Світлиця 2(57) by Вінницький обласний центр народної творчості

В РОДИНІ ЄДИНІЙ М

ІІ Міжнародний фестиваль національних культур «Всі ми – діти твої, Україно!» зібрав тисячі глядачів

узика, пісні і танці на різний смак, привітні усміхнені люди, дружнє спілкування, мальовнича природа, ціле суцвіття вражень, гарні спогади, – це фестиваль національних культур «Всі ми діти твої, Україно!». Фестиваль є наймасштабнішою музичною і пісенною візитівкою Шаргородщини, що протягом двадцяти п’яти років збирає навколо себе молодь з різних областей України. А прижився він у цьому благодатному і гостинному краї ще з 1992 року, коли був прийнятий Закон України «Про національні меншини». З того часу, шорічно

вання з творчими людьми різних національностей, які вплелися у єдиний вінок дружби і взаєморозуміння. Того дня центральна площа міста зібрала понад 10 тисяч глядачів. Можна було передбачити, що даний фестиваль такого рівня буде мати своє продовження. Минуло п’ять років, неначе п’ять днів. І знову 25 травня гостинна Шаргородщина розкрила свої обійми для сотень учасників творчих національних колективів із Молдови, Білорусі, Прибалтики, Румунії та Чернівецької, Київської і Вінницької областей. Уже о дев’ятій годині ранку завершувалися

Фольклорний ансамбль «Каталіна», м. Яcси Румунія у весняну пору, на фестиваль до Шаргорода з’їжджаються різножанрові творчі колективи національних товариств Вінниччини, створюючи своїми колоритними виступами та вишуканими національними строями позитивну атмосферу дружби і єднання. Відзначення в 2012 році 20-річчя з дня заснування фестивалю співпало зі святкуванням 80-ї річниці Вінницької області, тому за ініціативи та підтримки земляків Миколи Джиги та Володимира Барецького – колишніх очільників облдержадміністрації, в місті Шаргороді був проведений перший Міжнародний фестиваль національних культур «Всі ми – діти твої, Україно». Донині в пам’яті залишилися гарні враження від яскравого дійства та приємного спілку-

останні приготування центральної вулиці міста протяжністю з кілометр, де були розташовані національні світлиці із виробами народних умільців та смачними традиційними стравами, сценічні майданчики, виставки-ярмарки та світлиці 32 територіальних громад сіл району. Святкова площа мерехтіла веселковим розмаїттям державних прапорів і різнокольорових стрічок, окрасою фестивалю стали барвисті емблеми свята. На всі уподобання глядачів звучали пісні і мелодії різних народів. Не обійшлося і без екскурсій історичними пам’ятках архітектури (синагога − одна з найдавніших архітектуриних пам’яток єв-

Ансамбль польського танцю «Короліски», м. Житомир рейських общин Подолії (1589р.), католицький костел Святого Флоріана XVI cт., Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIII-XIX ст. та краєзнавчий музей). Величне яскраве дійство розпочалося святковою ходою творчих колективів та майстрів народного мистецтва. Учасників фестивалю вітали голова облдержадміністрації Валерій Коровій, голова обласної ради Анатолій Олійник, голова Шаргородської райдержадміністрації Катерина Кедик, голова Шаргородської районної ради Михайло Попов, міський голова Ігор Винокур, начальник управління культури і мистецтв облдержадміністрації, заслужений артист України Станіслав Городинський, начальник управління національностей та релігій облдержадміністрації Ігор Салецький. У своєму вітальному слові Валерій Коровій висловив щиру подяку організаторам заходу і

його учасникам, а також додав, що гордий за нашу обдаровану молодь, яка гідно прославляє свій рідний край, не забуває своє коріння, шанобливо ставиться до культури свого народу і живе в мирі і злагоді з представниками інших національностей. Головним дійством фестивалю був гала-концерт. Справжнє суцвіття талантів дарувало нині свою творчість глядачам. За традицією, ансамбль народного танцю «Добродар» Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Леонтовича під керівництвом Сергія Берези відкрив концертну програму привітальним українським танцем, чим засвідчив велику повагу до всіх представників національностей і народів. У це дійство влився ансамбль народного танцю «Юність» з Буковини м.Чернівці (керівник Іван Петрусяк) з вокально-хореографічною

Святкова хода 2

Валерій Коровій та Катерина Кедик з учасниками фестивалю сюїтою «Роде наш красний». Глядачі щиро аплодували представникам польських меншин у громадах зокрема, народним аматорським: ансамблю польської пісні і танцю «Подільські мальви» Гніванської ДМШ Тиврівського району, вокальному тріо «Ажур» і вокальному ансамблю польської пісні «Срібні голоси» (керівник Ірина Годна) Спілки поляків Вінниччини (голова − Алла Ратинська) та дитячому фольклорно-етнографічному ансамблю «Оксамитки» Барського районного центру дозвілля, а також нашим гостям із м.Житомира заслуженому колективу польської культури, ансамблю польського танцю «Короліски» громад-

ської організації «Житомирська обласна спілка поляків України» (керівник − заслужений діяч польської культури Ірина Світельська), Своєю витонченою манерою вирізнялися учасники ансамблю української пісні «Джерело» (керівник – Ірина Дукуле) і ансамблю латвійської народної творчості «Кокле» (керівник – Ірина Дукуле, м.Рига, Латвія). Як завжди, колективи із Молдови, Румунії і Білорусі викликали сплеск емоцій своїми автентичними піснями. Цьогоріч учасниками фестивалю стали фольклорні ансамблі «Каталіна» – м.Ясси, Румунія (керівник – Петро Шушу) та «Лозіора» м.Шолданешти, Молдова (керівник – Анна Штирбу). народний вокальний ансамбль «Слав’яночка» державного закладу культури «Слонімський районний центр культури народної творчості та ремесел» – Республіка Білорусь, Гродненська область, Слонімський район (керівник – Алла Боровик). Свою причетність до чеської культури засвідчив народний фоль-

Чеський ансамбль «Студанка» Миколаївського СБК Козятинського району

Ансамбль «Джерело» та ансамль «Кокле», м.Рига, Литва клорно-етнографічний ансамбль «Студанка» товариства «Голендерські чехи» с.Миколаївка Козятинського району. Всім сподобалися своїми емоційними виступами циганські народні аматорські колективи: ансамбль циганської пісні і танцю «Андо Шатро» Вінницького регіонального центру культури та мистецтва циганського народу «Девлеса, ромале!» і народний аматорський родинний циганський ансамбль пісні і танцю «Ягорі» Іванівського СБК Калинівського району (керівник Ольга Марценкевич). По-особливому сприймали класичний індійський танець у стилі катхак «Радісна нрітта» у виконанні дуету індійського танцю «Сур-Сангам» (Злиття звуків) Сергія та Наталі Журавльових м.Вінниця. У святі взяли участь народні аматорські:

фольклорно-інструментальний ансамбль «Кобза» Тульчинського училища культури (керівник Віталій Тихоліз), інструментальні гурти − «Добреграй» Калинівського районного будинку культури (керівник Андрій Грибовченко), «Смерека» (керівник – Олександр Мізерій) і гурт весільних музик «Дебют» Піщанського РБК (керівник – Андрій Кройтер) та Інструментальний ансамбль весільних музик «Веселі музики» Хоменського СБК Шаргородського району (керівник – Микола Попсуй). Шквал оплесків викликав у глядача вихід на сцену юного Олександра Подоляна – переможця телевізійної шоу-програми «Маленькі гіганти». Земляки щиро радіють за успіхи Олександра. Відчуттям гордості за свого вихованця сповнена і Любов Подоляк, його наставниця. Фінальним акордом Гала-концерту стала

Світлиця с.Лозова Шаргородського району

Фольклорний ансамбль «Лозіора», м.Шолданешти, Молдова хореографічна композиція «Квітуча країна» у виконанні зразкової аматорської дитячої студії естрадного танцю «ROYAL DANСE» Шаргородського РБК під керівництвом талановитого хореографа Тетяни Станік. Пісня «Роде мій» у виконанні композитора Станіслава Городинського, стала мистецьким підсумком цього незвичайного заходу. За традицією, по завершенні фестивалю, всім учасникам було вручено дипломи та подарунки управління культури і мистецтв облдержадміністрації та Шаргородської райдержадміністрації. Для творчих колективів із Молдови, Білорусії та Румунії свято мало своє продовження в Клекотинському таборі відпочинку та с.Михайлівці, де після заходу сонця розпочалися гуляння. Біля вогнища місцева молодь з великою цікавістю долучилася до вивчення традиційних

кругових танців румун і молдован («сирба», «инвертіта», «пуртата» та «жок»). Не обійшлося і без української польки. Використавши багаторічний досвід проведення «Всі ми – діти твої, Україно!», організатори достойно справилися із поставленими завданнями, і тому, як завжди, все пройшло злагоджено і цікаво. До проведення цього яскравого дійства були підключені всі гілки місцевої влади, представники освітянських, культурних закладів та громадських організацій. За високий художній і організаційний рівень проведення заходу були відзначені працівники відділу культури і туризму райдержадміністрації в особі начальника Тетяни Янчурської та районного будинку культури в особі директора − Романа Підпалюка. Символічним стало й те, що під час пісні на слова Зої Красуляк, музику Станіслава Городинського «Хай Вам сіється, родиться золоте зерно», благодатний дощ крізь сонячні промені рясно окропив всіх учасників святкового дійства – на щастя! Директор ОЦНТ Тетяна ЦВІГУН

Вокальний ансамбль «Слов’яночка», м.Слонімськ, Білорусь

Наші обереги

а початку червня вже вкотре на Гайсинщині відбувається обласне свято фольклору ім.Г.Танцюри, яке об’єднує носіїв фольклорних традицій. Останнім часом цей захід проходить в селі Зятківці, де жила народна співачка Явдоха Зуїха, залишивши неоціненний скарб Україні – тисячі пісень. Нині дорога до Зятковець привела чимало гостей. На кордоні села їх зустрічали хлібом-сіллю та добрим словом керівники району, села, а зразковий аматорський фольклорний колектив «Зозулята» − вітальною піснею. На співочому подвір’ї Зятковецького СБК, щедро встеленому пахучим зіллям та різнотрав’ям, розмістилася «глядацька зала», а також містечко майстрів, виставка старовинного одягу. Майстер-клас за гончарним кругом давала Валентина Живко, свої роботи представили заслужені майстри народної творчості України Юрій Дяченко та Тетяна Шпак. У 22 світлицях

* Фестивалі

проникливо виконав пісню «Роде мій». Вперше на святі прозвучала народна пісня із записів Гната Танцюри «Ой з-за гори кам’яної голуби літають» у зведеному виконанні всіх колективів-учасників. На сцені її зачинали на чолі із Лідією Горошко фольклорний колектив «Рідня» Гайсинського РБК, зразкові аматорські колективи «Зозулята» Гайсинської ДМШ, «Дивоцвіт» Гніванської ДМШ Тиврівського району. Одразу після цього переможці Всеукраїнського фестивалю-конкурсу автентичних колективів на приз Г.Танцюри у 2016 році народні аматорські фольклорні колективи: фольклорний театр «Господині» та дитячий фольклорно-етнографічний колектив «Самоцвіти» Красненьківського СБК Іллінецького району урочисто встановили на постамент свята Перехідний приз Гната Танцюри, який по завершенню усіх виступів, за традицією, мали передали нинішньому переможцю. На святі звучали народні пісні із записів Г.Танцюри: «Ой у саду, саду», «Роди, Боже,

Почесні гості свята територіальних громад району, як завжди – килими, ткані доріжки, вишиті рушники, тернові хустки… всього не перелічиш. Музика духового оркестру Гайсинського РБК, пісні, що лунали зі світлиць, налаштували учасників на особливе сприйняття цього святкового дійства. Концертну програму відкрив заслужений артист України Станіслав Городинський, який 6

жито», «А за нашим же садом», «Ой піду я до джерельця». Фольклорно-етнографічні колективи показали обряди «Очищення джерела святої кринички» (с.Красненьке Іллінецького району), «Обертіння» (с.Бохоники Вінницького району), дитячі колективи виконали великодні та весняні хороводи. Відрадно було почути чоловічий спів знаних в області чоловічих ансамблів з Кузьминець та Чечелівки Гайсинсько-

го району, троїстих музик Бершадського РБК. 16 творчих колективів, 5 виконавців української народної пісні з 14 районів області та міста Вінниці взяли участь у цьому прекрасному заході, подарувавши подолянам радість від автентичного співу та споглядання обрядових композицій. Як завжди, були покладені вінки до стели «Народній пісні жити» – єдиного в Україні пам’ятника народній пісні. ... В рамках свята відбулося дефіле-показ дівочого строю «Дівчина вбрана, як ружа рум’яна», над яким попрацювали хореографи Анге-

Показ дівочого строю

ліна Римар та Вікторія Телятникова з РБК. Ті, кому пощастило побувати на святі, були зачаровані і костюмами, і дівочою вродою. 35 дівчат, вбраних у чудові народні костюми, показали розмаїття сорочок, поясного одягу (обгорток, спідниць, запасок), тканих поясів, взуття, головних уборів, зачісок, дівочих прикрас, віночків. Під час показу переважало святошне вбрання, менше – обрядове і буденне. Майже всі представлені сорочки виготовлені з домотканого полотна, хоча траплялися і з фабричного матеріалу. Були сорочки та інші складові костюма кінця XІX − початку XX ст. (сіл: Митків, Харпачка Гайсинського району), початку XX ст. – (сіл: Гранів, Мар’янівка, Грузьке Гайсинського району, сіл: Черепашинці Калинівського, Красносілка Крижопільського, Соболівка Теплицького, Носківці Жмеринського районів).

Чоловічий вокальний ансамбль «Водограй» Чечелівського СБК Гайсинського району Були костюми чи елементи костюмів з родинних колекцій, а саме: родини Тетяни Пірус, яку представляла дочка Катерина (м.Вінниця), Наталії Гасюк з с.Носківці Жмеринського району – з родини прапрабабусі Марії Войтович 1884 р.н., родини Ганни Пилипчак (сорочка), Варвари Танащук (фартух), Тодоски Безбах (крайка) демонструвала Христина Вечерко з села Заозерне Тульчинського району, коралі у 5 низок, від прапрабабусі Оксани Авшенюк 1890 р.н. одягнула Наталія Белінська з с.Соболівка

Теплицького району. А Ганна Коваль з с.Бохоники Вінницького району була одягнена у старовинну святкову «перкальову» сорочку, вишиту хрестиком брокарівським узором, яка їй дісталася у спадок від прапрабабуні 1879 року народження та одягнула намисто з дукатами у п’ять низок що перейшло від Мар’яни Сироветник 1895 р.н. Були давні сорочки, у яких шви зшиті вручну змережувальним швом «черв’ячок» та оздоблені технікою «верхоплут», як, наприклад, із

Під зятковецьким небом

Переможці свята – ансамбль «Надбужанка» Тростянчицького СБК Тростянецького району села Карбівка Гайсинського району. У костюми наречених 20-х років минулого століття одягнулися дівчата сіл Краснопілка, Дмитренки Гайсинського району. Старовинну сорочку з відкладним комірцем, широку спідницю-літник з домотканого сукна, обшиту по подолу плисом та характерний для Поділля вінок, в який ззаду вплітаються більші квіти, а спереду − менші, представила Анастасія Собко з Кущинець. Аліна Романюк продемонструвала буденну сорочку, яку носили у Степашках Гайсинського району у будні. Неможливо описати крої сорочок, багатоколірність вишивок, різноманіття віночків, спідниць з намистинками з бісеру, спідниць у поперечні різнокольорові смуги «дороги», що символізували щасливу дівочу долю та природню вроду подільських дівчат. Такий показ-дефіле, що повністю охопив все розмаїття народного строю, на обласному святі фольклору був представлений вперше. Переможцем фольклорного свята став народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Надбужанка» Тростянчицького СБК Тростянецького району, який і отримав Перехідний приз Гната Танцюри. Цілий рік вони зберігатимуть його, а на наступний рік передадуть іншому достойному колективу. Багато років чекали надбужанці цієї перемоги. Колектив «Надбужанка» був заснований ще у 1969 році як хор-ланка. Керівником колективу і директором сільського будинку культури у 1972 році стала Мовпанюк Анастасія Афанасіївна, − людина відповідальна, знаюча, залюблена у народну пісню і обрядовість. Учасники колективу відродили дійство «Весілля на Поділлі», свята – Стрітення, Масляна, Івана Купайла, Обжинки, а ще вечорниці, всього і не пере-

кажеш. Кожного року вони готують новорічні театралізовані свята, як-от «Різдво іде – коляду несе», «Щедрий вечір, добрий вечір». У 1989 році колектив села Тростянчик був учасником республіканського радіоконкурсу «Золоті ключі». Вони лауреати багатьох свят та фестивалів: ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості в Києві (за показ подільського весілля всі учасники були нагороджені медалями фестивалю), І Всеукраїнського фестивалю-конкурсу автентичних колективів на приз Г.Танцюри (2001 рік), багаторазові учасники свят у Державному музеї народної архітектури і побуту України в селі Пирогово (Київ). Без цього колективу не обходиться жодне районне свято. Анастасія Мовпанюк є засновником ще й дитячого фольклорного колективу «Супутник», який згодом перейменували у «Співоче коло». І дорослі, і діти виступають разом. Співають, танцюють, декламують, беруть участь у народних обрядах. Щороку «Надбужанка» і «Співоче коло» готують фольклорний захід «Світле свято − Воскресіння» з гаївками, веснянками, хороводами. За роки творчої діяльності «Надбужанки» було багато зроблено для збереження народної творчості. Отож, вітаємо їх з перемогою! Всім учасникам цього свята хочеться побажати незабутніх вражень, гарних нових пісень та творчого зростання, а організаторам – відкриття нових талантів. Провідний методист ОЦНТ Тетяна ГАРБУЛІНСЬКА

«Салям-намасте!»

люди, які завдяки хисту і величезному завзяттю не лише досягають успіхів на мистецьких теренах, а вміють впливати на формування художніх смаків оточуючих, захоплювати своєю улюбленою справою інших, розширювати коло людських інтересів та уподобань. Серед таких особистостей – Сергій Журавльов – талановитий маестро індійського танцю, прекрасний організатор. Якби не він, не було б цього дивовижного фестивалю, названого «Салям-намасте», не було б сотень прихильників східного танцю. Отож, третього червня на Вінниччині відбувся Всеукраїнський фестиваль східних мистецтв «Салям-намасте», який зібрав під своє крило любителів індійського та арабського танцю. (У перекладі з арабської мови: салям – вітаю, з стародавньої індійської мови намасте – вклоняюся). Фестиваль східних мистецтв «Салям-Намасте» – унікальне явище на теренах України. Його було присвячено 70-річчю незалежності Індії та 25-річчю дипломатичних відносин між

переносили нас у світ індійської культури, де добро перемагало зло, де справжні, достойні, чесні і справедливі завжди отримують нагороду від долі. Ці казкові сюжети так перекликаються з всіма тим танцями, що ми побачили на фестивалі. На це дійство прибули учасники і прихильники індійського танцю з Харкова, Полтави, Києва, Миколаєва, і, звичайно ж, − з Вінниччини. З Києва завітало декілька колективів. І як глядачі – шанувальники мистецтва східних танців аж з Одеси. У фестивалі взяли участь 17 творчих колективів і окремих виконавців (всього понад 70 учасників) та понад 300 глядачів. Індійський танець – одне з найдавніших танцювальних мистецтв світу. Там кожен рух, міміка і жест несуть якесь своє, особливе смислове значення. Кожен з колективів, що був на сцені, дивував глядачів пластичними рухами, особливістю музики та костюмів. Кажуть, що немає більш досконалого танцю, ніж індійські танці. Його коріння глибоке, занурене у таємничі витоки стародавніх релігій, моралі, філософії, і кожен танець – це подарунок Богові.

Гості та учасники фестивалю

Україною та Індією. І саме завдяки цим двом подіям він набув статусу Всеукраїнського Слід сказати, що з 2013 року в м.Гнівані щороку проводився регіональний фестиваль «Салям-Намасте», в якому брали участь виконавці з Вінниччини та різних регіонів України. Про рівень цього заходу свідчила незмінна присутність уповноваженого посла Республіки Індії в Україні пана Маноджа Кумар Бхарті з дружиною. Був започаткований він, як уже сказано, з ініціативи Сергія Журавльова. Індійське кіно, індійські танці! Ще з дитинства для кожного з нас, тих, хто народився у сімдесятих і пізніше, це було чимось особливим, далеким і романтичним, наче казки. Ті, всіма улюблені фільми «Зіта і Гіта», «Танцюрист диско» та багато інших

Тому святковий концерт розпочався традиційним індійським танцем у стилі бхаратанатьям «Пуш-панджалі», його виконала народна аматорська театр-студія індійського танцю «Накшатра» Київського національного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, якою керує Вікторія Буренкова. Це – танець-привітання. Класичний індійський танець у стилі Одіссі «Абгинайя» виконував колектив індійського танцю «Бгарат» з Миколаєва. Ще глядачі побачили і класичний індійський танець «Аре Пія» у стилі катхак, танець штату Раджастан «Тера таль» та багато інших. Студія східних танців «Шовковий шлях» (керівник – Ксенія Суслова), теж з Києва виконувала танець сонячного Узбекистану, який включає в себе рухи індійського класичного

Школа індійського танцю «Сарасваті», м.Київ танцю, але сприймається зовсім по-іншому. Про танці у стилі бейлі-денс можна розповідати багато, але краще побачити. Зал був у захваті від виступу надзвичайної танцівниці з Києва Олени Лакшмі Шатохіної. Вона виконувала танець в стилі кучіпуді «Камакші стуті». Це було неперевершене дійство! Олена – дипломований педагог і хореограф індійського класичного танцю в стилі Кучіпуді, засновниця школи індійського танцю «Лакшмі Самарпана» у Києві. Вона 15 років вивчала мистецтво індійського танцю під керівництвом великого майстра Вемпаті Чінна Сатьям, випускниця Кучіпуді Арт академії, Ченнай, Індія. Також вона закінчила Академію кіно і телебачення в Індії.

