратися життєвого досвіду й писати про життя, сповнене мудрими людьми, щедрою природою, коханням та козацькими піснями й на прощання прочитав восьмистішшя, яке я тоді не зрозумів: «Ми говорили часто дуже Про те, про се, про небуття. Про тебе, наш Великий Луже, Про Матір-Січ, про цвіт життя. І сперечались на бандурі, І дивувалися не раз: Чому зростаємо похмурі, Тягар умножуєм образ». Пішов я від Гетьмана із сумбуром в душі: розумів, що моя «творчість» не «дотягує» і що мені багато-багато-багато років треба буде вчитись Життю і робити-робити-робити. Ось так закінчилась моя Юність. Наступив Початок Молодості…

16

Колодач 19–й. Вихователь. 1974. При Адамівській школі 6 днів на добу працював інтернат на 30 місць для дітей із сусідніх сіл – Авидівки (3 км) та Благодатного (5 км). Ще раніше й для сіл Софіївка (7 км) і Черкеси (8 км); згодом в цих селах побудували школи. Будівля інтернату ділилася на два окремих блоки – дівчачий та хлопчачий. В понеділок вранці дітей привозили в інтернат колгоспним транспортом (без сніданку в інтернаті), а у суботу після навчальних занять (без обіду) відвозили додому. До цього з пару-тройку років возили переобладнаною вантажною машиною (колгосп придбав автобуси пізніше). А до цього діти в інтернат та додому ходили пішки. Режимні моменти інтернату.

1-й вихователь: 6-8 год = підйом, ранішній туалет, сніданок, підготовка до навчальних занять; 8-14 год = заняття у школі; 14 год = обід, вільний час; 15-17 год = підготовка домашніх завдань.

2-й вихователь: 17-18 год = підготовка домашніх завдань, заняття гуртків, секцій; 18-18.30 год = вільний час; 18.30 год = вечеря; 19-21 год = ігри на свіжому повітрі, заняття гуртків, секцій; 21-22 год = вільний час; 22 год = відхід до сну. Нічна няня: із 22 до 6 год. Гуртки та секції в ті роки не оплачувалися (і ще багато років після того); їх вели вчителі безоплатно - історико-географічний, туристично-краєзнавчий, хімікобіологічний, філологічний, математичний, шкільний театр та ін.; я вів соло-вокальний і хор. Весною-осінню грали на свіжому повітрі у рухливі ігри та у футбол, волейбол, баскетбол (колгоспний стадіон розташований біля школи). Зимою частіше у рухливі ігри; любили грати «у шпійона»: хтось із старших хлопців (Степан Артемчук) одягав мою шинель й «мотався» по селу, а «малишня» його ловила. Були і інші ігри. Дітей годували спочатку в інтернатівській (пристосованій) їдальні, згодом у шикарній колгоспній їдальні. Після «свіжого повітря» діти влаштовували «другу вечерю» (близько 21.30 год); «витягували торби», які брали з дому – пиріжки, бринза, домашній хліб, овочі-фрукти, варені яйця, компот й т. д. Робота з батьками ускладнювалася тим, що до батьків учнів-інтернатівців потрібно було «добиратись» велосипедом (автотранспорту свого ще не було), а батьки тяжко працювали у колгоспі ім. Т.Г.Шевченка (досьогодні в центральній садибі того колгоспу стоїть українському генієві погруддя) й відірватись від роботи (та від домашнього господарства) до походу в інтернат не завжди мали змоги; до речі, переважна більшість дітей не порушувала загальноприйнятих правил проживання у інтернаті; а тому, чого відволікати учителів, якщо з дитиною все гаразд – учительвихователь користувався тоді беззаперечним авторитетом.

Один з концертів на «свіжому повітрі».

17

Авторська система роботи вихователя пришкільного інтернату описана в книзі Тимофєєв В.Я. Щоденник директора школи. Білгород-Дністровський: БЗС.

1987,2003,2017. - 192 с. (див. перші глави).

53 Комишина Життя. 1974. SS-СІМ’Я (Початок Молодості).

Сім’я. 1979.

Сім’я. 1979.

Початок 80-х років ХХ століття. Тимофєєв працює одночасно учителем біології, хімії та музики Адамівської школи, веде в цій ж школі позакласну роботу з музики (хор, ансамбль, солісти), біології (Екологічний клуб вихідного дня, учнівську наукову секцію – колись вона буде називатися секцією Малої Академії Наук «Прометей») та радіотехнічний гурток (ще й підробляє в селі ремонтом радіоапаратури); учителем хімії та біології районної вечірньої школи та завідуючим Адамівським навчальноконсультаційним пунктом; художнім керівником Адамівського Будинку культури (й підробляє в музичному кооперативі «Бродячі музиканти» – грає на весіллях); веде екологічний гурток на районній станції юних натуралістів (Шабо); веде громадську роботу – лектор громади «Знання», секретар партійної або(й) профспілкової організацій школи, голова місцевої громади Спілки охорони природи, депутат сільської ради, член різноманітних громадських та депутатських комісій; грає в колгоспній команді з футболу лівим крайнім (за гру забиває гол-два). Освіта у нього вища – біологічний факультет Одеського державного університету (окрім того - відділення народних інструментів Одеського музичного училища, Київський геологорозвідувальний технікум, Одеський фінансовий технікум, судноводійське відділення Одеського морехідного училища рибної промисловості); раз на 3 роки він проходить перепідготовку за фахом при Одеському інституті удосконалення учителів. Пізніше він отримаю освіту в Одеському сільськогосподарському інституті (два факультети), Одеській державній морехідній академії. Тимофєєв – лейтенант запасу Збройних Сил СРСР (пізніше стане капітаном запасу Збройних Сил України); заступник командира БУРВА з політроботи (батарея управління ракетних військ та артилерії – три взводи – розвідки, зв’язку, самохідна метеостанція; похідна кухня, командирський БМП, 3 ЗИЛи, 4 офіцери, старшина, медбрат-фельдшер, 12 сержантів, 42 солдати, кухар) Білгород-Дністровської кадрованої дивізії. Він проходить офіцерську перепідготовку (командирські курси) раз на рік (зимою) й періодично потрапляє на «розвороти» (на «скачки») дивізії (Широкий Лан, Тарутине). У Тимофєєва троє дітей, господарство: 45 «соток» городу – великий сад – черешні, вишні, яблука, персики, сливи; виноградник – 350 корчів європейських сортів – «Магарач», «Золотистий стійкий», «Молдова нягре», «Сенсо», «Шасла», «Чауш» та ін. і 100 гібридних - «тисячний», «зейбель», «новаки» - «Ізабелла», «Лідія» 18

(маю небагато доброго вина – сам його робить), значну частину винограду з’їдає родина – так підібрані сорти; ягідник – клубника, малина, аґрус; овочева ділянка – цибуля, часник, картопля, помідори, огірки, перець – гіркий та солодкий, баклажани, капуста; зелень – петрушка, салат, квасок, укріп; кожен рік орендує ще 15 «соток» саджає кукурудзу; є кози, вівці, свині, корова з бичком, кури, гуси, індики, качки; є спортивні велосипеди «Турист» (із сім’єю подорожує на море), мотоцикл з коляскою, легковий автомобіль. Сам ріже, коле, патрає, смале, розбирає, знімає шкіру, стриже вовну, шкирдямбує косою траву, суше її на сіно, стогує, коли треба, управляється із кіньми (щось привезти, боронувати, сковородити, пахати), добудовує будинок, гараж, сараї, саж, проводить водогін, робить паркан, вікна, двері, підлогу, грубу, лежанку… Окрім того, він ще редагує домашню фотогазету (є фотоапарат та всі «причандали» до нього), грає вдома на баяні, балалайці та гітарі, пише казки, з дітьми дивиться кольоровий телевізор «Електрон-702» (махина у 60 кг – возив на ремонт до телерадіомайстерні в Білгороді-Дністровському – намучився – знимали сидіння в машині, щоб погрузити, таскали по ступеньках й т. д.), зірки у телескоп, пише статті в газети й журнали, вивчає самостійно різні науки, читає художню літературу та навчається в аспірантурі. Встає раніше шостої години ранку, лягає – після дванадцятої ночі. Працює, вважає, багато, але грошей ніколи не вистачає. Дружина - учитель математики й фізики, завуч школи, прийде час - стане директором школи, депутатом сільської та районної рад; разом вони ведуть домашнє господарство; вона готовить родині їсти, пере, шиє, виховує малюків; малює олівцем та фарбами; інколи на вихідних торгує на ринку надлишками продуктів домашнього господарства (яйця, бринза, овочі, фрукти, виноград, м'ясо, вовна). На літо вони беруть на вирощування шовкопряд – одну-три грени, потім здають готову продукцію – кокони – в Татарбунарах на приймальний пункт. Допомагають восени-влітку батькам на городах (Тимофєєва – поливати та копати картоплю, тестю та тещі – сапати кукурудзу). Діти – учні школи, стануть студентами технікумів та вузів, аспірантами (Одеського національного університету, Південноукраїнського педагогічного університету, Одеської національної морехідної академії); теж багато працюють в домашньому господарстві. Їздять на екскурсії – Одещина, Молдова, Київ, Західна Україна, Москва, Ленінград. Взагалі, Тимофєєви - типові радянські сільські інтелігенти, трьохжильні та заморені.

1978. Сім’я.

1978. Сім’я.

Більше на цю тему див. 72А Комишину Життя цієї книги – Я – Щоденник-3. Молодість.

19

54 Комишина Життя. 1974-1980. ОГУ-БІО. У 1974 році поступив Тимофєєв на біологічний факультет Одеського державного університету ім. І.І.Мечнікова (заочно).

ОНУ. Головний корус – 1999.

ОНУ. Головний корус – 2020.

ОНУ. Біофак – 1999.

ОНУ. Кафедра педагогіки – 1999.

ОНУ. Біофак – 2020. ОНУ (1974-1980). Одеса. Головний корпус - вулиця Дворянська, 2. Ректор Сердюк Віктор Васильович (1934-1994). Біологічний факультет – Шампанський провулок, 2. Кафедра педагогіки – Французький бульвар, 24/26. Основні дисципліни, які ми вивчали: Історія КПРС; Політична економія; Діалектичний та історичний матеріалізм; Основи наукового атеїзму; Педагогіка; Психологія; Методика викладання біології та хімії; Німецька мова; Фізика; Хімія неорганічна; Хімія аналітична; Хімія органічна; Фізична та колоїдна хімія; Анатомія людини; Основи вищої математики; Основи варіаційної статистики; Ботаніка; Зоологія; Мікробіологія; Біохімія; Фізіологія рослин; Фізіологія людини та тварини; Дарвінізм та історія біології; Генетика з основами селекції; Цитологія; Біофізика; Основи трудового законодавства; Гістологія та ембріологія; Грунтознавство; Основи тваринництва та 20

рослинництва; Основи обчислювальної техніки; Охорона природи; Медична підготовка; Фізичне виховання та спорт; Педагогічна практика; Основи наукового комунізму; Курсові роботи; Великий спецпрактикум; Основи наукових досліджень; Зоологія хребетних; Теріологія; Екологія тварин; Зоогеографія; Порівняльна анатомія тварин; Орнітологія. За результатами навчання отримав кваліфікацію «Біолог. Викладач біології та хімії».

Сидять (зліва): Хаджіоглу, Беженар, Зліва: Хаджіоглу, Ніколов; стоїть (справа) – Тимофєєв. Цибульський. 1978.

Ніколов,

Тимофєєв читає підручник з фізичної Беженар читає підручник та колоїдної хімії. 1978. біологічної хімії. 1978.

з

Внутришній дворик наших «комун». Обстановка у «будці». Видна «койка» На задньому плані – будівля біофаку Тимофєєва із «шкапом» його речей університету. 1978. та студентською сумкою. 1978. Навчання: двічі на рік сесії (лекції, колоквіуми, практикуми, заліки, іспити); всього 14 сесій (із установочною) по 2 тижня на молодших курсах, по 3 тижня на старших курсах; на виході – державні іспити - й диплом про вищу освіту.

21

Наша 2 група: Пономаренко Ірина Анатоліївна (староста, Одеса, Московська, 63/10), Дзюбинський Юрій Миколайович (Білгород-Дністровський, Армійська, 10/2), Тимофєєв Валерій Якович (Адамівка, Комсомольська, 4), Тертишна Надія (Миколаївська обл, Доманівський р-н, село Козубівка), Ніколов Микола Ілліч, Петрова Валентина Кузьмінічна (Одеса, К.Маркса, 77/1; згодом Одеса, Академика Філатова, 27/17), Кушніренко Наталія Іванівна (Білгород-Дністровський), Шовковая, Бондарчук, Кременнікова, Потанін Сергій, Беженар Володимир Порфирович. На вступних екзаменах, сесіях молодших курсів (1974-1975 роки) Тимофєєв жив у Валентини - сестри дружини (селище Котовське), у тітки Лілі (вулиця Артема 22/22). На сесіях середніх та старших курсів (із 1976 року) жили «комунами» у зйомних «будках». Вони розташувалися поблизу – у тому ж Шампанському провулку; господарі – кілька братів (один з них – докер-орденоносець) та бабок. «Будка» дерев’яна будівля на 4 койки із вузесеньким проходом між ними. Зимове отоплення – електронагрівач. Переночував – і гайда на заняття. Дешево і сердито – 1 крб. за добу. Кооперувались у ці «будки» за земляцтвом та віком, за сферами діяльністі та спеціалізаціями навчання. Я потрапив у компанію вчителів та наукових працівників: Потанін Сергій (Болградський район, учитель біології та хімії; перша освіта – агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту, чоловік за 50 років), Ніколов Микола Ілліч (Болградський район, село Виноградне, вулиця Леніна, 81; народ. 02.07.1932; учитель біології та хімії; перша освіта – агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту; до інституту закінчив Білгород-Дністровське педагогічне училище, чоловік за 40 років), Беженар Володимир Порфирович (Болградський район, у минулому – голова колгоспу; на той час - учитель біології та хімії, перша освіта – агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту, чоловік за 50 років), Хаджіоглу Степан Степанович (проживав - Кишинів, Московський проспект, 3/1, кв. 68; працював - Інститут зоології та фізіології Академії наук Молдавської РСР, молодик до 30 років), Цибульський Олександр Іванович (проживав - Київ, вулиця Кустанайська, 12 кв. 40; працював Науково-дослідний іститут генетики та селекції рослин, юнак до 23 років). Не всі закінчили університет у 1980 році: Потанін Сергій захворів та покинув навчання, Беженар Володимир брав академвідпустку (любима поговірка - «поговорим опять об этой мясе») й закінчив університет пізніше; на старших курсах Цибульський Олександр перевівся до Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, де працювала його мама; Хаджіоглу Степан перевівся до Кишинівського університету. На середніх курсах Тимофєєв жив в «комунах» із Потаніним Сергієм, Беженаром Володимиром, Ніколовим Миколою; згодом із Хаджіоглу Степаном та Цибульським Олександром (із ним частенько ходили купатись на море; якось Олександра «хапанула» судома й мені прийшлося його спасати-витягувати з води; коли приїхала мама з Києва провідати синочка, Сашко їй розказував, що я його спас; мені було ніяково, бо я вважав, що тут ми були не на висоті – ніхто нас не змушував лізти у холодну воду та ще й плавати на глибині); на старших курсах жив в «комуні» з Ніколовим Миколою Іллічем. Познайомився Тимофєєв у 1977 році із «зека»-дисидентом Остапчуком Онуфрієм Павловичом (Хмельницька обл., Старокостянтинівський р-н, село Самчики; 1903 р.н.). Він лікував очі у кліниці Філатова, проживав у нашій «комуні». У 1949 році був заарештований та запроторений у лагеря за «створення таємної організації науковців, що мала на меті повалення радянського ладу». Бурхливе, суперечливе, динамічне «хрущовське» десятиріччя підштовхнуло об’єктивно визрівший процес оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у 60-70-х роках у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції – дисидентство, яке висувало реальну альтернативу наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства – 22

соціальній апатії, дегуманізації культури, бездуховності. Його ідеологія, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалася у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві. Дав мені пан Онуфрій трохи почитати з Самвидаву.5 З цього знайомства трохи роздумів. Дисидентський рух мав три основних течії: Правозахисне, або демократичне, дисидентство А.Сахаров, О.Солженіцин, із 1976 року - Українська Гельсінська Група – М.Руденко, О.Бердник, П.Григоренко, Л.Лук’яненко, І.Кандиба, М.Маринович; група ознайомлювала українське суспільство з Декларацією прав людини ООН; збирала докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики етно і лінгвоциду та насильницького насаджування русифікації; домагалася безпоседнього контакту України з іншими країнами; акредитації в республіці представників закордонної преси; вільного обміну інформацією та ідеями; Релігійне дисидентство - Г.Вінс, І.Гель, В.Романюк, Й.Тереля; мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті; відновлення українських греко-католицької та автокефальної православних церков; свободу діяльності протестантських церков; Національно орієнтоване дисидентство - І.Дзюба, С.Караванський, В.Мороз, В.Чорновол; рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русофікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. Характерною рисою усіх трьох напрямків дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного чинника. На початок 80-х років кількість політв’язнів в СРСР становила від 600 до 700 осіб, серед яких у різний час українців налічувалося від 25 до 75%. Специфіка дисидентського руху в історії суспільних рухів полягає в тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об’єднань), ні цілісної загальної програми. Протягом 60-х першої половини 80-х років в Україні значною мірою активізується опозиційний рух. Він стає помітним чинником суспільно-політичного життя, його лідери чіткіше формулюють основну мету та орієнтири, завдяки «самвидаву» в маси проникають опозиційні погляди та ідеї. Поступово набирає силу процес самоорганізації дисидентського руху. Водночас широкої підтримки в громадян республіки він не набув, що пояснюється жорстокістю репресивних заходів; апатією та пасивністю, що панували у свідомості значної частини суспільства; переважно нігілістичною спрямованістю дисидентського руху, коли викривальний пафос домінував над позитивними ідеями. Незважаючи на малочисельність, дисидентський рух був реальною моральною та ідеологічною загрозою системі, оскільки формував і зберігав певні суспільні ідеали.

5

Потім Тимофєєв багато читав зимою-весною 1981 року у Муравлівці, працюючи у МСШ вчителем музики та біології (матеріали для читання брав у хлопців-замикантів з Ізмаїльського районного будинку культури; особливо Лемель-Лурьє - прізвище траянського вчителя музики, котрий тоді вже працював у Ізмаїлі; дещо давав Тимофєєву читати батько); багато читав, перебуваючи на офіцерських «скачках» (розворот нашої 180-ї кадрованої дивізії влітку 1983 року; командир моєї батареї капітан Щербаков «просвіщав» мене-політрука, та й сержанти-старшини старалися – були старші мене й багато чого вже бачили); згодом багато читав, коли намагався отримати направлення на навчання морської професії та характеристику від райкому партії (вони була потрібна для вступу до морського навчального закладу); перебудова школи – 1983-1986 роки - це окрема тема, а далі вже була горбачовська перебудова-гласність й заборонене колись почало друкуватись (особливо багато читав під час роботи заступником головного лікаря п/т «Сперанца» смт. Сергіївка (1987-1988 роки)…

23

55 Комишина Життя. 1974-1977. ВИХ. В 1974-1977 роках Тимофєєв працював вихователем пришкільного інтернату. Діти із двох сел – Авидівка та Благодатне – до 40 чол. (4-8 класи, дівчатка та хлопчики). Жили в приміщенні інтернату при школі, харчувалися спочатку в шкільній їдальні, згодом в колгоспній. Штат: завідуючий-директор школи, 2 вихователя (по 5 годин робочого часу із 06.00 до 08.00 та із 14.00 до 22.00)), 2 нічні няні, (робочий час із 22.00 до 06.00), технічка-праля, кухар. Шкодовського заміняв (уроки хімії-біології) в лютому 1977, в квітні-травні 1977. В 1987 році працював заступником з навчально-виховної роботи головного лікаря піонерського табору санаторного типу «Сперанца» смт. Сергіївка (об’єднання санаторно-курортних установ Молдрадпрофу). Брав участь у квітні 1987 року у Всесоюзній конференції головних лікарів та їх заступників із навчально-виховної роботи дитячих санаторіїв СРСР у Анапі (РСФСР, Краснодарський край). Мав виступ на конференції. Познайомився із лікарем-педагогом-новатором Дубровським. У «Сперанці» працювала й восьмирічна школа. Тимофєєв, за сумісництвом, був і директором цієї школи. За шкільними справами підпорядковувались ми Суворовському РОНО Молдавської РСР. Їздив туди Тимофєєв на наради, на тарифікацію, благо, був прямий автобус Сергіївка-Суворове (на т.ч. – Вадулуй-Воде). Намагались школу перевести під юрисдикцію Одеського облУНО; не вийшло… Ці записи – «вижимки» з досвіду роботи вихователя пришкільного інтернату… ЩОДЕННИК ВИХОВАТЕЛЯ ПРИШКІЛЬНОГО ІНТЕРНАТУ. Групи активу, що працюють за певним розділом плану: приготування домашніх завдань, продуктивна і суспільно-корисна праця, культмасова робота, господарська робота, спортивно-туристична робота. А. Навчальна робота. Актив: ланковий, відповідальні за організацію взаємодопомоги в навчанні, облік успішності, ведення щоденників, за передачу завдань хворим, проведення олімпіад, предметних вечорів. Кінець серпня. Провести нараду групи активу, на якому хлопці складуть план роботи. З'ясувати, чи у всіх хлопців є підручники; тим, у кого не вистачає деяких підручників, допомогти придбати їх. Вересень. Активісти перевіряють, в якому стані містяться у хлопців підручники, як зберігаються наочні посібники, заведуть лист обліку успішності. До хлопців, що відстають з мов і математики, прикріпити сильних учнів, скласти графік їх додаткових занять. Організувати додаткові заняття з другорічниками і умовно переведеними. Хлопці перевірять, чи всі вихованці групи записані в гуртки. Допомогти шефам восьмикласникам налагодити систематичні консультації для вихованців по мові і математики. Обговорити з хлопцями план екскурсій на 1 півріччя. Жовтень. За допомогою активістів перевірити, як відстаючі учні відвідують консультації, додаткові заняття. Порекомендувати хлопцям на зборах обговорити ставлення до навчання тих хлопців, які займаються з неповною напругою сил. Актив організовує перевірку стану зошитів, перевіряє відвідуваність гурткових занять. Листопад. Обговорити з восьмікласнікамі підсумки їх шефської роботи. Підвести підсумки успішності за 1 чверть. Особливо відзначити старанність хлопців. Актив організовує виставку кращих зошитів, оформляє альбом «Кращі твори про осені». Грудень. Спільно з шефами-восьмикласниками організувати конкурс кмітливих, вікторини з математики, географії, літератури, випустити стінгазету «Математичні загадки». В кінці місяця провести другу виставку кращих зошитів. Організувати перегляд деяких навчальних телевізійних передач в піонерській кімнаті. Підвести підсумки успішності за 1 півріччя на загальних зборах, запросити на нього всіх 24

вчителів. Послати листи подяки на виробництво батькам школярів, які показали хороші успіхи в навчанні. Січень. Допомогти активу підготувати географічний вечір з показом навчальних кінокартин. Порекомендувати школярам організувати до вечора виставку колекцій марок, зібраних учнями. Хлопці оформлять альбом «Твір про буджацьку зиму». Розпочати підготовку до виставки-конкурсу саморобних навчально-наочних посібників, художньої виставки, іграшок. Лютий. Перевірити роботу учнів в предметних гуртках. Обговорити спочатку з активом, а потім і на загальних зборах питання про допомогу в навчанні підшефної групі продовженого дня 1 класу (про виготовлення наочних посібників, читанні у вільний час книжці малюкам, організації арифметичних ігор на прогулянках). Березень. Юннати з допомогою активу випустять стінну газету «Пробудження природи». Провести обговорення підсумків навчальної роботи в 3 чверті. Скласти план додаткових занять із слабовстигающими учнями на час весняних канікул. Перевірити виконання цими хлопцями індивідуальних навчальних завдань під час канікул, надати їм допомогу. Квітень. Організувати разом з вчителем біології екскурсію на тему «Пробудження природи». Випустити стінгазету-журнал «Розмовляєш ти по-німецьки?», Надати допомогу підшефній групі першокласників в проведенні гри-змагання «Як ми вміємо читати і розповідати казки». Травень. Активісти організовують підсумкові виставки «Кращі зошити за рік», «Як ми зберегли підручники», «Наші стінні газети». Провести разом з вчителями біології та географії екскурсії в ботанічний сад, в зоопарк, в лісосмугу, на море. Обговорити з вчителями і шефами восьмикласниками форми літніх занять зі слабовстигаючими учнями. Випустити стінну газету «Як ми вчилися в минулому році». Провести бесіду «Як ми будемо вчитися в наступному році» (нові предмети, що треба читати влітку, як треба вчитися в наступному класі) за участю учнів групи. За допомогою вчителівпредметників розподілити між учнями завдання на літо. Зібрати підручники і передати їх в наступні класи. Отримати підручники від учнів попередніх класів. Б. Продуктивна і суспільно-корисна праця. Актив: бригадир хлопчиків, бригадир дівчаток, обліковці праці, відповідальні за збереження спецодягу, інструменту, за виконання замовлень кабінетів, сім'ями, підшефного класу. Кінець серпня. Вивчити програми і плани з праці класів, оглянути майстерні, познайомитися з викладачами з праці. Вересень. Сформувати актив організаторів праці, розподілити обов'язки. Відвідати кілька уроків праці у хлопчиків і дівчаток, з'ясувати рівень підготовки до праці окремих хлопців. Дати хлопчикам замовлення виготовити інвентар для прибирання двору: носилки, ручки для мітел, лопат, грабель; дівчаткам - зшити нарукавні пов'язки для чергових, фартухи і кухарські ковпаки для чергових по їдальні. Жовтень. Перевірити, хто з учнів записався в технічні гуртки. Активісти організовують виготовлення стендів для виставок, підставок під квіти. Листопад. Почати разом з шефами-комсомольцями підготовку до весняної виставки технічної творчості: дізнатися, які моделі і макети зібрали для виставки хлопці, в які бригади вони об'єдналися. Організувати серед хлопчиків конкурс на кращу кімнатну іграшку, кращі санки для підшефного класу, для молодших сестричок і братиків. Провести серед дівчаток конкурс на кращий фартух, нарукавник. Заздалегідь поговорити з батьками про матеріал. Провести конкурс кухарів (одне нескладне блюдо). Грудень. Активісти організовують збір замовлень від вчителів на полички для кабінетів, ящики для зберігання колекцій, рамки для портретів або таблиць, драбинки, хлопці приступають до їх виготовлення. За допомогою шефів хлопці підготують інвентар для прибирання снігу: ящики на санчатах, великі фанерні лопати, окантовані жерстю, металеві скребки. Хлопці виготовлять декорації для новорічного 25

маскараду, іграшки для подарунків малюкам на ялинці (будівельні набори, ляльки, коні-гойдалки, скакалки). Січень. Організувати огляд підготовки до виставки технічної творчості. Випустити стінну газету «Наша праця». Організувати гурток «Умілі руки» у підшефних хлопців. Залучити до роботи в гуртку кого-небудь з батьків. Лютий. Допомогти дівчаткам приготувати невеликі подарунки для хлопчиків до Дня Радянської Армії (зшити пілотки, чохли на туристичні намети, зв'язати рукавиці). Організувати з хлопчиками виготовлення подарунків для дівчаток до 9 Марта (кухонні дошки, качалки, лавочки, совочки, полички для квітів). Березень-квітень. Хлопці візьмуть участь в ремонтних роботах в школі, в обладнанні дитячих майданчиків в мікрорайонах. В. Культурно-масова робота. Актив: відповідальні за стінні газети, художню самодіяльність, відвідування кіно і театрів, роботу піонерів в різних художніх гуртках і секціях, фоторепортери, «спеціаліст» з мод, зачіскам, правилам хорошого тону, який буде приносити вирізки з журналів, газет, популярні брошури про правила поведінки, етики взаємовідносин, організатор атракціонів, вікторин, вечорів. Кінець серпня. Познайомитися з сім'ями учнів, дізнатися у батьків про музичні і літературні інтереси дітей. Отримати від вчителів характеристику учнів, переглянути особисті справи. Вересень. 1 декада. Провести екскурсію в лісосмугу, під час якої організувати читання віршів, великих оповідань про природу, ігри, пісні і хороводи біля багаття. Бажано щоб в цій екскурсії взяли участь шефи. Спостерігати за активністю хлопців, їх культурою поведінки, рівнем музичної культури. В один з непогожих днів організувати читання і розповідання казок. Виявити хороших оповідачів і читців. Дати завдання хлопцям написати за 15-20 хвилин маленьку розповідь на тему (за вибором): «Мій ранок», «Наш шкільний двір», «Поганий вчинок». Виявити хлопців з гострою спостережливістю, які вміють передати свої враження. Намітити майбутніх редакторів стінгазети. З учителями малювання поговорити про оформлення стінгазет і монтажів.

2 декада. Сформувати актив організаторів культмасової роботи, допомогти їм скласти план роботи. Допомогти активістам підготувати похід в кіно, театр, провести невеликий (7-10 номерів) музично-літературний вечір.

3 декада. Допомогти активістам скласти план підготовки до святкування річниці Великого Жовтня, узгодити його з загальношкільних планом. Розпочати підготовку експозиції «Ми живемо за заповітами Ілліча», розподілити обов'язки між хлопцями, пояснити, чому треба збирати зошити, малюнки, роботи з підшефним класом, як готувати експозицію. Роботу розрахувати на весь навчальний рік. Поставити перед хлопцями перспективу передачі експозиції в шкільний музей В.І.Леніна. Відповідальні за стінну газету випускають стінгазету «У художніх гуртках школи», в якій буде розказано про роботу гуртків, наявних в школі, про участь в них вихованців групи. Допомогти відповідальним за художню самодіяльність провести репетиції номерів концерту, присвяченого річниці Великого Жовтня, створити театр для підшефної групи продовженого дня 1 класу. Жовтень. 1 декада. Організувати прогулянку в лісосмугу (тема «Золота осінь»). Зібрати букет з осіннього листя, навчити хлопців засушувати і зберігати їх. У вільний час в школі показати, як робити з цього листя аплікації і букети. Доручити одному з юннатів розповісти про осінній переліт птахів, про те, як готується до зими природа. Біля вогнища почитати хлопцям вірші та оповідання про осінь.

2 декада. Провести екскурсію до пам'ятників борцям революції. Розучити революційні пісні. Провести з дітьми бесіду про те, як треба себе вести в актовому залі під час урочистої частини і концерту, в театрі, в музеї. Добре, якщо в бесіді візьме участь організатор.

26

3 декада. Продовжити підготовку до святкування річниці Великого Жовтня. Організувати відвідування театру або перегляд кінофільму про Велику Жовтневу революції. Листопад. 1 декада. Бесіда з дітьми про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Концерт художньої самодіяльності. Хлопці візьмуть участь в організації ранку для першокласників, на якому їх будуть приймати в жовтенята. Поговорити з учнями про план організації осінніх канікул, відвідування театру, поїздки.

2 декада. Простежити за випуском стіннівки. Провести з учнями бесіду про культуру поведінки за столом. Спільно з активістами почати підготовку до вечора відпочинку і конкурсу на кращий пиріг, на красиво накритий до чаю стіл, на кращу пісню. Розділити всіх дітей на кілька змагаюльних груп. В кінці вечора провести ігри, танці.

3 декада. Розпочати підготовку до новорічного маскараду. Випустити монтаж «Як робити новорічний маскарадний костюм». Спільно з відповідальними за художню самодіяльність почати підготовку невеликого музичного вечора. З'ясувати у хлопців, які пісні вони хотіли б прослухати, попросити їх принести свої улюблені платівки. Попросити вчителя співу допомогти в підготовці вечора. Грудень. 1,2 декада. Організувати з викладачами малювання і хлопцями з ізокружка виставку малюнків піонерів. За кращі експонати вручати маленькі премії - книги, блокноти, пам'ятні листівки. Редколегія випустить газету «Назустріч зимовим канікулам», в якій буде сказано, які походи, екскурсії будуть організовані в школі під час канікул, як потрібно організувати свій відпочинок. Організувати репетицію художньої самодіяльності до Нового року. Разом з викладачем праці налагодити роботу фабрики ялинкових іграшок. В кінці кожного дня проводити індивідуальні консультації з виготовлення маскарадних костюмів.

3 декада. Хлопці допоможуть першокласникам підготувати новорічний ранок біля ялинки. Святкування Нового року. Подібний план і на 2 півріччя. Г. Господарська робота. Актив: відповідальні за харчування, чергування, завгосп, скарбник, майстер по ремонту меблів та посібників, санітар, квітникар. Кінець серпня. Перевірити готовність до навчального року закріпленого за інтернатом приміщення, наявність інвентарю для прибирання приміщення. Вересень. Пояснити хлопцям порядок і правила чергувань, показати місце для зберігання господарського інвентарю. Навчити хлопців мити підлогу, протирати стіни. Сформувати господарський актив, скласти з ним план роботи на 1 півріччя. Разом з активом організувати зберігання взуття, робочого одягу, навчального приладдя, спортивної форми та інвентарю (лиж, ковзанів, санок, м'ячів, ігор). З перших днів вересня систематично привчати хлопців до зміни вуличного взуття і робочого одягу, до порядку в їдальні. Актив організовує озеленення кабінету і закріпленої за групою ділянки в школі. Жовтень. Випустити фотобюлетень «В наш будинок - порядок і чистоту». Провести огляд чистоти шкільної форми, акуратності зберігання речей кожного учня. Перевірити збереження парт, столів, стільців у відведеному для групи кабінеті і організувати їх поточний ремонт. Листопад. Допомогти господарському активу організувати в своєму кабінеті і класі підшефної молодшої групи генеральне прибирання. Залучити до організації цієї роботи батьків. Помити і заклеїти на зиму вікна. Навести порядок на закріпленій за інтернатом ділянці школи. Завгосп інтернату організовує сушку черевиків, валянок і рукавиць, проводить облік лиж, санок, ковзанів, створює в групі пункт прокату спортивного інвентарю (виділити відповідального за його зберігання). Грудень. Разом з активом розробити графік чергувань з прибирання снігу на закріпленій за групою ділянці шкільного двору. Підготуватися до ремонту в зимові канікули інвентарю та меблів, фарбування парт і дверей, залучити до цієї роботи батьків. Підготуватися до святкування Нового року. Хлопці під керівництвом шефівстаршокласників змайструють підставку для ялинки, перевірять електричні гірлянди 27

для її освітлення, виготовлять іграшки. Особливо ретельно перевірити протипожежний інвентар в кімнаті, де буде встановлена ялинка. Заслухати звіт хозгрупи на зборах інтернату. Січень. Розпочати підготовку до літнього сезону, до виїзду групи в турлагеря. Скласти кошторис витрат у зв'язку з цим виїздом, список інвентарю, який потрібно. Залити у дворі школи каток (разом з хлопцями з інших груп). Зробити для підшефної групи снігову гірку. Взяти участь в огляді озеленення кабінетів, майданчиків і рекреацій. Лютий. Перевірити стан господарського куточка групи, діяльність скарбника, збереження зимового інвентаря. Разом з шефами-старшокласниками почати ремонт турпалаток. Березень. Остаточно затвердити фінансовий кошторис виїзду в літній табір. Провести ремонт меблів та інвентарю. Квітень. Вимити вікна. Відремонтувати інвентар дитячого майданчика на закріпленій за групою ділянці мікрорайону. Заслухати звіт скарбника. Підготувати до здачі завгоспу школи закріпленого за групою інвентарю та меблів, провести необхідний ремонт. Звіт господарського активу на зборах групи. Д. Спортивна робота. Актив: фізорг, відповідальні за туристичні походи, за легку атлетику, баскетбол, ковзани, лижі та інші види спорту. Вересень. Сформувати спортивний актив. Допомогти активу скласти план роботи на 1 півріччя. Виявити спортивні інтереси хлопців. На звичайних щоденних прогулянках і під час виїздів організувати спортивні ігри, естафети змагань. Поговорити зі шкільним лікарем і з батьками дітей з ослабленим здоров'ям, які потребують лікувальної або корригирующей гімнастики, в додаткових прогулянках. Перевірити, як фізорг підготував змагання з легкої атлетики (біг на 60 м, стрибки в висоту і довжину, метання м'яча). Доручити господарській ланці виготовити в майстерні кілька луків і стріл, організувати стрілянину по мішенях. Перевірити, як підготувалися діти до проведення походу з ночівлею в наметах. Жовтень. Порадити фізоргу створити в інтернаті секцію настільного тенісу та бадмінтону. Перевірити, як проходять тренування баскетбольної команди хлопчиків. На кожній прогулянці проводити невеликі (на 10-15 хв) спортивні змагання з бігу, стрибків у довжину. Активісти організовують спортивні ігри в підшефної групі. Розучити 2-3 варіанти ранкової гімнастики. Спортивний актив оформить стенд «Закаляйся, як сталь», де будуть дані рекомендації по загартовуванню. Почати з допомогою шефів-старшокласників підготовку до грудневих змагань з гімнастики та баскетболу. Під час одного з виїздів провести невелику військову гру - таборування. Листопад. Перші змагання всередині інтернату з настільного тенісу, бадмінтону. Відібрати команди для товариських зустрічей з хлопцями інших груп. Продовжити підготовку до змагань з гімнастики і бадмінтону. Грудень. Допомогти спортивному активу провести змагання з гімнастики та баскетболу (команда хлопчиків). Підготуватися до виїзду на спортивну базу під час зимових канікул. Обговорити з хлопцями все пов'язані з цією поїздкою питання. Намітити план відвідування всією групою морського узбережжя (влітку), записати в секцію плавання дітей, які не вміють плавати. Допомогти активу скласти план змагань по ковзанах, лижах, катанні з гір на санках, план проведення військової гритаборування з будівництвом перешкод зі снігу (в розрахунку на січень-лютий). Січень. Спільно з учителем фізкультури організувати спортивну і культмасову роботу на спортивній базі. Хлопці проведуть змагання з лиж, ковзанів, катанні з гір на санках, випустять стінгазету «У лижній лісосмузі». Регулярно будуть проводитися тренування лижної і ковзанярський секцій. Після канікул підвести підсумки цієї діяльності. Допомогти фізоргу провести змагання на особисту першість з лиж. Почати ведення таблиці спортивних рекордів групи. Заслухати звіт спортактіва на зборах групи.

28

Лютий. Простежити, щоб спортактів виділив хлопців з класу для участі в змаганнях з різних видів спорту. Випустити фотомонтаж «Готові до захисту Вітчизни!» Провести військово-спортивний вечір на честь Дня Радянської Армії. Допомогти фізоргу в підготовці до весняної спартакіади. Березень. Спортактів проводить лижні прогулянки, організовує змагання по ковзанах, продовжить тренування команд з настільного тенісу та бадмінтону, перевірить хід підготовки спортсменів до змагань. Розпочати підготовку до літнього виїзду в піонертабір, скласти план літніх походів. Квітень. Хлопці беруть участь в общешкільній спартакіаді. Проконтролювати підготовку до випуску спортивно-туристичного бюлетеня «Звуть дороги далекі». Травень. Провести поїздки, під час яких провести спортивні ігри та змагання. Підготуватися до виїзду в піонерський та туристичний табори. Звіт спортактіву на зборах інтернату.

Рапорт директору школи.

Святкова лінійка.

Випускники школи.

Випускниці школи.

Допомога колгоспу.

Допомога колгоспу.

29

Колодач 20-й. Домашнє господарство. 1975-1976. Домашнє господарство - діяльність сім'ї, групи людей, конкретної людини, які проживають в певній місцевості, щодо забезпечення себе усіма продуктами, необхідними для нормального життя. У такому господарстві вибирається господар, який є лідером. Він вирішує питання, пов'язані з господарськими проблемами і обов'язками. Саме господар приймає рішення матеріального плану, на ньому лежить відповідальність за підвищення добробуту всіх членів господарства. В основному об'єднуються для ведення спільної діяльності родичі, друзі, знайомі. Основні функції: вітворення робочих ресурсів (народження і виховання дітей); створення людського капіталу; соціальність (підтримка непрацездатність членів сім’ї); створення міжособистісних відносин; задоволення індивідуальних потреб кожного члена сім’ї; збереження і накопичення цінностей (матеріальних, духовних); розвиток підприємницьких здібностей. Крім майна, у власності домогосподарства є земля, грошові ресурси, робоча сила. Деякі витрати домашнього господарства компенсуються за рахунок натурального обміну. Більшу частину потреб домогосподарство вирішує в результаті економічних угод з іншими господарствами. Основні правила ведення домашнього господарства нерозривно пов'язані з трудовою мораллю, суспільними нормами. Воно являє собою сполучну ланку між ринком праці, споживчих товарів, фінансовим ринком. Риси: отримання максимального прибутку для всіх членів спільноти; спільна діяльність; облаштованість побуту. П'ять варіантів господарств, враховуючи родинні зв'язки між членами сім'ї: Першим типом буде таке господарство, в якому існує тільки один власник. Другий тип домогосподарства пов'язує близьких родичів, які не мають шлюбних зобов'язань. Третій вид господарства організовує сімейна пара, яка має дітей. У четвертому типі, крім сімейної пари, можуть бути й інші родичі. П'ятий варіант передбачає масштабне багатосімейне господарство, яке складається з декількох сімей. Всі домогосподарства поділяють за такими ознаками: демографічний ознака, що передбачає несімейні і сімейні господарства, число членів, вікові та статеві ознаки; територіально-регіональний ознака, що стосується властивостей житла, наявності транспорту, розмірів земельної ділянки; прибутковість з розрахунку на одну людину з урахуванням всіх видів одержуваного доходу; економічний ознака, пов'язаний з видом зайнятості, спрямованістю підприємства; трудової ознака, що має на увазі число працівників, їх професійну підготовку; соціальний ознака, пов'язаний з доходом сім'ї. Домогосподарство дозволяє забезпечувати необхідний рівень споживчого попиту, без якого неможливі механізми функціонування економічного ринку. Споживання домашніх господарств пов'язано з грошовими інвестиціями, допомагає функціонувати банківській системі. Такі господарства здатні бути факторами виробництва, дають можливість звичайним людям розвивати свої підприємницькі здібності. Будь-яке домашнє господарство тісно співпрацює з іншими варіантами господарюючих суб'єктів: ринком послуг і споживчих товарів; ринком факторів виробництва; фінансовим ринком. З давніх часів людина вела домашнє господарство, забезпечував себе, свою сім'ю продуктами, одягом. З тих далеких пір пройшло багато часу, але актуальність домашнього господарства не зменшилася. Для того щоб вижити в складних економічних реаліях, багато сімей переїжджають з великих міст у сільську місцевість. Серед найбільш поширених видів домашнього господарства, що приносять непоганий дохід, виділимо вирощування великої рогатої худоби, а також розведення птахів. Наприклад, розведення і вирощування овець не просто приносить непоганий дохід, але і може стати справжньою стартовим майданчиком для великого бізнесу.

30

Домашнє господарство практично нічим не відрізняється від великого промислового підприємства. Структура організації бізнесу, спосіб реалізації продукції, бажання отримати максимальний прибуток від продажів властиво і невеликому фермерському господарству, і великій компанії. Основною відмінністю домашнього господарства є його невеликі розміри, використання праці родичів, друзів. Домашнє господарство на фінансовому ринку в наші дні вже не обмежується простим застосуванням грошових заощаджень, воно передбачає більш серйозні стосунки з фінансовими організаціями. Кредити, які отримують невеликі фермерські господарства, дають їм можливість розвиватися. Домашні господарства, орієнтовані на вирощування власної продукції, не просто допомагають людям виживати в складних економічних умовах, а й дають надію на завтрашній день.

56 Комишина Життя. 1975. ДХ-ГРУНТ. Наше домашнє господарство складалося з таких частин: земельна ділянка - 0,25 га (квітник; сад – яблука, вишні, черешні, айви, сливи; виноградник; ягідник – малина, смородина, аґрус, клубника; овочеві – цибуля, часник, петрушка, укроп, квасок, перець болгарський та гіркий, томати, морква, капуста, огірки, баклажани, кабачки; картопля) + 0,15 га (кормові трави, кукурудза, бахчові, кормові буряки); тварини – корова, бичок або телиця, вівці, кози, нутрії, кролі; птахи – кури (Відьма), гусі, утки, індики. Кицькі (Бецька) та собаки (Леська). Старші (СС та ВЯ) працювали в школі учителями, завучами, директорами. Додатково СС – шила на заказ, ВЯ – вів гуртки, ремонтував апаратуру (на жаль, односельці намагалися розплачуватись «могоричем», тому довелось лавочку прикрити), грав на свадьбах, підробляв худруком у клубі. На старших курсах ОДУ вивчали грунтознавство (наука про грунт, його склад, властивості, походження, розвиток, географічне поширення, раціональне використання; вивчає грунт як природне тіло, засіб виробництва і предмет праці) працювали в лабораторії; Тимофєєв привіз зразок грунту зі своєї земельної ділянки, зробив аналіз на вміст хімічних елементів та поживних речовин й трохи вирівняв строкатість мікроділянок – урожаї основних домашніх культур підтягнув (після того, як став вносити органічні та мінеральні добрива і застосував сівозміну). Основне положення теорії В.В.Докучаєва (генетичне ґрунтознавство): ґрунт — самостійне природне мінерально-органічне тіло, що утворилося з поверхневих шарів гірської породи (від якої воно якісно відрізняється) в результаті дії на них живих організмів (в тому числі мікроорганізмів) у певних кліматичних умовах. Невід'ємна властивість ґрунту — родючість. Чинники ґрунтотворення — материнська гірська порода, клімат, рослинність, рельєф, вік країни (згодом до них була приєднана господарська діяльність людини та ін.); показав необхідність вивчення ґрунту з точки зору його походження, у тісному зв'язку з навколишніми умовами — географічний напрям у ґрунтознавстві. П. А. Костичев — сучасник В.В.Докучаєва — розвивав агрономічний напрям у ґрунтознавстві (досліджував питання взаємовідношення ґрунту і рослинності та ґрунтову родючість), який надалі продовжив Р.Вільямс. Сівозміна по роках (саджали весною, збирали врожай восени; схеми дивись у електроних додатках – електронному архиві): 1974. Город засаджений іншими хазяйвами (дід Никифор). Орендували ділянку землі (0,20 га) у баби Гаши (під кукурудзу, картоплю). Черешня, слива, вишня, айва.

31

1975. Картопля (врожай поганий), кукурудза, коренеплоди, овочі, кабачки, малина. Посадив школку винограда 1001 (500 шт). Роздав. Черешня, слива, вишня, айва. Квітник.

1976. Картопля (картоплю не збирали – не знайшли), кукурудза, бахча, кабаки, коренеплоди (коренеплоди зимою убирали – моркву копали зимою), овочі. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина. Квітник.

1977. Кукурудза, картопля (плохий урожай), бахча, коренеплоди, кабаки, овочі. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, клубника. Квітник. Весною посадили 150 корчів Магарача вдовж Малькових загорожи; восени Магарач виорал Макаренко. Народився Валерик.

1978. Картопля (зібрали не всю; не знайшли), бахча, кукурудза, коренеплоди, кабаки, овочі. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, клубника. Квітник. Погріб почали копати у серпні.

1979. Кукурудза, картопля (саджали 25-29.03), цибуля-часник (саджали 2930.03), морква, томати (овочі саджали в квітні), бураки-кабаки-бахча (саджали в кінці квітня). Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, клубника. Квітник. Посадили по луку та часнику виноград – 150 корчів, вижило – 10. По капусті посадили Дністровського рожевого, вижило – 10. Почали будувати влітку кухню.Народилася Света.

1980. Картопля, лук, часник, буряки, бахча, морква, овочі (томати, огірки). Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника. Квітник. Закінчив університет.

1981. Картопля, буряки, огірки, цибуля, овочі. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника. Квітник.

1982. Вінича, капуста, бураки, цибуля-часник, укроп, картопля, морква, томати, огірки, перець. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника. Квітник. Посадили розсаду під плівку. Посадили виноград (Голубок – 125, прижилося 96%, Ранішній Магарач – 100, прижилося 96%, Дністровський рожевий – 70, прижилося 70%).

1983. Картопля (посадили на канікулах, в травні нашестя колорадського; посадили 26.02 – 2 ведра, 27.02 – 4 ведра, 28.02 – 3 ведра, 29.02 – 1 ведро), капуста, томати, огірки, баклажани, редиска (посадили 15.02), цибуля-часник (посадили 17.03 та 25.03), морква (посадили 25.03), столові буряки (посадили 26.03). Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника. Квітник. Посадили розсаду під плівку (12.04). Підсадили виноград: Сапераві, Королева, Чауш, Кардинал, Золотистий стійкий, Лідія. Посадили Дністровський рожевий вздовж паркану та навкруги гаражу. Накрили плівкою клубнику (зацвіла - 10.04, їли – 15.05). 13 травня купили ЗАЗ. Офіцерська перепідготовка 2.06-25.06 – заст. ком. батр. з політчастини (замполіт).

1984. Люцерна, баштан, буряки, картопля, овочі, томати, перець. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника. Квітник.

1985. Люцерна, баштан, картопля, цибуля-часник, мак, буряки, томати. Черешня, слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника (цвіла 8.04, їли першу 20.05). Виноград. Квітник.

1986. Баштан, буряки, картопля, морква, лук-часник, буряки, мак, овочі, капуста. Черешня (їли в травні), слива, вишня, айва, яблука. Аґрус, малина, смородина, клубника. Виноград. Квітник. Купили телескоп.

1987. Культивірували город 6.05. Картопля (посадили 17.05, картоплю копав дід Яків із Валеріком, накопали 7 відер), овочі (саджали 16-20.05), кукурудза (посіяли 16.05), люцерна, квасоля, бахча (посадили 20.05). Черешня, слива, вишня (цвітуть 12-23.05; А дала 3 ведра, Б дала 1,5 ведра), груша, айва, абрикос (цвіте 11-19.05, дали по 2 ведра), яблука (цвітуть 22.05), горіх, маробеля. Аґрус, малина, смородина, клубника (зацвіла 15.05). Виноград (сапал виноградник 16-21.05). Квітник. Продали вишень, абрикосів на 70 крб. Перші томати 27.07 – СС в Москві.

32

1988. Картопля (посадили 6.04, 8.04, 13.04, 15.04), люцерна, капуста (посадили 5.04), томат, перець, баклажан, цибуля-часник (посадили 5.04), огірок, кабачок, морква (посадили 22.03, 13.04), буряк, кормовий буряк, кукурудза, квасоля, горох, бахча, кабаки, огірки. Черешня (4, цвіте 25.03, 31.03, 25.04), слива (4), вишня (10), груша (1), айва (1), абрикос (1), яблука (6), горіх, маробеля, персик (5), шовковиця (1). Аґрус, малина (цвіте 30.03), смородина (цвіте 24.03), клубника (цвіте 7.04), земляника, шипшина (цвіте 24.03). Виноград. Квітник (почали цвісти 29.03). Сіяли в колгоспі 16-21.03 (зернові). Бруньки смородини пішли в ріст 19.05. Бруньки вишні пішли в ріст 20.03. Квіти пішли в ріст 11.03. Тюльпани пішли в ріст 15.03. Шпаки у Шури в сараї сиділи 15.03. Шпаки галділи 30.03. Журавли кружляли над селом 2.04.

1989. Картопля (посадили 9 ведер, зібрали 48 ведер, врожай 1:5; по винограду посадили 15-20.03), коренеплоди (посадили 9,12,13.03), бахча, редиска (посадили 9.03), цибуля-часник (посадили 11.03), овочі. Черешня, слива, вишня, груша, айва, абрикос, яблука, горіх, маробеля, персик, шовковиця. Аґрус, малина, смородина, клубника, земляника, шипшина. Виноград. Квітник. З 10.02 гулькають голуби. Прилетіли шпаки 1.03 (бачили їх з 2-7.02, Бер бачив їх з 20.02). З 20.02 зеленіє трава в лісосмугах, почали рости квіти у нас у палісаднику.

8.02 веселка Ю-В, грім, блискавка, вітер ЮЗ. 4.03 пригорок з клопами-солдатиками. З 27.02 пішли в ріст бруньки смородини. З 15.03 пішли в ріст брунька сливи, верби, бузка. З 19.03 заплакав виноград. 23.03 співають шпаки. 20.03 – повилазили чорні мурахи, пішли у ріст брунька агрусу. 25.03 пішли в ріст брунька черешні, абрикоса, гути. 30.03 зацвіла абрикоса.

1990. Бахча, капуста, томати, морква, буряк, картопля (посадили 10 ведер на канікулах; я був в Києві з 1.01 по 30.03; викопали до 20.08 – 50 відер єменной, 20 відер семенной; врожай 1:7), люцерна, цибуля-часник, кабаки, зелень, огірки, перець, баклажани. Черешня, слива, вишня, груша, айва, абрикос, яблука, горіх, маробеля, персик, шовковиця. Аґрус, малина, смородина, клубника, земляника, шипшина. Виноград. Квітник. Кінець липня 1-й град, 12.08 – другий град.

15.03 почали сів у колгоспі (зернові), закінчили до 24.03. 19.03 пішли у ріст брунька смородини, вишні. 11.04 лук, який посадили 24.03 пустив зелені пера. Набубнявили брунька черешен. Черешня, подарена РМ пустила листочки. Бутони на квітах під вікном. 15.04 листя смородини, вилізли пера лука. 19.04 цвітуть абрикоси.

22.04 цвіте стара черешня, мароба, надуванчики. 27.04 зацвіли молд вишні, останні черешні. 28.04 зцвіли сливи, пішли в ріст бруньки винограду. В ніч на 2.05 прилетіли соловьї, вранці о 7 год почали співати – пара – сиділи слуїали Галя, Марга, Света, Я.

6.05 ластівки прилетіли. 7.05 цвітуть маки польові. 8.05 цвітуть яблоні та клубника.

17.05 цвітуть айви. 25.05 зрілі черешні, цвіте садовий мак. 30.05 перша спіла клубника. 31.05 цвітуть акації. 4.06 цвіте жасмін, цвіте картопля. 8.06 цвіте виноград (Лідія). 35.06 стиглі молд вишні, перші огірки. 1.07 зібрав малину. Пора копати картоплю – до 20.06 викопав (зібрали 51 ведро, врожай 1:5). 20.07 перші томати.

25.07 зажигается Магарач. Із 5.08 їмо Магарач, перші арбузи.

1991. Фасоль, картопля (посадили 25-30.03), бахча, навут, морква, буряки, цибуля-часник (посадили 20-25.03), люцерна, капуста, кабачки, томати, перець, сині, огірки, укроп, сельдерей, петрушка, редиска, овочі розсадой посадили з 1.04. Картопля (посадили 15 відер до 10.04, до 14.07 зібрали 80 відер еменной, 30 відер семенной; 10 відер мілкої-свинячої, 15 відер-бочку порченой; врожай 1:9), цибуля-часник (саджали в березні, зібрали в липні – 6 відер), їли огірки з 20.06. Зібрав малину, зїли томати, зїли марабелі, зїли всі вишні. Обрізав виноград 10-20.03.

1992. Бахча, кукурудза, картопля (саджали в березні на канікулах, посадили 10 відер; зібрали 45 еменной, 10 семенной, врожай 1:5,5), кабаки, морква, столовий буряк, цибуля-часник, томати, капуста, перець, сині, огірки.

33

Підсадив винограду 90 кущів. Підрізав виноград у березні-квітні. Посадили 10 черешень.

1993. Кукурудза, бахча, кабаки, картопля, огірки, укроп, цибуля-часник, томати, навут, капуста, огірки, перець. Черешня, слива, вишня, груша, айва, абрикос, яблука, горіх, маробеля, персик, шовковиця. Аґрус, малина, смородина, клубника, земляника, шипшина. Виноград. Квітник. Й т.д. Врожай картоплі: 1987 = 1:1 (7 відер); 1988 = 1:5 (50 відер); 1989 = 1:5 (50 відер); 1990 = 1:7 (70 відер); 1991 = 1:9 (135 відер); 1992 = 1:5,5 (55 відер). ВИНОГРАДНИК. Липень-серпень (дуже ранні): Жемчуг Саба, Іршаї Олівер (Золотистий ранній), Ліньян, Магарач ранній, Кардинал. Серпень-вересень (ранні): Королева, Чауш, Шасла, Мускат Оттонель (білий), Марсельський чорний (мускат). Вересень (середні): Матяш Янош, Ройял Віньярд, Сенсо, Мускат гамбургський (чорний), Красавиця Цегледа, Тавриз. Жовтень (пізні): Італія, Карабурну (білий), Альфонс Лавалле, Молдавський (чорний), Дністровський рожевий. Жовтень (дуже пізні): Агадаї. Додаткові: Кішміш, Тайфі рожевий, Німранг, Хусайне, Ізабелла, Лідія. Фенологічні та метеорлогічні явища по Адамівці див. у книзі - Тимофєєв В.Я. Бібліотека учителя біології. Кн.1. Учитель ботаніки. Ч.01 - Щоденник учителя ботаніки. Ч.02 - Система роботи учителя ботаніки. Одеса: ОСГІ. 1988,1990. - 337 с. Тут метеорологічні та фенологічні спостереження представлені за 1986-2002 роки.

Колонка.

Хата.

Овочева ділянка.

Виноградник.

Бюджет (кошторис) приведений у додатках – 72А Комишина Життя. Я – Щоденник – 3. Молодість.

34

57 Комишина Життя. 1976. АТ. УМЛ-СВОБОДА ДУМКИ. В університеті вивчали як предмет Основи наукового атеїзму. Згодом я для себе почав читати літературу з цієї теми, а ще згодом перед навчанням в Університеті марксизму-ленінізму (Одеса, 1989) призначили мене відповідальним за атеїстичну роботу в районі. Декілька років поспіль брав участь у міжобласних та республіканських конференціях і семінарах із «свободомислія»; дуже запамятався останній - у Миколаїві (обласний Будинок політпросвіти, червень 1988), який більше був схожий на богословську конференцію. Миколаїв. 4-х денний зональний республіканський семінар лекторів-атеїстів (керівників секцій). В програмі – виступи (академиків, викладачів вишів, практиків), обмін досвідом. На перший день в залі більше 160 осіб. Наголошують - перехід вірян від православ’я до протестантизму - «Якщо ми не візьмемось за відновлення етнічних своєрідних свят, то візьметься за це Церква». На другий-третій дні – 100 осіб. На четвертий день зранку – 80 осіб, після обіду – 60 осіб. Дискусія між партпрацівниками і культпрацівниками (культпрацівники слабо освічені і навчені упала, головою ударилася, пішла на легку роботу – до клубу). Висновок – простіше було передрукувати матеріали і розіслати їх по районах, а не збирати кагал. Атеїсти почали переглядати позиції (до речі, дід Семен сказав про віротерпимість ще 10 років тому, і про вибори -1978). Для себе зробив висновок (вже після УКУ. ВСВПБК. Протестант): мені це не цікаво – віра-невіра – почитати історію релігій можу, але не більше… Матеріали з цього напряму роботи можна подивитись у електронному архиві (те, що я конспектував): Християнство – православ’я, католицтво, протестанство, християнське богослов’я, християнський культ, таїнства, обряди, свята та пости, Біблія; Іслам; Іудаїзм; Буддізм; Містіка; Різне. Згодом це все стало в нагоді, коли я навчався в Українському Католицькому Університеті (Львів). Атеїзм, безвірництво – світогляд, який характеризується відсутністю віри в існування будь-яких богів, духів, інших надприродних істот тощо. Атеїзи протиставляється вірів існування надприродного – теїзму у формі багатобожжя (політеїзму) або єдинобожжя (монотеїзму). Деяким релігіям (буддизм) притаманна відсутність віри в персоніфікованого бога. Теїзм — віра в бога (монотеїзм) або в багатьох богів (політеїзм), який(і) активно впливає(ють) на перебіг подій в нашому світі, вислуховує молитви, приймає приношення, творить «дива». Деїзм — віра в бога як творця всесвіту, який, однак, не втручається в реальний хід подій в сьогоднішньому світі. Такий бог може діяти тільки на початку і в кінці світу, а розвиток всесвіту підпорядкований законам природи. Пантеїзм — ототожнення бога з усім всесвітом, із законами природи і т. д. Відрізняється від атеїзму тільки термінологічно. Атеїзм — заперечення існування Бога (богів). Агностицизм — твердження про те, що неможливо (на сьогоднішньому рівні знань або ж принципово ніколи) отримати відповідь на питання про існування Бога. АТЕЇСТИ. Список літератури для читання з історії атеїзму. Індія. Фіілософи школи чарвака – Брахіспаті, Дхішан (4 ст до); Капіла (6 ст до) – філос школи санкхья. Китай. Сунь Цзи (3 ст до); Ван Чун (1 ст). Лунь Хень. Греція. Фалес, Анаксимандр, Анаксимен (7-6 ст до); Геракліт. 540-480 до; Емпедокл. 490-430 до; Анаксагор. 500-428 до.

35

Діагор Милетський; Демокрит. 460-370 до; Епікур. 341-270 до; Карнеад. 214120 до; Секст Емпірик. 2 ст. Рим. Тит Лукрецій Кар. 1 ст. Про природу речей; Лукіан. 120-180. Розмови богів. Середньовіччя. Пьєр Абеляр. 1079-1142. Вступ до теології. Так та ні; Омар Хайям. 1040-1123. Рубаї; Ібн Рошд (Авероесс). 1126-1198; Сігер Брабандський. 12401282. Про виникнення та знищення. Про вічність світу. Відродження. Микола Коперник. 1473-1543; Пьетро Помпонацці. 1462-1524. Про безсмертя душі; Джордано Бруно. 1548-1600; Лючиліо Ваніні. 1585-1619; Франсуа Рабле. 1494-1553. G еt P; Б.Деперьє. Кімвал світу; Е.Доле. Цицероніана; Ж.Таюро. Діалоги; Жан Боден. 1530-1596. Бесіда сімох; Мішель Монтень. 1533-1592. Досліди; Жоффруа Валле. Блаженство християнина, або Бог віри; Аноним. Про трьох обманщиках; Томас Мюнцер. 1430-1529; Х.Л.Вівес. 1492-1540; Хуан Уарте.

1530-1592. Дослідження здібностей до наук; Мігель Сервет. 1510-1553. Відновлення християнства. ХVІІ ст. Рене Декарт. 1596-1650; Пьер Гассенді. 1592-1655; Ф.Ламот-Левайс; Ж.Сент-Евремонт; Б.Фонтемель; Теофіль де Війє; С.Сирано де Бержерак; Мольєр; Бенедикт Спиноза. 1632-1677. Богословсько-політичний трактат; Пьер Бейль. 16471706; Френсіс Бекон. 1561-1626; Томас Гоббс. 1588-1679. Левіафан; Джон Локк. 16721704. Твір про людський розум. Лист про віротерпимість. ХVІІІ. Джон Толанд. 1670-1722. Християнство без таїн. Лист до Серене. Тетрадим. Пантеістикон; Антоні Коллінз. 1676-1779. Роздуми про свободу думки; Давід Юм. 1811-1776; Жан Мельє. 1664-1729. Заповіт; Вольтер. 1694-1778. За і проти; Дідро. 1713-1784. Бесіда з аббатом Бартелемі. Племяник Рамо. Лист про сліпих для науки зрячим. Сон Даламбера. Думки про пояснення природи; Гельвецій.

1715-1771. Про розум. Про людину; Гольбах. 1723-1789. Система природи. Листи до Євгенії. Галерея святих. Кишенькове богослов’я. Розвінчане християнство. Свячена…; Нежон. 1738-1810. Воїн-філософ; Марешаль. 1750-1803. Французький Лукрецій. Книга, що спасена від потопу. Альманах чесних людей; Вольней. 17571820. Руїни або Роздуми про революції та імперії; Матіас Кнутцен. 1646-1674; Т.Лау.

1670-1740. Роздуми про Бога, світ і людину; Г.С.Реймарус. 1694-1768; Ф.В.Шпош. Згода розуму та віри; І.Х.Едельман. 1698-1767; І.Г.Шульц. 1739-1823. Філософський розгляд теології та релігії; І.А.Ейнзідель. 1754-1837; І.Г.Гердер. 1744-1803. Бог; Ф.І.Ферберг. 1770-1848. Розвиток поняття релігії; Г.Е.Лессінг. 1729-1781. Натан Мудрий; Ф.Шиллер. 1739-1805; І.В.Гете. 1745-1832; Д.Ф.Штраус. 1808-1874. Життя Ісуса; Б.Бауер. 1809-1892; Л.Фейербах. 1804-1972. Думки про смерть та безсмертя. Суть християнства. Росія. О.І.Герцен, В.Г.Белінський, М.Г.Чернишевський, М.О.Добролюбов. ХІХ ст. Чарльз Дарвін. 1809-1882; Т.Г.Гекслі. 1825-1895; Е.Геккель. 1834-1919. Природня історія творіння.. Мудрі загадки; В.Оствальд. 1833-1932. ХХ ст. Бертран Рассел. 1872-1970; Жан Поль Сартр. 1905-1980; Корлисс Ламонт. 1902-. Іллюзія безсмертя; К.Маркс, Ф.Енгельс. До єврейського питання. До критики людства. Філософія права (вступ). Святе сімейство. Німецька ідеологія. Селянська війна в Німеччині. Капітал. Людвіг Фейербах і… Анті-Дюринг. Діалектика природи; Поль Лафарг. 1842-1911; Август Бебель. 1840-1913; Г.В.Плеханов. 18561918; Франц Меринг. 1846-1919; Іосиф Дицген. 1828-1896; Ленін В.І. Соціалізм і релігія. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Про Віхи; Ем.Ярославський, М.І.СкворцовСтепанов, А.Луначарський, Н.І.Крупська, П.А.Красиков. Історичні дослідження: Віппер, Ранович, Никольський. З цього списку багато було прочитано, багато творів бігцем передивився – все неможливо перечитати; зробив висновок – читати основні твори, інші передивитись, а основне – читати новітні підручники (там новітні погляди на розвиток знань з наук).

36

МІЙ ШЛЯХ ДО БОГА ТА ЦЕРКВИ (вступний твір до релігіознавчого факультету Російського Відкритого Університету - 1991). І. Вступ до православ’я: текст Нового Завіту, чотири головних загальноцерковних служінь (вечерня, утрення, літургія, оглашаєми та вірні), молитви, основні цитати священого писання. ІІ. Шлях мого життя. Катехетика, бібеїстика, богослов’я, церковна історія і літургика. ІІІ. Катехетика, педагогіка, гомілетика, естетика і етика, апологетика, Старий і Новий Завіти, староєврейська, старогрецька і англійська мова, біблейська археологія Старого і Нового Завітів, введення в літературу і догматику, основне богослов’я і філософія, вступ в канонічне право, церковно-державні відносини, історія Церкви (РПЦ, помісних, православних і старих Східних церков і неправославних ісповідань і сект – конфесій і деномінацій. ІV. Агіологія, Новий Завіт, літургіка і літургічне богослов’я, догматика і патрологія (отці-догматисти), основне богослов’я (у т.ч. нехристиянський приємлемий філософський, аскетичний, антропологічний, космологічний досвід), канонічне право, пастирське богослов’я, антропологія, аскетіка і патрологія (отці-аскети), містіка (трансцендентальна і вступ до трансцендентальну).

V.А. Вивчення Біблії: історія біблейської теології і герменевтики; сучасні методи досліджень текстів і біблійної екзегези, історія старого Ізраїля і першого християнства в контексті історії культури і релігії оточующих народів, оригінальні мови Біблії - староєврейський, арамейська, грецька. Б. Історія християнства: історія старої Церкви на Сході і на Заході (до 1054), історія Східної Церкви (1054-1453), історія Західної Церкви (1054-1513), історія Реформації, історія християнських віросповідань (до т.ч.), історія Православної Церкви в Росії, історія інославія в Росії, патрологія (І-VІІІ ст), історична літургія (включ. гімнографію і богослуж. спів); історія християнського мистецтва. В. Сучасні християнські сповідання. Основні християнські сповідання – православ’я, католицизм, протестантські конфесії (англіканська, лютеранська, реформатська та ін.деномінації та віровчення в догматичному та етичному аспекті), церковне будівництво, богослужіння, духовна традиція, сучасне богослов’я (включаючи конфесіональну інтерпретацію даних сучасних біблійних та історичних досліджень). Г. Релігійні курси: загальне релігіознавство, філософія релігій, психологія релігій, соціологія та географія сучасного християнства, порівняльне релігіознавство. Д. Релігійна віра і сучасна наука, історія російської релігійної філософії ХІХ-ХХ ст, протестантське богослов’я в ХХ ст, сучасний християнський екуменізм і суперекуменізм, екзистенціональна філософія і святоотчеська богословська традиція, поезія і богослов’я, історія російського церковного співу, св. Фома Аквинський і сучасний неотомізм, віра і атеїзм, проблеми «відкритого християнства». Тимофєєв – хрещений; хресні батько та мати – батькові брат та сестра – Карпо та Груня; хрестили Тимофєєва у старообрядницькому храмі Святої Покрови (село Муравлівка Ізмаїльського району) в липні 1952 року числа 7; священик – отець Євстигней (Тютюнників). Прийде час й Тимофєєв протягом 2014-2017 років буде навчатися (дистанційно) в декількох духовних навчальних закладах – Інституті Екуменічних Наук Українського католицького університету (Львів), Вищих Свято-Володимирських православних богословських курсах (Київ) та Християнському гуманітарноекономічному відкритому університеті (Одеса). Буде вивчати основні богословські дисципліни та за результатами навчання отримає кваліфікацію «Магістер екуменічних наук», «Теолог». Додатково див. 98 Комишину Життя. 2014. Віра. УКУ. ВСВПБК. Протестант.

37

58 Комишина Життя. 1976. ЕЛЕКТРОН. З лютого 1976 року я продовжив заняття електронікою (після великої перерви; колись займався в Муравлівці в 1968-1969 роках – по книгах Р.Свореня). Спочатку метою було навчитись лагодити свою апаратуру, згодом майструвати новинки і після 1980 року – почав підробляти ремонтом апаратури в селі. На жаль, замовники намагалися розрахуватись з Тимофєєвим «могоричем»; це грозило йому алкоголізмом й Тимофєєв «лавочку прикрив». Були заведені спеціальні зошити «Щоденник радіолюбителя» (т.1-1976-1979, т.2-1979-1980, т.3-1980-1982, т.4-1983-1985, т.5-1985-1987), в яких Тимофєєв креслив схеми, робив описи конструкцій, розробляв нові прибори. З переходом на роботу в «Сперанцу» часу на «хоббі» залишалося все менше й менше і у червні 1987 року Тимофєєв електроніку закинув (основна причина – поява у вільному продажу мікросхем; з ними працювати стало проблемно – вони не дозволяли екстремально експериментувати - їх можна було при пайці перегріти - та й дорогі ж були! –шутка!).

Тимофєєв у своїй лабораторії. Знання з теорії та практики електроніки стали в нагоді, коли довелося ремонтувати електронну апаратуру, що використовували ми – «Бродячі замиканти», граючи на свадьбах (майже до кінця 1990-х років). Починали з 20-ватних підсилювачів, згодом самотужки виготовили 50-ватні та колонки-«матраци» величезні – схожі на дивани, що стоймя поставлені. Надаю для ознаймлення одну перших і одну з останніх фото схем; з іншими можна ознайомитись у електронному архив (якщо буде бажання). Радіолюбительство – різностороннє технічне хоббі, пов’язане з конструюванням, побудовою, модифікацією та використанням радіотехнічних і електронних приладів. Використовував журнали, що виходили в СРСР - «Юний конструктор», «Радіо», «Моделіст-конструктор»; книги Свореня Р.А. – Шаг за шагом. Електроніка. Практична енциклопедія юного радіолюбителя; Спижевського І.І. – Хрестоматія радіолюбителя; Борисова В.Г. – Юний радіолюбитель, Практикум 38

значкиста «Юний радіолюбитель» Колбасьєва С. Радіокнижка.

та Гурток

радіотехнічного

конструювання;

Тимофєєв був керівником радіотехнічного гуртка: 1974-1977 – при Адамівському Будинку культури; 1977-1983 – при Адамівській школі; із призначенням директором школи часу на радіолюбительство залишалося все менше і менше; із 1987 року (перехід на роботу в смт. Сергіївка) це хоббі довелося покинути.

39

Колодач 21-й. Подорожі. 1977. Подорож — переміщення якоюсь певною територією з метою її вивчення, а також із загальноосвітньою, пізнавальною, спортивною цілями. До XVIII—XIX ст. подорожі були одним з основних джерел інформації про ті чи інші країни (їхні природу, населення, історію, господарство), загальний характер та рельєф поверхні Землі. Від античного часу збереглися описи подорожей Геродота, вчених, які супроводжували Олександра Македонського в його походах. Класичний приклад подорожей Середньовіччя — походи Марко Поло й Афанасія Нікітіна. Подорожі з релігійними цілями (для поклоніння святим місцям) в Середньовіччі отримали назву «паломництво»; російських паломники, у числі яких, наприклад, ігумен Даніїл, залишили подорожні записки, що отримали назву «ходіння». Епоха географічних великих відкриттів характерна багатьма подорожами, що докорінно змінили уявлення про планету. Пізніше велике значення для розширення знань про Землю мали мандрівки Д.Лівінгстона і Г.Стенлі, М. М.Пржевальського та інших. М.М.Пржевальський називав свої мандри науковими, тому що вони могли задовольнити лише запити первинного і загального ознайомлення з особливостями тієї чи іншої території. Тому вже в XVIII— XIX ст., по мірі поглиблення досліджень, конкретизації та спеціалізації навчальних цілей і завдань, подорожі набувають характеру навчальних експедицій (Арміній Вамбері). Із середини XX ст., у зв'язку з бурхливим розвитком туризму, термін «подорожувати» використовується для означення будь-якої поїздки, зробленої якоюсь мірою самостійно, незалежно від туристичної компанії. Нині мандрівниками називають людей, що влаштовують самостійно поїздки, часто авантюрні (наприклад, Ф.Ф.Конюхов, В А.Шанін, І.П.Синицин). Подорож з принциповою відмовою від послуг туристичної компанії називається «бекпекінг» (backpacking). Тимофєєв теж здійснив у дитинстві-отроцтві-юності-молодості-зрілості безліч подорожей (іноді і вимушених)…

59 Комишина Життя. 1977. ПОДОРОЖІ (ПРИРОДА-ІСТОРІЯ). ПОДОРОЖІ ТИМОФЄЄВА № 01

02 03 04

05 06

40

ДАТИ

МАРШРУТИ. ПРИМІТКИ. ДИТИНСТВО-ОТРОЦТВО 1952-1965 20-22.10.1956 Балта-Болград-Ізмаїл-Суворове-Мурка. Із батьком на «Студебеккере». «На заборе сидел кот». «Паровоз, паровоз». Лампочка в Червоноармійському. Розбита склянка у Болграді. Батько інструктор РККПУ (квітень 1956 - грудень 1957).

19-25.08.1957 Донбас (Свердловськ). Із мамою та сестрами. Ревність мами. Їздила до братів. З терикону дивимся на місто.

24-26.12.1960 Городне-Мурка. Із батьком. Перевід до 2 класу Мурки. Приозерне-Мурка пішака.

22-24.04.1961 Мурка-Городне. Намагання пішака добратися до дому в Городному. Мама не працювала із лютого? Батько в колгоспі ім. ХХІ з’їзду КПРС на кагаті.

29-31.05.1961 Мурка-Городне-Мурка. Перевіз хатніх речей на вантажній машині.

21-23.09.1962 Старі Трояни-Мурка-Старі Трояни. Початок 4 класу. На «веліку»+сестричка Светка. Стаканчик вина від бабки Анюти.

07

24-26.05.1963

08

24-30.06.1963

09

22.06-12.07.1964

10

18-20.05.1965

11 12 13

28-30.05.1966 04-24.07.1966 25.07-01.08.1966

14

21-26.08.1967

15

06-08.02.1968

16 17

10.06-21.08.1968 14-19.04.1969

18

22.07-31.08.1969

19 20

09.1969 13-18.04.1970

21 22 23

24.08-11.09.1970 17-19.10.1970 30.11.197006.12.1972

24 25 26

01-03.1972 27-29.04.1973 11-14.06.1973

27

07-09.07.1973

28 29 30

21-30.07.1973 10.08-02.12.1973 10.08-15.09.1973

31

16.09-30.10.1973

32

09-11.10.1973

Старі Трояни-Городне-Старі Трояни. Кінець 4 класу. Із батьком на «веліках». СтаріТрояни-Дзінілор-Одеса-Буялик-Одеса-ДзінілорСтаріТрояни. Мама із всіма дітьми до діда Буяликського. В поїзді куштували м'ясо акули. Мені 11 років. П/л «Глобус» (Приморське, Кілійський р-н). Оздоровлення. Після 5 класу. Мурка-Ізмаїл-Мурка. Ювілей піонерії. 6-й клас – 13 років. Жили в школі міській (спортзал). ЮНІСТЬ 1966-1973 Морем до Іспанії. 7-й клас + Володя Сапотя (Філатов). Одеса, п/т «Юннат» (СЮН) – із Володей Бондаревим. Одеська обл., Іванівський р-н, с. Петрівка (ст. Буялик) – Стоянов Степан Лукич (у діда в гостях). П/т «Глобус» (Приморське, Кілійський р-н). Курси комсомольських секретарів. Мурка-Ізмаїл-Одесса-Ізмаїл-Дзінілор-Мурка. Областна олімпіада з хімії. Назад їхав - погано було в потязі – блідий – люди зглядалися… П/т «Глобус» (Приморське, Кілійський р-н). Музрук. Ізмаїл. Військомат - лікарня-обслідування. Дівка заламувала пальці – поцілуй мене… В гостях у ПТУшників-муравлівців на рік старших від мене. Одеса. Вступ до ОДУ. Поїздки до діда Степана (Буялик), діда Дмитра (батька тітки Лілі); батько Лілі будував хату по вул. Степовій. Діди грали на баяні. П/л «Глобус». Курси ст. пионервожатих. Ізмаїл. Військомат лікарня-обслідування? Після обслідування до Надії… Київ. КГРТ. Кам’янка (Ізмаїльський р-н). Весілля. Ленінградський в/о. Зеленогорськ, в/ч 43119 «Б». Відрядження – Москва, п/л «Буревестник», репетиціі (Генштаб, дер. Мурзінки), гра на танцях - ЛАУ, Зеленогорськ. В/ч 43119. Сержантська школа. Вилкове. Вилковська Алла. Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Бутівка – Григораш Леонід Андрійович. Ленинград. В/ч 43119, зустріч з ИИВ (п/л «Буревестник» – пісня на спомин – «Пролягла дорога від воріт твоїх…», ночував на вокзалі та в окружнійтелефонаппаратній в/ч. Одеса. Вступ до ОМУРП. Судовод. Одеса. ОФТ. Держстрах. Одеса-Велика Михайлівка (в гості до Юри Ковальчука). Одеса-Комінтернове (на роботу в БК). Одеса-Ізмаїл (телеграма про маму). Одеса-Суворове-Мурка (Єнотовидна собака). Одеса-Овідіополь-Білгород-Дністровський. Готель «Днестр» – Хасапови – Лена, Ігорь, Елла. Овідіопольська бібліотека. Йосипівка (Овідіопольський р-н).

41

33

06-07.12.1973

34 35 36 37

Липень-серпень 1974 06-15.09.1974 05-15.01.1975 10-30.06.1975

38 39 40 41

08-18.01.1976 01-30.06.1976 10-20.01.1977 07-12.11.1977

42 43

01.06-10.07.1977 06-10.08.1977

44 45 46 47 48 49 50

15-25.01.1978 Травень 1978 05.06-05.07.1978 Літо 1978 Липень 1978 Серпень 1978 Жовтень 1978

51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62

15-25.01.1979 Лютий 1979 Березень 1979 Травень 1979 01-30.06.1979 1979 Грудень 1979 15.01-05.02.1980 Березень 1980 Травень 1980 01-30.06.1980 01.03-31.08.1981

63 64

Грудень 1981 11-16.01.1982

65 66 67 68 69 70

Лютий 1982 Лютий 1982 Липень 1982 Серпень 1982 18-20.09.1982 01-25.06.1983

71 72 73 74

Липень 1983 Жовтень 1983 26-31.12.1983 02-07.01.1984

42

Білгород-Дністровський-Адамівка. Каторги… МОЛОДІСТЬ 1974-1987 Одеса. Вступ до ОМУз, ОДУ.

Пішки

від

Одеса. Вступна сесія в ОДУ. Вступна сесія в ОМУз. Одеса. Сесія в ОДУ. 1-й курс. Сесія в ОМУз. Одеса. Сесія в ОДУ. 1-й курс. Сесія в ОМУз. Перестали оплачувати в ОМУз. Одеса. Сесія в ОДУ. 2-й курс. Одеса. Сесія в ОДУ. 2-й курс. Одеса. Сесія в ОДУ. 3-й курс. Білгород-Дністровський. В\Ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Молодший лейтенант. Одеса. Сесія в ОДУ. 3-й курс. Київ. Самостійна екскурсія з СС. ЯК-40 – ИЛ. Готель МВС. Одеса. Сесія в ОДУ. 4-й курс. Мурка. Одеса. Сесія в ОДУ. 4-й курс. Умань. +ТСС. Львів. +ТСС. + Західна Україна Мурка. Одеса. Курси секретарів первинних партійних організацій. Будинок політпросвіти. Одеса. Сесія в ОДУ. 5-й курс. Мурка. Мурка. Мурка. Одеса. Сесія в ОДУ. 5-й курс. Київ Мурка. Одеса. Сесія в ОДУ. 6-й курс. Мурка. Мурка. Одеса. Сесія в ОДУ. 6-й курс. ДЕКи. Дипломна. Мурка. Робота в МСШ, БК. Жив у батьків. Мотоцикл. Криниця. Мурка. Відійшов у Вічність дід Семен. Білгород-Дністровський. В\Ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Лейтенант. Мурка. Похорони баби Фросі. Одеса. Похід по місцям. Універ. Мурка. Адамівка-Ст Трояни-Городне. Похід на ІЖ-Ю-4К. Білгород-Дністровський. Курси профоргів. Білгород-Дністровський-Тарутине-БілгородДністровський. В\Ч 28907. Розворот дивізії. Мурка. Мурка. Москва – із школярами (мій випускний клас). Білгород-Дністровський. В\Ч 28907. Офіцерська

75

30.01-25.02.1984

76 77 78 79

Літо 1984 Літо 1984 12.11-08.12.1984 08-11.01.1985

80 81 82

Липень 1985 10-12.10.1985 06-11.01.1986

83 84 85

86 87 88 89

Осінь 1986 12-14.06.1986 Січень, березень, травень 1987 Лютий 1987 20-24.04.1987 Червень 1987 06-11.07.1987

90 91 92

Липень 1987 Серпень 1987 30.11-29.12.1987

93 94 95 96 97

14-20.04.1988 06-09.06.1988 04-09.07.1988 Липень 1988 15-20.08.1988

98 99

21-29.11.1988 26-30.06.1989

100 101

Червень 1989 15-19.07.1989

102 103 104

Вересень 1989 03.01-29.03.1990 09-14.04.1990

105

14-22.07.1990

106 107 108

26-30.11.1990 21.01-01.02.1991 01-07.03.1991

перепідготовка. Одеса. ОІУУ. Курси учителів сільськогосподарської праці. Ленінград. Із школярами. ПТУ-12. Київ. +ТСС. Одеса. ООІУУ. Курси директорів. Білгород-Дністровський. В\Ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Городне. Возив діда Якова. Одеса. Курси пропагандистів мережі політичної освіти. Білгород-Дністровський. В\Ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Одеса. ОДУ. Аспірантура. Кобиляцький І.І. Одеса. Семінар директорів шкіл. Молдова. Суворове. Тарифікація школи у «Сперанці». Кишинів. Перевізка обладнання для школи «Сперанци». Анапа. Всесоюзний семінар. Мурка. Паркан. Олексіївка. В\Ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Знайомство з частиною. Мурка. Мурка. Одеса. ООІУУ. Курси директорів шкіл. ЗРІЛІСТЬ 1988-2003 Одеса. ООІУУ. Курси учителів музики. Миколаїв. Семінар атеїстів. Олексіївка. В\Ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Мурка. Одеська область – Григораш Леонід (Комінтернівський р-н, с. Бутівка), Оніщук Федір (), Ковальчук Юрій (ВМихайлівка).??? Одеса. Курси пропагандистів. Олексіївка. В\Ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Расстройство. Одеса. УМЛ. Кавказ – Хохія Томази. МінВоди, Ессентукі, Пятигорськ, Машук, Ельбрус, Баксан-Чегем, Черкесск, Карачаевск, Деберда-Домбай. Чечня – Тагієв Аслан. Волгоград – Петров Володимир. Мурка. Київ. ЦІУУ. Курси резерву керівних кадрів. Олексіївка. В\Ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Старший лейтенант. Прибалтика (Естонія-Таллін, Латвія-Рига) – Рублев (Нарва-Йиесуу). Ленінград – Іванов Євген, Маклашов Дмитрий Георгиевич – чоловік Ірини. Новгород Гудімов Сергій. Донецьк – Шмонін Олександр. Ізмаїл. Курси виховної работи. Одеса. Вступ до ОСГІ. Одеса. Установочна сесія в ОСГІ.

