Patriarhat 1968 04

ЧИСЛО 4 ( 7 )

ГРУДЕНЬ, 1968

РІК II.

Зі Світлим Празником Різдва Христового та Нового Року вітаємо Голову Української Католицької Церкви Влаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Кардинала Сліпого, і висловлюємо найщиріші побажання в День Його Патрона, Св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Вітаємо Ієрархію нашої Церкви в усіх країнах поселення і про­ симо, щоби Новонароджене Дитятко,Ісус, наділив Її єдністю думки на Синоді Українських Єпископів. Вітаємо Український Народ в місцях його вільного і невільного поселення, зокрема Управи Відділів Товариства, Мужів Довір’я, Авторів і Читачів журнала "За Патріярхат", усіх наших членів та прихильників, і бажаємо усім Веселих Свят та Щасливого Нового Року. Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

digitized by ukrbiblioteka.org

ЗА ПАТРІЯРХАТ

FOR THE PATRIARCHATE

Видає:

Published by: Society for Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church

Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Редакційна Колегія: інж. Степан Процик /головний редактор/ Др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський Адміністрацію журналу провадить Др. Володимир Процюк Адреса Редакції: Ukrainian Catholic Association P. 0. Box 11012 Philadelphia, Pa. 19U1 U.S.A. ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить рази на рік /квартально/ Річна передплата $2.00 Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловлюють погляди та становище редакції

З М І С Т 1. Чого Очікуємо ?

2. В Золоту Річницю Листопадового Чину 3. Церква - Творча Сила Народу

о. Р. Ганас о. Д р . Й. Сліпий

Українська Католицька ГІомісна Церква /Монтаж думок/ 5. Меморандум до Апостольської Столиці про Становище Української Католицької Церкви Крайова Управа 6. Про Український Лінґвіцид 7. Повідомлення Видавничої Комісії

digitized by ukrbiblioteka.org

Др. 3. Ґ.

ЧОГО ОЧІКУЄМО ? Верховний Архиєпископ Української Католицької Церкви Кир Йосиф Слі­ пий закінчив візитацію поодиноких єпархій у Північній і Південній Амери­ ці та Австралії. Він повернувся до Риму. ГЛноготисячні громади вірних пе­ режили під час візитацій одноразову подію історичного розміру і були свідками небувалого духового піднесення, якщо йдеться про виміри людсь­ ких почувань в духовому, релігійному й національному аспектах. І хоч дійсна радість і піднесення у тисячів вірних були не менші як і у самого Первоієрарха, то це не була основна ціль поїздки по західній гемісфері. Стурбовані приспішеною денаціоналізацією і декомпозицією Церкви на чужи­ ні миряни бажали добачати у цій поїздці атрибути усунення цих ознак за­ непаду, оздоровлення церковної організації і запобігання процесам відчу­ ження її частин. Не слід не добачати факту,що з цією інтенцієго прибув сюди й сам ГІервоієрарх, який у виступах своїх завжди підкреслював важли­ вість зберігання традиційних вартостей нашого віровизнання, єдність цер­ ковного проводу, єдність Церкви в діяспорі й'на Україні й позитивну ролю мирян в церковному житті. Тому ці минулі події,якщо вони були відзеркаленням дійсного бажання тисячних мас вірних і їхнього Первоієрарха,по­ винні викликати дальші акції того самого напрямку,чого ми й очікуємо. Наші очікування підбудувались недавно новими фактами. Українська преса подала вістку від Преосв. Митрополита Кир Максима Германюка, з Ка­ нади, про те, що Синод Українських Католицьких Єпископів відбудеться в найближчому майбутньому, та що підготовка до нього відбувається саме те­ пер. Преосв. Максим виїхав до Риму, куди повернувся зі своєї тріюмфальної поїздки по Америці й Австралії Верховний Архиєпископ Кир лосиф Слі­ пий. В слід за тим ватиканський часопис "Оссерваторе Романо" позитивно відмітив поїздку Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого по західній півкулі, сгіеціяльно підкреслюючи його зустрічі з православними ієрархами Блаженнішим Митрополитом Іларіоном у Канаді, і Блаженнішим Митрополитом Іоаном у ЗСА. Після того була там друкована також й вістка про підготов­ ку скликання Синоду Українських Католицьких Єпископів. Стільки знаємо про розвиток подій, і цього вистарчить для виявлення наших бажань - чого ми очікуємо. Миряни Української Католицької Церкви, о б ’єднані в церковних парафі­ ях, організаціях та світських установах, які вважають що вони зобов’язані працювати для збереження їхньої релігійної і національної самобутности бажають ще раз висловити їхнє щире бажання щоб Синод відбувся. Турбота за долю Української Католицької Церкви змушує їх домагатись від усіх українських католицьких Владик активної участи в Синоді для запевнення, майбутньости їхньої Церкви у таких формах, які Східнім Церквам Другим Ватиканським Собором приписані. Церква на еміґрації може успішно розви­ ватися тільки тоді, коли вона має опертя й органічний зв’язок з непобор­ ною Церквою на Україні, й тому ця засаднича істина мусить просвічувати нашим Владикам в часі нарад Синоду. Скликання Синоду потрібне й на те, щоби серед Ієрархів нашої Церкви запанувала одна спільна думка, щоби нашу Церкву пристосувати до потреб сучасности, щоби були одні і спільні методи її усучаснення,щоби наша Церква була репрезентована на зовні одною Ієрархією, і щоб ця Ієрархія заступала дійсні потреби нашої церковної спільноти і була її виразником. Для цього треба відбути не єпископську конференцію, і не обмежений Си­ нод, з тими чи другими детайлями нашої віровизнаневої практики на прог­ рамі, але повний Синод, тобто найвищу інстанцію канонічної церковної влади,яку мають інші патріярхальні системи Східніх ЦеркоЗДЦього очікуємо.

З digitized by ukrbiblioteka.org

У зовнішному аспекті ця подія напевно викличе більше зацікавлення, і і тому важне,щоби Синод був формою і змістом виявом завершення волі тисячі® вірних цієї нашої непоборної Церкви. Можна б,наприклад, під час Синоду відбути торжественне посвяченняг Собору Св.Софії, який вже тепер на укінченні. Більшою участю вірних, принайменше з європейських країн, можна ще раз засвідчити перед зовнішнім світом нашу відданість християнським ідеа­ лам, релігійним засадам і тисячелітній традиції нашої віри. Це було б та­ кож виявом повного довір’я мирян до Ієрархії нашої Церкви, і доказом гли­ бокого прив’язання українського народу в розсіянні до християнської віри у протилежність до сучасних явищ у других державних народів, вірні і кле­ рикали яких часто стараються нагнути засади віри до їхнього чисто зматері^ ялізованого життя, А наша Ієрархія побачила б ще раз, що свідомі своїх функцій вірні з увагою ставляться до праць Синоду, і що вони прагнуть,щоби Ієрархія була дійсним виразником їхніх аспірацій. При тому насувається питання участи представників вірних хоч у деяких' фазах праць синоду. Згідно з традиціями Східніх Церков така участь повинна\ бути запевнена, але з уваги на умови розпорошення в діяспорі, різниці міс­ цевих умов, відсутність парафіяльних та єпархіяльних рад, труднощі кому­ нікації між самими Ієрархами, а спеціяльно з уваги на факт,що це буде пер­ ший того рода Синод, заступництва мирянства на ньому тяжко очікувати.Одна­ че певна кількість поодиноких людей, або й представників католицьких орга­ нізацій, повинні б там бути хоч би в ролі спостерігачів. Цей крок хоч ма­ ленькою мірою відзеркалював би тенденцію усучаснення церковного життя. У других народів участь цивільних осіб в унапрямлюванні тих фаз церковного життя, які не відносяться до правд віри, доґм, або справ канонічних,якось допускається* Ми знаємо, що церковна політика Риму послуговується тими самими нормами що й державна політика, тобто вона займається народами ли­ ше в межах сучасних державних кордонів, і це нам, бездержавним українцям * відмовляє багато у правах користуватись нормами міждержавної натури, в тощ й постановами ІГ Ватиканського Собору. Але у церковній адміністрації допус­ кається юрисдикція територіяльна і юрисдикція обрядова,/ до речі Католиць­ ка Церква мала колись в Галичині дві територіяльні юрисдикції на терені одної території/, і ця остання відповідає повністю нашим потребам. Ми є обрядово окремі, незалежні,і обряд у нас силою історичних умов покриваєть­ ся: з національністю. Ці дві духові вартості проіснували тисячу літ разом, і вони можуть існувати в майбутності також лише, разом. Це рівночасно є і тенденцією сучасности, характеристичними рисами якої є національне іден­ тифікація. Всюди, - в культурі, мистецтві, спорті, політиці, а передовсім у церкві. Це все ми спостерігаємо у розвитку народів по усіх континентах. Цього явища не слід переяскравлювати, але не можна його ізолювати від на­ шого суспільного життя. Коли Католицька Церква збирається сьогодні служи­ ти навіть таким африканським народам, які щойно почали усвідомлювати свою національну окремішність, то чому вона мала б відмовитись служити народо­ ві, який у християнстві прожив тисячу літ? Ми свідомі усіх ускладнень положення нашої Церкви, Зовнішних і внутрішних. В тому й історичне значення цього першого Синоду,бо від його рі­ шень залежатиме і форма і функція Церкви для усіх нас. Ось проблема двомовности наших священиків. Це що вже сьогодні прийшов час рідкісности ук­ раїнських проповідей у церкві, і що нема кому вчити дітей релігії на рід­ ній мові, - це вже не полемічне,ані не реторичне питання, а гірка дійс­ ність. Сама постанова Синоду про богослужебну мову не поможе багато,коли не буде кому переводити її в життя. Наша Церква не зможе проіснувати дов­ ше без відповідно вишколених двомовних і двокультурних священиків, прис­ тосованих до умов кожної країни нашого поселення. А передовсім національ­ на приналежність дрсовника мусіла б бути практично ідентифікована. Сучас­ ні некоординовані и нецілеспрямовані покликання й вишкіл духовного стану не повинні пройти без найпильнішої уваги наших Отців Синоду,якого очікуємо* 4

