Особливості роботи з старшокласниками, які мають проблеми у навчанні

Особливості роботи з старшокласниками, які мають проблеми у навчанні. Посібник для практичних психологів та соціальних педагогів

Кам’янець – Подільський 2015

Плютинська І.О.

Особливості роботи з старшокласниками, які мають проблеми у навчанні.

Посібник для практичних психологів та соціальних педагогів

Кам’янець – Подільський 2015

Укладач: І. О. Плютинська, практичний психолог ВЗОШ ІІ-ІІІ ст. №1 Рецензент: О. Ю. Доложевська, методист психологічної служби науковометодичного центру управління освіти і науки м. Кам’янцяПодільського

І. О. Плютинська. Особливості роботи з старшокласниками, які мають проблеми у навчанні: Посібник для практичних психологів та соціальних педагогів. – Кам’янець-Подільський, 2015.

Посібник містить рекомендації щодо надання психологічної допомоги старшокласникам які мають проблеми у навчанні, а також визначення методик і технологій роботи, що допоможуть подолати невстигання серед учнів. За потребою може бути використаний психологічною службою школи.

Вступ Вплив оточуючого середовища є особливо значущим для підліткового і юнацького віку. Саме в цей період відбувається формування характерологічних якостей особистості, мотивація поведінки, навчання, виховання. Проте, поряд з цим проявляються і різноманітні негативні поведінкові звички, які є наслідком обраного стилю поведінки, наслідування, неуспішності у навчанні, не сформованості характеру. Неуспішність – важке і багатогранне явище шкільної дійсності, яке потребує різноманітних підходів при її вивченні. Неуспішність трактується як не співвідношення підготовки школярів обов’язковим вимогам школи в засвоєнні знань, розвитку вмінь і навиків, формування досвіду творчої діяльності і виховання пізнавальних відносин. Потрібно показати, що попередження неуспішності вимагає в себе визначення і відсторонення всіх її елементів. Перемога неуспішності – важлива задача практичної та теоретичної педагогіки. Це не тільки вирішення практичних і організаційних задач, що може забезпечити подолання неуспішності. Також, потребуються нові теоретичні знання про сутність самого явища, про ознаки форми його прояву в сучасній школі. Значення мають комплексні дослідження даної проблеми. Поряд з цим є корисне вивчення аспектів неуспішності окремими педагогічними науками, такими як соціальна педагогіка і психологія.

Поняття невстигаючий школяр у сучасній психолого-педагогічній літературі. Чому дитина погано навчається? Це питання хвилює і сім’ю, і школу. І так, в чому ж причини, які спричиняють неуспішність серед учнів? Чому невстигаючі діти – це «вічна» проблема школи? Педагоги-вчені вбачають основну причину неуспішності перш за все у недосконалості методів викладання. Щоб не спрощувати проблему неуспішності учнів, помітимо, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і доволі часто вони діють в комплексі. У підлітковому віці школярі навчанню приділяють менше уваги, ніж у молодшому шкільному. Сфера їх життєдіяльності помітно розширюється: вони беруть участь у різноманітних гуртках, займаються спортом, багато часу приділяють іграм і розвагам. Учням старших класів притаманно диференційне відношення до навчальних предметів в залежності від їх професійних намірів. Цим пояснюється зазвичай різне відношення до оцінок, отриманих по окремих предметах. Якщо незадовільна оцінка отримана по предмету, який не входить до сфери майбутніх професійних інтересів школяра, то відношення до неї буде більш спокійним, ніж до оцінки з предмету який його цікавить. У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і відставання. Неуспішність – невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, вкінці чверті, півріччя). Відставання – невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності. Неуспішність і відставання взаємопов’язані. Неуспішність – наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати. В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у навчанні: не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв’язання самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв’язання; не задає питань, щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, подолання труднощів; не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе; не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат і хід роботи; не може відтворити визначення понять, формул, доведень, викласти систему понять, відійти від готового тексту; не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів. Шкільна неуспішність та її причини. Серед причин шкільної неуспішності А. Леонтьєв, О. Лурія й А. Смірнов виділили об'єктивні (непосильний обсяг знань, недосконалість методів навчання тощо) та суб'єктивні, обумовлені індивідуальними особливостями учнів. Серед невстигаючих дітей автори виділили такі групи: 1. Педагогічно запущені діти – це діти, з якими мало займаються. У них не сформовані мотиви навчання. Немає навичок і вмінь учитись. Розумова сфера таких дітей, як правило,

не деформована, але відносини з навчанням не складаються саме в силу перерахованих вище причин.