43

109 110 111

11-23.03.1991 14-26.10.1991 21.10-06.11.1991

112 113 114 115

03-25.02.1992 Осінь 1992 25.08-10.09.1992 12.10-03.11.1992

116 117

31.12-28.01.1993 25.01-20.02.1993

118 119 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123

01-06.06.1993.

10-21.09.1993 11.10-03.11.1993 01-07.12.1993 24.01-17.02.1994 12-14.05.1994 01-06.06.1994 25-30.08.1994 03-30.10.1994 10-12.10.1994 27.02-18.03.1995 13.03-21.04.1995 16.10-06.11.1995 15.01-23.02.1996 22.01-18.02.1996 10-15.06.1996

124 125 126 127 128 129 130

20.05-20.06.1996 23.09-31.10.1996 28.10-06.12.1996 Листопад 1996 05.05-13.06.1997 16-27.06.1997 16-18.08.1997

131 132 133 134

02-10.09.1997 Жовтень 1997 02-06.02.1998 02-04.04.1998

135 136 137 138 139 140 141

Квітень 1998 10-25.06.1999 29.10-01.11.1998 05-09.05.1999 Жовтень 1999 29.11-02.12.1999 03-11.01.2000

44

Одеса. Курси юридичного всеобучу директорів. Одеса. ООІУУ. Курси зам дир. восп. раб. Одеса. Сесія в ОСГІ. 1-й курс. Агрофак. Економфаккурси. Одеса. Сесія в ОСГІ. 1-й курс. Агрофак. Одеса. ОДУ. Аспірантура. Якубовська Олександра Одеса. Поступление в ОІІМФ. Начитка. Курси. Одеса. Сесія в ОСГІ. 2-й курс. Агрофак. Економфаккурси. Одеса. Сесія в ОІІМФ. Курси. Одеса. Сесія в ОСГІ. 2-й курс. Агрофак. Економфаккурси. Одеса. Сесія в ОІІМФ. Екзамени. Курси. Одеса. Поступление в МАУП. Начитка. Курси. Одеса. Сесія в ОСГІ. 3-й курс. Одеса. Сесія в МАУП. Курси. Одеса. Сесія в ОСГІ. 3-й курс. Мурка. Одеса. Сесія в МАУП. Екзамени. Курси. Одеса. Поступление в ОМУРП. Одеса. Сесія в ОСГІ. 4-й курс. Одеса. Установочна сесія в ОМУРП. Одеса. Сесія в ОСГІ. 4-й курс. Одеса. Сесія в ОМУРП. 3-й курс. Одеса. Сесія в ОСГІ. 5-й курс. Одеса. Сесія в ОМУРП. 4-й курс. Одеса. Сесія в ОСГІ. 5-й курс. Олексіївка. В\Ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Капітан. Одеса. Сесія в ОСГІ. 6-й курс. Одеса. ОСГІ. ГЕК. Захист дипломної. Одеса. Сесія в ОМУРП. 5-й курс. Одеса. ОСГІ. Аспірантура. Одеса. Сесія в ОМУРП. 6-й курс. Одеса. ДЕки в ОМУРП. Отримання диплому штурмана. Адамівка-Білгород-Дністровський-ЗоряНовоселівка-Мурка-Білгород-ДністровськийАдамівка. Кущова нарада сільських голів у Зарі. Спав під деревом (зупинка Новоселівка). Значок ОГМА майже загубив. Йшов пішки до Мурки. Підвезли українці… Одеса. Вступ до ОГМА. Київ. Велика Рада УК. Одеса. ОРІДУ НАДУ. Курси голів сільських рад. Білгород-Дністровський-Овідіополь-Дальник. Пошук роботи. Київ. Велика Рада УК. Адмирал Кожин. Одеса. Вступ до ОРІДУ НАДУ. Курси. Упр. проектами. Київ. Велика Рада УК. Їздили и джурята. Мурка. 9 Травня. Светка. Фото-раскладка. Київ. Велика Рада УК. Колодачи над Біласом. Одеса. ООІУУ. Курси учителів біології. Одеса. ОРІДУ НАДУ. Сесія. Курси. Упр. проектами.

142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191

05.2000 01-05.06.2000 16-21.06.2000 06-11.07.2000 17-22.07.2000 13-15.10.2000 30.10-05.11.2000 24-26.11.2000 08-10.12.2000 05-28.12.2000 15-17.06.2001 25-31.07.2001 17-19.08.2001 27-30.09.2001 12-14.10.2001 07-09.11.2001 09-13.11.2001 23-25.11.2001 22-24.12.2001 10-12.01.2002 25-31.01.2002 01-03.02.2002 08-10.02.2002 22-25.02.2002 01-03.03.2002 08-10.03.2002 15-17.03.2002 22-24.03.2002 29.03-02.04.2002 04-07.04.2002 12-14.04.2002 19-21.04.2002 23-26.04.2002 24-26.05.2002 14-16.06.2002 10-16.07.2002 14-17.08.2002 09-14.09.2002 04-10.10.2002 06-10.11.2002 17-19.03.2003 05-07.04.2003 16-18.05.2003 23-25.05.2003 27-29.06.2003 01-12.07.2003 01-03.10.2003 10-12.10.2002 14-16.10.2003 07-09.11.2003

192

04-06.01.2004

Мурка. Погляд з Храму. Весна. Одеса. ОРІДУ НАДУ. Випуск. Курси. Упр. проектами. Мурка. Мурка. Літо. Природа. Мурка. Київ. УК. Одеса. Конференція «Дитина в сучасному світі». Мурка. Тернопіль. Рада УК. Одеса. ООІУУ. Курси директорів шкіл. Мурка. Мурка. Одеса. УК. Коло. Одеса. Нарада директорів. Одеса. Коло УК. Одеса. ООІУУ. Курси краєзнавців. ГН. Мурка. До батьків. Потім в Одесу. Мурка. Рибниця. Мурка. Муравель+Мурка. Захворів. Муравель. РМК+Муравель. 18.02.2002 перейшов у школу жити. Муравель. Муравель. Муравель. Муравель. Муравель. Муравель. Підготовка до атестації. Муравель. Муравель. Муравель. Готель «Джура». Із 27.04.2002 по 30.09.2002 - П3Б. Південне. Турзліт. ГН. Мурка. Мурка. Мурка. Одеса. Всеукраїнський семінар-тренінг «Діалог». РМК+Муравель. Муравель. Одеса. СШ №50/гімназ. №7. Семінар з питань патр. вих. Мурка. Одеса. Ярмарок пед ідей. Мурка. Мурка. Одеса. Санаторій «Росія». Одеса. ОІУВ. Семінар з нових пед-вих технологій. Мурка. Ізмаїл-Мурка-Вилкове. Адамівські козачата. Одеса. ОІУВ. Семінар. ЗРІЛІСТЬ. 2004-2010. Мурка.

45

193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216

19-21.03.2004 03-05.04.2004 05-07.04.2004 Травень 2004 26-28.07.2004 02-04.08.2004 22-24.01.2005 22-27.03.2005 20-22.04.2005 Травень 2005 11-13.05.2005 Червень 2005 26-28.07.2005 03-05.08.2005 15-18.09.2005 24-26.09.2005 11-13.10.2005 14-16.10.2005 09-11.12.2005 16-20.01.2006 27-29.01.2006 Берез-Квіт2006 12-14.04.2006 17-19.05.2006

217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232

09-11.06.2006 08-10.09.2006 28-30.09.2006 27-29.10.2006 Квіт-Черв2007 20-22.07.2007 10-12.08.2007 Жов-лист 2007 11-15.02.2008 28.02-02.03.2008 15-17.04.2008 16-17.05.2008 06-08.06.2008 20-23.09.2008 12-14.10.2008 20-22.10.2008

233

22-24.10.2008

234 235 236 237 238 239 240 241

31.10-02.11.2008 01-03.11.2008 12-14.12.2008 20-22.12.2008.

21.19.2008.

08-10.05.2009 22-24.05.2009 05-07.06.2009

46

Харків. Курси МАСХШ. Вчителі-християни. Мурка. Одеса. Облпедконференція УК. Гімназія №9. Муравліха. SP. Мурка. Мурка. Київ. Велика Рада УК. Інавгурація Президента Ющенка. Одеса. Київ. МАХШ. Учителя-християни. Одеса. Гімназія №9. Облсемінар педУК. Мурка. Валерка. Весна. БДН. Козацька гра Патріот-Джура. Хортиця. Велика Рада УК. Ющенко. Мурка. Мурка. Одеса. ДОТ «Молода гвардія». Спорт учителів. Мурка-Ізмаїл. Мурка. В жовтні батьки переїдуть до Рибниці. Київ. 17 Велика Рада УК. Одеса. Велика Рада козацтва. Будинок офіцерів. Одеса. ОРІДУ НАДУ. Курси нач орг. відділів РДА. Київ. Велика Рада УК. Будинок офіцерів. Одеса. Збір матеріалу про козацькі організації. Біляївка. Семінар керівників апарату РДА. Затока. О/т «Колосок». Всеукр пед конференц. Педучилище. Одеса. Хортиця. Рада УК. БДН. 1-й райзбір козмолоді. Тернопіль. Велика Рада УК. Варданець. Київ. 23 Велика Рада УК. Будинок офіцерів. Пантелюк. Сергіївка. Тренінг. Участь громадян. Київ. Велика Рада УК. Пантелюк. Київ. ЦВК. Семінар по Реєстру виборців. Сергіївка. Тренінг. Участь громадян. Одеса. ОРІДУ НАДУ. Курси нач орг. відділів РАЙ. Рибница. День народження мами. Мурка. Павлік. Возили діда у Мурку з БДН. Сергіївка. Тренінг. Участь громадян. Хортиця. Вместе с Б.Устименко. Сергіївка. Тренінг. Участь громадян. Одеса. День УК. БДН-САРАТА-АРЦИЗ-ТАТАРБУНАРИ. Книги до бібліотек. БДН-ВИЛКОВЕ-КІЛІЯ-РЕНІ-ІЗМАЇЛ-БОЛГРАД. Книги до бібліотек. Одеса. Семінар обласн природохорон. Нагородження. Одеса. ОРИДУ НАДУ. Семінар. Ананіїв. Велика рада ЧКВ. Усатове. Рада ЧКВ. БДН Р-Н. Проект «Учнівська козацька рада». Мурка. День Перемоги. Возили діда. Я у формі. Одеса. Педярмарок. Хортиця. Із Б.Устименко.

242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 260 261 262 263 264 265

10-12.07.2008 18-20.07.2009 23-25.07.2009 14-17.08.2009 04-06.09.2009 13-15.10.2009 16-18.10.2009 19-21.10.2009 25-27.11.2009 Грудень 2009 Січень 2010 Лютий 2010 13-15.03.2010 Березень 2010 29-31.03.2010 22-23.05.2009 27-29.05.2010 14-18.06.2010 27-29.08.2010 10-12.09.2010 13-15.09.2010 21-23.09.2010 23-29.09.2010

266 267

02-10.10.2010 Листопад 2010

268

03-05.01.2011

269

18-20.03.2011

270

31.03-02.04.2011

271

02-04.05.2011

272 273

06-08.05.2011 18-20.05.2011

274

23-25.05.2011

275 276 277 278 2792 280 281 282 283 284

26-28.05.2011 28-30.05.2011 01-05.06.2011 09-21.06-2011 24-26.06.2011 16-18.08.2011 23-25.08.2011 06-08.09.2011 16-18.09.2011 11-13.11.2011

Конотоп. Велика Рада УК. Одеса. Тренінг. Херсон. Велика Рада УК. Батько Лукаш. Тернопіль-Львів. Велика Рада УК. СП. Варданець. Київ. Нарада УК. Київ. Велика Рада УК. Одеса. День УК. Мурка. Ізмаїл. Київ. Круглий стіл Джура. Мене інвентаризували. Грива. Одеса. Збір матеріалу про козорг. Одеса. Збір матеріалу про козорг. Сергіївка. Тренінг. Рибница. Похорони мами. Сергіївка. Тренінг. Миколаїв. Семінар по грантам КабМінУкр. Одеса. Нарада УК. Ярмарок педідей. Мурка. Випуск. Школа. Дед Яков. Одеса. ОРІДУ НАДУ. Курси нач орг. відділів РАЙ. Одеса. ОРИДУ НАДУ. Семінар. Кулевча. Проща. Коропець. Велика Рада УК. Дмитровка. Жіночий монастир. Агафангел. Крива Балка - Старокозаче. Поїздки із Ластовецьким. Пропаганда-агітація. България. Східна-Центральна. Автобусна екскурсія. БДН Р-Н. Проект «Козацька громада». Адамівка-МологаШабо. ЗРІЛІСТЬ. 2011-2020. Одеса. Консульство Республіки Туреччини. Прийом у Консула. Проект «Олександрівські казарми». Київ. Михайлівський монастир. Велика Рада Українського козацтва (Варданець). Трачук. Був Ющенко. Київ. Національна Академія Наук України. Засідання НМР НДІК ІІУ НАНУ. Буджак. Чотири райони: Сарата-Арциз-ТарутинеТатарбунари. Рибниця. Буджак. П’ять районів: Болград-Рені-Ізмаїл-СуворовеКілія-Вилкове-Білгород-Дністровський. Київ. Національна Академія Наук України. Засідання НМР НДІК ІІУ НАНУ. Ізмаїл. ІДГУ, міська бібліотека. Затока. Б/в «Одісей» (УТОГ). Посвята до козацтва. Одеса. ОНУ. Соціологія. Начитка. Одеса. Обласна клінічна лікарня. Операція. Вінниця. Рада Старійшин УК. Мурка. Возили діда. Павлік. СП. Затока. Б/в «Одісей» (УТОГ). Посвята до козацтва. Одеса. Дальник. Посвята до козацтва. Львів. Кодекс Звич права.

47

285 286 287

26-28.11.2011 01-03.12.2011 06-08.12.2011

288 289 290 291

08-10.12.2011 13-15.12.2011 16-18.12.2011 23-25.12.2011

292 293 294

27-29.01.2012 21-23.03.2012 20-23.03.2012

295

19-21.04.2012

296 297 298 299

28.04-02.05.2012 14-16.05.2012 19-21.05.2012 25-28.05.2012

300 301 302 303 304 305 306

28-30.05.2012 08-10.06.2012 12.17.06.2012 05-07.07.2012 17-19.08.2012 20-25.09.2012 10-12.10.2012

307 308 309 310 311

19-21.10.2012 23-25.10.2012 09-11.11.2012 15-17.11.2012 25-27.11.2012

312

22-24.12.2012

313 314 315 316 317 318 319 320

10-12.01.2013 16-18.01.2013 03-05.02.2013 07-10.04.2013 25-27.04.2013 21-23.06.2013 05-07.07.2013 27.07-11.08.2013

321 322 323

15-17.08.2013 13-15.09.2013 28-30.09.2013

48

Балта. Регіональна Рада Українського козацтва. Київ. Рада Старійшин. Кодекс Звич права. Київ. Національна Академія Наук України. Засідання НМР НДІК ІІУ НАНУ. Одеса. Зліт козаків-екологів. Донецьк. Кодекс Звич права. Київ. Рада Звич коз. Кодекс. Сергій Слівко-Старолад. Київ. Музей Гончара. Рада Старійшин Організацій Українського Козацтва (РСОУК). Синьопольський+Ющенко. Київ. Рада Козацьких Отаманів України (РКОУ). Київ. Конференція, Круглстіл, Старшрада. Київ. Музей Гончара. Круглий стіл + НМР НДІК ІІУ НАНУ. Рада Старійшин Організацій Українського Козацтва (РСОУК). +SP. Київ. Міський будинок учителя. Презентація посібника «Козацько-лицарське вихованням учнівської та студентської молоді». Рибниця. Мурка. Мурка. Возили деда. Одеса. Конференція. Бендери. Виїзне засідання НМР НДІК ІІУ НАНУ. Арциз. Семінар громадських активістів. Хортиця. Екскурсія Берегинь. Одеса. ОНУ. Соціологія. Заліки. Мурка. До тітки Груні. Київ. Велика Рада УК. Пантелюк. Затока. Виїзне засідання Ради Отаманів БК. +Трачук. Київ. Міський будинок учителя. Педагогічна конференція. Миколаїв. В’юн. Мурка. До тітки Груні. Овідіополь. Свято бессарабських болгар. Мурка. Камишівка. Київ. Національна Академія Наук України. Засідання НМР НДІК ІІУ НАНУ. Київ. Музей Гончара. Рада Старійшин Організацій Українського Козацтва (РСОУК). Одеса. Нарада отаманів ЧКВ. Київ. РКОУ. Київ. НМР Київ. Джерело творчості. Київ. Педконференція. Драгоманова. Київ. НМР. Київ. Конференція. Здача книг. Республіка Болгарія. Софійський університет «Св. Климент Охридски». Перепідготовка - Департамент за информация и усовершенствование на учители. Мурка. ТСЯ. Старі Трояни. Київ. РСОУК+РЗУК. Коломия. Велика Рада УК.

324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358

04-06.10.2013 13-15.10.2013 24-26.10.2013 04-06.11.2013 09-20.11.2013 24-30.11.2013 30.11-02.12.2013 21-23.12.2013 22-26.12.2013 10-13.01.2014 04-06.03.2014 24-26.03.2014 01-03.04.2014 27-29.05.2014 04-06.06.2014 06-08.06.2014 23-25.06.2014 11-23.08.2014 11-13.09.2014 07-09.10.2014.

30.10-01.11.2014 09-11.01.2015 30.01-01.02.2015 25-27.02.2015 02-04.03.2015 20-22.03.2015 24-26.04.2015 27-29.04.2015 01-03.05.2015 12-16.05.2015 11-14.06.2015 17-19.07.2015 11-13.09.2015 04-06.11.2015 23.11-05.12.2015

359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374

17-19.12.2015 28-31.01.2016 Березень 2016 09-13.03.2016 14-16.04.2016.

01-04.05.2016 01-03.07.2016 07-09.07.2016 01-05.08.2016 07-09.08.2016 31.07-02.08.2016 05-10.08.2016 17-20.08.2016 08-10.09.2016 22-28.09.2016 04-06.10.2016

Київ. РКОУ. Одеса. Козацька Рада. Київ. ІІ педконференція. Київ. Президенти. Фонд. Талановиті діти. Рибниця. Сидів із ТЯС. Володя у лікарні – Кишинів. Київ. Джерело творчості. Рибниця. Похорони Володі. Київ. Велика Рада УКВ. Майдан. Рада Старійшин. Рибниця. Перевоз ТЯС в БДН. Київ. Велика Рада ЧКВ. Майдан. Рибниця. Похорони ТЯС. Київ. Велика Рада ЧКВ. Майдан. Київ. Презентацхудож. МузейШевч. СтаршРада УКВ. Київ. Презентація художників. Київ. Рада РКОУ – УКВ. Хортиця. Тризна. Одеса. Зліт ветеранів. Львів. Сесія ДМПН УКУ. Начитка. СП. Київ. Педпрезентація книги. Будинок учителя. Київ. НМР. Київ. Педконференція у Драгоманівці. Київ. Рада УК. Київ. РКОУ. Одеса. Козацька конференція – Будинок офіцерів. Одеса. Семінар «Джура». Грива. Київ. Рада УК. Київ. Звіт-виборч РКОУ. Грива. Одеса. Нарада – «Буревестник» і море. Джура-Тетяна. Київ. Велика рада УКВ. Одеса. Обласна «Джура». Київ. Круглий стіл. Затока. Нарада отаманів ЧКВ. Київ. 25 років УК. БДН. Чухліб. Круглий стіл. ООІУВ. Перепідготовка – керівник ЗНЗ – «Лідер освітніх змін – Школа лідерства», учитель біології. Київ. І Міжнародна педконференція. Київ. РКОУ. Мурка. Хресна Груня. Одеса. Семінар «Джура». Київ. Гром рада МОУ. Юра. Рибниця. Затока. Нарада отаманів ЧКВ. Київ. Громадська Рада МОНУ. Київ. Вступ до ВСВПБК. Сесія. Київ. Громадська рада МОНУ. Київ. Громадська рада МОНУ. Львів. УКУ ДЕКи. Запоріжжя. ІІ Міжнародний конгрес козацтва. Київ. Громадська рада МОНУ. Львів. УКУ. Развоз книг. СП. Ізмаїл. Книги до бібліотек.

49

375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386

10-12.10.2016 30.10-01.11.2016 10-12.12.2016 15-17.12.2016 14.11-31.12.2016 01.01-01.03.2017 31.01-02.02.2017 13-17.02.2017 19-21.02.2017 21-23.03.2017 18-20.04.2017 26-28.04.2017

387

17-19.05.2017

388 389

01-05.06.2017 09-12.06.2017

390 391

12-14.06.2017 29.06-04.07.2017

392

15-31.07.2017

393

15-17.09.2017

394 395

19-23.09.2017 18-20.10.2017

396

26-28.10.2017

397

23-25.11.2017

398 399

26-29.11.2017 06-08.12.2017

400

26-28.12.2017

401 402 403 404 405

23-25.04.2018 04-06.06.2018 21-23.06.2018 20-23.07.2018 01-18.08.2018

406 407 408 409 410 50

17-20.09.2018 21-24.09.2018 25-27.09.2018 18-20.10.2018 30-01.11.2018

Мурка. Аня. Київ. Громадська рада МОНУ. Київ. Громадська рада МОНУ. Київ. ІІ Міжнародна педконференція. Білгород-Дністровський-Одеса. Лікарні-операції… Білгород-Дністровський-Одеса. Лікарні-операції… Київ. Підпис угоди «Демократична школа». Львів. УКУ. Тренінг «Демократична школа». Київ. Громадська рада МОНУ. Ізмаїл. Книги до бібліотек. Київ. Книги до бібліотек. Київ. Університет «Україна». Всеукраїнська педагогічна конференція «Україна козацька держава». Київ. Національна Академія Наук України. Засідання НМР НДІК ІІУ НАНУ. Одеса. Вступ до ПРОТЕСТАНТ. Щорічний болгарський собор «Хан Кубрат събира потомците». Полтавщина, Мала Перещепа. Мурка. Хресна Груня. Міжнародний пісенний фестиваль «Стрвенж-Чорне море-2017». Польща, Устшікі Дольні - Санок. Марецка Крістіна. Республіка Болгарія. Софійський університет «Св. Климент Охридски». Перепідготовка - Департамент за информация и усовершенствование на учители. Рада Старійшин організацій Українського козацтва. Київ, Музей І.Гончара. УКУ. Тарас Курилець. ЛОІПОУ. Галина Сохань. Львів. Київ, Міноборони, Координаційна Рада з питань розвитку козацтва в Україні. Громадська Рада при Міністерстві освіти і науки України. Київ, Міносвіти. Київ, Університет розвитку людини «Україна». Педагогічна конференція «Тридцятиріччя козацької педагогіки» (Ю.Мельничук, Ю.Руденко). Одеса. Круглий стіл. Морський ліцей. Громадська Рада при Міністерстві освіти і науки України. Київ, Міносвіти. Засідання Гетьманського університету. Київ, Приміщення університету «Україна», Контрактова площа, Хоріва, 1Г. Київ. Укрпедконференція. Ізмаїл. Книги до бібліотек. Київ. РСОУК. Музей Гончара. Київ. Екзамени у ВСВПБК. Республіка Болгарія. Софійський університет «Св. Климент Охридски». Перепідготовка - Департамент за информация и усовершенствование на учители. Львів. УКУ. Тернопіль. Джура тренінг. Виховникі. Одеса. Молода гвардія. Семінар. Київ. Круглий стіл МОбУ. Київ. 4-й Форум українських справ.

411 412 413 414 415 416 417 418 419 420

22-24.12.2018 08-10.02.2019 01-03.03.2019 21-23.03.2019 01-05.04.2019 22-25.05.2019 01-05.06.2019 09-14.06.2019 22-24.07.2019 14-28.08.2019

421 422

15-17.09.2019 25-28.09.2019

423

28-30.09.2019

424 425 426 427 428 429 430 431

04-06.11.2019 18-20.11.2019 21-24.11.2019 05-07.12.2019 09-11.12.2019 18-23.12.2019 01-03.02.2020 09-11.02.2020

Київ. РСОУК. Київ. РКОУ. Київ. 4 Міжнародна педконференція. Київ. РСОУК. Ізмаїл-Кілія-Болград. Семінар Джура-прикордонник. Рибниця. День міста. Одеса. ПРОТЕСТАНТ. Екзамени. Миколаївка. Обласна Джура. Київ. Рада Старійшин. Республіка Болгарія. Софійський університет «Св. Климент Охридски». Перепідготовка - Департамент за информация и усовершенствование на учители. София-Севлиево-Габрово-Шипка-София. Київ. ВРСОУК. Київ. Засідання Ради Старійшин Організацій Українського Козацтва. Похід по бібліотекам. Одеса. Засідання Координаційної ради з національно-патріотичного виховання при ОДА. Одеса. Коорд рада. Київ. Бібліотеки. Рівне. Педконференція. Київ. 5 Форум українських справ. Одеса. Коорд рада. Київ. Педконференція. РКОУ. Коорд рада. Київ. РСОУК, РКОУ. Одеса. Коорд рада.

Хортиця та Муравлівка.

Велико Търново та Адамівка.

51

60 Комишина Життя. 1977. Ф-ЕТ. Вчили в ОДУ філософію (у т.ч. марксистсько-ленінську); зацікавився, почав читати з окремих питань (заєдно із етикою). Філософія – (любов до мудрості) дисципліна, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносини людини і світу, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду. Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу Основні науки циклу філософії: І. Історія філософії; Історія науки; Історія та теорія культури; Вступ до логіки; Вступ до філософії. ІІ. Антична, Східна, Середньовічна, Німецька класична, Російська філософія; Філософська логіка; Філософія науки; Аналітична філософія; Теорія систем. ІІІ. Натурфілософія; Онтологія; Гносеологія; Логіка; Філософія історії; Етика; Естетика. Галузі філософії. Метафізика - займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом і тілом, матерії і випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики – космологія і онтологія. Епістемологія пов'язана з природою і обсягом знань, а також питанням: чи можливе знання взагалі. Серед центральних завдань епістемології проблема, породжена скептицизмом а також відносини між істиною, вірою і обґрунтуванням. Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики – метаетика, нормативна етика та прикладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності. Політична філософія займається вивченням державного управління, відносин окремих осіб і громад у державі. Вона розглядає питання про справедливість, добро, право, власність, права і обов’язки громадянина. Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку, і настрою тощо. Логіка вивчає форми та закони мислення. Починаючи з кінця 19 століття, математики зосереджувались на математичній обробці логіки, відтак сьогодні розвиваються математична логіка і філософська логіка. Філософія свідомості, предметом якої постає природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності. Для неї характерне протистояння дуалізму та матеріалізму. В останні роки філософія свідомості все більше зближується із когнітивною наукою. Філософія мови досліджує природу, походження та використання мови, а також залежність пізнавального процесу та мови. Філософія релігії гілка філософії, яка прагне концептуалізувати релігію, її природу та функції, філософськи обґрунтувати уявлення про божества. Структура за сферами реальності. Філософія природи, світу і космосу: онтологія, натурфілософія, космологія. Філософія суспільства та суспільної історії: соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія. Філософія людини з її особливостями, здібностями і властивостями: філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія. Філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів: логіка, гносеологія, етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії, ноологія.

52

Риси філософського мислення: гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття; постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору; окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути; є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність; філософське мислення постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим; прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття. Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постає філософом. ФІЛОСОФИ. Список літератури для читання з історії філософії та етики. Індійська: Веди; Упанішади; веданта (Бадараяма-адвайта-Шанкара; вішиштаадвайта-Раманудрока, Мадхва); міманса-Джайміне; санкхья-Калила, Ішваракрішті; йога-Патанджалі; ньяя-Готама; вайшешіка-Капада, Прашастамада; локаятаБрихаспата, Чарвака, Джихан; джайнізм-Джокша; індуїзм; тантризм; буддизм; іслам. Китайська: Конфуцій; Мо-цзи; Сюн-цзи; Фай-цзи; Ван Чун; даосизм-Лао-Цзи; Мен-цзи; Ян Чжу; Чжан Цзай; Чжу Сі. Антична: Фалес; Анаксимандр; Анаксимен; Геракліт еф; Анаксагор; Левкипп; Демокрит; Сократ; Платон; Аристофан; Арістотель; стоіки; неоплатоніки; християнство; Сенека; скептики; софісти; Цицерон; елєати; елідо-еритрейці; Емпедокл; Енесидем; Епиктет; Епікур; кіренаїки; неопіфагоризм; Агріппа; Академія Платона; Александрійська школа; Антисфен; Аристипп; Аркесилай; Боецій; Гераклід; Горгій; Діоген Кінік; Діоген Лаертський; Зенон Елейський; Зенон Кітіонський; Карнеад; кініки; Ксенофан; Лукрецій Кар; Марк Аврелій; Мегарська школа; Мілетська школа; Парменід; Афінська школа; періпатетики; Піррон; піфагорейці; Плотин; Прокл; Протагор; Секст Емпірик. Середні віки: Августін; Еріугена; Абеляр; Альберт Великий; Аль Кінді; Ансельм Кентерберийський; ареопагітики; аверроїзм; Ібн Рушд (Аверроес); Фарабі; Ібн Сіна (Авіценна); суфізм; гностики; Еріугена; схоласти; Фома Аквинський; Дунс Скотт; Р.Бекон; У.Оккам; Бонавентура; Сігер Брабантський; Р.Луллій; Росцелін; містіки; софізм; Маймонід. Відродження: ФПетрарка; ЛВалла; ДБруно; НКузанський; Кардано; Телезіо; Перацельс; Копернік; Л.да Вінчі; ГГалілей; ІКеплер; НМаккіавеллі; ТМюнцер; ТМор; Кампанелла; Монтень; Помпонацці; ЕРоттердамскький. Новий час: Ф.Бекон; Р.Декарт; Т.Гоббс; Д.Локк; Б.Спіноза; Лейбніц; Берклі; Ламетрі; Юм; Толанд; Гельвецій; Дідро; Гольбах; Гассенді; Кабаніс; Вольтер; Руссо; Монтескьє; Гердер; Гекслі; Ламетрі; Гольбах; Лессінг; Шіллер; Гете; Десницький; Козельський; Бейль; Даламбер; Кондильяк; Кондорсе; Сковорода; Анічков; Батурин; Кант; Гегель; Фіхте; Шеллінг; Фейєрбах; А.Шопенгауер; С.Кьєркегор; О.Конт; А.Сміт; Д.Рікардо; А.Сен-Симон; Ш.Фурьє; Антоновіч; Чернишевський; Добролюбов; Герцен; Шевченко; Белинський; Маркс; Енгельс, Ленін. З цього списку багато було прочитано, багато творів бігцем передивився – все неможливо перечитати; зробив висновок – читати основні твори, інші передивитись, а основне – читати новітні підручники (там новітні погляди на розвиток знань з наук). На жаль, читав філософію, як любитель; грунтовно вивчати її не довелося – професійна діяльність, громадська робота, господарство, діти, друзі…

53

61 Комишина Життя. 1977. ПСИХОЛОГІЯ. Вчили в ОДУ психологію (спочатку загальну, згодом педагогічну); почав читати з окремих питань, що стосувались соціальної психології. Психологія – наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах, або Психологія — наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ. Психічне (його природа, межі, принципи існування) все ще є terra incognita для наукового знання та постійно стає простором спекуляцій і містифікацій з боку шарлатанів. Психічне залишається також у центрі уваги релігій, які стверджують його універсальність та примат відносно фізичного світу. Психічне є унікальною цариною, в якій живемо всі ми; незалежно від віку, статі, професії, освіти — кожен з нас є «психологом» на побутовому рівні. Сьогодні, крім назви системи наукових знань, слово психологія та його похідні вживаються щодо широкого спектра побутових, професійних, соціальних явищ: в побуті психологією називають світ переживань, мотивів, взаємин, тобто те, що є предметом психологічної науки і окреслюється категорією психічне; навчальна дисципліна психологія викладається у всьому світі як майбутнім психологам, так і студентам суміжних дисциплін; про психологізм, говорять у випадках, коли психологією пояснюють явища та факти (термін поширений у мистецтво- та правознавстві); на ринку послуг присутні пропозиції психологічних тренінгів, тестів, консультацій, — практик, що часто не мають наукового підґрунтя, але «використовують бренд». Базовими категоріями психології є: образ; образ стає змістом психічних процесів, саме система образів формує свідомість; дія; дії єдині за метою в сукупності складають діяльність; пов'язані поняття: поведінка, реакція; мотив; пов'язані поняття: стимул, цінність, мотивація; ці категорії (наведені вище) притаманні багатьом живим істотам, а наступні є специфічно людськими: відношення; переживання; діяльність; спілкування; особистість. Причому три останні мають особливий статус мета- та екстрапсихологічних, як такі, що охоплюють найскладніші форми психічної реальності, розгляд яких, навіть, виходить за межі психології. Всього пропонується 24 категорії, які «формують каркас психологічного пізнання». Завданням психології поряд із вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з низкою наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою тощо. Серед завдань науки: вивчення індивідуальних якостей, закономірностей і шляхів їх формування в сучасних умовах; вивчення впливу провідної діяльності на психіку людини, міжособистісні і міжгрупові взаємини; визначення психологічних засобів впливу колективу на особистість та способів захисту від таких впливів; встановлення закономірностей динаміки працездатності; визначення заходів і засобів психологічного комфорту для роботи та життя; визначення інформативних методів діагностики і психокорекції; вивчення закономірностей психологічної підготовки. Методи – сукупність способів або операцій, які націлені на розв’язання конкретної задачі. Пізнавальні методи: спостереження і самоспостереження; експеримент; психодіагностичні методи. Методи активного психологічного впливу: психологічна консультація; психологічна корекція; психологічний тренінг; психотерапія та реабілітація. Психологічні науки: Психофізіологія; Зоопсихологія; Психологія вищої нервової діяльності; Медична психологія; Психотерапія; Психогігієна; Деонтологія; Патопсихологія; Нейропсихологія; Дитяча психологія; Педагогічна психологія; Вікова 54

психологія; Психологія праці; Інженерна психологія; Космічна психологія; Ергономика; Психологія спорту; Соціальна психологія; Психолінгвистика; Етнопсихологія. ПСИХОЛОГИ. Список літератури для читання з історії психології. Схід. Єгипет. Памятка міфіческої теології. 4 тис. до н.е. Китай. Книга про внутрішне. 8 ст до н.е.; Ван Чун 27-104 Критичні роздуми; Фань Чжен 450-515; Лао-цзи 4-5 в до; Конфуцій 351-479 до; Мо-цзи 480-400 до; Сюнь-цзи 298-238 до. Індія. Веди. 2 тис. до н.е. // Джайнізм, буддизм, санкхья, Веданта, йога, Миманса, Ньяя, Вайшешика, Шанкара 8-9 ст. Античність. Гален 129-199; Гіппократ 460-377 до; Алкмеон з Кромони 6 ст до (лікар); Герофіл та Еразістрат з Александрії 3 ст до; Філолоп 6 ст. Серед досягнень періоду Античності: поняття моральності, психотерапевтичний діалог (Сократ); основи вчення про темпераменти (Гіпократ); визначення локалізації розумової діяльності в головному мозку (Алмеон); основи теорії пізнання, дослідження відчуттів як джерела уявлень про дійсність (Демокріт); основи ідеалістичної концепції в теорії пізнання, основи теорії мотивів (Платон); основи рефлексії (Плотін). Феодалізм. Араби. Ібн-Сіна (Авіцена) 980-1037 Канон; Ібн-Рошд (Аверроес) 11261198; Закарія Разі 865-925; Ібн-аль-Хайсам (Альгазен) 965-1039. Європа. Альберт фон Больштедський; Фома Аквінський 1225-1274; Гроссетест 1175-1263; Р.Бекон 1214-1292; Дунс Скот 1265-1308; Уільям Оккам 1300-1349. Відродження. Італія. Помпонацці 1462-1525 Про безсмертя душі; Дж. Фракасторо 1438-1553; Т.Кампанелло 1568-1639; Л. да Вінчі 1452-1519; В.Телезіо 1509-1588. Іспанія. Хуан Луіс Вівес 1442-1540 Про душу та життя; Хуан Уарте 1529-1692 Дослідження здібностей до наук; Гомес Перейра 1500-1560 Антоніані Марнарита; А.Везалій 1514-1564 Про будову людського тіла. ХVІІ ст. Ф.Бекон 1561-1676; Локарт 1596-1650 Правила для керівництва розуму, Начала філософії, Страсті душі, Про людину; Гоббс 1588-1679; Спиноза 1632-1677; Лейбніц 1646-1716; Локк 1632-1704 Досвід; Н.Е.Шталь 1660-1734. ХVІІІ ст. Гартлі 1705-1757 Спостереження про людину; Берклі 1685-1753 Нові теорії знання; Д.Юм 1711-1776 Дослідження про людське життя; Християн Вольф 16791754 Емпирічна філософія, Раціональна психологія; Томас Рід 1710-1796; Дюгальт Стюарт 1753-1828 Елементи філософіх людського розуму; Альбрехт Галлер 17081777 Основи філософії; Прохазка 1749-1820 Фізіологія або знання про людину. Франція. Вольтер 1644-1778; Кондинльяк 1715-1780 Трактат про ощущениях; Ламетрі 1709-1751 Природна історія душі, Людина-машіна; Бюффон Естественная історія; Руссо 1712-1778; Гельвецій 1715-1771 Про розум, Про людину; Дидро 17131784 Енциклопедія, Думки про перетворення природи, Розмова д’Аламбера з Дідро; Кабаніс 1757-1808. Росія. Я.П.Козельський 1728-1793; М.І.Новіков 1744-1818; Каспар Вольф 17341794; О.М.Радіщев 1749-1802 Подорож з П в М, Про людину, його смертність та безсмертя. США. Джоклок 1696-1772; Едварус 1703-1758; Б.Франклін 1706-1790; Т.Пейн 1737-1809; Т.Джефферсон 1743-1826; Б.Раш 1745-1813. Віко 1668-1766 Заснування нової науки про загальну природу речей; Монтескьє 1689-1745 Про дух; Кондорсе 1743-1794 Ескіз історичної картини прогресу людського розуму; Іоганн Гердер 1744-1803 4 тт. Ідея філософії історії людства; Про походження мови. Досягнення періоду ХVІІ – ХVІІІ століть: вчення пр рефлексію та рефлекс, першу модель нервової системи, постановку питання про свідомість як предмет психологічної науки (Декарт); теорії емоцій, свободи та вчення про людину як цілісну істоту (Спіноза); концепції несвідомого в психічній структурі та психофізичного 55

паралелізму (Лейбніц); питання про набуте й наслідуване, розуміння ваги досвіду в формуванні психіки (емпірики Локк, Гоббс); вчення про асоціації як основу психічних процесів, теорія виховання (Гартлі); періодизація психічного розвитку та освітньовиховна теорія заснована на ній (Руссо). Поч. ХІХ ст. Чарлз Белл 1774-1842; Ф.Мошанді 1783-1855; Іоганнес Мюллер 18011838 Підручник фізіології людини; Уітстон 1802-1875; Брюстер 178101868; Юнг 17731829; Гете До теорії барв; Ян Пуркінес 1787-1869; Г.Лотце 1817-1881; Ф.Галль 17581828; Флуринс 1794-1867; Томас Браун 1778-1820 Лекції про філософію людського розуму; Джемс Мілль 1773-1836 Аналіз феноменів людського розуму; Гербарт 17741841 Психологія. Сер ХІХ ст. А.Шопенгауер 1788-1860 Світ як воля та уява; Фохт 1817-1895; Молешотт 1822-1893; Бюхнер 1824-1899; Чольбе 1819-1873; В.Г.Белінський 18111848; А.І.Герцен 1812-1870; М.О.Добролюбов 1836-1861; М.Г.Чернишевський 18281889 Антропологічний принцип у філософії; Г.В.Ф.Гегель 1770-1831 Феноменологія духу, Філософія духу; Л.Фейербах 1804-1872 Сутність християнства, Основні положення філософії майбутнього; Клод Бернар 1813-1878 Вступ до вивчення експеримент…; Уолтер Кеннон 1871-1945 Мудрість тіла; Ч.Дарвин Походження видів; Вираження емоцій у тварин і людини; Е.Пол Югер 1829-1910 Про сеснсорні функції спинного мозку хребетних; Томас Лейкон 1812-1876 Психіка та мозок; В.Карпентер 1813-1885; Джеймс Раш 1786-1869; І.М.Сеченов 1829-1905; Герман Гельмгольц 1821-1894; Густав Ферер 1801-1997; Е.Г.Вебер 1811-1887; Ф.Дондерс 1818-1889; Джон Беккер Мілль 1806-1873; Олександр Бен 1818-1903; Герберт Спенсер 18201903; Вільгельм Вундт 1832-1917; Франц Бректано 1838-1917. ХХ ст. Евальд Герінг 1834-1918; Людвіг Ланге 1825-1885; Т.Рібо 1832-1916; Френсіс Гаттон 1822-1911; Герман Еббінгауз 1850-1909; Г.Мбллер 1850-1934; Е Крепелін 1856-1926; В.Ф.Чиж 1835-1936; Альфред Біне 1857-1912; Адольф Катле 1796-1874; Г.Мюнстерберг 1863-1916; А.Ф.Лізурський; Г.І.Россолімо 1860-1928; П.Ф.Лесгафт 1837-1908; В.Прейер 1841-1897; В.М.Бехтерев 1857-1927; Г.Холл 1846-1924; Е.Клапаред 1873-1940; Карл Гросс 1861-1946; Е.Мейман 1862-1915; А.П.Нечаєв 1875-1943; Джон Романес 1848-1894; Алоїз-Морган 1851-1936; Жак Леб 1859-1924; Г.С.Дженнінгс 1868-1947; В.А.Вагнер 1849-1934; Шарко 1825-1893; Г.Тард 1843-1904; Е.Дюркгейм 1858-1917; Дільтей 1833-1911; Шпрангер 1882-1963; Фредерік Тейлер 1856-1915; Е.Мах 1838-1916; Р.Аккренаріус 1834-1896; Е Тітченер; Освальд Кюпеле 1868-1919; Карл Марби 1869-1937; Генри Уотт 1879-1925; Август Мессер 1867-1937; Нарчисс Ах 1871-1946; Карл Бюлер 1879-1963; Отто Зельц 1881-1944; Вильям Джемс 1847-1910; Джон Дьюї !857-1932; Джеймс Енджелл 1869-1949; Гарвей Керр 1873-1954; Роберт Вудвордс 1869-1962; Едвард Торндайк 1874-1949; Браадус Уотсон 1878-1958; Роберт Неркс 1876-1956; Вільям Мак-Дуглас 1871-1938; Макс Майєр 1873-1976; Альберт Вайсс 1979-1931; Едвін Газрі 1886-1953; Е.Зінгер; Едвін Холт 1873-1946; У.Хантер 1886-1954; К.Лешлі 1890-1958; К.Хорні 1885-1953; Е.Фромм 1890-1980; Курт Левін 1890-1947; Жан Піаже 1896-. Радянська. Ю.Охорович; В.Г.Дехтерев; Г.І.Челпанов 1862-1936; В.М.Бехтерєв 18571827; М.М.Ланге; І.П.Павлов; А.А.Ухтомський 1875-1942; К.Я.Корнілєв 1879-1957; М.Я.Басов 1892-1931; П.П.Блонський 1884-1941; А.С.Виготський 1896-1934; Д.Н.Узнадзе 1886-1950; С.Л.Рубінштейн 1889-1960; А.Н.Леонтьєв; Л.В.Петровський. Становлення сучасної психології: поступ позитивістської методології, що вимагала застосовувати об'єктивні методи природничих наук в будь-яких, в т.ч. суспільних та гуманітарних дослідженнях; накопичення емпіричного матеріалу, що потребував специфічних психологічних теорій, перш за все, в медицині (лікування неврозів), фізіології (вивчення органів відчуттів), педагогіці, етнографії тощо. З цього списку багато було прочитано, багато творів бігцем передивився – все неможливо перечитати; зробив висновок – читати основні твори, інші передивитись, а основне – читати новітні підручники (там новітні погляди на розвиток знань з наук).

56

62 Комишина Життя. 1977. ФОТО. Із покупкою фотоапарату почав займатися фотосправою (але не як фотохудожник, а як фіксатор подій; бо багато було справ у вихователя-учителядиректора – на все не вистачало часу). Фотоапарати, які у мене були: Смєна-8М, 1977-1981 роки, вартість 15 крб; Вілія-Авто, 1981-1985 роки, вартість 41 крб; ФЕД-3, 1985-1995 роки, вартість 67 крб; Зєніт-Є, 1996-2003 роки, вартість 77 крб.; 2004-2006 роки - «милка» Окрім фотоапаратів були всі «причіндали» до них: касети до фотоплівок (пластмасові та металеві); «рукав» з чорного щільного матеріалу для «зарядки» плівок у касети; ваночки для розчинів («проявитель»-«закрепитель» та для промиву фотографій); фотозбільшувач. Все це розташовувалося у окремій кімнаті, яка мала назву «кладовка», а по суті була фото та радіолабораторією. Там Тимофєєв проявляв плівки, друкував фотографії, ремонтував радіо та електронну апаратуру, «видумляв» різні саморобні електронні конструкції (навіть автоматичну метеостанцію) і паяв-паяв-паяв. Всього було нафотографовано за період 1977-2006 років більше 250 комплектів-упаковок плівок (майже 450 плівок; на жаль не всі збереглися); з них кольорових – 97 (із 1997 року). За серіями вони класифікуються: «Адамівка», «Сім’я», «Домашнє господарство», «Загальноосвітня школа», «Школа козацько-лицарського виховання», «Районна державна адміністрація та районна рада», «Місто», «Подорожі», «Природа» та ін.

Смєна-8М. 1977-1981. 15 крб.

Вілія-Авто. 1981-1985. 41 крб.

ФЕД-3. 1985-1995. 67 крб.

Зєніт-Є. 1996-початок 2000-х. 77 крб.

57

Тимофєєв у своїй фотолабораторії.

Результати роботи. Невеликий проміжок часу (1982-1984 роки) Тимофєєв вів гурток кінолюбителів від районної станції юних техніків (Шабо); були кінокамери («Аврора», «ЛОМО»), «причіндали» для них, але дуже дорогі були хімпрепарати та плівка й гурток, за браком коштів, приказав довго жити. Із 2006 року пішли цифрові фотоапарати: Canon-SX230 (перший); Soni-Т300 із звуковим супроводом (SP); Nikon-S-9100; згодом (із 2011 року) – «мобілки» (Nokia; Sigma; Samsung-SM-N235; Redmi-7). На цифрові фотоапарати та «мобілки» Тимофєєв знімав вже й «відіки». У 2017 році плівки були «оціфровані» й зайняли почесне місце у електронному архіві зображень на окремому жорсткому диску Toshiba загальним об’ємом 1 ТРБ (період фотографування – 1977 рік - теперішній час).

58

БУНЧУК 5-Й. СКІФІЯ. ДЖУД. 1977-1983.6 Радянська зовнішня політика періоду застою була непослідовною. Ще 24 з'їзд КПРС у 1971 р. проголосив боротьбу за мир у всьому світі першочерговою задачею партії та радянського уряду. У цьому напрямку радянська дипломатія досягла певних успіхів, уклавши зі США дві угоди по обмеженню стратегічних наступальних озброєнь (рос. ограничение стратегических вооружений) ОСВ-1 (травень 1972) та ОСВ-2 (червень 1979). Проте ратифікація США договору ОСВ-2 була зірвана вторгненням совєцьких військ до Афганістану наприкінці 1979 р. Співробітництво між СРСР та США (що розпочалося наприкінці 1960-х) у всіх галузях було згорнуто, Холодна війна знову загострилася. Намагаючись поширити свій політичний та економічний вплив у світі якомога ширше, СРСР надавав військову допомогу будь-яким режимам в Азії, Африці, Латинській Америці, які у своїх внутрішніх чи зовнішніх конфліктах по таку допомогу зверталися. Радянський уряд направляв у такі країни зброю, техніку, військових спеціалістів, гроші, ще більше виснажуючи економіку СРСР. У внутрішній політиці збереглася система формування органів влади, яка утворилася ще за часів Й.Сталіна. Вся вища влада в СРСР була сконцентрована у вузькому колі осіб, що оточували Генерального секретаря комуністичної партії та входили до складу Політбюро ЦК КПРС. Будь-які питання кадрових переміщень у цьому колі вирішувалися всередині самого цього кола. Найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, економіки, фінансів, у тому числі кадрові питання, приймалися на засіданнях Політбюро ЦК КПРС, і були обов'язковими для всіх державних установ. Президія Верховної Ради СРСР та Рада Міністрів СРСР повністю контролювалися керівництвом КПРС. Пленуми ЦК та з'їзди КПРС, сесії Верховної Ради СРСР перетворилися на парадні заходи, на яких формально затверджувалися всі рішення, запропоновані партійним керівництвом. Депутати Рад усіх рівнів фактично призначалися партійними комітетами за місцем їхньої роботи. Ретельно відпрацьована процедура формування депутатського корпусу, керована з апарату ЦК КПРС, забезпечувала такий (заздалегідь визначений) процентний склад Рад, який справляв враження повного та об'єктивного представництва усіх прошарків радянського суспільства (вік, стать, освіта, партійність, національність, соціальне положення). Саме ж голосування, що було безальтернативним, старанно підготовлене і добре зрежисоване, автоматично забезпечувало високу (97–98 %) явку виборців і приблизно такий же відсоток голосів, поданих за «кандидатів від блоку комуністів та безпартійних». Така система бездоганно працювала з передвоєнних часів, але період застою мав дві особливості. По-перше, стаття шоста нової Конституції СРСР надавала передвиборчій діяльності партійних комітетів видимість легітимності. По-друге, і в Політбюро ЦК КПРС, і на інших найвищих державних посадах СРСР переважали люди похилого віку, що займали свої посади десятиріччями. З 1974 року в СРСР почався обмін паспортів зразка 1953 року на нові паспорти. Новий паспорт був безстроковим; в нього вклеювалися нові фотокартки при досягненні власником 25- та 45-річного віку. За новим Законом про паспорти, ліберальнішим за попередній, з паспортів були вилучені графа про соціальне походження власника та сторінка відміток про місце роботи. Суворий закон про прописку паспортів не змінювався, передбачаючи відповідальність за порушення аж до кримінальної. З 1974 року паспорти одержували також і колгоспники, що не було передбачено попередніми законами про паспорти. Ідеологічна домінанта радянського суспільства - побудування соціалізму, а згодом і комунізму у ворожому, «капіталістичному» оточенні — виникла під час Громадянської війни та пройшла через всі фази еволюції радянської соціальноТут і далі в характеристиках Бунчуків та Колодачів використовуються книги: Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація, Москва, 2001; підручники для вишів Бойка О.Д. Історія України (різних видань) і Петровського В.В. та ін. Історія України. Видавничий дім «Школа». Київ. 2008.

6

59

економічної і політичної системи аж до кінця періоду застою. Побудована на цій домінанті ідеологія в цілому еволюціонувала залежно від зміни економічної та геополітичної ситуації, але від початку і до останніх років застою залишалося незмінним уявлення про конфронтацію «країн соціалізму» з усім іншим світом, розкол світу на дві антагоністичні системи. Ключовою тезою ідеології КПРС періоду застою було твердження про три етапи «загальної кризи капіталізму». На думку радянських ідеологів, змістом сучасної епохи був перехід людства від капіталізму до нібито вищої соціально-економічної формації — комунізму, причому соціалізм радянського зразка приймався за першу фазу комунізму. З перемогою жовтневої революції 1917 р. нібито розпочався перший етап загальної кризи капіталізму. Другий етап загальної кризи начебто був спричинений утворенням «світової системи соціалізму» внаслідок встановлення прорадянських режимів у ряді країн Центральної Європи та Східної Азії після другої світової війни; третій, як вважалося, був зумовлений розпадом колоніальної системи у 1960-х роках. Далі очікувався відхід від «світової системи капіталізму» країн одна за іншою і їх перехід до соціалістичної співдружності. Терміном «співдружність» у період застою було замінено неоднозначний термін «табір», який уживався раніше. Світ капіталізму сприймався радянськими ідеологами як «суспільство без майбутнього», майбутнє ж усіх народів бачилося як комуністичне. Перші ознаки кризи цієї ідеології з'явилися у 1970-х, коли стало ясно, що офіційно проголошена програма побудови комунізму до 1980 р. виконана не буде. Тоді радянська ідеологія збагатилася на концепцію розвинутого соціалістичного суспільства, яка відсувала комунізм не невизначений час. На XXVI з'їзді КПРС (1981) питання про провал третьої Програми КПРС не обговорювалося. З'їзд обмежився прийняттям рішення про підготовку «нової редакції Третьої Програми КПРС», яка й була прийнята на 27 з'їзді КПРС (1986). Але загострення економічної кризи у другій половині 1980-х виявило неспроможність і концепції розвинутого соціалізму. У 1986— 1987 р. комуністичну ідеологію було замінено на запропоноване Генеральним секретарем ЦК КПРС М.Горбачовим еклектичне «нове мислення», яке не було ні ідеологією, ні взагалі якоюсь певною системою поглядів. Суперечлива ситуація склалася і в духовній сфері республіки. Освіта дедалі більше відставала від вимог часу, науково-технічного прогресу, її якість, по суті, знижувалась. Як не пародоксально, у цей період падав авторитет освіти та освіченості, знижувався «попит» на знання. До того ж освіта стала об’єктом форсованої русифікації. В науці у цей час плідно працювали вчені під керівництвом М.Боголюбова (математична фізика), В.Глушкова (кібернетика), Л.Ландау (ядерна фізика), Б.Патона (зварювання металів). Проте ці окремі прориви лише відтіняли наростаючі застійні явища у сфері науки. З плином часу негативні процеси все більше поглиблювалися: Академія наук УРСР поступово починає втрачати свою колишню роль мозкового центру; наростаючі бюрократичні перепони уповільнювали фундаментальні розробки, не давали змоги повною мірою реалізувати на практиці відкриття українських учених у кібернетиці, хімії, біології; ідеологічний диктат зумовив посилення в українському суспільствознавстві кон’юнктурщини, необ‘єктивності, замовчування. Література, кіно, музика були вставлені в жорсткі рамки офіційно визнаного соціалістичного реалізму, все, що в них не вписувалося, піддавалося забороні та гонінням. Та все ж у цей період було створено чимало талановитих творів: О.Гончар (Собор, Циклон), М.Стельмах (Дума про тебе, Чотири броди), поезія І.Драча, В.Олійника, Д.Павличка, твори П.Загребельного, Ю.Мушкетика, Є.Гуцала, фільми Ю.Іллєнка (Білий птах з чорною ознакою), Л.Бикова (В бій ідуть тільки «старики», Ати-бати йшли солдати), І.Миколайчука (Вавілон), опери Г.Майбороди, В.Губаренка, симфонії В.Кирейка, А.Штогаренка, кантати В.Рождественського, А.Філіпенка, пісні П.Майбороди, О.Білаша, І.Шамо, К.Домінчена, О.Сабодаша, В.Івасюка. Отже, ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, 60

зумовлював деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства. У другій половині 1960-х — першій половині 1980-х економічний розвиток Радянського Союзу та УРСР як його складової, відбивався на життєвому рівні населення, стані його забезпеченості товарами, послугами на розгортанні житлового будівництва. Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії держави. Навіть у Конституції СРСР 1977 р. (Конституції УРСР 1978 р.) були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою. Деякі позитивні зміни відбулися, хоча їхні масштаби явно поступалися обіцяним. Зокрема, остаточно відійшов у минуле страх перед голодом. Колгоспники нарешті стали регулярно отримувати заробітну плату і пенсії. Зросла купівельна спроможність населення. Так, середня заробітна плата з 78 крб. у 1960 р. зросла до 155 крб. у 1980 р. Люди стали користуватися речами, які ще з 30-х років були звичними на Заході: пральні машини, холодильники та інша побутова техніка. Зріс асортимент товарів і послуг. Пересічні громадяни мали можливість придбати товари або виробництва СРСР, або продукцію держав, як їх називали, соціалістичної співдружності. Для того щоб задовольнити потреби більшості населення у споживчих товарах, радянська влада розширювала кредитні послуги. У 60–70-х роках у радянському суспільстві панували оптимістичні настрої щодо здатності СРСР наздогнати Захід за рівнем життя та побуту. Про зростання рівня життя населення повідомляли центральні й місцеві газети. У ЗМІ щодня можна було побачити й почути сюжети, що розповідали про постійне піклування компартії і уряду про добробут громадян. «Золота епоха» Брежнєва з її регулярною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, щомісячними преміальними, безкоштовним медичним обслуговуванням, освітою, дешевими товарами і послугами і до сьогодні для певної частини українського суспільства залишається ностальгічним ідеалом. Дійсно, зростав національний дохід, зростали й номінальні доходи населення. Якщо національний дохід зріс у 2,5 раза за період з 1965 по 1985 роки, то матеріальний добробут (якщо брати тільки цифри заробітної платні) зріс у 1,85 разів. Так якщо середня зарплата 1965 р. становила 93,9 крб, то у 1985 р.— 173,9 крб. Мінімальна заробітна плата зросла з 40–45 до 70 крб., було скасовано податки з неї, знижено ставки податків на зарплату до 90 крб. З 1966 р. запроваджено гарантовану щомісячну оплату праці в колгоспах. У школах впроваджено безкоштовне забезпечення підручниками учнів 1–5-х класів. Населення, грошові надходження якого зросли тільки протягом 1971—1975 pp. у 3,1 рази, вже не хотіло купувати радянські товари, якість і вибір яких були дуже далекими від вимог часу, та й то їх не можна було просто піти й купити. За ними або доводилось їздити до Москви, або записуватись на чергу на виробництві. Черги за престижними імпортними товарами сягали вже не годин, а днів і місяців. Також, темпи зростання знижувались від п'ятирічки до п'ятирічки. Якщо протягом 1971—1975 pp. заробітна плата зросла на 29 %, то за наступні п'ять років — на 17 %, а у 1981—1985 pp. — лише на 14 %. Головні причини цього явища — падіння купівельної спроможності карбованця; зростання цін, нестача (дефіцит) промислових товарів та високоякісних послуг. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійки порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 разів. Не забуваємо й про те, що існував штучний фіксований курс карбованця до долара, що коливався в межах 60 коп. за один долар. Доларів у вільному продажу не було — порушників карали за «валютну спекуляцію». Крім того на межі 70–80-х pp. були значно підвищені роздрібні ціни як на «престижні» товари (ювелірні вироби, кришталь, килими), так і на товари широкого попиту: меблі, хутрові вироби, шерсть, бензин, будматеріали, цитрусові. Зросли ціни й на комунальні послуги та транспорт. На кінець 70-х pp. вже став відчутним дефіцит радянських товарів народного вжитку. У першій половині 1980-х з полиць магазинів майже 61

зникли м'ясо-молочні продукти, а невдовзі магазини стали являти собою місце, де можна було ознайомитися тільки з обличчями продавців, а не купити необхідний товар. Переважання випуску продукції промисловості групи «А» (засоби виробництва) над продукцією групи «Б» (споживання населення) далась взнаки. У середині 70-х pp. у зв'язку зі стрибком цін на нафту у світі, радянський уряд мав змогу, продаючи нафту та газ за кордон, закуповувати якісні імпортні продовольчі товари та товари широкого вжитку. А на кінець 70-х — початок 80-х pp. з переходом індустріальних та постіндустріальних країн на енерго- та ресурсозберігаючі технології потік «нафтодоларів» зменшився - і товарів групи «Б» вже явно не вистачало. Фактично розпочався «товарний голод». Загалом за рівнем життя СРСР стояв на 5060-х місцях у світі. Розмах промислового будівництва в Україні, процес збільшення міського населення (урбанізація) вимагали збільшення темпів житлового будівництва. В цей період були побудовані нові міста: Придніпровськ, Нововолинськ, Українка, Світловодськ, Червоноград, Вільногорськ, нові мікрорайони в столиці України (Оболонь, Відрадний, Русанівка, Нивки, Березняки, Микільська Борщагівка, Лісний, Виноградар, Троєщина) та обласних центрах. За період з 1961 по 1980 pp. було побудовано 379 608 тис. м² житла, нові помешкання отримали 34,4 млн осіб. Масштаби будівництва вражали: у Києві щоденно в середньому зводився стоквартирний будинок. Забезпеченість житлом зросла з 9,9 м². на людину в 1960 р. до 14 м² у 1980. Але й цього було недостатньо: у 1981—1985 pp. черга на житло налічувала 1,5 млн осіб, і вона не зменшувалася. Щоправда, якість будівництва була надзвичайно низькою і нові мешканці повинні були відразу ж замінювати «столярку» (вікна, двері), сантехніку, електропроводку, інколи навіть підлогу, перештукатурювати стіни та стелю. Швидкими темпами відбувалася газифікація міст та селищ України. У 1971 р. останнім з обласних центрів був газифікований Кіровоград. Повільно розвивалася сфера комунальних послуг — 150 селищ міського типу не мали центрального водопостачання, 60 міст і понад 500 селищ — каналізації. Тільки 5 % сіл було газифіковано на кінець 80-х років. У радянській державі медичне обслуговування було безкоштовним. Хоча воно й фінансувалося за залишковим принципом, однак мережа лікарських закладів в Україні була широкою. Якщо можна довіряти радянській статистиці, кількість лікарів на тисячу жителів по країні була однією з найвищих у світі — на 10 тисяч населення припадало 38,9 лікаря (1985 p.). У цей час в Японії ця цифра становила 17,5 лікарів на 10 тисяч, у Франції — 17,9, у Великій Британії — 18,3. До досягнень можна зарахувати відкриття спеціалізованих медичних установ: кардіологічного центру в Києві, багатопрофільних комплексів у Запоріжжі та Харкові та багато іншого. Для парноменклатури існувала ціла відокремлена мережа «обкомівських» лікарень. Україна, а особливо Крим, вкрилася широкою мережею санаторіїв, будинків відпочинку. Свої відпочинкові заклади створювались підприємствами, відомствами, незважаючи на рентабельність та можливість їх утримувати. Країна жила не по кишені. А ось якість медичного обслуговування не дотягувала до кількості «ліжкоднів». Навіть маючи безкоштовне медичне обслуговування, радянські люди несли лікарям хабарі, оскільки знали, що без цього лікування може і не дати позитивних результатів. Як казав російський сатирик родом з Одеси М. Жванецький: «Ви можете і не платити. Якщо вас не цікавить результат». Внаслідок цього тривалість життя в Україні скоротилася, а смертність зросла з 7,6 випадків на тисячу осіб (1965) до 12,1 (1980). 34 % сіл не мало медамбулаторій. Україна вийшла на перше місце у світі за рівнем дитячої смертності та ракових (онкологічних) захворювань (1989), 30 % дітей народжувалися хворими. В цей же час партійнодержавна номенклатура мало в чому собі відмовляла. Для неї існували спеціальні медичні заклади (санаторії Четвертого управління Міністерства охорони здоров'я), радгоспи, де вирощували екологічно чисту продукцію, спеціальні цехи, де цю продукцію переробляли. Чиновники, що мали заробітну плату в декілька разів вищу, 62

ніж середньостатистичний українець, «отоварювалися» в закритих магазинах та ще й за пільговими зниженими цінами. Товари для цих магазинів закуповувалися, як правило, за кордоном. Ті, хто на кожному кроці кричав про «служіння народові» та «захист його інтересів», жили зовсім в іншому «світі». Житло покращеного планування, безкоштовні державні дачі зі штатом покоївок, кухарів, садівників, водіїв, престижні навчальні заклади для дітей (школи з різними «нахилами» — до іноземних мов, математики тощо), московські та ленінградські виші для «своїх» випускників, профспілкові відпустки в Криму, Прибалтиці, дружній Болгарії, престижні закордонні відрядження, звідки можна було привезти «буржуазні» ганчірки — що було ще треба можновладцям? А якщо треба було пошити одяг «по фігурі», то для цього існував спеціальний комбінат «Комунар». Номенклатурні посади починалися з завідувача лабораторією науково-дослідного інституту, директора школи тощо. На ці посади брали тільки членів КПРС. Дуже важко було потрапити до номенклатурного списку, так же важко було звідти вийти. Тільки якщо ти не «ділився» з начальством, здійснював тяжкий злочин, то могли «здати» органам правосуддя. Розваливши роботу на одній номенклатурній посаді, чиновник, як правило, переходив на роботу в іншу установу. Мафіозні принципи клановості, родинних зв'язків, знайомств, «телефонного права» були панівними при підборі кадрів. Все це мало щонайтяжчі наслідки як для економіки, так і для морально-психологічного клімату в країні. Л. Брежнєв помер (після тяжкої та тривалої хвороби) у листопаді 1982 р., на 76-му році життя. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний 68-річний секретар ЦК КПРС Юрій Андропов, колишній керівник КДБ СРСР. Під час його 15-місячного правління вище керівництво СРСР уперше вголос висловило занепокоєння економічним станом країни. При цьому всі рішення та дії партійного керівництва залишалася поза критикою, а причинами соціально-економічних труднощів були названі низька виконавча дисципліна на робочих місцях, брак відповідальності, нецільове використання робітниками та службовцями робочого часу та матеріальних ресурсів, розкрадання соціалістичної власності, пияцтво та інші зловживання. Партія взялася за наведення порядку по всій країні. Проте ініціативи Андропова носили характер галасливих, але скороминучих кампаній боротьби за трудову дисципліну, а також боротьби з «нетрудовими доходами» та з пияцтвом і алкоголізмом. Після його смерті (лютий 1984), теж після тяжкої хвороби, ці кампанії вщухли самі собою. Наступний Генеральний Секретар, 72-річний Костянтин Черненко, повернув країну до спокою брежнєвських часів. Останні кілька місяців свого правління він провів у лікарні і помер у березні 1985 р. Ось така ситуація склалася в країні на двадцять п’ятому році життя Тимофєєва. Друга Бунчукова назва – Джуд. Цей період П’ятого Бунчука характеризується тим, що Тимофєєв вкотре потрапив під вплив чергового психологічного стану, який умовно (для себе) назвав періодом Джуда і який зівпав із знаковими подіями в житті: присвоєння чергового офіцерського звання (і зарахування в штат БілгородДністровської кадрованої 180-ї мотосрілецької дивізії на посаду інструктора з комсомольської роботи штабу дивізії); перехід з посади вихователя пришкільного інтернату на посаду учителя біології та хімії (у звязку із виходом на пенсію директора школи Шкодовського Олександра Вікентійовича, який вів часи біології та хімії); закінчення навчання у Одеському державному університеті ім. І.І.Мечнікова і отримання диплому про вищу освіту (кваліфікація – біолог, викладач біології та хімії); розчарування у викладацькій роботі (сім’я зростала, доводилося брати на себе додаткові навантаження з метою заробити гроші; Тимофєєв поступово перетворювався на «багатостаночника» - вів багато предметів – музика і співи, хімія, біологія, сільськогосподарська праця, гуртки - біологічний, охорони природи, радіотехнічний, при районній станції юних натуралістів – Шабо, художню самодіяльність, Будинок культури – за сумісництвом, грає на свадьбах, ремонтує 63

електронну апаратуру; обставини на перше місце висували вимогу заробити гроші при необхідністі економити сили – було велике домашнє господарство - тримає город та велику польову ділянку; кормами, що вирощує, годує величезне поголів’я домашньої живності) та перехід на роботу до Муравлівської школи; все це зумовлювало перманентну перебудову ритму життя. Джуд – персонаж роману англійського письменника Томаса Гарді. Живе Джуд Фоулі в південноанглійському селі і прагне стати учнем в Крістмінстере, місті біля Оксфорда. В юності Джуд працював в пекарні своєї тітки, у вільний час вивчаючи латинь та грецьку мови, в надії вступити до університету. Джуда спокушає Арабелла Донн, груба і поверхнева дівчина, яка шантажує його своєю вагітністю, намагаючись вийти за нього заміж. Брак не вдається, і вони розлучаються з обопільної згоди. Арабелла емігрує до Австралії, де знову виходить заміж. Джуд тим часом закидає навчання. Після того як Арабелла їде, він відправляється в Крістмінстер, влаштовується працювати каменотесом і поновлює навчання в надії пізніше вступити до університету. Там він знайомиться зі своєю незалежною кузиною Сью Брайдхед і закохується в неї. Незабаром Джуд знайомить Сью зі своїм колишнім учителем містером Філлостоном, за якого та виходить заміж. Вона холодна до свого чоловіка, так як закохана в Джуда. Скоро вона кидає Філлостона і йде до Джуда. Через скандал Філлостон припиняє кар'єру вчителя. Деякий час Сью і Джуд живуть разом без сексуального контакту, тому що Сью не любить секс і інститут шлюбу. Поява Арабелли ще більше ускладнює відносини між подружжям. Арабелла і Джуд розлучаються, і вона легально виходить заміж за свого другого чоловіка. Сью теж подає на розлучення. Арабелла повідомляє, що у неї є дитина від Джуда, якого вона народила через вісім місяців після їхнього розлучення, і відправляє його до батька. Його також звуть Джуд, а сам він замкнутий і неговіркий. Джуд проте вмовляє Сью спати з ним, і через два роки у них вже двоє дітей. Наймачі Джуда віднімають у нього роботу через незаконні відносин, і сім'я починає вести кочовий спосіб життя, пересуваючись із міста в місто, шукаючи роботу і дах, і, нарешті, повертається в Крістмінстер. Джуд-молодший, який приїхав до них, вважає, що саме він причина всіх їх бід. На ранок після прибуття в Крістмінстер він вбиває двох дітей Сью, а потім вішається. Він залишає записку, в якій говориться: «Тому що нас занадто багато». Незабаром у Сью відбувається викидень. Після смерті Джуда-молодшого і її двох дітей, Сью стає побожною, відвідує церкву і приходить до висновку, що Бог покарав її за взаємини з Джудом. Побоюючись нового шлюбу з Філлостоном, вона все ж вирішує залишитися з ним з релігійних міркувань. Арабелла дізнається про це і все повідомляє Філлостону, який пропонує Сью знову одружитися. Джуд спустошений і знову одружується з Арабеллою, коли та його обпоює. Після недовгої зустрічі з Сью зимовим морозним днем Джуд серйозно хворіє і протягом року помирає. Повідомляється, що Сью стала розсудливою і врівноваженою з Філлостоном. Арабелла ж не переймається з смерті Джуда, а розставляє пастку для чергового цікавого їй чоловіка. А Тимофєєв на початку періоду цього Бунчука знову душею заблукав; повірив у казкову реальність (жити мрією про те, що можливо легко – без виснажливої праці, без талану – стати великим вченим; стати особою вдалені від оскаженілого натовпу), яку ж і сам видумав й приміряв на себе різні усереднені-стандартні ролі (офіцерполітрук, учитель, дипломник, «багатостаночник»), не маючи змоги (не розуміючи, як це робиться) стати унікальною і неповторною особою; збився з реального шляху самовизначення і реалізації людської особистості; й вже бачив сенс лише у переплавці невдалої моделі, бо цей психологічний настрій (джудізм), що є станом перманентної боротьби з байдужими — не «добрими», але і не «злими» — силами, конфлікт з соціальним середовищем, своїми бажаннями і волею третіх осіб, і Тимофєєв у боротьбі цій не завжди виграє. Продовжував боротися Тимофєєв із мороком повсякденного життя-буття сільського інтелігента (інтелігента працюлюбного і дуже наполегливого, який відрізняється від оточення високими 64

цілями, гострим розумом та наївністю і сліпою вірою в людей), який критично ставиться до оточуючої дійсності, добре усвідомлює недосконалість світу і людської природи. Проте йому тоді бракувало елементарної удачі (згодом відношення із трьома жінками остаточно розіб’ють надії Тимофєєва на досягнення в науці). Людські забобони, як завжди, заважають людському щастю. Піклуючись про думку оточуючих, людина забуває подбати про власне благополуччя. А не звертаючи увагу на чужі погляди, або намагаючись протистояти думці натовпу, людина також не може бути щасливою. Живемо ж в суспільстві, що поробиш ... Вже наприкінці періоду цього Бунчука у Тимофєєва з’явилося відчуття можливості отримати шанс залишитися самим собою, не поступаючись головним – доказати собі, що живе козаком (памятаючи мамини слова: «Терпи Козак – Отаманом будеш!») і Тимофєєв мужає, перетворюючись з 25-річного молодика на 30-річного Учителя, який налаштований на пошуки шляхів протистояння злу буденності і усвідомлює необхідну в цій ситуації жертовність, прагне зберегти право на свободу слова і думки, на самобутність, має бажання нерозчинятися у натовпі та перетворюватися на слугу буденної жертовності; багато працює, бо «робота жене від нас три великих зла: нудьгу, порок і нужденість» (Вольтер); має захоплення (електроніка, мотоцикліст-автомобіліст). Згодом і Сузі Тимофєєва повернулася – інноваційна модель позакласної роботи з біології та система виховного впливу, що грунтується на трьох складових – природа, фізична культура, праця (перша Бунчукова назва – Скіфія); наприкінці періоду Бунчуку – покращання матеріального стану сім’ї (придбання мотоцикла, згодом автомобіля – поїздки «на моря» всією сім’єю); розворот дивізії та захоплення військової справою; перші курси підвищення кваліфікації; перехід на посаду директора Адамівської школи (у звязку із виходом у декретну відпустку директора Граждан Катерини Михайлівни) – Тимофєєв відчув себе затребуваним…

Роздуми Учителя. Скіфія. На старших курсах університету Тимофєєв в студентській бібліотеці (Французький бульвар, 24/26) побачив двотомник підручника з історії Скіфії, взяв його почитати й закохався в ту дивну степову країну (наш Буджак та Добруджа – Мала Скіфія), де жив народ-військо – скіфи. Дотично він проштудюював матеріал про кіммерійців, сарматів, античні міста-держави…

Учитель біології та хімії В.Я.Тимофєєв.

65

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства — залізну. Цікаво, що перші залізні вироби мали космічне походження і були виготовлені з уламків метеоритів ще в III—II тис. до н. е. у Єгипті та Месопотамії (зокрема, у гробниці Тутанхамона знайдено кілька залізних предметів, оправлених у золото). На території України перші знахідки залізних виробів датуються XI—IX ст. до н. е. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Паралельно з підвищенням продуктивності праці та появою значної кількості додаткового продукту активно йшов процес посилення воєнної могутності. Тому за доби заліза зброя стала знаряддям праці, а війна — ремеслом, що надало динаміки та драматизму розвиткові історичних подій. Перехід до ранньозалізного віку на території України та в сусідніх регіонах значною мірою зумовлений дією низки чинників: різка зміна клімату (наприкінці II тис. до н. е. він став надзвичайно посушливим) — екологічна криза — міграція населення — розрив старих економічних зв’язків — дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів — розвиток місцевого залізорудного виробництва. Завдяки появі заліза перед людством відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни в суспільстві — завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення. Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення; посилення торговельних зв’язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворення сім’ї на господарську одиницю; витіснення родової общини територіальною; виокремлення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення організованих воєннополітичних об’єднань та союзів; зародження державності. Кіммерійці. Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Про «уславлених кобилодойців» (так цей народ дуже часто називали в давнину) повідомляє не тільки Гомер в «Одіссеї», а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні джерела згадують про цей народ під іменем «гамірра». Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. У добу проникнення греків у Північне Причорномор’я Керченську протоку називали Боспором Кіммерійським. Хоча питання про етнічне походження кіммерійців залишається відкритим, більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та досконаліша за бронзову залізна зброя дали змогу кіммерійцям залишити свій слід в історії. Для кочового народу, що постійно перебуває в русі, сенсом життя є збереження власних худоби, майна, землі та заволодіння багатствами сусідів. Войовничість скотарських племен логічно випливає з самої природи кочового скотарства: вони або обороняють свої пасовиська, або завойовують чужі. Кіммерійці не були винятком. Вони здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з цими передовими для того часу країнами сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Однак, хоча кіммерійці і мали своїх царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор’ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами. Скіфи. Проникнення скіфів на узбережжя Чорного моря відбувалося кількома хвилями. Спочатку вони не тільки мирно уживалися з кіммерійцями, а й нерідко ставали їхніми воєнними союзниками. Проте зростаючий тиск сусідніх кочових племен — массагетів — примусив скіфів дедалі активніше просуватися на захід у 66

глиб кіммерійських земель. У VII ст. до н. е., витіснивши місцевий етнос з Подніпров’я, скіфи не зупиняються, а, переслідуючи кіммерійців, вдираються до Передньої Азії. Скіфська навала докотилася аж до Сирії (дійшло до того, що єгипетський фараон Псамметіх І змушений був відкупитися від загарбників щедрими дарами). Скіфи, захопивши Мідію, утворили там державу Ішкуза, яка проіснувала 28 років. Лише після того, як мідійський цар Кіаксар запросив на банкет скіфських царів і, напоївши їх, перебив, скіфські формування, що залишилися без своїх лідерів, вимушені були мігрувати в Північне Причорномор’я. Повернувшись із Передньої Азії в причорноморські степи, скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у другій половині VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об’єднання племен — Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н. е. За Геродотом, територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який, прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташовувався в межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочівники, які населяли степові райони на схід від Дніпра, та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря і степовим Кримом) та осілі племена (елліно-скіфи-калліпіди, які жили поблизу давньогрецького міста Ольвії; скіфи-землероби, зосереджені на Лівобережжі; скіфи-орачі, які розташовувалися на захід від Дніпра). Характерною ознакою скіфського суспільства була його неоднорідність. На думку деяких вчених, мігруючі племена мали іранське походження, а осілі, з їхньою традиційною хліборобською культурою, мали праслов’янське коріння. Різними були і напрями діяльності скіфських племен: якщо для скіфів-кочівників та царських скіфів основним заняттям були кочове скотарство і грабіжницькі воєнні походи, то для скіфів-орачів — зернове землеробство. Та найбільше неоднорідність скіфського суспільства виявлялася в соціально-політичній сфері: панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами. Суспільні відносини в Скіфії еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Кульмінаційним став кінець V ст. до н. е. Саме в цей час відбулася якісна зміна: під впливом торгово-економічних, військових та політичних відносин процес класоутворення вступив у завершальну фазу і патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем. В основі системи управління скіфським суспільством лежала не «східна деспотія», а «варварська демократія». Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів. Ще на початку VI ст. до н. е. Скіфія стала об’єктом агресії з боку перського царя Дарія. Протиставивши численному перському війську воєнну хитрість, виучку та хоробрість, скіфи не тільки вистояли, а й змусили ворога рятуватися втечею. З того часу за скіфами закріпилася слава непереможних. Геродот захоплено писав: «Жодному ворогу, що нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися; і ніхто не зможе їх наздогнати, якщо тільки самі вони не допустять цього». Скіфське військо було одним з найсильніших. Цьому сприяли майже ідеально пристосована для війни структура суспільства (роди і племена під час воєнних походів ставали військовими підрозділами) та найдосконаліше для тієї доби озброєння (більша частина арсеналу їхньої зброї — мечі, кинджали, бойові сокири тощо були виготовлені із заліза, а скіфський лук за далекобійністю, прицільністю і вбивчою силою не мав аналогів). Не останню роль у забезпеченні високої боєздатності скіфського війська та вихованні у воїнів ненависті до ворога відігравали жорстокі варварські традиції: скіфський воїн пив кров першого вбитого ним ворога, знімав скальпи; кожен сотий полонений приносився в жертву богові війни; того, хто на полі бою власноручно не вбив жодного ворога, не допускали до святкового столу. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети. Вдало розпочалося скіфське завоювання Балкан. Спираючись на союз із батьком Александра Македонського, 67

Філіппом II, Атей розгромив Фракію й поширив свій вплив на задунайські землі. Та союз Скіфії з Македонією виявився недовгочасним, і в 339 р. до н. е. між цими державами спалахнула війна, у якій загинув Атей, а скіфи зазнали поразки. Пік воєнної могутності Скіфії залишився в минулому. III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров’я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (поблизу сучасного Сімферополя). Та навіть ізольовані вузькими межами Кримського півострова, скіфи виявляють воєнну активність і не сходять з історичної арени. У II ст. до н. е. спостерігався період піднесення, коли Мала Скіфія взяла під контроль Ольвію і вела успішну боротьбу з грецькими містами-державами за вплив на всю територію Тавриди. Як етнічне та політичне утворення, Мала Скіфія припиняє своє існування лише на початку III ст. н.е. Скіфи на основі синтезу власних здобутків і досягнень народів, з якими вони воювали або ж торгували, створили самобутню культуру. Найяскравішими її виявами були царські кургани (Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила та ін.) і «скіфська тріада» — скіфський тип зброї, «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві та специфічна збруя верхових коней. Ці та інші елементи скіфської культури вплинули на формування передслов’янської культури. Деякі з них дожили до нашого часу, зокрема, корені окремих скіфських слів й досі зберігаються в мовах східних слов’ян: «спако» (собака), «голос», «топор». Мала Нижньодунайська (Буджацька) Скіфія. У ІІІ ст. до н.е. у Північному Надчорномор’ї зникають кургани степових скифів. Скіфське населення концентрується в регіонах, придатних для землеробства та осілого скотарства, у тому числі у Нижньому Подунав’ї (скіфи почали осідати на землю, з чим пов'язаний початок формування пізньоскіфської культури – обмеженість територій призвела до кардинальної зміни господарства та побуту скифів). Нижньодунайська (Буджацька) Скіфія проїснувала до кінця ІІІ століття. Вона розвивалася під сильним військовополітичним і культурним впливом сарматів із сходу та грецьких колоністів Надчорноморського узбережжя. Сармати. У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен — сарматів, який спустошливим ураганом пронісся Приазов’ям та Північним Причорномор’ям, витіснив скіфів на Кримський півострів. Хоча сарматам і не вдалося подолати родоплемінну відособленість, консолідуватися в єдиний етнос і створити, подібно скіфам, власну повноцінну державу, вони активно діяли на історичній арені протягом шести сторіч, залишивши сліди своєї діяльності на величезній території: в Західному Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, на Північному Кавказі, в Прикубанні, в степах України, в Криму, Румунії та Угорщині. Назва «сармати», або «савромати», походить від іранського слова «саоромант» і означає підперезаний мечем. Це не самоназва народу, а термін, запроваджений античними авторами. Одне з найперших достовірних історичних свідчень про сарматів знаходимо в «Історії» Полібія (205—123 до н. е.). Пліній повідомляє, що вони «складали одне плем’я, але поділене на декілька народів з різними назвами». Войовничі та агресивні сарматські племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями, їх очолювали у різний час різні племенні об’єднання. Царські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Саме тоді, як зазначає Пліній, «ім’я скіфів всюди витісняється іменами сарматів та германців». Поява в II ст. до н. е. у степах Поволжя та Приуралля нового могутнього племінного об’єднання, на чолі якого стали роксолани, підготувала нову хвилю сарматської експансії. Закріпившись у степах Лівобережжя, роксолани спочатку здійснюють походи на Таврійський півострів. У І ст. н. е. сарматські мечі діставали здобич уже в римській провінції Мезії. Третя хвиля сарматської активності пов’язана з аланським 68

союзом племен, що утворився в І ст. н. е. Для аланів характерними були широкомасштабні воєнні дії. За свідченням Тацита і Йосифа Флавія, вони здійснювали успішні напади на Мідію, Малу Азію, Крим, Закавказзя. У 372 р. алани були розбиті гуннами, що призвело до втрати сарматами панівного становища в причорноморських степах. Завдяки Великому переселенню народів алани не тільки проникають на Британські острови, у Галлію та Іспанію, а й переправляються морем у Північну Африку. Решта цього сарматського племінного союзу в VI—IX ст. відходить у передгір’я Кавказу і згодом вливається до Хозарського каганату. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Античні автори досить часто називають сарматів «гюнайкократуменами» (керовані жінками). У давніх джерелах є згадки про сарматських цариць — Томирис, Амагу та ін. Загалом жінки цього народу відрізнялися войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, нарівні з чоловіками ходили в походи, не вступали в шлюб, доки не вб’ють першого ворога, тобто своєю поведінкою нагадували міфічних амазонок. За легендою, переказаною Геродотом, сармати походять саме від амазонок і скіфів. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи. Удар сарматської кінноти (катафрактаріїв), вдягнутої у залізні панцирі, озброєної довгими списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином, за свідченням Тацита, не могло витримати жодне військо. З часом сарматська модель важкоозброєної кінноти внаслідок Великого переселення народів потрапила у Європу і суттєво вплинула на формування середньовічного лицарства. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. VIII — кінець VI ст. до н. е. — це період «Великої грецької колонізації», одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор’я. «Велика грецька колонізація» була грандіозною акцією, яка суттєво вплинула на світовий розвиток. Якщо в XI—IX ст. до н. е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все Середземноморське узбережжя від Піренейського півострова, аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на берегах Чорного моря. Причини еллінської міграції: 1) демографічна — демографічний вибух, що відбувся в цей час, зумовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати; 2) аграрна — нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій; 3) торговельна — колонізація є побічним продуктом торгової експансії; 4) сировинна — в нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо; 5) воєнна — до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів; 6) соціальна — постійна соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати; 7) етнічна — етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель. Родоначальниками грецьких міст-держав у Північному Причорномор’ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль відіграли й переселенці з Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У другій половині VII ст. до н. е. на острові Березань греки заснували місто Борисфеніду — перше еллінське поселення в цьому регіоні. За ним з’явилися Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія та інші міста, що дало підставу сучаснику «Великої грецької колонізації» Платону стверджувати, що греки обсіли Чорне море, «неначе жаби ставок». Основними осередками античної цивілізації в Причорномор’ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови.

