Історія України 9 клас Пометун 2022

Олена Пометун, Ольга Дудар

Історія України

2021

Пометун О.I., Дудар О.В.

9

Історія України 3авдяки історичній пам'яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою. Михайло Грушевський

9

клас

Пометун О.І., Дудар О.В.

Історія України

«Історія України» підручник для 9 класу закладів загальної середньої освіти

Видавничий дім «Освіта»

Шановні учні та учениці! У періоді,якийвипочинаєтевивчати,не такбагатопригоді героїки, чимало матеріалів з економічного розвитку, імен і дат. Але мивпевнені,якбидіячіта діячкитогочасужилинині,вонибули б лідерамидумок:вели бсторінкив соцмережах,займалися бспортом, ходили бна вечіркита,безумовно,захищали бнашукраїнуна Сході, бовони зробили все, щоб уХХІст. на карті світу буланезалежна Україна.Розгляньмодобу«довгого»ХІХ ст.як тривалийпроцесїхньоїборотьбиза збереженняі примноженнябагатстваукраїнської мовита культури,відродженнядержавностіі консолідаціюукраїнськоїнації. Працюючиіз цим підручником,ви дізнаєтеся, якзмінювалося життяукраїнськихземельнаприкінціXVІІІ —на початкуХХ ст.: якоюбулаімперськаполітикаРосіїта Австрії,як розвиваласяекономіка, щоробиливидатнідіячіта діячкиукраїнськогонаціонально-визвольногоруху.Аналізуючиісторичніджерела,визможететворчопереосмислюватифактичнийматеріал,інформаціюзісторичних джерел,абирозвиватикритичнемисленняівчитися. Дляшвидкої та легкої навігації у текстієумовніпозначення: Поясніть. Висловіть свої міркування щодо важливих фактів,

явищ чи особливостей діяльності історичних персоналій. Попрацюйте з ілюстраціями. Виконайте завдання і поділіть-

ся своїми висновками з однокласниками та однокласницями або вчителем/вчителькою. Дослідіть. Проаналізуйте джерела, сформуйте власні при-

пущення і порівняйте їх із текстом підручника. Запишіть. Попрацюйте з текстом і виконайте завдання. еревірте себе. Дайте відповідь на запитання. Виконайте П онлайн-вправу. втори розповідають. Перегляньте відео з додатковою інА формацією. Працюйте творчо і натхненно, об’єднуйтеся з однокласниками й однокласницями в пари і групи, ставте запитання та шукайте відповіді, відрізняйте факти від думок і формуйте власні уявлення про буремне минуле України!

3

ВСТУП

Ранній Новий час в історії України 1 Спадщина Раннього модерного часу в історії України З яких подій ви розпочали вивчення історії у 8 класі? У парах заповніть одну з колонок таблиці «Найважливіші події та явища у житті Європи та на українських землях протягом XV–XVIII ст.» на вибір. Під час презентації роботи інших пар заповніть решту її колонок. Що ви вважаєте головною спадщиною цього періоду в історії України? Які тенденції, на вашу думку, були загальними для всієї Європи? Чим розвиток українських земель відрізняється від загальноєвропейського?

Найважливіші події та явища у житті Європи і на укра­ їнських землях протягом XV–XVIII ст. Еконо­ міка

Полі­ тичний розвиток

Соціальна структура населення

Релігійна сфера

Наука і куль­ тура

Європа Українські землі

Ранній Новий час чимало дослідників вважає «козацькою ерою» в історії України, коли виникло козацтво, утворилося Військо Запорозьке і точилася боротьба за збереження державності. Наприкінці XVIII ст. зникли Річ Посполита та Кримське ханство, які мали величезний вплив на розвиток українських земель. У 1772 р. до складу Австрійської імперії увійшли Галичина, частина Волині і Поділля; у 1774 р. після чергової війни з Османською імперією Росія приєднала до себе Крим і степи Північного Причорномор’я. У 1775 р. до Австрії приєднано Буковину, яка була частиною Османської імперії. Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 р. до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля), після третього поділу в 1795 р. — західна частина Волині. Відтак на початку ХІХ ст. українські землі опинилися під владою двох імперій: Російської та Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської).

4

Ранній Новий час в історії України

У цей час також набирав обертів процес модернізації у всіх сферах життя українців: національному відродженні, зародженні та розвитку капіталістичних відносин, змінах соціальної структури населення й культури. Історичний період кінця XVIII — початку ХХ ст. (від розподілу українських земель між двома могутніми імперіями до початку Першої світової війни) називають «довгим» ХІХ ст.

2 «Довге» ХІХ ст.: доба модернізації й національного відродження в Європі Які суспільні явища були характерні для періоду Ранньої модерної, або Нової, історії? Як пов’язані модернізація й національне відродження?

ХІХ ст. для Європи є продовженням періоду Нової історії, що виявився часом всеохоплювальної модернізації. Модернізація суспільства (від англ. modern — «сучасний», «оновлений») — це перехід від аграрного суспільства до світського, міського й індустріального, процес реформування суспільства з метою його розвитку. Інше значення — оновлення об’єкта (переважно машини, обладнання), приведення його у відповідність до нових вимог та норм (наприклад, модернізація комп’ютера). Модернізація суспільства передбачає значні одночасні зміни в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах. Дехто з дослідників вважає, що наприкінці ХІХ ст. українське суспільство не мало достатніх внутрішніх сил для модернізації. Як не дивно, зміни підштовхували ті сили, з якими зазвичай пов’язують обмеження національних прав. Насамперед це політика російської та австрійської імперських адміністрацій, а також активність польської спільноти. За посередництва польської еліти українці сприймали новочасні західноєвропейські віяння. Польські землевласники Правобережжя першими заснували підприємства із перероблення сільськогосподарської продукції (так виникли, зокрема, перші цукрові заводи).

5

Вступ

НОМІЧНА СФЕРА

На основі інфографіки визначте зміни в житті суспільства, спричинені модернізацією. Поясніть на прикладах, як вони пов’язані між собою.

МОДЕРНІЗАЦІЯ У XIX СТОЛІТТІ

ЕКОНОМІЧНА СФЕРА Промисловий переворот (заміна ручної праці машинною), розвиток техніки та впровадження нових технологій у виробництво

ПОЛІТИЧНА СФЕРА Демократизація державного управління; реальна участь населення у владних структурах та вплив народних мас на прийняття конкретних рішень

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

КУЛЬТУРНА СФЕРА

Приріст населення, збільшення міграцій, зростання міст, урбанізація. Боротьба за економічні й соціальні права, проти станових привілеїв. Поява нових верств населення. Зміни в повсякденному житті

Поширення грамотності та розвиток світської освіти, швидке зростання наукових знань, виникнення нових наук і напрямів досліджень, жанрів і напрямів мистецтва

6

Ранній Новий час в історії України

Одним із наслідків нової епохи стала поява модерних націй. Нація — спільнота людей, об’єднана певною назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних та політичних цінностей. Проте одного чи кількох із цих елементів може бракувати, що не заважає такій спільноті претендувати на звання нації. Нова епоха європейської історії була, зокрема, добою розгортання національно-визвольних рухів і виникнення нових національних держав. Цей процес отримав назву національне відродження. Який історичний період називають Відродженням? Сформулюйте власне визначення поняття «національне відродження».

Національне відродження — процес відновлення національної культури; діяльність, спрямована на звільнення від іноземного панування з метою створення національної держави. Протягом ХІХ ст. національне відродження в різних країнах пройшло шлях від поширення народної мови, історії і традицій у середовищі освічених верств населення до початку національного визволення.

3 Українські землі під владою двох імперій Чому протягом ХІХ — на початку ХХ ст. особливості розвитку українських земель залежали від того, у складі якої імперії вони перебували: Російської чи Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської)?

Унаслідок поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії увійшли землі Правобережної України та Західної Волині. А вна­ слідок війн із Туреччиною у другій половині ХVIII ст. до Росії приєднано Південь України та Крим (1783 р.). Це становило близько 80 % української етнічної території та 85 % українського населення. Обидві імперії, які за політичним устроєм були абсолютними монархіями, поєднували у своєму складі різні народи. Загальний 7

Вступ

порядок у них підтримували за допомогою великої армії, поліції та бюрократичного апарату. І хоч обидві імперії проводили щодо українських земель колоніальну політику, однак у політичному, соціально-економічному та культурному розвитку східно- й західно­ українських земель були свої особливості. Розгляньте схеми і порівняйте адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у першій половині ХІХ ст. Відшукайте ці землі на карті на с. 9. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА

Малоросійське генералгубернаторство

Київське генералгубернаторство

Таврійська губернія

Херсонська губернія

ПІВДЕННА УКРАЇНА Катерино­ славська губернія

Волинська губернія

Подільська губернія

ПРАВОБЕРЕЖЖЯ Київська губернія

Харківська губернія

Полтавська губернія

Чернігівська губернія

ЛІВОБЕРЕЖЖЯ

НоворосійськоБессарабське генералгубернаторство

ЗАХІДНА УКРАЇНА СХІДНА ГАЛИЧИНА Разом

із деякими польськими землями була об’єднана в Королівство Галичини і Лодомерії. Була

поділена на 12 округів. Очолював

губернатор, скликався сейм

БУКОВИНА Спочатку

входила до складу Королівства Галичини і Лодомерії. З 1849 р. стала окремою провінцією

ЗАКАРПАТТЯ Входило

до складу Угорського королівства, яке перебувало у складі Австрійської імперії

Отже, в соціальному складі українців обох імперій переважали селяни, аристократія ж і світська інтелігенція були нечисленними. А щодо етнічного складу населення українських земель, то воно завжди вирізнялося різноманітністю та строкатістю.

8

В НО

А В

С

Бистриця

Я

Ь

ТЕ

0

Р

Н

Олександрівськ

Перекоп

Новоолександрівка

ІЯ

0

Р

Феодосія

Е

Анапа

Керч

Чорноморська оборонна лінія 1792 р., яку захищали козаки-чорноморці

М

СІМФЕРОПОЛЬ

ГУБЕРН

КЕ ВСЬ АЗО РЕ МО

Берди

І Я Р Н Г У Б Е

Нікополь

КА

Й С Ь К А Т А В Р І

Е

Бахмут

ОСМ

Азов

Я

И

ГИ ЕС И )

АД

РІЯ ПЕ ІМ

суцільна

Ь

Ставрополь

змішана

Українська етномовна територія у першій половині XIX ст.:

(Ч

ЕР АН СЬ К КА ІМ ПЕ РІ Я

Катеринодар

Л

Нижньочирська

М

Я

ДОНСЬКОГО

ЧЕРКАСЬК

Я МЛ ЗЕ РСЬКОГО О ОМ КА РН СЬ О ВІЙ

Маріуполь

Таганрог

Е

І

В І Й С Ь К А

З

Р

Т

Сучасні кордони України

Ч

Аккерман

ХЕРСОН

К

Старобільськ

НІЯ НОВОРОСІЙСЬК БЕР (КАТЕРИНОСЛАВ) ГУ Р КА Кривий Ріг И Н О С Л А В С Ь

Севастополь

Миколаїв

Одеса

Острогозьк

У

С

Цифрою на карті позначено нову Миколаївську (від 1803 р. Херсонську) губернію

Тирасполь

1

Й

С

Єлисаветград

Вознесенськ

І

Валуйки

АГ

О А

Центри нових губерній

С

ЕР

Дніпро Кременчук

ВС

Н О В О Р О С І Й С Ь К А

БЕНДЕРИ

й Тулча

І

Умань

А

Бєлгород

ЕРНІЯ

ВОРОНЕЖ З ЬК

А

Межі нових губерній, утворених унаслідок поділу Малоросійської та Новоросійської губерній у 1802 р.

РН

О

БЕ

Балта

Кишинів

ІЯ

Ізмаїл

Ду на

АВ

Д

Р

ГУ

ер

Межі та центри губерній і земель Російської імперії, земель (королівств) Австрійської імперії, провінцій Османської імперії на 1800 р.

ЯССИ

Д МОЛ

КА НСЬ ОСМА

КНЯЗ.

Сучава

А

Чернівці

А

БЕ Р Н І Я

А Г УБ

В О РОН Е

КАВКА К ЗЬ

БЛ

1

І

Сігет

К

КАМ’ЯНЕЦЬПОДІЛЬСЬК

ПОДІЛЬСЬК

ніст

Державні кордони на 1800 р.

Коложвар

Станіслав

У

Я

Варад

Зілог

Р

И

Дебрецен

Е

Ь

Вінниця

А

ЬК

КУРСЬК

А

Ньїредьхаза

П

ИЧ Г

М

Ї

Проскурів

Л ПО У Г

Т

РС

Дон

С Ь Богучар К ХАРКІВ О Н Куп’янськ -У НІЯ Е ІЯ Е Р Ь Е КР Б КА Р АЇНСЬКА ГУ П Н Черкаси І Я ПОЛТАВА І М

Б

У

Л О Суми Гадяч Б І Д

Конотоп

Б

Кошице Ужгород

Н

Т А Тернопіль Л Дрогобич О Д О МЕ Р ІЇ С

Васильків Сквира Тараща

ЇВ СЬ К А

Й

ЖИТОМИР ГУ БЕРН ІЯ

Ніжин

В ГІ

К

Севськ

Путивль

ГУ

І

А

Дніпро

ЧЕ Р КИЇВ

НІ

ЧЕРНІГІВ

А ЬК

Прешов

К

Рівне

НовоградВолинськ

Овруч

Мозир

Стародуб

Н ІЯ

Перемишль НИ

Ь

Прип’ять

С

ГУБЕРНІЯ

Н

Брянськ ОРЕЛ КАЛУЗЬКА Т Українські у складі Австрійської А Г У Б Еземлі РНІЯ ЛО У К В СРосійської Лпочатку Ь С Ь Г У та ЬКА імперій на ХІХ ст. БЕР Г У НІЯ Б Е Р Н І Я ОР

ер Хоп

Р

И

ЛЬВІВ

С

Луцьк

І

Пінськ

М

БОБРУЙСЬК Ь К А

Слуцьк

И

Жешув

Л ВО

С

Т

Р

Ковель

БЕ

Слонім

К

Л

ЛИ

ЧИ

НА

Люблін

Берестя

ГУ

Я НІ

КА

ЛОРОСІЙС

Л ІВС ТВ О ГА

ГА

ДН

ЛИ

СЬ

ІЯ

І

ХІ

А)

В ТО

Р БЕ

КОРО

Віс

Кельце

А (З

ВАРШАВА

А

Р

П

С С І Я ІЯ

ЕР Н

У МА

ла

Б ГУ

Н ЕР

СЬ

ЬК

УБ

С

КА Г

РЯ

ЗА

Н

Ч

Плоцьк

Ранній Новий час в історії України

9

Вступ

На основі таблиці «Чисельність населення та його етнічний склад» зробіть висновки про чисельність населення на території Наддніпрянської України й західноукраїнських земель, а також про його етнічний і соціальний склад.

Чисельність населення та його етнічний склад Регіон України

Українці

Представники інших національностей

Лівобережжя

95 %; переважно селяни, а також козаки

5 % — росіяни, євреї (купці, переважно селяни, а також козаки, чиновники, офіцери)

Правобережжя

90 %; переважно селяни, міщани та духовенство

10 % — росіяни, євреї, поляки (міщани, шляхта)

Південна Україна

65 %; переважно селяни — переселенці з інших територій України

9 % — румуни, молдавани; 9 % — росіяни; 3 % — вірмени, німці; 1 % — серби, болгари, євреї, греки, поляки, татари та інші

Східна Галичина

65 %; селяни, духовенство, інтелігенція

20 % — поляки (шляхта); 10 % — євреї (купці, ремісники, лихварі); 5 % — інші національності

Буковина

Більшість населення; переважно селяни

Панівне становище займали румуни (бояри)

Закарпаття

Більшість населення; переважно селяни

Панівне становище займали угорці (поміщики, ремісники); також мешкали румуни, поляки (купці, ремісники, службовці), німці (чиновники, службовці)

Зауважте, що панівне становище в Австрійській імперії займали німці. Але німецькі громади мешкали і на землях Російської імперії. Так, на Півдні України, де оселилося чимало протестантів із різних німецьких регіонів, імперський уряд надавав таким переселенцям пільги і дозволяв зберігати національні традиції, культуру та віру. У багатьох підросійських регіонах мешкала численна польська та сполонізована шляхта (до 7,8 % населення Правобережжя). Так само значний вплив вона мала у Східній Галичині.

10

Ранній Новий час в історії України

Іншим спадком польської держави стало єврейське населення, для якого царат увів так звану смугу осілості, що охоплювала територію колишньої Речі Посполитої. Відповідно Лівобережжя потрапило до зони цієї смуги, а Слобожанщина перебувала поза нею. Смуга осілості — територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена царським урядом з метою запобігання проникнення їх у великоруські губернії й захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Загалом на середину ХІХ ст. в імперському законодавстві існувало дев’ять груп обмежень, що стосувалися життя євреїв. Зокрема, закон обмежував особисті права євреїв, регламентував їхнє релігійне життя та віросповідання, обмежував майнові, освітні права, можливості вільно обирати вид діяльності. Загалом оформлення смуги осілості перетворило євреїв на ізольовану групу, яка мешкала за власними релігійними законами і прагнула зберегти свою ідентичність. Але обмеження мали й певні винятки. Так, правила смуги осілості не поширювалися на купців першої гільдії (але тільки після 10-річного перебування в гільдії в межах смуги осілості), осіб із вищою освітою, середній медичний персонал, цехових ремісників. cutt.ly/PYZDPzx Визначте, чим становище євреїв на українських землях відрізнялося від становища кримських татар. (Під час підготовки підручника до друку всі посилання буде розміщено на одній вебсторінці).

Не маючи власної держави, українці, як і інші народи Європи, що не зуміли на попередніх етапах побудувати чи зберегти власної державності, розпочали національно-визвольний рух — українське націо­ нальне відродження, що дало поштовх процесу формування модерної української нації. Уперше до наукового обігу поняття «українське національне відродження» ввели найвидатніші класики української історіографії ХХ ст.: Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Дмитро Багалій, Іван Крип’якевич. Вони розуміли його як комплекс подій і явищ кінця XVIII — початку ХХ ст., пов’язаний із пожвавленням і піднесенням національного руху, розвитком усіх галузей культурного життя українців.

11

Вступ

Дослідники виділяють три етапи українського національного відродження: 1) кінець XVIII — 40-ві роки ХІХ ст.; 2) 40-ві — 80-ті роки ХІХ ст.; 3) 90-ті роки ХІХ — початок ХХ ст. Визначте, про який етап національного українського відродження (перший, другий чи третій) ідеться в уривках з історичних досліджень. Обґрунтуйте свою думку. «…культурницький етап був періодом несподіваного відродження місцевих мов, їх дедалі ширшого використання в літературі та освіті…»; «…поступово формуються, зростають і набирають сили національно-патріотичні організації, які поряд із культурницькими завданнями починають висувати і політичні вимоги, спрямовані на розвиток місцевого самоврядування. В цих політичних вимогах простежується неприховане бажання поневолених народів досягти спочатку хоча б обмежених автономних прав, а в перспективі й поборотися за створення власної незалежної держави» (Валерій Шевчук). «…на так званому академічному етапі, характерному насамперед ностальгічними настроями, невелика група вчених інтелектуалів в основному збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, при цьому вважаючи, що незабаром неповторність і самобутність їхнього народу зникне під суцільною навалою імперської культури. Другий, або культурницький, етап був періодом несподіваного відродження місцевих мов, їх дедалі ширшого використання в літературі та освіті» (Микола Тараненко).

Науковці впевнені, що поштовхом до національного відродження українців стали загальноєвропейські історичні зміни. Саме вони спонукали українську еліту до пошуків власної національної ідентичності (приналежності). Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/MYGRVzZ

Домашнє завдання 1 Складіть і запишіть у робочий зошит тези про основні процеси модернізації, які розпочалися в Європі у зв’язку з індустріальною революцією.

2 Створіть колаж чи інфографіку про періоди національного відродження в Україні.

12

Житомир

Ч ер

Київ

Ніжин

Чернігів

22.X

І

Севськ

Ромен

СЛ

Кролевець

Стародуб

М

Брянськ

Дорогобуж

лчення

26.X

А

Москва

Бєлгород

Курськ

Орел

Тула

Малоярославець Калуга

Тарутіно

НАПОЛЕОН МЮРАТ

Можайськ

30.IX

Рязань

Місця і дати основних боїв Спроби тилових частин французької армії прорватися на українські землі

Перемога росіян над французами під Малоярославцем 12 жовтня 1812 р. Провал плану Наполеона відступати на українські землі

Райони дій партизанів

Відступ французьких армій

Контрнаступ російських військ

Фортеці та гарнізони: російські французькі

Райони зосередження армій: російських французьких

Воєнні дії у жовтні-грудні 1812 р.

ВІЙНА РОСІЙСЬКОЇ ТА ФРАНЦУЗЬКОЇ ІМПЕРІЙ 1812 р.

Дон

Я

БІ

Ти

І М

Зілог

Сігет

НСЬКА

Азовське козацьке військо (1832–1864 рр.)

ОСМА

Кишинів

Бендери

Ізмаїл

Аккерман

Одеса

Вознесенськ

Ч

ІМПЕР

0

Катирлез

Р

Верхній Дунавець

Акмангіт

Волонтирівка

Тулча

Ясси

Пр А О Б Л.

Дунайське (від 1856 р. Новоросійське) козацьке військо (1828–1868 р.)

К БСЬ РА С А ут

Українські козацькі формування

Бердичів

БЕ

Території, які перейшли до Російської імперії після російськотурецької війни 1828–1829 рр. (за Адріанопольським миром 1829 р.)

Варад

Ь Львів

А

ГУ

Н

Е

Севастополь

ГУ

М

Сімферополь

НІЯ БЕР

0

А

Р

Е

Анапа

ОМ РН ВІ ЧО

РЕ МО

Петрівська

Олександрівськ

НОСЛАВСЬ

А Ь К І Й С КЕ В Р Т А ВСЬ ЗО

Херсон

Д

Нікополь ні пр о

А

Й

ДС

З О Е Р М СЬ СЬК ЛЯ К А ОГ О

Військові поселення, утворені російським урядом після розформування українських частин

Кордони Російської імперії за рішенням Віденського конгресу 1815 р.

Район зосередження українських військових формувань (55 тис.) напередодні закордонного походу

Напрямки бойових дій українських військових формувань

Рух українських військових формувань до районів бойових дій

Пирятин Гадяч Ь К О Харків Лубни Бойові дії українських військових формувань Чугуїв Біла Церква Базаліївка Й ЛИ . УКР Полтава І ЦІЇ КА ГУБ А Райони зосередження: Ь Тараща Ї С Н Золотоноша Р Тернопіль ТА ПОД ІЛ Т Кобеляки ЛО Шебелинка ЬС частин земського ополчення С Станіслав Д Вінниця Ь ОМ В Кам’янець- К А Мішкольц Ужгород ЕР кінних козацьких полків Умань Подільськ ІЇ Олександрія І Я ІЯ Катеринослав РН КА Р РН «Кордонний цеп» БЕ БЕ Чернівці Єлисаветград ТЕ Е ГУ Ньїредьхаза ІЯ РИ С са КА П

СГА

К

Мозир

Рівне Новоград-Волинськ

Могильов

4–6.XI

Смоленськ

Чечерськ

Орша

Овруч СЬК вське А Г У Б Е Р Н І Я Поплотлач е н н я о

Турів

К

О

К КРАКІВ ОРОЛ ІВС ТВ О

В

Луцьк

Бобруйськ

Мінськ

Слуцьк

Ь

І

Жешув

Замостя

О

Ковель Л И Н

Пінськ

ЧИЧАГО В

С Полоцьк Вітебськ

14–17.XI

Й

Р

Люблін

30.IX

Берестя

4.XI

І

Е

ВАРШАВСЬКЕ

ГЕРЦОГСТВО

Бу г

Гродно Білосток Слонім

Вільно

С

Ока

ВАРШАВА

Плоцьк

К О Р. П Я Р У С С І

Кенігсберг

О

ів сь к е о п о

Данциг

Р

П

ні г

СЬКЕ БАЛТІЙ М0РЕ

Ранній Новий час в історії України

ІЯ

13

РОЗДІЛ 1

Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. § 1. Політика Росії щодо українських етнічних територій. Козацтво після ліквідації Задунайської Січі 1 Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин на початку ХІХ ст. Чи можна стверджувати, що в першому десятиріччі ХІХ ст. Україні відводили лише роль об’єкта в геополітичній боротьбі інших держав? Чому?

Російський уряд планував розширити свої володіння, зокрема за рахунок українських етнічних територій. Османська імперія прагнула перешкодити посиленню царату, тож міжнародна ситуація на початку ХІХ ст. ускладнилася. Конфлікт між Російською та Османською імперіями через господаря Молдови згодом переросли у Російсько-турецьку війну 1806–1812 рр. Основний театр воєнних дій розгорнувся поряд з українськими землями і частково на території Південної Бессарабії (сучасна Одеська область), тож тягар війни вкотре ліг на плечі українців. Так, царський уряд здійснив мобілізацію до народного ополчення чоловічого населення Чернігівської, Харківської, Полтавської, Київської, Херсонської та Катеринославської губерній. Крім того, у Лівобережній Україні було реквізовано на потреби армії 1 тис. коней, 6 тис. возів, 7 тис. пар волів, залучено до служби 4 тис. погоничів. Участь у війні взяли і козаки, оскільки під владою Туреччини на початку ХІХ ст. перебувала Задунайська Січ. За наказом турецького паші козаки мали воювати проти російського війська на суходолі та узбережжі Чорного моря. А от Чорноморські козаки брали участь у війні на боці росіян.

14

§ 1. Політика Росії щодо українських етнічних територій

Російсько-турецька війна 1806–1812 рр. Хід війни

Воєнні дії розгорталися на Чорному морі та Дунаї. У війні брали участь з обох сторін Задунайське козацьке військо та Чорноморські козацькі полки

Підсумки війни

Турецькі війська були оточені на Дунаї. Підписано Бухарестський мирний договір. До Росії відійшли українські землі разом із 200 тис. населення (Бессарабія та частина Північної Буковини), а також фортеці на Чорному морі (Ізмаїл, Кілія, Аккерман (нині — Білгород-Дністровський), Хотин)

Серйозним випробуванням для Російської імперії стала війна з наполеонівською Францією. До початку бойових дій на території Росії Франція захопила майже всі європейські країни. Певний інтерес імператора французів до південно-західних губерній Росії був викликаний представленими йому планами польських та французьких політичних і військових діячів. Як свідчать джерела, Наполеон на теренах українських земель після перемоги над Росією планував створити лише на Волині окреме польське королівство. Спираючись на схему, поясніть: 1. Як і з якою метою Наполеон планував поділити територію України?

2. Чи була така політика традиційною для його держави? ПЛАНИ НАПОЛЕОНА ЩОДО УКРАЇНИ Розраховував

на допомогу українців у війні проти Росії. У разі перемоги обіцяв скасувати кріпацтво та проголосити Україну автономною республікою

Планував

передати українські землі своїм союзникам: Польщі — Правобережну Україну, Австрії — Волинь і Галичину, Туреччині — Крим і Північне Причорномор’я. Решту

території думав поділити на «наполеоніди» на чолі з наполеонівськими маршалами

Плани французьких урядовців щодо України в основному не були переведені в практичне русло й доведені до відома українського суспільства.

15

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Чому різнилося ставлення українського дворянства до пропозицій Наполеона? Уявіть себе учасниками/учасницями тих подій. До якого табору ви приєдналися б?

СТАВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО НАПОЛЕОНА Консерватори (Кочубей, Кованько) Боялися

революційної Франції, ідей революції і французького імператора. Не вірили Наполеонові. Бачили

в російському самодержавстві свого захисника

Автономісти (Лукашевич, Чайковський, Капніст) Бачили

в Наполеонові визволителя від російського самодержавства. Сподівалися

на скасування кріпацтва і запровадження прогресивного законодавства. Прагнули

проголошення автономії або незалежності України

Розпочавши в 1812 р. бойові дії проти Російської імперії, Наполеон визначив з-поміж стратегічних операцій наступ на Київ, але французькі загони спромоглися пробитися лише на Волинь і в деякі повіти Київщини та Чернігівщини. Аби протистояти французам, російський імператор Олександр І видав указ про утворення в Україні добровольчих козацьких полків. Цей крок мав на меті зміцнити підтримку царської влади з боку місцевого населення. Указ викликав серед українців наївну віру в те, що російський уряд насправді збирається відновити козацькі порядки. Тож на початку осені 1812 р. формування українського ополчення завершилося. Україна виставила понад 60 тис. вояків, що становило 35 % від загальноросійського ополчення. Які події описав у своєму творі Тарас Шевченко? Як ви вважаєте, чому українське населення масово підтримало Російську імперію проти Наполеона? «Нарешті розродився від тягаря своїми дивовижними чадами страшний 12 рік. Як жертва всеспалення спалахнула свята білокам’яна, і з кінця у кінець по всьому царству рознісся клич, щоб виходили і старий, і малий заливати вражою кров’ю велику пожежу московську. Досяг цей судорожний клич і до меж нашої мирної України. Заворушилась вона, моя рідна мати: заворушилось охочекінне і охочепіше ополчення» (уривок із повісті «Близнюки»).

16

§ 1. Політика Росії щодо українських етнічних територій

Ополченець і француз. Англійська карикатура ХІХ ст.

О. Парахаєв. Козаки 2-го Українського полку 1812 р. Бузького війська та Чорноморського війська. 1987

Безпосередню участь у бойових діях брали українські полки: Малоросійський, Полтавський, Харківський, Волинський та інші. Населення допомагало армії продуктами, фуражем, транспортними засобами, грошима, майном. Усього на потреби війни українці пожертвували 9 млн 27 тис. 700 рублів, 13,5 пуда срібла, кілька кілограмів золота. На потреби війни працювали й українські заводи: Шосткинський на Сумщині виробляв порох, київський «Арсенал» — зброю.

17

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Українці також брали участь у партизанській війні. Найвідомішим партизанським ватажком був Федір Потапов — солдат Єлисаветградського полку, який отримав поранення в Бородінській битві біля річки Москва у 1812 р., потрапив у полон, утік та організував партизанський загін. Ополченські та українські козацькі полки відзначилися також у закордонному поході російської армії, а саме у так званій битві народів восени 1813 р. під Лейпцигом. Спираючись на карту на с. 9, розкажіть, які території України були охоплені Французько-російською війною.

Українці безпосередньо долучилися до перемоги над французькими військами і сподівалися на те, що царський уряд зробить кроки назустріч їхнім прагненням. Однак очікуваної автономії й ліквідації кріпацтва Наддніпрянська Україна не отримала.

апорозькі козаки на Кубані.

2 З Ліквідація Задунайської Січі Яку політику проводила російська влада щодо козацтва по завершенню Французько-російської війни?

Тільки-но українські ополченські полки повернулися в Україну, їх негайно розформували. Колишні ополченці знову стали кріпаками та державними селянами. Українські кінно-козацькі формування, створені під час Французько-російської війни на Правобережжі переважно з кріпаків та Бузького козацтва, Олександр І спеціальним указом перевів у стан військових поселенців. Мешканці таких поселень мусили поєднувати військовий вишкіл із роботою у сільському господарстві. Це викликало спротив українців, і у 1817 р. спалахнуло повстання Бузького козацького війська, що тривало майже три місяці. Козаки відмовлялися коритися наказам військової адміністрації і чинили опір перепису родин. Їхній виступ було придушено, Бузьке козацьке військо ліквідовано, а козаків таки перетворили на військових поселенців. Козаків із лівобережних полків було повернено до попереднього селянського стану. Частина українських військових, які бажали продовжити службу, вимушена була переселитися на Кубань до Чорноморського козацького війська.

18

§ 1. Політика Росії щодо українських етнічних територій

Чому російська влада переселяла козаків подалі від їхніх етнічних територій? Яке значення мало для козаків збереження власних військових традицій на нових землях? У чому це проявилося?

Чорноморське козацьке військо було утворено в 1788 р. з колишніх запорозьких козаків. До 1794 р. його особовий склад було переселено на правобережжя річки Кубань. Йому надали Таманський півострів і землі східного узбережжя Азовського моря. Козаки Чорноморського козацького війська намагалися відродити і зберегти устрій та військові традиції Війська Запорозького. Тож після переселення на Кубань заснували місто Нова Січ (пізніше — Єкатеринодар) і 40 поселень-куренів.

Н. Берзе. Пікет на Кубанській лінії. 1858

Із черговою Російсько-турецькою війною 1828–1829 рр. пов’язане виникнення ще двох козацьких військових формувань із колишніх запорожців. На той час ускладнилося становище козаків Задунайської Січі. Попередні війни показали, що турки вже не можуть протистояти російській армії. Можна було передбачити, що Росія забере й ті землі, де жили задунайські козаки, тож тоді їм доведеться переселитися углиб Османської імперії. Кошовий отаман Йосип Гладкий домовився з російським командуванням про перехід частини задунайського козацтва до Російської імперії. Саме задунайські козаки допомогли росіянам непомітно перейти Дунай.

19

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Як оцінює письменник дії Йосипа Гладкого? Чи погоджуєтеся ви з ним? «Козаки знали про ту невеличку гребельку, що перетинала всі дунайські плавні. Саме нею провів Йосип Гладкий російське військо. А потім узявся до стерна, а його офіцери сіли на весла байдака, в якому Микола І оглядав місце переправи. Хлопці веслували добре, аж оселедці впріли, і це сподобалось імператорові. Гладкого він прямо там, на переправі, обдарував чином полковника і Георгіївським хрестом, усі інші старшини, що прийшли з ним, теж дістали по хрестові. За що? А за те, що, полишивши свою Задунайську Січ напризволяще, забувши кривди, що їх завдала козакам Російська імперія, прибігли до нього і кинули йому до ніг святі козацькі клейноди… Імператор сподівався, що слідом за кошовим подадуться всі інші козаки, і турки залишаться без такої надійної військової сили» (уривок зі статті Богдана Сушинського).

В. Філатов. Пам’ятник Йосипу Гладкому в Запоріжжі. 2010

У 1828 р. з козаків, котрі перейшли на бік росіян, було сформовано Дунайське військо, яке зберігало традиційний поділ на курені та право внутрішнього самоуправління. Воно поповнило російську армію й успішно діяло в боях проти Османської імперії. Як Російсько-турецька війна 1828–1829 рр. вплинула на становище України? Знайдіть на карті на с. 13 землі, які було приєднано унаслідок цієї війни.

Російсько-турецька війна 1828–1829 рр. Хід війни

Воєнні дії розгорталися на Дунаї, Кавказі та західному узбережжі Чорного моря. В усіх бойових діях брали участь українці

Підсумки війни

Російська армія здобула низку перемог і підійшла до Стамбула. Було підписано Адріанопольский мирний договір. До Росії відійшло Кавказьке узбережжя Чорного моря

Коли у 1828 р. стало відомо про перехід частини козаків на чолі з Йосипом Гладким до росіян, турки розгромили Січ і роззброїли козаків, які там залишалися.

20

§ 1. Політика Росії щодо українських етнічних територій

Як і чому було остаточно ліквідовано Задунайську Січ? «Трагічна доля спіткала тих, хто зостався на Січі та райя [тобто в селищах], після того, як отаман Йосип Гладкий 1828 року на човнах, з церковним, січовим майном пішов, щоб… дістатися до Ізмаїла на російську територію. Старі запорожці вже не могли, та й не хотіли повертатися на батьківщину, і турки, розлючені звісткою про перехід частини козаків на бік Росії, порубали їх. Смертельна небезпека загрожувала жінкам і дітям… В 1828 році Січ у Верхньому Дунаївці знищено. По тому тут оселилися турки» (уривок із праці історика Володимира Бойка).

Розгніваний султан звелів скарати захоплених задунайських запорожців на смерть, і лише через заступництво австрійського посла помилував їх, ув’язнивши і щодня посилаючи на тяжкі роботи. Після війни задунайці, які лишилися живими, знов оселилися в Дунайських гирлах, але дозволу на створення козацького війська не отримали. По завершенню війни царський уряд створив із прихильного до Росії Дунайського війська окреме козацьке формування — Азов­ ське козацьке військо. У подальшому козаки із сім’ями були поселені на північно-західному узбережжі Азовського моря — на землях між Бердянськом та Маріуполем. Де і на яких умовах було створено Азовське козацьке військо? З якою метою і як? Чому козакам не дозволено було селитися на батьківських землях? «Для оселення запорозьких козаків призначається в Катерино­славській губернії Олександрійський повіт: так звана Бердянська земля, всього 43 141 десятина. До складу Запорозького козачого війська приєднати міщан Петровського посаду, числом 238 ревізьких душ, із землею у їх володінні кількістю до 4000 десятин і з усіма їхніми рибними заводами і очеретяними плавнями, причому надаються їм всі вигоди й права, взагалі козачому війську даровані. Із таким приєднанням козаче військо буде мати у спільному володінні рибні заводи на Азовському морі… Козацьке військо звільняється від земських повинностей, крім тих, що стосуються їхньої землі. Військові повинності воно виконує за прикладом інших козацьких військ… Із поселеннями запорозьких козаків взяти їм назву Азовського козачого війська» (уривок із Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї, виданого 27 травня 1832 р.).

До речі, першим наказним отаманом Азовського козацького війська протягом 1832–1851 рр. був саме Йосип Гладкий.

21

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії Мала Янисоль

Земельні володіння

Карта територій Азовського козацького Чердакли війська в 1858 р.

Руднева і Яницьких

Земля німецьких поселенців

Микільська А ЬК Покровська І ЙС В О Старий ОГ Сартана н н Захар’ївське ЬК Крим Ц А З х грек КО а ьки ів Дорога з Оріхова Стародубська ьс ськ й л і в о я а п рд Земл ГО МАРІУПОЛЬ Бе Миколаївка і у Мангуш КО Ь га у Таганрог ВС оро Д О АЗ Я РІ Земля нім ецьких ТО Станиці И Села Міста Нейфунт Р поселенців ТЕ Ялта Територія Азовського козацького Новоспаська Зелене війська

ів

До нсь кого

е ле нц

Зе

мл

і

м

ар

З е мл

я к а

зе

пос их

Земля ногайців

Петровська із ога ка р о Посад Петровський Д йсь Нога БЕРДЯНСЬК

А З О В С Ь К Е

М О Р Е

Межі земель казенних поселенців Межі земель німецьких поселенців Межі земель ногайців Межі земель маріупольських греків Межі земель війська Донського

На початку 1860‑х років більшість азовських козаків уряд поселив у кубанських станицях. Та у 1864 р. було затверджено указ про скасування Азовського козацького війська. У результаті офіцери отримали дворянство із земельним наділом, а козаків перевели в державні селяни. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/vTDP1s7

Домашнє завдання 1 Накресліть і заповніть у робочому зошиті хронологічну таблицю основних дат параграфа та стисло схарактеризуйте кожну з них.

2 Знайдіть на карті місця та напрямки військових дій, у яких брали участь українці в першій половині ХІХ ст.; визначте територіальні зміни, що відбулися внаслідок цих війн.

3 Схарактеризуйте одним-двома реченнями політику російської влади щодо українського козацтва і наведіть аргументи (факти, докази) на підтримку своєї позиції.

22

§ 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини

§ 2. С оціально-економічне становище Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст.

1 Криза кріпацтва і зародження ринкових відносин На основі тексту підручника заповніть таблицю.

Розвиток сільського господарства в підросійській Україні в першій половині ХІХ ст. Ознаки феодально-кріпос­ ницького господарювання

Ознаки розвитку товарного сільського господарства

У першій половині XIX ст. головною галуззю економіки України залишалося сільське господарство, де зберігалася феодальнокріпосницька система. Її основою було домінування поміщицької земельної власності, прикріплення селян до землі та їхній особистій залежності від поміщиків, яким належало 70 % усіх земель. Сільське господарство базувалося на відсталій системі землеробства, примітивних знаряддях праці. Які висновки можна зробити на основі зображень щодо продуктивності господарства селян-кріпаків і дрібних поміщиків? Свої думки поясніть на прикладах.

С. Світославський. Воли на оранці. 1891

23

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

б

а Великий малоросійський плуг

Соха з колісним передком (а). Спрощений варіант із дишлом (б)

У системі землеробства панували трипілля, двопілля та переліг. Середнім вважався врожай «сам‑4» (коли зібрали у чотири рази більше зерна, ніж посіяли), а понад «сам‑4» — добрим. Використовували різні типи повинностей: піша панщина (безземельні селяни без тяглової худоби виконували великі обсяги роботи) та урочна система (кріпаки виконували певні завдання). Чимало поміщиків ігнорувало положення царської влади, за яким панщина не мала перевищувати три дні на тиждень: часом дворяни розтягували її на чотири, а то й на шість днів. Як автор поданого документа характеризує становище селян? Як таке становище позначалося на продуктивності господарства? «Гноблення селян полягає не в кількості, а в невизначеності робочого часу… селян, що не мають захисту в своїх правах, примушують працювати лихі поміщики на сівбі, косовиці і т. п. кожного дня безперервно в ясну годину. А якщо трапляється непогода, такі дні вважаються селянськими; час хвороби селянин повинен відробити після видужання. При такому управлінні селяни убожіють, у них не вистачає не тільки на власні посіви, а й на прохарчування хліба, який поміщик їм позичає і за який вони потім відробляють. Платити казенні податі селяни неспроможні; поміщик за них платить, а вони знов відробляють. Результатом всіх розрахунків, в яких економи обдурюють мужиків, є те, що останні майже цілий рік працюють на своїх панів» (уривок із листа київського губернатора Івана Фун­дуклея київському генерал-губернатору (травень 1840 р.)).

Для більш широкого використання праці малоземельних і безземельних селян поміщики (переважно дрібномаєтні) переводили їх на місячину (тобто на постійну панщину з наданням замість земельного наділу продуктового пайка). Поширеною формою експлуатації стало переведення дворянами власних кріпаків у дворові люди. Наприклад, у Харківській губернії вони становили 19,4 %; у Херсонській — 18,8 %; у Катеринославській — 17,1 %. А низька економічна ефективність кріпосної системи призвела до її кризи.

24

§ 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини

Різкий приріст населення і збільшення кількості міст в імперії, розвиток товарно-грошових відносин у Європі сприяли розширенню внутрішнього й зовнішнього ринків. Це своєю чергою вимагало збільшення виробництва сільгосппродукції, особливо зерна. А виробництво продукції на продаж (товарне землеробство) підривало феодально-кріпосну систему, вимагало інтенсифікації виробництва за рахунок його раціоналізації, упровадження передових досягнень агрономії, застосування найманої праці і машин. Вже у 1801 р. приватним особам дозволили купувати незаселену кріпаками землю. Тож почали з’являтися приватні землеволодіння, де формувалися ринкові відносини. Нерідко нові господарі створювали успішні фермерські господарства з використанням вільнонайманої праці. Намагалися підвищити прибутковість своїх земель і дворяни. Дехто з них орієнтувався на прогресивні шляхи впорядкування власних господарств. Тут застосовували як куплену іноземну техніку, так і зроблену місцевими конструкторами, серед яких було чимало поміщиків. Усе частіше орієнтувалися на потреби ринку і селянські господарства. У них сіяли не тільки традиційні зернові (жито, ячмінь, просо, гречку), а й вирощували технічні культури (коноплі, тютюн, цукровий буряк). Які зрушення відбувалися у сільському господарстві? Доведіть, що вже почала складатися спеціалізація окремих районів. Які це мало наслідки? «Мешканці Васильківського повіту сіяли білу капусту, за продаж якої одержували щорічно понад 4 тис. руб. У Чигиринському повіті вирощували картоплю і возили продавати в Херсонську губернію. Селяни містечка Ломовате (Черкаський повіт) одержували багаті врожаї цибулі й кавунів. До 30 тис. вінків цибулі вивозилося з Ломоватого в Єлисаветград, Миколаїв і Одесу. Селяни Кобеляцького повіту вирощували кавуни і дині, які йшли на продаж за межі Полтавської губернії. Жителі Балаклеї значні площі відводили для посіву червоної цибулі, що йшла на продаж під назвою “балаклеївської”. У Харківській губернії поширювалося промислове баштанництво» (уривок із журналу Міністерства державного майна за 1850 р.).

У Лівобережній Україні (Полтавська, Харківська і Чернігівська губернії) тепер поряд із зерновими вирощували тютюн, коноплі і част­ково цукровий буряк, на Правобережжі (Київська, Волинська, 25

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Подільська губернії) спеціалізувалися на вирощуванні озимої пшениці і цукрового буряку. У Південній Україні (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії) вирощували пшеницю на експорт і займалися тонкорунним вівчарством. Із середовища прогресивного дворянства виходили численні ініціативи, пов’язані зі спеціалізацією власних господарств. Тут розводили різні сорти тютюну, вирощували льон, коноплі. Зростали в українських губерніях і посіви цукрового буряку. Так, усередині ХІХ ст. вони становили 75,8 % загальноімперської площі, що сприяло розвитку цукроваріння. Перші поміщицькі цукрові заводи було збудовано в 20‑х роках ХІХ ст. у Київській, Чернігівській, Подільській, Харківській і Полтавській губерніях. Протягом 40‑х років їх чисельність зросла утричі. Створення заводів значно підвищило товарність поміщицьких господарств.

2 Торгівля. Чумацький промисел Хто такі чумаки? Про які зміни в господарюванні свідчив розвиток чумацтва?

Одним із проявів товаризації сільського господарства були чу­ мацькі промисли, тобто торгово-візницька діяльність, пов’язана з продажем солі, в’яленої риби, дьогтю, хліба тощо. Чумацький промисел поступово поширився на все Лівобережжя й Слобідську Україну, зв’язуючи їх із Кримом, звідки возили сіль, та Доном, що давав левову частку риби на місцевих ринках. Згодом чумакування розповсюдилося на Волинь, Київщину і Поділля, звідки чумаки перевозили на своїх возах до Одеси величезні обсяги пшениці. На основі тексту та ілюстрації схарактеризуйте становище чумаків, порівнявши його зі становищем селян. Яку форму нових виробничих відносин представляло чумацтво? Чому? «Як пропрацює років три, заробить возів три, бо чумаки давали паровиш­ никові (чумаку-початківцеві) за літо віз із волами й усім приладдям; як має він уже три-чотири вози або хоч і два, тоді йому гроші позичать і на більше волів, і тоді він пана не боїться, бо в нього є чим відкупитися, а панові теж лучче мати гроші від чумака, ніж того робітника, яких багато є. Пани від чумака мали все, що тільки хотіли, а через те чумакові нічого не казали, а ще й випас йому давали без грошей — паси в лісах та долинах скільки хоч.

26

§ 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини

Тоді було, як доб’ється до чумака, то й добре жить, ото тільки од панщини сильно тяжко було видряпатись, а коли вже одірвався од неї, тоді нічого не треба: харч своя, одяга своя, чоботи як купиш за карбованця, то й маєш в чім ходити» (уривок зі спогадів чумака Явтуха Жорнового).

І. Айвазовський. Чумаки в Малоросії. 1870-ті

У середині XIX ст. чумаки завозили в Україну понад 8 млн пудів солі щороку, використовуючи для цього до 150 тис. возів. Чумакування сприяло первісному нагромадженню капіталу і соціальній диференціації населення. Крім Одеси, значними його центрами стали міста Проскурів, Обухів, Трипілля, Миргород, Черкаси, Бахмач, Лубни, Ромни, Харків, Кременчук та інші. Чумаки постійно розширювали асортимент товарів, пропонованих споживачам. На початку 1850‑х років вони вже возили до різних регіонів імперії цукор, олію, горілку, крупу, тютюн, кам’яне вугілля, алебастр, гончарні вироби тощо. До чумакування долучалися дрібномаєткові поміщики, заможні міщани та селяни, які мали як мінімум пару волів, добре обладнаний і пристосований до тривалих подорожей віз, а також певну суму грошей для придбання необхідних товарів.

3 Початок промислового перевороту і зміни в соціально-економічному житті Визначте і запишіть у робочий зошит, які наслідки для України мав промисловий переворот.

27

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Наприкінці 30 — на початку 40‑х років ХІХ ст. в українському промислово-технічному виробництві розгорнулися процеси, які в науковій літературі отримали назву промисловий переворот. Промисловий переворот — процес заміни мануфактурного виробниц­т ва з його ручною ремісничою технікою великим машинним фабрично-заводським виробництвом із вільнонайманою працею робітників. Які тенденції визначали розвиток промисловості в Наддніпрянській Україні в першій половині ХІХ ст.? Поясніть кожну з них. «Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась сумарною дією низки процесів: бурхливим зростанням кількості промислових підприємств; промисловим переворотом, запровадженням нової техніки й технологій; поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою; збільшенням ролі вільнонайманої праці; виникненням нових галузей промисловості; поступовим переміщенням промислових підприємств із сіл у міста; формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції» (уривок із дослідження історика Олександра Бойка).

Промисловий переворот спричинив стрімке піднесення машинобу­ дування. Заводи з виробництва машинної техніки діяли в Київській, Катеринославській, Волинській, Херсонській губерніях (наприкінці 50‑х років ХІХ ст. їх налічувалося вже близько 20). Вони виробляли різноманітну продукцію: парові машини, механічне устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарські машини тощо. На початковому етапі українське машинобудування гальмувалося через відсутність власної металургійної бази (метал привозили переважно з Уралу або з-за кордону). Із побудовою ливарного заводу в Луганську, а згодом чавунних і залізоробних підприємств на Чернігівщині та Одещині машинобудівні заводи стали забезпечувати українським металом. Відтак наприкінці 50‑х років ХІХ ст. в українських губерніях діяло близько 10 чавунних і 32 залізоробних заводів. У гірничозаводській промисловості стали використовувати тех­ нологію гарячого дуття. Текстильну промисловість переоснащували сучасними верстатами. У мукомельній і цукровій галузях почали запроваджувати парові машини, що значно підвищило продуктивність підприємств. Унаслідок таких змін протягом 50‑х років ХІХ ст. кількість цукру, виробленого паровим способом, зросла удвічі.

28

§ 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини

Справжнім проривом стало будівництво цукрових заводів фірми «Брати Яхненки — Симиренко». Починалося все з родинного бізнесу. Федір Симиренко одружився з Анастасією Яхненко. Разом із братами дружини він орендував млини на Черкащині, продавав зерно й борошно, ганяв до Одеси та інших південних портових міст гурти худоби, продавав шкіру за кордон. Платон Симиренко ініціював будівництво сучасного парового цукрового заводу Платон Симиренко. в селах Ташлик і Руська Поляна. ПроєктуФото. 1851 ванням, будівництвом та оснащенням нових, реконструкцією старих заводів він займався разом із запрошеними з Франції фахівцями. Згодом молодий підприємець вступив на на­ вчання до Паризького політехнічного інституту. Чому симиренкознавець Петро Вольвач вважає, що «Яхненки — Симиренки» прагнули створити «капіталізм з людським обличчям»? «Спочатку збудували великий цегляний завод, який і забезпечив спорудження Городищенського цукрового та рафінадного, а також машинобудівного заводів. Тоді це було справжнє будівельно-промислове диво. Новою особливістю городищенських підприємців стало створення житлового містечка для робітників і службовців з усією сучасною інфраструктурою: водогоном, каналізацією, центральним опаленням, тротуарами та дорогою з твердим покриттям, освітленням газовими ліхтарями, якого тоді не було навіть у російських столицях. На території заводів Симиренка були збудовані котеджі для фахівців, цивілізовані гуртожитки для робітників, діяла їдальня, початкова школа, церква, магазини та амбулаторія. Власники фірми забезпечили всім своїм працівникам соціальний пакет: гідну зарплату, гідні умови праці, відшкодовували витрати робітників і службовців у разі їх лікування».

Хоча купецький капітал уже посів у машинобудуванні досить міцні позиції, однак чимало заводів належало поміщикам. Машинобудування було додатком до поміщицького господарювання. Поміщики поставляли машини до своїх маєтків і в галузі, що перебували переважно у їхніх руках: цукроварну, винокурну, мукомельну, суконну. Особливістю розвитку промисловості в підросійській Україні було те, що основну кількість капіталістичних підприємств було розташовано у сільській місцевості, і лише в Південній Україні — тільки 29

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

в містах. Уже наприкінці 1850‑х років українська промисловість у деяких галузях (цукровій, кам’яновугільній, винокурній) набула загальноімперського значення. Під впливом промислового перевороту формувалися великі промислові центри: Харків, Чернігів, Луцьк, Одеса, Миколаїв, Херсон та інші. Попри те, що розвиток фабрично-заводських підприємств відбувався швидкими темпами, у містах продовжувало працювати чимало ремісників, які й надалі відігравали значну роль в окремих галузях виробництва (ткацькому, кравецькому тощо). Промисловий переворот вплинув і на структуру міського населення. У губернських і багатьох повітових центрах серед населення зменшилася кількість мешканців, які належали до селянського стану. На зміну їм прийшли міщани — інтелігенція, купецтво, цехові майстри, ремісники, робітні люди, дрібні торговці, службовці, промисловці, лихварі. Протягом 1811–1858 рр. міське населення збільшилося з 1 млн 457 тис. до 5 млн 130 тис. осіб. Великого розвитку набула торгівля, в якій вагому роль почали відігравати ярмарки. В Україні проходило 40 % всіх ярмарків Російської імперії. Значний товарообіг здійснювався на ярмарках Харкова: Хрещенському, Троїцькому, Успенському, Покровському. На основі документа та ілюстрацій опишіть, як відбувалися ярмарки. Чому в першій половині ХІХ ст. зросла кількість ярмарків в Україні? Чому найбільші проходили в Харкові?

В. Маковський. Ярмарок у Полтаві. 1885–1910

30

§ 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини

Хрещенський ярмарок у Харкові (1858 р.) «Хрещенський ярмарок починається 6 січня і триває місяць… Хрещенський — найсильніший з усіх українських ярмарків. Безліч підвід, фур, возів і саней привозять різноманітні товари з різних кінців Росії, з Нижегородської губернії, з Бессарабії, з Кавказу і Риги. Сюди стікається повний комплект ярмаркових торговців, продавців і покупців, тут головний склад товарів, що призначаються для кочів’я по українських ярмарках…»

В. Штернберг. Український ярмарок. Перша пол. ХІХ ст.

4 Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України У чому сутність і особливості нової моделі соціально-економічного розвитку Півдня України в порівнянні з іншими регіонами? Що таке порто-франко Одеси?

Заселення Новоросії козаками, селянами із внутрішніх областей Росії, військовими колоністами із сербів, румунів та інших християнських етносів відбувалося в середині XVІІІ ст. Із початку XIX ст. до Південної Украї­н и запрошували іноземних колоністів із різних країн, насамперед із Німеччини. Вони одержували досить великі земельні ділянки та ще й звільнялися від військової служби. Їм надавали право на самоврядування та свободу віросповідання. Багато з них стало процвітаючими хліборобами і підприємцями.

31

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Поряд із державною колонізацією продовжувалася стихійна мігра­ ція селян. Державні селяни і кріпаки з України та Росії перебиралися на новоосвоєні землі подалі від кріпацтва. Держава передавала високопоставленим сановникам великі землеволодіння за умови, що вони заселять їх селянами. Наприклад, князь Олександр Вяземський отримав поблизу Січі не менше 20 тис. десятин (приблизно 2000 км2). Зауважте, що частка кріпаків у Новоросії завжди залишалася меншою, ніж у Правобережній Україні. Отже, південноукраїнські землі наприкінці ХVIII — на початку ХІХ ст. відрізнялися від інших земель України та Російської імперії загалом швидким приростом населення, етнічною строкатістю, значними темпами зростання сільського господарства та торгівлі, вільнішим від інших територій України соціальним устроєм, що характеризувався меншою кількістю кріпаків і більшою соціальною мобільністю. Тож вони стали центром формування нової соціальноекономічної системи, що ґрунтувалася на ринкових відносинах. Тут стрімко збільшувалася кількість населення, не пов’язаного з пережитками кріпацтва та охопленого духом підприємництва. Прикладом нових аграрних відносин на Півдні стало підприємництво новоросійського генерал-губернатора графа Михайла Ворон­ цова. Він перевіз зі своїх центральноросійських маєтків на Півдні кріпаків, яких перетворив на орендарів. Сучасники після візитів до володінь графа згадували, що тамтешні селяни жили, як американські фермери. Вони не були обтяжені примусовою працею, а сплачували ренту і оброк. Це значно підвищило зацікавленість, а отже, і результати праці. Активна соціально-економічна діяльність сприяла розвитку міст Півдня, які перетворювалися на важливі торговельні центри. Одним із таких потужних центрів стала Одеса, що виникла з поселення Качибей, яке вперше згадано в джерелах, датованих 1415 р. Наприкінці ХVІІІ ст. було закладено фортецю, а згодом тут облаштували військову гавань і торговий порт. У 1795 р. місто отримало назву Одеса (вважалося, що на цьому місці існувала давньогрецька коДж. Доу. Михайло лонія Одесс) і тут почав діяти магістрат. Воронцов. 1825 32

§ 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини

Невдовзі в місті заснували найстарішу в Україні Одеську товарну біржу та перший комерційний банк. На початку ХІХ ст. Одеса входила до Херсонської губернії. Своїм швидким розвитком місто зобов’язано насамперед морському порту, адже указом від 10 травня 1817 р. Одеса отримала статус порто-франко. Порто-франко (з італ. — «вільний порт», «вільна гавань») — історична назва вільних митних зон у портах. Товари, доставлені в такі порти, звільняли від мита. Торговельні пільги сприяли швидкому економічному зростанню Одеси. У зоні порту було дозволено не тільки вивантажувати і зберігати товари, а й переупаковувати і переробляти їх без будь-яких мит і обмежень. Значно спростився процес торгівлі. Купець привозив свій товар, без митної тяганини вивантажував його і продавав на місці, бо був упевнений, що його куплять, оскільки з уведенням порто-франко кількість підприємців у місті зросла щонайменше вдесятеро. Після цього торговець купував російські товари, зазвичай хліб, завантажував їх і відпливав. На основі документа та ілюстрації визначте, які факти свідчать про еко­номічне піднесення Одеси. Поміркуйте, чому саме Одеса стала найпотужнішим портом Наддніпрянщини.

Ф. Гросс. Одеса. Вид з малої пристані. ХІХ ст.

33

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

«Місто багатіло і розросталося просто на очах. На прибуток від порто-франко в короткий термін розбудовується 400 найкрасивіших будинків. До установи “вільної гавані” максимальний дохід, отриманий міською казною за рік, досягав 482 000 рублів, в 50‑х — 3 325 000 рублів. У сприятливі роки із Одеси вивозилося хліба більше, ніж із усіх портів Сполучених Штатів Америки разом взятих.

1844 виявився видатним у багатьох відношеннях... цього року у торгівлі були побиті всі минулі рекорди, внаслідок чого Одеса вийшла на друге місце в імперії за грошовим обігом серед усіх портів, поступившись місцем "чемпіона" лише Санкт-Петербургу... Навряд чи якийсь інший порт у світі міг доставити настільки значну кількість хліба за один рік для закордонного споживання».

За перші 5 років порто-франко Одеса вийшла на третє місце за торговим оборотом в імперії, а потім і на друге, поступаючись лише Санкт-Петербургу. Однак пільги мали і недоліки: статус порто-франко гальмував розвиток промисловості і підприємництва, сприяв розквіту контрабанди і корупції. Тож у 1858 р. його було скасовано. Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

cutt.ly/0TDP5L4

1 Порівняйте становище українського селянина першої половини ХІХ ст. і часів Гетьманщини.

2 Визначте позитивні і негативні риси економічного розвитку підросійської України в першій половині ХІХ ст.

