Пам'ять про Голокост by #tobm

Тернопільська обласна бібліотека для молоді Інформаційно-бібліографічний відділ

Пам'ять про Голокост

Інформаційний дайджест

Тернопіль, 2021 3

УДК 94 П 15 Пам'ять про Голокост: інформ. дайджест / Терноп. обл. б-ка для молоді ; інформ.-бібліогр. від. ; уклад. І. Грицишин, О. Батюк. – Тернопіль: [б.в.], 2021. – 32 с. Видання присвячене одній із найскладніших сторінок історії Другої світової війни – історії Голокосту, тотального винищення єврейського народу. Розраховане на учнів, вчителів, бібліотекарів, усіх, кого цікавить світова історія.

Укладачі: І. Грицишин, О. Батюк Відповідальна за випуск: Л. Гук Редактор: Т. Федорович Дизайн обкладинки: П. Середа Тернопільська обласна бібліотека для молоді, 2021

Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая 29 Контактні телефони: (0352) 52-64-49, 25-97-05, 25-97-15 https//tobm.org.ua/ E-mail: youthlib@ukr.net

Від укладача У цьому видані представлено відомості про одну з найтрагічніших сторінок світової історії минулого століття та історії України зокрема. Це факти загибелі та героїчного опору єврейського народу в роки окупації Європи нацистською Німеччиною в період Другої світової війни. Убивство єврейського населення різних країн Європи, яке здійснила гітлерівська Німеччина з допомогою країнсателітів, отримало назву Голокост. З 1939 по 1945 у 27 країнах європейського континенту було немилосердно замордовано в різні жорстокі нелюдські способи шість мільйонів євреїв, серед них майже півтора мільйона євреїв України. Ці люди передчасно пішли з життя тільки за те, що були євреями. У виданні подано відомості про цю трагічну сторінку європейської історії, про знищення євреїв на українських землях, а також про українців, які незважаючи на загрозу смерті, переховували євреїв і отримали звання «Праведник народів світу».

Поза межами розуміння До сьогодні людству важко усвідомити, як так сталося, що в середині «освіченого» ХХ століття на одному з найрозвиненіших континентів світу, в Європі, людей вбивали за їхню расову приналежність. Були знищені мільйони громадян практично в усіх країнах Європи та багатьох країнах світу. У цій війні для вбивства людей застосовували найжорстокіші технології. Здавалося, що якийсь

звір

(не

людина)

зібрав

упродовж

історії

найжахливіші способи знищення людини людиною й використав їх проти дітей, старих, чоловіків і жінок. Мирне життя в Європі закінчилося 1 вересня 1939 року. Саме з нападу нацистської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Англія і Франція через кілька днів оголосили Німеччині війну, проте суттєвої допомоги Польщі не змогли надати. Протягом двох-трьох тижнів гітлерівські війська окупували цю країну і одразу ж встановили там антиєврейські закони. На

початку

Другої

світової

війни

(1939-1941)

єврейське населення Європи зазнало страхіть нацистського антисемітизму:

втрата

роботи,

майна,

помешкань,

принизливе становище в суспільстві, повне відсторонення 6

від

нормального

повноцінного

життя,

примусове

переселення в гетто, переслідування, приниження та вбивства. Із нападом Німеччини на Радянський Союз ситуація лише загострилася. Окупувавши східні землі, нацисти розпочали

найбільшу

та

найжорстокішу

кампанію

геноциду, те, що вони назвали «остаточним розв’язанням єврейського питання», а весь світ – Голокостом. Термін «Голокост» (Holocaust) споріднений за назвою з давнім еллінським звичаєм жертвоприношення через всеспалення набув у XX столітті значення «крематорію для живих». Цим терміном тепер на різних мовах світу позначають трагедію винищення єврейського народу. Голокост, Катастрофа, Шоа (з івриту – «нещастя») – все це назви