2. Розумово відсталі діти - це діти, які в дитячому або ранньому дитячому віці перенесли яке-небудь захворювання, що зупинило нормальний розвиток мозку. Такі діти здатні засвоювати елементарні навчальні знання й навички, але зовсім не здатні до узагальнення й абстрагування.

3. Ослаблені діти (церебро-астенічного типу). Головна проблема таких людей - слабка нервова система й обумовлена нею низька працездатність. Загальна ж працездатність зберігається в них протягом 20-30-ти хвилин уроку, коли матеріал може засвоюватись якісно. Потім різко наростає стомлення й відкривається все, що вимагає сприйняття та переробки. У сучасній школі перша група невстигаючих дітей найчисленніша. М. Мурачковський виділив кілька типів і підтипів невстигаючих дітей: 1-й тип. Діти, в яких низька якість розумової діяльності поєднується з позитивним ставленням до навчання та збереженням «позиції учня».

1-й підтип. Діти, в яких неуспіх у навчанні компенсується успіхом у практичній діяльності.

2-й підтип. Діти, в яких такої компенсації немає, а отже, важче виробити адекватну самооцінку. Корекційна робота: необхідно розвивати розумову діяльність, якості розуму та самостійність.

2-й тип. Діти, в яких висока якість розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання та частковою або повною втратою «позиції учня».

1-й підтип. Діти, які компенсують неуспіх у школі якоюсь інтелектуальною діяльністю (читанням, наприклад); 2-й підтип. Діти, неуспіх яких обумовлений негативними установками, які сформувалися стосовно вчителів і школи. Як правило, компенсацією в даному випадку служить зв'язок з іншим колективом (вуличною компанією, наприклад).

Корекційна робота дуже складна, тому що необхідно змінити внутрішню позицію дитини, сформувати нове ставлення до навчання. Додаткові заняття успіху не дають.

3-й тип. Діти, в яких низький рівень розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання. основні труднощі тут полягають у тому, що викликати інтерес до навчання можна тільки за допомогою «легеньких» завдань, які дитина у стані виконати, але для розвитку інтелекту необхідні «важкі» завдання. Корекційна робота поетапна: спочатку треба зацікавити дитину, а потім переходити до більш складних задач, тому що найбільш лабільна мотиваційна сфера. Стосовно шкільної неуспішності варто зробити ще одне зауваження: необхідно розділити поняття «невстигаючі діти» та «діти зі зниженою здатністю до навчання», тому що корекційна робота з ними буде різною. Також варто пам'ятати, що найвищий рівень навченості людини приходиться саме на дошкільний і молодший шкільний вік, тому необхідно як можна повніше використовувати можливості цього періоду. Відзначаючи причини неуспішності школярів на уроках, треба відзначити, що в їхній основі, як правило, лежить неадекватне використання своїх стійких індивідуально-психологічних особливостей, які в дослідженнях психологів вивчаються у зв'язку із вченням про типологічні властивості нервової системи. Як відомо, серед основних властивостей нервової системи виділяють силу і рухливість, які найбільш помітно впливають на навчання особливості людини. Сила нервової системи характеризує її працездатність. ' свою чергу слабкість є протилежною силі властивістю. Учень зі слабкою нервовою системою відрізняється невисокою працездатністю, нестійкістю стосовно сторонніх подразників, високою чутливістю. Рухливість (як властивість нервової системи) визначається швидкісними характеристиками основних нервових процесів — порушення і гальмування. Рухливій нервовій системі протистоїть