Олена Лакшмі Шатохіна, м.Київ

В рамках цього фестивалю вітали з 50-річчям Сергія Журавльова, який є справжнім знавцем індійського танцю. Сергій Геннадійович – надзвичайно цікава постать на культурних теренах Вінниччини. З дитинства захопившись екзотикою східних танців, він поставив собі за мету поїхати в Індію, щоб не просто навчитись танцювати, а осягти філософію того танцю, культура якого сягає глибини тисячоліть. Ця мрія збулася. Як переможця танцювальних конкурсів, Сергія таки запросили до Індії де він закінчив Делійський інститут музики і танцю у 2005 році. Опанувавши цей дивовижний мистецький простір, Сергій повернувся в Україну з твердим наміром створити школу індійського танцю. Так з’явилась у Вінниці перша ластівка – «Сур-сангам». Згодом започаткував колективи «Наргіз» у м.Гнівань та «Лейла» у Вінниці. Основою ансамблю «Сур-сангам» стала родина Журавльових – його талановиті доньки. Це надзвичайне мелодійне звучання дзвіночків, ці костюми, від яких очей не можна відвести, ці стрункі танцівниці, які зачаровують, наче якісь жриці з стародавніх індійських храмів – все це цілком захоплює глядача. Зал сприймав кожен танець, як окреме театральне дійство. Щирі оплески глядачів дуже довго не замовкали в залі. Всі учасники фестивалю були відзначені за участь дипломами управління культури і мистецтв Вінницької ОДА та обласного центру народної творчості. Від посла республіки Індія найкращі колективи отримали в подарунок дзвіночки, які танцівниці одягають на ноги для виконання танців. Фестиваль східних мистецтв став взірцем доброзичливості і толерантності українців, прикладом взаємопроникнення культур різних народів, яке сприяє налагодженню дружніх стосунків між країнами, взаєморозумінню і співпраці.

Провідний методист ОЦНТ Зоя КРАСУЛЯК

«Сурми Поділля» – В

– свято музики для всіх

перші дні червня затишне подільське містечко Крижопіль, що на Вінниччині, привітно зустрічало гостей обласного свята духової музики «Сурми Поділля», яке тут проводиться раз у два роки та присвячується пам’яті відомого музиканта Івана Вікторовича Мазуркевича – засновника і диригента Городківського духового оркестру. Того Городківського оркестру, який від початку його

невеликої площі – то оркестри проводили репетиції просто неба перед будинком культури, тим самим вносячи свіжі та радісні нотки в буденне життя міста! До музикантів підходили люди і розпитували, хто звідкіля, а ще про інструменти та які твори будуть виконувати оркестри. Вже перед марш-парадом почалися сходитися городяни. Святково вбрані, в піднесеному настрої, йшли дорослі і діти. Тож було зрозумілим – тут живуть

Урочисте відкриття свята

створення (а це були непрості сорокові роки минулого століття) за своїм високим виконавським рівнем довгий час був одним з кращих аматорських духових оркестрів України. Як розповіла нам начальник управління культури і туризму Крижопільської райдержадміністрації Оксана Василівна Кройтор: «Це свято крижопільчанам дуже до вподоби. Ми любимо духову музику, і в селах концерти духових сприймаються «на ура». Колись в нас було багато їх. Он у Городківці, наприклад, ті люди, що ще пам’ятають Івана Мазуркевича, розповідають, що односельці дуже любили оркестр. Не пропускали жодного концерту. Рівень виконавський був дуже високий. Багато хто з повоєнних музикантів мав консерваторську освіту. Як, наприклад, і нинішній керівник оркестру, син Івана Мазуркевича, Віктор Мазуркевич». Скажімо відверто − до вподоби це свято всім подільським музикантам. Тому і цього разу на «Сурми Поділля» з’їхалися аж двадцять найкращих духових оркестрів області, щоб подарувати городянам прекрасну музику та й послухати своїх колег музикантів. Вже зранку яскраві звуки мідних труб, флейт та кларнетів наповнили простір

справжні знавці та шанувальники духової музики. Як правило, на це свято приїжджають не тільки великі оркестри, ми запрошуємо до участі у ньому також невеликі ансамблі духових інструментів. Для нас важливо, що в репертуарі невеликих ансамблів, крім популярних інструментальних мініатюр, маршів, вальсів, написаних відомими вітчизняними та зарубіжними композиторами, обов’язковими є народні мелодії Поділля. Причому кожний такий гурт має свій стиль музикування та імпровізації тих мелодій. Розпочалися «Сурми Поділля» марш-парадом оркестрів. Чітка хода та майстерна гра дорослих та юних музикантів, які виконували українські козацькі та стрілецькі марші, створювали особливо піднесений і святковий настрій. – «Браво!Молодці!» – такими вигуками городяни, що зібралися на узбіччі вулиці, якою маршували оркестри, зустрічали кожний колектив. Усіх присутніх на святі щиро вітали голова районної державної адміністрації Валентин Панчук, голова районної ради Петро Тамбовцев, заслужений артист України Станіслав Городинський, заслужений працівник культури України,

Народний аматорський духовий оркестр Крижопільського РБК директор Вінницького обласного центру народної творчості Тетяна Цвігун. Багато гарних слів було сказано і про необхідність такого свята, і про той чудовий настрій, який уміють створити саме духові оркестри. Велика сила музики! Вона єдина з поміж усіх видів мистецтва уміє за мить захопити та зачарувати своєю красою людей, зробити їх хоч на мить щасливішими. Час потихеньку спливав, відразу після марш-параду відбувся святковий концерт. І, забігаючи трішечки наперед, відверто скажу, що концерт був чудовий. Городяни мали змогу насолоджуватися прекрасним виконанням класичної і сучасної музики духовими оркестрами Крижопільського, Гайсинського, Немирівського, Тростянецького районних будинків культури. По-особливому тепло зустрічали глядачів зразкові аматорські духові оркестри Крижопільської ШЕВ, Браїлівського МБК, Томашпільсої ШЕВ. Ще зовсім юні музиканти

виконували твори вправно та емоційно. Яскраві і колоритні мотиви українських, молдовських, придністровських, румунських, єврейських народних мелодій в музичну концепцію концерту внесли гурти, які виконують ці мелодії: «Аколада» Качківського СБК Ямпільського, «Подоляни» Поповогребельського СБК Чечельницького, «Весільні музики» Хоменського СБК Шаргородського, Вербського СБК Чечельницького районів, інструментального гурту Мурованокуриловецького РБК. Вперше себе на обласному рівні показали оркестри Довжоцького СБК Ямпільського та Крикливецького СБК Крижопільського районів. Також хотілося б відзначити виступ народних аматорських естрадного та духового оркестрів Тульчинського училища культури. Сьогодні ними керують молоді музиканти, диригенти Андрій Михальченко та Родислав Козак. Нас приємно вразили, як виконавський рівень, так і велика кількість студентів в оркестрах. Музиканти різних оркестрів радісно зустріли їх та вболівали за кожний номер у виконанні цих молодіжних оркестрів. Всі хто був у залі, а там були не тільки городяни ( ряди стільців розташовані ближче до виходу, були зайняті музикантами з різних районів), насолоджувалися грою студентських оркестрів. Аякже, більшість керівників та музикантів аматорських оркестрів та ансамблів колись та й навчалися в

Духовий оркестр військової частини Національної Гвардії України, м.Калинівка

Народний аматорський духовий оркестр Гайсинського РБК училищі. Варто сказати, що студенти виправдали всі сподівання. Відчувалося, що, як теперішнє, так і колишнє студентство Тульчинського училища культури є такою собі своєрідною родиною музикантів. Неабиякою мистецькою інтригою цього свята, став приїзд оркестру духових інструментів із села Слободзея-Душка Криулянського району Республіки Молдова, керівник Борис Цуркану. Оркестри з Молдови завжди демонструють високу техніку гри, маючи свій особливий шарм та манеру виконання народних мелодій. Тож всі музиканти з нетерпінням чекали на гостей, щоб насолодитися їхньою грою, а, можливо, і перейняти якісь мелодії чи елементи імпровізації. Вже під час концерту ми побачили, що це молодіжний колектив – оркестр дерев’яних духових інструментів. Причому кожна група інструментів демонструвала високу техніку гри. Юні музиканти викликали захоплення своїм блискучим виконанням молдавських народних мелодій. Але хочу зауважити, що був іще один мистець-

кий сюрприз. До участі у святі духової музики ми запросили духовий оркестр військової частини Національної Гвардії України з міста Калинівка, яким керує молодий і талановитий диригент майор Олесандр Олександрович Молошнюк. Він закінчив Львівську академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного як диригент військового оркестру. У квітні 2015 року прибув до Калинівки у військову частину Національної Гвардії України. І перше питання, яке прийшлось вирішувати диригентові, це питання набору хороших музикантів до невеличкого ансамблю, який був при частині – адже спочатку був диксиленд, а вже потім оркестр. І от за півроку, у жовтні, ансамбль дає перший повноцінний концерт. А з 2016 року ми вже знаємо його як оркестр, який, власне, вперше почули на ювілеї відомого музиканта, диригента зразкового аматорського духового оркестру з Павлівки Калинівського району Івана Стадника. Дуже гарне враження справив на нас тоді цей колектив, тож ми і запросили духовий оркестр Національної гвардії України до Крижополя на регіональ-

Народний аматорський духовий оркестр Тульчинського училища культури

Зразковий аматорський духовий оркестр Браїлівського МБК Жмеринського району не свято духової музики, щоб доповнити виступ аматорських оркестрів цим чудовим колективом. Чим привернув увагу цей оркестр? В першу чергу оригінальними аранжуваннями популярних пісень відомих українських композиторів, народних мелодій народів світу, джазових композицій, а також легкістю і музикальністю виконання. Запитаєте звідки ці чудові музиканти? Як зізнався нам керівник оркестру Олександр Молошнюк: «Наші, вінницькі. Одні – із Шаргорода, інші – з Сугак Могилів-Поділського району. Переважно це випускники Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича та Тульчинського училища культури». Як ми любимо говорити в обласному центрі народної творчості: «І тут є вихованці наших аматорських колективів. Нашого цвіту – по всьому світу». Приємно, що й не кажіть! А щодо географії гастролей цих музикантів, то за два роки вони встигли побувати з концертами в багатьох містах Західної України, в тому числі і у місті Львові. Побували і на Східній Україні, в місцях бойових дій. Поїхали щоб підтримати бо-

йовий дух захисників Вітчизни та простих жителів тих областей на долю яких випало таке важке випробування. Крім того чимало було виступів і в госпіталі для ветеранів війни у Вінниці та Калинівці. Що й казати, оркестр хороший, хлопці талановиті. Встигають і службу відбути, і в оркестрі пограти. «Це ж не тільки репетиції, – розповідає Олександр, – тут хлопці на службі. І чергують, і ходять в наряди, і на стрільби. Все − як годиться. Мають хорошу підтримку командування. Тож задоволені і стараються». Дуже сподобався цей оркестр глядачам! Не хотіли відпускати його зі сцени. Свято «Сурми Поділля» вдалося, як-то кажуть у нас в народі, на славу. Нам приємно було, що музиканти відповідально поставилися до участі у ньому. Підготували цікаві твори, продемонстрували хорошу гру. Зауважимо, що кожний оркестр чи то ансамбль демонстрував і майстерність, і музикальність. І що дуже важливо в руслі буремного сьогодення, всі виконували українські козацькі, стрілецькі марші або ж твори українських композиторів. Адже сьогодні так важливо, щоб звучала така музика, що славить героїку українських воїнів, захисників України. Провідний методист ОЦНТ Наталя РИМАРЕНКО

Духовий оркестр Вербського СБК Чечельницького району

Калинові мости творчості 27 травня 2017 року в місті Тульчин, на території палацу Потоцьких відбувся ІІ-й обласний молодіжний етнофестиваль «Калинові мости»

рганізаторами фестивалю виступили управління культури і мистецтв облдержадміністрації, обласний центр народної творчості та Тульчинське училище культури. Мета заходу – привернення студентської та учнівської молоді до глибинних, цілющих життєдайних джерел, до вічного і одвічного, що ідентифікує націю – до традиційного народного мистецтва в усіх його проявах: в піснях, ремеслах,

всіх бажаючих погортати сторінки історико-культурних традицій Тульчинщини, побувати на показі традиційних жіночих строїв «Коло млина – калина, там ходила дівчина» тощо. Вулиця майстрів вирувала розмаїттям виставок декоративно-прикладного мистецтва «Плеяда», де поряд із маститими, знаними майстрами народної творчості Вінниччини свої роботи презентувала молодь – студенти відділу декоративно-прикладно-

Вітання керівництва

традиціях, звичаях і обрядах. Особливою складовою української традиційної культури було і є те, що пісні і ремесла, як родинний спадок, передаються із покоління в покоління, від батька до сина. Цим зміцнюються високодуховні зв’язки – своєрідні калинові мости єдності поколінь. Тож під час проведення цьогорічного фе стивалю орган і з ат о р и го с т и н н о запросили

го мистецтва Тульчинського училища культури. Яку величезну роботу попередньо провели талановиті викладачі Василь Рижий (кераміка, гончарство), Наталя Лавренюк (декоративний розпис), Роман Грималюк (різьба по дереву), Сільва Ярошенко (вишивка, гобелен, лялька-мотанка), Григорій Зорик (живопис)! Завдяки їхній щоденній копіткій праці студенти на святі вже виступали у ролі творців і, що там гріха таїти, – звичайно ж, пишалися. Пишалися тим, що вдалось перейняти майстерність від своїх викладачів і продемонструвати нині свої власні роботи. Знані ж майстри щедро ділились своїми знаннями і талантами. А гості фестивалю мали чудову нагоду відвідати їхні майстер-класи, доторкнувшись до таїнства створення із природних матеріалів справжніх рукотворних див, і придбати вироби гончарного мистецтва (керамічні іграшки майстрині-вінничанки Людмили Філінської; миски та горнята Сергія і Світлани Погонців із Крищи-

нець), рогозяні капелюшки та корзини майстрині Надії Іщенко із Писарівки Вінницького району, жіночі прикраси вінничанки Ліни Концевич, неперевершені вишиванки, панно та рушники заслужених майстрів народної творчості України Марії Савчинської із Клембівки Ямпільського району та Галини Данилюк із Вінниці. Та головною темою фестивалю, що, немов найяскравіша стрічка, з’єднувала всі складові цьогорічного дійства, стало старовинне подільське весілля. Ще до відкриття фестивалю до гостей підходили наречена із нареченим, образи яких майстерно створили студенти ІІІ курсу хореографічного відділення Дар’я Олексієнко та Костянтин Криниченко і разом із «весільною матір’ю» − викладачем Оленою Трачук привітно запрошували: «Просили батько і мати, і ми вас просимо на хліб, на сіль, на наше весілля!». Далі нас оточили дружечки, сестрички-студентки ІІІ курсу режисерського відділення Ілона та Іванна Ратушняк; оригінальні весільні церемонії в концертних фрагментах легко і весело проходили з майстерної подачі «старостів» − студентів-хореографів, випускників училища Олега Топченюка та Олександра Голомоза. А поряд – дефіле «Довга коса – дівоча краса», на якому вдало виступила юна красуня Анна Козоріз; а ще – гільце з короваєм, і дівич-вечір, і розплітання коси, і танці, і народні музики, і традиційні «чоботи»! І все це − у майстерному виконанні народного аматорського фольклорного театру «Червона калина» (керівник Микола Сафроняк), студентів хореографічного відділу (керівники Оксана Маковій

Майстер-клас Ольги Цибулі

Молодь продовжує традиції та Анжела Олянишена) та відділу народного інструментального мистецтва (керівник Віталій Тихоліз)! Низький уклін викладачам, які за роки навчання зуміли прищепити своїм вихованцям любов до традиційного подільського фольклору. Адже, знаючи свої звичаї та обряди, студенти в майбутньому будуть передавати їх своїм підопічним. Студентська молодь училища разом зі своїми наставниками подбали і про тематичне наповнення виставкової частини свята. Світлиця «З оселі моєї родини», увінчана іконою Божої Матері (майстер Володимир Гриб), буяла розмаїттям старожитностей: тут були виставлені і прокоментовані предмети родинного спадку студентів із різних регіонів Вінниччини – рушники і вироби ткацтва, гончарство і кераміка, вишиті сорочки і традиційні подільські писанки та обрядові хліби. Все це дбайливо зібране в своїх родинах студентками Зоєю Гаврильчук, Оксаною Воронцовою, Лесею Куцолабською, Ганною Верещакою, Альоною Решке та Дарією Гонтарук. В когось зберігся рушничок, вишитий бабусею, у когось – горщик, в іншій родині – виткані прадідом верети і скатертини, вироби з дерева чи з лози. Зворушливо діти презентували свій сімейний спадок, як найдорожчу річ, як реліквію своєї родини. А в концертному проекті фестивалю об’єдналися наймолодші талановиті учасники інструментального ансамблю «Барвінковий віночок» Тульчинської ДМШ і поважний на-

родний аматорський фольклорний ансамбль «Берегиня» Бирлівського СБК Бершадського району, який продемонстрував дбайливе ставлення до пісенного спадку рідного села. Це справжній взірець для наслідування! Щирими оплесками вітали глядачі хореографічні колективи училища, а особливо яскравим вкрапленням до концертної програми став виступ ансамблю народного танцю під керівництвом Анжели Олянишеної. Глибоким та майстерним було виконання народних пісень фольклорним гуртом «Відлуння віків». Вдало виступили всі творчі колективи та солісти, але найщиріші аплодисменти від глядачів отримали гості фестивалю – фольклорний гурт «Софія» та вокальне тріо «Гонта» із Уманського педагогічного університету. Засновники мистецького проекту – начальник управління культури і мистецтв облдержадміністрації, заслужений артист України Станіслав Городинський та директор ОЦНТ, заслужений працівник культури України Тетяна Цвігун щиро вітали всіх учасників фестивалю та побажали молоді, студентам, гідно продовжувати традиції, дбайливо закладені старшими поколіннями. …Завершився ІІ обласний молодіжний етно-

фестиваль, від’їжджали з гостинного Тульчина майстри, творчі колективи, а в повітрі і, віримо, в душах учасників та гостей свята не вмовкали старовинні мамині пісні, лунали запальні танцювальні мелодії. І, немов калинові мости, що єднають прадавні традиції із сучасністю, пливли попід небесами подільські рушники та цвіли на гаптованих сорочках дивовижні узори. Такі культурно-мистецькі заходи вселяють віру в те, що ніколи не розірветься та невидима ниточка, яка єднає минуле із прийдешнім. Сподіваємось, що студенти Тульчинського училища культури, заради яких, власне, і був започаткований цей фестиваль, стануть ревними зберігачами і гідними продовжувачами традиційного подільського мистецтва. Дай Боже, щоби із цих маленьких дрібних зерняток виросли-забуяли мистецькі сади, народилися нові суцвіття талантів, а отже – збереглась і примножилася слава вінницького краю!

Бирлівські «Берегині»

Провідний методист ОЦНТ Ніна ДЖУС Режисер фестивалю Микола ДЖИГА

* Обрядові хліби Вінниччини

Хліби до зелених свят

ліб в Українській автентичній культурі, особливо церемоніальна обрядова випічка, це – не лише страва, а насамперед священна культова річ. Іноді хліб у свідомості українців сприймається як втілення самого Бога або його божественної життєдайної сили. «Хліб на столі – Бог в оселі», «Не ми

в цю пору виходять з води на сушу, вважають місяць своїм сонцем. На Зеленому (Русальному) тижні він круглий і великий, неначе нічне сонце. Зелені свята включають в себе цикл кількох взаємопов’язаних свят, коротко зупинимося на кожному з них.

