Ateliers Populaires de Paris Бабі Бадалов Яель Бартана Вова Воротньов IRWIN Нікіта Кадан Хуан Пабло Маціас Сергій Попов Олексій Радинський Томаш Рафа Микола Рідний Шон Снайдер Хаім Сокол Тетяна Фьодорова Fokus Grupa
Ateliers Populaires de Paris Babi Badalov Yael Bartana Vova Vorotniov IRWIN Nikita Kadan Juan Pablo Macias Serhiy Popov Oleksiy Radynski Tomasz Rafa Mykola Ridnyi Sean Snyder Haim Sokol Tatiana Fiodorova Fokus Grupa
Куратори: Сергій Климко, Леся Кульчинська
Curated by: Serge Klymko, Lesia Kulchynska
Політичну карту світу можна розглядати як музей колективних фантазій, що вибороли шматок території для свого втілення. Деякі з них померли, не витримавши випробування реальністю, але продовжують блукати своїми володіннями в подобі привидів. Деякі поступилися простором іншим мріям. Деякі здійснюють експансію, претендуючи на розширення територій. Однак існує також карта уявного світу, де позначені мрії спільнот, що зазнали поразки або, навпаки, ще тільки народжуються у відповідь на розчарування чи невдоволення наявним станом речей. Вони шукають собі місце в реальності, вербуючи агентів для свого здійснення, обіцяючи їм можливість знайти щастя. Протягом 2014 року ми стали свідками того, як політичні утопії, помножені на потенціал сучасних медіатехнологій, реалізуються, нарощуючи разом переглядами в соцмережах кількість знищених людських життів. Вірусні форми державності окуповують політичну карту. Жонглюючи ідентичностями, міфологемами, образами та сюжетами з історії чи масової культури, новонароджені держави утворюють експериментальний полігон для моделей влади, культури та політики. Вони кидають виклик мистецтву. Ми пам’ятаємо, як півтора роки тому під час подій на Майдані екрани комп’ютерів, мобільних телефонів і телевізорів стали проникними. Те, що з’явилося в нашому житті як медіа-образ, для багатьох продовжилося як цілком реальний досвід. Ми буквально отримали змогу потрапити по той бік екрану. Зі спостерігачів видовища стали учасниками політичного процесу, вступивши в бій за політичну уяву в епоху її технічної відтворюваності, – точку перетину інтересів віртуалізованої постполітики та утопічної практики. Тепер ми спостерігаємо, як образи та фантазії вриваються в нашу дійсність із потойбіччя екрану і розпалюють війну за цілком реальний шматок території. Кордон між вимислом та реальністю безповоротно втратив свою надійність. Починаючи від Платона ідеальна держава мислилася як механізм задоволення потреб та досягнення щастя для всіх людей, що зібралися разом. Щоправда, вже Гоббс в «Левіафані» зробив поправку на те, що «кінцевої цілі та найвищого блага, про які йдеться в книжках старих філософів моралі, не існує». Розчарування і травми ХХ століття, здавалось би, остаточно закріпили цей скепсис. Однак у фантасмагоріях політичної реклами, мріях мігрантів та художників образ ідеальної держави як шансу на неможливе щастя для всіх ніколи не згасав. Сьогодні, коли екран реальності став як ніколи проникним, до цих мрій та фантазій варто поставитися серйозно. Ми маємо поглянути на карту сучасної утопічної уяви, щоб побачити ті шляхи, якими прямуємо в пошуках спільного щастя, щоб наново осмислити поняття і образи, які скеровують нас на цьому шляху. Сергій Климко, Леся Кульчинська
The political map of the world may be perceived as a museum of collective fantasies that once have conquered a piece of territory for their realization. Some of the fantasies died, failing a reality test, but yet they continue haunting their demesnes like specters. Some other has given up their spaces to other dreams. Some other continues to expand, claiming new territories. However, there is also a map of the imaginary world that presents dreams of communities that have been defeated, or to the contrary, still are being born as a response to disappointment and dissatisfaction with a current situation. They are looking for their place in reality, recruiting agents that will make them real, promising them an opportunity to find happiness. During 2014 we witnessed how political utopias, multiplied by a potential of contemporary media, are being materialized, accumulating a number of views in social networks, as well as a number of destroyed people’s lives. Viral forms of the statehood occupy the political map. Juggling identities, mythology, images and stories from history or popular culture, newborn states create an experimental testing ground for models of government, culture, and politics. They challenge art. We remember that one and a half years ago, during the events on the Maidan, television screens became penetreable. What first appeared in our lives as a media image, for many was transformed into a real life experience. We literally were able to get to the other side of the screen. It was possible for observers to turn participants of the political process, joining the battle for political imagination in the era of its mechanical reproduction at the intersection of interests of virtualized post-politics and utopian practice. Now we see how images and fantasies from another side of the screen break into our reality and incite a war for a very real piece of territory. The boundary between fiction and reality has lost its credibility forever. Since Plato, the ideal state has been perceived as a model to satisfy needs and achieve happiness for all the people that gathered together. Yet, Hobbes in “The Leviathan” added that “the ultimate goal and the ultimate good, referred to in the books of old moral philosophers, do not exist.” It seems that disappointments and traumas of the twentieth century reinforced this skepticism even more. However, phantastic worlds of political advertising, dreams of immigrants and artists still have a vivid image of the state as an ideal chance for impossible happiness that has never faded away. Now, when the screen of reality has become permeable as never before, these dreams and fantasies should be taken seriously. We need to look at the map of contemporary utopian imagination to see the ways that we take in search of common happiness and to rethink concepts and images that guide us in this search. Serge Klymko, Lesia Kulchynska
Ateliers Populaires de Paris / *Паризька Народна Майстерня Гемоніїв Поміст 2015 module 1 front
module 2 front
module 1 back
module 2 back
Гемоніїв поміст, створений Ateliers Populaires de Paris, – це ораторська споруда, призначена для публічного простору. На її створення надихнув малюнок такого собі Жірара 1790 року. Це архітектурний об’єкт з поєднуваних частин, які збираються в тимчасову агору. Підсилюючи звук простим аналоговим способом, поміст покликаний сприяти публічний дискусії. Це функціональна скульптура для суспільного вжитку, призначення якої – виявляти політичний потенціал публічного простору Гемоніїв поміст – це ораторська споруда, призначена для публічного простору; на її створення надихнув французький тесля-революціонер Жірар, який 1790 року винайшов «ораторську пересувну платформу». Від початкового проекту Же-
Ateliers Populaires de Paris
180cm: X9 150cm: X3 90 cm: X3 60 cm: X3 30 cm: X3
Gemonian Scaffold 2015 90 cm: X2 102 cm: X2 120 cm: X2 148 cm: X2 168 cm: X2 186 cm: X2 205 cm: X2
X 336
X 84
80 cm: X2 100 cm: X2 96 cm: X2 109 cm: X2 113 cm: X2 127 cm: X2 137 cm: X2 153 cm: X2 157 cm: X2 172 cm: X2 180 cm: X2 194 cm: X2 198 cm: X2 213 cm: X2
50 cm: X 45 70 cm: X 2 85 cm: X4 105 cm: X4 125 cm: X4 145 cm: X4 160 cm: X4 180 cm: X2 220 cm: X2
X 140
X 24
The Gemonian Scaffold by Ateliers Populaires de Paris is an oratorial structure designed for the public space. It is inspired by a 1790 drawing from Sieur Gérard. This combinable architectural object is meant to be assembled into one temporary agora. While implementing an analog sound enhancement disposition, the scaffold facilitates public debate. It is an address to the politicity of the public space and yet remains a functional sculpture to be socially used. The Gemonian Scaffold is an oratorial structure designed for the public space and inspired by French revolutionary carpenter Sieur Gérard, who himself invented an “oratorial mobile platform” in 1790. Only a drawing and a short descriptive text still exist from Gérard original project to build elevated and rolling structures
C
M
Y
CM
MY
CY
CMY
K
0
1
рара залишилися лише малюнок і короткий опис, де йдеться про пересувні платформи, які громадяни могли б використовувати для спілкування в будь-якому публічному просторі. Назва роботи відсилає до сумнозвісної Scalae Gemoniae – Гемонієвої тераси ()римських часів. Її сходи були розташовані в центральній частині Риму і вели до Капітолійського пагорба повз Мамертинську в’язницю. Терасу використовували як місце страти і публічного показу тіл страчених. Засуджених зв’язували, страчували і кидали на сходи. Їхні трупи залишали гнити, ними живилися тварини, аж поки врешті їх кидали в річку. Померти на цих сходах було найбільш ганебною смертю. Їх політичне призначення полягало в тому, щоб надати людям можливість публічно глумитися з трупів. Інша важлива аналогія між назвою цього архітектурного об’єкта та його призначенням – це подібність, що існує в англійські мові між словами scaffolds, що перекладається як поміст чи ешафот, і scaffoldings – риштування. Гемоніїв поміст складається зі стандартних елементів риштування, що дозволяє відтворити його в будь-якому сучасному контексті. Ця тимчасова агора постає з елементів, які мають слугувати допоміжною структурою при будівництві. Ніби за дивним лексичним збігом, а насправді з цілком зрозумілих прагматичних міркувань, сучасні ешафоти в більшості випадків також виготовляються саме з риштування. Отже, Гемоніїв поміст – це стандартний модуль. Модуль – це умовна одиниця, яку пристосовують до середовища. Оскільки цей поміст створений за модульним принципом, він може легко модифікуватися; класична кругла агора – лише один з варіантів композиції. Якщо у вас є 10 комплектів риштувань, ви можете з’єднати їх усі і створити тимчасову агору. Гемоніїв поміст призначений для того, щоб сприяти публічним обговоренням та зібранням усіх видів та потенційно в будь-якому контексті, спірному чи ні.
