42А 1981 Учень 1952-1966 by ukr57724

Тимофєєв В.Я.

УЧЕНЬ НОТАТКИ КОЗАКА - 1

1973/1981/2002 1

*** * *** Прийде час, нас не стане, і наша, багата подіями великого значення епоха, що обіцяє стати передоднем нового життя України, сама відсунеться в минуле. Її будуть жадібно і пильно вивчати, в ній будуть шукати відповіді на найрізноманітніші питання. Природньо, живих свідків наших днів не залишиться. Де ж будуть шукати відомості про наш час? Звичайно, в усьому тому, що збережеться від нас – в нових формах життя: в новому ладі господарства, в нових суспільних і державних установах. Але багато в них може здатися незрозумілим, якщо ми самі не подбаємо про те, щоб зберегти сліди тих думок, почуттів і бажань, які надихали нас при їх створенні. У чому ж можна буде знайти відображення всього того, що зараз рухає нами й відбувається в заміні старого новим? У спокійному, безпристрасному документі, в книзі, журналі і газеті, в живому особистому листуванні, в речових результатах наших знань і умінь. Документи, папери і листування зберігаються в архівах; книги, журнали і газети - в бібліотеках; предмети, створені знанням і мистецтвом, - в музеях. Тому прямий обов’язок громадянина-українця полягає не тільки в дбайливій охороні існуючих архівів, бібліотек і музеїв, але і в поповненні названих сховищ власними матеріалами наших днів, зокрема Споминами Самовидців, бо це є засіб донесення до нащадків відголоску епохи розбудови Незалежної України та особистого життя… *** * *** Автор: Тимофєєв Валерій Якович – директор школи (кращий освітянин України 2002, 2016, 2018 років), голова сільської ради, начальник оргвідділу райдержадміністрації та райради; офіцер Збройних Сил України, отаман-координатор Українського Буджацького козацтва (межиріччя Дунай-Дністер). Автор 30 монографій та більше 300 наукових і науково-популярних публікацій з історії, історіографії сучасного козацтва і козацької педагогіки та реалізації ідей козаччини в практику діяльності козацьких організацій, громад і навчальних закладів. Книга «Учень» була написана у 1973 році, доопрацьована у 1981, перекладена українською у 2002 році. Більша частина життя автора – учителя та дитини сільських учителів - була пов’язана із школою; тому й заголовки книг цієї серії мають «шкільні» назви – «Учень», «Учитель», «Директор», «Отаман» шкільного рою-чоти-куреня-Січі, «Старійшина» козацької школи. E-mail: Generalotaman@ukr.net issuu.com/ukr57724 ru.calameo.com/accounts/5446895 © Тимофєєв В.Я. Учень. Нотатки Козака - 1. Одеса: ОСГІ. 1973/1981/2002. – 180 с. 2

ПЕРНАЧ І. УЧЕНЬ.

Учень Муравлівської середньої школи Ізмаїльського району Валерій Тимофєєв.

Автор книги – Тимофєєв Валерій Якович – має двох дідів (з боку батька – Тимофєєва Семена та з боку матері – Стоянова Степана) і двох бабусь (з боку батька – Макарову Ганну та з боку матері – Русєву Фросінію). Батьки його: Тимофєєв Яків Семенович – директор школи, голова липовано-некрасівської сільської ради та Тимофєєва-Стоянова Мотрона Степанівна – учителька молодших класів і музики. Предки діда Семена Тимофєєва після розгрому Новгородської феодальної республіки московським князем Іваном ІІІ (1478) переселилися у верхів’я Дону (Муравлянка біля Кулікового поля); брали участь у повстанні Кіндрата Булавіна в загонах Гната Некраси (1710); після поразки війдійшли до Кубані, а у 1740 переселилися в Буджак та Задунав’я; із 1813 – в Муравлівці (Дирекю) – липованинекрасівці-старовіри. Предки баби Макарової Ганни (Хаджі-огло) з далекої Добруджі (БолгаріяРумунія) переселилися (1817) до Буджаку (Старі Трояни) – гагаузи (печеніги-узиторки-половці). Предки діда Степана Стоянова з далекої Македонії-Петрича та Странжі (Болгарія) переселилися (1802) до Великого Буялика (Благоєво+Петрівка) – македоно-болгари. Предки баби Фросі Русевої (Юрченко) після ліквідації Січі переселилися (1709) до Одеси (Пересип-Куяльник біля Шкодовій гори) - українці. Ось таких предків має Тимофєєв Валерій – україно-липовано-некрасо-болгаромакедоно-гагаузів. 3

БУЛАВА1 ВІД АВТОРА. ВСТУП. МІСІЯ. Граченя! Вам – зліт! …Життя наше, в кращому випадку, досить заплутана штука: тут є добро й зло, здоровий розум й дурість, себелюбні спонукання й великодушшя; а тому, певно, нам завжди приносить радість співчуття й, так сказати, родинна підтримка собрата-смертного; й коли будь-чиє життя, хоча б найхимерніше, виявляє якесь прагнення вгору, а не лише поступки призначеним сторонам натури, правдивий опис його може не тільки тішити, але й надихати інших. Нехай навіть в ньому не буде прикладів людської величі – все ж воно полюдськи хвилює вас; нехай навіть не звершилось в ньому героїчне діяння, а той, про кого йде мова, лише блукав з гріхом пополам по грані добра та зла, часом прикро-сумно оступаючись, все одне, вже сам важкий шлях його є щось святе… Р-Л. Стивенсон. Серія Нотаток Козака - «Учень. Нотатки Козака-1. 1952-1966» (1973/1981/Переклад з російської-2002), «Учитель. Нотатки Козака-2. 1966-1973» (1984/Переклад з російської-2002), «Директор. Нотатки Козака-3. 1974-1987» (1990/2011) «Отаман. Нотатки Козака-4. 1987-2020», «Старійшина. Нотатки Козака-5. 2020-2027-…» - життєпис родового козака Буджаку (межиріччя ДунайДністер): дитини – учня – студента – учителя – завуча - директора школи - голови сільської ради – державного службовця – посадової особи місцевого самоврядування – отамана козацької громадської організації – пенсіонера… Події в «Нотатках Козака» розгортаються на протязі 80 років – від 1950-х років до 2030-х років: післявоєнні роки – хрущовська відлига – брежнєвський застій – горбачовська перебудова – крах СРСР – утворення та непростий шлях становлення Незалежної України – все це перед очима сільського учителя… Це - Автобіографічна повість. Працюючи над матеріалом, Тимофєєв не просто згадував події життя, а намагався також намалювати картину своєї епохи, узагальнити побачене-почуте. Тому повість має два плани: з одного боку, її головним героєм є Тимофєєв, який розказує про свої дитинство-отроцтво-юність-молодістьзрілість-мудрість (хоча й від третьої особи); з другого боку – повість має багато відступів, розповідей про людей та події, у яких сам Тимофєєв не брав участь - не бачив, але чув від інших. На період дитинства-отроцтва (1952-1966 роки: ГРАЧЕНЯ-ВАМЗЛІТ) припадає основний період накопичення дитиною-підлітком Тимофєєвим на протязі кінця 1950х – середини 1960-х років основної суми знань, що згодом призвело до побудови дієвої системи самоосвіти-самовдосконалення, яка спирається на природу, працю, фізичну культуру. Доповненнями до книги «Учень. Нотатки Козака-1» слугує збірка «Рік під знаком Книги» (підзаголовок – Бесіди з Геніями) – цитати з творів, які читавпроробляв Тимофєєв і на основі яких намагався згодом знайти шляхи янгельськоправедного особистого життя (світського – не монашого)… Структурно Нотатки Козака складаються з 15 Бунчуків (розділи - про них річ нижче) та більше 100 Комишин Життя (глави - написання Комишин продовжується). Назви частин, розділів, глав приведено до козацької термінології. Булава – символ Гетьманської влади: мідний шар (може бути із шипами) на дерев’яній рукоятці, Пернач – символ полковничої влади: металеві пера складної форми (чотири, шість, вісім) на рукоятці. Бунчук – символ козацької єдності (скільки пасмів – стільки куренів, скільки волосин в пасмі – стільки козаків в курені): на дерев’яній рукоятці – закріплені сплетені пасма кінського хвосту. Колодач – символ надійності козацького слову: ніж-сколот завдовжки 45 см (як у скифів, у римлян – короткий меч). Комишина – символ, що вказує на місцеперебування отамана: висока комишина із зменшеною копією козацького прапора (прапорець) козацького з’єднання; там де отаман – там найзначніші події. 1

На кожну Комишину Життя Тимофєєва готувався перелік літератури (який необхідно було проробити та зробити таблицю-конспект-опорний сигнал), збирався пакет джерел (фотографії, документи або копії документів, книги-брошури, вирізки, виписки, конспекти й т.д.), які згодом склали ядро Об’єднаного архівного фонду (ОАФ) Р-8243 «Козацькі товариства Одещини» в Державному архіві Одеської області (ДАОО). Окрім того, є ще Фонд отамана УБК, який постійно поповнюється. Цей Фонд із часом теж буде передано до ДАОО. Всі документи оцифровані й значна їх частина увійшла у електронні фонди документів, що характеризують кожну Комишину Життя Тимофєєва. Частина електронних документів склала особливі збірки: «Я - Щоденник» (особисті Щоденникові записи Тимофєєва із 1950-х років ХХ століття – по 2030 роки ХХІ століття), «Педагогіка» (Конспекти, вирізки, виписки з документів та книг, що стосуються педагогічної сфери діяльності Тимофєєва), «Курси» (Конспекти лекцій, виступів-рефератів, що стосуються перебування Тимофєєва на різноманітних курсах-конференціях), «Щоденник Директора» (Документи Тимофєєва, що стосуються діяльності директора школи та особисті Щоденники директора школи), «Нотатники» (Записні книжки Тимофєєва), «Фото» (електронні фотографії), «Щоденник Отамана» (документи Тимофєєва, що стосуються діяльності Отамана-Координатора та особисті Щоденники Отамана), «Теми-Радониця» (Нотатки Отамана щодо особливих періодов особистого Життя). Все це є в Електронному архіві Тимофєєва та в Державному архиві Одеської області (в паперовому варіанті). Деякі Комишини життя вже мають своє висвітлення в попередніх випусках - в Нотатках Козака чи в Суб’єктивних нотатках Козака; щодо деяких Тимофєєв дає пояснення-уточнення, які структурують невідомі (замовчувані) аспекти (події) його цивільно-особистого (не козацького) життя – тому Нотатки - фрагментарні й непослідовні щодо хронологічності подій; вони доповнюють та уточнюють деякі аспекти життя Тимофєєва: професійну та громадську діяльність, трохи особистого життя та ін. Загалом періоди перших трьох Бунчуків Тимофєєва (до біофака ОДУ) – це накопичування дитиною-підлітком-юнаком знань; не завжди воно було керовано, частіше – стихійне, але зажди – мотивоване жадобою знань. Простий перелік предметів, які вивчав у ті роки Тимофєєв жахає (сьогоднішня оцінка Автора!) ТеатрРолі, Музика (баян), Воєнна топографія, Шахи, Футбол, Шифри, Смішинки, Маги, СОУ-НАХИМ-Море, Юннатська робота - тоді це було Наукове товариство школярів, Малюнок олівцем, Метеорологія, Фенологія, Історія, Хімія, Віршоскладання, Фізика, Радіотехніка, Піснеспівайність під гитару, Етика, Астрономія, Педагогіка, Геологія, Математика, Генетика, Географія-Краєзнавство, Штурманська-справа, Економіка, Художня література, Мови – болгарська-польська-латина-старослов’янська (однозначно, такий період поглинання нових знань буває у більшості дітей-підлітківюні – я не виключення; просто я це зафіксував й перебіг накопичення знань запам’ятав). Буває, складеш перелік того, що треба прочитати й журишся – а) часу не вистачить це зробити аж до старості, б) літератури в сільській-шкільній бібліотеці на цю тему немає, а, якщо є, то дуже поверхова (навіть у Великій Радянській Енциклопедії 1956 року видання – була вона в шкільній бібліотеці). Із 1967 року почав виписувати книги поштою (вже заробляв спортом-музикою гроші й батьки дозволили частину цих грошей витрачати на книги). Згодом більшу частину домашньої бібліотеки батьки передали до шкільної бібліотеки, виручаючи дружину Колі Тимофєєва-Магаладого (була велика недостача книг) та виїжджаючи до Придністров’я. Цікаво було б подивитись, які з тих книг залишилися. Вже в роки Молодості до теми нових знань Учитель Тимофєєв підходив із раціональних позицій: чи потрібні будуть у подальшому ці нові знання (великого об’єму) для роботи із школярами; чи раціонально витрачати час на отримання такого (великого) об’єму цих знань (можливо, достатньо буде поверхово з ними 5

ознайомитись). З настанням ери Інтернету процес отримання знань (тем наукових робіт учнів-МАНівців) для роботи з школярами значно спростився. Щодо козацтва. Однозначно можна сказати, що козакування Тимофєєва почалося із дитинства. Мати Тимофєєва – Мотрона Степанівна (чистесенька болгарка без домішку іншої крові) шанувала козаків. В її уяві вони – лицарі без страху і докору – визволителі Болгарії - та ще й була особиста причина (окрім того, що батько Тимофєєва – Яків Семенович – з роду некрасівських козаків). Коли козаки генерала Плієва звільняли в квітні 1944 року селище Петрівку (районний центр під Одесою - станція Буялик), один з них зайшов у хату до маминої мами Фросі – бабусі Тимофєєва - вона залишилася в окупації; мачуха евакуювала всіх дітей (і своїх, і батькових – всього п’ять) до Широкого Карамишу Саратовської області (там працював мамин батько Степан Лукич - спочатку начальником управління ремонту залізничних шляхів Саратівського укріпрайону, згодом – після 1942 року - головою колгоспу). На стіні висіла невелика стара-поламана мамина гітара. «Хто грає на гітарі?» - спитав козак. «Моя донька» - відповіла моя баба Фрося (мамина мама). Козак: «Тоді я дарую вашій доньці ось цю – велику-красиву - із гарним голосом гітару; хай грає на ній і пам’ятає кубанського козака!». Мама козацьку гітару берегла, ще на ній Тимофєєв в шкільному оркестрі грав; багато разів ремонтована-клеєна вже у 1980-х роках – тихесенько розчинилася у буденному житті. З батькового коліна предки у Тимофєєва – козаки-некрасівці. Прадід Давид (по батькові) – останній станичний отаман Муравлівки на Дунаї – розстріляний румунами у січні 1918 року за збройний супротив. Дід Семен – у молодості – отаман козацької рибальської ватаги. Батько – офіцер-артилерист – учасник Великої Вітчизняної війни. В родині панував культ лицарства – ідейно і духовно згуртованої сили, яка сповідує найвищі моральні та духовні ідеали: патріотизм, честь, духовне братерство, мужність. Це форма військового устрою, що збудований на національних ідеалах. Козацтво – синонім лицарства, й тому воно в усі часи високо цінувалося. Відродження цих традицій сьогодні є найбільш важливою та потрібною справою. Відродиться сучасне українське лицарство – відродиться Україна. Мабуть, звідтіля й пішло: мама часто в дитинстві говорила Тимофєєву: «Терпи, козак, отаманом будеш!» - і став Тимофєєв козаком, згодом й отаманом-координатором Українського Буджацького козацтва. Тому й книга має підзаголовок – Нотатки Козака! В юнацтві Тимофєєв виробив основні правила (сьогодні це називається місією людини-особистості-козака), яких намагався дотримуватися протягом життя: 1.Будь світлом, а не суддею; зразком, а не критиком і пам’ятай - після нас не буде нас, а справи залишаться, тому - будь у злагоді зі світом. 2.Краще вір справі, аніж словам, бо найкращий шлях самореалізації непересічної людини-особистості – мати свою справу та не мати справи із людиною, яка не має ніякої справи. 3.СПУРТ (Сьогодні, Посміхаючись, Устигни Роботу Титана), але, в усьому міра; без міри не бажай - не хапай – всього на світі з’їсти не вдасться. 4.Із Слави не роби забави й не поспішай – життя коротке. 5.Мовчання від розуму - втрачай слова, як найдорожчий скарб; гаси дратування і злість та йди своїм шляхом, не зважаючи на плітки, бо єдиний вірний шлях на землі – терпіння. 6.Бог єдин – май його в собі - ідолів не роби та не клянися, бо людина - то тріска в потоці життя – не все залежіть від наших бажань, але – те, що я знаю – я знаю. 7.Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації! Честь – козацтву-лицарству! Слідування цим правилам дозволило Тимофєєву не губитися на життєвому шляху, кваліфіковано виконувати службові обов’язки, мати безліч добрих знайомих, щирих друзів й свою - козацьку! справу, яку підтримують його друзі - знані в Україні люди. 6

00 Комишина Життя. Вступ до Життя. …Проживаючи своє життя, кожен приходить, в свій час, до необхідності підсумувати гіркий-солодкий життєвий досвід; досвід кожного етапу життя, як позитивний, так й негативний. Так і я, у віці Майстера, починаю сповідь, аналіз, роблю висновки – що зробив, що не встиг; що встиг зрозуміти в тому, що зробив… Для кого це я робою? Можливо, лише для себе; бо кого в світі цікавить життя якогось дрібного чиновника?! А, можливо, й не тільки для себе; можливо, хтось розкриє колись ці пожовкли сторінки рукопису й поспівчуває мені з приводу Життєвих помилок; з приводу того, що я став лише тим, ким наважився в Житті стати… Або, можливо, це й є те, що ти повинен був зробити й що було по силам (призначено Богом)… За життя накопичується багато паперів (у мене це – декілька великих господарських сумок – всілякі документи, листи, щоденники-записи, мемуари, фотографії). Що з ними робити? Як правило, папери такого роду знищуються нащадками, які не усвідомлюють їх значимості (сам бачив купку фотографій під дощем на розвалинах хати в одному з сіл Буджаку – вже село списане - Павлівка). В державні архіви їх не беруть (туди потрапляють лише фонди дуже знаних осіб), краєзнавчі архіви переповнені, але, все-таки, архів-музей - це можливий шлях пересічного громадянина донести до нащадків маленький відголосок свого життя та писати книги, що я й роблю… й до книг намагаюсь додати деякі документи й спомини… тому й формую Фонд Задністрового (Буджацького) козацтва… У 2011 році Експертно-перевірочна комісія Державного архіву Одеської області згодилася прийняти на зберігання до Національного архівного фонду України наш невеликий фонд «Козаччина Одещини ХХ-ХХІ ст.» (1990-2011 роки). ПЕРЕЛІК РОЗДІЛІВ ФОНДУ «КОЗАЧЧИНА ОДЕЩИНИ ХХ-ХХІ СТ.»: І. ДОКУМЕНТИ АДАМІВСЬКОГО ОСЕРЕДКУ КОЗАЦТВА. Статут, реєстр, програми, накази, вирізки з газет, листування, фото, спомини Самовидців, газета «Козацький вісник» (1990-2003). ІІ. ДОКУМЕНТИ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ. Статут, реєстр, програми, накази, вирізки з газет, листування, фото, спомини Самовидців, газета «Джура» (1998-2001), газета «Річ про Адамівську Січ» (2001-2003). ІІІ. ДОКУМЕНТИ ЗАДНІСТРОВОЇ СІЧІ. Статут, реєстр, програми, накази, вирізки з газет, листування, фото, спомини Самовидців, газета «Річ про Буджацьку Січ» (2004-2006), газета «Річ про Січ» (2007), газета «Козацтво Задністров’я» (2008), газета «Козак Задністров’я»-«Козак Задністров’я-Січ» (2008-2010). ІV. ДОКУМЕНТИ БУДЖАЦЬКОГО КОЗАЦТВА. Статут, реєстр, програми, накази, вирізки з газет, листування, фото, спомини Самовидців, козацькі організації Буджаку (Задністрова Січ, Буджацька Січ, Придунайська Січ, Задунайська Січ, Бесарабська Січ), газета «Річ про Буджацьку Січ» (2010-2014). V. ДОКУМЕНТИ КОЗАЦЬКИХ ТОВАРИСТВ ОДЕЩИНИ. Статути, реєстри, програми, накази, вирізки з газет, листування, фото, козацькі організації Одещини, спомини Самовидців, козацькі газети (1991-2011). Як додатки, беруть мої рукописні книги «Я-щоденник» та тематичні книгоблокноти… У Вступі до життя Саме Життя ставить Питання: Для чого ти прийшов у цей світ? Що повинен зробити для людства? Для себе? Для рідних? Для коханих? Для друзів, знайомих? Для оточуючих? Твоя роль у Житті? Відношення до Зла й Добра? З Ким ти? З Богом? З дияволом? Відповіди на ці питання ти даєш своїм життям…

БУНЧУК ПОЧАТКОВИЙ. РОДИННІ ЛЕГЕНДИ.

У світі земного буття кожна людина неповторна. А від природи вона має певне, притаманне їй обдарування. Воно виявляється в особливих здібностях кожної людини до якогось певного ремесла, до окремого виду мистецтва, в схильності до тієї чи іншої діяльності тощо. Шлях, на якому якнайповніше розкривається самобутність людини, її природне обдарування, є шляхом істинного буття її. Тому так важливо віднайти напрямок того шляху, пізнати виміри його. Але кожна людина не є сама по собі в світі. Вона невіддільна від свого роду, народу і всесвіту загалом. Звідси життя окремої людини є не лише джерельним потоком живого світла, але одночасно і живим віддзеркаленням безбережної ріки його. Людина ніби стоїть на перетині двох зустрічних течій, на перехресті земної і небесної сутностей, і є своєрідним виміром існуючого буття. Видатний український філософ Григорій Сковорода зауважував, що для того, аби виміряти небо і землю, спершу маємо виміряти самих себе; що шлях до пізнання істини лежить через самопізнання. Тож без розуміння власної суті годі сподіватись на розуміння суті світобудови. Таким чином, сковородинівська теза «пізнай себе» вказує на необхідність пізнання внутрішньої, невидимої течії буття: пізнай себе, свій рід, свій народ, свою землю. Далі – інші роди, народи і землі, всесвіт у цілому. А, пізнавши, ти побачиш свою дорогу в житті. Ти даси їй живе продовження, вторувавши нову стежину. З тієї стежини вже рушатимуть у життя твої нащадки. І то також будеш ти. В тобі, у витоках твого роду й народу віддзеркалена книга вічності. Пізнай себе – і перед тобою відкриються досі невідомі таємниці буття, його першооснови. Дохристиянська молитва-колядка: «Коли не було з нащада світа, тогди не було неба ні землі, а но лем було синеє море, а серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки, три голубоньки радоньку радять, радоньку радять, як світ сновати: Та спустимеся на дно до моря, та дістанемо дрібного піску, дрібний пісочок посіємо ми: та нам ся стане чорно землиця. Та дістанеме золотий камінь, золотий камінь 8

посіємо ми: та нам ся стане ясне небонько, ясне небонько, світле сонінько, світле сонінько, ясен місячик, ясен місячик, ясна зірниця, ясна зірниця, дрібні звіздочки». Народження кожної окремої людини – це створення нового видимого світу буття. І для нової людини має попередньо існувати невидимий світ, що уособлюється образом дерева посеред моря (дохристиянська молитва-колядка). Таким деревом є ДЕРЕВО РОДУ її. За умов згортання простору – синього моря дерево це перетворюється в інформаційну точку (зернину, насінину загалом). Саме в цій інформаційній точці (насінині) і зберігається накреслення шляху істинного буття майбутнього новонародженого, його генетичний код. В рослині він розгортається в образ стебла з колосом чи дерева з плодом, а в людині ще й помножиться в її духовний набуток. І тому, пізнати свій генетичний код, свій шлях буття – це значить розгорнути інформаційний простір, в якому зосереджене життя багатьох поколінь предків. Себто, отримати скарб, завдяки якому у людині з’являється можливість якнайповніше виявити своє природне обдарування. Звідси, не розуміти себе самого – одне й теж, що і втратити себе самого. Бо ж яка користь людині з того, що в домі її скарб приховано, а вона про те нічого не знає? Безумовно, що ніякої. Та й чи є такі матеріальні цінності, які змогли б зрівноважити втрати в царині духовності – знання й розуміння буття свого роду, народу загалом? Пізнати його – значить позбутися непевності в собі, позбутися повсякденних тіней страху, лакейства, упослідження та багатьох інших негативних виявів. Пізнати його – значить збагнути себе, своє призначення на землі і свій шлях, побачити світанок Нового дня.2

Роздуми укладача.

Отаман-координатор Українського козацтва Буджаку (Буджацької Задністрової Січі) В.Я.Тимофєєв.

М.Ткач. Дерево роду. Київ: МПП «Афанас». 1995.

Автор нотаток «Родинні легенди» – Тимофєєв Валерій Якович – має двох дідів (з боку батька – Тимофєєва Семена та з боку матері – Стоянова Степана) і двох бабусь (з боку батька – Макарову Ганну та з боку матері – Русєву Фросінію). Батьки його: Тимофєєв Яків Семенович – директор школи, голова липовано-некрасівської сільської ради та Тимофєєва-Стоянова Мотрона Степанівна – учителька молодших класів і музики. Предки діда Семена Тимофєєва після розгрому Новгородської феодальної республіки московським князем Іваном ІІІ (1478) переселилися у верхів’я Дону (Муравлянка біля Кулікового поля); брали участь у повстанні Кіндрата Булавіна в загонах Гната Некраси (1710); після поразки відійшли до Кубані, а у 1740 переселилися в Буджак та Задунав’я; із 1813 – в Муравлівці (Дирекю) – липованинекрасівці-старовіри. Предки баби Макарової Ганни (Хаджі-огло) з далекої Добруджі (БолгаріяРумунія) переселилися (1817) до Буджаку (Старі Трояни) – гагаузи (печеніги-узиторки-половці). Предки діда Степана Стоянова з далекої Македонії-Петрича та Странжі (Болгарія) переселилися (1802) до Великого Буялика (Благоєво+Петрівка) – македоно-болгари. Предки баби Фросі Русевої (Юрченко) після ліквідації Січі переселилися (1709) до Одеси (Пересип-Куяльник біля Шкодовій гори) - українці. Ось таких предків має Тимофєєв Валерій – україно-липовано-некрасо-болгаромакедоно-гагаузів.3

Колодач 1-й. Вступ. Мене ще немає - 1.4 Мій рідний Буджак (турецьке Bucak «кут», гагаузьке Bucak, румунське Bugeac), що включає Аккерманщину та частково Подунав’я – історична область на півдні України між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем. Нині Буджак складає частину Одеської області, межує на півночі й заході з Молдовою, на півдні з Румунією, на сході омивається Чорним морем і сполучається з рештою України. На півночі історичний кордон Буджаку проходить по Верхньому Траяновому валу. Для Буджака характерні рівнинний рельєф та степовий ландшафт, посушливий клімат. Незважаючи на наявність на даній території комплексу великих прісних водойм (озера Кагул, Катлабуг, Кугурлуй, Китай, Ялпуг), загалом вона характеризується нестачею водних ресурсів. Для морського узбережжя Буджака характерна наявність низки великих солоноводних та солонуватоводних лиманів: Сасик, Бурнас, Шагани та інші. Загальна площа регіону — 12,4 тисячі км². У середньовіччі цей регіон називався древнєруською Ѫгълъ (українською Вугол), що було транскрибовано грецькою як Ονγλοζ. Татари ж звали його Буджак (кримчаки Bucak), що є перекладом слов'янської назви. Історично Буджак був південним степовим регіоном Молдови. Його північною межею був Північний Траяновий вал, південною — річка Дунай та Чорне море, західною — горби Тіґеч (на схід від Пруту), східною — річка Дністер. Ця земля була відома як Бессарабія до 1812 р., коли цю назву було дано всій території між Прутом і Дністром, разом з Буджаком. У Середньовіччі цей термін (у географічному сенсі) охоплював або не охоплював (якщо малися на увазі землі, залюднені ногайськими татарами) околиці Аккермана (нині Білгород-Дністровський), Бендер та Кілії. Після входження Характеристику сучасних українських: липован-некрасівців-старовірів див. у книгах В.Тимофєєва «Учитель»; гагаузів «Учень»; македоно-болгар «Учень»; укрів «Директор» та «Отаман». 4 Тут і далі в характеристиках Колодачів та Комишин використовуються книги: Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація, Москва, 2001; підручники для вишів Бойка О.Д. Історія України (різних видань) і Петровського В.В. та ін. Історія України. Видавничий дім «Школа». Київ. 2008. 3

цих земель (1940 р.) до складу СРСР, південна частина Бессарабії відійшла до Української РСР, проте більша частина відійшла до Молдавської РСР. Саме ту частину, що відійшла до Української РСР, тепер називають Буджаком, хоча вона й не містить усіх територій, що раніше були відомі під цією назвою. Після 1812 року термін Бессарабія почав уживатися для окреслення частини Молдови на схід від р. Прут, отже Буджак іноді називається Південною Бессарабією. Окрім терміна Південна Бессарабія іноді застосовуються такі назви: болгарська Бессарабія, Аккерманщина, Західна Одещина. Назви в деяких інших мовах: болгарською Буджак, польською Budziak, румунською Bugeac, турецькою Bucak. Культура Буджака, як частини північно-західного причорноморського регіону вважається важливою в контексті Ямної культури Понтійського степу, що датується 3600—2300 роками до н. е. Зокрема, Буджак міг дати початок Балкано-Карпатському різновиду Ямної культури. У часи класичної античності Буджак був заселений тирагетами, бастарнами, скіфами й роксоланами. У VІ ст. до н. е. давні греки започаткували колонію Тіра на гирлі Дністра. Близько ІІ ст. до н. е. кельтське плем'я оселилося біля сучасної Орлівки. Терени Буджака, землі північного нижнього Дунаю давньогрецький географ Страбон описував як «пустелю гетів», хоча за новітніми археологічними дослідами в той час ці землі були залюднені осілими землеробами; серед них булдаки та дакоримляни. Кочівні народи, такі як сармати, теж перебували в цих землях. Римляни здобули ці землі в І ст. н. е., перебудували Тіру й Аліобрікс. Як і в решті портових міст на Чорному морі, місцева людність засвоїла суміш грецької та римської культур. Грецька мова була здебільшого мовою торгівлі, а латинська — мовою політики. По розділі Римської імперії ці землі відійшли Східній Римській імперії (Візантії). В античні часи Буджак був заселений фракійськими племенами. VІ ст. до н.е. на ці терени просуваються скіфи зі сходу. ІV ст. до н.е. до Бессарабії з правого берегу Дунаю переселяються гети та даки. 106 р. після воєн даків з Римом їхня держава була включена до римської провінції Дакія. ІІІ-VІ до Бессарабії переселялися племена готів, слов’ян, гуннів, болгар, аварів. В VІІ-Х ст. Буджак перебував у сфері впливу Болгарського ханства. У ранньому середньовіччі Буджак та Ногайські степи населяли уличі та тиверці. ІХ-Х ст. південна частина Бессарабії (Буджак) перебувала у складі Першого Болгарського царства, однак після походів Святослава на Дунай Бессарабія потрапила під владу київських, пізніше галицьковолинських князів. У ХІІ-ХІV ст. Буджак перебував під впливом Другого Болгарського царства. У південній Бессарабії (Буджаку) кочували печеніги та половці. ХІІІ ст. тут оселяються татари. В кінці ХІІІ ст. засновані перші колонії генуезців. ХІV-ХV ст. терени Південної Бессарабії були відвойовані у татар правителями Молдовського князівства. ХV ст. на територію Бессарабії проникають війська Османської імперії. ХVІІ-ХVІІІ ст. на території Буджаку розташовувалися кочів’я Білгородської (Буджацької) орди (столиця – Каушани), з якою вели запеклу боротьбу запорізькі козаки. Татарські загони чисельністю 4-5 тис. чол. Здійснювали набіги на територію України і Подолії, грабували християн і забирали їх для продажу у рабство, що складало їх основне джерело прибутку. Дунайські татари, що сьогодні живуть у Добруджі – їх нащадки. Буджак входив до складу Османської імперії до 1812 року. З травня 1812 року, згідно з Бухарестською мирною угодою між Російською імперією та Османською імперією, відійшов до Російської імперії.5 Муравлівка Ізмаїльського району була заснована на місці татарського (ногайського) поселення Дирекю у 1813 році (після виселення ногайців). Першим з нашого роду6 поселився в Муравлівці Карпо (1749-1813?). Карпо народився вже після переселення некрасівців7 у 1740 році з Кубані до Подунав’я. У 5 6

Докладніше історію Буджаку див. у книзі «Директор». Див. Додатки: Родословні таблиці.

Карпа був син – Тимофєй (1778-1856), від якого народився Іван (1803-1882). Карпо, Тимофєй, Іван – були козаками-некрасівцями, але й рибалками і землеробами, мали земельні наділи, ділянки плесу для рибальства, частинку кіргану для поливу та все, що належить мати козаку-некрасівцю у станиці. Як козаки, вони брали участь у російсько-турецьких війнах: Тимофєй у війні 1806-1812, Іван у війні 1828-1829. У Івана було два сини – Вікул (?) та Трифон (1826-1896). Обидва брали участь у війні 1853-1856. У Трифона були сини – Стефан (?, засновник родової гілки «Хорі»), Федот (1851-1893, засновник родової гілки «Мурчети», згодом помер від ран, отриманих на війні 1877-1878), син (?, засновник родової гілки «Копачи»), син (?, засновник родової гілки «Жуки»). У Федота були діти – донька (вийшла заміж за Савінова), донька (вийшла заміж за Ісаєва), донька (вийшла заміж за Леонова), Єфрем (1876-1959, мій прадід – «Мурчет», «сидів у окопах» у 1914, садівникрибалка-городник),8 донька (вийшла заміж за Макарова-Макаренко), Ісаак. Дружиною Єфрема була бабка Акуліна (Аріна) з Василівки (станиці старої Покровки) Кілійського району.

1 Комишина Життя. ХІХ-ХХ ст. Російська імперія на порубіжжі століть.

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії. Розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва. Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась бурхливим зростанням кількості промислових підприємств, промисловим переворотом, запровадженням нової техніки та технологій, поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою, збільшенням ролі вільнонайманої праці, виникненням нових галузей промисловості, поступовим переміщенням промислових підприємств з сіл у міста, формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції. У своїй сукупності зазначені тенденції та процеси становлять суть і зміст двох суперечливих, але взаємопов’язаних суспільних явищ: кризи, занепаду, але ще Докладніше про некрасівців див. «Українське Буджацьке козацтво. Енциклопедія». Дніпро. 2017. Стор. 85-90. 8 Про Єфрема докладніше див. книгу «Учитель», стор. 194-196. 7

певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку, і зародження, становлення та формування в межах феодалізму нових капіталістичних відносин — з іншого. Соціальні рухи. Суспільний рух у першій половині XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Динаміка селянського руху відображає зростання активності народних мас. Проте ця активність не набула організованих форм, була локальною, не мала чіткого антисамодержавного спрямування. За цих обставин селянський рух був імовірніше одним з проявів кризи у суспільстві, ніж реальною силою, здатною вивести суспільство із скрутного становища. Поява на українському ґрунті масонства стала, з одного боку, свідченням поширення новітніх європейських ідей та традицій, з іншого — показником зростаючої опозиційності панівному режимові ліберальної еліти. Головною вадою масонського руху на той час була його замкненість; концентрація зусиль переважно в межах лож, що не дало змоги вітчизняному масонству стати стрижнем суспільного руху. Радикальнішими та дієвішими порівняно з масонами були декабристи, які не тільки створили таємні товариства, але й виробили теоретичні моделі майбутнього суспільного устрою («Конституція» М. Муравйова, «Руська Правда» П. Пестеля). Однак вузька соціальна база, недостатня рішучість, ідейні суперечки, неорганізованість дій тощо не дали змоги їм реалізувати свої задуми. Польський рух розвивався переважно в національному руслі й мав на меті відновлення національної незалежності Польщі, але йому не вдалося консолідувати антиімперські сили. Хоча польські революціонери формально проголосили гасло «За вашу і нашу свободу», на практиці вони не сприяли його реалізації: не йшли на поступки, в соціальному питанні — скасуванні кріпосного права для українських селян, ні в національному — наданні автономії Правобережній Україні. Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національнокультурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам’ятки. На цьому ґрунті було зроблено перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесу сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. КвіткиОснов’яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення. Суттєві зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права. Утворення та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклали початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети. Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна. Російські реформи 60—70-х років здійснювалися за моделлю наздоганяючої модернізації, якій притаманні ініціювання реформ «згори», вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей, збереження багатоукладності в економічній 13

сфері, поглиблення суспільних протиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосного права і пов’язані з ним перетворення в українських землях — складовій Російської імперії — спричинили суперечливі тенденції та процеси: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо, з іншого боку — формували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства. Суспільні течії і рухи другої половини XIX ст.: Народницький рух порівняно швидко пройшов шлях від наївного культу народу до глухих кутів тероризму, але досвід та ідейні засади цього руху позначилися на політичному житті як Російської імперії на початку XX ст., так і українських земель, що входили до її складу. Соціал-демократичний рух - марксистська ідея про всесвітньо-історичну роль пролетаріату в революційному перетворенні суспільства ніби перегукувалася з широковідомою слов’янофільською ідеєю про месіанську богообраність Росії. Справедливість, рівність, свобода лежали не тільки в основі марксистського ідеалу, а й були базовими цінностями селянського общинного соціалізму. Спільними були й форми та методи досягнення поставленої мети — народна революція, тільки марксизм робив ставку на пролетаріат, а народництво — на селянство. Ліберальний рух в Україні, на жаль, не зміг перетворитися на потужну опозиційну силу. На заваді стали вузька соціальна база, зумовлена нерозвинутістю соціальної структури Російської імперії, практичною відсутністю в ній «третього стану»; поміркованість лозунгів, завдань і дій; активна боротьба проти «бюрократії» при абсолютно лояльному ставленні до самодержавства тощо. Національний рух. В основі: демократизм (парламентська влада, надання громадянам демократичних прав і свобод); федералізм (децентралізація, запровадження громадського самоврядування, розбудова держави знизу вгору, Україна — автономне утворення у складі федеративної Російської республіки); європеїзм (зв’язок країни із Західною Європою — джерело прогресивного розвитку); культурництво (визвольна боротьба має вестися винятково просвітницькими формами та методами); еволюційність (прагматичне висування поміркованих вимог, підштовхування знизу реформаційного процесу). Представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив, головним чином, на національне визволення. Незважаючи на те що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні нечисленність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв’язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів. Соціально-економічний розвиток у пореформений період. У пореформений період прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії України. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресуючого розорення і кабали основної маси селянства. Правобережжя завдяки розвитку цукрової промисловості дещо випереджало за темпами економічного розвитку Лівобережжя. На Півдні України, де гальмівний вплив залишків феодалізму був менш відчутним, набув поширення американський спосіб 14

переходу до капіталізму — поміщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманій праці; заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу. У другій половині XIX ст. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався досить високий рівень концентрації землі; було здійснено докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості; у сільськогосподарському виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів тощо. Ці зміни дали можливість Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60— 80-ті роки XIX ст. завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас мала свої особливості. У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порівняно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; значною заангажованістю та впливом іноземного капіталу; структурною та територіальною диспропорційністю; побудовою промислових об’єктів на принципі незавершеності тощо. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства — дворянства та селянства, крім того, виникли нові класи — буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція. Українська культура в другій половині XIX ст. розвивалася в умовах розгортання буржуазних реформ, територіальної роз’єднаності українських земель, завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску державних структур. Всі ці та інші чинники залишили помітний відбиток у культурній сфері цієї доби, зумовивши появу та розгортання суперечливих тенденцій та явищ. Певні позитивні зрушення відбулися у галузі освіти (збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського характеру, створилася єдина система освіти тощо). Проте відсоток неписьменного населення в українських землях залишався ще досить високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси — русифікація, полонізація, румунізація тощо. У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах і товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня. Розвиток літератури характеризується різноманітністю художніх напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем і проблематики, демократизацією та гуманізацією літературного процесу, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. В українському театрі цієї доби уживаються тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму, реалізму тощо. Формується школа режисури та акторської гри, виникають театральні аматорські колективи, з’являються високохудожні драматичні твори. У музиці та живописі стверджуються принципи реалізму та народності, а в архітектурі набуває поширення еклектизм. Загалом розвиток української культури в другій половині XIX ст. став логічним продовженням духовних пошуків народу попередньої доби, спробою врахувати здобутки світового досвіду, своєрідною предтечею культурного оновлення XX ст.

2 Комишина Життя. 1917-1922. Громадянська війна.

Соціально-економічний розвиток на початку ХХ ст. Промисловому розвитку України на початку XX ст. були притаманні концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії тощо. Ці процеси, з одного боку, відображали розвиток української промисловості у 16

контексті загальноросійських тенденцій, з іншого — були своєрідним підсумком впливу місцевих чинників. В аграрному секторі України зберігали свої позиції великі поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; зросла експлуатація народних мас; назріла проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці чинники призвели до значної напруженості в суспільстві, загострення соціальних протиріч. Національний рух на початку XX ст. На рубежі XIX і XX ст. помітно активізується діяльність українського національного руху, швидко йде процес витіснення культурницьких форм роботи політичними, поглиблюється розкол між українською інтелігенцією старшого та молодшого поколінь, набирає сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення активної частини суспільства, формуються політичні партії. Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національних політичних партій. Найрадикальніші з них висунули гасло державної незалежності України. Характерною ознакою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті і тому, як правило, орієнтувалися на загальноросійські політичні партії консервативного та ліберального напрямів. Базовими принципами твору Міхновського М.І. («Самостійна Україна») були патріотизм, радікалізм, безкомпромісність; він не є повноцінною програмою політичної партії, оскільки не дає відповіді на питання про основні напрями діяльності, соціальну базу тощо. Проте цей пристрасний маніфест містить принципово важливі орієнтири: 1) визначає мету партії — створення політично незалежної української держави. «Державна самостійність єсть головна умова існування націй, — зазначає М. Міхновський, — а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин»; 2) вказує на нового лідера національного руху — інтелігенцію третьої хвилі, яка, на відміну від першої (Чарторийські, Вишневецькі, Тишкевичі та ін.) та другої (Безбородьки, Прокоповичі та ін.), служить своєму народові; 3) розкриває спосіб досягнення поставленої мети — «боротьба кривава і безпощадна». «Війна проводитиметься усіма засобами, — акцентує “Самостійна Україна”, — ...ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою»; 4) конкретизує основні принципи боротьби — «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас». «Україна для українців». «Поборемо або вмремо»; 5) закликає до розмежування з представниками поміркованого крила національного руху: «...українофіли лишилися без потомства, і сучасна молода Україна уважає себе безпосереднім спадкоємцем Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля Данила, минаючи українофілів. Між молодою Україною і українофілами немає ніяких зв’язків»1. Україна в період першої російської революції 1905—1907 рр. У своєму розвитку перша російська революція пройшла кілька фаз (етапів), кожна з яких мала свої характерні особливості. І фаза — «піднесення» (січень — жовтень 1905 р.): наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру; політизація народних мас; активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поширення хвилі заворушень серед селян та армії; переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів. II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.): коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня; діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами; активне формування багатопартійної системи; посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій — більшовиків та есерів; організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста). III фаза — «спад» (січень 17

1906 — червень 1907 р.): посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); помітне зменшення масштабів та інтенсивності робітничих страйків та селянських виступів; перехід більшості політичних партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906—1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів); спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи; перехід реакції у наступ. Різке загострення економічних, політичних, соціальних та національних проблем, посилене поразкою царизму в російсько-японській війні 1904—1905 рр., призвело до стихійного вибуху народного незадоволення — першої російської революції. Ця революція пройшла у своєму розвитку кілька фаз: «піднесення — кульмінація — спад», яким відповідають кардинальні зміни та зрушення в суспільному житті. Надзвичайно важливо, що в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масами ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської трибуни. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень 1914 р. Після поразки революції 1905—1907 рр. розпочався широкомасштабний наступ реакції, складовими частинами якого були запровадження на значній території України стану посиленої охорони, масові арешти, свавільне судочинство, погроми прогресивних суспільних організацій, заборона демократичних видань, посилення національного гніту, різке звуження сфери вживання української мови тощо. Через певні причини (протидія селян, недостатнє фінансування та погана організація реформаційних заходів, відсутність широкої соціальної бази, загибель основного ідеолога та рушія реформ П. Столипіна та ін.) аграрні реформи початку XX ст. не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети. Водночас, відкривши шлях до приватного селянського землеволодіння, стимулюючи розвиток агрокультури, зробивши ставку на особисту ініціативу та конкуренцію, вони прискорили процес переходу українського села на індустріальну основу. Українські землі в роки Першої світової війни. Суть трагедії українського народу, пов’язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об’єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі XIX і XX ст. Своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто 18

виокремлення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення — визначення свого місця і ролі в сучасному світі. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас; перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку. Проголошення автономії України. Проголошення автономії, здійснене Центральною Радою, відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції. Тривале переважання в Україні автономістських настроїв над самостійницькими (протягом майже всього 1917 р.), яке виявилося у трьох Універсалах Центральної Ради, пояснюється такими чинниками: автономія була однією з принципових програмних установок домінуючих у Раді політичних партій; ідея самостійності ще не набула поширеності та визнання в масах; українська політична еліта сподівалася, що російська демократія справедливо вирішить національне питання; самостійна Україна без державних структур, без власної армії могла стати легкою здобиччю у вогні Першої світової війни. Певну роль відігравали і налагоджені російсько-українські економічні зв’язки, домінування неукраїнського населення в містах тощо. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти УНР. Проголошення УНР стало своєрідною реакцією на жовтневе більшовицьке повстання в Петрограді. Намагаючись завоювати владу в Україні, більшовики розгорнули широку пропагандистську кампанію, підтримували ліві елементи українських партій з метою розколу Центральної Ради, чинили зовнішній силовий тиск тощо. їхня спроба легітимним шляхом завоювати командні висоти та трансформувати Центральну Раду в «кишеньковий» Центральний виконавчий комітет рад України зазнала поразки. Грудневий ультиматум Раднаркому призвів до спалаху війни між Раднаркомом і Центральною Радою, яка в критичних умовах своїм IV Універсалом проголошує суверенність, незалежність УНР. Проте проголошення універсалу не давало змоги зберегти контроль за територією України. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втрачає територію, вплив, владу. Брестська мирна угода давала Центральній Раді ще один шанс для політичної самореалізації, але її демократизм та республіканізм не стикувалися з консерватизмом керівництва окупаційних військ німецького блоку. За цих обставин встановлення авторитарного правління в Україні було лише питанням часу. Гетьманат П. Скоропадського. Спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Окремі успіхи П. Скоропадського та його однодумців у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуацію на краще. Подолати внутрішні та зовнішні протиріччя виявилося не під силу гетьманській владі. Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції. Директорія УНР. Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний 19

момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям; протистояння політичних лідерів; катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР. Західноукраїнська Народна Республіка. Зумовлені Першою світовою війною революційні процеси призвели до падіння Австро-Угорської імперії. Однією з держав, що утворились на її уламках, стала Західноукраїнська Народна Республіка. З моменту її виникнення вона зіткнулася з претензіями на західноукраїнські землі сусідніх держав, особливо Польщі, збройною агресією на територію ЗУНР, міжнародним невизнанням тощо. За цих обставин об’єднання ЗУНР та УНР в одну державу було спробою вийти з глухого політичного кута та реалізувати споконвічні мрії українців про возз’єднання. На жаль, Акт злуки мав декларативний, символічний характер. Сторони, що об’єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в складних тогочасних умовах. Під ударами Польщі, яку підтримували країни Антанти, ЗУНР, попри відчайдушні спроби відстояти свою незалежність, втрачає контроль над власного територією. Політика радянської влади в Україні 1919 р. У 1919 р. на теренах України мала місце чергова спроба утвердження більшовицького режиму. Проявами цього процесу стали формування та організація радянської державної структури, прийняття першої Конституції УСРР, включення України до «воєнно-політичного союзу» радянських республік тощо. Економічним підґрунтям реалізації більшовиками своїх планів була політика «воєнного комунізму», наслідками якої став розрив економічних зв’язків між містом і селом, посилення централізму, втрата приватної ініціативи, закріплення психології «експропріації експропріаторів», зростання соціального напруження. Відповіддю українського народу на насильницьку колективізацію та грабіжницьку продрозкладку став широкомасштабний повстанський рух, який розхитував пануючий режим зсередини, суттєво ослаблюючи його. Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 р. Рубіж 1919—1920 рр. став своєрідним піком громадянської війни. Безлад на території України досяг апогею. Громадянська війна — найгостріша форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами і соціальними групами, партіями, націями задля досягнення певної політичної мети, насамперед захоплення державної влади. Економічною основою громадянської війни є надзвичайне погіршення матеріального становища різних верств населення, кризовість економіки. Її соціальна та політична основа — протиріччя між інтересами різних верств населення щодо відповідних докорінних соціальних та політичних змін у суспільстві. Як правило, громадянська війна виникає тоді, коли практично вичерпані легітимні форми і засоби подолання політичної кризи, соціального конфлікту. Для розвитку громадянської війни в Україні у другій половині 1919 — на початку 1920 р. були характерні такі особливості: 1) значна кількість претендентів на владу в українських землях (більшовики, білогвардійці, поляки, Директорія, місцевий повстанський рух тощо); 2) різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін (більшовики та білогвардійці виступали за збереження єдності території колишньої Російської імперії, але більшовики були проти приватної власності, а білогвардійці — за, Директорія ж обстоювала незалежність української державності тощо); 3) відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України (співвідношення сил у травні 1919 р. між більшовиками, поляками, армією УНР, білогвардійцями, збройними формуваннями М. Григор’єва та Українською галицькою армією становило 30:21:14:10:8:17); 4) хронічна нестача зброї, боєприпасів, ресурсів для ведення війни в більшості задіяних у протистоянні сил; 5) укладення численних нетривалих 20

тактичних компромісів між ворогуючими сторонами; 6) пасивність основної маси населення України, яке у своїй більшості стало жертвою експансії та об’єктом насилля; 7) помітний вплив на події зовнішніх чинників (дипломатичний тиск, моральна та матеріальна підтримка західними державами певної воюючої сторони тощо). Особливостями денікінського окупаційного режиму були: політична сфера: встановлення терористичної диктатури; застосування жорстких репресій проти політичних противників; обстоювання гасла «единой и неделимой», яке стало основною ідеологічною засадою «білого руху»; економічна сфера: відновлення поміщицької влади на землю; стягнення з селян примусових контрибуцій; запровадження своєрідної «денікінської продрозкладки» — разового податку в розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі; відродження свободи торгівлі; ліквідація 8-годинного робочого дня, збільшення норм виробітку; обіцяння аграрної реформи («Земельна реформа і... шибениці, — акцентував денікінський генерал О. Кутєпов, — тоді ми знову дійдемо до Москви»); сфера культури та національних відносин: обмеження сфери вжитку української мови; закриття українських газет і журналів; припинення діяльності Української Академії Наук; посилення шовінізму, національної ворожнечі. Втретє прийшовши в Україну, радянська влада намагалася максимально врахувати свої та чужі помилки при формуванні моделі управління. Ленін «Про радянську владу в Україні». Суть цього документа полягає в певному пом’якшенні офіційного курсу, в намаганні розширити соціальну базу радянської влади в Україні шляхом таких поступок: формальне визнання самостійності України; запровадження повільніших порівняно з Росією темпів націоналізації промисловості; передання селянству частини колишніх радгоспних земель; зменшення обсягів продрозкладки; залучення до партійного керівництва українців; співпраця з колишніми політичними опонентами — лівими партіями боротьбистів та борбистів. У середині 1919 р. більшовицький режим в Україні, підточений недалекоглядною політикою «воєнного комунізму» та повстанським рухом, поступився місцем терористичній диктатурі денікінців. Проте реакційна та консервативна модель управління і соціально-економічні перетворення нової влади не задовольнили широких народних мас, свідченням цього став широкомасштабний повстансько-партизанський рух, чільне місце в якому займала махновська течія. Свою роль в ослабленні денікінського режиму та у перебігу подій громадянської війни відіграла об’єднана армія УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого основного ворога, більшовики втретє встановили свій контроль на теренах України. Задекларовані ними політична лінія та економічна стратегія були більш м’якими та поміркованими порівняно з попередніми періодами. Незважаючи на те що значна частина проголошених положень та постулатів так і залишилася на папері, пропагандистського удару по масах виявилося достатньо, щоб забезпечити радянському режиму певною мірою стабільну соціальну базу та підтримку. Радянсько-польська війна та Україна. Укладена Польщею та УНР Варшавська угода не досягла своєї мети і не дала змоги реалізувати плани ні Ю. Пілсудському, ні С. Петлюрі. Не виправдали себе розрахунки на слабкість Червоної Армії, критичність ситуації в радянській державі, на допомогу Антанти та на вибух антибільшовицького повстання тощо. Відповіддю на швидкий наступ польськоукраїнського війська став потужний контрнаступ більшовицьких сил. Водночас були прорахунки і з радянської сторони. Її сподівання на спалах революції у Німеччині, розгортання світової революції, пролетарську солідарність та широку підтримку більшовицької політики трудящими світу зазнали краху. Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель. 21

Колодач 2-й. Мене ще немає – 2. У 1940 році Буджак звільнений радянським військами і, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, відійшов до СРСР – Української РСР. Після цього був поділений на 13 адміністративних районів, з яких 7 серпня 1940 року була сформована Аккерманська область. З 7 грудня 1940 року Буджак входив до Ізмаїльської області. Лінія батькова Тимофєєва Якова Семеновича. У Єфрема були діти – Семен (1899-1982, мій дід, його дружина – Макарова Анюта, її мати Фекла-Фатіма – гагаузка-турчанка?), Трифон (1901-?), Фома (1903-?), Андрій (1905-?), Акуліна (1915?). У Семена були діти – Гришак (1921-1944, загинув на війні Белград-Югославія, Немеш-Петерд-Венгрія), Ларя (1925-2002), Яша (1927-2014, мій батько), Груня (р.1929), Карпо (1940-2003).

Тимофєєви: дід Семен та онук Валерій. Лінія матері Тимофєєвої (Стоянової) Мотрони Степанівни. Лука (?, брати і сестри – Василіса, Петро, Мітя, Кірілл). У Луки син Степан (мій дід, у нього дружина Фрося). У Степана рідні діти – Гриша (дружина Шура), Мотя (1928-2010, моя мати, чоловік Яша), Леня (дружина Оля); звідні діти – Гриша (?), Ліна (чоловік Володя).

Макарови: баба Анюта (дівчинка-юнка) та прабаба Фекла (Фатіма) із синами. 22

Лінія бабки Анюти. Макаров Давид (отаман станиці Муравлянки, 1870-загинув у січні 1918 під час збройного супротиву румунським загарбникам, дружина ФеклаФатіма - гагаузка-турчанка?). У нього діти – Анюта (1903-1973, моя бабка), Марфа (?), Назар (?), Матвей (?, співав, родова лінія «Губанки»), Осип (?), Василіса (?), Петро (?).9 Лінія дружини Тимофєєвої (Федорової) Світлани Семенівни. Батьки: Федоров Семен Хомич, Федорова (Юрченко) Євдокія Харлампівна. Дід і баба з боку батька: Федорови Хома та Параска (Біленьке). Дід і баба з боку матері: Юрченки Харлампій та Маша (Байрамча – Миколаївка-Новоросійська).

Федорови: Хома та Параска.

Юрченки: Харлампій та Маша.

3 Комишина Життя. 1918-1940. Бессарабія під владою Румунії. Українські землі в складі Румунії. За офіційною статистикою, 1920 р. на території Румунії проживало майже 790 тис. українців (або 4,7% усього населення). Основними місцями їхнього зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії. Колоніальна експлуатація українських земель вела до деградації господарства. На Буковині за 1922—1929 рр. було закрито 85 підприємств і майстерень. Окупанти демонтували і вивезли в Румунію обладнання Акерманських трамвайних майстерень та прядильної фабрики, Ізмаїльського та Ренійського портів. Вже в перші роки окупації майже третину працездатного населення становили безробітні. Ще більше погіршила ситуацію економічна криза, яка охопила Румунію 1928 р. Внаслідок її руйнуючої дії кількість підприємств у Північній Буковині до 1935 р.

Див. Додатки: Родословні таблиці.

скоротилася наполовину, а в Акерманському та Ізмаїльському повітах — більше, ніж на чверть.

Не кращою була і ситуація в сільському господарстві. Внаслідок грабіжницької аграрної реформи розміри селянських володінь в українських повітах Бессарабії зменшились майже втричі. На початку «реформи» орендна плата за гектар була встановлена у розмірі 1160 лей, незабаром вона зросла до 2 тис. лей. Це спричинило хвилю розорень. Тільки в Акерманському повіті з 26 567 наділених землею селян понад 48% дуже швидко її позбулися. 24

Ці ж процеси були характерними і для Північної Буковини. Грабіжницька колоніальна політика вела до катастрофи. У квітні 1932 р., виступаючи на засіданні румунського парламенту, міністр сільського господарства Міхалакі був змушений визнати, що «сільське населення Буковини перебуває під загрозою голодної смерті». Не випадково серед селян ходило прислів’я: «Були ліберали — подушки забрали, прийшли цараністи — нема чого їсти». 22 роки, проведені українцями під владою Румунії, історики поділяють на три періоди: 1918—1928 рр. і 1937—1940 рр. — періоди реакції, 1928—1937 рр. — період відносної лібералізації. У перший період реакції у провінції запроваджується воєнний стан, українські землі активно роздаються офіцерам румунської армії (як у Польщі осадникам). За даними депутата румунського парламенту Якубеску, на травень 1925 р. особливо багато офіцерів королівської армії осіло в Акерманському повіті. У цей час будь-який виступ проти властей жорстоко придушували, як це було з Татарбунарським повстанням 1924 р., у якому взяло участь 6 тис. осіб. Йде активна румунізація краю: закрито всі українські школи, переслідується українська церква, до 1927 р. Буковина втрачає автономію, якою володіла, перебуваючи під владою Австрії. Період 1928—1937 рр. позначений відносною лібералізацією. Однак хронологічні межі цього періоду слід дещо звузити. Справді, період 1929—1933 рр. був часом кризи, нестабільності влади (змінилось 10 кабінетів міністрів), що призвело до певного послаблення колоніального ярма на українських землях. Проте під впливом революційних подій у цей час прем’єр-міністр Румунії Вайда-Воєвод 1933 р. заявив: «Необхідно врятувати країну, переступивши через усі закони, через усі порядки, через усі конституції. Нехай буде диктатура, але країну потрібно врятувати». Уже в лютому 1933 р. на окупованих землях було введено надзвичайний стан, а протягом 1933—1935 рр. румунський парламент прийняв кілька реакційних законів, зокрема про реорганізацію і зміцнення поліції та сигуранци. З середини 30-х років у Румунії набирають сили фашистські партії та організації («Залізна гвардія», що діяла з 1935 р. під демагогічним гаслом «Все для батьківщини!», націонал-християнська партія та ін.). Встановлення в лютому 1938 р. особистої диктатури Кароля II тільки фіксувало той злам у бік реакції, який реально відбувся у внутрішній політиці 1933 р. Наростав політичний рух і в українських землях, підвладних Румунії. Найактивнішим він був на території Буковини, де діяли три основні політичні формування: 1. Комуністична партія Буковини. Утворилася 1918 р.; з 1926 р. — складова Комуністичної партії Румунії. Лідери — С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк та ін. Боролася за возз’єднання з Радянською Україною. 2. Українська національна партія. Утворена 1927 р. Лідер — В. Залозецький. Виступала за «органічну» роботу і компроміс з існуючим режимом. За час свого існування (1927—1938) цій партії вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. 3. «Революційний», або націоналістичний табір. Сформувався в середині 30-х років. В основному він охоплював молодь і студентство (спортивне товариство «Мазепа», студентське товариство «Залізняк»), але мав і певну підтримку селянства. Лідери — О. Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський. Отже, характерними ознаками політики Румунії в «українському питанні» були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.

4 Комишина Життя. 1922-1940. Одещина радянська. Нова економічна політика. Поява непу як нової моделі господарювання була зумовлена об’єктивними причинами: 1) закінчення бойових дій, перехід до мирного 25

будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці; 2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини; 3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села. Зауважимо, що питання продрозкладки — це не тільки соціально-економічна проблема, а й проблема військова, адже 77% особового складу Червоної Армії цього періоду становили селяни; 4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії в ставленні до селянства. Нова економічна політика була реакцією на об’єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціального напруження, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин.

