(iv) Поліція розслідувала спекуляції щодо причетності Абдулли Чатлі до вбивства пана Адалі. Було вивчено всі записи стосовно в'їзду та виїзду пана Чатлі, внаслідок чого було встановлено, що на момент вчинення злочину він не перебував на півночі Кіпру. (v) Поліція не мала необхідності опитувати Мустафу Асілхана, оскільки алібі Хусейна Демірчі було підтверджене незалежним свідком на ім'я Мухаррем Гоц, який приєднався до них під час вечері та перебував з ними деякий час. (vi) Поліція вжила всіх необхідних заходів, щоб знайти машину, якою скористувалися вбивці. На півночі Кіпру було зареєстровано приблизно 47640 автомобілів марки «Şahin», якими користувалися різні особи; твердження про те, що ці машини, як правило, використовувалися загоном «Сірі вовки», були неправдивими. 3. Уряд Кіпру 56. Уряд Кіпру стверджував, що уряд-відповідач не надав жодних фактів або детальних аргументів, щоб спростувати ґрунтовні докази того, що пана Адалі було вбито їхніми агентами. Він підкреслив, що пан Адалі та його сім'я пережили тривалу історію залякування, і тому вбивство чоловіка заявниці стало останнім заходом у цій кампанії політичного насильства, проведеної державою-відповідачем. 57. Уряд Кіпру стверджував, що за відсутності всебічного та ефективного розслідування з боку уряду-відповідача неможливо було встановити осіб, винних у вбивстві пана Адалі. Уряд Кіпру заявив, що держава-відповідач володіла інформацію про те, хто є вбивцями, та навіть була його організатором. На їхню думку, не дивно, що національні органи влади не мали наміру проводити належне розслідування. 58. Крім того, уряд Кіпру стверджував, що органи влади не спромоглися здійснити низку очевидних процедур дізнання та провести співбесіди з великою кількістю свідків. Дізнання у справі пана Адалі не проводилося протягом двох років після вбивства останнього, а опитано було всього лише п'ять свідків. Заявницю та членів її родини не було повідомлено про дізнання та вирок. Органи влади провели дефективне дізнання лише після повідомлення уряду-відповідача про заяву. Це було спричинене прагненням заявити у Суді про належне розслідування смерті. Враховуючи вищевикладене Суд доходить висновку, що беззаперечне порушення статті 2 Конвенції мало місце. Б. Оцінка Суду 1. Щодо вбивства чоловіка заявниці 59. Стаття 2, яка гарантує право на життя та передбачає обставини, коли позбавлення життя може бути виправданим, є одним з найважливіших положень Конвенції, яке не передбачає жодних відхилень. Разом зі статтею 3 вона має розглядатися як одне з найголовніших положень Конвенції, що забезпечує охорону фундаментальних цінностей демократичних держав-членів Ради Європи. Відтак обставини, за яких позбавлення життя може бути виправдане, повинні бути чітко обґрунтовані. Об'єкт та мета Конвенції як інструмент захисту окремих осіб також вимагає тлумачення та застосування статті 2 таким чином, щоб передбачені в ній запобіжні заходи були практичними та ефективними (див. рішення у справі «МакКанн та інші проти Сполученого Королівства (McCann and Others v. the United Kingdom)», рішення від 27 вересня 1995, серія А, № 324, с. 45-46, пункти 146-147). 60. Враховуючи важливість захисту, передбаченого статтею 2, Суд повинен максимально ретельно вивчати випадки позбавлення життя, враховуючи не лише дії агентів держави, а й всі супутні обставини (див. серед інших рішень справу «Орхан проти Туреччини (Orhan v. Turkey)», № 25656/94, пункт 326, рішення від 18 червня 2002 року). 61. Суд обачно ставиться до субсидіарної природи своїх рішень. У зв’язку з цим, він повинен бути обережним, приймаючи повноваження судового органу першої інстанції, якщо цього вимагають обставини справи (див., наприклад, справу «МакКерр проти Сполученого Королівства (McKerr v. the United Kingdom)» (ріш.), № 28883/95, рішення від 4 квітня 2000 року). У випадках, коли справа була розгялнута національними судами, Суд не може надавати свою власну оцінку фактам у рішеннях національних судів. Як правило, саме національні суди мають оцінити надані їм докази (див. справу «Клаас проти Німеччини (Klaas v. Germany)» рішення від 22 вересня 1993 року, серія А, № 269, с. 17,
108