Помости також можна використовувати як житло; простір під сходами – цілком придатний для таких цілей. Він має змінне покриття, яке можна адаптувати до особливостей клімату і функціональних потреб. Гемоніїв поміст – це пропоноване місце. Пропоноване означає, що ти маєш його в своєму розпорядженні й водночас воно зникає за непотрібності. Ефективність цього помосту тимчасова. Якщо він не використовується, тоді це просто скульптура. При використанні його можна пристосовувати до безлічі потреб тих, хто його займає. Гемоніїв поміст – це робота, яка сама себе трансформує, об’єкт і суб’єкт водночас. Він ставить питання про політичність публічного простору, сам будучи при цьому функціональною громадською скульптурою. Ateliers Populaires de Paris подбали про те, щоб їхній поміст можна було виготовити практично в будь-яких виробничих умовах. Гемоніїв поміст дуже зручний у використанні, він може розташовуватися в приміщенні або на відкритому просторі, бути самостійною скульптурою або ж стати тимчасовою 11-метровою агорою, якщо його скласти з 10 комплектів риштування.
that could be used by citizens to address one another in any public space. The title of the work directly refers to the “Gemonian Stairs� (Scalae Gemoniae), infamous from Roman times. This flight of steps was located in the central part of the city, leading up to the Capitoline Hill past the Mamertine prison. It was used as a place for both execution and public exposure of the dead bodies. The condemned were bound, executed and thrown down the stairs. Their corpses were left to rot, scavenged by animals, until being finally thrown into the river. To die on those stairs was the most dishonorable possible death. It was therefore used for political agendas, where people would abuse corpses publicly for days. Another signifying analogy between its title and its functions is the link between scaffolds and scaffoldings. The Gemonian Scaffold is structured by standard scaffolding elements, allowing it to be reproduced in any possible contemporary context. But this temporary agora is build out of structural elements supposed to be used only for construction purposes. As a strange short circuit, contemporary scaffolds are most of the time made out of scaffoldings for obvious pragmatic reasons. The Gemonian Scaffold is therefore a standard module. A module is a reference measure, integrated in an environment. An adjustable agency in a contextual space. This scaffold is mobile because it has a modulable composition principle, the classical circular agora being only one of them. The Gemonian Scaffold is a combinable architectural object: if you have 10 scaffolds, you can assemble them all and create temporary agoras. It is meant to facilitate public debate and agoratic encounters of all kind in potentially any context, contested or not. The scaffolds are also structures to be potentially inhabited, considering that the space below the stairs is kept functional and usable. It has as well a versatile covering, a cloathing variable that adapts to climatic and functional features. The Gemonian
Scaffold is a proposed place - properly proposal meaning both disposed in front of the eyes and disposable. This scaffold is provisory efficient. Left unused, it is a sculpture to go around. Used, it can accommodate to the plurality of functions required by its occupants. The Gemonian Scaffold is then a transformative work in itself, both an object and a subject. It addresses questions related to the politicity of the public space, but it is as well an exhibited and functional public sculpture. Ateliers Populaires de Paris has designed its construction procedure to be adaptable to a great variety of production contexts. Pragmatically, the Gemonian Scaffold can be presented indoors or outdoors as one selfstanding sculpture but, repeating its construction process, it can be made out of 10 scaffolds and become a 11-meters wide temporary agora.
Томаш Рафа Чесько-Ромський прапор 2013
ЧЕСЬКО-РOMСЬКИЙ ПРАПОР ЯК ІНДИКАТОР СТАНУ СУСПІЛЬСТВА Томаш Рафа здійснив інтервенцію в публічний простір простим, здавалося б, жестом – поєднавши чеський та ромський прапор, він створив кілька версій нового чесько-ромського прапора. З багатьох представлених варіантів чесько-ромське журі обрало 7 пропозицій для громадського голосування, і прапор, який набрав найбільше голосів, був запропонований чеському уряду. Тисячі людей взяли участь у голосуванні та висловили свої думки на форумах. Деякі помилково сприйняли цю мистецьку акцію за офіційну державною ініціативу. Весь проект «Проведення конкурсу на чесько-ромський прапор» ґрунтується на амбівалентності. Залежно від позиції глядача, в цьому художньому жесті можна побачити «наругу» як над чеським, так і над ромським символом. З іншого боку, він символізує об’єднання. Виставка Томаша Рафи у відкритій галереї Artwall, де був
уперше представлений цей проект, несподівано співпала із загостренням антиромських настроїв у Чехії. Ці настрої не нові, вони весь час латентно присутні в суспільстві, де протягом тривалого часу толерують расизм. Прапори, виставлені у відкритому публічному просторі галереї Artwall, були по-вандалістськи знищені правими екстремістами. На Томаша Рафу подали скаргу, внаслідок чого його було оштрафовано адміністрацією району Прага 7 за «паплюження чеського прапора». Він двічі подавав апеляцію проти цього рішення. На повторній виставці в маленькій празькій галереї поліція вилучила 3 з 7 виставлених прапорів. Вперше в історії нової демократичної Чеської республіки поліція конфісковувала твори мистецтва з політичних причин. Півтора роки після звинувачення адміністрація Праги вирішила скасувати штраф, закрити справу і повернути ав-
Tomasz Rafa Сzech-Roma Flag 2013
CZECH-ROMA FLAG AS THE INDICATOR OF THE STATE OF THE SOCIETY Tomasz Rafa enters the public space with a seemingly simple gesture: by combining Czech and Roma flag, he created several versions of a new Czech-Roma flag. With this, however, the project only began. From many submitted designs by the artist, a Czech-Roma jury selected 7 proposals for public vote and the winning flag was offered to the Czech Governmental Office. Thousands of people took part in voting or expressed their opinions in forums. The project was mistaken for the official state proposal by some people. The whole project Competition for the Czech-Roma Flag is based on certain ambivalence. The interpretation of the hybrid flag depends on the position of the viewer. On one side the artistic gesture can be perceived as “abuse” of the Czech symbol, while on the other it can be understood as “abuse” of the symbol of the Roma people. From another perspective the combined flag is a symbol of unification.
The exhibition of Tomáš Rafa in the open-air Artwall Gallery, where the flag was first presented, coincided with the recent anti-Roma moods in the Czech Republic, although it was not planned. These tendencies are not new, but perpetually latent in a society, where in the long run, racism is tolerated. Flags exhibited on the open-air Artwall gallery were vandalized by right-wing extremists. Denunciation to authorities was made and Tomáš Rafa was fined by Prague 7 for “defamation of the Czech flag”. He filed an objection against the authorities´s decision twice. On the occasion of repeated exhibition in a small Prague gallery police confiscated 3 of 7 exhibited flags. It was the first time in new democratic history of the Czech republic, that police confiscated art works for political reasons. After a year and a half from the denunciation Prague authorities decided to cancel the fine, end the case and return the confiscated flags to the artist.