69

Елліни-колоністи привезли з собою на нові землі традиційну для Давньої Греції форму соціально-економічної та політичної організації суспільства — поліс. Полісна модель суспільного устрою органічно поєднувала місто (як центр політичного життя, ремесла, торгівлі та культури) і хору (прилеглу сільськогосподарську округу). Така структура давала змогу місту-державі бути самостійною, самодостатньою, життєздатною одиницею. Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову владу. «Повноправні громадяни» полісів, за винятком рабів, іноземців та жінок, мали широкі права. Залежно від домінуючої політичної сили рабовласницькі республіки були до І ст. до н. е. аристократичними, як Ольвія, чи демократичними, як Херсонес. Проте колонізаційна хвиля принесла в Північне Причорномор’я не тільки республіканську форму правління. У 480 р. до н. е. на Керченському і Таманському півостровах під впливом монархічних традицій Персії виникає Боспорське царство. Правляча династія Археанактидів об’єднала в одну велику античну рабовласницьку державу міста Пантікапей, Фанагорію, Гермонассу та ін. Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор’ї поділяють на два періоди: I. Грецький період (друга половина VII — середина І ст. до н. е.). Характерними ознаками цієї доби були виникнення й становлення міст-держав та Боспорського царства; тісні зв’язки з материковою Грецією; переважання в житті колоністів елліністичних традицій та звичаїв; стабільність розвитку колоній; активна урбанізація (регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів, посилення ролі міст); започаткування карбування монет; перетворення колоній на центри посередницької торгівлі, що пов’язували Елладу з варварським світом; відносно мирне співіснування (особливо на початковій стадії цього періоду) з населенням приморської зони. II. Римський період (середина І ст. до н. е. — IV ст. н. е.). Війни понтійського царя Мітрідата VI Євпатора проти Риму (89—63 до н. е.) стали поворотним моментом у житті міст-держав Північного Причорномор’я. Розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності. Основними тенденціями та характерними ознаками цієї доби були нестабільність воєнно-політичної ситуації; поступова переорієнтація держав Північного Причорномор’я на Римську імперію, входження Тіри, Ольвії та Херсонесу до складу римської провінції Нижньої Мезії; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експансія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбережжям (готів у III ст. і гунів у IV ст.), завдала смертельного удару грецьким полісам. Більшість міст-держав зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії. Тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор’ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор’я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров’я, Побужжя та Подніпров’я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.

70

Колодач 22-й. Учитель. 1978-1982.

В шкільні роки я захоплювався музикою: самостійно навчився грати на баяні, гітарі, балалайці (сьогодні балалайка – вражий інструмент); грав в клубному естрадному оркестрі, працював в клубі баяністом-акомпаніатором (отримував зарплатню – 0,5 ставки – 30 рублів), вів уроки музики і співі в школі в 16 років (мама сиділа за задніх партах і дивилася за дисципліною); сезон відпрацював музичним керівником у піонерському таборі «Глобус» (с. Приморське); потім, після школи (до армії) відпрацював 1,5 роки учителем музики і співів Муравлівської середньої школи; в армії грав в оркестрі баяністів (керівник Олександр Захарович Кудрявченко) ансамблю пісні і танцю Ленінградського військового округу; керував джазовим оркестром «Вусачі»; акомпанував солістам та працював учителем музики і співів Репнінської школи Курортного району міста Ленінграда і музичним керівником піонерського табору «Буревісник» (курортне селище Смолячково на березі Фінської заплави). Трошки писав музики – декілька творів тих років зберіглося. З сестрами влаштовували старо-ново-річні (Христос народився!) вистави лялькового театру (ляльки були саморобні); непогані гроші колядуванням із допомогою театру-вертепу заробляли в ці дні – витрачали їх на батарейки, лампочки, радіодеталі, спортивні приладдя, нотні книги, багатокольорові ручки (одна з них у мене зберіглася), записні книжки-нотатники, ляльки сестрам та солодощі. Малював непогано олівцем, писав вірші, читав багато книг, цікавився уфологією (тоді багато хто нею цікавився, але я весною 1968 року асистував Вольфу Мессінгу в одному з його виступів й вважав себе фахівцем у справі пізнання непізнаного – навіть намагався «досягти просвітлення»). Також захоплювався спортом – легкою атлетикою (був спринтеромрекордсменом – 60 метрів пробігав за 5,9 секунд) і футболом (грав за колгоспну збірну лівим крайнім; не уходив з поля без особистого голу; за гру отримував зарплатню – 10 рублів + 10 рублів за кожний гол).

71

Школу я закінчив на «відмінно», але золотої медалі не отримав – довго від Одеського обласного управління народної освіти не було відповіді (вони тоді перевіряли екзаменаційні роботи претендентів на медалі - математику й твір) й батьки змусили районний відділ освіти виписати мені незвичайний атестат про середню освіту 21 липня 1969 року (всі оцінки «відмінно», але без медалі), бо вже треба було подавати документи до університету. Багато років потому я дізнався (мама розказала), що в творі у мене був «гріх» - принизив ролі Леніна по відношенню до Маркса в суспільному житті (я цього не пам’ятаю), тому на медаль твір не подали, але й оцінку не занизили – залишили «відмінно». Цікаво б було подивитись тепер на цей твір – що там знайшли тоді крамольного? Цікавився історією, зокрема народів, мені рідних – липованів-некрасівцівстаровірів, болгар, гагаузів, молдаван і українців-козаків-запорожців-задунайцівмазепинців; самостійно вивчав мови – німецьку, болгарську, польську, латину, старослов’янську. Захоплювався в шкільні роки геологією (згодом навчання у Київському геологорозвідувальному технікумі), статистикою (згодом навчання у Одеському фінансовому технікумі) та електронікою (радіотехнічним моделюванням – батько заохочував – приносив мені книжки Р.Свореня) – були цікаві вироби. Добре грав у шахи – у піонерському таборі юннатів в Одесі (літо 1966 року) на рівних змагався із дорослими майстрами. Але учителем біології я став невипадково. Ще у шкільні роки захоплювався точними та природничими науками: математикою (навіть самостійно вивчав вищу математику за підручником Я.Зельдовича, який подарував мені вчитель математики Іван Федотович Смирнов – мій двоюрідний, набагато старший за мене, брат – тоді студент Одеського політехнічного інституту); фізикою, бо цей предмет викладала чарівна учителька Наталя Матвіївна – вона відкрила мені О.Гріна (був переможцем районної олімпіади школярів, навіть поступав в свій час на фізичний факультет Одеського державного університету – відділення астрономії; тодішній ректор Сердюк – рекомендував мене не подавати документи на це відділення – робочих місць астрономів обмаль, а часів у школі буде небагато; якби послухався – можливо, якось інакше життя склалося); хімією (був переможцем районної, обласної та дипломантом міжнародної олімпіади школярів); астрономією (моя любов; потім знання її стали в нагоді при навчанні в Одеському морехідному училищі рибної промисловості); біологією: проводив самостійні метеорологічні (Прогнози діда Семена), фенологічні (Фенощоденник) спостереження, цікавився мічурінською методою (картопля «Муравлянка»), згодом генетикою (прадід Єфрем - алича «Мароба», виноград «Новак»). Тому вступ у 1974 році на біологічний факультет Одеського державного університету (заочне відділення) виглядало цілком закономірно (як закономірно виглядало й поступлення паралельно до Одеського музичного училища в цьому ж році). Навчатись було й легко (хімію-біологію знав і розумів) й важко (троє дітей, велике домашнє господарство – город-сад-виноградник-ягідник та живність, робота на дві ставки, позакласна безоплатна робота + клуб – оркестр, ансамблі, солісти).

1977-1980 роки. У 1977 році мене було призначено учителем біології-хімії Адамівської школи (пішов на пенсію біолог-директор школи Шкодовський Олександр Вікентійович) та обрано секретарем партійної організації школи (громадська посада). Мої перші роки на цьому поприщі були сумбурні – працював і навчався, практично постигав науку навчати – педагогіку та методику викладання. Хватався за все, що підвищувало цікавість учнів до біології; створив систему позакласної роботи – учнівську секцію товариства охорони природи, де плідне працювали секції – юних натуралістів, рослинників, фенологів, метеорологів, орнітологів, які співпрацювали із Канівським державним заповідником, кафедрою хребетних тварин Київського державного університету, метеорологічним сектором Географічного товариства України. Після закінчення університету пішов на підвищення – деякий час 72

пропрацював учителем біології Муравлівської середньої школи, але дружині не було там роботи й прийшлося повернутися до Адамівки.

1981-1987 роки. Повернувся до Адамівської школи на посаду учителя біології, хімії і музики (і на громадських засадах – голова профспілкової організації школи) й вже зовсім по іншому спланував свою роботу – із призначенням мене директором школи довелось значно менше приділяти увагу біології (взяли в школу ще одного біолога, який вів основну частину годин), а більше став займатися позакласною роботою, зокрема до існуючої системи позакласної роботи додали секції фізіологів та тваринників (створили систему загальнокорисної виробничої праці школярів; на період розпаду СРСР мали на рахунках школи близько 40 тисяч зароблених рублів; школярі їздили на екскурсії до Києва, Москви, Ленінграду, Львова, Криму, Західної України та ін., закупали нові меблі, обладнання; готувалися купити комп’ютерний клас «Самсунг»). Пішов на чергове підвищення – рік пропрацював заступником головного лікаря у новому піонерському таборі санаторного типу «Сперанца» (смт. Сергіївка) та директором школи при «Сперанці» (на громадських засадах); налагоджував роботу вихователів й учителів. Перед нами було поставлено завдання стати кращим дитячим оздоровчим закладом в СРСР; я їздив на науково-практичні конференції (Кишинів, Одеса, Анапа), приймав делегації – у нас в гостях бували керівники Молдови - Гросул, Маня, Харя та ін. й працював-працював-працював.

1988-1997 роки. Після молдавської революції довелось знову повертатись на посаду директора Адамівської школи. Незабаром мене було обрано головою Адамівської сільської ради (відпрацював два скликання). Тому читати часи біології я покинув, а займався позакласною роботою, зокрема Малою Академією Наук. Наші школярі були переможцями та дипломантами Одеських обласних та Всеукраїнських сесій МАН: Володя Бондар, Гена Мацегора, Люда Макаренко, Сергій Дуб, Ігор Гавлюк, Юра Шаповал, Сергій Антонюк, Олександр Паламарчук, Микола Козубенко, Іван Одорожа, Іван Якубський, Юра Золотовський, Олег Бугайов, Павлік Кочман, Саша Козаченко, Вітя Крамаренко, Толя Гавлюк, Міша Маринеску, Вова Колеснік, Сергій Білоус, Валерій Лавриненко, Наташа Охременко, Сергій Подолько, Свєта Соломієнко, Віталій Поздняков, Інна Назарова, Олена Кульчицька, Олена Коноваленко, Андрій Якубський, Надя Макаренко, Володя Буравицький, Діна Васалакій, Наташа Крамаренко, Валерій Тимофєєв, Толя Богданов, Андрій Веліков, Андрій Старченко, Свєта Тимофєєва, Діма Кульчицький, Ваня Лазнян, Оксана Граждан, Таня Гербей… Починаючи працювати учителем біології (після трьох курсів біофаку Одеського університету і декількох десятків прочитаних книг з методики викладання біології – але хороших книг! – Миколи Верзиліна, Віри Корсунської, Гаврили Ногі, Ніни Падалко, Василя Шалаєва, Євгенії Бруновт, Антоніни Мягкової, Олександра Нікішова, Михайла Папоркова, Анатолія Захлібного – з серії «Бібліотека учителя біології»), я не уявляв собі всієї складності (і цікавості!) викладацької (правильніше – учительської!) справи. Досвід учительської роботи у мене вже був: учитель музики Муравлівської школи Ізмаїльського району Одеської області (1969-1970 роки), учитель музики Репнінської школи Курортного району міста Ленінграду (1971-1972 роки), учитель фізичної культури Муравлівської школи Ізмаїльського району Одеської області (19731974 роки), учитель музики Адамівської школи Білгород-Дністровського району Одеської області (1974-1977 роки); досвід згодом був підкріплений фаховою підготовкою – біологічний факультет Одеського державного університету. З набуттям досвіду навчання-викладання основ біології в школі, приходило розуміння побудови системи цього навчання-виховання, яка повинна базуватись на «трьох китах» - теоретичні основи біології (навчання на уроці), практичні роботи (практичні-лабораторні роботи, домашні завдання), дослідна позакласнапозашкільна робота (секція, гурток, клуб, МАН). Все це на солідному фундаменті – сучасній матеріальній базі викладання біології в школі.

73

Моя система роботи учителя біології описана в книгах: Тимофєєв В.Я. Бібліотека учителя біології. Кн.1. Учитель ботаніки. Ч.01 Щоденник учителя ботаніки. Ч.02 - Система роботи учителя ботаніки. Одеса: ОСГІ.

1988,1990. - 337 с. // Тимофєєв В.Я. Бібліотека учителя біології. Кн.1. Учитель ботаніки. Ч.06 - Календарні плани. Ч.7 - Розробки уроків. Одеса: ОСГІ. 1984,1986. – 401 с. // Тимофєєв В.Я. Бібліотека учителя біології. Кн.2. Мала Академія Наук. Ч.03 Загальнокорисна виробнича праця. Ч.04 - Мала Академія Наук. Одеса: ОСГІ.

1992,1995,1996,1997. – 345 с. // Тимофєєв В.Я. Бібліотека учителя біології. Кн.3. Краєзнавчі матеріали. Ч.05 - Рослинний і тваринний світ Південноукраїнського Задністров’я. Одеса: ОСГІ. 1998. – 377 с.

63 Комишина Життя. 1977-1992. УЧИТЕЛЬ БІО. МЕТОД. МАН. Офіційно працювати я почав у 9 класі (баяніст-акомпаніатор Муравлівського Будинку культури); тоді було мені 15 років. В 10 класі (16 років) почав викладати музику і співи у Муравлівській середній школі (писали години на маму і мама сиділа на уроках на задніх партах для порядку). Вже після школи завели на мене Трудову книжку (Професія – керівник з позакласної роботи), де було записано «Запис №1.

01.09.1969 року. Прийнятий на роботу на посаду учителя музики Муравлівської середньої школи. Наказ №4 від 01.09.1969 року по школі».

Листопад 1972 року. Ленінград.

Вересень 1968 року. Муравлівка.

В армії (я служив у Ленінградському воєнному округу) мені прийшлося виконувати обов’язки вчителя музики Репінської середньої школи (422-ї школи Курортненського району міста Ленінграду). Після армії – знову учитель музики Муравлівської середньої школи; згодом – вихователь пришкільного інтернату Адамівської восьмирічної школи та (за сумісництвом) – учитель музики.

74

В/ч 43119. Жартівливий ансамбль.

Ансамбль Адамівського БК.

Адамівська школа. Тематичний вечір.

Жіночий ансамбль Муравлівського БК. Вилкове.

75

Окрім уроків вів я позакласну роботу з музики (вона, як правило, не оплачувалася), але це – солісти, дуети-тріо-квартети-ансамблі - й концертів довелося готувати багато.

76

УЧИТЕЛЬ БІОЛОГІЇ.

ЩОДЕННИК УЧИТЕЛЯ БОТАНІКИ Великого значення для здійснення завдань підвищення ролі науки в розвитку сільськогосподарського виробництва набуває позакласна і позашкільна робота учнів у гуртках натуралістів-дослідників, масова суспільно-корисна праця. Науково і методично правильно організована дослідницька гурткова робота є одним з дійових факторів поєднання навчання і виховання. Теоретичні знання і практичні уміння, що їх набувають учні в процесі оволодіння основами наук, все більше поглиблюються і усвідомлюються в процесі практичної позакласної навчально-дослідної й суспільно-корисної роботи гуртків натуралістів-дослідників й суспільно-корисної роботи гуртківців по вивченню, охороні і збагаченню природи рідного краю, в роботі на шкільних ділянках тощо. Головною умовою успішною гурткової роботи, як і всієї навчально-виховної і суспільно-корисної праці школи, є проведення її на високому фаховому рівні, що відповідає досягненням науки і практики. Робота в гуртках натуралістів-дослідників є доброю підготовчою школою для дальшого розвитку глибокого інтересу дітей до певної галузі біологічної науки, прагнення до досліджень, самостійної роботи за завданнями вчених. Керівникам гуртків основну увагу треба звернути на розвиток дослідництва і збагачення загального світогляду учнів, ознайомлювати їх з визначними досягненнями науки і практики. У гуртковій роботі керівник має можливість ширше і частіше застосовувати такі активні й цінні форми роботи, як екскурсії, самостійні тривалі спостереження, практичні роботи і досліди на шкільних ділянках, Разом з тим ці форми тісно поєднуються з лабораторними і дослідницькими заняттями в біологічних і хімічних кабінетах, у кутку живої природи, в шкільних майстернях тощо. Вся діяльність і життя гуртка – частки великого шкільного колективу – поєднуються з суспільно-корисною роботою школи, з її громадським життям. Громадська робота згуртовує колектив, популяризує роботу школи серед батьків і 77

громадськості і є одним з вирішальних факторів виховання молоді – майбутніх громадян. Життя ставить особливо високі вимоги щодо змісту і методики позакласної і позашкільної роботи, зокрема потребує розвитку творчої самодіяльності учнів, поліпшення і розширення навчально-виховної і суспільно-корисної праці учнів у напрямі тісного поєднання теоретичних знань з практикою. У виконанні цих завдань керівникам гуртків натуралістів-дослідників, учителям і методистам позашкільних установ і допоможе «Щоденник учителя ботаніки», який є квінтесенцією досвіду учителя біології Адамівської школи Білгород-Дністровського району Одеської області Тимофєєва Валерія Яковича. Досліди і спостереження відіграють велику роль у вивченні шкільного курсу біології, основ сільського господарства і в роботі гуртків натуралістів-дослідників. Вони активізують розумову і практичну діяльність учнів, розширюють їх знання, вміння і навички. Вчитель готує дітей у процесі навчання до проведення дослідів і спостережень: а) вивчає з учнями за підручником і допоміжною літературою наукові факти, положення, закони біологічної і сільськогосподарської наук, методику й техніку проведення дослідів, спостережень; б) демонструє натуральні зразки рослин і тварин, досліди тощо; в) проводить лабораторні і практичні роботи тощо; г) екскурсії в природу і сільськогосподарське виробництво; д) тривалі досліди з рослинами як навчального, так і дослідницького характеру. Сучасні учні допитливі, вони виявляють глибокий інтерес до пізнання процесів, що відбуваються в житті рослин. Учитель повинен спрямовувати цей інтерес на головне і на характерні деталі, властиві тому чи іншому явищу. Коли в учнів вже виробляться певні вміння і навички дослідницької роботи і спостережень, їм можна давати творчі завдання для самостійного розв’язання. При проведенні дослідів і спостережень важливо навчити учнів правильно і логічно висловлювати свої думки, користуватися науковими термінами, положеннями для визначення якості проведеного досліду і спостереження. Це не зразу дається учням. Слід систематично повторювати цей матеріал, під час досліду та спостережень частіше звертати увагу учнів на ті чи інші явища, наполегливо домагатися чітких понять про предмети і явища шляхом повторень у різних варіантах (розповідь, демонстрування наочних посібників, виконання учнями самостійного завдання). Не покладаючись на те, що учні з першого разу все зрозуміють, як у навчальній, так і в позакласній роботі, учитель і керівник гуртка все частіше дають їм завдання дослідницького характеру. Виконуючи їх, учні ознайомлюються з науковим фактами, із закономірностями біологічної і агрономічної науки. А найголовніше те, що за допомогою дослідів і спостережень вони дістають відповідні знання про життя і розвиток рослинних організмів, про роль людини в поліпшенні і перетворенні їх природи. Досліди і спостереження допомагають учням краще усвідомити взаємозв’язок і взаємозумовленість у природі, роль людської праці і біологічної науки в розвитку сільськогосподарського виробництва. Все це сприяє підготовці учнів до практичної діяльності в сільськогосподарському виробництві. У дослідницькій роботі учнів велика роль належить спостереженням. Спостереження – це не просте споглядання, а складний процес, який спонукає до мислення, до дії. Якість спостережень залежить від чітко визначеного плану, теоретичної і практичної підготовки спостерігача. Спостереження – це особливий вид сприймання, що має цілеспрямований, планомірний характер і проводиться з певною метою. Це вміння не тільки дивитися, а й бачити, робити висновки і використовувати з’ясоване для спрямованого впливу на розвиток природи.

78

Щоб успішно розвивати в дітей спостережливість, учитель повинен наполегливо працювати за такими педагогічними правилами: 1. Перед дітьми треба ставити зрозумілу, чітку і посильну мету спостереження.

2. Спостереження має бути повним і детальним: треба навчити учнів помічати все істотне і в той же час всі деталі, але обов’язково ті, які пов’язані з поставленим завданням, з його метою. В цьому учневі має допомогти письмовий план спостережень, розроблений учителем за участю дітей.

3. Успіх спостереження залежить від загального розвитку дитини і від запасу попередніх знань про даний об’єкт. Чим повніші знання, тим ціннішими будуть спостереження, а тому учень повинен обов’язково готуватися до них.

4. Спостереження повинні бути систематичними і планомірними.

5. Характерною ознакою спостережень є зв'язок сприйняття з активним процесом мислення, що виявляється в порівнянні предметів і явищ, встановленні причинного зв’язку, відмінності між ними в умінні зробити теоретичні і практичні висновки.

6. При будь-яких спостереженнях учень обов’язково повинен вести систематичні записи в щоденнику і підбивати підсумки проведеної роботи. Саме завдяки спостережливості й усвідомленню суті питання, серйозному і творчому ставленню до праці формується діяльна людина. Найкращий спосіб пробудити талант людини – створити умови, дати можливість проявитись йому. Слід з довір’ям ставитися до кожної дитини, до її великих можливостей. Це – запорука творчого зростання кожного учня. Учнів слід привчати не тільки до спостережень неозброєним оком за живою природою, а й залучати до спостережень за допомогою приладів, які відповідають сучасному рівню науки і техніки. Спостерігаючи явища природи неозброєним оком, за допомогою приладів, спостерігач повинен бути завжди об’єктивним, враховувати і направляти хід розвитку певних явищ, установлювати об’єктивні закономірності в їх розвитку. Цю об’єктивність в учнів має виховувати учитель. Але одних лише спостережень для пізнання і зміни навколишніх явищ природи, для вироблення об’єктивних уявлень і понять не досить. Досягти цього можна на основі дослідів, експериментів і практичної діяльності учнів. Експеримент завжди пов'язаний із спостереженням. Проте це не одне і те саме. Спостереження – це фіксація фактів такими, якими їх дає природа, незалежно від бажання дослідника. В експерименті ж дослідник не просто пасивно спостерігає явища природи, а творчо, активно втручається в них, вибирає і виділяє окремі з них, штучно відтворює в спеціально створених умовах (якщо вивчення їх у природних умовах пов’язане з труднощами), тобто дослідник за своїм задумом, планом може відтворити досліджувані явища в різних умовах, ввести в експеримент нові фактори. Дослід, або у вузькому розумінні експеримент, - важливий метод наукового пізнання. Велика роль йому належить і в шкільному навчанні, і в роботі гуртка та учнівської бригади. Дослідник за своїм бажанням проводить різні варіанти досліду, змінюючи умови його проведення (застосовуючи певні добрива в різних комбінаціях, змінюючи температурні умови, умови зволоження ґрунту, освітлення, пари для схрещування, щеплення тощо). В процесі досліду в результаті спостережень і порівнянь дослідних і контрольних варіантів установлюються причинні взаємозв’язки, взаємозалежність між штучно створеними умовами і змінами, які відбуваються або помічаються в процесі проведення досліду. Спостереження і фіксація наслідків є обов’язкова умова кожного досліду. Проведення різних дослідів дає юним дослідникам можливість: а) розчленовувати складні явища на окремі частини, елементи, стадії для докладнішого їх вивчення; б) поєднувати прості явища, окремі частини, елементи в складніші, спостерігати їх, установлювати взаємозв’язок; 79

в) штучно створювати умови, при яких відбувається певне явище, порівнюючи, встановлювати певну дію, взаємозв’язок, вплив того чи іншого фактору; г) застосувати різні прилади, матеріали для глибшого вивчення даного явища, штучно прискорювати або сповільнювати хід певного процесу або досліду в цілому. У зв’язку з цим до дослідів ставляться великі вимоги. Вони повинні бути чітко спланованими. Мету їх слід продумати чи обґрунтувати. Це вимагає від вчителя, керівника гуртка чи учнівської виробничої бригади і учнів, юннатів широкої ерудиції, творчої фантазії. Готуючись до дослідницької роботи, учні повинні глибоко засвоювати основи наук, осмислювати і застосовувати їх на практиці. Наприклад, при вирощуванні різних рослин вивчати їх хімічний склад, склад ґрунту, його родючість, хімічний склад добрив, якість води для поливання, хімічні способи захисту рослин від шкідників і хвороб. Знання основ наук допоможе краще зрозуміти закономірності розвитку рослинних організмів. Учні, не підготовлені до проведення дослідів, у процесі їх виконання, як правило, не вдаються до теоретичних знань, а діють всліпу. У кожного досліду повинен бути контрольний варіант. Для більшої точності його повторюють у просторі і часі. Від кількості повторень залежить точність і достовірність результатів досліду, особливо на малих площах. У практиці дослідницької роботи буває і так, що дослід не дає позитивно відповіді на поставлене запитання, задум дослідника не здійснився. Цього боятися не слід. Треба думати, аналізувати, шукати причини невдачі досліду, розробляти нову методику. Досліди і спостереження – це види самостійної роботи учнів. Лише в процесі самостійного розв’язання навчального або дослідного завдання в учнів виробляється певний стиль розумової діяльності, формуються вміння і навички аналізувати і синтезувати здобуті наслідки. Щоб навчити учнів продумано і творчо діяти, здійснювати плани своїх задумів і мрій, формувати науковий світогляд, треба широко використовувати різноманітні форми і методи навчальної роботи: робота з книгою, розповідь вчителя, різні види самостійної роботи, досліди і спостереження тощо. Дуже важливо, щоб робота була цікавою. Настрій, емоції, творче ставлення до дослідницької роботи підвищує її ефективність. Особливо сприяють розвиткові інтересу до дослідницької роботи: а) різні практичні, лабораторні роботи, досліди з рослинами, які дають порівняно швидкий ефект і результати (рання вигонка рослин, робота із скоростиглими сортами рослин, робота в парниках, оранжереях, у кутку живої природи); б) показ і вивчення явищ, об’єктів в їх русі і розвитку; в) жвава цікава розповідь, доповіді, диспути учнів і читачів коротких захоплюючих уривків художньої або науково-популярної літератури, демонстрування наочних приладів, фільмів, робота з мікроскопом, виготовлення саморобних наочних посібників; г) наявність у роботі нового або елементів нового, ознайомлення з досягненнями біологічної науки, досвідом, новими об’єктами для вивчення; д) зустрічі з ученими, організація і проведення свят, ранків, зборів; є) участь у виставках, конкурсах, змаганнях, відзначення переможців, громадський огляд роботи кожного учня, юнната, гуртка. У розвитку інтересу і закріпленні знань учнів значну роль відіграє самостійність у роботі, подолання перешкод і відповідальність за доручену справу. Школа має перша проводити на невеличких ділянках досліди по сортовивченню різних сільськогосподарських культур, закладати досліди з різними добривами, розробляти методику і техніку їх внесення ви певних кліматичних зонах, проводити зрошування. Це дуже актуальні питання для практики господарств і навчання учнів в школах. Дослідницька робота – копіткий, дуже складний вид навчальної діяльності. Успіх її залежить від теоретичної і практичної підготовки учнів. Я додам – й учителя! В свій час, для того, щоб краще орієнтуватись в проблемах сільськогосподарського виробництва та професійно керувати дослідницькою діяльністю учнів у сфері рослинництва, автор (Тимофєєв В.Я.), вже маючи 80

диплом біолога Одеського державного університету, отримав диплом з відзнакою вченого агронома Одеського державного сільськогосподарського інституту. СИСТЕМА РОБОТИ УЧИТЕЛЯ БОТАНІКИ Школа має озброїти учнів глибокими та стійкими знаннями з основ наук. Важливе завдання школи – виховати свідоме відношення до праці, розвинути необхідні практичні вміння та навички, прагнення до самостійного оволодіння знаннями, цікавість до дослідницької діяльності й т. д. Велике значення у формуванні всебічно розвиненої особистості мають шкільні біологічні дисципліни. Уроки біології, лабораторні заняття, практичні роботи дозволяють озброїти учнів глибокими і стійкими знаннями про живу природу, про використання біологічних законів у практиці народного господарства. Рішенню цього завдання сприяє позакласна робота, яку проводять у тісному зв’язку з класними уроками та іншими навчальними заняттями. Позакласна робота з ботаніки організовується у позаурочний час. Вона не обов’язкова для всіх школярів й охоплює головним чином тих, хто проявляє цікавість до ботаніки. Зміст позакласної роботи з ботаніки не обмежується рамками навчальної програми, а значно виходить за її межі та визначається в основному зацікавленістю школярів, які часто формуються під впливом учителя ботаніки. В практиці роботи школи поняття «позакласна робота» змішується з поняттям «позаурочна робота». Позаурочна робота з ботаніки виконується поза уроком всіма учнями за завданням учителя. Її зміст тісно пов'язаний з уроками і лабораторними заняттями, обов’язковими практичними роботами. За виконання позаурочних завдань учням виставляється оцінка в класний журнал. До позаурочних завдань відносять літні завдання з ботаніки, обов’язкові домашні завдання практичного характеру. Разом із позакласними та позаурочними роботами в школі організовуються факультативні курси. Вибір факультативу здійснюється на добровільних началах. Факультативи проводяться за спеціальними програмами і підручниками, за постійним розкладом. Від позакласної роботи з ботаніки необхідно відрізняти й позашкільну роботу, яка проводиться із школярами також поза уроками, але позашкільними установами (станції юних натуралістів та дослідників сільського господарства, Палацами піонерів та школярів тощо). Для позашкільних установ видаються спеціальні програми занять. Форми та види позакласної роботи з ботаніки: індивідуальні заняття, епізодичні групові заняття, гурткові заняття, масові натуралістичні заходи. До всіх форм роботи відносять досліди та спостереження в природі, кутку живої природи, на навчальнодослідній ділянці, випуск стінгазети, виготовлення наочних посібників й т. д. Індивідуальна форма позакласної роботи з ботаніки – спостереження в природі, досліди, читання науково-популярної літератури, виготовлення наочних посібників, підбір матеріалу для стенду, підготовка докладів, рефератів, повідомлень та ін. Епізодична групова робота з ботаніки – відбувається переважно у зв’язку з проведенням шкільних масових заходів – День птахів, День лісу, Тиждень саду, Тиждень здоров’я та ін., а також у зв’язку із наданням шефської допомоги сільгосппідприємствам. Учитель доручає школярам підібрати необхідний матеріал, випустити стінгазету, підготувати доклади, художню самодіяльність й т. д. Необхідність в епізодичній груповій роботі виникає в школі при відсутності гурткових занять. Гурток юних натуралістів – основна форма позакласної роботи з ботаніки. Гурток включає школярів, які систематично працюють в ньому на протязі року або декількох років. Склад гуртка стабільний. Види роботи – досліди та спостереження, 81

екскурсії в природу та сільськогосподарське виробництво, проведення вечорів, конференцій, підготовка докладів, рефератів, участь в охороні природи, випуск стінгазет, видання рукописних журналів, виготовлення наочних посібників тощо. Гурток – організатор всіх масових позакласних заходів. Масова робота натуралістичного характеру – до неї залучається велика кількість учнів – декілька класів, вся школа – вечір, присвячений Дню птахів, Тижню саду, Тижню ліса, кампанії із збору сім’ян дерев та кущів для лісних розсадників, збір лікарських рослин, посадка дерев та кущів, біологічні конференції, часи цікавої ботаніки, вікторини, олімпіади та ін. Всі форми і види позакласної роботи з ботаніки пов’язані між собою й доповнюють одна одну. Накопичений досвід проведення позакласної роботи з ботаніки в Адамівській школі Білгород-Дністровського району Одеської області дає підстави стверджувати, що в основі її повинна бути самостійна, в більшості випадків практичного характеру діяльність учнів, яка проводиться під керівництвом учителя: самостійні досліди і спостереження, фізична праця, робота із довідниками, визначниками, журналами, науково-популярною літературою. Основний зміст позакласної роботи з ботаніки потрібно пов’язати з вивченням живої природи, різних галузей сільського і лісного господарства, загальнокорисною виробничою працею учнів, охороною природи та примноження її багатств, виготовлення наочних посібників та ін., зокрема – це (V і VІ класи): спостереження та досліди з вивчення будови та фізіології рослин; ознайомлення з різноманіттям рослинного світу і значенням диких рослин в житті людини; з сезонними явищами в житті рослин; з видовим і сортовим різноманіттям місцевих сільськогосподарських культур; проведення на навчально-дослідній ділянці дослідів з вивчення сортів культурних рослин; вияв впливу на їх ріст і розвиток різних мінеральних речовин, агрономічних прийомів; досліди і спостереження за культурними рослинами, які вирощуються в закритих ґрунтах; заняття з кімнатного квітникарства та ін. Правом участі у позакласній роботі з ботаніки користуються ті учні, які цікавляться ботанікою; але в роботі можуть брати і ті учні, які ще не виявили цікавості до цієї науки, але бажають спробувати себе в цій діяльності. Індивідуальна позакласна та групова епізодична позакласна робота з ботаніки – може бути успішною лише при умові постійного керівництва нею. Керівництво роботою окремих зацікавлених ботанікою учнів полягає в тому, що учитель допомагає їм вибрати або уточнити тему заняття, рекомендує прочитати відповідну літературу, розробити методику проведення досліду або спостереження, цікавиться ходом роботи, радить, як можна подолати труднощі й т. п. Результати індивідуальної роботи я використовую потім в якості ілюстрацій при поданні нового матеріалу на уроках, в замітках стінної газети і бюлетенях з біології. Активізації індивідуальної позакласної роботи сприяють спеціальні бюлетені «Що можна спостерігати в природі весною», «Цікаві досліди з рослинами» й т. п., бюлетені з анотаціями науково-популярної літератури, виставки книг, кращих робіт учнів. На уроках ботаніки можна запропонувати учням спостерігати за явищем, навести додаткові відомості про рослину і сказати, де можна прочитати про це більш детально, При цьому на наступному уроці вияснити, хто з учнів провів спостереження, прочитав книгу, зробив наочний посібник й т. д. Для проведення групової епізодичної роботи я залучаю одночасно кількох учнів, що цікавляться біологією (часто із різних класів), ставлю перед ними загальне завдання (підготувати та провести Свято Урожаю) й даю окремі доручення окремим членам групи: підготувати експонати навчально-дослідної ділянки для шкільної сільськогосподарської виставки; оформити виставку; підготувати літературний монтаж про урожай, вивчити вірші, підготувати інсценівку. Я допомагаю виконати доручену роботу. Підсумок – проведення свята. Алгоритм: інструктаж, розподіл 82

об’єктів та часу виконання, після закінчення роботи підведення підсумків. Таким же чином організовуються заняття епізодичною роботою групи учнів з підготовки ботанічного КВК, години цікавої ботаніки та ін. Гурток юних натуралістів-ботаніків – організовується різними способами: учні, які вже займаються індивідуальною і груповою епізодичною позакласною роботою; після добре проведеною екскурсії; після цікавого масового заходу (Свято лісу). Поповнення гуртка новими членами проводиться на початку навчального року, як виняток – протягом року. Керівник гуртка розвиває ініціативу і самостійність активу гуртка, радиться з ними при вирішенні питань. Масові позакласні заходи – ботанічні олімпіади, КВК, свята, вечори, години цікавої ботаніки, шефська робота на господарській фермі, робота з охорони природи – організовується учителем з допомогою учнівського активу школи. Часто ботанічні вечори є вечорами підведення підсумків загальнокорисної праці (День птахів, Свято Урожаю, День ліса та ін.). На вечори запрошують керівників господарств, преміюють учнів, які успішно проявили себе в роботі. В масових загальнокорисних заходах з охорони природи та ін. беруть участь всі учні. Цю роботу організовує учитель, юннати, учнівський актив та адміністрація школи. Перед кожною масовою ботанічною акцією юннати з’ясовують об’єм і характер роботи, отримують необхідний інструктаж, отримують необхідні навички, а потім, розподілившись по класам, знайомлять учнів із роботою, а під час її проведення допомагають ім. Так, перед роботою із збору сім’ян дерев та кущів юннати з’ясовують, де їх можна зібрати, знайомлять школярів із відповідними деревами та кущами, із зовнішнім виглядом плодів та сім’ян, строками та правилами збору і зберігання, показують колекції, готують спеціальні бюлетені. В дні збору кожний з юннатів закріплюється за окремим класом і разом із класним керівником допомагає виконати роботу. Деякі масові загальнокорисні заходи проводяться як кампанії, що ведуться протягом всього року. Організація і проведення їх пов’язані з специфікою роботи. Щоденники спостережень – необхідно виробити у школярів уміння та потребу вести записи ц робити малюнки явищ, що спостерігаються. Для цього служить щоденник спостережень, який ведеться за окремими правилами та програмою. Стінна газета, бюлетень, рукописний журнал – в цих ЗМІ має відображатися життя біологічного гуртка та інші заходи; можна дати серію розповідей про найбільш цікаві досліди та спостереження та ін. Виставка робіт учнів – їх організацію краще приурочувати до проведення ботанічного вечора, підсумкового заняття гуртка, початку навчального року. На виставці можуть бути представлені щоденники спостережень учнів, фотознімки, колекції і гербарії, рослини, які виростили на навчально-дослідній ділянці та ін. Назва виставки: «Виставка літніх робіт учнів», «Робота юннатів у підшефному господарстві» та ін. Виставка організовується в біологічному кабінеті або в шкільному залі. Для ознайомлення з роботами учнів в нашій школі (Адамівська БілгородДністровського району Одеської області) є екскурсовод з числа кращих гуртківців. Маємо книгу відгуків, в якій відвідувачами дається оцінка роботи гуртка юних натуралістів. З ДОСВІДУ РОБОТИ УЧИТЕЛЯ БОТАНІКИ ТИМОФЄЄВА В.Я. У позакласній роботі з ботаніки, яка проводиться у взаємозв’язку із навчальними заняттями, необхідно виділити такі основні напрямки: Вивчення особливостей будови та життєвих функцій культурних та дикорослих рослин в їх взаємозв’язку із середовищем існування.

83

Вивчення флористичного складу і екологічних особливостей культурних і дикорослих рослин місцевих фітоценозів. Виявлення цінних в господарському відношенню дерев, кормових, харчових, лікарських рослин. Практичне застосування отриманих учнями знань з дослідно-практичної роботи на навчально-дослідній ділянці, в сільськогосподарському виробництві, в місцевих лісництвах, яка проводиться з додаткових тем до навчальної програми. Вказані напрямки позакласних занять відкривають великі можливості природоохоронної підготовки школярів при вивченні ботаніки, їх орієнтації на сільськогосподарські та лісницькі професії. Індивідуальні позакласні заняття Зміст індивідуальних позакласних робіт з ботаніки відрізняється великою різноманітністю: фенологічні спостереження над рослинами; досліди і спостереження в біологічному кабінеті, кутку живої природи, в домашніх умовах, пов’язаних з вивченням життєвих функцій рослинних організмів; вивчення ботанічного складу і біології дикорослих рослин місцевих фітоценозів шляхом спостереження в природі; дослідно-практична робота на шкільній ділянці з сільськогосподарськими, квітководекоративними і лісними культурами, яка виявляє можливості зміни їх росту та розвитку шляхом використання різних агротехнічних прийомів; позакласне читання; оформлення результатів виконаної роботи: підготовка докладів, рефератів, звітів; підготовка наочних посібників за підсумками дослідно-практичної роботи. Досліди та спостереження є основними методами пізнання біологічної науки і вивчення біології рослин можливо лише з їх широким використанням. Важливою умовою успішного проведення такої роботи є своєчасна підготовка до неї учнів. Вона може здійснюватися як на уроках ботаніки та сільськогосподарської праці, так і на позакласних заняттях (групових, гурткових), які знайомлять учнів з елементарною методикою закладки та проведення ботанічних дослідів і спостережень. З цією метою проводяться також й ботанічні екскурсії. Епізодичні групові позакласні заняття На групових заняттях можуть передбачатися різні види роботи учнів: закладка дослідів, які відрізняються більш складною методикою і технікою виконання (досліди з водними культурами, весняна вигонка рослин, вивчення життєдіяльності мікроорганізмів та ін.); практичні роботи, пов’язані з підготовкою і проведенням дослідів з сільськогосподарськими, квітково-декоративними і лісними культурами (розпізнавання сім’ян важливих культур, визначення мінеральних добрив і розрахунок доз для їх внесення під сільськогосподарські культури, вивчення сортового складу культур, які використовуються в дослідній роботі, визначення посівних якостей сім’ян, розробка схем закладки дослідів і планів роботи з їх проведення); роботи з виявлення флористичного складу і запасів місцевих кормових, харчових і лікарських дикорослих рослин (обстеження виділених для вивчення територій, визначення рослин, підготовка гербаріїв і колекцій плодів і сім’ян, участь у підготовці та проведенні природоохоронних заходів); оформлення стендів і виставок до шкільних біологічних вечорів та інших масових натуралістичних заходів; підготовка необхідних матеріалів та посібників до уроків і позакласних занять. Основні направлення змісту дослідної роботи є такими: вивчення ефективності використання мінеральних добрив при вирощуванні культурних рослин; виявлення найбільш раціональних засобів агротехнічного впливу на ріст і розвиток культурних рослин; сортовивчення і гібридизація сільськогосподарських і квітково-декоративних культур. Значна частина робіт, яка пов’язана з проведенням дослідів та підготовкою до них учнів, здійснюється в процесі групових занять, що включають такі етапи: вибір теми досліду та з’ясування учнями мети його проведення; розкриття змісту досліду, його планування на основі знань, що є у школярів, придбання ними нових знань та 84

навичок, необхідних для виконання роботи; закладка досліду; проведення фенологічних спостережень, запис в щоденнику строків проходження фаз росту та розвитку рослин, погодних умов; виконання передбачених планом робіт з догляду за рослинами у відповідності до їх біологічних особливостей, фаз росту; підведення підсумків досліду, висновки. Гурткова робота В змісті роботи ботанічного гуртка мають місце два направлення роботи: Вивчення біології і особливостей вирощування групи рослин, яка має велике народногосподарське значення або цікава для учнів в біологічному відношенні. До таки груп можна віднести польові, овочеві, плодово-ягідні, квітково-декоративні культури, а також місцеві дикорослі рослини найбільш типових для місцевого краю рослинних угруповань (лісу, лугу, болота, степу та ін.). Поглиблене вивчення окремих тем шкільної програми, яке проводиться у тісному взаємозв’язку з навчальною роботою з ботаніки. Статут гуртка. Членом гуртка юних ботаніків може бути кожен учень школи, який цікавиться життям рослин і признає статут гуртка. Про своє бажання бути членом гуртка учень повідомляє керівнику гуртка або старості. Кожен член гуртка повинен: доглядати за визначеними рослинами в кутку живої природи або на навчально-дослідній ділянці; вести щоденник спостережень; відвідувати заняття гуртка, які проводять два рази на тиждень; брати активну участь у випуску ботанічних стінних газет, бюлетенів, монтажі, плакатів; акуратно та відповідально чергувати в кутку живої природи і ботанічному відділенні навчально-дослідної ділянці; залучати до роботи інших учнів. Добросовісне чергування, хороший запис спостережень, доповідь, випуск газети, монтажу та інші корисні справи, що виконані юннатами, заносяться в зошит корисних справ. Декілька разів на рік підводяться підсумки роботи юннатів і кращі з ним преміюються. Учень, що не виконує вимоги статуту, виключається з гуртка загальними зборами гуртка. Актив гуртка. Успіх роботи гуртка в багатьох випадків залежить від його активу – старости, завідуючого господарством, секретаря, відповідального за стінну газета та ін. Староста гуртка збирає юннатські збори, головує на них, слідкує за чергуванням в кутку живої природи, в теплиці, на навчально-дослідній ділянці, за веденням загального щоденника спостережень, за виконанням обов’язків іншими членами активу гуртка. Секретар гуртка складає та оприлюднює списки чергових, відмічає явку юннатів на збори, з’ясовує причини, з якої гуртківці були відсутні на заняттях, веде протокол зборів. Завідуючий господарством гуртка слідкує за розходом ресурсів, видає черговим цей ресурс та обладнання на дні їх чергування, організовує закупку ресурсу, відповідає за сільськогосподарський інвентар, юннатську бібліотечку та ін. Відповідальний за стінну пресу разом з іншими членами редколегії підбирає матеріал та слідкує за своєчасною підготовкою та випуском газет, рукописного журналу, бюлетенів та ін. Планування роботи. Велике значення в роботі гуртка має скрупульозна розробка плану роботи на рік, півріччя, триместр, семестр, чверть. В ньому відображаються всі види роботи гуртка. При складанні плану керівник гуртка виходить з інтересів членів гуртка, їх розвитку, можливостей, До складання плану залучається актив гуртка. Потім план обговорюється на засіданні гуртка. Плануючи гурткову роботу, необхідно передбачити теми загальних занять і пов’язані з ними індивідуальні самостійні роботи юннатів.

85

Загальні заняття: екскурсії в природу, сільськогосподарське виробництво, парки, сади, тепличні господарства, наукові установи; походи по рідному краю; лабораторні роботи; групові практичні заняття з метою підготовки юннатів до виконання самостійних робіт (розробка планів дослідів та спостережень, підготовка щоденників, обладнання, оформлення інструктивних стендів) і оформлення їх результатів (виготовлення наочних посібників, оформлення виставок робіт учнів, випуск стінгазет, бюлетенів); роботи по догляду за рослинами в біологічному кабінеті і кутку живої природи; засідання гуртка, які присвячені підведенню підсумків самостійної роботи юннатів за окремими темами (заслуховування звітів, докладів і рефератів за результатами дослідів, спостережень, роботи з науково-популярною літературою) або підготовці до проведення масових позакласних заходів. В плані роботи гуртка можна передбачити різні індивідуальні роботи учнів: вивчення науково-популярної літератури, підготовка демонстраційного та роздаткового матеріалу до уроків, виготовлення наочних посібників, участь в підготовці і проведенні біологічних вечорів, виставок, олімпіад, загальнокорисної роботи, досліди і спостереження, які потребують безпосереднього спілкування з живою природою, а також роботи з культурними і дикорослими рослинами в шкільних або домашніх умовах. УЧНІВСЬКА СЕКЦІЯ ТОВАРИСТВА ОХОРОНИ ПРИРОДИ УКРАЇНИ. АДАМІВСЬКА ШКОЛА. 1977-1992.

Мета роботи первинної організації Товариства охорони природи України Адамівської школи – активне сприяння заходам органів влади з питань охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, виховання у громадян почуття патріотизму і любові до природи рідного краю, широке залучення громадськості до практичної природоохоронної роботи. Юні натуралісти, рослинники і фенологи спостерігають за ростом і розвитком рослин в природі, на навчально-дослідній ділянці, на полях Асоціації кооперативів ім. Т.Шевченка, доглядають за рослинами, виявляють ушкодження рослин тваринами, вплив людини на рослини, беруть участь в заходах з охорони природи. Юні метеорологи проводять метеорологічні спостереження за програмою для метеорологічних постів (метеорологічний сектор Географічного товариства України). Орнітологи працюють за завданнями кафедри зоології хребетних Київського державного університету і Канівського державного заповідника. Секція охорони природи (ЗП) організовує і проводить масові природоохоронні і натуралістичні заходи, свята, виявляє і наносить на карти місця ерозії ґрунтів, зростання лікарських рослин, місце проживання тварин та птахів.

86

Тваринники працюють на СТФ Асоціації кооперативів ім. Т.Шевченка: вирощують ремонтне поголів’я свинок. Фізіологи досліджують вплив метеорологічних і геофізичних умов на психофізіологічний стан людини.

87

СЕКЦІЯ РОСЛИННИЦТВА У відповідності до плану профорієнтаційної комісії Асоціації кооперативів ім. Т.Шевченка загальнокорисна виробнича праця учнів здійснюється головним чином на полях і фермах Асоціації. Учнівська виробнича бригада стала центром живого зв’язку Асоціації і школи. Долучати учнів до праці на полях Асоціації школа починає буквально з першого класу. Молодші школярики разом із своїми учителями на полях прополюють овочі, очищають поля перед посівом від сторонніх предметів. Дітям обов’язково пояснюють значення роботи, наводяться приклади поломки сільськогосподарської техніки з-за неякісної підготовки полів, дається уявлення про ремонт техніки. Інший вид роботи: школярики займаються збором лікарських рослин, їх заготовкою. Учні набувають навички охорони природи, дієвої турботи про красу рідного краю. На пришкільній навчально-дослідній ділянці кожному класові виділений відділ. Урожай з пришкільної ділянки використовується для харчування дітей і для вітамінної підкормки ремонтного поголів’я свиней на СТФ Асоціації, де працює ланка тваринників. Для їдальні вирощується морква, картопля, капуста, столовий буряк; для СТФ – кукурудза, кормовий буряк. Учні 5-9 класів виконують роботу, пов’язану, в основному, з діяльністю учнівської виробничої бригади, за якою Асоціація закріпила 6 га під овочеві (картопля, цибуля, столовий буряк, морква, редис, томати). Все це отримує столова Асоціації, де й харчуються школярі. СЕКЦІЯ ФЕНОЛОГІЇ Фенологічні спостереження (спостереження за строками початку й кінця сезонних явищ) доступні кожному, хто знайомий із пересічними рослинами і тваринами місцевої природи. Вести фенологічні спостереження можна всюди. Тому кожний, хто любить природу і цікавиться закономірностями її сезонного розвитку, незалежно від його місця проживання і роду занять, може стати фенологом і своїми спостереженнями брати участь у великій та важливій справі вивчення природи рідного краю.

88

Основна науково-практична задача фенологічних спостережень складається в отриманні ясного уявлення про хід сезонного розвитку природи і, що особливо важливо, про те, як, в яких межах і в силу яких причин цей хід міняється за роками. Тому перше, що вимагається від спостерігача, який вирішив серйозно вивчати закономірності сезонного розвитку природи свого краю, – це його готовність багато років підряд вести спостереження на одному й тому ж місці за одними й тими ж об’єктами.

89

Секція фенології співпрацює з фенологічним сектором Географічного товариства України. Організацію фенологічних спостережень почали з ознайомлення з навколишньою місцевістю і вибору зручного для частого відвідування постійної ділянки і маршрутів спостережень. На цій ділянці і маршрутах представлені по можливості типові рослинні об’єкти, які (і маршрути) не відрізняються від навколишнього середовища – типові для даної місцевості. Фенологічний сектор (м. Київ) висилає нам бланки-програми фенологічних спостережень, за якими ми складаємо плани спостережень, закріпляємо за юними фенологами маршрути, за підсумками спостережень креслимо діаграми, графіки, спектри, заповнюємо бланк-програми і висилаємо до фенологічного сектору. СЕКЦІЯ МЕТЕОРОЛОГІЇ Юні метеорологи проводять спостереження за природними явищами за програмою агрометеорологічного посту в Асоціації. До обв’язків входять спостереження на метеорологічному майданчику, пришкільній ділянці і на основних полях сівозміни Асоціації. Чергують і ведуть документацію учні по черзі на протязі декади. Об’єм їх спостережень обмежується вимогами, які витікають із форм Управління гідрометеорологічної служби України: а) таблиці метеорологічних спостережень, б) графіки ходу метеорологічних елементів за місяць. Робота чергових оцінюється.

Учні, які оформляють підсумки спостережень за місяць, звільняються від чергування. За час проведення спостережень за погодою юні метеорологи навчаються: а) користуватися метеорологічними приладами, б) визначати середні температури, підводити підсумки за декаду, місяць, рік, в) фіксувати данні про стан погоди за формами агрометеопосту або метеостанції, г) будувати графіки, складати діаграми, д) спостерігати і бачити явища природи у їх взаємозв’язку і на основі цього робити висновки про їх значення для господарства, е) узагальнювати результати багаторічних спостережень з метою вивчення закономірностей і особливостей місцевої погоди і клімату. Проводячи спостереження за місцевою погодою, з’ясовуємо, як вона впливає на практичну діяльність людини, яку користь або шкоду може приносити. Ми 90

намагаємося озброїти наших гуртківців знаннями, уміннями і навичками так, щоб вони могли їх використовувати практично на виробництві. СЕКЦІЯ ОРНІТОЛОГІЇ Орнітологи нашої школи розділені на загони, за кожним з яких закріплена визначена частина лісосмуг, що знаходяться на землях Асоціації. Ми організували маршрутний облік птиць.

Якщо юннат погано знає птахів, він обмежується спостереженням за птахами одного-двох видів, яких він добре знає за зовнішнім виглядом. Головне в проведенні маршрутного обліку птахів – настійливість в роботі, регулярність спостережень. Якщо юннат не знає, якого птаха на маршруті зустрів, він його детально описує. Указує в щоденнику, якої величини цей птах, описує окраску оперення, його поведінку. Відмічає характер посадки птаха, ходи, бігу, лету. Відмічаємо в щоденники не тільки тих птахів, що бачили, але й тих, що чули (скриті у кроні дерев та кущів і співають). У цьому випадку юннат повинен добре знати голоси птахів. Якщо він не знає, який птах кричить або співає, тоді опише детально її крик або пісню. В подальшому він може з’ясувати, кому належить цей голос. Перед початком маршруту юннати відмічають на підготовленому для спостережень плані дату, стан погоди. Ці погодні умови грають велику роль у поведінці птахів. Вони будуть закономірно відстежуватися тоді, коли юннати почнуть обробляти зібрані матеріали. У похмурий, непогожий день переважають одні види птахів і кількість їх стає зовсім іншою у ясний сонячний - морозний або теплий день. Крім погодних юннати відмічають в маршрутному плані фенологічні спостереження. Що можна вияснити і узнати при обробці маршрутних обліків птахів? Видовий склад птахів даної місцевості, динаміку кількості птахів в залежності від стану погоди і сезону, розподіл птахів за різними ділянками місцевості. В процесі роботи по маршрутному обліку птахів ми краще пізнаємо їх, знайомимся з їх способом життя. Декілька юннатів працює за завданнями кафедри зоології хребетних Київського державного університету (Вивчення шляхів осінніх і весняних міграцій птахів). СЕКЦІЯ ОХОРОНИ ПРИРОДИ Змістом роботи секції охорони природи є пізнавальна і практична діяльність з вивчення і охорони природних ресурсів навколишнього середовища, знайомству з впливом на природне середовище сільськогосподарських підприємств, транспорту.

91

Ми проводимо дослідження процесів і явищ, які відбуваються в місцевому природньому оточенні, і на основі цих спостережень робимо висновки про загальні закономірності в розвитку навколишнього середовища, вивчаємо рослинний та тваринний світ, спостерігаємо за змінами природнього середовища під впливом різних факторів, вивчаємо місцеві ландшафти і складаємо їх карти, ведемо метеорологічні, фенологічні спостереження, збираємо гербарії, колекції, виявляємо і наносимо на карти місця ерозії ґрунтів, місця зростання лікарських рослин, місця проживання тварин і птахів. Пропагуємо також для всіх необхідні навички, як вміння боротися з комахамишкідниками, доглядати за зеленими насадженнями. Спостерігаємо за станом місцевих ґрунтів, зелених насаджень, охороною тварин та птахів. Взаємодіємо із місцевим (Асоціація) та районним (Довженко О.В.) осередками Всеукраїнського товариства охорони природи. Керівним документом для нас в цьому напрямку є Закон про охорону природи.

СЕКЦІЯ ТВАРИННИЦТВА На засіданні профорієнтаційної комісії Асоціації кооперативів ім. Т.Шевченка було вирішено запропонувати учням 7-8 класів Адамівської школи відгодівлю ремонтного поголів’я свиней на СТФ. Учнівський комітет, рада командирів загонів підтримали пропозицію і тваринницька ланка учнівської виробничої бригади у складі учнів 7-8 класів взяла на повне обслуговування ремонтне поголів’я на Адамівській свинотоварній фермі. Чи був ризик взяти на себе таку відповідальність? Бо виробництво свинотоварної ферми – це щоденна праця з приборки приміщень, 92

годівлі поросят, це добові привіси не менше 300 грамів на голову. Безумовно, певний ризик був. Але сильніше всього виявилась впевненість органу самоврядування школи про те, що учні добре підготовлені до серйозної, відповідальної роботи. І діти не підвели. Після заключення трудового договору з Асоціацією кооперативів ім. Т.Шевченка на СТФ для ланки юних тваринників була виділена група ремонтного поголів’я свинок, вагою від 10 до 13 кг кожна, приміщення, побутова кімната, інвентар та спецодяг. Як організовували виробничу працю? Це була непросте діло. Робота тваринницької ланки будувалась у відповідності до основних положень Закону про трудові колективи, використовувалась сучасна методика організація роботи за бригадним підрядом (єдиний наряд з оплатою за кінцевим результатом). Багато суперечок визвав режим роботи ланки. На СТФ прийнятий режим дворазового годування: у 8 і 18 годин. Нам запропонували взяти тільки друге годування, а перше проводили б наставники. Але на практиці вийшло би так, що учні, займаючись виробничою працею під керівництвом наставників, становляться як би «тінню» наставника (основного працівника ферми), а виробляє реальну продукцію і плату за неї отримує наставник. Ми вирішили повністю обслуговувати групу, тепер ми виробляємо планову продукцію, самостійно несемо повну відповідальність за її кількість і якість, т. є за виконання державного замовлення, і отримуємо відповідну заробітну платню. До плану підготовки учнів до роботи на фермі педагогічний колектив, профорієнтаційна комісія включили роботу з батьками, зустрічі, бесіди з ними спеціалістів Асоціації, самих школярів. З учнями були своєчасно вивчені питання техніки безпеки. Проводили необхідний інструктаж працівники зоотехнічної і ветеринарної служб, контролювали правління і рада бригадирів Асоціації. Добрій підготовці до роботи сприяли збори ланкових учнівської бригади, учнівського комітету з запрошеними спеціалістами, головою і заступниками голови Асоціації. Для попереднього вивчення виробничої обстановки на СТФ учні відробили декілька змін під наглядом наставників – штатних працівників ферми. Учні добре підготувались до майбутньої роботи. З перших днів на СТФ була організована двозмінна праця. На фермі щоденно підводилися підсумки роботи зміни, дня. Акуратно викреслювався графік місячних приростів ваги. Весь час висвітлювались результати змагання між змінами. Показники порівнювались з минулими місяцями, зверталась увага на економічну ефективність праці. Все це доповнювалось виховною роботою. В кожній зміні були зайняті 3 школяра. В розпорядженні відповідального за зміну педагога завжди були підмінні (на непередбачений випадок) як додатковий робітник для оперативних дій. Були дотримані встановлені законодавством норми роботи підлітків. До нічних і пов’язаних із електрозабезпеченням робіт учні не залучались. Заробітна плата виплачується школярам згідно існуючим нормам розцінки. Досвід показав, що ділу тільки йде на користь, коли учні добре знають виробничі плани на день, на місяць, а також зобов’язання бригади-ланки і кожного працівника окремо. Школярі трудилися натхненно, успішно змагались із працівниками СТФ. Учні вивчили сучасні форми організації праці, придбали важливі економічні знання, тепер у них найчіткіше уявлення про рентабельність ферми, господарства. За період роботи не було випадків порушення дисципліни. Учні безумовно признали авторитет працівників сільського господарства. І відношення до дітей з боку працівників ферми і правління Асоціації було незмінно доброзичливим, шанобливим, що не виключало потрібної вимогливості.

93

Учні – працівники СТФ – брали активну участь у житті молодіжної організації Асоціації. «Важкі» підлітки на виробництві підтягнулися, рівнялися на кращих, не допускали збоїв в роботі. За підсумками роботи учні добилися добрих результатів: при плані добового привісу 300 г отримували більше 500 г. Трудове загартування оказує значний вплив на вибір школярами трудових теренів.

СЕКЦІЯ ФІЗІОЛОГІЇ Людина вивчена ще недостатньо. Створені тільки «часткові моделі». Багато написаного й мало достовірного, всі відомості уривчасті суперечливі.

і дуже

Для того, щоб створити реальну модель людини, необхідно провести багато цілеспрямованих досліджень.

94

Необхідна єдина система представлення результатів, узгоджена методика. Цього поки немає. Звісно, шкільна секція не в змозі провести всі необхідні дослідження і створити модель, але … коваль – кує. Із всього різноманіття питань нами обрані суто шкільні – як впливають природні, геліо і геомагнитні явища, порушення режиму праці, харчування і відпочинку на працездатність людини. Мета: навчитись завчасно передчувати наступ нездужання і, мобілізуючи життєві сили, противитися наступу хвороби. Члени секції вважають, що необхідно знати про людину більше, щоб попереджати і лікувати складні хвороби, щоб без осічок виховувати дітей, щоб не було злочинців, щоб побільше було щасливих. Нарешті, щоби не висіла над людством погроза самознищення. І наша робота – це для нас перший крок до вирішення проблеми. ПОДЯКИ ЮННАТАМ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ ВІД НАУКОВЦІВ

ЗАГАЛЬНОКОРИСНА ВИРОБНИЧА ПРАЦЯ На всіх етапах розвитку школи загальнокорисній виробничій праці учнів приділялася велика увага. На сучасному етапі швидко розвиваються не тільки економіка, культура, соціальні відношення, але й сама людина. Правильна організація загальнокорисної виробничої праці сучасних учнів виробляє у них усвідомлене відношення до навчання, сприяє їх громадянському становленню, моральному та інтелектуальному формуванню, фізичному розвитку. Виробнича праця учнів є сьогодні основним видом їх загальнокорисної діяльності, що направлена на створення матеріальних цінностей, які мають споживчу 95

вартість і необхідні для задоволення громадських потреб підприємств, господарств, шкільних та дошкільних закладів освіти. Перебуваючи у тісній єдності з політехнічною освітою, така праця поглиблює та конкретизує знання учнів про наукові основи сучасного виробництва, провідних напрямках його інтенсифікації, дає можливість закріпити знання і навички з конкретної професії. Учні, практично включені у виробничі відносини, отримують життєву уяву про трудову та виробничу дисципліну, про форми оплати праці та ін. На теперішній час характерний перехід від уроків праці до роботи учнів в умовах реального виробництва. Для виробничої праці учнів використовується частково час, що виділений на предмет «Трудове навчання», на обов’язкову загальнокорисну виробничу працю. Види та об’єкти праці дозволяють закріпити знання та навички, отримані на уроках трудового навчання. Зміст виробничої праці учнів повинен відповідати їх розумовим і фізичним можливостям; обов’язково повинно виконуватися вимоги безпеки праці і охорони здоров’я учнів. Адамівською школою накопичений позитивний досвід в організації такої роботи. Учні працюють безпосередньо в сфері служби побуту, на полях і фермах господарства, Вони беруть на себе виконання всіх доступних для них ремонтних робіт в школі і на прилеглій території, активно включаються в посівну та збиральну кампанії. Часто працюють в бригадах під керівництвом дорослих або в змішаних бригадах разом із дорослими. В школі склалася система залучення учнів до виробничої праці, яка з кожним роком удосконалюється. В матеріалах цієї книги з урахуванням узагальненого педагогічного досвіду колективу Адамівської школи Білгород-Дністровського району Одеської області і результатів проведених досліджень даються рекомендації (у формі науковопопулярних статей) з подальшого удосконалення змісту та організації виробничої праці учнів. Завдання підготовки підростаючого покоління до життя, до праці відповідно до вимог часу неможливо вирішити тільки на уроках праці. Готувати учнів до праці в народному господарстві, передусім в сфері матеріального виробництва, необхідно як в урочній, так і в неурочній діяльності. У відповідності з реформою школи передбачається значне збільшення часу, необхідного для трудового навчання і загальнокорисної, виробничої праці учнів. Проблема організації виробничої праці у позаурочний час виникла ще тому, що сама праця в силу специфіки змісту і організації вийшла за рамки шкільного уроку. Закази, що поступають від базових підприємств, учні вже не можуть виконати тільки на уроках праці. Пояснюється це тим, що вистачає часу, що не можна порушувати логіку процесу навчання і займатися на уроках праці тільки виконанням виробничого завдання. В умовах зв’язку «школа-виробництво», що посилюється, колектив нашої школи (Адамівська Білгород-Дністровського району) разом із базовим підприємством (асоціація сільськогосподарських кооперативів ім. Т.Шевченка) почав шукати нові, ефективні форми організації виробничої праці у позаурочний час – ми почали працювати над організацією систематичної, посильної для здоров’я і віку загальнокорисної, виробничої праці, починаючи з початкової школи і закінчуючи випускним класом. Самообслуговування – одна з форм виховання у школярів хазяйського, бережливого відношення до шкільного майна. Якщо в школі всі учні у відповідності до вимог гігієни і охорони здоров’я слідкують за чистотою і порядком, разом з учителями працюють в ремонтних бригадах, то шкільна будівля і всі меблі (навіть ті, що відпрацювали свій термін), є у доброму стані. Але самообслуговування, яке є важливим фактором трудового виховання, не може вирішити проблему підготовки до праці на сучасному виробництві. Досвід нашої школи свідчить про необхідність участі школярів у виробничій праці, причому з молодших класів.

96

Справжню, необхідну громаді працю не можна обмежувати рамками шкільного уроку: вона завжди потребує багато часу. Особливо це відноситься до праці в сільському господарстві, яка починається на уроках праці й займає основну частину позакласної і позашкільної діяльності учнів. Для того, щоб надати практичну допомогу працівникам шкіл, базових підприємств нашого Білгород-Дністровського району, ми (Адамівська школа) розробили програму праці учнів із врахуванням їх віку у відповідності з вимогами охорони праці та здоров’я дітей, підлітків і молоді. І-ІІІ класи – виготовлення виробів для дитячих садочків, посібників для шкіл, подарунків батькам, ветеранам війни та праці, сільськогосподарська праця на пришкільній навчально-дослідній ділянці, робота з озеленення; ІV-VІ класи – виконання в шкільних майстернях і кабінетах слюсарномеханічних, збірних, швейних, деяких електротехнічних робот за заказами підприємств, організацій, а також задля самих шкіл, включаючи ремонт меблів, навчальних посібників, ТЗН та ін.; VІІ-VІІІ класи – виконання різних робіт з обробки матеріалів і збірки виробів в умовах шкільних майстерень, НВК, ПТУ, на шкільних заводах й т. д. за замовленнями підприємств, організацій; участь в ремонтних і будівельних роботах, що потрібні школі; ІХ-ХІ класи - виконання виробничих завдань з випуску продукції за планом підприємств, організацій. Практика роботи Адамівської школи показує, що ефективні роботи в ремонтних бригадах, бригадах, що слідкують за чистотою і порядком в мікрорайонах, з обробки поштової кореспонденції у відділеннях зв’язку, участь школярів в зборі та збереженні урожаю. Необхідно ширше залучати учнів до роботи в літній період. У нас отримав розвиток рух профільних загонів учнів VІІ-VІІІ класів, які під час канікул працюють на підприємствах громадського харчування, торгівлі, з озеленення та благоустрою вулиць і дворів, в тепличних господарствах, на фермах, у рільничих бригадах та ланках. В організації загальнокорисної виробничої праці беруть активну участь виконком Адамівської сільської ради, базове підприємство – Асоціація кооперативів ім. Т.Шевченка, які, разом із керівництвом Адамівської школи, розробляють чіткий план загальнокорисної виробничої праці, визначають конкретні завдання школі, здійснюють керівництво комплектуванням загонів, підбір керівників. В наших планах – перехід на виробничий характер позакласної та позашкільної роботи з технічної творчості та сільськогосподарському дослідництву. На теперішній час в Адамівській школі склалася така форма організації загальнокорисної виробничої праці під час канікул: учнівські виробничі бригади, табори праці та відпочинку, профільні загони старшокласників і учнів V-VІІІ класів, які працюють на робочих місцях в сфері матеріального виробництва і в сфері обслуговування. Великий досвід організації загальнокорисної виробничої праці учнів накопичили наші учнівські виробничі бригади, які допомагають базовому підприємству у вирощуванні та зборі врожаю. Ці виробничі бригади орієнтують школярів на сільськогосподарські професії, сприяють розвитку технічної творчості і сільськогосподарського дослідництва. Ми взяли курс на те, щоб виробнича бригада працювала круглий рік (вирощування маточного поголів’я свиней – 400 свиноматок); бригада виконує увесь цикл робіт, має свою техніку і постійні земельні ділянки для вирощування вітамінної продукції для свиноматок, а також кваліфіковану допомогу спеціалістів. Високі показники нашої виробничої бригади – це результат відповідального ставлення до праці, намагання творчо підійти до виконання виробничого завдання. Школа має готувати свідомих, високоосвічених людей, які здібні як до фізичної, так і до розумової праці, до активної діяльності в народному господарстві, різних галузях громадського і державного життя, сфері науки і культури.

97

Виробнича праця виступає ефективним засобом підготовки молоді до самостійного трудового життя, якщо відповідає таким основним умовам: підпорядкована навчально-виховним завданням школи; включає в себе цілі трудового, громадянського і морального виховання; не є самоціллю, процесом, який відбувається поза загальною сферою педагогічного впливу; не приводить до втрати специфіки праці як цілеспрямованої діяльності; відповідає розумовим і фізичним можливостям учнів на оптимальному рівні їх напруження; сприяє з’ясуванню загальних наукових основ і єдиних організаційно-економічних принципів сучасного виробництва. Сучасна виробнича праця – передусім, кваліфікована праця, тому в процесі трудового навчання та вивчення основ наук учні мають отримати знання і практичні навички. Найбільшу виховну, розвивальну і громадську цінність має та ручна або механічна праця, яка розширяє політехнічний кругозір учнів. Об’єкти праці мають відповідати програмам трудового навчання; віковим можливостям; мати народногосподарське значення; задовольняти потреби базового підприємства; сприяти формуванню, закріпленню трудових, економічних знань і навичок; застосуванню колективних та індивідуальних форм праці; розвивати творчі здібності. Нормування виробничої праці дозволяє вирішити такі завдання: привчати учнів цінувати фактори часу і інтенсивності праці; визначати висхідні дані для планування праці; сприяти об’єктивній оцінці кількості і якості праці учнів. Гроші, які заробили учні, за рішенням органів учнівського самоврядування витрачаються на нужди колективу (організація культурно-масових заходів, туристичних походів, придбання спортивного інвентаря, музичних інструментів, книг для бібліотек та ін.), а також видаються учням у формі заробітної плати. Педагогічне керівництво складається з розумного планування трудової діяльності учнів, підготовки матеріально-технічної бази, організації праці і контролю. Між підприємством-заказником і школою-виконавцем підписується угода, яка є основним документом, що регламентує виробничі відносини заказника і виконавця. Де би не була організована виробнича праця учнів, повинні виконуватися вимоги охорони праці дітей і підлітків, правила техніки безпеки, протипожежні і санітарно-гігієнічні заходи. Сподіваюсь, що досвід Адамівської школи Білгород-Дністровського району Одеської області, який описаний у цій книзі, наведені у ній рекомендації, допоможуть педагогам вирішити завдання організації в загальноосвітній школі систематичної і обов’язкової виробничої праці учнів. МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК (МАН) Мала академія наук України (далі МАН) – освітня система, яка забезпечує організацію і координацію науково-дослідницької діяльності учнів, створює умови для їх інтелектуального, духовного, творчого розвитку та професійного самовизначення, сприяє нарощуванню наукового потенціалу країни. За 70-літній період існування МАН пройшла кілька етапів свого становлення та розвитку. Передумовами її створення стала організація роботи наукових гуртків позашкільних навчальних закладів, мережа яких сформувалась у 20–40-х роках ХХ століття. Першим масовим науковим об’єднанням була створена в 1963 році Кримська мала академія наук «Искатель», досвід якої став основою створення в 60– 80 роках ХХ століття малих академій наук у різних регіонах України. Розвиток Малої академії наук України у 80–90 роках ХХ століття збігся з упровадженням дослідницьких методів у навчально-виховний процес загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів. Розпочалося формування Малої академії наук України як однієї із складових системи позашкільної освіти. У 1983 році Міністерство освіти УРСР прийняло перше Типове положення про Малу 98

академію наук школярів, що вплинуло на створення наукових учнівських об’єднань у Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Рівненській, Харківській областях і місті Мелітополі. З 1990 році починається новий етап розвитку МАНівського руху. На засіданні колегії Міністерства освіти України та Президії Академії наук України було ухвалено спільну постанову від 22 грудня 1993 року № 19/3-9, 351 «Про шляхи вдосконалення діяльності Малих академій наук і наукових товариств учнів як центрів формування наукової еліти України», а також прийнято рішення про створення єдиної Малої академії наук України з її територіальними відділеннями і обрано Президію МАН. Удосконалювалася система проведення Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів – членів МАН. Важливим кроком стало запровадження Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри і конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності. Вагомим кроком у розвитку МАН стало створення у 2004 році згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2003 року № 1301 «Про вдосконалення системи організації роботи з виховання дітей та молоді у позашкільних навчальних закладах» Позашкільного навчального закладу Мала академія наук учнівської молоді. На нього було покладено функції координації дослідницько-експериментального напряму позашкільної освіти. Поступово формується мережа спеціалізованих позашкільних навчальних закладів – малих академій наук учнівської молоді. Важливого значення для діяльності та розвитку МАН набуло ухвалення Постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 року № 1016 «Про затвердження Державної цільової програми роботи з обдарованою молоддю на 2007–2010 роки». Визначною подією стало засідання Президії НАН України 11.11.2009 року, присвячене діяльності МАН і наданню Позашкільному навчальному закладу Мала академія наук учнівської молоді статусу закладу подвійного підпорядкування – Міністерству освіти і науки України та Національній академії наук України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 88 «Про удосконалення роботи з талановитими дітьми» заклад було перейменовано на Український державний центр «Мала академія наук України». Вагому роль у розвитку МАН відіграє Указ Президента України № 927/2010 від 30.09.2010 року «Про заходи щодо розвитку системи виявлення та підтримки обдарувань і талановитих дітей та молоді», який активізував процес формування мережі регіональних академій наук учнівської молоді. Указом також надано статус Національного Українському державному центру «Мала академія наук України». На сьогодні Національний центр «Мала академія наук України» є закладом, що виконує загальнодержавні функції з пошуку, розвитку та підтримки обдарованих і талановитих учнів. Щорічно НЦ «МАН України» проводиться близько 30 всеукраїнських заходів науково-методичного спрямування і понад 40 масових заходів для обдарованої учнівської молоді. Запроваджуються нові освітні проекти, в тому числі міжнародні. Щорічно зростає кількість дітей, залучених до науководослідницької діяльності МАН, у 2011 року вона становить близько 250 тисяч обдарованих учнів з усієї країни. Визначним заходом МАН є щорічний Всеукраїнський конкурс-захист науководослідницьких робіт учнів – членів МАН. У всіх етапах конкурсу-захисту беруть участь близько 100 000 школярів-старшокласників, з яких до фіналу виходять понад 1000 кращих. Сьогодні МАН виховує професійно зорієнтованих, озброєних відповідним науковим, дослідницьким інструментарієм молодих людей, які вже у школі знають своє призначення, спрямування, наукове покликання і йдуть до вищих навчальних закладів, чітко розуміючи, в якій науковій галузі вони хочуть працювати.

99

100

МАН - середовище для талановитих дітей. Унікальна освітня система забезпечує організацію і координацію науково-дослідницької діяльності учнів, створює умови для їх інтелектуального, духовного, творчого розвитку та професійного самовизначення, сприяє нарощуванню наукового потенціалу країни. Діяльність МАН спрямована на виявлення, розвиток і підтримку обдарованих, здібних до науки учнів. Організація має 27 регіональних територіальних відділень, 300 позашкільних закладів різних типів. Науково-педагогічний склад МАН становить 6,5 тисяч педагогів. Структура наукових відділень МАН складається з 63 секцій, об’єднаних у 12 наукових відділень. МАНівці проводять науково-дослідницьку діяльність у галузях філології та мистецтвознавства, хімії та біології, екології та аграрних наук, історії та географії; проходять навчання у кращих світових наукових центрах – Європейському центрі ядерних досліджень CERN (Швейцарія), лабораторії XLab (Німеччина), лабораторії BioCEN (Польща). Внесок у розвиток «манівського» руху в Білгород-Дністровському районі Одеської області (й Україні загалом) зробили й Адамівські школярі – члени МАН (перелік неповний): 1970-ті роки: Володя Бондар, Гена Мацегора, Люда Макаренко, Сергій Дуб, Ігор Гавлюк, Юра Шаповал, Сергій Антонюк, Олександр Паламарчук, Микола Козубенко, Іван Одорожа, Іван Якубський, Степа Артемчук, Таня Макаренко, Володя Гречко, Борис Коваль, Юрій Царенко, Ліля Даниленко… 1980-ті роки: Юра Золотовський, Олег Бугайов, Павлік Кочман, Саша Козаченко, Вітя Крамаренко, Толя Гавлюк, Міша Маринеску, Вова Колеснік, Сергій Білоус, Валерій Лавриненко, Люда Панчишина, Віталік Поздняков, Наташа Охременко, Наташа Буравицька, Яна Валуєва, Сергій Подолько, Свєта Соломієнко, Інна Назарова, Олена Кульчицька, Інна Скиба, Саша Кравченко, Таня Фурікова, Свєта Піштіган, Олена Коноваленко, Сергій Буравицький, Зоя Кравченко, Саша Якубський, Люда Крига, Наташа Скиба, Лариса Якубська, Люда Позднякова, Інна Зашивайко, Галя Скиба, Вася Буравицький, Олег Скригулець, Наташа Моджин, Сніжана Фурікова, Люда Багмет, Галя Макаренко, Алла Граждан, Наташа Дубина, Юра Лавриненко, Таня Харченко, Наташа Дорошенко, Наташа Орзенко, Олена Гамар, Валя Михайліченко, Павліна Холостенко, Толя Молочний, Алла Козубенко, Сергій Скригулець, Павлік Дубина, Оксана Козубенко… 1990-ті роки: Олена Маринеску, Андрій Якубський, Надя Макаренко, Володя Буравицький, Діна Васалакій, Саша Мараховський, Іванна Васалакій, Ігор Єфімов, Таня Паславська, Сергій Білоус, Алла Добрянська, Саша Добрянський, Женя Нестерук, Павлік Гринько, Олена Коноваленко, Олена Кульчицька, Наташа Крамаренко, Валерій Тимофєєв, Толя Богданов, Андрій Веліков, Андрій Старченко, Свєта Тимофєєва, Діма Кульчицький, Ваня Лазнян, Оксана Граждан, Таня Гербей, Свєта Карпєлін… …У квітні 1992 року делегація «манівців» Адамівської школи у складі п’яти осіб (більше складу на той час делегацій багатьох районів Одеської області) – Толя Богданов, Свєта Тимофєєва, Діма Кульчицький, Ваня Лазнян, Оксана Граждан, керівник В.Я.Тимофєєв – взяла участь у черговій сесії Одеського обласного відділення МАН й всі! члени делегації привезли додому нагороди – дипломи лауреатів та переможців… …Сільські діти. Вони завжди викликають велику ніжність, ці сільські діти, ці не по дитячому серйозні і незалежні діти, які з ранніх років привчаються все родити самі. І потім все життя працюють для інших, і мало думають про себе… О. Сизоненко. КРАЄЗНАВЧІ МАТЕРІАЛИ «Учні за час навчання в школі повинні не тільки отримати певну систему знань, але й долучитися до методів наук, які вони вивчають. З цього випливає, що методи навчання повинні включати й простіші методи дослідження, які 101

застосовують в даній науці. Завдання педагогічної науки полягає в тому, щоб розкрити залежність методів навчання від методів науки і розробити шляхи поступового залучення учнів до наукових досліджень». І.Т.Огородников. «Науковий саморозвиток в умовах сільської місцевості здійснювати краще всього через краєзнавство». В.Г.Резепін.

Краєзнавче товариство школи: 1. Краєзнавці мистецтва, краєзнавці літератури – культура (освіта, наука, культпросвіта, художня самодіяльність, творчість).

2. Краєзнавці історії.

3. Краєзнавці географії – метеорологія, геологія, гідрологія, біологія, грунтознавство, економіка та ін. Недоліки учнівських робіт з краєзнавства: відсутність належного самостійного аналізу фактів, джерел, особистих висновків, робочих гіпотез, глибокого пошуку, документальності в судженнях; недостатня перевірка достовірності зібраного матеріалу; вузька джерельна база досліджень; відсутність посилань на використану літературу і джерела; недбале ставлення до наукового оформлення спогадів інформаторів; неповнота дослідження при послідовному викладі матеріалу; недостатнє розкриття причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей. Послідовність вивчення місцевого матеріалу чи об’єкту: 1. Вибір теми, визначення мети і завдань дослідження, коротка характеристика об’єкту, що вивчається. 2. Розробка, обговорення й прийняття загального плану роботи.

3. Підготовка програми збору матеріалу, що включає й допоміжний матеріал – запитальники, пам’ятки, таблиці, картки обстежень. 4. Розподіл тем, інших видів робіт й визначення строків їх виконання.

102

5. Визначення форм, методів і прийомів роботи. Методика запису, їх документальне оформлення, методика збору матеріалів за допомогою технічних засобів. 6. Визначення підсумків роботи по кожній темі плану (випуск рукописної книги, журналу, альбому, літопису, підготовка нарису, реферату, доповіді, вечера, конференції, вікторини, олімпіади, створення стенду, вітрини, краєзнавчого кутеа – музею).

7. Виявлення і вивчення обпублікованої літератури та ін. джерел з теми дослідження. 8. Виявлення і вивчення документальних джерел, що зберігаються в місцевих архівах.

9. Постійна робота з науковими журналами. 10. Виявлення інформаторів – учасників подій, очевидців, ветеранів, старожилів.

11. Організація роботи: координація, консультація, контроль. 12. Вивчення, опис і збір предметів матеріальної і явищ духовної культури народу.