інертна. Учня з інертною нервовою системою характеризує вповільнене протікання нервових процесів. Види навчальних ситуацій, які ускладнюють діяльність учнів зі слабкою нервовою системою: тривала напружена робота, бо такий учень швидко стомлюється, а отже, втрачає працездатність, починає припускатися помилок, повільніше засвоює навчальний матеріал; відповідальна, яка потребує емоційного, нервово-психічного напруження (самостійна, контрольна), робота, особливо, якщо на неї приділяється обмежений час; ситуація, коли вчитель у швидкому темпі ставить запитання і ставить учня в положення негайної відповіді; робота в шумній обстановці;. ситуація, коли потрібно на уроці засвоїти великий за обсягом матеріал; робота після невдалої відповіді, оціненої негативно. Для того, щоб допомогти перебороти ці труднощі, таким учням необхідне дотримання з боку викладача деяких правил: 1. не ставити такого учня в ситуацію несподіваного запитання і швидкої відповіді на нього; 2. бажано, щоб відповідь була у письмовій формі; 3. не змушувати таких учнів відповідати новий матеріал цього уроку; 4. у мінімальному ступені відволікати учня, намагатися не переключати його увагу; 5. заохоченням підвищувати впевненість у своїх силах; 6. обережніше оцінювати невдачі учня. Розглянемо ситуації, у яких особливі ускладнення виникають в інертних учнів:  пропонування завдань різноманітних за змістом і способами роботи;  викладання матеріалу у високому темпі;  вимога швидкого переключення уваги з одного виду роботи на інший;

 оцінювання рівня засвоєння матеріалу з початку знайомства із ним;  виконання завдань на кмітливість при високому темпі роботи. У роботі з такими учнями з боку викладача необхідне дотримання наступних правил: 1) не вимагати негайного включення у роботу, тому що їхня активність у виконанні нового завдання зростає поступово; 2) не слід проводити їхнє опитування на початку уроку, оскільки вони важко відволікаються від попередньої ситуації; 3) у момент виконання завдань не треба їх відволікати, переключати увагу на що-небудь інше.

Виявлення причин учбової неуспішності. Основними чинниками порушення навчальної діяльності є недоліки та дисгармонічність розвитку інтелектуальних здібностей учнів - вищих форм мислення, що не одержали розвитку в початкових класах, а також неповноцінність початкових шкільних навичок, основними з яких є навички читання. До основних ознак, що визначають неуспішності учнів відносять такі: Учень не може сказати, в чому труднощі задачі, намітити план її рішення, розв’язати задачу самостійно, вказати, що нового отримано в результаті її розв’язання. Учень не може відповісти на запитання за текстом, сказати, про що нове він із нього довідався. Ці ознаки можна виявити під час розв’язання задач, читання текстів і слухання пояснення вчителя. Учень не ставить запитань стосовно суті досліджуваного, не робить спроб знайти й не читає додаткових до підручника джерел. Ці ознаки виявляються під час вирішення завдань, сприймання текстів, у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання. Учень не активний і не уважний на уроці, коли йде пошук, потрібне напруження думки, подолання труднощів. Ці ознаки можна помітити під час розв’язання задач, сприймання пояснення вчителя, в ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи. Учень не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіх і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе. Учень не в змозі пояснити мету виконуваної вправи, сказати, на яке вона правило, не. виконує приписів правила, пропускає дії, плутає їхній порядок, не може перевірити отримані результати й хід роботи. Ці ознаки виявляються під час виконання вправ, а також під час виконання дій у більш складній діяльності. Учень не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може, викладаючи систему понять, відійти від готового тексту; не розуміє тексту, побудованого на вивченій

системі понять. Ці ознаки виявляються в процесі постановки учнем відповідних запитань. У даному випадку йдеться не про ті ознаки, за якими можна робити висновки про учня, а ті, що сигналізують, на якого учня й на які його дії слід звернути увагу в ході навчання, щоб попередити вірогідну неуспішність. Основні причини неуспішності учнів: Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, що не дають змоги охарактеризувати істотні елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок. Недостатній рівень розвитку й вихованості особистісних якостей, що не дозволяють учневі виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання. Причини неуспішності поділяють на: І. Внутрішні стосовно школяра 1) Недоліки біологічного розвитку: а) дефекти органів чуття; б) соматичне ослаблення; в) особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання; г) психологічні відхилення.

