Вiсник Щотижнева громадсько-інформаційна газета
№25 (442) П’ЯТНИЦЯ 1 липня 2016 року
Семенiвщини СЬОГОДНІ В НОМЕРІ:
СПЕЦРЕПОРТАЖ «НІ ХВОСТА, НІ ЛУСКИ»
3 ЛИПНЯ, У НЕДІЛЮ, О 16:00 ГОД. У СЕМЕНІВСЬКОМУ РАЙОННОМУ БУДИНКУ КУЛЬТУРИ
ВЕТЕРАН ІЗ ТОВСТОГО ОЛЕКСІЙ СЛИВЕНКО ОТРИМАВ АВТО
Творчий вечір
ІЗ ІІІ ЧЕМПІОНАТУ РАЙОНУ З РИБНОЇ ЛОВЛІ (3-6 ст.)
Новий автомобіль отримав ветеран, учасник Великої Вітчизняної війни Олексій Федорович Сливенко із села Товсте. Олексію Федоровичу – 90 років і, як він каже, 3 місяці. Про-
йшов стежками війни через Румунію, Болгарію, Югославію, Угорщину, Австрію, Німеччину, Чехословаччину, двічі був поранений. «В армії мав добру військову підго-
товку, – говорить ветеран, – та найстрашнішими для мене були стрибки з парашутом». Незважаючи на поважний вік, Олексій Федорович самостійно пересувається, добре розмовляє, має гарне почуття гумору. Автомобіль він чекав тривалий час і майже не сподівався отримати його. «Щоправда, ніколи не сидів за кермом, – зазначає Олексій Федорович, – але надзвичайно приємно, що про мене не забувають». Турбуються про ветеранів і на місцевому рівні. Товстівський сільський голова Надія Ворона каже, що старенькими опікуються в першу чергу і повсякчас, адже учасників бойових дій на території сільської ради залишилось дуже мало. Тому Олексій Федорович Сливенко висловлює найщиріші слова вдячності Надії Іванівні та місцевому ТОВ «Агріс» (керівник Володимир Куцовол), а також Оксані Зінченко, головному спеціалісту управління праці та соціального захисту населення (начальник Жанна Гіріч). Михайло ПОГРІБНИЙ, фото автора
правозахисника, адвоката, автора книги «Незручний прокурор»
Олексія Баганця
за участю Віктора Женченка, заслуженого артиста України, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата літературної премії імені Андрія Малишка, кавалера орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Святого Архістратига Михаїла,
та благодійний концерт
творчих колективів художньої самодіяльності Полтавської області до річниці заснування Лубенського козацького полку.
Вхід вільний/безкоштовний.
ЙОГО ПІСНІ ПРОСПІВАНІ СЕРЦЕМ
Поміж творчих особистостей привертають увагу передусім люди зовні помітні, ефектні, іскрометні, темпераментні. Але є серед них й інакші – з першого погляду звичайні-звичайнісінькі, але саме вони після тривалого знайомства все більше причаровують. Запитаєте: чим? А тим, що про них кажуть: «Це справжнісінький талант, від Бога!». Рід Склемів походить із сивої давнини і бере свій початок із XVII століття, безпосередньо пов'язаний з історією «Реєстру всього війська Запорозького», живої криниці Лівобережної України, переважної більшості її корінних родоводів. А його мала Батьківщина – невеличке село Герасимівка Устимівської сільради, розташоване на старому Ромоданівському шляху, біля залізниці Кременчук – Ромодан, за 15 км від райцентру і залізничної станції Веселий Поділ. Саме тут прізвище набрало найбільшого поширення, як, скажімо, Одноволів у с. Очеретувате нашого краю. Про кожного з роду Склемів можна розповідати годинами. Усі вони трудилися на землі, вирощуючи найсвятіше – хліб. У нелегкі часи їх супроводжувала музика, спів, мелодійне слово, гартувалася їхня вдача й лірична душа. Дмитро Склема (на фото) народився у квітні того далекого 1935 року. Його батько, Іван Іванович, був майстром на всі руки, а головне – неперевершеним на всю округу ковалем, до послуг якого зверталися люди з усіх усюд.
