ФАЙНО by Mary Ajva

В номері

Промо-номер — грудень 2011

Відвідайте усілякі новорічні масові гуляння. Якщо святкуватимете вдома — то з гучною компанією. Вдале свято для дітей — різнобарвна вечірка >> 12

2 4

ФАЙНІ НОВИНИ

Все буде СТИЛЬНО

КРАСИВО

ОРГАНІЧНО

35 39

42 Як зустрінеш Різдво, так проведеш рік. Тому, давайте проведем його чарівно, весело та достойно, у теплому і затишному родинному колі. Пропонуємо подорож у незабутній, чудовий, оповитий засніженими стежками, Закарпатський край — селище Ясіня >> 28

Кожна господиня повинна знати, що і як приготувати на Різдво. Адже, за давньою українською традицією, готувалися до великого свята заздалегідь і відповідально >> 46

Оксана Караванська, український дизайнер

Модні тенденції для чоловіків, жінок, дітей

Діти люблять, коли в сім’ї все гаразд, коли батьки про них не забувають і створюють для них свято. Для малечі увага батьків цінніша за будь-які подарунки >> 26

ФАЙНА РОДИНА

Новорічний макіяж Зустрічаємо Дракона: 2012 рік Жіноча дружба Подружні стосунки День із життя вагітної Діти — квіти. А куди їх подіти?

ФАЙНІ МАНДРИ Різдвяна подорож до Ясіні

ЗДОРОВО Фінська сауна: користь для здоров’я та душі

ФАЙНА МАЛЕЧА ФАЙНИЙ СТУДЕНТ Що роблять сучасні студенти в бібліотеках?

СТАБІЛЬНО Кредитні пастки

СМАЧНО Традиції різдвяного столу Юлія Хмиз, шеф-кухар ресторану «Найдорожча галицька ресторація: Масонська ложа»

ЦІКАВО Анатолій Дністровий, український письменник Новинки кіно, музики, літератури

ТВОРЧО

Ігор Николишин, художній керівник танцювального ансамблю «Надзбручанка» Сурми звитяги Анджей Кепінський та Йоланта Стопка про фестиваль «БО!»

ФАЙНИЙ СПОРТ Лижний спорт для всіх Спортивні новини

ФАЙНІ НОВИНИ Позитивні новини в Україні є! Якщо не звертати абсолютно ніякої уваги на політичні чвари, державні махінації з грішми, хронічні народні протести та заворушення, мародерство на вулицях світу, підпали, крадіжки, шахрайство і таке інше — негативне, від чого на голові волосся стає дибки, можна відфільтрувати віртуальний простір на предмет новин позитивних. Бо й справді, невже у нас все так погано? Звісно, що ні!

адіймо, бо ми того варті!

Українців тішить не лише сало, і це факт. Результати соціологічного дослідження показують, що попри всі негативні фактори у суспільстві, українці мають привід аби радіти життю! Родина (66 %), діти (53 %) та друзі (41 %) є основними чинниками радості в українців, як стверджує соціологічна група «Рейтинг». Виявилося також, що кожний шостий громадянин отримує радість від домашніх тварин та роботи по дому і господарству. Трішки менше радості людям приносять відпустка/канікули (14 %), їжа (13 %), секс (13 %), кіно (12 %), книжки (12 %) та інтернет (10 %). У соцопитуванні брали участь 2000 респондентів з різних областей України. Цікаво, що найбільш радісними виглядають мешканці Півночі (передусім Києва), Заходу та Центру.

е ви — славні містери України?

Хоч як жінки не прагнуть до рівноправ’я з чоловіками, все ж істина така: нежіноча робота є, а нечоловічої — таки немає! І готують чоловіки смачніше, душевніше. І хрестиком вишивати вміють. І дитинку запеленають. І лампочку вкрутять. То чому б їм ще не взяти участь у конкурсі чоловічої краси «Містер України International»? Саме такий конкурс відбувся у гостинному місті Івано-Франківськ у листопаді. За звання найкращого, найкрасивішого та най-най-най боролися вісім молодих хлопців з різних регіонів України. Доводити своє право на звання мусили не лише гарними личками: жартували, дефілювали у вишиванках, грали у футбол у світлі «Євро–2012» просто на сцені, мужньо розгадували логічні задачки та мірялися богатирською силою. Ну справжня краса по-чоловічому! Переможцем став ясноволосий янгол з Чернівців — Владислав Явний, котрий у 2012 році поїде відстоювати чоловічу красу України на міжнародному конкурсі Містер Іnternational в Бразилії. Ех, Ріо-де-Жанейро, тримайся!

охання у Севастополі: він + вона

Вагітністю у шістнадцять сьогодні вже нікого не здивуєш. Класичні Ромео і Джульєтта до нестями закохалися, коли їм лише тринадцятий минав. Молодь практикує цивільний шлюб, а старше покоління, як і споконвіків, завжди показує хороший приклад. Так, у Севастополі створили сім’ю 81-річна Лідія Рахматова та старший від неї на рік Анатолій Кузнєцов. Новоспечені молодята живуть у геріатричному будинку. До одруження зустрічалися півроку й цього часу було цілком достатньо, аби відчути: це воно — КОХАННЯ! «Я побачила, що Толя — уважний і турботливий чоловік. Впевнена, що він стане для мене у старості підтримкою і опорою», — говорить Лідія Дмитрівна, а Анатолій Павло-

вич сміється: «До знайомства з Лідочкою спілкувався тут з багатьма жінками, за деякими навіть доглядав. Але тільки після зустрічі з нею я зрозумів, що таку дружину шукав усе життя». Директор геріатричного будинку розчулився настільки, що навіть виділив молодятам окремий квадратний метр — кімнату на двох. Viva Amore! А молодятам — довгих літ!

уде українцям 44-поверхова «Писанка»! У Лондоні є свій «Огірок» (London’s Iсonic Gherkin Building), візитівка Дубаї — відомий «Вітрильник» (готель Burj Al Arab), Париж має свою Ейфелеву вежу (Eiffel Tower), а Нью-Йорк — славетну Статую Свободи (Statue of Liberty). А що ж такого інноваційного та архітектурнознакового є в Україні? Поки що нічого. Але! Можливо, у недалекому майбутньому футуристичний Київ дивуватиме гостей міста 44-поверховою «Писанкою»! Саме так. Київське проектне бюро «Архіматика» розробило новаторську концепцію справжнього архітектурного дива — суспільного комплексу під назвою «Писанка», що своєю формою та зовнішнім виглядом повторюватиме традиційну кольорову писанку. Згідно задуму, поверхня бізнес-комплексу буде оздоблена світлодіодними екранами, що мерехтітимуть візерунками вночі, віддзеркалюючись у глибоких водах древнього Дніпра. Так, стоятиме майбутня писанка не де-інде, а на водах Дніпра. Загальна площа будівлі складатиме 310 тис. м²; всередині розміститься фешенебельний готель, декілька офісних рівнів, торгово-розважальний комплекс, паркінг, а на верхніх поверхах — шикарні пентхауси. Будівництво проекту оцінюється у 483 млн доларів. От тільки єдине питання — як швидко будуть знайдені кошти на цей архітектурний проект?

авно українці в космос не літали!

Можливо, хтось і очікує на кінець Світу у 2012 році, проте українці й вусом не ведуть. У них — свої плани, і навіть не земні, а космічні. Є таке Державне космічне агентство України, де по-секрету розповіли, що у 2017 році наша держава планує реалізацію проекту «Селена» — урочистий запуск та обліт власного малого наукового супутника навколо Місяця! А ми ж то думали, що усі Гагаріни та Каденюки уже перекваліфікувались щонайменше у садівників, але ж ні. Спочатку супутник, а тоді й того гляди — справжній космонавт полетить до незвіданих космічних просторів. Запуск місячного супутника планується здійснити за допомогою конверсійної російськоукраїнської ракети-носія Дніпро — так сказав Едуард Кузнєцов (радник голови Державного космічного агентства України). Також пан Едуард відзначив у перспективі участь України у міжнародних наукових космічних місіях на предмет дослідження таких планет, як Венера і Марс. І якщо дійсно вірити вислову, що усі чоловіки — з Марсу, а жінки — з Венери, то на Україну чекають безпрецедентні відкриття!

огемний Львів, бурштинове пиво і... збуджені жіночі груди У місті старого Лева — нова забава. У одній із місцевих пивничок встановили бронзове погруддя а-ля Венера Мілоська, або іншими словами — «пивну цицю», як називають її деякі відвідувачі. У грудях скульптури містяться спеціальні сенсори, котрі по-новому програмуються раз на тиждень, і аби отримати пінту пива, треба ніжно і чуттєво пестити їх рукою. І щоразу поіншому! Автор концепції та екскурсовод Ігор Лиля стверджує,

що пивних автоматів скрізь є дуже багато, а от «пивних грудей» немає. Також він зазначає, що груди виконані в стилі Сальвадора Далі, ну, а обличчя кожен чоловік має змогу дофантазувати. Цікаво, що львів’янки оцінили такий творчий підхід до пива, і, мабуть, відпускатимуть своїх чоловіків на кухоль пива без проблем. Бо ж бронзові груди — то не рахується!

То ж радіймо всі разом — від Заходу до Сходу, на Півдні, на Півночі. І пам’ятаймо — все буде файно!

ФАЙНА РОДИНА

Мої дідусь і бабуся були українцями. І ми з чоловіком продовжимо цю традицію

Оксана Караванська Український дизайнер Ця жінка задає руху українському модному світу. Її колекції сповнені експресії та динаміки, водночас дуже українські. Оксана Караванська відчуває плин часу і його вплив, проте зберігає традиції і акумулює їх у своїй родині. Творча група «ФАЙНО» провела бліц-інтерв’ю з пані Оксаною. — Спогади дитинства малюють у Вашій уяві родинне коло? Який найперший спогад про Вашу сім’ю, родину? — Пам’ятаю, коли ввечері ми приїжджали напередодні великих свят до

бабці, і не зважаючи на піст, моя тітка (яка була моєю найближчою подругою і співучасницею дитячих витівок) тихенько вела мене до кухні й частувала величезним шматком смачної шинки.

— Знаєте свій родовід? Які цікаві постаті можете описати? — Завжди ставлюся з повагою до всіх членів своєї родини, незалежно від того, чи були вони помітними постатями. Але найближчою і найцікавішою

для мене є тернопільська бабця Марія котра прожила важке, але яскраве життя, виборюючи незалежність України. — З якими подіями пов’язані найтепліші дитячі спогади? — Перед Новим роком, мама сідала за швейну машинку, і ми разом вигадували мій новорічний костюм. — Які свята є для Вашої родини традиційними? — Традиційно святкуємо дні народження, Різдво, Великдень і Новий рік. — Які педагогічні прийоми застосовували Ваші батьки щодо Вас? Які з них Ви використовуєте, виховуючи своїх дітей? — Для мене найстрашнішою в дитинстві була заборона відвідин цікавих для мене подій, наприклад, днів народження друзів, вечірок в школі тощо. На жаль, ця заборона на мене діяла не як виховний момент, а як спалах агресії. До свого сорому, роблю таку саму помилку зі своїми дітьми. — Розкажіть найцікавіші випадки з юнацьких років. — В мене була дуже цікава юність, з морем яскравих враженнь. Тому, якщо я почну згадувати котрийсь з випадків, то доведеться писати цілу книгу. — Коли Ви зрозуміли, що повинні створити свою сім’ю? Яка подія була вирішальною? — Коли закохалася в чоловіка і зрозуміла, що хочу прожити з ним до

старості й «померти в один день». — Яку сім’ю, на Ваш погляд, можна вважати ідеальною? — Коли в дітей є обидвоє батьків, бабці, дідусі й багато-багато родичів. — Які заняття об’єднують Вашу сім’ю? — Відпочинок (намагаємось відпочивати завжди з дітьми). — Ваш сімейний оберіг? — Оберіг — це наші почуття і повага один до одного.

МОДА —

це коктейль еклектичних вітрів, замішаних у шейкері часу

— До яких родинних традицій долучаєте дітей? Звичайно ж, до всіх. — Якими бачите своїх дітей у майбутньому? — Залишаю за дітьми право самостійного вибору свого майбутнього. — Якою бабусею Ви будете? — Мої дідусь і бабуся були українцями. Ми з чоловіком неодмінно продов жимо цю традицію. — В чому на Вашу думку полягає рецепт успіху та справжнього жіночого щастя? — Думаю, що для кожної жінки уявлення про щастя досить різне. Кожна з нас має свої пріоритети. Тому одного рецепту в принципі не існує. Рекомендую всім керуватися висловом: «хочеш бути щасливою — будь нею!» — Ви досить публічна та надзвичайно заклопотана жінка. Чи вистачає Вам часу на особисте життя та сім’ю? — Насправді, я зовсім не заклопотана жінка. Я просто дуже зайнята, але обов’язково знаходжу

час на особисте життя та сім’ю (хоча, звичайно ж, хотілось би більше часу проводити з рідними). — Чи хотіли б Ви, щоб хтось із дітей продовжив Вашу справу? — Таку справу, як моя, має продовжувати виключно професіонал. Тому, якщо хтось із моїх дітей обере собі цю професію, то я із задоволенням допоможу і поділюся усіма своїми знаннями. Але це має бути особистий вибір дитини.

зима – 2012 Модні тренди:

Все буде

СТИЛЬНО

ТЕКСТ: Надія Шпільман

Зима 2012 року — це величезна палітра стилів, епох, фасонів та моделей. Той, хто цікавиться новинками в світі моди, знає, що тренд — це річ, матеріал чи навіть колір, який є популярним. Деякі тренди не залишають модні подіуми протягом декількох сезонів. Тому не потрібно поспішати обновлювати свій гардероб щосезону, можливо, у вас є річ, яка приверне увагу й у сезоні «зима – 2012»! А хто би міг подумати, що пишний хутряний жакет яскраво-рожевого кольору, який давно припадав пилом в секонд-хенді за рогом на сусідній вулиці, стане піком моди «зима – 2012»? В цьому сезоні модними будуть шубки темнозелених, гірчичних, бордових та фіолетових відтінків, які особливо шикарно виглядатимуть в поєднанні з кольоровою шкірою та фасонами ретро.

Колір і малюнок визначать Ваш настрій!

Кардигани.

Якщо у Вашому гардеробі є речі, виконані грубою в’язкою, то знайте, саме вони підкорили серця дизайнерів у цьому сезоні.

Замш — одна із трендових фактур зими – 2012. Наймодніші в цьому сезоні чоботи червоних, бежевих та сірих тонів. Про лакове ж взуття на деякий час варто забути.

Мереживо — беззапере-

чний фаворит в цьому сезоні. Воно є всюди — на сукнях, блузках, топах, спідницях; мерживом обробленні піджаки, сумки та туфлі.

Шкіряні штани — саме

вони зустрічаються в колекціях багатьох дизайнерів. Одні з модних — вузькі та прямі, які можна носити з високими чоботами.

А як повинні одягатись наші чоловіки? У сезоні «зима – 2012» модним трендом є яскраві кольори: насичені фіолетовий, зелений і, звісно ж, червоний. Проте є ще один тренд, який порадує чоловіків, яким не подобається замислюватися над комбінаціями кольорів. Вдягнув усе хакі або сіре — і ти модний до нестями! На щастя консервативних чоловіків, мінімалізм також у моді. Тобто, одягнувши чорну водолазку з сірими вовняними штанами й простим взуттям, не будеш похмурим, а опинишся в тренді.

Піджаки в стилі яппі, що

розшифровується як «young urban professional» (молодий міський профі).

Жилетка. Її ви можете носити як із сорочкою, так і поверх пуловера.

Шотландська клітинка. Хутро. Особливої уваги

заслуговує тріумфальне повернення хутра в чоловічий гардероб. Найбільш популярними будуть хутра горностая, норки, лиса і навіть верхній одяг з коров’ячої шкіри.

Аксесуари. Модними є

шкіряні підтяжки та шовкові шарфи. Що ж до взуття, то прогнозується популярність трьох трендів: Protection, Steam punk, Dark dandy & Chik vampire.

На батьківщині її називають тартан. Сірі та сині пальта в клітинку з комірком з овечої шерсті є безумовним фаворитом в сезоні «зима – 2012».

Не одяг прикрашає чоловіка, а його вчинки! Навіть якщо ВІН зовсім голий

Все буде

СТИЛЬНО

Юні модники та модниці зима 2012

У сезоні зима 2012 дитячий одяг практично повністю повторює тенденції дорослої моди. Цікавий фасон, яскраве забарвлення — це, звичайно, важливо. Але все ж таки, під час вибору дитячого одягу для маленьких модників і модниць, зверніть увагу на те, аби він був виготовлений з натуральних матеріалів. Що стосується колірної гами, то тенденції дитячої моди схиляються до природних відтінків — бежевих, кремових, ясноблакитних, пісочних та кавових. Такий одяг не виглядатиме нудно й одноманітно, оскільки дизайнери прикрасили його вишивкою різних стилів, красивим мереживом, бахромою, аплікаціями, стрічками тощо. Надзвичайно актуальними в цьому сезоні принти в смужку та крапку. А ще взимку малечі ніяк не обійтися без натурального хутра — це шубки, шапки та хутряний декор на чобітках, капюшонах, шарфах, сумках, рукавичках і мітенках.

Колір, грубі нитки та хутро — тренди дитячої моди

Все буде

КРАСИВО

Святковий макіяж

ТЕКСТ: Надія Гаяць

Основне правило 2012 року — акцент на одній частині обличчя (очі, губи, щоки). В іншому випадку макіяж буде надто складним і дещо вульгарним. Дотримуйтеся гармонії кольорів і не забувайте про цілісність створеного образу.

Тон обличчя

Рівний, сяючий колір обличчя — це половина успіху в новорічному мейкапі. Відтінок тонального крему підберіть під колір шкіри шиї та декольте, проте не захоплюйтесь занадто темними чи світлими тональними основами. Головне — це природність.

Очі

Актуальними та популярними у 2012 році будуть чорні стрілки та макіяж «smoky eyes». Такий погляд буде яскравим і привабливим. Якщо хочете надати макіяжу чуттєвості та елегантності, використайте сині, фіолетові чи пастельні матові тіні. Щоби стати яскравою королевою новорічної ночі, оберіть перламутрові тіні, які нададуть погляду надзвичайного сяйва. Зробіть вії максимально об’ємними — не бійтеся фарбувати їх у декілька шарів. Використовуйте туш не лише чорного кольору, але й синього чи коричневого відтінків.

Губи

Якщо робите акцент на губах — спробуйте коралові, темно-бордові, яскраво-червоні відтінки. Надзвичайно модним буде мандариновоапельсиновий колір, який апетитно виглядатиме на губах. Проте безколірний блиск, або матова бежева помада пасуватимуть тим, хто насмілиться експериментувати з очима.

Рум’яна

Відмовтесь від матових відтінків, якими користуєтесь щодня. Додайте трішки перламутру в свій новорічний макіяж. Ледь помітний блиск на щічках чудово поєднається із сяючими очима.

Поради Щодо макіяжу очей: • Щоб тіні трималися довше — нанесіть спочатку тональний крем або пудру. • Завжди використовуйте лайнер перед тим як нанести туш. В іншому випадку вії можуть злипнутись, а туш — осипатися. • Щоб зробити погляд сяючим, нанесіть трохи світлих перламутрових тіней на внутрішні куточки очей. • Для шкіри холодного відтінку підходять золотисті тіні, для теплого — бронзові. Щодо макіяжу губ: • Олівець для губ не повинен бути темнішим від помади. • Щоб візуально зробити губи об’ємнішими, нанесіть в центр нижньої губи мерехтливий блиск. • Помада для новорічного макіяжу обов’язково повинна бути стійкою, щоб не хвилюватися про її збереження протягом усього новорічного вечора. Щодо тону обличчя: • Якщо користуєтеся пудрою, уникайте небезпечних зон — зовнішніх і внутрішніх куточків очей і навколо рота. Навіть якщо юна дівчина нанесе пудру на ці зони, мімічні зморшки будуть дуже помітні. • Світло-персикові або рожеві рум’яна виглядають привабливо на світлій шкірі, яскраво-оранжеві — на оливковій, а сливові чи коралові — ідеальні для смуглявої дівчини.

ДИЗАЙНЕР зачіски та макіяжу: Ірина Симоненко

Все буде

ОРГАНІЧНО

Зустрічаємо Дракона:

Стародавній китайський зодіак — один з основних елементів циклічного календаря. У ньому 12 ієрогліфічних знаків тварин служили для позначення «земних гілок» 60-річного календарного циклу, а також для позначення місяців. Згодом ці знаки застосовувалися також для визначення часу доби. ТЕКСТ: Владислав Кащук

Готуємось Плануємо Навколишнє середовище Дракона — це відкриті простору місця, де небо зустрічається з землею, і вода виходить з берегів річки. Не варто ховатися в гущавину лісу або обмежувати себе простором дачної ділянки. Обов’язково відвідайте різноманітні новорічні масові гуляння. Якщо святкуватимете вдома — то з гучною компанією. Цікавим також буде свято для дітей, для яких можна влаштувати захоплюючу вечірку, яка принесе гарний настрій та позитивні емоції.

Головне для зустрічі року Дракона — багато різної музики. Дракон полюбляє гучні звуки. Варіантом може бути влаштування авангард-вечірки чи відвідини рок-концерту. Дракон полюбляє рух. Будуть доречними танці, активні ігри й все те, що надає експресії та динаміки. Танці у східних єдиноборствах — класичний зразок поведінки Дракона. І навіть якщо Ви зустрінете цей день простою зарядкою під музику, то вже неодмінно відчуєте наближення Нового року.