хліб носимо, а хліб нас», – повчають народні прислів’я. В архаїчному православ’ї – давньоукраїнській релігії, яка була поширена на теренах України до прийняття християнства і частково збереглася в українському християнському двовір’ї, хліб був головною жертвою Богу, померлим предкам, землі та вищим силам природи. Тому, говорячи про обрядову зеленосвятську випічку, нам насамперед необхідно з’ясувати давню українську автентичну, а не привнесену у більш пізній період іноетнічну, сутність цього свята. Трійця в народному календарі українців становить своєрідну межу між весною – порою бурхливої вегетації, буяння, цвітіння, і літом – початком плодоносіння, появою зав’язі та періодом наливання плодів. Вона не має постійного числа, випадає на кінець травня – першу половину червня і максимально наближена до місячного повнолуння. Адже русалки, мавки, потерчата, які згідно з народними віруваннями

Русалчин Великдень (Сухий четвер) – надвечір’я четверга, що передує Трійці. «На Русальний Великдень русалки виходять з води на землю, щоб цвітом бралися посіви, щоб жита родили, бо де русалки танцюють − там врожай кращий», − вказує Валерій Войтович [1, с. 450]. А Сухим цей четвер називають тому, що згідно з народними віруваннями, русалки, вийшовши з води, сушаться. У Сухий четвер дуже часто йдуть дощі, це русалки стріпують свої мокрі коси. Клечальна субота – переддень Трійці, клечають зеленню оселю та господарство, влаштовують поминальну вечерю для померлих «родителів» на яку їх запрошують з книшем або з калачем. Зелена неділя (Трійця, П’ятидесятниця) – п’ятдесятий день по Великодню. Свято Зелена неділя має дві народні назви. Перша – «Зелена неділя» вказує на вшануван-

Книші ня зелені, рослинного гону. Друга – «Трійця», вказує на появу третьої сили – зав’язі насіння і плодів. Ця третя сила з’являється в результаті поєднання теплої батьківської енергії сонця з вологою материнською землі. Цього дня провідують могили померлих предків і влаштовують поминальні трапези на могилах на їх честь; Шуляка (Розигри, Розори) – понеділок через тиждень після Трійці, перший день петрівчаного посту. Згідно народних вірувань, це останній день перебування русалок і потерчат на суші, з нагоди чого вони влаштовують у полях свої гуляння, розигри. Ввечері дівчата проводжали русалок з поля до води (місця їх постійного перебування). Цього дня заміжні жінки в полі влаштовували колективні трапези, кидали в жито через голову шматочки хліба, виливали залишки напою для русалок і «гонили шуляка» – символічно проганяли хижого птаха, який в народній уяві асоціюється з передчасною наглою смертю. Гонили шуляка спеціальними піснями-закликами, розмахуючи над головою хустинами і скатеркою, на якій влаштовували трапезу. Обряд здійснювався для того, щоб у селі не було передчасних смертей, щоб не гинули неодружені юнаки і дівчата, не помирали малолітні діти.

Жінки, у яких помирали власні діти, цього дня роздавали солодощі чужій малечі («подаяніє»), щоб на тому світі і їх донечка чи синок отримали гостинчика. А ще кидали в жита хустинки, потерчатам на крижмо, щоб янголи душу підхопили і понесли на небеса, щоб дитинка стала ангелочком і не була більше потерчам, яке не може піднятися в небо. У давнину на свято Шуляка влаштовували похорон Ярила. Ярило – міфологічне уособлення вегетації, ярини – сили, яка забезпечує проростання та буяння зелені, в тому числі і хлібних сходів. Після Зелених свят ріст рослин припиняється або уповільнюється, а натомість з’являються зародки плодів або насіння (сім’я). Міфологічно Ярило уступає своє місце Сім’яреглу (літописний Симаргл) – силі, що допомагає вивергати сім’я (плодоносити). Назва цієї міфічної сили складається з двох частин, перша «сім’я» (насіння, зав’язь плодів), друга – «регл», є частиною дієслова що означає вихід з середини – «вивергає», «виригає», «рече» [2, с.265]. Відомостей про те, як саме хоронять Ярила, в літературі практично немає, є лише згадки, що обряд похорон Ярила здійснюють саме в цей день. Певні обрядові дії – потоплення,

Книші з с.Гончарівка Літинського району

Манзар, м.Гайсин розривання або спалювання символу ярини – зелених гілок або молодих дерев збереглися в купальській обрядовості. Свята Купала і Шуляка (Розори) у давнину були близькими за часом проведення.

Книші (калачі) для «родителів» (покійних предків) Оскільки на Трійцю вшановують і задобрюють покійних предків, до цього свята, як і до різдвяного Святвечора, з квасного (дріжджового) тіста печуть книші. Книш – це хліб з душею, хліб з хлібенятком. Для виготовлення книша поверх однієї паляниці накладають дещо менший хлібчик – душу. Іноді душу на книшеві відтискають склянкою, попередньо вмочивши її вінця в олію або у воду. У деяких селах книша заміняють калачем. Калачі, які до Зелених свят печуть у селах Вінницького району (Хижинці, Щітки, Писарівка) за зовнішнім виглядом також нагадують книш. У них по центру виступає шишка, яка схожа до «душі» на книшах. Стоячи на порозі оселі з книшем (калачем) у руках у Клечальну суботу ввечері запрошують померлих «родителів» на поминальний обід. Протягом всіх Зелених свят книші (калачі) знаходяться на столі, ними частують членів родини і гостей, їх несуть на кладовище провідувати могили предків. На кожній могилі розстеляють рушник, кладуть книш (калач), в який впихають свічку, поряд на рушник кладуть солодощі. Запалюють свічку і, читаючи молитву або співаючи «Вічну пам’ять», рушничок із книшем тричі піднімають і опускають над могилою, після чого кладуть на те ж місце. На закінчення ритуалу причащаються стравами та напоями, що принесли з собою. Цукерки та печиво роздають дітям, книші віддають старцям, а якщо таких немає то літнім людям.

Манзар

Паланиці (манзарі) У наддністрянських селах та південних районах Поділля на Зелені свята та протягом зеленого тижня печуть великі пироги з начинкою із підсоленого кисломолочного сиру і дрібно посіченої зеленої цибулі та кропу. Їх називають «паланицями», а в деяких селах «манзарями». Іноді до начинки додають і дрібно посічені варені яйця, смажену цибулю, шкварки. Тісто зазвичай дріжджове, а форма може дещо відрізнятися: в одних селах паланиці (манзарі) відкриті і начинка знаходиться зверху пирога, краї якого зщипані. В інших вони мають вигляд великого круглого пирога, що складається з декількох шарів, в якому прошарки тіста чергуються з прошарками начинки. Манзарі не солодкі, тому їх вживають з першими стравами або ж ласують, запиваючи молоком. Паланиці (манзарі) зазвичай не ріжуть, їх слід ламати або відщипувати шматочки. З паланицями (манзарями) на Зелені свята також ходять провідувати могили померлих родичів, їх також роздають за покійників.

Хліб для русалок На Зелені свята в Україні вшановують русалок і потерчат – передчасно померлих дітей та молодь, яка покинула білий світ, не виконавши своєї місії, не залишивши потомства. Згідно з народними віруваннями їхні душі перебувають у воді, що розділяє світ живих та мертвих. А в період від Русалчиного Великодня до свята Шуляка вони протягом дванадцяти ночей бродять по полях, охороняють жито, яке в цю пору квітне. Для тих, хто шанує і задобрює русалок та потерчат, вони стають корисними: охороняють ниву, забезпечують рослини вологою, надсилають дівчатам гарних женихів. Людям, що ставляться до них зневажливо, забувають принести дарунки

Подаяніє або за життя чинили їм прикрощі, русалки можуть помститися – витолочити жито, залоскотати до смерті або втопити. Оберегами від русалок служать пахучі трави - полин, м’ята, любисток, які потрібно носити при собі протягом всіх Зелених свят. На Зеленому тижні жінки на вікнах залишали для русалок свіжоспечений житній хліб, гадаючи, що русалки живляться його пахощами, розвішували на деревах полотно, русалкам на сорочки, дівчата залишали їм віночки. Дівчата для русалок колективно випікали і спеціальний житній хліб, який замішували на свяченій воді. Прийшовши в поле хліб ламали на рівні частини і кожна несла на свою ниву, де росло жито. Хліб клали на межі для мавок [3, с.160-161].

«Подаяніє» для дітей

Цікаві спогади про русалок записала від односельців і Корешкова Антоніна Дмитрівна у селі Думенки Хмільницького р-ну, Вінницької обл., наведемо їх: «На Зелені свята, у лісі, біля озера з назвою «Потопляники» проводили обряди − смажили на камінцях «огірки»(страва, зварена в баняку). Всі місцеві жителі та з інших сіл, зносили різну їжу, стелили рядна, їли і пили за упокій душі, діти гралися, згадували покійних, тих, хто помер наглою смертю. Кришили хліб та пиріжки в озеро, річечку Жалицю та криничку Дівоньку та примовляли «Пошли Боже Землі − сонця, грішним людям − хліба, праведним душам − спокій. Зроби милість». Коли йшли додому, залишали рушники на деревах, стрічки і примовляли «З нами поїли і ті душі, котрих ми споминали. Чудинівські люди, коли вертали додому, йшли під старий, кам’яний млин і молилися там».

«Подаяніє» на свято Шуляка (Розори) Свято Розори (Шуляка) − це остання доба перебування русалок та потерчат у нашому світі. Цього дня в полі і в городі не працюють «щоб нявкам ноги не порубати», «щоб потерчатам очі не позатрушувати». Особливо традицій дотримуються жінки, які мали мертвонароджених дітей або хоронили нехрещених немовлят – ті, чиї діти стали потерчатами. Вони цього дня роздають дітям «подаяніє» – солодощі та невеличкі пампушки, коржики або солодкі пироги з яблучним повидлом, маком, ягідним варенням, щоб і їх малечі на тому світі дали гостинчика. Моя бабуся, Гарабанчук Марія Гаврилівна, 1912 року народження, завжди ходила до польової кринички роздавати пастушкам, дітям «подаяніє» − пиріжки та яблука. Так робили жінки нашої місцевості в яких були померлі діти, згадує Барська Світлана Валеріївна з села Бондурівка Чечельницького району Вінницької обл. Етнолог, кандидат історичних наук, доцент Тернопільського національного економічного університету (м.Вінниця) Світлана ТВОРУН Література 1. Войтович В. М.Українська міфологія. /В. Войтович. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.; іл. 2. Творун С. Базові модулі річного кола українських народних календарних свят /С. Творун //Етнокультурні процеси українсько-східнороманського порубіжжя. Одеські етнографічні читання: Зб. наук. праць. – Одеса: «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова», 2015. – С. 258-272. 3. Воропай О. Звичаї нашого народу./О. Воропай. – К.: Оберіг, 1991. – Т. 1. – 456 с.; Т.2. – 448 с.

* Нематеріальна культурна спадщина

Бути чи не бути бубнівському гончарству? Т е рм і н ол о г і ч н і поняття «бубнівська кераміка», «бубнівське гончарство», «бубнівський гончарний розпис» виникли в першій чверті ХХ століття в середовищі перших наукових дослідників етнічної культури українців Поділля. Серед них слід назвати К.Широцького, Д.Щербаківського, Є.Спаську, М. Геппенера, О.Самарина, М.Біляшівського, В.Гагенмейстера, Ю.Александровича, О.Прусевича, В.Свідзинського, Ю.Сіцинського, М. Фріде, Л. Шульгіну і ін. Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки почала формуватися в середині ХІХ століття першими майстрами народного гончарства двох сусідніх сіл Новоселівка і Бубнівка, які знаходяться одне навпроти другого на протилежних берегах річки Соб, лівої притоки Південного Бугу. Скупі архівні свідчення і народні перекази донесли до нашого часу два імені, які були одними з перших бубнівських майстрів − Арехта Гончар і його син Семен Гончар. Про бубнівські гончарні вироби того часу Ю.А.Самарин писав в своїй праці «Подольские гончары» (М., 1929. Стор. 33): «Гончарний промисел існує, як видно із письмових джерел, з ХУІІ століття. До половини минулого століття (тобто, ХІХ ст.) в Бубнівці виробляли більш-менш прості форми утилітарного призначення. Полива вживалася іноді як матеріал для розпису візерунків. В більшості селяни працювали на поміщика.» Проте, основоположником традиції підполивʼяного розпису вважається Андрій Гончар (1823-1926), який юнаком втік від поміщика в містечко Гайсин і протягом певного часу був учнем Сили Жерденівського, місцевого май-

стра-гончара. Саме в Гайсині від Сили Жерденівського молодий юнак опанував технологію підполив’яного розпису, адже Сила був одним з останніх цехових майстрів Гайсинського гончарного цеху. Про це писав О.А.Самарин в вище наведеній праці (стор. 34). Згодом, повернувшись в рідну Бубнівку, Андрій Гончар приніс з собою новітню технологію і орнаментальну традицію, яка вразила місцевих бубнівських гончарів красою підполивʼяного візерунку і дзвінкими переливами досі небачених барв. Новітня естетика гончарних виробів припала до смаку і майстрам, і споживачам продукції. Конкурентна спроможність бубнівських гончарних виробів різко зросла. Проте, як зазначає в своїй праці О.А.Самарин: «Навчившись мистецтву виготовлення полив’яних мисок і дізнавшись безлічі орнаментальних тем і візерунків, Андрій після повернення в Бубнівку на перших порах майже зовсім не показував землякам своїх умінь; він не хотів віддавати своє мистецтво до рук поміщика, щоб той не мав з нього користі. Незабаром сталося скасування кріпацтва, і селяни отримали можливість працювати на себе. Тоді Андрій енергійно взявся до праці і почав запроваджувати у себе в Бубнівці виготовлення полив’янного посуду. Постійно вар’їруючи і розвиваючи засвоєні ним в Гайсині орнаменти, він створив свій надзвичайно багатий і яскравий «бубнівський» стиль виробів, який мав чисто народне коріння, стиль надзвичайно різноманітний і свіжий.»

Отже, початок формування традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки припадає на другу половину ХІХ століття і її основоположником і засновником справедливо вважаємо Андрія Семеновича Гончара. Далі О.А.Самарин зауважує, що в 1920-х роках в Бубнівці працювали 28 гончарських родин і що: «... протягом майже цілого століття... форми посуду і орнамент, не виходячи за рамки традицій народного мистецтва, видозмінюються і еволюціонують завдяки майстерності окремих гончарів.» Безумовно, наступні покоління майстрів вносили свої індивідуальні впливи і новації в орнаментику бубнівського розпису, розвиваючи і збагачуючи її. Серед таких в першу чергу слід назвати братів Якова і Якима Герасименків, які працювали в тісному творчому тандемі − один творив форму виробу, а другий її розписував. До речі, така організація виробництва була властива і іншим родинам. Як правило, батько чи дід творив на крузі форму миски чи поставця, а дружина чи старша донька розписувала цю форму. Чи не тому багатьом бубнівським мискам властива жіноча вишуканість та елегантність візерунку. Шкода лиш за тим, що історія і народні перекази не донесли до нас жіночих і дівочих імен, які в візерунках творили бубнівські орнаментні дива. Проте, своєрідною компенсацією цій несправедливості є нинішній стан бубнівського гончарства, яке репрезентують лиш майстрині-жінки. Ось їхні імена: Заслужений майстер народної творчості Фросина Міщенко (1926 р.н.), Заслужений майстер народної творчості Тетяна Шпак (1947 р.н.). майстер-гончар Валентина Живко (1950 р.н.). майстер-гончар Тетяна Дмитренко (1957 р.н.). Отже, їх залишилося четверо − майстрів унікальної традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки, які

мають пенсійний вік, тому гостро постає проблема продовження традиції бубнівського гончарного розпису молодими послідовниками. Для продовження традиції немало зроблено Вінницьким обласним центром народної творчості. Вже кілька років поспіль Центр проводить пленери гончарства, в яких беруть участь найкращі майстри області. Метою таких зустрічей є не тільки спілкування та обмін досвідом, а, головне, продовження традиції бубнівського розпису. Кожен рік пленер має нову тему, але завжди майстри творять в традиції саме цього осередку. Сьогодні на виставках Центру ми часто бачимо «бубнівську кераміку», створену майстрами з інших осередків Вінниччини. Актуально постає необхідність розроблення і впровадження в дію спеціальної програми збереження і перспективного розвитку гончарного осередку в Бубнівці найближчим часом, де передбачено об’єднання зусиль установ культури Вінницької області і Національної спілки майстрів народного мистецтва України під загальним патронатом Міністерства культури і мистецтв України. Також, цілком сприятливим в даному разі є процес децентралізації владних державних структур, який відкриває нові перспективи розвитку для бубнівської сільської громади. Адже саме бубнівська сільська громада має стати одним з головних рушіїв в відродженні своїх славних традицій. Сприятливим є факт підготовки до Національного реєстру елементів нематеріальної культурної спадщини «Традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки», що, безумовно, сприяє приверненню суспільної уваги до нинішнього стану бубнівського гончарства. Отже, бубнівському гончарству – бути! Провідний методист ОЦНТ Володимир ТИТАРЕНКО

Фото Михайла Діденка 26

Бубнівська кераміка

* Село на Поділлі

В культурі – з народження До 50-річчя Хоменківського СБК

Пам’ять – не одноденка, Чітко карбує рядки, Літопис ваш, Хоменки, Ваші пісні, земляки, Ваших імен суцвіття, Славних років поліття. Жанна Дмитренко

ду в Хоменки, ніби на зустріч зі своєю юністю, з піснями, з дівочими мріями. Для нас, випускників педінституту, це був час весіль. Ми їхали в села до своїх однокурсників, наречених і женихів, щоб у суботу й неділю побути веселими дружками, світилками, боярами, поспівати, потанцювати під сільський оркестр. Де лиш не побували – в різних районах, і, навіть, областях. Це була своєрідна фольклорна практика. Співучі,

музики звечора до ранку і зранку до вечора супроводжували те гучне дійство, яке озивається в пам’яті хоменківською весільною симфонією. І от я знову тут, у цьому мальовничому селі, у цьому будинку культури. Народні звичаї і традиції жили тут споконвік, бо це велике і давнє село, як свідчать історичні джерела, пережило і турецькі набіги, і татарське лихоліття, і польський гніт, і героїзм козацьких визвольних змагань, і кріпаччину, і голодомор та репресії радянської доби, і втрати другої світової, і духовне піднесення. Хоменчани гордяться своїм селом, його історією, давньою і близькою, своїми земляками і здобутками культури, особливо в 70-80-х роках минулого століття. Коли я зайшла в будинок культури і розповіла про мету приїзду працівникам культури, які

На районній сцені голосисті, ми, зазвичай, задавали тон, дивували людей тим, що всі були у вишиванках, що знали так багато весільних пісень. Здається, прислухаюсь – і досі чую: Подивіться, дружки, що боярин робить – Туди-сюди повертається, пампушками запихається, То в руки, то в рукавиці – дівчатам на вечорниці… Люди нам підспівували, милувалися юним запалом… Так було скрізь, тільки не в Хоменках. Сільські дівчата й молодиці знали, що співати – і коли на кожух садили молоду – нашу Ліду Паєнко у дівич-вечір, і коли розплітали в неділю, і коли викуп брали, і коли гостей пригощали… Запальні

зустріли мене на чолі з Володимиром Стіфанцовим, директором СБК, бібліотекар Валентина Мандибура одразу побігла за книжками про Хоменки, адже кожен, хто хоче написати про культуру цього села, повинен насамперед ознайомитись з його історією. Перші спроби у досліджені села зробили вчителі школи Дмитро Семенович Вальчишин та Сепан Григорович Дарчук. А першу книжку «Хоменки», що побачила світ у 1998 р., написали Василь Струк – директор школи та Антон Мичак – випускник школи, кандидат теологічних наук. Вийшла вона за сприяння Віталія Безносюка – голови Міжнародного

На фестивалі в Шаргороді Вінницького земляцтва у Києві, який родом з Хоменок. Друга книга, розширена і доповнена новими матеріалами, обсягом у 350 сторінок вийшла через два десятки літ у 2016 році, за підтримки директора СТОВ «Колос» Володимира Мостового. Називається вона «Село над Мурафою-рікою». Автор Василь Струк. З сторінок книжки ви дізнаєтесь, як називалось село у 17 ст. (Пронське, Рекеченці), чому воно було перезване на Хоменки (бо володів ним пан Скіндер Хоментовський). Хоменки значаться по документах подимної податі Брацлавсько-

Павло Чайковський

го воєводства з 1629 року. А Рекеченці, які нині ввійшли в межі села, занесені на карту ще знаменитим де Бопланом, під керівництвом якого будували фортифікаційні споруди на замовлення польського уряду. Хоч є книжка, навіть не одна, завдяки невтомним дослідникам, хочеться бодай пунктиром означити найяскравіші етапи, щоб всі подоляни, а не лише жителі Хоменок могли прочитати цю історію, схожу чи не схожу на історію інших наших міст і сіл. Поділля, як свідчать документи, пережило 26 лиховісних набігів татар, зокрема Менглі Гірея, який забрав близько ста тисяч ясиру, що його гнали і Кучманським шляхом (неподалік від Хоменок) до Криму на продаж. Що цікаво, що в період 1434-1569 рр. територія сучасних Хоменок була розділена між двома державами: Хоменки належали до Польщі, а Рекечинці – до Литовського князівства. У розділі «Національно-визвольний рух українського народу 1648-1654 рр.» ви знайдете згадки про Максима Кривоноса, уродженця села Слобода-Мурафська, отамана запорозьких козаків непереможного Івана Сірка. Хоменки у 17-18 ст. періодично опинялись в зоні воєнних дій. Коли між Дністром і Бугом розгорнувся селянський рух, загони селян діяли біля Шаргорода, Хоменок Джурина – вони ішли на допомогу Богдану Хмельницькому. В другій половині 17 ст. знову почалися тут турецько-татарські набіги. Жителі будували сторожові башти, ставили бочки із смолою, робили схрони, насипали земляні вали, копали підземні переходи, залишки яких збереглись і досі на городах та в дворах хоменчан. В цих краях живе легенда про безстрашного Морозенка, який очолив повстання проти загарбників, але був схоплений і закатований турками. Героя похоронили біля клекотинської церкви, а народ про нього склав пісні.