УСРР на початку 20-х років. Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характеризується глибокою кризою, яку визначали: 1. Економічна розруха. Вона зумовлена, з одного боку, тим, що тривалі воєнні дії (майже безперервно протягом 7 років) зруйнували матеріально-технічну базу промисловості, погіршили її кадрове забезпечення, з іншого — воєнно-комуністична політика значною мірою призвела до дезорганізації господарських зв’язків. Після закінчення громадянської війни республіка перетворилася на руїну. Збитки оцінювалися у 10 млрд крб золотом із загальної суми збитків, завданих усім 26

республікам (39 млрд крб). Виробництво промислової продукції у республіці знизилося до 1/10 довоєнного рівня. У 1920 р. в Україні продукувалося сталі — 1,7%, прокату — 1,8%, вугілля (Донбас) — 22% від рівня 1913 р. З 11 тис. підприємств 1921 р. в республіці діяло понад 2,5 тис. переважно дрібних підприємств. Не кращою була ситуація і у сільському господарстві України. Незацікавленість селян, зумовлена політикою «воєнного комунізму», недостатня забезпеченість реманентом та тягловою силою спричинили скорочення на 15% посівних площ. Внаслідок цього валовий збір хліба в Україні 1920 р. становив майже 38,5% від рівня 1913 р. Резолюція V конференції КП(б)У (листопад 1920 р.) констатувала: «господарський розпад ніде не досягав такого величезного розміру, як на Україні». 2. Політична нестабільність. Вона була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали глибоке невдоволення, тому розкладка виконувалася з величезним напруженням. Не випадково в одному з циркулярів наркомпроду УСРР, виданому 25 грудня 1920 року, зазначалося, що «своєчасне виконання продрозверстки є актом великого революційного подвигу». Вилучати хліб з українського села ставало дедалі важче. Конференція продзагонів, яка відбулася в грудні 1920 р. у Харкові, урочисто запевнила наркомат продовольства, що «куркульству буде завдано удару, і хліб... буде взятий силою і могутньою волею українського і великоросійського пролетаріату». Для подібних акцій сили продзагонів вже не вистачало, і на допомогу їм було кинуто 68 загонів червоноармійців (майже 5,5 тис. осіб) Української запасної армії. Проте здійснення продрозкладки за допомогою армійських частин тільки ускладнило ситуацію, оскільки наштовхнулося на збройний опір селянства. Майже на всій території України, насамперед у Донецькій, Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській губерніях, поширився повстанський рух, який влада розглядала як політичний бандитизм. За офіційними даними, наприкінці 1920 — на початку 1921 р. тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. Про масштаби селянського опору і серйозність загрози радянській владі свідчить те, що на боротьбу з повстанцями було кинуто дві третини регулярних частин Червоної Армії, які діяли проти Врангеля. Очолили ці воєнні формування відомі воєначальники В. Блюхер, П. Дибенко, І. Дубовий, Г. Котовський, О. Пархоменко. На Півдні та частині Лівобережжя повстанці діяли під анархо-комуністичними гаслами, на решті території — під націоналістичними. З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася. Він ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені імперіалістичною і громадянською війнами та політичною нестабільністю суспільства. Тому боротьба набувала характеру взаємовинищення. Так, питання про ліквідацію продрозкладки перетворилося з проблеми економічної у політичну з тенденцією переростання у воєнну. 3. Голод 1921—1923 рр. Катастрофічна посуха та неврожай 1921 р. загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. УСРР зібрала лише 30% урожаю 1916 р. Різко збільшувалася кількість голодуючих. Тільки в степових губерніях республіки вона зросла з грудня 1921 до травня 1922 р. з 1,2 млн до 3,8 млн осіб, а по всіх губерніях — до 5,6 млн осіб, що становило 25% населення УСРР. Епіцентром лиха в Україні стала Запорізька губернія. Особливо важким був 1922 р. У травні цього року голова ВУЦВК Г. Петровський звернувся до ВЦВК з проханням припинити вивіз продовольства з УСРР, аргументуючи це тим, що на фронті боротьби з голодом «у Росії — перелом у кращий бік. На Україні — навпаки. Херсонські жахи продажу людського м’яса поширюються... На 1 квітня голодуючих — 3 млн. Допомога — переважно одна восьма фунта хліба — надається тільки 15%...». Через тиждень уже в листі до М. Калініна він з болем констатує: «Маючи своє Поволжя, Україна з початку кампанії до 1 травня надіслала в прикріплені до неї голодгубернії РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям...». Взимку 1922—1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки 27

дітей голодувало 2 млн. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки. Підрахунки фахівців підтверджують це. У 1921—1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 35 млн пудів. Того ж часу до РСФРР було вивезено 27 млн пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Хлібний дефіцит у 1922— 1923 рр. скоротився до 20 млн пудів, причому він перекривався із запасом (у 15 млн пудів) зерновими лишками у врожайних губерніях. Проте продовольчі ресурси України були значною мірою вичерпані хлібозаготівельними органами. За неповними даними, з УСРР було вивезено майже 18 млн пудів зерна: 2,5 млн пудів до РСФРР і більше 15 млн пішло на експорт. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921—1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга — експортом українського зерна. На жаль, була ще одна причина трагедії 1921—1923 рр. Посиливши голод численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично апробувала його як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку. На початку 20-х років УСРР вдалося здійснити дипломатичний прорив і вийти з дипломатичної ізоляції. Проте зовнішньополітичну діяльність республіки не можна назвати незалежною політикою незалежної держави, оскільки ця політика визначалася, координувалася та контролювалася Москвою, яка намагалася використати українську дипломатію для нейтралізації активності національновизвольних сил та як додатковий інструмент для здійснення прорадянської політики на міжнародній арені. З часом тенденція до обмеження активності українських дипломатів призвела до цілковитої ліквідації зовнішньополітичного представництва УСРР. Внутрішнє становище УСРР у цей час характеризується економічною розрухою, занепадом промисловості та сільського господарства, посиленням у соціальній сфері процесів маргіналізації та декласування, наростанням соціальної напруженості та політичної нестабільності, активізацією та поширенням повстанського руху. Своєрідним каталізатором зазначених процесів та явищ став голод 1921—1923 рр. Нова економічна політика. Поява непу як нової моделі господарювання була зумовлена об’єктивними причинами: 1) закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці; 2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини; 3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села. Зауважимо, що питання продрозкладки — це не тільки соціально-економічна проблема, а й проблема військова, адже 77% особового складу Червоної Армії цього періоду становили селяни; 4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії в ставленні до селянства. Нова економічна політика була реакцією на об’єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням 28

більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціального напруження, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності. Значну роль у зміцненні та посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася монопартійністю. Реальна влада на місцях належала єдиній, жорстко централізованій більшовицькій партії, керованій московським ЦК. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів: I етап (червень 1919 — грудень 1920 р.) — утворення «воєнно-політичного союзу» радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. II етап (грудень 1920 — грудень 1922 р.) — формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. III етап (грудень 1922 — травень 1925 р.) — утворення СРСР, втрата Україною незалежності. Остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася не в момент утворення СРСР (грудень 1922), а дещо пізніше і пов’язана головним чином з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Проте втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав національним меншинам, що компактно проживають та ін. Модель СРСР була своєрідною формулою компромісу між силами централізму та унітаризму, лідером і основним стрижнем яких була більшовицька партія, і силами децентралізації — національними рухами. Індустріалізація: завдання, труднощі, характерні ознаки, особливості і наслідки. Процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мав і свої особливості: інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів; побудова в Україні у роки перших п’ятирічок більшості запланованих промислових об’єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектору. Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни в структурі господарювання на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за головними індустріальними показниками європейського та світового рівня, урбанізація, швидке формування національного робітничого класу та ін. З іншого — форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: домінуюче, привілейоване становище виробництва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об’єктах, диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, наростаюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва. Колективізація сільського господарства. Голод 1932—1933 рр. У сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектору полягала в «обслуговуванні» процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. Тобто сільське господарство мало дати потрібну кількість хліба для експорту, для зростаючих промислових центрів і армії, а також забезпечити промисловість 29

необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною. Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектору. Культурне будівництво у 20—30-ті роки. Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». За короткий термін планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва. Процес формування нової інтелігенції супроводжувався репресіями інтелектуальної, творчо активної частини українського народу. Нещадно винищуючи найяскравіших і непокірних інтелектуалів, залякавши і приручивши решту старої інтелігенції, невпинно продукуючи низькоякісну, але свою інтелігенцію, режим створював умови для тотального контролю за розвитком не тільки суспільної думки, а й суспільного життя в цілому. Культура в 20—30-ті роки. У культурному процесі 20—30-х років в Україні чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої і державно орієнтованої, централізованої, регламентованої. На початку 20-х років переважає перша, наприкінці 20-х — на початку 30-х років — друга. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин. Політика коренізації була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами: 1) оскільки після закінчення громадянської війни територія України та Білорусії була поділена між різними державами, то врахування білоруського та українського чинників стало необхідним елементом формування внутрішньої політики не тільки СРСР, а й Польщі, Румунії, Чехословаччини. Крім цього, саме геополітичне положення Білорусії та України висувало в 20—30-ті роки «білоруське», а ще більшою мірою «українське» питання в епіцентр європейської міжнародної політики. Тому політика коренізації, що стимулювала національне відродження, мала на меті створити у світового співтовариства враження гармонійного і вільного розвитку радянських республік. Формуванню привабливого іміджу СРСР на міжнародній арені мало сприяти і державне піклування про національні меншини; 2) політика коренізації у задумі була засобом пошуку спільної мови з селянством (Сталін неодноразово наголошував, що національне питання в основі своїй — питання селянське), залучити на свій бік національну інтелігенцію шляхом поширення принципових ідей непу (плюралізм, вільний розвиток, певна децентралізація і т. п.) на сферу національних відносин; 3) коренізація давала змогу в перспективі зняти наростаюче протиріччя між народними масами і партійним, радянським, господарським апаратом; 4) політика коренізації була спробою більшовицького керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах, щоб його енергію й могутній потенціал спрямувати у русло центральної влади; 5) коренізація мала зміцнити новоутворену державну структуру — Радянський Союз: наданням прав «культурно-національної автономії», бодай частково, компенсувати республікам втрату політичного суверенітету. Впроваджуючи політику коренізації на початку 20-х років, більшовицьке керівництво СРСР мало на меті створити у світового співтовариства враження про вільний та гармонійний розвиток радянських республік; знайти спільну мову з багатомільйонним полінаціональним селянством; зняти наростаюче протиріччя між народними масами і політичною елітою; поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах; частково компенсувати республікам СРСР втрату політичного суверенітету наданням прав «культурно-національної автономії». Коли ж у 30-х роках національне відродження, яке було одним із безпосередніх 30

наслідків політики коренізації, почало виходити за межі міцніючої командноадміністративної системи, цю політику було згорнуто. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР. Про зміцнення тоталітаризму в Україні, яків СРСР загалом, у 20—30-ті роки свідчать утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології; монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій; зрощення правлячої партії з державним апаратом; одержавлення суспільства, блокування державою розвитку громадянського суспільства; встановлення партійнодержавним апаратом монопольного контролю над економічною сферою, зміцнення централізованого керівництва економікою. Масові репресії, що набули в 20—30-ті роки різних форм (розкуркулення, депортації, голодомор, викриття «шкідницьких організацій» та ін.), були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони в політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу майже повністю контролювати розвиток суспільних процесів; в економічній сфері сприяли підтриманню основного стимулу до праці — страху, забезпечували систему дармовою робочою силою; у соціальній сфері — розколювали суспільство, протиставляли його верстви одну одній, створювали атмосферу взаємної підозри та недовіри, шляхом перманентних пошуків ворога (хто не з нами, той — проти нас) забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи — дисципліни та єдності.

Колодач 3-й. Мене ще нема – 3. З 19 липня 1941 року до 25 серпня 1944 року територія Ізмаїльської області захоплена румунськими та німецькими військами. Із серпня 1941 року до серпня 1944 року територія Буджаку офіційно входила до складу Королівства Румунія – Губернаторство Бессарабія. В лютому 1947 року СРСР та Румунія підписали мирний договір, який закріпив входження до УРСР Північної Буковини, Хотинщини та Буджаку. 15 лютого 1954 року у зв’язку із скасуванням Ізмаїльської області територія Буджака увійшла до складу сучасної Одеської області.

Батьки Тимофєєви: Мотрона Степанівна та Яків Семенович. 31

Батько – Тимофєєв Яків Семенович. Народився 30 квітня 1927 року в селі Муравлівка (Бессарабія). Закінчив 7 класів румунської школи. Після звільнення Буджаку від румунських та німецьких загарбників був призваний до лав Червоної Армії. Бойовий шлях: мінометник 173 стрілецького полку (Ясско-Кишинівська операція – поранення, озеро Балатон – поранення й контузія; Перемогу зустрічав у шпиталі); хімік-інструктор 955 стрілецького полку (Божуріште, Софія, Болгарія); курсант в/ч 02586 - Кодима, командир окремого мінометного взводу; в/ч 75626 – Балта, командир мінометної батареї; в/ч 61607 – Балта, заступник командира мінометного дивізіону. Нагороджений декількоми орденами та багатьма медалями. Після демобілізації працював на шахті в Донбасі бутчиком та наваловідбійником; при вибуху газу потрапив у завал, отримав травму. Закінчив середню школу, факультет молодших класів Ізмаїльського педагогічного інституту (отримав фах учитель початкових класів та учитель образотворчого мистецтва середньої школи), згодом Університет марксизму-ленінізму (відділення наукового комунізму пропагандистського факультету) та історичний факультет Одеського державного університету (за фахом викладач історії). Був комсомольцем та членом КПРС. Наукові інтереси – Буджак 1918-1940 років та липовани-старовіри Придунав’я. Працював: інструктором Ново-Іванівського райкому партії, учителем військової справи Ново-Іванівської середньої школи, Городненської середньої школи, Старотроянської середньої школи, учителем історії та директором Муравлівської середньої школи, головою Муравлівської сільської ради. Вийшов на пенсію й разом з дружиною будував затишний присадибний рай у окремо взятому господарстві подружжя пенсіонерів – вирощував на присадибній ділянці товарну картоплю, бахчові, кукурудзу, городні культури та виноград; мав сад та ягідник; тримав птицю та порося; були киці та собака. Останні роки життя в Муравлівці писав спомини та працював над родословними таблицями. В Рибниці багато читав художньої літератури. Мати – Тимофєєва (Стоянова) Мотрона Степанівна. Народилася 3 березня 1928 року в селі Петрівка Іванівського району Одеської області. У 1941 році у складі ешелону сімей відповідальних працівників Одещини була евакуйована в селище Широкий Карамиш Лисогорського району Саратовської області, де закінчила школу і працювала старшою піонервожатою, згодом інструктором снайперського справи. Закінчила Білгород-Дністровський учительський інститут, отримала фах учитель початкових класів та учитель музики і співів середньої школи. Працювала учителем початкових класів в Горіхівській восьмирічній школі, Ново-Іванівській середній школі, Городненській середній школі, Старотроянській середній школі, Муравлівській середній школі. Останні роки (перед пенсією) працювала вихователем групи продовженого дня Муравлівської середньої школи. Була комсомолкою та членом КПРС. Нагороджена декількоми медалями. Вийшла на пенсію й разом з чоловіком будувала затишний присадибний рай у окремо взятому господарстві подружжя пенсіонерів – допомагала голові сім’ї поратися з городом, садом, ягідником, живим господарством. Відпочиваючи на пенсії в Муравлівці, практикувала нетрадиційне цілительство (мала великі здібності; предки її були настинарами та кукерами). В Муравлівці та Рибниці багато читала літератури з екстрасенсорики, парапсихології, астрології, теософії, цілительства, цікавилася новітніми системами здоров’я та ін. Батьки у жовтні 2005 року переїхали з села Муравлівка Ізмаїльського району Одеської області у місто Рибниця (Придністров’я) до старшої доньки Ганни. Мати померла 9 березня 2010 року в місті Рибниця (Придністров’я), там же й захоронена. Батько помер 3 березня 2014 року в місті Білгород-Дністровський, захоронений у місті Рибниця (Придністров’я). Трошки про тестя та тещу. Тесть – Федоров Семен Хомич народився 5 квітня 1913 року в селі Біленьке Аккерманського повіта на Одещині в сім’ї заможних селян. Батько Семена тримав 100 десятин землі й мав можливість вчити єдиного сина. 32

Семен Хомич закінчив Білгород-Дністровську прогімназію, Бухарестський університет (отримав румунське дворянство), Кінно-гвардійське училище – мав румунський офіцерський чин (на початку війни був локотонелом), математичний факультет Ізмаїльського учительського інституту. Працював: учителем в с. Заря (Камчік), учителем фізики і математики Біленьківської школи; воював у складі 4-ї румунської армії проти німців у 1944-1945 роках. Добре грав на скрипці. Вийшов на пенсію й займався домашнім господарством – тримав город, виноградник, ягіднік, сад, крупну рогату худобу та вівець; ловив рибу в лимані; багато читав літератури з історії та філософії. Помер 12 березня 1997 року.

Федорови (зліва): Семен Хомич, Валентина, Світлана, Євдокія Харлампівна. Теща – Федорова (Юрченко) Євдокія Харлампівна народилася 1 березня 1918 року в селі Миколаївка-Новоросійська (Байрамча). Закінчила педагогічне училище в Бузеу (Румунія). Працювала учителем початкових класів у Байрамчанській гімназії, Беньській та Біленьківській школах. Добре грала на скрипці, малювала картини маслом та дарувала їх односельцям. Вийшла на пенсію й допомагала чоловікові тримати домашнє господарство. Померла 27 серпня 2001 року. Тесть і теща захоронені на кладовищі у с. Біленьке.

5 Комишина Життя. 1941-1945. Війна. «Українське питання» в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України. Отже, через низку обставин «українське питання» напередодні Другої світової війни посідало одне з центральних місць у міжнародній політиці. У його вирішенні були зацікавлені три групи країн: ті, які володіли українськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на «українській карті». На жаль, український народ не міг самостійно розв’язати свої проблеми. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і співвідношення сил. Роль українського питання в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова – Ріббентропа. Ліквідацією Карпатської України Гітлер досягав трьох важливих для себе тактичних цілей: прив’язував до антикомінтернівського пакта Угорщину; забезпечував нейтралітет Польщі; заспокоював СРСР. 33

Пакт Молотова — Ріббентропа (і таємний протокол до нього), будучи актом свавільного поділу Європи на «сфери інтересів» між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв’язував руки лідеру Третього рейху для початку Другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу «збирання» українських земель у межах однієї держави, що об’єктивно було явищем прогресивним. Інша річ, що для радянського керівництва збирання українських земель була не самоціллю, а лише частиною більш загальних планів убезпечення 34

західних кордонів СРСР, засобом нейтралізації планів типу «Великої України», формою поширення свого впливу в західному напрямку. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років було здійснено етнічне возз’єднання. Західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, на практиці відбулася інкорпорація цих територій, тобто їх «входження» до складу СРСР. Об’єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій, незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в західноукраїнських землях, було визначною подією, важливим кроком у розв’язанні «українського питання». Напад Німеччини на СРСР. Проголошення Великої Вітчизняної війни. Прихильники активного використання у навчальній та науковій літературі терміна «Велика Вітчизняна війна» обґрунтовують свою позицію такими основними аргументами: 1. Цей термін певного мірою розмежовує масштаби та наслідки бойових дій союзників і СРСР у роки Другої світової війни, фіксує найбільший внесок радянських військ у перемогу над фашизмом. Загальна довжина радянськонімецького фронту за роки війни становила від 2000 до 6200 км, тоді як північноафриканського — до 350, італійського — майже 300, західноєвропейського — до 800 км. Активні дії на Східному фронті велися 1320 днів із 1418, тобто 93% всього часу Великої Вітчизняної війни, а на фронтах союзних військ з 2069 лише 1094 дні — 53%. На радянсько-німецькому фронті було розгромлено 607 дивізій третього рейху і його сателітів (союзники завдали поразки 176 дивізіям противника). Загалом втрати вермахту у боротьбі з Червоною Армією становлять 73,5% особового складу та 75% втрат у різних видах бойової техніки та озброєння. 2. УРСР (як українська радянська форма державності) була складовою частиною СРСР, який проголосив Велику Вітчизняну війну. У лавах Червоної Армії воювали, тобто були активними учасниками Великої Вітчизняної, понад 6 млн мешканців України. 3. Після остаточної окупації України до народу прийшло розуміння людиноненависницької природи нацизму, суті гітлерівських планів, спрямованих на здобуття життєвого простору для т. зв. арійської раси шляхом загарбання родючих земель, знищення або перетворення на рабів українського етносу. За цих обставин бажання кожного українця захистити себе, свій народ, націю, вітчизну було цілком логічним. Саме тому, на думку частини істориків, і знайшов відгук серед українського населення термін «Вітчизняна війна». 4. Війна на теренах СРСР мала вітчизняний характер за формами боротьби. Специфіка вітчизняної війни полягає в тому, що її, як правило, ведуть не лише окремі держави та їх структури, а більшість народу, яка використовує різноманітні форми протидії ворогу. Саме такий характер мав спротив українського народу фашизму, що виявилося у діях не лише регулярної армії, а й різних формувань — народному ополченні, партизанських та повстанських загонах, підпільних групах тощо. 5. Велика Вітчизняна війна — елемент історичної пам’яті українського народу, значна частина якого свого часу проживала на теренах СРСР. За таких обставин пам’ять про цю війну — водночас пам’ять про подвиг, здійснений у боротьбі з фашизмом батьками, дідами, матерями і бабусями сучасного покоління України. Опоненти вживання у науковій та навчальній літературі терміна «Велика Вітчизняна війна» наводять такі аргументи: 1. Для того щоб бути визнаними всіма сторонами/учасниками збройного конфлікту та світовою спільнотою, адекватно та беззаперечно сприйнятими у наукових колах, назва війни повинна бути відносно нейтральною, тобто не мати ідеологічного забарвлення. Саме тому в історичній практиці найпоширенішими є назви, які відображають чи фіксують суб’єктів протистояння («греко-перські війни»); тривалість збройного конфлікту («Столітня війна»); географічний регіон його розгортання («Балканські війни»). У цьому контексті не випадково, що термін «Велика Вітчизняна війна» поширений переважно у частині країн СНД, що ведуть родовід від СРСР. Водночас в інших державах цієї назви не використовують. Зокрема, вона не є прийнятною для союзників СРСР, які воювали 35

на радянській території (чехів, поляків та ін.). В англомовних країнах її замінює термін Eastern Front World War II (Східний фронт Другої світової війни), в німецькій історіографії — Deutsch-Sowjetischer Krieg, Russlandfeldzug, Ostfeldzug (німецькорадянська війна, російський похід, східний похід). З огляду на це, частина істориків переконана, що застосування не наукової, а ідеологічно-політичної назви на означення подій Другої світової війни не дає змоги Україні адекватно «вписатися» у світовий контекст та «прив’язує» її до старої сталінської доктрини. 2. Термін «Велика Вітчизняна війна» запропонований радянською пропагандистською машиною з метою: а) відмежуватися від союзницьких контактів з гітлерівською Німеччиною у 1939—1940 рр.; б) приховати під умовно нейтральною назвою «збройні конфлікти та зіткнення» свої різновекторні агресивні дії, а насправді реальну участь у Другій світовій війні вже на початковому її етапі; в) обґрунтувати тези про раптовість нападу, непідготовленість до війни як пояснення катастрофічних поразок у 1941 р. 3. Для українського народу війна почалася не в червні 1941 року, а 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу та переходу 17 вересня 1939 р. польських кордонів Червоною Армією. Внаслідок таких дій мільйони жителів Західної України опинилися у вирі війни. У цьому контексті, очевидно, і слід оцінювати сучасну статистику, яка засвідчує, що практично дві третини західноукраїнського населення не сприймають урочисто-піднесений термін «Велика Вітчизняна війна». Для них Радянський Союз не став повноцінною вітчизною, оскільки радянізація 1939—1941 рр. та 1945—1953 рр. принесла багато проблем, які позначилися на житті місцевого населення не менш негативно, ніж нацистська окупація 1941—1944 рр. 4. Термін «Велика Вітчизняна війна» зумовлює висвітлення подій 1941—1945 рр. у бінарних категоріях: проти «німецько-фашистських загарбників» війну вела Вітчизна, тобто СРСР і народи, що населяли його. Такий підхід суттєво звужує, а подекуди і деформує сприйняття військово-політичного протистояння середини XX ст., адже багато його учасників не вписуються в схему «за» або «проти»; залишає поза увагою значну частину важливих воєнних подій, що відбувалися за межами Східного фронту. Тому, стверджують опоненти, вживання терміна «Велика Вітчизняна війна» не може об’єднати народи, які зробили внесок у перемогу над гітлеризмом, оскільки у кожного з них була своя війна. 5. Ключовою ознакою вітчизняної війни є боротьба з окупантами на своїй території. За цих обставин вітчизняна війна мала закінчитися приблизно в 1944 р., коли радянські війська вийшли на кордон СРСР. 6. Якщо умовно нейтральна назва наймасштабнішого збройного протистояння в історії людства «Друга світова війна» з плином часу не перешкоджає пошуку шляхів примирення між народами, які воювали один проти одного, формуванню моделі суспільної злагоди, консолідації різних пам’ятей у одну суспільну пам’ять, то ідеологічно навантажений термін «Велика Вітчизняна війна» унеможливлює подолання розбіжностей в історичній пам’яті окремих регіонів України. Некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори стали основними причинами трагічних поразок і катастроф на початковому етапі війни. Незважаючи на те що Червона Армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів і офіцерів; окупації України; звуження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера. Місце України у планах фашистів. На початку війни проти СРСР у німецьких планах щодо України відбулося не просто зміщення акцентів з політичних на економічні, а фактично трансформувалася сама модель майбутнього розвитку українських земель. Якщо в довоєнний період планувалося утворення бодай маріонеткової держави «Великої України», то вже на початку агресії проти Радянського Союзу українські землі розглядалися як бездержавний сировинний 36

придаток, джерело продовольства і робочої сили, з перспективою (після знищення значної частини населення) онімечення та колонізації. Ця трансформація не випадкова, вона пояснюється гранично утилітарним, прагматичним підходом німецьких політиків до долі українських земель. Саме тому в планах фашистів у довоєнний період ці землі — козир у дипломатичній грі; у воєнний — матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій; у повоєнний — одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації. Встановлення фашистського окупаційного режиму. У практиці фашистського окупаційного режиму в Україні виконання тактичних завдань експансії, пов’язаних з веденням війни (забезпечення продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреб німецької воєнної машини, придушення будь-якого опору місцевого населення, вивільнення від українських жителів шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини «життєвого простору» для арійської раси) створювало базу для дострокової реалізації головного стратегічного завдання — колонізації значної частини окупованих українських земель, заселення районів німецькими переселенцями. Радянський партизанський рух на окупованій території України. Радянський партизанський рух в окупованих районах України у своєму розвитку пройшов кілька етапів — від зародження до широкого розгортання та активного протистояння фашистам. Стримулювальними чинниками його розвитку (особливо в початковий період) були: наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення «малої війни», ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами; жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення Центрального партизанського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби («рейкова війна») і значна підтримка місцевого населення дали змогу партизанському руху стати важливим фактором війни, справжнім другим фронтом. Збройна боротьба формувань ОУН-УПА в 1941-1944 р. У роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН — УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно робила спроби відіграти роль «третьої сили», що представляє та обстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти — проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від руху опору в Європі, не підтримувала жодна держава, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, основа якої — збереження і зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару. Визволення України. Визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення в суспільному житті України. З одного боку — це невигойні рани та гігантські збитки, пов’язані з численними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого — з війною пов’язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості та віри у свої сили народу, концентрація в межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.

6 Комишина Життя. 1945-1950. Післявоєнні роки.

Повоєнні адміністративно-територіальні зміни. Процес врегулювання територіальних питань, що розгорнувся на міжнародній арені в середині 40-х років, мав для України такі наслідки: по-перше, остаточне визначення кордонів республіки, їх юридичне визнання світовим співтовариством; по-друге, збільшення території УРСР та її демографічного потенціалу; по-третє, об’єднання українських земель у складі однієї держави; по-четверте, майже повне завершення формування державної території (останнім актом цього процесу стало включення в 1954 р. Кримської області до складу УРСР). Зовнішньополітична діяльність УРСР. Основними причинами відновлення зовнішнього представництва УРСР були, з одного боку, намагання цією акцією заспокоїти міжнародну громадську думку, мобілізувати український народ на завершення війни і відбудову; нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження незалежної української держави; розколоти українську діаспору в західних державах, а з іншого — бажання створити зручний і безвідмовний додатковий інструмент для здійснення зовнішньополітичних планів керівництва СРСР. Хоча в основі відновлення зовнішнього представництва УРСР лежала певна децентралізація і тому цей крок союзного керівництва був своєрідною поступкою, все ж він робився не в бік лібералізації чи демократизації режиму, а навпаки, був 38

спрямований на посилення впливу тоталітарної держави у внутрішній і зовнішній політиці. Це було парадоксальне «послаблення для посилення». Проте навіть за цих обставин сам вихід України наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови української державності. Особливості процесу відбудови народного господарства України. Відбудова народного господарства України суттєво відрізняється від відбудовчих процесів країн Заходу. Збитки, завдані війною республіці, були значно більшими, ніж на Заході. Ускладнив ситуацію голод 1946—1947 рр. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавалися США відповідно до «плану Маршалла». Характерними для відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора. Рівень життя і побуту населення. У повоєнний період склад населення України формувався під активним впливом міграційних процесів (демобілізація, реевакуація, репатріація, депортація). У цей час радянське керівництво, зробивши ставку на пріоритетний розвиток важкої промисловості, законсервувало низький рівень життя трудящих. Радянизація західних областей України. Суть повоєнних суспільних перетворень у західних областях України полягала в продовженні та завершенні соціалістичної перебудови «возз’єднаних» земель. Шляхом активної «радянізації» планувалося відтіснити «старе» (звичаї, релігію, організацію праці, суспільні структури, лідерів та ін.) і ствердити «нове» з метою «органічного» приєднання цього регіону до складу СРСР. Боротьба ОУН-УПА з радянською репресивною машиною. У повоєнний період тактична лінія УПА зазнає певної трансформації. Якщо на початку переважали форми широкої повстанської боротьби (контролювання певної території, створення альтернативних радянським органам влади національно-державних структур, діяльність великих формувань, які охоплювали кавалерійські та артилерійські частини), то на початку 1947 р. тактика боротьби змінилися. Чинниками, які визначали ці зміни, були: переростання повоєнного протистояння між СРСР і Заходом у «холодну війну»; значні втрати УПА в протиборстві з радянськими військами; загибель повстанських лідерів; певні успіхи радянської влади в суспільних перетвореннях у західноукраїнському регіоні; політика сталінського режиму на розкол лав повстанців. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Висла». У повоєнний період тактична лінія УПА зазнає певної трансформації. Якщо на початку переважали форми широкої повстанської боротьби (контролювання певної території, створення альтернативних радянським органам влади національно-державних структур, діяльність великих формувань, які охоплювали кавалерійські та артилерійські частини), то на початку 1947 р. тактика боротьби змінилися. Чинниками, які визначали ці зміни, були: переростання повоєнного протистояння між СРСР і Заходом у «холодну війну»; значні втрати УПА в протиборстві з радянськими військами; загибель повстанських лідерів; певні успіхи радянської влади в суспільних перетвореннях у західноукраїнському регіоні; політика сталінського режиму на розкол лав повстанців. Культурно-ідеологічні процеси в Україні. Ідеологічний наступ тоталітарного режиму наприкінці 40-х — на початку 50-х років зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Погромні ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання і поглиблення «холодної війни»; способом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога — важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично 39

настроєної національної еліти. І хоча ці кампанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, вони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.

7 Комишина Життя. 1950-1953. Країна (і Світ) напередодні мого народження.

У Великій Британії заарештовано Клауса Фукса, англійського вченого фізикатеоретика німецького походження, який брав участь у розробці атомної бомби з 1933 року, після приходу у Німеччині до влади Адольфа Гітлера, працював у Англії і з 1945 року очолював відділ фізики в Британському ядерному дослідницькому центрі (засуджений до 14 років ув’язнення). Він був звинувачений у передачі Радянському Союзу надсекретних даних по атомних розробках. Це був перший з цілого ланцюга арештів радянських шпигунів, який завершився арештом, судом і стратоб Джуліуса і Етель Розенбергів. Під час виступу в місті Вілінг (штат Західна Вірджинія) сенатор-республіканець Джозеф Маееарті заявив, що має список 205 комуністів, які працюють в державному департаменті США. Цей виступ започаткував національну кампанію пошуку і виявлення «агентів впливу» на всіх щаблях американського істеблішменту. На конспіративній квартирі у селі Білогорщі під Львовом у перестрілці з працівниками МГБ загинув головнокомандувач Української Повстанської Армії. Роман Шухевич. Місце його поховання й досі залишається невідомим. Війська Чан Кайши повністю евакуювалися з континентального Китаю, залишивши країну під владою комуністів на чолі з Мао Цзедуном. Намагаючись 40

протиставити режим Чан Кайши в проголошеній на острові Тайвань Китайській Республіці комуністичному уряду в Пекіні, США практично зразу почали надавати Тайваню інтенсивну економічну, політичну і військову підтримку. 135-тисячні війська Корейської Народної Армії КНДР перетнули 38-у паралель і розпочали наступ на Сеул, проігнорувавши прийняту того ж вечора резолюцію Ради безпеки ООН про негайне припинення бойових дій. Через два дні Радбезом було санкціоновано застосування проти КНДР сили і направлення в зону бойових дій міжнародних військ під загальним керівництвом США. Це стало початком трирічної війни на Корейському півострові, в ходя якої на боці КНДР виступили Китай та СРСР, а на боці Південної Кореї – 16 країн у складі міжнародних сил ООН. Після капітуляції тибетської армії китайські війська завершили остаточну окупацію Тибету. Китайська 300-тисячна Визвольна народна армія почала контрнаступ на 40кілометровій ділянці фронту і змусила війська ООН відступити з території КНДР. Це розвіяло сподівання на швидке припинення громадянської війни в Кореї. Після масової атаки китайських аійськ у Кореї, президент США Гаррі Трумен оголосив у країні надзвичайне положення і стан готовності до війни. В США винесено вирок Етель і Юліусу Розенбергам, звинуваченим у шпигунстві на користь СРСР (передача Радянському Союзу американських секретних матеріалів щодо створення атомної зброї). Саме завдяки цій інформації в СРСР уже в 1949 році було проведено перше випробування атомної бомби. Їх було страчено у 1953 році на електричному стільці і вони стали першими цивільними американцями, засудженими до смерті за шпигунство. У одному з своїх останніх листів перед стратою Етель Розенберг писала: «Ми повинні бути виправдані історією, ми стали першими жертвами американського фашизму». Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 1350 з них було репресовано, а 273-х студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари і розстріляно. Президент США Гаррі Трумен відкликав з поста головнокомандуючого збройних сил ООН в Кореї генерала Дугласа Макартура і призначив на його місце генерала Метью Ріджевея. Усунення було обумовленне тим, що Макартур мав відмінні від офіційної американської політики в Кореї погляди на подальший розвиток подій — генерал виступав за перенесення бойових дій на територію Китаю і вважав за можливе нанесення ядерного удару по китайських військових базах, що постачали зброю в Північну Корею; Трумен же віддавав перевагу мирним переговорам про проведення демаркаційної лінії між Пінічною і Південною Кореєю по 38-й паралелі. На батьківщині Макартур був зустрітий громадськістю як герой, і лише з часом суспільна думка в США змінилась в бік позиції Трумена: відмова від ведення війни до безумовної капітуляції супротивника дала можливість уникнути глобального воєнного конфлікту в Азії, що міг перерости в 3-ю Світову війну. У Мюнхені передачею чехо-словацької служби почало роботу «Радіо «Свобода»», яке тоді носило назву «Радіо «Звільнення»». Через 5 години його почали «глушити» і не переставали протягом наступних 40 років. По смерті короля Георга VI його 26-літня Єлизавета Маунтбаттен проголошена королевою Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Через два місяці вона відмовилась змінити прізвище правлячої династії і наступного року коронувалась у Вестмінстерському абатстві як представниця дому Віндзорів. У Москві за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР розстріляно тринадцять підсудних за сфабрикованою справою про антирадянську діяльність Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), серед яких було кілька відомих поетів, через що подія отримала назву «Ніч страчених поетів». Всього у справі ЄАК було репресовано 125 чоловік, у тому числі 23 були розстріляні і 6 померли в ході слідства. Згодом всі засуджені по цій справі були реабілітовані. 41

В Єгипті здійснено військовий переворот — члени підпільної організації «Вільні офіцери», очолюваної полковником Гамалем Абделем Насером, захопили владу і змусили короля Фарука призначити генерала Мухаммеда Нагуйба головнокомандуючим збройними силами країни. Через три дні Фарук, звинувачуваний у корупції і поразці в арабо-ізраїльській війні, зрікся престолу на користь свого сина Фуада і виїхав з країни. За 5 місяців до смерті Сталіна завершив роботу XIX з'їзд Компартії Радянського Союзу, який зібрався через 13 років після попереднього і на котрому відбувся останній публічний виступ Сталіна; на ньому було затверджено директиви п'ятої п'ятирічки і змінено назву партії з ВКП(б) на КПРС. Над атолом Еніветок, що входить до тихоокеанських Маршалових островів, США підірвали першу в світі водневу бомбу. Теромоядерний пристрій з кодовою назвою»"Майк», теоретичну розробку котрого здійснили Едвард Теллер і Станіслав Улам, важив 82 тони, а його потужність складала 10.4 мегатони (разів у 500 більше, ніж бомба, скинута на Хіросіму). За хвилину гриб вибуху досягнув висоти близько 35 кілометрів, а за годину став до 90 кілометрів у діаметрі. Опонентом створення водневої бомби свого часу виступив Роберт Оппенгеймер, один з "батьків" атомної бомби, котрий вважав, що створення подібної зброї лише прискорить гонку озброєння. Наступного року випробування термоядерної бомби провів СРСР, а до кінця 1970-х років вже сім країн мали власні водневі бомби. В радянських газетах «Правда» та «Известия» опубліковано повідомлення ТАРС про розкриття «змови кремлівських лікарів, винних у смерті вищих керівників КПРС, радянського уряду та збройних сил»: дев'ять ведучих лікарів, більшість з яких — євреї, звинувачувались у вбивстві секретаря ЦК Андрія Жданова та начальника ГПУ Радянської армії Олександра Щербакова. Через три місяці, вже після смерті Сталіна, «справу лікарів» було оголошено фальсифікацією, а з підозрюваних, двоє з яких померло під час слідства, — знято обвинувачення. На 74-му році життя на своїй дачі в Кунцеві (Підмосков'я) помер Йосиф Сталін (Йосиф Вісаріонович Джугашвілі), голова Ради міністрів СРСР, секретар ЦК КПРС, одноосібний керівник радянської держави упродовж останніх 29 років.На наступний день після смерті радянського диктатора Йосифа Сталіна Георгій Маленков став головою Ради міністрів, зберігши за собою пост секретаря ЦК Компартії СРСР, що автоматично робило його першою особою країни. Однак вже 14 березня, через п'ять днів після похорон Сталіна, Маленков був зміщений з поста секретаря і керівництво секретаріатом ЦК перейшло до Микити Сергійовича Хрущова, якого інші претенденти на перші ролі в державі — Булганін, Берія, Каганович і Молотов — не розглядали як серйозного претендента на керівництво в партії і державі. У Москві відбулись похорони Йосифа Сталіна — труна з його тілом була поміщена у мавзолеї Леніна на Красній площі. Десятки тисяч людей прийшли попрощатись з вождем народів і в результаті тисняви на московських вулицях сотні з них загинули. У 1961 році, після розвінчання т. зв. культу особи Сталіна, його тіло було винесене з мавзолею і перепоховане біля Кремлівської стіни. Через три тижні після смерті Сталина, в Радянському Союзі опублікованоУказ про амністію всіх ув'язнених на термін до 5 років. Звільненню з таборів та тюрем підлягали всі особи до 18 років, вагітні жінки, жінки з малолітніми дітьми до 10 років, та старші 50-и років, чоловіки, старші 55-и років, а також особи, хворі на тяжкі невиліковні недуги. В Особливому таборі №2 («Горлаг») в Норильську розпочалосьповстання політичних в’язнів, наймасовіше і найтриваліше в історії ГУЛАГу. В ньому брали участь всі відділення «Горлагу» і два відділення «Норильлагу», а загальна кількість повсталих становила 16 378 чоловік. На пленумі в Києві першим секретарем ЦК КПУ обрано Олексія Кириченка, першого етнічного українця, хто очолив Комуністичну партію України. У роки його 42

секретарювання відбулися десталінізація, кампанія скорочення надмірної чисельності адміністративно-управлінського апарату СРСР, початки «хрущовської відлиги» та реабілітації, до виконання яких успішно долучалася Україна. У радянському секторі Берліну почалась масова робітнича демонстрація проти низького рівня життя і важких умов праці, в якій взяло участь близько мільйона чоловік. Демонстранти вимагали відставки уряду, профспілкового керівництва, проведення вільних виборів, об'єднання Німеччини. На кордоні радянського і західного секторів Берліну було демонтовано прикордонні знаки і загородження, зірвано червоний прапор, захоплено урядові і поліцейські будівлі. Для її придушення на вулиці міста були виведені три радянські танкові дивізії і близько 20 тисяч радянських солдатів, але розстріл демонстрантів здійснила східно-німецька поліція. Радянських солдат, котрі відмовились відкривати вогонь по неозброєних людях, за наказом Лаврентія Берії було розстріляно. Під час придушення заворушення загинуло 55 демонстрантів і 5 представників органів безпеки НДР. До січня 1954 року за участь в антиурядових заворушеннях було засуджено 1526 чоловік. В тюрмі Сінг-Сінг на електричному стільці страчено подружжя Розенбергів, 38річну Етель і 35-річного Юліуса, визнаних 29 березня судом винними у шпигунстві на користь Радянського Союзу і розкриттю секретів проекту створення атомної бомби. На на засіданні Президії ЦК КПРС групою офіцерів на чолі з генералом Кирилом Москаленком арештовано першого заступника глави уряду, міністра внутрішніх справ Радянського Союзу Лаврентія Берію, який з кінця 1930-х років керував або контролював діяльність органів правопорядку Радянського Союзу. Кінець його кар'єри став наслідком активної реформаторської діяльності після смерті Йосифа Сталіна та тимчасової консолідації опонентів у боротьбі за владу. Невдачею закінчився штурм 165 кубинськими революціонерами на чолі з 27річим Фіделем Кастро воєнної казарми Монкада у місті Сантьяго-де-Куба в провінції Орієнте. Фідель Кастро отримав 15 років ув'язнення, але через два роки був амністований, емігрував до Мексики, а ще через рік повернувся на батьківщину і очолив революційну організацію «Рух 26 липня», яка повалила уряд диктатора Батисти в 1959 році. Підписанням у місті Пханмунджон перемир'я закінчилась Корейська війна, котра тривала 3 роки і 32 дні. Від імені США, що представляли Південну Корею, угоду підписав генерал Вільям Гаррісон, від імені Північної Кореї — генерал Нам Ір. Згідно з нею, між Північною та Південною Кореями було відновлено кордон по 38-й паралелі і утворено демілітаризовану зону. Мирний договір між двома країнами не підписано до сих пір. Менш, ніж через рік після випробування американцями водневої бомби, аналогічний 400-кілотонний пристрій було підірвано Радянським Союзом на полігоні в Семипалатинську (Казахстан). На пленумі Центрального комітету КПРС Микиту Хрущова обрано першим секретарем. Тривала боротьба за першість між оточенням Сталіна принесла йому у підсумку перемогу — вже за п'ять років він отримав всю владу, що раніше перебувала в руках Сталіна. В ході спеціального засідання Верховного суду СРСР під головуванням маршала Івана Конєва винесено смертий вирок колишньому міністру внутрішніх справ СРСР маршалу Лаврентію Павловичу Берії, звинуваченому серед іншого в змові з метою одноосібного захоплення влади. Згідно з офіційною версією, цього ж дня Берія був розстріляний в бункері штабу протиповітряної оборони Московського воєнного округу пострілом в чоло з трофейного «парабеллума» генерал-полковником Павлом Батицьким.

ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ - 0. Головні етнічні групи Буджака сьогодні – це українці, болгари, росіяни (при цьому серед росіян Буджаку виділяють окремо старовірів липован), молдовани і гагаузи. У Середньовіччі регіон був залюднений ногайськими татарами та молдованами (волохами), але пізніше, у ХІХ столітті, коли регіон був частиною Російської імперії, він став рідною домівкою для багатьох інших етнічних груп, як-от бессарабські болгари, бессарабські німці, гагаузи та росіяни-липовани, що розселялися компактними групами. Тюркомовні ногаї, за віровизнанням мусульмани, що панували в регіоні до його приєднання до Російської імперії, були змушені залишити його й оселилися на Кавказі, у Добруджі (і в румунській, і в болгарській її частині), а також у сучасній Туреччині. На Буджаку також проживали численні бессарабські німці, виходці з Вюртембергу та Пруссії, що оселилися тут після приєднання цих земель до Російської імперії. Вони були виселені під час радянськонацистських обмінів населенням після 1940 року. Ці «німці з-поза Німеччини», чи Фольксдойче, розселилися головним чином в окупованій нацистами Польщі й, після закінчення Другої світової війни були примушені переселятися ще раз. Українці переселялися на Буджак з різних історико-етнографічних регіонів України. У результаті чого, як вважають сучасні дослідники, у даному регіоні склалися різні етносоціальні й етнокультурні групи українців: «райки» ― вихідці з Буковини та Поділля, «руснаки» ― українці, вихідці з Хотинського повіту та Західної України та «козаки» — українці, нащадки запорізьких та задунайських козаків. Також на території Буджака фіксують українців з Наддніпрянщини. У результаті внутрішньої акультурації (між різними групами українців) та зовнішньої — з носіями інших сусідніх культур: болгарською, російською-старообрядною, молдавською, гагаузькою, грецькою та ін. та внаслідок адаптації до місцевих природно-географічних умов, у буджацьких українців сформувалася виразна регіональна культура. Буджак – переважно російськомовна територія, яка все ще пишається російськими імперськими перемогами над османськими ворогами у вісімнадцятому столітті. Під час української революції Євромайдану та першого етапу конфлікту з Росією на сході України були припущення, що Буджак може спіткати доля Криму або Донбасу через конфлікт або відокремлення. Була опублікована доповідь, яка попереджала про небезпеку сепаратистського руху Буджаку, що міг охопити і Гагаузію в сусідній Молдові. Це передбачення було явно помилковим, і сепаратизм у Буджаку обмежився кількома провокаційними епізодами. В квітні 2015 року спроба проголосити Бессарабську Народну Республіку, що складається з дев’яти західних районів Одеської області (Буджак), зазнала майже комедійного фіаско. Сепаратисти провели лише оодну прес-конференцію а ресторані «Монте-Крісто» в Одесі. Ніхто так і не відгукнувся на заклик приєднатися до «Народної ради Бессарабії». Найбільш примітні змовники, такі як журналістка Олена Гліщинська, були заарештовані та затримані, а потім передані Росії в обмін на в’язнів. Більш відомі особи, такі як парламентарій Віталій Барвіненко, який, як стверджували в засобах масової інформації, інспірував цей проект, залишилися в тіні.10 Почуття місцевої солідарності посилює можливість впливу політиків цього регіону на центр.11 У 2015 році, коли нарастав конфліктна сході України, місцеві лідери мобілізовували людей проти центрального правління Києва. Місцеві жителі етнічних болгарських сіл Дмитрівка та Калчева протестували проти спроб призвати молодих чоловіків на службу в армію на сході України. Жителі села перекричали місцевого чиновника, який прийшов оголосити призов, закликами «Ні війні!». Але коли влада відступила, протести швидко вгамувалися. Троє політиків, які представляють Буджак у Верховній Раді України, користуються цими важелями 10 11

http://odessa.dozor.ua/news/1176299 https://carnegieendowment.org/files/2018_05_24_UKR_de_Waal_and_Jarabik_Bessarabia.pdf

влади. Усі ці депутати не мають очевидної ідеологічної приналежності та багато років рухаються між різними українськими політичними партіями. Усі вони – впливові місцеві фігури. У зв’язку з обмеженим фінансуванням з бюджету Одеської області на потреби етнічних спільнот, вони заповнюють цю прогалину, використовуючи свої ресурси для фінансування ділових та культурних проектів і так забезпечуючи лояльність місцевих громад. Віталій Барвіненко, бізнесмен та член парламенту від міста Білгород-Дністровський, двічі міняв партійну приналежність, а тепер належить до фракції «Відродження», пов’язаної з одним із провідних олігархів Ігорем Коломойським. Олександр Урбанський представляє місто Ізмаїл. Його брат Анатолій – голова Одеської обласної ради, а їхній батько Ігор – потужний бізнесмен і засновник «Kaalbye», великої судоплавної компанії та експортера зброї. Найпримітніший із цих трьох депутатів – Антон Кіссе. Етнічний болгарин Кіссе – впливовий бізнесмен, який представляє «Наш край», партію, яка порвала з Опозіційним блоком. Кісе користується підтримкою болгар у Болградському районі та невеликої гагаузької спільноти. Багато проблем Буджаку є загальними проблемами України. До них відносяться нехтування економічними питаннями, неналежне використання ресурсів, непропорційний вплив місцевих баронов, які мають власні бізнесові інтереси, та брак комунікації між центром та регіонами. Інші пробеми є сецифічними для цього регіону. Сепаратизм тут є химерою. Проблема полягає в тому, що місцеві жителі відчувають вплив Києва у негативному сенсі – він проявляється як систематичне нехтування. «Ми не відчуваємо впливу Румунії, або Росії, або України» - сказав один з лідерів цього краю і це він повязує з децентралізацією та реформою освіти. Буджак зазвичай прагне жити за «загальним законом», але тлумачить державну прктику та закони відповідно до власних цілей та ігнорує, де можна, державні директиви. Упродовж багатьох років місцеві жителі відточували цю тактику, щоб пережити правління далеких столиць. Буджак потребує більшої уваги центральної влади, але з урахуванням місцевої специфіки. Цільові інвестиції у шляхи (у т.ч. й водні), фермерські господарства – є частиною рішення. Але потрібні не тільки гроші. Увесь потенціал Буджаку можна реалізувати, а труднощів уникнути, завдяки набагато кращій взаємодії між Києвом та цим регіоном, який все ще відчуває себе напівзабутим на краю нової України.

Буджак. 45

Додатки. Родословні таблиці.

БУНЧУК 1-Й. БЪЛГАРИЯ. ГРАЧЕНЯ. 1952-1960.12 Життя Тимофєєва як дитини-учня школи – співпало із періодом життя нашої країни – Неньки України (у складі СРСР) – початком «хрущовської відлиги»… 5 березня 1953 року помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання у Радянському Союзі суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур. Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з’їзду КПРС (лютий 1956 р.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953—1955 рр. було зроблено спробу перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність «припинення політики культу особи». Вакуум влади, що утворився після смерті диктатора, було заповнено так званим колективним керівництвом — компромісним союзом на основі нетривкого балансу сил. Спроба Берії порушити цей баланс на свою користь призвела до його падіння. Уже початковий період десталінізації призвів до значних змін в Україні. Цей період характеризувався припиненням кампанії проти націоналізму, певним уповільненням процесу русифікації, зростаючою роллю українського чинника в різних сферах суспільного життя. На посаду першого секретаря ЦК КПУ було обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади. У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз’єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала, безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом і Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Хоча мотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, не викликає сумнівів, важливою проблемою в процесі входження Криму до складу УРСР був і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українці становили 22,3%, а росіяни — 71,4% мешканців Кримської області). Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов’язаних з діяльністю українських націоналістів. Подолання наслідків культу особи передувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного характеру. Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з’їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещо пом’якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 року. Проте гостра критика, яку містили ці документи, не стосувалася суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи. Та, незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, який стимулював процес лібералізації суспільного життя, свідчив про реальну перспективу його демократизації. Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Було розширено юридичну компетенцію республік — вони Тут і далі в характеристиках Бунчуків та Колодачів використовуються книги: Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація, Москва, 2001; підручники для вишів Бойка О.Д. Історія України (різних видань) і Петровського В.В. та ін. Історія України. Видавничий дім «Школа». Київ. 2008. 12

отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративнотериторіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фінансово-бюджетні права республік, а також права щодо поточного і перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо. У цей час інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Значно активізуються зв’язки України із закордоном. Пожвавлюється міжнародний туризм. Отже, певні зрушення відбулися, хоча, як і раніше, українська дипломатія йшла у фарватері дипломатії СРСР, а міжнародна діяльність УРСР зберігала успадковані від попереднього періоду ознаки обмеженості та меншовартості. Розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях було скорочено багато посад адміністративно-управлінського апарату, що дещо послабило тиск командноадміністративної системи на різні сфери суспільного життя. Намагаючись залучити до процесу оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Згідно з постановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін. Командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип — централізм — зазнав значної трансформації, адже суттю змін, пов’язаних із процесом лібералізації у сфері державного будівництва, була хоча й обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм. Процес лібералізації неоднозначно сприймався оточенням Хрущова, саме тому на червневому Пленумі ЦК КПРС (1957) групою осіб на чолі з Маленковим, Кагановичем і Молотовим було вчинено спробу усунути першого секретаря з його поста. Хрущову вдалося відбити атаку сталіністів і ще більше укріпити свої позиції. Після цих подій центр влади остаточно перемістився в партійні структури, а влада ще більше сконцентрувалася в руках Хрущова, який 1958 р. став Головою Ради Міністрів СРСР. У 1961 р. на XXII з’їзді КПРС було прийнято третю програму партії — програму побудови комунізму. Комуністичний романтизм і пов’язана з ним соціальна міфологія на початку 60-х років домінували в суспільній свідомості. Тому відповіддю на нову програму партії були розгортання соціалістичного змагання; численні трудові почини, що йшли знизу, але згодом вони були вихолощені бюрократією. Водночас були й інші вияви суспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, у жовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників «Казахської Магнітки»; у червні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація в Новочеркаську; в 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в Кривому Розі та Одесі. З’явилися перші паростки інакодумства і серед інтелігенції. В Україні дисидентський рух було започатковано ще в середині 50-х років. У республіці, особливо в західному регіоні, виникають своєрідні «перехідні групи», організовані за принципом старого підпілля, які поширювали літературу часів ОУН—УПА. Водночас вони намагалися вести боротьбу з урахуванням післясталінських реалій та нових тенденцій у суспільному житті. Генетично пов’язані з ОУН—УПА, ці групи здебільшого орієнтувалися на збройний шлях боротьби за незалежність України. У 1958 р. в м. Івано-Франківську КДБ викрив групу української молоді (робітників і студентів), яка створила організацію під назвою «Об’єднана партія визволення України». У 1961 р. було засуджено організацію «Український національний комітет», яка складалася з робітників львівських підприємств і займалася поширенням нелегальної літератури. За деякими даними, у цей час існували тернопільська, ходорівська, коломийська, стрийська та інші групи. Одну з перших спроб переходу до організованих мирних форм опозиційної діяльності здійснила група Левка Лук’яненка, яка утворила в 1959 р. Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). «Завдання полягає в підготовці народу до нового масового руху за національну свободу, — 49

писав лідер УРСС. — Для такої праці потрібні не скоростріл з багнетом, а натхненне слово з вірою в перемогу добра над злом, свободи над рабством, залежних колоніальних народів над імперією». Проте вже 1961 р. цю нечисленну організацію було викрито і за рішенням Львівського обласного суду її членів засуджено на тривалі терміни ув’язнення — від 10 до 15 років. Боротьба за незалежність України стала основною метою кількох опозиційних об’єднань, що виникли на початку 60-х років, — Українського національного фронту (УНФ), Союзу української молоді Галичини (СУМГ) та ін. У цей період в дисидентському русі активну участь беруть Ю. Бадзьо, І. Гель, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Реакцією влади на опозиційну діяльність перших українських дисидентів став розгляд багатьох політичних справ у судах Києва, Тернополя, Рівного, Сум, Чернівців, Луганська, Запоріжжя, Донецька та інших міст України. Проте на початку 60-х років репресії ще не були масовими. Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися після смерті Сталіна, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в припиненні кампанії проти націоналізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах; активізації дій української дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами. У 1953—1964 рр. в суспільному житті за інерцією панували комуністичний романтизм та соціальна міфологія. Водночас лібералізація створила ґрунт для поширення інших поглядів та виявів активності — стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтелігенції. Цим опозиційним системі процесам та явищам були притаманні локальність поширення, нечисленність учасників, організаційна слабкість. Однак вони були симптомами нестабільності системи, яка перебувала у перехідній фазі свого розвитку. На початку 60-х років нестабільність у суспільстві ставала дедалі відчутнішою, що дало змогу супротивникам Хрущова перейти в наступ і в жовтні 1964 р. усунути його від влади. Основними причинами усунення М. Хрущова від влади були: неоднозначне сприйняття суспільством критики культу особи Сталіна; радикальні та інтенсивні спроби реформування суспільства, які суттєво торкалися інтересів номенклатури; непослідовність, половинчатість і суперечливість рішень, що дезорієнтували та певною мірою деморалізували суспільство; значне скорочення армії наприкінці 50-х — на початку 60-х років, що викликало невдоволення серед офіцерів та генералів; відчутне погіршення соціально-економічного становища населення; крах базових реформаційних починань (збільшення імпорту зерна, підвищення цін на м’ясо-молочні продукти); формування нового культу — культу особи М. Хрущова. Кремлівський переворот 1964 р. був, по суті, класичним політичним переворотом — специфічною формою захоплення влади певним політичним угрупованням, що зумовлює докорінні зміни у персональному складі правлячої еліти, але не передбачає трансформації політичної системи суспільства. У середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей в єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування. У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі — на третє. Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували ознак хронічності. По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках — затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо. По-друге, диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами. По-третє, зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо. За 50

таких умов саме життя висувало першочергове завдання прискорення науковотехнічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Проте, крім цього, необхідно було розв’язати ще два завдання: нагодувати, одягти людей, підняти їхній культурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробництва новітніх видів озброєнь. Оскільки достатніх фінансових і матеріальних ресурсів для одночасного вирішення цих завдань не було, командно-адміністративна система розв’язувала цю проблему в традиційному для себе стилі: визначила головне серед вказаних завдань та відповідну систему пріоритетів. Головним завданням на початку 50-х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформування було покладено на вересневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який накреслив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. На пріоритетність розв’язання цього завдання вказує те, що за 12 років (1953—1964) відбулося 11 пленумів ЦК КПРС та 14 пленумів ЦК КПУ з питань розвитку сільського господарства. Домінування пріоритетності над пропорційністю та раціональністю у розвитку народного господарства, як правило, призводило до серйозних деформацій та диспропорцій. Проте це в перспективі. У середині ж 50-х років сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР. Вагому роль у цьому відіграли насамперед підвищення продуктивності праці та врожайності. Різке піднесення сільськогосподарського виробництва було зумовлене сукупною дією кількох чинників: 1) посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві; 2) створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків, тверді суми оподаткування відповідно до розмірів присадибних ділянок та ін.); 3) здійснення переходу (хоч і непослідовного) від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів та радгоспів; 4) зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства; 5) підвищення освітнього рівня керівників сільськогосподарського виробництва. Позитивну роль відіграли також застосування нових технологій, заохочення використання зарубіжного досвіду, отримання колгоспниками паспортів та ін. Але: спочатку - певне послаблення податкового пресу, припинення обов’язкових поставок державі тощо; згодом - у два рази зменшено розміри присадибного господарства; встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах; прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання худоби в містах та робітничих селищах; поголів’я великої рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників в Україні скоротилося. Об’єктивна необхідність кардинальних змін в економіці та невпинне зростання в процесі реформ суб’єктивного фактора (насамперед впливу самого Хрущова) зумовили появу волюнтаристських, нереалістичних надпрограм. У галузі аграрної політики визначилися щонайменше три такі програми, свою данину кожній з них віддала й Україна. Першою надпрограмою, яку було започатковано на лютнево-березневому (1954) Пленумі ЦК КПРС, стало освоєння цілинних земель. Її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 30 млн га незайманих земель Казахстану і Сибіру. Вагому частину матеріальних та людських ресурсів для виконання цілинних проектів забезпечила Україна. Склад трудових колективів радгоспів, що утворилися на цілинних землях, майже повністю формувався з переселенців з України. Економічна виправданість та ефективність ставки на освоєння цілинних земель неоднозначно оцінювалася як на рівні планів, так і на рівні одержаних результатів. Так, Молотов на противагу Хрущову вважав за доцільніше вкласти кошти в піднесення сільського господарства Центральної нечорноземної смуги Росії та 51

України. Неоднозначно оцінюють наслідки освоєння цілинних земель й історики. Поряд з традиційною позитивною оцінкою цих процесів існує думка, що освоєння цілини зашкодило переходу сільського господарства на шлях інтенсифікації. Деякі історики вважають, що непідготовлений марш-кидок на цілинні землі поглинув ресурси, які могли бути використані для зміцнення сільського господарства у вже освоєних районах. Цілком очевидно, що реалізація цієї програми вичерпувала з України ресурси і суттєво послаблювала сільське господарство республіки. Другою надпрограмою стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур». Уже в червні 1954 р. з трибуни чергового пленуму ЦК КПРС Хрущов звернувся до працівників сільського господарства СРСР із закликом про розширення посівів кукурудзи. В кулуарах пленуму неодноразово повторювали його слова, які не потрапили до офіційної доповіді: «...кукурудзу потрібно впроваджувати, не зупиняючись перед примусом, подібно тому, як у XVIII сторіччі у Росії впроваджували картоплю». Партійне керівництво республіки в численних промовах підтримувало рішення Пленуму. Кукурудзяна кампанія набирала обертів. Колгоспи та радгоспи республіки «за порадою товариша Хрущова» виділили 3 млн га кращих земель під посіви кукурудзи. Однак одержаний результат був абсолютно непропорційний затраченим зусиллям і ресурсам. Кукурудзяна надпрограма не тільки не розв’язала зернову проблему (після неврожаю 1963 р. зерно навіть почали імпортувати з Канади та США), а й знову продемонструвала українському селянству, що командно-адміністративна система, як і в сталінські часи, була єдиним реальним хазяїном на їхній землі. Третім грандіозним хрущовським проектом стала надпрограма у тваринництві. Її суть, за словами Хрущова, полягала в тому, щоб «у найближчі роки наздогнати США щодо виробництва м’яса, масла і молока на душу населення». Ця програма була висунута навесні 1957 р., а вже в січні наступного року нарада передовиків сільського господарства УРСР, намагаючись іти в ногу з керівництвом, зробила оптимістичний висновок: «...є всі можливості вже в 1958 р. випередити Америку щодо виробництва молока і масла на душу населення». Для України ця «гонка за лідером», яка вимотувала сили, енергію та ресурси, закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва в республіці 1964 р. знизилось до 92% рівня 1958 р. Фактично кожна з розглянутих надпрограм певною мірою зазнала краху, хоча в кожній з них, враховуючи цільове спрямування, було немало корисного та реалістичного. Нездійсненними їх робили, як правило, грандіозні масштаби, волюнтаристські методи, форсовані темпи, тобто вади, характерні для функціонування командно-адміністративної системи. Участь України в здійсненні хрущовських надпрограм зумовила втрату ритмічного розвитку економіки республіки; нераціональне використання значних матеріальних і людських ресурсів; суттєвий підрив потенціалу народного господарства; закріплення пріоритетності екстенсивних форм господарювання. У сільськогосподарському виробництві почався спад. Цей спад був зумовлений такими причинами: 1) певна децентралізація командної системи не означала ні її знищення, ні її усунення від управління господарством. Вона ще зберігала свої основні позиції, що призводило до посилення адміністративного тиску на колгоспи, «урізання» присадибних ділянок та ін.; 2) надпрограми поглинали значну частину матеріальних та людських ресурсів, консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства; 3) реформи здійснювалися непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, в режимі «вперед — стоп — назад», несучи на собі значний вплив суб’єктивізму; 4) у 1958 р. було прийнято рішення про викуп колгоспами техніки МТС, що суттєво вдарило по колгоспних бюджетах. Важливою для усього народного господарства була реформа управління. Суть її полягала в певній демократизації управління, розширенні господарчих прав союзних республік, наближенні управління до виробництва, скороченні 52

управлінського апарату. У лютому 1957 р. запроваджено нову систему управління, що мала органічно поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв, областей. Стрижнем нової системи був територіальний принцип управління через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних адміністративних районах. На території УРСР утворили 11 таких районів. Безумовно, нова система управління мала позитивні наслідки: сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону; швидше стала формуватися виробнича і соціальна інфраструктура; повніше використовувалися місцеві ресурси та ін. Крім цього, така система сприяла проведенню Україною, як і іншими республіками, чіткішої незалежної економічної політики. Водночас нова система мала значні вади: неспроможність забезпечити єдність технічної політики; гальмування впровадження нової техніки; фактичне збереження централізованого планування та ін. Ситуацію не врятувало укрупнення 1962 р. раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. Централізм як основний принцип діяльності командно-адміністративної системи знову набирав сили. Процес відновлення централізму дедалі збільшував оберти. Після чергової невдачі у вересні 1965 р. відновлено республіканські та загальносоюзні міністерства, а у жовтні цього ж року ліквідовано раднаргоспи. Перебудова усієї системи управління на початку 50х років була процесом об’єктивно необхідним. Однак ні наука, ні політика, ні практика виявилися не підготовленими до здійснення такої перебудови. Це протиріччя між необхідністю реформування і неготовністю до нього суспільства і зумовило суперечливий характер перебудови системи управління. Переваги нової системи управління, в основі якої лежали раціональність, економність, ефективність, не змогли перехилити у свій бік шальку державних терезів. Ця система була приречена ще й тому, що територіальний принцип управління, який базувався на децентралізації, даючи певний економічний ефект, одразу вступав у протиріччя з домінуючим принципом централізму. Хрущовські реформи не виправдали пов’язаних з ними сподівань, але закладена в них демократизація економічного життя сприяла вивільненню творчої енергії народу, що зумовило хоча і короткочасне, але стрімке підвищення ефективності радянської економіки в 50-ті роки. Створена в цей час база сприяла зростанню добробуту населення СРСР. У 1957 р. було ліквідовано практику державних позик, які забирали майже 10% заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування населення. Було скорочено робочий день і запроваджено п’ятиденний робочий тиждень. Значні зміни відбувалися на селі. Поліпшенню становища сприяли щомісячне авансування колгоспників, ліквідація натуроплати, списання заборгованості з податку і поставок за попередні роки. Саме в хрущовський період селяни нарешті одержали паспорти, яких фактично не мали з моменту запровадження паспортної системи 1932 р. Значних розмірів набуло і житлове будівництво. У побут багатьох сімей увійшла нова техніка — телевізори, магнітофони, пральні машини. Це якісно змінило уявлення населення про життєві стандарти. Контраст із періодом сталінського правління був разючим, хоча життєвий рівень радянських людей, як і раніше, суттєво відставав від західного. До того ж наприкінці 50-х — на початку 60-х років дедалі більше проявлялися негативні наслідки непродуманого реформаційного експериментування. Дефіцит товарів, 30відсоткове підвищення роздрібних цін на м’ясо та масло, замороження заробітної плати, відмова від обіцяного зниження прибуткового податку тощо свідчили про надто низький рівень життя населення. Отже, у середині 50-х років гостро постала проблема необхідності глибоких якісних змін у господарстві. Пріоритетною ланкою в процесі реформування обрали сільське господарство. Його стрімке піднесення було зумовлене посиленням матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві, створенням умов для розвитку особистого селянського господарства, 53

поліпшенням якісного складу керівників сільськогосподарського виробництва. Спад, що розпочався в 1958 р., був зумовлений посиленням адміністративного тиску на колгоспи, непослідовністю реформаційного курсу, поглинанням значної частини матеріальних та людських ресурсів хрущовськими «надпрограмами», примусовим викупом колгоспами техніки МТС тощо. Така ж суперечлива ситуація склалася і в соціальній сфері. Безпосередніми наслідками реформування суспільства стали поліпшення умов праці, збільшення доходів населення, зростання житлового будівництва, підвищення рівня життя. Проте наприкінці 50-х років, коли реформаційний процес почав давати збої і пробуксовувати, в соціальній сфері з’явилися негативні тенденції та явища — дефіцит товарів, підвищення цін, замороження зарплати тощо. Ось така ситуація склалася в країні на восьмому році життя Тимофєєва. Нотатки Козака структурно розділені на великі розділи – Бунчуки (їх у Нотатках – 15). Кожен Бунчук має подвійну назву: перша назва стосується оточення Тимофєєва (Болгарія, Гагаузія, Липованія, Дакія, Адамка, Скіфія, Антія-ВенетіяСлавія, Україна-1-5, Всесвіт-1-3), друга – його внутрішнього світу (ДитинствоГраченя, Отроцтво-Вамзліт, Юність-БіттБой-Мандрівник, Молодість-ГамлетДжуд-Кихот, Зрілість-ПерГюнт-Фауст-Мастер-Зубр-Бранд, МудрістьКолаБрюньон-Грак), але поділення це умовне й некритичне (в обох блоках матеріалу будуть перекликатися різні Комишини Життя з різних Бунчуків). Перше найменування Бунчуків відбулося після 1973 року й установилося з 1977 року. Перша (з подвійних) назва Бунчуків (яка пов’язана із зовнішнім світом Тимофєєва) навіяна географією проживання, оточенням й розумінням ролі географічного націоналізму у формуванні внутрішнього світу особи, групи (сім’я, колектив виробничий-навчальний-громадський, силова структура та ін.), мешканців об’єднаної територіальної громади, регіону, громадян країни – патріотів. Друга (з подвійних) назва Бунчуків (яка пов’язана із внутрішнім світом Тимофєєва) в свій час була навіяна матеріалами блоку «Бесіди з Геніями». Тимофєєв багато років вів читацький щоденник - виписки з творів й мав намір створити своєрідний посібник «Поради Геніїв». Робота поки що не закінчена, але дала поштовх для назв Бунчуків, бо за життєписами світовідомих літературних персонажів Тимофєєв звіряв (й програмував! не завжди вдало) своє життя. Але, що дивує, в загальних рисах запрограмоване життя Тимофєєва проходило в рамках загальносвітового розуміння засад діяльності літературного героя (ще раз наголошу на тому, що програмування не завжди було вдалим – події життя неможливо на багато років наперед передбачити). Друга Бунчукова назва – Граченя. Цей період Першого Бунчука – етапу життя дитини Тимофєєва – етапу опанування основного масиву первинних знань для подальшого життя та усвідомлення себе борцем за щасливу долю народу рідного і… птахом-граченям (навіть снилося, що літаю – рятуюсь від царських жандармів після першотравневої демонстрації у великому столичному місті). Ці фантазії - після прочитання книги С.Мстиславського «Грак – птах весняний» (до речі українською мовою, що свідчить про знання української мови Тимофєєвим ще в 1959 році – в болгарській школі її навчали добре). Книгу цю Тимофєєв любив і часто перечитував. Грак – персонаж повісті С.Мстиславського «Грак – птах весняний» талановито написана белетризована біографія відомого революційного діяча – М.Е.Баумана, якого за легкість нелегального переходу кордонів Російської імперіїт називали Граком. На початку жовтня 1905 року входив до складу революційного комітету в Москві. Загинув під час проведення однієї з акцій. Його поховання перетворилося на грандіозну демонстрацію, яку використали більшовики для створення бойових дружин та підготовки грудневого збройного повстання. 54

Сам Мстиславський – революціонер, письменник. В центрі його творчої уваги – проблема участі героя-індивідуаліста, вихідця з аристократичного або буржуазного середовища, в революції (в ролі бойовика, терориста). Письменник обгрунтовує цю дволикість своїх героїв «протеїзмом», який нібито дає психологічну можливість залишатися самим собою в будь-яких умовах. Сергій Мстиславський (як і Михайло Осоргін) один з керівників масонської ложі «Великий схід народів Росії», яка припинила свою діяльність після Жовтневої революції. В періоді Другого Бунчука Тимофєєв навчався в болгарській школі (Городненська Болградського району), вбирав знання про Буджацьку Болгарію (перша Бунчукова назва – Болгарія), вчив болгарську мову, пісні (Донка на порти сидяла), танці (хоро, ръченик), читав болгарські книги, закохувався в вожату нашої жовтенятської зірочки - дванадцятирічну доньку голови колгоспу, яка катала «своїх» жовтенят на велосипеді і мріяв мати дома багато книг про людей-бунтарівреволюціонерів (дещо про них читав – те, що потрапляло під руку - П.МеримеТамманго; Єль-Сейф та ін.). Вже в останні тижні навчання в Городненській школі (жовтень 1960 року) несподівано відкрилась Тимофєєву чарівна сила усвідомлення правди, заради якої йдеш на боротьбу із злом (реальним або уявним); але відкрилось і те, що ти мусиш, у випадку відстоювання своєї позиції, посваритись із всім світом, що і трапилось в ті тижні; і що важко губити друзів, але «Платоне, істина дорожче» (про це в Комишині Життя «Поштовх з Майбутнього» з книги «Учень. Нотатки Козака-1»).

