РЕКОМЕНДОВАНО Міністерством освіти і науки України
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 26.11.2024 № 1663)
Авторський колектив:
О. Ніколенко, Л. Мацевко-Бекерська, Н. Рудніцька, Л. Ковальова, В. Туряниця, Н. Базильська, О. Гвоздікова
Підручник створено відповідно до модельної навчальної програми «Зарубіжна література. 5—9 класи» для закладів загальної середньої освіти (авт. Ніколенко О. М., Ісаєва О. О., Клименко Ж. В., Мацевко-Бекерська Л. В., Юлдашева Л. П., Рудніцька Н. П.,Туряниця В. Г., Тіхоненко С. О., Вітко М. І., Джангобекова Т. А.), затвердженої Міністерством освіти і науки України (наказ № 1226 від 10 жовтня 2023 р.).
Любі
вам нове бачення, подарують скарби культури та літератури різних країн, допоможуть усвідомити, що найвищі цінності
то
і гуманізм. А ще
думки й фантазії, де вас очікують справжні
Американський
працювати з підручником
Рубрики
ри. Вони допоможуть вам
ної літератури, спонукатимуть до читання та
художніх творів, пошукової діяльності, творчості, самовдосконалення. Рубрика Розвиваємо емоційний інтелект спрямована на розвиток емоцій і почуттів, що є надзвичайно важливими для пізнання себе, людей, світу. Рубрика У глибинах тексту розкриє таємниці творчості письменників/письменниць, проблематику й деякі аспекти художніх текстів. У рубриці На крилах читання ви знайдете літературні твори (повністю, скорочено або уривки), які допоможуть вести самостійний діалог із книжкою. Рубрика, названа словами поета Володимира Сосюри Любіть Україну, висвітлює взаємозв’язки української та зарубіжних літератур, надихає любити й цінувати «своє», навчає шанувати «чуже». Артгалерея ознайомить із творами різних видів мистецтва, допоможе збагнути мову художніх образів. У рубриці Теорія літератури знаходитимете теоретичні знання, необхідні для розуміння творів. Літературна мандрівка відкриє
ніх творів, культур різних
компетентностей, необхідних
видами діяльності:
КОМУНІКАЦІЯ (працюємо та обговорюємо усно);
АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ (аналізуємо, інтерпретуємо, оцінюємо);
ТВОРЧЕ САМОВИРАЖЕННЯ
(створюємо власні тексти, медіатексти, ілюстрації, комікси, аніме, фанфіки тощо на підставі прочитаних творів);
ЦИФРОВІ НАВИЧКИ
(використовуємо цифрові технології);
ДОСЛІДЖЕННЯ І ПРОЄКТИ
(досліджуємо літературні, мовні явища і власне мовлення, розробляємо проєкти);
ЖИТТЄВІ СИТУАЦІЇ
(проєктуємо зміст твору
ОНЛАЙН-ПЛАТФОРМА
(https://jonathan-academia.online)
presentations
мультимедійні
презентації
audio-text
авдіохрестоматія
video-text
відеохрестоматія
exercises
інтерактивні
вправи
express-lessons
експресуроки
За допомогою онлайн-платформи «Джонатан» ви будете подорожувати у просторі художньої літератури. На онлайн-платформі розміщено відеохрестоматію, авдіохрестоматію, мультимедійні презентації, експрес-уроки, групові ігри, інтерактивні вправи, різнорівневі питання і завдання для перевірки знань та вмінь. Їх можна легко знайти на сайті або за допомогою QR-кодів (що є в підручнику), використовувати для дистанційного (онлайн) і
Вступ
Літературний процес
Роди літератури
Отже, почнемо, звичайно, з найістотнішого…
Арістотель
1. Пригадайте улюблені поезії та прозові твори. Чим різняться поетичні та прозові твори?
2. Чи бували ви в театрі? У чому полягає специфіка вистави, яку розігрують актори/акторки на сцені?
Що таке роди літератури? Рід літератури — це узагальнювальне поняття словесного
тів систематизації літературного
тика ».
Епос.
з ритуалами. На їх основі виникло давнє оповідне мистецтво. Витоки епосу знаходимо й в усній народній творчості. Найдавніші (архаїчні) епічні форми — міф, казка, легенда, сказання тощо. Пізніше виник давній (класичний) епос — «Магабгарата», «Рамаяна» (Індія), «Іліада» й «Одіссея» Гомера (Давня Греція). А ще пізніше — середньовічний героїчний епос (фольклорні твори різних народів, створені в добу Середньовіччя) — «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого
Сіда» та ін. У кожного народу героїчний епос формувався століттями, мав свою специфіку і часто ставав основою,
літературні форми.
твір змальовує
героїв. Автор об’єктивно зображає
з’ясовуючи причини та наслідки вчинків героїв, подаючи життя
природному розвитку. Епос використовує великий арсенал зображувальних засобів (портрети, прямі характеристики, діалоги, монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміка, інтер’єр тощо). В епосі виокремлюють такі жанри: епопея, роман, повість, оповідання, новела тощо.
Лірика. Виникнення лірики зумовлене первісним художнім синкретизмом, який полягає в тому, що різні види мистецтва були не чітко розділені, а поєднані один з одним.
дей виконувала пісні-танки
Найважливішою ознакою лірики є суб’єктивність: усе зображуване подане через сприйняття ліричного героя або автора. Лірика зорієнтована на відтворення внутрішнього світу особистості, порухів душі, емоцій, почуттів. Людина в ліриці — і головний об’єкт зображення, і суб’єкт, який є основним елементом художнього світу твору.
Переживання та думки, виражені в ліричному творі, стосуються не лише автора. У ньому вагоме значення має ліричне «Я»
ліричного героя. Він не ототожнюється з поетом, а живе своїм життям у новій художній дійсності.
Лірика, що є художнім утіленням переживань, зорієнтована на індивідуальне
сприйняття читача, який має не просто
зрозуміти прочитане, а внутрішньо «пережити» подію, певні емоції та почуття.
Лірика тяжіє до віршів, проте віршова-
на структура не завжди є визначальною її ознакою. Вона має широке розмаїття жанрів, які в певні періоди активізовувалися. Драма. Виникнення драми пов’язане з
народними обрядовими дійствами. Її батьківщиною є Давня Греція, де обряди на честь богів (Діоніса, Деметри, Кори та ін.)
дали перші зразки драми. У VI ст. до н. е. виник театр (у перекладі з грецької — видовище). Драматичні дійства, які раніше відбувалися на вулицях і площах, почали
показувати на спеціальних майданчиках. Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан
внутрішніми суперечностями особистості) і
зі світом, протистояння між різними
(зіткнення
то й дія може бути внутрішньою (відображення змін стану героя твору, динаміки його переживань, думки тощо), а також зовнішньою (вчинки героїв, їхня поведінка). Своєрідність драми полягає в особливих формах художнього мовлення — діалог, монолог, полілог. Авторська позиція у драматичному творі має специфічне вираження: опис дійових осіб, ремарки, розташування епізодів, вибір подій, учинки героїв, форми художнього мовлення тощо. Драма — це вид мистецтва, що одночасно належить і літературі, і театру. Протягом тривалого часу сформувалися такі жанрові різновиди драми, як трагедія, комедія, власне драма, водевіль, мелодрама, трагікомедія тощо.
Взаємодія родів літератури. Літературні роди тяжіють до взаємодії та взаємопроникнення. Це явище називають міжродова дифузія. Наприклад, у фольклорі й художній літературі сформувалися ліро-епічні жанри: поема, балада, байка, дума, роман у віршах, вірш у прозі, казкапоема та ін. Лірика також проникає у драматичні твори. Серед жанрів ліро-драми виокремлюють драматичну поему, драматичний етюд, драматичну сцену та ін. Унаслідок взаємодії епосу і драми виник епічний театр, у якому не тільки зображено дію, а й розповідається про неї (наприклад, драма-притча).
Літературні роди тісно пов’язані із жанрами (міжжанрова дифузія). Літературний твір є відкритою системою, у яку проникають елементи інших видів мистецтва (кіно, живопису,
української
творчості. Чимало для розвитку лірики зробили українські
Теорія літератури Епос (з грец. epos — слово, мова, розповідь) — багатозначний термін: 1) героїчна розповідь про національне минуле («Іліада», «Одіссея», «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів», «Слово про Ігорів похід» та ін.); 2) один із трьох родів літератури. Лірика (з грец. lyra — ліра, струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого виконували вірші в давньогрецькій поезії) — один із літературних родів, у якому об’єкт зображення подано через переживання, почуття, емоції особистості (героя чи автора). Драма (з грец. drama
ВСТУП
батьківщина театру дель арте (театр імпровізації, витоки якого в карнавалі); у Китаї активно розвивалася музична драма, зокрема традиційна пекінська опера тощо.
Як виник вертеп?
Потужний імпульс для розвитку українського театру дав вертеп — пересувний ляльковий театр, поширений в Україні в XVI—XVIII ст. У ньому розігрували релігійні та світські вистави. Вертеп мав форму двоповерхового ящика: на першому ярусі виконували різдвяну історію, на другому — соціально-побутові сцени. У той період п’єси ставили за допомогою ляльок на паличках, серед яких обов’язково був Запорожець, який
перемагав сили зла. Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство.
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Розкажіть про походження епосу.
2. Як виникла лірика?
3. Що дало поштовх до формування драматичного мистецтва?
Аналіз та інтерпретація
4. Які жанри виникли внаслідок
games exercises check yourself
Дослідження і проєкти
7. Робота в групах. Дослідіть особливості національного театру в різних країнах (Німеччина, Франція, Італія, Китай, Японія, Україна тощо — одна за вибором). Підготуйте презентацію.
Життєві ситуації
8. Який рід літератури найповніше відображає людські почуття? Поясніть свою відповідь. Наведіть приклади улюблених творів.
Провідні
Розвиток має свою внутрішню мудрість. Дмитро Затонський
1. Твори яких письменників/письменниць є популярними серед молоді України? Поясніть чому.
2. За творчістю яких митців/мисткинь ви особисто стежите? Розкажіть про їхні
увагу.
Література як постійний рух. Світова література має багатовікову історію розвитку. Від глибокої давнини до сучасності вона перебуває в постійному русі, виявляючи ті чи ті тенденції. Оскільки світова література є сукупністю різних національних літератур, які протягом століть зберігають свою самобутність, процес її розвитку не може бути монолітним. Водночас національні літератури мають
спільні закони розвитку, етапи й тенденції.
взаємодія родів і жанрів, традиції та новаторство митців тощо. Хоча в літературі відображені суспільно-історичні явища та особливості культури певної доби, вона зберігає свою іманентність — внутрішню логіку розвитку, що позначається на літературному процесі. Періодизація. Характерною ознакою літературного процесу є його стадіальність, на основі якої
Наприклад, у літературах Західної Європи виокремлюють Античність, Середньовіччя, Відродження (Ренесанс), Класицизм, Бароко, Просвітництво, романтизм, реалізм, модернізм,
літератури.
В Україні художня література мала свої етапи. У давній українській літературі виокремлюють українську середньовічну літературу XI—XV ст., літературу доби Ренесансу і Бароко. Етап нової української літератури охоплює романтизм і реалізм. Наприкінці XIX — на початку XX ст. сформувався модернізм, що згодом поступився постмодернізму. У сучасний період в українській літературі простежуються цікаві новітні явища.
Важливою ознакою літературного процесу є його нерівномірність у різних країнах. Наприклад,
межах літературних напрямів інколи на
Публічна бібліотека «Книжковий куб», м. Веймар (Німеччина). Сучасне фото
єдиних творчих підходів митців/мисткинь формуються різні течії. Ці
стосуються і змісту, і форми творів. Кожна
своїм стилем,
в межах напряму. Художні напрями й течії в літературному
ні», їхні ознаки можуть
письменника/ письменниці виявляються
течій (наприклад, Й.-В. Ґете, Ф. Шиллер, І. Котляревський, Т. Шевченко, Леся Українка та ін.).
Теорія літератури
Літературний процес — розвиток літератур різних народів, який характеризується певними закономірностями на кожному етапі від давнини до сучасності.
Літературна епоха (доба) — сегмент (етап, частина) літературного процесу, якому притаманні певні тенденції та закономірності. Вона окреслює вирішальні моменти в історії літератури/ літератур.
1.
Аналіз та інтерпретація
3. Які чинники впливають на розвиток літературного процесу?
Творче самовираження
4. Намалюйте схему «Літературний процес у Європі та в Україні». Які епохи є спільними?
Цифрові навички
5. За допомогою інтернету дізнайтеся про негативні чинники, що перешкоджали вільному розвиткові літературного процесу та діяльності українських перекладачів в Україні у ХХ ст. Наведіть приклади.
Дослідження і проєкти
6. Дослідіть розвиток літературного процесу в країнах Європи, Америки, Азії (1—2 країни за вибором).
увагу? games exercises check yourself
Античність та її хронологічні межі. У глибинах часу приховані дорогоцінні
європейської цивілізації. Без поетів, драматургів,
ність — це сукупність надбань
і римлян, яка становить фундамент європейської культури. Хронологічні межі охоплюють період приблизно з VIII ст. до н. е. до V ст. н. е. Найдавніші пам’ятки, що дійшли до нас, датовані VIII— VII ст. до н. е. Це героїчні поеми «Іліада» та «Одіссея», авторство яких приписують легендарному співцеві Гомеру. В основу змісту цих творів покладено образи і сюжети давньогрецької міфології, яка в усній традиції існувала впродовж кількох століть. Поняття «антична література» об’єднує літературні здобутки Давньої Греції і Давнього Риму. Давньогрецьку літературу (найдавнішу) творили давньогрецькою мовою, а її появі передував тривалий період розвитку фольклору та міфології. Давньоримська література виникла на п’ять століть пізніше і створена латиною. Грецькі міфи дали поштовх для розвитку римської міфології. Однак давньоримська література має свою самобутність.
Шляхи розвитку давньогрецької і давньоримської літератур подібні — обидві вони ґрунтуються на міфології. У II ст. до н. е. Давня Греція увійшла до складу Римської імперії, що зумовило зближення римської і грецької культур. А в IV—V ст. у зв’язку із занепадом
герої, що відображали розуміння митцями/мисткинями будови світу, явищ природи, людської сутності, добра і зла. За часів античності сформувалися уявлення про такі духовні цінності, як громадянський обов’язок, доброчесність, краса та ін. В античний період виникло поняття калагатія (або калокагатія), що в перекладі з грецької означає «прекрасний і добрий». Фізичну красу людини тісно пов’язували з духовною досконалістю і гармонією. Таким був ідеал людини того часу. Цікаво, що до Олімпійських ігор у Давній Греції не допускали людей, котрі чимось заплямували свою честь. Олімпійці мали бути фізично і морально бездоганними, оскільки не можна ображати ганебними вчинками богів, заради яких проводили змагання. У добу Античності люди уявляли світ як складне поєднання різних сил: з одного боку, природних та історичних, а з іншого — стихійних і божественних. Особистість, згідно з віруваннями того часу, нерідко залежала від фатальних обставин і волі богів. Проте людина не була абсолютно безвольною. Вона мала власну моральну позицію. Мужньо долаючи обставини, персонажі йшли на страждання і смерть заради виконання громадянського обов’язку, справедливості й честі. Такими постають Прометей, Ахілл, Гектор, Еней, Одіссей, Ясон та ін. Ще одним складником античної концепції людини і світу є поняття катарсис — очищення людської душі від люті, ненависті, жаху, через глибоке співпереживання досягнення гармонії та
й мужнього просвітлення, духовного прозріння (тобто катарсису) визначає гуманістичний пафос
вважаючи, що «смерть є зло, помирали б і боги, якби благом для них смерть була», — писала давньогрецька поетеса Сапфо. Але й примітивного, рабського животіння вони
«відповідності й співрозмірності» всіх елементів. Тобто мистецький
майстерно впорядкованим, усі його
взаємозумовлені. А ще він мав
цілісним, пропорційним і раціональним (ґрунтуватися на засадах розуму). Пропорції
ського тіла, гармонія людини
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1.
Античності.
та інтерпретація
4. Як ви розумієте поняття «калагатія»
exercises check yourself
міфів. Міфи відображали уявлення еллінів (так називали
греків) про світ, добро і
Основні цикли грецьких міфів
1. Про створення світу і походження богів.
2. Про героїв.
3. Про пригоди аргонавтів.
4. Про Троянську війну та її учасників/учасниць (троянський цикл).
5. Про місто Фіви (фіванський цикл) та ін.
Міфи про створення світу і походження богів відтворено в текстах Гомера та Гесіода. Боги, згідно з уявленнями давніх греків, відрізнялися від людей тим, що були безсмертними, могутніми й здатними творити чудеса. Зевс керує всім, що є на землі й на небі, Аїд — підземним царством; Аполлон — бог сонця і покровитель мистецтва; Афіна — богиня мудрості, справедливості, а також покровителька війни оборонної, втілює мужність і хоробрість, веде своїх улюбленців до звитяги. У міфах про героїв ідеться про персонажів, які прославилися своїми подвигами, — Прометей, Персей, Сізіф, Геракл та ін. Багато з них має божественне походження або залежить від волі богів. В образах
утілено уявлення еллінів про людські чесноти.
Захопливі мандрівки й пригоди аргонавтів на чолі з Ясоном у пошуках золотого руна
сюжетів відповідного циклу міфів. Цей знаменитий
легендарного минулого в Іонії, про похід на Трою (або Іліон — звідси назва «Іліада» Гомера). Так виникали міфи про історичні події, які відображено в поемах Гомера («Іліада» й «Одіссея») і Вергілія («Енеїда»).
Фіванський цикл міфів пов’язаний з містом Фіви (семибрамне). У IV ст. н. е. це місто було важливим політичним центром Давньої Греції. У цьому циклі йдеться про таких персонажів, як цар Едіп, Антігона, Алкмеон, а також про успішний похід епігонів (нащадків героїв) проти Фів. Відгомін фіванського циклу простежується у творах Гомера (поема «Одіссея»), Софокла (трагедії «Едіп-цар», «Антігона»), Есхіла (трагедія «Семеро проти Фів») та ін.
Міфи троянського циклу
Троя — місто, яке реально існувало у XII
Відповідно до міфів, заснував Трою Іл, правнук
1. Прослухайте авдіотекст. Хто заснував Трою? Хто з богів/богинь допомагав місту?
2. Чи добре була укріплена Троя? «ПАРІС ВИКРАДАЄ
audio
presentation
Що ж стало причиною Троянської війни? Згідно з міфами, Земля, знемагаючи від непосильного тягаря людського населення, звернулася до Зевса з проханням скоротити людський рід. І Зевс вирішив допомогти Землі, замисливши для цього війну між греками і троянцями. Як же Зевсові вдалося здійснити свій намір? Пелей, цар Фессалії, брав шлюб із Фетідою, дочкою морського царя Нерея. На весілля зібралися всі боги, крім богині чвар Еріди, яку забули запросити. Ображена Еріда вирішила помститися богам. Вона кинула їм золоте яблуко з написом «Найвродливішій». На нього претендували три богині: Гера (дружина Зевса), Афіна Паллада (дочка Зевса, богиня війни і ремесел) та Афродіта (дочка Зевса, богиня вроди і кохання). Між ними виникла суперечка, бо кожна вважала, що має право володіти золотим яблуком. Тоді Зевс наказав Парісові, синові троянського царя Пріама, розв’язати цю суперечку. Паріс присудив яблуко Афродіті, яка пообіцяла віддати йому найвродливішу
ний стан Кассандри. Як ви гадаєте, чому ніхто
Збігло багато днів, відтоді як повернувся Паріс у дім батька свого Пріама… Але
expresslesson
Цифрові навички
5. За допомогою інтернету дізнайтеся, як одягалися давні греки, якими були їхні помешкання. Підготуйте презентацію на тему «На гостину до Паріса та Єлени».
Дослідження і проєкти
6. Підготуйте проєкт на тему «Де розташована Троя?». Представте в ньому різні версії щодо існування Трої.
Життєві ситуації
7. Чи можна
були невіддільними. Історики встановили, що
існувала насправді.
ни.
його, а разом з ним і всіх троянців, і поклялися жорстоко помститися. Брат Менелая, цар Мікен Агамемнон, скликав з усієї Греції славетних царів і героїв, у тому числі хитромудрого Одіссея (царя острова Ітаки) та молодого Ахілла (сина Пелея і Фетіди). Вони вирішили напасти на Трою і визволити
лік Трої, і почалася облога міста. Троянська війна точилася
них переваг упродовж дев’яти років. У
участь
й богині, а також герої — Ахілл, Гектор, Одіссей, Менелай, Патрокл та ін. Ахілл (Ахіллес) — син царя Пелея і морської богині Фетіди. Прагнучи зробити сина невразливим, Фетіда купала його у Стіксі (одна з річок Аїду, воду якої вважали отруйною, тому загартовування в ній Ахілла робило його непідвладним смерті). Ахілл мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку його тримала, купаючи, мати. За сприяння Афіни й Гери Ахілл здійснив чимало подвигів у Троянській війні, та все ж таки загинув героїчною смертю біля
Зверніть
стоко помститися їм за смерть
Патрокла й Антілоха. Як розлютований лев, бився Ахілл, кладучи одного за одним героїв Трої. Кинулись тікати троянці, поспішали заховатися вони за мурами міста. Ахілл переслідував їх. Гнала його невблаганна доля на неминучу загибель. Він увірвався б у священну Трою, і вона загинула б, якби не з’явився бог Аполлон. Грізно крикнувши, спинив він Ахілла. Та не послухав його Ахілл. Він сам гнівався на бога за те, що багато разів рятував бог-стріловержець від нього Гектора й троянців. Ахілл погрожував навіть богові, що вразить його списом. Невблаганна доля затьмарила розум Ахілла. Він готовий був напасти навіть на бога. Розгнівався Аполлон… Зробившись темною хмарою, для всіх
3.
check yourself
exercises
games
Троя була могутня й неприступна. Але греки оволоділи нею завдяки хитрості Одіссея. Він наказав спорудити дерев’яного коня, у якому заховалися греки, а вночі вони вилізли з нього, відкрили браму міста й запалили велике вогнище. Так згоріла Троя. Загалом Троянська війна тривала десять років.
Як троянці сприйняли дерев’яного коня? До чого призвела їхня помилка? (…) З високих мурів
бачили незвичайний рух у грецькому таборі. Довго не могли вони зрозуміти, що там таке відбувається. Раптом, на велику радість свою, помітили вони, що з табору греків здіймаються густі клуби диму. Збагнули вони, що греки покинули Троаду. Радіючи, повиходили всі троянці з міста й пішли до табору. Табір справді був покинутий, тільки де-неде догоряли ще будівлі. (…) Раптом здивовано спинилися троянці: вони побачили дерев’яного коня. Дивились вони на нього і ніяк
ти в місто
ців. Сінон розказав, як задумав
Одіссей, (…) але Сінон утік він неминучої смерті. Довго переховувався в густих
нон, очікуючи, коли відпливуть греки на батьківщину. Коли ж вони відпливли, вийшов він зі свого сховища і добровільно віддався в руки пастухів. Повірили троянці хитрому грекові. Пріам наказав звільнити його і запитав, що означає цей дерев’яний кінь. Тільки цього запитання й чекав Сінон. Заприсягнувшись богами, що говорить він правду, Сінон розказав, що коня залишили греки для того, щоб уласкавити грізну Афіну Палладу, розгнівану викраденням палладія з Трої. Кінь цей, за словами Сінона, буде могутнім захистом Трої, якщо троянці ввезуть його в місто. Повірили троянці Сінонові. Спритно зіграв він роль, доручену йому Одіссеєм.
Ще більше переконало троянців у тому, що Сінон казав правду, велике диво, послане Афіною Палладою. На морі з’явились два дивовижних змії. (…) Виповзли змії на берег біля того місця, де Лаокоон приносив жертву богу моря Посейдонові. З жаху розбіглись усі троянці, а змії кинулись на двох синів Лаокоона і обвились навколо
помогу синам Лаокоон, але і
обвили змії. (…) Зробивши свою жахливу справу, змії поповзли
Лаокоона ще більше переконала троянців, що вони повинні ввезти дерев’яного коня в місто. (…) Нарешті притягли
в акрополі коня. Вона віщувала загибель Трої, але сміхом
не вірили. (…) Сінон устиг уже розпалити
знак грекам, які заховались за Тенедосом,
тими висловами, що пов’язані із символами Троянської війни: прекрасна Єлена — дуже вродлива жінка; яблуко розбрату
суперечок, ворожнечі;
Комунікація 1.
Аналіз та інтерпретація
4. Чи був у троянців шанс урятуватися? Доведіть.
Творче самовираження
5. Опишіть падіння Трої.
6. Складіть 1—2 речення з крилатими висловами, які пов’язані із символами Троянської війни: троянський кінь, яблуко розбрату, прекрасна Єлена та ін.
Цифрові навички
7. Подивіться один із фільмів за мотивами троянських міфів. Підготуйте про нього пост для соцмереж. Обговоріть екранізацію. Дослідження і
8. Робота в групах. Створіть презентацію «Персонажі
games exercises check yourself
2. Класичний етап (VII ст. до н. е. — IV ст. до н. е.): а) післягомерівський період (VII—VI ст. до н. е.); б) аттичний період (V—IV ст. до н. е.).
3. Елліністичний етап (кінець IV—II ст. до н. е.).
4. Римський етап (середина II ст. до н. е. — IV ст. н. е.).
Героїчний епос Давньої Греції. На архаїчному етапі панувала колективна свідомість, що знайшла відображення в численних міфах, а також у творах героїчного епосу, який мав міфологічну основу. Найкращими взірцями героїчного епосу доби Античності вважають поеми «Іліада» й «Одіссея» Гомера. Основні ознаки героїчного епосу доби Античності
1. Героїчна ідеалізація далекого минулого.
2. Поєднання реалістичних елементів з міфами.
3. Відображення народних уявлень про добро і зло, життя і смерть, правду і кривду, справедливість і несправедливість.
4. Елементи чарівності (воля богів/богинь).
5. Створення монументальних образів народних героїв — захисників держави й народу.
6. Ідея громадянського служіння, наслідування волі богів/богинь.
Розвиток давньогрецької лірики. У
дільні одне від одного. До того
ти різні
часом змінювався. Так, замість звичного для нас терміна лірика спочатку існувало поняття меліка (від мелос — пісня). А лірикою давні греки називали тільки ті пісні, які виконували в супроводі струнного інструмента — ліри. Її винахід приписували богові Гермесу. Давні греки не вважали ліричними такі жанри, які супроводжувалися, наприклад, звуками флейти (скажімо, елегію). Пізніше лірика стала узагальненим поняттям для цілої групи жанрів, а в сучасному значенні — це рід літератури. Термін «лірика» почали вживати за елліністичної доби античні філософи й поети. Твори, написані гекзаметром (вірш шестистопного дактиля), вони називали епосом, а написані іншими поетичними розмірами — лірикою. Залежно від способу виконання віршів — декламація чи спів — античні митці й теоретики виокремлювали лірику декламаційну і пісенну (мелос). Пісенну лірику поділяли на хорову і сольну (виконана окремим співцем).
У класичний період давньогрецької
літератури відбувся бурхливий розквіт лірики. Видатними представниками мелосу (пісенної лірики) були Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піндар, а декламаційної лірики — Тіртей, Архілох, Солон та ін.
Полігімнія. Скульптура. XVIII ст.
Дж.-В Горвард За часів Сапфо 1904 р.
Прослухайте вірш Сапфо «Барвношатна вла-
дарко, Афродіто…». Чому лірична героїня звертається саме до цієї богині? Що вона просить у неї?
Давньогрецький театр. Одним із найпопулярніших персонажів міфів Давньої Греції був Діоніс.
ще називали Вакх і Бахус. Це бог рослинності, родючості, покровитель виноградарства і виноробства, який для давніх греків утілював не тільки силу природи, а й радість і повноту буття.
У Давній Греції існував культ Діоніса, на його честь відбувалися різноманітні імпровізовані дійства, що супроводжувалися співом, танцями, виступами хору. Ці дійства називали діонісіями, або пристрастями Діоніса. Вони припадали на цикли землеробства, особливо на весну й осінь, коли наставала пора
нового селянського року або збирання плодів. Поклоніння Діонісові та іншим богам (Корі, Деметрі) на території Дав-
ньої Греції у VII—VI ст. до н. е. зумовило
виникнення драми як роду літератури і
появу театру.
Основними жанрами давньогрецької
драми були трагедія і комедія.
Першим творцем трагедії вважають
поета з Афін Феспіда. Якщо спочатку
вистави в античному театрі нагадували
Маски давньогрецького театру
перегукування соліста з хором, то драматург Есхіл, увівши другого актора, зробив сюжет трагедії динамічнішим і напруженішим. Згодом у змагання з Есхілом вступив Софокл, котрий намагався захопити глядачів гостротою дії. А Евріпід відтворював міф із позиції тогочасного суспільства, тому переживання його героїв/героїнь були наближені до публіки. До того ж монологи персонажів Евріпіда супроводжувалися музикою, що посилювало враження від сказаного. Такі творчі змагання сприяли розвиткові трагедії.
Комедія почала свій відлік від творчості Арістофана на межі V—IV ст. до н. е. Засади комедії було закладено на острові Сицилія, а потім вона утвердилася в Афінах.
Зміст комедії становить не міф або історичне минуле, а реальне життя, актуальні проблеми суспільства. Важливими особливостями давньогрецької комедії були свобода й право автора на висміювання окремих громадян чи негативних явищ. У ті часи комічні персонажі поставали не як індивідуальності, а як певні соціальні типи, що увиразнювалися спеціальними масками акторів. На сцені
Мельпомена — муза трагедії. Скульптура. XVII ст.
з’явилися шахраї, користолюбці, безсоромні чиновники, довірливі дурні, демагоги-філософи та ін. Але в комедіях діяли й позитивні персонажі — прості люди, дрібні землевласники, котрі втілювали уявлення про народну мораль.
У сучасному значенні комедією називають драматичний твір, у якому засобами комічного (гумор, сатира, іронія, сарказм та ін.) розвінчують негативні явища, розкривають смішне в навколишній дійсності чи в людині.
Теорію жанрів трагедії та комедії першим розробив Арістотель у праці «Поетика».
Якими були античні театри?
Давні греки будували театри в найкрасивіших місцях. Тоді
не було спеціальних приміщень для вистав,
сценою для гри акторів), де
високих закаблуках). Котурни давали змогу збільшити зріст актора, зробити його поступ величнішим. А в масках рот був широко відкритий, що створювало ефект рупора. Маски відображали людські почуття — жорстокість, радість, горе, біль тощо.
Особливості літератури Давнього Риму. Римська держава виникла та сформувалася на території Апеннінського півострова. За буйні луки й пасовиська греки назвали цю місцевість Італією (тобто «країна телят»). Римська держава існувала майже 500 років. Особливістю розвитку римської літератури було те, що вона скористалася здобутками давньогрецької культури. Однак, спираючись на давньогрецькі образи, сюжети, мистецькі форми, римляни переосмислювали їх по-своєму. Римській літературі властиві особливий універсалізм і
табність відтворення подій.
жертовно служить державі,
життя. Громадянські теми та
лян. Водночас вони замислювалися і над філософськими
їх хвилювали почуття кохання, вірності, печалі.
Етапи римської літератури. Римська література пройшла тривалий шлях розвитку, у якому виокремлюють такі етапи:
1. Література епохи Республіки (до 31 р. до н. е.): а) долітературний період (до середини ІІІ ст. до н. е.); б) період ранньої римської літератури (середина ІІІ ст. до н. е. — середина II ст. до н. е.);
в) література періоду громадянських війн (середина II ст. до н. е. — 31 р. до н. е.).
2. Література епохи Імперії (31 р. до н. е. — 476 р. н. е.):
а) література ранньої Імперії, або «золотий вік» Августа (31 р. до н. е. — 14 р. н. е.);
б) «срібний вік» римської літератури (I—II ст. н. е.);
в) література пізньої Імперії (III—IV ст. н. е.).
Переклад і наслідування грецьких творів — це плідний шлях для римської літератури на ранньому етапі. Першим поетом Риму вважають Лівія Андроніка, котрий переклав Гомерову «Одіссею» латиною.
Як і в Греції, у Римі розвивався театр. Спочатку драматичні вистави влаштовували тільки під час релігійних свят або у зв’язку з урочистими подіями. Приблизно в IV ст. до н. е. вистави набули світського характеру, актори виступали вже не в храмах, а в спеціальних спорудах. У ІІІ—ІІ ст. до н. е. театральні вистави стали невід’ємною частиною суспільного і духовного життя римлян. Серед драматургів тієї доби дуже популярними були Плавт і
. На початку І ст. до н. е. посилилася цікавість до лірики. Сформувалася александрійська школа
«нова школа» (неотеоретиків), яка згуртувалася навколо Публія Валерія Катона. Поети писали
Літературу ранньої Імперії (періоду правління Октавіана Августа) називають «золотою добою» римської літератури, бо саме в цей час вона досягла вершин свого розквіту. Октавіан Август установив нову систему правління — принципат (форма державної влади), що проіснував до II ст. н. е. Він проголосив, що відновив Республіку. Ставши принцепсом («перший у принципаті»), зосередив у своїх руках усю владу в Римській державі. Октавіан Август розумів значення художнього слова в суспільстві, тому всіляко підтримував митців.