На святі в Буші Ой Морозе Морозенку, ти славний козаче, За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче. Двадцять сім років Хоменки, як і вся Шаргородщина, були під владою турків. Прізвища Кривоносів, Безносюків, Перебийносів, залишились з тих пір як нагадування про криваві часи лихоліття і подвигів народних ватажків. А далі знову настала доба польських магнатів. Шляхта будувала костьоли, монастирі, відновлювала старі феодальні порядки, що спричинили народні повстання. Православні селяни потерпали від утисків. Частина з них змушена була

Микола Попсуй

приймати католицьку віру, щоб полегшити собі життя. Після реформи 1861 року у селі було відкрито церковно-приходську школу. Історія залишила ім’я учителя-священника Аксенія Хоміцького, який був прогресивною людиною, мав бібліотеку, був знайомий з Михайлом Коцюбинським. Під час революції та громадянської війни Хоменки пережили і денікінців, і петлюрівців, і червоних, а ще продрозверстку, комнезами, лікнеп (ліквідація неписьменності). Почались протести проти колективізації і відвертого грабунку, про що донедавна замовчували історики. 1929 року в Хоменках заснували артіль «Культурний хлібороб», а Хоменківська школа стає семирічною. Як записав один з кореспондентів районної газети, «на розвалинах старого ладу народжувалась і вивершувалась біографія соціалізму», що, додам від себе, позначилось на початках «червоною мітлою», голодомором та репресіями. Але слід відзначити, що кожне село, яке згодом ввійшло в межі Хоменок – і Пилипи, і Рекеченці, і хутір Чапаївка – мало свою хату-читальню, клуб, початкову школу. В час Другої Світової війни в Хоменках стояли румуни. З їх вигнанням у 1944 році війна для хоменчан не закінчилася. Молодих, ненавчених хлопців забрали на фронт. Майже всі вони загинули в Яссо-Кишинівській операції, в Угорщині, в Югославії, в Румунії. 294 чоловіки не повернулись. Кожна четверта сім’я втратила своїх рідних. Є родини, де загинули всі сини – 4, 5, 7… З орденами «Слави», «Червоної зірки», «Вітчизняної війни», медалями за взяття європейських міст повертались у Хоменки фронтовики. Великі списки тих, що полягли смертю хоробрих, а ті, що повернулись, взялись за відбудову, попри нові голодовки і труднощі, зробили все, щоб ці мальовничі

Володимир Стіфанцов з Володимиром Вдовиченком Хоменки піднялись, щоб ці працьовиті хоменча- за кошти колгоспу. Зводили його протягом двох ни відчули себе нарешті людьми, щоб вони могли років. Керували будівництвом Іван Барановський одружуватись, будуватись, відпочивати і славити та Володимир Чорний. Про відкриття Хоменківпіснями рідний край. Забігаючи наперед, скажу, ського СБК тоді чимало писали в пресі. То була що про таких фронтовиків, які стали керівниками урочиста незабутня подія в день працівника сільгосподарства і подбали про культурний розвиток, ського господарства. Будівельникам, ланковим, розповіли мені працівники культури Хоменок, фронтовикам вручали бойові та трудові відзнаки, учасники ансамблів, і очільник місцевої громади грамоти та подарунки. Учасники художньої самоГалина Попсуй. діяльності підготували концерт. Незабаром було Отож, від такого довгого вступу, від історії встановлено широкоекранну апаратуру. «Цьославного села, переходжу, го вечора всі п’ятсот місць власне, до теми хоменківбудинку культури були заської культури, що словом йняті. Затамувавши подих, і піснею супроводжувала глядачі стежать за героїчним трудове життя хоменчан. А подвигом легендарного Геосердям її став оцей СБК, ракла. Античний герой позбудований у 1966 році, завстав перед глядачем як подяки ініціативі і старанням борник зла. Він уособлює в фронтовика, голови колгоссобі фізичну досконалість і пу, сподвижника і патріота духовну красу, – так писав Івана Ульяновича Цурканя, про цю пам’ятну подію Стеоспіваного земляками у вірпан Дарчук.− Тепер сільські шах. трудівники охоче відвідують З великою пошаною і люсвій будинок культури. Все бов’ю говорять у Хоменках тут для культурного відпопро цього мудрого чоловічинку і духовного збагаченка. З особливою теплотою ня. Для трудівників села він згадують його працівники став центром культурного культури. В непростий пісдозвілля. До пізнього вечолявоєнний час очолив фронра на його вогні сходиться товик Цуркань всі три госпотрудовий люд». дарства у селі. Щоб підняти А Іван Ульянович Цурїх, запровадив бригадний кань за всі роки своєї трупідряд, організував видодової діяльності та ратні буток ракушняка, завдяки подвиги був нагороджений чому швидко спорудили твап’ятьма орденами, в тому ринницькі ферми, дві елекчислі орденом Богдана тростанції. Саме при ньому Хмельницького. Той період, і 15 криниць збудували, і село радіофікували та коли він очолював господарство, вважають розелектрифікували, освоїли підсобні промисли, а квітом села (справедливості ради слід сказати, в 1966 відкрили будинок культури, споруджений що і наступний керівник господарства Федір

Оркестр завжди попереду Олексишин теж підтримував культуру.) Із спогадів Марії Кушнір: «Сільська рада приКерував тоді будинком культури Віктор Івано- діляла велику увагу розвитку художньої самодівич Скригулець, а пізніше директором став Ва- яльності в селі. За участі працівників культури, силь Іванович Криничний. Леонід Корнєєв, Оме- Василя Криничного, Раїси Костюк, Євгени Герлян Пазюк були кіномеханіками, бібліотекарем манюк, Омеляна Пазюка, Володимира Пазюка, була Марія Кушнір – випускниця Тульчинського Володимира Стіфанцова, Володимира Вдовиченкультосвітнього технікуму, як згодом обрали го- ка, Володимира Слободянюка, Дмитра Каспрука, ловою сільської ради. Сільська радіогазета та ба- Анатолія Федчука в селі був створений хор прагатотиражка висвітлювали, все, що відбувалось цівників плодоконсервного заводу, ансамбль меу селі – в школі, в яслах, медпункті, пологовому ханізаторів, ансамбль працівників МТФ, працівбудинку, цехах, кожен з яких до речі, мав свій хор. ників торгівлі, працював драматичний гурток у Постать Василя Івановича Криничного – одна з школі. А великий хоровий колектив жителів села найяскравіших на теренах культури села, та й ра- (біля ста учасників) не одноразово займав прийону. Керівник фронтового оркестру, Василь Іва- зові місця на районних та обласних фестивалях. нович весь свій досвід, всю свою любов віддав Керував цим хором учитель Тимофій Гоїк». З люхоменківській культурі. Односельчани охоче від- бов’ю говорили про нього, називали його душею відували організовані ним концерти, на яких зву- всіх колективів і гуртків. Згодом Тимофій Васичали мелодії воєнних років. Він виплекав кілька льович став головою ради ветеранів і керівником поколінь юних оркестрантів. Його вихованці, хоч ансамблю ветеранів. і самі вже сиві, завжди з вдячністю згадують своПринагідно слід сказати про директора плого наставника. Коли він помер, всі оркестри райо- доконсервного заводу Віктора Попова, який сам ну грали на похороні самовідданого музиканта. співав, грав на баяні, а для учасників художньої Не знаю, чи ще в якомусь селі було збудова- самодіяльності купив два комплекти костюмів. но таку зону відпочинку як в Хоменках, завдяки Це ім’я не раз звучатиме під час нашої розмови. активним і діяльним керівникам, які на той час Опрацьовуючи тему культурного розвитку працювали і в сільському господарстві, і в культу- Хоменок, відчуваю і захоплення, і здивування. Як рі. Кафе «Золотий колос», стадіон, літній театр на воно так вийшло, що на одному історичному виттисячу місць, тир, атракціони, фонтан… У вихід- ку здибались ці ентузіасти – голова господарства, ний день з чотирьох годин грав духовий оркестр, директор СБК, директор школи, учителі, керівнив літньому театрі виступали артисти, навіть з Ві- ки колективів – всі небайдужі до культури. Людей нниці, на стадіоні проходили спортивні змагання. різних професій і уподобань об’єднала музика, Так, це було піднесення добробуту і культури пісня, любов до рідного села, що вилилась у села, оспіване у віршах хоменківськими поетами. творчість, як струмені сільського фонтаШумлять сади широколисті ну. Дзвенять пташині голоси, Що б там не сталося потім, але Хоменки зелено-барвисті, завзяття тих днів, радість творенСело чарівної краси. ня живе в душі, попри всі зміни У цих поетичних рядках висловлює радісне і катаклізми. Система «з’їла» сазахоплення Василь Струк, людина, причетна до мовідданого Івана Цурвсіх мистецьких заходів, людина, закохана в рід- каня, час забрав Василя ний край. Криничного, розпалось

колишнє господарство, як і країна, відійшли у вічність люди, причетні до культури, але пам’ять живе, і живе бажання творити у тих, хто прийняв естафету. Ось вони переді мною – ті, що «в культурі з народження», як самі кажуть. Директор СБК Володимир Стефанцов, який очолює цей заклад 35 років, художній керівник Володимир Вдовиченко, керівник ВІА «Перспектива» Павло Чайковський, керівник духового оркестру, «Веселих музик» та естрадно-духового Микола Попсуй, учасники усіх трьох колективів Володимир Яровий та Анатолій Федчук, об’єднані тією ж любовю до музики. На цій сільській сцені, на цих пісенних хоменківських теренах, пройшло, як пісня, як загонистий танець, їхнє життя. Звідси їм прослалися шляхи до Шаргорода, до Вінниці, до столиці, до всіх культурно-мистецьких фестивалів, куди несли свою музику і свій дух, де збирали гарячі оплески від вдячних глядачів. Їм є що розказати і про себе, і про своїх попередників, поділитись проблемами і планами на майбутнє. А сільський голова Попсуй Галина Михайлівна, вчителька за фахом теж з цієї команди, теж залюблена в культуру і таки чимало для неї зробила. Між нами кажучи, «за сумісництвом» – вона ще й дружина Миколи Попсуя, керівника оркестру, то ж їхні тривоги переживає, як свої. Але про це згодом. Майже всі вони закінчили Тульчинське училище культури – і Володимир Стефанцов, і Микола Попсуй, і Володимир Яровий, і Володимир Вдовиченко. А однокласники Павло Чайковський і Анатолій Федчук вчились колись в Джуринській музичній школі, а потім в Тульчині. Зараз Федчук працює в Джуринській музичній школі, (клас баяна та акордеону), а Чайковський в Шаргород-

ській музичній школі. Їхнім наставником з юності був відомий Василь Іванович Криницький – не просто музикант, а взірець у житті. Майже всі з Хоменок, от хіба Стефанцов з Перепільчинець. До речі, його дочка Валентина Мадебура теж в Тульчині навчалась (бібліотечна справа). А Микола Попсуй крім Тульчина має за плечима інститут культури. Тут всі вони – наставники і учні, друзі і куми, батьки і діти, а найголовніше однодумці. Культурні династії – це теж особливість хоменківської культури. Скажімо, донька Ярового − Інна Ярова пішла по батькових слідах, закінчила музпед Вінницького університету, а нині працює в Тульчинському училищі культури, проте не забуває Хоменок, бере участь у заходах СБК. Так-от про тих, що «з народження в культурі». Ще малими вони купалися у хоменківському фонтані, бігали до клубу, вчились грати, співати на сцені, а потім здобували фах, щоб знову повернутись до цього села, у якому поняття культури завше стояло поряд з найважливішими цінностями, у якому чимало людей пишуть вірші про рідне село і всі вболівають за долю України. Рабів, які не мали ні кола, ні хати, Учив Мойсей державу будувати. А ті горлали разом і зосібно: «Рабам держава не потрібна!» Дві тисячі років минає нині, А відголос рабів лунає в Україні. (Василь Струк) Про що тільки не говорили цього дня, чого тільки не згадували – і як танцювали під пластинку на подвір’ї СБК, і як грали в п’єсах, і як виступали з агітбригадою – тоді вони їздили по всій област: Могилів-Подільський, Жмеринка, Іллінці. Галина Михайлівна, нинішній сільський

Фестиваль «Музичний водограй» у Хоменках

Пісня єднає молодь і ветеранів культури голова, тоді вчителькою була, скрізь брала участь. роді (щороку), творчий вечір «Смерека запроКерував агітбригадою заступник директора шко- шує друзів» у Піщанці (2015 р.), обласне свято ли Микола Слободянюк. У 1984 році взяли перше «Народні музики» у Немирові (раз у два роки), місце. Про п’єси – окрема мова. Їх ставили Ва- Міжнародний фестиваль мистецтв у Хмельницьсиль Струк і Мотря Яремівна, як розповідають кому (2016 р.), парад вишиванок у Києві (2013 р.), мої співбесідники. міжнародний фестиваль духової музики у Шол– Я грав Галушку «В степах України» (О. Кор- данештах (Молдова, 2016 р.). нійчук). Ось як їх характеризує провідний методист – А я Карпа в «Кайдашевій сім’ї» Нечуя-Ле- ОЦНТ Наталя Римаренко, яка опікується інструвицького і солдата у «Сватанні на Гончарівці» ментальними колективами: «Музикантів з Хоме(Квітки-Основ’яненка). нок знаю ще з 2004 року, як тільки-но прийшла Є що згадати і директору СБК Володими- до ОЦНТ. Вперше познайомилися з оркестром ру Феодосійовичу Стіфанцову. З 1983 року він духових інструментів, який ми запросили до Вікерував співочими колективами і на свинокмп- нниці для участі у параді духових оркестрів. Вілексі, і на молочно-товарній фермі, і чоловічим дразу звернула увагу на хороший виконавський ансамблем механізаторів. Це був досвід, який рівень музикантів. Пізніше у 2006 році на обтак пригодився згодом. Але не менш важливим ласному конкурсі «Народні музики Поділля» до завданням було здійснювати ремонти, зміцнюва- Немирова з Хоменок приїхав ансамбль «Веселі ти матеріальну базу будинку культури. Основну музики». Це, як виявилося, хлопці з того духоводопомогу у 80-90-х роках надавав колгосп, яким го оркестру. Та крім маршів і вальсів, вони добре тоді керував Стратійчук Володимир Іванович. Ра- грають інструментальну автентику. Цей ансамбль зом з ним і про опалення подумали, і про підлогу, зачарував всіх емоційним виконанням весільних і про стільці, і про одяг сцени (два комплекти). А мелодій. Звичайно, в репертуарі у цих музик є чищо вже говорити про апаратуру! мало і народних пісень та й авторські також є, але − Володю, я міг би вже комбайн купити, стіль- найкраще у них звучить інструментальний фольки пішло на вашу музику, − жартував Володи- клор. Так, як грають ці хлопці, грали, мабуть, на мир Іванович. Родина Стіфанцова вже звикла, весіллях на нашому Поділлі і сто років тому. Та що батько, як не на сцені, то в роз’їздах. А дочка й за характером хлопці веселі і доброзичливі. З Валя, що змалку на цій сцені виростала, виріши- ними приємно поспілкуватися, а послухати їхню ла теж стати працівником культури та допомагати гру – справжнє задоволення.» батькові у всьому. В її комп’ютері всі фото із захоА районний фестиваль «Музичний водів, що в них взяли участь ансамблі СБК. дограй», що його започаткували у ХоТворчі колективи СБК – духовий оркестр, ВІА менках у 2015 р. це їхня гордість, це «Перспектива», ансамбль весільних музик побу- промовисте свідчення їхніх творвали по всіх усюдах, виступали на різних куль- чих можливостей. Чимало гостей турно-мистецьких заходах, причому, як тоді, в побувало тоді у Хоменках. Із вже переддень проголошення Незалежності, так і те- згаданих Шолданештів ціла депер. Посудіть самі: обласне свято духової музики легація приїхала на чолі «Сурми Поділля» в Крижополі (2016, 2017 рр.), з губернатором. Звідти фестиваль «Всі ми діти твої, Україно» у Шарго- прибув дитячий духовий

Маленькі хоменчани оркестр. З сусіднього Джурина прибув народний років. Перший грант, який вдалося виграти назоркестр з музичної школи, з районного центру – вали «Храм культури – збережемо його для начоловічий ансамбль «Шаргород» РБК, ансамбль щадків». А нині планують ремонт фасаду, заміну духовної музики «Ірмос» музичної школи, з По- частини вікон і опалення з допомогою теплогенекутино народний аматорський фольклорний ан- ратора. Цей проект назвали «Будинок культури: самбль СБК, з мурафського костелу – духовий ор- безпечно і естетично, затишно і тепло, а головне кестр і т.д. На цьому велелюдному фестивалі були – економно» «Дуже люблю їздити своїми колектакож очільники району, начальник відділу куль- тивами. В Крижополі з ними була, у Воробіївці, тури Шаргородської РДА Янчурська Тетяна та ін. в Києві, де проходила акція «Мистецтво одного Над ставком, на місці відпочинку «Оболонь», де села». Представляли її Рахни Лісові, а мої хлопці поставили сцену і лавочки, до самої ночі звуча- грали. Найбільше запам’яталась поїздка в Тиврів, ли пісні і музика, сердечні вітання. Гадалось, що де в РБК відбувався творчий звіт Шаргородсько«Музичний водограй» будуть проводити щороку, го району. Коли нашому оркестру аплодували але як це не дивно, завадила політика, знайшлись стоячи, я плакала…» − схвильовано розповідає псевдопатріоти, противники такого заходу, які Галина Попсуй. заважають всіма способами цьому фестивалю Колись Галина Михайлівна грала на сцені, а єднання, що послужив би мобілізації шаргород- нині хоче подбати про цей будинок культури, як ської громади. голова громади, скільки зможе. Та попри всякі суперечки і палиці в колесах, Наслухавшись згадок і переказів про колишСБК працює і будує плани, залучає дітей до твор- нє, а також нинішнє, в контексті процесів деценчості, тим паче що є підтримка з боку педколек- тралізації, переглянувши книжки із спогадами і тиву, яким керує нині Анатолій Іванович Попо- віршами, я думала: «Невже все це повинно бути вич. Скажімо, вчитель Дмитро Іванович Каспрук, зневаженим і забутим в угоду комусь? А якщо ще керівник шкільного хору, створив ансамбль, це якісь вітри повіють то що – викреслити з пам’ятепер дитячий зразковий «Червона калина», а та- ті імена і події, які гуртували людей піснею? Це кож дівочий ансамбль «Розмай». Школярі ходять наша історія, що в ній може, найвідраднішими на драмгурток, яким керує Володимир Вдовичен- моментами були ось такі свята, коли люди, вдягко. Гуртком естрадного співу керує Чайковський. нувши празникові одежу поспішали до клубу чи «На кожен концерт – нова пісня,» – хвалиться до будинку культури відпочити душею». керівник. Танцювальним займається Валентина Так ми хочемо відстояти, вибудувати націоМандибура. Отож учні школи – активні учасни- нальну культуру на засадах наших традицій і звики культурно-мистецьких заходів. Сільський го- чаїв. Отже треба не відштовхувати односельців, лова Галина Попсуй підтримує культуру. Вона і як це роблять деякі «активісти», а прихиляти до допомагає, і сама бере участь у заходах, разом з себе словом, музикою, народною піснею. Так, як колективами представляє село в області або й за це робить колектив СБК у наші дні. Подякуймо її межами. Це дуже добре видно з фото- і відео- йому за роботу і побажаємо нових успішних заматеріалів. Чимало зробила Галина Михайлівна думів. за чотири скликання, щоб цей будинок культури Провідний методист ОЦНТ із славними традиціями мав гарний вигляд, був Жанна ДМИТРЕНКО затишний, щоб людям хотілося йти сюди. Внутрішній ремонт залу, опалення, фойє, заміна вікон, одяг сцени – всім цим піклувалась впродовж

Де земля зустрічається з небом Д

* Подільські дзвони

ля мене поїздки в святі місця завжди незвичайні. Ось і цього разу, відвідуючи Шаргородський Свято-Миколаївський монастир, відчуваєш, ніби потрапив в інший світ, де немає ні суєти, ні мирських проблем. Недарма святі отці говорять, що монастир – це місце, де небо поєднується з землею. І це сприймаєш всією душею. Здається, що тут навіть деревце чи квіточка безмовно славословлять свого Творця. Перші відомості про існування православної обителі знаходимо в історичних джерелах 40-х років XVIIст. Власник Шаргорода Олександр Конецпольський у 1718 році відновив в с.Калинівка біля Шаргорода зруйнований монастир. В 1782 році новий власник міста Йосип Сосновський виділив місце для перебудови «мурів» під обитель. У 1798 році при Шаргородському Свято-Миколаївському монастирі була відкрита духовна семінарія. Пізніше – школа та духовне училище. Монастирський комплекс є пам’яткою архітектури. Основною прикрасою, його серцем був і є Свято-Миколаївський собор, розташований у центрі монастирського подвір’я. Будівництво соборного храму розпочали ще уніати, які встигли підняти стіни до вікон першого поверху. Будівля з чотириколонним портиком - на головному фасаді. Важливою деталлю в архітектурі собору є те, що сама будівля повернута на південь, а не на захід. Так було закладено ще при базиліанах. До архітектурного ансамблю обителі належить храм в ім’я Казанської ікони Божої Матері, який був реконструйований в середині братського корпусу в 1834-1840 роках. В північному монастирському корпусі в 1874 році з братської трапезної була перебудована тепла кам’яна церква на честь Архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил Бесплотних. До архітектурного ансамблю входить і прибрамний корпус кінця XVIII – початку XIX ст. Цегляна одноповерхова прямокутна споруда з арочним проїздом, над нею

розташовано двох’ярусну з шатровим завершенням дзвіницю. У монастиря була непроста доля: в 1926 році обитель закрили. В роки гонінь на Церкву в стінах монастиря був розміщений технікум, пізніше – музей. Зміни в духовному житті країни настали в 1988 році, коли широко відзначалося 1000-ліття хрещення Русі. Перше богослужіння в монастирі відслужив настоятель храму Різдва Богородиці із села Слобода Шаргородська ієрей Анатолій Моспанко в 1989 році. На той час храм був закритий, хоча офіційно числився як краєзнавчий музей. На початку 90-х років поселяються перші насельники обителі: ігумен Ахіл та інок В’ячеслав. І саме вони починали піднімати з руїн храм та інші будівлі. Місцеві православні зносили до обителі старовинні ікони, а одна жінка повернула великий дзвін, який її предки закопали на городі під час гонінь на Церкву. У 1997 році настоятелем монастиря став протоієрей Георгій Комар, пізніше – ігумен Антоній. З 2000 року – ігумен Кіпріан (Корпанюк), який доклав великих зусиль до відродження монастиря, повернення у власність для основної частини монастирських будівель та здійснення ремонтно-реставраційних робіт. Спокій монастиря і молитва монахів створюють особливу атмосферу. І дуже добре, що такі вогники молитви не згасають в стінах святої обителі, де щоденно та безперервно звершується молитовне заступництво за всіх людей, за нашу країну, за увесь світ.

