Issuu on Google+


4’12 (68)

4

Часопис Об’єднання церков ЄХБ Волині видається на добровільні пожертвування з 1.01.96 р., щоквартально, при підтримці видавництва подружжям Фелікса та Галини Каплунів Головний редактор Володимир ЧАЙКА Відповідальний редактор Тетяна ДЕНИСЮК Художник-дизайнер Віталій ЮРЧЕНКО Технічний редактор Леонід БАНДУРА Літературний коректор Лариса ГЛИНСЬКА РЕДАКЦІЙНА РАДА Микола Крикота, Павло Карпук, Ярослав Троць, Антон Назаревич, Сергій Мельничук, Роман Кравчук.

© “Волинь християнська”, 2012 р. Ваші пожертвування можете надсилати на розрахунковий рахунок Волинського ООЦ ЄХБ: 26004010001190 в Філії УніКредитБанку ТзОВ у м. Києві, МФО 300744, код ЄДРПОУ 13364502 з поміткою На “Волинь християнську” Адреса редакції: вул. Караїмська, 17A, м. Луцьк, 43016 Тел. (0332) 724028 e-mail: volyncba@gmail.com www.baptistvolyn.org Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ВЛ, № 080 від 17.04.96 р. Видання благодійне Наклад 1500 примірників Надруковано: Релігійне товариство «Місійна книжкова фабрика «ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ» 43006, м. Луцьк, вул. Стуса, 3 Тел. (0332) 710912

Редакція залишає за собою право редагування та скорочення матеріалів. Не завжди поділяє думку авторів.

3 4 8 11 14 17 18 20 22 26 31 32 34 38 39 41

26

14

21

Читайте в журналі: Слово до читача Ханука

(Павло ТУПЧИК)

Вечеря Господня

(Віктор ВОЙТОВИЧ)

Торкаючись слідів Христа

(Микола КРИКОТА)

Чому люди не йдуть до церкви?(Володимир УСАНОВ) Є над чим подумати Піднімаючи очі до гір

(Михайло КЛЕКОЦЬ)

Пам’ятайте наставників ваших

(Юрій ВАВРИНЮК)

Життя братства в діаспорі

(Ярослав ТРОЦЬ)

Перший сніп на Волині

(Леонід БАНДУРА)

Бесіда з пастором

(Леонід БАНДУРА)

Поетична сторінка З місіонерських ланів

(Діна СКОПЮК)

Музичне служіння

(Павло КАРПУК)

Різдвяний вечір Христос грядущий

34

(Рита КВАЧ) (Володимир МАРЦИНКОВСЬКИЙ)

39


cлово до читача

У

люблені читачі журналу « Волинь християнська!» Вітаю Вас у новому і останньому номері журналу в цьому році! Час пролітає невпинно, змінює нас і цей журнал також. Із дітей ми стаємо молоддю, із молоді – дорослими, а потім – дідусями і бабусями. Час змінює все навколо нас, і ми змінюємося в часі. Всьому свій час! Час змінює горе на радість і радість – на смуток, все підвласне часу. Завершується 2012 рік. Закінчилося земне життя і служіння нашого брата Володимира Георгійовича Чайки, а також життя

багатьох братів і сестер, котрі були дуже цінними для нас. У той самий час народилось багато нових людей, і життя на землі продовжується. Ми не можемо час зупинити чи повернути назад, а також заглянути наперед у завтрашній день. Ми живемо сьогодні, і це наш час, котрим ми повинні цінувати. Сьогодні Бог ще продовжує нам життя і дарує можливості для поширення Його Царства на Україні. Якщо б мені хтось сказав раніше, що настане такий час на Волині, коли ми будемо мати свій християнський журнал, християнську друкарню, що Біблію можна буде купити у звичайному книжковому магазині, що Євангеліє будуть проповідувати у школах, театрах, на стадіонах, що можна буде виписати християнську газе-

ту, як і всі газети – я не повірив би, що прийде такий час і переважна більшість віруючих сказали б теж, що це неможливо. Але сьогодні усе це є і ми живемо у цьому часі. Його могли б оцінити ті, хто був переслідуваний за віру, як час царства Божого на землі. Але ніщо не стоїть на місці, все змінюється, і те, що сьогодні можливо, завтра не буде. Читаючи Євангеліє, ми розуміємо, до якого часу ми наближаємося, і що буде в майбутньому. А тому цінуймо сьогодні час, у який ми живемо! Збережімо журнал для наших дітей, і він завтра буде перлиною у нашій сімейній бібліотеці. Подаруймо журнал ще одній сім’ї, і це стане хлібом духовним для нашого ближнього. Підписуючись на журнал, ми поширюємо Слово Боже у нашій сім’ї та за її межами. Моліться за всіх, хто працює у видавництві, щоб Господь дав їм духа премудрості та сили для того, щоб видавати нашу «Волинь християнську».

Микола КРИКОТА заступник голови ВООЦ ЄХБ

, значком м и к а т і помічен на DVD. , и л і р е ння Мат одовже р п ь т маю


З

проповідь

а передріздвяними турботами не всі християни звертають увагу на те, що на початку грудня в єврейських будинках теж запалюють свічки. Євреї святкують старовинне свято – Хануку. Це свято ще називається днем освячення чи святом обновлення і світла. В перший день цього свята запалюють свічки, які горять впродовж наступних восьми днів. Минулого року мене запросили на торжество, присвячене святу Ханука. Так вийшло, що тема цього свята дивним чином з’єдналася з думками, які не покидали мене протягом кількох останніх тижнів. Особливо Господь звернув мою увагу на слово «оновлення». А «Ханука» – це і є свято оновлення. А тому мені хочеться поділитися з вами деякими думками з цього приводу. Слово «обновлення» дуже важливе. Розумію, що Біблійна проповідь має базуватися на тексті Святого Письма і витоки її – у старанному, уважному екзегетичному дослідженні. Втім інколи буває, що читаючи Біблію, ніби «зачепишся» за якесь слово, одне-єдине. Так «зачепився» і я за слово «обновлення», коли читав 10-й розділ Євангелія від Івана. У цьому розділі дуже багато важливих істин, однак, моя увага зупинилася чомусь на 22 вірші: «було тоді в Єрусалимі свято обновлення і була зима». Мене зачепило слово «обновлення». У даному розділі цей вірш можна віднести до культурно-історич-

ного фону. Він не відкриває якісь конкретні глибокі істини із вчення Христа. Цей текст лише вказує на те, що полеміка Ісуса з юдеями, які вимагали від Нього доказів месіанського помазання, відбувалася під час святкування Хануки, тобто свята відновлення. У дні цього свята на дах єврейського храму виставлялася величезна менора, тобто, світильник, що горів вісім днів. У ті часи міські жителі не були розбалувані освітленням вулиць і яскравою рекламою, а тому менора на крилі храму виглядала разюче. Скоріше всього, вказуючи на палаючий семисвічник, Христос

4


Ханука сказав: «Поки Я у світі, Я – світло для світу» (Ів. 9:5). Безумовно, усе це безпосередньо стосується змальованої у даному Біблійному тексті події. А що робити, коли Божий Дух звертає твою увагу на одне лише слово «відновлення», коли це слово врізалося у мою свідомість? Пізніше я не раз повертався до цього слова в думках, а зараз мені хочеться й вашу увагу звернути на нього. Слово «відновлення» всім нам знайоме здавна. Такі слова ми промовляємо, не замислюючись над їх змістом – просто вживаємо їх, коли тільки вважаємо це необхідним. Більше того, ми впевнені, що Той, Хто слухає нас, теж розуміє, про що йдеться. Одначе давайте спробуємо глибше проникнути у смисл цього слова. Корінь його – «новий», що означає: щось колись було новим, вперше було створено або виникло там, де його раніше не було. З бігом часу нове старіє, змінюється і його треба з гіршого стану відновлювати на кращий. Префікс «від» вказує на відтворення попереднього нового стану. Відновитися – знову стати новим, пережити процес повернення до попереднього, кращого, нового. У житті повсякденному, в побуті відновлення дуже важливе. Приємно спостерігати за процесом відновлення будинків, вулиць, житла; дуже багато важить відновлення інформації, проте, ще важливішим і вкрай необхідним є відновлення духовного життя. У 1-й Маковейській книзі можна знайти цікавий опис історії свята Відновлення в Ізраїлі. Після смерті Олександра Македонського його імперія, як було наперед сказано Даниїлові, його імперія розпалася на 4 частини. Сирія та Юдея дісталися аморальному та жорстокому правителю Антіоху Єпіфану (у Святому Письмі ця людина є одним із прообразів антихриста). Антіох задумав викорінити юдейську культуру та релігію, замінивши її грецькою культурою. В 1-й книзі Маковеїв написано: «Цар Антіох написав до всього царства свого, щоб у ньому всі були одним народом і щоб кожен залишив свій закон. І погодилися усі народи зі словом царя. І багато ізраїльтян прийняли ідолослужіння його та принесли жертви ідолам і осквернили суботу. Цар послав у Єрусалим та інші міста Юдейські своїх вісників із грамотами, в яких зокрема зазначалося: не допускати

жертвоприношення та цілоспалення для Господа, виконувати тим самим чужі для цієї землі закони, чинити наругу та обезчещувати суботи та свята, оскверняти святилище та святих, будувати жертовники, храми та капища ідольські, приносити в жертву м’ясо свиней та нечистої скотини, не обрізати своїх синів і занечищувати душі їхні всілякою нечистотою та мерзотою для того, щоб забули люди Закон Божий та поміняли всі Божі постанови на ідольські закони. А якщо хтось не зробить за словом царя, той буде відданий на смерть» (1 Мак.1:41-50). Історія свідчить, що Антіох осквернив Святе Святих і приніс на Божому жертовнику в жертву для ідолів свиню. Це було нечуване блюзнірство! Храм Божий перетворив у поганське капище – місце, де звершувалися аморальні оргії. Здавалося, Бог назавжди відвернувся від Ізраїлю. Багато юдеїв перейняли від греків їхній спосіб життя. В Єрусалимі збудували розважальні заклади і він поволі перетворювався в грецький поліс, тобто місто. Однак не всі євреї погоджувалися з відступництвом. Давайте почитаємо далі 1-у Книгу Маккавея: «У ті дні повстав Маттафія, син Івана, сина Симона, священик із синів Йоарів�� з Єрусалима; жив він у Модині. У нього було п’ять синів: Іван, що прозивався Гаддіусом, Симон, що звався Фассі, Юда, якого прозивали Маккавеєм, Єлизар, що прозивався Авараном, Йонафан, що звався Анфас. Бачачи богохульства, що відбувалися в Юдеї та Єрусалимі, він промовим: «Горе мені! Для чого народився я, щоб бачити розорення народу мого і спустошення святого міста і залишатися тут, коли він відданий в руки ворогів і святилище – в руках чужих?» (1 Макк.2:1-7). В стані ревнощів Маттафія убив юдея, який у його присутності намагався звершити жертвоприношення для ідола. «І вигукнув Маттафія в місті гучним голосом: «Кожен, хто ревно виконував закон і стоїть у завіті, нехай іде слідом за мною? І втік він та сини його в гори, залишивши усе, що мав у місті» (1Макк.2:27-28). Так почалася визвольна війна, яку очолив син Маттафії Юда, якого звали Маккавеєм. В перекладі з єврейського Маккавей означає «молот». Він нищив ворогів, як молот. Ізраїльська історія свідчить, що від днів Давида не було в Ізраїлі такого

5

відважного, мудрого і благочестивого вождя. Як лев, Юда сміливо йшов проти ворогів, його відвага і мужність служили яскравим, запальним прикладом для усіх інших євреїв. Цей чоловік покладався не на власні сили, а шукав захисту в Бога. І Господь допомагав йому. Віддані Богу юдеї розбили переважаючі сили ворога і звільнили Єрусалим. В 1-й книзі Маккавейській написано: «Юда ж та брати його сказали: «Ось вороги наші переможені, підемо ж, очистимо та обновимо святилище. І зібралося все ополчення і піднялися на гору Сіон. І побачили, що святиня спустошена, жертовник опоганений, ворота спалені, а у притворах, як у лісі чи на якій небудь горі, повиростали рослини, і сховища зруйновані, і роздерли вони одяг свій; плакали гірко і посипали попелом голови свої, і падали обличчям на землю і трубили вістьовими трубами і волали до неба. Тоді спорядив Юда мужів воювати проти тих, що знаходилися у фортеці, доки він не очистить святиню. І вибрав священиків безпорадних, ревних виконавців закону. Вони очистили святиню Господню і споганене каміння винесли в нечисте місце. Потім вони радилися поміж собою про опоганений жертовник цілоспалення, як вчинити із ним. І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він колись не послужив для них ганьбою, так як погани занечистили, опоганили його; і зруйнували вони жертовник і камені склали на горі храму в пристойному місці, доки прийде пророк і дасть відповідь про них. За законом, узяли цілі камені й побудували новий жертовник, як попередній; потім облаштували святиню та внутрішні частини храму й освятили притвори; зробили нове священне начиння і внесли до храму світильник та вівтар цілоспалень і запашні кадила та трапезу; і кадив на вівтарі запашні кадила, і запалили світильники на свічнику і освітили храм; і положили на трапезу хліби і розвісили завіси і закінчили всі роботи, які розпочали були. В 25-й день 9-го місяця – це місяць Хаслев – 148 року встали дуже рано і принесли жертву за законом на облаштованому наново жертовнику цілоспалень. В той же час, того самого дня, коли погани опоганили жертовник, обновили його з піснями, з арфами, з цитрами та бубнами. І весь народ падав на обличчя своє, і молилися і засилали подяку в небо Тому, Хто до-

4/2012


проповідь

поміг їм. Так відбувалося обновлення жертовника 8 днів з веселощами, цілоспаленнями та жертвами спасіння та хвали» (1Макк.4:36-56). У Талмуді написано, що юдеї знайшли лише одне горнятко чистої неопоганеної олії, коли, хотіли запалити світильник. За їхніми молитвами сталося чудо – олива ця горіла всі 8 днів, саме стільки часу необхідно було для виготовлення нової (Талмуд, трактат Шабат, 21). 165-го року до Різдва Христового, в пам’ять про обновлення храму та служіння Богу в Ізраїлі було запроваджено святкування обновлення. Це свято продовжувалося 8 днів. У ці святкові дні євреї запалювали у своїх помешканнях свічки Ханукки. Це були дні всенародної радості та поклоніння Богу. Отже, Ісус прийшов до Єрусалиму на Свято Обновлення. Всюди царювало радісне пожвавлення; на крилі храму горів величезний світильник. Святковими вогниками світилися вікна в усіх домах. У ті дні Єрусалим був містом світла. Однак духовний стан суспільства того часу не був таким піднесеним і високим, як власне святкування свята Ханука – і в цьому глибокий трагізм ситуації. Євреї святкували свято обновлення храму, не задумуючись, що саме кожному з них так важливо і потрібно обновитися і освятитися. Христос бачив, у якій темряві потопали й потопають душі людей. Вони зачинили двері своїх сердець перед Божим світлом. Христос викриває фарисеїв: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтеся помальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні костей мертвих і всілякої нечистоти; так і ви зовні видаєтеся для людей праведними, а внутрішня ваша будівля сповнена лицемірства та беззаконня» (Мт. 23:27,28). Серед них жив Той, Хто міг і бажав їм допомогти. Саме Він, Ісус Христос прийшов у світ в тілі людини, щоб звершити Хануку в серцях людей, освятити їх, видалити з них гріх і всіляку нечистоту, відновити істинне поклоніння Богу. Та люди цього не захотіли. «Народ цей осліпив очі свої і зробив серце своє камінним, не бачать очима і не розуміють серцем, і не навернуться, щоби Я зцілив їх, – з гіркотою констатував Спаситель світу(Івана 12:40). Шкода, однак, цим людям вистачало світла на даху та в їхніх домах. У світлі, що просвітлює

темряву сердець, вони не мали потреби. Месію вони відкинули. Тема обновлення виникла не лише в зв’язку зі святом Ханукки. З нею ми багато разів зустрічаємося на сторінках Біблії. Ця тема є завжди актуальною у тих випадках, коли люди(звичайно, не в кращому розумінні цього слова) змінюють своє ставлення до Бога. Обновлення потрібне було Якову, коли він повернувся з Месопотамії в землю Ханаанську. Бог явив себе цьому чоловікові, коли він 20 років тому втікав до чужої землі, рятуючись від гніву брата свого. Саме там, у Бет-Елі, Бог дарував Якову Своє благословення. І син Ісака пообіцяв, що поставить на цьому місці жертовник Богові, коли в мирі благополучно повернеться назад. Бог оберігав його. Яків став багатою людиною, надбав велику сім’ю. Повернувшись в обіцяну землю, глава сімейства чомусь не поспішає до Бет-Елу. Може він уже забув про свою обіцянку? Ні, тут випливає зовсім інша причина. В 35 розділі книги Буття написано: «І сказав Бог до Якова: «Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертовник Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісаком, братом своїм». І сказав Яків до дому свого, до всіх, хто був із ним: «Усуньте чужинних богів, які є серед вас, і очиститеся, і змініть свою одіж. І встаньмо, і підемо до Бет-Елу, і зроблю я там жертовник Богові, що відповів мені в день мого утиску, і був зі мною в дорозі, якою ходив я». І вони віддали Якову всіх чужинних богів, що були в їх руках, і сережки, що в їхніх вухах, а Яків сховав їх під дубом, що перед Сихемом» (Бут. 35:1-4). За час перебування в Месопотамії Яків надбав не лише багатство та сім’ю, в його домі з’явилися ідоли. І вони не дозволяли чоловікові прийти до Бога. Тому Яків і ходив, як то кажуть, кругами, але не приходив до Бет-Елу, бо знав, що там Дім Божий. І лиш коли Бог конкретно покликав його, тільки тоді він виконав свою обіцянку. Цей уже зрілий, сформований чоловік розумів, що не може, просто не має права йти до Бога з усім тим багажем, що був у його домі. Глава сімейства усвідомлював: спочатку в його домі має відбутися відновлення; воно полягало в добровільному акті поховання всіх ідолів, поганських прикрас, усього, що являло собою поганський спосіб життя під дубом.

6

Так, так, усе це Яків закопав під старезним, крислатим дубом. «І прибув Яків до Лузу, що в землі ханаанській, себто до Бет-Елу, він і весь народ, що був з ним. І збудував він там жертовник та й назвав те місце ЕлБет-Ел, бо там явився йому Бог, коли він утікав перед своїм братом(Буття 35:6-7). Ви помітили, що назва цього місця трохи змінилася? Коли Яків уперше зустрівся тут з Богом, він назвав це місце Бет-Ел, тобто «дім Божий». Тепер же він називає його Ел-Бет-Ел. Слово «Ел» є частинкою Божого імені Елохім. Ел-Бет-Ел означає «Бог в домі Божому». Бог повернувся до Свого дому. І це стосувалося не лише місцевості, а найперше дому і серця Якова. Обновлення стало необхідним для Ізраїлю буквально через кілька днів після того, як Бог склав із ним заповіт. Мойсей піднявся на гору Синай, щоб отримати Закон та інструкції щодо проведення богослужіння, а євреї тут же організували свято на честь нового ідола. Бог дуже прогнівався на неслухняний народ і хотів знищити його. Тільки заступництво Мойсея зупинило Божий гнів, але Бог більше не захотів особисто мати справу з Ізраїлем. Господь сказав: «І пошлю перед тобою Ангола і введе він вас в землю, де тече молоко та мед; бо Я не піду серед вас, щоби не знищити мені Вас дорогою, тому що ви народ твердошиїй жорстокосердий». Народ почувши це грізне слово, сильно заплакав і ніхто не прикрасив тоді себе прикрасами своїми. Бо Господь сказав Мойсеєві: «Скажи синам Ізраїлевим: ви народ твердишиїй; якщо Я піду серед вас, то в одну мить вигублю вас. Тож тепер зніми оздобу свою із с��бе, – Я знатиму що вчиню тобі». І поздіймали Ізраїлеві сини оздоби свої з себе під горою Хорив. А Мойсей узяв намета та й нап’яв його поза табором, далеко від табору і назвав його скинією заповіту. І кожен, хто шукав Господа, входив до скинії заповіту, що поза табором» (Вих. 33:1-7). Цікаво, що відновлення стосунків з Богом торкнулося прикрас, оздоб. Чому Господь вимагав у ізраїльтян саме цього? Власне, оздоблення, прикраси не були гріхом, одначе, вони відображали поганський спосіб життя. Ці прикраси з’явилися у євреїв, коли вони виходили з Єгипту і їх же понадягали на себе під час свята в честь золотого теляти. У той час євреї згадували, як поводилися єгиптяни,


Ханука наслідували їхню поведінку і думали, що виглядають, поводяться так само «круто», значимо, як і іхні поневолювачі єгиптяни. Написано, що народ сів їсти й пити і встав бавитися – все це викликало почуття огиди у Господа. Він хотів бачити зовсім інший народ: смиренний і простий, він мав би з трепетом серця прислухатися до кожного Божого Слова. Відновлення відбулося в Ізраїлі і в часи царювання Йосії. Почалося воно з того, що Йосія наказав відремонтувати храм і всередині, й зовні. Коли робітники очищали храм від сміття, то випадково знайшли книгу Закону Божого. Згорток принесли царю, він прочитав його і вжахнувся, побачивши у світлі прочитаного, як далеко його народ відійшов від Господа. Почалося навернення Юди до Бога. «І пішов цар та кожен муж Юди до Господнього дому, а з ним усі мешканці Єрусалиму, і священики, і пророки, і весь народ від малого й до великого і він прочитав у вуха їхні усі слова книги Заповіту, знайденої в Господньому домі. І став цар на підвищення і склав заповіт перед Господнім лицем, щоб ходити за Господом та додержувати заповіді Його та свідчення Його, і постанови Його всім серцем та всією душею, щоб виконати слова того заповіту, що написані в тій книзі. І весь народ пристав до заповіту. І наказав цар Хілкійї, великому священику й іншим священикам та сторожам порога, щоб повиносили з Господнього храму всі речі, зроблені для Ваала та Астарти та для всіх небесних світил. І він попалив їх поза Єрусалимом, на кедронських полях, а їхній порох відніс до Бет-Елу» (2Царів 23:2-4). Як бачимо, відновлення стосунків із Богом почалося з повернення до слова Божого. Йосія дав Богові можливість через Слово Своє освітити всі найпотаємніші куточки життя кожного єврея, кожної родини й усього народу в цілому. Виявили і зруйнували ідолів та їх жертовники. Цар і народ відновили свій завіт з Богом і знову пообіцяли служити Йому й дотримуватися Божих законів. Велике відновлення відбулося й після повернення Ізраїлю з Вавилонського полону. Ізраїльтяни могли впродовж багатьох годин стоячи слухати читання Божого закону. Слово Боже просвічувало їхні душі. Вони плакали й сповідували свої гріхи. У книзі пророка Неемії написано: «В 24-й день цього місяця зібралися всі сини Ізраїлеві в пості та в вере-

тищах, а на них – порох. А Ізраїлеве насіння відділилося від усіх чужинців і поставали й визнавали гріхи свої та провини своїх батьків. І стали на місці своїм, і чверть дня читали з книги Закону Господа, Бога свого, а чверть – сповідалися і вклонялися Господові, Богові своєму (Неем. 9:1-3). Тоді також відбулося відновлення завіту Ізраїлю з Богом. «І решта народу, священики, левити, придворні, співаки, храмові підданці й кожен відділений від народів краю до Божого Закону, їх жінки, сини та дочки, кожен знаючий та розуміючий, зміцняють присягу при братах своїх, при своїх шляхетних, і вступили в клятву та присягу, щоб ходити Божому Закону, щоб дотримуватися і щоб виконувати всі заповіді Господа, і права Його, й постанови Його(Неемія 10:29,30). І Бог благословив Ізраїль. Свято обновлення – не тільки історичне свято. Ханука потрібна не тільки Ізраїлю. Шановний читачу! А ти не потребуєш такого відновлення та освячення? Може, ти заспокоюєш себе, що свого часу покаявся і склав завіт з Богом. Це дуже добре, однак, подумай які зараз у тебе стосунки з Богом? Що відбувається у твоєму серці? Воно повинно бути храмом Духа Святого, але чи не похазяйнував там Антіох? Чи не встановив він там ідолів? Чи не перейняв ти від світу його спосіб життя? Можливо, й до тебе також стосуються слова, сказані Ісусом Христом Ефеській церкві: «Так говорить Той, Хто тримає сім зір у правиці своїй, Хто ходить серед свічників золотих: Я знаю діла твої і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для ймення Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож пам’ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся» (Об. 2:1-5). Ніхто не сумнівається, що ти віруюча і благочестива людина. Ти багато робив, а може, й зараз робиш для Бога. Але є проблема і вона полягає в тому, що ти охолов. У тебе немає колишньої першої любові й ти вже не такий ревний, не запальний. І твоє служіння справді не є зараз таким, як колись. Диявол зумів пронести у твій храм ідолів і встановив

7

їх там; чим довше вони там знаходяться, тим складніше тобі буде їх позбутися. Точніше шлях і засоби позбавлення залишаються тими ж, однак, з часом рішучості у тебе буде все менше і менше. Що найгірше, так це те, що ти особисто звикаєш до цих ідолів, вони стають для тебе звичною частиною сердечного інтер’єру. Не заперечуй, друже, тобі потрібна Ханука, тобі треба відновлення та освячення. «Згадай, звідки ти впав, і покайся, і твори колишні свої діла». Згадай, що зупинило тебе на шляху слідування за Господом. Може, це було щось одне велике, але скоріше всього, все складалося із дрібниць. Кілька крапель щодня падали у твоє серце, а Дух не розігрівав його, і воно з часом остигло. Попроси Духа Святого сьогодні перевірити твоє серце. Визнай і залиш все, що він викриватиме в тобі. Тут не треба щось видумувати, бо Господь чітко і зрозуміло вказує тобі на те, що занечищує твій сердечний храм. Оновлення завжди починається з повернення до істини Божого Слова. За тим іде покаяння. Ідоли на той час уже мають бути скинуті з п’єдесталів і знищені. Але це ще не все: необхідне відновлення завіту. Ти знову маєш сповідувати свою належність Богу і бажання служити Йому. І тоді для тебе настануть благословенні дні близькості з Богом. Оце і є твоя особиста Ханука. Дорогий друже, повір, свято обновлення варте того, щоб його святкувати!

