Page 1

Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»

№10 листопад 2011

БЕРЕЖІТЬ ВАШУ РЕЛІГІЮ

У дні свого прощального хаджу посланець Аллага (мир йому і благословення) виступив перед людьми на горі Арафат з проповіддю. Він прославив Усевишнього Аллага й дякував Йому, а потім сказав: «О люди! Слухайте мої слова! Може, я вже ніколи не зустрінуся з вами на цьому місці. О люди! Ваша кров і ваше майно священні (заборонені) до зустрічі з Господом вашим, як священні для вас цей день і цей місяць. Ви зустрінетеся з Господом вашим, і Він запитає вас про ваші вчинки. Я вже пояснив вам. Нехай той, кому довірили щось зберігати, поверне його тому, кому воно належить. Будьяка ріба (лихварство) заборонена. А ваше майно належить вам — не гнобіть інших, то й вас не гнобитимуть. Аллаг вирішив, що лихварства не має бути. Перші відсотки, що я прощаю від свого імені — Аббасові ібн Абдульмуталібу. Кров, пролита за часів джагілії, не підлягає помсті. Перша кров, що я скасовую, — це кров Рабіа ібн Аль‑Хариса. Його виховували в Бану

Лайс, і його вбили люди з племені Хузайль. Це перша кров, пролита за часів джагіліі, я починаю з неї. О люди! Шайтан уже втратив надію на те, що йому колись будуть поклонятися на цій землі. Але якщо ви слухатиметеся його в інших справах, то він буде задоволений вашими поганими вчинками. Бережіть від нього вашу релігію! О люди! Міняти місяці місцями — збільшувати невірство. Цим уводять себе в оману ті, хто не вірує, — вони один рік оголошують місяць незабороненим, а другий рік — забороненим і порушують установлене Аллагом число. Вони оголошують незабороненими місяці, що Аллаг оголосив забороненими, і оголошують забороненими ті місяці, що Аллаг не заборонив. Час іде так само, як і того дня, коли Аллаг створив небеса й землю. Число місяців в Аллага — дванадцять, із них чотири — заборонені: три місяці поспіль і місяць раджаб, що між джумадою та шаабаном. О люди! Ви маєте право на ваших дружин, а вони мають право на вас. Ви маєте право вимагати у ваших дружин, щоб вони без вашого дозволу не пускали до вашого дому нікого. А якщо вони пускатимуть до ваших будинків когось без вашого

дозволу, ви можете, напоумляючи, трохи їх ударити, але не боляче. Жінки мають право вимагати від вас одяг, їжу та житло. Поводьтеся з дружинами по-доброму, бо вони слабкі, не володіють нічим. Ви взяли їх, присягнувши Аллагом; володієте ними по слову Аллага. Учуйте ж мої слова! О люди! Я залишив вам ясну настанову — книгу Аллага й сунну Його пророка — і якщо ви будете їх додержувати, то ніколи не збочите з істинного шляху. О люди! Слухайте мої слова, учуйте їх! Знайте, що всякий мусульманин — брат мусульманину, і всі мусульмани — брати. Дозволено людині взяти в брата свого тільки те, що він дає йому по добрій волі. І не ображайте самих себе! О люди! Господь ваш — Єдиний. І батько ваш єдиний. Усі ви від Адама, а Адам був створений із землі. Найкращий із вас перед Аллагом той, хто найбільше боїться Господа. Не має переваги араб над неарабом. Отже, якщо керівником над вами буде призначений раб, без будь-якої частини тіла. Доки його міркування відповідатимуть Корану, слухайте його й підкоряйтеся! Чи зрозуміли ви мої слова?» І люди закричали: «Так, посланцю Аллага!» А він вигукнув: «О Боже! Будь свідком!»

Хадж не привілей для обраних

Падіння арабського Нерона Проблема тих, хто вважає лівійських повстанців за західних ляльок, полягає в тому, що вони досі дивляться на світ крізь окуляри «холодної війни» й не розуміють суті процесів, що охопили ісламський світ.  с. 3

´Нехай станете ви громадою (уммою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)

Ассаляму алейкум! Мусульманський світ безоглядно змінюється. Арабські країни Африки й Азии здригаються від подій «арабської весни», що плавно перейшла в «арабську осінь». Тільки Всевишній Аллаг знає, як це все скінчиться, але можна сказати напевно: ісламський світ стане іншим. Пройдено рубіж неповернення, і народи увірували, що будь-яка диктатура, насильство, беззаконня й репресії не вічні, що не треба боятися й варто боротися. Ситуацію можна змінити. Для цього достатньо консолідованої волі небайдужих людей. Здається, мусульманський світ оживає та починає вірити у свої сили. Це вже напружує нинішніх гегемонів геополітики. Вони обов’язково втрутяться, щоби не дати мусульманам підвестися. До цього дедалі чіткіше тенденція до залякування світового співтовариства наслідками арабських революцій. Спочатку російські, а потім і європейські засоби масової інформації здійняли галас про те, що Єгипет, Туніс і Лівія перетворяться в моторошну подобу Афганістану й Сомалі, де точитимуться нескінченні війни, запанує хаос. Мабуть, їх підштовхнуло до цього прагнення північноафриканських мусульман відроджувати ісламські релігійні традиції. Чомусь у цьому природному бажанні вбачають не відродження багатовікової культури цих народів, а прагнення фундаменталізму й навіть тероризму. На наших очах маніпулюють інформацією. Громадську думку готують до того, що як революційні країни не стануть жити за диктованими їм правилами, на них чекає розбрат, війни й руїна. А як це організувати, вони знають. Уже випробували в Іраку. Саід Ісмагілов

Символ півмісяця

Сьогодні в хадж можуть поїхати мусульмани з будь-якої релігійної громади й будь-якого міста, ми не робимо ні для кого особливих умов і нікому не відмовляємо.

 с. 4

Символіка півмісяця абсолютно ав-

тентична, тобто не запозичена, і сягає початку виникнення мусульманської цивілізації. Півмісяць як символ з’явився на монетах уже в I столітті за мусульманським календарем.  с.6


2

У ММА

№10 листопад 2011

НОВИНИ Рада духовних управлінь мусульман України працюватиме Рада духовних управлінь і центрів мусульман України при Державному комітеті України у справах національностей і релігій працюватиме далі, незважаючи на ліквідацію цього державного органу. Відповідне рішення прийнято на черговому засіданні Ради, що відбулося 21 липня в Духовному управлінні мусульман Криму. Це було перше засідання Ради зо дня підписання Указу про ліквідацію Держкомнацрелігій. Як розповів муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов в інтерв’ю кримському телеканалові АТБ, затримка в роботі Ради сталася саме через ліквідацію Коміте� ту: «Ми чекали пропозицій про подальшу спільну діяльність від Міністерства культури — під його відання перейшли всі релігійні справи — але так і не дочекалися конкретних пропозицій і вирішили, що Рада функціонуватиме далі самостійно». Рада прийняла рішення: «Незважаючи на ліквідацію Державного комітету України у справах національностей і релігій, Рада духовних управлінь і центрів мусульман України функціонуватиме й далі як представницький і дорадчий орган мусульман України». На засіданні відбулися планові вибори голови Ради муфтіїв. Третій рік поспіль посаду голови одностайно довірено муфтієві мусульман Криму Еміралі Аблаєву. Крім того, члени Ради ухва� лили рішення скасувати принцип щорічної ротації її очільника.

На завершення зборів учасники обговорили організа�цію та проведення хаджу 2011 року. Міністерство у справах хаджу Королівства Саудівська Аравія поінформувало Раду, що цього року квоту для мусульман України скорочено з 500 до 200 прочан. Пояснючи таке рішення, саудівське міністер�ство повідомило: на платній основі хадж здійснюють щоро�ку щонайбільше 200 українських прочан, через те вирішено зменшити квоту для мусульман нашої країни. Якщо в майбут� ньому кількість охочих вирушити до Мекки зросте, квоту буде збільшено.

