Firefly by Kate Dydych

FireFly журнал, що генерує світло

грудень, 2013 №1

Шукайте у номері: Слово ff 4-5

Чому “FireFly”

Double f

“Великий Гетсбі”: книга чи фільм?

6-7

Мотив 8-11

The Simpsons

Креатив 12-13

Про колаж і сміття

Дизайн 14-15

На паркані теж написано

Мистецтво 16-18

Стріт-арт

f-персонаж 19-23

Олексій Фурман

Нові грані 24-26

Фрілансер по життю

Психологія 27

Вітер у кишенях?

Стратегія 28-29

Мотивація

У стилі ff 30-31

Тату та класика

Глобус 32-33

Краплинки сяючих вогнів

f-time 34-36

Новий рік по-новому

Слово ff

Катя Дидич

Час летить, наче блискавиця. Встигаєш лише рахувати кількість спалахів, ніколи роздумувати як саме це трапилось. Ми звикли будь-яку подію сприймати просто як факт, не замислюючись, а чи правильно ми зробили, чи не забули подякувати ближнім чи подати руку допомоги слабшим. Нам бракує часу для простих речей, ми живемо, встигаючи лише переводити годинники та не усвідомлюємо, що якщо розігнати життя до нечуваних швидкостей, можна просто зникнути у лабіринтах часу. Насправді ж, поспішати нам нікуди, адже життя – це те, що є тут і зараз. Хочеться нагадати, що окрім тих, хто віддає все своє життя для того, щоб купатися під промінням слави та успіху та бути найближче до сонця, є ще й інші. Ті, хто носять це світло в собі. Тому пригальмуйте та просто сяйте разом з FF.

Слово ff

Настя

Івашина

«Як не горю – я не живу», – писав Павло Тичина. А кому вдається краще палати, як не молодим? Достатньо маленької іскорки, щоб всередині нас полум’яний генератор почав вибухати від ідей і планів. Правда, миттєве займання нерідко таким же раптовим згасанням завершується: то несхвальна думка оточення зупинила, то формальності буття завадили або, і це найпоширеніша причина, банальна лінь. А ще ж навколо все таке буденне, нудне й нецікаве! Але боротися з цим всім можна і, головне, треба. От ми й спробували відійти від занепадницького світосприйняття й пролити хоча б трохи світла в одноманітні будні. FF – це спроба переконатися, що в наш час ще не все написано, проспівано й відзнято, що творчі надра цікавості й натхнення насправді невичерпні, нам є що шукати і що відкривати.

Doudle f 6

“Великий Гетсбі”: книга чи фільм?

Кожна людина – це скарбничка думок. Упродовж цілого життя ми, наче ті клептомани, збираємо приємні спогади, сильні враження, незабутні емоції, факти – все, що нам цікаве та близьке. Проте це можна отримати не тільки від реального життя, а й від мистецтва. Інколи одна людина може бути величезною бібліотекою чи нескінченною кінострічкою того, що вона зрозуміла, пережила.

«Великий Гетсбі» – роман американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда, опублікований 1925 року. Дія роману обертається навколо дуже таємничого, молодого мільйонера Джея Гетсбі. Роман відтворює картину епохи джазу в США з характерими для того часу декадансом й соціальними змінами. Книга досі залишається популярною й вважається однією із класич-

них творів американської літератури. За її мотивами знято кілька фільмів. Один з останніх вийшов у травні цього року. Головні ролі виконували Леонардо Ді Капріо, Кері Малліган і Тобі Магуайр. Режисером був Баз Лурман. На сайті «КиноПоиск» стрічка має рейтинг 8,1 та займає 215 місце серед найкращих фільмів. Проте, що все ж таки краще: книга чи фільм? Ми вирішили це з’ясувати.

Doudle f 7 Олександра Самойленко:

«Я прочитала роман вже після того, як побачила фільм. Проте мене більше вразила саме стрічка. Можливо, авторська манера оповіді Фіцджеральда мені виявилася чужою, але попри геніальний сюжет, у книзі практично немає емоцій. На відміну від фільму. Найбільше мені сподобалось у фільмі те, що були дуже гра-

«Феєрія, атмосфера розкоші, запах свята, шалених вечірок та розваг – цю маску, яка насправді приховувала біль, розпач, безвихідь, режисеру вдалося показати найкраще. Приємно здивував і музичний супровід, хоча саме він викликав багато негативних відгуків. Плюсом фільму вважаю і те, що його сюжетна лінія мало чим відрізняється від

мотно розставлені акценти в стосунках Гетсбі й Дейзі. Мій улюблений момент – коли головний герой розкидає сорочки, а дівчина раптово починає плакати через усвідомлення того, скільки часу вони згаяли. У таких дрібницях розкриваються характери кожного з персонажів.

поданої в книзі. Проте мені найбільше сподобалася книга. Чому? Тому що мова Фіцджеральда, створені ним повороти сюжету, глибина почуттів хвилюють, грають на надто близьких і знайомих струнах. Книга дає читачу право зняти в голові фільм так, як він сам того хоче. І в цьому й перевага роману!»

Анна Якутенко:

Мотив 8

The

Simpsons Двадцять чотири роки тому 17 грудня на телеканалі «Fox» вийшла перша серія найдовшого в історії американського телебачення анімаційного серіалу – «Сімпсони». Про цей ювілей, можливо, хтось і не чув, проте дватри мільярди населення планети, безумовно, знайомі з ювілярами.

Сімпсони – популярна жовтошкіра, мультиплікаційна «типово американська» сімейка, ймовірно, вже завоювала весь світ. Двадцять п’ять сезонів, більше чотирьохсот серій – це рекордний за тривалістю серіал. «Сімпсони» повністю змінив світ телебачення. Це насичене сатирою шоу (у тому числі соціальною), яке висміює багато кліше і стереотипів (стиль життя «середньостатистичного американця», особливості світових культур, знаменитостей і навіть саме телебачення). Шоу викликало бурхливі дискусії. Проте залишається незаперечним той факт, що журнал «Time» у 1998 році назвав «Сімпсонів» найкращим телевізійним серіалом XX ст. Так в чому ж секрет такої популярності жовтих героїв. Як би парадоксально це не звучало, у їх звичайності та незвичайності водночас. Сімпсони – класична американська сім’я 50-х – початку 60-х років. Того самого часу, про який нині згадують як про справжнє «Золоте століття» США.

