Вiсник еменiвщини С Щотижнева громадсько-інформаційна газета
Вісник Семенівщини Усі її люблять, до»ро– гарна газета, Є що диви сь, є щослі й малі, читати, Рубрики в ній ти Також дискусії, є і – про життя на селі. ре кл ам Щиро вітають люде й з Дн нароа,джпреногнняоз по погоді, є і вірші, , є і події, веселі й су Тож не барітем мні. Індекс 99524 ьснікя,олпередплата вже йде! и й нікого не підведе .
№ 21 (695) · П’ЯТНИЦЯ · 4 червня 2021 року
6 червня —
День журналіста Шановні працівники засобів масової інформації! Вітаємо вас із професійним святом! Зичимо всім міцного здоров’я, творчих здобутків і натхнення, високого професіоналізму, щастя та благополуччя. Нехай ваші публікації, репортажі й сюжети завжди будуть злободенними, допомагають у вирішенні життєво важливих проблем, доходять до сердець людей, а журналістська праця постійно служить добру, утвердженню демократії і справедливості, миру і злагоди в суспільстві. Семенівська організація політичної партії «Рідне місто»
Яскраве і тепле, незважаючи на погоду, відбулося свято до Міжнародного дня захисту дітей в Оболонській ТГ. З усіх сіл громади з’їхалися діти, щоб показати свої творчі виступи, сфотографуватися із друзями, погратися на різноманітних локаціях – художній, рукодільній, спортивній, театральній, музичній та ін. Цього дня почесне звання «Мати-героїня» отримала місцева жителька Баранова Антоніна Анатоліївна. Свято в Оболоні вдалося завдяки зусиллям усієї громади, а також за підтримки і сприяння сільського голови Бориса Пустовойтова, відділу освіти, культури, молоді та спорту (начальник Людмила Лопата), працівників місцевого Будинку культури (директор Лариса Шевченко) та спонсорів – підприємців Пустовойтової Ольги Василівни, Дідори Інни Олегівни, керівника «Оболонь-сервіс» Кисліченка Сергія Анатолійовича. Михайло ПОГРІБНИЙ, фото автора
ДО СЕРЦЯ ПРИГОРТАЮЧИ РОКИ Як відомо, Семенівський район у складі Кременчуцького округу засновано 1923 року. Місцеве життя епізодично висвітлювала окружна газета «Радянський селянин». Вона, звичайно, відставала від бурхливих подій того часу, не могла писати про всі населені пункти, а до віддалених хуторів, яких сьогодні вже не знайдеш на жодній карті, і вже взялися навіть за села, газета майже не доходила. Ось чому в окружкомі і на місцях висловлювалися побажання мати в районах свої газети, які б стали помічниками районних парторганізацій. Але такої можливості не було – не вистачало поліграфічної техніки, паперу і, чи не найголовніше, – кваліфікованих кадрів. Адже навіть в окружній газеті працювали люди, які не мали спеціальної освіти, вчорашні робітничі і селянські кореспонденти, а редакторами – комуністи-висуванці. Та вже 1928 року, коли на теренах нашого району започаткувалося спорудження Веселоподільського цукрового заводу, надзвичайно гостро відчулася відсутність місцевої газети. Окружна не в змозі була систематично писати про будівництво цього підприємства, висвітлювати проблеми бурякосіючих господарств і, взагалі, всього того, що народжувалося життям. І наступного 1929 року питання про випуск газети в Семенівці вирішили позитивно. Це була окружна газета для нашого району, що мала назву «За соціалістичну перебудову». Редактором став завідуючий робсількорівського відділу А. С. Троїцький, його заступником – Ф. П. Бутченко і секретарем – П. М. Булах. Ось ця трійка і звалила на свої плечі таку нелегку ношу. Звичайно, своїми силами робити газету занадто важко. Тому вже тоді багато уваги газетярі приділяли саме залученню до співпраці в газеті робсількорів. Перший номер газети «За соціалістичну перебудову» вийшов у світ 4 жовтня 1929 року і негайно розійшовся по району. Це була неабияка подія в суспільно-політичному житті. І сьогодні викликають інтерес статті з питань культурного будівництва. У 1930 році теж уболівали за національну самобутність, вивчення рідної української мови, виховання трудящих у дусі інтернаціоналізму. Газета висвітлювала діяльність закладів культури, шкіл, писала про художню творчість людей і спорт. Варто зазначити, що газетярі писали й критичні статті. Та найбільше уваги приділялось
висвітленню життя колективу Веселоподільського цукрозаводу та буряківничих ланок колгоспів і радгоспів, які ще тільки спиналися на ноги і потребували різнобічної допомоги. За роки навчання мені не раз доводилось годинами просиджувати в затишних читальних залах столичних бібліотек, архівах для збору матеріалів, необхідних для написання рефератів і курсових робіт. Мав нагоду тримати в руках і знайомитися із змістом наших районних газет того часу, спогадами працівників газети: А. С. Троїцького, Ф. П. Бутченка, Р. І. Курейшевича, Й. А. Дзюби, П. І. Мірошниченка, прізвищами передовиків соцзмагання цукрозаводу: І. К. Стороженко, К. В. Сущий, П. Г. Шудря, М. В. Заворотній, Д. Й. Шкарупа, Г. І. Личман, Г. С. Лотош, Я. І. Іванко, І. І Проценко та ін. Не можу не згадати дещо з розповіді колишнього бухгалтера редакції М. С. Рощина, зокрема, про одну яскраву, довгождану подію з життя цукрозаводу і району – день пуску підприємства, що започаткував свій перший виробничий сезон. 