Зустріч із послом ОБСЄ 23 жовтня в Ісламському культурному центрі Києва відбулася організована ВАГО «Альраід» зустріч зі спецпредставником голови ОБСЄ з боротьби з нетерпимістю й дискримінацією щодо мусульман Аділем Ахметовим і представниками мусульманських громадських і релігійних організацій нашої країни. На зустрічі були присутні голова ВАГО «Альраід» Ісмаїл Кади, муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, голова кримського відділення ВАГО «Альраід» Мухаммад Тага, голова Всекримської молодіжної організації «Емель» Муслім Дервішев, імами та голови мусульманських релігійних громад із Харкова, Одеси, Донецька, Луганська, Сімферополя. Учасники заходу проаналізували випадки ксенофобії, ісламофобії та дискримінації за релігійною чи національною ознакою в українському суспільстві з метою донести ці проблеми до керівництва держави й спільно шукати варіанти їхнього вирішення. Муфтій Духовного управління мусульман «Умма» Саід Ісмагілов висловився з приводу неоднакового ставлення держави до того чи іншого релігійного об’єднання: «Україна згідно з Конституцією світська держава. Отже ставлення державних органів, керівників країни, чиновників і держслужбовців має бути однаковим до всіх, без винятку. Проте серед рівних є „рівніші“ — у їхніх інтересах і відбувається „тепла“ взаємодія держави й релігійних організацій. І це виявляється не тільки на міжконфесійному рівні, але й у межах однієї конкретної релігії, у нашому разі Ісламу, де є „угодне“ чиновникам

Духовне управління мусульман Криму вимагає створити слідчу комісію при Верховній Раді України для розслідування фактів масового поховання трудових мігрантів на території селища Ісмаїл-Бей у Євпаторії. У зверненні до керівництва країни ДУМК стверджує, що правоохоронні органи Сак і Євпаторії «не знайшли нічого краще, як перекладати одне на одного обов’язки щодо розслідування нечуваних фактів поховань невідомих людей». «Однак усе таємне рано чи пізно стає явним, тож увпевнено заявляємо, що ті міліцейські чини міста Євпаторії, що вже протягом кількох років сприяють злочинцям, будуть покарані відповідно до українського законодавства, і їхні дії неодмінно буде оприлюднено», — йдеться у зверненні. ДУМ Криму вимагає перевірити діяльність і притягнути до дисциплінарної відповідальності працівників міського відділу міліції Євпаторії та місцевого відділу міжнаціональних відносин. Окрім того, ДУМ Криму вимагає «ексгумації тіл невідомих осіб, незаконно похованих на місцевому цвинтарі Євпаторії з метою встановлення причин їхньої смерті та ідентифікації». Ще в червні ДУМК заявило, що в період 2006‒2011 року в Євпаторії «внаслідок злочинного наміру представників однієї з релігійних сект було поховано близько 18 невідомих людей, імовірно трудових мігрантів» із країн Азії. За даними духовного управління, смерть частини цих людей неприродна.

Міжконфесійна конференція в Катарі

об’єднання, і решта. У демократичній світській державі подібний фаворитизм не відповідає її Основному Законові». Так само порушили питання хіджабу: «Гострою проблемою для мусульман Україна є відмова МВС приймати для оформлення паспортів фотографії мусульманок у традиційному жіночому головному уборі — хіджабі, що є обов’язковим елементом одягу для вірних жінок. Свою відмову представники державних органів пояснюють правилами й стандартами оформлення документів у країні. Але маємо й інший приклад: частина православних вірних країни виступила проти надання їм ідентифікаційних номерів, аргументуючи свою відмову релігійними поглядами. І в цьому разі державні органи пішли вірним назустріч, незважаючи на загальні правила й стандарти».

Зустріч у виправній колонії 10 серпня представники ВАГО «Альраід» і ДУМУ «Умма», зокрема шейх Імад Абу Ар-Руб, муфтій Саід Ісмагілов і голова духовного управління Ігор Карпішен, відвідали ув’язнених мусульман, що відбувають покарання в Житомирській виправній колонії №4. Сьогодні тут утримувані мусульмани арабського, турецького, пакистанського та іранського походження. Такі візити до виправних установ відбуваються не вперше. Крім того, провадиться листування з ув’язненими низки колоній із метою підтримати їх, розширити їхні релігійні знання, забезпечити релігійною літературою. У священний місяць Рамадан треба якомога уважніше ставитися до тих, хто навколо нас. Особливо потребують цього ті, хто, вчинивши в минулому злочин, покаявся в цьому й щиро прагне заслужити прощення свого Господа. «Воістину, в Аллага пробачення для тих, хто вчинив зло несвідомо й незабаром кається...» (Коран, 4:17). Адже виправитися таким людям буде надзвичайно складно, якщо суспільство від них відвернеться. Багато ув’язнених мусульман моляться й додержують посту, зазначив заступник начальника колонії Павло Мовчан. Він особисто схвалює, що люди за умов ув’язнення шукають свій шлях до Всевишнього. Адміністрація пішла назустріч тим, хто постить: денну пайку цих ув’язнених відкладають для них на вечір. Під час візиту шейх Імад Абу Ар‑Руб виступив із лекцією про чесноти місяця Рамадан, про поклоніння, здійснення добрих справ і очищення помислів як способу наближення людини до Всевишнього Господа. Окремо було розкрито тему

ДУМК вимагає ексгумації в Євпаторії

У столиці Катару відбулася IX міжнародна конференція з міжкультурного діалогу. Мусульман України на конференції «Соціальні мережі та міжрелігійний діалог: нові відносини» представляли імам одеської громади мусульман шейх Імад Абу Ар‑Руб та імам харківської громади Шаді Шавир. У заході взяли участь 242 релігійних діячі — представники мусульман, християн і юдеїв із понад 60 країн світу. Учасники конференції обговорювали низку важливих питань, пов’язаних із тим, що певні кола зловживають соціальними ЗМІ, роздмухуючи ненависть, провокуючи конфлікти між релігійними громадами. Учасники конференції вважають, що треба розробити кодекс норм поведінки у соціальних мережах, що має бути схвалений і рекомендований релігійними лідерами різних конфесій, і подати його на розгляд міжнародних організацій, серед них ООН і ЮНЕСКО.

Сунна Пророка в мечеті Костянтинівки

Божої ласки та Його прощення. Після лекції обговорювалися актуальні для слухачів питання реабілітації. Більшість ув’язнених мусульман охоче скористалися нагодою зустрітися з гостями. Кожен із них отримав подарунок: Коран, тюбетейку, засоби особистої гігієни, а ще чай і цукерки на іфтар. Дехто з присутніх просив передати листи родинам або надати допомогу їхнім дітям від мусульманської громади. ВАГО «Альраід» і ДУМУ «Умма» щиро дякують адміністрації Житомирської виправної колонії №4 за організацію зустрічі з ув’язненими мусульманами в Рамадан і за створення для вірних сприятливих умов для молитви, додержання посту й читання Корану.

16 липня в мечеті Костянтинівки (Донецька область) відбувся обряд обрізання згідно з ісламською традицією. Щоб виконати сунну до Костянтинівки з’їхалися мусульмани з п’ятьох областей України: Донецької, Харківської, Луганської, Запорізької та Дніпропетровської. Після здійснення молитви обряд обрізання відбули 55 дітлахів у віці від одного місяця до 14 років і десять дорослих чоловіків. Для цього було запрошено хірурга з Туреччини. Обрізання припутні в хлопчиків — пророча традиція, відома ще з часів Ібрагима. В Ісламі обрізання визнають як сунну — практику пророка Мухаммада. Користь цієї процедури полягає в профілактичній гігієні, що підтверджують висновки сучасної медицини.


У ММ А

№10 листопад 2011

3

Падіння арабського Нерона

Представник ХАМАС у Секторі Газа Самі Абу Зугрі 22 серпня виступив із заявою: «Успіх революційних мас — це епохальний злам в історії Лівії! Це поворіт у бік свободи, добробуту й влади народу!». А 23 серпня лівійський народ привітав із перемогою президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад. Більшість улемів світу так само взяли позицію повстанців. «Міжнародний союз ісламських учених вітає революціонерів із благословенною перемогою та закликає їх дотримуватися військової етики Ісламу», — йдеться в заяві організації. Проблема тих, хто вважає лівійських повстанців за західних ляльок, полягає в тому, що вони досі дивляться на світ крізь окуляри «холодної війни» й не розуміють суті процесів, що охопили ісламський світ.

з них — справжні лівійські патріоти й розуміють, що Захід цікавить тільки лівійська нафта, а зовсім не потреби лівійського народу. Проте вони змушені визнати, що на цьому історичному етапі покінчити зі згубним для Лівії правлінням Кадафі можна тільки за допомогою НАТО». «Нове лівійське керівництво має скоріше звільнитися від клешень НАТО, бо рано чи пізно ризикує опинитися на місці Кадафі, що довіряв Заходові й витрачав на нього мільярди доларів простих лівійців. Важливо врахувати й досвід Іраку, де нинішній режим, установлений на багнетах американських солдатів, навряд чи відрізняється за своєю жорстокістю й корумпованістю від поваленого режиму Саддама Хусейна», — додає він. За словами Юнеса, «майбутнє Лівії залежить від того, як поведе себе нова лівійська влада. Як повідомили деякі представники керівництва повстанців, Лівія піде шляхом демократії та зверхності закону. Це справді тішить. І хай там який буде результат лівійської революції, він справить колосальний вплив на арабський світ і стане наукою всім диктаторам на планеті». Кадафі давно й безперечно всім набрид, але по-справжньому зв’язуватися з ним мало хто хотів. Цього разу Захід вирішив діяти, незважаючи на всі видатки — хто завгодно, тільки не полковник. Але це аж ніяк не означає, що всі преференції припадуть тепер йому. Захід, скоріше, лише рятує в Лівії та взагалі в ісламському світі свої дедалі хисткіші позиції, і як це в нього вийде, треба ще подивитися. Зближення з Заходом, участь в антитерористичній коаліції та заяви на кшталт того, що його війна проти повстанців — це те саме,