У селах Устимівської сільської ради майже в кожному дворі як реліквію зберігають його найрізноманітніші вироби домашнього вжитку, реманент, які й досі служать людям. Тож підкувати блоху ковалю не було проблем. А навчався він ремеслу у відомого на той час коваля з Градизька. Матуся Меланія Павлівна була неперевершеною майстринею у куховарстві. Мала особливий хист до випікання хліба, короваїв, пасок. Працювала у ланці, на різних роботах у місцевому колгоспі імені Шевченка. Гордістю батьків були сини-красені Дмитро і Анатолій, трудолюбиві, тямущі у всякому ділі. Природа наділила обох талантом. Вони вільно володіли усіма регістрами голосу, легкістю і чарами голосу, брали найактивнішу участь у художній самодіяльності. Здобували початкову освіту у місцевій сільській школі. Дмитро ж після закінчення Семенівської середньої школи робітничої молоді, директором якої на той час був Ларіон Петрович Черкас, проходив військову службу у прикордонних військах Одеського військового округу. Служити довелося на острові Зміїний. У вільний від служби час він брав участь в армійській художній самодіяльності. У тому, що Дмитро Склема став знаменитим співаком, можна завдячувати Одесі – колисці мистецтв. На одному з фестивалів спів Дмитра почула професор Одеської державної консерваторії Ольга Благовідова. Спеціаліст вокалу із світовим ім’ям була зачарована чудовим тенором і зрозуміла, що така знахідка у вокалі – рідкість. Ольга Миколаївна надіслала листа у військову частину, запропонувавши Дмитрові Склемі вступати до консерваторії, і невдовзі він стає її студентом. За роки навчання Дмитро познайомився із студенткою консерваторії, однокурсницею Галиною. Їхня дружба переросла у кохання, і на останньому
курсі молодята побралися. Після закінчення консерваторії Дмитро Іванович був прийнятий у Харківську оперу. Виконував сольні партії Альфреда в «Травіаті», Вакули в «Черевичках», Тріке в «Євгенію Онєгіні» та ін. Та він мріяв про Одесу, де подружжю було запропоновано роботу у філармонії. І влітку 1963 року вони стають солістами Одеської філармонії. З концертами об’їздили всю Україну, країни колишнього СНД, гастролювали за кордоном. Багато років Дмитро Іванович поєднував артистичну діяльність із педагогічною, був викладачем на вокальному відділенні консерваторії, а Галина Павлівна, закінчивши артистичну кар’єру, довгий час плідно працювала директором спеціалізованих музичних шкіл в Одеському регіоні. Мені випала щаслива нагода у 80-90-і роки брати активну участь у художній самодіяльності, бути солістом чудового молодіжного естрадного колективу Будинку культури Веселоподільського цукрозаводу, районного Будинку культури, мати за честь співати на одній сцені з прославленим дуетом Дмитра і Галини Склемів, багато років підтримувати з ними товариські стосунки. Їхня вроджена шляхетність, товариськість, повага до земляків посилювали атмосферу довіри і дружби. Співоче подружжя часто приїздило на рідну Семенівщину, виступаючи з концертами. Склеми були окрасою свят і урочистостей, що проходили в районі. Майже 50 років свого життя віддав улюбленій справі заслужений артист України, кавалер ордена «Знак Пошани», наш талановитий земляк Дмитро Іванович Склема. Скільки душевного тепла було віддано пісням у його чудовому виконанні, а в його репертуарі були романси, українські народні пісні, пісні радянських і зарубіжних композиторів, оперні арії, сцени з оперет, вокальні цикли. З величезним успіхом співак виконував пісні на слова його
земляків Олексія Дудника і Анатолія Коблика, з якими підтримував багаторічні дружні зв’язки. Дав він крила і чудовим пісням нашого земляка, самодіяльного композитора Олексія Ноги з Оболоні. Активно популяризував і творчість одеських авторів Юрія Знатокова, Олександра Красотова, Володимира Юрина. До кожного свого концерту, де б він не був, Дмитро Іванович ставився з великою відповідальністю, щоб кожен, хто прийшов його послухати в переповнений зал сільського клубу, палацу культури, зміг повніше відчути і осмислити, яке це свято – жити на Землі, спілкуватися з друзями, любити, радіти сонцю, дощу, зимовій віхолі, дивитися на неповторну красу світу, який тебе оточує. Його пісні проспівані серцем, як говорив Утьосов. 20 листопада 2010 року перестало битися серце Д. І. Склеми, з яким пісня крокувала поруч усе життя. Він так і не діждався звістки про присвоєння йому високого звання – народного артиста України. Представлення на нього десь загубилося у високих інстанціях. Подружжя Склемів виростили чудову доньку Лілю, яка стала філологом, викладачем Одеського національного університету. Вона має співочий талант, бере участь у численних конкурсах і фестивалях. Її чоловік Василь Чикур очолює в Одесі будівельну фірму, а ще він має хист винахідника, сконструював перший у світі одномісний підводний човен. Дві внучки і два внука Дмитра Івановича і Галини Павлівни успадкували все найкраще роду Склемів, 14-річний Євген, до речі, має чудові вокальні дані і схожий на свого діда Дмитра, як дві краплі води, першокласник Костянтин навчається і в музичній школі. Підтримувати домашній затишок і творчу атмосферу в родині допомагає любляча матуся, теща і бабуся Галина Павлівна. Валерій ЗІНЧЕНКО
НАЙСВІЖІШІ НОВИНИ ДЕРЖАВИ, ОБЛАСТІ ТА РАЙОНУ НА SEMENIVKA.COM.UA