У цей період провідне місце в літературі посіла поезія — епічна і лірична.
Публій Вергілій Марон прославився як автор трьох визначних творів: «Буколіки», «Георгіки», «Енеїда». Спираючись
на досвід Гомера, Вергілій утверджував ідеї Римської держави, прославляв образ героя-громадянина, осучаснював давні міфи.
Квінт Горацій Флакк увійшов у літературу спочатку як автор віршів (
своїм твором поет вважав «Метаморфози» про перетворення
народних заступників.
Вплив античної літератури
Давньогрецька література відкриває
тератур. Такі слова, як «поезія», «музика», «епос», «лірика», «театр», «сцена»,
Фільм про культуру Давньої
Як жили давні греки та римляни? Як вони мандрували й воювали? У яких змаганнях брали участь? Як займалися мистецтвом? Про все це
йдеться у кінофільмі британського режисера Рідлі Скотта «Гладіатор» (2000). Творці стрічки намагалися бути точними у відтворенні місця подій та антуражу. Вони спиралися на творчість античних майстрів. Подивіться цей фільм і поміркуйте, що нового ви дізналися про давню культуру, що було цінним для людей доби Античності. АКТИВНОСТІ
1. Назвіть етапи й періоди
та
особливості історичного розвитку та
ключовими словами: Колізей, форум, театр Помпея, гладіатор, принципат, принцепс, республіка, імперія, легіон, сенат, сенатор, Юлій Цезар, Марк Антоній, Октавіан Август (1—2 за вибором).
Дослідження і проєкти
8. Підготуйте проєкт на тему «Чим відрізняються театральні вистави в Давній Греції
Гомерові приписують багато творів, але найвизначніші з них — епічні поеми «Іліада» й «Одіссея». Тривалий час їх
передавали з вуст в уста, тому в цих творах простежується відгомін подій різних
епох. Лише в VI ст. до н. е. поеми Гомера були записані в Афінах спеціальною комісією. Ці тексти дійшли до наших днів. Донині науковці сперечаються, чи справді жив реальний чоловік на ім’я Гомер і чи був він автором визначних творів героїчного епосу. «Гомерівське питання» досі не вирішене, але дослідження «Іліади» та «Одіссеї» дає підстави для висновку про те, що поеми створені Гомером на основі багатої фольклорної традиції. Поеми Гомера мають важливе художнє значення і водночас є свідченням високого рівня античної цивілізації, відображають особливості давньогрецької культури, вірувань, морально-етичних норм, звичаїв, побуту. Вплив Гомера
В Україні поеми Гомера відомі з часів Київської держави, а в XVII—XVIII ст. їх вивчали в Києво-Могилянській академії, Львівській братській школі. Мотиви та образи, створені Гомером, використовували у своїй творчості Г. Сковорода, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Рильський та ін. Українською мовою найповніші переклади «Іліади» та «Одіссеї» зробив Борис Тен (Микола Хомичевський).
«ІЛІАДА» «Іліада» як
У поемі описано той період війни, коли Ахілл, обурений зневагою до його прав з боку царя Агамемнона, котрий очолював військо, відмовився брати участь у боях, сподіваючись, що у скрутному становищі греки (ахейці) будуть змушені визнати свою провину перед ним і спокутувати її. Греки зазнали великих втрат. Син Пріама (царя Трої) і його дружини Гекуби Гектор героїчно захищав місто.
він
й побратима.
У смертельному бою зустрічаються герої, кожен із яких є уособленням ідеалу воїна, що увиразнюють художні засоби (гіперболи, епітети, метафори, порівняння, повтори тощо). Спостерігаючи з Олімпу за боєм Ахілла і Гектора, боги дивувалися могутності героїв. У
втрутилася Афіна, допомагаючи Ахіллу. Аполлон перестав підтримувати Гектора, і він загинув від Ахіллового списа.
Один із найдраматичніших
ка Гектора
же, як сокіл у горах, з
140 Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим
Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.
Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми.
145 Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,
Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.
До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці Витоки звідти дають течії вирового Скамандру. Теплою перша струмує
Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача
160 Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —
Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней. Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши, Однокопитні проносяться коні, й їх жде нагорода — Мідний триніг або жінка — на шану померлого мужа, —
165 Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове. Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних: «Горе! На власні очі я гнаного круг
мені попалив! Сьогодні
Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама. Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,
175 Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».
В відповідь мовить йому ясноока Афіна: «Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче! Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
180 Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні».
Кадр із кінофільму «Троя» (режисер В Петерсен, США, 2004)
Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
«Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.
185 Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».
Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця,
Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських. А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.
Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює,
Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,
Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,
Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.
Так від Пеліда не міг прудконого й Гектор умкнути.
Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти
195 І заховатись під захистом
Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,
Стільки й Пелід забігав наперед і
голу рівнину Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.
Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа —
200 Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, —
Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.
Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,
Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з’явився На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?
205 Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати, Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився. А як обидва вони до джерел учетверте добігли, Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши, 210 Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті — Гектора, коней баских упокірника,
Гектора,
Не пощастить відтепер
220 Не допоможе і Феб1 дальносяжний, хоч як би старався
батька.
Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся
До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».
Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.
225 От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.
І до божистого Гектора миттю вона поспішила,
Постать Дейфоба3 прибравши і голос його неослабний, Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате: «Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,
230 Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама. Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!». В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:
рідних братів моїх, котрих
235
з-за мурів, тоді як інші за ними сховались». В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша, 240 Й товариші всі один перед одним уклінно благали
В місті лишитись: таким-бо вони переповнені страхом!
Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.
Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо
В січі завзятій, — побачимо ще, чи Ахілл прудконогий
245 Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве До кораблів глибодонних, чи ти його списом
ГОМЕР
250 «Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.
Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши
Стріти твій напад. А зараз дух мій мене спонукає
Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.
Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть
255 Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.
Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу
Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.
Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле, Тіло ж ахеям верну. Так само зі мною ти вчиниш».
260 Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи, А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують.
265 Так і між нами не буде любові, не бути ніяким Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже Й крові його Арей не нап’ється, боєць войовничий.
Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.
270 Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна
Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині
Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!».
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа
Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор, Кадр із кінофільму «Троя» (режисер В Петерсен, США, 2004)
275 Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши, В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна
Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.
Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив: «Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
Ти не від Зевса дізнався яро долю мою, як хвалився.
Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!
Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!
Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки
285 Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися
Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!
Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!». Мовивши так, розчахнувсь, і свого довготінного списа
290 Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.
Але далеко одскочив той спис од шита. І розсердивсь
Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.
Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.
Голосно він бідолашного став Дейфоба гукати,
295 Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.
Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!
Я-бо гадав, що герой Дейфоб недалеко від мене.
Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
Кадр із кінофільму «Троя» (режисер В Петерсен, США, 2004)
300 Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби
Зевсу й його дальносяйному синові, котрі раніше
Допомагали мені. І от доля уже настигає.
Але нехай уже не без борні, не без слави загину,
305 Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!».
Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій.
Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди, Зщуливсь і кинувся, наче орел той високолетний, Що на рівнину раптово із темної падає хмари 310 Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, — Кинувся так же і Гектор, підносячи гострий меч свій. Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,
315 Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста
Грива
Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі
Геспер1, що в небі немає
нього яснішої зірки, Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла, 320 Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо
І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.
Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним, Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову2 силу.
Там лиш, де кості ключиці поєднують шию з плечима,
325 Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, — Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий, І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт. Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки, Щоб у розмові
Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший
Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався —
335 Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають
Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».
Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних.
Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
340
Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:
Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна, Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».
Глянув
345 «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би — таке ти накоїв!
Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї.
Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший
350 Викуп і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки, Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити
Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна, Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, —
Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!».
355 Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний: «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне! Та начувайся, щоб гніву богів
ГОМЕР
365 «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як
Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!».
Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми, Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські
370 І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути. Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив: «Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м’якший, Аніж коли на човни до нас полум’я кидав палюче!».
375 Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.
Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий, Серед ахеїв він став і слово промовив крилате: «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! Нині, коли мені вічні богове дали подолати
380 Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом, Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно, Що у троян тих на думці і що вони мають робити — Чи покидать по загибелі Гектора місто високе, Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.
385 Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання, Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими Перебуваю і поки мене мої носять коліна.
390 Свого товариша любого й там пам’ятатиму завжди!
Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське, До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо. Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий, Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!».
395 Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля
В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі, До колісниці припнув, голові не дав у пилу волочитись. На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,
400 Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось
Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна, В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу
Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
405 Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши Світлу намітку свою, виривать почала свої коси. Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.
у якому поєднані
елементи епосу та лірики, поряд із зовнішніми подіями розкрито емоції та переживання персонажів, автора/авторки.
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. За що Ахілл переслідував Гектора?
2. Визначте найнапруженіший момент пісні. Наведіть цитати.
3. Яка роль богів/богинь у битві?
Ахілла, а хто — на боці Гектора?
Аналіз та інтерпретація
4. Яким зображено в пісні Ахілла?
5. Як поводиться в бою Гектор?
6.
самовираження
7. Випишіть із тексту пісні епітети, метафори, порівняння, які характеризують образи Ахілла і Гектора. Розкрийте значення слів і словосполучень. Складіть
із ними речення (3—5).
Цифрові навички
8. Німецький
games exercises check yourself
(друга
VII ст. до н. е.)
Скільки буду жити в світі, Стільки буду я співати… Тіртей
Як ви розумієте поняття «доблесть», «звитяга», «мужність»? Яка їхня роль у сучасному житті України?
Елліни дуже любили Грецію, заради вітчизни були здатні на будьякі подвиги.
Одним із виразників патріотичного духу Давньої Греції був поет Тіртей. У його біографії, як і в житті інших давньогрецьких поетів, багато таємничого. За
переказами, Тіртей був жителем Афін, простим шкільним учителем, слабким фізично та ще й кульгавим. Його афіняни послали на допомогу спартанцям, щоб поглузувати з них, коли ті попросили допомоги у війні із сусідньою Месенією. Але Тіртей виявився ціннішим за численне військо. Своїми бойовими піснями
він підняв дух воїнів, і вони невдовзі здобули перемогу. За деякими джерелами, Тіртей був спартанським вождем, поетом і воїном водночас. Проте хай ким би був Тіртей, насправді він — вірний син своєї вітчизни. Де розташована Спарта? Спарта
Поезія Тіртея належить до декламаційної лірики.
Вірш «Добре вмирати тому…» утілює ідею єдності народу.
Митець закликає до спільного героїзму заради вітчизни.
Померти за неї в перших рядах — ось найвищий подвиг. В
presentation
елегіях Тіртея відображено ідеали Спарти — доблесть, героїзм, відданість загальним інтересам держави. Цей вірш актуальний і нині, коли необхідно боронити свободу та незалежність України.
Чому поет пише, що вмирати «добре»? Що це означає?
Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.
video-text
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати у світі, З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,
Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.
Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить.
Лихо
1.
2.
Цифрові навички
8. Подивіться кінофільми «Триста спартанців» (2006), «Триста спартанців. Відродження імперії» (2014). За одним із них підготуйте пост для соцмереж.
Дослідження і проєкти
9. Дослідіть спосіб життя і звичаї, які існували в давній Спарті. Чим вони можуть бути корисними в наш час?
Життєві ситуації
10. Які якості треба виховувати в собі, щоб захищати рідну країну?
11. Яких
ми? Наведіть приклади.
відправив його навчатися до Рима у
відомого педагога Епідія. Ця школа
була для вихідців зі знатних сімей. До
речі, тут здобував освіту і майбутній імператор Риму Октавіан Август. Він
був молодшим за Вергілія на шість років, проте, оскільки навчання тривало довго, можна припустити, що поет уже в школі познайомився з ним.
Октавіан Август усе життя опікувався Вергілієм, ставився до нього приязно.
художник
Вергілій вивчав філософію, багато читав, цікавився медициною, математикою. Батько хотів, щоб він став адвокатом, бо ця професія відкривала шлях до державних посад. Але Вергілій мав власні уявлення про майбутнє. У 45 р. до н. е. він переїхав до Неаполя і став власником невеличкого маєтку, де все життя на лоні природи займався літературною творчістю. Вергілій жив у період багатьох історичних подій: смерті Цезаря, громадянських війн, боротьби за владу між римськими імператорами. Але попри все, що відбувалося довкола, Вергілій не
призначення — поезії.
життя (прибл. 42—39 рр. до н. е.); «Георгіки
цю (36—29 рр. до н. е.); «
(26—19 рр. до н. е.).
Спираючись на сюжет «Енеїди» Вергілія, український письменник Іван Котляревський створив перелицьовану «Енеїду». У ній уперше в українській літературі змальовано образ нашого народу, його звичаї, характери, віковічне прагнення до свободи. Велике значення поема має і тому, що І. Котляревський утверджує єдність українства,
«ЕНЕЇДА»
майбутнього. А Базилевич Еней із військом. 1980-ті роки
Історія створення. Міф про Енея отримав у Римі офіційне визнання. Рим вважали оновленою Троєю. Знатні люди намагалися пов’язати свій родовід з Енеєм і його супутниками. Тому зацікавленість Вергілія циклом троянських міфів була невипадковою. У 26 р. до н.
Сюжет «Енеїди» має дві частини: Еней мандрує, а потім воює в Італії. На кожну з цих частин Вергілій відвів по шість книг. Перша половина «Енеїди» тематично наближена до «Одіссеї» Гомера, друга — до «Іліади». Однак, на відміну від гомерівського епосу, повністю заглибленого в минуле, у Вергілія міф завжди переплетений із сучасністю, а випробування Енея є підготовкою до утвердження величі Римської держави. Сюжет і композиція. У першій книзі «Енеїди» йдеться про те, як Еней зі своєю флотилією
страшну
невідомо. І тут розповідь перериває сцена на Олімпі: Юпітер відкриває Венері майбутню долю Енея і
нащадків аж до часів Августа, віщує майбутню велич Римської держави. Надалі події із земного життя героїв, як і в Гомера, переплітаються з подіями, що відбуваються на Олімпі. Щастя усміхнулося Енеєві. Він зі своїми супутниками потрапив до Лівії, неподалік від Карфагена (нині територія Тунісу), який заснувала Дідона. Вона співчуває Трої, тому гостинно приймає троянців. Особливе враження на Дідону справила доля Енея. Увечері, під час бенкету, вона просить його розповісти про поневіряння. Цією експозицією завершується перша книга. Вона відповідає 5—8 книгам
царя Алкіноя, прохання розповісти
чо
в ній від самого початку.
Третя книга — про блукання Енея світом. Мандри героя нагадують мандри Одіссея, проте Вергілій не повторює відомі
пинці Енеєві сниться віщий
долю.
четвертій книзі йдеться про кохання Дідони до Енея. Дідона покохала його за страждання та високі моральні якості. Любов могутньої цариці, засновниці міста Карфагена, сприяє возвеличенню
у творі. Дідона переживає конфлікт
покійному чоловікові). Це призводить до трагедії.
перенести розлуку, Дідона
потім її тіло горіло у вогні. П’ята книга «Енеїди» знов нагадує гомерівські поеми. Еней, прибувши до Сицилії, влаштовує ігри на роковини смерті Анхіза. В «Іліаді» Гомера йшлося про ігри на честь поховання Патрокла. Ця тема була актуальною за часів Імперії. Імператор проводив змагання серед знатних молодиків, вважаючи це старовинною
За мандрами героя настають війни. Їм присвячено другу частину поеми (7—12 книги), що містить легенди та факти з італійської давнини. Еней асоціюється з гомерівським Ахіллом. Укріпившись на зайнятій троянцями землі поблизу гирла річки Тибр, Еней уклав угоду із царем латинян Латином.
Латин погодився віддати за нього дочку Лавінію, яка раніше була обіцяна Турнові. Це й стало причиною війни. Завершальна сцена битви Енея з Турном побудована за зразком битви Ахілла та Гектора. Еней переміг, він готовий помилувати ворога, однак помічає на його плечі пов’язку загиблого Палланта і, як Ахілл, що помстився за смерть Патрокла, убиває Турна ударом меча.
Образ Енея. В образі Енея знаходимо риси епічного героя. Він хоробрий, кмітливий, розумний, вступає в переговори, укладає угоди, діє не в
особистих інтересах, а заради народу. Він виконує певну місію — готує умови для заснування Рима.
Ідея громадянського служіння, величі держави. Намагаючись довести велич Римської держави, Вергілій славив Августа і Юлія Цезаря як нащадків Енея, а відтак оголошував їх нащадками богів, адже матір’ю Енея була Венера. Провідна ідея поеми «Енеїда» — утвердження необхідності побудови сильної держави, щоб усі
Подібності поем «Іліада» та «Енеїда»
Використання міфологічних сюжетів, образів, вплив богів на долю героїв
Подорожі Енея — подорожі Одіссея
Битви Енея — битви Ахілла
Специфіка твору Вергілія «Енеїда»
Ідея утвердження Римської
держави
Еней — ідеал героя-римлянина, який віддано служить державі
Використання фактів, легенд, видатних осіб римської історії
Традиції героїчного епосуНадання міфам актуального сучасного змісту
ПОЕМА (Уривки)
Заспів (книга 1, вірші 1—33)
1. Що стало головною причиною лиха троянців?
2. Чому богиня Юнона їх зненавиділа?
Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор’їв троянських, Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.
Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши, З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони, Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив, Лацію давши пенатів1, а з ними — і плем’я латинське, І Альбалонгу2 стару, і мури
1
3
4
Батька й вождя, як богиня — і
таким пойнялася!
Місто старинне було1 — фінікійського люду осада, Звалось воно Карфаген на лівійському березі, проти
Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.
Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі, Навіть і Самос2 забувши для нього; там зброя богині,
Там колісниця її. А на серці в богині бажання, Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів, Але прочула вона, що від крові троянської плем’я
Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські3.
З’явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий, Згине в пожарі могутність лівійська: так випряли парки.
Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,
Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів4,
Ще ж не зів’яли в душі причини скорботи і гніву,
Ще ж притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса5 —
Прикра зневага краси божественної, — й рід ненависний6, І Ганімеда7, на небо узятого, шана висока.
Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих, — Все, що зосталось від люті данайців8 і зброї Ахілла, Не підпускала до краю латинського; довго і гірко
Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями. Стільки страждання
Аналіз та інтерпретація
2. У яких рядках ідеться про Римську державу, її майбутню славу? Прокоментуйте.
Творче самовираження
3. У прозовій або віршованій формі напишіть заспів до поеми про велич України (12—14 речень).
Цифрові навички
4. За допомогою інтернету встановіть, які місця, згадані в заспіві, існують нині. Покажіть їх на мапі.
Дослідження і проєкти
5. Підготуйте проєкт «“Енеїда” Вергілія та І. Котляревського в кіно та анімації».
Життєві ситуації
6. Як зробити державу сильною і незалежною? Що для цього має робити кожен/кожна? Образи й епізоди поеми перегукуються з поемами Гомера.
games exercises check yourself
Щит Енея (книга 8, вірші 626—731)
Чому для зображення майбутнього Римської держави
обрав саме цей предмет — щит?
Там-бо, на тому щиті, прозираючи роки майбутні,
Вирізьбив владар огню італійців майбутні пригоди,
Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий
І незліченні усі, послідовно проваджені війни.
Вирізьбив він і Вовчицю у Марсовій тихій печері,
І коло неї близнят-сисунців, двох хлоп’ят нетямущих,
Як вони граються сміло, до матері як припадають,
Як і вона, повернувши до них свою шию могутню,
Пестить по черзі обох і тіло вилизує ніжне.
Там підіймається Рим, там сабінських жінок викрадають1 —
Хиже насильство під час циркової забави; ще далі Вирізьбив бог бойовище нове, що схопилося раптом
Поміж куретами, Тацієм2 давнім та римським народом.
Далі обидва царі, військове покінчивши змагання3,
Перед жертовником збройні, з вином у руках поставали І, заколовши свиню, мирову виробляють угоду.
Тут же, зовсім поблизу, квадриги прудкі розривають
Надвоє Метта4 (не хтів ти додержати слова, альбанцю).
Тіло твоє пошматоване Тулл поволік по дібровах,
І придорожні терни у кривавій росі червоніли.
Далі Порсенна наказував місту прийняти вигнанця
І за Тарквінія римлян страшною облогою мучив;
Діти Енеєві в бій виступають за волю змагатись.
Став роздратований цар,
Що утекла від сторожі і
Клелія-діва1... Ще далі стояв
Манлій2, і храм боронив, і високий увесь Капітолій;
Ромулів їжився двір острішком нової соломи.
На позолоченім ґанку сріблистий гусак неспокійно
Вгору зривавсь, кричачи, що галли уже біля храму.
Галли повзли по кущах, добиралися вже до фортеці, Маючи добру заслону у темряві чорної ночі.
Кучері в них золоті, із золота й одяг, і броня.
В’ються плащі повишивані; щирого злота намисто
В кожного сяє на шиї молочній. Розмахує кожен
Парою списів легких і щитом захищається довгим;
Тут витанцьовують Салії, голі луперки3 за ними;
Фламіни4 тут у вовняних шапках, там Марсові видно
Скинуті з неба щити, там чисті жінки в колісницях
Святощі містом провозять. Ще далі мистець незрівнянний
Вирізьбив Тартар підземний. Плутонові брами високі
І лиходіям призначені кари; тебе, Катіліно5, На височеннім уступі і Фурій страшних проти тебе.
Праведні душі окремо, між них і Катон правосудний6.
Понад підземними тінями йшов злотокований образ
Моря бурхливого; сива гойдалась і пінилась хвиля, А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни І розбивали хвостами гребені хвиль. В осередку
Судна пишалися мідні. Велика то битва Актійська7: Море укрите усе кораблями. Кипить узбережжя І відбивається золотом
хвилях прозорих Левкати.
1 Етруський цар Порсенна вимагав повернення
Видно там, як цезар Август провадить у бій італійців, Високо став на кормі він, а з ним і народ, і сенат весь, І щонайбільші боги, і пенати. На скронях подвійне
Сяйво у нього горить1, і зоря понад тім’ям аж рідна.
Далі Агріппа2, з наказу богів, при сприятливім вітрі
Ставить у стрій кораблі; на чолі гордовитім у нього
Славна ознака звитяги, ростральний вінець3 променіє
Там з іноземною міццю, при зброї і шатах відмінних, —
Від узбережжів червоних, від східних земель повернувшись
З краю Зорі переможцем, — Антоній веде за собою
Бактрів4, єгиптян і... гріх щонайбільший — єгипетську жінку5. Лавою всі наступають, і піняться води затоки, Веслами збиті, розірвані тьмами носів корабельних.
Рвуться у просторінь всі із затоки: здається, Ціклади
Вирнули з синіх безодень, стикаються гори плавучі; Так розгорнувся потужно невиданий бій корабельний.
Падає клоччя горюче і сиплються стріли повсюди,
Вогке Нептунове поле пролитою кров’ю багріє.
Серед двірської громади цариця єгипетська систром6
Кличе до бою: не бачить гадюк, що її дожидають7.
Тут чужинецькі потворні боги, тут Анубіс8 гавкучий
Проти Мінерви, й Нептуна, і матері римлян Венери
Стрілами приїдуть. Та кинувся Марс усередину січі, В панцир із криці закутий; із неба Ерінії люті
І невгамовна Незгода до бою, розхристані, впали,
Лине Беллона услід і кривавим бичем розмахнулась; В небі високому став Аполлон із натягненим луком, Глянув на битву, і вмить повернулися, вражені жахом, Геть утікають араби, сабейці, єгиптяни, інди.
1 У дні поховання Юлія Цезаря зійшла комета, яку його прихильники оголосили знаменням, що свідчило про зачислення померлого до богів.
Бачить поразку цариця. Велить розв’язати мотуззя, Порозпускати вітрила, тікає. Митець божественний Вирізьбив горду царицю, бліду, перелякану смертю; В море односить її сприятливим подихом Япіг1.
Ніл велетенський встає їй назустріч, і, вражений горем, Лоно своє відкриває, й подоланих кличе до себе,
В гирла свої таємничі, у схованки плес ясно-синіх.
Далі, потрійним тріумфом до Римського замку вступивши2, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає:
Триста в великому місті присвячує храмів обітних.
В захваті Рим од забав; скрізь оплески люду лунають;
Хори жіночі у храмах; жертовники скрізь пломеніють; Скрізь по жертовниках всіх позабивано в жертву телята.
Там і Євфрат5 переможений ллє свої води тихіше, І краєсвітні Моріни6, і Рейн із подвоєним гирлом,
Даги7 й далекий Аракс, що не терпить мостів над собою.
Так милувався Еней дивовижним дарунком Вулкана; В захваті він од майбутніх подій і, радіючи серцем, Взяв на своє рамено майбутність і славу нащадків. (Переклад Миколи Зерова)
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Які картини побачив Еней на щиті? Які з них пов’язані з міфами?
2. У яких епізодах ідеться про тяжкі випробування народу, а в яких
1
2
4
5
Аналіз та інтерпретація
3. Які картини спираються на міфи, а які мають історичну основу? Чому Вергілій поєднав міф і реальність?
Творче самовираження
4. Уявіть, що ви, як античний поет, описуєте долю України. Які події ви відобразили б на щиті? Опишіть або намалюйте український щит Енея.
Цифрові навички
5. За допомогою інтернету відшукайте зображення одного із символів пісні «Щит Енея» — вовчиці (Капітолійська вовчиця — символ Рима). Дізнайтеся про легенду, пов’язану із заснуванням Рима. Підготуйте повідомлення, доберіть світлини.
Дослідження і проєкти
games exercises check yourself
6. Поясніть, чому І. Котляревський використав зміст «Іліади» Вергілія для створення «перелицьованої» поеми. Що його привабило у творі римського поета?
трактування
7. Як захистити безпеку України?
Річард Бах (нар. 1936)
Жодне бажання не дане тобі окремо від сили, яка допоможе тобі його здійснити. Річард Бах
1. Що означає словосполучення «біла ворона»? Чи почувалися ви колись білою вороною?
2. Чи зустрічали ви людей, яких можна назвати білими воронами? Чи приносять вони користь суспільству?
Річард Бах народився 1936 р. в м. Оак-Парк у штаті Іллінойс (США). Був письменником, пілотом, журналістом і редактором авіаційного видання «Політ» («Flying»). Відомим став після 1970 р., коли опублікував свою повість-притчу «Чайка Джонатан Лівінґстон» («Jonathan Livingston Seagull»).
А почалася літературна кар’єра Р. Баха з книжок, у яких ішлося про те, що він найкраще знав,
чайка на ім’я Джонатан. Його ніхто не розуміє, навіть власна родина, бо він прагне не тваринного задоволення від їжі, а значно більшого — високої мети й вільного польоту. Політ для головного героя — не просто пересування у просторі, а можливість пізнання буття. Під час свого навчання Джонатан піднімається в небо вище й вище, намагаючись досягти найбільшої швидкості, доступної
іншого світу й іншого знання, а Джонатан почав навчати чайок мистецтва польоту й відчуття свободи.
Твір Р. Баха має відкритий фінал, тому ми можемо бути вільними у своїх припущеннях щодо подальшої долі Джонатана.
Вплив філософії та релігії на повість-притчу. «Чайку Джонатан Лівінґстон» Р. Бах написав під впливом різноманітних філософських учень і релігійних поглядів. Поруч із християнськими мотивами (прощення, любов до ближнього, готовність до самопожертви) знаходимо вплив буддизму — ідеї нескінченності пізнання, перевтілення і відродження в новій іпостасі. Повість-притча Р. Баха спонукає мислити, шукати, пізнавати світ.
Як і у творі А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц», у повісті-притчі Р. Баха «Чайка Джонатан Лівінґстон» можна виокремити два плани тексту — конкретний (казково-фантастична історія про чайку) і сутнісний, символічний (метафора людського життя). Такі твори-притчі ще називають параболами. ЧАЙКА
ПОВІСТЬ-ПРИТЧА (Уривки)
1. Що вирізняло чайку Джонатана серед інших птахів? Чому вони не розуміли його?
2. Які ідеї, цінності були найважливішими для чайки Джонатана? Знайдіть
чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, — хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега до їжі та повернутися назад. Для більшості чайок головне — їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джонатан Лівінґстон
і без будь-яких зусиль? Його плавна посадка в низькому польоті завершувалася не гучним плюскотом при зануренні лап у воду, як зазвичай, а появою довгого пінного сліду, що тягнувся за тілом Джонатана, щойно він, підібгавши лапи, торкався води. Коли ж він почав сідати з підібганими лапами на берег, а потім міряти кроками довжину сліду, його батькам це вельми не сподобалося.
— Чому, Джоне, чому? — питала мати. — Чому ти не можеш поводитись як усі? Оті низькі польоти — це забавка для пеліканів та альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, синку, від тебе саме пір’я та
лишилися.
— Ну то й що, мамо? Нехай пір’я та кістки. Я хочу
робити в повітрі і чого не можу. Я хочу знати, от і все. — Бачиш, Джонатане, — мовив батько зовсім не сердито, — скоро зима. Рибальські човни будуть виходити в море нечасто, а риба, що зараз плаває мілко, піде вглиб. Коли вже ти хочеш чогось навчатись, то вчися краще, як здобувати їжу. Польоти — це дуже добре, та з них не проживеш. Не забувай, ти літаєш для того, щоб їсти. Джонатан слухняно кивнув. Кілька днів по тому
шість секунд він уже летів зі швидкістю сімдесят миль за годину, зі швидкістю, при якій крило втрачає рівновагу в русі. (…)
Він ніяк не міг здолати цей підйом на великій швидкості. Він зробив десять спроб — і всі десять разів, коли швидкість перевищувала сімдесят миль за годину, втрачав рівновагу і стрімголов летів у воду.
Річ у тім — зрозумів він нарешті, коли вже був мокрий як хлющ, — річ у тім, що на великій швидкості слід тримати крила непорушно: можна махати крилами лише доти, поки швидкість не перевищує п’ятдесяти миль за годину. Тоді він злетів на дві тисячі футів угору і
ко прямуючи вниз, витягнув дзьоба, розпростав крила, а коли швидкість сягнула п’ятдесяти миль за годину, припинив ними рухати. Це було дуже важко, але ж спрацювало! Десять секунд він мчав зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Джонатан установив світовий рекорд швидкості для морських чайок! Але ця перемога була скороминущою. Щойно він почав виходити з піке та змінив положення крил, невідома і нездоланна сила знову заволоділа ним і помчала його за собою зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Джонатан почувався так, наче його тіло от-от вибухне, розлетиться на друзки. Стрімко, наче від вибуху, падаючи вниз, він уже не відчув страшного удару об тверду, мов камінь, воду.
Коли він нарешті опритомнів —
а це вже була ніч, — він гойдався
на хвилях у місячному сяйві. Понівечені крила були немов налиті свинцем, та ще тяжче тиснув на спину тягар поразки. Він потайки марив, аби цей тягар затягнув його
Треба повернутися додому, до Зграї, і
тим, що я такий, як є, — жалюгідна, нікчемна чайка».
Голос умовк, і Джонатан скорився йому. Вночі чайка мусить сидіти на березі, і відтепер — так пообіцяв самому собі — він буде звичайною чайкою. Так буде краще для всіх.
Він насилу відірвався від темної води і полетів до берега, радий, що навчився берегти сили в низькому польоті.
«Та ні, що це я, — схаменувся він. — Це все в минулому. Я мушу забути все, чого навчився. Я просто чайка, я такий, як усі інші чайки, і літатиму, як вони». І він із болісним зусиллям піднявся на сто футів угору та чимдуж замахав крилами, кваплячись до берега. (…)
«Темно! — раптом пролунав той самий тривожний голос. — Чайки не літають, коли темно!»
Та Джонатан не хотів слухати. «Як хороше, — думав він. — Ясний місяць, світла стежка на воді, вогники на березі — все таке мирне, спокійне…»
«Спускайся вниз! Чайки не літають у темряві! Якби ти справді міг літати в пітьмі, то мав би совині
би короткі крила, як у сокола!»
У нічній темряві, на висоті ста футів, Джонатан Лівінґстон примружив очі. І біль, і роздуми — все зникло безслідно. Короткі крила. Короткі крила сокола!
Ось тобі й відповідь! «Який я був дурний! Усе, що мені треба, — це маленьке, крихітне крило; все, що мені треба,
скласти
так, щоб у польоті ворушити самими кінчиками! Короткі крила!»
Він піднявся на дві тисячі футів над чорною безоднею моря і, ані хвилі не думаючи про поразку, про загибель, щільно притиснув до тіла
широкі частини крил, а самі кінчики, вузькі, мов кинджали, виставив назустріч вітру — і стрімко кинувся вниз.
кістю?..»
Недавні роздуми та обіцянки було забуто, ніби їх звіяв могутній стрімкий вітер. (…) На світанку Джонатан продовжив тренування. (…) Він лишився живий, був сповнений сили, тремтів від радості — був гордий, що опанував свій страх. І тому він не вагаючись притиснув до тіла передню частину крил, випроставши
виходити з
на висоті тисячу футів, і
крил залопотіли й зігнулися під шаленим вітром, а рибальський човен і зграя чайок кудись зникли — і раптом виросли просто
затуливши собою шлях.
