Вiсник еменiвщини С Щотижнева громадсько-інформаційна газета
Семенівщино мила, рідний краю, Чарівна, неповторна сторона, Полтавщини перлина мальовнича, У цілім світі ти така одна.
№12 (531) · П’ЯТНИЦЯ · 30 березня 2018 року
ВІД ЖУРНАЛІСТИКИ ДО ПИСЬМЕНСТВА До 100-річчя від дня народження О. Т. Гончара
3 квітня цього року класику української літератури Олесю Терентійовичу Гончару виповнилося б 100 років. Народився він у 1918 році у селі Сухе Кобеляцького району, на мальовничій Полтавщині. А свій шлях у письменство починав у Семенівській районній газеті. Ще будучи студентом, я відшукав у газетному архіві Центральної наукової бібліотеки Академії наук України підшивки перших років видань районки, у штаті редакції якої працював багато років і останні 15 із них очолював редакційний колектив. Газета виходить із 1929 року, а перші номери, що збереглися, датовані січнем 1935го року. Називалась вона тоді «Розгорнутим фронтом». У номері від 22 травня 1936 року натрапив на замітку «Іван киває на Петра» – про Ось таким 18-річним юнаком працював роботу районної бібліОлесь Гончар у семенівській районній газеті отеки, а внизу підпис: Олесь Гончар. У наступному номері Там удалося втекти, згодом він стає бійцем мінометної роти. У її рядах – його вірш «Яблуня». Із 30 вересня, як і більшість видань з орденами Червоної Зірки, Слави у той час, газета змінює свою назву ІІІ ступеня і трьома медалями «За на «Сталінський заклик». У її номе- відвагу» зустрів Перемогу. Після рі від 28 червня вміщено критичну війни закінчував навчання в Дніпрозамітку Олеся Гончара «Культура в петровському університеті, а з-під семенівській їдальні», на сторінках його пера почали виходити твори, наступних випусків газети чимало що відразу стали улюбленими мільйонів читачів. інших матеріалів цього автора. Незабутніми спогадами про зуУ ті голодні роки брат однокласника Олеся Терентійовича, Олесь стріч з Олесем Гончаром ділиться Юренко, працював секретарем ре- наш земляк, заслужений дакції газети «Розгорнутим фрон- діяч мистецтв України, том» і влаштував Гончара на роботу. заслужений артист УкраСтав отримувати невеликий продук- їни, відомий поет, перетовий пайок, який урятував йому кладач Віктор Женченко: життя. Та головне – це визначило «Олесь Гончар – постать. творче покликання 18-річного тала- Постать висока, яку видно, як писав наш славетновитого юнака (на фото №1). Особливо зрадів Олесь Терен- ний земляк Борис Олійтійович знайденому віршику «Яблу- ник, здалека. До нього ня». Він думав, що втратив його без усі ми горнулися, як до вороття. Згодом цей маленький, вогнища. Його знали й але такий цікавий поетичний твір шанували діячі культури з’явився на сторінках газет і журна- в усьому світі. Твори Гонлів, у його поетичних збірках дещо чара перекладено різнипідправлений. Це один із найпер- ми мовами світу. Перші ших творів майбутнього класика лі- його романи «Альпи», тератури, для якого творчість була «Голубий Дунай», «Злата формою існування у світі, сенс і мета Прага» склали трилогію «Прапороносці» – один його життя. Після роботи в нашій районній із найкращих зразків свігазеті майбутній видатний письмен- тової воєнної прози, що ник вступив до Харківського тех- видавалась понад 150 ранікуму журналістики, згодом вищу зів мовами народів світу. освіту здобув на філологічному фа- Її герої стали символами культеті Харківського університету. духовної краси, відваги Був уже на третьому курсі, як поча- і мужності борців пролася Велика Вітчизняна війна. Їхній ти фашизму. Достатньо студентський батальйон потрапив «Прапороносців», щоб у полон. Олесю Гончару пощастило залишитися великим лі– його не розстріляли, а відправи- тописцем поколінь, які в ли на Полтавщину збирати врожай. пеклі Великої Вітчизняної
2
1