Роздуми Автора. България. Людина полагає, а Бог (Доля) розполагає. Долею було призначено Тимофєєву народитися й жити перші роки свого життя в Буджацькій Болгарії (ГоріхівкаПандаклія, Нова Іванівка, Городне-Чійшія - степова частина Болградського району), переїхати з батьками до Буджацької Гагаузії (Старі Трояни – на берегу прісноводного озера Китай), згодом потрапити до географічного центру дунайської Липованщини – Муравлівки (між містами Ізмаїл та Кілія, прісноводними озерами Китай та Катлабух) в 20 кілометрах від блакитного Дунаю. В ці роки його навчали вчителі від Бога: в Городненській середній школі Болградського району (1958-1961 роки, 0-2 класи) - директор школи Галуцький Семен Семенович, класовод Водинчар Валентина Іванівна; в Муравлівській восьмирічній школі Ізмаїльського району (1961 рік, 2 клас) - директор школи Соколова Віра Захарівна, класовод Ніколаєва Акуліна Артемівна; в Старотроянській середній школі Кілійського району (1961-1963 роки, 3-4 класи) - директор школи Парамонов Володимир Сергійович, класовод Балюра Віра Василівна; в Муравлівській середній школі Ізмаїльського району (1963-1969 роки, 5-10 класи) директори – Тимофєєв Яків Семенович (історія), Артюшевський Ольгерт Петрович (історія), завуч Соколова Віра Захарівна (українська мова-література), классний керівник Ніколаєв Іван Назарович (географія), вчителі - Московський Мінай Федотович (хімія-біологія-фізкультура), Смірнов Іван Федотович та Колодєєва Наталія Матвіївна (фізика-астрономія), Леонова Прасковья Іванівна (німецька мова), Кудінова Тетяна Платонівна (російська мова-література), Дмітрієва Уліта Нестерівна (математика), Миронюк Анна Дмитрівна (українська мова-література), Корнєєва Марія Ананіївна (російська мова-література); тут він дружив з однокласниками болгарами, гагаузами, липованами-некрасівціями, українцями; тут він вивчав рідні мови – болгарську, гагаузьку, липовансько-некрасівську, українську. Учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцям чеснот, що їх мають прищепити іншим. Ніщо удаване не може бути тривалим. Я.А.Коменський. 55

Валерік Тимофєєв. Болгари України. З етнічної історії. Болгар (самоназва), за даними перепису 2001, в Україні налічується 204,2 тисяч осіб (0,42 % від усього населення). Більшість їх живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській та Миколаївській областях. Перші поселення болгар в Україні були засновані вихідцями із села Флатар біля Сілістри (400 родин) в долині річок Вись (Велика Вись, приток Синюхи) і Синюха (приток Південного Бугу; 1752) — села Ольшанка, Добре та ін. (згодом це села Бобринецького повіту Херсонської губернії). Вони входили до складу Бузького козацького війська, а потім — військових поселень Північного Причорномор’я. Після царського маніфесту 22 липня 1763 із закликом до чужинців переселятися до Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Наприкінці 18 — у перших десятиліттях 19 століття під час російськотурецької війн болгари масово переселялися до Росії, рятуючися від турецьких репресій проти християнського населення. Вони заснували великі поселення у пд. Бессарабії із центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму та у передмісті Миколаєва (с. Тирнівка). Значна кількість болгар до 1790-х pоків вступила до Бузького козацького війська (скасованого 1817) та була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська. Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм колоністських прав, а також запровадження різного роду заохочуваних заходів, особливо напередодні Російсько-турецької війни 1787—91. 1809—32 тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення 1-ї половини 19 століття відбулося із різних регіонів Болгарії у кілька етапів. Із переселенців 1801—05 більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Знам’янка, Благоєве Іванівського району, Кубанка, Іванове Лиманського району та ін.). 1806—12 переселення відбувалося передусім із північно-східної Болгарії, а також із району сходу Старої Планини (це так звані туканці, мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам’янка та ін.) у Прутсько-Дністровське межиріччя. Наймасовіша болгарська еміграція — 1828—34 — відбулася за рахунок переселенців з округів Сливен, Ямбол і деяких районів Фракії. Все це зумовило неоднорідність етнографічної і мовної структури болгарської діаспори в Україні, яка збереглась і дотепер. Зокрема, мовознавці виділяють північно-східні (мізійські), балканські, фракійські та інші говори болгарських поселень. 56

До 1819 переселення болгар та інших задунайських народів у Бессарабію відбувалося стихійно. У наступні роки для надання цьому процесу більш організованого характеру і його стимулювання царський уряд надав переселенцям ряд пільг. Однак бессарабські бояри захопили більшість земель, і переселенці опинилися в залежному від них становищі. 1815 болгари-переселенці звернулися до російського уряду із проханням сформувати із них козацтво на зразок Донського і надати їм під поселення територіюБуджаку (південна частини Бессарабії, до складу якої входили Бендерський, Акерманський та Ізмаїльський повіти). Царський уряд був зацікавлений у здійсненні таких заходів, оскільки, з одного боку, це піднімало авторитет Росії серед християнського населення Балкан, із другого — зміцнювало позиції на кордоні з ворожою Туреччиною. Тому 1819—20 було видано низку постанов «Про устрій колоній задунайським переселенцям», згідно з якими визначалися місця їхнього проживання, куди не поширювалася влада місцевих поміщиків, розмір земельних ділянок (за кожною родиною — 60 десятин), обумовлювалося певне самоврядування тощо. Бажання болгар вступити до козацького війська визначалося передусім соціальними чинниками, зокрема намаганням звільнитися від рекрутчини і поміщицького гноблення. Таке військо не було створене під приводом «неможливості відірвати болгар від землеробського способу життя, корисного для всієї Бессарабії», хоча, вірогідно, справжньою причиною було небажання викликати загострення стосунків із турками у прикордонному Буджаку. Значною була болгаро-грецька (в офіційних документах болгари і греки не відокремлювалися) колонізація Криму у 1830-х pоках, куди переселенці потрапляли морським шляхом із Варни. Перші 138 сімей «християн» із числа болгарських переселенців були поселені поблизу Феодосії. На початку 1860-х pоків у зв’язку із переданням значної частини Буджаку Румунії, внаслідок чого болгари позбувалися багатьох колоністських привілеїв, наданих їм росіським урядом, вони почали переселятися у Надазов’я, заснувавши там 38 поселень (30 тисяч осіб). Згодом у Надазов’ї утворилася друга велика колонія болгар в Україні із центром у Преславі біля Приморська. У середині 1920-х pоків були засновані болгарські національні райони: Романівський (пізніше — Коларівський) і Цареводарівський (пізніше — Ботєвський) на теренах Мелітопольщини, Благоєвський — на Одещині — та Вільшанський у Першотравневій окрузі (сучасна Кіровоградська область), утворені сільради, які комплектувалися з болгар, відкриті школи, технікуми із рідною мовою навчання. У середині 1930-х pоків радянська влада ліквідувала болгарські національні адміністративні одиниці та національні культурно-освітні заклади, як й інших етнічних груп. 1989 понад 69,5 % болгар назвали рідною мову своєї національності, решта — російську та українську. Половина болгар України — міське населення. Традиційна культура. Господарська діяльність. У структурі господарства приазовських та бессарабських болгар первісно переважало тваринництво, проте вже з кінця 1860-х років на перше місце вийшло землеробство. Засівали поля пшеницею, кукурудзою, соняшником, вирощували овочі, бобові, овес, волокнуваті та бахчеві культури. Болгари мали в достатній кількості металеві плуги, німецькі буккери, а також молотарки, сіялки, жниварки. Особливості болгарського господарства полягали також у розвитку вівчарства, виноградарства та городництва. Частина населення приазовських болгарських сіл поступово склала помітний торговельно-промисловий прошарок. Вони володіли мануфактурними лавками та кустарними заводами із переробки сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів. На Кримському півострові постійним заняттям болгар було розведення коней, великої рогатої худоби, а також грубошерстне вівчарство. Вироблена ними овеча вовна, а також сукно («аба») і вичинена шкіра («каіш») мали великий попит. Болгари практикували і тонкорунне вівчарство, що користувалося державною підтримкою і приносило прибутки, а також виробляли шовк і тютюн, займалися виноградарством. 57

Особливо славилося вино з колоній Балта-Чокрак, Кишлав, Старий Крим. Велике значення для болгар, які проживали в Криму, мали садівництво й огородництво. В селі Кишлав було добре розвинуте гончарне виробництво. Бессарабські болгари виробляли «гевечки» — миски для молочних продуктів, «кюни» — горшки із двома ручками, «кюби» — банки із покришками, «томрак чини» — дрібні миски, «стовни» — глечики з однією ручкою для рідини. Жінки ткали рушники — «пешкіри», нерідко із шовкових ниток. Ткані узори на краях рушника були різноманітними: квіткові композиції; птахи, коні, грифони, олені, а також хрести, храми. Віддавна традиційною для болгар була і геометрична вишивка. Популярними візерунками були квадрати, кола, трикутники, ромби, стилізовані форми тваринного світу; хатки в оточенні дерев і квітів. Болгари Кіровоградщини за традицією вишивали чорним, червоним і зеленим кольорами. Поширеним серед переселенців було килимарство. Жінки майстерно плели мереживо, яким обшивали фіранки на вікнах, білизну, рушники, килими. Чоловіки славилися виробництвом ткацького начиння, а також ночв, скринь, мисників, возів, саней тощо. Дерев’яні вироби мали різьблений орнамент та своєрідну конфігурацію. Розвиненими були чоботарство, шевство, чинбарство. Житло. Раннє житло болгарських переселенців, як у Бессарабії, так і у Приазов’ї в цілому було однорідним. Це були землянки та наземні плетені хати («бордей», «бурдей»). У Приазов’ї перші переселенці жили у маленьких напівземлянках-мазанках із долівкою з підвищенням («пат гулям»), на якому спала вся родина. Його прикрашали тюфяками і подушками, які вдень складали стовпчиком. Під подушками розміщували довгі, плескатої форми домоткані лантухи («возглавниці» чи «лиганці»). На стіни вішали тканий із шовкових ниток килим («чаршаф»), навколо ікон — шовкові рушники («пешкіри»), на долівку стелили домоткані доріжки («стьолки»). У 1870-х роках поряд із «чамуром» і «вальками» почали з’являтися будинки із «лимпача». Вже наприкінці 19 століття болгари сприйняли традицію сусідів-українців мазати хату білою глиною або ж вапняком (часом лише із двох боків — причілкового, орієнтованого на вулицю, і південного, із входом), а де-не-де розмальовували її рослинним орнаментом. Будівлі мали характерний невисокий двосхилий дах, сволок тримався на верхівках причілкових стін. Внутрі приміщення бурдея складалося із сіней, що опалювалися («хаят», «фаєт», «пруст»), і житлової частини («малка кешта», «гуляма кешта»). Посередині розташовувалася піч («кимбеть»), корпус якої виходив у житлову частину, а устя було повернуто в хаят. Тут був розташований прямий димохід у вигляді труби («кумин»), що нависав над долівкою й уловлював дим, який виходив з устя печі та невеликого вогнища («котлон»), розташований на долівці. Такий тип будівлі порівняно широко побутував ще в середині 19 століття Згодом було застосовано трикамерне («аят», «коморка» і «кеща»), а також 4-камерне планування. У такій хаті зазвичай була парадна кімната («зал», «горнята кешта»). Для болгарського житла 2-ї половини 19 століття була характерна також відкрита галерея («сендурма», «сундурма») перед хатою (у старiших будівлях вона оточувала її із трьох боків), сіни подекуди були наскрізними. У подальшому в сінях виділялася кухня, яку із часом почали відокремлювати від будинку. Визначальною особливістю болгарського житла Приазов’я було те, що опалюване приміщення з відкритим вогнищем («хаят», «аят» тощо) перетворилося на допоміжне. Біля хати могла бути кам’яна призьба — «пизул». У житловій кімнаті центральне місце займав глинобитний «одер» — місце для спання (на початку 20 століття витіснявся дерев’яним ліжком), накритий домотканою вовняною «чергою». Поряд зі спальним місцем стояв низький столик («суфра»), а також ослінчики на трьох ніжках. Крім того, в хаті були дерев’яні лавки — «лавиці», в кутку біля дверей кріпили полицю для посуду, по діагоналі від печі — ікони. У парадній кімнаті північна стіна могла бути завішана великим полотнищем-килимом — 58

«чаршафом»; тканими рушниками завішували ікони, портрети. Стіл укривали «настолником». Чим більше було килимових виробів, тим заможнішими вважалися господарі. У Бессарабії для болгар характерна поперечна щодо вулиці орієнтація хат у дворі, яка із часом змінилася на перпендикулярне розташування. Адміністрація примушувала переселенців до регулярного планування вулиць. Тому майже до кінця 19 століття болгари ставили житлові будівлі у глибині садиби, фасадами на південь, незалежно від розташування вулиці, фактично її ігноруючи. Наприкінці 19 — на початку 20 століття для болгарських сіл були властиві довгі забудови — до хати приєднувалися господарські приміщення (на зразок німецьких). У болгарських селах Одеського повіту на початку 20 століття було поширене однорядне розташування господарсько-житлового комплексу. Із господарських будівель зводили комору, відкритий тік, клуню («плевня», «плевник»), окремо розташовували хлів, погріб, колодязь. У Приазов’ї господарствва обводили парканом («дувар») із місцевих матеріалів — каменю, а також саману, очерету, соломи, лози, цегли. За хатою зводили солом’яні огорожі («загата»). Найпростішим житлом болгар — жителів Кримського півострова — була мазанка-п’ятистінка, яку будували переважно із саманної цегли, що вироблялася в місцевості поблизу скелі Бор-Кая. Для фундаменту та огорожі («дувар») використовували природний камінь. Характерні ознаки такої хати болгарина в Криму («кашта») — чисті білі стіни, черепиця, великі вікна, схожі на вітражі. Традиційнo вона складалась із двох кімнат: «вінкашти» (зовнішньої), або «гулями» (велика кашта), та «вітрішної кашти» (внутрінної); на подвір’ї обов’язково висаджували сад або хоча б кілька дерев, ставили камінні загороди із хвіртками. Одяг. Найдавніші сорочки («різа») мали тунікоподібний крій (без плечового шва), їх шили із 3—4-х пілок, із розрізом посередині грудей («пазва») і широкими рукавами, які пришивали перпендикулярно до станка. У деяких селах Південної України носили також сорочки із прямими поликами, довгими рукавами, глибоким розрізом посередині грудей і стоячим коміром. Жіночі різи густо прикрашали вишивкою на грудях, плечах, вилогах рукавів та по подолу. У 19 — на початку 20 століття поверх сорочки жінки носили сукню («рокла», «чукман», «вістан») як із домашнього полотна, так і з купованої тканини. Її шили з високою талією або ж відрізну, зібрану в густі складки по лінії талії, із круглим вирізом горловини, без рукавів. На початку 20 століття замість сукні ввійшли у вжиток спідниці («юбка») та кофти із вовняної тканини домашнього виробництва («чукман»). Чукман шили з чорної вовняної тканини та прикрашали на грудях потрійним рядом гарусного шнурка червоного і чорного кольорів. Кофти були з довгими рукавами і манжетом («грімнічка», «рукавнічка»). Носили також «коцофейк», яку запозичили в росіян. Жіночий костюм неодмінно доповнювався фартухом із домотканого вовняного полотна («пристілка»; подекуди вживалися назви «запаска», «гуте») або купованої матерії («фатра»), інколи прикрашеним мереживом. Літні жінки носили темні фартухи, а молоді — світлі або ж строкаті. Тканий пояс («івіца»), інколи із металевими пряжками — «чепразями» чи металевими пластинами — «повтами», «куланами», «пафтами», був обов’язковим компонентом сукманного комплексу, проте вже на початку 20 століття поступово вийшов з ужитку. У холодну пору року жінки одягали поверх сукні розпашний одяг («мінтан», «косак»), кофту («капота», «блуза», «салтамарка»), «бурнуси» на шкіряній підкладці, хутряну чи вовняну прямоспинну безрукавку («кептар», «минтан», «кюрчь», «скрутка») із застібкою спереду. В селах Кіровоградщини поверх роклі вдягали безрукавку («джубе») до колін, яку шили із чорної саморобної вовни чи сатину. Пройми рукавів і низ обшивали білою вовняною тканиною. На початку 20 століття набули розповсюдження кофти («сачкі»), хутряні довгі та короткі кожухи («кожух»), тулупи («кюкрк»), шкіряні кожушки («киюрка») з рукавами і відкладним коміром, які вкривали тканиною, довгі пальта з вовняної тканини з хутряним коміром («костьор», «киса пальтьо»), відрізні у талії і 59

зібрані у складки куртки («джубе»), напівпальта з купованої матерії («плюшка»), довгі жакети із сукна, шуби («лайборі»). Серед головних уборів був поширений очіпок, або чепець, який обмотували хусткою («чумбер»), а поверх неї — покривалом («дюлбень»). На початку 20 століття покривало вийшло з ужитку, а чумбер змінився верхньою хусткою, кінці якої зв’язували на тім’ї; використовували також самі хустки, тонкі хустки із купованої матерії, прикрашені мережкою, бісером, вишивкою. У Приазов’ї жінки пов’язували хустку, куток якої прикрашався вишивкою. Колір хустки відповідав кольору сукні і становив гармонійну цілісність з усім костюмом болгарської жінки. Поверх хустки пов’язували ще одну, тонку. Взимку носили куповані хустки із китицями («шалінка», «шальча»), траплялися також вовняні темні хустки («модячка», «батіка»). Жінки заплітали дві коси, закладаючи їх на потилиці, дівчата заплітали одну косу. Жінкипереселенки, які проживали у Бессарабії, при зав’язуванні хустки її кінці закладали петлею на потилиці (варіант — закручували спіраллю під підборіддям). У 19 столітті ще носили під хусткою сукняний капелюшок — «фес», згодом — білу хустинку із мереженим краєм, що виглядав з-під хустки. На ноги жінки одягали довгі плетені вовняні панчохи («черапі», «дребові чурапі», «джурапі»), черевики без підборів із гострим носком («папуци»), м’які турецькі черевики. У 19 — на початку 20 століття розповсюдженим було підшите шкірою суконне чи вовняне плетене взуття («калцуне», «калчун», «терлічкі», «терліци») та постоли («із ремінцями»). Болгарки любили різноманітні прикраси: вони підвішували до «капи» (головний убір) кілька ниток дрібних турецьких монет («мацалкі»), носили нанизані на шнурок дрібні монети («алти») або ж срібні предмети, моністо із золотих чи срібних блях, скляні буси, перламутрові намиста («сінце»), ковтки. Молоді болгарки носили на лобі «олтанчи» (золоті турецькі червінці), на капелюшку — «чирданчи» (срібні палички), а також «кулани» (кольє і гривни); жінки старшого віку — «монжук» на зап’ясті (металеві браслети). Крій чоловічих сорочок також був тунікоподібний, у три пілки, із невеликим стоячим коміром та розрізом спереду на грудях. Довгі рукава закінчувалися вільно. Вишивкою прикрашали груди, плечі та низ рукавів. На початку 20 століття з’явилися застібки на гудзиках, а також манжети. Зазвичай сорочка заправлялася у штани. Поверх неї носили суконні безрукавки («єлеки»). Поясним одягом слугували штани («гашті»), взимку — суконні («дімії гашті», «всєти») або шкіряні («мішіне»), які стягували на поясі очкуром («учкур»); побутував також довгий червоний домотканий пояс («кушак», «опас», «червен пояс»). На початку 20 століття поверх нього вдягали шкіряний пояс («кожан пояс») із мідними гудзиками. Верхнім одягом слугували куртки із гладкою спинкою і чумарки із башликом («ферджи», «ямурлук»), відрізні по лінії талії куртки («джубе»), шкіряні безрукавки («кожан єлек») та куртки, довгі кожухи («тулуп», «кюрк»), чорні суконні куртки з довгими рукавами («антерія»), які застібали збоку на мотузки та прикрашали червоними та синіми шнурами («гайтани»). У 1920— 30-х роках з’явилися теплі піджаки («жукет», «діжурка»), довгі пальта («ямурлук»), куфайки («борнуз»), шуби. Приазовські болгари шили також «кажухче» (кожушок), «киптар», «колпаци» (шапки). На Кіровоградщині взимку чоловіки іноді вдягали довгий вовняний каптан «буню». Поверх штанів на ноги болгари намотували онучі («навушта»), носили суконні панчохи («калцунє»). Найпоширенішим взуттям у 19 — на початку 20 століття були постоли зі свинячої шкіри («царулі»); носили і шкіряні черевики без каблуків, чоботи («чізмі», «бутуші») та турецькі черевики із гострим носком («пустали»). На початку 20 століття популярними стали різноманітні куповані черевики («чіпици», «пантогі»). Серед болгар Південної Бессарабії подеколи чоловік носив у лівому вусі одну сережку — це стосувалося чоловіків, які народилися у вівторок або наступними після того, як у батьків помирали діти; за іншими свідченнями — бездітних. У болгарських колоніях Криму порівняно довго зберігалися традиційні риси вбрання. Жіночий костюм складався з білої бавовняної сорочки («різа»), довгої 60

ситцевої чи бавовняної сукні з рукавами. Поверх неї (або сорочки) вбирали сарафан («чухмань»), тканина для якого ткалася з тонкорунної породи овець — він був трохи коротший від нижньої сукні. Поверх сарафана пов’язували вузький довгий сукняний фартук («престелка»). Влітку взували сукняні постоли («тирликя»), взимку — теплі вовняні («хабини») чи сукняні («колцуня») панчохи, поверх них — черевики («катеря»). Чоловічий костюм складався з білої бавовняної чи сукняної сорочки, спідніх («гащя») та верхніх суконних або ж вовняних штанів («гащи»). Їх носили на спеціальному шнурі у вигляді мотузки («урзукунь»). Поверх «гащи» пов’язували тканий кольоровий «кушак». Серед болгарських переселенців, які проживали в Криму, також побутували жилет із сукна («кибурче»), вовняна курточка із рукавами («хабичка»). Взимку вбиралися в овечий кожух власного виробництва. Чоловіки взували чоботи («бутуши»). Кухня. Основу харчування болгар становили хліб і хлібні вироби; рослинні продукти, зокрема стручковий перець (його сушили, товкли і вживали як «запрєжку» до щоденних страв), квасоля, капуста, картопля, буряк, томати — на їх основі готували пісні й скоромні (із м’ясом) страви; молочні продукти — бринза, сир, масло, молоко. Від 2-ї половини 19 соліття популярною стала кукурудза — із неї почали готувати кашу, пекли хліб і «пити» — плескатий круглий хліб, подібний до коржа («малай»), листковий пиріг із бринзою («банниця»). Готували «булгур» із пшеничної крупи, яку перед варкою підсмажували, а в кінці додавали бараняче м’ясо; різновиди заливних борошняних страв «пісмєди», «челкаме», «плакета». Болгарські голубці з виноградного листя («сармі») за розмірами робили значно меншими, ніж українці. Популярним серед болгар-переселенців виявився укр. борщ («борч»). М’ясо (свинину та баранину) тушкували з овочами («манджа»), а також в’ялили («пастерма»), коптили і солили. Зберегли болгари в Україні й «чорбу» — її готували з овочів, грибів, риби, дичини, м’яса, квасолі. Молочні продукти виготовляли з овечого, козиного та коров’ячого молока, популярною була овеча й козина бринза («сирене»), яку вживали впродовж усього року як холодну закуску, начинку для багатьох виробів із борошна; виготовляли своєрідний продукт із кислого молока — «огурт». Серед напоїв традиційно споживали вино, напій із проса — «бузу», а також «ракію», у т. ч. вироблену із диких плодів — «сливовицю» і «гроздову» (виноградну) «ракію». Готували узвар із фруктів, підсолоджений медом — «чурбе». Болгарські поселенці в Україні зберегли головну особливість своєї кухні — перевагу овочів над іншими продуктами. Так, перець споживали у різних варіантах: «топкані» — перець, фарширований рисом із м’ясом, помідорами і смаженою цибулею; «ігнія» — перець, пересмажений із великою кількістю цибулі і баклажанами. Святковими стравами були «міліна» (інша назва – «баниця»), а також різновиди цієї страви — «тиквенник», «зелникєт» — печені борошняні вертути із додаванням сиру, яєць і топленого масла. Серед інших традиційних страв — «печено зеле», «тутманек», «ругувачки», «манчжа» (нарізані помідори, цибуля, огірки, а також сир, які приправляли стручковим перцем, сіллю, заливали в макітрі сироваткою і настоювали кілька годин) тощо. Серед обрядових страв — «тиквенник», що випікався ввечері напередодні Андрієва дня: це був тертий із цукром і рослинною олією кабак, який запікався у тонких згорнутих листах прісного тіста. За свідченнями із Бердянського повіту, батько новонародженої дитини запрошував у куми обов’язково із випивкою, а також спеціальною стравою — «мизе», яка виготовлялася з горіхів і родзинок. Кухня болгар, які проживали в Криму, зазнала впливу кримськотатарського оточення. Широко побутували листковий м’ясний пиріг («кубете»), м’ясна юшка («чорба»), солона чи копчена баранина («кокач»), м’ясна підсмажка в казані із додаванням цибулі, моркви та перцю («кавурма»). «Банницю» замінив рулет із тіста та бринзи («сирене лангиди»), який подавали на стіл розрізаним на шматки, або сирний пиріг («чатунская плакета»), листові коржі («катлама»). На свято робили багатошаровий пиріг із начинкою з молока, сметани, яєць, зелені, листя буряка та 61

м’яти («зелник»). Серед часто вживаних страв — болгарський перець із гострою підливою з додаванням томатів, усілякі овочеві салати. Весілля. Процедура сватання передбачала переговори між сватами, власне сватання («момарі ідут», «сватуіл») і заручини («годеж», «гудєж», «главеш»). У Придунав’ї, якщо дівчина давала згоду вийти заміж, юнакові передавали «знак» — скатертину, загорнуту у спеціально підготовлене полотно, до якої зверху прикріплювалася герань — «тамянка». Серед традиційних обрядодій сватання — обряд цілування рук, який виконувався нареченими, і взаємний обмін подарунками (переважно рушниками). На Кіровоградщині батьки дівчини на знак згоди розрізували хлібину навпіл, наречена перев’язувала старостів рушниками, а нареченому на руку в’язала червону хустку. Із цього моменту дівчина вважалася зарученою, її називали «годеницею». Через тиждень у нареченої справляли «гудяж» («гудеж», «годеш») — до її хати приходили батьки молодого, приносили чугунок із манджею (вареною куркою), майбутні свекор і свекруха обдаровували молоду. У болгар, які проживали у Приазов’ї, було прийнято, щоби мати молодого дарувала молодій добре випечений хліб плескатої форми («пита»); разом із ним молодий дарував молодій сукню, персні, браслети, іноді — червінці. Навзаєм вона дарувала нареченому пояс. За звичаєм, хліб розламували і роздавали гостям. На другий день усі родичі нареченої із хлібом ішли до хати молодого, і «гудеж» повторювали із родичами молодого. Початок безпосередніх приготувань до весілля припадав на четвер, і напередодні дві родини обмінювалися деякими продуктами, передусім — дріжджами; трапилася згадка про звичай різати овець. Цього ж дня виконували традиційний обряд «засєвок» і «замєсок» — просіювання борошна та замішування тіста. Активну роль відігравав «девер» — неодружений брат молодого. Він замішував тісто качалкою (або ж сопілкою, зеленою лозинкою тощо). Болгарське весілля характерне надзвичайною різноманітністю весільного хліба, відмінного не лише за формою, а й за функціями у весільній обрядовості. До нього належать: круглі плетені короваї («кравай»), круглі калачі із діркою («кравайчета», «колачетас», «колак із дупка» та ін.), «сладка пита» («меденик»), або «блага пита», «шуга», «шугава турта»; великий калач («деверски кулак»), прикрашений візерунками із тіста, в який клали сухий виноград («стафиди»); у болгар Болграда — «обсадова пита», яку випікали в домі молодого і розламували у молодої; «паскиния хліб», який розламувала кума під час покривання молодої. На Кіровоградщині дівчата пекли «мядяніцу» — близько 10-ти тонких паляниць, оздоблених різаним тістом. У них клали дрібні монети, а після випікання мастили медом і складали одну на одну (одна із дівчат ловила хлопця, а друга брала верхню мядяніцу, розламувала її над головою хлопця і давала йому шматок, а потім розламувала решту). «Кумови краваи» випікали для виготовлення кумового деревця — в його основу клали хліб, у нього встромляли гілку (із дуба або ж плодового дерева чи сосни), на верхівку прикріплювали яблуко. У п’ятницю і неділю молодь приходила до молодих «на ігри». Під час дівичвечора («зилвіті») подруги нареченого шили невеликі віночки для кумів («венци на кумуйте») і робили «клон на кума», верхівку якого прикрашали квітами та яблуками. У молодого також виготовляли «каніску» — своєрідне весільне деревце, яке складалося із трьох прикрашених кольоровим папером галузок плодового дерева — його ставили всередину двох «краваїв», які призначалися для кумів. У болгар Миколаївської області весільне деревце мало назву «ила» (ялинка). Це гілка із трьома галузками, до яких прив’язані червоні яблука і сухі васильки (базилік). На Кіровоградщині гільце — галузку з вишні — прикрашали квітами. Звичай заплітання коси нареченої та гоління нареченого у болгар-пересенців не набув поширення — поодинокі згадки про нього траплялись у болгар, які проживали у Приазов’ї. На передвесільній гостині виготовляли один з основних весільних атрибутів — весільний прапор («байрак», «феругліцa»). Для молодого його робили із червоного пояса або ж червоної хустки, для молодої — із білої хустки. Весільний прапор 62

українських болгар — це оригінальний букет, настромлений на довгу жердку. На її кінець червоною ниткою прив’язували яблуко, під букетом кріпили рушника, отриманого нареченим від нареченої на знак її згоди на шлюб. На Кіровоградщині збереглася згадка, що древко під прапор із яблуні (сливи, груші) рубали мовчки, на землі залишали хліб, у коріння наливали вино. У неділю весільний прапор ставили перед хатою. У домі молодої виготовляли також віночки для молодої, молодого, кумів і дівера. У болгар-переселенців був характерний головний убір нареченої. Спочатку вона надягала срібні прикраси («тел»), далі обв’язувала їх хусткою, кінці якої закладала під підборіддям; поверх неї, низько на лоба напинали другу хустку, а зверху — «було» — червону хустку (взагалі наречена вбиралася в «було» за три дні до весілля — як уже засватана). Запрошували на весілля «девер» і «зилва» — рідні брат і сестра молодого, яких перев’язували сорочкою, шматком червоної тканини, пришивали їм «китки», в руках вони тримали дерев’яну різну «бєкліцу». Власне весілля розпочиналося в суботу ввечері в домі молодої («сватба на годеница»). Запрошені несли із собою щось їстівне — курку (живу чи варену), хліб, печиво, цукерки. За весільним обідом відбувався обмін подарунками між молодою та її родичами. Дівер приносив нареченій «роклу» — білу весільну сукню (подеколи її присилав молодий рано в неділю — в обмін на весільну сорочку, яку йому передавала молода). Особлива роль на болгарському весіллі відводилася кумам: від них приймали «манджу» — курку. Проте основні церемонії, що символізували перехід молодої в новий статус та прощання із батьками, припадали на неділю. На Кіровоградщині, коли молодий заходив у двір до молодої, її мати виходила у вивернутому кожусі, в руках вона тримала глиняний горщик із вівсом і водою, який подавала старшому бояринові. Той обводив ним кругом голови молодого, брав у молодого ціпок і виливав на нього вміст горщика, а сам горщик кидав через дах хати. Цей обряд носив назву «годувати коня». Ключові обрядові дії власне весільного циклу: переховування молодої і її «викуп» молодим із по́четом, убирання молодої у весільний віночок чи вбрання (один із варіантів: дві сорочки — одну лицьовою стороною, а другу — навиворіт, щоб її не зурочили), обряд благословіння, в основі якого — трикратне водіння молодих кругом столу кумою, під танець («хоро»), після чого вона виводила їх у двір; мати посипала молодих зерном; переломлювання кумою над молодими короваю, який приносив молодий («чупат кравай»); частування, яке знову супроводжувалося танцями; цілування рук батьків і старших родичів молодої. Мали місце й ігрові дії — намагання дівчат сісти першими на подушку, на якій перед тим вбирали молоду, викуп приданого («чииз») і роздарювання кумами вінків. У бессарабських болгар молода виконувала особливий обряд — «раченицю» (за назвою танцю, який при цьому виконувався): молода стояла на порозі хати і кидала у бік родичів молодого (або ж молодому) яблука. Окреме місце належало обряду покривання молодої (найпоширеніша назва покриву — «було», у давніші часи — «превез», «прекрив», «чумбер», «дувак»). Де-не-де перед «забуліванням» усім рідним молодої та молодого вдягали на голову вінки. У селах Кіровоградщини дорогою до батьків молодого всі заходили до двору хрещеного батька. Він обдаровував молодих і виводив весільний поїзд через ріг вулиці («ламав дорогу»), обов’язково — повз криницю, з якої напував молодих. При зустрічі молодих у домі молодого «закичена» (у квітах) свекруха у вивернутому кожусі тричі обходила наречених і клала кожному під руку калач (або ж заламувала калач над ними). За іншим варіантом — тричі обходила навколо молодої і при цьому тримала миску із борошном і встромленими запаленими свічками. Своєю чергою, батько накидав на молодих моністо чи шматок тканини. Право першого введення наречених у хату молодого належало матері молодого. Практикувалося також частування подружжя із цілим весільним поїздом медом, закладання кожному за вухо квітки. Молоді ступали в хату по баранячому килимку. У домі молодого знову 63

відбувався обряд покривання («розбулення») молодої. «Корону» (чи фату) кума заміняла хусткою (або ж молодий під спів піднімав «було» з обличчя молодої), молодих подеколи знов частували медом. Є свідчення, що в давні часи існував обряд «прошка», коли молодих заводили до шлюбної кімнати і потім тричі викликали їх звідти — просили «пробачення». Обряд «комори» позначався специфічними діями: перед кімнатою молодих ставили варту — «изметчи», стріляли у повітря із рушниці (це міг робити дівер), кумові пов’язували червону престилку і обдаровували білою вовняною тканиною («кадели»), а діверя — «мединой ракієй», яку той заносив до хати кума і батька молодої. За звичаєм, кожний, хто куштував «ракійку», втикав у яблуко монету — всі вони призначалися для молодої. Серед давніх свідчень, зокрема тих, що стосуються акерманських болгар: молодий після весілля відправляв батькам молодої барана, роги якого прикрашали стрічками, бубликами, різними плодами. Його вів пастух у вивернутому кожусі й шапці, на широкому шкіряному поясі кріпився мішечок із борошном, казанок для приготування мамалиги, в руках він тримав довгу тичку із залізним гачком. Дорогою розігрувалося ціле дійство — пастух готував мамалигу, «продавав» барана тощо. Батьки молодої різали барана і пригощали молодих і родичів. Післявесільний етап включав вихід молодої («булки») до криниці по воду («на геран за води»), вмивання свекра і свекрухи принесеною водою, обдаровування нової рідні (вовняною тканиною — «душеком», солом’яною подушкою) та ритуальне катання у візку. Було прийнято, щоби молода, демонструючи свої господарські навички, пекла «баниці» (чи міліну) для гостей. Ті несли на «обід» баницю, манджу. Досить стійким виявився звичай рядження («куркулук»), приурочений до проводів кумів, а також «повратки» («авталик») — післявесільної зустрічі молодих із родичами з обох сторін, де нове подружжя отримувало у подарунок посуд. У болгар, які проживали у Приазов’ї, існував звичай післявесільного спільного відвідання батьків молодої — т. зв. повратків. Невдовзі кум запрошував до себе молодих і дарував молодій мідне відро, наповнене пшеницею, а згори викладав коровай. Подекуди молода влаштовувала спец. гостину для весільних чинів на знак подяки за їхню участь у весіллі. Народини. Постать повитухи («бабата») була традиційною і для болгар. До низки дій, які вона виконувала, зокрема належали: закопування плаценти (у хліві), збереження зав’язаної пуповини (вузол із часом давали розв’язати дитині: якщо вдавалося — буде розумною); обмивання рук на третій день після пологів тощо. Особливо небезпечними вважалися перші 40 днів після пологів: породіллю у ці дні називали «улусою», «луфусою», що означало «нечиста» — їй заборонялося виходити до колодязя (або ж як оберіг у нього сипали сіль — «щоби не завелися хробаки»). Біля немовляти викладали ніж, мітлу, пришивали до його капелюшка червону нитку із часником і синьою намистиною, ставили поруч із дитиною тарілку зі свяченою водою («щоби не плакав»), пов’язували ручку червоною чи білою вовняною ниткою — від зурочення. У болгар, які проживали у Бердянському повіті, протягом кількох днів після пологів повитуха купала дитину. Після другого купання вона посипала новонародженого сіллю, особливо у місцях згину суглобів — щоби не пітнів. Після купання дитини й окремо — обмивання рук, вона вчиняла т. зв. богородичну питу. Спершу повитуха розламувала «питу» на дві частини, а частину від шматка у правій руці давала з’їсти породіллі разом із часничиною (від зурочення), решту присутні ділили між собою та з’їдали. Увечері на третій день після пологів повитуха ставила на маленький столець («софра») тарілку з хлібом («пита»), печивом, горіхами, цукерками і роздавала присутнім «на здоров’я та благополуччя дитини». Після цього всі сідали за великий стіл, частувалися і залишали на столі три тарілки із хлібом, водою і вином — для «урисниць». За повір’ям, саме цього вечора урисниці провіщали долю дитини і виголошували її вголос, тому присутні намагалися зберігати в цей час тишу. 64

Існував звичай традиційних жін. відвідувань. Так, у Бердянському повіті одна з молодих господинь після народження дитини випікала прісний хліб — «питу», брала в руки невелику галузку (якщо народився хлопчик) чи очерет (якщо дівчинка) і з тим ішла кликати жінок на «малку питу». На цю гостину збиралося зазвичай 6—7 жінок, кожна з яких приносила із собою подарунок і чіпляла його над колискою — щоби було видно всім присутнім; із благопобажаннями дарували п’ятачок. Якщо стан породіллі давав змогу, то вже на другий—третій день влаштовували «гуляму питу», куди запрошували жінок-родичок, але в ширшому складі. Де-не-де влаштовували і третю гостину, яка звалася «понудою». На Болградщині відвідування породіллі носило назву «ходити на пити». Крім виробів із тіста (передусім хліба), несли півня (якщо народився хлопчик) чи курку (якщо дівчинка). Тут так само на третій день улаштовували «малку питу», а через один-два тижні «гуляму» («гулама пита», «буганик»). За звичаєм, жінки приносили питу або ж калач, рушник, мило, а також металеві гроші, які прикладали до голівки дитини, «щоб залізним був». На долівку стелили велике ткане рядно («мисал»), ставили посуд зі стравами (обов’язково — м’ясо із капустою і картоплею) і частувалися. Складовою «пити» було купання новонародженого, а також ділення приготовленої в домі заздалегідь пити (із вчиненого або прісного тіста) з медом, горіхами, маком. Подеколи її перед тим заломували над головою свекра. Під час другого відвідування свекруха ставила тарілку з водою і пучечком васильків (базиліку), кропила присутніх жінок із побажанням мати багато дітей. У подарунок жінки клали дрібні монети, що призначалися матері й новонародженому. Для частування кумів колись влаштовували «куметрію». Якщо вона збігалася з обрядом хрещення, то мала традиційну назву «крещтвани». Типовим для болгар був звичай вибирати старших кумів саме із батьківської родини, враховуючи при цьому спадкоємність — від хрещеного батька до його сина. За звичаєм, кожна пара кумів, крім подарунків, приносила калачі. Калач старших кумів ділили і роздавали присутнім. Подарунки розвішували на спеціально приготовленій мотузці. Святковий обід завершували вином і вареною куркою та супроводжували виголошенням благопобажань. У перші роковини дитини влаштовували «стригувани». Хлопчика стриг кум, а дівчинку — кума; тут же пригощалися вином, ділили і з’їдали калач та варену курку. Де-не-де частину волосся ховали під камінь — «щоб дитина міцною була». Похорон. За свідченнями болгар із Південної України, в хаті, де помирала людина, на 40 днів «для душі» вивішували рушник над ліжком покійного, коло зовніх дверей (після виносу тіла його забирав хтось із родичів); ворота позначали хусткою темного кольору. До похорон двері, а також ворота не зачиняли. У воду для обмивання небіжчика клали «бусилик» (базилік), освячений на Трійцю, після того, як тіло обмили жінки, за вимогою — похилого віку, її виливали «там, де не ходять». Домовину («сондок») із тілом померлого ставили посередині кімнати, ногами до дверей. На Одещині в руки вкладали сіль, яку потім віддавали худобі («щоби господарство не розсипалося»). У болгар, які проживали у Приазов’ї, запалювали весільну свічку — вірили, що вона світитиме й на тому світі; побутувала традиція класти померлому в кишеню кілька копійок — якщо він завинив комусь, то зможе розрахуватися з ним на тому світі. Зазвичай на стіл поруч із покійним ставили поминальні страви: коливо («кольва») — варену пшеницю із цукром чи цукерками; дві тарілки, одну з яких наповнювали пшеницею (для свічки), другу, порожню — грошима; на вікно — кухоль із водою. Після того, як померлого вбирали, заломували та з’їдали щойно випечену питу. Кожен, хто заходив до хати, куштував коливо, запалював прощальну свічку, міг покласти до гробу горіхи, калачик, монету і звернутися до покійного із проханням передати їх своїм померлим родичам. Традиційним для болгар було голосіння плакальниць («наряжде», «наріжданя»). Дівчата на знак жалоби розпускали волосся, надівали на голову «керпу» — стрічку чорного кольору. Із настанням вечора 65

влаштовували невеликий поминальний обід («малую вечерю»), який починали із колива та вина, готували також варену квасолю, картоплю, рис із м’ясом, кашу (в пісні дні), смажену рибу. Домовину із тілом покійного виносили на 6-ти рушниках; у хаті двері швидко зачиняли, на місце, де лежав покійник, клали хліб, ставили свічку і тарілку з кількома видами поминальних страв, прибирали та вимивали долівку. У дворі учасників поховальної процесії перев’язували: на ліву руку родичів і знайомих пов’язували сорочку (чоловікам) і хустку (жінкам), решті — носовичок. Попереду несли хрест, за ним — свячену воду, хоругви («байрацити»), далі йшли близькі з вінками, за ними копачі несли домовину і, слідом — родичі, інші учасники жалобної ходи. Дорогою на кладовище («гробища») процесія зупинялася на перехресті доріг, при тому перед домовиною клали на землю поминальний «дар» — носовик із печивом, монетами, які після проходження процесії віддавали будь-кому. Так само поминальні «дари» — рушники, доріжки, килимки — передавали через засипану могилу тим, хто ніс покійного та копав яму. По поверненні із кладовища мили руки над лопатою, якою копали могилу. Стіл («на помин») накривали так, щоби жодна людина не залишилася «без хліба» — тобто поминальної тарілки, на яку викладали калачик («кравайчи») або ж питу, а також трохи колива, яблуко, цукерку і печиво. На Одещині роздавали «бугородник» (поминальний хліб), форма якого залежала від статі померлої людини: чоловікові пекли «кравайчата» — круглі калачі із діркою посередині; жінці — «повні» «кукли», без дірки, видовженої форми. Якщо ж помирала дитина, пекли «кукличку» — маленьку паляничку. Тарілку із наїдками з поминальної трапези залишали на ніч. Воду, що стояла на вікні, впродовж 40-ка днів щоранку доливали. На Одещині побутував звичай до 40-ка (варіант — 20-ти) днів кожного дня ходити на кладовище «кадити молитву» (варіант — обливати кругом могили водою або ж вином стільки разів, скільки було в родині померлих). У болгар Придунав’я під час поминального обіду обов’язковим було споживання жертовної тварини (курбан): якщо поминали чоловіка — барана, якщо жінку — вівцю. Поминали на 3-й, 9-й, 20-й, 40-й день, по закінченні 3-го, 6-го, 9-го місяця, через рік, три, шість, дев’ять років. На 40-й день ішли на «гробище», двоє тримали 5—6 очеретин і разом рівняли могилу в напрямку від голови до ніг. Потім «приливали гроб» –– у «грубці», складеній із трьох цеглин, палили солому і запалювали свічку. Коли поверталися додому, знову роздавали поминальні дари. В усі поминальні дні було заведено приносити на кладовище частину приготованих страв, калач, воду, вино — потроху їли самі, а також залишали на могилі. Поминальні дні відзначали на Дмитра, Михаїла, Тодора — йшли на кладовище, несли із собою хліб, вино, залишали на могилах. Поминали також на Проводи (у понеділок на 2-му тижні після Пасхи), «Спасувден» (Вознесіння), «коли проводжали померлих». Болгари, які проживали у Північному Приазов’ї, вірили, що в цей день душі померлих стоять біля воріт кладовища і чекають від живих приношень. Тому напередодні готували «пудавки» (печиво, цукерки, варені яйця, булочку), ставили на стіл і залишали (разом із запаленою свічкою) до ранку. Наступний день починався із відвідання кладовища. У минулому від свічки, принесеної з дому, запалювали солому, яку розкладали навколо могили. Зараз переважно тричі обходять могилу зі свічкою і ставлять її зверху могильного пагорба. Поряд на тарілку кладуть печиво, цукерки, яйце, а також черешні. Задушниці, що у приазовських болгар належать до осіннього календарного циклу, відзначаються також на Димитровден (у жовтні) та Архангеловден (у листопаді). На Димитровден родичі покійних уранці йдуть на кладовище, несуть із собою воду і приливають могили своїх близьких, роздають коливо та поминальний хліб. На Архангеловден у церкві правиться панахида за душі померлих, відвідують кладовище, деінде приливають могилу вином. Удома готують обід, де обов’язковими є коливо й обрядовий хліб (питка), курка, солодощі. 66

Календарні свята. Болгари Південної Бессарабії пам’ятали, що на останні 5 днів перед початком різдвяного посту припадають т. зв. вълчи празници, коли жінкам заборонялося прясти, ткати. На Андрія готували страви із зернових — прісний пшеничний корж («питка»), варені кукурудзу, пшеничну крупу. Цього дня обкурювали кадильницею святковий стіл із виставленими на ньому полумисками із зернами пшениці, жита, ячменю, проса і кукурудзи, які відбирали для посіву і сподівалися, що вони дадуть гарний врожай. Підготовка до різдвяних свят розпочиналася із дня св. Ігнатія, Ігнаждня (20 грудня). Характерною ознакою Ігнаждня було очікування приходу першого відвідувача — «полезника», який, за народними повір’ями, мав забезпечити добробут і щастя в обійсті та хаті. Обов’язковою була обрядова трапеза. Для неї господиня спеціально вчиняла хліб, варила кутю, готувала пісні страви з усього, що було вирощено в городі. Обрядові страви різдвяного свят-вечора включали кутю, а також пісні страви, листковий пиріг — т. зв. тиквенник. На Різдво пекли обрядові калачі. У бессарабських болгар переддень Нового року називали також «каденим вечором» — обов’язково обкурювали ладаном хату, включаючи святкові страви, а також худобу. Важливим моментом новорічної трапези болгар на Одещині був звичай розломлювати обрядовий хліб «боговицю» на шматочки за кількістю членів родини. Вважалося, що його магічні властивості перейдуть на всіх, хто його отримає. Кожен з’їдав свою часточку боговиці, вмочаючи її у спеціально приготовлений соус — «лучену манжу». До новорічного столу болгари Придунав’я готували «міліну» (тонкі листи прісного тіста перекладалися сиром), в яку загортали невеличкі предмети; болгари, які проживали у Приазов’ї, — холодець зі свинячої голови, а також пекли пиріг із галузками від плодового дерева, — ворожили на свою долю. Специфічним новорічним ритуалом було «сурвоканіє». Рано-вранці на Василя (1 січня) хлопчики (подеколи й дівчата) ходили від хати до хати посівати та вітати зі святом. За свідченнями, вже у 1960-х роках болгари Болградщини перейняли українську «Меланку». У селах, де мешкали болгари, зберігався і звичай шанувати повитуху у Бабин день, який традиційно відзначався у різдвяні свята. Жінки, в яких повитуха прийняла дітей (деінде — впродовж останнього року), збиралися у неї в хаті — кожна несла із собою «кравай», спечену домашню птицю, а також яйця, солодощі, мило, полотно. На Одещині існував звичай зливати по черзі повитусі на руки (у воду перед тим клали копійки). Спільна трапеза закінчувалася рядженням повитухи у «наречену» і катанням її селом на візку, впрягшися замість коней. На Кіровоградщині в цей день повитуха відвідувала всіх своїх «онуків», купала їх, після чого вони знову збиралися для частування в її хаті. На свято Водохреща купали чоловіків, які невдовзі перед тим брали шлюб, до цього ж дня приурочувався обряд побратимства. Ще у 1920-х роках болгарське населення українського Придунав’я відзначало день св. Трифона (14 лютого) — покровителя садоводів і корчмарів. Окрема увага приділялася цього дня виноградній лозі, для чого розігрували невелике дійство: один з учасників, тримаючи хліб і сіль, «ховався» за лозою, а другий промовляв: «Нехай буде стільки винограду, щоб я тебе не побачив». Для болгар, які проживали в Криму, Трифонов день також був особливо шанованим не лише для виноградарів, а й виноділів, і водночас відзначався заради збереження господарства від вовків, яких було немало у степах. У Бессарабії (с. Городнє) зберігалася традиція із початком весни 1 березня зав’язувати на руці «мартиниці» — вовняні нитки білого та червоного кольорів. Болгари, які проживали на Кримському півострові, 1 березня розпалювали багаття і стрибали через вогонь, підкидали червоні вовняні пояси і робили мартинички із білих і червоних вовняних ниток, які дарували як прикрасу близьким, чіпляли на дерева та домашню худобу. 67

На сирний тиждень, або масляну (в бессарабських болгар — «пашпалига») каталися верхи на конях, стрибали через багаття, на якому спалювали кукурудзяне бадилля, а також інші відходи господарської діяльності. У ці дні готували «міліну» («баниця»), курку із соусом із цибулі. Серед бессарабських болгар зафіксовано звичай у суботу перед святом пекти коржі — «сирну питу» або «питки», варити яйця та роздавати на помин померлих («раздавка за умрелите»). У неділю куми, а також дочки із зятями йшли в гості, несли із собою «міліну» і варені яйця. На знак прощення один одного із побажаннями добра та здоров’я дарували «баницю». На Одещині зберігався звичай на масляну розкладати багаття, стрибати через вогонь і грати із курячими яйцями. У Тодоров день (останній на сиропусному тижні) просили один в одного пробачення. На Благовіщення уникали будь-якої роботи — пам’ятали, що в цей день «птах гнізда не в’є». Найшанованішим святом в усьому річному календарному циклі болгар було свято св. Георгія («Георгьовден»), що знаменувало собою початок літа (так само, як «Дмитровден» — початок зими). За повідомленнями, до сходу сонця у кожному дворі на воротах, куди заганяли худобу, запалювали 4—5 воскових свічок, складених хрестом. У печі запікали м’ясо жертовного ягняти («курбан»), виготовляли обрядовий хліб — «бугувицу» — питу, прикрашену спеціально виліпленими з тіста фігурками — зображенням вівці, вівчарських атрибутів тощо. Зберігався колективний характер святкування громадою. У болгар, які проживали у Бессарабії, до Лазаревої суботи («Лазарница», «Лазаря» — субота перед Вербницей) був приурочений обряд закликання дощу «лазаруването» (в українців зазвичай він виконувався лише за нагальної потреби). У цей день дівчата — їх так і називали «лазарками» — вбирались у святковий одяг і різнобарвні вінки та окремими групами ходили по подвір’ях, співаючи хором обрядові пісні, які починалися словом «Лазаре...». Їх пригощали бубликами, печивом, яйцями, давали копійки. У такий спосіб вони закликали дощ. Після цього лазарки збиралися біля річки і пускали свої вінки за течією. Та з дівчат, чий вінок плив першим, сподівалася майбутнього року першою вийти заміж. Володарка вінка-переможця обиралася т. зв. лазаровою кумою — старшою розпорядницею обряду, що відбуватиметься наступного року. Лазарєва субота могла відзначатись і як поминальна. У Страсний четвер пекли круглої форми паску («паским кровай», «козунак», «козунаците»), фарбували яйця («красени», «вапцани»), в суботу пекли «обредните хлябове» — за кума, за батьків, який призначався для обрядової трапези. Подекуди збереглася традиція, що вимагала на Пасху після повернення із церкви спершу відвідати кладовище та покласти на могили рідних і близьких освячені паску і яйця, запалити свічку. Серед обов’язкових пасхальних страв був холодець зі свинячих ніжок «пачу», а також «мітітеї», «баур» — невеличкі довгі засмажені ковбаски із меленого м’яса і яєць, із чорним і червоним перцем. Досить стійким залишався звичай носити кумам гостинця: хліб, паску, 10 яєць, шматок печеного м’яса, вино. У неділю (або ж понеділок) після Великодня відзначали «Мертви Велікден» — після обіду йшли на кладовище, брали із собою «жито» (або «колево»), а також паску, крашанки, «інію» (курку із цибулевим соусом). Поминали, пригощали один одного. Наїдки залишали на могилках. На кладовищі могли також виконати обряд «підіймання колива» («дигнат колив») — чоловіки тричі піднімали дерев’яні столи із розкладеними на них мисками з коливом «на вічну пам’ять». Обряд «пеперуда» («папаруда») у різних селах приурочувався до різних дат, часом зливаючися з обрядовістю іншіх свят. Його могли виконувати, зокрема під час тривалої посухи, або у Великодні дні. Дійство розпочиналося ритуальним обходом кожної хати. Головними виконавицями обряду були переважно дівчата. Вони збирали борошно, бринзу, олію, сіль і залишали в одній хаті, щоб дорослі готували спільний обід. 68

На свято «Германа» (зазвичай на Вознесіння) учасниці обряду виліплювали із глини чи воску невеличку ляльку висотою 10— 20 см — т. зв. Германа, обряджали опудало як небіжчика: загортали у лопушиння, наче в саван, клали згори квіти, встановлювали запалену свічку. За звичаєм, для Германа робили маленьку «труну» або ж просто клали на дерев’яну дошку. Дівчата вбиралися в одяг темних кольорів, як на справжній похорон. Серед старших дівчат вибирали «мати Германа». Одна з учасниць цього своєрідного карнавального дійства виконувала роль «священика» — на голову їй надягали мідне цеберко особливої форми, що нагадувало архієрейський головний убір. Її роль полягала у тому, щоби буркотіти «молитви». Перед ходою йшла дівчинка з хрестом, який виготовляли з гілок, зелених трав і польових квітів. Учасниці процесії, а особливо «мати Германа», голосили. Ляльку або закопували в землю, або ж топили в річці, або спочатку закопували, а на третій день викопували, знов оплакували і кидали в колодязь чи пускали разом із «труною» по річці. Повсюдно це ритуальне «поховання» супроводжувалося побажанням: «Нехай буде дощ і врожай». Свято завершувалося спільною трапезою дівчат. На Трійцю, яку ще називали «Зеленими святами», до хати заносили гілки із горіха, долівку трусили полином — «щоб не взяли лусари» (русалки). Відомою була заборона купатися в ці дні у водоймищах. Традиційно в понеділок відбувалася спільна жіноча трапеза під назвою «проводжати манджу» (це місцева назва «інія» — тушкованої страви із молодої картоплі, бобів, зеленого горошку, перцю і цибулі). Перед тим, як зібратися (в когось у хаті або ж разом у полі), все з рослинності, розстелене в хаті на Трійцю, збирали і викидали в річку (або на вулицю, у рівчак) — «щоби йшов дощ». У суботу напередодні Трійці на Одещині до хат заходили ряджені «лусари» («русарі»). Різдво Іоанна Предтечі («Єньовден», «Еньовден», «Драгайка») вважалося важливим днем — із ним пов’язувалися сонцестояння та початок скорочення світлового дня. У болгарських селах на Кіровоградщині перед днем Івана Купала на вигоні біля річки сходилася молодь і вибирала дівчину — у день свята вона мала до сходу сонця набрати із криниці непочатої води, яку використовували для гри під назвою «Дістань каблучку». Дівчина просила у подруг персні та кидала їх у цеберко з водою. Хлопці мусили їх діставати: чий перстень кому дістанеться, той мав танцювати, сплітати з нею вінок. Тоді ж увечері грали у ЧЧий вінок?» — дівчата по черзі пускали свої вінки на воду, а хлопці їх діставали. В окремих болгарських поселеннях Південної Бессарабії кілька днів, зазвичай у липні, називали «Гурешницами» і вважали небезпечними: щоб уберегтися від пожежі, селяни утримувалися від роботи. На Одещині цього дня жителі з піснями обходили засіяний лан, після чого поверталися в село, гуртом накривали столи і сідали за спільний обід. Після днів Пресвятої Богородиці або ж св. Димитрія розпочинався сезон вечорниць («седенки», «поседенки», «попрялки», «прялки»), на яких дівчата пряли, шили, плели, а взимку і ткали. На свято Різдва Пресвятої Богородиці («Малка Бугуродица») пекли колачі й роздавали сусідам. У багатьох болгарських селах Одещини цього дня відзначали храмове свято.13 Болгари Українського Буджаку. В українській частині Бессарабії (Буджак) проживають 140 тисяч болгар. Переважно це населення Болградського району. Чимало болгар мешкає в Тарутинському, Арцизькому, Саратському, Ізмаїльському й Татарбунарському районах. Незначною меншістю є болгари в Кілійському та Білгород-Дністровському районах. Хоча місто Одеса й розташоване за межами історичного регіону Бессарабія, чимало болгар переселилися туди. В.І.Наулко, О.О.Боряк. http://resource.history.org.ua/cgibin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21C OM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=1.14.%201 13

Після проголошення незалежності. Рухи національного відродження виникли у 1980-х роках, з болгарськими газетами, культурними та освітніми асоціаціями. Болгарську мову почали вивчати у школах як додаткову, але пізніше й як обов'язковий предмет. У 1993 році була заснована Асоціація болгар України. На початку 1990-х років в Україні розпочалася всебічна трансформація суспільного життя, яка охопила все поліетнічне населення країни. Значного розвитку цей процес набув після проголошення незалежності України. Тоді піднялася і нова хвиля національного відродження болгар, які проживають на південноукраїнських землях — їхньої мови, літератури, фольклору та мистецтва. Болгарські мешканці України отримали змогу навчатися рідною мовою в школах та вищих навчальних закладах, зокрема в Ізмаїльському педагогічному інституті і на болгарському відділенні філологічного факультету Одеського державного університету, яке було відкрите 1995 року. У місцях компактного проживання болгар було організовано періодичну трансляцію болгарською мовою радіопередач і програм телебачення. Розгорнули свою діяльність численні колективи художньої самодіяльності, які представляють культурно-мистецькі традиції болгарського населення України. Великої популярності набули традиційні фольклорно-етнографічні фестивалі. Так, на Болградщині після завершення основних польових робіт щорічно відбувається святофестиваль, яке поєднує в собі давні традиції общинно-храмових зібрань з сучасними фольклорно-пісенними виступами. Активно працює болгарська секція, створена при Спілці письменників України. Налагодилось також видання болгарською мовою книг, підручників і періодичних видань. Так, газета «Роден край», яка виходить з 1994 р., проводить плідну популяризаторську роботу. У ній оперативно висвітлюються основні події у духовному житті України та Болгарії, публікуються зразки болгарської народнопоетичної творчості, інформація про фольклорні ансамблі та проведення фестивалів народної творчості. Значну роль у житті країни почали відігравати національно-культурні товариства, об'єднання та асоціації загальнодержавного, регіонального і обласного рівня — Київське товариство болгарської культури «Родолюбіє», Кримське товариство болгар ім. Паїсія Хілендарського та ін. Асоціація болгарських культурнопросвітницьких товариств України відкрила свої представництва в Києві, Одесі, Сімферополі й Миколаєві. Національне відродження болгарської спільноти і стан її культури та народнопоетичної творчості викликають дедалі більший інтерес у вчених. Яскраве свідчення цього — численні публікації, присвячені різноманітним аспектам дослідження цього процесу, та неодноразове обговорення цієї проблеми на науково-практичних конференціях. Зокрема, актуальні питання, пов'язані зі складним процесом духовного відродження болгарської діаспори, порушувалися на засіданні круглого столу на тем «Болгари України — в дзеркалі народної культури», який відбувся у Києві 1992 р., та на міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми відродження мов і культур західних і південних слов'ян в Україні», що проходила в Одесі у 1993 р. Серед обговорюваних питань — вивчення сучасного стану культури і мови болгарських мешканців України, проблеми збереження їхніх традицій та народної творчості тощо. Матеріали конференції та круглого столу лягли в основу збірника «Відродження мов і культур західних і південних слов'ян». Відродження мов і культур західних і південних слов'ян в Україні. Київ, 1995. У 1990-х роках значно зріс й інтерес болгарського населення України до рідної мови, національних духовних цінностей, історії свого народу та його народнопоетичної творчості. Велику увагу цим питанням приділяє виходець зі села Банівка Болградського району Одеської області професор І.Стоянов та його дружина — кандидат філологічних наук Е.Стоянова. Так, у 1994 р. вони впорядкували збірник народних казок бессарабських болгар «Късметлива Неда», опублікований у Софії. Крім того, І.Стоянова цікавлять проблеми, пов'язані з 70