організованого переслідування

планомірного

знищення євреїв у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933–1945 роках. За вказаний період був убитий кожен третій єврей у світі та кожен другий єврей у Європі. На думку єврейських дослідників, після Катастрофи, євреї ніколи не відродяться у своєму кількісному вимірі. Голокост – це не проти «когось», це завжди «проти всіх». Ось чому це явище за своїми часовими кордонами і соціально-психологічними 7

наслідками має дуже широкий радіус ураження людської цивілізації В Україні геноцид євреїв мав особливо жорстоку форму. Це пояснювали тим, що, в розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», що становили підґрунтя радянської влади та особливу рушійну силу світової революції. Напередодні війни за кількістю євреїв, які мешкали на її території, - 2,7 млн. осіб – Україна (в її сучасних кордонах) посідала перше місце в Європі та друге – у світі. Убивства євреїв в Україні розпочатися 22 червня 1941 року й тривали понад три роки. Перші єврейські акції були спрямовані переважно проти єврейської інтелігенції як потенційного

організатора

опору

окупантам.

Першочерговому знищенню також підлягали євреї – партійні працівники та державні службовці. Далі окупанти перейшли до знищення всіх євреїв. Головну роль в цих операціях було відведено силам поліції. Символом голокосту в Україні став розстріл майже ста тисяч людей (більшість з яких були євреями), в Бабиному Яру. Загальна кількість загиблих українських євреїв склала 1,8 млн осіб. Загалом Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення. Бабин Яр – один із найбільших у Києві ярів. Саме цю місцевість вважають 8

першим

місцем

тотального

знищення

єврейського

населення, першою спробою «остаточного вирішення єврейського питання». Акцію знищення єврейського населення організували блискавично та фундаментально. 26 вересня 1941 року відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу – Бабин Яр, який був завдовжки – 2,5 км, завглибшки – від 10 до 50 метрів, де можна було б заховати тисячі трупів. До Бабиного Яру вели зручні транспортні розв’язки: поряд – залізнична станція Лук’янівка-товарна, що давало змогу створити у приречених враження переїзду на нове місце проживання. Було розроблено маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності. Для проведення операції виділили виконавців розстрілів, забезпечили їх зброєю та набоями. Надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не довідалися про страти. Було вжито необхідні заходи для забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які мали зібрати, пересортували та вивезти цінності, гроші, речі, продукти. Підібрано місця їх збереження та забезпечено охорону. Містом поширили дезінформацію переселення 9

євреїв. Було вигадано й привід: це вибухи та пожежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкрасивіших вулиць (940 будинків), зокрема весь Хрещатик. Близько

двох

тисяч

оголошень

українською,

російською та німецькою мовами з’явилося на вулицях Києва 28 вересня 1941 року. Підпису не було. Пояснень також. Мешканці міста могли отримати інформацію тільки з тексту: «Взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також теплу білизну й інше». Будуть кудись перевозити – вважали

всі.

розпорядженню,

«Хто буде

не

підпорядкується

розстріляний».

«Отже,

цьому хто

підпорядкується, розстріляний не буде», - думали євреї Києва. І люди пішли... Із раннього ранку 29 вересня 1941 року через усе місто йшли десятки тисяч євреїв. Люди несли валізи та вузли, везли хворих і літніх родичів. Родичі й друзі проводжали їх і не підозрювали про майбутню трагедію. Деякі з них дійшли до Бабиного Яру, звідки вже оточення нікого не випускало. Ті з них, хто не зумів переконати карателів, що він не єврей, загинули. Поліцейські змушували здати документи,

коштовні

речі

роздягнутися.