Організовуємо Обравши місце проведення і задавши йому настрій, Ви і ще раз мусите подумати про головного героя вечора — Дракона. Його царство цієї ночі повинно бути цілковитим. А він не любить нічого, що вже колись було. Все йому подавай свіженьке та новеньке із співами та жартами. Отже ведучий вечірки працюватиме на «драконячих правах». Артисти повинні викладатися на повну, їх програми мають спонукати глядачів аплодувати стоячи. Емоції повинні литись через край. Це той рідкісний випадок коли багато галасу — не даремно!

«Живе» м’ясо риби

нашому Делікатесна страва на ту иго вастолі. Пропонуємо пр вий рік. ти її для Дракона на Но отику, екз Щоб приготувати цю них цін використовуйте рибу деякі р, сортів: стерлядь, бесте чисви бу сорти форелі. Живу ри ку бо тіть і покладіть на гли ілкою. Через таріль, заповнену гор ове до гот півгодини м’ясо риби до цієї ти вживання. Якщо дода його то , ом страви спеції за смак фічмі ше ли залюбки «їстиме» не ний Дракон.

Китайська назва Дракона: Лун

Знак китайського зодіаку: п’ятий

Час доби під управлінням Дракона: 7:00–9:00 Відповідний знак західного зодіаку: Терези Елемент: дерево

Полярність: позитивна

Готуємо Дракон їсть все що рухається і дихає. Не гребує також і рослинною їжею. Тому для кухарів та господинь нема жодних пересторог. Головне тут максимум фантазії, свіжість ідей і творчість у їх виконанні. На новорічний стіл — добірну і, головне, свіжу їжу. Дух Дракона смакуватиме різноманітною їжею. Вражаючим буде приготування їжі безпосередньо перед гостями, на спеціальних мангалах тощо, як це роблять у східних ресторанах. Бажано, щоб вдома були достатні запаси їжі, але не варто заздалегідь заготовляти напівфабрикати. Чим меншій тепловій обробці піддається їжа, тим приємніше для духу Дракона. На вершині блаженства будуть сироїди, оскільки їх правда в цей момент восторжествує (хоча тільки на деякий час). Доречними будуть страви з гарбуза, навіть якщо це буде просто прикраса столу. Цей вогняний овоч додасть експресії застіллю і задоб рить Дракона. За столом будьте готові до різних несподіванок, «перебору» та інших ознакх шалених розваг — адже драконами себе відчують всі.

Вдягаємось Варто лише уявити фестиваль Драконів у Китаї — скільки барв, скільки блиску! Саме таким має бути Ваше новорічне вбрання. Найбожевільніші сукні, найяскравіший одяг, дитячі карнавальні костюми — це все саме те, що прагне побачити на

Вас Дракон. Не відмовляйте ж ні йому, ні собі у задоволенні! Адже не так часто можна вбрати все й одразу так, щоби не здавалося забагато. Єдина річ, яка є обумовлена — елемент суто білого кольору. До речі, дракони обожнюють коштовності, адже в усіх стародавніх казках і старовинних переказах саме вони є стражами і охоронцями найцінніших скарбів. Блиск золота і дорогоцінних каменів заворожать древню тварину, і протягом усього року Дракон підтримає Вас своєю силою і мудрістю.

Зустрічаємо Рік Дракона стане для Вас яскравим і незабутнім. Він здійснить Ваші найнеймовірніші мрії і спонукатиме до шалених вчинків. Обов’язково попрощайтеся із роком Кролика, та подякуйте йому за все добре, що з Вами відбулось. І — вперед! Голосно і красиво з’являється він — рік Дракона!

Все буде

ОРГАНІЧНО

Мати хорошого друга — це велике щастя. Кажуть, що немає нічого міцнішого чоловічої дружби. А як же дружба між жінками або дружні відносини дівчини із хлопцем? А дружба між батьками і дітьми?

Жіноча дружба – міф чи реальність ТЕКСТ: Люссільда Семенюк ФОТО: Олена Лажневська

А що для Вас дружба? Чи вмієте Ви цінувати друзів? Чи є у Вашому житті той, хто міг би Вас по праву назвати справжнім другом? Цією статтею ми розпочинаємо серію «Справжня дружба». Вважаємо, що прочитати їх буде цікаво всім без винятку. На думку психологів, однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, хто завжди тебе вислухає і зрозуміє, кому можна довірити найпотаємніше, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Ще в давні часи Аристотель сказав: «Дружба — просто необхідна для життя, тому що ніхто не побажає собі життя без друзів, навіть якби він мав всі інші блага».

Навколо нас існує безліч різноманітних людей, але як важко серед тисячі знайомих знайти того єдиного найкращого друга. Дружнім відносинам притаманне глибоке взаєморозуміння між людьми. Друзі можуть спілкуватися майже без слів, сприймати і точно розуміти один одного на основі ледь вловимих рухів і модуляцій голосу, незрозумілих оточуючим. У спілкуванні між друзями переважають новини особистого характеру або власні думки з приводу того, що відбувається у навколишньому світі. Для розмов вибираються такі теми, які є цікавими і значущими для кожного з друзів. Існує велика різниця між приятельськими стосунками та щирою дружбою: приятелів у Вас може бути безліч, а справжніх друзів дуже мало. У прияте-

лів можуть бути спільне з Вами місце навчання чи роботи, подібні інтереси, але бракує справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим. А чи існує «жіноча дружба»? Про це десятиліттями сперечаються і чоловіки, і жінки. У неї вірять і не вірять, її наявність намагаються довести та спростувати. Це невичерпне джерело приводів для суперечок і сварок. Спробуємо розібратися, чи можуть жінки протягом багатьох років співіснувати пліч-опліч, не створюючи один одному проблем, чи дійсно вони здатні на щиру жіночу дружбу і підтримку. Більшість жінок взагалі не розділяють дружбу на жіночу і чоловічу, припускаючи, що ник — суперниця. Як тільки суперниця складнощі у відносинах бувають зазникає, проходить і необхідність бути вжди, якими б міцними і чесними вони поруч одна з одною. не були. Таких за даними соціологічних Самоствердження опитувань 56 %. Але існують й такі думЧасто чоловіки дивуються: чому в ки спеціалістів, які умовно поділяють гарних дівчат завжди такі «страшненьжіночу дружбу на категорії. кі» подруги? Все пояснюється дуже Тимчасовий союз просто — на тлі непоказної коліжанки Часто ми зустрічаємо жінок, які є полегше виглядати стильною красунею. вною протилежністю одна одній: одна Цей контраст працює і найчастіше вичорнява, друга білявка, одна розумна, гідний обом дівчатам. Красуня отримує друга красива, свою порцію уваги від чоловіків, а її поодна любить «Дружба двох жінок – це друга втішає тих, кого відкинула вітряна високих, інша кокетка. Без такої ефектної подруги завжди змова проти багатих і так неприваблива подруга і зовсім була б далі. У них третьої». обділена увагою чоловіків, а красуні немає нічого довелося б конкурувати з сильними Альфонс Карр спільного, і суперницями. ледве знаходяться теми для розмови, Така дружба «Дружба – це рослина, що росте повони просто абсолютно різні. І раптом часто закінці жінки, на подив усім знайомим, ставільно, і, перш ніж заслужити собі чується, коли ють найкращими подругами. У таких красуня нареім’я, вона повинна пройти через різких змін є причина, яка все пояснює. шті знаходить У житті цих жінок з’являється так зваіспити і витримати багато випропринца і «вина «третя». І ця третя створює однакові скакує» заміж. бувань долі». проблеми цим двом абсолютно різним Її подрузі нічого Джордж Вашингтон жінкам — заважає в кар’єрі, фліртує з більше ловити, їхніми чоловіками, намагається зай і вони розлучаняти їх місце серед спільних знайоються. Або ж погануля раптом розквітає мих. Тобто з’являється суперниця, яка і починає привертати до себе значно може зруйнувати ту крихку рівновагу, більше уваги, ніж хотіла б її подруга. яка зберігалася завдяки відмінностям Така дружба, зазвичай, починається в новоявлених подруг. Цей союз завжди підлітковому віці і часто закінчується проти когось, він ефективний і міцний задовго до того, як одній з подруг виподо тих пір, поки є дратівливий чинвниться 25.

Все буде

ОРГАНІЧНО За законами джунглів

Давно відомо, що жінки можуть бути дуже хитрими й підступними. Будь-яка скромниця може приховувати в собі якості справжньої хижачякі сидять в ній і че«Дружба між жінками – ки, кають зручного часу, щоб усього лише пакт про показатися у всій красі. не парадоксально, але ненапад». Як жінки часто називають Анрі де Монтерлан подругою ту, яку просто терпіти не можуть. Здавалося б, навіщо в такому разі дружити? Жінки чудово засвоїли правило — тримати ворогів ближче, ніж друзів. Колега намагалася зайняти твоє місце? Стара знайома кокетувала з чоловіком? Сусідка намагається виглядати кращою і молодшою? Найчастіше саме такі ситуації стають приводом для досить сумнівної жіночої дружби. Мета таких відносин одна — постраждала сторона дізнається слабкі місця суперниці й в підходящий момент одним рухом змітає її зі свого шляху. Часом не просто розпізнати таку підступність серед подруг, які, здавалося б, щиро прив’язані одна до одної. Саме така дружба і дає привід для розмов про те, що жінки взагалі не здатні дружити.

Чиста вигода А чи можна дружити на рівних, якщо життя кожної з вас по різні боки фінансового бар’єру? На цю тему багато міркувати, «Дружба, заснована на можна але на декілька позитивбізнесі, краща, ніж бізнес, них відповідей, зазвичай, сила-силенна заснований на дружбі». знаходиться негативних. Часто жінки Рокфеллер дружать роками тільки заради вигоди. Хоча практичність вважається чоловічою рисою, насправді й жінки не обділені цією якістю, просто виражають це інакше. У таких відносинах одна жінка займає явно лідируючу позицію, а друга немов чіпляється за першу. Одна досягає успіхів у кар’єрі, в особистому житті, друга намагається знайти хорошу роботу за рахунок зв’язків своєї більш щасливої подруги, або хорошого чоловіка, завдяки тим же зв’язкам і цікавому колу спілкування першої.

Такий симбіоз може проіснувати стільки, на скільки вистачить терпіння у подруги — лідера. Дуже часто на тлі невлаштованості у менш успішної подруги виникає почуття заздрощів й обра́ зи, що роз’їдає душу, кращі подруги стають ворогами і така жіноча дружба розвалюється. Основні причини розриву — комплекси з приводу того, що Ви не можете рівноцінно віддячити подрузі за дорогий подарунок, не маєте можливості запросити її у дороге кафе чи поїхати разом в цікаву закордонну подорож. Але ж можна на цю проблему подивитися з іншого боку, і міцні тенета дружби ніколи не розірвуться. Якщо вже так трапилося, що Ви з подругою опинилися в різних фінансових категоріях, основне, що радять психологи — не комплексувати. Не треба «лізти зі шкіри», аби подарунок у відповідь був на таку ж суму, як і подарований Вам. Головне, щоб він був від щирого серця.

Клуб за інтересами Якщо дві дівчини знаходять схожість у поглядах, звичках, якщо у них однакові смаки — це стає приводом для довгих і теплих відносин. Приємно, коли хтось тебе зрозуміє, вислухає і підтримає, порадить, як знайти вихід із ситуації, що склалася. І цей хтось — твоя найкраща подруга. Буває також чорна смуга в житті, коли наступає депресія і все валиться з рук, а світ здається сірим і злим. Саме в такі моменти на варті гарного настрою завжди стоїть подруга. Вона може вислуховувати цілий день проблеми, що накопичилися і в усьому погоджуватися з тобою, що додає впевненості в собі і депресію — як рукою зняло. А може і відчитати, накричати, змусити взяти себе в руки. Що, як не дивно, теж діє. Іноді ми думаємо, що дружні стосунки є мимовільною річчю, необхідною для заповнення часу поки не з’явиться кохання. Проте, це не так: сім’я не може знаходитися в ізоляції, друзі просто необхідні. Відсутність друзів може стати причиною розпаду родини: часом після сімейної сварки нікому тебе підтримати, допомогти порадою. Іноді просто необ-

хідно покинути усі домашні проблеми «Дружба робить час процвітання і просто посидіти з подругою в кафе за філіжанкою кави. З цього можна зроби- прекраснішим і полегшує горе тим, хто ти висновок: не розкидайтеся друзями у може розділити його з другом». момент налагодження свого особистого Марк Тулій Цицерон життя і не виходьте заміж за тих, хто в обмін на любов хоче, щоб ви покинули своїх подруг. Просто у всьому повинна бути міра: потрібно не відкидати подруг, і, в той же час, не дуже близько підпускати їх до свого чоловіка. Нехай ваша дружба буде лише вашою. Як бачите, перешкод для існування міцної жіночої дружби набагато більше, ніж підстав для її збереження, і лише подруги, які знайдуть у собі сили переступити через будь-які бар’єри (заздрість, недовіра, гроші тощо), здатні підтримувати дружні взаємини. Над дружбою, як і над будь-якими відносинами, треба працювати. Треба вміти бути відвертою, але при цьому дотримуватися тактовності. Потрібно довіряти, але розуміти, що саме може бути використане проти тебе під час можливого конфлікту. Важливо вміти не переходити дорогу подрузі й не заздрити її успіхам. Врешті-решт, потрібно не відбивати одна в одної чоловіків.

Все буде

ОРГАНІЧНО

Куди поділася пристрасть?

ТЕКСТ: Леся Киращук ФОТО: Устин Компанієць

Більшість казок закінчується весіллям головних героїв, проте, чомусь ні одна з них так не починається. Чому? Можливо це натяк наших мудрих пращурів на те, що в шлюбі не відбувається нічого казкового? З дня в день, із року в рік, стосунки стають все більш звичними та зовсім не казковими. Здавалось би, ось вона, будь-ласка — кохана і бажана людина, поряд зранку до ночі. Чи, якщо точніше, з ночі до ранку. І на початку сімейних стосунків закохані молодята насолоджуються цим привілеєм на повну. Вир пристрасті, бажання, ніжності та ласки. А що далі?

80 %

розлучень відбуваються через те, що хтось із подружжя незадоволений сексуальним життям

Власний сценарій А далі змінюється реальність, яка щоразу нагадує про те, що в пари вже двійко діточок, які постійно потребують уваги, а рано-вранці вставати на роботу. Деякі пари живуть з батьками і не можуть розслабитися та отримати справжню насолоду, оскільки рідні сплять в сусідній кімнаті. Інші, бояться, що характерне поскрипування ліжка розбудить дітей. Тому, статевий акт рідко завершується найвищою точкою насолоди. І взагалі, все частіше

з’являються відмовки: «Голова болить», «Я сьогодні втомлений!» тощо. Все чітко і зрозуміло, любовний сценарій щоразу повністю повторюється від початку і до кінця, відомо яким буде кожен наступний жест. Нічого нового. Нудьга... Пристрасті вщухають, але це зовсім не означає, що слід змиритися з таким станом речей і продовжувати рутинне співіснування. Кожна пара може змінити сценарій свого інтимного життя. Звісно, це потребуватиме певних зусиль від обох.

Міфи та реалії Не варто жити міфами зі сторінок численних жіночих романів. Без сумніву, це надзвичайно красиво: романтична вечеря у світлі свічок, ванна наповнена шампанським, із пелюстка-

ми троянд на поверхні... Як наслідок, завищені очікування стосовно партнера і розчарування. Реалії життя диктують свої правила: діти, родичі, друзі, кар’єра, хобі, щоденні турботи, побутові клопоти, безліч справ. Щільний графік в якому, здається, не знаходиться місця налагодженню стосунків та інтимного життя. Проте, саме гармонійні сексуальні відносини дають подружжю внутрішній спокій, задоволення та сили для щоденного марафону.

Кількість чи якість? Слід усвідомити, що секс є надзвичайно важливим фактором у сімейному житті. Не надто важливо, наскільки часто подружжя має статеві стосунки. Важливо інше — чи вистачає їм цього, щоб відчувати себе задоволеними? Якщо сексуальні стосунки не носять постійний характер, пара перестане відчувати емоційний зв’язок, який колись виник між ними, — так стверджує більшість сексологів. Також, не варто забувати про те, що в подібній ситуації вірогідність зради зростає в декілька разів. Сексуальне задоволення залежить від якості сексу, а не від його кількості. Скільки б разів на тиждень не мали місце інтимні стосунки, не варто їх підраховувати. Це вбиває всю романтику стосунків, знищує натхнення, перетворює сексуальні стосунки подружжя в рутину та обов’язок. Коли сексуальні відносини сприймаються як чергова побутова справа, досить важко отримати задоволення від взаємного бажання. Адже там, де з’являється обов’язок, немає місця творчості, щирості, радості.

Від теорії до практики Секс починається з думок і фантазій, а не з фізіології. Займіться вивченням позитивних рис коханої людини. Зберіть «колекцію» позитивних якостей, якої б вистачило, щоб відродити своє сексуальне бажання. Сексуальний аспект подружнього життя потребує постійної підтримки новизни та різноманіття. Почніть дивувати один одного. Намагайтеся бути загадковими та

До сорокарічного віку (±5 років) подружжя насолоджує втіхами у ліжку 2–3 рази на тиждень. В більш старшому віці кількість може зменшитися до 2–3 разів на місяць таємничими один для одного. Бажання зароджуються в голові, надихайте і творіть самі! Сексуальні стосунки можуть бути гармонійними лише в тому випадку, якщо партнери старанно вивчають фізіологічні, емоційні та психологічні особливості один одного. Про свої потреби завжди слід говорити, але не напряму, а натяками, жестами, поглядом тощо. Щоб отримати повне задоволення слід не лише отримувати щось від партнера, але й віддавати. Торкайтеся та обіймайте один одного частіше. Поцілунки та дотики не є обов’язковим початком статевого акту, проте, кожній людині потрібно відчувати себе коханою та привабливою для свого партнера. Ваша спальня це «святе» місце. Воно не призначене для з’ясування стосунків і,

Все буде

ОРГАНІЧНО

Українки зовсім не мріють про велику кількість оргазмів. Більш важливим для них є платонічний зв’язок, відчуття безпеки та духовна близькість з партнером дарувати подарунки, засипати компліментами. Бачити в дружині не лише турботливу маму, а, насамперед, привабливу жінку.

«І жили вони довго та щасливо...» тим більше, сварок. Це територія насолоди та відпочинку. Урізноманітнюйте своє інтимне життя, не бійтеся експериментувати. Зараз це зробити досить легко — еротичні фільми, іграшки, нові пози. В жіночому арсеналі завжди спокуслива білизна, високі підбори, оригінальні парфуми та вміння зваблювати. Чоловіча прерогатива — дивувати,

Інший погляд Асексуали — інтим не пропонувати! Всесвітня Асоціація Асексуалів (AVEN – Asexuality Visibility and Education Network) була створена у 2001 році. Асоціація пропагує життя без статевих контактів та взаємовідносини між чоловіком та жінкою, які обмежуються лише платонічною любов’ю та дружбою. Зараз до когорти асексуалів належить кожний сотий житель нашої планети. За кордоном існують спеціалізовані клуби, шлюбні агентства та навіть магазини для цієї меншини. Асексуали щиро переконані в тому, що статевий акт це

всього-на-всього безглузді рухи тіла, які просто вбивають час, який можна використати для більш важливих та корисних справ. Проте, вони також створюють сім’ї (без сексуальних взаємин) і хочуть мати дітей, на відміну від активістів руху чайлдфрі (англ., сhild free – «вільний від дітей»), які не бажають мати дітей та створюють сім’ї без нащадків. Асексуали, хоч і можуть зачати дитину природнім шляхом, все частіше вдаються до методу штучного запліднення або послуг сурогатних матерів.

Відомо, що хороші сексуальні стосунки не лише приносять задоволення, а й лікують. Зокрема, діють як знеболювальне, оскільки під час оргазму виділяється ендорфін — природнє знеболювальне. Тож, замість анальгіну займіться коханням. Завдяки хорошим сексуальним стосункам можна збільшити тривалість життя на 10 років. Під час статевого акту збільшується кількість так званого гормону довговічності. Немає часу на фітнес-клуб чи тренажерний зал? Під час кожного сексуального акту спалюється близько 400 калорій. Крім цього, хороший секс піднімає настрій. Секс збільшує частоту серцебиття. Кров тече артеріями та венами із більшою швидкістю. Це запобігає утворенню тромбів. Поєднання приємного з корисним має позитивний вплив на наше фізіологічне та емоційне здоров’я. Одна із найбільших переваг сексуальних стосунків у подружжя, яке живе разом не перший рік — цілковита довіра партнеру та можливість ділитися з ним усіма аспектами сексуальності. Дайте волю своїй фантазії, звільніться від рамок та створіть сприятливе середовище, де можна експериментувати та насолоджуватися інтимними моментами із людиною, з якою плануєте жити довго і щасливо.

Тема сексу в сучасному суспільстві обговорюється досить вільно. Для багатьох не залишилося жодних табу. Добре це, чи погано — кожен вирішує для себе сам. Якщо ти ще не визначилась/визначився із тим, що означає секс особисто для тебе, — пропонуємо пройти тест.