Мотив 9 Батько сімейства, Гомер Сімпсон, недалекий, але добрий чоловік. Він працює на атомній електростанції інспектором з техніки безпеки. Роботу цю він отримав після того, як склав з третьої спроби іспит після закінчення навчальних курсів. Найбільше Гомера засмучують дві речі: те, що він товстий і те, що лисий. Також він абсолютно не пристосований до життя: як тільки його дружина перестає стежити за ним, він захаращує бу• • • • • •

динок сміттям, губить штани і не може приготувати собі навіть бутерброд. Однак, він любить свою дружину та дітей, хоч не часто проявляє свої почуття.

Правила життя Гомера Сімпсона

Не буває несмачних пончиків. Дайте людині рибу і вона буде сита весь день. Навчіть її рибалити і вона неодмінно зачепиться гачком за повіку або щось в цьому дусі. У людей завжди знайдеться яка-небудь статистика . Це відомо 14 % насе лення. Не можна постійно звинувачувати себе за щось. Звинуватили себе разо- чок? І спокійно живіть далі! Щоб тебе любили - доводиться бути з усіма добрими кожен день. Щоб не навиділи - напружуватися не доводиться взагалі . Зрозумійте, в кожному з нас є трохи Гомера Сімпсона! Мардж Сімпсон – справжня красуня і турботлива мати. Її яскрава, екстравагантна, висока зачіска, виконуючи функцію маяка, не раз рятувала сімейство, коли хтось губився в натовпі. Подаючи великі надії в юності, вона віддала перевагу реалізації свого потенціалу в сім’ї. Вона народила трьох дітей, і хоч інколи сім’я доводить її до сказу, вона ні за що не поміняла б її на щось інше. Проте вона займається не тільки господарством, чоловіком і дітьми. Їй траплялося переграти і перегнати навіть самого Уіггама – начальника поліції Спрінгфілда, виступати на сцені та навіть працювати поруч з чоловіком на атомній станції.

Мотив 10 Старша дитина в сім’ї – це Барт. Він справжнісінький хуліган, що обожнює знущатися над людьми. Він не любить школу, хіба що тільки велику перерву на сніданок. Йому здається, що у нього виникає чимало проблем лише через те, що він єдина людина на світі, у якої є почуття

гумору! Найбільше він хотів би стати президентом США або найбільшим злочинцем... Або і тим, й іншим. У вільний час Барт читає комікси, дивиться телевізор, їсть чіпси, дивиться телевізор, розігрує інших по телефону, дивиться телевізор... Так, ледве не забули про телевізор!

У Лізі вдало поєднуються риси обох її батьків. Її розум і висота морального авторитету дозволяють їй постійно знаходитися на висоті. А ще Ліза грає на баритон-саксофоні. По телевізору вона дивиться тільки одну програму – «Політичні діячі за круглим столом» та екранізації класичних англійських романів. Єдиний виняток вона робить для улюбленого мультика «Лоскіт і Царапка», що доводить: Ліза таки недаремно носить прізвище Сімпсон.

Ми знайомимося з Меггі як з милим немовлям. Згодом вона трішки підростає та вимовляє своє перше слово: «Па-па». Проте більше часу вона мовчить. Незважаючи на свій дитячий вік, Меггі живе активним і багатим внутрішнім життям. Як правило, вона завжди перебуває в доброму настрої.

Мотив 11 Життя Сімпсонів ідеальне. Не тому, що у ньому відсутні негативні ситуації. А тому, що кожен хотів би жити так само, як член сім’ї Сімпсонів: мати гарний будинок, машину, дітей, добрих сусідів і вірних друзів, які завжди прийдуть на допомогу, але при цьому не докладати ніяких зусиль для того, щоб отримати все це. Звичайно, в реальності так не буває. І саме тому ми дивимося «Сімпсонів».

У нашому житті так не вистачає казки, а жовтобарвна сімейка зі звичайного американського містечка дає нам можливість цю казку пережити. Експерти, що виділили «Сімпсонів» серед усіх телевізійних брендів, визнали, що позиції мультсеріалу на ринку надзвичайно сильні. Вони відзначили, що це не лише мультиплікаційний серіал, це і комп’ютерні ігри, і фігурки героїв

мультфільму, і картинки на футболках. За даними дослідження, у «Сімпсонів» укладено більше чотирьохсот офіційних контрактів, що дозволяють розповсюджувати по всьому світу продукцію з символікою серіалу і зобрженням головних героїв. У 2005 році була навіть запущена онлайн-енциклопедія Wikisimpsons, де зібрана вся історія про найвідомішу мультиплікаційну сімейку.

Факти, які ви досі не знали: • Нічого дивного в тому, що у персонажів серіалу по чотири пальці на руці, немає. Старі практики мультиплікації кажуть: «Особливої ролі п’ятий палець не відіграє, а от якщо не малювати його кожного разу, можна заощадити масу часу». • Жовтий колір шкіри у героїв неспроста. Так як Ліза і Барт спочатку були намальовані без лінії, що відокремлює волосся від чола, було вирішено зробити їх жовтими. • За останніми даними, середній вік глядача «Сімпсонів» – 30 років. • Прізвище Сімпсон однозначно перекладається як «син простака». • Вигук Гомера «D`oh!» отримав таке широке розповсюдження, що потрапив в Оксфордський словник англійської мови.