Потім

приречених групами підводили до краю глибокого урвища

та змушували стати до нього спиною. Із протилежного боку яру строчив кулемет. Поранених добивали із автоматів. Свої «бабині яри» є практично в кожній окупованій нацистами області України. За такою ж схемою проходило знищення євреїв у більших чи менших містах і містечках. Починаючи з другої половини 1930-х рр., стрімко зростали антиєврейські настрої на Волині. Пограбування відбувалися в багатьох місцях компактного проживання євреїв – у містечках Березно, Дубровиці, Людвиполі, Сарнах, Степані й ін. Протягом літа 1941 року у Волинській і Рівненській областях були розстріляні тисячі євреїв. Серед закатованих – євреї Дубно, Клевані, Млинова, Турійська, Тучина, Рівного, Мізоча, Луцька, Устилуга, Червоноармійська, інших сіл і містечок. У багатьох місцевостях розстріли влітку 1941 року відбувалися за списками «радянських активістів».

такий

спосіб

нацистські

злочинці

винищували інтелігенцію, громадських діячів, людей, здатних очолити єврейську громадськість. Таким чином, страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій

Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1,5 млн осіб. Згодом

завдяки

численним

спогадам

документальним матеріалам страхітливі злочини нацистів 11

стали відомі. Одним із свідчень про злочини фашистів став щоденник Анни Франк – єврейської дівчинки, родина якої у 1933 втекла з Німеччини до Амстердама, тут їх застала окупація. 25 місяців сім’я Франк переховувалася від нацистів. У липні 1942 року, коли дівчинці виповнилося 13, родина перебралася до таємної кімнатки в задній частині будинку. Однак схованку було викрито і всі потрапили до концтаборів. Анна загинула. Єдиний, хто вижив, батько дівчини Отто Франк, знайшов ці щоденники та опублікував їх у 1947 році. Одразу ж після закінченні війни пішла і «перша хвиля» спогадів тих, хто вижив у нацистських концтаборах. «Кожен із нас, тих хто залишився в живих, одразу після повернення додому перетворився в невтомного оповідача, владного і маніакального», – згадував італійський поет Прімо Леві. У перші повоєнні роки Європу буквально накрила хвиля мемуарів. Переважно це були дешеві видання в м’яких палітурках; дещо публікувалося в газетах. Одними з таких перших свідчень були спогади Северини Шмаглевської «Дим над Біркенау» (грудень 1945). Шмаглевська була єдиною польською жінкою-свідком під час Нюрнберзького трибуналу. А згодом у 1946 році побачили світ «Я пережила Освенцім» Кристини Живульської і «У нас в Освенцімі» 12

Тадеуша Боровського. Тоді ж були надруковані спогади Ойґона Коґона. У 1947 вийшла книга «Чи це людина» Прімо Леві – одне з найбільш вражаючих свідчень про нацистські концтабори. Отримавши такі свідчення очевидців голокосту, світ здригнувся від масштабів трагедії – вбитих людей, каліцтв, знищених доль. Проте, війна на західноєвропейських теренах відбувалася за певними правилами, визначеними у міжвоєнний період. Вона була страшною, однак не такою жахливою, як у країнах частково Центральної й особливо Східної Європи. Коли люди дізналися про Аушвіц, Майданек, численні

бабині яри,

газові камери,

то

розпочалися процеси осмислення подій тієї пори. Для західного світу Голокост став символом варварства Другої світової війни. З'явилися тисячі досліджень, на численних форумах та конференціях інтелектуали, а громадські діячі намагалися зрозуміти те, що було поза межами розуміння. Нині у світі – понад двадцять тисяч монографій, присвячених Голокосту. Щоб цей злочин проти єврейського народу ніколи не був забутий, 27 січня відзначають Міжнародний день пам'яті жертв голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 року прийняла Резолюцію № 60/7, у якій 13

вказано, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме у цьому документі оголошено 27 січня. Днем пам’яті жертв Голокосту. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Голокост – злочин проти людства, який тривалий час замовчували. Вивчення документів, спогадів доводить, що територія нацистські

України нелюди

стала

своєрідним

втілювали

методи

полігоном,

де

«остаточного

розв’язування єврейського питання». Трагедія українських євреїв була не просто частиною Катастрофи європейського єврейства у роки світової війни, вона стала тією сходинкою, переступивши яку нацисти вирішили остаточно знищити всіх євреїв Європи.

