Звіт за результатами кабінетного дослідження

Page 1

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КАБІНЕТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО СТАНОВИЩА ДІТЕЙ В УКРАЇНІ ТА ПРАКТИК З ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ

фото О. Глядєлов

2014


ЗМІСТ РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ НА МIКРОРІВНІ: ПОТРЕБИ ТА СТАНОВИЩЕ ВИХОВАНЦІВ ІНТЕРНАТІВ________________________________________________3 1.1. Діти у інституціях 1.2. Випускники інтернатних закладів 1.3. Батьки вихованців інтернатів 1.4. Сприйняття суспільством дітей із інтернатів РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ НА МЕЗОРОРІВНІ: ВПЛИВ ІНТЕРНАТІВ НА ОСОБИСТІСТЬ__________________________________________________________8 2.1. Становище дітей у інтернатах. Взаємодія персоналу інституцій з дітьми 2.2. Сім’ї у СЖО як група ризику РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ НА МАКРОРІВНІ: РОЛЬ ТА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ У СИСТЕМІ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ________________________________________________10 3.1. Чинники інституціалізації 3.2. Реформування системи інтернатних закладів в Україні 3.3. Центри соціальної підтримки дітей та сімей РОЗДІЛ 4. ДОСВІД ДЕІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ У ОКРЕМИХ КРАЇНАХ_______________14 4.1. Загальні європейські практики 4.2. Велика Британія 4.3. Індія 4.4. Румунія 4.5. Вірменія 4.6. Болгарія 4.7. Киргизстан 4.8. Ефіопія 4.9. Італія 4.10. Іспанія 4.11. Аргентина 4.12. Уругвай 4.13. Чилі 4.14. Інші країни ОКРЕМІ РЕКОМЕНДАЦІЇ________________________________________________20 БІБЛІОГРАФІЯ________________________________________________________21

2


РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ НА МIКРОРІВНІ: ПОТРЕБИ ТА СТАНОВИЩЕ ВИХОВАНЦІВ ІНТЕРНАТІВ 1.1.

Діти в інституціях

Міжнародна організація «Save the Children», яка займається захистом прав дітей в усьому світі здійснила масштабне і ґрунтовне узагальнююче дослідження відносно шкоди від перебування дітей в інституціях1. Дослідники резюмують, що тривале перебування дитини в інтернаті та перебування там з раннього віку негативно впливає на психічний, фізичний, емоційний та розумовий розвиток дитини. В інтернатних закладах часто не вистачає необхідних іграшок, які б стимулювали розвиток моторики у дітей. Особливо важливим є виховання до трьох років, коли закладається розвиток моторики, мозкової діяльності, пізнавальних здібностей, і перебування дитини у родині саме у цьому віці є надзвичайно важливим для її подальшого розвитку «за графіком». Ці факти підтверджують низку гіпотез та припущень, які було висунуто перед дослідженням:  Рівень фізичного, розумового, соціального та емоційного розвитку дітей в інтернатах часто є нижчим за норму.  Довший термін перебування в інтернатах призводить до більшого відставання у розвитку.  Найбільшої шкоди інтернати завдають дітям у віці до 3 років. Крім того, дітям у інституціях не вистачає фізичного контакту із близькими людьми, вони не відчувають спорідненого емоційного зв’язку, що потім може призводити до психологічних розладів та травм, які проявляються у формі агресії, гіперактивності та синдромі, подібному до аутизму. Звертає на себе увагу така негативна практика українських реалій, як реорганізація дитячих будинків у інтернати для дітей з психічними розладами та розумовою відсталістю. Цей факт так чи інакше підтверджує припущення про те, що діагнози, з яким діти направляються до інтернатів, часто не відповідають дійсності та не переглядаються з часом, адже такий контингент суттєво розширює аудиторію дітей, охоплених інституційними формами догляду. Інспекційні поїздки по регіонах Уповноваженого Президента України з прав дитини2 показали, що неспроможність батьків виконувати свої батьківські обов’язки через низький рівень матеріального забезпечення може призводити до фатальних наслідків для дитини. Така неспроможність може маскуватися «професійними помилками» фахівців, котрі проводять психологічні, медичні та педагогічні консультації з дітьми з метою визначення їх розвитку, зокрема розумового і психічного. Така помилка фахівців може коштувати дитині життя, адже навчання у закладі для дітей з вадами психічного або розумового розвитку позбавляє її можливості влаштувати своє життя, отримати освіту.

1

Keeping Children Out of Harmful Institutions. Why we should be investing in family-based care? // Save the Children Fund, 2009.

2

Звіт про здійснення Уповноваженим Президента України з прав дитини моніторингового дослідження стану функціонування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які не мають необхідних умов для виховання та навчання в сім"ї, дітей з особливими потребами, ефективність використання такими закладами бюджетних коштів, спрямованих на забезпечення їх діяльності (на виконання Доручення Президента України № 1-1/1852 від 22 липня 2013 року) // Підготовано за технічної підтримки Представництва UNICEF в Україні, 2013 (далі – Звіт Уповноваженого з прав дитини про стан функціонування інтернатів, 2013.)

3


Уповноваженим з прав дитини було виявлено 590 випадків такого недбальства, коли дітей оформлювали в спеціальні школи-інтернати не за станом здоров’я та розвитку без направлень органів освіти, висновків ПМПК (психолого-медико-педагогічної консультації), заяв батьків та інших необхідних документів. Це свідчить про випадки шахрайства у цій системі заради її збереження, адже інтернатні заклади мають високі стандарти матеріального забезпечення. Це стосується як загальноосвітніх спеціальних шкіл, так і закладів для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В рамках цього дослідження виявлено, що до досягнення 6-річного віку дитина не може зараховуватись до спеціальних інтернатів, оскільки до цього віку неможливо встановити і оцінити потребу саме у цьому закладі. До 6 років дитина має перебувати у будинку дитини, а вони підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, і як показали інспекційні візити Уповноваженого, є частково порожніми. Представники організації «Save the Children» переконані, що різновиди сімейних форм виховання (СФВ) є пріоритетним у влаштування дітей, які потребують альтернативного піклування і перебувають у інституціях3. При правильній підтримці, про вразливих дітей найкраще піклуються в їхніх розширених сім’ях та громадах. Якщо проживання в сім’ї є неможливим для дитини, то перш, ніж влаштовувати її в інституцію, необхідно спробувати опіку, патронажну/прийомну сім’ю, усиновлення чи інші альтернативні СФВ. Особливо це важливо для дітей віком до трьох років, оскільки їхній розвиток зазнає найбільшої шкоди через брак сімейного піклування. У 2012 році було здійснене чергове дослідження дотримання прав дітей в Україні 4 і за його результатами було виокремлено проблеми дітей у СЖО та дітей, які виховуються у інтернатних закладах. Найсуттєвішими проблемами є:  Обмежені знання про соціальні норми поведінки у суспільстві, труднощі у орієнтації у ситуаціях за межами закладу.  Проблеми у емоційному розвитку, агресивна поведінка.  Затримка психічного розвитку дітей.  Проблеми працевлаштування після отримання освіти.  Відсутність житла при виході із інтернатного закладу. Також у ході цього дослідження було вирахувано шанси стати самостійними членами суспільства дітей із різними життєвими обставинами: найбільші шанси мають діти, яких усиновили (68 балів із 100), найменші – діти у СЖО та ті, які живуть у інтернатах (37 балів із 100). Серед причини недотримання прав дітей були вказані недосконалість законодавчої бази, сфокусованість державного бюджету на фінансуванні державних установ, відсутність сформульованого ринку потреб різних категорій дітей, відсутність стандартів надання послуг цим категоріям дітей, відсутність системи навчання та підвищення кваліфікації фахівців та опікунів (різних форм влаштування), відчуження громадянського суспільства від профілактики сирітства та допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без батьківської опіки.