• Нікому не відомий актор Джон Джей Сміт, який озвучив у першій серії третього сезону божевільного, який вважає себе Майклом Джексоном, насправді був сам Майкл Джексон. • Якщо прокрутити назад звукову доріжку заключних титрів 5-ї серії 7-го сезону, можна почути, як Пол Маккартні (гість цього епізоду) зачитує рецепт супу з сочевиці, а потім каже: «До слова, я ще живий». • Карта Спрінгфілда, що висить в поліцейській дільниці, – точна копія карти середньовічного Константинополя. • Колись Гомер дихав в трубочку і прилад показав вищу ступінь алкогольного сп’яніння – рівень «Борис Єльцин». • На рахунку «Сімпсонів» 21 статуетка «Еммі». А у 2000 році зірка «Сімпсонів» з’явилася на Алеї слави в Голлівуді. Катя Дидич

Креатив

колаж

Про

сміття

Вважається, що всесвітня павутина суттєво витісняє друковані видання, однак того, що поліграфпродукції стало менше, особливо не відчуваєш. Скоріше навіть навпаки, адже реклама і поза мережею людям спокою давати не збирається. Флаєри, буклети, листівки, проспекти, які ви часто берете лише зі співчуття до промоутерів, доживають в основному до найближчого сміттєвого бачка. Але насправді цим рекламкам можна дати шанс на друге життя, наприклад, використавши їх для створення різноманітних колажів.

У багатьох колаж асоціюється перш за все з компонуванням світлин – для соцмереж чи просто для душі. Ну хто, скажіть, таким не бавився? Це ж діло нехитре: в онлайнконструкторах чи фоторедакторі шаблон обрав, пару клавіш натиснув, і вуаля – оригінальна картинка готова. Проте колаж – це не тільки чергова нарізка фоток із циклу «Я і море» чи смішний мем для посту, а й потужний мистецький прийом. Слово колаж пішло від французького «coller», що в перекладі означає клеїти. Згідно з Wikipedia, техніка колажу полягає в

наклеюванні на будь-яку основу предметів і матеріалів, що відрізняються від основи за кольором і фактурою. Історія колажу нараховує близько 100 років. У пошуках нових формальних рішень митці брали до рук клей, ножиці й за допомогою газет, шпалер, світлин і подібних підручних матеріалів додавали фрагменти (чи то пак шматки) реалістичності своїм полотнам. Курт Швіттерс, німецький художник, засновник рекламного агентства Merz, вважається першим, хто працював повністю у техніці колажу. Серед найяскравіших колажис-

Креатив 13

тів початку ХХ століття: Марсель Дюшан, Отто Максиміліан Умбер, Макс Ернст. У 50-60-х роках минулого сторіччя колаж був одним з основних прийомів поп-артівців Річарда Гамільтона, Енді Уорхола, Тома Вессельмана й Роберта Раушенберга. У цей час свої неперевершені колажі створював і Сергій Параджанов. В комп’ютерну еру «колажувати» простіше, може, саме тому цей прийом є таким популярним. Гідних робіт нині чимало (чого лише варті плакати Мішеля Баторі!) Звісно, колаж має дивувати,

провокувати, часто навіть шокувати, але ці ефекти мають бути свідченням високої майстерності, мистецького смаку й глибоко підходу до смислового наповнення роботи. Але не треба лякатися – це все можна опанувати, якщо практикуватися, при чому «на живо», без жодних ФШ. Головне – навчитися працювати з матеріалом, відчувати те, як він «вестиме» вас, допомагатиме композиційному втіленню задуму. Більше того з газетних вирізок, листівок (усього, що не шкода) ви можете створювати макети майбутніх робіт, обирати найкра-

щий варіант композиції, а вже потім оформлювати його в електронному вигляді. На цьому композиційні рішення колажу не вичерпуються, адже поєднатувати в ньому можна найнесподіваніші речі найрізноманітнішим чином. Просто тренуйтеся більше, дайте волю своїй фантазії і пам’ятайте, що колаж – це не купа сміття, навіть якщо робити ви збираєтеся його з потенційного сміття. Головне – отримуйте задоволення від творчого процесу, в якому до того ж власноруч участь берете. Настя Івашина

Дизайн 14

написано На паркані теж

Розроблення шрифту – діло тонке, воно вимагає неабияких вмінь, знань і наполегливості. Але якщо дивитися на цю справу не з висоти працівників компанії Adobe, то в щоденному житті кожен із нас не раз пробував себе в ролі шрифтовика. І мова йде не про почерк взагалі, а про шрифтові виокремлення, до яких ми вдаємося в побуті. Подібні написи «від руки» сьогодні все ще досить поширені, навіть попри те, що охочих оформити свою «Об’яву» Таймсом (у креативніших випадках Комікс Сансом з ефектами Ворд Арту) є чимало. Отож інстинкт наскельного малюнку нікуди не зник, тільки замість кам’янаних печер нині «робочим середовищем» є стіни багатоповерхівок, двері ліфтів, паркани, лавки в парках і парти в аудиторіях. І якщо місця розміщення написів суттєво модернізувалися, про грамотність і пристойність змісту подібних студентських заміток такого не скажеш – у багатьох випадках він на рівні варварських племен і лишається. Хоча такі зразки письма є звичними, своєю неповторністю (чи то пак неповторюваністю) вони інколи силь-

ніше нашу увагу привертають, ніж десятки чепурненько зверстаних банерів. Буває настільки привертають, що з’являються охочі їх збирати чи навіть наукові розвідки на цю тему писати. Так, наприклад, російська художниця Ольга Флоренська вже більше двадцяти років займається дослідженням «побутових» шрифтів (далі ПШ) у непрофесійних оголошеннях, попередженнях, закликах, погрозах і твердженнях, виконаних від руки на чому завгодно і чим доведеться. Флоренська починала з колекціонування цих написів, а згодом вирішила і в їх психологію заглибитися. На основі своїх знахідок і спостережень пані Ольга написала книгу, яку так і назвала «Психологія побутового шрифту». Ось кілька думок із її праці.