Література Бартов О. Стерті [Текст] : зникаючі сліди євреїв Галичини в сучасній Україні / О. Бартов ; пер. з англ. С. Коломійця. – Київ : Зовнішторгвидав України, 2010. – 298 с. Ванат І. Бабин Яр [Текст] / І. Ванат // Вільне життя. – 2019. – 27 верес. – С. 4. Голокост [Текст] // Дейвіс Н. Європа: Історія / Н. Дейвіс ; пер. з англ. П. Таращука. – Київ : Основи, 2000. – С. 1048-1067. Голокост [Текст] // Полікультуріка: як організувати виховання міжкультурної толерантності у школі та позашкільній діяльності. – Київ, 2010. – С. 30-31. Голокост в Україні [Текст] : словник-довідник. – вид. 3-тє, випр. і допов. – Київ : Сфера, 2009. – 99 с. Гусак Л. В. Голокост – пам'ять віків [Текст] / Л. В. Гусак // Все для вчителя. – 2014. – № 12. – С. 5-7. 27 січня – міжнародний день пам’яті жертв Голокосту [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://old.uinp.gov.ua/, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено: 25.01.2021. Єврейські діти України – жертви голокосту [Текст] : каталог додаткової експозиції з іст. голокосту на теренах 15

України, яка є частиною виставки «Анна Франк. Урок історії». – Київ : Зовнішторгвидав України, 2009. – 56 с. Кіяновська М. Бабин Яр. Голосами [Текст] / М. Кіяновська. – Київ : Дух і Літера, 2017. – 111 с. Костюк Б. Голокост – це спільна трагедія людей усіх національностей в Україні [Електронний ресурс] / Б. Костюк // Радіо Свобода. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 29.01.2020. – Перевірено: 25.01.2021. Книга пам`яті Дробицького яру [Текст] : спогади, нариси, док. / уклад. В. П. Лебедєва, П. П. Сокольський. – Харків : Прапор, 2004. – 208 с. Кузнєцов А. Бабин Яр [Текст] : роман-документ / А. Кузнєцов. – Київ : Саміт-Книга, 2009. – 351 с. Лауер В. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні [Текст] : монографія / В. Лауер. – Київ : Зовнішторгвидав України, 2010. – 365 с. Музиченко Я. Без Освєнціма [Текст] : [27 січня – міжнародний день пам’яті жертв Голокосту] // Україна молода. – 2010. – 27 січ. – С. 11. Незрозумілий Голокост [Текст] : [знищення євреїв під час Другої світової війни ] // Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад : есеї / Я. Грицак. – Київ : Критика, 2011. – С. 219-213.

Пам'ять про Голокост [Текст] : Каталог пам'ятників жертвам геноциду на території України / авт.-упоряд. О. Січова. – Київ : Мемор. центр Голокосту «Бабин Яр», 2019. – 253 с. Панич О. Навіщо нам пам’ятати Голокост? [Електронний ресурс] / О. Панич // Українська правда. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 27.01.2020. – Перевірено: 25.01.2021. Подольський А. Уроки минулого [Текст] : історія Голокосту в Україні : навч. посіб. для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. закладів України / А. Подольський. – 2-ге вид. – Київ : Зовнішторгвидав України, 2009. – 96 с. Поза межами розуміння [Текст] : богослови та філософи про голокост / за ред. Д. К. Рота, М. Боренбаума. – вид. 2-ге. – Київ : Дух і Літера, 2009. – 431 с. Савицька І. Голокост – трагедія ХХ ст.: урок пам’яті жертв Голокосту / І. Савицька // Історія України. – 2005. – № 10. – С. 9-13. Січко Л. Трагедія Бабиного Яру [Текст] : лекція для учнів 9-11-х класів / Л. Січко // Шкільний світ. – 2017. – № 17. – С. 13-20. Снєгирьов В. Голокост в Одесі [Текст] : про масові вбивства єврейського населення у 1941-1942 роках / В. Снєгирьов // День. – 2015. – 8 груд. – С. 13.