3

Keeping Children Out of Harmful Institutions. Why we should be investing in family-based care? // Save the Children Fund, 2009.

4

Аналіз ситуації з дотримання прав дітей в Україні: результати дослідження // Вакуленко О.В., Комарова Н.М., Пєша І.В., 2012

4


Натомість покращення ситуації із дотриманням прав дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні можна забезпечити такими заходами: підвищення кваліфікації фахівців, покращення навичок опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів, розвиток участі дітей у прийнятті рішень щодо їхнього життя, залучення громад та інститутів громадського суспільства допомоги дітям, реформування та закриття інтернатів та реінтеграція дітей у рідні сім'ї. Інституційна опіка має довготривалий негативний вплив на всіх дітей, про що свідчать результати багатьох досліджень [14, 16, 18, 21]. Саме існування інституцій заохочує сім’ї віддавати дітей в стаціонарну опіку та відтягує фінансування альтернативних послуг, які могли б підтримати дітей в межах їхніх сімей та громад, на себе. 1.2.

Випускники інтернатних закладів

За законодавством держава надає певні гарантії дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Зокрема їм гарантовано перше робоче місце, житло, якщо його немає або воно не відповідає стандартам і нормам, матеріальну допомогу, як разову після закінчення навчання, так і щомісячне утримання під час навчання у вищих навчальних закладах. Якщо випускник інтернату звільняється з першого робочого місця протягом трирічного терміну, протягом якого його не мають права звільняти, то йому виплачується грошова компенсація5. Якщо опиратись виключно на декларації законодавства, то можна підтвердити припущення стосовно того, що вихідці з інтернатів живуть на всьому готовому, бо держава підтримує їх протягом усього життя. Дослідження життєвого шляху випускників інтернатів, їх готовності до самостійного життя, працевлаштування, вміння розпоряджатись грошима, доходів і витрат, проведене Інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка6, показало, що роботу випускники змінюють досить часто на більш високооплачувану. Досить високий процент вихідців з інтернатів розраховує на державну допомогу, як на джерело доходу. Дуже малий відсоток продовжує навчання у ВНЗ. У самостійному житті мають труднощі, але вони є більш витривалими, бо їм немає до кого звернутись за допомогою, окрім як до таких самих, як і вони, адже соціальних зв’язків ці діти не мають. За результатами цього дослідження, ставлення до грошей у випускників різного типу інтернатів подібне. Всі діти, позбавлені батьківського піклування, мають високі претензії до доходів незалежно від форми виховання, але заробляти багато (понад 3000 грн.) і заощаджувати вдається небагатьом. Результати дослідження також показали, що випускники інтернатних закладів на початку самостійного життя мають проблеми побутового плану та самообслуговування – навіть після вступу до навчальних закладів вони звертаються по допомогу щодо облаштування свого побуту в гуртожитках. Як зазначають експерти, на відміну від випускників інтернатів, вихованці прийомних сімей (ПС) та дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) більше адаптовані до реалій життя. Під час виховання в родині діти привчаються до роботи, навчаються берегти речі, житло та планувати своє майбутнє. Саме вихованці ДБСТ мають більше за всіх грошових накопичень та менше за всіх боргів. 5

«Аналіз ситуації із молоддю, яка виходить з-під опіки в Україні» // МБО «Благодійний Фонд «СОС Дитяче Містечко», 2011.

6

Аналітичний звіт «Життєвий шлях випускників інтернатних закладів, дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (за результатами соціологічного опитування)// Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка, Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», Український центр соціальних реформ, 2010.

5


Крім того, для дітей з інтернатних закладів великою проблемою є встановлення нових соціальних контактів, оскільки вони фактично проживають у «замкнутій» системі. У сімейних формах виховання дитина має більше знайомих та друзів, вона вміє налагоджувати відносини з іншими людьми. 1.3.

Батьки вихованців інтернатів

Батьки, діти яких знаходяться в інтернатах, не усвідомлюють негативних наслідків інтернатного виховання для їх дітей. Прикрим є те, що ці приклади стосуються країн майже всіх континентів земної кулі (Латинська Америка, Шрі-Ланка, Південна Африка,Індонезія, Румунія, Білорусія, Болгарія), а не лише бідних країн, як могло б здатися спочатку. Щоправда, в цих країнах окрім бідності причиною влаштування дитини до інституції є війни, стихійні лиха, а також широке розповсюдження трудової міграції у інші країни. Окремої уваги заслуговує причина надання пріоритету інституційні формі виховання через єдину можливість отримати там безкоштовну освіту. Це ставить під сумнів можливість збереження сімейної форми виховання за наявності зовнішньої підтримки. Проте соціальна підтримка для дітей із інтернатів в нашій країні це дуже часто лише декларація на папері. Дослідження у Хмельницькій області показало, що на 28 випадків у 20-ти випадках діти мають батьків, які не позбавлені батьківських прав. Мали місце випадки свідомого перекладання своїх батьківських обов’язків на державу. Крім того, більшість дітей, які перебувають в інституціях, походять з малозабезпечених родин, які в принципі можуть самостійно виховувати дітей, але їм необхідна фінансова підтримка з боку держави. Це частково підтверджує гіпотезу відносно того, що наявність зовнішньої підтримки позбавила б значну частку батьків потреби в інтернатних закладах. Слід відзначити, що під малозабезпеченістю родини приховується широкий спектр причин потрапляння дітей в заклад інтернатного типу: від низького рівня матеріального забезпечення до функціональної неспроможності, тому батьки дітей в інтернатах можуть бути соціально вразливими, дезорієнтованими і мають низькі доходи. З дослідження також випливає, що багато закладів дублюють функції один одного. Так наприклад, ті функції, що виконують центри матері і дитини, соціальні гуртожитки, притулки для дітей та школи-інтернати, училища реабілітації виконують також і соціальні служби. Принаймні, це передбачено соціальним законодавством України, зокрема Законом про соціальну роботу з дітьми, сім’ями та молоддю та Законом про соціальні послуги. Враховуючи той факт, що більшість дітей, які охоплені інтернатною формою догляду, це – соціальні сироти і походять з малозабезпечених сімей, варто говорити про потребу у соціальній підтримці не тільки дітей, а саме сімей, які опинились у складних життєвих обставинах. Надавати такі необхідні послуги мають в ідеалі майбутні Центри соціальної допомоги сім’ям у складних життєвих обставинах (СЖО) на рівні громади.

6


1.4.

Сприйняття суспільством дітей із інтернатів

У 2007 році Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) здійснив комплексну оцінку стану українського законодавства і практик у сфері розвитку сімейних форм догляду та виховання дітей з ВІЛ, які позбавлені батьківського піклування 7, в рамках якої проводилося загальнонаціональне репрезентативне опитування громадської думки населення України щодо можливостей до усиновлення/встановлення опіки над дітьми, які постраждали від ВІЛ та загалом проблеми дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні. Всього було опитано 2046 респондентів старших за 18 років в 110 населених пунктах усіх областей України та в Автономній Республіці Крим, похибка вибірки не перевищувала 2.3%. За результатами цього дослідження, 64% респондентів вважають усиновлення у межах України найкращою формою опіки для дітей, позбавленого батьківського піклування, 45% - прийомну сім’ю (у ній дитина може виховуватися тимчасово до передачі на усиновлення чи до біонічної сім’ї), 42% – дитячий будинок сімейного типу, 21% – усиновлення іноземними громадянами, 17% – дитячий будинок-інтернат.8 Хоча більше половини населення вважають саме усиновлення найкращою альтернативою сімейному догляду, тільки 11% українців висловили готовність усиновити чи взяти під опіку здорову дитину і тільки 1% – дитину, хвору на ВІЛ/СНІД. Дещо більшою мірою допускають для себе можливість усиновити/взяти під опіку здорову дитину мешканці міст, люди молодшої вікової категорії (до 30 років), ті, хто має вищу освіту, люди із вищим рівнем матеріального добробуту. Яскравих соціально-демографічних особливостей потенційні усиновлювачі/опікуни ВІЛ-позитивних дітей не мають. На рівні громадської думки, можливість усиновлення громадянами України дітей із певними відмінностями або особливими потребами (дітей іншої раси, дітей із фізичними недоліками, дітей із розумовою відсталістю, дітей ВІЛ-позитивних батьків або із ВІЛ-позитивним статусом) видається значно менш прийнятною: найменшою мірою населення України допускає можливість усиновлення ВІЛ-позитивних дітей (включно із тим, що 39% висловились на користь сегрегації таких дітей від інших дітей), а із заданого переліку найменші упередження жителі України мають щодо можливості усиновлення дітей іншої раси.

