Вiсник Щотижнева громадсько-інформаційна газета
№15 (432) П’ЯТНИЦЯ 22 квітня 2016 року
Семенiвщини
Газета «Вісник Семенівщини» шукає журналістські таланти! Перші спроби пера можуть зробити учні 7-10 класів. Для своєї статті ви можете обрати довільну тему. Головне, щоб вона була актуальна та цікава. Усі роботи опублікуються на сайті «Семенівські вісті», а кращі – надрукуються в районному часописі і будуть винагороджені. Якщо ви хочете збільшити свої шанси на перемогу, звертайтесь до редакції за додатковою умовою. Редакція газети «Вісник Семенівщини» нагадує, що ви можете замовити оголошення через відділення поштового зв’язку у вашому селі. Код ЄДРПОУ 31432679, розрахунковий рахунок 26005055231835 у Семенівському відділенні ПГРУ «Приватбанк», МФО 331401. За додатковою інформацією звертайтесь до вашого листоноші.
16 КВІТНЯ – ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ Фоторепортаж
Минулої суботи, 16 квітня, в рамках Всеукраїнського дня довкілля, проведено прибирання територій біля установ, організацій, підприємств. До заходів долучилися працівники установ державної сфери. Селищним головою Людмилою Милашевич було ініційоване прибирання старого кладовища с-ща Семенівка, до якого долучилися лише представники партій «Рідне Місто» та «Нова держава». На жаль, усі інші партії проігнорували захід, виразивши цим своє реальне ставлення до благоустрою у громадах, які їм довірилися.
Працівники районної державної адміністрації Прибирання території поблизу Семенівської селищної ради
Депутати всіх рівнів від партії «Рідне Місто» дружно взяли участь у впорядкуванні центрального кладовища с-ща Семенівка
Члени районної організації ветеранів не тільки в День довкілля займаються благоустроєм могил часів Великої Вітчизняної війни
«НЕЗРУЧНИЙ ПРОКУРОР»
Стати «слідчим-важняком» я мріяв ще зі студентських років Продовження. Початок у №№4, 6-7, 9-13. Тодішні «важняки» практично не займались розслідуванням одноепізодних кримінальних справ відносно однієї особи. Можу лише згадати деякі з тих справ, які розслідували мої колеги: це десятки справ (які виділялись з основної) про корисливі злочини, у яких була викрита ціла система хабарництва, що процвітала на той час у торгівлі в системі «Київавтоматторгу», «Київкомісійторгу», «Універсамторгу», міськторгінспекції; справа про хабарництво і розкрадання у Ворошиловградській системі облпобуту, справа про побори і хабарництво у судах Миколаївської області і т. д., матеріали слідства яких складали сотні томів. Такими слідчими з великої букви були: Мельниченко Володимир Якович, Литовченко Віктор Іванович, Бейкун Леонід Андрійович, Клокол Микола Олексійович, Кузьма Олександр Іванович, Довгань Ілля Максимович, Захарченко Григорій Михайлович, Харченко Євгеній Семенович. Щодо професійної підготовки – їм рівних я не зустрічав. Величезна заслуга в їхньому підборі та підготовці належала тодішньому заступнику прокурора УРСР С. Ф. Скопенку. Куратором слідства на той час був заступник прокурора УРСР Степан Федорович Скопенко, людина, яку я просто обожнював за його великий досвід прокурорської і слідчої роботи, за його справді високий професіоналізм та беззаперечний
авторитет як у правоохоронних органах і судах, так і в органах влади. Він був учасником Великої Вітчизняної війни, де став інвалідом, і, на мою думку, взагалі був дуже чуйною людиною, про що скажу трохи пізніше. Через невеликий проміжок часу моєї роботи в слідчій групі, де я був задіяний для виконання слідчих дій в епізодах злочинної діяльності працівників «Київавтоматторгу», у моєму житті відбулася ще одна зміна. Згадуваний мною С. Ф. Скопенко невдовзі був призначений першим заступником прокурора УРСР, а на його місце прийшов мій колишній керівник – прокурор Херсонської області М. О. Потебенько, який після розмови з А. П. Бєліком запропонував мені також перейти на роботу в прокуратуру УРСР на посаду слідчого в особливо важливих справах. Визнаю, це була моя давня, ще студентських років, мрія – стати слідчим в особливо важливих справах, чого я ніколи не приховував від своїх однокурсників у вузі. Тому я із задоволенням сприйняв цю пропозицію й дав згоду на переведення, хоча й було трохи страшно від тієї відповідальності, яка на мене лягала, особливо враховуючи мій усього чотирирічний стаж слідчої роботи. Крім того, я не міг не думати і про свою сім’ю. У мене на той час народився другий син, і лише в 1982 році – за три роки роботи – я зміг отримати в Херсоні нормальну двокімнатну квартиру, яку я, звісно, повинен був здати, перейшовши на роботу в апарат про-