тору конфісковані прапори. Під час переслідування художника чесько-ромський прапор почав використовуватися на демонстраціях на підтримку меншин. Тиждень після скасування штрафу, накладеного на Томаша Рафу, почалися нові переслідування: ромський активіст і священик були затримані поліцією за використання чесько-ромського прапора на демонстрації проти ісламофобії. Пізніше поліція пояснила, що цей вчинок був помилкою, і вибачилася. Символ прапора пов’язаний зі складними поняттями нації, держави, простору і політичного представництва. Під час антиромських демонстрацій, які відбувалися останнім часом у Чехії (влітку 2013 в Духцові, Чеське Будейовіце), Томаш Рафа як репортер знімав там фото та відео. На кадрах видно чеські прапори (і словацькі також) в руках радикалів, їхніх симпатиків і неонацистів, і чути вигуки: «Чехія для чехів!», «Ми тут вдома!», «Лише нація!». Чеський прапор у руках громадян, налаштованих проти ромів, стає символом етнічно гомогенної держави. У цьому контексті чесько-ромський прапор протиставляється концепції етнічно однорідної держави. Він привертає увагу до абсурдного і небезпечного проекту Чехії, населеної тільки білими чехами, для того, щоб піддати його критиці. Гібридний прапор ставить питання, чи наявний чеський прапор дійсно досі є символом людей, які живуть у Чехії, чи його присвоїли собі ультраправі. Сьогодні Чесько-ромський прапор слугує політичним інструментом. Цей мистецький проект не має завершеної історії і досі є індикатором стану суспільства. Ленка Кукурова, кураторка галереї Artwall
During the time of prosecution of the artist the Czech-Roma flag entered the public space as an activist project and was used on several demonstration supporting minorities. A week after cancelling of the fine for the artist, the new prosecution came: Roma activist and a clergyman were detained by police for using the Czech-Roma flag on the demonstration against Islamophobia. Police explained this act as a mistake and apologized later on. The symbol of the flag is connected to the complicated concepts of Nation, State, Space or Political Representation. Tomáš Rafa also created photographs and videos depicting antiRoma demonstrations in the Czech Republic that took place in recent times (summer 2013 - Duchcov, České Budějovice). This documentation material was acquired by the artist at the demonstrations from a position of a reporter. On the footage one can see Czech flags (Slovak also) in the hands of radicals, their sympathisers and neo-nazis, and hear shouts: “Czech for Czechs!”, “We are at home here!”, “Nothing but the Nation!”. The Czech flag in the hands of the anti-Roma attuned citizens becomes a symbol of an ethnically homogenised state. In this context, the Czech-Roma flag becomes a contradiction to the concept of the ethnically pure state as it is mixed in the same way as the population of the country. It highlights and criticises the absurd and dangerous projection of the Czech Republic, populated only by White Czechs. The hybrid flag poses the question if the original Czech flag is still truly the symbol of the people living in Czech lands, or if it had been appropriated by ultra right. Czech-Roma flag is used as an activist tool now. The artistic project with it´s unfinished story still serves as an indicator of the state of the society. Lenka Kukurová curator, Artwall Gallery
Тетяна Фьодорова Радянський паспорт 2014
Радянський паспорт З часу розпаду Радянського Союзу пройшло понад 20 років, однак у Молдові та Придністров’ї є люди, які досі використовують паспорти, видані цією вже неіснуючою державою. На сьогодні в Молдові таких громадян близько 200 тисяч, більше 150 тисяч з яких живе на правому березі річки Дністер, а 50 тисяч – на лівому. До березня 2014 року не існувало закону, що забороняв би користуватися цим документом. У березні уряд Молдови затвердив законопроект, в якому йдеться про обмін радянських паспортів до 1 вересня 2014 року. Громадянам, що не мають дійсних молдовських паспортів, неможливо отримати пенсію та пільги, також вони не мають право голосувати. Обмін радянського паспорту на молдовський здійснюється
безкоштовно і є частиною державної політики з видачі громадянам Молдови державних посвідчень. У Придністров’ї такого закону немає. Багато з тих, хто там живе, використовують радянські паспорти і не збираються від них відмовлятися. Радянські паспорти пенсіонерів зі спеціальною печаткою, що засвідчує придністровське громадянство, дійсні без обмежень у часі. Оскільки країна залишається невизнаною, громадяни Придністров’я не поспішають обмінювати свої паспорти. Багато з них мають громадянство інших країн, користуючись при цьому паспортами громадян СРСР. Власникам радянських паспортів дозволено набувати громадянства Росії, України, Білорусі, Молдови та інших країн.
Tatiana Fiodorova USSR Passport 2014
USSR Passport More than 20 years have passed since the collapse of the Soviet Union, yet there are people in Moldova who still use passports issues by the already nonexisting Union of Soviet Socialist Republics. This is also true for the unrecognized republic of Transnistria. Currently in Moldova there are about 200 thousand citizen owning Soviet passports – more than 150 thousands of which live on the right bank of river Dniestr, and over 20 thousand – on the left. Until March 2014, there was no law forbidding the use of these documents. However now, the government of Moldova approved a draft law that talks about exchanging soviet passports until September 1, 2014. Citizens that do not have a valid Moldovan passport won’t be able to get their pensions and benefits, nor will
they be allowed to vote. The exchange of soviet passports is free and is part of the state policy of providing the citizen of Moldova with state IDs. In Transnistria there is no such law. Many people who live there use these Soviet passports and do not wish to part with them. Soviet passports that belong to pensioners and have a special insert proving Transnistrian citizenship, are valid indefinitely. As the country remains unrecognized, citizens of Transnistria are in no rush to exchange these passports,. Many people obtain citizenships of other states, using the passport of the citizen of USSR. Ownership of a Soviet passport allows the citizen of Transnistria to get the citizenship of Russia, Ukraine, Belorussia, Moldova or any other state.
У буклеті «Радянський паспорт» йдеться про людей, котрі вважають себе частиною минулої радянської ери, разом з їхніми документами про приналежність до давно зниклої держави. Багатьох із них складно розлучатися зі своїми радянськими паспортами. Для них цей документ – спогад про минуле, про утопічну державу, де вони провели свою молодість. Багато з них досі не можуть прийняти зникнення цієї країни і щосили намагаються втримати у власних руках принаймні її шматочок. Це наштовхнуло мене на запитання: якщо досі існують люди з радянськими паспортами, можливо країна СРСР також досі існує? Можливо, не в реальності, але в уяві цих людей. Цей проект – також частина моєї особистої історії. Тут представлена копія паспорту, що належав моєму батькові, який відійшов у 1982 році, коли мені було 6 років. З тих пір минуло багато часу, і цей паспорт був для мене згадкою про радянські часи та мого батька. В 2011 році обставини змусили мене податися на румунське громадянство, для цього я мала, зокрема, надати документи, що засвідчували смерть батька. Я обійшла безліч кабінетів та судів, і зрештою мені повідомили, що його немає в списку померлих. Мені сказали, що простіше отримати сертифікат народження, ніж смерті. Яким би абсурдним це не здавалося, документи засвідчують, що мій батько досі живий, так само, як і Радянський Союз, котрий продовжує існувати в цих паспортах, і в самих людях. Тетяна Фьодорова
The booklet “USSR PASSPORT” captures the people of the bygone Soviet era, together with the document of a long gone state. The booklet also includes short but insightful comments of these people about the Soviet era. It is quite difficult for these people to part with their Soviet passports, for them, this document is a memory of the past, of a utopian state, where they have spent their youth and lives. Many of them still do not accept the loss of that country and try, with all their might, to hold on to a piece of the Soviet Union. This makes me ask a question, if there are still people holding Soviet passports, then, the country of USSR also still exists, maybe not in reality, but in some people’s mentality. This project is also somewhat personal. Attached there is a copy of my father’s passport, who has passed away suddenly in 1982, when I was only 6 years old. A lot of time has passed, and this passport was for me a memory about the Soviet times and my father. In 2011, circumstances made me apply for Romanian citizenship, and I had to provide documents proving my father’s death. I had to go through many offices and courts until I was told that he is not listed as dead. I was told that it is easier to get a certificate of birth, rather than death. As absurd as it may seem, on paper it looks like my father is still alive, and the Soviet Union continues to live in these passports and people. Tatiana Fiodorova
Якимова Галина Іссаківна Р.н. 1931. Докторка наук з мікробіології, протягом 25 років працювала дослідницею в Академії наук в Кишиневі. Ви, мабуть, пам’ятаєте вірш Маяковського про радянський паспорт: Я достаю из широких штанин дубликатом бесценного груза. Читайте, завидуйте, я– гражданин Советского Союза.
Yakimova Galina Isaakovna PhD in microbiology, worked as a researcher for 25 years in the Academy of Science. You may remember Mayakovski’s poem about the Soviet passport. “ With what delight that gendarme caste would have me strung-up and whipped raw because I hold in my hands hammered-fast sickle-clasped my red Soviet passport.
Данілєвская Євдокія Філіповна Р.н.1924. Протягом 30 років працювала вчителькою. Кожного четверга мене провідувала група учнів молодших класів зі школи № 7. Їх було близько 14. Вони допомагали мені по дому, чистили килими, допомагали в саду. Але насправді вони були справжні негідники. Для них це була забава, вони галасували, бешкетували. Діти є діти. Коли сюди приїздить хтось із Росії, вони говорять, що ми (в Придністров’ї) досі живемо ніби при комунізмі. Наш президент Смірнов при владі останні 20 років, правда, багато хто говорить, що він чимало вкрав за цей час. Але якби це була правда, він би тут не жив. Всі, хто при владі, брудні. Але навіть якщо він і крав, він не завдав нам шкоди. Як би важко не було, наш президент знаходив спосіб нам допомогти.