7

Комплексна оцінка стану українського законодавства і практик у сфері розвитку сімейних форм догляду та виховання дітей з ВІЛ, що позбавлені батьківського піклування // КМІС. 8

Запитання із сумісними альтернативами, тому сума не дорівнює 100%.

7


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ НА МЕЗОРОРІВНІ: ВПЛИВ ІНТЕРНАТІВ НА ОСОБИСТІСТЬ 2.1. Становище дітей у інтернатах. Взаємодія персоналу інституцій з дітьми. Узагальнені дані дослідження системи захисту дітей в країнах Центральної Азії та Східної Європи, здійсненого UNICEF9, показують, що не тільки несприятлива економічна ситуація родини може стати причиною відправлення дитини до інституції, а й відсутність альтернативних послуг денного догляду, коли батьки змушені працювати і не мають часу на щоденний догляд за дитиною. Серед основних висновків звіту зазначається, що:  Через вищеназвані причини все більше і більше дітей щороку розлучаються із своєю родиною у досліджуваному регіоні.  Одним із наслідків довготривалого догляду в інтернатах є труднощі у задоволенні психологічних потреб їхніх мешканців після виходу із закладу. Також, коли закінчується термін перебування у інтернаті, діти не є підготовленими до повноцінного життя у громаді.  Не зважаючи на те, що з’являються форми альтернативного виховання, не спостерігається значного зменшення кількості дітей в інституціях та зменшення кількості відмов батьків від виховання дітей у межах родини.  Найкраща форма альтернативного догляду – усиновлення – має активно пропагуватися у досліджуваних суспільствах. За результатами Громадського моніторингу щодо дотримання прав дітей у будинкахінтернатах I-IV профілю Міністерства праці та соціальної політики (далі – Моніторинг)10, було виявлено багато аргументів на користь того, що перебування у інституціях погано впливає на особистість дитини. По-перше, розвиток дитини багато в чому залежить від наявності значимих дорослих, до яких можна виявляти емоційну прихильність. По-друге, дитині потрібно відчувати, що вона потрібна і важлива для когось. Діюча інтернатна система догляду не дозволяє сформувати прихильність дитини до «умовної» матері чи батька. У звіті йдеться про те, що можна було спостерігати дітей, які занепокоєні або намагаються привернути увагу кожної нової людини, що приходить до установи. Або ж навпаки, спостерігалася байдужість дітей. Вони можуть бути замкнуті і не сприймати спроб встановити з ними контакт. Такі прояви переважно є результатом тривалого перебування у великих за чисельністю групах, постійної зміни персоналу закладу і вкрай слабкої емоційної контактності. Крім опитування вихованців та персоналу, було здійснено моніторинг санітарногігієнічних та умов проживання, якості харчування, медичного обслуговування, лікування та реабілітації дітей у інтернатах, які підпорядковуються Міністерству соціальної політики. Крім того, фокусом моніторингу виступали також такі компоненти: освіта, соціалізація, контакти із зовнішнім світом, індивідуальна мобільність, поводження персоналу, політика покарань та заохочень, відносини між дітьми та вихователями, рівень підготовки та кваліфікації персоналу. Обстеження здійснювалося у 6 будинках-інтернатах різного профілю різних областей України. Джерела інформації – інтерв’ю та фокус-групи із працівниками та вихованцями закладів, а також включене спостереження. 9

At home or in hone? Formal care and adoption of children in Eastern Europe and Central Asia // UNICEF Regional Office for Central and Eastern Europe and the Commonwealth of Independent States (CEE/CIS), 2010. 10

Звіт за результатами громадського моніторингу «Дотримання прав дітей у будинках-інтернатах I-IV профілю Міністерства праці та соціальної політики // ВГСПО «Національна Асамблея інвалідів України», Міжнародний Фонд «Відродження», Програма МАТPА, Королівство Нідерландів, 2010

8


Результати Моніторингу показують, що в інтернатних установах враховуються, в першу чергу, фізіологічні та мінімальні матеріальні потреби вихованців, а потім вже соціальні та психологічні, що і стає причиною несприятливого клімату для розвитку дитини з особливими потребами. Життя в будинках-інтернатах вибудовано раціонально - централізовано: готується їжа, здійснюється прання білизни, закупівля одягу тощо. У інтернатах відчувається велике навантаження на персонал: 25-30 дітей, втому числі із фізичними та/або розумовими обмеженнями обслуговує одна особа (няня, вихователь). Це сприяє «професійному вигоранню» персоналу цих закладів. Разом із цим, практичний досвід роботи громадських організацій, волонтерів говорить про те, що навчити дітей навичок самообслуговування в групах, де більше 6 дітей, неможливо. Тобто, є нестача кваліфікованого персоналу, який має спеціальну освіту, працівники інтернатів практично не відвідують навчання для здобуття додаткових професійних знань та навичок для роботи з дітьми з інвалідністю. За результатами опитування персоналу, проведених фокус-груп, відзначається необізнаність персоналу щодо «базових методів навчання та виховання дітей з різними видами обмежень, нерозуміння індивідуальних потреб, фізичних та розумових можливостей вихованців, їхніх психологічних особливостей та можливості їхньої соціалізації. 2.2. Сім’ї у СЖО як група ризику Результати дослідження «Аналіз ситуації з дотримання прав дітей в Україні» 11 показали, що основними причинами втрати дітьми батьківського піклування є бідність, безробіття, трудова міграція, соціальна незахищеність населення, криза інституту сім’ї, зростання кількості розлучень і неповних сімей, відсутність дієвих механізмів державної підтримки сімей з дітьми. Актуальною проблемою є збільшення кількості соціально-неблагополучних родин, які не спроможні виконувати виховну функцію через алкоголізм, наркоманію одного або обох батьків, насильство в сім’ї тощо. Експерти стверджують, що глобальними факторами, які впливають на втрату дітьми батьківської опіки є: руйнування в суспільстві «моделі відповідального батьківства» та деградація сімейних цінностей у суспільстві. В українських реаліях відсутність реальних даних щодо кількості дітей, які знаходяться під загрозою втрати батьківського піклування, не тільки на національному, а й на регіональному рівнях, не дозволяє оцінити масштаби проблеми і впровадити адекватні програми попередження виходу дітей із родин. За оцінками експертів діюча в Україні система надання соціальних послуг сім’ям, які мають дітей і опинилися у СЖО, є недостатньо ефективною. Оцінка її функціонування за 100-бальною шкалою становить 58 балів. В першу чергу це пов’язано з:  Відсутністю дієвих механізмів впливу держави або громад на батьків, які неналежним чином виконують свої обов’язки.  Недостатньою підготовкою молоді до відповідального батьківства.  Пізнім виявленням проблем у сім’ях. При правильній підтримці, більшість сімей у СЖО можуть зберегти своїх дітей у родині та не допустити їх вилучення. І тільки в тих випадках, коли проживання в біологічній сім’ї є неможливим, варто використовувати інші форми сімейного виховання в межах громади, забезпечуючи при цьому неухильно права дітей.

