Василь Стус. Інший rakurs

Page 1

the other

time

rakurs

It’s

Інший to

see side

Перекладацька діяльність

wellknown

of

Василя Стуса Vasyl

Stus 2014



Інший rakurs

Перекладацька діяльність

Василя Стуса


УДК C88

Упорядковувач К.Дидич Дизайн та верстка К. Дидич

Інший rakurs. Перекладацька діяльність Василя Стуса : C88 збірник / за ред. К. Дидич / Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. – К. : НВГ Ін-ту журналістики, 2014. – 68 с. ISBN 978-xxx-xxx-x Видання містить добірку кращих перекладів видатного письменника, перекладача, правозахисника, творця сонячного кларнетизму – Василя Стуса. Завдяки творам-оригіналам зарубіжних поетів читач зможе пересвідчитися у тонкій, клопіткій та довершеній праці перекладу з різних мов, вічути максимальне наближення іноземної поезії до себе та свого народу. УДК

ISBN 978-xxx-xxx-x

© К. Дидич, 2014 © Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2014


Передмова

Це щастя: мати таку долю, як у мене… Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі. Василь Стус

Ми знаємо Василя Стуса у різних іпостасях: поет, правозахисник, творець сонячного кларнетизму та той, хто був «репресований визнанням». Проте часто ми забуваємо й про ще одну важливу роль цього митця – перекладача. Саме завдяки йому ми маємо змогу читати українською вірші зарубіжних поетів-класиків. Ця поезія не лише зрозуміла нам, вона звучить у наших серцях, вона нам близька. А все тому, що Василь Стус не просто здійснив прямий переклад, а й осягнув, обдумав та надав поезії рис, притаманних саме нашому народу. Ця збірка містить переклади Василя Стуса з німецької, італійської, іспанської та англійської мов. Нехай його діяльність не буде забута, а ми, українці, навчимося помічати найдрібніші деталі так, як це вмів вловити творець сонячного кларнетизму. Митцю випала доля творити у найскладніший час – коли будь-яке слово, думка чи поведінка піддавалися жорстокій критиці та безпрецедентній цензурі. Проте ніщо не зламало сильного духом та словом Василя Стуса. За колючими дротами не вгасала його творча енергія, розвивався ні від кого незалежний інтелект. Тут, у неволі він писав не тільки свою філософську лірику, а й активно перекладав твори своїх улюблених зарубіжних поетів. Він добре знав німецьку, французьку та англійську мови, з яких і 5


здійснював переклад на українську твори таких відомих зарубіжних поетів як А. Рембо, Ш. Бодлера, Р. Кіплінга та ін. Коли взяти до уваги цю так, як уже згадано, відносно малу поетичну спадщину Василя Стуса (а її квантитативна обмеженість обумовлена фактом, що поет був засуджений разом на 23 роки ув’язнення і заслання, з чого він уже відбув 13 років, на протязі яких важко хворів, як і фактом, що багато його віршів було конфісковано), то бачимо, що німецька література відіграє в ній велику роль. Проте український митець не обмежувався лише німецькими класиками. Василь Стус високо цінував інтелектуальність у поезії. Митець вимагав від поетів певного інтелектуального рівня, а цей рівень можна набути тільки «глибшими студіями літератури». Василь Стус вважав за необхідне, щоб поет засвоював літературні надбання й інших народів, адже тим самим він буде збагачувати самого себе і свою культуру. Також варто зазначити, що Василь Стус бачив національну літературу частиною світової. Поезія зарубіжних класиків могла, мабуть, найкраще відіграти роль того чинника, що підносить інтелектуальний рівень поета. Кожний переклад Василя Стуса – це не просто калька оригіналу, а переклад на вищому рівні – національно-культурному. Кожну дрібницю, слово чи навіть звук поет прагнув максимально наблизити до пересічного українського читача. Коли знайомишся з його перекладами, навіть і не відчуваєш відчуження мовного чи культурного. Здається, що все це твоє – українське. Це і є вищою школою перекладу, не лише знати мову, а й свій народ, для якого ти твориш. Твори класиків повинні перекладати лише професійні перекладачі, до них сьогодні відносимо й Василя Стуса. Катерина Дидич

6


Райнер Марія Рільке Rainer Maria Rilke

(австрійський поет-символіст, предтеча екзистенціалізму)

7


Die Große Nacht Oft anstaunt ich dich, stand an gestern begonnenem Fenster, stand und staunte dich an. Noch war mir die neue Stadt wie verwehrt, und die unüberredete Landschaft finsterte hin, als wäre ich nicht. Nicht gaben die nächsten Dinge sich Müh, mir verständlich zu sein. An der Laterne drängte die Gasse herauf: ich sah, dass sie fremd war. Drüben - ein Zimmer, mitfühlbar, geklärt in der Lampe, schon nahm ich teil; sie empfandens, schlossen die Läden. Stand. Und dann weinte ein Kind. Ich wusste die Mütter rings in den Häusern, was sie vermögen, - und wusste alles Weinens zugleich die untröstlichen Gründe. Oder es sang eine Stimme und reichte ein Stück weit aus der Erwartung heraus, oder es hustete unten voller Vorwurf ein Alter, als ob sein Körper im Recht sei