функціонуванням в Україні болгарської мови, та українсько-болгарські мовні контакти, які він розглядає на основі болгарських говірок, що побутують на півдні України. За роки державної незалежності України болгарська етнічна меншина послідовно реалізує свої національно-культурні прагнення, користається зі створених в Україні умов для збереження та розвитку власної культури, мови та традицій. Болгарську мову як предмет введено у загальноосвітніх навчальновиховних закладах у місцях компактного проживання представників цієї національності в Україні. У 1993 р. в м. Болграді, на Одещині, відкрито болгароукраїнську гімназію. Вчителів болгарської мови і літератури готують Одеський і Львівський національні та Київський славістичний університети, Ізмаїльський і Бердянський педагогічні інститути, а вчителів початкових класів — БілгородДністровське педагогічне училище. В Одесі виходить болгарський тижневик «Роден край», у Криму й Одесі ведуться радіо- і телепередачі болгарською мовою. З 1993 р. діє Асоціація болгарських національно-культурних товариств і організацій, яка об'єднує сім міських осередків, активно працює Товариство болгарської культури «Родолюбіє». Завдяки прямому сприянню Болгарії 24 травня 1999 р., у День слов'янської писемності та культури, в Одесі було відкрито Центр болгарської культури, відбулося святкування 250-річчя поселення болгар в Україні. Слід особливо виділити ще один позитивний аспект новітньої історії України і Болгарії. Всупереч песимістичним прогнозам теорії конфлікту цивілізацій, в обох країнах — чи не єдиних серед держав Центрально- та Південно-Східної Європи — забезпечено з початку 1990-х років мирне, толерантне співіснування представників християнської і мусульманської культур та релігій. При цьому новим українській і болгарській демократіям довелося мати справу зі складним комплексом історичних кривд, заподіяних мусульманському населенню у попередні часи, і вирішувати пов'язані з ним проблеми. В Україні це наслідки масової депортації народів, зокрема кримських татар, у Болгарії — спроби здійснення політики штучного «ослов'янення» громадян турецької національності. Новітній український і болгарський досвід співжиття переважно християнських державотворчих націй з досить численними масивами мусульманських національних меншин мав би стати предметом уваги та інтересу для інших країн Європи і її міжнародних інституцій. Райони та міста компактного проживання болгар за результатами перепису 2001 року Місто/Район Болградський район

Область

Одеська область Одеська Арцизький район область Тарутинський Одеська район область Ізмаїльський Одеська район область Одеська Саратський район область Приморський Запорізька район область Татарбунарський Одеська район область Приазовський Запорізька район область Одеська Ренійський район область

Рідна мова болгарська

Болгари за національністю

Болгарськомовні / болгари

57,6 %

60,8 %

95 %

34,0 %

39,0 %

87 %

31,7 %

37,5 %

84 %

24,9 %

25,7 %

97 %

19,1 %

20,0 %

96 %

12,0 %

23,4 %

51 %

10,7 %

11,5 %

93 %

7,1 %

12,5 %

57 %

6,6 %

8,5 %

78 %

Місто/Район Іванівський район м. Ізмаїл Бердянський район Кілійський район Вільшанський район м. БілгородДністровський

Область Одеська область Одеська область Запорізька область Одеська область Кіровоградська область Одеська область

Рідна мова болгарська

Болгари за національністю

Болгарськомовні / болгари

6,5 %

11,2 %

58 %

4,6 %

10,0 %

46 %

3,1 %

7,3 %

42 %

2,5 %

4,3 %

59 %

2,4 %

9,8 %

24 %

1,6 %

3,7 %

42 %

Населені пункти, у яких болгарську мову назвали рідною більшість населення: Арцизький район (села Делень, Главані, Задунаївка, Холмське, Острівне, Нова Іванівка, Виноградівка, Василівка); Бердянський район (село Полоузівка); Болградський район (села Нові Трояни, Василівка, Виноградне, Калчева, Оріхівка, Городне, Криничне, Голиця, Баннівка, Табаки, Залізничне, Владичень, Кубей); Ізмаїльський район (села Новокаланчак, Кирнички, Новокам’янка, Кам’янка, Багате, Каланчак, Суворове, Лощинівка); Кілійський район (село Новоселівка); Приазовський район (села Богданівка, Степанівка Друга); Приморський район (села Петрівка, Маринівка); Ренійський район (село Нагірне); Саратський район (села Зоря, Кулевча); Татарбунаський район (села Дмитрівка, Ярове, Рівне-Рівненська сільська рада, Нова Олексіївка); Тарутинський район (села Вільне, Рівне-Євгенівська сільська рада, Виноградівка, Володимирівка, Петрівськ, Богданівка, Перемога ЄлизаветівкаПеремогівська сільська рада, Роза, Червоне, Кролівка, Євгенівка, Лужанка). Відомі представники: Агура Георгій (Георги Василев Агура, 1853-1915), болгарський військовик, генерал-лейтенант; Агура Димитар (Димитър Агура, 18491911), болгарський історик, ректор Софійського університету; Алістар Олена Василіївна (1873-1955), молдавсько-румунський суспільно-політичний діяч, феміністка, медик; Арнаутов Василь Олексійович (1881-1938), історик освіти, ректор Одеського інституту народного господарства; Базан Леонід Анатолійович Леонид Бъзън, 1985-), український і болгарський борець вільного стилю, триразовий призер чемпіонатів Європи, учасник Олімпійських ігор; Балтажи Микола Федорович (1956-), український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Бошков Віталій Михайлович (1968-), поет; Владов Дмитро Михайлович (1990-), український футболіст, півзахисник футбольного клубу «Чорноморець» (Одеса); Гайдаржи Леонід Васильович (1959-), український та радянський футболіст, захисник, тренер; Ганевич Іван Васильович (1915-1976), історик, доктор історичних наук, професор; Греков Дмитро (1847-1907), болгарський державний і політичний діяч, Прем’єр-Міністр Болгарії; Греков Михаїл (1847-1922), болгарський ревоюціонер і публіцист; Грозов Сергій Олександрович (1960-), радянський та український футболіст, нападник та півзахисник; Груєв Петар (1855-1942), болгарський військовий діяч, генералейтенант; Дерманчев Георгій (1857-1927), болгарський офіцер, полковник; Діхан Михайло Дмитрович (1925-2006), український вчений, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник вищої школи УРСР; Дубов Володимир Володимирович (1988-), український і блгарський борець вільного стилю, срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу; Дякович Борис (1868-1937), болгарський археолог та бібліотечний працівник; Златна Марія (Марія Чанєва, 1986-), співачка; Златова Валерія Василівна (1983-), українська борчиня вільного стилю; Караджов Стефан (1858-1931), болгарський фінансист; Кіосе Василь Васильович (1925-1993), український хоровий диригент, заслужений артист УРСР, лауреат Шевченківської 72

премії; Кісов Стефан (1861-1915), полковник болгарської армії, військовий письменник; Кіссе Антон Іванович (1958-), український політик, Народний депутат України ІV, VІІ, VІІІ та ІХ скликання, президент Асоціації болгар України; Колев Іван (1863-1917), болгарський воєначальник, генерал-лейтенант; Константинеску Герасим (1902-1979), румунський вчений в області виноградарства, доктор сільськогосподарських наук, професор, чоен-кореспондент АН СРР і Академіх сільського і лісового господарства СРР, член Італійської академії винограду і вина; Куртєв Віктор Владиславович (1979-), український підприємець, громадський діяч; Мавроді Іван Васильович (1911-1981), болгарський письменник в Україні, перекладач українською мовою болгарської літератури; Майнов Руслан Іванович (1976-), болгарський співак та актор; Малинов Олександр (1867-1938), болгарський політичний діяч, лідер Демократичної партії, Прем’єр-Міністр Болгарії; Манжукова Райна (1970-), українська журналістка; Миндру Микола Георгійович (1928-2002), передовик радянського сільського господарства, голова колгоспу «Прогрес» Ізмаїльського району Одеської області, депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання, Герой Соціалістичної Праці; Михайлов-Стоян Костянтин Іванович (18501914), український і болгарський співак; Назламов Атанас (1863-1935), болгарський воєначальник, генерал-лейтенант; Начов Димитар (1850-?), болгарський лікаргігєніст та педагог; Нєдов Петро Миколайович (1926-2009), радянський фітопатологімунолог, доктор біологічних наук, член секції виноградарства відділення рослинництва; Николаєв Данаїл (1852-1942), болгарський військовий діяч, генерал піхоти; Пєтков Валерій Петрович (1951-), український правознавець, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України; Плачков Іван Васильович (1957-), український політик, колишній міністр палива та енергетики України; Плачкова Тетяна Михайлівна (1983-), український адвокат, політик, народний депутат України 9-го скликання; Пундев Марін, болгарський революціонер, член Внутрішньої Македонсько-Одринської Революційної Організації; Станєва Тетяна Іванівна (1984-), українська краєзнавиця, культурна діячка і організаторка масових заходів; Станчев Михайло Георгійович (1953-), радянський український історик, доктор історичних наук, професор, академік Болгарської академії наук; Стефанов Димитар (1872-1940), болгарський політик і військовий діяч; Стойко Микола Михайлович (1894-1976), українсько-французький астроном; Стоянов Юрій Миколайович (1957-), російський актор театру і кіно, Народний атрист Російської Федерації; Тодоров Георгій (18581934), болгарський воєначальник, генерал-лейтенант; Тодоров Михайло Дмитрович (1915-1997), український живописець, Заслужений діяч мистецтв УРСР; ТодоровБалан Александар (1859-1959), болгарський лінгвіст і літературознавець, академік, перший ректор Софійського університету; Тропанець Борис Якович (1964-2008), радянський та молдовський футболіст і тренер; Фучеджі Дмитро Васильович (1956-), колишній заступник начальника Головного управління МВС України в Одеській області, начальник міліції громадської безпеки; Чулак Ілля Панасович (1967-), радянський та український футболіст і тренер; Шишман Іван Іванович (1963-), український художник, заслужений художник України; Янков Георгій (1859-1920), болгарський офіцер, полковник, адвокат.

Колодач 4–й. Граченя. 1959. Батьки записали у «метриці», що народився я 1-го травня 1952 року (фактично - 29 квітня 1952 року). Вони хотіли, щоб у мене День народження завжди був вихідним днем. На жаль, майже все життя (1966-2003 роки) я підпрацьовував у клубі, тому, при радянській владі (і далі) - на 1 травня – відбувався концерт, який я готував; вихідного дня не було. 73

08 Комишина Життя. 1959. Я щоденник – 1А. Дитинство. Батьки мої – Яків та Мотрона одружилися 7 липня 1950 року… Працювали вони в селі Горіхівка Ново-Іванівського району (сьогодні – Болградського району) учителями в школі. Жили на квартирі. Господарства не тримали, обидва молоді, батькові було 25 років, мамі – 24. 29 квітня в обід мама почуяла себе необре, батько відвів її у сільський пологовий будинок (були майже у кожному селі), а сам пішов за пелюшками додому (у мами вже все було припасено) і десь затримався. Майка каза чи той червену вину пия, пак башта казва, чи той не пия. Мабуть, так воно й було: батько затримався із друзяками... Повертався батько до пологового будинку перед заходом сонця. Про це так часто нам, дітям, батьки розказували, що я зараз собі все живо уявляю. Курява на вулиці, довгі вечірні тіні і в кінці вулиці – багряне сонце, що заходить (перед вітром). Батькові вже доповіли, що народився син. Народився я перед заходом сонця, о 17.30, 29 квітня 1952 року. Батьки були впевнені, що народиться у них син Валерій (Чкалов). Тоді (і багато років після народження) вони багато надій покладали на мене, а мені вже 29 і ніяких надій щодо змін на краще (писав у Муравлівці весною 1981 року)… Батькам було тоді і матеріально і морально скрутно у селі; я по собі це знаю. У мами – педагогічне училище (Білгород-Дністровський учительський інститут), у батька – 7 класів румунської середньої школи і 7 років служби у Радянській Армії (1944-1951 роки). Після мого народження батьки переїхали в районний центр – Нову Іванівку (дід Степан – мамин тато - там працював секретарем райкому партії), працювали в школі. Нянею у мене була дівчинка – Іванова Іванна Іванівна! У Новій Іванівці я себе не пам’ятаю і бачу лише через кілька років у Городнему Болградського району (1956). Дід Степан переїхав до Одеси. Вже були і Аня, і Свєта (сестри мої). Аня народилася 12 березня 1954 року, Свєта – 24 лютого 1955 року. Мамі доводилося часто брати нас із собою в школу; памятаю, що я сидів на уроках у неї в молодших класах. Мені було тоді 4 роки. Пам’ятаю, як потішалися наді мною школяри. - Чому ти неодягнений? - Я – загартований! Ставили мене на стілець і я кричав: «Полундра! На палубі тюльку дають!». Я кричав все це цілком серйозно, а навколишні реготали до гикавки. Городне (Чийшийя) – велике болгарське село. Там я почав «галчати» (говорити по-болгарські; навіть це слово повязане із Граченям). Якщо мама не брала нас до школи, то закривала в квартирі самих на замок. До дитячого садочку нас не віддавали. Вірніше, декілька разів віддавали, але… або ми збігали, або були якісь проблеми із прийняттям учительських дітей до колгоспного садика… або ще щось… Жили ми в першій період на горі у маслобойні. На день народження у 1956 році подарували мені трьохколісний велосипед. Жила у нас тітка Ліля (мамина двоюрідна сестра, вже багато часу мешкає на дві держави – влітку в Одесі, зимою десь у Німеччині); вона закінчувала старшу (середню) школу. Пам’ятаю, що Ліля забороняла нам брати від дітей соняшне насіння, бо у дітей – брудні руки (одеситка-гігієнистка). Я не виконував частенько вимог тітки Лілі, бо у нас йшов чесний обмін: я отримував насіння за те, що дозволяв кататися друзям на велосипедіку. Для мене насіння були ласощами; ми не колгоспники і насіння не мали в домі. Це тепер мені багато чого стало зрозумілим. Звідки бралося насіння? Зростало на полі (колгоспному). До цього часу відносяться мої перші роздуми. 74

Дуже полюбляв я усамітнюватися, залазити під мост посереди села і дивитися на води річки Великий Катлабух. Метрів за 200 до мосту річка робила вигін (утворювалося плесо) й там плескалися дыти. Мені пристрасно хотілося теж побарахтатися у воді, але нам не дозволяли батьки. Мене «вивудживали» з-під мосту й доставляли в школу до мами. Цікаво, які думки бродили у той час в чотирірічній голові? У цьому році я потоваришував із поповичами. У місцевого священика було двоє синів, на рік-два старших від мене. В одну з своїх подорожей (я частенько подорожував по селу) я ненавмисно забрів у напіввідкриті ворота храмового двору й там познайомився з хлопчиками. Біля храму росли дві величезні тополі, в одній було дупло. Ми любили мовчки сидіти біля огради в лопухах і слідкувати за дуплом; чекали, коли з нього з’явиться сова; а те, що вона там живе, я був твердо переконаний, в якійсь книжці бачив картинку про це. Білий камінь основи церковного паркану, зелені (пофарбовані) прути паркану, зелень м’якої трави за парканом, біла громада храму – це залишилося в пам’яті. Тоді я боявся храму і не заходив до нього. Батьки не знали про нашу дружбу. Але так же, як раптово дружба виникла, так раптово вона й закінчилася: дітей восени увезли; мабуть, старший пішов до школи. Їм, мабуть, було нудно. За паркан їх не випускали. Храм стояв на пустиру і там місцеві діти не гралися; я був єдиною людиною для них з іншого світу. Мені їх тоді було жаль (і дотепер). Де вони сьогодні? У тому ж році я вперше пам’ятаю домашню ялинку (1956/1957). Ялинку поставили у передпокою, прикрасили більше фруктами, ніж іграшками; були цукерки, були і наші саморобки. Але вдень вона чомусь не гляділася. Але увечері і вночі! Красавиця була ялинка! Я забирався у напівтемну кімнату й дивився на ялинку… мріяв. Світло з напіввідкритих дверей створювало ілюзію чарівного царства; я представляв себе то казковим лицарем, то разбійником, але обов’язково великим, сильним, сміливим і добрим, Дитячі мрії. Вони пішли, залишилась бридка дійсність. Коли ялинка почала обсипатись, її викинули за будинок, і довго вона лежала спочатку на снігу, згодо у болоті весною, поки хазяїн її не спалив. А жили ми на квартирі у пастуха (неподалік від квартири директора школи Галуцького Семена семеновича; там був музей села і школи, який заснував директор). Дуже мені було шкода ялинку. Багато разів я бігав до неї і уявляв її знову ошатною і красивою. Хазяїн був пастух; пас овець. І знаходив у тому він задоволення, що дражнив мене. Він був людиною не злою, але такі вже дорослі – не можуть пройти мимо малечі, щоб не задіти його. Намагаючись підготувати фундамент, всі в один голос твердили, якщо я буду погано вчитись, то мене віддадуть в пастухи, пошиють мені торбу і дадуть пасти овець. Так часто цю думку виражали, що я з нею в кінці-кінців звикся і благав батьків: - Якщо віддасте мене в пастухи, нехай мені більше 100 овець не дають, тому що я вмію рахувати лише до ста. Бідне дитя, в таки-то роки замислюватись про майбутню професію. В цю весну (1957) ми переїхали через річку на квартиру в другу половину села. Дом хазяїна стояв на березі річки, город упирався в луг і ми, діти, там проводили весь вільний час, а його у нас було багато. Тепер товаришів я навіть по іменах пам’ятаю: Марушка, Петька, Колька. Через вулицю навпроти жив Колька, у нього була сестра Марушка. Колька був старший за нас. Він вчився у школі. Ось з ним ми грали. Батько Кольки був шофер. Раз він возив нас в Муравлівку. Але з цієї подорожі я пам’ятаю лише один епізод 75

(влітку). У Старих Траян дорога спускається круто вниз, а далі підіймається вгору. Я боявся, що машина не виїде на гору. Їхали ми вночі. Приблизно до цього часу відноситься поїздка з батьком в Муравлівку літом. Їхали ми через Болград. Пам’ятаю, що в закритій залізній машині мене укачало, потім нас «підкинула» на легковій машині жінка-шофер! Я був вельми цим здивований. В Болграді ми їли в чайхані. На солодке батько взяв чай; були підстаканники. Випивши чай, батько, зажавши пальцем стакан, перевернув підстаканник і вилив залишки чаю на підлогу. Я теж намагався так зробить, але стакан вилетів і розбився. Який я був невтішний! Навіть офіціантка мене втішала. Зимою мама купила буквар і до весни 1958 року я навчився читати. В цей час батьки стали будувати будинок на Учительській вулиці (на самій горі). Влітку пішли сильні дощі. Потоки води екли з гори, ми, діти, бродили по воді, я упав і розпоров уламком стекла голінь. Було багато крові. Мама вирішила віддати нас в дитячий садочек. Там ми пробули три дні й втекли. І запам’ятав я, що в дитячому садочку нас кормили зранку бринзою із чаєм. До сьогодення, коли їм бринзу із чаєм, нагадую садочок. Поруч із садиком в ангарі за парканом стояла стояла, за нею на городі лежав літак. Ми перелазили через паркан і лазили по гарматі, і по літаку. А танк? Весь час ми не могли сидіти в кімнаті. Іноді ми бродили по вулицях втрьох (я, Аня, Свєта). Дралися із злопчаками, вони в нас кидали каменями і пробили комусь із дівчат голову. Поруч із домом хазяїна жили батьки хлопчика (набагато старший за нас), який нас лякав. Підходив до вікна в одягненій навиворот шубі (кюрче) і ричав. Ми нестямно волали і лізли під кровать. Почали батьки будувати дім на горі, і ми декілька місяців прожили на іншій квартирі (перед переходом до своєї хати). Але це було пізніше, влітку 1959 року. У цій хозяйки все подвір'я було засаджено тюльпанами. Весною 1958 року мене записали до шкільної бібліотеки. У перший ж день я прочитав книгу, яку мені видали, і прийшов міняти її. Бібліотекар не повірила, що я прочитав книгу і змусила мене пересказати текст. Була вона дуже здивована. Восени 1958 року я пішов до школи у підготовчий клас. Учительниця – Водинчар Валентина Іванівна. Вже восени 2020 року я знайшов її у адресній книзі України (Болград, вул. Східна, б.96, кв.11; народилася 12.11.1936). Чи жива? В школі у підготовчому класі мені було вчитись нецікаво. Програму я вже знав. Учительниця наша – Валентина Іванівна – грала на домбрі. Вона визивала нас по одному до дошки і ми під акомпанемент домбри співали. Пам’ятаю, на одному з уроків співів я тягнув руку, і мене, нарешті, визвали до дошки. Я вийшов, а учительниця сказала: - Ставай до кутку. Я надулся зело. Ходив я тоді, як турок, у тюбетейці. Навесні Аня знайшла десь собаку, її поселили в нашому домі на охороні, і Аня із Свєтою ходили годувати її. Будівлю хати я памятаю, декілька разів був на «чамурі». «Чамур» - це безоплатна товариська допомога сім’ї, яка будує хату. Збиралися сусіди, родичи, друзі; місили кіньми та босими ногами «чамур» (глину із соломою) й зводили стіни й перестінки, спочатку поклавши кам’яний фундамент (але я бачив «чамурні» хати й без фундаменту). Як правило, бували три-чотири «чамура». Потім накривали стіни, 76

які за літо висихали, дахом. Згодом, внутрішня й зовнішня мазанка, побілка й пізнею осінню хазяї входили до нової хати. Допомагали друг другу, ніхто ніколи не відказував у допомозі без важливої причини. Благополучно мене перевели до 1 «в» класу і влітку 1959 року ми переїхали до своєї хати. Перші місяці жили в пристройці-кухні, згодом перейшли до хати. Мене відселили до окремої північної кімнати. Біля вікна стояв радіотелеграфний стовп; він так гудів; я так любив його слухати. В жовтні 1959 року нас, першокласників, прийняли до жовтенят, «розбили» на зірочки. Вожатим у нас був Шеломенцев Валерій. Він був страстним футболістом і ми влаштовували футбольні баталії між зірочками. 1-й клас. Вожатою загоновою була у нас донька голови колгоспу (Новицька). Якось я потрапив до них у гості, мене там пригостили солодощами, і я в Новицьку закохався. Зібралася наша верхньовулична «кумпанія» й стали повіряти свої сердешні таїни – хто кого любить. Я сказав, що Новицьку. Всі засміялися: - Молодець! Знаєш, що робити! У неї «лісапетка», вона буде тебе катати. А у мене і в думках цього не було. Я просто закохався, а не за солодощі і «лісапетку». Перший клас я закінчив на «відмінно» й отримав від дирекції книгу «Сказка о трамвае». Ось останній дзвоник я запам’ятав із 1-го класу. Грав духовий оркестр, вручали грамоти, книги. І ми довго йшли із школи додому, на шляху зайшли до шкільного саду, де була оранжерея. Влітку 1959 року мама купила два «чувала» (мішки) книг. Притягла їх на гору. Всі книги – дитячі, для нас – дітей (на 100 рублів). Став я товаришувати з нагорнянськими хлопцями. Влітку я водив друзів в похід на наш баштан. Батько мене сварив. В це ж літо я здійснив «набіг» на сусідський город за «крастувицями» (огірки) і мене зловив хазяїн. Повз я по-пластунськи, він за мною довго спостерігав. Привів до батька. Батько довго зі мною говорив. В це ж літо я пробував палити. Батько це вирахував (порахував цигарки) і також зі мною поговорив. І вирішили ми обидва кинути палити, і обидва кинули й до цього часу не палимо (запис 1981 року). До літа 1959 року відноситься моя перша розмовлка з приятелями (кішка в рипі). «Кумпанія» у нас була велика, хлопців з десять, але пам’ятаю не всіх. У циліного Сережки була сестра Циля. Вони євреї. Мама – Роза Ізраївна, папа – Лемель. Валерка великий, його брат Сережка валеркін. Я – Валерка маленький. Міша-радіолюбитель і його брат Вітя Терзі. Олег (батько його в минулому – поліцай) навчався зі мною в одному класі, але був за масою більше мене в два рази. Грали у «війнушку». Я приладнав до «пречкі» (палиця) старий будильник – вийшов відмінний автомат. Заводив його і він тарахтів. Хлопці зробили луки зі стрілами (наконечники із жесті). Грали-грали в рипі в ліску й побачили кішку. Стали стріляти в неї та гнатися. Кішка жалісно нявкала, а стріли впивалися у її боки із глухим тупотом. Я вступився за кішку й побився з Олежкою. Він мене здорово пом’яв. Я зело ревів. І мене піддали першому остракізму. Тоді ж я почав багато читати.

Взимку 1959/1960 років я бродив у валенках по льоду і провалився. Довго сидів під мостом, боячись зайти до класу, і застудився. Зиму хворів. На стіні, біля якої стояло моє ліжко, я написав: «Тут лежить хворий ТВ». З тих пір у мене довго тік ніс. Влітку мама водила мене в поліклініку на обогрів. Памятаю, йшли ми туди і бачили веселку, зелену траву, великого метелика (Нічне павичеве око). Воду брали з колодязя, що знаходився в рипі. На краю села, неподік від рипи, стояли млини вітрові (вітряки). До зими 1959/1960 років відносяться спомини про пожежу. Батьки ушли на педраду. Ми ще жили на кухні. Аня плеснула керосин у топку, він бухнув і загорілись простирадло й рушник, що сушилися перед топкою. Сестри заверещали, а я не розгубився, зкинув палаючі речі на підлогу й затоптав вогонь. Це був героїчний вчинок для семирічного малюка. До пізнього літа 1960 року відноситься моя друга розмолвка з приятелями (книга О.Толстого «Золотий ключик», Лемель Сережка = Цилін Сережка). Ми з циліним Сережкою полізли до них на горище й там я знайшов у них в купі книг – стару книгу «Пригоди Буратино» О.К.Толстогго (і, мабуть, «Козаки» Л.М.Толстого). Я попрохав їх на пару днів почитати. Замкнувся у себе в кімнаті й читав. Мабуть, я вперше отримав тоді задоволення від читання. Лемель наказав циліному Сережке забрати книгу. Сережка прийшов і став вимагати книгу. Моїх батьків не було вдома. Я сказав йому, що поки не прочитаю – не віддам книгу. Тоді він привів всю «кумпанію», яка зажадала, щоби я віддав книгу. Я відмовився – й мене підвергли другому остракізму – перестали зі мною грати. Але це вже було не настільки важливо для мене, бо почалася смуга перемін досить важливих. Через декілька місяців батьки розрахувались, продали хату й виїхали до Муравлівки. У зв’язку з майбутнім виїздом мене перестали достатньо контролювати, я почав пропускати уроки, хворів, став гірше вчитися. Пам’ятаю, які ми в цей час ігри з пластиліну із сестрами влаштовували на розкладному столі. Але на всьому нашому житті тоді лежала печатка поспіху, незадоволеності, очікування переїзду. 1960. Рання осінь. Посварився я з мамою, і мама мені каже: - Уходь від нас. - І уйду. - Уходь, тільки зними все наше, залиши лише своє. Я зняв все їхнє й залишився голяка. Уходити в такому вигляді мені було соромно і я не пішов, але увечері зібрався і пішов. Дійшов тільки до воріт, бо заглядівся на небо. Жовтий яскравий Місяць і темні хмари пливуть по небу швидко. Картина неба весь час мінялася, ставало то темно, то світло. Я довго стояв зачорований, в душі все стихло і я повернувся. Ось так я тепер уявляю собі те життя у нас. Хмари, що швидко мчать і яскравий Місяць. А тоді було тепло й вітерець дув слабий. 1960. Пізньої осені мене перевели до Муравлівської ВШ і почалися мої муки у другому класі. Привіз мене до Мурки батько. Пішки йшли з Приозерного – шлях в болоті; я в чоботях кирзових. Заходили на шляху до Загорських. Батьки не знайшли в Муравлівці роботу за фахом і пішли працювати у колгосп. У батька тоді вже була середня радянська освіта, він закінчив вечірню школу в Городньому. Не дав Бондар (голова колгоспу) йому направлення на навчання на агрофак Одеського сільгоспу і батько поступив на навчання в Ізмаїльський педін у 1961 році. Згодом став завучем, директором школи, головою сільської ради. 78

9А Комишина Життя. 1959. ДітЛіт. З 1959 року почав записувати у список книги й враження про книги, які читав (робив листи виписок). Виписки до 1966 року не збереглися (дитяча література), або збереглися частково. Якщо до цього привчили мене вчителі – Бог їх нагородить, а я їм дуже вдячний; без цього життя моє по-іншому склалося би. ДИТИНСТВО. 1959: Казка про трамвай (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання – 0 клас); С.Мстиславський-Грак – птах весняний (книга написана українською мовою – я її читав; вочевидь, тоді вже володів українською, а це була моя найулюбленіша книга в ті роки). 1960: О.ТолстойЗолотий ключик; П.Мериме–Тамманго; Погорельський-Чорна курка; ОсєєваБатьківська куртка (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання – 1 клас); Ель-Сейф; Дж.Корбет-Кумаонські людоїди. ОТРОЦТВО. 1961: О.Іваненко-Казки. 1962: Г-Х.Андерсен-Казки. 1963: М.Богданов; А.Маркуша-Вам зліт; Емдем–Будинок із чарівними вікнами (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання – 4 клас). 1964: М.ТвенПринц та Жебрак; Д.Дефо-Робінзон Крузо; А.Гайдар; М.Д.Василенко-Пригоди Замориша (Мітя Мимоходенко); А.Рутько-Чарівна зірка: Повість про перший подвиг; 1965: Ф.Купер; Вас. Кожин (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання – 6 клас); О.Казанцев-Онуки Марса; Р-Л.Стівенсон; О.Дюма; М.Рід; Ж.Верн; Г.Уеллс. 1966: Зоряний бумеранг (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання 7 клас); Баранщіков.

9Б Комишина Життя. 1959. Рік під знаком книги – Тексти. Мандрівки у Часі, або Бесіди з Геніями. Із 1966 року я почав вести Щоденник Читача, у якому записував цитати з творів та свої міркування з цього приводу. Тема має підтему «Рік під знаком книги. Тексти» (список книг, які подобались і щоденник виписок-цитат). ЮНІСТЬ. 1966: Р.Джованьоллі-Спартак. А+Б.Стругацькі-Важко бути богом; В.Мессінг. 1967: І.Росоховатський-Зустріч у часі; В.Каверін-Два капитани; Т.Хейєрдал; Дж. Рід; Карамзін-Бідна Ліза; В.Скотт; Ангуонія (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання – 8 клас); Фраєрман-Дика собака Дінго. 1968: О.Бєляєв; Отченашек-Ромео, Джульєтта і пітьма; А-К.Дойль; С.Єсенін; Г.Гейне; А.Навої; Кольцов; Мамін-Сибиряк-Нариси з життя Пепко; Тютчев; Достоєвський-Білі ночі; Принижені та оскорбленние.; Нікітін; І.Тургенев; Ракетні кораблі; А.Фет; О.Блок; А.Злобін. Дом серед сосен (подарована Тимофєєву від адміністрації школи за відмінне навчання – 9 клас). 1969: О.Толстой; S-Ex; О.Грін; Бейль. 1970: Гете-Фауст; Е-Л.Войніч-Гедзь. 1971: Г.Шліман. 1972: Гаршин. 1973: Л.Толстой-Анна Кареніна; К.Паустовський; В.Шекспір-Гамлет; В.Гюго-Трудівники моря; О.Уайльд-Портрет Доріана Грея; Шильонський узник; Стендаль-Червоне і чорне; Г.Ібсен-Брандт; Пер Гюнт; Л.Леонов-Руський ліс; Р.Роллан-Кола Брюньон; Д.Лондон-Мартін Іден; Морський вовк; Т.Гарді-Джуд Непримітний; Т.Манн-Д-р Фаустус. МОЛОДІСТЬ. 1974: Е.Хемінгуей-Прощавай, зброє; За рікою, в тіні дерев; Г.Белль; В.Пратоліні; Е-М.Ремарк. 1975: Гончаров; О.Герцен-Минуле та думи. 1976: М.Лермонтов-Маскарад. 1977: Антична лірика. 1978: Класична поезія Сходу. 1979: Арабська поезія Сер.Віків. 1980: Поезія Стар. Сходу. 1981: Антична філософія; Гай Крісп. 1982: Китайская філософія; Ф.Бекон; І.Тургенев; Гарін-Михайловський; А.Чехов. 1983: В.Короленко. 1984: Ч.Діккенс. 1985: М.Горький-Кожем’якин; Кампанелла. 1986: Цицерон. 1987: Декабристи; Демократи. 79

ЗРІЛІСТЬ. 1988: М.Булгаков-Мастер і Маргарита; І.Бунін. 1989: В.Дудінцев-Білі шати. 1990: І.Бабель; Д.Лаертський. 1991: О.Солженіцин. 1992: Рязанов. 1993: О.Хайям. 1994: Д.Гранин-Зубр. Пришвін. 1995: А.Макаренко. 1996: Й-В.Гете. Після 1996 року перестав вести систематичний Читацький щоденник; виписки робив тільки за необхідністю. ДЕЯКІ ТЕКСТИ 1967. ПУШКИН. Не дай мне бог сойти с ума. Нет, легче посох и сума; Нет, легче труд и глад. Не то, чтоб разумом моим Я дорожил, не то, чтоб с ним Расстаться был не рад. Когда б оставили меня На воле, как бы резво я Пустился в темный лес! Я пел бы в пламенном бреду, Я забывался бы в чаду Нестройных, чудных грез. И я б заслушивался волн, И я глядел бы, счастья полн, В пустые небеса, И силен, волен был бы я, Как вихорь, роющий поля, Ломающий леса. Да вот беда: сойди с ума, И сташен будешь, как чума. Как раз тебя запрут, Посадят на цепь дурака И сквозь решетку как зверька Дразнить тебя придут. А ночью слышать буду я Не голос яркий соловья, Не шум глухой дубров – А крик товарищей моих Да брань смотрителей ночных, Да визг, да звон оков. 1968. ЭПІКУР. Нехай ніхто в молодості не відкладає занять філософією. Говорити, що ще не настав або вже минув час занять філософією - все одно, що говорити, що для щастя або ще немає або вже немає часу. Тому і юнакові і старому слід займатися філософією: першому - щоб, старіючи, бути молодим завдяки спогадам про минуле, другому - для того, щоб бути одночасно і молодим і старим внаслідок відсутності страху перед майбутнім. ШАРЛЬ ПЕГІ. Муки каяття через муки совісті. Муки сумління через муки каяття. ГОРЬКИЙ. Величайшее из чудес, созданных человеком, - книга воплощает в себе знания о жизни мира, всю историю роста мирового разума, весь исторический труд и опыт народов Земли, - книга самое мощное орудие дальнейшего развития духовеных сил человечества. БЛОК. Я – Гамлет. Холодеет кровь, Когда плетет коварство сети, И в сердце – первая любовь Жива – к единственной на свете. Тебя, Офелию мою, Увел далеко жизни холод, И гибну, принц, в родном краю, Клинком отравленным заколот. И вновь порывы юных лет, И взрывы сил, и крайность мнений… Но счастья не было – и нет. Хоть в этом больше нет сомнений! Пройди опасные года. Тебя подстерегают всюду. Но если выйдешь цел – тогда Ты, наконец, поверишь чуду, И, наконец, увидишь ты, Что счастья и не надо было, Что сей несбыточной мечты И на пол-жизни не хватило, Что через край перелилась Восторга творческого чаша, И все уж не мое, а наше, И с миром утвердилась связь, И только с нежною улыбкой Порою будешь вспоминать О детской той мечте, о зыбкой, Что счастием привыкли звать! ЕСЕНИН. Не криви улыбку, руки теребя. Я люблю другую, только не тебя. Ты сама ведь знаешь, знаешь хорошо, - Не тебя я вижу, не к тебе пришел. Проходил я мимо, сердцу все равно, - Просто захотелось заглянуть в окно. ТЮТЧЕВ. SILENTIUM. (МОЛЧАНИЕ). Молчи, скрывайся и таи И чувства и мечты свои – Пускай в душевной глубине Встают и заходят оне Безмолвно, как звезды в ночи, - Любуйся ими – и молчи. 80

Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, чем ты живешь? Мысль изреченная есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи, - Питайся ими – и молчи. Лишь жить в тебе самом умей – Есть целый мир в душе твоей Таинственноволшебных дум; Их оглушит наружный шум, Дневные разгонят лучи, - Внимай их пенью, - и молчи! 1969. ДЕМОКРИТ. Не той мудрець, хто знайомий з багатьма мудрецями. КАТОН. Зрозумій справу, а слово прийде. БЕЙЛЬ. Якщо ви не готові піти досить далеко, то не варто рушати з місця. ГЕТЕ. …Жизни годы Прошли недаром, ясен предо мной Конечный вывод мудрости земной: Лишь тот достоин жизни и свободы, Кто каждый день идет за них на бой! S-EX. Любити – це не дивитися один на одного, а дивитися в одному напрямку. ГРИН. Я делаю то, что существует, как старинные представления о прекрасном – несбыточном, и что, по существу, та же сбыточно и возможно, как загородная прогулка. Чудеса нужно делать своими руками. Есть не меньшие чудеса: улыбка, веселье, прощение, и – вовремя сказанное нужное слово. Когда для человека главное – получить дражайший пятачок, легко дать этот пятак, но, когда душа таит зерно пламенного растения – чуда, сделай ему это чудо, если ты в состоянии. Новая душа будет у него и новая у тебя. Рано или поздно, под старость или в расцвете лет, Несбывшееся зовет нас, и мы оглядываемся, стараемся понять, откуда прилетел зов. Тогда, очнувшись среди своего мира, тягостно спохватясь и дорожа каждым днем, всматриваемся мы в жизнь всем существом, стараясь разглядеть, не начинает ли сбываться Несбывшееся? Между тем время проходит, и мы плывем мимо высоких, туманных берегов Несбывшегося, толкуя о делах дня. Было слишком хорошо, чтобы могло быть так долго всегда. Как монотонно и как нелюбобытно я жил. Если хочешь быть счастливым, то питайся черносливом, и тогда в твоем желудке заведутся незабудки. 1970. АМФІАРЕЙ (пророк язицтва). Будьте чесною людиною і нехай вас не турбує – чи буде про це хто-небудь знати, похвалять чи вас за це, чи ні. ЛАКТАЦІЙ. ПРО ГНІВ БОЖИЙ. Бог, говорить Епікур, або хоче знищити зло і не може, або може і не хоче, або не може і не хоче, або хоче і не може. Якщо він хоче і не може, значить він безсилий, що не личить богу. Якщо він може і не хоче, значить, він заздрісний, що також чуже богу. Якщо ж він не хоче і не може, значить, він і заздрісний, і безсилий, і тоді він зовсім не бог. Якщо він хоче і може, що одне лише подобає богу, то звідки ж тоді береться зло? І чому ж він його не знищує? ВОЛЬТЕР. Робота жене від ас три великих зла: нудьгу, порок і нужду. БАЛЬЗАК. Хіба тільки той поет, хто друкує вірші? ПОЛОНСКИЙ. И рассудок, и сердце, и память губя, Я недаром так жарко целую тебя. Я целую тебя и за ту, перед кем Я таил свои страсти – был робок и нем, И за ту, что меня обожгла без огня, И смеялась, и долго терзала меня, И за ту, чья любовь мне была бы щитом, Да, убитая, спит под могильным крестом. Все, что в сердце моем загоралось для них, - Дорогая, пусть гаснет в объятьях твоих. 81

1971. ТАДЕУШ РУЖЕВИЧ (Польша). Проходит сквозь сердце мое старый отец. Он рассчетливым не был, не складывал зернышка к зернышку, Не купил себе домика и часов золотых не купил, ничего не скопил. Жил, как птица, поющая день за днем, но скажите, разве скромный чиновник так может прожить много лет? Он проходит сквозь сердце мое, мой отец, в старой шляпе, и веселый мотивчик насвистывает. Он уверен, что рай обеспечен ему. ГЕНРИ ГОВАРД СЕРРЕЙ. Вот что, я думаю, ведет К счастливой жизни под луной: Отцом завещанный доход; Кусок земли; в душе покой; Не любящий раздоров друг, Презренье к почестям, постам; Поменьше от врагов услуг; В хозяйстве все, что нужно нам; Здоровый, Скромный стол всегда; Простой и мудрой жизни дар; Ночей спокойных череда, Которым чужд хмельной угар; С душою преданной жена; Довольство собственной судьбой. А смерть? Что ж, пусть придет она В свой час, - не добрый и не злой. 1972. САРТР. Якщо ти хочеш заслужити пекло, достатньо не вилазити з свого ліжка. Світ несправедливий: раз ти його приймаєш, значить, стаєш спільником, а захочеш змінити – станеш негідником. 1973. ТАГОР. Якщо людина живе самотньо, заглиблена в свої думки, серед такого моря, як Калькутта, то це навіть надає їй добропристойності, та на селі на таку поведінку дивляться зовсім інакше. АРИСТОФАН. Не радійте, поки діла до кінця не довели. СОЛОН. СЕДМИЦЫ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ЖИЗНИ. Маленький мальчик, еще неразумный и слабый, теряет, Чуть ему минет семь лет, первые зубы свои; Если же бог доведет до конца седмицу вторую, Отрок являет уже признаки зрелости нам. В третью у юноши быстро завьется, при росте всех членов, Нежный пушок бороды, кожи меняется цвет. Всякий в седмице четвертой уже достигает расцвета Силы телесной, и в ней доблести яствует знак. В пятую – время подумать о браке желанном мужчине, Чтобы свой род продолжать в ряде цветущих детей. Ум человека в шестую седмицу вполне созревает И не стремится уже к неисполнимым делам. Разум и речь в семь седмиц уже в полном бывает расцвете, Также и в восемь – расцвет длится четырнадцать лет. Мощен еще человек и в девятой, однако слабеют Для веледоблестных дел слово и разум его. Если ж десятое бог доведет до конца семилетье, Ранним не будет тогда смертный конец для людей. Р.РОЛЛАН. КОЛА БРЮНЬОН. Для кого я пишу? Зрозуміло, не для слави; я, слава богу, не дурень, я знаю собі ціну… Для онуків? Що залишиться через десять років від усіх моїх паперів? Моя стара мене до них ревнує, вона палить все, що ні знайде… Так для кого ж? Так для самого себе. Для власного нашого задоволення. Як приємно… повільно, в обсоску, розповідати самому собі все те, що не встиг спокійно вкусити, поки ловив льоту! Пройтися по своєму маленькому світі… Коли все життя сидиш під замком, дух намагається відігратися і приймається мандрувати по рівнинах мрій і в нетрях спогадів.

ГАРДИ. ДЖУД НЕЗАМЕТНЫЙ. Многие сошли с ума из-за женщин… Сью – Джуду: «Подумать только, сколько всего ты знаешь, хотя твоим чтением никто не руководил, и все же ты должен прозябать в нищете и отчаянии». Он был до того поглощен своей мечтой, что не давал себе труда задуматься над тем, насколько она осуществима. Ему не хватало наставника, который в единый миг объяснил бы ему то, на что иногда у него уходил месяц утомительного рыскания по толстым заумным книгам. Не надо было браться за книги, не представляя себе ясно, что ты ждешь от этих занятий, к чему стремишься. Маловероятно, чтобы человек, учившийся по своей собственной системе, пусть даже он читал много и серьезно в течение десяти лет, - мог соперничать с теми, кто всю жизнь занимался под руководством опытных учителей и вел работу в определенном направлении. Люблю этот город (Кринстминстер), хотя и знаю, как он ненавидит людей, подобных мне, так называемых самоучек, как он презирает наши добытые в труде зна7ния, меж тем, как ему первому следовало бы уважать их… Знаю, как он издевается над нашей неправильной речью и над ошибками произношения, вместо того, чтобы сказать: Я вижу, ты нуждаешься в помощи, мой бедный друг! Быть может, он наконец очнется и проявит великодушие (ожидание чуда). Вопрос, с которым я столкнулся, - трудный вопрос для каждого молодого человека, и тысячи людей в наши неспокойные времена взвешивают кго: остаться ли им бездумно на том пути, куда определила их жизнь, не считаясь с их склонностями и влечениями, или изменить свою жизнь соответственно своему призванию. Я попытался сделать последнее и потерпел неудачу. Но я не считаю, что моя неудача доказывает неправильность избранного мною пути или что мой успех доказал бы его правильность, хотя именно так принято оценивать подобные поступки в наши дни; я хочу сказать – не по здоровой основе, заложенной в них, а по их исходу, который более или менее зависит от воли случая. Стань я в конце концов одним из тех джельтменов в красно-черных мантиях, которые выходят вон там из экипажей, всякий сказал бы: «Посмотрите, как мудро поступил тот молодой человек, последовав своим естественным склонностям». Но если я кончил тем, с чего начал, все скажут: «Посмотрите, вот дурень, вообразил о себе невесть что!». Единственное жизненное правило, которым я теперь руководствуюсь, - это следовать побуждениям, не приносящим вреда мне и другим и доставляющим радость моим любимым. Джуд в Кристминстере видит рассадник возвышенных и смелых мыслей, тогда как на самом деле это просто сборище заурядных школьных учителей, отличительная черта которых, - рабское преклонение перед традициями (Сью). Мы с Джудом отказались от всяких честолюбивых замыслов (Сью)… ДУМКИ. Сільський учитель – трагедія напівосвіти. Розширюючи «небокрай», починаєш цінувати не знання, які отримуєш, а людей, яких пізнаєш – хороших людей (В.Водинчар, М.Московський, Н.Колодєєва, Д.Метель, Смульський, Пахомич, І.Гурський)… Мій шлях: університетська освіта (ОДУ, ОСГІ); блюститель законності й духовний пастир (директор Школи КЛВИХ, отаман-координатор Українського Буджацького козацтва); накопичуватель и передавач думок – (козацький старійшина, який пише книги).

Колодач 5–й. Поштовх з Майбутнього. 1960. Колись я десь читав, що між 8 (9) та 10 (11) роками в дитинстві (у мене – квітень 1961 – літо 1962, або ширше – квітень 1960 – літо 1963) відбуваються події, які, якщо їх зрозуміти (розшифрувати), можуть дати розуміння подальшого дорослого життя (чого треба уникати, на що треба зважати - не зважати й т. д.). Мабуть, в цьому є сенс, але розуміння «поштовху з майбутнього» прийшло занадто пізно, і Тимофєєв вже пост-фактум це розуміння вистрадав.

10А Комишина Життя. 1960. Театр. Ролі. Важливість вміння грати ролі Життя – тримати удари Долі… Зимою (січень 1961 року) ми – я, Аня, Свєта – ходили по муравлівським родичам – колядували. Нам не дуже подобалося знання всього декількох речівокколядок, які треба було говорити – «сію-вію-посіваю, з Новим роком поздоровляю» (і отримувати за цей примітив рублики – нові та старі), тому ми придумали (грудень 1960 року) кукольный театр, дійство якого показували зимою-весною 1961 року. Згодом цей театр у нас переріс в гру – дійство + Пєшкін + Головешкін + Чернушкін + дівчата (шахи з пластиліновими ручками + дівчачі ляльки). Так продовжували до 6 класу; у 6 класі + трохи тіньового театру (у т.ч. руками). Згодом вже в Адамівці у своєму класі створив кукольний театр (1979-1983 роки); артисти – учні мого класу. ПАМ’ЯТКА ЛЯЛЬКОВОДА-РЕЖИСЕРА З досвіду роботи Пам'ятай про зорове враження, що викликає лялька та її дії. Готовий спектакль - мета і метод роботи! Майбутній спектакль - для чого його ставити, що хотів сказати глядачам. ВИБІР П’ЄСИ. Зміст, ідейність, художня цінність, на який вік розрахована. Казки, байки, сатиричні твори, розподіл ролей. Події розгортаються на очах у глядачів. Об'єднання за місцем і часом. Результат боротьби позитивних і негативних сил - головна сюжетна лінія - сценки на місцеві теми (сатира). СКЛАДАННЯ ПОСТАНОВОЧНОГО ПЛАНУ. Логіка поведінки персонажів і визначення їх основних фізичних дій. Форми вистави. Що робиться, як робиться. Верхові ляльки - управляються знизу – ляльки-рукавички, тростинові. Маріонетки управляються зверху за допомогою ниток. Перше заняття - читання п'єси, обговорення. МУЗЫКАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ СПЕКТАКЛЮ. Музика не заглушає слів, не кричить, мелодії зрозумілі і легко запам'ятовуються. РОБОТА З ВИКОНАВЦЯМИ. Розподіл ролей - 2-3 заняття. Робота за столом розібрати текст п'єси (без купюр). Робота на ширмі: а) загальна робота над виставою (постановочна), в) індивідуальна робота з кожним виконавцем (пед. робота). Робота з лялькою. Робота перед дзеркалом. Малюнок ролі. Передбачувані обставини. Ляльковий персонаж висловлює своє ставлення до подій, вступає в спілкування з партнерами. Все, що робить лялька на ширмі, визначається питаннями: що відбувається (у виставі, в окремій сцені), що робить даний персонаж, як робить (за сюжетом і технічно). Сценічна дія - показ дій персонажа - ляльки у всіх обставинах вистави. Виконавець тримає ляльку під контролем очей. Складні фізичні дії повинні бути розібрані і в них знайдені складові їх послідовні руху. Фізичні дії повинні грунтуватися на координації рухів певної ляльки подібно до того, як координуються 84

рухи людини. Поряд з сильними і великими жестами і рухами велику роль відіграють ледве вловимі «напіврухи». Ляльку треба тримати на руці просто, нахили корпусу вперед, назад, вправо і вліво здійснюються згином в зап'ясті руки ляльковода. Лялька, яка говорить, повинна рухатися. Рухи ляльки, яка говорить, відображають або безпосередньо те, що вона говорить, або ту думку і те ставлення, яке криється в сказаному тексті. Ритм мови і сила слів відбивається в ритмі і силі руху. Вся поведінка ляльки: її рухи, жести і слова повинні бути звернені до цілком певного об'єкту і предмету або персонажу. Глядач повинен бачити, куди спрямована увага ляльки, до чого відноситься її дія, з ким вона говорить. Тримати ляльку на ширмі на одному постійному рівні. Зростання майстерності дітей. Стомлюваність дітей. Уміння бачити образотворчі якості своєї ляльки. Виконавець повинен бачити дії своєї ляльки із залу - змінювати виконавця. ОФОРМЛЕННЯ СПЕКТАКЛЮ. Ляльки, ширми, декорації. Реквізити. Художники. Образ вистави. Розмір голови ляльки: ляльки-рукавички 5-8 см, тростинові 7-10 см. Голівка різко характерна. Створюючи ляльку, треба зрозуміти не тільки її зовнішній вигляд, а й головним чином лад її рухів, врахувати фізичні дії і всю поведінку персонально. ПОКАЗ СПЕКТАКЛЮ. Реакції залу для глядачів. «Слухати» зал для глядачів і «відповідати» йому. Втрати і неточності. Ляльки один одного закривають. На завершальні репетиції запрошувати глядача. Стриманість в прояві переляку при окремих невдачах, діловитість, припиняти неорганізовану дію. Дисципліна показу. МОЇ РОЛІ ТЕАТРУ ЖИТТЯ 01. Роль дитини, сина, брата. 02. Роль ученика загальноосвітньої школи (0-10 класси), жовтеняти, піонера, члена ради загону, члена ради дружини. 03. Роль учня техникуму (КГРТ, ОФТ, ОМУРП, ОМУ), комсомольця, члена комитету комсомолу, секретаря комсомольскої організації. 04. Роль студента інституту (ОДУ, ОІІМФ, ОДМА, ОСГІ). 05. Роль військовослужбовця: солдата, сержанта, офіцера-комуніста; козака – отамана. 06. Роль закоханого, чоловіка, хазяїна, батька троїх дітей. 07. Роль сусіда, мешканця-квартиронаймача. 08. Роль художнього керівника Будинку культури, члена музкоманди, читача бібліотеки. 09. Роль вихователя, учителя музики-біології-хімії-сільськогосподарської праціфізкультури, заступника директора і директора школи, завідуючого педагогічною частиною піонерського табору санаторного типу, секретаря партійної організації, профспілкового лідера. 10. Роль голови сільської ради, сільського голови, інспектора РОНО, начальника організаційного відділу районної державної адміністрації та районної ради. 11. Роль пенсіонера. 12. Епізодичні ролі: перехожего, супутника-попутника, роззяви, пасажира, водія, шахиста-шахматиста, ігрока команд футбольно-баскетбольної-гандбольноїхоккейної-легкоатлетичної та ін. 13. Роль втомленого подорожнього, опозиціонера. 14. Роль щасливого мешканця та ін. Чи достойно я грав ці ролі? Чи достойно відіграв?

10Б Комишина Життя. 1961-1962. Поштовх з Майбутнього (Закінчення Дитинства). Переїздом до Муравлівки закінчилось моє Дитинство й почалося Отроцтво (пізня осінь 1960 – зима-весна 1961). Події Життя Тимофєєва, які можна трактувати, як «поштовхи з майбутнього» (описані в 08 Комишині Життя «Я щоденник – 1А. Дитинство» та 11 Комишині Життя «Я щоденник – 1Б. Отроцтво»). ГОРОДНЕ. Весна 1960 року. Книга С.Баруздина «Казка про трамвай» (подарована адміністрацією Городненської школи за відмінне навчання). Про автора писав один з письменників: «Він писав вірші – на мій погляд, жахливі, воєнну прозу – ніяку, дитячі книги – дуже милі, але не більше. Його справжнє покликання та пристрасть, що поглинала все, полягали в іншому – він був головний редактор журналу «Дружба народів (1965-1991), а це – найрідкісніше ремесло» Літо 1960 року. Книги «Тамманго», «Чорна курка», «Батьківська куртка» (мама продовжувала поповняти домашню бібліотечку новими книгами; книги ці мені запамяталися, я їх перечитував). Валентина Осєєва - авторка «Батьківської куртки» радянська дитяча письменниця, працювала педагогом і вихователем у дитячих комунах та приймальниках для безпритульних дітей, вихователем в дятячому садку. З 1952 року проживала в селищі Ізюмівка, неподалік від міста Старий Крим. Книга «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно» (за відмову віддати цю книгу мене піддала остракізму спільнота пацанів нашої вулиці). Осінь 1960 року. Місяць і Туга (розмолвка із мамою). Пізня осінь 1960 року – зима-весна 1961 року. Переїзд до Мур-ки (навчання у Муравлівській школі; Валерка-безбатченко – двієчник). Ляльковий театр (керівник – Валерік, артисти-кукловоди Аня і Свєта). Книги «Віконт де Бражелон», «Угрюм-река» (ці книги читав у Маравлівці, коли шукав роботи, батько; я їх теж читав). О.Іваненко (якимсь чином потрапив до мене томик казок цієї авторки; казки – українською мовою; дуже мені вони подобались – перечитував багато разів). Оксана Іваненко – українська дитяча письменниця та перекладачка. Закінчила факультет соціального виховання інституту народної освіти, аспірантуру науково-дослідного інституту педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту, працювала вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка, у видавництві «Молодий більшовик», у журналі «Барвінок». МУР-КА. Зима 1961 року. Дід, Баба и Бог. Батьки після служби в Збройних Силах СРСР, «перепрофілюючи свідомість із воєнного на мирний лад», працюють у Свердловську Луганської області: мати – старшою піонервожатою в школі, батько – наваловідбійником у шахті. Ми – діти – на вихованні у дунайських діда та баби після виховання у одеських діда та баби. Після Одеси (дід та баба мешкали на Пролетарському бульварі – зараз Французький) – дунайська Муравлівка, де відсутня електрика (колгоспна електростанція буде збудована лише у 1963 році, а гарантоване електропостачання з Ізмаїла було налагоджено лише у 1965 році) й доводиться уроки вчити при гасовій лампі. Дід Семен – некрасівський старовір – липованин-священик виснажує нас щоденними ранішніми, обідніми та вечірніми молитвами, заучуванням цитат із Закону Божого, співами з Восьмигласів та ін. Ми – діти – привезли з Одеси ляльковий театр й ходили по родичах – давали вистави «Буратіно», «Чиполліно», «Попелюшка», «Снігова королева» та ін.; дід заборонив – Бог за це блюзнірство покарає. В школі (я в другому класі) проти мене класною керівничкою ведеться антирелігійна війна: залишають без обіду, визивають до директора і завуча, ганяють додому за батьками, бо я категорично відмовився розказати (як вірш) таблицю множення й погрожував педагогам заступництвом Бога (я любив арифметику, потайки придумував різні «нумерки» та задачки й вважав, що «арифметика – не якісь там віршики»). Батьки десь там, на Сході; я йду додому, сніг 86

їм, хочу захворіти й померти, бо вже безвихідь – батьків до директора я не приведу, а вдома на іконостасі суворий Бог, який мене покарає. Доплентався я до Магали (район села, де ми жили). Дід в храмі, баба хліб пече. Розказав я бабці про все: й про війну антирелігійну, й про завуча з директором, й про тугу за батьками, й про Бога. Пригорнула мене до себе баба Анюта, плаче, а потім почала про Нього розказувати: Він - як Сонце на небі, очі сліпить нечестивим, а діткам – Батько небесний, захищає від керівнички, директора та завуча й боятися його не треба, якщо ти нічого поганого не зробив; просто тихенько помолися. Отримав я шкоринку білого гарячого хліба із сіллю й відійшло моє дитяче горе. Весною на шахті ім. Кірова, де працював батько, сталося аварія – вибух газу. Батька завалило, лице та руки, що не були прикриті одягом, посікло вугіллям – залишилося багато цяток, що надавали шкірі синьочорного кольору. Мати розрахувалася й вивезла батька із лікарні на Дунай; у Свердловськ вони не повернулися. Мене перестали визивати до директора: баба казала, що батько мав розмову із керівничкою. Від тих років залишилося у мене таємне передчуття якоїсь доброї події, що відбудеться, якщо я зрозумію Бога Старовірського, суворого та справедливого, а Він - мене. 12 квітня 1961 року. Ю.О.Гагарин (пам’ятаю таку картину: в центрі села біля стовба, на якому закріплений металевий репродуктор, зібралася юрба людей – слухають повідомлення про політ першого космонавта; ми – школярі – теж слухаємо і не йдемо на уроки – нас туди заганяють). Літо 1961. Похід до Городного (після однієї з сутичок із дідом з-за Бога я вирішив піти до батьків; дійшов до Єнікі – штучне озеро в 7 километрах від Муравлівки та до Катлабуха – залізничної станції в 15 километрах від Муравлівки; дядьки, які працювали на насосній станції, що подавала воду на поля, сказали мені – до Городного ще 30 километрів. Сьогодні хлопче ти туди не потрапиш – тільки завтра, якщо будеш всю ніч йти. І тут я споминаю, що батьки вже в Городному не живуть! Під вечір повернувся у Муравлівку). Турецька криниця (за Муравлівкою, на шляху до Городного, за колгоспним садом, є Турецька криниця – джерело, обложене ще за турками камяними плитами; вода там питна, солодка, смачна. Ручай цей перекритий дамбою перед Магалой; перед великим мостом утворює запруду, з якої жителі цього мікрорайону Муравлівки поливали городи. Далі води ручаю впадали поза мостом до озера Китай. Я часто ходив до джерела за водою – у криницях по селу вода була гірша). СТАРІ ТРОЯНИ. Осінь 1961. Переїзд до Старих Троян. Жулька (в кінці літа мене переводять з Муравлівської до Старотроянської школи. Перші місяці ми живемо на квартирі, син хазяйки якої – несповна розуму. Після одного з конфліктів, коли він намагався нас – дітей з мамою – порубати топором, ми перейшли жити до старої лазні на території школи. Була у нас собака Жулька, яку перевезли з Городного і яку прийшлося віддати якомусь пастуху, бо школярі дражнили собаку і вона на них кидалася. Жулька затужила, перестала їсти й померла). Зима 1961. Пластилін, Бішка (недруги в моєму класі звинуватили мене перед вчителькою у тому, що я вкрав пластилін із загальної коробки та лаюся поганими словами. Були розборки зі мною перед батьками. Згодом з’ясувалося, що пластилін брали учні вечірньої школи, а погані слова – це назва книжки «Бішка» - кличка собаки. Після цих звинувачень я захворів, марив поганими оцінками за поведінку. Коли все з’ясувалося, всі зробили вигляд, що нічого не сталося, а вчителька не вибачилася). Весна 1962. Бібліотека Парамонових (у директора Старотроянської школи Парамонова була дуже багата за авторами домашня бібліотека; вони дозволили мені цією бібліотекою користуватись; мабуть, тоді я приохотився до систематичного читання. Пам’ятаю такий випадок. Щось зайшли ми із Сережкою-Парамошкою до кімнати-бібліотеки, я став передивлятись книги, він мене кликав-кликав та кудись пішов; пройшло, мабуть, декілька годин; я щось веселе читав і сміявся, це почув 87

старий Парамонов і виявив мене з книгою під вечір одного в кімнаті. Про цей випадок потім часто споминали батьки). Літо 1962. Озеро Китай, Старожитності (влітку цього року полюбив я бродити цілими днями берегами озера Китай: бачив зміюк, які грілися на сонці; води лиману підмивали береги й багато цікавих речей я знайшов на старовинних стоянках людей, пам’ятаю – двоголову бронзову зміюку у формі букви латинської S, нефритовий католицький хрестик синьо-прозорого кольору та камінець у формі телятка – він до сьогодні є у мене й асоціюється із биком – моїм тотемом. Зміюка та хрестик розчинилися у вихорі років). Осінь-зима 1962. Три товариши: два Валерки – Тимофєєв+Орленко та Сережка-Парамошка. Вступ за Свєту – битва за санки с гагаузами (товаришували ми – діти вчителів – два Валерки – Тимофєєв+Орленко та Сережка-Парамошка; так нас і звали – три товариши. Зимою був у нас конфлікт з ватагою гагаузів – вони відібрали санки у Свєти і почали їх ламати; я почав забирати санки – на мене посипався град ударів з усіх боків – гагаузів було багато; розбили мені голову до крові, але санки я відібрав і мене стали поважати). Весна 1963. Двотомник Г-Х.Андерсен (весною натрапив я на казки ГХ.Андерсена; подобалися вони мені – співпали з тодішнім моїм настроєм). МУР-КА. Літо 1963. Переїзд до Мур-ки (влітку сім’я переїхала до Муравлівки – батькам знайшлася робота в школі. Я пішов до 5 класу). Книга М.Богданова (записався до сільської бібліотеки, взяв там однотомник М.Богданова «Партия свободных ребят»; дуже сподобалася ідея об’єднання вільних хлоп’ят; намагався щось створити подібне на моєму краї Магали, але… років мені було малувато, ніхто мене всерйоз не сприйняв). Микола Богданов – радянський дитячий письменник, драматург, журналіст фронтової газети. Під час навчання в Літературному інституті став піонерським вожатим, допомагав Н.Крупській вести переписку з читачами, дружив з А.Гайдаром. Книга «Дім з чарівними вікнами» (потрапила до моїх рук книга письменниці Есфірь Емден – редактора дитячих книг; роки життя 1905-1964. «Дім» - одна з моїх любимих книг - радянська екранізована казка, тут і атмосфера і герої тих років і як зазвичай спочатку відбувається якийсь неймовірний вчинок, а далі чарівний світ казки. Танюшка і Сергій залишилися в новорічну ніч одні, тато десь зайнятий, маму знову викликали на роботу, а діти надані самі собі. Але несподівано двері в їхню кімнату відкриваються і з'являється якась бабуся, яка повідомляє, що потрібно бігом збиратися і йти на пошуки мами. Ось якщо тут не замислюватися, а чого діти пішли, а чого повірили незнайомці, то все в нормі. Просто такий прийом в принципі був нормальним у всіх радянських казках, це був якийсь перехід з реального в нереальне. Ну а далі все за законами жанру - незвичайні пригоди, невеликі перешкоди, нові знайомі і навіть страшні вороги. Діти потрапляють спочатку в Чарівний Ліс, а потім з Країну Іграшок. І тут, треба віддати належне письменниці, вона пише шикарно. Якщо ми говоримо про Лесю, то відчувається сніг на гілочках ялин, а якщо говоримо про Країну Іграшок, то чути скрип хвіртки, чути звук дерев'яних черевичків ляльок .... Коротше кажучи цей світ співає усіма барвами і від цього казка дійсно стає чудовою, дитячої і дуже живою). Бій Магали з Селом (у 1960-х роках я ще застав залишки існування хлопчачих ватаг у селі Муравлівка. Село ділилися на на три мікрорайони – «кладбищенські», «часовненські» та «магалянські» хлопчачі ватаги, які між собою ворогували, але на території старого клубу пітримували нейтралітет. Для бійок ватаги сходилися на таких «ристалищах»: бійка між «кладбищенськими» і «магалянськими» на великому мосту; між «часовенськими» і «магалянськими» - на кладці - малий пішоходний міст. Керівником у нас - «магалянських» - був Коля Тимофєєв – із закликом «Магаладой». Починали кидатися каміннями ми – малишня, згодом підключалися старші школярі та юнь і вже під кінець – втручалися мужики, які нас розгоняли та давали за бійки боби). 88

Осінь 1963. Книга про Замориша (цикл книг про Митю Мимоходенка, який був свідком та учасником цікавих подій, що відбувалися на півдні Росії на початку ХХ століття. Познайомівшись із робітниками, революційним рухом, сільський вчитель Мітя Мимоходенко перестає бути Заморишем: він стає активним борцем за народне щастя). Автор - Іван Василенко працював учителем в сільській школі, згодом на керівній педагогічній роботі. У 39 років становиться педагогом-письменником, коли тяжка хвороба остаточно звалила його з ніг. Зима 1964. Книги Дефо, Гайдара. Біографія А.Гайдара в Україні демонізована, бо підпадає під закон про декомунізацію. Книги Гайдара мені подобалися. Сьогодні про нього пишуть інакше. Ось свідчення тих років начальника ЧОП Єнісейської губернії «Моє враження: Голіков з ідеології неврівноважений хлопчисько, що скоїв, користуючись службовим становищем, цілий ряд злочинів». Але, ніде правди діти, його твори увійшли до шкільної програми, активно екранізувалися, перекладені багатьма мовами світу. Твір «Тимур і його команда» фактично поклав початок тимурівського руху, що ставив своєю метою добровольчу допомогу ветеранам та людям похилого віку з боку піонерів. Весна 1964. Відселення в окрему кімнату. Після покупки хати на Магалі та її ремонту мене відселили до окремої північної кімнати з одним вікном (2Х2 метри, із плитою, яка переходила у грубу і отаплювала сусідню кімнату, де, до побудови окремої кухні, проживали батьки із Анею та Свєтою). Там я прожив 7 років - до 1973 року (із перервою на службу в Радянській Армії). Там пройшли моє отроцтво та юнь. Літо 1964. Шифри (у 1966 році завів я зошит ШИФРи, де придумував різні шифри: спочатку прості, засновані на заміні літер іншими літерами або знаками, згодом більш складні. Старшокласники брали у мене цей зошит – писали своїм пасіям записки (таїна для вчителів). Вже в армії дещо почитав по криптографії.