Секс — це дзеркало стосунків 1. Перш ніж виходити заміж/одружуватися, потрібно переконатися чи задовольняє тебе партнер в сексуальному плані… а) звичайно, а як же інакше; б) якщо люди кохають одне одного, в них не буде проблем із сексом; в) секс — не найважливіше в житті. 2. Так сталося, що твоя подруга/друг пішла(-ов) на вечірку із твоїм/твоєю хлопцем/дівчиною. Знайомі розповіли тобі, що вони там цілувалися. Твоя реакція:

7. «Немає нечутливих жінок, є лише незграбні чоловіки». А ти як думаєш? а) погоджуюсь; б) не погоджуюсь; в) так думають небезпідставно. 8. Чи розповідаєш ти комусь про свої попередні романи? а) лише своєму партнеру; б) нікому і ніколи; в) тільки найкращій подрузі/ другу. 9. Як ти вважаєш, звідки краще отримувати інформацію стосовно питань пов’язаних із сексом?

а) це неможливо; б) знати їх більше не хочу; в) я сама/сам винна(-нен) в тому, що створила(-ив) таку ситуацію.

а) з книг; б) із бесід з подругами/друзями; в) із власного досвіду.

3. До якої групи належать твої улюблені кольори?

а) так; б) ні;

а) зелений, жовтий, помаранчевий; б) чорний, червоний, синій; в) рожевий, бежевий, блакитний.

11. Чи вживаєш ти алкогольні напої?

4. Які засоби контрацепції ти вважаєш найбільш прийнятними? а) презервативи; б) бути насторожі. 5. Ти любиш засинати: а) із увімкненим світлом; б) в темряві; в) мені байдуже. 6. Коханий(-а) дарує тобі своє фото. Ти будеш його зберігати: а) в шухляді столу; б) в гаманці; в) під подушкою.

10. Ти почуваєшся вільно з партнером при денному світлі?

а) практично не вживаю; б) час від часу; в) постійно. 12. Ти вважаєш, що мастурбація це: а) своєрідна заміна сексу; б) корисна фізична та душевна розрядка; в) шкідлива звичка чи хвороба. 13. Що, на твій погляд, збуджує найбільше? а) еротичні фото; б) власне тіло, коли бачиш його відображення в дзеркалі; в) оголене тіло чоловіка/дружини.

Кожна четверта жінка має посібник із сексу. А серед чоловіків лише 15,5% є власниками подібної літератури 13–20 балів Інтимні стосунки для тебе поки що порожній звук. Хоча секс тебе й цікавить, насправді, ти боїшся власних відчуттів. Ти сама/сам не наважуєшся проявити ініціативу, а тим більше не дозволяєш, щоб це зробив хтось інший. Не забувай, що врешті-решт все залежить лише від тебе. 21–38 балів В особистому житті в тебе все гаразд. Ти знаєш ціну задоволенню, але разом з тим, ставишся до сексу без фанатизму. Любов без сексу для тебе занадто нудна, а секс без кохання ти не визнаєш. Найважливіше — це почуття. 39–49 балів Для тебе секс — це спорт: ти ставиш перед собою ціль і досягаєш її. Звісно, інтимні стосунки важливі, але той, хто їх переоцінює, так як це робиш ти, ризикує все життя бігати ілюзіями. Секс це прекрасно, але має бути й любов, чуттєвість, пристрасть, довіра, ніжність та взаєморозуміння. А Б В 1 6 3 0 2 5 1 4 3 2 6 3 4 3 1 5 6 2 4 6 1 3 2 Для представниць 7 3 5 2 слабкої статі 8 3 1 4 більш характерні фантазії, засновані 9 1 2 5 на почуттях. Чоло- 10 7 1 віків більшою мірою 11 1 3 5 хвилює фізіологія 12 1 3 2 — реакції, пози, 5 1 3 обставини 13

Все буде

ОРГАНІЧНО

День із життя вагітної.

Життя прекрасне! ТЕКСТ: Слава Світова ФОТО: Олена Лажневська

... І всі казали: «Ой, то такий важкий труд. Зачати дитину — то дуже важкий труд». І скрушно хитали головами. Казали: «З першого разу — то так не вийде, то дуже треба старатися». А одна із заміжніх подруг, котра якраз третім дитям вагітна, поставила очі на круг і утаємничено проінформувала: «У тридцять років головне — що? Головне — ову-ля-ція!». Не те, щоб я перейнялася, але поки шукала на віртуальних просторах дефініцію терміну «овуляція», поки засвоювала інформацію, несподівано... завагітніла! ***

[6:00]

Четвер, 27 жовтня, 2011 Крізь темряву кімнати і аж до мого сонного мозку лине мелодія будильника. Коханий мирно спить збоку, а я лежу вся така щаслива, усміхнена і свідомо ВАГІТНА. Вчора всі сусіди, разом з кицею Сонею та таксою Баджиком чули мій гордий крик радості, що доносився з надр туалетної кімнати. Загадка в очах і заповітна смужка паперу з двома синіми смужками у руках — вчора я вибухнула щастям! «У нас буде дитинка!» — і допитливим поглядом на коханого. Зрадіє? Злякається? Знітиться? Зрадів!! Ура!! А зараз спить спокійно. Гордий батько нашого майбутнього сина... Або доньки... Ні, мабуть, таки сина.

[6:35]

Четвер, 27 жовтня, 2011 Окрилена вагітністю схопилася на ноги. Так і проспати можна! Коханому — сир, ковбаска, масло, грінки — смачного! Чай гарячий. І дві ложечки цукру. Як він любить! І усмішка не сходить, не сходить з обличчя! «Мася, ти будеш пити зі мною чай?», — цікавиться коханий. А побачивши мою мармизку, округлює очі від подиву: ЩО СТАЛОСЯ? Сиджу на ліжку — вдих-видих, затиснула носа обома руками... Це все вони. Нудики. З’являються несподівано. Невчасно. Непередбачувано. Катують молоде тіло і душу. Змушують, як Шекспірівського героя, ходити з риторичним питанням на вустах: «Бути чи не бути? Бігти до унітазу чи не бігти?»

[7:00] Четвер, 27 жовтня, 2011 Поснідала склянкою мінеральної води з лимоном. Тонізує.

[7:15] Четвер, 27 жовтня, 2011 Уже 15 хвилин стою перед дзеркалом. Розглядаю свій живіт. По-моєму, він почав рости. Чи... може, ще рано?..

[7:30] Четвер, 27 жовтня, 2011 Ще 15 хвилин стою перед відчиненою шафою. Створюю образ «Красивої та вагітної молодої жінки». Стильна сукня пісочного кольору, під поясок. Срібні сережки-диски, чоботи на високих підборах. Кілька крапель улюблених парфумів — на зап’ястки та шию. Ой... фу!... Трохи переборщила з парфумами, по-моєму. Кхм, ну нічого. Дорогою на роботу вивітряться!

Слава Світова

[7:45] Четвер, 27 жовтня, 2011 Цок-цок-цок — підбори по асфальту! То іду я — щаслива і вагітна! Господи, яке таки щастя! І нудики пройшли, на серці — весело, у сумці — свіжий лимон і пляшка води. Робитиму на роботу тонізуючі коктейлі. І загадково усміхатимусь.

[7:47] Четвер, 27 жовтня, 2011 А як я маю сказати шефу, що вагітна?...

[8:55] Четвер, 27 жовтня, 2011 Піші прогулянки корисні для здоров’я! Глибокий вдих — ви-и-дих, глибокий вдих... Ой! Що це так смердить? Прости, Господи, — молодик, вимочений у одеколоні «Саша». Хіба так можна? Блокую нюхові рецептори на хвильку, минаючи зону загострених екстремальних запахів. Знову роблю глибокий вдих — аромат смаженої картоплі з цибулею несподівано наповнює легені. Хтось готує сніданок. Кх, кх — що це зі мною? Я — Парфумер? Це ж від коли? Доки дійшла на роботу відчула усю палітру специфічних запахів навколишнього середовища: миючий засіб крізь відчинену кватирку на третьому поверсі, прілий варений рис, що у SUSHI, сигаретний дим, одеколон «Кароліна Геррера 212», бензин, собачі екскременти, зів’яле листя, кава з молоком, новий шкіряний салон он того сріблястого авто....

МАЛЕНЬКИЙ ВСЕСВІТ Наллю собі у чашку трохи неба. Зроблю ковточок. І сяду тихо у саду плести вінок з ромашок — білих, ніжних. Я не чіпатиму пелюсток їхніх, і «любитьчи-не-любить» не ворожитиму до ранку. Бо знатиму, що любить, просто знатиму... І ноти вітру захочеться мені тихенько проспівати — від радості. І усміхнутись сонцю захочеться — від щастя! І загадково світ довкола мене ще дужче барвами заграє! І заглядатиме мені увічі. І таємницю — нашу, народжену з Любові, — вгадувати буде. А я відчую за плечима крила і прислухатимусь до себе. До дивадивного, що у мені зростає... Є — я, і він, і наш Маленький Всесвіт! Дарований нам ясним Небом...

Все буде

ОРГАНІЧНО

Життя прекрасне! Я — вагітна!

[9:00]

[12:05]

Четвер, 27 жовтня, 2011

Ось я і на роботі! Для початку перевіримо пошту. І вип’ємо води з лимоном.

[10:58] Четвер, 27 жовтня, 2011 У поштовій скрині — 127 непрочитаних повідомлень від учора та 11 — від сьогодні. Я тільки на хвилинку хотіла подивитися, якою буде погода на вихідних, і побачила закладку «Дитячі колиски, коляски, автомобільні крісла». Захопилася.

[11:02] Четвер, 27 жовтня, 2011 Прийшов шеф. І нудики.

[11:32] Четвер, 27 жовтня, 2011

Я тільки ще трішки подивлюся на ці неймовірні дитячі рейтузики з кумедними жирафчиками та качечками на сідничках, ну, і ще на комбінезончики! Ну, і закінчу драфт документа для шефа, звісно... Ух-ти, яка ша-а-апочка!!

Час обідати. Довго вивчала меню. Шлунок слав імпульси — того не буду! Цього не хочу! Нарешті, обрано суп із лосося. Чудовий вибір! І така смакота! Ммм, ням!

[12:48] Четвер, 27 жовтня, 2011 Нудики. Нудики. Нудики. Нудики.

[12:53] Четвер, 27 жовтня, 2011 Мчу офісом, змітаючи собою чужі папери на столах. Ледве добігла до жіночого туалету. Ледве встигла до унітазу. Класика кінематографії. Ну що ти скажеш?... А такий смачний був суп. І дорогий.

[13:20] Четвер, 27 жовтня, 2011 Треба ще трішки попрацювати. Для серйозності одягла окуляри на носа. Відкрила таблицю Excel. Зробила ковток мінеральної води з лимоном.

[13:22] Четвер, 27 жовтня, 2011 А ця вода з лимоном таки рятує! А от робота не йде. Подивлюсь краще на значення імені Денис. Або Дем’ян. Про всяк випадок, вивчу також походження імені Поліна. І ще Маргарита.

[15:20] Четвер, 27 жовтня, 2011 Написала подрузі листа. Потім ще одній подрузі… Веніамін, до речі, теж непогане ім’я. Або Влад.

[15:38] Четвер, 27 жовтня, 2011 Як же все-таки сказати шефові, що я вагітна?? Не зайду ж я до його кабінету, потуплю очі і бовкну: «Михайле Костянтиновичу, я — вагітна!». Птху!

[15:40] Четвер, 27 жовтня, 2011 О! Смс від коханого! «Мася, я найщасливіший чоловік на світі. У нас буде дитина. Я тебе кохаю!» Защипало у носі. Що це? Сльози — градом...

ючи пальцем у екран, — «ота чорна плямка?» «Ні, то навколоплідні води», — пояснює лікар, — «Бачиш кільце таке?» «То — дитинка?...» — сумніваючись перепитую спантеличена я. «Ні-і-і», — усміхається лікар, — «Кільце, а в ньому світла крапочка. Ось це дитинка. Бачиш, як пульсує сердечко?» У подиві округлюю очі на екран, де посеред відтінків темно- і світло-сірого ритмічно б’ється маленьке серденько. «Моя дитинка», — видихаю радісно, усміхаючись. А у носі зрадницьки пощипує від сентиментів.

[18:10] Четвер, 27 жовтня, 2011 Щаслива і вагітна я — вдома. Урочисто сиджу на дивані. Чекаю коханого — усмішка на обличчі, роздруківка чорно-білого фото нашої маленької дитини (5 тижнів усього!) у руці. І ще лікар сказав — ніяких високих підборів...

[18:28] Четвер, 27 жовтня, 2011 Коханий прийшов з квітами! Вони пахнуть літом, нектаром. І щастям...

[15:48]

[19:45]

Четвер, 27 жовтня, 2011

Випила сирої води. Вмилася. Заспокоїлася. Всі вагітні такі щасливі? І — такі сентиментальні??

[16:00] Четвер, 27 жовтня, 2011 Час збирати речі і йти до лікаря. Прийом о 17:00. Мені вже час! Ура!

Після вечері гортаю журнал «Курс молодих батьків». Чомусь раптом так захотілося спати... Бережно торкаюся рукою свого живота: «На добраніч, дитинко! Я тебе люблю!». Крізь сон чую, як коханий мене цілує і підтикає покривальце.

[17:05] Четвер, 27 жовтня, 2011 Лежу на кушетці олов’яним солдатиком і усміхаюсь від вуха до вуха. «Ну, зараз будемо розглядати маленькі кіски та бантики», — каже лікар. «Які ще бантики?» — я, брівки «доміком». «Дівчинка буде! У мене інтуїція», — мовить лікар. «Ну, аби здорова дитинка», — констатую мудро я. І ось екран здригнувся, на ньому з’являється овальна темна плямка. «Оце — дитинка!?», — радісно гукаю я, тиця-

Все буде

ОРГАНІЧНО

Діти — квіти. А куди їх подіти? ТЕКСТ: Оксана Вращук

Сучасні батьки в гонитві за кар’єрним ростом, самореалізацією та самоствердженням все менше часу приділяють сім’ї, а дітям все частіше доводиться лишатися з нянями чи бабусями. У великих містах ця проблема гостріша, ніж у затишних провінційних містечках, однак знайти хвилинку для спільного відпочинку завжди можна. Діти люблять коли в сім’ї все гаразд, коли батьки про них не забувають і створюють для них свято. Для малечі увага батьків цінніша і бажа-

ніша за будь-які подарунки. А чи вміємо ми, дорослі, організувати цікаве та різноманітне дозвілля для себе та дітей? Як багато часу ми приділяємо

дітям? Буває складно відповісти на ці прості запитання. Тож давайте разом пошукаємо нескладні, але цікаві ідеї для відпочинку.

Відпочинок на природі Мабуть, кожна людина мріє отримати від відпочинку відчуття легкості та піднесений настрій, нові свіжі враження, а ще забути про щоденні турботи хоча б на годину. Найпростіший спосіб провести час весело — поїхати чи піти на природу з друзями та дітьми. Головне не забути прихопити з собою все необхідне і для пікніка, і для активного відпочинку, а коли в компанії є маленькі діти, врахувати їх потреби та кліматичні умови. Результат: відпочинок не потребує великих фінансових затрат, але досить ефективний. Останнім часом набирає обертів сільський туризм. У передмісті та у мальовничих українських селах все більше з’являється садиб, у яких з радістю приймають туристів. Господарі організовують відпочинок з сільським колоритом — домашньою їжею,

пішими або кінними прогулянками до річки та лісу, риболовлею та збиранням грибів, водно-банними процедурами. А чого лише вартий чай з лісових трав та медом в кінці насиченого дня на свіжому повітрі! Дітям особливо цікаво спостерігати за домашньою живністю — сільським «зоокуточком», гратися на свіжому повітрі, купатися в річці, або просто ганяти метеликів у росяних травах. Любителі екстриму та мандрів не змінюють стилю життя навіть після народження дитини. Тому за період декретної відпустки встигають об’їхати на тільки Україну — навіть пів-Європи. Звісно, вважається, що мандрувати, особливо з немовлятами — небезпечно й дуже складно. В уяві постають образи тяжких акліматизацій, малярійних комарів та ще безлічі труднощів. Тому молоді батьки, а особливо мами, заточують себе й дитину в добровільну ізоляцію від світу на певний час. Мандрівниці стверджують, що даремно, адже дитина краще розвивається набираючись нових вражень та знань в подорожах, і чим менше маля, тим легше та веселіше з ним мандрувати. Прогулянки парком — найпростіший та найдоступніший вид відпочинку та релаксації, адже природа і в місті — природа.

Відпочинок у місті Блага цивілізації ще ніхто не відміняв, тому для тих, хто любить комфорт, існує низка цікавих закладів, куди можна відвести дітей та розважитись самому. Мабуть, у кожному місті є розважальний комплекс, який займає досить значні площі. Там Ви знайдете практично все — від арт-кафе, піцерій, відкритих і закритих дитячих майданчиків, до мультимедійних тирів, 5D-кінотеатрів, катрингу та екстремальних розваг. Перевагою таких закладів є те, що відпочити можуть усі — доки дитина розважається на надувних атракціонах, мама може розслабитися і випити кави, а тато отримати дозу адреналіну на треках картингу. В спеціалізованих центрах дитячі атракціони проходять контроль у відповідних службах, тому за безпеку навіть півторарічних малюків можна не турбуватись, адже для дітей молодшого віку передбачені спеціальні ігрові майданчики. У вихідні дні з дітьми працюють аніматори — проводять різноманітні свята, конкурси та естафети. Тенденції змінюються не лише в моді, а й у відпочинку. Нарешті повертається мода на театри, тепер зали лялькових театрів знову переповнені, а денні сеанси мультиків в кінотеатрах все частіше відвідують діти.

У містах щороку з’являється все більше дитячих кафе, розважальних центрів, дельфінаріїв та аквапарків, ковзанок та дитячих майданчиків, тому вибір за нами, батьки, бо головне — бажання відпочити з дітьми, а варіантів для розваг є багато.

Домашні розваги А як гарно провести час з дітьми вдома, адже не завжди є можливість поїхати кудись чи піти. Запропонуйте дітям помріяти та пофантазувати, разом придумати цікаву історію, намалювати її героїв. Можна поборотися подушками, або просто спекти смачний торт, зробити сімейний фотоальбом або провести науковий експеримент, перебрати старі речі та віддати їх на благодійність — дайте волю фантазії і діти пишатимуться Вами та Вашою винахідливістю, тішитимуться кожній хвилині, проведеній у Вашому товаристві та з нетерпінням чекатимуть наступного вік-енду.

ФАЙНІ МАНДРИ

Різдвяна подорож

до Ясіні

Різдво зриває пелену буденності із нашого життя. Воно запалює світло у наших душах. Святкування Різдва сповнене радості, любові та здійснюваних мрій. Все це єднає нас за святковим столом: дітей, дорослих, бабусь і дідусів, далеких родичів, що приїхали чи прийшли. Тому так любимо ми і цінуємо це свято.

ТЕКСТ: Віталій Креслав ФОТО: Іван Меліка

Різдво буває всього-на-всього один раз у рік, і хочеться провести його так, щоб запам’яталось на довго. Не дарма, існує приказка: «Як зустрінеш Різдво, так проведеш рік». Тому, давайте проведемо його чарівно, весело та достойно, у теплому і затишному родинному колі. Пропоную подорож у незабутній, чудовий, оповитий засніженими стежками, Закарпатський край — селище Ясіня.

Дорога Їхати будем з Коломиї, а звідти вже добиратись автобусом трасою H-09 чи електропотягом на Рахів. Рекомендую обов’язково відвідати Музей Писанки у Коломиї. Ця невеличка будівля у вигля-

ді величезного яйця заполонила серця вже багатьох. Вона єдина у світі культурна установа, яку побудували у 2000 році спеціально для збереження і виставки творів писанкового мистецтва. Вражень після відвідин цього музею залишається набагато більше, ніж на 5 гривень — стільки коштує дорослий вхідний квиток без екскурсовода. Дорога на Ясіня нагадує собою синусоїду. Неначе сюрпризи, з кожним разом відкриваються все нові й нові краєвиди. Обабіч дороги зустрічаються перевали та величезні гостроверхі скиби, круті підйоми і повороти, які не дадуть заснути подорожньому. Мальовничі села, поміж яких варто відзначити

Яремче та Ворохту, ще більше надихають рухатись далі. Якщо виглянути у вікно, то можна побачити густий білий дим, що суне із коминів гуцульських хатин, ніби хмара. Загорнувшись у теплу овечу одежу, походжають граждами (дворами) ґазди і ґаздині — прислухаються, як колядники вже щосили десь дмуть у роги і трембіти, наспівуючи: «В неділю рано Сонце сходило...» Що ж, Карпати святкують народження Божого сина, а наш шлях лежить трохи далі, ще вище, у столицю Гуцульської Республіки — Ясіня.