11

Аналіз ситуації з дотриманням прав дитини Україні // Вакуленко О.В., Комарова Н.М., Пєша І.В, 2012

9


РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ НА МАКРОРІВНІ: РОЛЬ ТА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ У СИСТЕМІ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ 3.1. Чинники інституціалізації Відповідно до звіту за результатами дослідження причин інституціалізації дітей у Хмельницькій області12, «левова» частка вихованців інтернатних закладів (57,1%) – це діти з малозабезпечених сімей (47,3%) та діти з неповних, функціонально неспроможних або багатодітних сімей (9,8%). Діти потрапляють до інтернатів через складну економічну ситуацію родини. Отриманий розподіл свідчить про постійний процес «вимивання» основного контингенту інтернатних закладів (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) та поширення практики влаштування у інтернатні заклади дітей шкільного віку, які мають батьків, з метою збереження мережі ЗОШ-інтернатів. Також, під інституційних догляд часто потрапляють діти, чиїх батьків позбавляють батьківських прав. Насправді таке формулювання приховує у собі цілий спектр причин, починаючи з побутових труднощів, закінчуючи серйозними проблемами функціональної неспроможності сім’ї, які потребують втручання та допомоги з боку відповідних органів. За експертними оцінками, значна частина вихованців з числа дітей з малозабезпечених сімей, можуть виховуватись у біологічній родині за умови надання їй матеріальної або соціально-психологічної підтримки (в залежності від дійсних потреб такої сім’ї). У дослідженні узагальнено основні причини інституціалізації дітей: 1. Соціально-економічні причини: бідність та безробіття, вимушена трудова міграція; передчасна смертність; демографічні характеристики сім’ї; нерозвиненість соціальної інфраструктури (особливо на селі); житлова проблема; деградація системи цінностей у суспільстві; руйнація моделі «відповідального батьківства». 2. Системно-організаційні причини: проблеми раннього виявлення кризових сімей; погана взаємодія всіх структур, які опікуються дітьми; недостатня робота з сім’ями, діти з яких перебувають в інституціях; недостатня кількість фахівців (а не штатних працівників) з відповідним рівнем кваліфікації; відсутність взаємодії на рівні громади; недостатня профілактична робота з молоддю стосовно впровадження традицій відповідального батьківства. Важливим завданням для деінституціалізації є систематична робота: з біологічними батьками щодо розв’язання існуючих в родині проблем; з виявлення кризових сімей; з діючими та потенційними батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей (навчання, консультації, матеріально-технічна підтримка, тощо); з усиновлювачами (психологічна підтримка, навчання та консультації). Що стосується перегляду рішення про влаштування дитини до інституції, то вони не проводяться. А усиновляють переважно дітей до 5 років, тому у інституціях переважають підлітки – за результатами обстеження середній вік дітей у інституціях становить 12-13 років.

12

Аналіз причин інституціалізації дітей за результатами обстеження у пілотній Хмельницькій області та проведення фокус-груп зі спеціалістами у рамках виконання проекту «Надання постійної аналітичної та технічної підтримки для роботи UNICEF щодо реформування соціальної політики та системи опіки над дітьми» // ГО «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНИХ РЕФОРМ»

10


3.2. Реформування системи інтернатних закладів в Україні За визначенням Європейської комісії13, деінституціалізація – це комплекс заходів, який передбачає влаштування дітей із інституційного до сімейних форм виховання, комплексний підхід до системи трансформації системи захисту дітей – перехід від виховання дітей у великих інституціях – до виховання дітей у таких формах організацій, які є максимально наближеними до сімейних та базованих на послугах, які надаються у межах спільноти - надання житла, лікування, освіти, реабілітація дитини та сім’ї, пошук прийомних сімей, якщо сім’ї немає або вона остаточно не здатна виконувати покладені на неї функції. Інституційна опіка може використовуватися лише в тому випадку, коли вичерпані всі спроби влаштування дитини в СФВ, а в окремих інституціях (малих) забезпечені послуги високої якості, які відповідають потребам кожної дитини індивідуально. В ідеалі, в суспільстві мають існувати та бути доступними такі форми альтернативного догляду14: 

Інституційна/стаціонарна опіка. Опіка, яка надається в будь-якому груповому осередку не на основі сім’ї. Це включає малі групові будинки, перехідні/проміжні центри опіки, що використовуються переважно для надання тимчасового догляду в умовах, максимально наближених до сімейних. Сімейні форми виховання (СФВ). Форма альтернативного піклування, при якій дитина живе не з біологічними батьками, а проживає в іншій сім’ї. Це включає опіку родичів, прийомну/патронажну опіку у сім’ї (ПС), усиновлення, підтримка сім’ї, яка очолюється дитиною, що піклується про молодших дітей.

Особливістю соціального профілю дітей в українських інституціях і є те, що більша їх частина немає статусу сироти. Різні дослідження називають різні цифри – від 60% до 80%, в залежності від методології визначення. За інформацією Уповноваженого Президента України з прав дитини наповнюваність дитячих закладів інтернатного типу нижча за планову норму.15 У цьому звіті також зафіксовано, що зменшення закладів з інтернатною формою утримання призвело до зменшення кількості дітей у цих закладах, але дітей в інтернатах стало менше на 32%, а самих закладів за період 2009-2012 рр. стало менше лише на 18%. Скорочення чисельності дітей майже вдвічі перевищує скорочення чисельності закладів. Така тенденція підтверджує гіпотезу про те, що інтернатні заклади вигідно утримувати заради збереження робочих місць і відповідного фінансування, хоча це і неефективно. Про неминучість існування інституційних форм опіки та піклування над дітьми свідчать дані пілотного дослідження, проведеного у Хмельницькій області16. За результатами цього дослідження, керівники та спеціалісти інтернатів, представники органів влади, служб для сім’ї, дітей та молоді та інші очевидно зацікавлені сторони висловили думку про недоцільність повної ліквідації інтернатних закладів. Вони 13

De-institutionalising and transforming children’s services. A guide to good practice // European Commission Daphne Programme, Directorate-general justice and home affairs, in collaboration with WHO Regional office for Europe & The University of Birmingham, UK, July, 2007 14

Keeping Children Out of Harmful Institutions. Why we should be investing in family-based care? // Save the Children Fund, 2009.

15

Звіт Уповноваженого з прав дитини про стан функціонування інтернатів, 2013.

16

Аналіз причин інституціалізації дітей за результатами обстеження у пілотній Хмельницькій області та проведення фокус-груп зі спеціалістами у рамках виконання проекту «Надання постійної аналітичної та технічної підтримки для роботи UNICEF щодо реформування соціальної політики та системи опіки над дітьми» // ГО «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНИХ РЕФОРМ»

11


аргументують це тим, що завжди будуть залишатися діти з відхиленнями у здоров’ї та поведінці і тим, що усиновителі, будинки сімейного типу та прийомні сім’ї не зможуть забезпечувати і виховувати таких дітей. Персонал інтернатних закладів переконаний у корисності та необхідності своєї роботи, не розуміє необхідності змін. Тому, першочерговими завданнями під час реформування системи інтернат них закладів є інформування зацікавлених сторін щодо обґрунтованості змін, забезпечення інтеграції персоналу у нову систему соціальних послуг, надання можливості перекваліфікації, забезпечення робочими місцями. Що стосується теперішньої ситуації із фінансуванням інтернатних закладів, то більша частина коштів йде на утримання штату та обслуговування і утримання великих і часто напівпорожніх територій. Із звіту Уповноваженого Президента України з прав дитини стало відомо, що фінансування побудовано нелогічно, оскільки більшість видатків йде на заробітні плати працівників цих закладів, а на утримання однієї дитини на рік виділяється зовсім невелика частка. Заробітна плата складає половину всіх видатків і це щонайменше, а частка витрат на комунальні послуги приблизно така ж сама, як і витрати на утримання дітей на рік.17 У 2007 році за підтримки UNICEF КМІС здійснив комплексне дослідження сильних та слабких сторін, сприятливих можливостей на небезпек, які виникають у процесі реформування системи державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без батьківського піклування18. Опитування представників державних структур, НУО, закладів опіки та піклування, альтернативних форм опіки та дітей було проведено у 5 областях України, які репрезентують традиційний регіональний розподіл. Наведемо узагальнені результати, які стосуються оцінки нових форм захисту дітей – ПС та ДБСТ. Серед сильних сторін було названо:  Достатньо високий рівень «усвідомленості» батьківства через те, що їх часто створюють педагоги або працівники соціальної сфери.  Обов’язковість навчання для батьків-вихователів, наявність державних та недержавних тренінгових програм. Але поряд із цим важливим є усвідомлення та взяття до уваги і слабких сторін, виокремлених опитаними експертами:  Занадто довга процедура збору необхідних документів, перевірки та отримання дозволу на опіку над дитиною (іноді півроку-рік).  Відсутність нарахування трудового стажу на пенсії прийомним батькам.  Непередбаченість можливості для ДБСТ залучення додаткових працівників, недостатня кількість волонтерів.  Непередбаченість у рамках тренінгових програм підготовки дітей та спільної підготовки «батьки-діти». Нові напрацювання щодо впровадження альтернативних форм опіки та піклування над дітьми надалі мають враховувати ці недоліки задля успішного впровадження принципів деінституціалізації у системі захисту дітей в Україні.