13. Відбір матеріалу, перевірка його на достовірність, наукова оцінка і систематизація. 14. Методична обробка і оформлення матеріалу на виставку, в експозицію музею. Як зразок, надаю обгрунтування (та структуру) можливої учнівської наукової роботи «Попередження розвитку патологічних реакцій організму людини на дію метеогеогеліофізичних факторів». «Загибель «Титаника» ще раз нагадала нам про те, що в судоводінні, як і в кожній іншій сфері діяльності, крім технічних факторів, дуже велику роль грає і фактор людський, бо ніякі технічні досягнення і удосконалення не зможуть замінити мистецтво мореплавання і почуття високої відповідальності екіпажу за ввірене йому судно і людські життя». Уолтер Лорд «Остання ніч «Титаника». Анатогія того «непотоплюваного» лайнера з планетою Земля висловлювалася неодноразово. Тільки «екипаж» - це президенти, уряди і народи, керівники підприємств, організацій і їх колективи. Саме вони в умовах перевірки на міцність мають приймати рішення, що приводять до мінімальних втрат. На жаль, це далеко не так: рішення більшості людей приймаються не завжди кращі, й ці не кращі рішення приводять в важких випадках до катастрофічних наслідків. Щоб в екстремальних умовах приймати оптимальні рішення, необхідно мати запас міцності організму, у т. ч. фізичний і психологічний. Потужними факторами, що впливають на самопочуття людини і на прийняття людиною рішення, є метеогеогеліофізичні фактори. До цих факторіву різних людей різна чутливість. У одних – тільки хворобливі неприємні реакції, що виникають на зміну погодних та інших геофізичних факторів, у інших – організм адекватно реагує на зміни космічних, геомагнітних, гравітаційних, погодних та інших біосферних факторіві, таким чином, синхронізує, підлаштовує свої внутрішні процеси у відповідності з новою реальністю. Фізіологічна метеочутливість необхідна людині для узгодження своєї життєдіяльності з ритмами біосфери планети і всього Всесвіту в цілому. Наслідком цього є постіне вдосконалення живої матерії, в данному випадку конкретного людського організму. Метеочутливість у здорової людини може суб’єктивно не проявлятися, але об’єктивно при ескстремальній геофізичній ситуації функціональні й метаболічні показники можуть суттєво й досовірно змінитися. Хвороблива метеочутливість є наслідком неадекватного реагування організму на дію метеогеофізичних збурень внаслідок виснаження резервів і напруги адаптаційних процесів. Метеопатологія є результатом неефективного функціонування внутрішніх систем організму, що життєзабезпечують його, і тому увага лікарів та їх пацієнтів повинна бути звернена головним чином на цей стан і причини його виникнення.

103

Необхідна діагностика метеопатичних реакцій, бо початкове проявлення метеопатичних розладів ставлять до розряду найбільш чутливих тестів для виявлення процесів адаптації і ранніх стадій захворювань, становляться показниками дісгармонії природи і людського організму. Відома залежність людини від природи, космосу, біосфери планети й тому всі свої діяння необхідно порівнювати з природою, з її ритмами і, загалом, з обмеженними можливостями. Необхідно вміння не сліпо, а свідомо відчувати дихання біосфери і за рахунок своїх, в багатьох випадках, неусвідомлених здібностей гармонізувати життєдіяльність кожної своєї клітини, кожної молекули з цим ритмом. Чим бистріше ми до цього прийдемо, тим скоріше будуть вирішені проблеми боротьби із старенням, хронічними хворобами, скороченням активного творчого життя людини. Саме тому тема нашої роботи «Попередження розвитку патологічних реакцій організму людини на дію метеогеогеліофізичних факторів». Метеогеогеліофізикохімічні фактори Чутливість Позитивна Норма Негативна Ейфорія Підйом Байдужість Спад Метеопатія загального загального тонусу оонусу Система Система заходів для активації життєобмінних Система заходів для процесів заходів для попередження приведення в ейфорії норму чутливості Система заходів: фізична культура, аутогенне тренування (самонавіювання, психотерапія та ін. практики) В трьохтомнику «Бібліотека учителя біології» пропонуються такі краєзнавчі матеріали, що стосуються природи Південноукраїнського Задністров’я (межиріччя Дунай – Дністер): т. І. Учитель ботаніки. Щоденник учителя ботаніки. Система роботи учителя ботаніки. Учнівська секція Товариства охорони природи України. Гурток охорони природи.Матеріали творчого звіту. Метеорологічні спостереження. Фенологічні спостереження. т. ІІ. Мала Академія Наук. Загальнокорисна виробнича праця. Праці «манівців» минулих років: «Сезонні явища в природі як індикатори оптимальних строків сіву основних сільськогосподарських культур нашого краю», «Вивчення впливу антропогенного фактору на природу рідного краю», «Вивчення, картування і відновлення запасів лікарських рослин нашого краю», «Проектування структури посівних площ господарств нашого краю», «Народний прогностик і сучасність», «Оптимальні строки сіву озимої пшениці в умовах нашого краю», «Самоаналіз і попередження хвороб». Народний календар. т. ІІІ. Краєзнавчі матеріали. Рослинний і тваринний світ Південноукраїнського Задністров’я. Погода нашого краю. Фенологічні явища нашого краю. Перелік рослин нашого краю. Зразки дипломних робіт з теми природи нашого краю. Газетні вирізки про Адамівську школу.

RESUME До 1984 року в основному сформувалася моя оригінальна система роботи, яка будується на авторській методиці та має такий вигляд: 104

СИСТЕМА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ ТИМОФЄЄВА В.Я. Твори самодіяльних авторів Конспекти науковопопулярної літератури Опорні конспекти Опорні сигнали ТЕМАТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ 1,2,3 кл. Календар природи та роботи людей.

4 кл. Календар погоди. Візуальні спостереження.

5 кл. Календар погоди. Інструментальні спостереження.

6 кл. Календар природи. Рослини.

7 кл. Календар природи. Сільськогосподарські рослини. Юнати. Грунтознавчий календар. Фізичний щоденник.

8 кл. Календар природи. Тварини. Геологічний щоденник. Хімічний щоденник. Астрономічний календар.

9 кл. Самоспостереження. Біоритмотест. Щоденник фізкультурника. Літер – істор.

10 кл. Самовиховання. Самоосвіта.

За наслідками спостережень. За наслідками виступів у періодичній печаті ФОРМИ КЛАСНОЇ РОБОТИ Урок-практикумдемонстрація. Система Лабораторних робіт, Практичних робіт. Домашні практичні роботи (випередження) Екскурсії ФОРМИ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ

Система спостережень (у т.ч. феноспостереження, та феномаршрути)

Масова – система масових кампаній

Групова – гурток

Індивідуальна – Мала Академія Наук ГКП – виробнича праця МАТЕРІАЛЬНА БАЗА Сільгоспвиробництво. Навчально-виробнича бригада Кабінет біології. Лаборантська Навчально-дослідна ділянка. Юнати Куток живої природи. Юнати Природа. Феномаршрути

+ Музика + Ізо + Естетика мистецтва + Філософія етики

Загальновідомо, що одне з найважливіших завдань школи – виховати у школярів свідоме ставлення до праці, розвинути необхідні практичні навички, 105

прагнення до самостійного оволодіння знаннями, інтерес до дослідницької діяльності. Велике значення у цій справі мають шкільні біологічні дисципліни, одну з яких – ботаніку – викладає Тимофєєв Валерій Якович. Валерій Якович має достатню теоретичну, практичну та методичну підготовку: закінчив агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту та біологічний факультет Одеського державного університету; працює в школі вже 29 років, у 1999 році пройшов перепідготовку як учитель біології при Одеському інституті удосконалення учителів. В процесі викладання біології Тимофєєв В.Я. виховує в учнів естетичні смаки, патріотичні почуття, розвиває любов до самостійної праці, прагнення до охорони природи, примноження її багатств. За роки роботи Валерій Якович створив оригінальну систему роботи, яка будується на авторській методиці. Уроки біології, лабораторні заняття, практичні роботи та позакласна робота дозволяють учителю озброїти учнів глибокими та міцними знаннями про живу природу, про використання біологічних законів в практиці сільського господарства, сформувати їх загальнолюдські погляди на природу. Валерій Якович вважає, що мета вивчення ботаніки – дати учням загальноосвітні знання про рослини та рослинний покрив Землі. Знання елементів морфології, анатомії, фізіології, екології, систематики, географії, філогенії рослин, палеоботаніки, мікробіології, агрономії необхідні, щоб учні розуміли роль рослин в природі та сільському господарстві, бо без цього неможливо науково обґрунтоване використання та відтворення рослинних багатств. Вивчення програмового матеріалу вчитель планує з урахуванням сезонних явищ в житті рослин. У 6 класі на основі спостережень та простих дослідів В.Тимофєєв формує в учнів загальне поняття про рослин в цілому. Учитель вважає, що головним при вивченні ботаніки є знання про біокосмічну роль рослин, які збагачують повітря киснем; рослини на Землі створюють органічні рослини, які необхідні всьому живому. Фотосинтез, який відбувається у листах – особливість зелених рослин. Він вважає також, що необхідно підкреслювати, що рослина не живе ізольовано, а завжди разом із другими живими організмами. Тому екології рослин повинно приділятись велике значення. Валерій Якович так будує вивчення ботаніки, що це дає можливість учням поступово йти до все більших та більших узагальнень, спираючись на матеріал, який пройдено та повторюючи його на уроках. На знаннях та практичних навичках, які формує в учнів 6 класу учитель, будується вивчення біології у подальших класах: це і роботи з мікроскопом, приготування мікропрепаратів, визначення морфологічних, біологічних та систематичних ознак, постановка дослідів, фіксація спостережень. Шкільну ботаніку Валерій Якович вивчає з учнями на натуральному матеріалі, рослинах, які вирощують біля школи на дослідній ділянці, у кутку живої природи, у класі, вдома. Все це дозволяє вести викладання із використанням живих рослин, із проведенням практичних робіт та застосуванням наочності. Вчитель вимагає правильного, реального відношення до практичних робіт із застосуванням знань та навичок, допомагає підвищувати культуру праці та прищеплює уміння керуватися знаннями (теорією) у роботі (практиці). Він вважає, що постійне спілкування з природою, з рослинами дозволяє здійснювати естетичне виховання – бачити красиве, створювати красиве в праці та навкруги себе й поступати красиво. Разом із тим, пізнаючи рослинний світ, учні вчяться любити природу та охороняти її. Педагогічним кредо у викладанні ботаніки Тимофєєв В.Я. вважає вираз К.Д.Ушинського: «Основний закон дитячої природи можна виразити так: дитина 106

потребує діяльності безперервно й стомлюється не діяльністю, а її одноманітністю та однобокістю». З урахуванням цього й будує Валерій Якович вивчення ботаніки. Школа повинна підвищувати ефективність та якість навчання та виховання. Рішенню цього завдання сприяє позакласна та позаурочна робота, яку проводить учитель у тісній взаємодії із класними уроками та другими навчальними заняттями. Позакласну роботу з ботаніки Валерій Якович організує в позаурочний час. Вона не обов'язкова для всіх учнів і тому охоплює головним чином тих, які виявляють інтерес до біології. Зміст позакласної роботи не ограничується рамками навчальної програми, а значно виходить за її межі й визначається в основному інтересами учнів, які часто складуються під впливом учителя. Позаурочну роботу з біології учитель проводить поза уроком з усіма учнями за спеціальними завданнями. По виконанню позаурочних завдань учні отримують оцінки у класний журнал. Це – спостереження з теми, яку вивчають учні, літні практичні завдання, домашні завдання практичного характеру. Як вважає Валерій Якович, добре організована позакласна робота має велике навчально-виховне значення. Вона дозволяє учням значно розширити, усвідомити та поглибити отримані на уроках знання, перетворити їх в стійкі переконання, тому що в процесі позакласної роботи, яка не обмежена рамками уроку, є великі можливості для використання спостереження та експерименту – основних методів біологічної науки. Проводячи експеримент, спостереження за явищами, учні набувають на основі безпосереднього сприйняття конкретні уявлення про предмети та явища дійсності, яка їх оточує. Ці спостереження та досліди залишають більш глибокий слід у пам’яті дитини, ніж докладна розповідь учителя. Тимофєєв В.Я. вважає, що конкретність явищ, які спостерігаються, необхідність стисло записати те, що спостерігаємо, зробити висновки, а потім розказати про це на уроці або занятті гуртка – все це сприяє розвитку мислення учня, спостереженню, змушує замислитися над тим, що раніш проходило повз їх увагу. Широко використовуючи в позакласній роботі завдання, які пов'язані із проведенням спостережень та дослідів, він розвиває у школярів дослідницькі нахили. Позакласна робота, впевнений Валерій Якович, дозволяє виховувати різнобічні інтереси школярів, значно поглибити та розширити їх в необхідному напрямку. Позакласна робота сприяє виявленню нахилів та обдаровувань учнів, допомагає їм вибрати майбутню професію: так і учні Адамівської школи вибрали професію, яка пов'язана із агрономією – Бондарь В.М., Басюк Л.В., Старченко Н.В., Буравицька Н.В. та ін. Як каже учитель, в процесі позакласної роботи, виконуючи різноманітні досліди, проводячи спостереження, займаючись суспільно корисною працею, школярі тісно контактують із живою природою, яка захоплює людину і надовго зберігає в ній чистоту, цілісність та чуйність душі. Основні форми й види позакласної роботи з біології, які використовує Тимофєєв В.Я.: 1. Індивідуальна форма позакласної роботи. Її учитель проводить, бажаючи задовільнити запити окремих учнів, які цікавляться біологією. Валерій Якович пропонує цим учням провести спостереження в природі, прочитати науковопопулярну книгу, зробити наочний посібник, підібрати матеріал до стенду, або пропонує учням займатися в Малій Академії наук «Прометей». 2. Епізодична групова робота проводиться учителем у зв'язку із підготовкою та проведенням шкільних масових заходів (День птахів, День лісу, Тиждень саду, Тиждень здоров'я). Для здійснення цієї роботи Валерій Якович підбирає групу учнів, які цікавляться біологією, доручає їм підшукати необхідний матеріал, випустити стінгазету, підготувати доповіді, художню самодіяльність. Епізодичну групову роботу В.Тимофєєв організує і в зв'язку із вивченням місцевої природи (виявлення видового складу птахів, «інвентаризація» місцевої флори, вивчення добової активності тварин, «біологічні часи» рослин). 3. Гурток юних натуралістів, як вважає Валерій Якович, основна форма позакласної роботи, де систематично працюють школярі на протязі року, або декількох років. Учитель планує на гуртку такі види робот, як досліди та 107

спостереження (в природі, на полях та фермах, на шкільній навчально-дослідній ділянці, в кутку живої природи), екскурсії в природу та сільськогосподарське виробництво, проведення вечорів, конференцій, підготовка доповідей, рефератів, участь в охороні природи, випуск стінгазет, видання рукописних журналів, виготовлення наочних посібників. Гурток у нас в школі – організатор всіх масових позакласних заходів з біології. 4. Масова робота натуралістичного характеру керується Валерієм Яковичем і проводиться за активною участю гуртківців, джурового та данового товариства, учителів-предметників. До масової роботи учитель залучає велику кількість учнів – декілька класів, інколи всю школу. Для цієї форми роботи характерна суспільно-корисна спрямованість. Це – вечори, присвячені Дню птахів, Тижню саду, Тижню лісу, кампанії із збору насіння дерев та кущів, підготовка до розвішування шпаківень, боротьба із шкідниками сільськогосподарських культур, вечори, присвячені життю та діяльності видатних вчених-біологів, селекціонерів, часи цікавої біології, біологічні конференції, олімпіади. Валерій Якович вважає, що всі форми і види позакласної роботи з біології пов'язані між собою та доповнюють одна одну. Він дотримується педагогічної закономірності в розвитку взаємозв'язку між ними. Інтерес до роботи з живими організмами у школярів виникає при виконанні індивідуальної роботи за завданнями вчителя. Виконуючи вдало завдання, учні просять дати їм додаткову роботу. Якщо в класі є декілька таких учнів, Валерій Якович об'єднує їх у тимчасові натуралістичні групи, а потім у гурток (секцію) юних натуралістів. Ці учні потім приймають активну участь в підготовці та проведенні масових заходів. Результати індивідуальної, групової епізодичної та гурткової роботи використовуються учителем на уроках як їх необхідна складова частина, і, таким чином, стає надбанням всіх учнів. На уроках Валерій Якович демонструє посібники, виготовлені школярами, які проводили спостереження та досліди, зачитує виписки або цитати з щоденників спостережень. Підвищуючи інтерес учнів до біології, Валерій Якович залучає до позакласної роботи нових учнів. Часто учні, які брали пасивну участь у масовій роботі в якості слухачів, пізніше або ставали юннатами, або включалися до індивідуальної чи групової епізодичної роботи, яку проводили за завданнями вчителя. Валерій Якович вважає, що позакласна робота з біології повинна бути пов'язана з такими видами занять, які включають самостійні дослідження школярів, дають можливість відчути себе першовідкривачами, викликати справжній інтерес до пізнання живої природи. Рецензія Викладання – це мистецтво, а не ремесло, і в цьому суть учительської праці. Випробувати масу методів і знайти свій – ось єдине можливий шлях до живого навчання. Завжди винаходити, учитися, удосконалюватися – лише так може жити творчий учитель. Такий підхід до роботи характерний і для вчителя Тимофєєва Валерія Яковича. Більше 29 років працює Валерій Якович в Адамівській школі. Методична грамотність, вдумливість, творчий підхід до навчання та виховання, організованість, дивовижна працездатність, зацікавленість у результатах і якості своєї праці, постійне прагнення до знань – ось що вирізняє педагога. Високий професіоналізм В.Тимофєєва виявляється в умінні правильно спланувати навчально-виховний процес, створити сприятливі умови для досягнення поставленої мети, встановити контакт з учнями, уміло організувати їх самостійну роботу, залучивши тим самим своїх вихованців до процесу пізнання, забезпечивши розвиток особистості. Займається Валерій Якович і науковою роботою. «Гуманізація змісту позакласної роботи з біології як засіб забезпечення загальнокультурної підготовки випускників шкіл» - одна з тем, над якою він працює вже багато років.

108

У Валерія Яковича успіх позакласної роботи з біології пов'язаний з її організацією, змістом та широким світоглядом учителя. Позакласна робота, яку проводить Тимофєєв В.Я., викликає інтерес у школярів, захоплює їх різноманітними видами діяльності. А це можливо тому, що Валерій Якович не перетворює її в додаткові заняття для учнів з біології, не проводить її подібно класним урокам, лабораторним заняттям та іншим обов'язковим заняттям. В певній мірі позакласна робота з біології в учителя – відпочинок школярів від обов'язкових навчальних занять.

Основою позакласної роботи в школі є самостійна, переважно практичного характеру діяльність учнів, яку вони проводять під керівництвом учителя: самостійні досліди та спостереження, фізична праця, робота із довідниками, визначниками, журналами, науково-популярною літературою. Валерій Якович основний зміст позакласної роботи з біології пов'язує із вивченням живої природи, різних галузей сільського господарства, суспільнокорисною працею школярів, охороною природи та примноженням її багатства, 109

пропагандою природоохоронних знань серед населення, виготовлення наочних посібників. Так, наприклад, позакласна робота з ботаніки, яку проводить Тимофєєв В.Я., включає спостереження та досліди по вивченню будови і фізіології рослин; ознайомлення із різноманітністю рослинного світу та значенням дикорослих рослин в житті людини, із сезонними явищами в житті рослин, з видовим та сортовим складом місцевих сільськогосподарських культур; проведення на навчально-дослідній ділянці дослідів по вивченню сортів культурних рослин, визначення впливу на їх ріст та розвиток різноманітних мінеральних добрив, агротехнічних прийомів; досліди та спостереження за культурними рослинами, які вирощують у закритому ґрунті, заняття з кімнатного квітництва. Як і іншим вчителям, Валерію Яковичу доводиться навчати та виховувати різних дітей. Серед них є прості й відкриті, замкнуті й мовчазні, лагідні й запальні. Але всі вони з великим нетерпінням чекають уроку свого улюбленого вчителя. Тонкий психолог, Тимофєєв В.Я. завжди уважний до дітей і не вважає учнів пасивними користувачами знань. Кожному учневі зрозуміло, яку участь він зможе взяти в досягненні мети уроку, а педагог пам'ятає, що знання тільки тоді знання, коли вони здобуті зусиллями власної думки. Емоційний, розсудливий, вдумливий В.Тимофєєв легко спілкується з дітьми різних рівнів підготовки, згуртовує їх в єдиний творчий колектив. На його уроці всі рівні в досягненні мети, у пошуку істини, кожен може висловити свою думку. Своїм професійним обов'язком Валерій Якович вважає навчити школярів навчатися не тільки в школі, а й удома. Відвідавши уроки В.Тимофєєва, відчуваєш, що їм передувала велика підготовча робота. Крім учителювання, Валерій Якович керує художньою самодіяльністю школи та села, школою козацько-лицарського виховання, взагалі активну участь бере у громадському житті села, району. Користується повагою односельців. Н.І.Лядова, к.с-г.наук, доцент кафедри рослинознавства Одеського сільськогосподарського інституту. Мій досвід роботи учителем біології описаний у трьохтомнику «Бібліотека учителя біології»: Вид. ОСГІ; т.1, ч.1 – Учитель ботаніки (1988,1990); т.1,ч.2 – Розробки уроків (1984,1986); т.2 – Мала Академія Наук (1992,1995,1996,1997); т.3 – Краєзнавчі матеріали (1998). На кожну Комишину Життя збирався пакет джерел (фотографії, документи або копії документів, вирізки, виписки, конспекти й т.д.), які згодом склали ядро Об’єднаного архівного фонду (ОАФ) Р-8243 «Козацькі товариства Одещини» в Державному архіві Одеської області (ДАОО). Всі документи були оцифровані й значна їх частина увійшла у електронні фонди документів, що характеризують Комишину Життя. Частина електронних документів склала особливі збірки: «Я Щоденник» (Щоденникові записи із 1950-х років ХХ століття – по 2030 роки ХХІ століття), «Педагогіка» (Конспекти, вирізки, виписки з документів та книг, що стосуються педагогічної сфери діяльності), «Курси» (Конспекти лекцій, виступіврефератів, що стосуються перебування на різноманітних курсах-конференціях), «Щоденник Директора» (Документи, що стосуються діяльності директора школи та Щоденники директора школи), «Нотатники» (Записні книжки), «Фото» (електронні фотографії), «Щоденник Отамана» (документи, що стосуються діяльності ОтаманаКоординатора та Щоденники Отамана). Все це є в Електронному архіві та в Державному архиві Одеської області (в паперовому варіанті).

110

64 Комишина Життя. 1980. ЕСТ. Естетика – — наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності; наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсису, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом; наука про прекрасне. Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів — що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження. Сферами естетичних уявлень є природа й мистецтво. Їх об'єднує поняття образу. Образ — відображення зовнішнього світу в нашій свідомості, яке отримане за допомогою органів чуття. Для тварини при сприйнятті інформації головним є імпринтинг (образ більш сильно запам'ятовується в залежності від його емоційного забарвлення). Проте чим розвиненіша істота, тим більший потік інформації, яку їй треба сприймати. Відбір інформації — характеристика складнішого головного мозку, таким чином, для людини імпринтинг не є головним. Тільки людина може створити узагальнений образ, що не ґрунтується безпосередньо на образах зовнішнього світу, тільки людина образ, що присутній тільки в її свідомості, може наділити матеріальними життям — описати словами, записати в нотах і т.д. Таким чином мистецтво — результат еволюції свідомості. Почуття дозволяють нам миттєво орієнтуватися у світі. Органи відчуттів миттєво надійно аналізують інформацію про навколишнє середовище. Чуттєва інформація невербальна, непонійна, обмінюватися нею вкрай складно; вона важко піддається аналізу і її неможливо відтворити. Із цього виникає питання: чи можна вважати естетику наукою, оскільки наукові знання мають бути об'єктивними й не залежати від суб'єктивних характеристик особистості. По-перше, наша суб'єктивність - поняття відносне, оскільки всі люди належать до одного біологічного виду. В природі відмінність і єдність — однаково важливі риси. Саме поняття індивідуальності виникає тільки з розподілом праці (для первісної людини головною цінністю була єдність з колективом). По-друге, естетика — це філософія мистецтва. Мистецтво, на відміну від наших чуттів, довготривале, його можливо аналізувати й перевіряти за допомогою розуму. Співвідношення форми й змісту — один з головних критеріїв оцінювання будь-якого явища, в тому числі й твору мистецтва. Форма й зміст — філософські категорії, в мистецтві служать позначенню основних сторін художнього твору й мистецтва в цілому. Зміст — явище дійсності, що відтворене митцем. Включає в себе коло життєвих явищ, які зображено в творі (тема) та їх інтелектуально-емоціональну оцінку, відношення до них митця (ідея твору). Естетичні теорії об'єктивного ідеалізму стверджують, що змістом мистецтва є абсолютна ідея, світовий дух, воля, а мистецтво — засіб пізнання духовної суті світу. Естетичні теорії суб'єктивного ідеалізму стверджують, що зміст мистецтва — довільна діяльність суб'єкта, еманація внутрішнього «я» митця, яке відірване від реального світу. Матеріалістична естетика стверджує, що мистецтво черпає зміст із реальності, з відносин, протиріч суспільного життя. Форма — засоби, якими митець скористався при відтворенні явищ дійсності. В структурі форми виділяють два рівні — зовнішній та внутрішній. Зовнішня форма безпоседерньо залежить від матеріалу, яким користується мистецтво (слово, звук і т. д.) — індивідуальна для кожного виду мистецтва (рима, строфа в поезії, гармонія, поліфонія в музиці і т. д.). Внутрішня форма — безпосередня образна конкретизація змісту, її основні елементи — сюжет, персонажі в літературі, мелодичні теми — в музиці. Форма в мистецтві має відносно самостійну цінність: демонструє майстерність творця, його вміле використовування матеріалу твору. Сприйняття художньої форми — вкрай складний процес, що включає в себе насолоду естетичними якостями форми, 111

усвідомлення її як окремої мови мистецтва, як осмислення й переживання самого змісту твору. Врешті, реципієнт (глядач, слухач) має самостійно добудувати форму мистецького твору, що дарує насолоду від співтворчості з автором. Одним з важливих компонентів форми є жанр. Дисципліни естетичного циклу: І. Вступ до мистецтвознавства. Вступ до загальної теорії культури. Вступ до загальної історії мистецтва та художньої культури. Вступ до естетики, теорію і психологію художньої творчості та сприймання мистецтва. ІІ. Історія релігій старовини. Історія християнства. Історія релігій Сходу. Історія художньої літератури. Історія образотворчого мистецтва, архітектури, музики, театра, кіно, хореографічного мистецтва. ІІІ. Загальна теорія художньої культури. Історія філософії. Філософія історії. Загальне релігіознавство. Теорія художньої творчості. Загальна теоретична соціологія. Теоретична етнологія. Соціальна і культурна антропологія. ІV. Семантика і семіотика художніх форм. Теорія формоутворення, стилю і синтезу мистецтва. Локальність, традиції та інновації в художній культурі. Філософія культури. Методика наукових досліджень мистецтва і викладання мистецтвознавства. Принципи спеціального аналізу художньої культури. Історія і філософія науки. Основи загальної і соціальної психології. Міфологія. Філософська логіка. Теорія історичних цивілізацій. Філософія і психологія мистецтва. Основи християнського богослов’я. Основи релігійної філософії Сходу. ЕСТЕТИ. Список літератури для читання з історії естетики. Античність: Гомер; Гесіод; Піфагор; Демокрит; Сократ; Геракліт ефеський; Платон; Аристотель; Теофраст; Аристоксен; Зенон; Клеанф; Крісіпп; Цицерон; Сенека; Епіктет; Епікур; Філодем; Тіт Лукрецій Кар; Квінт Горацій Флакк; Піррон; Секст Емпірик; Плутарх; Лукіан, Псевдо-Лонгін; Порфірій; Ямвліх; Прокл. Середні віки: Китай: Конфуцій; Сюнь-Цзи; Лао-цзи; Ван Чун; Цао Пей; Се Хе; Чжан Яньюань; Су Ші; Вань Вей; Цзін Хао; Він І; Ван Гай. Індія: Ватана; Анандавардхана; Авхінавагупта. Візантія: Прокопій Кессарійський; Іоанн Дамаскін; Феодор Студіт; Міхаїл Псел; Міхаїл Хоніат; Фотій. Захід: Василь Великий; Іоанн Златоуст; Ієроним; Августін; Боецій; Гуго Сен-Вікторський; П.Абеляр; Джованні Бонавентура; Фома Аквинський. Відродження: Петрарка; Бокаччо; Альберті; Донателло; Гіберті; Мазаччо; Леонардо да Вінчі; Мікельанджело; Рафаель; Ф.Рабле; Е.Роттердамський; Шекспір; Сервантес; Піко Делла Мірандолла; Аріосто; Тіціан; Перуджіно; Пьер делла Франческа; Лука Паччьоллі; Віньоллі; Палладіо; Джованні Ламаццо; Торквато Тассо. ХVІІ ст.: Барокко: Кальдерон; Хозе де Рібейро; Гофмансвалендау; Гріфіус; Классіцізм: Нікола Буало; Драйден; Альфьері; Ломоносов; Фонвізін. Просвещение: Англія: Ф.Бекон; Т.Гоббс; Д.Локк; Джозеф Аддісон; Алдр Пол; Джошуа Рейнольдс; Ептоні Ешлі Купер Шефтебері; Френсіс Хатчесон; Бернард Мандевіль; Д.Юм; А.Сміт; Едмунд Берн; Генрі Хоум; Вільям Хогарт; Томас Рід. Франція: Ж.Б.Дюбо; Жан Батте; Кондільяк; Вольтер; М.Монтесктє; Д.Дідро; Ж.Даламбер; К.А.Гельвецій; Ж.Ж.Руссо; Мерсьє. Германія: А.Баумгартен; М.Мендельсон; І.І.Вінкельман; Г.Е.Лессінг; Г.І.Георг; І.Г.Гердер; І.Г.А.Форстер. ХVІІІ-ХІХ: Германія: Кант; Шіллер; Фіхте; Шеллінг; Новаліс; Гете; Гегель; Бодмер; Мейєр. Франція: В.Кузан; Т.Жофруа; Ф.Р.Ламенне; Шатобріан; Ламартін; Гюго; Ж.Санд; Т.Готьє; Л.де Ліль; Ж.Бодлер; Фурьє; Бальзак; Стендаль; Флобер, Сент-Бев; Е.Делакруа; Огюст Конт. Англія: Водсворт; Колдрідж; Байрон; В.Скотт; Шеллі; Р.Карлейль; Рескін; Е.Джоіс; У.Лінтон; Р.Оуен; Ч.Діккенз; Теккерей; Г.Спенсер; Г.Аллен; А.Бейн; Вернон Лі. Італія: Дж.Маріно; Е.Тезуаро; Д.Віко; У.Фоскело; А.Мандзоні; В.Джоберті; В.Мацціні; Де Санктіс; Хеддлітт; Лем; Хент. К.Лібкхнет; А.Бебель; П.Лафарг; Ф.Мерінг; І.Дітцен; Г.В.Плеханов. З цього списку багато було прочитано, багато творів бігцем передивився – все неможливо перечитати; зробив висновок – читати основні твори, інші передивитись, а основне – читати новітні підручники (там новітні погляди на розвиток знань з наук).

112

65 Комишина Життя. 1980. Лкн (Мистецтво+N+ПОЛІТ+$). Невеличке пояснення, шановний читачу, до всіх списків літератури, що зустрічаються в текстах «Нотаток Козака». Тимофєєв ці списки складав для особистого читання, проживаючи дві третини свого життя в маленькому українському селі, де сільська бібліотека не мала багатьох книг, що намагався Тимофєєв прочитати. Приходилося користатися МБА (міжбібліотечний абонемент – була така послуга в бібліотеках). Тимофєєв заказував книгу через сільську бібліотеку, бібліотекари районної-обласної-центральних бібліотек держави виконували цей заказ; часу на це витрачалося багато - кінець-кінцем книга приходила; але треба було знати багато чого про книгу – автора, назву, видавника, рік видання; й треба було знати, що така книга існує – а це неймовірна праця в глухенькому селі - якимось чином довідатись, що така книга існує. Сьогодні, коли є Інтернет – будь-яку книгу можна заказати, або «скачати». Після опрацювання багатьох джерел, Тимофєєв склав список літератури для особистого читання, бо «Широка інтелектуальна культура – основа багатої ідеями, глибокої художньої творчості». КН-1980. Витоки. 11 ст. Іларіон; Вол. Мономах. 12 ст. Нестор; Даниїл; Климент Смолятич; Кирил Туровський. 13 ст. Добриня Ядрейкович; Даниїл Заточник. 14 ст. Кіпріан. 15-16 ст. Ісидор; Афанасій Нікітін; Ніл Сорський; Іосиф Волоцький; Вассіан Патрікеєв; Ф.Куріцин; Спиридон-Савва; Філофей; Пересвєтов І.С.; Федоров Іван; І.Грозний; А.Курбський; Єрмолай; Максим Грек; Матвій Башкин; Феодосій Косий; Артемій. 17 ст. Аврамій Паліцин; Катирев-Ростовський; Сімеон Полоцький; Протопоп Аввакум; Андрій Білобоцький; Єпіфаній Славинецький; Юрій Крижанич. 18 ст. В.Н.Татищев; Феофан Прокопович; А.Дм.Кантемир; І.Т.Посошков; І.А.Третьяков; А.Я.Поленов; А.С.Анічков; П.С.Батурин; С.Є.Десницький; С.С.Орбеліані; Я.П.Козельський; І.М.Поповський; І.П.Котляревський. Збірки. Пісні південних слов’ян. Героїчний епос народів СРСР – 2тт. Поезія народів СРСР 5-18 ст. Ізборник. Російська поезія 18 ст. Російська проза 18 ст. Поезія народів СРСР 19 ст. Російська поезія 19 ст. – 2тт. Російська поезія 20 ст. Радянська поезія – 2 тт. Оповідання радянських письменників.

19-20 ст. Естетика мистецтва. Аксаков С.Т.; Андрєєв Л.А.; Белинський В.Г.; Боборикін П.Д.; Бунін І.А.; Брюсов В.Я.; Бєлий А.; Вельтман А.Ф.; Вересаєв В.В.; Вольнов Є.І.; Герцен О.І., Грибоєдов О.С.; Гоголь М.В.; Гончаров І.О.; Григорович Д.В.; Гаршин В.М.; Гарин-Михайловський І.Г.; Гусев-Оренбургський С.І.; Державін Г.Р.; Добролюбов М.О.; Даль В.І.; Достоєвський Ф.М.; Данилевський Г.П.; Жуковський В.О.; Засодиський; Комаров М.; Крилов І.О.; Карамзин М.М.; Кольцов О.В.; Короленко В.Г.; Каронін С.; Купрін О.І.; Коцюбинський М.; Ломоносов М.В.; Лєвшин В.О.; Лажечніков І.І.; Лермонтов М.Ю.; Лесков М.С.; Мордовцев Д.А.; Михайлов М.Л.; Мамин-Сибиряк Д.М.; Новиков М.І.; Нарежний В.Т.; Нікітін І.С.; Некрасов М.О.; Огарєв М.П.; Одоєвський В.Ф.; Островський О.М.; Писарєв Д.І.; Погорельський О.; Пушкін О.С.; Павлов І.Ф.; Панін І.І.; Печерський О.; Прутков К.; Плещєєв О.М.; Писемський О.Ф.; Помяловський М.Г.; Под’ячев С.П.; Радищєв О.М.; Решетников Ф.М.; Райніс Я.; Сковорода Г.С.; Соллогуб В.А.; Слєпцов В.А.; Салтиков-Щедрин М.Є.; Станюкович К.М.; Степняк-Кравчинський С.М.; Сухово-Кобилин; Скиталець С.Г.; СергеєвЦенський С.М.; Тютчев Ф.І.; Толстой О.К.; Тургенєв І.С.; Толстой Л.М.; Успенський Г.І.; Фонвізін Д.І.; Фет О.О.; Українка Л.; Франко І.Я.; Чулков М.Д.; Чернишевський М.Г.; Чехов А.П.; Чиріков Є.М.; Шевченко Т.Г.; Шмелев І.С.; Емін Ф.А.; Ертель О.І.; Бестужев-Марлинський. Радянська. Естетика мистецтва. Айні С.; Айбек; Ауезов М.; Айтматов Ч.; Буков Е.; Багрицький Е.; Бєдний Д.; Блок О.; Беляєв В.П.; Биков В.В.; Брежнєв Л.І.; Бондарев Ю.І.; Бек О.О.; Бадигін І.С.; Балашов Д.М.; Бородин С.П.; Вургун С.; 113

Вишневський Вс.; Вершигора П.; Войскуновський+Лукодьянов; Владке В.; Воронкова Л.Ф.; Волков А.М.; Горький М.; Гладков Ф.; Гайдар А.; Грин О.С.; Гончар О.; Гранін Д.О.; Горбатов Б.Д.; Думбадзе Н.В.; Дорош Є.; Друце І.; Джаміль М.; Довженко О.М.; Днепров О.; Єсенін С.; Шаріков О.І.; Єфремов І.О.; Єремін Д.І.; Загребельний П.; Герман Ю.; Гулиа Г.; Залигін С.П.; Ільф І. + Петров Є.; Ісаакян А.; Іванов В.А.; Ізюмський Б.В.; Кербабаєв Б.; Колас Я.; Купала Я.; Катаєв В.; Кавкрін В.П.; Казакевич Е.Г.; Кримов Ю.С.; Еорнейчук А.Є.; Кіачелі Л.; Кожевников В.М.; Ковпак С.; Кириллюк Є.П.; Каратов С.; Казаков М.Е.; Леонов Л.; Ладинський О.П.; Гиляровський В.А.; Маяковський В.; Макаренко А.С.; Лацис В.; Малишкін О.Г.; Марков Г.М.; Михайлов О.М.; Нагишкин Д.Д.; Нілін П.Ф.; Новиков-Прибой А.; Новиков І.А.; Островський М.; Обручев В.А.; Польовий Б.; Пантелєєв Л.; Платов К.Д.; Погодін М.Ф.; Песков В.М.; Прийма Ф.Я.; Полулуднев В.М.; Пастернак Б.; Рильський М.; Рибак М.С.; Серафимович О.; Соболев Л.; Смирнов С.С.; Смуул Ю.; Симонов К.М.; Свєтлов М.; Стругацькі А. і Б.; Стельмах М.О.; Сергєєв-Ценський С.М.; Степанов О.М.; Табідзе Г.; Твардовський О.; Тихонов М.; Токомбаєв О.; Толстой О.; Тренєв К.; Тичина П.; Титов В.О.; Моісеєва К.М.; Тинянов Ю.; Упит А.; Фадєєв О.; Ведін К.; Фурманов Д.; Фраєрман Р.І.; Федоров О.; Форш О.; Хаким заде Ніязі; Цвірка П.; Чаренц Є.; Шолохов М.; Якобсон А.; Яновський Ю.; Ян В.Г.; Шабловський Є.С.; Чуковський К.І.; Шкловський В.Б.; Іванов О.; Канівець В.; Коптелов О.; Прилежаєва М.; Шагінян М.; Жуков Г.; Астафьєв В.; Распутін В.; Рибаков О.; Булгаков М.; Ахматова А.; Солженіцин О.І.; Бродський І.; Набоков В.; Гумилев М.; Платонов; Дудинцев В.; Гроссман В.; Пильняк Б.; Замятин Є.; Єрофеєв В.; Галич О.; Ходасевич В.; Осоргін М.

1970-1989. Михалков С.; Дубов М.І.; Сартаков С.В.; Кожевников В.; Барто А.; Шагінян М.; Бондарев Ю.В.; Храпченко І.Б.; Биков В.В.; Железніков В.І.; Нурпексов А.; Абрамов Ф.; Васильєв Б.Л.; Троєпольський Г.М.; Авічюс Й.І.; Марков Г.М.; Шукшин В.М.; Андронніков І.; Олексєєв М.І.; Айтматов Ч.; Бондарєв Ю.; Распутін В.Г.; Чаковський О.; Алексін О.Г.; Астафьєв В.П.; Гранін Д.О.; Коптелов О.Л.; Іванов О.; Проскурін П.; Думбадзе Н.В.; Ісаєв Є.; Арбузов О.М.; Гулям-Хамид; Загребельний П.О.; Бєлов В.; Бажан М.; Бакланов Г.Я.; Гончар О.; Закруткін В.О.; Чівіліхін В.; Буличов К.; Велтистов Є.; Айтматов Ч.; Бондарев Ю.; Стаднюк І.; Чаковський О.; Карим М.; Алексєєв С.; Матевосян Г.; Биков В.В.; Васільєв І.О.; Бурсов Б.І.; Давидов Ю.В.; Мушкетик Ю.М.; Распутін В.Г.; Вангелі С.С.; Гінзбург О.Я.; Дудінцев В.Д.; Приставкин О.І.; Чегодаєв О.Д.; Азмадуліна Б.; Іскандер Ф.; Можаєв Б.О.; Тарковський О.О.

19-20 ст. Додаткова. Філософія-Етика. Анненков П.В.; Ахшарумов А.Д.; Антонович М.А.; Алтинсарін І.; Ахундов М.Ф.; Борисов П.І.; Барятинський О.П.; Бестужев—Рюмін М.П.; Аксаков І.С.; Боткін В.П.; Бакунін М.О.; БуташевичПетрашевський М.В.; Бестужев О.; Бецкой М.І.; Бунаков І.Ф.; Алчевська Х.А.; Бердяєв М.О.; Богданов О.О.; Булгаков С.М.; Басов М.Я.; Блонський М.П.; Бехтерев В.; Вольф К.; Водовозов В.І.; Вентцель К.М.; Вахтеров В.П.; Введенський О.І.; Велланський Д.М.; Воровський В.В.; Вернадський В.І.; Виготський Л.С.; Горбачевський І.І.; Григорьєв М.П.; Герд О.Я.; Гогебашвілі Я.С.; Грановський Т.М.; Галич О.І.; Гогоцький С.С.; Дружинін О.В.; Драгоманов І.П.; Доніш О.; Крюков М.О.; Каховський П.Г.; Кюхельбеккер В.І.; Киреєвський І.В.; Катуков М.М.; Кавелін К.Д.; Кропоткин П.О.; Куніцин О.; Корф М.О.; Кунанбаєв О.; Каптеров П.Ф.; Крупська Н.К.; Карінський М.І.; Ковалевський М.М.; Калінін М.І.; Корнілєв І.Я.; Ключевський; Лунін М.С.; Лавров П.А.; Левицький М.Ф.; Лесгафт П.Ф.; Леонтьєв К.М.; Лесевич В.В.; Лоський М.О.; Луначарський А.В.; Ленін В.І.; Леонтьєв О.М.; Лазурський О.Ф.; Ланге М.І.; МуравьевАпостол С.І.; Муравьев Н.М.; Магницький О.Ф.; Менделєєв Д.І.; Мечніков І.І.; Налбандян М.А.; Нечаєв О.П.; Оболенський Є.П.; Одоєвський В.Ф.; Одоєвський О.І.; Ольминський М.С.; Осиповський Т.Ф.; Пестель П.І.; Пнін І.П.; Пірогов М.І.; Плеханов Г.В.; Порецький П.С.; Потебня О.О.; Павлов І.П.; Раєвський В.Ф.; Рилєєв К.Ф.; Рубінштейн С.О.; Самарін Ю.Ф.; Сидонський О.Ф.; Спешнєв М.О.; Стоюнін В.Я.; Сеченов І.М.; Серно-Соловьєвич М.О.; Соловьєв В.С.; Струве П.Б.; Станкевич М.В.; 114

Тургенєв М.І.; Ткачев П.М.; Трубецькой С.М.; Тимирязєв К.А.; Пущін І.М.; Ульянов І.М.; Ушинський К.Д.; Узнадзе Д.М.; Ухтомський О.О.; Федоров М.Ф.; Флоренський П.О.; Філіпов М.М.; Хомяков О.С.; Острогорський В.П.; Чаадаєв П.Я.; Янкович Ф.І.; Яковлев І.Я.; Щелгунов М.В.; Челпанов Г.І.; Чичерін Б.М.; Юркевич П.О.; Юшкевич П.С.; Шестов Л.І.; Ціолковський К.Е.; Ярославський Е.М.; Сухомлинський В.О.; Розанов В. КН 1980. Витоки. Стародавній світ. Берос; Манефон; Анандаварухана; Абхинавагупта; Брихаспата; Бхарте; Бадараяна; Бхатрихара; Ваман; Гаутама; Готама; Джина; Джайміні; Дхішан; Канада; Капіла; Мадхва; Патанджалі; Прашастапада; Рамануджа; Харибхадра; Чарвака; Шанкара; Ядшнавайнья; Ван Чун; Ван Вей; Ван І; Ван Гай; Гунсунь Лун; Гуань Чжун; Дун Джун Шу; Інь Вень; Конфуцій; Лао Цзи; Мен Цзи; Мо Цзи; Сима Цянь; Сюнь Цзи; Сунь Цзи; Се Хе; Су Ші ; Сунь Цзянь; Фань Чжен; Хань Фей; Хуей Ші; Цзин Хао; Чжан Цзай; Чжу Сі; Чжан Хей; Чжуан Цзи; Чжан Янь-цань; Шан Ян; Ян Чжу; Ян Чжоу. Аристофан; Апулей Л.; Аристотель; Арріан; Аппіан; Аристоксен; Анаксимандр; Анаксимен; Анаксагор; Антисфен; Аристипп; Аркесилай; Алмеон; Алкидам; Антифонт; Гомер; Гекатей; Гелланик; Геродот; Гесіод; Гиперид; Теофраст; Фукідід; Фалес; Фразимах; Федон; Філолай; Хрисіп; Езоп; Есхіл; Ефор; Есхім; Емпедокл; Епікур; Енексидем; Епиктет; Ямвліх. Амміан Марцелін; Агріппа; Аврелій Марк Антоній; Вергілій Публій Марон; Вітрувій Поліон; Горацій Квінт Флакк; Гай Крісп Саллюстій; Гай Юлій Цезар; Гай Светоній Транквілл; Діонісій Галікарнасский; Діон Кассій Кокуейон; Євтроній; Зосіма; Квінт Фабій Піктор; Корнелій Тацит; Колумелла; Квінт Курцій Руф; Луціллій Целлій; Лібаній; Луцій Анней Сенека; Марк Туллій Цицерон; Марк Порцій Катон; Марк Теренцій Варрон; Марк Фабій Квінтілліан; Микола Дамасський; Публій Теренцій Афр; Публій Овідій Назон; Публій Муцій Сцевола; Помпій Трог; Пліній Старший; Пліній молодший; Плотин; Порфирій; Псевдо-Лонгін; Тит Петроній Арбітр; Тит Макцій Плавт; Тит Лукрецій Кар; Тит Лівій; Секст Емпірик; Децим Юній Ювенал; Іосиф Флавій; Філон; Філодем. Збірки. Поезія Стародавнього Сходу. Махабхарата. Рамаяна. Антична лірика. Антична драма. Класична поезія Індії, Китаю, Кореї, Вьєтнаму, Японії. Класична драма Сходу (Індія, Китай Японія). Класична проза Далекого Сходу. Арабська поезія Середньовіччя. Тисяча і одна ніч. Класична повість Сходу. Поезія Східної та Південно-Східної Азії. Ірано-таджикська поезія. Саги Півночі. Північна Едда. Пісня про Нібелунгів. Пісня про Роланда. Сид. Романсеро. Калевала. Середньовічний роман і повість. Поезія трубадурів, вагантів, мейстерзінгеров. Європейська новелла Відродження. Європейські поети Відродження. Каліла та Димна. Іспанський театр. Плутовський роман. Європейська новела 18 століття. Театр французького класицизму. Європейська проза 17 століття. Європейська поезія 17 століття. Європейська поезія 18 століття. Європейська поезія 19 століття. Поезія Африки. Західно-Європейська поезія 20 століття. Поезія Латинської Америки. Поезія соціалістичних держав Європи. Середні віки. Естетика мистецтва. А.Навої; В.Шекспір; Д.Бокаччо; Данте; М.Сервантес; Д.Чосер; Низами; Петрарка; Сааді Ширазі; С.Брандт; С. де Бержерак; Т.Мор; Т.Кампаненна; У фон Гуттен; Ф.Рабле; Фірдоусі; Ш.Руставелі, Е.Роттердамський.

17-18 ст. Естетика мистецтва. А.Прево; Алеман; Аларкон; В.Альфьєрі; Г.Гриммельсгаузен; Г.Лессінг; Г.Філдінг; Д.Свіфт; Д.Дефо; Д.Мільтон; Д.Дідро; Ж.Б.Мольєр; Ж.Лабрюйєр; Ж.Ж.Руссо; Ж.Расін; Й.В.Гете; К.Гольдоні; К.Гоцці; К.Марло; Кальдерон; Л. де Вега; Л.Стерн; де Гевара; Лафонтен; Лессаж; П.Бомарше; П.Корнель; Распе; Р.П.Шерідан; Рівера; де Моліна; Т.Смолетт; Ф.Шиллер; Ф.Ларошфуко; Ф.Вольтер; Ф. де Рохас; Ф. де Кеведо; Ш. де Лакло.

19-20 ст. Естетика мистецтва. Андерсен Г-Х.; Аларкон П.; Арагон Л.; Асуела Л.; Астуріас; Ататуні П.Г.; Андріч І.; Агнок Ш.Й.; Алейксандре; Брет-Гарт Ф.; Бічер115

Стоу Г.; Бехер І.; Бернм Р.; Байрон Д.Г.; Беранже П.; Бальзак О.; Барбюс А.; Бароха П.; Бронте Ш.; Бронте Е.; Бласіо-Ібаньєс; Бредель В.; Брандіс М.; Белль Г.; Бьерсон Б.; Бонавенте-і-Мартінес Х.; Бак П.; Беккет С.; Беллоу С.; Верн Ж.; Войніч Е.Л.; Вазов І.; Верхарн Е.; Валера Х.; Вернер К.Г.; Грінвуд Д.; Дойль А.К.; Діккенс Ч.; Дюма О.; Гюго В.; Гашек Я.; О’Генрі; Гофман Е.Т.А.; Гейне Г.; Гільєн М.; Грин Г.; Гальдос Б.; Гонкури бр.; Гарді Т.; Голсуорсі Д.; дю Гар Р.М.; Гаскел Е.; Готьє Т.; Гауптман Г.; Гьєллеруп К.; Гамсун К.; Гессе Г.; Гарсіа Маркес Г.; Голдінг У.; Джером К. Джером; Джованьоллі Р.; Доде А.; Драйзер Т.; Діккенс Ч.; Димов Д.; Домбровська М.; Дрюон М.; Зегерс А.; Золя Е.; Залка М.; Жеромський С.; Жид АП.Г.; Закс М.; Зінгер А.Б.; Ібсен Г.; Ірвінг В.; Майн-Рід Т.; Маршалл А.; Мериме П.; Мериме А.; Меллвил Г.; Манн Г.; Манн Т.; Мопассан Гі де; Метерлінх М.; Мачадо; Міксат К.; Морцер А.; Матьє М.Е.; Мера Ф.; Моммзен Т.; Містраль Ф.; Містраль Г.; Морріак Ф.; Мартінсон Х.; Монтале Е.; Мілош Ч.; Неруда П.; Неруда Я.; Неже М.-А.; Норріс Ф.; О’Ніл Ю.; Нагіб Махфуз; Отченашек Я.; Ожешко Е.; Олівьє Ж.; По Е.А.; Потьє Е.; Прус Б.; Причард І.С.; Пуйманова М.; Івашкевич Я.; Пелін Р.; Парандовський Я.; Парницький Т.; Понтоппідан Х.; Піранделло Л.; Реньє Л.; Петефі Ш.; Ремарк Е.М.; Роллан Р.; Рід Д.; Рюноске А.; Ребряну; Ростан Е.; Роні Ж. ст.; Ріва Палаціщ В.; Реймонд В.; СетонТомпсон Е.; Стівенсон Р.Л.; Олдридж Д.; Скотт В.; Сабатіні Р.; Сат-Ок; Сіменон Ж.; Сенкевич Г.; Садовяну М.; Санд Ж.; Стендаль Ф.; Стейнбек Д.; Страшиміров А.; Стоянов Л.; Сінклер Е.; Сюллі-Прюдом; Сінеланок Ф.Е.; Сен-Жон П.; Сеферіс Г.; Сейферн Я.; Сімон К.; Твен М.; Тагор Р.; Тувім Ю.; Теккерей У.; Зейдан Д.; Томан Й.; Деледда Г.; Уйда; Уеллс Г.; Лем С.; Хейердал Т.; Екзюпері А.; Уітмен У.; Чапек К.; Хікмет Н.; Харпер Лі; Фучик Ю.; Хемінгуей Е.; Фейхтвангер Л.; Флобер Г.; Франс А.; Шеллі П.Б.; Емінеску М.; Уальд О.; Цвейг С.; Фолкнер У.; Унамуно; Ернандес; Шолом Алейхем; Франк Л.; Хаггарт; Честертон; Фінкней А.; Шаброль Ш.П.; Херінг Е.; Фігулі М.; Форбе Е.; Фінжер; Егорай-і-Ейсагіррс; Хейзе П.; Шпіттепер; Унсет; Еліот Т.С.; Фолкнер У.; Хіменес Х.Р. Ейкен Р.; Черчіль У.Л.С.; Уайт П.В.Н.; Елітіс О.; Шойінка В. Додаткова. Середні віка. Філософія-Етика. Аврелій Августин; Ананія Ширакаці; Аль Біруні; Аль Хорезмі; Аль Кінді; Аль Фарабі; Аль Газалі; Аморі Бенський; Альберт Великий; Ансельм Кентерберийський; Арнольд Брешианський; Боецій; Бернард Клервоський; Бекон Ф.; Бруно Д.; Боден Ж.; Бурідан Ж.; Браччоліні П.; Бьондо Ф.; Брунеллескі; Вагран Ребуні; П.Абеляр; Васілій Великий; Вівес Х.Л.; Везалій А.; Вінчі Л. де; Ваьє Ж.; Валла Л.; Грегор Татеваці; Георгій Гюмист Пліфон; Гуго Сен-Вікторський; Гільом Гоншський; Г.Галілей; Германе; Гекужеві; Давід Анахт; Джованні Бонавентура; Б.Депарьє; Е.Долє; Джамі А.; Дунс Скотт Іоанн; Євсевій Кессарійський; Єфрен Мціре; Єзнік Кохбаці; Іоанн Петріці; Іоанн Саркавач; Іоанн Єрзінкаці; Іоанн Воротнеці; Іоанн Дамаскін; Іоанн Італ; Ібн Беджі; Ібн Тефейль; Ібн Ружд (Аверроес); Ібн Сіна (Авіценна); Іоанн Златоуст; Іохим Флорський; Ієроним; Кассіодор; Л.Зіданій; Марціан Капелла; М.Маштоц; М.Копернік; М.Кузанський; Некреселі; М.Маккіавеллі; Ж.Кальвін; Моджевський; І.Кеплер; М.Лютер; Т.Мюнцер; Мхітел Гош; Міхаіл Пселл; Міхаїл Хоніат; М.Шморалі; Г.Халдарян; Г.Скорина; Р.Бекон; Росцелін; Раймунд Луллій; Соломон бен Гебіроль; Сігер Брабантський; М.Сервет; Еріугенна Іоанн Скот; Уільям Оккам; Тертуліан; Б.Телезіо; Ж.Таюро; Феодор Студіт; Фотій; Фома Аквинський; П.Шаррон; Х.Уарте; У.Цвінглі; П.Помпонацці; Г.Перейра; М.Монтень; Маймонід; Прокопій Кессарійський; Ф.Парацельс; В. де Фельтре. Додаткова. 17-18 ст. Філософія-Етика. Акоста У.; Баумгартен А.Г.; Бейль П.; Беме Я.; Бентам І.; Берклі Д.; Бюффон; Беккарія; Беллерс Д.; Базедов І.Г.Б.; Верас Д.; Віко Д.; Вінкельман І.К.; Вольф Х.; Гаман І.Г.; Гартлі Д.; Гассенді П.; Голдсміт О.; Гельвецій К.А.; Гердер І.Г.; Гоббс Г.; Гольбах П.А.; Гроцій Г.; Галлер А.; Даламбер Ш.Л.; Декарт Р.; Дешаі Л.М.; Кабаніс; Клінгер Ф.; Кондільяк; Коллінз А.; Кант І.; Кондорсе Ж.А.; Кониський Г.; Ламетрі; Лейбніц Г.В.; Локк Д.; Маблі; Мальбранш Н.; Мандевіль Б.; Марешаль; Мельє Ж.; Мореллі; Лабрюйєр Ж.; Нежон; Монтескьє Ш.Л.; Паскаль Б.; Робіне; Прейс Р.; Прохазка; Буанаротті; Лепелетьє М.; Зальцман Х.Г.; 116

Кампе І.Г.; Раш Б.; Сведенборг Е.; Спіноза Б.; Стюарт Д.; Сміт А.; Толанд Д.; Тюрго; Уінстенлі Д.; Фіхте І.; Шефтсбері; Форстер Г.; Франклін Б.; Юм Д.; Бабеф Г.; Коменський Я.А. Додаткова. 19-20 ст. Філософія-Етика. Альберді Х.Б.; Адорно Т.; Айєр А.; Александер С.; Ах І.; Бебель А.; Бланкі Л.О.; Бокль Г.Т.; Брей Д.Ф.; Брентано Ф.; Буль Д.; Бауер Б.; Бешлер Г.; Белл Д.; Бергсон А.; Бернал Д.; Бернштейн Е.; Барталанфі Л.; Бріджмен; Бентам І.; Браун Т.; Бернал К.; Бен А.; Блан Л.; Болдуін; Вебер М.; Вейтлінг В.; Віндельбанд В.; Вінер Н.; Вітгенштейн Л.; Вудвортс Р.; Вайсс А.; Вертгеймер М.; Вундт В.; Авенаріус; Гальтон Ф.; Гельмгольц Г.; Гамільтон У.; Гартман Е.; Геккель Е.; Гегель; Гесс М.; Гумбольд В.; Гумбрльд А.; Гербарт І.Ф.; Горарік Я.; Гартман М.; Гейзенберг В.; Грамши А.; Гуссерль Е.; Гхоше А.; Дюркгейм Е.; Дільтей В.; Джемс В.; Дьюі Д.; Дезамі; Дарвін Ч.; Джемс У.; Дільтей В.; Діуген І.; Дюрінг Е.; Дістервег Ф.А.В.; Дошелен Е.; Делакруа Е.; Джентіле Д.; Вандер К.Ф.В.; Зомбарт В.; Зігварт Х.; Зельц О.; Крепелін Е.; Кетле А.; Кюльпе О.; Керр Г.; Камі Д.; Келер В.; Кафка І.; Кеннон У.; Кабе Е.; Карлейль Т.; Коген Г.; Конт О.; Краузе К.Ф.; Кузен В.; Кьєркегор С.; Кершенштейнер Г.; Камю А.; Касірер Е.; Кей Е.; Карнап Р.; Каутський К.; Кроге Б.; Ленге Л.; Ллойд-Морган; Леб Ж.; Лебон; Лешлі К.; Левін І.; Лейкон Т.; Лабріола А.; Лаплас П.С.; Лассаль Ф.; Лотце Г.; Лай В.А.; Ламенне Ф.Р.; Ламартін; Лафарг П.; Леві-Брюль Л.; Леві-Стрес К.; Міллер Г.; Леббок Д.; Мюнстерберг П.; Мак-Дугілл; Мессер А.; Майєр М.; Мандзоні А.; Мюллер К.; Марті Х.; Мах Е.; Мендель Г.; Мілль Д.С.; Морган Л.Г.; Морріс У.; Мейман Е.; Марітен Ж.; Маркс К.; Маркузе Г.; Марсель Г.; Масарік Т.; Марло-Понті М.; Мерток Р.К.; Мілльс Р.; Морено Д.; Морріс Ч.; Мур Д.Е.; Мейто Е.; Ніцше Ф.; Ортега-і-Гіслет Х.; Оуен Р.; Прейєр В.; Парсон; Піаже Ж.; Пфлюгер Е.; Пірс Ч.С.; Пірсон К.; Прудон П.; Піталоцці І.Г.; Парсонс Т.; Райл Г.; Рейхенбах Г.; Рассел Б.; Рікардо Д.; Ренан Е.; Рескін Д.; Россолімо Г.К.; Романсе Д.; Скіннер Б.Ф.; Спенсер Г.; Санітіс Д.; Сен-Симон К.А.; Тань Ситун; Сент-Бєв; Сунь Ят-сен; Поллер К.Р.; Ріккерт Г.; Сантаяна Д.; Сартр Ш.П.; Тидеман; Тард Г. Торндайк Е.; Толмен Е.; Торо Г.Д.; Трендаленбург Ф.А.; Тарський А.; Тейяр П.; Унамуно М.; Форель А.; Уотт Г.; Тітченер Е.; Уотсон А.Б.; Фрейд З.; Фейєрбах Л.; Фреге Г.; Фурьє Ш.; Франц Ф.; Фромм Е.; Хайдеггер М.; Хатчесон Ф.; Жуфрусе Т.; Холл С.; Холт Е.; Халл К.; Хорні К.; Шпрангер; Шлейєрмахер Ф.; Штірнер М.; Штраус А.; Швейцер А.; Шлік М.; Шопенгауер А.; Шеллінг Ф.; Еббінгауз Г.; Енгельс Ф.; Емерсон Р.У.; Ясперс К.; Цеткін К.; Лібкнехт К.; Шаррельман Г.; Монтессорі; Демолен Е. З цього списку багато було прочитано, багато творів бігцем передивився – все неможливо перечитати; зробив висновок – читати основні класичні твори (+хрестоматії-збірки), інші передивитись, а основне – читати новітні підручники з історії-економіки-науки-освіти-культури Світу. Щодо української літератури (класика, сучасна, наукова) – Національна академія наук України із 2017 року розпочала проект «Україніка» і мої списки літератури з цієї теми застаріли. Для усіх передових країн світу створення національного ресурсу документальної пам’яті є політично значущим свідченням історичного розвитку національної держави та її науки, освіти, культури (як наприклад, Болгаріка, Британіка, Галіка, Германіка, Полоніка, Россіка, Гунгаріка тощо), що містить інформацію про джерела інтелектуального та культурного надбання народу та його світове визнання. Україніка – національний довідково-інформаційний та документальний ресурс архівних, рукописних і друкованих джерел, створених в Україні або інших державах – про Україну, її історію, економіку, культуру, що ґрунтується на засадах обліку та акумуляції документальної спадщини українського народу. Це задокументоване свідчення історичного розвитку народу та держави, а також джерельна база українознавства, ресурс знання про Україну, науковий опис та реєстрація якого 117

реалізується бібліографією, археографією, джерелознавством та іншими профільними дисциплінами. Завданнями ресурсу «Україніки» та її Електронної бібліотеки є: надати широкій громадськості доступ до документів державно-національної ваги; забезпечити користувачам єдину точку входу для пошуку різнорідних за видами і тематичною спрямованістю ресурсів України; збирати та архівувати мережеві електронні ресурси України (насамперед електронні версії книг і періодичних видань); забезпечити збереження рідкісних бібліотечних та архівних фондів Україніки в електронному форматі; створити на базі ресурсів електронної бібліотеки персональні, тематичні та проблемно-орієнтовані електронні колекції; популяризувати українську мову та культуру, поширювати українську літературу для україномовних зарубіжних користувачів; створити можливість використання фондів електронної бібліотеки у наукових дослідженнях, в освітніх процесах, а також з метою популяризації іміджу України у світі. Мета проекту – акумулювати у цифровому форматі твори усіма мовами, незалежно від місця видання, про український народ, територію України та про всі народи, які жили або живуть на цій території. Це дозволить надати користувачам електронної бібліотеки знання про Україну, її народ, його історію, традиції\ та культуру, розбудовану політичну націю, сформовану нею державу; матеріали про природне, географічне середовище, демографічний, економічний, соціальний, освітній, науковий потенціал України, здобутки української нації, її місце у світовому цивілізаційному розвитку.7 До списку персоналій (близько 6 тис. осіб станом на 2020 рік - за всю історію України) потрапив й Тимофєєв (як освітянин та громадський діяч) та ще й бібліотека виставила у вільному доступі його твори!8 В юнацтві Тимофєєв виробив основні правила, яких намагався триматися протягом життя: Будь світлом, а не суддею; зразком, а не критиком і пам’ятай - після нас не буде нас, а справи залишаться, тому - будь у злагоді зі світом. Краще вір справі, аніж словам, бо найкращий шлях самореалізації непересічної людини-особистості – мати свою справу та не мати справи із людиною, яка не має ніякої справи. СПУРТ (Сьогодні, Посміхаючись, Устигни Роботу Титана), але, в усьому міра; без міри не бажай - не хапай – всього на світі з’їсти не вдасться. Із Слави не роби забави й не поспішай – життя коротке. Мовчання від розуму - втрачай слова, як найдорожчий скарб; гаси дратування і злість та йди своїм шляхом, не зважаючи на плітки, бо єдиний вірний шлях на землі – терпіння. Бог Єдин – май його в собі - ідолів не роби та не клянися, бо людина - то тріска в потоці життя – не все залежіть від наших бажань, але – те, що я знаю – я знаю. Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації! Честь – козацтвулицарству! Слідування цим правилам дозволило Тимофєєву не губитися на життєвому шляху, кваліфіковано виконувати службові обов’язки, мати безліч добрих знайомих, щирих друзів й свою - козацьку! справу, яку підтримують його друзі - знані в Україні люди…

7 8

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?C21COM=F&I21DBN=UKRAINICA&P21DBN=UKRLIB http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/REF0006259

118

66 Комишина Життя. 1982. АВТОМОБІЛЬ. Придбали ми у 1983 році (весна) без черги автомобіль ЗАЗ-968М (5,260 тис. крб); «гнали» його з Молдови (Бельци); «жигулі» та «москвич» придбати без черги було неможливо, а у нас вже тоді з’явилися гроші (основна робота, підроботки у вечірній школі, на «свадьбах», в клубі, станціях юних техніків та натуралістів – Шабо, домашнє господарство). ЗАЗік проробив у нас по 1993 рік (продали його, бо вирішили купити «жигулі», але інфляція з’їла всі гроші й ми залишками заплатили за хату викупали хату у колгоспа). Тоді ж Тимофєєв перейшов працювати у сільську раду на посаду голови, а в сільраді був служебний автомобіль – ЛУІЗа (Тимофєєв працював там по 1998 рік). ЗАЗік використовували при поїздках у гості, подорожах на великі відстані (Муравлівка, Молдова, місто); а на море (і по господарству – листву для шовкопряду, збір кукурудзи, сіно для кіз-овець-корови) – їздили мотоциклом ІЖ-Ю-4К.

Новий агрегат, як і його попередник, об'єднував в одному блоці двигун, механізм зчеплення, коробку передач і головну передачу. Двигун отримав назву МеМЗ-968. Двигун — чотиритактний, чотирициліндровий, V-подібний, повітряного охолодження. Робочий об'єм — 1,2 л. Принципово відрізняється від старої система охолоджування. Повітря нагнітається між циліндрами і входить в терморегулюючі автоматичні пристрої. Вони або скеровують в моторний відсік теплий потік для нагріву двигуна, або, навпаки, відводять тепло назовні. Заново сконструйовані впускний тракт, канали впускних клапанів і камера згоряння. Хороше охолодження і по-новому організований процес згорання дозволили збільшити ступінь стискування до 7,2-7,3 при нормальній роботі на бензині А-76. Литий колінчастий вал із високоміцного чавуну обертається в корінних підшипниках із сплаву алюмінію з цинком. Шатунні підшипники — сталево-алюмінієві. Це забезпечило хорошу зносостійкість всього кривошипно-шатунного механізму. При випробовуваннях знос шийок валу не перевищував 0,2 мікрони на 1000 км пробігу. Зменшенню зносу немало сприяє високий тиск оливи в системі, створюваний насосом високої продуктивності. Олива очищується в центрифузі, розміщеній на кінці колінчастого валу і суміщеній зі шківом приводу генератора і вентилятора.

119

Стальні маслознімні і компресійні кільця значно зменшили витрати оливи — при швидкості 100 км/год новий двигун потребує 25-40 г на 100 км. Зміни інших механізмів силового агрегату: Ведений диск механізму зчеплення має демпферні пружини (чого не було раніше), значно пом'якшуючи і покращуючи його роботу. Великих змін зазналала конструкція коробки передач. Вона, як і раніше, чотириступінчата, четверта передача пришвидшуюча (передаточне відношення 0,93). Коробка повністю синхронізована, з постійним зачепленням всіх шестерень, крім передачі заднього ходу. Масловипускні пробки агрегату забезпечені магнітними вловлювачами металевих частинок. Всі автомобілі «Запорожець» мали ряд характерних особливостей конструкції: задньомоторне компонування з поздовжнім розміщенням консольно підвішеного двигуна за задньою віссю і коробки передач у межах колісної бази; кузов типу «дводверний седан», Vподібний чотирициліндровий карбюраторний двигун з повітряним охолодженням; незалежну підвіску всіх коліс; автономний бензиновий огрівач салону. Двигун, зчеплення, коробка передач і головна передача були об'єднані в один агрегат. Завод гарантував моторесурс двигуна 100 тис. км. (до капітального ремонту). Реально хлопці говорили, що від 60 тис. км. до 120 тис. км. У нас він вийшов за 60 тис. км. (дані після 1986 року не збереглися)… Трошки технічних даних про наш ЗАЗік. Розход бензину (на 100 км): березень 1984 – 8,4 л; червень 1984 – 8 л; жовтень 1984 – 8 л; грудень 1984 – 7,3 л; квітень 1985 – 7,7 л. В дорогу брати з собою (практика показала): конденсатор, 3 свічки, 3 ВВ дрота, 2 НВ дрота, лампочки різні, запобіжники, переноска, вольтметр, ізострічка, залізна щітка, наждачна бумага, пас приводу вентилятора, діафрагма топливного насосу, 3 гайки на колеса, прокладка головки цилиндру, відрізки шлангів різного розміру, полоски старої камери, запасне колесо, буксирний трос (конопляний), повний комплект інструментів. Витрати. 1983. Оформлення авто – 25, навчання на курсах – 170, техогляд – 1,5, налог на потужність – 4,5. 1984. Патрубок воздухоочист – 15, техобслуг СТО ТО2 – 25, техогляд – 1,5, налог на потужність – 4, страховка – 100, громада автолюбит – 10, пересдача екзаменів – 10, мастика бітумна – 6, ремні вентиляторні 2 шт – 4, катушка зажиган – 5, трамплер – 20, камери 2 шт – 12, резин кільця й сухарики – 6, резин уплотнит – 4, набір золотників та вентилів – 3, зеркало – 8, кільця поршневі 2 компл – 10, діафрагма топл насосу – 3, фонар задній лдівий – 18, аптечка – 6, набір торцових ключів – 4,5, аптечка для шин і камер – 6, зарядн пристрій – 25, чохли – 15, набір «Пуск» - 16, насос – 5, реле – 9, тормозн рідина БСК – 12, клапани – 14, е/зажиган – 33, Акумулятори – 25, ящик для інструментів – 4,5, свічи 4 шт, вкладиши, диск сцеління, диск колеса, тросик спидометра, ремонт аптечка для камер 3 шт, свіча для отопителя… Рік, місяць 1983, Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень 1984, Січень Лютий Березень Квітень Травень

120

За місяць 1600 1000 1400 2000 800 1400 1200 1600 1200 500 300 700 2300

Пробіг Загальний 1600 2600 4000 6000 6800 8200 9400 11000 12200 12700 13000 13700 16000

Бензин літри 160 40 40 260 (100) 40 110 130 (10) 100 130 (10) 40 40 60 (20) 160 (40)

Загальн крб Крб

48 12 12 48 12 30 36 30 36 12 12 12 36

48 60 72 120 132 162 198 228 264 276 288 300 336

Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень 1985, Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень 1986, Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень

3000 2000 1500 1100 1000 1400 1000 1000 1000 500 900 1000 1400 1200 2000 1000 1000 800 200 500 600 900 1000 1000 1000 2000

19000 21000 22500 23600 24600 26000 27000 28000 29000 29500 30400 31400 32800 34000 36000 37000 38000 38800 39000 39500 40100 41000 42000 43000 44000 46000

350 (70) 30 30 90 (50) 130 (40) 50 (20) 60 70 70 40 (40) 40 (30)

114 9 9 12 29 15 18 21 21 12 12

450 459 468 480 502 517 535 556 577 589 600

На сьогодні ЗАЗ 968М (випуск початку 1990-х років, пробіг - 20-50 тис. км.) коштує - 250$-700$. ЗАЗ зарекомендував себе як надійний, неприхотливий автомобіль із проходимістю, як джип. Мінуси – низька безпека, архаїчність конструкції, слабі динамічні характеристики і відсутність поваги до нього на дорозі від учасників дорожнього руху.

1985. В 7441 ОД.

121

Колодач 23-й. Капітан. 1983.

Капітан ЗСУ В.Я.Тимофєєв. У 1977 році Тимофєєву було присвоєне звання молодший лейтенант (наказ МО СРСР №128 від 25.05.1977 року); він поміняв сержантський військовий квиток на офіцерський (АР №081985, виданий 20.09.1977 року, особистий номер М-457729) і почалася його армійська служба в зсапасі. Згодом отримав новий український військовий квиток офіцера запасу (ГГ №021652, виданий 08.01.1998 року, особистий № М-457729). Присягу на вірність народові України прийняв 17.08.1992 року.

1.

07-12.11.1977. Білгород-Дністровський. В/ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Молодший лейтенант. Штаб дивізії. Інструктор дивізійного комітету комсомолу. 2. 11-16.01.1982. Білгород-Дністровський. В/ч 28907-А. Офіцерська перепідготовка. Лейтенант. Заступник командира батареї з політчастини. 3. 0125.06.1983. Білгород-Дністровський-Тарутине-Білгород-Дністровський. В\ч 28907-А. Розворот дивізії. Заступник командира батареї управління ракетних військ і артилерії дивізії з політчастини. Лейтенант. 4. 02-07.01.1984. Білгород-Дністровський. В/ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Заступник командира батареї управління ракетних військ і артилерії дивізії з політчастини. Лейтенант. 5. 08-11.01.1985. Білгород-Дністровський. В\ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Заступник командира батареї управління ракетних військ і артилерії дивізії з політчастини. Лейтенант. 6.

06-11.01.1986. Білгород-Дністровський. В\ч 28907. Офіцерська перепідготовка. Заступник командира батареї управління ракетних військ і артилерії дивізії з політчастини. Лейтенант. 7. 06-11.07.1987. Олексіївка. В/ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Лейтенант. Заступник командира батареї з політчасти. Знайомство.

8. 04-09.07.1988. Олексіївка. В/ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Заступник командира батареї з політчасти. Лейтенант. 9. 26-30.06.1989. Олексіївка. В/ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Заступник командира батареї з політчасти. Лейтенант. Расстр. 10. 09-14.04.1990. Олексіївка. В/ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Заступник командира батареї з політчасти. Старший лейтенант. У обліковій карткі офіцера запасу: ВУС - №6001/021001/801000, профіль – командний, розряд – І, команда 457729 (у випадку мобілізації – направлення на навчання до вищого війського училища на командні курси), код 45/7, літер М, особистий номер М-457729. Особливі відмітки: 341000 - Організація виховної роботи та соціально-психологічної. На посадах керівного складу у військових частинах, установах, ВВНЗ та ВНП ВНЗ, військових ліцеїв, а також в підрозділах військових частин, надводних кораблів (суден) та підводних човнів. Організація морально-психологічного забезпечення військ. 11. 12-15.06.1996. Олексіївка. В/ч 55585. Офіцерська перепідготовка. Капітан.

122

67 Комишина Життя. 1983. Л-Т. ВОЄН. Один з «розворотів» нашої 180-ї дивізії (01-25.06.1983). Документи заступника командира БУРВА (батарія управління ракетних військ і артилерії) – заступника командира в/ч 28907 «А» з п/ч – лейтенанта Тимофєєва Валерія Яковича; період написання планів - червень 1983 року (плани роботи були написані російською мовою – російською мовою вони тоді писалися в Радянській Армії).

01. ПЛАН проведения политической учебы и политического информирования л/с на период сборов (дни; формы полит учебы и информирования; темы лекций, бесед, информаций, политчасов) ПОДГОТОВИТЕЛЬНЫЙ ПЕРИОД (ОФИЦЕРЫ) 1-й день. Планування, ознайомлення із командиром БУРВА, офіцерами БУРВА, командуванням політвідділу, списком л/с.

2-й день. М-лен подготовка. Особенности современной военно-политической обстановки в мире и ТВД. Задачи офицерских кадров по проявлению бдительности и боевой готовности войск. Лекция – 1 час.

3-й день. М-лен подготовка. КПСС об источниках войн в современную эпоху. Империализм США – главная сила агрессии и войны. Китайские гегемонисты – пособники реакции в борьбе против мира и социализма. Лекция – 1 час.

4-й день. Политинформация. Постановление ЦК КПСС о 80-летии 11 съезда РСДРП – боевая программа мобилизации л/с на выполнение боевых задач.

5-й день. М-лен подготовка. КПСС – руководящая и направляющая сила советского общества. Руководство КПСС – основа основ советского военного строительства. Лекция – 1 час. ПЕРВЫЙ ПЕРИОД (С СОЛДАТАМИ И СЕРЖАНТАМИ) 1-й день. Знайомство із особовим складом (солдати, сержанти, старшини, прапорщики). Политзанятия. Характер и особенности войн в современную эпоху 123

Источники силы и непобедимости советского нпарода и ег Вооруженных Сил в годы Великой Отечественной войны. Лекция – 1 час.

2-й день. Политзанятия. Военно-политическая обстановка в мире и на ТВД. Задачи л/с по поддержанию высокой бдительности и боевой готовности. Рассказбеседа – 1 час.

3-й день. Политинформация. Бережно хранить и умножать славные традиции СА, дорожить чкстью и савой своего соединения и части.

4-й день. Политзанятие. Свято и нерушимо соблюдать военную присягу, точно выполнять требования воинских уставов,беспрекословно повиноваться командирам и защищать их в бою. Рассказ-беседа – 1 час.

5-й день. Политзанятие. Интернациональный характер защиты социализма в современную эпоху. Рассказ-беседа – 1 час.

6-й день. Политзанятие. 26-й съезд КПСС об усилении агрессивности империализма. Империализм США и его пекинские пособники – злейшие враги мира и безопасности народов. Рассказ-беседа – 1 час.

7-й день. Политчас. Дружба, товарищество, взаимопомощь – необходимые условия победы в бою. ВТОРОЙ ПЕРИОД 8-й день. Политзанятие. Задачи советского народа, воинов СА в выполнении исторических решений 26 съезда КПСС. Рассказ-беседа – 1 час.

9-й день. М-лен подготовка (офицеры). Штаб. Идеологические диверсии империализма и задачи воспитания л/с в духе высокой идейной стойкости и непримиримости к враждебной идеологии. Лекция – 2 час.

10-й день. Политзанятие. 26-й съезд КПСС о возрастании руководящей роли партии. Руководство КПСС – основа основ советского военного строительства, укрепление боевого потенциала Вооруженных Сил СССР, источник достижения победы в бою. Рассказ-беседа – 1 час.

11-й день. Политзанятие. В.И.Ленин, КПСС, Конституция СССР о защите социалистического отечества, как священного долга и почетной обязанности каждого советского гражданина. Рассказ-беседа – 1 час.

12-й день. Политзанятие. Характер и особенности современной войны. Требования к морально-политическим, боевым и психологическим качествам л/с. Рассказ-беседа – 1 час.

13-й день. Политзанятие. Нерушимое братство народов СССР – основа боевой мощи Советских Вооруженных Сил.

14-й день. Политчас. Разоблачение агрессивной сущности американского империализма в ответах т.Андропова на вопросы кор газеты «Правда» от 26.03.1983 года.

15-й день. Политзанятие. Социальный состав и политико-моральное состояние вооруженных сил США, Турции, Греции.

16-й день. Политчас. Забота КПСС о мат-технич оснащенности Советских Вооруженных Сил. ТРЕТИЙ ПЕРИОД 17-й день. Политзанятие. Горячо любить соц Родину, быть до конца преданным делу партии, ненавидеть врагов – важнейшие морально-деловые качества советских воинов. Рассказ-беседа – 1 час.

18-й день. М-лен подготовка (офицеры). Штаб. Влияние обстановки современного боя на психику воинов и выполнение боевых задач подразделений и частей. Пути формирования у воинов высоких морально-боевых и психологических качеств. Лекция – 1 час.

19-й день. Политзанятие. Идеологические диверсии империализма и задачи воинов по поддержке высокой бдительности, идейной стойкости, непримиримости к враждебной идеологии. Рассказ-беседа – 1 час.

124

20-й день. М-лен подготовка (офицеры). Штаб. Практика организации инд восп работы в подразделении по поддержанию уставных взаимоотношений между военнослужащими. Укрепление воинской дисчциплины. Лекция – 1 час.

21-й день. Политинформация. Ноябрьский (1982) Пленум Ц ККПСС об актуальніх проблемах нар-хоз развития страні на современном єтапе. ДЕМОБИЛИЗАЦИЯ 22-й день. Политбеседа. Информация л/с о собітиях в стране и за рубежом – в течении 30 мин..

23-й день. Политбеседа. Информация л/с о собітиях в стране и за рубежом – в течении 20 мин.

02. ПЛАН политической работы с л/с батареи на период боевого слаживания (политзанятия, политинформации, политчас) 1-й день, 8.06. Провести совещание с командирами и зам командиров взводов по вопросу мобилизации л/с на выполнение задач боевого слаживания и обеспечения высокой боевой воинской дисциплины (ком батр, ЗКПЧ). Проинструктировать командиров взводов по вопросам: Современная военнополитическая обстановка на ЮЗТВД; О порядке подготовки и проведения политических занятий, полит часов и полит информаций; Об организации политической работы с л/с взводов (ЗКПЧ). Ежедневно заслушивать командиров взводов о проводимой политиковоспитательной работе и политико-моральном состоянии л/с. (ЗКПЧ). Оказать помощь в работе назначенного актива (агитаторов, редакторов «Боевых листков», комсгруппоргов) (ЗКПЧ). Проинструктировать руководителей групп полит занятий по теме «Военнополитическая обстановка в мире и ТВД. Задачи л/с по поддержанию высокой бдительности и боеготовности» (ЗКПЧ). Проверить организацию питания и материальногообеспечения л/с, порядок получения корреспонденции (ком батр, ЗКПЧ). Оказывать помощь командирам взводов в подготовке и проведении ТСЗ взводов (ком батр, ЗКПЧ).

2-й день, 9.06. Провести политическое занятие по теме «Военно-политическая обстановка в мире и на ТВД. Задачи л/с по поддержанию высокой бдительности и боевой готовности». Оказать помощь ком взводов в организации партийнополитической работы при проведении занятий по боевому слаживанию по вопросам: Разъяснения условий упражнений и мер безопасности; Организации соревнования по задачам и нормативам; Обмен опытом лучших воинов; Организации работы передвижной ленинской комнаты в полевых условиях (ЗКПЧ). Провести партийное собрание батареи с повесткой дня «Об обеспечении авангардной роли коммунистов в ходе проведения ДТУ с боевой стрельбой и ПТУ» (ЗКПЧ, секр п/о). Провести окрытое комсомольское собрание с повесткой дня «Качественно, с полным напряжением сил провести боевое слаживание – долг каждого воина» (ЗКПЧ, секр к/о).

3-й день, 10.06. Организовать партийно-политическую работу на тактических учениях по вопросам: Разъяснение л/с современной военно-политической обстановки и задач по овладению оружием и боевой техникой; Мобилизацмя л/с на активные и решительные действия на тактических учениях; Изучение с л/с статей БУ о действиях взвода в различных видах б/действий; Изучение памяток и мер безопасности в ходе учений, доведение обстановки до актива, определения им конкретных поручений (ком батр, ЗКПЧ, ком взвод, актив). Провести политическую информацию на тему «Бережно хранить и умножать славные традиции СА, дорожить честью и славой своего соединения и части» (ЗКПЧ).

125

Инструктаж групп руководителей полит занятий по теме «Свято и нерушимо соблюдать военную присягу, точно выполнять требования Воинских Уставов, беспрекословно повиноваться командирам, защищать их в бою» (ЗКПЧ). Доклад в политуправление дивизии: 7 час – устно, 16 час – письменно, 20 час – устно.

4-й день, 11.06. Провести полит занятие по теме «Свято и нерушимо соблюдать военную присягу, точно выполнять требования Воинских Уставов, беспрекословно повиноваться командирам, защищать их в бою». Рассказ-беседа, 1 час (ком батр, ЗКПЧ). Провести инструктаж ком взводов, зам ком взводов, актива по вопросам: Особенностей организации политической работы в период проведения дивизионных тактических учений с боевой стрельбой; Организации приема зачетов по мерам безопасности; Подготовки БТ и ружия к предстоящим учениям; Организации пропаганды передового опытаотличившихся на учениях воинов (ЗКПЧ).

5-й день, 12.06. Провести политическое занятие по теме «Интернациональный характер вооруженной защиты социализма в современную эпоху». Рассказ-беседа – 1 час (ком взвод, ЗКПЧ).

6-й день, 13.06. Провести политическое занятие по теме «26-й съезд КПСС об усилении агрессивности капитализма. Империализм США и его пекинские пособники – злейшие враги мира и безопасности народов» Рассказ-беседа – 1 час (ком взвод, ЗКПЧ). В ходе дивизионных ТУ с боевой стрельбой и ПТУ обратить внимание на следующие вопросы: Оперативное доведение боевых задач, результатов боевых стрельб до л/с, пропаганда от личившихся; Постоянное политическое информирование л/с, обеспечение воинов письмами и газетами, горячей пищей; Выявление и проявление заботы о больных, о воинах ведущих специальностей; Предусмотреть и своевременно доводить меры безопасности при действиях на полигоне, в населенных пунктах и др местах учений (ком батр, ЗКПЧ, ком взвод).