Він не міг зупинитися; навіть не знав, як повернути на такій швидкості.
Зіткнення — це смерть. І тому він заплющив очі.
І сталося так, що того ранку, на світанні, чайка Джонатан Лівінґстон врізався просто у Зграю, що спокійно снідала, — влетів як вихор, на швидкості двісті чотирнадцять миль, із заплющеними очима! Та, мабуть, Чайка Долі йому всміхнулася
(…)
Перше, що він подумав: це тріумф! Гранична швидкість! Двісті чотирнадцять миль за
це велика, вирішальна мить в історії Зграї, а для чайки на
ім’я Джонатан — це початок нового життя. І він продовжив своє тре-
нування на самоті, він склав крила і пішов у піке з висоти вісім тисяч футів — і відразу збагнув, як робити поворот! Тепер він знав, що досить тільки
думав він про свій Прорив, — вони ж просто очманіють з радощів! Скільки цікавого в нас попереду! Не товктись на місці поміж рибальських човнів — а знати, нащо ти живеш у цім світі! Ми подолаємо свою неміч, ми станемо іншими — сильними, розумними! Ми будемо вільні! Ми навчимося літати!» І майбутнє постало перед ним, як осяйна далечінь, що вабить і кличе вперед.
Тим часом Зграя збиралася на Велику Раду; та коли
приземлився, то побачив, що всі нібито чогось чекають. Так воно й було — чекали на нього. — Чайко Джонатане Лівінґстон! Стань у середину! Слова Старійшини
означав чи страшну ганьбу, чи то найвищу шану. Коло Пошани — це честь, якої зазнали хіба що найславніші з ватажків. «Так, звісно, — подумав Джонатан, — сьогодні вранці
треба ніякої пошани. Я не хочу
ватажком.
тільки хочу поділитися тим, що відкрив, показати, який простір відкривається перед нами!» Він ступив уперед. — Джонатане Лівінґстон, — мовив Старійшина, — стань перед очі твоїх товаришів, у Коло Ганьби! Його наче вдарили дошкою. Коліна в нього ослабли, пір’я обвисло, у вухах зашуміло. У Коло Ганьби? Це неможливо! Прорив! Вони не розуміють! Вони помиляються, вони помиляються! — …За своє неподобне легкодум-
голос. — Легкодумство? Браття мої! — вигукнув він. — Хто думає серйозніше, ніж чайка, що осягає сенс життя, його найвищу ціль? Ми тисячу років животіли заради того, щоб шукати риб’ячі голови, але ж тепер нам справді є для чого жити — щоб учитися, відкривати нове, бути вільними! Дайте мені тільки спробувати, дозвольте показати вам, чого я навчився…
Зграя наче скам’яніла. — Ти нам більше не брат, — нарешті
чайки одна
одній, а потім з поважним виглядом затулили собі вуха і повернулися до нього спинами.
Джонатан Лівінґстон провів решту
не, що його смутило, — це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити. Сам він кожного дня робив усе нові та нові відкриття. Він дізнався, що, пірнаючи у стрімкому піке, може зловити рідкісну та смачну рибу, яка водиться на глибині десять футів; тепер йому були не потрібні рибальські човни і крихти черствого хліба.
сплатити за це таку ціну. Джонатан
що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя
Комунікація
1. Що хотів чайка Джонатан зробити для своєї родини та Зграї? Як би це вплинуло на їхнє життя?
2. Чому родичі та інші чайки не підтримали чайку Джонатана? Що заважало їм відкрити інший світ і нове знання?
Аналіз та інтерпретація
3. Простежте шлях до мети чайки Джонатана Лівінґстона. Які випробування були на цьому шляху? Як герой їх долав?
4. Які якості характеру втілено в образі головного героя?
Творче самовираження
5. Створіть малюнки до повісті Р. Баха, доберіть цитати.
Цифрові навички
6. Які епізоди
булінгу.
games exercises check yourself
8. З якими міфологічними й казковими персонажами можна порівняти головного героя твору? 9.
1.
2. Розкрийте сучасне значення слів «лицар», «лицарка». Чи потрібні такі люди в наш час?
Хронологічні межі Середньовіччя. Тисячоліття, що віддаляє Давній світ від Нового часу, тобто середні віки, в історії людства називають Середньовіччям. Розвиток літератури
мав свою специфіку на Заході й Сході. У Європі цей період охоплював приблизно IV—XV ст.
утвердження феодального способу виробництва (хоча в деяких країнах
У середні віки сформувалися п’ять нових культурних зон: індійська, східноазійська, близькосхідна, візантійська, західноєвропейська. Виняткове значення в розвитку різних видів мистецтва, зокрема літератури, мали світові релігії — християнство, іслам, буддизм. Високий авторитет священних книг (Біблії, Корану та ін.) у ті часи зумовив появу релігійних тем, сюжетів і образів у художніх творах. У середні віки сформувалася нова теоцентрична концепція людини, згідно з якою її вважали залежною від божественної волі, а все своє життя вона мала підпорядкувати пошуку вищих духовних цінностей.
Крім релігії, потужний вплив на мистецтво й художню літературу справила філософія. У різних куточках світу сформувалися специфічні філософські системи, тісно пов’язані з уявленнями та віруваннями людства. У літературних творах доби Середньовіччя знаходимо чимало роздумів про сенс буття, стосунки людини з Богом, її місце на землі, боротьбу тілесного й духовного.
Філософію в ті часи розуміли як науку про щастя, яке неможливе без духовної мети. Отже, у добу Середньовіччя тісно поєдналися думка та художній образ, величне і трагічне, віра в Бога і прагнення ідеалу. Людина усвідомила залежність від вищих сил і водночас відкрила в собі нові можливості, шукаючи своє місце у Всесвіті.
У літературі Середньовіччя виявилися дві основні тенденції: 1) клерикальна
Біблії, Корану, Талмуду, а також культова поезія (гімни, молитви, проповіді, видіння), релігійна драма тощо. Цю літературу створювали мовами, що вже занепадали, але ще існували як мови церкви, науки, освіти. У Європі це була латина. У країнах Східної Європи, у Київській Русі, де міцнішали культурні зв’язки з Візантією, такою мовою стала старослов’янська, а на Сході — санскрит. Ці мови забезпечували обмін культурними здобутками різних народів.
Світський напрям середньовічної літератури Сходу й Заходу творили представники різних соціальних груп, які писали про власні теми й проблеми у
визначеній системі жанрів. Наприклад, європейське лицарство подарувало світові лицарський роман, куртуазну лірику тощо. Завдяки розвитку міст, що ставали не тільки осередками торгівлі й вироблення товарів, а й культурними центрами, формувалася широка за тематикою демократична культура (наприклад, у Франції — фабліо, у Німеччині — шванки тощо). У межах світського напряму літератури розвивалися національні мови.
Становлення різних національних літератур ґрунтувалося на здобутках усної народної творчості. Зв’язок художньої літератури та фольклору знайшов відображення в багатьох середньовічних жанрах (наприклад, у героїчному епосі). Деякі твори передавали з вуст в уста, вони стали колективним надбанням: «Пісня про Роланда», «Роман про Трістана та Ізольду», «Пісня про Нібелунгів», «Пісня
Всесвітньо відомими є імена таких середньовічних митців, як Лі Бо, Ду Фу (Китай), Рудакі, Омар Хаям, Хафіз, Фірдоусі, Румі (персько-таджицька література, що розвивалася на території Ірану та Середньої Азії), Данте Аліґ’єрі (Італія) та ін. Основні ознаки доби Середньовіччя в Європі
теоцентризм (Бог — центр Всесвіту);
поєднання релігійних форм з народною фантазією, здобутками народної культури;
абстрактно-символічний характер;
відтворення складної боротьби різних начал у душі
людини — тілесного і духовного, Бога і диявола, ницого і високого;
відображення драматизму буття;
монументалізм, складність форм і стилів;
синтез різних видів мистецтва.
Теорія літератури
Теоцентризм (грец. Theos — Бог, лат. centrum — центр кола) — філософська концепція, в основу якої покладено розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя та будь-якого блага.
писав про великий «доброчинний вплив» християнства: «Воно
розкоші, або потопав у чорній зневірі і розпуці, вищу мету життя, вказало йому новий світ ідей і вірувань, давало його душі зовсім іншу силу й іншу волю». Навколо тодішньої церкви формувалися заклади освіти. Церква сприяла розвитку науки, філософії, мистецтва. Водночас християнство в епоху Середньовіччя мало й інший — темний — бік. За словами І. Франка, «воюючи з многобожжям, воно виступало ворожо проти всяких його слідів у літературі, науці й житті». Ім’ям церкви виправдовували руйнування пам’яток колишньої культури, засилля інквізиції, кровопролитні релігійні війни. І все ж таки християнство
presentation
хильники цього напряму, життя природи і людей іде своїм шляхом
(«природний хід речей»).
За часів правління династії Тан (618—907) у Китаї сформувалася високорозвинута цивілізація. У процесі об’єднання окремих князівств утворилася могутня Танська держава зі столицею Чаньань, де була розташована резиденція імператора. Правителі Танської держави дбали про розвиток країни та мистецтва. Найвідомішими поетами китайського Середньовіччя вважають Лі Бо і Ду
Фу, у творчості яких виявилися ідеї даосизму та конфуціанства.
video-text
video-text
1.
Комунікація
і за яких історичних умов тривав її розвиток?
2. Назвіть основні ознаки цієї літературної епохи.
3. Які тенденції сформувалися в літературі Середньовіччя?
4. Які умови сприяли їхньому розвитку?
Аналіз та інтерпретація
5. Чи відрізнявся розвиток літератур у добу Середньовіччя на Заході й Сході? Наведіть аргументи.
8. За
ньовічних замків, соборів,
games exercises check yourself
Заході й Сході. Підготуйте повідомлення про одну споруду (за вибором).
Омар Хаям (прибл. 1048—1131)
хан.
на мапі, де розташовані ці міста. Підготуйте повідомлення.
сія), Афганістан,
це була територія різноманітних халіфатів,
активна міграція населення. Халіфат — ісламська теократична (тобто та, що керується Божими законами) або феодальна арабсько-мусульманська держава. Вісім великих халіфатів, що утворилися на територіях Малої та Середньої Азії, півночі Африки та Європи, дали початок нинішнім азійським державам. Культура й література в цьому величезному регіоні у І та ІІ тис. характеризувалася яскравим розмаїттям. Географічно в центрі цього культурного світу був нинішній Таджикистан. Саме тому прийнято визначати літературу цього регіону певного часу як персько-таджицьку.
Становлення, розвиток і розквіт персько-таджицької лірики пов’язані з іменами поетів Рудакі, Фірдоусі, Нізамі Гянджеві, Сааді, Хафіза, Навої та ін. І, звісно, уся краса східної культури виявляється у творчості ще одного автора, котрий став легендарним співцем життя в його цілісності, повноті та радості, — Омара Хаяма. Омар Хаям (повне ім’я Гіяс ад-Дін Абу-ль Фатх Омар Ібн Ібрахім аль-Хаям) народився в місті Нішапурі (давня провінція Хорасан, нині територія Ірану). Досі немає цілковитої впевненості, що саме 1048 рік — дата його народження, це могло бути й кількома роками раніше. Із самого дитинства Омар Хаям вивчав різні науки — математику, астрономію, філософію. У дванадцятирічному віці став учнем медресе (школи), де опановував право і медицину, але протягом усього життя його цікавили саме точні науки, зокрема математика, а також художня література.
Переживши у шістнадцять років особисту трагедію (тоді померли його батьки), він залишив рідне місто і подався до
presentation
нинішньої перської. РУБАЇ Омар Хаям розробив у
Ірані) і 1259 р. (з приватного зібрання в
вибрати 293 тексти, що, безперечно, є поезіями саме Омара Хаяма. Творчість Омара Хаяма утверджує цінність особистості, її право на життя, власні думки й почуття. Водночас він оспівує природу, вічний коловорот буття. У його творах — різні почуття людини: смуток, печаль, самотність і водночас радість, захоплення красою світу. РУБАЇ
Чого навчають рубаї Омара Хаяма?
***
Як жалко, що весна моя скінчилась
І книга юності навік закрилась!
Та пташечка, що молодістю зветься, Звідкіль вона взялась? Куди поділась?
(Переклад Василя Мисика)
***
Якби мені до рук — скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі, Чолом небес досяг, не жив би долі!
(Переклад Василя Мисика)
***
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину, Іще один тягар він накидає їй.
(Переклад Василя Мисика)
***
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі, Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
(Переклад Василя Мисика)
***
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине. (Переклад Василя Мисика)
***
Твій ворог — небеса коловоротні,
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра, В минуле не дивись, живи сьогодні! (Переклад Василя Мисика)
1.
Весь вічний рух у Всесвіті — це ми. В очах пізнання є зіниця — ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ, Найбільш коштовний в ньому камінь — ми. (Переклад Володимира Ящука)
Теорія літератури
Рубаї (форма множини — «рубаят») — стала форма східного
ліричного твору, що містить чотири рядки, з римуванням за схемою ааба (рідше — аааа). Оскільки інтонаційно перська мова відрізняється від інших мов, формою для передавання рубаї (в українській та інших слов’янських мовах) став п’ятистопний ямб, але зі збереженням рими. Від самого початку рубаї тісно пов’язане з музикою
Комунікація
Назвіть регіони, де розвивалася персько-таджицька література. Покажіть їх на мапі. Поясніть, чому її
називають саме персько-таджицькою.
Аналіз та інтерпретація
2. Назвіть проблеми, порушені у творах Омара Хаяма.
Які з них можна назвати філософськими?
3. Які
Дослідження і проєкти
6. Дослідіть, у яких країнах світу сповідують християнство, буддизм, іслам. Покажіть їх на мапі. Створіть схему «Світові релігії».
Життєві ситуації
7. Змоделюйте кілька життєвих ситуацій, які можна проілюструвати рядками з рубаї Омара Хаяма.
Данте Аліґ’єрі (1265—1321)
Завдяки Данте література отримала нове дихання в італійській мові, яку Данте узаконив і передав Відродженню. Девід Берт
Здійсніть віртуальну мандрівку до Італії. Ознайомтеся з культурою Рима, Флоренції, Верони, Неаполя. Які пам’ятки культури вас вразили? Чому?
Видатний італійський
Папи Римського). Урешті-решт гвельфи перемогли, і Данте як їхній прихильник обіймав відповідальні посади
presentation
Римі. Проте в таборі гвельфів не було згоди щодо державного ладу: вони поділилися на «чорних» та «білих» і ворогували між собою. Оскільки Данте був прибічником тих, хто програв, його в 1302 р. засудили на вигнання з Флоренції. Так почалися поневіряння поета Європою. З 1302 р. він мандрував Італією (Верона і Болонья), Францією (Париж) та іншими країнами і не втрачав надії на помилування та дозвіл повернутися до Флоренції. Однак наказом від 1315 р. італійські урядовці його прирекли на вигнання без права повернення. Приблизно у 1303—1307 рр. митець почав писати свою «Комедію», а завершив її у 1321 р., незадовго до смерті. Це твір-енциклопедія середньовічного життя, алегоричне відображення шляху, який кожна людина самостійно і все людство проходять у пошуках істини. Письменник Джованні Боккаччо (дослідник, коментатор твору і біограф поета) назвав цей твір «Божественною комедією» за високу майстерність автора. Образ Беатріче був таким сильним у художній свідомості Данте, що він використав його і в «Божественній комедії»: Беатріче супроводжує героя твору в раю на шляху до пізнання Божественної любові. У творчості Данте чітко простежуються основні ознаки культури доби Середньовіччя. Водночас у його спадщині
Равенна, де й помер 14 вересня 1321 р.
Художник Джотто — сучасник Данте Італійський художник Джотто (Джотто ді Бондоне, прибл. 1267— 1337) жив у той самий час, що й Данте. Джотто працював у Флоренції та в інших містах Італії. Його
фрескам, як і творчості Данте, властиві ознаки культури середніх віків і водночас нове мислення наступної доби — Відродження. Герої/героїні Джотто, узяті переважно з Біблії, шукають духовний шлях, прагнуть внутрішнього
бові, яка для поета і його
хом до відкриття Бога та ідеалу в людині.
Для коханої, яку оспівує, Данте знаходить піднесені слова, що передають глибину його почуттів. Вона для нього символізує богиню кохання і водночас богиню весни, оновлення та чистоти. Її святість
для поета — це «смиренність дум», що проймає кожного, хто її бачить. Беатріче, Беатріса, Беата — ім’я, що означає «блаженна», має виразне християнське значення. Завершальний рядок сонета утверджує нове диво і ніжність, засвідчує апогей захопленого почуття ліричного героя і самого Данте до Беатріче.
Який вплив має жінка на інших людей? Прочитайте відповідні рядки. Прокоментуйте їх.
В своїх очах вона несе Кохання — На кого гляне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить, Тріпоче серце від її вітання.
Він блідне, никне, множачи зітхання,
Спокутуючи гріх свій самохіть.
Гординя й гнів од неї геть біжить.
О донни, як їй скласти прославляння?
та англійський. Італійський складається
катренів (чотиривірші) і двох терцетів (тривірші) із римуванням аббааббавгвгвг (можливі варіанти римування). Англійський сонет складається з трьох катренів і завершального двовірша з римуванням абабвгвгдедежж.
АКТИВНОСТІ Комунікація
1. Яким постає образ Беатріче в сонеті Данте?
2. Доведіть, що цей образ має
games exercises check yourself
Ерік-Вольф Сігел (1937—2010)
на початку
бестселером. Американський письменник Ерік-Вольф
лійської перекладають українською як
1937 р. в Нью-Йорку. У Гарвардському університеті
літературу. Захистивши дисертацію, працював викладачем давньогрецької та давньоримської літератур у найвідоміших американських університетах — Гарварді, Єлі та Прінстоні. Цікаво, що перша опублікована книжка Е.-В. Сігела була
Провідні теми творчості Е.-В. Сігела — університетське життя («Однокурсники», «Сильнодіючий засіб»), а також історії кохання і родинного життя («Чоловік, жінка, дитина», «Любов, що зцілює»).
У Гарвардському
) Сюжет роману «Історія кохання» пов’язаний із Гарвардом. Гарвардський університет — один із найвідоміших навчальних закладів США, заснований ще в XVII ст. У Гарварді здобували освіту сім президентів США, зокрема Барак Обама, багато відомих митців, серед них — Е.-В. Сігел. Він там захистив дисертацію, а потім викладав літературу. Однак це не перешкоджало йому писати книжки й сценарії для кінофільмів. У Гарварді не лише навчалися. Тут формувалися засади культури й нового мислення. Наприкінці 1960 — на початку 1970-х років молодь прагнула жити по-новому. Вона слухала музику групи «Бітлз», хотіла
Оліверові й Дженні було
двадцять два роки, і
ними — майнові та соціальні перепони. Олівер належить до відомої в Америці родини Берретів, яка славилася фінансовими та політичними успіхами. А Дженні походить із родини бідних італійських мігрантів — її батько пече й продає тістечка. Тому Дженніфер мусить самотужки пробиватися в житті. В Інституті Редкліфф вона вивчала музику й готувалася до кар’єри музикантки. Олівер і Дженніфер надто різні за вподобаннями та характерами. Він — спортсмен і бунтівник, пішов навіть проти свого батька, відмовляючись від комфорту й матеріального достатку, шукаючи власний шлях. А вона — шанувальниця Моцарта, Баха, Армстронга і «Бітлз». І ще була люблячою донькою, для якої батько став головною людиною в її житті.
Усупереч обставинам Дженні й Олівер покохали одне одного. Вони побралися і щодня боролися зі злиднями. А допомагало їм у цьому кохання. Однак щастя було коротким: під час обстеження виявилося, що Дженні важко хвора
і
їй залишилося недовго.
«Love Story» на екрані
presentation
Популярності роману «Історія кохання» посприяла кіноіндустрія. Завершений у 1969 р. твір не викликав зацікавленості у видавця, і він порадив переробити текст на сценарій, який з ентузіазмом придбала американська
наступного року
упізнаваних
у світі). І що важливо — залишилася для сучасників і наступних поколінь культовим фільмом, універсальною історією — «Love Story».
(1970)
РОМАН (Уривки)
Читаючи текст, випишіть незнайомі слова. За допомогою інтернету з’ясуйте їхнє значення. Створіть словник молодіжної лексики тих років.
Жила собі дівчина. Дожила до двадцяти п’яти років і померла. Що говорять у таких випадках? Що була вона вродлива. І розумна. Що любила Моцарта, Баха, бітлів.
Якось, коли вона звалила в одну купу цих світочів
яким усе-таки принципом мають розподілятись її лаври, й вона, всміхнувшись, відказала: «За алфавітним». Я тоді, пригадую, теж усміхнувся. А тепер — сиджу й гадаю: а як, власне, мене в тому списку було записано? Якщо на ім’я, то я стояв за Моцартом. Якщо ж на прізвище — то десь між Бахом і бітлами. І так і так виходить не перше місце,
Гени, фамільна спадковість! На останньому курсі
кліффа. (…) Передусім тому, що в цій бібліотеці стояла
не відривав. (…) А втім, як водиться у нас у Гарварді, за день
ще не тримав у руках жодної книжки з обов’язкового списку. Отож, зайшовши до бібліотеки,
Ото ще надлюдина в спідниці. (…) За інших обставин я залюбки позбиткувався б з неї — я це вмію, — але сьогодні мені дозарізу потрібна була та клята книженція.
— Слухайте, мені дуже потрібна та клята книженція.
— Чи не можна без вульгарностей, містере Шпаргалето?
— Чого це ви охрестили мене Шпаргалето?
— Того, що вигляд у вас такий: багатий, та дурний, — відповіла вона, знімаючи окуляри.
— От і не вгадали. Я бідний, але розумний.
— Це я бідна і розумна, містере Шпаргалето. А ви — ні.
Вона виклично дивилася на мене своїми карими очима. Ну гаразд, оте «багатий» я б ще проковтнув, але за «дурного» спуску не дам, і гарні очі тебе не виручать.
— Який це йолоп сказав вам, що ви розумні? — питаю.
— Я сама знаю. От з вами я, приміром, і кави за одним столом не пила б.
— А я вас ніколи й не запросив би.
— От вам і доказ, — зраділа вона, — доказ того, що ви дурний. (…) Скапітулювавши в останню мить — тобто удавши раптом, що чашка кави в її товаристві стала моєю найзаповітнішою мрією, — я одержав «Пізнє середньовіччя». (…) За свою відповідь на заліку я одержав «відмінно» з мінусом і, до речі, таку саму оцінку я дав ніжкам Дженні, коли вона вперше вийшла з-за бібліотекарського столу. А от її вбрання не викликало в мене захвату; як на мій смак, воно було аж надто богемне. Передусім індіанська торба, що правила їй за сумку. На щастя, я не дав волі язику: виявилося, що та сумка — плід її власної творчої фантазії.
Ми пішли до дешевенького ресторану «Ліліпут», розташованого поблизу бібліотеки. (…) Я замовив дві кави й шоколадне тістечко з морозивом (для неї).
— Мене звуть Дженніфер Кавіллері, — сказала вона. — Я американка італійського походження. (…)
— Спеціалізуюся з музики, — додала потім.
— А мене звуть Олівер, — відрекомендувався я.
— Це ім’я чи прізвище?
— Ім’я, — відповів я, а тоді признався, що прізвище моє — Беррет. — Пишеться так само, як прізвище
вона.
безпардонному гарвардському
родини. Дженні надовго принишкла. Чому?
розмовляти? Чи, може, вона втратила до мене інтерес через те, що я — не родич, а тільки однофамілець поетеси? (…) Щоб якось заповнити паузу, я погортав її зошит. Почерк чудний — маленькі загострені буквочки, великих літер немає зовсім (чи не ставить вона себе, часом, на одну дошку з е. е. камінгсом?). А курси лекцій слухає такі, що на них простий смертний і не потикається: «Порівняльне літературознавство-105», «Музика-150», «Музика-201»...
— «Музика-201»? Це, здається, з програми випускного курсу?
Вона ствердно кивнула, не стримавши гордовитої усмішки.
— Поліфонія ренесансної доби.
— А що таке поліфонія?
— Із сексом — ніякого зв’язку, містере Шпаргалето.
А я все це терплю. Невже вона не читає «Крімзн»? Невже не знає, з ким розмовляє?
— Слухайте, ви знаєте, з ким розмовляєте?
— Авжеж, — і в очах — глум. — Ви — власник Корпусу Беррета.
Ні, вона таки не знає, хто я такий.
— А от і не власник. То мій розумаха-прадід міг бути власником, але подарував корпус Гарварду.
— Подарував, щоб його правнука, дарма що він ніякий не розумаха, без усяких перепон прийняли в студенти?
Ну, знаєте, це вже занадто.
— Дженні, якщо ви
тися на чашку кави? Вона подивилася мені просто
Ви гарно скроєні.
усміхнулась і відповіла:
варді. (…)
Прощаючись із Дженні
разку, а про перемогу над цією кусючкою.
— Послухайте, ви, кусючко, в п’ятницю у нас відбудеться хокейний матч із Дартмутом.
— То й що?
—
Приходьте. Я вас запрошую.
Вона продемонструвала типово редкліффське ставлення до спорту.
— Чого я там не бачила — на вашому хокеї?
Я недбало відповів: — Мене. Я гратиму в тому матчі.
Поки я чекав на її відповідь, мені здавалося, ніби я чую, як падає сніг.
— За кого? — нарешті спитала вона.
слова та вчинки свідчать про
Олівер Беррет ІV
Іпсвіч, Массачусетс
20 років
Спеціальність: суспільствознавство
Успішність: занесений
пошани деканату за успіхи у навчанні 1961, 1962, 1963 р.р.
Участь у Першій збірній хокейній команді: 1962, 1963 р.р.
Обраний фах: юриспруденція
Рік навчання: випускний
Зріст: 5 футів 11 дюймів
Вага: 185 фунтів
Дженні вже, мабуть, прочитала мої дані в програмці. (…) Під час розминки на
ми гамселили один одного. (…)
Суддя дав свисток. (…) Штраф? Мені? (…) Обурено хитаючи головою, я поїхав на відсидку. Стукіт моїх ковзанів по дерев’яному настилу заглушило радіоповідомлення: — Штраф гравцеві Гарварда Беррету. Дві хвилини за затримку. (…) Я сидів, відсапуючись, утупившись очима в підлогу: не хотілося дивитись, як дартмутці, користуючись чисельною перевагою, давлять наших.
— І не соромно вам сидіти, коли ваші товариші грають?
Я впізнав голос Дженні, але удав, ніби не чую, й загорлав разом з усіма:
— Гар-вард, впе-ред! (…)
— Це не дуже ганебно?
— Дженні, будь ласка, дайте мені зосередитись!
— На чому?
— На тому, як я рахуватиму кістки паскуднику Елу Реддінгу! (…)
— Для вас не існує правил? (…) Ви й мені коли-небудь «порахуєте кістки»?
Я відповів не озираючись:
— Якщо не замовкнете — зроблю це навіть тепер.
— То краще піду звідси. До побачення. (…)
Публіка привітала мене радісним ревищем. «Бер-ретт, впе-ред! На-шабе-ре!». Хоч би Дженні ховалася в ту мить, не чути скандування на мою честь вона не могла. Тож хай собі ховається. А все ж таки — де вона? (…) Я дозволив собі скинути
рахунком 7:0.
Якби я був людиною сентиментальною й надумав з любові до Гарварда завести в рамку пам’ятну фотокартку, то обрав би (…) фото Діллон-хауса — нашої спортивної роздягальні. Бо в Гарварді то було єдине місце, де я по-справжньому спочивав душею. Під страхом того, що Нейт П’юзі позбавить мене диплома, проголошую: бібліотека Вайденера важить для мене куди менше, ніж Діллон-хаус. (…) Яка то розкіш — припасувавши щитки, вдягти сорочку з милим серцю номером 7, (…) узяти під пахву ковзани й рушити до стадіону Вотсона!
А повертатися до Діллон-хауса було ще приємніше. (…)
До того ж я користувався особистим привілеєм — правом на усамітнення. Оскільки Господь благословив мене ушкодженим меніском, (…) я щоразу після гри робив коліну душ-масаж. (…)
Сьогодні думки мої були про гол, забитий мною, і про гол, забитий з моєї подачі, а ще про те, що я вже забезпечив собі участь у першій збірній на третій рік підряд.
— Прикручуєш коліно, Оллі?
Це був Джекі Фелт, наш тренер і самозваний духовний наставник. — Авжеж, коліно, а не те, що в тебе на думці, Фелт. (…)
Спекавшись його нарешті, я плюхнувся у ванну, підставив струменям своє приємно натомлене тіло й заплющив очі, віддаючись теплу, що огортало мене. Благодать!
Господи! А Дженні! Вона ж, мабуть, чекає надворі! Якщо не пішла. Господи, не йди, Дженні! Я зараз! (…) Спина була ще мокра, коли я вилетів з парадних дверей Діллон-хауса. (…)
Під дверима все ще юрмилися два-три десятки уболівальників. Переважно — колишні хокеїсти, випускники, які й досі вві сні бачать себе в щитках. Хлопці на кшталт Джордана Дженкса, що приїздить на кожен матч, хоч би як далеко
— А я — ні. (…)
Я поцілував її ще раз. Не цмокнув у чоло, а припав до уст. Надовго. До солодкого запаморочення. Коли той поцілунок скінчився, вона не випустила з рук мої рукави.
— Мені це не подобається, — сказала вона.
— Що саме?
— Те, що мені це подобається.
Всю дорогу назад (…) Дженні трималася за мій рукав. (…)
— Послухай, Джен, може статися так, що я кілька місяців не дзвонитиму тобі. (…) А може статися й так, що я подзвоню тобі, щойно вскочу
до своєї кімнати.
Я крутнувся на підборах і пішов геть.
— Свиня, — прошепотіла вона мені вслід. (…)
Коли я ввійшов, Рей Стреттон, мій товариш по кімнаті, грав у покер
з двома своїми дружками-футболістами. (…)
— Ну, як воно сьогодні, Оллі? — спитав Рей.
— Шайба з моєї подачі й чиста шайба, — повідомив я.
— У ворота Кавіллері?
— Не мели, — сказав я.
— Про кого мова? — поцікавився якийсь із бегемотів.
— Вона грає на роялі в ансамблі імені Баха, — сказав Стреттон.
— А в Беррета на чому вона грає?
— На органі! (…)
— Джентльмени,
вики, лягаю
— Мені здається, що я... Що я закохався в тебе.
Мовчання. Потім вона каже тихо-тихо: — Я б відповіла... котися під три чорти!
Вона кидає трубку. Мене це не бентежить. І не дивує.
3
Прослухайте авдіотекст. Опишіть стосунки Олівера з батьком. Як ви гадаєте, чи любили вони один одного? Підтвердіть вашу думку цитатами.
4
1. Порівняйте стосунки Олівера й Дженні з їхніми батьками. Як ви гадаєте, у кого з них були теплі, а в кого напружені взаємини з батьком? Чому так сталося?
2. Чи можна назвати стосунки Дженні й Олівера
Дженні в холі, розмовляє по телефону.
Цю інформацію я почув від чергової
встиг назвати себе й пояснити,
про те, що Мартін Девідсон, старшокурсник Адамс-хауса й диригент ансамблю імені Баха, вважає себе в праві претендувати на її увагу. (…) З ким це вона розмовляє? Це не з Девідсоном (…) — Дуже скучила, Філе. До побачення, любий. Кладучи трубку, вона помітила мене, але навіть не зашарілася. Навпаки, всміхнулася й послала мені рукою поцілунок (яка двоєдушність!). А приступивши ближче, цмокнула в неушкоджену щоку. (…)
Коли ми вийшли, я набрав повні легені вечірнього повітря і, прочиняючи дверцята своєї машини, удавано байдуже спитав: (…) — М-м... А хто такий Філ?
Умощуючись у машині, вона так само байдуже
— Сучий син, — не змигнувши оком, вимовив я слова, які залюбки приліпив би до нього.
— І це ти кажеш йому в обличчя?
— Я ніколи не бачу його обличчя.
— Він ходить у масці?
— Ти вгадала. У кам’яній масці. З найтвердішого каменю.
— Облиш. Він не може не пишатися тобою, все-таки ти зірка гарвардського спорту! (…)
— Він і сам був зіркою, Дженні. (…)
— Більшою, ніж нападаючий збірної?