Ясіня: знайомство з селом Cелище розкинулося на висоті 650 метрів над рівнем моря, в долині між Свидовецьким та Чорногорським хребтами, на берегах річок Лазещина та Чорна Тиса. Остання впадає своїми водами в блакитний Дунай. А за 40 км від Ясіні стоїть Географічний Центр Європи — село Ділове. Ясіня — це місце відпочинку для туристів. Відпочивають тут цілий рік, але саме зимою сюди з’їжджаються мешканці з сіл і міст всієї України, аби

стати свідком чудової та незабутньої різдвяної епопеї, разом із трембітами, колядками та чепурними гуцульськими костюмами. У цьому селі відчуваєш якийсь дивний спокій, хоча саме зимою тут розпочинається бурне, яскраве та трохи галасливе життя. Мабуть, це тому, що люди дбають про традиції. Гуцули вчать своїх дітей так, як вчили їхні діди і прадіди сто, двісті років тому. Тут вчать не забувати минуле і цінувати сім’ю. Вона тут — найміцніша, наймиліша та найдорожча, побудована на найбільшій повазі до батьків, до родинних коренів. Про заснування поселення, побутує ціла легенда, яку знають навіть місцеві дошкільнята. Згідно з нею, галичанин Іван Струк пас на полонині овець, але раптовий глибокий сніг завадив йому перегнати отару додому. Тож він зробив з ясена кошару для овець, а сам подався до своїх. Коли повернувся — застав отару цілою і неушкодженою, та ще й із приплодом. Щасливий Струк зрозумів, що це не просто так, а знак долі і вирішив на цьому місці поселитися. Побудував дім, перевіз родину. Були зроблені перші хати, ріс ясеневий ліс, і Струк

Згідно з легендою, поблизу ясеневого лісу галичанин Іван Струк заснував селище. А ясен відтоді став символом селища і його назвою. І нині на гербі Ясіні – вівчар Струк, зелене дерево та отара

ФАЙНІ МАНДРИ назвав почате ним село Ясіням. Згодом, тут з’явилась перша дерев’яна церквиця, яку прозвали Струківською. А ясен відтоді став символом селища і його назвою. І нині на гербі Ясіні — вівчар Струк, зелене дерево та отара. У місцевому історико-краєзнавчому музеї, який був відкритий у 1966 році, можна дізнатися, що жителі Ясіні не звикли схиляти голови перед панами і не раз піднімалися проти імперської влади та загарбників. Не дивно, що саме це закарпатське селище і стало однією

Вирушаючи у гори, візьміть не менше 2-х пар взуття, одне з яких — кросівки або їх аналог. Краще замовляти житло в Карпатах наперед.

з головних «лоївок» Олекси Довбуша. На згадку про відомого ватажка в Ясіні залишилися урочище Білі хрести і капличка Довбуша 1750 року в урочищі Стебному. Місцевий екскурсовод розкаже Вам, як тут у 1918-му вибухнуло нове повстання, проте вже під іншою назвою — Гуцульська Республіка. Ця визначна подія запалила серцях багатьох гуцулів та стала першими кроками у боротьбі закарпатців за незалежність України. З цього часу фактично розпочинається новий період у становленні села. Розвивається торгівля, діють оптові склади. Чеська влада сприяла розвитку сільського господарства та освіти. Надавалися кредити людям, які бажали придбати землю. Ремонтувалися дороги й будувалися нові автодороги, підпірні стіни. Була побудована вузькоколійна залізниця, яка, на жаль, була зруйнована у 60-х роках радянською владою. Такий розквіт дав поштовх для динамічного розвитку торгівельної індустрії та туризму.

Туристична база, відпочинок Сьогодні до послуг туриста у селі існують чотири комфортабельні готелі, декілька приватних садиб, котеджів та баз відпочинку, зокрема «Едельвейс». Пропоную у ній і зупинитись. Вам запропонують три типи номерів: економ, покращений та сімейний. Кімнати всі теплі, затишні та обшиті натуральною деревиною. Прибирають їх раз на три дні, є санітарний вузол. Вода постійно гаряча, хоча вночі бувають із цим проблеми, є телевізор, опалення як у сауні, його можна регулювати самостійно. До речі про сауну — при турбазі вона відмінна. Персонал привітний, особливо вітається знання української мови. Можна також замовити екскурсію селищем, де Ви ознайомитесь зі звичаями і традиціями гуцулів. Найбільш цікавим є маршрут на найвищу вершину Карпат та України — Говерлу (2061 м). Зовсім неподалік є автостанція, там Вам ще запропонують поїхати на гірськолижний курорт Драгобрат або Буковель. Ціна квитка приблизно буде коштувати 150–200 гривень в одну сторону. Можна також сісти на автобус і поїхати до Яблуницького перевалу, де походивши базарчиком, придбаєте собі красиву вишиванку або вироби з дерева, вовни тощо. У селищі багато кав’ярень та крамниць. У самому центрі села впадає в око цілий торговий комплекс «Світ азарту», подібного якому не знайдеш у більшості закарпатських райцентрів. Все це за якихось 100 метрів від туристичної бази. Ціна за таке задоволення обійдеться Вам від 60 до 105 грн. з особи за добу. Вартість, як на мене, прийнятна і відповідає послугам. Тим, хто полюбляє мандрувати пішки, запропоную видертись на схил урочища Білі хрести і полюбуватися красунею Говерлою, гордим Петросом та їхнім побратимом — полониною Драгобрат. Враження, що ти стоїш у

велетенській чаші, оточеній зі всіх боків хмарами і нескінченними гірськими хребтами. Людська душа радіє і тріпоче, наче у неї виросли крила. Тут добре побути наодинці з думками.

Коляда, святкування.«Єк би ни було Риздва, ни воскресла би Весна» (народна приповідка) Ясіньська коляда, зазвичай, починається біля легендарної Струківської церкви. Це дерев’яна однокупольна п’ятизрубна церква, споруджена гуцулами без єдиного цвяха на крутому березі Чорної Тиси. Неподалік, на старому цвинтарі, що біля двохсотрічної дзвіниці прочитаєте слова: «Люби над все свій рідний край, де нас зродила мати. В чужині долі не шукай. Тут жити і вмирати». Це і є девіз жителів села. В Карпатах вважається дуже почесним прийняти у себе Різдвяний вертеп. Люди вірять у те, що поки є колядники, доти вони живуть на світі. Проте, не всім колядникам вдається обійти всі оселі разом, тому вони діляться на групки. У кожної групи мусить бути керівник — ватажок або, як ще його називають селяни, — «Береза». «Береза» відповідальний за свій гурт, слідкує за одягом і порядком, такий собі диригент ватаги і найбільш шанована людина серед колядників. Впізнати його можна за хрестом, оповитим повісмом, що символізує пелюшки новонародженого Ісуса та дзвінком у руках. Якщо добре попросити «Березу», то можна і самому поколядувати, Вас навіть запросять до однієї із гуцульських осель. Окрім «Берези», у вертеп входять ще скрипаль, трембітар і «Кінь». Уявити вертеп без них неможливо. Скрипаль відіграє найпомітнішу роль у коляді, бо підігрує ватажкові та колядникам до танцю і співанок. А трембіта повідомляє господарів про наближення колядників до їхнього дому. «Конем» же серед колядників називають чоловіка, який носить торбу із зібраною колядою. Серед колядників Ви не знайдете жінок. Чому? Селяни вважають, що справа колядувати виключно чоловіча. Жінки на свята, зазвичай, пораються по дому, готують святковий стіл.

Якщо бажаєте відчути, що таке справжня зима і колядки, почути Різдвяний дзвін та як рипить сніг під ногами, приїжджайте у Ясіня. Гуцули завітають до Вас у гості, зробивши Ваше свято справді незабутнім!

«Як зустрінеш Різдво, так проведеш рік»

Все буде

ЗДОРОВО

Фінська сауна: користь для здоров’я та душі

ТЕКСТ: Юлія Дмитренко

Навіщо люди відвідують сауну? Для декого це просто можливість відпочити з друзями за келихом, «зняти» стрес та абстрагуватися від щоденної метушні. Проте є й ті, для кого це певний ритуал оздоровлення та очищення організму. Сауна може навіть підняти настрій! Тому немає нічого дивного в тому, що дехто вважає цю форму відпочинку дієвим антидепресивним методом. Тому, якщо похмурі зимові дні змушують Вас сумувати, а відсутність сонця та рутинна щоденна робота навіює депресію — мерщій в сауну!

Пара парить, а кісток не варить

Основним профілактичним чинником в сауні є, звичайно, ж тепло. Причому, у відмінності від інших теплових процедур, тепло в сауні діє комплексно, практично на всі органи і системи організму. Перебування в сауні дозволяє прогріти не тільки верхні шари шкіри, але й внутрішні органи. Під час тривалого прогрівання капіляри й судини розширюються, що приводить до активізації кровообігу й інтенсивного виведення продуктів обміну (шлаків) з організму. Розширення судин в парній і подальше їх різке звуження при виході з неї (басейн, прохолодний душ, сніг) має ще одну позитивну сторону. Така, «гімнастика» серцево-судинної

системи, при систематичному відвідуванні сауни, дозволяє привчити організм до змін атмосферного тиску і температур. Тобто Ви забудете що таке головний біль і перестанете застуджуватися від найменшого переохолодження. Сауна з користю впливає й на кістково-м’язову систему. Глибоке прогрівання сприяє розслабленню м’язів, які в повсякденному житті знаходяться в постійній напрузі, що позначається на міжхребетних

та хрящових дисках. А забезпечення нормальної циркуляції крові дозволяє знизити ризик виникнення остеохондрозу. Не можна не відзначити позитивний вплив сауни на людей, які страждають хронічними захворюваннями легенів. В якості консервативного лікування легеневих захворювань, сауна дуже ефективна, оскільки гаряче повітря парної добре розріджує і сприяє виведенню мокроти з легенів.

В сауну з дітьми? Запросто! Багато батьків свідомо привчають своїх нащадків ще з раннього віку не боятися лазневого жару й одержувати задоволення від супутніх оздоровчих процедур — масажу, занурення в купіль тощо. Однак, чи можна дітям відвідувати сауну без шкоди для здоров’я? На думку медиків, найголовніше в цьому питані — це відчуття міри. У багатьох країнах саме сауну використовують для профілактики й лікування ряду дитячих захворювань шкіри та органів дихання. Надзвичайно корисною для дитячого організму є аромотерапія. Це не тільки своєрідне лікування проти хронічних застуд, а й ефективний спосіб покращити дитині настрій. За даними досліджень, діти, що регулярно відвідують сауну, хворіють на 81 % рідше, ніж їх однолітки, не привчені до парної, та й психіка у них більш стійка. У підлітковому віці вони менш піддаються депресії, неврозам та різноманітним розладам. Медики та психологи пов’язують це з заспокійливим впливом сауни, що допомагає позбутися напруги й агресії. Намагайтеся прищепити дитині навички безпечної поведінки в сауні. Тоді відвідування сауни всією родиною буде приносити Вам тільки користь і гарний настрій.

Парся, але не ошпарся Та для того, аби не звести нанівець всі оздоровчі властивості сауни та отримати задоволення і користь дотримуйтеся деяких простих порад. Виділяйте для походу в сауну не менше трьох годин.

Сауна — це фінський аналог російської лазні (баня по-фінськи так і буде — sauna). Єдиними, але дуже важливими відмінностями сауни від лазні є температурний режим і вологість в парній. Навідміну від російської лазні, де температура рідко досягає 100 градусів, у фінській сауні 120–125 градусів — це норма Тривалість одного заходу в парну бажано обмежити до 5 хвилин — непідготовленим людям, і до 10 хвилин — тренованим. У приміщенні парної слід дихати тільки ротом. Ну й, звичайно, стежте за своїм самопочуттям. За найменших ознак запаморочення — парну слід покинути і відпочити в кімнаті або біля басейну. Не метушіться. Для справжніх фінів сауна — священне місце, де має панувати спокій. Тут не можна з’ясовувати стосунки чи сваритися, адже під час напруженої ситуації Ви не зможете розслабитися, нервова система не відпочине, а відтак, і користі від таких процедур буде не багато. Не зловживайте їжею та алкогольними напоями. Пам’ятайте, що добре повечерявши, чи «перехиливши» чарчину з друзями перед походом до сауни, Ви наражаєте свій організм на значну небезпеку. Прийміть душ перед тим, як зайти до парної. Тепла вода розігріє тіло й підготує Вас до перепаду температури. Не використовуйте гель для душу та абразивне мило. Після прийняття душу добре витріться рушником, інакше крапельки на тілі будуть Вас обпікати.

Не забувайте про напої. Мінеральна вода, сік, квас чи трав’яний чай — найкращий засіб допомоги організм під час відновлення водного балансу.

Що з собою взяти? Вас запросили в сауну? Йдете туди вперше і не знаєте що з собою взяти? Тоді наші поради саме для Вас. Рушник. Для комфортного перебування в сауні не забудьте взяти з собою рушники. Один (менший) той, на якому будете сидіти в парній. Інший (більший) для того, щоб витертися після душу. Якщо ж Ви плануєте похід до сауни всією родиною, не забудьте теплі халати для дітей, оскільки в рушниках вони почуватимуться незручно. Взуття. Щоб захистити ноги від грибка та перегрівання прихопіть із собою взуття. Резинові сланці; махрові, виготовлені із соломи чи осоки капці — не важливо. Головне, щоб від небезпек захистили та зручними були. Спеціальна шапочка. Наперед поклопочіться і про банну шапочку, махровий тюрбан чи звичайну хустку із натурального волокна, які захистять не тільки ваше волосся, але й вбережуть від перегрівання голову.

Все буде

ЗДОРОВО

НАЙГОЛОВНІШЕ: не забудьте взяти з собою в сауну посмішку, гарний настрій та веселу компанію! Мочалка або губка. Насправді, тут вже вирішувати Вам. Якщо у Вас чутлива шкіра — використовуйте мочалку. Однак, цим Ви позбавите себе не тільки задоволення, але й користі. А саме: цупка мочалка — відмінний масажер для тіла, вона посилює циркуляцію крові та позитивно впливає на організм. Шампунь та мило. Зрозуміло, після сауни Ви захочете прийняти душ і змити з себе все те, що виділить ваша шкіра, а значить, мило і шампунь

baba CТЕПАНИДА

Йой… Дівчата, як я була таки молода… ну таки не така як зараз… трохи ліпша… Захотіла раз вареників. Не їсти, ліпити. Хазяйка. А мати казали, щоби вареники файні вийшли, то мусить буть талант. А де його взяти?

для волосся — зайвими не будуть. Намагайтеся вибирати засоби, виготовлені тільки з натуральних компонентів без застосування будь-яких хімічних речовин. Бережіть своє здоров’я! Ефірні олії. Сауна — ідеальне місце для застосування ефірний олій. Використовувати їх можна тільки після 2-го або 3-го заходу в парну. Додайте 3–4 каплі улюбленого аромату з розрахунку на одне місце в сауні до чайної

ложки морської солі та розчиніть отриману суміш в літрі води. Цю воду можна просто поставити в парній або збризкувати нею гарячі камені. Не можна змішувати ароматичні масла різних типів: хімічні з натуральними; хвойні з квітковими чи цитрусовими. Керуйтеся принципом: від найлегшого, до найважчого: спочатку, наприклад, лимонний екстракт, а вже в кінці евкаліптовий. Інакше можливі опіки дихальних шляхів та подразнення шкіри.

Дівка як дівка. А думаю так собі: колись хто заміж візьме, то геть з хати вижене як вареників не дам. Бо то ж таки страва традиційна. І от мішу я тісто вже третю годину. Мати казали, треба гарно вимішувати. Начинка тим часом підгоріла. А я ж, як вправна молодиця, хочу все разом робити. Та, аби ж то я знала, чим це все закінчиться… Качаю тісто. Гарне, тоненьке. Я його підіймати – не піднімається. Прилипло. Йой! Шо се робиться?! Ну думаю, раз не катається, то буду відщипувати по маленькому кавалку і руками ліпити. Але кавалка відщипнула добрячого, начинки поклала багатенько – щоб жеж до смаку. А вареники в

моїй уяві вже в сметані танцюють та такі маленькі та акуратні! А мій!!! Йой! Кривобокий, неоковирний, здоровий як кінь. Я йому живіт спорола та випотрошила начинку, взялась далі катати та ліпити… …Пізно вночі, коли тісто і мій терпець скінчилися, на мене дивилися з пів сотні великих шлапаків. Взялася я їх варити. Вода кипить, я одного схопила та й в окріп. А він каменем на дно впав. Я його підчепаю ложкою, а він лежить… Отдихає, бачте! Доладні вийшли вареники, навіть собака і той ляк отримав. Зате женихи по тому так і поперли. Кажу вам, дівчата, ліпіть своє щастя власними руками!

Вам знадобиться: кольоровий картон; ножиці; клей; кольорові олівці або фломастери.

Виріжте із картону прямокутник довільного розміру та зігніть навпіл, щоб утворилася листівка. Колонка від Ілонки

Додаємо новорічне привітання та надсилаємо своїм рідним, близьким чи друзям.

Виріжте три широкі смужки із кольорового картону та складіть кожну «гармошкою». Приклейте на листівку від найбільшої до найменшої. Зверху прикрасьте ялинку конусом із золотистого паперу або фольги.

Із того ж паперу вирізаємо свою етикетку довільної форми (зірочка, квітка, марка, тощо), на якій вказуємо, хто надсилає цю листівку.

Знаю, що зовсім скоро свята. Спочатку Миколай принесе мені подарунки, адже я була слухняною та добре вчилася. Потім прийде Новий рік, і я отримаю подарунки від батьків. Я вирішила також приготувати для них сюрприз. Зараз розповім. Коли настане Святвечір і вся родина сяде за стіл, я заспіваю колядки. Такі, яких вони ще не чули. Я вже їх вчу, мені допомагає братик Андрійко. У неділю було зимно. Я не пішла гуляти, залишилась вдома з мамою. Вона показала мені, як зробити прикраси своїми руками. Я покажу вам що вийшло. Листівку я надішлю своїй бабусі, вона живе так далеко, що бачимось ми лише влітку. Уявляю як вона зрадіє! Ялинку я подарувала вчительці, вона поставила її на стіл у класі. Однокласникам вона сподобалась. Звичайно, мені допомагала мама. Але ялинка вийшла суперова. На свято Миколая до мене прийдуть друзі зі школи та моя найкраща подруга Софійка. Ми будемо прикрашати ялинку. Деякі прикраси я зробила сама. Ви теж зможете: це зовсім не складно. Спробуйте! І у вас на ялинці також оселиться казкова пташка. Я вірю, що вона виконає наші новорічні бажання.

ФАЙНА МАЛЕЧА

Вам знадобиться: кольоровий або білий папір; фольгований папір; циркуль; ножиці, нитка та голка; кульки з фольги.

Зробіть заготовки з кольорового паперу: накресліть на папері почергово кола, щоразу меншого діаметру.

Складіть ялинку з усіх елементів почергово, нанизуючи через фольговані кульки чи намистини на нитку.

Розріжте кола по лінії згину елементів. Склейте до купи «гілочки». Дайте висохнути.

Складіть фольгований конус. Надягніть його на ялинку. Ялинка засяє!

Вам знадобиться: кольоровий картон; ножиці; голка; нитка; намистинки або кулька з фольги.

Вирізаємо 15 смужок довжиною 10 см із кольорового паперу.

Прикраси на ялинку своїми руками

Пронизуємо усі смужки голкою із ниткою зав’язаною на вузлик у кінці.

Стягуємо так, щоб утворилося півколо. Зав’язуємо вузол та прикріпляємо намистиною і стрічкою.

Рівномірно розправляємо смужки — ліхтарик готовий!

Вам знадобиться: кольоровий папір; кольоровий

картон; ножиці; канцелярський ніж; чорний маркер або фломастер; клей з блискітками; стрічка.

Намалюйте та виріжте форму пташки та дзьоба із складеного навпіл картону. Згин повинен бути верхом форми.

Зробіть невеликий надріз (1–2 см) канцелярським ножем по центру вирізаної форми пташки і вставте три смужки із кольорового паперу довжиною 25 см, попередньо оздоблених блискітками.

3 4

Протягніть кожну смужку через отвір так, щоб кінці смужки зустрілися посередині і склейте.

Приготуйте смужки кольорового паперу (одну довжиною 25 см і дві довжиною 20 см), зігніть, вкладіть всередину форми пташки і склейте.

Виріжте два кружечки із картону, чорним маркером намалюйте всередині зіниці очей пташки та приклейте їх з обох боків.

Зробіть два отвори і протягніть через них стрічку. І ось вже пташка на ялинці!

ФАЙНА МАЛЕЧА Новорічне свято В Рік Новий — чудесне свято — Буде радості багато. Вся родина без спочинку Прикрашатиме ялинку Гірляндами святковими Вогнями ялинковими, Щоб у дивну ніч казкову, Чарівну ніч, загадкову Пахло в домі глицею, Святом, таємницею! Т. Корольова

Нічка-Новорічка

Із сніжком ми дружимо

Дід Мороз

Гарна нічка-новорічка! Найчудовіша взимі! Новорічка-чарівничка... Поміркуйте-но самі: На ялинках ця чаклунка Скрізь запалює зірки І найкращі подарунки Нам кладе під подушки. О дванадцятій годині Похитнеться стрілка — скік! Ї ми всі за мить єдину Підростем на цілий рік. В. Моруга

Там, де поле, там, де луг, Ходить завірюха, Сипле сніг із рукавів І морозить вуха. Щоки полум’ям горять, Та біжать малята, Щоб везти із гірки сміх На своїх санчатах. Ти, вітриську, зупинись, Йди із нами гратись, На санчатах цілий день Будемо кататись. В. Кленц

Ой, у полі, полі Ой, у полі, полі Самітня хатинка. Там Спаситель народився — Божая дитинка. Пастушки у полі Ягнят стерегли. Як почули про Ісуса — До ясел прибігли. Прибігли, прибігли, Та й стали питати, Чи дозволить Божа Мати Ісуса вітати. Ісусе, Ісусе, Рожевий квіточку, Даруй літа щасливії В рідну хатиночку.

