Тема числа
ПАТРІЯРХАТ ч. 4 (липень – серпень 2012)
Богослужіння – це найважливіше, що є в житті Церкви Інтерв’ю з головою Патріаршої літургійної комісії УГКЦ владикою Венедиктом, єпископом-помічником Львівської архиєпархії Колонка редактора
– Владико, не так давно ви очолили Патріаршу літургійну комісію нашої Церкви. Розкажіть про цю структуру, які терени вона охоплює, який її склад та принципи роботи? – Наша комісія – патріаршо‑ го рівня, саме тому її діяльність та відповідальність стосуються цілої нашої Церкви, усіх єпархій у цілому світі. Звичайно, в кожній єпархії є свої літургійні комісії, і голови цих єпархіальних комісій одночасно є членами Патріаршої літургійної комісії. Як правило, один раз на квартал ми збираємось на наради, але і поза цими зустрічами спільно працюємо з допомогою електрон них засобів комунікації. Станом на сьогодні ці зустрічі включають представників з України, але зго‑ дом, сподіваюсь, один раз на рік зможемо збирати представників усіх єпархій нашої Церкви на спіль‑ ні зустрічі. Ядром Патріаршої лі‑ тургійної комісії є троє людей: я, як її голова, мій заступник, та ще
одна особа, яка відповідає за про‑ екти, над якими працюємо. Крім того, видаємо свій інформаційний бюлетень «Квартальний обіжник Патріаршої літургійної комісії», де намагаємось подавати практичні й теоретичні дослідження з різних ді‑ лянок літургіки, а також із питань перекладів релігійних текстів та ін‑ шого розмаїття богослужбової про‑ блематики. – Які завдання, що стоять нині перед Літургійною комісією, ви могли б назвати пріоритетними? – Найголовніше питання, яке поставив нам Синод і над яким пра‑ цюємо, – це переклади літургійних текстів українською мовою. Бо на‑ загал люди найкраще знають Боже‑ ственну літургію. Але ж ми маємо і багато інших богослужінь – вечір‑ ню, утреню, часи, повечір’я – і по‑ требуємо для них Октоїха, Мінеї, Тріоді, які перекладені лише част‑ ково. Серед наших завдань є і про‑ ведення ревізії вже зроблених пере‑
У 304 році, в часи переслі‑ дувань християн за римського імператора Діоклетіана, у пів‑ нічноафриканському місті Абі‑ тині було арештовано групу із 49 вірних на чолі з пресвітером. Їх затримали під час недільної Літургії. До нас дійшла стено‑ грама допитів арештованих, зокрема священика Сатурніна і господаря будинку, в якому від‑ бувалося богослужіння, – Емі‑ ріта. На допиті в присутності проконсула Ануліна господаря дому запитали, чому він дозво‑ лив проведення у ньому забо‑ роненої імператором релігійної відправи. У відповідь Еміріт сказав: «Ми не можемо жити без святкування дня Господ‑ нього». (Дослівно це звучало дещо лаконічніше: «Оскіль‑ ки без Господнього ми не мо‑ жемо (жити)» – Quoniam sine dominico non possumus.) Що означало не просто святкуван‑ ня дня Господнього, а участь у Євхаристії. Після допитів усіх християн було страчено. Серед них був навіть сенатор Датівус, який, незважаючи на жорстокі тортури, не відрікся від факту своєї присутності на зібранні. «Ми не можемо жити без свят‑ кування дня Господнього»! Що ж це за життя, що за нього йдуть на смерть?! Для нас ця історія може виглядати напівміфічною, хоча й не минуло надто багато часу від переслідувань, яких за‑ знала наша Церква. Абітинські мученики, як і наші, українські, яскраво показують нам місце
3