digitized by ukrbiblioteka.org

о.Р.Ганас В

ЗОЛОТУ

РІЧНИЦЮ

ЛИСТОПАДОВОГО

ЧИНУ

В багатьох містах минулого місяця прогомонів мистецькими імпрезами

50-річний ювілей пам’ятних подій 1 листопада 19^8 року. Саме мистецькі імпрези, сполучені з панахидами за поляглих у церквах, є вже прийнятою в нас популярною формою відзначування важніших історичних подій, хоч і приймається вже також нова форма - святочний бенкет. Але яка форма не була б, вона заспокоює у наших людей певну духову потребу, певний мораль­ ний голод на виявлення себе політичного емігранта хоч психологічно у при­ чаєності до більших політичних подій чи бодай акцій любої натури, яких не варто забувати, а згадувати. Не будемо ми розглядати тут тих ювілей­ них святкувань у інших як лише в моральному й духовому аспектах, бо інших здається, при тому немає. Бо якщо хтось бажав би з концерту, панахиди чи бенкету творити якісь політичні вартості, то він відійшов би задалеко від реальности. А може вже й так наша громадськість відбігла задалеко від потреб дійсности коли вона лише "морально й духово” придержується своєї історії і поверховно ходить на академії щоби віддати данину сенти­ ментальності душі, коли не видно при тому жадних реальних політичних ознак прив’язання громади й людини до її історії, чи консеквентности у плеканні і продовжуванні тих історично-політичних вяртостей, які на ака­ деміях святкують. Але того ще мало. Наша громадськість не тільки що лише обрядовою активністю відноситься до своєї історії і не виявляє при тому політичної, але мовчанкою погоджується на перекручення, обмеження,примен­ шування і фальшування історичних фактів, Д на цілий ряд недостойних сва­ рок між політично некультурними людьми, які майже кожну святочну імпрезу попереджують. Ми знаємо, що реальну політичну лекцію тяжко брати коли хтось знахо­ диться поза сферою політичного діяння, і коли комусь політичні можливос­ ті обмежені. Але при добрій волі лекцію з минулого, з історії взяти мож­ на. Треба мати тільки політично-активне наставлення, і бажання служити вищим цілям. Сьогодні можемо спостерігати яке активно-політичне відно­ шення до історії мають українські комуністи й некомуністи в Радянській Україні, де можливість політичної акції є тісно обмежена, і можемо спос­ терігати також як тяжко засвоїти собі політичну лекцію з історії украінсь^ ким емігрантам в діясьорі, де можливоті плекання й розвитку політичної думки й акції в умовах повного ліберлізму є практично не обмежені. Йдеться саме про цей Листопад. В історії написано, що під кінець першої світової війни на Галицькій території наспіли події, які відпові­ дали закономірності тодішної доби. Наші тодішні політичні провідники по­ бачивши^© волю народу треба буде боронити зі зброєю в руках, вже зазда­ легідь таємно приготовляли військові сили, щоби були готові кожної хви­ лини стати в обороні рідної землі, окупованої тоді поляками. Українська Галицька Армія, яка складалась із вояків австрійської армії, вже першого листопада ранком стала до бою з поляками за посідання столиці Галичини Львова. Боротьба за Львів тривала три тижні, після яких УГА мусіла відій­ ти з міста й зайняти позиції у підміських околицях, звідкідя облягала Львів аж до весни. Щойно Антантою вивінувана армія ген.Галлера вирішила долю Львова й цілої Західної України весною 19^9 року, коли УГА змушена була залишити Галичину й перейти на Велику Україну. Не претендуємо у цій статті на якусь кваліфіковану історичну оціжу Цих скупих історичних фактів,лише хочемо сказати, що сентиментальними виявами з причини цього факту, що на львівському ратуші замаяв українсь­ кий сино-жовтий прапор ми далеко не вичерпуємо значення Листопадового Чину,а може й до певної міри обезцінгоємо його, бо не робим© практичного висновку із тих політично-моральних вартостей, які мусіли бути щоби був Перший Листопад. А їх було декілька.

5

digitized by ukrbiblioteka.org

Перша й основна вартість Листопадової події це був факт, що до полі­ тичної і збройної акції стали разом, об’єднано, одною силою усі верстви українського народу без різниці на політичні програми, партії, ідеологів соціяльне походження чи стан. Навіть організоване москофільство,яке було наявне у всіх верствах народу, перестало на цей час існувати. Лише завдя­ ки тому факторові можуть творитись великі історичні події, А без єдности, без спільних зусиль і без заінтересовання і укоче н н я в політичне життя кожного здисциплінованого члена суспільства кожний політичний крок буде невдалий, і принесе лише розчарування. З цього факту наша громадськість нічого досі не навчилась. Навпаки, Ми були свідками творення чи відновлю­ вання державности одною групою без єдности, наввипередки перед другою, творення державних установ груповим способом, а сьогодні дійшли вже до абсурду, що у всіх наших громадських верховних установах говорять для за­ милювання очей про єдність, а практично р о з ’єднують і дискримінують одні других.Так попри найголосніші бенкети й концерти ми маємо явне непошанування Листопадового Чину. Друга вартість і якій завдячується постання Листопадового Чину, це благословенний вплив і ррля Української Греко-Католицької Церкви, яку вона сповнила серед галицького народу. Наша Ієрархія та духовенство по­ чинаючи від доби великого відродження народу пробудитилем Галицької Зем­ лі о.Маркіяном Шашкевичем проявляли не тільки їхню душпастирську працю, але разом і національно освідомлюючу. Провідники нашої Церкви вийшли із церковних мурів і пішли з хрестом в народ.Вони припинили пиянство, під­ несли грамотність, ©світу,заклали ряд культурних і господарських органі­ зацій по містах і селах Західньої України, і вели завжди в них керівну ролю. Священичі родини давали природній доплив образованих інтелігентів які ставали провідниками громадського життя у кожній галузі. Позитивна роля Церкви на національну свідомість й державно-творчі відносини була обумовлена двама чинниками: Церква була в руках великого загально-національного авторитету,митр. Андрея Шептицького,і творила одноцілу і цілеспрямовану організацію, а нарід був якнайтісніше зв’язаний із Церквою. Великий Митрополит Андрей, коли вступив на митрополичий престіл 1900 року,розпочав і до кінця свого життя проводив свою пастирську працю ді­ лами милосердя. Він творив культурні фундації, школи, шпиталі,допомогу вбогим студентам, а крім того брав участь у політичних діях за права на­ шого народу.Палати Владик і парафіяльні доми духовенства були завжди від­ криті для громади, куди вона збиралась і разом із своїми духовими провід­ никами обговорювала усі важні справи свого організованого життя. Це був ‘ час дійсного природнього зв’язку Церкви з народом,і народу з Богом, бо християнська віра була базою всього суспільного порядку. Можливість такого поєднання прийшла, як зазначено вище, через особу Митрополита Андрея. Він був" головою Церкви, мав безспірний авторитет як у своїх католиків, так і в братів православних,він мав повну льояльність усіх наших Владик, він плянував і вів церковну працю цілеспрямовано, цент­ ралізовано, і надзвичайно вміло навчив своїх вірних поєднувати Божу науку про вічне життя душі із дочасними справами людини на цій землі. І така єдність Церкви, і єдність народу з Церквою, це були первопочатки Листопа­ дового й інших Чинів,і це є ця сила духа, яка зберегла нас до сьогодні. Але сьогодні багато дечого змінилося. З нагоди великих історичних подій ми лише заспіваємо або забенкетуємо, а про єдність Церкви, і про єдність народу з Церквою не думаємо. Християнську мораль наші ідеологічні групи приймають лише тоді, коли є на це політична потреба, а не на вимогу душ їх визнавців. Наш Ісповідник віри й Голова Церкви Блаженніший Кир Йосиф, який також має беззастережний авторитет у всьому світі, мусів бути експериментом малограмотних партійних редакторів газет, і об’їздити весь Світ,щоби добитись визнання у своїх маловірних вірних. А про єдність ним очолюваної Церкви тяжко без жалю говорити. Тому із Листопада слід витягну^ти його фундаментальні вартості,а не вживати його до дешевих ефектів.

-

6

digitized by ukrbiblioteka.org

О. Др. Йосиф

Сліпий ЦЕРКВА - '.ТВОРЧА СИЛА НАРОДУ З огляду на актуальність тематики - поміщуємо оцю статтю Первоієрарха Української Католицької Церкви Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого. І

Хто слідкує за живчиком суспільного життя і розвитком культури в останніх десятиліттях, той без труднощів догляне успішну працю творчої руки католицької Церкви. Минають вже ті часи, коли на Церкву і на релігію загалом гляділи деякі як на втілене назадництво і давно перестарілу установу, яка в житті держав, народів, а в нашім зокрема, не повинна вже більше займати місця, а ще менше добиватися ролі впливового чинника.Сьогодні і найбільше ворожі живла ставляться до Церкви як до авторитету, опертого на незапереченій моральній могут­ ності. Бо Вселенська Церква одинока, не зважаючи на промахи пооди­ ноких людей, через увесь час шаліючої воєнної хуртовини і в повоєнно­ му лихолітті високо держала Христовий стяг і стояла немов гранітна скеля, об яку відбивалися і найстрашніші запінені хвилі. З численних революцій і упадків держав Церква вийшла обновлена і зміцнена. Не диво, що церковним справам починають пильну увагу присвячувати і люди, які своїм життям і світоглядом стояли далеко від неї. А навіть цілі народи, держави, їх міністри, делегати і представники з чистого опор­ тунізму, збираючи всі будуючі сили для свойого відродження, числяться з Церквою і, хоч як може нерадо, піддержують з нею зв’язки, бажаючи собі бодай нешкідним зробити її моральний вплив і значення серед своїх горожан. Та "сильні мира цього" радше і мабуть виключно див­ ляться, щоби так сказати, на видиму і зверхню повагу і не беруть під увагу її внутрішньої духової надприродної сили, на якій стоїть Христова Церква, на яку спирається цілим своїм єством і в якій лежить її живучість, вічна юність і благодатна творчість. Н а д п р и р о д ­ н о ю с и л о ю з а п е в н е н и й Ц е р к в і п р о в і д в і с т о р і ї л ю д с т в а . Другою причиною, яка підносить вартість і вищість Церкви в очах сучасного світу, то недомагання нової культури. Модерну культуру ціхує даремне змагання - зі запереченням християнства опанувати життя і власними силами визволити людину з її немочі і нужди. І в тому нестримному нагальному напорі розвиток культури звузився; вона стала односторонньою, матеріяльною, ба навіть матеріялістичною. Новий вік може почванитися тим, що осягнув небосяжні вершки, і ще пнеться вгору, в техніці, військовій штуці, в будові хмародерів, в опанованню просторів, в торговлі і промислі, в гіґієні, в поборюванні бакцилів, і т. п. Та, на жаль, в моральному, етичному житті капітал чеснот, скромности, покори, справедливости, безінтересовности, пожертвування для других, моральної чистоти, не то, що не зріс і не приніс відсот­ ків, але радше змалів, його курс обнизився, ба навіть серед промахів, похибок і прогріхів буденного життя він марнується. Чому? Бо умові спосібності одідичуються рідко, а моральні чесноти зовсім ні. їх треба все наново культивувати і плекати. А культура пішла в напрямі заспокоєння матеріяльних вимог і тілесних бажань та злегковажила духові потреби людини, її тяжкі гризоти, терпіння і журби. Поза плоттю і землею вона не хоче бачити нічого,так немов би справді Передрук X. статті з твору "Шляхом Обнови", /Львів стор. 97 - 106. Накладом автора.

-7 digitized by ukrbiblioteka.org

1928/,

станула під цинічну девізу німецького поета: «Den Нішшеї tlberlasSen wir den E ngeln und S p a tzen ” , *)

На цілій пестрій виставці модерної культури нема ніякого вина­ ходу, який міг би зарадити марнуванні і розбиванні моральних сил, спинити зневажання і переступлення Божих заповідей. Не видно там, щоби хто старався виступити проти розгнузданої змисловости, безмеж­ ної нахабности, жажди насичення і звірської наживи паразитизму. Всіми і найбільш подиву гідними винаходами не звільнено людини від фізич­ них і душевних болів і не вирвано її з обіймів грізної і невмолимої смерти. Безоглядний еґоїзм, особистий і національний, не був може ніколи, на загал беручи, такою виключною пружиною людської праці і людських змагань, а при тому не*давалася ще так діймаючо відчувати відсутність великих ідеалів, високих цілей, моральної глибини і постійности, одушевлення могутніми кличами, як в останніх часах. Рік за роком кінчиться недобором в ідейности, а при тому одночасно роз­ гніжджується релігійний індиферентизм і матеріялізм. І тому слушно сказав один американський політик, що світ не потребує вже більше банків, але більше реліґії. Звідси отже той песимізм, який наче чор­ на тінь супровожає новочасну культуру і зростає з її ростом, Надія на земський рай з "високо-культурними джентелменами", то утопія і пуста мрія, яку розвіяв до останку воєнний вихор. Страшна недуга, на яку хворіє модерна думка, то с у б ’є к т и в і з м , охота опер­ тися на свої власні і виключні сили зі запереченням о б ’явлених правд, з усуненням Божого авторитету. І якраз це розкладає суспільне життя, точить сам стрижень модерної культури, і гне до долу її хре­ бетний стовп.