В статті використано матеріали ієрея Б.Пентюка «Шаргородський Свято-Миколаївський монастир. Сторінки історії та відродження» Завідуюча відділом ОЦНТ Галина ХОМЕНСЬКА

Єдине село на планеті

равду казали мудреці, що все велике можна пізнати в малому. Вкотре пересвідчуєшся в цьому, читаючи книжку Анатолія Нагребецького «Конатківці – єдине село на планеті» (Вінниця, 2016). На перший погляд − звичайна розповідь про село в Шаргородському районі, а читаєш − і перед тобою відкривається вся історія України з найдавніших часів до сьогодення. Автор і сам пише: «Цікава і багатогранна історія нашого древнього українського народу. Але чи знаємо ми, шановні читачі, свою історію? На жаль, ні. Або знаємо недосконало. А знати її треба, адже немає народу без історії. Розпочинати її вивчення слід з історії свого роду, своєї сімʼї, вулиці, на якій живеш, своїх Конатковець та свого краю.» Так, абстрактні фрази і сухі цифри офіційних підручників з історії, на жаль, не знаходять відгуку в наших серцях. А от якщо звичайний школяр з Конатковець візьме до рук керамічного глечика досконалої форми, якого знайшли в рідному селі в трипільському поселенні, що датоване IV-III тисячоліттям до н.е., і зрозуміє, що найдавнішу цивілізацію створили його предки – чи залишить його це байдужим? Як дивитиметься він на ліс, коли знатиме, що лише густі ліси, якими оточене було давнє селище, рятували жителів від татар, які з року в рік нищили село й гнали бранців у неволю. Що отой горбок, «могилка», і справді є могилою одного з козацьких воєвод, який загинув у бою з поляками. А бій відбувався ось

* Презентація книги

тут…за селом. Що на цих землях воювали легендарні Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Сірко – справжні неймовірні герої, які й звільняли цю землю від ворогів. Дякуючи їм, ти сьогодні вільний. Чи треба буде цьому хлопцеві читати багато параграфів про встановлення влади «большевиков» в селі, чи вистачить розповіді про одну з багатьох сусідню родину Трохима та Теклі Григоришиних з пʼятьма дітьми, яких за відмову вступати в колгосп було вислано на Урал. Не всіх дітей туди й довезли…Та й це не допомогло зламати дух господаря в селі. От тоді й влаштували штучний голод. Відомо за чиєю вказівкою. І імена тих, які забирали все з хати, відомі… Як і імʼя сусідського хлопчини, що шепотів на горі трупів «Витягніть мене, я ще живий» − відомо теж… Знаючи таку історію, чи буде цей хлопчина шанувати свою землю? Чи повірить він брехливим розповідям із сусідніх країн? Чи зможе він зрадити Батьківщину? І ще одне почуття не відпускає протягом всього читання книжки… Любов…Неймовірна, всеохопна, глибока і щира любов автора до людей, про яких пише, до краю, про який розповідає, до життя, тяжкого і злиденного, героїчного і прекрасного, як до дару Божого, яке потрібно з честю прожити. Тільки така любов і може дати сили усвідомити все те, що пережила Україна. Тільки ця любов дає сили жити далі. Провідний редактор ОЦНТ Наталя СЕНТЕМОН

Фото Михайла Діденка

Заслужений працівник культури України, начальник відділу культури і туризму Бершадської райдержадміністрації

Надія ГЕРАСИМЧУК

«Над Собом пісня дзвінко лине»

Під такою назвою 12 травня 2017 року в Іллінцях відбувся І-й Всеукраїнський фестиваль-конкурс хорового мистецтва ім. Віталія Іжевського − композитора, хормейстера , громадського діяча. А назву фестивалю дав хоровий твір, створений свого часу митцем

м`я Віталія Іовича Іжевського золотими літерами вписано в історію розвитку хорового мистецтва та й загалом галузі культури Вінниччини. Засновник і перший керівник народного аматорського хору «Вінок Поділля» Іллінецького районного будинку культури, композитор Віталій Іжевський виховав не одне покоління

він і став ідейним натхненником проведення в Іллінцях Всеукраїнського фестивалю – конкурсу хорового мистецтва імені видатного земляка. Ідею проведення заходу дружно підтримали діти Віталія Іовича − Володимир, Мирослав та Лариса, активно долучившись до його організації. Крім родини Іжевських, організаторами конкурсу виступили Іллінецька об`єднана те-

Урочисте відкриття фестивалю талановитих співаків і музикантів, зробив вагомий внесок у розвиток аматорського мистецтва області. Пройшовши через страшні жорнила Норильських таборів, цей талановитий митець зумів не розтратити доброти, щирості, любові, якими щедро обдаровував колег та вихованців. Своїм особистим прикладом самовідданого служіння обраній професії Віталій Іович прищепив любов до народної пісні талановитим землякам Антону Колеснику, Ніні Ніжинській, Миколі та Петру Орендочкам. Учнем Іжевського вважає себе заслужений працівник культури України, ветеран галузі Микола Романов. Саме

риторіальна громада, районна державна адміністрація та сектор культури і туризму РДА. Фестивалю-конкурсу передував серйозний підготовчий період. І ось 12 травня іллінчани та численні гості міста заполонили центральну вулицю Іллінець – Соборну. Під звуки духового оркестру колективи-учасники у яскравому вбранні пройшли марш-парадом і вишикувались перед районним будинком культури. Тут відбулося урочисте відкриття конкурсу, на якому

В музеї В.І.Іжевського (с.Шабельня) учасників привітали голова об`єднаної територіальної громади Володимир Ящук, голова райдержадміністрації Андрій Лисак, голова районної ради Сергій Загороднюк, син Віталія Іжевського Володимир Віталійович – заслужений працівник сфери послуг, поетеса-землячка Світлана Травнева. В рамках урочистого відкриття відбулось покладання квітів до могили В.І.Іжевського та погруддя П.І.Ніщинського, а також уквітчання кольоровими стрічками калинового куща. Логічне своє продовження захід отримав вже на сцені районного будинку культури, де прологом конкурсу стала во-

кально – хореографічна композиція «Не шуми, калинонько» Ігоря Шамо на вірші Дмитра Луценка у виконанні зразкового аматорсько-хореографічного колективу « Фантазія» та народного аматорського хору «Вінок Поділля» імені В.І.Іжевського Іллінецького РБК. В журі конкурсу працювали заслужені артисти України Віктор Волков та Адам Дзюба, хормейстер, викладач Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича Ольга Бабошина, провідний методист ОЦНТ Ніна Джус, заслужений працівник культури України Микола Ільчук, Володимир Іжевський. Голова

Урочиста хода фестивалю

Хорова капела «Соломія» Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу журі – професор Петро Андрійчук. двечір`я» з м.Вінниці (керівники Леонід ЛуциА взяли участь у конкурсі 19 народних шин та Микола Йохна), а також «Надвечір`я» аматорських хорових колективів та ансамблів з м.Хмельницький, яким керує заслужений української пісні із Вінницької, Хмельницької, працівник культури України Борис Лободюк. Черкаської, Київської та Житомирської облас- Люди поважного віку показують молодшим тей, а також студентські хорові колективи спе- приклад відданого служіння хоровому мистеціалізованих навчальних закладів: Вінницького цтву. Своїм завзяттям, жагою жити і дарувати гуманітарно-педагогічного коледжу, Тульчин- людям радість вони додавали нам впевненості ського училища культури та Бердичівського пе- і оптимізму. дагогічного коледжу. Приємним подарунком для всіх учасників і Усі колективи-учасники серйозно підготу- глядачів став перегляд документального фільвались до конкурсу, продемонстрували досить му заслуженого журналіста України Ганни Севисокий рівень виконавської майстерності, різ- крет про Віталія Іжевського. ноплановий репертуар. Духові часу відповідаА переможцями конкурсу стали: народний ла й тематична спрямованість хорових творів. аматорський хор «Летич» Летичівського РБК Особливої вдячності заслуговують ветеран- Хмельницької області – І–е місце ; «Вінок Подіські хорові колективи «Осінні барви» та «На- лля» ім.В.І.Іжевського Іллінецького РБК, «Ордана» Тальнівського РБК Черкаської області та народний аматорський хор Оратівського РБК – ІІ-е місце; народний аматорський хор працівників культури Вінницького району- ІІІ-є місце. Усім колективам-учасникам було вручено дипломи за зайняті місця, а лауреати отримали ще й пам`ятні медалі від родини Іжевських. Довго ще після завершення фестивалю – конкурсу спілкувалися учасники хорових колективів, їхні керівники. Колективи з інших областей дякували організаторам за високий організаційний рівень проведення заходу, за увагу і турботу, якими вони були оточені впродовж такого насиченого конкурсного дня. Схвальну оцінку щодо організації заходу такого рівня дав голова журі конкурсу Петро Андрійчук. «Мені доводилось бувати на багатьох конкурсах хорового мистецтва. Зокрема, багато років поспіль я очолюю журі Всеукраїнського конкурсу «Калиновий спів», який традиційно проходить на Кіровоградщині. Та фестиваль-конкурс хорового мистецтва ім.Віталія Іжевського і кількісно, і, що головне, якісно потішив мене, як фахівця – хормейстера. Приємно вражає рівень сільських хорових колективів, за-

Хор АФ «Ольгопіль», диригує Валентина Футимська слуговує на схвальну оцінку увага керівництва галузі культури Вінницької області до діяльності народних аматорських хорових колективів та загалом до розвитку хорового мистецтва. Начуваний про цілий ряд фестивалів – конкурсів хорового мистецтва, які проводяться на цій благодатній співучій землі, багатій хоровими традиціями. Тут шанують імена видатних композиторів-хормейстерів Миколи Леонтовича, Петра Ніщинського, Родіона Скалецького, Павла Муравського, Костянтина Семенова, традиційно проводячи мистецькі акції їхнього імені. А це дає свій позитивний результат. Тому дякую щиро усім організаторам і учасникам за ще один прекрасний фестиваль, який знайде свою постійну прописку в Іллінцях, на батьківщині Віталія Іовича Іжевського», − схвильовано ділився враженнями професор П.Андрійчук. У фінальній частині фестивалю-конкурсу

усіх вразив дзвінкий голос юної талановитої співачки із Липовця Владислави Смаляної, яка проникливо виконала українську народну «У полі калина, у полі червона». І справді, не цураймося, признаваймося, бо ж багато нас є, і лунає велично гуртовий спів українців над світами. Побажаймо ж І-му Всеукраїнському фестивалю-конкурсу хорового мистецва імені В.І.Іжевського гарного продовження, творчого довголіття, нових яскравих відкриттів! І насамкінець приємна новина − голова журі Петро Андрійчук запевнив, що надалі конкурс відбуватиметься під егідою Міністерства культури України. Тож до зустрічі на ІІ-му Всеукраїнському фестивалі-конкурсі хорового мистецтва імені В.І Іжевського! Ніна ДЖУС

Хор ветеранів війни і праці «Надвечір’я» м. Хмельницький

«МУЗИКА ЛІТА» ЗБИРАЄ ДРУЗІВ

іто і музика – чудове поєднання. Адже літо – це найкраща пора року для відпочинку і мандрів. Хочеться побачити щось нове чи почути щось цікаве, набратися сил і розважитися. А що ж допоможе створити чудовий настрій відпочинку? – Звичайно, улюблена музика. Тож якщо вам до вподоби літ-

чується відзначенню Міжнародного Дня Молоді. Проводимо його раз у два роки, і нинішній – вже був четвертим. До участі у ньому прибули аж двадцять кращих колективів з дев’ятнадцяти районів області Ці гурти опрацьовують сучасні стилі та мають в своєму творчому доробку кращі хіти минулого або теперішнього століть. Конкурс відкрив один з найкращих колективів області –

Організатори та учасники фестивалю ні подорожі, якщо ви мрієте побувати на різних мистецьких конкурсах та фестивалях сучасної музики – це для вас! І не важливо, які у вас уподобання. На таких фестивалях можна віднайти музику на будь-який смак. В Україні таких мистецьких заходів чимало. Є джазові, поп- та рокфестивалі. Найвідоміші: «Alta Jazz Fest» – Львів, «Vinnitsia Jazz Fes», «Jazz над морем» – Скадовськ Херсонщина, рок фестивалі: «Atlas Weekend» Київ, «Бандерштат», «Західфест», «Woodstok», «RazomFest» – Львівщина, «Східрок» – Сумщина, «Respublika» – Камʼянець Подільський і багато інших. Всі вони різні за форматом проведення та наповнення. Хоча мені не до вподоби важкий рок – на мою думку, там мало музики, а багато шуму та агресії. Краще – полегшений інтелектуальний, але в кожного свій смак. Та головне, що такі фестивалі і конкурси є, а ми, за бажанням, можемо брати в них участь чи відвідати їх. Маємо і ми на Вінниччині свій конкурс сучасної популярної музики «Музика літа», який проводиться в Калинівці та, як правило, присвя-

народний аматорський естрадно-симфонічний оркестр «Експромт» Калинівського районного будинку культури, керівник Віктор Федун. Викликали захват і велика кількість музикантів – скрипки, флейти, кларнети, віолончелі ударні, і майстерна гра, і особлива харизма диригента, який разом з оркестром проживав кожну мелодію, створюючи прекрасні музичні образи. Музиканти чудово виконали різні за стилями світові хіти – «Опале листя» Жоржа Косма, «Cornfield rock» Jacoba de Haam, «Біля тополі» з репертуару польського рок-гурту «Еней» – все звучало легко, у відповідному стилі, емоційно. Загалом Оркестр створив настільки чудовий настрій для музикантів та глядачів, що у просторі витало передчуття не напруженого конкурсу, а якогось чудового дійства. Що і було необхідно, адже, одним із важливих моментів, в проведенні таких мистецьких заходів, є створення підне-

ВІА «Весна» Калинівського РБК сеного настрою, щоб музиканти з задоволенням приїжджали на конкурс. До того ж, щодо умов участі у конкурсі, ми не задавалися метою ставити жорсткі вимоги конкурсантам, тож відпустили на розсуд керівників обирати собі програму виступу. Лишень одна умова – один твір з обов’язкових трьох мав бути патріотичним. Це такий маленький екзамен на творчу зрілість колективів. І, варто сказати, переважна більшість учасників конкурсу цю умову виконали. Тож ми мали змогу оцінити у виконанні конкурсантів ряд відомих пісень, що в них відображено головні проблеми українського суспільства в сьогоденні. Конкурс був дуже цікавий. Гурти проявляли себе різнопланово. Одні відтворювали стилі української естради 80-х, інші змішували стилі і переосмислювали створюючи такий собі мікс фольку, джазу, поп- та рок- стилів. Доволі вишукано класично прозвучали відомі пісні «Ти – солдат України» Каті Бужинської (н/а ВІА «Сувенір» Тростянецького РБК), «Край, мій рідний край» Миколи Мозгового (н/а ВІА «Фортуна+» Бершадсько-

го РБК), «Моя Україно» Миколи Свидюка (н/а ВІА «Карусель» Немирівського РБК), «Краяни» Олександра Рожанського (н/а ВІА Перспектива Хоменського СБК Шаргородського району), «Біля тополі» з репертуару польського рок гурту «Еней» (гурт Гайсинського РБК). Проте не тільки оркестр порадував своїми композиціями. Чудові композиції учасникам конкурсу дарували гурти які в різні роки стали володарями «Музики літа» – рок-гурт «Декорум» з Калинівки та диксиленд «Ретро-класік» зі Жмеринки. Їхній виступ викликав захват як у глядачів, так і у музикантів. Рок-гурт «Декорум» – знаменитий на всю Україну колектив музикантів, який має свій стиль та впевнено демонструє високий рівень виконавської майстерності. Головним генератором є соліст гурту, композитор та автор літературних текстів Віктор Федун. На його рахунку чимала кількість пісень, які, власне, і виконує цей гурт. Цього року «Декорум» виступив, як гість і запропонував зовсім нові пісні, що увійшли до нового сінгла гурту: «Пісня PRO…».

ВІА «Сувенір» Тростянецького РБК 46

ВІА «Перспектива» Хоменського СБК Шаргородського району Чудово прозвучали і пісні « По той бік гори», «Не чекай», вони є такою собі музичною сумішшю фольку з металом, зі скрипкою, яка додала колориту у звучання гурту і слухалася дуже добре. А на скрипці грала донька Віктора Федуна − Олександра. Іще один гість конкурсу володар Гран-прі 2015 року, народний аматорський інструментальний ансамбль «Ретро-класік» зі Жмеринки. Це був добротний джаз. Чисто джазова річ «Синг, синг» Гудмана і джазові імпровізації на народні румунські мелодії Олега Орищука додали, як то кажуть, джазового драйву. Скажу відразу, що було дуже цікаво переглядати конкурсні виступи учасників. Цей конкурс показав, наскільки якісно змінилися колективи сучасної музики на Вінниччині. Музиканти – аматори не працюють в якомусь одному стилі, а експериментують та, за своїм смаком, роблять аранжування. Переважна кількість музикантів змішують елементи популярну музики, альтернативного року та джазу, як-от, наприклад, вокально-інструментальний ансамбль «Відродження» з Літина. Тож на конкурсі першим номером у них була пісня «Батьків сад» Зої Красуляк. Чудова солістка гурту Тетяна Лівчук зуміла передати всю витонченість лірики літературного змісту пісні. Інструментальна група тут приємно вразила легкою і технічною грою. Це було в кращих традиціях класичної естради. А от другим номером вони взяли українську народну пісню «Ой на горі два дубки» у варіанті аранжування київського рок-гурту MAD HEADS XL. В цьому аранжування чудово поєднано український фольк з рокн-рольним драйвом. Потужні барабани, хороші гітарні ходи гарно доповнювались легкими руладами труби. Дуже цікавим був виступ гурту з Гайсина. Музиканти представили різні напрямки альтернативного року. Наприклад, в пісні «Біля тополі» з репертуару польського рок-гурт «Еней», відчу-

вається сильний вплив української музики. Це напрямок фольк-року, в основі якого – українські мотиви з елементами ска і реггі. А от пісня Святослава Вакарчука «Ще мить» належить до такого напрямку в сучасній музиці як симфо-рок. За оригіналом, тут солістові мали б акомпанувати віолончель, скрипки…. Та музиканти на електроінструментах делікатно, майже камерно супроводжували співака, відтворюючи трепетний настрій цієї пісні-молитви. Ці два хіти є сьогодні чи не найпопулярнішими в Україні. В них відображено весь біль українського народу за загиблими героями АТО. Отже, зважаючи на умову конкурсу щодо обов’язково виконання пісень патріотичного змісту, ансамбль з Гайсина, як ніхто з учасників, найкраще виконав головну вимогу цього конкурсу. Оригінально прозвучала у виконанні рок-гурту «Зубр і компанія» відома української народна пісня «Бандуристе, орле сизий», в аранжуванні керівника гурту Назарія Козлюка. Також досить вдало цей ансамбль відтворив пісню гурту MAD HEADS XL «Ой, мамо, люблю Гриця». Музиканти показали доволі майстерну гру і представили альтернативний рок. Була у них хороша гітарна техніка, чудові барабани, емоційний соліст. Хлопці зуміли продемонструвати притаманні даному аранжуванню етнотеми рок-н-рольний драйв з елементами ска і реггі. Але головне – це потужна позитивна енергетика та оптимізм молодих музикантів, якими вони щедро ділилися з аудиторією. Для нас цікаво було побачити цей гурт на конкурсі ще й тому, що він претендує на звання народного аматорського. Загальне враження: хлопці – молодці! Ще цікавішим був гурт «Фортуна+» з Бершаді. Музиканти доволі технічно виконали джазову річ «Ва-банк» Хенріка Кузняка. Проте, як на мою думку, в даному творі їм не ви-