2) Недоліки психічного розвитку особистості: а) слабкий розвиток емоційної сфери особистості; б) слабкий розвиток волі; в) відсутність позитивних пізнавальних інтересів, мотивів, потреб.

3) Недоліки вихованості особистості: а) недоліки в розвитку моральних якостей;

б) недоліки у ставленні особистості до вчителів, колективу, родини тощо; в) недоліки важкого виховання. ІІ. Зовнішні стосовно школяра 1) Недоліки освіченості особистості: а) прогалини в знаннях і спеціальних уміннях; б) прогалини в навичках навчальної праці.

2) Недоліки досвіду впливу школи: а) недоліки процесу навчання, навчальних посібників тощо; б) недоліки виховних впливів школи (вчителів, колективу, учнів тощо).

3) Недоліки впливу позашкільного середовища: а) недоліки впливу родини; б) недоліки впливу однолітків; в) недоліки впливу культурно-виробничого оточення. Учні з низькою мотивацією часто задовольняються тим, щоб просто позбутися тієї чи іншої роботи. З’ясовуючи, як саме «запалити мотиваційний вогонь» у невмотивованих учнів, важливо правильно визначити, чому вони не намагаються досягти більшого. Є багато причин цього, серед яких найголовніші такі: Недостатня зацікавленість. Учень переконаний, що шкільна робота не є важливою і не має жодного відношення до його життя та інтересів. Страх перед невдачею. Учень боїться опинитися у незручному становищі перед своїми товаришами та вчителем і вважає, що безпечніше, уникнути ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні. Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед своїми товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні. Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.

Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завданнями, рівень яких нижчий від рівня здібностей учня. Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати підтримку від нього, вдаючи безпомічного. Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися можуть стояти тривога, перевтомлення чи депресія. Низькі очікування. Низькі академічні очікування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня у досягненні успіху. Вираження незадоволення. Низька успішність учня у школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які вимагають надто високих результатів у навчанні.

Методи роботи з невстигаючими школярами. Аналіз теоретичної літератури і сучасної педагогічної практики дозволяє побудувати класифікацію методів індивідуальної роботи у процесі розвитку, навчання і виховання особистості.

1. Метод педагогічної підтримки спрямований на надання допомоги і підтримки дитині в індивідуальному розвитку, тобто у саморозвитку. Предметом педагогічної підтримки стає процес спільного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перепон, конфліктів, проблем, що заважають їй зберегти свою людську гідність і самостійно досягати бажаних результатів у різних галузях діяльності У зв’язку з цим нормативні інструкції, що описують систему педагогічної підтримки, обмежують пряме втручання дорослого у процеси саморозвитку, дозволяють виявити такий такт, який би відповідав індивідуальним особливостям розвитку.

2. Метод адаптації (соціальний аспект) - пристосування людини до умов нового соціального середовища (системи). Кожне соціальне середовище (система) нормативне і висуває до дитини особливі вимоги, які у більшому чи меншому ступені відповідають її індивідуальним особливостям, схильностям, інтересам. У результаті виникаючих протиріч між індивідуальними особливостями і соціально-педагогічними вимогами (а також укладом спілкування в учнівському колективі) у процесі розвитку дитини можна спостерігати дезадаптивні явища у різних сферах. Це призводить до виділення таких видів дезадаптацій: шкільної (відносно до норм шкільного життя); дидактичної (протиріччя між специфікою пізнавальних процесів дитини і методикою навчання); емоційної (конфліктна поведінка дитини з оточуючими); соціальної (нерозуміння з будь-яких причин правил співжиття) тощо.

3. Метод компенсації у семантичному сенсі означає відшкодування, поповнення. Причинами компенсації, як правило, називають недоліки психофізичного характеру. Соціальний,

педагогічний і дидактичний аспекти компенсації ще недостатньо вивчені. Про компенсації у соціально-педагогічному або дидактичному сенсах можемо говорити у випадку “соціальнопедагогічної занедбаності і “неуспішності”, коли між соціальними вимогами до даного віку дитини і її індивідуальним розвитком маються протиріччя: навчаючи за загальною програмою, учитель компенсує відставання окремих учнів.