3 Використовуючи матеріал параграфа і додаткову інформацію, підготуйте постер чи презентацію «Одеса — нове місто на нових землях».

§ 3. П очаток українського національного відродження. Формування української національної свідомості 1 Піднесення національно-культурного руху в підросійській Україні Що таке українське національне відродження? Яка його сутність?

34

§ 3. Початок українського національного відродження

Особливості історичного розвитку українських земель, які опинилися під владою Російської імперії, спричинили активізацію національного руху, опозиційного політиці царизму. У сукупності ці процеси отримали назву українського національного відро­ дження XIX — початку XX ст. — пробудження національної самосвідомості народу, що не мав власної державності. У зв’язку з багатоетнічністю населення українських земель, зокрема Наддніпрянщини та Слобожанщини, тут одночасно існувало три напрями суспільної думки: Г. Коваленко. проросійський, пропольський і проукраїн- Іван Котляревський. 1908 ський. Початок модерного українського національно-культурного руху дослідники пов’язують із публікацією першої частини «Енеїди» Іва­ на Котляревського у 1798 р. Це перший твір української літератури, написаний живою народною мовою. Неабиякий талант автора спричинив популярність його поеми серед дворянства Лівобережжя. Невипадково побутує думка, що поява «Енеїди» започаткувала нову українську літературу. Порівняйте відгуки про «Енеїду» Михайла Грушевського та Яро­ слава Грицака. Як історики оцінюють звернення І. Котляревського до козацької минувшини? До якої думки схиляєтеся ви? «“Енеїда” Котляревського… була першою книжкою, яка незвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово, а заразом своїми образами минулої козацької слави і гіркого сучасного життя відкрила широку дорогу осьому заінтересуванню народним життям серед українського грома­дянства. Сама по собі важна була поява книжки писаної народньою мовою і друкованої, то значить можливої до широкого росповсюднення серед тодішньої української інтелігенції» (Михайло Грушевський). «Хоча “Енеїда” була новим явищем української культури, але явищем, глибоко закоренілим у минулій епосі — козацькій добі. Сам факт, що Котляревський переодягнув римських героїв й богів Олімпу — в українські шаровари, вишивані сорочки і свитки, свідчив про зв’язок “Енеїди” з народною пам’яттю про козацтво» (Ярослав Грицак).

35

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Яку ідею відображають ілюстрації до «Енеїди» на с. 38? Що спільного між ілюстраціями і думками істориків, наведеними вище?

А. Базилевич. Ілюстрації до «Енеїди» І. Котляревського. 1968

Носієм пам’яті про козацькі часи був не лише простий люд, а й українське дворянство — спадкоємці козацької старшини. В їхньому середовищі власне історичне минуле пов’язували з козацькою державою — Гетьманщиною. Переважна більшість діячів першої хвилі українського національного руху (письменники, дослідники) за своїм соціальним походженням були нащадками козацької старшини. Ця пам’ять про славне минуле України ще довго зберігалася серед населення Лівобережної України і Слобожанщини. Саме козацька еліта цього регіону і була осередком формування діячів першої хвилі українського національного відродження. Важливе значення для його розвитку мало поширення нових політичних та інтелектуальних ідей, які йшли в Україну із Заходу. Так, Французька революція 1789–1794 pp. ознаменувала народження нової політичної та соціально-економічної системи, що спиралася на широкий загал. Дедалі більше європейців приймало ідею про права особи і про те, що носієм суверенітету є народ, а не його правителі. Ідеї Французької революції, які змінили уявлення про націю, поширили це поняття на всі верстви населення. Ідеологи нових політичних течій доводили, що національний характер є ознакою всього народу, а не окремих груп. Значний зовнішній вплив на становлення українського національного руху мало також поширення ідей європейського романтизму, який поступово набув провідного напряму в духовно-культурному житті суспільства. Ідеологи романтизму прославляли народ, його культуру, традиції як вияв своєрідного духу, стверджуючи, що саме 36

§ 3. Початок українського національного відродження

з народного джерела інтелектуали можуть черпати найкращі зразки для своєї творчості. Характерними рисами романтизму були пошук суспільного ідеалу в історичному минулому та неприйняття тогочасної дійсності, зокрема пригнобленого становища народу. Ці ідеї втілювали у своїй творчості харківські письменникиромантики Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка та інші. Вони вважали, що джерелом культурних цінностей є дух нації, сконцентрований у фольклорних пам’ятках — достовірних документах славного минулого народу. Тому незабаром етнографічні дослідження захопили українську інтелігенцію, яка ходила по селах, розшукувала, збирала й згодом публікувала перлини народної мудрості.

2 Новгород-Сіверський автономістський гурток Складіть і запишіть у робочий зошит план розповіді «НовгородСіверський гурток в історії України». Розкажіть за ним про діяльність гуртка.

Кінець XVIII ст. остаточно закріпив за Наддніпрянською Україною статус російської провінції. Верхівку козацької старшини було зрівняно в правах із російським дворянством. Але дрібна козацька старшина мусила доводити свою належність до шляхетського стану, що викликало значне невдоволення. Її представники стали називати себе автономістами (тобто патріотами рідного краю). Автономісти активно збирали в родинних архівах грамоти польських королів, царські укази та інші документи, аби довести, що старшинські титули визнавали Російська імперія і Річ Посполита. Автономістський рух ґрунтувався не лише на соціальних потребах, а й на почуттях місцевого патріотизму. Його представниками були переважно дворяни, шляхтичі, дідичі, для яких не мали значення матеріальні наслідки своєї праці, вони діяли виключно задля ствердження шляхетського стану в Україні. Ця частина освіченої української знаті й утворила НовгородСіверський патріотичний гурток українських автономістів, який діяв у 80–90‑х роках ХVІІІ ст. на території Чернігово-Сіверщини. Історики зазначають, що важливою передумовою розвитку української самосвідомості серед інтелектуальної еліти згаданої місцевості 37

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

стало створення тут намісництва із центром у м. Новгород-Сіверський. Ці зміни перетворили колишнє сотенне містечко на осередок українського громадського і культурного життя краю та зумовили зосередження багатьох автономістів, які тут мешкали або служили на різних посадах у місцевих установах. Чимало з них підтримувало зв’язки з петербурзькими українцями, які перебували на російській службі. Більшість членів гуртка була відомими державними, військовими, культурними, церковними та громадсько-політичними діячами Гетьманату, а після його скасування — Російської імперії. Майже всі вони походили з відомих козацьких родів України. До гуртка належали як світські, так і духовні особи — прихильники ідеї автономізму. Автономія — самоврядування певної частини держави, що здій­снюється в межах, передбачених загальним державним законом (Конституцією). Історики вважають, що гурток навряд чи можна вважати таємним товариством. Швидше за все це було коло однодумців, об'єднаних спільними ідеями і бажанням вивчати історію, доводити свої дворянські права і захищати рідний край від грабіжницької імперської політики. Ідеологом Новгород-Сіверського товариства був Григорій Поле­ тика, якому належало кілька праць, де викладено політичні погляди гуртківців. Висловлюючи думку представників козацької старшини, він відстоював автономний устрій Лівобережної України і права українського шляхетства. Головними напрямами своєї діяльності гуртківці вважали створення і впровадження проєктів національної освіти і культури (наприклад, відкриття в Новгороді-Сіверському гімназії та університету, заснування Академічного зібрання — прототипу Української академії наук), поширення праць з історії та етнографії України. Працюючи в тогочасних державНевідомий художник. них установах, вони збирали і вивчали різні Григорій Полетика. ХІХ ст. документальні джерела з історії рідного краю, 38

§ 3. Початок українського національного відродження

генеалогію відомих козацьких родин, на їх основі укладали праці, вели дослідження, розвідки тощо. Патріотичні погляди членів НовгородСіверського гуртка зна­йшли своє відображення на сторінках історичного трактату «Історія Русів», у якому подано картину минулого України до 1769 р. Рукопис цього твору знайдено в 1828 р. у маєтку князя Лобанова-Ростовського в с. Гриневі Стародубського повіту на Чернігівщині. Місце, дата написання та автор цього твору залишаються невідомими до цього часу. Палітурка першого Чому час та місце написання «Історії видання «Історії Русів». Русів» оповиті таємницею, а її автор 1846 і досі невідомий? Яке значення мала по­ява «Історії Русів» для розвитку національно-визвольного руху на українських землях? «“Історія Русів”… являла собою скоріше політичний трактат, ніж наукову працю. Вона сміливо прославляла й романтизувала козацьку минувшину, і хоч автор не виступав за негайну незалежність України, він убачав в українцях окремий від росіян народ і закликав надати йому певну форму самоврядування. Його героями були Хмельницький і, що важливо, непокірний Полуботок, який повстав проти Петра І. Він також доводив, що Україна, а не Росія, є прямою спадкоємницею Київської Русі. “Історія Русів” сповнена почуття національної гідності… Автор стверджує, що правда й справедливість є наріжними каменями кожної політичної системи, а захист життя, свободи та власності є невід’ємним правом усіх людей» (уривок із праці істори­ка Ореста Субтельного). «Тяжко відшукати в історії не тільки України, а й інших країн твір, який мав би такий величезний вплив на сучасне та наступні покоління, як “Історія Русів”, і який був би так “засекречений”, як ця книга… й досі її поява залишається такою ж таємницею, якою була на початку XIX століття» (уривок із праці істори­кині Наталі Полонської-Василенко).

3 Харківський осередок українського національного відродження Доведіть, що протягом першого етапу національного відродження відбувався розвиток української мови, преси та книгодрукування.

39

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Важливим осередком поширення ідей національного відродження стала Слобожанщина. У Харківському університеті, відкритому в 1805 р., до викладання запросили найвідоміших європейських учених. Так, наприклад, професор філософії Йоган Баптист Шад, читаючи лекції з курсу природного права, знайомив слухачів із міркуваннями про природні та невід’ємні права людини на свободу думки й совісті, заперечував рабство, виступав проти деспотії влади монарха. У 1812 р. у Харкові почала виходити перша українська газета «Харьковский еженедельник». Спочатку вона була українською за тематикою, а згодом і виходила українською. У 1816 р. побачив світ журнал «Украинский вестник», заснований при Харківському університеті. На його сторінках уперше було надруковано україн­ ською мовою твори Петра Гулака-Артемовського та Григорія КвіткиОснов’яненка. Історик Яків Маркович у 1793 р. написав працю «Записки о Малороссии», яка стала справжньою енциклопедією історії, мови, поезії, природи України. Мовознавець Олексій Павловський у Санкт-Петербурзі в 1818 р. видав першу наукову граматику української мови — «Грамматика малороссійскаго наречія», яка заклала основи наукового опису української мови. Один із перших дослідників і видавців української народної поезії Микола Цертелєв у Санкт-Петербурзі видав у 1819 р. збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен». Наприкінці 20‑х років ХІХ ст. у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини з’явилося нове покоління, у якому чільне місце посіли випускники Харківського університету. Під впливом ідей романтизму вони «відкривали» народну культуру українців, що своєю чергою заклало підвалини у формування модерної української національної свідомості. Активно долучився до українського національно-культурного відродження Київський університет, заснований у 1834 р. Перший його ректор — Михайло Максимович, відомий український філолог та етнограф — видав три збірки українських пісень. Філолог та історик Іван Срезневський у 1833–1838 рр. видав у Харкові «Український альманах» — збірку народних пісень і поезій, а невдовзі й шість випусків фольклорної та історико-літературної збірки «Запорожская старина».

40

§ 3. Початок українського національного відродження

Чи можемо ми вважати Максимовича типовим представником першого етапу українського національного відродження? Чому? «Передмова Максимовича до збірки 1827 р. була прапором, на якому виписане магічне для тих часів слово: “народність”. “Настав той час, — так починалася ця передмова, — коли вже пізнають справжню ціну народності. Найкращі наші поети беруть чужоземні твори вже не як основу й зразок для своїх власних писань, а тільки як помічний засіб для повнішого розвитку самобутньої поезії, яка вродилася на рідному ґрунті й яку довго заглушували чужоземні прищіпки. І от з цього погляду великої уваги заслуговують пам’ятки, в яких найповніше виявляється народність: це — пісні, в яких звучить дума, перейнята почуттям, і казки, в яких відсвічується народна фантазія”» (із відгука історика Дмитра Дорошенка).

До літераторів і етнографів стали приєдПалітурка першого видання «Малоросійських нуватися історики, які теж опікувалися піднесенням українського руху. Так, у 1822 р. пісень» М. Максимовича.

1827 вийшла друком «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського, а в 1842–1843 рр. опубліковано п’ятитомну «Історію Малоросії» Миколи Маркевича. Останній належав до демократичних кіл українського дворянства і в своїй праці обґрунтовував правомірність державної незалежності України. Микола Костомаров у 1843 р. опублікував дослідження, присвячене вивченню української народнопоетичної творчості, розглядаючи її як важливе джерело достовірних відомостей про історичне минуле України. Такі праці стали важливим внеском не тільки в історичну науку, а й у формування національної думки.

4 Кирило-Мефодіївське братство За текстом параграфа визначте склад і схарактеризуйте діяльність братчиків. Як народжувалися і поширювалися їхні ідеї?

Піднесення національного руху в першій половині ХІХ ст. було пов’язано з діяльністю першої української таємної організації, яка виникла в Києві у 1845 р. і отримала назву Кирило-Мефодіївське братство.

41

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Зробіть припущення, хто входив до Кирило-Мефодіївського братства. Чому його учасники так назвали своє товариство? Якою була їхня мета?

П. Сулименко. Кирило-мефодіївці. Друга пол. ХХ ст.

Історія братства пов’язана з появою в Київському університеті Миколи Костомарова, який став викладати тут після закінчення Харківського університету. Як Срезневський у Харкові, він згуртував навколо себе молодь, захоплену ідеями романтизму. Серед нових друзів та однодумців Костомарова наприкінці 1845 р. зародилася думка про перетворення їхнього гуртка на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Його засновниками та учасниками стали здебільшого викладачі та вихованці Київського і Харківського університетів: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич та інші. Прочитайте довідку про Миколу Костомарова. Чому саме він став лідером Кирило-Мефодіївського братства? Які особисті та ділові якості дослідника сприяли цьому? Микола Костомаров народився в сім’ї воронезького поміщика і селянкикріпачки. Після завершення гімназії вступив до Харківського університету. По закінченню університету десять років присвятив науковій праці. У 1846 р. став професором кафедри російської історії Київського університету. Він був ідейним провідником Кирило-Мефодіївського братства, за що його було ув’язнено та заслано на сім років. Наречена покинула Костомарова через

42

§ 3. Початок українського національного відродження

арешт. Усе життя він прожив одинаком, присвятивши себе науковій діяльності. У 1859 р. Костомаров переїхав до СанктПетербурга і став професором кафедри російської історії місцевого університету. У 1864 р. одержав науковий ступінь доктора російської історії. У 1876 р. його було обрано членомкореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук, у 1884 р. — почесним членом Київського університету Святого Володимира, у різні роки — почесним членом багатьох інших закладів, наукових товариств та установ, зокрема і закордонних — Південно-Слов’янської академії, Сербського наукового товариства. Основні дослідження Костомаров присвячував українській історії XVI–XVIII ст. («Богдан ХмельП. Борель. ницький», «Руїна», «Мазепа», «Мазепинці», «Останні Микола Костомаров. роки Речі Посполитої», «Гетьманство Виговського», 1870 «Павло Полуботок» та інші). Створені на підставі документальних джерел, вони були захопливі, цікаві, їх із задоволенням сприймала публіка. У них Костомаров обстоював ідею окремішності української історії від російської та втілення у ній волелюбних демократичних традицій українського народу. За участі Костомарова було створено журнали «Киевская старина» та «Вестник Европы», де кожного року публікували його праці з історії України.

Своє товариство братчики назвали на честь святих Кирила та Мефодія — перших слов’янських релігійних просвітителів. До організації приймали представників слов’янства незалежно від станового походження. Кожний учасник братства складав присягу. Усі кирило-мефодіївці мали рівні права. За ескізами засновників було виготовлено символи братства: персні з вигравіюваними на них іменами Кирила і Мефодія, що свідчили про належність їх власників до таємної організації. Братство мало також свою печатку з євангельським висловом «І пізнаєте істину, і істина визволить вас». Її зберігав у себе Микола Костомаров. Припускають, що у квітні 1846 р. після переїзду із Санкт-Петербурга до Києва до братства приєднався Тарас Шевченко. Проте остаточно встановити, чи належав поет до товариства, не змогли навіть під час слідства над заарештованими братчиками. За текстом підручника визначте і стисло занотуйте в робочий зошит, яку роль відігравали М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко в діяльності Кирило-Мефодіївського братства. За потреби скористайтеся додатковими джерелами.

43

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Серед істориків побутує думка, що Кирило-Мефодіївське братство започаткувало перехід від дворянсько-шляхетського та культурно-просвітницького до політичного етапу розвитку українського національного руху. Яскравими представниками цієї генерації стали Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко. У їхніх біо­г рафіях відображено риси нового покоління українських патріотів. Так, на відміну від попередників — нащадків козацької А. Мульєрон. старшини, усі троє походили із соціальних Пантелеймон Куліш. 1860 низів: Куліш із сім’ї вільних селян, мати Костомарова була кріпачкою, Шевченко народився в сім’ї кріпаків і сам до 24 років був кріпаком. Та попри походження вони стали високоосвіченими інтелектуалами та фахівцями. Чи були правильними ваші міркування про склад Кирило-Мефодіївського братства? Підтвердьте свої думки фактами.

Василь Білозерський. Фото. ХІХ ст.

Микола Гулак. Фото. ХІХ ст.

Опанас Маркевич. Фото ХІХ ст.

Ідейно-політичні основи діяльності Кирило-Мефодіївського братства було викладено в «Книзі буття українського народу», автором якої історики вважають Миколу Костомарова. Братчики розробили і власний «Статут Слов’янського товариства Св. Кирила і Мефодія» (на думку дослідників, авторство його належить Василеві 44

§ 3. Початок українського національного відродження

Білозерському). Свій ідеал суспільного устрою кирило-мефодіївці вбачали у створенні держави — федерації слов’янських народів (на зразок Сполучених Штатів Америки). Протягом існування товариства його ідеологія зазнавала змін і зрештою конкретизувалася у дві складові: рівноправне співробітництво слов’янських народів і відродження України. Головну перешкоду на шляху Украї­ ни до свободи й незалежності кирилоТ. Шевченко. мефодіївці вбачали в соціальному розшаруАвтопортрет.

1845 ванні українців, знищенні козацтва — основи вільнолюбства й сили, здатної відстоювати свободу. Перспективи розвитку України вони розглядали у взаємозв’язку з поліпшенням взаємин трьох слов’янських країн — України, Росії та Польщі. Усі братчики перебували під впливом творчості й поглядів Тараса Шевченка, який перекладав основну вину за поневолення України на Росію та її правителів. Його поезія виходила за рамки місцевого патріотизму та милуванням героїчним минулим і була спрямована на бачення майбутнього, а саме незалежної України. Окрім того, у своїй творчості Тарас Шевченко поєднав дві (до того часу розділені) течії в козацькій традиції — простолюдну і старшинську — заради досягнення спільної української державницької мети. Тож його заклик до одночасного національного і соціального визволення став ідеологічним орієнтиром українського суспільства модерної доби. Братчики поширювали свої ідеї на лек­ціях у навчальних закладах, через листівки, в художніх та публіцистичних творах. Вони проводили збори, де дискутували та обговорювали програмні документи, визначали плани практичної діяльності, розподіляли доручення. Проте у березні 1847 р. Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене. Поліції вдалося виявити 12 членів законспірованої організації (за свідченням самих учасників товариства, в ньому налічувалося близько 100 осіб). Слідство розцінило програмні документи товариства як серйозну загрозу самодержавству. Заарештованих було допитано і покарано. Зокрема, Гулака ув’язнили 45

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

на три роки, а Костомарова на рік із подальшим засланням. Тараса Шевченка відправили на десять років у солдати до Оренбурзького краю із забороною писати і малювати. Решту арештантів було заслано у віддалені місцевості Росії без права повернення до України. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/RTDAptP

Домашнє завдання 1 Чому на початковому етапі національного відродження було важливим зберегти історичні, етнографічні матеріали та народну мову?

2 Прочитайте уривок із записів російського письменника Павла Сумарокова під час подорожі Україною в 1803 р. і висловіть свою думку, чи не перебільшував він розбіжностей між Росією та Україною. Чи зберігала Україна на початку ХІХ ст. ознаки державності? Обґрунтуйте свої відповіді. Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. « Невже тут границя імперії? Чи не до іншої в’їжджаємо держави?»

3 Об’єднайтеся в групи і складіть програму дій, яка б могла бути реалізованою, зважаючи на програмові документи Кирило-Мефодіївського братства. Обговоріть свої ідеї з іншими, беручи до уваги текст програмних документів.

Практична робота Програмові документи Кирило-Мефодіївського братства 1 Передумови утворення Кирило-Мефодіївського братства Об’єднайтеся в пари, обговоріть і поясніть на прикладах подані в таблиці передумови утворення Кирило-Мефодіївського братства.

46

Практична робота

Зовнішні

Загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії. Розвиток європейської філософської думки та ідей польського романтизму. Поява європейських таємних організацій

Внутрішні

Подальший наступ російського царизму на права українців. Посилення процесу русифікації. Збереження та подальший розвиток традицій українського національновизвольного руху

Перед вами — перша сторінка списку «Книги буття українського народу» Миколи Костомарова, що був вилучений під час обшуку 2 квітня 1847 р. Про що свідчив факт такої знахідки? Прокоментуйте його з точки зору сучасного історика.

2 Головна мета та завдання братства Яким братчики бачили майбутнє України? У чому вони вбачали історичне покликання України? Як ви розумієте вислів: «От камінь, відкинений будівничим, — а він ліг основою всього»?

47

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Палітурка «Книги буття українського народу» М. Костомарова. 1921

«Бо голос України не затих. Україна встане зі своєї могили і кликне знову до братів-слов’ян, і почують її поклик, встане Слов’янщина, і не зостанеться в ній ні царя, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні мужика, ні холопа, ні в Великій Росії, ні в Польщі, ні на Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні в сербів, ні у болгарів. І Україна буде незалежною республікою в слов’янськім союзі. Тоді скажуть всі народи, показуючи на те місце, де на карті буде намальована Україна: “От камінь, відкинений будівничим, — а він ліг основою всього” » (уривок із «Книги буття українського народу»).

На яких основах мало ґрунтуватися об’єднання слов’янських держав? Чому братчики вважали, що буде неможливим окреме існування України як самостійної демократичної держави, а тільки в союзі з іншими слов’янськими народами? Чи мають прихильників подібні ідеї сьогодні? Чому?

«Брати українці! Цей документ, покладаючи перед ваші очі, даємо вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов’яне повинні між собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ створив свою Річ Посполиту і управлявся окремо від інших, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи, по-нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, ілліро-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати од всіх Речей Посполитих і там порішали такі діла, котрі б належали до цілого союзу слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний.., і над цілим союзом був би правитель, вибраний… Отсе вам, братіє українці обох сторін Дніпра, подаємо на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би 48

Практична робота

краще воно було…» (уривок із відозви «Брати українці», написаної Ми­колою Костомаровим орієнтовно наприкінці 1845 — у 1846 рр.). «Як вірні сини своєї батьківщини, одушевлені бажанням всякого добра до неї, ми повинні йти до здійснення в ній Божої правди, царства свободи, братської любові і народного добробуту. Одначе ясно, що окреме існування її [України] неможливе: вона буде між кількома огнями, буде під натиском і може підпасти гіршій долі, ніж яку потерпіли поляки. Одинокий спосіб для привернення прав, прийнятий розумом і ухвалений серцем, полягає в об’єднанні слов’янських племен в одну сім’ю, з охороною закону, любові і свободи кожного» (із записів Василя Білозерського). Як мало бути організовано управління Слов’янською федерацією? На яких засадах мав ґрунтуватися суспільний устрій? Чому в переліку слов’янських племен, які повинні увійти до Слов’янської федерації, українці стоять на першому місці?

Розділ І. Головні ідеї « (зі Статуту Слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія) 1. Визначаємо, що духовне і політичне об’єднання слов’ян є тією справжньою метою, до якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що під час об’єднання кожне слов’янське плем’я повинне мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців), північно-русів (росіян), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліро-сербів з хуруганами (хорватами) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем’я повинне мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності та освіта у всіх слов’ян повинні ґрунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов’янський собор з представників всіх племен» (уривок зі Статуту Кирило-Мефодіївсь­ кого братства).

49

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

3 Головні засади діяльності братства На яких засадах мало діяти Кирило-Мефодіївське братство? Складіть і запишіть у робочий зошит перелік основних принципів (правил) для братчиків. Як ви розумієте правило «Мета виправдовує засоби»? Чому братчики вважали його безбожним?

«Розділ ІІ. Головні правила 1. Товариство утворюється з метою поширення вищевикладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. Товариство визнає своїми покровителями святих Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком перстень або ікону з іменами чи зображеннями цих святих.

2. Кожний член товариства при вступі приймає присягу використовувати талант, працю, статки, свої громадянські зв’язки для цілей товариства, і якщо б котрийсь з членів зазнав гонінь і навіть страждань за прийняті товариством ідеї, то, відповідно до присяги, він не видасть нікого з членів, своїх побратимів.

3. У випадку, коли член потрапляє до рук ворогів і залишає в нужді сімейство, товариство допомагає йому.

4. Кожний член товариства може прийняти нового члена товариства, не повідомляючи йому імена інших членів…

5. В товариші приймаються слов’яни всіх племен і всіх звань.

6. Досконала рівність має панувати між товаришами…

8. Товариство буде прагнути зарані про викорінення рабства і всякого примушення бідних класів, а водночас і про повсюдне поширення грамотності.

9. Як все товариство в цілому, так і кожний член окремо повинні узгоджувати свої дії з євангелійськими правилами любові, покірності і терпіння; правило ж “Мета виправдовує засоби” товариство визнає безбожним…

10. Ніхто з членів товариства не повинен оголошувати про існування і склад товариства тим, котрі не вступають або не подають надії на вступ до нього» (уривок зі Статуту Кирило-Мефодіївського братства). Накресліть у робочому зошиті і заповніть узагальнювальну таблицю за матеріалами практичної роботи. В останній частині таблиці

50

Практична робота

сформулюйте, у чому ви вбачаєте історичне значення утворення і діяльності Кирило-Мефодіївського братства для тогочасної і сучасної України.

Головна мета КирилоМефодіївського братства Завдання Учасники Форми і методи діяльності Релігійна спрямованість

Домашнє завдання 1 Прочитайте пропозиції графа Олексія Орлова імператорові стосовно характеру імперської політики на Наддніпрянщині після ліквідації Кирило-Мефодіївського братства і подумайте, які заходи пропонував застосовувати до українського руху граф Орлов. Чому імперія вважала прагнення українофілів відновити свою народність небезпечними? Імперська верхівка офіційно проголошувала, що малороси є частиною великоросійського народу. Чи розуміла вона, що це окремий, підкорений силою народ? Наведіть свідчення, що підтверджують чи спростовують цю тезу. «Уряд… не може допустити… і думок українофілів про відновлення народності їх батьківщини, бо це поведе малоросіян, а за ними й інші підвладні народи до бажання існувати самобутньо. Для попередження шкоди в цьому випадку слід діяти завжди однаково, не шукаючи, кого б звинуватити або покарати… Ще більш належить бути обережними по відношенню до Малоросії. Хоча там від молодих українофілів, подібних Шевченку і Кулішу, можливо, надходять ідеї про окреме існування навіть до людей більш поміркованих, ніж самі українофіли, але жорсткі заходи зроблять для них заборонені думки ще дорожчими і можуть малоросіян, досі покірних, поставити в роздратоване проти нашого уряду становище, в якому перебуває, особливо після повстання, царство Польське. Корисніше і справедливіше буде не показувати і виду малоросіянам, що уряд мав причину сумніватися, чи не посіяні між ними шкідливі ідеї…»

2 Які наслідки, на вашу думку, мала діяльність та ліквідація Кирило-Мефодіївського братства для подальшого розвитку процесів національного відродження? Обговоріть свої міркування в класі.

51

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

§ 4. П ольський національно-визвольний та російський опозиційні рухи на теренах України 1 Масонство в Україні За текстом параграфа визначте, у чому полягає сутність масонського руху. Чи можна вважати його проявом національного відродження?

У першій половині ХІХ ст. на українських землях поширювалися антикріпосницькі та антимонархічні настрої, які перепліталися з місцевими автономістськими прагненнями. Це й стало джерелом формування таємних товариств та організацій. Найвідомішим серед них було масонство. Масонство — релігійно-етичний рух, сформований в ХVІІІ ст. у країнах Західної Європи, що мав на меті моральне вдосконалення особистості та створення «все­ світнього братства». Масонство бере свій початок у добу Середньовіччя. Його перші паростки — це цехова організація, корпорація каменярівбудівельників, — прообраз пізніших масонських організацій — «майстерень». Воно продовжує існувати і сьогодні. Які особливості масонської організації зображено на ілюстраціях?

Символ масонів

52

Невідомий художник. Посвята в масони. 1805

§ 4. Польський національно-визвольний та російський опозиційні рухи

Масонська ложа — базова масонська організація. Кожен масон належить до певної масонської ложі. Масонські організації під впливом сусідів — Росії та Польщі — з’явилися й на теренах України ще в середині XVIII ст. Переважали в них іноземці — поляки, німці, багато було й росіян. Але на початку XIX ст. картина змінилася, і більшість у масонських ложах вже становили українці. Серед них бачимо поміщиків, зокрема Василя Лукашевича, письменника Івана Котляревського, представників козачої старшини — Кочубеїв, Капністів, Скоропадських та інших. Визнаними масонськими центрами України стали Київ, Львів, Полтава, Одеса, Харків, Житомир. Ложі беруть під свою опіку шпиталі, школи, дитячі будинки, займаються просвітницькою діяльністю, друкують книжки, розповсюджуючи їх через книгарні та біблійні товариства. Активно діяли масонські ложі, що виникли в 1818 р.: «Любов до істини» (у Полтаві), до якої належав Іван Котляревський, та «З’єднані слов’яни» (у Києві). У київській ложі учасниками були українці, росіяни й поляки, а її назва вказувала на прагнення добрих відносин між народами. Хоча масонство і розгорталося в Україні, його діяльність не набула національного характеру. Ложі були клубами, в яких місцеві ліберали обговорювали культурницькі та політичні питання. Однією із цілей, яку ставили перед собою організатори перших таємних товариств в Україні, було залучення малоросійського дворянства до опозицій­ ного всеросійського руху. Українські дворяни-масони не формулювали національних вимог, чи не єдиним винятком з-поміж них були Василь Лукашевич та його прибічники, які виступали за від’єднання України від Росії і прилучення її до Польщі. Інший характер мали ложі, що діяли на Правобережжі. Їх заснов­ никами стали польські шляхтичі, які прагнули відновлення власної держави із включенням до неї Правобережної України. Загалом масонський рух в Україні був значно слабшим, ніж у Європі. Масони на українському ґрунті діяли досить пасивно, не узгоджено, замикаючи свої зусилля в межах окремих лож, без чіткої ідейної основи, приділяючи недостатню увагу національним проблемам. Проте царський уряд, відчуваючи з боку масонів потенційну загрозу, у 1822 р. видав указ про заборону всіх таємних організацій та гуртків, насамперед масонських лож.

53

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Які особливості масонства в Україні визначає історикиня Оксана Крижановська? «Масонський рух поширювався здебільшого в містах та містечках (Київ, Кременчук, Житомир, Дубно, Львів, Самбір, Харків, Полтава, Одеса). У Галичині та Правобережній Україні масонський рух зазнав польського впливу, у Лівобережній Україні та Слобідській Україні — російського. В Україні ложі формувалися переважно з представників старшинсько-шляхетських родин. Українське масонство брало участь у виробленні ідеї визволення слов’янських народів від національного та політичного утисків, об’єднання їх у загальнослов’янську федерацію під егідою України».

2 Декабристські організації в Україні Як розгортався декабристський рух на українських землях? Який вплив, на вашу думку, мали декабристи на формування суспільної думки на Наддніпрянщині?

Під час війн із Наполеоном офіцери російської армії отримали можливість ознайомитися з європейськими життям та ідеями. Через суттєву різницю з російськими реаліями в російському суспільстві утвердилися ліберальні і навіть революційні настрої. Серед російських військових, особливо у гвардії, де служила дворянська молодь, набули поширення масонські ложі й таємні політичні товариства, діяльність яких завершилася в грудні 1825 р. повстанням учасників таємних товариств, яких називають декабристами. Більшість учасників майбутнього декабристського руху належала до масонів. Декабристи (від рос. назви місяця грудня «декабрь», коли відбулося повстання) — перші дворяни-революціонери, які в грудні 1825 р. за допомогою зброї прагнули встановити в Російській імперії конституційний лад. У 1814 р. у Санкт-Петербурзі та Москві було засновано таємний «Орден російських лицарів», учасники якого прагнули обмеження влади самодержавства в Російській імперії, скасування кріпацтва, реформування економіки, свободи книгодрукування. Того ж року інша група офіцерів створила «Священну артіль». Діяльність цих таємних гуртків стала поштовхом до утворення у Санкт-Петербурзі в 1816 р. першої в Росії таємної дворянської організації «Союз порятунку».

54

§ 4. Польський національно-визвольний та російський опозиційні рухи

Одна з декабристських організацій розгорнула свою діяльність в Україні в сере­ довищі офіцерів розквартированої тут Другої армії, які раніше брали участь у війнах у Західній Європі. У 1821 р. в Тульчині на Поділлі утворилося Південне товариство — організація майбутніх декабристів, головою якого став полковник Павло Пе­ стель (Північне товариство виникло в СанктПетер­бурзі роком пізніше). Крім Тульчина, Південне товариство мало свої осередки в Кам’янці та Василькові. Невідомий художник. У 1823 р. у Новограді-Волинському виПавло Пестель. никло Товариство об’єднаних слов’ян, яке 1821—1825 очолили брати-офіцери Андрій і Петро Борисови. Його програма вирізнялася своєю демократичністю. Серед учасників таємних товариств було чимало українців — нащадків козацької старшини. Зокрема, брати Матвій та Сергій Муравйови-Апостоли — нащадки роду гетьмана Данила Апостола. Але, як і масонські ложі, учасники нової хвилі опозиційного руху були байдужими до політичного майбутнього України. Порівняйте програмові положення «Руської Правди» Пестеля, Конституції Муравйова та Товариства об’єднаних слов’ян і дайте відповідь на запитання: яким бачили майбутнє Росії члени кожного товариства? як вони прагнули вирішити національне питання? чиї погляди поділяєте ви і чому? Із програмного документа Південного товариства — «Руської Правди» Павла Пестеля Не може далі в Росії існувати дозвіл одній людині мати і називати іншу своїм кріпаком. Рабство П. Соколов. повинне бути рішуче знищено, і дворянство поМикита Муравйов. 1824 винне неодмінно відмовитися від мізерної переваги володіти іншими людьми… Увесь російський народ складає один стан — громадянський; всі сучасні стани знищуються і зливаються в один стан — громадянський. Всі різні

55

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

племена, з яких складається Російська держава, визнаються російськими і, складаючи різні свої назви, становлять один народ російський… Постановляється корінним законом Російської держави, що будь-яка думка про федеративний устрій відкидається цілком як найзгубніший злочин і найбільше зло. Уникати належить усього того, що безпосередньо чи опосередковано, прямо чи непрямо, відкрито чи таємно до такого устрою держави вести б могло. Основні положення програмного документа Північного товариства — Конституції Микити Муравйова • У Росії скасовували кріпацтво і самодержавство.

• Росія перетворювалася на федеративну державу, поділену на 13 штатів, у якій проголошували конституційну монархію.

• На території України утворювали 2 штати — 2 держави: Українська зі столицею у Харкові, Чорноморська зі столицею у Києві.

• Частина українських земель входить до складу інших держав.

• Влада в цих державах належить урядовим зборам, обраним на основі майнового цензу. Програмні засади Товариства об’єднаних слов’ян (із «Записок» декабриста Івана Горбачевського) Товариство мало головною метою увільнення всіх слов’янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті та возз’єднання всіх населених ними земель у федеративний союз. Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами союзу і для зміни, в разі потреби, основних законів, надаючи кожній державі права розробити внутрішній устрій та бути незалежною у складенні окремих своїх узаконень.

Восени 1825 р. Товариство об’єднаних слов’ян об'єдналося з Південним товариством. Керівництво останнього вважало, що змінити владу в Росії можливо лише воєнним шляхом. Повстання військових у регіонах мали підтримати виступ у столиці імперії.

14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі Північне товариство підняло повстання, але внаслідок нерішучості дій його було придушено того ж дня. 31 грудня учасники Південного товариства підняли Чернігівський полк. Виступ розпочався на Київщині, його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдатів. Сергій Муравйов-Апостол склав «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство та встановити демократичний 56

§ 4. Польський національно-визвольний та російський опозиційні рухи

лад і знищити кріпацтво. Але приєднати до себе інші частини повсталим не вдалося. 3 січня вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всіх офіцерів — учасників заколоту — було заслано до Сибіру. Найактивніших п'ять декабристів повішено, серед них троє з Південного товариства (Павло Пестель, Сергій Муравйов-Апостол та Михайло Бестужев-Рюмін). І хоча декабристський рух мав передусім проросійський характер, вплив його лідерів обмежувався армією. Проте, незважаючи на поразку, декабристи здійснили першу спробу ліквідувати самодержавство, а тому вплинули на розвиток українського національно-визвольного руху. Якими засобами С. Левенков демонструє своє ставлення до декабристів? Чому, на вашу думку, лідери виступу ігнорували українське питання? Як цей факт впливає на ваше ставлення до учасників подій 1825—1826 рр.?

С. Левенков. Декабристи. 1950

cutt.ly/DYZFJgB

Перегляньте відео. Поміркуйте, чому декабристи повідомили владу про Таємне малоросійське товариство. Чому правоохоронні органи імперії цікавилися діяльністю Василя Лукашевича?

57

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

3 Польське повстання 1830–1831 рр. і його наслідки для України Як розгортався польський визвольний рух? Чому українське населення не підтримало польського повстання?

Після повстання декабристів серед польської спільноти почали наростати антимонархічні настрої не лише на її етнічних територіях, а й у Правобережній Україні. Чимало правобережних шляхтичів було нащадками українських родів, які ще за минулого століття ополячилися і прагнули відновлення Речі Посполитої. Тож Правобережна Україна в першій третині ХІХ ст. стала територією активного польського руху. Польська панівна верства ретельно готувала соціальну базу для власного національно-визвольного руху, зокрема і на Правобережжі, яке вона перетворювала на осередок польської культури. Так, тут було створено мережу шкіл, які виховували учнів у польському національному дусі, успішно діяв Кременецький ліцей, у середовищі випускників якого сформувалася так звана українська школа поль­ ського письменства. Ідеологія цього культурницького руху спиралася на уявлення про Річ Посполиту як союз трьох братніх народів — польського, литовського й українського. Але такі заходи майже не вплинули на місцеве українське селянство, яке переважно було закріпачене ще до розпаду Польської держави. А після приєднання Правобережжя до Російської імперії його становище не змінилося. У пам’яті селян залишилася згадка про козацькі часи з польсько-українським протистоянням. Тому правобережне селянство було байдужим до боротьби поляків із російським самодержавством і не підтримало польського національно-визвольного руху. Після перемоги над військами Наполеона більша частина Польщі опинилася під владою Росії у статусі Королівства Польського. Але проголошене право поляків на Конституцію і сейм царський намісник у Варшаві ігнорував. Окрім того, він придушував патріотичні організації, запроваджував цензуру. Усе це обурювало польських патріотів і підштовхувало їх до спротиву. Які особливості подій наприкінці 1830 — на початку 1831 рр. окреслює автор поданого документа? «Приводом до виступу стали чутки про відправку царем польського війська на придушення революційного руху у Франції. 29 листопада 1830 р. у Варшаві почалося повстання. Його учасники напали на палац царського

58

§ 4. Польський національно-визвольний та російський опозиційні рухи

намісника і казарми російських військ. Вони захопили міський арсенал і озброїли мешканців столиці. Варшава опинилася в руках повстанців, на їхній бік перейшла частина польських військ. Згодом повстання охопило землі Королівства Польського та поширилось на Правобережну Україну, Литву і Білорусь. В січні 1831 р. у Варшаві пройшла багатолюдна демонстрація, яка примусила сейм проголосити усунення Миколи І з польського престолу. В ці дні з’явилося звернене до гноблених Російською імперією народів гасло “За нашу і вашу свободу!”» (уривок із праці історика Леоніда Зашкільняка).

Повстанці розраховували на об’єднання в боротьбі проти імперського поневолення всіх опозиційних сил із загалу росіян, українців, білорусів, литовців. На Правобережжі вони закликали землевласників принаймні пообіцяти надати селянам землю, щоб залучити їх на свій бік, але більшість польської шляхти відкинула цю пропозицію. Як сюжет картини О. Верне характеризує польське повстання? Чому художник порівняв польських повстанців із героєм давньогрецького міфу?

О. Верне. Польський Прометей. 1831

На українських землях польські повстанці, які були переважно шляхтичами-землевласниками, зустріли ворожість із боку селянства, чим скористалася царська влада. Командувач російської армії 59

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

на Правобережжі у травні 1831 р. закликав місцевих селян вступати до новосформованих козацьких загонів, обіцяючи відновлення козацтва. Тож у Малоросійській губернії було сформовано вісім загонів по 1000 осіб у кожному. Селянство активно долучилося до боротьби російської влади з польським національним рухом. Царський уряд придушив повстання і розгорнув репресії проти його учасників. Польську шляхту позбавили станових прав і привілеїв. Протягом 30–40‑х років ХІХ ст. близько 340 тис. безземельних шляхтичів було виключено з родовідних книг і зараховано до селян або міщан. Окрім того, скасовано Конституцію Королівства Польського та більшість ознак автономії польських земель. Значні зміни здійснив імперський уряд і на Правобережжі. Спеціально створена у 1831 р. комісія у справах західних губерній мала за наказом царя Миколи І «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя». Унаслідок цього розгорнулася широкомасштабна кампанія насильницької русифікації краю. Російська мова стала єдиною офіційною мовою, і протягом кількох місяців на викладання нею було переведено всі польські школи і судочинство на Правобережжі. Кам’янецький ліцей ліквідували. Його бібліотеку (50 тис. томів) та більшість викладачів було переведено до створеного в 1834 р. Київського університету, який за задумом імперських ідеологів повинен був «поширювати російську культуру і російську національність на спольщених землях Західної Росії». Після розгрому повстання козацькі загони було перетворено на російські полки, деякі з них відправлено на Кавказ. Проте поразка повстання та російські репресії не зупинили польських патріотів. Центр їхньої діяльності перемістився в еміграцію.

4 Соціальні протести Поширення товарно-грошових відносин у господарському житті України посилило експлуатацію соціальних низів. Особливо відчутним це було серед селянства, яке потерпало від кріпосництва та виснажливої праці на панів. Посилювали напругу в їхньому середовищі й політичні події (війни, повстання тощо). Здебільшого селянські виступи були стихійними й неорганізованими. Політика царського уряду не залишала селянам надії на швидкі реформи. Економічний тиск і соціальне гноблення посилювалися.

60

§ 4. Польський національно-визвольний та російський опозиційні рухи

Відтак у 1815–1820 рр. на українських теренах розгорнулися масові виступи кріпаків і військових поселенців. У 1815 р. мешканці кількох полтавських сіл, озброєні палками, косами і вилами, вступили в бій з регулярними царськими військами і зазнали поразки. Масштабним виступом стало повстання військових поселенців у Чугуєві. Повсталі вимагали ліквідувати поселення, зменшити податки, виселяли зі своїх земель царських чиновників. Розправою над повстанцями В. Тропінін. керував особисто «батько військових посеУстим Кармелюк. 1820 лень» царський поплічник генерал Олексій Аракчеєв. Учасників повстання було жорстоко побито шпіцрутенами: 29 учасників виступу померло, інших переселили за Урал. Хто такий Робін Гуд? Чим його дії відрізнялися від злочину?

Донедавна була поширеною інформація про 20 років збройної боротьби селян під проводом Устима Кармелюка (Кармалюка) на Поділлі. Ватажка заарештовували, ув’язнювали, висилали в кайданах до Сибіру, били шпіцрутенами. Але Кармелюк щоразу звільнявся і знову очолював селянські загони. Край буремний подіям у 1835 р. поклала смерть Устима Кармелюка (його було вбито). Історик Василь Дячок стверджує, що архівні документи свідчать про тривалу злочинну діяльність Устима Карманюка (таким було справжнє прізвище діяча, на думку вченого). Але поступова героїзація образу задовільняла багатьох: російську царську владу, яка подавала його як борця проти Римо-католицької церкви і польського панства. Її підхопила тодішня інтелігенція, вимальовуючи романтичний образ у художніх творах — для творчості потрібен був колоритний герой. Так нав’язали народу певний ідеальний образ, який не мав нічого спільного з реальністю. cutt.ly/xEWrcc1 cutt.ly/tEWrntd Чому історики й досі по-різному оцінюють діяльність Кармелюка? Прочитайте матеріали за посиланнями і визначте, думка кого з авторів є більш аргументованою.

61

Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії

Під час Кримської війни 1853–1856 рр. країну облетіла звістка, що російський імператор 25 січня 1855 р. видав маніфест про створення народного ополчення. У ньому йшлося: «Звертаємося з цією новою відозвою до громадян усіх станів, повеліваючи: розпочати всенародне державне ополчення». Серед селян поширювалися чутки, що кріпаків, які записалися в ополчення, звільняють від поміщицької залежності і вони одержать поміщицькі землі та майно. У Київській губернії цей рух охопив понад 500 сіл і містечок і отримав назву «Київська козаччина». Виступ придушили регулярні війська. Навесні 1856 р. масові виступи спалахнули з новою силою, охопивши Херсонщину, Катеринославщину, Харківщину, Полтавщину, Чернігівщину. В історичній літературі цей рух одержав назву «Похід селян у Таврію за волею». Приводом до непокори поміщикам і масових втеч кріпаків стали чутки, що імператор закликає населення до Криму, аби відроджувати зруйновані війною землі. До придушення виступу царат знову долучив війська. Виконайте онлайн-вправи.

cutt.ly/7TDAQ75 cutt.ly/aTDAYC1

Домашнє завдання 1 Проведіть дослідження і з’ясуйте, чому на сучасних купюрах різних країн є масонські символи, наприклад «всевидюще око».

2 Визначте основні розбіжності в цілях українського, російського і польського рухів на території України.

3 Схарактеризуйте основні причини поразки селянських виступів у першій половині ХІХ ст. Перевірте себе.

62

cutt.ly/KTDAHfn

РОЗДІЛ 2

Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — у перешій половині ХІХ ст. § 5. С оціально-політичний розвиток західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

1 Політика Австрійської імперії щодо українських земель. Йосифінські реформи Назвіть основні ознаки адміністративно-територіального устрою та управління західноукраїнських земель.

Унаслідок поділів Польщі та Константинопольської конвенції з Туреччиною 1775 р. Галичина і Буковина увійшли до складу Авст­ рії, а Закарпаття перебувало у складі Угорщини ще з XVII ст. У XIX ст. Австрія була «клаптиковою імперією»: її населення складали 11 великих народів і низка менших етнічних груп, що у 1800 р. становило близько однієї сьомої населення всього континенту. За устроєм це була абсолютна монархія, яку очолювали імператори з династії Габсбургів. У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних адміністративних одиниць. Адміністративна і поліцейсько-судова влада тут належала великим землевласникам та їхнім управителям. У представницькому органі краю керувала польська шляхта, хоча вона й не становила більшості населення. Головні зусилля адміністрації в Галичині було спрямовано на збір державних податків. Із Галичини до центрального бюджету надходила майже п’ята частина всіх доходів, і за їх обсягом провінція поступалася лише Угорщині та Чехії. Населення сплачувало податки трьох видів: земельний, якому було відведено особливу роль, домовий і заробітковий. Ухиляння від сплати податків уважали злочином, за який загрожували штрафні санкції.

63

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

До першорядних обов’язків населення перед державою належала військова служба. Австрійську армію формували на засаді примусової мобілізації, від якої було звільнено вищі верстви суспільства. У ній постійно перебувало близько 80 тис. галичан, переважно селян, а шляхта служила добровільно і лише на офіцерських посадах. Служба в армії тривала 10–14 років. Закарпатська Україна підпорядковувалася намісницькому управлінню Угорського королівства і була поділена на чотири комітати, уся влада в яких належала адміністраторам, яких призначали з числа великих землевласників. Через підпорядковані їм управління вони здійснювали адміністративну, фінансову, судову і навіть військову владу. Переважну частину населення краю становили селяни-русини, закріпачені угорськими землевласниками. У 70–80‑х pоках XVIII ст., за часів правління імператриці МаріїТерезії та її сина Йосифа II, в Австрійській імперії було здійснено реформи. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті посилення державної централізації та зміцнення імперії. Проаналізуйте фрагмент праці українського історика Ореста Субтельного. Виокремте, як він оцінює реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ. Опрацюйте подану таблицю реформ і зробіть висновки. Чи погоджуєтеся ви з оцінками Ореста Субтельного? Чому? Підтвердьте свої думки фактами з таблиці. «За всіх своїх вражаючих масштабів реформи Йосифа ІІ насправді більше свідчили про те, чого він прагнув, ніж про те, чого він фактично досягнув. У Галичині, як і в інших частинах імперії, багато реформ наштовхнулося на нездоланні перешкоди… За всієї своєї обмеженості й неповноти реформи Йосифа ІІ й Марії-Терезії все ж поліпшили умови життя західних українців — одного з найбільш пригноблених народів імперії, вплинувши не лише на їхнє матеріальне буття, а й на погляди та настрої».

У цілому реформи позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли насамперед політичній модернізації краю. Але після смерті Йосифа II аристократія почала чинити опір реформам, і їх було припинено. Проте порівняно із сусідньою Росією Австрія мала суттєво ліберальніший режим, за якого контроль над суспільством, свавілля поліцейських органів обмежували поняттям «законність», а «техніка Габсбургів» полягала не в тому, щоб карати опонентів, а в тому, щоб ними маніпулювати.

64

Аграрна реформа

Часткове скасування кріпацтва: • обмеження панщини до 30 днів на рік, звільнення селян від особистої залежності від пана; • заборона тілесних покарань; • укладено «Інвентарі», до яких вносили розміри повинностей та податків селян; • у 1789 р. скасовано панщину, але після смерті Йосифа ІІ відновлено

Релігійна реформа

• Церква підпорядкована державі. • Римо-католицьку та Греко-католицьку церкви було визнано рівноправними. • Визнано рівноправ’я євреїв. • Православну церкву не було визнано на рівні з іншими церк­вами

Освітня реформа

§ 5. Соціально-політичний розвиток західноукраїнських земель

• Запроваджено обов’язкову початкову освіту рідною мовою навчання. • У Відні відкрито Генеральну греко-католицьку семінарію. • У 1784 р. засновано Львівський університет, при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання, що діяв до 1809 р.

2 Соціально-економічне становище західноукраїнських земель у першій половині ХІХ ст. У чому полягали особливості соціальної структури західноукраїнських земель? Яким було становище українського населення?

Все населення західноукраїнських земель поділялося за становою ознакою на дворянство, духовенство, міщан і селян. Абсолютну більшість становили саме селяни, 90 % з яких були українцями.

65

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Про які особливості етнічного складу населення західноукраїнських земель свідчать подані ілюстрації?

1 — селяни з Тернопільщини ХІХ ст.

2 — селяни з Буковини ХІХ ст.

3 — селяни зі Східної Галичини ХІХ ст.

4 — селяни із Закарпаття ХІХ ст.

Для Австро-Угорської імперії Галичина була лише однією із найбідніших і найбільш перенаселених аграрних провінцій. До того ж 40–45 % галицьких селян становили кріпаки, а розвиток селянського господарства залежав від ступеня обтяження його різними повин­ ностями. Відтак посилення експлуатації спричинило деградацію та розорення селянських господарств. Як свідчать проведені австрійською владою переписи 1815–1820 pp., селяни віддавали продуктами, грошима і працею феодалові та державі практично весь чистий прибуток зі своїх господарств. Такі важкі економічні умови стимулювали процес дроблення селянських господарств. До середини XIX ст. дві третини селян не мали мінімуму землі, щоб прогодувати свої сім’ї. Середня тривалість життя не перевищувала 30–40 років, а рівень народжуваності поступався рівню смертності. Державні селяни, які не були особисто залежними, вели власне господарство і віддавали частину прибутку на податок державі.

66

§ 5. Соціально-політичний розвиток західноукраїнських земель

Проникнення в селянське господарство товарно-грошових відносин посилило майнову нерівність серед селян, і з їхньої маси почала виділятися нечисленна заможна верхівка. Найбагатшу, хоч і нечисленну частину становили повнонадільні і багатонадільні селяни, добре забезпечені робочою худобою. Вони все частіше користувалися працею наймитів із числа сільської бідноти. А от на Закарпатті аграрне законодавство Йосифа ІІ не залишило помітного сліду, адже угорський сейм поступово майже повністю відновив дореформене становище селян. Отже, очевидно, що становище більшості українського селянства не покращувалося. Свідченням цього були часті голодні роки, спричинені низькими врожаями та стихійними лихами, зокрема 1786–1787, 1805, 1817, 1829 рр. Найстрашнішим був голод 1844–1847 рр., викликаний трирічним неврожаєм і повенями, коли померли десятки тисяч селян. Феодальні відносини гальмували й розвиток промислового виробництва західноукраїнських земель. До того ж колоніальна політика Австрійської імперії була спрямована на перетворення краю на ринок збуту та джерело сировини і дешевої робочої сили. Відтак у середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення на західноукраїнських землях було в п’ять разів нижчим, ніж у чеських і німецьких областях імперії. Підприємства мануфактурноремісничого типу діяли, використовуючи кріпацьку працю, зазвичай у маєтках великих землевласників, або залежали від них. Поміщики ж розширювали продуктивне тваринництво, займалися переробленням сільськогосподарської продукції (винокурінням, цукроварінням тощо), а також засновували підприємства гірничої промисловості. Тож окремі маєтки перетворилися на багатогалузеві господарства із застосуванням машинної техніки і найманої праці. У 20–30-ті роки XIX ст. поміщики і купці почали займатися під­ приємницькою діяльністю. Вони перепродавали до Австрії й Німеччини худобу, куплену в Наддніпрянській Україні. Розвивалися соляна, лісопереробна, тютюнова промисловості.

3 Соціальні протести населення Проілюструйте кожну із наведених причин селянських повстань прикладами із тексту параграфа.

67

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Причини селянських повстань

• Реакційна політика австрійського уряду щодо селянства. • Посилення соціального і національного гніту. • Жахливі побутові умови селянства. • Тяжка, виснажлива праця. • Свавілля та беззаконня поміщиків. • Безземелля, малоземелля, розорення селянських господарств. • Низькі врожаї та часті неврожаї. • Голод та епідемії. Перша половина ХІХ ст. характеризувалася значною кількістю селянських протестів, які розгорталися на західноукраїнських землях. Соціальні протести відбувалися в різних формах: втеча, відмова від сплати податків, невиконання повинностей, ухиляння від панщини, вирубування панських лісів і потрава посівів, підпали садиб, гуралень, ухиляння від рекрутчини. Чому італійський історик вважає втечу «найефективнішою зброєю» серед пасивних форм спротиву? «Здавалося, можливості селян зводяться до пасивного спротиву, і най­ ефективнішою зброєю з цього арсеналу була втеча. …Це був єдиний ефективний спосіб для селян полегшити своє становище — і справді, чим ближче до східного кордону був маєток і чим реальнішою була втеча, тим м’якшою була поведінка польських панів та їхніх урядників. …Проте ті селяни, яким вдавалося втекти від найжорстокіших проявів панського визиску, пам’ятали про своїх менш везучих батьків і дідів і, якою б не була їхня особиста доля, мали всі підстави переживати за своїх дітей» (Федерико Шабо).

Серед найбільш радикальних форм протесту були розправи з поміщиками і збройні виступи. На Прикарпатті нового розмаху набув традиційний опришківський рух. На Буковині понад 10 років також діяв загін опришків, який очолював Мирон Штолюк — продовжувач справи Олекси Довбуша. Лише за допомогою значної військової сили владі вдалося розгромити повстанців, а Штолюка стратити. У 1831 р. на Закарпатті спалахнули «холерні бунти», приводом до яких стали обмеження пересування у зв’язку з епідемією холери в краї. Але при цьому селяни виступали взагалі проти всієї системи земельних відносин. Бунти було придушено, а влада дійшла певних 68

§ 5. Соціально-політичний розвиток західноукраїнських земель

висновків і пішла на незначні поступки. Так, у 1836 р. було скасовано деякі другорядні повинності. Селяни ж отримали право за згодою поміщика відкупитися від повинностей та переходити від одного поміщика до іншого за умови сплати всіх податків і боргів. До того ж було дещо обмежено права поміщиків у справі переслідування селян через суди, скасовано тілесні покарання. У 1838 р. масові селянські виступи почалися також на Буковині: кріпаки відмовлялися виконувати нав’язані їм поміщиками угоди, у яких ішлося про збільшення селянських повинностей. Ці виступи було приборкано лише за допомогою військ. У 1843–1844 рр. значного розмаху тут набуло нове повстання, яке очолив Лук’ян Кобилиця. Під його керівництвом мешканці 22 буковинських сіл оголосили ліси і пасовиська своєю власністю, вигнали поміщиків та представників влади і встановили самоуправління. Повсталі самочинно переобрали сільську старшину, вимагали перевести їх до категорії державних селян, домагалися заснування шкіл. Щоб усмирити повсталих, влада направила урядові війська. Фізичного покарання зазнали 238 селян, кожного десятого, зокрема й Кобилицю, було заарештовано. Протягом першої половини ХІХ ст. на західноукраїнських землях відбулося понад 15 селянських заворушень, більшість із яких припинилася лише після втручання каральних загонів. Проте, незважаючи на поразку повстанців, ця боротьба розхитувала основи феодальнокріпосницької системи. Вона примусила монархічний уряд взяти на себе ініціативу щодо врегулювання аграрних відносин на західноукраїнських землях. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/VTDSsJB

Домашнє завдання 1 Порівняйте соціально-економічне становище підросійської Украї­ ни і західноукраїнських земель у першій половині XIX ст. Оформіть відповідь у вигляді таблиці в робочому зошиті.

2 Прочитайте характеристику Лук’яна Кобилиці Івана Франка і розгляньте картину Юліана Крайківського. Що спільного в зображенні ватажків повстанців?

69

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Ю. Крайківський. Довбуш і опришки. 1915

«Коли… арештували Кобилицю.., пани домагалися від комісарів докон­че, щоб Кобилицю прилюдно перед зібраним народом покарати киями, сподіваючись, що це зменшить його популярність серед народу. Комісари не були тому противні й веліли привести Кобилицю. Але коли він увійшов до канцелярії, то хоч і був зв’язаний, але вираз його обличчя, його постава і його спокійні та розумні відповіді зробили таке враження, що комісари не наважилися диктувати йому таку соромну кару… І загалом уся постава Кобилиці свідчила про щось незвичайне: він подобав іноді на якогось пророка, говорив уривано та загадково, а іноді на чоловіка, що звик розказувати».

§ 6. П очаток українського національного відродження на західноукраїнських землях 1 «Будителі» Закарпаття Кого називали «будителями» Закарпаття? У чому сутність цього руху?