II Найвища надземська мета не лише не звільнює людини від праці над удосконалюванням культури, творенням і осяганням догіднішйх, щасливіших життєвих умов для сучасних і майбутніх поколінь, але нав­ паки вимагає від неї праці в тому напрямку. Людина обов’ язана ви­ добути зі себе і використати свій досвід, пильність, енерґію та свої тілесні і духові спосібности, щоби розвинути духові і тілесні сили свого народу і тим способом сповняти тут на землі своє покликання* Бути х р и с т и я н и н о м - католиком - не значить піднестися кудись в етеричні простори, заложити руки і здати все на Бога, але кинутися у вир життя, напруживши і найменшу клітину свого мозку і своїх м ’язів. Його святим обов’язком є, щоби к а т о л и ц ь к а ідея вийшла в гадці, слові і ділі найкращою, найблагороднішою і найприманчивішою та щоби людина здійснювала принцип й ідеали християнства, як найвищої культурної релігії. Віра вимагає від» люди­ ни діяльности, а не фанатизму і неробства. Католицька Церква хоче і може виховати для су сп іл ь н о сте й людей чесних і ідейних, горожан у повному того слова значенні, роботящих, з правим серцем, з ніжною чуйною совістю, з почуттям пошани для авторитету, права і справедливости, а при тому свого в л а с н о г о д о с т о ї н с т в а . Віруючий громадяним бачить у сповнюванні горожанських обов’язків Бога як суддю і не руководиться лише люд­ ським страхом. Бо людським страхом і переслідуваннями не утвердив це ніхто держави і не завів тривкої задовольняючої горожан, форми життя.

г-ЧГ ___________________

*)

_________

.

•Залишімо небо ангелам і воробцям.

-

8

-

digitized by ukrbiblioteka.org

Католицизм протиставиться всякому висилюванню і винищуванню організму. Тому католицькі духовники не будуть ніколи і в жаднім народі помагати ніяким підприємцям, що хочуть порноґрафічними ро­ манами, розкладовими історіями, ідеалізуванням самовбивств грати на людських і так слабих уже нервах та затроювати зболілу душу, але уміркованістю, працьовитістю, чесністю, любов’ю ближнього відкривають людині дорогу до розквіту своєї природи, будять в ній жажду знання Божого і людського, дають радість, веселість, повноту життя. Католи­ цька реліґія виступає всіми силами проти всього, що розкладає націю, проти самовбивств, проти протиприроднього зменшування населення, роз­ водів, кримінальних злочинів і т. п. Моральний закон мусить прони­ кати ціле життя, мистецтво, науку і діла, а в літературі має проби­ ватися чистота обичаїв, ідейність, радість життя, здержаність і уміркованість in Venere Baccho Cerere.*) Бо тим тільки запевнена охота до життя і нормальний розвиток нації. В суспільнім життю домагається католицька Церква справедливости і правосхи, бо усунення моралі з цеї ділянки людської культури веде до безоглядної конкуренційної боротьби зі всім і вся і тягне за собою знищення господарських, мирних умовин. А нераз, скільки нужди і зруйнувань оминається - вже після виповнення строгої справедливости - відкликом до любови ближнього ! Здоровий індивідуалізм признає католицька Церква. Кождий має право вибитися понад інших, стати багатшим, удосконалити свої спосібності і спосіб життя, але цього не можна осягати безправними до­ рогами. Є неоправданим закидом, наче б католицизм сіяв зневіру між людьми, почуття неспосібности, безсильнссти і безвартости. Навпаки, це голошена ним правда, що Бог вложив у душу чоловіка стихійне ба­ жання стати чимсь вищим і досконалішим, а тим самим щасливішим. Правда, все змагання християнина і вся його праця є і має бути без­ посередньою і посередньою /через людей/ службою Богові. Але ця служба не є чимсь понижуючим: служити Богові значить царювати і як­ раз в цій службі людина взноситься до таких висот звершености, про які своїми силами не могла би й подумати. Послух авторитетові Божому і людському, тягарі закона, посвята для ближніх не нарушують зовсім людського достоїнства, але легковаження, деспотизм, тиранія, рабство-, вислугування людським примхам і пристрастям-, ось що болить, ломить і упідлює чоловіка. Католицька Церква бере все на увагу нові кличі, які підносить час, потреби, які видвигає суспільність, тверді дома­ гання, які ставить нарід. Бо було б очайдушним розбивати їх тараном без розбору, як знову безумним було б притакнути всім, навіть хво­ робливим ознакам у клекітливім і бурхливім вирі життя. Далі дух критиканства, руїнництва, розбивання, винаходження противенств і різниць, не шукаючи натомість порозуміння, згідливости і кращої дороги є противний католицькому духові, який все запереченню протиставить - будування. Так само в цілім громадськім житті не знає католицизм фанатизму і брутальної нагальности. Треба все мати щиру волю бути справедливим і брати на увагу все, що на це заслуговує. Всяка односторонність, вузькоглядність є чужа католицизмові. Люди з малими виїмками не є зовсім добрими ані зовсім злими, бо в кожнім, як у відблеску Божої мудрости і краси, є щось, що треба цінити і любити. Через те стоїть католицизм у різкім противенстві до всяко­ го сектанства, пересади поодиноких признак, похибок, сторін, проблемів і суспільної структури. *)

В радощах життя - 9 digitized by ukrbiblioteka.org

Католицька Церква не робить ніяких »адій, що охоронить на землі громадян і цілий нарід від хрестів і пга увільнить їх від тер­ пінь. Бо катастроф у природі і свобідної $оііі з вибором доброго і злого не дастся ніколи усунути, а так само втікти від смерти. Але біль і терпіння в понятті Христової віри зміняють своє обличчя. Християнина на вид болю не опановує бездушність і безнадійна рези­ ґнація; він свідомий того, що має надприродню силу, щоби його пере­ нести, що часові терпіння, пожертвування, то нагода до сталення волі, до плекання чеснот, терпеливости, уміркованости, то нагода до поборення лихих нахилів і оминення грішних покус. Перенесені терпіння стають джерелом внутрішньої радости, душевного спокою і вдоволення, завдатком вічних нагород у майбутнім житті. Словом, усі дисонанси терпінь зливаються в християнстві в гармонійну,милоз^чну і радісну пісню вдячности і любови Бога. В такому розумінні т я ж к і с т ь в и п о в н е н н я з а к о н а і п о н е с е н и х ж е р т в у г р о м а д с ь к і м ж и т т і заникає до половини, що більше, стає активним і творчим принципом. Католицька віра ніколи і ніде н-е полишила ще людини в розпуці і вона одна є в силі двигнути її з розгнузданости, з чорного песимізму, з матеріялістичного багна і поставити ясно ціль життя та піднести до світлих і чистих висот. В такому розумінні терпіння - це не безнадійні, безвиглядні лаокоонські страждання, але це немов хрестні страсти Христа, що є завдатком нового життя, відродження, світлого майбутнього, туземного і небес­ ного. Так треба дивитися очима віри і на ту страшну катастрофу, яку переживаємо. Вона не має нас погребати, стати розвалом і домовиною, але обновлені і відроджені, маємо двигнутися зпід руїн до кращого життя. Не треба забувати, що по страстній п ’ятниці усе наступає Світлий Великдень.

III Католицька Церква і її духовенство може отже мати на державногорожанське життя тільки благодатний вплив, і тому наш нарід при орґанізуванні свого життя, при творенні своєї державности не може і не сміє легковажити собі такого союзника,- якщо щиро і поважно призадумується над своїм піддвигненням. Щасливий нарід, якого паном є Бог /Пс.143,15/- Католицька Церква одинока може виховати україн­ ській суспільності, українській державі всевідданих священиків, пов­ них посвяти борців, совісних урядовців, непідкупних зарядчиків, пе­ рейнятих патріотичним духом громадян, яких і в найтяжчих і найприманчивіших покусах піддержить і зміцнить їх жива віра в Бога. Вони стануть силою, честю і славою нашої батьківщини і на них наш нарід збудує свою могутню державу. Католицизм - як всюди, так і в нас - ставить собі все за зав­ дання, привести кожний хаос до порядку, з розбитих атомів створити величаву будівлю і передати з неї найцінніше і найтривкіше. для вічности. Тому і нашому народові допоможе він віднайти і воскресити всі творчі сили, двигнутися зі страшного розбиття і /викреше в ньому живо­ творну силу. Він зміцнить дзвінкий клич утвердження себе і збереження своїх національних прав до життя. Пригадаймо собі як завдаток в цій надії ті всі культурні цінності, які створила в нас реліґія, в пись~ менстві, співі, музиці, мистецтві, законодавстві, техніці; скільки творчих сил і краси добула вона з душі нашого народу; гляньмо духом на всі наші прегарні затишні церкви і ніжні ікони, щоби відкинутії і мимовільну думку боротьби і розбрату з вірою. І коли б ми, Нині - 10 -

digitized by ukrbiblioteka.org

р о з ч а в л е н і і безпомічні, хотіли іґнорувати цю культурну силу католицької реліґії, треба би нас назвати хіба очайдухами. Але відразу з радістю можемо заявити, що такого 'стихійного намагання, ^ крім поодиноких голосів, в нашім народі не було і нема. Та натомість як протест гнету нації зі всіх сторін кинено гасло зукраїйізування нашої Церкви. І можна його і добре і зле^ розуміти. Вселенська Церква має порушити всі і найтонші струни душі народу і ви­ користати всі його засоби, умови життя, мову, характер, щоби сповнити^ своє завдання.Її ієрархія має мати все на оці добро нації, вічне і до­ часне, а змагати всіми силами до його розвитку. І якщо тільки Вселен­ ська Церква має можність у народі сповнити своє призначення, вона сповнює вже тим самим найблагороднішу патріотичну прислугу. Навпаки, коли вона має так зукраїнізуватися, що стане в суті речі залежного' від державного уряду, а її ієрархія - не признаючи над собою Апостоль­ ського Престола-має вислугуватися партіям і їх правительствам, тоді така церква, відірвана від матірнього пня, не діє і засихає. Замість стояти на сторожі Божого закону, вести вірних до вічного життя і нор­ мувати туземне, її саму ведуть і поганяють в ярмі. Вона затрачує з часом Божий характер, стає іграшкою і м ’ячем у руках сильних цього світа, а тим самим це може виповнити заповіту, даного їй Христом та відповісти Його намірам. Тому то така церква не представляла ніколи поважної сили, була тільки тягарем для народу і в часі народньої не­ долі нераз вислугувалася і вислугується ворожим живлам. Вона не двигнула ще жадного, народу, не двигне і нашого, бо її саму треба двигати. Домагаючися голосу для Вселенської Церкви в національнім і дер­ жавнім життю, її примату, то цим ще далеко до претенсії теократії і пересадного клерикалізму. Бо Христос не дав ні політичного кодексу, ні не означив форми правління, а навіть, коли єпископ або папа пра­ вить у державі, то не на основі надхненого Св. Духом кодексу, але людських законів. Киньмо оком на католицьку Церкву в нашім народі, на діяльність нашого духовенства на Галицькій Землі в повоєннім часі. Правда не­ вдалі зриви, знівечені пляни народу, пережиті терпіння викликали і в нас подекуди зневіру і знеохоту, нагінку за виновниками, жалі і нарікання, але, це звичайний об’яв. По невдалім повстанню писав і Міпкевич на скитальстві: 0 czem tu dumaê na paryskim bruku, Przynoszą z miasta uszy реДле stuku Przekleństw i kłamstwa niewczesnych zamiarów Zapófcnych żalów, potępieńczych syarów?...