4. Метод корекції. Сьогодні до методу корекції двояке ставлення. Перш за все це пов’язане з орієнтацією психологів і педагогів на гуманістичне спрямування психології і педагогіки, де обговорюються питання про право втручання у процеси саморозвитку особистості (тут не маються на увазі випадки серйозних аномальних проявів). Корекція направлена в першу чергу на виправлення недоліків або аномальних проявів. У психолого-педагогічному аспекті це виправлення недоліків характеру, поведінки, спілкування; у дидактичному – недоліків оперування поняттями, розвитку навички тощо.

5. Метод диференціації достатньо широко застосовується у сучасній практиці навчання, значно рідше цей термін використовується в теорії і практиці виховання. Під диференціацією в педагогіці розуміється організація діяльності учнів, при якій враховуються індивідуальні особливості, схильності, інтереси. Диференціація є: Опосередкована заснована на індивідуальних завданнях, оцінюванні, стилі спілкування; Пряма диференціація пов’язана зі створенням спеціалізованих груп (класів) дітей. У сучасній теорії і практиці педагогічного процесу можна виділити такі типи диференціації: на основі рівня (спрямованості) пізнавальних (спеціальних) задатків і здібностей; на основі ранньої професіоналізації (факультативні заняття, професійні ухили тощо);

диференціація за інтересами на основі вільного вибору (як правило з групою тимчасового складу); диференціація за темпами психічних процесів, самоорганізації у діяльності (при опосередкованій диференціації). Особливості роботи з старшими школярами обумовлена тими проблемами, які є типовими для даного вікового етапу. Розвиток пізнавальних можливостей підлітка часто служить причиною труднощів у шкільному навчанні: неуспішність, неадекватна поведінка. Успішність навчання багато в чому залежить від мотивів навчання, від того особистого смислу, яке має навчання для учня. Основні умови різного навчання – наявність стремління до засвоєння знань і змін себе, як учня. Але в реальному шкільному житті доводиться зіштовхуватися з ситуацією, коли підліток не має потреби в навчанні і навіть активно протидіє навчанню. Вивчення особливостей пізнавальної сфери підлітка. Сприймання є надзвичайно важливим пізнавальним процесом, який тісно пов’язаний з пам’яттю: особливості сприймання матеріалу обумовлюють і особливості його запам’ятовування. Методики вивчення сприймання:  Методика «Компаси» (сприймання просторових ознак);  Методика «Часи»;  Методика вивчення сприймання часу. Увага у підлітковому віці може бути повністю організована і контрольована самим учнем. Індивідуальні коливання уваги обумовлені індивідуально-психологічними особливостями (підвищеною збудливістю чи втомою, зниженням уваги після перенесених соматичних захворювань), а також зниженням інтересу до навчальної діяльності. Методи вивчення уваги:  Методика «коректурна проба»;  Методика «пошук чисел». До числа індивідуальних особливостей відносяться індивідуальні відмінності у функціонуванні пам’яті. Для успішного навчання підлітка способам раціонального

запам’ятовування, необхідно знати домінуючий тип пам’яті і індивідуальні особливості запам’ятовування. Методики вивчення пам’яті:  Метод опосередкованого запам’ятовування (по Л.С.Виготському);  Методика «запам’ятовування цифр». Вивчення мотивації навчання:  Методика вивчення мотивації навчання;  Мотивація одобрення – шкала Марлоу-Крауна; Шкала локалізації контролю. Перш за все, в основу вибору методів індивідуальної роботи покладаються цілі і цінності педагога, а не індивідуальні особливості учнів. Було б помилково вказати на те, що метод підтримки тільки для дітей “обдарованих”, а метод компенсації – тільки для “відстаючих”. Антропологічні характеристики мають важливе значення в організації педагогічного процесу, але вони не можуть стати основою теоретичного осмислення педагогічної практики.