— Він брав участь в Олімпійських іграх 1928 року. Веслування на одиночці. (…) У фіналі він посів тільки шосте місце. (…) Може, хоч тепер вона зрозуміє, що бути Олівером Берретом ІV означає відчувати себе щодня в
вардського університету, то
зверхності, чиїхось спортивних досягнень. І те, і те фатально тяжіє
ради немає. — Але чому «сучий син»? Чим він заслужив на таке прізвисько? — спитала нарешті Дженні. (…) — Він примушує мене бути «правильним». (…) Я пояснив їй, що мене намагаються запрограмувати за Кодексом Берретів, а мені це — як собаці перець. Невже вона сама не бачить, як мене сіпає, коли доводиться після прізвища проказувати ще й числівник? (…) — Мені остогидло те, що іншого від мене й не чекають! — я почував себе страшенно незручно, висловлюючи думки, якими досі ні з ким не ділився, але ж повинна й вона знати правду. (…) — Та він просто дуже заклопотана людина. Всі оті
спробував
на приклад. На оту сміховинну бесіду після гри з Корнеллом. (…) — Невже він заради якогось хокейного матчу подався аж до Ітаки? (…) А знаєш, я рада, що ти прискіпуєшся до свого батька, — відказала вона. — Це свідчить, що ти людина недосконала.
— Ти хочеш сказати, що ти — досконала?
— Зовсім ні, Шпаргалето. Якби я була досконала, хіба ж я зустрічалася б з тобою? (…)
Я не знав, що робити. (…) Не зрозумійте мене буквально. Я, звісно, знав, як усе робиться. Але не наважувався зробити перший крок. Я боявся, що Дженні, яка все підмічала й бачила наскрізь, візьме на сміх галантний, романтичний( і, як досі мені здавалося, невідпорний) стиль Олівера Беррета ІV. Так, я боявся дістати відкоша. (…) Цебто я хочу сказати, що ставився до Дженніфер зовсім не так, як до інших дівчат, і через те не наважувався підступитися до неї. (…) — Олівере, Олівере, я казала вже, що кохаю тебе?
— Ні, Джен.
— А чому ти не питав?
— Щиро кажучи — боявся.
— То спитай тепер.
— Ти кохаєш мене, Дженні?
Вона подивилася мені в очі й спитала — звісно, не для того, щоб ухилитись од відповіді.
— А як ти гадаєш?
— По-моєму, кохаєш. Здається. Схоже на те.
І поцілував її в шию.
— Олівере!
— Що?
— Я не те що кохаю тебе.
О, Господи, знову за старе?
— Я дуже, дуже тебе кохаю. (…)
1. Чому Олівер хотів швидко піти, а Дженні прагнула залишитися в гостях у Берретів?
2. Чи вдалим було знайомство Дженні з батьками Олівера?
Від мосту на тій річці до Іпсвіча, у штаті Массачусетс, їхати хвилин сорок. (…)
— Ти женеш, мов божевільний, — сказала Дженні. (…) Ти заженеш нас обох у домовину, перш ніж твої батьки нас повісять.
— Послухай, Джен, мої батьки — прекрасні люди. (…)
Питаєте, нащо я віз її на оглядини? Питаєте, невже мені справді потрібне було благословення Старого Не-хи-хи? Зараз поясню: по-перше, цього зажадала Дженні ( «Так заведено, Оллі»), а по-друге — куди
вчання.
Отож я робив усе «як заведено», тобто їхав із
на недільний обід. Бо такі речі робляться тільки за обіднім столом і тільки в неділю. (…)
— Ой, яка вулиця, — сказала Дженні. — Жодного будинку, самі дерева!
— Будинки стоять за деревами. (…)
Мабуть, було щось символічне в тому, що я прозадкував ті триста ярдів до наших воріт. Хоч би як там не було, але, в’їхавши у
і невільники є. (…) — Не хвилюйся, Джен. Усе піде як по маслу.
Васп.
Решту шляху ми проїхали мовчки, мовчки вийшли з машини й підійшли до парадних дверей. Коли я натиснув на ґудзик дзвінка, її знов охопила паніка. (…)
Двері відчинила Флоренс, віддана старенька покоївка родини Берретів. (…)
Мої батьки, оголосила Флоренс, чекають на нас у бібліотеці. Йдучи повз портрети, Дженні раз у раз вражено охала. (…) …Тільки тепер побачила всі відгалуження генеалогічного дерева Берретів — серед них і ті, що мали зовсім інші прізвища. (…) — Господи Ісусе, — бурмотіла Дженні. — З цієї галереї я зрозуміла нарешті топонімію половини гарвардських споруд! (…) В кінці довгої портретної галереї, перед поворотом до бібліотеки, стояла скляна шафа. А в тій шафі були призи. Спортивні нагороди.
— Які вони гарні, — мовила Дженні. — І виглядають так, наче зроблені зі щирого золота чи срібла.
— Так воно і є.
— Господи. Це твої? — Ні. Його. (…)
…На всіляких інших змаганнях з веслування
показував напрочуд високі результати. У Дженні перед
свідчення тих багатьох перемог. (…)
Потім вона, очевидно, вирішила дати й мені можливість похизуватися.
— А в тебе є призи, Олівере?
— Еге ж.
— Теж під склом?
— Ні, під ліжком. У моїй спальні. (…)
— А-а, вітаю, вітаю.
Сучий син! Це був Сучий син.
— Добридень, тату. Познайомся з Дженніфер...
— Вітаю вас. Перш
другого курсу, діставши беззастережне благословення батьків на одруження з Олівером Берретом ІІІ.
— Знайомтесь: моя дружина Елісон, а це — Дженніфер... (…)
— Каллівері, — докинув я. (...)
— Кавіллері, — чемним голосом озвалася Дженні, поправляючи мене: вперше й востаннє в житті я перекрутив її прізвище.
— Як у Cavalleria Rusticana? — спитала мати, виключно для того, щоб довести, що, хоч університетів вона не кінчала, культури їй не бракує.
— Атож, — усміхнулась їй Дженні. — Тільки ми не родичі. (…)
На якийсь час запала тиша. Я спробував увімкнути шосте чуття й уловити, що відбувається. Мати, безперечно, намагалась оцінити Дженніфер — придивлялася до її одягу (сьогодні аж ніяк не богемно), її манери триматися, прислухатися до її вимови та інтонацій. (…) Дженні, можливо, оцінювала мою матір. (…) Може, вона оцінювала й Олівера ІІІ. Цікаво, чи помітила вона вже, що батько на зріст вищий од мене? (…)
Згодом у мене в руках опинилася чашка з чаєм.
— Дякую, — сказав я. І додав: — Нам скоро їхати. (…) Мати подивилась на мене (що траплялося вельми нечасто).
— А як же обід? Невже ви не залишитеся?
— М-м... Не можемо, — відповів я.
А Дженні майже водночас сказала: — Авжеж, залишимося. (…)
— Чому? — спитав я.
, 1971)
про нужду і нестатки наших ближніх. Молимо тебе про це в ім’я сина твого
Амінь. Господи Ісусе, в мене аж ноги похололи. Невже він хоч цього разу
міг обійтися без своїх святенницьких фіглів? Що подумає Дженні? Середньовіччя! Найтемніша доба Середньовіччя!
— Амінь, — сказала мати ( а за нею й Дженні, тільки дуже тихо). (…)
Ми повернулися до бібліотеки, я — з твердим наміром закруглятися. У нас із Дженні завтра лекції, у Не-хи-хи — банкірські та інші справи, та й у Веселушки, мабуть, на ранок призначені якісь богоугодні рандеву. (…) …Я запропонував нову тему.
— Скажи, Дженніфер, якої ти думки про Корпус миру?
Вона спідлоба глянула на мене, але на гачок не впіймалася — промовчала.
— О, ти вже розповів їм? — звернулася мати до батька. (…)
— Про що йдеться, татуню? (…)
— Твого батька призначають керівником Корпусу миру. (…)
Батько вдав, ніби зніяковів, а мати очікувально подивилася на мене. (…)
Тут Дженні взяла ініціативу на себе.
— Вітаю вас, містере Беррет.
— Так-так. Вітаю, татуню. (…)
8
1. Чому батько
вихователькою. Працювали
морському клубі в Денніспорті (недалеко від Гейєнніса). (…) Треба віддати належне нам обом: хоча ми з Дженні цілий день чутливо ставилися до клієнтів — адже їхні «чайові» були не останнім засобом поповнення нашого бюджету — проте одне до одного ми ставилися теж чутливо. Я кажу «чутливо», бо мені
бракує слів, щоб змалювати, що означає кохати Дженніфер Кавіллері і бути її коханим. Пробачте, я хотів сказати Дженніфер Беррет.
Перед виїздом у Кейп-Код ми знайшли в Норт-Кембріджі дешеву квартиру. (…)
У вересні …ми повернулися з моря.
— …Як заміжня жінка, вважаю, що це місце
житла.
— Що ж ти збираєшся робити?
— Поговорю з чоловіком. Він вживе заходів.
— Чоловік — це я.
— Справді? Доведи, що ти мій чоловік.
— Як саме? — запитав я, перелякано подумавши: «Невже тут, на вулиці?».
— Перенеси мене через поріг. (…)
До нашої «справжньої» домівки було двадцять чотири сходинки, і на порозі мені довелося стати, щоб віддихатись.
— Чому ти така важка? — запитав я.
— А що коли я вагітна?
Мені ще дужче забило дух.
— Справді? — зрештою вимовив я.
— Ага! Злякався?
— Ні.
— Не бреши, Шпаргалето.
— Таки злякався. На
Енн Міллер Уїтмен, і висловила впевненість, що для члена родини Берретів ця «обставина» не має ніякого значення. (…) Зауваження Дженні, що членам родини Берретів доводиться платити за помешкання так само, як і іншим людям, міс Уїтмен сприйняла за дуже дотепний жарт. (…) Тоді Дженні запитала мене, чи згоджусь я кинути університет і утримувати її, поки вона не одержить такий диплом, який дасть їй право викладати в державній школі. Секунди дві я поглиблено обмірковував наше становище, а потім дійшов до виразного і стислого висновку: — Розтак його! — Ти висловлюєшся дуже красномовно, — сказала моя дружина.
— А що ж я іще маю робити? (…)
— Ні. Ти маєш полюбити спагеті.
Я так і зробив. Полюбив спагеті, а Дженні, перечитавши всі куховарські книги, навчилася робити томатну приправу, що мала божественний смак. Враховуючи наші літні заробітки, її платню, гроші, що я одержую на пошті за нічну працю напередодні Різдва, ми жили непогано. Звичайно, ми не змогли побачити багато кінофільмів
на
з регбі. (…) Проте щосуботи я ставив біля себе
уболівальників,
мене відокремлювала одна-однісінька миля. І все-таки вони перебували у зовсім іншому світі. Свої членські привілеї я використав, щоб придбати квитки на гру з Ієльською
Чи змінилися стосунки Олівера й батька після смерті
ні? Поясніть свою відповідь.
(…) Філ… поглянув на мене і, мабуть, відразу зрозумів. Його треба було втішити. Я підійшов і поклав руку йому на плече. Я боявся, що він розплачеться. За себе я був певен. Мені було не до сліз. Він поклав руку на моє плече. (…)
Він замовк. Я теж мовчав, чекаючи. Поспішати, зрештою, було нікуди. (…) Я знав: мені слід побути на самоті. Подихати свіжим повітрям. Можливо, походити.
Внизу у вестибюлі стояла
ки по вкритій лінолеумом підлозі.
— Олівере.
Я зупинився. Це був
напевне, всі уже спали.
Я не міг розмовляти з ним і пішов
— Олівере, треба було розповісти мені, — сказав він. Ніч була холодна. І тим краще: я весь задубів і хотів хоч що-небудь відчути. Батько говорив до мене, а я непорушно стояв, підставивши обличчя холодному вітру.
— Як тільки я довідався, зразу ж скочив у машину. (…) Олівере, я приїхав допомогти, — наполегливо сказав батько.
— Дженні померла, — сказав я йому.
— Я шкодую, — прошепотів він вражено.
Сам не знаючи чому, я повторив те, що почув колись від нині мертвої красуні-дружини: — Кохання — це коли ні про що не шкодуєш. А потім я зробив
3. Порівняйте погляди на життя Олівера та його батька. Чому вони не могли знайти спільну мову?
4. Чому Олівер тривалий час відмовлявся від допомоги батька, але потім змінив свою думку? Оцініть учинок Олівера. Чи був то вияв слабкості? Творче самовираження
5. Уявіть фінал роману, коли б Дженні залишилася жити. Підготуйте фанфік (усно
6. Відшукайте у творі назви навчальних закладів. За допомогою інтернету встановіть їхнє англійське написання. Зберіть інформацію (зокрема, на англомовних сайтах) про історію та сучасну
7. Подивіться
А. Гіллер, США, 1971). Висловте враження у формі посту для соцмереж.
Дослідження
8. Робота в групах. Усі персонажі роману «Історія кохання» чогось навчилися протягом розвитку сюжету. Визначте, чого навчив (-ла, -ло): а) Дженніфер — Олівера; б) Олівер — свого батька; в) батько Дженніфер — свою доньку; г) життя — кожного із персонажів. Життєві ситуації
9. Проаналізуйте складні життєві ситуації, у яких опинилися Олівер і Дженніфер. Як герої знаходили вихід із них?
10. Які життєві уроки дав особисто вам роман Е.-В. Сігела? games exercises check yourself
Шедеври Ренесансу
Епоха Ренесансу (Відродження) в
Важливий
1. Розкрийте значення слів «гуманний», «гуманістичний», «гуманітарний». З’ясуйте подібність і відмінність між ними.
2. Яких людей можна назвати гуманістами в сучасний період? Які риси їм притаманні?
Хронологічні
ня настало найраніше — ще у XIII ст. Уперше поняття Ренесанс
знаменитих живописців, скульпторів і архітекторів» (1550), назвавши так відродження античної спадщини в нову добу. Справді, митці того часу зверталися у своїй творчості до образів, сюжетів, ідеалів давньогрецької і давньоримської культури. Вагоме значення в розвитку Ренесансу мали, крім античних традицій, також інші культурні чинники, зокрема мистецтво Середньовіччя і народнопоетичні традиції. Та все ж таки Ренесанс приніс нове світосприйняття і нове розуміння людини, духовний
життя і культури.
Історичний і культурний контекст. Формування засад Відродження супроводжувалося розкладом феодалізму і пошуком нових шляхів соціального розвитку. У цей час відбулися великі наукові відкриття. Особливо значущими вони були в астрономії. Польський астроном Миколай Коперник (1473—1543) пояснював рух небесних світил обертанням Землі довкола Сонця. Його ідеї розвинув у своїх працях німецький астроном Йоганн Кеплер (1571—1630), який відкрив закони руху планет. Італійський дослідник Джордано Бруно (1548—1600) обстою-
підкоряються
небес, породжувало відчуття свободи, віру в її безмежні можливості у вдосконаленні світу й могутній дух. Гуманізм. Основою Відродження став гуманізм (з лат. homo — людина). Це поняття за часів Ренесансу мало специфічне тлумачення, яке відрізняється від сучасного. Так, в Італії гуманістами спочатку називали викладачів гуманітарних дисциплін — поетики, граматики, риторики. Пізніше терміни гуманізм, гуманісти почали вживати стосовно всіх діячів Відродження, тому що їх єднала
в силу людського розуму і надія на світле майбутнє. Людина — найвища цінність. У середні віки
теоцентрична система світосприйняття (залежність людини від Бога), а в епоху Відродження світосприйняття стало антропоцентричним (людина — центр Всесвіту). Людину проголошували найвищою цінністю. Згідно з уявленнями того часу, у ній втілено божественну сутність. Роздуми про духовну сутність людини знайшли відображення у трактаті італійського гуманіста Джованні Піко делла Мірандоли «Промова про чесноти людини» (1496), який писав: «Людино, Бог дав тобі все, перш за все свободу
Особливості ренесансного мистецтва. Унаслідок формування гуманістичного світосприйняття саме людина, її внутрішній потенціал, здатність до розвитку, духовні проблеми стали предметом мистецтва. Митці Відродження поетизували людину, оспівували її як вінець творіння, утілення Божого образу, утверджували її право на щастя.
Зміна ставлення до людини зумовила
зміну ставлення і до людського, реального світу, який у добу Середньовіччя вважали чимось незначущим, минущим і гріховним. У нову добу мистецтво зображувало прекрасну людину в гармонійному світі, утверджувало позитивні ідеали й цінності буття. Провідні діячі того часу оспівували красу світу, створеного Господом, досконалість людського тіла й природи. Усе це свідчить про життєствердний пафос культури Відродження. Культ античності та ідеал нової людини. Античності належить виняткова роль у літературі та інших видах мистецтва епохи Відродження. Гуманісти відкривали невідомі досі античні рукописи і по-новому прочитували старі, розшукували давні статуї, які вражали своєю довершеністю і красою. Вони сприймали Античність як «золоту добу» людства, орієнтуючись на яку можна побудувати ідеальне суспільство, створити якісно нове мистецтво. Отже, античність допомагала гуманістам відкривати реальний, земний світ і реальну, земну людину. Вони створили новий ідеал людини, визначальними якостями
творчість Данте Аліґ’єрі (Італія). Видатними представниками ренесансної доби в художній літературі були Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо (Італія), Вільям Шекспір (Англія), Франсуа Війон, Франсуа Рабле (Франція), Мігель де Сервантес Сааведра (Іспанія) та ін.
Провідні ознаки доби Ренесансу (Відродження)
1. Антропоцентризм (зацікавленість особистістю, визнання її цінності).
2. Віра в духовне самовдосконалення людини, її великі духовні можливості.
3. Поетизація активної, діяльної, інтелектуально розвиненої, вільної людини.
4. Утвердження високого призначення людини в процесі перетворення світу.
5. Орієнтування на античну спадщину, упровадження античних ідеалів у нову добу.
6. Світський характер культури, її звільнення від середньовічних догм і теоцентризму.
7. Історизм (осмислення людини та її життя залежно від історичних обставин).
Деякі
ташоване
Міст Ріальто, м. Венеція (Італія). Сучасне фото
Будівля часів Ренесансу, м. Венеція (Італія). Сучасне фото
полотнах майстрів
дження люди — як живі, реальні й водночас надзвичайні. У величних образах втілено рух думки й глибокого почуття. Вони належать одночасно і до земного, і до вищого світу. Завдяки цьому тогочасне сягало рівня вічного, утверджувалася богоподібність реальної людини. Це втілено у шедеврах Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті, Джорджоне, Тиціана, Тінторетто,
Санті Мадонна Конестабіле. 1502—1504 рр
Комунікація
1. Чому доба Ренесансу (Відродження) має таку назву?
2. Які чинники впливали на розвиток літератури й культури того часу? Аналіз та інтерпретація
3. Розкрийте поняття
і проілюструйте його на прикладі (1—2) творів мистецтва Відродження.
Творче самовираження
4. Уявіть, що ви збираєтеся в мандрівку в якесь європейське місто —
сансу.
визначні місця.
туриста/туристки (1—2 сторінки зі світлинами).
games exercises check yourself
5. Відшукайте в інтернеті інформацію про шедеври доби Відродження: Сікстинську капелу, лоджії Рафаеля, «Мону Лізу (Джоконду)» Леонардо да Вінчі, площу Святого Марка (Венеція), собор Святого Петра (Ватикан) та/або
ром). Підготуйте пост для соцмереж. Дослідження і проєкти
6. Робота
доби Відродження (художників, скульпторів, архітекторів, науковців — 1—2 за вибором) різних періодів: а) Проторенесанс (XII—XIII ст.); б) Раннє Відродження (XIV—XV ст.); в) Високе Відродження (кінець XV — перша третина XVI ст.); г) Пізнє Відродження (друга половина XVI ст.).
Франческо Петрарка (1304—1374)
спирався на традиції античної літератури і провансальських
а вигадане ним прізвище Петрарка означає «кам’яна брила». На той час у його рідному містечку було мало освічених людей. Тому одним із головних завдань свого життя він вважав освіту, формування в людей бажання вчитися, читати, пізнавати світ.
У 1311 р. родина митця переїхала до м. Пізи, а згодом оселилася в м. Авіньйоні (нині територія Франції). Пізніше разом із братом Франческо вивчав право в Болонському університеті (Італія).
У двадцятидворічному віці Ф. Петрарка повернувся до Авіньйона, який на той час був одним із культурних центрів Італії. Значну частину свого життя присвятив церкві й водночас виконував важливі дипломатичні доручення в європейських країнах.
У світовій літературі ім’я Ф. Петрар-
ки нерозривно пов’язане з його ліричною героїнею — Лаурою, якій він присвятив
багато любовних сонетів. За його спогадами, він уперше її побачив у 1327 р. в
церкві Святої Клари, коли всі мешканці
міста готувалися до Великодня. Митцеві
було тоді двадцять три роки, їй — двадцять. Лаура вже була заміжньою, Петрарка — молодим ученим і поетом. Це
було кохання з першого погляду, яке на-
дихнуло поета на створення сонетів.
Лаура померла в сорокарічному віці. Смерть коханої стала великою втратою для Ф. Петрарки, однак і після смерті Лаура залишилася в його уяві
сори вже в період Середньовіччя і Відродження були відомими в усій Європі. До речі,
дали і чоловіки, і жінки. Навчалися в ньому не лише молоді, а й дорослі люди. З давніх часів студенти Болонського університету мали право обирати дисципліни й викладачів, самостійно формувати власну освітню траєкторію.
ритетами європейської освіти. Серед найвідоміших випускників університету — Данте Аліґ’єрі, Франческо Петрарка, Миколай Коперник та ін.
рії української
Теорія літератури
Ліричний герой/героїня художній образ, друге «Я» автора/авторки ліричного твору або низки творів; вигадана особа, яка має свою художню біографію і творчо переосмислені риси зовнішності, характеру, вміщена в особливу поетичну реальність. Ліричний герой/героїня можуть мати деякі подібності з автором/ авторкою, але не тотожні йому/їй.
Структура італійського сонета
СтрофаРимування
2 катрени (чотиривірші) абабабаб (або
ба. Існують й інші версії
Книга має дві частини — «На життя мадонни Лаури» (вірші 1327—1348 рр.) і «На смерть мадонни Лаури» (вірші після 1348 р.). У книзі вміщено 366 творів, з них — 317 сонетів. Це своєрідний поетичний щоденник, що засвідчує відхід від аскетизму епохи Середньовіччя і формування нового гуманістичного бачення. У сонетах митця кохання зображене як благотворна сила, що відкриває людині широкий світ,
персонажів. Вагоме значення в сонетах Ф. Петрарки має образ Бога, до якого постійно звертається ліричний герой. Творець, на думку автора, освячує велике кохання. Образ Лаури тісно пов’язаний із християнськими ідеями любові та вічного життя.
СОНЕТ 61
Знайдіть у творі образи світла. Поясніть їх. Благословенні будьте, день і рік, І мить, і місяць, і місця урочі, Де постеріг я ті сяйливі очі, Що зав’язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік, Солодкий біль спечаленої
1. Дайте власне тлумачення почуття кохання.
2. Які відчуття переживає закоханий ліричний герой вірша?
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? Бідкатись негоже.
Не хочу? То даремно скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній долі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю, В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма —
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу. (Переклад Дмитра Паламарчука)
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Розкажіть про зустріч Ф. Петрарки та Лаури і про
вплив кохання на його творчість.
2. Якою постає Лаура у віршах поета? Чи має цей образ риси реальної жінки?
Аналіз та інтерпретація
3. Охарактеризуйте ліричного героя сонетів Ф. Петрарки. Які внутрішні стани він переживає? Знайдіть іменники та дієслова на позначення його станів.
4. Як сприймає кохання ліричний герой? Що принесло йому це почуття?
5. Знайдіть у творах Ф. Петрарки антитези. Поясніть, яку функцію вони виконують.
Творче самовираження
6. Намалюйте образи ліричного героя та Лаури (за сонетами Ф. Петрарки). Доберіть підпис із текстів письменника.
Цифрові навички
games exercises check yourself
7. За допомогою інтернету дізнайтеся про періоди італійського
родження. До якого з них належить Ф. Петрарка? Хто ще з митців творив у той час? Які центри культури розвивалися в
Підготуйте повідомлення «Час Ф. Петрарки». Дослідження і проєкти
8. Знайдіть у сонетах Ф. Петрарки
та роль у тексті. 9. Знайдіть у віршах слова на позначення художнього простору. Чому саме такий простір обрав
Шекспір (1564—1616)
Англії, і день народження англійського драматурга Вільяма Шекспіра. Цього дня в самому серці Лондона, на Трафальгарській площі, панує урочиста атмосфера: актори театру «Глобус» пропонують
глядачам найкращі вистави, а все місто майорить червоно-білими прапорцями (символічні кольори Святого Георгія).
Вільям Шекспір народився в м. Стретфорді-на-Ейвоні. Його батько зробив стрімку кар’єру від ремісника до мера міста. А мати була із заможної фермерської родини. Із п’яти років Вільям навчався
на той час батько мав великі
яка народила йому трьох дітей. Згодом митець полишив свою родину
дона. На
матург.
сцені, писав п’єси для театру. У 1599 р. розпочалося будівництво театру «Глобус», співзасновни-
поліпшилося, що дало змогу купити великий будинок
свою
творчу кар’єру митець написав тридцять сім п’єс, дві поеми і сто п’ятдесят чотири сонети.
Творчість письменника поділяють на три періоди. У перший період (1590—1600) він написав комедії («Комедія помилок», «Два веронці», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно»), історичні драми-хроніки («Річард ІІІ», «Генріх IV»), трагедію «Ромео і Джульєтта». У другий період (1601—1608) створив трагедії («Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра»). У третій період (1609—1612) написав твори з елементами фантастики («Перикл», «Зимова казка», «Буря»).
ко, Микола Лукаш, Григорій Кочур та ін. У середині 1980-х років було видано повне зібрання творів В. Шекспіра в шести томах українською мовою. Перше повне видання його «Сонетів» українською мовою вийшло в еміграції в перекладі Ігоря Костецького (1958), а в Києві — у перекладі Дмитра Паламарчука (1966). Відомі також переклади сонетів поета Дмитра Павличка (1998).
свої матеріальні статки і жодним словом не згадав
творів філософові Френсісу Бекону, оскільки деякі
цього приводу?
СОНЕТИ
В. Шекспір писав сонети у 1592—1598 рр., але не
широкого загалу — їх читали в колі друзів і знайомих. Книгу «Сонети» не видавали за життя письменника, вона вийшла друком у 1609 р.
Дослідники донині сперечаються, кому ж присвячені сонети митця, хто були прототипи шекспірівських віршів. Присвяту «W. H.» трактують по-різному. За однією версією, W. H. — це той, на честь кого написані сонети, за іншою — особа, завдяки якій їх було надруковано. Серед можливих кандидатур на роль незнайомця називають графа Саутгемптона, графа Пемброка і навіть самого В. Шекспіра (William himself). Отже, це ще одна загадка про митця. У сонетах три головні персонажі — ліричний герой, його друг і кохана поета. За темами сонети поділяють на групи: 1) сонети, присвячені другові (1—126); 2) сонети, присвячені коханій — «смаглявій леді» (127—152); 3) сонети, у яких оспівано радість і красу кохання (153—154).
Хто ж така «смаглява леді» (англ. Dark Lady)? Ця головна героїня сонетів наділена рисами земної жінки: вона лагідна і примхлива, надзвичайно красива і водночас реальна. Автор не ідеалізує кохану, а змальовує такою, якою вона є насправді — з чеснотами й недоліками. Любов до «смаглявої леді» принесла розчарування ліричному героєві, оскільки вона віддала перевагу іншому юнакові, котрого ліричний герой вважав другом. У сонетах знаходимо відображення внутрішнього світу ренесансної людини — глибоке переживання почуття
, 1998) presentation
2. Що дає йому наснагу жити?
Стомившися, вже смерті я благаю, Бо скрізь нікчемність в розкоші сама, І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива
кайдани, І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості — ганебний суд,
expresslesson
І злу — добро поставлене в служниці, І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці, І гине хист в недоума в руці.
Стомившись тим, спокою прагну я, Та вмерти не дає любов твоя. (Переклад Дмитра Паламарчука)
СОНЕТ 116
1. Що, на думку ліричного героя, є любов?
2. Визначте критерії справжнього кохання, спираючись на сонет В. Шекспіра.
Не буду я чинити перешкоди Єднанню двох сердець. То не любов, Що розцвіта залежно від нагоди І на віддаленні згасає знов. Любов
зведений маяк, Що кораблям шле промені надії, Це — зірка провідна, яку моряк Благословляє в навісній стихії.
Любов — не блазень у руках часу, Що тне серпом своїм троянди свіжі —
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.
Як це брехня — я віршів не писав, І ще ніхто на світі не кохав. (Переклад Дмитра Паламарчука) СОНЕТ 130
1. Чи привабливим є образ «смаглявої леді» у вірші?
2. Якими рисами наділив кохану жінку поет?
videotext
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені, Не знаю про ходу богинь із неба, А кроки милої — цілком земні.
І все ж вона — найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими. (Переклад Дмитра Паламарчука)
АКТИВНОСТІ Комунікація
1. Чому в сонеті 66 ліричний герой почувається стурбованим? Що його пригнічує?
2. У якій формі побудовано сонети — монологу чи діалогу? До кого звертається ліричний герой?
3. Яким постає ідеал коханої жінки в сонетах митця?
4. Що викликає негативні почуття
сонета 66? А що дарує йому піднесення, натхнення, душевну розраду?
5. Знайдіть у сонеті 130 образи природи.
чення в тексті?
6. Визначте в сонеті 116 образи-символи. Намалюйте їх і розкрийте значення. Доберіть власні символи для визначення почуття кохання. Створіть постер.
games exercises check yourself
Життєві ситуації
10. Які суспільні вади, описані В. Шекспіром у сонеті 66, існують у
наш час? Як їх здолати?
11. Опишіть ідеал сучасної жінки (у формі есе або сонета). Які якості цінували в жінці за часів В. Шекспіра, а які цінують у наш час?
Установіть подібність та відмінності.
«РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА»
Історія створення. Історія про Ромео і Джульєтту була надзвичайно популярною за часів правління королеви Єлизавети I, особливо в інтерпретації Артура Брука, що мала назву «Трагічна історія Ромео і Джульєтти». Коли двоє акторів починали виставу, весело проголошуючи пролог, глядачі вже знали, що на сцені буде багато сварок і бійок, які призведуть до загибелі головних героїв. Узявши за основу відомий сюжет, В. Шекспір надав йому широкого філософського звучання.
Кохання і світ. У творі в поетичній
формі подано історію пристрасного кохання Ромео і Джульєтти, але водночас
перед читачами розгортаються картини
життя суспільства в різних його проявах.
Події відбуваються в Італії, у місті Вероні
наприкінці ХV ст. Це місто за часів Шекспіра мало недобру славу, бо тут здавна велися міжусобні війни і траплялося багато жорстоких убивств. У п’єсі йдеться про ворожнечу між дво-
Головні герої п’єси В. Шекспіра стикаються зі злом, ненавистю, віроломством.
Водночас у цьому світі є місце красі, коханню і радості життя, хоча вони супроводжуються важкими випробуваннями й трагічними подіями.
Провідною у трагедії є тема кохання, однак розкрито й інші теми: суспільна ворожнеча, родова помста, стосунки батьків і дітей, життя і смерть та ін. Оскільки події відбуваються на межі Середньовіччя і Відродження, важливе значення у п’єсі мають мотиви долі й приреченості, що в ті часи сприймали як визначені Богом.
Художній конфлікт. У п’єсі вступають у конфлікт представники різних родин, кожну з яких представляють багато персонажів. З боку Монтеккі — Ромео, його батьки, друзі (Меркуціо, Бенволіо), слуги та ін. А з боку Капулетті — Джульєтта, її батьки, Тібальт, слуги та ін. Утім, у творі є персонажі, які стоять над міжусобною битвою, — князь Верони Ескал, брат Лоренцо і брат Джованні (францисканські монахи), няня Джульєтти, хор. Князь Верони не раз пропонував
нам Монтеккі й Капулетті
не дослуховувалися.
В. Шекспір стверджує, що зовнішні конфлікти є наслідком глибоко прихованих внутрішніх суперечностей, які розгортаються передусім у людській душі, — кохання і ненависть, справжнє почуття і забобони, світло і темрява, добро і зло.
Композиція і сюжет. Шекспірівська п’єса містить п’ять дій, які поділені на сцени. Перша і друга дії — це зав’язка і розвиток дії. У третій дії відбувається
кульмінація твору, у четвертій і п’ятій — настає розв’язка.
Образи Ромео і Джульєтти. На початку
трагедії Ромео постає сумним і невпевненим у собі. Його думки затьмарені нерозділеним коханням до Розаліни. Але зустріч із Джульєттою, що, як блискавка, увійшла в його душу, внутрішньо змінила героя і весь світ довкола нього. Серце Ромео заполонила нова, уже взаємна, любов. Тому юнак стає впевненим у собі, у нього з’явився сенс життя — щастя із Джульєттою. Ромео тепер по-іншому сприймає і себе, і оточення, і своїх батьків, і тих, кого раніше вважав ворогами. Отже, кохання змінило Ромео, і він уже не хоче воювати або когось убивати. Навіть Тібальтові, котрий провокує його на жорстокість, пропонує мир і згоду. Проте у світі, вважає В. Шекспір, усі залежать одне від одного, тому Ромео не в змозі припинити давню
, 1998) Давній собор, м. Авіньйон (Італія). Сучасне фото
presentation
ворожнечу між родинами. Убивши Тібальта з родини Капулетті за смерть Меркуціо, Ромео мусить стати вигнанцем, що розлучає його із Джульєттою.