куратури УРСР. У Києві сім’ю забирати було нікуди, бо жив я в готелі, й тому вони змушені були знову переїхати до моїх батьків у село на Полтавщині, де тулилися в простій сільській хаті, яка складалася з кімнати й кухні, разом із моїми батьками та моїм рідним братом і його сім’єю. Тож побутова ситуація була катастрофічною. Та попри все на пропозицію М. О. Потебенька я погодився, хоча потім, особливо на перших порах, мені не раз приходилось жалкувати про прийняте рішення. Незважаючи на те, що я виконував доручену роботу добросовісно, мені неодноразово доводилося виправдовуватись перед кількома «важняками», що я не «стукач» М. О. Потебенька, який із перших днів почав боротися із п’янками на робочих місцях, а оскільки я не вживав спиртного разом із колегами, то дехто із них мене вважав таким, що про все це доповідає начальству. Більше того, М. О. Потебенько принципово реагував на порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, які нерідко допускали «важняки», на що раніше його попередники не завжди звертали увагу. Відтак, з приводу цього почали виникати різного роду конфліктні ситуації. Від цього протистояння мене врятував С. Ф. Скопенко, залучивши до спеціальної операції, яку він проводив спільно з працівниками КДБ УРСР, з викриття начальника ВБРСВ УМВС Чернігівської області, полковника
Працівники районної ради на суботнику
міліції О. Берестового. Виїхали ми із Степаном Федоровичем пізно ввечері до Чернігова, де відбулася закрита нарада з прокурором цієї області О. О. Кравченком та працівниками новоутвореного підрозділу КДБ УРСР боротьби з хабарництвом у правоохоронних органах. На нараді з’ясувалось наступне: правоохоронними органами Чернігівської області була викрита організована злочинна група під керівництвом жителя міста Дніпропетровська Аліка Коваля, яка на фабриці «Індтрикотажу» організувала підпільне виготовлення килимів, які потім реалізовувалися без обліку в магазинах роздрібної торгівлі по всій Україні, внаслідок чого зазначені особи незаконно збагачувалися. Члени злочинної групи, в тому числі й Алік Коваль, були заарештовані і перебували в СІЗО міста Чернігова. Їх оперативною розробкою займався особисто начальник ВБРСВ Чернігівської області О. Берестовий. У цей час працівники КДБ отримали оперативну інформацію про те, що сестра Аліка Юлія Дейч звернулася до своїх знайомих – начальника паспортного відділу Дніпропетровського міського управління МВС Володимира Кузенка, який до цього працював у ВБРСВ і курирував підприємства побуту, а через нього – до недавно призначеного заступника начальника УМВС в Черкаській області Павла Стужука (колишнього начальника Дніпропетровської міської міліції) з проханням допомогти звільнити її брата з-під варти. Наскільки пригадую, саме Павло Стужук зв’язувався з О. Берестовим (тоді була оперативна інформація, що саме П. Стужук допо-
міг сину О. Берестового вступити до Черкаського пожежно-технічного училища) і просив його зустрітися з Юлією Дейч та надати їй допомогу. Зі слів працівника КДБ, перша зустріч Берестового і Дейч відбулася і вони домовилися, що О. Берестовий за хабар у сумі сто тисяч рублів допоможе «розвалити» дану кримінальну справу і тим самим Аліку та його підручним уникнути кримінальної відповідальності. Начебто під час цієї чи другої зустрічі Юлія Дейч передала О. Берестовому першу частину хабара в сумі десять тисяч рублів. Наступного дня вони повинні були зустрітися знову (не виключено, що для передачі іншої частини хабара), де Берестовий мав підтвердити, що конкретно він зробив для звільнення її брата. Нарада закінчилася пізно ввечері. Уже наступного дня кілька груп слідчих і оперативних працівників стали чекати сигналу й інформації про час і місце зустрічі О. Берестового й Ю. Дейч. Одразу ж після того як останні роз’їхалися на автомашинах з місця зустрічі, спеціально створені слідчо-оперативні групи виїхали на їх затримання. В автомашині О. Берестового були знайдені деякі речі, які могли бути предметом хабара: шоколадний торт, дорогі спиртні напої, а також службові документи з грифом «Цілком таємно», які він показував сестрі А. Коваля з тим, щоб вона через адвоката змогла передати брату та порадити, як потрібно себе вести на допитах, від яких показань йому потрібно відмовитися і т. п. Далі буде...
НАЙСВІЖІШІ НОВИНИ ДЕРЖАВИ, ОБЛАСТІ ТА РАЙОНУ НА SEMENIVKA.COM.UA