Добрий вечір тобі, пане господарю! Винеси ти нам ковбасок пару, Ой походи коло пічки, Пошукай нам перепічки. Винеси сала, не скупися, Щоб ячмінь твій уродився, Щоб нажали сто кіп жита, Щоб сім’я була вся сита! Щоб скотинка водилася, Щоб пшениця родилася, Щоб у хаті всього мали – Колядників пригощали.

*** Коляду для вас співаю, Дай вам боже урожаю, Щедрих нив, садів квітучих, Зірку в небі на Святвечір Для дорослих і малечі. Коляда моя лунає, Увесь світ з Різдвом вітає.

*** Коляд, коляд, коляда, Хай обходить вас біда. І нехай на ваш поріг Прийде радість в Новий рік. Щоб в добробуті цвіли, Щоб щасливо ви жили, І щоб рік цей молодий Вам був кращий за старий. Друзів зичимо багато; Щоб у будні та на свято Ваші гнулися столи. Щоб здорові всі були! Д. Гордійко

Дід Мороз Червоний ніс Цуценя мені приніс. Я здивовано дивлюся — Дід у маминім кожусі! Очі в нього голубі, Як у тата весняні. І сміється так, як тато, Тільки в бороду із вати. Звісно, тато. Я вдаю, Що його не впізнаю — Хай порозважається, Може, сам признається. О. Бересньов

Ой, колядо-колядине! Ішла полем господиня, З торби жито брала, Ниви засівала: Вроди, Боже, жито На довгії літа, На щастя родині І всій Україні. К. Перелісна

ЩО РОБЛЯТЬ СУЧАСНІ СТУДЕНТИ

в бібліотеках? П

ам’ятаю, коли я була на першому курсі, а було це не так вже й давно, читальні зали мого рідного педагогічного університету завжди були наповнені студентами, часом у великих залах залишалося всього кілька вільних місць. Бібліотека була для нас місцем не тільки для читання й конспектування потрібної літератури, а й просто хорошою місциною, щоб погортати журнал, з’їсти яблуко, чи булочку (тільки непомітно, адже з харчами в «читалку» за правилами — ні-ні!), послухати плеєр, чи підготуватись до наступної пари. Коли ж я запитала свого молодшого брата, який зараз саме на першому курсі, чи подобається йому його університетська бібліотека, він відповів, що був там всього лише раз... на екскурсії. Бібліотека йому сподобалась, але ходити в неї він більше не збирається, адже знаходить усе потрібне в Інтернеті. Спочатку я подумала, що це лише мій брат такий, а всі інші студенти чемно заглядають хоча б

ТЕКСТ: Інеса Голояд ФОТО: Устин Компанієць та надані автором

раз на місяць в бібліотеку чи «читалку», де я свого часу проводила часом і цілі вихідні. Але, коли я нещодавно зайшла в свою альма-матер у справах і вирішила попутно заглянути й до читалки, довелося здивуватись і навіть трішки розчаруватись, адже за партами сиділо лише кілька людей! Але з іншого боку, оскільки вже є кілька студентів, значить хтось таки ходить у бібліотеки. Тим більше, що за інформацією Української бібліотечної асоціації, найактивнішими відвідувачами бібліотек в Україні є учні, пенсіонери, а також студенти. Отож, я вирішила поцікавитись у студентів різних університетів та курсів, що вони роблять у бібліотеках та читалках і як часто вони туди ходять. Як виявилось, дехто в читальних залах просто відпочиває, коли «вікно» між парами, дехто сидить зі своїм ноутбуком в Інтернеті, дехто готується до наступних пар, а є й такі, які там справді навчаються: читають та конспектують. Багато

ФАЙНИЙ СТУДЕНТ

студентів переконані, що всі потрібні книги легше знайти в електронному варіанті, а всю інформацію точно знає Ґуґл, тому в бібліотеках вони бувають рідко, а то й... просто не знають, де в їхньому вузі вона знаходиться. До речі, як альтернативне використання бібліотек та «читалок», в університетах останнім часом стало популярно проводити там різноманітні мистецькі заходи та акції: зустрічі та конференції з відомими поетами й письменниками, кінопокази, поетичні читання... До прикладу, нещодавно у бібліотеці Києво-Могилянської академії вихованці навчального закладу організували «Ніч у бібліотеці» з поетичними читаннями й переглядом фільмів. Студенти принесли із собою ковдри, термоси, подушки, навіть м’які іграшки.

Програму дійства підготували з розмахом. На відвідувачів чекали семінари та екскурсія книгосховищем, та ще й посиденьки у колі письменників — Богдани Матіяш, Галини Ткачук, Андрія Любки, Івана Андрусяка. В коридорі співали під гітари та кларнет, на подвір’ї грали у фризбі, у залах грали в мафію, твістер і навіть в «пляшечку». Насамкінець відбувся перегляд стрічок-переможців Канського кінофестивалю. Крім того, акустична музика та безкоштовна кава. Пускали на нічні посиденьки лише студентів й випускників Могиляки, до того ж, щоб пройти, треба було подарувати бібліотеці книжку. Після перерахунку виявилось, що книжок принесли аж 275, отже стільки й було відвідувачів. Це перевершило всі сподівання організаторів арт-заходу. А ще на «Ніч у бібліотеці» прийшов один із випускників академії Петро Охотін разом з дружиною, з якою познайомився в цій бібліотеці. Він розповів, що ці книжки для нього як рідні. Якось його зловили за розпиванням алкогольних напоїв у стінах академії, хотіли вигнати, але зрештою направили відпрацьовувати до книгозбірні. Він з ще кількома парубками переносив бібліотечні книжки зі старої бібліотеки в нову. «Тоді я ще поцупив збірку японської поезії. Красти книжки — ознака інтелігентної людини», — зізнався Петро Охотін. В свою чергу студенти Гадяцького училища культури ім. І. П. Котляревського влаштували у бібліотеці «Свято казки» для дітей дошкільного віку та першокласників. Вони підготували виставу «Курочка Ряба». Також для юних відвідувачів студенти підготували виставку саморобок з журналу «Малятко», що неймовірно зацікавило дітей та викликало бажання зробити щось подібне самотужки. Тож, зрештою, університетські бібліотеки та читальні зали стають для студентів місцем не лише для навчання, але позитивно принаймні те, що вони заходять туди не лише «на екскурсію».

Як часто ви буваєте в бібліотеці? Роксолана, 1-й курс, Тернопільський національний економічний університет В бібліотеку потрапляю якщо не щовихідних, то раз на 2 тижні 100-відсотково. Потрібний матеріал для індивідуальних завдань не завжди можна знайти в Інтернеті, тут і стають в нагоді газетні підшивки і книжки з бібліотеки. Щоправда, профільну літературу я намагаюся купувати, а от з неспеціальних дисциплін використовую бібліотечні підручники. Читальним залом майже не користуюся, беру літературу додому. Мирослава, 3-й курс, Тернопільський державний медичний університет Я інколи ходжу в міську бібліотеку, коли мені потрібна художня література. В університетську бібліотеку заходжу тільки, щоб взяти книжки на семестр. Якщо мені потрібна навчальна література, то набагато легше знайти її в електронному варіанті в Інтернеті. Іра, 3-й курс, Львівська національна академія мистецтв Наші студенти часто ходять у бібліотеки. Там ми користуємось каталогами, спеціальними виданнями, модними журналами типу Vogue, які окрім бібліотек, ніде не дістанеш. Часто ми використовуємо матеріали, зібрані в 20-х, 50-х, 60-х, 80-х роках минулого століття, старі статті та записки мистецтвознавців. В інтернеті цієї інформації не знайдеш. Денис, 2-й курс, Національний авіаційний університет Читалка і бібліотека — це місця, про які я згадую на сесії. Приходжу туди, беру книги, які потрібно і ксерю, а вже вдома ознайомлююсь. Чомусь в самому читальному залі я постійно чимось іншим займаюсь, то журнали якісь розглядаю, то ще щось. На абонементах книги взагалі не беру, тому що переважно їх не відкриваю, і вони лежать зайвим вантажем вдома, ще й забуваю вчасно їх повернути.

Ярослав, 4 курс, Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя В міській бібліотеці останній раз був років два тому, а от в університетську приблизно раз на місяць ходжу. Може б ходив і частіше, але мені не подобається ставлення бібліотекарок, може це тільки мені так «щастить», але я постійно нариваюсь на хамство з їхнього боку. Тому частенько просто уникаю походу туди. А от в читальні зали часом заходжу: тоді, коли мені потрібно підготуватись до модуля чи заліку, там тихо й можна зосередитись. Щоправда, готуюсь я не з бібліотечних ресурсів, а з ресурсів Інтернету, я просто приходжу туди зі своїм ноутбуком. Олександр, 5-й курс, Український Католицький університет Користуюсь виключно Інтернетом та електронними книжками, презентаціями, лекціями та іншими матеріалами, які нам дають викладачі. Тому навіть уявлення не маю, де в моєму вузі бібліотека. Швидше за все, там і немає тієї інформації, яка мені потрібна. А Ґуґл всемогутній! Щоправда, під час написання наукових робіт без читалки ніяк, але до того ще є час, ще знайду, де та бібліотека. Юля, 3-й курс, Національний авіаційний університет У нас в університеті бібліотеку треба оплачувати щороку. Ціна символічна — 30 гривень, туди входять: користування ресурсами бібліотеки, одна година в день користування Інтернетом і, здається, ще щось, хоча я не впевнена, бо вже 2 роки не реєструюсь. А на рахунок читальних залів, то для мене це місце, де можна щось допрацювати, якщо не встиг, або просто почекати і посидіти в тиші, коли в тебе вікно.

Все буде

СТАБІЛЬНО

Кредитні пастки: як не потрапити в халепу ТЕКСТ: Олеся Шевчук

Кредити під 7 відсотків річних, придбання автомобілів у групах, кредитки за п’ять хвилин — на такі привабливі пропозиції відгукуються багато наших співвітчизників. Адже фінансові проблеми, на жаль, сьогодні відчуває на собі чи не кожен другий середньостатистичний українець. У прагненні якнайшвидше покращити своє матеріальне становище чимало людей потрапляє у кредитні пастки, вибратися із яких без фінансових втрат, іноді буває просто неможливо. Хочете кредит? Платіть!

об самостійно оплатити навчання в університеті, Олена вирішила звернутись до фірми, яка пропонувала швидкі кредити під дуже низькі відсотки. — Мені було незручно щороку «тягнути» із батьків три тисячі гривень на навчання на заочному факультеті університету, — розповідає дівчина. — Я влаштувалася на роботу секретарем із зарплатнею у 900 гривень. Оскільки форма працевлаштування була неофіційною, а зарплату мені виплачували «у конверті», я не могла отримати на руки довідку про мої доходи, яку вимагали у банку при видачі кредиту. Тому я і звернулася до фірми, працівниці якої обіцяли видати мені три тисячі гривень лише за наявності паспорта та ідентифікаційного коду. Привітна працівниця офісу розповіла Олені, що все досить просто: оформляють документи, розписують суму що-

місячного обов’язкового платежу і за десять днів видають кредит. Щоправда, варто лише сплатити за оформлення документів 350 гривень. Але ж доволі заманливо звучала сума, яку потрібно було сплачувати за користування коштами — всього чотири відсотки річних. Тобто, переплата із кожної тисячі була всього 40 гривень у рік. Жоден банк не міг запропонувати Олені таких вигідних умов. Та коли через два тижні дівчина завітала до офісу, щоб отримати довгоочікуваний кредит, їй повідомили, що потрібно заплатити ще 350 гривень, щоб підтвердити свою платоспроможність. Поки Олена зрозуміла, що обіцяного кредиту їй не бачити ніколи, вона вже встигла віддати фірмі 1400 гривень. Звернення до керівництва «фінустанови» закінчилося тим, що дівчині пояснили, якби вона сплатила хоча б 2000(!!!) гривень, то їй тоді могли б стовідсотково видати довгочікуваний кредит. — Прикро, що купилася на такий «розвід», — говорить Олена, — і дуже гірко, що в офісі цієї фірми черга нових клієнтів, які щиро сподіваються отримати необхідні кошти. Розумієте, майже всі люди, які звертаються до подібних організацій, це люди — які потребують коштів не на розвиток бізнесу чи закордонний відпочинок. Це пенсіонери, які не мають можливості оплатити лікування, це батьки, які хочуть дати освіту своїм дітям. І всі вони не мають грошей на суди та адвокатів. Саме цей фактор дуже сприяє фінансовим аферистам у їхній роботі.

На жаль, притягнути до відповідальності фірми-псевдокредитори буває дуже важко, а деколи взагалі неможливо. За словами юриста Івана Мартинюка, засновники подібних установ дуже відповідально підходять до оформлення договорів, у яких чітко прописують ймовірність неотримання позики. А розібратися у цьому договорі простій людині без юриста фактично нереально. Як повідомили у УМВС в Рівненській області за 2008–2011 роки, до правоохоронних органів звертались мешканці області зі скаргами у звинуваченні у шахрайстві на такі організації : «АльянсУкраїна» — 9 скарг; «Альянс Плюс» — 1; «Родинне гніздо» — 9; «Християнська злагода» — 4; «Ріксі» — 2; «Скарбниця громади» — 2; «Родні Трейд» — 1. На переважну більшість скарг рівнян міліція відповідає відмовою у порушенні кримінальної справи і пропонує звертатися за захистом своїх прав до суду.

Автомобільна піраміда Андрій працює вчителем у сільській школі. Щодня йому доводиться долати на роботу відстань у шість кілометрів. Ось і вирішив чоловік придбати собі автомобіль. Оскільки зарплатня не дозволяла здійснити омріяну покупку, вирішив оформити кредит. Ознайомився із багатьма кредитними пропозиціями і зупинився на фірмі, яка пропонувала покупку автомобіля у групах. — Я обрав один із найдешевших вітчизняних автомобілів «Славута», — розповідає Андрій. — Сплатив початковий внесок у розмірі 700 гривень. В умови договору особливо не вникав, тим паче, що сам договір складався з шести сторінок, а додаток до нього викладений аж на 24-х сторінках, текст на яких написаний дрібнесеньким шрифтом. Прочитати ж увесь договір у цьому «автосалоні» не було часу. Я сплачував щомісячні внески у подвійному розмірі, а це було майже 1000 гривень. За два роки я сплатив майже 40 відсотків вартості автомобіля, а моя черга на його придбання усе відкладалась. Працівники фірми постійно обіцяли, що наступного місяця, можливо, мені пощастить

Микола Котнюк, Нині річна інфляція в Україні за статистикою близько 13–15 відсотків. Хіба може будь-яка фінансова установа видати кредит нижче інфляції, собі в збиток? Я вже не кажу про вартість ресурсів.

голова правління кредитної спілки «Рівненщина»:

Іван Чух, Процентна ставка за кредит не може бути менша рівня інфляції і вона не може бути менша рівня депозитної ставки. Коли говорити про гривневі кредити, то на сьогодні це 16–17 відсотків і приблизно 10–11 валютні (без врахування додаткових банківських комісій).

начальник управління Національного банку України в Рівненській області:

виграти автомобіль. Як мені повідомив менеджер, машину можна отримати трьома способами: 1. Виплатити 30 % вартості. Я виплатив 40 %, але омріяного автомобіля так і не отримав до сьогодні. 2. Взяти участь в аукціоні. Якщо не вистачає виплат на отримання авто, то на аукціоні можна торгуватися з інши ми учасниками, скільки ви можете одноразово внести виплат, хто більше дасть, той і отримує авто. Я неодноразово відвідував аукціони, але завжди знаходились учасники з кращими фінансовими можливостями, ніж я. 3. Взяти участь у жеребкуванні. Жеребкування — звичайний лототрон, в якому розігрують авто. Додам, що в цьому випадку ви не можете навіть самостійно обрати колір авто. А ймовірність того, що саме ви станете переможцем досить низька.

Все буде

СТАБІЛЬНО Кредитка із примусу

Іван Мартинюк, Покупка в групах існує в Україні вже більше юрист: десятка років. В ідеалі схема виглядає так: кілька людей, охочих купити один і той же товар, але які не мають в даний момент для цього достатніх коштів, об’єднується в групу і купують жаданий товар «разом». Всі учасники такої групи регулярно, протягом деякого часу, виплачують грошові внески, розмір яких залежить від вартості товару. Вся система працює до того моменту, поки кожен з учасників цієї групи не стане власником товару. Це в ідеалі. Насправді умови послуги надто заплутані і пояснювати їх не поспішають. По-перше, кошти назад повертають лише при ліквідації групи. Хочеш вийти сам — тоді залишишся без першого вкладу й кількох останніх платежів. Кілька разів не заплатиш і згорить усе. До того ж ціна авто може змінюватися щомісяця.

Іван Мартинюк, По-перше, відмова від отримання кредитної юрист: картки — це ваше законне право, і ніхто не має права змушувати вас брати кредит. По-друге, уважно читайте усі договори, перш ніж поставити під ними свій підпис. Якщо ж у вас була кредитна картка банку і ви не підписували жодних документів про її отримання, то вимоги про сплату штрафів — незаконні. Єдине, що із вас може вимагати банк — це виплатити відсотки за користування банківськими коштами.

Галина оформляла у одному із банків зарплатну картку. Їй видали на руки багато паперів, вивченням яких вона зайнялася вже вдома. — Я була здивована і водночас обурена, виявивши, що серед документів є кредитна картка на моє ім’я — розповідає жінка. — Мене ніхто у банку не запитував, чи взагалі вона мені потрібна, а тихенько «впихнули», навіть не повідомивши мені про це. Наступного дня я пішла до банку і працівниця мені сказала, що у них якась там акція із видачі кредиток. Невже працівники банку нас вже не вважають за людей, вирішуючи на власний розсуд, потрібна нам позика чи ні? Я відмовилась від такого нав’язливого сервісу, а моя колега вирішила залишити карту собі. Мовляв, їсти ж не просить. А раптом якийсь форс-мажор? Яким же було її здивування, коли виявилось, що за обслуговування кредитного ліміту банк щомісяця знімав із її картки 5 гривень. — Подібна ситуація із нав’язуванням кредитки виникла за кілька днів. Доньці потрібно було оформити картку на стипендію. В банку нам заявили, що карту не зможуть видати, якщо ми не оформимо у них кредитку. Мовляв, у них програма ідентифікації клієнтів за кредитками. Тепер, виявляється, навіть комунальні платежі не сплатиш у банку, якщо у тебе немає їхньої кредитної картки. Я не розумію, навіщо втягувати поголовно все населення у борги?

Поради щодо

експлуатації машини взимку Що робити автолюбителю, якщо під час сильних морозів замерзли двері та замки й у машину взагалі не потрапити? Для будь-якого автомобіліста зима — це дійсне випробування на міцність. Перший, дідівський, спосіб ключ гріти запальничкою або газетою, згорнутою в трубочку, або ваткою, змоченою хоча б одеколоном, і раз за разом вставляти його в замок, намагаючись не сильно, щоб не зламати, провертати сюдитуди. Можна також скористатися спеціальними аерозолями та брелками. Але вітер чи відсутність реквізиту можуть цей спосіб зробити недієвим. Тому вам нічого не залишиться, як повернутися додому за пластиковою пляшкою з окропом. Якщо ви відкрили замок, як відкрити двері? Якщо двері примерзли, постукайте по їх периметру кулаком у рукавичці. Спробуйте кілька разів посмикати. Якщо, наприклад, вдалося відкрити багажник, декілька разів відкрийте й закрийте його, щоб повітряна подушка, яка утворилася після цього в салоні, допомогла вам з дверима. Якщо ж нічого не вийшло — «відливайте» двері гарячою водою, але пластикових пляшок буде потрібно вже дві-три.

Як зберегти ялинку? Незалежно від того де і коли придбана новорічна красуняялинка, всім хочеться максимально подовжити її життя. Зрізані ялинки традиційно встановлюють у хрестовини безпосередньо на підлозі, або на підставці. Це найпростіший, але для збереження ялинки — не найкращий варіант. Утім життя ялинці можна продовжити, дотримуючись простих порад. Вкоротіть нижню частину стовбура, відкривши пори для вологи. При необхідності підженіть сокирою товщину стовбуру під розміри отвору хрестовини. Але встановлювати деревце не поспішайте. Спочатку на годину опустіть зріз у воду, попередньо додавши туди кілька столових ложок гліцерину (на 1 літр води). Можна додати таблетку аспірину, кілька ложок цукру, розведене добриво для квітів або біостимулятор. Після того, як деревце «нап’ється» змастіть зріз розплавленим воском або парацетамолом. Якщо ж обмежуєтеся букетом із кількох ялинкових гілок, майте на увазі, що вони швидко сохнуть. Щоб запобігти опаданню хвої, можна «підсилити» конструкцію. Як тільки принесли їх додому — промочіть основи хвойних голок клеєм. Після висихання клею не видно, а прикраса збережеться довше.

Вибраємо сковороду Чавунні сковороди мають суцільнолиту ручку. На такій пательні одразу після покупки все пригорає, тому необхідно налити в сковороду олії й добре її прожарити. Чавунна сковорода не дуже естетична, зате практична й довговічна. Недоліки: велика вага й довгий час прогріву/охолодження. Сталеві сковороди легко піддаються деформуванню. Рекомендується звертати увагу на товщину сковороди, чим тонші стінки, тим швидше така сковорода деформується. Внутрішнє антипригарне покриття полегшує процес готування й миття сковороди. Якщо сковорода має якісне покриття, то про це свідчить спеціальна наклейка з торгівельною маркою. Якщо у Вас труднощі з визначенням ступеня нагріву сковороди, то придбайте пательню зі спеціальним індикатором. Індикатор розташовується на дні й змінює колір, коли сковорода достатньо прогрілася. Зовнішнє покриття сковороди буває емалевим, лаковим або неопрацьованим. Емалеве покриття практичне й довговічне, стійке до подряпин. Лакове покриття виглядає так само як емалеве, але недовговічне. Лакове покриття швидке обгорає, змінює колір, і легко дряпається.