8


wilder die mildere Welt. Dann schlug eine Stunde, aber ich zählte zu spät, sie fiel mir vorüber. Wie ein Knabe, ein fremder, wenn man endlich ihn zulässt, doch den Ball nicht fängt und keines der Spiele kann, die die andern so leicht an einander betreiben, dasteht und wegschaut, - wohin? - stand ich plötzlich, dass du umgehst mit mir, spielest, begriff ich, erwachsene Nacht, und staunte dich an. Wo die Türme zürnten, wo abgewendeten Schicksals eine Stadt mich umstand und nicht zu erratende Berge wider mich lagen, und im genäherten Umkreis hungernde Fremdheit umzog das zufällige Flackern meiner Gefühle: da war es, du Hohe, keine Schande für dich, dass du mich kanntest. Dein Atem ging über mich. Dein auf weite Ernste verteiltes Lächeln trat in mich ein.

9

картина Архипа Куїнджі


Велика ніч Не раз тобі я дивував, край вікна, розпочатого вечора, ставши, тобі дивував. Ще місто, мені незнайоме, було, як заказане, і непереконливий обшир брався смерком, неначе мене й не було. Речі найближчі навіть не тужились, щоб зрозумілими стати. Угору прагла вуличка при ліхтарях; я бачив — для мене чужа. А по той бік — кімната, співчутлива, об’яснена лампочкою, — я вже прагнув туди; там відчули мене й зачинились. Став. Небавом — дитинячий плач. Усіх доокола матерів, що в будинках, я знав, так само — їхні спромоги, як і всіх одночасних плачів нерозважні причини. Або спів розлягався і погук луною сягав із чекання у далеч, або кашляв старий унизу,

10


повний докору, ніби із лагідним світом на прю тілом своїм поставав. Било годину, та я припізнився лічити — вона й проминула. Ніби хлопчик чужий, що взяли його врешті до гурту, а він не знає ні гри, ні м’яча впіймати теж не годен, коли так легко бавляться інші, стоїть, відводячи зір, а куди? — Так став я і раптом збагнув, о ноче доросла, що ти це, бавишся зараз зі мною, взявши себе, і я здивувався тобі. Там, де вежі гнівалися, отам, де долі невірної місто обступило мене, отам, де в зближенім колі сповнила очужілість голодна, припадковий спалах моїх почуттів; і знайомство зо мною тебе не ганьбить, о висока. Твій подих пройшов наді мною. Твій сміх, на далеку суворість поділений, вже у мене вступив.

11

картина Івана Айвазовського


Die Liebende Ja ich sehne mich nach dir. Ich gleite mich verlierend selbst mir aus der Hand, ohne Hoffnung, dass ich Das bestreite, was zu mir kommt wie aus deiner Seite ernst und unbeirrt und unverwandt. ... jene Zeiten: O wie war ich Eines, nichts was rief und nichts was mich verriet; meine Stille war wie eines Steines, Ăźber den der Bach sein Murmeln zieht. Aber jetzt in diesen FrĂźhlingswochen hat mich etwas langsam abgebrochen von dem unbewussten dunkeln Jahr. Etwas hat mein armes warmes Leben irgendeinem in die Hand gegeben, der nicht weiĂ&#x; was ich noch gestern war.

12


Любляча Прагнучи до тебе, проливаюсь криком рук. І прагнення — гірке, без надії, що в собі здолаю те, що з твого долинає краю — дуже пильне, горде і важке. ...А жила ж в часи свої раніші. І ніхто не надив, не губив. Тихістю споріднена до тиші каменя. Лиш потічок струмів. Понесла весна за течією все, що стало сутністю моєю з давніх літ. Усе потік забрав... Ніби хтось моє життя нужденне передав тому, котрий про мене, мабуть, вік не відав і не знав. А тепер весна за течією все знесла, що сутністю моєю стало здавен. Все потік забрав.

13

картина Вікторії Мельникової


Kindheit Da rinnt der Schule lange Angst und Zeit mit Warten hin, mit lauter dumpfen Dingen. O Einsamkeit, o schweres Zeitverbringen... Und dann hinaus: die Straßen sprühn und klingen und auf den Plätzen die Fontänen springen und in den Gärten wird die Welt so weit. Und durch das alles gehn im kleinen Kleid, ganz anders als die andern gehn und gingen: O wunderliche Zeit, o Zeitverbringen, o Einsamkeit. Und in das alles fern hinauszuschauen: Männer und Frauen; Männer, Männer, Frauen und Kinder, welche anders sind und bunt; und da ein Haus und dann und wann ein Hund und Schrecken lautlos wechselnd mit Vertrauen: O Trauer ohne Sinn, o Traum, o Grauen, o Tiefe ohne Grund.