Дизайн 15 Залежно від накреслення побутових шрифтів дослідниця пропонує такі їх різновиди, зазначаючи, що чіткої межі між ними немає: 1. Незайманий – «дитячий» або «парканний» шрифт, що складається переважно з друкованих літер. 2. Лукавий, або зіпсований незайманий, у якому змішано елементи друкованих і прописних літер. Окремо Ольга Флоренська виділяє ПШ трафаретний, що виникає за наївної спроби протягнути рукописний ПШ у передпокій Гутенберга. У своїй праці дослідниця зазначає також, що професійний художник не зможе відтворити справжній дитячий шрифт. Уся справа в творчій корисливості, що відразу ж перетворює незайманий шрифт на лукавий. Стосується це не тільки художників, а всіх дорослих людей. Наприкінці ХІХ століття німецький психіатр Ріхард фон Крафт-Єбінг занурював дорослих пацієнтів в гіпнотичний сон і, переносячи їх назад у часі, змушував писати різноманітні тексти. Почерк людей, які спали, змінювався на кожному етапі аж до найперших дитячих спроб, точно відповідаючи реальним збереженим зразкам. Але розбуджений пацієнт не міг відтворити свій почерк багатолітньої давності, хоча за хвилину до цього проходив увесь шлях становлення власної руки. Отож недооцінювати ПШ не варто. З огляду на вище сказане, очевидним є також те, що всі ми оригінальні не тільки в почерку, але й у побутових спробах шрифторозробництва. А от притриматися спільної думки щодо проведення цих спроб не завадило б. Погодьтеся, краще ж на папері чи картоні фломастерами писати, аніж ножем на лавці чи стовбурах дерев різьбою займатися. Тим паче, якщо робити це без жодної творчої корисливості й користі. Настя Івашина

Мистецтво 16

Сьогодні, куди не кинь оком, усюди людину просто атакують повідомлення. Проте чи задумувались ви, наскільки ці повідомлення інформативні? Всюди багато тексту, який мовчить. Однак, ніхто не звертає уваги на малюнки, які на відміну від останнього, просто кричать до нас. Ні, я не про видатних митців 1718 століть, я про тих, хто малює на стінах ваших міст. Вандалізм чи оригінальність?

Мистецтво 17 Стріт-арт – образотворче мистецтво, особливістю якого є яскраво виражений урбаністичний стиль. Вуличний художник – це творець, який прагне звернути увагу людей на багато соціальних проблеми. У першу чергу стріт-арт – це боротьба з обивательською

льні проекти, – це вважається стріт-артом. Там, де в малюнках є шрифти, – це графіті. А там, де в основному ілюстрації – це вже стріт-арт. – А як міліція, влада реагує на такий вид мистецтва? – Зрозуміло, що наразі графіті офіційно є неле-

– Так, в Україні є така тенденція. Проте більшість митців домовляються безпосередньо з господарями об’єктів. Зараз в Україні стало дуже популярно малювати в комерційних цілях. Наприклад, «Даринок» оформлювали саме таким чином. Хлопці один раз зробили там

байдужістю, міською сірістю і смутком урбаністичних пейзажів. Стрітартівець з 12річним досвідом, власник магазину матеріалів для стрітарту й графіті «Graffs Shop», Денис розповів нам про стріт-арт загалом та в Києві зокрема. – Які особливості стріт-арту в Україні? – По-перше, хочу наголосити на тому, що стрітарт – це одне, а графіті – зовсім інше. Коли художники малюють тільки на вулиці й здебільшого напівлега-

гальним. Є, правда, багато стін, за які міліція «не чіпає», і люди малюють. Це, наприклад, трубопровід річки Либідь біля станції метро «Либідська», набережна біля метро «Дніпро». Так само багато є закинутих будинків. Єдине офіційне місце в Києві, хоча я не впевнений на всі 100 %, – це скейт-парк «Гавань» на Подолі. Це такий маленький куточок андерграунда в Києві. – А чи можна отримати офіційний дозвіл на малюнки?

малюнок, і вже другий рік поспіль їм періодично виділяють нову площу, щоб вони продовжували малювати та привертати увагу людей своїми роботами. – Чи можна визначити провідні ідеї в малюнках? – Ідей багато, тут уже все залежить від самого художника. Як тільки стріт-арт і графіті зароджувалися, вони підтримували ідею хіпхопу. А ще графіті не несе жодних політичних поглядів.

Мистецтво 18 – Українські стрітартівці беруть участь у фестивалях? – Звісно. Одна з українських команд – «Інтерес-

– Правил вистачає. тівці – це художникиОдне із найголовніших – «самоучки». повага до інших митців. – А взагалі дуже важТобто, один художник ко самому навчитися? ніколи не буде псувати – Якщо вміти малювати на папері, то простіше буде творити на стіні. Головне – більше практики, адже перш за все потрібно звикнути до поведінки аерозолю, його ефектів. – У яких соціальних проектах беруть участь київські митці? – Українська команда «Sprayway» займається соціальним графіті – облагорджуванням міста. Розні казки» входить у десятку роботу іншого. Також малювати фасад будинку найвідоміших світових ко- не можна малювати на коштує дуже недешево – манд. Зараз хлопці малю- пам’ятках архітектури. від 30 до 50 тисяч гривень. ють більше за кордоном, – Стріт-арту десь І часу не один день треба. ніж в Україні, вони вла- можна навчитися? – Для більшості андерграундних художників стріт-арт – це хобі чи професійна діяльність? – Для 30 % художників це основний вид діяльності, для всіх інших стріт-арт – це хобі, адже воно не несе жодної комерції. Головне для кожного стрітартівця – сам процес, задоволення від нього, а тоді вже результат. Якщо є і те, й інше, це означає, що малюнок виштовують свої персональні – Були проекти, конаний на найвищому виставки, їх запрошують у коли досвідчені худож- рівні. Катя Дидич, найкрутіші галереї світу. ники організовували наНастя Івашина – Яких правил стріт- півзакриті школи, щоб Ілюстрації: артівці дотримуються навчати охочих основам. «Interesni Kazki» під час роботи? Та здебільшого стрітар-

f-персонаж 19

Олексій Фурман Фотожурналіст-фрілансер, який співпрацює з National Geographic Україна, агентствами ЕРА та «РИА Новости».

f-персонаж 20 Коли я йшла на інтерв’ю до Олексія, я твердо поставила собі за мету дізнатися про нього, не лише як про талановитого фотографа, а більше про його світогляд, принципи та життєву позицію. Проте вже буквально через 10-15 хвилин, я зрозуміла, що все це просто смішно. Адже Олексій без «фотографа» – це вже не він: фотожурналістика просто розчинилася у ньому. Отож, мені стало цікавим, яке воно життя очима фотографа. – Олексію, розкажи про своє дитинство. – Дитинство я провів у Стамбулі. Мій тато дипломат, тому коли мені було три роки, сім’я переїхала туди. Я досі вважаю Стамбул своєю другою до-

мівкою, адже я провів там 12 років. Я вивчив турецьку мову, досі люблю турецьку культуру. Потрібно довго прожити в країні, щоб посправжньому зрозуміти її. – Чи було у тебе якесь прізвисько?