Nie dziw, źe ludzie, świat, siebie obrzydzą. Źe utraciwszy rozum w mękach drugich, Piwa ją, na siebie i żrą jedni drugich. *)

Але слава Богу, цей період вже поза нами. З признанням треба ствердити, що в цім страшнім повоєннім лихоліттю, не зважаючи на *)

Одно все думать на паризькім бруку, Принісши з міста уші, повні стуку, Брехні й прокльонів, замірів безсилих, Сварок отруйних і жалів спізнілих! Не диво, що людина тут шаліє, І розум тратить, і в гіркім одчаї Плює на себе, інших пожирає! /Переклад М. Рильського/ - 11

digitized by ukrbiblioteka.org

найнесприятливіші умови, слідні позитивні успіхи: масові місії очи­ щують і обновлюють душу народу, а орґанізовані кооперативи підно­ сять його з матеріяльної і економічної нужди і зубожіння. 6 надія, що ця праця піде далі щасливо вперед, що повалить сектанство і опреть­ ся большевицькому напорові. Спільна тяжка недоля з ’єднає і стіснить наше духовенство ще більше з народом, запряже до спільної праці, до братньої помочі, до будови, до творчости.

Gemeisame H i l f e i n gemeinsamer Not Hat R eiche und S ta a ten gegrttndet; Der Mensch i s t e in einsam er nur im Tod, Doch Leben und S treb en v erb u n d et.*) В цій обновній роботі повинен нам все присвічувати многовіковий досвід католицької Церкви. Вона бачила вже неодин початок і неодин кінець держав і народів, установ і форм правління І всіх їх пережила і неодну ще переміну в суспільно-державнім і народнім жит­ тю переживе. Ніяка моральна духова сила всіх віків і всіх народів не може навіть у прибдиженню мірятися з цим найсильнішим о б ’явом людської історії і культури! Тому сильна держава, могутній нарід тоді, коли їх оживотворює католицька реліґія, і то в тій мірі вони кріпшають, чим сильніше б ’є в них її живчик. Бо з Вселенської Церкви переходять на кождий нарід, на кожду державу її прикмети непобідимої могутньости, ґранітної непохитности і неустрашимости в принципах, гнучкости в умовах і Божої вічностй.

' "Спільна поміч у спільній потребі Будувала царства і держави Людина є самітня лише у смерті А життя і змагання єднають." j *#*SÉ##******************* **** ****** Sfr*#***************** ***** **** ***** *}С*^ * * н а г о д и с в і т л и х п р а з н и к і в г } * * * * * ■* * Р О Ж Д Е С Т В А Х Р И С Т О В О Г О те * * *5* * * и * І Н О В О Г О Р О К У * * * вітають своїх покупців, Родину, близьких і дальших зна* о * иомих, українську громаду и організації культурного, * * церковного та політичного життя - власники підприємства *

* ТС * * * * * * * ІТС *

" о р х о н "

* ■* * ■if * * * -Ч.

у Філядельфії, при 4-925 Олд Йорк Рд. і щиро бажають усім. В е с е л и х

1

С в я т

■* .х.

* Щ а с л и в о г о

Н о в о г о

Р о к у

О Михаило і Валя Дуцилович

* ^ *

*** *********************************************************************#: -

12

digitized by ukrbiblioteka.org

УКРАЇНСЬКА КАТОЛИЦЬКА ПОМІСНА ЦЕРКВА і /Монтаж думок і поглядів на юрисдикцію Верховного Архиєпископа, і на справу завершення структури Української Католицької Церкви патріярхальною системою/ В цьому монтажі ми публікуємо думки та погляди на справу Патріярхату УКЦеркви різних людей, своїх та чужих, в цій цілі, щоб поінформувати українське громадянство про все ще існуючі різниці поглядів на цю важливу справу. Не диво, що зустріча­ ємо тут не лише мужні та авторитетні погляди науковців, але також спекулятивні міркування "робітників пера". Ми одержали до публікації в перекладі з англійської мови інтерв’ю проф. М. Чубатого зі священиком о о . Єзуїтів, профе­ сором Джорджом Мальонеєц,що є керівником Науково-дослідного Інституту при Центрі Івана XXIII на Фордгомському, Католиць­ кому Університеті в Нью-Йорку. * * * 0. проф. Дж. Мальоней є ірляндського походження. Прий­ нявши східній обряд, він вивчив східньо-словянські мови, українську і російську та пильно студіює християнство Східньої Європи. Він простудіював недавно видану "Історію Хри­ стиянства на Руси-Україні" проф. Миколи Чубатого, та заінтерисувався не лише Українсько-Католицькою Церквою, але та­ кож автором книги. Це допровадилр до інтерв’ю, що його дру­ куємо в українському перекладі у формі відповідей на питання, що їх ставив проф. Микола Чубатий. Які зміни були введені в Церкві Декретом про Східні Католицькі Церкви? Перша зміна торкається ментальности. Отці Собору звернули увагу Вселенської Церкви, включно з римською курією та всіма конґреґаціями, що Східні Церкви є рівні зі Західніми під кожним оглядом та, що жодна з них не є вищою від інших з огляду на обряд, а всі вони втішаються тими самими правами та мають ті самі обов’язки, навіть відносно пропо­ відування Євангелія у цілому світі, під керівництвом Римського Первоархиєрея /стаття 3 Декрету про Східні Католицькі Церкви, проголошеного Папою Павлом УІ, 21 листопада І9&І4-/. Висновок, що його в цьому Декреті зафіксували Отці Собору, унагляднює потребу збереження та розвитку кож­ ної поодинокої Церкви /Ц.-та стаття Декрету/. Отже для того, щоб Східні Церкви могли дальше продовжувати своє існування, цей документ обговорює Гарантію їхніх старинних прав та привілеїв. Ці Східні Церкви "вповні втішаються правом та мають обов’язок рядити самі собою. Кожна має це робити згідно зі своїми власними індивідуальними способами..." Беручи до уваги різні надужиття та відхилення від традицій, Отці Собору взива­ ють тих, що впали жертвою такого відхилення, повернутись до прадідннх традицій /6-та стаття Декрету/. Якщо йдеться про конкретні заходи, то стаття 7-ма Декрету про Східні Церкви впроваджує таку найбільшу зміну: "Денебудь буде поставлений ієрарх якогось обряду поза межами патріярхальної території, він по приписам права остається приєднаний до ієрархії патріярхату."

13 digitized by ukrbiblioteka.org

/

В дальшій статті Декрету Отці Собору підкреслюють потребу відбу­ дови стародавніх прав та- привілеїв: "...права й привілеї були привернені по думці старинних'традицій кожної Церкви й по думці рішень Вселенських Соборів, А ці права і привілеї є саме ті, що мали силу в час єдности Сходу й Заходу, хоч і треба їх дещо пристосувати до нинішних обставин. Патріярхи разом із своїми Синодами становлять вищу інстанцію для всякого роду справ патріярхату, включно з правом створення новхрс єпархій та іменування єпископів свого обряду в межах патріярхальноЕ території...” /9 стаття Декрету/. А в прямому відношенні до українців, що одинокі мають Верховного Архиєпископа, Отці Собору заявили ось-шо: "Те що є сказано про Патріярхів, є теж важне, по при­ писам права, і про Верховних Архиєпископів, що стоять на чолі якоїсь поодинокої Церкви або обряду” /10 стаття Декрету/. В документі виданім Папою Павлом УІ раніше, 23 грудня І9&3, написано ясно, що ”що до справи чи Українського Митрополита Львова треба вважати Верховним Архивпископом згідно з Апостольським Листом виданим 2 червня 1958, який зачинається словами "Клєрі Санктітаті” то Конґреґація для Східніх Церков вирішила, що має бути видана позитивна відповідь” . На мою думку, не повинно бути сумніву, що Український Верховний Архиєпископ має таку саму юрисдикцію, яку він мавби, коли б він б^ув патріярхом над українаькими єпархіями та екзархатами поза Україною, а саме: Вінніпеґ та Філядельфія, дві церковні провінції і над іншими єпархіями в СЖА та над чотирома в Канаді разом з о-ома апостольськими екзархіями: в Німеччині, Великій Британії, Франції, Бразилії, Арґентині та Австралії. Теж слід звернути увагу на баламутну та нешляхотну поведінку деяких в Римі - що стосуються практичного визнання гідности та Елади Верховно­ го Архиєпископа Українців. Коли Верховний Архиєпископ йосиф Сліпий був призначений кардиналом-священиком без першенства перед другими кардина­ лами -священиками, то це було повним незрозумінням чим є верховний архи­ єпископ у східніх традиціях. Декрет про Східні Церкви відновляє ці при­ вілеї й тому згідно з ІО-ою статтею Декрету - його ієрархічне місцб е безпосередньо після повних Східніх Патріярхів, а не деінде. І тому, щоб діяти в дусі Декрету, на мою думку, Верховний Архиєпис­ коп повинен поступати згідно з Декретом, іґноруючи Конґреґацію для Схід­ ніх Церков. Як католицький патріярх, він враз зі Синодом Владик, має право управильнити вживання мов у священних літургійних діях, а також має право, за повідомленням Апостольського Престолу, потверджувати пе­ реклади текстів на народню мову /23 стаття Декрету/. Коли і в який спосіб Декрет має бути введений в практичне життя Східних Католицьких Церков та хто має це започаткувати? У відповідь на це питання треба підкреслити, що тут входить в гру ціла історія церковної дипломатії та терпеливість. Треба то натискати то звільняти натиск, аж поки постепенно, зберігаючи тверду постанову, а не революцією, не осягнехе прав, і то не лише на папері, але також в дійсності. В цьому випадку взором можуть .послужити Мелхіти. Вони ви­ брали нового патріярха згідно зі стародавною процедурою і тоді повідо­ мили Рим. Така практика згідно з Декретом, була в оилі в часі перед схизмою. Також патріярх Максімаз ІУ вибирав та висвячував йвоїх власних єпископів на підставі правосильности того самого Декрету. Виглядає, що у відношенні до Українсько-Католицької Церкви тим великим ініціятором має бути Верховний Архивпископ. Для тої цілі, я думаю, треба скликати Український Синод на поземі православних та мвлхітських СиНодір, на. котрім він проводив би з владою Патріярха- 14 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Яке відношення існує зараз поміж Крнґреґацією та Східніми Като лицькими Церквами? Мені видається, що Конґреґація для Східніх Церков має значіння тільки для тих католицьких обрядів, які' не мають патріярхального устрою. Тому конкретно, Мелхітам, Халдейцям, Маронітам, Коптам, Вірменам, Си­ рійцям та Українцям не потрібно вдержувати жадного стосунку залежности, чи про щонебудь Конґреґацію просити. Чи збереження Конґреґації для Східніх Церков не противиться духо­ ві Декрету про Східні Церкви? На це питання я відповів повище. Очевидно,, що ті Східні Церкви, що не мають патріяршого устрою, будуть залежні від Конґреґації. Але в Конґреґації повинно бути більше знавців Східніх та Західніх обрядів, що виконували б там офіційні функції як адміністратори Конґреґації. Яких наслідків для екуменічного руху серед православних треба спо­ діватись з теперішнього застою й занедбання постанов Декрету про Східні Церкви? Я думаю, що наслідки будуть великі і певно неґативні. Православні Церкви чимало нарікають на приявність Східніх Католицьких Церков в ка­ толицькій спільноті. Вони рівночасно глядять одним оком на те тракту­ вання, що ним Рим наділяє східних братів. Вони не захоплюються великою централізацією, де все залежить від Риму, а при тому наглядно спостері­ гають, як жорстоко порушують принцип колєґіяльности, що є основою науки про Церкву. Той принцип, при інституції єпископів встановлений самим Христом, дозволяє на те, щоби помісна одиниця мала владу виконувати все, що підходить під її юрисдикцію і це право не сміє бути узурповане яко­ гось вищою владою тільки для більшої одностайности процедури. І саме тут, на мою думку, є найбільша перешкода в об’єднанні. На мою думку, Рим повинен якнайскоріше змінити та придержуватись того, що згідно зі статтятм Декрету є правом всіх Східних Церков, які мають п^тріярший устрій, включно з Верховним Архиєпископом. Тоді кожний Православний мирянин чи духовний матиме змогу переконатись, як ще ніко­ ли перед тим, що Римський Архиєрей є видимим -знаком Єдности, та що колєґіяльність є наявним доказом в існуванні срободи серед тої єдности віри, навчання та церковно-релігійного життя. Це запевнить не лише велику різ­ номанітність в літургічних практиках але також в дійсному адмініструванні в Східних Церквах та в застосуванні канонічного права, що є питоме цим східним Церквам. Це є те, що підкреслює Декрет. Це вимога повороту до старинних звичаїв та прав Східніх Церков.