7-й день, 14.06. Провести политчас на тему «Друба, товарищество и взаимопомощь – необходимые условия победы в бою» (ком взвод, ЗКПЧ). Подвести итоги боевого слаживания, определить победителей соревнования, вручить им грамоты, благодарственные письма, поощрить отличившихся (ком батр, ЗКПЧ). Доложить ЗКПЧ дивизии итоги боевого слаживания, проинформировать о политико-моральном состоянии л/с, состоянии воинской дисциплины, готовности батареи к выполнению боевых задач (ЗКПЧ).

03. ПЛАН работы по перестройке сознания у л/с с мирного на военный лад 1. Организовать и проводить политическую работу, направляя ее на сплочение личного состава вокруг Коммунистической партии и Советского правительства, успешное выполнение задач боевой и политической подготовки, поддержание постоянной боевой готовности подразделения, выполненипе боевых задач, укрепления единоначалия, воинской дисциплины и политико-морального состояния личного состава (ком батр, ЗКПЧ).

2. Командиру, замполиту, всем офицерам, партийной и комсомольской организации взять в руки управление морально-политическими, психоогическими процессами по перестройке сознания и образа действия военнослужащих на военный лад; для этого необходимо: довести до глубокого сознания агрессивные цели развязанной империалистами войны, опасности, нависшей над страной и человечеством, необходимости самоотверженных действий; разъяснять справедливый характер, цели вооруженной борьбы, роль каждого военнослужащего по защите Родины (офицеры, коммунисты, комсомольцы).

3. Проводить работу по воспитанию л/с в духе беспредельной преданности Советской Родине, Коммунистической партии, дружбы народов СССР, неуклонного 126

соблюдения Конституции СССР и Советских законов, безупречного выполнения требований военной присяги, воинских уставов и приказов, сознательного повиновения командирам и уважения к ним. Для этого: Укреплять любовь к Родине, сформировать ненависть к ее врагам; Вселить веру в неизбежность нашей победы над врагом, разъяснять содержание партийно-государственных документов, призывов ЦК КПСС, сообщений ТАСС, поступающие приказы, директивы от органов военного управления; Выступить с обращением к л/с, призванному на учебные сборы (секр парт, комс, ЗКПЧ).

4. На примере героической истории показать преемственность нашего поколения за судьбу Родины. (агитат, ЗКПЧ).

5. Расскрывать непреодолимую для врага военно-политическую, моральнопсихологическую мощь социалистических стран, Варшавского Договора, всего прогрессивного человечества; разъяснять и показывать превосходство нашего вооружения над противником, указывать на уязвимые места танков и артиллерии (ЗКПЧ, секр п/о).

6. Развернуть пропаганду героической истории СВС, соединения, своей части и особенно мужество, героизм, волю к победе, выучке в бою, коллективизма, долга, ответственности за исполнение воинского долга; боевую настороженность как систему мыслей и действий, поддержание на высоком уровне: боевой активности, инициативы, хитрости, находчивости, самопожертвования, презрения к трусам и паникерам (ЗКПЧ, секр п/о).

7. В ходе политической работы поднять на щит первых героев в устной агитации, боевых листках, листовках, оперативно оформлятьпредставления к наградам и зачитывать их, осуществлять ритуал награждения, чествования награжденных (ЗКПЧ, секр п/о).

8. Добиваться полной внутренней мобилизации л/с на действия в трудных условиях современного боя; перейти к оценке поступков мерками военного времени. Это достигать: Неустанным воспитанием веры в командира, беспрекословным выполнением приказов, защитой его в бою, суровой и неустанной требовательностью; Формированием категорических установок и лексикой – «Ни шагу назад», «Выполнить приказ любой ценой», «Переносить непереносимое»; Объявлением без задержек законом военного времени, указов, правовых документов и ответственномсти за их выполнение; тщательным, строгим, откровенным, нелицеприятным, но справедливым разбором поведпения людей в бою или других ситуациях; неукоснительным контролем за вопросами бдительности, дежурства, военной тайны (ЗКПЧ, секр п/о).

9. Привлекать к суровой ответственности лиц, допустивших несвоевременное или неполное исполнение приказа, проявивших трусость, о принятых мерах объявить всему личному составу (ЗКПЧ, секр п/о).

10. Немедленно изолировать трусов. Решительно бороться со всевозможными слухами, непрерывно информироватьь л/с об обстановке и боевых задачах, воспитывать доверие к официальным сообщениям. Разоблачать слухи как результат вражеской пропаганды, трусости, страха (ЗКПЧ, секр п/о).

11. Остро реагировать на всякого рода сомнения, высказывания против победы, недостатков оружия, б/техники, «преимуществ» победы врага. Решительно бороться с паникерами. Осуществлять постоянный контроль за деятельностью лиц, работающими на боевых радиостанциях, за радиприемниками коллективного пользования. Организовать сбор, уничтожение вражеских листовок (ЗКПЧ, секр п/о).

12. Командиру, замполиту постоянно проявлять отеческую заботу о быте личного состава, его запросах, получения каждым положенного довольствия, писем. Особое внимание уделять раненым, захоронению убитых (ЗКПЧ, секр п/о).

04. ПЛАН политико-воспитательной работы с л/с на марше Подготовить и провести с л/с политбеседы: 127

Информация о событиях в стране и за рубежом; о первых героях своего подразделения, части; о боевых задачах текущего момента; на привале – в течении 20 мин.

05. ПЛАН политической работы с л/сна период встречного боя 1. Командиру, политработнику, партийным и комсомольцам политическую работу направлять на поддержание у личного состава постоянной готовности к совершению выгодного маневра, немедленному разворачиванию и занятию огневых позиций, упреждению противника в открытии огня (ком батр, ЗКПЧ, боевой актив) 2. Воспитывать и постоянно учить артиллеристов в упреждении противника в развертывании и открытии огня (ЗКПЧ, секретари).

3. Развивать широкую инициативу и самостоятельность артиллерийских командиров (ЗКПЧ, секретари).

4. Воспитывать и поддерживать высокую бдительность, постоянную готовность отразить атаку с любого направления (ЗКПЧ, секретари).

5. Активными действиями командиров, целенаправленной политической работой обеспечивать смелые и решительные действия расчетов орудий, выделенных для стрельбы прямой наводкой по танкам противника (ЗКПЧ, секретари, агитаторы).

6. Дать порцчения коммунистам-наводчикам, комсомольцам-командирам орудий по поражению танков противника на предельных дальностях (ЗКПЧ, секретари, агитаторы).

7. Своевременно доводить задачи по поддержке боя передового отряда и авангардов, поражении средств ядерного и химического нападения противника, подходящих колонн и воспрещения их развертывания (ЗКПЧ, секретари, агитаторы).

8. В ходе политической работы воспитывать у воинов боевую активность, морально-психологическую стойкость в условиях резко меняющейся обстановки, а также при применении противником оружия массового поражения (ЗКПЧ, боевой актив).

9. Особое внимание уделить усилению политической работы в разведывательных подразделениях и органах разведки, оперативному доведению до личного состава разведданных и мобилизации его на решительные и инициативные действия (ЗКПЧ).

06. ПЛАН политико-воспитательной работы с л/с на период обороны 1. Принять участие в подготовке и проведении организационных: а) партийного собрания с повесткой дня: Задачи партийной организации батареи на период учебных сборов (ЗКПЧ); б) комсомольских собраний в батарее с повесткой дня: Задачи комсомольской организации батареи на период учебных сборов (ЗКПЧ, парторг); во взводах с повесткой дня: Задачи комсомольских групп взводов на период учебных сборов (ЗКПЧ, ком взводов).

2. Подготовить и провести общее собрание личного состава батареи с повесткой дня: О повышении личной ответственности каждого военнослужащего за выполнение задач боевой пдготоаки (ком батр, ЗКПЧ, секр п/о, секр к/о).

3. Проинструктировать актив батареи «О формах и методах работы в полевых условиях»: членов комсомольского бюро батареи и комсгрупоргов, агитаторов, редакторов боевых листков (ЗКПЧ, секр п/о).

4. В ходе занятий по боевой подготовке: Оказать помощь командиру 1-го взвода (разведки) в доведении и разъяснеии задач боевой подготовки и добиться, чтобы каждый воин глубоко усвоил свои обязанности и умело действовал при их выполнении (ЗКПЧ); Научить командира 3-го взвода (метеостанция) организовывать и проводить соревнования по задачам и нормативам при выполнении л/с учебных стрельб из стрелкового оружия и метании боевых гранат (ком батр, ЗКПЧ); 128

Научить комсгруппоргов взводов практике организации обмена опытом лучших стрелков при выполнении учебных стрельб (ЗКПЧ).

5. На совещании офицеров, прапорпщиков и сержантов батареи: проанализировать состояние политико-воспитательной работы и состояние воинской дисциплины за истекший период; обсуждать формы и методы их работы по поддерживанию уставных взаимоотношений между военнослужащими, на дальнейшее сплочение л/с батареи в свете требований ЦК КПСС и Министерства обороны СССР (ком батр, ЗКПЧ, секр п/о, секр к/о).

6. Организовать подготовку и принятие военной присяги молодыми воинами (по отдельному плану) (ком батр, ЗКПЧ).

7. Организовать обмен опытом работы сержантов, - зам. ком. взводов и ком. отделений по воспитанию у подчиненных беспрекословного повиновения и исполнительности (ком батр, ЗКПЧ).

8. Подготовить и провести с л/с батереи Ленинские чтения на тему «В.И.Ленин о защите социалистического Отечества» (секр п/о, секр к/о).

9. Организовать ППР в карауле (по отдельному плану) (ЗКПЧ).

10. Подготовить и провести: а) Лекции, доклады: «Военная присяга – клятва воина на верность Родине»; «КПСС – организатор и руководитель Советских Вооруденных Сил»; б) Беседы, громкие читки: «Полевая выучка – основа боевой готовности» (ком батр); Коллективную читку материалов из газет, посвященных успехам страны и выполнения решений ХХVІ сїезда КПСС (ком взводов, агитаторы); в) Викторину «Возможности твоего оружия и боевой техники» (ком взводов, комсгруппорги); г) Индивидуальные беседы: с лейтенантом – ком. 2-го взвода (связи) о его методах изучения подчиненных и реагирование на их поведение (ЗКПЧ); с сержантом ком. отделения об использовании дисциплинарных прав при обучении и воспитании л/с отделения (ЗКПЧ); с рядовым по вопросу знания и выполнения требований устава (ЗКПЧ).

11. Организовать: прослушивание последних известий (старшина батареи); просмотр телепрограммы «Время» (секр л/о).

07. ПЛАН политико-воспитательной работы на период демобилизации Подготовить и провести с л/с политбеседы: 22-й день. Информация о собітиях в стране и за рубежом; подготовка к демобилизации (сдача имущества, оформление документов) – в течении 30 мин..

23-й день. Информация о собітиях в стране и за рубежом; демобилизация (сдача имущества, оформление документов) – в течении 20 мин. Трохи про 180-ту Київська Червонопрапорна ордена Суворова і Кутузова мотострілецьку дивізию, про БУРВА (в/ч 28907-А - батарея управління ракетних військ і артилерії дивізії) та окремий ракетний дивізіон (в/ч 55585, згодом А1402).

180-ТА КИЇВСЬКА ЧЕРВОНОПРАПОРНА ОРДЕНА СУВОРОВА І КУТУЗОВА МОТОСТРІЛЕЦЬКА ДИВІЗІЯ (в/ч 28907). Створена 17 травня 1957 року, як 88-ма мотострілецька дивізія на основі 14-ї стрілецької дивізії у місті Білгород-Дністровський Одеської областіі. Дивізія мала статус кадрованої, тому була укомплектована особовим складом і технікою лише на 16% (2000 осіб) від штатної чисельності. Реорганізація 19 лютого 1962 року: створено 276-й окремий ремонтновідновлювальний батальйон, створено 244-й окремий ракетний дивізіон. Від 17 листопада 1964 року перейменована на 180-ту мотострілецьку дивізію. У 1968 році 33-й окремий саперний батальйон перейменовано на 33-й окремий інженерно-саперний батальйон.

129

Реорганізація від 15 листопада 1972 року: створено 1303-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон, 000 окремий реактивний артилерійський дивізіон - включений до складу артилерійського полку в травні 1980. У 1980 році 000 окремий автомобільний транспортний батальйон було перейменовано на 1041-й окремий батальйон матеріального забезпечення. Від 1 грудня 1989 перетворена на 5775-ту базу зберігання майна, але вочевидь це було відкладено щонайменше до 1991 року. В січні 1992 року перейшла під юрисдикцію України. Структура у 1988 році: 42-й мотострілецький полк, 325-й мотострілецький полк, 326-й мотострілецький полк, 166-й танковий полк, 136-й артилерійський полк, 134-й зенітний ракетний полк, 244-й окремий ракетний дивізіон, 1303-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон, 104-й окремий розвідувальний батальйон, 33-й окремий інженерно-саперний батальйон, 866-й окремий батальйон зв'язку, 000 окрема рота хімічного захисту, 276-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон, 00 окремий медичний батальйон, 1041-й окремий батальйон матеріального забезпечення. Оснащення: 42-й мотострілецький полк: 10 Т-64, 4 БМП-1, 2 БРМ-1К, 12 122-мм гаубиця Д-30, 23 2С12 «Сані», 5 БМП-1КШ, 3 Р-145БМ, 2 РХМ, 2 БРЕМ2 та 15 МТ-ЛБТ. 325-й мотострілецький полк: 10 Т-64, 13 Т-54, 2 БМП-2, 14 БМП-1, 10 БРМ-1К, 5 БТР-70, 14 122-мм гаубиця Д-30, 12 2С12 «Сані», 1 БМП-1КШ, 3 Р145БМ та 13 МТ-ЛБТ. 326-й мотострілецький полк: 10 Т-64, 4 БМП-1, 2 БРМ-1К, 12 122-мм гаубиця Д-30, 12 2С12 «Сані», 3 Р-145БМ та 13 МТ-ЛБТ. 166-й танковий полк: 31 Т-64, 3 БМП-2, 11 БМП-1, 2 БРМ-1К, 12 122-мм гаубиця Д-30, 5 БМП-1КШ, 3 Р-145БМ та 13 МТ-ЛБТ. 136-й артилерійський полк: 12 БМ-21 «Град», 3 1В18, 1 1В19 та 1 ПРП-3. 134-й зенітний ракетний полк: ЗРК «Куб» (SA-6.) 1303-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон: 21 МТ-ЛБТ. 104-й окремий розвідувальний батальйон: нема. 866-й окремий батальйон зв'язку: 8 Р-145БМ.

33-й окремий інженерно-саперний батальйон: 3 УР-67, 2 МТ-55А та 5 МТУ-20. БУРВА (в/ч А-28907). Управління-Штаб. Особовий склад: Командир батареї – капітан, замполіт – старший лейтенант. Взвод розвідки: командир – лейтенант, сержантів - 3, солдатів - 4. Взвод зв’язку: командир – лейтенант, сержанів - 6, солдатів - 18. Взвод метеостанції: командир – лейтенант, сержантів - 2, солдатів - 3. Упр – 2 серж. (начпродхарч, кухар), старшина батареї, медбрат. Всього особового складу – 45 осіб. Матеріальне забезпечення: БМП-2 командира, метеостанція (5), ЗІЛи транспортні – 5, ЗІЛи для особового складу – 2 (розвідка-7, зв'язок-24), похідна кухня.

156-й ЗРП (зенітно-ракетний полк) ПВО України (в/ч 55585, згодом А-1402). Озброєний зенітно-ракетними комплексами «Бук-М1». Штаб полку сьогодні знаходиться в місті Золотоноша. До 2007 року полк знаходився у Олексіївці БілгородДністровського району Одеської області. В цьому полку Тимофєєв проходив службу в запасі на протязі 1987-1997 років. Полк у 2007 році був передислокований (1-й ЗРДН - Авдіївка, в/ч А1428 – сьогодні Золотоноша; 2-й ЗРДН – Маріуполь, в/ч А1659 – сьогодні Маріуполь; 3-й ЗРДН – Луганська, в/ч А1973, сьогодні – Золотоноша). Кожний дівізіон має: КП (кмандний пункт) 9С470 і СОЦ (станція обнаруження і цілеуказання) 9С18 «Купол» і 3 зрб (зенітно-ракетна батарея). В кожну входять 2 СОУ 9А310 (самохідно-вогнева установка) і 1 ПЗУ 9А39 (пуско-зарядна установка). Всього в 156 ЗРП: 3 9С470, 3 9С18 «Купол», 18 СОУ 9А310, 9 ПЗУ 9А39.

130

68 Комишина Життя. 1983-2020. ШКОЛИ-ВИШИ-КУРСИ. Де навчався: 1958-1961. ОСШ. Огородненська середня школа Болградського району Одеської області. 0-2 кл. Класовод Водинчар Валентина Іванівна, директор Галуцький Семен Семенович.

1961. МВШ. Муравлевская восьмирічна школа Ізмаїльського району Одеської області. 2 кл. Класовод Ніколаєва Акуліна Артемівна (Кулеба).

1961-1963. СТСШ. Старотроянська середня школа Кілійського району Одеської області. 3-4 кл. Класовод Балюра Віра Василівна. Однокласники: Папук Ліда.

1963-1969. МСШ. Муравлівська середня школа Ізмаїльського району Одеської області. 5-10 кл. 1963-1969. Директори: Тимофєєв Яків Семенович, Артюшевський Ольгерт Петрович. Классний керівник Ніколаєв Іван Назарович. Учителі: хімії-біології Московський Мінай Федотович, фізики Смірнов Іван Федотович, Наталія Матвіївна Серпень 1967. П/т «Глобус». Село Приморське Кілиійського району Одеської області. Курси секретарів комсомольских організацій. Вересень 1969. П/т «Глобус». Село Приморське Кілійського району Одеської області. Курси старших піонерських вожатих. Осінь 1970. КГРТ. Київський геологоразвідувальный технікум. Геологія, пошук і розвідка корисних копалин.

1971. МДУ. Московський державний університет. Історичний факультет. Підготовчі курси. Січень-березень 1972. РА. Радянська Армія, пгт. Зеленогорськ. Сержантська школа. В/ч 43119 (Ленінградський в/о).

1972. МІАІ. Московський історико-архівный інститут. Підготовчі курси. Осінь 1973. ОМУРП. Одеське морехідне училище рибної промисловості. Судоводительське відділення. Осінь 1973. ОФТ. Одеський фінансовий технікум. Відділення держстраху. Босс, Токмак.

1974. ОМУ. Одеське музичне училище. Диригентсько-хорове відділення.

1974-1980. ОДУ. Одеський державний університеті ім. І.І.Мечнікова. Біологічний факультет. Жовтень 1978. ООБП. Одеський обласний Будинок політпросвіти. Курси секретарів партійних організацій. Вересень 1982. Білгород-Дністровський. Курси голів профсоюзних організацій. Січень-лютий 1984. ОІУУ. Одеський інститут удосконалення учителів. Курси учителів сільськогосподарської праці. Листопад-грудень 1984. ОІУУ. Одеський інститут удосконалення учителів. Курси керівників шкіл. Жовтень 1985. ООБП. Одеський обласний Будинок політосвіти. Курси пропагандистів. Червень 1986. ОІУУ. Одеський інститут удосконалення учителів. Семінар директорів восьмирічних шкіл.

1986. ОДУ. Одеський державний університет. Аспірантура. Кафедра педагогіки. Керівник – завідуючий кафедрою педагогіки, професор Кобиляцький Іван Іванович. Квітень 1987. Анапа. Курси заступників головних лікарів дитячих санаторіїв з НВР. Листопад-грудень 1987. ОІУУ. Одеський інститут удосконалення учителів. Курси керівників шкіл. Квітень 1988. ОІУУ. Одеський інститут удосконалення учителів. Курси учителів музики. Квітень 1988. МОБП. Миколаївський обласний Будинок політпросвіти. Семінар атеїстів.

131

Листопад 1988. ООБП. Одеський обласний Будинок політпросвіти. Курси пропагандистів.

1989. УМЛ. Одесса. Університет марксизму-ленінізму. Факультет атеїзму. Січень-березень 1990. Київ. ЦІУВ. Центральний інститут удосконалення вчителів. Курси резерву керівник кадрів освіти. Керівники практики Максименко Валентин Іванович (заступник Міністра освіти з кадрів), Березняк Євген Степанович (майор Вихор). Листопад 1990. Ізмаїл. Семінар з виховної роботи в школі.

1991. ЗУМ. Москва. Заочний університет мистецтв. Факультет мистецтвознавства. Курси. Березень 1991. ООБП. Одеський обласний Будинок політпросвіти. Юридичні курси керівних працівників освіти.

1991-1996. ОСГІ. Одеський сільськогосподарський інститут. Агрономічний факультет. Ректор Корлюк Сергій Сергійович. Завідуючий кафедрою рослинництва Щербаков Віктор Якович.

1991-1993. ОСГІ. Одеський сільськогосподарський інститут. Економічний факультет. Курси. Жовтень 1991. ОІУВ. Одеський інститут удосконалення вчителів. Курси заступників директорів шкіл з виховної роботи.

1991-1992. Москва. ВРУ. Відкритий Російський університет. Факультет соціології. Курси.

1992-1993. ОІІМФ. Одесский інститут інженерів морського флоту. Управління проектами. Курси.

1992. ОДУ. Одеський державний університет. Аспірантура. Кафедра педагогики. Керівник – завідуюча кафедрою педагогіки, професор Якубовська Олександра Миколаївна.

1993. Київ (в Одесі). МАУП. Міжрегіональна Академія управління персоналом. Управління персоналом. Курси.

1994-1997. ОМУРП. Одеське морехідне училище рибної промисловості. Судоводійське відділення. Начальник відділення Котлярчук Анатолій Федорович.

1996. Харків. ХФЕІ. Харківський фінансово-економічний інститут. Бухгалтер. Курси.

1996. ОСГІ. Одеський сільськогосподарський інститут. Аспірантура. Кафедра рослинництва. Керівник – завідуючий кафедрою рослинництва Щербаков Віктор Якович.

1997. ОДМА. Одеська державна морська академія. Судоводійський факультет. Лютий 1998. ЦПК ОРІДУ НАДУ. Центр перепідготовки кадрів Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України. Курси сільських голів.

1999. ЦПК ОРІДУ НАДУ. Центр перепідготовки кадрів Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України. Управління проектами. Курси. Листопад-грудень 1999. ОІУВ. Одеський інститут удосконалення вчителів. Курси учителів біології. Грудень 2000. ОІУВ. Одеський інститут удосконалення вчителів. Курси директорів шкіл. Листопад 2001. ОІУУ. Одеський інститут удосконалення учителів. Курси керівників краєзнавчої роботи. Вересень 2002. ОІУВ. Всеукраїнський семінар-тренінг за проектом «Діалог». Березень 2004. МАХШ. Харків. Курси вчителів-християн. Березень 2005. Київ. МАХШ. Курси вчителів-християн. Січень 2006. ЦПК ОРІДУ НАДУ. Центр перепідготовки кадрів Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного 132

управління при Президентові України. Курси начальників організаційних відділів районних державних адміністрацій. Квітень-червень 2007. Участь громадян. Європейська програма «Демократія і права людини». Жовтень-грудень 2007. Написання проекту. Європейська програма «Демократія і права людини». Лютий 2008. ЦПК ОРІДУ НАДУ. Центр перепідготовки кадрів Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України. Курси начальників відділів організаційного забезпечення діяльності органів районної ради. Травень 2008. Ведення переговорів. Європейська програма «Демократія і права людини». Вересень 2008. Інтерактивні методи. Європейська програма «Демократія і права людини». Червень 2010. ЦПК ОРІДУ НАДУ. Центр перепідготовки кадрів Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України. Курси начальників відділів організаційного забезпечення діяльності органів районної ради.

2011-2012. Одеса. ОНУ. Соціологія. Курси. Липень-серпень 2013. Софія. Університет ім. Клімента Охридського. Курси. Культура Болгарии.

2014-2016. Львів. УКУ. Онлайн. Вересень 2014. Дніпропетровськ. Онлайн. Тренінг Місцев самовряд. Жовтень-грудень 2014. Дніпропетровськ. Онлайн. Упрпроект-4. Березень-квітень 2015. Дніпропетровськ. Онлайн. Місцеві бюджети. Листопад-грудень 2015. Одеса. ООІУ. Курси керівників ЗНЗ «Лідер освітніх змін – Школа лідерства».

2016-2017. Київ. ВСВПБК. Онлайн. Лютий 2017. Львів. Тренінг. Демократична школа. Липень 2017. Софія. Університет ім. Клімента Охридського. Курси. Культура Болгарії.

2017-2018. Одеса. Протестант. Онлайн. Серпень 2018. Софія. Університет ім. Клімента Охридського. Курси. Культура Болгарии. Вересень 2018. Тернопіль. Школа виховників Джур. Вересень 2018. Одеса. Молода гвардія. Семінар керівників музеїв. Серпень 2019. Софія. Університет ім. Клімента Охридського. Курси. Культура Болгарії.

133

БУНЧУК 6-Й. АНТІЯ-ВЕНЕТІЯ-СЛАВІЯ. КИХОТ. 1984-1987.9 До середини 80-х років радянська економіка підійшла у важкому стані. Щорічний приріст національного доходу сягав лише близько двох з половиною відсотків. Вплинути на тенденцію його подальшого падіння можливості не було, як не було можливості зупинити тенденцію до загострення товарного дефіциту. Зростання продуктивності праці практично зупинилось. У всіх галузях виробництва використовувалися застарілі матеріали, фізично і морально застаріле обладнання, та застарілі технології, які були енергозатратними, матеріалозатратними, та з великою часткою ручної праці. До того ж у 80-х роках рівень розвитку виробництв у всьому світі став визначатися рівнем їхньої комп'ютеризації. Перші радянські ІВМсумісні комп'ютери ЕС-1840, що з'явились у 1986 році, з монохромним дисплеєм та без жорсткого диску, за своїми якістю, продуктивністю, надійністю та обсягом виробництва не могли зрівнятися з закордонним прототипом. Новообраний Генеральний Секретар ЦК КПРС, 54-річний енергійний та амбітний Горбачов вже у першій своїй публічній промові на квітневому (1985) Пленумі ЦК КПРС визнав наявність у суспільстві ознак стагнації та передкризової ситуації. На тому ж пленумі був частково оновлений склад Політбюро. Російськомовний термін (рос. «застой») уперше пролунав дещо пізніше, у звітній доповіді М. Горбачова XXVII з'їзду КПРС у лютому 1986 р. Нове керівництво з перших місяців правління зіткнулося з новою проблемою — різким падінням цін на нафту. У жовтні 1985 р. барель нафти коштував $30,35, а в березні 1986 р. — вже $10,43, внаслідок чого валютні надходження від експорту суттєво зменшилися. Ця обставина, разом з загальним занепадом економіки, поставила СРСР перед перспективою ще більшого загострення товарного дефіциту всередині держави та неминучої поразки СРСР у Холодній війні. У свою чергу, згортання ВПК (на підтримку якого вже не вистачало валюти) тягнуло за собою масове безробіття, бо для перепрофілювання численних оборонних підприємств (конверсії) потрібні були великі капіталовкладення. М.Горбачов зробив спробу попередити катастрофу, ініціювавши «перебудову» — низку політичних, економічних та адміністративних реформ, які, на його думку, могли врятувати ситуацію. Усі радянські ЗМІ ввели в широкий ужиток нові пропагандистські штампи: перебудова, гласність, демократизація, прискорення, нове мислення, реформи. Найбільших успіхів курс М.Горбачова досяг у зовнішній політиці. Радянський Союз відновив переговори з США стосовно ядерного роззброєння. Пом'якшення цензури в СРСР та припинення переслідування дисидентів теж сприяли поліпшенню міжнародної репутації СРСР. В цілому ж перебудова успіху не мала. Нове керівництво, при всій своїй рішучості провести реформи, прагнуло будь-що зберегти монополію КПРС на абсолютну владу у державі, а також категорично відмовлялося визнати факт технічної відсталості СРСР. Усі дискусії про впровадження ринкових відносин між підприємствами закінчувалися зауваженням, що ринок мусить бути регульованим; і далі таких загальних декларацій справа не йшла. Таким чином, просування реформ у найкритичніших напрямках було від початку заблоковане самими реформаторами. Економічна ситуація в країні продовжувала погіршуватися. Полиці магазинів спорожніли вже й у самій Москві. На цьому тлі небувалого досі загострення економічної кризи з'явилися ознаки політичної, ідеологічної та екологічної криз. Восени 1987 році навколо Нагірного Карабаху розпочався вірменоазербайджанський конфлікт, який на початку 1988 року переріс у справжню війну між Тут і далі в характеристиках Бунчуків та Колодачів використовуються книги: Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація, Москва, 2001; підручники для вишів Бойка О.Д. Історія України (різних видань) і Петровського В.В. та ін. Історія України. Видавничий дім «Школа». Київ. 2008.

9

134

двома союзними радянськими республіками. У деяких союзних республіках, починаючи з 1987 року, виникли громадські організації та рухи, які відкрито ставили на меті відокремлення від СРСР та створення незалежних національних держав. У Москві влітку 1987 р. відбувся перший несанкціонований мітинг недержавної, неурядової, не комуністичної організації «Пам'ять». Авторитет КПРС у радянському суспільстві похитнувся. Стара ідеологія, яка базувалася на концепції побудування комунізму, зазнала краху. Натомість не було запропоновано нічого, що виправдовувало би керівну роль КПРС у радянській державі. Випадки відмови рядових комуністів від членства у КПРС вже не приховувалися і, хоч не були частими, вже не робили сенсації. До соціально-економічних труднощів додалися екологічні ускладнення. Через бездумну господарську діяльність три значні водоймища — Аральське море, затока Кара-Богаз-Гол та Азовське море — зазнали екологічних катастроф. Безпрецедентної шкоди довкіллю заподія в вибух на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Таким чином, криза, яку СРСР переживав з середини 1970-х, у другій половині 1980-х стала системною. Виходу з неї знайдено не було. 1987 року (принаймні з другої половини) СРСР увійшов в останню фазу свого існування — фазу остаточного краху соціалістичної командно-адміністративної економіки та політичного розпаду Союзу РСР. Головні чинники, що зумовили процес перебудови.

1. У міжнародній сфері: реальна загроза стадіального відставання: на той час світ вступав у постіндустріальну стадію розвитку, а СРСР ще не подолав індустріальної; загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі; участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних і моральних втрат.

2. У політичній сфері: підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчуження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних; ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад; узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою; максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства; обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам об’єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної свідомості; зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади, подвійну мораль.

3. У соціально-економічній сфері: затухаючий економічний розвиток, зниження основних економічних показників, що призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціальноекономічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; зниження рівня охорони здоров’я тощо); розростання бюрократичного апарату, яке вело до посилення відомчої роз’єднаності та збільшення витратності виробництва; деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами; зрівнялівка в оплаті праці; поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо; фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції на світових ринках; загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу; спрощений підхід до вирішення 135

національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя; ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої сили.

4. У духовній сфері: встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури; блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини; посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало національні культури та національну свідомість. Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники: міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, які ставили під сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства; прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з М. Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»; накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного реформування; дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін; наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ. Ось така ситуація склалася в країні на тридцять п’ятому році життя Тимофєєва. Друга Бунчукова назва – Кіхот. Цей період Шостого Бунчука характеризується тим, що Тимофєєв вкотре потрапив під вплив чергового психологічного стану, який умовно (для себе) назвав періодом Кіхота (перехідний період, в якому традиційні зв’язки між Тимофєєвим та навколишнім світом зруйнувалися, відчужений від свого маленького учительського світу Тимофєєв опиняється в екзистенціальній ситуації вибору життєвої орієнтації, повязаної з широким спектром діяльності директора школи і яка набула часової характерності або пристосуватися до сьогодення, або виробити настанову на майбутнє, або законсервуватися у минулому; цей період повязаний із черговим етапом дорослішання та збільшенням сфери відповідальності) і який зівпав із знаковими подіями в житті: призначення директором школи, відповідальним за політнавчання учителів, головою секції товариства «Знання» колгоспу ім. Т.Г.Шевченка, обрання депутатом сільської ради та членом виконкому сільської ради (окрім того традиційні додаткові навантаження – бо нема кому це робити; вів предмети – музику і співи, хімію, художню самодіяльність в школі та в селі Софіївка, продовжував грати на свадьбах, ремонтував електронну апаратуру, тримав велике домашнє господарство город та велику польову ділянку; кормами, що вирощував, годував поголів’я домашньої живності) - все це зумовлювало багаторічну перманентну перебудову ритму життя. Кіхот – персонаж роману іспанського письменника Мігель де Сервантеса Сааведри. «Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок». Перед першим розділом роману Сервантес помістив пролог, в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат. Перший розділ розпочинається розповіддю про характер і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не так давно гідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна». Головний герой («Літ нашому гідальгові до п'ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні» але «гідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий рік — водно читав лицарські романи з таким запалом і захватом, що майже 136

зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання») так любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному слову в них, попри те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхот зрештою сходить з глузду через недосипання, нестачу їжі та багато читання. І він вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає старі лати, саморобний шолом, перейменовує себе в «Дона Кіхота Ламанчського», а свою хирляву шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою дівчину із сусідньої ферми Алонсу Лоренцо, давши їй ім'я Дульсінея Тобоська, в той час як вона нічого про це не знає. Дон Кіхот вирушив в дорогу рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що здавався йому замком. Він просить власника, якого сприйняв за повелителя замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи на варті над своїми латами. Вранці, коли погоничі мулів спробували витягнути лати з води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з ними бійку. Тоді хазяїн заїжджого двору «посвятив його в лицарі», порадивши йому найняти собі зброєносця та послав його в дорогу. По дорозі, Дон Кіхот побився з толедськими торговцями, які «образили» уявну Дульсінею, і звільнив хлопчика, якого прив'язав до дерева його хазяїн за те, що хлопчик мав нахабство спитати про свою заробітну плату. Дон Кіхот повернувся додому із своїм сусідом, Педро Креспо. Повернувшись додому, Дон Кіхот почав складати план втечі. Тим часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та місцевий перукар непомітно спалюють більшість лицарських романів і замикають бібліотеку, кажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун. Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати його зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора острова. Скоріше безрадісно Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають із села. З цього місця починається серія їхніх пригод, починаючи з битви Дона Кіхота з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями. Хоча роман і жартівливий, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Мрії Дона Кіхота стали об'єктом жорстоких глузувань. Навіть Санчо був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з Доном Кіхотом трьох сільських дівчат, сказав йому, що одна з них Дульсінея, а інші дві її служниці. А коли Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед собою, то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття, яке не дозволяє йому бачити правду. Коли Санчо зрештою отримує своє губернаторство на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в кінці все ж таки стається лихо. Роман закінчується повним зреченням Доном Кіхотом ілюзій. Він з сумом повертається до нормального життя, відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає. А Тимофєєв на початку періоду цього Бунчука знову душею заблукав; повірив у казкову реальність, яку ж і сам видумав (начитався книг – живе у світі ідеалізованого минулого, не розуміє реального життя сучасних людських відносин) й приміряв на себе різні усереднені-стандартні ролі (офіцер, директор, керівник політнавчання, депутат, член виконкому), не маючи змоги (не розуміючи, як це робиться) стати унікальною і неповторною особою; збився з реального шляху самовизначення і реалізації людської особистості; й вже бачив сенс лише у переплавці невдалої моделі, бо цей психологічний настрій (кіхотизм), який характеризується загальнолюдським явищем - прагненням до ідеалу (але це прагнення часто приречене на провал), намаганням гармонізувати світ (але часто це намагання зазнає невдачі), бо діє поза соціально-історичних реалій (але має глибоку віру в ідеал людини, непорушність істини і красоти); і Тимофєєв розуміє, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації з формами прояви свободи – творчістю, ризику, пошуку сенсу життя, бо «Свобода, Санчо, - є одна з найкоштовніших щедрот, які небо виливає на людей. Заради свободи, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільше з усіх нещасть, які тільки можуть трапитися з людиною». Продовжує боротися Тимофєєв із мороком повсякденного життя-буття сільського інтелігента, який критично ставиться до оточуючої дійсності, добре 137

усвідомлює недосконалість світу і людської природи, розуміючи, що серед ста «вітряків, які здаються велетнями», ховається як мінімум десять «велетнів, що прикидаються вітряками» і розуміє, що походження селянського не треба стидатись, бо «Якщо ти вступиш на шлях чесноти і будеш намагатися робити добрі справи, то тобі не доведеться заздрити справам князів і синьйорів, бо кров успадковується, а чеснота набувається і вона має цінність самостійну на відміну від крові, яка такої цінності не має». Вже наприкінці періоду цього Бунчука у Тимофєєва з’явилося відчуття можливості отримати шанс залишитися самим собою, не поступаючись головним – доказати собі, що живе козаком (памятаючи мамини слова: «Терпи Козак – Отаманом будеш!») і Тимофєєв мужає, перетворюючись з 30-річного Учителя на 35річного Директора, який налаштований на пошуки шляхів протистояння злу буденності і усвідомлює необхідну в цій ситуації жертовність, прагне зберегти право на свободу слова і думки, на самобутність, має бажання нерозчинятися у натовпі та перетворюватися на слугу буденної жертовності; багато працює, бо «робота жене від нас три великих зла: нудьгу, порок і нужденість» (Вольтер); має захоплення (наука школознавство). Згодом і Дульсінея Тимофєєва з’явилася – інноваційна модель виховної системи школи, що грунтується на чотирьох складових – природа, фізична культура, праця, історія (перша Бунчукова назва – Антія-Венетія-Славія), а далі – школа козацького гарту «Джура» - Тимофєєв відчував себе затребуваним…

Роздуми Директора. Венетія-Антія-Склавія. Після Малої Скіфії (цілком закономірно) зацікавився Тимофєєв історією краю Буджаку, що входив у різні часи до Венетії-Антії-Склавії.

Директор школи В.Я.Тимофєєв. Етногенез слов’ян. В історичній науці однією з центральних є проблема походження народу (етногенез). Її розв’язання дає змогу з’ясувати ареал зародження етносу, джерела його культури, мови, особливості свідомості. Тобто саме ті глибинні чинники, без яких неможливо уявити рух народу в просторі та часі. Визначення місця історичної прабатьківщини слов’ян — перша ланка в процесі відновлення родоводу української нації, ключ до розуміння вітчизняної історії. Одну з перших спроб вирішити питання етногенезу слов’ян зробив легендарний літописець Нестор. У «Повісті минулих літ» він писав: «По довгих же часах сіли слов’яни на Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони 138

по землі і прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці». Саме цією фразою було започатковано дунайську теорію походження слов’ян, яка протягом XIII—XV ст. була домінуючою в працях польських і чеських хроністів. Прихильниками цієї теорії стали також відомі російські історики XIX ст. С. Соловйов, М. Погодін, В. Ключевський. У добу середньовіччя з’явилася ще одна версія слов’янського етногенезу — скіфо-сарматська або азійська теорія, яку було викладено на сторінках Баварської хроніки (IX ст.). Ця теорія базується на визнанні предками слов’ян скіфів і сарматів, які, пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжям Чорного моря, осіли в південній частині Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, з якого згодом вони розселилися на північ і захід. До кінця XVIII ст. пошуки та фантазія дослідників зумовили появу широкого спектра варіантів розв’язання проблеми етногенезу слов’ян. Проте всі вони, як правило, ґрунтувалися на ототожненні слов’ян з народами, про які є згадка в творах античних та ранньосередньовічних авторів. Через це пращурами слов’ян вважалися алани, роксолани, даки, кельти, фракійці, ілірійці. Однак усі ці гіпотези не мали серйозного наукового обґрунтування. Новий етап у вирішенні проблеми етногенезу слов’ян розпочинається на початку XIX ст. З цього часу вчені помітно розширюють базу своїх досліджень, починають комплексно використовувати письмові, археологічні, лінгвістичні, етнографічні, антропологічні та інші джерела. Поступово фахівцями було локалізовано місцезнаходження давніх слов’ян: вони розташовувалися десь між балтами, германцями та іранцями. Праця відомого чеського славіста Л. Нідерле «Слов’янські старожитності» (1902) започаткувала вісло-дністровську теорію походження слов’ян. Відповідно до цієї теорії ще у II тис. до н. е. існувала балтослов’янська спільність. Саме після її розпаду в ході розселення виникли слов’яни, прабатьківщиною яких Л. Нідерле вважав широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром правічних слов’янських земель — Волинь. Прихильниками, модифікаторами та розробниками цієї теорії в різні часи були М. Фасмер, Н. Шахматов, В. Петров та ін. Ще одним варіантом розв’язання проблеми слов’янського етногенезу стала віслоодерська концепція, обґрунтована польськими вченими Ю. Косташевським, Я. Чекановським, Т. Лер-Сплавинським у 30—40-ві роки XX ст. Ця теорія пов’язує слов’янські старожитності з лужицькою культурою, що була поширена у період пізньої бронзи та раннього заліза, і локалізує слов’янську прабатьківщину природними кордонами — річками Віслою й Одрою. У 50—60-ті роки польський археолог В. Гензель та російські П. Третяков, М. Артамонов, Б. Рибаков на основі аналізу нових археологічних та лінгвістичних матеріалів дійшли висновку про необхідність значного розширення ареалу зародження слов’янського етносу. Так виникла дніпро-одерська теорія, що органічно увібрала в себе ідеї та висновки багатьох попередніх теорій (насамперед віслоодерської) і помістила слов’янську прабатьківщину між Дніпром і Одрою. Логіка цієї теорії така: на межі III і II тис. до н. е. індоєвропейська спільнота розпалася на кілька етнокультурних та мовних гілок, однією з яких були германо-балто-слов’яни. Подальший поділ цієї гілки і спричинив появу протослов’ян як самостійної етнічної спільноти. Такий розподіл прихильники дніпро-одерської теорії пов’язують з комарівсько-тшинецькою культурою, яка сформувалася в II тис. до н. е. на території Правобережної України та Польщі. Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський суттєво збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію, точно визначивши етнічну основу східного слов’янства та ареал його формування. На їхню думку, становлення слов’янського етносу — досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку кілька етапів. На початковому етапі до межі III—II ст. до н. е. цей процес розгортається головним чином у межиріччі Вісли та Одри, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури (II ст. до н. е. — І ст. н. е.) починається 139

якісно новий етап формування слов’янського етносу, під час якого центр активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром. Венеди, анти, склавини. Перші згадки в писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються в творах римських вчених І—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою «венеди» («венети»). Етнонім «слов’яни» вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов’янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана «Про походження та діяння гетів», або «Гетика» (551) і Прокопія Кесарійського «Історія війн» (550—554). «Гетика» містить важливу інформацію про розпад єдиної венедської ранньослов’янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан сповіщає, що в VI ст. вже існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавини (Подунав’я). Поява на півдні Європи антів і склавинів зафіксована також іншими істориками цієї доби, хоча більшість із них вказує на збереження певної мовної та етнічної єдності цих груп. Прокопій Кесарійський описує життя ранніх слов’ян так: «Племена ці, склавинів і антів, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді, і тому в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно... Вступаючи в битву, більшість йде на ворогів пішими, маючи невеликі щити і списи в руках. Панцира ж ніколи на себе не одягають; деякі не мають [на собі] ні хітона, ні [грубого] плаща, тільки штани... Є в тих і других єдина мова, повністю варварська. Та і зовнішністю вони один від одного нічим не відрізняються. Всі вони високі і дуже сильні, тілом же та волоссям не дуже світлі і не руді, зовсім не схиляються і до чорноти, але всі вони трохи червонуваті... Та й ім’я за старих часів у склавинів і антів було одне». Отже, слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тис. н. е. Це був динамічний і драматичний час Великого переселення народів (II—VII ст.). Першопоштовхом цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики до Причорномор’я. Готські племена, що осіли в пониззі Дніпра, отримали назву «остготи», а ті, які зосередилися між Дністром та Дунаєм, — «вестготи». У 375 р. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши, частково витіснивши з Причорномор’я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла. Про силу цього державного утворення свідчать вдалі походи гунів у Галлію та Східну Римську імперію. Проте після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смерті 451 р. Аттіли гунська держава поступово втрачає силу і розпадається. Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов’янства. Відчувши, що гуни вже не становлять серйозної небезпеки, не перешкоджають міграції, слов’яни, починаючи з V ст., могутнім потоком вирушили у візантійські землі. Як свідчать джерела, починаючи з 527 р. походи антів і склавинів разом із іншими варварськими народами на Константинополь стають регулярними. Нестримне слов’янське нашестя призвело до того, що вже 577 р. слов’яни контролювали землі на території Фракії та Македонії, а на початку VII ст. ними було захоплено Далмацію та Істрію. Наприкінці VII ст. слов’яни майже повністю оволоділи Балканським півостровом, проникли до Малої Азії. Про масштаби та інтенсивність слов’янської експансії свідчить той факт, що тогочасні західні автори називають навіть Пелопонес Славонією. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний так підсумовує наслідки слов’янської міграції: «Зіслов’янилась вся наша земля і стала варварською». Більшість сучасних вчених, які вивчають питання етногенезу слов’ян, вважає, що початок формування окремих слов’янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено розселенням антів та склавинів. Видатний вітчизняний історик М. Грушевський вважав антів предками українського народу. Широко відома гіпотеза про те, що етнонім «анти» — своєрідний пращур етноніма «українці», оскільки іранське ім’я народу «анти» в перекладі означає «край», «кінець». Отже, анти — жителі пограниччя, окраїни, тобто 140

українці. Проте, на жаль, лінгвістика не може дати вичерпної відповіді на питання слов’янського етногенезу. Енергійні анти у ході Великого переселення народів проникли на Балкани, Верхній Дніпро, Донець та Дон. Згодом зазнали поразки від нової варварської хвилі, яка принесла з собою аварів із Центральної Азії. Невщухаючі аваро-слов’янські війни (568—635) призвели спочатку до знесилення, а потім і до розпаду антського союзу. Починаючи з 602 р., анти в історичних джерелах не згадуються, а склавини фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етнічні угруповання, які проживали на території України в VII—IX ст. Цілком закономірно, що етнонім «склавини», трансформувавшись з часом у «слов’яни», дожив до наших днів. За даними сучасної археології, процес утворення праукраїнського етносу відбувався за такою схемою: в V—VII ст. носії пеньківської культури (анти) та празької (склавини) вирушили в південному напрямку. Антська хвиля покотилася на Балкани, а згодом на Ельбу, поступово інтегруючись із західними слов’янами. Склавини ж не пішли так далеко. їхні нащадки утворили в VIII—X ст. між Дніпром, Дністром і Західним Бугом нові етнічні угруповання, підґрунтям яких була культура Луки Райковецької (нині відомо понад 200 пам’яток). Ця культура сформувалася на базі празької (склавини) із залученням певних елементів пеньківської (анти) культури. З культурою Луки-Райковецької фахівці пов’язують племена древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, які й були безпосередніми пращурами українців. Отже, вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси II—VII ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох сучасних народів. Українці — не виняток у цьому процесі. Вони прямі етнокультурні спадкоємці склавинів і частково антів. Суспільний розвиток східних слов’ян. Доба VI—IX ст. в історії східного слов’янства характеризується глибокими якісними суспільними змінами, визріванням та становленням тих факторів суспільного життя, що сприяли в IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Східної Європи. Соціально-економічна сфера. Система господарювання східних слов’ян ґрунтувалася головним чином на землеробстві. Допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. Протягом VII—IX ст. значно удосконалюється техніка землеробства. Саме на цей час припадають поява і поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотик, ручних жорен. Розширюється асортимент вирощуваних злаків, починають активно культивуватися пшениця, жито, ячмінь, овес. Археологічні знахідки зерен ярих та озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства. Підвищення продуктивності праці й зростання виробництва додаткового продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері. Земля, насамперед орні ділянки, і результати праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. Поступово розгортається процес розпаду родових патріархальних зв’язків і відбувається перехід до сусідської територіальної общини. Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшаруванню, розкладу родово-общинного ладу, формуванню феодальної системи. Військова та племінна знать дедалі більше концентрує у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовує працю рабів та збіднілих общинників (смердів). На цьому ґрунті спочатку зароджується, а потім поглиблюється класова диференціація — землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються на феодально залежне населення, що створює передумови для активного державотворчого процесу. У IV—VII ст. у східнослов’янських племен значного поширення набувають ремесла — залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими 141

були залізодобування та металообробка, тобто ті галузі, що визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєзабезпечуючих сфер — землеробства та військової справи. На цьому етапі металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (понад 30 назв), удосконалюється технологія, якість продукції підвищується. Прогресивні зміни в розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну як між общинами, так і всередині общин, що сприяло активізації торгівлі та виникненню і зростанню кількості постійних поселень, у яких відбувався міжобщинний обмін, — «градів». Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII—X ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв’язки з Великою Моравією, Болгарією, Хозарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, — збагачувало слов’янську родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства, з іншого — надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торговельних шляхів та створення власної державності. До того ж торгівля сприяла державотворчому процесу, ніби «зшиваючи» в одне ціле строкаті клаптики земель слов’янських сусідських територіальних общин. Політична сфера. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов’янських племен — дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII—IX ст. набирає силу процес об’єднання окремих племен та їх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення — племінні князівства та їх федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (РостовоСуздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередку в дніпровських слов’ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка «Бертинські аннали» повідомляє про послів «народу Рос», які 839 р. прибули до імператора франків Людовика Благочестивого в Інгельгейм. У V—VI ст. суспільний лад слов’ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов’ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку: 1) еволюція родоплемінної організації, збільшення об’єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше — спадкова); 2) зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяло виокремленню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою 142

для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади; 3) прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу. Сфера культури і побуту. Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов’ян зберігала спільні ознаки. Як правило, слов’янські поселення мали площу 1—2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст.

— пічкою-кам’янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов’ян. Отже, зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов’ян у VI—IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виокремлення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав), сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше становлення державності в східних слов’ян було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов’янського суспільства, та Хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов’янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення — князівська влада та інші елементи державотворчого процесу — мають переважно місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави.

Колодач 24-й. Директор. 1984-1987. …Починаючи у 30 років працювати директором школи (вже маючи досвід роботи вихователем пришкільного інтернату, учителем біології та музики), я не уявляв собі всієї складності (і цікавості!) директорської (правильніше – управлінської!) справи. Управлінський учительський досвід я вже мав – класний керівник двох шкільних випусків, голова профспілкової організації школи + курси профспілкових організаторів при Одеській обласній профспілці, голова партійної організації школи + курси перепідготовки при Одеському обласному Будинку політпросвіти; досвід директорський згодом був підкріплений фаховою підготовкою – місячні курси керівників шкіл при Одеському обласному інституті удосконалення учителів та трьох-місячні при Центральному інституті удосконалення учителів (Київ) і вивчення джерел з теми управління школою; автори – М.Г.Захаров «Організація праці директора школи (1971), В.П.Стрезикозін «Керівництво навчальним процесом» (1972), .С.Мар’єнко «Організація і керівництво виховною роботою в школі» (1974), С.Є.Хозе «Директор школи» (1979), О.А.Захаренко, С.М.Мазурик «Школа над Россю» (1979), Є.С.Березняк «Найважливіша ланка керівництва школою» (1981), «Питання школознавства» за редакцією М.І.Кондакова і П.В.Зіміна (1982), Є.С.Березняк «Керівництво сучасною школою» (1983), Г.І.Сурмило «Керівництво школами району» (1983), М.Л.Портнов «Праця керівника школи» (1984), А.Я.Спектор, Ю.В.Зотов «Фінанси і господарська діяльність школи» (1984), П.Т.Фролов «Школа молодого директора» (1988), І.П.Іванов «Методика комунарського виховання» (1990), Д.С.Лихачьов, Н.В.Благово, Є.Б.Білодубровський «Школа на Васильовському» (1990), М.Л.Портнов «Азбука шкільного управління» (1991), 4-х томник А.С.Макаренка (1987), 3-х томник В.Сухомлинського (1980) та ін.

143

З набуттям досвіду управління школою приходило розуміння побудови системи функціонування школи, яка базується на «чотирьох китах» - шкільний колектив (кадри = учителі + техперсонал, учні, батьки, друзі-меценати-спонсори), громадськість, влада, матеріальна база. Все це на солідному фундаменті – сучасній системі виховання: фізична культура, природа, праця + історія=національнопатріотичне виховання (в останні роки – військова справа). Окрім того,ми намагалися всебічно розвивати нашіх вихованців: працювали різноманітні гуртки, велася робота із талановитими дітьми, в т. ч. з майбутніми науковцями. До 2000 року сформувалася моя особиста система роботи, яка будується на авторській методиці. Сьогодні я розумію, що у кожного управлінця-педагога своя особиста система роботи; є фундамент - загальна теорія управління навчальними закладами і є творчість та мистецтво (система описана у моїй книзі «Українське Буджацьке козацтво» - 2018). Її підґрунтя – виховна система школи – має таку структуру (журнал «Наша школа», Одеса – Школа козацько-лицарського виховання – Берегиня духу села, №5-6, 2000; Організація учнівського самоврядування в школі козацько-лицарського виховання, №2, 2002; згодом у Всеукраїнському громадсько-політичному щотижневику «Освіта», Київ - була надрукована заключна стаття «Час виховувати лицарів» - №№41-42, 28.09-05.10.2016; №№42-43, 12-19.10.2016; №№43-44, 28.10-02.11.2016; №№4556…). Моя система роботи директора школи описана в книзі Тимофєєв В.Я. Щоденник директора школи. Білгород-Дністровський: БЗС. 1987,2003,2017. - 192 с.

69 Комишина Життя. 1983-2003. ШКЛВД-ДЕРІК. Перші кроки. Сільська школа на зламі епох. Спроба пошуку шляхів подолання кризи. «Краще запалити свічку, ніж хаяти темряву». Більше втрат, ніж здобутків. «Сільська школа – це не лише географічне поняття. Вона є центром культурного життя села, гарантом його стабільного розвитку. Хороша школа – свідчення добробуту і соціального благополуччя суспільства, мудрості місцевої влади, міцності сільської родини» (Прем’єр-міністр України), але… «Щодо освітніх процесів у сільській місцевості, то тут більше втрат, ніж здобутків, більше запитань, ніж відповідей» (заступник міністра освіти та науки України). Які ж причини цих втрат? Знецінення сільськогосподарської праці зумовило неспроможність села утримувати соціальну інфраструктуру, а в сім’ях належно відновлювати робочу силу, виконувати свої виховні функції. Зниження матеріального рівня життя, нестабільність суспільства відбилася на ставленні місцевої влади до об’єктів освіти, охорони здоров’я, культури. Не працюють на території Адамівської сільської ради дитячі садочки, ледь жевріють осередки культури – сільські клуби. Зарплатня у працівників там становить 24 гривні на місяць. Фельдшерсько-акушерські пункти перейшли на самофінансування. Проблеми школи. З цих негараздів випливають й проблеми нашої сільської школи: їх перелік жахає! Відвідування дітьми школи за межами пішохідної доступності (а це – половина наших школярів) істотно знижує її культуротворчу, виховну функцію, зводить нанівець участь дитини у позакласній і позашкільній роботі, утруднює роботу з батьками. У дітей, які навчаються не за місцем проживання, частішають пропуски занять через посилення ризику захворювань і недосконалу роботу транспорту. Перелічую далі: неповна кадрова забезпеченість школи викладачами деяких предметів; велика зайнятість вчителів, батьків, дітей домашнім господарством; брак 144

позашкільних установ, центрів культури; недостатня турбота про фізичне здоров’я і емоційне благополуччя дітей з боку усіх сільських установ; фізичне, моральне й розумове перевантаження учнів (16 навчальних предметів та п’ятиденна форма навчання привели до появи 7-х уроків); низька готовність дітей до навчання («мауглізація» дошколяриків); нестабільність поєднання початкових класівкомплектів; робота вчителя з нечисленним різновіковим колективом учнів у початкових класах (є класи-комплекти у складі дітей трьох-чотирьох класів!)… Вплив телебачення. До цього додам, що виховання підлітків і юнацтва фактично відібрано у школи телебаченням та іншими засобами мас-медіа. Світогляд, інтереси, моральні цінності у більшості молоді формуються під їх впливом. Роль сім’ї у вихованні послідовно падає. Молодь ігнорує думки дорослих (батьків, учителів), ставиться з недовірою до будь-яких ідеалів – і старих, і нових, їй притаманні егоїзм та індивідуалізм, перевага матеріальних інтересів над духовними. Юнаки і дівчата, що прагнуть до знань, духовності, до пізнання національної і загальнолюдської культури, становлять значну меншість в океані сірості, примітивізму, криміналу. Яким чином сільський школі реагувати на ці негаразди і чи зможе вона стати осередком духовності на селі, берегинею духу села? Повинна, бо село живе і розвивається доти, доки в ньому живе багатим духовним життям школа. Безумовно, розв’язання соціально-економічних та фінансових проблем нашої сільської школи не залежить тільки від освітян. Значною мірою вони будуть розв’язані колись з настанням економічного розквіту України. Хоча і раніше і тепер педагогічні колективи працювали і працюють під девізом «Не просити, а заробляти гроші» (це – робота школярів та педагогів в сільгосподарствах, на своєму полі). Проблеми методичного характеру теж, безумовно, вирішаться з допомогою досвідчених методистів, а ось проблеми виховного характеру ми повинні вирішувати негайно. Питання собі і не тільки. Аналізуючи зміст програм та підручників, задаю собі питання – кого формує безнаціональна система освіти України, у якій немає національної спрямованості розумового, морального, духовного, фізичного і трудового виховання? Всього 21 відсоток всіх школярів на Україні навчається українською мовою (так, як у 1958 році) і тому Лесь Танюк, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, виступив у пресі з терміновою заявою «Воскресімо українську мову». Президент України Л.Кучма підкреслив, що в сучасному суперечливому світі «виживуть, збережуть себе ті, хто зуміє відстояти у глобальному змаганні свою культуру, мову, фольклору – усе те, з чого складається сутність та особливості національного характеру». Це добре розуміють болгари, гагаузи, євреї (є болгарська Болградська гімназія, болгарський клас у СШ №5 м. Білгорода-Дністровського, недільна єврейська школа, національні товариства). Але чи каже вчитель учням, що вони українці, бо виховання українця можливо лише виховуючи українця! Саме з цих мотивів для педагогічних колективів національне виховання є обов’язковою складовою системи формування всебічно розвиненої особистості. Самі собі завдали шкоди. Різко відмовившись від комуністичної ідеології і деполітизував школи, ми самі собі завдали шкоди: ліквідували систему різноманітних політичних і патріотичних клубів та клубів за інтересами. Це привело до аполітичності значної частини учнівської молоді, до проявів песимізму, скептицизму, байдужості і втрати патріотизму. Знищили систему аполітичного інформування учнів. Це сприяло формуванню політичного безкультур’я випускників. Ліквідували піонерські і комсомольські організації, але не створили ніяких інших дитячих і юнацьких громадських організацій для учнів. А відомо, що формування майбутніх громадських діячів починається з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організацій. Скаутські і пластунські організації в наших школах не прижилися. Справа в тому, що сучасні вчителі і керівники шкіл скаутами, пластунами і козачатами ніколи не були й не мають належної уяви про зміст, форми і методи їхньої діяльності…

145

Головна увага – національному вихованню. Тому, аналізуючи стан виховної роботи з учнями та молоддю на території громади, ми вирішили зосередити увагу на формуванні всебічно розвиненої особистості українця (національне виховання у формі козацько-лицарського) та на розумній ідеологізації та політизації виховного процесу. Глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин у навчальновиховному процесі. Зокрема у недооцінки ролі української національної школи, яка виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку етнічної спільності, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, творчих особистостей, носіїв духовності. Підсумки. Підсумовуючи, хочу сказати, що труднощі та проблеми сільської школи випливають із сучасних труднощів села: економічних, демографічних, соціальних. Термінове розв’язання всіх проблем сільської школи у наш час неможливо (особливо соціально-економічних, фінансових, частково методичних), але проблеми виховного характеру ми повинні вирішувати негайно. Село живе і розвивається доти, доки в ньому живе багатим духовним життям школа, тому сільська школа повинна і може стати осередком духовності, берегинею духу села. Для цього вона повинна стати національним відкритим навчальним закладом з громадсько-державним управлінням. Один із шляхів вирішення проблем сучасного виховання учнів сільської школи – національне виховання у формі козацько-лицарського та розумні ідеологізація і політизація виховного процесу. Бо формування патріота, громадського діяча починається з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організаціях. Неможливо виховати особистість тільки в школі. Школа виховує разом із сім’єю, родиною, виробничим колективом, громадськістю. У вихованні національно свідомих козаків та берегинь є три ступеня: родиннодошкільне виховання козачати та лелі, родинно-дошкільне виховання джури та дани, громадсько-родинне виховання козака та берегині. Кожен з цих етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості: проводиться родинно-дошкільне – через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програми дитячого садка. Родинно-шкільне – у формі роботи школи козацько-лицарського виховання. Це класна робота за рахунок шкільного компоненту з основних дисциплін козацько-лицарського виховання. Позакласна робота за рахунок годин, гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів. Позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації «Молода Січ» Українського козацтва. Основна мета сучасної школи козацько-лицарського виховання – формування в родині, школі і громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника рідної землі з українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю. У період розбудови незалежної України у громадському, шкільному і родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства. Українська козацька духовність – це історично сформована система духовних багатств лицарської верстви рідного народу, яка виробила в своєму бутті, способу життя найвищі цінності його національної душі, філософії, характеру, світогляду, моралі, правосвідомості, естетики. Це лицарська духовність, компоненти якої розвиваються у напрямі довершеності, найглибшого відображення потреб, інтересів української нації, держави. Практичний досвід стверджує, що сільська школа (зокрема козацьколицарського виховання) може і повинна (!) бути центром духовного життя, берегинею духу села, але для цього їй потрібно бути національній, мати національно налаштовані кадри.

146

По закінченню додам, що, як казав Є.Сверстюк: «Коли у нас на громадську сцену виходить особа, яка щось любить, в щось велике вірить, яка зберігає гідність лиця, то принаймні радіти і дивуватись треба, а не похмуро чекати, коли її почнуть нокаутувати ситі захисники голодних».10 Ось в таких умовах я почав працювати директором школи…

Зліва: стоять – Семко Л.П., Буравицька Р.М., Суворова Н.М., Тимофєєва С.С., Граждан К.М., Лавриненко Л.М., Катющева Т.В., Катющев Є.М., сидять – Солов’єнко О.Л., Вронська В.М., Даниленко Ю.С., Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М. Загально-корисна виробнича праця. На той час я був пошукачем наукового степеня кандидата педагогічних наук при кафедрі педагогіки Одеського державного університету (перший мій науковий керівник - завідуючий кафедрою педагогіки професор Іван Іванович Кобиляцький помер й мене передали, разом із зміною теми моєї дисертації, його наступниці – доценту Олександрі Миколаївні Якубовській (померла в 2006 році) – дружині директора Одеської радпартшколи (Якубовський Олексій Петрович); потім директор радпартшколи, вже у часи Незалежної України, став ректором Одеської філії Академії державного управління при Президентові України; й тоді вже він, за порадою ректора Академії Лугового, ще раз змінив тему моєї дисертації – «Виховна робота голови сільської, селищної ради із населенням». Тоді ж тема моєї дисертації тоді була пов’язана із трудовим вихованням та профорієнтацією, вже пройшли публікації в ЗМІ: «Вошли в ассоциацию» («Школа и производство», Москва), «Учнівська молодь – селу» («Радянська школа», Київ), «Предлагаю програму вывода сельской школы из кризиса» («Педагогическая инициатива», Одеса), у місцевій газеті «Советское Приднестровье», діяла в школі налагоджена система суспільно-корисної виробничої праці, але щось мені муляло В.Тимофєєв. Газета «Советское Приднестровье» (Білгород-Дністровський). №63, 14.08.2000; №67, 28.08.2000.

10

147

душу – не було високої ідеї, яка б запалювала серця юні. Крім того, я отримав листа від «класика закордонного бізнесу» – З.Тенненбойма (автора книги «Прагматизація освіти», Швеція-Осло, 1991), який, прочитавши мої опуси в радянських центральних ЗМІ, вирішив дати директорові школи декілька порад по налагодженню роботи шкільних кооперативів, але зауважив: «В сучасну епоху процвітають ті регіони, в яких процвітають виробничі фірми. Виробничі ж фірми (базові підприємства, шефи – розрядка моя) процвітають, якщо діти й підлітки (підшефної школи – розрядка моя) вже в шкільні роки отримують соціальний досвід життя духом й дисципліною виробничої фірми». Далі він пише: «Хлоп’ята та дівчата, юнаки та юнки навчального закладу повинні мати своє прибуткове виробництво, яке вони отримали в дар від сусідньої фірми (шефів – розрядка моя). Не можна дітям дарувати безпосередньо гроші, цукерки, працю дорослих, це дітям не на користь; їм треба дарувати доступні дитячій праці госпрозрахунково-локальні частини вже налагоджених виробництв і хай (паралельно навчанню) учні там працюють й заробляють і на ремонт, і на прикрашення і на збагачення свого навчального закладу і на кишенькові витрати і на доплату кращим вчителям і на туристичні поїздки»… У нас було своє прибутково-локальне виробництво (частина свинотоварного комплексу асоціації кооперативів – вирощували ремонтне поголів’я свиней – майбутніх свиноматок); на ньому у нас був ідеальний порядок: середньодобовий приріст ваги свинки становив 650 г.!; в асоціації ім. Шевченка – 248 г.?). Була в районній газеті стаття на цю тему «Урок для родителей»; в статті ставилося питання: «Як же так сталося, що діти зробили урок батькам?». Голові асоціації (Бурлай М.І.) прийшлося давати пояснення; він сказав так: «Ми на це питання намагалися відповісти на партійних зборах. Думки були різні. Але я особисто вважаю, що справа у відмінно організованій роботі по уходу за поголів’ям. Діти – молодці. Нам у них треба багато чому навчитися». Завідуючий фермою (Охременко Ф.О. – вже покійний) сказав: «У дітей нічого не пропадало. Все, що можливо, вони несли на ферму. На пришкільній ділянці вирощували буряк, кормові гарбузи; поросяткам перепадало кожен день снопик свіжого сіна. Крім того, слідкували за тим, щоб сильніші поросята не заважали слабкішим; цих слабкіших підкормлювали»… Я вважав (та й дотепер вважаю), що праця селянина повинна давати крила людині (хоча вона й важка, й непродуктивна, й ще щось…), й формувати людину-селянина-философа – КОЗАКА, з його неповторним світосприйманням та світотворенням, з його особливим ставленням до природи, до МатінкиЗемлі, до Батьківщини, до людей, взагалі до ідеї особистої свободи… «После уроков – на ферму». Газета «Советское Приднестровье» (БелгородДнестровский). №193, 15.11.1987 г. В клубе колхоза имени Шевченко шло торжественное собрание, посвященное 70-летию Октября. Председатель хозяйства Николай Иванович Бурлай приглашал на сцену школьников, пожимал им руки, вручал ценные подарки за отличный труд в животноводческом звене. Трудовому сотрудничеству учащихся и колхозников без малого три года. Работу школьного животноводческого звена в нынешнем году районо и райком партии отметили Почетною грамотою. В начале позапрошлого года на заседании профориентационной комиссии учащимся седьмых-восьмых классов предложили взять на откорм поросят. Комитет комсомола, совет дружины поддержали начинание, и было создано животноводческое звено. Разумеется, в начинании был риск. Ведь ферма требовала ежедневного труда: уборки помещений, кормления поросят. Но была уверенность педколлектива школы, что учащиеся хорошо подготовлены к серьезной, ответственной работе.

148

После заключения трудового договора с колхозом имени Шевченко на свинотоварной ферме школьникам выделили группу ремонтного поголовья свиноматок, помещение, инвентарь. Звеньевой ребята избрали Наталью Охременко. Сейчас Наталья учащаяся зоотехнического отделения сельхозтехникума. Организация производственного труда оказалась непростым делом. Работа животноводческого звена строилась в соответствии с основными положениями Закона о трудовых коллективах на основе бригадного подряда. Много споров вызвал режим работы звена. На свинотоварной ферме двухразовое кормление животных. Ребятам предложили взять только второе кормление, а первое – наставникам. И на практике бы получалось, что учащиеся, занимаясь производительным трудом, становятся «тенью» работников фермы. Школьники решили полностью обслуживать группу. Теперь они сами производили продукцию, несли полную ответственность за ее качество и количество, за выполнение плана и получали соответствующую зарплату. Подготовка учащихся к производительному труду включала профессиональное обучение. Оно проводилось на теоретических занятиях, которые вел заведующий фермой Ф.Охременко. В план подготовки учащихся к работе на ферме педагоги включили встречи, беседы со специалистами колхоза, рядовыми тружениками. Были изучены вопросы техники безопасности, производственная обстановка на свиноферме. Ребята отработали несколько смен под наблюдением наставников. Началась самостоятельная работа. Взяли за правило ежедневно подводить итоги работы. Вели учет привесов поголовья. Освещали ход соцсоревнования. Руководители производительного труда м сами ребята делали упор на экономическую эффективность работы. Все это дополнялось идейно-политической, воспитательной работой в коллективе звена. Опыт показал, что дело выигрывает, когда учащиеся хорошо знают производственные планы на день, месяц. Школьники трудились вдохновенно, успешно соревновались с работниками фермы, изучали современные формы организации труда, приобретали экономические знания. Педагоги заметили, что «трудные» ребята подтянулись, равнялись на лучших, не допускали сбоев в работе. В ноябре прошлого года школьники сдали первую группу животных. При плане 10 тонн было получено 11 тонн свинины в живом весе. Весной участники производственной бригады всех школ встретились на районном совете. Адамовских животноводов представляли Володя Буравицкий, Таня Моркот, Сергей Подолько. Они рассказывали о своем звене, делились приобретенным опытом. Итоги второго года работы животноводческого звена оказались еще лучше. Среднесуточный привес достиг 450 граммов, это выше соответствующего колхозного показателя. В прошлом месяце школьники приняли на откорм третью группу. Ребята с уверенностью говорят, что сработают не хуже, чем их предшественники. Трудовая закалка во время учебы в школе сказалась на становлении выпускников. За два предыдущих года профессию механизатора выбрали 11 человек, животноводов – 5. Ежегодно несколько выпускников Адамовской школы становятся учащимися сельскохозяйственного техникума. В.Тимофеев, директор Адамовской восьмилетней школы. Вже у наступному тисячолітті Тимофєєв напише: Наш досвід свідчить, що тісний зв’язок школи з родиною й сільською громадою дозволяє застосувати концепцію школи-родини (у формі козацько-лицарського виховання, що відтворює родинний мікроклімат: атмосферу доброти, тепла, чуйності, взаємотурботи і взаємоповаги). Все це ґрунтується на особливостях сільської спільноти, у якій практично всі родини пов’язані кровними зв’язками.

149

Ми вважаємо, що одним із основних завдань школи є реалізація ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ, яка має благодатне підґрунтя в діяльності малокомплектної: це – сім’я, церква, соціальне середовище, громадське життя, праця, заходи духовного характеру, мистецтво, спілкування з природою. Систему взаємин ми будуємо таким чином, щоб абсолютні й вічні цінності українського виховання (віра, надія, любов, сумління, правда, доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, нетерпимість до зла) формувалися не як теоретичні моральні категорії, а як конкретні стосунки реальних людей… Аналізуючи процес розвитку малокомплектної за останні 30 років (я працюю вчителем з 1969 року, а керівником – з 1984), планую на цей навчальний рік в царині ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: В розкладі занять максимально враховувати передусім особливості навчальних предметів, а не особливості педколективу, розподілу навантаження вчителів. В проведенні уроків будемо орієнтуватись на форми групової роботи, за яких різко зростає інтенсивність активного спілкування вчителя з учнями. Будемо вчити вчителів саме такій роботі. Намагатимемось знижувати психологічне та емоційне навантаження на учня у класах з малою наповненістю. Більше уваги приділимо методам самоконтролю, вибірковому диференційованому та тематичному контролю. Почнемо застосовувати рейтинг (до речі, в минулому навчальному році його успішно впроваджувала наша вчитель математики Т.В.Катющева). Основним в організації уроків стане принцип індивідуального підходу до учнів. Створимо «короткі» факультативи, які охоплять семестр, що допоможе учням реалізувати пізнавальні інтереси до різних предметів. Особливу увагу приділимо роботі клубів, гуртків, товариств, проведенню інтелектуальних змагань, конкурсів. В царині ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОЇ ТА ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ: Виховний процес тісно пов’язуємо із життям сільської громади. Його стрижнем стане краєзнавча діяльність. Систему виховної роботи будуємо за моделлю «людина – родина – рід – громада – країна – держава». Це дає змогу широко використовувати потенційні можливості етнопедагогіки, історичного краєзнавства, сприяє соціалізації особистості. Виховний захід школи плануємо і проводимо так, щоб він був подією села. Є проблема у вихованні сільської дитини: в умовах замкненого сільського осередку зворотний зв’язок між вихованцями і вчителями надзвичайно сильний, але це веде до того, що дитини звикає до постійного опікування й потребує його. Перехід до іншого типу соціального середовища (міста), де соціальний контроль послаблено, часто руйнує звичний стиль поведінки. В царині УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ: Я вважаю, що перевантажування керівника, рівень його культури та тип спілкування визначають соціально-психологічний клімат як у педагогічному, так і учнівському колективах. Неможливо педагогічним працівникам компенсувати негативний вплив перших осіб. Тому ефективне управління можливо лише за умови, що керівник розуміє завдання закладу і його специфічні особливості. На якість контролю не повинні мати вплив тісні соціальні й родинні взаємини, що пов’язують учителів і учнів у сільській громаді. Ділові стосунки (обов’язок, відповідальність) не повинні витіснятися особистими (симпатії, родинність, неприязнь). Це суттєво знижує об’єктивність контролю, його систематичність, глибину і підсилює тенденцію до формалізму та лібералізму. Але основна причина, що гальмує ефективну роботу школи, НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ – ЯК ЗОВНІШНІХ, ТАК І ВНУТРІШНІХ. ШКОЛО, ШУКАЙ КЕРІВНИКА!11

11

В.Тимофєєв. Газета «Будьте с нами» (Білгород-Дністровський). №35, 23.08.2001; №36, 30.08.2001.

150

Українські піонери. В 1991/1992 навчальному році (у зв’язку із подіями, що тепер називаються ГКЧП) ми почали працювати над створенням шкільної української піонерської дитячої організації, яка поступово повинна була трансформуватися в патріотичну дитячу організацію «Джура» (з елементами козацького виховання). На жаль, процес ефективної трансформації не було завершено у звязку із моїм переходом на посаду голови Адамівської сільської ради. Але це буде лише в 1993 році, а поки що ми, педагогічний колектив, працюємо над установчими документами, атрибутикою майбутньої української піонерської «Джури»… Було вирішено, що «джурята» будуть носити синьо-жовті галстуки (один з тих перших галстуків ще до сьогодні є у мене – висить разом із козацьким загоновим прапорцем на стіні мого робочого кабінету в райдержадміністрації-райраді). Пошила ці галстуки класовод класу, який вступав до «Джури», Даниленко Юлія Семенівна (вже покійна). Був розроблений текст урочистої обіцянки українського піонера«джури» й в травні 1992 року нашім першім українським піонерам-«джурятам» перед традиційним вогнищем на стадіоні було пов’язано жовто-сині галстуки (Вронська Мар’яна, Коваль Олександр, Ігнат Лариса, Біляєв Сергій…). …Народна мудрость говорить: якщо хочеш прожити 50 років – саджай сад, 100 роков – будуй будинок, 1000 роков – виховай сина. Тому народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів, підкріплюючи це виховання матеріальною базою: тим же садом, колодязем, будинком... Початок 90-х роков ХХ століття: розпад Союзу, крушіння правлячої ідеологічноі машини. Тепер уявіть собі наше становище, керівників шкіл, в ті роки: кадри побігли зі школи, фінансування пішло з місцевих бюджетів, ми намагаємось налагодити хоча б якусь виховну роботу в школі, причому на голому ентузіазмі, без навіть моральної підтримки з боку, бо, мабуть, лише у школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле покоління. У школі в ті роки почали платити за класне керівництво копійки, відмінили педагогічний стаж старшої піонерської вожатої – педагогу, який більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і поза державою також). Опам’ятавшись від шоку (ідеологічного; фінансового – інфляція, зниження реального рівня зарплати, затримка з виплатою зарплати на півроку), педагоги почали шукати альтернативні форми виховної роботи: альтернативні комуністичним, бо якщо держава відмовилася від комуністичної ідеології, то і державна школа не мала права її сповідати: в іншому випадку вчитель зобов’язаний був покинути державну школу – ми ж хотіли в школі працювати. В країнах демократії існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій – лідер виростає тут, подальше він лише шліфується. Така сама система існувала в СРСР: жовтенята – піонери – комсомольці – комуністи. Необхідність в наших умовах такої системи розуміємо і ми, педагоги Адамівської школи, і тому намагаємось створити дитячу організацію – як символ її жовто-блакитний націонал-піонерський-«джурятський» галстук. Відбувається земельна реформа: колгоспник повинен стати господарем землі – і він стане ним – і як тепер може почувати себе на селі піонерська організація, яка все-таки асоціюється з ідеологічною платформою комуністів, що заперечують приватну власність на землю, а таких, що відмовились би від землі на селі, не виявилося! Тому піонерська організація в масштабах країни тихо вмерла. Це усвідомило педагогічне керівництво – ліквідувало посаду піонерської вожатої і ввело посаду педагога-організатора. Але дитяча організація в школі повинна бути – вважає педагогічний колектив Адамівської школи і тому, розглядаючи на засіданні педагогічної ради питання про 151

стан навчально-виховної роботи у школі, ми звернули увагу на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. До речі, молодіжна організація Українського козацтва – „Січ” – була в ці роки єдиною альтернативою СПОУ (піонерам). Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді – молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглось як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке служило опорою народу і державі протягом віків – й ми за основу виховання молоді в нашій громаді обрали козацьку педагогіку (з тексту виступу директора Адамівської школи на сесіїї сільської ради).

11 травня 1992 року директор Адамівської восьмирічної школи Тимофєєв В.Я. направив Подання до Адамівської сільської ради такого змісту: «На теренах незалежної України поширюєься національне Відродження: функціонують національно налаштовані громадські організації – РУХ, Вільне козацтво України; створюються товариства, які пропагують відродження національних традицій, зокрема, товариства, які об’єднують дітей та молодь. Наш педагогічний колектив та свідомі, національно налаштовані батьки вважають, що українська Адамівська неповна середня школа не повинна стояти осторонь від національного Відродження і має приймати активну участь у цьому процесі. У школі працює дитяча козацька організація у складі учнів 7,8 класів. Згідно із Статутом Всеукраїнської дитячої незалежної організації «Джура», прошу зареєструвати Адамівський осередок Всеукраїнської дитячої незалежної організації «Джура», який буде діяти на території Адамівської сільської ради. Мета діяльності організації – виховання національно-налаштованих українців, громадян незалежної України. Статут місцевого осередку дитячої організації «Джура» додаєм». Відповідь сільської ради від 25.07.1992 року не забарилась: «В ответ на ваше обращение сообщаем, что Всеукраинская детская независимая организация «Джура» в Министерстве юстиции Украины не зарегистрирована и поэтому в регистрации Адамовского осередку этой организации вам отказано: письмо юридического отдела Белгород-Днестровского районного совета №153 от 19.07.1992 года».

Початок пошуку виховної моделі сучасної школи. На початку 1990-х років я декілька місяців працював над документами, що повинні були започаткувати в виховній системі нашої школи елементи козацького виховання (витоки цих документів – середна та кінець 1980-х років – моє директорство в Адамівській школі та Сергіївській санаторній школі. На жаль, ці проекти тоді не вдалося реалізувати. Але, як підгрунтя сучасної моделі козацьколицаарського виховання вони мають історичне значення. Ці документи були надрукованя в газетах: «Козацький вісник» - №2, березень 1902; №5, жовтень 1993; «Джура» - №1, травень 1998; №2, червень 1998; №3, липень 1998; №4, серпень 1998; №5, вересень 1998; №8, березень 1999; №9, травень 1998. ВИХОВАННЯ ФІЗИЧНО ТА МОРАЛЬНО ЗДОРОВОГО ПОКОЛІННЯ НА ТРАДИЦІЯХ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ. Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу. Держава живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрічі дитинства із справді 152

загальнолюдським – дитинча має частіше зазирати у вічність – саме школа стоїть у витоків духовності суспільства. Історичні умови буття породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. В сучасних умовах погіршення фізичного та психічного здоров’я молоді, відходу суспільства від основ природовідповідного життя, необхідно повернутися обличчям до надбання наших предків-козаків - системи виховання всебічно розвиненої особистості молодого козака. В основу навчально-виховного процесу школи такого типу необхідно покласти проблему „Школа козацького виховання – основа становлення особистості козака-лицаря”. Система виховної роботи школи такого типу базується на ідеях козацтва. Діяльність усіх джерел організованого впливу на виховний процес у школі спрямований на творче продовження в сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій, вироблення в кожного учня прагнення розвивати в собі кращі людські риси козакапатріота. Козацька система виховання: наймудріша, бо вона озброєна багатющими знаннями, виробленими колективним генієм народу; найавторитетніша, бо її істинність підтверджена багатовіковою масовою практикою; найідейніше, бо вона базується на заповідях народної моралі, націлена на формування справжньої людини; найпрогресивніша, бо вона завжди знаходиться на передньому краї боротьби за розум, за світло знань, за перемогу Добра над Злом; найбагатша, бо на її теренах протягом багатьох віків сумлінно працюють мільйони вихователів. Народні традиції, звичаї та обряди об’єднують минуле і майбутнє народу. Практично прилучаючись до них, учнівська молодь убирає в себе філософський, психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формується козацька самобутність, творче ставлення до дійсності... Головна мета школи козацького виховання – формування в родині, школі і в громадському житті козака-лицаря, палкого патріота, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженою свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю. Основні завдання школи козацького виховання: плекати фізично загартованих, із міцним здоров’ям, дужих тілом і духом козаків і козачок; формувати у підростаючого покоління високі козацькі якості, шляхетність, моральні чесноти, почуття милосердя; виховувати силу волі і силу духу, мужність і звитягу, уміння боротися зі злом і перемагати його в будь-яких життєвих обставинах; плекати віру, надію, любов, готовність творити добро і красоту в собі і в довкіллі; формувати здатність до альтруїзму, гармонійного поєднання особистих, індивідуальних і загальнодержавних потреб та інтересів, відчувати себе невід’ємною складовою частиною цілого і вічного - козацтва; виховувати у підростаючих поколінь козацький характер, світогляд, історичну пам’ять і свідомість; готувати молодь до активної творчості, участі в розвитку культури, духовності; виховувати господарів рідної землі, творців держави, її захисників від ворожої агресії, експансії; сприяти оволодінню молоддю військово-спортивним мистецтвом козаків, формуванню в неї, з урахуванням сучасних світових здобутків в галузі науки, культури і техніки, творчих умінь продовження політичних, державних, економічних, мистецьких і військових традицій козацтва.12

12

Газета «Козацький вісник» (Адамівка). №1, жовтень 1991.

153

Цикли та напрямки виховання в козацькій школі. Цикли

Напрямки Козацька система здоров’я.

1

І

КУЛЬТУРА ТІЛОВИХОВАННЯ

Формування у молодого козака міцного здоров’я, загартованості тіла й духу, уміння досягати перемоги.

Козацька військова справа.

2

Відродження військово-спортивного мистецтва козаків: верхової їзди, стрільби з лука, володіння списом, шаблею, іншими видами зброї, подолання природних перешкод, керування човном, різних видів боротьби та протиборств.

Козацький родовід.

3

Організація досліджень молодими козаками свого родоводу; виховання родинних цінностей, поваги до свого роду, бажання примножити його славу.

Козацькі традиції.

4

Відродження прогресивних корисними справами.

козацьких

традицій,

служіння

Батьківщині

Козацька історія та культура. ІІ

ДУХОВНА КУЛЬТУРА

5

Пізнання історії козацтва, досягнутих ними пріоритетів – ідейних, політичних, наукових, культурних та ін. Відродження козацьких мистецьких традицій: гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, художнього розпису, художньої вишивки; козацьких знань: народної медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії.

Козацька духовність.

6

Формування високої моралі, сили волі і сили духу; оволодіння основами козацької філософії, ідеології, психології, характеру і світогляду.

Козацьке самоврядування.