Зображаючи Джульєтту, В. Шекспір наголошує також на доброчинному впливі кохання. На початку твору оточення юної героїні — лише батьки та няня. Джульєтта жила, не знаючи ні себе, ні світу. І
тільки кохання до Ромео відкрило їй очі й
змусило серце прокинутися. Хоча зустрічі героїв відбуваються вночі (під вечір або на світанку), довкола них розливається світло (зірок, місяця, ліхтарів), що акцентує радість і повноту взаємного почуття. Митець своєрідно переосмислює біблійний сюжет про Адама і Єву. Ромео і Джульєтта зображені як перші люди на Землі, створені Господом. Через кохання вони відкрили Його великий задум — красу світу, радість життя, сенс існування, щастя. Проте насильство суперечить прекрасному Божому задуму, стверджує автор. Ромео і Джульєтта гинуть в обіймах одне одного. Жанрова своєрідність твору. Оскільки в п’єсі йдеться про нездоланність обставин, які визначають трагічну
у тому, що герої загинули?
усіма цими запитаннями розмірковує вже не одне покоління. Імовірно, провина за їхню смерть покладена не тільки на персонажів твору (поради Лоренцо, поспішні рішення Джульєтти і Ромео), а передовсім на суспільство, у якому панують розбрат і жорстокість. Ромео і Джульєтта за свого життя не змогли припинити ворожнечу поміж своїми родинами, але їхня смерть стала крапкою в цій війні й важливим уроком для наступних поколінь. А ви як вважаєте?
Українські перекладачі
Перший український переклад трагедії «Ромео і Джульєтта» здійснив Пантелеймон Куліш у 1901 р. Відомі також переклади Миколи Вороного (1928), Ірини Стешенко (1952) і Василя Мисика (1932, опубл. 1988).
Теорія літератури
Трагедія — жанр драми, який ґрунтується на гострому, непримиренному протистоянні особистості та світу, конфлікті її уявлень про ідеал та гармонійні стосунки з об’єктивною неможливістю їх реалізувати,
(1594)
ТРАГЕДІЯ (Уривки)
ПРОЛОГ
1. Якими були стосунки між шляхетними сім’ями? Чим завершилася їхня ворожнеча? Які її наслідки?
2. Як ви вважаєте, чому п’єса починається з Прологу, у якому йдеться про основні події?
Входить Хор.
Хор Однаково шляхетні дві сім’ї В Вероні пишній, де проходить дія, Збували в ворожнечі дні свої.
Аж враз кривава скоїлась подія.
Коханців двоє щирих, запальних
Ворожі ті утроби породили; Нещастя сталося у сім’ях тих — Вони одвічні звади припинили.
Життя коротке і сумну любов, Трагічну смерть, що потрясла родини, Як змила ту ненависть чиста кров, Ми вам покажемо за дві години.
Даруйте нам недоліки пера, Всі хиби виправить старанна гра.
Пройтись я вийшов, щоб розвіять тугу.
І раптом бачу в гаї сикоморів,
Що розрослись за мурами на захід,
Ваш син гуляє у годину ранню.
Його догнать хотів я. Він помітив
Мене і зник в гущавині лісній.
Я по собі це почуття вже знаю,
Коли буваєш зайвим сам собі.
І прагнеш від усіх десь заховатись...
Тож через те за ним я й не пішов,
А обминути вирішив того,
Хто сам людей минає в самотині.
Монтеккі
Не раз його там бачать рано-вранці.
Росу блискучу множить він сльозами, До хмар небесних хмари додає
Зітхань глибоких. А коли на сході
Встає над обрієм веселе сонце
І починає піднімать заслону
Аврориного ложа, раз у раз
Мій син сумний тікає від проміння
І замикається в своїх покоях; Фіранками вигонить денне світло І штучно створює цим темну ніч.
Похмурий, чорний сум біду віщує, Як щось його завчасно не врятує.
Бенволіо
expresslesson
Скажіть, в чім річ, мій благородний дядьку?
Монтеккі
Не знаю: я цього не чув від нього.
Бенволіо
Чи ви хоч намагались розпитати?
Монтеккі
Не тільки я, але й найкращі друзі.
Та в почуттях він сам собі порадник, А чи хороший, не скажу цього.
Він мовчазний і потайний безмірно,
Так неохоче розкриває серце,
Як брунька, що хробак її гризе,
Коли вона іще не розгорнула
В повітрі ніжних пелюстків своїх,
Не віддала краси своєї сонцю.
Якби знайти причину тій печалі, То швидко ми б і ліки підшукали.
Входить Ромео.
Бенволіо
Ось він іде. Прошу вас, відійдіть. Я розпитаю, все з’ясую вмить.
Монтеккі
Так, розпитай! Ти зробиш добре діло...
Ходім, синьйоро. Ти ж розпитуй сміло.
Монтеккі й синьйора Монтеккі виходять.
Бенволіо
Що ж, доброго вам ранку!
Ромео
Рано ще?
Бенволіо
На вежі вибило всього лиш дев’ять.
Ромео
Як довго тягнуться години смутку! Чи то не батько мій пішов звідсіль?
Бенволіo
Так, він. Але скажи мені, що саме
Розтягує години для Ромео?
Ромео
Те, що спроможне вкоротити їх.
Бенволіо Кохання?
Ромео
Ні, його відсутність.
Бенволіо Що? Невже любов?
Ромео
Любов. Лиш безнадійна.
Бенволіо На жаль, кохання чарівне на вигляд, Насправді ж — деспотичне і жорстоке. (…)
Сцена 5 Зала в домі Капулетті.
У будинку Капулетті влаштовано бал. Ромео був присутній на ньому в масці, щоб побачити Розаліну. Натомість зустрів нове кохання — Джульєтту.
Тібальт, племінник Капулетті, налаштований проти присутності Ромео, тоді як батько Джульєтти допускає
своєму домі. Як ви гадаєте, чому?
Ромео (до свого слуги)
Хто синьйорина та, що подає Свою прекрасну руку кавалеру?
Слуга
Не знаю я, синьйоре.
Ромео
Померкли смолоскипи перед нею!
І світить вродою вона своєю
На щоках ночі — діамант ясний
У вусі мавра; скарб цей дорогий
І для землі, і для життя сія.
Вона — омріяна любов моя!
Її оточують прекрасні дами,
Вона ж між них — голубка між галками!
Коли танок закінчать вже, саму
За ніжну ручку я її візьму,
І щастя неземне тоді відчую...
Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?
О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!
Не знали ви краси до цеї ночі!
Тібальт
По голосу це мусить буть Монтеккі.
Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб
Наважився прийти в блазенській масці,
Щоб глузувати з нашого бенкету?
Ні, честю роду я клянусь, за сміх
Убить його, вважаю я, не гріх!
Капулетті
Чого це ти бушуєш так, небоже?
Тібальт
Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.
Негідник цей зумів сюди пробратись — Над нашим святом хоче насміятись!
Капулетті
Ромео тут?
Тібальт
Так, він, негідник, тут.
videotext
Тому вгамуйся й не звертай уваги —
Так хочу я. Коли мене шануєш,
Розвеселись, кинь хмурити чоло,
Бо хмуритись на святі непристойно.
Тібальт
Пристойно, бо на святі в нас негідник.
Його я не стерплю.
Капулетті
Терпіть примушу!
Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!
Хто тут господар? Я чи ти? Іди!
Не стерпить він! О Боже мій! Ну й ну!
Він хоче всіх моїх гостей збентежить!
Він козиритися надумав! Гляньте! (…)
Ромео (до Джульєтти)
Коли торкнувсь рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий, Уста — два пілігрими — хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.
Джульєтта
О пілігриме, в тім гріха немає —
З молитвою торкатись рук святих:
Такий привіт нам звичай дозволяє. Стискання рук — то поцілунок їх.
Ромео
Але, крім рук, ще дано й губи їм...
Джульєтта
Так, для молитви, любий пілігрим...
Ромео
О, то дозволь мені, свята, й устами
Молитися побожно, як руками!
Джульєтта
Нас незворушно слухають святі.
Ромео
Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! (Цілує її)
Твої уста очистили мій гріх...
Джульєтта
Взяли твій гріх мої уста з твоїх.
Ромео
Мій
Верни ж мій гріх. (Знову цілує її)
Джульєтта
Мов з книги ти цілуєш...
Мамка
Вас просить ваша мати, синьйорино.
Ромео
А хто у неї мати?
Мамка
Що, юначе?
Таж господиня в домі цім вона.
Така вже добра пані, мудра й чесна, Я викохала донечку її, З якою щойно розмовляли ви.
Скажу вам чесно: хто її здобуде —
Здобуде той повнісінький гаман. (…) ДІЯ
Твір багатий не лише на яскраві художні образи, а й на поетичні вислови в репліках персонажів, зокрема у сцені
коханні. Якими словами
освідчується в коханні? Як на них відповідає Джульєтта?
Сцена І
Верона. Фруктовий сад Капулетті.
Джульєтта (…) О лишенько!
Ромео
Вона заговорила...
Мій світлий ангеле, мов ясні далі, Ти сяєш наді мною серед ночі, Як легкокрилий посланець небес
Перед очима вражених людей, Що, голови закинувши, слідкують,
Як серед хмар лінивих він ширяє
ти
Джульєтта
Лише твоє ім’я — мій ворог лютий;
А ти — це ти, а зовсім не Монтеккі...
Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть
Лице і плечі, ноги, груди й руки
Або якусь частину тіла іншу?
О, вибери собі нове ім’я!
Та що ім’я? Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий!
Хоч як назви Ромео — він Ромео.
Найвища досконалість все ж при ньому.
Хоч би він був і зовсім безіменний...
О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!
Воно ж не є тобою, і взамін
Візьми мене усю!.. Ромео
Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить Я вдруге охрещусь і
Не буду зватися Ромео. (…)
ДІЯ ЧЕТВЕРТА Сцена 1 Верона. Келія брата Лоренцо.
1. Порівняйте освідчення
Ромео і Паріса. Як доводять свої почуття герої? Чи справжньою є їхня любов? Аргументуйте.
2. Зверніть увагу на позицію брата Лоренцо. Кого він підтримує? На якій
Паріс
За Тібальтом
Вона без міри плаче, я й не міг
Поговорити з нею про кохання: В оселі сліз Венера не сміється.
Але синьйор, її отець, вбачає
Велику небезпеку в цій журбі І мудро хоче поспішити з шлюбом, Щоб зупинить бурхливу повідь сліз.
Самотність тільки збільшує нудьгу;
Їй стане легше в товаристві мужа.
Тож знаєте, чого він поспіша.
Брат Лоренцо (убік)
Хотів би я не знать отих причин, Що зараз вам велять цей шлюб загаять!
Синьйоре, гляньте! Ось і синьйорина.
Входить Джульєтта.
Паріс
Щасливий я вітать мою дружину!
Джульєтта
Так буде, якщо стану за дружину.
Паріс
Так мусить буть, коли нас повінчають.
Джульєтта
Що мусить буть, то буде.
Брат Лоренцо
Бог те знає!
Паріс
Прийшли ви сповідатись до отця?
Джульєтта
Я б, відповівши, сповідалась вам.
Паріс
Не крийте перед ним любов до мене.
Джульєтта
Признаюсь вам, що я люблю його.
Паріс
Признайтеся, що любите й мене...
Джульєтта
Якби призналась я, було б цінніше Сказати це без вас, ніж вам в лице.
Паріс
О бідна, як же ти від сліз змарніла!
Джульєтта
В тім невелика перемога сліз: Моє лице й до сліз було негарне.
Паріс
Сильніше сліз йому словами шкодиш.
Джульєтта
Таж істина — не наклеп, мій синьйоре, І говорю я про моє лице. (…)
Сцена 3
Кладовище. Склеп родини Капулетті.
1. Як ставиться до Ромео і Джульєтти Лоренцо? Про що він шкодує?
2. До яких наслідків призвела його розповідь?
Князь Розповідай нам все, що знаєш ти.
Брат Лоренцо
Я коротко, бо дихання моє
Коротше, аніж розповідь широка.
Ромео, що лежить тут мертвий, був
Небіжчиці Джульєтті чоловіком;
І вірною дружиною йому
Була Джульєтта, що лежить тут мертва.
Я повінчав таємно їх. В той день
Убитий був Тібальт, і смерть його Ромео засудила на вигнання.
То плакала за ним, не за Тібальтом, Кадр із кінофільму «Ромео і Джульєтта»
, 1968)
Дружина молода, Джульєтта. Ви ж, Бажаючи розвіяти їй тугу,
Хотіли повінчати силоміць
З Парісом. І тоді прийшла вона
У розпачі і з поглядом безумним
До мене та благати почала,
Щоб засіб я знайшов і допоміг
Від другого їй шлюбу врятуватись.
А ні — то в мене в келії уб’є
Сама себе. І я їй випить дав
Снодійний трунок. Він подіяв так,
Як я того бажав: вона заснула,
А виглядала зовсім наче мертва.
Тим часом я Ромео написав,
Щоб він сюди прибув цієї ночі
Й звільнив її з дочасної могили
В ту мить, коли минути мав той сон.
Та посланця мого, ченця Джованні, Затримав прикрий випадок нежданий, І вчора він вернув мені листа.
Тоді я сам сюди подавсь, до склепу,
Щоб вивести її, коли вона
Прокинеться зі сну. Хотів я в себе, У келії своїй, їй дать притулок,
Аж доки зможу сповістить Ромео.
Проте коли до неї я зайшов
За декілька хвилин до того часу,
Як мала підвестися, то побачив,
Що тут дочасно разом полягли
Паріс достойний і Ромео вірний. Вона прокинулась. Її благав я
Піти зі мною і скоритись небу; Але нараз почувся гам зокола, І я був змушений покинуть склеп.
Князь
Твоє ми здавна знаєм благочестя.
А де слуга Ромео? Що він скаже?
Балтазар
Я сповістив господаря свого
Про смерть Джульєтти. З Мантуї умить
Він верхи прискакав на кладовище
І кинувся сюди, до цього склепу.
Листа ж звелів віддати вранці батьку
І наказав мені, під страхом смерті,
Щоб я його самого тут лишив.
Князь
Подай листа. Я гляну, що він пише.
Де графів паж, що викликав сторожу?
Скажи, що тут господар твій робив?
Паж
Прийшов сюди він, щоб покласти квіти
На свіжу домовину нареченій;
Мені ж звелів він далі відійти.
Я виконав наказ. Коли це раптом Ступив до склепу хтось із смолоскипом
І двері став ламати. Мій синьйор Враз шпагу вихопив і вмить — на нього, А я побіг, щоб викликать сторожу.
Князь
Цей лист підтверджує слова ченця, Шляхи кохання й новину про смерть. Ромео додає, що він купив
В убогого аптекаря отруту
Й прийшов сюди, щоб отруїтись тут
І поруч із Джульєттою лежати.
О, де ж вони, ці вороги запеклі?
Монтеккі! Капулетті! Подивіться,
Який вас бич карає за ненависть:
Ваш цвіт любов’ю вбили небеса!
А я за те, що зносив ваші чвари, Двох кревних нагло втратив. Кара всім!
Капулетті
О брате мій, Монтеккі, дай же руку!
Вдовиний спадок це дочки моєї, А більшого не можу я просити.
Монтеккі
Але я можу дати більше. Я
Їй статую із золота поставлю.
Покіль Вероною звемо Верону, Любішого не буде силуета, Аніж в коханні вірної Джульєтти.
Капулетті
фіреллі (1968) і К. Карлея (2013). Але дехто
вирішив осучаснити відомий сюжет. Наприклад, у стрічці Б. Лурмана (1996) Ромео і Джульєтта потрапляють у наш час
щасливими всупереч обставинам. А сучасна дівчина, головна героїня фільму «Листи до Джульєтти» режисера Г. Вінника (2010), опиняється у Вероні й намагається знайти справжнє кохання. Подивіться 1—2 фільми за мотивами твору В. Шекспіра. Чи відповідають персонажі вашим уявленням про них? Поділіться враженнями. Який сюжет ви б запропонували для нового українського фільму про Ромео і Джульєтту?
АКТИВНОСТІ Комунікація
1. Поясніть, чому Ромео і Джульєтта не могли бути разом. Чи достатньо вагомими, на ваш погляд, були причини?
2. Хто з персонажів твору підтримував Джульєтту, а хто — Ромео в їхньому прагненні до щастя? Хто чинив перешкоди?
3. Як вплинуло кохання на Ромео і Джульєтту? Простежте за змінами внутрішнього стану героя та героїні.
4. Якою постає Джульєтта в очах Ромео, а яким Ромео — в очах Джульєтти? Що кожен з них відкрив у тому/тій, кого покохав/покохала? Аналіз та інтерпретація
5. Порівняйте образи
6. Визначте і прокоментуйте образи світла
games exercises check yourself
11.
та інших видах мистецтва» (1 за вибором).
12. Дослідіть, як одягалися люди за часів Ромео і Джульєтти. Підготуйте ескізи костюмів (2—3) для персонажів твору В. Шекспіра. Життєві
13. Чи завжди варто дослухатися до батьків щодо особистих стосунків?
14. Як ви розумієте поняття «внутрішня свобода» і «відповідальність»?
(1547—1616)
У кожному суспільстві є люди, які видаються диваками, але пізніше виявляється, що вони випередили свій час.
також дарують одне одному книжки та троянди. У житті Сервантеса є чимало загадкового. Вважають, що він народився 29 вересня в День Святого Михайла, тому й отримав при хрещенні ім’я Міґель. Припускають також, що він народився в місті Алькала-де-Енарес і там був хрещений у церкві Святої Марії. А ім’я «Сааведра» взяв для того, щоб відрізнятися від Міґеля де Сервантеса де Кортінас, вигнаного з королівського двору. Але це станеться трохи пізніше,
нор. Міг навчатися в Кордові, Севільї чи Саламанці, а може, ще десь
ми не все знаємо про ті далекі часи. Маючи неповних 20 років, Сервантес перебрався до Мадрида, але й там надовго не затримався. У 1575 р., перебуваючи на кораблі «Сонце», він потрапив у полон і опинився в Алжирі, де став рабом. За п’ять років полону кілька разів намагався втекти. Зазнавав тортур — і знову тікав. І аж восени 1580 р. його викупили місіонери. Сервантес повернувся до Іспанії, де наприкінці того ж року дістався Мадрида. Потрапивши на службу до іспанського короля Філіпа ІІ, Сервантес виконував його доручення на заході Алжиру, де був раніше полоненим. Наприкінці ХVI ст. король, готуючись до війни, збирав «Іспанську Армаду» (відому як «Непереможна») — флот зі ста тридцяти
Сервантес здійснював закупівлі
драматичні твори не викликали особливої цікавості в публіки, тому він не міг сподіватися на поліпшення свого фінансового становища. Відтак Сервантес зайнявся підприємницькою діяльністю, але й це не принесло прибутків. У 1603 р. перебрався до Вальядоліда, де завершив розпочату першу частину роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», який ми інколи називаємо «Дон Кіхот».
Перша частина роману, опублікована в 1605 р., відразу стала популярною: протягом року було видано п’ять накладів
книжки. Твір перекладали й за кордоном, проте розбагатіти Сервантесові так і не вдалося — заробіток був зовсім невеликим. З того часу Сервантес не припиняв писати.
Драми, новели, поеми, ще один роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди»… А в 1615 р. вийшла друга частина роману про Дон Кіхота. У 1616 р. митець постригся в ченці й невдовзі помер. Літературознавці й читачі досі сперечаються, що
глибокий філософський
звісно, усі читають і перечитують безсмертний роман. Історична частина міста та університет належать до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Коли українці прочитали
роман Сервантеса українською?
Перекладений багатьма мовами світу, роман Сервантеса прийшов до українського читача наприкінці XIX ст. Іван Франко, який дуже цікавився західними літературами, здійснив скорочений віршований переспів роману та
1891
лицарських романів вирушила здійснювати подвиги, наслідуючи
їв улюблених книжок. Можливо, тодішня
вав ідею внутрішньої свободи. А може, задум роману був зумовлений особливостями соціально-економічного розвитку і культури того часу.
Королівство Іспанії було надзвичайно могутнім, але наприкінці
XVI — на початку XVII ст. воно поступово почало втрачати свою міць. Тому героїчне минуле багатьом видавалося привабливішим за сучасність. Цим можна пояснити великий успіх в Іспанії лицарських романів — жанру, який на той час в ін-
ших країнах втратив популярність.
Сервантес акцентував у своєму романі небажання людей позбутися об-
лудних ідеалів. Претензії та амбіції
його сучасників були такі самі кумедні, як лицар в іржавих латах на старезній шкапі. У романі багато автобіографічного. Дружина письменника була родом із Ламанчі, від її родичів митець уперше почув історію про Алонсо Кіхаду — палкого шанувальника
лицарських романів. У творі згадано імена багатьох сучасників Сервантеса, перетворених його уявою на ху-
дожні образи.
Роман має дві частини, які вийшли друком з інтервалом у понад десять років: перша частина — у 1605 р., друга — у 1615 р.
Зв’язок твору з лицарськими романами. Походження слова «роман» виводять від назви романських мов (romanus). За часів Середньовіччя словом «роман» називали будь-які твори, написані народною мовою — романською (французькою, італійською, іспанською, португальською та ін.), а не латиною. Згодом так почали називати епічні твори на різноманітну тематику, які мали великий обсяг. В епоху Середньовіччя в
а образи героя і його Дами серця ідеалізовані. Панування лицарського роману
тривало аж до XVI ст., допоки Сервантес не написав свого «Дон Кіхота», спираючись
традиції європейського роману і водночас ідучи далі.
Сміх є одним із важливих складників роману Сервантеса. Він виявляється через гумор, іронію, пародію, сатиру і дає змогу розглядати образи і ситуації в різних аспектах, показує їх приховані грані й зумовлює широкий філософський зміст роману, який вийшов
ідеалізації дійсності
нення героїчних епосів Античності та Середньовіччя,
й ця традиція була творчо переосмислена митцем, який прагнув показати реальний світ. Іван Франко писав: «“Дон Кіхот”
це не тільки пародія
ський роман, не тільки перший і найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це
перший рішучий
до реалістичного зображення справжнього життя і народу, а разом
закладені автором. Цей роман і досі викликає широкі дискусії серед дослідників і читачів.
Ознаки ренесансної культури в романі «Дон Кіхот»
1. Посилення інтересу до дійсності як об’єкта зображення; дійсність показано в постійному русі, змінах.
2. Конкретні моменти реальної дійсності та людського життя (перевага конкретики над абстракціями та умовними формами).
3. Дійсність набуває суспільно-політичних ознак, хоча вони ще не узагальнені, не проаналізовані.
4. Увага до різноманітних типів людських характерів, які взаємодіють між собою.
5. Прагнення мотивувати події та вчинки персонажів.
6. Активне авторське начало, автор — не сторонній споглядач, а частина реального світу, учасник живого життя.
7. Герой роману Відродження — не так конкретна людина (хоча має й індивідуальні риси), як «притча на тему про її безмежні можливості» (за словами літературознавця Дмитра Затонського).
Особливості сюжету й композиції твору. З перших сторінок роману читач потрапляє у відомі ситуації
сені з ідеального чудесного часу в реальну Іспанію кінця XVI
початку XVII ст. Окрасою
вою сюжету
Даму, заради якої варто здійснювати подвиги. Дон Кіхот вірить у торжество справедливості й готовий за неї боротися. Усі свої сили він ладен віддати людям, котрі, як йому видається, потребують безкорисливої допомоги. Дон Кіхота вирізняє саме ця здатність до дії, ентузіазм, з яким він обстоює справедливість, хоча його зусилля часто бувають марними. З іншого боку, на відміну від шляхетних героїв
похмура, приземлена реальність. Створивши собі світ примарних ідеалів, Дон Кіхот живе вигаданими цінностями. Але реальність постійно і владно втручається в ті лицарські сюжети, які придумав для себе герой. І поступово перед читачами замість лицарських історій розгортаються сюжети справжнього життя — широкого, розмаїтого, неідеального, та все ж таки напрочуд цікавого.
Санчо Панса. У мистецтві слова
відомо чимало образів, які є парни-
ми, тобто не існують окремо один від
одного і визначають сюжет твору. Ми пам’ятаємо Орфея і Еврідіку, Дедала й Ікара, Ромео і Джульєтту та багатьох інших. Так само Дон
ту реальність, яка існує і має свої закони. Зброєносець втілює народне розуміння правди життя. Його оцінки вчинків Дон Кіхота супроводжуються народним гумором, а народ, який сміється, має майбутнє.
Теорія літератури Роман (з франц. — твір, перекладений
романських мов) — жанр художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі
ще хлопець-челядинець про польову й надвірню роботу — чи коня сідлати, чи ножицями садівницькими орудувати. Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні. На прізвище йому було, кажуть, Кіготь чи
Віхоть (про се, бачите, одні автори пишуть так, а другі інакше), хоча в нас є певні підстави гадати, що насправді він звався Кикоть. Проте для нашої повісті воно байдуже — аби ми тільки, оповідаючи, од
не одбігали. (…) Так-от, щоб ви знали, гідальго
що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання. І так він до того діла прилюбився та присмоктався, що не один морг орної землі продав, аби книжок лицарських до читання собі накупити: де, було, яку стріне, так зразу й тягне додому. Та найбільше, либонь, припали йому ті до смаку, що їх скомпонував славнозвісний Фелісіян де
Сільва: його проза здавалась нашому
гідальгові блискучою, його напушисті речення — правдивими перлами, особливо ж освідчення любовні та ви-
клики на герць, де писалось, приміром, таке: «Ваша безпричинна жорстокість причинилась до того, що я
став мов причинний і не без причи-
ни мушу нарікати на вашу злочинну ліпоту». Або ще: «Високі небеса, що посполу з зірками божественно
утверджують вашу божественність, заслужено надають вам заслуг, яких заслуговує ваша небесна душа». (…)
Частенько йому траплялось диспутувати з тамтешнім парохом, — а був то чоловік учений, (…) богослов із Сігуенси,
і з того недосипу та з того перечиту мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду. Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками. ‹…› Похваляв наш гідальго велетня Морганта, що з усього пихатого й нечемного великанського кодла єдиний був люб’язний і ґречний. Та над усіх поважав він Рінальда Монтальбанського; любо йому було бачити, як той левень, виїхавши зі свого замку, грабував на шляху кого попадя або, перелинувши через море, викрадав Магометового боввана, що був, як славить історія, геть увесь щирозлотий. А за те, щоб надавати носаків зрадникові Ганелону, наш кавальєро
ницю — та вже й небогу заодно.
Збожеволів він отак до послідку, і вроїлася йому в голову дивочна думка, яка жодному шаленцеві доти на ум
‹…› шукати пригод і робити все те, що робили, як він читав, мандровані
лицарі, — тобто поборювати всіляко-
го роду кривди, наражатися на різні
біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє
несмертельною славою.
Поперед усього вичистив прапра-
дідну збрую, що вже бозна-відколи
занедбана в кутку валялася і добре
іржею та цвілизною взялася. Вичистив, вилагодив, як міг, аж бачить — щерб у ній великий: заборола бракує, є самий-но шишак. Однак же хитро
зумів тому лихові зарадити: вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака — от тобі й шолом
повний. Щоправда, як добув меча, щоб перевірити,
та кості), визнав, що ні Олександрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня. Чотири дні над тим думав, як його назвати — бо де ж видано, щоб кінь такого лицаря, та ще такий сам собою добрий, не мав якогось голосного імені? Отож і старався прибрати йому таке ймення, що ясно показувало б, чим був той кінь, поки не служив мандрованому лицареві, і чим тепер став — гадав, бачите, що як у пана стан змінився, то й кінь відповідно мав змінити ім’я на якесь нове, славне та гучне, гідне нового звання і нового покликання його пана. Крутив мізком туди й сюди, перебирав сотні ймень, вигадував і відкладував, подовжував і скорочував, перевертав на всі боки — і назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим. Назвавши так собі до любості вірного свого коня, став наш гідальго думати-гадати, яке б уже самому собі ймення прибрати, і те думання взяло йому вже не чотири дні, а цілих вісім. Кінець кінцем він нарік себе Дон Кіхотом; звідси ж то й висновують автори сієї правдивої історії, що в дійсності його прізвище було Кикоть, а не Віхоть, як твердили деякі інші. Проте, згадавши, що одважний
своїм голим іменням, а долучив
прославити, і йменувався Амадісом Гальським, наш завзятий лицар
клав теж додати
з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму. (Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді)
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Яким є побут простого гідальго?
2. Розкажіть про вплив лицарської літератури на героя Сервантеса. Наведіть відповідні цитати.
3. Як герой надає собі ознак лицарства? Чому, на вашу думку, йому недостатньо
4.
6.
7. Знайдіть слова й вирази, які пародіюють стиль лицарських романів. Розкрийте їхній прихований зміст. Над чим, на вашу думку, сміється письменник? Життєві
—
Що-бо ви, пане, кажете? — заперечив Санчо. — То ж зовсім не велетні, то вітряки, і не руки то в них, а крила: вони од вітру крутяться і жорна млиновії ворочають.
— Зразу видно, що ти ще лицарських пригод несвідомий, — сказав Дон Кіхот, — бо то таки велетні. Як боїшся, то ліпше стань осторонь і помолись, а я тим часом зітнуся з ними в запеклому й нерівному бою.
По сім слові стиснув коня острогами, не слухаючи криків свого
зброєноші, який усе остерігав його, щоб не кидався битись, бо то не велетні, а вітряки. Та лицареві нашому так ті велетні в голові засіли, що
він не зважав на Санчове гукання й
не придивлявся до вітряків, хоч був уже од них недалеко, а летів уперед і
волав дужим голосом: — Не тікайте, боягузи, стійте, підлі тварюки!
Тут саме звіявся легкий вітрець, і здоровенні крила
на всю ослячу
що той і поворухнутись не може — так тяжко грьопнувся з Росинанта.
— Мовчи, друже Санчо, — одказав Дон Кіхот, — бойове щастя переходить. Я оце думаю, та так воно і є, що то мудрий Фрестон, той самий, що вкрав у мене книжки вкупі з кімнатою, навмисне перетворив тих велетнів на вітряки, щоб не дати мені слави перемоги, бо на мене дуже ворогує. Але кінець кінцем мій доблесний меч розіб’є ті зловорожі чари. — Та дай Боже, — сказав Санчо Панса.
Він допоміг Дон Кіхотові встати й посадив його на Росинанта, що теж
був ледве живий та теплий. Міркуючи так і сяк про недавню пригоду, вони рушили далі до Ляпіського перевалу, бо там, казав Дон Кіхот, на тих розиграх, чекають їх, без сумніву, численні й різнорідні пригоди.
Одне тільки смутило нашого лицаря, що не було вже в нього списа; розповівши про те горе-джурі своєму, він сказав: — Раз якось читав я, що один гишпанський1
Перес де Варгас, поламавши
що ти можеш себе за щасливця вважати: рідко кому доводиться бути свідком і самовидцем майже неймовірних подій. — То все в Божих руках, — одказав йому Санчо, — я вірю всьому, що ваша милость мені каже. Тільки сядьте-бо рівніше, а то ви якось аж перехнябились у сідлі — мабуть, таки добре забились, як упали. — Правда твоя, — промовив
Комунікація
1.
Санчо і Дон Кіхота.
Відійшовши від побоїв, герої заночували в корчмі, де Дон Кіхот спробував приготувати чудодійний бальзам, від якого Санчо Пансі стало зовсім кепсько. На ранок вони вирушили в дорогу, не заплативши за нічліг.
Корчмар одказав йому так само спокійно: — Пане лицарю, я зовсім не жадаю, аби вашець за мої кривди на комусь помщався: як прийде до діла, то я й сам зумію одсіч дати. Я одного лише вимагаю — нехай вашець заплатить мені за ночівлю в моїм заїзді, себто за обрік для скотини, а також за харч і за дві постелі. — Як то? — спитав Дон Кіхот. — Хіба се заїзд? — Авжеж заїзд, та ще й незгірший, — одказав корчмар.
— Виходить, я помилявся до сієї хвилі, — промовив Дон Кіхот, — бо гадав, правду кажучи, що се замок, і то неабиякий. Але якщо се не замок, а таки заїзд, то мушу вам сказати, що вже плати вибачайте, бо я не годен переступити законів мандрованого лицарства: ніхто з таких лицарів, скільки я знаю з романів, ніколи не платив за ночівлю в заїз-
ді та інші подібні речі, бо по праву і
правді всі повинні приймати їх гостинно за нестерпучі муки, що вони в
пошуках пригод набираються вдень
і вночі, влітку і взимку, пішо і кінно, на безхліб’ї й на безвідді, в студінь і в спеку, зносячи од неба всяку негоду і терплячи на землі всяку недогоду.