Павло ТУПЧИК: пастор, керівник місії “Трансcвітове радіо в Білорусі”

4/2012


дослідімо Писання «Таємна Вечеря», «Вечеря Господня», «Євхаристія», «Причастя» або «Спогад страждань і смерті Христа». Є різні назви дуже важливого священнодійства, яке роблять усі християнські деномінації й, як не дивно це звучить, навіть деякі нехристиянські (Св. Ієгови й Мормони). Оскільки Причастя є безпосереднім велінням Самого Христа, дуже важливим є правильне розуміння суті й значення цієї заповіді. Адже кожний щиро віруючий живе бажанням у всьому і постійно догоджати своєму Спасителеві. Але нерідкі випадки, коли до цього питання ставляться, не побоюся цього слова, неосвічено й у ході проповіді я приведу приклад цього з мого життя до покаяння. Щоб уберегти себе й слухаючих нас від оман і не пожинати плоди свого неуцтва щодо цієї святині, ми розглянемо Три основних питання, що стосуються Вечері Господньої, відповіді на які допоможуть прославити Бога виконанням Його волі.

І. Що таке Вечеря Господня? Відповідь на це питання дуже важлива, бо визначає наше ставлення до Вечері. Як уже було сказано раніше причастя – це веління або заповідь, яку встановив Ісус Христос перед Своїми стражданнями. Ось слова, які читаються в кожній баптистській церкві як мінімум раз на місяць – 1 Кор. 11:23-26. Словами «це робіть на спогад про Мене» апостол Павло передає слова Самого Господа про значення й мету цієї заповіді, а саме веління про спогад смерті Христа. А. Чим причастя не є. Є люди, які надають цій заповіді містичного змісту. Оскільки багато людей приходять у церкву зі світу, не в усіх є правильне розуміння змісту й мети цього веління. Спочатку коротко розглянемо деякі типові помилки. Є християни, які думають, що хліб і вино після благословення містичним образом стають буквально тілом і кров’ю Христа. У цьому нас запевняють католики. У них це на-

8

зивається прездійсненням. Невірно також мати на увазі, що щоразу під час Вечері Господньої тіло Христове переломлюється. Фактично католики стверджують, що меса – це жертва за гріх. У православних під час розподілу проскурів (прісний хліб, який використовують для Причастя) використовується ніж у формі наконечника списа. Ще одна небезпечна омана – багато людей вважають, що участь у Ламанні якимось чином робить у них особливу святість або навіть рятує їх (причастя на смертному одрі). Мені не хотілося б принизити значення цієї святої заповіді, але й підносити її до рівня містики, яке їй ніколи не приділялося, теж не хочеться. Яке ж біблійне визначення Вечері Господньої? Б. Чому є причастя. Рання церква прекрасно пам’ятала, що Ісус учив про неї у ве��икодню ніч, і це було не випадково: «А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним. І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із


Вечеря Господня вами, перш ніж муки прийму» Лк. 22:14-15. Євреї прекрасно розуміли суть Божого веління про Пасху Старого Завіту. Про порятунок від рук ангела-губителя, про великоднього агнця, про кров на одвірках дверей. Вони прекрасно розуміли, що трапилося тоді. Вони пам’ятали веління Бога у Вих. 12:26,27 «І станеться, коли запитають вас ваші сини: Що то за служба ваша? то відкажете: Це жертва, Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг». І точно так само, як передавалася звістка про ті давні події там, у Єгипті, з покоління в покоління ( до речі, до цього дня Пейсах – одне із найбільших свят у євреїв) повинна буде передаватися й звістка про Агнця Божого, Кров Якого рятує від гніву Божого. Тому, як старозавітня Пасха була святом звільнення від єгипетського рабства, так і Господня Вечеря означала звільнення від рабства гріха через смерть Ісуса. Вона була заповідана для постійного НАГАДУВАННЯ про жертву Христа й про користь, яку ми з неї одержуємо. Хліб, який на Причасті переломлюється, роздається й з’їдається, призначений НАГАДУВАТИ нам про тіло Христа, відданного на хрест за наші гріхи. Вино, яке ми п’ємо, повинне НАГАДУВАТИ нам про Кров Христа, якою змиті всі наші беззаконня. Тому, хто їсть цей хліб і п’є це вино, переконливим способом НАГАДУЄ про ті блага, які Господь придбав для його душі, і про смерть Христа як про вирішальний момент і поворотний пункт, від якого залежать усі ці блага. Із чотирьох євангельських авторів, які описують цю подію, двоє говорять про мету Вечері. Це Лука й ап. Павло, які передають слова Господні так: «Це робіть на спомин про Мене» Лк. 22:19. Отже, головна причина участі у Вечері – це СПОГАД. Якщо Писання говорить так ясно, навіщо не задовольнятися цим, а покривати якоюсь містикою та мороком те, що й так зрозуміло. Вертаючись до помилок у розумінні Причастя, можна сказати наступне: думка про перетворення (преосуществление-рос.) ніде в

Біблії не знаходить підтвердження. Коли Христос тримав у руках хліб і вино, і говорив «Це є тіло Моє й кров Моя», то учні розуміли, що це є прообрази або символи. Вони звикли до того, що Вчитель часто говорив образно. Вони ніколи й не подумали б, що ці слова варто сприймати в буквальному значенні. Христос був перед ними живий, коли говорив ці слова. Щодо того, що виконання Вечері є багаторазовим принесенням жертви ( як уважають католики), теж безпідставно. Навпаки, у посланні до Євр. 10:12-14 написано: «А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів… Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується». Отже, Вечеря Господня була заповідана як СПОГАД про жертву Христа, а не як жертвопринесення. Слово Боже вчить нас, що замісна жертва Ісуса була єдиною і повністю достатньою для спокути дією й не вимагає повторення. Хліб і вино є прообразами тіла й крові й не міняють своїх властивостей або природи. Будемо твердо триматися цих біблійних переконань, щоб зберегти себе й слухаючих нас від помилок. ІІ. ХТО МОЖЕ БРАТИ УЧАСТЬ У ВЕЧЕРІ ГОСПОДНІЙ? Якщо участь у Вечері лише спогад про Його страждання й смерті, то чи значить це, що кожен, хто хоч щось чув про Христа, може в цьому брати участь? Чи досить просто бути згодним з тим, що Ісус колись жив? Це питання дуже серйозне й повинно бути дуже добре вивчене нами як церковними лідерами (проповідь була для служителів), щоб захистити Церкву Христову від опоганення. Те ставлення до причастя, яке спостерігається в так званих ортодоксальних церквах, інакше як необдуманим я назвати не можу. Чому? Ви зрозумієте після прикладу з мого життя. ПРИКЛАД: Ми із братом виросли в такій родині, де тато вважав і вважає себе католиком, хоча й не ходить до жодного храму, а мама моя – православна віруюча. Вона брала нас із братом на служіння, коли ми були дітьми, в основному перед великими святами. Для нас це означало одне, потрібно буде довго сто-

9

яти, а потім розповісти батюшці про «погані діла», тобто гріхи, які зробив, а він їх «відпустить» (тобто простить). І закінчитися все це причастям, коли панотець зі словами «Причащається раб Божий…(такий-то)» дасть випити з ложечки трошки вина зі шматочком хліба. Чесно кажучи, я зовсім не розумів, що все це значить, але був впевнений (так учила мама), що після цього в мене не залишалося за душею ні гріха, і я із чистою совістю йшов займатися тим самим, у чому зараз признавався. Моєму братові ще менше все це подобалося й мамі доводилося змушувати його йти до храму. Пам’ятаю випадок, коли ми трошки підросли, мама відправила мене із братом із села в місто для причастя. Але в церкву ми так і не потрапили, тому що знайшли у квартирі спиртне й обоє напилися. Мамі потім сказали, що не були в церкві, тому що чогось там наїлися й нам було зле. Таке було моє ставлення до Вечері Господньої в дитинстві та юності. І я собі думаю: «Невже ж то тільки ми двоє із братом мали таке розуміння сповіді та причастя?». Та зараз я просто переконаний, що більшість із тих, хто бере участь у причасті в традиційній церкві, не розуміють, що все це значить. І це дуже сумно. Що Біблія говорить про людей, що беруть участь у Вечері? 1 Кор. 11:27-30 Проблема коринтян, як проблема й нинішнього часу була в тому, що не було роздумів про те, що значить причастя. Нам із братом ніхто не пояснив, що все це значить. Ті вечері любові в Коринті, де збиралися віруючі і проводилася ця заповідь, згодом перетворилися в банальні об’їдання і випивання. Коли немає міркування й глибокого розуміння важливості заповіді, усе робиться «по звичці». Павло кілька раз говорить про ГІДНІСТЬ в участі спомину. Що це значить, хто ж гідний? Спочатку два негативних приклади. Той, хто бере участь у заповіді, не знаючи для чого він це робить, перебуває в омані. Слово «випробовувати» означає: 1. пробувати, випробовувати, перевіряти, досліджувати, пізнавати; 2. (у результаті перевірки) схвалювати, визнавати придатним, затверджувати.

4/2012


дослідімо Писання

«Розважати про тіло» Господнє (29 вірш) означає розуміти, що представляють хліб і вино, і чому вони подаються. Це ж спогад про ціну викупу від гріха. Якщо для когось Христос не є Спасителем, і ця людина не може сказати «не тлінним сріблом або золотом відкуплений [він] від марного… життя, що передане [йому] від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» як говорить апостол Петро (1 Пет. 1:18,19), то брати участь у причасті категорично заборонено! Це не те, із чим можна поводитися нерозважливо, легковажно або недбало! Це врочиста заповідь і нею потрібно користуватися з усією серйозністю. Але навіть якщо людина й визнала Ісуса Спасителем, але в його житті є гріхи, що полюбилися й він не має наміру прощатися з ними, то такий теж не гідний бути учасником. Послання до Євреї 10:28,29: «Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках, скільки ж більшої муки, додумуєтеся, заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!? Мати бажання згадувати смерть Христа у той час, коли я приліпився до огидних гріхів, через які стала необхідною смерть Христа – це зухвальство! Сам факт, що людина продовжує жити в гріху, уже доводить те, що йому немає діла до жертви Спасителя, і він не має почуття вдячності за спокуту. Тож виходить, що нема смислу брати участь у Вечері. Потрібно щиро покаятися й залишити гріх, а інакше причастя буде тільки додаванням гріха до гріха. ЛЮДИ, КОТРІ ГІДНІ БРАТИ УЧАСТЬ. Із цих двох негативних прикладів, можна зробити висновок про те, хто ж ГІДНИЙ брати участь у Вечорі Господньої. Це люди, які «дослідивши себе» і усвідомивши себе грішними, істинно покаялися в минулих гріхах і ненавидять їх, твердо мають намір вести нове життя. Вони вдячні Христу за Його смерть, тому що для них вона є єдиною надією на порятунок. Вони… випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця...

Об. 7:14. Адже насправді, якби не жертва Сина Божого, ніхто з людей не мав би права бути гідним! Отже, ми вже відповіли на два питання: «Чим є ця заповідь? і «Хто гідний брат у ній участь?». Але є й третє, останнє питання: ІІІ. ЯКИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ВАРТО ОЧІКУВАТИ ВІД УЧАСТІ? Баптисти вважають помилковою думку про те, що Вечеря Господня – це таїнство в класичному визначенні (коли через видиме священнодійство людині передається невидима благодать Божа). Участь у ній не спасає неспасенного, і не робить святим грішника. Воно не може бути панацеєю людині, що перебуває на смертному одрі, яка прожила нечестиве життя й іде з нього, не покаявшись. Але для людини відродженної причастя приносить рясні благословення. «Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є».(1КОР.11:28). Приходячи до причастя, він досліджує своє серце й життя, – чи немає там яких-небудь ознак егоїзму, заздрості, злості або нечистоти. Це є час щирого покаяння – дуже важливий момент в житті віруючого. До цього нас знову й знову закликає Вечеря Господня. Серця сповняються вдячністю при спогадах пр�� високу ціну нашого порятунку, яку сплатив Господь. Ісус сказав, що навіть якби я володів усіма багатствами світу, то для спасіння хоча б однієї душі цього було б мало. Сатана зазнає поразки у своїх спробах звести нас від Спасителя й схилити до світського. Коли ми в благоговінні приходимо до Того, Хто страждав за нас і міркуємо про Голгофську жертву, то ми сповнюємось вдячності й наша любов до Нього зростає. Ми щораз сповнюємося радістю. Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде. (26 вірш). Оскільки Вечеря це є спогад не тільки Його страждання й смерті, але й ПОВЕРНЕННЯ Христа за нами. Нас утішають Його слова: Ів.14:3: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й поберу вас до Себе, щоб і ви були, де Я».

10

Ми озираємося на Голгофу й радіємо своєму прощенню; ми дивимося в майбутнє й радіємо перспективі побачити Його віч-на-віч! ПІДСУМОК: Віруючі Коринту були недбалими й відступали від віри. Для них Вечеря Господня була звичайною трапезою. Вони їли й пили не розважаючи про Тіло Господнє і за цей страшний гріх були покарані Богом. Павло написав ці слова, щоб протверезити їх. Сьогодні вони звучать для нас, щоб протвережувати нас. Щоразу, коли віруючий підходить до участі в Спомині, він повинен розуміти: що ця заповідь означає? Через причастя нагадується, якою ціною дісталося йому прощення й виправдання, і як це серйозно – бути християнином! Яке серйозне зобов’язання вести належний спосіб життя лежить на ньому, як на дитині Божій! Як ретельно потрібно випробовувати себе, щоб завжди бути гідним спільності зі Своїм Спасителем! Які рясні благословення одержує той, хто із благоговінням і з розважливістю підходить до виконаня цієї святої заповіді! Тож нехай благословить нас Бог саме так і розуміти й учити інших цьому. Нехай УСЕ, що ми робимо буде для слави Божої!

Віктор ВОЙТОВИЧ диякон церкви «Дім молитви» м. Луцьк


На святій землі

Галилейське озеро. Місце чудесного улову риби учнями Христа.

П

обувати на святій землі, де народився і жив Ісус Христос, де була написана Біблія, де жили пророки і апостоли, було моєю мрією ще з дитинства. Якби я не зустрівся з Ісусом тут, в Україні, то, можливо, їхав би в Ізраїль так, як їде багато людей – шукати чогось святого. Так сталося, що друзі запросили мене побачити Ізраїль, а путівки в ці дні коштували наполовину дешевше, ніж завжди. Причиною було те, що саме в ці вересневі дні багато паломників-хасидів прибувають в Україну, щоб відвідати в Умані могилу свого лідера рабі Нахмана, засновника релігійного руху хасидів, який помер 16 вересня 1810р. Літаки, що привозять євреїв в Україну, до Ізраїлю повертаються порожні, саме тому й була знижена вартість путівок. Сьогодні в Ізраїлі портрети рабі Нахмана прикріпляють на будинках, у транспорті, на плакатах як особливо святої людини, яку шанують. Приїхавши в аеропорт «Бориспіль», я побачив багато груп паломників, які разом із священиками чекали літаків. Декотрі правили службу, хтось співав, молилися, а тому можна було подумати, що паломницьке місце не могила рабі, а Бориспільський аеропорт. Друге, що справило на мене враження, – євреї-хасиди, які прилітали в Україну. Всі вони були одягнуті в чорний одяг, чорні шапки, з-під яких над вухами звисали довгі кучері.

З-під одягу виглядали китиці; їх повинно бути 365 – стільки законів і днів у році. Мені стало сумно, коли я роздумував над тим, що шукають євреїхасиди на нашій землі – їх привезли близько сотні літаків! Уявляєте, скільки людей може прилетіти на цих літаках?.. І що шукаємо ми, християни, на їхній землі? Згадалися слова Христа, який сказав: «Що шукаєте живого поміж мертвими? Його тут нема, Він воскрес». Коли помер Мойсей, Господь недаремно заховав місце його поховання, одначе, народ намагався знайти могилу. Ще Ісус говорив: «Відновлюєте гробниці пророкам, яких ваші батьки побивали камінням». І в теперішньому модерному часі нічого не змінилося, люди й тепер практикують поклоніння мощам, будують храми померлим і роблять багато того, що є мерзотою в очах Господніх. О 8:30 вечора літак з трьома сотнями людей піднявся на висоту 10 900 метрів. Вже через дві години і сорок хвилин ми були в місті ТельАвів – сучасній столиці Ізраїлю (за словами гіда, євреї й донині своєю столицею вважають Єрусалим) і вдихали гаряче нічне повітря з ароматом квітів. З аеропорту автобус завіз нас в готель м. Тіверія. Вранці ми прокинулися і побачили з вікна чудовий краєвид: Генісаретське озеро та гори, що його оточують. Це те озеро, яке згадується в Евангелії, його ще називають

11

Тиверіадське або Галілейське. Берег озера – одна з найнижчих частин землі, 213 метрів нижче рівня моря. Довжина і ширина його відповідно 22 і 12 кілометрів і 45 метрів глибина. Озеро прісноводне, а це має велике значення для євреїв, оскільки третина використаної населенням води – це води Галілейського озера. Прибережна територія озера є улюбленим місцем відпочинку ізраїльтян. Споглядаючи ці прекрасні краєвиди, ми згадували Біблійні події, що відбувалися тут дві тисячі років тому. Тут жив, проповідував, звершав чудеса Ісус та Його учні. Насамперед ми побували на річці Йордан, відвідали місце, де паломники приймають хрещення, хоча історично – це не те місце, де хрестив Іван і де Ісус приймав хрещення. Воно знаходиться в пустині юдейській, за Єрусалимом, куди ми приїхали пізніше. Другою зупинкою було місце, де Ісус двома рибками і п’ятьма ячмінними хлібами нагодував п’ять тисяч людей. На кожній зупинці ми читали цитати з Євангелія, які розповідали про певні події, співали і прославляли Господа за те, що Він нас також знайшов, як і учнів. У нашій групі майже всі туристи були віруючі, члени церков, проте, коли брат Анатолій Пижевський зробив заклик до покаяння, один чоловік попросив Ісуса простити його гріхи і увійти в його серце. Сльози покаяння полилися з його очей, а з наших сердець полинула Богу хвала, і ангельська радість наповнила нас. Ми відчули, що Ісус з нами тут, так як Він був з учнями дві тисячі років назад.

Спомин смерті Ісуса Христа біля гробу Господнього

4/2012


на святій землі

Хрещення брата Юри на річці Йордан святе місце, щоб отримати благо-

Біля стіни плачу Потім ми сіли в човен і змогли плавати озером, як Ісус плавав зі Своїми учнями. Перша пісня, яку ми заспівали в човні, – «В дивному озері Генісаретському». Потім молились і ще співали пісні. Ми також змогли побачити другий бік озера – землю Гадаринську, на якій Ісус вигнав демонів з чоловіка і дозволив їм увійти в свиней, які кинулися з кручі. Ця сторона Галілейського озера є пустинною донині. Далі ми поїхали до того місця, де Ісус після воскресіння зустрівся з Петром і Хомою, Нафанаїлом, Іваном і Яковом. Побачили місце чудесного улову, коли Ісус наказав учням закинути невода праворуч від човна. На тому місці стоїть стіл, що нагадує людям, як Ісус нагодував учнів рибою. Згадалася розмова Ісуса з Петром, Його слова: «Симон Йонин, чи ти любиш Мене?», які Він повторив Своєму учневі тричі. Поряд стоїть пам’ятник, присвячений цій ромові: Ісус і Петро, який, схилившись на коліно, простягає до Нього руку. Мабуть, на цьому місці Він запитує кожного, хто знає Ісуса: «Чи ти любиш Мене?» На північному березі Генісаретського озера ми відвідали місцевість, на якій колись стояло місто Капернаум. Все, що залишилося від нього – чудовий сад, а на місці дому, в якому проповідував Ісус і люди розібрали покрівлю, щоб спустити розслабленого, збудована церква, а все інше зруйнували римляни в часі руйнування Єрусалиму. Про це свідчать розкопки. «А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі відбулися ті чуда, що в тобі вони сталися, то лишився б він був до сьогоднішнього дня. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!(Матв.11:23,24). Жителі цього міста мали дуже багаті, гарно розташовані землі, й через це були дуже велику горді та дуже зарозумілі. Господь порівнює Капернаум із Содомом та Гоморрою, і навіть нижче ставить його. Капернаум є

пам’ятником людської гордості та пихи для всіх нас, щоб ми не були такими, як вони. І донині територія древнього міста залишається незаселеною. Ми мали нагоду побувати на горі блаженств, місці, де Христос сказав нагорну проповідь. Тут збудований восьмикутний храм, в якому вівтар знаходиться посередині будівлі. Церква збудована на гроші Муссоліні, італійського диктатора. Поряд – жіночий монастир. Розмовляти вголос у храмі заборонено, можна тільки молитися, однак, зовні, біля стін храму, ми змогли заспівати, прочитати Євангеліє і помолитися. Ми також відчували себе блаженними на цій горі. Взагалі, Галілея полонила нас своєю красою, чудовими садами, Генісаретським морем і фініковими пальмами. В кінці дня ми покупалися в Галілейському озері й пішли відпочивати. Наступний день, суботу, ми розпочали із зібрання, читання Біблії та молитви. Євреї звечора позакривали магазини, працювали тільки араби. Зранку єврейські чоловіки йшли в синагогу, а жінки виходили на вулиці та займалися з дітьми. Релігійні євреї нічого в суботу не роблять. Світло, що засвітили на ніч, залишають горіти цілий день. Проїжджаючи містами та селами цієї землі, ми помітили ось що: чисто там, де проживають євреї. На їхніх ділянках багато зелених насаджень (дві третіх площі повинно бути засаджено деревами і квітами у кожного хазяїна), а на арабській території сміття викидають просто на вулицю. З цього можна дізнатися, де хто проживає. Наступного дня ми відвідали дім Симона Зилота в Кані Галилейській, у якому Ісус створив перше чудо. Там зустріли весілля: всі в білих одежах, прийшли молоді та весільні гості на

12

словення від Господа. Після молитви та співу ми продовжили шлях до Назарету. Це місто повністю заселене арабами, які мають ізраїльське громадянство. За віросповіданням 30% складають християни різних конфесій і 70% – мусульмани. Назарет – єдине місто в Ізраїлі, в якому неділя – вихідний день. У Назареті є 54 храми, а також дуже багато печер, є грот Благовіщення,а також гора скинення (коли Ісус проповідував у синагозі, юдеї хотіли побити його камінням та скинути з гори, але Ісус непоміченим пройшов поміж ними і вони не побачили Його). Євреї починали святкувати новий 5773рік від створення Адама, першого чоловіка.Проїхавши долину Мегідо, де відбудеться Армагедонська битва, ми проїздом побували у колись величному місті Кесарії. Про його велич свідчив акведук (водоканал, яким подавали прісну воду в кожен дім. Вчені досі не можуть зрозуміти, як усе це було зроблено, адже морське дно потрібно було поглибити на 36 метрів. Ми, християни, дивлячись на це місто, згадуємо апостола Петра, який охрестив тут римського легіонера Корнилія та його дім. Це було перше хрещення язичників, від якого почався перехід євангелія від євреїв до поган. Саме з цього міста і з цього часу почали проповідувати християнство. У неділю ми переїхали у Віфлеєм, де й прожили наступні дні. Віфлеєм також арабське місто, тісно пов’язане з Єрусалимом. Проте, щоб потрапити арабові з Віфлеєму в Єрусалим, потрібен дозвіл від євреїв, на дорозі стоять солдати зі зброєю і перевіряють усіх, хто проїжджає дорогою. Між територією євреїв і арабів збудована стіна з бетону, а місцями сітка. У Віфлеємі ми відвідали дім Івана Хрестителя, а потім були в Єрусалимі, в музеї, присвяченому згадці про геноцид євреїв. Єрусалим – святе місто для євреїв і християн. Ясла, в яких народився Ісус, забудовані високими стінами храмів, вхід до храму народження Спасителя замурований, і щоб увійти, потрібно низько нахилитися. Сотень п’ять людей стояло у храмі, котрий належить грецькій православній церкві, з другого боку – католицький храм. Для того, щоб увійти до печери, де ніби-то було місце народження Ісуса, потрібно


Торкаючись слідів Христа простояти декілька годин у черзі. Наша група вирішила не чекати, а подивитися, що можна, зовні і йти далі. Коли ми поступилися своїм місцем у черзі іншій групі, до нас підійшли і сказали, що за певну плату нас готові провести до печери невеликими групами по сім людей. Гроші тут також відіграють велику роль у можливості доступу до святих місць. Декілька людей погодилися, і через короткий час показали фотографії печери, в якій вони побували. Але за певну плату увійти в небо, я переконаний, ніхто не зможе. Побували ми і на Оливній горі, стояли на тому місці, де Ісус, споглядаючи місто, заплакав. Гарний вигляд старого Єрусалиму, побудованого з білого каменю, обнесеного стінами, викликав у всіх захоплення. У центрі міста – мечеть Омара з позолоченим куполом. На цьому місці колись Авраам поклав на жертівник Ісака… Тут Давид побачив ангела з мечем, що вбивав людей… Тут був храм, який збудовав Соломон, а потім через гріх зруйнований… Тут Зоровавель відбудував новий храм, і старші плакали від приниження слави нового храму, а молоді кричали від радості, що храм був побудований. Які події відбудуться далі на цьому місці? Відповідь дає Святе Писання. Храм повинен бути відбудований, і антихрист в храмі Божому сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме (2 Сол. 2,4). І тоді Ізраїль зрозуміє, що це несправжній месія, і відкине його, а антихрист збере проти Єрусалиму всі народи на місце, що зветься Армагедон (Об’яв.16.14-16). Побувши в Оливному саду, ми стали сходити в Єрусалим. І тут згадали й читали Псалми від 119-го до 133-го. В російському синодальному перекладі ці псалми надруковані під заголовками «Песнь восхождения», в перекладі Огієнка – «Пісня прочан». Євреї співали їх, як піднімалися в Єрусалим. Ми мали бажання пройти шляхом скорботи. Цей шлях починався з преторії, де Понтій Пилат судив Ісуса. З часів Ісуса залишилися тільки камені на землі, що були свідками усього того. По дорозі, що зветься Віа-Долороса, багато зупинок. З обох боків вулиці магазини, в яких все продається, як на базарі. Араби кричать звідусюди і кожен пропонує щось купити по дешевій ціні: ікони, хрестики, килими, одяг, їжу – все,