У Закарпатській Україні національне відродження протікало під впливом так званого будительства (від слова «пробудження»).

70

§ 6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

Як і в Галичині, його початок був стимульований реформаторською політикою віденського уряду. Рушійною силою цього процесу також виступала церковна інтелігенція, яка перебувала під впливом ідей просвітництва та романтизму. Щоправда, на теренах Закарпаття перетиналися культурні і політичні впливи Росії та Угорщини, що зумовило специфічні регіональні риси національного відродження у краї. Перше покоління «будителів» Закарпаття і Галичини вийшло із середовища греко-католицького духовенства, більшість із якого здобула освіту у Відні. Центром їхньої діяльності стала Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула в роки діяльності найвизначнішого з мукачівських єпископів Андрія Бачинського, який керував цією єпархією протягом 37 років. Одним із перших він зрозумів, що гарантією існування народу є збереження і розвиток його рідної мови, і зробив для цього дуже багато. Бачинському належала ідея запровадження обов’язкового на­ вчання дітей від 6 до 14 років. Відтак єпископ активно сприяв відкриттю народних шкіл, належній підготовці вчителів та підтримці здібної молоді. У своїх посланнях він вимагав від місцевих священників насамперед спрямовувати зусилля на організацію шкіл при церквах. На його вимогу батьків примушували віддавати дітей до школи. У чому, на думку Андрія Бачинського, полягає суспільна роль рідної мови? «Історичний досвід, численні приклади свідчать, що для зміцнення будь-якої народності або нації немає підґрунтя міцнішого та тривкішого, аніж збереження… батьківської та материнської мови, писемності та віри. Як тільки який-небудь народ починає соромитися і цуратися рідної мови, писемності та релігії, а відтак і зовсім їх забувати, одразу ж починають відбуватися незворотні зміни і з самим цим народом… Не втрачай пильності і належно дбай про міць Мукачівської угро-руської єпархії, бо така ж лиха доля може спіткати і тебе, якщо ти занедбаєш Батьківщину та материнську мову і писемність: адже із їхньою втратою загубимо найнадійнішого друга і союзника нашого народу» (уривок з єпископського послання до священників).

Невідомий художник. Андрій Бачинський.

XVIII—ХІХ ст.

71

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії ігумен Іоани­кій Базилович написав «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» — першу працю з історії Закарпаття, у якій заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян і вирізнив росіян, білорусів і українців як окремі народи. Усе це він писав тоді, коли поширеними були твердження австрійських і російських істориків, які взагалі заперечували факт існування українського народу. Базилович же першим нагадав закарпатцям, що «там за КарпатаНевідомий художник. Іоаникій Базилович. ми — Україна, і Закарпаття є її невід’ємною Кін. XVIII — поч. XIX ст. частиною». Визначну роль у дослідженні історії Закарпаття відіграв історик Михайло Поп-Лучкай. Як інспектор Ужгородської шкільної округи він багато зробив для відкриття сільських шкіл. Основною працею вченого стала шеститомна «Історія карпатських русинів». У ній Поп-Лучкай доводив, що русинське населення є корінним народом Закарпаття, який заселив цей край задовго до приходу угорців. За мовою і культурою карпатські русини тотожні зі своїми братами-українцями за Карпатами. Він також був автором першої на західноукраїнських землях «Граматики слов’яноруської» 1830 р. У середині ХІХ ст. серед групи діячів, які сприяли українському національному відродженню на Закарпатті, слід виокремити Олександра Духновича. Поет, видавець, каноник Пряшівської єпархії, він із гордістю промовляв у 1849 р. на захист не тільки своєї мови, а й своєї національності, що він є русин. Духнович так підсумував свої успіхи: «Я Невідомий художник. радуюся із сердца, что наші забуті русини Михайло Поп-Лучкай. ожили духовно». Зображення з кни­ги «Граматика слов’яноруська». 1830

72

Як ви вважаєте, чому перша поезія називається «Присяга»? Яка ідея поезії «Казка»?

§ 6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

О. Духнович

Присяга Я русин бил, єсмь і буду, Я родився русино м ́ , Чесний мій рід не забуду, Останусь єго сино м ́ ; … Великий мій рід і главний Миру єсть современний, Духом і силою славний, Всім народам приємний.

Казка Стрітилися сліпий з хромим, Стали розмовляти. Ким способом собі в світі Можна б помагати? І вдруг закличився совіт: Взяв сліпий безнога,

В. Скакандій. Олександр Духнович. 2006–2009 А хромий му показував, Куда єсть дорога; Сего глаза, того ноги Купно ся слагають, Так-то бідні собі в нужді Мудро помагають.

У 1847 р. вийшла «Книжица читальная для начинающих» Олександра Духновича, написана мовою, близькою до народної. Цей буквар мав неабиякий успіх, оскільки до його появи ті, хто мав змогу навчатися, оволодівали грамотою чужою мовою — латинською або угорською.

2 Товариство галицьких греко-католицьких священників Схарактеризуйте діяльність Товариства греко-католицьких священників і поясніть, чому вони були представниками національного відродження.

У першій половині XIX ст. на західноукраїнських землях почало пробуджуватися національне життя. Умови, у яких тут відбувалося українське націотворення, були набагато складнішими, ніж у підросійській Україні: тут не було недавніх традицій державності навіть в обмеженій формі. За час тривалого перебування у складі різних держав західні українці, або, як вони називали себе протягом ХІХ ст., русини, фактично втратили власну національну еліту, тож переважну 73

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

більшість їх становило селянство. Не було тут і української шляхти, а роль національного чинника в основному виконувала Грекокатолицька церква. Нечисленна українська інтелігенція складалася в той час власне зі священників або їхніх дітей, що здобули освіту. Чому саме греко-католицьке духовенство очолило національне відродження? Як ви думаєте, чому православне духовенство Наддніпрянщини не відіграло подібної ролі? «Говорити про західноукраїнську інтелігенцію початку ХІХ ст. — значить говорити про духовенство. І справді, оскільки духовенство було єдиною соціальною групою, що могла користуватися перевагами вищої освіти в Австрійській імперії, вища освіта на Західній Україні практично стала синонімом освіти богословської… Зв’язане з масами спільною вірою духовенство користувалося в середовищі своїх сільських парафіян великим впливом і владою. Польська шляхта… нерідко примушувала священників працювати у своїх маєтках. Це дало… позитивні результати, оскільки українське духовенство встановило з селянством тісніші особисті та культурні зв’язки» (уривок із дослідження Ореста Субтельного).

На західноукраїнських землях українці, крім імперської влади, потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, яким належала місцева влада у різних регіонах. Водночас імператорські реформи наприкінці XVIII ст. дещо покращили становище українського населення. Відтак Габсбурги розраховували на підтримку українців, коли тут розгорталися польські та угорські національні рухи. На піднесення і активність національного руху впливали й інші чинники. Як ви розумієте сутність кожного з наведених чинників і його вплив на піднесення національного відродження?

Чинники, що сприяли розгортанню національного руху на західноукраїнських землях • Австрійська влада використовувала український рух як противагу польському та угорському.

• Значний вплив на українців Галичини, Буковини та Закарпаття мала Наддніпрянська Україна.

• Великий авторитет серед населення греко-католицького духовенства, яке стало лідером у національному відродженні краю.

74

§ 6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

Почався цей рух зі спроби зберегти українську мову як основу національної ідентичності. І в цьому була гостра необхідність. Як ви вважаєте, чому національне відродження в Галичині почалося з руху за відродження української мови? Обґрунтовуючи свої відповіді, використайте наведені цитати. «При руській мові, при руській народності лишалися тільки прості чорні хлопи і вбогі та мало вчені сiльськi священники» (Іван Франко). «Обставини українського життя в Галичині склалися так, що навіть праця в інтересах церкви… була працею над задержанням людей в українській народності» (Михайло Возняк).

Центром першої хвилі українського національного відродження у Східній Галичині став Перемишль — осередок греко-католицької єпархії. Тут була велика бібліотека, діяла семінарія, зосереджувалися найосвіченіші представники духовенства — Іван Могильницький, Йосип Левицький, Іван Снігурський, Йосип Лозинський та інші. Надихав цей гурт русинських патріотів перемишльський єпископ Михайло Левицький, за митрополитства якого у Східній Галичині засновано 383 народні (парафіяльні) школи. У 1816 р. за підтримки єпископа Левицького священник-учений Іван Могильницький заснував Товариство галицьких греко-католицьких священників для поширення письмами просвіти і культури серед вірних — тобто для поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою. Так вони намагалися не лише підтримати українську мову, а й вберегти селян від переходу до Римо-католицької церкви й ополячення. Товариство мало на меті видавати книжки для народу, написані зрозумілою йому руською (тобто українською) мовою, та засновувати народні школи. За уривком з дослідження сучасного історика Бориса Ступарика визначте, на що була спрямована основна діяльність Товариства галицьких греко-католицьких священників. Підтвердьте свою думку прикладами.

А. Рейхан. Митрополит Михайло Левицький. ХІХ ст.

75

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

«В Перемишлі було створено Товариство галицьких греко-католицьких священників.., метою якого було видання шкільних книжок народною мовою. Іван Могильницький був першим директором дяко-вчительського інституту, відкритого 1 жовтня 1817 року, автором багатьох циркулярів, у яких закликав духовенство створювати школи з українською мовою навчання. За час нагляду І. Могильницького за шкільництвом у Перемишльській єпархії було створено 410 українських народних шкіл, видано п’ять шкільних підруч­ ників».

Невідомий художник. Іван Могильницький. ХІХ ст.

Іван Могильницький та його однодумці обстоювали думку, що руська мова є окремою від польської та російської слов’янською мовою.

3 «Руська трійця» На основі тексту параграфа сформулюйте кілька положень, які розкриють історичне значення «Руської трійці».

У 1830–1840‑х роках центром національного руху став Львів, де діяло громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця». Його у 1833 р. заснували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький — на той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії, у стінах якої і утворився гурток. Найбільшу популярність серед семінаристів здобув «руський соловей» Маркіян Шашкевич. Він походив із родини сільського грекокатолицького священника. Навчаючись у Львівській семінарії, Шашкевич мав змогу ознайомитися в її бібліотеці з творами як «будителів» західних слов’ян, так і братів-українців із Наддніпрянщини. Читаючи «Енеїду» Котляревського та збірники народних пісень Цертелева і Максимовича, молодий семінарист відчув неповторну красу української мови. Згодом він і сам став писати літературні твори українською. Як Яків Головацький описує створення гуртка?

76

§ 6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

«Ми постійно… втрьох говорили, тлумачили, сперечалися, читали, критикували, міркували про літературу, народність, історію, політику тощо, і майже завжди ми говорили по-руськи, так що колеги називали нас в насмішку “руська Тройця"… Шашкевич, сміливіший з усіх нас на всякий подвиг, згуртував все більше співчуваючих нашим ідеям. Ми домовилися, що кожний, хто вступає в наш гурток, повинен подати руку і заявити чесним словом, що він обіцяє все життя діяти на користь народу і відродження руської народної словесності… В семінарії пішли чутки про руський народ, про його освіту за допомогою народної мови… рух між молодим поколінням був сильний» .

Поступово навколо них об’єдналося І. Труш. Маркіян близько 20 однодумців. Основну увагу Шашкевич. Кін. ХІХ — трійчани приділяли творенню на підставі поч. ХХ ст. русинської народної мови літературної. Для цього вони намагалися звільнити її від усіх штучних додатків і зробити наближеною до народної. Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали також у тому, щоб запровадити українську мову в усі сфери життя. Рубіжною подією в цьому став виступ Маркіяна Шашкевича на урочистостях з нагоди дня народження імператора Франца І у 1836 р. Аби довести, що українською можна проголошувати філософські та релігійні ідеї, він уперше в історії Східної Галичини проголосив промову в музеї семінарії перед представниками духовної влади і гостями рідною мовою. До цього такі промови готували латиною, німецькою чи польською мовами. Частиною промови Шашкевича був україномовний вірш «Голос галичан», який отримав значний резонанс серед його сучасників як своєрідне проголошення українства. Чому виступу Шашкевича таку значну увагу приділили його сучасники? «Від виступу М. Шашкевича вся семінарія була в восхищенії і руський дух піднявся на 100 %» (Яків Головацький). «Ода “Голос галичан”, надрукована лише в 250 примірниках, задзвеніла в серцях руських як позовна, що кличе мерців з гробу. Розхоплена лакомо як невидана новість та й сама собою гарна і цікава, ходила вона з рук до рук, поки її відчитати було можна» (Микола Устиянович).

77

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

«Перша українська промова в семінарії, репрезентована “Голосом галичан”, створеним народною мовою… була подією новаторською й стала доброю спонукою до ширших поза семінарських виступів рідною мовою, до нових національних маніфестацій» (сучасний дослідник Михайло Шалата).

З метою популяризації української мови серед галичан учасники гуртка підготували в 1833 р. збірку власних поезій та перекладів «Син Русі», але видати її не змогли. У консервативних колах греко-католицького духовенства діяльність молодих семінаристів не схвалювали. Таке ставлення спричиняло побоювання, що діяльність трійчан може загострити відносини з віденським урядом. Тож місцева австрійська влада сприйняла діяльність трійчан без захвату. У неї й так не бракувало проблем із польським національним рухом. До того ж австрійці побоювалися, що український рух підтримає Російська імперія, щоб використати його як привід для загарбання Східної Галичини. Однак невдала спроба видання першої збірки українською мовою не зупинила гуртківців. Наступним кроком стала підготовка в 1834 р. нової збірки під назвою «Зоря». Вона містила народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Спроби ще раз видати «Зорю» знову наразилися на спротив імперських урядовців і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Відтак видання книги було заборонено як віденською, так і львівською цензурою. Зрештою проти упорядників збірки розгорнулася ціла кампанія переслідувань, звинувачень у неблагонадійності, залякувань. Проте трійчани не припинили своєї діяльності, і в 1836 р. Іван Вагилевич та Маркіян Шашкевич вперше переклали українською мовою пам’ятку давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». До того ж Шашкевич підготував підручник для молодших школярів «Читанка для діточок» — також українською. Але надрукувати ці праці авторам знову не доз­ волили. Невідомий художник. Однак, незважаючи на перешкоди, трійІван Вагилевич. Друга чани продовжували свою справу і шукали пол. ХІХ ст.

78

§ 6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

інших можливостей для видання підготовлених збірок. Вони вилучили із «Зорі» ті твори, які своїм змістом найбільше дратували цензорів, і змінили її назву на «Русалка Дністровая». А Яків Головацький домовився зі своїми друзями, прибічниками слов’янського відродження, про видання збірки у Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом в одну тисячу примірників. Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком у 1836 р. Це була перша книжка українською мовою на західноукраїнських землях. Її девізом ста ли слова К. Майкенер. словацького громадського діяча, поета Яків Головацький. 1871 і дослідника Яна Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». Поява цього альманаху викликала невдоволення у Відні та Львові. Тож увесь наклад «Русалки Дністрової» було конфісковано і знищено. Врятувати пощастило лише 200 примірників, що їх трійчани встигли розпродати, подарувати друзям або залишити для себе. І все ж поява «Русалки Дністрової» стала рубіжною подією в розвої українського національного руху у Східній Галичині. Об’єднайтеся в пари. Визначте, як вплинула поява альманаху на український національний рух у Галичині. «Вона запалила вогонь, що його тільки гробова персть загасити може, спасла народ від загибелі й відкрила очі кожному письменному чоловікові, в якого лишилося ще незіпсоване українське серце, показала йому його положення, обов’язки для народу й спосіб, як ті обов’язки треба сповняти…» (Яків Головацький). «"Русалка Дністрова", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані, була свого часу явищем наскрізь революційним…» (Іван Франко).

Палітурка «Русалки Дністрової». 1837

79

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

«Ми вже маємо достатньо клопоту з одним народом (поляками), а ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ» (начальник поліції Львова).

Видання «Русалки Дністрової» стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування австрійської влади гурток розпався, хоча його учасники продовжували свою просвітницьку діяльність. Вони переймалися мовознавчими, етнографічними, народознавчими, літературознавчими дослідженнями, перекладацькою, публіцистичною, художньою творчістю, журналістикою, педагогікою тощо. Завдяки їхній діяльності протягом 30–40‑х років український національний рух у Галичині зробив значний крок вперед. Про що свідчать сучасні пам’ятники «Руській трійці»? Чи потрібні вони, на вашу думку? Чому?

В. Довбенюк. Пам'ятник діячам «Руської трійці» в Івано-Франківську. 2013

Виконайте онлайн-вправу.

80

М. Посікіра. Дошка на стіні Львівської наукової бібліотеки НАН України ім. В. Стефаника. 1987

cutt.ly/2TDSnHp

§ 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії

Домашнє завдання 1 Чому представників греко-католицького духовенства називають «будителями» західноукраїнських земель?

2 Якою була політика австрійського уряду щодо українців на початковому етапі національного відродження? Визначте її спільні та відмінні риси з аналогічним курсом Російської імперії.

3 Відомо, що епіграфом до «Русалки Дністрової» автори вибрали слова «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Проілюструйте це висловлювання фактами з діяльності «Руської трійці».

§ 7. Є вропейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії 1 Початок революції в Австрійській імперії. Скасування панщини За текстом параграфа визначте, якими подіями розпочалася революція на західноукраїнських землях. Коли і як тут було ліквідовано залишки кріпацтва?

На початку 1848 р. у деяких європейських країнах почалися буржуазно-демократичні революції — незалежні народи вимагали демократії, політичної рівноправності вcix класів і станів, а політично залежні виступили з вимогою відродження власної державності. Відтак цей період революцій отримав назву «Весна народів». Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — зміна існуючої соціальної, політичної чи економічної си­ стеми, яка зазвичай відбувається раптово або протягом відносно короткого часу. Революція може бути як насильницькою, так і мирною. У лютому 1848 р. спалахнула революція у Франції, яка досить швидко поширилася на німецькі та італійські держави. Не залишилась осторонь і Австрійська імперія — 13 березня 1848 р. з’явилися 81

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликання парламенту (рейхстагу). На українських землях — у Галичині, на Буковині та Закарпатті — революційні виступи 1848 р. розпочалися багатолюдними вуличними демонстраціями. У Львові вони відбулися у березні 1848 р., коли понад 12 тис. містян підписали петицію австрійському імператору Фердинанду І Габсбургу — першу в Галичині програму політичних перетворень. 22 березня 1848 р. велика маніфестація пройшла в Чернівцях під гаслами підтримки конституції. Які завдання, на думку історика Ореста Субтельного, необхідно було вирішити українцям під час революції? Чи погоджуєтеся ви з такою думкою? Чому?

«Перед українцями у 1848 р. стояло два першочергових і тісно переплетених питання. Одне за своєю суттю було соціально-економічним і торкалося традиційної проблеми селянства, зокрема нестерпно тяжких феодальних повинностей. Інше пов’язувалося… зі співіснуванням в одній провінції двох народів — поляків та українців, котрі до недавнього часу вважали себе просто селянством чи шляхтою, греко- чи римо-католиками, а тепер починали визначати себе за окремі етнокультурні спільності, або нації, з різними національними прагненнями». Під час «Весни народів» центром українського національного руху стала Східна Галичина. Головними питаннями, що їх намагалися вирішити під час революційних подій західні українці, були селянське і національне. Необхідність звільнитися від залишків кріпацтва, передусім панщини, стала нагальною потребою соціальноекономічного розвитку краю. Водночас з огляду на пробудження національної свідомості поляків і українців належало вирішити проблему впорядкування правового статусу обох народів в умовах співіснування у складі однієї імперської провінції. А очолювало змагання українців за свої права під час подій 1848 р. греко-католицьке духовенство, хоча й було досить консервативним та підтримувало Габсбургів. Зважаючи на настрої народних мас, австрійський уряд змушений був остаточно ліквідувати панщину. Першими здобули волю селяни Закарпаття. Однак варто зауважити, що в Угорщині це сталося раніше.

82

§ 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії

Уже 18 березня 1848 р., лише на третій день після початку революції, угорський сейм прийняв закон про аграрну реформу: панщину скасували, до селян, які стали власниками землі, повинна була перейти третина оброблюваної землі безоплатно, бо компенсацію землевласникам сплачувала держава. Ці події справили значний вплив на селян в інших регіонах імперії.

16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким відбулося скасування панщини і на галицьких землях. Основою реформи був викуп селянських земель державою, який самі ж селяни мали відшкодувати протягом 40 років. Поміщиків звільняли від будь-яких обов’язків щодо своїх колишніх підданих. А влітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, віденський уряд поширив на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини. Розміри наділів, які перейшли у власність селян, були настільки мізерними, що більшість ледве могла прогодувати невелику сім’ю. Із загальної кількості оброблюваних земель селяни Східної Галичини отримали лише 56 %, Закарпаття — 30 %, Буковини — 46 %. Під час реформи також не було впорядковано прав на володіння лісами і випасами. Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти. Проте навіть ці досить непослідовні зміни мали позитивне значення для селян, адже вони здобули громадські права (змінювати місце проживання, право обирати та бути обраними) і стали власниками землі. Коли звістка про віденські події докотилася до Галичини, першими почали діяти поляки. Вони звернулися до імператора з вимогою відновити польську державність у складі Австрійської імперії. З метою залучити на свій бік українське селянство поляки висунули також вимогу скасувати панщину. Однак їхні інтереси розійшлись з українськими щодо вимоги включити до петиції вивчення в школах поряд із польською української мови.

13 квітня 1848 р. у Львові поляки оголосили про заснування Центральної Ради Народової, яка мала стати майбутнім польським урядом. Уже 19 квітня 1848 р. група греко-католицьких священників звернулася з петицією до уряду з проханням надати Галичині окреме управління та дозвіл обіймати вищі державні посади, зрівняти їх у правах з римо-католицьким духовенством, надати право на освіту в нижчих і середніх закладах українською мовою. А 2 травня 1848 р. представники 83

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

демократичних кіл, українства, зокрема світської інтелігенції та грекокатолицького духовенства на чолі з перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем, заснували у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською політичною організацією. Її поява заперечувала претензії поляків виступати від імені всього населення Галичини.

2 Головна Руська Рада та її національна програма. «Зоря Галицька» Складіть і запишіть план до повідомлення «Діяльність Головної Руської Ради» за матеріалом цього підпараграфа та підготуйте розповідь за ним.

Головна Руська (Українська) Рада взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом протягом 1848–1851 pp. Вона складалася із 30 постійних учасників — представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив її єпископ Григорій Яхимович. У першому номері друкованого органу Головної Руської Ради газети «Зоря Галицька» за 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів. На основі ілюстрації й уривка з відозви визначте, чиїм органом стала Головна Руська Рада. Як відбувалась її діяльність? Як визначено у відозві національну належність галицьких русинів? Що свідчить про бажання Головної Руської Ради діяти виключно конституційними засобами, зберігаючи при цьому лояльність до Габсбургів? Які завдання ставила перед собою Головна Руська Рада? «Ми, галицькі українці, належимо до великого українського народу, що одною мовою говорить… …Ми зібралися й працюватимемо у такий спосіб: 1. Першим нашим завданням буде зберегти віру й поставити наш обряд і права наших священників і церкви нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність у всіх напрямах: удосконаленням нашої мови, заведенням її у школах вищих і низших, видаванням часописів, поширенням добрих та корисних книжок в українській мові та прагненням завести нашу мову в усіх публічних установах і т. ін.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати проблеми нашого народу й шукати способів на поправу його життя на конституційному шляху… А все те, очевидно, проходитиме в тому сильному переконанні, що тільки “під охороною Австрії можуть скріпитися й розвинути наші права й національність"…»

84

§ 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії

Перший номер газети «Зоря Галицька». 1848

Є. Блотницький. Перше засідання Головної Руської Ради у Львові. Травень 1848

85

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Такий поміркований характер вимог Головної Руської Ради влаштовував австрійців. Тож галицький губернатор установив контакти з її членами, сподіваючись використовувати Раду як противагу польським впливам. Серед галицьких українців вимоги Ради здобули широку підтримку. Відтак поступово склалася структура і утворилися місцеві органи Головної Руської Ради. За кілька тижнів у Галичині було створено 50 місцевих і 13 регіональних філій. Як було побудовано Головну Руську Раду та створені нею органи?

ГОЛОВА РАДИ Головна Руська Рада (складалася з 15 представників греко-католицького духовенства і 15 представників інтелігенції) Відділ політичних прав

Відділ шкільництва

Відділ селянських справ

Відділ фінансів

Окружні ради Місцеві ради (близько 50) До місцевих рад входило по 3 представники від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (у тому числі 10 священників)

Головна Руська Рада вперше поновила традиційну українську символіку. Своєю відзнакою вона зробила герб князів Романовичів — зображення золотого лева на блакитному тлі, як було в ГалицькоВолинському князівстві за часів князя Данила Галицького та його сина Лева. Політичні події в Австрійській імперії спричинили пробудження національно-визвольних рухів в усіх її провінціях. Так, 1 травня 1848 р. в Празі було оприлюднено відозву, що закликала представників усіх слов’янських народів Австрії на всеслов’янський з’їзд до Праги. Головна Руська Рада також висунула для участі в ньому своїх представників, яким доручила підкреслити на з’їзді національну окремішність українського народу та його налаштованість на самостійність. Зауважте, що запрошення підготовчого комітету з’їзду направили і до Києва. Розпочав свою роботу Слов’янський 86

§ 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії

з’їзд 2 червня 1848 р. На нього прибули представники слов’янських народів не лише з Австрії, а й з Італії та Німеччини. У чому, на вашу думку, полягає сутність і значення українсько-польської угоди, досягнутої на Слов’янському з’їзді в Празі? «Праця з’їзду почалася дня 2 червня… Між промовцями на зібранні знайшовся й українець Борисикевич. Він говорив, що хоч дотепер не було українців навіть на папері, але вони тепер, розбуджені подихом Весни Народів, нарівні з іншими слов’янами домагаються права на самовизначення, а від решти братів-слов’ян вимагають запоруки своєї повної самостійності й волі. З’їзд поділився на секції; одну з них створили українці й поляки. Українці висунули тезу поділу Галичини на польську й українську, але проти того виступили поляки… Остаточно… вдалося дійти до вироблення компромісної петиції. В ній домагалися поляки й українці автономії для цілої Галичини, урівноправнення обох краєвих мов, спільної національної гвардії з відзнаками обох національностей та окремих народних і середніх шкіл» (уривок із дослідження Миколи Голубця).

Пам'ятна картка учасників Слов'янського з'їзду в Празі. 1848

87

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

У підсумкових документах з’їзду проголосили повну рівноправ­ ність національностей і перетворення Австрії на федерацію під егідою династії Габсбургів та укладання союзу слов’янських народів, засудили гноблення слов’ян в Угорщині, Пруссії, Силезії, Османській імперії. Припинення діяльності з’їзду припало на початок повстання пражан 12–17 червня 1848 р. проти введення до міста імператорських військ, які й придушили виступ національних сил і розпустили всі інституції чеської влади. Завдяки зусиллям Головної Руської Ради в липні 1848 р. було засновано «Галицько-Руську матицю» — товариство, що піклувалося про видання дешевих книжок для народу українською мовою. У жовтні того ж року у Львові було скликано з’їзд діячів науки — Собор руських учених, у якому взяло участь близько 100 осіб. З-поміж найважливіших результатів цього зібрання було рішення, що основу української мови повинна становити народна і користуватися треба слов’янською кирилицею, а не латинським алфавітом. Тоді ж у Львові розпочали будівництво Народного дому з великою бібліотекою та музеєм. Також зусиллями Головної Руської Ради у 1849 р. у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови та літератури, яку очолив Яків Головацький. З метою реалізації своєї програми Головна Руська Рада в петиціях до імператора Франца-Йосифа І, парламенту і уряду домагалася поділу Галичини за етнічним принципом і надання її східній частині національно-територіальної автономії з об’єднанням у самостійну адміністративно-політичну одиницю з українським Закарпаттям; вживала заходів для створення збройної репрезентації українців у вигляді національної гвардії в містах, селянської самооборони на Прикарпатті та Батальйону руських гірських стрільців. Широка проукраїнська діяльність Головної Руської Ради натрапляла на активну протидію Центральної Ради Народової та інших польських громадських організацій. Неоднозначним було ставлення до неї місцевих і центральних органів австрійської влади. Ідучи на вимушені поступки українцям з мовно-культурних питань, вони всіляко намагалися знешкодити їхнє політичне спрямування. Восени 1848 р. в імперії Габсбургів знову активізувався революційний рух. Його центром стала Угорщина, яка, проголосивши свою незалежність, фактично взяла курс на відокремлення від імперії.

6 жовтня у Відні також спалахнуло повстання на підтримку угорських 88

§ 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії

революціонерів. Звістки про жовтневі бої у столиці імперії спричинили зростання напруженості й у Львові. Підготовку до повстання тут розпочали діячі польської Центральної Ради Народової. Однак Головна Руська Рада категорично відмовилася від спільних дій із поляками. Коли 1 листопада 1848 р. австрійські війська зайняли усі найважливіші пункти Львова і під час чергової сутички відкрили вогонь, спалахнуло повстання. До польських сміливців долучилися радикально налаштовані студенти-русини та міщани і почали зводити барикади. Однак австрійським військам вдалося придушити повстання, а у місті було заборонено всі зібрання й політичні товариства, періодичні видання, до того ж сотні повстанців піддали репресіям. Це призвело до того, що у січні 1849 р. воєнний стан поширився на всю Галичину. Які події відображено в уривку зі статті Івана Франка? «Бомбардування було страшним нещастям для Львова. Згоріли ратуш разом із судовою реєстратурою та частиною бухгалтерії, далі театр із редутовим залом, будинок головної школи… університет з… бібліотекою з 40 000 томів книжок і рукописів… Страту в людях обчислила секція санітарна Львівського магістрату на 55 осіб убитих або таких, що померли від ран, і 75 поранених».

Й. Ридель. Пожежа у Львівській ратуші. 1848

89

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Придушення Львівського та Віденського повстань стало свідченням переходу до наступу прихильників повернення старих порядків. А Головна Руська Рада в 1851 р. взагалі припинила свою діяльність. Тож усе управління новий губернатор Галичини передав полякам, які заступили німців на вищих посадах цивільної служби. Однак про будь-які спроби відновлення польської державності чи автономії у складі імперії годі було й казати. Дії австрійської влади в Галичині підтвердили побоювання тих, хто не довіряв їй раніше.

3 Перший досвід парламентської діяльності українців Працюючи з текстом, поміркуйте, яким було представництво українців у парламенті. Які питання вони намагалися вирішувати?

Вибори до рейхстагу (нижньої палати нового Австрійського парламенту) в Галичині та на Буковині відбулися у червні 1848 р. Для більшості русинів вони були справою новою та незрозумілою. Польська шляхта, намагаючись не допустити українських представників до рейхстагу, вдавалася до погроз, обману, фальсифікації бюлетенів тощо. Чимало зусиль докладали також, просуваючи своїх кандидатів, австрійські чиновники. Відтак підсумки їх були незадовільними. На основі схеми зробіть висновок, яким було представництво українців у парламенті. Чому?

Участь українських депутатів у роботі Австрійського конституційного рейхстагу 10.07.1848 — 07.03.1849

Всього депутатів 383

Від Галичини

96

39 Українців (із них селян 27) 90

8

Від Буковини 5

Українців-селян

§ 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії

Незважаючи на брак досвіду, незнання німецької мови, якою відбувалися засідання, презирство з боку заможних верств, селянські депутати гідно представляли інтереси українців. Наприклад, справжньою сенсацією в роботі рейхстагу стала перша в історії парламентська промова українця, з якою виступив селянин Іван Капущак. Один із сучасників цієї події згадував, що жодна промова щодо скасування панщини «не викликала такого могутнього враження, як ці слова простого галицького селянина». Як ви думаєте чому? «Високий Сейме! — говорив Капущак ламаною, але загально зрозумілою німецькою мовою. — Хочу говорити про відшкодування, і до його домагаються пани-дідичі в Галичині… за панщину. Вічна справедливість вимагає того, щоби кожний, хто віддає щось проти своєї волі, дістав за те відшкодування. Але вона вимагає також, щоби кожний, хто чимсь безправно користувався, дав відшкодування за це безправне користування. Дідичі мали, по закону, домагатися від нас панщини. Але чи вони вдоволялися тим, що їм давав закон? Ні, іще раз ні… Кажуть, що дідич поводився з підданими ласкаво. Гірка була ця “ласка”. Бо коли селянин напрацювався цілий тиждень, то в неділю чи свято… його заковували в кайдани й замикали в стайні, аби він у понеділок не спізнився до роботи… Батоги й канчуки, що обкручувалися довкола наших голів і тіл спрацьованих, хай їм будуть пам’яткою по нас, хай це буде їм наше відшкодування!» (із промови Івана Капущака).

Буря оплесків сколихнула парламент, коли Капущак скінчив промову. Однак гострі суперечки викликало внесене на розгляд рейхстагу русинськими депутатами питання адміністративного поділу Галичини. Поляки рішуче виступили проти цього, наголошуючи, що українці — це «штучна нація». Підтримали українців лише чехи: «Поважайте національні прагнення цього народу, — спростував польські заяви один з чеських депутатів, — досі переслідуваного як поляками, так і росіянами, й покликаного до самостійного існування». Парламентські дискусії з цього питання тривали кілька місяців. Урешті було досягнуто компромісне рішення, за яким Галичину належало поділити на два створені за етнічним принципом самоуправні округи. Проте реалізовано ці плани так і не було. Обмежений характер реформи спричинив подальше зростання зубожіння селянства, поглиблення суперечностей між селянством і дідичами, викликав хвилю селянських заворушень у Східній 91

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

Галичині й на Закарпатті. На Буковині у 1848—1849 рр. відбулося одне з найбільших селянських заворушень у цьому краї проти соціального гніту румунських поміщиків. Його причиною, зокрема, були постійні спроби землевласників примусити гуцулів, переважно вівчарів та дереворубів, відробляти панщину на основі «добровільних угод». Організаторами селянських протестів стали обрані від цих округів депутати рейхстагу. На вимогу селян вони влаштовували збори, де звітували про свою боротьбу за їхні права. Популярністю серед селян користувався ватажок гуцульських бунтів 1843–1844 рр., депутат рейхстагу Лук’ян Кобилиця. Він підтримав повстання селян 1849 р. і був виключений з депутатів парламенту. У травні 1849 р. австрійські війська придушили повстання. Лише у квітні 1850 р. ватажка бунтівників схопили. Після тривалого слідства, що супроводжувалося тортурами, він тяжко захворів і наприкінці жовтня 1851 р. помер. Відтак у період революційних подій ХІХ ст. західні українці вперше здобули визнання своєї національної належності. За короткий період «Весни народів» вони стали одним із тих народів, який мав найвагоміші здобутки у своєму національно-визвольному русі. Відчуття себе частиною єдиного українського народу додавало їм сил і наснаги в подальшій боротьбі за національне і соціальне визволення. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/DTDSO8V

Домашнє завдання 1 Складіть і запишіть у робочий зошит календар подій, що відбувалися на західноукраїнських землях протягом 1848–1849 рр.

2 Поміркуйте, чому українці і поляки діяли нарізно під час «Весни народів».

3 Об’єднайтеся у групи та створіть колаж, який ілюструватиме найбільші здобутки революції 1848–1849 рр. Обговоріть власні висновки з однокласниками та однокласницями.

92

Практична робота

Практична робота Галицько-руська матиця 1 Причини заснування і початок діяльності товариства Проаналізуйте інформацію поданих джерел і поясніть, що таке «матиця». Чому засноване товариство отримало таку назву? Які обставини, на вашу думку, сприяли утворенню товариства? Що стало причинами його створення саме з такими завданнями?

Матиця — громадське культурно-освітнє товариство в південно- й західнослов’янських країнах у XIX — на початку XX ст.

1. «Повстання сербської (1828) та чеської “Матиці” (1830), як культурно-освітніх центрів тих народів, примусило й галицьких українців продумувати над організацією аналогічної установи ще перед 1848 роком. Але щойно на засіданні Головної Руської Ради з дня 16 червня 1848 р. проголошено заснування “Галицько-руської матиці”, що по статуту мала видавати й поширювати в масах “добрі й корисні книжки для укріплення віри й моральності, поширення знання, розвитку красномовства, каліграфії, техніки, господарства й педагогії”» (Микола Голубець).

2. «Діячі, які претендували на роль представників усіх галицьких русинів і на початку травня 1848 р. об’єдналися у Головну Руську Раду (ГРР), загалом розуміли, що склалася сприятлива ситуація вирішити багато актуальних проблем. Одним із найважливіших завдань тоді було піднести загальний рівень просвіти серед народу. Під “просвітою” розуміли, як правило, комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня освіти населення, пропаганду нових знань, а також розвиток національної літератури і гуманітарних наук (передовсім вітчизняної історії). Це мало поєднуватися з підвищенням рівня моральності населення, тому особливу увагу звертали на навчання основ християнської релігії, прив’язаність до Церкви та східного обряду, боротьбу із забобонами та зловживанням алкоголем. Досить швидко 93

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

члени ГРР вирішили заснувати окрему інституцію, яка би сприяла поширенню просвіти серед галицьких русинів через друк і продаж відповідної літератури. Безпосереднім ініціатором створення такого товариства, яке отримало назву (за аналогією з подібними товариствами в інших слов’янських народів) “Галицько-руської матиці”, був Іван Гуркевич. Він зробив відповідну пропозицію на засіданні Головної Руської Ради.., а вже 28 травня Рада схвалила статут товариства… На наступному засіданні 4 червня голова ГРР отець Михайло Куземський оголосив про заснування товариства і запросив охочих вступати до нього. Відразу близько 50 русинів, переважно зі Львова, стали першими засновниками “Матиці”» (Олександр Седляр).

2 Мета і завдання товариства На основі інформації з поданих джерел поясніть, коли і як було прийнято статут товариства. Як уявляли собі його діяльність учасники з’їзду руських учених? Якими були мета і завдання товариства?

1. «Незабаром після заснування “Галицько-руської матиці” виявилося, що необхідно не лише зібрати гроші на друк, але й скликати потенційних авторів і взаємно порадитися. Це і зробили, скликавши на 19–26 жовтня 1848 р. З’їзд (Собор) руських вчених, який одночасно став загальними зборами “Матиці”»…

2. «З’їзд руських вчених… не лише остаточно легітимізував “Галицько-руську матицю” як заклад, який мав би займатися поширенням просвіти серед галицьких русинів, а ще й спробував принаймні окреслити її програму дій. Як виявилося згодом, більшу частину пропозицій З’їзду було неможливо втілити у життя зусиллями одного товариства. Однак, незважаючи на труднощі, “Галицько-руська матиця” продовжила діяти й існувала аж до 1939 р.»

3. «…члени-засновники “Галицько-руської матиці” бачили головним завданням товариства поширення просвіти серед народу, яке мало відбуватися через видання і розповсюдження відповідної літератури. Ця ідея була належно відображена у статутах “Матиці”. Так, у… статуті зазначалося: “Соєдиненіє къ розширенію письменности въ головном граде Львові під именем: Галицка руска матиця старатися будетъ печатати и подавати народові по найменшій ціні… книги 94

Практична робота

к утвержденію веры и обичайності, к розширенію відомостей, к розвитію красноречія, краснописанія, техники (ремесла), господарства і педагогіки або доброго виховання”»…

4. «У різний час існували різні категорії членів “Галицько-руської матиці”. У статуті 1848 р. згадані лише члени-засновники, які могли бути колективними (сільські громади, товариства, інституції) та індивідуальними. У статуті 1851 р. зазначено, що товариство складається із членів-засновників, дійсних, почесних членів і членів-дописувачів. Членами-засновниками можуть бути лише ті особи або громади, які сплатили або сплачують членські внески… Дійсними членами вважали осіб, чиї праці “Галицько-руська матиця” публікувала. Ті, хто листувався з виділом товариства у різних справах, мали статус членів-дописувачів. Нарешті, почесними членами обирали осіб, які “або стали відомими у справі просвіти, або іншим способом долучились до справи просвіти народу руського”» (Олександр Седляр).

5. «Ініціатором з’їзду і його програми був молодший товариш Маркіяна Шашкевича — Микола Устиянович. Одною з основних точок програми з’їзду була справа збереження української мови перед засиллям польської та московської й нівелюючими впливами церковнослов’янської мови… З’їзд поділився на дев’ять секцій: богословська секція вирішила, що поза щоденними молитвами та псалмами, всі інші молитви мають бути перекладені на українську мову. Господарська секція підкреслила потребу заснування господарського товариства й видання загальної господарської енциклопедії. В секції історії і географії говорилося про загально доступний підручник української історії для шкіл. Говорилося про перероблення для цеї ціли історії Миколи Маркевича. На з’їзді порушено теж справу окружних читалень, з яких перша повстала того ж таки року в Коломиї… В справі мови й правопису, доручено по довгих дебатах реферат питання отцю Іванові Жуківському, який склав раніше свою “Розправу писовні рускої” з проєктом уживання народної мови й фонетичного правопису» (Микола Голубець). «…як вже відомо, повстало товариство “Руска матиця”. Уже на першому зборі, а пізніше на загальному зборі в 1865 р. були установлені такі кардинальні завдання: 1) Триматися того язика, яким говорить народ. 2) Писати так, як більшість народу вимовляє» (зі статті «Яка єсть ціль Галицко-руської матиці?» Стефана Ка­чали).

95

Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії

І. Згарський. Перший з’їзд руських вчених під синьо-жовтими прапорами у Львові в жовтні 1848

3 Основні етапи діяльності товариства Проаналізуйте інформацію з поданих джерел і поясніть, чим займалося товариство. Які книжки переважно видавали? Чому їх було небагато?

«Мета “Галицько-руської матиці” — видання для народу популярних книг із різних галузей знань. Отримавши значні кошти як перші внески членів-засновників, товариство досить швидко змогло розпочати друк своїх видань. Їх “Галицько-руська матиця” замовляла у Львові (так було й пізніше), в друкарні Ставропігійського Інституту. Протягом перших півтора року друкувалися книжки переважно або для учнів початкової школи (чи для тих, хто навчається взагалі), або для освіченіших співвітчизників, що цікавилися рідною мовою та культурою… Видавнича діяльність “Галицько-руської матиці” була особливо активною до середини 1880‑х років. До цього часу старанням товариства видано понад 80 книжок, серед яких переважали роботи загальноосвітнього змісту, праці з ремесла, сільського господарства, педагогіки, шкільні поручники, серед яких була і “Читанка” Маркіяна Шашкевича…видана Товариством релігійна, навчальна, художня література відіграли свого часу вагому культурно-просвітницьку роль, наукові збірники гідно презентували науковий потенціал галицьких українців серед інших слов’янських народів» (Феодосій Стеблій).

96

Практична робота

«…наклади більшості матичних видань виявилися завеликими, книжки, з часом втрачаючи актуальність, розпродавалися дуже довго. Розглянемо, як приклад, процес підготовки до друку “Читанки” Маркіяна Шашкевича. Вдова автора Юлія Шашкевич передала “Матиці” рукопис читанки за умови винагороди… Відділ товариства 30 листопада 1849 р. вирішив дати рукопис на перегляд.

5 лютого 1850 р. голова “Матиці” Михайло Куземський запропонував на розгляд виділу “Читанку” “відому як корисну для народу, для дітей”. Тоді ухвалили її друкувати… 27 березня виділ “Матиці” дізнався про ціну (80 ринських), визнав її завеликою і обговорював можливість друку книжки за кошти спонсора — львівського адвоката Климентія Рачинського. Нарешті, 18 травня 1850 р. передали рукопис до друку, а 23 травня виділ “Матиці” остаточно ухвалив друкувати “Читанку”… накладом 5000 примірників коштом товариства… Наклад “Читанки” швидко розійшовся, і 1852 р. додрукували з виправленнями ще 1000 примірників. Подібним чином готувалися до друку й інші видання “Галицькоруської матиці”. Щоправда, були й дві суттєві розбіжності. По-перше, автори практично ніколи не отримували грошову винагороду (іноді діставали кількадесят примірників своєї книжки). Це пояснювалося браком вільних коштів у товариства, яке лише почало діяти. Окрім того, передбачалося, що автори пишуть не для заробітку, а, — як справжні патріоти, — для покращення долі свого народу і Батьківщини. По-друге, друки “Матиці”, окрім молитвословів, не перевидавалися, адже перший наклад, як правило, розходився довго. Загалом “Галицько-руська матиця” від 1848 р. до кінця 60‑х років XIX ст. була єдиною галицькою українською культурно-просвітницькою громадською організацією, що мала поширювати нові знання за допомогою власних видань. Вона мала хорошу можливість вплинути на розвиток українського суспільного та культурного життя. Спочатку товариство виправдовувало сподівання спів­віт­чизників, однак згодом знизило активність. “Матиця” так і не змогла стати справді популярною громадською організацією... її публікації займають скромне місце навіть у загалом невеликому переліку галицьких українських видань» (Олександр Седляр). Перевірте себе.

cutt.ly/fTDSZ8h

97

РОЗДІЛ 3

Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. Практична робота Повсякденне життя 1 Житло та побут селян Прочитайте уривки із записів у рукописному ілюстрованому альбомі Домініка П’єра де ла Фліза, який із 1820‑х років був лікарем на Київщині. У службових поїздках він не лише надавав медичну допомогу, а й занотовував почуте й побачене. Свої записи лікар доповнював малюнками. Порівняйте розповідь де ла Фліза із твердженнями сучасної дослідниці Марти Патики. Якими за свідченнями документів були характерні риси селянського побуту? Як наведені джерела доповнюють одне одного? «Селянські житла [на Київщині] скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове… Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців» (Домінік П’єр де ла Фліз).

Д. П. де ла Фліз. Зразки селянських жител. 1854

98

Практична робота

Д. П. де ла Фліз. Внутрішнє планування селянської хати. 1854 «Щоденний побут з початку заселення Слобожанщини звертає на себе увагу тим, що не було основної різниці між життям вищих і нижчих верств… Навіть у містах обстанова хати не дуже відрізнялася від житла заможної людини на селі. Домашнє життя всюди ще було просте й невибагливе… Козача, або селянська, або міщанська хата одрізнялася од панського будинку тільки своїм розміром; матеріял же будівлі був однаковий — дерево, ґонт, очерет, солома; і у заможних козаків можна було побачити навіть кахельні груби, які звичайно були у панських будинках. У хатах козаків та міщан були ті ж образи, лавки, килими, коці, рушники, скрині з одежою і українським убранством — тільки усе оте було куди бідніше та дешевше.

Т. Шевченко. В Яготині. 1845

Т. Шевченко. Селянське подвір'я. 1845

99

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

…Білили хату по суботах та перед великими празниками, улітку навіть з надвору. У рідкої хати було менш трьох вікон скляних, здебільшого круглого скла. Комин робили з пруття, обмазаного глиною. Дах був очеретяний: з очерета, коли бракувало дерева, робили й стелю на тонких перекладинах. Робили дах також з соломи і ґонту. Двір обносили плетневою огорожою» (Марта Патика).

Традиційне хатнє начиння. Експозиція Вінницького краєзнавчого музею «Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі…» (Домінік П’єр де ла Фліз).

Д. П. де ла Фліз. Селяни різних районів Київщини. 1854

100

Практична робота

Які обставини життя українських селян засвідчують картини? Доберіть 5–7 прикметників, доречних у розповіді про українське село в зазначений період. Обґрунтуйте свій вибір кожного слова.

І. Їжакевич. Кріпаків міняють на собак. 1952

І. Трутовський. Бандурист. 1860

І. Трутовський. Білять полотно. 1874

В. Штернберг. Пастушок. 1838

І. Трутовський. Весільний викуп. 1881

І. Їжакевич. Хресна хода. 1930

101

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

2 Житло та побут мешканців міста Які зміни визначає дослідниця Олена Кузема? Чи були вони характерні для інших регіонів України? Чому ви так думаєте? Які були наслідки такого явища? «Чисельність та етносоціальна структура населення міст і містечок Правобережної України наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. зазнали істотних змін. В цей час відбулося кількісне зростання населення, але здебільшого за рахунок піднесення великих міст та визначених урядом адміністративних центрів. Одночасно із зростанням кількості міщан у структурі мешканців міст все менше залишалося українського населення, оскільки провідні позиції тут все більше стали займати міщани і купці — вихідці із Росії, євреї, представники інших національностей. Водночас землеробське українське населення витіснялося із центру на міські окраїни… крок за кроком, міста і містечка Правобережної України наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. ставали все більш розрізненими, чужішими і ворожішими для українців, а їх розвиток підпорядковувався чужонаціональним силам і стороннім осередкам». Назвіть деталі, які свідчать, що на картині зображено місто. Наведіть аргументи на підтримку чи спростування тези, що у цей період українське місто майже не відрізнялося від села. Назвіть риси тогочасного «обличчя» міста, спираючись на уривки з досліджень Іванни Гуржій та Володимира Молчанова.

Є. Крендовський. Площа провінційного міста. 1850-ті «Загальний благоустрій Києва на початку ХІХ ст. залишався вкрай незадовільним: улітку на вулицях здіймалася жахлива пилюка, а весною та восени в багатьох місцях утворювалося “бездонне” багно. У цьому відношенні не ставала винятком і найліпша частина — Липки. Навіть удень на людей могли напасти зграї бездомних собак. Частим явищем були пожежі. Одна

102

Практична робота

з них у 1811 р. знищила майже весь Поділ і примусила організувати загони спеціальних охоронців — “ратників”, які мали стежити на перехресті вулиць і в разі потреби здійснювати відповідні заходи» (Іванна Гуржій). «Ціна на будинки в центральних частинах як губернських, так і повітових міст Правобережної України завжди була високою, особливо якщо вони були новими, мали багато поверхів та значну площу. Так, на початку ХІХ ст. у м. Києві нові будинки в центральній частині міста оцінювалися від 6500 до 25 000 руб. Дещо менш якісним і більш доступним за ціною було житло в київських ремісників… у 1804 р. у київських ковалів: хата ставилася з круглого смолового дерева, крита ґонтом під залізним цвяхом, ділилася сіньми на дві частини, з одного боку кімната з кахлевою грубкою, а з другого боку кухня з піччю теж з білих кахель. У кімнаті було троє вікон, що одчинялися, з білого скла: віконниці й двері були на залізних крюччях з заВ. Серебряков. лізними засувами. За стару саму хату платили Григорий Галаган. 1843 100–150 руб. Найбільш якісним було житло у купців. Так… триповерховий кам’яний будинок у Житомирі разом із крамничками було оцінено в 9151 руб.» (Володимир Молчанов). Розгляньте зображення. Які спільні та відмінні деталі одягу міщан і селян ви помітили?

Пані з Полтави. Фото. 1850-ті

Ганна Барвінок. Фото. 1843

Ян Левицький. Міщани зі Львова. 1840

103

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

3 Становище жінки Чи змінились традиції шлюбу? Чому так сталося? «Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним… підготовка до шлюбу була справою не тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості… Шлюб був різновидом договору, який укладався у XVIII–XIX століттях письмово, особливо коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші)… Роль самих молодих часто була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про “поле”, яке належало батькам. Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті, і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного. Загальним правилом було, що невістка йшла у сім’ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім’ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види — за бажанням, за волею батьків, за запрошенням… Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою… Шлюб набував чинності тільки через вінчання. Українська сім’я після одруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний будинок. Але для допомоги батькам один з синів залишався. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі — молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки» (уривок із дослідження Володимира Наулка). На основі дослідження Оксани Кісь сформулюйте власне ставлення до долі жінки в українській сім’ї. Поділіться своїми думками з однокласниками та однокласницями.

І. Рєпін. Портрет Софії Драгомирової, дочки генерала Михайла Драгомирова. 1889

104

«Коли говорять про рівність жінки у подружньому житті, то найчастіше мають на увазі однакові права жінок та чоловіків на володіння майном… насправді загальновизнаним головою родини переважно був чоловік. Саме його голос у важливих питаннях завжди був вирішальним — коли йшлося про продаж корови чи одруження дітей. Також чоловік мав легітимоване громадою і культурою право застосовувати фізичну силу щодо інших членів родини, в тому числі дружини. Водночас дружина найчастіше не могла сказати навіть образливого слова щодо чоловіка — бо так не було заведено.

§ 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України

Переконанням, вмовлянням, примусом, погрозами батьки домагалися, аби син чи донька одружилися з тим, кого рідні вважали найвигіднішою партією. Нерідко наречені вперше бачили один одного аж у день весілля. Дівчина при цьому зазвичай була у пасивно-очікувальній позиції та фактично не мала змоги вплинути на власну долю. Водночас дівчині навіювали, що відмовляти сватам — це недобра практика. Мовляв, лишишся старою дівкою... …в середньому традиційна українська родина мала від 7 до 12 дітей. Однак це була вимушена багатодітність, при чому матеріальної можливості утримувати цих дітей часто не було… З кожною дитиною господарське навантаження на жінку М. Рачков. Дівчиназростало, а ресурси сил і часу були не безмежукраїнка. 1897 ними… в ХІХ ст. серед українок на українських теренах Російської імперії письменних було лише 4 % — на противагу 11–12 % письменних чоловіків. Причина цьому — батьки не вважали за потрібне віддавати дівчат у науку. Дівчина шкільного віку була пот­рібна в господарстві».

Домашнє завдання 1 Об'єднайтеся в групи та підготуйте мінідослідження про повсякденне життя різних верств населення українських земель (дворян, міщан, селян) у першій половині ХІХ ст. Результатами роботи поділіться у формі презентації чи постера.

2 Стисло схарактеризуйте становище жіноцтва в дворянських, міщанських та селянських родинах. За потреби скористайтеся додатковими джерелами.

§ 8. У мови розвитку культури. Освіта і наука України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

1 Основні тенденції розвитку культури Чи можна стверджувати, що наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. склалися сприятливі умови для розвитку української культури?

105

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

На українських землях наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. відбувалося становлення модерної української культури. Цей процес поєднувався з українським національним відродженням. Умови, у яких відбувався розвиток культури, обумовила ціла низка чинників. Проаналізуйте чинники і визначте, який вплив на розвиток культури (позитивний чи негативний) здійснював кожен із них.

Чинники розвитку культури на українських землях наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. ●•● Утвердження ринкових відносин, промисловий переворот та поширення наукових знань. ●•● Інтенсивне зростання міст і міського населення. ●•● Відсутність власної державності, національне гноблення та імперські кордони, що ігнорували українську етнічну територію. ●•● Спроби культурної асиміляції українців (російської, німецької, угорської) владою обох імперій. ●•● Поліетнічний склад населення, взаємовплив культур різних народів (польської, єврейської, румунської та інших). ●•● Зростання національної самосвідомості та намагання протидіяти русифікації, онімеченню, полонізації, мадяризації. ●•● Вплив передових західноєвропейських ідей. У Російській імперії чимало талановитих українців не мали змоги сповна проявити свої здібності на Батьківщині, тож вимушені були шукати кращої долі в імперських столицях. Відтак їх зараховували до представників російської культури. Проте більшість із них пам’ятала про своє походження і продовжувала працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення поза межами Батьківщини належать до української культури. Австрійська імперія також розглядала українські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їх другорядне становище. Унаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні братинаддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей поза межами рідного краю.

106

§ 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України

2 Розвиток освіти На основі тексту параграфа визначте, яку політику проводили в освіті російський та австрійський уряди. Як вона впливала на культуру населення України?

Розвиток ринкових відносин і промисловий переворот на українських землях обумовили зростання потреби в освічених працівниках. Тому поступово розширилася мережа навчальних закладів та зросла чисельність учнів. Водночас імперська влада розглядала заклади освіти як осередки формування вірнопідданих громадян, а мову навчання вважала дієвим інструментом такого впливу. Відтак метою освітніх реформ було не стільки зростання якості освіти, скільки посилення державного контролю у цій сфері. Для управління навчальними закладами в 1802 р. в Російській імперії було створено Міністерство народної освіти. До мережі установ народної освіти належали парафіяльні школи, повітові училища, гімназії, ліцеї та університети. У парафіяльних школах навчалися діти з найнижчих станів, у повітових училищах — діти дворян, купців, урядових службовців, ремісників та інших заможних містян, а в гімназіях, ліцеях та університетах — переважно діти дворян. Залежно від того, була парафіяльна школа сільською чи міською, у ній навчання тривало різну кількість місяців. Так, у сільських парафіяльних школах учні навчалися близько пів року, у міських — до одного року. Тут опановували читання й письмо російською мовою, основи арифметики та православне віровчення. Повітові училища були спочатку двокласними, а згодом стали трикласними. Тут навчалися вихідці із заможних родин. Вони вивчали російську мову, арифметику, фізику, географію та історію. Проаналізуйте уривок із висловлювання Міністра народної освіти 1824–1828 рр. Олександра Шишкова і визначте, якою була урядова політика в освітній сфері. Чому царський уряд так боявся освіченості українського народу? «Наставляти землеробського сина в риториці було б підготовкою його бути поганим і даремним або ще шкідливим громадянином. Але правила і настанови у християнських чеснотах, в доброї моральності потрібні кожному, не виводять нікого з призначеного йому долею місця і у всіх станах і випадках роблять його і поважним, і лагідним, і задоволеним, і благополучним».

107

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Школа із с. Лоташеве Черкаської обл. ХІХ ст. Музей «Пирогово». Сучасне фото

Для дітей привілейованих станів у великих містах, зокрема у Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові, відкривали гімназії. Навчання в них тривало чотири роки, а згодом сім. Гімназисти вивчали російську, латинську та іноземні мови, математику, природознавство, географію, історію, правознавство, Закон Божий. Випускники гімназій отримували змогу вступати до закладів вищої освіти або працювати на державній службі. Існували й приватні навчальні заклади, де теж здобували середню освіту. Доньки дворян, а згодом і інших заможних верств навчалися в інститутах шляхетних дівчат, що діяли у Харкові, Полтаві, Одесі, Керчі та Києві. Це були навчально-виховні заклади для дівчат віком від 8 років. Навчання у них передбачало, окрім загальноосвітньої підготовки, заняття з домогосподарства та етикету. При деяких інститутах існували педагогічні курси, по закінченню яких учениці отримували диплом домашньої вчительки. Окремий статус мали ліцеї. В Україні їх було три: Рішельєвський в Одесі, Кременецький та Ніжинський. Найкращим у Наддніпрянській Україні та загалом у Російській імперії вважали Рішельєвський, адже ліцей готував майбутніх чиновників. Навчання тут відбувалося французькою та російською мовами. Перші професійні освітні установи було відкрито в Чернігові (ремісничі училища), Херсоні (фельдшерські школи, училища торговельного мореплавства), с. Пальчики Конотопського повіту (училище 108

§ 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України

бджільництва), Кременці (училище землемірства). Проте ця кількість училищ усе одно не забезпечувала економіку потрібною кількістю фахівців. Загалом перехід українських земель під владу Російської імперії значно погіршив освітній рівень українців. Так, у середині XIX ст. одна школа припадала на 9,5 тис. осіб, а один учень — на 188 мешканців. Це було значно менше, ніж у попередньому столітті. Значним здобутком у розвитку освіти на українських землях стало заснування університетів у Харкові та Києві. Так, у січні 1805 р. у Харкові за ініціативи слобожанського поміщика та громадського діяча Василя Каразіна було відкрито університет, який складався з чотирьох відділів: словесного, етико-політичного, фізико-математичного та медичного. Деякий час цей навчальний заклад очолював відомий український письменник Петро Гулак-Артемовський. Відтак університет став одним з осередків патріотичної думки в регіоні.

М. Сажин. Вигляд Київського університету з Ботанічного саду. Поч. 40‑х років XIX ст.