Основні фактори шкільної неуспішності Первинна шкільна неуспішність є надзвичайно складним явищем, поштовхом до виникнення якого може бути величезна кількість як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Основні фактори шкільної неуспішності: 1) об’єктивні фактори  соціальні умови дошкільного виховання, що гальмують розвиток дитини;  недостатня готовність дитини до шкільного навчання: брак потрібних знань, умінь і навичок;  утруднення засвоєння знань у наслідок дефіцитарності або нерозвиненості окремих ментальних здатностей;  утруднення засвоєння знань у наслідок відставання у психофізичному розвиткові або хронічних хвороб;  недостатня психологічна обізнаність вчителів, що не дає змоги правильно оцінити потенційні можливості та психологічні особливості кожної дитини;  відсутність спеціальних методик для вчителів щодо спілкування з «особливими» дітьми; 2) суб’єктивні фактори  зневіра дитини у власні сили, синдром «невдахи»;  брак стимулів до здійснення інтелектуальних зусиль;  оцінка дитини колективом: не за реальним поступом окремої особистості в навчанні, а за рівнем успішності порівняно з кращими учнями класу;  позашкільна або поза навчальна зацікавленості дитини;  сприймання «невстигання» дітей як показника їхньої розумової неповноцінності;  налаштованість педагога на використання найбільш звичних для нього дидактичних прийомів і методів.

Психолого-педагогічна допомога невстигаючим учням. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і класних керівників. (Стрес — від англ. напруга). Стрес у старших школярів виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений вчителем термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов'язаний із витратою енергії, але не кожний негативно впливає на навчання учнів. Відносно невеликий стрес може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. Психолог має контролювати навчальний процес з метою недопущення великого рівня стресів в учнів. Корисно шкільному психологу періодично, перед виконанням учнями відносно складних навчальних завдань, приводити вправи подібні тим, які рекомендує Д. Скотт: Діти заспокойтесь. Закрийте очі. Спокійно три рази скажемо собі «Я зможу написати диктант (чи іншу роботу); Діти, уявіть собі, що ви пишете (розв'язуєте задачу) і скажіть «Я розв'язую задачу»). Для закріплення успіху дітей у навчанні необхідно вчителю, шкільному психологу, батькам: розкрити у дітей впевненість у собі, власну гідність, пам'ятаючи, що почуття впевненості є важливою ланкою у досягненні дитиною навчальної мети, поставленої вчителем. Досягнення цілі дитиною, у свою чергу, породжує у неї почуття впевненості у собі. звертати увагу на позитивні якості дитини, яка відстає у навчанні, щоб у неї виникла впевненість у собі. З певними дітьми шкільний психолог може провести індивідуальну чи групову роботу на зразок згаданої, вставляючи такі слова:  «Говоріть діти: «Я зможу зробити, як би важко не було». (Діти промовляють 2—3 рази), а психолог потім говорить: Ви маєте вірити в те, що досягнете мети» тощо.

Розвитку самооцінки у дітей вчителі і батьки мають приділяти особливу увагу, пам'ятаючи, що самооцінка є одним із найважливіших факторів розвитку особистості дитини, зокрема вона виступає як внутрішній механізм саморегулювання. Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей. Американський психолог Г. Крайг, узагальнюючи дослідження своїх колег, виділив три ознаки у поведінці тих батьків, у яких діти мають хороші результати у навчанні: Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей. Такі батьки допомагають дітям розвивати упевненість у собі, заохочують до виконання відповідних віку завдань у школі і вдома. Ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов'ю. Вони використовують методи контролю і підтримки дисципліни, характерні скоріше для авторитарного, ніж демократичного стилю. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почувають себе у безпеці і знають, що вони бажані і любимі. Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно вислуховують дітей, розмовляють з ними, підтримують інтерес до пізнання. Розлучення батьків, насилля в родині створюють сильні стреси у дітей і суттєво впливають на їх шкільне навчання. Психолого-педагогічна корекція шкільної неуспішності може здійснюватися при поєднанні зусиль шкільного психолога, вчителя та батьків при провідній функції шкільного психолога. Робота шкільного психолога з учнями. Діяльність шкільного психолога з корекції шкільної неуспішності у школярів має будуватися відповідно до структури та чинників її виникнення. Програма діяльності шкільного психолога має носити комплексний характер і поєднувати корекцію навчальної діяльності дитини, сімейно-батьківських виховних настанов та педагогічної діяльності вчителів.