14


Und so zu spielen: Ball und Ring und Reifen in einem Garten, welcher sanft verblasst, und manchmal die Erwachsenen zu streifen, blind und verwildert in des Haschens Hast, aber am Abend still, mit kleinen steifen Schritten nachhaus zu gehn, fest angefasst: O immer mehr entweichendes Begreifen, o Angst, o Last. Und stundenlang am großen grauen Teiche mit einem kleinen Segelschiff zu knien; es zu vergessen, weil noch andre, gleiche und schönere Segel durch die Ringe ziehn, und denken müssen an das kleine bleiche Gesicht, das sinkend aus dem Teiche schien -: O Kindheit, o entgleitende Vergleiche. Wohin? Wohin?

15

картина Дональда Золана


Дитинство Школярських років страх і час вже став спливати — з гамором, із гнітом, із чеканням. О самота, о літ важке долання, іскріння вулиць гамірних, дзюрчання фонтанів — площі гомонять гортанно, над садом світ розповнений постав, мов оболонка лопнута пуста і стало затісним старе убрання. О дивний час, о літ важке долання, о самота. В усьому проглядаються невпинно жінки, мужчини, знов — жінки, мужчини і діти — їх впізнати не змогли б. І невпізнанний дім, собака злий, мовчазний острах, із довір’ям рівний.

16


О жах, о незбагненний смуток мрійний, о ця бездонна глиб. І гратися: є коло, м’яч і зрілість трунких садових обважнілих віт, здичавіло гасати на дозвіллі, як граєш у квача. І важко слід додому класти: шастають повільні непевні кроки. Світ тобі обрид, і непомітно спогади поділись, о страх, о гніт. І під вітрилами, в човні гойдатись на сірому ставку, під плеск води, і забуватися, щоб пригадати вітрило інше — коло ти водив, воно ж ішло крізь коло. Помічати бліде лице — між прибережних див: дитинство, тих подоб ясне багаття, де ти поділось?

17

картина Дональда Золана


Einsamkeit Die Einsamkeit ist wie ein Regen. Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen; von Ebenen, die fern sind und entlegen, geht sie zum Himmel, der sie immer hat. Und erst vom Himmel f채llt sie auf die Stadt. Regnet hernieder in den Zwitterstunden, wenn sich nach Morgen wenden alle Gassen und wenn die Leiber, welche nichts gefunden, entt채uscht und traurig von einander lassen; und wenn die Menschen, die einander hassen, in einem Bett zusammen schlafen m체ssen: dann geht die Einsamkeit mit den Fl체ssen...

18


Самотність Самотність — ніби дощ. Назустріч вечорам здіймається від моря, від рівнин далеких і віддалених йде до неба, як завжди самотнє. І тільки з неба спадає на місто. І дощить між ніччю і днем, коли вранці прояснюються всі провулки, і коли тіла, які нічого не знайшли, печальні й розчаровані одне одним, і коли люди, ненавидячи один одного, мусять спати в одному ліжку. Тоді самотність спливає річками.

19

картина Tae Park


Herbsttag Herr, es ist Zeit. Der Sommer war sehr groß. Leg deinen Schatten auf die Sonnenuhren, und auf den Fluren lass die Winde los. Befiehl den letzten Früchten, voll zu sein; gib ihnen noch zwei südlichere Tage, dränge sie zur Vollendung hin, und jage die letzte Süße in den schweren Wein. Wer jetzt kein Haus hat, baut sich keines mehr. Wer jetzt allein ist, wird es lange bleiben, wird wachen, lesen, lange Briefe schreiben und wird in den Alleen hin und her unruhig wandern, wenn die Blätter treiben.

20


Осінній день Вже збігло літо. Господи, твори: тепер затінюй соняшний годинник і на долини напусти вітри. Ще подаруй для літа кілька днів, нехай останній плід іще дозріє і виповниться соком. Заяріє останнім хмелем в ярому вині. Та вже бездомний хати не зведе, самотній — весь свій вік самотнім буде, безсонний — слатиме листи між люди і неспокійно сновигати десь алеями, де шерех листя всюди.

21

картина Леоніда Афремова


Erinnerung Und du wartest, erwartest das Eine, das dein Leben unendlich vermehrt; das Mächtige, Ungemeine, das Erwachen der Steine, Tiefen, dir zugekehrt. Es dämmern im Bücherständer die Bände in Gold und Braun; und du denkst an durchfahrene Länder, an Bilder, an die Gewänder wiederverlorener Fraun. Und da weißt du auf einmal: das war es. Du erhebst dich, und vor dir steht eines vergangenen Jahres Angst und Gestalt und Gebet.

22


Спогад А ти ждеш, дожидаєшся тайни: щось життя перемножить твоє, щось могутнє і незвичайне, аж прокинеться й камінь негайно, глиб одкриє обличчя своє. Сутеніють в кіосках книжкових стоси тиснених злотом книжок, ти пригадуєш землі казкові, види, одяги загадкові втрачених знову жінок. І нарешті відчуєш, високий: повернулась до тебе пора давно проминулого року і молитва, і образ, і страх.