Опоненток чужинця, о. д-ра Д. Мальонея став нечужинець о. Петро Голинський з Мюнхену. Отець Голинський опублікував дві статті в тижневику "Християнський Голос" в Мюнхені, в яких обороняв становище Східньої Конґреґації, обмежував владу Вер­ ховного Архиєпископа тільки до Львівської Митрополії, згл. Радянського Союзу, і стверджував відрубність деяких наших екзархій, тобто приналежність їх до Апостольського Престола, а не до Верховного Архиєпископа. Він стверджував неможливість введення в життя нашої Церкви постанов Другого Ватиканського - 15

digitized by ukrbiblioteka.org

Собору через те, що канони, які зв>язують нашу Церкву із Східньою Конґреґацією ще не скасовані. Статті о. Голинського є такі, як Східній Конґреґації треба і в тому він свою ролю виконав ревно. Вони є завеликі, щоби їх вмістити в ’’Монтаж думок", і до них ми зможемо повернутсь основніше в наступних зошитах нашого журналу, як буде потреба. Тепер ми вибираємо лише деякі опозиційні до думок о. Мальонея твердження о. Голинського, щоби поширити нашим читачам діяпазон міркувань. "К. 326 параграф 2 постановляє, що архиєпископ /верховний/ може важно виконувати свою владу тільки на території власного архиєпископства, оскільки з самої природи справи, або з правних постанов не вип­ ливає щось інше. З постанов дальших канонів випливає, що не можуть існувати митрополити, епархіяльні єпископи та екзархи, вилучені з-під юрисдикції патріярха чи верховного архиепископа і підпорядковані без­ посередньо Апостольському Престолові. Ця залежність іде очевидно тіль­ ки через Конґреґацію для Східніх Церков... Нав>язуючи до сказаного вище, шукаємо відповіді на питання? чи наш Верховний Архиєпископ має юрисдикцію над українськими католицькими ієрархами і вірними?... З того, що ми навели вище, випливає, що ні, бо всі наші митропо­ лити, єпископи та апостольські екзархи підпорядковані досі Апостоль­ ському Престолові. Думаю, що наші ієрархи на заході не можуть самовільно зривати зв'я­ зок залежности від Східньої Конґреґації і в усіх справах звертатися безпосередньо до Верховного Архиєпископа, - як про це гадає о. Мальоней, бо для такого вичувається потреба окремого правного акту, яким Апостоль­ ська столиця поширила б юрисдикцію Верховного Архиєпископа на митропо­ лії і апостольські екзархії у вільному світі; а за тим Східня Конґреґаі&я мала б передати йому всі справи нашої Церкви” ... /Християнський Голос, Ilj. липня 1968 р./ "...Аналогічний новіший приклад це створення Апостольської Екзар­ хії для українців у Арґентині. Апостольський Екзарх, Кир Андрій Сапеляк в також за постановою Соборового Декрету про Східні Церкви Католицькі /точ. 7> уст. III/ "по приписам права" приєднаний до ієрархії Української Католицької Церкви візантійського обряду і з обов'язку приймає участь у конференціях наших Владик під проводом Верховного Архиєпископа, - але як що йдеться про юрисдикцію, - то він є підчинений безпосередньо Апостольській Столиці, тобто Конґреґації для Східніх Церков"... /Християнський Голос, 25 серпня 1968 р./ * *

*

Для піддержки своїх арґументів о. Голинський покликався на факт існування Арґентинського Екзархату. На його нещастя Екзарх Арґентинського Екзархату Преосв. Кир Андій Сапеляк розуміє свою ролю інакше, і в інтерв'ю з др. Б. Галайчуком він спростував погляди о. Голинського. Нижче передруковуємо це інтерв'ю за місячником "Український Самостійник" ч. 133 /вересень 1968/, що було там поміщене під заголовком "Влада Верховного Архиєпископа".

- 16 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Верховний Архиєпископ відвідує тепер дочерні церкви. Чи він від­ відує їх тільки, як достойний, почесний гість, ісповідник віри, а чи також, як їх зверхник? І Щоб відповісти на це питання, треба найперше з*ясувати поняття матірної та дочерної церкви. До II Ватиканського собору поняття церкви було стисло юридичним, і ця юридичність висловлювалася зокрема в прин­ ципі територіяльности, який, як Вам відомо, є: притаманний римському праву та римській правничій думці. Латинська церква вважалася єдиним зверхником для католиків усіх обрядів. На соборі юридичний аспскт від­ сунувся на дальший плян. супроти стисло богословського аспекту, що мало далекойдучий вплив на становище Східніх церков. З того погляду знамен­ ною є 9 стаття соборового декрету про Східні церкви: "Згідно з найдав­ нішою традицією Церкви, особлива почесть належиться патріярхам Східніх церков, тому що кожний з них стоїть на чолі свого патріархату, як батько і голова". Тобто юридична, римсько-правна, категорія територі­ альної концепції уступає тут перед чисто богословською категорією батьківства-синівства, притаманною первісному християнству і збереже­ ною дотерер на Сході. Це підхід, прийнятий на соборі, важливий зокрема для обрядових груп, що живуть у діяспорі: коли син покидає батьківський дім, як заробітковий еміґрант, а чи як політичний втікач, він не пере­ стає бути сином свого батька, не зважаючи на територіяльне віддалення. Можна зустрінутися з опінією, що ці соборові постанови мають тіль­ ки загальниковий характер. Декрет, мовляв, закликає до зберігання багатої духової спадщини Східніх церков, звертає увагу на традицій­ ні права патріярхів,тощо, проте, якщо йдеться про конкретні рішенда то завжди покликається на правні постанови, тобто на обов'язуюче канонічне право, яке не змінилося після собору. Ще не змінилося. Треба виправити непоррзуміння щодо відсилачів де­ крету до обов'язуючого права. В канонічному праві, як у кожному іншому, є неможливим розходження між загальними принципами і конкретними, зобо­ в'язуючими нормами. Зобов'язує загальний правний принцип "давніший за­ кон уступає перед пізнішим." В нашому випадку пізніше право - це соборо­ вий декрет, а давніше право - це канонічний кодекс. Відомо, що цей ко­ декс тепер переробляють, нагинають його до постанов собору. Конкретно: при покликуваннях на приписи права йдеться про майбутній канонічний ко­ декс, згідний з принципами соборових декретів. Чи українські католицькі митрополії, єпископства та екзархати в західньому світі можна вважати дочерними церквами? Без сумніву, що так. Вистачає пригадати, як вони, відкіля дістали свою Ієрархію, духовенство, чернечі чини. Ніхто інший, а митрополит АндреН Шептицький зорганізував наші дочерні церкви в Новому світі і злу­ чив їх нерозривно з матірною українською церквою. Він мав повну свідо­ мість, що є духовним зверхником усіх наших еміґрантів, що має обов'язок, як їхня церковна влада, дбати про духовне життя і про організацію душпастирської опіки для них. Так, це вияснює походження ієрархії нашого обряду в країнах Нового світу і її початкове підпорядкування. Але чи це підпорядкування зберігається далі? Чи взагалі є допущеною якась зверхність матір­ ної церкви над дочерними, що існують в далеко віддалених країнах, на інших континентах?

- 17 -

digitized by ukrbiblioteka.org

II Ватиканський собор признає виразно тісне пов’язання між матір­ ною і дочерними церквами-. У 23 статті Конституції про церкву говориться: ’’Древні помісні церкви, неначе матері віри, породили других, неначе дочок*, з якими пов'язані аж до наших часів пізнішою зв’яззю любови в таїнственному житті та у взаємному пошануванні прав і обов'язків”. Те саме, ще виразніше, стверджує 7 стаття декрету про Східні церкви: ’’Денебудь буде поставлений іюрарх якогось обряду поза межами патріяр-* хальної території, по приписам права він залишеться приєднаний до ієрар­ хії патріярхату” . Але Українська католицька церква не творить патріярхату!

10 стаття декрету про Східні церкви постановляє: ”Те що сказано про патріярхів, по приписам права, стосується також і Верховних архиєпископів, що стоять на чолі якоїсь окремої церкви або обряду” . Чи залежність від Верховного Архиєпископа не противиться правам Римського Архипрея, який для всіх Східніх Церков послуговуються Східною конґреґаціюю? Також і тут треба віднестися до постанов останнього собору. Перед собором папа послуговувався в багатьох справах Римською куріюю, але собор передав чимало цих компетенцій в Латинській церкві єпископським конференціям, а в Східніх церквах патріярхам та їхнім синодам. Для прикладу наведемо 9 статтю декрету про Східні церкви: "Патріярхи разом із своїми синодами становлять вищу інстанцію для всіляких справ патрі­ ярхату, включно з правом творення нових єпархій та іменування нових єпископів свого обряду в межах патріярхальної території, із застережен­ ням невідємного пр ва Римського Архиєрея інтервеніювати в окремих ви­ падках” . Йдеться тут конкретно про обмеження іменувань спископів поза територією патріярхату чи Еерховного єпископства. Справа в тому, щоб патріярхи в тій самій латинській території не діяли відокремлено, без координації з папою. Такий с змисл цього обмеження. Чи екзархати можна вважати також дочерними церквами? Очевидно. Екзархат це ніщо інше, як єпархія, яка не має ще оста­ точного оформлення. Тому її ординарій виконує владу від імені Римського архиєрея. Проте екзархат належить до помісної церкви на рівні з митро­ поліями та єпархіями. Чи приналежність наших ординаріїв до Єпископських конференцій в країнах нашого поселення не послабляє пов'язання з матірною, помісною церквою? Зовсім ні. Ця приналежність є подиктована конечністю адміністра­ тивного та пасторального характеру. Але не існує справжня канонічна суб­ ординація, отже немає порушення канонічного пов'язання мі* матірною церквою і помісною. * *