Снайдер Т. Знехтувана дійсність Голокосту [Текст] / Т. Снайдер // Критика. – 2009. – № 9-10. – С. 14-16. Снайдер Т. Чорна земля [Текст] = Black Earth : Голокост як історія і застереження / Т. Снайдер. – Київ : Медуза, 2017. – 394 с. Солімчук К. М. Голокост – лихо століття [Текст] : / К. М. Солімчук // Виховна робота в школі. – 2015. – № 12. – С. 39-42. «Сховище», Анна Франк [Текст] // 365 : Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини / Г. Улюра ; з іл. К. Золотарьової. – Київ : ArtHuss, 2018. – С. 383. Тур Т. Правда про Бабин Яр [Текст] : док. дослідження / Т. Тур. – Київ : МАУП, 2006. – 23 с. Шаповал Ю. Торкнутись історії [Текст] / Ю. Шаповал. – вид. 2-ге, допов. – Київ : Парламент. вид-во, 2017. – 143 с. Шевцова С. Голокост: не лише пам’ятати, а й розуміти, чому це з людством сталося [Електронний ресурс] / С. Шевцова // Укрінформ: мультимедійна платформа іномовлення України. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 27.01.2020. – Перевірено: 25.01.2021. Шпігельман А. Маус [Текст] : Сповідь уцілілого / А. Шпігельман. – Київ: Видавництво, 2020. – 296 с.

Щоденник Давида Рубіновича [Текст] / пер. з пол. А. Шарого. – Київ : Зовнішторгвидав України, 2009. – 72 с. – (Українська бібліотека Голокосту). Щоденник Львівського гетто [Текст] : спогади рабина Давида Кахане / упоряд. Ж. Ковба. – вид. 2-ге. – Київ : Дух і Літера, 2009. – 275 с. Щупак І. Я. Уроки Голокосту в українській історичній науці та освіті: від наративу до осмислення й постановки суспільного питання про покаяння [Текст] : (до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру) / І. Я. Щупак // Український історичний журнал. – 2016. – № 5. – С. 176-201. Холокост – трагедия Вселенной [Текст] // Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 13. Це страшне слово «Голокост» [Текст] : Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 12. – С. 81-83. Черная Книга [Текст] : фашистск. геноцид против евреев / сост. В. Гроссман, И. Эренбург. – Киев : Обериг, 1991. – 615 с. Ящук П. З портрета темряви [Текст] : док. іст. розповідь / П. Ящук. – Рівне: Світанкова Зоря, 1997. – 111 с.

Людяність в безодні пекла У добу Голокосту на українських землях була, як казав відомий філософ і політолог Цвєтан Тодоров, ситуація екстреми, повного напруження сил людей, що опинилися в немилосердній, абсолютно жорстокій ситуації нацистської, безжалісної до всіх, антилюдської за суттю окупації. Але щодо євреїв нацистська окупація була найжахливішою, адже

вони

були

поставлені

умови

тотального

переслідування та відкритого вбивства. В усіх без винятку країнах Європи, де були нацисти, писали в газетах, попереджували в об'явах, що будь-яка допомога чи рятування єврея, єврейської жінки, дитини, старої людини буде каратися миттєво і тільки в один спосіб – смертю. Але, незважаючи на загрозу власному життю, люди ризикували та переховували і рятували євреїв. Як символ вдячності єврейський народ ініціював почесне звання для таких людей – Праведник народів світу. У 1957 в Ізраїлі було засновано Єврейський меморіальний музей Яд Вашем (івр. «Пам'ять та ім'я»). Головна мета цього музею – увічнити пам'ять про шість мільйонів євреїв і тисяч єврейських громад, які були знищені нацистами та їхніми поплічниками, а також віддати данину поваги борцям із 20