23

картина Елеонори Григор’євої


Herbst Die Blätter fallen, fallen wie von weit, als welkten in den Himmeln ferne Gärten; sie fallen mit verneinender Gebärde. Und in den Nächten fällt die schwere Erde aus allen Sternen in die Einsamkeit. Wir alle fallen. Diese Hand da fällt. Und sieh dir andre an: es ist in allen. Und doch ist Einer, welcher dieses Fallen unendlich sanft in seinen Händen hält.

24


Осінь Спадає листя, падає з-за хмар, немов з небесного рясного саду. Воно спадає, сповнене досади. І з темряви, з ночей, із зорепаду розприскує земля останній жар. І нам опасти вже своя черга. На себе глянь — ти губишся в ваганні. Та є Господь, що на дбайливій длані все впале милосердно зберіга.

25

картина Чарльза Уайта


Der Lesende Ich las schon lang. Seit dieser Nachmittag, mit Regen rauschend, an den Fenstern lag. Vom Winde draußen hörte ich nichts mehr: mein Buch war schwer. Ich sah ihm in die Blätter wie in Mienen, die dunkel werden von Nachdenklichkeit, und um mein Lesen staute sich die Zeit. Auf einmal sind die Seiten überschienen, und statt der bangen Wortverworrenheit steht: Abend, Abend... überall auf ihnen. Ich schau noch nicht hinaus, und doch zerreißen die langen Zeilen, und die Worte rollen von ihren Fäden fort, wohin sie wollen... Da weiß ich es: über den übervollen glänzenden Gärten sind die Himmel weit; die Sonne hat noch einmal kommen sollen.

26


Und jetzt wird Sommernacht, soweit man sieht: zu wenig Gruppen stellt sich das Verstreute, dunkel, auf langen Wegen, gehn die Leute, und seltsam weit, als ob es mehr bedeute, hört man das Wenige, das noch geschieht. Und wenn ich jetzt vom Buch die Augen hebe, wird nichts befremdlich sein und alles groß. Dort draußen ist, was ich hier drinnen lebe, und hier und dort ist alles grenzenlos; nur dass ich mich noch mehr damit verwebe, wenn meine Blicke an die Dinge passen und an die ernste Einfachheit der Massen, da wächst die Erde über sich hinaus. Den ganzen Himmel scheint sie zu umfassen: der erste Stern ist wie das letzte Haus.

27

картина Піно Деані


Читаючи книгу Читав я довго. Від обіду ще, як бились шиби з вітром і дощем. Та мого слуху гамір не торкавсь: я зачитавсь. І в сторінки вглядався, наче в міни, стемнілі од задум. Як між загат запруджений, мій час не йшов на спад. Враз сторінки зайшлися в миготінні, і замість полохливих напівправд на сторінки лягли вечірні тіні. Я ще читав, та вже порвались довгі рядки. Уже слова замиготіли, вже покотилися, куди хотіли, глибокі сяйні небеса висіли над краєм, де розповнювався сад, і сонце повернутися воліло.

28


Заходить ніч, та видно віддалі: стоять потомлені в роботі люди, мов розсипи зірок. Хтось мовить буде про чари вечора, що входять в груди чи не найбільшим таїнством землі. І лиш тепер я радо озираю все, стале рідним і величним теж. Навколишнє в собі переживаю, виповнюється суть моя без меж. Найглибше з світом я тоді єднаюсь, коли мій погляд має зір речей, сувору простоту людських очей. Тоді земля своїх доходить звершень, обнявшись з небом — до плеча плече. І ніби хатній вогник — зірка перша.

29

картина Ірини Новікової


Der Tod des Dichters Er lag. Sein aufgestelltes Antlitz war bleich und verweigernd in den steilen Kissen, seitdem die Welt und dieses von ihr Wissen, von seinen Sinnen abgerissen, zur端ckfiel an das teilnahmslose Jahr. Die, so ihn leben sahen, wussten nicht, wie sehr er eines war mit allem diesen, denn dieses: diese Tiefen, diese Wiesen und diese Wasser waren sein Gesicht. O sein Gesicht war diese ganze Weite, die jetzt noch zu ihm will und um ihn wirbt; und seine Maske, die nun bang verstirbt, ist zart und offen wie die Innenseite von einer Frucht, die an der Luft verdirbt.

30


Смерть поета Він міцно спав. І вид його німий, спочивши на твердому узголов’ї, рушав у безвість. І рвучи закови, світи обидва, що єднались в слові, розходились над кратером пітьми. Але не знали ті, що з ними жили, що він один був їхнім рідним краєм: рікою, кручею, зеленим гаєм. Вони ж — його подобою були. Його подоба — далі ці прозірні, що горнуться до гробу і зовуть померлого, чия найглибша суть відкрилась в мертвій масці. Так добірні плоди на стиглу землю опадуть.