Danilevskaya Evdokia Filipovna, born 1924 30 years worked as a teacher. Every Thursday a group of junior schoolchildren would come visit me, from the School nr. 7. They were about 14 of them. They helped me around the house, clean the carpets, and help in my garden. However, they were real rascals. It was fun for them, they were loud and playful. Children are children. Whenever somebody visits us from Russia, they say that we (in Transnistria) live as if it is communism still. Our president Smirnov is in power for the last 20 years, yet many people talk that he stole a lot. But if this were true, he wouldn’t live here. Everyone who is in power, is dirty. But even if he stole, he didn’t harm us. No matter how hard things got, the president found a way to help us.
Полякова Тамара Павловна Р.н. 1958. Протягом 17 років працювала економісткою на тираспольській фабриці «Електромаш». Мені майже ніколи не був потрібен цей паспорт. Кордони не діяли, ми були єдиною країною. Можна було купити квиток на будь-який вид транспорту, і ніхто ніколи не вимагав при цьому показувати паспорт. Вибух Чорнобильської станції був пам’ятною подією; нам про це сказали тільки через тиждень після того, як він стався. В день першотравневого параду в Тирасполі йшов дощ і був сильний вітер, швидше за все, дощ був радіоактивний. Сподіваємося, що це тоді на нас не вплинуло, і не вплине в майбутньому.
Polyakova Tamara Pavlovna, born 1958 Worked for 17 years as an economist of the Tiraspol Elektromash factory I almost never needed this passport. There were no borders, we were a united country. We could buy tickets for any kind of transport, and did not need to show our passports ever to anyone. The explosion at the Chernobyl station was a memorable event; we were told about it only a week after it happened. On the day of the May First parade in Tiraspol in 1986, it was raining and quite windy, and most likely that rain was radioactive. We hope that it didn’t affect us then and won’t affect us in the future.
Боцман Анна Олександрівна Р.н. 1933. Працювала на Тираспольській швейній фабриці імені 40-річчя комсомолу. Раніше ви могли отримати радянську пенсію. Найбільша пенсія була 132 рублі. Все було дешеве. Можна було піти в магазин з 10 рублями і купити все, що потрібно. Іноді, правда, бували часи, коли купувати було нічого. Можна сказати також про якість продукції. Кожна фабрика мала відділ державного контролю якості. Вибір був невеликий, але якість була високою. Зараз навпаки: вибір великий, а якість ніяка.
Botsman Anna Alexandrovna, born 1933 Worked for 25 years at the Tiraspol garment factory (named after the 40th anniversary of the Komsomol Before, you could get by on a soviet pension. The biggest pension was 132 rubles. Everything was cheap. You could go to the market with 10 rubles and buy everything you need. However, of course, there were times when there was nothing to buy. We can also talk about the quality of the products. Every factory had a department of state quality control. There was not much variety, however the quality was high. Today the variety is huge, but no quality whatsoever.
Окішев Євгеній Федорович Р.н. 1919. Протягом 30 років працював у Молдовській прокуратурі в Кишиневі. Ми не обмінювали наший паспортів, ні протягом перебудови, ні після неї, – не мали такої потреби, ніхто не казав, що ми повинні це зробити. Я з жалем згадую час перебудови. Тоді багато людей, 75 відсотків всього населення СРСР проголосувало за збереження єдиної країни. Не було жодної легальної причини підписувати Біловезьку угоду, розпускати СРСР і створювати СНД. Для мене цей паспорт – пам’ять про кращі часи.
Okishev Evghenii Fiodorovich, born 1919 Worked for 30 years in the Moldavian Prosecutor’s Office, in Chisinau We did not exchange our passport nor during the perestroika, neither after it – we did not have a nee d for it, no one told us that we must do so. It is with regret that I think about the times of the perestroika. Then, many people, 75 percent of all of the population of the USSR voted in favor of the preservation of a united country. There was no legal reason to sign the Belovejsk agreement to dissolve the USSR and form the Commonwealth of Independent States. For me, this passport is a reminder of better times.
Разворская Анна Іванівна Р.н. 1923. Протягом 32 років працювала бухгалтеркою в аеропорту Кишинева. Після розпаду Радянського союзу, ніхто нам не сказав, що потрібно міняти паспорти. В 2001-му мені в радянський паспорт поставили штамп, що тепер я є громадянкою республіки Молдова. З цим паспортом я їздила в Москву до моєї сестри і в Мурманськ, щоб відвідати мого сина. Тільки в 2005-му я отримала молдавський паспорт. Нещодавно чула в новинах, що нам терміново потрібно обміняти наші радянські паспорти. Інакше починаючи з вересня 2014-го ми не зможемо отримувати пенсію та субсидії і не зможемо голосувати.
Razvorskaya Anna Ivanovna, born 1923 Worked for 32 years as an accountant at the Chisinau Airport My whole life was difficult. My youth was spend on the war front. Then I’ve moved around the Soviet Union. When Brezhnev died, our lives became better, if not for Gorbachev, we could have been living even better still. After the collapse of the Soviet Union, nobody told us that we should exchange our passport. In 2001 I got a stamp in my Soviet passport stating that now I am a citizen of the Republic of Moldova. With this passport, I’ve traveled to Moscow to my sister, and to Murmansk to visit my son. Only in 2005 I got a Moldavian passport. Recently I’ve heard in the news that we must urgently exchange our soviet passports. Otherwise, starting with September 2014 we won’t be able to get our pension and benefits, also we won’t be allowed to vote.
Хаім Сокол
Haim Sokol
Свідок
Witness
2011 3’
2011 3’
Яель Бартана Нічні кошмари 2007, кадри з відео, надано галереєю Annet Gelink, Амстердам та Foksal Gallery Foundation, Варшава
Jewish Renaissance Movement in Poland
We want to return! Not to Uganda, not to Argentina or to Madagascar, not even to Palestine. It is Poland that we long for, the land of our fathers and forefathers. In real-life and in our dreams we continue to have Poland on our minds. We want to see the squares in Warsaw, Łódź and Kraków filled with new settlements. Next to the cemeteries we will build schools and clinics. We will plant trees and build new roads and bridges. We wish to heal our mutual trauma once and for all. We believe that we are fated to live here, to raise families here, die and bury the remains of our dead here. We are revivifying the early Zionist phantasmagoria. We reach back to the past — to the imagined world of migration, political and geographical displacement, to the disintegration of reality as we knew it — in order to shape a new future. This is the response we propose for these times of crisis, when faith has been exhausted and old utopias have failed. Optimism is dying out. The promised paradise has been privatized. The Kibbutz apples and watermelons are no longer as ripe. We welcome new settlers whose presence shall be the embodiment of our desire for another history. We shall face many potential futures as we leave behind our safe, familiar, and one-dimensional world. We direct our appeal not only to Jews. We accept into our ranks all those for whom there is no place in their homelands — the expelled and the persecuted. There will be no discrimination in our movement. We shall not ask about your life stories, check your residence cards or question your refugee status. We shall be strong in our weakness. Our Polish brothers and sisters! We plan no invasion. Rather we shall arrive like a procession of the ghosts of your old neighbours, the ones haunting you in your dreams, the neighbours you have never had a chance to meet. And we shall speak out about all the evil things that have happened between us. We long to write new pages into a history that never quite took the course we wanted. We count on being able to govern our cities, work the land, and bring up our children in peace and together with you. Welcome us with open arms, as we will welcome you! With one religion, we cannot listen. With one color, we cannot see. With one culture, we cannot feel. Without you we can't even remember. Join us, and Europe will be stunned!
THE JEWISH RENAISSANCE MOVEMENT IN POLAND
Yael Bartana Mary Koszmary (Nightmares) 2007, video still, courtesy of Annet Gelink Gallery, Amsterdam and Foksal Gallery Foundation, Warsaw
Вова Воротньов
Vova Vorotniov
Викрадення Європи чумаками
Abduction of Europe by Chumaks
2015
2015
Шон Снайдер Інтерв’ю (Скандал навколо Sony від 24 листопада 2014, лімітований реліз місяць і день потому, пароль від Netflix, подарунок на день народження, МР4-файл, флеш-накопичувач та VLC-плейер) 2015
Sean Snyder The Interview (the Sony scandal November 24, 2014, a limited release a month and a day later, a Netflix password, a birthday gift, an MP4 file, a memory stick, and a VLC player) 2015
DVD на п’єдесталі концентрує в собі безліч наративів, які можна розіграти, якщо пристрій в робочому стані. Вихід на екрани фільму, виробленого корпорацією Sony, спричинив скандал у США. Згідно з даними ФБР, Sony нібито зазнала хакерської атаки з боку Північної Кореї. Однак у хакерській спільноті це вважається вигаданою змовою (бо IP-адреси були із США). Фільм сповнений усіх тих погроз і абсурдизму, на які здатна Північна Корея. Справжні вони чи ні – це вже цілком інше питання. І воно спекулятивне. Агресивна провокація? Війна, обман і таємниці. І, можливо, навіть інша вдала мистецька подія.