Звіт Уповноваженого з прав дитини про стан функціонування інтернатів, 2013. Аналіз сильних і слабких сторін, сприятливих можливостей і небезпек, які виникають у процесі реформування системи державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без батьківського піклування // Дослідження проведено за підтримки Представництва Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, 2007. 17

18

12


3.3. Центри соціальної підтримки дітей та сімей Кроком вперед на шляху реформування інтернатних закладів є розроблення і затвердження порядку створення та функціонування нової форми реалізації піклування про дітей – Центрів соціальної підтримки дітей і сімей. В рамках експерименту Центр соціальної підтримки дітей та сімей створений і працює в смт Макарів, Київської області. Центральними та місцевими органами виконавчої влади опрацьовується проект Положення про Центр соціальної підтримки дітей та сімей. Центр є закладом соціального захисту, що призначений для надання комплексу соціальних послуг дітям та сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах, з метою підвищення спроможності сімей забезпечити належний догляд та виховання дітей, попередження соціального сирітства, забезпечення права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання в сім’ї або умовах, наближених до сімейних. Планування соціальних послуг у Центрі здійснюється на основі оцінки потреб відповідної територіальної громади. Це можуть бути соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, юридичні, інформаційні послуги дітям та сім’ям, які опинились у складних життєвих обставинах, а також надання невідкладної комплексної допомоги дітям та особам, які постраждали від насильства в сім’ї, жорстокого поводження з ними; соціальна підтримка батьків з дітьми з метою попередження вилучення дітей із сімей. Фактично новостворені центри мають надавати ті соціальні послуги, які потребують члени громади. Очевидно, що це ті послуги, які надаються обласними закладами і до сьогодні розпорошені по різним закладам з інтернатною формою утримання. Зниження рівня поширеності соціального сирітства – «амбітне» завдання для роботи Центрів, що передбачено відповідною Національною стратегією профілактики соціального сирітства. Це нова філософія роботи не тільки для соціальних працівників, а й для педагогів, медиків, правоохоронців і суддів. Наявність інтернат них закладів та можливість використання їх матеріальної бази дає змогу реформувати зазначені заклади у більш сучасні, які відповідають потребам громади, і перша за все, потребам дітей та їх сімей. У зв’язку з тим, що більшість закладів перебуває в обласному підпорядкуванні (72%) є необхідність у тісній співпраці з депутатами обласних рад вирішувати питання про зміну форми власності з обласної на районну (міську) і таким чином прискорити процес реформування. Там, де заклади є комунальною власністю районних та міських рад, цей процес може розпочатися раніше. За оцінками Уповноваженого Президента України з прав дитини, у 75% адміністративно-територіальних одиниць наявні заклади, які можуть бути реформовані. У зв'язку з тим, що Центри підтримки дітей та сімей будуть здійснювати функції, які нині виконують інші заклади, природно відпаде необхідність у збереженні цих закладів у їх теперішній формі, але постане питання їх пере форматування та додаткового навчання персоналу. Формування та розвиток Центрів підтримки дітей та сімей, в яких передбачається надання соціальної допомоги без розриву родинних зв’язків та без відриву від місця проживання дитини, в першу чергу, захистить права дитини та інтереси громади, дозволить запобігти фінансуванню напівпустих інтернатних закладів, про що йдеться у звіті Уповноваженого Президента України з прав дитини19.

19

Звіт Уповноваженого з прав дитини про стан функціонування інтернатів, 2013.

13


РОЗДІЛ 4. ДОСВІД ДЕІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ У ОКРЕМИХ КРАЇНАХ Міжнародний досвід показує, що є приклади успішної відмови від інституційного виховання дітей. З переглянутих досліджень можна зробити висновок, що для реформування системи захисту дітей в Україні перш за все не вистачає політичної волі. Також слід наблизити соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді до реальних потреб тої категорії населення, потреби яких вони покликані задовольняти, шляхом проведення інформаційної роботи, постійного моніторингу. Особливу увагу слід приділити підтримці сімей у СЖО. Зміни у системі опіки над дітьми у Європі показують, що із року в рік кількість інтернатних закладів зменшується, а кількість закладів із формою опіки подібною до сімейною – збільшується, і все більше дітей отримують альтернативну до сімейної форму опіки. Ключові поради для успішного впровадження деінституціалізації стосуються не тільки повернення дітей із інтернатів у родини, а й організації превентивної роботи, щоб нові діти не потрапляли до інституцій20. 4.1. Загальні європейські практики. У звіті Європейської Комісії стосовно найкращих практик деінституціалізації21 йдеться про те, що більшість дітей, які перебувають у інтернатах мають когось із родичів, тому пріоритетне завдання держави – повернути дитину у родину. Наступне за пріоритетністю рішення –виховання у спеціально підготованій родині, і тільки потім можуть приймати рішення про усиновлення всередині країни або до іншої країни. Практичні обстеження та оцінки експертів підтверджують, що 3 і більше місяців проведених дитиною у інституції без контакту із батьками чи родичами вже спричиняють негативні ефекти для особистості дитини. Тому, саме 3 місяці – це максимальний термін, у який дитина може бути під опікою інституцій, якщо це необхідний/вимушений захід (терапевтичний ефект, встановлення контактів із родичами тощо), йдеться у рекомендаціях Європейської комісії. Крім того, на сьогодні витрати на інтернати втричі перевищують витрати на дітей у прийомних сім’ях, тому завдання центральної та місцевої влади – перенаправити фінансові ресурси із інституцій у родину. Передача дитини у прийомну сім’ю має, на думку експертів, подвійний терапевтичний ефект і має відбуватися за активної участі біологічних батьків. По-перше, діти перебувають у сприятливому середовищі і відновлюють свої соціальні навички. І подруге, біологічні батьки можуть переймати рольову поведінку прийомної сім’ї через гостьові візити для того, щоб відновити сім’ю власну. Підтримка сім’ї та запобігання її розділенню є одним із основних принципів європейської практики захисту прав дітей, а усиновлення вважається крайньою мірою інтервенції у життя дитини. У європейський країнах діти потрапляють до інституцій через такі причини: 69% – через невідповідне ставлення батьків, 23% – через соціальні причини (батьки хворі або у в’язниці) та по 4% – через відмову батьків та через неповносправність дитини.