Рок-гурт «Зубр і Компанія» Хмільницького РБК стачало легкості, отої джазової елегантності. А от другий твір, пісня «Дівчина з Коломиї», з репертуару гурту «Брати Гадюкіни», вже витримана в стилі припанкованого року. Тут звичайно настрій задавав вокаліст, який по своєму, оригінально відтворив нарочито грубуватий стиль соліста гурту «Брати Гадюкіни». Дуже потужно виступили народні аматорські вокально-інструментальні ансамблі «Весна» (керівник Андрій Грибовченко), рок-гурт «7-материк», (керівник Ігор Рябоконь) та «Побратими» Жмеринського (керівник Ігор Яблонський) районних будинків культури. Музиканти цих вокально-інструментальних ансамблів в аранжуванні пісень, також використали прийоми альтернативного року. На що особливо звернули увагу журі, так це, на те, що у них прочитувалися оригінальні аранжування мелодій. Зрозуміло що їх створювали самі музиканти. Вони не відтво-

рювали відомі аранжування популярних груп, а по-своєму використовуючи елементи різних сучасних стилів. Вони не були схожими ні на які розкручені гурти і мали своє неповторне творче обличчя. Та найбільше плюсів журі віддало народному аматорському ансамблю «Сувенір» з Тростянецького району. На що особливо звернули увагу члени журі? Ансамбль звучав, як маленький естрадний оркестр! Грамотні аранжування, збалансованість і компактність звучання електроінструментів, елегантна підтримка духової секції, віртуозні джазові імпровізації клавішних, та чудовий ударник – загалом така гра справила приємне враження на всіх, це вже був професійний рівень виконання. Крім того, неабиякий захват викликала і солістки цього ансамблю Наталя Безверха, яка зачарувала всіх своїм широкого діапазону ніжним сопрано. Пісня Юрія Рибчинсько-

Інструментальний гурт «Ретро-класік» м. Жмеринка 48

Джазовий ансамбль «Гармонія» Вінницької ДМШ го «Очі на піску» викликала бурю овацій навіть серед музикантів. Особливо радісно було побачити на конкурсі зразковий аматорський ВІА «Явір» з села Маньківка Бершадського району. Цей гурт брав участь в першому конкурсі ще у 2011 році. Звичайно, склад колективу змінився. Адже діти підростають, виїжджають на навчання, тож виростити дитячий колектив не так просто. Та юні музиканти вправно виконували твори, видно, що серйозно готувалися до конкурсу. Приємно було чути від керівника гурту Віталія Тимошенка, що діти дуже хотіли потрапити на конкурс, щоб послухати інші гурти і свої сили спробувати. Приємним відкриттям для музикантів став джазовий ансамбль з Вінниці «Гармонія» Вінницької ДШМ, керівник Ярослав Зінько. Відчувалося що це професійні музиканти, які потішивши всіх елегантністю виконання джазових композицій. Володарем Гран-прі обласного конкурсу сучасної популярної музики «Музика літа» став рок-гурт «The way» Липовецького РБК. При чому при визначенні переможця всі члени журі, не сперечаючись, обрали саме цей гурт. Це був якраз той випадок, коли, як то кажуть, на небі зійшлися усі зірки. Автором музичного та літературного текстів пісень є керівник гурту Ярослав Пшиворський, його композиції «Час», «Янгол» мають власний стиль. Вибір складових аранжування виходить із літературного змісту, від самої задумки композитора. Відчувалося, що музиканти просто закохані в музику, до того ж кожний з них прекрасно володіє інструментом та розуміється на стилях рок музики. І в цьому гурті журі особливо відзначили ударника Олександра Терлецького, його чудове відчуття ритму і потужна експресія додала багато плюсів до перемоги гурту. Тепер про журі. Очолив роботу журі Віктор Маліванчук – чудовий музикант, який багато

років пропрацював у духових оркестрах в різних країнах Європи. Завдячуючи такій чудовій практиці, він розуміє багато тонкощів музикування. Сьогодні він обіймає посаду завідуючого відділом духових інструментів Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича. В цьому ж училищі працює і Ярослава Ліхачова, також член журі – талановита співачка, викладач естрадного співу цього ж училища. Вона співпрацює з різними гуртами альтернативної музики у місті Вінниці. Дуже вдячні ми Андрію Михальченку, талановитому диригенту і викладачеві по класу духових інструментів Тульчинського училища культури. Виступ народного аматорського духового оркестру Тульчинського училища культури викликав захват та овації на святі духової музики «Сурми Поділля», яке ми проводили на початку червня цього року у Крижополі. Саме Андрій і диригував тим оркестром. Визначати переможців − не проста робота. Для об’єктивної оцінки потрібно, щоб члени журі мали відповідний рівень виконавської практики, досвід роботи з ансамблем чи оркестром. І тільки завдячуючи тому, що всі члени журі – це високопрофесійні музиканти, така важлива частина роботи конкурсу, як оцінювання виступів, була проведена об’єктивно і справедливо. Піднесений радісний настрій витав за кулісами, на сцені, в залі. Звучали найкращі хіти світової і української популярної музики. Це була справжня музична феєрія. Всі – і музиканти, і глядачі отримали емоції радості, такої необхідної сьогодні. В кожному серці засяяла іскорка вдячності всім тим, хто організовував конкурс та приймав гостей, а також тим, хто був на сцені і ділився краплинками своєї любові до музики. Наталя РИМАРЕНКО

Плоди щедрого саду (творчий вечiр Антонiни Петрушкевич)

А народилася майбутня піснярка у селі 21 червня 2017 року в концертній залі Вінницької обласної філармонії відбувся творчий Комсомольському (нині − Махнівка), що на вечір «Юності сад» співачки, поетеси, компо- Козятинщині, у сім’ї сільських трударів Киризитора Антоніни Петрушкевич з нагоди 55-річ- ла Петровича та Марії Францівни Шевченків. Зростала Тоня у великій гамірливій родині, ного ювілею. Споконвіку Вінниччина славиться традиці- разом із сестричкою Галею і братами Петром ями вокально-хорового мистецтва. Геній укра- та Миколою. Мама від зорі до зорі працювала їнського народу створив найбільший і найдо- ланковою в місцевому колгоспі і на власному рожчий скарб – духовний. Скільки тих пісень господарств,і та попри всю зайнятість і втому, переспівано і переслухано, а кожного разу велику увагу приділяла дітям. З раннього диздається, що припадаєш спраглими вустами тинства вона прищепила дітям любов до рідної землі, до людей до цілющого джерепраці, до України. ла, якому й дна не Тож не дивно, що видати. Пам’ятаєте все це стало основою прадавню народну: творчості мисткині. «Ой глибокий колоВипускниця Київдязю, золоті ключі»? ського державного Це ж про неї, про інституту культури нашу пісню, яку не ім.О.Є.Корнійчука, знищили ні репреАнтоніна Петрушсії, ні голодомори, кевич починає пране заглушили чорцювати методистом тополохи безпам’ятбудинку культури ства. Вона дивувала Калинівського маші дивуватиме близькі заводу, а згодом – меі далекі світи, допотодистом районного ки буде Україна. А будинку культури. чи співатимуть її в За понад двадцять усіх куточках нашої років трудової дідержави, чи підхояльності Калинівка пить її від старшого і Калинівський РБК покоління молодь, стали для Антоніни залежить від талаКирилівни рідними. новитих сучасних Тут вона виросла до авторів-піснярів та художнього керівпалких шанувальниника закладу, тут у ків української пісні. 1984 році створила Вінниччина має чудовий вокальний свою особливу воАнтоніна Петрушкевич гурт «Калина», який кально- хорову кульвпродовж 33 років туру. Справжніми літописцями рідного краю ми називаємо на- дарує глядачам хвилини радості і задоволенродну співачку Явдоху Зуїху, фольклористів ня від гармонійного злагодженого звучання Гната Танцюру, Настю Присяжнюк, Марію голосів та емоційного натхненного виконання Руденко, Євгенію Тондій, композитора Родіо- неповторних вокальних творів Антоніни Пена Скалецького. Їхню святу справу продовжили трушкевич. Ці пісні лунають в селах і містечсучасні композитори та хормейстери Вінниччини ках Вінниччини, вони западають в душу викоВіталій Газінський, Віктор Волков, Адам Дзюба, навців і слухачів, завдяки тісному генетичному Анатолій Кондюк, Станіслав Городинський, Гри- зв’язку з народною піснею, її мелодикою. І хоча горій Парак-Кухаренко, Андрій Благодир, Ольга доля так склалася, що Антоніна нині проживає і працює в рідній Махнівці, до сьогодні вона Янушкевич, Ігор Кочурський, Юрій Грицюк. Серед цієї плеяди вінницьких митців яскра- називає Калинівку своєю другою батьківщивими веселковими барвами виграє талант ною. З Калинівкою пов’язані спогади про веспівачки, поета, композитора Антоніни Пе- селу безтурботну юність, про період творчого і трушкевич. З яких же цілющих джерел випою- професійного зростання. В Калинівці з чоловівала-виплекувала свій безцінний дар ця тала- ком Віктором вони звили своє сімейне гніздечновита жінка? Звичайно ж, все починається з ко, де народилися діти Володя і Оленочка. Тут вони зустріли вірних і щирих друзів. родини.

Щирі вітання від очільників Козятинського району Величезний практичний досвід організації манітні заходи, створюють мистецькі проекти, і проведення культурно-мистецьких заходів, чим приваблюють односельчан до маленьконаписання сценаріїв, проведення тематичних го культурного острівка – сільського будинку вечорів, державних свят нині став у великій культури. А за цими справами, за сімейними нагоді Антоніні Кирилівні, адже без неї, без її турботами Антоніна Кирилівна знаходить час участі не проводиться жодне свято у Махнів- для створення нових пісень, нових поетичних ському сільському будинку культури. збірок. Адже Антоніна Петрушкевич є автором Тут Антоніна Петрушкевич зустріла ко- п’яти збірок поезій, а щойно вийшли з друку лег-однодумців – талановитого співака Олек- нова збірка лірики «Сповідь серця» і перша сандра Бонюка та не менш талановиту його збірка пісень «Кольорове перевесло». дружину Ірину – організатора дозвілля, кеЦі збірки і презентувалися на творчому верівника дитячого танцювального ансамблю чорі пані Антоніни. Кожен творчий вечір є «Юність». Тож разом, утрьох, проводять різно- своєрідним звітом перед глядачем, але це ще й зустріч із тими, які йдуть поруч по життю, які надихають на нові вірші та пісні. А друзів цих зійшлося у «Плеяду» − голці ніде було впасти! Представники територіальних громад Козятинщини, друзі і колишні учні та колеги з Калинівки, працівники культури області, вінничани – всі, кому, близька творчість Антоніни Петрушкевич, хто захоплюється майстерним вокалом гурту «Калина», завітали того дня в «Плеяду», аби насолодитися прекрасними піснями і вдихнути чистого духмяного аромату із саду юності мисткині. А крім гурту «Калина» в концертній програмі взяли участь, як професійні співаки, «Калина» на «Фольк-musik»

У колі друзів так і виконавці-аматори з Вінниці, Гайсина, Калинівки та й навіть і з Києва, серед яких столичні артисти – вокальний дует «Горислава» та гурт «Громиця», заслужений артист України Павло Мрежук, народна співачка Раїса Поштар, популярний дует Володимира Гуменчука та Наталії Мельник «Кохана, коханий», Олександр Бонюк, Марія Кулеша з Махнівки, дитячий вокальний ансамбль «Камертон» Калинівської ДМШ під керівництвом талановитого викладача Олени Федун-Яремчук, неповторний виконавець циганських романсів Іван Марценкевич із Іванова Калинівського району, послідовниця Явдохи Зуїхи, неодноразовий лауреат всеукраїнських пісенних конкурсів співачка з Гайсина Лідія Горошко, вокальний ансамбль «Яворина» Медведівського СБК

Козятинського району. дитячі аматорські колективи Махнівського СБК – вокальний ансамбль «Мальви» і танцювальний ансамбль «Юність», − та всіх і не перерахувати! І солісти, і колективи виконували пісні, народжені талантом Антоніни Петрушкевич і вітали, вітали, вітали свого улюбленого автора зі славним ювілеєм. До цих вітань приєдналися і керівники району – голова Козятинської райдержадміністрації Олег Оркуша та начальник відділу культури і туризму Володимир Воронов, голова фермерського господарства «Ніка-Д» Анатолій Дроздович, Махнівський сільський голова Павло Кузьмінський. Всі вони вітали ювілярку і дякували за те, що Антоніна Кирилівна повернулася в рідний край і своєю творчістю прославляє Козятинщину. Всі вони сприяють пані Антоні-

«Подарую серцю волю, осідлаю я коня»...

«Моє рідне село - веселковая доле» ні у виданні нових збірок. Зокрема, нова збірка перевесло творчості Антоніни Петрушкевич. А лірики «Сповідь серця» вийшла при сприянні ми, по можливості, завжди сприятимемо творголови РДА Олега Оркуші. Вітали Антоніну чому розвитку», − підкреслила Тетяна Цвігун. делегація працівників культури Гайсинського Антоніна Петрушкевич майстерно справирайону на чолі з начальником відділу, заслуже- лася зі всіма обов’язками організації та провеним працівником культури України Миколою дення заходу – вона була і співачкою, і керівниРичковим, родина, друзі, колеги. Всі дарували ком та учасницею гурту «Калина», і автором ювілярці квіти, щиро бажали подальшого роз- сценарію, і майстерною ведучою. квіту її пісенного таланту. Особливо тепло представляла ювілярка гляГолова обласної організації Національної дачам учасників і гостей свого вечора, на всіх спілки письменників України, заслужений пра- їй вистачало теплих слів, нікого не обійшла цівник культури України, поет Михайло Каме- увагою. нюк пригадував давні гастролі, творчі поїздки, А я сиділа в переповненому залі і думала: «І де вперше познайомився з гуртом «Калина» і де в неї береться стільки енергії? Звідки черпає Антоніною Петрушкевич. «Не розумію, чому сили, натхнення?». Бо ж, крім пісень і віршів, до цього часу була не оцінена справжня под- Антоніна Петрушкевич піклується про кохавижницька творча діяльність нтоніни! Адже ного чоловіка Віктора, сина Володю, донечку вона давно заслуговує найвищих державних Оленку, невістку Вікторію, зятя Артура, любих звань і нагород!» − піднесено промовив Ми- онучаток Іллюшу, Ганнусю, Єгорку і Соломієчхайло Феодосійович. ку. Слава Богу, син повернувся з АТО, − вимоДиректор обласного центру народної твор- лила, виплакала, виспівала своїм материнським чості, заслужений працівник культури України серцем… Тетяна Омелянівна Цвігун у своєму емоційноА ще ж – величезне домашнє господарство, му вітанні наголосила на неоціненному зна- бо, на жаль, піснями і віршами нині не прожиченні для духовного розвитку села творчості веш… Антоніни Петрушкевич, вокального гурту «КаА вона з усім справляється, не скаржиться, лина», родини Олександра та Ірини Бонюків. Та не плаче, не скиглить, а дякує всім, хто іде понайголовніше, що своїм особистим прикладом руч по життю, і творить нові пісні. «Найвища вони надихають молодь до творчості. А коли в моя нагорода – це повна зала глядачів, мої рідні селі підростає юна талановита зміна − нам не і кохані друзі, земляки, завдяки яким я живу і страшні ніякі реформи та експерименти. Адже творю. І більшого щастя мені не треба», − вдячзавдяки творчості молодих небайдужих людей, но відповіла Антоніна на репліку Михайла Каукраїнські села не зникатимуть з карти Украї- менюка. ни, а розпочнеться їхнє духовне відродження. Що ж тут додати? Щасливих тобі многоліть, До слова, за сприяння ОЦНТ видана перша наша подільська піснярко, Антоніно Пезбірка пісень Антоніни Петрушкевич «Кольо- трушкевич! Спасибі тобі за пісні та рове перевесло». вірші! Нехай щедро плодоносить «Дякую пані Антоніні за співпрацю, за сад твоєї нев’янучої юності. Успіучасть в обласних мистецьких хів і на сцені, і в повсякденні! акціях, де окрасою завжди є її дітище – во Ніна ДЖУС кальний гурт «Калина». Нехай же перша збірка пісень буде не останньою, нехай нові пісні вплітаються яскравими барвами у кольорове

Колискова

Слова та музика Антоніни Петрушкевич Ніжно, проникливо

Тихий день надворі гасне, сяють в небі зорі ясні. І шепочуть верболози: «Люлі, засинай.» Сон-дрімота коло плота відчиняє вже ворота, Йде до хати колихати маленьке дитя. Пізня вечора година, засинай, моя дитино. Хай насняться кольорові солодкії сни. Колисонька ясенова, в небі місяць, як підкова. І туркоче наш коточок: «Спи, дитятко, спи.» Кольорове перевесло мами ласку в сон принесло, І підморгує нам казка жар-птиці крилом. Прилетіло янголятко, ніжне Божеє дитятко Посміхається привітно, загляда в вікно.

Його покликання – пiсня

едра і багата оратівська земля на мистецтво і як треба поважати керівника, щоб до талановитих людей – музикантів півночі працювати над вивченням хорових парі співаків, художників і майстрів тій! Я була вражена від побаченого і почутого. народної творчості. Ця земля плеА керівник делікатно та інтелігентно провокає своїми життєдайними соками прекрасні фоль- див репетицію і було відчутно, який творчий конклорні колективи, які свято бережуть традиційне такт налагоджено в нього із хористами, як вони народне мистецтво і залувідчувають кожен змах чають до нього вдячних рук диригента, як старансвоїх земляків. Тут не но відповідають на його одне десятиліття живуть прохання та зауваження. і трудяться справжні подЗ тієї нічної репетиції і вижники галузі культури розпочалася наша творча Іван Гнатюк, Тетяна Лідружба. ванська, Василь Здрилюк, Звідкіля ж ті корені і Марія Жук, Галина Доті живлющі джерела, на ценко, звадяки яким слава яких зростав майбутній про оратівську культуру музикант? А народився лунає далеко за межами Петро Анатолійович СиВінницької області. доренко 21 лютого 1978 Лише в районному буроку в селі Юшківці Орадинку культури діють хотівського району. Батьки ровий колектив і чолові– Анатолій Єфремович та чий вокальний ансамбль Лідія Петрівна – прості «Оратаї», які носять сільські трударі – дуже звання народного аматорлюбили музикувати. ського. Вони гідно предБатько грав на багатьох ставляють наше співоче музичних інструментах, а Поділля на престижних мама мала гарний голос. всеукраїнських фестиваТож часто в оселі Сидолях-конкурсах. ренків лунали пісні на два Але, що особливо приголоси в супроводі баяна ємно, величезна увага на чи акордеона. На тих пісОратівщині приділяється нях і зростав малий Перозвитку та діяльності трусь. Першим музичним сільських аматорських інструментом Петрика колективів. Тож наша розбула гармонь. Завдяки повідь про один із таких батьковій настирливості хлопець опанував гру на – народний аматорський цьому інструменті і вже хор Животівського сільв шість років вигравав ського будинку культури, українські народні пісні і а точніше – про його талатанцювальні мелодії. новитого керівника Петра Навчаючись в школі, Сидоренка. він брав активну участь Вперше довелося мені Петро Сидоренко в учнівській художній сазустрітися і ближче помодіяльності, без нього знайомитися із Петром Сидоренком та його колективом декілька років не обходився жоден концерт. На той час він вже тому, коли наближалася чергова атестація хору грав на баяні, акордеоні і гітарі, а маючи вроджені на предмет підтвердження йому звання народ- організаторські здібності, створив із однокласниного аматорського. «Ніно Іванівно, приїдьте, ків ансамбль народних інструментів. Цей аматорпослухайте мій хор, допоможіть з репертуаром! ський дитячий колектив тішив глядачів не лише Лишень не лякайтесь: у Животівці репетиції хо- на шкільній сцені, а й на сценах сільського та рарового колективу відбуваються не раніше 23.00», йонного будинків культури. Отже, після закінчен− вибачався Петро Анатолійович. І справді: май- ня школи, у 1992 році, не виникло ніяких сумніже опівночі зібрався хор на репетицію, яка трива- вів щодо обрання майбутньої професії, вибір ла впродовж двох годин. «Ще треті півні не співа- був однозначний: Тульчинське училище ли, ніхто ніде не гомонів», а хористи у творчому культури. До сьогодні із вдячністю запалі народжували Пісню. Після важкого трудо- згадує Петро Анатолійович виклавого дня, після нелегкої праці на власних госпо- дачів училища, які прищеплювали дарствах, учасники хору із року в рік сходяться студентам любов до музики, до на репетиції до будинку культури, щоб творити клубної роботи. А особливу поі від цього набиратись позитивної енергетики на вагу і любов він і сьогодні несе у день прийдешній. Це тільки наші люди здатні на своєму серці до викладатакі вчинки! Як же ж треба любити пісню, хорове ча по класу баяна Петра