— Мені про
лицаря, мусить тим робом, що й пан його, ходити, тобто не платити ні шеляга по шинках та заїздах. Господаря взяло за печінки, і він загрозив Санчо, що коли той добром не розплатиться, то хай начувається, бо він свого не подарує. На ті нахвалки Санчо одказав, що буде дотримувати правил лицарського ордену, до якого належить його пан, і нічогісінько не заплатить, хоч би йому за те й життям
закону. На Санчову лиху біду серед постояльців корчемних
четверо сукновалів із Сеговії, троє голкоробів з кордовського Жереб’ячого плацу і двоє тандитників із севільського ярмарку, люди все веселі, шутковиті, вигадливі і на все зле проворні. Так ніби їх одна думка пройняла, кинулись вони гуртом до Санчо, стягли його з осла, кинули на хазяйську ковдру (хтось швиденько по неї збігав), а потім, побачивши, що підсіння корчемне занизьке для тої забави, що вони намислили, вийшли на подвір’я, під високий небесний намет, почали підкидати Санчо на тій ковдрі, гуляючись ним, як собакою на карнавальних ігрищах.
Несвітський репет бідолашного підкиданця
хота. Лицар
пригода йому трапляється, але зрештою
так верещить. Тоді повернув коня і важкуватим чвалом
корчми, але ворота були
замкнуті, і він поїхав кругом, шукаючи, кудою б туди дістатись. Добравшись до муру, не такого і високого, яким було обведене подвір’я, він побачив, як над його джурою збиткуються: Санчо літав у повітрі то вгору, то вниз так шпарко, що якби наш лицар не був такий лютий, то сам би розреготався. Він спробував перелізти через мур із
Комунікація
1. Представників яких професій
2.
зій?
3. Чому він не заплатив за нічліг?
4. Як тлумачать справедливість Дон
Життєві ситуації
9. Чим різняться світ фантазій і світ буденності? Який світ вам більше до вподоби?
10. Якби в наш час хтось не заплатив за нічліг у готелі, якими були б наслідки?
Лист Дон Кіхота до Дульсінеї Тобоської
Не маючи змоги написати листа до прекрасної Дульсінеї Тобоської, Дон Кіхот розповідає його Санчо Пансі, а той покладається на свою блискучу пам’ять.
Чи справді Дон Кіхот кохає Дульсінею?
«Достохвальна і можновладна сеньйоро!
Зранений вістрям розлуки і вжалений жалем у саме серце, найсолодша Дульсінеє Тобоська, зичить тобі щастя й здоровля той, хто сам їх не має. Якщо краса твоя мною
тує, якщо зневага
Комунікація
1. Який образ створив для себе Дон Кіхот з образу реальної селянки? Чому для нього це було так важливо?
2. Які емоції та почуття втілено в листі Дон Кіхота?
3. Яким Дон Кіхот уявляв ставлення Дульсінеї до нього?
Аналіз та інтерпретація
4. Чому герой обирає для себе ймення «Лицар Сумного Образу»? Який саме сум він мав на увазі?
5. Як ви вважаєте, Сервантес змальовує образ Дон Кіхота з іронією чи із захопленням? Поясніть.
Творче самовираження
6. Перекладіть лист Дон Кіхота сучасною українською мовою.
Цифрові навички
7. Уявіть, що Дон Кіхот і Дульсінея спілкуються
games exercises check yourself
8. Робота в групах. Відправляючи послання до Дульсінеї Тобоської, Дон Кіхот, звичайно, очікує від неї відповіді. Спробуйте написати відповідь Дон Кіхоту від імені Дульсінеї Тобоської: 1) таку, яку б хотів отримати герой; 2) таку,
Барбара Космовська (нар. 1958)
1. Які сучасні твори для молоді ви читали?
у Ґданському університеті, працювала вчителькою польської мови
ному місті. Згодом сферою її наукових інтересів стала художня література для молоді. У 1999 р. захистила
на кафедрі історії
романтизму
позитивізму в Поморській академії у м. Слупську, Барбара Космовська
«Буба» (2002), «Буба: мертвий сезон», «Позолочена рибка» (2007) та ін. Юні персонажі в романах
мене велика честь і нагорода мати можливість у цей нелегкий час потрапити до вас з візитом на урок зарубіжної літератури. Українською мовою — чудовою, мелодійною, яка зараз лунає у всьому світі. Світ дивиться на вас, ще юних і дорослих героїв України, зі здивуванням, що не слабне. Одним із своїх найбільших досягнень я вважаю літературну мандрівку в Україну, а саме мить, коли в книгарнях вашої країни з’явилися переклади моїх книжок, а особливо сьогодні, коли перекладені повісті супроводжують вас
ваюся, приносять вам хоч ледь помітну усмішку чи навіть на мить дають змогу забути жахіття війни. Ви чудові Читачі! Я переконувалася в цьому неодноразово, коли приїжджала на Книжковий форум до Львова і Києва. Щось магічне було в чергах дітей і молоді, які охоче купували книжки, розглядали їх з такою ніжністю, торкалися до обкладинок. Для автора немає більшої радості, ніж бачити таке. Я ношу
зрілість. Я трохи глузливо насміхаюся в цій книзі з нас, дорослих. Бо й нам іноді доводиться бути більш дитячими, ніж ви. Але я поставила Бубі набагато серйозніше завдання: це саме вона має
всі риси, які в молодих людях є
найкращими й завидними… А
нам є чому вам заздрити! Моло-
дість справедлива і щира. Мудра і
чутлива. Винахідлива і скромна. Молодість — як Буба…
Мені б хотілося, щоб ви чита-
ли мою книжку в мирній країні.
У своїх домівках. Перебуваючи
в безпеці, будучи щасливими. Я
знаю, що зараз усе інакше, але
оптимізм Буби дрімає і в мені. Я
вірю, що ви повернетеся до шкіл і звичного життя. Я вірю, що ще багато зустрічей і розмов у
радість і гордість. Вітаю
співвітчизників! Бажаю вам і собі витримати все
і Віолетта Маньчаки, хатня робітниця Аня Бартошова та ін. Хоча всі вони поруч з дівчиною, насправді між ними немає справжнього порозуміння і довіри. Світ, змальований письменницею, ніби порожній для Буби. Ніхто не цікавиться тим, як вона живе, як навчається в школі, як почувається, про що думає, що її хвилює. Усі забули навіть про її день народження. Атмосфера духовної порожнечі панує в будинку, ущент наповненому людьми. Немає теплих стосунків і поміж батьками Буби та її дідусем Генриком, котрого «дорослі діти» прагнуть контролювати й навіть намагаються відібрати в нього пенсію. Із сусідами Маньчаками сімейство Агнешки поєднують не дружні стосунки, а лише гра в бридж і суто прагматичні інтереси. Чи зустрічали ви у своєму житті таких людей? Родина Буби не бідує: її мати — відома письменниця, авторка жіночих романів, а батько працює на телебаченні. Однак основні конфлікти твору відбуваються не через нестачу грошей, а через відсутність духовного зв’язку поміж людьми. Тому Буба невипадково порівнює свою сім’ю із симфонічним оркестром, у якому втрачено гармонію. Постійно сваряться між собою батьки Буби, її сестра Олька зі своїм чоловіком, сусіди. Приводи для сварок зазвичай дріб’язкові, але вони призводять до постійної напруги, через що Буба страждає і почувається
«смішними й трагічними водночас».
Генрик. Кожен з
має свої вади і позитивні якості. Письменниця прагне не засудити сучасних дорослих, а радше придивитися до них, спробувати їх зрозуміти, як це зробила Буба. Навіть якщо дорослі не завжди мають рацію, у них усе одно є право на власне життя, помилки, розуміння й прощення дітей. Але для цього треба мати мудрість і дорослим, і дітям. Сучасний
Вона має успіхи у грі в бридж, але не може впоратися із вправами на фізкультурі та з фізикою. Буба на початку
Вона болісно переживає родинні негаразди,
також
нерозділене кохання та зраду найкращої подруги. І все це приголомшило її майже одночасно! Заради Адама Куницького Буба готова сидіти годинами біля телефона, знайти будь-який привід, щоб побачитися
був байдужий до неї, а захопився найпривабливішою дівчиною в класі — Йолькою. Допомагали долати самотність і відчуженість улюблені книжки, музика, а ще — дідусь Генрик, із яким вона завжди могла відверто порозмовляти. Упродовж роману Бубі доведеться подорослішати, розібратися в собі, однолітках та своїх почуттях. Вона навчилася розрізняти «справжнє» і «фальшиве», «виросла» зі свого уявного кохання до Адася й «доросла» до відкриття дорослого світу через любов до Мілоша. Пройшовши «школу виживання» і набувши певного життєвого досвіду, Буба може тепер порадити Адаму Куницькому:
Адасю». Справді, кожен сам долає свій шлях дорослішання.
Звичайна дівчинка Буба виявилася
незвичайною. Незважаючи на те що, за її словами, «зараз усі схожі одне на одного», вона залишилася сама собою, справжньою.
Дідусь Генрик повірив у здібності внучки й підтримав її
наті Польщі з бриджу, де Буба перемогла.
доброю, відкритою, уважною
ло важливих
самотність особистості в суспільстві, взаємини дітей і батьків, ставлення до людей похилого віку, стосунки в школі, дорослішання і входження у великий світ, перше кохання, розлучення і необхідність збереження почуттів. А ще — такі важкі й болючі проблеми нашого часу, як залежність від алкоголю, жорстокість, надання переваги матеріальному, а не духовному тощо. Письменниця не пропонує готових рішень цих проблем. Кожен із персонажів твору переживає їх по-своєму. Хтось — ніби «граючись на дитячому майданчику», хтось — не помічаючи їх існування взагалі, а хтось — серйозно і глибоко, як Буба. Нікого не повчаючи, Барбара Космовська пропонує нам, своїм сучасникам, вдивлятися у знайомий реальний світ і бачити в ньому не тільки те, що зовні, а й те, що приховане за звичайними життєвими ситуаціями. «Ніхто не народжується Фелліні. Зате ним може стати кожен, хто вміє дивитися», — зробила для себе висновок Буба, котра, як і дідусь Генрик, уміла бачити серцем. І саме серце їй підказувало вихід зі скрутних ситуацій. Великою
І коли ти лише виростеш із цих
жахливих штанів? — питала вонa
щоразу, натрапляючи на доньку в їхньому просторому помешканні на третьому поверсі бaгaтоповерхівки на вулиці Звіринецькій, у якому, проте, не бракувало пожильців. Бубa не вдавалася в дискусії, бо не збиралася ні з чого виростати. Тим більше, що її дорослішання ніхто з родичів,
певне, й не помітив би. Дівчина не раз замислювалась, чи хтось у сім’ї
знає, як її звуть насправді. Про всяк
випадок нікому не задавала цього
незручного питання. Зрештою, бай-
дуже, яке її справжнє ім’я, якщо
його взагалі не використовують.
Щось схоже відбувалося і з Бубиним
прізвищем. Теж незручним. Завжди її запитували про маму або тата.
«Дитинко, ти випадково не донька цієї відомої письменниці?» Або: «Це твій татко веде передачу “Обрій
програму про хворих
серце?». А Бубa знала, що вонa донька аж ніяк не
на відпочинок. Бубa просто повинна була навчитися
поруч
батько
вонa перетворювалася на об’єкт суворої критики численних шанувальників їхніх талантів, котрі були гірко розчаровані тим, що Бубa виглядає так, a не інакше, a до того ж не настільки розумна, дотепна й вродлива. Якби ж
балконі пані Пенцикової?». Або інші, які стосуються, наприклад, хатніх справ, у яких її голос виявиться вирішальним. Важливо, аби Бубу запитували й очікували її відповідей.
Дівчина натиснула на кнопку домофонa. Знову забула вдома ключі.
— Знову забула ключі? — почувся невдоволений голос Бaртошової. Двері із глухим рипінням відчинилися, і Бубa усвідомила, що, окрім їхньої хатньої робітниці,
не запитає.
їй не доведеться нічого вигадувати. (…)
які досі тримали в ув’язненні
хвилину блаженних лінощів, вонa подумала, про що можна мріяти о пів на одинадцяту вечора, після жахливого вечора з Мaньчaкaми та перед не менш жахливим ранком у ліцеї. Зате, понишпоривши під подушкою, Бубa сказала собі, що в неї є чудова книжка, на яку очікує пів класу. Заради
і навколишній світ видався їй майже досконалим.
1.
2.
покоєно дивилася на доньку. Бубa лежала на підлозі в чудній позі. Вона непорушно дивилася на стелю. Її руки безвладно спочивали, простягнуті вздовж тулуба, a ноги були химерно вигнуті. Від цієї неприродної композиції віяло незбагненним жахом, який змушував маму нервово діяти, щоб повернути Бубиному тілу більш звичний вигляд. — Бубо, підведись, — рішуче зажадала вонa, переступаючи
кімнати.
голос розбудив дідусеву пильність. Сива голова старенького заповнила решту місця у
і неохоче повернулася до сидячого положення. — Бубо, давай поговоримо, — мамин
вонa
заплаче. — Я це знала, відчувала, — голосно жалілася мати, — що не зможу тебе вберегти, захистити, попередити… Вона сіла на матраці, не знімаючи руки зі свого чималого бюсту. — Кажи, що ти приймаєш. Гриби, aмфетамін, похідні? Кажи правду. — Грибочки, напевне, — утрутився дідусь. — Позавчора з’їла п’ять крокетів із грибами, a я лише два.
— Якби ви, тату, з’їли п’ять, то теж лежали б у дивній позі,
сердито відповіла мати. — Крім того, це серйозна розмова. Бубо, я питаю тебе, що ти приймаєш? — Нічого я не приймаю! — Бубу дратувало, коли випадкові розслідування ставали приводом до ідіотських дискусій. — Я медитувала, от і все! (…) — То що це за медитація? — звернулася вонa до Буби. — Давно ти цим займаєшся? — Відтоді, як Йолькa ходить на курси для моделей. — Вона марить! — до матері знову
Я
довідатися всю правду. Це Йолькa фарширує тебе якоюсь гидотою?
Бубa зціпила зуби й примусила себе не зважати на дідусеві коментарі. Її aсертивність, яка давалася нелегко, спонукала
себе, де вонa виглядала гармонійно й зовсім не нагадувала дурненьку. А навпаки. Усередині самої себе Бубa була відмінницею в школі виживання, свідома власної переваги над усім, що її оточує. Ну, може, не над усім, але, напевне, над світом, у якому більшість її рідних та знайомих бавилася в піжмурки. Гралися мати й дідусь, a поруч із ними крутилася, наче дзиґа, довгонога Йолькa. Поміж них з певною гідністю вештався Адaсь. І в усіх на очах були пов’язки. Крім Буби, яка знову сплела ноги, вирівняла дихання й виключилася із гри. (…)
Хепі-енд із «Трабантом»
Прослухайте авдіотекст. Як Буба ставиться до навчання? Що для неї важливіше — успіхи в навчанні чи в коханні?
У Бубиних батьків з’явилися ті самі проблеми, як і в їхньої доньки.
грає не для батька з матір’ю і не для Адaся з Йолькою. Вона грає для неї, для зіщуленої клубочком Буби, ледь наляканої несподіваним відкриттям, що іноді краще бути самій, аніж із кимсь, хто зробить твоє життя сірим і безпорадним. (…) * *
— Чому не приходиш на зібрання? — Адaсь не рахувався з маленькими Бубиними кроками і навіть не зауважив, що вонa мусить підбігати, аби почути його запитання. Хлопець і не чекав на її відповідь. Просто собі говорив. — Тепер у нас так класно, дивись, шкодуватимеш! Йолькa придумала харцерський театр. Навіть сценарій сама написала, такий, знаєш, про кохання.
— Хaрцерa до хaрцерки? — встигла запитати Бубa, прискорюючи кроки.
— То ти вже читала? — Адaсь уперше глянув на Бубу, причому з повагою. — Нізащо не вгадаєш, хто яку роль виконуватиме!
— Йолькa буде хaрцеркою, — цього разу Бубa швидше ствердила, аніж зaпитaлa, і знову її відповідь зустрілася з Адaсевим схваленням. — Ну, — підтвердив він задоволено. — У нас є ще одна маленька роль. Така другорядна, дівчини
— У чому це я зізнаюся? — Бубa вже знала, що Адaсь думає виключно по-своєму, a її слова, які насправді були протестом проти будь-якої фальші й нещирості, незрозумілі йому так само, як будова космічного корабля.
— Ну, у тому, що ти гірша за Йольку. — Авжеж, — дурнувато відповіла Бубa, гірко подумавши, що навіть урок математики приємніший, ніж розмова з Адaсем.
Після математики вонa вже точно знала, що це саме так. Отримала четвірку за декілька доречних зауважень, які стосувалися систем рівнянь, a решта класу дивилася на неї мало не перелякано.
— Як тобі це вдалося? — зацікавився Мілош, чесно ділячи яблуко на дві половинки.
— Якщо тебе цікавлять подробиці, — відповіла Бубa, відкусивши шматок, — то заскоч після уроків. Там справді немає чого робити.
— Це Сокирі й тобі. Але якщо мені трохи поясниш, що й до чого, я щодня приноситиму тобі яблука.
— Звучить майже як обітниця раю, — усміхнулася Бубa й дивно порожевіла.
Вона й сама не знала, чому такі звичайні, найзвичайнісінькі яблука можуть так помітно впливати на її шкіру. І на те, що на її вуста знову повернулася усмішка, до якої Мілош приглядався
явним задоволенням. Аж до останнього уроку. З ліцею поверталися разом.
— Ти вже чув про хaрцерську
роль. Мабуть, вонa непогана… — Хто це непоганий? — Мілош витягнув два батончики й почастував одним Бубу. — Оця наштукатурена швабра на дибах? Там хіба що диби й мають відношення до театру. Ну і ще, може, те, що ці виконавці — справжня трагедія. Про ліричний монолог я взагалі мовчу, бо він, на жаль, схожий на комедію, — говорив Мілош, наминаючи батончик. Бубa глянула на нього спершу з радісним здивуванням, a за мить з виразом німого співчуття. — Певне, Йолькa тебе відшила,
марки, — теж, але не порівнюй
Барбі. Я ними охоче бавився, коли був малим, але в молодості кожен помиляється, — промовив він тоном дорослого. А тоді тихо додав: «Не порівнюй мене з Адaмом». (…)
Гуру на телефоні
Прослухайте авдіотекст. Поясніть, чому раділи
Буба й Мілош і що спричинило дивну поведінку Йольки.
Дрозди прилетіли
Які нові почуття переживали Буба й Мілош? Чи подорослішали вони протягом розвитку сюжету? Що усвідомили?
На Звіринецьку весна приходила пізніше, ніж до інших районів міста. Крім фікусів пана Копішкa, які пнулися догори,
ціни в поблизькому супермаркеті, ніщо не зеленіло, не росло й не викидало бруньок.
Бубa ділила свій час між дідом та Мілошем, намагаючись знайти пару хвилин для англійської й Добавки. Батьки, зайняті своїми кар’єрами, котрі, на щастя, розвивалися поза вітальнею, не помічали жодних змін у власному
— почала Бубa.
—
Мабуть, десь через пів року? — до прогнозу погоди
ставився надзвичайно скептично.
— Мається на увазі календарна весна, — Бубі не хотілося сперечатися з дідом через дрібниці.
— То й що?
— А те, що в мене є хіба черевики, які ще можна носити, a решта лахів… ну, — дівчина зітхнула, — просто вийшла з моди.
— Отакої, — засмутився старенький, бо від проблем, які вони намагалися обговорювати, він був так само далекий, як і від ідей баби Рити. — А батькам ти про це говорила? — Ні, бо в них немає часу, крім того, я з радістю пішла б на забаву в нових джинсах. — Дорогенька, — дід швидко перейшов у наступ, — є справи, котрі можна залагодити в джинсах, але для деяких ситуацій люди вигадали сукенки. І я думаю, що Мілош зрадів би, побачивши тебе в чомусь легшому, ніж твої штани. — Авжеж! Я теж про це подумала, — дівчина була вдячна старому, який розумів її навіть без слів.
— Завтра йдемо в похід магазинами! — дідусь Генрик задоволено потер руки, хоча Бубa добре знала, що той
крамниць, окрім алкогольних та іграшкових. — Дзвони до Мaньчaкової й дізнайся, де вонa одягається, — наказав він онуці. — Навіщо? — перелякалася Бубa. Їй аж стало зле від однієї думки, що доведеться одягнутися так, як Мaньчaковa, чиї екстравагантні шати завжди приваблювали дідуся, і вонa мудрувала, як уникнути втілення дідового божевільного задуму. — Дзвони, дзвони, — пояснив той. — Треба ж знати, які крамниці краще оминати десятою дорогою!
* * *
— Від часів війни тут так усе
шукаємо щось суперклaсне? — Але в моєму стилі, дідусю, — з гідністю підкреслила Бубa й разом зі стареньким увійшла до крамниці, полиці якої аж угиналися від розмаїття джинсового одягу.
— Ти говорив про сукенку? — кокетливо спитала вонa, приклавши до себе невеличку шматинку кольору індиго.
— Поміряй, — прошепотів спантеличений дід. Він навіть не підозрював про існування джинсів у такому варіанті.
Коли Бубa вийшла із примірочної, старий зробив висновок, що
онука нічим не відрізняється від усіх кралечок, яких він звик бачити по телевізору. Ну, може, тим, що жодна з них насправді не така красуня й не вміє так чудово грати в бридж, — подумав він, ніжно вдивляючись у щасливі Бубині очі, синіші, ніж її джинсова сукня. * * * Уся родина, разом з Бaртошовою, милувалася того дня Бубою. Спершу всі дивувалися, що дівчина так довго просиджує у ванній. Потому терпляче чекали, доки вийде зі своєї кімнати. Та коли вонa невпевнено стала на порозі, несміливо посміхаючись, і батьки, і дідусь, і навіть Бaртошовa привітали її захопленим вигуком.
— Справжня жінка! — заявив дідусь трохи патетично. — А ти не виглядаєш занадто серйозно? — якось боязко прошепотів тато, який раптом засумував за сво-
єю маленькою донею. — Вона виглядає чудово! — заспокоїла його мати, вражена доньчиною
красою. — Ти все-таки дуже схожа на мене, — пригортаючи Бубу, мама не відмовилася від
Дідусь мовчав, наче був усемогутнім
і
скромно потупився. Така його поведінка
родині зрозуміти, що досягнутий Бубою ефект — це значною мірою його заслуга. — Панна Олькa в підметки не годиться нашій
урвала родинні захоплення Бaртошовa, показуючи цим своє ставлення до «нашої» й «не нашої» панянок. — Обід, — додала вонa, прикидаючи, чи під новим Бубиним платтям залишилося трохи місця для телячих биточків із гречаною кашею. * * *
До ліцею Бубa вбігла, ледь запізнившись. Пошукала очима Агату, але її ніде не було. У класі вже тривала підготовка до спільної забави, проте й там вонa не побачила подруги. Зраділа, угледівши Мілошa, який чекав біля їхнього улюбленого підвіконня, та водночас спохмурніла, бо біля хлопця була Йолькa, котра, немов так і треба, зайняла місце її улюбленої подруги й розповідала про щось, жваво жестикулюючи. Бубa залишила їх і з жахливим настроєм спустилася в хол. Музика вже лунала в класах, які тимчасово перестали бути місцем учнівських мук, зате перетворилися на притулок для закоханих парочок. Сіла на сходах, з усіх сил намагаючись не забути, що коли на тобі сукенка, слід по-іншому сідати й ходити. Подумки подякувала феміністкам за брюки, які були, мабуть, їхньою найбільшою перемогою, і здивувалася, побачивши Міхaлa із четвертого класу, який стояв напроти й недовірливо до неї придивлявся. — Краще нічого не кажи, — ледь роздратовано попередила вонa. — А що тут скажеш! — озвався він. — Мені аж мову відібрало. Слухай, ти ж марнуєшся у своїх вічних джинсах! — цмокнув він захоплено, a Бубa, замість того щоб образитися, кокетливо затріпотіла віями.
зрозуміла, що, крім Мілошa, ніхто для неї не існує. — Попелюшка для мене й принцеса для старшокласників? — глибоко зазирнув їй в очі. — Якби моя туфелька була в тебе, не було б проблем, — різкувато відказала Бубa, — але туфелька, з якою ти балакав, не моя! Якщо я не помиляюся, ти сам колись назвав так Йольку… — Дурненька! Дурненька красуне, — швидко виправився Мілош. — Я чекав лише на тебе. І ти про це добре знаєш, правда? Але я тебе не впізнаю. Я й не сумнівався, що ти нaйвродливішa на світі, але зараз волів би, щоб ти була звичaйнішa. Бо тоді…
— Що тоді? — злетіли пухнасті вії. — Бо тоді ти нaйвродливішa лише для мене, — прошепотів хлопець. І вони пішли танцювати. З-над Мілошевого плеча Бубa бачила небагато. Хіба що здивовану Йольку, яка пильно міряла поглядом скромні сантиметри Бубиної сукенки, немовби та могла відповісти на всі її запитання. Помітила й Адaся, який, угледівши її, припинив жувати й, здається, проковтнув жуйку. І музикантів, які підштовхували одне одного, побачивши Бубу. І ще кількох однокласниць, які недовірливо хитали головами. А потому не бачила більше нічого, бо її підхопила ніжна балада, у якій розповідалося про
лише коли стихла музика, прошепотів якісь чарівні слова, і Бубa,
роїня
сонця кохання».
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Як стосунки в родині впливали на настрій і світовідчуття Буби?
2. Проаналізуйте взаємини Буби з однолітками. Чи добре знала вона тих, кого називала друзями?
3. У яких випадках героїня помилялася? Чим були зумовлені її помилки?
check yourself
4. З якими проблемами зіткнулася Буба в житті? Які з них
Позбався злості й поганих розмов, поважай добрих людей, мій друже. Іван Величковський
Підготуйте короткі повідомлення про діяльність видатних науковців XVI—XVII ст. (Галілео Галілей, Йоганн Кеплер, Рене Декарт, Готфрід-Вільгельм Лейбніц, Ісаак Ньютон та ін. — один за вибором). Чому
союз із церквою, намагаючись панувати у сфері ідеології. Релігія продовжувала перебувати на провідних позиціях у країнах Західної Європи, проте її вплив дещо ослаб унаслідок розвитку науки і техніки.
Вплив науки на світосприймання. Наукові відкриття XVII ст. зумовили нове бачення світу та людини. Завдяки дослідженням Галілео Галілея, Йоганна Кеплера, Рене Декарта, Ісаака Ньютона та інших учених світ постав перед людьми не статичним і завершеним у своїх формах, а рухливим, безмежним, мінливим і не пізнаним до кінця. У ньому, згідно з науковими уявленнями того часу, діяли не тільки Божі закони, а й закони природні — сили й стихії, які людина почала пізнавати. У Європі з’явилися перші наукові товариства: Лондонське наукове товариство і Паризька академія. Значення науки дедалі зростало. Можна стверджувати, що в XVII ст. відбувся духовний переворот, який спричинив руйнацію традиційних уявлень про Всесвіт і формування нової картини світу. Особливістю мистецтва XVII ст. є співіснування в ньому двох художніх напрямів — бароко і класицизму. Класицисти шукали порядку й гармонії в суперечливому світі, а представники бароко показували його драматизм, таємничість і стихійність.
presentation
і
буття, представники бароко намагалися осягнути природні стихії, навколишнє середовище, оточення людини. При цьому вони вважали, що наукові методи дослідження світу дещо обмежені, і тому значну роль відводили інтуїції, безпосередньому відчуттю, «прозрінню серця». У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як про поєднання суперечливих начал, про арену боротьби протилежних сил — світла й темряви, добра і зла, життя і смерті, Бога і диявола. Світ зображується митцями бароко в моменти
себе весь тягар відповідальності. Однак представники бароко
життя,
знайти вихід із кола глибоких суперечностей. Напрочуд тісно поєднані в бароко почуття жаху, відчаю і жага до життя. Святкові форми бароко мали на меті створити для людини прообраз «раю на землі», аби через красу наблизитися до Бога.
Митців у епоху бароко почали цікавити
буття, а й дисгармонійні,
але шлях до нього пролягає
ність художнього
Середньовіччя і Відродження, античні й християнські мотиви, релігійне та світське начала. Барокові твори залишають враження неспокою, бентежать розум і серце, хвилюють уяву. Цьому сприяють контрасти, символи, алегорії, перебільшення, іносказання тощо. Твори бароко вирізняються яскравою метафоричністю і символічністю, вони розраховані
сприймання, а передовсім
СередньовіччяВідродженняБароко
Бог — центр ВсесвітуЛюдина — центр Всесвіту
Поширення християнства
Відродження античної культури
Культ БогаКульт сильної людини
Світ — непізнанний і жахливий, справжнє життя не на землі, а на небі Єдність, гармонійність світу
Людина у складних стосунках із Богом
Поєднання християнських і античних традицій
Віра в духовні можливості людини
Намагання
проникнути в таємниці земного світу, який
втрачає цілісність і гармонійність; протиставлення духовного буття земній марноті
Опора на віруОпора на розумСпроба примирити розум і віру
Релігійний характер
культури
Світський характер культури
Ускладненість готикиПростота, гармонійність форм
Поєднання релігійних і світських мотивів
Різноманітність, синтетизм форм
органічно вписуються в навколиш-
нє середовище. Яскравим прикладом архітектурного бароко є церква
Сан-Карло-алле-Кваттро-Фонтане, збудована за проєктом Ф. Борроміні.
З полотен великих художників доби
Бароко (Д. Веласкес, М. Караваджо, П.-П. Рубенс, Рембрандт та ін.)
дивляться люди, котрі живуть складним духовним життям, охоплені пристрастями й суперечностями. У скульптурі бароко привертає увагу живописність композицій, динамізм, плинність ліній, що створює враження мінливості
Основні ознаки бароко як художнього напряму в Західній Європі
1. Світ зображено безмежним, суперечливим і таємничим.
2. Людина постає як осереддя боротьби добра і зла, Бога і диявола, піднесеного і ницого.
3. Динамічні форми, що покликані відтворити рухливість світу та внутрішнього стану людини (динамізм виявляється в мінливості людських почуттів та емоцій, сюжетах руху — мандрівка, випробування тощо).
4. Поєднання традицій Середньовіччя і Ренесансу.
5. Важлива роль алегорій, контрастів, символів, метафор та інших
бароко виявилося на різних рівнях — високому (книжному, релігійному) і низовому (народному, козацькому). Воно простежується в різних жанрах, зокрема в поезії Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди, Самійла Величка та ін.
АКТИВНОСТІ
Комунікація
2. У яких країнах бароко розвивалося найактивніше?
games exercises check yourself
9. За допомогою інтернету підготуйте презентацію про 1—2 видатних митців бароко в образотворчому (Дієго Веласкес, Мікеланджело Караваджо, Харменс ван Рейн Рембрандт та ін.) або музичному (Георг-Фрідріх Гендель, Йоганн-Себастьян Бах та ін.) мистецтві.
10. Відшукайте в інтернеті музичну інтерпретацію вірша Г. Сковороди «Всякому місту звичай і права» («Нрав і права», муз. С. Жадана, Ю. Гуржи, Skovorodance, 2023). Поділіться враженнями. Як ви розумієте зміст твору?
Дослідження і проєкти
11. Робота в групах. Підготуйте проєкт про пам’ятки бароко в Україні на одну з тем:
1) «Споруди в стилі козацького бароко» (1—2 за вибором);
2) «Барокові церкви й собори» (1—2 за вибором);
3) «Українська література доби Бароко» (1—2 за вибором);
4) «Народні картини про козаків XVІ—XVIIІ ст.»;
5) «Вертеп — народний театр XVII ст.».
Життєві ситуації
12. Прокоментуйте поетичні тексти представників українського бароко XVII ст. Розкрийте їхню актуальність для сьогодення.
Війна вбиває, а мир добро приносить, Усьому живому з миром треба стояти, Щоб після бою ями не копати. Лазар Баранович
Хто серцем чистий і душею, Не потрібна тому броня, Не потрібен шолом на шию, Не потрібна йому війна. Чесноти
умови, філософсько-
1. Як ви ставитеся до ідеї служіння державі? 2. Що для вас означає поняття «громадянський обов’язок»? Чи виконуєте ви його? Як ви будете служити державі в майбутньому?
Сутність класицизму. Класицизм (з лат. classicus — зразковий) — художній напрям у мистецтві та літературі, який з’явився в італійській культурі XVI ст. і розвивався протягом XVII—XVIII ст. у країнах Європи (переважно Західної Європи). У деяких регіонах
хії. У багатьох європейських
і діяння державі, прославляли, а тих, хто
інтересами, почуттями й пристрастями, критикували. У добу класицизму було створено образи, які втілювали ідею підкорення особистості державним інтересам. Досконалість, гармонія, порядок, громадянські доблесті стали провідними принципами класицистичного мистецтва. Франція — країна класицизму. У Франції класицизм яскраво виявився в різних видах мистецтва.
За правління короля Людовика ХІІІ і його першого міністра — кардинала Рішельє — абсолютна монархія зміцнилася. Рішельє успішно здійснював релігійні, політичні, освітні та мистецькі реформи, маючи абсолютну свободу дій. У 1634 р.