що є на світі. В стінах вмуроване каміння, про яке екскурсоводи переконливо розповідають, що воно залишилося з часів Ісуса. В одному місці замурований в стіну камінь із вм’ятиною, подібною до людської руки. Гід розповів, що коли Ісус ніс хреста, йому було тяжко й він упав, упершись рукою в камінь – так утворився відбиток руки на камені. Пізніше цей камінь знайшли і замурували в стіну. Тоді мені згадалася розповідь про одного монаха, котрий зібрав багато людей навколо себе й показував старого іржавого меча, яким пророк Валаам хотів убити ослицю. Усі слухачі були в захопленні, але один чоловік, що знав Писання, зауважив, що у Валаама меча не було, а він казав: «Якби був у мене меч, то я тебе убив би». Тоді монах виправдався, сказавши: «Так, це той меч, що Валаам хотів мати!» Наш гід розказував щось подібне… Потім ми прийшли до Судних воріт, котрі виходили за місто. Біля воріт, в стіні були вузькі щілини, які називалися «голчиними вушками». Коли закривали ворота на ніч, то пастух, котрий шукав загублену овечку, міг пройти в місто і пронести овечку, але верблюд пройти не міг. До Судних воріт можна було підсудному оскаржити свою справу і повернутися до перегляду і оправдання. І тому, коли осуджували на смерть, зупинялися біля Судних воріт, для захисту підсудного. Проте, коли вели Спасителя, ніхто не зупинявся біля Судних воріт. Гріб Христа Спасителя – одне з найбільш багатолюдних місць, де кілька сотень паломників стоять у черзі, щоб увійти до гробу. При вході у храмі, на підлозі – мармурова плита, біля якої на колінах стоять з десяток жінок (це місце, де лежало

Микола КРИКОТА заступник голови ВООЦ ЄХБ пастор церкви с. Дубечно 13

тіло Христа, за переданням). Жінки діставали зі своїх сумок речі, складали на мармурову плиту свічки, іконки, хустинки, мобільні телефони і т.п, а потім знову ховали все це у сумки. Над плитою висіли лампади, а довкола стояв натовп людей: гамір, крик, розмови на різних мовах перепліталися із співом священників, в храмі було темно, повітря було гаряче,запах кадила, ладану і людських тіл стояв туманом у храмі. Заходити всередину нам перехотілося. Друге місце в саду, також біля стіни міста, має гроб, витесаний у скелі. Там було спокійніше і менш людно, ми звершили вечерю Господню, заспівали декілька пісень – це протестантська Голгофа. Біля стіни плачу, жінки і чоловіки розділилися, як було й біля храму – жінки і чоловіки окремо. Щоб підійти до стіни, чоловікам треба одягнути на голову кіпу. Стіна плачу поділена на зовнішню і внутрішню. Зовнішня – просто неба, де стояли декілька десятків чоловік і молилися, внутрішня – під накриттям, молитва євреїв була шумна. Хтось молився вголос, хтось кричав, піднімаючи руки догори, при молитві багато людей сиділи, розгойдуючись взад і вперед. Фотографувати заборонялось, у критій частині була велика бібліотека, з якої євреї читали молитви. На стіні плачу прикріплені великі сувої в ріст людини, з червоного оксамиту, зі словами закону. В щілинах стін знаходилася безліч записок з молитвами. Євреї чекають Месію! Кумранські печери, Мертве море, пустиня Юдейська, де Іван хрестив Ісуса. Ми також звершили хрещення в Йордані для брата, котрий покаявся. Температура повітря біля Йордану сягала 49 градусів по шкалі Цельсія. На березі Середземного моря багато людей купаються. Ми також провели один день на березі сучасного міста Тель –Авів. Повертаючись додому, не зрікалися бажання ще раз побувати на цій землі. Хотілося б дати пораду тим, хто летітиме в Ізраїль вперше. Потрібно, щоб ваша група мала спільні інтереси,єдність думок щодо того, що ви хочете побачити. Дуже важливо щоб ваш гід також розділяв ваші погляди і був віруючий, якщо ви віруючі, або православний, якщо ви православні, єврей, якщо ви євреї.

4/2012


актуально

Н

а жаль, церква у 21столітті зіткнулася із серйозною проблемою: частина християн через певний час перебування у церковній громаді, відходить від неї. Дехто з них повертається до старого, гріховного способу життя, інші ж, «зберігаючи чистоту віри», шукають альтернативу організованій (традиційній) церкві, категорично відмовляючись повернутися в неї. Все частіше можна чути про ідею простої церкви, в якій люди збираються поза Домом молитви чи орендованого громадою приміщення, відмовляються від структури та інших загальноприйнятих підвалин. Таку категорію віруючих уже встигли назвати «постцерковними людьми��. Ось ці процеси, що відбуваються в Тілі Христа, не можна ігнорувати чи не помічати, бо це буде неправильно. Хочу зауважити, що: 1) ця проблема має масштаби глобального характеру і торкається церкви як в Америці та Європі, так і на пострадянському просторі, включаючи церкву в Україні; 2) це не є труднощі окремо взятої деномінації, проблема охоплює різні конгрегації; 3) багаточисельні статті та публікації в ЗМІ, обговорення на форумах в Інтернет, книги на цю тему підтверджують реальність і актуальність піднятого питання. Дана проблема є як у нашому регіоні, так і в країні взагалі. Ось деяка статистика: всього на Волині віруючих ЄХБ на 01.01.2012 року – 7122 чоловіка, з яких 2011 р. відпали 63, що складає 0,9% від загального числа баптистів; 2010 року було 7374 людини, відійшло 74, а це 1%, 2009 року нараховувалося 7334 члена церкви, 65 з них вилучені, а це 0,9%. Загалом по Україні віруючих ЄХБ на 01.01.2012 р – 123183 чоловіка. З них у 2011 р відпали 1574, що складає 1,3% від усього числа віруючих; 2011 року було 125463 члена церков, відійшли 1584, а це 1,3% від загального числа баптистів, за 2009 рік такі показники: із числа 127420

чоловік відпали 1441 людина, а це 1,1%. Проблема має стійкий характер, без тенденції до покращення. Відповідно до отриманої інформації необхідно вивчити дане питання і коректувати життя і служіння церкви. У цій роботі я намагатимуся виявити найбільш розповсюджені причини відходу від церкви. Хочу знайти відповідь на болюче питання: чому християни перестають відвідувати церкву, чому люди, які добровільно прийшли в церковну громаду, охрестилися, з часом відходять і вже не

14


Чому люди не йдуть до церкви? перебувають в єднанні з церквою? Чому? В якій мірі є відповідальною за свій відхід власне людина, а в якій – церква в цілому? Це дослідження охоплює 24 церкви ЄХБ із 129 на Волині і тривало в часі півтора місяця (квітень-травень 2012р.). Інформація для роботи отримана шляхом анкетування та взяття інтерв’ю у 40 пасторів та дияконів, що складає 12,26% від загального числа 326 служителів церков у Волинській області. Уточню читачам для кращого розуміння деякі використані в моїй праці терміни: 1. Організована (традиційна) церква – це громада віруючих, в якій присутній установлений порядок богослужінь та інших життєвих заходів, що відбуваються в Домі молитви чи орендованому приміщенні. У такій церкві є рукопокладені служителі чи виконуючі їх обов’язки, є статут церкви, який керує і регламентує внутрішню і зовнішню діяльність християн. Є реєстрація у відповідних органах влади, церкви входять в об’єднання чи союз подібних громад. 2. Проста органічна церква – це зібрання віруючих, які в більшості випадків не приймають встановленого порядку, який є в організованій церкві, акцентують увагу на простоті життя, спілкування та богослужіння. 3. Постцерковні люди – християни, які відмовилися від участі в житті та служінні організованої церкви, створивши альтернативну їй форму, що зветься простою церквою. Одиниця – умовно прийнята міра розрахунків, що дорівнює одній причині, вказаній учасником опитування. Коротко вкажу три важливих джерела з даної теми. 1. Книги «Чому не хочеш більше ходити до Церкви?» Джейка Колсена, «Переосмислення Церкви» Френка Віоли і «Органічна церква» Нейла Кола говорять про те, що «організована церква» не справляється з місією, дорученою їй Господом Ісусом Христом, являючись більше перепоною, ніж знаряддям для розповсюдження Небесного Царства, а стосунки між віруючими формальні, Церква як Божа сім’я не відбулася, тому не дивно, що багато розчарованих відходять, намагаючись зберегти віру в простоті спілкування з собі подібними людьми. 2. Стаття-роздуми доктора філософії, керівника християнського

центру, пастора Володимира Убийвовка, співзвучна з вищенаведеними роботами, звертає нашу увагу на масштаби проблеми, вказуючи на внутрішні причини того, що відбувається в Тілі Христовому. 3. Результатом п’ятирічного дослідження компанії «Barna Group» на чолі з президентом Девідом Кіннаменом під заголовком «Ви мене втратили: чому молоді люди виходять з церкви і переосмислюють своє ставлення до неї», відповідають на питання, що торкаються сучасної молоді, їх віри і труднощів у слідуванні за Христом в умовах, коли швидко змінюються культурні цінності. Проблема складна, неоднозначна у вирішенні і вимагає додаткових досліджень. Наше дослідження торкається людей, які раніше були членами місцевих церковних громад, а пізніше втратили зв’язок з церквою, перестали відвідувати зібрання й вилучені з членів місцевої церкви. Для опитування розроблена анкета. Її особливість – немає спецпитань, які направили б опитуваних в згаданому спрямуванні думки. Служителям, на їх вибір, надається можливість висвітлити всі причини, що заслуговують уваги. Їм запропоновано вказати все, що могло стати мотивом для залишення церкви і гріхи, які послужили для цього. Для вивчення питання ми звернулися за допомогою до діючих служителів-пасторів та дияконів з міських, сільських та селищних церков. Вибір опитування не випадковий, а цільовий. Ми хотіли почути думку представників великих, середніх і малих громад, церков із історією і недавно утворених, а також тих, які пережили поділ і вплив лжевчень. В дослідженні взяли участь 40 чоловік. 14 з них дали інтерв’ю, 26 – заповнили запропоновану анкету. Учасники опитування представляли 24 церкви, а це 18,6% усіх існуючих зібрань в області. Зібрали дані через анкетування та інтерв’ю і отриману інформацію, опрацювавши, розподілили на дві категорії. До першої віднесли людей, які відпали через причини із особистого життя; до другої – тих, хто залишив громаду з причин церковного характеру. Що нового дізналися в процесі дослідження проблеми? Твердження про те, що існує більше, аніж одна причина (особистий гріх), через яку

15

люди залишають церкву, істинне. А тепер про метод розрахунків опитування. Ми класифікували причини на підвиди і віднесли їх до однієї з двох категорій, додали всі причини в кожній категорії, визначили у відсотках кожну причину, а потім показали це в цифрах і з допомогою діаграм. Отже, перша категорія: 1) згубний вплив гріха на життя людини та його прояви: люди залишають церкву, бо прийшли в неї з неправильних та нещирих мотивів (бажання самореалізації, працевлаштування, кар’єри, отримання різних земних благ, а коли очікуване не здійснилося, відходять розчарованими і озлобленими. А це 20,51% від сумі усіх наведених причин, яка дорівнює 156 одиницям. 2) любов до світу і трудоголізм для отримання матеріального – 15,38%, 3) не відродженні від Духа Божого – 14,74%, 4) розчарування в Бозі під час випробувань, претензії до Нього – 10,89%, 5) конфлікти, непрощення, образи, бунт – 10,89%, 6) лінощі, небажання духовно зростати – 7,69%, 7) руйнівний вплив лжевчень і світських філософій – 6,41%, 8) шлюб з невіруючими – 6,41%, 9) гріхи тіла (алкоголь, наркотики, розпуста, ігрова залежність) – 5,76%, 10) розлучення без біблійного підґрунтя – 1,28%. Друга категорія, яка приводить до відходу людей із церкви – причини внутрішньоцерковного характеру. Ось вони: 1) низький рівень церковних служінь, проповідей, непрофесійне управління життям церковної громади – 24,09%, 2) відсутність душеопікунства призводить до того, що люди залишаються сам-на-сам з особистими проблемами – 14,45%, 3) конфлікти і розділення серед віруючих – 12,04%, 4) відсутність єдності та стосунків у сім’ї – 10,84%, 5) охолодження любові до Бога – 10,84% 6) незадовільне учнівство та наставницто – 8,43% 7) негативне свідоцтво християн, відсутність святості в житті – 7,22%

4/2012


актуально

8) розчарування в церкві в цілому – 6,02%, 9) надмірний контроль з боку церкви, пригнічення особистості – 6,02%. Прорахувавши усі ці показники і співставивши цифри (1-а категорія – 65,271%, 2-а – 34,728%) ми бачимо, що головна причина відходу людей від місцевої церкви є собистий гріх (65,271%), друга причина тісно пов’язана з місцевою церквою (34,728%). А тепер порівняємо результати нашого опитування з думкою людей, назви робіт яких ми вказали вище. Так хто ж винен у тому, що частина людей відпадає від церкви? Якби ми керувалися тільки книгами Френка Віоли, Нейла Кола, Джейка Колсена і роздумуванням Володимир Убийвовка, то ми однозначно погодилися б з їх думкою, що сучасна організована церковна громада далеко відійшла від першоапостольських принципів життя та служіння. А тому всі існуючі проблеми, про які ми говоримо в даному дослідженні, прямо пов’язані з церквою і тільки з нею, і якщо люди залишають її, то винна виключно вона. Ось декілька підтверджень цієї ідеї. 1) «Мета постцерковних людей – зберегти віру. А для цього, за їх словами, вони мали покинути церкву. Церкви стали місцем, де люди почали втрачати віру, а не отримувати її» (В.Убийвовк. «Постцерковні люди») 2) «Єдина причина, через яку люди ще не виходять із церков сотнями, – сильнорозвинений соціальний сором, особливо на селі. Люди соромляться бути відступниками перед родичами та сусідами, проте, це явище тимчасове. З кожним роком люди все менше і менше уваги звертають на те, що про них говорять люди, особливо молодь. Передбачаю часи, коли з церков будуть виходити з такою ж радістю, як Ізраїль із Єгипту. А поки що багато церковних лідерів пиляють гілку, на якій сидять, продовжуючи звинувачувати людей в незрозумілих гріхах, осуджуючи їх за те, за що Писання їх не осуджує і виставляти наперед такі питання як «хрещення духом», «втрата спасіння», «довжина спідниць і розмір хустинок». Покаяння має прийти до лідерів, пасторів і благовісників» (В.Убийвовк. «Постцерковні люди»). 3) «Проблема церкви, як ти знаєш, Джейк, в тому, що вона перетворюється в склад егоцентричних

вимог. Всі хочуть отримати своє: хтось хоче вести, інший – щоб його вели, дехто хоче вчити, а іншим подобається бути аудиторією. І замість того, щоб перетворюватися в нічим не прикрашене відображення життя Божого та Його любові для цього світу, ми стаємо купкою людей, які ревно захищають свій перегній у полі. У цьому найменше помітне життя в Бозі, а багато більше випирає страх і бажання приліпитися до таких умов, за яких найкраще задовольняються потреби» (Джейк Колсен. «Чому не хочеш більше ходити до церкви?») 4. «Довгі роки підряд мені хотілося все менше й менше ходити до церкви, тому що я знаходив там усе менше й менше того, що потребував. А потребував я присутності Божої» (Нейл Кол «Органічна церква»). Наше дослідження розширює розуміння питання, яке обговорюється. Було б нечесно відкидати об’єктивні зауваження у вказаних виданнях, захищаючи «честь мундира» організованої церкви. Дійсно, певна частина зібрань втратили відчуття потреб суспільства, відмовляючись враховувати і належним чином реагувати на реалії сьогодення, сучасну культуру, научний прогрес і приймати нову формацію людей. Так, очевидний нестаток душеопікунства і не на належному рівні учнівство. Погодьмося з тим, що не в кожній церкві є пастор з богословською освітою, не завжди управління на потрібному рівні. Є і падіння служителів, і розколи в церкві і багато іншого, що ми всі знаємо. Але зауважте, що ніде у вченні Нового Заповіту не сказано, що помісна церква тут, на землі, буде цілком досконалою. Ми повинні йти до цієї досконалості (Мт. 5:48), але реальною вона стане лиш в майбутньому. Вивчаючи новозавітні послання, констатуємо, що серйозні проблеми серед християн були і в апостольський час, а що вже говорити нам, віруючим 21 століття, якщо Бог через апостолів передрікав для нас погіршення: охолодження любові (Мт. 24:12), примноження беззаконня (Мт. 24:12), погані люди (2Тим. 3:1-5), лжеучителі (1Тим. 4:13; Тит. 1:10-11). Наведені в роботі дані переконливо говорять нам про особисту відповідальність кожного за своє ходіння перед Богом. Головні причини в 1-й категорії свідчать про стан сердець людей і внутрішні мотиви, які привели їх до громади вибраних.

16

Саме тому їх вихід нас не дивує. Господь Ісус Христос, навчаючи народ, відмітив чотири види грунту, в який сіється Слово, три з них із різних причини не принесли плода (Мт. 13:1-23). Тільки наявність доброго плоду підтверджує істинність навернення, а як відомо, щоб оцінити результат – хороший він чи поганий, потрібен час. Отже, робимо висновки: люди відпадають від церкви в більшості випадків через причини особистого характеру, таким чином, громади християн в рамках нашого дослідження не є першопричиною відходу людей від зібрання. Але сказати, що церква не має до цього ніякого відношення, буде невірно. Опитування показало, що 1/3 загального числа тих, хто відійшов – це наслідок хвороби церкви. І тут нам доведеться погодитися з вищевказаними авторами та дослідниками. Справді, віруючі не безгрішні, вони згрішають (1Ів. 1:810), по-друге, деякі члени громад є фактично невіруючими, фальшиво сповідують Христа, за своєю природою не можуть бути «світлом і сіллю» для цього світу, а пізніше вони покажуть свою істинну суть (1Тим. 5:24; 1Кор.5:11); по-третє, діють явні бунтарі та лжевчителі, які приносять відчутну шкоду Тілу Христовому (Дії 20:29-30; 2Пет.2:1-2); по-четверте, нестандартність і недбалість у виконанні довіреного служіння мають негативний вплив на членів церкви (1Кор. 4:2). Наведений вище перелік причин із другої категорії нашого дослідження і цитати із співставлених робіт підтверджують цей факт. На завершення вкажу лиш декілька аргументів. 1. Неактуальні проповіді, що не відповідають потребам людей сьогодні: «Церкви настільки полюбили Слово надруковане, що забули про те, що воно ще має бути й живим» (В. Убийвовк. «Постцерковні люди») 2. Відсутність єдності, притаманної справжній Божій сім’ї: – «З одного боку церкви позиціонують себе як сім’ю, в якій усі – брати й сестри, а з іншого – кожен вирулює свої проблеми сам, пробиваючи лобом стінку» (В.Убийвовк «Постцерковні люди»). 3. Відсутність душеопікунства, наставництва, неспроможність в наданні допомоги у важких ситуаціях життя: «Молоді люди з досвідом церковного життя стверджують, що


життя як воно є церква – не те місце, куди ти можеш прийти зі своїми сумнівами. Вони не готові признатися, що є речі в християнстві, які здаються їм зовсім без смислу. Крім того, багато хто вважає, що реакція церкви на будь-які сумніви банальна. Підлітки говорили про неможливість задати в храмі найбільш болючі питання (36%) і про появу в них «серйозних сумнівів у вірі» (23%). У розмові на схожу тему про те, чи спроможна церва допомогти підліткам, які відчувають себе одинокими і незрозумілими, один із шести молодих людей заявив, що «віра ніяк не допомагає справитися з депресією та іншими емоційними проблемами» (18%) (Д. Кіннамено. «6 причин, чому молоді люди йдуть із Церкви»). У процесі вивчення піднятого питання, приходимо до певних висновків: причини, які приводять до виходу із церковної громади, багатогранні й комплексні. Спостереження показали, що у людей більше, ніж одна проблема і, як правило, невирішена перша служила фундаментом для всіх наступних. Цей дослідницький проект спростував популяризоване прихильниками органічних церков вчення про те, що організована церква – ідеальне місце, де люди втрачають віру в Бога. Факти свідчать, що головною причиною відходу від церкви є особистий гріх, а другою за значимістю може бути церква, хоч і звучить це парадоксально. Для майбутнього застосування на практиці хочу дати деякі рекомендації. Проаналізувавши всю пророблену роботу, ми зрозуміли, що головна причини виходу з церкви – це прийняття в члени духовно невідроджених людей (перші 4 пункти 1-ї категорії). Тому саме в цій сфері слід продовжити конкретну перебудову, навіть реформування, аби в подальшому мінімізувати втрати.

Володимир УСАНОВ пастор церкви «Джерело благодаті» м. Луцьк

В

чителька початкових класів одного разу попросила дітей написати твір про те, що б вони хотіли, щоб Бог зробив для них. Увечері, коли вона перевіряла учнівські зошити, вона наткнулася на один твір, який дуже її засмутив. У цей момент додому прийшов її чоловік і побачив, що вона плаче. «Що трапилося?» – запитав він. «Прочитай», – відповіла вона, простягнувши твір одного хлопчика. «Господи, сьогодні прошу Тебе про дещо особливе: перетвори мене в телевізор. Я хочу стати на його місце. Хочу жити як телевізор в нашому домі. Хочу мати особливе місце і збирати сім'ю навколо себе. Щоб мене слухали не перебиваючи і не задаючи питання, коли я говорю. Хочу бути центром уваги. Хочу, щоб мною займалися, як займаються телевізором, коли він перестає працювати. Хочу бути в компанії батька, коли він повертається додому, навіть втомлений. Щоб моя мама, замість того, щоб ігнорувати мене, йшла до мене, коли залишається одна і сумує. Хочу, щоб хоч іноді, мої батьки залишали все в стороні і проводили не багато часу зі мною. Боже, я не прошу багато чого ... Я тільки хочу жити, як живе будь-який телевізор...» «Який жах! Бідний хлопчик!» – вигукнув чоловік вчительки. – «Що ж це за батьки такі у нього?!» Вона зі сльозами на очах відповіла: «Це твір нашого сина ...» за матеріалами сайту http://mirvam.org

17

4/2012


життя церков

Я

ка прекрасна наша планета! Гори, долини, рівнини і плоскогір’я, степи і луги, річки та озера, пустелі й оазиси – так гарно і практично створив усе Господь, усе продумав, передбачив для щасливого життя людини на Землі, щоб вона з вдячністю славила Свого Творця. Забезпечуючи людям хліб щоденний, Отець Небесний посилає на поля й сади дощ ранній і пізній, зігріває землю сонечком, турбується про всіх на світі людей. Бог вибрав гори, щоб серед них людина ще більш наглядно, ще ближче й чіткіше бачила і відчувала присутність Господа. На горі Він

18

зупинив ковчег Ноя, з якого після потопу розселив по землі усе живе творіння і людей. На гору провів Авраама з його найціннішою жертвою – єдиним сином. Господь покликав на гору Мойсея для спілкування з ним і дав там Закон для Ізраїлю. На горі Ісус явив славу своїм учням, на горі Він помер за гріхи людей всього світу. І багато інших подій свідкують нам про те, що Бог вибрав гори для спілкування з людьми, і це, мабуть, тому, що, піднімаючись на гору, людина більше відчуває близькість Бога і це зближує дух людини з її Творцем. Саме в цьому мали можливість пересвідчитися наші брати з духового оркестру, які на запрошення церкви села Білі Ослави, що поблизу Яремче, їздили у поїздку в Карпати для участі в святі дня Подяки та євангелізаційного служіння в центрі села. В п’ятницю, пізно ввечері, сіреньке «Жигулі» зустріло наш автобус і провело до місця ��ризначення. Нас гостинно прийняли господарі хат, по яких нас відразу ж розселили. Їх прихильність і любов, а ще чудовий, неповторний смак карпатської кухні ми відчули відразу. В суботу для нас запланували поїздку в гори. Ми залізли в кузов потужного ЗІЛ131 і вирушили в мандрівку. Зразу за селом почався крутий підйом вверх. Дорога петляла лісом. Нас оточували стрункі ялини та смереки. Оркестранти не переставали вголос


Піднімаючи очі до гір... захоплюватися красою цих струнких дерев. Я ж дивився навколо і думав про те, який тут добротний ліс для будівництва. Надривно працює двигун потужного ЗІЛа. Підйом все крутішає й крутішає. Ми тримаємось один за одного і за кузов автомобіля. Безперебійно працюють фотоапарати і камери мобільних телефонів. У хлопців просто дух захоплює. Більшість із них подорожує в горах вперше, та ще й на кузові автомобіля, який, на наш погляд, просто чудом долає гірські перекоси та підйоми. Вище в гори ялиново-смерековий ліс змінюється буково-березовим і переходить на високогір’ї в полонини. Впродовж останнього, найкрутішого підйому автомобіль декілька разів зсовувався назад, проте, завдяки вправності й досвідченості водія автомобіль таки вибрався на гору на радість всій нашій чоловічій команді, яка розмістилася в кузові. Тут, на вершині, так чудово і наглядно відкрилася гірська панорама. Всі ми захопилися красою гір. Жовто-багряний колір листя буків і беріз контрастно виділяється на фоні темно-зелених ялин і смерек, і все це сповите блакиттю небес, зрідка прикрашених білими, мов пух, хмаринками. Сонячно, тепло, повітря чисте, легко дихати, вірити й любити. Натхненна молитва вдячності, спів хору примножують відчуття близькості Бога на горі. І хоч поруч видніються інші, трішки вищі вершини, а серед них і найвища в Карпатах

Говерла, та здається, що Дух Господній пробував саме на тій горі, де були зібрані діти Божі. А смачний шашлик з українським салом на великій ватрі (вогнище) слугував гарним обідом і додавав яскравих вражень неповторній красі братерської спільності. Під кінець дня ми ще встигли з’їздити в Яремче і подивитися на водоспад, так красиво оздоблений оглядовим місточком, з якого добре видно, як по монолітних кам’яних брилах стікає вода, переливаючись у променях сонця. Вважаю, що це візитна картка Яремче, як у Луцьку – замок Любарта. Там кожен бажаючий міг купити для себе якийсь сувенір на згадку. Недільний день проминув у служінні. Ранкове зібрання. Гарно грає духовий оркестр перед зібранням надворі, а пізніше – і в служінні церкви, лунають хорові пісні у виконанні місцевого хору. Врочисто, святково і натхненно лунає подяка Господу за хліб щоденний, за хліб духовний і за всі благословення, отримані від Нього. Після загального обіду під відкритим небом на подвір’ї церкви в гарну, сонячну погоду (всі наїлись і лишилося ще багато від Господніх благословень) відбулося друге служіння, але вже в селі, на площі біля сільради. Богослужіння складалося з двох частин. Перша – це подяка Богу за хліб щоденний, слово і мо-

19

литву в ній виголосив пастор Луцької церкви. Друга частина – молитва за Україну, у ній слово до присутніх і молитву звершив батько місцевого пастора. Духовий оркестр чудовим виконанням духовної музики створював атмосферу врочистості та святковості (не часто тепер можна почути гарну духову музику). А місцевий сільський голова висловив подяку Богу за врожай, за хліб щоденний, селянам подякував за їхню працю, а гостям з Волині – за участь у цьому святковому служінні. Прощаючись з горами поглядом, відчували ми, що правий був Давид, коли говорив: «Піднімаю погляд свій до гір, звідки приходить мені допомога». Підносячи погляд до гір, щоразу бачили небо, звідки й приходить поміч усім, хто шанує Бога.