- 18 -

*

digitized by ukrbiblioteka.org

Глибину міркувань на тему Українського Патріярхату доповняє нам тижневик /'Нова Зоря" ч.Зб із Чікаґо, редакційним коментарем п.н. "Патріярх"* Думки отців редакторів, які вони у припливі христи­ янської щирости вилляли на папір, подаємо нижче, у перекладі з англійської на українську мову. "...Чи матиме Український Католицький Патріярх юрисдикцію поза межоми території Львівської Митрополії, і спеціяльно чи матиме він юрис­ дикцію над американськими єпископами українського обряду? Чи матиме він юрисдикцію над рутенцями /Закарпатцями, ред./католиками? Відповідь уже була подана до відома в Римі, в листопаді 1966. Кардинал Сліпий силою наданої II Ватиканським /Собором, ред./ патріяршої влади верховним архиєпископам має юрисдикцію над українськими като­ лицькими єпископами в Америці, але не над рутенцями. /Теоретично так, але уділення юрисдикції згідно з нормами права ще не розв'язане/. Чи ми потребуємо патріярха? ’5а" і "проти" є вже вичерпні. Головні арґументи американських українських католиків пр7оти патріярхату є такі, що він був би перешкодо*) в екуменічних відношеннях з православними, послабив би ватикансько-радянські відношення, здушив би рух пристосо­ ванця нашої української церкви до американського терену/ асиміляції, ред,/, і посилив би шовінізм, який в українців заступає патріотизм. З другого боку Український Католицький Патріярхат”був би символом ду­ хових зв'язків, які об'єднали б українців у всьому світі, спеціяльно тих, що терплять за віру і обряд в Радянській Україні." * * * Вичерпну відповідь "Новій Зорі" дав на сторінках "Мирянина" з листопада-грудня 1968 ч. 11-12 /21-22/ Володимир Добрик у у статті п.з.: "Патріярхат і Нова Зоря"І Автор опрокинув усі мір­ кування "Нової Зорі", що були звернені проти потреби патріярхату в Українській Католицькій Церкві. І добре зложилось, що статтю опубліковано саме в "Мирянині", що є добре обізнаний з еквілібрис­ тикою "Нової Зорі". Вистарчить для підтвердження цеї християн­ ської газети зацитувати твердження її редакторів про це, що при­ в'язання українців до віри батьків, до чистоти обряду та глибокої духовости нашої Церкви - це шовінізм та націоналізм. У відповідь "Новій Зорі” п. В. Добрик висловлює такі думки: "МИ АЖ НІЯК НЕ ВВАЖАЄМО СВОГО ПРИВ'ЯЗАННЯ ДО ВІРИ БАТЬКІВ, ДО ЧИ­ СТОТИ ОБРЯДУ, ДО ГЛИБОКОЇ ДУХОВОСТИ НАШОЇ ЦЕРКВИ ЗА ШОВІНІЗМ ЧИ НАЦІО­ НАЛІЗМІ /Підкреслення автора/ Ми є і залишаємося льояльними громадя­ нами цієї для багатьох прибраної, а для наших дітей природної країни, яка стала нашою, і в розбудову якої ми вносимо свій труд. Ми вдячні за багато благ американської демократії і приймаємо за свої немало ідеа­ лів американського суспільства. Але нехай ніхто не накидає нам єдиний англо-саксонський чи католицько-ірляндський штамп як виключно американ­ ські вартості, ідеали і форми життя та організації. Америка сильна своїм плюралізмом, респектом до індивідуальних вла­ стивостей і до самобутности груп. На цьому вона збудована, і це запору­ ка її дальшого благословенного розвитку й добробуту". * * *

-

19

-

digitized by ukrbiblioteka.org

До висловлених у цьому монтажі думок на тему пом^сности Українсь­ кої Католицької Церкви слід додати ще становище Його Еміненції Кардинала Вільгельма Фюрстенберґа, сучасного пропрефекта Священ­ ної Конґреґації Східніх Церков. Весною цього року делеґація Комі­ тету Оборони Традицій і Мови Української Католицької Церкви в складі двох осіб, проф. Попеля й інж. Трусевича, була у Римі імала нагоду говорити з Кардиналом Фюрстенберґом. Бажаючи піддер­ жати на дусі наших чікаґівців Кардинал Фюрстенберґ деклярував їм свою концепцію майбутнього розвитку нашої Церкви й цілої діяспори складену у чотирьох пунктах. Два із них відносились до прикрої ситуації в Чікаґо і їх лише посередньо можна б віднести до проб­ лем цілости нашого церковного життя, а другі два пункти, спрямо­ вані у центральні проблеми самобутности української національної субстанції' і до основ нашої церковно-релігійної організації, пода­ ємо нижче у першій особі множини, на підставі запису на магніто­ фонну стрічку звідомлення учасника делеґації проф, Б.Попеля.

1. Він,/Кард.Фюрстенберґ,ред./, об’їжджав весь Близький Схід і давав поручення, щоби аберегти універзальність і однообразність Католицької Церкви усі християнські католицькі групи,які святкують релігійні свята по іншому як Григоріянський календар, примінювалися до більшости, яка святкує за Григоріянським календарем. Отже наша меншина в Америці зовсім слушно повинна приміситися до Римо-католицького обряду, бо ми є тут між римо-католиками меншиною, і маємо святкувати згідно з Григоріянським ка­ лендарем.

2. Щоби ми не протестували проти асиміляції і інтеґрації нашої молоді під національним і релігійним оглядом в тих суспільствах, де вона знахо­ диться. * * # Наведені в монтажі думки, одні з яких можуть концепційно задоволити наших читачів, а другі ні,створюють практичні умови для дальшого розвитку життєвих справ нашої Церкви. Думки ці вірні, якщо йдеться про причини й спосіб думання їх авторів, і про го­ ловні цілі яким вони служать. Думки ці компетентні, бо автори професійно чи станово кваліфіковані до справ, про які говорять. Не знаємо котрі із цих думок претендують на вирішальність, але знаємо, що серед схрещування напрямків усіх цих думок відбувати­ меться Синод Українських Єпископів у Римі. Наші читачі і загал вірних повинні усвідомити собі дійсну природу справ, з якими їхні Ієрархи матимуть діло на Синоді.

До частинного фінансування друку цього числа причинився пан Михайло Дуцилович, власник крамниці "Оріон” у Філядельфії. Від пана доктора Романа Смика, Коаль Сіті, Ілліной, вплинуло десять долярів на пресовий фонд нашого журнала. Обом жертводавцям щире спасибіг. * * * * * * * £ * * * * *

* * * * * * * * * * * * * * * 5!« * * * * * ÿ * 5jc * * * 5jC * * * * * îjcsjc * * * 5js s{c * * * * * * * * * * * * * * *

- 20 -

digitized by ukrbiblioteka.org

*

* i{c * *

МЕМОРАНДУМ ДО АПОСТОЛЬСЬКОЇ СТОЛИЦІ ПРО СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ пересланий через Його Ексцеленцію Дясералда В. МекДевіта, єпископа коад'ютора римо-католицької Архидібцезії Філадельфії, представника Апостольського Делеґата у Вашінґтоні, Д.К. І Резюме авдібнції Ця авдібнція відбулась в результаті старань Товариства про зустріч із Апостольським Делеґатом до 3» бдинених Стейтів Америки для цього, щоб він вислухав погляди українців католиків у справах їхньої Церкви, Тому Його Ексцеленція Люїджі Раймонді, Апостольський Делеґат у Вашінґтоні, уповноважнив Його Ексцеленцію Джералда В. МекДевіта, бпископа-коад*готора римо-кат. Архидібцезії Філядельфії, прийняти Делеґацію Товариства. Авдіенція відбулась, дня 2-го березня 1968 р. в приміщенні уряду Філядельфійської Архидібцезії. Членами Делеґації були: ред. Василь Пасічняк, голова Товариства, проф. Мирослав Лабунька, професор каледжу ЛяСаль у Філядельфії, та д-р Зенон Ґіль із Трентону, Н.Дж.5члени То­ вариства . Його Екцеленція Джералд В. МекДевіт ввічливо повідомив делеґатів про сучасне відношення Апостольської Столиці до справи Патріярхату Української Католицької Церкви. Його Ексцеленція підкреслив, що Апо­ стольська Столиця уважно розслідила цю справу в 1965 р. і прийшла до висновку, що створення Патріярхату УКЦ під сучасну пору було б невказане, бо воно причинилося б до роз'єднання вірних цієї Церкви і це рі­ шення' було закомуніковане Блаженнішому Верховному Архиєпископ ві Кар­ диналові Йосифові Сліпому. З черги Його Ексцеленція Джералд В. МекДевіт вислухав довшу усну інформацію членів Делеґації відносно теперішнього стану Української Католицької Церкви, головно про оці справи: а) 3>ясовано ґенезу, цілі і діяльність Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви. Делеґати ствердили, що чле­ нами Товариства б практикуючі католики, вірні і священики УКЦ у ЗСА. Товариство основано у 196]+ р. на загальне бажання мирян, і його зав­ данням б піддержати і піднести повагу церковних властей у патріярхальному устрою Української Католицької Церкви. Особливою турботою Това­ риства б збереження юрисдикційної і обрядової бдности в Українській Католицькій Церкві. Таку бдність на думку українців католиків, можна забезпечити почерез здійснення Патріярхату Української Католицької Церкви; це знову ж, може здійснитися дорогою -об'єднання всіх єпархій і екзархатів під проводом одного Голови Української Церкви - Верховно­ го Архибпископа або Патріярха. Передумови для такого об’бднання правно існували віддавна і були поновлені в І9бЗ р., коли Святіший Отець Павло VI ще раз визнаЕ їх і доручив Конґреґації для Східніх Церков офіційно заявити, що Митрополит Львівський б Верховним Архибпископом. б) Українці-католики б переконані в цьому, що здійснення патріярхального устрою стане запорукою тривкої бдности в Українській Католи­ цькій Церкві. Це переконання українських вірних проявилось спонтанно зокрема підчас Першого Світового Конґресу Вільних Українців в.Нью Йорку в листопаді І9б7 р. в якому взяли участь делеґати із численних країн Північної і Південної Америки, Європи, Австралії та Нової Зеляндії. Делеґати Товариства запевнили Його Ексцеленцію Дж. В, МекВевіта, 21