The DVD on the pedestal is full of narratives that can be potentially played if the devise is operational. The release of the film by Sony corporation in cinemas caused a scandal in the US. Sony was hacked apparently by North Koreans according to the FBI. But in the hacking community it is considered to be a false conspiracy (according to the IP addresses which were in the US). The film contains all the threats and absurdities that North Korea is capable of. Whether they are true or not is another question entirely. And a speculative one. An aggressive provocation? War, lies, and secrets. And maybe even another good art event.
Останній твіт Леонарда Німоя: Життя як сад. Надзвичайні моменти можна мати, але не зберегти, окрім як в пам’яті. Живи і процвітай.
Leonard Nimoy’s last tweet: A life is like a garden. Perfect moments can be had, but not preserved, except in memory. LLAP
Fokus Grupa Куточок для читання: уявні солдати 2015
Куточок для читання: уявні солдати Вівтар Батьківщини, «монумент всім, хто загинув за Хорватію», був встановлений біля хорватської столиці Загреба. Його урочисто відкрив Франьо Туджман, перший президент Хорватії, 30 травня 1994 року. Скульптор Кузьма Ковачич створив своєрідну мінімалістичну скульптуру з розставлених кам’яних блоків, привезених з усіх регіонів країни, та скляних блоків, що мали символізувати море. Пам’ятник репрезентує тотальну єдність батьківщини у формі святилища нації, її крові й землі. Насправді, цей пам’ятник стоїть осторонь від політики мінімалізму, завдяки алегоричному та трансцендентному використанню матеріалу, а також з огляду на те, що його було задумано як центр паломництва державних процесій. Та якими б амбітними не були початкові наміри, зі
зміною уряду цей монумент занепав дуже швидко, майже одразу після своєї появи. Нещодавнє повернення на політичну сцену ультраправих організацій по всій Європі реактуалізувало тему війн 1990-х років на Балканах. В уявленні політичних правих старі альянси можна легко відновити, а нові – підробити, і таким чином фантазувати не лише про «братерство і єдність», але й про «давніх ворогів». У порівнянні з 1990-ми нині сербам та хорватам навіть не потрібно для цього починати війну: є вже готовий конфлікт, що розгортається в Україні. Це привласнення війни крайніми націоналістами вбудоване в саме ядро уявної природи поняття «любовіодне-до-одного-через-державу», що болісно нагадує про
Fokus Grupa Reading Corner: Imaginative Soldiers 2015
Reading corner: Imaginative Soldiers Altar of the Homeland, “a monument to all that have died for Croatia” was erected near the Croatian capital, Zagreb. It was inaugurated by Franjo Tuđman, first Croatian president on May 30, 1994. Sculptor Kuzma Kovačić created a peculiar kind of minimalist sculpture arranged out of stone blocks brought from all regions of the country and glass blocks in place of the sea. The monument represents total unity of the homeland in a form of a sanctuary to the nation, it’s blood and it’s land. Standing apart from the politics of minimalism, thanks to it’s allegorical and transcendental usage of material, and the fact it was intended as the central pilgrimage point for formal state protocols. As ambitious as its intentions were the change of government made the monument obsolete very quickly after its inception.
Recent re-emergence of the far-right political organisations across Europe re-actualised the 1990’s wars in the Balkans. In the imagination of the political right old alliances can easily be to reestablished and new ones can be forged in order to fantasise about “brotherhood and unity”, but also about “ancient enemies”. In comparison to the 1990’s Serbs and Croats don’t even need to start a war, there is a ready-made conflict happening in Ukraine. This appropriation of war by extreme nationalists, is built upon the very core of imaginary nature of the concept of love-for-eachother-via-the-the-state, which serves as a striking reminder of perverse ways we relate to each other based on national myths. The Altar to the Homeland gains a new urgency in this new context. Devoted to all Croatian heroes it represents a very inclu-
ті перверсивні відносини, якими нас пов’язують між собою національні міфи. У цьому новому контексті Вівтар Батьківщини набуває нової актуальності. Присвячений всім хорватським героям він являє собою дуже інклюзивний меморіал. Ким є всі ті герої, котрі загинули заради Хорватії? Чи належать до них усташі – колабораціоністи в Другій світовій війні? Фраза «….всім жертвам» нещодавно знову почала лунати в Сербії, аби заперечити колабораціонізм четників з нацистами в Другій світовій. Переосмислений Фокус Групою Вівтар Батьківщини, сконструйовано з використаних меблів, аби створити гібридну скульптуру, що поєднує фантазію і війну із самою ідеєю нації. У кожній новій інсталяції частини збираються з дощок, придбаних у цій місцевості, відкидаючи будь-яку трансцендентність матеріалу, що була такою важливою для Ковачича. Цей новий Вівтар Батьківщини стає водночас і утилітарним, і семантичним об’єктом, слугуючи куточком для читання, місцем для сидіння, а також концептуальним обрамленням.
sive memorial. Who are all the heroes that have died for Croatia? Are they also the Ustaše - WW2 collaborationists? Recently the phrase “…to all the victims“ reemerged in Serbia to deny the collaborationism with the nazis in the WW2, on the side of Chetniks. Altar of the Homeland re-articulated by Fokus Grupa, takes it’s material from used furniture in order to create a hybrid sculpture that links fantasy and war with the very idea of a nation. In every new installation the piece is assembled from locally acquired boards, discarding any kind of transcendence of material so important to Kovačić. This new “Altar of the Homeland” becomes simultaneously a utilitarian and semantical object; serving as the reading corner, a seating place, as well as the conceptual framing.
Нікіта Кадан Газелька 2015
Матеріал – розірваний шрапнеллю залізний лист від фургону авто ГАЗ-3302, що потрапив під обстріл. Автомобіль був знайдений автором у Северодонецьку навесні 2015 року. “Піднятий на прапор” сам по собі досвід матеріалу, досвід зруйнованої повсякденності, досвід, якому відмовлено в суб’єктності та голосі. Чи можливо уявити прапор жертв, всіх, чиє висловлення не підкріплене силою? Чи можуть стати прапором самі зруйновані будівлі та зламані речі, тварини та рослини, що постраждали від бойових дій? “Одеяло убежало, улетела простыня» - цей прапор втілює фантазм повстання речей, пробудження суб’єкту там, де ніхто не очікував. Можливо річ-повстанець нам мститиметься, можливо намагатиметься врятувати, а можливо висловить те, що не спроможний висловити ніхто окрім неї.
Nikita Kadan Gazelka 2015
It is made of an iron sheet from a GAZ - 3302 car, broken by shrapnel after it has been under fire. The author found the car in spring 2015 in Severodonetsk. It is the experience of the substance that is under special attention, the experience of destroyed everyday life, the experience that has been denied subjectivity and voice. Is it possible to imagine a flag of victims who express their thoughts without being backed by force? Can destroyed buildings and broken things, animals and plants affected by the fighting, be a similar flag? As the poem says, “From my bed the blanket fled. And the sheet refused to stay,� the flag embodies a phantasm of revolt of things, and awakening of a subject, where no one have expected it. An insurgent-thing may try to revenge, maybe will try to save, or maybe will expresses something that no one expects her is able to express.
Сергій Попов Гасла України 2015
Serhiy Popov The Slogans of Ukraine 2015
IRWIN у співпраці з Армією Грузії Was ist Kunst Тбілісі Держава в часі NSK 2007
Держава в часі NSK Держава NSK з’явилася на світ 1992 року в результаті перетворення колективу Neue Slowenische Kunst (Нове словенське мистецтво) в NSK державу в часі. Колектив був створений 1984 року трьома групами-засновницями – IRWIN, Laibach і театральною групою Gledališče sester Scipion Nasice, в рамках колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. Співпраця, вільний обмін ідеями між окремими учасниками та групами, відмова від авторського права і обмежень індивідуального авторства, поряд із взаємодопомогою та спільним плануванням конкретних кроків та дій стали наріжними каменями розвитку та діяльності NSK. При цьому кожна група продовжувала залишатися автономною у своїй діяльності. Усвідомлення особливостей югославського мис-
тецького поля, що в той час визначалося замкнутістю та комерційним спрямуванням, призвело до концентрації критично налаштованих щодо нього елементів та зрештою до їх прямої конфронтації з наявною системою. Цей антагонізм по суті визначив та окреслив контури як кожної окремої групи, так і NSK в цілому. В умовах напружених відносин з мистецьким істеблішментом відповідальність за продукування мистецтва і його критичне осмислення лягла виключно на наc, і саме це протистояння зробило нас незалежними. Таким чином, співпраця та співдружність стали водночас основою і неминучим наслідком позиції Neue Slowenische Kunst щодо культурної та політичної реальності Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії.