Підготував Михайло КЛЕКОЦЬ, пастор церкви «Дім Євангелія» м. Луцьк

4/2012


пам’ять

«Пам’ятайте наставників ваших…» Помер Володимир Гергійович Чайка... Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше. Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої заняття, хтось пожертвував непоганим бізнесом, хтось змушений був залишити родину. Він для них став не просто керівником, вони шанобливо називали його Наставником. Їм було з ним добре. Він не стільки вимагав від них віддачі, не стільки був начальником, скільки сам служив їм. Він їх годував, охороняв, вчив, підбадьорював і, головне, — обіцяв успішну кар’єру, вони вже бачили себе високими посадовцями. І от — несподівана смерть. Це стало шоком для усіх. Особливо для нього, героя нашої розповіді. Він був одним із наближених до Наставника, він, як ніхто, розумів його і, як ніхто, розраховував на прихильність шефа в майбутньому. Він навіть був готовий за нього на смерть. Саме так: на смерть. І він навіть доказав це, коли Наставнику грозила смертельна небезпека. І тут відбувається щось незрозуміле. Наставника раптом заарештовують, швидко судять і карають смертю. А він, його підлеглий (та який підлеглий — його найкращий друг), стає зрадником…

днів вибили його з колії, ота несподівана смерть, оте ще більш несподіване зречення, оті раптово обірвані плани. І — Наставник, який сидить ось тут, поряд і, як нічого не було, спокійно їсть з ним рибу. І раптом — як грім з ясного неба: «Петре, чи ти любиш мене?» Це був як ніж в саме серце. Хтось інший може й образився б на таке запитання: «Наставнику, ну для чого Ти це згадуєш? Так, я добре все розумію: ти хочеш мені нагадати про моє відречення, хочеш вколоти мене, хочеш принизити мене». Ні, Петро не образився, хоча добре розумів свої вчинки. Він ЛЮБИВ Наставника, тому тихо, але твердо й впевнено відповів: «Люблю!..» І Життя зупинилося. Ісус мертвий. А він, Петро (так, ось тут несподівана реакція та дивні слова Наставника мова йде саме про апостола Петра), залишився ні з чим. на Петрове освідчення в любові. «Паси овець моїх!» «Пам’ятайте наставників ваших!» Цю фразу вже Відверто кажучи, раніше, не раз читаючи це місце, пізніше скаже інший чоловік іншій аудиторії. Але, я впев- я не міг зрозуміти Ісусової відповіді: що Він хотів цим нений, Петро знав її, можливо, трохи в іншій формі. О, сказати? Тепер добре це розумію. він пам’ятатиме Наставника! Він згадуватиме Його кожХто-хто, а Христос знав серце Петрове. Він знав ного дня, кожної хвилини, він шануватиме Його пам’ять, його любов, Він розумів Його почуття. Йому не потрібні він таку гробницю йому побудує... Але, зачекайте, яку були слова освідчення — вони були потрібні Петрові. Ісгробницю? Кажуть, Наставник живий, воскрес. Та й сам усові було важливо, щоб Петро сказав їх вголос і перш за він бачив порожнього гроба, своїми все собі. Але навіть не це було гон це ркв и ловним мотивом запитання. Якщо очима потім бачив Воскреслого... Віт ал ій РО ГАК , ди яко Але жити якось треба. Наставни- м. Ківерці перевести увесь отой дивний ів, пом ер Ко ли ме ні бул о 15 рок ка поряд немає, очікуваного царства з діалог на березі моря на більш ло 14 років. його високими посадами немає. «Піду мій батько. З тих пір пройш зрозумілу мову, його можна було оли душі нік ловити рибу» — він раптом згадав уже Я дуже хотів в глибині своєї б звести до головної думки Хрисболі і печалі. Та призабуту професію. та: «Петре, Я знаю, що ти любиш більше не відчувати такої чув ву у серці від І ось там його чекала найбільша 16 жовтня 2012 року я зно Мене, і на доказ цієї любові зроби ття жи з не ме для несподіванка. Коли він, зневірений ті самі емоції, тому що щось для Мене». ик, ідн п, пропов не лише в обіцянках Наставника, але пішов не просто єписко Що ж міг зробити розгубле. ько бат ий овн а дух й навіть у своїх професійних якостях авторитетний чоловік, ний, невпевнений у собі Петро? кох вмістити в декіль (ну нічого не зловили!), уже опустив На жаль, я не можу Христос чітко знав Свою місію на би ів хот я б о чог того, руки, на березі раптом з’являється цих рядках всього чоловіка. Вірю, землі, яку виконав бездоганно. сказати про цього Божого Наставник. во зустріне- Йому потрібно було повертатися зко обов’я Ця зустріч не входила у його лиш в одне – ми назад, додому. Він виконав найА поки живу на землі, плани, хоча десь у глибині душі він її мось в небесах. важливішу роботу у Всесвіті: дав овик , ний ож ом буду спр чекав. Він почував себе невпевнено, хочу, наскільки мені грішним людям шанс на спасіння Бог яку , оту роб ну ом не знав, як поводитися. Події останніх нувати ту скр ра Георгійовича. і на Своє Царство. Але цих людоручив через Володими

20


Пам’ятайте наставників... Любов МИХА місці й у своєму служінні. Хтось — у служінні пастора, Л відпо��ідальн ЬЧУК, м. Луцьк, диякона, хтось — як місіонер, учасник хору, проповіда за дитяче сл Ще в підл ужіння у ник, і усі — як просто християни, на життя та поведінку ти Бога. Воло ітковому віці, коли свідомо ВООЦ ЄХБ димир Георгій почала шука- яких дивиться світ. ович відіграв певну роль. По у ка Наставник — це той, хто навчає, направляє, підкасела Дерно. Д щівська церква було сусідн моєму житті оводилося ча ьою церквою зує. Якщо любимо його — живімо так, як вони нас вчили. жіннях. Дуже ст о бувати там подоба на бо Минав час, я лись проповіді пастора В. гослу- Це буде найбільша та найцінніша пам’ять. Чайк ст ала членом Д У Петра був непростий характер. І була в його Молодь нашої ернівської це и. церкви дружил ркви. житті зрада. І навіть іноді лукавив, тому Павлові довелоБагато є ціка а з м ол од дю ви се ся його критикувати. Але на всі віки, цілому світові він Георгійовичем х спогадів, пов’язаних з Во ла Покащів. . що очікує мен Але мені і на думку не пр лодимирем запам’ятається не цим, а тим, що повністю та беззаиходило тоді, е попереду. стережно виконав наказ свого Наставника, Якого любив. Бог приготув ав мені ве 15 років тому Він ревно та жертовно пас Христові вівці. Він достойно мені запропон ликий подарунок. Майже служіння в наш ув продовжив працю свого Вчителя: і в апостольському ій області. Я па али координувати дитяче гато молилась. м’ятаю усі хвил служінні, і в особистому житті. О ю сь ва то нн ді на моє житт я, бамав великий вп я та служ Я знав Володимира Чайку як людину та керівника. пастором. За лив. Він став порадником, іння В.Чайка вжди вмів допо наставником, Хоча були добре знайомі як служителі, він був у мене мати. Дуже вр могти, направ аж вдома, я був у нього в кабінеті. У нас були бесіди: і заВідчувалась ве ала його далекоглядніст ити і підтриь в майбутнє. лика гальні, і дуже особисті. Ми розмовляли і про церковні Не лише на сл підтримка в служінні. уж успіхи, і про проблеми, про особисті речі й просто про ін ня Володимир вплив, але і на Геор життя. Я не знаю усіх хороших справ покійного, яких як до батька, за особисте життя. Я звертала гійович мав було дуже багато. Я не знаю і його помилок та вад, які сім’ї – це вінч порадами. Пам’ятний мом ся до нього, ан ен є в кожної людини. Я міг би закцентувати увагу лише на яку звершував ня: настанови, молитва бл т для нашої агословення, В.Чайка. його хороших сторонах, написавши «житіє святого». А За тиждень до смерті Во з чоловіком бу міг би й відшукати негативи, хиби та прорахунки. Але ли у нього в ка лодимира Георгійовича ми бінеті, згадали, разом, як 12 ро питання стоїть інакше: чи готовий я продовжити нещ кі алізовувати вж в тому. Було так багато пл о прийшли закінчену справу тих, хто свого часу служив Богові та е їх доведеться анів! Але ребез нашого на людям, боровся, працював, спотикався, може, десь ставника. дей помилявся, але — йшов ЛЯЧЕНКО, ГО ир потрібно було ще приуперед. Їхня праця заим од ол В с. Овадно вести до спасіння. Хто це зробить? пастор церкви іння триває ві- кінчена і тепер вони служ І Він з надією подивився на тих, хто Його отримують нагороду не Моє духовне аючи його, любив, з ким ділиш шматок хліба. І Його відповідь сімнадцять років. Розпочин ілого, але від людей, а від Бога. ум Петрові можна розшифрувати так: «Ти пам’ятаєш у мене було багато незроз «Спогадуйте наому шляху ць на о щ , гу Мої слова, пам’ятаєш, як Я казав вам про пастуха та я вдячний Бо ставників ваших, що а од сп Го слуга овець. Ви розуміли, що Я для вас і для отих тисяч, знаходився поставлений вам говорили Слово що ходили за Мною, був як пастух. Тепер вони без В.Г. Чайка. ду- Боже; і, дивлячись на трудівник на пастиря, вони розбрелися, вони в небезпеці, вони Це був ревний ю чи сь С ло во м кінець їхнього житбезпомічні. Петре, якщо ти любиш Мене, продовж хо вн ій ни ві . В ін , ке ру вні знаки, тя, переймайте їхню вляв такі духо хатися віру». Чи скажуть так Мою працю: паси Моїх овець». Божим, розста ру о рн у ві Ми часто цитуємо біблійну фразу «Пам’ятайте що це давало змог Господь колись і над нашою й Ха . ва ст ар ваших наставників». Здебільшого, це відбувається мені до Божого Ц будемо домовиною? Чи стаим як , путь тоді, коли наставники лежать в домовині, або від- благословить той немо ми для когось значається якась кругла дата. Ми вкладаємо у ці рухатися далі! наставниками, яких слова свій зміст, своє бачення. Ми розшифровуємо захочуть згадувати і їх так, як розуміємо. Ми можемо писати про наставпереймати віру їхню? Я знаю гоників книги, згадувати їхнє життя, ставити їхню віру в ловний і, може, єдиний шлях для цього — бути хорошим приклад, відкривати пам’ятники чи меморіальні дошки. учнем своїх нинішніх і колишніх наставників. Власне, це добре, коли так робимо, ці своєрідні прояви «пам’ятання» доречні й непогані. Але є один найвищий, найблагородніший прояв нашої поваги та любові до наставників — продовжити їхню працю. Повірте, це набагато важче, аніж провести пам’ятний вечір на їхню честь чи замовити дороге погруддя. Володимир Георгійович помер. Як і сотні інших наставників, з якими нам довелося разом працювати, служити або просто зустрічатися. Але церква залишилася. Залишилися люди, яким потрібно служити, яких треба підбадьорювати, вчити, направляти, когось — спасати з бруду та гріха. Ми можемо бити себе в груди Юрій ВАВРИНЮК й казати, що любимо та пам’ятаємо наших наставників. головний редактор журналу Якщо любимо — продовжимо працю, яку вони виконували. Ні, не обов’язково на цьому ж місці чи посаді, на “Благовісник” якій були попередники, — продовжім кожен на своєму

21

4/2012


життя братства в діаспорі

ЮВІЛЕЙНИЙ З’ЇЗД НА ЗАХОДІ США У столичному місті штату Каліфорнія, Сакраменто, з 8 до 10 червня пройшов 50-ий ювілейний з’їзд Західного Українського Євангельсько-Баптистського Об’єднання. Сорок дев’ять років пройшло з того часу, як наші попередники розпочали працю серед свого народу, на далекій чужині, як кажуть, на краю землі.

Від Лос-Анджелесу штату Каліфорнія, понад берегом Тихого океану і аж до Сієтлу штату Вашингтон, у той час поселялося багато наших земляків, а тому важливо

22

було розпочати працю серед українців. Не можливо тепер згадати їх усіх, але є ті які дожили та приїхали на ювілейний з’їзд — подружжя Петра та Рахілі Шибістих, Катя Ліпінська, Катя Омельчук, Люба Бодрук, Марія Береза та її дочки Віра, Ліда, та Марта, Ніна Нечипорук. Їхні чоловіки та батьки були в числі тих, які приклали багато зусиль для праці серед українського народу рідною мовою. І дивлячись сьогодні на плоди цієї праці у багатьох із них були на очах сльози радості та вдячності Богу, розуміючи, можливо, аж тепер, що їхня праця була не марною. Сотні людей з’їхалися із усього тихоокеанського побережжя, щоб разом прославити Господа та пригадати шлях, яким вів Господь уже майже півстоліття. Саме таким і було гасло з’їзду: “Пам’ятай увесь шлях”. Три дні спілкування були наповнені незабутніми враженнями від зустрічей друзів, спогадів минулого, спільного поклоніння та братерських обіймів. Українська церква “Воскресіння” приймала та обслуговувала цей форум. Церковні хори, духовий оркестр, смачні обіди та гостинність братів і сестер додавали торжественості та піднесених вражень.


життя братства в діаспорі На з’їзді були присутні гості із України: пастор Володимир Кондор – представник Бориславської теологічної семінарії, Ярослав Троць – пастор церкви м. Луцьк, та представник зі сходу пастор церкви м. Клівленд – Віктор Пилипчук. Усі вони мали можливість проповідувати, викладати семінари та вітати з’їзд. Першого дня з’їзду на служінні, під звуки духового оркестру, були торжественно вручені дипломи студентам Віталію Соколовському, Василю Куманському, Олександру Вакулюку та Івану Ґонцу, які закінчили 4-річне навчання за програмою бакалавра церковного служіння. На другий день було служіння молоді, на якому після програми пройшов відкритий форум – питання та відповіді. Старші брати служителі спільно із лідерами молоді відповідали на питання, якими цікавилася молодь. І в останній, третій день з’їзду, на заключному зібранні, поміж усією програмою, брати, які несли в об’єднанні служіння голови, мали можливість вітати з’їзд та доповідати про час свого служіння. Шкода, що не усі могли приїхати. За півстолітній час це виглядало так: 1. Ойцюсь Олекса – 1962 - 1963р. 2. Теслюк Михайло – 1963 - 1973 р. 3. Гурін Олександр – 1973 - 1975 р. 4. Рожок Віталій – 1975 - 1992 р. 5. Рожко Всеволод – 1992 - 1995 р. 6. Вільчиця Володимир – 1995 - 2006 р. 7. Завірюха Ігор – 2006 - 2010 р. 8. Демяник Павло – 2010 - діючий голова. Ми раді, що серед нас ще є багатьох із них, але двох уже відійшли до Господа, у вічні оселі, а це М. Теслюк та В. Рожок. 50-ий з’їзд був оголошений закритим, але він відкрив двері до 50-го ювілейного року. Тож нам треба прожити і прослужити так, щоб насправді цей рік був ювілейним.

ШОСТА КОНФЕРЕНЦІЯ СЛУЖИТЕЛІВ З 26-го по 29-те квітня цього року, в уже знайомому місці, штату Флорида, пройшла 6-та конференція служителів братства. Кожного року на цю зустріч приїжджають усе більше і більше учасників. Це добрий показник того, що такі зустрічі треба продовжувати робити. На конфе-

ренції, яка пройшла у цьому році, була дуже корисна та практична тема, а саме: “Природній ріст церкви”. Чотири дні спілкувань, будуючі семінари, надихаючі проповіді, прославлення Бога, усе це було ніби пахучий бальзам для усі учасників. Ділові дискусії поміж молодим та старшим поколінням сприяли зближенню та підтримці одні одних. Комбінації духовної їжі, приємного відпочинку та братерського спілкування надихали на всесторонній аналіз життя та служіння, давали наснаги для подальшої плідної праці на ниві Господній. В один із днів поміж усіма активностями також пройшла ділова нарада. Ось деякі питання, які вирішувалися на ній. Вирішили усім братством видавати українсько-англійську Біблію, яка дуже потрібна, як для нас у діаспорі, а також і в Україні. За наполегливим проханням пастора Михайла Якубовича, його звільнили від обов’язків скарбника. Новим скарбником обраний пастор Олександр Гринчак із церкви м. Шарлот. Обраний також новий секретар братства, пастор Віктор Пилипчук із церкви міста Клівленд.

Подав Ярослав ТРОЦЬ

23

4/2012


24


25

4/2012


життя церков

О

сіння пора – це час збору врожаю для господарів після важкої кропіткої праці з ранньої весни й літа. Віруючі люди розуміють, що все вирощує Бог і тому щирим серцем дякують в своїх молитвах за Господню турботу. У церкві села Човниця ця практика існує ще від першого пастора Федора Каплуна, який більш, як 90 років тому ревно засівав Слово Боже у серця наших земляків. Саме його Бог благословив принести перший сніп на ниві Господній. Власне Федір Каплун організував першу волинську баптистську церкву в селі Човниця, де він багато років незмінно провадив пасторське служіння. Кажуть, що народ, який забуває своє минуле, не має також і майбутнього. Для нас дуже важливо пам’ятати приклад повної посвяти благовісника і пастора першої баптистської церкви на Волині – Федора Каплуна. Його любов до рідного краю оселилася в серці його дітей. Син Фелікс Федорович Каплун, який проживає в Америці, продовжує велику працю свого батька, допомагаючи церквам Волині донині. Ми щиро вдячні Феліксу Каплуну за те, що він дав нам можливість

Родина Федора Каплуна в роки війни (1943 р.) зі сторінок щоденника його батька дізнатися про започаткування євангельських церков на Волині. Читаючи записи пастора Федора Каплуна, ми можемо спостерігати благословенні події 90-річної давності. Завдяки жертовному служінню Федора Заха-

26

ровича в нашому краї виникло чимало церков на місцях, вістка Євангелія поширюється, церкви зростають у Божій благодаті й приносять плоди на ниві Господній. Нижче подаємо короткий матеріал, складений на основі вибіркових


Перший сніп на Волині

Християнське весілля в с. Човниці (1939р) записів пастора Федора Каплуна. Сам Федір Каплун писав у своєму щоденнику, оцінюючи своє життя і Боже керівництво: «Я не сумніваюсь, що було призначено в плані Господньому виїхати мені в Америку 1913 року. Я не сумніваюсь, що було призначено в плані Господньому, щоб 1916 року я прийняв святе по вірі водне хрещення після того, як народився від Духа Святого і став новим творінням у Христі. Я не сумніваюсь, що в плані Господньому було призначено мені на початку 1921 року залишити Америку і приїхати додому, на свою батьківщину для служіння на ниві Господній!» Пастор Федір Каплун був першим сподвижником євангельського руху на Волині. Тому про започаткування баптистських церков він знає

не з чуток. Федір Захарович розповідає про Олександра Йосиповича Кравчука, жителя села Стара Човниця. Сім’ю Йосипа Кравчука відвідували брати з Києва, а саме баптист Правовєров. 1898 року брат Олександр, ще будучи у досить молодому віці, вступив у завіт з Господом через святе по вірі водне хрещення і став

Церкву відвідав старший пресвітер О. Нестерук (1970-і роки)

членом німецької громади євангельських християн-баптистів у місті Рожище Волинської губернії. Почалося пробудження. 1905 року навернулися до Бога і охрестилися Андрій Пилипчук та Віктор Білевич. Вони теж стали членами тієї ж німецької громади.

Звершення водного хрещення 1920 року, на 75-у році життя, відійшов у вічність Йосип Кравчук. Як дитя Боже, він мав три бажання: щоб у його хаті жив проповідник і проводилися євангельські зібрання, щоби Бог створив церкву з нашого народу і щоб на його ділянці поля був збудований молитовний будинок. Після смерті брата заповіт було виконано. Незабаром у будинку його сина Олександра Кравчука по-

27

4/2012


життя церков 80-річний ювілей церкви з участю молодіжного хору із США та духового оркестру з м. Ківерці (2003р.) селився місіонер Федір Каплун, який проповідував Слово Боже не тільки у Човниці, але й в колонії Пляшево, Звозах, Конопельці, Сокиричах, Бодячеві, Дубищі, Гавчицях, Озері та в багатьох інших селах. У щоденнику Федора Каплуна читаємо такий запис: «25 червня 1922 року в містечку Рожище, в молитовному домі німецьких братівбаптистів, проповідник Петро Корень звершив священнодію вінчання Федора Захаровича Каплуна з Альвіною Адольфівною із дому Землер. Проповідник молився з покладанням рук про те, щоб Господь послав благословення в житті сімейному і у праці на духовній ниві. Слава Богу, ця молитва освячення і посвячення супроводжувала усе наше життя». Наступного дня, 26 червня 1922 року, організувалася Човницька громада євангельських християнбаптистів. Це зібрання пройшло в колонії Пляшево, в домі Гейн, дядька дружини Каплуна. Пресвітером став Федір Каплун, диригентом і дияконом – Олександр Кравчук. Через служіння брата Каплуна Бог пробудив багатьох людей до спасіння. Звершувалися багатолюдні хрещення. Значно збільшувалася кількість віруючих. Тому й постало питання про створення нової церкви ЄХБ. Через два роки щирої клопіткої праці 60 душ прийняло святе по вірі

Фелікс та Галина Каплун водне хрещення. Наприкінці 1923 року община була зареєстрована польською владою. Це була перша баптистська церква на Волині, яка має багату історію і примножує свої славні духовні традиції. 1924 року на цьому місці відбувся з’їзд всього місійного братства. Були гості з Америки, Англії, Канади, Латвії, а також з Польщі, з міста Варшави. Протягом трьох днів співало декілька хорів і грав духо-

28

вий оркестр з Меротенської Чеської громади. Головуючим був брат Василь Андрійович Фетлер. Головним гостем – пастор Освальд Сміт з канадського міста Торонто. Пригадуючи ці події, пастор Федір Каплун описує, що й у сні не можна було бачити такого великого торжества Божого народу. Це було щось схоже на Єрусалим. На другий день з’їзду відбулося хрещення. У водах річки Конопельки двадцять душ вступило в заповіт із Господом. Після хрещення всі зібралися на тій ділянці, де йшла підготовка до будівництва молитовного будинку. Знаний в євангельських колах богослов Освальд Сміт сказав глибоку проповідь. Потім була звершена молитва освячення ділянки для молитовного дому. Цей клаптик волинської землі був освячений Господом для Його слави! Після пережитого благословення Олександр Кравчук підійшов до Федора Каплуна, поклав йому руку на плече і промовив: «Тепер я готовий померти, бо Господь виконав усі мої бажання!» Федір Каплун залишав сім’ю на два-три тижні. Вдома дружина та дітки молилися, чекаючи і виглядаючи татка. А він відвідував села, проводив кожного дня по одному, а то і по два зібрання. Після кожного богослужіння люди засипали його різноманітними питаннями – розмо-


Перший сніп на Волині

Молодь і діти щиро прославляють Господа ви продовжувалися далеко за північ. Постійні недосипання, невчасне, погане харчування, примхи погоди – і все це впродовж майже 20 років!..

Валя та Іванна Бурим Потрібна була залізна витримка.! По-людському – це неможливо! Але Бог давав потрібні сили, підкріпляв і підбадьорював. Місіонерська праця Каплуна охопила 55 населених пунктів.