– Скільки себе пам’ятаю, я завжди був просто Фурман. Це навіть не так прізвисько, це стиль життя (сміється). – В чому полягає складність професії фотожурналіста? – Якщо ти працюєш журналістом, через тебе проходить багато людських емоцій, які так чи інакше залишають слід і в твоїй душі. Тоді різниця між дуже позитивними та негативними відчуттями скорочується. Тому найчасіше доводиться перебувати в спокійному стані, щоб помічати навіть дрібниці. – Чим ти пишаєшся? – Я радий, що в мене вже п’ятий рік виходить проводити фотоклуб в Інституті журналістики. Люди, яких я вчив досі займаються фотографією, дехто пов’язав із цим

f-персонаж 21

свою професію. Фотоклуб ми створили з моїм другом Сергієм Полежакою. А ще у 2011 році ми організували «Перший тиждень української фотожурналістики», яку відвідали й відомі фотографи. А ще я допоміг своєму другу, що знімав дитячу онкологію, організувати фотовиставку, ми зібрали 30 тис грн. для Національного інституту раку. Я не думаю, що цим потрібно пишатися. Адже ми просто допомагаємо іншим. – Яка твоя життєва позиція? – Я ніколи не фотографую людей, які цього не хочуть. Адже процес створення світлин – це перш за все довіра, діалог.

зями. Завжди пригадую смішні фрази з наших розмов і це мене заспокоює. Мені пощастило, що мене оточують такі добрі люди. – Як багато у тебе справжніх друзів? – (перераховує на пальцях, через декілька секунд) Вісім. Я дуже їх ціную. Хоч ми дуже різні, проте нас об’єднує улюблена справа та погляди на життя. Із одним зі своїх найкращих друзів, Сергієм Полежакою, (ред. – фотожурналіст-фрілансер, екс-фотограф Reuters У мене також є прави- в Україні) – я познайоло: ніколи журналіст не мився шість років тому, повинен тримати зброї на підготовчих курсах до в руках. Ніколи! А ще я вступу в КНУ ім. Т. Шев-

не працюю з політикою. Мені двічі пропонували бути особистим фотографом відомих політичних діячів, я відмовився. – Що завжди піднімає тобі настрій, додає наснаги, коли тобі важко? – В таких ситуаціях я найчастіше пригадую останні розмови зі своєю мамою, бабусею, дру-

ченка. Мені здається, що саме так, з нуля, й завязується справжня міцна дружба. Адже тоді ми не знали абсолютно нічого один про одного, а тепер знайшли собі підтримку та опору. Зараз ми разом доросли до рівня National Geographic і Reuters. – Як ти реагуєш на критику?

f-персонаж 22 – Коли ти працюєш фотографом, без критики неможливий твій професійний ріст. Це нормальне явище. Хтось повинен направляти тебе, коли ти йдеш «темним лісом» (сміється).

– Який зміст ти вкладаєш в слово «доброта»? – Безкорисна допомога людям. Коли ти робиш щось не заради власної користі чи слави, а просто навіть не задумуючись над цим, рефлекторно. Ось це і є доброта. Байдуже в яких вчинках вона проявлятиметься, в тому, що ти притримаєш комусь двері, чи подаси руку допомоги тому, хто її потребує. – Яка твоя мрія? – В мене є одна безглузда мрія – я хочу в «Тайм» (ред. – щотижневий американський журнал. Одне з найстаріших та найвпливовіших видань у світі, з щотижневим тиражем тільки в США близько 4 млн примірників).

– Що для тебе твій фотоапарат? Коли і як ти отримав першу камеру? – Я почав фотографувати у віці 16 років. Я вирішив спробувати себе в ролі фотографа завдяки своїй дівчині, адже вона

це паспорт, що дає можливість побувати у тих місцях, куди б ти раніше не потрапив. Чесно кажучи, життя крізь об’єктив камери максимально наближене до реального. – Яку ідею ти прагнеш донести іншим своїми світлинами? – Хочу розповісти про людські історії, історії життя звичайних людей. Показати, що про них пам’ятають, що вони не самі. А ще для мене дуже важливо у всьому цим займалася. Мені ду- шукати та знаходити поже подобались її роботи, зитив. Саме тому, ми з тому я вирішив розділити колегами створили акцію з нею це захоплення. «Донбас та голуби» – іс– Яке воно «життя» торія про людей, які люочима фотографа? блять та відчувають. Це – Ми не повинні ста- в нас вийшло душевно – і витися до життя крізь це найголовніше. об’єктив, як до якогось – Ти сам шукаєш ісіншого життя. Камера – торії для своїх знімків чи

f-персонаж 23

швидше вони знаходять тебе? – Я не можу пояснити, як це відбувається. Це швидше певний симбіоз мої пошуків та того, що знаходить мене. – Ти більше любиш знімати на плівку чи на цифрову камеру? – На плівку я знімаю лише рідних та друзів. Для мене це відпочинок, дещо більше ніж просто світлина, це щось дуже особисте. – Який обсяг твоїх фотосвітлин? – Близько 6 терабайт інформації, це 450 тис. фото.