IRWIN in collaboration with the Georgian Army Was ist Kunst Tbilisi Держава в часі NSK 2007
NSK State in Time The NSK State came into being in 1992 as a result of the transformation of Neue Slowenische Kunst into the NSK State in Time. The Neue Slowenische Kunst collective (NSK) was formed by three founding groups – Irwin, Laibach and the Gledališče sester Scipion Nasice theatre group1 – back in 1984, still within the framework of the former Socialist Federal Republic of Yugoslavia. Collaboration, a free flow of ideas among individual members and groups, a declarative copyleft, which was not limited even by the indication of authorship, as well as mutual assistance and joint planning of particular moves and actions were key for the development and operation of NSK, although the groups were autonomous in their activities. Awareness of the specific conditions for operation in the field of art in the
then Yugoslavia, which was largely defined by the closedness of the art system and a valorization system adjusted to local needs, led to a concentration of critical mass and confrontation with the art system. The antagonism generated in this way, as a consequence, clearly delineated the contours of and subjectivized particular groups and NSK as a whole. Self-evidently, in conditions 1 Besides these three, the following groups were also active within the framework of Neue Slowenische Kunst: design group New Col- lectivism, Department for Pure and Applied Philosophy, a group of architects, The Builders, and music groups Dreihundert Tausend Verschiedene Krawalle and Germania. The first two have been very active up to the present day, the appearances of Dreihundert Tausend Verschiedene
Krawalle are not so frequent, and The Builders and Germania ceased to exist. of strained relationships, the responsibility for art production and its reflection lay solely with us, and it was precisely through steering this confrontation that we established our autonomy. In short, collaboration and common wealth were the basis and the inevitable consequence of Neue Slowenische Kunst’s positioning in relation to the cultural and political reality of the Socialist Federal Republic of Yugoslavia. With the collapse of socialism in the beginning of the 1990s and the disintegration of Yugoslavia, the conditions of our operation changed radically as well, affecting the transformation of Neue Slowenische Kunst into the NSK State in Time in 1992. Along with the emergence of a multitude of new states, some of which, among them Slovenia, achieved the status of an independent state for the first time ever in history, NSK too objectified itself in the form of state. Instead of to a territory, however, NSK assigns the status of state to thinking, which alters its boundaries in accordance with the movements and changes of its symbolic and physical collective body. At the time of its formation, the NSK State in Time was defined as an abstract organism, a suprematist body, installed in a real socio-political space as a sculpture, consisting of body heat, the movement of spirit, and the work of its members. In fact, the NSK state exists precisely through appearances in a variety of projects, which follow one another through time, drawing out its image and content, and establish and multiply relations among its citizens which gradually enable, through multiplication and layering, the appearance of articulations of specific needs and initiatives. Thanks to the particular circumstances at the beginning of nineties, it was possible for us to produce the passports of the NSK State in Time in cooperation with the Slovenian Ministry of Interior Affairs. As a result, NSK passports do not differ from the usual standards for such
products with regard to the mode and quality of production. So far several thousand persons have applied for and obtained our passports and thereby become citizens of the NSK State in Time, while retaining their previous citizenship, as one can imagine. Most of them can be regarded as belonging to the so-called “art scene’’. This large group of NSK citizens comes primarily from the developed countries of Western Europe or the USA. Thus the majority of NSK’s population comes from the so-called First World. The reasons for taking NSK citizenship are linked primarily to their understanding of and participation in the field of contemporary art. Although numerous, this is not the only social group among NSK passport holders. At the time when we started issuing NSK passports, in the first half of the nineties, new states were emerging on a daily basis and the war in the territory of the former Yugoslavia was still going on. A lot of interest in NSK passports came precisely from these areas. The largest number of passports was issued in Sarajevo at the end of the war in 1995. Although we issued the majority of passports to people associated with contemporary art, the interest in our passports was not just artistic. At that time, the citizens of Bosnia and Herzegovina had serious problems traveling outside their country. There are many stories of how NSK passports helped people to cross borders more easily than if using the Bosnian passport. Aware that the NSK passport does not enable them to cross national borders that it cannot be a replacement for other documents, many of them nevertheless took the risk of using it in cases of necessity as a functional replacement of their passports. Thus, NSK passport holders have so far been closely related to the field of art, and although the reasons for possessing the passport differ according to the position and status of particular passport holders, it is possible to maintain that the NSK passport is understood as an artefact which was, in certain cases and out of necessity, also used for non-artistic purposes.
Після колапсу соціалізму на початку 1990-х та подальшого розпаду Югославії умови нашої діяльності також радикально змінилися. Разом з виникненням численних нових держав, деякі з яких (наприклад, Словенія) отримали статус незалежних вперше в історії, NSK також вирішили втілити себе у формі держави. Однак ми вирішили, що замість території державу NSK визначатиме спосіб мислення, що дозволятиме змінювати її кордони відповідно до змін у її символічному та фізичному колективному тілі. У період свого формування держава в часі NSK визначалася як абстрактний, супрематичний організм, вкорінений у реальний соціальнополітичний простір як скульптура, що складається з тепла тіл, порухів духу та роботи її членів. По суті держава NSK існує насамперед через свої прояви у різних проектах, які слідують один за одним у часі, окреслюючи її образ та зміст. Ці проекти встановлюють та примножують відносини між громадянами NSK, з яких поступово народжуються та знаходять свій вияв їхні специфічні потреби та ініціативи. Завдяки специфічним обставинам початку 1990-х нам вдалося у співпраці з Міністерством внутрішніх справ Словенії виготовити паспорти NSK. Внаслідок цієї співпраці наші паспорти цілком відповідають звичним стандартам такого продукту в сенсі якості та способу виробництва. Наразі вже кілька тисяч людей подали заявки та отримали паспорти NSK і, таким чином, стали громадянами держави в часі NSK, зберігаючи при цьому свої попередні громадянства. Значна частина їх походить із розвинених країн Західної Європи або США, отож серед населення NSK переважають представники так званого «першого світу». Причини набуття ними громадянства NSK пов’язані насамперед з їхнім інтересом чи приналежністю до поля сучасного мистецтва. Однак, хоч їх і багато, але представники «світу мистецтва» – не єдина соціальна група серед власників паспортів NSK. У першій половині 1990-х, коли
кожного дня виникали нові держави, а ми почали видавати паспорти NSK, війна на території колишньої Югославії ще тривала. Чимало інтересу до паспортів NSK виникло саме на цій території. Найбільша кількість паспортів була видана в Сараєво 1995 року. В той час мешканці Боснії та Герцеговини мали значні труднощі з подорожами за межі країни, і є багато історій про те, як людям з паспортом NSK вдавалося простіше перетнути кордон, аніж із боснійським паспортом. Знаючи, що паспорти NSK не дають їм права перетинати національні кордони, багато людей все ж таки ризикували, використовуючи їх як функціональну заміну для своїх офіційних паспортів. Отже, хоч власники паспортів NSK переважно тісно пов’язані зі сферою мистецтва, і хоча причини володіння паспортом відрізняються відповідно до позиції та статусу конкретних осіб, можна трактувати паспорт NSK як артефакт, що у певних випадках і за необхідності може використовуватися для не мистецьких цілей. Кілька років тому заявки на паспорт NSK почали приходити з Африки, зокрема, з Нігерії, а особливо з Ібадану. Це починалося повільно, але з часом кількість заявок від нігерійців зросла до однієї тисячі. Оскільки більшість заявок приходили з одного міста, тому можна зробити висновок, що інформація поширювалася з вуст в уста. Ціна паспорта невисока, але для мешканців так званого «третього світу» – досить значна. Сумнівно також, що інтерес людей з Ібадану до отримання паспорту NSK пов’язаний з мистецтвом. Схоже на те, що у «третьому світі» паспорти NSK припинили бути артефактами і стали справді корисними документами. Найцікавіше – чому, де, кому вони приносять користь. Яким чином символічний об’єкт, який п’ятнадцять років продавався у «першому світі» й вважався – незважаючи на свою двозначність, а може, і завдяки їй – арт-об’єктом, став