7

Відродження моделі козацького самоврядування – Кола (Кругу) – де отаман – лише перший серед рівних (безпосередня участь у прийнятті рішень, але й персональна відповідальність за їх втілення в життя).

ОСНОВНІ ДОКУМЕНТИ ПРО КОЗАЦЬКУ ШКОЛУ «ДЖУРА». «Шаблями наші предки володіли краще, ніж пером, тому в історії згадки про героїчні діяння українців залишили іноземці, але хай краще пишуть вони про наші звитяги, аніж ми про їхні…

1. Козацька школа. Концепція. Щоб стабільно прогресувати у своєму розвитку, а не тільки вижити, людство має зробити істотні кроки від технократичної цивілізації до гуманістичної; від культури споживання до культури творення; від владного творення (агресія, насильство тощо) до творення гуманного, звеличеного, мудрого. Первинне – це поступ народного (фізичного, душевного, духовного), у нас воно – козацьке; й тому саме в контексті розв’язання глобальних проблем людства, освіти, людини козацьким повинно бути навчання-виховання. Іншими словами, загальноосвітня школа має бути перетворена на таку інституцію, яка б готувала не тільки грамотну, а й культурну, народно зорієнтовану та духовно розвинену людину. Основним чинником соціальної зрілості особи є зокрема козацька духовність. Найкращі умови для організованого плекання козацької (лицарської) духовності може надати школа й сім’я, далі виробничий колектив та громада. Основна проблема школи козацької (лицарської) духовності – полягає в тому, щоб за допомогою системи навчально-виховного впливу домогтися відтворення відповідності між теоретичною моделлю виховання козака та її практичним втіленням в життя – формування громадянина-лицаря-козака.

154

Освітньо-виховний ідеал школи такого типу – особистість козака-лицаря, мудрого і волелюбного громадянина з народною свідомістю, гуманними цінностями, культурою мислення і перспективами духовного самовдосконалення. Завдання школи такого типу: 1. Народна свідомість як причетність особи до непересічності спільноти козаків-лицарів.

2. Людинолюбна спрямованість і позитивне сприйняття людини людиною (козака козаком).

3. Культура поведінки як кодекс вчинку, еталон нормотворення козака.

4. Духовне життя – як внутрішній розвиток (віра, надія, любов) лицаря.

5. Мудрість козацька як поєднання в особистості народності, здібностей, моралі і духовно-естетичної розвиненості. Практичне значення школи такого типу – поява саморозвивального зразкового козацького навчально-виховного закладу, який збагатить освітянську ниву досвідом лицарського виховання та стане наочним зразком нової сучасної школи.

2. Ідеалізація. Пріоритетним завданням козацької системи виховання є формування в молоді ідеалів – найважливіших компонентів духовності особистості. В сучасних умовах необхідно за ідеал обирати людей, які відстоювали свободу, захищали гідність і честь, по-лицарськи служили рідній батьківщині – були ідеалом лицарського служіння - П.Сагайдачний, І.Сірко, Б.Хмельницький, Т.Шевченко (курінний отаман Петербургського Кошу козацтва), М.Драгоманов, В.Вернадський, М.Грушевський. Народ споконвіку культував лицарський дух; на лицарських традиціях формувалася еліта нації, яка боролося за свободу народу. Коли в значній частині наших співвітчизників занепадав дух, не вистачало сили волі, бракувало віри в свої сили і можливості перемоги над ворогом, тоді історична необхідність породжувала українське козацтво. Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу.

3. Співвідношення виховання-навчання. Народне (козацьке) виховання. Наше завдання – відновити історичну козацьку пам'ять, виховати людину, яка здатна побудувати і саму себе, і своє гідне життя. Освіта – це специфічна галузь суспільного життя, найважливіша передумова вирішення основних завдань суспільства, формування кадрів для економіки, державного і політичного устрою, для усіх сфер розвитку суспільства. На основі освіти формується і всебічно розвивається особистість, її основні якості. Рівень освіти – мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства, важливий показник прогресивності його розвитку. Найважливішою закономірністю розвитку системи освіти є єдність його структурних елементів: навчання і виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього розвиває тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів. Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї навички самостійного мислення і оволодіння культурою мислення, розвиває і зміцнює всі духовні здібності і її характер, формує світогляд особистості, її моральні норми і соціальну позицію. Козаки створили самобутню і ефективну систему освіти і виховання – козацьку – втілення якої в життя забезпечує виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян.

155

4. Цикли та напрямки козацького виховання в шкільній організації «Джура». Цикли Напрямки 1 Козацька система здоров’я І Культура тіловиховання 2 Козацька військова справа 3 Козацький родовід 4 Козацькі традиції ІІ Духовна культура 5 Козацька історія та культура 6 Козацька духовність 7 Козацьке самоврядування 5. Основні заходи. Пошукова діяльність: походи по місцевостям, пов’язаних з козацтвом; туристські маршрути по Україні, де пролягали козацькі шляхи; історичні місця, пов’язані з діяльністю козаків на Україні (о.Хортиця, місця боїв, козацьких рад, поселень, могил тощо); усні перекази про часи козаччини, матеріали, які розкривають духовне життя наших славних предків, етнографічні особливості народів, що мешкають на Україні; самобутні козацькі пісні, розповіді, думи, легенди, прислів’я, казки, обряди, сказання козаків.

1. «Сторінки козацької слави». Коли, де, чому виникли перші козацькі поселення, укріплення? Чим займалися козаки, хто і чому становив ядро козацького війська? Хто очолював козацьке військо в різні роки? Як склалася їх доля? Чим відзначилось козацтво у боротьбі з іноземними поневолювачами? Як було організовано козацьке військо?

2. «Побут та традиції козацтва». Що і як використовували козаки в повсякденному житті? Які в них були зброя і військове спорядження? Як будувались козацькі укріплення? Як шанували своїх героїв, плекали історію козацтва? Хто і як доніс до нас відомості про українських козаків і їх правду?

3. «Козацькі забави». Які пісні, думи, балади, легенди, приказки та прислів’я складені про козаків? Які військові пісні співали в козацькому війську? Як вони проводили свій вільний час, гартували волю і мужність, оволодівали військовою майстерністю?»13 Школа – єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагогавихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватись як громадянин; тому весь виховний процес у його багатоаспектному вимірі ґрунтується в козацькій школі на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань українського народу як корінного етносу Української держави. Виховний процес, запроваджений педагогічними колективами та підтриманий соціальним довкіллям – козацькими формуваннями територіальних громад, йде корінням у національний ґрунт (сім’я-клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв’язання всієї низки складних проблем сучасного життя. Система виховання за період свого функціонування в школі проходить череду етапів: від початку створення до природного припинення існування або відродження на якісно новій основі. Таку ж череду етапів проходять громадські навчальні заклади козацького спрямування (державних у нас поки що немає); вони функціонують за універсальними законами розвитку соціальних систем, а саме: 1.Шкільна організація-система із часом знижує здатність сприймати все те, що виходить за формалізовані рамки; формалізація перетворює її на закриту систему. 2.Закрита система не може інтегрувати нову інформацію, стає застиглою й втрачає здатність до адаптації. 3.Роль керівників полягає у підтримці стану 13

Газета «Козацький вісник» (Адамівка). №2, березень 1992.

156

відкритості, орієнтації на інноваційний розвиток, адаптації організації до навколишнього світу. 4.Управління організацією як відкритою системою має ризики (корисно для організації, але несе загрозу для керівників). 5.Ефективність роботи організації значною мірою залежить від осіб, які спрямовують діяльність колективу, їх впливу на оточуючих. Загальні риси цього процесу (формоутворюючі фактори): наявність ентузіастів (Божий ресурс); залежність результатів роботи від особистостних якостей ентузіастів (психомистецький ресурс); залежність результатів роботи від посад, які займають ентузіасти (адміністративний ресурс). Провідний напрямок роботи громадських навчальних закладів козацького спрямування формування національно свідомого громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно багатої особистості, морально зрілої людини. На жаль, в Нотатках Козака «за кадром» залишиться повсякденна (рутинна) робота директора школи, яка коротко може бути представлена у двох частинах пам’ятки (колись зробив для себе з урахуванням досвіду роботи директором школи піонерського табору санаторного типу «Сперанца», Адамівської школи, Бритівської школи). Деякі матеріали повсякденної роботи директора школи можна буде побачити в Додатках до цієї книги: 72А Комишина Життя. Я – Щоденник. Молодість. І. ОСНОВНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ КОЛЕКТИВУ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ.

1. Діяльність зі збереження здоров’я й формування здорового способу життя. Завдання: не допускати погіршення стану здоров’я учнів під час перебування в школі; досягти допустимого рівня здоров'я; створити умови для формування здорового способу жить. Основні заходи: покращання якості медичного обслуговування; визначення рівня фізичного розвитку підготовленості учнів; діагностичні дослідження – дозування домашнього завдання, нормалізація навчального навантаження; забезпечення санітарно-гігієнічних норм, санітарногігієнічної освіти; система фізкультурно-оздоровчих заходів, комплектування груп для занять фізичною культурою, спортивні секції, дні здоров’я, туризм, фізкультхвилинки; система комфортного середовища – правильний підбір меблів, вологе прибирання, освітлювання, тепловий режим, провітрювання; раціональна організація праці й відпочинку протягом дня, тижня, року; система ОБЖ, вивчення правил дорожнього руху, попередження травматизму, охорони праці й техніки безпеки.

2. Діяльність педагогічного колективу зі створення виховної системи. Завдання: удосконалювати шкільну виховну систему; досягти оптимального рівня вихованості; гармонійний розвиток особи з урахуванням її віку, інтелекту й інтересу; виявлення й розкриття природних здібностей кожного учня. Основні заходи: моральне й правове виховання; громадянське й патріотичне виховання; естетичне й екологічне виховання; культурно-просвітницька робота; розвиток національнокультурних традицій; екскурсійно-туристична робота; профілактика правопорушень серед повнолітніх; робота з дітьми «групи ризику», педагогічна допомога діяльності органів учнівського самоврядування; традиції школи – загальношкільні свята – колективні творчі справи; організація літнього відпочинку й праці; робота шкільних об'єднань.

3. Забезпечення базової й додаткової освіти. Завдання: Продовжувати створювати таку систему навчання, яка забезпечить розвиток кожної дитини залежно від уподобань, інтересів та можливостей; досягти оптимального рівня базової й додаткової освіти. Основні заходи: забезпечення наступності в навчанні (початкова школа, середня); введення нових навчальних предметів; адаптація державних навчальних програм до особливостей школи (класу); використання різних форм навчання; система перспективного й поточного планування навчального матеріалу; диференціація навчання; система поточного, проміжного й підсумкового обліку знань; організація позаурочної навчальної діяльності – гуртки, олімпіади, конкурси, екскурсії, 157

предметні тижні, огляд знань тощо; організація додаткової освіти в школі, позашкільних заходів.

4. Підготовка учнів до продовження навчання, трудової діяльності, до життя в сім'ї, суспільстві. Завдання: створити умови для успішної соціалізації випускників школи. Основні заходи: проводити роботу з професійної та профільної підготовки учнів на третьому ступені навчання; проводити діагностику соціалізації випускників; проводити аналіз результатів працевлаштування випускників; провести дослідження мотивів самовизначення.

5. Забезпечення загальної освіти. Завдання: створити умови для здійснення конституційного права на отримання безкоштовної освіти всіма дітьми шкільного віку. Основні заходи: облік дітей в мікрорайоні; комплектування 1-х, 5-х, 10-х класів; контроль за рухом учнів; допомога дітям із малозабезпечених сімей з різних джерел – забезпечення підручниками; навчання хворих дітей удома, в лікарні; контроль за навчанням, відвідування дітей із сімей групи ризику; робота з майбутніми першокласниками; діагностика готовності дітей до навчання в школі; робота з дітьми, які знаходяться під опікою; психолого-педагогічний консиліум з батьками; вивчення системи зайнятості в позаурочний час.

6. Робота з педагогічними кадрами. Завдання: підвищення мотивації педагогів на основі інноваційних педагогічних технологій навчання та виховання; забезпечити рівень кваліфікації педагогічних кадрів, необхідним для успішного розвитку школи. Основні заходи: комплектування школи педагогічними кадрами; розподіл навчального й додаткового навантаження; розподіл доручень; діагностика педагогічних труднощів; узагальнення ЕПД; атестація кадрів; організація методичної й науково-методичної роботи в школі – використання колективних, групових та індивідуальних форм підвищення кваліфікації; питання підвищення кваліфікації, які розглядаються на педраді, метод раді, нарадах при директорові та його заступниках, методичних оперативках; тематика семінарів, конференцій, педагогічних читань; робота над єдиної методичною темою; система самоосвіти; участь в конкурсі «Учитель року»; творчі звіти учителів, методичні об’єднання учителів школи; проходження курсів підвищення кваліфікації; система мотивації педагогів – підготовка матеріалів для нагородження; педагогічний консиліум.

7. Робота з батьками, громадськістю, виробничими підприємствами. Завдання: створити єдиний освітній простір; залучити інтелектуально-культурний потенціал соціуму та фінансово-матеріальні засоби юридичних та фізичних осіб для розвитку школи. Основні заходи: надання організаційно-педагогічної допомоги у формуванні органів батьківського самоврядування; організація психологопедагогічної освіти батьків; проведення системи спільної роботи з батьками, громадськими організаціями, підприємствами у мікрорайоні школи – із благоустрою та озеленення, проведення культурно-масових заходів тощо; залучення батьків та громадськості до організації позашкільної й позакласної роботи з учнями; залучення батьків до підготовки школи до нового навчального року, до поповнення навчальноматеріальної бази.

8. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення освітнього процесу. Завдання: забезпечити збереження будівель, обладнання, майна; організувати багатоканальну фінансову підтримку школи. Основні заходи: поточний ремонт будівель, приміщень, обладнання; підприємницька діяльність школи – угоди про оренди; створення нормальних умов для забезпечення санітарно-гігієнічного теплового, світлового, протипожежного режимів; інвентаризація матеріальних цінностей; громадські огляди збереження майна, навчальних кабінетів, робочих місць; благоустрій території у мікрорайоні школи; заходи з охорони праці й техніки безпеки; поповнення шкільної бібліотеки; залучення позабюджетних коштів.

9. Управління досягненням оптимальних кінцевих результатів. Завдання: створити систему управління досягненням оптимальних кінцевих результатів. Основні заходи: продовжувати створювати інформаційно-аналітичну службу – 158

формування банку внутрішкільної педагогічної інформації – оперативної, тематичної, стратегічної; розподіл обов’язків і відповідальності між членами адміністрацією й громадськими організаціями; розробка необхідної нормативної документації – розкладу, графіків, режиму дня, тижня, року тощо; подача державної звітності; складання циклограми роботи на рік, семестр, місяць, тиждень; розподіл класного керівництва, завідування кабінетами; комплектування гуртків, секцій; організація традиційних шкільних заходів; інспекційно-контрольна діяльність. ІІ. ОСНОВНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ.

1. Управління: А. Управління підтримкою стабільної діяльності: організація узгодження у шкільному співтоваристві найважливіших цінностей, принципів, устремлінь, якими керуються у школі; організація прийому до школи нового контингенту учнів; організація діагностики реальних навчальних можливостей, вихованості, розвитку, стану здоров’я школярів; організація прийому на роботу вчителів та інших співробітників школи; розстановка педагогічних кадрів, розподіл навчального навантаження; організація розробки і введення в дію Статуту школи, правил внутрішнього розпорядку, правил для учнів та інших локальних актів освітньої установи; тактичне й оперативне планування функціонування школи, визначення пріоритетних напрямків життєдіяльності; тактичне й оперативне планування позакласної і позашкільної виховної роботи; тактичне й оперативне планування процесів забезпечення і пов’язування їх з цільовими характеристиками освітнього процесу; організація освітніх процесів відповідно до Статуту школи, календарних навчальних графіків, розкладу занять; організація ресурсного забезпечення функціонування школи, освітніх процесів; організація поточної роботи всіх підрозділів і функціональних служб школи; контроль, аналіз, оцінка та корекція стану і результатів освітнього процесу; контроль і аналіз навчальної і виховної діяльності педагогічних кадрів; організація документування, облік і збереження найважливіших даних, що відбивають процес функціонування школи; організація профілактики негативних явищ (неуспішності, перевантаження школярів, демотивації, проявів девіантної поведінки, погіршення самопочуття школярів); мобілізація шкільного співтовариства для спільного вирішення завдань підвищення якості освіти у школі; планування, організація, керівництво і контроль роботи з педагогічними кадрами школи; планування кар’єри педагогічних кадрів у школі; планування і реалізація заходів для соціального захисту учнів і педагогів, охорони їх здоров’я; інтеграція шкільного співтовариства; інформування співтовариства про наміри і плани адміністрації школи; інформування співтовариства про рішення вищих освітніх органів влади, які мають відношення до школи; планування й організація атестації педагогічних кадрів; планування й організація підсумкової атестації учнів; контроль за станом шкільного освітнього середовища, матеріальної бази, заощаджень і витрат ресурсів; контроль за дотриманням правил охорони праці і техніки безпеки; контроль стану ресурсного забезпечення; розробка і введення в дію поточної організаційнорозпорядницької документації; представлення інтересів школи, шкільного співтовариства в муніципальній освітній системі, міській громаді, місцевих органах влади; планування й організація участі школи в акціях муніципальної освітньої системи, у житті місцевого співтовариства; планування й організація участі школи в різних вітчизняних і міжнародних проектах; організація взаємодії школи з батьками учнів; організація використання наявних зовнішніх зв’язків школи; корекція відхилень від намічених планів і параметрів функціонування школи; організація реклами освітніх послуг, які надає школа; організація системи зв’язків з громадськістю і засобами масової інформації; створення умов для роботи органів учительського й учнівського самоврядування; вивчення і корекція соціально-психологічної атмосфери у шкільному співтоваристві; організація обліку учнів, які потребують спеціальної педагогічної підтримки, та організація такої підтримки; стимулювання результативної роботи педагогів й інших працівників школи; стимулювання навчальної і не 159

навчальної активності учнів; організація виявлення, узагальнення і поширення (у школі та за її межами) корисного досвіду внутрішньошкільної діяльності; привернення уваги співтовариства до труднощів, які виникають у ході функціонування школи, пошук шляхів їхнього подолання; підготовка школи до проведення ліцензування, атестації й акредитації; розробка та введення стандартів і нормативів, що регулюють процеси і процедури функціонування школи, контроль за їх дотриманням, аналіз ефективності та ін. Б. Управління розвитком школи й інноваційними процесами: стратегічний аналіз стану і прогнозування тенденцій зміни значущого зовнішнього середовища школи; стратегічний аналіз стану і прогноз тенденцій зміни соціального замовлення, вимог суспільства до школи; моніторинг змін у соціальному оточенні школи, освітній політиці, територіальній освітній системі; системний аналіз й оцінка досягнень школи, освітнього процесу, наявного у школі передового досвіду, конкурентних переваг; системний проблемно-орієнтований аналіз стану і тенденцій зміни шкільної системи у світлі нового соціального замовлення; організація ціннісного самовизначення шкільного співтовариства, орієнтації в системі цінностей; організація вироблення нової системи цінностей шкільного співтовариства; ініціювання «криз компетентності» у шкільному співтоваристві, стимулювання інноваційної мотивації поведінки; організація вироблення нової місії школи; організація розробки образів (моделей) випускників школи; організація розробки нормативів якості функціонування школи; планування, організація, керівництво і контроль розробки цільової програми розвитку школи; організація розробки концепції майбутнього стану школи; організація розробки стратегії переходу до нового стану школи; вироблення курсу інноваційної освітньої політики школи; організація проектування основних напрямків оновлення школи; планування інноваційної діяльності у школі; планування, організація, керівництво і контроль за реалізацією програми розвитку школи; планування, організація, керівництво і контроль дослідницьких робіт у школі; організація розробки нового навчального плану школи; організація пошуку освітніх та інших нововведень за межами школи; організація розробки програмно-методичного забезпечення; експертиза нового програмно-методичного забезпечення; розробка нормативних вимог до організації окремих інноваційних проектів; організація підрозділів і служб, що займаються інноваційною, дослідною, дослідно-експериментальною роботою; координація окремих інноваційних проектів; ініціювання та супровід окремих інноваційних проектів; організація розробки нормативної документації, що забезпечує інноваційну діяльність у школі; організація вивчення й узагальнення досвіду інноваційної діяльності в школі; організація встановлення і використання зовнішніх зв’язків в інтересах розвитку інноваційних процесів у школі; керівництво інноваційною діяльність у школі; стимулювання участі педагогів, школярів, батьків у розвитку школи; організація профілактики і подолання опору нововведенням; організація ресурсного забезпечення інноваційних процесів; аналіз і оцінка ефективності інноваційної діяльності; проектування оновленого освітнього середовища школи; підтримка процесів інтеграції у шкільному співтоваристві тощо. В. Керування діяльністю саморозвитком внутрішньо шкільного управління: виявлення актуальних і перспективних вимог до управління школою; моніторинг ситуації в школі та у навколишньому середовищі з погляду на зміни до вимог управління; моніторинг імовірних небезпек і негативних факторів, що можуть вплинути на управління; моніторинг сприятливих можливостей для вирішення управлінських завдань; аналіз досягнень і переваг чинної системи управління школою; організація проектування нової системи внутрішньо шкільного управління загалом та у всіх підсистемах зокрема; організація і координація взаємодій суб’єктів управління школою; поточне планування управлінської діяльності; координація стратегічних і поточних планів управлінської діяльності; розробка й уточнення вимог до суб’єктів внутрішньо шкільного управління, функціональних обов’язків, повноважень, зон відповідальності; аналіз поточної ефективності внутрішньо 160

шкільного управління; організація вивчення суспільної думки, ставлення учасників освітнього процесу до управління школою; аналіз і узагальнення власного управлінського досвіду; організація освоєння і використання управлінських нововведень у системі внутрішньошкільного управління; організація дослідницької й експериментальної роботи з питань управління школою; установлення зв’язків і взаємодії з науковими і консультативними структурами, що займаються питаннями розвитку внутрішньошкільного управління; організація інформаційного, кадрового, матеріально-технічного, мотиваційного самозабезпечення системи управління; пошук перспективних управлінських нововведень поза школою; стимулювання результативної роботи суб’єктів внутрішньошкільного управління; стимулювання освоєння нових управлінських методів, засобів, технологій; стандартизація правил і процедур організаційних механізмів управління; культивування професійних педагогічних і управлінських цінностей та норм у керівників школи; аналіз і корекція соціально-психологічного клімату, взаємин у колективі керівників; підготовка резерву керівників школи з-поміж педагогів, що мають здібності і схильність до управлінської роботи; надання допомоги початківцям-адміністраторам в освоєнні управлінської діяльності; забезпечення наступності управлінської політики за умови зміни членів шкільної адміністрації; організація підвищення кваліфікації членів шкільної адміністрації (всередині школи та за її межами).

2. Планування: А. Перспективний план розвитку матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення та навчально-виховного процесу. Вступ: підсумки виконання перспективного плану за минулий період; аналіз позитивів, прорахунків та причин, що їх зумовили; доцільність комплектації школи, розстановки кадрів; основні завдання та проблеми, над якими працюватиме школа. Основні напрямки розвитку школи: мережа класів відповідно до демографічних процесів (оточення школи, міграція населення, народжуваність дітей, розвиток населеного пункту); тип, структура школи, кількість груп дошкільнят, ГПД; профіль школи; введення курсів варіативної частини навчальних планів. Добір, розташування, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, їх соціальний захист, забезпечення наукової організації праці: таблиця потрібних школі педагогів на наступні роки; графік підвищення кваліфікації; набуття вчителями вищої освіти; перекваліфікація вчителів. Удосконалення навчання та виховання учнів: тематика засідань педагогічної ради; науково-практичні конференції, педагогічні читання, інші основні заходи методичної роботи; заходи з упровадження нових педагогічних технологій; графік поглибленого вивчення навчальних досягнень учнів, викладання навчальних предметів, позакласної та позашкільної виховної роботи; вивчення досвіду роботи кращих учителів; експериментально-дослідницька робота; підготовка матеріалів для педагогічних рад тощо. Розвиток навчальноматеріальної бази, поліпшення умов праці й відпочинку вчителів та учнів: обладнання класних кімнат, кабінетів ТН; комп’ютеризація; обладнання майстерень, їдальні; доукомплектування бібліотеки підручниками, посібниками, створення фонду підручників; поповнення фонотеки; виготовлення дидактичних матеріалів тощо. Б. План роботи школи на поточний навчальний рік. Вступ − аналіз роботи школи за минулий навчальний рік: науково-теоретичний та ідейний рівень викладання основ наук; успішність, навчальні досягнення учнів; робота щодо підвищення науково-методичного рівня розвитку, самоосвіти вчителів, організація методичної роботи; робота педагогічної ради школи, учнівських організацій, ради школи; основні проблеми, над вирішенням яких працюватиме школа в поточному навчальному році; проблема колективного науково-педагогічного дослідження. Діяльність педагогічного колективу зі створення умов для реалізації Закону України «Про загальну середню освіту»: облік дітей і підлітків у мікрорайоні; охоплення дітей і підлітків навчанням; створення груп продовженого дня; організація гарячого харчування; організація навчання хворих, дітей вдома; організація індивідуального навчання; зв’язок з дошкільними навчальними закладами на 161

території обслуговування. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів: завдання для поліпшення якості навчання, виховання; виконання навчальних планів та програм; підвищення науково-теоретичного рівня викладання предметів; впровадження інноваційних технологій; удосконалення методів навчально-виховної роботи; індивідуалізація та диференціація навчання та створення умов для нього; вивчення та доведення до учнів законів України; раціональне використання варіативної частини навчального плану; вдосконалення поурочного та тематичного планування. Становлення та розвиток виховної системи: створення умов для організації позакласної та позашкільної роботи; створення мережі факультативів, предметних гуртків; організація та проведення предметних тижнів, олімпіад; робота в секціях МАН; вивчення краєзнавчого матеріалу, символіки, традицій та звичаїв українського народу; формування відповідальності за свої вчинки, долю суспільства; попередження правопорушень; організація спортивно-масової роботи; екологічне виховання, організація виставок творчих робіт; організація роботи в шкільних майстернях, НВК. Науково-теоретична, методична робота з кадрами: заходи з підвищення кваліфікації, курсової перепідготовки; розподіл педагогічного навантаження, призначення класних керівників, завідуючих кабінетами, майстернями, керівників гуртків; організація роботи методичної служби; організація роботи школи молодого вчителя; атестація вчителів; організація творчих звітів вчителів, робота школи ППД; вивчення колективом психолого-педагогічних проблем; впровадження навчання комп’ютерної грамотності для педагогічних працівників. Охорона та зміцнення здоров’я: заходи безпеки, охорони праці, санітарнопрофілактичні та оздоровчі заходи; організація медичного обслуговування і профілактична робота; дотримання техніки безпеки в майстернях, спортивних залах, кабінетах; робота із запобігання травматизму. Співробітництво сім’ї, школи, громадськості, позашкільних установ: пропаганда серед батьків законодавства України про освіту; планування роботи батьківських конференцій, лекторію; робота ради школи, піклувальної ради. Організація контролю за діяльністю учасників навчально-виховного процесу: якість навчальних досягнень учнів, засвоєння ними основ наук; стан викладання й виконання вимог навчальних програм, ведення класних журналів, учнівських зошитів, щоденників; стан методичної роботи й підвищення кваліфікації педагогічних працівників; організація позакласної виховної роботи, дослідження рівня вихованості учнів, вивчення системи роботи класних керівників, організація шкільного самоврядування; діяльність ГПД, стан трудового виховання, профорієнтація, наступність у навчально-виховній роботі; виконання Статуту школи; реалізація рішень педагогічної ради школи; заходи щодо проведення тематичної атестації школярів, оцінювання їх навчальних досягнень після закінчення навчальних семестрів, навчального року, підготовка та проведення державної атестації школярів. Фінансово-господарська діяльність: зміцнення матеріальнотехнічної бази школи; створення нових навчальних кабінетів; поповнення існуючих кабінетів навчально-наочними посібниками; організація виготовлення саморобних навчальних посібників; придбання комп’ютерної техніки, ТЗН; поповнення бібліотечного фонду; придбання меблів, спецодягу; надання платних послуг. В.Плани навчально-виховної роботи педагогів (календарні, поурочні плани, плани роботи класних керівників, вихователів, педагогів-організаторі, шкільних психологів, соціальних педагогів). Г.Плани роботи методичних об’єднань. Д.Плани роботи учнівських гуртків, об’єднань, спортивних секцій. Ж.План роботи шкільної бібліотеки. З.Особисте тижневе планування роботи керівників школи. И.План роботи ради ЗНЗ. К.Плани роботи піклувальної ради, батьківського комітету. Л.План-календар роботи школи на поточний місяць, семестр. М.Плани роботи навчальних кабінетів. Н.Розклади уроків, факультативів, індивідуальних консультацій, позакласних заходів… Й це не все; багато чого залишилося за кадром…

162

70 Комишина Життя. 1985. 90. НАУКА-КОЗПЕДУК. Тимофєєв був прийнятий здобувачем на кафедру педагогіки Одеського державного університету; потім аспірантура (1985). Керівник - професор кафедри педагогіки - д.п.н. Кобиляцький Іван Іванович. На жаль, він захворів, помер. Мене (зі зміною теми - 1991) передали завідувачці кафедри педагогіки к.п.н. Якубовській Олександрі Миколаївні. Потім ми ще раз міняли тему (за пропозицією Якубовського Олексія Петровича - мого консультанта, директора Одеського філіалу Академії управління при Президентові України та Лугового Володимира - тодішнього ректора цієї Академії - 1997). Був оголошений конкурс на заміщення вакантної посади завідувача районного відділу освіти (пішов на викладацьку роботу в педагогічне училище завідуючий РОНО Гаврищук Микола Федорович) - квітень 1997 року. Я взяв участь; були ще - Чороба М,І. - директор Велико-Мар’янівської школи, Діденко З.П.(інспектор РОНО, Надзенов В.П. - заступник завідуючого РОНО, Баришева К.В. директор Моложської школи. Виграла конкурс Баришева К.В. В районній державні адміністрації я стояв в резерві на цю посаду, а на конкурс готував тему (і планував потім продовжувати її розробляти) - державно-громадське управління освітою на місцевому рівні. Поступово робота почала трансформуватися в роботу по виходу Адамівської громади з духовної кризи. Після закінчення ОСГІ, був прийнятий в аспірантуру до професора, д.с-г.н. Щербаковв Віктора Яковича (завідуючого кафедрою рослинництва). №

ГОД

1

1985

2

1991

3

1994

ТЕМА

РЕФЕРАТ

Формування професійних інтересів школярів у процесі вивчення біології в малокомплектній сільській школі

Формування професійних інтересів школярів у процесі вивчення біології в малокомплектній сільській школі Вплив диференціації навчання на формування професійних інтересів школярів Основи науково-дослідної роботи вчителя еліти Організація та методичне забезпечення (само)формування творчої особистості сучасного керівника школи під час добору, підготовки-перепідготовки, вдосконалення професійної кваліфікації та атестації в умовах роботи БілгородДністровського райвно Одеської області Зміст, форми та методи виховної роботи з населенням державного службовця 9-10 рангу - голови сільської та селищної ради

Вплив диференціації навчання на формування професійних інтересів школярів Навчання і виховання еліти Державно-громадське управління освітою на місцевому рівні – модель районного відділу народної освіти у сільському районі

4

5

1996

1997

6

1997

7

1997

Педагогичні основи підготовки державного службовця до виховної роботи з населенням (Зміст, форми та методи виховної роботи з населенням державного службовця 9-10 рангу - голови сільської та селищної ради) Виховна робота з населенням державного службовця 9-10 рангу голови сільської-селищної ради – отамана козацтва громади Роль факторів інтенсифікації в формуванні врожаю і якості кормових буряків

КЕРІВНИК Кобиляцкьий І.І.

Якубовська О.Н. Сам собі

Якубовська О.Н.

Якубовська О.Н.

Козацька громада Сам собі Методи і форми емпіричного пізнання в агрономії

Щербаков В.Я.

163

ТЕМА 1 ТА РЕФЕРАТ 1 (1985). Формування професійних інтересів школярів у процесі вивчення біології в малокомплектній сільській школі. І. Вступ.

1. Розгорнутий план.

2. Обгрунтування теми дослідження. Вирішення головного завдання, яке ставить КПРС, - подальше підвищення матеріального добробуту радянських людей немислимо без успішного вирішення основних завдань сільськогосподарського виробництва, що дають основну масу продуктів харчування для населення і сировину для багатьох галузей промисловості. Науково-технічний прогрес в сільському господарстві, нова техніка і технологія висувають все більш високі вимоги до трудівників сільського господарства. Вони повинні володіти певною підготовкою, щоб вміти правильно експлуатувати нові засоби, повністю використовувати їх можливості і, крім того, мати такий рівень знань, який би дозволяв їм брати участь у вдосконаленні виробництва. Науково-технічний прогрес перетворює зростання професійної і загальної культури працівника сільського господарства в веління часу. Основний резерв поповнення сільськогосподарського виробництва кадрами сучасна сільська школа. Але який же цей резерв зараз? Хто пішов в 1986 році в ПТУ, які готують кадри для колгоспів і радгоспів? 38% учнів 1 курсу ПТУ вчилися в школі тільки на «трійки» (значить, і з праці мали «трійки»), 25% - це діти з неблагополучних сімей, 8% перебувають на обліку в міліції і в комісіях у справах неповнолітніх. Вони, як правило, ухилялися в школі від участі в продуктивній праці. Ясно, що резерв багато в чому визначається рівнем трудової підготовки учнів, ступенем участі їх в повсякденному продуктивній праці, вмілої орієнтацією на сільськогосподарські професії. Звідси завдання сільської школи: орієнтувати на професії, пов'язані із сільськогосподарським виробництвом, не тільки «трієчників», а й кращих своїх учнів. Безсумнівно, єдність сучасного сільськогосподарського виробництва з біологічної наукою. Саме біологія є теоретичною основою сільського господарства. Звідси і значення профорієнтаційної роботи в процесі вивчення біології в сільській школі. Завдання полягає в тому, щоб організувати процес навчання, який би сприяв психологічній підготовці школярів до трудової діяльності в сільському господарстві, направити інтереси учнів на поглиблене вивчення біологічних наук, на застосування отриманих знань у сільськогосподарській практиці.

3. Визначення меж дослідження.

4. Мета дослідження.

5. Опис методик, які використані в роботі.

6. Короткі дані про результати дослідження. ІІ. Огляд літератури (стан досліджуваного питання).

1. Педагогічний аспект формування професійних інтересів учнів: А. Вивчення шляхів і методів підвищення ефективності навчальної і виховної роботи серед молоді з метою підготовки до свідомого вибору професії; Б. Робота школи по формуванню професійних інтересів в навчальному процесі; В. Робота школи по формуванню професійних інтересів у позаурочній та позашкільній роботі спільно з виробництвом, сім'єю, громадськістю: робота класного керівника з формування інтересів школярів; робота шкільної профорієнтаційної комісії (екскурсії на виробництво); участь передовиків виробництва в бесідах, професійних конференціях і тематичних вечорах; Дні відкритих дверей; читацькі конференції; літературні вечори; спортивні змагання; туристичні походи та екскурсії); 164

робота шкільної комсомольської і піонерської організацій; робота шкільної бібліотеки; робота шкільного медичного персоналу; Г. Робота з батьками; Д. Участь школи в працевлаштуванні молоді, яка отримала середню освіту.

2. Психологічний аспект формування професійних інтересів учнів: А. Професійна інформація учнів: повідомлення учнів певного кола знань про найбільш масових професіях - соціальні, економічні, технологічні та психологічні питання; інформування учнів про шляхи оволодіння тими чи іншими професіями навчальні заклади, навчальні предмети, терміни навчання, можлива кваліфікація та ін .; формування позитивного ставлення до професій, особливо до тих, попит на які актуалізується соціально-економічним розвитком суспільства; формування стійких професійних інтересів і правильно мотивованих професійних намірів, які засновані на знанні соціально-економічних потреб суспільства і психофізичних особливостей учнів; Б. Професійна консультація учнів: всебічне вивчення особистості учнів (проведення індивідуальних спостережень, аналіз даних медичних комісій, анкетування, бесіди з батьками учнів, оцінка успішності, роботи в гуртках, трудової діяльності та ін.); вивчення професійних інтересів учнів; ведення відповідної документації (журнал спостережень, картотека інтересів, щоденник); В. Професійний відбір (Професіографічний матеріал, вимоги професії до особистості).

3. Економічний аспект формування професійних інтересів учнів: А. Вивчення демографічної структури трудових ресурсів, які залучаються до сфери суспільного виробництва в даний час і в перспективі; Б. Виявлення основних тенденцій в розподілі трудових ресурсів за професіями; В. Облік нинішньої та перспективної потреби в кадрах за професіями та спеціальностями в області та по районах; Г. Визначення економічної ефективності роботи по формуванню професійних інтересів школярів.

4. Соціологічний аспект формування професійних інтересів учнів: А. Причини небажаних явищ в молодіжному середовищі (недооцінка масових робітничих професій, захоплення модою у виборі життєвого шляху і ін .; Б. Вимоги науково-технічного і соціального прогресу до загальноосвітньої і професійної підготовки підростаючого покоління; В. Фактори, що визначають громадську думку, яка формує ставлення молоді до різних професій; Г. Умови, які сприяють закріплення молоді на виробництві.

5. Медико-фізіологічний аспект формування професійних інтересів учнів. ІІІ. Власні дослідження.

1. Аспекти ситуації вибору професії: А. Позиція старших членів сім'ї; Б. Позиція товаришів, подруг (однолітків); В. Позиція вчителів, класних керівників; Г. Особисті професійні плани; Д. Здібності; Е. Рівень домагань на суспільне визнання; Ж. Інформованість; З. Схильності.

2. Помилки і труднощі при виборі професії, їх усунення: А. Ставлення до вибору професії як до вибору довічного спочинку, постійного острівця в океані професій; Б. Забобони честі; 165

В. Вибір професії під прямим або непрямим впливом товаришів; Г. Перенесення ставлення до людини-представника тієї або іншої професії - на саму професію; Д. Захоплення тільки зовнішньою або якою-небудь приватною стороною професії; Е. Ототожнення шкільного навчального предмета з професією (або погане відмінність цих реальностей); Ж. Застарілі уявлення про характер праці в сфері матеріального виробництва; З. Невміння розібратися, відсутність звички розбиратися в своїх особистих якостях, схильностях, здібностях, підготовленості; І. Незнання або недооцінка своїх фізичних особливостей, недоліків, істотних при виборі професії; К. Незнання основних дій, операцій і їх порядку при рішенні, обмірковуванні завдання про вибір професії.

3. Форми і методи роботи з формування професійних інтересів в процесі вивчення біології в малокомплектній сільській школі: А. Бесіда; Б. Розповідь; В. Екскурсія; Г. Демонстрація дослідів, кінофільмів, діафільмів, діапозитивів; Д. Лабораторні роботи; Е. Практичні роботи; Ж. опитніческой робота; З. Літня навчально-виробнича практика; І. УПБ, «Піонерські супутники», ЛТО; К. Продуктивна праця; Л. Гурткова робота.

4. Зміст роботи по формуванню професійних інтересів в процесі вивчення біології в малокомплектній сільській школі: А. Ознайомлення учнів з різними галузями народного господарства, найбільш поширеними масовими професіями на уроках, в позакласній та позашкільній роботі; Б. Формування у школярів умінь і навичок, необхідних для виконання різних видів праці в виробничих умовах; В. Формування комуністичного ставлення до суспільно-корисної праці і суспільної власності, виховання інтересу до масових професій транспорту, будівництва, сільського господарства і сфери обслуговування; Г. Виявлення і вивчення інтересів, нахилів, бажань, здібностей, а також фізичних і психологічних можливостей підлітків; Д. Ознайомлення учнів з вимогами, які ставлять конкретні професії до обсягу загальноосвітніх, технічних і спеціальних знань і навичок, і змістом роботи майбутніх фахівців; Е. Надання допомоги учням у процесі самовизначення шляхом педагогічної консультації про професії, їх вимоги, про навчальні заклади, де можливо оволодіння відповідними професіями, про умови праці за обраною професією; Ж. Подальший аналіз (в процесі адаптації до обраної професії) ефективності застосовуваних раніше методів педагогічного виховного впливу; З. Робота вчителя біології з батьками учнів з питань формування професійних інтересів школярів. ІV. Обговорення результатів дослідження.

1. Зіставлення отриманих фактів з матеріалами інших досліджень.

2. Пояснення і використання отриманих фактів.

3. Залежності і закономірності.

166

4. Пояснення розбіжностей між даними, отриманими в результаті дослідження і даними інших авторів.

5. Оцінка результатів дослідження для теорії предмета і практичної діяльності.

6. Визначення шляхів і завдань для подальших досліджень в даній області.

V. Висновок.

VІ. Висновки загальні.

VІІ. Список літератури. ТЕМА 2 ТА РЕФЕРАТ 2 (1991). Вплив диференціації навчання на формування професійних інтересів школярів. І. Вступ. У рішеннях Генеральної конференції ЮНЕСКО сказано: «У зв'язку з інтенсивним технічним прогресом, в зв'язку з перманентним утворенням, в зв'язку з розвитком засобів масової інформації, в зв'язку з необхідністю ефективного використання ресурсів неминуча профорієнтаційна допомога суспільства, яка надається особистості в використанні своїх особистих особливостей, надання людині розвивати їх так, щоб він був в стані вибирати для себе області навчання і трудової діяльності в ході мінливих умов його життя і, з одного боку, бути корисним суспільству, а з іншого - досягти особистих прагнень ». Найважливішим ланкою в ланцюзі закладів, які надають допомогу в розвитку індивідуальних особливостей людини, є школа, але школа нова, перетворена. У пошуках шляхів перетворення школи великі надії покладаються на диференціацію навчання. Очікується, що вона допоможе школі: з психолого-педагогічної точки зору індивідуалізувати навчання, що передбачає створення оптимальних умов для виявлення задатків, розвитку інтересів і здібностей кожного школяра; з дидактичної точки зору - вирішити назрілі проблеми школи шляхом створення нової методичної системи диференційованого навчання учнів, заснованої на принципово нової мотиваційної основі; з соціальної точки зору - цілеспрямовано впливати на формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства з метою раціонального використання можливостей кожного члена суспільства в його взаєминах з соціумом - що і є метою даної роботи. ІІ. Стан досліджуваного питання (огляд літератури). ІІІ. Вплив диференціації навчання на формування професійних інтересів. Класифікація. А. Внутрішня диференціація навчання (без виділення стабільних груп) традиційна класна система: 1. Диференційований підхід до учнів.

2. Уровневая диференціація. Б. Зовнішня диференціація (з виділенням стабільних груп): 1. Елективний (гнучка) диференціація: факультативи з вільним вибором; курси на вибір; вільний набір предметів на базі інваріантного ядра; позакласні форми діяльності; індивідуальні заняття з обдарованими школярами.

2. Селективна (жорстка) диференціація: класи, скомплектовані з урахуванням рівня навчальних можливостей учнів; профільні класи; класи з поглибленим вивченням циклу предметів; професійні класи; класи з прискореним вивченням окремих або всіх предметів; різні типи шкіл (гімназії, ліцеї, коледжі).

167

ІV. Позакласні форми діяльності (На прикладі системи роботи вчителя біології. З досвіду роботи).

V. Індивідуальна робота з обдарованими дітьми (за циклами предметів).

1 етап - Краєзнавчий суспільство школи. А. Краєзнавці мистецтва. Вивчають: зразки декоративного оздоблення житлових будинків та інших будівель; твори місцевого декоративно-прикладного мистецтва: вишивки, ручне ткацтво, різьблення; пам'ятники кам'яної архітектури і дерев'яного зодчества; місцеві художні промисли і ремесла; пам'ятники монументальної скульптури; колекції місцевих художніх і краєзнавчих музеїв; меморіали, пов'язані з життям і творчістю діячів культури і мистецтва; спец. літературу і публікації по мистецтву рідного краю. Б. Краєзнавці літератури. Вивчають: самостійна творча робота в бібліотеках, музеях, архівах; участь в літературних, фольклорних експедиціях та екскурсіях по місцях, пов'язаних з перебуванням письменників; зустрічі зі свідками і учасниками знаменних подій, описаних в творах; пошук людей, які були прототипами героїв відомих книг; з'ясування обставин, при яких було створено той чи інший твір; листування з письменниками, звернення до спогадів, листів, щоденників; комплектування та систематизація місцевих видань, журнальних і газетних статей, іконографічного матеріалу; інтерв'ю з режисерами, акторами, втілили в театрі образи драматургів. В. Краєзнавці географії. Вивчають: кліматичні ресурси, геологію краю, води краю, зелене багатство і тваринний світ, ґрунти, ландшафти, поселення людей, бойову і трудову діяльність людей. Г. Краєзнавці історії. Вивчають: речові джерела - археологічні, пам'ятники архітектури, архітектури, образотворчого мистецтва, фото; письмові джерела - книги, грамоти, газети, мемуари; усні джерела - мови, власні імена, географічні назви, усна народна творчість - казки, билини, перекази, пісні, прислів'я.

2 етап - Наукові товариства школярів (по циклам предметів). Олімпіадні роботи - підсумок роботи, підсумкові виставки.

3 етап - МАН «Прометей». Підсумки роботи - щорічна сесія МАН.

VІ. Висновок.

VІІ. Список літератури. ВИТЯГ з протоколу №13 засідання кафедри педагогіки ОДУ ім. І.І.Мечникова від 14 квітня 1991 року СЛУХАЛИ: Про прикріпленні здобувачем до кафедри педагогіки директора Адамовський НСШ Білгород-Дністровського району Одеської області ТИМОФЄЄВА Валерія Яковича. Тема дослідження: «Вплив диференціації навчання на формування професійних інтересів школярів». УХВАЛИЛИ: Просити відділ аспірантури прикріпити Тимофєєва В.Я. в якості здобувача до кафедри педагогіки. Керівником затвердити зав. кафедрою педагогіки, доцента Якубовський А.Н. Вчений секретар кафедри Ж.І.Глотова

168

ТЕМА 3 (1994). Навчання і виховання еліти - Великих, геніїв теж, Талантів. Козацький ліцей - школа виховання особистості ... «Діяч» (Світлана). І. Історія питання: 1. Що кажуть про це педагоги.

2. Що говорять про це філософи.

3. Що кажуть про це письменники.

4. Що кажуть про це самі Великі (400 геніїв теж). ІІ. Сучасні уявлення про це (хто зараз Великий?): 1. Захід.

2. Схід.

3. Слов'яни. Виявлення. Де навчати? Відрив від суспільства? Школи геніїв теж? Або звичайні школи, але незвичайні вчителя? ІІІ. Зведена теорія виховання і навчання геніїв теж. ІV. Висновки. Геніїв виховує Геній, Талант. Здатних від 2 до 5% в кожній школі, але середовище затягує і якщо не буде Чудака-Учителя, який любить і знає свій предмет і в ньому не замикається - то талант (здатність) не проявляється вчасно, а пізно - це вже пізно ... Великі впливають на Натовп і своїми творами - але вони повинні потрапити до Юрбі (значить, в бібліотеці повинні бути вчасно) ... РЕФЕРАТ 3 (1994). Основи науково-дослідної роботи вчителя Великих, геніїв теж, Талантів (структура і зміст). Без прагнення до наукової роботи вчитель ... неминуче потрапляє під владу трьох педагогічних демонів: механістичності, рутинності, банальності. А. Дістервег. І. Цілі науково-дослідницької підготовки: 1. Прищепити стійкий інтерес до самоосвіти, науково-дослідної та експериментальної роботи. 2. Дати необхідний мінімум знань про структуру, зміст та методику проведення науково-дослідницької роботи. 3. Формувати навички та вміння науково-дослідницької роботи. 4. Розвивати гнучке методичне мислення, виробляти творчий науковий підхід. 5. Сприяти впровадженню в практику роботи школи результатів досліджень. ІІ. Завдання: 1. Познайомитися з основами науки і науковою діяльністю. Закласти основи наукового самовиховання і самоосвіти. Дати загальне уявлення про специфіку методики. Визначити схильності і здібності ведення НДР. 2. Сформувати уявлення про структуру наукового дослідження, принципах і логіці наукового мислення. Дати уявлення про специфіку педагогічного дослідження. Навчити читання та аналізу нескладних наукових статей. Виробити здатність до обговорення нескладних наукових проблем. Дати уявлення про вимоги до структури та змісту робіт. 3. Дати уявлення про основні методи наукового пізнання. Закласти основи експериментальної діяльності вчителя. Здійснити вибір теми свого дослідження і приступити до її розробки. Розвивати уміння читати і аналізувати наукові роботи. Дати уявлення про специфіку наукових рецензій. 4. Навчити проводити експериментальні дослідження в школі. Навчити обробляти експериментальні дані, писати звіт експериментальний. Навчити аналізувати свою навчальну і виховну 169

діяльність в школі з наукових позицій. Ознайомити з основами узагальнення ППО. Формувати вміння доповідати про результати власного дослідження. 5. Дати уявлення про специфіку впровадження результатів наукових досліджень в практику. Сформувати основи узагальнення ППО. Дати уявлення про наукову організацію праці вчителя в школі. Здійснити написання і захист робіт. ІІІ. Дослідницькі вміння: 1. Слухати і виділяти головне в лекції. Читати нескладну наукову літературу. Працювати з каталогом. Конспектувати наукову літературу. Вести спостереження за діяльністю вчителя і учнів. Планувати і вести роботу по самовихованню та самоосвіти. 2. Складати бібліографію. Розкривати протиріччя в судженнях співрозмовника. Виділяти і будувати цілі наукового дослідження. Робити невеликі повідомлення на наукові теми. Формулювати проблему. Формулювати гіпотезу. Читати і аналізувати нескладні наукові статті. Обгрунтовано викладати свою точку зору. Написати загальну рецензію на наукову статтю. 3. Планувати хід експерименту. Обирати адекватний метод дослідження. Протоколювати експеримент. Обробляти експериментальні дані. Вести наукове спостереження. Оформляти щоденник експериментатора. Проводити анкетування в наукових цілях. Ставити і формулювати гіпотезу експерименту. Планувати лабораторний експеримент, експериментальне і дослідне навчання. Написати експериментальний звіт. 4. Самостійно проводити лабораторний експеримент. Організовувати і проводити експериментальне і дослідне навчання. Вибирати засоби і прийоми навчання на науковій основі. Давати науковий аналіз своєї діяльності і діяльності учнів на уроці. Розкривати важкі місця в навчанні і пояснювати причини їх виникнення. Помічати нове в діяльності учнів. 5. Узагальнювати передовий педагогічний досвід. Організовувати впровадження досліджень в педагогічну практику. Написати роботу. Підготувати виступ на наукову тему. Написати рецензію на наукову статтю. ІV. Знання з ведення науково-дослідної роботи: 1. Про специфіку науково-дослідній роботі вчителя. Підсистемі НДР, що діє по темі НДР. Основах самовиховання і самоосвіти. Культурі розумової праці. Видах каталогів і специфіці роботи з ними. Основних методичних журналах, роботі з ними. Специфіці методики як науки. 2. Про складання бібліографії, оформленні наукових робіт, структурі наукового мислення, про основні логічних формах мислення, про вимоги до структури та змісту дипломних робіт, про структуру наукових статей, про специфіку наукових рецензій. 3. Про основні методи наукового пізнання, про специфіку проведення наукового спостереження, про основні тестових зрізах, різних видах анкет та процедуру проведення анкетування, організація лабораторних експериментів, експериментального і досвідченого навчання, специфіку ведення наукової дискусії. 4. Про вимоги і специфіці аналізу уроку, специфіки узагальнення ППО, проведенні та обробці результатів наукових досліджень, про способи подання наукових результатів, видах і специфіку проведення наукових конференцій, специфіку ведення наукової дискусії. 5. Про основи впровадження результатів наукових досліджень в педагогічну практику, основи організації педагогічної праці вчителя, основи етики наукової праці.

V. Форми організації науково-дослідницької роботи (теорія, практика): Теорія: 1. Що таке наука? Методика: наука чи мистецтво? Учитель як дослідник. Основи самовиховання і самоосвіти (як розвинути творче мислення?). Основи самовиховання і самоосвіти (як працювати з книгою?). 2. Структура наукового дослідження. Специфіка педагогічного дослідження. Принципи наукового мислення. Елементи наукової дискусії і полеміки. Роботи та вимоги до їх структури, змісту та оформлення. 3. Методи емпіричних досліджень. Методи теоретичних досліджень. Діалектика як логіка і методологія наукових досліджень. Організація і 170

методика проведення лабораторних експериментів. Організація і методика проведення експериментального і досвідченого навчання. 4. Педагогічна наука і педагогічна практика як система. Специфіка організації дослідницької роботи в школі. Основи узагальнення ППО. Майстерність усного виступу. 5. Основи впровадження наукових досліджень в практику роботи в школі. Проблеми наукової організації педагогічної праці. Практика: 1. Рішення методичних завдань. Гурток «Вчися вчитися». Семінар «Дерзайте, Ви талановиті». 2. Семінар «Критик» (розбір статей, рецензування). 3. Робота проблемних груп. Вибір теми власного дослідження, розробка. Семінар «Учитель - експериментатор». 4. Робота проблемних груп. Доповіді про результати своїх наукових досліджень. 5. Робота над проектами. Семінар «Еврика».

VІ. Види науково-дослідної роботи: 1. Участь в методичних конкурсах. Пошук наукових джерел. Участь у зустрічах з провідними вченими країни. Участь в оформленні стендів з наукової роботи. Участь у зустрічах з учителями-дослідниками. Участь в експериментальних дослідженнях. Допомога в обробці експериментальної роботи. 2. Участь в роботі методологічного семінару «Критик». Читання і обговорення наукових статей. Виступ з короткими повідомленнями з наукової тематики. Участь в наукових конкурсах, олімпіадах. Участь в роботі гуртка з навчання швидкісного читання. 3. Участь в засіданнях проблемних груп. Вибір і початок розробки теми власного дослідження. Складання бібліографії з теми дослідження. Читання і аналіз наукових статей. Написання реферату по темі власного дослідження. Участь в роботі методологічного семінару «Учитель-експериментатор». Знайомство з науково-дослідницької апаратурою для реєстрації даних. Участь в обговоренні результатів експериментів. 4. Розробка і проведення експериментів під час педагогічної практики в школі. Вивчення і узагальнення ППО. Обробка і надання результатів власних досліджень. Виступ з доповідями на методоб'єднання. Вивчення досвіду організації наукових досліджень в школі. Виступ з доповіддю на конференції. 5. Пропаганда наукових знань серед вчителів. Виступ з лекціями на методоб'єднання. Впровадження результатів власних досліджень в навчальний процес в школі. Керівництво науковою роботою. Подальше проведення експериментальних і теоретичних досліджень з обраної теми. Написання і захист робіт по методиці. Підготовка власних наукових публікацій.

VІІ. Форми контролю: 1. Рукопис з описом свого варіанту вирішення методичної завдання. Питання по НДР під час співбесіди. 2. Аналіз наукової статті з даної проблеми, методу дослідження. 3. Розробка експерименту по своїй науковій проблемі. 4. Звіт про проведене дослідження. Узагальнення ППО вчителя. 5. Написання і захист роботи (реферату з теми дослідження), опис впровадження результатів наукових досліджень в педагогічну практику, опис про узагальнення ППО вчителя.

VІІ. Науково-дослідні функції вчителя: 1. Самоосвітні. Уміння читати наукову літературу, конспектувати, аналізувати наукові статті, скласти бібліографію, планувати свою самоосвітню діяльність. 2. Винахідницькі. Учитель прагне не просто грамотно і правильно виховати ті чи інші рекомендації, методи, прийоми навчання, а прагне винайти, розробити нові форми, засоби навчання. Вимагає серйозної науково-дослідної підготовки. Володіння знаннями про специфіку розробки нових засобів навчання, про основні методи наукового пізнання, про принципи наукового мислення, про специфіку проведення експериментальної роботи. Володіти вміннями формулювати проблему, гіпотезу, умінням аналізувати наукові статті, вести наукові спостереження. 3. Рефлексивні. Науковий самоаналіз своєї професійної діяльності. Знання за методикою, педагогіці, психології. Уміння спостерігати як за своєю діяльністю, так і діяльністю учнів, 171

аналізувати, узагальнювати, порівнювати, зіставляти, виділяти головне, розкривати причину явищ, пояснювати. 4. Узагальнення передового досвіду. Зрозуміти ідею, задум, що лежить в основі досвіду. Знати особливості педагогічного досвіду, специфіку його узагальнення. 5. Впровадження результатів наукових досліджень в навчальний процес.V. Формы организации научно-исследовательской работы (теория, практика): ТЕМА 4 (1996). Державно-громадське управління освітою на місцевому рівні – модель районного відділу народної освіти у сільському районі. За допомогою тільки школи неможливо побудувати світ, але побудувати світ без допомоги школи теж неможливо. Вступ. Кардинальні зміни, які відбуваються в усіх галузях суспільства нашої країни в період її розбудови та зміцнення, потребують всебічно підготовлених фахівців. Підвалини підготовки фахівців закладає школа, яка у суспільному організмі найбільш взаємопов’язана, взаємодотична ланка. У ній зароджуються усі великі й малі проблеми розвитку суспільства. А тому управління школою було, є і завжди буде важливою проблемою. У світі спостерігається перехід від державного до державно-громадського управління освітою. Це пов’язано із загальною тенденцією до автономізації регіонів. Цим же шляхом буде йти і Україна. Тому сьогодні дуже важливо виробити спільні державно-громадські підходи до розв’язання проблем управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами (з урахуванням автономізації функціонування регіональних і місцевих органів управління освітою) на регіональному, місцевому рівнях, де визначним має стати забезпечення тісного співробітництва органів державного управління освітою всіх рівнів, навчальновиховних закладів, наукових установ, громадського самоврядування та їх відповідальності у межах повноважень і створення цілісної системи управління освітою, якій були б властиві: гнучкість, демократизм, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації. У забезпеченні функціонування середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів на місцевому рівні важливу роль відіграє орган управління освітою, який створюється місцевим (районним) органом державної виконавчої влади та органом місцевого (районного) самоврядування (райвно), розробці управлінської моделі якого присвячена ця робота. І. Стан досліджуваного питання (огляд літератури). ІІ. Державно-громадське управління освітою на місцевому рівні. А. Теоретичні основи моделі райвно у сільському районі.

1. Функції райвно: аналітична, прогностична, інформаційна, організаційнозабезпечувальна, контрольна.

2. Діяльність райвно: власне управління закладами освіти, що є у комунальній власності; організація навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації працівників, їх перепідготовка та атестація; координація дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей; визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку; контроль за дотриманням вимог щодо змісту, 172

рівня і обсягу освіти, атестація закладів освіти, що перебувають у комунальній власності. Б. Модель райвно у сільському районі.

1. Специфіка роботи школи і райвно у сільському районі. Діяльність школи (директора). Управління. А.Створення умов для освіти. Охорона здоров’я та життя дітей. Укріплення матеріально-технічної бази. Планування. Оформлення. Б.Навчально-виховна робота (діти, батьки, громадськість). В.Підвищення педагогічної майстерності (робота з кадрами). Г.Контрольно-аналітична діяльність і координація внутришкільного управління.

2. Основні положення сучасної концепції роботи райвно: механізм управління (автономність навчальних закладів та повна відповідальність учасників навчальновиховного процесу за результати цього процесу; роль управління освіти (вироблення і дотримання державних підходів, уміння підтримувати нове, дбання про навчання керівних кадрів); форми та методи роботи райвно (окремий план); зміст роботи райвно (окремий план). Висновки. Перелік використаної літератури. Аспірант В.Я.Тимофєєв Науковий керівник О.М.Якубовська РЕФЕРАТ 4 (1996). Організація та методичне забезпечення (само)формування творчої особистості сучасного керівника школи під час добору, підготовки-перепідготовки, вдосконалення професійної кваліфікації та атестації в умовах роботи Білгород-Дністровського райвно Одеської області. Ми часто зустрічаємо керівників назверх освічених, енциклопедично озброєних знаннями, а всередині в них пустиня, як говориться у Біблії, «гроші пофарбовані, поваплені». С.Русова. Нам потрібні керівники не тільки озброєні знаннями, а й духовно, психічно, фізично спроможні розвивати творчі здібності свої та навколишніх; співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів; здатні вирішувати проблеми сьогодення і майбутнього; керівники з великим культурним потенціалом, бо «культура утверджує примат духу». М.Рерих.

1. Основна проблема дослідження. Гіпотетична модель керівника школи. Кардинальні зміни, які відбуваються в усіх галузях суспільства нашої країни в період її розбудови та зміцнення, потребують всебічно підготовлених фахівців. Підвалини підготовки фахівців закладає школа, яка у суспільному організмі найбільш взаємопов’язана, взаємодотична ланка. У ній зосереджуються усі великі й малі проблеми розвитку суспільства, тому управління школою (державою, громадськістю) було, є й завжди буде важливим фактором цього розвитку. У світі спостерігається перехід від державного до державно-громадського управління освітою. Це пов’язано із загальною тенденцією до автономізації регіонів. Цим же шляхом буде йти і Україна. Тому сьогодні дуже важливо виробити спільні державно-громадські підходи до розв’язання проблем управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами (з урахуванням автономізації функціонування регіональних і місцевих органів управління освітою) на регіональному та місцевому рівнях, де визначною фігурою має стати керівництво школою у особі її директора – координатора тісного співробітництва органів державного управління освітою, навчально-виховного закладу та громадського самоврядування у справі розвитку, навчання та виховання підростаючого покоління і 173

створення нової моделі цілісної системи управління освітою, якій були б властиві: гнучкість, демократизм, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації. Сучасне суспільство збільшує попит на демократично і гуманістично зорієнтованого керівника школи, який би гармонійно поєднував у собі духовний, психічний, фізичний розвиток, самопізнання з пізнанням природи буття людини, Всесвіту, суспільства, був би спроможним розвивати свої творчі здібності, співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів. Сучасна система організації навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації керівників шкіл, їх перепідготовка та атестація не дає можливості осмислити навколишній і внутрішній світ, не спонукає до саморозвитку, самореалізації, до повного розкриття творчого потенціалу особистості. Тома нова модель управління освітою в Україні покликана переорієнтувати діяльність райвно (основної ланки державно-громадського управління освітою на місцевім рівні, яка займається добором, підготовкою та перепідготовкою керівних кадрів для шкіл) на (само)формування продуктивно мислячої, духовно здорової творчої особистості, здатної вирішувати проблеми сьогодення і майбутнього у керівництві школою. Автор проекту прагне подолати існуючу хибну практику підготовки керівників шкіл завдяки фундаментальному психолого-педагогічному експерименту в умовах діяльності Білгород-Дністровського району Одеської області з організації державногромадського управління та методичного забезпечення (само)формування творчої особистості сучасного керівника школи під час добору, підготовки-перепідготовки, вдосконалення професійної кваліфікації та атестації. Мета експерименту: підготовка здорової компетентної творчої особистості – громадянина України, носія національних цінностей і загальнолюдських надбань, соціально зрілого, культурного, конкурентоспроможного керівника школи.

2. Принципи. А. Демократизація – це мета, засіб, гарантія перебудови процесу підготовки нового керівника школи. Варіативність та відкритість змісту процесу підготовки, співробітництво, взаємоповага учасників процесу, усунення авторитарного стиля керівництва процесом підготовки. Б. Гуманізація – подолання відчуженості керівників шкіл від керівництва, інспекторської та методичної служб райвно. Визнання особистості керівника школи як вищої соціальної цінності, з правами на свободу, соціально-педагогічний захист, на самореалізацію у різних напрямах керівництва школою й спілкування з учасниками процесу. В. Індивідуалізація та диференціація передбачає розвиток кожного керівника школи з урахуванням його інтересів, мотивів, системи цінностей, різниці в інтелектуальній, емоційно-вольовій та практичній сферах, особливостей фізичного та психічного розвитку, всіляке стимулювання здібностей кожного керівника, планування власної діяльності. Г. Психологізація – глибоке вивчення керівника школи, його внутрішнього світу, визнання того, що особистість розвивається не лише за закладеною в ній біологічною програмою і під впливом навколишнього середовища, а й під дією власних потреб, бажань, досвіду. Підготовка керівників до свідомого управління своїм розвитком.

3. Особливості діяльності райвно з організації методичного забезпечення добору, підготовки-перепідготовки, вдосконалення професійної кваліфікації та атестації керівників школи. Як є, як повинно бути. Розробити в залежності від теми. Співставити стару та нову моделі.

174

4. Теоретичні основи дослідження. Огляд літератури. У науково-методичній, психолого-педагогічній та ін. літературі розглядається питання впровадження нових технологій у практику підготовки керівника школи (Ю.К.Бабанський, В.Г.Гурева, В.В.Краєвський, В.Ф.Пономарчук, М.М.Скаткін)… Вченими-дослідниками визначені філософські аспекти інноваційних процесів, сформульовано закони їх розвитку (Н.Р.Юсуфбекова, М.М.Поташник). Питання становлення і розвитку системи підготовки керівних кадрів освіти на Україні розглядається у роботах В.Ф.Пономарчука, В.В.Садової, І.Г.Єрмакова, Д.І.Румянцевої, Б.Г.Чижевського. Глибоко переосмислені базисні засади системи підготовки керівних кадрів шкіл у працях П.П.Кононенка, Т.П.Усатого; розробляється концепція підготовки керівних кадрів освіти України нової генерації для Української національної школи-родини. Спільною провідною ідеєю в цих дослідженнях є спрямування діяльності з підготовки керівника школи на особистість, отже на процес самопізнання і самореалізацію кожного. Досвід роботи в цьому напрямі на Україні підтверджує, що найефективніше вирішення цієї проблеми може бути досягнуто у ланці райвношкола-громадськість. Особливість цієї ланки – особистісно зорієнтований процес формування керівника, прагнення різнобічно розвиватись. Іншими словами – ця ланка – це якісно нова система підготовки, керівних кадрів шкіл, демократична будова якої є умовою самореалізації, як керівника, так і вчителя, і учня, це оптимальна організаційна форма, що забезпечує розвиток у кожного керівника такої особистісної якості, як творчість. Тому формування творчої особистості керівника в умовах запропонованої ланки становить інтерес як для педагогічної практики, так і для науки. Доповнити: Старий Світ, Середні віка. Відродження, 17-18 ст, 19 ст, 20 ст, сучасність. Обґрунтувати значення ланки райвно-школа-громадськість.

5. Об’єкт дослідження. А. Резерв, керівники шкіл, що приймають участь у експерименті (д/садок, школа, Б-Дн педучилище, ОДПУ, ОДУ). Б. Апарат райвно (МК, інспектура). В. Фактори, що впливають на формування творчої особистості.

6. Предмет дослідження. Механізми формування творчої особистості керівника школи. «Розписати» механізми.

7. Завдання дослідження. А. Загальнонауковий аспект: обґрунтувати концепцію діяльності райвно з організації методичного забезпечення державно-громадського управління підбору, підготовці, вдосконалення професійної кваліфікації та атестації керівників шкіл, експериментально перевірити її життєздатність; визначити зміст діяльності райвно з формування й само формування творчої особистості. Б. Філософський аспект: переосмислення пріоритетів, орієнтацій, цінностей національної освіти, на основі яких будується вся система підготовки керівних кадрів для шкіл; осмислення і реалізація в цій системі «вічних» цінностей – істини, добра, краси, блага. В. Психолого-педагогічний аспект: експериментально змоделювати, виявити і створити у системі підготовки керівних кадрів умов для задоволення не лише пізнавальних потреб керівника, а й потреб у самоствердженні, самовираженні, само актуалізації. Самореалізація керівників, психолого-педагогічне проектування їхнього духовного, інтелектуально-креативного буття.

175

Г. Соціологічний аспект: визначити умови і засоби інтегрування суспільних інтересів у повноцінному функціонуванні системи підготовки керівних кадрів шкіл, освоєння науки, зв’язків із громадськістю, соціалізація керівників на принципах гуманізму, демократизму, національних та загальнолюдських ідеалах. Д. Дидактичний аспект: розробити теорію, методологію, технологію максимального розвивального ефекту системи підготовки керівних кадрів шкіл, модифікувати традиційну систему.

8. Гіпотеза дослідження. Належне науково-теоретичне експериментально-практичне забезпечення комплексу по підготовці керівних кадрів для шкіл, надання можливостей для вільного розвитку і саморозвитку кожного керівника, повної реалізації їх творчого потенціалу зумовлять якісні позитивні зміни у формуванні й самоформуванні творчої особистості керівника школи.

9. Ключові поняття. Термінологічний простір дослідження. Творчість, життєтворчість, аксіологія виховання, самовиховання, формування, само формування, ціннісні орієнтації, цілепокладання, цілездійснення, життєве прогнозування, життєве планування, культура життєвого самовизначення, педагогічний потенціал самоформування, формування, педагогічна діагностика. Керівник – суб’єкт учіння й формування, особистісно зорієнтоване навчання (формування), простір розвитку особистості. Онтогенез людини, ментальна модель діяльності суб’єкта, позитивний «Образ Я» (Я – концепція). Індивідуальна програма розвитку, саморозвитку, діалог, таксономія формування, самоформування. Філософія освіти, зміст освіти, тип освіти (керівників), педагогічні інновації, технології, варіативність, альтернативність… Доповнити.

10. Методи дослідження. Оскільки проблема досліджень є комплексною, передбачається широке використання педагогічних, психологічних, соціологічних методів теоретичного та емпіричного характеру, зокрема, теоретичний аналіз загально філософської і психолого-педагогічної літератури, спостереження, анкетування керівників, педагогів, учнів, батьків, громадськість, бесіди, інтерв’ю, експертне опитування, психологопедагогічна діагностика, конструювання та моделювання, вивчення та узагальнення ППД. «Розписати» методи.

11. База дослідження (стартовий варіант). А. Райвно (МК + інспектура). Б. Резерв керівників шкіл, керівники (яких шкіл?). В. Школи (які?). В них учні, вчителі, Батьки, громадськість. Продумати ідеальний (реальний) варіант.

12. Терміни експерименту (етапи, головні їх завдання): а) підготовчий, 1997 р.; Розробка загальної програми експериментальної роботи; вивчення питання досвіду роботи з теми дослідження, визначення принципових позицій у проведенні дослідно-експериментальної роботи; розробка програми досліджень щодо створення нової моделі підготовки керівників школи; відпрацювання механізму взаємодії з іншими закладами (громадськість, батьки, учні, школа, райвно, облуно, ОІУУ, ОДПУ, ОДУ, органи державного 176

управління); розробка системи психолого-педагогічної діагностики керівника школи. б) діагностико-концептуальний, 1997-1998 н.р.; Практичне оволодіння апаратом райвно, методистами, піддослідними керівниками психодіагностичними методиками і технологіями диференціації та індивідуалізації (само)навчання і (само)формування. Розробка моделі керівника, системи діагностики особистіснопрофесійної індивідуальності, його майстерності, в основі якої лежить індивідуальний стиль діяльності (педагогічної, керівної) і прагнення до самореалізації. Розробка і реалізація експериментальної навчальної програми підготовки керівника-дослідника (1-й рік). Розробка моделі випускника-керівника як творчої особистості. Діагностування керівників, створення банку даних про рівень розвитку кожного, комплексу психодіагностик. Розробка програм, навчальних планів курсів, спецкурсів для підготовки керівників до свідомого управління своїм духовним, фізичним, психічним розвитком, до життєвого самовизначення. Розробка підпрограм: Здоров’я, Духовність, Навчальний процес, Наука, Творчість, Педагогічна майстерність, Психологія і далі… в) організаційно-прогнозуючий, 1998-1999 н.р.; Розробка і реалізація експериментальної навчальної програми підготовки керівників-дослідників (2-й рік). Розробка і апробація інноваційних технологій (само)формування. Розробка теорії, методології, технології максимального розвивального ефекту. З’ясування закономірностей переходу від інформаційно-екстенсивної системи (само)формування керівника до інтелектоємної, багатовимірної, цілісної, інтегративної. Розробка навчальних програм, планів на основі диференційованого підходу до (само)формування, індивідуальних особливостей керівників. Осмислення освітнього середовища особистості керівника. Психологопедагогічне проектування розвитку і саморозвитку. Відпрацювання механізмів комплексної взаємодії: суспільство в ціломугромадськість+учні+батьки+вчителі-керівники-райвно-облуно-ОІУУ-ОДУ. г) розвивально-формуючий, 1999-2000 н.р.; Відпрацювання кожним керівником системи педагогічних технологій, за допомогою яких реалізується самобудівництво особистості, прогнозування життєвого шляху; цілеспрямоване і системне засвоєння кожним керівником (піддослідним) теорії саморозвитку, самоосвіти, самовиховання, самоудосконалення, самоврядування, самопізнання і само створення. Розробка і реалізація експериментальної навчальної програми підготовки керівника-дослідника (3-й рік). Первинна апробація і корекція одержаних у дослідно-експериментальної роботі матеріалів. Упровадження системи психолого-педагогічного, соціологічного, дидактичного тестування для виявлення динаміки (само_розвитку керівників, робітників райвно (+учні, батьки) в контексті теми дослідження. Створення єдиного, педагогічно збагаченого середовища. д) узагальнюючий, 2000 р. Аналіз (кількісний, якісний, теоретико-методологічний) і узагальнення результатів дослідження. Оформлення їх у виді методичних рекомендацій, автореферату, дисертації. Науково-практичне надання (конференція, опис досвіду) та вироблення пропозицій щодо впровадження в масову практику роботи райвно.

177

Порівняльна характеристика результатів експерименту відносно результатів аналогічних експериментальних систем і загальної практики.

13. Очікувані позитивні результати. Критерії результативності експерименту. Ідеальна модель сучасного керівника школи. Особистість керівника з високим рівнем інтелектуально-духовного розвитку, з умінням створювати нове, оригінальне, з яскраво вираженою індивідуальністю; Особистість методиста, інспектора, завідуючого райвно з високим рівнем культури, професіоналізму, з прагненням втілювати в життя високі гуманістичні ідеали добра, краси, істини, справедливості; Модель комплексу з підготовки керівників шкіл, в якому інтегруючою основою для взаємозв’язку і взаємодоповнення буде досліджувана проблема. Доповнити.

14. Література. ОУД, Д.Карнегі + пр. Психологія і педагогіка життєтворчості. За ред. Л.В.Сахань. К. 1996. Управление развитием школы. М. Новая школа. 1995. Управление в образовании. М. 1995. Ушаков К.М. Управление школьной организацией: организационные и человеческие ресурсы. М. 1995.

15. Додатки: А. Підпрограми: Здоров’я керівника. Духовність. Навчальний процес. Наука. Творчість. Майстерність. Психологія. Й далі… Б. Анкети, інтерв’ю. В. Навчальні плани курсів, спецкурсів. ВИПИСКА з рішення засідання кафедри педагогіки Одеського державного університету ім. І.І.Мечнікова від 11 вересня 1996 року п.5. Прикріпити до кафедри педагогіки Одеського державного університету Тимофєєва Валерія Яковича з метою написання кандидатської дисертації «Державно-громадське управління освітою на місцевому рівні (модель районного відділу народної освіти у сільському районі)». Керівниками затвердити Якубовську О.М. – завідуючу кафедрою педагогіки Одеського державного університету, професора, доктора педагогічних наук та Якубовського О.П. – директора філіалу Національної академії управління при Президентові України (Одеса), доктора економічних наук, професора. Зав кафедрою педагогіки ОДУ О.М.Якубовська Вчений секретар кафедри ОДУ Р.М.Вейтланде Перелік публікацій Тимофєєва В.Я. (на той час).

1. «После уроков на ферму». Газета «Советское Приднестровье» (БілгородДністровский). №193, 15.11.1987.

2. «Сотрудничество». Газета «Советское Приднестровье» (БілгородДністровский). №156, 23.09.1989.

3. «Вошли в ассоциацию». Журнал «Школа и производство» (Москва). №10, 1990.

4. «Воспитать заботливого хозяина». Газета «Советское Приднестровье» (Білгород-Дністровский). №12, 23.01.1991.

5. «Учнівська молодь – селу». Журнал «Радянська школа» (Київ). №8, 1991.

178

6. «Поможет ли школа крестьянству?» Газета «Советское Приднестровье» (Білгород-Дністровский). «141, 25.09.1991.

7. «Предлагаю программу вывода сельской школы из кризиса». Журнал «Педагогическая инициатива» (Одесса). №11, 1991.

8. «Хлебороб начинается в школе». Газета «Советское Приднестровье» (Білгород-Дністровский). №12, 4.02.1992.

9. «Чему и как учить». Газета «Советское Приднестровье» (БілгородДністровский). №100, 9.12.1992.

10. «Руководство профориентацией в сельской школе». Методичний посібник. Білгород-Дністровский. 1994.

11. «Работа с талантливыми детьми по биологии. МАН». Методичний посібник. Білгород-Дністровский. 1995.

12. «Фермерская школа, как живешь?» Газета «Советское Приднестровье» (Білгород-Дністровский). №137, 11.09.1996. ТЕМА 5 ТА РЕФЕРАТ 5 (1997). Педагогичні основи підготовки державного службовця до виховної роботи з населенням (Зміст, форми та методи виховної роботи з населенням державного службовця 9-10 рангу - голови сільської та селищної ради). Який піп - такий й прихід. Який прихід – такий й піп… Вступ. У світі спостерігається перехід від державного до державно-громадського управління суспільством. Це пов’язано із загальною тенденцією до автономізації регіонів. Цим же шляхом йде і Україна. Тому сьогодні дуже важливо виробити спільні державно-громадські підходи до створення нової моделі цілісної системи управління суспільством на місцевому рівні, якій були б властиві: демократизм, гуманізм, гнучкість, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації і розв’язати її основну проблему: підготовку фахівця-управлінця місцевого органу влади – державного службовця 9-10 рангу (голови сільської та селищної Ради), який є визначальною фігурою життя громади на місцевому рівні – координатором співробітництва органів державного управління та місцевого (громадського) самоврядування, головним вихователем громади. Суспільство збільшує попит на демократично і гуманістично зорієнтованого голову місцевої Ради, який би гармонійно поєднував у собі духовний, психічний, фізичний розвиток, самопізнання з пізнанням буття людини, Всесвіту, суспільства, був би спроможний розвивати творчі здібності свої і навколишніх, співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів, у своїй роботі використовував би надбання теорії виховання, а не обмежувався тільки одним методом виховання – покаранням. Сучасна підготовка голів Рад до виховної роботи з населенням не дає можливості осмислити навколишній і внутрішній світ, не спонукає до саморозвитку, самореалізації, до повного розкриття творчого потенціалу особистості. Тому необхідно озброїти голів місцевих Рад знаннями про зміст, форми та методи виховної роботи з населенням; це допоможе виховувати мислячу, духовно здорову творчу особистість, здатну вирішувати проблеми сьогодення і майбутнього у житті громади.

1. Виховна діяльність голови місцевої ради. Ретроспективний погляд на права, обов’язки та повноваження голови сільської (селищної) Ради свідчить, що лейтмотивом всієї його роботи є виховання гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, що 179

наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатної до саморозвитку і самовдосконалення. Голова Ради є головним вихователем соціуму, який його висунув на цю посаду. Естетичні смаки голови, спосіб життя, фізичне, психічне, духовне здоров’я, світогляд, активність, культура праці, політична, естетична, правова культура, культура поведінки та спілкування, вміння застосувати знання у практичній діяльності, моральні почуття і риси особистості, сімейне життя тощо – є потужним виховним потенціалом, який може бути позитивним, в разі переважання позитивних рис, або й навпаки! Крім опосередкованого виховного впливу голова Ради повинен вести й безпосередню виховну роботу серед населення сам і залучаючи сім'ю, найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об’єднання, громадські організації, засоби масової інформації, школу, заклади культури, релігійні об’єднання тощо, стрижнем якої є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні людин як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. Підвалини підготовки фахівця-керівника закладає школа, як фахівець він формується у вищій школі, але як керівника-вихователя вища школа його не готує, а досвід керівництва (зокрема, державного службовця 9-10 рангу) голова сільської (селищної) Ради набуває методом випробувань та похибок, що неприпустимо! Тому мистецтву керувати (і виховувати) необхідно голову Ради вчити. Процес розвитку громади як високоефективної системи надзвичайно складний, діалектичний за своєю природою. Він протікає шляхом взаємодії об’єктивних можливостей, посилення цих можливостей організаційними і виховними заходами входить в обов’язки голови Ради. Успішне функціонування громади, виконання нею поставлених виховних завдань значною мірою залежить від вміння наково керувати виховними процесами, вміння працювати з людьми-творцями матеріальних і духовних благ. Керівник громади (голова Ради) – це, насамперед, організатор у широкому розумінні слова. Робота з громадою, згуртування її реалізується у розв’язанні (паралельному і послідовному) комплексу виховних, матеріально-технічних, організаційних, педагогічних завдань. Голова Ради здійснює насамперед адміністративно-організаторську діяльність, але головним його завданням є згуртування громади на виконання завдань, які стоять перед нею, створення такої моральної атмосфери, у якій всі його члени з максимальною ефективністю виконували б свої обов’язки. Мистецтво організації життя громади включає в себе не лише твердість, рішучість, сміливість керівника, а й його здатність бути терпеливим, ввічливим, уважним, без чого просто неможливо поєднання різних характерів і типів людей у громаді. Нині голова Ради покликаний у більшій мірі, ніж раніше, впливати на громаду. Це прояснюється тими швидкими і глибокими змінами, що відбулися і відбуваються у суспільному житті. У сучасних умовах дедалі більше зростає відповідальність керівника перед суспільством за справи громади, її морального стану і разом з тим відповідальність за прийняті рішення і дії.

2. Педагогічні основи майстерності державного службовця 9-10 рангу (голови місцевої ради) як вихователя населення : Особливості та структура виховної роботи з населенням голови місцевої Ради; соціально-психологичні основи майстерності голови місцевої Ради як вихователя населення; уміння та навички виховної робот из населенням голови місцевої Ради.

180

3. Сучасні завдання виховної роботіиз населенням голови місцевої Ради: Зміст, форми та методи сучасної виховної робот из населенням голови місцевої Ради; вимоги до голови місцевої Ради як до вихователя населення; критерії ефективності виховної діяльності голови місцевої Ради.

4. Основні положення сучасної концепції виховної роботи з населенням державного службовця 9-10 рангу (голови сільської та селищної ради). Висновки. Перелік використаної літератури. ВІДГУК на реферат «Зміст, форми та методи виховної роботи державного службовця 9-10 рангу (голови сільської та селищної ради) з населенням» Тимофєєва В.Я., голови Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області В рефераті обґрунтовується актуальність теми, дається ступінь її розробки у теоретичному та практичному плані. У ч.1 «Основні напрямки виховної діяльності голови місцевої ради» аналізується процес виховної діяльності голови місцевої ради, розкривається ступінь вивчення цієї проблеми в працях вітчизняних та закордонних вчених, обґрунтована необхідність пошуку такої системи форм та методів виховної роботи з населенням, яка б розв’язала головну проблему: підготовку фахівця-управлінця, бо лейтмотивом всієї роботи голови місцевої ради є виховання людини, здатної до саморозвитку і самовдосконалення. Голова місцевої ради є головним вихователем громади. У ч.2 розглядаються педагогічні основи майстерності державного службовця 910 рангу (голови місцевої ради) як вихователя населення. Розглядаючи особливості та структуру виховної роботи голови місцевої ради, автор підкреслює, що виховання населення конкретизується через систему виховних завдань, принципів, напрямків. Аналізуючи їх, він наголошує, що у виховній роботі з населенням голова місцевої ради використовує практично весь спектр виховних методів: переконання, позитивного впливу, вправ, заохочення, осуду, вимоги, контролю за поведінкою, переключення, покарання; більшість засобів та основні форми (індивідуальну, групову, колективну, масову). Аналізуючи соціально-психологічні основи майстерності як вихователя голови місцевої ради, автор стверджує, що виховний вплив голови ради залежить від його морально-психологічних якостей та педагогічної майстерності, яка потребує великого досвіду, знань специфіки роботи, ерудиції та психологічної готовності здійснювати виховну роботу у громаді. Вказує, що здатність виховувати виявляється в результаті уяснення мети дії та засобів її здійснення, усвідомлення успіхів та недоліків, прагнення до самовдосконалення. Розкриваючи проблему формування умінь та навичок виховної роботи, автор подає докази, що на успіх виховної роботи голови ради впливає попередня теоретична підготовка, вміння та навички. Для утворення вмінь та навичок виховувати не досить одного знання, потрібне тренування. У ч.3 автор дає основні положення сучасної концепції виховної роботи з населенням державного службовця 9-10 рангу (голови сільської та селищної ради), вказує оптимальні шляхи підготовки голови ради як вихователя, критерії результативності його виховної роботи. У висновках вказується, що виховання населення головою ради в побуті, на виробництві, в громадському житті стає важливим фактором морального та розумового розвитку соціуму. Кандидат педагогічних наук, доцент Якубовська О.М.