Для цієї справи в поміч Федору Каплуну були вибрані благовісники: Д. Болсуновський, А. Клименко, Я. Бандура, М. Больчук і дещо пізніше – Н. Садовський. Пересувався з одного місця на друге поїздами за маршрутом Сарни – Маневичі – Повурськ – Ковель, конем, велосипедом та пішки. Часто подорожував із братами вночі. Полями і лісами, в сонячну погоду і дощову, влітку і взимку невтомно сіяли живе і діюче Боже Слово. Переживали утиски, гоніння, небезпеку для життя, а Бог оберігав від зміїв, вовків, диких свиней. Стара Човниця, в якій Федір Каплун заснував першу баптистську церкву, стала не тільки центром навколишніх сіл, тут відбувалися з’їзди, регентські курси, Біблійні курси для проповідників. Місіонерка, сестра Брайден Бах, побувавши декілька разів на подібних зібраннях в Старій Човниці, написала про це і видала в Берліні книгу німецькою мовою. Багато віруючих в Німеччині читали про

Чоловічий хор церкви м. Ківерці

29

дивні чудеса, які в свій час Господь могутньою рукою творив серед наших людей. Друга сестра, місіонерка зі столиці Голландії, міста Амстердам, декілька разів відвідувала церкву в Човниці. Її сяюче обличчя відображало Христа. Після пастора Федора Каплуна служіння пресвітера провадили брати: Зіновій Терпелюк, Микита Бучик, Феодосій Хома, Олександр Сардачук, Олександр Прокопчук. Церква села Човниця пройшла через тяжкі часи війни, пережила репресії комуністичного режиму. Але Господь беріг своїх дітей і відповідав на молитви попередників. І донині Бог оберігає та благословляє церкву в селі Човниця, в якій пастором на даний час є брат Андрій Гонтар. 14 жовтня 2012 року діти Божі місцевої церкви відзначали Свято жнив. У своїх молитвах брати і сестри щиро дякували Господу за те, що Він послав свого часу ревних сіячів Слова Божого. Зерно, посіяне більше 90 років тому місіонером Федором

Проповідує Микола Кушнірчук

4/2012


життя церков

Каплуном до наших днів дає плід для слави Господньої. На свято завітало багато гостей з навколишніх сіл та міст, для яких Човницька церква є рідною. До подяки церкви в Човниці приєднався чоловічий хор церкви ЄХБ міста Ківерці, адже серед хористів є виходціі з цієї громади. Лунали чудові пісні у виконанні братів. У проповідях загострено увагу на неможливості змінити Божий закон жнив, який діє як у фізичному значенні, так і в духовному. «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7). Розуміння цього спонукає кожного з нас до сіяння доброго, щоб і пожати теж саме у своєму житті. Тільки по милості Господній ми продовжуємо жити і отримуємо від Нього благословення. Роздумуючи про свято подяки за врожай, у проповідях було згадано притчу Ісуса Христа про добре насіння і кукіль. Власне Він посіяв добре насіння, Слово Євангелії, яке закликає: покайтесь і віруйте в Євангеліє, бо наблизилось Царство небесне! До кожного звучали слова із книги пророка Єремії: «Минули жнива, покінчилося літо, а ми не спасені...» (Єр. 8:20). Жнива – це кінець важкій праці впродовж року. Жнива – це кінець віку, але чи буде знайдено нас у числі спасенних? У проповіддях лунав заклик примиритися з Богом і отримати від Нього спасіння. Спасенна людина робить добро в ім’я Господа Ісуса і дякує Йому за Його милості. Діти і молодь долучилися співом та декламуванням поезії до святкового служіння, вплели у великий вінок хвали та подяки Господу й свою частинку прославлення. Служителі місцевої церкви та гості закінчували святкове зібрання врочистою молитвою подяки Господу за Біблію, за хліб насущний, воду і сіль у нашому краї. Опісля продовжили спілкування за смачним обідом, який старанно приготували сестри. Подібні Свята жнив описує Федір Каплун, коли віруючі з багатьох навколишніх сіл збиралися в Домі молитви в Човниці, проповідули Слово Боже, разом співали і вдячно молилися, а потім мали хороший обід. Господь рясно благословив

нашу місцевість через служіння Федора Захаровича в минулому, а тепер це продовжує його син. Окрім цього Божі благословення вилилися через Фелікса Федоровича Каплуна і на Ківерці: тут за його ревного сприяння і великої фінансової допомоги збудований молитовний будинок. А в Луцьку – Духовний центр нашого братства, поряд з яким придбане приміщення, в якому розмістились кабінети християнської медичної клініки. Фелікс Каплун із близьким другом Едмундом Сардачуком біля церкви

в Ківерцях побудували комплекс сиротинець-школа. Брати і сестри щиро дякують нашим землякам за велику жертовність, за щиру любов до нашого народу. Віримо, що Бог і далі благословлятиме започатковане Федором Каплуном служіння в церкві села Човниця і по всій Волині, що з бігом часу це принесе нові снопи для слави нашого доброго Спасителя.

Підготував Леонід БАНДУРА

(світлини з Дня подяки Богдана Гонтара)

Молитву подяки підносять служителі: Віктор Міщук, Андрій Гонтар, Анатолій Матвійчук та Олександр Свідер

Брати і сестри продовжують спілкування за обіднім столом

30


бесіда з пастором

Пастор Андрій Гонтар із дружиною виховують трьох синів. Усі вони разом в церкві на служінні. Про те, як живе невелика громада віруючих у селі Човниця розповідає її пастор. – Ми живемо зовсім в інший час, аніж наші батьки і дідусі. Що робити практично, щоб досягнути Словом Євангелія сучасну молодь? – Найперше, це мати постійний контакт з молодими людьми. Допомогти їм побачити, що основна проблема кожної людини – пошук істини, пошук Бога. Через це у нашій церкві є вивчення Біблії серед дітей, підлітків та молоді. Досить ефективними є молодіжні зустрічі з церков нашого регіону, літні табори відпочинку. Це сприяє для духовного зростання і дозволяє нам більше часу проводити з ними. Ми розуміємо, що недостатньо тільки одного недільного зібрання, щоб подружитися і мати хороші стосунки. – Андрію, ваша церква одна із тих, хто активно читає «Волинь християнську». Здається, половина церкви чи може й більше підписують наш журнал. Як вам це вдається? – Напевно це формувалося тривалий час. Брати служителі завжди подавали в цьому приклад. Ще коли служіння провадив Андрій Якович Бандура, він постійно заохочував церкву, порівнюючи вартість духовної літератури з вартістю буханця хліба. Люди це зважували і розуміли, що для тіла фізичного ми постійно купуємо хліб, то чому ж не можемо придбати той самий журнал, який буде поживою для душі. Потрібно зазначити, що журнал став ще більш цікавим в новому оформленні. Особисто читаю і використовую матеріали журналу і заохочую церкву. Також даруємо журнали односельчанам. Люди зацікавлено відгукуються, значить вони знаходять наснагу у Слові Божому. – Ваша церква в міру своїх можливостей, окрім зібрань в неділю, проводить інші служіння. Які маєте плани на найближчий час? – Зараз, звичайно, маємо підготовку до проведення Різдвяних свят. У такі дні ми відвідуємо сім’ї, які «відпускають» дітей у недільну школу, спілкуємося з батьками і говоримо про Спасителя. Якщо Господь продовжить життя, у наступному році хочемо поширювати соціальне служіння серед малозабезпечених сімей. В цьому велику допомогу надає християнська місія Фелікса Каплуна «Українська місія благовістя». У 2013 році наша церква буде відзначати 90-літній

ювілей від офіційної реєстрації пастором Федором Каплуном в органах Польської влади. Тож будемо мати святкові зустрічі. Також маємо хорошу практику відвідування сусідніх церков. Це почалося з того, що ми самі хотіли, щоб у нашу церкву приїздили гості. Бог проговорив до мене особисто, показавши, що все-таки ми можемо самостійно проводити зібрання, виконувати інші служіння, як я вже казав. Але є церкви, де менша кількість віруючих, і у них немає того, що маємо ми. Тому ми стараємося раз в квартал з молоддю відвідувати церкви у Ківерцівському районі. Вже відвідали церкви таких сіл: Мощаниця, Жорнище, Олика, Дубище. А відповідно брати і сестри приїжджають до нас. – На твою думку, пастор – що це посада, чи щось інше? – Найперше вважаю це відповідальне служіння. Якщо згадати походження цього терміну, то пастор – це той, який ходив біля овець, захищав їх від хижаків, турбувався, щоб вони були ситі і напоєні. Пастор – це служіння, яке розпочинається від пониження, смирення власного «я». Це наслідування прикладу Христа, коли Він взяв рушник і умивав ноги учням. Це приборкання свого «его» і натомість служіння в ім’я Господнє з людьми і для людей. – У непростому служінні пастора виникає чимало складних питань, які потрібно вирішувати. Напевно, як і кожну людину, в такі моменти відвідують сумніви. Як ти борешся з сумнівами, щоб прийняти остаточне рішення? – Намагаюся ніколи не робити поспішних кроків при вирішенні тих чи інших ситуацій. Як говориться в книзі Приповістей, мудрість з тими, хто радиться (Пр. 13:10). Тому в цей час я молюся, перебуваю в пості. Обов’язково шукаю поради у старших братів служителів, після чого стає яснішою воля Божа і сумнів та страх відходять. При виваженому відношенні, пошуку розуміння від Господа відчувається спокій від Духа Святого, внутрішнє запевнення у вирішенні питань. –Андрію, як співслужитель іншим пасторам, як ти можеш їх підбадьорити, в чому шукати силу для продовження активного служіння, особливо в періоди пригнічення, коли інші люди не сприймають. Як ти можеш їх підтримати? – Це правда, що життєві обставини бувають дуже важкі. І трапляється так, що дехто розбивається у вірі. Здається, що однією з причин пригнічення є те, що ми втратили молитовну ревність. Але я вірю, що кожного, хто уповає на Бога, Він проведе через усілякі випробування. Пам’ятаю ще з навчання по курсу Біблійного інституту «Серія 2:7» практику проведення дня, чи половину дня в молитві раз в місяць. Це досить хороший і дієвий спосіб. Стараюся це практикувати і тепер щосуботи у підвечірній час. Йду в ліс, щоб відмежуватися від побутових проблем, дзвінків мобільного телефону і маю молитовне єднання з Богом. Таким чином Господь підбадьорює і зміцняє. Добре, щоб кожен християнин мав визначений час молитовного спілкування, а особливо, служителі. – І, традиційно, що побажаєш для читачів журналу? – Побажання, яке говорив Ісус: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться». Пошук Бога, пізнання і розуміння Його волі, пошук свого місця у служінні – це буде пошуком Царства Божого.

Бесідував Леонід БАНДУРА

31

4/2012


поетична сторінка

Зустрічаю ранкову зорю І милуюся обрієм неба, Я співаю Тобі хвалу Й хочу схожою бути на Тебе. Я тихенько коліна схилю, Сумніватись в Тобі не треба. Ти даруєш Надії Зорю У безмежній любові до мене. Я для Тебе, мій Боже, живу, Мої ��рії летять до неба. Осінь, літо і юність-весну – Все життя віддаю я для Тебе. Минають дні, летять роки. І ніби й ненавмисно Старіємо і змінюємось ми, Мов на деревах листя. Літа вже кращі відійшли, У нас є досвід, сивина на скронях… А для душі, що тут знайшли? Життя без Бога – як вода в долонях… Маєм дітей дорослих ми І внуки підростають… Вже недалеко й до зими, А зараз – барви осені буяють. Не так важливо, скільки тут прожив: Шістнадцять, сімдесят чи тридцять… Ти ці роки для Бога присвятив? Зберіг серденько чистим? Чи не байдужі ми були До бідних і убогих? Чи вістку про Христа несли Для тих, хто заблукав в дорозі? Життя щоб з Богом прожили, Щоб дні уміли рахувати, Щоб мудре серце набули І Богу звіт зуміли дати… О, Боже! Нам допоможи Життя прожити свято!

ДРУГОВІ Не сумуй, що минає вже літо, Відлетять в теплий край журавлі… Ще, здається, так мало прожито, А уже сивина на чолі. Не одна буде в тебе ще осінь, Навесні прилетять журавлі. Ще сьогодні Ісус тебе просить: «Не загинь у гріхах і у злі». Нарікати на Бога не треба І оплакувать долю свою. Він поповнить твої всі потреби, Лиш цілком ти довірся Йому. Дивну милість сьогодні, мій друже, Бог дарує тобі та мені. О, не будь же до Нього байдужий! Дар спасіння скоріше прийми! Бо не довго ще буде лунати Клич любові: «До Мене прийди». Скоро кінчиться день благодаті Й ти почуєш: «В пітьму відійди». Бог очистить вже скоро пшеницю І засипле в засіки свої. Він поставить одних по правиці, А кукіль весь попалить в огні. За спасіння, що Богом дароване, За нелегкі життєві шляхи, За те щастя, що в Бозі заховане, Хай лунає Творцю гімн хвали. Надія Махун м. Ковель

Я для того, Господь, і живу, Щоби бути частинкою Тебе: Пізнавати любов і красу, З кожним днем наближатись до неба, Кожну мить лиш Тобою живу, Бо в земному житті непевнім Ти являєш турботу свою, Ти є хлібом моїм щоденним.

32


поетична сторінка Господь – моя сила, мене оживляє Господь – моя пісня, і серце співає Господь – моя радість, дарує любов, Душа веселиться в Нім знову і знов. В ній струни виводять ніжний мотив, Акорди звучать – то гармонії спів. Господньої милості повна земля, Правдивого чує наш Бог ще здаля. Господь – моє світло й спасіння моє. Я вірю – у Нього життя вічне є. Він – Бог споконвіку й довіку віків І більше немає ніяких богів. Господь – моя скеля й твердиня моя, Тому прославляю Його лиш Ім’я. Не хочу я жити у світі інакше Бо серце моє Його порчу тут бачить. Господь – охорона моя й допомога, До Нього вже вибрана мною дорога. Ще скільки – не знаю – по ній буду йти, Але не зречуся свій хрест я нести. В житті буду Спаса завжди прославляти, До самої смерті Його величати! Достойний Він честі за все і хвали Сьогодні і завтра, й на вічні віки! Марія РОМАНЮК м. Луцьк

Вам дорогу в світі Хай продовжить Спас, Щоб могли світити Довго ще для нас. Любов ОМЕЛЬЧУК м. Луцьк МОЛИТВА Я знаю, що про Тебе пише Слово, Я знаю, хто Ти, як Ти жив, Та розум мій змагається за волю Жити в гріхах і марноті. Прошу я щиро Тебе, Царю: Знання у вірі розчини, Щоби вони були не марні, Щоб в вічність мене привели. Ісус, Ти поведи за Словом, Відкрий, куди і як іти, Ти заклади міцну основу І віру дай таку, як знаєш тільки Ти. Вікторія ЯЩУК м. Луцьк

***

Тихі дні зникають, У минуле йдуть, Листя опадає В Вашому саду. І плодами зріє Дерево життя, А душа радіє Дочкам і зятям, Внукам невгамовним, Правнучці малій, Зичить щастя повне Всій сім’ї своїй. Любі мамо й тату! Де знайти слова, Щоб могли сказати Про любов до Вас? Хай ще довго сяє Осінь золота, Серце зігріває Наша теплота.

33

4/2012


з місіонерських ланів

Діна СКОПЮК, відповідальна за сестринське служіння у ВООЦ ЄХБ

П

ротягом останніх півтора років Бог по-особливому турбував моє серце, щоб здійснити місіонерську подорож в Татарстан. Мій брат, Олександр Мандзюк, заохочував і запрошував мою сім’ю до місіонерської праці в Татарстані на довгі роки. Знаємо, що для кожного у Бога покликання індивідуальне. А ще Господь використовує нас на рідній Волині. У Татарстані мені доводилося бути 1992 року, коли зароджувалася церква у місті Набережні Човни. З того часу я тільки мріяла відвідати Церкву, яка за ці роки зросла і зміцніла. Впродовж останніх 6-ти років Саша Мандзюк не раз запрошував допомогти в служінні сестрам. Весь цей час я молилася разом з молодими людьми, які також дуже хотіли поїхати в місіонерську подорож, щоб Господь допоміг нам здійснити її. І ось цей час настав. Ми були запрошенні на весілля в Набережні Човни з пропозицією залишитися там на два тижні для місіонерського служіння. Дорога була довга (24 години), проте, легка і благословенна. За нас з постом молилася молитовна група сестер. О першій годині ночі ми виїхали з Луцька і в ту саму пору наступного дня приїхали в Набережні

Човни. Весілля доньки Саші Мандзюка Діани і її нареченого Роми було святом для всієї місцевої Церкви, яка зібралася благословляти молодих. Наступного після весілля дня ми отримали завдання: молодь поїхала працювати в будинок пристарілих у м. Мендзелінськ, а мене залишили працювати з сестрами у Церкві. Сестринського служіння офіційно тут немає, хоч є молитовні групи, групи вивчення Біблії. Я отримала конкретне завдання: провести два сестринські семінари і поспілкуватися з різними віковими категоріями сестер. Отож, першого тижня я проводила семінар на тему «Послух краще від жертви». Ми говорили про Естер, яка послухалася Мордехая і пішла до Царя, хоч це могло коштувати їй життя. Її послух з постом і молитвою привів до змін в історії ізраїльського народу. Наступного тижня відбувся семінар «Чим може жінка служити Ісусу». Ми розглядали життя і вчинки Марії Магдалини і вчилися у неї багатьом добрим справам, через які Господь може прославитися в нас. Протягом двох тижнів кожний наступний день я мала зустрічі з різними групами жінок: старшими сестрами, молодими, з тими, яких

34

залишили чоловіки, з вчителями недільних шкіл, з дітьми недільної школи та особисті зустрічі. Кожен день був насичений і цікавий. Найбільше мене вразили зустрічі з групою жінок, які самі виховують дітей, молитовною групою та жінками середнього віку. Я слухала їх свідчення, розповіді й запитання, які їх турбували. Ми знаходили разом відповіді в Слові Божому і разом молилися. Запам’яталося свідчення однієї жінки. Життя її було тяжке і нестерпне, наповнене гріхом і розчаруванням. Чоловік постійно бив і зраджував. Одного разу вона вирішила покінчити життя самогубством. Приготувала дві пляшечки кислоти і перед тим, як її випити згадала молитву своєї бабусі. Вирішила помолитися цією молитвою. «Господи Христе Спасе, помилуй мою грішну душу і спаси». Випивши кислоту побачила, що перед нею на столі стоїть глечик з вершками. «Мабуть сусідка принесла, – подумала жінка. – Вип’ю перед смертю ще вершків, вони мені так смакують». Випила вершків і чекала смерті, а смерть не приходила. Тоді Єфалія (так звали жінку) згадала, що бачила в місті оголошення, в якому запрошували на вивчення Біблії. Вирішила поїхати, поцікавитися.


Республіка Татарстан Якщо ж смерть настане там або в дорозі, то яка різниця де помирати?.. Ось жінка уже й на заняттях, де вивчають Біблію. Раптом ведучий уроку сказав відкрити Єремії 33:3. Єфалія не вірила своїм очам – Господь чітко говорив до її серця: «Покликуй до Мене і тобі відповім і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!» В одну мить зрозуміла, чому від кислоти не померла (а тільки була рвота). Єфалія думала: «Як добре я зробила, що помолилася до Бога перед тим страшним кроком!» Це була не проста молитва, це був крик душі. А Бог милосердний почув і привів її туди, де вивчалося Його Слово. В той день жінка запросила Ісуса в серце, пізніше прийняла по вірі водне хрещення і до цього часу живе для Господа й іншим свідкує про Нього. Подібні історії я чула від багатьох жінок. Усі вони засвідчили, що за них молилися їхні бабусі. Тепер Господь відповідає на ці молитви. Церква Набережних Човнів зростає і сповнюється новими людьми, яких Господь спасає і звільняє. Зустрічі з сестрами Татарстану для мене є особливим благословенням, бо Господь мене використовував для них і давав їм благословення, а їхні свідчення для мене також є великим благословенням. Ця поїздка надихає мене на ще більшу посвяту Господу і служіння людям. Отож, любі друзі, якщо Господь кличе вас до місійної праці в будь-яке місце на рідній землі чи десь далеко, то не вагайтесь! Дозвольте Йому працювати через вас, бо багато людей ще потребують Спасителя! А Господь благословить Вас і прославиться в Вас! Рясних Вам Божих благословень.

Враженями від поїздки поділилися Оля Скопюк, Ангеліна Сардачук, Рома і Олеся Скопюки, Костя Коваленко. Бог дивний! Від Нього залежить усе, Він усім керує. Він запалює в серці бажання і мрії, провадить нас деякий час через певні обставини і тоді, коли захоче, виконує ці мрії… Бог відкриває, обіцяє і завжди виконує. Поїздка в Татарстан – це диво. Спочатку виникло в серці бажання залишити все і послужити для Бога там, куди Він покличе, потім декілька років очікувань, зросту, підготовки, здобування досвіду і – нарешті – поїздка… Цього літа вона стала для нас приємною несподіванкою, такою бажаною, довгоочікуваною і потрібною в нашому житті. Відчуття, які тебе наповнюють, коли Господь виконує твої мрії, описати важко. Вважаю великим благословенням для людей

(і зокрема для себе) те, що Бог починає і доводить до кінця розпочату справу, не пропускаючи повз Свою Божественну увагу жодного моменту. А ми, люди, маємо лише завжди слухати Його голос, що лунає для нас у Святому Письмі й бути вірними в будь-яких обставинах життя. Лише тоді Бог зможе використовувати нас як своє знаряддя, приносячи великі зміни в життя інших людей. У липні цього року Бог використав нас, групу з 6 чоловік для місіонерської праці в Татарстані. Коли ми збиралися в поїздку, то не знали, в якому місті ми будемо, чим займатимемося, як і чим конкретно зможемо послужити, однак, знали, що Бог піде перед нами й вестиме нас. Коли виб’ємося із сил – Він буде нашою силою, де не вистачатиме сміливості – Він додасть, як забракне любові до людей – ми знаємо, у Кого можна поповнити її запаси, бо знайомі особисто із джерелом любові – Богом. Ці три тижні нашого життя були надзвичайно особливими – адже ми

горіли бажанням прославити Христа, який вмирав за нас, воскрес і є нашим Заступником, бо любить нас. Ця безумовна любов надихає нас любити інших людей, які взагалі нікому не потрібні. Так, як Христос із великої любові пожертвував заради нас Своїм життям, так і нам довелося дечим пожертвувати заради того, щоб хоч ще одна людина почула благу вістку. Бог благословляв нас від початку нашої подорожі: зберіг в дорозі, а на місці – всім необхідним для проживання, посилав нам людей, які допомагали в служінні та в праці. По

35

4/2012


з місіонерських ланів

приїзді в церкву Набережні Човни, отримавши благословення церкви і пасторів, ми відправилися в селище міського типу Мендзелінськ, кількість населення якого – 17 тисяч чоловік. До цього часу це місто було закрите для проповіді Євангелія. Місцева влада докладала багато зусиль для того, щоб Слово Боже не розповсюджувалося в Мендзелінську. Були випадки, коли групу місіонерів міліція зустрічала на в’їзді у місто і відразу відправляла назад, мотивуючи свої дії тим, що «у нас в місті є мусульмани й православні, а всі інші нам не потрібні». Проте не гасла віра щирих християн із церкви Набережних Човнів, які вже не один рік моляться і кличуть до Бога за пробудження у Мендзелінську. І ось цього року разом із місцевою молоддю ми були свідками того, які великі речі робив Господь, як Він щодня проявляв Свою Славу і велич. Хочеться прославити Бога за те, що в цій справі Він використав і нас як Своє знаряддя. Приїхавши у Мендзелінськ, ми відразу побачили, скільки зла й темряви панує у цьому місті. Місцеві жителі в той час святкували своє велике свято ВДВ, тому на вулицях міста можна було зустріти багато груп несамовитих, п’яних людей. Тривожним було те, що з них більша частина – молодь. Проте Господь влив у наші серця Свою любов саме до таких нікчемних, знівечених гріхом людей. Ми ходили вулицями міста, молячись за його жителів. Кожного ранку ми просили у Бога, щоб Він вів нас згідно Свого плану, щоб відкривав перед нами двері і «розтоплював» серця людей. Особливо ми просили, щоб Він сповняв нас силою Святого Духа, бо там ще більше зрозуміли, що без Нього неспроможні хоч трішечки будь-що змінити, скільки б зусиль не прикладали. Бог чув і відповідав на наші молитви і щодня ми бачили Його Славу. Зразу ж, у перші дні нашого приїзду, Бог сповнив при-

хильністю до нас серце директора будинку пристарілих. Вона, будучи мусульманкою, дуже гарно нас прийняла, і ми змогли багато послужити для стареньких людей. Наше служіння там перш за все проявлялося в ділі, ми багато працювали фізично: змащували оліфою і фарбували лави та альтанки, розмальовували стіни, прибирали, допомагали на кухні, стригли та робили зачіски. Ми також мали можливість спілкуватися з жителями будинку пристарілих, свідчили їм про Христа, співали для них християнські пісні. У цьому будинку нам зустрічалися різні люди. Було багато зневірених, знедолених, одиноких людей. Деякі між собою не ладили або взагалі ні з ким не спілкувалися, хоча там живе 60 людей. Одна бабуся заявила нам, що продала душу дияволу, що в тому будинку насправді є багато тих, хто її боїться і вважає її авторитетом. Але, слава Богу, ми мали з нею розмову і могли засвідчити їй про Божу любов та суд. Один літній чоловік був дуже замкнутий, відлюдькуватий, рідко виходив зі своєї кімнати, проте, коли ми організували у будинку концерт, Бог торкнувся його серця, і по закінченню концерту цей чоловік ходив за нами і просив заспівати для нього ще. Це було великим чудом! Директор будинку пристарілих була вражена тим, як нам вдалося знайти підхід до цих людей, і що вони нам так відкрилися. Вона говорила, що ми такі тонкі психологи, одначе, ми знаємо, що все це – праця Божого Духа! Ільсія Ільдусівна просила, щоб ми ще організували для дідусів і бабусь концерти. На цих заходах ми мали змогу спільно співати християнські пісні, розповідати свідчення, говорити Слово Боже, ми також могли залишити на пам’ять листівки з золотими віршами і побажаннями та солодощі для кожного присутнього. Бог робив чудеса – відкривав і прихиляв серця тих, хто мав репутацію

36

замкнутих людей. У перший же день, коли ми приступили до праці у будинку пристарілих, до нас приїхав на інвалідному візку чоловік без ніг, якого звали Марс. Він побачив у нас гітару і попросив дозволу пограти, бо, мовляв, в нього була колись мрія придбати собі цей інструмент. Одного наймолодшого члена нашої команди Бог побудив подарувати для Марса свою гітару. Це було великим благословенням для нас і для цього інваліда. За весь той час ми з ним дуже здружилися. Марс почав разом з нами вивчати християнські пісні, дуже полюбив християн і щиро приймав Слово Боже. В будинку пристарілих було також багато лежачих людей, які не мають надії й уже просто доживають свій вік. Господь дав нам сили, терпіння і любові й до таких людей. Ми читали їм Слово Боже, і коли бачили, як у серцях цих людей зароджується надія, як на їх обличчях


Республіка Татарстан з’являється усмішка, це було справжнім чудом, за яке ми славили Бога! Також в цьому домі були люди, які нас не сприймали. Якось один чоловік Альберт і його співмешканка запитали нас: «Для чого ви це робите?» Почувши нашу відповідь, що це для Бога, заявив, що він – атеїст, а його

«дружина» продала свою душу дияволові. Важко було спілкуватися з цими людьми, але Господь давав нам мудрості, терпіння і любові. І слава Богові, ми бачили, які зміни Бог зробив у їхніх серцях. Через два тижні Альберт сказав: «Я вже став наполовину віруючим». Як ми раділи, коли вони підходили до нас, і просили ще поспівати з ними християнські пісні. А в день нашого від’їзду Альберт попросив написати для нього слова однієї пісні, яка його дуже торкнулася. Ось так працює Дух Святий в серцях людей. Так протягом дня ми працювали в будинку пристарілих, а ввечері спішили на стадіон або на футбольне поле, де грали в баскетбол або

футбол з місцевою молоддю та підлітками. Пізніше розповіли, хто ми і з якою метою приїхали. Крім того, проводили з ними спілкування, розповідали про себе, співали, грали в ігри, свідчили. Це гарне знайомство з підростаючим поколінням продовжується тепер спілкуванням по Інтернету. Фізично ми дуже втомлювалися, бо за день доводилося пішки долати 15-20 км, потім працювати, а ввечері мобілізувати всі сили, щоб іще 3 години грати у футбол, спілкуватися там з молоддю, підлітками, а ввечері з тими, хто приходив до нас. Майже щодня Бог дарував нам нові знайомства, хоча ми нікого не шукали, люди самі хотіли з нами познайомитися або приходили до нас у церкву. Серед них були і алкозалежні, і наркозалежні, і люди без постійного місця проживання і спортсмени, просто молодь, місцеві жителі.