– Якими критеріями ти керуєшся при відборі своїх світлин? – Фотографія повинна бути гарною та інформативною. Вона просто повинна бути цікавою, якось зачепити людські серця. – Ти часто буваєш в дорозі. Про що ти тоді думаєш? – Це для мене якийсь особливий стан. Люблю це відчуття. Я ніколи не налаштовую себе на те, що це буде найкраща зйомка, я не думаю про сюжети, які я хотів би сфотографувати. Тобто я не ставлю собі певні рамки.

Наостанок вирішила запитати Олексія про плани на наступний рік. Після цього ми почали говорити про музику (виявляється, що він ще й грає на фортепіано), стосунки, роботу і таке інше. Я подумала, що він вже й забув про запитання. Але в кінці нашої зустрічі, він сказав: «Я не знаю, що буде завтра, тому я не хочу говорити про якісь плани на наступний рік. Єдине в чому я переконаний, що завтра я знову повернуся до роботи, яку люблю». Катя Дидич Фото: Олексій Фурман

Нові грані 24

Фрілансер по життю Анна Вялова, 17 років, м. Київ. Фотографує з 12 років

Неповторність у нашому сьогоденні нечасто випадає зустрітити. Але якщо вдасться, то не помітити її просто неможливо. Таке “чіпляє” відразу. От і

мене нещодавно зачепили світлини однієї дівчини – Анни Вялової. В її роботах відчувалася не лише технічна майстерність, а й ота іскра, яку дехто

оригінальністю називає, а хтось – талантом. Саме про талант, творчість, мистецькі вподобання й не тільки я і вирішила розпитати Аню.

Нові грані 25 – Окрім фотографії та операторства, якими видами мистецтва ще займаєшся?

– На превеликий жаль ніякими, хіба що іноді малюю, та й то дуже рідко останнім часом. Хоча все життя мріяла навчитися грати на саксофоні, але обрала фотографію, замість музичної школи. – Хто твої кумири у фотографії зокрема та в мистецтві загалом? – Насправді, я не люблю створювати собі кумирів та ідеалів. Мені більше подобається брати в кожного фотохудожника потроху: якісь манери, риси, підказки, секрети. Не можу не згадати Анрі Картье-Брессона – тут просто без коментарів. Загалом, до вподоби жіноча фотографія: Саллі Манн, Сара Мун, Енні

Лейбовіц. Останнім ча– Коли закохана. сом в захваті від робіт Справді. Для мене це найСамсонової Саші – це наш більше натхнення, яке український фотограф. тільки можна собі уявити. Людині потрібен стан закоханості. У кого-небудь або в що-небудь. Завжди. Інакше нецікаво жити. – Фотографування – це прибуткова справа? – Я по життю фрілансер. Завжди знімаю для себе, тим паче що я ніде не працюю. Так іноді щастить, що дівчат фотографую за гроші, але це не те, не для душі. На мою думку, фотограф за– Що приносить тобі вжди повинен залишанайбільше задоволення під тися вільним, без рамок. час творчого процесу? Тоді і його знімки будуть – Безпосередньо са- передавати те, що він відма зйомка. Спроби злови- чуває.

ти той самий «вирішаль– Що ти вважаєш ний» момент. своїм найбільшим твор– Коли відчуваєш чим досягненням? найбільші припливи на– Багаж тих знань, тхнення? які здобула за свої 17 років

Нові грані 26 і які змогла якимось чином застосувати в житті. – Як вважаєш, оригінальним та неповторним бути складно? І що взагалі для цього потрібно? – Це неймовірно складно, особливо сьогодні, коли, по суті, все вже знято. Треба мислити інакше, бачити світ не так як усі, не підкорюватись стереотипам. Якщо ти зможеш це все в собі подолати – тоді буде тобі щастя. – На що ти готова піти заради творчості? – По суті на все, окрім кримінальних правопорушень (посміхається). – Який випадок під час фотозйомки тобі найбільше запам’ятався? – Так і не згадаю всі. Найяскравіший, мабуть, стався взимку 2012 року. Робили зйомку на замерзлому Дніпрі на Трухановому острові. І тут бац!.. Я провалитися під лід. На щастя, мені вистачило розуму не йти дуже далеко, тому провалилася лише по коліна. Мені ще пощастило. – Яким бачиш своє професійно-мистецьке майбутнє? – Таким, щоб було що дітям розповісти (посміхається). – Для втілення своїх ідей молодій і творчій особистості, на твою думку, що необхідно? – Вірити і діяти. До останнього. І ніколи не опускати руки, навіть якщо щось не виходить з першого разу. Ніколи! Я маю таке собі маленьке життєве кредо: «Немає нічого неможливого, коли поруч той, хто в тебе вірить». А така людина є у кожного, просто можливо ви про неї ще не знаєте. Спілкувалася Настя Івашина Фото: Анна Вялова

Психологія

Вітер у

кишенях

Ви працюєте більше 10 годин на добу, а результату нуль? У вас декілька робіт, а ви ще досі не назбирали на нові покришки для машини? Ви думаєте, щось йде не так? Вірно, справа у вас, точніше, у психології бідності. Є декілька ментальних пасток, в які кожен з нас потрапляє. Одна з найпоширеніших - це страх перед змінами. Люди з психологією бідності ніколи не відкриють свій бізнес, не підуть отримувати другу вищу освіту в 40 років і ні за що не переїдуть в пошуках кращого життя в свої 50! Такі люди живуть за принципом «іди помаленьку, доженеш і стареньку». Однак, швидкість то ви можете й зменшити, але інколи «старенька» виявиться проворніша від вас. Ще одна пастка – це небажання бути актив-

ним. Очевидно, що для того, аби досягти результату потрібно постійно «горіти», шукати, боротися, падати та підводитись знову. Звісно, легше скиглити на тітоньку-долю, яка обікрала нас та закинути пошуки до успіху на завжди. Людина пасивна, а тому й бідна. Ще одна пастка – бідні найбільше сил витрачають не для того, щоб притягувати гроші, а на те, щоб втримати їх. Вони тратять години на «розвідку» у різні магазини, полюючи на низькі ціни, знижки та акції. А замість цього, корисніше було б витратити цей

час на пошуки кращої роботи, яка б дозволила вам хоч трішки розслабитися, або для навчання, щоб в перспективі отримати цю таки ж роботу. Кожен з нас робить свій вибір самостійно, те, що ми маємо – усі проблеми, труднощі, непорозуміння – це теж результат наших дій (або бездіяльності). Якщо вас щось не влаштовує, зазирніть у дзеркало. Бачите того похмурого чоловічка? Ось хто може вам допомогти. Тому вище носа та візьміть своє життя під власний контроль. Катя Дидич

Стратегія 28 28

Мотивація

Що ж таке мотивація? Це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення цілей. Якщо людина мотивована, то й

сама діяльність принесе їй неодмінне задоволення від роботи і забезпечить гарний результат. Як же націлити себе на успіх? Що для цього потрібно, а що не слід робити? Пропоную вашій увазі методи, що допомагають себе мотивувати.