But several years ago, applications for the NSK passport began coming from Africa: from Nigeria, specifically from Ibadan. It started slowly but in a short time the number of applications from Nigerians has exceeded 1,000. Since most of the applications come from the same city, it is possible to conclude that the information spreads from person to person. The cost of the passport is not high, but for the inhabitants of so-called Third World, it is hardly insignificant. It is doubtful that the interest of people from Nigeria in getting the NSK passport is related to art. It seems more likely that in the Third World NSK passports have ceased to be artefact and have become useful documents. What is interesting apart from the way in which this information spreads – is why, where, for whom and how this is useful. How did a symbolical object that had been sold in the market of the First World for fifteen years and is recognized – regardless of its ambiguity or precisely because of its ambiguity – as an art object become a functional document in the Third World? In short, how did the word become flesh? How are we to understand the close encounter of two totally disparate worlds; the comparatively complex, highly sophisticated and abstract space of modern art on the one hand, and the politically, culturally and economically deeply destabilized Third World, where mere survival is often a key issue and from where people emigrate in masses driven by a desire for a better life? Europe is the most coveted destination, and year after year the media report
on the terrible tragedies many of them experience primarily as victims of shipwrecks during expensive and dangerous illegal sea voyages. Two worlds so far apart from each other that their encounter can only be understood as a result of modern technologies, of the internet, which enables the flow of information even where there was none before. On a completely different level, though still in keeping with the above, the results of the self- organization of NSK citizens are increasingly on display. It is important that NSKstate. com, the key domain where one can find information about NSK, is organized and managed by NSK citizens and not by original Neue Slowenische Kunst. The communication among the citizens of NSK has developed around and through this internet project, and has recently grown into joint campaigns and projects. Pleased by the level of self-organization, we proposed to the citizens that they hold an NSK Citizens’ Congress and share responsibility for the state’s future development. The First Congress of the NSK State in Time was held in October 2010 in the Haus der Kultur der Welt in Berlin. Thirty delegates and 20 observers from all over the world along with invited experts analyzed the operation to date, formulated conclusions, and based on their findings made decisions about the future operation. Although the outcomes of the Congress were indeterminate, the few months since the Congress have been enough to conclude that it triggered a series of events whose
функціональним документом у «третьому світі»? Іншими словами, як слово стало матеріальним? Як трактувати близьку зустріч двох абсолютно ізольованих світів: порівняно складного й абстрактного простору сучасного мистецтва у «першому світі» та політично, культурно й економічно дестабілізованого «третього світу», де елементарне виживання часто є ключовим питанням і звідки люди масово емігрують, бажаючи кращого життя? Європа – найбільш жаданий пункт призначення, і рік за роком медіа повідомляють про жахливі трагедії, пережиті в основному через корабельні аварії під час дорогих і небезпечних нелегальних морських подорожей. Ці два світи так далеко один від одного, що їхню зустріч можна зрозуміти лише як результат сучасних технологій, які уможливлюють потоки інформації там, де раніше це було неможливо. На зовсім іншому рівні, хоча й у відповідності з вище сказаним, результати самоорганізації громадян NSK все більш помітні. Важливо, що NSKstate.com – основна сторінка, де можна знайти інформацію про NSK – організовується та керується громадянами NSK, а не початковим колективом Neue Slowenische Kunst. Комунікація між громадянами NSK розвинулася навколо і через цей сайт, а віднедавна переросла у спільні акції та проекти. Помітивши такий рівень самоорганізації, ми запропонували громадянам провести Конгрес громадян NSK та розділити відповідальність за майбутній розвиток держави. Перший Конгрес громадян NSK відбувся у жовтні 2010 в Будинку культур світу (Берлін). Тридцять делегатів та двадцять спостерігачів з усього світу разом із запрошеними експертами аналізували попередню діяльність держави, формулювали висновки та приймали рішення щодо майбутнього. З того часу конгрес запустив серію подій, вплив яких уже помітний. Оскільки майбутній розвиток залишається непевним,
зрозуміло, що висновки конгресу мають конкретні наслідки для історії держави в часі NSK. Пам’ятаючи, що держава в часі NSK започаткована як мистецький проект, необхідно визнати незвичність того, що «артефакт» став самостійним настільки, що створив письмову декларацію, в якій проголошується вірність принципам його власного започаткування, а з іншого боку, –що соціальне тіло, принаймні так виглядає, значною мірою визначає себе як артефакт. IRWIN Любляна, 2010
impact on NSK is already noticeable and likely will become even more evident in future. But while future developments are still uncertain, it was clear immediately that the congress findings have concrete consequences for the past of the NSK State in Time. If we keep in mind that the NSK State in Time was conceived as an art project, then it is necessary to admit that is most unusual how an “artefact” became emancipated to such an extent as to formulate findings, a text in which a high degree of agreement with the principles of its own coming into being is declared, and on the other hand, that the social body, at least so it seems, to a significant extent recognizes itself as an “artefact”. IRWIN Ljubljana, 2010
Was ist Kunst Тбілісі Was ist Kunst Tbilisi
Олексій Радинський, Томаш Рафа Матеріали до фільму «Люди, які прийшли до влади» 2015 17’
Матеріали до фільму «Люди, які прийшли до влади» були створені навесні 2014 року в середовищі проросійського руху в Східній Україні, що зрештою призвів до початку війни на Донбасі. У Донецьку, Соледарі та Слов’янську знімальній групі фільму вдалося інфільтруватись до середовища учасників «Антимайдану» та поглянути на його механізми зсередини. Фільм показує процес поступового розпаду суспільства та його структур, а також відображає крихку межу між миром і війною.
Oleksiy Radynski, Tomas Rafa Footage for a film People Who Came To Power 2015 17’
The footage for “People who came to power” film was shot during the spring of 2014 inside the pro-Russian movement in eastern Ukraine that eventually has brought out the outbreak of war in Donbas. In Donetsk, Soledar and Sloviansk, the film crew managed to infiltrate into the milieu of Anti-Maidan participants and to look at its mechanisms from inside. The film demonstrates the process of progressive disintegration of the society and its structures and reflects upon a fragile line between peace and war
Микола Рідний Випадок із журналом 2015
У літаках майже завжди лежать рекламно-туристичні журнали, які випускають авіакомпанії. Їх читання завжди здавалося мені пустою тратою часу. Але минулого року я все ж таки зазирнув у журнал однієї української авіакомпанії і натрапив на статтю про Донецьк. На перший погляд, вона нічим не відрізнялася від стандартного рекламного матеріалу, – наприклад, від статті про Баку на сусідніх сторінках. Але якщо матеріалами про Баку чи, скажімо, Стамбул компанія намагається привабити потенційних пасажирів-туристів, то Донецьк в цьому контексті виглядав більш ніж дивно. У серпні 2013-го, коли мені трапився цей журнал, пасажирські літаки туди вже не літали. Матеріал ряснів фотографіями стадіону Донбас-Арена, зеленого центру міста та радісної молоді. Текст закінчувався
висловом: «Треба визнати, що Донецьк – одне з найцікавіших міст України, що має не надто давню, але яскраву історію. Час пересвідчитися в цьому!» Після цього я перегорнув журнал, щоб упевнитися, чи не старий це номер часів ЄВРО2012. Але ні, номер був свіжий. Спробувати пересвідчитися на практиці, чи справді Донецьк такий прекрасний, було вже досить ризиковано. Протягом літа в Донецькій та Луганській областях тривали жорстокі бої, а зовсім нещодавно над їхніми територіями було збито малайзійський боїнг. Стаття у журналі не могла не вразити своєю невідповідністю контексту. Я став розмірковувати над тим, як взагалі так сталося, що вона потрапила в цей номер. Перше, що спадає на думку, – помилка редактора. Але важко уявити, щоб ніхто – від верстальника до вищого керівництва – не звернув на це ува-
Mykola Ridnyi Case with the Magazine 2015
In planes we almost always find magazines with tourist advertisements, published by international airlines. Reading them is a complete waste of time, so I usually try not to do this. But last year, as I looked through a magazine of a Ukrainian airline company, I suddenly came across an article on Donetsk. At the first glance, it was not different from any other usual advertising material – for example, an article on Baku on the next pages. It’s clear that company invites potential tourists to Baku, or let’s says, Istanbul, but the article on Donetsk, in such context, was more than strange. In August 2014, when I saw this magazine, passenger flights had not been travelling there for some time already. The article had a lot of images of Donbas-Arena Stadium, a green city centre, and joyful youth. It was concluded with the following words: “We have to admit that Donetsk is one of the most