Все буде

СМАЧНО

Часи змінюються — традиції залишаються Кожна господиня повинна знати, що і як приготувати на Різдво. Адже, за давньою українською традицією, готувалися до великого свята заздалегідь і відповідально. Для тих, хто ще не визначився, творча група «ФАЙНО» підготувала меню на Святвечір. Хай вам смакує! Щасливого Різдва!

Борошно — 500 г; Вода — 2/3 скл; Капуста — 1,5 кг (або 1 кг квашеної капусти); Цибуля — 3 шт.; Рослинна олія, сіль, перець, дрібка солі.

З борошна, води і солі замісити тісто. Капусту нашаткувати, цибулю порізати кубиками, обсмажити в олії, додати капусту і тушкувати на слабкому вогні. Коли весь сік випарується, обсмажити до золотистого кольору. Тісто розділити на три частини, з кожної сформувати ковбаску. Ковбаски порізати на шматочки товщиною 2–3 см. Кожен шматочок розкачати на посипаній борошном дошці. На кружальця тіста покласти капустяну начинку й скріпити краї тіста, сформувавши вареники. Відварити вареники у підсоленій воді. До речі. На Рівненщині різдвяні вареники готують з неординарною начинкою. До вареної картоплі додають підсмажений на пательні та розтертий мак. І по завершенні, приправляють страву часником та олією.

Пшениця — 2 скл.; Мак — 1 скл.; Горіхи — 1 скл.; Родзинки — ⅓ скл.; Мед — ½ скл.

Пшеницю помити, замочити на кілька годин. Потім варити на середньому вогні до готовності. Мак промити, запарити (залити на 20–30 хв. окропом) і перетерти в макітрі. Горіхи подробити й підсмажити до золотавого кольору. Все перемішати, додати вимиті та підсушені родзинки, мед і, за бажанням, цукор. До речі. В різних регіонах України до приготування цієї традиційної страви ставляться по-своєму. Так на Буковині, наприклад, у кутю додають халву, в Рівному — мак не замочують і не труть, на Луганщині кутю варять з рису, а у Карпатах поширена кутя з бобальок (маленькі кульки з пісного дріжджового тіста).

Короп до 1 кг – 1 шт.; Борошно — 2–3 ст. л.; Сіль, перець, рослинна олія.

Рибу почистити від луски та порізати шматочками. Посолити і поперчити кожен шматок і залишити на 10 хв. Запанірувати кожен шматок в борошні й обсмажити в олії до золотистого кольору. До речі. Львівські гурмани полюбляють коропи з журавлиновим соусом, а на Івано-Франківщині рибу не подають без яскраво-зеленої начинки із різноманітних страв і спецій.

Гриби вимочити у холодній воді протягом 3–4-х годин. Помити та залити 3 л. холодної води, довести до кипіння, посолити і варити протягом 20 хв. Капусту дрібно нашаткувати, картоплю порізати брусочками. До грибів додати капусту, а, коли закипить — картоплю. Буряк порізати соломкою, обсмажити в 1 ст. л. олії, долити води і тушкувати до готовності на маленькому вогні під кришкою, коли буряк підсмажиться, додати томатну пасту, цукор та тушкувати ще 2 хв. Цибулю порізати кубиками, обсмажити в 2 ст. л. олії до золотистого кольору. Потім додати натерту моркву і тушкувати все разом до готовності. Обидві заправки додати до борщу, влити оцет, поперчити і варити ще 5 хв. Подавати, посипавши зеленню. До речі. На Івано-Франківщині до пісного борщу з грибами готують «краплики» — вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею.

Картопля — 3 шт.; Капуста — 0,5 кг; Цибуля — 1 шт.; Морква– 1 шт.; Буряк — 1 шт. (середніх розмірів); Сушені гриби — 1 скл.; Томатна паста — 3 ст. л.; Оцет — 1 ст. л.; Цукор — 1 ст.л.; Сіль, перець, зелень.

Вишні — 3 скл.; Цукор — 1 скл.; Вода — 3 л.

Вишні промити, видалити кісточки, покласти в каструлю і засинати цукром. Кісточки залити водою, додати цукор і прокип’ятити. Відцідженим сиропом залити підготовлені вишні, довести до кипіння і охолодити.

Гречка — 1,5 скл.; Картопля — 4–5 шт.; Цибуля — 3–4 шт.; Сіль, перець, олія, вода.

Картоплю почистити, порізати на шматки залити водою, посолити, відварити до готовності, злити воду. Картоплю розім’яти товкачем. Гречку відварити до напівготовності. Цибулю дрібно нарізати, обсмажити на олії до золотистого кольору. Гречку, картоплю, цибулю висипати в ємність, додати перець, сіль. Все добре вимішати. В капустині вирізати качан, відварити в підсоленій воді до м’якості. Капусту розібрати на листки, обрізати в них потовщення. На дно каструлі влити 2–3 ст. ложки олії, вистелити дно «некондиційними» (ті, що випадково порвались, малі і т.п.) листками капусти. Зробити голубці: на край капустяного листка покласти фарш, загорнути листок, краї загорнути всередину. Скласти в кастрюлю шарами. В 1 склянці кип’яченої води розчинити 1 чайну ложку солі, долити до голубців. Тушкувати в розігрітій до 180 градусів духовці 1,5 год. До речі. Крупу для голубців на Івано-Франківщині просто заливають відваром з картоплі, проте голубці тоді потрібно довше тушкувати. Щоб при закручуванні голубців листки не розлазились, до окропу можна додати кілька краплин оцту — радять тернопільські господині. Західноукраїнські родини роблять до голубців грибну підливу. Вона вважається пісною, бо, на відміну від традицій Східної і Центральної України, готується без додавання сметани чи вершків.

Все буде

СМАЧНО

Оселедці — 2–3 шт.; Лимон — 1 шт.; Яблучний сік — 0,5 скл.; Сіль, перець, коріандр — за смаком.

Оселедці розробити, відрізати голову, вимити, висушити. Розділити на порційні шматочки. Викласти у ємність шарами: оселедці, лимони, спеції. Залити все яблучним соком. Поставити на добу в холодильник. Смакуватиме зі смаженими на оливковій олії яблуками. До речі. Солодкими оселедці в культурі українців почали існувати нещодавно під впливом західноєвропейських гастрономічних традицій. На Тернопільщині до оселенців додають паприку, у Львові — коріандр. А на Волині переконують: без оцту не обійтися!

Яйця —3 шт.; Мука — 6 ст. л.; Молоко — 1,5 скл; Мак — 1 скл; Олія — 5 ст. л.; Сметана — 2 скл; Сіль, цукор, ваніль за смаком.

Яйця збити з цукром, сіллю, помалу додаючи муку. Долити молоко та додати олію. Випекти млинці. Мак залити окропом і дати трохи настоятися, потім злити воду, висипати мак в ступку і розтерти його разом з цукром. Готовий налисник намастити маком і скрутити трубочкою. Трубочку розрізати на 3–4 маленькі частини. Викласти на тарілку і прикрасити сметанним кремом. До речі. Налисники на Львівщині вважаються благородними з додаванням лише гречаного меду, а Рівненщина ж засмакувала маковою начинкою з родзинками та сухофруктами.

Квашена капуста — 2 кг; Морква — 1 шт.; Рослинна олія — 2 ст. л.; Сушені гриби — 0,5 скл.; Цибуля — 1 шт.; Сіль, перець.

Гриби замочити на кілька годин у холодній воді, промити, залити свіжою водою (1,5 скл), довести до кипіння і варити протягом 30 хв. Відварені гриби відцідити (відвар не виливати), охолодити і порізати соломкою. Цибулю порізати кубиками, моркву натерти і обсмажити з порізаними грибами в олії. Капусту відтиснути, залити грибним відваром і тушкувати. До капусти додати обсмажені гриби з цибулею, все посолити, поперчити і тушкувати ще 10–12 хв. До речі. На Чернігівщині до квашеної капусти додають ще й свіжу, а господині з Хмельниччини приправляють страву томатною пастою.

Борошно — 1 кг; Дріжджі — 50 г; Цукор — ½ склянки; Вишневе або трояндове варення — 0,5 склянки.

Розчинити водою половину муки і дріжджів до однорідної маси. Поставити в тепло. Коли тістопідійде, заміситийого, додаючирешту муки, сіль і цукор. Розкачайте корж завтовшки 1 см. До половини коржа склянкоюпозначте кола. В центрі кожного кола покладітьварення, накрийте другою половиною коржа і склянкоювиріжте пампушки. Залиште пампушки в теплому місці, щоб підійшли. Смажте пампушки в соняшниковій олії. Подавати їх краще за все з узваром. До речі. Львів’яни додають до пампушок поливку з меду та родзинок. У Хмельницькому пампушки готують з цукатами. А в Чернівецькій області можна скуштувати пампушки з цукровою пудрою та кукурудзяною олією.

Буряк — 2 шт.; Морква — 1 шт.; Картопля — 4 шт.; Мариновані огірки — 4 шт.; Квашена капуста — 1 скл.; Цибуля червона — 1 шт.; Квасоля — 1 скл.; Заправка — 0,5 скл.

Овочі зварити, остудити, нарізати крупними кубиками. Охолоджувати овочі не потрібно, справжній вінегрет змішується ще теплим. Квасолю (або боби) зварити, остудити. Нарізати мариновані огірки та цибулю. Змішати всі інгредієнти. Заправити. До речі. Вінегрет може називатися вінегретом лише тоді, коли має справжню заправку. Для заправки потрібно: 1 ч. л. морської солі + 1ч. л. горошків чорного перцю — розтовкти у ступці. Додати 1 зубок часнику + 1 ч. л. порошку гірчиці — розтовкти. Додати до суміші декілька крапель лимонного соку, ⅓ скл. винного оцту і 0,5 скл. рослинної олії. Все добре змішати. Щодо олії, то тут варто обрати, покладаючись на свій смак: українці споконвік вживали соняшникову нефільтровану; фьюжн-меню диктує оливкову першого віджиму; добрий лікар порадив би додати суміш із кукурудзяної, соняшникової та лляної у співвідношенні 2/3/1.

Свіжі огірки — 10 шт.; Сіль — 2 ч. л.; Поліетиленовий пакет — 2 шт.; Лавровий лист, перець горошком, кріп (сухі зернята, парасолька).

Огірки вимити, зрізати хвостики, скласти в поліетиленовий пакет. Додати парасольку і насіння кропу, перець, зелень, лавровий лист, сіль. Пакет ретельно зав’язати, покласти ще в один пакет. Залишити на сонячному місці на 2 години. Огірки готові. Перекласти огірки в банку, залишити на зберігання в холодильнику. До речі. Малосольні огірки — страва, не властива смакам західноукраїнських родин. Проте, тепер, коли жінки швидко вчать нове і сприймають сучасне, малосольні овочі — вихід для молодих господинь, яким забракло часу восени. Чернівчани додають до таких огірочків зерна гірчиці й свіжу петрушку. А тернополяни радять про всяк випадок додати ложку яблучного оцту.

Леся Одинець-Завадська «Сільодка» Страшенно люблю невеликі торгівельні приміщення з неймовірними продавчинями. Вони (і кімнатки, і жіночки) завжди настільки колоритні, наскільки їм дозволяють традиції регіону. Ніколи не відмовляю собі у задоволенні відвідати подібні заклади, особливо ті, що бачу вперше. Цього разу проїздом зупинилась у невеликому західноукраїнському містечку. Збиті до купки невеликі крамнички схожі на базарчик. Над ними — україно-словацькі вивіски, що ладні розтлумачити лише місцеві жителі. Бачу стару, загартовану вітром, табличку-вивіску: вона у формі рибини, букви на ній вицвіли (та, їй-богу, нащо ж їх поновлювати, хіба кому не ясно?!). Знімаю тонкі світлі рукавички і прочиняю скрипучі двері… …Дерев’яні полиці заставлені мальовничими відрами і дерев’яними баліями з рибою. Отут — коропи рухаються, щучка завмерла і тільки зиркає, купа дріб’язку. І оселедці. Багато оселедців. Так мені закортіло їх — нема сили! Придивляюсь, щоби обрати. Все рясніє табличками з єдиним написом «С/С». Запитально поглядаю на продавчиню, що поглинає булку з маком, не реагуючи на мій візит. Думаю собі: які ж вони? Сильно/Солені? Слабо/Солені? Середньо-, може? Продавчиня їсть з цілковитою впевненістю, що абсолютно точно вказала детальну інформацію про свій товар. Починаю здалека: — Звідки ці нордичні друзі? — Витримані. Так… Хоч і нелогічно, але вже цікаво. — Ну і який в них характер? Арійський? Жіночка посміхається. Уточнюю: — Так що значить те «С/С»? Сильно- чи слабо-? Це питання змусило продавчиню відкласти булку, повище натягнути манжети. Вона вхопила у руки один із оселедців за довбешку і видала: — Диви яка сільодка! А «С/С»… Незнати шо. Навєрно Сама Смачна! Справді… «Сільодка» колола мене коричневим оком, ніби промовляючи: «Бери мене! Я — Супер!»

Все буде

СМАЧНО

«МЕНЕ НАДИХАЄ ПОТРЕБА ЗМІН, А ЦЕ МІСЦЕ ДАЄ МЕНІ ШАНС ЗМІНЮВАТИ І ЗМІНЮВАТИСЬ», — Юлія Хмиз, шеф-кухар ресторану «Найдорожча галицька ресторація: Масонська ложа».

«Найдорожча галицька ресторація» — львівський ресторан з масонською атрибутикою, який із упевненістю можна назвати найбільш дорогим закладом Західної України, пропонує захмарні ціни за безліч «фішок». Наприклад, за інтер’єр, що без слів оповідає про історію світового і львівського масонства та масон на вході, що не вельми ґречно зустрічає відвідувачів (все це вистава: клієнт спершу ніби потрапляє до звичайної квартири, аж потім господар, який щойно «прокинувся» відчиняє перед ним двері у світ розкоші). Отак все чудово, навіть із неймовірно високими цінами можна миритися, — знижки діють аж до 90 %. За філіжанкою кави творча група журналу «ФАЙНО» розпитує пані Юлію про секрети її кухні.

— Розкажіть, з чого почалась Ваша кар’єра? Що привело Вас саме сюди? — Я працюю тут вже понад 2,5 роки. І знаєте, насправді, я більше ніде не працювала. Мене взяли на цю кухню відразу із коледжу. Починала з самих, як то кажуть, «низів». Досить скоро стала начальником зміни. І ось я вже шеф-кухар. Я знайшла своє. — Значить, що Ви знайшли своє місце і в майбутньому бачите себе саме тут? — Скажу так: навіть якщо це була б нижча посада і відповідний соціальний рівень, я все одно воліла би бути лише на кухні «Галицької ресторації». — Поговоримо про меню. Хто складає формат меню і обирає страви до його складу? Наскільки вибір страв залежить від Вашого рішення? — У нас європейське меню. Це означає, що ми постійно додаємо новинки. Щомісяця це нові салати, м’ясні страви та супи. Кожен член моєї команди подає на розгляд свої ідеї. Ми розглядаємо, дегустуємо і приймаємо рішення щодо нововведення. Все спільно. Велике враження на відвідувачів справляє саме такий підхід: щомісяця нові страви як додаток до основного меню. — Чи є в меню рецепт, котрий є Вашим власним надбанням? — Так! Це телятина, фарширована чорносливом, грецьким горіхом і яблуком. До неї додаю свіжі шампіньйони і, головне, корицю. Все засмажую на пательні до кірочки. Подаю із фірмовим соусом, його рецепт — секрет! Надзвичайно популярна страва серед відвідувачів. Ніжна, ситна і ароматна. Рекомендую! — Як вигадуєте назви стравам? — Я так змучуюсь, коли придумую їх. Найчастіше всією командою придумуємо щось. Рідко це традиційна назва страви. — Кухня ресторану — Ваш світ. Що на ній є Вашою гордістю?

— На моїй кухні для мене усе таке рідне, що навіть не можу виокремити щось одне. Адже усе це створено мною. Найбільше досягнення — моя команда. Їх аж 50 чоловік на зміну, а працюють немов механізм — злагоджено і чітко. Я ними пишаюсь. — Яку кухню варто впроваджувати в Україні? — Окрім, звісно, української, потрібно впроваджувати європейську. Найпопулярніші страви в Європі зараз — це яловиче м’ясо та різноманітні пасти. — Дайте пораду молодій людині, яка хоче зробити блискавичну кар’єру на кухні гарного закладу: як досягти цілі? — Потрібно багато працювати. Не пропускати подарунків долі (адже саме так трапилось зі мною: мене помітили!). Бути вдячним. Нічого не боятися. Старатися. І завжди вчитися. А коли ви вже стоїте на власній виробничій кухні, то тут головне — правильно налагодити роботу команди. Робочий процес повинен бути налагоджений шефкухарем раз і назавжди. Якщо це відбулось, то можна сидіти і курити: все зробиться враз! Щодо останнього — жартую. — У чому Ваше натхнення? — Дуже важко працювати за стандартною схемою, щодня виконувати ту саму роботу. Отже потрібно шукати натхнення. Мене надихає потреба змін, а це місце дає мені шанс змінювати і змінюватись. Мене тут ні до чого не змушують, дають можливість розвиватись і втілювати свої задумки. Мені нічого не забороняють і не перешкоджають — чим не поле для натхнення?! А ще відвідуємо різноманітні майстеркласи та курси, щоб побачити щось нове і надихнутися. — Ви вважаєте, що цілком реалізували свій потенціал на даний час? — Я молода, і це — мій ресторан. Але! Я ще стільки всього не вмію

і не знаю. І коли я задумуюсь над майбутнім, то бачу постійне зростання. Нема межі в цьому. У далекому майбутньому я бачу себе виключно шеф-кухарем. Я сподіваюсь, що зможу довести всім і собі, що варта цього звання. — У сімейному та дружньому колі які страви приоритетні? Що готуєте вдома? — Скажу вам чесно: я не готую. Правда. Я так стомлююсь на роботі, що вдома навіть подумати не можу про кухню. Хоча розумію, що так недобре і стараюсь: печу хліб. В нас його спеціально замовляють і купують. На свята готую те, що ще не куштували мої гості. Із улюблених в родині — салат «Цезар». Готую його, проте мені так не вистачає мого професійного ножа, стола й іншого приладдя... — А якщо би хтось готував для Вас, то що б Ви йому замовили? — М’ясо. Смажене м’ясо. Або пасту. Тільки це повинні бути правдиві рецепти, не такі, яким зараз в нас в Україні всіх годують. Візьмуть рецепт закордонний і його переінакшують під себе і свій набір продуктів. А як же смак? Я — за справжній смак і оригінальні рецептури. Так хочеться оригінальної італійської пасти... Розмову вела Леся Одинець-Завадська Фото: Олександр Маханець

Все буде

ЦІКАВО

Прописуючи географію українських міст ТЕКСТ: Валентин Воробйов ФОТО з архіву А. Дністрового

На першому курсі я читав те, що студенти-германісти не читали навіть на п’ятому. Спершу світова поезія, до української перейшов значно пізніше

НІЖИН, 1993 біля Гоголівського корпусу Ніжинського педагогічного університету. Анатолій Дністровий, Андрій Іванов, Сергій Коноваленко

Богемний Тернопіль 70-х Я довго думав: виступати під власним прізвищем чи взяти псевдонім. Мій батько, Олександр Аставф’єв, стартував як поет і літературознавець, під своїм іменем видав чимало книг. Мені ж

У сучасного українського письменника Анатолія Дністрового захоплююча кар’єра. Син поета й літературознавця, перші роки життя він зростав у мистецькому середовищі Тернополя, а вже у восьмому класі був виключений зі школи й потрапив до ПТУ. Сьогодні Анатолій кандидат філософських наук, автор понад п’ятнадцяти книг, а також людина, з творів якої Леся Ставницька черпала матеріал для свого словника ненормативної лексики «Українська мова без табу». хотілося, щоб моє ім’я було пов’язане із Західною Україною. Через це й обрав псевдонім Дністровий. У мене є мрія написати книгу про Тернопіль мого дитинства. Моє дитинство до 5–6 років було дуже щасливим: батьки ще не розлучилися, а довкола постійно розгорталися богемні пиятики. Усі ми знаємо, що 70-ті роки минулого століття — це час репресії, дисидентства й КДБ. Але це доросла інформація, я ж, ще мала дитина, бачив світ крізь призму тернопільського театру, картинної галереї й пиятик по художніх майстернях. Я зростав у мистецькому середовищі. Покійний

Демків несе мене на руках і на весь нічний Тернопіль горланить якусь пісню, раптом я вислизаю з його рук, падаю, плачу, хтось мене заспокоює. Дивовижний був час. У шкільний період я зростав без батька. Можливо, це буде дико звучати, але гадаю, що в цьому мені теж поталанило. У нас дуже багато авторів залежні від батьківського авторитету. У мене цього відчуття не було. Я дуже відвертий, у мене навіть внутрішнього цензора немає. Але я не перетворюю цю відвертість на самоціль. Моя освіта сурогатна і я цим пишаюся. Я закінчував восьмий клас, через погану поведінку

далі мене не перевели. Поїхав вступати в технікум. Дорогою хтось мене підбив вийти на вулиці Текстильній, де було ПТУ № 2. Ми вийшли й одразу ж занесли документи на вступ. Коли батько приїхав, то гадав, що я навчаюся в десятому класі. А я йому кажу, що, мовляв, ні, я вже на другому курсі, але в ПТУ. Він був шокований. Після поступив на історичний факультет у Ніжині. Батько наполіг, щоб я вчився десь за межами Тернополя, тому, що в мене тут, як казала бабця, були вже надто «золоті верби». Захоплювався історією України. Але ще ж був 89-й рік, на цю тему було мало книжок, про історію здебільшого читали з художніх творів. А у 2001 вже захистив кандидатську роботу з філософії. Але я радше пацик філософських наук, аніж кандидат.