Повстанці — у їхніх лавах об’єдналися комуністи, західники та ісламісти, жителі Кіренаїки та Тріполітанії — спочатку мали напружені відносини з НАТО. Їм так само перепадало від західної коаліції, як і цивільним. До речі, перші виступи проти Кадафі сталися саме в столиці, їх підтримали інші регіони країни. Полковник стягнув сили до Триполі, й через те оголився Бенгазі. Попервах це забезпечило успіх повстання саме на сході, де сформувався опозиційний центр. Лівійці не вперше повстали проти садистичного режиму, що на іфтар у Рамадан транслював страти опозиціонерів, а в День студента регулярно влаштовував позасудові вбивства молодих активістів — їхні трупи потім по кілька днів не прибиралися з кампусів на пострах усім незадоволеним. Про це мені розповідала людина, що особисто спостерігала це багато років. Заколоти й повстання відбувалися в Лівії регулярно. Вони захлиналися, а тепер у лівійців, нарешті, вийшло. Добре пише про це арабський журналіст Алі Юнес: «Тепер нові лівійські лідери відчувають себе боржниками перед НАТО й західними державами. Багато хто

що війна Ізраїлю проти палестинських екстремістів, нічим не допомогли Кадафі. Щойно з’явилася нагода, Захід нею скористався й «злив» полковника, як інших своїх колишніх друзів — Садама, Милошевича, Мушарафа. Не врятувала полковника й дружба з американськими республіканцями, що для них він був «своїм». Демократи його «своїм» уже не вважають, на відміну, до речі, від Ізраїлю — останній у війні з повстанцями зайняв бік Кадафі. Колишня прем’єрка Ципі Лівні навіть зустрічалася з посланцями полковника. Є інформація про військову допомогу Тель-Авіва Муамару в боротьбі з опозицією. У зв’язку з цим по самій Лівії вкотре поповзли плітки про зв’язки — політичні, ділові та особисті — Кадафі, його режиму та його синів з Ізраїлем та його громадянами. А про те, що мати полковника походила з берберського племені, що сповідує юдаїзм, у Лівії згадували й згадують повсюдно. Створену арабськими революціями ситуацію Захід не контролює. Він намагається втрутитися й хоч якось уплинути на неї, і заради цього готовий на багато чого. Свого часу США почали війну в Іраку, втратили там силу людей і грошей. Але

Абдулла Ринат Мухаметов Падіння арабського Нерона, як називають Муамара Кадафі, тільки пожвавило дискусію навколо майбутнього Лівії. Чи стане новий уряд країни «західними маріонетками»? Багато лівих та антіімперіалісти запевняють, що стане, або навіть, що повстанці — це взагалі самі агенти, наймити й маніпульовані дурні. З іншого боку, противників полковника вже привітали з перемогою ті, кого аж ніяк не ототожнюють з імперіалізмом.

в результаті найбільше виграв унаслідок цього Іран. Щось подібне може вийти з Лівією. Тільки на місці Ірану опиниться ердоганівська Туреччина, що вже стала найголовнішим зовнішнім партнером нової лівійської влади. На розчищене НАТО місце прийде Анкара, що потребує додаткового надійного джерела вуглеводнів. Лівійській опозиції недоречно дискредитувати себе невільницькими контрактами з західними компаніями, підриваючи свою легітимність в очах народу. Звичайно, це буде не так легко, але з іншого боку становище нового лівійського уряду далеко краще, ніж іракського, що спілкується з Тегераном мало не більше, ніж із Вашингтоном. Лівію ніхто не окупував. Народ упорався сам. Єдина проблема — для цього йому довелося погодитися з західною військовою підтримкою. З роллю Туреччини, а ще Катару як посередників між новою Лівією та рештою світу Захід, скоріше за все, примирится. Цей варіант здається нині оптимальним. У нового уряду Лівії, крім Анкари, й немає прийнятного партнера — інші або підтримували Муамара або відбомбувалися. Водночас турки активно працювали на дипломатичному, комунікаційному та гуманітарному полі. Вони критикували Кадафі, але право зробити брудну роботу чемно надали західним державам. Іран міг би й хотів так само бути активним гравцем на новому лівійському полі, але навряд чи це йому вдасться. Словом, найкращі шанси вийти з лівійської історії має Туреччина. Але в тому разі, якщо ситуація в країні з повалянням старого режиму стабілізується, а не розвиватиметься за афганським сценарієм 90‑х років. Там моджахеди, поваливши соціалістичний режим, почали з’ясовувати стосунки між собою, а потім зайнялися війною з талібами. Оптимальним варіантом, щоб цього не сталося, було би зберегти не Кадафі, але, скажімо так, помірних кадафістів, представників його клану при владі в ролі впливових міноритаріїв. Нехай їхня партія бере участь у керуванні як опозиція, разом з іншими. Про це міркували. Боюся, що тепер такий варіант не розглядають, а це загрожує країні громадянською війною. Лівійська війна ясно показала: нехай Кадафі давно втратив роль лідера нації, але його підтримує чверть або навіть третина населення. Надто сильні його позиції в середовищі близьких до легалізації мігрантів, що він їх озброїв і кинув проти повстанців, і повстанці називають їх чужоземними найманцями. Його підтримують десь у сільських районах, підтримують патріархальні верстви населення, у середовищі міської бідноти, тобто там, куди не дійшла модернізація. А виступили проти нього місто й верстви, що відірвалися від традиціоналізму й трайбалізму. Кадафі став заручником створеної ним

ситуації. З одного боку його ідеологія анархо-фундаменталізму культивувала традиціоналізм і трайбалізм, а з іншого полковник провадив модернізацію країни. Він розвивав економіку, промисловість, соціальну інфраструктуру. Він переселив бедуїнів до міст. Полковник продукував забагато активних і освічених громадян. Його режим не міг перетравити створювані ним виклики всередині країни. Люди переросли того, хто вивів їх із пустелі. Кадафі опинився на перешкоді розвитку, що його сам запустив. Він став гальмом і зайвим елементом своєї системи. Останнім часом Кадафі з синами провадив активну приватизацію, відмовився від своїх соціалістичних ідеалів на користь неоліберальних. Це ще більше обурило населення — його дратувало, що все потрапляє до рук однієї родини. Вибух арабського світу нагадує Європу 1848 року. Тоді не скрізь перемогли революції, але вони справили величезний вплив на майбутнє континенту. Подібне відбувається й в ісламському світі. Не так важливо, чи призведуть повстання до зміни влади. Ясно, що в будь-якому різі арабський, ісламський світ уже не буде такий, як колись. «Ми бачимо сьогодні своєрідний арабський варіант європейської революції 1848 року, коли буржуазія повстала проти автократичних режимів. Ці безконтрольні монархи правили своїми народами після перемоги в наполеонівських війнах. Тоді в більшості країн володарям удалося зберегти свою владу, але буржуазія різко посилила свій вплив. Сьогодні в арабських країнах під загрозою влада, що спирається переважно на клани, пов’язані з держапаратом... — пише казанський професор Айдар Хабутдинов. — Старі структури не працюють. Уражає сама кількість країн, охоплених народними заворушеннями. Це з заходу на схід: Мароко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет, Йорданія, Ємен, Кувейт, Бахрейн, Оман, Іран. Поки що багаторічні володарі змінилися в Тунісі та Єгипті (тепер і в Лівії — ред.). У таких монархіях, як Марокко, Йорданія та в арабських державах Перської затоки ставиться питання про широку демократизацію, а не про запровадження республіканського ладу. Поки що революціонери говорять про новий лад, а не про заколот. Ідеться про розподіл влади з панівними елітами, — додає вчений. — Справді, європейські революції 1848 року не знищили панівну аристократію (як у Росії), але середній клас лібералів різко скоротив її владу й вирвав із її рук контроль над економікою країни». Арабська весна має колосальне значення не тільки для Близького Сходу, але й для цілого світу. Еліти світу замислюються й роблять висновки. 20 жовтня колишній лівійський лідер Муамар Кадафі загинув, захоплений повстанцями поблизу його рідного міста Сирт.


4

У ММА

№10 листопад 2011

Муфтій ДУМУ «Умма»:

Наші прочани демонструють відмінну дисципліну — Шейху Саіде, ви були учасником делегації мусульман України, що 2009 року прова‑ дила переговори з Міністерством у спра‑ вах хаджу Саудівської Аравії. Яким чи‑ ном обговорювалося питання квот?

150 українських мусульман вирушили цього року в хадж Наприкінці жовтня цього року мільйони мусульман із цілого світу здійснюють хадж прощу до головної святині Ісламу, Заповідної мечеті в місті Мецці. Цього року до Мекки вирушила делегація українських прочан із різних регіонів України числом 150 осіб, у тому числі 30 жінок. Серед них є подружні пари, що прагнуть здійснити цей обряд разом, у тому числі й такі, де обоє з подружжя — етнічні українці. Прочани будуть у Саудівської Аравії 23 дні й повернуться додому 14, 15 й 16 листопада відповідно. Окрім виконання обрядів хаджу, вони перебуватимуть кілька днів у місті Медині, де відвідають могилу пророка Мухаммада й інші значущі для мусульман місця. Організацією хаджу українських мусульман займається Рада духовних управлінь мусульман України. Рада узгоджувала українські квоти з Міністерством у справах хаджу Королівства Саудівська Аравія два роки поспіль і має намір

далі брати найактивнішу участь у цій роботі. ВАГО «Альраід» і ДУМУ «Умма» сприяють організації, навчаючи прочан обрядів хаджу й надаючи координаторів для кожної групи.