у Бога звільнення. Через декілька днів ми зустріли Ваню. Він розповідав нам, що був військовим і Бог багато разів рятував його. Більшість друзів загинули, а він ще живий. Ми змогли засвідчити про Божу милість і любов, у якій він переконався. Ми вдячні Богу, що дозволив нам сіяти зерно правди в людські серця, поневолені гріхом. Деякі з них покаялися і потребують підтримки та духовного зросту. Ми молимося про те, щоб Господь вислав працівників на ниву Свою, які б продовжили працю з людьми в цьому далекому краї і зокрема в м. Мендзелінськ. Поїздка в Татарстан є для нас великим благословенням, хоча мали й випробування у вірі: диявол не міг спокійно дивитися на працю Божих дітей, тому атакував їх з усіх сторін. Надокучав хворобами, травмами, нашестям диких ос. Тим, хто їздив

Одного дня ми зустріли молодого хлопця Марата, який уже багато років просидів у тюрмі. Він був залежним і домагався, щоб ми купили йому алкогольний напій. Ми могли засвідчити йому про Бога. А ще зустріли одного чоловіка, Сашу, він підійшов до нас і попросив закурити. Цей чоловік мав бажання звільнитися, але не знав як, і звернувся до нас. Ми засвідчили йому, що може допомогти лиш Ісус. Він відповів: «Ісус? Я ніколи не чув про Нього». Ми запросили Сашу до нас, в молитовний будинок. Рома з Костею розповідали йому про Бога, читали разом Євангеліє, пізніше Саша молився, просячи

додому на день-два, ств��рював такі умови, щоб вони не змогли повернутися знову до Мєндзелінська. Дехто постраждав від інших людей за те, що проявив до нас прихильність. Однак силою нашого Господа, а Він з ласки Своєї милував нас, зміцняв і в усьому допомагав, ми все перемогли. Тому щиро вдячні всім, хто молився за нашу поїздку і працю. Тож, любі друзі, якщо Господь покличе вас до праці на ниві Божій в Татарстан, не гайте часу! Запевняємо, на вас чекають відкриті та щирі християни, та ще багато-багато тих, які ще зовсім не чули про Христа.

37

4/2012


музичне служіння

Присутнім на конференції була представлена структура музично-творчого комітету Волині та відповідальні за відділи: – навчальний – Л. В. Глинська; – вокально-хоровий – Л. В. Глинська; – оркестровий – Ю. Слива; – музичні групи – П. Ткачук, Г. Кічкін; – літературно-поетичний – П. Боско; – технічне забезпечення – Ю. Глинський; – фінансовий – В. Борщ.

27 жовтня в приміщенні церкви “Фіміам» відбулася обласна музична конференція, організована музичнотворчим комітетом Волинського об’єднання Церков ЄХБ. Конференція пройшла у піднесеній святковій атмосфері. Учасників вітав чудовою музикою камерний оркестр під керуванням Р.Вознюк. Розпочав конференцію словом настанови в.о. голови об’єднання церков ЄХБ Волині Ярослав Троць. Він привітав учасників конференції та підкреслив важливість музично-творчого служіння в церквах. Разом з музично співочим гуртом злилися у загальному співі, прославляючи Господа. Після прославлення до музичних служителів з проповіддю про зміст музики та співу у церкві звернувся заступник голови Волинського об’єднання церков Павло Карпук. Він показав, що Біблія говорить про музичне служіння, як про частину нашого поклоніння, прославлення Господа, музичну проповідь та виявлення нашого духовного стану перед Богом. Серце упокорюється перед хрестом Ісуса Христа і не може не славити Його. На конференцію були запрошені служителі з Союзу ЄХБ України. Зокрема Олександр Крещук – голова музично-творчого комітету України нашого братства, представив структуру всеукраїнського комітету. Були викладені плани, обговорені проблеми та запропоновано шляхи їх вирішення.

38

Музичних служителів на конференції привітав також відповідальний за музичне служіння у Львівській області В. Хлист. Учасники конференції насолоджувалися чудовим християнським співом гостей подружжя Валентина та Лілії Богачових. Після смачного обіду конференція продовжила свою роботу у секціях по відділах. Була надана інформація щодо музичної діяльності у церквах Волині по конкретних напрямках цього об’ємного служіння. Час пройшов у захоплюючих дискусіях та обговореннях, були представлені плани, дані змістовні відповіді на запитання щодо служіння. На завершення конференції її учасники підвели підсумки роботи в секціях та злилися у щирій вдячній молитві до Господа. О 16 год. в тому ж приміщенні церкви «Фіміам» відбулися випускні іспити вісьмох студентів Християнського музичного центру ВООЦ ЄХБ. Здача екзаменів проходила з участю чоловічого хору церкви «Дім Євангелія» (керівник – Л. Глинська) та студентів хорового відділу. Випускники навчання продемонстрували свої знання у керуванні церковним хором, після чого їм урочисто були вручені дипломи відповідальною за музичне служіння у Волинській області та керівником ХМЦ Л.В. Глинською. Викладачів та випускників з цією особливою подією вітали пастори церков, відповідальні служителі музичного відділу, керівник музично-творчого комітету Волині та Голова музичного служіння Союзу Церков ЄХБ України. Багато теплих та приємних слів вдячності було висловлено викладачам за навчання. Була музика, чудовий спів, квіти, посмішки. У всіх присутніх відчувалося почуття свята музики та співу, хвали Господу. На закінчення всіх присутніх чекала святкова вечеря в атмосфері радості та єдності. Музично-творче служіння у церквах живе та розвивається. Господь будує свою церкву із живого каміння, де живе Дух Святий. Віримо, що настане час, коли всі діти Божі зіллються в урочистій незрівнянній хвалі Господу в небесах, а поки – ми на земній дорозі і тому славимо Його своїми голосами та на музичних інструментах на землі. Тож, як закликає в Псалмі автор: «Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя!» (Пс.150:6).

Підготував Павло КАРПУК заступник голови ВООЦ ЄХБ


для дітей

С

утеніє. Лапаті сніжинки повільно вкривають землю. Біло навкруги. Тихо. У невеличкій хатинці весело блимають вогники гірлянд. Новорічна ялинка – запашна та пишна – дбайливо прикрашена дитячими руками, тішить око і душу. Неподалік від ялинки, навпроти пічки сидить юнак, і хоча йому вже майже сімнадцять, його худорлява постать, невисокий зріст та бліде обличчя видають його за тринадцятирічне хлоп'я. Сьогодні Різдво. В Андрія тепло й радісно на серці. Він з любов'ю оглядає свою кімнату. І хоча на нього понуро дивляться сірі стіни та убогі кутки, а в будинку холодно та порожньо, хлопець переповнений радістю. Адже тепер це – його дім! Напередодні він вигорнув з хати купу

сміття, усякого дрантя, порожніх пляшок… Побілив стіни, вимив долівку, почепив знайдену на горищі картину, купив зелену красуню та трохи прикрас. У кутку кімнати в пічці весело потріскують дрова. Грубка без дверцят, тому полум’я освітлює кімнату, даруючи тепло хлопчині. Це перше Андрієве Різдво у власній оселі, яка видається йому справжнім палацом: в уяві він ремонтує свій дім, обставляє затишними меблями… Як чудово було б в теплій, чистій та охайній хатинці жити разом з мамою та сестричкою! Та мама ось уже кілька років

39

як померла, сестричку удочерили хороші люди… Андрій підкладає дрова в пічку, заворожено дивиться на полум’я, а спогади минулого починають зринати в його зболеній пам'яті. Скільки себе пам’ятає, мама ніколи не жила разом з ним. Бабуся розповідала, що відразу після повернення з пологового будинку, вона поклала дитя на ліжко і пішла з дому… Жити своїм життям. Хоча назвати це життям важко: горілка, важкі похмілля, народження доньки, невдала спроба створити сім’ю, знову народження дітей, яких залишила чоловікові. Десь на цьому відрізкові життя її було позбавлено батьківських прав.

4/2012


для дітей

Перед очима Андрія постає образ матері і сльози починають поволі котитися по запалих щоках, капають на долівку, серце стискає туга. Він так любив свою матусю і хотів завжди бути поруч. Як Андрій тішився, коли вона була тверезою, коли просто міг її бачити. Він знав, що вона його любила! Чи просто понад усе цього бажав?!... Востаннє він бачив її у лікарні у важкому стані, без пам'яті, вона поривалася встати, сина не впізнавала… Як шкодував він, що не зміг сказати їй наостанок кілька теплих слів, обійняти… Андрій переводить погляд на ялинку, хоче перервати свої тужливі спогади, проте вони потужною хвилею знову накривають його свідомість. …Коли він пішов у перший клас у нього виявили паличку Коха. Він був маленький, кволий і виснажений. Відтоді його життя перенеслося у лікарні, санаторії на довгі дев'ять років. Коли хлопчина підріс, падчерка його дядька навчила його просити милостиню. Випрошені гроші хлопчик віддавав бабусі, яку теж дуже любив. Колись вона була вчителькою, деякий час працювала навіть директором сільської школи. Бабуся читала Андрію книжки, навчала правильно жити. Її також вже давно немає серед живих… Раптом хлопчина здригається. Його завжди лякала думка: що сталося б з ним, якби не та щаслива зустріч із жінкою, з екзотичним ім'ям, коли вони він стояв з простягнутою ручкою, одягнутий у лахміття. Чимало хороших людей допомагали йому у житті. Однак, це знайомство перевернуло його нужденне життя. Ця жінка не лише поклала гроші в його брудну тремтячу долоньку, але й розпитала його хто він, де живе… Відтоді вона стала його янголом-охоронцем, постійно дбаючи про нього. Вона завезла хлопчика до Києва, помістила у лікарню, де його вилікували від туберкульозу. Вона висилала йому різдвяні подарунки, купувала іграшки й нові речі, в період канікул забирала до себе додому – в столицю. А найважливіше те, що вона навчила його віри в Бога, любові до Нього, вклала в хлопчину бажання жити за Божими принципами.

Так Андрій пізнав, що Бог добрий та милосердний: Він не дав йому загинути в цьому жорстокому світі. А ось нещодавно – напередодні Різдва – Бог подарував Андрієві власний дім – постановою суду йому було присуджено половину будинку, де жила колись його мама. Яке це щастя – мати власний дах над головою, новорічну ялинку, свято!... Поступово обличчя хлопця стає спокійнішим, ще мить – і воно осяює внутрішнє світло: Андрій схиляє голову у молитві. Він дякує за те, що рано в житті навчився цінувати тепле слово, ласкаву щиру посмішку, добру пораду, одежину з чужого плеча, черствий кусень хліба. За те, що хоча на своєму недовгому віку він бачив багато зла, проте зрозумів, що воно не спроможне подолати добра. Також в молитві він обіцяє Богові, що, коли виросте, допомагатиме вбогим, стареньким, хворим. Ділитиметься добром і любов'ю, які дарував йому Господь через багатьох небайдужих до його горя людей. Вже через хвильку солодка дрімота огортає хлопчину й з мріями про майбутнє він вкладається спати. Різдвяна зірка, ласкаво усміхаючись, дивиться на нього крізь вікно… …З того вечора минуло два роки. Андрій виріс у вродливого юнака. Нині він здобуває фах електрика, планує продовжити навчання в

40

інституті. Постійно відвідує церкву, молиться, читає Слово Боже. З Божою допомогою, заощадивши свої сирітські гроші, хлопець провів до своєї оселі газ та встановив центральне опалення, поставив нові пластикові вікна. Завдяки щедрості одного бізнесмена, Бог облаштував йому чудову блакитну ванну кімнату (про яку той і мріяти не міг, навіть у ту незабутню різдвяну ніч!). Навчився Андрій господарювати: самотужки відремонтував кухню, навів лад навколо будинку. У майбутньому планує чесною працею заробити кошти на ремонт усього будинку. Спорудити пам’ятники на могилі мами й бабусі. А ще він мріє створити власну сім'ю, щоб любити і дбати про рідних людей, яких буде оберігати від усякого лиха, щоб його діток не спіткала його доля…

Рита КВАЧ, м. Почаїв


Христос грядущий

(закінчення, початок у ВХ 2-3 ’12) Таке ж славне Фаворне переображення чекає нас на горі Нового Єрусалиму: “І возніс мене в дусі на велику високу гору і показав мені велике місто Єрусалим, яке сходило з неба від Бога: воно мало славу Божу”... Бідна російська дівчина Лукерія, уражена важкою неміччю, увійде туди слідом за Христом: вона бачила у своєму віщому сні, що за нею хотіла увійти в рай якась жовта собачка, але остання не була допущенною у царство світла: жовта собачка ця була хвороба (“Живі мощі” Тургенева). У нас буде нова душа, нова свідомість: зараз ми живемо в часі, і тому спішимо і запізнюємося, і потрапляємо під ярмо турбот. Завтрашній день – там “часу вже більше не буде”. Як цим виправдовується вчення Канта про те, що час є лише форма нашої теперішньої свідомості?.. Але одна з найбільш радісних

сторін цього нового буття – це те, що душа наша не здатна буде грішити. Бо «є лише одна справжня печаль на землі, це печаль не бути святим”. І ті з нас, котрі знемагають від моральної боротьби, хай зміцняться усвідомленням цього нашого світлого майбутнього, коли не буде ні спокус, ні гріха. Тепер християнин є воїн, який хоч отримує рани, але не кидає зброї. Але там вже не буде ран. Жодна хмаринка найменшого і мимовільного гріха думки не буде затьмарювати нашого неба і закривати від нас споглядання дивного Сонця. Ми вигнані з раю, але колись ми повернемося до нього кращими, як були в ньому: в першому раю була лише наївна природна святість душі, що не знала зла – а тоді буде святість, яка перемогла зло, після пізнання добра і зла вона вільно вибрала добро і встояла у ньому. Тоді ми пізнаємо не лише щастя, яке завжди відносне і зазвичай егоїстичне – нам відкриється блаженство, досконала радість. Радість є співпадання дійсності з нашими бажаннями. Радість досконала там, де дійсність відповідає усім нашим заповітним високим устремлінням. Це і буде в новому світі. Там ті, хто плакали, пізнають блаженство утіхи, хто прагнув правди, задовольняться живою правдою. Тут Вона має притулок в яслах, тут Вона переслідувана і розіпнута – там Вона живе й царює. Якось у Москві я потрапив під слідство з приводу проповіді Євангелія і був ув’язнений. Одного разу мене в групі “політичних” перевели з тимчасової тюрми в постійну. Мої супутники були у великому відчаю. Вони мовчки товклися в передпокої тюрми, змучені і сумні, в чеканні, доки їх розведуть по камерах. Я дістав з кишені Біблію, і ось яке місце відкрилося саме собою: “Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують крику приставника. Малий і великий там рівні, і раб вільний від пана свого”(Йов.3:18-19). Так, там не буде ні лікарні, ні в’язниці, ні кладовища, які знівечують лице

41

цієї землі. Усі невирішені питання про несправедливі страждання, про свободу і необхідність, усі так звані “прокляті” питання будуть там вирішені, усі незрозумілі страждання виясняться – і ми благословимо Господа й скажемо: “Правий Ти, Господи, й праві шляхи Твої”. Це буде гімн з надр землі, який заспіває Богу все творіння – як чекає цього Іван Карамазов у Достоєвського. Згідно Апокаліпсису, вірні заспівають пісню Агнця. “Великі та чудні діла Твої, Господи Боже Вседержитель! Праведні й істині шляхи Твої, Царю Святих! Хто не побоїться Тебе, Господи і не прославить Ймення Твоє? Бо Ти один святий: усі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою, бо відкрились суди Твої!” (Об.15:3,4). Все, що розділяє людей, як ніч і море, і грань смерті, забереться, і ми знову побачимо тих, з котрими колись пережили скорботну розлуку. Ми побачимо Самого Бога, побачимо обличчя Його, побачимо Христа, як Він є. Не лише побачимо, але й будемо співучасниками Його вічного, Божественного Буття. І разом з Ним будемо мати участь у вічній радісній творчості. Бо мучиться душа не тільки за тим, щоб бачити красу, але щоб і бути в ній, і не лише бути, але й творити в красі. Тоді у всьому ми будемо подібними до Нього – у Його всезнанні, всемогутності і блаженстві. Тоді “Бог буде все у всьому”. Він буде царювати по всій землі. До цих пір Царство Боже проявилося досконало лише в Христі, потім воно завойовувало своє місце в кожній душі; а тоді воно простягнеться до меж соціального космічного боговладя (теократії) і охопить усю землю і все буття. “І не будуть робити зла і шкоди на всій горі Моїй: бо вся земля буде наповнена знанням Господа, як води наповняють море (Див. В.Соловйова: “Життєва драма Платона”). В історичному процесі будуть зняті сім печаток, і сім золотих чаш гніву Божого будуть вилиті на землю, і прозвучать сім великих трубних кличів. “В ті дні, коли заголосить сьомий Ангел, коли він затрубить, звершиться тайна Божа, як Він благовістив рабам Своїм пророкам” (Об. 10:7) В чому ж ця таємниця, загадка і смисл буття? І сьомий Ангел затрубив і полинули небом сильні голоси, що казали: Царство світу зробилося Царством Господа нашого і Христа Його, і буде царювати у всі віки віків” (Об.11:15). Тоді ми побачимо, що

4/2012


наші сподвижники

весь смисл буття захований в цьому виявленні Бога в людині та в природі. І тому, що Бог буде царювати, будуть царювати всі, хто з Богом. Це не буде мертвий спокій нерухомого буття: “вони будуть служити перед престолом Його день і ніч”. “Бог буде все у всьому”… В цьому новому Єрусалимі не буде храму: Сам Бог – храм Його і Агнець. Весь всесвіт буде храмом, тому що Бог буде не тільки над усім, але і у всьому. Як в океані кожна краплина живе вібраціями безмірної водної стихії, так і там буде взаємне проникнення, спілкування і відчуття всього багатогранного і різнокольорового буття в кожному. “Natura toto in minimis existis”; за висловлюванням Сведенборга. Вся природа існує і тепер в кожній найменшій своїй частині. Тоді недосяжний Бог, Його повнота, буде відчуватися кожним. Туди принесуть славу і честь усіх народів уся краса художньої творчості і подвигів святості та глибина мудрості буде там – і вона буде набутком кожного. У кожній найменшій краплині буття і свідомості відобразиться краса вогняних крил ангелів і Фаворне світло Господнє. “Тоді мудрі будуть сяяти, як світила на тверді і ті, що повернули багатьох до правди – як зорі, навіки, назавжди” (Дан.12:3). Ті, хто брали участь у Христових стражданнях, радітимуть тоді і торжествуватимуть у явленні слави Його.” “Радість вічна над головами їх, а печаль і зітхання зникнуть”. Колись на землі, на порозі істинного буття, вони “краще захотіли страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду”. Вони вибрали бути “позбавленими голови за свідоцтво Ісуса і за слово Боже і не поклонилися звіру. Це “люди віри”, які шукають небесного. В цей день вони не тільки побачать Його, але ця слава відкриється у них; вони не тільки побачать “Царя в красі Його”, але й самі зодягнуться у вісон царської краси. “І чув я немов би голос багаточисельного народу, немов би шум великих вод, як би голос громів сильних, що казали: алілуя! Бо царює Господь Бог Вседержитель. «Будемо радіти й веселитись і віддамо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і наречена Його приготувала себе. І дано їй зодягнутися у вісон чистий і світлий, вісон же є праведність святих. І сказав мені Ангел: напиши: “блаженні звані на шлюбну

вечерю Агнця.” І сказав мені: ці суть істинні слова Божі” (Об.19:6,9). Туди принесуть вінці свої всі, хто творив красу творення мистецтва або духовного подвигу. “Хто сіє зі слізьми, буде жати з радістю”. Там, у Царстві слави, будуть сонми і натовпи людей, осяяних неземним світлом: “після цього глянув я, і ось велика кількість людей, що їх ніхто ні міг перерахувати, зі всіх племен і колін, і народів, і мов стояли перед престолом і перед Агнцем у білих одежах і з пальмовим віттям у руках… Вони омили одежі свої і вибілили одежі свої Кров’ю Агнця; за це вони перебувають нині перед престолом Бога і служать Йому день і ніч, і Сидячий на престолі буде перебувати в них; вони не будуть вже прагнути їсти і пити, і не буде палити сонце і ніяка спека: бо Агнець, який посеред престолу, буде пасти їх і водити їх на ниви, і водити їх на нові джерела води, і витре Бог усяку сльозу з очей їх” (Об.19:6-9). Тоді збудеться слово Христа: “Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу і заходу і ��удуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному” (Об.7:9,14-17). І багато з тих, кого ми в своєму вузькому віровизнаному правовір’ї вважали загиблими, єретиками і сектантами – тільки тому, що вони йшли іншим шляхом до Христа, ніж ми, будуть там, бо у “Отця Мого осель багато”, і багато доріг ведуть до Христа. Лише Сам Христос є єдиний шлях: “Я є шлях, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ів.14:6). В Новий Єрусалим “не ввійде ніщо нечисте, і ніхто, відданий мерзоті та неправді, а лише ті, які записані в Агнця у книзі життя”(Об.21:27). “Немає іншого імені під небом, даного людям, через яке належало б спастися” (Д.А.4:12). Цей шлях вузький, визначений і єдиний, як єдина істина й життя: але мудрість любові повинна навчити нас поєднувати вузькість шляху і ширину серця. «Ось, скинія Бога з людьми»… В особі Ісуса явила світові Боголюдина. А тоді, в останній день, відкриється таємниця єднання людства з Богом, “Боголюдство”. Всі, хто прагне правди і все живе зітхає за цим великим останнім звершенням, за кінцевим Богоявленням. “Підійміть ворота, верхи ваші, і підніміться, двері вічні, і увійде Цар Слави”. “Ти прекрасніший від синів людських; благодать виливається з вуст Твоїх; тому благословив Тебе Бог навіки. Підпережи себе по стег-

42

нах мечем Твоїм, Сильний, славою Твоєю і красою Твоєю” (Пс.44:3-4). Цією славою, духом вуст Своїх, Він вб’є нечестивого, як Він умертвив пекло сяйвом Божества, коли зійшов у царство темряви визволити тих, хто чекав Його. І тепер чекає Його приходу кожна жива людська душа. Невимовний сум і душа російського народу знемагає в очікуванні великого Дня. Вся жизнь лишь страданье, Ветра стон в ветвях берёз, Но из крови и рыданья Вырастает ожиданье Царства Твоего, Христос. Та і “все творіння з надією чекає відкриття синів Божих”, коли виявлена буде справжня царственна природа людини. Усі сльози і скорботи землі, всі стогони і зітхання, які линуть від землі до неба, містять в глибині своїй одну молитву: “Хай прийде Царство Твоє!” Але любов Бога до всіх людей відкладає прихід цього дня. “Не гається Господь з виконанням обітниць… але довготерпить нас, не бажаючи, щоб хто загинув, але щоб усі прийшли до покаяння” (1Петра 3:9). Ця ж богоподібна любов вкладала в уста древніх християн молитву “за продовження кінця” (de mora finis). ВСЕСВІТНЄ ЧЕКАННЯ СУДУ На південно-східній частині Єрусалиму знаходиться долина Йосафата. Недалеко возвеличується Єлеонська гора. Сюди, згідно біблійного пророцтва, зійде Господь. В теперішній час у названій долині знаходиться кладовище; християни, іудеї та магометани прагнуть бути похороненими тут, ближче до місця Його приходу. Хоча вони по-різному вірять у Месію, але всіх їх об’єднує віра в прийдешній день заплати. І не тільки представники цих трьох релігій вірять в останній суд – але ця віра є невід’ємною необхідністю кожної душевно здорової людини; їй властиве усвідомлення свободи вибору і моральної відповідальності. Буття Бога, свобода волі і безсмертя душі вимагається (постулірується) моральною свідомістю людини, її совістю, як вже вчив філософ Кант. Краще сказати, необхідність останнього звіту, що чекає нас, настільки зрозуміла всім людям, наскільки притаманна їм совість. Але не менше, як совість, близький усім людям і образ Христа – бо Він є “Світло Істинне, Яке освітлює кожну людину, яка приходить у


Христос грядущий світ”. Він знайомий і магометанам, і поганам, і навіть атеїстам. І тому сказано: “і побачать Його всяке око, і заридають перед Ним усі племена земні”. “Немає створіння сокровенного від Нього і відкрито перед очима Його: Йому дамо звіт”. МОРАЛЬНИЙ ЗМІСТ ЕСХАТОЛОГІЇ “Усе, про що не змовчує згідно Божої волі Священне Писання, про це і ми не можемо мовчати, і ви повинні про це слухати,” – говорив блаженний Августин. Те, що відкрито людству про майбутнє, повідомляється у пророцтвах Біблії не для задоволення марнотної цікавості. Нам можуть заперечити, що подібні повідомлення про швидкий кінець уже зустрічалися в історії, навіть намічався рік і день кінця світу, а в результаті такі проповіді викликали нездорове збудження в народі, відволікаючи його від насущної повсякденної роботи. Строк проходив, і марні очікування викликали розчарування і насмішки серед людей. Посилаючись на ці невдалі і, до речі, небіблійні спроби точно визначити день приходу Христа, Котрий попередив, що ніхто не знає ні дня, ні години Його повернення, – люди нашого часу не більш байдужо ставляться до пророцтв. Але й ця байдужість також передбачена в Біблії. Тут ми додамо до місць, приведених вище, про такий рід невір’я, слова апостола Петра: “Перш за все знайте, що в останні дні з’являться “із насмішками глузії”, що ходитимуть за своїми пожадливостями та й скажуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння”. І далі додає: “Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але довготерпить нас, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття”. (2Петра 3:3,4) Нам скажуть ще: “Ви залякуєте подібними речами людей”. Але, коли в домі пожежа і люди безпечно сплять, скажіть, що краще: заколихати сплячих колисковими піснями чи викликати в них спасаючий страх, який змушує їх миттю зібратися і кинутися геть з палаючого будинку? Як сказано вище, в 1905 році трапилася відома катастрофа з містом Сен-П’єр на острові Мартиніка. Це квітуче місто з населенням 25 тисяч людей було розміщене недалеко від гори, яка раптом почала викидати вогонь і лаву. Жителі були в паніці.