фашизмом і Праведникам світу. Саме цей музей встановив 2363 прізвища рятівників-українців, які одержали звання «Праведник народів світу». На жаль, одна видатна особистість не представлена у цьому списку. Це митрополит Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький. Він був чи не єдиним церковним діячем у Європі, хто відважився звернутися до Гітлера із засудженням винищення євреїв. Завдяки діям Митрополита і його брата Климентія Шептицького було врятовано близько 150 єврейських дітей, а також рабина Львова Давида Кахане та його родину. Вже з перших днів переслідування євреїв Митрополит запропонував притулок д-ру Левіну, д-ру Давиду Кахане, котрий згодом залишив список понад 240 священників і монахинь, які рятували євреїв від нацистів. 14 серпня 1942 року після зустрічі з рабином д-ром Кахане, 200 єврейських дітей були «таємно перевезені до різних монастирів, сховані у криптах, їм давали фальшиві свідоцтва про хрещення, українські імена та розсіяли по всіх монастирських школах та сиротинцях у Львові й околицях. Всі вони пережили нацистську окупацію та війну». Важливо й те, що настанням другої радянської окупації в липні 1944 року Митрополит простежив за тим, щоб усі єврейські діти, переховувані 21

греко-католиками, повернулися до єврейської громади у Львові і щоб ця спільнота була забезпечена необхідним харчуванням та одягом, щоб врятовані могли почати нове життя. Коли стало відомо, що владика у Соборі Святого Юра переховував десятки єврейських сімей, за розпорядженням Гітлера провели обшук. Самого ж пастора врятував від арешту тільки його величезний авторитет серед народу. «Графа Шептицького ми могли б повісити, митрополита Шептицького мусимо терпіти», − так відгукнувся фюрер на вище згадане послання. Комісія Яд Вашему, відмовилась надати звання «Праведник світу» Митрополиту Шептицькому нібито за його

співпрацю з німецьким окупаційним режимом та

«благословення» для дивізії Ваффен СС «Галичина», незважаючи на численні прохання врятованих ним людей. Це питання актуальне і сьогодні. Наприкінці 2019-го – на початку 2020-го було зроблено кілька важливих кроків у цій справі. У листопаді 2019 року колективний лист до Яд Вашем підписали священники УГКЦ та представники української громадськості. Головний рабин України Моше Реувен

Асман

січня

2020

року,

напередодні

Міжнародного Дня пам’яті жертв Голокосту і 75-річчя 22

визволення табору смерті Аушвіц звернувся з листом до керівництва ізраїльського інституту Яд Вашем з проханням присвоїти митрополитові УГКЦ Андрею Шептицькому почесне звання «Праведника народів світу». Дослідники вважають,

що

невизнання

Андрея

Шептицького

«Праведником світу» - радше політичне питання, а не історичне. Та для тисяч євреїв і мільйонів українців ця особистість назавжди залишиться рятівником і захисником, моральним і духовним провідником. Тернопілля не було осторонь цієї трагедії. Мешканці нашого краю допомагали та переховували представників єврейського народу у ці страшні часи, наражаючи свої життя на вірну смерть. Як правило, це були прості українські родини. Однією з них стала родина Шевчуків, що проживала в Ланівцях, де в той час була велика єврейська громада. Лаврентій Шевчук, дружина Євдокія та їхні троє синів протягом року переховували у своїй стайні єврейські сім’ї Гельман та Галер. Один раз на день Лаврентій або його дружина Євдокія приносили своїм підопічним їжу. Син Шевчуків – Василь регулярно приносив їм новини та намагався всіляко підтримати, за що поплатився життям. Врятовані євреї впродовж багатьох років підтримували