Хор Животівського СБК Івановича Палаженка, під мудрим керівництвом талія Іжевського (м.Іллінці). Крім цього великою гордістю для колективу якого Петро Сидоренко шліфував свою майстерє авторські хорові твори керівника: «Моє село», ність. Світла йому пам’ять. Після закінчення училища пройшов Петро «Гоп-гопачок», «Мій рідний край», «Слава геі справжню чоловічу школу мужності – у лавах роям», «Невідомий солдат», «Хліб на столі». Української армії, та й тут він брав активну участь Драматичні події на Сході України не залишили у творчих колективах, і в армії він не розлучався байдужим Петра Сидоренка. Так народився щемливий хоровий твір на його вірші і музику «Згаз музикою. З 1998 року і донині Петро Анатолійович пра- даємо всіх», який з особливим хвилюванням і цює на посаді художнього керівника Оратівсько- піднесенням виконує Животівський хор. З вдячністю і особливою теплотою завжди го районного будинку культури. Як кажуть в народі – де народився, там і пригодився. Оратівська згадує Петро Анатолійович свого старшого коземля народила талановитого музиканта, зрости- легу, вчителя, першого керівника Животівського ла його, а нині додає наснаги у щоденній творчій хору, а нині керівника народного аматорського діяльності. Бо ж Петро Сидоренко – незмінний хору Оратівського районного будинку культури учасник і духовний натхненник усіх районних за- Івана Гнатюка. «Іван Тимофійович – дуже талаходів та фестивалів. Він – права рука директора новитий баяніст і хормейстер. Це мій улюблеОратівського РБК Тетяни Володимирівни Ліван- ний вчитель і старший товариш. Він для мене є ської, з якою разом стільки мистецьких проектів взірцем музиканта і керівника. А до всього – це втілили в життя! Про кожен із них можна писати дуже чуйна, добра людина. Спасибі йому за його уроки!», − з хвилюванням говорить про старшого окрему статтю! В силу своїх посадових обов’язків та діло- колегу Петро Сидоренко. Ось так і працює цей молодий, талановитий вих якостей Петро Анатолійович завоював неабиякий авторитет серед колег – сільських пра- музикант: беручи приклад зі старших колег, він цівників культури. То ж коли у серпні 2004 року торує свою власну стежину у розвої хорового було відновлено діяльність хорового колективу мистецтва рідного краю. Надійною опорою і підтримкою у всіх творЖивотівського СБК, тодішній директор Олег Іванович Антонець запросив до керівництва хором чих починаннях Петра Сидоренка є дружина Зісаме Петра Сидоренка. А в 2007 році цьому ко- наїда Іванівна – головний редактор районної галективу було присвоєно почесне звання народно- зети «Обрії Оратівщини» та син Олег – студент го аматорського. З того часу Животівський хор і Вінницького національного аграрного універсиПетро Сидоренко існують, як одне ціле. Хористи тету. Вони перші справедливі критики і шанувчаться у керівника майстерності хорового співу, вальники таланту свого чоловіка і батька. На жаль, відійшли у вічність батьки – Анатоа самі надихають його до творчості. Тут Петро Анатолійович почав робити перші спроби обро- лій Єфремович та Лідія Петрівна. Так раптово і бок українських народних пісень. Нині їх у твор- так назавжди покидають нас найрідніші, але Печому доробку хормейстера − не один десяток. І тро Анатолійович стверджує, що відчуває їхню що особливо відрадно – серед обробок Петра підтримку на кожному концерті, на кожному заСидоренка значне місце займають українські на- ході. Нехай же святиться кожен Ваш прожитий родні пісні із записів Гната Танцюри від народної співачки Явдохи Зуїхи. Так народилися обробки день, нехай сповнюється новими творчими за«Ой на ставу, на ставочку», «Не бачу я парня мо- думами та ідеями Ваша пісенна душа, шановний лодого», «Ой нікому я так не дивую», «Прилеті- Петре Анатолійовичу! З роси Вам і води! ла зозуленька». Ці обробки допомогли колективу вибороти почесне друге місце на І Всеукраїнсько Ніна ДЖУС му фестивалі-конкурсі хорового мистецтва ім. Ві-

«АЖУР»

олонійна спільнота Вінниччини живе − Потрібно ж було під якимось приводом активним культурним життям – чис- зібрати всіх наших друзів, наших поціновуваленні фестивалі, традиційні концер- чів. І, як справжні жінки, ми вирішили трошки ти, конкурси… Цю розмаїту палітру зменшити свій вік. Зате наш наступний ювілей формують найрізноманітніші колективи різних вже не за горами – через три роки. напрямків, серед яких особливу любов глядача − Ваш колектив незвичайний, у його склазавоювали вокальний ді є ще один менший ансамбль «Срібні го– тріо «Ажур». Хто лоси» та тріо «Ажур» був першим ансамбль Спілки поляків Вінчи тріо? ниччини (голова Алла − Тріо утворилося Ратинська). Нині ці пізніше. Мені дуже колективи відомі як подобається така серед полонійних вокальна формація, спільнот в Україбільше того, я ще з ні, так і в Польщі. І студентських років справді: Київ, Одеспівала у тріо. Для са, Житомир, Бенмене це два різних зін, Кельце, Пултуск, колективи не лише Вроцлав…. це лише за формою, а й за надеякі міста, де звучаповненням, з різними ли їхні чарівні голоси творчими обличчями, і географія їх подороадже те, що може зажей постійно розшиспівати ансамбль нірюється. Цього року коли не зможуть виколективи святкують конати три співачки, свій перший ювілей, і навпаки, тріо – це про що заявили своїм колектив солісток, прихильникам зі сцечого не можна та й ни МПМ «Зоря» під не потрібно досягати час їхнього сольного в ансамблі. І взагалі, концерту. Як живе як каже один великолектив, які його кий приятель нашотворчі плани, як його го колективу: «Дуже учасницям вдається вигідно − запрошуєте суміщати звичайні, один колектив – приздавалося б, професії їжджає два». та артистичне жит− Які пісні співає тя…Усі ці питання ми ваш колектив, як пісзадали безпосередньо ня стає по-справж«Срібним голосам». ньому «вашою»? Наше знайомство −Взагалі, це дуже важливе питання і, з колективом ми рознапевно, найскладпочнемо з художнього Вокальне тріо «Ажур» ніше для мене. Кекерівника ансамблю рівник обирає реперІрини Годної (магістр музичного мистецтва, викладач кафедри тео- туар, формує обличчя колективу, його імідж. рії та методики музичного виховання Вінниць- Ця відповідальність лежить безпосередньо на мені. Я люблю різну музику і намагаюсь екского гуманітарно-педагогічного коледжу) − Свою діяльність як художній керівник во- периментувати, дати можливість проявити кального ансамблю я розпочала у 2010 році. себе обом колективам − і тріо, і «Срібним гоПропозиція голови Спілки поляків Вінниччини лосам» в різних напрямках. А щоб пісня стала Алли Ратинської створити вокальний ансамбль дійсно «нашою», набула нового звучання із числа членів товариства мене дуже зацікави- доводиться спочатку над нею попрала, оскільки я сама маю польське походження, цювати, аранжувати її для нашого і дуже хотіла поближче познайомитись з поль- складу. Цим займаюсь теж я. І мені ською мовою, культурою, звичаями та тради- особливо приємно, коли схвально ціями. Тому без вагань взялася до справи і ось відгукуються не лише про наш уже сім років здійснюю художнє керівництво виступ, а й просять ноти моїх аранжувань. Це, без пеколективом. − А чому ж тоді концерт ювілейний, якщо ребільшення, найвища оцінка. вас вітали з п’ятиріччям?

Ансамбль «Срібні голоси» − Яким ви бачите свій колектив у майбут- «народний аматорський». Це своєрідний підньому? сумок, рубіж, але в той же час – трамплін для − Я б хотіла побачити нас у такому ж складі нових висот. на наш десятилітній ювілей. Творчі плани уже Як перша скрипка в оркестрі, у вокальному є, великим поштовхом для них був сольний ансамблі важливу роль відіграє перше сопрано. концерт та присвоєння обом колективам звання Далі спілкуємося із найсрібнішим голосом колективу – Світланою Іскрою (кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри теорії та методики музичного виховання Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу): − Світлано, глядачі завжди звертають увагу не лише на ваш чарівний голос, а й на вашу яскраву манеру поведінки на сцені. Ця артистичність тренується, цьому можна навчитись, чи це потрібно відчувати? − Я дуже емоційна людина не лише на сцені, а й у житті. Все, що відчуваю чи переживаю по мені одразу можна «прочитати» − видасть вираз обличчя. Але найбільші емоції викликає музика. На сцені я повністю віддаюся тим емоціям, які переживаю у пісні, адже кожен твір − це нова історія, і якщо я його виконую – то це моя особиста історія, мій біль чи моя радість. Я навіть на репетиціях, якщо за мною поспостерігати, не можу співати формально, без душі, я ніби на сцені. До нашої розмови долучається Ірина Фіголь – не лише перший альт ансамблю, а й його хореограф-постановник. − Іра, ви працюєте фітнес тренером, що ж тут спільного з творчістю, з музикою? Чи складно поєднувати?» − Мені не складно. Тим більше, що моє минуле пов’язане зі сценою. Я багато років танцювала у професійному хореографічному колективі, люблю виступати, і рада, що у моєму житті знову з’явилась можливість повернутись на сцену, хоча уже в іншому жанрі. Творчість «Світку зелений мій, чарівний...» − це завжди цікаво і дуже багатогранно. Це не

На сцені обласної філармонії просто можливість вивчати польську пісню, польську культуру, а особисто для мене, це відчуття єдності з польським народом і можливість не забувати про своє коріння. Мені подобається активне життя нашого колективу, адже ніколи не знаєш, що на тебе чекає в тій чи іншій подорожі. От наприклад, наша поїздка на фестиваль Кшишофа Кленчона в Пултуск. Як виявилося, основна маса учасників фестивалю це були рок-гурти і ми дуже оригінально виглядали в наших костюмах серед справжніх рокерів. Та й вони поглядали на нас неоднозначно. Але коли ми почали співати все стало на свої місця, всім дуже сподобалось наше ліричне прочитання Кленчона, і подальші виступи проходили під бурхливі аплодисменти. Такі враження заряджають надовго. Звертаємось із запитанням до Юлії Шалінської (завідувач вокально-хоровим відділенням Лука-Мелешківської дитячої школи мистецтв): «Якщо Ірина свого часу засумувала за сценою, то Вам, напевне, артистичного життя вистачає з головою, адже ви працюєте в школі мистецтв? Чи це різні речі?» − Звісно, це різне: в школі я навчаю дітей, а тут у мене самої є можливість вчитись, вдосконалюватись.Участь у колективі «Срібні голоси» дає живу можливість передати моїм вихованцям відчуття сцени з усіма її особливостями, творчими хвилюваннями, помилками. Я несу особистий приклад, який базується на власному досвіді, а не просто на методичних порадах. Наша наступна співрозмовниця – Віолетта Волкова, головний бухгалтер аудиторської фірми «Гросбух» , перше сопрано ансамблю. − Я крокую по життю під музичний супровід. Бухгалтерія – це теж творчість. І під музику

цифри легше знаходять своє місце в бухгалтерському обліку. Щодо ставлення моєї родини до того, чим я займаюсь – мій чоловік і син з великим задоволенням відвідують всі наші концерти і навіть, можу сказати з впевненістю, що пишаються нами. Про те, як вдається жіночому колективу неперевершено виглядати на сцені розмовляємо з Наталією Конорською (головний державний податковий інспектор Вінницької податкової інспекції). − Усі наші сценічні костюми розробляли вінницькі дизайнери. Треба сказати, у них була зовсім нелегка задача – догодити одразу сімом жінкам, врахувати побажання і примхи кожної. Елементарною складністю для нас було зібратися усім разом, щоб обрати тканину, обговорити з дизайнером фасон. Тому ми і зупинилися на такому варіанті нашого сценічного костюма, коли у кожної з нас своя індивідуальна модель, але разом на сцені ми виглядаємо як одне ціле. Це дуже важливо, комфортно почувати себе на сцені, адже перше враження, як би ми цього не хотіли, на слухача справляє наш зовнішній вигляд. Тому у нас в колективі цьому приділяється значна увага. − Як сучасній жінці суміщати роботу, сім’ю і улюблену справу? − запитуємо у Ірини Сідорової − кандидата педагогічних наук, старшого викладача кафедри вокально-хорової підготовки, теорії та методики музичної освіти факультету дошкільної, початкової освіти та мистецтв Вінницького державного педагогічного університету. − Важко, але, якщо тобі подобається те, чим ти займаєшся, можливо.

На фестивалі «Всі ми діти твої, Україно!» Загалом наші репетиції проходять двічі на тиждень. Важко відірватися від домашніх клопотів та сімейних проблем, особливо у вихідний, але рідні ставляться до мого захоплення із розумінням. У кожного з членів моєї родини є свої улюблені пісні з нашого репертуару. Наприклад, cин любить народні пісні і часто вдома, коли я повторюю свою вокальну партію, він її проспівує зі мною. Вдячна своїм рідним за небайдужість до такої бажаної для мене справи. Участь в ансамблі захоплює та надихає. Особливо з нетерпінням очікуєш виконання на концерті нової пісні: як вона прозвучить, як сприйме її глядач. І останні наші запитання ми поставили людині, без якої не відбулося б успіху цього колективу та навіть, без перебільшень, і самого колективу, голові Спілки Поляків Вінниччини Аллі Ратинській: − Алло Петрівно, як виникла ідея створення такого колективу? − Цю ідею я виношувала дуже довго. Я мріяла про особливий колектив, який буде відрізнятися від інших. У нас є досить багато полонійних вокальних ансамблів саме фольклорного напрямку. У мене виникла думка заснувати колектив, який показував би сучасну польську культуру – естрадний вокальний ансамбль. І тут знову наштовхнулась на проблему, потрібно було знайти людину, яка б взялась за таку роботу. Я сформувала для себе три чітких критерії, яким мав відповідати художній керівник такого ансамблю: по-перше, це мусить бути жінка, оскільки ансамбль повинен був бути жіночим; по-друге, це мусить бути особа творча, креативна, професіонал своєї справи; і третє, найважливіше, це має бути людина з польським корінням, польським походженням, адже лише польське серце може глибоко і щиро не60

сти польську пісню зі сцени. І ви не повірите, мені порадили таку кандидатуру. Це була Ірина Годна. − Для існування будь-якої творчої одиниці потрібна фінансова підтримка, як вирішуєте цю проблему? Чи маєте постійних спонсорів? − У наш складний час дуже важко не мати тієї підтримки, тих людей, котрі не просто говорять «так, давайте зробимо», а беруть і роблять. Нас підтримує Генеральне консульство Республіки Польща у Вінниці: коли ми звертаємося по допомогу − чи то фінансова підтримка у поїздках, чи то фінансування нових костюмів, нам завжди допомагають. Окрім консульства таку підтримку нам надає Управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації. Завдячуючи програмі підтримки культурної діяльності товариств, яка фінансується обласним бюджетом, ансамбль мав можливість стати учасником фестивалю Кшиштофа Кленчона в Пултуску і виправдав цю підтримку, отримавши перемогу. Ми відчуваємо підтримку обласного центру народної творчості, який активно залучає обидва колективи до творчої співпраці та концертного життя Вінниччини. Ось такі вони – усміхнені, відверті, звичайні жінки у звичайному житті , а на сцені для усіх шанувальників польської пісні − справжні артистки. Попри те, що «Срібні голоси» та тріо «Ажур» мають численні нагороди та відзнаки (близько 30!) зичимо їм нових звершень, а ще − не втомлюватися дивувати своїх слухачів новими піснями.

Журналіст Назар ГОДНИЙ

Виставки у світлиці

«НЕПОВТОРНА МИТЬ» виставка творчих робіт учнів Вінницького вищого художнього ПТУ №5

25 квітня — 10 травня

Нове покоління молодих митців, якими є учасники даної виставки, стало на першу сходинку свого творчого шляху. Більшість із них лише нещодавно почали оволодівати нелегкою технікою олійного живопису, але вже мають певні досягнення. Осяяні світлом, сповнені чистоти і щирості, яка притаманна молодим авторам, роботи, представлені ними, вселяють оптимізм, радість буття і торкаються найпотаємніших струн нашої душі. В експозиції виставки було представлено понад 100 робіт, які презентували 26 студентів Вінницького вищого художнього професійно-технічного училища №5. Серед різних видів народного мистецтва найширше були представлені − кераміка (Марина Іонова, Олена Невмивака, Ольга Марченко, Яна Бавдис) і живопис (Тетяна Романенко, Ксенія Кудименко, Наталія Дереневська та ін.). Своєю виставкою студентська молодь нагадала нам усім не тільки про прекрасний світ природи, а й про прекрасний стан душі, породжений

спогляданням краси. Адже світогляд людини, її особистість формується під впливом багатьох факторів, одним з яких є мистецтво і, зазвичай, найвищі прояви людського таланту, втілені в різних видах мистецтва, змінюють людину на краще. Тож в час стрімкого технічного прогресу, різноманітних сучасних технологій людина все більше потребує відпочинку для збереження внутрішньої гармонії. І найкращий помічник у цьому − навколишній світ. Потрібно лише зупинитися на мить і озирнутися навколо: небо, дерева, кожна пташка, метелик, квітка, сонячний промінь може відкрити наше серце і стати містком між суєтним сьогоденням і величчю вічного. Виставка «Неповторна мить» це проект, що був створений під керівництвом досвідчених майстрів з виробничого навчання Вищого художнього професійно-технічного училища №5: Олени Муравко, Ганни Григорєвої, Лариси Афанасьєвої і мав на меті поєднати свіжість сприйняття юних майстрів з першим утвердженням їх, як художників. Глядачі щиро дивувалися, дізнаючись, що автори цих робіт зовсім юні художники. Адже не кожному досвідченому митцю вдається так передати настрій природи, впіймати саме ту неповторну мить. Сподіваємося, що в майбутньому, досягнувши досконалості в техніці живопису, вони збережуть цю свіжість сприйняття світу.

ВИСТАВКА НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА, з нагоди 25-річчя від дня створення обласного осередку НСМНМУ

12 - 30 травня

Вінницький обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України був створений 25 років тому. Квиток під №1 отримала майстриня гончарного мистецтва − послідовниця знаменитих братів Герасименків Єфросинія Міщенко з с.Новоселівка Гайсинського району. Нині обласний осередок об’єднує 28 народних майстрів Вінниччини з різних видів народного мистецтва, з них 11 удостоєні почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України» − Панчук Федір Васильович і Титаренко Володимир Васильович; «Заслужений майстер народної творчості України» − Міщенко Єфросинія Іванівна (с.Новоселівка), Шпак Тетяна Іванівна (с.Новоселівка) Гайсинського району, Данилюк Галина Іванівна, Войнаровська Тетяна Віталіївна (м.Вінниця), Слободянюк Василь Іванович, Горобчук Іван Іванович, Дяченко Юрій Олександрович (м.Гайсин), Гоцуляк Марія Василівна (м.Могилів-Подільський); «Заслужений працівник культури» − Городинська Оксана Василівна (м.Могилів-Подільський). На виставку народного мистецтва з нагоди 25-річчя від дня створення обласного осередку НСМНМУ представили свої роботи – майстри

народного малярства та живопису Іван Горобчук, Василь Слободянюк, Олександр Пелешко (м.Вінниця), Віктор Крижанівський (с.Клембівка Ямпільського району); писанкарки − Марина Верхова-Юрченко, Тетяна Пірус (м.Вінниця), Марія Гоцуляк (м.Могилів-Подільський); майстри гончарного мистецтва – Єфросинія Міщенко, Тетяна Шпак, Валентина Живко (с.Бубнівка Гайсинського району), Людмила Філінска (м.Вінниця); майстри ручної вишивки – Галина Данилюк, Тетяна Войнаровська, Олена Петренко (м.Вінниця); майстриня витинанки – Оксана Городинська (м.Могилів-Подільський); майстер з різьби по дереву Юрій Дяченко (м.Гайсин). Почесне місце в експозиціє виставки займали роботи народного малярства Лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, заслуженого майстра народної творчості України Віктора Андрійовича Наконечного (1947-2015 рр.) та гончарні вироби заслуженого майстра народної творчості України Луцишина Олексія Григоровича (1928-2001 рр.), які також були членами НСМНМУ. Всього на виставці було представлено 295 творів. Відкриття виставки відбулось в дружній родинній атмосфері зі спогадами (в контексті відеокадрів) та з обговоренням планів на майбутнє. Учасники жіночого вокального тріо «Чисте джерело» Жмеринського РБК створювали настрій всім присутнім чудовими піснями.