Але вчена комісія опублікувала заспокійливе роз’яснення: характер лави, форма і величина кратера та інші ознаки, згідно точних наукових досліджень, свідчать про відсутність якоїсь небезпеки, і тому мешканці можуть спокійно залишатися на місцях. Але катастрофа все ж відбулася: виверження раптом набуло таких гігантських розмірів, що за свідченням преси, горіло повітря (загорівся водень) і майже всі жителі загинули. Відомо, що деякі християни не повірили вченим об’явам і вчасно врятувалися: вони знали своїм внутрішнім чуттям показники іншого роду, будучи свідками кричущої без моральності, яка проявлялася в цьому місті, не зупиняючись навіть перед знущанням над хресними стражданнями Христа. Хто ж відволікав тоді людей від реальності: ті, хто покладався на свій здоровий глузд і практицизм чи ті, хто “дивився на невидиме”? А тим, хто дорікає нас за те, що ми відволікаємо людей від реального трудового життя, від теперішнього в сторону невідомого майбутнього, від земного до небесного, ми поставимо зі свого боку запитання: яке з двох переконань пробуджує людину до творчої діяльності і моральної відповідальності – віра, яка чекає, що прийде “Господар дому, який доручив кожному свою справу” і нелицемірно вимагає звіту в кожного з нас, чи невір’я, яке проголошує; “Станем їсти і пити, бо завтра помремо!” (Бо “якщо немає безсмертя, то все дозволено”). Чудово, що самі послання апостола Павла до Солунян, присвячено одкровенням про другий прихід Христа, закінчаться заповітом, який позичений сучасним матеріальним комунізмом в якості трудового девізу: “якщо хто не хоче працювати, хай і не їсть” (2Сол.3:10). Саме ці слова і викарбувані на пам’ятнику революції в Москві, і вони виражають одну з основ радянської конституції. Там, на полях… на передовій лінії… ми чули вже глухий гуркіт і бачили спалахи блискавки, грізні предвісники майбутньої всесвітньої грози, останньої боротьби Христа і Антихриста. Там же ми бачили тихий відсвіт зорі займання нового дня… Ми прийшли сюди, на захід, з горючого будинку і не можемо не сказати нашим братам в Європі: і ви живете в тому ж домі! І у вас пахне горілим; правда “не на дахах будинків, але в розумі; у вашій теології, філософії, у вашому буржуазному

43

християнстві, їх представники заколихують вас колисковими піснями позитивізму, модернізму та інших зручних теорій. У наші дні ми не кажемо, що ми віримо в пророцтва Біблії про кінець, ми знаємо їх правду, ми бачимо і відчуваємо їх незаперечну, очевидну істину. “Народи працюють для вогню, і племена мучать себе даремно”. “Земля і всі діла на ній згорять” (Подививіться картину Реріха, яка зображує світ в океані бурхливого полум’я). Культура все більше вироджується, переходячи від вічного до тимчасового, від духовного до зовнішнього, від істотного і суттєвого до привидного, від дійсного життя до снів і мрій. І люди в сліпому самозабутті тупцюють на краю смерті та святкують під час чуми. О, как хотелось мне смутить весёлость их И бросить им в глаза железный стих, Облитый горечью и злостью! В цих словах страждання російського поета. Але, тепер мало таких хворих почуттів та їдких слів. Потрібні нелюдські, пророчі слова, які горіли б вогнем всесвітньої любові, що сходить сльозами світової скорботи. “Ридає серце моє за Моавом”. “О, хто дасть голові моїй воду і очам моїм джерела сліз! Я б плакав день і ніч за переможених дочок народу мого!» (Єр.9). Ще задовго до революції – Леонід Андрєєв написав під враженням Апокаліпсису свій загадковий твір “Чорні маски”. Душа людини (в особі юного гер��ога Лоренцо) відчуває себе викритою в усіх своїх чорних масках, в низьких гріховних пожадливостях – у світлі грядущого дня. Христос йде “Очі у Нього, як полум’я вогняне, і волосся, як клубки золотистого диму”. “На коліна, лицарі та дами, перед лицем Господа, Владики неба і землі,” – вигукує герцог в екстазі; (перед цим він підпалює свій замок, шукаючи свободи від чорних жадань в морі очищаючого полум’я. Так, новий день “в огні відкривається”, “проходить образ світу цього”, – це вічувають не лише пророки, не тільки проповідники, але й світські мислителі. Євангеліє перекладається не лише на мови всіх народів, але воно також витлумачується на мові всіх сфер людського духу – його вплив все більше проникає в сучасну поезію і науку (так, як і дух антихриста).

4/2012


наші сподвижники

ЩО Ж НАМ РОБИТИ? «І побачив я другого Ангола, який летів посеред неба, він мав вічне Євангеліє, щоб благовістити живучим на землі і усякому племені та коліну, і язику, і народу; і говорив він гучним голосом: бійтеся Бога і віддайте Йому славу, бо настав час суду Його, і поклоніться сотворившому небо і землю, і море, і джерела вод» (Об.14:6,7). Перед першим явленням Христа народу суворий Іван Хреститель проповідував у пустелі юдейській: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!” Тепер, перед другим приходом Христа, знову повинна відродитися пекуча спрага глибокого, цілісного покаяння, яке має зробити нас готовими до Його зустрічі. Але, скажуть нам, якщо все вже провіщено, то значить, все визначено – кому спастись і кому загинути, кому бути по правий бік, кому по лівий в день Суду; а в такому випадку, яке значення має покаяння і приготування? Невже воля людини довільна? Невже не скована вона вічним визначенням або тим, що називається долею? “Чому бути, тому не минути.” Хто так роздумує, той забуває, що пророцтва Біблії про покару і суд мають дещо умовний, попереджуючий зміст, не фатальний, а динамічний (Є.Н.Трубєчцкой “Смисл Жизни»), не сковуючий волю людини, а той, що рухає її, спонукає і попереджує. “Деколи я скажу про якийсь народ і царство, що викореню,… і погублю його, але якщо народ цей, на який Я це промовив, відвернеться від злих справ своїх, Я відкладу те зло, яке думав зробити йому. А деколи скажу про якийсь народ і царство, що влаштую і утверджу його; але якщо він буде робити зле перед очима Моїми і не буде слухатися голосу Мого, Я відміню те добре, яким хотів доброчинствувати йому” (Єр.18:7-10). Адже так і трапилось в історії Ніневії. Пророк Йона прийшов у пишне поганське місто, повне гріха і розпусти і передвістив від імені Бога: “Через сорок днів Ніневія буде зруйнована”. Але народ покаявся, і Ніневія була помилувана, пророцтво виконалось, але немов у новому, іншому значенні. Стара Ніневія, столиця гріха і зла, була знищена, але не гнівом Божим, а покаянням людей через сорок днів була вже друга Ніневія, преображена і очищена в огні пекучого розкаяння… Кожен із нас, хто зараз відкидає Христа, в очах Божих, які бачать

майбутнє, вже стоїть по лівий бік, серед призначених на загибель; але якщо така людина змінить зараз своє ставлення до Христа, то цим самим міняється і її місце, яке вона буде займати в цей грядущий день. ДВІ ЗУСТРІЧІ Кожного з нас, без винятку, чекає дві зустрічі. Перша зустріч – з Антихристом. Чи впізнаємо ми його? Це буде нелегко. Адже він не буде зеленого кольору і з одним оком на лобі! Сила темряви, втілена в ньому, буде використовувати всі зусилля, щоб “сатана був ангелом світла”, його розум, краса, чарівність, гуманність будуть приваблювати людей. “Бо для того, щоб бути прийнятим, потрібно бути приємним”, – каже Володимир Соловйов у своїй “Повісті про Антихриста”. Він буде творити чуда, щоб “звабити, якщо можна, і вибраних” (Мр.13:22). Він захоче бути схожим на Христа. “Його лжепророк” “має роги, немов у ягнята” (гр. Слово “антихрист” означає не лише противник Христа, але і Його замісник, заміна Христа). “Хто не зі Мною, той проти Мене” (бути проти Христа і означає мати у собі дух Антихриста, противника Христа і неодмінно жити якоюсь заміною Христа). І кожен, хто має цей дух супротиву, стихійно захопиться своїм першооброзом, Антихристом. Христос каже: “Я прийшов в Ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене, а якщо інший прийде в ім’я своє, його приймете” (Ів. 5:43). Ці слова були сказані релігійним людям, ортодоксальним юдеям, і вони зберігають свою силу щодо всякого самоутвердження і егоїзму, хоча б він і був релігійним. Антихрист через лжепророка буде закріпачувати людей духовно. «І чудесами, які дано було йому творити перед звіром, він спокушує живучих на землі»... Він закріпачує волю і думку людей, кладе знака на праву руку їх або на чоло їх. “І нікому не можна буде ні купувати, ні продавати, крім того, хто має цей знак, або ім’я звіра, або число імені його”. І буде “вбитий кожний, хто не буде поклонятися образу звіра”. Страшні тюрми, не вогнища і хрести, бо вони дають лише вічну славу мученикам і радість постраждати за любого Вчителя і Господа – страшний тонкий духовний яд, який зваблює неосвічену і маловірну душу личиною добра, поневолюючи, як

44

колись в раю, “пожадливістю плоті, пожадливістю очей” витонченим і непомітним духовним впливом – “гордістю життєвою”. І ще чекає нас усіх зустріч із Христом. Ми, звичайно, всі впізнаємо Його, Він прийде не в образі бідного раба і не в терновому вінку, а у славі, зі святими ангелами. Але чи визнає Він нас Своїми? А чи ми, або навіть ті з нас, які іменем Його пророкували і чудеса творили, почуємо раптом суворе слово: “Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, ті, що робите беззаконня” (Мт.7:23). “Коли господар дому встане і закриє двері, тоді ви, стоячи за дверима, будете стукати і казати: “Господи, відкрий нам”. Але Він скаже у відповідь: «Не знаю вас, звідки ви». Тоді скажете: “Ми їли ти пили перед Тобою, і на вулицях наших навчав Ти”. Але Він скаже: “Кажу ж вам: не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі, хто робить неправду” (Лук.13:25-27). Не тоді, а зараз ми повинні запитати себе: чи готові ми з’явитися перед великим білим престолом, в пронизуючих променях якого відкриється усе наше таємне? Чи зодягнені ми в одяг, вибілений кров’ю Агнця, яка в очах Божих робить “існуюче неіснуючим”? Чи належимо ми Христу, як “не свої”, але куплені дорогою ціною? Чи можемо ми разом з апостолом Павлом сказати: “у Христі ми маємо викуплення кров’ю Його, прощення гріхів багатством благодаті Його”? “Істинно, істинно кажу вам: хто слухає слово Моє і вірить у Того, Хто послав Мене, має життя вічне і на суд не приходить, але перейшов від смерті до життя” (Ів.5:24). Чи перейшли ми ту межу між життям і смертю? Чи записані ми в книгу життя у Агнця, заколеного від створення світу”? Чи нам належить побачити лише книгу власного життя у всьому її оголеному жахові – осуджуючу нас усім нашим минулим, кожною таємною думкою і кожними ділом неправди? Тим, хто надіється увійти в царство світла в одежі своєї власної праведності, Він скаже: “Друже, як ти прийшов сюди не в шлюбній одежі?” І не знайдеться у нас ніякої відповіді та виправдання – і ми будемо мовчати, засуджені своєю власною совістю і нашим одягом, який при всій нашій праведності буде виразною чорною плямою на фоні небесного бенкету, сяючого білосніжними ризами викуплених. Так мовчав гість за трапезою


Христос грядущий зображеного в Євангелії Царського шлюбного бенкету: він прийшов на торжество в своїй власній одежі, не прийнявши шлюбної одежі, яка пропонувалася званим. Чи маємо ми в собі нове життя цього прийдешнього буття, яке виражається перш за все у здатності любити, прощати, служити до самозабуття, спілкуватися, розчинятися без залишку в житті інших, спалювати себе повністю на жертовнику служіння? Чи відроджені ми до цього нового, одухотвореного, небесного життя – чи ми всі лиш поміщанськи “животіємо”, по-рабськи слідуючи повелінням плоті та крові? “Але “плоть і кров не можуть наслідувати Царства Божого”. О, як би хотілося відчути і виразити всю силу пророчого гніву і пророчої любові, якими дихає вічне Слово Боже, і сказати всім – і віруючим, і невіруючим про цей великий грядущий день, який – хочемо ми чи не хочемо, – насувається з кожною миттю на всю землю і на кожну людську душу, загрожуючи кожного застати зненацька! Серед атеїстів є добросовісні і ті, хто насправді сумнівається, як Ніцше, який “вночі підкрадався з квітами на могилу свого божества”; вони потайки сумують і томляться за вічною божественною правдою, заразом відкидаючи не Бога, а людську думку про Нього. До них перше всього, та й до всіх невіруючих хочеться звернутися словом Христа: “Доки світло з вами, віруйте в світло і будьте синами світла”. Вибір ще представлений кожному, ще не закінчився день людини. Ще не закінчився “день твій”, доки можна говорити “нині”, доки можна вільною волею відкинути себе і прийняти Христа, Його прощаючу і відроджуючу любов. Там, в майбутньому, за гранню смерті, вже не буде вільного вибору – там лише продовження у вічності того, що тут розпочато і визначено у часі. Немає нових вирішуючих можливостей і будь-якого перевтілення, яке провіщають деякі мрійливі, ні на чому не основані теорії. “І як людям повинно одного разу померти, а потім суд, так і Христос, колись принісши Себе в жертву, щоб понести гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для чекаючих Його для спасіння” (Євр.9:27-29). Увесь смисл життя на землі по-

лягає в тому, щоб відшукати і вільно прийняти Бога. Поза цим завданням – життя є нісенітниця, невитриманим екзаменом, даремною працею, “марнота марнот і томління духа”. Ще в глибокій давнині Бог сказав через Мойсея: “ У свідки перед вами закликаю небо і землю: життя і смерть запропонував Я тобі, благословення і прокляття. Вибери життя, щоб жив ти і наслідя твоє” (Повт.Зак.30:9). Бог не лише пропонує свободу вибору і можливість виконання великого завдання життя: Він Сам йде до людини в образі Божественного Мандрівника, людьми відкинутого, стукає до неї; і тепер вже не в цьому стоїть завдання людини, як було до Різдва Христового – щоб шукати Бога, а лише в тому, щоб прийняти Його. “Ось стою за дверима і стукаю. Якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і буду вечеряти з ним і він зі Мною. Переможцеві дам сісти зі Мною на престолі Моєму”... Чи впізнаєш Царя Слави в образі мандрівника? Чи приймеш Його тепер, як Свого Спасителя і Господа? Або, подібно Великому Інквізитору, скажеш Йому: “Іди, Ти нам заважаєш”. Підеш за “Правдою Розіп’ятого або за силою розпинаючого”? В цьому визначається уся твоя духовна питома вага, вся правда твого життя, твоїх шукань і сумнівів. Бог в образі любові, розіп’ятий на хресті, простягає пробиті руки всьому світу. Широко відкриті двері Царства Божого – і кожен, хто використовує зусилля, входить у них. “Прийди і ти, і пий з нами вино радості нової”, на бенкеті небесної Кани Галилейської, куди кличе Альошу старий Зосима (в Достоєвського) “Чого ховаєшся?” Чого ховаєшся за дверима неправдивих теорій і виправдань? Не Бог приховує Себе від нас, але ми приховуємо себе від Бога, як колись Адам, соромлячись свого гріха, ховався в раю за деревами. “Хто переконав вас втікати від майбутнього гніву?” – говорив до фарисеїв Іван Хреститель. Нікуди бігти людині від Бога. Єдине місце, куди можна втекти – це власне до Бога, туди, до підніжжя Голгофи, де сталося примирення Бога з людиною в особі невинного Страждальця – Боголюдини. “Бог у Христі примирив із Собою Світ, не зважаючи на його провини… Отже, ми – посли від імені Христа, і ніби Сам Бог благає через

45

нас: “від Христового імені просимо: примиріться з Богом. Бо Того, Хто не відав гріха, Він зробив для нас жертвою за гріх, щоб ми в Ньому зробилися праведними перед Богом” (2Кор.5:19-20). АПОКАЛІПСИЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО “Зберіть до Мене святих Моїх, які вступили в завіт зі Мною за жертви” (Пс.49:5). Цей Божий заклик лунає для тих, хто вже вкусив сил майбутнього віку і пізнав любов Христа. Що скажемо ми, віруючі про свою віру і життя у світлі грядущого дня, коли ми побачимо Його, як Він є? “Бо всім нам потрібно з’явитися перед судовим престолом Хрестовим, щоб кожному отримати відповідно того, що він зробив, живучи в тілі, добре чи погане” (2Кор.5:10). Ми стали на сторону Христа, ми отримали Його благодатну силу, ми прийняли завіт будувати Його Царство. І ось тоді буде зважена вся цінність, чистота і жертовність нашого служіння і нашої вірності: на якій основі ми будували і чим ми жертвували для цього будівництва? “Кожен дивися, як будуєш. Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос. Будує хто з вас на цій основі з золота, срібла, дорогоцінного камінння, дерева, сіна, соломи – кожного справа виявиться; бо день покаже, тому, що в огні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно є” (1Кор.3:10-13). Чи багато кладемо в свою роботу для Христа чистого золота любові і самозречення? Чи багато перлин і срібла, сердечних сліз молитви і співчуття? Чи багато матеріальних жертв для допомоги бездомним, для служіння любові, для поширення Євангелія? Адже, “гроші – це найменше, що ми можемо дати!” І Бог враховує нашу жертовність не тим, що ми дали, а тим, що залишили собі. Одне вірно і неминуче: сіно і солома добрих намірів, пустих обіцянок і гарних слів згорять у вогняному випробуванні того дня. О, якби ми пройнялися пророцьким відчуттям близькості та величі того дня, думка про який ворушила священним жахом біле волосся на голові старця Іоанна, коли він писав на острові Патмос свої вогняні слова про останнє апокаліпсичне християнство. “Знаю діла твої і працю твою і терпіння твоє… Але маю проти тебе

4/2012


наші сподвижники

те, що ти залишив першу любов твою”, – говорив Христос (Об. 2:4). Адже без неї, без всепоглинаючої палаючої любові, не можна буде нам вільно дихати в царстві любові, де замовкнуть язики і знання змаліє; там, де не потрібно буде ні знання всіх таємниць, ні чудотворної могутності, ні пророчого ясновидіння, бо тоді тайна Божа вже звершиться; забереться хвороба і смерть, які можуть бути предметом чуда; не буде вже ні часу, ні самого майбутнього, в яке проникає пророче всебачення, але буде лише чудо, радість і життя, бо Бог буде у всьому. Релігія є проявом пошуку Бога. Християнство є любов’ю до Христа; не думка про любов, не згадка про колишню любов, а та сама перша любов до Нього, трепетне і цілісне устремління до Христа, як в перший день покаяння. Хліб показний на вівтарі священика повинен бути завжди свіжим, а не черствим і запліснявілим. Згадаймо, як ми тоді любили Його і у Ньому – весь світ, друзів, і ворогів! Згадаймо не лише наше особисте первісне піднесене християнство, але й першохристиянство всієї церкви, першу любов нареченої до свого небесного Нареченого; як вона горіла тоді жагою жити і вмирати в ім’я Христа, вся охоплена чеканням зустрічі з Грядущим Господом! Центром, душею і священним пориванням цієї любові були не догмати, не форми, не ідеї – а Сам Христос. “Коханий мій належить мені, а я Йому; Він пасеться між лілеями”. У цей ранок, коли Господь з’явився учням на березі Тиверіадського озера, Він поставив лише одне запитання апостолу Петру: “ Симон Йонин, чи ти любиш Мене?” І запитав його тричі про це. І тепер Він звертається з цим запитанням до кожного з нас, тому що в цій любові – все наше життя і наша вічність. Тільки ця любов переможе Антихриста і встоїть супроти всіх його могутніх спокус. “Я прийшов в ім’я Отця Мого, і ви не приймаєте Мене, а якщо інший прийде в ім’я своє, його приймете”. Згадаймо, як про цю перемогу зла говорить Володимир Соловйов у своїй “Повісті про Антихриста”. У цьому релігійно-філософському творі автор намагається намалювати картину зустрічі Антихриста і трьох християнських церков – католицької,

православної і протестантської. “Імператор, ставши коло трону з величною поблажливістю простягнувши руку, промовив гучним і приємним голосом: “Християни всіх полків! Улюблені мої піддані й брати! Від початку мого царювання, яке Вишній благословив такими чудними і славними ділами, я ні разу не мав приводу бути вами незадоволений; ви завжди виконували свій обов’язок у вірі та совісті, але мені цього мало. Моя щира любов до вас, брати улюблені, прагне взаємності… Християни, чим би я вас міг ощасливити? Що дати вам, не як моїм підданим, а як одновірним братам моїм? Християни, скажіть мені, що для вас найдорожче в християнстві?” А потім він нагадує католикам, що для них найдорожче в християнстві духовний авторитет, в особі римського первосвященика, і тут же оголошує про встановлення папства зі всіма його правами і древньою величчю на престолі в Римі. Тоді більшість католицького духовенства і мирян переходить на сторону Імператора. Для православних, яким, за словами Імператора, “найдорожче в християнстві його священні передання, старі символи, старі пісні та молитви, ікони і чин богослужіння”, він утворює в Константинополі “всесвітній музей християнської археології з метою зібрання, вивчення і збереження усяких пам’ятників церковної давності”. І після цього більшість православних ієрархів, священиків, монахів і мирян переходить на сторону правителя. Звертаючись до протестантів, які “більше всього цінують у християнстві особисту впевненість в істині та вільне вивчення Писання, “імператор “підписує установу всесвітнього інституту для вільного вивчення Священного Писання зі всіх можливих боків і у всіх можливих напрямках. (Імператор має, виходить, шанований титул доктора теології, піднесений йому Тюбінгенським Університетом за написаний ним твір по богослов’ю). Більше половини вчених теологів перейшли на сторону Імператора. Зі всіх трьох церков не пішли за спокусником групи віруючих, які тепер зблизились між собою і тіснилися біля старця Іоанна, папи Петра і професора Павла. Звертаючись до них, Імператор повторює сумним голосом своє запитання: “Скажіть мені самі, ви, християни, залишені більшістю своїх братів і вождів, засу-