війни не тільки перемогли людиноненависницького ворога, а й рятували найдорожчі людські ідеали – Любов, Людяність, Добро, Романтизм. Хоч би які нові політичні яструби накидалися на «Прапороносці», ревізуючи на свої лекала події ХХ століття, роман однаково залишиться однією з найяскравіших, найгуманніших сторінок нашої історії» (на фото №2: Олесь Гончар, Віктор Женченко із побратимами – літераторами Віктором Ковалем і Михайлом Ткачем). У дилогії «Таврія» і «Перекоп» письменник звернувся до історії Півдня України в передреволюційну добу та роки громадянської війни. Роман «Людина і зброя» присвятив першим дням війни, осмисленню трагізму втрат і нескореності народу. Героями його роману в новелах «Тронка» стали сучасники пори перших космічних польотів, які з високою мрією трудяться в степах, переживаючи життєві драми й миттєвості щасливого юного кохання. Проблеми виховання молодого покоління переплітаються з роздумами про мистецтво в повісті «Бригантина» і романі «Берег любові». Суспільну думку сколихнула поява роману «Собор», який фактично було вилучено з літературного процесу за критичне відо-
браження бюрократизму, цинічного кар’єризму і партократства. Олеся Гончара по праву називали совістю нації. Солдат, письменник, громадянин, він усе життя прожив на передовій. Тільки противники були різні: від фашистського солдата до домашнього бовдура при владі. Противників вистачало. А він непорушно відстоював рідну мову, українську школу, українську науку, нашу правду... Ой, як його не вистачає нам нині! Творчість видатного українського письменника Олеся Терентійовича Гончара відзначена трьома Державними, Ленінською преміями, Премією України імені Тараса Шевченка. Він був академіком Академії наук України, удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений Золотою медаллю імені О. О. Фадеєва, був лауреатом чеської премії імені С. К. Неймана. Йому притаманна громадянська позиція. У 1959-1971 роках Олесь Гончар – голова правління Спілки письменників України, з 1973 р. – голова Комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру. У 80-і роки він долучився до громадського руху за утвердження незалежності й самобутнього духовного розвитку України. 14 липня 1995 року зупинилося серце Олеся Терентійовича Гончара. У день його поховання ішов дощ, але люди, незважаючи на негоду, стали у довгій черзі, аби попрощатися з видатним письменником. Коли йшла панахида, здавалося, що небо над Байковим кладовищем розкололося, на покійника і всіх, хто там були, лилася страшенна злива. Старі люди говорили, що то знак, – так Господь проводжає особистостей. Навіть природа плакала.
3
Невдовзі на фасаді письменницького будинку, де тривалий час жив і працював Олесь Терентійович, установили меморіальну дошку: на фоні куполів церковних храмів – скульптурний барельєф письменника, а над ним закличні слова героя з його знаменитого роману: «Собори душ своїх бережіть» (на фото №3). У сквері біля вулиці, що носить його ім’я, споруджено пам’ятник. Скульптор В. Цепелик та архітектор В. Скульський увінчали в бронзі класика української літератури, який наче на хвильку присів у творчому задумі, поруч книга, капелюх і каштанові листки. Нижче на камені викарбуваний вислів і автограф письменника: «З любові – творчість, з любові – щастя людське». Спадщина Олеся Гончара величезна. Берегиня й розпорядниця рукописів, фотознімків, архіву – дружина письменника Валентина Данилівна. Її наполегливими зусиллями вже видано збірку трагічних і ліричних поезій воєнних часів «Поетичний пунктир походу» та книгу «Катарсис», присвячену темі війни, що калічить і роз’єднує людей. Видала тритомник щоденника Олеся Гончара. Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Національної Академії наук України підготував до друку 12-томне видання творів письменника. Читачі вже отримали перші томи. У них чимало буде творів, у яких відновлено авторську редакцію тих романів, що видавались раніше, ним же виправлені цензорські втручання, численні його статті, тексти виступів. Тож, перечитуючи все це, журналісти районного часопису, всі читачі Семенівщини мають усі підстави гордитись, що саме тут, у нашому краї, починався творчий шлях у літературу всесвітньо відомого письменника. Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної До Олеся Гончара усі горнулися, спілки журналістів як до вогнища... України
НАЙСВІЖІШІ НОВИНИ ДЕРЖАВИ, ОБЛАСТІ ТА РАЙОНУ НА SEMENIVKA.COM.UA