У липні 1834 р. відбулося урочисте відкриття Київського універ­ ситету Святого Володимира (нині — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Спочатку він складався з двох відділів: історико-філологічного та фізико-математичного. Згодом було створено юридичний та медичний факультети. Першим ректором 109

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

університету став Михайло Максимович — історик, етнограф, філолог, ботанік. Спочатку університет не мав свого приміщення, і керівництво орендувало для навчання кілька будівель. Однак згодом розпочалося зведення його головного корпусу — червоного, як його нині називають. Автором проєкту будівлі в стилі класицизму був професор архітектури Петербурзької Академії мистецтв Вікентій Беретті. Царська влада розраховувала, що університет стане центром русифікації Наддніпрянщини та сприятиме обмеженню польського впливу. Ці сподівання окреслив тодішній міністр освіти Сергій Уваров, який закликав викладачів «прищеплювати польському і полонізованому юнацтву Київщини і Західних губерній загальний дух російського народу». Чого і чому найбільше побоювалася царська влада? Що мав на увазі попечитель Київського навчального округу в розпорядженні ректору Київського університету у 1834 р., коли згадував «батьківщину» і «вітчизну», і що саме його тут непокоїло? «Беручи до уваги умови тутешнього краю, я вважаю за потрібне запропонувати вашому високородію доводити негайно до мого відома про такі обставини: 1. Якщо б у лекціях панів викладачів університету міг вкрастися хибний напрям, що протидіяв вірі, моральності, покірності властям і викликав любов до якоїсь батьківщини, відокремленої перекрученими думками від спільної улюбленої вітчизни, для цього я покладаю на вас пильний, але таємний нагляд за викладанням університетських лекцій.

2. Якщо б на нарадах університетських присутственних місць міг вкрастися дух непокори властям і протидія планам уряду.

3. Якщо б ви зі свого боку помітили особисті недозволені вчинки членів університету або зв’язки з людьми неблагонадійними чи підозрілими».

Проте Київський університет, як і Харківський, все ж став осередком українського руху, де утверджувалися гуманістичні ідеї. Так, у 1830–1860‑х pоках він був одним із центрів польського національнодемократичного руху, у 1840‑х тут розгорнуло діяльність КирилоМефодіївське братство. Зміни в системі освіти західноукраїнських земель відбулися в період реформ Марії-Терезії, коли було прийнято закон про обов’язкову початкову освіту для дітей 5–12 років. Які типи навчальних закладів існували на західноукраїнських землях? Чи відрізнялася така система від тієї, що існувала на підросійській території?

110

§ 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України

Загальноосвітні навчальні заклади на західноукраїнських землях поділялися на: • елементарні: у селах — парафіяльні однорічні, у селищах і містечках — тривіальні, або трикласні, школи. Навчання у них відбувалося рідною «материнською» мовою; • чотирикласні головні та нормальні школи, що діяли у великих містах; •● гімназії з двома роками навчання, по закінченні яких випускники отримували змогу вступити до закладів вищої освіти — академій та університетів. У всіх навчальних закладах Австрійської імперії, окрім елементарних і тривіальних, навчання відбувалося німецькою мовою. Держава не фінансувала шкіл, і утримувати їх мало власним коштом місцеве населення. А у 1805 р. австрійський уряд видав указ, за яким усі початкові народні школи Галичини та Буковини передавав під контроль Римо-католицької церкви. Це рішення спричинило загострення «боротьби за школу» між поляками та українцями, яка тривала протягом першої половини ХІХ ст. І лише завдяки Греко-католицькій церкві русинські початкові школи не зникли. Відтак у 1847 р. в Галичині налічувалося 741 русинська і 459 русино-польських шкіл. На Буковині румунська верхівка також не бажала сприяти здобуттю освіти українським селянством. Тут відбувалася румунізація освіти. А цілковите підпорядкування системи шкільництва Римокатолицькій церкві призвело до того, що навчання відбувалося румунською, німецькою та польською мовами. Завдяки зусиллям греко-католицького духовенства найліпша система народної початкової освіти була на Закарпатті. Наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. місцеві церковні громади утримували 300 початкових шкіл з народною мовою навчання. В усіх інших навчальних закладах Закарпаття обов’язковим було вивчення угорської мови. Незважаючи на опір і постійні протести греко-католицького духовенства, угорський уряд послідовно провадив мадяризацію краю. Кроком до остаточної ліквідації русинських початкових шкіл став закон 1844 р., за яким в усіх видах шкіл затверджено угорську мову. Повну середню освіту давали гімназії: 8 — у Східній Галичині, 1 — на Північній Буковині, 9 — на Закарпатті. У 1784 р. розпочав роботу Йосифінський університет у Львові. Протягом 1805–1817 рр. у зв’язку з імперською реформою освіти цей 111

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

заклад було реорганізовано в ліцей, проте тут зберегли університетські структуру та обсяг викладання. Навчання відбувалося німецькою мовою. Однак під впливом революції 1848–1849 рр. у ньому було створено кафедру української мови і літератури. Відтак в університеті виникло протистояння між українцями і поляками за мову викладання. Окрім університету, у Львові діяла Реальна (торговельна) школа і Технічна академія. На Закарпатті закладів вищої освіти не було взагалі. А на Буковині Чернівецький ліцей готував лише кадри духовенства. Під впливом «Весни народів» австрійський уряд дозволив на­ вчання в школах українською мовою, але польська спільнота чинила спротив цьому. А на Закарпатті в народних школах для українців лише після революції 1848–1849 рр. у селах стали діяти школи з українською мовою навчання.

3 Розвиток науки Якою була роль відкритих на українських землях університетів у розвитку науки?

Значного розвитку вітчизняна наука досягла із відкриттям Харківського і Київського університетів. Тут активно розвивалися такі галузі знання, як фізика, астрономія, хімія, геологія, медицина. Розвитку ботаніки, садівництва та агрономії сприяла дослідна робота в ботанічних садах, які закладали при університетах. Там досліджували рослини, акліматизовували їх, виводили нові сорти. Значними науковими здобутками уславилися видатні українські вчені Михайло Максимович, Василь Каразін, Михайло Остроградський та інші. Прочитайте відомості про видатних науковців. Схарактеризуйте ставлення влади до їхньої діяльності. Гедан. Василь Каразін.

1891

112

Василь Каразін — учений, винахідник, громадський діяч. Народився на Харківщині

§ 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України

у дворянській родині. Саме за ініціативи Каразіна засновано Харківський університет та Філотехнічне товариство. Останнє поширювало нові методи сільськогосподарського виробництва. Василь Каразін був активним і в громадському житті. У листах до Олександра І та урядовців він закликав звільняти селян з кріпацтва та боротися з казнокрадством. Цар категорично заборонив Каразіну писати до нього, але той продовжував, доводячи, що імперія котиться у прірву. Тому в 1821 р. Каразіна заарештували й ув’язнили на пів року в Шлісельбурзькій в’язниці. Урешті-решт його було доправлено до Кручика під категоричною забороною виїжджати за межі маєтку. Чимало ідей та проєктів ученого не здобули підтримки. Нині в Україні шанують пам’ять про Василя Каразіна — у жовтні 1999 р. його ім’я присвоєно Харківському університету. Михайло Максимович — історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, природознавець, педагог, громадський діяч. Народився на Черкащині, освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії і Московському університеті. Після закінчення природничого відділення в 1823 р. здібного випускника залишили при університеті для наукової і викладацької роботи. Успіхи Максимовича вражають: йому не було і 30 років, коли вчений здобув звання професора й обійняв посаду завідувача кафедри ботаніки Московського університету. Він ґрунтовно опанував природничі науки, зокрема зоологію, хімію та фізику. Ще перебуваючи у Москві, він виступив і як фольклорист — опублікував «Малоросійські пісні» (1827) і «Українські народні пісні» (1834). Отже, Максимович цілком сформувався як учений-універсал. У Москві, Петербурзі й Києві він мав репутацію авторитетного дослідника і викладача, був активним учасником процесу створення Київського університету. Тому не дивно, що саме його обрали першим ректором. Він реалізував себе і як славіст-мово­ знавець світового масштабу — розробив найдокладнішу на той час класифікацію слов’янських мов, обґрунтувавши самостійність статусу української мови. Через українофільські погляди Максимович опинився під тиском реакційних сил Т. Шевченко. Михайло і змушений був піти у відставку. Відтак він Максимович. 1859 113

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

зосередився на науковій діяльності і зажив слави як видатний учений і педагог, почесний професор багатьох російських і європейських університетів, член низки наукових товариств. Основною сферою його досліджень все ж була історія України, зокрема козацькі часи. Михайло Остроградський — видатний український математик, педагог. Народився на Полтавщині, походив з козацько-старшинського роду. Освіту здобув у Полтавській гімназії і Харківському університеті. У 1820 р. Остроградський продовжив навчання у Парижі, де на нього звернув увагу сам П’єр Симон Лаплас — творець «небесної механіки»: «Остроградський наділений великою прозорливістю і є прекрасним знавцем аналізу нескінченно малих величин…» Перелік друкованих робіт ученого налічує понад 100 публікацій. Більша частина наукових праць Остроградського належить до його улюбленої дисципліни — аналітичної механіки. Наукові досягнення Остроградського високо цінували сучасники, він був почесним членом багатьох академій наук світу. Слава Михайла Остроградського була такою гучною, що, коли молоді науковці виїжджали на навчання за кордон, їм бажали: «Стань Остроградським!» Він досяг вершин світочів математичної думки і ще за життя, що в історії буває надзвичайно рідко, сучасники визнали його генієм. У 2001 р. ЮНЕСКО внесла Михайла А. Мюнстер. Михайло Остроградський. Остроградського до переліку видатних ма1864—1869 тематиків світу.

4 Культурно-освітні товариства Чому діяльність культурно-освітніх товариств мала важливе значення в розвитку процесів національного відродження?

Національне відродження та розвиток нау­к и посилили інтерес інтелігенції до різних галузей знань, народної культурної спадщини, до осмислення історичної пам’яті. Небайдужі ентузіасти об’єднувалися в культурні, освітні та наукові товариства, метою яких було поглиблене 114

§ 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України

вивчення науки, мистецтва, технологій та популяризація всього цього в суспільстві. Влада цей рух не забороняла, оскільки він не становив загрози державному устрою. Так, одним із перших виникло Товари­ ство наук при Харківському університе­ ті, що діяло протягом 1812–1829 рр. Його було утворено з метою сприяти розвитку природничих і гуманітарних наук. На засіданнях Товариства наук учасники виголошували наукові доповіді та обговорювали досліди. Керівництво товариства обирали «не за чини і знатність, а за освіченість Перша сторінка устава Товариства наук і вченість». Важливою подією для відновлення і збереження історичної пам’яті українців стало створення у Києві громадського об’єднання Тимчасовий комітет для дослідження ста­ рожитностей, яке діяло протягом 1835–1845 рр. До його складу входили попечитель Київського навчального округу Єгор Брадке, ректор Київського університету Михайло Максимович, його професори та громадські діячі. Комітет організовував археологічні дослідження, за результатами яких було створено перший в місті Музей київських старожитностей. У 1845 р. комітет трансформувався у Тим­ часову комісію для розгляду давніх актів, яка досліджувала архіви державних установ, монастирів, приватних осіб. На основі зібраних матеріалів та документів у 1852 р. було створено Київський центральний архів давніх актів. Плідно працювали члени одеського Товариства історії та старожитностей. Його засновниками стали науковці, освітяни, письмен­ ники, чиновники. Це товариство займалося вивченням історії та охороною пам’яток майже по всьому Півдню України. Зібраний матеріал науково обробляли й оприлюднювали Палітурка збірника в доповідях на засіданнях товариства та пу- «Праці Товариства наук». блікували у спеціальних виданнях. Харків. 1817 115

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Титульний аркуш «Короткого опису Києва». 1820

Палітурка 1-го тому збірки документів, статей, ілюстрацій Одеського товариства історії та старожитностей. 1844

На західноукраїнських землях також зросла громадська активність, спричинена політичними і науково-культурними чинниками. Так, у Львові протягом 1821–1826 рр. діяло Товариство прихильників слов’ян­ щини — таємний громадсько-літературний гурток, заснований польським студентством Львівського університету. Це товариство ставило перед собою завдання збагачувати національну літературу, встановлювати тісніші відносини дружби і доброзичливості між слов’янськими народами. Його учасники видавали альманахи, підтримували зв’язки з «Руською трійцею». У 1817 р. граф Юзеф Максиміліан Оссолінський заснував у Львові приватну бібліотеку, до фондів якої потрапили книги з колекцій графів Любомирських. При бібліотеці існував Музей імені Любомирських, де експонували предмети старожитностей. Згодом на основі бібліотеки було створено польське науково-дослідне товариство «Ос­ солінеум». Віддаючи шану Оссолінському, сучасний історик Роман Голик називає його героєм-рятівником польської національної ідентичності, відданим справі колекціонування книжок та рукописів, ерудитом, знавцем історії та літератури. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/iTDDquB

Домашнє завдання Об’єднайтеся в групи і виконайте випереджувальне завдання до наступного уроку: за підручником та додатковою літературою підготуйте презентацію з ілюстраціями за темами (на вибір): 116

§ 9. Розвиток української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

1. О собливості розвитку української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

2. Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського.

3. Діяльність Григорія Квітки-Основ’яненка, Петра Гулака-Артемовського і Євгена Гребінки.

4. Тарас Шевченко і його «Кобзар».

5. Пантелеймон Куліш.

6. Микола Гоголь.

Палітурка опису документів, зібраних у Київському архіві. 1859

§ 9. Р озвиток української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

1 Особливості розвитку української літератури Які особливості розвитку української літератури наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. ви вже аналізували на уроках літератури?

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Україна вступила у новий період свого історичного розвитку. Перед її культурою постали нові завдання — пробуджувати національну самосвідомість українців, стимулювати їхні прагнення до відновлення власної держави. Українську літературу цього періоду також називають новою. Порівняно з давньою в ній з’явилися нові теми, нові герої і нова мова, що ґрунтується на живій народній говірці. Оскільки ядром народу було селянство, то й головним героєм нової української літератури був селянин. Становлення цієї нової літератури відбувалося одночасно з національно-культурним відродженням України, формуванням національної ідеї, під якою розуміють стратегічне бачення розвитку народу, держави, що спирається на спільні культурні традиції та цінності. Оскільки більшу частину етнічних українських територій у цей час було перетворено на одну з провінцій Російської імперії, формою національної ідеї став крайовий патріотизм, який висував на перше місце мовну, культурну, звичаєву окремішність українців.

117

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

За таких умов література фактично стала одним із важливих чинників вираження й водночас формування національної свідомості українців. За відсутності української держави вона захищала, обороняла, відстоювала права й інтереси народу. Саме цим пояснюється переважання у новій українській літературі громадянських мотивів і настроїв.

2 Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського Працюючи з текстом, поставте до нього 2–3 відкритих запитання. Запропонуйте їх для відповіді однокласникам і однокласницям.

У першій третині XIX ст. перед письменниками, які писали українською мовою, постало два складних завдання: відстояти право на розвиток літератури рідною мовою і визначити шляхи її розвитку. Адже літераторам доводилось витримувати не лише утиски самодержавства, а й скептичне ставлення до самої можливості творити українською. Німецький філософ Гердер вважав, що мова є найважливішим компонентом національної ідентичності: «Чи має нація щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілено все надбання її думки, її традиції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце й душа. Позбавити народ мови — значить позбавити його єдиного вічного добра». Функція мови у розвитку національної свідомості є найважливішою. Вона пов’язує різні класи та релігії, виступає унікальним засобом їх спільного самовираження в рамках окремого народу. Ось тому діячі українського національного відродження у першій половині ХІХ ст. розгорнули діяльність, спрямовану на розвиток української мови, перетворення розмовної народної мови на головний засіб самовираження всіх українців. Так, зародження літературної української мови ознаменував вихід «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 р. Титульна сторінка першого видання «Енеїди» І. Котляревського. 1798

118

Як ви розумієте вислів Мирослава Поповича про те, що Котляревський «належав до "канцеляристської" староукраїнської культури»? Що ви знаєте про цю культуру?

§ 9. Розвиток української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

«Іван Петрович Котляревський (1769–1838 рр.) був корінним полтавчанином, за винятком років військової служби та служби домашнім учителем жив у Полтаві, мав там велику, але просту, майже селянську хату, на горбку над Ворсклою. Він був сином канцеляриста, сам після духовної семінарії служив канцеляристом і належав до "канцеляристської” староукраїнської культури. Почав писати “Енеїду”, коли йому було років двадцять п’ять, писав довго і видати частину наважився лише у сорок років».

Котляревський взяв за основу сюжет однойменної поеми Вергілія і створив новий В. Боровиковський. Іван оригінальний художній твір, вдало викорисКотляревський. 1818 тавши українську історію, народні звичаї та побут. Автор, однак, не лише переклав поему народною мовою. Її зміст він переніс на український ґрунт, завдяки чому Еней та його товариші перетворилися на запорозьких козаків. Усе це розкрито з блискучим гумором, притаманним творчій манері Котляревського. Поруч із жартівливими рядками у поемі піднято і серйозні теми. Автор, гостро засуджуючи кріпацтво, стверджував, що місцем для панів-володарів є пекло. З тугою Котляревський згадував славне історичне минуле, часи Гетьманщини, закликав любити рідний край, жертвувати життям задля добра Батьківщини. Усе це зробило популярними і автора, і поему. Молодий Тарас Шевченко пророкував: «Будеш, батько, панувати, / Поки живуть люди». Пантелеймон Куліш писав, що з «Енеїди» не тільки «народилась українська література», а й «по якомусь таємничому закону воскресенія замерших народностей» був започаткований процес проголошення «нової нації між націями, во ім’я рідного слова і самостійного світогляду». Своїм твором Котляревський переконливо засвідчив існування української мови, а отже, і того народу, для якого вона є рідною.

3 Розвиток української літератури Послідовниками Івана Котляревського у становленні нової української літератури стали Петро Гулак-Артемовський і Євген Гребінка, які уславилися як байкарі. Продовжував славну традицію нової літератури також Григорій Квітка-Основ’яненко.

119

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Визначте, який внесок зробили в розвиток української літератури ці письменники. Розкрийте провідну тематику їхніх творів.

Петро Гулак-Артемовський — випускник Київської академії та Харківського університету. Тривалий час працював професором історії у Харківському університеті, а з 1841 р. був його ректором. Спочатку Гулак-Артемовський перекладав твори іноземних авторів, а потім став писати оригінальні поезії українською мовою. Його поетичний шедевр — байка «Пан та Собака», де висміяно нелюдське ставлення поміщиків до українських селян-кріпаків. Цікаво, що видання цієї байки доповнювали пояснення, як треба вимовляти окремі Невідомий художник. літери й слова, що стало однією з перших Петро Гулакспроб правописного унормування українАртемовський. ХІХ ст. ської літературної мови. Гулак-Артемовський писав українською мовою й оригінальну поезію на житейські теми. Його гумор і сатира прибрали форму гострої критики соціальної несправедливості. Показовою у цьому плані є «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)»: «Нехай, як хоче, море грає,/ Нехай роз’юшений Нептун/Тризубцем байдаки вивертає,/А човник Добрості до берега ціленький допливає…» Євген Гребінка походив зі старовинного козацько-старшинського роду. Закінчив Ніжинську вищу гімназію. Працював чиновником у Петербурзі, викладав у навчальних закладах, відвідував літературні салони. Згодом захопився літературною діяльністю. Опублікував збірку «Малоросійські приказки», історичну повість «Ніжинський полковник Золотаренко», роман «Чайковський», поему «Богдан», низку переспівів українських народних пісень, ліричних віршів українською і російською мовами; деякі з них стали популярними піснями та романсами, як-от «Ні, мамо, не можна нелюба любити», «Очи черные, очи страстные». Спостерігаючи соціальну й національну несправедливість у Російській імперії, Гребінка наважувався говорити про це езопівською мовою. У його байках хижакам і гнобителям протистоїть порядна проста людина. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває 120

§ 9. Розвиток української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах Росії, де судді Ведмеді та Вовки за доносом Лисиці готові розтерзати жертву — бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Значний внесок у розвиток вітчизняної літератури здійснив Григорій Квітка-Ос­ нов’яненко — видатний прозаїк нової української літератури. Він народився на Харківщині, походив із козацько-старшинського роду. Був активним діячем громадського і культурного життя Харкова. «Спираючись на літературну традицію, А. Мокрицький. Євген започатковану І. Котляревським, народну Гребінка. 1841 пісенність і гумор, Квітка-Основ’яненко написав популярні й досі комедію “Сватання на Гончарівці” та п’єсу “Шельменко-денщик”. Його прозові твори поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні (“Салдацький патрет”, “От тобі і скарб”, “Підбрехач”) та сентиментальнореалістичні повісті “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Кращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. Його твори перекладалися французькою, польською, болгарською, чеською та іншими мовами» (Оксана Рибак). «Внесок Г. Квітки-Основ’яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутові комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30‑х роках ХІХ ст. став в Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике знаНевідомий художник. чення для утвердження статусу української Григорій Квіткалітератури серед інших літератур. Основ’яненко. 1810 121

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

4 Тарас Шевченко і його «Кобзар» Схарактеризуйте роль Тараса Шевченка в історії нашої країни та української літератури.

Утвердження української літературної мови пов’язане з творчістю видатного поета і прозаїка Тараса Шевченка. Народився на Черкащині у кріпацькій сім’ї. Підлітком був козачком (слугою, що доповідав господарям про приїзд гостей, бігав із різними дорученнями, розносив частування). За участі представників творчої інтелігенції був викуплений з кріпацтва і вступив до Петербурзької Академії мистецтв. Літературну діяльність розпочав з напиТ. Шевченко. сання віршів. У 1840 р. в Петербурзі було Автопортрет. 1840 вперше видано (за сприяння Євгена Гребінки) його збірку «Кобзар». Після цього кобзарем стали називати і Тараса Шевченка, та й сам він підписував так деякі твори. Поміркуйте, чому Іван Франко так високо оцінював творчість Шевченка. «Поява Шевченкового “Кобзаря” 1840 р. в Петербурзі вважається епохальною датою у розвитку українського письменства, другою після “Енеїди” Котляревського. Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві простотою і поетичною грацією вислову».

Вірш почерком Т. Шевченка та зображення першого (1840) видання «Кобзаря»

122

§ 9. Розвиток української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Видання «Кобзаря», перекладеного білоруською, польською, англійською мовами

Вихід друком «Кобзаря», а наступного року — поеми «Гайдамаки» спричинили жваве обговорення в пресі питання існування української мови, яку більшість рецензентів вважали діалектом російської або польської. Шевченко розпочав літературну діяльність за часів розквіту слов’янського романтизму, тісно пов’язаного з національновизвольними прагненнями народу, його відродженням. Прочитайте уривки з прижиттєвих рецензій на твори Тараса Шевченка. Чи погоджуєтеся ви з ними? Ознайомтеся з передмовою до «Кобзаря» самого автора. Які деталі біографії Кобзаря можуть мотивувати інших розвиватися, творити, любити свою Батьківщину? «У віршах Шевченка багато почуття глибокого; скрізь дихає в них палка любов до вітчизни. Його картини правдиві і сяють яскравими, живими барвами. У автора цих віршів видно талант непідробний»; «Поет калічить російську мову, підроблюючись під хохлацький лад!»; «Шкода тільки, що ця книга [«Кобзар»] не може бути прийнята нашою літературою, що ці вірші не російські, що вони писані особливим провінційним наріччям, яке незрозуміле для більшості наших читачів» (оцінка «Кобзаря» деякими росіянами — сучасниками Шевченка). «Випускаю отсе в люди другого "Кобзаря" свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предісловієм. До вас слово моє, братія моя українськая! Великая туга осіла мою душу. Чую й читаю: Ляхи друкують, Чехи, Серби, Болгаре, Черногори, Москалі — усі друкують, а в нас — наче заціпило. Може, злякались іноплеменних журналістів? Не бійтесь: собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московськи не пишемо? А чом Москалі самі не пишуть по-своєму, а тільки перекладають, та й то чорт-зна по-якому? Натовкмачать "індивідуалізмів" тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш; кричать о братстві і гризуться мов скажені собаки. Кричать о єдиній слов’янській літературі, а не хотять заглянути, що робиться у слов’ян!» (Тарас Шевченко).

123

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

5 Пантелеймон Куліш та Микола Гоголь Визначте, який внесок зробили в розвиток української літератури ці письменники. Розкрийте провідну тематику їхніх творів.

Пантелеймон Куліш — український письменник, фольклорист, мовознавець, перекладач, критик. Народився на Чернігівщині. Випускник Новгород-Сіверської гімназії, навчався у Київському університеті. Багато років Куліш учителював у дворянських училищах у підросійській Україні, а з 1845 р. — у Санкт-Петербурзі. Під час літніх канікул він мандрував Правобережною Наддніпрянщиною, записуючи народні пісні, думи, перекази, легенди, казки, повір’я і відвідуючи пам’ятки національної історії, насамперед козацької. Згодом Куліша, який вже зазнав популярності завдяки своїй літературній творчості та ерудиції, запросили викладати у Петербурзькому університеті. Тут він видав «Повісті про український народ». Займаючись слов’янознавчими дослідженнями, Куліш їздив у відрядження до Польщі вивчати мови, історію та культуру західних слов’ян. За результатами поїздки він видав «Записки про Південну Русь» у двох томах, згодом — перший історичний роман українською мовою «Чорна рада», який ознаменував його перехід до історико-етнографічного реалізму. А оскільки Куліш критично ставився до козацтва, його роман занурює читачів у хід боротьби за гетьманську булаву на Лівобережжі. Окрім цього, Куліша вважають одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Саме у справі братства у 1847 р. його заарештували. Однак основним звинуваченням проти Куліша стала «Повість про український народ», у якій автор висловив думку, що Україна, самостійна держава за княжих часів, могла б за козаччини відновити свою державність, якби не московське панування. «Щире каяття» і підтримка впливових друзів допомогли полегшити його покарання. Хоча з часом Куліш і змінив погляди на минуле України, негативно відгукувався Т. Шевченко про Шевченка і Костомарова, він все ж талаПантелеймон Куліш.

1843—1847 новитий поет і прозаїк, «батько українського 124

§ 9. Розвиток української літератури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

художнього перекладу», один із найкращих знавців української мови. Розроблений ним правопис став основою сучасного українського правопису. А його дев’ятитомний проєкт «Воз’єднання Русі» був першою спробою створення синтетичної історії України. Микола Гоголь — прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист. Народився на Полтавщині, походив зі старовинного українського роду. Освіту здобув у Ніжинській гімназії. С. Моллер. Микола Оскільки нова українська література Гоголь. 1840-ві утверджувалася в умовах імперського тиску і визначалася як провінційна галузь у загальноросійському літературному просторі, Гоголь, як і численні інші літератори, писав російською мовою, однак на українську тематику. Його збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Миргород» мали значний вплив і на розвиток російської літератури, і на українське національне відродження. Так, новою, зовсім незнайомою, але чарівною і трагічною постала Україна перед читачем у повісті «Тарас Бульба». Фактично це опоетизована героїка українського козацтва. Образ степової вольниці з її відчайдушністю, лицарством і побратимством викликала у читача почуття симпатії і бажання наслідувати ці риси. Романтичне зображення Гоголем минулого українського народу, його національного характеру, викликали патріотичні почуття і підносили гуманістичні цінності в українській культурі. Як зауважує Мирослав Попович, «безумовно, Гоголь — великий російський письменник і, більше того, один із творців сучасної російської літератури. Але і за витоками художньої культури, і за зв’язками з культурним середовищем, і за впливом на долю України Гоголя не можна відділити від духовної історії його батьківщини». Окрім літературної творчості, Микола Гоголь займався історичними дослідженнями і педагогічною діяльністю. Він пройшов шлях від домашнього вчителя до ад’юнкт-професора кафедри загальної історії Петербурзького університету, де викладав курс давньої історії. До того ж він автор праць з методики навчання історії і друкував свої наукові розвідки в часописах «Журнал Министерства народного просвещения» та «Современник».

125

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Назвіть характерні ознаки нової української літератури. Розкрийте ці риси на конкретних прикладах творчості відомих письменників того часу. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/aTDDuSc

Домашнє завдання Порівняйте два наведених документи. Як у них схарактеризовано постать Шевченка та його діяльність? Як ви вважаєте, чому ці документи містять протилежні точки зору? Чому, на ваш погляд, творчість і громадсько-політична діяльність Шевченка, Куліша та їхніх однодумців викликала таку лють противників? «Ми знали Шевченка тоді, як він написав щонайвищі свої недруковані думи. Не було книжки живої і животворящої, щоб йому в руки не попала та й лежала в нього не прочитана. Пушкіна він знав напам’ять, дарма що писав не його мовою, не його складом, а Шекспіра возив з собою, куди б не їхав. Ще ж не забудемо, що Шевченко добре працював над малярством і розкидав розумом по всіх малярських школах: то мало хіба там було корму для його голови?» Об’їздив Шевченко всю Україну, переговорив з тисячами всякого люду, то се хіба не наука, не бібліотека життя людського? Чували ми його критичні розправи з його уст і дивом не раз дивували, як він глибоко входив у саму суть літературного діла» (зі статті Пантелеймона Куліша «Перегляд українських книжок»). «Наводив я довідки про Шевченка… друг казав мені, що вірить, що Шевченко — людина гідна і прекрасна. Віра робить чудеса — творить людей з ослів і дубин. Напевно, вона може з Шевченка зробити, мабуть, мученика свободи. Але здоровий глузд у Шевченкові повинен бачити осла і дурня… Цей хохлацький радикал написав два пасквіля — один на государя імператора, другий на государиню імператрицю… Я не читав цих пасквілів, і ніхто з моїх знайомих не читав.., але впевнений, що пасквіль на імператрицю повинен бути обурливо бридкий… Шевченка послали на Кавказ солдатом. Мені не шкода його, коли б я був його суддею, я зробив би не менше. Я маю особисту ворожнечу до такого роду лібералів… Одна скотина з хохлацьких лібералів, хтось Куліш (отаке свинське прізвище!) в “Зірочці”… журналі, який видає Ішимова для дітей, написав історію Малоросії, де сказав, що Малоросія або повинна відторгнуться від Росії, або загинути… Ось що роблять ці скоти, безмозкі лібералішки. Ох, ці мені хохли! Адже баран — а ліберальничає в ім’я галушок і вареників зі свинячим салом» (із листа критика Віссаріона Белінського до критика Павла Анненкова 1847 р.).

126

§ 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури

§ 10. Р озвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

1 Видатні українські композитори Що спільного мають життєві і творчі шляхи Д. Бортнянського, М. Березовського та А. Веделя? Чи можна вважати їхні біографії свідченням утисків української культури з боку російської влади?

Через обставини, про які йшлося раніше, частина талановитої молоді з України наприкінці XVIII ст. реалізувала свої таланти переважно в тогочасній столиці Російської імперії. Прикладом може бути життєвий і творчий шлях видатних українських композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та Артемія Веделя. Так, Дмитро Бортнянський — видатний композитор, диригент і співак — завдяки чудовому голосу потрапив до Петербурга. Освіту здобув в Італії — в музичній академії в Болоньї. Згодом повернувся до Російської імперії, де очолив петербурзьку придворну капелу. Став першим композитором в Росії, чиї твори було надруковано. Композитор Станіслав Людкевич, досліджуючи творчість Бортнянського, закликав українських музикантів розвивати закладені ним традиції, а саме «глибше і ґрунтовніФ. П. Борель. Дмитро ше зануритися у велику культурну скарбни- Бортнянський. 1864–1869 цю, що зосереджена в творах Бортнянського, знайти в ній джерела й основи нашого відродження». Чи міг Бортнянський зажити такої ж великої слави, якби залишився в рідному Глухові?

Доля іншого видатного композитора Максима Березовського була трагічною. Так само, як і Бортнянський, він потрапив до Петербурга завдяки чудовому голосу. З відзнакою закінчив Болонську музичну академію. Проте після повернення до Російської імперії не міг реалізувати свого величезного таланту. Постійні нестатки, неможливість знайти 127

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

застосування своїм творчим силам спричинили нервову недугу та смерть у молодому віці. Твори композитора було або забуто, або взагалі знищено. Його творчий доробок існував переважно в рукописах. Видано тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу. У 2002 р. завдяки зусиллям американського диригента Стівена Фокса в архівах Ватикану було знайдено твір Березовського «Симфонія до мажор», написаний І. Коломієць. Пам’ятник у 1770–1772 рр. Цю композицію, як і більМаксиму Березовському шість творів Березовського, вважали знив Глухові. 1995 клою з XVIII ст. У Російській Федерації віднайдену симфонію одразу зарахували до свого культурного надбання, назвавши «першою російською симфонією». Чому влада сучасної Росії вважає Максима Березовського російським композитором? Якої думки дотримуєтеся ви?

Артемій Ведель народився в Києві у творчій сім’ї. Відомо, що він навчався в Києво-Могилянській академії до 1787 р., де здобув ґрунтовну гуманітарну і музичну освіту. В академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Деякий час композитор жив і працював у Москві, проте повернувся до України, де керував хоровими капелами в Києві та Харкові. Однак, коли музична культура почала зазнавати утисків (закривали хорові колективи, забороняли поширені в Україні канти й колядки), митець опинився в скруті, залишився без роботи і став послушником Києво-Печерської лаври. Зазнав він і переслідувань від царизму та Синоду Російської православної церкви. Відтак у 1799 р. його оголосили душевнохворим і помістили на дев'ять років до Кирилівської божевільні у Києві. За свідченнями мистецтвознавця Василя Кука, матеріали справи Веделя «свідчать лише про розправу над композитором та надто тяжке покарання. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили 128

§ 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури

саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акта звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі “сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля». У першій половині XIX ст. музична кульМ. Грицюк. Умовний тура України розвивалася в неоднозначних скульптурний портрет умовах. Концертними осередками ще залиАртемія Веделя шалися поміщицькі маєтки. Землевласники (Микола Овсянико-Куликовський, Василь Тарновський, Григорій Галаган) утримували симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи, склад яких формувався переважно з кріпаків. Музичне мистецтво розвивалося і в містах. У Києві, Харкові, Полтаві, Одесі виникли оркестри, хори, капели, ставили опери. Музичні заходи стали частиною навчання та дозвілля. Невдовзі виникли перші музичні об’єднання: Філармонічне товариство в Одесі та Симфонічне товариство любителів музики й співу. Відкриття університетів у Харкові та Києві дало новий поштовх для розвитку. Так, при Харківському університеті існували музичні класи, які готували професійні кадри. У першій половині ХІХ ст. розпочався творчий шлях Семена Гу­ лака-Артемовського — композитора, співака, драматичного актора. Освіту він здобув у Києві, Петербурзі, Парижі, Флоренції (за сприяння Михайла Глінки). Гулак-Артемовський мав чудовий голос. У 1841 р. він як співак дебютував у Флорентійській опері. Прославився також завдяки таланту композитора, який сповна реалізував у другій половині ХІХ ст. Музичне життя України було тісно пов’язано з європейським: відбувалися гастролі європейських виконавців, зокрема Ференца Ліста, італійської оперної трупи. Українські колективи знали та виконували твори закордонних митців. На західноукраїнських землях був дуже поширений хоровий спів. Хористи виконуваНевідомий художник. ли як народні пісні, так і твори європейської Семен ГулакАртемовський. 1850-ті класики.

129

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

2 Розвиток театрального мистецтва Назвіть особливості розвитку тогочасного театру. Що цьому заважало?

На підросійській території України театр жеврів разом із музичним життям у поміщицьких маєтках. Це був домашній театр із кріпосними акторами, репертуар якого визначався уподобаннями господаря. Відомим в Україні на той час був театр поміщика Дмитра Трощинського у с. Кибинці на Полтавщині, яким керував Василь Гоголь, батько славнозвісного письменника. Мали свої театри на Правобережжі й польські магнати. Але в умовах наростаючої кризи кріпосництва, утвердження ринкових відносин і розростання міст перспектив для домашнього театру в поміщицьких маєтках не залишалося. Важливим художнім явищем у контексті становлення професійного українського театру став аматорський театр. Гуртки акторіваматорів існували переважно у вищих навчальних закладах і гімназіях Полтави, Харкова, Ніжина, Кременчука та інших міст. Репертуар вони добирали з популярних у міщан мелодрам, водевілів та трагедій, які виконували російською мовою. У 1810 р. князь Іван Долгоруков зазначив: «Театр хоч і є в Києві, і зовні гарний і великий, але через брак акторів гри у ньому немає. На одні лише контракти приїздить якесь іноземне збіговисько скоморохів і щось представляє; його переповнюють більше розкоші й марнотратство, аніж смак до театру». Найвідоміший аматорський театр, директором якого став Іван Котляревський, було створено в Полтаві в 1815 р. Тут в 1819 р. було поставлено його п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Проте і за часів Котляревського (навіть у полтавському театрі), і пізніше українські вистави давали лише час від часу. Після появи «Наталки Полтавки» театри в Україні ще довго мали характер російсько-польсько-український. Перший український репертуар був обмеженим (І. Котляревський, В. Гоголь, Г. Квітка-Основ’яненко, історично-побутова драма «Назар Стодоля» Т. Шевченка, деякі інші твори), тому театральні колективи ставили п’єси російських та західноєвропейських авторів. З утвердженням нового українського театру з’явилися й талановиті актори. Так, Михайло Щепкін був викуплений з кріпацтва і виступав 130

§ 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури

на сценах Харкова, Полтави, Києва, Москви. Він першим у театральному мистецтві вдався до реалістичного втілення образу на сцені. У Харківському театрі виступав славетний український актор Карпо Соленик. Шевченко у «Щоденнику» назвав Соленика геніальним актором, який здався йому «більш природним та майстерним, ніж неповторний Щепкін». Напередодні революції 1848 р. перші аматорські трупи виникли і на західноукраїнських землях. У їх репертуарі були п’єси Т. Шевченко. Михайло Шепкін. 1858 Котляревського та Квітки-Основ’яненка, а також місцевих авторів — Устияновича, Петрушевича, Духновича. Навіть за невисокого художнього рівня драматургічних творів і виконавців багатьох ролей вони доносили до глядачів правду про соціальну нерівність в суспільстві, засуджували сваволю і насильство влади, висміювали тих, хто забув мову і звичаї свого народу. Тож Австрійська адміністрація нерідко забороняла вистави українських театральних колективів.

3 Образотворче мистецтво Які особливості розвитку тогочасного живопису визначають історики Володимир Греченко та Ігор Чорний? Чи збігаються вони з характеристиками розвитку інших жанрів культури? «В цей час художники зосередилися на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти. Художники стирали межі між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому успіхів у торуванні шляхів до реалістичного живопису. Український національний колорит сприяв цьому найбільшою мірою. Тому українська тематика розроблялася не тільки українськими художниками (А. Мокрицьким, І. Сошенком, В. Яненком), а й росіянами, що жили й працювали в Україні, — В. Тропініним, К. Павловим, М. Сажиним».

На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька Академія мистецтв. Професійні майстри живопису, що працювали в Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника Карла 131

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Брюллова, як-от Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші. Наприклад, випускник цієї академії Ка­ пітон Павлов, працюючи викладачем Ніжинського ліцею та Київського університету, багато часу приділяв малюванню. Його учнями були Микола Гоголь, брати Микола та Євген Гребінки, Яків де Бальмен (перший ілюстратор «Кобзаря» Шевченка), Олексій Афанасьєв-Чужбинський, Аполлон Мокрицький та Андрій Горонович (майбутні академіки живопису) та інші. Художня творТ. Шевченко. Катерина. чість Павлова сприяла утвердженню реаліс1842 тичного напряму в мистецтві. Правдивістю і задушевністю зображення вирізняються виконані ним портрети Дмитра Горленка, Бориса Лизогуба, автопортрет, а також картина «Діти ху­дожника». Російський портретист Василь Тропінін під час навчання в Академії мистецтв був кріпаком. У 1804 р. його пан граф Іраклій Морков відкликав його з навчання, і Тропінін до 1823 р. жив у подільському селі Кукавка. Цей маєток став для Тропініна справжньою школою життя та творчості. Сам митець згадував: «Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії… Я там без перепочинку писав з усього і усіх…» У створених ним образах подільських селян («Дівчина з Поділля», «Українець», «Пряля») відображено національний етнотип та романтичні ідеали того часу. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення. Які риси романтизму притаманні полотну «Дівчина з Поділля»?

В. Тропінін. Дівчина з Поділля. 1821

132

Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини з елементами реалізму став Василь Штерн­ берг. Літні канікули 1826–1838 рр. він, тоді

§ 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури

ще студент Академії мистецтв, проводив у Качанівці — маєтку відомого мецената Григорія Тарновського. Красу цього місця він відтворив на полотні «Садиба Г. Тарновського в Качанівці», де органічно поєднав романтичну таємничість місцевої природи з реаліями життя пересічної людини, якими завжди цікавився Штенберг-художник. Як офортист Василь Штенберг працював над титульною ілюстрацією відомого видання того часу. Розгляньте офорт Василя Штернберга і поміркуйте, яке видання ілюстрував художник та яка його роль у становленні української культури і в процесах національного відродження.

В. Штернберг. Садиба Г. Тарновського в Качанівці. 1837

В. Штернберг. Кобзар. Офорт. 1840

Які мистецькі стилі представляють подані ілюстрації?

І. Сошенко. Краєвид із селянами. ХІХ ст.

М. Сажин. Вид на Київ. 1840-ві

133

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

К. Павлов. Діти будують картковий дім. 1837

В. Тропінін. Хлопчик з топірцем. 1810-ті

І. Сошенко. Портрет бабусі М. Чалого. 1857

К. Павлов. Портрет Давіда Горленка. 1835

А. Мокрицький. Портрет дружини. 1853

Новий етап у розвитку українського образотворчого мистецтва відкрила творчість Шевченка. Вихованець відомого російського художника Карла Брюллова, він пішов самостійним шляхом у мальовничому мистецтві та досяг значних вершин насамперед у гравіюванні, за що був удостоєний Петербурзькою Академією мистецтв звання академіка. Поступово у живописі Шевченко перейшов через романтизм до реалізму. Так, значну увагу він приділяв пейзажам, історичній та побутовій тематиці. Водночас Шевченко віртуозно опанував різні техніки портретного живопису і створив серію портретів, сповнених психологізму, зокрема і власні автопортрети, які відображають зміни душевного стану митця. У жанрових картинах «Селянська сім’я», «На пасіці», «Катерина» та інших художник відтворив життя простих людей.

134

§ 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури

У 1847 р. Шевченко, подорожуючи Украї­ною, задумав видати серію офортів під назвою «Живописна Україна», де мав намір показати її природу, історичне минуле, побут і звичаї. Згодом цей задум втілився в офортах «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині 1649 року».

Т. Шевченко. Селянська родина. 1843

Т. Шевченко. Видубицький монастир. 1844

Т. Шевченко. Судна рада. 1844

Т. Шевченко. У Києві. 1844

4 Архітектура За текстом параграфа визначте особливості архітектури в цей період.

Розвиток архітектури в Україні у першій половині ХІХ ст. відбувався у стилі класицизму, для якого характерною була геометрична чіткість із формами античності. За забудовою міст здійснювали нагляд спеціальні комісії та комітети. Відтак цивільні споруди зводили з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої краси, а внутрішнього комфорту (високі 135

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

стелі, вентиляція, освітлення тощо). Цей стиль домінував у забудові українських міст, які були не лише адміністративними центрами, а й виконували економічні та оборонні функції.

Бульварні сходи в Одесі. Листівка.

1905

Невідомий художник. Вид на Одесу.

1850

Активно розгорталися нові міста на Чорноморському узбережжі — Херсон, Севастополь, Миколаїв, Одеса. Тут розбудовували торговельні і військові порти, захисні споруди, комунікації. Прикладом детально спланованої забудови є Одеса, де в стилі класицизму працювали вітчизняні, французькі та італійські архітектори. У 1837–1842 рр. тут було побудовано 200 широченних сходів, які ведуть з Одеського порту до Приморського бульвару із напівкруглою площею. Що було характерним для забудови нових міст?

«9 квітня 1817 р. був офіційно затверджений генеральний план розвитку Катеринослава, розроблений архітектором В. Гесте, з використанням первісного планування міста 1790‑х років архітектора І. Старова. На новому плані центр Катеринослава перенесений у нижню частину біля Дніпра. Колишня головна площа на горі тепер отримала назву Ярмаркової. У новому центрі виділено низку площ господарського значення — Торгова, Сінна, Рибна. Згідно з цим планом аж до кінця XIX ст. і велася забудова Катеринослава» (з історії міста Дніпро). «Найяскравіше самобутні риси архітектури міста втілились у громадських спорудах. Ще на початку XIX століття були збудовані театр, лікарня, собор, пошта. Пізніше зводяться будинок градоначальника, Михайлівська церква, торговельний ряд Пале-Рояля… Про високу містобудівну культуру свідчить ансамбль Приморського бульвару. Задуманий як центр міста, він звернений до моря широким фронтом будинків. Середину забудови було виділено напівкруглою площею з пам’ятником А.-Е. Рішельє, на флангах споруджено будинок біржі і палац губернатора М. С. Воронцова, що формувало цілісну та зрівноважену композицію. Своєрідний ритм забудови підкреслювався горизонталями терас, котрі перетиналися вертикаллю грандіозних сходів, які згодом дістали назву Потьомкінських» (зі статті Влади Прокаєвої).

136

§ 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури

Змінювалася архітектура й старих міст — Києва, Чернігова, Полтави, Харкова. Центри переплановували і заповнювали новими будівлями у стилі класицизму, які симетрично розташовували довкола міських площ.

Ф. Алєксєєв. Краєвид міста Миколаїв. 1799

Ф. Алєксєєв. Краєвид міста Херсон.

1797—1800

Так, архітектурний стиль Києва у ті часи визначав Андрій Мелен­ ський, який обіймав посаду міського архітектора. За його проєктами споруджено пам’ятник на честь поновлення Києву Магдебурзького права, церкву на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, споруди якої постраждали від пожежі 1812 р. Як змінювалися старі міста?

К. Чеський. Ідеалізований вигляд Олександрівської площі в Полтаві. 1808

У першій половині ХІХ ст. українська архітектура розвивалася у тісному взаємозв’язку з європейською. Відтак в Україні у той час разом з відомими зарубіжними майстрами працювали вітчизняні архітектори Петро Ярославський, Павло Дубровський та інші.

137

Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

Змінювався вигляд міст і завдяки будівництву навчальних закладів (академій, університетів, ліцеїв, інститутів шляхетних дівчат, гімназій, училищ тощо). З’явилися величні споруди в стилі класицизму з визначеною архітектурною своєрідністю — монументальні фасади, підкреслені колонадою. Такими були інститути шляхетних дівчат у Полтаві та Києві та університет у Києві. Як урізноманітнювали вигляд міст? Чому це відбувалося? Визначте прийоми, які використовувалися в архітектурі в Україні в першій половині ХІХ ст. Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові. Сучасне фото

Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Сучасне фото Виконайте онлайн-вправу. Перевірте себе.

А. Ханст. Перший міський театр в Одесі. Перша пол. ХІХ ст.

cutt.ly/CTDDKr6

cutt.ly/PTDDl12

Домашнє завдання 1 Визначте основні риси розвитку мистецтва в Україні у першій половині ХІХ ст.

2 Створіть презентацію про розвиток однієї із галузей українського мистецтва першої половини ХІХ ст. Обміняйтеся інформацією з однокласниками й однокласницями.

138

РОЗДІЛ 4

Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст. § 11. У країнське питання в контексті міжнародних відносин. Східна (Кримська) війна 1853–1856 рр. на українських землях 1 Українське питання в контексті міжнародних відносин Що таке українське питання в міжнародній політиці? Яким було його місце у міжнародних відносинах?

У другій половині XIX ст. українські землі залишались об’єктом дипломатичних і воєнно-політичних інтересів багатьох європейських держав. Цьому сприяло вигідне геополітичне положення України та багаті ресурси. Про увагу сусідніх країн свідчать описи західноєвропейських, насамперед німецьких дослідників і мандрівників, які висвітлювали її історію та культуру і зауважували на окремішності її від Російської імперії й етнічних росіян. Ті, хто подорожував Україною, відзначали вищий, ніж в інших регіонах імперії, рівень освіти і культури, підкреслювали самобутність мови, звичаїв і традицій. Французький політик, секретар Паризького географічного товариства Казимир Делямар на початку 1869 р. вніс до французького сенату петицію в українській справі. У ній він просив сенат посприяти введенню до програми вивчення історії у шкільному курсі основних моментів історії тих народів, що говорять по-слов’янськи, аби розрізняти кожного з них. Це, на думку Делямара, потрібно було для подолання стереотипу про єдиний народ під спільною назвою «руський», який мешкає у Російській імперії.

139

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Визначте, що спільного в поглядах французького політика та ідеях діячів українського національного відродження першої половини ХІХ ст. Чому дехто з європейських політиків все ж визнавав окремішність України? «Треба признати, що в Європі існує народ, забутий істориками, — 15-мільйонний народ русинів, 12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під австро-угорською короною. Народ цей такий же чисельний, як населення Іспанії, втричі чисельніший за чехів, такий же чисельний, як усі підданці корони св. Стефана [мешканці Угорщини]. Цей народ знищений? Звісно, ні! Він існує, має Титульна сторінка «Бю- свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш летеня Паризького гео- відмінну від історії Московщини, він має свої траграфічного товариства». диції, свою мову, відмінну від польської та мос15 серія. Том XVII. 1869 ковської, він має виразну індивідуальність, за яку бореться… До Петра І цей народ… звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю… а той народ, якого ми нині називаємо руським, називали тоді московитами, а їхню землю — Московією. Наприкінці минулого століття всі у Франції та Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії» (уривок із Петиції Казимира Делямара «П’ятнадцятимільйонний народ, забутий в історії»).

У середині ХІХ ст. Росія протиставила себе країнам Європи, проводячи відверто войовничу політику. Причому Микола І стверджував: «Ми держава не торговельна, не аграрна, а військова, і покликання наше — бути грозою світу». Після розширення територій унаслідок завоювань у Європі, на Кавказі і Далекому Сході наступною мішенню російської армії стала ослаблена Османська імперія. Така активність царату змусила Британію, Францію, Сардинію і Туреччину об’єднати свої сили, щоб зірвати російські плани. Цією ситуацією вирішили скористатися поляки — і в Парижі активізувалася діяльність їхніх емігрантів на чолі з Адамом Чарторийським, якого на Заході вважали «некоронованим королем» Польщі. А Міхал Чайковський під час Східної (Кримської) війни 1853—1856 рр. здійснив спробу реалізувати свій план відновлення Гетьманщини. Визначте протиріччя у планах Міхала Чайковського. Чому Британія та Франція їх не підтримали? Міхал Чайковський (друге ім’я — Мехмет Садик-паша) народився на Волині в сім’ї шляхтича, яка мала давні родинні зв’язки з козацтвом. Він брав участь у польському повстанні 1830—1831 рр., після поразки якого емігрував до Фран-

140

§ 11. Українське питання в контексті міжнародних відносин

ції. Згодом відбув із французькою дипломатичною місією до Туреччини. Там прийняв іслам та взяв ім’я Мехмет Садик-паша. Отримав дозвіл султана сформувати козацький полк із 1400 осіб і очолити його під турецьким командуванням. Цей полк досяг помітних успіхів у воєнних діях на Дунаї у 1854 р. Так, у лютому 1854 р. військо Садик-паші увійшло до Бухареста, згодом зайняло позиції по річці Прут і підійшло до кордону з Росією. Така дислокація полку була дуже зручною, оскільки Садик-паша планував підняти в Україні козацьке повстання, аби Ю. Коссак. відновити автономну Українську козацьку державу Міхал Чайковський. під протекторатом Османської імперії в тих корДруга пол. ХІХ ст. донах, які існували за часів гетьмана Петра Дорошенка, з обсягом прав, що їх мали під владою султана Дунайські князівства (Валахія, Молдавія). Але його плани не здійснилися, оскільки не вдалося здобути підтримки союзників, які боролися за Севастополь.

Європейські політики сподівалися, що розгортання українського національно-визвольного руху ослабить Російську імперію або навіть призведе до відокремлення від неї українських земель. Відтак у 1879 р. Німеччина і Австро-Угорщина уклали союз, доповнений секретною військовою угодою, спрямованою проти Росії і Франції. Тоді ж правлячі кола цих країн упритул зайнялися укра­ їнським питанням. Інтерес до України був економічним, зважаючи на динамічний розвиток її промисловості та родючі землі. Проте німецькі політики остерігалися розпочати війну проти Росії, а мирних способів для здійснення планів розчленування імперії не існувало. Сучасник тих подій Іван Рудович розповідав: «На початку 1888 року війна Росії з Австрією здавалася неминучою… залізний канцлер Бісмарк краще всіх оцінив українське питання: щоб утримати рівновагу і мир у Європі, необхідно створити незалежну Україну. Відрив України був би найбільш важкою ампутацією для Росії». Проте Іван Франко скептично ставився до австро-німецьких планів, з гіркотою зазначивши у львівському журналі «Правда»: «Боже мій, ось честь, ось радість для ягнят, що вовк ними цікавиться! …Хто нами цікавиться в Європі, той робить це тільки з оглядкою на Росію і на те, як будуються його відносини з Росією. Потрібно Росії пригрозити — бух! — є на сцену русини, випливає київське князівство». Іван Франко не симпатизував Російській імперії, однак чудово розумів, що західні держави розігрують українську карту в своїх інтересах.

141

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

2 Східна (Кримська) війна 1853—1856 рр. на українських землях Приводом до чергового міждержавного загострення став конфлікт між православним та католицьким духовенством щодо володінь святими місцями в Палестині, оскільки Туреччина передала церкву у Віфлеємі під контроль Франції. У відповідь Росія висунула ультиматум з вимогою визнати російського імператора покровителем всіх православних Османської імперії. Султан не погодився на ці умови, і тоді російські війська вступили на територію залежних від Туреччини князівств Молдавії і Валахії. Бойові дії між Санкт-Петербургом та Стамбулом (пізніше на боці Туреччини виступили Велика Британія, Франція та Сардинське королівство) увійшли в історію як Східна (Кримська) війна 1853–1856 рр. У результаті бойові дії охопили значні території, призвели до величезних людських втрат і звели у прямому протистоянні провідні європейські держави. Визначте, якими були інтереси Російської імперії у зазначених регіонах. ТЕАТР ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ

Далекий Схід

Акваторія Чорного і Азовського морів, Крим Балтійське море

Кавказ

Дунайські території

На початку війни османська армія зазнавала значних поразок як на суходолі (Кавказ), так і на морі. Під час морської битви між російською і турецькою ескадрами в Синопській бухті у листопаді 1853 р. 8 кораблів чорноморського флоту під керівництвом адмірала Павла Нахімова знищили турецьку ескадру з 16 суден. Тому імператор Микола І розраховував на чергову швидку перемогу. Проте для Великої Британії та Франції такий сценарій був украй небажаним. Тож вони вступили у війну і висадили свій десант у Варні (нині — місто 142

§ 11. Українське питання в контексті міжнародних відносин

в Болгарії) і заблокували російський флот у Севастополі. Царат сподівався на допомогу прусського і австрійського монархів, яких він врятував під час революції 1848–1849 рр. Однак марно: російські дипломати повідомляли, що почалися переговори про створення антиросійської коаліції між Великою Британією, Францією, Австрією, Пруссією та Швецією. Відтак Австрія зосередила в тилу Дунайської армії значні військові сили, і вже у вересні 1854 р. землі Молдавії та Волощини окупували австрійці. Чому втручання Великої Британії та Франції у військовий конфлікт обернулося для Російської імперії катастрофою?

Після невдалих операцій у Балтійському морі британсько-французьке командування вирішило дати основний бій у Криму. Росія не мала залізничного полотна, щоб своєчасно доправити туди належну кількість військ, тож союзники планували здійснити лише одну масштабну сухопутну операцію на півострові. Їхній флот мав прикривати десант, а застарілі парусні кораблі Росії не становили для атакувальників будь-якої загрози. У вересні 1854 р. союзники висадилися в районі Євпаторії. Почалося захоплення Півдня України. У першій великій битві на річці Альма росіяни зазнали поразки. Відступаючи, командувач армії князь Олександр Меншиков залишив напризволяще базу чорноморського флоту в Севастополі. Тож адмірали Володимир Істомін, Павло Нахімов та Володимир Корнілов організували оборону міста силами особового складу флоту. Щоб не пропустити кораблів союзників, у фарватері Північної бухти було затоплено 5 лінійних кораблів і 2 фрегати, екіпажі яких разом з артилерією обороняли Севастополь. Однак спроби російської армії переломити хід подій були невдалими. Британсько-французька ескадра фактично заблокувала російські війська в Криму. Боротьба за Севастополь тривала 349 днів. Солдати і матроси тримали оборону в надскладних умовах. Підхід підкріплень, підвезення їжі, пороху та одягу були нерегулярними і недостатніми. Після того, як союзники захопили Малахов курган, захисники Севастополя відступили. Розгляньте ілюстрації на с. 144 і розкажіть про основні події війни.

143

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

І. Владіміров. Затоплення кораблів Чорноморського флоту на Севастопольському рейді. 1906

Ф. Рубо. Оборона Севастополя 1854—1855 рр. (фрагмент). 1901—1904

М. Бігер, А. Фор. Висадка військ союзників у Криму. Літографія. 1854

У березні 1855 р. помер цар Микола І. Його наступник Олександр II, розуміючи безперспективність продовження Кримської війни, розпочав мирні переговори. У результаті 30 березня 1856 р. було укладено Паризький договір. За його умовами Російська імперія втратила право мати військовий флот, фортеці і прибережні арсенали на Чорному морі. Також царат втратив вплив на Південну Бессарабію, Молдавію, Волощину та Сербію і відмовився від претензій 144

§ 11. Українське питання в контексті міжнародних відносин

на «захист» православного населення Османської імперії. Отже, план розширення впливу Російської імперії на Південь провалився. Поразка у війні продемонструвала економічну і військово-технічну відсталість Росії та нагальну необхідність соціально-економічних реформ. Підготуйте і запишіть 3–4 запитання, які розкривають ціну Східної війни для України.

Східна (Кримська) війна негативно вплинула на розвиток економіки Наддніпрянщини, а особливо Південної України, оскільки вона була прифронтовою зоною. Херсонською, Катеринославською та Таврійською губерніями просувалися війська, транспортували зброю та боєприпаси, а також поранених вояків. Відбувався безперервний рекрутський набір з Таврійської, Херсонської й Катеринославської губерній. А Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ та інші міста у 1855 р. потерпали від регулярних обстрілів. У мешканців сусідніх губерній на потреби армії забирали тяглову худобу. До того ж погіршилася епідеміологічна ситуація. Україна була змушена не тільки постачати людські ресурси для імперських армій, а й матеріальні засоби для ведення війни. Так, майже всі кораблі Чорноморського флоту було збудовано в Миколаєві, гармати виробляв київський завод «Арсенал», ядра для Чорноморського флоту постачав Луганський ливарний завод, зросли обсяги виробництва на Шосткинському пороховому заводі. Значних втрат зазнав і Крим. Росіяни підозрювали татар у симпатіях до турецько-французько-британської коаліції, тому знущалися над мусульманським населенням. У той час багато ногайців і татар покинуло Крим, що негативно вплинуло на економіку півострова. Східна війна стала для українців ще й братовбивчою, бо на боці Туреччини воювали формування колишнього Задунайського козацтва. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/4TLx6rb

Домашнє завдання 1 Схарактеризуйте суть українського питання у другій половині ХІХ ст. Які зміни відбулися порівняно з початком століття?