20

Positive and negative trends. Dynamics of deinstitualization in Eastern Europe // Jean-Claude Legrand Regional Advisor Child Protection UNICEF CEE-CIS 21

De-institutionalising and transforming children’s services. A guide to good practice // European Commission Daphne Programme, Directorate-general justice and home affairs, in collaboration with WHO Regional office for Europe & The University of Birmingham, UK, July, 2007

14


Ефективність деінституціалізації має вимірюватися не просто зменшенням кількості дітей у інституціях, а підвищенням якості їхнього життя після виходу із інституції. Це має забезпечуватися постійним моніторингом та контролем з боку відповідних уповноважених органів – наприклад, групою аудиторів, які забезпечують постійний аудит та оцінку потреб дитини. Альтернативні послуги для родин та дітей перед їх «виходом на ринок», мають бути ретельно протестовані та перевірені. 4.2. Велика Британія. У Настановах щодо впровадження альтернативного догляду за дітьми, які знаходяться у інституціях британських експертів22 йдеться про першочергову потребу у попередженні потреби у альтернативному догляді та збереженні дитини у родині та про те, як найкращі наміри та розроблені практики втілити у реальність. Наголошується, що це мають бути колективні зусилля багатьох сторін: держави, громадських організацій, представників юридичної сфери, науковців, бізнесу, лідерів громадських ініціатив. Узагальнюються теоретичні та практичні розробки щодо впровадження альтернативного догляду у вигляді конкретних практичних кроків, згрупованих за часовими етапами та різних сферах впливу, враховуючи широкий контекст на найкращі міжнародні практики. Фокус – прийомні сім’ї для тимчасового догляду та комплекс соціальних послуг для сімей у СЖО. 4.3. Індія. Про процес деінституціалізації дітей у Індії йдеться у звіті про партнерський проект провінції Одіша і UNICEF, спрямований на повернення дітей із інституції у родини23. Ситуація у даній індійській провінції є особливою через ряд причин. Поперше, ліцензування інституцій, які здійснюють догляд за дітьми підпорядковане різним органам. Тільки 30% інституцій – державні, решта підтримуються релігійними та громадськими організаціями, а стандарти догляду у таких інституціях – знаходяться під питанням. Крім того, у інституціях зафіксований високий відсоток дітей, в яких є батьки (у окремих інституціях, де проводився аудит – 70% діти із сімей із одним із батьків, 13% – повні сім’ї, 17% – сироти, але 99% – походять із бідних сімей, не залежно від складу родини). Результати аудиту, проведеного у окремих закладах інституційної опіки свідчать про те, що перебування дітей у інтернатах негативно впливає на їх загальний розвиток. Головний висновок – необхідність формування розуміння цього факту органами влади та допомога прийомним сім’ям у вихованні дітей з інституцій, задоволення їх потреб у специфічних послугах. Конкретні інтервенції мають формуватися, по-перше, навколо роботи із сім’ями із групи ризику і мають бути спрямовані на попередження відправлення дітей до інституцій (моніторинг соціально-економічного профілю сім’ї, постійна підтримка сім’ї, контроль за освітою дітей, станом їхнього здоров’я). На рівні інституції, має складатися індивідуальний план реінтеграції дитини у суспільство, який буде реалізовуватися у супроводі консультування соціальним працівником. На рівні громади представники UNICEF спільно із локальними експертами запровадили процедуру повернення дитини у родину а також заснували спеціальний комітет на рівні громади, який здійснює контроль над цим процесом.

22

Cantwell, N.; Davidson, J.; Elsley, S.; Milligan, I.; Quinn, N. (2012).Moving Forward: Implementing the ‘Guidelines for the Alternative Care of Children’. UK: Centre for Excellence for Looked After Children in Scotland. 23

De-institutionalization and Family. Reunification Initiatives in Odisha, India // Rajendra Meher Convener, Taskforce, India (PPT presentation), дослідження у партнерстві із UNICEF

15


Ця програма реалізовувалася за підтримки Міністерства розвитку жінок та дітей у провінції Одіша, Комітету благополуччя дітей та мала успішні результати та значну увагу медіа. Частину дітей повернено назад у сім’ї і у найближчі школи для відновлення процесу здобуття освіти, частина родин отримала цільову фінансову підтримку, спрямовану на повернення дитини із інституції, адже основною причиною потрапляння дітей під інституційну опіку у Індії є те, що батьки не мають економічних ресурсів, щоб утримувати дітей вдома. Також, великим досягнення реалізації цієї програми експерти вважають активне інформування суспільства про перевагу сімейної форми виховання дітей над інституційною. 4.4. Румунія. У Румунії було проведено порівняльне дослідження24, де частина випадково розподілених дітей залишилися під інституційною опікою, а інша частина була віддана в прийомні сім’ї (робота прийомних батьків оплачується). Станом на 2006 рік 30 000 дітей перебуває у інституціях, усиновлення з-за кордону заборонене, процедура усиновлення всередині країни ускладнена, тому виникла необхідність шукати нові форми альтернативного інституційному догляду за дітьми, позбавленими батьківського піклування. Показники, які порівнювалися під час дослідження: фізичний розвиток, соціо-емоційний розвиток, мова, розуміння, середовище догляду, темперамент, включеність, робота мозку, можливі ментальні проблеми тощо. Для того, щоб вимірювати ці показники, проводилися спеціальні тести. Також, здійснювалися телефонні дзвінки для контролю, спостереження за поведінкою дитини, яку було розміщено у прийомній сім’ї, а у довгостроковій перспективі – групи взаємодопомоги прийомних батьків, постійний контроль та візити дослідницької команди. За результатами дослідження було виявлено, що:  Діти краще розвиваються у прийомних сім’ях, ніж у інституціях.  Діти у інституціях повільніше ростуть.  Порівняно із звичайними румунськими дітьми, діти у інституціях мають недостатній для свого віку рівень IQ. Діти, яких помістили у прийомні сім’ї, мають значне зростання IQ у порівнянні із дітьми, які залишилися у інституціях.  Діти у прийомних сім’ях уважніші, за дітей, які знаходяться у інституціях. Румунські експерти запропонували наступні рекомендації:  Потрібно популяризувати та вводити прийомний догляд – передача дітей на виховання у сім’ї, коли робота професійних вихователів у сім’ї оплачується.  Якщо інституційного догляду не можна уникнути, то необхідно робити його коротким і максимально орієнтованим на індивідуальний підхід до кожної дитини. 4.5. Вірменія. У Вірменії діє державна програма реорганізації інституцій догляду за дітьми за підтримки UNICEF. За результатами аудиту та оцінками експертів, щонайменше 80% дітей у інтернатах мають одного або двох батьків. Отже, більшість дітей у інституціях у Вірменії – соціальні сироти, батьки яких не можуть забезпечити їх базових потреб у їжі, одязі, освіті, медичній допомозі. Після виходу із інституцій діти стають частиною маргінальної субкультур і у суспільства формується до них негативне ставлення. У 2005 році за підтримки розпочато програму підготовки прийомних сімей і 25 дітей передано у такі сім’ї. Крім того, засновано громадські центри надання денних соціальних послуг та Центр контролю за інтегрованими соціальними послугами. 24