31

картина Юбера Робера


Der Panther Sein Blick ist vom Vorübergehn der Stäbe so müd geworden, dass er nichts mehr hält. Ihm ist, als ob es tausend Stäbe gäbe und hinter tausend Stäben keine Welt. Der weiche Gang geschmeidig starker Schritte, der sich im allerkleinsten Kreise dreht, ist wie ein Tanz von Kraft um eine Mitte, in der betäubt ein großer Wille steht. Nur manchmal schiebt der Vorhang der Pupille sich lautlos auf -. Dann geht ein Bild hinein, geht durch der Glieder angespannte Stille und hört im Herzen auf zu sein.

32


Барс Йому несила втоми подолати од миготіняя нескінченних ґрат. Неначе світ — це ґрати, ґрати, ґрати, помножені в очах увостократ. Легка його ступа, м’яка і пружна, затиснена в малесенький обруч, — мов танець сили, зібганої кружно довкола волі, що крутіша круч. І тільки інколи спаде запона з його очей — тоді у нього світ зайде, пройнявши тіло, шалом повне, а серця досягне — і згубить слід.

33

картина Костянтина Калініна


Der Dichter Du entfernst dich von mir, du Stunde. Wunden schl채gt mir dein Fl체gelschlag. Allein: was soll ich mit meinem Munde? mit meiner Nacht? mit meinem Tag? Ich habe keine Geliebte, kein Haus, keine Stelle auf der ich lebe Alle Dinge, an die ich mich gebe, werden reich und geben mich aus.

34


Поет Від мене віддалилась ти, годино, крила ударом ранивши мене. Я сам. І де уста свої подіну? Що з ніччю діятиму? Що — із днем? Не маю ні коханої, ні роду, ні краю, у якому мав би жить. Та все, чим я збагачую природу, мене, дозріле, щедро багатить.

35

картина Євгена Лушпіна


Abschied Wie hab ich das gefühlt was Abschied heißt. Wie weiß ichs noch: ein dunkles unverwundnes grausames Etwas, das ein Schönverbundnes noch einmal zeigt und hinhält und zerreißt. Wie war ich ohne Wehr, dem zuzuschauen, das, da es mich, mich rufend, gehen ließ, zurückblieb, so als wärens alle Frauen und dennoch klein und weiß und nichts als dies: Ein Winken, schon nicht mehr auf mich bezogen, ein leise Weiterwinkendes - , schon kaum erklärbar mehr: vielleicht ein Pflaumenbaum, von dem ein Kuckuck hastig abgeflogen.

36


Прощання Так наскрізь я відчув, збагнув прощання смисл, і ще збагнув, як темно-невловиме, жорстоке щось, ледь дружбою значиме, лиш промайнуло й кануло кудись. Так гребля рветься — прямо на очах. Мене, накликаного, проминули. Будь сам. Дивись: жінок таємний чар явивсь малим, і білим, і знебулим. І жоден оклик — більше не про мене, найтихше накликання не збагнеш тепер, напевно. І зозуля з теміні сливових віт летить від тебе теж.

37

картина Івана Айвазовського


Spanische Tänzerin Wie in der Hand ein Schwefelzündholz, weiß, eh es zur Flamme kommt, nach allen Seiten zuckende Zungen streckt -: beginnt im Kreis naher Beschauer hastig, hell und heiß ihr runder Tanz sich zuckend auszubreiten. Und plötzlich ist er Flamme, ganz und gar. Mit einem Blick entzündet sie ihr Haar und dreht auf einmal mit gewagter Kunst ihr ganzes Kleid in diese Feuersbrunst, aus welcher sich, wie Schlangen die erschrecken, die nackten Arme wach und klappernd strecken. Und dann: als würde ihr das Feuer knapp, nimmt sie es ganz zusamm und wirft es ab sehr herrisch, mit hochmütiger Gebärde und schaut: da liegt es rasend auf der Erde und flammt noch immer und ergiebt sich nicht -. Doch sieghaft, sicher und mit einem süßen grüßenden Lächeln hebt sie ihr Gesicht und stampft es aus mit kleinen Füßen.

38


Іспанська танцюристка Немов сірник, що тільки спалахне — враз язикате полум’я займеться. Так і вона. Заледве промайне — залопотить одіння осяйне: здригаючись, у круглім танці в’ється. І вмить вогнем все коло повилось, замиготіло пасмами волось. Кружляє сукня. Все її єство проймає танцю дике торжество: одне шалене коло вогневіє, лиш дві руки стенаються, як змії. Неначе цей вогонь її знеміг. Вона його пошпурила до ніг, зірвавши з себе владно і зухвало. Та він і на землі іще помалу, нескорений, горів. Тоді вона, всміхнувшись, гордо повела бровою, огнисті спалахи з тонкого полотна збиває дужою маленькою ногою.

39

картина Владислава Атрошенко


Ґоттфрід Бенн Gottfried Benn

(німецький письменник, один із найбільших поетів-експресіоністів німецької літератури) 40


Synthese Schweigende Nacht. Schweigendes Haus. Ich aber bin der stillsten Sterne; Ich treibe auch mein eignes Licht Noch in die eigne Nacht hinaus. Ich bin gehirnlich heimgekehrt Aus Höhlen, Himmeln, Dreck und Vieh. Auch was sich noch der Frau gewährt, Ist dunkle süße Onanie. Ich wälze Welt. Ich röchle Raub. Und nächtens nackte ich im Glück: Es ringt kein Tod, es stinkt kein Staub Mich, Ich-begriff, zur Welt zurück.