2 Прослідкуйте на карті хід воєнних дій.

3 Визначте основні наслідки Східної (Кримської) війни для Російської імперії загалом та для Наддніпрянської України зокрема.

145

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

§ 12. Л іквідація кріпацтва та реформи 1860—1870-х років 1 Ліквідація кріпацтва в ході селянської реформи За текстом параграфа стисло сформулюйте та запишіть основні положення селянської реформи. Обговоріть свої висновки з однокласниками та однокласницями.

Поразка у Східній війні змусила царат розпочати соціально-еко­ номічні реформи. Так, нагальним питанням було реформування аграрних відносин, насамперед ліквідація кріпацтва, за яке виступали різні верстви суспільства. Чому поміщик Олександр Кошелєв вважає скасування кріпацтва необхідним для подальшого соціально-економічного розвитку імперії? «Слідкуючи за станом поміщицьких господарств і кріпосницького побуту, прислуховуючись до слів дворян, селян і дворових людей… я прийшов до повного переконання в тому, що настав крайній термін для вжиття рішучих заходів стосовно скасування кріпосного стану… По-перше, невдоволення селян проти поміщиків посилюється з кожним днем… По-друге, бажання селян і дворових людей бути вільними виявляється зі зростаючою силою та відвертістю… По-третє, збідніння поміщицьких селян помітно зростає. Цей фактор безсумнівний… оброки дійшли до розмірів неймовірних… По-сьоме, вдосконалення у галузі сільського господарства постійно вимагають застосування до нього вільної праці. Поки у нас існує панщина… доти рільництво не просунеться вперед. По-восьме, успіхи заводської та фабричної промисловості вимагають збільшення кількості вільних робітників… усі ці робітники звернуться з необхідності до промисловості, і відчутна тепер нестача робочих рук значно зменшиться. Ще багато інших обставин примушують бажати якнайшвидшого скасування кріпосного стану…»

Перша сторінка «Маніфесту від 19 лютого 1861 р.»

146

Російська влада змушена була провести низку реформ. Селянська стала першою. Основні документи, що визначали її, — це «Маніфест 19 лютого 1861 р.» про відміну кріпосного права, підписаний царем Олександром ІІ, і «Положення про селян, які виходили із кріпосної залежності». Загалом на українських землях селянська реформа стосувалася долі 5,3 млн осіб.

§ 12. Ліквідація кріпацтва та реформи 1860—1870-х років

На яких умовах звільняли селян? Чиї інтереси захищала реформа? Відповідь підтвердьте цитатами з документа. «…Ми доручили дворянству накреслити новий устрій побуту селян, причому дворянам належало обмежити свої права на селян… Дворянство добровільно відмовилося від права на кріпаків… Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають селянам за встановлені повинності в постійне користування… визначену в Положеннях кількість польової землі та інших угідь. Користуючись цим поземельним наділом, селяни зобов’язані виконувати на користь поміщиків визначені в Положеннях повинності. У цьому стані, який є перехідним, селяни іменуються тимчасовозобов’язаними. Разом із тим їм надається право викупляти присадибні їх ділянки, за згодою поміщиків вони можуть купувати у власність польові землі та інші угіддя, відведені їм на постійне користування. З придбанням у власність визначеної кількості землі селяни звільняються від обов’язків щодо поміщиків за викуплену землю і переходять у стан вільних селян-власників» (уривок із «Маніфесту від 19 лютого 1861 р.»).

Отже, у результаті реформи селяни отримували особисту свободу і певні громадянські права. Поміркуйте, чому селяни були незадоволені ходом реформи. У чому полягала незавершеність змін? Селяни отримали право: купувати у приватну власність нерухоме майно, займатися торгівлею та іншими промислами, підприємництвом, брати під­ ряди, укладати угоди, самостійно вирішу­ вати свої господарські та родинні справи, збиратися на мирські (сільські) збори, оби­ рати органи селянського самоуправління



Проте: вони залишались нижчим станом, мали відбувати ре­ крутчину, до 1904 р. до них застосовували тілесні по­ карання, протягом 9 ро­ ків не могли відмовитися від наділу і залишались у селі

Поміщики зберігали власність на всі землі, які їм належали, але зобов’язані були надати в постійне користування селянам присадибну ділянку, польовий наділ та угіддя. Присадибну ділянку селянин мав право викупити будь-коли. А от викуп надільного землеволодіння можливий був лише з дозволу поміщика. За отриману землю селяни, як і раніше, зобов’язані були виконувати панщину чи платити оброк. До викупу земель селян вважали тимчасово зобов’язаними, після викупу — селянами-власниками. Розміри повинностей та наділів встановлювали для кожної місцевості окремо. Наприкла д, на Півдні норма на ділу становила 147

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

3—6,5 десятини, а на Лівобережжі — 2,7–4,5 десятини. У середньому ж селяни отримували 1,9–2,3 десятини землі. Відтак унаслідок реформи 1861 р. українські селяни втратили 15 % загальної площі земель, які раніше перебували в їхньому користуванні, а 94 % колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші ніж 5 десятин, що за тодішніми нормами було недостатнім для ведення господарства. Але й ці мізерні наділи селяни повинні були протягом 49 років викуповувати у по­міщиків. Хто герой карикатури? Яка є її основна ідея? Чому ви так думаєте? Селянин на одній нозі. Карикатура на селянську реформу 1861 р. з журналу «Новий сатирикон». 1861 р. Поміщик: «Ти чому, мужичок, на одній нозі стоїш?» Селянин: «Так другу, бач, поставини нікуди: всюди вашої милості землиця».

Отже, аграрна реформа не розв’язала соціально-економічних протиріч у суспільстві, оскільки її реалізація перебувала в руках противників самої реформи. Та й проводили її за рахунок селянства, яке на грабіжницький її характер відповіло масовими протестами. Історик Ярослав Грицак називає реформи 1860–1870 рр. черговою спробою царського уряду розв’язати історичні питання, що стояли перед Російською імперією ще з кінця XVIII ст. Запроваджуючи позитивні зміни, Олександр ІІ не наважувався на рішучі кроки, які б дали змогу остаточно вирішити чимало кризових моментів. А от модернізації суспільного життя сприяла земська реформа 1864 р., яка передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування — земств. Так, у повітах та губерніях обирали земські управи (земства), що опікувалися школами, лікарнями, культурою та благоустроєм. До їх складу входили дворяни, підприємці і селяни. Зауважте, що всі ці зміни відбувалися лише на Лівобережжі. На Правобережжі ж земську реформу впровадили аж у 1911 р., оскільки влада побоювалася активізації польського визвольного руху. У чому Орест Субтельний вбачає значення земств? «Члени земств обиралися з числа виборців, поділених на три категорії: великих поміщиків, міщан і селян. Вплив виборців був пропорційним кількості

148

§ 12. Ліквідація кріпацтва та реформи 1860—1870-х років

майна, що вони мали. Більшість у земствах належала дворянам. В Україні вони складали понад 70 % усіх членів земства, селяни мали 10 %. Але хоч земства й не були по-справжньому представницькими, вони сприяли піднесенню рівня життя на селі, привчали населення до самоврядування. Земства виявилися чутливішими до потреб українців, ніж імперське чиновництво. У другій половині ХІХ ст. стали відчутними українофільські тенденції, зокрема у земствах Полтавщини, що слугували ареною підготовки багатьох провідників українського руху».

К. Трутовський. Земські вибори. Літографія. 1869

У 1870 р. зміни в системі місцевого управління було доповнено реформою міського самоврядування. Так, у містах створювали міські думи. Вибори до них проводили серед міщан — заможних платників податків. Дума обирала виконавчий орган — міську управу, на чолі якої стояв голова. У містах новий орган влади виконував ті самі функції, що і земства в сільській місцевості, тобто опікувався промисловістю, торгівлею, системами охорони здоров’я та освіти. Судова реформа 1864 р. створювала можливість для кожної людини захистити свої права в конфлікті з представником будь-якої верстви суспільства. Для цього було запроваджено відкритий, безстановий суд. Судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор звинувачення — адвокат захисту. Також було введено суд при­ сяжних у всіх громадянських спорах, окрім державних злочинів. Первинною ланкою судової системи стали окружні суди, які своєю чергою об’єднувалися в судові палати (Київську, Харківську, Одеську), 149

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

де оскаржували вироки, винесені окружними судами без участі присяжних. На зборах земських і міських гласних для вирішення дрібних справ обирали мирових суддів. Відтак судова реформа стала фундаментом для формування нової системи судочинства. Проте незмінними залишилися певні обмеження: станове представництво в судовій палаті, волосні суди для селян, окремі суди для духовенства та військово­службовців, обмежена відкритість судових процесів та відсутність повної незалежності суддів від царської влади. Протягом 1862–1874 рр. тривала військова реформа, оскільки після поразки в Кримській війні імперська армія потребувала модернізації. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ВІЙСЬКОВОЇ РЕФОРМИ Загальна військова повинність всіх чоловіків з 21 року Скорочення термінів служби: у піхоті до 6 років, на флоті до 7 років

Доступність для всіх середньої військової освіти. Підготовка офіцерських кадрів

Ліквідація рекрутчини Переозброєння війська сучасною технікою: паровий флот

У результаті реформи українські губернії увійшли до трьох нових військових округів: Київського, Одеського та Харківського. До того ж у кожній губернії запровадили управління військового начальника. Окрім цього, було полегшено умови проходження служби, однак муштра, фізичні покарання солдат та соціальна диференціація залишилися незмінними. Відповідно ж до освітньої реформи 1864 р. було введено єдину систему початкової освіти. Створювати початкові школи дозволили державним, громадським установам та приватним особам. Нагляд за навчально-виховним процесом було покладено на місцеві шкільні ради, до складу яких входили представники земств, духовенства та чиновників. У початковій школі обов’язково вивчали Закон Божий, церковний спів, основи грамоти, арифметики, географії та малювання. Для отримання середньої освіти було створено мережу класичних та реальних гімназій для чоловіків і жінок. Навчання в гімназіях було платним. Випускники реальної гімназії мали право вступати 150

§ 12. Ліквідація кріпацтва та реформи 1860—1870-х років

до технічних закладів вищої освіти, а класичної — до університетів. Проте таке право мали лише чоловіки. Окрім цього, за окремим статутом було відновлено автономію університетів. Відтепер усією діяльністю закладу керувала рада професорів, а право на освіту здобули всі стани, які були спроможні заплатити за навчання. Однак усі ці зміни відбувалися в умовах заборони використовувати в навчанні українську мову, що було визначено у Валуєвському циркулярі 1863 р. У 1865 р. було проведено ще й реформу в галузі цензури. Цензура — це система державного нагляду за змістом друкованих видань, творів мистецтва тощо. Установи цензури відтепер підпорядковувалися не Міністерству народної освіти, а Міністерству внутрішніх справ. Через страх антиурядових закликів та підняття національного питання особливому нагляду піддавали невеликі за розміром видання, що були призначені для масового читача, а також всі провінційні видання. Періодичні видання спочатку попереджали про порушення, а потім забороняли та притягали до суду. Окремо діяла церковна цензура. А от фінансова реформа, завдяки якій було створено Державний банк та сформовано більш прозору податкову систему, позитивно вплинула на розвиток промисловості і торгівлі в Україні. Однак водночас продовжували стягувати подушний податок, який стримував економічний розвиток. Цей податок сплачували всі дорослі чоловіки, окрім дворян, духовенства, чиновників, а з 1863 р. — купців та цехових ремісників. Отже, реформи в адміністративно-політичному управлінні мали неоднозначний характер, адже вони мали пристосувати консервативний політичний устрій до викликів капіталістичного розвитку. Так, позитивні наслідки для соціально-економічного життя мали земська, міська, судова, військова, освітня та фінансова реформи. Проте, модернізуючи суспільне життя, російська влада зосереджувалася більше на нижніх ланках управління та не враховувала місцевих і національних особливостей. Царат прагнув використати позитивні зміни задля зміцнення свого впливу та уніфікації життя на­ ціональних околиць імперії. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/aTLcoQ9

151

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Домашнє завдання 1 Складіть у робочому зошиті таблицю «Реформи 60—70‑х років ХІХ ст. у підросійській Україні» за формою: Реформа

Зміст

Селянська Земська …

2 Чи можна стверджувати, що реформи 60–70‑х років ХІХ ст. сприяли розвиткові модернізаційних процесів у Російській імперії? Доведіть це фактами з підручника чи додаткових джерел.

3 Проаналізуйте оцінку реформ істориком Олегом Бойком. Чи погоджуєтеся ви з нею? Чому? «Скасування кріпосного права і пов’язані з ним перетворення на українських землях… спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад… їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання суперечностей між всестановою виборністю до земств та авторитарним режимом… з іншого боку формували позастанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства».

§ 13. М одернізація у промисловості і сільському господарстві. Соціальна структура населення в пореформену добу 1 Особливості економічного розвитку. Розбудова залізниці У чому полягала сутність модернізаційних процесів у першій половині ХІХ ст.?

152

§ 13. Модернізація у промисловості і сільському господарстві

Реформи другої половини XIX ст. активізували розвиток ринкових відносин, сприяли завершенню промислового перевороту в Україні. Так, зросла кількість промислових підприємств, сформувався ринок найманої робочої сили, розширилася сфера дії товарно-грошових відносин. Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловості. Вже наприкінці 1890‑х років Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну, трохи менше половини заліза та сталі, 70 % прокату металів. Завдяки цим змінам в Україні утворилися великі промислові райони загальноімперського значення, до яких належали Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Придніпровський металургійний і Нікопольський марганцевий. Відтак наприкінці XIX ст. підросійська Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу імперії. Прокоментуйте наведені в таблиці дані. Зробіть власні висновки.

Внесок Донецького кам’яновугільного басейну у загальноімперський видобуток вугілля Рік

Усього в імперії (без Польщі), млн пудів

1860

У тому числі на Донбасі млн пудів

%

7,4

6,0

81,1

1870

22,3

15,6

70,0

1880

122,3

86,3

70,5

1890

216,4

183,2

84,7

1900

734,5

671,7

91,4

Нового піднесення набули традиційні для України галузі харчової промисловості — цукрова, горілчана та борошномельна. Зросло виробництво сільськогосподарських машин. Хоча в цілому машинобудування розвивалося повільно. Починаючи з 1880-х років Україна займає перше місце по виробництву сільськогосподарських машин. До цього центром їх виробництва були привіслянські і прибалтійські губернії. Нові заводи забезпечували південні губернії — осередки землеробського капіталізму.

153

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Які явища в економіці Наддніпрянської України ілюструють подані світлини?

Київський чавуноливарний і механічний завод Гретера і Криванека на Шулявці. Фото. Поч. ХХ ст.

Район металургійного заводу в Юзівці (нині — Донецьк). Фото. 1888

Будівля Миколаївського канатного заводу. Фото. Друга пол. ХІХ ст.

Механічна майстерня паровозного відділу Луганського заводу Гартмана. Фото. 1913

154

Зростання промислового виробництва потребувало сучасних шляхів сполучення. Тому в другій половині XIX ст. в Російській імперії розгорнули будівництво залізниць. Так, у 1865 р. споруджено першу в Наддніпрянській Україні залізницю між Одесою і Балтою. А у 1880 р. залізниці вже з’єднували основні міста України — Київ, Харків, Одесу, Полтаву, Вінницю, Катеринослав, Миколаїв, Кременчук та промислові центри Донбасу і Кривого Рогу. Та попри те, що спорудження магістралей підпорядковувалося переважно стратегічним потребам, а лінії часто прокладали звивисто і безсистемно, залізничне будівництво сприяло розвитку промисловості України.

§ 13. Модернізація у промисловості і сільському господарстві

Які економічні явища ілюструють подані світлини? У чому їх вплив на економіку України?

Київський залізничний вокзал. 1890-ті

Паровоз, виготовлений на Луганському заводі Гартмана. Фото. 1913

Загалом Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинених аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому модернізаційні процеси мали певні особливості: • промисловий розвиток України носив однобічний, по суті ко­ лоніальний характер. Лише 15 % підприємств України виробляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виробництва такої продукції в Росії. До того ж вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину — низькими; • формування економіки України як невід’ємної частини еконо­ мічного простору Російської імперії. Влада підтримувала розвиток важкої індустрії, але обмежувала галузі легкої промисловості (полотняну, суконну тощо), які конкурували з аналогічним виробництвом російських земель, розбудову залізниць, зважаючи на економічні та воєнні інтереси, а не на потреби власне Наддніпрянщини; • переважання іноземного капіталу — російського, німецького, британського, французького та бельгійського. Ще й левову частку прибутків вивозили за кордон; • високий рівень концентрації виробництва. У 1892 р. на найбільших шахтах Донбасу видобували понад третину вугілля, піднятого із шахт по всьому краю. Причому концентрація виробництва призводила зазвичай до зменшення кількості підприємств і зростання кількості їх продукції. Зокрема, в 60—90‑х роках ХІХ ст. при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Україні з 247 до 153 виробництво цукру на них зросло в 14 разів. Провідною галуззю економіки залишалося, як і раніше, сільське господарство, адже селянська реформа сприяла пожвавленню 155

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

аграрного виробництва. Так, протягом I860—1887 рр. посівні площі зросли у 1,5 раза. З одного боку, це свідчило про екстенсивний розвиток господарства, з іншого — було показником такого прогресивного явища, як колонізація Півдня України. Екстенсивний розвиток в економіці — спосіб збільшення обсягів виробництва шляхом кількісного приросту засобів виробництва (землі, кількості працівників тощо). Протилежне — інтенсивний — такий, що базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, підвищенні рівня освіти й кваліфікації працівників, поліпшенні організації виробництва, економній витраті ресурсів тощо. Вдосконалювали також знаряддя праці і використовували нові прийоми агротехніки. Наприклад, наприкінці 1870‑х років у господарствах України діяло майже 700 парових двигунів. Відповідно у 1870—1880‑х роках імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її виробництво на Півдні України зросло в 12 разів. Зважаючи на попит, збільшилися посівні площі пшениці та ячменю, а також таких технічних культур, як цукровий буряк, картопля, тютюн. Але в самій Україні, яка мала статус «європейської житниці», українець у середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн. До того ж змінилася спеціалізація районів сільськогосподарського виробництва. У Південній Україні, окрім Кримського півострова, розвивалося зернове господарство. Крим та Бессарабія спеціалізувалися на розвитку виноградарства. А Полтавську губернію вважали одним із головних виробників тютюну в імперії. У губерніях Лівобережжя та Правобережжя активно вирощували цукрові буряки. За уривком з листа поміщика Олександра Енгельгардта визначте особливості, притаманні новим пореформеним поміщицьким господарствам. Чому поміщики були зацікавлені в тому, щоб селяни не могли проіснувати зі свого господарства? «…я змінив усю систему господарювання. Значна частина робіт здій­ снюється батраками і поденниками (тобто людьми, які не можуть прожити зі свого господарства та наймаються в інше господарство). Роботи найрізноманітніші: випалюю пустища під пшеницю, викорчовую березняки під

156

§ 13. Модернізація у промисловості і сільському господарстві

льон, взяв в оренду луки на Дніпрі та насіяв багато конюшини, жита, льону. Працівників потрібно дуже багато. Щоби їх мати, слід потурбуватися заздалегідь… Таке вербування працівників зазвичай здійснюється виданням наперед грошей і хліба для праці… Якщо селяни житимуть добре, то ведення господарства за існуючої системи неможливо: кожен поміщик, кожен управитель, кожен староста скаже вам, що якби селяни нічого не потребували, то він не міг би господарювати».

2 Урбанізація. Будівельна лихоманка Що таке урбанізація? Назвіть характерні риси урбанізації ХІХ ст.

Процес урбанізації на території України прискорився після реформ 1860—1870‑х років. Найвищим її рівень був на Півдні України, де частка міських жителів наприкінці ХІХ ст. становила 21 % (1319 тис. осіб), особливо в Херсонській губернії. Відтак кількість дрібних міст скоротилася майже удвічі, тоді як великих і середніх — подвоїлася. Наприклад, протягом 1863—1897 рр. кількість жителів Одеси зросла втричі, Києва — більш ніж у три з половиною раза, а Катеринослава — ушестеро. І якщо до реформи 1861 р. лише в Одесі налічувалося понад 100 тис. жителів, то на кінець XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (понад 400 тис. осіб), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.) і Катеринослав (115 тис.). Проаналізуйте документ і визначте типові тенденції розвитку міст.

«1866 рік. Кількість будинків — 850, кількість мешканців — 5260, 5 православних церков, 1 римо-католицька, 4 навчальних заклади — духовне училище, приходське училище, приватний жіночий пансіон і жіноча школа. Поштова станція, морська пристань, 11 фабрик і заводів, 1 ярмарок.

1900 рік. …населення Маріуполя на 1 січня 1900 р. дорівнювало 57 431 особа… всього лише 26 019 душ корінного населення, а 31 412 — пришлих. Торгівельних і промислових підприємств нараховується 1275… Всіх заводів і фабрик 130 з 9683 робітниками… Витрати міста на народну освіту… складають одну з великих статей витрат. Місто утримує чоловічу гімназію, міське училище, і п’ять початкових училищ… Окрім цього, у Маріуполі є жіноча гімназія, 4 церковно-приходських школи, духовне училище і кілька приватних елементарних шкіл, безкоштовна недільна школа».

Наприкінці ХІХ ст. Київ охопила «будівельна лихоманка». Підприємці вкладали капітал у житлове будівництво, бо прибуткові 157

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

будинки, великі багатоповерхові і багатоквартирні споруди стали вигідним джерелом прибутку. Розвивалася інфраструктура: спочатку газове, а потім електричне освітлення, з’явилися ліфти, телефони, водогін, вимощені цеглою або плитами вулиці. А от життя тих губернських і повітових міст, які не перетворилися на промислові й торговельні центри, змінилося мало. Об’єднайтеся в пари. Визначте, які сфери розвитку міст модернізувалися найшвидше і чому. Знайдіть підтвердження чи спростування вашим міркуванням в уривках з історичних досліджень. «Наприкінці ХІХ ст. в Києві торгівлю вели 53 магазини готового одягу, 52 суконно-мануфактурні крамниці, 23 взуттєві, 64 галантерейні, 92 бакалійні, 22 булочні та кондитерські, 50 книжкових крамниць, 14 тютюнових тощо. Усього ж постійною торгівлею в Києві цього часу було охоплено 4648 заклади». «У Харкові на початку ХХ ст. функціонувало 3936 крамниць, лавок та інших торговельних точок. У Катеринославі в 1912 р. налічувалось близько 2 тис. крамниць, 16 ресторанів, 31 готель. У Херсоні функціонували 738 лавок, 34 трактири, 15 готелів і заїжджих дворів. В Олександрівську на початку ХХ ст. діяло 440 магазинів та лавок, 10 готелів, 3 трактири та ін.». «У 1892 році трамвай з’явився в Києві — перший трамвай у Російській імперії. Другою на території сучасної України та четвертою в Австро-Угорщині стала львівська трамвайна система, відкрита в 1894 році. У травні 1897 року було відкрито трамвайний рух у Житомирі — спочатку тут курсував вантажний трамвай, а з 22 серпня 1899 року — пасажирський трамвай. Друга в Російській імперії трамвайна лінія відкрилася в Катеринославі (Дніпрі) в 1897 році».

Київський трамвай. Фотолистівка. 1892

158

§ 13. Модернізація у промисловості і сільському господарстві

За допомогою ілюстрацій визначте спільні риси у забудові та розвитку великих міст України у другій половині ХІХ ст.

Катеринослав (нині — Дніпро). Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

Одеса. Практична гавань. Фото. 1890-ті

Дізнайтеся більше про зміни в етносоціальній структурі суспільства. cutt.ly/XTLv0Mt

И

НА

Спираючись на карту, співвіднесіть зміни в економічному та етніч­ному розвитку українських земель. Н ІМ Е Ч Ч

АВ УГ

СТ

ОР

Щ

РО

-

И

А

Ч 0

Н

українці

Р

росіяни молдавани та румуни

поляки

угорці

казахи

євреї

болгари

чеченці

німці

татари

інші

Н

білоруси

Е М

0 Р Е

Етнічний склад населення України та прилеглих територій за переписом 159 1897 року

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

3 Формування інтелігенції та робітництва (пролетаріату). Родини українських промисловців Що таке інтелігенція? Обговоріть свої висновки з однокласниками та однокласницями.

Інтелігенція — це верства людей, представники якої професійно займаються розумовою, передусім творчою, працею, розвитком та поширенням культури. Поняття вживають також на позначення представників духовного проводу народу. Реформи 1860–1870‑х років зумовили зміни у середовищі інтелігенції, адже змінилися соціальні джерела її формування та демократизувався її склад. До того ж ліквідовували обмеження на професійну діяльність. Поступово зростав вплив інтелектуалів та інтелектуалок на суспільно-політичну сферу, відтак нова верства очолила опозицію до тогочасної держави. За даними перепису 1897 р., у підросійській Україні чисельність тих, хто працював на адміністративних посадах, у судах чи правоохоронних органах, мав лікарську чи освітню практику, працював на науковій, літературній та мистецькій ниві, становила 134 352 особи. Найчисленнішою групою були педагоги — 49,6 тис.; далі йшли медики — 24,6 тис.; науковців, літераторів і митців було 4,8 тис. осіб; приватною юридичною практикою займалося 3,1 тис. осіб. Однак загалом частка цих людей серед населення, що працювало, була невеликою. Знайдіть приклади, що ілюструють висновки Любові Кожухар у біографічних матеріалах попередніх розділів. «Найближчим оточенням українського інтелігента була сім’я та товариське коло. Сімейні стосунки були важливим елементом реалізації особистості в житті, впливали на сприйняття світу та психологічний стан. Український інтелігент, що був людиною творчою, постійно зайнятою інтелектуальною працею та громадськими справами, мав небагато часу на організацію побуту, дозвілля. Власні помешкання служили осередком наукових знань, з бібліотекою, творами мистецтва, де часто сходилися і дискутували представники тогочасної інтелектуальної еліти. Товариське оточення складалося головно з інтелектуального середовища, часто ідейно неоднорідного. На цій основі виникали конфлікти та непорозуміння».

160

§ 13. Модернізація у промисловості і сільському господарстві

Із завершенням промислового перевороту в Україні сформувався робітничий клас. Якщо порівнювати становище тогочасних українських робітників важкої промисловості з європейськими стандартами, то воно було жахливим. Зміни тривали від 12 до 15 годин, ігнорували техніку безпеки, не було належного медичного обслуговування. Заробітної платні в середньому вистачало на їжу та найпростіше житло. Широко використовували працю жінок та дітей. Існувала система штрафів за будь-які провини. Зважаючи на це, почав зароджуватися робітничий рух на захист інтересів працівників підприємств. Навесні 1865 р. відбувся один із перших страйків на заводі Джона Юза в Олександрівці (нині — Донецьк). А в 1879 р. та 1880 р. відбулися виступи в залізничних майстернях Києва. Прочитайте уривок із документа. Чим було спричинено виступ робітників? Як власник поставився до прав працівників? «Лаються робітники, проклинають Юза і його завод. Людський натовп заповнює вулиці, навколишні балки, базар. Обурення наростає. "Получку давай!" — лунають з усіх боків злісні вигуки. Все нові робітники, кинувши завод, приєднуються до товаришів. Брудні, одягнені в лахміття, засмальцьовані, закіптюжені валом валять до сірого двоповерхового особняка… Але Юза немає. Замість нього наглядач і кілька поліцаїв верхи на відгодованих конях. Ситі казенні коняги врізались у людську гущу. "Розходься, босота!" Але вже пізно. Людські потоки зливаються з усіх боків, тиснуть на коней…»

Під тиском перших робітничих страйків влада вимушена була піти на створення робітничого законодавства. Цей процес тривав протягом 1882–1897 рр. Нові закони дещо поліпшували становище робітничого класу. Але на українських землях вони почали діяти із запізненням і часто носили декларативний характер. Однак не всі підприємці вдавалися до жорстокої експлуатації робітників. Прикладом ведення «капіталізму з людським обличчям» у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. є діяльність українських підприємців Терещенків, Ханенків, Харитоненків, Тарновських. Окрім розбудови власної справи, вони зробили значний внесок у розвиток М. Неврев. Іван Харитоненко. 1892 охорони здоров’я, освіти, науки та мистецтва.

161

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Майбутній «цукровий король» Іван Харитоненко народився в 1821 р. в слободі Нижня Сироватка на Сумщині в родині селян. Завдяки працьовитості та підприємливості він за два десятиліття став одним з найбагатших людей Росії: його рухоме і нерухоме майно оцінювали в 40 млн карбованців. У період розквіту виробничо-комерційна компанія «І. Г. Харитоненко з сином» налічувала 10 цукрових заводів, рафінадний завод, володіла значними земельними угіддями.

Святотроїцький собор у Сумах. Фото. Поч. ХХ ст.

Спогади сучасників свідчать, що батько і син Харитоненки витрачали значні кошти на заснування шкіл, гуртожитків, лікарень, благодійних установ, благоустрій, матеріальну підтримку церкви, художників, архітекторів, музикантів. Так, в місті Суми коштом підприємців побудовано реальне училище, кадетський корпус, зведено перший бетонний міст через річку Сумку, Троїцький собор, споруджено школу для дівчаток із багатодітних сімей і сиріт, дитячу лікарню Святої Зінаїди на 20 ліжок. Службовці фірми (управителі, цукровари, конторники) отримували велику платню. Заводські лікарі та фельдшери надавали медичну допомогу робітникам заводів та найбіднішим селянам. Чому батько і син Харитоненки витрачали величезні кошти на підтримку працівників та благодійність? Виконайте онлайн-вправу.

162

cutt.ly/VTLcsIL

§ 14. Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини

Домашнє завдання 1 Проаналізуйте тезу українського дослідника економіки. Чому відставання Уралу від Наддніпрянщини вважають закономірним явищем? «Із часу реформи 1861 р. видобуток кам’яного вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів і становив у 1900 р. 691,5 млн пудів (майже 70 % усього видобутку Російської імперії); залізної руди — у 158 разів (210 млн пудів — більше ніж половина загальноімперського видобутку), тоді як на Уралі лише в 4 рази. Наприкінці 1890‑х років Україна давала більш як половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн пудів). Енергоозброєність кожного заводу Півдня в середньому була в 42 рази вищою, ніж на Уралі, що сприяло вищій (у 6 разів) продуктивності праці робітника-металурга».

2 Підготуйте повідомлення про одну з родин видатних українських підпріємців.

§ 14. С успільно-політичне життя Наддніпрянщини наприкінці 50 — на початку 60‑х років ХІХ ст.

1 Початок громадівського руху. Хлопомани На основі тексту параграфа визначте, чим було зумовлено піднесення українського руху наприкінці 1850 — на початку 1860‑х років.

Реформаційні процеси середини XIX ст. сприяли лібералізації суспільно-політичного життя і зростанню чисельності інтелігенції, яка, прагнучи модернізувати Російську імперію, неминуче ставала в опозицію до влади. Одним із центрів відродження національного руху стала столиця Російської імперії Санкт-Петербург, де мешкала чимала українська громада. У 1859 р. українські діячі Санкт-Петер­ бурга створили першу Українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів. Як історик Олександр Бойко характеризує виникнення і цілі громади у Петербурзі? «Повернувшись після амністії і заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створили у Петербурзі першу Українську гро-

163

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

маду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис "Основа", навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух».

Започаткований у 1861 р. з великими труднощами український часопис «Основа» друкував твори художньої літератури, історичні праці, документи, спогади, публіцистику тощо. Тут було вперше опубліковано низку поезій Шевченка. Незважаючи на своє недовге 22-місяч­не існування (був заборонений, однак істотно сприяв зро­станню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні). У 1861 р. з’явилися громади в Києві, згодом у Харкові, Полтаві, Чернігові та Одесі. Їх учасники опікувалися недільними школами, що існували в 1859–1862 рр., науковими установами та видавничою справою. Одним із проявів громадівського руху став рух хлопоманів у Києві (від польського chlop — «селянин») — кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху Правобережної України кінця 1850 — початку 1860‑х років. Здебільшого студенти-хлопомани походили з польських і спольщених українських шляхетських родин. Вони одягалися в народний одяг, спілкувалися й писали українською мовою, дотримували народних звичаїв, брали участь у селянських святах. Ідейним натхненником хлопоманства був Володимир Антонович. Серед активних діячів хлопоманства були також Тадей Рильський (батько відомого поета), Павло Чубинський, В’ячеслав Липинський. У чому полягали переконання Володимира Антоновича? Чому він звертається до польських шляхтичів? «Доля хотіла, щоб я народився в Україні шляхтичем… Але я вибрав… вихід, бо хоча я був попсований шляхетським вихованням, звичаями і мріями, та мені легше було відректися від них, ніж від того народу, серед якого я зріс, який я знав, і важку долю якого я бачив на власні очі… Якщо ви хочете бути послідовними демократами і служити народу, то мусите визнати, що більшість народу у Правобережній Україні становлять українські селяни… Отже, поляки-шляхтичі мають перед судом совісті два виходи: або полюбити народ, серед якого вони живуть, перейнятись його інтересами, повернутися до його національності та невтомною працею і любов’ю спокутувати те зло, що було завдане українському народові їхнім класом, або залишитись у ролі визискувачів чужої праці та ворогів національного розвитку свого народу» (уривок зі статті «Моя сповідь», надрукованої в часописі «Основа» у 1861 р.).

164

§ 14. Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини

Хлопомани (орієнтовно між 1859 і 1861 рр.). Від ліва стоять: О. Хойновський, В. Василевський, В. Винарський; сидять: Т. Рильський, В. Антонович

Під час студентських канікул учасники молодіжного руху пішки мандрували Україною: обійшли Волинь, Поділля, Київщину, Холмщину, аби краще «пізнати її людність». Студенти вивчали селянський побут, розповідали слухачам про славне минуле України, їхнє злиденне становище та можливий вихід із нього. Така діяльність тривала до 1860 р., але ходіння в народ було малоефективним. Сільська влада й поліція переслідували хлопоманів. Українофільство — термін, поширений з другої половини ХІХ ст. в українському національному русі на позначення любові до України, українського народу, української культури. Українофілами називали українських діячів 1860‑х років.

2 Діяльність Київської громади Уже в 1861 р. колишні діячі гуртка хлопоманів разом із викладачами та студентами Київського університету, серед яких були етнограф і автор українського гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…» Павло Чубинський, Павло Житецький, Іван Касьяненко та Михайло Драгоманов, утворили нову українську Київську громаду. У 1862 р. вона налічувала близько 200 членів. Діяльність її була легальною і культурницькою. Київська громада і всі наступні, що виникли, об’єднували людей із різноманітними політичними поглядами і переконаннями — всіх їх згуртовувало прагнення зробити щось 165

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

корисне для власного народу. Свою практичну діяльність громадівці спрямовували на заснування недільних шкіл, підготовку і видання популярних брошур і навчальної літератури, збирання матеріалів з етнографії, філології та історії українського народу, підтримку української літератури й театру. Як оцінено в жандармському рапорті 1861 р. діяльність Київської громади? Якою, на думку жандармів, була основна мета діяльності громади і хто її підтримував? «В Росії існує особливе товариство малоросів, пройнятих духом якогось патріотизму, товариство це має скрізь своїх послідовників, і університети, Київський і Харківський, служать головними провідниками і поширювачами ідеї про можливості відновлення Малоросії. …Це молоді та пристрасні вільнодумці, які докладають усіх зусиль для здійснення пестуваної ними думки про свободу Малоросії та прагнуть зблизитися з простим народом, навчити його грамоті й поступово навести його на думку про колишню славу Малоросії та принади свободи з тією саме метою, щоб згодом, коли уми простого народу підкоряться їхньому впливу, діяти на шкоду монархії. З цією метою, наскільки відомо, видається малоросійський журнал "Основа", розсилаються пропаганди (!) малоросійською мовою, пишеться історія України та існує в Київському університеті щоденна народна школа, і з цією ж метою виїжджають молоді люди в різні місця Малоросії та України».

Громадівці часто працювали в українських школах вчителями, організовували публічні лекції та бібліотеки, виступали ініціаторами створення гімназій, шкіл для підготовки народних вчителів тощо. Важливим у їхній діяльності стало написання українських підручників і популярних книг для народу на релігійну, історичну та іншу тематику. Також вони поширювали серед народу твори Шевченка, Марка Вовчка та інших письменників, брали участь у суспільно-політичному житті. cutt.ly/2TLnjtI Ознайомтеся зі стислою біографією Володимира Антоновича. Як ви оцінюєте його діяльність?

Активними діячами українофільства були члени Полтавської громади Дмитро Пильчиков і Володимир Лобода. У березні 1862 р. вони звернулися до громад з інших міст з відозвою, де закликали: «…озповсюдження грамотності серед місцевого сільського населення необхідно проводити його власною мовою». Подібне звернення було надруковано і чернігівськими громадівцями у їхньому часописі «Чернігівський листок».

166

§ 14. Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини

3 Польське повстання 1863—1864 рр. У 1863–1864 рр. Правобережна Україна стала одним із районів, де розгорталися події польського національно-визвольного повстан­ ня. Повстанці мали на меті звільнити Польщу з-під російської влади, відновити Польську державу в межах 1772 р., ліквідувати кріпацтво, скасувати стани з їхніми привілеями. Планувалося, що земля перейде у власність селян, а за її викуп платитиме держава. Початок повстання призначили на весну 1863 р. Але російський уряд, намагаючись завадити планам повстанців, оголосив позачерговий рекрутський набір за заздалегідь підготовленими списками, до яких потрапило чимало польських патріотів. Тож повстання було перенесено на 22 січня 1863 р. Від імені Центрального національного комітету було поширено «Маніфест до польського народу» і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із подальшою компенсацією поміщикам за втрачені землі. Знайдіть у тексті «Маніфесту до польського народу» спростування чи підтвердження зазначених у параграфі планів повстанців. Поміркуйте, що було необхідним для реалізації цих намірів. «Центральний Національний Комітет проголошує синів Польщі, безвідносно до віри і походження вільними та рівними громадянами краю. Земля, якою Народ хліборобів користувався донині на правах чиншу чи панщини, стає його власністю, віковічним спадком. Збитки власників будуть винагороджені з державної казни. Всі чиновники та наймані робітники, що вступлять у ряди захисників краю, або у випадку смерті на полі слави — їхні родини, отримають з народної власності наділ землі. Отож, до зброї, Народе Польщі, Литви та Руси, бо година спільного визволення вже пробила!»

Водночас повстанці поширювали «Золоті грамоти», в яких пояснювали мету свого виступу та перспективи українського селянства у відродженій «історичній Польщі». Проте більшість селян не підтримала виступу поляків, бо не схвалювала включення українських земель до Польської держави. Вони подекуди навіть допомагали російським військам проти поляків.

Повстанці-косарі. Фото. 1863

167

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Чому, на думку Михайла Драгоманова, українство не підтримало польського повстання? «…у них східні сусіди поляків мусили повстати проти Москви, тому що це потрібно для Польщі, тому що поляки не можуть від них відмовитись, а потім уже, відновивши Польщу, і обов’язково Польщу 1772 р., сусіди ці повинні були отримати свободу розпоряджатися собою… якщо тільки їм це дозволять поляки… Українцям немає інтересу ділитися навпіл, так щоб західна їх половина увійшла б до союзу, — нехай не схожого на все попереднє і на становище в Галичині, — з Польщею, а східна залишалася за Росією… якщо українцям лити кров за автономію, то за автономію всього свого племені».

Невідомий художник. Вступ повстанських військ у м. Дружкопіль на Волині. ХІХ ст.

До того ж навесні 1864 р. царський уряд оголосив укази про селянську реформу на охоплених заворушеннями територіях, яка проходила на більш вигідних умовах, ніж на інших землях Російської імперії. Царський уряд жорстоко розправився з повстанцями, чимало поляків було страчено, вислано до Сибіру, а їхнє майно конфісковано. Поляків усували з державної служби і замінювали чиновниками українського чи російського походження. Саме через бажання не допустити посилення польського впливу на місцеве життя на Правобережжі не проводили земської реформи, міська реформа 1870 р. була спрощеною, а судова не передбачала виборності мирових суддів — їх призначали, узгоджуючи кандидатури на всіх рівнях влади. Багато зусиль докладали задля ослаблення Католицької церкви, обмеження її впливу на місцеве населення, зокрема скорочували 168

§ 14. Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини

кількість приходів, частина культових споруд потрапила під знесення, інші самі поволі руйнувалися, деякі передали у православне відомство. Хоча українці не підтримали повстання масово, його наслідки були негативними і для них. Влада переслідувала активістів українського національного руху, бо вважала його наслідком «польської інтриги».

4 Валуєвський циркуляр Чи можна вважати Валуєвський циркуляр виявом шовіністичної політики російського самодержавства? Чому?

Шовінізм — проповідування національної винятковості одних націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі між народами. Поступово царські чиновники дійшли висновку про загрозу українського руху Російській імперії. Так, українські громади було звинувачено в підтримці польських повстанців та сепаратизмі. Серед активістів проведено арешти — на засланні опинилися вчений і поет Павло Чубинський, історик Петро Єфименко, етнограф Степан Ніс, письменник Олександр Кониський. Микола Костомаров після трьох років блискучої кар’єри був змушений відмовитися від посади професора російської історії в Санкт-Петербурзі. Було розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, припинилося видання журналу «Основа», закрили недільні школи. Проти українофілів розгорнули кампанію — у пресі з’явилися звинувачення у спробі створити українську самостійну державу. Було розпочато слідство, за наслідками якого міністр внутрішніх справ Петро Сторінка Валуєвського циркуляру Валуєв 20 липня 1863 р. видав таємний 169

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

циркуляр (розпорядження), де виклав узгоджену з царем позицію російського уряду стосовно українства. Прочитайте документ, визначте і запишіть у робочий зошит його основні положення та їх наслідки. Обговоріть свої виснов­ки у класі. Циркуляр П. Валуєва Київському, Московському Петербурзькому цензурним комітетам від 18 липня 1863 р. Останнім часом питання про малоросійську літературу набуло політичного характеру… прихильники малоросійської народності звернули свої погляди на неосвічених… взялися, під приводом поширення освіти, за видання книжок для початкового читання, букварів, граматик… …питання про користь вживання в школах малоросійського наріччя не вирішене, а розгляд його сприйнято більшістю малоросів з обуренням. Вони доводять, що малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя, вживане простолюдом, є російською мовою, зіпсованою впливом Польщі… Особам які доводять протилежне, більшість малоросів докоряє сепаратистськими задумами, ворожими до Росії… Зважаючи на тривожний стан суспільства та беручи до уваги, що питання про навчання грамотності на місцевих говірках не отримало остаточного вирішення в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне: до майбутнього розгляду [цього питання]… надати розпорядження цензурному відомству, щоб до друку дозволялись тільки твори, які належать до літературного письменства; випуск же книг малоросійською мовою духовного змісту, навчальних і призначених для початкового читання народу, припинити. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/rTLch2n

Домашнє завдання 1 Визначте особливості українського національного руху кінця 1850 — початку 1860‑х років порівняно з попереднім етапом.

2 Поясніть, чому цей етап отримав назву культурницького.

3 Порівняйте діяльність хлопоманів і народників: визначте спільні та відмінні риси.

4 Об’єднайтеся в пари і створіть постер про одного з діячів українського національного руху кінця 1850 — початку 1860‑х років.

170

§ 15. Український національний рух у 1870–1890‑х роках

§ 15. У країнський національний рух у 1870–1890‑х роках 1 Громадівський рух на початку 1870‑х років За текстом параграфа визначте нові риси діяльності учасників Старої громади порівняно з 1860-ми роками.

На початку 1870‑х років тиск на українофілів послабився. Тож у Києві зосередилися кращі сили української інтелігенції, які сформували нове ядро Київської громади під назвою Стара громада. На відміну від відкритого товариства 1860‑х років, нова організація була таємною, вступ до якої визначався жорсткими вимогами: нових учасників мали рекомендувати та підтримати на відкритому голосуванні усі члени громади. У чому дослідник Максим Стріха вбачає особливості діяльності Старої громади та інших українофільських організацій? «Історія українських організацій другої половини ХІХ ст. загадкова тому, що вони діяли таємно і в жодній з них не писалося протоколів, аби не полегшувати справи жандармам. Навіть київська Стара громада була чимось ефемерним, бо ж не було ані статуту, ані порядку денного жодного засідання. Люди збиралися так, аби наразі з’явилися жандарми, то подати це зібрання як вечірку у когось на помешканні. Такі були особливості життя тодішнього українства».

Стара громада. Фото. 1870-ті

171

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Стара громада складалася з 50 представників інтелектуальної еліти, людей з високим моральним авторитетом. Серед них були економіст Микола Зібер, етнограф Федір Вовк, театральний діяч Михайло Старицький, композитор Микола Лисенко. Товариство трималося осторонь від політичної діяльності та зв’язків із революційними організаціями. Але члени Старої громади все одно впливали на розвиток громадського життя в Україні, бо значна частина її членів працювала в установах земського та міського самоврядування й активно обороняла потреби українства. Окрім цього, Стара громада налагодила тісні зв’язки з подібними організаціями в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві. Однак нова генерація національно свідомої української інтелігенції не сприйняла виключно культурницького характеру існуючих громад і почала творення власних організацій — молодих громад. Так, на початку 1870‑х років виник один із перших осередків у Києві. До нього належали в основному студенти, які закликали до активнішої діяльності і висування вимог у політичній та соціальній сферах.

2 Південно-Західний відділ Російського географічного товариства Яку роль у національному русі попередніх періодів відігравали наукові товариства?

Великого значення Стара громада надавала розвитку науки й освіти. Здобутком громадівців стало створення у 1873 р. у Києві потужної наукової установи — Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Його координатором виступив Павло Чубинський, а членами-засновниками стали відомі вчені-громадівці, зокрема історик Володимир Антонович, історик і громадсько-політичний діяч Михайло Драгоманов, антрополог і етнограф Федір Вовк, композитор Микола Лисенко. Метою Відділу було дослідження етнографії та статистики Південно-Західного краю. Одночасно це дозволяло легалізувати роботу таємного товариства. Як писав Федір Вовк, «ми одержали те, на що за здоровим глуздом мали право: збиратись і відкрито займатись науковою діяльністю про Україну».

172

§ 15. Український національний рух у 1870–1890‑х роках

Більшість членів Відділу взяла участь у події дійсно європейського значення — археологічному з’їзді в Києві у 1874 р., який сприяв згуртуванню наукових сил у галузі історії, археології, етнографії, мовознавства. Також вони видали два томи «Записок Юго-Западного отдела Императорского Русского географического общества», два випуски «Народних південноруських казок», підготовлені Антоновичем і Драгомановим «Історичні пісні малоруського народу» у двох томах, які Грушевський назвав «однією з найзаслуженіших і найславніших українських наукових праць». Масштабним науковим проєктом громадівців стало видання «Праць етнографічно-статистичної експедиції» Павла Чубинського в семи томах. До речі, за перший том Чубинський отримав срібну медаль на виставці в Парижі 1873 р. За допомогою ілюстрацій схарактеризуйте дослідницьку діяльність членів Відділу.

Палітурки Словника української мови П. Житецького та збірок наукових розвідок Південно-Західного відділу Російського географічного товариства

За підтримки членів товариства розпочала роботу газета «Київський телеграф». Її редакція мала власну друкарню, тож видавала дешеві книжки, які продавали у місцевій книгарні. Так, у першій половині 1870‑х років було видано значну кількість популярних книжок, присвячених історії, природі, господарству, культурі України. У «Київському телеграфі» друкували дослідження Драгоманова, Вовка, Подолинського та інших кореспондентів на гострі соціальноекономічні й політичні теми.

173

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

3 Емський указ Піднесення громадівського руху, зрозуміло, викликало незадоволення царської влади. Її дуже турбувало зростання громадсько-політичної та революційної активності суспільства під впливом Географічного товариства. Тому голова Археографічної комісії Михайло Юзефович повідомив у Санкт-Петербург, що «розбійницькі зграї, озброєні і в масках, які з’являються в краї, — не що інше, як початки народжуваної у спокушених умах гайдамаччини». А в українофільському русі він вбачав «замаскований соціалізм» і «приховане зазіхання на державну єдність Росії». Тож у 1875 р. Олександр ІІ наказав створити спеціальну комісію «для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю». Ця комісія дійшла висновку, що «вся літературна діяльність так званих українофілів має бути зарахована до прикритих лише благовидними формами зазіхань на державну єдність і цілість Росії. Центр цієї злочинної діяльності розташовується наразі в Києві». Вона також пояснювала, що «допустити окрему літературу на простонародному малоросійському наріччі — значило б покласти тривку основу для переконання в можливості відділення, хоча б і в далекому майбутньому, України від Росії». Тому чиновники рекомендували закрити Південно-Західний відділ Російського географічного товариства в Києві, цілком заборонити ввезення і публікацію українських книжок, користуватися українською мовою на сцені, а також закрити «Киев­ский телеграф» і припинити субсидування галицької проросійської газети «Слово». На підставі пропозицій комісії цар, який тоді відпочивав у німецькому місті Емс, підписав розпорядження про повну заборону української мови. Документ отримав назву Емський указ 1876 р.

Перша сторінка Емського указу

174

Історик Орест Субтельний стверджував, що після 1876 р. «намагання паралізувати український рух ставали більш систематичними та безжальними, ніж заходи, передбачені Валуєвським циркуляром». Знайдіть у тексті документа на с. 175 аргументи на підтвердження чи спростування цієї думки.

§ 15. Український національний рух у 1870–1890‑х роках

Які цілі переслідувала влада, оприлюднюючи це розпорядження? Заборона друкувати і ввозити з-за кордону книги українською мовою (1876 р.). Урядовий указ Государ імператор у 18/30 день минулого травня височайше наказав: 1. Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головного управління будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.

2. Друкування та видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам’яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам’яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головному управлінні.

3. Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот.

4. Припинити видання газети «Київський телеграф». Про цю височайшу волю пропоную Головному управлінню до належного виконання…

Указом було заборонено українською мовою писати, співати і давати спектаклі, друкувати підручники, перекладати твори авторів російської і світової літератури. Правда, у 1881 р. було скасовано заборону влаштовувати театральні вистави українською. Також було заборонено використовувати українську мову в початкових школах, судах, державних установах. Зі шкільних бібліотек вилучили україномовні книги, а учителів-українофілів замінили на росіян. Було закрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства і звільнено низку професорів Київського університету. Українських викладачів стали поступово переводити до російських губерній, а українські навчальні заклади поповнювати викладачами з Росії. Окремий пункт Емського указу стосувався персонально Михайла Драгоманова і Павла Чубинського, яким заборонили жити в Наддніпрянській Україні.

4 Михайло Драгоманов. Громадівський рух наприкінці 1870 — у 1880‑х роках Особливе невдоволення російських можновладців викликала діяльність Михайла Драгоманова. У доносах вченого і громадського діяча звинувачували у належності до «партії українофілів-сепаратистів», пропаганді соціалізму та інших «проступках». Як політично неблагонадійного 175

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Драгоманова у 1875 р. звільнили з посади доцента Київського університету. На початку 1876 р. він (Драгоманов) виїхав за кордон, як стало зрозуміло згодом, — назавжди, і мешкав в Австрії, Швейцарії, а останні роки провів у Софії (Болгарія). З трибуни Всесвітнього літературного конгресу, що відбувся в Парижі у 1878 p., Михайло Драгоманов виступив з рішучим протестом проти антиукраїнської політики російського царату. Михайло Драгоманов. За домовленістю зі своїми товаришамиФото. 1895 громадівцями в Києві він заснував на кошти Громади журнал з такою ж назвою. У цьому часописі, який нелегально доставляли в Україну, Драгоманов сформулював політичну програму українського руху. Які політичні вимоги поставили у програмі журналу «Громада» Драгоманов, Павлик і Подолинський? Чим вони мотивують необхідність звернутися з-за кордону рідною мовою до всього українського народу? «Ми знаємо, як тяжко братися за письменне видавництво українською мовою, та ще й за кордоном нашої країни. Ми мусимо звертатися до народу, який не має державної самостійності, якого розірвано між двома великими царствами: Росією і Австро-Угорщиною — і якому через те зовсім не можна тепер проявити свою волю в своїх справах. До того ж ми — купка українських громадівців, відбита від своєї країни й без найменшої змоги прикладати безпосередньо наші думки до праці серед народу… Ці наші думки й бажання ось такі. В справах політичних ми бажаємо: 1. Рівного права для всякої особи, як чоловіків і парубків, так і жінок, і дівчат усякого походження (раси).

2. Неодмінної волі слова, преси й науки, зборів і товариства.

3. Безпосередньої самоуправи (автономії) для кожної громади в її справах.

4. Повної самостійності для вільної спілки громад на всій Україні».

На сторінках цього журналу Драгоманов популяризував ідею українського громадівського соціалізму. Він поєднав західноєвропейське соціалістичне вчення з ідеями українського національно-визвольного руху. Однак Драгоманов був федералістом і вважав, що справді вільними суспільствами можуть бути малі держави або громади чи федерації 176

§ 15. Український національний рух у 1870–1890‑х роках

громад. Він вбачав майбутнє у набутті права на культурно-національну автономію у межах федеративної держави на зразок Швейцарії чи США. Гасла незалежності України Драгоманов не висував, бо політичні сили в Україні в той час не могли його реалізувати. Утиски з боку влади тимчасового послабили громадівський рух, але не припинили його. Так, старі громади діяли надзвичайно обережно. Вони уникали «політики», натомість розвивали науку та культуру. Наприклад, громадівці брали участь у роботі Історичного товариства Нестора-літописця, заснованого Перша сторінка програми в Києві в 1873 p., яке видавало наукові збір- журналу «Громада». 1891 ки, що містили праці з історії України і Південної Росії, філології, археології й інших історичних дисциплін. А в 1882 р. громадівці зосередилися навколо відкритого в Києві історико-етнографічного й літературного журналу «Київська старовина». Тут публікували праці з історії, етнографії, археології, літературознавства України, історичні джерела. Читачі знайомилися з дослідженнями Дмитра Багалія, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Олександри Єфименко, Івана Франка, а також із творами Панаса Мирного, Івана Карпенка-Карого, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка та інших. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/XTLcx8t

Домашнє завдання 1 Складіть хронологічну задачу про діяльність громад і запишіть її у робочий зошит. Обміняйтеся завданнями з однокласниками та однокласницями.

2 Визначте основні особливості українського національного руху в 1870–1880‑х роках.

3 Уявіть, що ви працюєте в редакції «Київської старовини» і отримали завдання взяти інтерв’ю у відомих діячів та діячок громадівського руху. Оберіть того, з ким би ви хотіли поспілкуватися, та підготуйте перелік запитань.

177

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

§ 16. С успільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в 90-х роках ХІХ ст.

1 Студентський громадівський рух 90‑х років XIX ст. «Братство тарасівців» Наприкінці XIX ст. поміркована позиція старших громадівців у національному русі не знаходила відгуку серед молоді, яка прагнула радикальних дій. Тож чимало української молоді почало долучатися до російського революційного руху. Радикальний (від латин. radicalis) — докорінний, рішучий. У політиці — схильність до рішучих методів і засобів вирішення суспільних справ. Свідома молодь прагнула активної політичної діяльності. Так, у 1891 р. харківські студенти на чолі з Іваном Липою та студентом Київського університету Віталієм Боровиком, працюючи під час канікул у комісії з перепису нерухомого майна Полтавської губернії, відвідали Канів і заснували національну українську таємну організацію «Братство тарасівців». Його учасники співпрацювали з просвітницьким гуртком Софії та Олександра Русових, поширювали свої ідеї серед молоді інших міст України: осередки діяли у Києві, Одесі, Полтаві, Олександрії. Прочитайте уривки з програмового документа «Братства тарасівців» — «Символ віри для молодих Українців». Яких поглядів дотримувалися його автори? «Україна під гнітом і піднімає свій національний прапор. Ми як сини свого народу дбаємо щоб дати йому волю національну. Україна Австрійська і Україна Російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу і ні нас не можуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї духа не розірвати… Необхідно стати дійсно освіченим і корисним українцем, бо кожна велика ідея вимагає духовної сили. Ми маємо дбати, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і суспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть в Україні.

178

§ 16. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в 90-х роках ХІХ ст.

Прагнемо такого ладу, у якому немає місця ні панові, ні мужикові, ні визискуваному, а є місце ціловкраїнській національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, однаково забезпечених національносвідомих братів-працівників».

Члени «Братства тарасівців» у Харкові. Фото. 1891

Більшість тарасівців дійшла висновку, що ідея самостійної України є нереальною. Тому вони погодилися, що кінцевою метою організації має бути цілковите визнання українців як окремого народу в межах демократичної федеративної Росії. Тарасівці визначили своє гасло «Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!». Оприлюднення програми дало підстави поліції визначити учасників як небезпечну групу і встановити за ними нагляд. А коли у 1893 p. гуртківці Харкова й Херсона отримали зі Львова заборонену літературу, почалися арешти, і братство припинило своє існування. Майже усі заарештовані отримали різні терміни ув’язнення із подальшим кількарічним поліцейським наглядом за місцем проживання. Після розгрому харківського осередку керівну роль перебрав на себе київський гурток «Братства тарасівців». Діяльність «Братства тарасівців» дала новий поштовх до розгортання студентського громадівського руху. Так, загалом в Україні в ті роки виникло майже 20 студентських громад.

179

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

2 Зародження робітничого і соціал-демократичного рухів Які фактори зумовили появу масового робітничого і соціалдемократичного рухів?

У другій половині ХІХ ст. зросла чисельність робітників у промисловості і на транспорті. Заробітна плата різнилася залежно від статі (жінкам платити менше) та галузі промісловості. І хоча в царській Росії не вели систематичного обліку заробітної плати промислових робітників, за даними дослідників, кваліфіковані робітники текстильних підприємств отримували зарплату в десять разів більшу, ніж чорнороби. Розгляньте ілюстрації та схарактеризуйте становище робітників

Гірники працюють на забої у шахті № 8. Фото. 1910

М. Верхотуров. Розрахунок (Перед страйком). 1910

Харківська канатна фабрика. Фото. Поч. ХХ ст.

Вид на Юзівку з терикону шахти «Центральна». Фото. ХІХ ст.

180

§ 16. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в 90-х роках ХІХ ст.

Пролетар — найманий робітник, позбавлений власності на засоби виробництва; людина, яка не має власності. Пролетарі переважно не мали нерухомої власності — земельних наділів чи будинків, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило їх, з одного боку, незахищеними перед життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, свавіллям власника підприємства тощо), а з іншого — відкритими до революційних вчень, які намагалися захищати інтереси робітництва. Робітничий рух на українських землях спочатку мав стихійний, неорганізований характер. Виступи відбувалися через погіршення умов праці та зменшення заробітної плати. Робітники залишали робочі місця і навіть псували обладнання. Від середини 1870‑х років робітничий рух став організованим. Поступово в Україні поширювалося вчення марксизму, який пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з пролетаріатом. В основі марксистського світобачення були вчення про класову боротьбу. У 1880—1890‑х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникли нелегальні марксистські гуртки, учасники яких займалися вивченням марксизму і пропагували його серед ремісників єврейської національності. Зважаючи на національний склад робітництва, українців серед прихильників марксизму було небагато.

3 Національне відродження кримських татар. Ісмаїл Гаспринський В яких умовах розвивалося національне відродження кримських татар? У чому воно проявилося?