Василь Слободянюк «Свято»

«Подільська народна іграшка» виставка образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, присвячена Міжнародному Дню захисту дітей

1 - 15 червня В цьому році виповнюється рівно 10 років від започаткування в нашій Світлиці виставки, присвяченої Міжнародному дню захисту дітей, яка традиційно носить назву «Подільська народна іграшка», адже започатковувалась вона з метою відродження української традиційної іграшки. Іграшка є першим чинником на стежці пізнання дитиною навколишнього життєвого простору, занять і побуту дорослих, їхніх звичаїв та обрядів. Зазвичай в експозиції традиційної виставки «Подільська народна іграшка» переважна кількість робіт виготовляється відомими народними майстрами, які розуміють нагальність відродження традиційної іграшкової культури і з задоволенням виготовляють народні іграшки. Цього року з нагоди 10-річчя від дня започаткування виставки «Подільська народна іграшка» ми вирішили до Міжнародного дня захисту дітей провести виставку образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва «Світ очима дітей», в якій взяли участь виключно діти. Варто зауважити, що на Вінниччині при районних та сільських будинках культури,

дитячих музичних школах, районних музеях та будинках дитячої творчості діє понад 30 студій і гуртків образотворчого та декоративно–прикладного мистецтва. П’ять з них носять звання «зразкова аматорська», а саме: «Дивосвіт» Могилів-Подільського Будинку народної творчості (керівник Лариса Власова); «Гостина» Сосонського СБК Вінницького району (керівник Світлана Остапенко); «Юний майстер» Оратівського РБК (керівник Галина Доценко); студія Клембівської ДМШ Ямпільського району (керівник Лілія Гудзь); студія Гайсинської ДМШ (керівник Володимир Грабовський). Крім робіт учасників вищевказаних зразкових аматорських студій, в експозиції нинішньої виставки були представлені роботи учнів художніх відділів Хмільницької школи мистецтв (викладач Інна Громова) та Вінницької ДМШ №2 (викладачі Оксана Верхова і Марина Юрченко), підготовчої групи народного аматорського колективу «Солов’їні вічка» Ямпільського музею образотворчого музею (керівники – Алла Болгарська та Олена Чоботар). Прикрашали експозицію виставки і роботи студентів народного відділу Тульчинського училища культури. Всього на виставці було представлено понад 100 робіт 85 юних майстрів з різних видів народного мистецтва (живопис, кераміка, витинанка, декоративний розпис, флористика, лялька-мотанки, розпис на склі, вишивка, батік). На відкритті виставки також демонстрували своє мистецтво Евеліна Сентемон та Софійка Васюк-Аль-Хадіді, юні співачки з дитячої групи фольклорного гурту «Мокоша» Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Леонтовича. Як завжди, по закінченню урочистого відкриття, всі присутні діти отримали сувеніри та солодощі.

«МИСТЕЦТВО СОНЯЧНОЇ ОДЕЩИНИ» виставка робіт народних майстрів Одеської області

16 червня - 1 липня

У виставковій Світлиці відбулась презентація виставки «Мистецтво сонячної Одещини» в рамках обмінних виставок між областями України. Вінничани мали змогу познайомитись з творчістю дванадцяти кращих майстрів − лауреатами премії ім. Р.М.Палецького Одеської області. Зокрема, це майстриня декоративного розпису – Пасічна Зоя Сергіївна (наша землячка), заслужений майстер народної творчості України, член НСМНМУ і Національної спілки художників України. Працює в авторській техніці, є автором ескізу «Рушника національної єдності Одещини». Майстриня соломоплетіння – Космикова Марія Андріївна (смт Великодолинське Овідіопольського р-ну), член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України. Понад 20 років працює у Овідіопольському районному Будинку дитячої та юнацької творчості. Учениця і послідовниця Марії Космикової – Анна Мартинова, неодноразовий переможець у Всеукраїнськії виставці «Український сувенір». Удостоєна Стипендії Президента України «Для молодих майстрів народної творчості 2017 р.». Керівник гуртка «Різьблення по дереву» та «Розпис по дереву» Овідіопольської станції юних техніків Ліптушенко Лілія Геннадіївна (смт Великодолинське Овідіопольського р-ну). Майстриня з кераміки – Соловйова Ірина Володимирівна в своїй творчості використовує техніку шлікерного лиття (рідка глина), покриття ангобами (кольорові глини). Сучасне переосмислення, міський стиль народної кераміки. За рахунок лиття з однієї тієї ж форми ви-

ходять різні ужиткові предмети, які між собою гармонійно поєднуються. Є роботи викладача художньої кераміки Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова Жернової Олени Ігорівни (м.Одеса). Керівник гуртка фл о р и с т и к и «Етніка» Крижанівського сільського Будинку культури Пташенчук Сергій Олександрович (с.Крижанівка), який є активним учасником всеукраїнських та міжнародних виставок, фестивалів, конкурсів. Пташенчук Світлана Вікторівна (с. Ліски Лиманського р-ну) директор будинку культури. Допомагає своєму чоловіку Пташенчуку Сергію та сину творчо розвиватись і сама створює чудернацьких звірів з глини, проводить пізнавальні майстер-класи дітям з виготовлення іграшок. Панасюк Маріанна Василівна, методист відділу декоративно-прикладного мистецтва Одеського обласного центру української культури, майстер народної вишивки та витинанки, Димова Антоніна Іванівна, зав. відділом декоративно-прикладного мистецтва Одеського обласного центру української культури захоплюється живописом, декоративним розписом, писанкарством. Cтипендіат премії Президента України 2013 та 2015 рр. (як молодий майстер народної творчості) Кривицька Тетяна Миколаївна – керівник гуртка «Вишивка» Одеського міського Будинку творчості юних. Діасамідзе Алла Григорівна − майстриня декоративного розпису, член НСХУ. Понад 30 років присвятила роботі з дітьми. Отож вінничани мали гарну можливість поринути у світлий, сонячний і казковий світ творчості майстрів декоративно-прикладного мистецтва Одещини.

Завідуюча відділом ОЦНТ Любов ГРИЧАНЮК

ЧИТАЄМО ОРНАМЕНТИ ПОДІЛЬСЬКИХ РУШНИКІВ

* Пошуки науковця

рхаїчна символіка та орнамент. Зображення тварин, людей, небесних світил і знаків різного роду археологи знаходять на стінах печер, на скелях та окремих предметах. Ці зображення появляються в епоху пізнього кам’яного віку, починаючи з 40-30 тис. р. до н.е. Люди, що жили в той час, своїми розумовими здібностями не відрізнялись від нас. Різниця полягала лише в надбаннях, які вони отримували від попередніх поколінь і які передавали наступним, тобто в культурі. Ми маємо розвинуті техніку, науку і мистецтво. У них це було лише в зародку. Однак у них були свої уявлення про богів, про будову світу, про час, який вони визначали, спостерігаючи за рухом Місяця, Сонця, планет та ін. Все це знайшло відображення в їхніх малюнках, які можна вважати первісним письмом. Поряд з образами людей і тварин на малюнках палеоліту зустрічаються знаки – овали, ромби, шеврони, косі хрести, хвилясті лінії, драбинки, зубці тощо, з яких пізніше були утворені орнаменти. Одним з найдавніших є орнамент на браслеті, що походить з с. Мізин (Чернігівщина, мал. 1). Він складається з п’яти стрічок, на кожній з яких зображені ряди

шевронів. 14 шевронів з кутами в один бік змінюються 14 шевронами з кутами в протилежний бік. В одній стрічці 56 шевронів. В п’яти стрічках їх 56х5= 280. Це термін вагітності жінки (40 тижнів). Цей орнамент, слід гадати, утворився таким чином. Круглий місяць (коло) чи місяць-серпик на кістці мамонта різьбити було важко. Тому ці фігури замінили спрощеними − ромбом і шевроном. Місяць-молодик зображався шевроном з кутом у правий бік, повний місяць – ромбом, старіючий місяць – шевроном з кутом у лівий бік, перехід від старого до нового місяця – косим хрестом (Х). До речі, зображення давніх людей читались за ходом Місяця – з правого боку на лівий і знизу вгору. Перші орнаменти відігравали важливу для людини роль. Вони були носіями інформації про річний цикл Сонця, про цикл Місяця (і фізіологічний цикл жінки), про тривалість вагітності тощо. Ці дані були необхідні для виживання людей. Вони фіксувались на сакральних речах, тобто таких, що відігравали важливу роль в обрядах. До наших днів дійшла така сакральна річ як рушник. На них, зокрема на нашому подільському рушнику зустрічаються групи знаків різного роду (зубці, шеврони,

Мал. 1

Євген Причепій зірки, щаблі драбинок тощо), які можуть нести інформацію про згадані цикли. Космос і Велика Богиня. Крім кількісної інформації архаїчна символіка і орнаменти містять уявлення про світ і релігію давніх людей. В ті далекі часи панував культ жінки-богині. Вчені називають її Богинею-Матір’ю або Великою Богинею. Оскільки цей культ панував незмінно протягом 15-20 тис. років, то зображення Богині або її символи міцно вклались в орнаментальні форми і, незважаючи на те, що пізніше (десь 5-6 тис. років тому) на перше місце вийшов Бог, в орнаментах головне місце навічно посіли образи і символи Богині. Це ж саме стосується і уявлень про світ. Три сфери – підземна, наземна і небесна, в які вірили давні люди, збереглись на орнаментах рушників. Однак всього цього недостатньо, щоб їх розуміти. Мені вдалось встановити, що Космос давніх людей складався не з трьох, а з семи сфер. Три вище згада-

Мал. 2 ні сфери були головними, жі- вана смуга (2 sph) – підземелночими. Крім них давні люди ля (Ж), горизонтальні драбинвизнавали також малі про- ка (3 sph) – поверхня землі (Ч), міжні чоловічі сфери. Поря- широка смуга з деревом − 4 док сфер був такий. Першою sph (Ж), драбинка − 5 sph (Ч), сферою − sph (від лат. sphere − широка пуста смуга − 6 sph сфера) були підземні води, Це (Ж), вузька найвища смуга – найнижча, чоловіча (Ч) сфера, зоряне небо 7 sph (Ч). тобто сфера бога, 2 sph – підСвіт давні люди уявляли у земелля (жіноча – Ж), 3 sph вигляді велетенського Тіла Бо– поверхня землі , гори (Ч), 4 гині, яке вони також ділили на sph – сфера життя (Ж), 5 sph сім сфер. – піднебесся (Ч), 6 sph – сім Такий поділ видно на цій планет давніх людей, включно жіночій фігурці з Кносу - Сез Сонцем і Місяцем (Ж) і 7 sph редземномор’я (мал..3). Тут ноги втілюють 1 sph, сідниця і – зоряне небо (Ч). Прикладом семичленного жіночий дітородний орган − 2 Космосу може бути орнамент sph, пояс − 3 sph, живіт і груди цього трипільського горщика − 4 sph, шия − 5 sph, обличчя (голова) − 6 sph, верхня части(мал.2). Тут пуста найнижча смуга на голови (череп, коси) − 7 sph. Те, що голова (обличчя) є 1 sph – підземними водами (Ч), вища широка орнаменто- Богині збігалась із планетами, породило традицію моделювати сімку планет (включно з Сонцем і Місяцем) на обличчі жінки. Очевидно цим зумовлений звичай, що зберігся у жінок до наших днів, – підмальовування рота, брів, очей і прикрашання вух. Ця сімка відповідає сімці планет. При цьому круглі очі і рот передавали жіночі світила, а тонкі брови і вуха – чоловічі. Орнаменти подільських рушників. Спробуємо «прочитати» деякі орнаменти подільських рушників, опираючись на викладене. Попри те, що в цих орнаментах закодована релігія Богині, якої вже кілька тисячоліть не дотримувались, вони в основному зберегли давній порядок розташування символів, що відповідав будові Космосу і Тіла Богині. На рушнику з с.Студена Піщанського р-ну (мал.4) зобраМал. 3 жено три дерева. Відомо, що є

світове дерево і дерево життя. На трипільському горщику (мал.2) дерево, що зображене в 4 sph (сфері життя) є деревом життя. Ці ж дерева не обмежені ні зверху, ні знизу. Тому слід гадати, що вони передають Космос, тобто є світовими деревами. На них чергуються умовні щаблі (елементи драбин) і гілки. З трипільських орнаментів ми знаємо, що драбинки передають чоловічі (вузькі) сфери. Отже, чотири щаблі можна вважати сферами богів, а три квітки – богинь. Присутність щаблів і драбинок на ряді подільських рушників свідчить про їхню глибоку архаїку. Сім сфер Космосу простежуються і на орнаменті рушника з с.Кукули цього ж району (мал.5) По вертикалі орнамент складається з трьох «поверхів» квіток, які втілюють жіночі сфери. На деяких подільських рушниках жіночий образ мовби проростає з квітки. В цьому орнаменті він краще проступає у верхній квітці. Отже, дві нижні квітки символізують 2 sph (підземелля і сідницю Богині), дві вищі квітки − 4 sph (сфера життя і живіт (пупець) Богині, вища квітка − 6 sph (планети і голова Богині). Чоловічі сфери передаються значно меншими символами. Зубці внизу позначають 1 sph – підземні води і ноги Богині. Зубці є символами гір, тобто третьої чоловічої сфери, але вони могли вживатись і для позначення будь-якої чоловічої сфери. Ряди ромбиків із завитками що розміщені між 2 і 4 sph символізують 3 sph (пояс). Ромб – символ божества взагалі і головним чином жінки, але малий ромбик із завитком, що очевидно передає змійку є чоловічим символом. Про його «чоловічість» свідчить і розміщення між жіночими символами – квітками. Такі ж ряди ромбиків між 4 і 6 sph передають шию (5 sph) і змійки-волосся на голівках трьох верхніх маленьких богинь −7 sph.

Мал. 4 Тут, отже, також простежується сім сфер. Третій рушник (мал.6) походить з с.Студена. Чоловічі сфери в орнаменті представлені невиразно. Ці сфери часто взагалі не приймались до уваги, зображались одні жіночі. Великий ромб, внизу по центру орнаменту, що фігурує як сідниця фігурки з головою-хрестиком, можна вважати 2 sph − підземеллям. (Я свідомо обминаю частини орнаментів обабіч ромбу. Їх аналіз вимагає залучення додаткових гіпотез). Голова-хрестик (вона вписана також у ромбик) очевидно є 4 sph (сфера життя). Але найбільший інтерес викликає умовна «корона», розміщена над головою. Ромб з очима (на жаль на орнаменті цього рушника вони не виразні) явно символізує 6 sph. Знаючи, що цю богиню іноді втілював павук, у візерунку, що міститься нижче ромба, не важко розпізнати очі і кінцівки цієї істоти. (До речі, павук як символ богині неба зберігся на Прикарпатті. Різдвяного павука – ромбовидний виріб з соломи – підвішували до стелі – символу неба). Над ромбом розміщені знаки, які ймовірно передають волосся (7 sph). Волосся Великої Богині часто зображали у вигляді зміїв, які символізували бога зоряного неба, її чоловіка. Детальніший аналіз богині-голови (неба) передбачає звернення до міфології. У дав68

ніх греків цією богинею була Афіна. Вона згідно з міфами вийшла з голови Зевса і втілювала мудрість. Оскільки у греків головним божеством уже був бог, його голова не могла втілювати жіночу сферу (6 sph). Прийшлось жіночу голову «добувати» з голови чоловічого божества. Такий парадокс зумовлений тим, що нова «чоловіча» міфологія не збігалась з формами старої, «жіночої», яка зафіксована в орнаментах. З грецької міфології можна довідатись, що Афіна, крім іншого, була богинею війни. Звідси страхаючий вигляд голови на нашому рушнику. Афіна перетворила суперницю ткалю Арахну в павука. Цей акт можна витлумачити таким чином: грецька антропоморфна богиня ски-

пишатися тим, що вони тут збереглись до наших часів. В основі об’ємних орнаментів лежить моделювання Космосу на вазах (горщиках). При перенесенні цих орнаментів на площину (на рушник) підземелля (2 sph ) розташовувалось у центрі, а всі інші сфери наростали на периферії. Так, на цьому орнаменті (мал. 7), ромб у центрі символізує підземелля (2 sph), жіночі голівки навколо нього – сферу життя (4 sph) і зірки на периферії − 6 sph (богиню неба). На іншому рушнику (мал.8) від ромбу в чотири боки відходять умовні дерева (4 sph), а дальше по периферії розташовані істоти, які уособлюють богиню 6 sph. Ними можуть бути бджоли, метелики, павуки. Оскільки останні часто фігурують у нашому фольклорі і обрядах, то цю істоту можна вважати павуком – Богом чи швидше Богинею, що творила небесні сфери у вигляді кругів, подібно до того, як павук будує свою павутину. Ми розглянули лише кілька орнаментів подільських рушників. Їх аналіз дає підставу для висновку, що ототожнення Космосу і Тіла Богині і виділення в них семи сфер (трьох основних жіночих і чотирьох

Мал. 5 дала маску павука, яка була їй притаманна раніше. І це відобразилось у міфі про суперництво з Арахною. Цікаво, що в орнаменті збереглась традиція древніша від грецької. Тут богиня неба є павуком. У слов’ян богинею 6 sph очевидно була Макош. Мак – голівка на стеблині – найкраще втілення богині неба. Саме тому між двома назвами Мокош і Макош, навколо яких дискутують вчені, я віддав би перевагу Макоші. До речі, в подільських рушниках павук фігурує досить часто. Особливо це стосується орнаментів, у центрі яких розташований ромб. Це досить рідкісні орнаменти, що являють собою об’ємну модель Космосу. Поділля може

Мал. 6 допоміжних чоловічих) може бути ключем для розпізнання істот, які за ними приховані, і проникнення в суть міфології давніх людей. Доктор філософських наук, професор Євген ПРИЧЕПІЙ

Весільний віночок

*Майстер-клас

Майстер-клас проводить студентка Вінницького державного педагогічного університету ім.М.М.Коцюбинського Марія Куряча

фото 1

фото 2

фото 3

фото 4

фото 5

Марія Куряча Ніжні, вишукані воскові (парафінові) віночки, які одягали наші бабусі й прабабусі на весілля, сьогодні знову повертаються у вжиток. Прийшли вони до нас із західної Європи в кінці ХІХ століття, де в той час були модними вінки з білих квітів флердоранжу, перлів, перламутру тощо. Коли ця мода дійшла до українського села, наші дівчата навчилися творити схожу красу − спочатку з воску, а пізніше з парафіну. З часом восковий (парафіновий) вінок став улюбленим і обовʼязковим весільним атрибутом. Сьогодні ми зробимо віночок з парафіну (його можна замінити воском) за традиційною технологією. Для створення віночка нам знадобляться: міцний дріт, цигарковий чи гофрований папір (якщо маєте) або флористична стрічка, голка, 2 парафінові свічки, білий папір, ножиці, клей ПВА, дріт алюмінієвий 0,3 см, склянка води, металева посудина для парафіну (фото 1).

Міцний товстий дріт згинаємо напівколом для основи віночка. Обмотуємо його проклеєним папером або флористичною стрічкою. Віночок може бути з одного півкола-основи, а може мати два і три яруси, коли кілька дужок з дроту з’єднуються разом (фото 2). Починаємо робити квіти для вінка. Ріжемо з тонкого дроту невеличкі палички довжиною приблизно 7 см, на кінці кожної, яка планується на квітку − загинаємо петлю, кожну паличку обмотуємо флористичною стрічкою. Це будуть стебла для квітів і листочків (фото 3). Самі квіточки робляться зі звичайного білого паперу. Оскільки квіти на вінку − різні, отже і папірці різатимемо різної форми. Вирізаємо смужку з гофрованого паперу, змащуємо клеєм і скручуємо з паперу трояндочку на дротику (фото 4,5). З паперу можна робити різні квіти, наскільки ви-

фото 6

фото 7

фото 8

фото 9

фото 10

фото 11

стачить фантазії. Просту квітку вирізаємо ножицями і голкою підкручуємо пелюстки (фото 6). Готову квіточку одягаємо на дротик (фото 7). Можна зігнути папір в кілька разів і вирізати за раз кілька квіток. Ще один варіант квітки: вирізаємо окремі пелюсточки, ножицями підкручуємо їх (фото 8) і складаємо пелюстки у квітку навколо дротика (фото 9). Коли необхідна кількість квіточок та листочків готова і клей висох (фото 10) – починаємо їх вощити. Розтоплюємо на плиті в металевій посудині парафін (фото 11). Поряд ставимо стакан з холодною водою. Беремо за «стебло» квітку (чи листочок) і на секунду опускаємо в розтоплений парафін. Швидко виймаємо з парафіну, обтрушуємо краплі і опускаємо в склянку з холодною водою (фото 12). Це робиться для того, щоб парафін швидко захолов. Щоб зробити маленькі крапельки-восковиці (барамболі) потрібно дріт-«стебло» кілька разів вмочити у розтоплений парафін, чергуючи з водою (фото 13). Після цього їхню верхню частину намотуємо на голку, щоб зробити пружину і, таким чином, прикрасити крапельки (фото 14). Коли всі елементи готові, починаємо збирати вінок. На основу з дроту примотуємо квітки і листочки (фото 15). Можна зробити ще й «берізки» по боках – пустити до низу довгий обмотаний флористичною стрічкою дріт з листочками. Коли все з’єднано, обмотуємо основу вінка флористичною стрічкою для краси і охайності (фото 16). Віночок готовий! (фото 17) За такою ж технологією можна зробити квітку, яку одягають одночасно з вінком у волосся на потилиці. Записала Наталя СЕНТЕМОН

фото 12

фото 13

фото 14

фото 15

фото 16

фото 17