12 грудня на заводі відбулися урочисті збори і по обіді прогудів перший гудок, сповістивши про народження велетня харчової промисловості країни. На зборах із вітанням виступив Голова Раднаркому України В. Я. Чубар. Пізніше цукрозавод назвали його ім’ям, і носив він його до трагічних днів 1938 року, коли Власа Яковича Чубаря було необґрунтовано звинувачено і страчено як «ворога народу». Детально про загибель Веселоподільського цукрозаводу, його палачів, останні дні підприємства, гордості району, області, України і колишнього Союзу напередодні славного 80-річного ювілею від дня його заснування писала з номера в номер наша газета «Вісник Семенівщина» і, зокрема, її редактор, талановитий журналіст М. М. Погрібний. Радгосп Веселоподільського цукрокомбінату носив тоді ім’я більшовика П. П. Постишева. При політвідділі виходила багатотиражка «Постишевець», у цукрозаводі – «Червоний цукровик», а в політвідділі Веселоподільської МТС – «За ленінські колгоспи». Наприкінці вересня 1930 року у зв’язку з ліквідацією округів було створено районну газету «Розгорнутим фронтом». Редактором обрано
А. С. Троїцького, заступником Ф. П. Бутченка (вони ж випускали і районну газету «За соціалістичну перебудову»). Фахівців не вистачало. За направленням на роботу в Семенівку приїхали фотокореспондент Ф. І. Нетьора, який пізніше став заступником редактора, складачі ручного набору, подружжя Гольберги, друкар С. І. Невмивака. Через кілька місяців колектив редакції поповнився місцевими газетярами. Прийшли працювати в редакції Андрій Вакуленко із Веселого Подолу, Григорій Солов’єнко з Устимівки, Роман Курейшевич із Семенівки (був заступником у редактора Д. З. Семенова) та інші. Так започатковувалася друкована преса в нашому районі. Напередодні нашого професійного свята я хочу познайомити вас, шановні читачі, з людьми, які працювали в нашій районній газеті в минулому столітті, про їхній життєвий і творчий шлях. Володимир Григорович Проненко. Народився 15 травня 1946 року в селі Горошине. Газетяр, член Національної спілки журналістів України з 1979 року. Перші замітки в районній газеті «Червоний промінь» тоді Оболонського району з’явилися, ще коли був п’ятикласником. Закінчивши у 1965 році школу, працював у семенівській районній газеті. Там засвоїв ази журналістської мудрості. Та вже восени цього ж року його призвали в армію. Спершу служив у столиці Івана Мазепи – Батурині, а потім у Німеччині, в групі радянських військ, де випало служити в газеті «Советская Армия», що виходила в Потсдамі. Після демобілізації, у 1969 році, вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Студентом працював з редакціями газет «Сільські вісті», «Вечірній Київ», «Молодь України», «Молода гвардія», виступав у збірках «Дружбою ми здружені», «Ми – студенти». Захистивши диплом журналіста, працював кореспондентом, оглядачем у Радіотелеграфному Агентстві України (РАТАУ), в апараті ЦК Компартії України (1981-1990 рр.). У 1995 році був запрошений на роботу в апарат Верховної Ради України, керував секретаріатом Комітету з питань соціальної політики та праці. Не залишав і журналістської роботи. Висвітлював невідомі сторінки життя і творчості Т. Г. Шевченка, Олеся Гончара, Андрія Малишка, Василя Симоненка, Вікто-
ра Некрасова, земляків-композиторів Георгія та Платона Майбородів, скульптора Леоніда Позена. Його нарис у «Дзеркалі тижня» передував відзначенню званням Героя України нашого військового майора Олексія Береста, який був серед перших, хто встановив прапор Перемоги над рейхстагом. Із 2007 року Володимир Григорович Проненко – заступник голови Київської міської організації Національної спілки журналістів України. Він автор публіцистично-історичної розповіді про старовинне село Горошине. Книга побачила світ у 2014 році під назвою «Сивочоле моє село». У 2017 році вийшла з друку його друга книга під назвою «Що серцем сприйняв». Іван Гаврилович Бойко. Народився в селі Гуляйполе Чутівського району. Після школи працював у колгоспі на різних роботах. Із 1964 по 1967 рік навчався на філологічному факультеті Полтавського педагогічного інституту. Ще в студентські роки був дописувачем обласної газети «Зоря Полтавщини». Прагнув працювати на журналістській ниві. Його прохання задовольнили, направивши на роботу в редакцію семенівської районної газети «Комуністичним шляхом», де працював 5 років, із 1965 по 1969 рік, літературним працівником. Редакційним мотоциклом Іван Гаврилович об’їздив найвіддаленіші села нашого району, збираючи матеріали для висвітлення на сторінках нашого часопису. Був душею редакційного колективу. Із 1969 року він працює в обласній молодіжній газеті «Комсомолець Полтавщини». Потім 6 років навчається на відділенні журналістики в Києві, у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України. Після навчання йому запропонували роботу завідуючого відділу засобів масової інформації в ЦК Компартії України. Далі робота у Держкомвидаві, потім у секретаріаті Верховної Ради України. Багато років, аж до виходу на пенсію, Іван Гаврилович Бойко займався редагуванням і друком найрізноманітнішої літератури у комерційному видавництві «Оріана». Я часто спілкуюся з Іваном Гавриловичем Бойком і Володимиром Григоровичем Проненком по телефону. Пригадуємо наші спільні роки роботи в колективі редакції районки. Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
НАЙСВІЖІШІ НОВИНИ ДЕРЖАВИ, ОБЛАСТІ ТА РАЙОНУ НА SEMENIVKA.COM.UA