Критики студентського життя Студентські роки були дуже поетичними. Коло мого спілкування складали такі люди, як перекладач Олександр Жовнір, д-р філол. наук, професор Павло Михед і, власне, мій батько. Ці троє осіб дали мені стільки, що вистачить до кінця життя. Це було дуже інтелектуальне середовище. Навіть сьогодні в Києві я не маю такого. Батько був для мене навігатором. Радити, що читати — це батько. Перший критик — це батько. Дискутування на літера-

турні й наукові теми — теж він. Він і сьогодні є моїм навігатором, і між нами досі відбуваються серйозні дискусії. У нього фантастична бібліотека. На сьогодні вона нараховує близько 12 тисяч примірників. Уже на першому курсі я читав те, що студентигерманісти не читали навіть на п’ятому. Спершу світова поезія, до української перейшов значно пізніше.

«Ти маєш передрукувати „Втрачений рай“ Мільтона, який я переклав, у шести примірниках». За такої умови О. В. Жовнір тоді на рік позичав мені друкарську машинку. До речі, цю поему він так і не опублікував. Каже, що видавці — йолопи, вони все одно її зіпсують. Він дуже буркітлива людина. Коли я приносив йому свої рукописи, він одразу ж починав їх креслити й редагувати. А після раптово спалахував і жбурляв листочками довкола.

Я радше пацик філософських наук, аніж кандидат

На місці будинку, в якому зростав майбутній письменник, тепер побудували котедж

П. В. Михед був скептичним критиком. Він ліниво читав мої тексти й казав, що тут у мене є гарний образ, а тут — непоганий рядок. А тоді раптом викрикував: «Боже, який геніальний рядок!» Після цього він любив брати папку з рукописом і гепати нею

Все буде

ЦІКАВО об стіл. «Так, — каже, — все це — повна лажа. Але один рядок — геніальний».

Жанр стратегічної дії З Тернополя я виїхав у 92-му році. З тих пір

Наразі в мене готується «мегапотужна» книга. Якби я знав, що буду так довго її писати — краще б вступив у докторантуру

Найбільшим хобі Анатолія Дністрового є риболовля

приїжджаю ледве дватри рази на рік. Місто змінюється. В одну мить у моєму відчутті настала критична точка, коли я зрозумів, що того часу, страшного часу кінця вісімдесятих у Тернополі, вже майже ніхто не пам’ятає. Лише уривками. Література має фіксувати свій час. Ми зараз у Підмогильного зачитуємося розповідями, як підчас НЕПу в Києві люди зрізали дерева й тягли їх додому, щоб палити в буржуйках. Це фантастична деталь, крізь неї ми бачимо час. Роман — це жанр стратегічної дії. Він в

уявленні читача координує територію, до якої людина приналежна, він цементує ідентичність. Сьогодні український читач дуже розгублений і читає все, що сюди лише залітає, зокрема й російські книжки. Він не відчуває себе причетним до

України, як до єдиного, цілісного організму. Наші письменники бояться писати про географію. Мене це дивує. Уся американська проза, розпочинаючи від Едгара По — це, по суті, потужне прописування американської географії, американського життя.

Тернопіль кримінальний За теми підлітків із соціально незахищених сімей і підліткової злочинності я впритул узявся вже в другому романі, в «Місті уповільненої дії». Це роман-координат, який передбачив подальші два романи: «Пациків» і «Тибет на восьмому поверсі». Разом ці три книги складають мою молодіжну трилогію. «Пацики» — роман, про конкретний час і конкретний топос. Це роман про середовища петеушників в останні дні Радянського Союзу, про Тернопіль. Коли ми пригадаємо 89–90-ті роки, то це, з одного боку, час національного піднесення й утворення демократичних рухів. Але це також був дуже тяжкий і депресивний час: постійні бійки район на район, зародження організованих груп злочинності, рекет. А скільки було наркоманів серед молоді? В «Пациках» я описую найбільші заворушення в Тернополі, зокрема, як Східний масив воював з Новим Світом. Ці події — доконаний факт. Кожна зі сторін тоді виставила по 200 чоловік. Вони

Література і нерівність Наразі в мене готується «мегапотужна» книга. Якби я знав, що буду так довго її писати — краще б вступив у докторантуру. Це книги есеїстки «Лексус і китайські кеди: есе про соціальну, національну й політичну нерівність». Темою нерівності я переймаюся давно. Я бачу, як до перехідних країн, країн третьогочетвертого світу, зневажливо ставляться «головні світові гравці». Книга написана з позиції країн, які стоять на пограниччі, зокрема з позиції Східної Європи. Це синтез різноманітних ідей: філософських, економічних, політологічних. У книзі йдеться про глобалізаційні процеси, про Карла Маркса й про Карла Поппера, з

яким я багато дискутую з приводу націоналізму. У мене дисертація була про націоналізм, він цікавить мене як явище на відрізку модерної історії Європи. Український автор економічно живе в «отстойних» умовах. Він не має можливості жити письменництвом, він мусить ще десь працювати. Економіка української літератури все ще в зародковому стані. Мене раніше видавці запрошували поїхати в тур у підтримку книги. А як я можу поїхати в тур, якщо у мене робота, у мене кредит? Сьогодні не йдеться про продаж книжок. Йдеться радше про сукупність культурних заходів, під які підвантажується книжка таким чином, щоб у людини виникла природна реакція її купити. Очевидно, що в Україні книги купує та референтна група, яка завжди їх і буде купувати. Це ж не зубна паста, що об’єднує бомжа, депутата й студента. Зубна паста — це точка, де сходяться всі. Відбувається перенавантаження приватних бібліотек. Люди живуть у маленьких двокімнатних квартирах і не мають місця для зберігання книг. У мене дуже динамічна бібліотека. Є улюблені речі, які тримаю поруч себе. Це поезія передовсім світова, це сучасна філософія, улюблені романи — тобто те, до чого я, як читач, буду повертатися. Решта — у рух.

АВТОРСЬКА КОЛОНКА

йшли цілими колонами, розгромили опорний пункт на Східному, перевернули міліцейський бобік, аж доки не приїхали пожежні машини й трансбоями не розігнали цей безлад. Особисто я в цих подіях участі не брав, але хто й що там робив знаю поіменно — тоді це всі знали. Ростислав Семків розповідав, що років п’ять тому він був у якісь більярдній, пив пиво з товаришем. А за сусіднім столиком сиділи колишні конкретні пацики й обговорювали мій роман: «Та він там і того згадав, і того також». «Да ти шо?» «Реально, всіх згадав, поіменно!»

Валентин Воробйов

Дід був правий Мій дід був правим. Він дивився на закінчення XX століття зовсім іншими очима. Часто гортав свої пожовклі альбоми, переповідав мені пов’язані з фотографіями історії. Більшість з них я вже забув, але одна засіла в моїй пам’яті настільки міцно, що, гадаю, стертися з неї може лише з моїм іменем. Якось він розповів, буцім колись з Тернопільського озера відпливали справжні круїзні лайнери. Річкою Серет, яка тоді була значно ширшою, вони виходили просто в Чорне море і йшли до Афін. Я був малим, а дід — переконливим. Коли я переповів це однокласникам, ті, чомусь, одразу не повірили. Розсудив нас учитель історії. З мене тоді сміявся майже цілий клас. А я страх, як образився на діда. Сьогодні діда вже немає. А на його розповідь тепер я дивлюся зовсім іншими очима. Хоч він і говорив у минулому часі, але насправді мав на увазі майбутній. Дід був правий. Звісно, що не в географічному, а в метафоричному сенсі, але він таки був правий. Ось лише не знаю, де зараз той учитель історії, щоб поговорити з ним про це.

Все буде

ЦІКАВО

Футбол як привід для читання За останні два роки вітчизняні видавництва вже неодноразово радували українського читача свіжими антологіями сучасної літератури. Зокрема, харківський поет Сергій Жадан перед цим уклав дві: «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років» та «Метамофози. 10 українських поетів останніх десяти років». Цього року поет презентує третю укладену ним антологію: «Письменники про футбол». Від своїх попередніх антологія відрізняється передовсім єдиною об’єднуючою темою — усі письменники пишуть про футбол. Але кожен, звісно, про свій особистий. Одинадцять письменників, одинадцять різноманітних історій, об’єднаних футболом і причетністю до сучасного українського літературного процесу. На відміну від попередніх антології, укладених Жаданом, жіночий корпус української літератури не представлений жодним іменем. Що, втім, зрозуміло.

«Ромео і Джульєтта за Вільямом Шекспіром» Барбара Кіндерман Видавництво «Темпора» започаткувало книжкову серію «Світова література для дітей». Однієї з перших книг серії став спеціально адаптований для дітей переказ однієї з найвідоміших трагедій. Автор переказу, науковець і видавець із Берліна Барбара Кіндерманн намагалася переповісти відому історію таким чином, щоб вона стала більш зрозумілою і ближчою для сучасних дітей. При цьому автор не відходила далеко від оригіналу, і Ромео з Джульєттою у неї не перетворилися на якихось Степана й Марічку. Але прокльони, трагічні сцени й еротизм були помітно пом’якшені, або ж і взагалі випущені, щоб не травмували дитячої психіки. Переказ прозовий, стиснутий до неповних 36 сторінок з чудовими ілюстраціями Крісти Унцнер.

«Весільний альбом» ТіК Новий альбом вінницькі музиканти готували близько двох років. До нього увійшли як уже відомі хіти («Для мами», «Сірожине пірожине», «Ще Не Вмерла Україна»), так і цілком нові пісні, ще невідомі широкому загалу. Серед них, зокрема, композиція «Не цілуй», яку гурт виконує разом з Іриною Білик. Загалом до альбому увійшли одинадцять композицій та чотири ремікси («Свєта», «Чоловіче щастя» та інші). За словами генерального директора MOON Records Андрія Пасічника, чий музичний лейбл випускав альбом, ТіК обігнав за продажами дисків навіть Океан Ельзи. Тому MOON Records готує до випуску також і подарунковий варіант альбому «Весільний».

«Аква Віта»: десять років по тому Після десятирічного мовчання один з найпопулярніших гуртів середини дев’яностих «Аква Віта» повертається на українську сцену. Відродження колективу відбулося не без змін у складі. Місце Ірини Філатової посіла молода виконавиця Олена Титаренко. Оновлена «Аква Віта» вже записала першу композицію й продовжує наполегливу роботу над поверненням. Останній на сьогодні альбом колись популярного колективу вийшов ще в 2000-му році. Майже одразу після цього гурт розпався. Як розповів засновник гурту Ігор Балан у своєму коментарі, сталося так тому, що музиканти виявилися не готовими до змін на музичному ринку. З тих пір Ігор писав музику для інших виконавців. Музикант устиг попрацювати з Віктором Павликом, Михайлом Поплавським тощо. Ірина Філатова, інша учасниця дуету, спершу спробувала себе в сольній кар’єрі, а після стала стюардесою.

Пригоди Тінтіна: Таємниця єдинорога The Adventures of Tintin Країна: США, Нова Зеландія; режисер: Стівен Спілберг Тінтін — молодий і талановитий журналіст, зі смішним рудим чубом, вірним товаришем — песиком Сніжком, та неабияким завзяттям у досягненні поставлених цілей. Одного разу до рук героя потрапляє модель старовинного корабля XVII століття, під назвою «Єдиноріг». Майже одразу ж він дізнається, що цим корабликом будь-що прагне заволодіти велика кількість людей, люди при цьому не нехтують злочинними методами. Як справжній журналіст, герой вирішує будь-що розслідувати цю таємницю. Не дивлячись на постійні ризики для життя, тікаючи від переслідувачів, Тінтін вирушає у сповнену пригод подорож.

Роби ноги – 2 в 3D Happy Feet Two Країна: Австралія; режисер: Джордж Міллер Кілька років тому в плем’ї імператорських пінгвінів, котрі знаходять собі пару співаючи, народився пінгвін Мамбл. Малюк не міг видати жодної ноти, але натомість уміло танцював. Сьогодні невгамовний Мамбл уже батько й має чималі проблеми зі своїм власним сином — Еріком. Такий же волелюбний і незалежний, як і батько, Ерік навідріз відмовляється танцювати. Але все це відступає на другий план, коли Антарктиду спіткає нещастя. Ерік помічає, наскільки сильна й вольова особистість його батько, котрий намагається об’єднати націю пінгвінів і змусити всіх працювати заради спільного порятунку.

Все буде

ЦІКАВО

ІГОР НИКОЛИШИН:

«Танець — це мова душі й тіла»

Чи багато Вам відомо танцювальних колективів, виступи яких з перших хвилин захоплюють своєю емоційністю, колоритним народним гумором та високим професіоналізмом? Насправді, в Україні їх досить мало. Однак, є ансамблі, які вже багато років радують глядачів цікавими, неординарними постановками та яскравими хореографічними композиціями. Так, цьогоріч півстолітній ювілей святкує один із найвідоміших в Україні колектив — тернопільський ансамбль народного танцю «Надзбручанка». Ще від початку існування основу для репертуару артистів складали фольклорні танці Тернопільщини, записані та поставленні заслуженим артистом України Олександром Данічкіним, який керував колективом протягом 20 років. «Минали роки, змінювалися покоління артистів, проте всі вони вкладали частинку своєї душі та майстерності в популяризацію та розвиток танцювального мистецтва краю», — переконаний головний балетмейстер, заслужений працівник культури України та нинішній керівник колективу Ігор Николишин, якого творча група «ФАЙНО» запросила до розмови.

— Ігоре Олексійовичу, коли і як «Надзбру чанка» з’явилася у Вашому житті? Як Вам працюється з колективом? — Перша моя зустріч з «Надзбручанкою» відбулася ще в студентські роки. Якось, я був присутній на репетиції колективу й бачив, як творив легендарний Олександр Данічкін. А згодом, коли я почав викладати в Теребовлянському училищі культури, де працюю й донині, постійно підтримував дружні стосунки з артистами ансамблю. Завжди з цікавістю спостерігав за їх професійними здобутками та напрацюваннями. І коли, три роки тому, мені запропонували очолити колектив, я не роздумуючи, погодився. Працювати водночас цікаво й непросто. Однак, я сам переконаний і націлюю на це артистів, що до мисте-

цтва танцю не можна ставитися, як до роботи. Це значно вищий творчий момент співпраці артистів, балетмейстера та музикантів. — За час існування колективу змінилося вже декілька поколінь артистів. Чи підтримуєте Ви стосунки із ветеранами «Надзбручанки»? — Звичайно підтримуємо. Я часто звертаюся до них за порадами та допомогою, особливо коли йдеться про відтворення постановок давнішого періоду, щоб не помилитися в лексиці танцю, хореографії чи в тонкощах передачі певного образу. Наші ветерани вболівають за долю колективу, частенько приходять на репетиції й неодмінно відвідують всі концерти.

Все буде

ЦІКАВО — Чим особливий ансамбль танцю «Надзбручанка»? — По-перше, наш репертуар складається з хореографічних творів нашого краю. І ще, ми саме ансамбль танцю, хоча здебільшого в інших областях організовувалися ансамблі пісні й танцю та народні хори при яких створювалися хореографічні групи. Нині в колективі біля 40 учасників — п’ятнадцять танцювальних пар. Проте я дуже сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо збільшити склад, принаймні до 24 танцювальних пар. Після чого можна буде не лише більше розкритися творчо, але й створювати великі концертні програми. Погодьтеся, що з такою кількістю артистів важко побудувати програму, адже танцювати танець за танцем не лише важко, але й надзвичайно виснажливо. — Чи є в репертуарі колективу танці, незмінні вже півстоліття? — Насправді, таких танців багато. Це й «Вихиляси», «Копіруш», «Вітальний», «Свати» тощо. Ми намагаємося якомога менше видозмінювати лексику танцю. В деяких моментах додаємо певні штрихи задля виразності, але в жодному разі нічого не змінюємо. — Хто займається постановкою танців і добором костюмів для колективу? — Постановкою танців я займаюся

особисто. В плані музичному ми тісно співпрацюємо з місцевим композитором та аранжувальником Миколою Шамлі, заслуженим діячем мистецтв України. В його доробку є чимало музики до танців із репертуару ансамблю. Наприклад, зараз ми працюємо з новою постановкою на місцевому музичнохореографічному матеріалі Борщівського краю. Щодо костюмів, то черпаємо натхнення із історії та фольклористики рідного краю. Багато нам допоміг обласний краєзнавчий музей міста Борщова, де ми ознайомилися із зразками костюмів, які послугували основою для ескізів концертного вбрання для «Надзбручанки». А пошиттям, за нашими ескізами, займається львівська творча майстерня «Світлячок» з якою ми спів працюємо вже досить давно. — Колектив багато подорожує та гастролює за кордоном. Як сприймає Ваші виступи зарубіжна публіка? — На концертах колективу не тільки іноземна публіка, але й наша — українська, яка ніколи не лишається осторонь таких подій. Глядачі сприймають танець не лише за допомогою костюму, музики, хореографічної майстерності, а й через синхронність виконання, характер, манеру та наш самобутній український темперамент. Саме цим намагаємося достукатися до сердець глядачів, які ніколи не залишаються байдужими. Завжди з таким хвилюванням і емоційним

піднесенням спостерігають за виступами. Дехто з глядачів після виступу підходять до артистів, аби розпитати про Україну, костюми й танець. А декого навіть цікавить чи справжні вуса у наших козаків (сміється). — Який виступ Вам запам’ятався найбільше? — Мабуть, прем’єра хореографічного дійства «Вечори на хуторі біля Диканьки», яка відбулася в січні цього року. У дуже стислі терміни ми змогли підготувати програму, яка налічувала 16 окремих хореографічних номерів. І, звичайно, запам’ятався останній виступ на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії імені Павла Вірського, що проходив 4–5 листопада у Києві, де «Надзбручанка» здобула перше місце серед понад 30 професійних колективів з усієї України. Те, що ми отримали першу премію, свідчить, що «Надзбручанку» визнала хореографічна еліта країни, адже у складі журі було 9 народних артистів України і 4 — заслужених. Колектив побачили по-новому і досить високо оцінили. А це найприємніше і, мабуть, найважливіше. — Кажуть, що танець — це мова тіла. Про що хочете розповісти своїм глядачам Ви? — Як на мене, танець — це мова душі й тіла. Саме синтез душі, тіла, музики та костюмів допомагає передати хореографічний образ. Одним жестом, однією позою можна передати весь спектр почуттів. — Ігоре Олексійовичу, чим дивуватимете глядачів на ювілейному концерті? — Насправді, здивувати буде чим. Ми готуємо прем’єру нового танцю. А ще хочемо здивувати своїми емоціями та почуттями, тому сподіваємося, що глядачі отримають насолоду від побаченого. — Яким взагалі Ви бачите майбутнє колективу? — Я максималіст, а тому дуже хочу, щоб колектив отримав не тільки всеукраїнське визнання, але й світове. Розмову вела Аліна Зінькова Фото з архіву колективу

Все буде

ТВОРЧО

Фестиваль мистецтв «СУРМИ ЗВИТЯГИ»: пропаганда українства

Народ пише свою історію, виходячи із соціальнополітичних умов, у яких перебуває держава. Історію України, завдяки таланту українців, можна вивчати через поетичне слово, пісню, танець, образотворче мистецтво. Особливо — патріотичну пісню, в якій зафіксовано кожний етап героїчної боротьби українського народу за державну незалежність та соборність.

Усвідомлення того, що мистецька спадщина періоду визвольних змагань середини XX століття довгий час перебувала під забороною та підлягала замовчуванню і гостро потребує мистецького опрацювання та популяризації, спонукало групу ентузіастів у 1999 році започаткувати дитячо-юнацький фестиваль мистецтв «Сурми звитяги». Композитор Мирослав Скорик, режисер Мирослав Лукавецький, народний артист України Олександр Гринько, народні художники України Тадей та Михайло Риндзаки, освітянин Павло Хобзей, політик Петро Олійник, кандидат історичних наук Григорій Дем’ян, громад-

Основне завдання фестивалю: класичний зміст, але сучасна форма подання.