41

фото Paige Bradley


Синтез Мовчазний край. Мовчазні дні. А я лиш зірка найтихіша. Палахкотіє наймиліше моє проміння — в власну ніч. Я власний глузд в собі проніс із пекла, з неба, з бруду, з звірства, жіночу хіть до материнства гамує милий онанізм. Я світ обрав. Хриплю, як жертва, і тільки вірою живий: багну не вбить, не зжерти смерті, бо я, мій світ — вони повік.

картина Ван Гога

42


Йоганнес Бобровський

Johannes Bobrowski

(німецький прозаїк та поет) 43


Kindheit Da hab ich den Pirol geliebt – das Glockenklingen, droben aufscholls, niedersanks durch das Laubgehäus, wenn wir hockten am Waldrand, auf einen Grashalm reihten rote Beeren; mit seinem Wägelchen zog der graue Jude vorbei. Mittags dann in der Erlen Schwarzschatten standen die Tiere, peitschten zornigen Schwanzschlags die Fliegen davon. Dann fiel die strömende, breite Regenflut aus dem offenen Himmel; nach allem Dunkel schmeckten die Tropfen, wie Erde. Oder die Burschen kamen den Uferpfad her mit den Pferden,

44


auf den glänzenden braunen Rücken ritten sie lachend über die Tiefe. Hinter dem Zaun wölkte Bienengetön. Später, durchs Dornicht am Schilfsee, fuhr die Silberrassel der Angst. Es verwuchs, eine Hecke, Düsternis Fenster und Tür. Da sang die Alte in ihrer duftenden Kammer. Die Lampe summte. Es traten die Männer herein, sie riefen den Hunden über die Schulter zu. Nacht, lang verzweigt im Schweigen – Zeit, entgleitender, bittrer von Vers zu Vers während: Kindheit – da hab ich den Pirol geliebt .

45

фото Sophi Corner


Дитинство Іволгу я любив — дзвоників дзенькіт зносився ввись і спадав в затишок листя. Коли ми в’язали снопи на узліссі, стеблами трав крокували червоні суниці, їхав повз нас на возі сивий єврей. В вільхах опівдні чорну тінь відкидали тварини, лебеді гнівно бились крильми, наче стріл батога. Залива потім ішла. Небеса прочинялись, падали з теміні краплі, важкі, як земля. Підлітки гнали до річки коней купати, на лискучих засмаганих крупах пускались, радіючи, вглиб. 46


Біля перетики хмарою висло бджіл гудіння. Неслося крізь терник до зарослого озера страху сюркотіння сріблясте. Все поросло — живопліт, двері похмурі й вікно. У хижі, напахченій травами, співав старигань. Лампа гуділа. Чоловіки вступали до хижі, скликаючи жестами псів. Ніч розгалужується в мовчанні. Час, вислизаючи з рук, гіркішає з кожним рядком. В дитинстві іволгу я любив.

47

фото Sophi Corner


Йоганн Крістіан Гюнтер

Johann Christian Günther

(німецький поет епохи бароко, найяскравіший представник богеми свого часу) 48


Studentenlied Das Haupt bekränzt, das Glas gefüllt! So leb´ ich, weil es Lebens gilt, Und pflege mich bei Ros- und Myrthen. Fort, Amor, wirf den Bogen hin Und komm, mich eiligst zu bewirthen! Wer weis, wie lang ich hier noch bin? Komm, bring ein niedliches Coffee, Komm, geuß der Sorgen Panacee, Den güldnen Nectar in Chrysthallen! Seht, wie die kleinen Perlen stehn! Mir kann kein beßrer Schmuck gefallen, Als die aus dieser Muschel gehn. Mein Alter ist der Zeiten Raub In kurzem bin ich Asch und Staub. Was wird mich wohl hernach ergözen? Es ist, als flögen wir davon: Ein Weiser muß das Leben schäzen, Drum folg ich dir, Anacreon. Werft Blumen, bringt Cachou und Wein Und schenkt das Glas gestrichen ein Und führt mich halb berauscht zu Bette. Wer weis, wer morgen lebt und trinkt? Was fehlt mir mehr? Wo bleibt Brunette? Geht, holt sie, weil der Tag schon sinkt!

49

картина Anna Stanunayte


Студентська пісня Веселімося, брати, раз весна триває, поки сонце з висоти юнь благословляє. Гробу й мар собі не ждіть, хто зламає рожі віть, того вінок чекає. Скороплинності буття не перепинити, вже відміряв нам життя наш талан сердитий. Ще й літам не вийшов час, а вже й дощок хтось припас — щоб домовину збити. Хто повідає мені, де ті, що недавно так, як ми, юнацькі дні марнували славно? Всі на світі в землю йдуть, того світу темну путь всі топчуть безугавно.

