актуально
8) розчарування в церкві в цілому – 6,02%, 9) надмірний контроль з боку церкви, пригнічення особистості – 6,02%. Прорахувавши усі ці показники і співставивши цифри (1-а категорія – 65,271%, 2-а – 34,728%) ми бачимо, що головна причина відходу людей від місцевої церкви є собистий гріх (65,271%), друга причина тісно пов’язана з місцевою церквою (34,728%). А тепер порівняємо результати нашого опитування з думкою людей, назви робіт яких ми вказали вище. Так хто ж винен у тому, що частина людей відпадає від церкви? Якби ми керувалися тільки книгами Френка Віоли, Нейла Кола, Джейка Колсена і роздумуванням Володимир Убийвовка, то ми однозначно погодилися б з їх думкою, що сучасна організована церковна громада далеко відійшла від першоапостольських принципів життя та служіння. А тому всі існуючі проблеми, про які ми говоримо в даному дослідженні, прямо пов’язані з церквою і тільки з нею, і якщо люди залишають її, то винна виключно вона. Ось декілька підтверджень цієї ідеї. 1) «Мета постцерковних людей – зберегти віру. А для цього, за їх словами, вони мали покинути церкву. Церкви стали місцем, де люди почали втрачати віру, а не отримувати її» (В.Убийвовк. «Постцерковні люди») 2) «Єдина причина, через яку люди ще не виходять із церков сотнями, – сильнорозвинений соціальний сором, особливо на селі. Люди соромляться бути відступниками перед родичами та сусідами, проте, це явище тимчасове. З кожним роком люди все менше і менше уваги звертають на те, що про них говорять люди, особливо молодь. Передбачаю часи, коли з церков будуть виходити з такою ж радістю, як Ізраїль із Єгипту. А поки що багато церковних лідерів пиляють гілку, на якій сидять, продовжуючи звинувачувати людей в незрозумілих гріхах, осуджуючи їх за те, за що Писання їх не осуджує і виставляти наперед такі питання як «хрещення духом», «втрата спасіння», «довжина спідниць і розмір хустинок». Покаяння має прийти до лідерів, пасторів і благовісників» (В.Убийвовк. «Постцерковні люди»). 3) «Проблема церкви, як ти знаєш, Джейк, в тому, що вона перетворюється в склад егоцентричних
вимог. Всі хочуть отримати своє: хтось хоче вести, інший – щоб його вели, дехто хоче вчити, а іншим подобається бути аудиторією. І замість того, щоб перетворюватися в нічим не прикрашене відображення життя Божого та Його любові для цього світу, ми стаємо купкою людей, які ревно захищають свій перегній у полі. У цьому найменше помітне життя в Бозі, а багато більше випирає страх і бажання приліпитися до таких умов, за яких найкраще задовольняються потреби» (Джейк Колсен. «Чому не хочеш більше ходити до церкви?») 4. «Довгі роки підряд мені хотілося все менше й менше ходити до церкви, тому що я знаходив там усе менше й менше того, що потребував. А потребував я присутності Божої» (Нейл Кол «Органічна церква»). Наше дослідження розширює розуміння питання, яке обговорюється. Було б нечесно відкидати об’єктивні зауваження у вказаних виданнях, захищаючи «честь мундира» організованої церкви. Дійсно, певна частина зібрань втратили відчуття потреб суспільства, відмовляючись враховувати і належним чином реагувати на реалії сьогодення, сучасну культуру, научний прогрес і приймати нову формацію людей. Так, очевидний нестаток душеопікунства і не на належному рівні учнівство. Погодьмося з тим, що не в кожній церкві є пастор з богословською освітою, не завжди управління на потрібному рівні. Є і падіння служителів, і розколи в церкві і багато іншого, що ми всі знаємо. Але зауважте, що ніде у вченні Нового Заповіту не сказано, що помісна церква тут, на землі, буде цілком досконалою. Ми повинні йти до цієї досконалості (Мт. 5:48), але реальною вона стане лиш в майбутньому. Вивчаючи новозавітні послання, констатуємо, що серйозні проблеми серед християн були і в апостольський час, а що вже говорити нам, віруючим 21 століття, якщо Бог через апостолів передрікав для нас погіршення: охолодження любові (Мт. 24:12), примноження беззаконня (Мт. 24:12), погані люди (2Тим. 3:1-5), лжеучителі (1Тим. 4:13; Тит. 1:10-11). Наведені в роботі дані переконливо говорять нам про особисту відповідальність кожного за своє ходіння перед Богом. Головні причини в 1-й категорії свідчать про стан сердець людей і внутрішні мотиви, які привели їх до громади вибраних.
16
Саме тому їх вихід нас не дивує. Господь Ісус Христос, навчаючи народ, відмітив чотири види грунту, в який сіється Слово, три з них із різних причини не принесли плода (Мт. 13:1-23). Тільки наявність доброго плоду підтверджує істинність навернення, а як відомо, щоб оцінити результат – хороший він чи поганий, потрібен час. Отже, робимо висновки: люди відпадають від церкви в більшості випадків через причини особистого характеру, таким чином, громади християн в рамках нашого дослідження не є першопричиною відходу людей від зібрання. Але сказати, що церква не має до цього ніякого відношення, буде невірно. Опитування показало, що 1/3 загального числа тих, хто відійшов – це наслідок хвороби церкви. І тут нам доведеться погодитися з вищевказаними авторами та дослідниками. Справді, віруючі не безгрішні, вони згрішають (1Ів. 1:810), по-друге, деякі члени громад є фактично невіруючими, фальшиво сповідують Христа, за своєю природою не можуть бути «світлом і сіллю» для цього світу, а пізніше вони покажуть свою істинну суть (1Тим. 5:24; 1Кор.5:11); по-третє, діють явні бунтарі та лжевчителі, які приносять відчутну шкоду Тілу Христовому (Дії 20:29-30; 2Пет.2:1-2); по-четверте, нестандартність і недбалість у виконанні довіреного служіння мають негативний вплив на членів церкви (1Кор. 4:2). Наведений вище перелік причин із другої категорії нашого дослідження і цитати із співставлених робіт підтверджують цей факт. На завершення вкажу лиш декілька аргументів. 1. Неактуальні проповіді, що не відповідають потребам людей сьогодні: «Церкви настільки полюбили Слово надруковане, що забули про те, що воно ще має бути й живим» (В. Убийвовк. «Постцерковні люди») 2. Відсутність єдності, притаманної справжній Божій сім’ї: – «З одного боку церкви позиціонують себе як сім’ю, в якій усі – брати й сестри, а з іншого – кожен вирулює свої проблеми сам, пробиваючи лобом стінку» (В.Убийвовк «Постцерковні люди»). 3. Відсутність душеопікунства, наставництва, неспроможність в наданні допомоги у важких ситуаціях життя: «Молоді люди з досвідом церковного життя стверджують, що