Після анексії Криму у 1783 р. через гноблення з боку російської адміністрації та вилучення землі у кримськотатарських селян чимало корінних жителів півострова емігрувало до Османської імперії. Це стало причиною занепаду сільського господарства. Царський уряд стимулював переселення сюди росіян. Влада вирішила призупинити подальшу міграцію — заборонила видавати закордонні паспорти.

181

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Російська влада ставилася до татарського населення імперії вкрай зневажливо та, за твердженням дослідника Валерія Возгріна, «всіляко знущатися над ними». Наприклад, у книзі «Народи Росії. Кримські татари», надрукованій у Петербурзі в 1879 р., автори характеризували корінних жителів півострова як неповноцінну націю, якій притаманні «лукавство, скритність, лінь, безпечність і хвалькуватість», що і призвело до жалюгідного становища мусульманських Ісмаїл Гаспринський. жителів цієї «Російської Італії». Фото. 1915 У 1880‑х роках почала активізуватися молода кримськотатарська інтелігенція, у суспільстві прокинулося почуття національної гідності, поширилися ідеї розгортання антиколоніальної боротьби. Такі настрої сприяли появі лідерів нового типу, які, збагатившись знаннями Заходу, залишилися вірними традиціям свого народу. Найбільшу увагу вони приділяли звільненню селян через просвіту народу. Одним із таких провідників кримськотатарського національного руху був Ісмаїл Гаспринський. Він вважав, що відродження кримськотатарського народу можливе тільки шляхом його долучення до європейських цінностей та культури. cutt.ly/8TLmlFl Висловіть своє ставлення до діяльності громадського активіста і просвітника Ісмаїла Гаспринського.

Навколо Гаспринського гуртувалися не тільки представники інтелігенції, а й місцеві ремісники. Вони були прибічниками еволюційних змін, реформ «зверху», без насильства. У 1883 р. їхніми зусиллями, після кількох років листування з чиновниками почала виходити кримськотатарська газета «Терджиман» («Перекладач»), що визначила шляхи розвитку кримськотатарської громади. Яку мету своєї діяльності окреслив у статті в першому номері газети «Терджиман» Ісмаїл Гаспринський? «Випускаючи нашу газету, ми хочемо заявити нашим читачам, що "Терджиман" намагатиметься передусім, з одного боку, давати потрібні та ко-

182

§ 16. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в 90-х роках ХІХ ст.

рисні для культурного життя знання, а з іншого — знайомити російське суспільство з нашими національними потребами. Наш шлях важкий і складний. Тому ми взялися за цю справу в ім’я Господнє і взялися за перо в інтересах правди й науки. Чи буде "Терджиман" відповідати тим вимогам, які він собі ставить, чи ні, хай вирішить майбутнє».

Заголовок газети «Терджиман» Будинок, у якому друкували «Терджиман»

Окрім «Тарджиману», виходив ще й жіночий журнал «Алем-і- Нісван» — спочатку як додаток до тижневого журналу, а потім як окреме видання. Журнал містив поради з виховання дітей у європейському стилі, пропагував світську жіночу освіту й інші новацій. Ще одним активним учасником національного відродження Криму був Ілля Казас — представник малої народності Криму — караїмів. Він був редактором рукописного молодіжного часопису «Давул» Ілля Казас. Фото («Барабан»). Казас — один з ініціаторів від(фрагмент). 1904 криття в 1872 р. Сімферопольської татарської вчительської школи. Оскільки в губернії не вистачало навчальних посібників для кримськотатарських учнів, то Казас взявся за їх створення і підготував «Російський буквар для татарських народних училищ» та «Короткий практичний підручник російської мови, складений для початкових татарських шкіл Таврійської губернії». Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/pTLcnfX

183

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Домашнє завдання 1 Визначте основні особливості діяльності «Братства тарасівців». Підготуйте коротке повідомлення про одного з активних учасників організації.

2 Знайдіть в мережі Інтернет факти, що засвідчують розвиток робітничого і соціал-демократичного рухів в Україні у другій половині ХІХ ст.

3 Схарактеризуйте кримськотатарське відродження. Які спільні риси об’єднували український національний і кримськотататрський рухи?

Практична робота Особливості українського національного відродження (на основі творів діячів українського руху) Об'єднайтеся в групи. Виберіть один-два із запропонованих документів і прокоментуйте їх, послідовно відповідаючи на запитання: хто автор документа? чому присвячений документ? за яких обставин він з’явився? у чому полягає основна ідея документа? що нового додає цей документ до наших знань про особливості національного відродження в Україні? Підсумовуючи, складіть загальну характеристику процесів національного відродження і запишіть її у робочий зошит.

Володимир Антонович. Про українофілів та українофільство (Відповідь на напади «Вісника Південної та Південно-Західної Росії») За словами викривачів, вина українофілів полягає в наступному: 1. Вони надмірно дорожать своїми обласними відзнаками, а що найважливіше — своїм обласним наріччям (вираз більш ввічливий) або краще сказати своїм потворним мужицьким говором (вираз К. А. Говорського).

2. Вони бажають своє наріччя зробити літературним і звести на ступінь мови.

3. Вони бажали б, щоб на цьому діалекті було побудовано викладання в сільських школах.

184

Практична робота

4. Вони кидаються в очі різними дратівливими для світських людей дрібницями: костюмом, піснями, виставами і т. д. Всі ці дрібниці носять на собі характер обласний та мужицький і не личать людям освіченим.

5. Ця любов до обласних відмінностей, мабуть, є не що інше, як сепаратизм, тобто бажання політичного відторгнення Малоросії від Росії.

6. Ймовірно, всі ці прагнення є не що інше, як польські штуки, новий вид єзуїтських підступів, бажання посварити Малоросію з Росією і з’єднати її з Польщею.

Володимир Антонович. Автолітографія. Кін. ХІХ ст.

Пантелеймон Куліш. До рідного народу (1847 р.) Народе без пуття, без честі і поваги, Без правди у завітах предків диких, Ти, що постав з безумної одваги Гірких п’яниць і розбишак великих. Єдиний скарб у тебе — рідна мова, Заклятий для сусідського хижацтва: Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства. О варваре! Покинь тріумфувати Та зчервоній од сорома тяжкого: Що всі сусіди мають, що назвати, А ти своїм не назовеш нічого. Що захопив, єси серед Руїни, Забрав усе великий твій добродій; Жене тебе неволя з України, І з рідним словом тулишся, мов злодій.

Пантелеймон Куліш. Фото. Кін. ХІХ ст.

На дзеркало всесвітнє, визирайся, Збагни, який ти азіат мізерний. Своїм розбоєм лютим не пишайся І до сім’ї культурників вертайся!

185

Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

Невідомий художник. Микола Костомаров. Друга пол. ХІХ ст.

Павло Житецький. Фото. Кін. ХІХ ст.

Микола Костомаров. З листа до засланця Кониського (1863 р.) «Ох, лихо, та й годі! От і працюй, як знаєш, коли вас з України по Вологдам та по Вяткам розсилатимуть. Тепер не той час, щоб у ссилку грати; треба дома сидіти нишком та працювати. Народна освіта — от наше діло… Найбільш треба о тім старатись, щоб правительство на нашу справу вовком не поглядало, щоб не лякалось ані бунтів, ані якогось там сепаратизму та не мішало в нашій мові народові науку викладати». Павло Житецький. Про світоглядні позиції київських громадівців (1873 р.) «Ми добре вже знали, що одної свободи мало — без науки, без європейської освіти. Знали ми й те, що націоналізм в його чистому вигляді наводить духовний настрій людини до консервативної доктрини. В питаннях національних ми не йшли далі тої границі, котра визначається потребами самооборони. Дуже гидким нам був так польський, як і московський націоналізм з інстинктами державного насильства». Михайло Драгоманов. З резолюції першого з’їзду студентських громад (1898 р.)

Михайло Драгоманов у студентські роки. Фото. ХІХ ст.

186

«Ми, українська молодіж, стремлячи до політичної самоуправи, в якій досягаються ідеали волі, рівності, братерства, домагаємося рівності всіх перед законом… свободи совісти і рівності всіх віросповідань, просвіти на рідній мові, наведення обов’язкової безплатної науки. В політичній ділянці студенти домагаються конституційної свободи з політичною автономією, свободи слова, друку і зборів».

Практична робота

Визначте, на які суспільні виклики відповідало українське національне відродження. У чому були його сильні і слабкі сторони?

Олександр Салтовський: «Під впливом ідей німецького мислителя Й. Гердера, який звертав особливу увагу на націотворчу роль мови, фольклору, народних звичаїв і побуту селянства у Європі в 30—40‑х роках XIX сторіччя, революційні сили згуртувались у нових таємних товариствах. Всі вони ставили собі єдину стратегічну мету і мали схожі та красномовні назви — “Молода Італія”, “Молода Франція”, “Молода Німеччина”, “Молода Польща”, “Молода Ірландія”. … Ідеалом цього руху було перетворення Європи в континент націй-держав, де було б неможливим розділення нації на багато маленьких держав, або поділу територій деяких народів між різними державами. Ці ідеї не могли не бути співзвучними з настроями патріотично настроєних українців. Культурницька робота, дослідження фольклору і побуту селянства, висвітлення життя “простого народуˮ в новій літературі, писаній народною мовою і для народу — все це сприяло поширенню духу гердерівських ідей та ідеалів “Молодої Європи”». І. Гирич: «Формування української нації було не стихійним, самоплинним процесом. Воно було результатом творчості українських інтелектуалів: науковців, культурно-громадських і суспільно-політичних діячів. Український (окремішній) проєкт був лише одним із можливих варіантів національно-визвольного руху. На відміну від подібних рухів у Центрально-Східній, Північній і Південній Європі, Україна зіткнулася з багатьма… труднощами… Українська територія була поділена між двома імперіями, українська еліта перебувала під постійним домінуючим впливом національних і державних ідей… польської і російської націй. Ці, здавалося, непереборні вади мислення були успішно подолані провідниками українського руху. Вони запропонували власну українську модель національного визволення, що дало можливість у 1917 році постати Українській Народній Республіці». Перевірте себе.

cutt.ly/eTLvunJ

187

РОЗДІЛ 5

Українські землі у складі АвстроУгорщини в другій половині ХІХ ст. § 17. О собливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель у другій половині ХІХ ст.

1 Стан промисловості західноукраїнських земель Визначте і занотуйте основні характеристики стану промисловості. Поясніть, як процеси індустріалізації вплинули на життя населення.

У 1867 р. Австрія перетворилася на Австро-Угорщину — дуалістичну (двоєдину) державу. До австрійської частини увійшли Галичина та Буковина, а до угорської — Закарпаття. Процеси, характерні для промислового перевороту, на українських землях Австро-Угорщини відбувалися повільно. Ще й влада запроваджувала податкові та інші пільги, чим стимулювала індустріальний розвиток лише власне австрійських та угорських земель і зовсім не приділяла уваги розбудові західноукраїнського краю. Як розповідав тогочасний економіст: «...від сорочки аж до килиму, залізні й металеві вироби, знаряддя, машини, добрива, вироби шкіряної промисловості, хімічні вироби — словом, усе, чого потребує людина від колиски аж до могили, майже все імпортуємо, купуємо, позичаємо в чужих». Відтак поступово занепадали традиційні промислові галузі краю, зокрема цукрова, текстильна, скляна та паперова. Більшість підприємств тоді використовувала ручну працю, бо на закупівлю машинного обладнання у власників просто не вистачало коштів. Лише в 1860—1880-ті роки розпочалося повільне становлення фабрично-заводської промисловості, зросла кількість підприємств і чисельність робітників. На західноукраїнських землях налічувалося всього 220 підприємств, на яких працювала тільки четверта частина робітників.

188

§ 17. Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель

Визначте, які промислові об’єкти зображено на листівці. Чи можемо ми стверджувати, що їх будівництво було високотехнічним? Обґрунтуйте ваші висновки.

Нафтові вишки в Бориславі. Фотолистівка. 1915

Уже у 1880‑х канадські підприємці застосували в Галичині метод буріння глибоких свердловин. До того ж тут стали використовувати парові двигуни. Тож наприкінці століття завдяки застосуванню передової техніки та іноземного капіталу видобуток нафти зріс до 330 тис. тонн. Та й загалом запровадження державою низького мита на вивезення непереробленої нафти в регіон стимулювало процес нафтодобування і гальмувало перероблення нафти на місцях. Іноземці також інвестували кошти у видобуток на Прикарпатті озокериту — природного вуглеводню, який використовують у хімічній промисловості та медицині. Проаналізуйте дані таблиці та зробіть висновки про темпи промислового зростання Галичини.

Динаміка розвитку переробної промисловості Галичини Рік

Кількість підприємств із кількістю робітників понад 20 осіб

У них зайня­ то робітни­ ків, тис.

Потужність паро­ вих двигунів, тис. к. с.

1870

64

5,7

1,6

1880

138

8,0

3,4

1890

280

15,0

5,6

189

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

На початку XX ст. на західноукраїнських землях діяло п'ять великих державних тютюнових фабрик у Східній Галичині й одна на Закарпатті. Але чимало тютюнових виробів завозили для потреб населення краю з центральних регіонів монархії Габсбургів. Процеси яких видів промисловості відображено на світлинах? Прокоментуйте кожен із них. Збирачі нафти. Фото. 1899

Музей сплаву та лісу поблизу Синевиру. Сучасне фото

Солеварня в м. Долина. Фото. 1910

Сплав лісу Черемошем.

1970-ті

Нафтові вежі у Бориславі. Фотолистівка. 1917

Західноукраїнські землі потребували транспортної мережі, орієнтованої на перевезення сировини, насамперед залізничного сполучення. Тож за підтримки австрійської влади галицькі магнати створили акційне товариство «Цісарсько-королівська привілейована Галицька залізниця імені Карла Людвіга», яке набуло права на вже побудовану 190

§ 17. Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель

в 1847 р. першу на теренах краю залізничну лінію Мисловіце — Краків. Згодом, у 1861 р., товариство побудувало залізничну гілку Перемишль — Львів, що з’єднала Львів із Віднем. З часом з’явилася залізниця Львів — Броди, яка досягла російського кордону та з’єднала Галичину з Волинню. А от Закарпаття мало гірше залізничне забезпечення: тут розвивалася лише мережа вузькоколійок для потреби лісового господарства. Поміркуйте, які фактори, окрім промислового перевороту, сприяли розвитку транспорту.

Залізнична станція селища Вигода. Фото. Кін. ХІХ ст.

Перевезення деревини вузькоколійкою в Карпатах. Фото. 1870-ті

аслідки селянської реформи 1848 р.

2 Н в Австрійській імперії Випишіть із тексту підпараграфа свідчення про залишки кріпос­ної системи та нові явища в сільському господарстві.

Аграрна реформа 1848 р. зумовила перехід сільського господарства імперії до капіталізму, проте у другій половині XIX ст. його модернізація відбувалася повільними темпами. Та найбільше гальмували аграрну реформу збереження поміщицького землеволодіння, сплата селянами великого викупу за ліквідацію феодальних повинностей і перебування лісів та пасовищ під цілковитим контролем поміщиків. Недивлячись на всі перешкоди, реформа все ж суттєво змінила життя селян: вони отримали особисту свободу, позбулися панщини й інших повинностей, стали громадянами держави та власниками 191

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

землі. Але більшість із них залишилася малоземельною й була неспроможна вести власне господарство, оскільки отримала недостатньо землі. Які наслідки реформи зумовили ситуацію, описану Франком? «Половина мужиків-хліборобів у Галичині не має навіть на життя, що докон­ че треба, аби з голоду не пухнути. Половина наших мужиків усе з року в рік голодує і мусить голодувати, бо не має, на чому вижити, а друга половина мужиків, хоч як-так дихає, то, однако, живе так бідно, як мало де в котрому краю. Та половина наших майже безземельних мужиків рятується, як може, зарібками та службами по дворах та інших роботах. …Нещасливе ж те життя тих наших безземельних мужиків. Половина майже кожного села — то такі бідаки, що навіть чорного хліба не мають, а лише пісною бараболею та борщем живляться, а скороми то й на Великдень не кожен побачить. Стара убога одежина дірами світить, а в хаті діти босі, голі…» (зі статті «Як живеться хліборобам»).

Реформа зумовила майнове розшарування селянства. Відтак наприкінці століття налічувалося майже 80 % бідняцьких, 15 % середняцьких і лише 5 % економічно міцних заможних селянських господарств, які почали набувати товарного характеру та долучатися до ринкових відносин. Дехто мав по 30–80 моргів землі (1 морг = 0,56 га), використовував найману працю та купував сучасну сільськогосподарську техніку. Про які явища свідчать ілюстрації на с. 193, 194? Наскільки вони були поширені?

Моторний плуг системи «Венделер і Дорн». Фото. 1916

192

§ 17. Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель

Павільйон із продукцією фабрики металевих виробів Зигмунта Мозера. Фото. 1877

Освітній та нафто-озокеритовий павільйони Галицької крайової виставки. Львів. Фото. 1894

3 Кооперативний рух Наприкінці ХІХ ст. кооперативний рух, що зародився в Західній Європі, охопив також українські землі. Поширенню кооперації на території Австро-Угорщини сприяв закон від 1873 р., за яким членом «заробково-господарського стоваришення» міг бути кожен, хто «підпише декларацію і зложить уділ». Тобто австрійське законодавство забезпечувало кооперативу свободу від втручання в його внутрішні справи й навіть передбачало для нього низку пільг, зокрема звільнення від податків. І вже наступного року товариство «Просвіта» у Львові надрукувало відповідно до закону зразки статутів і порядок ведення справ кооперативних спілок. Кооперативний рух — це суспільний і господарський рух, спрямований на створення й розвиток різних форм (артілей, громад) і видів (кредитних, споживчих, сільськогосподарських) кооперативів (об’єднань людей для захисту економічних інтересів). Поміркуйте, які наслідки мало поширення кооперативного руху. Порівняйте власні висновки з текстом підручника. «Першу кооперативну крамницю міського типу “Народна торгівля” було засновано у Львові інженером Василем Нагірним, якого іноді називають “батьком кооперації”. Діяльність “Народної торгівлі” спочатку зводилась ви-

193

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

ключно до підтримки української приватної торгівлі. Проте згодом вона перетворилась на союзне об’єднання споживчих кооперативів. Відповідно до статуту "Народна торгівля" мала організовувати торгові кооперативи, перевіряти їхню діяльність та бути для них центральною організацією. Велику роль в утвердженні кооперації в Галичині відіграли західноукраїнський політик Юліан Павликовський, а також відомий національно-політичний діяч Кость Левицький. К. Левицький керував Крайовим союзом кредитовим та "Центробанком", був співзасновником Товариства взаємних забезпечень і кредиту "Дністер". Ці установи відіграли важливу роль у розвиткові кооперативного руху в Західній Україні» (уривок із дослідження історика Павла Гай-Нижника).

Приміщення на ринку у Монастирисці львівського кооперативного товариства «Народна торгівля». Фотолистівка.

1860-ті

У 1899 р. представники селянства, інтелігенції та духовенства організували в Олеську на Золочівщині місцеве товариство «Сільський господар», яке згодом перейшло до Львова і стало крайовим органом кооперації. «Сільський господар» швидко перетворився на значну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями гуртків, багатьма дослідними полями, станціями й часописами. На Буковині з’явилися сільські ощадно-кредитні каси, що працювали на основі ідеї економічного самозахисту Фрідріха Райффайзена, який для кооперативної самодопомоги селян розробив статут народних кас із невеликими вкладами й невисокими відсотками (до 5 %). Уже наприкінці XIX ст. виникло кілька десятків кредитних кас та установ на Закарпатті, які здебільшого належали угорським і німецьким банкірам. Кооперативи українців входили до складу угорських спілок із центром у Будапешті.

194

§ 17. Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель

4 Трудова еміграція Визначте причини масової еміграції українського селянства. Знайдіть на карті світу держави, куди вирушали в пошуках кращої долі українські селяни. Як ви думаєте, чому вони емігрували саме в цих напрямках?

Чимало селян, потерпаючи від малоземелля, втративши можливість вести власне господарство, але будучи вільними людьми, шукали собі кращої долі поза межами рідного краю. Тож наприкінці ХІХ ст. населення краю почало масово виїжджати за кордон — до США, Канади, Бразилії, Аргентини тощо. У результаті еміграційний рух вийшов з-під контролю уряду. Характерно, що для тогочасної еміграції не існувало правового підґрунтя, оскільки Австро-Угорщина не мала еміграційного законодавства. А великі землевласники прагнули втримати дешеву робочу силу в краї. Відтак вони домовлялися з повітовими старостами, аби органи місцевого самоврядування не видавали селянам виїзних документів. Найбільша кількість емігрантів із західноукраїнських земель приїздила до США. Першими українськими переселенцями до цієї країни в 1860‑х роках стали закарпатці. Вони здебільшого працювали на шахтах, бо прагнули заробити кошти на придбання земельних наділів. Наприкінці ХІХ ст. значно зріс еміграційний потік і до Канади. Вплинуло на цей процес і канадське імміграційне законодавство, яке збільшило еміграційну квоту до 50 доларів на особу. На основі ілюстрацій і документа опишіть життя селян-емігрантів.

Українські емігранти в Канаді. Фото. Друга пол. ХІХ ст.

Українські переселенці в США, штат Північна Дакота. Кін. XIX ст.

195

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

Еміграційний рух до Бразилії наприкінці ХІХ ст. став настільки масовим, що такої інтенсивності не знав жоден еміграційний напрямок. Однак у 1897 р. уряд Бразилії скасував безкоштовний проїзд сюди європейським емігрантам, що, зрозуміло, зменшило потік українських трударів. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/ATLcY4x

Домашнє завдання 1 Порівняйте розвиток промисловості та сільського господарства західноукраїнських земель і Наддніпрянщини: визначте спільні та відмінні риси.

2 Визначте основні причини зародження і особливості розвитку кооперативного руху на західноукраїнських землях.

3 Які наслідки для економіки Австро-Угорщини мала трудова міграція українців?

4 У своїй книжці «Злидні Галичини в цифрах» польський письменник Станіслав Щепановський стверджував, що продуктивність праці галичанина становила лише чверть продуктивності праці середнього європейця, а споживання їжі — половину. Про що говорять ці факти? Прокоментуйте їх.

§ 18. С успільно-політичне життя в 1860—1870-ті роки 1 Народовці та москвофіли Визначте причини появи в українському русі двох течій та схарактеризуйте кожну з них.

Революція 1848–1849‑х років в Австрійській імперії не вирішила політичних питань: зберіг свої консервативні риси імперський режим, уряд ігнорував національні вимоги пригнічених народів. Зокрема, реальна влада в Галичині й надалі повністю належала польській шляхті. Тому національне питання залишалося центральним у су­ спільно-політичному житті Західної України.

196

§ 18. Суспільно-політичне життя в 1860—1870-ті роки

У 1860-ті роки через заборону української мови в Росії посилилася співпраця діячів західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. А от галицьке українство розкололося на москвофілів і народовців, які суперничали між собою. Москвофіли — громадський рух, представники якого шукали порятунку від полонізації в національно-політичній орієнтації на Російську імперію. Вони не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної російської народності від Карпат до Камчатки». Народовці, або українофіли — представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців. Старорусини — шанувальники старої галицько-руської книжної мови, супротивники поляків і лояльні піддані цісаря. Які, на думку історика Ярослава Грицака, причини виникнення двох течій в українському русі? Чому москвофіли мали такі сильні позиції? «Посилення польських позицій у Галичині призвело до розколу в руському таборі. Його лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч із сильнішим польським супротивником. У пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають за собою такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. З цією метою одна частина (старорусини) посилалася на історію Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, на церковно-слов’янську літературу, інша ж (москвофіли) шукала порятунку від полонізації в орієнтації на Російську імперію та її російськомовну культуру. У середовищі останніх верх взяла думка, що «краще втопитися в російському морі».

Засновниками й лідерами москвофільства були історики Денис Зубрицький, Михайло Малиновський, Адольф Добрянський і священник Богдан Дідицький. Соціальну основу цього напряму становила значна частина старшої за віком консервативної інтелігенції, православного духовенства та селян, розчарована політикою Габсбургів і зневірена у власних силах, тож схилялася до ідеї національно-культурної єдності Галичини з Росією, сподіваючись на її підтримку. Такі тенденції, пов’язані з ідеями панславізму та слов’янофільства, були поширені й серед чехів, словаків та інших слов’янських народів.

197

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

Панславізм — культурна й політична течія, ідеологія, поширена в державах, населених слов’янськими народами, в основі якої лежать ідеї про потребу їх політичного об’єднання на основі етнічної, культурної та мовної спільності. Слов’янофільство — напрям російської релігійно-філософської та суспільно-політичної думки, прихильники якої пропагували ідеї самобутності слов’янства, передусім у Росії. Зробіть припущення, чи міг мати рух москвофілів якісь перспективи? Чому? «…консервативні елементи галицької суспільності стали спасеніє своє вбачати в Росії. Сподівалися, що російський цар скоро забере Галичину від Австрії, і проповідували наближення до російської культури і мови. …Львівська газета "Слово" — орган москвофілів, як їх названо, виступило відкрито з сим новим політичним сповіданням. Доводило, що галицькі русини — один народ з великоросами, українська мова — незначна відміна "Русского языка", що ріжниться тільки вимовою… та й ніяких русинів нема — є тільки один "русскій народ", від Карпатів до Камчатки; тому й нема чого заходитися коло творення народної української літератури: є готова література російська (великоруська)» (Михайло Грушевський).

У другій половині XIX ст. москвофіли розвинули мережу періодичних видань. Вони мали свої організації й товариства: «Народний дім», Ставропігійний інститут у Львові, «Галицко-руська матиця», Товариство імені Крачковского, — які мали щедру фінансову підтримку російського уряду. Саме за проросійську позицію старорусинська течія названа москвофільською. У 1870 р. старорусини заснували політичну організацію «Руська рада», що мала продовжити справу Головної Руської Ради із захисту прав та інтересів населення. Для цього москвофіли розбудовували потужну видавничу базу. А на Закарпатті їхні прихильники об’єдналися в Товариство святого Василія Великого і видавали газету закарпатських русинів «Світ». Москвофільство тут мало більше прихильників, бо протистояло мадяризації та боролося за збереження слов’янської самобутності. У громадському житті Буковини під впливом москвофілів спочатку перебувало чернівецьке товариство «Руська бесіда», засноване в 1869 р., та учнівське товариство «Согласіє», засноване в 1870 р.

198

§ 18. Суспільно-політичне життя в 1860—1870-ті роки

Одним із факторів посилення проросійських настроїв у цього регіоні була діяльність російського консульства в Чернівцях, а також контакти з галицькими москвофілами. Інших поглядів дотримувалося молоде покоління світської інтелігенції Галичини — народовці (українофіли) — учителі, письменники, журналісти, студенти. Вони формувалися під впливом ідей і творів Тараса Шевченка та залучали молоду західноукраїнську інтелігенцію до всеукраїнського національно-визвольного руху, маючи за ідеал відродження самостійної соборної Української держави.

Володимир Шашкевич. Фото. Друга пол. ХІХ ст.

Ксенофонт Климкович. Фото. Друга пол. ХІХ ст.

Данило Танячкевич. Фото. Друга пол. ХІХ ст.

Протягом 1860‑х років народовці та їхні лідери — зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Данило Танячкевич — проводили значну культурницьку роботу. Вони виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Але при цьому народовці залишалися лояльними до австрійської влади. Поступово народовський напрям перетворився на найвпливовішу силу українського національного руху. Народовці писали й видавали книжки та часописи народною мовою, займалися творчістю. На сторінках їхніх видань друкували найкращі твори як наддніпрянських, так і галицьких та буковинських письменників. Народовці були також засновниками низки громадських організацій у Львові, як-от «Руська бесіда», при якій згодом організували український театр, «Просвіта» і товариство українських студентів «Січ».

199

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

Як ви думаєте, чому Шевченко став «апостолом правди і науки» для політика і громадського діяча Олександра Барвінського? Яке враження створюють вірші Тараса Шевченка на вас особисто? «Перші твори Шевченкові, які ми почали читати, дісталися нам у руки з "Вечорниць", опісля дещо прочитали ми з "Основи", і з того часу Шевченко став нашим "апостолом правди і науки". Його мученицьке життя, і жальтуга, що його вже немає на світі, розвідки про Шевченка в "Основі" Костомарова, Куліша, Жемчужникова й інших, розжарили сю іскру народної свідомості і любові до свого народу, яка досі, мов у попелі, тліла в наших серцях, розвели з неї ясну полумінь, що всіх нас обгорнула, з’єднаних у "Громаді", і зігрівала до сеї народної ідеї україно-руської, якої таким голосним речником станув у наших очах Шевченко».

Саме «Руська правда», «Просвіта», «Січ» вплинули на формування тих, хто стали визначними діячами суспільно-політичного й національно-культурного руху. Серед них Іван Франко, Остап Терлецький, Володимир Навроцький, Іван Пулюй, брати Барвінські та багато інших.

2 Культурно-освітнє товариство «Просвіта» Порівняйте діяльність «Просвіти» з діяльністю громад у Наддніпрянській Україні. Запишіть їх спільні та відмінні риси в робочий зошит.

Значну роль у розвитку самосвідомості українського народу відіграло культурно-освітне товариство «Просвіта», засноване в 1868 р. народовцями у Львові. На перших його зборах студент Андрій Січинський сказав, що «кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоб нижчі верстви суспільства, народні маси, піднести до тої степені просвіти, щоб народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє… національне достоїнство і потребу існування нації». За статутом товариство мало «спомагати народну просвіту в напрямах моральнім, матеріальнім і політичнім». За характером своєї діяльності «Просвіта» нагадувала громади в Наддніпрянській Україні, але на відміну від них діяла легально й мала чітку структуру. Першим головою товариства був композитор Анатоль Вахнянин. Якщо на перших загальних зборах «Просвіти» були присутні 64 учасники, то за десятиліття їхня чисельність зросла до 800. Згодом «Просвіті» стали надавати державну дотацію. Допомагали внесками й самі народовці.

200

§ 18. Суспільно-політичне життя в 1860—1870-ті роки

«Просвіта» працювала у складних умовах. Перше приміщення вона отримала лише в жовтні 1871 р., коли член товариства директор Академічної гімназії Василь Ільницький надав маленьку кімнатку в Народному домі, де тоді розташовувалася гімназія. Далі товариство винаймало різні приміщення, аж поки 30 березня 1895 р. не купило будинок на площі Ринок, 10. Основним напрямом діяльності «Просвіти» стало книгодрукування. Ще на перших К. Устиянович. Анатоль загальних зборах вирішили видавати книжВахнянин. 1887 ки українською мовою без польських, російських і церковнослов’янських слів, у простому й доступному стилі. А в 1871 р. «Просвіта» почала видавати шкільні підручники та методичну літературу. Перша сільська читальня в Галичині відкрилася у 1871 р. в Микулинцях теж завдяки «Просвіті». А на кінець XIX ст. таких читалень у краї було вже 816. Зросла і кількість філій самої «Просвіти», які на місцях збирали предмети старовини, етнографії, фольклору, заснували музеї в містах Косів, Самбір, Сокаль, Яворів. Кожний захід «Просвіти» — будівництво Народного дому, конкурси художньої творчості, спільні святвечері тощо — ставав важливим чинником об’єднання українських народних мас. Так, безкорисливу просвітницьку роботу вели гімназисти, студенти, священники, учителі. Свого часу до товариства належав Іван Франко, «Просвіту» високо цінували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Юрій Федькович, Василь Стефаник.

3 Наукове товариство імені Шевченка Якою була роль Наукового товариства імені Шевченка в житті українського суспільства?

У 1873 р. у Львові виникло літературне Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Ініціатором його заснування був письменник, перекладач, видавець Олександр Кониський. Фундаторами НТШ у Східній Україні були Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Костянтин 201

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

Михальчук, Пантелеймон Куліш та Іван Нечуй-Левицький, у Західній Україні — священник Степан Качала, один із керівників народовців Корнило Сушкевич, педагог Дем’ян Гладилович, учений Омелян Огоновський та інші. Меценатами товариства виступили Василь Симиренко, Євген Чикаленко, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, 32 жертводавці-галичани, а також товариство «Січ» у Відні. Місцем заснування товариства обрали Львів, де умови для літературної та наукової праці були значно кращими порівняно з підросійською Україною. Задумане як осередок розвитку української мови та літератури, НТШ поступово перетворилося на першу новітню українську акаде­ мію наук. Воно було яскравим свідоцтвом поєднання в національному відродженні зусиль українців західноукраїнських земель і підросійської України. У чому Михайло Грушевський вбачав значення НТШ? «Весь сей приток духовних сил, а почасти і матеріальних засобів з російської України дуже зміцнив українське життя Галичини і багато йому причинив розвитку. З другого боку, для України російської Галичина свого часу стає справді вікном у світ, що не давало їй заснути в темряві тодішніх заборон. На галицькім ґрунті, на галицьких відносинах, у галицьких виданнях ставилися, випробовувалися й вирішувалися різні соціальні, політичні, національні питання. Через те галицькі відносини викликали незвичайну заінтересованість серед свідоміших російських українців» (Михайло Грушевський).

На початковому етапі діяльності НТШ називали літературним або літературно-науковим. Згідно з першим статутом воно ставило перед собою скромні завдання, а саме «спомагати розвою руської словесності». Тож для своїх потреб НТШ у 1874 р. придбало друкарню, де видало понад 50 книг і брошур різної тематики, зокрема побутово-господарської та загальноосвітньої, а також «Історію літератури руської» Огоновського та «Австро-руські спомини» Драгоманова тощо. Переломним для товариства став 1892 р., коли воно трансформувалося в Наукове товариство імені Шевченка. Було створено три науково-дослідні секції: математично-природописно-лікарську, історично-філософічну та філологічну. Почали діяти понад двадцять наукових комісій, що охопили, крім гуманітарних наук, математику, фізику, хімію, біологію, право та економіку. Було започатковано також низку періодичних видань — перших в історії україномовних журналів з історії, філології, права, демографії, 202

§ 18. Суспільно-політичне життя в 1860—1870-ті роки

математично-природничих наук. Провідне місце з-поміж них посідали «Записки НТШ», які з’явилися в 1892 р. й пізніше перетворилися на квартальник і двомісячник. До 1914 р. вийшло 120 томів «Записок НТШ», які були репрезентативним органом усієї української науки. У 1897 р. головою НТШ обрали Михайла Грушевського, і на цьому посту він залишався аж до 1913 р. За його головування НТШ досягло найбільшого розвитку: було змінено статут і членство товариства, розгорнуто багатопрофільну за масштабами видавничу діяльність. Які факти з життя Михайла Грушевського справили на вас найбільше враження? cutt.ly/iTLWSdl

Отже, НТШ мало на меті організувати національну науку та забезпечити їй поступовий вихід на рівень європейських державних народів. У ситуації, яка випала на долю України, поділеної на Східну й Західну, принципово важливим було показати історичну територію українського народу, а поряд — єдність мови, єдність побуту й культури загалом. НТШ, будуючи власну концепцію історії України, вело широкомасштабну видавничу діяльність і безкомпромісно пропонувало українську мову як мову міжнародних з’їздів, конференцій та археологічних з’їздів, що проводили в Україні. На основі уривка зі Статуту НТШ 1898 р. опишіть масштаб діяльності товариства.

Діячі «Просвіти» та НТШ. Фото. 1898 «Цілею Товариства є плекати та розвивати науку і штуку [мистецтво] в українсько-руській мові, збирати та зберігати різні наукові предмети та пам’ятки старовини України-Руси. До сеї ціли мають вестися:

203

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

1) н аукові досліди: а) з філології і етнографії — руської і славянської, з історії українсько-руського письменства і штуки [мистецтва]; б) з історії, географії, археології України-Руси, а також з наук філософічних, економічних і правничих; в) з наук математичних, природописних і лікарських; 2) відчити і розмови наукові; 3) з’їзди учених, літераторів і артистів, наукові подорожі і екскурсії; 4) видавання наукових видавництв періодичних і неперіодичних; 5) премії і підмоги ученим і літераторам; 6) удержування бібліотеки і музея; 7) удержування власної друкарні і книгарні». Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/wTLcPMk

Домашнє завдання 1 Порівняйте розгортання українського руху на західноукраїнських і наддніпрянських землях у 60‑х роках ХІХ ст.

2 У 1993 р. вулицю у Львові (колишню Кармелітську, згодом Дарвіна) перейменували на вулицю Просвіти. У 1994 р. з нагоди 125-річчя діяльності товариства неподалік від цієї вулиці відкрили пам’ятник «Просвіті». Як ви думаєте, про що свідчать ці факти?

3 Створіть інфографіку чи постер, які б ілюстрували діяльність НТШ.

§ 19. С успільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

1 Розгортання руху народовців у Галичині в другій половині 1870–1890‑х роках На основі підпараграфа визначте, як змінилася політична діяльність народовців у другій половині 70–90‑х роках XIX ст.

Протягом другої половини 1870‑х років галицькі народовці продовжували культурницьку роботу. Проте поразка на виборах 1879 р. до Галицького крайового сейму (від Галичини до нього потрапили лише три українці) змусила частину діячів переглянути своє бачення 204

§ 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

політичного майбутнього. Відтак у середовищі світської інтелігенції з’явилися нові лідери: учитель гімназії Юліан Романчук, юристи Олександр Огоновський та брати Барвінські. Що спільного у діяльності та роботі лідерів українського національного руху Наддніпрянщини? cutt.ly/7TLTcJa

Молоді народовці усвідомлювали, що шляхтичі витіснили їх із Галицького крайового сейму, а москвофіли — з усіх колишніх українських установ. Тож, щоб здобути авторитет і підтримку в суспільстві, вони вирішили працювати з широким загалом. Так, у 1879 р. народовці почали видавати для селян політичний часопис «Батьківщина». Наступного року заснували зорієнтований на інтелігенцію часопис «Діло». Цією на­звою вони наголошували, що їхня позиція є протилежною ідеям русофілів, які видавали газету «Слово». Щоб краще зрозуміти становище й потреби селянства, народовці у 1879 р. скликали перші масові збори — віче, до яких доєдналися майже 2000 селян. На цьому вічі обговорювали політичне становище українства, економічні справи та шкільні проблеми. У 1885 р. народовці заснували свій керівний політичний орган — «Народну раду» на чолі з Юліаном Романчуком. Ця організація продовжувала справу Головної Руської Ради і боролася за автономію українських територій у межах Австро-Угорщини. Загалом народовці виступали як самостійна політична сила в галицькій політиці, а «Народна рада» стала прообразом української політичної партії.

Олександр і Володимир Барвінські. Фото. Кін. ХІХ ст.

Юліан Романчук. Фото. Друга пол. ХІХ ст

205

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

У грудні 1892 р. «Народна рада» прийняла помірковану програму, де висунула вимоги рівноправності галицьких українців з іншими народами Австро-Угорської імперії. Висловте власне ставлення щодо діяльності Юлія Романчука. cutt.ly/nTLT0GD

2 Народовська політика «нової ери» Зважаючи на політичну програму «Народної ради», які зміни в її роботі могли отримати назву «нова ера»? Порівняйте свої міркування з текстом підручника.

Через загострення відносин між Австро-Угорщиною та Німеччиною і Росією українські терени розглядали як можливу арену бойовий дій. Влада прагнула посилити підтримку урядового курсу українцями, тож у вересні 1886 р. Галичину відвідав цісар, а влітку 1887 р. — наступник престолу Рудольф, який заявив, що українці є «давнім культурним народом». Уряд зацікавився українським рухом на Наддніпрянщині, сподіваючись із його допомогою відірвати Україну від Росії. Ця ідея збіглася з прагненнями декого з лідерів Київської громади схилити на бік української справи керівні кола Австро-Угорської монархії, аби розширити права для галицьких українців. Вони сподівалися, що Галичина стане українським П’ємонтом. Український П’ємонт — метафора, часто вживана щодо Галичини та її столиці — міста Львова. Ґрунтується на тому, що П’ємонт був тим регіоном Італії, звідки почалося визволення країни від чужинців (австрійців) та об’єднання італійських земель. Для цього вони вважали за необхідне примирити українців і поляків у Галичині. Відтак почалися таємні переговори з досягнення порозуміння. З польського боку виступав князь Адам Сапега, з українського — Олександр Барвінський, Анатоль Вахнянин та Костянтин Телішевський. Зрештою під тиском Відня сторони досягли компромісу, але офіційного тексту угоди не склали — вона трималася на чесному слові її ініціаторів. Як запевняли обидві сторони, угода мала почати «нову еру» в україно-польських відносинах.

206

§ 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

На яких умовах народовці прагнули домовитися із владою та поляками? Чи можлива була, на вашу думку, така домовленість на тривалий термін? Чому? Українські вимоги до польської адміністрації краю та уряду Австро-Угорської монархії • Визнання самостійності української нації.

• Рівне ставлення до двох народів у Галичині.

• Надання українцям певної кількості місць у парламенті та Галицькому крайовому сеймі.

• Відкриття трьох українських гімназій.

• Збільшення українських кафедр у Львівському університеті.

• Визнання українського правопису, запровадження українських написів на всіх державних установах, залізницях, поштових скриньках тощо.

За умови виконання цих вимог українці обіцяли владі лояльне ставлення до Австро-Угорської монархії. Угоду підтримали грекокатолицький митрополит Сильвестр Сембратович і галицький намісник граф Казимир Бадені. Але умови домовленостей критикували як українські радикали, так і москвофіли. Однак політика «нової ери» тривала недовго, оскільки Польська сторона перешкоджала намаганням вирішити питання про поділ Галичини на українську й польську та домагатися автономних прав. Тож на початку 1894 р. обидві сторони відмовилися від угоди. Зважаючи на наслідки політики «нової ери», поміркуйте, чи був цей політичний курс провальним. Аргументуйте свою думку. Наслідки політики «нової ери» • Відкрито кафедру української історії під назвою кафедра історії Східної Європи, яку очолив Михайло Грушевський.

• Літературне товариство перетворено на Наукове товариство імені Шевченка з постійною державною субсидією.

• Засновано чотирикласні школи з українською мовою викладання при чоловічих семінаріях у Тернополі й Станіславі та жіночій у Львові, паралельні українські класи при Коломийській гімназії, учительську семінарію у Самборі; відокремлено українську гімназію від польської в Перемишлі тощо.

• Українському фонетичному правопису було надано статус офіційного і впроваджено його у шкільні підручники.

• Створено ощадне товариство «Дністер» (1892) для українського населення.

• Почалося чітке розмежування політичних течій у національному русі, що згодом привело до створення політичних партій.

207

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

Під впливом народовців Галичини і творів літератури з Наддніпрянщини серед буковинської інтелігенції почали брати гору українофільські настрої. У краї сформувалася «Буковинська трійця» зачинателів української літератури: Юрій Федькович та брати Сидір і Григорій Воробкевичі.

Юрій Федькович. Фото. 1888

Й. Мукаржовський. Сидір Воробкевич. 1881

Григорій Воробкевич. Фото. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.

У 1884–1885 рр. буковинські народовці очолили «Руську бесіду» та «Руську раду». Також вони заснували товариство «Руський народний дім» і почали видавати українську газету «Буковина». Їхній діяльності сприяло й відкриття в 1875 р. Чернівецького університету, оскільки багато його викладачів прибули з Галичини й поширювали тут національні ідеї. Так, у 1895 р. яскравим представником національного руху й багаторічним лідером буковинських народовців був професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький. Посилення національного гноблення на Закарпатті призвело до утвердження москвофільства: місцева інтелігенція пам’ятала перемогу російських військ над революційними угорськими частинами в 1849 р. і бачила в Росії надійного союзника. Ситуацію ускладнила ще й реорганізація у 1867 р. Австрійської імперії в дуалістичну Австро-Угорську монархію, після якої угорська влада розгорнула широкий наступ на права закарпатських русинів. Протягом короткого часу було ліквідовано всі здобутки русинів 40–60‑х років ХІХ ст. До того ж угорський наступ виявився таким потужним, що на початку ХХ ст. повністю зникла шкільна освіта народною мовою. Відтак наприкінці XIX ст. Закарпаття, за висловом Михайла Драгоманова, стало «пораненим братом» українства.

208

§ 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

3 Радикальний рух у Галичині У середині 1870‑х років у Галичині поряд із москвофілами й народовцями сформувалася течія радикалів — група молоді, яка протистояла обом іншим напрямам українського руху. Їхні нові ідеї підтримали молоді українські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші, які перебували під впливом соціалістичних ідей Михайла Драгоманова і прагнули надати українофільству характеру політичного руху. Радикал — прихильник радикалізму (від лат. Radicis — корінь) — політичний напрям, який прагне рішучих дій, спрямованих на ґрунтовні зміни в суспільному житті та відносинах, відкидаючи будь-які домовленості чи компроміси. Головним завданням радикальної політики було «ознайомлення народних мас із насущними політичними питаннями з метою викликати в народі інтерес до політичних, суспільних і національних ідей». При цьому радикали в переважній більшості вважали національну ідею в Україні за явище другорядне, а національну проблему за таку, яка сама собою розв’яжеться з перемогою соціалістичного ідеалу. Захищаючи ж інтереси селянства, вони підтримували ідею ліквідації залишків кріпацтва, передавання селянам поміщицьких земель та угідь. А серед робітників намагалися пропагувати ідеї соціалізму як ладу, що забезпечить соціальну рівність і справедливість. Як Орест Субтельний характеризує роль Михайла Драгоманова у радикалізації визвольного руху Західної України? «На думку деяких сучасників, навіть найактивнішої діяльності народовців було мало, щоб забезпечити їм конструктивну й прогресивну роль в українському суспільстві. Що ж до русофілів (москвофілів), то їхні переконання були до такої міри безнадійно реакційними, що не витримували ніякої критики. У ряді послань… М. Драгоманов закликає молодь відкинути погляди старшого покоління й розширяти свої інтелектуальні обрії, знайомлячись із кращими здобутками європейської та російської культури й науки, присвятити себе служінню гнобленим масам не лише словом, а й ділом. Його заклик припав до душі невеликій групі західноукраїнської молоді, викресавши іскру того, що можна назвати інтелектуальною революцією. Він наштовхнув членів цієї групи на пошуки третього й соціально більш виправданого шляху обстоювання інтересів українців».

209

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

У 1878 р. письменники Іван Франко та Михайло Павлик на сторінках періодичних видань атакували москвофілів і народовців, розвінчуючи їхні ідейні засади, бездіяльність, терпимість до імперського уряду тощо. Зокрема, Павлик критикував консервативне галицьке духовенство, проголошував слідом за Драгомановим принципи гуманного (не марксистського) соціалізму. Того ж року Франко започаткував видання «Дрібної бібліотеки». Мета цієї бібліотеки полягала насамперед у вихованні серед молоді нової, високоосвіченої інтелігенції, яка б понесла потім передові суспільні думки й наукові досягнення в народ. А Остап Терлецький разом із Сергієм Подолинським видавав у Відні українською мовою популярні брошури-метелики соціалістичного змісту. Усі видання радикалів одне за одним конфісковувала влада. Кожну конфіскацію підтверджувало рішення суду, що було своєрідною рекламою прогресивної журналістики. Тому урядові переслідування не завадили виданням радикалів досягти вагомих результатів у справі залучення молоді до соціалістичної ідеї. У чому полягали ідеї та діяльність радикалів?

Остап Терлецький. Фото. 1880-ті

Михайло Павлик. Фото. 1919

Іван Франко. Фото. 1904

У 1877–1878 pp. проти перших українських соціалістів було влаштовано судовий процес, який завершився незначними покараннями. Це відштовхнуло від радикалів-соціалістів українців старшого покоління, проте посприяло зростанню симпатій серед молодших патріотів. Так, після в’язниці 22-річний Франко, виключений разом із Павликом з університету, став своєрідним символом передової 210

§ 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

журналістики. А Павлик, уникаючи чергового ув’язнення, протягом 1879–1882 рр. перебував у Женеві, потім — у Франції, допомагав Драгоманову та Подолинському готувати збірник «Громада».

4 Утворення політичних партій в Галичині Працюючи з текстом, поміркуйте, чому перші партії виникли в Галичині наприкінці ХІХ ст. У чому полягали їх програмні цілі та відмінності?

Останнє десятиліття XIX ст. стало переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням у цей час у Галичині українських політичних партій національна ідея вийшла за межі суто інтелігентського середовища і проникла вглиб суспільства. Це створило умови для формування масового національного руху з яскравим політичним забарвленням. Тож Галичина попри власні важкі умови національного й економічного існування стала центром українського руху, зокрема по відношенню до східноукраїнських земель. Першою українською політичною партією у Львові стала створена в жовтні 1890 р. Русько-українська радикальна партія (РУРП), яка різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу. Своєю опорою в суспільстві вона вважала селянство, яке в Галичині на 80 % було мало- або й зовсім безземельним. Визнаним лідером РУРП був Іван Франко. Які ідеї та факти біографії Івана Франка справили на вас найбільше враження? cutt.ly/9TLYd7d

Від самого початку в середовищі РУРП існували ідейні протиріччя між старими й молодими радикалами з приводу характеру партії. Одні, як-от Франко, Павлик і Терлецький, були прихильниками федералізації Російської та Австро-Угорської імперій і фактично заперечували потребу творення самостійної української держави. На противагу таким ідеям В’ячеслав Будзиновський, Юліан Бачинський, Семен Вітик, Микола Ганкевич агітували боротися за створення власної національної держави, але найперше домогтися поділу Галичини на українську та польську частини. Так, у 1895 р. Юліан Бачинський видав свою працю під назвою «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), де обґрунтував, що політична самостійність 211

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

України є умовою її економічного та культурного розвитку, як і умовою можливості її існування взагалі. Тим самим, за словами автора, ідея політичної самостійності України вперше була поставлена «ясно і умотивовано». У цьому ж році ідею самостійності України врешті було внесено до програми партії. Які завдання ставила Русько-українська радикальна партія? Як можна було їх здійснити? «Ми, русько-українські радикали, виступаємо отсе як нова партія під назвою Русько-українська радикальна партія з ось якою програмою: А. Програма максимальна 1. У справах суспільно-економічних змагаємо до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. ч. хочемо колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних.

2. У справах політичних хочемо повної волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумління, забезпечення кожній одиниці, без ріжниці пола, якнайповнішого впливу на рішення всіх питань політичного життя; автономії громад, повітів, крайів, у справах, котрі тілько їх дотикають; уділення каждому народови можности якнайповнішого розвою культурного.

3. У справах культурних стоїмо на ґрунті позитивної науки, за раціоналізмом у справах віри і реалізмом в штуці, і домагаємося, щоби всі здобутки культури і науки сталися власністю всего народа». У 1895 р. програму було доповнено таким пунктом: «Здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише при повній політичній самостійності руськоукраїнського народу». cutt.ly/pTLYW5Z Які факти свідчать про відданість Юліана Бачинського інтересам національного відродження України?

Юліан Бачинський. Фото. Поч. ХХ ст.

212

Успіхом молодих радикалів було також уведення до програми вимоги «піднесення національної свідомості і солідарності в масах всього українського народу Австро-Угорщини і Росії через літературу, збори, з’їзди, товариства, маніфестації, печать, відчити і т. ін.». Тим самим було проголошено ідею соборності українських земель. Однак у 1899 р. відбувся ідейний розкол РУРП. Частина учасників зберегли її як окрему селянську партію, у той час як інші створювали власні.

§ 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

У 1899 p. у Львові внаслідок злиття двох важливих політичних течій — учасників національно-радикального крила РУРП і народовців утворилася Українська національно-демократична партія (УНДП). Базуючись на національній платформі, вона об’єднала різні верстви українського суспільства і стала першою реальною силою, що змогла протистояти польському націоналістичному тиску в Галичині. Серед провідних діячів партії були Юліан Романчук, Кость Левицький, Михайло Грушевський, Василь Нагірний та Iван Франко. Склавши програму, що мала примирити і радикалів, і русофілів, націонал-демократи проголосили своєю головною метою національну соборність і незалежність України. Які завдання ставила перед собою Українська націонал-демократична партія? Чим вони відрізнялися від завдань РУРП? «Будемо підтримувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютної Російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей… Змагати, щоб серед угорських українців викликати подібний національний рух, який є між галицькими й буковинськими українцями, щоб загріти їх до вживання, плекання рідної мови, до боротьби проти денаціоналізації та до культурної, економічної й політичної праці в користь українського народу Закарпаття… Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об’єдналися в одну новочасну, культурну державу».

УНДП наголошувала на необхідності проведення глибокої політичної та економічної організації українського суспільства. Водночас вона продовжувала активно впливати на культурно-освітнє життя Галичини. Вимоги реформи австрійської системи шкільництва й утворення українського університету протягом усього часу існування УНДП були найбільш актуальними напрямами її практичної діяльності. У 1899 р. окремі радикали, які вийшли з РУРП, заснували Укра­ їнську соціал-демократичну партію (УСДП), яка прийняла програму соціал-демократів Австрії. УСДП також стояла на позиціях незалежності й соборності України, що було зазначено в програмі: «Щоби міжнародна єдність пролетаріату розвинулася вповні, треба аби кожний народ був паном у своїй хаті. Наша ціль є вільна держава українського люду — Українська Республіка». Партія захищала інтереси найманих робітників, але значного впливу на суспільно-політичне життя не мала.

213

Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

5 Українське представництво в парламенті Австрії та сеймі Галичини У 1860 р. австрійський імператор змушений був скликати парламент у Відні, а кожна провінція отримала власний крайовий сейм. Парламентська діяльність виборних представників західних українців зосереджувалась у трьох інституціях — загальнодержавному парламенті у Відні та крайових Галицькому та Буковинському сеймах. У Галичині за підтримки Відня провідну роль у суспільно-політичному житті посіли поляки, тому вони зуміли відтіснити українців на другорядні ролі. У палаті ж депутатів Віденського парламенту українці в кращі роки мали щонайбільше 25 % місць, закріплених за Галичиною. А, наприклад, у 1897 р. українці, які становили в імперії 13,2 % населення, мали в парламенті всього 3 із 353 депутатів-послів. Розширенню представництва українців перешкоджала система виборів, що надавала перевагу польським шляхтичам. Так, великі землевласники мали за законом близько 30 % мандатів. А українців серед них були одиниці. Тож якщо для одного депутата від поміщиків було достатньо 52 голоси, то за одного депутата від селян мали проголосувати аж 8764 виборці. Вагому роль у результатах виборів у Галичині відігравали і зло­ вживання польської адміністрації. Тому досить часто вибори перетворювалися на справжні драми: з купуванням голосів, перехопленнями виборців на дорогах, бійками, погрозами, арештами. За уривками зі статті часопису «Діло» про організацію виборів у Галичині та спогадів Євгена Олесницького, який програв вибори 1895 р. через правопорушення, зробіть висновок, чому представництво українців у парламенті було таким малим. «Котра тільки громада була непевна… там переводять на час виборів штрафи, пугають різними переслідуваннями, екзекуціями, погрожують, що люди не дістануть позички з каси повітової, а довжники будуть мусити відразу цілу позичку платити, священників переполохано конкуренцією, мужиків… пашпортами на худобу і старими податками, а весь народ покликом до бунту… Дізнавшись, що селяни не можуть довідатись від війта, коли мають відбутися вибори, зібрались уже раненько в числі 100 людей та порозставляли варту на всіх дорогах, писар… полишає далеко за селом свою фіру і таки пішки манівцями перекрадаєсь бічною брамою до двірської шопи, вписує по дорозі лісти голосуючих, котрих наперед замовив, спроваджує завулками війта і за кілька мінут проводить вибори, поки ще люди не схаменулися» (зі статті часопису «Діло»). «…того почування, що його я тоді зазнав, не в силі я представити. Я не розумів досі тої гіркої розпуки, тої скаженої злості, яка мене тоді опанувала на цей

214

§ 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст.

вид безконечної неправди, безправства, нечуваного насильства, яке в моїх очах тут довершили на моїм народі… Я бачив, як старі сиві селяни плакали як діти, як били головами в мур. І це піднімало мою злість і розпуку, викликувало в мене докори проти нас самих, що в такій хвилині вміємо лиш плакати» (зі спогадів Євгена Олесницького, який програв вибори 1895 р. через правопорушення).

Через такі дії частина виборців взагалі не потрапляла на голосування. Важливою причиною цієї ситуації була неготовність українських виборців відстоювати власну позицію на основі закону. Однак навіть за таких умов українські посли в парламенті намагалися своїми виступами й петиціями відстоювати інтереси українців. Рішення крайових сеймів відкривали можливості для розвитку національних культур, упорядкування соціально-економічних відносин та системи місцевого самоврядування, узгодження інтересів різних суспільних груп. Однак і тут представництво українців було замалим. Хоча вони й становили половину населення Галичини, від 1861 р. і до розпаду Австрійської імперії на долю українців за законом припадало не більше третини депутатів (50 осіб). А цього було недостатньо, щоб захищати інтереси українства. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/8TLcHgt

Перевірте себе.

cutt.ly/TTLvomp Засідання Галицького крайового сейму. Львів. Фото. Поч. ХХ ст.

Домашнє завдання 1 Назвіть етапи розгортання українського національного руху в Західній Україні й обґрунтуйте свою думку.

2 Галичину другої половини ХІХ ст. називають українським П’ємонтом. Чи згодні ви з цією думкою? Чому?

3 Підготуйте історичний портрет чи колаж про діяльність одного з діячів національного відродження.

215

РОЗДІЛ 6

Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації § 20. О собливості соціально-економічного розвитку 1 Індустріальна модернізація. Монополізація Працюючи з текстом, подумайте, як проявились індустріальна модернізація та монополізація в Україні.

На початок XX ст. на Наддніпрянщині завдяки індустріалізації сформувалася нова структура економіки. Так, зважаючи на поклади в цьому регіоні корисних копалин, почала розвиватися кам’яновугіль­ на й металургійна промисловість. До того ж бажання модернізувати війська стимулювало російську владу максимально розвивати саме ці галузі. Поступово Донбас став «всеросійською кочегаркою», а разом із Середнім Придніпров’ям — основною металургійною базою імперії. Хоча Донбас, Харків і Катеринослав перетворилися в індустріальні центри загальноімперського значення, на українських землях використовували лише невелику частину місцевої продукції. Як позначалася на життєвому рівні населення України наведена в таблиці структура промислового виробництва?

Структура промислового виробництва України 1912 р. Галузь виробництва

Валова продукція (%)

Гірнича, гірничозаводська, металургійна, видобування й оброблення мінералів

45,9

Харчова промисловість

36,2

Оброблення металів і виробництво машин

10,4

Хімічна промисловість

1,8

Текстильна промисловість

1,5

Інші галузі

4,2

216

§ 20. Особливості соціально-економічного розвитку

Центральні ж та північні райони підросійської України мали сприятливі умови для вирощування цукрового буряку, тому саме ці регіони імперії стали центром цукроваріння. Інші важливі галузі промислового виробництва, зорієнтовані на задоволення повсякденних потреб населення, зокрема текстильна, взуттєва, а також машинобудівна, в Україні були представлені слабко. Необхідну продукцію ввозили з Росії чи з-за кордону. Виняток становило виробництво сільськогосподарських машин і реманенту, яке розвивалося в південних губерніях України. Приплив іноземного і вітчизняного капіталу сприяв індустріальній модернізації промисловості, але технічне переоснащення гальмувалося великими резервами дешевої робочої сили. Спираючись на текст та ілюстрації, визначте особливості розвитку промисловості України на початку ХХ ст.

Ливарний цех заводу братів Классенів. Олександрівськ. Фото. 1912

Юзівський металургійний завод. Фото.