відносини з родиною, а у 1997 році Яд Вашем удостоїв їх почесним званням «Праведники народів світу. В Ізраїлі при Меморіалі пам’яті жертвам Голокосту «Яд Вашем» посаджено Алею Праведників, біля кожного дерева якої встановлено пам’ятний знак із викарбуваними іменами рятівників-героїв. Серед імен Праведників народів світу імена жителів Тернопільської області, а саме: Аксенчук Б.Є., Ващишин С.М., Галонський Т.А., Гутор І.Є., Гриненко Е.І., Доманський Б.М., Єфремова Й.І., Карпишин Б.Д., Кильчицький М.П., Кобилка П.В., Концевич Г.М., Кузевич

П.В.,

Цихоцька А.А.,

Кухаревич Яремій

Т.В., Я.І.;

Павлишин імена

А.В.,

тернополян:

Крутник Ю.І., Махинка Г.Й., Пархин М.А., Повар І.І., Петраш Й.Й. У Тернополі почесну нагороду «Праведників світу» отримала сім’я Максимів – це корінні тернополяни, що все життя прожили на вулиці За Рудкою, в одному із найстаріших мікрорайонів Тернополя Новий Світ. Нагороду з рук прем’єр-міністра Ізраїлю отримала учасниця цих подій Ірина Максимів, якій на той час було 11 років. Її батьки Онуфрій та Анна дев’ять місяців переховували в погребі власного будинку п’ятнадцятьох євреїв. Донька Ірини Максимів Оксана згадує: «Мама розповідала, що спочатку 24

євреїв переховували на даху, а потім у пивниці. Приходили німці, але з німців також були хороші люди. І один раз прийшов німець із собакою, яка відчула людей, однак німець виявив милосердя і легесенько ту ситуацію згладив». За такий подвиг у

меморіальному комплексі Яд

Вашем на Горі Памяті в Єрусалимі викарбувані імена родини Максимів. Також пані Ірина була учасницею проєкту, який спродюсував Стівен Спілберг: «Назви своє ім’я». В основі фільму – відеосвідчення про Голокост, зібрані фундацією «Shoah» в Україні. Люди, які вижили в 1941-1942 роках розповідають в інтерв’ю, як їм вдалося врятуватися від неминучої загибелі.

Спогади Ірини

Максимів режисери записали в 1994 році в Тернополі. У розмові із нею Стівен Спілберг зізнався, що дуже вражений благородством цієї сім’ї. Ірина Максимів померла 25 липня 2020 року у віці 88 років, похована на Микулинецькому кладовищі. У грудні на її будинку було відкрито меморіальну таблицю, автором якої став скульптор Дмитро Малярчук. Ініціював створення меморіальної таблиці тернопільський краєзнавець Тарас Циклиняк, який багато років дружив із Іриною Максимів, записував її спогади. Тарас Циклиняк зізнався, що зібравши спогади цієї непересічної жінки, навчився бачити в людях 25

людяність, незважаючи ні на що. Найважливіший урок, що дають нам своїм життям Ірина Максимів та її батьки потрібно завжди залишатися людиною. Забувши конфлікти та суперечності в історичній долі обох народів, українці за прикладом голови УГКЦ Митрополита

Андрея

Шептицького

рятували

євреїв,

переховуючи їх у своїх домівках, видаючи за своїх родичів, передаючи їжу та одяг. Такі кроки були дійсно геройськими, адже нацисти карали не лише врятованих євреїв, а й сім’ї їхніх рятівників. Свідчення про непідтримку українцями акцій

масового

знищення

євреїв,

про

організовану

діяльність щодо переховування євреїв, про їх рятування відомими та не відомими досі постатями українців знаходимо в документах, архівних матеріалах, друкованій науковій літературі, у рукописних свідченнях. 2 травня 1943 року – останній день повстання євреїв у Варшавському гетто – відзначається тепер як День пам’яті Катастрофи та героїзму євреїв у Другій світовій війні. За ізраїльським законом у цей день в Ізраїлі закриті розважальні заклади, приспущені державні прапори, на дахах громадських будівель горять поминальні свічки в пам’ять про загиблих. В Інституті «Яд Вашем» проводиться