засновано Французьку академію, діяльність якої сприяла впорядкуванню французької мови та становленню класицизму як загальнодержавного напряму. За часів класицизму активно розвивався театр, який став дієвим засобом утвердження ідей державної єдності та громадянського служіння. Першим стаціонарним театром у Франції став Бургундський готель. Слідом за ним з’явилися й інші театри. У 1634 р. в Парижі відкрили новий Театр Маре. Другий період становлення монархічної
ний з діяльністю сина
Філософські та естетичні засади класицизму. Філософською основою класицизму став раціоналізм (з лат. rationalis — розумний) — учення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути здобуті лише за допомогою розуму. Класицисти вважали, що розум веде до істини, краси, добра, гармонії. Філософ Рене Декарт розробив теорію раціоналізму, що сприяла утвердженню культу розуму в суспільстві.
Естетичним підґрунтям класицизму була античність. В античних образах класицисти вбачали ідеали, які потрібно відродити в нову добу. Тому в їхніх творах переосмислені відомі античні сюжети, мотиви, образи.
Провідні ознаки класицизму. Класицистичним творам властивий високий ступінь абстрактності та узагальнення. Це мистецтво думки, ідеї, логіки.
У літературі класицизму простежується ієрархія жанрів — чіткий поділ творів на певні жанри: високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема), середні (наукові твори, елегії, сатири), низькі (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми).
Система класицистичних жанрів
Стилі
ВисокіСередніНизькі ЖанриОда, трагедія, епопея, героїчна поема
ТемиПодії загального
державного
й історичного
значення
ІдеїПрославлення монархії, громадянське служіння
Наукові твори, елегії, сатири
Наука,
природа,
людські вади
Пізнання світу й людської
presentation
Комедія, пісні, листи в прозі, епіграми
Соціальні пороки, негативні риси характеру
соціальних і людських вад ГероїЦарі,
Класицисти вважали людські пристрасті виявом стихійного, руйнівного
начала. Вони стверджували, що тільки розум може дати людині найвищу мету життя, а найважливіше для особистості — моральні принципи, поняття про норми поведінки та доброчесності. Тому у творах класицистів різко протиставляються добро і зло, піднесене і буденне. Основний зміст — конфлікт обов’язку і почуття, суперечність між необхідністю громадянського служіння і природними бажаннями людини, пристрастями й розумом. Герої класицизму жертвували собою заради обов’язку, а якщо й віддавалися почуттям і пристрастям, то це призводило до трагедії.
У драматургії діяло правило трьох єдностей — місця, часу, дії, тобто всі події відбувалися в один день і в одному місці.
Зображувані події митці оцінювали передовсім за їхнім суспільним значенням.
Фонтан із персонажами античної міфології в королівському палаці, м Версаль (Франція). Сучасне фото
Королівський палац Лувр, м. Париж (Франція). Сучасне фото
Вони вважали, що головне
ми, зразки для наслідування в поведінці та вчинках. Представники класицизму були переконані в існуванні
основних умов людського щастя — суспільної (підкорення державним інтересам) та етичної (підкорення пристрастей розуму). Тому всі жанри класицизму позначені повчальністю (дидактизм). При цьому митці повчали всіх — від короля та дворянства до представників народу, намагаючись утілити в життя свій ідеал. У літературі Франції класицизм представляють Франсуа Малерб, Франсуа де Ларошфуко, П’єр Корнель, Жан Расін; у живописі — Нікола Пуссен, Клод Лоррен; в архітектурі — Андре Ленотр, Жуль Ардуен-Мансар; у музиці — Жан-Батист Люллі та ін.
10. Перевага абстрактного над конкретним, ідеї — над образом.
11. Повчальність.
12. Суспільна значущість творів.
Версаль — перлина французького
Найрозкішнішим місцем Європи XVII ст. була Франція, а найрозкішнішим її містом — Париж. До резиденції короля Людовика XIV — Версаля, побудованого в стилі класицизму (архітектори Луї Лево і Жуль Ардуен-Мансар), з’їжджалися знатні кавалери, прекрасні дами й талановиті
у своєму романі «Три мушкетери» (1844) французький письменник Александр Дюма. Пізніше твір багато разів екранізували: «Три мушкетери» (режисер Бернар Бордері, Франція, Італія, 1961); «Мушкетер» (режисер П. Хаямс, Німеччина, Люксембург, Велика Британія, США, 2001); «Три мушкетери: д’Артаньян» (режисер Мартен Бурбулон, Франція, Німеччина, Іспанія, Бельгія, 2023); «Три мушкетери: Міледі» (режисер Мартен Бурбулон, Франція, Німеччина, Іспанія, Бельгія, 2023) та ін. У фільмах можна зануритися в атмосферу Франції XVII ст., пристати до дружної команди мушкетерів — Атоса, Портоса, Араміса і д’Артаньяна, а також поринути в події того часу, де честь, кохання і доблесть завжди перемагають. Подивіться один із фільмів про мушкетерів. Які чесноти вони втілюють? Що в цих фільмах
деякі тенденції виявилися у творах Феофана Прокоповича, Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського та ін. В Україні збережено чимало архітектурних пам’яток класицизму XVII— XVIII ст.
АКТИВНОСТІ Комунікація
1. Які чинники вплинули на розвиток класицизму, зокрема у Франції?
2. Що переважало в мистецтві класицизму — розум чи інтуїція? Як це виявилося у творах?
3. Які художні образи ідеалізували в класицизмі, а які — засуджували? Чому?
Аналіз та інтерпретація
4. Розкрийте особливості високих, середніх і низьких жанрів класицизму.
Творче самовираження
5. Створіть хмару тегів «Класицизм».
Цифрові навички
games exercises check yourself
6. За допомогою інтернету підготуйте короткі повідомлення та презентації (1—2 за вибором) про видатних представників класицизму в літературі (П’єр Корнель, Жан Расін, Франсуа де Ларошфуко, Нікола Буало) та живописі (Нікола
Мольєр (1622—1673)
Даремно заздрісна юрба
Хотіла б оганьбить, тупа, Мольєр, твої найкращі твори, — Навіки дивні чари їх, Пройшовши крізь віки й простори, В серцях відіб’ються людських. Нікола Буало
1. Чи любите ви читати художні твори, в яких
гумору чи сатири? Якщо так, то що саме вам подобається
творах?
2. Як, на вашу думку, краще боротися
Мольєр прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії.
Тоді глядачі сприймали комедію як
несерйозне видовище, що мало лише розважати публіку. Мольєр надав ко-
медії зовсім іншого змісту. Беручи
образи та ситуації для своїх комедій
із сучасного йому життя, драматург
показував людям їхні вади, пристра-
Жан-Батист Поклен (сценічне ім’я — Мольєр) народився в Парижі. Закінчив Клермонський коледж, де вивчав давньогрецьку мову і латину, опановував античну літературу, історію, філософію. Відтак вступив до Орлеанського університету, де здобув учений ступінь ліценціата права. До речі, тут навчалися письменник-казкар Шарль Перро, математик П’єр Ферма та інші відомі люди Франції. Після закінчення університету юний Жан-Батист мав змогу зайнятися юридичною практикою. Однак його ще з дитинства вабив театр. Коли він оголосив про свій намір стати актором, батько обурився. Річ у тім, що професію актора в ті часи
Попри те що в 1641
паризькими театрами: вони не мали досвіду і власного репертуару, ставили переважно трагедії, хоча сам Мольєр та
товариші були коміками за покликанням. «Блискучий театр»
років і розпався, залишивши Мольєрові замість слави безліч боргів. Тоді він разом зі своєю трупою вирушив у мандри французькими провінціями. Роки блукань і поневірянь (1645—1658) не минули марно. Митець почав писати комічні п’єси, узявши театральний псевдонім — Мольєр, який залишився з ним до кінця життя.
Слава Мольєра поступово зростала. У
1658 р. молодий драматург разом з тру-
пою вирішив виступити в Луврі перед
королем Людовиком XIV. Тоді на суд монарха було представлено п’єсу «Закоханий лікар». Сучасники згадували, що
король дуже сміявся під час вистави і
подарував Мольєрові п’ятсот ліврів. Людовик ХІV велів надати драматургу та
його трупі для роботи театр Пті-Бурбон,
неподалік від Лувру. З того часу король підтримував діяльність Мольєра.
Через деякий час монарх дав розпорядження перевести трупу Мольєра в приміщення театру Пале-Рояль. Мольєр
перебудував цей театр: він зняв величезний амфітеатр, зробив три яруси лож і партер, щоб проста публіка могла там стояти, як в інших паризьких театрах. У цьому приміщенні під опікою короля трупа виступала до самої смерті драматурга. Комедіям Мольєра аплодувала широка публіка. Водночас його звинувачували в аморальності, відсутності художнього смаку, порушенні правил класицизму. Драматург відповідав своїм критикам, що орієнтується не на смаки завсідників лож, а на думку тих, хто стоїть у партері. Король усіляко підтримував Мольєра, використовуючи його талант для придворних розваг.
Найвищого розквіту талант
у 1664—1670 рр.: тоді він створив найкращі комедії — «Тартюф», «Дон Жуан», «Скнара», «Міщанин-шляхтич».
Міньяр Мольєр у ролі Цезаря в трагедії Корнеля «Помпей». 1656 р. presentation
,
, 2007)
церкви. Боротьба за п’єсу тривала п’ять років. Тільки завдяки королю Людовику XIV «Тартюфа» не заборонили. У квітні 1673 р. Мольєр грав у своїй виставі «Удаваний хворий». Прямо на сцені він втратив свідомість. Його віднесли за лаштунки, на
кілька хвилин Мольєр прийшов до тями, але потім знову впав у забуття і невдовзі помер.
Церква заборонила ховати Мольєра на місцевому цвинтарі (за католицьким звичаєм, актор на смертному одрі повинен був покаятися в лицедійстві, а Мольєр не зробив цього).
сприяло розвиткові жанру комедії, її наближенню до життя.
Новаторство Мольєра у драматургії
1. Наближення комедії до сучасності.
2. У конкретних образах відображено типове, притаманне всьому суспільству.
3. Художні образи правдиві та достовірні.
4. Комедія покликана не лише розважати, а й виховувати глядачів.
5. Поєднання комізму характерів і комізму ситуації.
6. Використання у виставах не лише словесного мистецтва, а й музики, співів, танців (комедії-балети).
7. Жива, народна мова комедій.
8. Розвиток традицій народного театру (фарс, буфонада, дель арте тощо).
9. Поєднання елементів комічного і трагічного.
Теорія літератури
Комедія — драматичний твір, у якому автор висміює негативні суспільні й побутові явища, розкриває смішне в довколишній дійсності або в людських характерах.
Різновиди комічного
Різновид комічного
ГуморВідображення смішного в життєвих
«МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ » Назва твору. Чому п’єса названа «Міщанин-шляхтич»? У комедії Мольєр викрив кумедне намагання буржуа «перетворитися» на дворянина. Річ у тім, що за часів
економічний і моральний занепад, але зберігало колишні привілеї. Уряд заохочував прагнення буржуазії купувати землі,
титули, бо надходження від цього поповнювали
відносини між двома класами та особливості суспільної моралі загалом. Однак комедія давно вийшла за межі свого часу. Історія створення. У 1669 р. король Людовик XIV приймав
ків змусили довго чекати, а потім
цу, прибраної надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, і
ман-ага та його почет не виказали
ми. Поведінка гостей не сподобалася королю, і він наказав придворному драматургові Мольєру і композиторові Жану-Батисту Люллі написати п’єсу, у якій би висміювалися турки. Так було створено «Міщанина-шляхтича». Прем’єра п’єси відбулася
на дворян — в одязі, звичках, манерах. Сміх викликає не саме навчання (у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного), а плазування, лакейське приниження Журдена, кумедні спроби зрівнятися з аристократами.
Бажання посісти вище місце в суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту не виникло б, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден. Тому ще однією важливою темою комедії є викриття
рімена. Автор показує, що їхнє життя
вони тільки розважаються, прагнуть привласнити чужі гроші і, хоча не розумніші за інших, пишаються своїми титулами й тим, що наближені до придворних кіл. Мольєр порушив у своїй п’єсі важливі соціальні та моральні проблеми: місце людини в суспільстві, моральні пріоритети та ідеали держави, цінність особистості, освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності тощо.
Драматург утверджував гуманістичні ідеї: людина
сама собою, виховувати внутрішню шляхетність, здобувати знання і набувати досвіду
МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ
КОМЕДІЯ
(Скорочено)
ДІЯ ПЕРША
Ява 2
Пан Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.
1. З якою метою пан Журден наймає різних учителів і хоче вчитися?
2. Що викликало у вас сміх під час читання? Визначте різновиди комічного в тексті.
3. Що можна сказати про «систему освіти»,
корисна?
Пан Журден. Ну, панове? То як же буде?
ваш легенький жарт?
Учитель танців. «Жарт»!.. Який жарт?
Пан Журден. Ну, той... Чи як там, по-вашому?
чи діалог із співами й танцями?
Учитель танців. Ага-а!
Учитель музики. Ми до ваших послуг. Пан Журден. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти...
Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.
Пан Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб
і як мені личить.
Учитель танців. Все, що накажете.
Пан Журден. Ви побачите, який я
Перший лакей. Чого бажаєте, пане?
Пан Журден. Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте.(До вчителя музики й до вчителя танців). Як вам подобаються мої лівреї?
Учитель танців. Чудові!
Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол). Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різні вправи.
Учитель музики. Пречудово!
Пан Журден. Лакей!
Перший лакей. Пане?
Пан Журден. Другий лакей!
Другий лакей. Пане?
Пан Журден (скидаючи халата). Тримайте! (До вчителя музики
й учителя танців). Я вам подобаюсь у цьому костюмі?
Учитель танців. Розкіш! Краще й бути не може.
Пан Журден. То що ж ви мені покажете?
Учитель музики. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свого учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку ви мені замовили. Це один з моїх учнів, у нього щодо таких речей — хист надзвичайний.
Пан Журден. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви мог-
ли б самі скомпонувати таку штуку.
Учитель музики. Вас, пане, бентежить слово «учень»? Але є такі учні, що розуміються на музиці незгірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте тільки...
Пан Журден (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте... може, зручніше так, без халата... Ні, давайте його сюди, так буде краще.
Співачка.
Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,
Бо став немилий я чудовим цим очам;
Коли так мучите того, хто вас кохає,—
Що ж можете вчинить, Ірісо, ворогам?
Пан Журден. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.
Учитель музики. Але ж, пане, треба,
Учитель танців. На жаль, не знаю. Пан Журден. Там щось про овечку...
Учитель танців. Про овечку?
Пан Журден. Атож. Ага! (Співає).
Я гадав, що Жанетон
Ніжна та гарненька,
І ласкава, мов мала
Овечка біленька.
Дарма! Дарма!
Я ж не відав того,
Що ці білі зубки
І гостріші, й зліші,
Ніж в тигра лісного.
Правда, гарна?
Учитель музики. Найкраща в світі.
Учитель танців. І ви її чудово співаєте.
Пан Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.
Учитель музики. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...
Учитель танців. ...і виховують у людини почуття прекрасного.
Пан Журден. Хіба вельможне панство теж вчиться музики?
Учитель музики. Звичайно, пане. Пан Журден. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.
Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика...
Учитель танців. Музика
більш потрібне людині.
Учитель музики. Найкорисніша
Учитель танців. Найкорисніша
Учитель музики.
express-
Учитель танців. Без танців людина не знала б, що їй робити.
Учитель музики. Все безладдя, всі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.
Учитель танців. Всі злигодні людства, всі фатальні зміни, якими сповнена історія, всі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців,— усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.
Пан Журден. Як то?
Учитель музики. Хіба ж війна не є наслідок того, що між людьми немає єдності?
Пан Журден. Так.
Учитель музики. І якби всі люди вчилися музики, чи не було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на землі?
Пан Журден. Ваша правда.
Учитель танців. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом,— хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?
Пан Журден. Авжеж, так кажуть.
Учитель танців. А невірний крок роблять чому? Хіба ж не тому, що не вміють добре танцювати?
Пан Журден. Це правда, ви маєте рацію обидва.
Учитель музики. Ми, власне, й хотіли довести вам, які корисні танці та музика й наскільки вони вищі за всі інші мистецтва й науки.
Пан Журден. Тепер я розумію.
Учитель музики. Ви маєте бажання познайомитися з нашими творами?
Пан Журден. Аякже!
Учитель музики. Я вже вам колись розповідав про мої спроби висловити музикою різні почуття.
Пан Журден. Чудово!
Учитель музики (до співаків). Ідіть сюди. (До пана Журдена). Ви повинні собі уявити, що вони одягнені як пастухи.
Пан Журден. Чому це завжди як пастухи? Вічно у вас пастухи та й пастухи.
Учитель танців. Коли розмова ведеться в супроводі музики, то найкраща для того форма — пастораль. Пастухи тільки те й робили, що співали, і було б зовсім ненатурально і недотепно,
Там, кажуть, з радістю нудьгують і зітхають.
Хай кажуть, але добре знаю,
Що в світі кращого над воленьку нема.
Перший співак.
У світі кращого нема над ніжні чари,
Що дві душі запалюють пожаром,
Одним незміряним бажанням!
Немає щастя без любові жару!
Позбав життя солодкого кохання —
І радість, втіха зникнуть в хмарах...
Другий співак.
Як солодко було б спізнать любові, Аби міг вірити я любки слову.
Даремна річ! Жорстока доля злая!
Я череднички вірної не знаю...
Через їх рід лукавий і неситий
Отруєне кохання всього світу.
Перший співак.
Співачка.
Ніжна жага!
Щирість щаслива!..
Другий співак.
Жінка брехлива!..
Перший співак.
Співачка.
О дорога!
Мого серця ти пара!
Другий співак.
Геть! Жахлива примара!
Кадр із кінофільму
«Міщанин-шляхтич» (режисер Р Кож’є, Франція, 1982)
Перший співак.
Співачка.
Ненависть смертельну покинь і кохай.
А дівчину вірну знайдеш — пошукай!
Другий співак.
Співачка.
Даремне!.. Де її зустріну?..
Щоб нашу честь оборонить —
Любов моя до послуг пана.
Другий співак.
Та чи ж повірю я на мить,
Що ти не зрада, не омана?
Співачка.
Хто з двох відданіше коха —
Ми легко перевірить можем.
Другий співак.
Того, чия любов лиха,—
Скарай мерщій, о милий Боже!
Всі втрьох разом.
О, ніжні почуття
Хай в серці запалають...
Кохання розцвітає,
Як вірність в нас буя!
Пан Журден. Оце й усе?
Учитель музики. Все.
Пан Журден. До ладу підібрано... ще й вирази такі ловкенькі.
Учитель танців. А ось і моя робота. Покажу вам невеличкий зразок граціозних рухів та різноманітних поз, що роблять танці такими чарівними.
Пан Журден. І знову пастухи?
Учитель танців.
(…) Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи
не хочете, я вас почну вчити логіки?
Пан Журден. А що це за штука — логіка?
Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення! Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?
Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.
Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.
Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?
Пан Журден. Моралі?
Учитель філософії. Так.
Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?
Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...
Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!
Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!
Пан Журден. А що воно таке ота фізика?
Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі. Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р Кож’є, Франція, 1982)
Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.
Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?
Пан Журден. Навчіть мене орфографії.
Учитель філософії. Охоче.
Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.
Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.
Пан Журден. Це все я розумію.
Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.
Пан Журден. А, а. Так.
Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.
Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!
Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.
Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.
Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто чудо! І, о, і, о.
Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.
Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед
у. Пан Журден. У, у. Ай справді так. У.
Учитель філософії. Обидві ваші губи
Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.
Пан Журден. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!
Учитель філософії. А коли схочете вимовити ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.
Пан Журден. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!
Учитель філософії. А щоб вимовити р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається
на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.
Пан Журден. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же
ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.
Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.
Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій
дамі до ніг.
Учитель філософії. Гаразд.
Пан Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?
Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?
Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!
Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?
Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.
Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге. Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р Кож’є, Франція, 1982)
Пан Журден. Тільки прозою або віршами?
Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза,— вірші, а що не вірші — проза.
Пан Журден. А коли ми розмовляємо — це що ж таке?
Учитель філософії. Проза.
Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?
Учитель філософії. Так, пане.
Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?
Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень, і вночі терпите через неї жорстокі... Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.
Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р Кож’є, Франція, 1982)
Або ж: «Віщують
чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».
Пан Журден. А як же воно найкраще? Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.
Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.
Ява 7 Пан Журден, лакей.
1. Чому панові Журдену не сподобалося нове вбрання?
2. Які аргументи наводить кравець? Чи справили вони
на Журдена?
3. Як ви гадаєте, для чого Журденові новий костюм?
4. Які риси характеру виявляються в образах пана
і кравця?
Пан Журден (до лакея). Та невже ще
принесли мого нового вбрання?
Лакей. Ні, пане. Пан Журден. Той клятий кравець примушує
в мене стільки діла. Ох, який же я
його лихоманка замучила, того розбійника кравця!
його чорти вхопили, того кравця!
Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.
Кравець. Зовсім не муляють, пане.
Пан Журден. Як то не муляють?!
Кравець. Ні, вони зовсім вам не муляють.
Пан Журден. А я вам кажу, що муляють.
Кравець. Це вам тільки так здається.
Пан Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!
Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.
Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.
Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.
Пан Журден. А хіба про це треба говорити?
Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!
Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?
Кравець. Авжеж, пане.
Пан Журден. О! А й справді гарно.
Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.
Пан Журден. Ні, ні.
Кравець. Ви тільки скажіть.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?
Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.
Пан Журден. А перука й пера пристойні?
Кравець. Все як слід.
Пан Журден (придивляючись до
вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий — він же
останнього костюма, що ви
Кравець. То був такий добрий крам, пане...
Ява 9
Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.
1. За що пан Журден готовий щедро винагородити учня кравця?
2. Якого значення пан Журден надає своєму вбранню?
Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви одягаєте вельможних осіб. ПЕРШИЙ
Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись весь час у такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.
Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.
Пан Журден. Як ти на мене сказав?
Учень кравця. Шляхетний пан.
Пан Журден. «Шляхетний пан!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть «шляхетний пан». (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».
Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність. Пан Журден. «Ясновельможність!» Ото! «Ясновельможність!» Постривай, друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неКадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р Кож’є, Франція, 1982)
абияка дрібничка — «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі
ясновельможність.
Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров’я вашої світлості.
Пан Журден. «Вашої світлості»! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене — «ваша світлість»! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до «високості» — увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою «світлість»!
Учень кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможність, за
вашу ласку.
Пан Журден (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.
1. Як пан Журден уявляє своє входження у вище товариство?
2. Чому Ніколь не може втриматися від сміху? Які оцінки вона висловлює?
3. Як пані Журден ставиться до примх чоловіка?
Ява 1
Пан Журден, два лакеї.
Пан Журден. Йдіть за мною. Я хочу пройтися трохи в новому
вбранні, показати себе в місті, та глядіть мені: йдіть слідом за мною, не відставайте ні на крок — нехай усі бачать, що ви мої лакеї.
Лакей. До ваших послуг, пане.
Пан Журден. Покличте до мене Ніколь: мені треба їй дещо наказати. Стійте, ось вона сама йде.
Ява 2
Пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пан Журден. Ніколь!
Ніколь. Прошу?
Пан Журден. Слухай-но...
Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти чого смієшся?
Ніколь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Що з цим паскудним дівчиськом?
Ніколь. Хі-хі-хі! На кого ви схожі! Хі-хі-хі!
Пан Журден. Що таке?
Ніколь. Ах, ах! Боже ж ти мій! Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти що ж це, нахабнице... з мене смієшся?
Ніколь. Ні, ні, пане, як то можна?.. Хі-хі- хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ось ну лишень засмійся ще раз! Постривай, заробиш від мене.
Ніколь. Ніяк не можу спинитися, пане. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти не перестанеш?
Ніколь. Даруйте, паночку, але ж ви такі кумедні, що я ніяк не втримаюся від сміху. Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ні, ви гляньте-но, яка зухвалість!
Ніколь. Ой, ви ж такі кумедні-прекумедні в цьому вбранні! Хі-хі!
Пан Журден. Я ж тобі...
Ніколь. Вибачте, будь ласка. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Слухай-но, якщо ти зараз же не перестанеш, прися-
гаюся, я дам тобі такого ляпаса, якого ти ще зроду не діставала.
Ніколь. Гаразд, пане! Вже перестала, я не сміятимуся більше.
Пан Журден. То ж то! Ти мені гляди! Поприбираєш зараз же...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш як слід...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш, кажу тобі, в залі, та...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Ти знову?
Ніколь (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу — так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ой, як візьмуся я за тебе...
Ніколь. Пане, я просто лусну, якщо не посміюся... Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ну, чи бачив хто коли таку негідницю? Зухвало сміється простісінько мені в вічі, замість того щоб слухати моїх наказів!
Ніколь. Що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р Кож’є, Франція, 1982)
Пан Журден. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала
в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.
Ніколь (підводячись). Ах! Далебі, я вже не маю більше охоти сміятися! Всі ваші гості завжди такого понароблюють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова
настрій.
Пан Журден. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позамикав двері для всіх знайомих? Ніколь. Принаймні для декого з них не вадило б їх замкнути.
Ява 3
Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?
Пан Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.
Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.
Пан Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?
Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися
що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято
тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках
пісень горлають. Бідні
не мають спокою. Ніколь. Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Франсуазі — робота! Вона геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.
Пан Журден. Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!
Пані Журден. Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі
танців у твої роки?
Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий
Журден.
Ніколь. Може, вам заманулося когось убити?
Пан Журден. Цитьте, я вам
Журден. Ти подумав би
вона в нас якраз на порі.
Пан Журден. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого
навчитися.
Ніколь. Я чула, пані, що вони, щоб ситіша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.
Пан Журден. Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.
Пані Журден. А чи не пішов би ти краще до школи, щоб
добре відшмагали на старості літ? (…)
Пан Журден стоїть на заваді коханню своєї дочки Люсіль
і бажання чесно зробити свою кар’єру. Пан Журден хоче віддати
не зважаючи на її почуття.
Ява 11 Пані Журден, Клеонт, Люсіль, Ков’єль,
за Клеонта?
2. Хто підтримує Клеонта в цій ситуації?
251 МОЛЬЄР
Клеонт. Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збігаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку велику ласку?
Ява 12
Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь. Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже
мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.
Пан Журден. Перш ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?
Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я
що всякий обман принижує порядну людину.
походження, з’являтися
себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки
ючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання,
на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.
Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.
Клеонт. Чому?
Пан Журден. Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки. Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовика Святого походимо чи що?
Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!
Пані Журден. Хіба ж
Пані Журден. Твоїй дочці потрібен
ний, заможний, гарний на вроду хлопець
від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори.
Ніколь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому світі другого такого не стрінеш!
Пан Журден (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.
Пані Журден. Маркізу?
Пан Журден. Еге ж, маркізу.
Пані Журден. Ой лишечко! Крий нас, Боже!
Пан Журден. Це вже вирішена справа.
Пані Журден. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її і вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо, — загомоніли б усі,— як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журденова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала за велике щастя погратися з нами у “вельможну
така пихата, адже ж обидва
до Дорімени, пан Журден просить Доранта всіляко сприяти його коханню, що повинно також допомогти йому відчинити двері у вище товариство. Дорант зовні допомагає, але при тому має власні інтереси (діамант, що Журден передав через нього Дорімені, Дорант дарує від свого імені).
Ява 19
Пан Журден, Дорімена, Дорант.
1. Про що стиха говорять між собою Дорант і Дорімена? Як вони ставляться до пана Журдена?
2. Чому Дорант просить пана Журдена мовчати про діамант? Яка риса характеру Доранта виявляється в цій сцені?
3. Чому Дорант перериває пана Журдена в кінці яви?
4. Про що не сказав Журден дамі серця?
Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи далі, пані.
Дорімена. Що?
Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.
Дорімена. Що таке?
Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще втретє вам уклонитися.
Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.
Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щастя... Ви були
Пан Журден. Це надто багато честі для мене...
Дорант. ...Людину дуже шляхетну.
Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку повагу.
Пан Журден. Я ще нічого не зробив щоб заслужити такої ласки. Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували...
Пан Журден (стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби? Дорант (стиха до пана Журдена). Та що ви! Боронь Боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.
Дорімена. Це для мене велика честь.
Пан Журден (стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!
Дорант (до пана Журдена). Я ледве умовив її поїхати до вас.
Пан Журден (стиха до Доранта). Не знаю, чим вам віддячити.
Дорант. Він каже, пані, що ви — красуня над красунями.
Дорімена. Він дуже ласкавий до мене.
Пан Журден. Пані, то ви дуже ласкаві до мене, що ви...
Дорант. А чи не час уже й про обід подумати?
У четвертій дії слуга Ков’єль вигадує план, за допомогою якого можна буде одружити Клеонта з Люсіль. Знаючи захоплення пана Журдена знатними титулами,
1. Хто з учасників п’єси нічого не відав про те, що відбувається насправді?
2. Як реагує пані Журден на те, що відбувається? Що її врешті-решт переконало дати згоду на шлюб Клеонта і Люсіль?
3. Чому, на вашу думку, Мольєр віддає останні слова п’єси Ков’єлю?
Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою
дочку за якогось маскарадного блазня?
Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице?
зеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!
Пані Журден. Це тебе ніяк на
далі, то більше безглуздя! Що ти
Пан Журден. Я хочу
тана.
Пані Журден. За сина турецького султана?!
Пан Журден. Атож. (Показуючи
йому свою пошану через цього перекладача.
).
Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу
просто в вічі, що дочки
Пан Журден. Чи ти замовкнеш
Дорант. Як, пані Журден! Та
такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?
Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого
справ!
Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?
Пані Журден. Я б і вас попросила,
Дорант. Чого часом не
даму!
Пані Журден. Я задушу її
таку штуку!
руками, якщо
Пан Журден. Безглузде базікання! Сказано
буде, та й по всьому!
Пані Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!
Пан Журден. Ах, скільки зайвого галасу!
Люсіль. Мамо...
Пані Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!
Пан Журден (до пані Журден). Що?! Ти її лаєш за те, що вона
послухалася батька?
Пані Журден. Атож. Вона так само і моя дочка, як і твоя.
Ков’єль (до пані Журден). Пані...
Пані Журден. А ви що маєте мені сказати, ви?
Ков’єль. Одне слово.
Пані Журден. Дуже мені потрібне ваше слово!
Ков’єль (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.
Пані Журден. Нічого знати не хочу!
Ков’єль. Та ви тільки вислухайте мене!
Пані Журден. Ні.
Пан Журден (до пані Журден). Вислухай його!
Пані Журден. Ні, я не хочу його слухати!
Пан Журден. Він тобі скаже...
Пані Журден. Не хочу я, щоб він до мене балакав!
Пан Журден. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?
Ков’єль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте. Пан Журден. Ну, що там таке?
Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити
Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму
ден).
пояснить тобі, що то значить — син турецького султана.
Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.
Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою.
Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.
Пан Журден (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?
Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.
Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!
Дорант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.
Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.
Пані Журден. А Ніколь?
Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере хто хоче!
Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп!
6. Як розуміють пан Журден і Клеонт поняття «шляхетність»?
7. Порівняйте почуття до Дорімени пана Журдена і Доранта. Хто з них, на вашу думку, щиріший?
8. Які риси характеру пана Журдена дали підстави для здійснення плану Ков’єля?
9. Як оцінюють учинки і поведінку пана Журдена інші персонажі? З якими, на вашу думку, збігається авторська позиція?
10. Над чим сміється Мольєр у п’єсі «Міщанин-шляхтич»?
Творче самовираження
11. Поділіть персонажів комедії на позитивних і негативних. Створіть відповідну схему. Позначте на ній взаємини між героями та героїнями.
Цифрові навички
12. За допомогою інтернету
фільмів за творами Мольєра. Напишіть короткий пост про стрічку для соцмереж.
Дослідження і проєкти
games exercises check yourself
13. Робота в групах. Спираючись на текст комедії Мольєра та довідникову літературу, підготуйте проєкт на тему:
1) «Як одягалися жінки у Франції XVII ст.?»;
2) «Як одягалися чоловіки у Франції XVII ст.?»;
3) «Предмети побуту для пана і пані Журден»;
4) «Предмети побуту для Дорімени і графа Доранта».
Підготуйте коротку презентацію.
14.
Йоун Колфер (нар. 1965)
Я пишу свої історії для маленького хлопчика, який досі живе всередині мене.
1. Покажіть на мапі Ірландію та охарактеризуйте її географічне розташування.
2. Твори яких видатних ірландських письменників ви читали?
3. Кого з персонажів сучасної підліткової літератури можна назвати героями або героїнями нашого часу?
Йоун Колфер народився в маленькому містечку Вексфорді, що розташоване на південно-східному узбережжі Ірландії. Здобув
Дублінському університеті, працював учителем
сорока мовами світу. За письменницьку діяльність Й. Колфер удостоєний численних нагород: Британська книга року для дітей (2001), Німецька книга року для дітей (2004), Ірландська книга року для дітей (2008) та ін. «АРТЕМІС ФАУЛ » Образ інтелектуального
перший роман Й. Колфера про
незвіданого, надприродного. Так і належить гідному спадкоємцеві родини Фаулів, яка мала чималі статки. З покоління в покоління предки Артеміса кидали виклик правосуддю, жили ризикованим життям. Почала хворіти мати Артеміса, батько зник безвісти, грошей не вистачало. Тому хлопчик вирішив відновити родинну славу й багатство. І зробив він це у незвичайний спосіб.