digitized by ukrbiblioteka.org

що ці переконання відносно патріярхального устрою в Українській Ка­ толицькій Церкві, поділяють усі українці в діяспорі та, що до цього немає між вірними різниць думок. Вони виявили свою підтримку для вста­ новлення патріярхального устрою в тисячах листів до Святішого Отця з усіх сторін світа. Якщо і є неприхильна постава, то серед деяких українських єпископів але не серед мирян. в) Серед вірних Української Католицької Церкви створилося переко­ нання, що виминаюча постава Апостольської Столиці до справи Патріярхату є спричинина не лише браком об'єктивної інформації про дійсну настано­ ву більшости українських католицьких єпископів, священиків і вірних, але також нецерковними міркуваннями. Українці-католики мають причину думати, що так державні мужі деяких країн, як і деякі церковні достой­ ники Католицької Церкви і інших віроісповідань виступають проти встано­ влення: Українського Католицького Патріярхату із чисто політичних при­ чин. Делеґати підкреслили деморалізуючий вплив такої постави Апостоль­ ської Столиці на українців-католиків. г) В дальшому _ході аьдієнції поставлено наступні питання: 1. Чи правдою є, що Апостольська Столиця не є дальше заінтересо­ вана в існуванні з'єдинених Церков східніх обрядів, 2. Чи американська римо-католицька ієрархія дійсно вважає, що такі Церкви не повинні існувати як окремі Церкви в ЗСА, а навпаки - повинні злучитися із Американською Католицькою Церквою. ґ) Делеґати вияснили теперішнє тяжке положення Української Католиць кої Церкви. В Україні, уряд иРСР рішучо протиставиться релігійному життю взагалі, а зокрема діяльности Української Католицької Церкви. Тому вірні католики є там переслідувані. Після Берестейської Унії 1$95>-9б pp. Українська Католицька Церква стала оживляючою і провідйою силою в житті українського народу і століттями спонукувала культурний і національний розвиток. Тепер, вірні цієї Церкви мають можність жити відкрито релігійним життям лише в рямцях Російської Православної Церкви^ яка є офіційною Церквою в СРСР, і має особливу підтримку атеїстичного уряду; така ситуація викликає у вірних невдоволення і непошану до пра­ вославних ієрархів і священиків. Навпаки, Українська Католицька Церква викликає подив і пошану серед численних народів СРСР. Цю пошану і подив Українська Католицька Церква завдячує твердій видержливості українцівкатоликів, ієрархів і вірних, а зокрема^Голови цієї Церкви - Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого. Він залишився вірний своїй Церкві і з'єднанню із Вселенською Католицькою Церквою почерез вісімнадцять літ ув’язнення і переслідування. д ) Його Ексцеленція Дк. В. МекДевіт відповів, що побоювання укра­ їнців-католиків відносно Майбутнього .значення їхньої Церкви не є виправ­ дані. Східнім Церквам об'єднаним із Уселенською Церквою тепер надається більшого значення, аніж колинебудь передтим. Ці Церкви шанують і зі сто­ рони американської римо-католицької ієрархії немає ніяких спроб обме­ жити їхню свободу і самобутність. В доказ спеціяльної уваги Апостоль­ ської Столиці і американської ієрархії Його Ексцеленція навів такі приклади, як збільшення числа українських католицьких єпархій і екзар­ хатів та створення дієцезії для маронітів. е) Його Ексцеленція підкреслив, що він знає про те, що Українська Католицька Церква є найбільшою по серед з'єдинених Церков східнього обряду. Він запитав делеґатів Товариства, які права за їхнім відомом, прислуговують Верховному Архиєпископові Української Католицької Церкви. Делеґати відповіли, що Верховному Архиєпископові УКЦ належаться такі самі права як Патріярхові. Тоді Його Ексцеленція відповів, що він не бачить жодних перешкод до об'єднання всіх єпархій і екзархатів Укра­ їнської Католицької Церкви під одним проводом. Рівночасно Його Ексце-

2 2

-

digitized by ukrbiblioteka.org

ленція сказав, що він розуміє погляди поодиноких єпископів, які є склонні уважати, що вони краще розуміють потреби їхніх єпархій, рів­ ночасно забезпечуючи собі більше свободи. е) Делеґати підкреслили, що Верховний Архиєпископ УКЦ Блаженніший Кардинал Йосиф Сліпий, здобув великий подив багатьох народів світу, включно з народами СРСР і інших комуністичних країн, за його видержливість переслідуванню і теророві в час вісімнадцятлітнього увязнення. Він осягнув гідність Ісповідника Христової Віри та рівночасно став українським національним Героєм. Будьякі вияви легковаження його особи зі сторони чинників відповідальних за теперішній стан Української Ка­ толицької Церкви викликують сумніви, чи вірність Церкві, терпіння і християнська витривалість Католицька Церква дальше доцінює як ті вар­ тості, на яких правдива Церква основана. Причиною таких сумнівів є факт, що Апостольська Столиця не прихилилася до бажань українців-католиків створити Патріярхат. ж) Під кінець авдієнції делеґати так зреасумували порушені справи: 1. Теперішня постава Секретаря Стану і Конґреґації для Східніх Церков відносно справи Українського Католицького Патріярхату, була до­ ведена до уваги української ієрархії. Ця постава, будучи неприхильною має за ціль йнівечити всілякі дії української католицької ієрархії спрямовані до установлення Українського Католицького Патріярхату. Та це не має впливу на Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦ тому що його ціллю є також ширити зацікавлення релігійними справами серед укра­ їнської католицької спільноти у ЗСА.

2. Делеґати висло е и ли признання і щиру подяку Його Ексцеленції Джералдові В. МекДевітовіі за його ввічливе ствердження постави Апостоль­ ської Столиці і американської ієрархії відносно з’єдинених Церков Східнього Обряду взагалі, і відносно Української Католицької Церкви зокрема.

3. Дальше, делеґати згадали про деякі познаки, які, на думку українців-католиків, також вказують на теперішню поставу Апостольської Сто­ лиці до Української Католицької Церкви. Цими познаками є піднесення у гідності і почестях рівно ж і таких єпископів і священиків, які, із різних причин противляться з’єдинанню українських католицьких єпархій і екзархатів під одним проводом, та недоцінюють прив'язання вірних до релігійних і національних традицій; подібно про ту поставу свідчать директиви Ватикану припинити всіляку акцію за Український Католицький Патріярхат. Внаслідок інтерпретації цих познак серед українців-католиків зростає наявне недовір*я, зневіра і почуття обиди. * *

*

На закінчення авдієнції, Єпископ МекДевіт просив, щоб делеґація виготовила і йому вручила меморандум на тему продискутованих справ. Делеґати подякували Його Ексцеленції за авдієнцію і прохали, щоб подяку ку також цередати Апостольському Делеґатові Його Ексцеленції Архиєпископові, Люїджі Раймонді. На пращання Його Ексцеленція Єпископ МекДевіт поблагословив чле­ нів Делегації Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католиць­ кої Церкви.

2 3

digitized by ukrbiblioteka.org

II

Додаткові інформації і ствердження Управа Товариства бажає доповнити Меморандум слідуючими додатко­ вими інформаціями і ствердженнями, для вияснення поглядів українцівкатоликів на значення дорогої їм Церкви: 1. Українці-католики, в Україні і в багатьох країнах вільного сві­ ту, є свідомі тої особливої уваги, що її Апостольська Столиця виявляє до Української Католицької Церкви та до українського народу. Постаті Петрових Намісників останніх десятиліть та їхні діла збережені в пам’­ яті і викликають серед вірних почуття вдячности і признання. Постаті Пія XII та Івана XXIII назавжди залишаться в пам'яті українців-католиків тому, що вони угважкому часі української історії виказали багато зрозуміння для положення Української Католицької Церкви і української надії.

2. Ця постава прихильности до всіх українців, католиків і право­ славних, виявилась головно під час і після другої світової війни. В час дуже несприятливої для цих людей міжнародної і на рідних землях ситуації, Святіші Отці подбали про духовну опіку і матеріяльну поміч. Апостольська Столиця допомогала й тоді, коли комуністичні режими під­ коряли Церкву та посилено переслідували Її священиків і вірних. Дока­ зом особливої уваги Апостольської Столиці до Української Католицької Церкви і української нації остане звільнення Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кардинала Иосифа Сліпого із рядянського ув'язнення. Укра­ їнці свідомі і про інші вияви постійного дбання Святішого Отця про до­ лю своїх братів, вірних і священиків, що дальше трудяться у дуже неспри­ ятливих обставинах на Славу Божу, голосять благовість потребуючим і час­ то посвячують свою свободу, а то й життя. Апостольська Столиця виявила безприкладну увагу до українців також тоді, коли вони покинули свою батьківщину і були позбавлені благородного впливу своєї Церкви. Щоб забезпечите духовну опіку, Апостольська Столиця створила нові єпархії і екзархати у різних країнах поселення українських емігрантів. За цю уважливість українці-католики є щиро вдячні.

3. Українці-католики є пербконані, що Його Святість Папа Павло VI, і Апостольська Столиця, і на будуче будуть сприяти ростові Укра­ їнської Католицької Церкви. Українці-католики вірять, що світле май­ бутнє їхньої Церкви залежить від оцих умовин: а) Признання юрисдикції Верховного Архиєпископа у всіх українських католицьких єпархіях і екзархатах. б) Невідкладне скликання Верховним Архиєпископом Української Ка­ толицької Церкви Синоду всіх владик. в) Збереження традицій і обрядової спадщини цеї Церкви. г) Забезпечення однакового виховання кандидатів на священиків цеї Церкви, по можності в одній вищій богословській інституції. ґ) Визнання Верховного Архиєпископа Патріярхом Української Като­ лицької Церкви. І|_• Українці-католики є переконані, що створення Українського Като­ лицького Патріярхату стане запорукою внутрішньої єдности у їхній Церкві» Від самого початку Її існування, а також після Берестейської Унії І$95 p . , Українська Католицька Церква втішалась привілеями і правами помісної - автономної Церкви у з ’єднанні із Вселенською Церквою. Ті права були наново стверджені в ’’Акті Унії”, а опісля потверджені Святішими Отцями Климентом VIIв І$9б p., і Пієм VII , у 1807 р. Сьогодні римо-католики у різних країнах організують свої Церкви на національній основі, 2 4

digitized by ukrbiblioteka.org

із національними Конференціями Католицьких Єпископів у проводі, а інші Церкви Східніх обрядів мають своїх патріярхів. В цей час Укра­ їнська Католицька Церква, найбільша з усіх Церков Східніх обрядів є позбавлена цих історичних прав і привілеїв, якими Вона користувалась у минулому. Такий стан незвичайно турбує українців-католиків. Вони по­ боюються, що такий розвиток подій невідклично приведе до ліквідації їх­ ньої Церкви у недалекій майбутності.

5. Вороги Вселенської Церкви стараються доказати, що мотивом Апо­ стольської Столиці в стремлінні до єдности всіх християн, с політичні міркування, жажда володіння і бажання матеріяльних користей. Такі твер­ дження можна часто стрінути у комуністичній пропаґанді і у псевдо-наукових Еиданнях. Вони представляють унійний рух Української і Білорусь­ кої Церков XVI. с т . як експанзію римо-католицької Церкви у с х і дній Єв­ ропі, задля інтересів польської держави і Польської Церкви. Із другого боку, теперішні польські комуністичні історики доказують, що відмова Апостольської Столиці канонізувати польського короля М'єшка І, який охре­ стив Польщу в 966 р., була спричинена прокімецькою політикою середньо­ вічних папів, які підтримували оттонський імперіялізм супроти Польщі і слов'янських народів. Ці історики тому так насвітліють потягнення Апос­ тольської Столиці, бо вона звичайно надавала гідність святого всім ко­ ролям і князям, які впроваджували християнство у своїх країнах. Сьогод­ ні підкреслюється, що Апостольська Столиця заперичила святість св.Ольги, княгині Києва, яку почитають усі схнідно-слов’янські народи. Офіційно, Апостольська Столиця зачисляє княгиню Ольгу лише до ’’блаженних . Полі­ тична, ворожа пропаґанда використовує і цей факт як аргумент проти Апо­ стольської Столиці . вороги Вселенської Церкви послуговуються такими прикладами на це, щоб доказати, що Апостольська Столиця дискримінувала слов'янські народи, саме тим, що не звертала належної уваги на їх церковні та національні права. Вагання Апостольської Столиці на ділі визнати патріярхальний устрій Української Католицької Церкви вони також використовують для по­ ширювання нельояльности до Вселенської Церкви, Святішого Отця і Апо­ стольської Столиці,та для поглиблення недовір'я серед не-католиків, го­ ловно словенських народів, які могли б стати учасниками екуменічного руху, започаткованого Другим Ватиканським Собором* Вони вказують, що помимо безприкладної вірности української католицької ієрархії і мирян Апостольській Столиці - до Української Католицької Церкви ставляться як до церкви другорядної категорії, а її потреби жертвуються для політич­ них і інших цілей; вказується, що Апостольська Столиця цілево удержує цю Церкву в стані організаційного і юридичного роз'єднання. Ми переконані, що признання Українського Католицького Патріярхату розвіє ці закиди і створить основу майбутнього росту Української Като­ лицької Церкви.