Корекційно-розвивальна робота з дитиною має бути спрямована на подолання відставання та недоліків у розвитку провідних пізнавальних процесів та на формування навчально-пізнавальних мотивів та адекватної самооцінки. Робота шкільного психолога з вчителями має бути спрямованою: на вдосконалення знань про причини виникнення шкільної неуспішності; допомогу вчителям у виявленні та усвідомленні проблем, що виникають у школярів зі шкільною неуспішністю; розширення та диференціацію педагогічних засобів розвитку особистості дитини; корекцію стилю педагогічного спілкування. Провідними формами такої роботи є: тренінги, групові дискусії, консультації, бесіди, міні-лекції, рольові та комунікативні ігри. Робота шкільного психолога з батьками має бути спрямованою: на формування у батьків адекватних уявлень про закономірності психічного та соціального розвитку школярів; допомогу батькам в усвідомленні проблем, що виникають у дитини в процесі шкільного навчання; корекцію батьківських ставлень до труднощів, які виникають у дітей в процесі навчання та спілкування; розширення батьківських засобів психічного розвитку дитини. Вона має будуватися на основі сучасних методів активного навчання з використанням тренінгів, рольових та ділових ігор, комунікативних вправ тощо. Робота вчителя щодо запобігання неуспішності учня:  всебічне підвищення ефективності кожного уроку;  формування пізнавального інтересу до навчання та позитивних мотивів;

 індивідуальний підхід до учня;  спеціальна система домашніх завдань;  посилення роботи з батьками;  залучення учнівського активу до боротьби за підвищення відповідальності учня за навчання. Психологічні рекомендації по запобіганню неуспішності: Формувати необхідні для навчання риси: уважність, посидючість, вміння зосередитися, критично ставитися до своєї роботи, об’єктивно оцінювати її, доводити справу до кінця. Зацікавити учня навчальною роботою: дати можливість відчути позитивні результати своєї роботи (давати завдання, з якими він безумовно впорається; а коли утвердиться у своїх силах, можна давати важчі завдання). Усвідомлення своїх успіхів сприяє формуванню дисциплінованості й позитивного ставлення до навчання загалом. У разі зменшення темпу виконання визначити раціональний прийом для кожного конкретного випадку вчителю допомагає психолог. Якщо діти часто хворіють або фізично ослаблені, вони потребують зовсім іншого впливу. Необхідно ввести охоронний режим, частий відпочинок. За складних випадків – індивідуальне навчання учнів. У випадку складного соціального стану сім’ї допомогти дитині можна, тільки створивши сприятливі умови. Цьому сприяє робота з батьками. У важких конфліктах постає питання про влаштування дитини в інтернат. При затримці психічного розвитку (ЗПР) дитини та початковому рівні навчальних досягнень потрібно звернутися до ПМПК за обстеженням та допомогою.

Система роботи з формування позитивного ставлення невстигаючих школярів до навчання. Ставлення, що формується

1-й етап

Ставлення до змісту навчального матеріалу

Найлегший цікавий матеріал незалежно від його важливості, значущості Ставлення до Діє процесу вчитель, навчання учень (засвоєння тільки знань) сприймає

Ставлення до Заохочення себе, своїх сил успіхів у навчанні, що не потребує зусиль Ставлення до Актуалізов вчителя ана (колективу) об'єктивніс ть, нейтраліст

2-й етап

3-й етап

Цікавий матеріал, що стосується суті досліджуван ого

Важливий, але непривабли вий матеріал

Головним залишається вчитель, учень бере участь в окремих ланках процесу Заохочення успіху в роботі, що потребує певних зусиль Привітність, уважність, особиста привабливіс ть, допомога, співчуття

Головним стає учень, учитель бере участь в окремих ланках процесу Заохочення успіху в роботі, що потребує значних зусиль Доброзичли ве ставлення, допомога учню