БУНЧУК 2-Й. ГАГАУЗІЯ. ВАМ - ЗЛІТ. 1961-1966.14 Життя Тимофєєва як підлітка-учня школи – співпало із періодом життя нашої країни – Неньки України (у складі СРСР) – закінченням «хрущовської відлиги» і початком «брежневського застою»… В ці роки динаміка оновлення суспільного життя визначалася боротьбою демократичної та консервативної тенденцій, мінливим співвідношенням реформаторських та консервативних сил. Історики вказують на хвилеподібний, непослідовний характер цього процесу. Виокремлюють декілька хвиль, що досягали свого піку в 1953, 1956, 1958, 1961 рр. Суперечливий характер оновлення особливо чітко простежується у сфері культури, науки та літератури. Духовне життя в Україні в період хрущовської «відлиги» визначали складні й неоднозначні процеси. 1. Активні, але значною мірою невдалі спроби реформування в галузі освіти. Проголошений Хрущовим у квітні 1958 р. на XIII з’їзді ВЛКСМ курс на перебудову народної освіти був покликаний розв’язати одне головне завдання — подолати відірваність від життя шкіл та вузів. Це було вже четверте за роки радянської влади велике реформування народної освіти, але водночас, як зазначає італійський історик Д. Боффа, «перша спроба у світі вирішити проблеми, породжені масовою освітою у всіх розвинутих країнах». Для реалізації освітньої реформи були залучені значні кошти та ресурси. В основі реформи лежав принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Проте навіть на рівні проекту ця перебудова мала значні недоліки. Відомий педагог-новатор В. Сухомлинський у своєму листі на адресу Хрущова (13 червня 1958 року) справедливо вказував на недооцінку гуманітарного аспекту освіти, на реальність загрози зниження загального рівня середньої освіти та ін. Ще більші недоліки виявилися при практичному здійсненні реформування. Матеріально-технічна база шкіл, учительські кадри були неспроможні виконати нові завдання професійної підготовки учнів. Не виправдовувалися надії на високий професіоналізм спеціалістів, підготовлених на вечірніх та заочних відділеннях вузів, а саме ці форми навчання в процесі реформи вважалися пріоритетними. Суттєве зниження рівня студентів було зумовлене необхідністю для кожного абітурієнта при вступі на денне відділення мати обов’язковий дворічний стаж роботи на виробництві. Якість підготовки випускників вузів та середніх спеціальних закладів значно відставала від кількісного їх зростання. Хоча нова система освіти була досить своєчасною і в задумі містила кілька принципово правильних орієнтирів, через певні причини вона не тільки не змогла підняти освіту в країні на вищий щабель, але навіть погіршила освітянські якісні показники. 2. Русифікація. Новий шкільний закон, опублікований для обговорення наприкінці 1958 р. і прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 р., надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. Цей закон в умовах абсолютного домінування у сфері національних відносин концепції зближення і злиття націй ставав своєрідним інструментом національного нівелювання і русифікації українського шкільництва, тому проти нього рішуче виступили представники творчої інтелігенції. 22 грудня 1958 року у «Правді» було опубліковано лист М. Рильського і М. Бажана, в якому зазначалося: «...єдино правильним розв’язанням питання про вивчення мов у середній школі є рішення (якщо говорити, зокрема, про школи Української РСР) про обов’язкове і рівноправне вивчення і української, і російської мов у всіх школах УРСР». Проте було обрано інший шлях. 3. Певне розширення меж творчої культурної та наукової діяльності. Цьому процесу сприяли пом’якшення цензури, реабілітація відомих діячів культури: Тут і далі в характеристиках Бунчуків та Колодачів використовуються книги: Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація, Москва, 2001; підручники для вишів Бойка О.Д. Історія України (різних видань) і Петровського В.В. та ін. Історія України. Видавничий дім «Школа». Київ. 2008. 14

письменників В. Антоненка-Давидовича, М. Годованця, О. Ковіньки, З. Тулуб; композиторів Б. Лятошинського, М. Колесси, М. Вериківського та інших; скасування партійних постанов 40-х років. Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних, наукових та літературних журналів: «Прапор», «Український історичний журнал», «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Знання та праця» та ін. Розширенню культурної та наукової діяльності сприяло посилення контактів української інтелігенції із зарубіжними культурними та науковими центрами. Чимало вчених та діячів культури з України брали участь у міжнародних з’їздах і конференціях. 4. Пробудження громадської активності й національне відродження. На початку 60-х років у Києві своєрідним осередком духовного життя став клуб творчої молоді «Супутник», який було засновано в 1959 р. студентами театрального інституту та консерваторії, літераторами та художниками. Президентом клубу став Л. Танюк, активними його членами — І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Горська та ін. Члени клубу організовували творчі вечори, самвидав. Шістдесятники формувалися не лише в Києві, а й у Львові, Харкові, на Донеччині. Зокрема, під впливом київського клубу було створено клуб творчої молоді «Пролісок» у Львові, президентом якого став М. Косів. У Харкові молода, демократично настроєна інтелігенція гуртувалася навколо російського поета Б. ЧичибабінаПолухіна. І хоча ці невеличкі об’єднання спочатку були лише ледь помітними острівками у вирі суспільного життя, згодом їх діяльність стала важливим чинником пробудження громадської активності, своєрідним симптомом нової спроби національного відродження. На початку 1963 р. було проведено конференцію з питань культури української мови. Її учасники порушили клопотання перед ЦК КПУ та урядом республіки про поширення української мови у всіх сферах державного і громадського життя, про подолання мовного нігілізму. 5. Вихід на літературний і суспільний обрії плеяди творчої молоді. Це було нове покоління українських письменників, художників — В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Драч, В. Коротич, І. Світличний, І. Дзюба, П. Заливаха, А. Горська та ін. Починаючи з відкидання стереотипів та пошуку нових форм самовиразу в мистецтві, вони поступово усвідомили необхідність докорінного оновлення на засадах загальнолюдських цінностей всього суспільного життя. Вбачаючи в пошуках творчої молоді зародки опозиційності, відступ від офіційних настанов, консерватори перейшли у наступ. Цьому сприяла і ситуація в країні, яка нагально вимагала відволікання громадської уваги від економічних негараздів початку 60-х років. У тоні, заданому Хрущовим під час відомих зустрічей у 1962 та 1963 рр. з діячами літератури та мистецтва, в Україні піднімається хвиля гонінь проти інакодумців, здійснюється моральний і політичний тиск. 6. Адміністративне утвердження атеїзму під час антирелігійної кампанії 50—60х років. У 1954 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про проведення науково-атеїстичної пропаганди», у якій партійні органи зобов’язалися вести атеїстичну роботу, не ображаючи почуттів віруючих та церковників, а також адміністративно не втручатись у діяльність церкви. Проте наприкінці 50-х років ці слова залишилися лише на папері. У цей час адміністрування йшло далеко попереду атеїстичної пропаганди, а часто і просто підміняло її. Надзвичайно форсованими темпами відбувався підрив матеріальної бази релігії. Антирелігійна кампанія не тільки поглиблювалася, а й дедалі більше поширювалася. Отже, духовне життя в період «хрущовської відлиги» характеризується взаємодією різних тенденцій, непослідовністю, половинчастістю і суперечливістю реформ: демократичні прориви в окремих сферах культури фактично блокувалися збереженням позицій сталінізму на інших. З одного боку, це невдалі спроби реформування освіти, русифікація, адміністративне утвердження атеїзму, а з іншого — певне ослаблення тиску системи на культуру, розширення меж для творчої та 92

наукової самореалізації, поява перших паростків громадського пробудження і національного відродження; вихід на літературні та суспільні обрії творчої молоді. Ось така ситуація склалася в країні на чотирнадцятому році життя Тимофєєва. Друга Бунчукова назва – Вам – зліт. Цей період Другого Бунчука – опанування підлітком Тимофєєвим основного масиву світоглядних знань свого народу-нації – конгломерату буджацьких некрасівців-липован, українців-запорожцівзадунайців, болгар, гагаузів; захоплення читанням, музикою та багатьма іншими цікавими для підлітка речами (спорт - футбол, плавання, шахи; криптографія, чортівня-магія та ін.), що згодом призвело до деякого відчудження від тогочасних уподобань однолітків й виникнення специфічного романтичного мандрівного настрою, який реалізувався спробою дістатися морем Іспанії й закінченням Отроцтва. Вам - зліт - збірний образ підлітка (його Тимофєєв сам собі відумав) з творів майстрів пригодницького та фантастичного жанру – Ф.Куппера, Р-Л.Стівенсона, А.Дюма, М.Ріда, Ж.Верна, Г.Уеллса, який прагне подолати самотність зайнятістю; який мріє про друга-товариша-брата; якого цікавить прекрасна сторона життя и ця прекрасна сторона відтисняє все брудне і жахливе на другий план - таким чином підліток Тимофєєв намагався облагородити світ свого некнижного життя. В цьому періоді підліток Тимофєєв несвідомо починає реалізувати курс на пошук сенсу життя (що пов’язано було – після переїзду батьків до Буджацької Гагаузії - із знайомством з культурою і побутом рідних йому гагаузів - перша Бунчукова назва – Гагаузія), але став бачив світ і життя, людей і події крізь ефір книжкових мрій, що об’єктивно стало віддаляти Тимофєєва від буденного життя. В ці ж роки Тимофєєв познайомився із книгами Анатолія Маркуші «Вам зліт» та Арсенія Рутька «Чарівна зірка», які змусили підлітка почати шукати свій шлях в Житті, робити перші спроби вибору між Добром і Злом. Вже в студентські роки відкриється Тімофєєву значимість цього періоду Життя – досвід вибору не пропадає, він передається особі від періоду до періоду (від Бунчука до Бунчука); він збагачує душу, долучає нас до до всього, що ми пережиличули-бачили-читали; ніщо не проходить марно – треба лише відчувати співпричетність до Великих Перетворень Сучасності й брати участь у цих Перетвореннях.

Роздуми Автора. Гагаузія. Людина полагає, а Бог (Доля) розполагає. Долею було призначено Тимофєєву народитися й жити перші роки свого життя в Буджацькій Болгарії (ГоріхівкаПандаклія, Нова Іванівка, Городне-Чійшія - степова частина Болградського району), переїхати з батьками до Буджацької Гагаузії (Старі Трояни – на берегу прісноводного озера Китай), згодом потрапити до географічного центру дунайської Липованщини – Муравлівки (між містами Ізмаїл та Кілія, прісноводними озерами Китай та Катлабух) в 20 кілометрах від блакитного Дунаю. В ці роки його навчали вчителі від Бога: в Городненській середній школі Болградського району (1958-1961 роки, 0-2 класи) - директор школи Галуцький Семен Семенович, класовод Водинчар Валентина Іванівна; в Муравлівській восьмирічній школі Ізмаїльського району (1961 рік, 2 клас) - директор школи Соколова Віра Захарівна, класовод Ніколаєва Акуліна Артемівна; в Старотроянській середній школі Кілійського району (1961-1963 роки, 3-4 класи) - директор школи Парамонов Володимир Сергійович, класовод Балюра Віра Василівна; в Муравлівській середній школі Ізмаїльського району (1963-1969 роки, 5-10 класи) директори – Тимофєєв Яків Семенович (історія), Артюшевський Ольгерт Петрович (історія), завуч Соколова Віра Захарівна (українська мова-література), классний 93

керівник Ніколаєв Іван Назарович (географія), вчителі - Московський Мінай Федотович (хімія-біологія-фізкультура), Смірнов Іван Федотович та Колодєєва Наталія Матвіївна (фізика-астрономія), Леонова Прасковья Іванівна (німецька мова), Кудінова Тетяна Платонівна (російська мова-література), Дмітрієва Уліта Нестерівна (математика), Миронюк Анна Дмитрівна (українська мова-література), Корнєєва Марія Ананіївна (російська мова-література); тут він дружив з однокласниками болгарами, гагаузами, липованами-некрасівціями, українцями; тут він вивчав рідні мови – болгарську, гагаузьку, липовансько-некрасівську, українську. Учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцям чеснот, що їх мають прищепити іншим. Ніщо удаване не може бути тривалим. Я.А.Коменський.

Сім’я сільських учителів Тимофєєвих (зліва): мати – Мотрона Степанівна, батько – Яків Семенович, син – Валерій (тримає в руці книгу «Грак – птах весняний» С.Мстиславського); доньки: молодша – Світлана, старша – Анна. Гагаузи України. З етнічної історії. Гагаузи (самоназва) — народ, який переселився у південну Бессарабію із пнівнічно-східної Болгарії і Добруджі наприкінці 18 — у 1-й половині 19 століття внаслідок переслідування населення Балкан турками. За мовою належать до огузької групи алтайської мовної сім’ї. Побутують гіпотези «слов’янського» і «тюркського» походження гагаузів. Згідно з першою гагаузи — слов’яни, які перейняли тюркську мову і зберегли православне віровизнання. Прихильники другої, більш науково обґрунтованої гіпотези, пов’язують походження гагаузів із різними групами тюрків, які прийшли у Прутсько-Дністровське межиріччя (тюркомовні кумани, огузи, сельджуки та ін.). На початку століття вони разом із болгарами переселились у степи Буджаку. Загальна чисельність гагаузів у СРСР становила 197,2 тисяч осіб (1989). Нині більшість із них (близько 80 %) живуть на півдні Молдови й у південнозахідних районах України (в Ізмаїльському, Кілійському і Болградському районах Одеської області). Чисельність гагаузів в Україні станом на 2001 — 31,9 тисяч осіб 94

(0,07 % від усього населення). Невелике число гагаузів проживає також у Болгарії та Румунії. Традиційна культура. Господарська діяльність. Загальний розвиток матеріальної культури гагаузів у 19 столітті у Південній Бессарабії відбувався шляхом інтенсивного пристосування до місцевого природно-географічного середовища під впливом соціально-економічних умов краю і вирізнявся складним переплетінням архаїчних (балканських і добалканських) традицій із місцевими, представленими культурами українців, росіян, молдован. Господарство гагаузів мало комплексний характер: воно поєднувало розвинуте рільництво, садівництво, виноградарство та шовківництво із тваринництвом (передусім вівчарством), домашніми ремеслами і промислами. Домашнє ткацтво, борошномельний, кушнірський, кравецький промисли і ремесла зберігали ще багато спільного із традиціями гагаузів та іншого населення Північно-Сідної Болгарії. Проте вже у 2-й половині 19 століття традиційні промисли почали набувати досконаліших рис. Ремісничі знання чіткіше відрізнялися від суто домашніх (ковальська, кравецька, ювелірна, теслярсько-столярна справи). У цей час розвивалися старі та виникли нові види домашніх занять (в’язання, мереживоплетіння, вишивка і художня аплікація, рогозо- і лозоплетіння тощо). Житло. На поч. 19 століття будівельна техніка гагаузів ще повторювала традиції Подунав’я. Це були землянки, заглиблені в землю, — «бордеї». Невдовзі переселенці почали зводити глинобитні хати. Традиційна гагаузька хата — «євь» — становила будівлю з чотирисхилим дахом з очерету, із грубезними стінами, зведеними вальковою технікою. Це здебільшого були двокамерні хати з невеликими вікнами, невисокими стінами, з галереєю. В них простежувався вплив давніх традицій рівнинного житлового будівництва без фундаменту. Конструкція доповнювалася глинобитною призьбою. Вона ж слугувала опорою для вузької відкритої галереї («сундурмa»), яку прибудовували вздовж фасаду (елемент, характерний для всього Балкано-Дунайського ареалу). Наприкінці 19 століття конструкція житлових будівль дедалі вдосконалювалася, насамперед за рахунок фундаменту («темель») та підведення під хату погреба («мааза»). З’являлись і саманні хати, подекуди з обпаленої цегли та з масивнішим фундаментом. Проте за збереженою балканською традицією (особливо — гірських районів, для яких був характерним вертикальний розвиток будівель), а також під впливом німецьких колоністів гагаузи почали будувати т. зв. довгі хати. У такій хаті причілкову стіну (з одним чи двома вікнами) робили парадною й розташовували у бік вулиці. Кухню (разом із господарськими приміщеннями) спочатку наблизили до хати, а далі з’єднали їх в одну будівлю. Інколи її вінчав, на зразок німецьких будівель, гостроконечний фронтон двосхилого даху зі стрільчастими слуховими вікнами по краях. Торцеві стіни, фронтони, віконні та дверні отвори могли прикрашати кам’яною та цегляною кладкою. Щодо внутрішнього планування, то це була дво- (три-) камерна будівля із теплими сінями («хаят») та житловою кімнатою («соба», «ода», «ічер»), вогнищем і піччю. Тривалий час у переселенців зберігалася балканська традиція, за якою теплий хаят ставав центром житла — тому він де-не-де перебільшував за розмірами житлову кімнату. Із часом хаят зменшувався і все більше наближався до українських сіней. Важливу функціональну роль відігравало вогнище («атешлик»). Комин розташовували в кутку хаята, куди виходило устя печі, сам корпус печі — у житловій кімнаті. Комин («бажалик», «бажа») зазвичай робили дуже широким (звідси жарт, що в нього можна в’їхати возом). У підвалині бажалика («ватра») розводили вогнище, а над ним підвішували казан («бакир», «чаун») на ланцюжку із гачком, в якому готували їсти. Невдовзі казан почали кріпити до металевої триноги («сажак»). У 2-й половині 19 століття відкрите вогнище поступово ставало закритим: одночасно з підвісним казаном на ватрі споруджували вогнище із глини («котлон»). Уже у 1920-ті роки відкрите вогнище майже повністю замінили 95

котлоном. Із 2-ї поовини. 19 століття хаят втрачав колишні функції, перетворюючися на місце приготування і споживання їжі та зберігання припасів і начиння. Внаслідок цього житлова кімната («соба») перебирала від хаята деякі важливі функції та виникала потреба у додатковій — парадній — кімнаті. Тому в цей час простежується тенденція прибудовувати до соба додаткове приміщення: гагаузька хата стала трикамерною. Проте це нове приміщення («брюк євь», «брюк соба»), яке зазвичай зводили по другий бік хати, було суто святковим — воно не опалювалось і призначалося для відзначення урочистих подій. Головна особливість інтер’єру гагаузької хати — широке, іноді на півкімнати, земляне чи глинобитне підвищення («пат-долма») між торцевою і задньою стіною як продовження корпусу печі. Вночі на ньому спали, вдень складали постіль; там же розташовувалися для роботи. Характерною рисою житла гагаузів були ніші («долап») у стінах для збереження начиння та продуктів. Подекуди їх робили на зразок внутрішньої шафи із полицями («таг», «тегче»). Серед меблів традиційними були низький круглий столик («софра»), дерев’яна лавка («скемня”) та нерухомі вузькі лавки («кюкюк пат»). Із 2-ї половини 19 столыття під впливом міста з’явилися високі столи («масе»), довгі рухомі лави зі спинкою і підлокітниками («скаун», «скембя», «скемня»), дерев’яні ліжка з різьбленням («кривати»), буфети та підвісні шкафчики («дулап»). Для оздоблення інтер’єру традиційним було використання різноманітних тканих виробів: рушників («пешкир») і килимів («пали», «кадрелі»). Інтер’єр «брюк євь» був підпорядкований її призначенню, а саме — бути святковим приміщенням, із великою кількістю тканих виробів, скринею («сандик»), де зберігали одяг, придане для доньки. До стіни кріпили святковий одяг усієї родини, який завішували мережаним покривалом («фістан чартафи»). На передньому плані садиби був «капун йон» — «чиста» частина з городом і квітником («чичек башчаси»). З особливостей «чистої» частини — розташування на ній хлібної печі та наявність відкритого вогнища із триногою для казана. Господарський двір розташовували за хатою. Одяг. Гол. елементом комплексу давнього жіночого одягу була тунікоподібна сорочка («гельмек»). Її шили із прямим рукавом, круглим воротом, прямим розрізом на середині грудей із застібкою під самим горлом. Вишивка для гагаузів у минулому не характерна. Згодом траплялися також сорочки із поликами (уставками). Деінде сорочки прикрашали мереживом. Серед поясного жіночого одягу — широкі шаровари («дон», «чатал дон»), які шили зі смугастої тканини. Обов’язковим елементом були також безрукавка розпашного крою («антери») і куртка («контош»), декорована золотою тасьмою. Доповненням слугували хустка («мамука») чи фес, який обвивався хусткою у вигляді чалми. Наприкінці 19 століття повсякденний костюм гагаузьких жінок Південної Бессарабії складався із полотняної сорочки, безрукавної сукні («чукман», «єнсиз чукман», «колсуз фістан», «єнсиз фістан)», на яку пов’язували фартук («фіта», «фарта») переважно темних кольорів із домотканої вовни або ж купованої тканини. Обов’язковим доповненням до одягу була велика чорна хустка («чембер») із тонкої фабричної тканини (варіант — хустку складали навпіл, а під неї пов’язували хустку менших розмірів — «батик»). Термін «мамука» в цей час уже був утрачений, проте назва «чембер», який носили без феса, ще зберігалася. У прохолодну погоду одягали сукню з рукавами («фістан», «енни фістан», «коллу фістан»), підбиту хутром сукняну кофту («ко́фта») та хутрову безрукавку («кептар», «бондица», «курк», «пошкина»). На ноги одягали плетені вовняні шкарпетки («чорап»), сукняні сандалі («терлик»). Незаможні жінки носили постоли («чарик»), заможніші — шкіряні черевики («емени»). На початку 20 століття словом «емени» вже називали саморобні черевики на невеликому підборі, які взували у свята. У жінок старшого віку таким взуттям були шкіряні черевики без підборів і закаблуків — «папуч». Серед прикрас — намисто («бонджук»), зокрема із перламутру («седеф»), браслети («бизелик»). Традиційною прикрасою було також моністо із металевих кружків. Обов’язковим елементом вбрання гагаузок був пояс («колан») зі срібною пряжкою («пахта»), прикрашеною карбованим узором. 96

Основу традиційного чол. одягу гагаузів становила сорочка («гольмек»). Найдавніший її тип — тунікоподібного крою, з розрізом посередині грудей. Елементом одягу пізнього походження була верхня сорочка — «фланя» — із домотканої вовни, розріз якої (на грудях чи збоку) обшивали плюшем. З її появою гольмек перетворився на нижню сорочку (її одягали переважно у будні). Поверх сорочки чоловіки вдягали широкого крою штани переважно чорного, а також коричневого кольору («чаашир», «дими», «тучлу дон»), побутували й нижні полотняні штани («дон») до очкура («учкур») та вузькі штани, облямовані гайтаном. Обов’язковим елементом чоловычого костюма був жилет: коротка суконна безрукавка («минтан»), жилет із гудзиками із гайтана («джамадан)». Для давніх типів чоловічої безрукавки були характерними маленький стоячий комірець і хутрова опушка вздовж швів. Іншій своєрідний елемент давнього чоловічого костюма гагаузів — однобортна куртка зі стоячим комірцем і вузькими рукавами («антери», чи «аба») із чорного чи темно-синього сукна, обшита гайтаном, яку вдягали поверх минтана; поверх жилета носили «контош» — короткий одяг, який накидали на одне плече. Обов’язковим елементом був широкий пояс переважно червоного (у молодих) або ж синього (у чоловіків похилого віку) кольорів — «кушак», із футляром для зброї. Збереглися згадки і про плетений із вовни кушак, який обмотували кругом стану, а також шовковий «тарабулуз» — елемент весільного вбрання молодого. Верхній зимовий одяг включав смушкову безрукавку («минтан», «кептар», «пошкина», «бондица»), кожушок з овечої шкіри («курк») і тулуп («кожук», «бой кожук»). Із взуття носили постоли («чарик»), при цьому гомілку обмотували домотканими довгими шматками білої вовняної тканини («сарги»), поверх яких накладали шнурок чорного кольору («кара баа»). Заправлені в сарги темні штани та чорний шнур на білому тлі створювали характерний для гагаузів ансамбль чоловічого одягу. Вплив місцевих традицій проявився у появі широкого вирізу горловини в сорочці (цей тип фіксувався у районах компактного розселення молдован), яка не потребувала пазушини. Ця сорочка побутувала в комплекті з нижньою спідницею, яку шили із білої бязі з мереживом по подолу. «Колсуз фістан» змінювався на сукню з рукавами, відкладним комірцем, зі зборами («фістан», «чукман»), яка стала вихідним одягом, а старий вид одягу переходив у буденний вжиток. Кофту і спідницю подекуди почали шити кроєм у талію з однакової тканини, із вузькими рукавами і пишними буфами на плечах, іноді із застібками на спині. Жінки віддавали перевагу хустці з бахромою. У чоловічому костюмі змінився крій штанів: їх шили вузькими, із застібкою спереду. З’явилися сорочки на кокетці та косоворотки. Престижним взуттям заможних селян стали куплені чоботи. Кухня. Основним видом зернових, який культивували гагаузи, була пшениця, особливо її твердий яровий сорт — арнаутка («арнаут»), вивезений переселенцями з Балканського п-ова. Гагаузи віддавали перевагу пшеничному борошну («боодай уну»). Важливе місце в харчуванні займало також борошно великого помелу з арнаутки, з якого готували ті самі страви, що і з рису. Значну роль відігравала кукурудза («папша»). Серед городніх культур варто назвати квасолю, горох і сочевицю. Значну питому вагу серед продуктів харчування в гагаузів мали овочі: томати, огірки, капуста, картопля, баклажани, солодкий та стручковий перець, гарбузи тощо. Солодкий перець не тільки їли в сирому вигляді, а й смажили, фарширували, солили («баски біберь»), сушили. Із фруктів традиційно були розповсюджені яблука, груші, сливи, айва, абрикос, вишня тощо. У гагаузів здавна були відомі способи їх сушіння. Особливістю харчування гагаузів було переважне споживання прісного хліба («піта», «чьорек»), зокрема смажених прісних коржів («пазлама»). Їх готували також із різноманітною начинкою із продуктів тваринництва — бринзою, сметаною, солодким овечим сиром. Із прісного тіста готували святкову страву «кийирма» — коржі з начинкою заливали сметаною і засмажували у печі. Улюбленою стравою були млинці — «акитма» (проте була відома також українська назва — «налисьники»). 97

Серед хлібних виробів із вчиненого тіста — повсякденний пшеничний хліб («йекьмекь») і невеликі палянички («песьметь»), а також святковий коровай («колач»), бублики («коврик») — останні дарували дітям на день св. Василя. Традиційно широко вживали домашню локшину («лапша»), яку варили із м’ясом, зазвичай птиці. Готували гагаузи й різноманітні каші, зокрема із пшениці («булгур»). Їх заправляли тваринним жиром (або ж олією), цибулею, томатом і запікали у печі. Споживали також «курбан» — м’ясо жертовного барана, яке зазвичай подавалося з булгуром. Останній також додавали до рідких страв («чорба», «борч») разом із тушкованою кислою капустою. Із булгура готували поминальну страву «кольбу» — солодку густу кашу, прикрашену зверху горіхами, цукерками. Традиційною для гагаузів стала страва із картоплі — «картолі маньджаси» — картопляна маньджа, іноді без м’яса. Власне маньджу готували із тушкованої свинини чи баранини (або ж м’яса птиці — «піліч маньджаси»), з додаванням смаженої цибулі («суван маньджаси»), солодкого перцю та різних спецій. Популярною була тушкована капуста — із м’ясом та без, а також із додаванням крупи. Ця страва — «лаана», або «лаана маньджаси», ввійшла до поминальної обрядовості. Серед рідких страв, крім чорби та борчу (останній готувався на кислій заправці, яку виготовляли із пшеничних висівок), — юшка з нутрощів молодого ягняти («кузу борджу»), зелений борщ («лабада борджу»). Серед м’ясних страв насамперед слід згадати «каурму»: в овечий шлунок (або ж просто у глиняний горщик) викладали тушковану баранину. У такому вигляді вона могла тривалий час зберігатись у погребі (зазвичай у зимовий період). Каурму також їли гарячою («сиджак каурма»). Варіантом тривалого зберігання м’яса була «сизирма» — великі шматки м’яса після довгого тушкування заливали топленим салом. Гагаузам також було відоме копчення, в’ялення, соління м’яса (сало — «сланина»; начинений м’ясом шлунок, який висушувався, — «бабу», «бабіджук»; м’ясо, нарізане смужками, — «пастирма»). Характерними для кухні гагаузів були різні типи ковбас («суджук», «бахур»), улюбленою стравою був холодець («пача»). Досить різноманітними були молочні продукти: «кортмац» — молозиво, запечене у печі; «саайаа» — вершкове масло; «йуурт» — кисле молоко; «каймак» — вершки; «ийишимік» — кислий сир; «нуур» — солодкий сир, який отримували шляхом виварювання сироватки, що залишалася після виготовлення бринзи («піінір»); сир («кашкавал») тощо. Серед напоїв варто назвати згадуваний у джерелах «боза» — його виквашували із борошна грубого помелу та пшеничних висівок. Із фруктів та винограду готували горілку — «раки». Кожна родина у достатній кількості виготовляла виноградне вино («шарап»). Весілля. У гагаузів практикувалося попереднє сватання, коли сват рано-вранці або ж пізно ввечері (щоб не бачили в разі відмови) йшов до батьків нареченої. Вербальні формули сватання дівчини були досить сталими: купець прийшов за товаром — верблюдом, теличкою, ткацьким верстатом тощо. Відмовою могла стати відповідь, що «придане не готове». Символічним знаком згоди було піднесення сватові однієї із суконь молодої (щоби молодий підготував сукно на подарунок). Незабаром відбувалася ще одна зустріч шлюбних сторін — т. зв. слово («соз»). До молодої йшли у парній кількості батьки молодого, перший сват із дружиною, близька рідня і несли із собою «каніску» — калач із відвареною куркою, горілку, солодощі, горіхи, мед, яблука, борошно, зерно тощо. Молодий із дружком лишався у дворі. Серед основних питань було обговорення розміру плати батькам молодої, яка, зокрема, включала: «лефть» (золоту прикрасу, намисто) для молодої, «боба хаки» — гроші (на купівлю чоботів, одягу, полотна на подарунки батькам), її придане. Із часом ці подарунки трансформувалися у грошовий викуп. Потім накривали на стіл, кликали молодих, формально питали згоди молодої на шлюб, пов’язували її хусткою, а далі — всіх гостей: чоловіків — рушниками, жінок — хустками. 98

Через кілька тижнів, у суботу, згода на шлюб остаточно закріплювалася («хафта єміш» — «ягода шовковиці»). Спочатку у призначений час запрошені збиралися у молодого, щоб нести подарунки молодій (знову «каніску», тацю, наповнену солодощами, подарунки). Молодий усіх частував, і під музику всі вирушали до молодої, де їх зустрічали її батьки. Деінде молоду ховали й просили за неї викуп. Знайти і «звільнити» молоду мав дівер, він же одягав на неї сукню («єміш фістан»), яку принесли із собою. Згідно із традицією молода не погоджувалась і тричі знімала сукню. Лише після цього її виводили до молодого, мати молодої перев’язувала родину молодого рушниками, сорочками. Всіх гостей обносили тацею із хлібом і вином, — вони пригощалися й кидали гроші. Мати молодої роздавала гостям калачі з медом, ізюм. Молоді зазвичай перебували в окремій кімнаті, при тому молода стояла. Перед ранком молодий непомітно йшов додому. Учасники «єміша» перед його завершенням отримували «году» — тацю з колачем, через яку перекидали два довгих вишитих рушники, поверх викладали чотири хустки, складену сорочку для нареченого, два носовички, а поверх усього — ще й червону троянду та червоний чоловічий пояс «кушак» — усе це передавали діверу, який піднімав году над головою і так, пританцьовуючи попереду процесії, вирушав до хати молодого. У неділю молодий, який вбирався в одяг, подарований йому під час сватання, зустрічався з молодою «на хору» (вечорницях), їх вітали, а вони пригощали всіх родзинками. Молода цілувала руку молодому й отримувала золотий карбованець. В останні кілька днів перед весіллям («дуун») відбувались активні приготування приданого — воно складалось у скрині та перевірялося майбутньою свекрухою. У молодого у четвер випікали весільний хліб — 10 великих калачів. За традицією, ряджені під наречену і нареченого («хамур») просіювали борошно, а їм кидали в сито гроші. Випечений хліб мастили медом. Гостей на весілля запрошували «ізметьчі» — вони були на конях і частували запрошених вином із дерев’яної фляги («чотра»). До передшлюбних дійств належало також виготовлення весільного прапора («байрак») із червоного шовку, до верхівки якого кріпили м’яту, яблуко. Його чіпляли на дах хати, де наступного дня відбудеться весілля (зазвичай у молодої), а потім переносили до молодого. Тоді ж у суботу плели весільні вінки («фенци»): для дівера й ізметчі — із білого паперу, зубчасті, із червоним гарусом; для наречених, посаджених батьків — із м’яти; і додатково — два віночки, які наречені клали собі в кишеню (надалі їх намагалися зберегти). У суботу після обіду відбувалось обрядове купання молодого й молодої. У ночви для купання їм кидали гроші, яблуко, трави. Після молодої у тій же воді купалася найближча неодружена подруга — «на щастя», а воду виливали під плодове дерево (або кущ троянди), гроші роздавали, яблуко передавали молодому. У суботу ж увечері посаджена мати у супроводі тужливих пісень заплітала молодій косу із 12-ти дрібних кісок. Після частування гостей процесія вирушала до молодого, де дівер або ж посаджений батько проводив «обряд гоління». Тут знову співали, танцювали й кидали гроші у посудину з водою. І вже майже вночі у молодого на тацю викладали сукню, хустку «чембер», чобітки, намисто тощо та процесія на чолі з дівером вирушала у зворотному напрямку — до молодої. Там дівер у танці виводив дівчину до посадженої матері, яка її одягала. Складовою цього обряду було коливання чембером над головою молодої (подібно до українського варіанта «покривання молодої»), а також символічний опір молодої одяганню. Передвесільна гостина завершувалася в хаті молодого майже під ранок. У неділю вранці молоду знову одягали, розплітали волосся і мастили його вином, заплітали одну косу й обвивали її кругом голови (це вже була жіноча зачіска), одягали вінок. Поверх покривали червоною вуаллю («дуак»), підперізували позолоченим поясом. Перед тим, як вирушити до церкви, молоді ставали перед батьками на коліна та «просили пробачення» («прост олмак»). Деінде молоду «ховали», а далі батьки (із калачем у руках) виводили доньку із хати через рушник (вона могла також «триматися» за калач). На воротях із молодого вимагали викуп. 99

Одночасно забирали і придане. На Одещині зафіксовано, що молодих виводили з хати кум і кума, які в руках тримали калач. Після вінчання поверталися до хати молодого. Дорогою переливали їм шлях водою, пригощали їх вином, при наближенні до оселі влаштовували змагання бігунів чи кінські перегони, щоби сповістити батьків про наближення процесії. Коли весільний поїзд уже був недалеко від хати, йому назустріч виходили два парубки, перев’язані рушниками, які тричі обходили кругом візка, над головами молодих тричі піднімали весільний калач і розламували його на шматки, які тут же підхоплювали присутні. Зустрічали наречених на порозі хати батьки з калачем чи мискою борошна. Молоді ставали на килим (чи шкіру вівці), в руках тримали запалені свічки. Батьки молодого із дівером тричі в танці обходили молодих, обсипали їх зерном, обличчя мастили попелом, пригощали вином, медом, за вухо чіпляли квітку, передавали калач. Запрошували до хати, а ті вперед просили подарунки. Тоді батько нареченого виголошував список останніх, а дівер сокирою робив зарубки на стіні — записував «адамат». Молодих обв’язували весільним рушником або ж дуаком нареченої, або стрічкою із весільних свічок і вводили до хати (є звичай при тому вдарити молодого). У хаті їх садовили на скриню, давали потримати на колінах дітей різної статі, а далі відводили до окремої кімнати, по черзі вносили страви. Центральне місце серед останніх займав плов із рису («пілаф»). Кульмінаційним моментом весільної гостини було благословіння наречених посадженими батьками молодих («прошка») — вони дарували їм каніску та хліб і сіль на тарілці, яку треба було кинути через голову молодих і розбити. У селі Кубей Болградського району Одеської області цей обряд із часом спростився: молодих лише питали: «Що на столі?», а вони відповідали: «Хліб та сіль», після чого їх проводжали до шлюбного ліжка. Вранці про чесність молодої сповіщали пострілами у повітря та виставляли її весільну сорочку, частували присутніх «червоною» або ж «солодкою» горілкою, танцювали. Молода вручала кожному букетик із м’яти, перев’язаний червоною ниткою. У понеділок трапеза тривала першу половину дня, відтак гості йшли проводжати кума й куму, при тому дорогою намагалися щось украсти. Покривання молодої відбувалося під час її виходу до колодязя. Наречена виходила в червоному дуаку, на подвір’ї дівчата водили хоровод, у центрі кола ставили відро з водою, куди присутні кидали гроші, жито; у танці відро перевертали. Дівер двома галузками тричі знімав з нареченої дуак, клав його на відро, а кума перев’язувала молоду хусткою — відтепер молода мала право вийти із хати на двір. Біля колодязя присутні бризкали на неї водою, а вона кидала цукерки, горіхи, ізюм. У першу неділю після весілля молоді відвідували батьків молодої. Народини. Неодмінним учасником пологів ставала повитуха («куй бабусу», що в перекладі означає «стара жінка», «баба»). Серед обрядових дій, які виконувалися нею для полегшання пологів, — розплітання волосся породіллі, розстібання її одягу, знімання сережок. У складних випадках вона водила жінку по хаті, давала триматися за чоловічий червоний кушак або ж мотузку, які підвішувалися під стелю, переступати через кочергу, поїла породіллю водою, в яку чоловік перед тим опускав руки. Після народження дитини повитуха проводила шматком хліба по пупку, а край пуповини хлопчика клала на елемент плуга, дівчинки — на прядку чи ткацький верстат. У хаті, де відбулися пологи, кропили свяченою водою, запалювали свічку. Повитуха одразу купала дитину (для цього воду в купелі солили). Воду виливали під фруктове дерево чи під кущ троянди. Гагаузи справляли родини — т. зв. кучук питу («маленька пита») — відразу після пологів. Баба-повитуха готувала три круглих прісних хлібини («пита») і запрошувала до породіллі гостей, проте лише жінок, які вже народили. Із порожніми руками не йшли, несли борошно, солодощі. На родинах повитуха мастила хліб медом, ламала його на шматки та роздавала гостям. За звичаєм годилося забрати із собою хоч трохи хліба і вдома пригостити домашніх. Повитуху віддарювали мискою борошна та грошима. 100

На Одещині перше купання дитини відбувалося на третій день після народження. Тоді ж жінки йшли відвідувати породіллю і справляли родини («парамони»). Вони несли із собою млинці з медом і подарунки — пелюшки, гроші («щоб дитина була залізною»). У день, коли породілля вставала з ліжка, також за участю лише жінок справляли «буук питу» («велика пита»). Повитуха знову обходила присутніх iз хлібом та медом — кожен цілував хліб і втикав у нього монету. Гроші призначалися повитусі, а хліб розрізали й роздавали присутнім. Породілля на знак подяки давала повитусі миску із борошном (сюди встромляли квітку та свічку), а також мило, гроші, шматок тканини на фартух. Перед тим, як гості розходилися, на порозі хати розстеляли пелюшку, щоб кожна із жінок наступила на неї, а баба пучечком м’яти всім кропила руки водою. Вночі біля дитини протягом 40-ка днів тримали світло. Серед оберегів для немовляти згадуються, зокрема, червона нитка, срібний браслет, блакитні чи сині бусинки, ножиці, ніж, цвях — їх клали в колиску. Дитину намагалися не залишати саму. Надзвичайно стійкими були уявлення про жінок-демонів («луфусниці», «лушниці»), які з’являються до породіллі й віщують майбутню долю немовляти (зазвичай недобру). Особливо небезпечною вважалася третя ніч після пологів — породіллі заборонялося спати, а до неї на ночівлю приходили жінки. Подекуди хтось із них (або ж сама повитуха) лягав поперек дверей. Стійкими були уявлення про «нечистоту» жінки протягом 40-ка днів після пологів. У гагаузів було прийняте спадкове кумівство — у кожного, хто народжувався, був один хрещений батько (а надалі їхні діти ставали кумами). До церкви дитину несла кума (рідше — кум). На Одещині, коли поверталися від хреста, на поріг хати клали сито, в нього — дитину — і тричі підкидали, після чого її клали на кожух. У день хрестин влаштовували гостину — «куметрію». До породіллі йшли з калачами, вином, подарунками. Кума збирала гроші і купляла один спільний подарунок, щоби дитина була розумною і «зібраною». За іншими свідченнями, куми дарували породіллі «каніску» — калач із куркою. На другий день після хрестин кума (деінде разом із повитухою) купала дитину («мирудан чикармак» — «змивання миру»). У купіль кидали зерна, пір’я, гроші, пахучі трави, виноград, монети, яйця тощо, щоб немовля росло здоровим, міцним і духмяним. Воду виливали під квіти чи під плодове дерево. На Одещині цей обряд мав назву «чикар ма судан» –– «витягувати дитину з води». Через 40 днів породілля разом із повитухою йшли до церкви на «вивід» («киркланмаа»). До цього часу жінці не дозволялося виходити на двір, до криниці. Коли дитині виповнювався рік, влаштовували пострижени. Кума хрестоподібно відтинала волосся, яке спалювала на свічці, «щоби немовля довго жило і було міцним». Похорон. Коли помирала людина, відкривали двері, щоб душа («жан») могла вільно вилетіти, на вікно ставили склянку з водою, хліб і чарку вина (тримали 40 днів, лише кожного дня доливали), чіпляли рушник, — також для душі. Тіло померлої людини обмивали в ночвах. Перебування померлого в хаті вимагало спеціальних дій оберегового характеру: посуд перевертали, одяг, в якому людина померла, клали під ночви, що в них перед тим обмивали небіжчика. На третій-четвертий день перемивали в хаті весь посуд. Колись традиція вимагала, щоби померлого ховали одразу після його смерті («Померлий сьогодні ховається сьогодні, померлий завтра — ховається завтра»), проте під впливом християнства цього звичаю перестали дотримуватись, і повсюдно в селах, де мешкали гагаузи, померлих почали ховати на третій день. За свідченнями, раніше домовину робили з віконцями. Тіло міряли очеретиною, яку потім вкладали в домовину. Серед особливих атрибутів поховального обряду гагаузів — маленьке фруктове дерево («дал»), яке виривали з коренем, або ж окрема гілка, на які чіпляли бублики, цукерки, яблука, рушника, запалені свічки і, за окремими повідомленнями, комплект нового одягу (так робили переважно тоді, коли ховали померлих у молодому віці). Дерево ставили в голові небіжчика, після похорон 101

усе, що було на ньому, роздавали присутнім (або ж жебракам), бо вірили, що це потрапить до небіжчика на той світ. На Одещині, поки покійник був у хаті, на воротях висіла чорна хустка; коли тіло виносили, всі двері в хаті закривали, хустку знімали («хто зав’язав, той і знімав»), ворота зачиняли. Так само вивішували хустку і клали кілька копійок на поріг хати, але це лишалось недоторканним протягом 40-ка днів. Копійки кидали на перехресті, годилося також кинути їх у ночви, в яких жінки будуть прати. Тіло з хати виносили на рушниках, від порога до воріт стелили щось із полотняного. На деякий час домовину встановлювали на подвір’ї. Під неї викладали все, що буде роздаватися у пам’ять про померлого (білизну, килим, відро з вином чи водою, глиняний посуд, рушник і калач). Крім того, кругом домовини обводили вівцю чи обносили курку — їх віддавали родичам. Деякі специфічні риси були притаманні жалобній ході: дорогу на кладовище освітлювали (це міг бути свічник зі свічками, ліхтар), несли ритуальне деревце. Якщо процесія дорогою зупинялася, перед гробом простеляли рушник, на нього викладали калач зі свічкою, проносили домовину. Те, що лежало на рушнику, разом із полотном віддавали кому-небудь (або ж опускали в яму). За повідомленнями з Одещини, на місці, обраному для могили, перед тим, як копати яму, розсипали коливо («кольва»). Опускали домовину на полотні (т. зв. мостовому полотні, «дорожному», або ж «поховальному»). У день смерті в золі випікали три прісні хлібини круглої форми — для душі. Їх поливали вином, ділили на дрібні шматочки та розподіляли між усіма присутніми, шматочок також клали покійному в домовину. У кількості від трьох до дев’яти випікали також т. зв. капіти («калач архангела») напівокруглої чи круглої форми із трьома хрестами — для священика, а також окремо — дев’ять калачів, які роздавали на кладовищі після поховання; якщо померлий чи померла були у молодому віці, виготовляли «весільний калач»; випікали й «ашчийки» — спеціальний хліб, призначений для жінки, яка готувала обід на поминки, та «драбинний калач», який чіпляли до ритуального деревця в надії, що він допоможе душі перейти на той світ. На кладовищі перед тим, як опускати домовину в могилу, учасникам похорону роздавали коливо. На Одещині на помин душі випікали калач і теплим віддавали комусь (найкраще — чужому); перед тим хліб слід було розламати так, щоби пішов пар: «Щоби хлібний дух пішов на помин душі і на здоров’я». Неодмінною ритуальною стравою на поминках було коливо — варена пшениця із цукром, поверх якої викладали хрест із круглих дрібних цукерок. «Поману» влаштовували також на 3-й, 9-й, 20-й, 40-й день, півроку, рік, три роки. На 9-й день роздавали речі родичам: поверх них ставили полумисок із коливом, калач зі свічкою. Крім того, в цей день на місце, де померла людина, виставляли склянку з водою, свічку, клали шматок хліба. На 40-й день разом із постіллю померлого знову давали щось із одягу (але нового, щойно купленого) та меблів (стіл, стілець) і начиння (відро) тому, хто обмивав тіло. Тоді ж учасникам помани давали тарілку з коливом, калач зі свічкою, виделку і носовичок. Календарні свята. Сучасні дослідники етнічної культури гагаузів вказують на близькість болгарської та гагаузької календарної обрядовості. Свідченням цього є, зокрема, відзначення «вълчи празници» («джанавар йортулари») перед різдвяним постом (від 3-х до 7-ми днів), під час яких накладалася сувора заборона на виконання жіночих робіт — прядіння, ткання, вишивання тощо. Вважалося, що вовки нападатимуть на тих, хто одягне на себе одяг, виготовлений у табуйований час. Гагаузи Південної Бессарабії вечір напередодні дня св. Андрія («Андрей гюню») називають «сармисак геджеси» («часникова ніч»), а вечорниці цієї ночі — «сармисак» («часник»). По хатах збиралися дівчата й виконували традиційні для цієї пори роботи — пряли, в’язали, вишивали («охороняли часник»), а хлопці запрошували до них музик. Деінде осн. розвагами були дівочі ворожіння. У миску з водою чи полумисок із землею заздалегідь висаджували по одному зубчику часнику 102

— в котрої дівчини до півночі він проросте, та наступного року вийде заміж. Із часом «охорона часнику» перетворилася на суто молодіжну розвагу. Зубки часнику почали викладати в миску із зерном, яку виставляли в центр столу, і над нею курили димом. Хлопці намагалися непомітно вкрасти часник, натомість дівчата — перешкодити їм. На Різдво дорослі парубки перевдягалися, використовуючи, зокрема, маску козла та кожух. З іконами, дзвіночками вони йшли по селу, читали «Отче наш». На Новий рік («Єні-іл») для дівчат спеціально робили «сувраки» — гілки, обвиті кольоровим папером, хлопчикам давали галузку верби, але не прикрашену («сюют дали»). Рано-вранці діти ходили по хатах, за те, що вони торкалися своїми галузками господарів, у нагороду отримували від них горіхи, цукерки, печиво, яблука, гроші. На Новий рік готували холодець зі свинини, курки. Від дня св. Харлампія («Араламбу» — 10 лютого) починали відлік часу для польових робіт. На день Трифона до церкви несли святити зерна пшениці, кукурудзи, різне насіння. На Масницю на вулиці запалювали багаття. В останній день перед початком Великого посту просили один в одного пробачення, цілували руку. Спеціально відзначали день Сорока мучеників («Кирк мечик», «Кирк айос», «Кирк касик»). Цього дня годилося випрясти 40 цівок. Кожний у себе у дворі розпалював багаття. Перед тим обмітали подвір’я, а сміття спалювали у вогні, щоб на обійсті не було блощиць, комах і гризунів. Діти влаштовували забави: стрибали через вогонь; у хаті до стелі підвішували на нитці халву та яйця, розкачували їх у різні боки і пробували схопити губами. За повір’ям, у цей день «Господь забиває сорок кілків тепла в землю» або ж просто «Бог розкриває землю». Саме тому годилося 40 разів вдарити мотикою чи 40 разів копнути землю лопатою. У гагаузьких селах із настанням весни починали чіпляти на руку «мартишорки» — вовняні (чи прості) нитки червоного та білого кольорів (за свідченням старожилів, раніше гагаузи цього звичаю не знали). Вірили, що це оберігає, насамперед дітей, від зурочення. 1 березня також називали днем баби Марти. Переказували, що в неї дев’ять чоловіків і, залежно від погоди в цей день, міркували, якого саме чоловіка — гарного чи поганого, вона зустріла. Величним святом для гагaгузів залишався Георгіїв день («Едерлес», «Идерлес», «ай Йорги», «ай Горги»), який слугував початком відліку літньо-осінніх свят та постів. Господарі перевіряли, чи добрі сходи збіжжя — воно вже мало вирости на одну долоню. Особливим цей день був для тих, у кого були іменини. Вони різали ягня і запікали м’ясо — готували «курбан» «за здоров’я і все найкраще», а також пекли «калачі» з діркою посередині. Наїдки несли святити до церкви (звідси назва — «церковний курбан»), усі разом збиралися, їли, танцювали «хоро». Трапилася згадка про те, що гагаузи пам’ятали про свято Ідирлез (6 травня, від тюркського «йаз гельді» — «літо настало»), свято Касим (21 листопада, від «киш гельді» — «зима настала»). Ці свята перегукуються зі святами, які відзначали кримські татари, отже, вказують на ставлення гагаузів до скотарства як до свого основного заняття. Із часом у ці дні згадували християнських святих — Георгія та Димитрія, хоча без «курбану» (запеченої із пшеничною крупою чи рисом баранини) не обходилися. На Одещині різали баранця (його кров трохи пускали на поріг хати), пекли два калачі, йшли на поле із посівами ячменю та «волочили» по зелених сходах дітей. Курбан і калачі виносили на вулицю для спільного святкування. На Вербну неділю («Сюют назар») святили гілочку верби, яку ставили біля ікон. Її вважали помічною — запарювали, якщо хтось хворів. Серед гагаузів широко відомим було повір’я, що від Великого четверга («Ак першембе») мертві «відпускаються» («йелюлери колверийляр»), а на день П’ятидесятниці «закриваються» — повертаються до царства мертвих. Отже, у гагаузьких селах Південної Бессарабії у Великий четвер і надалі у всі четверги від Великого тижня до Вознесіння Господнього (або ж Трійці) суворо заборонялося працювати. Ця заборона не була відомою у сусідніх селах, де переважало українське населення. Проте вірування у те, що пасхальні яйця, пофарбовані цього дня, не псуються, можна віднести до загальної традиції. У багатьох гагаузьких селах було прийнято у Великий 103

четвер ходити на кладовище упорядковувати могили. Переказували, що в цей день «Христос звільняє мертвих із пекла, і небіжчики приходять додому — ми їх не бачимо, а вони нас бачать». Тому саме в Чистий четвер гагаузи пекли невеликі калачики, а ранком перед хатою розводили багаття із хмизу, який перед тим збирали на городі. Одночасно на обійсті або ж перед хвірткою на вулиці встановлювали стіл, на який викладали «калач», цибулю, часник, а також запалювали свічку. Над столом курили димом від жаринок, що залишилися після спалення хмизу. Це була перша ритуальна трапеза, влаштована для мертвих цієї весняної пори. Протягом дня годилося не тільки пригостити сусідів по вулиці, а й що-небудь подарувати, зокрема калачики, нитки, хустки. На Одещині «мерців випускали» в середу на Страсному тижні, –– цього дня на помин їхніх душ старі роздавали хліб зі словами: «Бог да простить!» До Пасхи («Паска», «Паскале») випікали солодкий хліб із пшеничного борошна, із родзинками, фарбували й розмальовували яйця («конділлі»). Серед страв традиційними були холодець із курки, молоко з рисом («сютляг»), голубці («сарма»), м’ясо ягняти. У перший день Великодня після повернення із кладовища для гагаузів обов’язковим було відвідання молодими шлюбними парами своїх кумів. Вони брали із собою паску, два калачі, крашанки, курку чи індичку, а також пляшку горілки або вино. Молоді майже до вечора сиділи в гостях, а коли поверталися додому, кум брався «провести» своїх хрещеників, своєю чергою, прихопивши півпаски і півпляшки вина. На другий день молоді йшли до батьків, частіше за все до батьків дружини, і знову несли із собою великодні гостинці. На Одещині у понеділок на наступному після великоднього тижні відзначали «маленьку Пасху» — т. зв. Сувин день: ішли на кладовище, брали із собою частування для мертвих («помана») — паску, крашанки та коливо. На могили кришили потроху із принесених наїдків, викладали трішки колива, правили службу, а колись ще і спільно поминали померлих. Вірили, що цього дня неодмінно пройде хоча б невеликий дощ. На Вознесіння пекли паску, фарбували яйця. Обов’язковим у цей день було випікання калача з діркою, що призначався для померлих, яких прийшов час «заганяти» — «прибирате умрелете». Вважали, що форма калачів із діркою найбільш придатна для померлих: вони можуть нанизати їх на руку (на відміну від колива, яке треба збирати), оскільки побутувало уявлення, що мертві поспішатимуть. Вірили, що в суботу перед Трійцею на землі з’являються русалки («луски») і через тиждень, у понеділок, повертаються туди, звідки вийшли. За уявленнями, вони перебували переважно біля води, тому в ці дні було заборонено купатися. Середу на Троїцькому тижні називали «божевільною середою» («луда гряда»), коли будь-які роботи заборонялися. На Трійцю збирали траву, насамперед полин («троїца-оту»), стелили її на долівку, на підвіконня, на двері чіпляли гілки з горіха. По селах, де це свято було храмовим, робили великий «збір». Гагаузи шанували Троїцьку батьківську суботу, в яку поминали померлих. На Петрів день обов’язковою стравою гагаузів (а також болгар), які проживали у Бессарабії, був «петрівський півень» («Петроф форозу»), тушкований з овочами, звідси — одна з його назв — «цибульна маньджа з півня», також випікали калач (який вмочали у підливу), варили узвар. Жертвопринесення баранів відбувалося у тих селах, де в цей день було храмове свято, а також його здійснювали всі Петри, які були іменинниками. Павли готували курбан наступного дня. На Петрів день утримувалися від виконання будь-яких робіт. Особливо табуйованими були жнивування і розведення вогню — навіть у хаті намагалися поводитись особливо обережно із піччю при приготуванні їжі. Ця заборона пояснювалася загрозою пожеж і знищення у полі снопів. Серед гагаузів і болгар Бессарабії було поширеним повір’я, що в липні випадає кілька днів, відомих під назвою «Гурешниць» (їх дати коливалися). Вони, а також день св. Марини, що припадав на поч. серпня, визнавалися надзвичайно 104

небезпечними для виконання будь-яких робіт — переказували, що за порушення цієї заборони господарю загрожує пожежа. Димитрів день («Касим» — 8 листопада) вважався часом повного закінчення землеробських робіт, а також сезону випасу отари — овець забирали додому, розраховувались із чабанами, пригощали їх. Хто був у цей день іменинником, готував «курбан». У гагаузів від Димитрія відраховували свята зимового та весняного циклу.15 Гагаузи Молдови. Гагаузія сьогодні (Ґаґаузія, Гагау́з Єрі́, гагаузьке Gagauz Yeri) — автономне територіальне утворення на півдні Молдови. Створено з населених пунктів, де понад 50% жителів складають гагаузи, а також з тих, де більшість жителів за результатами референдуму добровільно погодилися увійти в автономію. Населення. За переписом Молдови 2004 року населення Гагаузії становило 155 646 осіб, з яких 58 190 мешкало в містах і 97 456 у селах. Тобто 4,6% населення Республіки Молдова мешкає в Гагаузії. У порівнянні з іншими районами Молдови, Гагаузія має відносно високий показник природного приросту населення — 1,5 на 1000 осіб, поступаючись тільки Яловенам та Кишиневу. На 2010 рік населення Автономії оцінюється в понад 160,1 тисяч осіб. У Молдові за даними переписом 2004 року проживало 147,5 тисяч гагаузів. З них в Гагаузії - 127,8 тисяч, в муніципії Кишинів - 6,4 тис., у Кагульскому районі - 3,6 тисяч, у Тараклійському - 3,5 тисяч, у Бессарабському - 2,2 тисячи (Дані перепису не враховують лівобережжі Дністра і муніципій Бендери, що входять до ПМР). У Придністров'ї (ПМР) - 4,1 тисяч чоловік (оцінка 2004). В Україні за даними перепису 2001 року проживало 31,9 тисяч гагаузів, з них 27,6 тисяч - у Одеській області. У Росії на 2002 рік проживало 12,2 тисяч гагаузів. З них в місті Москві - 1 тисяча, у Тюменській області - 2,6 тисяч (у тому числі 1,6 тисяч в Ханти-Мансійському автономному окрузі). Інші країни: в Туреччині - від 5 до 15 тисяч, Греції - 3 тисячи, в Болгарії - 540 чоловік (перепис 2001) або за різними даними від 1,4 тисячи до 10 тисяч, в Румунії - 45 чоловік (перепис 2002) або від 1,2 тисячи до 3 тисяч. Близько 1 тисячи в Казахстані (978 чоловік у 1989 р), Узбекистані, Туркменії, Білорусії, Латвії (108 чоловік), Естонії (32 чоловік), Грузії. Гагаузи проживають також в Канаді та Бразилії. Етнічний склад. Гагаузи – 82,13%, болгари – 5,15%, румуни – 4,85%, росіяни – 3,82%, українці – 3,16%, роми – 0,31%, поляки – 0,02%, євреї – 0,01%, інші – 0,56%, не визнач. – 0,01%. Віросповідання. Православні – 93,13%, не визнач. – 1,66%, невіруючі – 1,66%, баптисти – 1,62%, інші – 1,07%, адвентисти – 0,80%, атеїсти – 0,17%. Релігія гагаузів - православ'я і Іслам. Часто можна зустріти твердження, що гагаузи - єдиний тюркомовний народ, що сповідує християнство. Однак, це не так: основною релігією сучасних чувашів, кряшенім, нагайбаків, якутів, хакасів і шорців також є православ'я. Гагаузи - один з небагатьох тюркських народів Європи, який прийняв християнство і в той же час не втратив свою етнічну самосвідомість і тюркську мову, як це сталося, наприклад, з нащадками гунів, булгар, куманів та інших тюркських народів, що проникли в Європу в процесі Великого переселення народів. Існують також і гагаузимусульмани, інакше звані «гаджаламі» .Цей народ проживає на Балканах, в східній Болгарії і у Фракії (Європейська частина Туреччини) Історична довідка. Гагаузи - нащадки середньовічних тюркських кочових племен (печенігів, тюрків-огузи, половців) та інших зниклих народів, хвилями накочуються на південно-східну Європу з південно-сибірських, середньоазіатських і прикаспійських степів. У процесі міграції, особливо після татарсько-монгольської навали на Східну Європу, предки гагаузів відкочували через північноВ.І.Наулко, О.О.Боряк http://resource.history.org.ua/cgibin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21C OM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=1.14.%203 15

105

причорноморські степи в рівнинні райони Північно-східної Болгарії і нижнього Подунав'я. Гагаузи відносяться до індоєвропейської сім'ї народів. За мовою гагаузи зараховуються до огузо-булгарскої групі південно-західного ареалу розповсюдження тюркських мов. Історія гагаузького народу до теперішнього часу мало вивчена. Історичному гагаузоведенню достовірно відомі наступні факти з історії народу. Гагаузи, як самостійний етнос, остаточно склалися до XIII століття в регіоні північносхідної Болгарії, переважно на території Добруджі і Деліормана. Це виявилося свого часу можливим, оскільки в цьому регіоні присутність тюркського елементу було віковою традицією (гуни - IV-V століття, печеніги - IХ століття, узи - Х-ХI століття, половці (кумани) - ХI-ХII століття). На території Добруджі в XIII столітті відомо державне утворення Узі Ейлет, яке більшість вчених кваліфікує, як перша держава гагаузької народу. Після того, як ця держава впала під ударами османських завойовників, історія гагаузької етносу у весь період Середньовіччя залишається донині невідомою. XIII століття (1259-1320) - період християнізації тюркомовних предків гагаузів на Балканському півострові, головним чином в результаті багаторічної місіонерської діяльності легендарного Сари Салтика, який в різних балканських легендах ототожнюється з такими християнськими святими, як святий Георгій, святий Ілля, святитель Миколай, святий Симеон, святий Наум або святитель Спиридон. XIV століття (1320-1347) - предки гагаузів перебували в незалежному Карвунскому князівстві під проводом тюркомовного християнина кипчакского походження Балик Бей. Карвунска земля (Karvunum Terra) перебувала на північному сході сьогоднішньої Болгарії з центром у місті Карвуна. XIV століття (1347-1400) - гагаузи в незалежному Добруджанского князівстві під проводом Добрича (сина Балика), а після нього c 1386 Іванко (син Добрича). Добруджа - нині географічна область північносхідній Болгарії та південно-східній Румунії. XIV-XIX століття (1400-1812) - гагаузи всередині Османської імперії, в тій же Добруджі, територія якої в османських історичних документах згадується під назвою Уз Ейалеті, що в перекладі на російську означає «провінція народу уз (огуз)». Тільки у ХVIII столітті в області Варни згадується про те, що існувала нібито гагаузької республіці Вістерії. Але це, як і інші історичні факти, пов'язані з історією гагаузів, вимагають додаткових досліджень. У кінці ХVIII столітті історія фіксує гагаузів, як самобутній етнос, згадуючи про них у складі переселенців Буджака з Північно-Східної Болгарії. В результаті цих міграційних процесів, що посилюються черговою російсько-турецькою війною 1806-1812 років, генофонд гагаузького народу виявився розділеним на дві частини: одна частина (менша) залишилася в Болгарії, більша ж частина влаштувалася в Бессарабії, в рамках Російської держави. Боротьба гагаузів за свою свободу від домагань молдавських бояр відразу ж після переселення завершилася в грудні 1819 Указом керуючого сенату Росії про надання центральному Буджаку статусу іноземної колонії. Це фактично означало автономію для населення, значну частину якого склали компактно розселені гагаузи. У середині XIX століття гагаузи Буджака зазнали черговий поділ їх етнічної території в Південній Бесарабії. У результаті війни 1856 роки (званої Кримської) Південно-Західний край Буджака (південне Підпруття і селища нинішнього Вулканештского району, а також Болград, що вважався центром бессарабських колоній) відійшов до князівства Молдова. Це спричинило за собою вимушену міграцію гагаузької населення в сьогоднішні межі Запорізької області України. В результаті останньої російськотурецької війни 1878 року ці території повернулися до Росії в обмін на землі нинішній румунській Добруджі. Гагаузи Буджака в XIX-XX століттях розділили долю населення Російської імперії і не залишалися пасивними у вихорі політичних і соціальних потрясінь, що мали місце в цій державі. У ході революції 1905-1907 років (6 січня 1905) населення головного населеного пункту гагаузів - Комрата, повставши за своє національне і соціальне визволення, проголосило свою Комратскую республіку. Але повстання було жорстоко придушене владою. Республіка проіснувала лище кілька 106

днів. Події 1917-1918 років відбилися на житті гагаузів Буджака прагненням до реалізації своєї автономії, але розпочата в цьому напрямку робота в січні 1918 року була зірвана румунською окупацією Басарабії. В умовах жорстокої націоналістичної дискримінації місцевого населення, і, насамперед, гагаузів, румунською владою в ці найважчі роки, зрозуміло не могло бути й мови про відновлення гагаузами свого права називатися самобутнім народом, вже не кажучи про можливості реалізувати своє право на самовизначення, на розвиток своєї писемності і своєї національної культури. Не змінив цю ситуацію відносно гагаузів і 1940 рік, коли 2 серпня була утворена Молдавська РСР. Одним розчерком пера сталінська влада, без виявлення на те волі гагаузів і болгар, розділили на дві неравновелікіх частині їх етнічні території. В результаті близько 80 відсотків гагаузів виявилося у складі Молдавської РСР, 20% - на території суміжної по Буджаку України. Трагічні наслідки цього виявилися в тому, що на багато десятиліть компактно розселений гагаузький народ опинився на своїй же етнічній території розосередженим по різних адміністративним районам і фактично загубленим в багатонаціональній масі населення Буджака. Розведений кордоном двох національних республік, розп'ятий за адміністративнотериторіальним поділом, народ на своїй етнічній території виявився позбавленим можливості консолідуватися для вирішення проблем свого виживання і національного відродження. І це в умовах посилення процесів денаціоналізації. Після 1985 року, як і всі народи СРСР, гагаузи піднеслися до чергового етапу боротьби за своє національне відродження і самозбереження. Республіканська доба. Протягом радянської окупації Басарабії, гагаузи не мали жодної автономії в складі Молдовської РСР. І лише на хвилі Перебудови у березні 1988 року виникає дискусійний клюб інтелігенції «Ґаґауз халки», який очолив Дмитро Савастин. 21 травня 1989 року відбувається перший з'їзд представників гагаузького народу. На ньому чотири гагаузькі рухи, а саме: «Гагауз халки», «Бірлік», «Ватан» та «Міллет санжиси» — об'єднуються в єдиний громадський рух під спільною назвою «Ґаґауз халки» (що в перекладі з гагаузької означає «гагаузький нарід»). Коли 18 липня 1989 року в Москві розпочав роботу перший З'їзд народніх депутатів СРСР, гагаузький нарід представляло 2 депутати: Степан Гроздів та Михайло Пашали. Та жодному з них так і не надається слово. Тільки останнього дня з'їзду депутат від Камчатки, а потім і від Білорусі виступають з трибуни щодо автономії гагаузів. Група підтримки вважала це перемогою. Президія Верховної Ради Молдовської РСР 7 серпня 1989 року створює спеціальну комісію з вивчення запитів народніх депутатів СРСР та звернень гагаузів щодо доцільности та потреби у створенні автономії гагаузів. 19 серпня 1990 року відбувається перший з'їзд депутатів усіх рівнів з пяти районів півдня Молдови, на якому й була виголошена Гагаузька Автономна Радянська Соціялістична Республіка, згодом відома як просто Республіка Гагаузія або гагаузькою Ґаґауз Єрі. 25 жовтня 1990 року відбулися перші вибори до Верховної Ради Республіки Гагаузія. Молдовське керівництво не влаштовує взятий Ґаґауз Єрі шлях на незалежність, тож відбувається похід до Комрату молдовських націоналістів-добровольців на чолі з Мірчою Друком, тодішнім прем'єр-міністром Молдови, задля неприпущення відокремлення Гагаузії від Молдови, відомий під назвою похід на Гагаузію. 26 жовтня в Комрат спрямовуються радянські війська Болградської дивізії, а 30 грудня і радянські спецназівці; задля мирного врегулювання молдовани вимушені поступитися. 1 грудня 1990 року відбуваються загальні вибори президента невизнаної Республіки Гагаузія. Ним став Степан Михайлович Топал, Верховну Раду РГ очолив Михайло Васильович Кендігелян. Автономія. У березні 1994 року створюється спільна комісія Верховної Ради РГ та парламенту Республіки Молдова, що працюватиме над випрацювання закону про особливий статус Гагаузії. Комісію очолюють Петро Бузаджи та Йон Унгуряну. У червні це питання обговорюється керівниками РГ Степаном Топалем та Михайлом Кендігеляном із президентом Республіки Молдова Мірчею Снегуром і головою 107

парламенту Петром Лучинським. Після чого проєкт закону про автономію надходить у Парламент Молдови до затвердження. У 1994 р. внаслідок референдуму, на якому населення Гагаузії відмовилося від незалежності на користь автономії, 23 грудня 1994 року парламент Молдови прийняв Закон про особливий правовий статус Гагаузії (Гагауз-Єрі), що наділив регіон з компактним мешканням гагаузів правами автономії у складі Республіки Молдова. Останніми роками значну допомогу Гагаузії надає Туреччина. За рахунок коштів, що надійшли з Туреччини, була побудована система водопостачання, що дозволила значною мірою зняти проблему забезпечення якісною водою мешканців населених пунктів всього півдня Молдови. Також був відкритий Гагаузько-турецький ліцей в Чадир-Лунга, випускники якого, надалі, мають можливість продовжувати навчання в найкращих турецьких університетах. Закон про особливий правовий статус Гагаузії, Уклад Гагаузії. Згідно з ними назви Ґаґауз Єрі (гагаузькою «Гагаужчина») та русифікований варіант Гагаузія визначаються рівноправними. Найвищий посадовець — Глава (Башкан) Гагаузії. Обирається терміном на 4 роки. Є членом Уряду Республіки Молдова. Від 2015 року посаду обіймає Ірина Влах. Найвищий законодавчий та представницький орган — Народні збори Гагаузії (Халк Топлушу), складаються з 35 депутатів, що обираються терміном на чотири роки. Головний орган виконавчої влади — Виконавчий комітет Гагаузії (Баканник Комітеті), обирається більшістю голосів Халк Топлушу за поданням Башкана Ґаґауз Єрі. Найвищим судовим органом є Трибунал Гагаузії. Офіційними мовами АТУ Ґаґауз Єрі є молдовська, гагаузька та російська. При цьому, символічна увага надається мові корінного населення. Згідно з Укладом АТУ Ґаґауз Єрі, нею зобов'язаний урочисто присягати Башкан, гагаузькою має володіти і Голова Халк Топлушу. Натомість, у суспільній та освітній сферах гагаузька мова перебуває в глибокому занепаді, поступаючись, перш за все, російській. Навіть закони Халк Топлушу та постанови Баканник Комітеті видаються винятково російською. У школах Автономії вивчаються чотири мови: три офіційні та одна іноземна, але основна мова викладання — російська. В кінці XIX століття жінки носили полотняну сорочку, безрукавне плаття з фартухом, велику чорну хустку поверх тонкої білої хустки (мода). У зимовий час надягали плаття з рукавами, суконну кофту і хутряну безрукавку. Обов'язкові сережки, браслети, намиста, у тому числі намисто із золотих монет (ліфт). Чоловічий одяг: сорочка, широкі суконні штани, широкий червоний пояс (кушак), капелюх влітку, каракулева хутряна шапка (калпак) - взимку. У пастухів звичайна сорочка поєднувалася зі штанами з овчини (мешин) хутром всередину; хутряна безрукавка і коротка куртка з овчини (кюрк), іноді декорована червоною або зеленою строчкою. У народній кухні осілих гагаузів простежуються багато рис кочового побуту (в особливій обробці молока, зберіганні м'яса, сиру, бринзи в шкурі і т. д.). Важливе місце в харчуванні займав хліб. Популярні пироги, в тому числі листкові з бринзою (киирма), круто наперченого соуси (манжа), холодці (пача). Традиційний гагаузька обряд курбан (відомий за описами середини XIX століття), що поєднував приготування пшеничної каші (булгур) з жертовним бараном, а також культ вовка, що зберігся, дозволяють переглядати етнокультурні зв'язки гагаузів, з одного боку, з балканським світом, а з іншого - з кочовими степовими цивілізаціями. Гагаузьки села півдня Запорізької області: Олександрівка, Вовчанське, Голівка, Дечня, Дмитрівка. Гагаузькі села Українського Буджаку: Болградський район – Дмитрівка, Олександрівка, Виноградівка, Ренійський район – Котловина, Кілійський район – Старі Трояни.