1912

Копальня № 4 у Юзівці. Фото. 1911

Рафінадний завод. Тростянець. Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

217

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Світова криза 1900–1903 рр. зумовила поглинання слабших підприємств сильнішими, зменшення чисельності дрібних фабрик і заводів. Це явище було характерним для всіх країн світу й одержало назву «концентрація виробництва». Великі підприємства зазвичай не належали одній особі, а були акціонерними товариствами. У таких об’єднаннях капітал розподіляли на паї (акції). Власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства й отримували частку прибутку відповідно до свого паю. Посилення концентрації промисловості сприяло виникненню мо­ нопольних компаній — великих підприємств, фірм або об’єднань (спілок), що контролювали значну частину виробництва та збуту певного виду продукції. Можливість суттєво впливати на ринкові ціни й обсяги пропозиції товарів забезпечувала таким компаніям надвисокі прибутки. Монополія — підприємство або об’єднання підприємств чи господарське товариство, що виробляє значну кількість продукції певного виду, завдяки чому посідає домінуювальне становище на ринку й за рахунок встановлення більш високих цін отримує надвисокі прибутки. Монополізація економіки — збільшення кількості монополій в економіці країни. Процес монополізації активізувався на початку XX ст., коли виникли синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Продвугілля» (1902) тощо. Це була така форма монопольного об’єднання підприємств однієї галузі промисловості, учасники якої окремо зберігали власність на засоби виробництва, але були спільними власниками виготовленого продукту. Монополії також неоднозначно впливали на розвиток виробництва й рівень життя населення. З одного боку, вони пом’якшували наслідки промислові кризи, а з іншого — їх власники, щоб підвищити ціни на свою продукцію, часто штучно підтримували дефіцит на власні товари та перешкоджали технічному прогресу, заощаджуючи на модернізації монополізованих галузей виробництва та експлуатували робітників. Які галузі промисловості розвивалися на західноукраїнських землях у ХІХ ст.? За текстом підручника визначте, які зміни відбулися на початку ХХ ст.

218

§ 20. Особливості соціально-економічного розвитку

На початок ХХ ст. основними рисами промислового розвитку в Західній Україні були штучні гальмівні процеси з боку метрополії. Економіка краю і надалі працювала на забезпечення її розвинутих промислових центрів дешевою сировиною. Промисловий спосіб виробництва тут було запроваджено у лісопильній, нафто- та озокеритодобувній, соледобувній, паперовій, тютюновій, цегельній й металообробній галузях. Усе це стало можливим завдяки тому, що місцева адміністрація розширила кредитування фабричнозаводської промисловості та звільнила її від податків. Відтак на початок ХХ ст. на західноукраїнських землях діяло кілька сотень промислових підприємств, які загалом нараховували майже 50 тис. робітників. Однак австро-угорська влада не заохочувала перероблення нафти на місцях, тому розвивалася в основному нафтодобувна галузь, у якій відбулися значні зміни. Так, було закрито невеликі криниці та ями, натомість почали бурити свердловини глибиною понад 1 тис. метрів. Значно зросла в галузі потужність парових двигунів і двигунів внутрішнього згоряння. Тут у 1912 р. використовували значно більше парових двигунів і двигунів внутрішнього згоряння, ніж у всіх інших галузях промисловості в цілому. Тож видобуток нафти швидко зростав: у 1900 p. це було 325 тис. тонн, а в 1909 p. — понад 2050 тис. тонн. Найбільше нафти добували в районах Борислава та Дрогобича. Друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна про­ мисловість. Працювало близько 100 лісопильних заводів, які щороку експортували 80–85 тис. вагонів лісоматеріалів. На галицьких лісопильнях також постійно зростала потужність парових двигунів. Проте темпи зростання самої деревообробної промисловості, насамперед меблевого виробництва, були дуже повільними. Важкої промисловості в краї майже не існувало. На Закарпатті — у Довгому, Кобилецькій Поляні та Фридешові — діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун: чавунні плити, грубки, дрібний сільськогосподарський інвентар, колеса для потягів, невеликі металеві речі — сокири, лопати тощо. А от машинобудування було розвинено слабко.

2 Регіональна спеціалізація промисловості й сільського господарства Які труднощі зберігалися в розвитку сільського господарства України наприкінці ХІХ ст.?

219

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

На початку ХХ ст. на українських землях селяни становили 84 % населення і, відповідно, саме вони виробляли значну частину продукції. Але техніка землеробства залишалася відсталою, переважала ручна праця, продуктивність була низькою, доходи більшості селян — незначними. Надбання модернізації — нові знаряддя праці, технології, освіта, книжки та газети — дуже повільно проникали в село. Абсолютна більшість сільських жителів була неписьменною. На початку ХХ ст. селянське господарство все ще залишалося значною мірою натуральним. Як ілюстрація характеризує добробут селянства?

Селянська сім’я обідає біля хати. Київщина. Фото. 1906

Ознакою модернізації сільськогосподарського виробництва була спеціалізація окремих районів, яка посилилася на початку ХХ ст. Цьому сприяло будівництво залізниць, що полегшило вивіз продукції землеробства на внутрішній та зовнішній ринки. А розвиток транспорту зумовив збільшення посівних площ за рахунок розорювання земель, що раніше не використовували в рільництві. Так само, як і раніше, швидше за інші регіони розвивалася степова Україна. Окрім зерна на продаж, вирощували технічні культури — соняшник та льон. Саме тут, переважно в поміщицьких господарствах, застосовували сільськогосподарські машини.

220

§ 20. Особливості соціально-економічного розвитку

Спираючись на текст та ілюстрації, визначте особливості розвитку сільського господарства України на початку ХХ ст.

Паровий млин у Білій Церкві. Фото. Поч. ХХ ст.

Парова молотарка заводу братів Классенів. Поч. ХХ ст.

На Правобережжі (частково й на Лівобережжі) зросли площі вирощування технічних культур: цукрових буряків, картоплі. Полтавська й Чернігівська губернії спеціалізувалися на вирощуванні тютюну, що становив половину цієї продукції в Російській імперії. На західноукраїнських землях у сільському господарстві були зайняті 94 % населення. Більша частина орної землі, лісів і пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, Римо-католицькій та Грекокатолицькій церквам. Поміщики тримали у своїх руках понад 40 % усіх земель. Водночас у сільському господарстві було зайнято майже все українське населення Галичини, Буковини та Закарпаття. Значна частина поміщиків не змогла перелаштуватися на нові засади господарювання. Відтак заборгованість галицьких поміщицьких господарств була втричі вищою, ніж селянських. Із часом великі землевласники почали втрачати свої позиції, їхні земельні володіння стали переходити у власність компаній, банків, багатих селян. Тисячі панських фільварків орендували представники торговельного та лихварського капіталу. Селяни шукали додаткові джерела прибутку, однак, найнявшись батраками до поміщиків, вони могли розраховувати лише на найнижчий заробіток в імперії. Заборгувавши банкам або місцевим лихварям, вони ризикували потрапити у фінансову кабалу через високі відсоткові ставки — аж 150–250 % річних. Якщо селянин не сплачував боргів, його землю продавали з молотка.

221

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Як письменниця Ольга Кобилянська описувала зубожіння селян? «Мені припала задача заявити одному убогому мужикові, вітцеві чотирьох малих дітей, що його господарство може ліцитуватися (бути виставленим на продаж з аукціону). На тім його малім господарстві тяжів уже віддавна в рустикальнім (селянському) банку довг його родичів… Всі в селі знали, що він не збере потрібної суми, котра, збільшена процентами, перевищала далеко його дрібне майно, і тому (мені уста дрижали, коли я представив йому стан речей) мусило господарство ліцитуватися…»

3 Кооперативний рух Важливим чинником модернізації сільського господарства стала діяльність кооперативів, які допомагали вирішувати нагальні проблеми. Недостатньо було щось виростити. Необхідно було ще й вигідно продати урожай, аби мати достатньо коштів на життя і розвиток господарства. У чому історик Ігор Фаренія вбачає причини поширення кооперативного руху? «Економічна ситуація на рубежі ХІХ–ХХ ст. мала об’єктивну основу для поширення всіх галузей селянської кооперації: лихварство мотивувало необхідність організації кооперативного кредиту, масове користування промтоварами — споживчих товариств, діяльність скупників-спекулянтів — налагодження кооперативного збуту, малоземелля — виникнення сільськогосподарських артілей. Тому поряд з іншими провідними тенденціями аграрного розвитку кооперативний рух на початку ХХ ст. став невід’ємною частиною селянського господарювання».

Контрактовий ярмарок у Києві. Фото. Кін. ХІХ ст.

222

§ 20. Особливості соціально-економічного розвитку

У 1901 р. було створено перший на українських землях Союз кредитних кооперативів у м. Бердянськ, а у 1903 р. — у Мелітополі. Ці кооперативні союзи надавали практичну допомогу низовим, об’єднаним у них кооперативам. У 1907 р. кредитні кооперативи Київської, Волинської та Подільської губерній об’єдналися в Союз ПівденноЗахідного краю, що став організаційно-фінансовим осередком не тільки Київщини, а й усієї Наддніпрянщини. Роль кооперативів була і справді значною. Та фінансова допомога, яку вони надавали, дала змогу селянам вистояти в боротьбі за землю. Станом на 1 січня 1914 р. в Україні уже діяло понад 2000 кредитних і близько 1000 ощадно-позикових товариств. Вони об’єднували понад 1,7 млн членів, мали основного капіталу майже 20 млн рублів. А от на західноукраїнських землях кооперативний рух розвивався активніше. Ще в 1883 р. Василь Нагірний та Аполлон Ничай, яких називають батьками кооперативної справи в Західній Україні, створили у Львові перший кооператив. А в 1894 р. Теофіл Кормош заснував перший український кооперативний банк «Віра», який був успішним суперником лихварів та орендарів. Уже тоді на практиці почало реалізовуватися гасло «Свій до свого по своє». Зростання кооперативів привело до організації в 1904 р. Центральної асоціації українських кооперативів, що мала близько 550 філій та 180 тис. членів. У Галичині влада не протидіяла кооперативному руху. Відтак напередодні Першої світової війни тут діяло вже близько 1,3 тис. кооперативів, більшість із яких була об’єднана в союзи. Загалом кооперативний рух сприяв не тільки економічному піднесенню нації, а й її політичному зростанню. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/2TLcZWG

Домашнє завдання 1 Порівняйте економічний розвиток Наддніпрянщини та західно­ українських земель на початку ХХ ст.: визначте спільні та відмінні риси.

2 Яким був загальний рівень економічного розвитку краю на початку ХХ ст.? Охарактеризуйте його одним або двома словами та поясніть свою назву в короткому (не більше 300 слів) есе.

223

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

§ 21. П олітизація та радикалізація українського національного руху 1 Створення і діяльність політичних партій, культурно-освітніх і військово-спортивних організацій На початку ХХ ст. разом із загальною політизацією суспільства через загострення економічної кризи посилився український визвольний рух. Інтелігенція розгорнула масову кампанію щодо скасування Валуєвського циркуляру й Емського указу, якими українців було позбавлено права на власний культурний розвиток. Створена наприкінці ХІХ ст. в Києві за ініціативи Володимира Антоновича й Олександра Кониського Загальна українська безпартійна організація (ЗУБО) на початку ХХ ст. складалася з понад 20 автономних громад. Вона спрямовувала зусилля на пропаганду серед громадськості ідей українського національнокультурного відродження, видання й розповсюдження українського друкованого слова, що створювало основу майбутнім українським політичним організаціям. Оскільки заборони царського уряду в царині української культури залишалися, то, хотіли того чи ні керівники ЗУБО, її діяльність політизувалася. Яскравим прикладом перетворення культурної акції на політичну демонстрацію стали урочистості з приводу відкриття в Полтаві пам’ятника Івану Котляревському. Обурені забороною губернатора проголошувати вітальні промови українською мовою, українські діячі демонстративно залишили зал міського театру, що викликало величезний резонанс у країні. Які політичні партії виникли на території України? Які вимоги вони висували? На які верстви населення спиралися? Які течії можна визначити в тогочасному політичному житті України?

Політична партія (від лат. рars (parties) — частина, група) — політична організація, що виражає інтереси певної соціальної групи (або груп), об’єднує найбільш активних її представників і прагне до досягнення певних цілей та ідеалів. Заборона легальної політичної діяльності аж ніяк не зменшувала рівень політизації суспільства. Так, із кінця XIX ст. в Росії почали виникати нелегальні політичні партії — національні та загальноросійські.

224

§ 21. Політизація та радикалізація українського національного руху

Як характеризує політизацию історик та політолог Іван ЛисякРудницький? «Існує історична закономірність, стверджена досвідом, що, згідно з нею, в країнах, які не мають свободи, ми зустрічаємо тенденцію до «ідеологізації» політики і рівночасно до політичної культури й духовного життя. Де громадські прямування не можуть виявлятися в легальній, практичній діяльності, там вони звертаються в царину теоретичних програм й ідеологій. У цих умовах творці та носії культурних вартостей вирощують у собі сильне почуття свого громадянського покликання».

У 1900 р. радикально налаштована українофільська студентська молодь на зборах студентських громад у Харкові створила Револю­ ційну українську партію (РУП). Організаційною основою її були Вільні громади — регіональні осередки в Харкові, Полтаві, Києві, Чернігові, Одесі, північні комітети в Петербурзі та Москві. На цій основі було створено мережу місцевих організацій, що діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах та інших містах України. Діяльністю РУП керували центральний комітет у Києві та закордонний комітет у Львові. Партія нелегально видавала газети «Гасло», «Праця», «Добра новина», «Селянин», вела агітаційно-пропагандистську роботу в масах, переважно серед інтелігенції та селян. Програму нової партії доручили скласти адвокату Миколі Міхновському. Того ж року програмну брошуру під назвою «Самостійна Україна» було видано в Західній Україні й нелегально переправлено до Наддніпрянщини. Міхновський характеризував становище українського народу як «зрабованої [від слова «раб»] нації» та робив простий і переконливий висновок: «Державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність — національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин». Далі він піддав жорстокій, нищівній критиці українофільство, а себе та своїх однодумців зарахував до третього покоління української інтелігенції. Саме ця генерація українців, на переконання Міхновського, має стати на чолі визвольної боротьби українського народу. Які факти біографії Миколи Міхновського здаються вам важливими для характеристики його діяльності?

cutt.ly/pTLY8Jx

Микола Міхновський. Фото. Поч. ХХ ст.

225

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Однак брошура «Самостійна Україна» не стала програмою РУП, оскільки самостійницька ідея не знайшла загальної підтримки. У грудні 1902 р. в Києві було організовано І з’їзд РУП. Тоді ж відбувся і перший її розкол: через ідейні протиріччя група Миколи Міхновського вийшла з партії. У 1904–1905 рр. РУП знову розкололася і частина її членів під керівництвом Маркіяна Меленевського утворила соціал-демократичну «Спілку», яка пішла неправильним у принципі шляхом, влившись до Російської соціал-демократичної робітничої партії. На початку ХХ ст. значну роботу з виховання молоді в національному дусі проводили українські патріотичні організації. Наприклад, у Львові діяло підпільне товариство «Молода Україна». До нього входили студенти закладів вищої освіти Австро-Угорської імперії та учні старших класів гімназій Галичини і Буковини. Друкованим органом організації був однойменний журнал «Молода Україна», де, зокрема, розкривали цілі й завдання товариства. Як би ви оцінили програму «Молодої України»? Чи підтримали б її, адже її авторами були ваші ровесники? Чому? «Товариші і Товаришки! Символом сих ідеалів, стягом… є для нас одно велике слово: Україна. … готові ми до всякої посвяти та до найтяжчої боротьби, бо ціль наша взнесла і висока, бо ідея наша свята і непорочна. Наша національна ідея… се питання політичної независимости нашого народу, повної соціальної справедливості… Під сей бойовий стяг кличе грімким голосом вічевого дзвона "Молода Україна" всю українську молодіж… а свобідну і независиму Україну».

Інша частина РУП на чолі з Миколою Поршем, Симоном Петлюрою й Володимиром Винниченком, трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Вони розглядали здобуття автономії України у складі Російської імперії як перший крок на шляху до повної самостійності України. Також декларували громадянські права, права нації на самовизначення, широке місцеве самоврядування, знищення класових і станових привілеїв, рівність мов у школах, судах та урядових установах, заміну армії народною міліцією. Так РУП, а потім її спадкоємиця УСДРП вперше вивели український рух на шлях політичної боротьби, завершивши остаточно культурницький етап визвольного руху. А Микола Міхновський, вийшовши з РУП, зібрав довкола себе групу націонал-революціонерів, яка утворила в 1902 р. Українську 226

§ 21. Політизація та радикалізація українського національного руху

народну партію (УНП). УНП відкрила своє видавництво й випустила у Львові та Чернівцях низку агітаційно-пропагандистських матеріалів, зокрема книгу «Справа української інтелігенції в програмі Української народної партії». Програма УНП визнавала «соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інші народи, знищити визиск, безправ’я, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні». Рушійні сили національно-визвольного руху УНП бачила насамперед у робітниках і селянах, яких і збиралась об’єднати для «боротьби з пануючими, гноблячими і визискуючими». Тому в її програмі так багато місця було відведено робітничому й селянському питанням. Головною метою УНП було досягнення незалежності України шляхом розгортання страйків і збройних повстань. Членами партії в основному були представники інтелігенції, студенти, дрібні землевласники. Однак УНП не отримала широкої підтримки, оскільки націоналістичні гасла не знаходили широкого співчуття та розуміння серед українського загалу. На початку століття активізували свою діяльність і представники ліберально-демократичної течії, які в 1904 р. на базі ЗУБО створили Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами стали Сергій Єфремов та Борис Грінченко. Які вимоги — економічні чи політичні — домінують у зверненні «Від Української демократичної партії»? Як пропонувала УДП розв’язати національне питання? «Головні принципи нашої партії такі: 1. Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального безпосереднього, рівного, пропорційного і тайного голосування.

2. Свобода особи, слова, віри… зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів.

3. Заведення народної мови в школах, судах, адміністрації і у всіх громадських інституціях.

4. В имагаємо для території, заселеної українським народом, автономії.

5. Щодо економічних питань…: а) 8-годинний робочий день; б) державну пенсію всім робітникам, що дожили до 60 років; в) прогресивно-доходовий податок.

6. Визначаємо, що орудувати землею можуть тільки ті, що її обробляють… За народами, які живуть на території України… ми визначаємо рівне право з українцями на задоволення їх національних, культурних, політичних та економічних потреб».

227

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Наприкінці 1904 р. з УДП вийшла група членів на чолі з Грінченком, Єфремовим та Левицьким, які заснували Українську радикальну партію. Її учасники були прихильними до ідей соціалізму, віддавали перевагу легальним формам боротьби, але не заперечували ймовірності й застосування інших методів впливу на уряд. Однак її самостійне існування тривало недовго. Наприкінці 1905 р. вона об’єдналася з демократами в Українську радикально-демократичну партію (УРДП). На Наддніпрянщині діяли й загальноросійські, зокрема Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) та Партія соціалістівреволюціонерів (есерів). Ці організації агітували за «інтернаціональне» згуртування людей праці в боротьбі проти царату та буржуазії. Певний вплив на населення в Наддніпрянській Україні мали й організації анархістів, і партії національного типу — Загального єврейського робітничого союзу (БУНД). Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на теренах Західної України почали виникати й молодіжні організації військово-спортивного руху. Перше таке товариство під назвою «Сокіл» було засновано в с. Купчинці на Тернопільщині в 1891 р., а в 1894 р. за ініціативи інженера Василя Нагірного воно постало й у Львові. Діяльність товариства сприяла фізичному вихованню населення краю та формуванню в українців почуття національної єдності. «Соколи» приділяли увагу насамперед гімнастиці та протипожежній безпеці. Проте в сільській місцевості, де сокільський рух активно поширився, до цих видів діяльності додали фехтування, туризм і велоспорт. Окрім фізичного виховання, «Соколи» значну увагу приділяли культурно-освітній роботі: створенню хорів, драматичних гуртків, духових оркестрів, бібліотек тощо. Великі заслуги в розбудові «Сокола» мав педагог Іван Боберський, який очолював товариство в 1910–1914 рр. За цей час воно поширило діяльність на всю Галичину.

Іван Боберський. Фото.

1912

228

Прочитайте довідку про Івана Боберського. Визнач­ те кілька фактів, які, на вашу думку, найбільш важливі для цієї людини. cutt.ly/dTLUsEa

§ 21. Політизація та радикалізація українського національного руху

Перше товариство «Січ» створив адвокат Кирило Трильовський у с. Завалля на Станіславщині в травні 1900 р. Його завданням було фізичне виховання молоді й відновлення серед неї лицарського духу Запорозької Січі. Ця ідея набула популярності, й у 10‑х роках ХХ ст. в «Січах» налічувалося кілька десятків тисяч молодих українців. Усі організації об’єднувалися в Головному січовому комітеті, який у 1912 р. перейменовано на Український січовий союз. ДіяльКирило Трильовський. ність «Січей» була ще далекою від військоФото. 1910-ті вого руху; це, швидше, було лише прагнення до вияву організованості, національного усвідомлення та плекання духовних і фізичних цінностей. «Січі» своєю назвою, назвами своїх старшин (отаман, осавул, кошовий, хорунжий), козацькими піснями, звичаями та символікою мостили шлях ідеї відродження українського війська. Об’єднуючи здебільшого молодь, українські «Соколи» й особливо «Січі» захоплювали її козацьким романтизмом, а масові гімнастичні вправи й муштра на зразок військової, величні маніфестації, походи та паради, виховання почуття суспільного обов’язку створювали сприятливу атмосферу для зародження військового руху. Висловте власне ставлення до діяльності Кирила Трильовського. cutt.ly/PTLUb6E Прокоментуйте зображення. Що змінилось у су­ спільному русі Галичини в порівнянні з другою половиною ХІХ ст.?

Члени товариства «Січ». Старий Косів. Фото. 1900

Масові гімнастичні вправи товариства «Сокіл». Львів. 1903

229

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Саме в середовищі передової частини молоді, яка пройшла духовний та фізичний гарт у «Січах» і «Соколах», зародилася думка про створення організацій, завданням яких було б військове виховання та навчання молоді як необхідної передумови для створення власного війська. Найбільший вплив серед них мав гурток «Пласт», що виник при філії української Академічної гімназії у Львові в 1911 р. з ідейно підготовленого гуртка учнів середніх шкіл і кількох студентів університету. Його засновниками були студенти Іван Чмола та Петро Франко. Особливістю діяльності «Пласту», на відміну від інших товариств, було те, що він орієнтувався на фізичний розвиток дітей дошкільного й шкільного віку в позаурочний час. Перед Першою світовою війною в Галичині нараховувалося 34 пластові гуртки, що об’єднували 1700 осіб, які займалися військовим вишколом. Пластові організації функціонували незалежно одна від одної, були різні за характером, напрямом роботи та віковим цензом. Це була фактично перша в історії новітнього українського руху спроба власними заходами почати творення збройних сил як засобу боротьби за державну самостійність.

2 Проблеми консолідації української нації Які були етапи становлення української нації? У чому їх відмінність? Чому цей процес залишився незавершеним?

У другій половині ХІХ ст. після ліквідації феодально-кріпосних відносин на всій території України значно посилився і прискорився процес становлення та консолідації української нації на етнічній основі. Консолідація української нації — усвідомлення великою спільністю людей необхідності створення власної національної держави на основі єдності території проживання, формування та поширення єдиної літературної мови, культури, зміцнення економічних зв’язків, що відбуваються під впливом модернізації. Він значно прискорився внаслідок революції 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях та реформ 1860–1870 рр. на решті території України. У середині XIX ст. об’єктивно сформована на базі давніх 230

§ 21. Політизація та радикалізація українського національного руху

великих історико-географічних регіонів Наддніпрянська Україна становила ту компактну територіальну цілісність, яка стала першоосновою нації. Як свій історичний, політичний і культурний центр цю територію розглядало й відокремлене від неї державним кордоном українське населення Західної України. Які чинники сприяли, а які перешкоджали формуванню української нації у другій половині ХІХ ст.? Проаналізуйте таблицю і додайте ті чинники, яких, на вашу думку, не вистачає серед позитивних чи негативних. Основні чинники формування української нації у другій половині XIX ст. Наявність

території споконвічного проживання українців та історичного центру — Наддніпрянської України. Формування

капіталістичної про­ мисловості — основи економічного життя української нації. Зростання

чисельності населення України на всій території'. Зростання

впливу української інтелі­ генції у становленні української нації. Формування

української загальнона­ ціональної літературної мови, попу­ ляризація історії, усної творчості та звичаїв. Зростання

національної самосвідо­ мості. Поширення

ідеї соборності України

Перешкоди на шляху до формування української нації Відсутність

власної держав­ ності. Поділ

території України між двома державами — Росій­ ською та Австро-Угорською імперіями. Економічне,

соціальне й на­ ціональне гноблення укра­ їнського народу з боку цих держав. Антиукраїнська

культурноосвітня політика з боку російського та австрійського урядів. Національна

ідея ще не охо­ пила всі верстви українсько­ го населення



Етнічний склад різних регіонів був неоднаковим, що пояснювала специфіка їх існування. За таких умов лідери національного руху, що охопив усі верстви українського суспільства, почали усвідомлювати, що українську модерну націю мають творити не лише етнічні українці, а й національні меншини, що мешкають в Україні. Відтак поступово на перший план виходили завдання консолідації нації політичної. Проте на рубежі XIX–ХХ ст. тісного взаємозв’язку між процесами розвитку економіки, культури й мови та консолідації нації 231

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

не склалося. Політика правлячих кіл обох імперій об’єктивно призводила до денаціоналізації українського населення. Перешкодою в розвитку національної свідомості був і недостатній рівень освіченості населення. Нарешті сама наявність російсько-австрійськоугорського кордону ускладнювала економічні, суспільно-політичні та культурні зв’язки між західними й східноукраїнськими землями. Це створювало значний негативний вплив на процес становлення й консолідації української модерної нації, який міг би бути завершений лише за умови возз’єднання українських земель у єдиній державі. Виконайте онлайн-вправи.

cutt.ly/DTLcVdS

Домашнє завдання

cutt.ly/MTLcNzR

1 Доведіть, що політичний рух в Україні був важливим кроком вперед порівняно з культурницьким етапом.

2 Визначте основні наслідки роботи українських військово-спортивних організацій.

3 Прочитайте висловлювання Івана Франка: «Ми мусимо навчитися бути українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів». Поміркуйте, хто з політиків Наддніпрянщини поділяв його думки.

§ 22. Посилення політичної напруженості 1 Події російської революції 1905–1907 рр. в Україні Наростання економічних, соціальних і політичних протиріч на початку ХХ ст. завершилося в Російській імперії буржуазно-демократичною революцією 1905–1907 рр. Не залишився осторонь цих подій і український народ. Разом із загальноросійськими революційними вимогами (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів, повалення самодержавства, встановлення демократичних 232

§ 22. Посилення політичної напруженості

свобод і 8-годинного робочого дня для промислових робітників) на підросійській Україні висували і власні вимоги — досягнення політичної й культурно-національної автономії українських земель. Так, у січні 1905 р. страйкували робітники Києва, Харкова, Одеси та інших міст. Революційні настрої охопили і збройні сили. У червні повстали матроси броненосця «Потьомкін», незадоволені якістю харчування та жорстоким ставленням з боку командування корабля. Про що йдеться в донесенні пристава портової поліції м. Одеси керівникові Одеського жандармського управління? Чому виступи в армії й на флоті були для царизму особливо небезпечними? «У ніч з 14 на 15 червня ц. р. прибув в Одеський порт броненосець «Князь Потьомкін». Матроси о 5 годині ранку звезли на берег труп, на грудях у якого приколота прокламація такого змісту: "Жителі міста Одеси, перед вами лежить тіло матроса Григорія Вакуленчука. Убив його старший офіцер броненосця "Великий князь Потьомкін Таврійський" за те, що він сказав, що борщ не годиться. Поклянемося, друзі-робітники, і скажемо: "Пухом земля тобі! Помстимося кровопивцям! Смерть гнобителям! Хай живе свобода! Один за всіх, а всі — за одного!" Екіпаж "Потьомкіна"».

Здійснивши рейд з Одеси до Феодосії, а потім до румунського порту Констанца, команда броненосця здалася місцевій владі. Революція досягла апогею в жовтні — грудні 1905 р. Так, у жовтні до загальноросійського страйку долучилося понад 120 тис. українських трударів. Їхніми гаслами були «Геть царський уряд!», «Хай живе всенародне повстання!». Всеросійський страйк змусив царя видати 17 жовтня Маніфест, що «дарував» підданим особисту недоторканність, свободу слова, совісті, зібрань і спілок. Було проголошено скликання законодавчої Думи із залученням до виборів усіх верств населення. Маніфест 17 жовтня населення сприйняло по-різному. Частина щиро раділа, висловлювала подяку цареві й відправляла подячні молебні в церквах, сподіваючись, що з’явиться конституція й почнеться нова доба в історії Російської імперії, зокрема й України. Натомість революційні групи вважали, що цей Маніфест є тільки перешкодою в боротьбі з урядом, і поставилися до нього вороже. Як ви думаєте, чи міг заспокоїти населення України Маніфест 17 жовтня?

233

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Оратор закликає до страйку робітників Брянського заводу в Катеринославі. Фото. Жовтень 1905

Дехто з промонархічно налаштованих представників суспільства вимагав скасувати маніфест і придушити революцію силою. На підтримку царської влади вони створили відповідні політичні організації, як-от Союз російського народу, Російську монархічну партію тощо, формували «чорні сотні» для фізичної розправи з учасниками революції та «інородцями». Чорносотенці звинуватили євреїв у заворушеннях в державі й розпочали проти них погроми, що прокотилися Києвом, Одесою, Харковом, Миколаєвом та іншими містами. Маніфест 17 жовтня відкрив шлях і для легальної політичної діяльності. Першими створили свої партії великі промисловці, торговці й поміщики — «Союз 17 Октября» (октябристи), середня буржуазія й інтелігенція — Конституційно-демократичну партію (кадети). Революцію вони вважали закінченою й готувалися до парламентської боротьби у стінах Державної думи. Готувалися до виборів меншовики та есери. Більшовицька частина РСДРП стала готуватися до збройного повстання. Усі російські політичні партії досить активно діяли в Україні. Але жодна з них не обіцяла українцям навіть автономії. Порівняно із загальноросійськими, кількість українських партій і їх вплив на революційні події 1905 р. були меншими. Ураховуючи це, 234

§ 22. Посилення політичної напруженості

УСДП посилила співпрацю з РСДРП, яка завершилася її приєднанням на правах окремої національної організації. УДРП, відстоюючи культурно-національну автономію, ініціювала зближення з партією кадетів. Самостійницькі позиції мала лише УНП, закликаючи українські партії створити міжпартійний блок для посилення національного характеру революції. У листопаді 1905 р. у Севастополі відбулося нове повстання на Чорноморському флоті. Проти монархічної влади виступили матроси крейсера «Очаків», яких очолив лейтенант Петро Шмідт. Повстанці вимагали скликати Установчі збори, встановити 8-годинний робочий день, скасувати смертну кару і військовий стан у державі. У бою з вірними цареві військами повстанці зазнали поразки, а Шмідта і його найближче оточення стратили. У листопаді того ж року в Києві проти влади виступили солдати саперної бригади на чолі з підпоручиком Борисом Жаданівським. Солдати відмовлялися замінити на робочих місцях телеграфістів, які в той час страйкували. Та виступ військових було придушено. Що поєднує ці фотографії? Які висновки можна зробити за їх допомогою?

Матроси «Очакова» під час суду над ними. Фото. 1906

Політв’язні в Холодногірській в’язниці Харкова. Фото. 1905

Значним досягненням українства була поява на Наддніпрянщині української преси. Уже в листопаді 1905 р. почала виходити перша українська газета «Хлібороб», яку видавала українська громада Лубен. Доставлений до Києва наклад продавали на вулицях і швидко розкуповували. У травні 1906 р. з’явилося офіційне розпорядження про скасу­ вання обмежень проти української мови, введених Емським указом.

235

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

У 1906 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка», пізніше перейменована в «Раду». Її видавцем став відомий український діяч і меценат Євген Чикаленко. Фінансував видання газети Василь Симиренко. Наприкінці 1906 р. вже діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних видань — від наукових і політичних до гумористичних і дитячих. За прикладом Галичини, на Наддніпрянщині почали організовувати освітні товариства «Просвіта».

2 Діяльність українських парламентських громад в І та ІІ Державних думах. «Українське питання» в ІІІ і ІV Державних думах Яким був соціальний і партійний склад українських депутатів у Державній думі? За що боролися українські громади в І і ІІ Державних думах?

Наприкінці лютого — на початку березня 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Від України до неї увійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції.

45 депутатів-українців створили власну Українську думську гро­ маду. Головою її був адвокат і громадський діяч із Чернігова Ілля Шраг. Програмними вимогами Української думської громади були три найбільш гострі для українського суспільства питання: політична автономія України в її етнічних межах; запровадження української мови в навчальних закладах, судових і місцевих адміністративних органах; розв’язання аграрного питання. Українці в І Державній думі домагались автономії для країни. Але проголосити свою програму українські депутати не встигли, бо за день до запланованого виступу цар розпустив Державну думу й видав наказ про вибори нової.

Ілля Шраг. Фото. 1906

236

Яку політичну ситуацію ілюструє карикатура на с. 239?

§ 22. Посилення політичної напруженості

Карикатура за мотивами байки І. Крилова «Лебідь, рак і щука, що зображує ситуацію в першій російській Думі.

1906

Вибори до ІІ Державної думи відбулися в січні — лютому 1907 р. У ній знову почало діяти українське парламентське об’єднання із 47 членів, але як складова загальноросійської фракції трудовиків і тому назвало себе Українською трудовою громадою. У чому сутність її політичних вимог? Чиї інтереси вона захищала? Чому, незважаючи на заяви Української трудової громади про бажання залишити Україну в складі Російської держави, її діяльність несхвально сприймали в урядових колах? «Не утворювати нові держави за старими зразками повинні тепер народи Росії, а йти до такого перероблення Російської держави, щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі. Один тільки є вихід з цього становища — це рішуча переробка державного урядування на національну і територіальну (крайову) автономію всіх країн Російської імперії, котрих людність повинна одержати права самоврядування. Щодо економічних справ, то ми вимагаємо надання народові землі, що нею користувалися б тільки ті, що прикладають до неї свою працю. Щодо робітницької справи, то вимагаємо восьмигодинного робочого дня, захисту праці жінок і дітей, страховки на старість і на випадок знесилення» (уривок із програми Української трудової громади).

Українська трудова громада видавала часопис «Рідна справа — вісті з Думи», що виходив двічі на тиждень. У «Рідній справі» вона друкувала промови своїх членів. ІІ Державна дума виявилася ще радикальнішою, ніж І, і тому протрималася також недовго — лише 103 дні. 3 червня 1907 р. її було розпущено, і цар підписав новий виборчий закон, а це було порушенням Маніфесту 17 жовтня. До того ж царат проігнорував парламентську недоторканність 237

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

депутатів, заарештувавши кількох із них. Тож події 3 червня 1907 р. стали державним переворотом і завершенням російської революції. Отже, революція зазнала поразки. Ані аграрне, ані національне питання не були розв’язані, робітники не домоглися 8-годинного робочого дня. Демократичні права і свободи громадян почали поступово згортати. Країна повернулася в умови самодержавної реакції, яку очолив прем’єр-міністр уряду Миколи II Петро Столипін. У виборах до ІІІ Державної думи УДРП зробила акцент на співробітництві з кадетами. Своїх членів партія провести до Думи не змогла, але мала вплив на гурток українських депутатів — головно селян і священників. У березні 1908 р. ці депутати внесли законопроєкт про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоруським населенням» рідною українською мовою. Але законопроєкт було відкинуто. У ІV Державній думі, де українські губернії представляли 96 депутатів, «українське питання» поставало двічі. Так, у червні 1913 р. розглядали запит про переслідування на Наддніпрянщині українських громадських організацій, у 1914 р. — про урядову заборону відзначати 100-річчя від дня народження Шевченка. Під час цих обговорень у Думі широко висвітлювали проблеми українства.

3 Товариство українських поступовців За таких умов діячі Радикально-демократичної партії Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, припинивши діяльність своєї партії, виступили з ініціативою створення міжпартійного національного координаційного блоку, який би керував усім національно-визвольним рухом на Наддніпрянщині за умов підпілля. Таким блоком стало створене в 1908 р. Товариство українських посту­ повців (ТУП). Її осередки — громади ТУП — діяли по всій Україні, а також у Петербурзі та Москві. Матеріали, що характеризували ідеї учасників ТУП, публікували на сторінках газети «Рада». На основі поданого документа визначте головні завдання, які ставило перед собою Товариство українських поступовців. Як воно прагнуло розв’язати національне питання в Україні? «…Державу ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів, ні гноблених. Адже боролися ми й боротимемося за демократичну автономію України, гарантовану

238

§ 22. Посилення політичної напруженості

таку ж федерацію рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурнонаціональних вартостей і політичних прав українського народу (уривок із декларації Товариство українських поступовців «Наша позиція»).

Члени редакції газети «Рада». Фото. Київ. 1908

До ТУП, крім демократів-радикалів, увійшли діячі соціал-демократичних та ліберальних організацій, які об’єднались у ньому на засадах парламентаризму та конституціоналізму. Неофіційним друкованим органом ТУП був часопис «Украинская жизнь», що виходив у Москві в 1912–1917 рр. Це єдиний журнал, хоча і російськомовний, що висвітлював становище українства в Російській імперії, висловлював його прагнення та потреби. Авторами його статей були провідні діячі українського руху. Редагував журнал Симон Петлюра.

країнське представництво в Галицькому 4 У крайовому сеймі та австрійському парламенті у Відні. Виборча реформа Одним із завдань національного руху на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях стала боротьба за виборчу реформу. Українці вважали, що представництва у Віденському парламенті й Галицькому крайовому сеймі дадуть змогу відстоювати свої права. Проте унаслідок виборчого закону в Галичині у виборах фактично брало участь лише близько 7 %, а на Буковині — 4,9 % українського населення. Щоб забезпечити переважання представників польських заможних верств у парламенті та сеймі, польські політики зазвичай вдавалися до системних правопорушень на виборах. Найпоширенішими були фальсифікація списків виборців, підкуп та погрози, зміна місць і часу проведення виборів за кілька годин до їх початку, 239

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

викрадення виборчих урн. Отже, кількість українських депутатів, попри зміцнення українського руху, була дуже малою. Кампанія за виборчу реформу розпочалася ще в 90-ті роки ХІХ ст. Особливої інтенсивності цей рух набув у 1905–1906 pp., коли у Львові, Перемишлі, Чернівцях, Бродах, Коломиї, Стрию, Бориславі, Самборі та інших містах відбулися багатотисячні зібрання (віча), на яких ухвалювали рішення про необхідність запровадження справедливішої системи виборів. У січні 1906 р. цісар Франц Йосиф змушений був прийняти українську делегацію з відповідним проханням. А вже 2 лютого у Львові було скликано народне віче за участі 50 тис. осіб з вимогами виборчої реформи. Тиск на владу привів до того, що всупереч спротиву польської верхівки у Відні та Галичині в 1907 р. було запроваджено загальне вибор­ че право і скасовано куріальну виборчу систему за станово-майновим принципом. Однак жінки та військовослужбовці не мали права голосу, до того ж депутатські місця розподіляли за національностями нерівномірно. Так, наприклад, одного депутата обирали як від 52 тис. поляків, так і від 102 тис. українців. Хоча уряд Галичини й продовжував фальсифікувати результати виборів, кількість українських депутатів у Віденському парламенті істотно зросла: якщо в 1879 р. українці мали 3 представників, то в 1907 р. до нього потрапили 27 депутатів-українців від Галичини та 5 — від Буковини. Українці домагалися поступок в економічній і культурній сферах та вимагали надати українським землям політичну автономію у складі Австро-Угорщини. Уперта боротьба тривала навколо Галицького крайового сейму, де домінували польські партії. Під час виборів 1908 р. адміністрація Галичини вдалася до прямого підтасовування виборчих бюлетенів і масового побиття в день виборів жандармами українських селян. Українці, особливо галицькі, продовжували боротися за реформу сеймової виборчої системи, де зберігалися курії. Таку вимогу постійно висували на багатотисячних народних вічах у Львові, Дрогобичі, Стрию, Станіславі та в інших містах. У 1914 р. цісар таки санкціонував новий виборчий закон, за яким українцям був гарантований 61 мандат із 225 депутатів. Однак нові можливості не були реалізовані. Виконайте онлайн-вправу.

240

cutt.ly/vTLc2jF

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр.

Домашнє завдання 1 Визначте причини революції 1905—1907 рр. Які особливості перебігу революції в Наддніпрянській Україні?

2 Напишіть коротку історичну довідку про діяльність Товариства українських поступовців.

3 Порівняйте досвід парламентаризму Західної та Наддніпрянської України.

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр.

1 Аграрна реформа Петра Столипіна та її вплив на Україну Революція 1905–1907 рр. довела, що аграрне питання з економічного переросло в політичне. Тому правлячі кола після революції наважилися на проведення аграрної реформи. Та на початку ХХ ст. очевидною була відсталість поміщицького землеволодіння, а община заважала селянам ефективно господарювати, оскільки, будучи власником землі, періодично її перерозподіляла. Тому селянин не був зацікавлений у дбайливому ставленні до неї, адже після наступного розподілу міг отримати іншу ділянку. Це призводило до збіднення села, і Петро Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі прошарок міцного, заможного селянства, яке стало б опорою існуючої влади. Чи могла реалізація таких завдань справді розв’язати аграрне питання? Чи можна вважати цю реформу продовженням модернізаційних процесів на селі в другій половині ХІХ ст.?

Цілі аграрної реформи • Створення ефективних селянських товарних господарств, орієнтованих на ринок.

• Ліквідація сільської общини й передавання у приватну власність селянським господарствам земель, якими вони користувалися.

• Збереження землеволодіння поміщиків при частковому продажу ними своєї землі селянським господарям.

• Усунення перенаселеності сіл шляхом організації державою переселенського руху селян до малозаселених районів Російської імперії.

241

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Реформу було започатковано указом від 9 листопада 1906 р. й завершено законами 1910 і 1911 рр. Так, було скасовано обов’язкові земельні общини й надано кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву відруб. Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати хутори. Тільки угіддя — ліс, сіножаті, випаси — залишалися у спільному володінні. Ця реформа охопила всю Наддніпрянську Україну. У результаті в Правобережній Україні й на Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту приватну власність. Майже 14 % селянських господарств виокремилися на хутори та відруби. Вони прагнули модернізувати виробництво, запроваджували машини, нову агротехніку. Однак процес реформування відрізнявся в різних українських регіонах. Протягом 1907–1915 рр. на Правобережжі вийшли з общини 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %. Отже, здавалося б, створювалися сприятливі умови для розвитку ефективного фермерського господарства. Прискорився перехід українського села до ринкових відносин, посилився процес концентрації земель у руках заможних селян. Усе частіше використовували сільськогосподарські машини, зросла товарність і врожайність сільського господарства. Протягом 1910–1913 рр. посівні площі в українських губерніях зросли майже на мільйон десятин, а українська пшениця становила понад 40 % загальноросійського експорту. Проте посилилося майнове розшарування. Подекуди біднота, отримавши землю у власність, продавала її за безцінь. Реформа прискорила цілковите розорення малоземельників й остаточно перетворила їх на пролетарів. Земельні наділи бідноти на Наддніпрянщині скоротилися із 3,7 десятини в 1907 р. до 2,2 у 1916. Збіднілим селянам надавали можливість переселятись у малозаселені райони Російської імперії. Така переселенська політика була важливою складовою реформи. Її мета — боротьба з перенаселенням у чорноземних губерніях, так і зменшення соціальної бази для національно-визвольного руху українців. Відтак протягом 1907–1914 рр. з європейської частини імперії на вільні землі за Урал переселилися 3,3 млн селян, серед них 1,2 млн українців. Основними причинами переселення були селянське малоземелля, важкі економічні умови життя. Українці заселяли Сибір та Далекий Схід цілими районами. Серед населення Приморського краю українці становили 75–80 %, в Амурській області — 60–65 %.

242

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр.

На основі уривку з листа переселенця з Харківської губернії визначте, який у нього настрій. Чи поліпшив він умови життя, переселившись до Сибіру? Які, на вашу думку, він має перспективи на майбутнє? «Від продажу хати і ґрунтця я виручив 350 руб. По чавунці їхати було дешево; та коли прибув до Омська, то треба було рушати далі пароходом річкою… і тут сталася біда. Мене з великим майном не взяли, хоча чекав свої черги тижнів за три. Довелося 700 верст їхати кіньми. А прибувши на місце, придбав сяку-таку хатину та пару коней і зосталося в мене грошей тільки 80 руб. Заробітків тут нема».

На жаль, погана організація процесу переселення призвела до того, що лише у 1911 р. повернулося додому 68,5 % переселенців. Але частина селянства знайшла на Далекому Сході свою другу батьківщину. Які явища реформи відображають ілюстрації?

О. Суров. Селян наділяють землею. 1906

Петро Столипін оглядає хутірські городи. Фото. 1910

С. Іванов. Смерть переселенця. 1888

243

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Ставлення суспільства до реформи було неоднозначним, оскільки вона не забезпечила створення усталеного буржуазного ладу в українському селі й зберегла поміщицьке землеволодіння. Ворожо ставилися до аграрної реформи і найбільші землевласники, побоюючись втратити дешеву робочу силу внаслідок виходу селян з общини. Окрім того, на селі посилилося протистояння між заможними селянами, біднотою та поміщиками, у яких селянство вимагало безкоштовно землі.

2 Посилення національного гніту 1907–1914 рр. Справа Бейліса У чому виявилось посилення національного гніту в 1907–1914 рр.?

Однією з визначальних рис доби Петра Столипіна стало наростання хвилі агресивного російського шовінізму. Сам Столипін уособ­ лював офіційний курс, що дедалі виразніше проступав у політиці Санкт-Петербурга, — шляхом масованої русифікації знівелювати національні відмінності, перетворити багатонаціональну Російську імперію на централізовану російську національну державу. Найпершого і найлютішого ворога російський уряд вбачав в українському русі, який російські великодержавні ідеологи змальовували як цілком штучний, позбавлений будь-яких підстав для існування в ХХ ст. Тим часом у 1908 р. в Києві розпочав діяльність «Клуб російських націоналістів». Російські націоналісти кваліфікували український рух «як австрійську інтригу», що загрожує національній безпеці, і називали українофілів «мазепинцями», що було синонімом державних злочинців. Себе ж вони вважали «богданівцями», тобто прихильниками курсу Богдана Хмельницького на єдність Росії й України. За підтримки російської влади згодом його відділи з’явилися в десятках міст і містечок Наддніпрянщини. Він став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії. Ворожу позицію щодо українства посідали й інші політичні сили. Яку позицію й чому посідали щодо українства різні політичні сили Російської імперії? «Взагалі вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації, і кожна течія чи партія мотивувала це чи виходила зі свого штанд-пункту. Крайні праві, "чорносотенці", гостро і брудно боролися з українством, виходячи з того, що в Росії повинен бути "один царь, одна вєра і один

244

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр.

народ"; ліберали протидіяли делікатніше, але твердо стояли за "єдиную неділимую Росію" і боялися всього того, що загрожує цілости її; а крайні ліві гаряче виступали проти національних рухів "во імя єдинства пролєтаріята"» (зі спогадів одного з провідників українського національного руху — Євгена Чикаленка).

У 1907 р. з 18 українських видань на Наддніпрянщині залишилося лише 9. У наступні роки їх кількість зменшилася. Тих, хто передплачував українську періодику, звільняли з посад як неблагонадійних осіб. Царський уряд заборонив викладання українською мовою в школах, де воно було запроваджене без попереднього дозволу під час революції. Було навіть скасовано циркуляр міністра освіти 1906 р., яким дозволяли вчителям «використовувати малоросійську мову для роз’яснення того, що учні не розуміють». Тепер учителям було заборонено спілкуватися з учнями рідною мовою і в позаурочний час. Навіть заходи культурницького спрямування (лекції, вечори, заснування бібліотек, поширення українських книжок) зазнавали переслідувань з боку влади. Роботу «Просвіт» припиняли перереєстраціями. Наприклад, у 1908 р. губернська влада Полтави відмовила в реєстрації місцевої «Просвіти» на тих підставах, що, допомагаючи культурноосвітньому розвитку українського населення, вона має сепаратистські домагання, які можуть призвести до небезпечних наслідків. Які висновки можна зробити на підставі фактів, наведених Олександром Лотоцьким про політику російської влади щодо українського руху в післяреволюційний період? «По першій революції Україна не зазнала жодних змін у своєму політичному становищі. Утворення українських політичних організацій нищилося правом адміністративної реєстрації, можливість утворення певного національного тіла бодай у парламенті російському відпала з виданням закону 3 червня 1907 р., що закрив доступ до Думи демократичних елементів України… Українська мова так і залишилася на своєму традиційному становищі "ізгоя" — в школі, в адміністрації, в суді та навіть у громадській книгозбірці… Почалася боротьба з українством і в першу чергу з українською мовою на всьому приступному фронті. Заборонялися "Просвіти", клуби, не дозволялося друкувати українські оповістки, співати українські пісні не лише на концертах, але й просто на вулицях по селах; українським кобзарям заборонялося співати по ярмарках, школярам не вільно було співати колядок; учителі одбирали у школярів Євангелія в українській мові і т. ін.»

У 1910 р. було заборонено будь-які українські організації з огляду на те, що «об’єднання на інтересах національних веде до збільшення 245

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

національного відокремлення». Циркуляром для губернаторів українців було оголошено разом з іншими пригнобленими націями «інородцями», яким заборонено створювати будь-які товариства, клуби, драматичні гуртки, видавати газети рідною мовою. Урядові обмеження поширилися на проведення в 1911 р. заходів, пов’язаних із 50-ю річницею від дня смерті Шевченка, а саме заборонили збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові. Проявами «українського сепаратизму» Тимчасовий комітет у справах друку визнав навіть портрети Шевченка, малюнок пам’ятника поету й карту України в «Народному календарі». Уживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила й конфіскувала повні видання «Кобзаря». Царський уряд заборонив також відзначення 100-річчя з дня народження Шевченка. Поставте до уривку зі статті 1914 р. в газеті «Киевлянин» 2–3 відкриті запитання. Обговоріть зміст публікації, відповідаючи на них. «Відповідно до отриманих даних з Петербурга… ніякі урочистості публічного характеру 100-річчя від дня народження поета Шевченко допущені не будуть. …різні городські і земські управи, виробляючи програму призначеного на 25 лютого с. р. святкування столітніх роковин уродження малоруського поета Тараса Шевченка, думають притягти до того святкування також народну школу… обласне нарічіє російської мови, на якім писав Шевченко, не є ані засобом, ані предметом науки в російській школі, а його життя, особа і творчість не мають в собі матеріалу, що відповідав би її завданням і міг би бути з користю введений у курс шкільної науки, — я не находжу ніяких основ для дозволу шкільній молоді брати участь у ювілейних святах згаданого поета. Тому прошу вас не допускати ані поширення тенденційної української ювілейної літератури серед молоді, ані особливо ніяких відступів від звичайного ходу буденної шкільної роботи в день Шевченківського ювілею в довірених Вам шкільним закладах» (циркуляр куратора київського шкільного округа А. Деревицького до начальників середніх шкіл і директорів народних шкіл Києва).

Жандарми на могилі Тараса Шевченка. Фото. 1914

246

На знак протесту в лютому 1914 р. в Києві, Одесі, Полтаві та інших містах відбулися масові страйки, демонстрації, мітинги й збори робітників та студентів.

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр.

країнський політичний та національно3 У культурний рух у 1907–1914 рр. Як змінився український рух за часів післяреволюційної реакції?

Деякий час легальною трибуною українського руху залишалися «Просвіти». Хоча в роки реакції більшість наддніпрянських «Просвіт» закрили й заборонили, а діячів репресували, деякі з них продовжували діяти, зокрема київська, катеринославська, одеська, кам’янецька, чернігівська, миколаївська, житомирська та на Кубані. Кожна з них діяла окремо, оскільки більшості було заборонено мати філії у селах. Найбільшим ударом для «Просвіт» став указ Столипіна 1910 р. «Про закриття деяких інородницьких товариств…». Відтак на початок 1914 р. діяла лише катеринославська «Просвіта», що не тільки поширила сфери свого впливу, а й змогла навіть видавати періодичне видання «Дніпрові хвилі». Поразка ж революції призвела майже до повного розгрому українських партій. У 1908–1909 рр. єдиною ознакою існування Української соціал-демократичної робітничої партії була легальна газета «Слово», яка виходила в Києві за редакцією Валентина Садовського, Симона Петлюри та Микола Порша. Вони також утворювали Центральний комітет партії. Починаючи з 1908 р. провідники партії, що не були заарештовані або змогли емігрувати, намагаються відновити діяльність УСДРП. Тож із часом лідери партії стали на чітко визначені націоналістичні позиції. До них приєдналися і деякі члени «Спілки». А нарада у Львові 1911 р. засвідчила радикальну зміну в поглядах провідників української соціал-демократії. Думки ж активістів політичного руху різнилися. Так, В’ячеслав Липинський відстоював позицію, що українці в національно-визвольній боротьбі повинні спиратися на власні сили. Інші пропонували орієнтуватися на Австро-Угорщину. Решта не мала чітко окреслених планів політичного розвитку українських земель. Зрештою все це привело до утворення самостійницької організації — Українського інформаційного комітету, який протягом 1912– 1914 рр. розгорнув доволі активну роботу, інформуючи європейську громадськість про українські справи. Найактивніше він діяв в Англії, Франції, Австро-Угорщині.

247

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Тим часом як провідники колишньої УСДРП, які були в еміграції, ставали на самостійницькі позиції, діячі партії, що продовжували діяльність у Російській імперії, створили дві літературні групи в Москві й Києві. Також вони організували видання суспільно-політичних журналів: «Украинская жизнь» у Москві і «Дзвін» у Києві. Як змінювалися політичні погляди Симона Петлюри на початку ХХ ст.?

Часопис «Украинская жизнь» почав виходити в 1912 р. і був єдиним журналом, хоча і російськомовним, що висвітлював становище українства в Російській імперії, його прагнення і потреби. Авторами його статей були провідні діячі українського руху. Офіційно його вважали органом УСДРП. Редагував його Симон Петлюра. На основі матеріалу, зібраного редакцією, у 1914 р. вийшла книга «Українське питання», де було викладено і систематизовано всі аспекти вимог українства. Щоб розколоти єдиний національно-визвольний рух, царський уряд намагався поширити в Україні антисемітські настрої. Так, навесні 1911 р. в печерах Бабиного Яру було знайдено тіло 13-річного Андрія Ющинського. І хоч поліція дуже швидко виявила вбивць, члени російських чорносотенних організацій поширювали чутки, ніби це зробили євреї для одержання християнської крові на Великдень. За підозрою в скоєному злочині заарештували Менахема Менделя Бейліса. Слідство тривало довгих два роки, бо влада через газети й безпосередній вплив доклала чимало зусиль, щоб спрямувати слідчих у потрібному собі напрямі. «Справа Бейліса» закінчилася резонанс­ ним судовим процесом у Києві в 1913 р. На захист Бейліса виступила передова демократична громадськість України. Гнівні слова протесту проти провокацій царизму висловили Михайло Грушевський, Андрей Шептицький, Сергій Єфремов, Володимир Короленко та багато інших відомих діячів. Присяжні, серед яких була значна кількість українців, виправдали Бейліса, і царський Симон Петлюра. Фото. суд змушений був звільнити його. Поч. 20‑х років ХХ ст.

248

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр.

Менахем Мендель Бейліс. Портрет, фото із залу суду і титульна сторінка звіту у справі слідства. Фото. 1916 У чому сутність «Справи Бейліса»?

На початку ХХ ст. між Росією та Австро-Угорщиною точилася боротьба за гегемонію у слов’янському світі. У зв’язку з цим загострилася напруженість навколо української проблеми. Західноукраїнські політики сподівалися на об’єднання українських земель і покладали надії на сприяння Габсбургів у цьому питанні. У 1913 р. «східняк» Дмитро Донцов у брошурі «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» обґрунтував ідею сепаратизму як протиставлення ідеї самостійництва: «Актуальним є не гасло самостійності — мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією, актуальним, більш реальним, більш конкретним і скоріше здійсненним — є гасло відірвання від Росії, — політичний сепаратизм». Але на Наддніпрянщині більшість діячів політичного руху схильна була покладатися на Росію. Вони сподівалися з часом домогтися від влади врахування вимог українців. Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/wTLIKJP

Домашнє завдання 1 Визначте здобутки і недоліки Столипінської аграрної реформи. Як ви вважаєте, чому реформа мала високі результати саме в українських губерніях імперії?

2 Які права людини були порушені під час ведення «Справи Бейліса»?

3 Охарактеризуйте діяльність українських політичних партій протягом 1907–1914 рр.

249

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Практична робота Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини 1 Різноманітність течій українського політичного життя Наддніпрянщини на початку ХХ ст. Проаналізуйте документ і схему та визначте співвідношення між політичними течіями Європи й України на початку ХХ ст.

Із дослідження історика Нормана Дейвіса про головні політичні течії Європи на початку ХХ ст. Лібералізм. Оборонці лібералізму наголошували передусім на пануванні закону, індивідуальній свободі, конституційних процедурах, релігійній толерантності та на загальних правах людини… Економічний лібералізм зосереджувався на концепції вільної торгівлі… Націоналізм — сукупність ідей, пов’язаних з нацією, чиї інтереси вважалися за найвище добро… Соціалізм, як і націоналізм, — колективна віра. Він виступає проти експлуататорів та власників задля захисту не просто індивіда, а суспільства в цілому… Соціалізм вважає, що знедоленим, кволим та пригнобленим життя буде гарантованим тільки тоді, коли будуть об’єднані ресурси, порівну поділені багатства. НАПРЯМИ Ліберально-демократичний Українська демократична партія (1902 р.) Українська радикальна партія (1904 р.)

Українська соціалістична партія (1900 р.)

Революційна українська партія (1900 р.)

Українська соціалдемократична партія («Спілка») (1904 р.)

Українська демократично-ради­ кальна партія (1905 р.)

250

Соціалістичний

Націоналістичний Українська народна партія (1902 р.)

Українська соціалдемократична робітнича партія (1905 р.)

Товариство українських поступов­ ців (міжпартійний блок) (1908 р.)

Практична робота

2 Програмні документи українських самостійників До чого закликали програмні документи самостійників? Хто має очолити національно-визвольну боротьбу українського народу? Які методи боротьби визначені у програмних документах? Як ці ідеї розвивались у часі?

Із брошури Миколи Міхновського «Самостійна Україна» Ми не здобудемо собі політичних і державних прав, доки ми не матимемо змоги Перша сторінка уладнати стан речей у себе дома до нашої друкованої промови уподоби, бо інтерес наших господарів єсть «Самостійна Україна» цілком супротилежний нашим інтересам… М. Міхновського. 1900 Сю задачу мусить узяти на себе національна інтелігенція. …Нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія… Програмна заява УНП (1902 р.) Поки ще не пізно, поки ще московські організації слабі і нечисленні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуття своєї політичної волі з-під п’яти самодержавства, а польські організації вибираються з-під національного утиску, ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки національно-українська робітнича організація може врятувати Україну від недолі, що вже насунулася і страшить смертю. Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно за самостійну Україну. Українські робітники повинні мати на оці повне вигнання з України чужинців і утворення своєї самостійної держави. Найбільш суперечливим документом сучасники й нащадки Миколи Міхновського вважали «10 заповідей УНП». Проаналізуйте їх і ви-

251

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

значте, які ідеали запропоновано українцям. Чи всі пункти, на вашу думку, були прийнятні для тогочасного українського суспільства? Чому? З якими з них погоджуєтеся ви особисто, а з якими — ні?