— Міністр у справах хаджу Королівства Фуад аль‑Фарісі задав питання: яку кількість місць потребують українські мусульмани? Ми озвучили цифру в 1000 місць, розраховуючи, що з року в рік прочан з України буде більше. Міністр заперечив, що це забагато, й показав нам теку зі статистикою кількості прочан із нашої країни за всі роки незалежності. Я навіть не припускав, що в них підраховано все, кожна людина. Коли я сам був у хаджі, нас із України було всього п’ятеро. Я подивився на кількість прочан за той рік і на свій подив побачив цифру п’ять! Після цього міністр запропонував нашій делегації взяти за основу квоту в 500 прочан.

— Чи має хадж з України якісь особливості? — Мені здається, що наші мусульмани прагнуть відвідати священну Мекку й виконати хадж навіть більше, ніж решта мусульман світу. Дається взнаки спадщина тоталітаризму, коли протягом сімдесяти років хадж був тільки мрією. Мені старі розповідали, що їм сниться Мекка, й сниться, як вони в іхрамі здійснюють хадж. Вони в своєму дитинстві чули захопливі розповіді про нього від тих, хто бував там перед «залізною завісою». А за радянських часів не те що хаджу — у цілій Україні з 1944 року не було жодної мечеті! Напевно, високі партійні чиновники навіть звітували, що з Ісламом в окремій республіці покінчили… Поза цим наші прочани не тільки ні в чому не поступаються іншим, але й демонструють відмінну дисципліну, порядок, витримку й скромність. Це якраз ті якості, що потрібні в цьому великому обряді поклоніння Аллагові.

Хадж не привілей для обраних

Еміралі Аблаєв, муфтій ДУМ Крима

— Шановний муфтію, розкажіть, будь‑ласка, про організацію хаджу цього року та від’їзд прочан до Саудівської Аравії? Відомо, що квоту для України скоротили до 200 місць. — Слава Аллагові, останні три роки, відтоді, як організацію хаджу перебрала на себе Рада духовних управлінь мусульман України, спостерігається позитивна динаміка, і число прочан із України стабільно високе. Звичайно, треба розуміти, що воно високе порівняно з тим,

що було за попередніх років. Протягом останніх років регулярно в хадж вирушають понад сто осіб. Комусь така цифра здасться незначною, але це винятково прочани, що здійснюють хадж власним коштом. Наприклад, 2009 року з України в хадж поїхав 131 мусульманин, у кризовий 2010 було рекордне число прочан —190, а 2011 року — 150 осіб. Сьогодні в хадж можуть поїхати мусульмани з будь-якої релігійної громади й будьякого міста, ми не робимо ні для кого особливих умов і нікому не відмовляємо. І так має бути, бо хадж — це не привілей для обраних, а найважливіший духовний акт поклоніння Всевишньому, це одна з основ Ісламу. Організація хаджу цього року була добра. Усі, хто хотів поїхати й підготував пакет потрібних документів, отримали візи. Наші прочани вже перебувають у Медині, чекають 8 числа місяця зуль-хіджа, першого дня хаджу. Щодо скорочення квоти, то ще на переговорах у Саудівській Аравії 2009 року, надаючи Україні 500 місць, нас попередили: якщо найближчими роками кількість прочан із України буде значно менша, то Саудівська сторона лишає за собою право зменшити квоту. Протягом трьох років кількість прочан не дотягувала до 200 осіб, і саудівська сторона зменшила квоту до 200 місць. Але зауважила: якщо охочих здійснити хадж буде більше, то вони з радістю збільшать цифру до тієї, що ми потребуємо. У жодному разі не варто розцінювати це як певну

невдачу. Питання квот щороку регулюють для різних країн світу. Щойно прочан із України стане більше, ми маємо право повернути собі й 500 місць, і навіть більше. Це все передбачено угодою 2009 року.

— Минуло вже три роки, як організацію хаджу доручили Раді духовних управлінь мусульман України, очолюваній вами. Який досвід напрацьовано? — Безперечно, безцінний досвід. Передусім треба зазначити той факт, що більшість мусульман України живуть небагато й не можуть дозволити собі здійснити хадж. Через те з нашої країни їдуть десятки, максимум сотні прочан, а не тисячі, як з Туреччини чи Росії. Друге: якщо справедливо й чесно ставитися до організації хаджу, не виникає непорозумінь і конфліктів між мусульманськими організаціями країни. Ми прагнемо задовольнити потреби всіх. Третє: ми готуємо й навчаємо прочан, і наші делегації відомі дисципліною, суворим дотриманням правил хаджу. Це неодноразово відзначала саудівська сторона. Слава Аллагові, ще не було смертей і трагічних випадків, наші прочани не губилися й не порушували законів королівства, у тому числі й міграційних правил. Ми постійно вдосконалюємося в цих питаннях. Наша робота підвищує імідж Україні в очах мусульман цілого світу, адже хадж — найбільший форум на землі.

— Чи справді будь-який мусульманин з України може поїхати в хадж, маючи для цього кошти? — Так, будь-який мусульманин може поїхати в хадж, якщо він належним чином підготував свої документи. Як я вже сказав, ми не відмовляємо нікому. Незважаючи на релігійні погляди, приналежність до того чи іншого духовного управління чи громади, будь-який мусульманин може скористатися своїм правом здійснити хадж. Щойно обов’язок організації хаджу перейшов до нас, ми, в травні 2009 року, запросили до Сімферополя для розподілу квот усі духовні управління, зареєстровані в країні. Більшість із них відгукнулися на наше запрошення, й ми спільно сформулювали чинний нині принцип: хадж — це законне право, а не привілей. А тих, хто не був присутній на цьому зібранні, ми поінформували письмово. За нашими даними щороку в хадж вирушають мусульмани з усіх духовних управлінь, що діють в Україні, і це доводить правоту наших слів.


У ММ А

№10 листопад 2011

5

ФАТВИ Участь у похованні родича-немусульманина

Іслам і політика Насамперед треба завважити: визначення «політичний», «економічний», «соціальний» щодо ісламу незастосовні. Інакше кажучи, Іслам — це всебічна релігія, що охоплює ці та всі інші аспекти життя. Поділ Ісламу за категоріями суперечить природі Ісламу як неподільної божественної системи. Зовнішні сили намагаються ділити Іслам: «політичний Іслам», «радикальний Іслам», «духовний Іслам», «лівий Іслам», «правий Іслам», «ліберальний Іслам», «класичний Іслам», «ортодоксальний Іслам», «традиційний Іслам», «революційний Іслам» — ці та інші категорії не мають жодного відношення до Ісламу. Для нас, мусульман, існує тільки один Іслам, не піддаваний категоризації — це Іслам Корану й Сунни. Це Іслам, що його розуміли й визнавали всі великі сподвижники, вчені й багато поколінь мусульман. Іслам, що в нього ми справді віримо, вільний від будь-яких крайнощів, зіпсованості й здогаду. Треба дати ясно зрозуміти всім людям, що Іслам охоплює всі аспекти життя: політичні, соціальні, економічні та інші. А якщо ми стверджуємо, що Іслам не має жодного відношення до політики, тоді він уже не всебічний богонатхненний шлях. Іслам стосується політичних аспектів з двох причин: 1. Іслам має ясну позицію щодо політики та має правові норми з політичних питань. Іслам — це не просто абстрактні догми чи акти поклоніння, але всебічний життєвий курс. Іслам — це всеохопна система, дотична до всього: держави й батьківщини, що їх уособлюють влада й суспільний лад; моралі й влади, що їх уособлюють милосердя й справедливість; культури й закону, що їх уособлюють знання й правосуддя; майна й багатства, що їх уособлюють прибутки й добробут; джигаду й даавату, й, нарешті, істинної віри й поклоніння. 2. Справжній мусульманин — цього вимагає Іслам — повинен бути причетний до політики. Кожен мусульманин має виконувати ісламський обов’язок спонукати до праведного й забороняти негідне. До того всього, всякий мусульманин повинен брати участь (дорадчу) у вирішенні суспільних і політичних проблем. Нам, мусульманам, велено в сурі «Аль‑Аср» поширювати добро й бути терплячими. Пророк (мир йому і благословення) переконує кожного мусульманина боротися зі злом і несправедливістю й ніколи не миритися з утисками. Коли його спитали про найкращий джигад, Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Найкращий джигад — обстоювати правду перед володарем-деспотом». А ще Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Пан мучеників — Хамза, а після нього — той, хто вбитий лише за те, що він став проти деспотичного володаря, наказуючи йому робити добро й відмовитися від зла». Іслам уселяє в душу кожного мусульманина бажання й рішучість боротися зі злом і тими, хто його робить, так само боротися з гнобленням і гнобителями.