траурна церемонія за участю Президента країни, вцілілих в’язнів, підпільників. Ізраїль пам’ятає трагедію, пам’ятає тих, хто загинув, і тих, хто не народився, пам’ятає тих, хто в часи лихоліття здійснив високий християнський подвиг – Праведників народів світу. Поминальні свічки знову нагадують нам, що трагедія геноциду не повинна повторитись у жодній з країн світу. Незадовго до загибелі разом зі своїми вихованцями у газовій камері табору смерті в Треблінці великий педагог Януш Корчак: писав: «Якби можна було зупинити сонце, то це потрібно було б зробити власне зараз». Але сонце зупинити неможливо! Великий гуманіст вірив: «Добра у тисячу разів більше, ніж зла. Добро сильне і незнищенне».

Література Аврамчук О. Мудрий праведник у вогні світової війни [Текст] : Сьогодні минає 150 років від дня народження митрополита УГКЦ Андрея Шептицького / О. Аврамчук // День. – 2015. – 29 лип. – С. 9. Баб'як А. Подвиг митрополита Шептицького [Текст] / А. Баб'як // Вільне життя. – 2014. – 31 жовт. – С. 5. Воронцов С. Буковинський Шиндлер [Текст] : [про Траяна Поповича чернівецького адвоката, який в роки війни врятував 20 тис. євреїв] / С. Воронцов // Дзеркало тижня. – 2009. – 31 січ. – С. 11. Каневський Д. Людяність у часи жорстокості: серед українців – понад дві тисячі «Праведників народів світу» / Д. Каневський [Електронний ресурс] // dw.com. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://www.dw.com/uk, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 23.09.2011. – Перевірено: 25.01.2021. Ковба Ж. Людяність у безодні пекла [Текст] : поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв'язання єврейського питання» / Ж. Ковба. – вид. 4-те, випр. і допов. – Київ : Дух і Літера, 2019. – 295 с. Михайлик А. Праведники народів Світу. Український вимір [Електронний ресурс] / А. Михайлик // Грінченко інформ : суспільно-політичне видання. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: http://grinchenko28

inform.kubg.edu.ua/, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 20.01.2020. – Перевірено: 25.01.2021. «Родину з Ланівців удостоїли звання «Праведники народів світу». Вони майже рік переховували у своїй стайні двох євреїв» [Текст] : [життя єврейської общини міста Ланівець] // Наш день. – 2019. – 9-15 жовт. – С. 3. Савчук Г. Меморіальну дошку встановили на честь праведниці народів світу [Текст] : [Ірина Максимів] / Г. Савчук // Свобода, 2020. – 2 груд. – С. 2. Спасшие – уже спасенные: [Текст] : [о тех, кто спасал евреев в годы войны – О. Шиндлере, Р. Валланберге, Н. Кисилеве] / Позакласний час. – 2011. – № 7. – С. 14-15. Томчишин Ю. «Вона дуже любила людей і рідний Тернопіль» [Текст] : [у місті відкрили меморіальну таблицю Правидниці народів світу Ірині Максимів] / Ю. Томчишин// Наш день. – 2020. – 2-8 груд. – С. 3. УГКЦ і єврейська громада України заснували медаль митрополита Андрея (Шептицького) [Текст] // Вісті Комбатанта : укр. військовий журн. / ред. Р. Колісник. – Торонто : [б. в.], 2013. – Ч. 4 (276). – С. 41. Яковлєва М. Заради життя. Хто такі Праведники народів світу з України [Електронний ресурс] / М. Яковлєва // Український тиждень. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/History/227462, вільний. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 6.02.2019. – Перевірено: 25.01.2021. 29

Зміст Від укладача

Поза межами розуміння

Людяність в безодні пекла

Література