Стратегія 29 Не думкам потрібно вчити, а думати

Завжди і за будь-яких обставин женіть геть від себе негативні думки! Майте на увазі – усі думки матеріалізуються. Якщо ви будете довго думати про погане – саме так і трапиться. І навпаки – ймовірність втілення ваших мрій у життя буде більша, коли ви будете точно уявляти чого саме прагнете.

Ваша мотивація руйнується від ваших сумнівів

Багато людей, навіть незалежно від їх стремління до кращого життя, не можуть довго зберігати мотивацію через свою внутрішню невпевненість у собі. Знайте, впевненість є дуже важливою рисою і без неї ви не досягнете жодного успіху. Ось одна з простих порад – завжди дотримуйте свого слова, не залежно від того пообіцяли ви щось своєму другу, чи самому собі. Це збереже вашу мотивацію.

Щоб допомогти іншому, не треба бути сильним, достатньо бути добрим

Ніколи не відмовляйте людям, яким потрібна допомога. Коли ви покращуєте життя інших, ви також покращуєте і своє життя також. Тому завжди пам’ятайте про це.

Плани на рік складайте навесні, плани на день – вранці

Пообіцяйте собі, що ви будете рано прокидатися. Найкраща мотивація та, яка починається зранку. Повірте, якщо ви будете це робити, то у вас з’явиться достатня кількість часу, щоб все встигнути. Навіть якщо ви нікуди не поспішаєте та у вас немає термінових справ, все одно прокидайтесь рано.

Якщо ти з кимось і змагаєшся, то лише сам із собою – за себе кращого

Завжди змагайтесь самі з собою. Коли ви постійно порівнюєте себе з іншими – це найближчим часом може привести вас до демотивації. Зрозумійте, що у кожної людини все індивідуальне. Коли ви змагаєтесь з іншими – це виглядає смішно/ Це те саме, що футболіст буде змагатися з велосипедистом. Єдиним вашим суперником, якого ви повинні кожного дня перемагати, ставати кращим, сильнішим від нього – це ви самі! Катя Дидич

У стилі ff 31

Тату та класика Є речі, які можемо помітити тільки ми. Те, про що ми знаємо, а інші навіть не догадуються. Це не секрети пандори чи таємні скелети в шафі, це те, що має особливе значення лише для нас. Це татуювання. Коли людина стає храмом спогадів. Мова не про відчайдухів, які набивають собі надписи на обличчі, чи розмальовують пів свого тіла. Я про тих, хто хоче закарбувати свої враження в тату, яке б назавжди зберегло згадку про певну подію чи враження. Вони не роблять це на показ, не хизуються. Навпаки, про татуювання у таких людей ви можете навіть не здогадуватися. Адже це щось дуже особисте для них, майже інтимне. Чи живемо в настільки стереотипізованому суспільстві, що у когось навіть в голові не вкладається, що людина в краватці, дорогому костюмі, яка постійно не випускає з рук свого дорогого чорного шкіряного портфеля теж може бути трохи дикою всередині. Татуювання – це також частина стилю, не варто думати, що це щось надто вульгарне та хіпстерське. Навпаки, інколи тату роблять навіть скромні, не помітні на перший погляд і сором’язливі люди. Адже одяг – це просто оболонка, щит. А тату – це вже ми, це частинка нашого тіла. Людина, яка вирішила зробити тату твердо знає чому вона її робить та який зміст в нього вкладає. Татуювання – це не просто спосіб вирізнятися, це, перш за все, ідея. Для когось це мотивація, для когось нагадування, а для когось просто ще одна причина чим можна пишатися. Тому не дивно, що навіть високо інтелігентні люди полюбляють мистецтво тату. Крім

того, навіть всевизнаний геній усіх часів Альберт Ейнштейн мав татуювання. На мою думку, чоловіки вважають тату символом мужності, а жінки вбачають в татуюванні щось загадкове та сексуальне. Відповідно, байдуже, яку посаду ви займаєте, яка у вас зарплатня чи яка автівка в гаражі. Байдуже чи носите ви краватки чи ходите в порваних джинсах з ланцюгами. Ви просто цінуєте татуювання як мистецтво, або ні. Я не хочу закликати вас бігти в салон та «набивати» тату на кшталт зірочки на зап’ястку чи метелика на плечі. Просто поважайте тих, хто насмілився зробити дійсно щось вартісне, та не засуджуйте людей, які просто хочуть бути собою. Катя Дидич

Глобус 32

Краплинки

сяючих вогнів Оскільки жук-світляк – символ нашого FF, то детальніше розповісти про цих незвичайних тваринок ми просто зобов’язані. Родина світлякові належить до жорсткокрилих жуків і налічує більше двох тисяч видів. Хоча всі вони звуться світляками, випромінюють світ-

ло лише деякі види. Уся справа в спеціальних органах світіння – фотофорах. Процес, який в організмі світлячків супроводжується світінням,

називається біолюмінісценцією. Вважається, що світло жук-світляк випромінює для того, щоб привабити особин протилежної стат-