4-й етап

Учень діє самостій но

Надання допомоги невстигаючому учню на уроці Етапи уроку 1. У процесі контролю підготовленістю учнів

Види допомоги в навчанні

за Створення доброзичливої атмосфери під час опитування. Зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки. Пропонування учням орієнтовного плану відповіді. Дозвіл користуватися наочним приладдям, що допомагає з'ясувати суть явища. Стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою 2. Під час викладу нового Вживання заходів підтримки матеріалу інтересу до тих, хто погано встигає, за допомогою запитань, що з'ясовують ступінь розуміння ними навчального матеріалу. Залучення їх як помічників у підготовці приладів, дослідів тощо. Залучення до висловлення пропозиції в разі проблемного навчання, до висновків та узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем.

3. Під час самостійної роботи на Поділ завдань на дози, етапи, уроці виокремлення зі складних завдань низки простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше. Нагадування прийому та способу виконання завдання. Вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило. Посилання на правила та властивості, необхідні для розв'язання задач і виконання

4. Під час самостійної роботи

вправ. Інструктування щодо раціональних шляхів виконання завдань, вимог до їхнього оформлення. Стимулювання самостійних дій учнів, які погано встигають. Ретельніший контроль за їхньою діяльністю, вказування на помилки, перевірка, виправлення. організації Вибір для груп учнів, що погано встигають, найраціональнішої системи вправ, а не механічне збільшення їх кількості. Докладніше пояснення послідовності виконання завдання. Попередження про можливі утруднення, використання картокконсультацій, карток з орієнтовним планом дій

Література 1. Агапова І. Подолати неуспішність // Завуч. - 2003. - Березень. - № 7. С.4-5.

2. Ануфриев А.Ф., Костромина С.Н. Как преодолеть трудности в обучении детей. - М.: Ось-89, 1998. - 224 с.

3. Бессонова Т. Застосування методів практичної психокорекції у системі психологічно-педагогічного захисту соціально-занедбаних дітей і підлітків // Педагогіка і психологія професійної освіти. - Львів.

- 2002. - № 6. - С.310-316.

4. Боднар В.І. Вчителю про дітей, які мають труднощі в навчанні // Початкова школа. - 1995. - № 10-11. - С.6-9.

5. Виноградова-Бондаренко. Організація індивідуального навчання сільських школярів із зниженими здібностями // Управління школою.

- 2004. - № 25-26. - С.25-26.

6. Гильбух Ю.З. Методика отслеживания успеваемости и психического развития учащихся в общеобразовательной школе: Начальное и среднее звено. - К., 1994.

7. Горбунова О. Попередження невстигання учнів (методичні поради вчителям щодо роботи з дітьми, які погано встигають) // Завуч. – 2001. – листопад (№32–33) (дод.) – с. 49–52.

8. Кравець Н. Засвоєння знань дітьми, які мають труднощі у навчанні // Психолого-педагогічний практикум. - 2003. - №12. - С.7-10.

9. Кулик В. Діти з труднощами у навчанні // Шкільний світ. – 2001. – грудень (№45) – с. 2–3.

10. Локалова Н.П. Как помочь слабоуспеваемому ребёнку. - М.: Ось-89, 2005. - 96 с.

11. Мотивація невмотивованих: (Заохочення байдужих до навчання учнів) // Директор школи. – 2002. – січень (№3) – с. 9–10.

12. Терлецька Л. Як подолати неуспішність дитини у навчанні. // Шкільний світ. – 1998 – січень (№2).

13. Фридман Л.М. Как предотвратить неуспеваемость учащихся: Пособие для учителей. // Все для учителя. – 2001 – серпень (№23) (дод.) – с. 13–31.

Зміст Поняття невстигаючий школяр у сучасній психологопедагогічній літературі. ……………………………..…………..….4 Виявлення причин учбової неуспішності. ……………….………10 Методи роботи з невстигаючими школярами. ………………..…14 Основні фактори шкільної неуспішності……………………...…18 Психолого-педагогічна допомога невстигаючим учням………...19 Література……………………………………………………….….26