Caring for Orphaned, Abandoned and Maltreated Children // Bucharest Study, ppt

16


Міністерство праці та соціальної політики встановило реалістичний план на рік – 40 дітей повернути у сім’ї, не допустити потрапляння у інтернат за допомогою фінансової підтримки сім’ї 10 дітей. Очікується, що за 5-10 років таку практику буде розширено на всю країну25. 4.6. Болгарія. Процес реформування системи захисту дітей у Болгарії відповідно до Національної стратегії уряду26 передбачає заміщення системи стаціонарних закладів мережею послуг на базі громади для дітей та родин із дітьми. Такі послуги забезпечують індивідуальний підхід, орієнтований на потреби кожної дитини та її родини. У межах цієї Програми передбачено комплекс наступних заходів:  Розробити систему сімейно-орієнтованих послуг в межах громади по всій країні, що виключить потребу в існуванні спеціалізованих закладів для дітей.  Систематично закривати всі класичні стаціонарні заклади для дітей в Болгарії, і таким чином гарантувати надання довготривалого або короткотривалого влаштування кожної дитини в середовища, наближені до сімейного.  Розробити законодавчі рамки, необхідні для підтримки переходу до сімейноорієнтованих послуг в межах громади.  Покращити ефективність системи опіки для вразливих категорій дітей та сімей.  Забезпечити всебічну стратегію комунікації, спрямовану з одного боку, на підвищення громадської обізнаності та, з іншого боку, на популяризацію діяльності в межах різних проектів та потреб особливих (специфічних) цільових груп.  Гарантувати реформування законодавчої бази. Чітко спланована стратегія закриття інституцій передбачає створення комплексу альтернативних послуг:  Послуги з попередження та підтримки (Центр сімейного консультування/комплекс послуг, Центр Матері та Дитини, Центр денного перебування).  Послуги термінового захисту (Центри термінового влаштування для дітей, яких необхідно вилучити із сімей негайно із подальшим влаштуванням до спеціалізованих прийомних сімей).  Прийомна сімейна опіка.  Спеціалізоване стаціонарне піклування. 4.7. Киргизстан. Глибокі соціальні проблеми після розпаду СРСР призвели до того, що у Киргизстані багато сімей із дітьми опинилися за межею бідності. Це, в свою чергу, кардинально збільшило ймовірність потрапляння дітей із таких сімей до закладів інституційної форми виховання, які у Киргизстані прийнято називати резиденцій ними, йдеться у звіті UNICEF про систему захисту дітей у цій країні27. Найбільша проблема функціонування системи захисту дітей, на думку експертів, полягає у тому, що відбувається дублювання функцій різними підрозділами Міністерства праці та соціального розвитку та іншими департаментами уряду. Є пропозиція делегувати повноваження керування системою Національній Комісії із прав дітей, яка б розробляла національні стратегії та програми у цій сфері на національному рівні та займалася їх впровадженням на місцевому рівні.

25

Ending the Era of Orphanages in Armenia // Nanore Barsoumian on August 15, 2012 in Armenia, Special Reports Armenian Weekly

26

План Дій щодо впровадження Національної Стратегії “Бачення деінституціалізації дітей в Болгарії”

27

Короткий звіт. Оцінка системи захисту дітей у Киргизстані // Аналітичне дослідження, проведене Міжнародним експертом з реформування систем захисту дітей, Маланчук Іриною, за підтримки ЮНІСЕФ в Киргизстані, 2009.

17


4.8. Ефіопія. Із 1985 р. на території країни працює проект Jerusalem Children and Community Development Organization28, який впроваджує принципи деінституціалізації через возз’єднання дітей із сім’ями, реінтеграцію дітей у суспільство після повернення із інтернатів, громадські програми захисту дітей. Реінтеграція дітей старшого віку, які виходять із інституцій здійснюється через освітні та професійно-орієнтовані програми. Перехід від інституційного догляду до догляду, який здійснюється у громаді. На думку експертів проекту, інституційний догляд спричиняє у дітей синдром залежності, кризу ідентичності, брак самовпевненості, дискримінацію та стигматизацію з боку суспільства. Діти, які виросли у інституціях, не можуть розвивати життєво необхідні навички і механізми подолання різних життєвих ситуацій. Крім того, у інституціях не приділяється час пошуку причин проблем дітей, натомість персонал зосереджений лише на вирішенні невідкладних, першочергових проблем дітей, а не на глобальних, довготермінових. Також, фінансово неефективно утримувати інтернати. Реінтеграція дітей після інституцій має здійснюватися на рівні громади за підтримки держави та донорів, тільки так вона матиме результати, рекомендують експерти Jerusalem Project. Звіт UNICEF Innocenti Research Centre29 узагальнює досвід ряду країн щодо досвіду інституціоналізації та деінституціалізації за останні 50 років. Вторинний аналіз показує, що проблеми соціального захисту дітей можуть ефективно вирішуватися на рівні громади і відмова від поміщення дітей у великі інституції стає все більш розповсюдженою. 4.9. Італія. Починаючи від 50-их років у Італії відбувається поступова деінституціалізація у межах післявоєнних економічних та соціальних змін, які загалом переорієнтували економічну та соціальну сферу на розвиток суспільства загального добробуту та скорочення дітей у інституціях. Тепер у Італії є інституції догляду за дітьми середнього розміру, що певною мірою нівелює негативний вплив від знеособленого піклування про дітей у великих інституціях. Наголошується на «принципі трьох Т»: time, territory, tutelage, який забезпечує мінімізацію шкоди від перебування дитини у інституції. Перше – мінімізувати час, який дитина проводить у інтернатному закладі, друге – територія перебування дитини має бути мінімально обмежена, інституція має бути максимально інтегрована у місцеву громаду, третє права дитини мають бути максимально дотримані всередині інституції, яка забезпечує їй опіку та піклування. 4.10. Іспанія. Автори звіту відзначають, що система захисту дітей у Іспанії добре спланована, проте для її ефективного функціонування не вистачає ресурсів, соціальні проблеми суспільства постійно впливають на кількість дітей, які залишаються без опіки. Серед особливих заходів, які впроваджено у цій крані – удосконалення процесу вибору та підготовки прийомних сімей, вдосконалення процедур міжнародного усиновлення, координація та перевірка різних ланок у системі прийняття рішень щодо процедур, спрямованих на захист прав дітей та надання їм різноманітних послуг, в тому числі і після того, як вони досягають 18 років і перестають бути під опікою держави.

28

The Experience of JeCCDO in Deinstitutionalization // Jerusalem Children and Community Development Organization.

29

Children in institutions: the beginning of the end? The cases of Italy, Spain, Argentina, Chile and Uruguay // UNICEF Innocenti Research Centre.

18


4.11. Аргентина. Відповідальність за захист прав дітей перенесено на органи влади локального рівня. У рамках ефективної інтервенції у систему інституціонального виховання на рівні окремої провінції Гуаймаллен створено окрему службу, головним завданням якої є контроль над дотриманням прав дітей та перерозподілом ресурсів, наявних у громаді. Роботу цієї служби було розпочато із форуму, на якому було заслухано різні сторони, в тому числі і дітей, які виховуються у інституціях. Конкретні заходи, які реалізовуються локальними службами: Вироблення диференційованих стратегій підтримки сім’ї задля її збереження та запобігання потраплянню дитини під інституційний догляд. Боротьба із нелегальною дитячою працею (державні та недержавні послуги для сімей, фінансова підтримка).  Реінтеграційні програми для дітей, які порушили закон.  Тренінгові та інформаційні соціальні програми для представників груп ризику (діти вулиці, сім’ї у СЖО). 4.12. Уругвай. Використовуючи ресурси громади, локальні експерти реалізовують проекти, спрямовані на захист дітей та підлітків від дискримінації. Основна ідея таких проектів полягає у тому, що наслідками інституціоналізації є ексклюзія та ізоляція дітей, які були виховані в інституціях та необхідність інтегрувати їх у суспільство, забезпечувати всебічний розвиток їх особистості. Крім того, у межах таких проектів ведеться робота з дітьми із сімей, які мають широкий спектр економічних проблем. Локальні експерти переконані, що інституції, навіть із найкращими матеріальними та людськими ресурсами, не можуть замінити того середовища, у якому дитина звикла жити до того, як потрапила до інтернату. Також, експерти наголошують на впровадженні принципів гендерної рівності у освітній сфері та інтеграції дівчат у освітні процеси через диференційовані за статтю освітні програми для дітей. У якості рекомендацій вказується на те, що особливу увагу слід приділяти мотивуванню персоналу інституцій до трансформацій. А громадські організації мають перебрати на себе більше можливостей прийняття важливих рішень щодо захисту прав дітей та впливу на їхній статус. 4.13. Чилі. У якості успішних пілотних проектів у Чилі працюють Центри денного догляду для дітей, в тому числі і для дітей із особливими потребами, які являють собою мережу приватних інституцій по догляду за дітьми із залучення релігійних громадських організацій. 4.14. Інші країни. Досвід показує, що навіть у бідних країнах, де помітна політична воля, діти отримують гарну опіку і захист. Скажімо, в Індонезії було широко поширено процес реформування з метою покращення якості послуг, що надаються в інституціях та перерозподілити ресурси з інституцій на дітей та їхні сім’ї. В Сьєра-Леоне вдалося ре інтегрувати багато дітей в їхні сім’ї. З метою зміцнення потенціалу сімей та попередження розлучення дітей з батьками, в Південній Африці було створено спеціальні механізми соціального захисту30.