Глобуc 33 ті. Взагалі природнє значення процесів світіння цих комах досліджено недостатньо, і тим краще – чудеса й казковість мають більше прав на існування. Цікаво також те, що світлячки вміють не тільки світити, а й блимати. У такий спосіб вони ніби спілкуються між собою. Ці комахи поширені майже в усіх куточках світу, переважно в тропіках і субтропіках. Світляк звичайний є характерним мешканцем лісистих місцевостей, він оселяється на галявинах, узліссях, берегах озер та струмків. Деякі види світлячків зустрічаються і поблизу морських узбереж, наприклад, у Криму й на Кавказі, а також у Сибірських й далекосхідних просторах. На Північному острові Нової Зеландії є особливе місце – Печера світлячків (Glowworm). У темряві маленькі комашки сяють зеленаво-синіми вогнями, тож стеля печери стає схожою на неймовірної краси зоряне небо. Печера світлячків – це частина печерного комплексу Ваймото, відкрили її у 1887 році правитель місцевого племені маорі Тан Тіроно. Про існування цих печер люди знали і раніше, але їх дослідженням ніхто не

Цікаві факти:

• Перші європейці, котрі оселилися в Бразилії, освітлювали світлячками свої оселі. • Індіанці, мандруючи вночі, прив’язували до пальців ніг великих світлячків, щоб освітлювати собі шлях та відлякувати змій. • У повній темряві 5-6 світлячків випромінюють достатньо світла для того, щоб розібрати текст книги. займався. Тан разом із англійським дослідником Фредом Мейсом збудували пліт і попливли всередину гроту зі свічками в руках. Чоловіки були вражені сяянням світлячків та чудернацькими формуваннями вапняка. У черговий раз досліджуюючи печеру, Тан і Фред знайшли верхній вхід до неї, що незабаром став головним для туристів.

Що ж навіть кількох світлин, якими туристи на ЖЖ ілюструють свої записи про відвідування Печери світлячків, достатньо, аби загорітися бажанням побувати у цьому казковому і водночас цілком реальному куточку нашої планети. Тож завершимо ми традиційною фразою: «Краще раз побачити, ніж сто разів почути». Настя Івашина

f-time

Англія

Новий рік по-новому

Китай

Новий Рік святкується між 17 січня і 19 лютого. Вуличні процесії - найбільш захоплююча частина свята. Тисячі ліхтарів запалюються під час процесій, щоб освітити шлях в Новий Рік. Китайці вважають, що новий рік оточений злими духами. Тому вони відлякують їх петардами. Іноді китайці заклеюють вікна і двері папером, щоб не впускати злих духів.

Іспанія

Є свята, яких чекаєш протягом цілого року. А є дива, в які не перестаєш вірити, навіть коли ти вже зовсім дорослий. Ось чому для кожного з нас Новий рік – це щось більше, ніж просто свято. Це день, коли виникає відчуття, що ти переступаєш поріг в нове життя. Проте не в усіх людей подібні асоціації з Новим роком, адже кожна країна має свої традиції.

Про прихід свята сповіщає дзвін. Правда, дзвонити він починає трохи раніше півночі і робить це «пошепки» – ковдра, якою він закутаний, заважає йому лунати на всю міць. Але о 12.00 його вже нічого не стримує, дзвін усім повідомляє про прихід Нового року. У ці хвилини закохані, щоб не розлучитися в майбутньому році, повинні поцілуватися під гілкою омели. А коли годинник починає бити північ, усі відчиняють задні двері будинку, щоб випустити старий рік, а з останнім ударом годинника відкривають передні двері, впускаючи новий рік.

У новорічну ніч усі поспішають на центральну площу до величезної ялинки поласувати виноградом. Виноградна лоза для іспанців - символ достатку і щасливого сімейного вогнища. Під час бою годинника кожен з тисячі присутніх біля ялинки намагається з’їсти 12 виноградин, тоді - «гарантоване» виконання заповітного бажання. В Іспанії Діда Мороза звуть Олентцеро. Він одягнений в національний домотканий одяг і носить із собою фляжку доброго іспанського вина. Олентцеро - романтик, тому залишає свої дари на балконі.

Італія

Бразилія

Шотландія

35 Рівно опівночі розчиняються навстіж вікна будинків і на вулицю летять тумбочки, стільці та крісла, які вже відслужили своє. А ще існує такий звичай: 1 січня рано вранці в будинок потрібно принести «нову воду» з джерела. Вважається, що «нова » вода, яку набрали до сходу сонця, приносить щастя. Більше того, для італійців також дуже важливо, кого вони першими зустрінуть у Новому році. Якщо 1 січня італієць зустріне ченця або священика, – це погана прикмета, а ось зустріти симпатичного дідка – це добре.

Новий рік починають відзначати ще з 1 грудня. Проте головне святкування припадає на кінець грудня, коли в місто приходить Хогмані – язичницьке свято вогню і сонця. Воно відоме усім смолоскипною ходою і спалюванням величезного човна, стилізованого під корабель вікінгів. У розпал свята підпалюють бочки з дьогтем і котять їх по вулицях, так спалюють минуле і запрошують Новий рік. Під час Хогмані прийнято ходити в гості, тут раді навіть незнайомцям, особливо якщо ви – темноволосий чоловік.

У новорічну ніч жителі Ріо де Жанейро виходять до океану і приносять богині моря Йеманже дари. Традиційно бразильці вбираються в білий одяг, що символізує їхнє прохання про мир у світі. Віруючі приносять богині різноманітні подарунки: квіти, парфумерію, ювелірні прикраси – все це вони кладуть у човники і відправляю в море на знак подяки за минулий рік і як прохання про захист у наступному році. Стоячи на березі океану, бразильці загадують бажання та випивають свої келихи шампанського. Залишки напою вони виливають в океан, тим самим пригощаючи богиню. Катя Дидич

Хочеш написати листа Діду

Морозу?

Ось адреса: м. Бу ча, вул. Лист

и з обов’язково ю позна Інститу т чко (можна дода ти «Кон ю «Для Ді ська, 22 да фіденц . ійно» Мороза ) »

Над номером працювали: Катя Дидич та Настя Івашина Дизайн та верстка: Катя Дидич