Велика помилка й недоумство — зводити Іслам лише до заборон подружньої зради чи розпивання вина. Іслам має набагато ширший вплив, реагуючи на все, що призводить до приниження народів, махінацій під час голосування, гноблення людей та ув’язнення невинних, а отже визнаване явним злом. Призначення некомпетентних людей і невиправдане звільнення компетентних — справжній гріх і зло. Отже, стає абсолютно ясно, що суть політики — викорінення зла, а це передбачає вирішення безлічі проблем, а ще точніше: суть політики — вирішення безлічі проблем заради викорінення зла. Тож як справжній мусульманин може вхилятися від опору злу, стверджуючи, що воно поза сферою Ісламу? Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Якщо мої послідовники не зможуть опиратися загарбникові й сказати йому: „Ти — загарбник“ , то не буде їм добра» (Ахмад). Справжній мусульманин ніколи не спиниться перед злом, хай воно соціальне, політичне, економічне чи іншої природи. Він повинен битися з ним рукою, а якщо не може, то словом, а якщо й так не може, то серцем. Брати участь у політиці мусульман змушує саме обов’язок дбати про загальне добро й виявляти інтерес до проблем братів-мусульман, бо всі мусульмани становлять одне братство. У хадисі сказано: «Той, хто не переживає за справи мусульман, не може бути одним із них». Усі мусульмани повинні боротися з політичним гнітом так само, як і з соціальною несправедливістю. І гнобитель, і його захисник мають бути суворо покарані. Отже, на питання про те, чи справді політика — зло, можна дати чітку відповідь: політика — дуже корисна галузь знання; політика може мати на увазі лише якісь механізми, тобто способи досягнення мети, але не саму мету. Імам Ібн Аль‑Каїм сказав: «Політика, що прагне влаштовувати справи народів і забезпечувати їм добробут — це справді добро, доки вона відповідає Шаріату. Ба більше, політика — це частина Шаріату. Вона називається „політикою“ лише заради ясності». На завершення варто зазначити, що Пророк (мир йому і благословення) був не лише вчитель, наставник і великий лідер, а й визначний політик. Праведні халіфи так само були політики, і їхня політика полягала у справедливості та милосерді. Але згодом через постійні гоніння правителів багато людей утримувалися від політики. Ці гоніння на багатьох учених уселили в них таку відразу до політики, що відомий шейх, імам Мухаммад Абдо сказав: «Я вдаюся до Аллага від політики». Така байдужість переважала донедавна, поки мусульманські вчені не почали своє повернення до політики. Саме через це недоброзичливці намагаються подати таку спробу відродження справжнього духу Ісламу як заклик до Ісламу «політичного». Це смішно, бо Іслам і політика пов’язані одне з одним. А Всевишній Аллаг знає краще. Шейх Юсуф аль-Кардаві

Іслам наказує добре, з повагою ставитися до батьків, хай вони й немусульмани. У Священному Корані сказано: «І наказав Твій Господь, щоб ви не шанували нікого, крім Нього, і виявляти доброту до батьків. Якщо один із них чи обоє досягнуть старості, не кажи їм „Пхе!“, не бурчи й говори з ними лагідно» (Коран, 17:23). Іслам так само закликає людей зберігати й підтримувати добрі стосунки з друзями, знайомими та родичами. Сердечні стосунки обов’язкові в радості та в горі. Найбільше горе, смерть, зближує засмучених родичів. Нам властиво виражати свої почуття до небіжчика, родича або близької людині. У правдивому хадисі від Абу Хурайри сказано, що Пророк (мир йому і благословення), прийшовши на могилу матері, заплакав, а слідом заплакали ті, хто був із ним. Він сказав: «Я спитав дозволу в Господа просити в Нього за неї, але Він відмовив мені в цьому. Тоді я попросив Його дозволити мені приходити на її могилу, і Він мені дозволив. Тож приходьте на могили, бо вони нагадують про смерть» (Муслім, Ахмад). Окрім того, Іслам закликає поважати людину, хай це вірний чи невірний, за її життя й після смерті. Згідно з правдивим хадисом, Пророк (мир йому і благословення) підвівся, коли ховали юдея. Хтось завважив, що покійний був юдеєм. Пророк відповів: «Хіба це не душа?» (Аль-Бухарі, Муслім). Душа батька, матері чи близького родича має право на більшу повагу. Отже мусульманин може брати участь у похованні своїх батьків-немусульман або родичів-немусульман. Він може відвідувати релігійні церемонії за небіжчиком, що відбуваються в церквах і синагогах, за умови, що не братиме участі в молитвах, обрядах та інших релігійних актах і залишатиметься тільки спостерігачем. Мусульманин може бути присутній під час самого поховання — із наміром виконати обов’язок, пов’язаний із сердечним ставленням до батьків, друзів, знайомих і родичів, та розділити горе з родиною, зміцнити відносини з родичами. А Всевишній Аллаг знає краще. Європейська рада з фатв і досліджень (ECFR)

Про магію та ворожбитство Коран говорить про тих, хто вивчає чари й магію: «… і вони вчилися тому, що їм шкодило й не приносило користі…» (Коран, 2:102). Пророк (мир йому і благословення) зарахував ворожбитство й магію до тяжких (непрощенних) гріхів, що гублять народи скоріше, ніж саму особистість, і сприяють деградації тих, хто цим займається. Пророк сказав: «Уникайте семи великих (непрощенних) гріхів». Його спитали: «Посланцю Аллага, які вони?» Він відповів: «Додавати рівних Аллагові, ворожбитство, убивство людини без права, лихварство, привласнення майна сироти, дезертирство в бою, наклепи на цнотливих, вірних жінок» (Аль­ Бухарі, Муслім). Багато ісламських правознавців розглядають ворожбитство як невіру (куфр) або шлях, що веде до невіри, а деякі правознавці навіть дотримуються думки, що тих, хто займається магією та ворожбитством, належить карати смертю, щоб очистити суспільство від цього зла. Коран навчає нас шукати захисту у Всевишнього Аллага від зла, що йде від ворожбитів, «… від зла тих, що дмухають на вузли» (Коран, 113:4), бо дмухати на вузли — один із видів ворожби. Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Той, хто дмухає на вузли — ворожить, а той, хто ворожить — робить ширк (додає Аллагові рівних)» (Ан-Нісаї). Іслам заборонив мусульманам звертатися до віщунів і ворожок із метою дізнатися таємниці, і заборонив ворожити й звертатися до ворожбитів для лікування хвороби чи вирішення проблем. Це те, що відкинув посланець Аллага (мир йому і благословення), сказавши: «Не належать до нас ті, хто визначає погану прикмету чи вірить у неї; передбачає чи вірить віщунові; ворожить чи вдається до послуг ворожбита». Абдуллаг Ібн Масуд сказав: «Той, хто звертається до віщунів, ворожбитів і жерців і вірить у те, що вони кажуть, відкидає те, що послано Мухаммадові (мир йому і благословення)». А Пророк (мир йому і благословення) сказав: «Не увійдуть до Раю ті, що наважилися до алкоголю, що вірять у чари й розривають родинні зв’язки» («Сахіх» Ібн Хаббана). Гріх не тільки ворожити, а й вірити в чари — це популяризує ворожбитство. Гріх тяжчий, якщо до ворожби вдаються, щоб досягти забороненого, наприклад, розлучити подружжя, завдати шкоди тілу чи зробити інші злочини за допомогою чарів. А Всевишній Аллаг знає краще. Шейх Юсуф аль-Кардаві


6

У ММА

№10 листопад 2011

Символ півмісяця в Ісламі Тетяна Сертап Багато людей переконані, що півмісяць — це канонічний символ Ісламу. Що насправді він означає для мусульман? Історія символіки Символу півмісяця вже кілька тисяч років. Правдиву інформацію про походження цього символу відшукати досить складно, проте більшість дослідників погоджуються на тому, що стародавні астрономічні символи різні народи використовували, поклоняючись небесним світилам. Є повідомлення про те, що півмісяць і зірка були язичницькими символами карфагенской богині Таніт і грецької богині Діани. Півмісяць так само був символом міста Візантія (згодом перейменованого на Константинополь і Стамбул). За одними повідомленнями, такий символ обрали на честь богині Діани, за іншими — на честь події 340 року до н.е. — битви з військом македонського царя Філіпа II (батька Олександра Македонського). У македонців не було флоту для організації блокади міста‑порту Візантій, через те вони спробували взяти місто наземним штурмом, почавши атаку вночі. Одначе нападників видало яскраве світло місяця — ефект несподіванки не спрацював; штурм захлинувся, й македонці відступили. Радісні городяни дякували покровительці Візантія — богині місячного світла. На її честь почали карбувати монети з зображенням символів ночі — півмісяця й зірки. Півмісяць залишився символом міста й після 330 року н. е., коли Візантій став Константинополем, столицею Римської імперії, і був ним аж до 1453 року, коли місто захопили османи. Окрім цього, разом із хрестом, схожий на півмісяць символ використовують і православні християни, прикрашаючи ним бані своїх церков. Але такий символ як цата, що розташований у нижній частині хреста й схожий на півмісяць, не має жодного відношення ні до Ісламу, ні до перемоги над мусульманами, хоча ці «міфологічні» версії трапляються в літературі й дуже популярні в Росії. Хрести з «півмісяцем» прикрашали ще стародавні храми: Церкву Покрови на Нерлі (1165 рік), Дмитріївський собор у Владимирі (1197 рік) та ін. У Візантії цату пов’язували з царською владою. Уважають, що цата на хресті

пов’язана в християнстві з Ісусом Христом і його роллю Царя й Первосвященика. Від ранніх часів християнства можна простежити ще одне значення хреста з цатою в основі. У посланнях апостола Павла є міркування про те, що християни мають можливість «прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна» (Євр. 6, 18–19). Отже перед нами стилізований варіант котвиці (якоря). У християнській традиції згадуваній й інші значення цати: так, наприклад, кажуть про Віфлеємську колиску; вбачають форму чаші та хрестильниці; ще називають «кораблем церковним».