30

Keeping Children Out of Harmful Institutions. Why we should be investing in family-based care? // Save the Children Fund, 2009.

19


ОКРЕМІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Серед стратегічних рекомендацій щодо реформування системи захисту дітей за результатами експертних інтерв’ю у рамках дослідження стану українського законодавства і практик у сфері розвитку сімейних форм догляду та виховання дітей з ВІЛ, що позбавлені батьківського піклування31 КМІС виокремив:  Переорієнтацію фінансової політики держави з утримання закладів до підтримки сім’ї з дитиною.  Переорієнтація державної політики із соціального захисту сімей, які вже опинилися в кризовому стані, на профілактичну роботу із сім’єю, в т.ч. виявлення на ранній стадії сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції, на роботу щодо реінтеграції дитини в батьківську родину.  Реформування системи державної опіки у напрямку розвитку недержавного сектору піклування. Впровадження механізму соціального замовлення – делегування повноважень держави щодо роботи з сім’ями громадським організаціям з відповідним рівнем фінансування, моніторингом та контролем, що дасть змогу охопити всі категорії сімей необхідними послугами та буде менш витратним для держави.  Формування в суспільстві позитивного образу прийомної сім’ї, як прикладу для наслідування та мінімізацію психологічних бар’єрів щодо усиновлення через залучення майбутніх прийомних сімей та інших зацікавлених сторін до волонтерської роботи у інтернатних закладах. Крім того, для подолання інформаційних бар’єрів опитані у рамках дослідження експерти рекомендують широку пропаганду сімейних форм виховання дитини та загальне формування розуміння суспільством того, як впливає інтернатна форма виховання на розвиток дитини.32 Серед рекомендацій за результатами Громадського моніторингу дотримання прав дітей у інтернатах, які підпорядковуються Міністерству соціальної політики, в тому числі, зокрема, йшлося і про те, що необхідно розроблення національного плану дій, графіків, критеріїв оцінки поступового згортання інституційного розміщення дітей та заміни цього виду опіки на мережу соціальних служб в громаді та інтеграції соціальних послуг для осіб з інвалідністю в загальні системи освіти, охорони здоров’я тощо. У разі необхідності існування спеціалізованих установ довготривалого догляду, їх діяльність повинна підтримуватися цими системами33.

31

Комплексна оцінка стану українського законодавства і практик у сфері розвитку сімейних форм догляду та виховання дітей з ВІЛ, що позбавлені батьківського піклування // КМІС, ppt-презентація. 32

Комплексна оцінка стану українського законодавства і практик у сфері розвитку сімейних форм догляду та виховання дітей з ВІЛ, що позбавлені батьківського піклування // КМІС 33

Звіт за результатами громадського моніторингу «Дотримання прав дітей у будинках-інтернатах I-IV профілю Міністерства праці та соціальної політики // ВГСПО «Національна Асамблея інвалідів України», Міжнародний Фонд «Відродження», Програма МАТPА, Королівство Нідерландів, 2010

20


БІБЛІОГРАФІЯ 1. Аналіз причин інституціалізації дітей за результатами обстеження у пілотній Хмельницькій області та проведення фокус-груп зі спеціалістами у рамках виконання проекту «Надання постійної аналітичної та технічної підтримки для роботи UNICEF щодо реформування соціальної політики та системи опіки над дітьми» // ГО «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНИХ РЕФОРМ». 2. Аналіз сильних і слабких сторін, сприятливих можливостей і небезпек, які виникають у процесі реформування системи державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без батьківського піклування // Дослідження проведено за підтримки Представництва Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, 2007. 3. Аналіз ситуації з дотриманням прав дитини Україні // Вакуленко О.В., Комарова Н.М., Пєша І.В, 2012. 4. Аналіз ситуації із молоддю, яка виходить з-під опіки в Україні // МБО «Благодійний Фонд «СОС Дитяче Містечко», 2011. 5. Аналітичний звіт «Життєвий шлях випускників інтернатних закладів, дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (за результатами соціологічного опитування)// Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка, Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», Український центр соціальних реформ, 2010. 6. Звіт за результатами громадського моніторингу «Дотримання прав дітей у будинках-інтернатах I-IV профілю Міністерства праці та соціальної політики // ВГСПО «Національна Асамблея інвалідів України», Міжнародний Фонд «Відродження», Програма МАТPА, Королівство Нідерландів, 2010. 7. Звіт про здійснення Уповноваженим Президента України з прав дитини моніторингового дослідження стану функціонування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які не мають необхідних умов для виховання та навчання в сім"ї, дітей з особливими потребами, ефективність використання такими закладами бюджетних коштів, спрямованих на забезпечення їх діяльності (на виконання Доручення Президента України № 1-1/1852 від 22 липня 2013 року) // Підготовано за технічної підтримки Представництва UNICEF в Україні, 2013. 8. Комплексна оцінка стану українського законодавства і практик у сфері розвитку сімейних форм догляду та виховання дітей з ВІЛ, що позбавлені батьківського піклування // КМІС, ppt-presentation. 9. Короткий звіт. Оцінка системи захисту дітей у Киргизстані // Аналітичне дослідження, проведене Міжнародним експертом з реформування систем захисту дітей, Маланчук Іриною, за підтримки ЮНІСЕФ в Киргизстані, 2009. 10. Національна стратегія забезпечення прав дитини та підтримки сім’ї, розроблена у співпраці Міністерства соціальної політики України, Представництва UNICEF в Україні та представників НУО. 11. План Дій щодо впровадження Національної Стратегії «Бачення деінституціалізації дітей в Болгарії». 12. At home or in hone? Formal care and adoption of children in Eastern Europe and Central Asia // UNICEF Regional Office for Central and Eastern Europe and the Commonwealth of Independent States (CEE/CIS), 2010. 13. Cantwell, N.; Davidson, J.; Elsley, S.; Milligan, I.; Quinn, N. (2012).Moving Forward: Implementing the ‘Guidelines for the Alternative Care of Children’. UK: Centre for Excellence for Looked After Children in Scotland. 14. Caring for Orphaned, Abandoned and Maltreated Children // Bucharest Study, pptpresentation. 15. Children in institutions: the beginning of the end? The cases of Italy, Spain, Argentina, Chile and Uruguay // UNICEF Innocenti Research Centre.

21


16. De-institutionalising and transforming children’s services. A guide to good practice // European Commission Daphne Programme, Directorate-general justice and home affairs, in collaboration with WHO Regional office for Europe & The University of Birmingham, UK, 2007. 17. De-institutionalization and Family. Reunification Initiatives in Odisha, India // Rajendra Meher Convener, Taskforce, India (PPT presentation), дослідження у партнерстві із UNICEF. 18. Ending the Era of Orphanages in Armenia // Nanore Barsoumian //Armenia, Special Reports Armenian Weekly, 2012. 19. Keeping Children Out of Harmful Institutions. Why we should be investing in familybased care? // Save the Children Fund, 2009. 20. Positive and negative trends. Dynamics of deinstitualization in Eastern Europe // JeanClaude Legrand Regional Advisor Child Protection UNICEF CEE-CIS. 21. The Experience of JeCCDO in Deinstitutionalization // Jerusalem Children and Community Development Organization.

22


Turn static files into dynamic content formats.

Create a flipbook
Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.