50


Не питайте про батьків — мабуть, так певніше. Кості, повні хробаків, з них в могильній тиші. Скоро й небо нас позве в те мовчання гробове, раніше чи пізніше. Отже, пам’ятаймо суть: небу — врядувати, тим, що п’ють, — нехай наллють, як велять цитати. Бевзь лиш чарки не бере, коли в горлі задере. На цьому й слід стояти. Перших келих — за любов, щоб була доладна. Хай в нащадках наша кров забурлить всевладно. І як дружно почнемо, співом благословимо лозу ми виноградну.

51

картина П’єра-Огюста Ренуара


Джузеппе Унгаретті Giuseppe Ungaretti

(італійський поет, один із найвідоміших поетів італійського Новеченто) 52


San Martino del Carso Di queste case Non и rimasto Che qualche Brandello di muro Di tanti Che mi corrispondevano Non и rimasto Neppure tanto Ma nel cuore Nessuna croce manca E’ il mio cuore Il paese piщ straziato

Сан Мартіно дель Корсо Від тих будинків вже й сліду немає самі тільки мурів уламки. А від цих, що були такі любі для мене, і того немає. У серці ж моєму лишились хрести. За людські оселі ти, серце, ще більше зазнало.

53

картина Paul Cézanne


L’allegria Come questa pietra del S. Michele così fredda così dura così prosciugata così refrattaria così totalmente disanimata Come questa pietra è il mio pianto che non si vede La morte si sconta vivendo

54


Я жива істота Я жива істота. Як камінь Сан-Мікеле, такий же холодний, такий твердий, такий сухий, такий цупкий, такий безнадійно вмерлий. Як камінь той мій плач сухий, невидний. Ми смерть переживаєм за життя.

55

картина William Trost Richards


Levante La linea vaporosa muore al lontano cerchio del cielo Picchi di tacchi picchi di mani e il clarino ghirigori striduli e il mare è cenerino trema dolce inquieto come un piccione A poppa emigranti soriani ballano A prua un giovane è solo Di sabato sera a quest’ora Ebrei laggiù portano via i loro morti nell’imbuto di chiocciola tentennamenti dei vicoli di lumi Confusa acqua come il chiasso di poppa che odo dentro l’ombra del sonno 56


Місячна ніч (без розгадки) Пильнує недрімотна висота. Крізь місячне сяйво сторожа спускається тихо. Зоряна білість моря. Оперення холоду стелиться по землі й зникає. Рівнина. Надія. Шириться мовчки хвиль чекання. Ах, нарешті. Від звірів сюди світять нам мрії водоростей нічних. Прагни світла! Чудовий берег молить милостині у вітру. Злети до сяєва! Найглибші смертні йдуть туди - повітря в повітря. Дюни зважнілі: шукай світ білим, досконалим, вічним у небутті.

57

картина Івана Айвазовського


Федеріко Ґарсія Лорка Federico García Lorca

(іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік) 58


La guitarra Empieza el llanto de la guitarra. Se rompen las kopas de la madrugada. Empieza el llanto de la guitarra. Es inútil callarla. Es imposible callarla. Llora monótona como llora el agua, como llora el viente sobre la nevada. Es imposible callarla. Llora por cosas lejanas. Arena del Sur caliente Que pide camelias blancas. Llora flecha sin blanco, la tarde sin mañana, y el primer pájaro muerto sobre la rama. ¡Oh guitarra! Corazón malherido por cinco espadas.

59

картина Laurel Appel


Гітара Починається плач гітари, розбиваються дзбани ранку. Починається плач гітари. Гамувати її — не варто. Не вгамуєш її — намарне. Монотонно, ніби хвиля, плаче гітара, ніби вітер над снігопадом, плаче гітара, не вгамуєш її — намарне. Так плаче за даллю марев півдня пісок гарячий — камелій благає білих. Так плаче стріла без цілі, так вечір без ранку плаче. На голім вітті вмирає вранішня перша птаха. О гітара, конає серце, на п’яти розіп’яте шпагах! 60


El grito La elipse de un grito va de monte a monte. Desde los olivos, será un arco iris negro sobre la noche azul. ¡Ay! Como un arco de viola, el grito ha hecho vibrar largas cuerdas del viento. ¡Ay! (Las gentes de las cuevas asoman sus velones.) ¡Ay!

61

картина EMEK


Крик Еліпс крику йде від гори до гори Провисає з олив чорною райдугою над синню ночі. Ай! Як під тугим смичком забриніли од крику довгі струни вітрів. Ай! (Люди в печерах чорні підносять вогні.) Ай!