Міфологічні мотиви у творі
Сюжет роману. Тема пошуку скарбу — одна з провідних у романі Й. Колфера. Артеміс
магічне багатство в Чарівного Народу. Він вирушає в небезпечну мандрівку, але ним керує бажання зберегти власну сім’ю, вилікувати матір і повернути батька, який зник за таємничих обставин. Та поступово Артеміс усвідомлює, що золото
труднощі, несподівано для себе знаходить справжніх друзів. Особливості жанру. Артеміс Фаул
1. Як Артеміс ставився до матері?
2. Щоб розкрити таємницю Книги, Артемісу потрібно було виявити розумові здібності. Які? Читаючи текст, зверніть увагу на те, якими знаннями володів герой, як він дійшов певних висновків.
(…) Благословлялося на світ, коли Артеміс із Лаккеєм добулися до дублінського маєтку Фаул-Менор. Артемісові ой як кортіло мерщій сісти за комп’ютер та швидше «розкусити»
вирішив насамперед провідати матір. Анґеліна Фаул була прикута хворобою до ліжка. А занедужала
відразу після зникнення її чоловіка. «Нервове перенапруження, — пояснювали лікарі. — Допомогти
ки». (…) Ось уже хтозна-скільки часу вона не покидала спальні, не бачила денного світла й не спілкувалася зі світом. Але, з другого боку, якби
чудесним чином ураз одужала й вернулася зі спальні до повноцінного життя, це означало б край дивовижній Артемісовій волі. Знову довелося б пхатися в школу, й забувай, хлопче, про всілякі там карколомні затії.
Він тихенько постукав у двостулкові двері, що вгорі округлялися аркою.
— Мамо? Ти не спиш?
По той бік дверей щось брязнуло, розтрощившись на друзки. Звук підказав: щось вельми коштовне.
— Та звісно, що не сплю! Як можна заснути, коли це світло просто очі сліпить?
смужка світла, змушуючи старовинне ліжко на чотирьох ніжках
тіні. Анґеліна Фаул сиділа на ліжку, обхопивши коліна блідими руками, що біліли в мороку.
— Артемісе, любий, де ж це ти був?
саме підборіддя. (…)
Книга виявилася куди впертішою, ніж Артеміс сподівався.
чебто свідомо чинила йому опір, та ще
які тільки програми він її не пропускав, а комп’ютер усе видавав нульовий результат. (…) Враз йому сяйнула ідея. У програмі «Надпотужний перекладач» він
відкрив теку під назвою «Стародавні мови» й вибрав єгипетську. Нарешті! Збіглось! Символ «чоловіча
фігурка» дуже скидався на символічне
зображення бога Анубіса, знайдене на внутрішніх стінах гробниці Тутанхамона. Це узгоджувалося й з іншими його
знахідками. Пам’ятки найдавніших
писемностей розповідали про ельфів та
фей, припускаючи, що їхня цивілізація передувала людській. Схоже було, ніби
давні єгиптяни просто взяли якесь
письмо, що існувало до них, і пристосували його до своїх потреб. (…)
Від передчуття успіху шалено калатало в грудях серце. Чи не кожному чарівному знакові, чи не кожній піктограмі знаходився свій ієрогліфічний, єгипетський відповідник. Більшість з-поміж них мала універсальний характер, скажімо, сонце чи птах. Але декотрі здавалися вкрай неприродними, тож доводилося потрудитися над ними, щоб до чогось припасувати. От, наприклад, фігурка Анубіса. Тут вона аж ніяк не могла означати бога-пса, й Артеміс надав їй
значення короля Чарівного Народу. Ще
а вони крутилися довкола неї. То, може, цей центр і є точкою відліку? Так — але в який бік тоді рухатися? Артеміс укотре заходився гортати сторінки, вишукуючи ще якихось спільних рис. Ага, є! За кілька хвилин знайшов: на кожній сторінці в кутику кожного сектора була намальована стрілочка, мов крихітне вістря списа. Що коли це такий «дороговказ», вказівка на напрям, скажімо: «Читай туди»? Тож теоретично виходило так, що починати належить із середини, а тоді читати за спіраллю, як указували стрілки.
Комп’ютерна програма не була розрахована на подібні «спіральні» завдання, тож Артемісові довелося поімпровізувати. Озброївшись ножем для розрізання паперу та лінійкою, він поділив першу сторінку Книги на смужки й склав їх у традиційному для західних мов порядку: паралельними рядками, щоб читати зліва направо. Тоді заново відсканував сторінку й запустив її в модифіковану програму перекладу з єгипетської.
Комп’ютер загудів, загурчав, переробляючи задану йому інформацію на двоїстий код. (…) Аж ось нарешті на екрані спалахнули два слова: Файл перетворено. (…)
Цілковито усвідомлюючи, що це ж він, Артеміс, перший з людей і вперше за кілька тисяч літ розшифрував цю чарівну мову, увімкнув настільну лампу й почав читати.
Книга Чарівного Народу Містить вказівки до наших чарів та життєві правила Завжди носи мене, завжди з собою, Вчу чарувати словом, травою. Я провідник твій до сил чарівних, Втратив мене — і вже чар твій весь зник.
Десять по десять тут є заповітів, Здатних всі тайни тобі розповити.
Ліки, закляття, алхімія вся
праці, щоб дійти до якогось кінця! А для початку — перекласти решту, сорок три сторінки.
Він натис кнопку селектора. — Лаккею, бери Джульєтту й катайте обоє сюди нагору. Тут у мене є для вас кілька крутиголовок, поскладайте. (…)
Розділ 3. Холлі
Які персонажі міфології згадані в тексті? Як ви їх уявляєте?
Холлі Куць лежала у своєму ліжку і вся аж кипіла від люті. Хоча нічого незвичайного в цьому й не було. Лепрекони взагалі славляться буркотливістю. Але Холлі якраз була у надзвичайно кепському настрої, навіть із погляду Чарівного Народу. Була ж вона водночас і фея, й ельфиня, й лепрекон. Фея — то загальне найменування, ельфиня — точніше, формальне визначення. А лепрекон — ну, це у неї така робота, — бути лепреконом. (…)
Холлі Куць мала ясно-брунатну, барви ліщинового горішка шкіру, коротко підстрижені рудаві коси й карі очі.
низу, губки були пухкенькі, мов у
рівняння,
й закріпила на голові шолом. Таки ошатні й зручні ці сучасні уніформи ЛеППРКОНу. Не те що колишні парадні мундири: черевики з пряжками та бриджі. Тьху! Воно й не дивно, що в усіх людських побрехеньках лепреконів виведено такими кумедними бевзями. Хоча… Що коли б ті багноїди довідалися, що насправді слово «лепрекон» пішло від назви елітного підрозділу ЛеППРКОН, себто Легіон Підземної Поліції, Рухомий Корпус Особливих Напрямів? Можна собі уявити! На лепреконів негайно влаштували б полювання. Краще вже лишатися непомітними, аби ті, нагорі, й далі вірили у свої байки… (…)
Холлі уже тихенько, навшпиньки пройшла повз кабінет начальника, сподіваючись прошмигнути у свій куточок непоміченою.
Холлі зітхнула. Ну от! Починається… Запхнувши шолом під пахву, Холлі розгладила бганки на уніформі й увійшла до кабінету командувача Корча.
Корчеве обличчя було бурякове від лютості. Взагалі він увесь час був такий, більш
Холлі відчула, як червоніють її щоки. Вона ж спізнилася лиш на одну хвилину, не більше. І ще ж як мінімум добрий десяток поліціянтів з її зміни не з’явився на свої робочі місця. Але командувач Корч щоразу вибирав саме Холлі, допікаючи їй доганами. — Центральна вулиця… — промимрила вона знічено. — Чотири сму-
чіпляюся
даків? (…) Тому що ти — дівчисько! Холлі відчула, як її пальці мимоволі зціпилися в кулачки. Вона здогадувалася!
— Однак причина тут не та, про яку ти думаєш, — не вгавав Корч. — Ти — перша жінка в нашому Корпусі. Перша за всю його історію. Мільйон наших співгромадян стежить за кожним твоїм рухом. На тебе покладають
великі надії. Але є й чимало таких, хто ставиться до тебе упереджено. У твоїх руках — майбутнє сил правопорядку. Але, здається, нести цей тягар тобі не до снаги. Поки що принаймні.
Холлі розгублено закліпала очима. Досі Корч нічого подібного їй не говорив. Зазвичай він обмежувався простими зауваженнями на взір: «Поправ шолом!», командами типу «Струнко!» і
всякими такими «ля-ля».
— Ти повинна зі шкури лізти, щоб показати себе з кращого боку, а це означає — бути кращою за всіх, — Корч тяжко зітхнув і впав на сидіння свого обертового крісла. — Просто не знаю, Холлі… Особливо після того, що скоїлося в Гамбурзі… (…) І командувач відвернувся, закопався у свої папери. Розмову закінчено. Від жаху Холлі просто заклякла на місці. Вона сама все зіпсувала. А яка
була можливість зробити кар’єру! Така
навряд чи ще коли трапиться. І вона, Холлі, легковажно викинула свій шанс на смітник. Одна лишень помилка — і її майбутнє уже в минулому. Це ж нечесно, несправедливо! Непритаманний їй гнів
Після прочитання Книги Чарівного Народу
постала інша велика проблема: де знайти хоч якого-небудь лепрекона? Тому він придумав план, як це зробити.
Розділ 4. Викрадення
Як лепрекони відновлювали сили?
(…) Артеміс викликав до свого кабінету Лаккея і Джульєтту.
Він стояв за мінікафедрою, гортаючи Книгу.
— Існують певні ритуали, які має здійснювати кожний представник Чарівного Народу для поповнення запасів своєї чарівної сили, — так він почав своє пояснення.
Лаккей і Джульєтта кивнули головами, ніби слухали якийсь найзвичайнісінький інструктаж.
Артеміс погортав свій роздрук
трібне місце.
Сила твоя від землі йде, вливається в тебе, Їй за дарунок віддячити треба.
В повню до закруту річки прийди, Плід чарівний ти під дубом столітнім знайди
І закопай десь чимдалі від місцини тої — Так ти повернеш землі дар її, пресвятої.
Артеміс закрив Книгу.
— Зрозуміли?
Лаккей і Джульєтта знову закивали головами, хоча всім своїм спантеличеним виглядом ніби промовляли: ні, не дуже зрозуміли.
Артеміс зітхнув. — Усякий лепрекон (чи ельф) неодмінно буває зв’язаний певними ритуалами. Дуже особливими, сказав би я, ритуалами. І нам слід цим скористатися, аби когось із них вистежити.
Джульєтта підняла руку, мов на уроці, хоча віком
чотири роки старша за Артеміса. (…) — Ну, всякі там непри… леприклони, ельфи, гноми… Хіба ж вони існують на світі?
і з їх допомогою визначити координати потрібних нам місць. Що я вже й зробив. Вірте чи не вірте, а в нашій країні збереглося не так уже й багато вікових дубів, себто таких, яким понад сто літ. Додамо сюди ще одну умову — річковий закрут (а повня скрізь одна й та сама), й дістанемо не більше й не менше, а саме сто двадцять дев’ять місць у нашій країні, за якими треба встано-
вити спостереження.
Слуга посміхнувся. Встановити спостереження… Оце вже нарешті хазяїн заговорив зрозумілою йому, Лаккеєві, мовою. (…) Холлі увімкнула обігрівання й піднялася на висоту чотири тисячі метрів. Ні, таки «Колібрі» — це вам не «Бабка»! Де вже «Бабчиним» крилам піднятися так високо! На датчику акумулятора «Колібрі» жевріли чотири червоні смужки — більш ніж досить, щоб хутенько перелетіти через материкову частину Європи
білими плямами, у декого з них на спині червоніли виразки. Холлі усміхалася морським друзям, а серце їй розривалося від болю. (…) Нарешті попереду замрів берег. Древній край! Ейрі — земля, де почався час. Найчарівніше місце на планеті. (…) Якщо Чарівний Народ і почував коли спорідненість із котрою-небудь нацією, то хіба що з ірландцями. Можливо, спричинилася до того препрославлена ірландська дивакуватість, можливо, їхня схильність до хвалькуватості. Одне слово, як стверджує інша теорія походження ельфів, спрайтів, гномів та інших незвичайних створінь, якщо Чарівний Народ і справді пов’язаний з людьми якимись кревними зв’язками, то коренів цієї спорідненості слід шукати не деінде, а
Корч роззирнувся надовкола. Все тут свідчило про те, що він потрапив до холодильної камери. Блискотливі сталактити звисали з плутанини вкритих інеєм труб. Кожен командувачів віддих створював
Невидима людина засміялася. Сміх неприродною луною розкотився по просторій камері.
— О ні. Ще рано, мій чарівний друже. Але незабаром я покажуся. І, повірте, ви не раді будете.
Корч пішов на голос. «Говори ж, говори, не замовкай!»
— Чого тобі треба?
— Гмм… Чого мені треба? Повторюю: про це ви незабаром дізнаєтеся. Посеред камери стояв невисокий ящик, а на ньому лежав «дипломат». Відкритий «дипломат». (…)
— Я привів вас сюди, щоб дещо продемонструвати.
Командувач нахилився над відкритою валізкою. Всередині, на гарненькій підкладці з пінопласту, лежав плаский пакетик у вакуумній упаковці, а поруч — високочастотний передавач. А на всьому тому лежав Холлін пеленгатор. Корч застогнав. Не могла Холлі доброхіть розлучитися зі своїм спорядженням! Жоден
бить… (…) — Якщо ти завдав шкоди бодай
вуха мого офіцера… — Вашого офіцера? Ого, нас вшанувало своїм візитом високе начальство! Яка честь! Ну то що ж — тим краще до вас дійде сенс послання. (…) Голос, що долинав з алюмінієвої решітки динаміка, лунав суворо, мов ядерна зима. — Ось воно: ви, мій чарівний чоловічку, повинні затямити, що мене слід сприймати серйозно. А зараз будьте ласкаві придивитися уважніше до пакета.
Командувач уважно придивився. Ну, звичайний собі пакет. Плаский, всередині речовина,
лось якихось кілька метрів. От тільки
ший
лю, відчув, як від ударної хвилі завібрувало, заходило ходором усе його тіло. Язики полум’я лизали йому комбінезон, хапали за п’яти, але Корч летів і летів, аж поки плюснувся просто в крижану воду. Вивергаючи прокляття, випірнув на поверхню. (…) — Пане командире! — пролунав у навушниках голос О’Гира. Зв’язок поновився. — Командувачу! Яка у вас там ситуація? Корч вирвався з обіймів мокрої стихії й піднявся в небо. — Ситуація, О’Гире, викликає у мене крайнє роздратування. Ану берись за свої комп’ютери! Я хочу знати все-все, що тільки можна довідатися, про такого собі Артеміса Фаула. Я хочу знати це негайно — принаймні ще до мого повернення на базу. — Так, пане командувачу. Зараз зберем інформацію.
О’Гир не відпустив жодного жарту. Навіть кентавр зрозумів: не час. Піднявшись на висоту трьохсот
тобоя, що палав смолоскипом, зусібіч
Над ним нависав Лаккей.
— Артемісе, ви прокинулись?
— А, Лаккею, це ти.
Артеміс зіп’явся на ноги, й від цього зусилля запаморочилась голова. Він сподівався, що Лаккей відразу підхопить його під руку, щоб підтримати. Але слуга чомусь не підтримав. Джульєтта лежала на шезлонгу, пускаючи слину в подушки. Видно було, що вона й досі перебуває під впливом сильного снодійного. (…)
— Ви повинні все це пояснити! — очі слуги погрозливо блищали. — Згодом, Лаккею, — Артеміс потер очі. — Я почуваюся не зовсім… Лаккей заступив йому дорогу.
— Артемісе, моя сестра лежить он на тій кушетці, отруєна якимось небезпечним наркотиком. Вона мало не померла. Тож поясніть усе негайно! Артеміс зрозумів, що це наказ. Поміркував трохи, чи не варто йому образитися, але вирішив, що Лаккей, мабуть, таки має право вимагати пояснень. Задалеко він, Артеміс, зайшов. (…) — Часове поле — ось ключ до всієї справи. Це такий собі туз, що Легіон підземної поліції ховав у рукаві. Саме завдяки накиданню часового поля ніхто й не міг їх перемогти протягом усіх цих років. Будь-яку сутичку можна легко врегулювати зупиненням часу. Часове поле плюс біобомба — годі вигадати грізніше поєднання. — Але чому нам довелося приймати снодійне?
Артеміс усміхнувся. — Поглянь у вікно. Невже ти нічого не помітив? Вони пішли собі. Все скінчилося. (…) Розумієш, для мого плану треба було придумати, як вийти з їхнього часового поля. Я уважно перечитав
звісно, Санта Клаус. (…) Раз на рік він скликав до себе всіх великих чарівників, і вони за його велінням зупиняли час над нашими містами й селами. Після чого, поки люди спали, зграї спрайтів розносили всім людям подарунки. (…) — Але що коли люди… тобто ми… — насупився Лаккей. — Що коли б ми раптом прокинулися? — Ах так! Чудове запитання. У цьому й суть усієї справи. Ми б нізащо не прокинулись. Така властивість зупиненого часу. В якому стані — сну чи пильнування
шишся. Якщо спав — не прокинешся, а пильнував — то вже не заснеш. (…) І тому я висунув теорію: єдиний спосіб вирватися з часового поля — це просто взяти й заснути. Наша власна свідомість
нас у часовому полі,
Згоден, — хлопець кивнув головою. — Наприкінці все вирішувалося дуже швидко. Це було необхідно, аби двічі обвести лепреконів кругом пальця, — Артеміс зробив паузу, даючи Лаккеєві час перетравити інформацію. — Ну, то що, я прощений?
Лаккей зітхнув. Джульєтта хропіла в шезлонгу, мов п’яний матрос. Несподівано охоронець усміхнувся. — Так, Артемісе. Все прощено. Тільки одне… (…) Щоб такого — більш ніколи. Надто вже ці ельфи… схожі на нас, людей. — Твоя правда, — погодився Артеміс, і зморщечки в кутиках його очей ще поглибшали. — Більш ніколи. Відтепер ми будем обмежуватися шляхетнішими авантюрами. (…) — А зараз, паничу, чи не слід нам піднятися нагору, поглянути, як там ваша матінка? Бліде Артемісове обличчя зблідло ще дужче, якщо таке взагалі було можливе. Що коли капітан Куць не дотримала своєї обіцянки? (…) Зрештою, він захопив її в полон і тримав заручницею супроти її
швидко ступали
й стала перед сином.
— Доброго раночку, любий, — весело
чайний день, один із багатьох таких самих звичайних днів.
— М-мамо… — затинаючись, видавив Артеміс.
— Ну, обніми мене.
Артеміс ступив крок в материні обійми. Ці обійми були теплі й дужі. Від матері віяло парфумами. Він знову відчув себе маленьким хлопчиком — а ким іще, власне, він міг бути?
— Пробач, — прошепотіла вона йому на вухо.
— Пробачити — за що?
— За все. За ті останні кілька місяців, коли я не була самою собою. Але тепер усе зміниться. Що було, те загуло, й пора розпрощатися з минулим.
Артеміс несподівано відчув на щоці сльозу. Але чию? Годі було розпізнати.
— А ще пробач, що я не маю для тебе подарунка.
— Подарунка? — зчудувався Артеміс.
— Атож! — проспівала мати й закружляла сина довкола себе. — Хіба ти не знаєш, який сьогодні день?
— Який сьогодні день?
— Сьогодні Різдво, дурненький. Різдво! А на Різдво заведено дарувати подарунки! (…) А зараз, Арті, я хочу про все-все дізнатися.
вайся, що тут скоїлося?
— Ми тут дещо міняли, мамо,
геть пожолобилися від сирості. Анґеліна насупилась
не запідозрила. Але справа того
А щодо подарунка Анґеліна Фаул помилилася. Вона таки зробила йому подарунок — справжній, різдвяний. (Переклад Олександра Мокровольського)
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Що замислив Артеміс Фаул? З якою метою?
2. Порівняйте ставлення Артеміса до матері, Лаккея, представників Чарівного Народу.
3. Чому Чарівний Народ переселився під землю? Які дії людей призвели до цього?
4. Як ви гадаєте, чи легко було Холлі Куць працювати в ЛеППРКОНі? З якими випробуваннями вона зіткнулася? Аналіз та інтерпретація
5. Опишіть портрет Артеміса Фаула. Яким він постає на початку твору, а яким — у кінці?
6. Які можливості інтелекту демонструє Артеміс Фаул?
7. Чи завжди Артеміс Фаул діє за законами моралі? Чи можете ви назвати його ідеальним героєм? Поясніть чому.
8. Складіть план таємної
games exercises check yourself
11. Відшукайте в інтернеті інформацію про найвідоміших персонажів ірландської міфології (ельфів, лепреконів, спрайтів та ін.). Опишіть їхню зовнішність. Які повір’я з ними пов’язані?
12. Подивіться фільм «Артеміс Фаул» (реж. Кеннет Брана, 2020). Порівняйте текст книжки та фільм.
Дослідження і проєкти
13. Випишіть назви місць (географічні назви), де відбувається дія твору. Які з них реальні, а які — вигадані?
Життєві ситуації
14. Підготуйте
А через десять років здобула статус популярної англійської письменниці. Читачі найбільше полюбили її цикл підліткових повістей «Щоденники Адріана Моула». Крім них, авторка створила ще кілька п’єс і романи «Ми з королевою», «Ковентрі відроджується», «Діти-примари». У 2001 р. Сью Таунсенд осліпла, однак продовжувала писати. Для неї найважливішим було те, що «її власні діти насолоджуються її товариством і читають книжки». «ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК
Одного разу старший син письменниці Шон
«Чому ми не вирушаємо на сафарі, як інші родини?». Сью Таунсенд згадала себе в підлітковому віці, усе, що доводилося відчувати й переживати. Так народилася ідея «розмови» з 14—16-річними, кому інколи буває страшно і неспокійно. Невдовзі світ побачила книжка «Таємний щоденник Адріана Моула» (у повній назві — «розпочатий у тринадцять з половиною років»). Це не зовсім відповідає англійській назві, де вказано не «половина», а «3/4». Такий
цікавий авторський прийом повинен підказати читачам, що йтиметься про оригінального персонажа — уже не дитини, але ще не дорослого.
Адріан Моул почав вести щоденник 1 січня 1981 р. і завершив 3 квітня 1982 р. За цей час він відсвяткував два дні народження,
presentation
класики світової літератури: Джейн Остін, Джордж Орвелл, Жермен Грір, Сімона де Бовуар та ін. Але його цікавить також «Походження видів» Чарльза Дарвіна, і «Догляд за шкірою», і багато інших наукових та популярних книжок. Ось такий він, Адріан Моул — усе хоче пізнати, усе
прагне перевірити власним розумом. У повісті-щоденнику детально описано побутові подробиці, роздуми головного героя, його перше кохання, розчарування, сімейні негаразди.
читачеві
думки і промовляє його словами.
ТАЄМНИЙ
1. Як, на вашу думку, історія навчання Сью Таунсенд у школі могла вплинути на задум твору?
2. Чому Адріан дружив із значно старшим від себе чоловіком?
3. Проблеми підлітка Адріана Моула є
особливими і незрозумілими чи ви знаєте, що саме відбувається з хлопцем?
Четвер, 1 січня
Вихідний в Англії, Шотландії, Ірландії та Уельсі
Отже, вирішено, в новому році я:
1. Буду допомагати сліпим переходити дорогу.
2. Буду вішати штани у шафу.
3. Буду ховати платівки назад у конверти.
4. Не буду починати палити.
5. Припиню видушувати прищі.
6. Буду добрим до нашого пса.
7. Буду допомагати вбогим та неписьменним.
після тих
П’ятниця,
о другій ночі поспівати «Myway» прямо під дверима моєї кімнати. Нічого не скажеш, пощастило мені з матусею! Є всі шанси, що мої предки стануть алкоголіками. Не виключаю, що наступний Новий рік я зустрічатиму в дитячому будинку.
Пес мало не довів татуся до інфаркту. Плигав, плигав — і доплигався: скинув батьків макет корабля, заплутався у снасті та чкурнув разом з нею в садок. Татуньо ходить і страждає: «Три місяці роботи — псові під хвіст».
Прищ на підборідді став ще більший. А все через
Собака втік, бо мама не зачинила хвіртку. Я зламав голкотримач на програвачі. Поки що ніхто не знає, пощастить, як батько ще не скоро оклигає. Він єдиний у домі, хто вмикає цей апарат (крім мене).
Зеленого фартуха так і не видко. (…)
Вівторок, 6 січня
Богоявлення
Новий місяць
Знову наш собацюра відзначився!
Він збив з велосипеда інспектора, який
і розметав усі
брудніший, ніж був. Тоді поліцейський пішов. Я впевнений, що чув, як він матюкався. За таке я міг би подати на нього скаргу. Треба глянути в новому словнику, що таке Богоявлення.
Середа, 7 січня Зранку приїхав Найджел на своєму новому велику. Там є все: пляшка на воду, спідометр, одометр, жовте сідло і вузенькі спортивні колеса. Питається, навіщо все це Найджелу, якщо він їздить тільки до магазину і назад. Якби мені такий, я б об’їздив на ньому всю Англію вздовж і вшир, подивився б, як люди живуть.
Мій прищ так розрісся, що, думаю, більшим вже бути не може!
Знайшов у словнику слівце, яке ідеально пасує до мого старого. Симулянт. Він і далі валяється в ліжку та напихається вітаміном С.
Собака під арештом у вугільному сарайчику.
А Богоявлення — це щось таке, де замішані троє волхвів. Теж мені новина! (…)
Неділя, 11 січня
Перша після Богоявлення
Я точно інтелектуал. Дивився вчора ввечері по телевізору Малкольма Маґґеріджа і зрозумів майже кожне слово.
Все збігається. Неблагополучна сім’я, погане харчування, відраза до панку. Мабуть, треба записатися в бібліотеку, побачимо, що з того вийде. Шкода, що на нашій вулиці немає більше ні одного інтелектуала.
Містер Лукас, правда, носить вельветові штани, але ж він працює у страховій компанії. Вічно мені не щастить.
«Перша після Богоявлення» — це про що? (…)
Вівторок, 13 січня
Нарешті тато вийшов на роботу. Слава Богу! Як мама його терпить, я не розумію.
Кадр із серіалу «Адріан Моул» (Велика Британія, 1985) expresslesson
відповіддю він, сподіваюся, не забариться, бо так уже насточортіло — все сам та й сам! Склав вірша, отак узяв і склав за дві хвилини. Навіть знаменитим поетам пішло би на це більше часу. Вірш називається «Кухонний кран», але в ньому не лише про кран, ні, він набагато глибший, там ще є роздуми про життя і все таке.
Адріан Моул
Кухонний кран
Сон не йде. Дзюрчить водичка.
Завтра в кузні буде річка.
Без гумової прокладки
Буде килимку кінець.
Підеш, татку, заробляти
На новенький килимець!
Принеси ж її з роботи,
Ту прокладку, хай їй грець!
А як кран відремонтуєш, Будеш, татку, молодець!
Показав вірша мамі, вона тільки посміялася. Вона не дуже тямуща. Он, досі не випрала мою спортивну форму, а вже завтра до школи йти. Моя мама зовсім не схожа на мам, яких показують по ящику.
Середа, 14 січня Записався в бібліотеку. Набрав книжок: «Догляд за шкірою», «Походження видів» і ще одну, про яку мама вже всі вуха прогуділа. Називається «Гордість і упередження», авторку звати Джейн Остін. Мушу сказати, що бібліотекарка була вражена. Мабуть, вона також інтелектуалка, як і я. На мій прищ вона навіть не глянула, схоже, він справді стухає. Давно пора! У нас на кухні сидів містер Лукас і пив разом з мамою каву.
Четвер, 15 січня
Волосся у Пандори кольору меду і довге, тобто нормальне дівчаче волосся. В неї класна фігура. А як підстрибували її груди, коли вона грала в сетбол. Було кумедно.
Собаці зняли шви. Він укусив ветеринара, але йому до цього, видно, не звикати (ветеринарові, не собаці, з собакою все зрозуміло).
Батько нарешті побачив поламаний голкотримач. Я збрехав. Сказав, що це собака його зламав, коли басував по кімнаті. Татусь пообіцяв прибити пса, як тільки той оклигає. Сподіваюся, це був жарт.
Коли я повернувся зі школи додому, в нас на кухні знову сидів містер Лукас. Мама вже одужує, і я не розумію, чого це він занадився до нас. Надворі вже темніло, а місіс Лукас садила там якісь деревця. Почав читати «Гордість і упередження», але книжка здалася мені дуже старомодною. Гадаю, ця Джейн Остін могла би написати щось трохи сучасніше. У нашого собаки очі такого ж кольору, як і в Пандори. Я щойно це помітив, бо мама обстригла псові кудли над очима, і вигляд у нього тепер гірший, ніж перед тим. Містер Лукас і мама насміхаються з нової собачої стрижки, та, як на мене, це не робить їм честі. Знаєте, що спільного між собакою і членом королівської родини? Вони не можуть відповісти хамством на хамство.
Сьогодні ляжу спати трохи раніше, щоб мати час подумати про Пандору і зробити розтягувальні вправи для хребта. За два тижні я зовсім не виріс. Якщо й далі так буде, то залишуся недомірком.
В суботу доведеться йти на прийом до лікаря, якщо прищ не зійде. Бо ходити так далі, щоб усі на нього витріщались, то вже краще вмерти. (…)
Субота, 14 лютого
Отримав лише одну валентинку, та й та підписана маминим почерком. А таке не рахується. Мамі прийшла здоровезна листівка, така здоровезна, що довелося везти її на поштовому фургоні
самі двері. Мама аж уся зашарілася, коли розірвала конверт і побачила її. А листівка нівроку! Великий оксамитовий слон тримає в хоботі букет із пластикових квітів, а з рота йому вилітають хмарки, ніби слон каже: «Привіт, зая! Я тебе не забуду ніколи!». Підпису всередині не було, тільки намальовані сердечка, а в них лише «Поліна». Від тата прийшла малесенька листівка, на
Понеділок, 16 лютого
Святкування дня народження Дж. Вашингтона
Відповідь із Бі-Бі-Сі!!!!!
із трьома червоними жирними літерами. На лицьовому
цікавила моя поезія? На жаль, ні. Але в конверті
на, і от що він написав: «Шановний Адріане Моул!
якогось
Дякую тобі за вірша, якого ти надіслав на Бі-Бі-Сі. Хтось залишив його в мене на робочому столі, і зізнаюся, я прочитав його не без цікавості. З поправкою на твій ніжний вік, мушу визнати, що твої твори не позбавлені хисту. А проте вони ще не настільки досконалі, що ми могли включити їх до поетичної програми нашого каналу. Скажи, в тебе не виникало думки запропонувати свої вірші шкільному чи парафіяльному журналу? (Якщо він у вас є.) Невеличка порада на майбутнє. Якщо у тебе знову виникне бажання надіслати нам свої твори, надрукуй їх на
здоровенна
док, коли “Переливається чаша моя”!)
Оскільки ти хочеш стати літератором, я порадив би тобі набратися терпіння, щоб спокійно і незворушно приймати численні видавничі відмови — неодмінних супутників чи не кожного початківця.
Бажаю успіхів у твоїх літературних починаннях, і хай тобі завжди щастить!
З повагою
Джон Тайдеман
P.S. До цього листа додаю вірш Джона Моула, що був уміщений цього тижня в “Літературному додатку” до газети “Таймс”. Часом не твій родич? Дуже гарний вірш».
Мама з татом
листом і
Комунікація
1. Про які важливі проблеми Адріан Моул пише у своєму щоденнику?
2. Що Адріан розповідає про свою сім’ю? Які емоції він вкладає в ці розповіді?
3. Які моральні й соціальні проблеми порушено в повісті?
4. Чому, на вашу думку, письменниця обрала форму щоденника?
Аналіз та інтерпретація
5. Твір Сью Таунсенд позначений гумором та іронією. Які епізоди викликали у вас усмішку, сміх? Чому?
Прокоментуйте ці епізоди.
6. Простежте, як змінюється настрій Адріана. Що на це впливає?
Творче самовираження
games exercises check yourself
7. Напишіть 1—2 сторінки щоденника від імені Адріана Моула або Пандори (за вибором), яким виповнилося шістнадцять років.
Цифрові навички
8. За допомогою інтернету підготуйте «Календар Адріана Моула» (до його повноліття).
9. За допомогою цифрових технологій створіть «подарунок» для Адріана Моула — пост у соцмережах, листівку або інше. Дослідження і проєкти
10. Які твори Сью Таунсенд увійшли до серії книжок про Адріана Моула? Які