6. Ми хочемо замітити, що із Радянського Союзу і з Інших т.зв. соціялістичних країн приходять вістки про зростання зацікавлення Святим Письмом, писаннями Отців Церкви, а також містичними, і аскетичними цер­ ковними творами. Це зацікавлення є зокрема наявне серед студентів вищих шкіл. Ми розцінюємо це, як вияв Божої Ласки і^віримо, що ці шукання правди приведуть цих людей ближче до Бога і Його Святої Церкви. Вигля­ дає, що законна Російська Православна Церква в СРСР цих людей не вдово­ ляє та що вони, хоча виховані у атеїстичному світогляді, спонтанно ви­ казують заінтервсування в шуканні правди і моральних вартостей. Ці лю­ ди шукають за чеснотами притаманними вчасному християнству, себто за життєвою святістю, вбогістю і готовістю священослужителів і вірних да­ ти свідчення своїй вірі. В очах цих людей', Католипька Церква репрезен­ тує ідеали правдивого християнського життя. Тому якраз -

25

digitized by ukrbiblioteka.org

піддержка Української Католицької Церкви на заході і на Україні і при­ знання Її важности так в минулому як і в майбутньому, причинилися б до ширення Христової Благовісті серед народів, що живуть під комуніс­ тичними режимами й б виставлені на впливи воюючого атеїзму. Хочемо вказати, що приклади із минулого потверджують цей наш погляд. Ми масмо на думці вікопомну діяльність нашого львівського митрополита, Слуги Божого Андрея Шептицького, серед росіян, коли був на засланні в Ро­ сії під час першої світової війни /І9І5-І9І7/, і після його звільнення.

7. Ввжаємо, що теперішні обставини склались винятково сприятливо для визнання Українського Католицького Патріярхату. Відомим б, що в ми­ нулому Апостольська Столиця розглядала цю справу. В дійсності були прямі спроби визнати Український Католицький Патріярхат. Вони були без­ успішні тому, що цьому спротивилася світська окупаційна влада у схід­ ній Європі, яка поневолювала і дальше поневолює Україну. Можливо, що колись в таких обставинах не було спроможности ту ціль осягнути. Але сьогодні, коли Апостольська Столиця не є зв'язана ніяким зобов'язання­ ми по відношенні до цих режимів, бо навіть не має з ними дипломатичних зв'язків, ми уважаємо, що це б якраз найбільш пригожий час для реаліза­ ції давнього пляну визнати Український Католицький Патріярхат. Ми побоюбмось можливости наглих і основних ускладнень у майбутньому, які ство­ рять нові, непредбачені труднощі для Апостольської Столиці відносно цьо­ го визнання.

8. Ми бажасмо вказати на те, що нові українські еміґранти до ЗСА і других свобідних країн це є головно професійні люди і інтеліґенція, та що вони є зокрема вірні Українській Католицькій Церкві і є прив'яза­ ні до своїх релігійних і національних традицій. Вони причинилися до по­ мітного росту своєї Церкви в багатьох країнах Заходу. Ці люди активно займаються церковними справами і уважають своїм обов'язком зберігати, обороняти і скріплювати столітні релігійні традиції і культурні над­ бання своїх предків. Тепер зокрема вони є стурбовані упадком ієрархіч­ ного авторитету у їхній Церкві.

9. Ми віримо, що здійснення єдности і помісности - автономії Укра­ їнської Католицької Церкви, в о б ’бднанню із Вселенською Церквою, та виз­ нання Її Патріярхального устрою на ділі, спричинять підйом релігійного і духовного життя українців-католиків. Такий розвиток подій був би не­ заперечним і далнцим доказом особливої уваги Святішого Отця до Україн­ ської Католицької Церкви. Неохота деяких українських католицьких єпис­ копів визнати потребу юридичної і обрядової єдности Української Католи­ цької Церкви та їхнє вагання щодо участи в Синоді українських єпископів під проводом Верховного Архиєпископа бентежить українських вірних. Це духовне замішання є небезпечне, саме тим, що воно може вкінці привести до байдужости, а то й до покинення Католицької Церкви, так поодинокими особами, як і групами. Невдоволення із теперішнього стану Української Католицької Церкви поширюбться серед української молоді, спричинює огірчення, і між іншим, також брак священичих покликань. Ми уважаємо, що це вимагає особливої уваги зі сторони відповідальних чинників Української Католицької Церкви. Теперішня хвилина конечно вимагає заспокоєння мирян, щоб загаїти поранення останніх літ, щоб запевнити відродження і нормальний розви­ ток Української Католицької Церкви. Це можна осягнути через юрисдикційну,адміністративну, обрядову і духовну єдність в цій Церкві. Скоре встановлення Українського Католицького Патріярхату буде не лише першим кроком до осягнення єдности в Українській Католицькій Церкві, але воно "■’акож причиниться до поглиблення релігійних цінностей серед українцівкатоликів в Україні і у вільному світі. Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви - 26 - Крайова Управа digitized by ukrbiblioteka.org

ПРО УКРАЇНСЬКІМ ЛІНҐВІЦИД Українські часописи подали своїм читачам вістку від Преосв. Митрополита Максима Германюка про підготовку Синоду Українських Єпископів у римі. На пресовій конференції у Вінніпегу дня 3 жовтня цього року Максим подав до відома свій ширший погляд на справу Синоду і на проблеми нашої Церкви, які.повинні стати предметом Синоду. У не появилась на цю тему ще ні одна стаття, і жоден редактор не ся до обов’язку дати цій справі якесь публіцистичне висвітлення** Навіть відомості із пресової конференції Митрополита не читачів у оригінальному змісті, бо редактори "осмислили” скреслюючи найважніші думки Митрополита. Для інформації куємо їх тут.

11.. .Вініпезький Митрополит сказав, що вже друкується реклад Служби Божої українського мовою. Наша Церква відчула, що вона спільнота, що може розв’язувати свої проблеми. Вона канадської, американської, бразилійської, іншої Української Католицької Церкви, а що є лицька Церква в світі - в Україні і поза нею щині вона може діяти і жити. ...На перешкоді повної капіталізації відвідин верховного архиє— пископа - сказав дбсадно Митрополит Максим - є наш глибоко закорінений у всіх колах сервілізм та неохота бути собою і почувати себе гос­ подарем у своїй церкві, у своїй спільноті, у своїх школах та устано­ вах. Українець, що має великі моральні скарби у своїй культурі воліє чомусь бігти за англосакським, латинським і яким хочете возом, за­ мість самому мати віжки у своїх руках і самому кермувати своїми спра­ вами." /Українські Вісті ч.42, Едмонтон./ Внаслідок кастрації інформації нашими редакторами читачі не мали змо­ ги дізнатися про переклад Служби Божої українською мовою. Виходить, що впровадження української мови до св. літургії є справою, якою нашій гро­ маді не треба займатись. Її увагу притуплюється щоби англійщення і дена­ ціоналізація суспільного й церковного життя продовжувались без задержки. Не є сьогодні вже таємницею,що у деяких наших церквах Служби Божі /крім осв’ячення/ наші священики правлять англійського мовою* У філядельфійській Архиєпархії в 14 церквах священики ввели на власну в і д п о в і д а л ь н і с т ь , або за тихою згодою свого зверхника, звичай відправляти одну св. літургію в неділі і свята англійською мовою. В наслідку такого тихого наступу на українськість і в наслідку так вихованих молодих священиків, які не знають або слабо знають українську мову велика частина української молоді зовсім не вивчає рідної мови. Це вже сьогодні не рідкість коли батьки комунікуються зі своїми дітьми по англійському в дома, на вулиці, під церквою чи в церковних залях, чи на відпочинкових оселях. Згідно з такою тенденцією сестри-учительки звертаються англійською мовою до дітей, які розуміють і в дома говорять по українському. Є навіть і практика, що члени церковного комітету - нові емігранти - говорять до свого молодого о. пароха по анг­ лійському навіть тоді коли він просить їх звертатись до нього українською мовою. Лінґвіцид - мововбивство - є нашою білою смертю. З нею боряться в Україні, і з нею треба боротись і в країнах нашого поселення на чужині. Українська спільнота - її провідники, владики, священики, молодь, а пере­ довсім батьки мусять зрозуміти, що відчуження від рідного слова - це за­ мах на українську родину, культуру, церкву, націю. Потурання іґноранції українського слова, пристосовування себе до зовнішности і промовчування систематичної денаціоналізації серед громади й навіть у Церкві - це фак­ тори, які заставляють українську пресу промовчувати або викривляти думки Митрополита-патріота і відвертати увагу громади від її життєвих справ.

Преосв# ті пекучі нарад пресі почуваєтв*Навпаки! Максима дійшли їх по свойому, наших читачів дру­ офіційний пе­ і тільки иа цій базі відчула,' що нема якоїсь арґентінської чи ще якоїсь, одна Українська Като­ і тільки в цій пло­

всі

- 27

digitized by ukrbiblioteka.org

Це не тільки проблема невідповідно вихованих молодих священиків, безпринциповости й іґнорантства української преси, але передовсім проблема відповідальности голов родин, батьків-виховників молодого поколінна, через невиконання обов’язку яких наші наступні покоління можуть стати, як ска­ зав Іван Франк©, погноєм для чужих* І щ© з т©г©, що Служба Божа буде написана українською мовою? Хт© ж її зрозуміє? Др. 3. ґ.

П О В І Д О М Л Е Н Н Я Видавничої Комісії при Головній Управі Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви. В нашому журналі за жовтень 1968 року ми повідомляли, що Видавнича Комісія, яка діб з рамені Т-ва За Патріярхальний Устрій Української Ка­ толицької Церкви з метою опублікувати працю пані Мілени Рудницької про п©дії та* їхні відгомони в цілому світі у зв’язку зі звільненням із сибір­ ського заслання нашого Ісповідника Віри, Блаженнішого Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа, увійшла у переговори з речником Українсь­ кого Народного Союз для видавничих справ ред. Антоном Драґаном. Відбуті впродовж останніх кількох тижнів дві конференції,в яких зі сторони Видавничої Комісії брали участь Е.Зиблікевич, С.Процик та І.Куземський, виявили спільний морально-ідейний інтерес обох сторін щодо по­ яви друком згаданої праці під наголовком "Невидимі Стигмати",при чому за­ раз на вступі виявлено однозгідне бажання, щоби весь дохід із публікації був відданий до розпорядження Блаженнішого Верховного Архиєпископа. У практичній площині мова йшла про знайдення таких форм співпраці обидвох договірних сторін, які забезпечили б якнайшвидшу появу та якнай­ ширше розповсюдження згаданої публікації,яка уточнює і закріплює текстами й численними ілюстраціями, для сучасників і для історії, масу цінного,до­ кументального матеріялу пов’язаного з особою Блаженнішого Кир Мосифа і нашою Церквою, яку він репрезентує і символізує. Обговоренням можливих форм успішної співпраці вирішено, що Видавнича Комісія матиме дальше фірмування, фінансування й організацію технічної продукції видання "Невидимих Стигматів", а Український Народний Союз, зок­ рема в-во "Свобода" уділять зі своєї сторони Видавничій Комісії всяку мож­ ливу поміч, передовсім розповсюдженням згаданого твору поміж своїм членст­ вом і читачами "Свободи", координацією розсилки й кольпортажу книжки, мага­ зином, публікаціями і ін. Таку форму співучасти у згаданому видавничому ділі узгіднено, і це причиниться до успішного закінчення видання і його поширення• Про дальше розгортання цієї акції,в залежності від заавансування тех­ нічних робіт у друкарні,усі зацікавлені довідаються з інформацій у щоден­ нику "Свобода, у нашому журналі, та із окремих комунікатів.

Редакція журнала "За Патріярхат" звертається до усіх керівників відді­ лів нашого Товариства і до кольпортерів журнала, і просить прислати її примірники першого числа журнала за травень 1967 року, якщо такі у когось ще знайдуться.

digitized by ukrbiblioteka.org