181

СПІВБЕСІДА Поступаючий до аспірантури Тимофєєв Валерій Якович пройшов співбесіду за спеціальністю 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки». Показав добрі знання з педагогіки та психології. Особливий інтерес виявив до проблеми виховної роботи з населенням в межах сільської (селищної) ради. Був прикріплений до кафедри педагогіки Одеського державного університету для написання кандидатської дисертації з жовтня 1996 року. Розробляє проблему «Зміст, форми та методи виховної роботи державного службовця 9-10 рангу (голови сільської та селищної ради) з населенням». Вважаю, що Тимофєєв В.Я. може бути допущений до складання вступних іспитів до аспірантури. Даю згоду бути науковим керівником. Кандидат педагогічних наук, доцент Якубовська О.М. ТЕМА 6 (1997). Виховна робота з населенням державного службовця 9-10 рангу - голови сільської-селищної ради – отамана козацтва громади. ПРОГРАМА ВИХОДУ АДАМІВСЬКОЇ ГРОМАДИ З МОРАЛЬНОЇ (ДУХОВНОЇ) КРИЗИ Душу – Богові! Життя – Батьківщині! Серце – людям! Честь – нікому! Замість вступу. Доки Україна мала козацтво, доти вона була або незалежна, або автономна. Оволодіваючи козацькою духовністю і вступаючи до лав козацтва, українці ставали славним і звитяжним братством лицарів волі, чесних власників, палких патріотів і повноправних господарів рідної землі. Це був не лише вільнолюбний військовий орден, що постійно стояв на чатах своєї материзни і дідизни, охороняв рідну мову, культуру, духовність, етнічну територію від ворожих навал. Козаки були землеробами і хліборобами, митцями і вченими, культурними і державними діячами, тим соціальним станом, який на своїх могутніх раменах зберігав і плекав українську націю, державу. Козацтво було невичерпним джерелом української еліти, яка виконувала історичну націотворчу і державотворчу місію. Видатні козацькі державотворчі, гетьмани, полковники, кошові отамани С.Наливайко, П.Сагайдачний, І.Сірко, І.Богун, Б.Хмельницький, І.Виговський, М.Кривоніс, І.Мазепа, П.Калнишевський завжди залишалися в національній свідомості як високі взірці відваги і звитяги, синівської любові, вірного служіння інтересам Матері-України. Історична доля вибрала для українства найбільш адекватну його природі козацьку форму і сама в козацькому способі життя українській національній психології дала власний розвиток. І результати, рятівні для нації, не забарилися. Високого рівня розвою набули козацька філософія, ідеологія, мораль, характер, світогляд, національна свідомість і самосвідомість. Видатні вчені, державні діячі багатьох країн світу Г.Боплан, Й.Гердер, Вольтер, Кромвель, П.Халебський, Ж.Шерер та ін. захоплювалися героїзмом і витривалістю, військовою доблестю і демократичними засадами життя козаків. Іноземці часто називали Україну «Козацькою республікою», «Країною козаків», «Козацькою землею», а українців – «козацькою нацією». Для всіх народів світу козацтво стало найбільшим символом волелюбства, незламності національного духу українців. Козацько-лицарські традиції завжди були і 182

будуть могутньою силою, яка з’єднує весь український народ. Ідеї, цінності козацтва становлять серцевину історичної естафети наступності і спадкоємності поколінь нашого народу, є золотим фондом сучасної національної ідеології державотворення. І. Основні принципи виховання громади. Сучасне Українське козацтво, спираючись на історичний досвід українського народу, враховуючи надбання людства, пропонує цілісну програму побудови нового українського суспільства, яке б ґрунтувалося на першочерговості національних інтересів України, на її рівноправному входженні до сім’ї цивілізованих народів, на створенні для кожної людини можливості забезпечити власною чесною працею гідний рівень життя собі та своїй родині. Козацтво пропонує реальний шлях до добробуту і благополуччя, стабільності, реального зміцнення державності, встановлення політичного та економічного суверенітету України, зміцнення її міжнародного авторитету. За основу виховання в громаді ми обрали КОДЕКСИ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА: 1. КОДЕКС ЛИЦАРСЬКОЇ ЧЕСТІ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА, що включає такі основні якості особистості: любов до батьків, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини, рідного народу; готовність турбуватися про молодших, зокрема дітей, усіх літніх людей і людей похилого віку; підкреслено шанобливе ставлення до матері, дівчини, жінки, бабусі; непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, національним і загальнолюдським цінностям; відстоювання свободи і незалежності особистості, народу, держави, єдності і соборності українських земель; прагнення роботи пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних закладів, просвітних установ, пам’яток історії та культури; готовність проявляти принциповість і непримиренність до зла, аморальності і наступальність у боротьбі з ними; здатність цілеспрямовано й систематично розвивати фізичні і духовні сили, зокрема непохитну силу волі і непоборну силу духу, можливості свого організму, займатися самопізнанням і самовдосконаленням; уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти доброчинність, лицарські чесноти, глибоку історичну пам’ять, національну гідність і гордість; турбота про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі, примноження її багатств; прагнення внести якнайбільший особистий внесок у підвищення добробуту рідного народу, його матеріального і духовного рівня.

2. КОДЕКС ЛИЦАРСЬКОЇ ЗВИТЯГИ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА, який декларує: готовність боротися до загину за волю, честь і славу України; нехтувати небезпекою, коли справа стосується життя рідних, друзів, побратимів, долі Матері-України; презирство і ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих заброд-завойовників; уміння доводити наукову неспроможність ворожих ідей і теорій, спрямованих на послаблення Української держави, на приглушення національної свідомості і самосвідомості, та встановлення національної несправедливості і нерівноправності; здатність відстоювати в будь-яких обставинах життя рідну мову, культуру, мистецтво, духовні традиції, гідність і гордість свого та інших народів; героїзм, подвижництво в творчій праці і в бою в ім’я свободи і незалежності України; відстоювання свого права бути господарем на рідній землі, володарем національних багатств, готовність нікому не давати на поталу своєї материзни і дідизни; здатність і готовність займатися постійно, в тому числі і в години можливого лихоліття, народотворчою і націотворчою діяльністю, будівництвом і зміцненням Української держави.

183

3. ЗАПОВІДІ МИЛОСЕРДЯ, які українські козаки залишили своїм нащадкам – сучасному Українському козацтву як дорогоцінний морально-духовний спадок: готовність допомагати найслабшим, найбеззахиснішим – дітям, створювати умови для їхньої радості, попереджувати їхні страждання, замінювати їм у разі необхідності батька і матір, брата і сестру; всебічна допомога сиротам, вдовам, бабусям і дідусям, турботливе ставлення до безпомічних, постійна їх матеріальна підтримка; надання допомоги хворим, інвалідам, потерпілим від злих людей, стихійних сил природи та іншого; здатність до співчуття, жалю до людей, які потрапили в біду; готовність допомагати будь-якій людині, щиро розділити з нею журбу, страждання, горе, зробити все для того, щоб їй стало легше. ІІ. Виховання фізично та морально здорового покоління на засадах козацького лицарства. Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу. Держава живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрічі дитинства із справді загальнолюдським – дитинча має частіше зазирати у вічність – саме школа стоїть у витоків духовності суспільства. Історичні умови буття породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. В сучасних умовах погіршення фізичного та психічного здоров’я молоді, відходу суспільства від основ природовідповідного життя, необхідно повернутися обличчям до надбання наших предків-козаків - системи виховання всебічно розвиненої особистості молодого козака. В основу навчально-виховного процесу школи такого типу необхідно покласти проблему „Школа козацького виховання – основа становлення особистості козака-лицаря”. Система виховної роботи школи такого типу базується на ідеях козацтва. Діяльність усіх джерел організованого впливу на виховний процес у школі спрямований на творче продовження в сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій, вироблення в кожного учня прагнення розвивати в собі кращі людські риси козакапатріота. Козацька система виховання: наймудріша, бо вона озброєна багатющими знаннями, виробленими колективним генієм народу; найавторитетніша, бо її істинність підтверджена багатовіковою масовою практикою; найідейніше, бо вона базується на заповідях народної моралі, націлена на формування справжньої людини; найпрогресивніша, бо вона завжди знаходиться на передньому краї боротьби за розум, за світло знань, за перемогу Добра над Злом; найбагатша, бо на її теренах протягом багатьох віків сумлінно працюють мільйони вихователів. Народні традиції, звичаї та обряди об’єднують минуле і майбутнє народу. Практично прилучаючись до них, учнівська молодь убирає в себе філософський, психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формується козацька самобутність, творче ставлення до дійсності... Головна мета школи козацького виховання – формування в родині, школі і в громадському житті козака-лицаря, палкого патріота, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженою свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю.

184

Основні завдання школи козацького виховання: плекати фізично загартованих, із міцним здоров’ям, дужих тілом і духом козаків і козачок; формувати у підростаючого покоління високі козацькі якості, шляхетність, моральні чесноти, почуття милосердя; виховувати силу волі і силу духу, мужність і звитягу, уміння боротися зі злом і перемагати його в будь-яких життєвих обставинах; плекати віру, надію, любов, готовність творити добро і красоту в собі і в довкіллі; формувати здатність до альтруїзму, гармонійного поєднання особистих, індивідуальних і загальнодержавних потреб та інтересів, відчувати себе невід’ємною складовою частиною цілого і вічного - козацтва; виховувати у підростаючих поколінь козацький характер, світогляд, історичну пам’ять і свідомість; готувати молодь до активної творчості, участі в розвитку культури, духовності; виховувати господарів рідної землі, творців держави, її захисників від ворожої агресії, експансії; сприяти оволодінню молоддю військово-спортивним мистецтвом козаків, формуванню в неї, з урахуванням сучасних світових здобутків в галузі науки, культури і техніки, творчих умінь продовження політичних, державних, економічних, мистецьких і військових традицій козацтва. Цикли та напрямки виховання в козацькій школі. Цикли

Напрямки Козацька система здоров’я.

1

І

КУЛЬТУРА ТІЛОВИХОВАННЯ

Формування у молодого козака міцного здоров’я, загартованості тіла й духу, уміння досягати перемоги.

Козацька військова справа.

2

Відродження військово-спортивного мистецтва козаків: верхової їзди, стрільби з лука, володіння списом, шаблею, іншими видами зброї, подолання природних перешкод, керування човном, різних видів боротьби та протиборств.

Козацький родовід.

3

Організація досліджень молодими козаками свого родоводу; виховання родинних цінностей, поваги до свого роду, бажання примножити його славу.

Козацькі традиції.

4

Відродження прогресивних корисними справами.

козацьких

традицій,

служіння

Батьківщині

Козацька історія та культура. ІІ

ДУХОВНА КУЛЬТУРА

5

Пізнання історії козацтва, досягнутих ними пріоритетів – ідейних, політичних, наукових, культурних та ін. Відродження козацьких мистецьких традицій: гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, художнього розпису, художньої вишивки; козацьких знань: народної медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії.

Козацька духовність.

6

Формування високої моралі, сили волі і сили духу; оволодіння основами козацької філософії, ідеології, психології, характеру і світогляду.

Козацьке самоврядування.

7

Відродження моделі козацького самоврядування – Кола (Кругу) – де отаман – лише перший серед рівних (безпосередня участь у прийнятті рішень, але й персональна відповідальність за їх втілення в життя).

ІІІ. Роль лідера громади (голови сільської ради). Виховання дорослого населення громади. Лідер повинен набагато більше віддавати громаді, ніж отримувати; лише тоді структура буде дієвою, лише тоді будуть бачити в тобі отамана, лише тоді підуть за тобою…

185

У світі спостерігається перехід від державного управління до державногромадського управління суспільством. Це пов’язано із загальною тенденцією до автономізації регіонів. Цим же шляхом йде і Україна. Тому сьогодні дуже важливо виробити спільні державно-громадські підходи до створення нової моделі цілісної системи управління суспільством на місцевому рівні, якій були б властиві демократизм, гуманізм, гнучкість, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації і розв’язати її головну проблему: підготовку фахівця-управлінця місцевого органу влади – державного службовця 9-10 рангу (голови сільської, селищної ради), який є визначальною фігурою життя громади на місцевому рівні – координатором співробітництва органів державного управління та місцевого (громадського) самоврядування, головним вихователем громади. Суспільство збільшує попит на демократичного і гуманістично зорієнтованого голову місцевої ради, який би гармонійно поєднував у собі духовний, психічний, фізичний розвиток, самопізнання з пізнанням природи буття людини, всесвіту, суспільства, був би спроможним розвивати творчі здібності свої і навколишніх, співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів, у своїй роботі використовував би комплекс методів виховання, а не тільки один – покарання. Сучасна підготовка голів рад до виховної роботи з населенням не дає можливості осмислити навколишній і внутрішній світ людини, не спонукає до саморозвитку, до повного розкриття творчого потенціалу особистості. Тому необхідно озброїти голів місцевих рад знаннями, вміннями, навичками щодо теорії та практики змісту, форм та методів виховної роботи з населенням; це допоможе виховати мислячу, духовно здорову творчу особистість, здатну вирішувати проблеми сьогодення і майбутнього у житті громади. Ретроспективний погляд на права, обов’язки та повноваження сільського голови свідчить, що лейтмотивом його роботи є (як це не дивно!) виховання гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатної до саморозвитку і самовдосконалення. Велике значення мають моральні чесноти голови (вплив на моральну атмосферу в громаді), психологічні якості (яструб-голуб), знання, вміння, навички, досвід практичної роботи. Голова ради є головним вихователем соціуму, який його висунув на цю посаду. Естетичні смаки голови, спосіб життя, фізичне, психічне, духовне здоров’я, світогляд, активність, культура праці, політична, естетична, правова культура, культура поведінки та спілкування, вміння застосувати знання у практичній діяльності, моральні почуття і риси особистості, сімейне життя тощо – є потужним виховуючим потенціалом, який може бути позитивним в разі переважання позитивних рис, або й навпаки. Крім опосередкованого виховного впливу голова ради повинен вести й безпосередню виховну роботу серед населення сам і залучати сім’ю, найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об’єднання, громадські організації, засоби масової інформації, школу, заклади культури, релігійні об’єднання тощо, стрижнем якої є національна ідея (в її козацькому варіанті), яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактору у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні козакагромадянина України незалежно від його етнічної приналежності. Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості, турботи про їх гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва.

186

Підвалини підготовки фахівця-керівника-козака закладає загальноосвітня школа, як фахівець він формується у вищій школі, але як керівника-вихователя вища школа його не готує, а досвід керівництва (зокрема, державного службовця 9-10 рангу), голова сільської ради набуває методом випробувань та похибок, що неприпустимо! Тому мистецтву керувати (і виховувати!) необхідно голову ради вчити! Виховання населення конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними для всього суспільства в цілому: забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів; відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «середнього» виховуваного; формування національної свідомості і людської гідності (козацькі якості), любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовність її захищати; виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу; формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови; виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей; культування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі; формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка до життя в умовах ринкових відносин; забезпечення повноцінного розвитку людини, охорона й зміцнення її фізичного, психічного та духовного здоров’я; формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення виховуємих у процес державотворення, реформування суспільних стосунків; забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів; вироблення екологічної культури козака, розуміння необхідності гармонії його відносин з природою; прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадською відповідальності; спонукання виховуємих до активної протидії проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадській діяльності. Виховання населення здійснюється за такими принципами: Єдність національного і загальнолюдського – формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; оволодіння українською мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбаннями світової культури. Природовідповідальність виховання – врахування у процесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових, індивідуальних особливостей (психологічних, національних, релігійних). Культуровідповідальність виховання – органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими і релігійними традиціями, з народним мистецтвом, традиціями і культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв’язок виховання з життя. Активність, самодіяльність і творча ініціатива населення, утвердження життєвого оптимізму, розвиток позитивного мислення. Демократизація виховання – розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довір’я між вихователем і виховуємим, повага до суверенітету особистості, розуміння її запитів та інтересів.

187

Гуманізація виховання – пріоритет завдань самореалізації особистості виховуємого, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної. Безперервність і наступність виховання – досягнення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людину. Єдність навчання і виховання – розвиток і формування особистості, опанування нею національної і світової культури здійснюються як єдиний процес, що передбачає набуття знань, вироблення ставлень та цінностей, які в кінцевому рахунку обумовлюють світогляд та ідеали козака. Диференціація та індивідуалізація виховного процесу – врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку виховуємих, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного. Гармонізація родинного і суспільного виховання – виховний всеобуч населення, об’єднання і координація виховних зусиль усіх суспільних інститутів. Реалізація основних завдань і принципів виховання здійснюється у ряді пріоритетних напрямів: Патріотичне виховання – формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота-козака, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил. Правове виховання – формування правової культури – прищеплення поваги до прав і свобод людини і козака-громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів України; активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України. Моральне виховання – прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей. Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноручно примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворити прекрасне у повсякденному житті. Трудове виховання – формування творчої, працелюбної особистості-козака, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти. Фізичне виховання – утвердження здорового способу життя як невід’ємного елемента загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості козака-лицаря, формування його фізичних здібностей, зміцнення здоров’я, гармонія тіла і духа, людини і природи – основа фізичного виховання. Екологічне виховання – передбачає формування екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу життя на землі, залучення виховуємих до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.

188

Структура (методи, засоби) виховної роботи голови ради з населенням. А. Безпосередній вплив:

Методи

Способи :

Переконання

Позитивного прикладу

Вправ (привчення)

Бесіди, Збори, Вечори, Диспути , Конференції, Ранки.

А) особистого* Б) видатних діячів, літературни х героїв, земляків.

Громадське доручення, спілкування, належним чином організован а практична діяльність.

Осуду (покарання ) Допоміжні методи

Заохоченн я

Похвала, Подяка, Нагороди, Дошка пошани, Книга пошани.

Зауваження, Виговор, Штраф (ув’язнення).

Вимоги

Просьба, тактовна вказівка, розпоряд -ження, звіт перед товаришами про виконання доручен, роботи.

Контролю за поведінко ю Повсякденне спостереження, інд. бесіди про виконання доручень.

Переконання Якщо є факти однобіч ного захоплення одним видом діяльності.

* Основні якості особистості голови ради, що мають виховний вплив на населення: патріотизм, світогляд; політична, правова, екологічна культура; естетичні смаки; культура поведінки та спілкування; моральні почуття і риси особистості; культура праці, вміння застосувати знання у практичній діяльності; активність; спосіб життя, фізичне, психічне, духовне здоров’я, сімейне життя тощо… Б. Опосередкований вплив (на керівників, неформальних лідерів, мікрогрупи, колектив в цілому) через: сім’ю; дошкільний заклад; найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об’єднання; громадські організації; засоби масової інформації; школу; заклади культури; релігійні об’єднання; правоохоронні органи.

1. Світ переходить від державного до громадсько-державного управління через державно-громадське.

2. Необхідно виробити державно-громадські підходи до створення моделі системи управління суспільством на місцевому рівні і розв’язати її головну проблему: підготовку фахівця-управлінця-козака-отамана-голову сільської ради.

3. Сучасна система вдосконалення професійної кваліфікації голів місцевих рад не спонукає до повного розкриття творчого потенціалу особистості. Систему необхідно реформувати.

4. Лейтмотивом всієї роботи голови місцевої ради є виховання козака, здатного до саморозвитку і самовдосконалення. Голова ради є головних вихователем соціуму.

5. Мистецтву керувати (і виховувати) необхідно голову ради вчити.

6. В літературі цьому питанню приділяється необхідна увага. Ряд авторів стверджує необхідність того, що керівник ради повинен бути не тільки організатором, а вихователем громади, усією своєю працею і поведінкою виправдовував довір’я народу.

7. Виховання населення конкретизується через систему виховних завдань, принципів та напрямків.

8. У виховній роботі з населенням голова місцевої ради використовує практично весь спектр виховних методів: переконання, позитивного впливу, вправ, заохочення, осуду (покарання), вимоги, контролю за поведінкою, переключення; більшість засобів та основні форми (індивідуальну, групову, колективну, масову).

9. Вихований вплив голови ради залежить від його морально-психологічних якостей та педагогічної майстерності, яка потребує від голови ради великого досвіду, 189

знань специфіки роботи, ерудиції і психологічної готовності здійснювати виховну роботу в громаді.

10. Здатність виховувати виявляється в розумінні мети, дії і засобів її здійснення, усвідомленні успіхів і недоліків та прагненні до самовдосконалювання.

11. Для утворення вмінь і навичок виховувати не досить одного знання, потрібно тренування.

12. Виховання населення головою ради в побуті, на виробництві, в громадському житті стають важливим фактором культурного і розумового розвитку людства… Замість закінчення. Мета козацтва – відродження народних традицій державотворення та побудови єдиного національно орієнтованого, економічно і соціально ефективного й екологічно безпечного суспільства на принципах національної ідеї, свободи, соборності, демократії, правової захищеності та соціальної справедливості. Воно прагне сформувати нове покоління, виховане на національнопатріотичних традиціях козацької держави. Розраховує на силу і дух козацького народу, козацької нації. Український козак – це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно морально, психологічно, духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу. У період розбудови й утвердження незалежної України у громадському, шкільному і родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства. Наше завдання – відновити історичну пам’ять, виховати людину, яка здатна побудувати і саму себе, і своє гідне життя, і державу й тому ми за основу виховання громади вибрали ідеал лицаря – високошляхетної, духовно багатої, морально чистої й мужньої людини… РЕФЕРАТ 6 (1997). Козацька громада. Концепція Адамівського Осередку Козацтва щодо розбудови широкого козацького руху в Адамівській громаді. Адамівський Осередок Козацтва (АОК) – надалі козацтво Адамівської громади - має стати потужною і впливовою дружинно-військовою, громадсько-політичною, виховно-патріотичною, консолідуючою силою Адамівської громади. Виходячи з глибоко вкорінених в народі історичних традицій козацтва, прихильного ставлення до ідеї відновлення козацтва, його високого авторитету у різних шарах суспільства, а також сучасних реалій, доцільними є такі головні засади і принципи подальшої розбудови широкого козацького руху в Адамівській громаді: 1. Основним принципом повинна стати «двоповерховість» структурної побудови козацтва Адамівської громади з виділенням його формальної (офіційної, державної, муніципальної) та громадської (неформальної) частини.

2. Офіційна (реєстрова, муніципальна) частина козацтва Адамівської громади повинна бути представлена підрозділами спеціального призначення, які б, зокрема, взяли на себе: охорону майна державних та господарських структур: адмінбудинку, тракторних бригад, ферм, гаражу, складів; охорону громадського порядку (Адамівська добровільна козацька дружина); утворення спеціальних груп швидкого реагування, оснащених необхідною технікою на випадок надзвичайної ситуації (пожежа, землетрус, буревій та ін.); утворення школи козацького виховання для 190

морально-духовної підготовки молодого покоління з використанням звичаєвих, морально-духовних, військових та інших традицій козаччини. Громадська частина козацтва Адамівської громади повинна бути представлена єдиною і широкою мережею громадських організацій різних рівнів, яки б, зокрема, взяли на себе: комплексну діяльність по сприянню діючій українській армії та флоту; створення козацького вишкільного стрілецького центру для ветеранів, воїнів у запасі, який б дозволяв підтримувати і вдосконалювати свій військово-фаховий рівень; сприяння органам правопорядку на місцях (створення інституту громадських дільничних-інспекторів); сприяння розвитку ділових, економічних структур козацтва Адамівської громади на базі звичаїв самозабезпечення, самореалізації в умовах сучасного правового поля України (створення фонду матеріальної та інтелектуальної допомоги); історико-просвітницьку та художньо-мистецьку діяльність серед населення, широкого загалу, що включає всі вікові і соціальні групи незалежно від партійної, конфесійної та іншої приналежності; створення широкої мережі дитячоюнацьких, молодіжних козацьких організацій на основі вікового досвіду вишколу молодого покоління в дусі патріотизму, культу здорового тіла і духу.

4. Керівництво двома структурами козацтва Адамівської громади муніципальною та громадською – за посадою здійснює сільський голова, який одночасно обіймає посаду Головного отамана козацтва Адамівської громади. Фінансування муніципальної структури козацтва Адамівської громади здійснюється сільською радою, господарськими структурами. Громадські структури козацтва Адамівської громади діють на основі самофінансування при муніципальній та державній підтримці.

5. Оперативне керівництво козацтвом Адамівської громади здійснює Наказний отаман, кандидатуру якого з числа отаманів-керівників козацтва Адамівської громади на паритетних засадах визначають Козацька Рада козацтва Адамівської громади та Головний отаман (сільський голова).

6. Козацька Рада козацтва Адамівської громади включає Раду командирів муніципальних козацьких структур, Раду отаманів козацьких, громадських організацій та Раду Старійшин.

7. Вищим органом козацтва Адамівської громади є Велика Козацька Рада, яка складається із всіх козаків та козачок (молодиків та берегинь) козацтва Адамівської громади. Велика Козацька Рада є правомочна, якщо на її зборах присутні більше половини членів козацтва Адамівської громади. Структура Адамівського Осередку Козацтва (Козацтва Адамівської громади). №

1

2

Муніципальне (реєстрове) козацтво Назва Фінансування

Адамівська Охоронна Козацька Дружина (отаман, заступникписар, дружинники).

Адамівська Добровільна Козацька Дружина (отаман, заступникписар, дружинники).

№

Муніципальне, господарськими структурами.

1

Муніципальне, господарськими структурами.

2

Громадське козацтво Назва Фінансування Адамівський Осередок Козацтва: (отаман, заступник-писар); Адамівський стан (отаман, заступникписар,), Самофінансування. Благодатненський стан (отаман, заступникписар,), Авидівський стан (отаман, заступник-писар,). Рада Старійшин (голова, заступник).

Самофінансування.

191

3

Адамівська Спеціальна Козацька Дружина (отаман, заступникписар, дружинники).

Муніципальне, господарськими структурами.

3

Жіноча Громада: Рада Козачок (голова, заступниця), Рада Берегинь (голова, заступниця); Рада Дан (голова, заступниця).

4

Школа Козацького Виховання (отамандиректор, заступникизавуч, педагогорганізатор, старшинаучителі, джури-даниучні).

Державне, муніципальне, громадськими структурами.

4

Громадська Рада (голова, заступник).

Муніципальне, самофінансування.

5

Сільська Козацька Рада (виконком, депутати).

5

Дитячо-юнацькомолодіжна Козацька Організація (Січ, Молода Січ).

Муніципальне, державне, громадське, самофінансування.

6

Інститут громадських Інспекторів громадського порядку.

6

Козацький Стрілецький Центр (ДОСААФ).

Муніципальне, самофінансування.

7

Фонд матеріальної та інтелектуальної допомоги.

7

Науково-культурний Просвітницький Центр «Берегиня» (БК).

Муніципальне, державне, громадське, господарськими структурами.

Муніципальне. Муніципальне, державне, громадське. Муніципальне, державне, громадське, господарськими структурами.

Муніципальне, самофінансування.

ТЕМА 7 (1997). Програма і методика досліджень по темі «Роль факторів інтенсифікації в формуванні врожаю і якості кормових буряків». Актуальність теми. Сучасні технології базуються на інтенсифікації вирощування сільськогосподарських культур за рахунок застосування нових сортів і гібридів, зрошення, підвищених доз добрив, інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників і хвороб, збільшення числа рослин на одиниці площі, а також впровадженні прогресивних способів збирання. Якщо на зернових культурах інтенсифікація технології здатна підвищити врожайність в два - максимум в три рази, то у кормових це зростання може визначатися восьми - десятикратним збільшенням врожайності. Таким чином, окупність витрат на інтенсифікацію безсумнівно вище саме в застосуванні до кормових культур і в першу чергу до такої високопродуктивної культури, як кормовий буряк. У виробничій практиці відомі випадки отримання врожаю коренеплодів цієї культури близько 2500 і більше ц / га. Разом з тим, залишається практично невивченим ряд питань, що стосуються обґрунтування меж інтенсифікації, що визначають стелю доцільного зростання врожайності. Мається на увазі, що з різким збільшенням врожайності знижується якість продукції, в грунті і рослинах накопичуються шкідливі сполуки у вигляді нітратів, нітритів, солей важких металів і ін. Крім того, не встановлено до якої межі інтенсифікації виправдані додаткові виробничі витрати і, нарешті, зовсім відсутні експериментальні та економічні розрахунки з енергетичного відтворення витрат на вирощування. Одним словом, мало підвищити урожай, слід дати оцінку варто «шкурка вичинки». Цьому і присвячується дана робота і в цьому полягає її актуальність. Схема досвіду. У досвід включено три фактори інтенсифікації: 1) зрошення, 2) добриво, 3) гній 40 т / га і мінеральні добрива в дозі, рекомендованій для Степу України N50P60K40 (суходіл) і N140P50K60 (зрошення). Схема досвіду представлена нижче в таблиці: 192

Таблица 1. Схема досліду. Густота стояння рослин, тис/га

Гній, т/га Зрошення

30 50 70 30 50 70 30 50 70 30 50 70 30 50 70 30 50 70 30 50 70 30 50 70

30

Добрива мінеральні 50

N90P60K40

N140P110K70

+ + + + + + + + +

+ + + + + + + + + + + + + + +

+ + + + + + + + +

+ + +

Таким чином, в досвіді - всього 24 варіанти: 12 без зрошення і 12 з зрошенням. При чотирикратної повторності за все буде 24Х4 = 96 ділянок. Площа дослідної ділянки становить 31,5 м (ширина 2,1 м, довжина 15 м), а облікової - 20 м (2,1Х9,5). В натурі ділянки розміщуються наступним чином: І Б/у

Н

МУ Н+МУ

Рис. 1. Розміщення ділянок. ІІ ІІІ Без зрошення

ІV

30,50,70 – густота стояння

Б/у

Н

МУ Н+МУ

Зрошення

30,50,70 – густота стояння Б/д – без добрив, Н – гній, МУ – мінеральні добрива, Н+МУ – гній + мінеральні добрива.

Таким чином, площа під досвідом становить 96Х31,5 = 3024 м, тобто 0,3 га без урахування бічних защіток і коридору між фонами зрошення. Якщо врахувати защитки (4,2Х40) і коридор (10Х100,8), то все потрібно землі 3024 + 84 + 1008 = 4116. Супутні дослідження. 1. Фенологічні спостереження (за варіантами відзначається наступ фаз: посів, сходи, вилочки, 3-й пари листя, почала всихання нижніх листя, технічна стиглість). 2. Польова схожість (підрахунок зійшли рослин на майданчику 0,5 м в шестиразовій повторності). Кількість майданчиків - по три на 193

кожному з двох несуміжних повторень (площадки закріплюються кілочками). 3. Засміченість посівів (підрахунок числа бур'янів на 1 м в шестиразовій повторності та визначення їх сирої маси). Визначається чотири рази за вегетацію: при появі сходів, через 45 днів, через 90 днів і перед збиранням. 4. Вологість грунту визначається три рази за вегетацію: при появі сходів, в середині вегетації і перед збиранням по верствам 0-10, 10-20, 20-30, 30-50, 50-70, 70-100 см. 5. Зміст в грунті рухомих сполук азоту, фосфору і калію. Один раз в період найбільш інтенсивного росту коренеплодів. 6. Наростання сирої та сухої біомаси. Почати з фази 3-х пар листків і продовжувати кожні 10 днів до кінця вегетації. Спочатку тільки листя, а потім і коренеплоди, і листя. Для аналізу береться десять типових рослин на кінцевих защіткі і зважуються. Щоразу визначається вологість листя і коренеплодів для перерахунку на суху речовину. 7. Наростання листкової поверхні (в ті ж терміни і на тих же рослинах, що і визначали біомасу). Площа листя визначається ваговим методом. 8. Вміст хлорофілу в листках. Два рази за вегетацію відбираються листя і після висушування в тіні здають на аналіз. Визначають колориметричним методом при двох довжинах хвиль для виділення фракцій хлорофілу «а» і «б». 9. Урожай гички і коренеплодів (обов'язково з одночасним визначенням вологості листя і коренеплодів). 10. Хімічний склад коренеплодів і гички (протеїн, МЕВ, клітковина, зола, Са, РВ, нітрати, важкі метали). 11. Математична обробка даних кореляційним, регресійний і дисперсійним методами.

12. Енергетичний баланс (за загальноприйнятою методикою). 13. Економічна ефективність (калькуляція витрат).

14. Метеодані (среднемноголетние і щороку окремо). 15. Точні дані вихідних запасів поживних речовин в грунті. Порядок виконання роботи. 1. Підготувати поле (березень). 2. Посів з нормою 12 кг по всіх варіантах. Сорт будь-який з районованих Сівалка СПЧ-6 з відповідним підбором дисків і зірочок. Глибина загортання 3-4 см. Міжряддя 70 см. Посіяти в термін 5-10 квітня. 3. Внести добрива згідно зі схемою досвіду. 4. проривку в фазі 1-ї пари справжніх листків. Залишити на 10% більше рослин, ніж передбачено схемою досвіду. 5. Поливи здійснювати в міру необхідності. Керівник: доктор сільськогосподарських наук, завідувач кафедри рослинництва ОСХІ, професор Щербаков В.Я. Здобувач: голова Адамовського сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Тимофєєв В.Я. РЕФЕРАТ 7 (1997). Форми і методи емпіричного пізнання в агрономії. Вступ. Наука як об'єктивне і предметне знання.Наукове знання, в кінцевому рахунку, необхідно для того, щоб направляти і регулювати практику. Воно (знання) виступає як свого роду «хитрість, яка має на меті підпорядкувати природу людських потреб, будь то в якості Предмет споживання або як засоби виробництва» (Маркс К., Енгельс Ф., Соч. Т.46, ч.1, з .387). Але перетворення світу може принести успіх тільки тоді, коли воно узгоджується з об'єктивними законами змінами і розвитку його предметів. Тому основне завдання науки - виявити ці закони. Орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть бути включені в діяльність (або актуально, або потенційно, як можливі об'єкти її майбутнього освоєння), і їх дослідження як підкоряються об'єктивним законам функціонування і розвитку становить одну з найважливіших особливостей наукового пізнання, тобто наука орієнтована на предметне і об'єктивне дослідження дійсності. У науці здійснюються дослідження, які обслуговують сьогоднішню практику, і також, результати яких можуть знайти застосування тільки в майбутньому. Рух пізнання в цілому обумовлено не тільки безпосередніми запитами сьогоднішньої практики, а й пізнавальними інтересами, через які проявляються потреби суспільства в прогнозуванні майбутніх способів і форм практичного освоєння світу. У структурі наукового знання виділяють насамперед два рівня знань - емпіричний і теоретичний. Їм відповідають два взаємопов'язаних, але в той же час специфічних виду пізнавальної діяльності: 194

емпіричний і теоретичне дослідження. Емпіризм (грец. Еmpeiria - досвід) спрямоване, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань, яке стверджує, що знання обґрунтовується в досвіді і через досвід. Ясно, що емпіричне пізнання ніколи не може бути зведене тільки до форм чуттєвості - відчуттям, сприйняттям, уявленням; воно не зводиться і до даних спостережень, так як передбачає формування на основі даних спостереження особливого типу знання - наукового факту. Науковий факт виникає як результат дуже складної раціональної обробки даних спостережень: їх осмислення, розуміння, інтерпретація. У цьому сенсі будь-які факти науки являють собою взаємодію чуттєвого і раціонального.

1. Емпіричне пізнання (емпіризм). А. Історія розвитку. а) Ідеалістичний емпіризм (Берклі, Юм, Мах, Кант, Авенаріус, Спенсер, Карнап, Шлік, Франк, Богданов, Конт, Мілль, Рейхенбах, Мур, Айдукевич, Бриджмен). б) Матеріалістичний емпіризм (Ф. Бекон, Гоббс, Локк, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Ламетрі, Фейєрбах). Б. Сучасний стан (загальний огляд). Основні методи і форми. Дж.Бернал, Тосака Дзюн, Т.Павлов, Р.Ріхта, Ільєнко, Кедров, Копнін, І.Віннер, У.У.Ростоу, Д. Белл, Е. Масуди, А.Тофлер, Дж.Несбіт, І.Топпер, Т. Кун, І. Лакатоса, П.Фейербенд.

2. Агрономія. Методи і форми емпіричного пізнання. А. Історія розвитку методів і форм емпіричного пізнання в агрономії. Гесіод, Аристотель, Теофраст, Цицерон, Катон, Маґор з Карфагена, Варрон, Вергілій, Колумелла, Пліній ст., Альберт Велдікій, Петро Кресценцій, Вальтер Хенлі, Бернар Палисси, Торелли, ВанГельмонт, Гохберг, Олів'є де Сірка. Болотов, Афонін, Ліванов. Ломоносов, Комов, Левшин, Полторацький, Самрин, Шелехов, Радищев, Лепехин, Рогенбрук, Севергін, Мордвинов, Павлов, Усов, Завойко, Преображенський, Каверзнев, Кайдани, Горянин, Рад. Серпня Теер, Юстус Лібіх, Буссенго, Лавуазьє. Менделєєв, Бажаєв, Тімірязєв, Збиральна, Клінген, Краснов, Стебут, Шишкін, Богдан, римів, Пашкевич, Кічуна, Таїров, Виноградський, Костичев, Сибірцев, Лютіковскій, Енгельгардт, Рудзінський, Прянишников, Вільямс, Різдвяний, Омклянскій, Докучаєв, Ізмаїльський, Висоцький, Мічурін, Вавилов, Лук'яненко, Ремесло, Пустовойт, Кириченко, Мамонтова, Ціцін, Писарєв, Гаркавий. Б. Сучасний стан (схема-класифікація). Висновок. Наукове знання - маса взаємопов'язаних типів знань. Сучасна агрономія дисциплінарно організована. Вона складається з різних областей знання, взаємодіючих між собою і в той же час мають відносну самостійність: загального землеробства, агрохімії, агрофізики, рослинництва, селекції, насінництва, насіннєзнавства, фітопатології, сільськогосподарської ентомології, сільськогосподарської меліорації і ін. Якщо розглядати агрономію як єдине ціле, то вона належить до типу складних систем, що розвиваються, які в своєму розвитку породжують все нові відносно автономні підсистеми і нові інтеграційні зв'язки, керуючі їх взаємодією. У кожній галузі агрономії (підсистемі що розвивається наукового знання), в свою чергу, можна виявити різноманіття різних форм знання: емпіричні факти, закони, гіпотези, теорії різного типу і ступеня спільності і т.д., тобто теорія і емпіричне дослідження вивчає явища і їх кореляції; в цих кореляції, у відносинах між явищами воно може вловити прояв закону. Але в чистому вигляді він дається тільки в результаті теоретичного дослідження. Отже, наукове знання в агрономії (і будь-якій галузі науки) являє собою величезну масу взаємодіючих між собою різних типів знань. Теорія бере участь у формуванні фактів; в свою чергу, факти вимагають побудови нових теоретичних моделей, які спочатку будуються як гіпотези, а потім обґрунтовуються і перетворюються в теорії. Буває і так, що відразу будується розвинена теорія, яка дає пояснення відомим, але не знайшли раніше пояснення фактам, або змушує поновому інтерпретувати відомі факти. Загалом, існують різноманітні і складні процедури взаємодії різних верств (типів) наукового знання, що виключає абсолютизацію якого-небудь одного з них. Список використаної літератури.

195

71 Комишина Життя. 1985. L-нім. Необхідність здавати прийомний екзамен до аспірантури з іноземної мови (німецька) змусили Тимофєєва приділити цьому аспекту свого життя необхідну увагу. В свій час він непогано знав німецьку в обсязі середньої школи, але вимова була варварською; її прийшлося «виламувати» вже на молодших курсах університету. Викладач німецької мови в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечнікова Зінкіна (1974-1977) називала студента Тимофєєва – Genosse Timofeew (товариш Тимофєєв). Спочатку Тимофєєв займався на заочних курсах (1986-1988 – Другі Київські міські державні курси іноземних мов - Київ, вулиця Жаданівського - із 1993 – Жилянська, 88 – в приміщенні Київського училища естадного і циркового мистецтв; викладач – Дубовіс І.С., мій особистий №4678), згодом – на стаціонарних у Одесі (Одеса, вулиця Велика Арнаутська, 2Б, школа №90; 1988 – три рази на тиждень їздити до Одеси було «напряжно» - витрачалося багато часу на поїздки + лекції в аспірантурі), після цього вдома по самовчителях (платівки, магнітофон, комп’ютер). Мрію навчитися розуміти німецьку мову не покинув…

Київ, Муніціпальна Академія естрадного та циркового мистецтв, вулиця Жилянська (Жаданівського), 88.

Одеса, ЗОШ №90, вулиця Велика Арнаутська, 2Б. 2020. Мета навчання на заочних курсах – навчитись читати, розуміти й перекладати художню, громадсько-політичну і науково-популярну літературу, а також отримати навички перекладу і реферування іноземних текстів, навчитись викладати свої думки, вести бесіду на іноземній мові. Програма передбачає отримання певних знань, умінь, навичок, що складають базу, на якій слухач курсів зможе у подальшому удосконалювати володіння мовою у зв’язку із профілем роботи.

196

72 Комишина Життя. 1986. ПОТІ (Закінчення Молодості). У 1986 році почалася у Тимофєєва в житті сіра полоса. Вийшла з декрету директорка Адамівської школи Граждан К.М.14 (завучем працював Катющев Є.М.15); Тимофєєву (який працював директором) прийшлося йти на години музики-хімії (й трошки біології; біологію вже тоді читала Вронська В.М.16); довантажили його сільськогосподарською працею та ін. – він став «багатостаночником» (багато предметів у різних класах вимагали багатогодинної підготовки; просто «шкрябати» Тимофєєв не хотів й тому засиджувався за планами далеко за дванадцяту ночі + репетиції у школі-клубі); на роботу над дисертаціє не залишалося сил. Повернення на посаду учителя та необхідність підробітку (грошей на утримання сім’ї не вистачало) автоматично позбавило Тимофєєва можливості бути присутнім на лекціях в аспірантурі (зривалася підготовка до здачі кандидатського мінімуму) та працювати із джерелами в університетській бібліотеці (дорога до Одеси та з Одеси займала до 6 годин часу). Тимофєєв почав метатися - хватався за підробітки: збільшував поголів’я домашньої живності - кози-вівці-корова-теля-кури-гуси-качки-індики-кролики-нутрії, що викликало збільшення об’ємів заготівлі кормів – сім’ю дуже виручав мотоцикл ІЖЮ-4К; брав у оренду земельні ділянки, ремонтував електронну апаратуру, грав у складі невеликого оркестру на весіллях (нас називали «Бродячі музиканти»17), але із збільшенням грошових надходжень зростали й витрати – діти росли; намагався хоча би раз на тиждень дістатися до аспірантури – вимолював у науковій бібліотеці книги з теми дисертації – відпрацьовував їх вдома (більшість з потрібних книг видавались лише на читацьку залу). Треба було щось вирішувати, причому терміново: або кидати аспірантуру, або кардинально міняти життя - переїжджати ближче до аспірантури (Одеса, або хоча б Білгород-Дністровський) чи навіть… міняти професію (ця ідея захопила Тимофєєва після прочитаної в липні 1986 року об’яви в газеті про набір до морехідної школи у Поті - школа готувала моряків для закордонного плавання). Мовою оригіналу (українською!): «Потійська морехідна школа запрошує чоловіків, звільнених у запас з рядів Радянської Армії віком до 35 років, з освітою не нижче 8 класів і юнаків з середньою освітою не молодше 17 років на час вступу, придатних за станом здоров’я для роботи на судах закордонного плавання рибопромислового флоту. Школа готує спеціалістів за такими спеціальностями: матрос-моторист, судновий електрик, машиніст рефрижераторних установок. Строк навчання 1 рік, включаючи 3-місячну плавпрактику на судах закордонного плавання. Під час навчання курсанти забезпечуються безплатним харчуванням, форменим обмундируванням, стипендією в сумі 17 карбованців і благоустроєним гуртожитком.

14Граждан

Катерина Михайлівна (1957-2019)– випускниця Адамівської школи. Після закінчення Одеського університету працювала старшою піонерською вожатою, учителем української мови та літератури, директором Адамівської школи (1980-1984) (на громадській роботі – секретарем партійної організації школи працювала Солов’єнко Олександра Леонідівна - 1981-1984, після неї – Катерина Михайлівна – 1985 до розпуску КПУ), знову учителем української мови та літератури до виходу на пенсію у 2012.

15Катющев Євген Миколайович – після закінчення Одеського педагогічного інституту працював в Адамівській школі завучем (1984-1987), учителем фізики (1987-1992), на початку 1990-х років вийшов на вільні хліба - отримав земельну ділянку й почав фермерствувати. В школі керував декількома технічними гуртками. Діти його любили й дуже жалкували за гуртками…

16Вронська Валентина Миколаївна – після закінчення Білгород-Дністровського педучилища працювала вихователем пришкільного інтернату Адамівської школи; згодом після закінчення Одеського університету (заочно) працювала учителем біології. Із 2003 року працює директором Адамівської школи.

17«Бродячі музиканти» - самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль Адамівського БК (19772000) у складі: Валерій Тимофєєв – бадніон (акордеон), електробаян (Естрадін-8Б); Олександр Лавриненко – гітара-соло-ритм, електроорган, вокал; Віктор Вронський – гітара-ритм, ударні, вокал. До основного складу «підключались» за необхідністю: Володимир Бондар – гітара-бас; Анатолій Гречка – гітара-бас; Юрій Шаповал – ударні; Сергій Антонюк – ударні; Валентин Бумбу – вокал; Тетяна Козаченко – вокал; Черненко Людмила – вокал;

197

Випускники школи направляються на судна закордонного плавання АзовоЧорноморського басейну. Середня зарплата 400-450 карбованців на місяць та інвалюта в розмірі 7 процентів від загального заробітку. Курсанти, які закінчили морехідну школу з відзнакою, мають право вступу без екзаменів до середніх морехідних училищ і поза конкурсом до вузів МРГ (Міністерства рибного господарства) СРСР. Документи приймаються (без екзаменів) цілорічно, початок занять в міру укомплектування груп. Детальні довідки можна одержати за адресою: 384695, РГРСР, Поті-5, вул. Данелія, 2, приймальна комісія, тел. 5-22-17». «Листанув» Тимофєєв до моршколи (голова комісії з набору – Т.Н.Жаркова, начальник школи – В.Г.Бабилуа). Прийшов від школи лист із переліком необхідних документів та бланком характеристики-рекомендації. У її тексті було зокрема зазначено: «Тов. N – указати, з якого часи й ким та де працює, його ділові та моральні якості, схильність до спиртних напоів, моральну стійкість, сімейність, чи має судимість, участь в громадському житті, як справляється із обов’язками та ін. Тов. N рекомендується на суда закордонного плавання після закінчення Потійської морехідної школи. Характеристика-рекомендація затверджена на засіданні патрбюро. Підписи: директора підприємства (де працює N), секретаря партбюро та секретаря райкому партії; підписи затверджуються відповідними печатками». Спокушав малий строк навчання (таке ж було й у 1973 році – малий строк навчання у ОФТ) та зарплата після закінчення моршколи (Тимофєєв з вищою освітою – університет! - отримував вдвічі менше – 180 рублів у школі + 70 рублів у клубі), але на заваді стала необхідність мати рекомендацію від партійних органів та від них же характеристику. Був ще резервний варіант – Кілійська морехідна школа торгівельного флоту - але до нього чогось не дійшли руки. Потрапив Тимофєєв на прийом спочатку до М.А.Тогобицького,18 згодом до Б.В.Афанасьєва19 й отримав облизня – «ми вас не для того вчили шість років в університеті; працюйте, вчіть та виховуйте дітей. Встав і вийшов!». Можливо, треба було бути більш настирливим, але проклята провінційна меншовартість зіграла свою роль; Тимофєєв не пішов на загострення. Метнувся до морських технікумів-вишів – «ви вже маєте одну вищу освіту; на другу треба мати направлення». Направлення не отримав, відпускні гроші закінчилися й почав 1986/1987 навчальний рік Тимофєєв вчителем музики-хіміїбіології-сільгосппраці сільської восьмирічної школи на 180 рублів у місяць. Молодість закінчилась. Але Доля повернулася обличчям до Тимофєєва. Незабаром йому пропонують посаду завуча Адамівської школи, а згодом і директора. Тимофєєв – знову відчув себе затребуваним…

Молодші діти Тимофєєва – Валерік та Свєта із Собаком.

18Тогобицький

Микола Андрійович (22.08.1941-) – завідуючий Білгород-Дністровський районним відділом освіти (1977-1986). У 1986 році виїхав на Батьківщину (Черкаси).

19Афанасьєв Борис Васильович (27.06.1928-09.09.2008) – перший секретар БілгородДністровського районного комітету КПУ (1982-1991).

198

ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ - 3. БУДЖАК. БУДЖАК (МЕЖИРІЧЧЯ ДУНАЙ-ДНІСТЕР – ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКЕ ЗАДНІСТРОВ’Я)

Буджацький отаман В.Я.Тимофєєв. Доля розпорядилася таким чином, що після одруження Тимофєєв залишився жити й працювати в Буджаку. Тут народилися і виросли його діти, тут він працював учителем, завучем, директором школи, головою сільської ради, в апараті районної державної адміністрації та районної ради на посадах начальника організаційного відділу, розробляв систему військово-патріотичного виховання дітей та молоді на засадах козацького лицарства, що згодом отримала назву «Сокіл» -«Джура», писав книги з теорії та практики цього напрямку виховання, які згодом Міністерство освіти і науки України рекомендувала як базові підручники. Тому трошки про Буджак. Загальна характеристика. Буджак (старослов. Кутъ, рум. Bugeac, гаг.

Bucak, тур. bucak – «вугол», «кут», «закуток», що є перекладом словянської назви, також іноді Аккерманщина) – в ХVІ-ХVІІІ ст. історична область на півдні Бессарабії, що займає південну частину між гирлами Дунаю, Дністра, на сході омивається водами Чорного моря. Включає в себе частину дельти Дунаю. Історично є частиною більш великого, переважно степового макрорегіону, відомого як Північне Причорномор’є. Включає в себе південні райони Молдови та південно-західну частину Одеської області України. Характеризується пістрявим національним складом. Один з найсвоєрідних регіонів сучасної України у мовному, культурному та географічному відношенні. Загальна площа 12,4 тис. км2. Етимологія назви регіону сходить до турецького слова буджак (вугол) – така назва степової території, що лежала між турецькими фортецями Ізмаїл, Бендери, Аккерман (сьогодні Білгород-Дністровський). Альтернативна назва регіону Аккерманщина сходить до турецької кальки слав’янської назви найбільшого міста регіону Білгорода-Дністровського (від Біла фортеця) ІХ-ХІІ ст. У античні часи Буджак був заселений фракійськими племенами.

VІ ст. до н.е. на ці терени просуваються скіфи зі сходу. ІV ст. до н.е. до Бессарабії з правого берегу Дунаю переселяються гети та даки.

199

106 р. Після воєн даків з Римом їхня держава була включена до римської провінції Дакія. У ІІІ-VІ ст. до Бессарабії переселялися племена готів, слов’ян, гуннів, болгар, аварів. В ранньому середньовіччі Буджак та Ногайські степи населяли уличі та тиверці. ІХ-Х ст. південна частина Бессарабії (Буджак) перебувала у складі Болгарського царства, однак після походів Святослава на Дунай Бессарабія потрапила під владу київських, пізніше галицько-волинських князів. У південній Бессарабії (Буджаку) кочували печеніги та половці. У ХІІІ ст. тут оселяються татари. У ХІV-ХV ст. терени південної Бессарабії були відвойовані у татар правителями Молдавського князівства. У ХV ст. на територію Бессарабії проникають війська Османської імперії. В ХVІ-ХVІІІ ст. регіон займала Буджацька (Аккерманська/Білгородська) орда, представники якої – кочові тюрки-єрюки прийняли іслам й були лояльні до Кримського ханства та турецького султана й постійно конфліктували із запорозькими козаками. В результаті змішування кількох кочових тюркомовних племен між вустями Дністра та Дунаю до початку ХVІІІ ст. склався місцевий татарський етнос – буджацькі татари. Буджак входив до складу Османської імперії до 1812 року. З травня 1812 року, згідно з Бухарестською мирною угодою між Росією та Туреччиною, Буджак відійшов до Російської імперії, де перебував до січня 1918 року. У Російській імперії назва Буджак використовувалася для опису південної степової частини Бесарабської губернії, яка, у свою чергу входила до більш великого історико-етнографічного регіону Новороссия. У лютому 1918 року Буджак анексувала Румунія і до 1940 року він входив до її складу. У 1940 році Буджак визволений радянськими військами і, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, відійшов до СРСР. Після цього був поділений на 13 адміністративних районів, з яких 7 серпня 1940 року була сформована Аккерманська область. З 7 грудня 1940 року Буджак входив до складу Ізмаїльської області. З 19 липня 1941 року до 25 серпня 1944 року територія Ізмаїльської області захоплена румунськими та німецькими військами. В серпні 1944 року Буджак був визволений Червоною Армією від румунських загарбників. 15 лютого 1954 року, у зв’язку зі скасуванням Ізмаїльської області, територія Буджаку увійшла до складу сучасної Одеської області. Для Буджаку характерний рівнинний рельєф та степовий ландшафт, клімат посушливий. Не зважаючи на наявність комплексу великих прісних водойм (озера Кітай, Кагул, Ялпуг, Катлабуг та ін.), територія характеризується нестачею водних ресурсів. Для морського узбережжя Буджака характерна наявність низки великих солоноводних і солонуватоводних лиманів (Алібей, Сасик, Бурнас, Шагани та ін.). Також на узбережжі є багато лиманів повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними пересипами. Річкова мережа Буджаку належить басейнам Чорного моря, Дністра, Дунаю. Головні ріки – Дунай (із Кілійським гирлом), Дністро (із притокою Кучурган). Дельта Дунаю та плавні Дністра місцями заболочені. Значні річки мають велике господарське значення для судноплавства, зрошення та отримання електроенергії. Довжина лиманних і морського узбережжя від гирла реки Дунай до Тілігульського лиману досягає 300 км. Буджак здавна відомий своїм строкатим етно-мовним складом в цілому. Ни один із етносів не складає в Буджаку більшості, причому доля українців в ньому (40%) майже вдвічі нижча, ніж по країні в цілому (78%) і в півтора рази нижче, ніж в Одеській області зокрема (60%). Спостерігається підвищена частка болгар, молдован, гагаузів; частка етничних росіян відповідає загальноукраїнській. У ХІХ та ХХ ст. значну частку населення Буджаку складали німецькі колоністи, жили швейцарці. Зараз німців майже немає. В регіоні зберігається невеликий ареал компактного поселення албанців-арнаутів (0,4% від всього населення).

200

За переписом 1989 року в українській частині Буджаку проживали: українці (35,8%), болгари (24,8%), росіяни (17,7%), молдавани (15,2%), гагаузи (4,6%), інші (1,9%). За переписом 2001 року в українській частині Буджаку проживали: українці (40,2%), болгари (20,9%), росіяни (20,3%, російське населення переважає у містах і зокрема складає більшість населення міста Ізмаїл), молдавани (12,6%), гагаузи (4,1%), інші (1,9%). Всього населення – 617,2 тис. чол. (українці – 248 тис. чол., болгари – 129,0, росіяни – 124,5, молдавани – 78,3, гагаузи – 24,7, інші – 12,7).20 Історичний екскурс. Буджак – один із найскладніших і найцікавіших територій України з точки зору історичного минулого, етнічного складу та наявності інтересів ближніх і не дуже ближніх держав. Цей регіон в свй час зіграв дуже важливу роль в геополітичній грі великих держав, які у вирі недавніх подій ніби-то підзагубили своє колишнє значення. Це «знецінення» чисто зовнішнє, оскільки бурхливі води повернуться в своє русло і тоді ці держави знову повернуться на перший план світової геополітики. Знаменно, що мовою татар - ногайців, топонім Буджак означає «кут», а може ... «забутий кут»? У давнину, батько географії Страбон, називав ці землі «гетського пустелею», а в Середні століття, сучасники включали їх в т. зв. «Дике поле», або «Великий степ», який простягався від «Угорської пушти» (Панонії) - на заході, до пустелі Гобі - на сході. Такі невтішні відгуки були дані місцевості не просто так. Регіон не тільки виділяється надзвичайної убогістю рослинного і тваринного світу щодо Європи взагалі, але й відсутністю корисних копалин та інших природних ресурсів. Питна вода тут зустрічається рідше, ніж в інших справжніх пустелях. Виникає запитання: чому такий бідний регіон був яблуком розбрату великих держав протягом стількох століть. У чому секрет того, що великі імперії чіплялися за цю бідну землю з таким завзяттям, навіть коли перебували в агонії? Наведемо лише деякі факти, які неминуче викличуть деякі питання: Стародавні греки створили низку колоній і емпорій (торгових факторій); Римська імперія витратила колосальні кошти, щоб забезпечити контроль над цією зоною, де перед степовиками - кочівниками не було ніяких природних перешкод - відомо, що Траянові вали були зведені в цій місцевості, прямо в чистому полі; Візантійці, навіть відступивши під натиском тюркських болгар, ще сто з гаком років утримували укріплену гарнізонами лінію на Дунаї, яка була відділена від основних імперських земель смугою в кілька сотень кілометрів; Варязькі конунги Київської Русі і князі Галицько - Волинського князівства провели безліч військових кампаній, щоб встановити контроль над цим регіоном; Найжадібні і розважливі купці середньовічної Європи - генуезці будували на морському узбережжі Буджака фортеці і замки, які виявлялися об'єктом постійних набігів кочівників; Відносини між Угорським королівством і Молдавським князівством були на тривалий термін також зіпсовані через ці землі; Військові зусилля Блискучій порти були спрямовані на захоплення і утримання фортець Кілія і Четатя Албе, хоча інші фортеці та міста Молдавського князівства були і багатші й більш процвітаючі щоб максимально убезпечити нові райі, султани дозволили ногайським татарам утворити в цих степах Буджака якусь подобу ханства - «татарлик»; У експансіоністських планах Російської імперії Буджаку приділялася особлива увага для досягнення своїх цілей Росія пішла навіть на порушення договорів з Молдавським князівством і Османської портою - назва «Буджак» вкоренилося тільки з окупацією Дністровсько - Прутського межиріччя Російською імперією в 1812 році до тих пір, навіть у російських джерелах, цей регіон називався Бессарабія поширення назви на все межиріччя було спробою з боку Росії виправдати анексію Газета «Козацький вісник» (Білгород-Дністровський), №16, квітень 2008. С.Ушанова. Буджак. // Державний архів Одеської області (далі ДАОО). – Об’єднаний архівний фонд «Козацькі товариства Одещини» (далі ОАФ) Р – 8243, оп. 4 БК, спр. 03, арк. 62, с. 1-2.

20

201

території, на яку вона не мала, за поглядами румунських-молдовських істориків та діячів, жодного історичного, етнічного або юридичного права; Після Кримської війни англо-франко-італо-турецькі переможці особливо наполягали на повернення Буджака Молдавському князівству; Таку ж наполегливість проявила Російська імперія, коли в результаті російсько-турецької війни 1877 -1878 років відібрала у свого союзника Румунії три южнобесарабскіх повітів - заради цього вона пішла на нерівний територіальний «бартер» з кількісної точки зору - Добруджа (за площею) замість Буджака; Після реаннексіі Бессарабії в 1940 році, Москва вдалася до самоправного включенню Південного Буджаку (разом з дунайськими портами і містом Четатя Албе) до складу Української РСР – у 1947 році Румунію змусили поступитися острівом Зміїним - цей, до недавньої пори, безлюдний скелястий острів, був облагороджений - на ньому з'явилися мешканці, хоча навіть питну воду доводиться завозити з материка - з флори і фауни тут присутні лише лишайники і змії – вони дали назву острову. Відповідь на всі ці питання можна дати тільки одну важливе стратегічне значення даного регіону. Сталін називав геополітику фашистської наукою, але анексувавши Бессарабію і Північну Буковину, перекроївши адміністративні кордони регіону на користь Україні, він керувався саме геополітичними міркуваннями. Найефективніший метод, що використовують в геополітиці - це системний підхід. Він дозволяє виявити географічні, демографічні, історичні, економічні та іншого порядку фактори, які наклали свій відбиток на геополітичний вигляд регіону. Буджакський регіон на даний час розділений між Республікою Молдова і Україною. Він становить нерівносторонній п'ятикутник, чотири сторони якого позначені водами Прута, Нижнього Дунаю, Чорного моря і Дністра, а п'ята (північна) сторона не має чіткої географічної прив'язки, але можна провести уявну косу лінію, яка проходить приблизно вздовж південної кромки колишньої зони Кодр - починаючи від Прута, південніше кодрів, Тігеч і до Дністра, трохи північніше Кеушан. Зона, що розташована між Дністром і Південним Бугом (Буго-Дністровська Молдова) - звана в румунських історичних джерелах Олат (округом) Вози або просто Возіян, являє собою майже точну копію Буджака. На деяких старих російських картах вся територія між нижньоми течіями Дунаю, Прута і Південного Буга називалася Бессарабія. Рельєф Буджака не надто балує погляд різноманітністю форм. Регіон представляє собою хвилясту рівнину, подекуди всипану пологими пагорбами, яка, наближаючись до моря, стає пласкою. Грунти тут набагато бідніші, ніж в інших частинах Бессарабії. Через посушливий клімат і близість моря рівень засоленості високий і солончаки зустрічаються часто. У середні віки на узбережжі можна було зустріти піщані дюни. Римський поет Публій Овідій Назон, засланий божественним Октавіаном Августом в Томі, підтверджує погану славу регіону в очах римлян, які звикли до більш м'якої і різноманітної природи. У своїх елегіях, написаних на засланні, Овідій описує цей край в найпохмуріших тонах. Флора представлена переважно травами. Дерева зустрічаються рідко, у вигляді гайків або окремих екземплярів. Ліси зустрічаються лише в річкових долинах. Місцевість дуже підходить для екстенсивного скотарства (особливо овець і кіз, які невибагливі в утриманні). Дика фауна представлена звичайними для степової смуги видами. Буджак, що межує з трьома річками, відчуває хронічну нестачу питної води, будучи в цьому відношенні однієї з найбільш посушливих зон в Європі. «Внутрішні» річки, що протікають по степу з Півночі на Південь, насправді являють собою пересихаючі влітку струмки. Навіть нечисленні озера відрізняються підвищеним вмістом солі, а деякі з них просто перенасичені сіллю. У середні століття тут випарювали сіль, яка була одна з головних статей експорту Молдавського князівства. Економіка регіону відповідала географічному положенню, наявним ресурсам та природно-кліматичним умовам. Зрозуміло, в першу чергу мова йде про скотарство (переважно вівчарство). В епоху середньовіччя Буджак поставляв на ринки Стамбула баранні шкури, каракуль, шерсть меріносів і баранину. Придатні для випасного 202

скотарства умови здавна привертали до регіону кочові степові народи. Рибальство було основним промислом населення, що проживає на берегах річок, озер, лиманів, морському узбережжі, лиманських плавнів (які називаються «гьоламі»). Торгівля солоною і копченою рибою була важливим джерелом доходів для господарської казни і населення регіону. У долинах річок розвивалося землеробство, представлене культурними злаками, овочівництвом і виноградарством. Гирла Дунаю, Прута, Дністра і Чорноморське узбережжя сприяли розвитку морської та річкової торгівлі - в ті часи переважало прибережне каботажне плавання на малотоннажних судах (галерах і фелюгах), а річки були набагато полноводніші і глибші. Відносно мала глибина лиманів і річок не була серйозною перешкодою для подібного виду плавання - тому порти регіону були серед найбільших і процвітаючих в Чорноморському басейні. Заняття і промисли мали етнічний поділ. Місцеве населення займалося в основному землеробством, скотарством, річковим і озерним рибним промислом. Кочівники займалися виключно скотарством, а греки займалися морським рибним промислом. Торгівля була «поділена» між греками, вірменами і генуезцями. Починаючи з XIX століття, її фактично монополізували євреї. В даний час в етнічному відношенні Буджак представляє дуже строкату картину, але цей «поліетнізм» був створений штучно, тобто він є наслідком державної політики, спрямованої на створення етнічного різноманіття населення, за рахунок місцевих етносів. Гето-даки були найдавнішим населенням цих місць; це зафіксовано документально в історичних джерелах. «Батько» географії Страбон писав про них, як про уродженців цих місць. Гети належали до північної гілки фракійців, що населяють майже весь Балканський півострів. У спеціальній літературі досі дебатується питання про ідентичність гето-даків. Одне, безсумнівно, якщо навіть ці два етноніма позначали два різні народи, вони все ж настільки були близькородинними, що деякими авторами сприймалися як один. На морському узбережжі, в колоніях і торговельних емпоріях проживали греки, які намагалися зберігати мирні відносини з місцевим войовничим населенням. Між гето-даками і грецькими колоністами йшла жвава взаємовигідна торгівля. В еллінську і елліністичну епохи античного Причорномор'я, до Буджакського степу потрапили кочівникі скіфи, яких відносять до іранської мовної сім'ї, за ними послідували родинні скіфам племена сарматів, які вступили в контакт (втім, не дуже дружній) з «Pax Romana» («Римським миром»). Протягом декількох століть Дністровсько-Прутське межиріччя служило притулком бастарнам. Це був конгломерат окремих древньогерманских племен, основний масив яких населяв землі між Ельбою і Рейном. Починаючи з III століття від Р. Х. греко-римський світ до самих своїх основ був порушений набігаючими хвилями степових кочівників. Зрештою, протягом цілого тисячоліття, кочівникам вдалося знищити обидві імперії, що виникли на руїнах «Римського миру» - західноримську і східноримську, яка відома і як Візантія. Буджакський коридор стає тим шляхом, через який кочівники Великої степу йшли на приступ рубежів Римської імперії. Ця облога була найтривалішою за всю історію людства. З початком епохи Великого переселення народів пов'язана і перша поява в цьому регіоні болгар та огузів. За тисячі кілометрів від Дністровсько-Прутського межиріччя, десь між пустелею Гобі і Алтаєм, знаходиться стародавня батьківщина всіх тюркських народів. Їхні предки займалися скотарством, яке в ту пору було екстенсивним, і вимагало наявності обширних пасовищ. Будь-яка посуха або зростання чисельності населення викликали відцентровий їх вилив на землі сусідніх племен. Таким чином, виникала ланцюгова реакція, схожа з цунамі - чим більше ця вбивча хвиля віддаляється від епіцентру землетрусу, тим потужніше і руйнівнише є її сила. У IV столітті з цього степу піднялася хвиля цунамі, яка розтрощила все на своєму шляху від підніжжя Алтаю до Підгір'я Альп. Мова, звичайно ж, йде про гунів Аттіли, прозваного сучасниками «бичем Божим». Взагалі-то, власне гуни становили лише ядро цих кочівницьких орд, яким вдалося протаранити римський лімес, який до 203

цього успішно стримував протягом більше двох століть неприборканий натиск німецьких племен. Серед безлічі більш-менш добровільних гуннских союзників, виявилися й болгари та огузи. Однак, вони були одними з багатьох. Після поразки на Каталаунських полях в 451 році по Р. Х. і смерті Аттіли в 453 році, мегаімперія гунів розпалася, і тюркські кочівники відійшли в степи і пустелі Центральної Азії. Болгари повернулися на велику європейську сцену в VІ столітті, заснувавши на території сучасної України Велику Болгарію (згодом під тиском із сходу переселившись на Балкани), а огузи (гагаузи) лише в IХ столітті, змішавшись згодом в північно-східній Болгарії – Добруджі (регіон Варна-деліорман-Лудогоріє) із печенегами та куманами (половцями) та прийнявши православ’я (це врятувало їх – вчорашніх ворогів – від взаємного квазітотального винищення) – взаємоассіміліровалися. Лінгвістичні та расові відмінності першкодили їх розчиненню в оточуючих народах (слов’янських болгар, візантійських греків і південнодунайських молдован-румунів). Через Буджакський степ пройшли не тільки тюрки, а й інші племена, які належали до інших сімейств і мовних груп. До приходу гунів тут панували готи, алани були іраномовними, а угорці відносяться до угро-фінської групи. Вони прийшли з Зауралля - місцевості під назвою Югра, тут вони знайшли свій кочівницький рай Ателькузу або Етелькузу - так називали мадяри північнопричорноморські степи між Дніпром і Дністром, до своєї навали в 898 році на Паннонська рівнину, але були вигнані звідти тюркськими болгарами. Тим більше, слов'яни, які проходили по цих місцях на своєму шляху до Цесарограда і поготів не були тюркомовними. Крапку над «i» в цьому вирі поставили татаро - монголи. У 1241 році орди на чолі з Батиєм прорвалися в Центральну і Південно-Східну Європу, залишаючись в нашому регіоні до середини XIV століття; тоді ж ці землі відвоювало Молдавське князівство. Навали з Азії припинилися з моменту появи вогнепальної зброї, яка майже звела нанівець переваги кочевнической кінноти перед пішим військом. В ХVІ столітті після захоплення турками фортець Кілія і Четатя Албе, послідувало переселення в Буджак татар–ногайців (перед цим була невдала спроба Петра Рареша – молдавського господаря – скинути османське ярмо). Ногайці перебралися до Буджакського степу, в якому раніше не бували і залишили після себе безліч топонімів - Кіоселія, Ермоклія, Мінжір, Капаклія, Тараклія, Коштангалія, Кочул, Казаклія і т. п. Після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. ногайські татари перебралися за Дунай - в Добруджу. У 1812 році в степу Буджацькому не залишилося жодного татарина. Тюркські кочівники різних племен, які пройшли через Буджак, на своєму шляху у багатші області, практично не брали участі у формуванні молдавського та румунського етносу (з причини релігійних відмінностей). Їх присутність відчувається лише в топоніміці регіону - сучасного Буджака та прилеглих територій - (географічні назви - до вищезазначених додамо Конгаз, Крокмаз, Талміз, Комрат, Баурчі, Чок Майдан, Дезгінже, Жолтан, Бешалма, Чадир, Етулія, Чішмікіой, Кубей, Ялпуг, Сасик, Тузла, Картал, Садик, Анадолу, Муса і т. д.). Ці села населені молдаванами (Ермоклія, Мінжір, Капаклія, Тараклія - Кеушень, Коштангалія, Капаклія, Кочул, Крокмаз, Талмаза, Картал, Анадолу, Садик), болгарами (Тараклія, Кіоселія), гагаузами (25 населених пунктів з татарськими назвами) і села зі змішаним румуно-слов'янським населенням (Муса, Тузла та ін.). Вважається, що після того, як у правління Ауреліана римляни залишили Дакію, першими жителями Дністровсько - Прутського межиріччя стали східнослов'янські племена уличів і тиверців (є згадки, що уличі не були слов'янами, а тиверці, за свідченням російських літописів, були двомовними), але археологічних пам'яток, що свідчать про присутність слов'ян у Бессарабії взагалі, і Буджаку зокрема, дуже мало. Що стосується корінного населення - їхня присутність в регіоні простежується безперервно на всьому протязі відомої історії, про що свідчать археологічні джерела, і це змушені визнати дослідники. З релігійної точки зору, протягом століть в Буджаку склалася парадоксальна ситуація. Цей, один з найрізноманітніших в етнічному відношенні регіонів Європи, в 204

плані конфесійному являє собою дивовижну монолітність. Абсолютна більшість віруючих належать до Православної церкви. Це явище виникло не природним чином (мається на увазі добровільне прийняття Православ'я), а в силу державного втручання. Мова йде про результат переселення мусульманського населення з краю, після 1812 року, за наказом турецького султана і халіфа (духовного лідера всіх мусульман сунітського толку), повернення німців - лютеран «nach Vaterland», на історичну батьківщину, згідно з домовленістю між СРСР та гітлерівською Німеччиною, в 1940 році євреї іудейського (мозаїчного) віросповідання, яких було особливо багато після XVIII століття, масово емігрували до Палестини, пізніше в Ізраїль чи на Захід в 80-90-ті роки минулого століття. Частина з них була депортована в табори губернаторства Трансністрії (за активну участь у збройних виступах проти румунської держави в міжвоєнний період). Деяка частина євреїв була депортована Сталіним до Сибіру в 1940 і 1949 роках, під час колективізації і т. зв. «Кампанії по боротьбі з космополітизмом». Про період, що передував III століттю, коли населення краю прийняло християнство, було написано достатньо. Місцеві гето-даки поклонялися Замолксісу, кочівники, які здійснювали періодично навали – були язичниками. Їх культи містили елементи тотемізму, анімізму і магії, про що свідчать археологічні матеріали, виявлені в їх могильниках (наприклад - скіфські кургани). Християнізація Дакії почалася з апостольською місії Святого Андрія Первозванного, який згідно християнської традиції, проповідував у цих місцях Євангеліє, майже відразу ж після Воскресіння Спасителя. Хвилі кочівників з Центральної Азії майже не залишили слідів і з причин релігійного порядку. Вони, на відміну від місцевих мешканців, не були християнами, тому й мови не могло бути про взаємну асиміляцію. Античні греки дуже добре зрозуміли економічне і геополітичне значення регіону і створили тут кілька колоній та емпірій (торгові факторії), серед яких найважливішими були Тіра в гирлі Дністраі Ольвія в гирлі Південного Бугу. З портів регіону в мегаполіс, що розкинувся на берегах Босфору, в Левант та Італію, відправлялися суда, завантажені зерном, сіллю, в'яленої та копченої рибою, шерстю, медом, воском, дорогоцінними хутрами, сухофруктами, винами, сукнами і тканинами, будівельним лісом. Зворотно суда привозили різні ремісничі товари, як то: вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогі сукна і тканини, а також вина з Греції, Кіпру, Італії, прянощі та інші товари, призначені багатим верствам населення (Тараба, Пілат). Що стосується інших соціальних верств населення (в першу чергу маються на увазі селяни - коматі), вони вели натуральне господарство і з ринком були мало пов'язані. Буджацький степ являє собою вузький коридор, обмежений на півночі однойменної височиною, а на півдні - Дунаєм і Чорним морем, через нього відкривався широкий вихід на Береганскую рівнину, а через карпатські перевали, на Паннонську рівнину і альпійські перевали в Італію - до жаданої мети всіх завойовників того часу - Риму. У місці, названим «Залізними воротами», Дунай ніби «стиснутий» скелями і міг бути порівняно легко перейдений кіннотою кочівників. Звідси, а також і з бродів в нижній течії річки, відкривався оперативний простір для дій проти другого Риму – Константинополя. Той, хто володів гирлами Дунаю, міг без особливих зусиль тримати під контролем торгівлю між Сходом і «Pax Romana» («Римський світ»). Вісь Дунаю представляла собою зручний шлях для проникнення до серця Європи. Річковий флот з плотів або видовбаних в цілісному стовбурі човнів, не вимагав особливих знань в області кораблебудування або штурманській справі. Тим більше, що сама Дунайська долина могла бути пройдена кінними кочівниками із Сходу на Захід і назад. Як ми вже відзначали, з причини природно - кліматичних умов, які були схожі на умови пустель Центральної Азії, сучасники прозвали степовій регіон Бессарабії - «гетською пустелею» - по етноніму її корінних жителів. Ці суворі умови підходили кочівникам - завойовникам, яким було не звикати до нестачі води і більш ніж убогої їжі. Історична традиція і археологічні дані підтверджують той факт, 205

що гетська пустеля входила до держави Буребісти - - вождя гето - даків, яка простягала свої межі до середньої та нижньої течії Південного Бугу. Античні грецькі поліси були занадто роздроблені з політичної точки зору, і занадто слабкі у військовому відношенні, щоб повністю контролювати цей регіон. Вони воліли засновувати на морському узбережжі колонії і емпірії, у місцях укритих від негоди - у лиманах і затоках. Усвідомлюючи свою військову слабкість, грецькі міста шукали покровительства і захисту у племінних вождів варварів (в нашому випадку, такими були гето-дакі). Перський цар Дарій I, син Гістаспа, спробував атакувати племена скіфів, які були ворожі його державі, і які населяли степи Північного Причорномор'я. Він перейшов Дунай і наступав в глиб гетської пустелі. Суворий клімат, нестача води і вороже оточення (скіфи застосовували по відношенню до загарбників тактику «випаленої землі») змусили перського «царя царів» (шахіншаха) повернутися додому, хоча він вже перейшов Дніпро і навіть Дон. Більш явна експансія в регіоні проводилася з моменту виникнення Македонського царства, і особливо Олександром Македонським і його діадохами. Великий цар Македонії відмінно розумів стратегічне значення регіону, але через нестачу часу, (як відомо, він помер у розквіті років) йому так і не вдалося здійснити експансіоністські плани в цьому регіоні. До його імперії були приєднані лише землі, що лежать південніше Дунаю, а також гирла. Його єдина експедиція північніше цієї річки, проходила набагато західніше (на території сучасної Олтенії) і була спрямована проти гетів, які надали допомогу своїм побратимам з-за Дунаю (фракийцам - трибаллам), повсталим проти македонців. Те, що в Олександра були наміри підкорити і північнопричорноморські землі, видно з дій його диадохов. Так, в той час, коли Олександр воював з перськими військами Дарія II в Азії, намісник Причорноморської Фракії Зопіріон зробив військову експедицію проти Ольвії (грецької колонії в гирлі Південного Бугу, званого греками Гіспанісом), пройшовши через гетську пустелю (Буджак). На зворотному шляху, коли македонці збиралися переправитися через Дунай, на них напали гети. Зопіріон поліг на полі бою, а його військо було знищено. Наступні спроби вжиті Лисимахом (300; 299 і 292 роках до Р. Х.) виявилися невдалими. Гето-даки нав'язали ворогові тактику партизанських дій і «випаленої землі». Після двох невдалих кампаній сам Лисимах був полонений гетами царя Дроміхета. Гетський цар простив македонського диадоха, і навіть, як пише Павсаній, видав за Лисимаха свою дочку. Цей шлюб був «політичним». Вождь «варварів» розумів, що македонці ніколи б не пробачили йому страти диадохи. Хоча вони й були «самими відважними і справедливими серед фракійців» (як охарактеризував їх Геродот), гети не могли встояти а сутичці з усією світовою імперією Олександра. Великий вождь Дакії Беребіста об'єднав в одне державне формування всі племена гето-даків, щоб усунути небезпеку, яка виходила від Риму. Знаменита грецька колонія Ольвія, яка спробувала протистояти Буребісти, була взята штурмом і спалена, і після цього вже ніколи не відроджувалася. Завоювання Траяном Дакії мало скоріше всього геополітичну причину, всупереч твердженням, що римлян залучали природні ресурси і багатства цього краю. Звичайно, не можна скидати з рахунків і цей фактор, але не він був головним і визначальним. Саме грізну небезпеку для Римської імперії представляли німецькі племена, які більше століття піддавали атакам римський лімес на Рейні. У вересні 9 року від Р. Х. німцям вдалося розгромити в Товтебургском лісі римські легіони під командуванням Вара. Після цієї поразки імперія остаточно відмовилася від своїх амбіцій щодо завоювання німецьких земель на Рейні, і перейшла, по всьому фронту, до стратегічної оборони. Присутність римських військ на північ від Дунаю послужило б стримуючим і страхітливим чинником для германців, яким завжди можна було нанести удар з тилу. Річкові флотилії римлян могли б по Дунаю проникнути в саме серце Німеччини і дістатися до його витоків, а також забезпечити постачання і супровід римських легіонів. Першим це зрозумів римський імператор Доміціан, 206

останній імператор з роду Флавіїв. Як би ми не ставилися до його особистості, не можна не визнати за ним його талант полководця і стратега. У всякому разі, римляни виграли всі битви, в яких він особисто керував військами. Щодо принизливого миру, укладеного з Децебалом, то він був тимчасовим. Обидві сторони розуміли це, як і те, що римляни не збиралися дотримуватися його умови. Він був усього лише перепочинком, в якому однаково потребували обидві воюючі сторони. Стратегічне значення Буджака особливо ясно виявилося під час першої дакоримської війни між Траяном і Децебалом. Вождь даків вирішив атакувати противника на його території, щоб зруйнувати комунікації римлян північніше Дунаю, для цієї мети він укладає союз із сарматами, і переправляє сконцентровані в Буджаку дакосарматське військо через Дунай, вторгаючись в римську провінцію Мезію. Від неминучої катастрофи, перед якою померкли б поразки Вара в Товтебургском лісі і Фускуса при Тапа, римлян врятувала швидкість реакції Траяна. Римські легіони вчинили форсований марш кидок, і повернулися на правий берег Дунаю, задовго до того, як дако-сарматське військо дісталося до моста біля Залізних воріт, щоб відрізати їх від тилу. У битві при Адамклісі в 102 році від Р. Х. були розвіяні останні надії даків переломити ситуацію. Піхотинці Децебала і сармати-катафракти були розбиті. Римляни витягли з цього належні уроки, і після закінчення бойових дій зберегли свою військову присутність в регіоні. Фортеця - порт Тіра, стала оперативною базою римської армії і флоту в північно - східній частині Чорного моря. З метою захисту від набігів вільних даків та інших племен, були побудовані фортифікаційні споруди, що увійшли в історію як «Траянові вали» (північний вал - це фактично, географічна межа Буджака). Буджак був введений до складу Римської імперії, як частина провінції Нижня Мезія. Без цієї вузької приморської смуги Рим не міг ефективно контролювати гирла Дунаю і Чорне море, як «mare nostrum» (щось на кшталт «озера» або «внутрішньої водойми» імперії. Завоювання земель північніше Дунаю, незважаючи на величезні витрати і зусилля, пов'язані із зведенням сухопутного лімесу, досягло своєї мети. Набіги германських племен припинилися практично на сто двадцять років. Спроби вільних даків та інших племен вибити римські легіони з лівого берега Дунаю зазнали невдачі. Евакуація римлянами Дакії сталася при імператорі Авреліані в 271 році і почалася з ініціативи римської влади, з причин швидше внутрішнього порядку. Імперія переживала період найгострішої соціально-економічної та духовної кризи: надмірне оподаткування, визванное непомернимі витратами на армію і роздутим бюрократичним апаратом; суспільство роздирали непримиренні суперечності між нобилитетом - з одного боку, рабами і колонами - з іншого; нескінченна низка повстань підкорених, але непокірних народів; римське громадянство, яке давно не надавало жодних привілеїв чи соціальних гарантій; гоніння на християнство - єдина релігія, яка могла б врятувати імперію - ось тільки деякі фактори, які прискорили падіння Римської імперії. Римська армія, особливо її еліта - преторіанська гвардія, підкупована численними претендентами на імператорський пурпур, все частіше втручалася в політику імперії. Імператорів скидали з калейдоскопічною швидкістю. Мало хто з них помер своєю смертю, а не від мечів преторіанців або отрути євнухів. У римські легіони все частіше набирають варварів, яких цікавило насамперед грошове утримання, а не захист батьківщини, яка, при здоровому міркуванні, і батьківщиною-то їм не була. У римській армії, що перемогла в 451 році на Каталаунських полях Аттілу, римлянином, можливо, був лише тільки її командувач Аецій (названий «останній з великих римлян»). Незвичайно строкатий релігійний еклектизм і гоніння на християнство - єдину релігію, здатну вдихнути нове життя в агонізуючу імперію, призвели до остаточного і повсюдного падіння моралі, традицій і сім'ї. Цікаво відзначити, що в цьому відношенні Римська імперія як дві краплі води схожа на сучасне, корумповане і отруєне ліберальною ідеологією суспільство. Розлучення, свобода сексуальних відносин, гомосексуалізм, ледь прикритий святенницької личиною атеїзм, зниження народжуваності та старіння населення, 207

ксенофобія з боку варварів - федератов (читай: мігрантів), по відношенню до прийомної батьківщині і т. п., були буденними явищами в епоху пізньої Римської імперії. Гортаючи сторінки нинішньої преси, дивлячись передачі телебачення і слухаючи радіо, виникає нав'язливе відчуття «дежа вю». Все що описав Гай Светоній Транквилл у своїй книзі «Життя дванадцяти цезарів», повністю відповідає тому, що відбувається зараз, як-ніби римський класик став нашим сучасником, і битопісує наші звичаї… В епоху Великого переселення народів (III - XIII ст.) багато міст на Нижньому Дунаї зникли або перебували в занепаді. З цього зовсім не випливає, що регіон, нехай і тимчасово, але втратив своє стратегічне значення. У збереженні своїх позицій на Нижньому Дунаї і Нижньому Дністрі в першу чергу була зацікавлена Східноримска імперія або Романія, як називали її народи і кочівники (що отримала у вчених колах назву Візантії). Вона була правонаступницею Римської імперії, східна частина якої стала окремою імперією і яка менш ніж за три століття повністю еллінізіровалась. Після приголомшуючих успіхів арабів, під час правління імператора Іраклія, Константинополь відмовився від «великої ідеї» Юстиніана відновити імперію в межах Костянтина Великого. Після втрати Північної Африки і Передньої Азії, Візантійська імперія пов'язує свої інтереси з тріадою - Балканським півостровом, Південною Італією і Малою Азією. Природні кордони, утворені горами, морями й широкими річками, забезпечували захист від кочівницьких набігів, а сильний військово-морський флот, що мав на озброєнні «грецький вогонь», охороняв морські комунікації, які для імперії були життєво важливими. Східне Середземномор'я і Чорне море стають (якщо користуватися політичним сленгом) «зоною особливих інтересів» Константинополя. Крім цього, слід пам'ятати, що до XV століття, коли були створені каравели і галіони, що дозволяли здійснювати далекі морські та трансокеанічні подорожі, плавання забезпечувалося весловим галерним флотом і було переважно каботажним - було прив'язане до узбережжя. У цих умовах, наявність укріплених опорних пунктів і торгових факторій на узбережжі і в гирлах великих річок - було життєво необхідним. У географічному просторі, охопленим межиріччям Дністра і Прута, у візантійців такими опорними пунктами були Аспрокастрон (Четатя Албе) і Лікостомо (Стара Кілія на правому березі гирла рукава Суліна - сучасне Вилкове). Вони здійснювали зв'язок між метрополією і її південнокримського колоніями. Крім цього, Аспрокастрон контролював один з водних шляхів, по якому скандинавські варвари - вікінги, яких росіяни прозвали варягами, проникали в Понт Евксінський (так античні греки називали Чорне море). Варяги спускалися вниз по Дніпру і Дністру, щоб вести торгівлю з розташованою на Босфорі метрополією, або ж - пограбувати і поразбійничати - залежно від обставин. Контроль над Нижнім Дунаєм був для Візантії настільки важливим, що вони зберегли фему Парадунавон (сучасна Добруджа), навіть коли болгари завоювали землі, що лежать південніше. З даним регіоном пов'язаний надзвичайно цікавий епізод з історії болгаро-візантійських воєн. За кількістю залучених і драматизму дій, операція візантійського флоту залишає далеко позаду всі подібні операції нашого часу (евакуація ефіопських євреїв - фалашів з берегів озера Тан, авіацією і спецназом Ізраїлю тощо). У 811 році болгарські війська під проводом хана Крума, штурмом оволоділи Адранополем (сучасне Едірне). Населення міста, що залишилося в живих, було насильно переселено загарбниками на Нижній Дунай, щоб освоювати землі біля дельти. Історики вважають, що це можуть бути рівнина Берегана і Буджацький степ. Через 26 років (!), в 837 році візантійський флот, зламавши опір ворожих гарнізонів, зміг звільнити з полону десятки тисяч колоністів і народжених в полоні дітей. Цей надзвичайний випадок наочно показує, що завойовники - кочівники не могли досить ефективно контролювати захоплені території, оскільки не мали військовий флот. Випереджаючи події, скажемо, що туркам не вдалося б захопити Константинополь, якби вони не побудували сильний флот, який наглухо замкнув кільце блокади.