108

Колодач 6–й. Вам зліт! 1963. У 1963 році в сільській библиотеці (Старі Трояни, сьогодні Кілійський район Одескої області) взяв я книгу Анатолія Маркуші «Вам зліт» про те, як керувати літаком (популярна інструкція для дітей) й взагалі про життя. Вивчив її та вважав, що ця книга була написана для мене – поради багато разів розраджували критичні ситуації в моєму житті.

11 Комишина Життя. Я щоденник – 1Б. Отроцтво. Зимою 1961 року батьки поїхали у Старі Трояни працювати учителями молодших класів, і в цьому ж році батько поступив в Ізмаїльський педін (хотів поступати в Одеський сільгосп на агрофак, але не дали йому направлення – муравлівський голова колгоспу почуяв майбутнього конкурента). Я залишився сам у бабусі з дідусем в Муравлівці до кінця навчального року. Вчився я у другому класі в Муравлівці погано. Не знав таблиці множення. Вчила нас Кулеба (дружина Ніколаєва Івана Назаровича, мого майбутнього класного керівника, а тоді – голови сільської ради) – Акуліна Артемівна. Лупила вона учнів – своїх родичів; ми її боялися. Згодом були у неї на цьому грунті неприємності і довелося на деякій час покинути школу. Вчився я погано, друзів у мене не було. Вранці я плентався до коли, завжди спізнювався на уроки, часто залишався без обіду. Ганяли мене за батьками додому (бабуся була крайньою); взагалі, був я поганий учень і сумне було моє життя. Навесні хотів я піти до Городнього після того, як дід ганяв нас – дітей – вночі (ми не хотіли молитися богу – були малолітніми атеїстами). Дойшов до станції Катлабух й повернув назад, бо згадав, що батьки мої живуть вже в Старих Траянах (мабуть, все-таки добре було ені в своїй хаті). Штирбул? Штандар! Пам’ятаю, якось послали мене за батьком (директором була Соколова Віра Захарівна). Йшов я, пальто розстебнув, їв сніг, щоби захворіти й померти. Й виказала мені співчуття сусідка по вулиці (й моя однокласниця) Валя Буркина. Як могла, мене втішала: - Выдпусти довге волосся, я їх буду тобі на потилицю зачісувати, й вони звикнуть так стояти – ти будеш красивим. Років за п’ять до цього я обіцяв на неї оженитись (нам було по 5 років; про це хресна Груня розказувала): - Валю, ти будь завжди у цьому красивому платті і я на тобі оженюсь. Діти не відрізняють форми від змісту. Вони мислять ідеалами, приймаючи бажане за дійсність. Не все красиве, що в красиву тогу рядиться, але цього я ще не знав; і дорослого життя не уявляв; лише через 15 років пізнав принади сімейного життя. Зимою 1961 року було затміння сонця; ми його спостерігали в школі крізь закопчене скло. Навесні 1961 року почали будувати Будинок культури в Муравлівці, а старий (напроти школи) – розбирати. Ми – молодші школярі – бігали по стінам. 12.04.1961 року. Натовп дорослих і школярів зібрався під гучномовцем і слухав повідомлення ТАРС про політ Юрія Олексійовича Гагаріна до космому. Радісне почуття, Тихий теплий день. Друзів на вулиці нашій у мене не було – однолітки-однокласники жили далеко. Найближче (за пару километрів) жив Василь Макаров Баптист; я з ним не дружив. Близько жили Андрій Мальков, Соколов, Силаєв Левонтій (Маркел), але вони були 109

старші за мене й з малятами не водилися. Подекуди гратися із однокласниками я бігав у село: Вітя Ісаєв Лампа, Толя Феклістов Гусь, Саша Макаров Кица, Коля Дмітрієв Сруль, Володя Корнєєв Кореш, Леня Соколов Магар… Батьки купил хату на Магалі. Була у нас битва між магалянами і селянами і ми (декілька розбитих магалян), відрізані від основних сил, ховалися у цій хаті на горищі. Нападники намагалися вдертися на горище, я тоді взяв брадвицю (особий великий топор), заревів і погнав хлопчаків; після цього отримав прозвисько – Валєрка-бик. Влітку батьки забрали мене в Старі Трояни. Перший рік ми жили у господині, яка мала сина – не сповна розуму. Довго там не затримались, бо цей божевільний розсердився на нас – дітей і загнав нас (разом із мамою) в наші кімнати; ми закрились, але божевільний почав ломати двері топором. Ми з мамою вилізли через вікно і втекли до школи. Дом у господині був довгий-предовгий, з багатьма перехідними кімнатами (типовий гагаузький тих років). В кіноепопеї про Штірлиця епізодичну роль професора Шлейдена грав артист, схожий на учителя музики в Старих Троянах, за національністю єврей.Тоді він навчався в музичному училищі (заочно), через деякий час – в консерваторії (заочно), сьогодні (1981 рік) працює в Ізмаїльському районному відділі культури. Я зустрічався з ним по роботі. Є у нього донька Марина. Дружили наші батьки і ми дружили. Ходити до них у гості було цікаво – треба було йти далеко і через рипи. Дружили наші батьки з Дмитрієвими (виходці з Муравлівки). Дружиди і ми з їх дітьми: Аллою, Жанною. Алла пізніше була подругою Свєти, чув я, що закінчила Одеський політех. Mea erstum булка. Батьки отримали вартиру на шкільному дворі і ми туди переїхали. Це була в минулому лазня. В Старих Траянах померла Аніна собака Жулька. Жульку Аня викормила з щеняти у псину в Городнему. Коли переїхали у шкільний двір, тримати собаку стало небезпечно; діти дражнили Жульку й собака могла їх порвати. Віддали Жульку пастуху; вона затужила, перестала їсти й померла. 1961-1963. Життя текло. Дружил із Сережкой парамоновим (син директора школи), Валеркой Орленко (син учителів з Кісліц), Анреєм Соломеєм. У Сережки була сестра Наташа, яка в школі вчилася на «відмінно» й навчалась грати на баяні. В 1965 році Парамонови (Віра Василівна, старий Парамонов, діти) уїхали в село Черемошне Білгородської області Білгородського району. Наташа закінчила на відмінно середню школу й поступила до фармацевтичного інституту. Так мені писав Сережка. Десь у 1970-х роках він розбився на мотоциклі. Билися між собою, із сусідськими хлопцями болгарами та гагаузами, купалися в лімані. Навчання в школі пам’ятаю погано. Закінчив 3-й і 4-й класи на «відмінно». Вчила нас Балюра Віра Василівна. З її сином – Ліпошкою – ми часто конфліктували. Він був старший від мене і мені, звичайно, перепадало. Таке було наше хлопчаче життя. Мені 11 років. Зібралися хлопці і дівчата з нашої вулиці кружка та грали у гру: в центрі провідник, всі назвалися іменами квітів. Провідник рахує, називає квітку і що цій квітці присуджує: пісню проспівати, потанцювати, вірш розказати. Мені присудив дівча поцілувати – Ількину сестру – Ліду Папук. Мені вона дуже подобалася. Багато років по тому я заїжджав до Старих Троян і спитав про Ліду Папук. Молоді жінки таку вже не пам’ятали, а стара сказала, що у неї багато дітей…

110

Батьки цього літа переїхали до Муравлівки – з’явилися для них вакансії в школі. Ми оселилися в своєму домі. Літо 1963 року. Перейшов до 5-го класу. Закінчив я його у 1964 році з 4 четвірками (російська і українська мови, аріфметика, праця – учитель Скорик Сергій Никифорович – я не зміг скамійку зробити)… В Муравлівці на моїй вулиці не було хлопчиків мого віку. В село було далеко ходити і я поступово ставав відлюдником. Ста більше читати книг. Був загальний зошит шифрів, був зошит з шахматів – займався я серйозно цією грою. Літо 1964 року. Пішов я на роботу до колгоспу (городництво) на полив. В космос полетів Валерій Биковський і моє прозвисько знову знайшло підтвердження – стали мене дражнити – Бик і я реагував миттєво – кидався на кривдника з кулаками. Памятаю, що дрався із Вітєю Чичею, а згодом мені подобалася його сестра (мала вона нейлонову косинку). Літо 1965 року. Закінчив я на «відмінно» 6-й клас. Став дружити із хлопцями з нашого класу (ходив до них гратися): Коля Дмитрієв, Вітя Ісаєв, Саша Макаров, Володя Корнєєв. Більше бував я в гостях у Віті Лампи, бо з’явився у нас спільний інтерес – баян. Батько вчився в педагогічному інституті й там необхідно було вміти грати на одному з музичних інструментів. Спочатку батько купив баян, але займатися не вистачало часу і батько перейшов на домбру, а баян стояв (Свєта ховалася у футлярі). Я почав займатися самостійно баяном в січні-лютому 1964 року (5 клас, 11 років). Весною 1964 року приступив до гри обома руками. Не виходило. Пам’ятаю, що дуже психовал. Але вже 1 травня 1964 року виступав на клубній сцені на святковому концерті із двома творами – «Я на горку йшла» та «Пойду ль я, вийду ль я да». З Вітею Ісаєвим став займатись його дядя – Андрій Никифорович (сліпий музикант-танкист, горів у танку, після війни закінчив курси баяністів і працював у нас в клубі акомпаніатором). А.Н. навчив Вітю після кожної вправи грати: вот ето да! Вітя починав грати, але так і не навчився. Батьки привели мене до А.Н. на прослушування і сліпий музикант сказав, що у мене неправильна пальцовка (пальцовку знимав з моїх слів) і що з мене музиканта не вийде, бо я почав вчитися грати із складних п’єс (учив «Полонез» Огинського). На сьогоднішній день у мене в активу вже більше 500 концертів (1981 рік, Мурка). Без особливих подій пройшли для мене пів-сьомого класу. Учився самостійно грати на баяні, учився грати в шахмати, їздив на велосипеді, грав у футбол з пацанами. Майже нічого не пам’ятаю із шкільних подій. Епізодичні щоденники почав вести з весни 7 класу, щоденний – з 9 класу (все це спалив у 1977 році).

11А Комишина Життя. 1963. Лиман. Влітку цього року полюбив я бродити цілими днями берегами озера Китай: бачив зміюк, які грілися на сонці; води лиману підмивали береги й багато цікавих речей я знайшов на старовинних стоянках людей, пам’ятаю – обоглаву бронзову зміюку у формі букви латинської S, нефритовий католицький хрестик синьопрозорого кольору та камінець у формі телятка – він до сьогодні є у мене й асоціюється із биком – моїм тотемом. Зміюка та хрестик розчинилися у вихорі років. 111

Десь загубився фотознимок тих років. Ми – діти: Тимофєєви – Валерій, Аня, Свєта та Дмітрієви – Алла, Жанна – стоїмо на березі лимана й дивимся на «камишевий рай», а там – у плесі - пелікани. Мабуть, тоді я навчився бачити і відчувати чари живої природи; тоді зародився потяг до вивчення природних явищ, що згодом привів мене до біологічного факультету Одеського державного університету ім. І.І.Мечнікова.

11Б Комишина Життя. 1963. Вам - зліт. Книга Анатолія Маркуші «Вам зліт» - популярна інструкція для дтей про те, як керувати літаком і, згодом, і життям. Здавалося, що ця книга була написана для мене – поради багато разів розраджували критичні ситуації в моєму житті. Книга про те, як людина, долаючи труднощі, знаходить крила; про те, як вона дізнається радощів польоту, перемагаючи часом серйозні невдачі; про те, як вона вчиться не тільки керувати літаком, але і власною волею.

Поради А.Маркуші 1-е видання 1959 року, 2-е видання 1967 року, 3-е видання 1974 року. Щоб приймати «точні» рішення, треба обов'язково ясно бачити цілі, які ти собі намічаєш. Наберись терпіння - починати треба з простого... Щоб злетіти - треба відірватися від землі... Фюзеляж - це те, до чого все кріпиться, і те, в чому майже всі поміщається. Гвинт, який працює, лютий, до того ж він сліпий і готовий кришити все підряд. Будь обережний! Ніколи не наближайся до гвинта, який обертається. Сліпа сила - нищівна сила! Кабіну треба знати на «відмінно». Посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю (треба вміти пригнічувати старі звички і виховувати в собі нові). Ручку управління тримай, як ложку, - міцно, але не сильно. Пам'ятай про ремені. Сміливіше берися за справу сам і, якщо на твоєму шляху виникнуть 112

труднощі, не впадай у відчай і не відступай. Для новачка і друкарська машинка здається незрозумілою плутаниною з важелів. Але ж це тільки для новачка! Одна справа знати, зовсім інша - вміти. Завзято вдосконалюй власний характер. Порядок у всьому. Спостережливість. У сліпому польоті не можна вірити своїм відчуттям - вони можуть обдурити. Тільки прилади говорять правду. Там, де закінчується швидкість, припиняється політ і починається вільне падіння. Втратити швидкість - залишитися без підйомної сили. Якщо твій літак виявиться без пального в повітрі, виправдовуватися тобі буде нічим. Безпека польоту починається на землі. Безпека досягається ретельною попередньою підготовкою. Не поспішай. Поспішність ніколи ні в чому не приносить щастя. Літак любить ласкаві руки. Не кожен політ завершується посадкою, але кожен починається злетом. Треба вміти злітати. Пілотаж на малій висоті може призвести до того, що вашим друзям доведеться витратитися на квіти. Земля нікому не прощає помилок, краще починати початок з пікірування трохи раніше, ніж трохи пізніше. Господар висоти - господар бою. Секрет польоту - в ясному, чіткому, глибоко осмисленому розумінні явищ, що відбуваються - розумно оціни обстановку. Не бійся польоту. Побороти страх можна двома шляхами: нехтування небезпекою або точними, надійно вивіреними знаннями. У хорошого льотчика і потилиця бачить. Читай землю. В штопор потрапляють по-різному. Можна навмисно вводити літак в штопор, а можна і ненавмисно впасти в нього. Шукати спільний ритм пілотажу. Не фігуряти, а вміти виконувати фігури вищого пілотажу. Потрібна хороша голова, щоб пілотувати літак прямо до місця призначення, але треба мати ще кращу голову, щоб привести його туди, збившись зі шляху. Акуратність. Знати маршрут. Ставши льотчиком, ти навчишся розуміти справжню ціну людської мужності, ти дізнаєшся, що ніякі слова не можуть бути вище справжніх подвигів. Помирати важко, але щоб до кінця боротися за життя, щоб виходити переможцем, потрібні льотні якості. Першими гинуть труси і роззяви. Не втрачати влади над собою, не дозволяти собі розпускатися. Найголовніше - вміння жити спокійно, літати «тихо». Знати і любити свою справу, винаходити, шукати нове, тримати себе в руках. Сміливим бути страшно. Бути прямим і відвертим. Якщо трапиться посковзнутися, не треба прояви звичайної боягузтва видавати за розсудливе вичікування. Найсильніший противник страху - точні знання і володіння своїми почуттями. Раз взявшись за справу, не відступай, не роби собі знижок. Тренуйся. Тому, хто кидається в політ стрімголов, завжди страшно; тому ж, хто тверезо розраховує свої сили, по-справжньому вивчає справу, боятися нема чого. У всіх неприємностях винуй самого себе. Щоб навчитися літати - треба літати! Пам'ятай - попереду сонце! Про кермо справжній льотчик думає не більше, ніж пішохід про своїх п'яти. Любов до машини, любов до роботи. Треба бути майстром своєї справи. Тільки досвід. Той, хто нічого не робить, все ж помиляється. Він робить одну велику, постійну і страшну помилку - він живе даремно, без користі для себе і на шкоду людям. Губить переоцінка сил. Не слухай рад недосвідченого. Найстрашніша помилка в польоті - розгубленість. Той льотчик кращий - який краще літає. Складне починається з простого. Михайло Михайлович Громов: «Не приходьте ні без п'яти шість, ні в п'ять хвилин на сьому, якщо побачення призначено на шість годин. Досягніть такого порядку в своїх особистих речах, в своєму костюмі, щоб ви ніколи нічого не шукали, і тільки після цього починайте більш складне тренування. Не дозволяйте собі ні за яких обставин метушитися, кожен рух льотчика має бути розрахований, точно вивірений. Менше записуйте, більше запам'ятовуйте. Постійно шукайте, як зробити ту чи іншу роботу швидше, простіше, з меншою кількістю рухів». Розумному літаку потрібен освічений господар. Бережи прилади - в скрутну хвилину вони виручать тебе. Найкраще - ворог хорошого! Будь стійким! Не відступай! Прийде день, і ти обов'язково почуєш в навушниках своїх шоломофонів: «Вам зліт!». Вам зліт, Тимофєєв! 113

Колодач 7–й. Музика. 1964. З січня 1964 року почав вчитись грати на баяні (це у 5 класі; на балалайці навчився грати у 7 класі, на гитарі – у 8 класі). З 1 травня 1964 року грав вже на концертах, а з 1966 року вже акомпанував клубній самодіяльності (й отримував зарплатню); з 1967 року вів уроки музики в рідній школі (години писали на маму; вона сиділа на уроках на останній парті; дисципліну тримала, а я уроки проводив). Можливо, тому й не отримав вищої музичної освіти – гроші отримував за роботу й без напрягу-навчання в консерваторії…

12 Комишина Життя. 1964. Музика. Концерти. Особисті твори. ОМУЗ (1974-1975). Основні музичні дисципліни (мелодика, ритмика, метрика), які я самостійно вивчав: інструмент (баян, балалайка, гитара), музичний диктант, диригування, голос, аранжировка, сольфеджіо, хороведення, елементарна теорія музики, гармонія, поліфонія, гомофонія, какафонія, інструментовка, оркестровка, вчення про музичні форми, історія музики, музичне виховання, аналіз музичного твору, музична акустика, музична психологія, музична соціологія, музична етнографія, музична критика. Збирав програми і шпаргалки своїх концертів. Складав музичні п’єси – дещо зберіглося: я їх звів у збірник. КОНЦЕРТИ 1. МУРАВЛІВКА. ТРАВЕНЬ 1964 - ЛИСТОПАД 1970. Начало занять баяном лютий 1964 року. 01. 01.05.1064, Шкільний конкурс - соло 5 класс – 12 років. Період сольних виступів: 02. 01.01.1965, 3 баяна = Олександр Олександрович (головний агроном колгоспу)+Аня+я, концерт в клубі, 6 клас. 03. 12.01.1965, Олімпіада школярів. 04. 23.03.1965, Концерт, дует з Анею. 05. 25.03.1965, Суворово, олімпіада кущова – дует с Анею. 06. 01.05.1965, Концерт – соло – 13 лет. 07. 05.05.1965, Суворово, олімпіада – кущовий заключний концерт. 20 років Перемоги – дует с Анею. 08. 09.05.1965, Ізмаил, заключний тур фестивалю – дует с Анею – грамота 6 клас. 09. 06.11.1965, Концерт, 7 клас, соло. 10. 30.12.1965, Концерт, соло бал-маскарад. 11. 14.02.1966, Концерт, шкільна олімпіада. 12. 27.03.1966. Суворово, олимпиада кустовая. 13. 01.05.1966, Концерт-соло 14 років. 14. 28.06.1965, Одеса, СЮН, концерт у таборі, перейшов у 8 клас. Період роботи у МСШ, в БК брав участь: 15. 05.11.1966, Ранок у школі, початк работи в МСШ, 8 клас. 16. 07.11.1966, Концерт БК. 17. 05.12.1966, Школа, вечір Конституції. 18. 30.12.1966, Школа. Новорічний вечір. 19. 21.02.1967, Вечір Рад Армії, школа. 20. 22.02.1967, Концерт Рад Армії, БК. 114

21. 06.03.1967, Школа, вечір, 8 кл. 22. 07.03.1967, БК, концерт, присвячений 8 Березня. 23. 23.03.1967, Шкільна олімпіада. 24. 25.03.1967, Суворово, кущова олімпіада. 25. 22.04.1967, Школа, вечір ВІЛ. 26. 30.04.1967, БК-школа, концерт 1 Травня. 27. 08.05.1967, БК, концерт 9 Травня. 28. 28.05.1967, Прикордонна застава, День прикордонника, концерт. Работа в МСШ і БК: директор БК Суворова Лідія Василівна 29. 05.11.1967, Муравлівка, школа, вечір. 30. 06.10.1967, Школа, вечір День учителя. 31. 07.11.1967, БК, концерт 50 років Жовтня. 32. 09.11.1967, Школа, вечір. 33. 07.12.1967, Школа, вечір Конституції. 34. 30.12.1967, Школа, Новорічний вечір. 35. 31.12.1967, БК, Бал-маскарад. 36. 01.01.1968, БК, танці естрадн оркестр. * 37. 22.01.1968, Школа, вечір. 38. 29.01.1968, БК, танці естрадн оркестр. * 39. 12.02.1968, БК, танці естрадн оркестр. * 40. 21.02.1968, Школа, шкільна олімпіада. 41. 23.02.1968, БК, концерт Рад Армії. 42. 26.02.1968, Суворово, БК, районна олімпіада. 43. 07.03.1968, БК, концерт 8 Березня. 44. 11.03.1968, БК, танці устрадн оркестр. * 45. 18.03.1968, Школа, вечір. 46. 08.04.1968, БК, танці естрадн оркестр. * 47. 21.04.1968, Школа, вечір ВІЛ. 48. 01.05.1968, БК, концерт. 16 років. 49. 05.05.1968, БК, танці естрадн оркестр.* 50. 09.05.1968, БК, концерт. 51. 12.05.1968, Школа, вечір. 52. 26.05.1968, БК, танці естрадн оркестр.* 53. 28.05.1968, Прикордонна застава, агітбригада. 54. 09.06.1968, БК, танці эстрадн оркестр.* Іван Івлевич уїхав на сесію. 55. 16.06.1968, Відкриття п/табору «Глобус» (Приморське), концерт. 56. 21.06.1068, Концерт 1 загону. 57. 22.06.1968, Концерт 2 загону. 58. 23.06.1968, Концерт 3 загону. 59. 24.06.1968, Концерт 4 загону. 60. 25.06.1968, Концерт 5 загону. 61. 26.06.1968, Концерт 6,7 загонів. 62. 30.06.1968, Закрыття зміни, концерт, вогнище. 63. 08.07.1968, Відкриття 2 зміни, концерт. 64. 21.07.1968, БК Муравлівка, танці естрадн оркестр.* 65. 04.08.1968, БК, танці естрадн оркестр.* 66. 18.08.1968, БК, танці естрадн оркестр.* 67. 06.10.1968, Школа, вечір присвяч учителям. 68. 27.10.1968, Школа, вечір ВЛКСМ. 69. 06.11.1968, БК, концерт. 70. 24.11.1968, Школа, вечір. 71. 01.12.1968, Школа, вечір Конституції. 72. 29.12.1968, Школа, Новорічний ранок мол кл. 73. 30.12.1968, Школа, Новорічний вечір, естрадн шк оркестр.*** 115

74. 31.12.1968, БК, Новорічний бал, естрадн оркестр БК.* 75. 19.01.1969, Школа, вечір, естрадн оркестр шк.*** 76. 09.02.1969, Школа, вечір, естрадн оркестр шк.*** 77. 23.02.1969, БК, концерт. 78. 25.02.1969, Шк олімпіада, естрадн шк оркестр.*** 79. 08.03.1969, БК, концерт. 80. 24.03.1969, Суворово, олімпіада шк, естрадн оркестр шк.*** 81. 27.03.1969, Ізмаїл, олімпіада шк, естрадн оркестр шк.*** 82. 14.04.1969, Суворово, колгосп олімпіада, естрадн оркестр БК.* 83. 19.04.1969, Школа, вечір, естрадн оркестр шк.*** 84. 01.05.1969, БК, концерт. 17 років. 85. 09.05.1969, БК, концерт. 86. 28.05.1969, Прикордонна застава, агітбригада. 87. 30.05.1969, Останнійй дзвоник. 88. 26.06.1969, Випускний вечір, естрадн оркестр шк.*** 89. 05.10.1969, Школа, вечір День учителя, естрадн оркестр шк.*** 90. 26.10.1969, Школа, вечір ВЛКСМ, естрадн оркестр шк.*** 91. 05.11.1969, Садик, ранок. 92. 06.11.1969, Школа, концерт. 93. 07.11.1969, БК, концерт. 94. 07.12.1969, Школа, вечір Конституции, естрадн оркестр шк.*** 95. 29.12.1969, Садик, ранок. 96. 30.12.1969, Школа, ранок мол кл. 97. 30.12.1969, Школа, вечір, естрадн оркестр шк.*** 98. 31.12.1969, БК, Новорічний вечір. 99. 18.01.1970, Школа, вечір, естрадн оркестр шк.*** 100. 08.02.1970, Школа, вечір, естрадн оркестр шк.*** 101. 22.02.1970, БК, концерт. 102. 08.03.1970, БК, концерт. 103. 22.03.1970, Шкільна олімпіада. 104. 25.03.1970, Суворово, БК, олімпіада. 105. 20.04.1970, Школа, вечір ВІЛ-100. 106. 22.04.1970, БК, концерт ВІЛ-100. 107. 01.05.1970, БК, концерт. 18 років. 108. 09.05.1970, БК, концерт 25 років Перемоги. 109. 28.09.1970, Школа, вечір. 110. 05.10.1970, Школа, День учителя, вечір учителів. 111. 26.10.1970, Школа, вечір ВЛКСМ. 112. 07.11.1970, БК, концерт. 113. 25.11.1970, Школа вечір. 2. СА. ЛЕНІНГРАД. ГРУДЕНЬ 1970 – ГРУДЕНЬ 1972. 114. 20.12.1970, Концерт в клубі вч43119. 115. 27.12.1970, Концерт в клубі вч43119. 116. 31.12.1970, Новорічний концерт в клубі вч43119. 117. 16.01.1971, Танці «Ровесник», б/в «Зорька». 118. 23.01.1971, Танці «Ровесник», б/в «Зорька». 119. 24.01.1971, Виїзний концерт «Ровесник», б/в «Зорька». 120. 31.01.1971, Виїзний концерт «Ровесник», пансіонат «Восток-6». 121. 14.02.1971, Танці «Ровесник», пансіонат «В.Терешкова». 122. 23.02.1971, Концерт в клубі вч43119. День Радянської Армії. 123. 24.02.1971, Виїзний концерт «Ровесник», б/в «Зорька». 124. 27.02.1971, Танці «Ровесник», б/в «Зорька». 125. 04.03.1971, Виїзний концерт «Ровесник», пансіонат «В.Терешкова». 116

126. 05.03.1971, Танці «Ровесник», пансіонат «Восток-6». 127. 06.03.1971, Виїзний концерт «Ровесник», б/в «Зорька». 128. 07.03.1971, Танці «Вусачи», Репино. 129. 08.03.1971, Концерт в клубі вч43119. Міжнародний жіночий день. 130. 20.03.1971, Танці «Ровесник», Мурзинки. 131. 27.03.1971, Танці «Вусачи», б/в «Зорька». 132. 16.04.1971, Виїзний концерт «Вусачи», пансіонат «В.Терешкова». 133. 17.04.1971, Танці «Вусачи», ЛАУ. 134. 21.04.1972, Виїзний концерт «Вусачи», б/в «Зорька». 135. 22.04.1971, Концерт в клубі вч43119, ВІЛ. 136. 23.04.1971, Виїзний концерт «Вусачи», ЛАУ. 137. 24.04.1971, Танці «Ровесник», ЛАУ. 138. 25.04.1971, Танці «Вусачи», ЛАУ. 139. 01.05.1971, Концерт в клубі вч43119. Перше травня. 140. 02.05.1971, Танці «Ровесник», б/в «Зорька». 141. 09.05.1971, Концерт в клубі вч43119. День Перемоги. 142. 10.05.1971, День народження Агеєва О.О., командира в/ч. 143. 22.05.1971, Танці «Ровесник», пансіонат «В.Терешкова». 144. 06.06.1971, Виїзний концерт «Вусачи», пансіонат «В.Терешкова». 145. 19.06.1971, Танці «Ровесник», ЛАУ. 146. 24.07.1971, Танці «Ровесник», б/в «Зорька». 147. 20.08.1971, Концерт в клубі вч43119, День будівельника. 148. 18.09.1971, Танці «Вусачи», б/в «Зорька». 149. 16.10.1971, Виїзний концерт «Вусачи», ЛАУ. 150. 23.10.1971, Танці «Ровесник», ЛАУ. 151. 20.11.1971, Танці «Ровесник», б/в «Зорька». 152. 12.12.1971, Виїзний концерт «Вусачи», ЛАУ. 153. 31.12.1971, Новорічний концерт в клубі вч43119. 154. 09.01.1972, Виїзний концерт «Вусачи», б/в «Зорька». 155. 22.01.1972, Танці «Ровесник», пансіонат «В.Терешкова». 156. 19.02.1972, Танці «Ровесник», пансіонат «Восток-6». 157. 20.02.1972, Виїзний концерт «Вусачи», пансіонат «Восток-6». 158. 23.02.1972, Концерт в клубі вч43119. День Радянської Армії. 159. 26.02.1972, Виїзний концерт «Вусачи», пансіонат «В.Терешкова». 160. 27.02.1972, Танці «Вусачи», ЛАУ. 161. 01.03.1972, Виїзний концерт «Вусачи», пансіонат «Восток-6». 162. 02.03.1972, Танці «Вусачи», б/в «Зорька». 163. 03.03.1972, Виїзний концерт «Ровесник», ЛАУ. 164. 04.03.1972, Танці «Вусачи», пансіонат «Восток-6». 165. 05.03.1972, Танці «Ровесник», пансіонат «В.Терешкова». 166. 07.03.1972, Виїзний концерт «Ровесник», Репіно. 167. 08.03.1972, Концерт в клубі вч43119. День 8 Березня. 168. 09.03.1972, Виїзний концерт «Вусачи», Репіно. 169. 15.04.1972, Виїзний концерт «Вусачи», Решетніково. 170. 16.04.1972, Танці «Ровесник», Зеленогорськ. 171. 22.04.1972, Танці «Вусачи», Зеленогорськ. 172. 29.04.1972, Зустріч сослуживців 411-го окр.десант.бат. 173. 08.05.1972, День народження Агеєва О.О., командира в/ч. 174. 09.05.1972, Концерт в клубі вч43119. День Перемоги. 175. 10.06.1972, Концерт-відкриття п/табору «Беревісник». 176. 18.06.1972, П/таборний концерт. 177. 24.06.1972, Танці в п/таборі. 178. 25.06.1972, Танці в п/таборі. 179. 08.07.1972, П/таборний концерт. 117

180. 15.07.1972, П/таборний концерт. 181. 22.07.1972, Танці в п/таборі. 182. 29.07.1972, Танці в п/таборі. 183. 12.08.1972, П/таборний концерт. 184. 13.08.1972, Танці в п/таборі. 185. 19.08.1872, П/таборний концерт. 186. 20.08.1972, Концерт на Єлагіному острові – В.Івасюк. 187. 22.08.1972, Танці в п/таборі. 188. 23.08.1972, Прощальний п/таборний концерт. 189. 07.11.1972, Концерт в клубі вч43119, 7 Листопада. 190. 12.11.1972, Ленінград, ОДО, концерт, присвяч 50-річчю СРСР. 191. 30.11.1972, Концерт в клубі вч43119, присвяч 50-річчю СРСР. 3. МУРАВЛІВКА. ГРУДЕНЬ 1972 – СЕРПЕНЬ 1973. 192. 18.12.1972, Школа, вечір 8-10 кл. 193. 20.12.1972, Садик, ранок. 194. 29.12.1972, Школа, ранок 1-3 кл. 195. 29.12.1972, Школа, ранок 4-6 кл. 196. 30.12.1972, Школа, вечір новорічний 7-10 кл. 197. 31.12.1972, БК, Новорічний вечір, естрадн орк. 198. 22.01.1973, Школа, вечір 8-10 кл, естрадн орк. 199. 05.02.1973, Школа, вечір 8-10 кл, естрадн орк. 200. 22.02.1973, Садик, ранок. 201. 23.02.1973, БК, концерт, естрадн орк. 202. 07.03.1973, Садик, ранок. 203. 08.03.1973, БК, концерт естрадн орк. 204. 23.03.1973, Шкільна олімпіада, естрадн орк. 205. 28.03.1973, Суворово, шкільна кущова олімпіада. 206. 06.04.1973, Школа, вечір 8-10 кл, естрадн орк. 207. 20.04.1973, Школа, вечір ВІЛ, 8-10 кл. естрадн орк. 208. 30.04.1973, Садик, ранок. 209. 01.05.1973, БК, концерт, естрадн орк. 210. 08.05.1973, Садик, ранок. 211. 09.05.1973, БК, концерт, естрадн орк. 212. 28.05.1973, Прикордонна застава, агітбригада. 213. 18.06.1973, Проводи на уборку. 214. 21.06.1973, Виступ агітбригади на полі. 215. 05.07.1973, Виступ агітбригади на полі. 216. 19.07.1973, Виступ агітбригади на полі. 4. ОФТ. ОДЕССА. СЕРПЕНЬ 1973 – ЛИСТОПАД 1973. 217. 12.10.1973, ОФТ, танці. 218. 19.10.1973, ОФТ, танці. 219. 26.10.1973, ОФТ, танці. 220. 27.10.1973, ОФТ, танці. 221. 02.11.1973, ОФТ, танці. 222. 03.11.1973, ОФТ, танці. 223. 06.11.1973, ОФТ, концерт. 224. 09-10.11.1973, Весілля у Катющева – Успенівка. 60 р. 225. 16.11.1973, ОФТ, танці. 226. 17.11.1973, ОФТ, танці. 227. 23.11.1973, ОФТ, танці. 228. 24.11.1973, ОФТ, танці. 118

5. АДАМІВКА. ГРУДЕНЬ 1973 – КВІТЕНЬ 1981. 229. 31.12.1973, БК, Новорічний вечір. Зав БК Хасапова Олена Володимирівна. 230. 08.02.1974, Весілля у Мойсеєнко Колі+Свєта=ОФТ. 231. 22.02.1974, БК, концерт. 232. 24.02.1974, Біленьке, олімпіада шкільна, Тетяна Сергіївна 233. 08.03.1974, БК, концерт. 234. 22.04.1974, БК, концерт дитсадка. Зав д/с Мацегора. 235. 30.04.1974, Ранок дитсадка. 236. 08.05.1974, Б-Дн педуч Аня. Олімпіада міста. 237. 09.05.1974, Ранок дитсадка. 238. 20.09.1974, Школа, вечір. 239. 04.10.1974, Школа, вечір учителя. 240. 25.10.1974, Школа, вечір ВЛКСМ. 241. 06.11.1974, Садик ранок. 242. 07.11.1974, БК, концерт. Зав ДК Левченко. 243. 22.11.1974, Школа, вечір. 244. 06.12.1974, Школа, вечір. 245. 29.12.1974, Садик, ранок. 246. 30.12.1974, Школа, ранок для мол кл. 247. 30.12.1974, БК, вечір 6-8 кл. 248. 31.12.1974, БК, Новорічний вечір. 249. 24.01.1975, Школа, вечр. 250. 20.02.1975, Садик, ранок. 251. 21.02.1975, Школа, вечір. 252. 23.02.1975, БК, концерт. 253. 06.03.1975, Садик, ранок. 254. 06.03.1975, Школа, «Вогник» 4-5 кл. 255. 07.03.1975, Школа «Вогник» 6 кл. 256. 07.03.1975, Школа, вечір 7-8 кл. 257. 08.03.1975, БК, концерт. 258. 21.03.1975, Школа, вечір. 259. 24.03.1975, Біленьке, БК, Шк олімпіада, 2 місце в районі. 260. 11.04.1975, Школа, вечір. 261. 25.04.1975, Школа, вечір. 262. 01.05.1975, Садик, концерт. 263. 08.05.1975, Весілля у Гайдамаки (Казбан Нат.Вас.). 264. 09.05.1975, БК, концерт садика (забув, їздив в Шабо, народився ТВВ). 265. 12.06.1975, Агітбригада. 266. 15.06.1975, Агітбригада. 267. 27.06.1975, БК, обжинки. 268. 26.09.1975, Школа, вечір. 269. 03.10.1975, Школа, вечір. 270. 24.10.1975, Школа, вечір. 271. 06.11.1975, Садик, ранок. 272. 07.11.1975, БК, концерт. Зав БК Леонтьєва. 273. 21.11.1975, Школа, вечір 274. 05.12.1975, Школа, вечір. 275. 19.12.1975, Школа, вечер. 276. 29.12.1975, Садик, ранок. 277. 30.12.1975, Школа, ранок. 278. 30.12.1975, Школа, вечір 6-8 кл. 279. 31.12.1975, БК, вечір. 280. 28.01.1976, Школа, вечір. 119

281. 04.02.1976, Шкільн агітбригада, СТФ. 282. 16.02.1976, Шкільн агітбригада, СТФ. 283. 20.02.1976, Садик, ранок. 284. 21.02.1976, БК, концерт. 285. 07.03.1976, Садик, ранок. 286. 07.03.1976, БК, концерт. 287. 13.03.1976, Школа, вечір. 288. 10.04.1976, Школа, вечір. 289. 11.04.1976, Випасне, шк олімпіада. 290. 30.04.1976, Садик, ранок. 291. 01.05.1976, БК, концерт. 24 роки. 292. 08.05.1976, Садик, ранок. 293. 09.05.1976, БК, концерт. 294. 18.09.1976, Школа, вечір. 295. 02.10.1976, Школа, вечір. 296. 23.10.1976, Школа, вечір. 297. 30.10.1976, БК, вечір. Зав БК Тимофєєва Ганна Яківна. 298. 06.11.1976, Садик, ранок. 299. 06.11.1976, БК, концерт, естрадн. 300. 13.11.1976, БК, олімпіада, естрадн. 301. 11.12.1976, Школа, вечір. 302. 28.12.1976, Садик, ранок. 303. 29.12.1976, Школа, утренник. 304. 30.12.1976, Школа, вечір. 305. 31.12.1976, Новорічний бал, БК, естрадн. 306. 22.01.1977, Школа, вечір. 307. 05.02.1977, Школа, вечір. 308. 22.02.1977, Садик, ранок. 309. 23.02.1977, БК, вечір, естрадн. 310. 04.03.1977, Школа, Вогники 4-6 кл. 311. 05.03.1977, Школа, Вогники 7-8 кл. 312. 06.03.1977, Садик, ранок. 313. 07.03.1977, БК, концерт, естрадн. 314. 19.03.1977, Школа, вечір. 315. 25.03.1977, Впасне, шк олімпіада. 316. 16.04.1977, Школа, вечір. 317. 31.04.1977, БК, концерт, естрадн. 318. 07.05.1977, Садик, ранок. 319. 08.05.1977, БК, концерт, естрадн. 320. 09.05.1977, Садик, ранок. 321. 12.06.1977, Випускний вечір, естрадн. 322. 15.06.1977, Агітбригада. 323. 16.04.1977, Агітбригада. 324. 25.06.1977, Обжинки, естрадн. 325. 17.09.1977, Школа, вечір. 326. 01.10.1977, Школа, вечір. 327. 08.10.1977, БК, танці, естрадн. 328. 15.10.1977, БК, танці, естрадн. 329. 22.10.1977, БК, танці, естрадн. 330. 06.11.1977, Садик, ранок. 331. 07.11.1977, БК, концерт, естрадн. 332. 12.11.1977, Школа, вечір. 333. 19.11.1977, БК, танці, естрадн. 334. 26.11.1977, БК, танці, естрадн. 120

335. 10.12.1977, БК, танці, естрадн. 336. 17.12.1977, БК, танці, естрадн. 337. 24.12.1977, Школа, вечір. 338. 28.12.1977, Садик, ранок. 339. 30.12.1977, Школа, ранок. 340. 30.12.1977, Школа, вечір. 341. 31.12.1977, БК, Новорічний вечір, естрадн. 342. 14.01.1978, БК, танці, естрадн. 343. 21.01.1978, Школа, вечір. 344. 28.01.1978, БК, танці, естрадн. 345. 02.02.1978, Агітбригада. 346. 08.02.1978, Агітбригада. 347. 11.02.1978, БК, танці, естрадн. 348. 18.02.1978, Школа, вечір. 349. 21.02.1978, Агітбригада. 350. 22.02.1978, Агітбригада. 351. 22.02.1978, Садик, ранок. 352. 23.02.1978, БК, концерт, естрадн. 353. 25.02.1978, БК, танці, естрадн. 354. 06.03.1978, Садик, ранок. 355. 07.03.1978, БК, концерт, естрадн. 356. 11.03.1978, БК, танці, естрадн. 357. 18.03.1978, БК, танці, естрадн. 358. 24.03.1978, Випасне, шк олімпіада. 359. 08.04.1978, БК, танці, естрадн. 360. 15.04.1978, БК, танці, естрадн. 361. 17.04.1978, Агітбригада. 362. 19.04.1978, Агітбригада. 363. 22.04.1978, БК, вечір ВІЛ, естрадн. 364. 29.04.1978, БК, вечір, естрадн. 365. 01.05.1978, БК, концерт, естрадн. 366. 08.05.1978. Садик, ранок. 367. 09.05.1978, БК, концерт, естрадн. 368. 13.05.1978, БК, танці, естрадн. 369. 20.05.1978, БК, танці, естрадн. 370. 27.05.1978, БК, танці, естрадн. 371. 12.06.1978, Випускний вечір, естрадн. 372. 14.06.1978, Агітбригада. 373. 15.06.1978, Агітбригада. 374. 16.06.1978, Агітбригада. 375. 17.06.1978, БК, танці, естрадн. 376. 20.06.1978, Агітбригада. 377. 21.06.1978, Агітбригада. 378. 24.06.1978, Обжинки. 379. 08.07.1978, БК, танці, естрадн. 380. 15.07.1978, БК, танці, естрадн. 381. 22.07.1978, БК, танці, естрадн. 382. 12.08.1978, БК, танці, естрадн. 383. 19.08.1978, БК, танці, естрадн. 384. 23.09.1978, Школа, вечір. 385. 30.09.1978, Школа, вечір. 386. 28.10.1978, Школа, вечір. 387. 07.11.1978, БК, концерт. Зав БК Васильєва Лариса Петрівна. 388. 09.12.1978, Школа, вечір. 121

389. 28.12.1978, Садик, ранок. 390. 29.12.1978, Школа, ранок. 391. 30.12.1978, Школа, вечір. 392. 31.12.1978, БК, вечір, естрадн. 393. 15.01.1979, Агітбригада. 394. 18.01.1979, Агітбригада. 395. 27.01.1979, Школа, вечір. 396. 10.02.1979, Школа, вечір. 397. 22.02.1979, Садик, ранок. 398. 23.02.1979, БК, концерт, естрадн. 399. 24.02.1979, Школа, вечір. 400. 07.03.1979, Садик, ранок. 401. 08.03.1979, ДК, концерт, эстрадн. 402. 17.03.1979, Школа, вечер. 403. 07.04.1979, Школа, вечер. 404. 21.04.1979, Школа, вечер. 405. 30.04.1979, Садик, утренник. 406. 01.05.1979, БК, концерт, естрадн. 407. 08.05.1979, Садик, ранок. 408. 09.05.1979, ДК, концерт, эстрадн. 409. 19.05.1979, Піонерське вогнище. 410. 12.06.1979, Випускний вечір. 411. 13.06.1979, Агітбригада. 412. 15.06.1979, Виступ по радіо. 413. 16.06.1979, Агітбригада. 414. 29.06.1979, Виступ по радіо. 415. 30.06.1979, Обжинки. 416. 15.09.1979, Школа, вечір. 417. 29.09.1979, Школа, вечір. 418. 06.10.1979, Школа, вечір. 419. 22.10.1979, Бритівка, смотр естр. оркестрів*** шлангом притворитись 420. 27.10.1979, Школа, вечір. 421. 04.11.1979, Софіївка, концерт, естрадн*** 422. 05.11.1979, БК, концерт, естрадн*** 423. 05.11.1979, БК, танці, естрадн*** 424. 06.11.1979, Садик, ранок. 425. 17-19.11.1979, Весілля у Шмалько Галі (25 р), естрадн*** 426. 22.12.1979, БК, танці, естрадн*** 427. 28.12.1979, БК, танці, Бал-маскарад школярів*** 428. 29.12.1979, Виступ на МТФ Авидівка, естрадн*** 429. 29.12.1979, Виступ на СТФ, естрадн*** 430. 30.12.1979, Садик, ранок. 431. 31.12.1979, Новорічний бал, БК, естрадн*** 432. 04.01.1980, МТФ, Благодатне, естрадн*** 433. 12.01.1980, Танці, БК, естрадн*** 434. 19.01.1980, БК, танці, естрадн*** 435. 09.02.1980, БК, танці, естрадн*** 436. 10.02.1980, Широке, фестиваль, естрадн. 437. 16.02.1980, БК, танці, естрадн*** 438. 22.02.1980, Садик, ранок. 439. 23.02.1980, БК, танці в кінозалі (перед виборами), естрадн*** 440. 24.02.1980, Благодатне, концерт, естрадн*** 441. 24.02.1980, Благодатне, танці (виборы), естрадн*** 442. 08.03.1980, Садик, ранок. 122

443. 29.03.1980, БК, танці, естрадн*** 444. 05.04.1980, БК, танці, естрадн*** 445. 19-20.04.1980, Весілля у Вронського В. естрадн*** (Вінниця). 446. 21.04.1980, БК, концерт ВІЛ, естрадн*** 447. 21.04.1980, БК, танці, естрадн*** 448. 30.04.1980, БК, танці, естрадн*** 449. 26-27.04.1980, Весілля у Лавриненко А. естрадн*** 450. 01.05.1980, Садик. Ранок. 451. 08.05.1980, Софіївка, концерт, естрадн*** 452. 09.05.1980, БК, Вогник ветеранам, естрадн*** 453. 09.05.1980, БК, танці, естрадн*** 454. 17.05.1980, БК, танці, естрадн*** 455. 17.05.1980, День народження у Гнатюка Сл. (20 р), естрадн*** 456. 24.05.1980, БК, танці, естрадн*** 457. 14.06.1980, Весілля у Даниленко Н (120), естрадн*** 458. 21.06.1980, БК, танці, естрадн*** 459. 22.04.1980, Агітбригада. 460. 23.06.1980, Агітбригада. 461. 27.06.1980, Агітбригада радіо. 462. 28.06.1980, Агітбригада. 463. 29.06.1980, Агітбригада. 464. 30.06.1980, Обжинки. 465. 12.07.1980. БК, танці, естрадн*** 466. 14.07.1980, Агітбригада. 467. 15.07.1980, Агітбригада. 468. 18.07.1980, Агітбригада. 469. 19.07.1980, Весілля Колитько (300 р), естрадн*** 470. 26.07.1980, Радіо. 471. 31.07.1980, БК, танці, естрадн*** 472. 25.08.1980, Прощання із садиком. 473. 26.08.1980, Весілля у Вронського Вас, естрадн*** 474. 01.09.1980, Урочиста лінійка в школі. 475. 15.10.1980, Весілля у Могили В (300 р), естрадн*** 476. 20.10.1980, БК, тематич вечір Конституції. 477. 05.11.1980, Урочист лінійка в школі. 478. 06.11.1980, Софіївка, концерт, естрадн*** 479. 07.11.1980, ДК, концерт, эстрадн*** 480. 11.11.1980, Весілля Назарова+Кравченко (300 р), естрадн*** 481. 15.11.1980, Весілля Коваль+Милованова (325 р), естрадн*** 482. 20.11.1980, Весілля Саксин В (300 р), естрадн*** 483. 28.12.1980, Новорічний ранок 1-4 кл. 484. 29.12.1980, Бал школярів, естрадн*** 485. 30.12.1980, Ранок, дитсад. 486. 31.12.1980, Бал-маскарад, БК, естрадн*** 487. 22.02.1981, Вечір в БК, естрадн*** 488. 07.03.1981, Вечір в БК, естрадн*** 489. 11.04.1981, Весілля у Кондратюка Т (50 р). 490. 21.04.1981, Ранок дитсад ВІЛ. 6. МУРАВЛІВКА. КВІТЕНЬ 1981 – ЧЕРВЕНЬ 1981. 491. 25.04.1981, Виступ агітбригади в УПК перед уч огляду кращ у професії 492. 30.04.1981, Концерт, БК (естр). 493. 04.05.1981, Огляд худ сам, БК (естр). 494. 08.05.1981, «Вогник» для ветеранів (естр). 123

495. 09.05.1981, Урочист збір п/дружини Попович 6 кл. 496. 15.05.1981, Виступ ансамбля старушек у Вилкові. 497. 19.05.1981, Вогнище, концерт пионерів. 498. 20.05.1981, Збір п/загону 6 кл. 499. 23.05.1981, Обл огляд (хор старушек+агітбр), Богате. 500. 24.05.1981, Урочист лінійка. Останній дзвоник 10 кл. 501. 09.06.1981, Виступ агітбригади на полі перед уборк. 502. 15.06.1981, Проводи на уборку (апаратура не працює). 503. 26.06.1981, Вступ агітбригады на полі. 504. 26.06.1981, Випускний вечір 10 кл. 7. АДАМІВКА. ЛИПЕНЬ 1981 – ГРУДЕНЬ 1986. 505. 31.08.1981, Перший дзвоник, лінійка. 506. 03.10.1981, Вечір, присв Дню учителя. 507. 06.11.1981, Линійка, присв 7 листопада. 508. 21.11.1981, Выступ 6 кл на СТФ. 509.12.12.1981, Вечір інтерната в школі. 510. 28.12.1981, Новорічний ранок 1-4 кл в БК. 511. 28.12.1981, Новорічний вечір 5-8 кл в БК. 512. 22.02.1982, Збір загону 4 кл «15 союзних республік». 513. 23.02.1982, Збір загону «Ветерани». 514. 23.02.1982, Ранок 2 класу. 515. 23.02.1982, Выступ 1,3 кл в гаражі. 516. 23.02.1982, Выступ 1,3 кл на СТФ. 517. 23.02.1982, Вечір 7-8 кл «А ну-ка, хлопці!» 518. 06.03.1982, Концерт школярів вечері в БК. Урочистості. 519. 19.03.1982, Огляд ЮІД, 1-3 кл. 520. 21.03.1982, Огляд ЮІД 4-6 кл. 521. 30.03.1982, Зліт юннатів в Білгород-Дністровському, 6 кл. дівчата. 522. 07.04.1982, Конкурс ЮІД в Шабо. Агітбригада. 523. 12.04.1982, День космонавтики. Линійка 7 кл. 524. 12.04.1982, День космонавтики. Вечір 7-8 кл. 525. 08.05.1982, Вечір профорієнтації, 7-8 кл. 526. 09.05.1982, Агітбригада школи у пам’ятника (монтаж). 527. 11.05.1982, Збір загону 7 кл. Піонери-герої. 528. 12.05.1982, Збір загону 5 кл. Піонеры-герої. 529. 14.05.1982, Збір загону 6 кл. Піонеры-герої. 530. 18.05.1982, Урочис. лінійка, присвяч. початкуу ХІХ з’їзду ВЛКСМ. 531. 19.05.1982, Концерт присвяч 60-річчю піонерії. Вгнище. 532. 25.05.1982, Останній дзвоник. «Зарниця». 533. 01.06.1982, День захисту дітей. Выступ садика. 534. 10.06.1982, Випускний вечір. Монтаж. 535. 28.08.1982, Детсадик, прощання. 534. 31.08.1982, Урочиста лінійка. Перш дзвоник. 535. 18.09.1982, День квітів. Вечір «Осінній бал». 536. 01.10.1982, День учителя. Лінійка. 537. 02.10.1982, Вечір присвяч Дню учителя. 538. 02-03.10.1982, Весілля у Гуцула Вовки 350 р (150). 539. 27.10.1982, Свято Червоної зірки, 1 кл. 540. 29.10.1982, Лінійка, присвяч Дню комсомола. 541. 30.10.1982, Вечір, присвяч Дню комсомола. 542. 04.11.1982, Концерт у Благодатному шк. Зав БК Коломейченко Леня. 543. 05.11.1982, Концерт в Адамівці, школярі та естрадний новий+танці. 544. 06-07.11.1982, Весілля у Токаренко(Шабо)+Махно(Авидівка) 600 р (200). 124

545. 21-22.11.1982, Весілля в Безименке, Леня, 450 р (250). 546. 28.11.1982, Концерт 7 и 5 кл. 60 років СРСР. 547. 04.12.1982, Концерт 4 кл. 60 років СРСР. 548. 06.12.1982, Прощання с букварем (ТВВ), 1 кл. 549. 11.12.1982, Концерт 6 кл. 60 років СРСР. 550. 11.12.1982, Концерт в БК. 60 років СРСР. + эстрадн. 551. 18.12.1982, Концерт 8 кл. 60 років СРСР. 552. 25.12.1982, Концерт 1 кл. 60 років СРСР. 553. 26.12.1982, Концерт 2,3 кл. 60 років СРСР. 554. 29.12.1982, Новорічний ранок д/сад. Адамівка. 555. 29.12.1982, Новорічний виступ в Благодатному школярів. 556. 30.12.1982, Фестиваль, присвяч 60-річчю СРСР. Школа в БК. 557. 30.12.1982, Новорічний бал-маскарад старші школярі 6-8 кл. 558. 31.12.1982, Новорічний бал-маскарад. Зустріч Нового року в компанії парторг+голова к-спу. Естрадний оркестр+музиканти-керівники, Бурлай-ударник. 559. 15.01.1983, Концерт в Авидівці, батьк збори. 560. 21.01.1983, Линійка, присвяч пам’яті ВІЛеніна. 561. 22-23.01.1983, Весілля в Благодатному Даниленко Артур 350р (150). Леня. 562. 01.02.1983, Усний журнал 6 кл. Учись учитися. 563. 08.02.1983, День юного героя-антифашиста. Лінійка 7 кл. 564. 19.02.1983, Вечір «А ну-ка, хлопчики!», 7-8 кл. 565. 20.02.1983, Концерт, присвяч Дню Радянської Армії в Благодатному. 566. 22.02.1983, Концерт, присвяч Дню Радянської Армії в Авидівці. 567. 23.02.1983, Лінійка, присвяч Дню Радянської Армії, 1-3 кл. 568. 23.02.1983, Ранок 4 кл. 569. 23.02.1983, Ранок, садик. 570. 23.02.1983, Концерт в БК, присвяч Дню Радянської Армії, естрадн. 571. 26-27.02.1983, Весілля у Колініченко Люды (Авидовка+Черкесы), дід Адам 350 р (120). 572. 05.03.1983, Вечір 7-8 кл «А ну-ка, дівчата!», школа. 573. 05.03.1983, Виступ в БК, урочист збори, естрадн. 574. 05.03.1983, Танці в БК після концерту, естрадн. 575. 06-07.03.1983, Весілля в Біленькому у Козаченка Віктора Івановича, 360 р (120). 576. 08.03.1983, Ранок д/садик. 577. 08.03.1983, Концерт школярів в Благодатному. 578. 09.03.1983, Лінійка 6 кл, присвяч 8 Березня. 579. 09.03.1983, Ранок 1-3 кл, рисвяч 8 Березня. 580. 03.04.1983, День птахів, Турлацький ліс, концерт юннатів СЮН. 581. 05.04.1983, Вечір 7,8 кл, присвяч Дню космонавтики (післе Мур-ки приїхав мотоциклом). 582. 11.04.1983, Збір загону 7 кл, присвяч Дню космонавтики. 583. 12.04.1983, Урочист дружинна лінійка, присвяч Дню космонавтики (День народження дружини «Восток»). 584. 15.04.1983, Защита Вронська диплома. Вечір. 585. 21.04.1983, Лінійка, присвяч ВІЛенину. 4 кл. 586. 22.04.1983, Лінійка прийняття в піонери 3 кл. 587. 22.04.1983, Ранок в садику, присвяч ВІЛеніну. 588. 30.04.1983, Лінеійка присвяч Міжнародному дню трудящи. 589. 30.04.1983, Концерт в БК. 590. 30.04.1983, Танці в БК після концерту, естрадн. 591. 02-03.05.1983, Весілля у Черненка (Авидовка), Леня, 360 р (120). 592. 08.05.1983, Ранок в 12 год для 6-8 кл, присвяч Дню Перемоги, Зустріч з Гражданом Г.М. 125