46

джені народним почуттям: що найдорожче для вас в християнстві?” “Тут, наче біла свічка, піднявся старець Іоанн: “Великий Пане! Найдорожче для нас в християнстві – Сам Христос – Він Сам, а від Нього все, бо ми знаємо, що в Ньому панує вся повнота Божа тілесно… І на питання твоє, що можеш зробити для нас, ось наша пряма відповідь: визнай (сповідуй) тут тепер пер��д нами Ісуса Христа, Сина Божого, що у плоті прийшов, воскрес і знову прийде – сповідуй Його, і ми з любо’ю приймемо тебе, як істинно Його другий славний прихід!” І ось тут відкривається тепер, що на чолі народу і всесвітнього собору стоїть Антихрист… І, звичайно, недостатньо буде одного правовірного догматичного визнання Божественності Ісуса Христа – його мають і біси, але потрібна буде дійсна велика любов до Нього, послух Христу і слову Його. Бо, якщо слухняність без любові є мертвим законництвом, то і любов без послуху є нездорова сентиментальність, прикриваюча лише любов до самого себе, і та, що веде до беззаконня. Це і є та єресь ніколаїтів, яка згадується в Апокаліпсисі (ніколаїти, послідовники диякона Миколая Антіохійського, неправильно вчили про свободу віруючих, так, що вона переходила в розпусту, “ставши приводом догоджання плоті”). Якщо Христос у нас не на першому місці, то Його зовсім немає у нас – залишається хіба лише Його назва і зовнішнє зображення. Тому апокаліпсичне християнство, усвідомлене апостолом Іоанном в світлі Грядущого Дня, так яскраво кличе до цілісності словами Христа: “Ти ні холодний, ні гарячий! О, якби ти був холодний або гарячий! Але якщо ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з вуст Моїх!” Любов до Христа палаюча, перемагаюча, жертовна – це християнство перших і останніх років. Про тих, хто сповідує таке християнство, говорить Апокаліпсис: “Вони перемогли його (антихриста) кров’ю Агнця і словом свідоцтва свого і не возлюбили душі своєї навіть до смерті. Це народ, який віддав душу свою на смерть”, смертники Христові, для яких “життя – Христос, а смерть надбання”. Їх вірність, навіть до крові, знову прикрасить вінцями мучеників Церкву останніх днів. Ми часто живемо так, немов


Христос грядущий немає Живого Христа: знову ми падаємо під тягарем минулого, немов Христос не був розіп’ятий і Своєю пречистою кров’ю не обмив усі наші провини; ми зітхаємо під тягарем турбот і гнітючої самотності, немов Він не воскрес і не перебуває з нами у всі дні, згідно Своєї обітниці; ми живемо з такими тривогами про майбутнє, з такими планами і очікуваннями, немов Він не прийде. Але Він прийде і вже йде. Христос гряде… І всі, хто підніме свій погляд догори і вперед, живуть заповітами Грядущого. Ці заповіти і негативні, і позитивні, і попереджуючі, і заклинаючі, завіти і віри, і зневіри, і любові, й не любові, і єднання, і роз’єднання. Віруючим дана заповідь не вірити. “Тоді, як хто вам скаже: ось, тут Христос, або ось, там – не вірте”. Звістителям любові дана заповідь не любити. “Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, в тому немає любові Отчої, бо все, що в світі: жадоба тіла, жадоба очей і гордість життєва, не є від Отця, але від світу цього. Бо весь світ лежить у злі”. Ми повинні бути у світі, але не від світу, як корабель повинен бути в морі, але не море в кораблі, щоб любити і спасати від зла світ, який в його первозданній сутності Бог возлюбив так, що віддав за нього Сина Свого Єдинородного. Призваним до єдності і миротворення дана заповідь відділення, виходу із світового християнства, з Вавилону, світської лжецеркви, яка підкорює християнство світу, в угоду людям, спотворюючи Євангельску правду, і йде шляхом великої розпусниці, сидячої на багряному. “Вийди з неї, народ Мій, щоб не брати участі вам у гріхах її і не піддатися язвам її; бо дійшли її гріхи до неба, і Бог пригадав неправди її” (Об.18:4-5). “Вийдіть з середовища їх і відділіться, говорить Господь, і не доторкуйтеся до нечистого, і Я прийму Вас, і буду вам Батьком, і ви будете Моїми синами і дочками, – говорить Господь Вседержитель (2Кор.6:17-18). “Перелюбники і перелюбниці, чи не знаєте ви, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Отже, хто хоче бути другом світу, той стає ворогом Богу. Чи ви думаєте, що даремно говорить Писання: до ревнощів любить дух, що живе у вас” (Як.4:4-5). Ця ревність веде нас через випробування і пекучі скорботи до тієї єдиної мети до досконалої любові. При

зустрічі з Христом, коли відкриється Царство Слави, ми подякуємо Йому за всі страждання, ціною яких Він виховував у нас здатність любити Його беззавітною любов’ю: подякуємо за гіркоту втрат, бо щоб уміти любити, потрібно навчитися втрачати – “хто не відречеться від усього, що має, не може бути Моїм учнем”, учнем Божественної любові. Спрага такої любові, такої вірності та повної відданості Небесному Жениху вклала в уста прекрасній Суламіті, яка горить першою схвильованою любов’ю, такі слова: “Поклади мене, як печать, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо сильна, як смерть, любов Люта, як безодня, ревність; стріли її – стріли вогняні; вона полум’я дуже сильне” (Пісня.П.8:6). У своїх прощальних словах Ісус Христос відкрив Своїм учням таємниці майбутнього. І тоді Він залишив їм також позитивні заповіти, навчаючи їх не лише тому, що не потрібно робити, але й вказуючи шлях, по якому потрібно йти. Потрібно втікати від світу і світської релігії, від Вавилону і великої розпусниці, але в той же час треба йти шляхом істинної Церкви Христа, Його вірної нареченої, “жінки, зодягненої у сонце”. Кожен, хто вірує і охреститься в Христа, зодягнеться в Нього (Мр.16:16), в духовне Сонце світу і прилучиться до світлоносного сонму нового, відродженого людства. І лише ті, хто загорівся від нової сонячної природи, здатні будуть, не сліпнучи, побачити промені грядущого всесвітнього світанку. “Всі ви сини світла і сини дня”, – говорить апостол: “Ми не сини ночі, ні темряви. Отже, не будемо спати, як деякі, але будемо пильнувати і будемо тверезими”. Далі Він закликає, “щоб ми, пильнуємо чи спимо, жили разом з Ним”, тобто, з Христом. Цей заповіт Христа виразив простими і короткими словами: “Пильнуйте і моліться”. Пильнуйте, щоб бачити ворога; моліться, щоб його перемагати. В день викупу ми отримали повне прощення від Бога і зодягнулися в білу одежу. Від нас же залежить зберегти її незаплямованою. “Ось іду, як злодій. Блаженний, хто пильнує і охороняє одяг свій”. “Будьте готовими”. “Хай будуть “чересла” ваші підперезані і світильники палаючими”. Чи горить благодатною любов’ю наша віра, чи вона лише блимає і чадіє? Чекати Христа – значить бути готовими завжди все залишити, або,

47

як каже Достоєвський, вмерти всім своїм єством, відірватися від побуту, не прив’язуватися ні до чого в цьому світі, жити іншим, нетутешнім життям. ( Це – “інобитіє”, звідти – “іночество”). Час уже короткий, так що, хто має дружин, повинні бути, як ті, що не мають; і хто плаче, як ті, що не плачуть; і хто радіє, як ті, що не радіють; і хто купує, як ті, що не купують, і хто користується світом цим, як ті, що не користуються; бо проходить образ світу цього” (1Кор.1:29-31). Міщанська самозадоволеність, звичка до місця, християнство, культ речей – це симптоми духовного виродження сучасної людини. Ніщо так не спричиняє цього духовного сну, як втрата відчуття кінця і чекання грядущого. І як прямо протилежно нинішній байдужості було горіння апостольського християнства, цих “града взискующих”, перших послідовників Христа! Назад до цієї першої повної любові! “Вийдемо до Нього за стан, несучи Його наругу… Бо не маємо тут постійного місця, але шукаємо майбутнього”. Інші й знали вість про Грядущого, і вірили в неї, але вони стомилися вірити, втратили терпіння. До того ж, Христос попередив: “Хто витерпить до кінця, спасетья”. Хтось намагався виразити всі ті заповіти великого чекання у трьох правилах: 1. Ніколи не кажи того, що тобі соромно було б говорити, коли Він прийде; 2. Не роби нічого такого, за чим ти не хотів би, щоб тебе застав Христос; 3. Не ходи нікуди, де ти не хотів би бути знайденим зненацька Христом; Ще коротше ці поради можна було б висловити так: робіть так, немов Христос прийде зараз, немов до Його приходу залишився лише одинь день. “Готуйся до зустрічі Твого Господа”. “Ось Жених іде – виходьте назустріч Йому”. “Близький великий день Господа, близький і дуже поспішає; уже чути голос дня Господнього; гірко заволає найхоробріший!” (Соф.1:14). “З глибин вічності вже чути Його крокий”... Чутливе вухо чує голос Господа. “Ось, іду незабаром!” О, якби кожен, хто слухає ці слова, відповів подібно апостолу Іоанну: “Так, іди, Господи Ісусе!” (Об.22:20).

4/2012


План читання Біблії на рік

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Червень

1

Бут 1-3; Матв 1

1

Вих 27-28; Матв 21:1-22

1

Чис 20-22; Мр 7:1-13

1

Суд 13-15; Лук 6:27-49

1

1Цар10-11; Лук 21:20-38

1

2Хрон 15-16; Iв 12:27-50

2

Бут 4-6; Матв 2

2

Вих 29-30; Матв 21:23-46

2

Чис 23-25; Мр 7:14-37

2

Суд 16-18; Лук 7:1-30

2

1Цар12-13; Лук 22:1-30

2

2Хрон 17-18; Iв 13:1-20

3

Бут 7-9; Матв 3

3

Вих 31-33; Матв 22:1-22

3

Чис 26-28; Мр 8

3

Суд 19-21; Лук 7:31-50

3

1Цар14-15; Лук 22:31-46

3

2Хрон 19-20; Iв 13:21-38

4

Бут 10-12; Матв 4

4

Вих 34-35; Матв 22:23-46

4

Чис 29-31; Мр 9:1-29

4

Рут; Лук 8:1-25

4

1Цар16-18; Лук 22:47-71

4

2Хрон 21-22; Iв 14

5

Бут 13-15; Матв 5:1-26

5

Вих 36-38; Матв 23:1-22

5

Чис 32-34; Мр 9:30-50

5

1Сам 1-3; Лук 8:26-56

5

1Цар19-20; Лук 23:1-25

5

2Хрон 23-24; Iв 15

6

Бут 16-17; Матв 5:27-48

6

Вих 39-40; Матв 23:23-39

6

Чис 35-36; Мр 10:1-31

6

1Сам 4-6; Лук 9:1-17

6

1Цар21-22; Лук 23:26-56

6

2Хрон 25-27; Iв 16

7

Бут 18-19; Матв 6:1-18

7

Лев 1-3; Матв 24:1-28

7

Повт 1-3; Мр 10:32-52

7

1Сам 7-9; Лук 9:18-36

7

2Цар1-3; Лук 24:1-35

7

2Хрон 28-29; Iв 17

8

Бут 20-22; Матв 6:19-34

8

Лев 4-5; Матв 24:29-51

8

Повт 4-6; Мр 11:1-18

8

1Сам 10-12; Лук 9:37-62

8

2Цар4-6; Лук 24:36-53

8

2Хрон 30-31; Iв 18:1-18

9

Бут 23-24; Матв 7

9

Лев 6-7; Матв 25:1-30

9

Повт 7-9; Мр 11:19-33

9

1Сам 13-14; Лук 10:1-24

9

2Цар7-9; Iв 1:1-28

9

2Хрон 32-33; Iв 18:19-40

10

Бут 25-26; Матв 8:1-17

10

Лев 8-10; Матв 25:31-46

10

Повт 10-12; Мр 12:1-27

10

1Сам 15-16; Лук 10:25-42

10

2Цар10-12; Iв 1:29-51

10

2Хрон 34-36; Iв 19:1-22

11

Бут 27-28; Матв 8:18-34

11

Лев 11-12; Матв 26:1-25

11

Повт 13-15; Мр 12:28-44

11

1Сам 17-18; Лук 11:1-28

11

2Цар13-14; Iв 2

11

Езд 1-2; Iв 19:23-42

12

Бут 29-30; Матв 9:1-17

12

Лев 13; Матв 26:26-50

12

Повт 16-18; Мр 13:1-20

12

1Сам 19-21; Лук 11:29-54

12

2Цар15-16; Iв 3:1-18

12

Езд 3-5; Iв 20

13

Бут 31-32; Матв 9:18-38

13

Лев 14; Матв 26:51-75

13

Повт 19-21; Мр 13:21-37

13

1Сам 22-24; Лук 12:1-31

13

2Цар17-18; Iв 3:19-36

13

Езд 6-8; Iв 21

14

Бут 33-35; Матв 10:1-20

14

Лев 15-16; Матв 27:1-26

14

Повт 22-24; Мр 14:1-26

14

1Сам 25-26; Лук 12:32-59

14

2Цар19-21; Iв 4:1-30

14

Езд 9-10; Дiї 1

15

Бут 36-38; Матв 10:21-42

15

Лев 17-18; Матв 27:27-50

15

Повт 25-27; Мр 14:27-53

15

1Сам 27-29; Лук 13:1-22

15

2Цар22-23; Iв 4:31-54

15

Неем 1-3; Дiї 2:1-21

16

Бут 39-40; Матв 11

16

Лев 19-20; Матв 27:51-66

16

Повт 28-29; Мр 14:54-72

16

1Сам 30-31; Лук 13:23-35

16

2Цар24-25; Iв 5:1-24

16

Неем 4-6; Дiї 2:22-47

17

Бут 41-42; Матв 12:1-23

17

Лев 21-22; Матв 28

17

Повт 30-31; Мр 15:1-25

17

2Сам 1-2; Лук 14:1-24

17

1Хрон 1-3; Iв 5:25-47

17

Неем 7-9; Дiї 3

18

Бут 43-45; Матв 12:24-50

18

Лев 23-24; Мр 1:1-22

18

Повт 32-34; Мр 15:26-47

18

2Сам 3-5; Лук 14:25-35

18

1Хрон 4-6; Iв 6:1-21

18

Неем 10-11; Дiї 4:1-22

19

Бут 46-48; Матв 13:1-30

19

Лев 25; Мр 1:23-45

19

Iс.Нав 1-3; Мр 16

19

2Сам 6-8; Лук 15:1-10

19

1Хрон 7-9; Iв 6:22-44

19

Неем 12-13; Дiї 4:23-37

20

Бут 49-50; Матв 13:31-58

20

Лев 26-27; Мр 2

20

Iс.Нав 4-6; Лук 1:1-20

20

2Сам 9-11; Лук 15:11-32

20

1Хрон 10-12; Iв 6:45-71

20

Ест 1-2; Дiї 5:1-21

21

Вих 1-3; Матв 14:1-21

21

Чис 1-2; Мр 3:1-19

21

Iс.Нав 7-9; Лук 1:21-38

21

2Сам 12-13; Лук 16

21

1Хрон 13-15; Iв 7:1-27

21

Ест 3-5; Дiї 5:22-42

22

Вих 4-6; Матв 14:22-36

22

Чис 3-4; Мр 3:20-35

22

Iс.Нав 10-12; Лук 1:39-56

22

2Сам 14-15; Лук 17:1-19

22

1Хрон 16-18; Iв 7:28-53

22

Ест 6-8; Дiї 6

23

Вих 7-8; Матв 15:1-20

23

Чис 5-6; Мр 4:1-20

23

Iс.Нав 13-15; Лук 1:57-80

23

2Сам 16-18; Лук 17:20-37

23

1Хрон 19-21; Iв 8:1-27

23

Ест 9-10; Дiї 7:1-21

24

Вих 9-11; Матв 15:21-39

24

Чис 7-8; Мр 4:21-41

24

Iс.Нав 16-18; Лук 2:1-24

24

2Сам 19-20; Лук 18:1-23

24

1Хрон 22-24; Iв 8:28-59

24

Йов 1-2; Дiї 7:22-43

25

Вих 12-13; Матв 16

25

Чис 9-11; Мр 5:1-20

25

Iс.Нав 19-21; Лук 2:25-52

25

2Сам 21-22; Лук 18:24-43

25

1Хрон 25-27; Iв 9:1-23

25

Йов 3-4; Дiї 7:44-60

26

Вих 14-15; Матв 17

26

Чис 12-14; Мр 5:21-43

26

Iс.Нав 22-24; Лук 3

26

2Сам 23-24; Лук 19:1-27

26

1Хрон 28-29; Iв 9:24-41

26

Йов 5-7; Дiї 8:1-25

27

Вих 16-18; Матв 18:1-20

27

Чис 15-16; Мр 6:1-29

27

Суд 1-3; Лук 4:1-30

27

1Цар1-2; Лук 19:28-48

27

2Хрон 1-3; Iв 10:1-23

27

Йов 8-10; Дiї 8:26-40

28

Вих 19-20; Матв 18:21-35

28

Чис 17-19; Мр 6:30-56

28

Суд 4-6; Лук 4:31-44

28

1Цар3-5; Лук 20:1-26

28

2Хрон 4-6; Iв 10:24-42

28

Йов 11-13; Дiї 9:1-21

29

Вих 21-22; Матв 19

29

Суд 7-8; Лук 5:1-16

29

1Цар6-7; Лук 20:27-47

29

2Хрон 7-9; Iв 11:1-29

29

Йов 14-16; Дiї 9:22-43

30

Вих 23-24; Матв 20:1-16

30

Суд 9-10; Лук 5:17-39

30

1Цар8-9; Лук 21:1-19

30

2Хрон 10-12; Iв 11:30-57

30

Йов 17-19; Дiї 10:1-23

31

Вих 25-26; Матв 20:17-34

31

Суд 11-12; Лук 6:1-26

31

2Хрон 13-14; Iв 12:1-26

1

Єр 24-26; Титу 2

1

Єзек 40-41; 2Пет 3

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень 1

Iс 11-13; Еф 4

Листопад

Грудень

1

Йов 20-21; Дiї 10:24-48

1

Пс 57-59; Рим 4

1

Пс 135-136; 1Кор 12

2

Йов 22-24; Дiї 11

2

Пс 60-62; Рим 5

2

Пс 137-139; 1Кор 13

2

Iс 14-16; Еф 5:1-16

2

Єр 27-29; Титу 3

2

Єзек 42-44; 1Iв 1

3

Йов 25-27; Дiї 12

3

Пс 63-65; Рим 6

3

Пс 140-142; 1Кор 14:1-20

3

Iс 17-19; Еф 5:17-33

3

Єр 30-31; Филимону

3

Єзек 45-46; 1Iв 2

4

Йов 28-29; Дiї 13:1-25

4

Пс 66-67; Рим 7

4

Пс 143-145; 1Кор 14:21-40

4

Iс 20-22; Еф 6

4

Єр 32-33; Євр 1

4

Єзек 47-48; 1Iв 3

5

Йов 30-31; Дiї 13:26-52

5

Пс 68-69; Рим 8:1-21

5

Пс 146-147; 1Кор 15:1-28

5

Iс 23-25; Фил 1

5

Єр 34-36; Євр 2

5

Дан 1-2; 1Iв 4

6

Йов 32-33; Дiї 14

6

Пс 70-71; Рим 8:22-39

6

Пс 148-150; 1Кор 15:29-58

6

Iс 26-27; Фил 2

6

Єр 37-39; Євр 3

6

Дан 3-4; 1Iв 5

7

Йов 34-35; Дiї 15:1-21

7

Пс 72-73; Рим 9:1-15

7

Пр 1-2; 1Кор 16

7

Iс 28-29; Фил 3

7

Єр 40-42; Євр 4

7

Дан 5-7; 2Iв

8

Йов 36-37; Дiї 15:22-41

8

Пс 74-76; Рим 9:16-33

8

Пр 3-5; 2Кор 1

8

Iс 30-31; Фил 4

8

Єр 43-45; Євр 5

8

Дан 8-10; 3Iв

9

Йов 38-40; Дiї 16:1-21

9

Пс 77-78; Рим 10

9

Пр 6-7; 2Кор 2

9

Iс 32-33; Кол 1

9

Єр 46-47; Євр 6

9

Дан 11-12; Юда

10

Йов 41-42; Дiї 16:22-40

10

Пс 79-80; Рим 11:1-18

10

Пр 8-9; 2Кор 3

10

Iс 34-36; Кол 2

10

Єр 48-49; Євр 7

10

Ос 1-4; Об 1

11

Пс 1-3; Дiї 17:1-15

11

Пс 81-83; Рим 11:19-36

11

Пр 10-12; 2Кор 4

11

Iс 37-38; Кол 3

11

Єр 50; Євр 8

11

Ос 5-8; Об 2

12

Пс 4-6; Дiї 17:16-34

12

Пс 84-86; Рим 12

12

Пр 13-15; 2Кор 5

12

Iс 39-40; Кол 4

12

Єр 51-52; Євр 9

12

Ос 9-11; Об 3

13

Пс 7-9; Дiї 18

13

Пс 87-88; Рим 13

13

Пр 16-18; 2Кор 6

13

Iс 41-42; 1Сол 1

13

Плач 1-2; Євр 10:1-18

13

Ос 12-14; Об 4

14

Пс 10-12; Дiї 19:1-20

14

Пс 89-90; Рим 14

14

Пр 19-21; 2Кор 7

14

Iс 43-44; 1Сол 2

14

Плач 3-5; Євр 10:19-39

14

Йоїл; Об 5

15

Пс 13-15; Дiї 19:21-41

15

Пс 91-93; Рим 15:1-13

15

Пр 22-24; 2Кор 8

15

Iс 45-46; 1Сол 3

15

Єзек 1-2; Євр 11:1-19

15

Амос 1-3; Об 6

16

Пс 16-17; Дiї 20:1-16

16

Пс 94-96; Рим 15:14-33

16

Пр 25-26; 2Кор 9

16

Iс 47-49; 1Сол 4

16

Єзек 3-4; Євр 11:20-40

16

Амос 4-6; Об 7

17

Пс 18-19; Дiї 20:17-38

17

Пс 97-99; Рим 16

17

Пр 27-29; 2Кор 10

17

Iс 50-52; 1Сол 5

17

Єзек 5-7; Євр 12

17

Амос 7-9; Об 8

18

Пс 20-22; Дiї 21:1-17

18

Пс 100-102; 1Кор 1

18

Пр 30-31; 2Кор 11:1-15

18

Iс 53-55; 2Сол 1

18

Єзек 8-10; Євр 13

18

Овдiй; Об 9

19

Пс 23-25; Дiї 21:18-40

19

Пс 103-104; 1Кор 2

19

Екл 1-3; 2Кор 11:16-33

19

Iс 56-58; 2Сол 2

19

Єзек 11-13; Якова 1

19

Йона; Об 10

20

Пс 26-28; Дiї 22

20

Пс 105-106; 1Кор 3

20

Екл 4-6; 2Кор 12

20

Iс 59-61; 2Сол 3

20

Єзек 14-15; Якова 2

20

Михей 1-3; Об 11

21

Пс 29-30; Дiї 23:1-15

21

Пс 107-109; 1Кор 4

21

Екл 7-9; 2Кор 13

21

Iс 62-64; 1Тим 1

21

Єзек 16-17; Якова 3

21

Михей 4-5; Об 12

22

Пс 31-32; Дiї 23:16-35

22

Пс 110-112; 1Кор 5

22

Екл 10-12; Гал 1

22

Iс 65-66; 1Тим 2

22

Єзек 18-19; Якова 4

22

Михей 6-7; Об 13

23

Пс 33-34; Дiї 24

23

Пс 113-115; 1Кор 6

23

Пiсн 1-3; Гал 2

23

Єр 1-2; 1Тим 3

23

Єзек 20-21; Якова 5

23

Наум; Об 14

24

Пс 35-36; Дiї 25

24

Пс 116-118; 1Кор 7:1-19

24

Пiсн 4-5; Гал 3

24

Єр 3-5; 1Тим 4

24

Єзек 22-23; 1Пет 1

24

Авакум; Об 15

25

Пс 37-39; Дiї 26

25

Пс 119:1-88; 1Кор 7:20-40

25

Пiсн 6-8; Гал 4

25

Єр 6-8; 1Тим 5

25

Єзек 24-26; 1Пет 2

25

Софонiя; Об 16

26

Пс 40-42; Дiї 27:1-26

26

Пс 119:89-176; 1Кор 8

26

Iс 1-2; Гал 5

26

Єр 9-11; 1Тим 6

26

Єзек 27-29; 1Пет 3

26

Огiй; Об 17

27

Пс 43-45; Дiї 27:27-44

27

Пс 120-122; 1Кор 9

27

Iс 3-4; Гал 6

27

Єр 12-14; 2Тим 1

27

Єзек 30-32; 1Пет 4

27

Зах 1-4; Об 18

28

Пс 46-48; Дiї 28

28

Пс 123-125; 1Кор 10:1-18

28

Iс 5-6; Еф 1

28

Єр 15-17; 2Тим 2

28

Єзек 33-34; 1Пет 5

28

Зах 5-8; Об 19

29

Пс 49-50; Рим 1

29

Пс 126-128; 1Кор 10:19-33

29

Iс 7-8; Еф 2

29

Єр 18-19; 2Тим 3

29

Єзек 35-36; 2Пет 1

29

Зах 9-12; Об 20

30

Пс 51-53; Рим 2

30

Пс 129-131; 1Кор 11:1-16

30

Iс 9-10; Еф 3

30

Єр 20-21; 2Тим 4

30

Єзек 37-39; 2Пет 2

30

Зах 13-14; Об 21

31

Пс 54-56; Рим 3

31

Пс 132-134; 1Кор 11:17-34

31

Єр 22-23; Титу 1

31

Малахiї; Об 22


Volyn Christianska 4-2012