10 заповідей УНП Миколи Міхновського (1903 р.)

1. Одна, єдина, нероздільна від Карпатів аж до Кавказу, самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей — оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

2. Усі люди — твої брати, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди суть вороги нашого народу, аж поки вони панують над нами і гноблять нас.

3. Україна для українців. Отже, вигоняй звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди і завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твого дому мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народові і тобі.

6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не зробись перевертнем-відступником.

8. Не обкрадай власного свого народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові наперед усіх. Держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаси їм сили і відваги. Відгуки тогочасних діячів українського руху на «10 заповідей УНП» Симон Петлюра: «Вже від початку свого заснування УНП виявила себе в своїх програмових партійних виданнях як партія націоналістична з усіма негативними шовіністичними рисами національної обмеженості і вузькості». Сергій Єфремов: «Народна партія, писав він, рішуче стала на ґрунт крайнього відвертого шовінізму і, прикриваючись жупаном захисту інтересів трудящих, проповідує неприборкане людиноненависництво».

252

Практична робота

3 Погляди українських автономістів У чому полягали погляди автономістів? Які вимоги висували різні партії? Чому ці ідеї були більш поширені в порівнянні із самостійницькими?

Микола Порш, провідний діяч РУП та УСДРП, про ідею автономізації По всіх державах, де заведено справді вільні демократичні порядки, місцевим людям потроху передають — звісно, діло не обходиться без великої боротьби — право не тільки порядкувати, себто, видавати обов’язкові постанови на основі державних законів, а ще право самим через своїх виборних видавати, замість державних, місцеві закони в своїх місцевих справах. От такий лад, коли якийсь край чи народ в державі має право самостійно влаштовувати своє життя по своїх місцевих законах, називається автономією… Коли якийсь край, дуже вже одріжняється своєю історією та своїм хазяйством од інших частин держави, коли через це він має у себе багато потреб й інтересів, не однакових з потребами та інтересами інших країв, — тоді такому краєві, звичайно після довгої боротьби, державна влада дає авто­номію. Витяг із програми Української соціал-демократичної робітничої партії (грудень 1905 р.) Українська с.-д. партія перш за все і головним чином вимагає: 1) демократичної республіки — в якій найвища державна влада у всіх міжнародних і тих внутрішніх ділах, що стосуються всієї Російської держави, належить виключно одному виборному законодавчому зібранню народних представників; 2) автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України; 3) загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням для кожного громадянина старше 20 років; права кожного виборця бути обраним у всяку представницьку інституцію; пропорціонального представництва; плати (удержання) депутатам дворічного парламенту; 6) права кожної нації на культурне і політичне самоопреділення; 7) широкого самоврядування (автономії) місцевого і крайового для всього населення держави…

253

Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації

Євген Чикаленко про програмні вимоги Української демократичної партії Головні принципи нашої партії такі: 1. Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального, безпосереднього, різного, пропорціонального і таємного (без різниці статі, віри і національності) голосування.

2. Свобода особи, слова, віри (церква повинна бути відділена від держави). Свобода зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів.

3. Заведення народної мови в школах, судах, адміністрації і у всіх громадських інституціях. Маючи на увазі шкоду від централізаційної системи, ми визнаємо, що державний лад у Росії повинен бути збудований на принципах найширшої національної автономії.

4. А через те опріч загальнодержавного парламенту ми вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії, заснованої на особливому органічному статуті, виробленім будучим українським сеймом (вибраним на підставі вищесказаного права) і запорученім основними загальнодержавними законами. Із дослідження сучасних істориків Юрія Каліберди, Анжеліки Федько та Юрія Федька про програмні вимоги Української радикальної партії Програмні вимоги УДП і УРП у багатьох випадках, зокрема з національного питання, співпадали. Українська радикальна партія у своїй програмі висувала вимоги надання широкої національнотериторіальної автономії Україні, яка повинна була стати рівноправною складовою частиною реформованої федеративної Росії, виступала за вільне вживання української мови в школах і адміністративних установах України тощо. Виставляла соціалістичні вимоги, пов’язані з відчутними соціальними та економічними реформами. Історик Олександр Висоцький про причини поширення ідей автономізації Автономістські, на відміну від самостійницьких, переконання українських соціал-демократів випливали, у першу чергу, з їх соціально-культурного буття. Виховані у російській школі і на російській 254

Практична робота

літературі, будучи двомовними і часто використовуючи як службовці російську мову, українські наддніпрянські інтелігенти соціал-демократичних переконань були споріднені з Росією, тобто, за висловом І. Лисяка-Рудницького, вони «однією ногою стояли у всеросійському світі». Крім того, агітація за відокремлення України від Росії не знаходила відгуку навіть серед сільської, найбільш української, частини населення Наддніпрянщини. Але основною причиною висування автономістських, а не самостійницьких завдань, були стратегічні міркування українських соціал-демократів… що національне визволення щільно пов’язане з поваленням самодержавства і демократизацією Росії зусиллями всеросійського революційного руху… Узагальнюючи матеріали практичної роботи, складіть і заповніть таблицю за зразком.

Назва

Рік

Ліде­ ри

Програмні поло­ ження щодо дер­ жавності України

РУП (Революційна українська партія) УСП (Українська соціалістична партія) УНП (Українська народна партія) «Спілка» (українська соціал-демократична спілка) УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) УДРП (Українська демократичнорадикальна партія) Уявіть себе засновниками політичної партії початку ХХ ст. Використовуючи знання про політичне становище та соціально-економічні проблеми на українських землях початку ХХ ст., підготуйте та захистіть проєкт програми своєї партії. Перевірте себе.

cutt.ly/xTLvaJr

255

РОЗДІЛ 7

Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст. § 24. З рушення в соціокультурному житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

1 Вплив процесів модернізації на суспільне життя українців, зміни у світовідчутті людини Поясніть і проілюструйте фактами модернізаційні зрушення цього періоду в кожній сфері життя суспільства. ОСНОВНІ РИСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ Економіка Застосування

нової техні­ ки, технологій. Створення

нової енерге­ тичної бази Індустріалізація,

виникнен­ ня корпорацій, ринкової економіки Соціальна сфера Формування

нового типу особистості — підприєм­ ливої та активної. Зростання

соціальної мо­ більності населення. Стрімка

урбанізація Впро­ вадження нових засобів комунікацій. Перехід

до малої сім’ї

256

Політика Централізація

державної влади, су­ проводжувана уніфікацією суспільного життя, бюрократизацією управління. Активізація

суспільно політичного жит­ тя, формування демократичних інсти­ тутів, громадянського суспільства. Залучення

широких мас у політичні процеси Духовна сфера Розбудова

нової світської системи цін­ ностей у суспільстві. Набуття

освітою масового характеру. Зростання побутової культури, освіт­ нього, інформаційного та правовою рівня населення. Піднесення

національної свідомості. Демократизація

культури

§ 24. Зрушення в соціокультурному житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Важливим проявом модернізаційних процесів у соціальній сфері стала урбанізація, що набувала нового змісту та змінювала роль міста в суспільстві. Темпи зростання деяких українських міст в умовах модернізації були вражаючими. Бурхливий розвиток міст і урбанізація обумовлювали масштабне будівництво насамперед виробничого й комерційного характеру (підприємств, банків, бірж, магазинів тощо). Будували також лікарні, притулки, особняки та багатоповерхові житлові будинки, заклади освіти, бібліотеки, музеї, клуби та приміщення комерційних установ. Поясніть, як динаміка модернізаційних процесів відбилася в цих будівлях. Як поєднувалася комерційна та культурницька ідея в спорудах кінця ХІХ — початку ХХ ст.?

Художньо-промисловий музей у Львові (нині — Національний музей ім. А. Шептицького). Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

Міська дума Катеринослава. Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

Поштамт в Одесі. Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

Міська бібліотека в Харкові. Фото. 1904

Важливим наслідком модернізації були також зміни в міській інфраструктурі. З’явилися вуличне освітлення (спочатку газове, а згодом — електричне), водогони, удосконалений міський транспорт. До речі, першу 257

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

трамвайну лінію в Україні і в усій Російській імперії було збудовано в Києві у 1892 р. Її довжина становила 1,5 км. Водночас із трамваями з’явилися автомобілі, що значно прискорило ритм міського життя. Модернізаційні зрушення супроводжувало і формування у суспільстві нової системи моральних, насамперед національних, цінностей та орієнтирів. Серед цих цінностей важливе місце посідала приватна власність і право володіння нею. Багатство у громадській думці того часу асоціювалося з таким моральним поняттям, як відповідальність. Так з’явилася нова економічна еліта українського суспільства: родини Харитоненків, Яхненків, Терещенків, Симиренків — характерними рисами якої були висока господарська культура, відкритість до нового (у техніці, науці, духовній сфері), активна громадянська позиція. Особливість цієї еліти полягала в тому, що всі ці підприємці вийшли з народу та зберігали зв’язок з його культурою і традиціями, водночас приймаючи нові європейські здобутки. А благодійництво серед частини представників українського ділового світу розглядали як особливу місію. Відтак доброчинна діяльність ставала родинною традицією й передавалася з покоління в покоління. Які риси модернізаційної еліти ілюструє приклад, наведений дослідником Валентином Солодовником? «Не менш цікава в цьому відношенні постать Євгена Чикаленка, який не тільки фінансував видання "Громадська думка", "Рада", "Нова громада", а й був теоретиком і практиком сільського господарства, автором "Розмов про сільське господарство для селян", створив фонд на нагороду за написання найкращої історії України, дав кошти на організацію Українських наукових курсів і так званого Академічного дому у Львові. Перефразовуючи вислів самого Євгена Чикаленка, про нього пишуть, що він любив Україну не лише до глибини душі, а й до глибини своєї кишені».

Як і в інших країнах, економічну та соціальну модернізацію в Україні супроводжували національне відродження, розвиток національного руху й зростанням національної свідомості українців. Як ви розумієте слова американського письменника Елвіна Тоффлера «Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави»? У чому він вбачає зв’язок між індустріальним суспільством і національним відродженням? Чи можна його слова використати стосовно України? «Поети прославляли "національний дух", історики відкривали "забутих героїв", композитори створювали національні гімни. Все це сталося тоді, коли

258

§ 24. Зрушення в соціокультурному житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

виникла потреба індустріалізації. Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави. Нації — це не "духовні утворення", або "ментальні спільноти", або "спадщина пам’яток"… це сплав двох складових: уніфікованої політичної системи та уніфікованої економіки».

2 Потреба українізації системи освіти Визначте особливості розвитку освіти на українських землях на початку ХХ ст.? Які проблеми освіти залишалися нерозв’язаними?

За шкільною реформою 1864 р. початкові школи (офіційно їх називали народними училищами) було проголошено позастановими і визначено чіткий перелік предметів: Закон Божий, читання книг цивільного та церковного змісту, письмо, арифметика, церковний спів. Проте навіть у такому вигляді початкова освіта дуже відставала від потреб духовного й економічного розвитку українського суспільства. Наприклад, писемним було лише близько чверті населення. Середню освіту, як і раніше, давали класичні та реальні гімназії — повні (семикласні) та прогімназії — неповні (чотирикласні). Класичні давали гуманітарну підготовку, а програма реальних гімназій передбачала вивчення здебільшого природничих наук. Усього наприкінці XIX ст. на Наддніпрянщині було 129 гімназій і 19 реальних училищ.

Будинок колишнього жіночого початкового училища в м. Новоград-Волинський. Фото. 1990-ті

Учитель Закону Божого і гімназисти. Фото. 1900-ті

На початку ХХ ст. потреби модернізації економіки й суспільства зумовили певне зростання кількості навчальних закладів. Зокрема, на Наддніпрянщині протягом 1900–1911 рр. кількість початкових шкіл 259

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

збільшилася майже в половину, зросла й кількість гімназій, технічних і комерційних училищ, де навчалися майбутні кадри для промисловості й торгівлі. Вищу освіту здобували в університетах та інститутах. Утім рівень розвитку системи освіти залишався незадовільним. Навчання вели виключно російською мовою. Українські школярі сприймали нерідну мову важко, що негативно позначалося на їхній успішності. У чому, на думку письменника, публіциста та педагога Бориса Грінченка полягала проблема шкіл в Україні? «…трагедія раз у раз ставала переді мною, як я, живучи по селах, підходив із книгою до нашого сільського народу. Він же не вміє читати. Двічі не вміє. Раз через те, що йому нічого не говорять літери. Вдруге через те, що до недавнього часу книга його рідною мовою була заборонена, і навіть тому, хто вмів розбирати літери, книга зоставалась німою, бо була чужомовна. І всі ті скарби розуму й таланту, всі ті священні для нас імена великих розумів і майстрів — усе це було нічим для темного вкраїнського народу — навіть ім’я його великого поета, творця і мученика за щастя народне».

Тож нагальною потребою населення України стала власна національна школа з професійними вчителями. Величезних зусиль для створення такої школи доклала відома у той час громадська діячка Софія Русова. cutt.ly/LTLOpiA Які факти історичного життєпису Софії Русової справили на вас найбільше враження?

Софія Русова. Фото. Кін. ХІХ ст.

260

Активні громадяни намагалися покращити ситуацію в народній освіті: сприяли роботі земських, приватних та недільних шкіл. Одна з таких шкіл була збудована коштом громадської діячки, педагогині Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де вчителював Борис Грінченко. Як згадувала його дружина, школярі в цій школі «знали, що вони українці, знали історію і географію України, знали про всіх видатних письменників і про їх писання, знали про тяжке безправне становище України. І свої знання уміли висловити українською мовою».

§ 24. Зрушення в соціокультурному житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Які факти життєпису Христини Алчевської справили на вас найбільше враження? cutt.ly/UTLOv1D

Освітнє питання було дещо ліпшим на західноукраїнських землях. Так, у 1869 р. Австро-Угорська імперія проголосила загальне обов’язкове початкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років. Проте значна частина учнів через матеріальні нестатки, брак шкільних приміщень, відсутність кваліфікованих учителів не мала змоги регулярно відвідувати школу. Австро-угорська влада не забороняла навчання рідною мовою, проте в більшості шкіл Східної Галичини його вели польською, на Північній Буковині — німецькою, на Закарпатті — угорською. Гірша ситуація склалася на Буковині. У 1900 р. тут працювало лише шість середніх шкіл і жодної з українською мовою навчання. У 1913 р. з тринадцяти гімназій тільки дві були українські й дві з німецькою та українською мовами навчання. На Закарпатті мовне питання взагалі не вирішували. Усі чотири середні навчальні заклади проводили заняття виключно угорською мовою. На західноукраїнських землях діяло чотири Христина Алчевська. заклади вищої освіти, три із яких з польФото. 1870-ті ською мовою навчання й одна — з німецькою.

3 Церковне життя Які фактори впливали на ставлення суспільства до церкви?

Протягом другої половини XIX ст. релігійне життя Наддніпрянської України визначала Російська православна церква. Однак патріотично налаштовані вихованці Київської духовної академії та духовних семінарій вивчали українську історію та літературу, намагалися читати проповіді українською мовою, будувати церкви в українському стилі. І світська, і церковна влада жорстко протидіяли таким спробам. Насадження православ’я та утиски вірян зумовили зростання популярності протестантських віровчень і сект. Найбільше поширився баптизм, який сповідували німецькі колоністи Катеринославської 261

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

та Херсонської губерній. Церква і поліція переслідували баптистські общини до 1905 p., але малоефективно. Греко-католицька церква Галичини теж зазнавала тиску з боку польської влади краю, проте вона була захищена законом про рів­ ність усіх церков. Поліпшилося становище Української православної церкви Буковини, і у 1873 р. було створено Буковинську митрополію. У найважчому становищі перебували українські віряни Закарпаття, оскільки у 1871 р. Греко-католицькій церкві тут було відмовлено в автономії. Угорська влада переслідувала будь-які національні прояви релігійного життя українців. Прочитайте висловлювання митрополита Андрея Шептицького. Чи погоджуєтеся ви з його думкою? Чи можна вважати слова митрополита актуальними і сьогодні? «Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей».

Значно вплинув на церковне життя і на розвиток національного життя в Західній Україні митрополит Андрей Шептицький. Він походив зі старовинного українського шляхетського роду Шептицьких, який дав Україні трьох митрополитів Української греко-католицької церкви, низку єпископів, ігуменів, священників. Майбутній глава Української греко-католицької церкви здобув ґрунтовну освіту, а в 1888 р. став доктором права, а згодом доктором з богослов’я та філософії. Він відвідував Наддніпрянську Україну та був особисто знайомим із діячами українського визвольного руху. У 1892 р. став ієромонахом, ігуменом Свято-Онуфріївського монастиря у Львові, у 1899 р. — Станіславським єпископом і нарешті у 1900 р. — львівським митрополитом. Від самого початку Андрей Шептицький енергійно розбудовував церкву як суспільний інститут, піклувався про народну освіМитрополит Андрей Шептицький. Фото. 1917 ту, охорону здоров’я і пропагував здоровий 262

§ 24. Зрушення в соціокультурному житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

спосіб життя. Він також підтримував розвиток української науки і культури, зокрема став фундатором Українського національного музею у Львові і передав до нього особисту мистецьку колекцію, виступив ініціатором багатьох благодійницьких справ, підтримував талановитих митців. Водночас боровся за права українців в АвстроУгорській імперії, за відкриття українського університету у Львові та українських гімназій. Андрей Шептицький був також активним учасником політичного життя Західної України. При цьому він використовував свій депутатський мандат члена Галицького крайового сейму і вищої палати Австрійського парламенту, заступника маршалка Галицького крайового сейму в 1903–1913 pp. Шептицький навіть очолив делегацію до імператора Франца Йосифа II, яка вимагала поліпшення становища українців в імперії. Церква за його керівництва поширювала освіту, вела активну боротьбу за українську мову й культуру, традиційний (спільний з православними) обряд.

4 Емансипація жінки Чому виник і проявився феміністський рух на українських землях?

Процеси модернізації вплинули також на долю жінок. Відтепер вони частіше з’являлися в соціально-економічному та громадськополітичному житті. Постійно зростала кількість жінок, які працювали поза домашнім господарством — у крамницях, на фабриках тощо. Задля підвищення життєвого рівня своїх родин вони, зазвичай не маючи кваліфікації, працювали на підсобних роботах. Причому їхня заробітна платня становила половину, у кращому разі дві третини від заробітку чоловіків. Дискримінація за статтю викликала незадоволення серед робітниць, тому вони посилювали свою громадську активність. Відтак на початку ХХ ст. набирав сили рух емансипації (або фе­ мінізму). Учасниці цього руху виступали за рівні права з чоловіками в політичній, суспільній і професійній сферах. Емансипація (від лат. emancipatio) — звільнення від якоїнебудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах.

263

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Фемінізм — прагнення до рівності жінок із чоловіками; у вузькому сенсі — жіночий рух. Сприяла виникненню жіночого руху також діяльність прогресивної iнтелiгeнцiї щодо поширення ідей рiвноправноcтi та пiдтримки iнiцiативних жінок у їxній боротьбі за cвoї права. Так, першими організаторками жіночого руху на Наддніпрянщині була громадська діячка Олена Доброграєва, у Галичині — письменниця Наталія Кобринська. У цьому напрямі працювали громадські організації, серед яких Спілка рівноправності жінок та Жіноча громада. Жінки також виборювали рівне з чоловіками право на освіту. Наприкінці ХІХ ст. на українських землях грамотних жінок у віці 9–49 років було лише 14 %, тоді як чоловіків майже половина. Але завдяки жіночому руху ситуація змінилася. І вже у 1910 р. 60 % учнівського складу в київських та приміських школах становили дівчата. Та цього було замало, і жіноцтво боролося за право навчатися в університетах та інститутах. Жіночий рух утверджувався й на західноукраїнських землях. Так, у 1890 р. у Львові місцеві жінки провели акцію зі збору підписів під петицією до уряду з вимогою права для них на вищу освіту. Того ж року галичанки зібралися на крайове віче, щоб відстояти рівні з чоловіками виборчі права. У 1893 р. у столиці Галичини почав діяти Клуб русинок, що опікувався просвітництвом краю. Активісткою клубу була Ольга Франко, дружина Івана Франка.

5 Видатні вчені Які досягнення українських учених свідчили про розвиток науки й техніки? Які галузі науки розвивалися найпродуктивніше?

Потреби суспільства, що модернізувалося, значно прискорили розвиток науки й техніки. Незважаючи на реакційну політику царського самодержавства, наукова думка в Україні досягла в той час значних успіхів і зробила вагомий внесок у розвиток світової науки. Найважливішу роль відігравали університети — Харківський, Київський і Новоросійський. Велике значення мали також наукові товариства дослідників природи, математичні, фізико-математичні, технічні, історичні, історико-філологічні тощо.

264

§ 24. Зрушення в соціокультурному житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Іван Пулюй — доктор філософії й фізики, професор, громадський діяч. Один із першовідкривачів радіоактивного випромінювання. У 1877–1884 рр. викладав механічну теорію тепла та кінетичну теорію газів у Віденському університеті, працював професором у Празькому політехнічному інституті, де його обирали деканом та ректором. Один із засновників чеської електротехнічної школи, збудував кілька електростанцій у Празі. Володів багатьма мовами. Переклав підручники з геометрії та фізики для українських Іван Пулюй. Фото. 1910-ті гімназій. Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав українською мовою Біблію, працював над словником української технічної термінології. Ілля Мечников — український науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Розробив теорії походження багатоклітинних організмів та теорію імунітету. Працював в Одеському та Петербурзькому університетах. Завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалієм) першою в Російській Ілля Мечников. імперії Одеською бактеріологічною станцією Фото. 1908 (нині — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). Через українофільські погляди змушений був емігрувати до Франції, де очолив лабораторію в Інституті Пастера в Парижі, а згодом став заступником директора інституту. Значні здобутки було здійснено в медичній науці. У 1908 р. Мечников став лауреатом Нобелівської премії за досягнення в імунології (вчення про захисні властивості живого організму від інфекційних захворювань). Дізнайтеся більше про видатних вчених.

cutt.ly/RTLOFcz Виконайте онлайн-вправу. cutt.ly/CTLc58z

265

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Домашнє завдання 1 Які зміни відбувалися в освіті у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.?

2 Назвіть основних діячів української науки того часу та їхні здобутки.

3 Охарактеризуйте причини та наслідки емансипації жінок.

4 Об’єднайтеся в пари. Зробіть презентацію про Андрея Шептицького як про видатного церковного діяча, мецената і просвітника.

§ 25. О собливості розвитку культурного життя в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

1 Розвиток літератури в Україні У другій половині XIX ст. уряди Росії й Австро-Угорщини продовжували політику денаціоналізації та асиміляції українського народу. За цих умов діячам української культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності, а й тиск із боку імперських структур. Проте відповіддю на таку політику стало зростання рівня національної самосвідомості українців, згуртування національно свідомої української інтелігенції. На цій хвилі розгорнулася творчість багатьох українських митців, які збагатили вітчизняну духовну скарбницю. У другій половині XIX ст. в українській літературі з’явилася плеяда послідовників Тараса Шевченка — видатних письменників-реалістів. Визначним представником цього напряму стала Марко Вовчок (Марія Вілінська). Письменниця увела в українську літературу образ «нової жінки», незалежної й сильної. Її твори знали поза межами України, а повість «Маруся» навіть отримала нагороду Французької академії і була перекладена багатьма мовами. Важко переоцінити популярність Івана Нечуя-Левицького. Він описав життя чи не всіх суспільних верств. Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор. Глибоким психологізмом сповнена творчість Панаса Мирного (Панаса Рудченка), який відтворив панораму життя українського народу в XIX ст.

266

§ 25. Особливості розвитку культурного життя в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

У другій половині XIX ст. розквітнув талант Леоніда Глібова — засновника української реалістичної байки. У своїх творах він висміяв кріпацтво, хабарництво, здирництво, пихатість тощо. Знамениті «Співомовки» Степана Руданського відображали такі риси українського народу, як дотепність, оптимізм, волелюбство. На Північній Буковині та в Східній Галичині представником демократичного реалізму був Юрій Федькович, який у своїх поезіях («Довбуш», «Лук’ян Кобилиця», «Рекрут» та інших) і прозових творах («Опришок» тощо) змалював життя буковинських селян та оспівав народних героїв. Починаючи з 80‑х років XIX ст. в українській літературі плідно працював Борис Грінченко — прозаїк, поет, драматург, перекладач, педагог, фольклорист, мовознавець, видавець і громадський діяч. Словник української мови за редакцією Грінченка є першим в українській лексикографії великим зібранням лексичних фондів української мови тлумаченням значення слова російською мовою. У 1890‑х роках заявила про себе Леся Українка (Лариса Косач-Квітка). Її перші збірки «На крилах пісень», «Думки і мрії» уславлювали боротьбу проти соціального й національного гноблення. Надзвичайно популярними були її поема «Бояриня» та драма-феєрія «Лісова пісня». Вершиною літературної творчості другої половини XIX ст. стала літературна спадщина Івана Франка. Талановитий митець створив романтичний образ революціонера в українській літературі («Вічний революціонер», «Каменярі»). Висвітлення проблем загальнолюдських стосунків принесли йому світову славу. Це, зокрема, романи «Перехресні стежки», «Для домашнього вогнища», драма «Украдене щастя» тощо. На початку ХХ ст. в культурі визначилося дві тенденції: збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пере­ садження на український ґрунт європейських зразків художнього самовиразу (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва й модернізму стала «нова школа» української прози. Так, Михайло Коцюбинський у повісті «Fata morgana» через опис історії окремої родини майстерно відобразив настрої й переживання села в часи революційних подій 1905 р. Одночасно з Коцюбинським як майстер новели постав Василь Стефаник. Кожен його твір — це людська трагедія, зображення разючої бідності, безнадійної самотності, тяжкості розлуки з рідним краєм. У реалістичному напрямі починав свою творчість Володимир Вин­ ниченко. У його перших оповіданнях, сюжети яких він брав з життя 267

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

міщан і селян-наймитів, розкрито конфлікти з працедавцями. Та після революції 1905 р. Винниченко перейшов на позиції модернізму: у його творчості стали переважати сюжети із зображенням переживань революціонерів, зламаних тиском імперської влади. Найпопулярнішим українським поетом початку ХХ ст. був Олек­ сандр Олесь (Кандиба). Його вірші вражали щирістю, відчуттям природи, новими образами, співучістю й милозвучністю. Чимало з них покладені на музику і стали популярними романсами.

2 Український професійний театр Чому український театр був популярним у суспільстві? Які етапи він пройшов у своєму розвитку?

Розквіт українського театрального мистецтва в 1880‑х роках зумовлений тим, що саме в театрі був можливий розвиток української мови. Так, найбільший внесок у розвиток української драматургії зробили її класики Михайло Старицький («Не судилося», «Не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями»), Марко Кропивницький («Дай серцю волю, заведе в неволю»), Іван Карпенко-Карий («Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн»). Михайло Старицький переробляв п’єси інших авторів та інсценував прозові твори. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «По-модньому». Значним був драматургійний доробок Панаса Мирного («Лимерівна», «Повія»), Івана Франка («Украдене щастя», «Учитель»), Бориса Грінченка («Степовий гість», «Ясні зорі»), Лесі Українки («Лісова пісня», «Бояриня», «Камінний господар»). Кращі драматурги були також провідними режисерами й керівниками театральних труп. Професійний український театр виник на базі аматорських колективів, що діяли в 1860–1870 рр. Так, у 1882 р. з ініціативи Марка Кропивницького в Єлисаветграді Михайло Старицький. поча ла п ра цюват и перша у к ра їнськ а Фото. Кін. ХІХ ст.

268

§ 25. Особливості розвитку культурного життя в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

професійна трупа «Товариство русько-малоросійських артистів». До неї входили славетні актори Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті, Іван Карпенко-Карий та інші. У такому складі трупа гастролювала протягом 1900–1903 pp., маючи в репертуарі близько 60 п’єс. У 1864 р. у Львові було засновано укра­ їнський театр «Руська бесіда». Його репертуар, що ставили в містах Східної Галичини та Північної Буковини, складався з творів Марко Кропивницький. наддніпрянських та західноукраїнських Фото. 1883 письменників, кращих зразків європейської драматургії. Однак постійні зміни керівництва театру, гостре суперництво між москвофілами та народовцями за вплив на нього призвели до його занепаду. Проте у середині 70‑х років XIX ст. завдяки Маркові Кропивницькому відбулося його піднесення. Зауважте, що цей театр був єдиним українським професійним колективом на західно­у країнських землях протягом 50 років. У 1906 р. Микола Садовський створив у Полтаві український професійний театр, який наступного року переїхав до Києва. До складу його трупи увійшли відомі митці, насамперед Марія Заньковецька. У 1907 p., після успішних гастролей цієї трупи в Києві, Садовський взяв в оренду Троїцький народний будинок (нині — Київський національний академічний театр оперети) і заснував тут перший український стаціонарний театр. Значний внесок у розвиток українського національного професійного реалістичного театру здійснили Тобілевичі. Іван Тобілевич (літературний та сценічний псевдонім — Іван Карпенко-Карий) — видатний український драматург, актор, режисер. У 1880-ті роки він грав у трупі Марка Кропивницького, згодом виступав у трупі Миколи Садовського, пізніше — Панаса СаксаІван Тобілевич. Фото. ганського. У 1890 р. Іван Тобілевич вступив 1870–1880-ті 269

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

до Товариства українських артистів і написав комедію «Сто тисяч». А протягом 1900– 1904 рр. створив власну театральну трупу. У 1883 р. Тобілевич став писати драми українською мовою. А найповніше реалізував себе в жанрі комедії, яка стала самобутнім явищем в історії української культури. Його драматичні твори «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» стали класикою драматургії. Які особливості розвитку українського театру описує видатний драматург?

«Слухач стомився дивитися на це плясове мистецтво й починає справедливо обурюватися перекручуванням життя, кажучи: у малоросійських писарчуків народ співає, танцює ціле життя, немає в них ні печалі, ні горя, ні громадських інтересів. Легковажний, шаблонний, жартівливий репертуар без будь-яких інтересів, що охоплюють суспільне життя даного часу, не задовольняє слухача, який очікує від театру вражень вищого порядку» (із записки Івана Тобілевича до З’їзду сценічних діячів 1897 р.). Іван Франко писав про Івана Карпенка-Карого: «Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література». Микола Садовський (справжнє ім’я — Микола Тобілевич) — український актор та режисер, один з основоположників українського професійного театру. Розпочав свої виступи у професійному театрі Садовський в 1881 р. у трупі Марка Кропивницького, а згодом перейшов до МиМикола Садовський. Фото. 1856 хайла Старицького. Іван Тобілевич у ролі Назара у виставі «Назар Стодоля» за драмою Шевченка. Фото. Кін. 60‑х років ХІХ ст.

270

§ 25. Особливості розвитку культурного життя в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

А у 1888 р. він організував власну трупу, яка діяла 10 років як самостійна одиниця, потім об’єдналася з Товариством російсько-малоросійських артистів братів Тобілевичів, а ще двома роками по тому до них приєднався ансамбль Марка Кропивницького. Як режисер Садовський виховав цілу плеяду українських акторів. До того ж на запрошення з Галичини у 1905 р. Садовський очолив театр «Руської бесіди» у Львові, у якому грала видатна актриса Марія Заньковецька, чим сприяв піднесенню театральної культури на західноукраїнських землях. Дізнайтеся більше про родину Тобілевичів.

cutt.ly/KTLPt0S

4 Музика Багатющим джерелом розвитку музичної культури була народнопісенна творчість. Так, народні пісні в обробках Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича дедалі частіше включали до концертного репертуару професійні виконавці і самодіяльні колективи. Хорові та вокально-інструментальні обробки народних пісень, оригінальні твори композиторів, у яких широко використовували характер, образи й мелодійність народної пісні, сприяли зміцненню в українській музиці початку ХХ ст. основ демократизму й народності. Провідне місце в українській музичній культурі належало Миколі Лисенку. Він створив музику на тексти Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших поетів, обробив чимало українських народних пісень. Однак багато творів не вийшло у світ за життя композитора. Зокрема, попри звернення громадськості, царські урядовці не дозволили поставити на театральній сцені історико-героїчну оперу «Тарас Бульба», що згодом стала шедевром української оперної класики. Опери Миколи Лисенка «Енеїда», «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка» та інші стали надбанням національної класичної музики й залишаються популярними сьогодні. Дослідники стверджують, що визначМикола Лисенко. ну роль в активізації музичного життя Фото. Поч. ХХ ст.

271

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Соломія Крушельницька в ролях Аїди та Брунгільди. Фото. 1890-ті

в Україні відіграло створення Лисенком у 1904 р. в Києві музично-драматичної шко­ ли, яка в 1913 р. була реорганізована в кон­ серваторію. На західноукраїнських землях активно працював композитор і музичний діяч Ана­ толь Вахнянин. Він написав оперу «Купало», створив хорові й сольні вокальні твори, обробив чимало народних пісень, брав участь у заснуванні музичних товариств. Окрім цього, Вахнянин у 1903 р. став організатором і першим директором Вищого музичного ін­ ституту ім. М. Лисенка у Львові. Активну громадянську позицію займали й інші представники творчої інтелігенції. Так, у 1862 р. український поет й етнограф Пав­ ло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла України і слава, і воля...». Невдовзі цей текст було покладено на музику Михайла Вер­ бицького. Після проголошення незалежності України пісня стала Державним Гімном. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва України мала також творчість Семена Гулака-Артемовського — автора відомої опери «Запорожець за Дунаєм». Популярністю користувалися й опери Пе­ тра Сокальського «Мазепа», «Майська ніч» і «Богдан Хмельницький». Пісенно-музичну культуру українського народу на початку ХХ ст. примножувала видатна оперна співачка Соломія Крушель­ ницька.

cutt.ly/zYTElUN Про які особливості таланту Соломії Крушельницької свідчать фото? Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/wYfrCZM

272

§ 26. Розвиток живопису та архітектури

Домашнє завдання 1 Які літературні течії та їх представники кінця ХІХ — початку ХХ ст. вам відомі?

2 Визначте основні характерні риси розвитку українського театру.

3 Підготуйте презентацію, колаж чи постер про видатних діячів та діячок літератури чи театру.

§ 26. Розвиток живопису та архітектури 1 Українська романтична і реалістична школа живопису. Модерн у малярстві У другій половині ХІХ ст. в українському образотворчому мистецтві співіснували романтизм і реалізм. Романтизм із його увагою до почуттів, сильних особистостей-героїв, захопленням фольклором і народністю, ідеалізованим минулим відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов’янських народів, зокрема українського. Він вирізнявся динамізмом композиції, стрімкими рухами зображень, яскравими кольорами, контрастом світла й тіні, певною нереалістичністю сюжетів. Данину українському романтизму віддали послідовники Тараса Шевченка, для яких тема України стала домінувальною у творчості. Це, зокрема, Лев Жемчужников, Іван Соколов та Костянтин Трутовський. Визначте на прикладі поданих творів характерні ознаки романтизму.

Л. Жемчужников. Кобзар на шляху.

1854

І. Соколов. Збирання вишень у поміщицькому саду. 1858

273

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

На відміну від романтизму, реалізм — напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Відтак у центрі уваги художників-реалістів було буденне життя з його проблемами, конфліктами, людськими думками, зображення подій вітчизняної історії, типові образи людей та природи. Сформувалася також українська національна школа пейзажного живопису, серед майстрів якого постать Сергія Васильківського є найбільш масштабною й багатогранною. Він відкрив український живопис Європі, де був удостоєний честі виставляти свої картини на Паризькому салоні «поза чергою». Пейзаж у творчості Васильківського органічно поєднувався з історичними сюжетами доби козацтва («Козачий пікет», «Запорожець у розвідці») або з побутовими картинами («Козак в степу», «Ярмарок у Полтаві»). До побутового жанру, пейзажу й історії тощо, звертався також Опанас Сластіон («На жнивах», «Весна», «Волинь»). На прикладі наведених полотен розкажіть про особливості українського реалізму.

І. Рєпін. Українка біля тину.

1876

С. Васильківський. Козак в степу. Тривожні ознаки. 1905

Для образотворчого мистецтва останніх десятиліть ХІХ — початку ХХ ст. характерним стало поєднання реалізму й модерну. Воно під впливом національних культурних традицій, народної творчості, зразків народною декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури, 274

§ 26. Розвиток живопису та архітектури

а також новітніх тенденцій модернізму — імпресіонізму, абстракціонізму — дало початок національному художньому напряму. Серед найбільш відомих його представників був Микола Пимоненко («Засватана», «В розлуці», «Весілля в Київській губернії» «Свати» тощо). У жанрі ліричного українського пейзажу працювали такі митці, як Володимир Орловський та Сергій Світославський. Поясніть на прикладах поданих полотен, що називають українським напрямом у живописі на межі століть.

М. Пимоненко. Збирання сіна. 1900-ті

І. Труш. Леся Українка.

1900

Серед художників, які застосовували нові засоби втілення дійсності — імпресіонізм та символізм, — одне з провідних місць посідав Олександр Мурашко. Його найвідомішими творами були «Карусель», «Дівчина в червоному капелюшку», «Парижанки біля кафе». Помітний слід залишив Мурашко і як діяч культури та педагог. Так, у 1912 р. він створив приватну студію, а у 1916 р. виступив ініціатором створення Товариства київських художників. Яскравим представником цієї генерації малярів був Микола Бура­ чек, відомий зображеннями Дніпра та Києва. До вітчизняних імпресіоністів належить жінка-маляр Зінаїда Серебрякова, багато творів якої присвячено українському селу та темам Сходу. Прихильниками модерністських експериментаторів були також Василь і Федір Кри­ чевські та інші. Першим українськиі імпресіоністом, «пілігримом фарб і сонця» називали Івана Труша — живописця, майстра пейзажу і портретиста, мистецтвознавця і видавця.

275

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

На основі поданих ілюстрацій поясніть, які нові течії виникли у живописі на початку ХХ ст.

О. Мурашко. Дівчина в червоному капелюшку.

1902—1903

Ф. Кричевський. Автопортрет. 1911

З. Серебрякова. За туалетом. Автопортрет. 1909

2 Модерн і стилізація в архітектурі На межі століть в архітектурі з’явився новий стиль — модерн, що ґрунтується на застосуванні нових конструкцій і матеріалів (криця, цемент, залізобетон, каркасна система, величезні покриття склепіннокупольної системи, козирки, що висять, тощо). Однією з основних ідей модерну є краса, що спирається на зручність (корисність). Комфорт і зручність в організації простору цінували перш за все. Тому в модерні з’явився новий принцип зведення будинків — «ізсередини назовні»: спочатку планували внутрішній простір, що формував зовнішній вигляд будівлі. Це неминуче привело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб’ємної композиції, що принципово відрізняється від класичних будівель. Українські архітектори-модерністи прагнули поєднувати новітні технології з народними традиціями. Вони широко використовували стилізацію — творчий прийом, завдяки якому майстри надають новим будівлям схожості зі спорудами одного зі стилів минулих часів. Основною рисою стилізації є відтворення історичних архітектурних форм у нових умовах та нових матеріалах.

276

§ 26. Розвиток живопису та архітектури

Прикладом архітектурної стилізації модерну можуть слугувати зведені в Києві, Харкові, Одесі так звані прибуткові будинки, архітектура яких повторює ренесансні, готичні, романські риси. Спираючись на ілюстрації, прокоментуйте основні риси модерну.

К. Шиман, О. Гілевич. Будинок у Києві на розі вулиць Володимирської та Прорізної. Сучасне фото

Будинок Полтавського губернського земства. Сучасне фото

Й. Главка. Чернівецький національний університет. Сучасне фото

Прижиттєвої слави майстра стилізаторства зажив київський архітектор Владислав Городецький. Він збудував католицький костел у Києві в готичних формах, будинок у вигляді давньогрецького храму (нині — Музей українського мистецтва), караїмську кенасу в мавританських формах. Видатними архітекторами того часу називають також Лева Влодека (Одеса), Олексія Бекетова (Харків), Володимира Ніколаєва (Київ), Юліана Захаревича (Львів).

277

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Як ви думаєте, у чому полягала геніальність В. Городецького?

Костел Святого Миколая. Сучасне фото

Будинок з химерами. Сучасне фото

3 Зміни в міській та сільській забудові Які характерні риси забудови міст визначає дослідниця Гелена Коптєва? «Насичення міст підприємствами, транспортом, торговельними закладами та зростання чисельності населення призводили до розширення їхньої території. Осідаючи на околицях, промисловість і зовнішній транспорт утворювали "індустріальний бар’єр", що перешкоджав територіальному зростанню міста. Забудова всередині такого кільця ущільнювалась, зростала поверховість споруд. Основним типом міської забудови стали багатоквартирні будинки, що давали домовласникам прибуток… більшість будинків мали секційне розпланування. Входи до квартир заможних мешканців були з парадних сходів від вулиці. У дворових флігелях квартири були скромнішими. Основну увагу приділяли фасаду, який слугував своєрідною візитівкою його мешканців».

Харківський університет. Фотолистівка. 1900—1910

278

Бердичів. Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

§ 26. Розвиток живопису та архітектури

Вулиця Шосова у Рівному, район сучасної Театральної площі. Фотолистівка. Поч. ХХ ст.

Київ. Хрещатик. Фотолистівка. 1900-ті

Які характерні риси забудови сіл ХІХ — початку ХХ ст. визначає дослідниця Тамара Косміна? «Залежно від типів сільських поселень в Україні виділялося чотири зони: північна, центральна, південна, карпатська. Північна — охоплювала Українське Полісся. Тут домінував вуличний тип поселень, що виникли на місці давніх дворищ. У центральній лісостепової зоні переважали безсистемні поселення, але в XIX ст. за проєктуванням з’явилися радіальні та квартальні поселення. На півдні (землі колишньої Запорозької Січі та частково Слобожанщини) більшість поселень виникла в результаті державної і поміщицької колонізації в попередні два століття. У ХІХ ст. забудова тут велася за вказівкою властей і мала квартальну форму. Але існували й окремі поселення вуличного типу.

Зазнала змін і селянська оселя. Її все частіше стали зводити як трикамерну будівлю (хата — сіни — комора). У сінях відокремлювали місце для кухні. При вільній забудові сільське житло зводили без єдиного регулювання, прив’язуючись до особливостей рельєфу та потреб господарства. Які запитання ви б поставили до цих ілюстрацій, якби досліджували їх як історик?

Хата із с. Красна Попівка Луганської обл. Кін. ХІХ ст. Сучасне фото. Музей «Пирогово»

Село Волосянка, поруч Ужоцький перевал у Карпатах. Фотолистівка. 1916

Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/3TLvwRK

279

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Домашнє завдання 1 Опишіть 2–3 пам’ятки модерну в живописі та архітектурі.

2 Визначте роль меценатства в культурному розвитку України.

3 Чи відображались у живописі та архітектурі процеси українського національно-культурного відродження? Як саме?

Практична робота Повсякденне життя 1 Опіка над здоров’ям та медичні служби У Російській імперії українські землі не мали власного централізованого управління охорони здоров’я. Санітарно-епідеміологічні заходи були неефективними, комунальна, харчова гігієна, гігієна праці були в зародковому стані, мережа лікувальних закладів розподілена нерівномірно: більшість лікарень та амбулаторій будували в містах. Забезпечення людей медичною допомогою перебувало на низькому рівні. Санітарно-курортна допомога лишалася цілком у приватних руках і розвинена була примітивно. У 1911 р. в Наддніпрянській Україні було 3933 лікарі, у 1915 р. середнього медичного персоналу — 5000 працівників, а в лікарнях України було близько 28 500 ліжок. Краще була організована медична допомога у великих містах, зокрема в університетських центрах — Києві, Харкові, Одесі, де існували висококваліфіковані клінічні заклади при медичних факультетах університетів і добре поставлені приватні лікарні. При міських управах найбільших міст були санітарні відділи, лікувально-санітарні ради, що керували міськими лікарнями, наглядали за санітарним станом міст і вели боротьбу з епідеміями. Прочитайте свідчення видатного дослідника Володимира Хавкіна про його боротьбу з епідемією холери. Перегляньте відео. Поміркуйте, де саме працював учений і чому уряд Російської імперії не підтримував його досліджень.. cutt.ly/bYZD6EE

280

Практична робота

«Вибір населених пунктів та груп осіб визначався, головним чином, готовністю людей пройти профілактичне лікування; але водночас в кожному місці докладалися зусилля, щоб зосередити роботу на населенні, яке проживає у подібних умовах та перебуває під наглядом медичних та санітарних працівників для того, щоб на випадок спалаху холери була можливість порівняти резистентність щеплених та нещеплених осіб». Підготуйте матеріал з додаткових джерел про тих українських учених і лікарів, хто шукав шляхи боротьби з епідеміями чи опікувався покращенням надання медичної допомоги населенню. Презентуйте свої результати в класі.

Єдиним порятунком для сільського населення була система земської медицини в губерніях. Земські дільничні лікарні, а також окремі фельдшерські й акушерські пункти надавали населенню потрібну допомогу. В усіх цих закладах працювали ентузіасти, оскільки умови праці у них були надзвичайно важкі. Відтак заклади земської медицини пропагували серед жителів українських земель правила санітарії, гігієни, проводили профілактичні заходи, зокрема обов’язкове щеплення віспи. Громадській ініціативі завдячує своїм існуванням і система пастерівських станцій для щеплення проти дуже поширеного тоді сказу. За 25 років діяльності лише Пастерівський інститут у Харкові, куди привозили хворих і з сусідніх губерній, провів щеплення 32 800 особам. Справами охорони здоров’я в Австро-Угорщині керував департамент охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ — окремо для Австрії, окремо для Угорщини. У Галичині й на Буковині ці справи були в руках місцевих сеймів. Міністерство охорони здоров’я з’явилося в Австрії у 1917 p., і першим його міністром був українець — професор Іван Горбачевський. Медичну допомогу населенню здійснювали переважно через приватних лікарів, що працювали під наглядом повітових і міських державних лікарів та лікарських палат. Лікарська допомога концентрувалась в основному в містах і була платною. Для бідного населення відкривали шпиталі, що утримували коштом муніципалітетів або благодійних установ. Санаторно-курортна справа перебувала в приватних руках. Санітарна справа та боротьба з епідеміями в межах Австро-Угорщини розвивалися краще, однак низький рівень життя сільського населення, особливо ж погане харчування зумовлювали високу смертність, зокрема дитячу.

281

Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Порівняйте умови розвитку медичного забезпечення у Російській та Австро-Угорській імперіях: визначте спільні та відмінні риси. Запишіть свої висновки у робочий зошит.

озвілля, розваги, задоволення культурних 2 Д запитів Схарактеризуйте способи організації дозвілля у сільській місцевості та містах. Знайдіть підтвердження або спростування вашим висновкам у додаткових джерелах.

«Вулиця» — літній варіант вечорниць. Полтавщина. Фото. 1894

Парад учасників І Київської олімпіади. Попереду — члени київського гуртка «Спорт». Фото. 1913

М. Пимоненко. Великодня утрення.

1891

Львівський парк. Фотолистівка. 1915

Перевірте себе.

cutt.ly/mTLvfhT

282

ЗМІСТ Шановні учні та учениці! . . . . . . . . . . . . 3 ВСТУП. Ранній Новий час в історії України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 1. Спадщина Раннього модерного часу в історії України . . . . . . . . . . . . . 4 2. «Довге» ХІХ ст.: доба модернізації й національного відродження в Європі . . . . . . . . . . . . . 5 3. Українські землі під владою двох імперій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Розділ 1. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. 14 § 1. Політика Росії щодо українських етнічних територій. Козацтво після ліквідації Задунайської Січі . . . 14 1. Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин на початку ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 2. Запорозькі козаки на Кубані. Ліквідація Задунайської Січі ���������� 18 § 2. Соціально-економічне становище Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст. . . . . 23 1. Криза кріпацтва і зародження ринкових відносин . . . . . . . . . . . . . . 23 2. Торгівля. Чумацький промисел . . 26 3. Початок промислового перевороту і зміни в соціальноекономічному житті . . . . . . . . . . . . . 27 4. Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України . . . 31 § 3. Початок українського національного відродження. Формування української національної свідомості . . . . . . 34

1. Піднесення національнокультурного руху в підросійській Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 2. Новгород-Сіверський автономістський гурток . . . . . . . . . . 37 3. Харківський осередок українського національного відродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 4. Кирило-Мефодіївське братство . . 41 Практична робота . . . . . . . . . . . . . . 46 1. Передумови утворення КирилоМефодіївського братства . . . . . . . . .46 2. Головна мета та завдання братства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 3. Головні засади діяльності братства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 § 4. П ольський національно-виз­ вольний та російський опозицій­ ні рухи на теренах України . . . 52 1. Масонство в Україні . . . . . . . . . . . . . 52 2. Декабристські організації в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 3. Польське повстання 1830–1831 рр. і його наслідки для України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58 4. Соціальні протести . . . . . . . . . . . . . . 60 Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — у перешій половині ХІХ ст. . 63 § 5. С оціально-політичний розви­ ток західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . 63 1. Політика Австрійської імперії щодо українських земель. Йосифінські реформи . . . . . . . . . . . 63

283

2. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель у першій половині ХІХ ст. . . . . . . . 65 3. Соціальні протести населення . . . .67 § 6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях . 70 1. «Будителі» Закарпаття . . . . . . . . . . 70 2. Товариство галицьких грекокатолицьких священників . . . . . . . 73 3. «Руська трійця» . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 § 7. Європейська революція 1848–1849 рр. в українських регіонах Австрійської імперії . . 81 1. Початок революції в Австрійській імперії. Скасування панщини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 2. Головна Руська Рада та її національна програма. «Зоря Галицька» . . . . . . . . . . . . . . . . 84 3. Перший досвід парламентської діяльності українців . . . . . . . . . . . . . 90 Практична робота . . . . . . . . . . . . . . 93 1. Причини заснування і початок діяльності товариства . . . . . . . . . . . . 93 2. Мета і завдання товариства . . . . . . 94 3. Основні етапи діяльності товариства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 Розділ 3. Культура України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . 98 Практична робота . . . . . . . . . . . . . . 98 1. Житло та побут селян . . . . . . . . . . . .98 2. Житло та побут мешканців міста 102 3. Становище жінки . . . . . . . . . . . . . . . 104 § 8. Умови розвитку культури. Освіта і наука України наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. . . . . . . . . . . . 105

284

1. Основні тенденції розвитку культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105 2. Розвиток освіти . . . . . . . . . . . . . . . . 107 3. Розвиток науки . . . . . . . . . . . . . . . . . 112 4. Культурно-освітні товариства . . . 114 § 9. Розвиток української літерату­ ри наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. . . . . . . . . . . . 117 1. Особливості розвитку української літератури . . . . . . . . . . . . . . . . 117 2. Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського . . . . . . . . . . . 118 3. Розвиток української літератури 119 4. Тарас Шевченко і його «Кобзар» 122 5. Пантелеймон Куліш та Микола Гоголь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124 § 10. Розвиток музики, театру, образотворчого мистецтва й архітектури наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127 1. Видатні українські композитори 127 2. Розвиток театрального мистецтва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130 3. Образотворче мистецтво . . . . . . . . 131 4. Архітектура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст. . . . . . . . 139 § 11. Українське питання в контексті міжнародних відносин. Східна (Кримська) війна 1853–1856 рр. на українських землях . . . . . 139 1. Українське питання в контексті міжнародних відносин . . . . . . . . . . 139 2. Східна (Кримська) війна 1853—1856 рр. на українських землях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142

§ 12. Ліквідація кріпацтва та ре­ форми 1860—1870-х років . . 146 1. Ліквідація кріпацтва в ході селянської реформи . . . . . . . . . . . . 146 § 13. М одернізація у промисловос­ ті і сільському господарстві. Соціальна структура населен­ ня в пореформену добу . . . . 152 1. Особливості економічного розвитку. Розбудова залізниці . . 152 2. Урбанізація. Будівельна лихоманка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 3. Формування інтелігенції та робітництва ������ (пролетаріату). Родини українських промисловців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160 § 14. С успільно-політичне життя Наддніпрянщини наприкінці 50 — на початку 60‑х років ХІХ ст. . . . . . . . . . 163 1. Початок громадівського руху. Хлопомани . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163 2. Діяльність Київської громади . . . 165 3. Польське повстання 1863— 1864 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 4. Валуєвський циркуляр . . . . . . . . . 169 § 15. Український національний рух у 1870–1890‑х роках . . . 171 1. Громадівський рух на початку 1870‑х років . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171 2. Південно-Західний відділ Російсь­кого географічного товариства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172 3. Емський указ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174 4. Михайло Драгоманов. Громадівський рух наприкінці 1870 — у 1880‑х роках . . . . . . . . . . . 175 § 16. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в 90-х роках ХІХ ст. . . . . . . . 178

1. Студентський громадівський рух 90‑х років XIX ст. «Братство тарасівців» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178 2. Зародження робітничого і соціалдемократичного рухів . . . . . . . . . . . 180 3. Національне відродження кримських татар. Ісмаїл Гаспринський . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181 Практична робота . . . . . . . . . . . . . 184 Розділ 5. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . 188 § 17. Особливості соціальноекономічного розвитку західно­українських земель у другій половині ХІХ ст. . . . 188 1. Стан промисловості західноукраїнських земель . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 2. Наслідки селянської реформи 1848 р. в Австрійській імперії ������191 3. Кооперативний рух . . . . . . . . . . . . . 193 4. Трудова еміграція . . . . . . . . . . . . . . 195 § 18. Суспільно-політичне життя в 1860—1870-ті роки . . . . . . . 196 1. Народовці та москвофіли . . . . . . . 196 2. Культурно-освітнє товариство «Просвіта» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200 3. Наукове товариство імені Шевченка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201 § 19. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 70–90‑х роках XIX ст. . . . . 204 1. Розгортання руху народовців у Галичині в другій половині 1870–1890‑х роках . . . . . . . . . . . . . . 204 2. Народовська політика «нової ери» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206 3. Радикальний рух у Галичині . . . . 209

285

4. Утворення політичних партій в Галичині . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 211 5. Українське представництво в парламенті Австрії та сеймі Галичини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 214 Розділ 6. Україна на початку ХХ ст. перед викликами модернізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . 216 § 20. Особливості соціальноекономічного розвитку . . . . . 216 1. Індустріальна модернізація. Монополізація . . . . . . . . . . . . . . . . . 216 2. Регіональна спеціалізація промисловості й сільського господарства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219 3. Кооперативний рух . . . . . . . . . . . . . 222 § 21. Політизація та радикалізація українського національного руху . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224 1. Створення і діяльність політичних партій, культурноосвітніх і військово-спортивних організацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224 2. Проблеми консолідації української нації . . . . . . . . . . . . . . . . 230 § 22. Посилення політичної напруженості . . . . . . . . . . . . . 232 1. Події російської революції 1905–1907 рр. в Україні . . . . . . . . . 232 2. Діяльність українських парламентських громад в І та ІІ Державних думах. «Українське питання» в ІІІ і ІV Державних думах . . . . . . . . . . .236 3. Товариство українських поступовців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 238 4. Українське представництво в Галицькому крайовому сеймі та австрійському парламенті у Відні. Виборча реформа ��������������239

286

§ 23. Наддніпрянська Україна в 1907–1914 рр. . . . . . . . . . . . 241 1. Аграрна реформа Петра Столипіна та її вплив на Україну . . . . . . . . 241 2. Посилення національного гніту 1907–1914 рр. Справа Бейліса . . . 244 3. Український політичний та національно-культурний рух у 1907–1914 рр. ����������������������������������247 Практична робота . . . . . . . . . . . . 250 1. Різноманітність течій українського політичного життя Наддніпрянщини на початку ХХ ст. . . . . 250 2. Програмні документи українських самостійників . . . . . . 251 3. Погляди українських автономістів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 253 Розділ 7. Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст. . . . . . . . . 256 § 24. Зрушення в соціокультурно­ му житті України в середині ХІХ — на початку ХХ ст. . . . 256 1. Вплив процесів модернізації на суспільне життя українців, зміни у світовідчутті людини . . . . 256 2. Потреба українізації системи освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259 3. Церковне життя . . . . . . . . . . . . . . . . 261 4. Емансипація жінки . . . . . . . . . . . . . 263 5. Видатні вчені . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264 § 25. Особливості розвитку культурного життя в середині ХІХ — на початку ХХ ст. . . . 266 1. Розвиток літератури в Україні . . 266 2. Український професійний театр . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 268 3. Музика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .271

§ 26. Розвиток живопису та архітектури . . . . . . . . . . . . 273 1. Українська романтична і реалістична школа живопису. Модерн у малярстві . . . . . . . . . . . . 273 2. Модерн і стилізація в архітектурі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .276

3. Зміни в міській та сільській забудові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 278 Практична робота . . . . . . . . . . . . 280 1. Опіка над здоров’ям та медичні служби . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 280 2. Дозвілля, розваги, задоволення культурних запитів ��������������������������282

Аби відкрити QR-коди без смартфона, уведіть у пошукове поле браузера на своєму ПК такі посилання: С. 11. cutt.ly/PYZDPzx С. 12. cutt.ly/ST774Ft С. 22. cutt.ly/vTDP1s7 С. 32. cutt.ly/0TDP5L4 С. 46. cutt.ly/RTDAptP С. 57. cutt.ly/DYZFJgB С. 61. cutt.ly/xEWrcc1; cutt.ly/tEWrntd С. 62. cutt.ly/7TDAQ75; cutt.ly/aTDAYC1; cutt.ly/ KTDAHfn С. 69. cutt.ly/VTDSsJB С. 80. cutt.ly/2TDSnHp С. 92. cutt.ly/DTDSO8V С. 97. cutt.ly/fTDSZ8h С. 116. cutt.ly/iTDDquB С. 126. cutt.ly/aTDDuSc С. 138. cutt.ly/CTDDKr6; cutt.ly/PTDDl12 С. 145. cutt.ly/4TLx6rb С. 151. cutt.ly/aTLcoQ9 С. 159. cutt.ly/XTLv0Mt С. 162. cutt.ly/VTLcsIL С. 166. cutt.ly/2TLnjtI С. 170. cutt.ly/rTLch2n С. 183. cutt.ly/pTLcnfX С. 187. cutt.ly/eTLvunJ

С. 196. cutt.ly/ATLcY4x С. 203. cutt.ly/iTLWSdl С. 204. cutt.ly/wTLcPMk С. 205. cutt.ly/7TLTcJa С. 206. cutt.ly/nTLT0GD С. 211. cutt.ly/9TLYd7d С. 212. cutt.ly/pTLYW5Z С. 215. cutt.ly/8TLcHgt; cutt.ly/TTLvomp С. 223. cutt.ly/2TLcZWG С. 225. cutt.ly/pTLY8Jx С. 228. cutt.ly/dTLUsEa С. 229. cutt.ly/PTLUb6E С. 232. cutt.ly/DTLcVdS; cutt.ly/MTLcNzR С. 240. cutt.ly/vTLc2jF С. 249. cutt.ly/wTLIKJP С. 255. cutt.ly/xTLvaJr С. 260. cutt.ly/LTLOpiA С. 261. cutt.ly/UTLOv1D С. 265. cutt.ly/RTLOFcz; cutt.ly/CTLc58z С. 271. cutt.ly/KTLPt0S С. 272. cutt.ly/zYTElUN; cutt.ly/wYfrCZM С. 280. cutt.ly/bYZD6EE С. 282. cutt.ly/mTLvfhT 287