593. 09.05.1983, Вогник для ветеранів після мітінгу, естрадн. 594. 19.05.1983, День народження піонерії. Вогнище. 595. 24.05.1983, Останнійй дзвоник. Лінійка. 596. 29.08.1983, Прощання із садиком. 597. 31.08.1983, Перший дзвоник. Лінійка. 598. 10.09.1983, Весілля у Козаченко Лариси. Леня+Юра 180 р (60). 599. 01.10.1983, Вечір, присвяч Дню учителя. Концерт 6-7 кл. 600. 06.10.1983, Концерт в БК на честь Дня Конституції. 601. 08-09.10.1983, Весілля у Розколотько Віті 360 р (140). 602. 16.10.1983, Вечір «Осінній бал» 7-8 кл. 603. 22.10.1983, Концерт «Свято врожаю» 4-8 кл. 604. 29-30.10.1983, Весілля у Крамаренко 400 р (125). Ст Царичанка. 605. 28.10.1983, Лінійка до Дня комсомолу. 5 кл. 606. 28.10.1983, Вечір до Дня комсомолу. 7-8 кл. 607. 04.11.1983, Свято Червоної зірочки, 1-4 кл. 608. 05.11.1983, Вечер-весілля у Завгороднього Широке 210 р (70). 609. 06-07.11.1983, Весілля у Шмаглюченко Коли 360 р (110). 610. 19.11.1983, Весілля у Соловьенко В. 180 р (90). Леня. 611. 28.02.1984, Лінійка 6 кл (Светл Сем). 612. 06.03.1984, Виступ на МТФ-2 5 кл (Леонідівна). 613. 07.03.1984, Вогник 6 кл (СС). 614. 07.03.1984, Концерт в БК школярі. 615. 15.04.1984, Огляд в Шабо шкільних колективів. 616. 06.05.1984, Зліт випускників в місті. Гогулов співав. 617. 09.05.1984, Вечір ветеранам школярі. 618. 19.05.1984, Вогнище. Концерт на причілку в БК. 619. 24.05.1984, Останнійй дзвоник, лінійка. 620. 12.06.1984, Випускний бал. Концерт. Мій 8 кл. 621. 12.07.1984, Проводи на уборку. Доросла агітбриг. 622. 20.07.1984, Выступ із дорослою агітбригадою в полі. 623. 06.08.1984, Концерт в БК на обжинках. 624. 06.11.1984, Концерт в БК, школа. Директор школи Тимофєєв В.Я. 625. 29.12.1984, Ранок садик, Адамівка. 626. 29.12.1984, Ранок мол кл Адамівка. 627. 29.12.1984, Ранок садик Благодатне. 628. 29.12.1984, Ранок школа Благодатне Сотниченко. 629. 29.12.1984, Новорічний карнавал, школа Адамівка. 630. 08.02.1985, Урочист лінійка. День юного героя-антифашиста. 631. 22.02.1985, Огляд строя та пісні. БК школа. 632. 23.02.1985, Ранок в садику присвяч Дню Радянської Армії и Флота. 633. 25.02.1985, Вечір в школі 7 кл присвяч Дню Радянської Армії и Флота (СС). 634. 04.03.1985, Агітбригада 1,3 кл КРС-1. 635. 06.03.1985, Агітбригада 1,3 кл КРС-2. 636. 06.03.1985, Вечір 7,8 кл присвяч Міжнародному жіночому дню. 637. 07.03.1985, Концерт БК присвяч 8 Березня. 638. 16.03.1985, Огляд худ сам БК. Вист танц школярі. 639. 07.04.1985, ЮІД Агітбригада. 640. 14.04.1985, Огляд худ сам шк Шабо. 641. 20.04.1985, Ранок в д/с присвяч ВІЛеніну. 642. 30.04.1985, Концерт присвяч 1 Травня. Школа в БК. 643. 04.05.1985, Збір загону 6 кл Леонідівна «Пісня в солдатському строю». 644. 07.05.1985, Вечір 7 кл до 40-річчя Перемоги. 645. 08.05.1985, Ранок д/с присвяч Дню Перемоги. 126

646. 09.05.1985, Концерт в ДК присвяч Дню Перемоги (після мітінгу). 647. 18.05.1985, Концерт присвяч Дню Піонерії (причілок БК). 648. 25.05.1985, Остання лінійка 8 кл. 649. 11.07.1985, Проводи на жнива (агітбригада БК). 650. 26.07.1985, Обжинки на базі (агітбригада БК і школярі). 651. 01.09.1985, Урочиста лінійка. День Знань. 652. 05.10.1985, Вечір присвяч Дню учителя 7кл Соловьєнко О.Л. 653. 27.10.1985, Вечір присвяч Дню комсомола. 8 кл Тимофєєва С.С. 654. 04.11.1985, Концерт присвяч Великому Жовтню. БК+школа. 655. 29.12.1985, Ранок 1-3 кл. 656. 29.12.1985, Маскарад 5-6 кл. 657. 29.12.1985, Бал-маскарад 7-8 кл. 658. 30.12.1985, Ранок д/с Адамівка. 659. 30.12.1985, Ранок школа Благодатне Ольга Петрівна Ротарь. 660. 18.01.1986, Вечір відпочинку 7 кл. 661. 08.02.1986, Вечір відпочинку 8 кл. 662. 10.02.1986, Атеїстич ранок 7 кл. 663. 17.02.1986, Выступ 4 кл росіяни. 664. 18.02.1986, Выступ 1,2 кл українці. 665. 19.02.1986, Выступ 3 кл прибалти. 666. 20.02.1986, Выступ 6 кл білоруси. 667. 21.02.1986, Выступ 7 кл молдовани. 668. 21.02.1986, Утренник в садике. 669. 21.02.1986, Огляд строя та пісні 1-8 кл. 670. 22.02.1986, Выступ 5 кл грузини. 671. 22.02.1986, Вечір 6 кл присвяч 23 лютого. 672. 22.02.1986, Вечір 8 кл присвяч 23 лютого. 673. 22.02.1986, Концерт в БК (д/сад, школа, БК) присвяч 23 лютого. 674. 25.02.1986, Заключ концерт Тижня дружбы 1-8 кл 2,5 часа. 675. 26.02.1986, Вечір присвяч Дню Радянської Армії 7-8 кл. 676. 06.03.1986, Ранок в садику. Похороны Лавриненко Валер. 677. 07.03.1986, Вогник «Від всеї душі» в БК для жінок. Мар Анастасівна. 678. 07.03.1986, Вечір в школі «А ну-ка, дівчата!» 7-8 кл. 679. 07.03.1986, Концерт в БК дорослі + п’еса. 680.12.04.1986, Уроч лінійка присвяч Дню космонавтики, ст вож Багмет Люда. 681. 13.04.1986, Огляд худ сам с Шабо кущовий. 682. 20.04.1986, Конкурс загонів ЮІД Шабо 9 місце. 683. 22.04.1986, Уроч лінійка присвяч ВІЛ у пам’ятника загиблим. 684. 27.04.1986, Зліт юних друзів природи (грамота) Шабо СЮН. 685. 30.04.1986, Концерт в БК школа + садик. 686. 07.05.1986, Ранок в садику. 687. 09.05.1986, Концерт в БК школа + садик. 688. 17.05.1986, Концерт на ярмарку причілок БК. 689. 19.05.1986, День піонерії. Вогнище. Концерт на причілку БК. 690. 24.05.1986, Останній дзвоник. 8,3 кл. 691. 10.06.1986, Выпуск вечір в БК. Светин клас, Павлік. 692. 17.06.1986, Проводи на уборку. 693. 28.06.1986, Прощання із садиком. 694. 12.07.1986, Обжинки в БК. Выступи садик+агітбригада. 695. 01.09.1986, День Знань. Урочист лінійка – монтаж. 696. 05.10.1986, День учителя. Вечір 7-8 кл. Соловьєнко О.Л. 697. 29.10.1986, Вечір, присвяч Дню комсомола 7-8 кл Галицьк Н.П. 698. 05.11.1986, Концерт присвяч Великому Жовтню в БК (школа). 699. 20.12.1986, Вечір «Поговоримо про любов» 8 кл Соловьєнко О.Л. 127

700. 29.12.1986, Ранок 1-4 кл Новорічний в БК. 701. 29.12.1986, Бал-маскарад 5-8 кл Новорічний в БК. 702. 31.12.1986, Бал-маскарад в БК. Новый рік. 8. СЕРГІЇВКА. СІЧЕНЬ 1987 – СЕРПЕНЬ 1987. 703. 07.03.1987, Концерт чоловіків-жінкам (п/т «Сперанца»). 704. 25.06.1987, Выпускн вечір 8 кл Адамівка, Кл кер Леонідівна, БК. 705. 11-13.07.1987, Весілля у Свєти Даниленко+Ігор (белорус). Сусіди. 706. 25.08.1987, Выпускн ранок в дсадику. 9. АДАМІВКА. ВЕРЕСЕНЬ 1987 – ГРУДЕНЬ 2003. 707. 31.08.1987, Перший дзвоник, лінійка. 708. 03.10.1987, Вечір 7-8 кл День Учителя. 709. 29.10.1987, Вечір 7-8 кл. День комсомола, Галицька НП., Лавриненко ПМ. 710. 05.12.1967, Концерт в ДК присвяч 7 листопада. 711. 29.12.1987, Ранок 1-5 кл в БК Новорічний. 712. 30.12.1987, Новорічний бал-маскарад 6-8 кл. 713. 08.02.1988, Урочист лінійка, присвяч Дню юного героя-антифашиста. 714. 20.02.1988, Ранок в д/с присвяч 70-річчю Радянської Армії. 715. 23.02.1988, Виступ з 5 кл на СТФ Кл кер Катющєв Є.М. 716. 23.02.1988, Выступ 1-3 кл Благодатне в БК Благод Буравицка Т.А. 717. 04.03.1988, Ранок в д/с до 8 Березня. 718. 05.03.1988, Вечір, присвяч Т.Г.Шевченку в школі 7,8 кл. 719. 07.03.1988, Концерт в Благодатному мол кл до 8 Березня 1-3, 5-8. 720. 08.03.1988, Концерт 6 кл РМБурав на МТФ Авидівка, ТГШевченко и 8 Березня. 721. 10.03.1988, Концерт на СТФ 8 кл ТГШевченко ЕМГраждан. 722. 09.04.1988, Выступ 5 кл в гаражі. 723. 12.04.1988, Лінійка присвяч Дню космонавтики на стадіоні 5-6 кл. 724. 19.04.1988, Огляд-конкурс космічних пісень 1-8 кл. 725. 22.04.1988, Лінійка присвяч прийому до піонерів, ВІЛ у пам’ятника. 726. 24.04.1988, Конкурс худ сам учителів Выпасне 5 жінок + 1 чоловік Я. 727. 25.04.1988, Огляд пісень про Леніна. Школа 4-7 кл. 728. 26.04.1988, Концерт до батьк зборів. Школа в БК. 729. 30.04.1988, Концерт присвяч 1 Травню школа в БК учителі+школярі. 730. 09.05.1988, Концерт присвяч Дню Перемоги в БК дорослі+школярі. 731.19.05.1988, Вогнище, концерт. 732. 24.05.1988, Останній дзвоник 8 кл. 733. 14.06.1988, Выпуск вечір 8 кл в БК. 734. 01.09.1988, Перший дзвоник. 735. 24.09.1988, Конкурс букетів. 736. 01.10.1988, Вечір присвяч Дню учителя. 737. 28.12.1988, Шк агітбригада, гараж. 738. 28.12.1988, Шк агітбригада, СТФ. 739. 29.12.1988, Шк агітбригада, школа. 740. 29.12.1988, Новорічн ранок 1-4 кл. 741. 29.12.1988, Новорічн бал 5-6 кл. 742. 29.12.1988, Новорічн маскарад 7-8 кл. 743. 30.12.1988, Новорічн ранок Авидівка школа. 744. 29.01.1989, Шк агітбригада, гараж. 745. 05.02.1989, «А ну-ка, хлопчики!» шк вечір 4-6 кл. 746. 12.02.1989, Інсценіровка пісень школярами в школі. 747. 15.02.1989, Інсценіровка пісень школярами в БК. 748. 23.02.1989, Шк агітбригада, АТП. 128

749. 23.02.1989, Шк агітбригада, школа. 750. 27.02.1989, Огляд строя та пісні. БК. 751. 04.03.1989, Початок роботи в Софіївці. Виступ в Благодатному Софіївського БК. # 752. 07.03.1989, Агітбригада на СТФ. 753. 07.03.1989, Мальчуковый концерт. 754. 07.03.1989, Виступ шк мл кл в Благодатному. 755. 07.03.1989, Концерт в Софіївському БК.# 756. 09.03.1989, Концерт присв Т.Г.Шевченко в школі. 757. 09.03.1989, Концерт присв Т.Г.Шевченко в БК. 758. 19.03.1989, Смотр худ сам в Бритівці (Софіївка). # 759. 23.04.1989, Выступ в Долинівці (Софіївка). # 760. 01.05.1989, Выступ в Софіївці (стадіон). # 37 лет. 761. 09.05.1989, Выступ на концерті присв Дню Перемоги. БК. 762. 19.05.1989, Вогнище у градобойні. 763. 24.05.1989, Остан дзвоник. Кл кер Граждан К.М. 764. 06.05.1989, Випуск вечір. 8 кл. 765. 11.07.1989, Обжинки, Софіївка, їдальня. Початок роботи с естр орк. # 766. 28.07.1989, Концерт. Вечір тваринників (Софіївка) естр орк. # 767. 01.09.1989, Перший дзвоник. 768. 02.10.1989, Вечір, присв Дню учителя. 769. 22.10.1989, Свято села в Благодатному. Виступ Софіївки. # 770. 25.10.1989, Выступ в їдальні Вогник для польоводів. Софіївка. Естр орк # 771. 25.10.1989, Провожаня в армію, Софіївка. # Естр орк. 772. 27.10.1989, Вечір, присвяч Дню комсомола. 773. 05.11.1989, Концерт школярів в БК. 774. 06.11.1989, Виступ в Софіївці в БК. Естр орк. # 775. 17.12.1989, Виступ Софіївки у Випасноу. Огляд худ сам. Кісе ВД. 776. 29.12.1989, Ранок мол кл. 10 час. 777. 29.12.1989, Ранок середн кл. 13 час. 778. 30.12.1989, Ранок дитсад, 10 час. 779. 30.12.1989, Бал-маскарад ст кл, 17 час. 780. 31.12.1989, Бал-маскарад Софіївка. # Естр орк. 781. 06.03.1990, Виступ в Софіївці. Посиділки. 782. 29.04-01.05.1990, Весілля в Зарі. Степан Златов. 783. 09.05.1990, Концерт в Софіївці, естр орк. 784. 25.05.1990, Останній дзвоник (ТВВ). 785. 15.06.1990, Выпуск вечір (ТВВ). 786. 12.06.1990, Выступ Червоноградців (ПТУ) в Софіївці, # 787. 14.07.1990, Концерт на день польовода, Софіївка. # Естр орк. 788. 25.08.1990, Вогник, Софіївка, # естр орк. 789. 01.09.1990, Перший дзвоник. Школа. 790. 05.09.1990, Концерт в Косівке Софіївського БК, # естр орк. 791. 06.11.1990, 7 Листопада. Софіївський БК, # естр орк. 792. 28.12.1990, Новорічний ранок, школа, а не БК. 793. 29.12.1990, Новорічний бал-маскарад, школа, а не БК. 794. 31.12.1990, Новорічний бал-маскарад, Софіївський БК. # естр орк. 795. 06.03.1991, Концерт Софіївський БК # естр орк. 796. 10.03.1991, Місс Весна-91, школа. 797. 12.04.1991, Космічний концерт. Школа. 798. 09.05.1991, Концерт присвяч Дню Перемоги, Софіївка. # естр орк. 799. 17.05.1991, Весілля у Тані Шевченко. Софіївка естр орк. 800. 19.05.1991, Концерт, Вогнище. Зуб болів (нерв). 801. 24.05.1991, Останній дзвоник. 129

802. 12.06.1991, Випускний вечір. 803. 17.06.1991, Выступ червоноградців. Софіївка, естр орк. 804. 02.09.1991, Перший дзвоник. 805. 27.12.1991, Новорічний бал-маскарад, 7-9 кл. 806. 28.12.1991, Новорічний ранок 1-4 кл. 807. 28.12.1991, Новорічний ранок 5-6 кл. 808. 28.12.1991, Новорічний ранок д/сад. 809. 07.03.1992, Концерт школярів на МТФ (Благодатне). 810. 07.03.1992, Концерт школярів на СТФ. 811. 07.03.1992, Концерт Адамівського ВІА (Тимофєєв Валерий, Орзенко Сергій, Куліков Руслан, Антонюк Андрій) в Адамівці. 812. 08.05.1992, Концерт Адамівського ВІА в Авидівці. 813. 09.05.1992, Концерт Адамівського ВІА в Адамівці. 814. 19.05.1992, Концерт, присв укр піонерії. Вогнище. 815. 23.05.1992, Останній дзвоник. Кл кер Солов’єнко О.Л. 816. 12.06.1992, Випускний вечір. 817. 15.06.1992, Випускний вечір в д/с. Зав Бурлай М.А. Потім Бурлай М.І. зняли… 818. 03.07.1992, Концерт на причілку БК. Івана Купала. 819. 22.07.1992, Обжинки (концерт). 820. 24.08.1992, День Незалежності. Концерт Адамівський ВІА. 821. 01.09.1992, Перший дзвоник. 822. 10.10.1992, Свято села в Авидівці. ВІА. 823. 11.11.1992, Вечір механізаторів у їдальні. ВІА. 824. 28.12.1992, Новорічний бал-маскарад, 7-9 кл Галицька НП 9 кл. 825. 29.12.1992, Новорічний ранок 1-4 кл. 826. 29.12.1992, Новорічний ранок д/садок. Зав Бурлай М.А. 827. 29.12.1992, Новорічний ранок 5-6 кл Солов’єнко Т.Ф. 5 кл. 828. 30.12.1992, Новорічний вечір тваринників у їдальні. ВІА. 829. 31.12.1992, Новорічний вечір у БК. ВІА. 830. 06.03.1993, Виступ школи на МТФ-1 (Благодатне). Мороз, сніг. 831. 06.03.1993, Виступ школи на МТФ-2 (Авидівка). Мороз, сніг. 832. 06.03.1993, Виступ школи на СТФ (Адамівка). Мороз, сніг. 833. 09.03.1993, Свято села Адамівка. ВІА. 834. 09.05.1993, Концерт до Дня Перемоги. ВІА. 835. 19.05.1993, Концерт до Дня укр. піонерії. Вогнище. ВІА. 836. 25.05.1993, Останній дзвоник. 837. 01.06.1993, День захисту дітей, Дит садок. Зав дс Аня. 838. 27.07.1993, Обжинки, їдальня. ВІА. Зав БК Рибальченко Н.М. 839. 24.08.1993, День Незалежності. Причілок БК. ВІА. 840. 19.12.1993, Виступ на святі села Авидівка. ВІА. 841. 27.12.1993, Новорічний ранок 1-5 кл. БК, фойє. 842. 28.12.1993, Новорічний бал-маскарад 6-9 кл. БК, фойє. 843. 30.12.1993, Новорічний бал-маскарад дорослих. БК. ВІА. 844. 23.02.1994, Вечір у школі. 845. 05.03.1994, Ранок у мол кл Благодатне. 846. 06.03.1994, Концерт у БК + вистава. 847. 03.04.1994, Огляд худ сам родинних колективів у Шабо. Вронська+Павліна+Тимофєєв. Вронський возив, Кисе В.Д. (зав від культ) сказав, що я дуже добре граю. 848. 06.05.1994, Вогник для ветеранів. ВІА. Граждан Г.М. голова ветеранів. 849. 25.05.1994, Останній дзвоник. 9 кл (Свєта). Кл рук Тимофєєва С.С. 850. 05.06.1994, Фестиваль дитячої творчості. Випасне. Танці 9 кл. Свєта. 851. 08.10.1994, Свято «Вогник» ветеранам. Концерт. ВІА. 130

852. 24.12.1994, Шкільний новорічний ранок, мол кл+ 5 кл. 853. 24.12.1994, Шкільний новорічний вечір 6-9 кл. 854. 29.12.1994, Ранок д/садок Благодатне. 855. 30.12.1994, Новорічний вечір БК с Адамівка. ВІА. 856. 07.03.1995, Концерт 8 Березня. ВІА (я не грав, працювала Ямаха). 857. 05.05.1995, Вогник ветеранам. БК. Адамівка. Гол райради Майстро В.І. 858. 31.05.1995, Випуск ранки у д/садках. 859. 03.06.1995, Вечір зустрічі із випускниками 1979 року. Бондар. 860. 27.07.1995, Обжинки, БК, Жінки співали. 861. 28.12.1995, Ранок у д/с Адамівка. Зав Алла Івасенко. 862. 29.12.1995, Ранок у школі мол кл 10 год. 863. 29.12.1995, Ранок Авидівка школа+д/с, 11 год, стіл. 864. 29.12.1995, Ранок Благодатне школа + д/с 12 год шампанск. 865. 29.12.1995, Новорічний вечір ст. школярі в БК, Валентина Никифорівна. 866. 30.12.1995, Новорічний бал-маскарад дорослі БК. 867. 06.03.1996, Ранок мол кл Адамівка. 868. 07.03.1996, Ранок д/с Адамівка. 869. 07.03.1996, Концерт в БК діти + дорослі водевіль «Базар». 870. 05.04.1996, Школа, Юмор пісні, Ранок. 871. 08.05.1996, Школа вечір зустрічі з ветеранами, орг Гриценко. 872. 09.05.1996, Концерт присвяч Дню Перемоги, ВІА ТВЯ+Андрій+Руслан. 873. 24.05.1996, Остан дзвоник. Школа. 874. 01.06.1996, Випуск д/с Адамівка. 875. 16.06.1996, Обжинки в с Софіївка, Фаюк О.А., Сердюк Т.В. 876. 24.08.1996, 5 річниця Незалежності України. Концерт Адамівський БК. 877. 25.08.1996, Обжинки Адамівський БК. 878. 27.12.1996, Адамівка мол кл Новий рік. 879. 27.12.1996, Адамівка ст кл Новий рік. 880. 28.12.1996, Адамівка д/с Новий рік. 881. 30.12.1996, Новорічний вечір БК Адамівка. 882. 07.03.1997, Ранок д/с. 883. 08.03.1997, Шк ранок Никифорівна. 884. 09.03.1997, День пам'яти Шевченка, ранок у погруддя. 885. 08.04.1997, Огляд шк худ сад с Приморське І тур. 886. 19.04.1997, Огляд шк. худ сам Бритівка ІІ тур. 887. 09.05.1997, Концерт, Адамівській БК. ВІА. ТВЯ+Руслан+Андрій+Люда Черненко. 888. 24.05.1997, Остан дзвоник кл рук Галицька НП. 889. 07.06.1997, Вип. вечір шк. 5 кл випускників. 890. 30.08.1997, Вип. ранок д/с Зав Тетяна Адамівна. 891. 01.09.1997, 40 років школі. Урочиста лінійка. 892. 01.10.1997, БК Адамівка, школярі, Концерт День людини похилого віку. 893. 03.10.1997, Школа. Концерт. День Учителя. 894. 23.10.1997, Шк. ранок присв Дню людини похилого віку. 895. 26.12.1997, Шк. Новорічний вечір 5-9 кл. БК. 896. 27.12.1997, Шк. ранок 1-4 кл БК. 897. 27.12.1997, Д\с новорічний ранок Тетяна Адамівна. 898. 28.12.1997, Новорічний вечір у БК. 899. 06.03.1998, Ранок у школі. 900. 06.03.1998, Ранок у д/с. Тат Адамівна. 901. 07.03.1998, Концерт у БК школярі+дорослі. СС у виставі. 902. 09.03.1998, Ранок у школі присвяч Т.Г.Шевченку. Солов’єнко О.Л. 903. 21.03.1998, Огляд шкільн худ сам Приморське. 904. 12.04.1998, Огляд шк. худ сам Бритівка. 131

905. 08.05.1998, Ранок у школі із ветеранами, Янишин, Граждан. 906. 09.05.1998, Концерт у БК. 907. 25.05.1998, Останній дзвоник. 908. 01.06.1998, Випуск д/с Пустовіт Тет Адамівна. 909. 01.06.1998, Вогнище у школі. День захисту дітей. 910. 23.05.1998, Вип. вечір Авидівка Харченко П+Н. 911. 26.05.1998, Вип. вечір Адамівка Катющеви. 912. 08.06.1998, Вип. вечір у школі. 913. 13.06.1998, Зустріч із випускниками Лавриненко Шурік. 914. 20.06.1998, Зустріч випускників Буравицький Сергій. 915. 18.07.1998, Обжинки гол агроном Мороз П.С. 916. 01.09.1998, Перший дзвоник. Школа. 917. 02.10.1998, День Учителя. Вечір у школі. 918. 07.11.1998, День села у Софіївці. 919. 13.11.1998, Осінній бал у школі. 920. 04.12.1998, Концерт присв Дню Збройних Сил України. Школа. 921. 22.12.1998, Свято прощання із Букварем 1 кл Золотовська Т.М. 922. 24.12.1998, Новорічний ранок мол кл Школа. 923. 24.12.1998, Новорічний бал ст. кл. Школа. 924. 25.12.1998, Новорічний ранок мол кл Авидівка школа. 925. 29.12.1998, Новорічний ранок д/с. 926. 26.02.1999, Огляд худ сам Приморське. 927. 05.03.1999, Концерт учителів у школі. 928. 06.03.1999, Концерт школярів у БК. 929. 15.04.1999, Шк. огляд пісень про природу. 930. 16.04.1999, Брейн-рінг Маленькі артисти 3 кл. 931. 04.05.1999, Концерт у Мур-ки. 932. 25.05.1999, Останній дзвоник кл рук Солов’єнко О.Л. 933. 12.06.1999, Випускний вечір. 934. 27.07.1999, Обжинки в БК, готувала школа. 935. 21.08.1999, Концерт присв Дню Незалежности у БК, готувала школа. 936. 01.09.1999, Перший дзвоник. 937. 04.09.1999, День тваринника. ДК, школярі. 938. 01.10.1999, Вечер посв Дню учителя. 939. 29.10.1999, Свято осені. Д/садок. 940. 19.11.1999, Свято Урожаю. Школа. 941. 24.11.1999, Усний журнал, Граждан К.М., 6-7 кл. 942. 26.11.1999, Вечір Осіні. Школа. 943. 03.12.1999, Д/с, Вечорниці. 944. 27.12.1999, Д\с, Новорічний ранок. 945. 28.12.1999, Новорічний ранок, молодші класи. 946. 29.12.1999, Новий рік, Старші класи. 947. 30.12.1999, БК, Новий рік, Вечорниці, школярі. 948. 18.02.2000, Шкільний вечір «Пори року». 949. 23.02.2000, Маленький концерт козачат. 950. 05.03.2000, Ранок, присвячений 8 Березня. 951. 06.03.2000, Місс-2000. Школа. 952. 07.03.2000, Концерт молоших класів мамам. 953. 07.03.2000, Концерт в БК. 954. 10.03.2000, Мітінг, присвяч. Т.Г.Шевченко, 6-9 кл. 955. 10.03.2000, Ранок, присвяч Т.Г.Шевченку. 956. 10.03.2000, Вечір, присвяч Т.Г.Шевченку, 8-9 кл. 957. 16.03.2000, День РОО. Концерт. Кустовий семінар мол кл. 958. 01.04.2000, Огляд худ самод школярів. Приморське. 132

959. 01.04.2000, Вечір «Про кохання Шевченко». 960. 07.04.2000, Огляд худ самод школярів. Випасне. 961. 07.04.2000, Вечір «Поговоримо про кохання». 962. 20.04.2000, Виступ школярів-козачат у Одесі. 963. 21.04.2000, Концерт на посвяті в козачата. 964. 24.04.2000, Концерт на врученні прапорів загонам. 965. 05.05.2000, Ранок молодших класів. 966. 09.05.2000, Концерт ветеранам, школярі у БК. 967. 26.05.2000, Останній дзвоник. 968. 27.05.2000, Зустріч випускників школи 1980 року. 969. 01.06.2000, Концерт, День захисту дітей. Козацьке свято. 970. 10.06.2000, Випускний вечір. 971. 07.07.2000, Золотая свадьба, батьки, Мурка. 972. 23.07.2000, Обжинки к-з Шевченко. 973. 05.08.2000, Обжинки «Едем». 974. 24.08.2000, Концерт День Незалежності. Адамівські школярі. 975. 01.09.2000, День Знань. 976. 22.09.2000, Районний семінар Д/садок+школа. Федорова Л.В. 977. 29.09.2000, Шкільний вечір, присвячений Дню учителя. 978. 18.10.2000, Виступ на міжнарод пед конференц Адамівських козачат. Одеса. 979. 29.10.2000, Свято пісні районе. 980. 16.11.2000, МО класних керівників кущовий. 981. 06.12.2000, День ЗСУ. 982. 17.01.2001, Лінійка, присвячена Дню соборності України. 983. 06.03.2001, Школа, святковий КВК. 984. 07.03.2001, Д/с, ранок. Мол кл, ранок. 985. 07.03.2001, Концерт в БК. 986. 08.03.2001, «Вогник» у Авидівському БК. 987. 12.03.2001, День пам'яти Шевченка. 7 кл. Граждан К.М. 988. 15.03.2001, Брейн-рінг між збірними 5 та 6 кл. Граждан К.М. 989. 16.03.2001, Брейн-рінг між збірними 7-9 кл. Граждан К.М. 990. 29.03.2001, Огляд учит сам. Випасне. Сценка ТВВ+Вронська+Лавриненко. 991. 04.04.2001, Екологічний тиждень. Виступ 5 кл. 992. 05.04.2001, Екологічний тиждень. Виступ 9 кл. 993. 06.04.2001, Екологічний тиждень. Показуха, 7-9 кл. Свято птахів. 994. 12.04.2001, Виступ 6 кл «Христос воскрес». Коноваленко А. 995. 20.04.2001, Правовий тиждень. Щербань, Андрій, Трифонова, Джоновна. 996. 04.05.2001, Козацьке таборування. 997. 09.05.2001, Концерт в БК. 998. 11.05.2001, День матері. Граждан К.М. 999. 24.05.2001, 1 кл, прощання з Букварем. Подолько А.М. 1000. 30.05.2001, Турзліт. 1001. 31.05.2001, Останній дзвоник. 1002. 01.06.2001, День захисту дітей, д/с. 1003. 09.06.2001, Біленьке. Лавриненко, Вронська, Тимофєєв. Грай, музико. 1004. 16.06.2001, Прийом у козачата, Авидівка. 1005. 19.06.2001, Прийом у козачата, Благодатнее. 1006. 23.06.2001, Випускний вечір у новій-малій школі. 1007. 14.07.2001, Обжинки. 1008. 31.08.2001, Перший дзвоник, Авидівка. 1009. 01.09.2001, Перший дзвоник, Адамівка. 1010. 03.09.2001, Перший дзвоник, Благодатне. 1011. 26.09.2001, Виступ на конференції в Одесі. 133

1012. 01.10.2001, День людини похилого віку. 1013. 05.10.2001, День учителя. 1014. 16.11.2001, Вечір, присвячений Дню української писемності. 1015. 26.12.2001, Ранок новорічний мол кл. 1016. 26.12.2001, Бал-маскарад 5-9 кл. ГМ. 1017. 27.12.2001, Д/садик ранок. 1018. 06.03.2002, Ранок д/садок. 1019. 06.03.2002, Ранок мол кл. 1020. 06.03.2002, Свято шкільне. 1021. 11.03.2002, Вечір шкільний. 1022. 25.05.2002, Райтурзліт, концерт, вогнище. 1023. 20.06.2002, Випускний вечір. 1024. 01.09.2002, Перший дзвоник. 1025. 01.10.2002, День людини похилого віку. 1026. 14.10.2002, Козацьке свято. 1027. 19.11.2002, День Української писемності. 1028. 07.12.2002, День Збройних Сил України. 1029. 27.12.2002, Ранок молоші класи, д/садочок. 1030. 28.12.2002, Ранок 5-6 класи. 1031. 28.12.2002, Новорічний бал-маскарад, 7-9 кл. 1032. 23.02.2003, День Захісника Вітчизни. 1033. 07.03.2003, Ранок 8 Березня мол кл, 5-6 кл, д/садочок. 1034. 07.03.2003, Шкільний вечір 8 Березня. 1035. 08.03.2003, Концерт 8 Березня. 1036. 10.03.2003, День пам'яти Т.Г.Шевченка. 1037. 09.05.2003, Концерт День Перемоги. 1038. 29.05.2003, Останній дзвоник. 1039. 11.06.2003, Випускний вечір. 1040. 01.09.2003, Перший дзвоник. 1041. 01.10.2003, День людини похилого віку. 1042. 14.10.2003, Козацькі розваги… Далі ще були концерти, але я їх вже не фіксував… Якщо споминати. Після переїзду до Білгорода-Дністровського вів художню самодіяльність районного відділу освіти: солісти, вокальний ансамбль дівчат та, окремо, група хлопців. Згодом, після переходу в райдержадміністрацію на посаду начальника відділу (осінь 2005), а потім до райради на посаду начальника відділу (зима 2008), вів художню самодіяльність райадміністрації та райради: солісти (чоловіки та жінки), жіночий вокальний ансамбль – «Отаман та Берегині». Грав на баяні у оркестровій групі українського народного хору «Мрія» (керівник Зоріло І.С.); у групі – три баяни, дві скрипки, кларнет, ритм-гитара, бас-гитара, ударні. Згодом вів козацьку художню самодіяльність «Буджацькі отамани» - чоловічий вокальний ансамбль, у репертуарі якого козацькі пісні. Створював музичні твори – декілька збереглося; я їх звів у збірку. Твори були написані у часи юні (кінець 1960-х років – початок 1970-х років). Після тих років я вже не ставив перед собою завдання стати професійним музикантом і зосередився на педагогиці: спочатку на методиці викладання біології (ботаніки), згодом на школознавстві (спочатку, як заступник директора; згодом, як директор школи). Ця робота мені подобалась і, мабуть, це було моє – управління школою – колективом однодумців – учні, учителі та техперсонал, батьки, громадськість та владаначальство. 134

МУЗИЧНІ ТВОРИ В Україні казали: «Щоб стати музикою – треба скласти угоду з дияволом…»

135

136

137

138

139

140

141

142

143

144

145

146

147

148

149

150

151

152

153

154

155

Вокальний ансамбль «Отаман та Берегині».

Хор «Мрія» та його оркестрова група.

156

Співають Буджацькі козаки.

Співають Буджацькі козаки. 157

13 Комишина Життя. 1964. Воєнна топографія. У батька (офіцера, в минулому воєнрука) було кілька підручників військових училищ (в т.ч. військова топографія). Я її вивчив. Особливо мені подобалося розглядати і розшифровувати аерофотографії місцевості ... Топографічними картами називаються такі карти, на яких нерівності земної поверхні і всі місцеві предмети зображені настільки детально, що по ним можна уявити дійсну місцевість з усіма її подробицями (тобто карти від масштабу 1: 200000 і крупніше). План - це нестандартна карта. Визначення широти місцевості. Прикріпити нитку з вантажем до центру транспортира і навести основу останнього на Полярну зірку. Зняти показання з шкали транспортира і відняти отриману величину з дев'яноста. Результат буде широтою місця. Визначення довготи місцевості. Знайти на місцевості напрямок істинного меридіана (дві віхи: точка стояння напрямок на Полярну зірку). Виставити годинник за грінвічським часом (на дві години менше московського). Полудень: тінь від однієї вєшки буде спрямована точно до другої. У цей момент рівно опівдні (13 годин за місцевим часом). Знайти різницю між місцевим і Грінвічським часом (13-Г = Різн). Помножити 15 на різницю (15 градусів Сонце за 1 годину пробігає в свойому уявному добовому русі навколо земної кулі) це буде довгота місцевості. Визначення відстані між двома пунктами за географічними координатами (П.Чебишев). Визначається різниця широт і довгот в хвилинах. Потім різниця широт подвоюється. Більше з отриманих двох чисел множиться на 7, а менше на 3. Обидва отриманих числа складаються, а сума ділиться на 7,5. Результат - шукана відстань в кілометрах. Номенклатура листа

Масштаб карти (в 1 см - км)

Предельна точність масштабу карти (0,1 мм)

М-35-18-А-б-1 М-35-18-А-б М-35-18-А М-35-18 М-35-ХІ М-35-А М-35

1:10000 (0,1 км) 1:25000 (0,25 км) 1:50000 (0,5 км) 1:100000 (1 км) 1:200000 (2 км) 1:500000 (5 км) 1:1000000 (10 км)

1м 2,5 м 5м 10 м 20 м 50 м 100 м

Точність вимірювань і побудов за картою (0,2 мм) 2м 5м 10 м 20 м 40 м 100 м 200 м

Точність нанесених на карту об’ектів (0,5 мм) 5м 12,5 м 25 м 50 м 100 м 250 м 500 м

Визначення масштабу карти. За кілометровій сітці, по номенклатурі аркуша, з вимірювання відстаней, по довжині дуги меридіана. Вимірювання відстаней. Кроком циркуля, способом нарощування розкриття циркуля, смужкою паперу, курвиметром, за допомогою лонгометра. Вимірювання площи. Геометричний спосіб (сума площ фігур), за допомогою сітки квадратів, планіметром і складним ножем, зважування фігур. Крутизна схилу. Обчисленням a = 12: d (a - крутизна схилу в градусах, d - відстань між двома суміжними горизонталями в мм), за допомогою лінійки або на око, за шкалою закладення. Визначення видимості. Побудовою профілю, побудовою трикутника, обчисленням. Азимут. Топографічні карти складаються листами, у яких бічні сторони обмежені лініями справжніх меридіанів. На кожному аркуші карти наноситься кілометрова сітка. Вертикальні лінії сітки не паралельні лініям меридіанів, а складають з ними деякий кут, званий зближенням меридіанів. Величина зближення вказується на схемі в нижній частині карти. На тій же схемі показується значення кута між істинним і магнітним меридіанами. Цей кут називається відміною магнітної стрілки. Визначають азимути по карті за допомогою транспортира. Відлік виробляють від вертикальних ліній кілометрової сітки. Отримані значення дирекційних кутів переводять в магнітні азимути шляхом збільшення або віднімання відповідної поправки. Лінія горизонту: d(км) = 3,57хКорінь квадратн з h(м).

158

Колодач 8–й. Спорт – Здоров’я. 1965. Почав займатися спортом та слідкувати за здоров’ям. Завів спеціальний зошит, де записував показники свого фізичного розвитку, робив виписки-поради відомих спортсмені щодо режиму дня, щодо навантажень (фізичних-психологічнихемоційних), аутотренінгу, як уникати стресів, інфактів, атеросклерозу, головного болю та ін. Режим дня в 9-10 класах школи 7.00 7.00-7.30 7.30-8.00 8.00-8.20 8.20-8.31 8.40-14.40

14.40-15.00 15.00-15.30 15.30-16.30 16.30-18.00 18.00-20.00 20.00-22.30

22.30-23.00 23.00-7.00

Пробудження. Утрішняя гімнастика, загартовуючі процедурі, обтирання, душ. Прибирання ліжка, вмивання. Пробіжка. Повторення уроків. Утрішній сніданок. Дорога до школи (через міст - 11 хвилин). Навчальні заняття в школі (утрішня гімнатика під музику – баян, уроки, сніданок на великій перемені – бігав додому).Позакласні заняття, громадська робота. Дорога додому (через кладку). Обід. Перебування на повітрі. Домашнє господарство. Приготування уроків. Тренировки (спорт). Вечеря і вільні заняття (творча діяльність, читання літератури, допомога родині, музика, конструювання, ручна праця). Робота в Будинку культури. Приготування до сну (чищення одягу, взуття, провітрювання кімнати, вечірній туалет. Сон. Режим дня після армії

7.00 7.00-7.30 7.30-8.00 8.00-9.00 9.00-11.00 11.00-11.30 11.30-15.00 15.00-15.30 15.30-18.30 18.30-19.00 19.00-23.00 23.00

Підйом. Ранішній туалет. Перший сніданок. Заняття баяном. Робота в школі. Другий сніданок. Робота в школі. Обід. Заняття. Репетиції. Вечеря. Робота в Будинку культури. Відбій. Мої рекорди (1970)

Біг 60 метрів Стрибки висота Стрибки довжина

5,9 сек. 160 см. 630 см.

159

14 Комишина Життя. 1965. Шахи. З зими 1965 навчився грати в шахи: моїми постійними супротивниками були Малькови - старший - дядько Володя і молодший - Андрій. Боротьба йшла з перемінним успіхом, але грали проти мене вони удвох завжди. До 1966 року я став кращим шахістом школи і в таборі в Одесі навіть обігрував (іноді) майстрів спорту.

Спортивні правила гри в шахи 1. Перед початком гри два гравці за жеребом визначають, хто з них буде грати білими фігурами, тому що білі роблять перший хід. У турнірах з багатьма учасниками кожен шахіст бере з суддівського столика прапорець, на якому проставлено номер. За цим номером він вноситься в список. Потім судді змагання відповідно до списку за спеціальною таблицею становлять розклад зустрічі між усіма учасниками змагання. 2. Якщо шахівниця без буквених і цифрових позначень, то її необхідно поставити так, щоб біле кутове поле було праворуч від гравця. Перед початком гри необхідно перевірити, чи правильно розставлені фігури. Якщо буде виявлено, що якась фігура під час гри не стояла на своєму місці, то партія буде гратися вдруге. 3. Шахіст повинен привчити себе не торкатися рукою фігури, поки остаточно не вирішив, який хід необхідно робити. За існуючими правилами, якщо гравець торкнувся фігури або брався за неї, він повинен цією фігурою зробити хід. Якщо необхідно поправити фігуру, шахіст повинен попередити про це суперника словом «поправляю». Якщо торкнувся пальцем чужий фігури, то повинен взяти її. Якщо фігуру нічим бити, вчинок залишається безкарним. 4. Хід вважається зробленим, якщо фігура поставлена на нове місце і гравець відняв від неї руку (пальці). Якщо ж рука від фігури ще не відібрана, то шахіст має право ходити цією фігурою на інше поле. Ходити іншою фігурою не дозволяється. 5. Рокіровку можна зробити в будь-який момент гри, але лише за таких умов: а/ якщо король і тура, в бік якої йде рокіровка, ще не ходили, б/ якщо король не перебуває під шахом, в/ якщо королю не заважають биті ворожими фігурами поля (тура може переходити через поле, яке прострілюється), г/ якщо між королем і турою немає інших фігур. Якщо рокіровку роблять з порушенням правил, то короля і туру повертають на місце, а королем обов'язково необхідно зробити хід. 160

6. При виникненні загрози королю (шах) партнер повинен або взяти фігуру, яка загрожує, або відійти королем в безпечне місце, або прикритися іншою фігурою. 7. Вважається, що партію програв той, хто отримав мат, або здав партію відмовився від боротьби. Партія також вважається програною, якщо шахіст не зробив в певний час необхідну кількість ходів. 8. Партія вважається нічиєю в таких випадках: а/ при вічному шаху, б/ при відсутності в позиції можливості досягти перемоги і обидві сторони згодні на нічию, в/ в разі пата, г/ якщо буде визначено, що за останні 50 ходів жодна фігура не була взята і пішаками не зроблено жодного ходу, д/ якщо тричі повторюються ход обома суперниками, або якщо на дошці тричі повторюється та ж сама позиція. Спортивна поведінка шахіста 1. Перед початком гри партнери зобов'язані вітати один одного рукостисканням, піднявшись зі свого місця. 2. Партнер, який програв партію, вітає суперника з перемогою, подаючи йому руку. 3. Ніхто з партнерів не має права відмовитися від своєї пропозиції на нічию, хоча б і побачив після того, що його позиція виграшна. Але і суперник, який відмовляється від пропозиції, зробивши хід-відповідь, вже втрачає право на запропоновану нічию. 4. Протягом всієї партії обидва партнери повинні бути ввічливими і надавати один одному повагу. 5. Після програшу партії не потрібно виправдовуватися. Програв - значить грав гірше за суперника. Врахуй свої помилки в подальшому. 6. Заборонено під час гри обговорювати ходи партії, а також критикувати або висміювати ходи супротивника. 7. Шахіст повинен бути скромним і ніколи не хвалитися своїми перемогами. 8. Під час гри заборонено розмовляти з партнером або з присутніми. Основи теорії. 1. Умовні позначення - йде, : бере, + шах, ++ подвійний шах, (знак помножити *) мат, о-о коротка рокіровка, о-о-о довга рокіровка, (знак нескінченність) будь-якій хід, ! хороший хід, !! дуже хороший хід, ? слабкий хід (помилка), ?? груба помилка. 2. Короткі партії 1. 1.f2-f4 t7-t5 2.g2-g3? e5:f4 3.g3:g4?? Фd8-h4* 2. 1.f2-f3? e7-e5 2.g2-g4?? Фd8-h4* 3. 1.e2-e4 e7-e5 2.Cf1-c4 Cf8-c5 3.Фd1-h5 d7-d6?? 4.Фh5:f7* 4. 1.e2-e4 e7-e5 2.Cf1-c4 Cf8-c5 3.Фd1-f3 Kg8-h6? 4.d2-d4! Cc5:d4 5.Cc1:h6 Сдался. 5. 1.e2-e4 b7-b6 2.Cf1-c4 Cc8-b7 3.Фd1-f3 Kg8-f6 4.Kg1-h3 Cb7:e4? 5.Kh3-g5? Ce4:f3?? 6.Cc4:f7* 6. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 d7-d6 3.Cf1-c4 Cc8-g4 4.c2-c3 Kb8-c6 5.Фd1-d3 Cg4:f3?? 6.Cc4:f7+ Крc8-e7 7.Фd3-e6* 7. 1.e2-e4 e7-e5 2.Cf1-c4 Kg8-f6 3.Kg1-f3 Kf6:e4 4.Kb1-c3 Ke4:c3 5.d2:c3 d7-d6 6.0-0 Cc8-g4? 7.Kf3:e5! Cg4:d1 Мат в два хода. 8. 1.e2-e4 c7-c5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.d2-d4 c5:d4 4.Kf3:d4 e7-e5 5.Kd4-f5 Kg8-e7? 6.Kf3-d6* 161

9. 1.e2-e4 e7-e5 2.f2-f4 e5:f4 3.Kg1-f3 d7-d5 4.Kb1-c3 d5:e4 5.Kc3:e4 Cc8-g4 6.Фd1-e2 Cg4:f3?? 7.Ke4-f6* 10. 1.d2-d4 f7-f5 2.Cc1-g5 h7-h6 3.Cg5-h4 g7-g5 4.Ch4-g3 f5-f4? 5.e2-e3 h6-h5 6.Cf1-d3 Лh8-h6?? 7.Фd1:h5! Лh6:h5 8.Cd3-g6* 11. 1.e2-e4 b7-b6 2.d2-d4 Cc8-b7 3.Cf1-d3 f7-f5 4.e4:f5 Cb7:g2 5.Фd1-h5+ g7-g6 6.f5:g6 Kg8-f6?? 7.g6:h7+! Kf6:h5 8/Cd3-g6* 12. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 d7-d5 3.e4:d5 Фd8:d5 4.Kb1-c3 Фd5-a5 5.Фd1-e2 Kb8c6 6.d2-d3 Cc8-g4 7.Cc1-d2 Kc6-d4 8.Фe2:e5? Фa5:e5+ 9.Kf3:e5 Kd4:c2* 13. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.Cf1-c4 Kg8-f6 4.d2-d4 e5:d4 5.0-0 d7-d6 6.Kf3:d4 Cf8-e7 7.Kb1-c3 0-0 8.h2-h3 Лf8-e8 9.Лf1-e1 Kf6-d7? 10.Cc4:f7+! Крg8:f7 11.Kd4-e6!! 14. 1.e2-e4 d7-d6 2.d2-d4 Kb8-d7 3.Cf1-c4 g7-g6 4.Kg1-f3 Cf8-g7? 5.Cc4:f7+! Крe8:f7 6.Kf3-g5+ Cдался. 15. 1. e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.Cf1-c4 Kc6-d4 4.Kf1:e5? Фd8-g5! 5.Ke5:f7!! Фg5:g2 6.Лh1-f1 Фg2:e4+ 7.Cc4-e2 Черные матуют. 16. 1.e2-e4 e7-e6 2.d2-d4 d7-d6 3.Kb1-c3 Cf8-d4 4.Cf1-d3 Cb4:c3+ 5.b2:c3 h7-h6? 6.Cc1-g3! Kb8-d7? 7.Фd1-e2 d5:e4 8.Cd3:e4 Kg8-f6 9.Ce4-d3 b7-b6? 10.Фe2:e6+! F7:e6 11.Cd3-g6* 17. 1.e2-e4 e7-e5 2.d2-d4 d7-d6 3.c2-c3 Cc8-d7? 4.Cf1-c4 Kg8-f6? 5.Фd1-b3! Фd8e7 6.Фb3:b7 Cd7-c6 7.Фb7-c8+ Фe7-d8 8.Cc4:f7! Kpe8-e7?? 9.Фc8-e6* 18. 1.e2-e4 d7-d5 2.e4:d5 Фd8:d5 3.Kb1-c3 Фd5-a5 4.d2-d4 c7-c6 5.Kg1-f3 Cc8-g4 6.Cc1-f4 e7-e6 7.h2-h3 Cg4:f3 8.Фd1:f3 Cf8-b4 9.Cf1-e2 Kb8-d7 10.a2-a3 0-0-0? 11.a3b4! Фa5:a1+ 12.Kpe1-d2 Фa1:h1 13.Фf3:c6+! B7:c6 14.Ce2-a6* 19. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 d7-d6 3.Cf1-c4 Cc8-g4 4.h2-h3 Cg4:f3 5.Фd1:f3 Фd8-f6 6.Фf3-b3 b7-b6 7.Kb1-c3 Kg8-e7? 8.Kc3-b5 Kb8-a6 9.Фb3-a4 Ka6-c5 10.Kb5:d6+ Kpe8d8 11. Фa4-e8* 20. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.Kb1-c3 Cf8-c5 4.Kf3:e5 Kc6:e5 5.d2-d4 Cc5:d4 6.Фd1:d4 Фd8-f6 7.Kc3-b5! Kpe8-d8 8.Фd4-c5! Ke5-c6? 9.Фc5-f8* 21. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.Cf1-c4 Cf8-c5 4.d2-d3 Kg8-e7? 5.Kf3-g5 0-0 6.Фd1-h5 h7-h6 7.Kg5:f7 Фd8-c8? 8.Kf7:h6+ Kpg8-h8 9/Kh6-f7+ Kph8-g8 10.Фh5-h8* 22. 1.f2-f4 e7-e5 2.f4:e5 d7-d6 3.e5:d6 Cf8:d6 4.Kg1-f3 g7-g5 5.e2-e4? G5-g4 6.e4e5 g4:f3 7.e5:d6 Фd8:h4+ 8.g2-g3 Фh4-e4+ 9.Kpe1-f2 Фe4-d4+! 10.Kpf2-e1 f3-f2+ 11.Kpe1-e2 Cc8-g4* 23. 1.e2-e4 e7-e5 2.d2-d4 Kg8-f6? 3.d4:e5 Kf6:e4 4.Kg1-f3 Cf8-c5 5.Фd1-d5 Ke4:f2 6.Cf1-c4 0-0 7.Kf3-g5 Kf2:h1 8.Kg5:f7 c7-c6? 9.Kf7-h6+ Kpg8-h8 10.Фd5-g8+! Лf8:g8 11.Kh6-f7* 24. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 d7-d6 3.Cf1-c4 f7-f5 4.d2-d4 Kg8-f6 5.Kb1-c3 e5:d4 6.Фd1:d4 Cc8-d7? 7.Kf3-g5 Kb8-c6 8.Cc4-f7+ Kpe8-e7 9.Фd4:f6+! Rhe7:f6 10. Kc3-d5+ Kpf6-e5 11.Kg5-f3+ Kpe5:e4 12.Kd5-c3* 25. 1.e2-e4 e7-e6 2.d2-d4 d7-d5 3.e4-e5 Kb8-c6? 4.f2-f4 Kg8-e7 5.c2-c3 Ke7-f5 6.Cf1-d3? Фd8-h4+ 7.Kpe1-d2? Фh4:f4+ 8.Kpd2-c2? Kc6:d4+ 9.c3:d4 Kf5:d4+ 10.Kpc2-c3 Cf8-b4+!! 11.Kpc3:b4 Kd4-c6+ 12.Kpb4-c3 Фf4-b4+ 13.Kpc3-c2 Kc6-d4* 26. 1.d2-d4 g7-g6 2.e2-e4 Cf8-g7 3.Kg1-f3 d7-d6 4.Kb1-c3 Kb8-d7 5.Cf1-c4 Kg8f6? 6.e4-e5 d6:e5 7.d4:e5 Kf6-h5 8.Cc4:f7! Kpf8:f7 9.Kf3-g5+ Kpf7-g8 10.Фd1-d5+ Kpg8f8 11.Фd5-f7* 27. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Фd8-f6? 3.Cf1-c4 Фf6-g6 4.0-0 Фg6:c4? 5.Cc4:f7+! Kpe8-c7 6.Лf8-c1 Фe4-f4 7.Лe1:e5+! Kpe7:f7 8.d2-d4 Фf4-f7 9.Kf3-g5+ Kpf7-g6 10.Фd1d3+ Kpg6-h5 11.g2-g4+ и далее мат. 28. 1.e2-e4 e7-e5 2.f2-f4 Фd8-h4+? 3.g2-g3 Фh4-h6 4.Kb1-c3 e5:f4 5.d2-d4 Фh6-f6 6.Kc3-d5 Фf6-c6 7.Cf1-b5 Фc6-d6 8.Cc1:f4 Фc6-d6 9.Kd5:c7+ Kpe8-d8 10.Kc7:a8 Фg6:e4+ 11.Фd1-e2 Фe4:h1 12.Cf4-c7*

162

3. Поради Ферзь проти короля. Щоб заматувати самотнього короля противника ферзем, необхідно за допомогою короля відтіснити його на край або в кут дошки. Дві тури проти короля. Тури розташовуються драбинкою з одного боку або з протилежних сторін дошки і підганяють ворожого короля на край дошки, де і матуют його. Тура проти короля. Необхідно королем і турою підігнати короля противника до краю або в кут дошки і там робити мат, використовуючи метод цугцванга. Ферзь проти тури. Атакуюча сторона повинна притиснути фігури супротивника до краю або в кут дошки. Пішакові закінчення. Опозиція - королі стали один проти одного через поле (по вертикалі або горизонталі). Той з королів, який став проти іншого останнім, захопив опозицію. Це означає, що він має право наступу і переваги, якщо представляє сильну сторону, або право активного захисту, якщо представляє слабку сторону. Король найсильнішої сторони захопив опозицію - виграш. Король найсильнішої сторони стоїть попереду пішака через одне поле - сильна сторона завжди перемагає, незалежно від черги ходу. Якщо король стоїть збоку або ззаду пішаки, то слабка сторона при правильному захисту досягає нічиєї. Король найсильнішої сторони стоїть на 6-й горизонталі і попереду пішаки. Пішак завжди досягає лінії перетворення незалежно від того, чий хід. Король найслабішох сторони поза квадрата пішаки - пішак проходить в ферзі. Лодейний пішак в ферзі не проходить, якщо король противника знаходиться попереду або паралельно, через одну вертикаль від короля найсильнішої сторони, за умови, що останній йде по крайней вертикалі. Прості легкофігурние закінчення. Два слона матуют короля тільки в кутку дошки. Король допомагає відтіснити короля противника в кут. Слід загнати короля противника разом зі своїм королем в кут, залишивши йому два вільних ходи. Потім король найсильнішої сторони завойовує поле на відстані ходу коня від кута і лише тоді слони матуют. Два коня не матуют короля. Слон проти пішака, в більшості випадків нічия (б'є пішака, але і сам гине), але для цього необхідно, щоб йому на заважав свій чи чужий король і щоб пішак не пройшов то поле, яке прострілюється слоном. Якщо свій король заважає слону зайняти бойову діагональ, а пішак вже пройшов далеко - проходить в ферзі. Король противника заважає слону, пішак проскакує «мертве» поле і йде в ферзі. Кінь проти пішака: за допомогою короля (той затримує просування пішаки) знищує пішака і забезпечує нічию. Буває, що кінь не може впоратися з пішаком. Слон та пішак проти короля: матуют короля тільки в позиціях, які створюються в кутку за умови, що король найсильнішої сторони підтримує пішака, а слон одного кольору з кутовим полем. В інших позиціях не можуть заматувати, за винятком випадку, коли пішак досягає останньої позиції. Кінь і пішак проти короля: матуют, якщо пішак по крайней вертикалі. Тактичні прийоми. 1. Залучення і відволікання фігур противника. 2. Захоплення пункту і звільнення лінії і перекриття її. 3. Блокування, пастка, проміжний хід. Спертий мат. 4. Руйнування і знищення оборони. 5. Зв'язка. 6. Подвійний удар. Відкритий шах. 7. Вічний шах. Пат. 8. Атака на нерокірованого короля. Дебюти. 1. В найкоротший час ввести в бій більшу кількість фігур. 2. Захопити центральне поле, своєчасно рокірувати короля, створивши йому захист. 3. Всіма способами заважати супернику в розвитку і захопленні центру. Збереглося кілька записів моїх партій того періоду (всі 1966 року).