Півмісяць і Іслам Іслам, поширюючись серед народів, що віками сповідували як християнство, так і різні язичницькі культи, стикався з величезною кількістю їхніх символів, традицій і стереотипів. Одними з таких символів, що стали ототожнювати з нашою релігією, були півмісяць і зірка. Раннє мусульманське суспільство не мало символу. За часів пророка Мухаммада (мир йому і благословення) ісламське

війско та каравани як розпізнавальний знак використовували прості однобарвні (зазвичай чорні, зелені чи білі) прапори. Пізніші мусульманські лідери використовувати прапори цих кольорів без позначень, написів чи символіки. У головних релігійних джерелах — Корані й Сунні — нічого не йдеться про жодні «символи» Ісламу. Серед турецьких мусульман поширена легенда, що символ півмісяця виник так: 1299 року Осман, володар крихітного князівства в Малій Азії, побачив уві сні півмісяць, що простерся від одного краю землі до іншого. Подумавши, що це добра прикмета, Осман-бей зробив півмісяць символом своєї династії. Сон Османа справдився — його нащадки створили величезну державу й стали не тільки найбільшими владиками в мусульманському світі, а й духовними його провідниками — халіфами. Крім того, деякі дослідження зазначають, що турки-османи, завоювавши Константинополь 1453 року (а півмісяць із зіркою був символом міста), запозичили цей символ і перетворили на знак своєї військової перемоги. Протягом століть Османська імперія керувала

всім мусульманським світом. За цей період у свідомості як мусульман, так і не мусульман півмісяць почав ототожнюватися з Ісламом і його прихильниками, хоча він так само залишався символом османської династії, а не власне релігії. Проте більшість дослідників не згодні з цією версією виникнення півмісяця як символу Ісламу та вважають, що гилял — серп молодика став символом Ісламу за асоціацією з виглядом цього небесного світила на початку та в кінці священного місяця Рамадан. З погляду шаріату фіксація молодика дуже важлива, бо мусульманський календар — місячний; початок Рамадану, свят і час хаджу визначають за фазами місяця. У Корані сказано: «Вони питатимуть тебе про фази місяця. Скажи: „Вони для визначення часу й [початку] хаджу“» (Коран, 2:189). Півмісяць як символ (зазвичай у супроводі зірки) з’явився на монетах і прикрасах уже в I столітті за мусульманським календарем. Починаючи від п’ятого століття хіджри, півмісяцями замінювали хрести на християнських храмах, перетворюючи їх на мечеті. Тобто це відбувалося задовго перед здобуттям Константинополя. Щодо Османів, то за них півмісяць і зірка стали емблемою на мусульманських бойових прапорах і штандартах володарів. Це все доводить, що символіка півмісяця абсолютно автентична, тобто не запозичена, і сягає початку виникнення мусульманської цивілізації. Спочатку півмісяцями стали прикрашати мечеті з однією метою — щоб вони були відмінні як від християнських церков, так і від культових споруд інших релігій. Жодного сакрального сенсу півмісяцям на мечетях не надавали. Використання символіки, що не суперечить засадам Ісламу, без надавання їй святості, не заборонене. У деяких регіонах вони слугували певним засобом фіксації часу закінчення будівництва мечеті й кожного з мінаретів: фазу місяця увічнювали в тому вигляді, що він мав на момент закінчення будівництва, через те на різних мечетях півмісяць має різну форму, а на деяких навіть форму кола (повного місяця). Поволі поєднання півмісяця й зірки стали ототожнювати з досягненнями мусульманської культури, а потім і з Ісламом узагалі. Цей символ є на прапорах ісламських держав, на мечетях і поштових марках. Але навіть сьогодні, коли півмісяць прикрашає прапори багатьох держав, не всі послідовники Ісламу визнають його за свій символ.

Не покладай надій на амулети Д

еякі мусульмани носять кулон у вигляді півмісяця на ланцюжку. Проте цей дармовис не має жодного сакрального сенсу — це просто прикраса, що може ідентифікувати віровизнання свого господаря, але в жодному разі не є аналогом натільного хрестика в християн. Таку прикрасу не можна вважати за талісман, амулет, оберіг. Мусульманським жінкам доз­ волено носити кулон у вигляді півмісяця як прикрасу, відповідно до норм шаріату щодо прикрас. Чоловікам-мусульманам не личить носити всілякі ланцюжки, кулони, навіть якщо вони зроблені не з золота, — адже  такі прикраси занадто жіночні й не відповідають мужньому образові мусульманина.

До категорії гріховного віднесено й носіння оберегів і талісманів, що, як уважає дехто, сприяє одужанню чи захищає від пристрату, нещасть і проблем. Зокрема, в Україні ми бачимо, як люди вивішують над дверима своїх будинків підкови. Ба більше, серед мусульман сьогодні є шахраї, що користуються невіглаством людей заради збагачення — роблять і розписують для них обереги й талісмани, запевняючи, що вони захищатимуть володарів від джинів, злих духів, демонів, пристріту, заздрості тощо. Іслам, відкидаючи будь-яке шахрайство, навчає шукати допомоги, захисту й зцілення у Всевишнього Аллага. Одного разу до пророка Мухаммада (мир йому

і благословення) прийшли десять чоловіків. Він узяв присягу вірності з дев’ятьох із них і відмовив десятому. «А як же він?» — запитали люди. «У нього на руці амулет», — відповів Пророк. Ця людина зірвала амулет, після чого Пророк (мир йому і благословення) узяв із нього присягу, сказавши: «Хто носить це — додає рівних Аллагові!» Інші хадиси розповідають, що Посланець (мир йому і благословення) сказав: «Аллах не виконає того, заради чого повісили амулет. Аллаг не виконає того, заради чого повісили морську мушлю». І ще він сказав: «Той, хто повісив на себе амулет, уповає на нього». Ці та інші хадиси вказують на цілковиту заборону подібних передісламських забобонів.


У ММ А

№10 листопад 2011

7

МУСУЛЬМАНИ В УКРАЇНІ

Муфтій Саід Ісмагілов: «Майбутнє Ісламу в Україні — це невелика, але дуже міцна, впевнена громада вірних різних національностей» Спілкувалася Ганна Кулагіна — Як би ви визначили, що таке релігійний досвід для мусульмани‑ на? У чому він виявляється? — В Ісламі не існує якихось прописаних щаблів релігійного досвіду, але фактично вони є. Тобто на відміну від людини, що тільки починає вивчати Іслам, людина, що вже багато практикує, вивчила, пережила, стикнулася з багатьма проблемами й гідно їх подолала, звичайно, має досвід більший. Найяскравіше це виявляється в середовищі нових мусульман, коли, на жаль, релігійне завзяття й брак досвіду штовхають на певний радикалізм. Усе, що сьогодні називають ісламізмом, радикальним Ісламом — це просто спільнота людей із дуже маленьким релігійним досвідом, що, можна сказати, палають юнацьким максималізмом, буквально тлумачать священні тексти, не зважаючи водночас на решту релігійних джерел. Їхнє бажання довести, що вони належать до цієї традиції, що вони такі послідовні, старанні, призводить до радикалізму. Це все свідчить про брак релігійного досвіду. Що довше людина живе, практикує Іслам, пізнає нове, стикається з проблемами й вирішує їх, то мудріше вона стає. В Ісламі підкреслюють повагу до людей знаючих і людей літніх — не через те, що вони прожили життя, а через те, що вони прожили життя в Ісламі й мають як життєвий, так і релігійний досвід, що ним вони можуть поділитися й діляться, і це викликає повагу. Наприклад, у книгах часом неможливо знайти відповідь на якесь дуже непросте питання. А людина, що пережила й за складних обставин знайшла для себе відповідь на це питання, не відшукавши його в книгах, ділиться досвідом з іншими — і така людина гідна поваги. Мене завжди цікавило, як за часів Радянського Союзу, коли в нас не було мечетей, старі мусульмани все‑таки зберігали традицію. У багатьох населених пунктах навіть не було мусульманських кладовищ, незважаючи на те, що мусульманин має ховати небіжчика-одновірця саме на мусульманському кладовищі. Я запитав: «Як ви виходили з цієї ситуації?» Відкрити книжку й прочитати, як учинити в цій ситуації, було неможливо. Тільки тепер над цим стали замислюватися богослови. Більшість богословів тут не жили, вони жили в мусульманських країнах, де такої проблеми немає. А в нас це проблема. Старі люди казали, що на спільному кладовищі вони намагалися якось відокремити куточок і саме там ховати мусульман. Довгим шляхом пошуків, коли неможливо було ніде знайти відповіді, вони намагалися дотримуватися традиції — саме тоді їхній нерелігійний досвід підказав: якщо немає окремого кладовища, можна відокремити куточок на спільному кладовищі. Це і є релігійний досвід, що його часто в книжках не знайдеш. Такого досвіду сила. Навіть власне сунітська традиція говорить: що довше живе людина й довше практикує, то більше вона набирається релігійного досвіду, але якихось спеціальних щаблів, єрархії не існує.