ські діячі Юрко Антоняк, Тарас Рондзістий, Володимир Степанишин, Ярослав Пітко та інші вирішили, що потрібно широко пропагувати кращі зразки мистецьких творів патріотичного спрямування, які розкривають героїчний шлях національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ столітті та ознайомлювати з ними молодь. Адже на той час патріотичні пісні були дуже жалісливі. Плачі, в яких «літали труни» — молодь цього не сприймала. Дитячо-юнацький фестиваль мистецтв «Сурми звитяги» має на меті широко пропагувати серед дітей та юнацтва кращі зразки пісенної та мистецької спадщини Січового Стрілецтва, Української Галицької Армії, революційного підпілля Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії. Головним завданням фестивалю є: • популяризувати в молодіжному середовищі українську патріотичну пісню та поезію; • об’єднати зусилля державних установ, політичних та громадських організацій у справі патріотичного виховання молоді; • виявити і довести до широкого загалу громадськості справжній стан у сучасній пісенній творчості, сформувати громадську думку стосовно необхідності всебічного сприяння розвитку українського пісенного мистецтва високого духу; • виявити проблеми у популяризації української патріотичної пісні та випрацювати пропозиції щодо їх розв’язання; • залучити широкі кола учнівської та студентської молоді, виявити та відзначити найкращі творчі колективи. До участі у фестивалі запрошуються творчі колективи та окремі виконавці, не старші

25-річного віку. Колективи, що беруть участь у фестивалі, поділяються на дві конкурсні групи. До першої групи включаються колективи загальноосвітніх, музичних і мистецьких шкіл та позашкільних закладів. Вік учасників першої групи не перевищує 16 років. До другої групи включаються колективи вищих навчальних

Мирослав Скорик, композитор, Герой України: «Патріотичне виховання молоді дуже важливе, а „Сурми звитяги“ роблять це крізь призму мистецтва, різних його видів — поезії, музики, малювання. Цей фестиваль дає молоді змогу виявити себе. Як і кожен фестиваль, „Сурми звитяги“ дивують своїми відкриттями, автори вдаються до різних обробок патріотичних пісень. Цікавими є композиції, виконані в різних напрямах, важливо — щоб були високого рівня».

Все буде

ТВОРЧО

«Коли ми у 90-х роках організовували патріотичний концерт, присвячений 70-м роковинам створення ОУН, то зіштовхнулися з тим, що не було виконавців повстанських пісень. І їх заспівали діти, юнаки. Тоді вирішили започаткувати фестиваль „Сурми звитяги“, який за цей час набув значного Мирон Лукавецький, поширення, розвитку. режисер, заслужений діяч І коли постало питання мистецтв України і Росії: про те, що „Сурми звитяги“ можуть зникнути, то проти виступили насамперед освітяни. Адже фестиваль розвиває індивідуальну творчість, 30 % представлених творів — творчість молодого покоління на тему української героїки». закладів усіх рівнів акредитації, молодіжних громадських організацій та приватні особи. До цієї ж групи входять колективи змішаного вікового складу. Вік учасників другої групи 17–25 років. Вже упродовж тринадцяти років культурна столиця України, місто Львів, має за честь приймати колективи учнівської та студентської молоді України та української діаспори. Серед лауреатів фестивалю «Сурми звитяги» були представники всіх регіонів України — від Сіверськодонецька і Кривого Рогу до Білого

Бору (республіка Польща) і Ужгороду. В багатьох областях України проводяться відбіркові тури. Кожного року у відбіркових турах в містах та регіонах України приймає участь більше десяти тисяч дітей та молоді. Заключний гала-концерт фестивалю та вручення призів і дипломів лауреатам, відбувається на найпрестижнішій сцені України — у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Беззмінним головою журі є видатний композитор, Герой України Мирослав Скорик. Серед вихованців фестивалю є: молоді композитори та поети, оперні та естрадні виконавці, журналісти та науковці, громадські та політичні діячі, які працюють, як в Україні, так і за її межами (Польща, ФРН, Великобританія). Творчим здобутком фестивалю є видання 3 аудіо-касет, 2 компакт-дисків, 2 молодіжних співаників. За час існування «Сурм звитяги» низка його вихованців реалізувалася в різних сферах діяльності: Петро Радейко — соліст Львівської опери; Леся Вакулюк — провідний журналіст телеканалу «Інтер»; Сергій Котовський — композитор, співак, художній керівник дитячо-юнацького театру «Острів дитинства»; журналістка Олеся Хромейчук захистила докторську дисертацію в Оксфорді, нині професор Лондонського університету; композитор, співачка, громадський діяч Софія Федина захистила кандидатську дисертацію в ЛНУ ім. Івана Франка. Нині у відбіркових турах фестивалю, у Львові й за межами міста, бере участь приблизно

10–15 тисяч осіб. Обласні фестивалі проводять Тернопіль, Івано-Франківськ, Луцьк, Хмельницький, Вінниця, Кривий Ріг, Суми. Переможцями чи лауреатами були представники фактично всіх куточків України — Кривого Рогу, Дніпропетровська, Сіверськодонецька, Сум, Черкас, Полтави тощо. На фестиваль приїжджали вихованці українського ліцею в Польщі та Словаччині. Серед переможців — вірмени, грузини, росіяни, поляки, литовці. Неодноразово фестиваль піддавався брутальним нападкам з боку українофобів, ненависників української держави, культури, історії. Матеріал і фото надані організаторами на правах партнерства

У 2012 році фестиваль триватиме протягом всього року. У рамках фестивалю заплановано такі заходи: 1. Організаційно-підготовчий період, навчальнометодичні семінари, рекламно-інформаційна кампанія. 2. Відбіркові тури фестивалю будуть проводитися у містах, районах, областях України та громадах діаспори. 3. Обласний фінальний тур проходитиме у місті Львові. 4. Загальноукраїнський фінальний тур відбудеться у місті Львові. 5. Гала-концерт переможців та гостей фестивалю (пріоритетно на сцені Львівського Національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької у місті Львові).

«„Сурми звитяги“ існують 13 років. І кожен раз ми бачимо на ньому, як загоряються все нові й нові зірочки в різних жанрах, видах і номінаціях, сучасних і класичних, пісенних, танцювальних та мистецьких. Отже, він потрібен нашим дітям. Блискучий колектив творців фестивалю Володимир Степанишин, (оргкомітет, журі, робоча група) як у Львові, так директор фестивалю: і в інших областях та районах України за 13 років довів свою високу фахову здатність до ефективної творчої роботи. Змінювались політичні реалії, президенти, парламенти і губернатори, а фестиваль живе і розвивається. Суспільство і влада повинні усвідомити, що якщо сьогодні не будувати театри і стадіони, то завтра доведеться будувати тюрми. Фінансування фестивалю, фінансування творчих шкіл, секцій і студій в містах та районах як владою, так і бізнесом, наявність спонсорів і меценатів, зацікавленість з боку масмедіа, сприяння владних структур від сільської до Верховної ради, всебічна підтримка дітей та їхніх вчителів — це на сьогодні основна проблема, біда і першочерговий фактор, вирішення якого ой як на часі».

Йоланта Стопка:

«І що далі?» — запитую я Кожен з вас повинен задуматись над цим»

Фотовиставка «I co dalej?» (І що далі?) — це частина документування фото художниці та журналістки Йоланти Стопки до сценарію повнометражного документального фільму «Стежками Павла Ясєніци. Річ Посполита. Двійка Народів. Срібний Вік» та книги «По обидва боки Дністра», що готується до друку. Відбувається у рамках кінофестивалю «БО!».

Не маю українського коріння. Моє прізвище із центральної Польщі. За професією я журналіст та фотограф. Україну я обрала за основу своєї творчості, і моя мандруюча виставка — це лише частина усіх робіт про Вашу державу. Я мандрую 10 років Україною, від моменту, коли Папа Римський Іоан Павло ІІ був тут з візитом. Я приїхала тоді вперше. Сім років тому я об’єднала свою роботу з Анджеєм Кампінським, він тоді знімав документальне кіно, а я — фотографувала. Наша пригода продовжується й досі: результатом семирічної подорожі є виставки і кінофестиваль.

Анджей Кепінський:

«БО!» є між нами кордон А ми його розберемо по цеглині, аби бути ближчими»

Фестиваль «БО!» — ініціатива польських та українських кінематографістів, спрямована на розширення співпраці між нашими країнами у галузі кіно. Ще одна важлива мета заходу — глибше ознайомлення глядачів обох країн з кінематографом сусідів. Анджей Кампінський, директор фестивалю, зустрічає творчу групу «ФАЙНО» на фотовиставці Йоланти Стропки.

Я вперше був в Україні 1974 року. Це був науковий проект від Університетів Познані й Харкова. Мій проект — доказ того, що наші народи разом. Не хтось під кимось, а разом. Надалі ми готуємось до видання книжкиальбому «По обидва боки Дністра». До неї увійдуть фотороботи Йоланти та мої авторські тексти.

Дуже образливо, що в Україні так мало пам’яток реставрують, зберігають для нащадків. Спочатку я познайомився з багатьма відомими і знаними українцями у світі. Зокрема з князем Києва, Чернігова та Карачаєва, дипломатом Франції Михайлом КарачевськимВовком. Саме він став героєм мого фільму, після зустрічі з ним я одразу замовив оператора і камеру. Я пройшов безліччю битих шляхів. Я пізнав численні історії. І бачив зруйновані святині. І зрозумів: я повинен це документувати. Моя пригода триває й досі. Тут місця, де відмінна точка зору. Дізнався, що українці живуть обманом: пропагандою розриву України і Польщі. Курсом на Схід. Навіщо? Адже наша культура й історія — спільні. Наприклад, ваша Жовква, де жили не лише князі Речі Посполитої, а й усього Світу. Це ж справжня туристична Мекка. На цьому можна робити маркетинг. А у вас тут навіть ніхто не знає і знати не бажає. Соромно!

Все буде

ТВОРЧО

Це художнє видання. Анджей — колишній журналіст, пише змістовно. Вивчає історію. Ми разом збираємо інформацію, відкриті для будь-яких контактів і пропозицій.

Спершу я була проти везти в Україну саме таку підбірку фото. Я хотіла показати вам Ґданськ, Краків, Варшаву, одним словом, Польщу. Але Анджей переконав мене, що вам потрібніше бачити своє. Що саме ці роботи зачеплять душі відвідувачів. У Луцьку та Тернополі, де наразі пройшли виставки, було багато відвідувачів і відгуків.

Кожен повинен задуматися: що далі? Це питання також політичне. У Вас це питання стоїть гостро. Чи буде між нами кордон, який був ще за часів Сталіна? Чи будемо ми дружніми і добрими європейськими сусідами.

подумали, що коли політики просто говорять і знищують, то ми працюватимемо і створюватимемо. Так ми заснували мандрівний фестиваль «БО!». Пан Михайло став Головою програмової ради. Також у раді є Юрій Андрухович, письменник; Влада Королькова, представник кіностудії «Батискаф»; Дмитро Іванов, журналіст; Іже Місячнік, редактор кіно; Станіслав Пантелюк, редактор; Пьотр Жуковський, режисер. Нас підтримали Світлана Мирончук, директор Центру інформації і культури Посольства Польщі, представники Польського інституту кіно та Польського інституту в Києві. В Україні надзвичайно багато «Версалей»! Деякі з них реставрують, це добре. Це сприятиме пізнанню українцями власного минулого. Я не вважаю, що реставрація знищує етнічність. Навпаки. Зберігає історію. Українські княгині радо ставали дружинами польських і світових королів. Їх вчинки були достойними. Стосунки наших держав не завжди будувались на ворожнечі. В нас багато спільного. В нас є мрія: побачити, як люди цікавляться не лише виставкою, а й далі долею цих споруд.

Наш фестиваль багатий на прем’єри. Я задоволений тим, що в залах аншлаг. Адже це означає, що ми робимо потрібну справу

Ми хотіли би створити фонд, який би збирав гроші на реставрацію споруд, що пам’ятають історію, а тепер руйнуються. Бо, ЩО ДАЛІ? Далі вони зникнуть з лиця землі. Два роки тому я зустрів Михайла Іллєнка на львівському фестивалі «КіноЛев». Ми розговорлись і я запитав: чому нема українських фільмів у Польщі? У відповідь отримав зустрічне питання: чому нема польського кіна в Україні? Можливо, тому, що українського кіна нема взагалі, а польське до України не допускають. Проте російських фільмів у Вас вдосталь. Ми

Розмову вела Леся Одинець-Завадська Фото: Йоланта Стопка, Анджей Кепінський

ФАЙНИЙ СПОРТ

Лижний спорт для всіх ТЕКСТ: Дмитро Шустер

Прийшла зима. Для одних — найкрасивіша пора року та сезон активного відпочинку, для інших — час коли доводиться трішки померзнути та зайвий привід не потикати носа з будинку. Невже немає цікавих суто зимових розваг для усієї родини? Неправда! Вони є і розважитись можна завжди. Тому стаття призначена для активних людей і розповідь буде про рухливу зимову забаву — катання на лижах.

оли з’явились перші лижі? Історики не дають однозначної відповіді. Найдавніша лижа була знайдена, як ви думаєте де? Правильно, в Швеції. Її вік близько 4500 років. Чому саме в Швеції? Це пов’язано з боротьбою за виживання в ті далекі часи. В північних районах клімат холодніший, а погода суворіша. Людям часто доводилось полювати та подорожувати по глибокому снігу, з часом вони зрозуміли, що з парою довгих тонких дощечок це робити набагато легше. Так і виникли лижі. В наш час для більшості населення Землі лижі з засобу виживання перетворились в засіб розважання. Дітлахи полюбляють катання на лижах, не стоять осторонь і дорослі. Як отримати це задоволення? Найпростіше — купити лижі в спортивному магазині та вийти на двір взимку. Однак, для цілої родини є й кращий варіант, наприклад путівка на гірськолижні курорти або бази. А це в свою чергу море задоволення та емоцій для активного любителів відпочинку. Для романтичних людей це можливість помилуватись гірськими краєвидами, для чуйних — відчути контакт з природою та ту дивовижну атмосферу, яка панує на висоті. Для екстремалів, звісно, — гострі відчуття та шалена доза адреналіну. Для дітей — незабутні враження. Для людей старшого віку — можливість згадати молодість. Україна не стоїть осторонь гірськолижних розваг, існує не один десяток різноманітних гірськолижних курортів які вирізняють за якістю та популярні

стю. Найвідоміші: «Буковель» (Івано-Франківська обл.), «Славське» (Львівська обл.), «Драгобрат» (Закарпатська обл.), «Тисовець» (Львівська обл. ), «Пилипець» (Львівська обл.), «Красія» (Закарпатська обл.) та інші. А ви катались на лижах до поїздки на лижний курорт? Ні? Це не проблема, хвилюватись не варто. На багатьох відомих гірськолижних курортах діють школи підготовки лижників та сноубордистів, де вам все розкажуть і покажуть, або, як мінімум, є певний штат інструкторів. Також надаються й різноманітні послуги, це зокрема, прокат спорядження та одягу, екскурсії на снігоходах, поїздки на квадроциклах та електроскутерах, захоплюючі спуски на сноубайках, для любителів екзотики в Буковелі, наприклад, є прогулянки на собачих упряжках, крім цього завжди можна купити кілька сувенірів на пам’ять. І так, що потрібно для того щоб почати? Звісно самі лижі, спеціальні черевики, палиці та гірськолижний одяг. Джинси та шапку-вушанку краще залишити вдома. На лижній трасі вам згодиться якісний одяг, водночас теплий та зручний. В сучасних гірськолижних костюмах використовується принцип багатошаровості що забезпечує водонепроникність, погодьтеся, що дуже важливо, щоб одяг залишався сухим, максимально комфортним та зберігав тепло. Не менш важливо правильно підібрати черевики та кріплення. На сьогодні існують черевики для бігових лиж,

а також гірськолижні черевики. Перші підійдуть для лижних гонок, двоборства, стрибків з трампліну, другі — для слалому, швидкісного спуску чи фрістайлу. Черевики для бігових лиж залежно від стилю катання поділяються на три типи: 1) високі черевики для ковзаньського стилю з жорстким манжетом для фіксації ноги; 2) низькі черевики з м’якою підошвою для традиційного стилю; 3) універсальні черевики, вони продаються із знімною жорсткою манжетою або без неї, з помірно жорсткою підошвою. Щодо кріплень, то для бігових лиж вони бувають трьох видів: Nordic 75 (передні); SNS (з «жолобом») та NNN (з «рейками»). Кріплення гірських лиж за способом застібання поділяються на: автоматичні — спрацьовують при натисненні; напівавтоматичні — виставляються вручну, спрацьовують при натисненні ногою; а також з ручним застібанням. До питання вибору черевиків та кріплень слід підійти відповідально та максимально практично. На багатьох курортах спорядження можна взяти на прокат, однак є один важливий момент. На прокат здебільшого здається стандартний комплект: лижі, лижні черевики та палиці. А Вам, крім цього, ще також необхідні гірськолижні штани та куртка або комбінезон, рукавички, шапка, окуляри або маска і якщо у Вас немає власних — доведеться витрачати зайвий час їхній на пошук. А оскільки ці речі є в прокаті не завжди, Ви ризикуєте не отримати їх вчасно або навіть взагалі не знайти. Чим це погано? Звичайний одяг на відміну від

гірськолижного дуже швидко намокне та перестане зігрівати і Ви ризикуєте застудитись а також зіпсувати все враження від катання. Одяг вам обійдеться: куртка і штани — середня ціна 1100 грн або 700 грн за комбінезон, рукавиці — 100 грн, шапка — 70 грн, гірськолижна маска — 300 грн. Пристойні лижі з кріпленнями коштують 1200 грн, додайте ще також черевики 800 грн і палиці 150 грн. В сумі отримуємо середню ціну в 3720 грн за весь комплект. Однак, для початку, а особливо якщо Ви новачок, краще купити лише гірськолижний одяг, а лижі та інше брати на прокат — вигідніше та дешевше. Чому? У власному, підібраному під Вас одязі, буде набагато зручніше. Плюс Ви не будете переживати за можливі подряпини на лижах або сноуборді та почуватиметесь вільніше, а значить і кататись навчитесь швидше. Прокат стандартного комплекту коштує 30–100 грн і залежить від статусу курорту та стану самого спорядження. В заставу зазвичай необхідно залишити паспорт або суму в 1500–3000 грн. Таким чином підсумовуючи слід зазначити, що ідея використання лиж виникла досить давно та з часом розвивалась та вдосконалювалась. Сьогодні існує як лижний спорт, так і ціла низка розваг пов’язаних з ним, а це в свою чергу допомагає здолати стереотип що справжній сімейний відпочинок можливий лише влітку. Основне спорядження можна взяти на прокат, однак гірськолижний одяг краще придбати заздалегідь. Не бійтесь ризикувати й неодмінно отримаєте вражаючі емоції та незабутні спогади.

Vs Найкращий у світі Львів’янина — наставника збірної України з боксу Дмитра Сосновського Міжнародна Федерація Боксу (AIBA) наприкінці цього року назвала найкращим тренером року в світі. Такого визнання не удостоювався ще жоден вітчизняний фахівець. Спортивні функціонери таким чином відзначили історичне досягнення української національної команди на чемпіонаті світу, де наші хлопці вибороли чотири золоті медалі. «Звісно, приємно, що наша робота не залишається непоміченою, — прокоментував визнання AIBA Дмитро Сосновський. — Не вважаю, що це моя особиста нагорода. Це відзнака діяльності всіх тих людей, які працювали та продовжують це робити на благо вітчизняного боксу». Тренерською роботою пан Дмитро займається більше 30 років. Розпочав роботу 1979-го у львівських «Трудових резервах». За ці роки він підготував п’ятьох майстрів спорту міжнародного класу, з яких два — заслужені майстри спорту (Андрій Котельник і Георгій Чигаєв). Серед його вихованців — Роман Джуман, Андрій Хамула, Юрій Золотов, Ярослав Мідик, Володимир Липський, Павло Ваник і багато інших.

Руслана й Джамала проти Оушеани Напевне, українські співачки не дуже переймаються, що поступилися в футбольноспівочому змаганні нині відомій західній поп-діві. Справа в тому, що УЄФА обрала німецькоамериканську поп-зірку Оушеану в ролі виконавиці та авторки офіційної пісні ЄВРО-2012. Щоправда, до цієї події не менш ретельно готувалась і українська джаз-співачка Джамала, котра на церемонії єврофубольного жеребкування вперше виконала нову пісню Goal, яку вона написала спеціально до цього свята. Для створення вболівальницької атмосфери, приспів виконують оркестр і хор. «Не можу сказати, що пісня про футбол, швидше в ній міститься заклик до перемоги, досягнення своєї мети. Адже Goal — це не тільки футбольний „гол“, а й „мета“», — зазначила джаз-співачка. До речі, свої музичні композиції до Євро-2012 написали також Гайтана, Руслана та українські гурти «Мед хедс» і «Друга ріка». Саме завдяки цьому українські вболівальники вже збагатились власними спортивними гімнами-хітами. Й це, сподіватимемось, допоможе нашим футболістам успішно виступити на цьому чемпіонаті.

АВТОРСЬКА КОЛОНКА

ФАЙНИЙ СПОРТ

Ігор Галущак

Стрибай, не падаючи Якось авторові цих рядків, коли він був значно молодшим, разом з товаришами у безтурботні студентські роки довелось побувати в засніженому карпатському Славську. Гірське повітря п’янило, й тягнуло до юнацьких «подвигів». І нагода така, звісно, трапилась. В околицях гори Тростян ми стали свідками тренування юнацької команди зі стрибків з трампліну. Розговорились з тренером, відрекомендувавшись майбутніми журналістами. — А що хлопці, — несподівано запропонував він, — чи не схочете й себе перевірити? Малося, на увазі й собі спробувати стрибнути. Трамплін був такий собі, навчальний — здавався невеличким, і я погодився. Тільки, коли вже летів в повітрі, усвідомив яку дурість вчинив. Але, як не дивно, приземлившись, не впав, хоч лижі роз’їхались як розкриті ножиці. З того часу отримав науку: на щось зважуєшся — думай. Але, ризикнувши, не шкодуй. Мабуть, такого життєвого кредо дотримуються чимало відомих спортсменів. Тому зрештою досягають й успіху, й визнання, нікому не заздрячи.