163

Мої шахові партії 1. 1.е2-е4 е7-е5 2.Кg2-f3 Kb7-c6 3.Cf1-b5 a7-a6 4.Cb5:c6 d7:c6 5.Kf3:e5 F7-f6 6.Ke5-c4 b7-b6 7.Kc4-e3 g7-g5 8.b2-b3 Cf8-c5 9.d2-d4 Cc5-b6 10.c2-c3 b5-b4 11.0-0 b4:c3 12.Kb1:c3 Kg8-e7 13.Cc1-a3 c6-c5 14.d4:c5 Cb6-a7 15.Фd1-d3 a6-a5 16.b3-b4 a5:b4 17.a3:b4 Cc8-d7 18.Kc3-d5 Ke7:d5 19.e4:d5 c7-c6 20.d5:c5 Cd7:c6 21.Фd3:d8 Лa8:d8 22.Лa1-d1 Лd8:d1 23.Лf1:d1 Kpe8-f7 24.f2-f3 Kpf7-g6 25.Kpg1-f2 h7-h5 26.Лd1-d4 Cc6-d5 27.a2-a3 Ca7-b8 28.Ke3:d5 Лh8-d8 29.Cb4-a5 Лd8-c8 30.g2-g4 h5:g4 31.f3:g4 f6f5 32.g4:f5 Kpg6:f5 33.Kpf2-f3 Cb8-e5 34.Лa4-a4 g5-g4 35.Лa4:g4 Лe8-d8 36.Kd5-e7+ Kpf5-f6 37.Ca5:d8 Ce5:h2 38.Лg4-g6+ Kpf6-f7 39.Kpf3-e4 Kpf7-e8 40.Лg6-d6 Ch2:d6 41.c5:d6 Kpc8:d8 42.Kpe4-d5 Kpd8-d7 43.a3-a4 Kpd7-d8 44.Kpd5-d6 Kpd8-e8 45.Kpc6c7 Kpe8-f8 46.d6-d7 Kpf8:e7 47.d7-d8Ф+ Kpe7-f7 48.Фd8-d6 Kpf7-g7 49.a4-a5 Kpg7-f7 50.a5-a6 Kpg7-f7 51.a6-a7 Kpg7-f7 52.a7-a8Ф Kpf7-g7 53.Фa8-e8 Kpg7-h7 54.Фe8-e7+ Kph7-g8 55.Фd6-d8* 2. e2-e4 e7-e6 2.d2-d4 d7-d6 3.Kg1-f3 Kg8-f6 4.Kb1-c3 Kb8-c6 5.Cf1-d3 Cf8-e7 6.Cc1-e3 b7-b6 7.0-0 cc8-b7 8.d4-d5 Фd8-d7 9.e4-e5 0-0-0 10.e5:d6 e6:d5 11.Kc3:d5 Kf6:d5 12.d6:e7 Kd5:e7 13.Cd3-c4 Фd7:d1 14.Лa1:d1 Лd8:d1 15.Лf1:d1 f7-f6 16.h2-h4 h7h5 17.g2-g3 g7-g5 18.h4:g5 f6:g5 19.Kf3:g5 Ke7-f5 20.Cc4-d5 Kf5:e3+ 21.f2:c3 Kpc8-d7 22.Cd5:c6+ Kpd7:c6 24.Kpg1-f2 Лh8-f8+ 25.Kp f2-e2 Cc8-g4+ 26.Kpe2-d3 Cg4-f5+ 27.e3e4 Лf8-g8 28.e4:f5 Лg8:g5 29.f5-f6 Лg5-f5 30.g3-g4 h5:п4 31.Лd4:g4 Лf5:f6 32.Лg4-e4 Kpc6-d7 33.b2-b4 a7-a5 34.b4-b5 Лf6-f5 35.a2-a4 c7-c6 36.c2-c4 c6-c5 37.Лe4-e7+ Kpb7b8 38.Kpd3-e4 Лf5-f8 39.Kpe4-d5 Лf8-d8+ 40.Kpd5-c6 Лd8-c8+ 41.Kpc6:b6 Kpb8-a8 42.Лe7-a7+ Kpa8-b8 43.Лa7:a5 Лc8-c7 44.Лa5-a6 Лc7-b7+ 45.Kpb6-c6 Лb7-c7+ 46.Kpc6d6 Kpb8-b7 47.a4-a5 Лc7-c8 48.Лa6-b6+ Kpb7-a7 49.Лb6-c6 Лc8-d8+ 50.Kpd6-c7 Лd8-b8 51.Лc6-a6* 3. 1.e2-e4 e7-e5 2.d2-d4 e5:d4 3.Kg1-f3 d4-d3 4.c2:d3 d7-d6 5.d3-d4 Kb8-c6 6.b2b3 g7-g6 7.Cf1-d3 Cf8-g7 8.0-0 Kg8-e7 9.Cc1-b2 0-0 10.e4-e5 d6:e5 11.Kf3:e5 Kc6:e5 12.d4:e5 Ke7-c6 13.Лf1-e2 Лf8-e8 14.f2-f4 f7-f6 15.Cd3-c4+ Cc8-e6 16.Cc4:e6+ Лe8:c6 17.c5:f6 Лу6:c1+ 18.Фd1:c1 Cg7:f6 19.Cb2:f6 Фd8:f6 20.Kb1-d2 Фf6:f4 21.Фe1-e6+ Kpg8f8 22.Лa1-f1 Лa8-e8 23.Фe6:e8+ Kpf8:e8 24.Лf1:f2 Kpe8-d7 25.Kpg1-f2 Kpd7-d6 26.Kpf2c3 h7-h5 27.Лf4-f6+ Kpe5-f5 28.Лf6:g6 Kpe5-f5 29.Лg6-g3 h5-h4 30.Лg3-f3+ Kpf5-e5 31.Лf3-f4 a7-a5 32.Лf4:h4 b7-b5 33.a2-a4 b5-b4 34.Лh4-h5+ Kpe5-d6 35.g2-g4 Kc6-e5 36.g4-g5 Kpd6-e6 37.Лh5-h6+ Kpe6-f5 38.Kd2-f3 c7-c5 39.Лh6-f6+ Kpf5-g4 40.Лf6-f4+ Kpg4-h5 41.Лf4-h4+ Kph5-g6 42.Kf3:e5+ Kpg6:g5 43.Лh4-g4+ Kpg5-f5 44.Лg4-e4 Kpf5-e6 45.Ke5-c6+ Kpe6-d5 46.Kc6:a5 c5-c4 47.Лe4:c4 Kpd5-d6 48.Лc4:b4 Kpd6-e6 49.Лb4-d4 Kpe6-e5 50.b3-b4 Kpe5-e6 51.b4-b5 Kpe6-e5 52.b5-b6 Kpe5-46 53.b6-b7 Kpe6-e5 54.b7b8Ф+ Kpe5-e6 55.Фb8-e5+ Kpe6-f7 56.Лd4-f4+ Kpf7-g8 57.Фe5-g5+ Kpg8-h8 58.Фg5-h5* 4. e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.Cf1-b5 a7-a6 4.Cb5:c6 d7:c6 5.0-0 Cf8-e7 6.b2b3 Cc8-e6 7.Cc1-b2 Kg8-f6 8.Kb1-c3 0-0 9.d2-d4 e5:d4 10.Kf3:d4 Ce7-c5 11.Kc3-e2 Cc5:d4 12.Ke2:d4 c6-c5 13.Kd4:e6 f7:e6 14.e4-e5 Фd8:d1 15.Лa1:d1 Kf6-d5 16.c2-c4 Kd5-b6 17.f2-f4 Kpg8-f7 18.g2-g4 Лf8-d8 19.Kpg1-f2 Лd8:d1 20.Лf1:d1 Kpf7-g6 21.Kpf2g3 h8-h5 22.f4-f5+ Kpg6-g5 23.h2-h4+ Kpg5-h6 24.f5:e6 h5:g6 25.Kpg3:g4 Лa8-e8 26.Лd1-d7 Лe8:c6 27.Лd7:c7 Лe6-g6+ 28.Kpg4-h3 Kph6-h5 29.e5-e6 Лg6-g4+ 30.Лc7:g7 Лg4:h4+ 31.Kph3-g3 Лh4-e4 32.Лg7-e7 Kb6-с8 33.Лe7-e8 Kd6-c8 34.Лe8-c7 Kd6-c8 35.Лe7:b7 Лe4:e6 36.a2-a3 Kph5-g5 37.b3-b4 c5:b4 38.a3:b4 Kpg5-f5 39.Kpg3-f3 Kc8-d8 40.Лb7-c7 Лe6-e4 41.c4-c5 Kd6-c4 42.Cb2-d4 Kc4-d2+ 43.Kpf3-f2 Kpf5-f4 44.Лc7-f7+ Kpf4-g4 45.Cd4-e5 Kd2-c4 46.c5-c6 Лe4-e8 47.c6-c7 Kc4-d6 48.Лf7-d7 Kpg4-f5 49.Ce3c5 Kpf5-e6 50.Лd7-d8 Kpe6-e7 51.Лd8:e8 Kpe7:e8 52.Cc5:d4 Kpe8-d7 53.Kpf2-e3 Kpd7c8 54.Kpe3-d4 Kpc8-d7 55.Kpd4-c5 Kpd7-c8 56.Kpc5-b6 Kpc8-d7 57.Kpb6-b7 Kpd7:d6 58.c7-c8Ф Kpd6-d5 59.Kpb7:a6 Kpd5-d6 60.b4-b5 Kpd6-d5 61.b5-b6 Kpd5-d6 62.b6-b7 Kpd6-d5 63.b7-b8Ф Kpd5-d6 64.Фb8-b7 Kpd6-d5 65.Фb7-d7+ Kpd5-e5 66.Фc8-e8+ Kpe5f5 67.Фd7-f7+ Kpf5-g5 68.Фe8-g8+ Kpg5-h5 69.Фf7-h7* 5. 1.e2-e4 e7-e5 2.d2-d3 d7-d6 3.Kg1-f3 Kb8-c6 4.b2-b3 Kg8-f6 5.Cc1-b2 Cf8-e7 6.Kb1-d3 0-0 7.Фd1-e2 Cc8-e6 8.0-0-0 Фв8-в7 9.g2-g3 b7-b6 10.Cf1-g2 d6-d5 11.e4-d5 164

Ce6:d5 12.c2-c4 Cd5:f3 13.Cg2:f3 Ce7-b4 14.a2-a3 Cb4:d2 15.Kpc1:d2 Kc6-d4 16.Cb2:d4 Фd8:d4 17.Фe2-e3 Фd4:e3 18.Kpd2:e3 Лa8-d8 19.b3-b4 g7-g6 20.d3-d4 e5-e4 21.Cf3-g2 h7-h5 22.d4-d5 Kpg8-g7 23.f2-f3 e4:f3 24.Cg2:f3 Лf8-e8+ 25.Kpe3-d4 c7-c5+ 26.b4:c5 b6:c5+ 27.Kpd4:c5 Лd8-c8+ 28.Kpc5-d4 Kf6-d7 29.h2-h4 f7-f5 30.Лh1-e1 a7-a5 31.Лe1:e8 Лc8:e8 32.a3-a4 Kpg7-f6 33.Лd1-b1 g6-g5 34.h4:g5+ Kpf6:g5 35.Лb1-b5 f5-f4 36.d5-d6+ Kpg5-g6 37.g3:f4 Лe8-f8 38.Kpd4-e3 h5-h4 39.Лb5:a5 h4-h3 40.Лa5-a7 Kd7-f6 41.d6-d7 h3-h2 42.Cf3-c6 Kf6-g4+ 43.Kpe3-f3 Kpg6-h5 44.Kpf3-g3 Лf8-g8 45.f4-f5 Kph5-g5 46.f5-f7 Kpd6-c7 47.Лa7-a8 Лg8:a8 48.Cc6:a8 Kpf6-e7 49.Ca8-c6 Kpe7-d8 50.a4-a5 Kg4-e5 51.Cc6-a4 Ke5:d7 52.Kpg3:h2 Kpd7-c5 53.Ca4-b5 Kpd8-c7 54.Kph2-g3 Kpc7-d6 55.Kpg3-f4 Kpc5-e6+ 56.Kpf4-e4 Ke6-c5+ 57.Kpe4-d4 Kc5-d7 58.a5-a6 Kb7-a5 59.a6-a7 Kpd6-c7 60.a7-a8Ф Ka5:c4 62.Фa8-c6+ Kpc7-b8 63.Cb5:c4 Kpb8-a7 63.Cc4-a6 Kpb8-a7 64.Фc6-b7* 6. 1.e2-e4 e7-e5 2.Kg1-f3 Kb8-c6 3.Cf1-b5 Kg8-f6 4.d2-d3 a7-a6 5.Cb5:c6 b7:c6 6.Kb1-c3 Ce8-b7 7.b2-b3 g7-g6 8.Cc1-b2 Cf8-g7 9.Kf3:e5 d7-d6 10.Ke5-c4 d6-d5 11.e4:d5 Фd8-e7+ 12.Фd1-e2 Фe7:e2+ 13.Kc3:e2 c6:d5 14.Kc4-d2 0-0 15.0-0-0 c7-c5 16.c2-c4 d5-d4 17.f2-f3 h7-h5 18.h2-h4 a6-a5 19.a2-a4 Лf8-e8 20.Лd1-e1 Лe8-e5 21.Лh1g1 Лa8-e8 22.Kpc1-d1 Kf6-d7 23.f3-f4 Лe5-e3 24.Cb2-c1 f7-f5 25.Kd2-f3 Лe3-e6 26.Kf3g5 Лe6-e7 27.Cc1-d2 Лe8-a8 28.g2-g3 Kd7-f6 29.Ke2-c1 Kpg8-f8 30.Лe1:e7 Kpf8:e7 31.Лg1-e1+ Kpe7-d6 32.Kc1-a2 Kf6-g4 33.Лe1-e6+ Kpd6-d7 34.Лe6-b7 Kpd7-c7 35.Лb6b5 Cb7-c6 36.Лb5:c5 Cg7-f8 37.Лc5:a5 Лa8:a5 38.Cd2:a5+ Kpc7-b7 39. c4-c5 Kpb7-a6 40.Ca5-b4 Cf8-e7 41.Kpd1-d2 Ce7-d8 42.Kg5-e6 Cd8-a5 43.Cb4:a5 Kpa6:a5 44.Ke6:d4 Cc6-d7 45.c5-c6 Cd7-c8 46.Kpd2-c3 Kg4-f2 47.Ka2-b4 Kf2-d1+ 48.Kpc3-c4 Kd1-b2+ 49.Kpc4-c5 Kb2:a4+ 50.b3:e4 Kpa5:a4 51.Kd4-b5 Kpa4-a5 52.d3-d4 Cc8-c7 53.d4-d5 Ce6-c8 54.d5-d6 Cc8-a6 55.d6-d7 g6-g5 56.f4:g5 f5-f4 57.g3:f4 Kpa5-a4 58.Kb4:a6 Kpa4b3 59.c6-c7 Kpb3-c2 60.g5-g6 Kpc2-d3 61.f4-f5 Kpd3-e4 62.f5-f6 Kpe4-f5 63.f6-f7 Kpf5:g6 64.f7-f8Ф Kpg6-h6 65.c7-c8Ф Kph6-g6 66.d7-d8Ф Kpg6-h6 67.Фc8-c6+ Kph6-h7 68.Фd8d7* 7. 1.e2-e4 b7-b6 2.d2-d4 g7-g6 3.Cc1-e3 Cf8-g7 4.Cf1-d3 Cc8-b7 5.Kg1-f3 b7-b6 6.Kb1-c3 e7-e6 7.0-0 Kg8-c7 8.b2-b3 Kb8-d7 9.g2-g3 0-0 10.e4-e5 d6-d5 11.Cd3-b5 c7-c6 12.Cb5-e2 a7-a5 13.a2-a4 Cd7-a6 14.Ce2:a6 Лa8:a6 15.Фd1-d3 c6-c5 16.d4:c5 Kd7:c5 17.Ce3:c5 d6:c5 18.Лa1-d1 c5-c4 19.b3:c4 Лa6-a8 20.c4:d5 Ke7:d5 21.Kc3:d5 ФD8:В5 22.Фd3:d5 e6:e5 23.Лd1:d5 Лf8-d8 24.Лf1-d1 Лd8:d5 25.Лd1:d5 f7-f6 26.e5-e6 Kp8-f8 27.Лd5-d7 Kpf8-e8 28.c2-c4 Лa8-c8 29.Лd7-d4 Kpe8-e7 30.Лd4-e4 f6-f5 31.Лe4-e3 Лc8:c4 32.h2-h4 Лc4:a4 33.Kf3-g5 h7-h6 34.Kg5-f7 g6-g5 35.h4-h5 g5-g4 36.Kpg1-f1` Лe4-a1+ 37.Kpf1-e2 a5-a4 38.Kpe2-d2 a4-a3 39.Kpd2-c2 a3-a2 40.Лe3-a3 Kpe7:e6 41.Kf7-d8+ Kpe6-d5 42.Kd8-b7 Kpd5-c4 43.Kb7-d6+ Kpc4-b4 44.Лa3-a8 Лa1-c1+ 45.Kpc2:c1 a2-a1Ф+ 46.Лa8:a1 Cg7:a1 47.Kpc1-d2 Kpb4-c5 48.Kd6-f7 Kpc5-d5 49.Kf7:h6 Kpd5-e5 50.Kpd2-d3 Ca1-d4 51.Kpd3-e2 Kpe5-e4 52.Kh6-f7 f5-f4 53.g3:f4 Kpe4:f4 54.h5h6 Kpf4-f5 55.h6-h7 Kpf5-g6 56.h7-h8Ф Cd4:h8 57.Kf7:h8+ Kpg6-g7 58.Kpe2-e3 Kpg7:h8 59.Kpe3-f4 g4-g3 60.f2:g3 Kph8-g7 61.Kpf4-g5 Kpg7-h7 62.Kpg5-h5 Kph7-g7 63.g3-g4 Kpg7-h7 64.g4-g5 Kph7-g7 65.g5-g6 Kpg7-g8 66.Kph5-h6 Kpg8-h8 67.Kph6-g5 Kph8-g7 68.Kpg5-f5 Kpg7-g8 69.Kpf5-f6 Kpg8-f8 70.g6-g7+ Kpg8-f8 71.Kpf6-g6 пат. Ничья. 8. 1.e2-e4 g7-g6 2.d2-d4 Cf8-g7 3.Kg1-f3 e7-e5 4.d4-d5 c7-c6 5.d5-d6 Kg8-f6 6.g2g3 b7-b5 7.Cf1-g2 Cc8-a6 8.0-0 c6-c5 9.d2-d3 Kb8-c6 10.Cc1-b2 0-0 11.Kf3:e5 Kf6-h5 12.Kb1-a3 b5-b4 13.Ka3-c4 Ca6:c4 14.b3:c4 a7-a6 15.Ke5:c6 d7:c6 16.Cb2:g7 Kpg8-g7 17.e4-e5 Лf8-e8 18.Лf1-e1 f7-f6 19.e5-e6 Фd8-b6 20.d6-d7 Лe8-e7 21.Фd1-d6 Kpg7-f8 22.Cg2:c6 Лa8-d8 23.Лa1-d1 Kh5-g7 24.Cc6-b5 Фb6:d6 25.Лd1:d6 f6-f5 26.f2-f4 h7-h5 27.h2-h4 Лd8-b8 28.d7-d8Ф+ Лb8:d8 29.Лd6:d8+ Kg7-e8 30.Cb5:e8 Лe7:e8 31.e6-e7+ Kpf8-f7 32.Лd8-d7 a5-a4 33.Лe1-e5 a4-a3 34.Kpg1-f2 Kpf7-f6 35.Kpf2-e3 Kpf6-f7 36.Kpe3-d3 Kpf7-f6 37.c2-c3 b4-b3 38.a2:b3 a3-a2 39.Лe5-e1 a2-a1Ф 40.Лe1:a1 Лe8:с7 41. Лd7:c7 Kpf6:e7 42.Лa1-a6 Kpe7-f7 43.b3-b4 c5:b4 44.c3:b4 Kpf7-g7 45.c4-c5 Kpg7-f7 46.b4-b5 Kpf7-g7 47.c5-c6 Kpg7-f7 48.c6-c7 Kpf7-g7 49.b5-b6 Kpg7-f7 50.b6-b7 Kpf7-g7 51.b7-b8Ф Kpg7-f7 52.c7-c8Ф Kpf7-g7 53.Фb8-b7+ Kpg7-h6 54.Фa6-a5 g6-g5 55.f4:g5+ Kph6-g6 56.Фc8:f5* 165

15 Комишина Життя. 1965. Футбол. Став займатися активним спортом: з 1966 року став грати в футбол за збірну колгоспу ім. ХХІІ з'їзду - Муравлівка (зараз «Зоря» - кінець ХХ століття) - лівим крайнім. Заробляв за гру 10-15 рублів (5 - за матч; по 5 за гол). Гроші я отримував готівкою і ніс додому (все-таки пацан, пити спиртне не запрошували), а хлопці дорослі футболісти - скидали їх в загальний котел і «гуляли» ... Пам'ятаю епізод зі шкільного життя. Вересень 1967 року. Однокласники (9 клас) на уроці фізкультури грали в футбол проти 10 класу. Я був відсутній - був на репетиції. Прибіг з репетиції, відразу в бій! Гол, ще гол! Повели в рахунку. У хлопців настрій піднявся! Чую, кажуть - ось, прийшов професіонал - відразу видно, що грати вміє. Ще один випадок. Той же вересень 1967 року. Граємо в баскетбол. Ми програємо, противники постарші і рослі; на відборі-підборі ми, коротуни, дістати до їх піднятих рук не можемо, скачемо, як кутята. Я починаю «скаженіти», а хлопці мені кажуть: «Валера, це не футбол; тут ще і зріст потрібен, а не тільки техніка-тактикастратегія». Тренувався я багато: і на стадіоні, і вдома (м'ячем за спеціальним щиту або по воротах-паркану), зарядку робив, бігав кроси часто-багато; вмів бити по воротах в падінні через себе, м'ячем жонглював ... Запам'ятався матч проти збірної к-зу їм. Суворова (селище Суворове 15 тис. осіб населення; Мур-ка - 1 тисяча) за 1-2 місця в кубку району. «Суворівці» напирали в першому таймі, забили гол; ми штурмували їхні ворота, хвилі накочувалися і відходили - м'яч не йшов у ворота; нарешті - зрівняли! Я йшов до центру поля і плакав від щастя - гол забив! зрівняв рахунок! Тепер ми виграємо! Матч ми не виграли - в другому таймі мене «підбили» (звалище з розбірками - чому пацана забили?!), я зашкутильгав (на п'яту ззаду наступили!); ми пропустили другий гол ... але перший дорослий розряд з футболу за друге місце в районі отримали. Мені було тоді 15 років! ... Грали, в основному, тоді, дотримуючись, правил, але деякі команди грали дуже брудно; в штаті у них була особлива категорія гравців - «костоломи». До мене застосовували «випадкове наступання на п'яту ззаду» (рвалася зв'язка), «коробочка» (з двох сторін одночасно били тілами), «підніжки-подбіви», удари по ногах дуже жорстокі (я одягав спеціальні щитки - бамбукові, не завжди і вони рятували - шрами залишилися), «навалювання зверху» після боротьби за верхній м'яч (рвався меніск). Все це я пережив-переніс. Ну і дрібниці - удари ліктем, відштовхування усіма можливими способами, поштовхи руками, стягування трусів (став плавки під труси одягати), обзивання-матюканіе. Я ніколи не вступав в розборки, не апелював до судді, просто вставав після падіння, пробивав штрафний і грав далі ... За період спортивної «кар'єри» зіграв близько 150 матчів (грав в «молодіжці» «Дунайця» -Ізмаіл - Ігор Хасапов тренер, за збірну молодіжну Ізмаїльського району, в збірної Білгород-Дністровського району). Останній матч (серйозний) зіграв уже в 40 років (у 1992 році в складі збірної колгоспу ім. Т.Г.Шевченка - Адамівка проти збірної колгоспу ім. Дзержинського - Приморське). Тоді відчув, що важко проти молодих грати. Витримав тільки перший тайм ... Вже після сорока грав капітаном збірної вчителів своєї школи проти збірної учнів, випускників. Тоді ми ще виграли ...

166

Колодач 9–й. Морем до Іспанії. 1966. В 14 років ми з товаришем (Володя Філатов «Сапотя», до речі, згодом заслужений художник Молдавської РСР, Президент Молдови – 2009 – Володимир Філат - ліберал) спробували морем (спочатку маршрут планували суходольний – Галац-Бреїла-Бухарест-Крайова-Дробематурну Северин-Тимішоара-Драд-БудапештДьєв-Вена-Брукк-Інсбрук-Цюріх-Бацль-Мюлуз-Везуль-Безансон-Ліон-Нит-МонпельєСет-Безьє-Жерона-Барселона-Таррагона-Тортаса-Кастельон де ла Опана-ВеленейАрахуес-Мадрід-Толедо-Сентерен-Ліссабон; потім вирішили, що не встигнемо до літа вивчити мови – румунську, венгерську, австрійську, швейцарську, французьку, іспанську, португальську) дістатися до Іспанії-Португалії; далі планували перебратися до Нового світу; побачити світ, себе показати. Вчили мови, робили запаси харчів, готували плавзасіб (рибальський баркас), вивчали морехідну справу (користувались джерелами, які нам привозили хлопці, що навчалися в Кілійській морехідній школі). Прикордонники «взяли» нас біля острова Зміїного (так нам тоді сказали; Зміїного ми не бачили)...

16 Комишина Життя. 1966. Шифри-Криптографія. У 1966 році я завів зошит «Шифри», де придумував різні шифри: спочатку прості, засновані на заміні букв іншими буквами або знаками, потім більш складні. Старшокласники брали у мене цей зошит - писали своїм пасія записки (таємниця для вчителів). Вже в армії дещо почитав по криптографії. Шифрування - спосіб перетворення відкритої інформації в закриту і назад. Шифр - сукупність умовних знаків, що застосовується для секретного листування (дипломат, воєн.). Шифрування проводиться шляхом заміни цілих фраз, слів, складів або окремих букв цифрами або буквами в різних комбінаціях на основі заздалегідь прийнятої системи, що є відповідно ключем для розшифровки тексту. Стародавній світ. Перетворення текстів, написання знаків не по порядку, а врасброс по деякому правилу, прилади для шифрування - Сцітала і Еннея (перестановка букв в тексті і заміна букв відкритого тексту відрізками на прямій). Книжковий шифр, квадрат Полібія (заміна кожної букви парою чисел-координатами букви в квадраті 5х5, в якому написані літери алфавіту), Цезар (літери замінюються відповідно до підстановки, в якій кожна буква зрушена на три позиції вправо). Арабська Світ. Шифроалфавіти. Відродження. Значкові шифри (літери замінюються на спеціальні знаки). Єврейський шифр (заміна букв здійснюється по підстановці, в якій нижний рядок утворюється так: алфавіт розбивається на дві половини. Букви другої половини пишуться під буквами першої половини в зворотному порядку. Аналогічно відбувається з іншими літерами). Шифр заміни (гласним буквам ставляться у відповідність кілька знаків з метою вирівнювання частот букв в шифротексті). Лозунговий шифр (заміна букв визначається так: під алфавітом пишуться різні букви гасла в порядку появи, а потім букви, які не з'явилися в гаслі). Шифр пропорційної заміни (заміна букв декількома символами, пропорційно буквам, які зустрічаються у відкритому тексті). Заміна імен, посад, географічних назв спеціальними значками. Міланський ключ (значковий шифр пропорційної заміни). Маскування відкритого тексту в деякому допоміжному тексті. Шифр Альберти (багатоалфавітний шифр, реалізований у вигляді шифрувального диска. В даному шифрі використовується кілька замін відповідно до ключа. Був код з перешифровкою). Багатоалфавитна заміна (Заготовлюється таблиця заміни, в якій перший рядок є алфавіт, другий рядок є алфавіт, зрушений на один крок і т.д. При шифруванні перша буква відкритого тексту замінюється на букву, що стоїть в першому рядку, друга буква - на букву, що 167

стоїть у другому рядку і т.д.). Шифр Белазо (використовували слово або групу слів, назвавши це «паролем», виписуючи його над (під) відкритим текстом. Буква пароля означає номер застосовуваної заміни до букви відкритого тексту). Арженті (шифр заміни, в якому замінюються літери, склади, слова і цілі фрази). Необхідною кількістю словникових величин в коді вважалося 1200. З'являється і числовий код. Біграмний шифр (заміна пар букв). Списки ймовірних слів. Решітка Кардано (відкритий текст в якості ключа). Віженер - «Всі речі в світі є шифр. Вся природа є просто шифром і секретним листом», відкритий або шифрований текст в якості ключа). ХVІІ-ХVІІІ століття. Россіньоль - Стійкість військового шифру повинна бути такою, щоб забезпечити секретність донесення протягом терміну, необхідного для виконання наказу. Стійкість дипломатичного шифру повинна забезпечувати секретність протягом декількох десятків років. Шифр Рішельє (шифр перестановки, при якому відкритий текст розбивається на відрізки, а всередині кожного відрізка букви переставляються відповідно до фіксованої перестановки). Дипломатичний шифр (складового-словниковий код на 600 величин). Замість літерного гасла застосовується цифровий, а значення цифри в гаслі означає число кроків, на яке треба зрушити букву відкритого тексту вправо за алфавітом в стандартній записи. Масонський шифр (оригінальний значковий шифр, в якому з написання алфавіту на двох хрестах-прямому і косому витягувалися знаки для заміни букв). Шифри багатоалфавитної заміни. Основним засобом для шифрування стають коди. ХІХ століття. Біграмний шифр. Механічні пристрої для шифруваннярозшифровки. Дешифрування за методом Казиського. Вимога секретності ключа і несекретності системи. Коди з перешифровкою. ХХ століття. Шифровка-розшифровка електромеханічна (Енігма-Німеччина, М209-США), потім електронна. У польових умовах застосовувалися: решітка Кардано (Німеччина та Австро-Угорщина), шифр Плейфера (Англія), шифр подвійної перестановки (Франція), шифр гамування цифровою гамою (Росія), використання мови племені Навахо. Методи дешифрування, засновані на парах відкритих і шифрованих текстів, на шифртекстах, отриманих на одному ключі, на використанні ймовірних ключів. Використання в якості гасел прислів'їв, приказок, патріотичних закликів. Необхідні і достатні умови недешіфруемості системи шифру. Вони полягають в тому, що отримання противником шифртекста не змінює ймовірностей використовуваних ключів. При цьому встановлено, що єдиним таким шифром є так звана стрічка одноразового використання, коли відкритий текст шифрується за допомогою випадкового ключа такої ж довжини. Ця обставина робить абсолютно стійкий шифр дуже дорогим в експлуатації. Новий час. Криптографія стає електронною. Блокові шифри. Стандарти шифрування. Системи з відкритими ключами (в яких немає каналу для поширення ключів, але є можливість двостороннього обміну інформацією між відправником і отримувачем. Фіксована процедура такого обміну дозволяє виробити загальний секретний ключ). Система RSA (відкриті повідомлення кодуються натуральними числами, а операція шифрування полягає в зведенні в ступінь числа, що представляє відкритий текст, і в приведенні отриманого числа по деякому модулю. Дешифрування даної системи є відома математична задача «дискретного логарифмування», для якої на цей момент, не знайдено ефективних алгоритмів). Система Меркля-Хеллмана (заснована на відомій математичній проблеми «про рюкзак», що полягає в поданні натурального числа у вигляді суми чисел із безлічі заданих. Дана проблема належить до класу NP-повних проблем, які важко вирішити). Новітній час. Роль криптографії буде зростати в зв'язку з розширенням її областей додатків (цифровий підпис, аутентифікація і підтвердження автентичності та цілісності електронних документів, безпека електронного бізнесу, захист інформації, переданої через Інтернет та ін.). Спеціалізація «Математичні методи захисту інформації». 168

17 Комишина Життя. 1966. R. Почав збирати різні відомості цікаві (в т.ч. і про природу) і записувати їх в спеціальний зошит. Записи були безсистемні: статті з Великої радянської енциклопедії, виписки з прочитаних книг і т.д. Для ілюстрації перелік тем: «Вантажна марка», «Дальтонізм», «Діяльність горизонту», «Шкала Бофорта», «Алюр», «Ізмаїльська область», «Ікра», «Легіон», «Лотлінь», «Застосування металів», «Мічення», «Шкала хвиль» та ін ... Я так розумію, що «вьюноша» жадібно поглинав знання і намагався ці знання хоч якось систематизувати, вибудувати на папері в якусь подобу системи ... Чи думав я ці знання коли-небудь застосувати? Тоді про це не замислювався; просто читав, читав, читав і конспектував, писав замітки ... «Популярні знання не збільшують сили своїх володарів, залишаючись стерильними внаслідок своєї поверховості, спільності і нестачі визначеності». Від незнання до знання. Від неповних знань до повних і глибоким за ретельно вивіреної логіці» (В.Лермантов). Ось так я і рухався ...

18 Комишина Життя. 1966. ХА. Завів зошит, в якому почав записувати смішинки зі шкільного та ін. життя. Виступав з ними на сцені, на перервах перед однокласниками, перед дівчатами. Про один мій виступ дівчинка, яка мені подобалася, сказала: «Ти перевершив самого себе!». Вона вчилася в технікумі в Одесі. На рік старша мене. Потім я її зустрічав на біофаку. Побачила у мене кільце (в 1975 р) - Ти вже одружений ?! У 1969 році я у них в «Нахаловці» на Лузанівці кілька днів жив. Деякі «смішинкі» тих років: Що таке мумія? Мумія – це засушений фараон. Що ти знаєш про Луну? На Луні є моря та океани, тільки їх там немає. Які підприємства є у нашому районі? Мухомольний завод. Склади речення із словами «хазяїн» та «собака». Хазяїн, побачивши собаку, дуже злякався. Яка для тебе найліпша пора року? Весна. Чому? Бо відразу за весною приходить літо і канікули! Вітю, ти ж цілий ранок плакав, що болить живіт, а тепер зібрався йти купатися! Не турбуйтесь, мамо, я плаватиму на спині! Учитель: Як називається сторона прямокутного трикутника? Підказка: Гі-гі… Відповідь: Гіпопотама. Склади речення зі словом «айсберг». В лісі жив великий айсберг Яку обувку носили стародавні слов’яни? Лапті і стародавні кросовки. Хто такий «оратор»? Це той, хто багато оре. Ти вранці робиш зарядку? Ні, з ранку істи хочеться, а після сніданку не полагається! Що було задано на дом? Задом було недано. Який стан природи нагадує тобі ця музика? Вечірній схід сонця. Чого ти запізнився в школу? Я встав о 8 годині; дивлюся – вже 9! Які явища природи бувають зимою? Снігові баби. Й так далі… 169

19 Комишина Життя. 1966. Аномал випадки – Пророцтва Магів. Ранньою весною 1966 року підібрав я біля стовпа із репродуктором, що був розташований в центрі села (біля чайної) чорну ебонітову (так я думав) з матовим відливом, трохи щербату сферу діаметром близько 7 сантиметрів. Якщо її з силою бросити об землю, сфера трошки підстрибує на 5-7 сантиметрів від землі, а потім, наче набравши енергії, вторим стрибком взлітає на декілька метрів; причому, чим сильніше вдариш сферу об землю, тим на більшу висоту вона підскакує у другому стрибку. Як прийшла сфера, так і пішла – застрибнула у палісадник перед магазином й зникла – я її довго там шукав; навіть, після армії шукав – не знайшов. Після цього випадку почав збирати інформацію про аномальні явища. Цей період продовжувався у мене до випускних екзаменів за курс середньої школи; потім – спроба вступу до Одеського державного університету, робота в школі, армія і події реального життя «вилікували» юнака Тимофєєва, змусили його тверезо дивитися на аномальні речі (вважав і вважаю, що вони просто ще не мають наукового пояснення й колись будуть мати), хоча, в армії був період «характерництва»; але про це згодом. Аномальні явища (паранормальні) – різного роду феномени, які не мають наукових доказів, яким наука на теперешній час не дала пояснення і які абсолютно не вписуються в загальну наукову картину світу. До них відносять тільки ті феномени, існування яких не є достовірним: непізнаний літаючий об’єкт (неідентифікований спостережуваний літаючий об'єкт або феномен) і непізнаний плаваючий обєкт (сприйняття предмета або світіння в гідросфері Землі невідомого походження), непізнаний викопний обєкт (викопні предмети і сліди, що датуються часом до появи людини, але мають ознаки штучного походження), аномальні водойми (водойми, в яких нібито зафіксовані аномальні явища: поява з-під води людиноподібних або інших дивних істот, спуски під воду і спливання дисків і куль, світіння з глибин тощо), аномальна зона (області на Землі, де часто спостерігаються аномальні явища): Бермудський трикутник (район в Атлантиці у вигляді трикутника між півостровом Флорида, Бермудськими островами і островами Пуерто-Ріко, де нібито таємниче зникають суду і літаки, спостерігаються різні аномальні явища; це, наприклад, плоскі трикутники з потужними «прожекторами» в кожному кутку і миготливим джерелом світла посередині, які безшумно переміщаються в повітрі, раптово наступаюча днем темрява, потужні розряди блискавок, поява стоячих хвиль і т. п.), печера в Старицькому районі - Тверська область -Росія; річка Шуя – Карелія -Росія; Чортові ворота – Якутія - Росія; Щучий лаз - Московська область - Росія; Ільменський заповідник – Урал - Росія; Долина Тіней – Крим - Україна; Чатирдаг – Крим - Україна; Карабі-яйла – Крим - Україна; Печера Лю-Хосар – Крим - Україна; Синя гора Волгоградська область; Дивеєвська обітель - Росія; Оптина пустинь - Калузька область - Росія; Місто Ігната - Росія; Заповідник відьом – Комі - Росія; Земля Санникова - арктична територія на північ від Росії; Кідіш - Кітеж-град - Поволжі Росія; Шушмор - Московська область - Росія; Пермська аномальна зона (територія, розташована по лівому березі річки Силва між селом Молёбка і селом Кам'янка на кордоні Свердловської області і Пермського краю, в 37 км від залізничної станції Шумкова), аура (невидима оболонка, яка оточує тіло людини), телепатія (передбачувана здатність мозку передавати думки і образи іншому мозку на відстані безпосередньо, без використання яких би то ні було відомих засобів комунікації), телекинез (термін, яким в парапсихології прийнято позначати здатність людини одним тільки зусиллям думки впливати на фізичні об'єкти), полтергейст (термін, яким прийнято позначати явища невідомої природи, пов'язані з шумом і стукотами, мимовільним рухом предметів, самозаймання та т. д.; вважається, що полтергейст на відміну від інших привидів - прив'язаний не до місця, а до людини - як правило, дитини, яка вступає в стадію статевого дозрівання - в цьому випадку останнього називають «агентом» або «фокальною особою»), левитація (явище, коли предмет без видимої опори ширяє в просторі, не притягаючи до поверхні землі, води, пр.), 170

сонцеїдство (людина, яка стверджує, що здатна тривалий час обходитися без фізичної їжі і води, або тільки без фізичної їжі; на даний момент відсутні загальновизнані експериментальні і фактичні дані, що підтверджують такі твердження), корабель-привід (корабель, що знаходиться в плаванні, але позбавлений екіпажу; термін найчастіше використовується в легендах і художній літературі, але може також позначати реальне судно, раніше зникле, але пізніше виявлене в море без команди, або із загиблою командою на борту), місто-привід (в різний час зображувалися на картах міста, які насправді не існують; повністю залишений мешканцям населений пункт; головними причинами перетворення міста на привид є: виробництво, торгівля або інша економічна активність, что слугувала головною сферою діяльності міста, що припінилась з якоїсь причини - вичерпання природних ресурсов, перенесення виробництва, падіння попит на товар; природні або спричинені людськими діями чинник - повінь, війна, техногенні катастрофи), острів-привід (в різний час зображувалися на картах острова, які насправді не існують), парапсихологія (комплекс псевдонаукових дисциплін, спрямований на виявлення надприродних психічних здібностей людей, тварин і рослин, феноменів життя після смерті і тому подібних явищ з використанням наукової методології), хрономираж (переломлення часу - рідкісне оптичне аномальне явище, що проявляється в повторенні ситуацій минулого, а можливо і передбачуваного майбутнього часу певного простору аномальних зон), самовозгорання (у т.ч. людини; паранормальне явище, в результаті якого людина нібито може спалахнути без видимого зовнішнього джерела вогню; існування явища не доведено і заперечується більшістю вчених), кола на полях (геогліфи; геометричні малюнки у вигляді кілець, кіл та інших фігур, утворені на полях за допомогою поліглих рослин). Места сили в Україні. Київ. Хороші міста: Володимирська гірка, Київсько-Печерська Лавра, Софіївський собор, руїни Десятинної церкви (Андріївський спуск навпроти Андріївської церкви), Видубецький монастир (тут виплив ідол Перун, коли його вибросили в Дніпро при хрещенні києвлян), Фроловський монастир (джерело радону), Кітаєво. Київ. Погані міста: Лиса гора (відьми і колдуни проводять шабаши; було язицьке капище; Батий в печерах замуровав багато київлян, проводив кари), Головпоштамп (було болото Козове, згодом кладовище, 2.08.1989 - обвал козирка поштампу – загибло 13 людей; «Труба» - пішоходний перехід – місце згущення негативної енергії), Жовтневий палац (був штаб НКВД - людей катували і вбивали; навпроти Палац профспілок, який горів), Бабин Яр (загублено 250 тис. осіб) і Телевишка (побудована на єврейському кладовищі), Зелений театр (кладовище самовбивць і незаконнороджених мледенців), Аскольдова могила (був елітний некрополь – герої Крут), Московський міст (відбуваються ДТП, тут живе нечість – «Черторой»), Бесарабський ринок (було Лютеранське кладовище), Воздвиженка – урочище Гончари Кожум’яки (елітні дома стоять пусті – Місто мертвих, Спальник мілліонерів, поганий мікроклімат), сходи на Великій Житомирській (сильні енергетичні потоки), Байкове кладовище (бачать душі померлих), будинок купця Суліми на Лютеранській (привіди), Родина-Мать (була Чорна гора, навіть птиці не літали), будинок Булгакова Андріївський спуск 13 (бачили фігуру з рожками, хлопають двері, скриплять половиці). Північна Україна: Дівич-гора (Трипілля, Київська обл., відьми тут влаштовували шабаши, тут було капище жіночого божества), Дівич-гора (Сахнівка, Черкаська обл., на берегу річки Рось), Гора Красуха (Вітачів, Київська обл.), озеро Стайки (с.Стайки, Київська обл., цілюще джерело), Лиса гора (Ржищев, с.Гусенці, Київська обл., пісчаний холм на одному мерідіані з египетськими пирамидами), Півострів Трахтемирів (с.Великий Букри, Київська обл., сакральне серце України, місця – будиночок місцевого відлюдника Скифа – Олег Георгійович Петрик, 171

занедбаний дитячий табір і село Трахтемирів, висота 222, скіфське городище, Марков Шпиль, Хрест Ющенко - втім, його вже з того місця прибрали, козацьке кладовище, дерево у вигляді хреста.), озеро Бучак (с.Бучак, Канівський р-н, Черкаська обл, холодні підземні джерела, Бабина гора), Богуславський гранітний каньон (м.Богуслав, Київська обл., 200 курганів), озеро Мохове (с.Тараща, Київська обл., пуп Гайї – пуп Землі, озеро пересохло, нафігатор - 49.52409405222359, 30.54147720336914), гора Тотоха (с.Медвін, Київська обл., енергетичний центр України = Алтай, Тібет, Байкал, Холодний Яр), Каменне село (с.Устинівка, Житомирська обл., величезні валуни), Житомирський каньон Тетерів (с.ДенешіЮ Тригор’я, Житомирська обл.), Яблочна колонія Кролевець (с.Андріївка, м.Кролевець, Сумська обл., багато жіночої енергії). Західна Україна: озеро Миневір (м.Межигір’я, Карпати), Шацькі озера (с.Світязь, Волинська обл.), Базальтові стовпи (с.Базальтове, Ровенська обл.), Камень Великан (с.Подкамень, Львівська обл.), Стольське городище (с.Стольське, Львівська обл, печерне поселення – древні хорвати), Тустань (Львівська обл., фортеця), Буша (с.Буша Вінницька обл., музей Трипільської культуи, Древнєслов’янський храм, Гайдамацький яр, Древнє козацьке кладовище), Скальний монастир Лядова (с.Лядова Вінницька обл.), Подільські Товтри (м.Кам’янець-Подільський, Хмельницька обл., печери, гори Бохит, Бакота, гора Самотника), гора Богит (с.Городниця, Тернопільська обл, заповідник Медобори, ідол Святовита, дольмен), Бакота (смт.Стара Ушиця, Хмельницька обл, неподалік Скальний монастир), Печерний монастир в с.Монастирок (Бережанський р-н, Тернопільська обл, печера Ветреба), Джуринський водоспад (с.Нирків, м,Залещинки, Тернопільська обл, Червоноградський замок, водоспад Дівочі сльози, печера самотніка), Писаний камінь (с.Буковець, Івано-Франківська обл., місце язичницького культа в горах), скали Довбуша (с.Бубниця, Івано-Франківська обл, язичницьке капище, монастир, фортеця), Долина Каменів (с.Бресов, Мкувчево, Закарпатська обл, величезний камінь – лікувальні властивості), гора Ігрець (с.Букивець, Карпати), Невицький замок (м.Ужгород), Межибож (м.Межибож, Хмельницька обл, було капище). Центральна Україна: Холодний Яр (с.Мельник, Черкаська обл, система рип, Мотронинський монастир, Дуб Максима Залізняка, Цілющі джерела – Дзюркало, Св.Онуфрія), Криниці любові (с.Суботів, Черкаська обл, хутор Богдана Хмельницького, Історичний музей), Чернеча гора (Тарасова, у паркі в Каневі, могила Т.Г.Шевченка), Урочище Монастирище (с.Інгульське, Кировоградська обл, Український Стоунхендж), Дендропарк Софіївка (м.Умань), Монастирський острів (м.Дніпропетровськ, візантійський храм), Дніпровсько-Орельський заповідник Кировське, Дніпропетровська обл), Острів Кодачек (Іван Сірко, Святослав Ігоревич – скала Сірка, найвища точка – місце скіфських царів – прїжджали, щоби зачати дітей, поля отця Ора, де вперше посіяли пшеницю, було капище, тут починалася посвята в запорожці), Древній Кромлех (с.Никольське-на-Дніпрі, Дніпропетровська обл, кромлех – камні виложені воміркою або кругом, Храм семи врат, диамерт 9 м, в центрі – камінь-слідовик), острів Хортиця (м.Запоріжжя, Запорозька Січ, Чорний Камінь, Кромлехи епохи енеоліта, Зміїна печера, скифські кургани, каменні баби), Пристини (озеро 27 ключів, с.Ток, Дніпропетровська обл, каскад водопадів серед червого граніту, природне джакузі), Сланцеві скали (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська обл), Балка Північна Красна (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська обл, заповідник), Гранітно-степове Побужжя (с.Мігія, Миколаївська обл), Трикрасткий ліс (с.Трикрати, Миколаївська обл, біля Арбузинського та Актовського каньонів, рукотворний ліс), Арбузинський каньон (с.Актово, Миколаївська обл), Актовський каньон (с.Актово, Миколаївська обл), Мавринський майдан (с.Межиріччя, біля Павлограду, Дніпропетровська обл, сакральне культове місце древніх), Південна Україна: Заповідник Асканія-Нова (Херсонська обл), Каменна могила (с.Мирне, Запорозька обл, енергетичний вузол Землі = Непал, Тибет, 172

Єгипет), Терпенівські джерела (с.Терпенє, Запорозька обл, цілющі джерела), Курган-Куляб-Могила (с.Старобоградновка, Запорозька обл), Кінбурнська коса (с.Покровське, Миколаївська обл), Олешківська пустеля (с.Раденськ, с.Казаче, с.Новамаячка, Херсонська обл, найбыльша пустеля в Эвропы, випас овець), Термальне підземне джерело (Арабатська стрілка – вул.Набрежна, с.Счастлівцево, Херсонська обл), Бердянський гранітний масив (м.Бердянськ, Запорозька обл, між селами Глодове, Новосолдатське, Калайтановка, неподалік Маріуполя і Бердянська), Кам’яні могили (с.Назарівка і Новокрасновка, Донецької обл, Бешташ, місце культове у древніх, багато кам’яних баб), Миколаївський лабіринт (с.Миколаївка, Бердянськ, росте тільки трава і тане сніг, джерело земних сил, широта 47.04184, долгота 36,92333), Курган Солоха або Могила-Знаменська (Миколаївська обл, скіфський некрополь), Острів Змеїний (Чорне море, культ Ахілла). Східна Україна: Мергелєва гряда (с.Мала Мартинівка, с.Перевальськ, Луганська обл), Крим: Вулкан Карадаг (с.Коктебель), Мис Меганом, Мис Айя. Гиблі місця України: Мис Меганом (вхід до Преїсподій), руїни ставки Гітлера (під Вінницею), Лиса гора, Придніпровська височина (біля с.Любомирка, Кіровоградська обл), Долина привидів (Крим, с.Новий Світ, привіди), Долина Тіней і Смерті (Крим, біля Севастополя. Загиблі у війнах), Алімова балка (дух розбійника), Житомирське Кам’яне село (колись не дали Богові хліба). Аномальні зони: Громовище біля Коростеня (с.Купище притягує громовиці), Чорне (Берестувате) озеро (Кировоградська обл, бездонне, є плавучі острови з деревами), Врата в іний світ в Макарівському районі (села Черногородка і Яблунівка, НЛО), Харківська аномальна зона (Золочевський район, с.Должика, НЛО), гора Жевахова (Одеса, НЛО), Соледатське озеро (Донецька обл, аномальна температура – з глибиною підвищується, непрохідне для аквалангістів), Тараканівський форт (місто Привидів, ставка Аненербе), Чорнобильська зона відчуждення. Ставлення до таких місць може бути різним - скептичне або навпаки натхненне, але сказати чи дійсно все так, як вам підносять (або "продають"), ви зможете тільки на власному досвіді. Багато людей енергетичних потоків не відчуває, тому важко сказати, чи є якась гора, озеро або камінь «місцем сили». Хоча це нічого не означає, адже багато інших людей вважають ці місця якщо не святими, то особливими. Приїжджала до нас людина з екстрасенсорними здібностями - Борис Адлеров (Адлеров казав, що він - послідовник Вольфга Мессінга). Виступав в клубі, потім був у тата в гостях. Я цьому артисту асистував - він сказав про мене «Хлопчик з великими здібностями». Перед тим, пам’ятаю, купили мені (аж за 60 рублів! – моя перша клубна зарплата!) темно-коричневий болоньовий плащ, який можна було скласти у долоню, такий він був тонесенький. Я тоді ж знайшов матеріал про Мессінга (у журналі «Наука і життя») і завів про нього зошит. Намагався сам впливати на людей ... типа, візьми, Аня, лист бумаги правою рукою, а склянку води – лівою (все це мовчки, подумки навіючи дії сестрі)… При житті учнів у Вольфа Мессінга не було (у всякому разі, Мессінг про них нічого не говорив). Вони стали з’являться після його смерті (1899-1974) – так писала преса у 2010-х роках. Вольф Мессінг «Про самого себе». «Сьогодні мені належить виступити з черговим сеансом моїх «психологічних дослідів». Мені належить вийти в зал, де сидить майже тисяча осіб і всі дивляться на мене. Мені треба захопити цих людей, схвилювати і здивувати їх, показуючи їм моє мистецтво, яке велика половина з них вважає дивним, здивувати і в той же час, не 173

розчаровуючи, переконати, що нічого чудесного в цьому немає, що все робиться силою людського розуму і волі. Але ж це зовсім нелегко - вийти одному в зал, де на тебе спрямовані тисячі очей: недовірливих, хто сумнівається, буває і просто ворожих, - і без співчуття, без підтримки, у всякому разі в перші, найважчі, хвилини, виконати свою роботу. Психологічні досліди - це моя робота, і вона зовсім нелегка! Мені треба зібрати всі свої сили, напружити всі свої здібності, сконцентрувати всю свою волю, як спортсмену перед стрибком, як молотобійцю перед ударом важкої кувалдою. Моя праця не легше праці молотобійця і спортсмена, або конструктора, який схилився над кресленням нової машини, або геолога, з невідомої стежці відшукує в непрохідній тайзі рідкісний мінерал ... І ті, хто бували на моїх психологічних дослідах, інший раз бачили краплі поту, що виступають на моєму лобі» ...

«Дуже часто я ловлю думки людей, що заздрять мені: - От би мені такі здібності ... Я б ... А мені хочеться сказати цим людям: - Не заздріть! І дійсно, чому заздрити? Властивість телепата дозволяє мені іноді почути про себе таке, що, як то кажуть, вуха в'януть. На жаль! Так багато народжується у людей думок, які зовсім ні до чого чути іншим і які зазвичай не висловлюють вголос ... Чи приємно чути про себе безцеремонні, грубі, лукаві думки? Так, може бути, здатність гіпнотичного впливу - завидна річ? О ні! І на доказ цього можу послатися на той факт, що я і сам до цієї здатності вдаюся вкрай рідко. Лічену кількість разів у своєму житті. Ну, напевно, саме завидне вміння бачити майбутнє? Так теж немає! До речі, я ніколи не повідомляю людям, що вони повинні скоро померти. Намагаюся не повідомляти і інші сумні звістки. Навіщо? Нехай краще вони не очікують бід і нещасть. Нехай будуть щасливі. Ні, ні одна з цих здібностей не дає ніяких особливих переваг. Якщо, звичайно, їх володар чесна людина і не збирається використовувати своє вміння з метою особистої наживи, обману, злочинів ... Але і в цьому випадку він не досягне успіху. Він буде в кінці кінців виявлений і, просто кажучи, покараний ... обов'язково! Так що не заздріть!» … «На жаль! Я не можу поговорити з усіма. Але я постараюся на сторінках цієї книги відповісти на питання, які мені в різний час ставили. Відповісти абсолютно відверто, нічого не приховуючи, нічого не прикрашивая. На жаль, далеко не всім своїм досвідом я можу дати досить вичерпні пояснення: багато властивостей свого мислення я сам не розумію. Я був би радий, якби мені хто-небудь допоміг в цьому розібратися».

174

20 Комишина Життя. 1966. СОУ-НАХІМ. Планував літом поступати або в суворовське училище, або в нахімовське батьки не пустили. Тоді захоплювався спортом - хороша була фігура; пропонував мені мужик поїхати з ним до Донецька - там з мене зроблять чемпіона по штанзі. Я сказав, що буду поступати в суворовське училище. Він: в Суворове? ПТУ механізації? Я: Ні, в суворовське офіцерське в Калініні! (підполковник ЗСУ Шемелюк Микола Євгеньевіч закінчував його; ми працювали разом у оргвідділі райдержадміністрації у 2005-2008 роках). На той час (1950-1980-ті роки) в Радянському Союзі склалася система підготовки молоді щодо вступу до вищих військових навчальних закладів через навчання у спеціальних навчальних закладах типу інтернату - суворовських та нахімовському училищах (кадєтки – у царській Росії, військові ліцеї – у наш час).16 В мої роки (кінець 1960-х – початок 1970-х) діяли в СРСР такі суворовські училища: Казанське, Калініське, Київське (колишнє Харківське), Леніградське, Мінське, Московське (колишнє Горківське), Свердловське, Уссурійське (колишнє Курське) й Ленінградське нахімовське. З тих років до училищ такого типу приймають юнаків, що закінчили 8 класів середньої школи, термін навчання 2 роки. Суворовські та нахімовське училища не є вищими навчальними закладами, а орієнтовані на підготовку вихованців до навчання у військовому виші. В училищах навчання складається з двох частин: програми середньої школи за 5-й – 11-й класи (Нахімовське училище, строк навчання – 7 років) та 10-й - 11-й класи (Суворовське училище, строк навчання – 2 роки) і спеціальної військової підготовки. По закінченню училища його випускникам не присвоюється офіцерське звання. У 1943 році були створені перші училища такого типу. Досвід років існування у складі СРСР показав, що суворівські військові і нахімовські військово-морські училища з завданням підготовки майбутніх кадрових військових впоралися успішно. У їх стінах пройшли навчання і виховання понад 120 тисяч юнаків, гідно поповнили офіцерський корпус наших Збройних Сил. Ті ж, хто з яких-небудь причин був змушений піти з армії (наприклад, за станом здоров'я або ж у зв'язку з непродуманими, на наш погляд, скороченнями і т.д.) знайшли своє місце в цивільному житті і гідно несуть звання суворовця і нахімовці, де б вони не працювали. «Виховання в училище було настільки дієвим, що в кожному з нас до сих пір живуть такі якості і риси характеру, як почуття обов'язку перед країною, подяку народу за турботу про нас у важкі роки війни, патріотизм і відповідальність за доручену справу, колективізм, співчуття до нинішніх безпритульним і гаряче бажання допомогти їм» (випускник СОУ генерал-майор А.Друкарєв). Витяг з Правил поводження вихованця Калініського СВУ: «Вихованець повинен мати бадьорий, підтягнутий вигляд, завжди бути акуратним і за формою одягненим, суворо дотримуватися правил віддання військової честі і бути з усіма чемним. Вихованцям забороняється: з'являтися не за формою одягненим, тримати руки в кишенях, сидіти в присутності начальника або старшого без їх дозволу, мати на руках гроші і цінні речі без дозволу офіцера-вихователя... читати книги, взяті не з бібліотеки училища, якщо вони не переглянуті офіцером-вихователем». Ця історія мала продовження. Весною 1969 року я поступав у Багратіонівське військово-технічне училище урядового зв’язку КДБ при РМ СРСР (Калініградська обл.) через Ізмаїльський райвоєнкомат. Не пройшов. Причина – примітна зовнішність та ріст. Але офіцером я все-таки став: людина полагає - Бог располагає.

Суворовські, Нахимовські… Книга про ійськові училища. Автор-укладач Толокольників Г.П. М., 2003.

175

21А Комишина Життя. 1966. Вітрильники-Вітрило. Захопився теорією вітрильних кораблів. Став замальовувати їх оснащення, читав про те, як ними керувати (але, тоді те все було теоретично). Даю основні відомості (щоб потішитися та трошки теорію згадати), бо матеріалу набралося багато (у тому числі записів та книжок). Класична схема вітрильного судна включає чотири частини: корпус, рангоут, такелаж і вітрила. Рангоут – система щогл, рей, гафелів і інших конструкцій, призначених для розміщення вітрил, сигнальних вогнів, постів спостереження тощо. Рангоут може бути нерухливим (щогли, стенги, буршприт) і рухливим (реї, гафелі, гіки). Такелаж – усіх снастей судна, являє собою натягнуті троси. Розділяється на стоячий (служить для втримання на місці рангоуту й відіграє роль розтяжок; троси стоячого такелажа на сучасних судах виконуються з оцинкованої сталі) та бегучий (призначений для керування вітрилами – їх підйому, збирання). Вітрило – рушій вітрильного судна – шмат матерії, на сучасних судах – синтетичної, що кріпиться до рангоуту за допомогою такелажу, що дозволяє трансформувати енергію вітру в рух судна; розділяють на прямі (мають форму рівнобічної трапеції) і косі (мають форму трикутника або нерівнобічної трапеції; їх використання дозволяє судну рухатися круто до вітру). Класифікація: великі вітрильні судна, що мають фок-щоглу й грот-щоглу; малі вітрильні судна, що мають грот-щоглу й бізань-щоглу, або, що мають єдину щоглу. Великі вітрильні судна: судна із прямим вітрильним оснащенням, що мають як основні – прямі вітрила на всіх щоглах (фрегат – судно, що має не менше трьох щогл із прямими вітрилами на всіх щоглах; барк – судно, що має не менш трьох щогл із прямими вітрилами на фок-щоглі й грот-щоглі і косі вітрила на бізань-щоглі; бриг – судно, що має дві щогли із прямими вітрилами); судна з мішаним вітрильним оснащенням (баркентина – шхуна-барк – судно, що має не менше трьох щогл із прямими вітрилами на фок-щоглі й косими вітрилами на всіх інших щоглах; бригантина – шхуна-бриг – судно, що має дві щогли із прямими вітрилами на фокщоглі й косими вітрилами на грот-щоглі); судна з косим вітрильним оснащенням (шхуна – судно, що має не менше двох щогл із косими вітрилами на всіх щоглах. Малі вітрильні судна: мають косе вітрильне оснащення й класифікуються за кількістю щогл на півторащоглові й однощоглові. Півторащоглові судна (кеч – півторащоглове судно, бізань-щогла якого перебуває поперед головки стерна; йол – півторащоглове судно, бізань-щогла якого перебуває за головкою стерна); однощоглові судна (кет – судно з одним вітрилом; шлюп – судно з одним вітрилом на щоглі й стакселем – якщо на щоглі гафельний трисель, то над ним може встановлюватися топсель і тоді шлюп має три вітрила; тендер – судно, що має одне або кілька вітрил на щоглі, один або кілька кліверів). Основна література: Конон Зотов. Разговор у Адмирала с капитаном. 1724. Платон Гамалея. Опыт морской практики. 1804. К.И.Посьет. Вооружение парусных судов. 1857. Е.Березин. Морская практика. 1875. П.Федорович. Морская практика для юнгов и воспитанником мореходных школ. 1874. П.Гельмерсен. Морская практика. 1909. М.Васильев. Моская практика. 1929. М.Ямпольский. Морская практика. 1931. Н.Авраамов. Морская практика. 1938. Б.В.Никитин. Морская практика. 1952. А.И.Щетинина. Управление судном и его техническая эксплуатация. 176

21Б Комишина Життя. 1966. Морем до Іспанії (Закінчення Отроцтва) (Теми Життя – 3). Цікаві події почалися весною 1966 року: закінчення на відмінно 7 класу, переход у 8-й клас; мені 14 років, поступив у ВЛКСМ, обрали секретарем комсомольської організації школи. Зважаючи на мою дорослість, дядя Гриша по вихідним почав брати мене на морську рибалку (Вилковська ділянка Муравлівської риболовецької бригади), згодом до нас приєднався Володя Сапотя (мій товариш того періоду, жив він із мамою в хаті біля церкви; у 1967 році вони переїхали до Василівки; до речі Володя Філатов «Сапотя» - згодом заслужений художник Молдавської РСР, Президент Молдови – 2009 – Володимир Філат - ліберал). Після періоду адаптації та декількох самостійних виходів (дядя Гриша пасажиром сидів у баркасі й спостерігав за нашими діями), нам стали дозволяти самім виходити в Анкудінове гирло на рибалку. Я бачу, що тоді до нас – чотирнадцятирічних – дорослі відносилися не так, як сьогодні; нам довіряли охотнічу зброю (на вихідні човнами плавали «на той берег» лиману, там охотились на лиманську жівність, жили по декілька днів робінзонами), багато з нас вже працювали й приносли додому кусень сімейного бюджету і т. д. Сьогодні дорослі занадто опікуються дітьми, не дозволяючи проявляти самостійність й прирікаючи юнь у дорослому житті на інфантильність. Ставши мореходами, ми загорілись ідеєю, за якою спочатку мали шукати скарби із затонулих кораблів (була морська карта тих років із позначками затонулих кораблів вздовж узбережжя декількох районів – Білгород-Дністровського, Татрбунарського, Кілійського; карта у мене збереглася); згодом ідея трансформувалась у підготовку морської подорожі до Іспанії-Португалії; бентежила Італія - занадто довго її потрібно било огинати морем (спочатку маршрут планували суходольний – Рені – Галац – Бреїла – Бухарест – Крайова –Дробета-Турну-Северин – Тимишоара – Арад – Будапешт – Дьор – Вена – Зальцбрук – Інсбрук – Цюріх – Базель – Монбельяр – Безансон – Ліон – Нім – Монпельє – Барселона – Таррагона – Сарагоса – Мадрід – Саламанка – Гуарда - Ліссабон; потім вирішили, що не встигнемо до літа вивчити мови – румунську, венгерську, австрійську, швейцарську, французьку, іспанську, португальську); далі планували можливість перебратися до Нового світу; побачити світ, себе показати. Вчили мови, робили запаси харчів, готували плавзасіб (рибальський моторний баркас дяді Гриши), вивчали морехідну справу (користувались джерелами, які нам привозили хлопці, що навчалися в Кілійській морехідній школі). «Взяли» нас прикордонники (вони йшли з остріва Зміїного в дельту Дунаю; Зміїного ми не бачили). Вдома «розборок» особливих не було, та й ми лишнього не казали: вийшли порибачити, йшли за маршрутом Вилкове - Анкудінове гирло – перехід до Відніжного гирла (тут заплутали) – вийшли в море у Піщаного гирла й дійшли до Новостамбульського гирла – рибачили біля острівців, що розташовані поблизу острів Кубану – тут трошки пішли мористеє – погналися за катранами (нам здалося, що це були вони) й вже збиралися повернути додому, коли побачили прикордонників. Десь ми тоді «накрутили» більше 15 міль. Лінія горизонту: d(км) = 3,57хКорінь квадратн з h(м), тобто ми бачили горизонт в морі десь на 4 мілі. Дуже втомилися й вже нам не хотілося ні Босфора з Дарданелами, ні Середземного моря. Сьогодні, знаючу трохи морську справу, розумію, що дуже ми ризикували у відкритому морі. Історія ця мала продовження: я закінчив з відзнакою штурманське відділення Одеського морехідного училища рибної промисловості ім. Соляника, навчався на судноводійському факультеті Одеській державній морській академії, виробив штурманський плавальний ценз…

177

Городне. Наш дім.

Городне. Церква.

Городне. Річка Великий Катлабуг.

Городне. Рипа.

Городне. Вітряки. 178

Старі Трояни. Школа (молодші класи).

ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ - 1. Поет О.Мандельштам у нарисах «Подорож до Арменії» (1933), розмірковуючи про трагедію напівосвіти, зауважив: «Біографія сільського учителя може стати в наші дні настільною книгою, як колись «Вертер». Учитель-письменник О.Сизоненко писав (2001): «Вони завжди викликають велику ніжність, ці сільські, ці не по-дитячому серйозні і незалежні учительські діти, які змалку привчаються все робити самі. І потім все життя працюють для інших і мало думають про себе». Тимофєєв з роду сільських учительських дітей і усвідомлював свою напівосвіту («в дуплі комоду зберігались атестат зрілості з відзнакою, дипломи університетів з відзнакою і начерки дисертацій – невинні проби уму та таланту»; учительської зарплатні на сім’ю не вистачало, тому «обробляв чималий шмат родючої землічорнозему – сад, виноградник, ягідник, овочева та польова ділянки»; «тримав господарство – кури-качки-гуси-індики, кролі-нутрії, кози-вівці-корова») і боровся з цією напівосвітою: складав списки літератури з різних галузей знань і читав цю літературу, героїчно долаючи її брак в селі (допомагали друзі, знайомі, міжбібліотечний абонемент; на вихідних здійснював подорожі до державної наукової бібліотеки в Одесу); на протязі десятків років проводив метеорологічні, фенологічні спостереження (і керував подібними спостереженнями школярів-науковців Малої академії наук), керував школою і сільською радою, навчався в аспірантурі, писав статті до місцевих ЗМІ і до наукових педагогічних журналів, згодом книги з теорії виховання молоді на традиціях козацької верстви народу України й зробив висновок – напівосвіту-напіввиховання можна подолати.17 RESUME 1. Тимеіч Waleresch – особистість, людина унікальна; я - не схожий на інших. Отже, сенс життя для себе я повинен знайти сам. Пошук особистого сенсу життя – це моя особиста справа (пошук протягом всього життя – змінююсь я, змінюються мої уподобання, змінюються цілі, змінюється сенс). 2. Безцільне, безглузде життя робить мене нещасним. Якщо я не ставлю перед собою цілі, я створюю собі проблеми - я не рухаюсь свідомо, мною рухають обставини. 3. Чітка оцінка моїх бажань і можливостей дозволяє мені формулювати мету всього життя через періоди життя. Наявність мети дає мені щастя й сили рухатися далі. Мета мого життя - моя місія - справа, до якої я найбільш схильний, до якої я найбільш здатний. Мета Дитинства. 1952-1960. България = Граченя. Опанування основного масиву первинних знань для подальшого життя. Мета Отроцтва. 19611965. Гагаузія-Муравльовія = Вам зліт. Опанування основного масиву світоглядних знань свого народу-нації. Мета Юності. 1966-1973. Бітт-Бой = Мандрівник. Опанування масиву кругозорних знань про оточуючий світ. Мета Молодості. 19741987. Гамлет(22-25)-Джуд(26-31)-Кіхот(32-35). Напрацювання фундаменту – масиву професійних знань. Мета Зрілості. 1988-2020. Пер Гюнт(34-40)-Фауст(41-50)Мастер(51-58)-Зубр(59-65)-Брандт(66-68). Напрацювання професійного та громадського авторитету діяльністю на благо Батьківщини-України. Мета Мудрості. 2020-… Брюньон(69-75)-Грак(76-…). Підведення підсумків життя особистого й професійної-громадської в громаді козацькій, України, Світу-Всесвіту. Мета всього мого життя – Літописець - Хранитель Історії Козацтва мого краю – Буджаку. 4. Досягти мети мені перешкоджають хибні переконання і сумніви, але не реальні факти. В моїх силах перестати сумніватися й переконати себе. 5. Пане-брате-козаче Валерію! Душу – Богові! Життя – Україні! Серце – народові-нації! Честь – козацтву-лицарству! 17

http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/REF0006259

179

ЗМІСТ ПЕРНАЧ І. УЧЕНЬ. Граченя! Вам – зліт! БУЛАВА ВІД АВТОРА. ВСТУП. МІСІЯ. (4) 00 Комишина Життя. Вступ до Життя. (7) БУНЧУК ПОЧАТКОВИЙ. РОДИННІ ЛЕГЕНДИ. (8) Роздуми укладача. (9) Колодач 1-й. Вступ. Мене ще немає - 1. (10) 01 Комишина Життя. ХІХ-ХХ ст. Російська імперія на порубіжжі століть. (12) 02 Комишина Життя. 1917-1922. Громадянська війна. (16) Колодач 2-й. Мене ще немає – 2. (22) 03 Комишина Життя. 1918-1940. Бессарабія під владою Румунії. (23) 04 Комишина Життя. 1922-1940. Одещина радянська. (25) Колодач 3-й. Мене ще нема – 3. (31) 05 Комишина Життя. 1941-1945. Війна. (33) 06 Комишина Життя. 1945-1950. Післявоєнні роки. (38) 07 Комишина Життя. 1951-1952. Країна (Україна) напередодні мого народження. (40) ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ - 0. (44) Додатки. Родословні таблиці. (46) БУНЧУК 1-Й. БЪЛГАРИЯ. ГРАЧЕНЯ. 1952-1960. (48) Роздуми Автора. България. (55) Колодач 4–й. Граченя. 1959. (73) 08 Комишина Життя. 1959. Я щоденник – 1А. Дитинство. (74) 09А Комишина Життя. 1959. ДітЛіт. (79) 09Б Комишина Життя. 1959. Рік під знаком книги – Тексти. Мандрівки у Часі, або Бесіди з Геніями. (79) Колодач 5–й. Поштовх з Майбутнього. 1960. (84) 10А Комишина Життя. 1960. Театр. Ролі. (84) 10Б Комишина Життя. 1961-1962. Поштовх з Майбутнього (Закінчення Дитинства). (86) БУНЧУК 2-Й. ГАГАУЗІЯ. ВАМ - ЗЛІТ. 1961-1966. (91) Роздуми Автора. Гагаузія. (83) Колодач 6–й. Вам зліт! 1963. (109) 11 Комишина Життя. Я щоденник – 1Б. Отроцтво. (109) 11А Комишина Життя. 1963. Лиман. (111) 11Б Комишина Життя. 1963. Вам - зліт. (112) Колодач 7–й. Музика. 1964. (114) 12 Комишина Життя. 1964. Музика. Концерти. Особисті твори. ОМУЗ (1974-1975). (114) 13 Комишина Життя. 1964. Воєнна топографія. (158) Колодач 8–й. Спорт – Здоров’я. 1965. (159) 14 Комишина Життя. 1965. Шахи. (160) 15 Комишина Життя. 1965. Футбол. (166) Колодач 9–й. Морем до Іспанії. 1966. (167) 16 Комишина Життя. 1966. Шифри. (167) 17 Комишина Життя. 1966. R. (169) 18 Комишина Життя. 1966. ХА. (169) 19 Комишина Життя. 1966. Аномал випадки – Пророцтва Магів. (170) 20 Комишина Життя. 1966. СОУ-НАХІМ. (175) 21А Комишина Життя. 1966. Вітрильники-Вітрило. (176) 21Б Комишина Життя. 1966. Морем до Іспанії (Закінчення Отроцтва). (177) ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ - 1. (179) RESUME. (179)