— Чи можна дати коротке визначення релігійної духовності, або духовності в Ісламі? Як би ви її визначили, якщо формулювати таким чином: «Релігійна духовність — це…» — Релігійна духовність для мусульманина — це реалізація в собі того, що закладено Богом (спочатку), спираючись при цьому на приписи Священного Корану й Сунну пророка Мухаммада. Чому треба вважати на ці священні тексти? Людина може думати, що робить щось добре, й водночас може помилятися. Але, читаючи священний текст, розуміє, що, можливо, в чомусь помилялася. Наприклад, людина, не знаючи, що сказано в Корані, Сунні, думає, що якийсь учинок гарний. А потім, читаючи священний текст, розуміє, що це, виявляється, недобре. Себто духовність — це реалізація того, що закладено в тобі Богом, але свою духовність треба співвідносити зі священними текстами й певною духовною практикою. В Ісламі існують духовні практики, й деякі з них — обов’язкові. Духовність не просто віра — вона є в душі, але її треба виявляти. Духовність, що не виявляється в житті людини, з ісламського погляду — неповноцінна духовність. Вона обов’язково має виявлятися — до оточення, може, до природи. Духовність виявляється навіть до невидимих об’єктів. Наприклад, Бога ми не бачимо, але наші високі духовні поривання звернені до Бога. Це означає, що моя духовність звернена не тільки до людей, природи навколо мене, тварин, рослин тощо — вона має бути звернена ще й до Бога.

— Чи існують відмінності в релігійній духовності між «діаспорним» Ісламом та Ісламом «державний»? Носії цих традицій якось відрізнятимуться між собою? — Мені здається, що мусульмани діаспори, тобто з немусульманських країн, ті з них, що зберегли мусульманську ідентичність, не асимілювалися, не стали байдужими, а практикують далі Іслам, — із мусульманського погляду це набагато важливіше і цінніше, ніж зберегти свою релігійність у мусульманській країні. Добре бути вірним, коли в кожному кварталі мечеть, коли суспільство живе за законами шаріату, коли на людину, що не молиться, косо поглядають. Інша річ, коли ти вповні зберігаєш свою мусульманську ідентичність там, де можна все. Ти можеш ніколи не ходити до мечеті, можеш робити різні гріхи. Але людина свідомо не йде за тим, що доступне, а обирає ісламську традицію. Тут релігійна духовність діаспори, як мені здається, завжди буде вища. Велика кількість мусульман асимілюється. Щодо України я можу сказати про фантастичну асиміляцію татар. Якщо не брати кримських татар, а лише татар поза півостровом, то асиміляція вражає. Деякі, навіть незважаючи на те, що у них татарські, узбецькі прізвища, відмовляються — кажуть, що ні, ми — росіяни або українці…

— А релігійну традицію вони так само змінюють? — Так. Я кажу це на підтвердження того, що відбувається й релігійна асиміляція. Я впевнений, що протягом наступних 10–15 років мусульман в Україні стане набагато менше, бо нині ми вважаємо за мусульман усіх: татар, азербайджанців, узбеків, арабів тощо — за національною ознакою. Але коли національна ознака вже не матиме ваги, залишаться ті окремі мусульмани та їхні діти, хто вже сьогодні усвідомили, що вони — мусульмани. Решта, я переконаний, асимілюються, бо  це відбувається на моїх очах. Відірвані від традиції, не тверді у вірі люди обирають те, що більше поширене, популярніше й не викликає питань у цьому суспільстві. Але є ті мусульмани, що, перебуваючи в меншості, у діаспорі, попри все зберігають свою релігійну приналежність, практикують Іслам не тільки номінально, але вірують і виконують принаймні основні приписи релігії — і це доводить, що вони досить сильні мусульмани. Незважаючи на певні проблеми, вони все‑таки зберігають свою віру, духовність. Мені здається, це більш виграшна позиція, якщо порівняти з мусульманськими країнами. Виявляється, що людина, живучи в традиційному мусульманському середовищі, не має імунітету, не має «щеплення» від тих спокус, що існують в іншому середовищі. А ті мусульмани, що вже бували тут і лишилися мусульманами, виробили свій імунітет, свій захист від інших культурних, релігійних впливів.

— А от цікаво, у релігійному плані, що є гріх для мусульманина? І що буде спокутою гріха? — Є докладний опис того, як людині треба розпрощатися з гріхами. Пророк Мухаммад, мир йому і благословення, сказав, що покінчити зі своїм гріхом можна, виконавши три умови. Перша умова: припинити робити цей гріх. Наприклад, мусульманин, перебуваючи в немусульманському середовищі, почав уживати алкоголь. Яка спокута може бути, якщо він і далі його вживає? Немає сенсу в спокуті. Передусім він повинен припинити робити цей гріх. По-друге — щиро покаятися перед Господом. Це має бути справдешній духовний, внутрішній акт, коли людина відчуває свою провину, свій сором перед Богом, щиро про це шкодує та просить пробачення в Аллага. І третій крок — мати внутрішній, духовний намір не повертатися ніколи до цього гріха. Зрозуміло, що ці умови виміряти людськими мірками неможливо, це відбувається тільки між людиною та Богом. Якщо виконано ці три умови, то обіцяно прощення гріха. Проте якщо цей гріх стосується прав іншої людини, то набирає чинності четверте правило. Наприклад, мусульманин украв щось в іншого — він порушив не тільки Божий припис, але позбавив когось його майна. Є Божі права, а є права людські — стосовно до іншого. Зробивши такий гріх, треба повернути вкрадене або відшкодувати завдані збитки. І тільки виконавши ці чотири умови вважають, що спокута може бути прийнята.

— Чи є смертні, непрощенні гріхи в Ісламі? — Такі, що їх неможливо спокутувати, коли, навіть покаявшись, людина залишається грішною? — У цьому плані Іслам більше йде назустріч людині. У Корані сказано, що Аллаг Усевишній може пробачити будьякий гріх, окрім гріха невіри, тобто, коли людина не вірить у Бога чи поклоняється не Аллагові, а комусь (або чомусь) іншому. Це найтяжчий, великий гріх — гріх невіри, коли

Саід Ісмагілов, муфтій ДУМУ «Умма»

людина замість Аллага обожнює когось чи щось або взагалі не вірує. Сказано в Корані, що за винятком цього гріха, всі інші Господь може пробачити, і що «хай гріхи людини сягнуть небес» — образно кажучи, їх буде дуже багато — але, якщо людина щиро покається й припинить їх чинити, то Всевишньому Господеві зовсім не важко їх пробачити. Навіть найбільший гріх невіри, чи багатобожності, ідольства — його можна називати по‑різному, а в ісламській традиції це все називається одним словом — куфр — може бути прощений Богом за однієї умови: якщо людина щиро покається й увірує. В ісламській традиції немає безвихідних ситуацій. Навіть якщо людина скоїла найбільший гріх — гріх невіри, але після цього розкаялася й увірувала, вона претендує на те, щоб Усевишній Аллаг її пробачив, але це вирішуватиме тільки Бог у Судний день. Ми не можемо казати: «Буде прощений» або «Не буде прощений». І взагалі, мусульманам заборонено про це дискутувати, бо це —Божественна сфера, ми не повинні в це втручатися. Рішення про те, прийнята чи не прийнята спокута, приймає тільки Господь, люди цього не вирішують.

— Ми з вами говорили й про те, що мусуль‑ мани втрачають свою ідентичність, в Україні в тому числі. Але існує і зворотний процес, коли в Іслам переходять люди з інших конфесій. Чи є якась статистика, чи пояснення цих учинків? — Статистики ми, на жаль, не маємо. Єдине, що я можу сказати, це те, що набагато менше людей навертаються до Ісламу, ніж асимілюються. Якщо взяти маленькі міста — там, можливо, взагалі ніхто не приймає Іслам. А Київ, як і великі міста — Харків, Донецьк, Одеса, Запоріжжя — вони в особливій ситуації. Тут є мечеті, імами, шейхи, проповідники, книжки, заходи, що популяризують Іслам і розповідають про нього, а в маленьких містечках нічого такого немає. Себто Київ не показник для країни в цілому. Протягом року, я гадаю, по всій Україні не більше як п’ятсот душ приймають Іслам. Скоріше навіть менше. Із них значна частина після того, як приймають Іслам, ідуть, і ми більше ніколи їх не бачимо. Можливо, у них був духовний пошук, на певному етапі вирішили для себе стати мусульманами, потім «охололи» й не приділяють цьому серйозної уваги. Справжніх мусульман, що приймають Іслам, набагато менше. Я переконаний, що в майбутньому мусульманська умма Україні не буде пов’язана з якоюсь національністю. Буде наднаціональне співтовариство, і слово умма найбільше відповідає цьому. Там будуть українці, росіяни, татари, араби, турки, представники Північного Кавказу, Середньої Азії, але жодна група не буде домінувати. Нині татари, що їх найбільше серед мусульман України, найшвидше асимілюються. Я не кажу про Крим, де особлива ситуація: 97% кримських татар вважають себе мусульманами. Наприклад, у Києві на п’ятничну молитву татар приходить менше, ніж українців, що прийняли Іслам. Отже майбутнє Ісламу в Україні — це невелика, але дуже міцна, впевнена громада вірних різних національностей, що свідомо прийняли Іслам — зовсім не за традицією, а за власним вибором. Зважаючи на це й буде розвиватися Іслам в Україні. Публікуємо зі скороченням.