картина Едварда Мунка

62


Редьярд Кіплінг Joseph Rudyard Kipling

(англійський поет і прозаїк; відомий як співець британського імперіалізму) 63


If... If you can keep your head when all about you Are losing theirs and blaming it on you; If you can trust yourself when all men doubt you, But make allowance for their doubting too: If you can wait and not be tired by waiting, Or, being lied about, don’t deal in lies, Or being hated don’t give way to hating, And yet don’t look too good, nor talk too wise; If you can dream – and not make dreams your master; If you can think – and not make thoughts your aim, If you can meet with Triumph and Disaster And treat those two impostors just the same: If you can bear to hear the truth you’ve spoken Twisted by knaves to make a trap for fools, Or watch the things you gave your life to, broken, And stoop and build ‘em up with worn-out tools;

64


If you can make one heap of all your winnings And risk it on one turn of pitch-and-toss, And lose, and start again at your beginnings, And never breathe a word about your loss: If you can force your heart and nerve and sinew To serve your turn long after they are gone, And so hold on when there is nothing in you Except the Will which says to them: “Hold on!” If you can talk with crowds and keep your virtue, Or walk with Kings – nor lose the common touch, If neither foes nor loving friends can hurt you, If all men count with you, but none too much: If you can fill the unforgiving minute With sixty seconds’ worth of distance run, Yours is the Earth and everything that’s in it, And – which is more – you’ll be a Man, my son!

65

картина Сандро Боттічеллі


Синові Коли ти бережеш залізний спокій всупір загальній паніці й клятьбі, коли наперекір хулі жорстокій між невірів ти віриш сам собі. Коли ти вмієш ждати без утоми, обмовлений, не станеш брехуном, ошуканий, не піддаєшся злому і власним не хизуєшся добром. Коли тебе не порабують мрії, в кормигу дум твій дух себе не дасть, коли ти знаєш, що за лицедії — облуда щастя й машкара нещасть. Коли ти годен правди пильнувати, з якої вже зискують махлярі, розбитий витвір знову доробляти, хоча начиння геть уже старі.

66


Коли ти можеш всі свої надбання поставити на кін, аби за мить проциндрити без жалю й дорікання — адже тебе поразка не страшить. Коли змертвілі нерви, думи, тіло ти можеш знову кидати у бій, коли триматися немає сили і тільки воля владно каже: стій! Коли в юрбі шляхетності не губиш, а бувши з королями — простоти, коли ні враг, ні друг, котрого любиш, нічим тобі не можуть дорікти. Коли ти знаєш ціну щохвилини, коли від неї геть усе береш, тоді я певен: ти єси людина і землю всю своєю назовеш.

67

картина Jack Vettriano


Зміст

Передмова ............................................................................................................ 5-6 Переклад з німецької мови Райнер Марія Рільке Die Große Nacht .................................................................................................... 8-9 Велика ніч .......................................................................................................... 10-11 Die Liebende .............................................................................................................. 12 Любляча ....................................................................................................................... 13 Kindheit ................................................................................................................. 14-15 Дитинство .......................................................................................................... 16-17 Einsamkeit ................................................................................................................... 18 Самотність ................................................................................................................. 19 Herbsttag ...................................................................................................................... 20 Осінній день ............................................................................................................. 21 Erinnerung ................................................................................................................... 22 Спогад ............................................................................................................................ 23 Herbst .............................................................................................................................. 24 Осінь ............................................................................................................................... 25 Der Lesende ........................................................................................................ 26-27 Читаючи книгу .............................................................................................. 28-29 Der Tod des Dichters ............................................................................................ 30 Смерть поета ............................................................................................................ 31 Der Panther ................................................................................................................. 32 Барс .................................................................................................................................. 33 Der Dichter .................................................................................................................. 34 Поет ................................................................................................................................. 35 Abschied ........................................................................................................................ 36 Прощання .................................................................................................................. 37 Spanische Tänzerin ................................................................................................ 38 Іспанська танцюристка ................................................................................... 39 68


Spanische Tänzerin ................................................................................................ 38 Іспанська танцюристка ................................................................................... 39

Ґоттфрід Бенн

Synthese ........................................................................................................................ 41 Синтез ............................................................................................................................ 42

Йоганнес Бобровський

Kindheit ................................................................................................................. 44-45 Дитинство .......................................................................................................... 46-47

Йоганн Крістіан Гюнтер

Studentenlied ............................................................................................................. 49 Студентська пісня ....................................................................................... 50-51

Переклад з італійської мови Джузеппе Унгаретті

San Martino del Carso ......................................................................................... 53 Сан Мартіно дель Корсо ................................................................................ 53 L’allegria ....................................................................................................................... 54 Я жива істота ............................................................................................................ 55 Levante ........................................................................................................................... 56 Місячна ніч (без розгадки) ........................................................................... 57

Переклад з іспанської мови Федеріко Ґарсія Лорка

La guitarra ................................................................................................................... 59 Гітара .............................................................................................................................. 60 El grito ............................................................................................................................ 61 Крик ................................................................................................................................ 62

Переклад з англійської мови Редьярд Кіплінг

If .................................................................................................................................. 64-65 Синові .................................................................................................................... 66-67 69


Літературно-художнє видання

Інший rakurs

Перекладацька діяльність

Василя Стуса

Видавчничий проект студентки Інституту журналістики Дидич Катерини



the other

time

Відкрий

It’s

see Стуса side для

to Василя себе

класиків

wellknown

за слово

of

борця

як

у

Vasyl

звучанні

українською

Stus


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.