208

Останній раз ромеї (самоназва візантійських греків, на згадку про те, що вони нащадки і спадкоємці великих римлян) у всій потужності повернулися на Нижній Дунай в 1018 році, коли імператор Василь II Болгаробойца зруйнував Болгарське царство. Повстання волошського населення, до якого приєдналося болгарське (вже славянізіроване) під проводом румунських братів - Петра і Асена, що спалахнуло в 1185 році, призвело до створення влахо-болгарського царства, назване хрестоносцями Влахо, яке поклало край візантійському пануванню на Нижньому Дунаї. Місце візантійців в містах Буджака займають генуезькі купці, які опановують місто Аспрокастроно (сучасний Білгород-Дністровський). З цього часу порт іменується Монкастро (генуезцями) або Аспрокастрон (візантійцями). Східні слов'яни населяли територію розташовану між озером Ільмень, річкою Окою та середньою течією Дніпра. Ця гілка слов'янства опинилася в невигідному становищі, з геополітичної точки зору, оскільки не мала виходу до незамерзаючих морів. Шлях до Балтійського моря був перекритий балтськими і угро-фінськими народностями, а до Чорного моря - племенами степових кочівників. Цей недолік і вплинув на зовнішню політику державних утворень давніх русичів - Київської Русі, а потім, що виникли на її уламках удільних князівств. Формування Київської Русі, пов'язане з т. зв. «Норманської теорією». Східні слов'яни були розділені на численні племінні союзи, які між собою ворогували і воювали. Серед цих племен виділялися ільменські слов'яни (словени) з центром у Новгороді Великому. Вони були майже єдиними серед східних слов'ян, у яких, якщо можна так висловитися, була купецька «жилка». Новгород був великим торговим і ремісничим центром розташованим на знаменитому торговому річковому шляху «із варяг у греки». Для новгородців, як людей торговельних, встановлення політичної стабільності в регіоні мало особливе значення. У IX столітті на політичній карті Європи з'являється ще одна велика ранньофеодальна держава - Київська Русь. Деякі дослідники, грунтуючись на викладених у літописі «Повість временних літ» фактах, стверджують, що дану державу заснували варязькі конунги (князі), а сам політон «Русь» походить від однойменної області в Швеції. Варяги шведські, подібно своїм датським і норвезьким побратимам (вікінгам або норманам), поєднували морську торгівлю з морським розбоєм. Драккари варягів з однаковим успіхом ходили по морю (скандинави у своїх плаваннях використовували компас) і по річці. Підкоривши східних слов'ян, варяги не припинили свої грабіжницькі походи. Конунги (князі) Ігвар (він же Ігор) і Хельг (він же Олег) осадили Царгород (слов'янська назва Константинополя, що тлумачиться як «цар міст»), але безуспішно, «грецький вогонь» спалив їх дерев'яні тури. Переможець хазар Свенельд (Святослав) задумав справжній геополітичний переворот, маючи намір перемістити центр ваги своєї імперії з Києва в Переяславець на Дунаї. Поняття не маючи про геополітику, Святослав проте з точки зору канонів цієї сучасної науки, досить точно сформулював свої цілі «Не любо ми є в Києві, хочу жити в Переяславці, яко тобто середа землі моєї». Київський князь хотів перенести столицю в це містечко на Нижньому Дунаї, неподалік від нашого регіону. Як бачимо, Буджак повинен був стати осередком імперії Святослава. Останню свою битву Святослав дав базилевсу Іоанну Цимісхію у Дуростолі в 971 році. Усі дослідники сходяться на думці, що перш ніж повести наступ вглиб Балкан, Святославу слід було б зміцнити свої позиції в Дністровсько-Прутському межиріччі (убезпечити свій тил). Помилку Святослава виправляли поетапно - Олександр I - анексія ДністровськоПрутського межиріччя в 1812 році, Микола I в 1829 році - приєднання до Російської імперії дельти Дунаю, Сталін в 1947 році - приєднання до УРСР острова Зміїний. Для древніх русів шлях по Дністру був коротший і безпечнішій, ніж по Дніпру, витоки Дністра були в лісистих Карпатах, в землях підвладних вихідцям з Київського князівського роду. Крім того, на Дністрі немає порогів, як на Дніпрі (де пізніше виникла Запорізька Січ) і де легко можна було влаштувати засідку. Саме там був печенігами, яких підкупили візантійці, убитий Святослав. Аспрокастро (Четатя Албе) був ближче до Константинополя, ніж Тмутаракань на Таманському півострові в 209

Керченській протоці, яким якийсь час володіла Київська Русь. Крім цього, плавання на Чорному морі було (і залишалося) каботажним. Після роздроблення Київської Русі на удільні князівства, Галицько - Волинські князі спробували встановити своє панування в регіоні, але без успіху. Їм вдалося досягти дельти Дунаю під час своїх походів, які, однак, носили спорадичний характер - вони не змогли встановити своє панування в даному регіоні. В XI столітті з'явилися нові завойовники - кумани, які, як і їхні попередники (печеніги і огузи) належали також до тюркської мовної сім’ї. Володіння їх складали за площею дві нерівних частини: ті, які розташовувалися між Волгою (Ітіль) і Дністром Дешт-і-Кипчак (Половецький степ) і володіння на Румунської рівнині. Між ними уклинювалася Карпатська дуга. На півдні половецькі (куманскі) володіння межували з Дунаєм. Кумани – кочівники, які ще не навчилися долати такі природні перешкоди, як широкі річки і гори. Крім того, Угорське королівство, яке володіло Трансільванією та Візантійська імперія, чиї землі тягнулися південніше Дунаю - були куманам не по зубах. Західна частина Куману (Румунська рівнина) була менше ніж Дешт-і-Кипчак за площею, але не за значенням, оскільки вона була плацдармом для проникнення і навал в Центральну Європу. Сполучною ланкою між цими двома частинами був Буджак. В XIII столітті, в монгольських степах з'являються татаро-монгольські орди, які підкорили Китай, державу хорезмшахов та інші країни Сходу. Там, використовуючи місцевих ремісників і фахівців, нукери Чингісхана навчилися підкоряти гірські гряди, переправлятися через широкі водні перешкоди і штурмувати фортеці - що не вдавалося зробити ні гуннам Аттіли, ні мадярам Арпада, і незважаючи на це, Буджак зберігав своє геостратегічне значення, оскільки цей регіон контролював гирла Дунаю, Прута і Дністра (гирло останнього тоді було судноплавним). Дунай був водним шляхом, по якому можна було проникнути в саме серце Європи. Це єдина велика європейська річка, яка протікає по горизонталі (із Заходу на Схід), а не по вертикалі (з Півдня - на Північ чи з Півночі - на Південь), як інші річки Європи. Дунайська долина надавала сприятливі можливості для використання кочівниками кінноти хоча татаро-монголи і вміли користуватися судами, їм зручніше було використовувати традиційні для кочівників бойові та похідні прийоми. Татаромонголи відійшли з Буджаку в ХІV столітті. На деякий нетривалий період місце татаро-монгол зайняло Велике князівство Литовське. На румунському просторі починається процес формування держави, який стільки разів переривався навалами кочівників. Мова йде вже не про переддержавні формування - князівства, воєводства, жупанства (на зразок Добротіци, Іоанна, Фаркаша, Сенеслава, Менуморута або Джелу), а про державу. На початку XIV століття зароджуються Мунтенія (вона ж Волощина і Цара Роминяске) і Молдова. Трансільванію слід виключити з цього списку, оскільки в цей час трансильванці були зведені до положення рабів «трьох привілейованих націй» (угорців, Секу і сасів) і практично вже ніякої ролі не грали в політичному житті князівства. Спочатку, у Молдови не було виходу до моря. Фортеця Четатя Албе (Монкастро) перебувала в руках генуезців, а Кілія була в руках мунтенцев і їхніх покровителів - угорців. Буджацький степ був вотчиною волоської династії Басараба, від яких і отримав регіон свою назву - Бассараб. Для Угорщини багато значив той факт, що їх васал - Мунтенія володіла Кілією, бо це давало можливість виходу до Чорного моря, тим більше, що Ясновельможна республіка (інша назва Венеціанської республіки) блокувала вихід до Адріатичного моря. Якщо волоські господарі отримували підтримку своїх чорноморських домагань з боку угорців, то молдавські спиралися на підтримку поляків. Це пояснюється економічним фактором. Мунтенія отримувала доступ до Європи через сім сассскіх міст Трансільванії - т.зв. Зібенберг або Семиграддя васального князівства Угорської корони. Головним торговим партнером Мунтенії був Брашов (Кронштадт). Молдова, у свою чергу, отримувала доступ до Європи через багатий польський торговельний і ремісничий центр Львів (відомий у середні віки і як 210

Лемберг). Отже, волоське - молдавське суперництво за Буджак було і угорськопольським. Перші господари династії Басараба володіли цими землями в силу обставин, пов'язаних з походженням населення даного регіону. Відомо, що й донині, руманське населення даного регіону говорить на волоському діалекті мови. Це пояснюється тією обставиною, що після зимівлі в карпатських передгір'ях, влітку чабани з Мунтенії спускалися на рівнину і йшли досить далеко від рідних місць, і деякі з них влаштовувалися остаточно жити на новому місці. Звичайно, було природно, що ці волоські пастухи залишалися вірними своєму суверену. Незважаючи на все це, узбережжя Буджака досить скоро потрапило під владу Молдавського князівства, оскільки воно відмінно вписувалося в її природні рубежі, створені річками (Нижній Дунай, Мілков і Дністер), Чорним морем і Східними Карпатами. Крім цього, вихід до моря був вкрай необхідний для Молдавського князівства, оскільки в епоху Середньовіччя морські торгові шляхи були найнадійнішими. Сухопутні торгові шляхи, в умовах феодальної роздробленості, були дуже затратними (через внутрішні митниці) і небезпечними (через розбійників, які промишляли на великій дорозі). Вже господарь Роман I іменував себе «Господарем Землі Молдавської - від гір і до самого великого моря». Четатя Албе залишалася опорним пунктом Республіки Святого Георгія (інша назва Генуезької республіки). Вона визнавала сюзеренітет молдавських господарів, зберігаючи досить широку внутрішню автономію. Нові рубежі Молдавського князівства зміцнилися під час тривалого правління Олександра Доброго, але його негідні спадкоємці промотали батьківську спадщину. У 1457 році на чолі Молдавського князівства став Штефан III з роду Мушатінов, прозваний Великим. Він прославився не тільки своїми видатними полководницькими талантами, а й своїм геополітичним баченням. Для досягнення своїх цілей він використовував різні способи і методи. Так, для отримання в своє володіння стратегічно важливої Хотинської фортеці, Штефан чел Маре не забув визнати себе васалом Польської корони. У випадку з Кілією, де стояв сильний волосько-угорський гарнізон, молдавський воєвода вдався до сили зброї, оскільки ніякого компромісу не могло бути. Перша спроба взяти фортецю штурмом виявилася невдалою, але молдавський господар не відмовився від свого задуму, і наполегливо домагався свого; в 1465 Кілія стала молдавським володінням. Заради досягнення своєї мети, Штефан не побоявся вести війну з потужним Угорським королівством, на троні якого тоді сидів «румунів» Матьяш Корвін. Великий молдавський господар наказав відновити і реконструювати задля зміцнення Кілію та Четатя Албу. Однак ці заходи не врятували становище. Блискучій Порті ці фортеці були конче потрібні, щоб остаточно перетворити Чорне море в своє внутрішнє озеро («mare nostrum»). В 1484 році, комбінованим раптовим ударом з моря і суші, ці фортеці були взяті турками штурмом. Про важливість Кілії та Четатя Албе для Османської порти говорить той факт, що військовими діями керував сам султан. Морське судноплавство тоді було каботажним - вздовж берегів. Торгові і військові флотилії складалися переважно з галер, на яких використовувалася праця прикутих до весел невільників - веслярів, а вітрильне оснащення грало допоміжну роль. Отже, щоб здійснювати ефективний контроль над морським басейном, абсолютно необхідним було заняття всіх ключових пунктів на узбережжі. Така протяжна частина узбережжя, яким було Буджацьке, підконтрольне Молдові, не дозволяло Порті стати повноправною володаркою на Чорному морі. Крім цього, молдавські фортеці в Буджаку, що знаходяться в безпосередній близькості від гирл Дунаю, підривали турецьке панування на дунайському відрізку від Пожонь (Братислава) до Браїли, і могли служити плацдармом для проникнення на Балкани, які перебували під османським пануванням. Штефан чел Маре і його спадкоємці неодноразово намагалися звільнити морські ворота країни від невірних, але безуспішно. Великий воєвода розумів, що власними силами йому фортеці не повернути, і тому він звернувся за допомогою до сусідніх великих держав. Угорщина однак, була зайнята своїми проблемами, а Польща, під виглядом допомоги зробила спробу захоплення Молдови шляхом облоги стольного граду Сучава. Після вигнання 211

поляків за межі князівства і нового приєднання Покуціі, Штефан чел Маре зрозумів, що йому доведеться змиритися з положенням і віддати країну на уклін туркам, тобто визнав сюзеренітет турецького султана, виконуючи свої обов'язки васала взамін військового захисту й подоби незалежності в справах внутрішніх і зовнішніх. Після кожної невдалої спроби звільнити свої морські ворота, Молдова розплачувалася частиною своєї території або стратегічно важливими пунктами, які перетворювалися на турецькі райі або татарські татарликі. У 1538 році, після невдалої війни проти турків, яку вів «природний син» (те саме, що «бастард», «байстрюк») Штефана чел Маре - Петру Рареш, османи відривають від Молдови область Тігин і перетворюють її в райю. Замість стародавніх румунських укріплень, турки зводять на березі Дністра потужну фортецю, яка буде аванпостом Аккермана (Четатя Албе) і одночасно османським плацдармом на Середньому Дністрі. На анексованих у Молдови територіях, Османська Порта створює два санджака (області): Тигина (Бендер) і Четатя Албе (Аккерман). До складу останнього входила і фортеця Возіян (Очаків), узята в тому ж 1538 році у кримських татар. Завдяки цим придбанням, Блискуча Порта не тільки забезпечила безперервний територіальний зв'язок між своїми балканськими і південнокримського володіннями, а й ефективний контроль над гирлами найбільших річок, що протікають в регіоні: Дунаю, Дністра, Південного Бугу та Дніпра. Формування санджаків Тигина (Бендер) і Четатя Албе (Аккерман) свідчить про стратегічну важливість даного регіону для Османської імперії, оскільки санджаки були однією з головних військово-адміністративних структур Туреччини. До тих пір, райі Бессарабії (Буджак) і Буго - Дністровського межиріччя (Возіян) входили до складу сілістрійському санджака, який знаходився на території Болгарії. Особлива увага приділялася Бендерському Санджаку, на чолі якого стояв особливий уповноважений Порти, і якому повинні були підкорятися і господари Молдавського князівства. При виборі господаря за Бендерським турецьким пашею (губернатором) залишалося останнє слово. Глибоко вклиненний в територію Молдови, Бендерський санджак являв собою оперативну базу для ведення турецькими військами військових дій, в разі конфліктів з Молдовою, Польщею, Росією. Щоб ще більше закріпити своє панування в регіоні, турки приступили до будівництва нових фортець і опорних пунктів, крім вже існуючих. Таким чином, між Кілією і Очаковом була побудована потужна майже безперервна оборонна лінія з фортець або укріплених замків. Північно - західніше Кілії була побудована неприступна Ізмаїльська фортеця, а між Тігиною і Четатя Албе - маленька кам'яна фортеця Паланка (на місці більш давніх молдавських деровянних укріплень), на піщаній косі перед Очаковом була побудована Кінбурнська фортеця і т. д. Навколо цих фортець, справжнім охоронним поясом, простягалися землі віддані татарам - турецьким васалам, не тільки для випасу худоби, але і як база для підготовки набігів на гяурів (так турки називали християн). Між 1593 - 1817 роками, в Буджаку обживаються кримські татари. Великі держави тієї епохи цілком усвідомлювали, наскільки важливий Буджак з точки зору стратегії, і намагалися хоча б відновити статус-кво, що існував в регіоні до османського завоювання. Зрозуміло, в своїх діях вони керувалися власними егоїстичними інтересами, а ніяк не доброзичливістю по відношенні до Молдови. Просто грандам середньовічної Європи було вигідніше мати в гирлах Дунаю слабку і маленьку Молдову, ніж велику і сильну Османську імперію. В кінці XV століття Угорщина і Польща бажали відновлення молдавських кордонів і з причини того, що сподівалися відновити свої позиції на Чорному морі. Угорщина хотіла повернути собі Кілію (вже через Молдову, яка в той момент, була васалом Угорської корони), а Польща бажала відновлення своїх позицій в Буго-Дністровському регіоні. У XVII XVIII століттях до «хору доброзичливців» приєдналися голоси Росії (в особі Олексія Михайловича в 1654 році, Петра Першого - в 1711 році) і Австрійської імперії (Карловицький світ 1699). І в цьому випадку великі держави переслідували свої інтереси - вихід до Чорного моря через Молдову. Під час мирних переговорів у Карловіцах, Польща зажадала, щоб Османська імперія залишила Буджак і 212

поступилася, якщо не всією Молдовою, то хоча б Буковиною. Туреччина відкинула польські претензії, заявивши, що султан не має жодних прав на землі свого васала, і не може розпоряджатися ними. Молдавські господарі завжди дуже вірно оцінювали геополітичне значення Бессарабії. Так, Штефан чел Маре, в 1477 році, через свого посла у Венеції підкреслював: «... Оскільки я впевнений, що турок (султан) сам прийде проти мене, через двох моїх місць - Кілії та Монкастро (Четатя Албе), які дуже йому докучають ... Твоє Високість може подумати, що ці два місця і є вся Молдова». Недарма кажуть, що істину не сховаєш. Ось як оцінював стратегічне значення Кілії та Четатя Албе султан Баязид II: «... дійшли до однієї з фортець Штефана, званої і Кілія, яка є ключем і воротами до всієї країни Молдавської та Угорщини, і Дунайської країни (Мунтенії) і ... під назвою Четатя Албе, яка є ключем до всієї Польщі, Росії, Татарстану (Кримського ханства) і всього Чорного моря». Великий молдавський воєвода намагався всіма засобами зберегти територіальну цілісність своєї держави. З цієї причини, він по черзі визнавав над собою сюзеренітет Польщі та Угорщини, хоча цілком усвідомлював, що ці альянси дуже хиткі і ненадійні, і знав справжні цілі цих великих держав. В даний контекст вписується і спроба встановити династичні зв'язки з Московським князівством за допомогою нещасного шлюбу його дочки Олени (в російській історії відома як Олена Волошанка) зі спадкоємцем, царевичем Іваном Молодим, сином Великого князя Московського Івана III, який, одружившись з візантійською принцесою Софією Палеолог, додав собі титул царя. Цим актом Штефан чел Маре хотів заручитися підтримкою Московської Русі у своїй боротьбі з Османською імперією та її васалом Кримським ханством. Російський напад на татар або хоча б його загроза, забезпечив би невтручання татар в неминучу війну з турками. Росія, однак, була стурбована суперництвом з Польщею, і в цій справі потребувала підтримки Кримського ханства. Крім цього, відсутність спільного кордону між двома православними державами, заважало прямої військової ефективної співпраці. Військові та дипломатичні контакти між Молдовою та Росією були практично перервані майже на два століття. Османська імперія була на підйомі і російська держава, перебуваючи в розпалі консолідації, не могла втрутитися в проблеми своїх сусідів. Війни між Росією і Польщею тривали протягом майже всього XVII століття і зажадали від першої величезної напруги сил, щоб стати вирішальним фактором впливу на південному сході Європи. У 1656 році, після Переяславської Ради, яка об'єднала Україну з Росією, російський цар Олексій Михайлович уклав секретний договір з молдавським господарем Георге Штефаном. У документі, між іншим, передбачалося відновлення молдавського суверенітету над Буджаком. У ньому можна було прочитати таке: «... території і фортеці, які Турок відібрав у Молдови, а саме: Четатя Албе, Кілія, Тигина і провінція Буджак, російський цар відвоює і поверне Молдавському князівству jure haereditaria». Однак цей договір так і залишився декларацією про наміри. Військова фортуна знову посміхнулася полякам, а кримські татари зробили грабіжницькі набіги на південь Росії. Олексій Михайлович був змушений задовольнятися тільки Лівобережною Україною і відмовитися від запланованого антитурецкого союзу з Молдовою. Молдавське князівство знову потрапляє в поле зору Москви з моменту воцаріння Петра I (з 1721 року - імператор). З цього часу Османська імперія вступила в затяжну кризу, яка тривала три століття і остаточно вирішилася тільки в 1922 році поваленням монархії і проголошенням Турецької республіки. Амбіційний російський цар хотів втілити в життя російський геополітичний проект часів Івана III, викладений метафорично в знаменитій легенді «Повість про Білий клобук». Найдавнішою, бажаною і близькою метою, був Константинополь або Царгород, який привертав погляди ще варязьких князів Київської Русі (Ігоря, Олега, Святослава). Найзручніший шлях для цього пролягав би через румунські князівства, де населення було дружньо налаштоване до братів по вірі, та й постачання військ не зустріло б особливих труднощів. Однак російська присутність в регіоні сплутала б всі карти Відня і 213

Варшави, які мали свої геополітичні види на даний регіон. Тому австрійці та поляки зробили все можливе, щоб звернути увагу царівни Софії і юного Петра в інший бік і сконцентрувати свої зусилля у бік Перекопу і Азова. Для здійснення своїх геополітичних планів, Петро I вів секретні переговори з господарями румунських князівств - Дмитро Кантеміром (Молдова) і Костянтином Бринковяну (Мунтенія). У 1711 році між Петром і послами цих господарів був укладений секретний договір, який передбачав перехід даних держав під протекторат («покровительство») Росії. Договір передбачав, між іншим, відновлення історичних рубежів Молдавського князівства по всьому периметру, в тому вигляді, якими вони були під час Штефана чел Маре, як і слід: «Землі князівства, за старим молдовським кордоном, над якими Господар матиме право володіння, як ті, охоплені між річкою Дністром, Кам'яниця, Бендерами і всім краєм Буджака, Дунаєм, рубежами мунтянської країни і Трансільванії і околицями Польщі, з розмежуванням, зробленим з цими країнами». Це ж стверджувалося і в прокламації Димитрія Кантемира, зверненої до своїх підданих, в якій говорилося: «Але невірний Язичник, який не дотримується даної клятви, зруйнував наші фортеці, а деякі зайняв: Тігин, Четатя Албе, Галаць, Рень, Сорока, Ізмаїл та інші поселення на Дунаї й у всій Буджацькому окрузі ... І фортеці, які були відняті у нас тиранами, будуть нам повернуті, як сказав Його Величність Цар у своїй прокламації...». В дійсності, російський цар і не думав виконувати взяті на себе зобов'язання. У «Заповіті Петра I» досить відверто були викладені справжні цілі, переслідувані російською зовнішньою політикою щодо християнських народів, які знаходяться під османським пануванням. Безславне поразка при Стенілешть змусило російського царя тимчасово відмовитися від своїх геополітичних планів в цьому регіоні, а Молдавське князівство втратило ще одну стратегічно важливу фортецю – Хотинську - в північній частині країни. Після Прутського походу Петра I, російські війська ще дванадцять разів використовували території румунських князівств в якості театру воєнних дій проти Османської Туреччини. Ці кампанії остаточно розвіяли ілюзії румунів та інших балканських народів, пов'язані з «визвольної» роллю Росії. Зі змісту попередніх договорів, підписаних представниками Молдови та Росії, ясно випливає, що південь ДністровськоПрутського межиріччя, анексований Османської Портою в XV-XVI століттях, визнавався обома сторонами невідчужуваною частиною території Молдови, і повинен було їй повернуто. Така позиція зберігалася протягом усього XVIII століття. Росія навіть спробувала, правда, вельми боязко, виконати свої зобов'язання, зафіксовані в даних договорах. Таким чином, після російсько-турецької війни 1768 1774 років, Молдавському князівству був повернутий цинут Хотернічень, який до того часу перебував під контролем ногайських татар. Імператриця Катерина II, якій вдалося приєднати до Росії басейн Північного Причорномор'я, прагнула створити на території Румунських князівств царство Дакія, на чолі з російським князем. У це державне утворення (фактично – з російським протекторатом) мали увійти Мунтенія і Молдова, включаючи її південну частину, анексовані османами. На південь від Дунаю передбачалося відродити Візантійську імперію, також очолювану російським князем. Проти цих планів рішуче встали великі європейські держави, які ні в якому разі не хотіли присутності Росії в Протоках. Остання російсько-турецька війна катерининських часів, завершилася приєднанням, в 1792 році, до Російської імперії території, розташованої між Південним Бугом і Дністром. Ця територія, на якій румунське населення становило більшість, було першою частиною ареалу румунського етногенезу, яка була включена до складу Росії. Російські правителі гідно оцінили геостратегічне значення новопридбаних територій і недалеко від Дністровського лиману побудували портове місто Одесу, яке стало згодом найбільшим портом на Чорному морі. Між іншим, забезпечення його захисту, було одним з приводів, які озвучувалися російськими дипломатами для обгрунтування анексії Бессарабії в 1812 році. Катерина II не змогла домогтися поставлених перед собою цілей, оскільки зіткнулася з твердим і узгодженим опором 214

великих європейських держав. Імператриця була змушена стримати свої апетити, але ніколи не відмовлялася від них остаточно. Свідченням цього є створення нових адміністративно-територіальних одиниць на нових завойованих землях, як то: Нова Сербія, Нова Греція, Таврида, і наречення по елліністичної моді нових поселень, які ні з якого боку не торкалися греків - Херсонес, Овідіополь, Тирасполь, Одеса, Севастополь, Григоріополь і т. д. і т. п. Згідно з положеннями Кучук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року, Росія гарантувала територіальну цілісність Дунайських князівств. Господарі князівств, хоча і призначалися султаном, не могли бути скинуті раніше закінчення регламентарного трирічного терміну. Всі заміни повинні були проводитися тільки після попередніх консультацій з Санкт-Петербургом. У 1806 році султан раніше терміну скинув регламентних господарів Молдови і Мунтенії Костянтина Іпсіланті та Олександра Морузі. Російський імператор Олександр I вирішив, що подібні дії не можна залишати безкарними, і наказав військам, очолюваним генералом Міхельсоном, «відновити законний порядок». У маніфесті до румунського населенню говорилося, що єдина мета російських армій - відновлення на троні господарів. Після взяття штурмом фортець на Дністрі та Дунаї, вони були передані під управління цивільної влади Молдавського князівства. Здавалося, що надія відновлення територіальної цілісності Молдови в її історичних кордонах (хай навіть у формі російського протекторату), почала збуватися. Шукати в арсеналі зовнішньої політики великих держав взагалі, і Росії зокрема, такі гідності, як безкорисливість або альтруїзм, було б марною тратою часу. Проблема в тому, що спочатку ще не був досягнутий «консенсус» з великими державами щодо майбутньої долі Дунайських князівств, та й результати військових дій не були настільки ясні. Особливу роль в бессарабському питанні зіграла навмисна, штучна плутанина, створена російською дипломатією навколо топоніма Бессарабія. Що справа йшла саме так, доводить лист генерала Румянцева-Задунайського до графа Толстого від 23 листопада 1807, в якому йшлося про: «... цій вузькій околиці краю, яка, не будучи провінцією, носить назву Бессарабії». Як вже було зазначено раніше, на деяких картах того часу, назву Бессарабії поширювалася не тільки на південь ДністровськоПрутського, але і Буго-Дністровського межиріччя, що формально дозволяло російській стороні, вимагати від Порти «возз'єднання» території, приєднаної до Росії ще в 1792 році. У російських дипломатичних документах, починаючи з кінця XVIII століття назва Бессарабія наполегливо повторюється поряд з назвами Молдови та Мунтенії, поволі створюючи враження, що дана область є окремою територією з історико-географічної та адміністративно-територіальної точок зору. У 1807 році, під час укладання російсько-французького альянсу в Тільзіте, який передбачав, між іншим, і припинення військових дій на Балканах, шляхом залишення російськими територій Молдови та Мунтенії. У цьому документі Бессарабія не згадувалося окремо, оскільки передбачалося, що Дністровсько-Прутське межиріччя була складовою частиною Молдавського князівства. Замовчування про Бессарабію, і поширення цієї назви на Ханську Україну, яка вже належала Росії, дало СанктПетербургу привід претендувати на Буджак. У своєму листі до графа Толстого, посилаючись на переговори з французьким посланником, де Шампань (de Champagny) зазначав: «Говорячи йому про залишення Молдови та Мунтенії, я дав ясно зрозуміти, що я не мав на увазі Бессарабію. Він все-таки спробував довести мені протилежне і говорив, що якщо в договорі Бессарабія не згадується, це замовчування відбулося через непорозуміння. На це я відповів, що все-таки можна, щоб хоч раз було непорозуміння на нашу користь». Однак гранди Європи і не думали поважати права малих народів. Спільність мови і походження (з Францією) і релігії (з Росією) поступалися геополітичним інтересам. Тільки через півроку після Тильзита, Наполеон I дав зрозуміти своєму вінценосному побратимові з «берегів Неви», що не має нічого проти, якщо Росія окупує Фінляндію і Швецію до Стокгольма, і, що нас цікавить особливо, Молдову і Валахію. Був витягнутий на світ Божий і пронафталінений проект часів Катерини, «царства Дакії», який повинен був включати 215

навіть Трансільванію. Царська корона «відродженої Дакії», повинна була дістатися Великому князю Костянтину. Росіяни вже склали план управління румунськими князівствами, які повинні були бути перетворені в рядові губернії: Мала Валахія (Олтенія), Велика Валахія (Мунтенія), Молдова і Бессарабія (турецькі райі і Буджакський татарлик південної Молдови). Єдиною перешкодою на шляху цих амбітних планів, був впертий опір, який вчинили турки, як у військовому, так і в дипломатичному плані. Турки прекрасно усвідомлювали стратегічне значення даних регіонів, і в першу чергу Буджака, який володів гирлами Дунаю і був воротами Балкан. Наполеонівська Франція, яка на словах підтримувала росіян в їх задумах анексувати Дунайські князівства, таємно підтримувала Стамбул грошима, зброєю та інструкторами. Найбільший ворог Наполеона, Великобританія, солідаризувалася з ним у небажанні бачити росіян на берегах Пропонтиди (назва, дана античними греками протоками Босфор і Дарданелли). Допомога, надана з боку Англії і Франції, дозволила Туреччині витримати війну, яка, з невеликими перервами, тривала шість років. Проте становище на фронтах складалася не на користь турків. Крім цього, в Стамбулі розуміли, що Османська Порта програє, незалежно від результату неминучого російсько-французького зіткнення. Єдиним рішенням був якнайшвидший вихід з війни, по можливості, з мінімальними втратами, у зручній позиції третього хто радіє. В очікуванні великомасштабної війни між імперіями Наполеона I і Олександра I, навесні 1812 року, в Бухаресті почалися мирні переговори. Вони проходили на заїжджому дворі вірменського купця Манук бея (російського агента). Турки прекрасно розуміли складність становища, в якому опинилася Росія, і тому наполягали на відновлення статус кво, але росіянам, щоб зберегти честь, потрібна була хоч незначна поступка, з боку Османської порти. Представник Сардинського королівства в Санкт-Петербурзі, Жозеф де Местр писав: «Буде укладено мир чи ні? Цим питанням задається весь народ. Це нелегко буде зробити ... Турки дуже неспокійні. Вони биті, але зовсім не переможені. Важко осідлати Балкани. Що досягнуто? До чого призведуть ці захоплені на Дунаї цитаделі? Схильний вважати, що все закінчиться розділом, щоб задовольнити честь і розорити провінцію». Концентрація «Великої армії» на західних рубежах Російської імперії, вплинула на позицію російської сторони за столом переговорів, на заїжджому дворі Манук бея, зробивши її більш примирливою. Не могло вже і мови бути, про повну анексію Дунайських князівств, або про перенесення кордону по Сірету. Для того, щоб звільнити Дунайську армію, на увазі майбутньої війни з Наполеоном, Олександр I квапив Кутузова з укладанням миру з турками і готовий був задовольнитися «лише» Бессарабією. У свою чергу, турки, якщо і готові були щось поступитися, то тільки центральну частину Дністровсько-Прутського межиріччя, і ніяк не Хотин і Буджак (фактично, власне Бессарабію), які відігравали ключову роль в оборонній системі Османської імперії. Однак, неминуче навала Наполеона, і можлива поразка Росії, змусили турків поступитися і цим регіоном. Вони ще пам'ятали Єгипетську кампанію Наполеона в 1799 році, коли його зупинили біля самих воріт Анатолії, під стінами Аккри. Генерал Ланжерон, (французький емігрант на службі російського імператора), зустрівся з великим візиром в Шумлі, і з сумом зазначив, що турки виявив більше доброї волі, ніж росіяни «християни». Великий візир нарікав росіянам: «Не соромно вам сваритися через клаптика землі, який вам не потрібен, ви, які володієте чвертю планети? Саме тоді, коли будете атаковані Наполеоном, який веде проти вас половину Європи? Кожна крапля крові, пролита нами в цій війні, справжній бальзам для Наполеона... Віддаю вам Прут, і нічого більше... одним Ізмаїлом окупається війна, а у вас ще чотири фортеці і прекрасна провінція». На цей раз великий візир Ахмет мав на увазі не тільки власне Бессарабію (Буджак), а й інші регіони Молдови між Дністром і Прутом. Наполеон в терміновому порядку відправив до Стамбула свого представника, генерала Андреоссі (Andreossy), який повинен був переконати турків продовжувати військові дії, пропонуючи натомість безумовну допомогу і підтримку, а також територіальні компенсації за рахунок Росії. Андреоссі запізнився, 216

але навіть прибув би він вчасно, нічого б не змінив, оскільки Туреччина твердо вирішила підписати мир. Кутузов і його наступник за столом переговорів, адмірал Чичагов, зуміли підкупити Великого візира через Драгомана Фанаріоти, Димитрія Морузі і вірменина Манук бея. Те, що не вдалося російським багнетам, виявилося по силам туго набитим золотом гаманцях. Велика держава, на яку православні християни всього світу покладали стільки надій і довіри, обіійшлась з Молдовою, як зі своїм злісним ворогом іншої віри. Цей факт був відзначений навіть Фрідріхом Енгельсом, який писав наступне: «Якщо для завоювань Катерини російський шовінізм знайшов деякі приводи, не хочу сказати, виправдані, але простимі - для завоювань Олександра і мови не може бути про щось подібне. Фінляндія фінська і шведська, Бессарабія румунська, а Польща Конгресу - польська. Тут не може йти мова про об'єднання розрізнених споріднених народів, які носять назву росіян; тут ми маємо справу просто з насильницьким завоюванням, попросту з пограбуванням». Ідейний соратник Енгельса - Карл Маркс, також стверджував, що Бессарабія була анексована Росією, в порушення норм міжнародного права. Він визначав, що: «Туреччина не могла поступитися тим, що їй не належало, бо Османська Порта визнала це в Карловіцах, коли була примушена поляками поступитися їм Молдовлахію; Порта відповіла, що не має права робити територіальні поступки, оскільки капітуляції надавали їй лише право суверенітету». Приєднана Бессарабія мала бути денационализирована, оскільки до 1812 року більшість населення становили румуни (близько 89%). Про тривале інкорпорування чужої, з лінгвістичної точки зору території, не могло бути й мови, тим більше, що у неї в безпосередній близькості, була своя державність. У південних повітах молдавські румуни становили найбільшу частину населення. Цей факт визнається одним з найвідоміших радянських дослідників у галузі демографії Буго-Дністровського межиріччя. Що стосується Хотинського повіту, то там, як відзначив інший відомий радянський дослідник В. Ф. Шишмарев, знаходилася «... деяка кількість українців». Зміна демографічного балансу обумовлювалося й тією обставиною, що румунський елемент дуже важко піддавався асиміляції, особливо в тих місцях, де його проживання було компактним, і він становив більшість. У цих зонах ситуація була зворотною - це він асимілював іншомовні елементи. Бессарабія, а особливо Буджак та Хотин, мали дуже велике стратегічне значення, щоб пустити цю проблему на самоплив, оскільки геополітичний контроль над територією зводиться, в кінцевому рахунку, до морально-культурного впливу на населення даної території (оскільки цей спосіб менш дорогий, але більш ефективний, ніж постійна військову присутність чи соціально-економічний розвій). По-перше, необхідно було подолати культурну ізоляцію місцевих румунів, від решти населення імперії. З цією метою потрібно було урізати соціальні функції румунської мови. Таким чином, після скасування національно-державної автономії румунів Дністровсько-Прутського межиріччя (яке існувала у формі намісництва самоврядної Бессарабської області, в період 18131828 рр.) почався, що розтягнувся на кілька поколінь, процес витіснення із суспільного життя румунської мови: між 1828-1872 рр. румунська мова позбувся статусу офіційної (т. е. державної) і стала мовою «неформального» спілкування. Тільки починаючи з 1907 року, почався поступове повернення румунської мови в побут місцевого товариства. По-друге, царський уряд приступив до масованої колонізації краю росіянами, українцями, євреями, болгарами, гагаузами, німцями, греками, швейцарцями, албанцями і представниками інших національностей, щоб змінити демографічний баланс не на користь місцевого румунського населення. З особливим завзяттям дана політика проводилася саме в тих повітах, які мали особливе стратегічне значення (Хотин і ті три повіти, які тоді складали Буджак: Аккерман (Четатя Албе), СЗМА і Бендери). Щоб досягти цієї мети, нерумунські колоністи були поставлені в привілейоване становище порівняно з місцевим населенням. Їх сім'ям надавалося 50 десятин землі (близько 60 гектарів). Вони на тривалий період звільнялися від сплати податків і несення військової повинності.

217

Європейські колоністи (німці, швейцарці, французи і чехи), а також євреї користувалися свободою віросповідання і мали свої релігійні школи. По-третє, бессарабських румунів стимулювали колонізувати внутрішні області Російської імперії, а також Середню Азію, Північний Кавказ, Сибір і Далекий Схід, де, будучи розрізненими, відірваними від румунського лінгвістичного середовища, вони легко могли бути асимільовані. Щоб прискорити цей процес, охочі покинути Бессарабію заохочувалися грошовими коштами, податковими пільгами та відстроченнями, великими наділами землі, сільгоспінвентарем, робочою худобою і житлом на новому місці проживання. Варто відзначити, що радянський уряд пізніше застосовував ті ж методи, що і засуджуваний царський режим. У своєму намірі очистити від румунів південь Бессарабії царський уряд навіть зробив спробу посадити на землю, перетворивши їх на хліборобів, колоністів-євреїв. Спроба зазнала краху. Не дуже звичні до землеробської праці євреї продали або здали в оренду свої земельні наділи, а на виручені гроші відкривали більш звичні їм підприємства: аптеки, цирульні, маленькі ремісничі майстерні або зайнялися іншими, не дуже чистими справами, як-то лихварством, шинками та кубелами, де пропивають свої копійки і гроші подорожні і гайдуки - народні месники (вони ж - злодії і розбійники). У дуже короткий термін євреї сконцентрувалися в містах і містечках. На селі залишилися лише корчмарі, деякі ремісники і ті, які замінили греків на малопочесних посадах керівників маєтками. Політика денаціоналізації переважно Хотина і Буджака, проведена царським урядом, впродовж вікового панування, мала успіх. Вже до середини XIX століття, в даних регіонах румуни, хоча і були найбільшою етнічною групою, але не становили більшості населення. Процес був перерваний Кримською війною, яка повернула південну Молдову до складу Молдавського князівства (з 1862 року - Румунії) на термін у 22 роки. Буджак, цей «забутий світом куточок», як намагалися і намагаються представити його деякі геополітики, тільки в другій половині XIX століття виявився два рази в центрі уваги міжнародних відносин. Перший «вихід» був пов'язаний із закінченням Кримської війни і наступним Паризьким міжнародним мирним конгресом. Ця війна була однією з останніх спроб Росії відрізати імперські штандарти на мінаретах навколо колишнього собору Святої Софії, перетвореної Мухаммедом II аль-Фатіхом («Завойовником») в мусульманську мечеть. Цар Микола I, прозваний сучасниками за його роль у придушенні європейської революції, «жандармом Європи», порахував, що великі держави будуть безпристрасно дивитися на евтаназію «хворої людини Європи», де він би зіграв роль знаменитого доктора Геворкяна (прозваного «доктором Смерть»). Він запропонував їм участь у розподілі спадщини агонізуючої Османської імперії, наївно сподіваючись, що територіальні винагороди та подяка європейських монархів за його внесок у придушення гідри революції візьмуть гору над геополітичними інтересами. Однак російський імператор недооцінив небажання великих держав бачити росіян на берегах Босфору. В ім'я цього неприйняття російських геополітичних зазіхань Англія і Франція забули розділяючу їх вікову ворожнечу, Австрія ж забула про вдячність, якою була зобов'язана особисто Миколі I за порятунок Габсбурзької монархії від майже неминучої загибелі в 1849 році. Навіть Сардінське королівство, яке було лише на початку довгого і звивистого шляху до об'єднання Італії, не забарилося послати свої війська на південний берег Криму - де італійці не були майже чотириста років. Після трьох років війни Росія була змушена запросити миру. У Парижі був скликаний міжнародний мирний конгрес, який повинен був вирішити її подальшу долю. У центрі уваги конгресу виявилися питання про демілітаризацію Чорного моря, Південної Бессарабії і устя Дунаю (останнє територіальне придбання Росії на Балканах після 1829), а також подальша доля Дунайських князівств. Росія і Османська імперія були позбавлені права мати військовий флот в акваторії Чорного моря і повинні були знести всі берегові укріплення. Щодо Дунайських князівств, то вони були поставлені під колективний протекторат (кондомініум) семи держав-гарантів, замість двох (Росії і 218

Туреччини - як йшла справа до початку Кримської війни в 1853 році): Туреччина, Росія, Англія, Франція, Пруссія (з 1871 року - Німеччина), Австрія і Сардинія (з 1864 року - Італія). Три бессарабських повіти - Ізмаїл, Болград і Кілія були повернуті Молдові. Їй же були повернуті гирла Дунаю, але Ясси так і не почали освоєння даного регіону, і османська імперія взяла цю територію під своє управління. «Щедрість» західних держав по відношенню до Молдови, пояснюється тією обставиною, що в князівстві при владі перебували місцеві представники масонських кіл, фактично агенти впливу Заходу. У такому випадку, контроль над цією стратегічною зоною переходив до рук ради опікунів над Дунайськими князівствами, створеного на Паризькому мирному конгресі в 1856 році. У цьому органі західні держави мали більшість. Росія зазнала не лише територіальні, а й військовостратегічні втрати. Російська армія була поставлена в положення, що виключає прямий контакт зі своїм віковим ворогом. Транзит російських військ через цю вузьку смугу землі міг бути здійснений тільки за наявності відповідної угоди з Молдавським князівством. Самоправне проникнення негайно викликало б колективну відсіч з боку інших держав-гарантів, а події Кримської війни переконливо показали, які плачевні наслідки може мати подібний крок для Росії. З моменту обрання на трон Румунії, в 1866 році, Кароля.I Гогенцоллерна-Зігмарінген, ситуація стала незворотною. Росія повинна була розпрощатися зі своїми планами про створення безперервного коридору між своїми володіннями і південними слов'янами на Балканах. Щоб подолати відставання в економіці і військовій області, Росія зробила ряд радикальних реформ і переглянула свою зовнішню політику. Канцлер Горчаков (новий міністр закордонних справ Росії, після Паризького конгресу) зумів руками Пруссії усунути двох, самих заклятих недругів Росії - Габсбурзьку Австрію і Францію Луї-Наполеона Бонапарта III. Італія та Османська імперія були занадто слабкі, Англія ж поодинці не могла вести великомасштабну сухопутну війну. У 1871 році, після капітуляції Франції перед Бісмарком, канцлер Горчаков заявив, що його країна не вважає себе пов'язаною надалі зобов'язаннями і рішеннями Паризького мирного конгресу. Європа в повному безсиллі дивилася на відновлення військово-морської могутності росіян на Чорному морі, не будучи в змозі щось зробити. Наступним, втім, передбачуваним кроком, повинен був стати реванш за поразку у Кримській війні, і метою цього реваншу повинна була стати Османська Порта, зрозуміло. Щоб мати можливість прямого зіткнення з противником, Горчаков починає в 1877 році переговори в Лівадії з прем'єр-міністром Румунії Іоном. К. Бретіану, з приводу проходу російських військ через румунську територію. Правда, що російська сторона поставила питання про можливе відновлення статус-кво в Бессарабії, але також вірно, що Бретіану з самого початку відкинув російські претензії. Всі спекуляції з приводу того, що румунський прем'єр-міністр погодився з поверненням Південної Бессарабії Російської імперії, є фальшивкою. Нагадуємо, що підсумком російськорумунських переговорів було укладення секретної угоди, згідно з яким Росія в обмін на дозвіл проходу своїх військ через румунську територію, зобов'язувалася визнати незалежність Румунії, дотримуватися і гарантувати її міжнародно-визнані кордони (включаючи і кордон Південної Бессарабії). Процитуємо статтю II конвенції від 4 (16) квітня 1877 в якій чорним по білому написано, що Росія зобов'язується «... підтримати і зробити так, щоб поважалися політичні права Румунської держави, як це випливає з існуючих внутрішніх законів та міжнародних договорів, охороняти і захищати нинішню територіальну цілісність і недоторканність Румунії». Написане десь, що це не відноситься до Південної Бессарабії? Згадується якийсь можливий обмін територіями? Чи йдеться тільки про гарантії румунсько-турецького кордону, як вважають деякі російські і радянські дослідники? За якогось приводу, міністр закордонних справ Австрійської імперії, граф Андраші сказав: «Світ здригнеться від нашої невдячності». Однак, навіть підступний Відень не вчиняв таким чином, як вчинила Росія по відношенню до Румунії. Коли побачив ворога поваленим, СанктПетербург пригрозив інтернуванням румунської армії, яка перебувала далеко від 219

дому, і була ослаблена в боях. Мова йде про ту армії, яка нещодавно врятувала російську від ганебної поразки. Яблуком розбрату між колишніми союзниками, які за ніч стали ворогами, був саме Буджак - цей самий «забутий куточок». Після того, як Плевна капітулювала, а російські армії перейшли через гори, що прикривають Стамбул, Росія раптово «згадала» про три південні бессарабські повіти, втрачених після Кримської війни, і зажадала повернути їх назад в ультимативній формі. Щоб підсолодити пілюлю, Румунії була запропонована Добруджа. «Обмін» був тим неприйнятним і болючим, що одна румунська територія, була запропонована в обмін на іншу - теж румунську. Як і слід було очікувати, Бухарест відхилив угоду і зажадав арбітражного рішення держав-гарантів. Кілька місяців потому, після підписання СанСтефанського мирного договору, в Берліні був скликаний міжнародний конгрес, останній в історії Європи. Причиною його скликання була скарга з боку Румунії про надмірне посилення Санкт-Петербурга південніше Дунаю, де була створена справжня болгарська імперія, яка, зрозуміло, повинна була стати форпостом Росії на Балканах. Щоб якось компенсувати Росії настільки радикальне скорочення території її болгарського васала, Берлінський конгрес прийняв її сторону в суперечці з Румунією. Повіти Болград, Ізмаїл та Четатя Албе повернулися до складу Російської імперії. Такий стан речей зберігалося до березня 1918 року, коли Сфатул Церій прийняв рішення про приєднання Бессарабії до Румунії. Три послідовні революції, які потрясли Росію на початку XX століття і призвели до зміни політичного режиму і форми правління, не означало і зміни зовнішньополітичних векторів. Її геополітичні цілі залишилися тими ж: Балкани, Протоки, вихід до Індійського океану, «Drang nach Westen» («Марш на Захід») через польські та німецькі комунікації і т. д. і т. п. Комуністичне керівництво Радянського Союзу в точності слідувало по шляху, визначеним у програмних документах російської геополітики: «Легенда про Білий клобук» і «Заповіт Петра Першого». Більшовицька революція 1917 року привела до тимчасового територіального стиснення російської держави і зміні її цивілізаційної конотації. Панслов'янська і панправославна ідеологія («визволення братів по крові та вірі») була змінена на космополітичну теорію класової боротьби («пролетарського інтернаціоналізму»). Остання була більш агресивною, ніж перша, оскільки називала речі своїми іменами, не вдаючись до яких-небудь, езопівських тлумачень - світова гегемонія («перемога комуністичної революції у світовому масштабі»). Ця гегемоністська філософія, особливо проявила себе в перші роки Радянської влади, втілившись в теорію про «перманентну революцію», автором якої був представник «всесвітньої нації» - Лев Давидович Троцький, він же Бронштейн, який, між іншим, був затятим руминофобом. Червоне колесо було зупинено в Прибалтиці гірськими стрілками Маннергейма і добровольчими частинами «Залізної» дивізії фон дер Гольця, на Віслі - легіонерами Пілсудського, а на Дністрі і Тисі - солдатами генерала Авереску. Малим європейським державам вдалося те, чого не вдалося великим державам (т. зв. «Комбінований наступ Антанти» часів Громадянської війни в Радянській Росії). У 1920 радянський большевізм взяв «тайм аут» у «тріумфальному ході Радянської влади в світовому масштабі». Майже на двадцятирічний період, подібно Росії Горчакова після Кримської війни, Радянський Союз «зосереджується». Революційна фразеологія ще переважає в офіційній лексиці, справжні геополітичні цілі вже не виносяться на сторінки газети «Правда», але дбайливо зберігаються в папках, з грифом «цілком таємно». Таким документом, було і знаменитий «Лист ініціативної групи», офіційно назване «Меморандум з приводу необхідності створення Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки» «Бессарабці» Котовського вимагали від Центрального Комітету створення на лівому березі Дністра союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. У цій «billette-doux» («любовної записці») між іншим, зазначалося, що: «Молдавська республіка могла б зіграти таку ж роль політико-пропанандістского фактора, яку відіграють Білоруська республіка, по відношенню до Польщі і Карельська республіка - по відношенню до Фінляндії. Вона 220

могла б привернути увагу і симпатію бессарабського населення, і створила б очевидні приводи до підготовки приєднання Бессарабії до Молдавській республіці». В продовження «меморандісти» розкрили дужки, вказуючи на «європейські перспективи», які розкриваються з можливим приєднанням Бессарабії: «Поширення Радянської влади на територію Бессарабії має набагато більше значення, оскільки цей край межує на Півночі і на Сході з Буковиною і Галичиною, українське населення яких повністю на стороні УРСР та СРСР, а на Півдні - з Добруджою, населеної болгарами. ...З цієї точки зору, стає невідкладною необхідність створення саме союзної соціалістичної, а не автономної республіки у складі СРСР. Об'єднання територій обох берегів Дністра послужило б для СРСР стратегічним проходом до Балкан (через Добруджу) і до Центральної Європи (через Буковину і Галичину), який СРСР міг би використовувати як плацдарм, у військових і політичних цілях». Особливою увагою з боку Комінтерну, який перебував у Ленінграді (у той час як партійне і державне керівництво перебувало в Москві), користувався Буджак, завдяки етнічної амальгамі, яка була там створена царським урядом в 1812 -1917 роках. Нащадки колишніх колоністів, які в період російського панування користувалися пільгами і привілеями, на відміну від місцевого населення, яке вони зневажали і на яке дивилися зверхньо, раптово опинилися в не дуже почесному становищі «спільне проживання етнічних груп» (хоча їх етнокультурні, конфесійні та мовні права дотримувалися дуже ретельно – за заявою Бухареста). Уражені у своєму самолюбстві, етнічні меншини Буджака, доведені до відчаю, піднімали повстання; одне з них - Татарбунарське. У 1924 році, виконуючи наказ Комінтерну, місцеві комуністи почали антирумунське повстання в цьому містечку, розташованому в серці Буджака. Передбачалося, що повстання швидко охопить і інші населені пункти, в яких мешкали меншини. На «звільнених» територіях повинна було бути сформовано щось на кшталт «радянської республіки» або «звільненого радянського району», за прикладом Угорщини 1919 року або Китаю 20-х - 30-х років минулого століття. Створений для цієї мети Тимчасовий революційний уряд повинен був звернутися за допомогою до Червоної Армії, щоб звільнити правобережжя Дністра від «румунських буржуазно-поміщицьких окупантів» (цей сценарій був здійснений навесні 1921 року в Закавказзі). Москва, звичайно, не стала б байдуже дивитися на «трагедію братів по класу» і відреагувала б, виходячи з духу «пролетарського імперіалізму» і «класової солідарності». Швидкі та жорстокі дії частин королівської армії і румунських жандармів завадили розвитку подій по викладеному сценарію. Знаменний і той факт, що повсталі, майже відразу після початку виступу, попрямували до Дунаю, щоб захопити ключові порти в нижній течії річки. Річкова флотилія Румунії також відреагувала досить швидко, висадивши десант морської піхоти і розігнавши розрізнені загони повстанців вогнем артилерії броньованих річкових моніторів. Спроба Комінтерну встановити Радянську владу в Буджаку, використовуючи угорсько-закавказький сценарій, зазнала невдачі. Митарства Бессарабії знову почалися в 1940 році, після 22 років возз'єднання з Румунією. Секретний додатковий протокол, підписаний між СРСР та гітлерівською Німеччиною, відкривав зелену вулицю експансіоністської політики Москви, включаючи і Бессарабію. Сталін терпляче вичікував, поки з європейською політичної арени були виведені головні союзники Румунії - Франція та Польща. Тільки після капітуляції Парижа, погодивши свої дії з Болгарією та Угорщиною, які також претендували на значну частину румунської території, Радянський Союз вирішив приступити до практичного здійснення того пункту протоколу, який стосувався безпосередньо Бессарабії. Більше того, радянська сторона зажадала і Буковину, яка ніколи не належала Росії. Румунія була змушена поступитися і 28 червня 1940 року, територія площею майже в 56 тисяч кв. км., була анексована радянською імперією. Спочатку було передбачено створення союзної Молдавської РСР на всій території Бессарабії і МАССР з лівого берега Дністра. Радянський офіціоз «Известия» у своїй передовій статті 28 червня сповіщав своїх читачів, що в сузір'ї радянських республік 221

сестер з'явилася ще одна республіка, площею близько п'ятдесяти тисяч кв. км. і населенням понад 3,5 мільйонів чоловік. Значить, до її складу повинні були бути включені всі румунські території з обох берегів Дністра. Незабаром, однак, під тиском Києва, ЦК ВКП(б) змінив своє рішення. Союзна Молдавська РСР була створена у своїх нинішніх кордонах, тобто, без північно-східної частині Хотинського повіту, п'яти з одинадцяти районів колишньої МАССР і Буджакського кута, розташованого між молдавськими селами Паланка і Жюржюлешть і селом Новоукраїнка, яке знаходиться в тій частині Буджака, яка довільно була приєднана до України. Від цього села до Кишинева, по прямій не більше п'ятдесяти кілометрів. Бессарабське чорноморське узбережжя потрапило до України. Кремль, іншими словами, позбавив новонароджену республіку найважливіших геостратегічних зон, які ще Олександр I на початку російсько-турецької війни 1806-1812 років, припускав включити до складу своєї імперії (задуми про анексію обох Румунських князівств, Молдови до Сірету або «хоча б» Дністровсько-Прутського межиріччя, з'явилися пізніше). Приступивши до цього територіальним розділу, Сталін начебто передчував майбутній розпад СРСР. Той факт, що накреслення кордонів не мало нічого спільного з етнічними реаліями, доводиться і долею нащадків болгарських і гагаузьких колоністів. Три чверті гагаузів залишилися у складі МРСР, а одна чверть - в УРСР. З болгарами ситуація була діаметрально протилежною. Навіть керівництво МРСР, яке було створено з іншомовних креатур з лівобережжя Дністра, розуміло, наскільки штучна і дивна нова конфігурація кордонів і просило, щоб принаймні Ренійський район, в якому румунське населення було в переважній більшості, залишався у складі Молдови. Це дозволило б їй стати не тільки «де юре», а й «де-факто» дунайською і чорноморською державою. За Міжнародної конвенції про судноплавство по Дунаю, підписаної в Белграді у 1948 році, вільне судноплавство по цій річці простягається від міста Ульма в Німеччині до Суліни (Румунія), а «морський Дунай» - від Бреїли до впадання Дунаю в Чорне море. До 1954 року райони Південного Буджака, приєднані до України, складали окрему - Ізмаїльську область. Це була єдина область України з більшістю населення (румун, болгар і гагаузів), що не відносять до східних слов'ян. Зона могла стати в майбутньому вогнищем етнічного та обласного сепаратизму. Ймовірно, цим і було викликано злиття Ізмаїльського анклаву з Одеською областю, оскільки з точки зору економічних чи військово-стратегічних потреб, це об'єднання є абсолютною нісенітницею. Під час демаркації кордонів між МРСР і УРСР був використаний, мабуть, той же тупий, погано заточений олівець, як і у випадку з цинутів (краєм) Херца. Занадто товста лінія, прокладена по топографічній карті, дозволила Молдові мати кілька сот метрів виходу до Дунаю. Біля села Паланка адміністративний кордон (думав чи хто тоді, що він стане державним?), перетворювала Південний Буджак, приєднаний до України, в справжній анклав. Це з одного боку. З іншого боку, при необхідності, анклав міг бути дуже легко перетворений на хінтерланд, територію, яку Київ міг перетворити на плацдарм для дій, спрямованих не тільки проти Молдови, а й Румунії. З позицій в околицях Рені, румунські порти Бреїла і Галаць можуть бути обстріляні навіть з артилерійських установок. Гострий кут українського Буджакського трикутника у Новоукраїнки дозволяє зробити те ж саме зі столицею Республіки Молдова. Крім цього, території заселені етнічними групами болгар і гагаузів могли бути дуже легко використані як база для початку процесу дезінтеграції Молдови під гаслом боротьби за «об'єднання братів, гноблених румунськими націоналістами» або «молдавськими» (дивлячись по тому, як розвивалися б події). Будь-яка спроба об'єднання Молдавської РСР з Румунією, наштовхнулася б на опір відповідних етнічних груп з території МРСР, які знайшли б підтримку своїх побратимів, по той бік демаркаційної лінії. Щоб перешкодити цьому процесу, Москва не зупинилася б перед створенням «Болгарсько-Гагаузської АРСР» у складі УРСР. Так вчинили у випадку Фінляндії і Карелії або в разі МАССР та Бессарабії. Після того, як мета була досягнута або недосягнута (залежно від ситуації), це псевдодержавне формування було б ліквідовано або знижений в статусі, як у випадку з Карелофінскою РСР (що 222

стала автономною) або АРСР німців Поволжя або Уссурийской АТ (повністю розформовані, а титульні нації (німці і корейці) були депортовані. У тому, що не все пішло за цим сценарієм, винна Україна, яка вийшла зі складу СРСР. Якби ініціатива розділу СРСР виходила з Києва, сценарій, заготовлений для Молдавської РСР, дуже легко міг бути використаний проти України. Крім того, Южнобуджакській анклав став би тягарем для Києва (з причини своєї географічної ізольованості від основного територіального масиву Україні) і вогнищем болгаро-гагаузької сепаратизму. Для Румунії приєднання обкраяної до такого потворного стану, Бессарабії було позбавлене сенсу, і включала ті ж геополітичні небезпеки - Північний Буджак, заражений сепаратистськими настроями болгар і гагаузів. Придністровська смуга також стала б занадто дорогим придбанням через неможливість її захистити і руминофобіі місцевої російськомовної меншини. Бессарабія, заражена сепаратизмом, позбавлена своїх природних рубежів і головних стратегічних пунктів, не могла бути життєздатною навіть як самостійна держава. Додатково до всього, Москва подбала, щоб розвиток нової союзної республіки відбувався особливо нерівномірно. Головні промислові підприємства були зосереджені на лівому березі Дністра, а правий берег став аграрним придатком. Південь взагалі був кинутий напризволяще. У разі відокремлення МРСР від СРСР в нерозвиненості Буджака завжди можна було звинуватити (як воно і сталося) Кишинів. Такий стан речей прискорив би сепаратистські процеси в районах з компактним проживанням болгарського і гагаузької меншини.

1940 приніс нові демографічні зміни в Буджаку, включаючи і Південний, який приєднала (як і решту румунських регіонів - Північну Буковину, край Херца, північну частину Хотинського повіту і кілька десятків молдавських сіл Буго-Дністровського межиріччя) Україна. Центральну частину регіону покинули, згідно радянськонімецької домовленості, і поїхали в Фатерланд («вітчизна» по-німецьки) понад сто тисяч нащадків німецьких колоністів, які оселилися тут ще при імператорах Олександрі I і Миколі I. Вони відразу ж були замінені десятками українських сімей. Це призвело до того, що українське населення стало більшістю там, де воно практично ніколи не було присутнє, як в Саратском і Татарбунарському районах. Після війни були депортовані чорноморські греки, які раніше населяли рибальські селища на морському узбережжі. Частина місцевого румунського населення з інтелігенції і заможних верств виїхала до Румунії або була депортована. Під час кампанії боротьби з космополітизмом, в 1949 році було піддано репресіям єврейське населення регіону. На їх місце були привезені ті ж українці і росіяни. Таким чином, радянський режим забезпечив собі лояльну більшість у всіх ключових пунктах регіону - містах Білгород-Дністровський (Четатя Албе), Ізмаїл, Рені та Кілія. Кампанія русифікації-українізації, якій було піддано румун Південного Буджака, привело до такого положення, що вони з найчисленнішою етнічної групи, якою були в передвоєнний період, скотилися на четверте місце в даний час (трохи більше 13% від загального числа населення) після українців, болгар та росіян. Місцеві молдовани-румуни продовжують ще утримувати відносну більшість (близько 48%) тільки в Ренійському районі, і присутні у вигляді розрізнених острівців в інших районах Південного Буджака. Болгари та гагаузи продовжують масив, який вони заселяють в Республіці Молдова, але їх процентне співвідношення зворотне: 80% буджацьких гагаузів проживають в Республіці Молдова, 20% - в Україні. З болгарами справа йде навпаки. Розселення гагаузів відповідає розселенню на їх історичній батьківщині - Болгарії. Відомо, що гагаузи поділяються на дві групи, залежно від етнічного елементу, який вплинув на формування адстрат - греки (уруми) і болгари (тукани). Гагаузи - «тукани», які прибули з Деліормана (регіон у північно-східній Болгарії) переважають в Комратском і Чадир-Лунгском районах, а «уруми» з округу Варна (чорноморський порт в Болгарії) - в Вулканештское районі та гагаузьких селах української частини Буджака. Болгарсько-гагаузький масив в Буджаку далеко неоднорідний, є вклинювання з румунських (в молдавській частині Буджака) і 223

українських сіл. Таким чином, т. зв. «Атогиа» - адміністративно-територіальне утворення «Гагауз єрі» - сформовано з чотирьох розрізнених анклавів, а болгарська «автономія» Тараклійського району - з трьох. У Південному Буджаку цей масив також неоднорідний. Поділ Сталіним Буджака в 1940 році, може бути міною уповільненої дії, закладеною під двома державами, які ділять між собою цей регіон. Гагаузи відрізняються русофільством і руминофобією. Вони готові відмовитися від автономії, аби не бути частиною молдавської держави. Хтось порівняв українське Закарпаття з Радянським Союзом в мініатюрі, з причини дуже строкатої етнічної палітри. Щось подібне можна сказати і про Буджак, але тут ця палітра стала результатом капризу «художника» (царської Росії, СРСР і України) а ніяк не природним ходом історії. Жителям Буджаку притаманні радянський менталітет, негативне ставлення до румун. Симптоматично, але саме гагаузи, в роки Радянської влади були найбільш знедоленої етнічною групою в регіоні. За винятком кількох років, їм було заборонено навіть початкову освіту рідною мовою. Урок настільки міцно був засвоєний, що навіть через 16 років існування автономії (Атогиа) там немає жодної школи з викладанням гагаузькою мовою. Всі предмети (за винятком рідної мови) викладаються... російською (!) мовою. Болгари з південної частини Буджака сконцентровані переважно в Болградському (близько 60%) і Арцизскому (30%) районах. Так само, як і місцеві гагаузи (проживають в Болградському та Тарутинському районах) вони налаштовані лояльно до української влади. Пояснюється це тією обставиною, що 20 років тому гнів Москви був спрямований проти Кишинева, а не проти Києва, який тоді здавався цілком лояльним. У зв'язку з цим, треба відзначити, що на референдумі з приводу збереження СРСР, 70% українців висловилися «за», тоді як Кишинів референдум бойкотував. Цікаво відзначити, що всього лише дев'ять місяців по тому, 90% громадян України категорично висловилися на користь... незалежності української держави. Якщо етнічна географія болгар і гагаузів не зазнала істотних змін, ми не можемо стверджувати те ж саме про етнічну географії українців, росіян і корінних молдован-румунів з української частини Буджака. Російсько-українське населення (в більшій своїй частині говорить російською мовою і «на суржику») переважає в колишньому повіті Четатя Албе і населених пунктах, розташованих уздовж Кілійського рукава Дунаю і бессарабського узбережжя Чорного моря. Іншими словами, у разі виникнення в регіоні військового конфлікту, в який були б втягнуті держави, що мають "родичів" серед меншин, найважливіші стратегічні пункти і позиції збережуть свою вірність Києву, як колись Москві. Якщо розглядати факти з цієї точки зору, зовсім не випадковим здається український «пояс» навколо двох залізничних комунікацій регіону, в першу чергу, дороги Рені - Одеса та Арцизского залізничного вузла. Існує недовіра між цими двома балканськими меншинами, які два століття тому опинилися в Буджаку. Болгари та гагаузи ніколи не «переварювали» один одного. Ось чому проект «Великої Гагаузії» (під виглядом «Буджацької республіки») висунутий Іваном Бургуджі, залишається нездійсненним. За умовами Адріонопольского мирного договору 1829, Російська імперія приєднала до себе дельту Дунаю, але вже через 27 років, була змушена повернути її Османської імперії, а Південну Бессарабію - Молдавському князівству. У 1878 році, Росія взяла реванш у Буджаку, але не повернула собі гирла Дунаю, які разом з Добруджей відійшли до Румуніі. І все-таки, з поверненням собі трьох южнобессарабскіх уездів (Кілія, Болград, Ізмаїл) царська імперія знову стала дунайської державою, оскільки отримала доступ до Кілійського рукава і мікродельти Вилкове, сформованої декількома рукавами, серед яких і канал Бистре (стара назва Старостамбульське гирло). Військово-морський флот Росії беззастережно панував на Чорному морі і царська імперія не потребувала всієї дунайської дельти, бо й без цього вона могла в будь-який момент перервати будь-яке пересування по Дунаю. Після Другої світової війни, Чорне море взагалі стає радянським «marenostrum» («внутрішнім морем»). Радянський Союз і його сателіти контролювали чорноморське узбережжя від Бургаса до Батумі. Турецький флот серйозну конкуренцію радянським 224

ракетним крейсерам скласти не міг, а великотоннажним кораблям НАТО вхід в радянську «калюжу» був закритий Конвенцією Монтре по протоці від 1936 року. Ідея будівництва каналу Бистре аж ніяк не нова. Ще з тієї пори, коли Радянський Союз перебував у зеніті своєї могутності, такий проект передбачався, але потім Москва від нього відмовилася. Причин було багато. По-перше, Кілійський рукав хоч і був найповноводнішим з усіх дунайських каналів, але був закритий для судноплавства сучасних судів, оскільки велика ріка наносила в цей канал величезну кількість мулу, по-друге, ніхто не піддавав сумніву радянське військове панування в Чорноморському басейні. В третє, ставши традиційним, ірредентизм румунських комуністів можна було без особливих турбот тримати під контролем, шляхом призупинення поставок сировини та електроенергії, яких гостро потребували мегалітичні важка і нафтохімічна румунська промисловість. Варто було «Скорнічештському дубу» (Ніколає Чаушеску) надути губу як найбільші металургійні (Галац) і нафтохімічні (Плоєшті) комбінати починали задихатися від нестачі сировини. До того ж, Румунія була єдиною країною, з усіх боків оточеною державами «народної демократії» і фрондерство її керівників не дуже турбували Москву. Стан речей змінилося з розвалом Радянського Союзу. Україна стала не тільки незалежною державою, а й великої регіональною державою в Чорноморському басейні, завдяки «подарункам» Леніна (1918 - 1922 рр.), Сталіна (1940 і 1948 рр.), Хрущова (1954). Їй належать найбільші порти і військово-морські бази регіону (Одеса, Миколаїв, Севастополь). Україна успадкувала від Радянського Союзу сильну і різноманітну важку та машинобудівну промисловість, яка в змозі виробляти будьякий вид зброї - від автомата Калашникова до атомних крейсерів і підводних човнів. Києву вдалося не розтратити талант успадкований від господаря, на відміну від корумпованих господарів Кремля. Завдяки низьким цінам на поставлений з Росії природний газ, на початку 2000-х років, українська економіка була на підйомі і навіть утворилися деякі надлишки в бюджеті. Київ вирішив використати ці кошти для здійснення відставленого радянського проекту - створення судноплавного каналу Бистре, який призначений проходити за маршрутом Рені - Ізмаїл - Вилкове - Бистре Чорне море і мати загальну протяжність 170 кілометрів. Українська сторона обгрунтовує необхідність риття каналу економічними міркуваннями - новий канал дозволив би щорічно заощадити близько 1 мільйона доларів. Крім цього, бюджет країни поповнили б і інші мільйони від іноземних суден, які пішли б цим каналом, а не Сулінським, проходження яким більш складніше, і відповідно більш затратне. Знаменитий канал Дунай - Чорне море, проритий зеками румунських тюрем в роки диктатури «генія Карпат», не конкурент не тільки каналу Бистре, але навіть і Сулінському. Плюси і вигоди, які канал Бистре повинен принести міжнародному дунайському судноплавству, на папері виглядають бездоганно. У проекту «Бистре», проте, є і дуже сильна геополітична складова. За умови його здійснення, Україна стає, фактично, господинею Дунайської дельти (не забудемо, що Сулині можна погрожувати і з боку острова Зміїний, який відійшов до України в 1948 році). Румунія звернулася до міжнародного екологічного руху, і до європейських юридичних інстанцій, оскільки канал Бистре ставить під загрозу флору і фауну Дельти унікального природного пам'ятника. Щоб не викликати невдоволення своїх західних спонсорів, Київ формально підпорядковується рішенням європейських інстанцій. Однак, роботи тривають явочним порядком. Але фінансова криза і призупинення робіт призвели до того, що мул з Кілії проникає в русло каналу Бистре, а у Києва немає коштів для проведення робіт з очищення дна. Зміїний - невеликий скелястий острівець, розташований у Чорному морі прямо навпроти Дунайської дельти. Довжина острова півтора кілометра, а ширина всього сто п'ятдесят метрів. Острів Зміїний належить Україні. Румунія, яка звернулася до Гаазького міжнародного суду, заперечує належність острова Україні, і вимагає його повернення. Шанси у румунської сторони мінімальні. На острові немає родючих грунтів і запасів прісної води. Флора представлена травами, чагарниками і 225

лишайниками, а фауна - птахами і зміями (які й дали назву острову). До недавніх пір на острові не було постійного населення. Тут є маяк і невелика застава українських прикордонників. В історичному минулому острів Зміїний не належав Росії. Після 1812 року острів залишився під турецьким сюзеренітетом, а за рішеннями Паризької мирної конференції 1856 року він, разом з Дунайської дельтою, відійшов до Молдавського князівства, але з тих же міркувань, що і дельта Дунаю, острів Зміїний залишився володінням Османської імперії. У рішеннях Паризького мирного договору 1947 року, який розмежовував радянсько-румунський кордон, про острів Зміїний взагалі не згадується, що означало - державна приналежність залишалася колишньою - румунською. Тим часом румунські комуністи, за підтримки радянських окупаційних військ, здійснили державний переворот. Король Міхай I, якого в 1944 році І. В. Сталін нагородив орденом «Перемога», був змушений залишити країну. Румунія стала «народною республікою» на чолі якої стояв прорадянський маріонетковий уряд доктора Іоана-Петру Гроза. 18 лютого 1948 в Москві було підписано Додатковий протокол до радянсько-румунського мирного договору, згідно з яким острів Зміїний переходив під радянську юрисдикцію. У протоколі, підписаному 23 травня 1948 стверджується, що «... Острів Зміїний був повернутий СРСР, бо в минулому він був російським». Після розпаду СРСР цей клаптик землі залишився у складі України, що стала незалежною державою. Подивимося, на що вказують історичні факти. Останній міжнародний конгрес, який визначив державну приналежність острова Зміїного - це Берлінський конгрес 1878. В укладеному між Російською імперією і Туреччиною мирному договорі, який був парафований великими державами, зазначалося: ст. 46 «Острови, що формують дельту Дунаю, як і острів Зміїний, санджак Тульчи, що охоплює округу (Казас) Суліна, Кілія, Махмудія, Ісакча, Тульча, Мачин, Бабадаг, Хиршова, Кюстенджі, Меджидия входять до складу Румунії». Після цього конгресу і до 1948 року суверенітет Румунії над цим клаптиком землі ніким і ніколи не ставився під сумнів. Київ, заради зміцнення прав на острів, приступив до заселення острова кількома десятками цивільних осіб, постачання яких здійснюється морським і повітряним шляхом (гвинтокрилами) - на острові зародився новий населений пункт - селище Біле, який з адміністративно-територіальною точки зору підпорядкований місту Вилкове. Територіальна суперечка через острова Зміїний між Україною та Румунією розростається все більше не тільки через стратегічне положення острова, який намертво закупорює гирла Дунаю, але й з причини величезних запасів нафти і природного газу, якими багатий континентальний морський шельф острова. Захід став більш чуйним щодо Бухареста після того, як Румунія стала членом НАТО і Євросоюзу, оскільки інтереси румунські, імпліцитно, стали західними інтересами. Міжнародний суд в Гаазі вирішив, що 80% континентального морського шельфу острова Зміїний повинні бути включені в румунські територіальні води. Загалом, однак, Бухарест цей бій програв, оскільки, практично, відмовився від прав на острів та Південний Буджак. Підписавши в 1997 році договір про державний кордон між Україною і Румунією і, визнавши рішення Міжнародного Гаазького суду з приводу континентального морського шельфу острова Зміїний, Румунія відмовилася від прав на ці території.21 Як далі буде розвиватись цей Богом української – час покаже; сподіваються місцеві кінці тонелю, але роздуми на цю тему (та громадою планів розвитку території) – то вже Тимофєєва – «Отаман».

відмічений райський куток землі мешканці, що колись буде світло в практична реалізація Буджацькою матеріал наступного періоду життя

С.В.Ушанова, В.Я.Тимофєєв. Буджак. с. 3-29. // Лицарі України. Енциклопедія сучасного козацького руху Буджаку. Збірка 10. Буджацьке козацтво. Укл. Тимофєєв В.Я., Ушанова С.В. Вид. «Гетьман», Білгород-Дністровський. 2014.

21

226

RESUME 1. Тимеіч Waleresch – особистість, людина унікальна; я - не схожий на інших. Отже, сенс життя для себе я повинен знайти сам. Пошук особистого сенсу життя – це моя особиста справа (пошук протягом всього життя – змінююсь я, змінюються мої уподобання, змінюються цілі, змінюється сенс).

2. Безцільне, безглузде життя робить мене нещасним. Якщо я не ставлю перед собою цілі, я створюю собі проблеми - я не рухаюсь свідомо, мною рухають обставини.

3. Чітка оцінка моїх бажань і можливостей дозволяє мені формулювати мету всього життя через періоди життя. Наявність мети дає мені щастя й сили рухатися далі. Мета мого життя - моя місія - справа, до якої я найбільш схильний, до якої я найбільш здатний. Мета Дитинства. 1952-1960. България = Граченя. Опанування основного масиву первинних знань для подальшого життя. Мета Отроцтва. 19611965. Гагаузія-Муравльовія = Вам зліт. Опанування основного масиву світоглядних знань свого народу-нації. Мета Юності. 1966-1973. Бітт-Бой = Мандрівник. Опанування масиву кругозорних знань про оточуючий світ. Мета Молодості. 19741987. Гамлет(22-25)-Джуд(26-31)-Кіхот(32-35). Напрацювання фундаменту – масиву професійних знань. Мета Зрілості. 1988-2020. Пер Гюнт(34-40)-Фауст(41-50)Мастер(51-58)-Зубр(59-65)-Брандт(66-68). Напрацювання професійного та громадського авторитету діяльністю на благо Батьківщини-України. Мета Мудрості.

2020-… Брюньон(69-75)-Грак(76-…). Підведення підсумків життя особистого й професійної-громадської в громаді козацькій, України, Світу-Всесвіту. Мета всього мого життя – Літописець - Хранитель Історії Козацтва мого краю – Буджаку.

4. Досягти мети мені перешкоджають хибні переконання і сумніви, але не реальні факти. В моїх силах перестати сумніватися й переконати себе.

5. Пане-брате-козаче Валерію! Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації! Честь – козацтву-лицарству! Поет О.Мандельштам у нарисах «Подорож до Арменії» (1933), розмірковуючи про трагедію напівосвіти, зауважив: «Біографія сільського учителя може стати в наші дні настільною книгою, як колись «Вертер». Учитель-письменник О.Сизоненко писав (2001): «Вони завжди викликають велику ніжність, ці сільські, ці не по-дитячому серйозні і незалежні учительські діти, які змалку привчаються все робити самі. І потім все життя працюють для інших і мало думають про себе». Тимофєєв з роду сільських учительських дітей і усвідомлював свою напівосвіту («в дуплі комоду зберігались атестат зрілості з відзнакою, дипломи університетів з відзнакою і начерки дисертацій – невинні проби уму та таланту»; учительської зарплатні на сім’ю не вистачало, тому «обробляв чималий шмат родючої землічорнозему – сад, виноградник, ягідник, овочева та польова ділянки»; «тримав господарство – кури-качки-гуси-індики, кролі-нутрії, кози-вівці-корова») і боровся з цією напівосвітою: складав списки літератури з різних галузей знань і читав цю літературу, героїчно долаючи її брак в селі (допомагали друзі, знайомі, міжбібліотечний абонемент; на вихідних здійснював подорожі до державної наукової бібліотеки в Одесу); на протязі десятків років проводив метеорологічні, фенологічні спостереження (і керував подібними спостереженнями школярів-науковців Малої академії наук), керував школою і сільською радою, навчався в аспірантурі, писав статті до місцевих ЗМІ і до наукових педагогічних журналів, згодом книги з теорії виховання молоді на традиціях козацької верстви народу України й зробив висновок – напівосвіту-напіввиховання можна подолати.22

22

http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/REF0006259

227

ЗМІСТ ПЕРНАЧ ІІІ. ДИРЕКТОР. СПУРТ – Сьогодні Потрібно Устигнуть Роботу Титана. БУЛАВА ВІД АВТОРА. ВСТУП. МІСІЯ. (4) БУНЧУК 4-Й. АДАМКА. ГАМЛЕТ. 1974-1977. (6) Роздуми Вихователя. Адамка. (10) 52 Комишина Життя. 1973. ХЛ (Закінчення Юності). (15) Колодач 19–й. Вихователь. 1974. (17) 53 Комишина Життя. 1974. SS-СІМ’Я. (18) 54 Комишина Життя. 1974-1980. ОГУ-БІО. (20) 55 Комишина Життя. 1974-1977. ВИХ. (24) Колодач 20-й. Домашнє господарство. 1975-1976. (30) 56 Комишина Життя. 1975. ДХ-ГРУНТ. (31) 57 Комишина Життя. 1976. АТ. УМЛ-СВОБОДА ДУМКИ. (35) 58 Комишина Життя. 1976. ЕЛЕКТРОН. (38) Колодач 21-й. Подорожі. 1977. (40) 59 Комишина Життя. 1977. ПОДОРОЖІ (ПРИРОДА-ІСТОРІЯ). (40) 60 Комишина Життя. 1977. Ф-ЕТ. (52) 61 Комишина Життя. 1977. ПСИХОЛОГІЯ. (54) 62 Комишина Життя. 1977. ФОТО. (57) БУНЧУК 5-Й. СКІФІЯ. ДЖУД. 1977-1983. (59) Роздуми Учителя. Скіфія. (65) Колодач 22-й. Учитель. 1977-1982. (71) 63 Комишина Життя. 1977-1992. УЧИТЕЛЬ БІО. МЕТОД. МАН.

(74) 64 Комишина Життя. 1980. ЕСТ. (111) 65 Комишина Життя. 1980. Лкн (Мистецтво+N+ПОЛІТ+$). (113) 66 Комишина Життя. 1982. АВТОМОБІЛЬ. (119) Колодач 23-й. Капітан. 1983. (122) 67 Комишина Життя. 1983. Л-Т. ВОЄН. (123) 68 Комишина Життя. 1983-2018. ШКОЛИ-ВИШИ-КУРСИ. (131) БУНЧУК 6-Й. ВЕНЕТІЯ-АНТІЯ-СКЛАВІЯ. КИХОТ. 1984-1987. (134) Роздуми Директора. Венетія-Антія-Склавія. (138) Колодач 24-й. Директор. 1984-1987. (143) 69 Комишина Життя. 1983-2003. ШКЛВД-ДЕРІК. (144) 70 Комишина Життя. 1985. 90. НАУКА-КОЗПЕДУК. (163) 71 Комишина Життя. 1985. L-нім. (196) 72 Комишина Життя. 1986. ПОТІ (Закінчення Молодості). (197) ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ - 3. БУДЖАК. (199) Resume. (227) Додатки. 72А Комишина Життя. Я – Щоденник – 3. Молодість. © Тимофєєв В.Я. Директор. Нотатки Козака - 3. Білгород-Дністровський: Отаман. 1990/2011. – 228 с.

228