interesting cities in Ukraine with not very old, but still eventful history. It’s time to realize this!” Afterwards, I have decided to check whether it was not an old issue from the times of EURO 2012. Not at all, the issue was new. An attempt to convince someone that Donetsk is beautiful was quite risky. During the summer, terrifying battles were taking place in the Donetsk and Luhansk regions, and quite recently the Malaysian Boeing had been shot down over the region. The article in the magazine was intriguing, but really astonishing in terms of its mismatch with the context. I have started to think how could it happen that it had been published in this issue. The first thought that has come to my mind is an editor’s error. But it is really hard to imagine that nobody from a layout designer to an editor-in-chief paid any attention to it. The opposite version:
ги. Протилежна версія: її завдання навмисно створити враження, що нічого поганого в Донецьку та околицях не відбувається, тобто війни немає, все в порядку. Ще більш дивно, в той час, коли Україна намагалася максимально привернути увагу міжнародних ЗМІ до подій на сході. Може, прагнення викликати ностальгію за часами «покращень» та «стабільності», підсовуючи старий матеріал? Чи наївна віра в те, що Донбас повернеться в «єдину Україну» завдяки створенню його позитивного образу? Надто складно як для розважального журналу, якщо тільки це не хитрий замисел Коломойського, якому належать авіалінії. Логіка інформаційної війни охопила сьогодні весь медіапростір, але цей випадок надто абсурдний для пропаганди. Повідомлення вислизає з протиборства версій правди, що маніпулюють фактами на свою користь. Спроби раціоналізації не працюють, коли маєш справу з міражем. Розглядаючи місто парків, що стало містом вибухів, часовий вимір ніби розмивається. Стаття в журналі виглядає як подорож у минуле, спроба представити назавжди втрачений Донецьк до війни – місто троянд, а не насильства. Більше того, в поверненні минулого відлунює ідея злагоди майбутнього. Але насправді матеріал мало що говорить про час, лише відтворюючи туристичні кліше і фотографії з листівок. По суті це анахронізм, що не відповідає ні сьогоденню, ні минулому, ні майбутньому. При типовій рекламній спрямованості статті, функціональність її сумнівна – рекламований об’єкт явно непридатний до споживання, недосяжний, його просто немає. Донецьк тут підпорядкований логіці сну, втіленого у вигляді рекламної листівки, що втілює реальну надію на мир. Бажане видається за дійсне, як і в офіційних заявах влади, не далеких від хиткості міражу. Микола Рідний
its was a deliberate aim to create an illusion that nothing bad was happening in Donetsk and its suburbs, there was no war, everything is fine. It was even more unusual, since Ukraine have been actively trying to attract attention of international media to the events in eastern part of the country. Was it maybe an aspiration to evoke nostalgia for the times of “improvement” and “stability”? Or was it a naïve belief in returning of Donbas into a “united Ukraine” by creating its positive image? Seems to be too complicated as for an entertainment magazine, if it is not a tricky idea of Kolomoyski, an oligarch who owns the airlines. Today, the logic of an information war has taken over the whole media sphere, but this case is too absurd to be propaganda. The message slips away from a confrontation of different versions of truth that manipulate facts to turn a point in their favour. Any attempts of rationalization do not work if you have to deal with a mirage. While looking at the city of parks, transformed into the city of explosions, you can also observe blurring of temporal dimensions. The magazine article looks like a journey to the past, an attempt to represent a previous Donetsk as a city of roses, but not violence. Moreover, a return of the past echoes an idea of the peaceful future. In reality, the article tells little about time, reproducing touristic clichés and photos from postcards. It is virtually an anachronism that does correspond neither to the present nor to the past and future. The article’s task of advertisement casts doubt on its usefulness: the advertised object is not suitable for consumption, beyond the reach of any potential customer, it simply does not exist. Here Donetsk is subjected to the logic of a dream, embodied in an advertising leaflet, which materializes a hope for peace. A desire is mistaken for reality like in official manifestations of power that are similar to a trembling mirage. Mykola Ridnyi
Бабі Бадалов Антропологічна поезія 2014-2015
Babi Badalov Antropological Poetry 2014-2015
Хуан Пабло Маціас Проблеми Сучасності 2012
Приватна власність – це будинок і все, що в ньому. Токарний верстат, швейна машина, набір інструментів, віз, кінь, корова, велосипед, яхта тощо – все, що людина фактично може виготовити або використати, або виростити для самої себе. Міська власність – це земля й атмосфера, необхідні для користування городянам; муніципальні будівлі, притулки, бібліотеки, школи, інститути і т.д.; вулиці, мости, громадські місця, трамваї, доки, причали, пороми, кораблі, вода, експреспошта, електроенергія, телефони і вуличне освітлення, газопостачання, кооперативи, мануфактури, готелі, ресторани, ринки, театри, зали урочистостей, будинки офіційних зустрічей; муніципальне страхування і гроші, обмін валют і цінних паперів, банк, клірингова палата тощо.
Міжміська або регіональна власність – це земля і атмосфера між містами; обласні будівлі, притулки, інститути, школи, парки, заповідники і т.д.; залізниці, канали, мости, пороми, кораблі, телеграфи, телефони, шахти, річки, струмки, джерела, озера, морські узбережжя, ліси, риби, дичина, птахи, тварини і т.д., які перебувають саме в межах держави і включені в межі будь-якого міста; регіональне страхування і гроші, обмін валют і цінних паперів, банк, клірингова палата. Міжрегіональна або державна власність – це державні будівлі, парки, заповідники, рибне господарство, притулки, установи тощо; траси, мости, залізниці, канали, кораблі, річки, пороми, телеграфи, телефони, експрес-пошта, перевезення й т.д., які належать до міжрегіонального чи державного
Juan Pablo Macias Problems of the Hour 2012
Private property—the home and all that is in it; the foot-lathe, sewing machine, kit of tools, carriage, horse, cow, bicycle, yacht, etc,— anything, in fact, that a person may produce, or use, or do for himself or herself. Municipal property—the land and atmosphere which are needed for the uses of its citizens; municipal buildings, asylums, libraries, schools, institutes, etc.; the streets, bridges, public areas, tramways, docks, wharves, ferries, vessels, water, expressage, electric powers, telephones and lights, gas, commissary, manufactures, hotels, restaurants, markets, theatres, halls, meeting-houses; municipal insurance and money, and exchange, bank and clearing-house, etc. The inter-municipal, or state property—the lands and atmosphere between municipalities; state buildings, asylums, in-
stitutes, schools, parks, reservations, etc.; railroads, canals, bridges, ferries, vessels, telegraphs, telephones, mines, rivers, creeks, springs, lakes, seashores, woods, fish, game, birds, animals, etc., which are entirely within the state, and which are not incorporated within the limits of any city; state insurance and money, and exchange, bank, and clearing-house. The inter-state, or national property—national buildings, parks, reservations, fisheries, asylums, institutions, etc.; highways, bridges, railroads, canals, vessels, rivers, ferries, telegraphs, telephones, expressages, mailage, etc., which are inter- state in extent and character; interstate or national insurance and money, exchange, bank, and clearing-house, etc. The inter-national, or world properties—the ocean, outside of the
рівня по своїй протяжності і властивостям; міжрегіональне або державне страхування і гроші, обмін валют і цінних паперів, банк, кліринговий дім і т.і. Міжнародна чи світова власність – це океан, за 17 км від берега, острови, райони Арктики і Антарктики, морські котики, океанічна риба, кабелі, пароплави; міжнародний арбітраж і страхування, обмін валют і цінних паперів, банк, кліринговий дім і т.д.
three-league limit, islands, arctic and Antarctic regions, seals, mid-ocean fish, cables, steamers; inter-national arbitration and insurance, exchange, bank and clearinghouse, etc.
кажуть, там ти знайдеш своє щастя
some say you can find happines there
Центр візуальної культури Київ, 20.05.2015 – 15.06.2015
Visual Culture Research Center Kyiv, 20.05.2015 – 15.06.2015
Куратори: Сергій Климко, Леся Кульчинська Редакторка: Катерина Міщенко Верстка: Оксана Брюховецька
Curators: Serhiy Klymko, Lesia Kulchinska Editor: Kateryna Mishchenko Layout: Oksana Briukhovetska
Поширюється безкоштовно, не для комерційного використання
ȼɢɞɚɧɧɹ ɿ ɩɪɨɟɤɬ ɡɞɿɣɫɧɟɧɿ ɡɚ ɩɿɞɬɪɢɦɤɢ Ɏɨɧɞɭ ɿɦ Ɋɨɡɢ Ʌɸɤɫɟɦɛɭɪɝ ɡ ɤɨɲɬɿɜ Ɏɟɞɟɪɚɥɶɧɨɝɨ ɦɿɧɿɫɬɟɪɫɬɜɚ ɟɤɨɧɨɦɿɱɧɨʀ ɫɩɿɜɩɪɚɰɿ ɬɚ ɪɨɡɜɢɬɤɭ ɇɿɦɟɱɱɢɧɢ