8

У ММА

№10 листопад 2011

Революційність поглядів Ісламу Олена Шарафаненко Структура суспільства передісламської Аравії складалася з племен і кланів, що намагалися посісти головне місце в цьому суспільстві. За цих умов нескінченного суперництва й боротьби за владу мало хто думав про моральні засади. Поклоніння божествам головним чином полягало в пожертвах і ритуальних діях і мало гарантувати зв’язок зі світом «богів» через обожнюваних ідолів і, відповідно, відчуття захищеності та холізму (цілості світу). Історія про одного з вождів племені Саляма, Амра ібн Аль‑Джумаха, що мав власного дерев’яного ідола — після самостійних спроб захистити статую від сусіда-мусульманина, він прив’язав до неї меча — ілюструє наявність анімістичних поглядів у язичницькій Аравії. Тобто вождь вірив у певну надприродну силу ідола, що могла захистити того, і, мабуть, поклонявся йому через те, що був переконаний: ідол, маючи таку силу, міг впливати на життя людини. У традиційних язичницьких суспільствах ритуалізовані дії (під час свят, обрядів поховання, жертв) сакралізували й таким чином робили реальним життя людини. Ритуал наголошує на тому, що до такого найголовнішого бога звердопомагав людині долучатися до життя богів. Власне слово талися в найнебезпечніших ситуаціях чи під час катастроф, ритуал означає усталений порядок обрядових дій і походить що загрожували подальшому існуванню людини. від латинського ritualis, «обрядовий». Корінь ritus — букДля язичницьких племен священна Кааба та численні вально «релігійний обряд». Однокореневе латинське слово ідоли довкола неї були не тільки місцем відправлення кульritū означає «за образом чого-небудь», «подібно». Ритуал ту, але й засобом, що забезпечував приплив прочан із цілої відігравав роль суспільного елемента, що сполучав звичай- Аравії. Мекка була місцем, де перетиналися торгові шляхи не людське життя з трансцендентною реальністю — тіль- з Індії, Китаю та Візантії, і це сприяло успішній торгівлі в цій ки за допомогою відтворення, повторення та відігравання місцевості. Плем’я курайш мало привілей бути охоронцем міфічних сюжетів небесного життя богів, людині надавався Священного Дома й посідало найвищий ступінь у градації шанс перетнути межу, що відділяла її від хаосу та встанов- суспільства, де зароджувалася нова релігія. Соціальне станолювала лад. За цією межею світ людини ставав реальніс- вище в сучасному розумінні за тих часів не було варте нічого тю, бо тільки те, що відносилося до неосяжного світу богів, порівняно з іншими важелями, що впливали на людей: пересприймалося як живе та реальне. могою в битвах, владою та приналежністю до певного роду. Такий порядок, установлений в суспільстві племен Мекки Плем’я курайш, таким чином, мало повагу з боку інших плеще їхніми предками, був запорукою стабільності та звичного мен, якщо йому довірили охорону Кааби. До того ж ця повага способу життя. Багатіям це не заважало пиячити, не зважати межувала з богообраністю, адже гостинність щодо мандрівна бідних, знущатися над рабами й жінками та позбуватися ників була одними зі священних обов’язків. Становище плесвоїх новонароджених доньок лише тому, що вони не наро- мені курайш у суспільстві тогочасної Аравії можна пояснити дилися хлопчиками. Про й тим, що вони мали благоці випадки йдеться в аятах родне походження. Можливо, Корану: «Коли повідомляце дало поштовх як для розБлагородство означає ють якомусь про доньку, витку гідної людини, мораль«богобоязливість, страх перед обличчя його чорніє, і він ного та гуманного способу тамує гнів. Він ховається життя пророка Мухаммада, Аллагом» — страх, що не пригнічує, від людей через погану що належав до цього роду, а надихає людину коритися волі звістку. Чи залишить він так і сприяло вкоріненню Аллага й поводитися так, наче вона дитину попри приниження, гордовитості й пихатості чи закопає її в землю? Воісщодо інших у випадку з Абу стоїть перед Аллагом у Судний день. тину, кепські їхні рішення!» Лагабом, дядьком Пророка, (Коран, 16:58‒59). та іншими курайшитами, що Економічному становищу не схотіли приймати Іслам. такого суспільства постійно загрожували війни між племеУ Корані в багатьох аятах (15:32‒33, 17:37‒38 та ін.) як нами, проте цей спосіб життя було успадковано від батьків приклад такої невгамовної гордовитості показано Ібліса, і дідів, і він не підлягав критиці з боку більшості. Підтримка що мав найвищий ступінь серед рівних собі перед Аллагом. сформованого ладу потребувала певних дій — ритуаль- Але, незважаючи на це, він не скорився волі Аллага, бо відних чи тих, що існували для врегулювання відносин між чував принизливим для себе вклонитися якійсь людині, що членами цього суспільства, проте їм бракувало раціональ- створена з глини. ного та емоційного аналізу, що ґрунтується на божественВ інших священних писаннях авраамічних релігій — ному законі. Саме таким законом стали керуватися перші Інджилі (Біблії) і Тавраті (Торі) — так само йдеться про одну мусульмани й керуються дотепер. зі сторін гордовитості й упертості — це історія про євреїв, Араби за часів джагилії («невідання», «невігластва») що поклонялися Золотому теляті. І промовив Господь: «Я мали уявлення про головного бога — Аллага, що йому під- бачив народ той, і ось народ твердошиїй він!» (Вих. 32:9). корялися всі інші божества, проте це не було особливістю Бог Ібрагима й Муси називає їх «твердошиїми», тобто тільки цього регіону. У політеїстичних системах інших наро- непокірними. У цьому разі слова «гордовитий», «пихатий» дів і племен так само наявні «найвищі божества», кажучи і «твердошиїй», мабуть, не можна поставити в один синонісловами релігієзнавця Мірчі Еліаде. Божество зазвичай мічний ряд, але для них існує один антонім — «покірний», перебуває високо на небі й має ім’я, пов’язане з ним. Напри- що арабською перекладається як мусульманин. Ми не знаклад, у китайців це «бог неба», у йоруба — Олорун, «воло- ємо, що спонукало євреїв відмовитися від єдиного Бога дар неба». Саме такий бог в арабів був володарем священ- й повернутися до старого та звичного способу життя, що ного дома, Кааби, незважаючи на велику кількість інших, ним тоді було єгипетське рабство: страх перед невідобільше «приземлених» богів із вужчими функціями. Еліаде мим, чи страх, що Муса, їхній проводир, залишив їх самих.

Орган Духовного управління мусульман України «Умма» Розповсюджується безкоштовно

Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма» Головний редактор: Саід Ісмагілов Адрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А. Тел.: (044) 489-45-58 E-mail: dumu.umma@gmail.com

Проте це розцінено як непокору єдиному Богові, Творцеві, що Його логіка непідвладна людському розумінню. «Сповісти моїх рабів, що Я — Той, хто прощає, Милосердний, але покарання Моє — покарання люте» (Коран, 15:49‒50). Аллаг пропонує людям покірність в обмін на райські сади, на милість і любов Господа, що її не можна порівнювати з любов’ю створеної істоти. Тошихіко Ідзюцу, всесвітньо відомий ісламознавець, розкриває революційність поглядів Ісламу порівняно з тими, що побутували в язичницькій Аравії. Він наводить як приклад арабське слово карим, що його за джагилії тлумачили як «благородство душі» чи «благородство за походженням», але Іслам наповнив це слово іншою конотацією: благородство означає вже «богобоязливість, страх перед Аллагом» — страх, що не пригнічує, а надихає людину коритися волі Аллага й поводитися так, наче вона стоїть перед Аллагом у Судний день. «Люди! Бійтеся вашого Господа! Убояйтеся того дня, коли батьки нічим не допоможуть своїй дитині, а дитина — своїм батькам. Обіцянка Аллага — правда! І нехай вас не спокушає життя цього світу, і нехай спокусник (шайтан) не спокушає вас щодо Аллага» (Коран, 31:33). Негордовита людина може мати ще одну божественну якість — здатність вибачати. І це ще один стиль поведінки, що не змогли сприйняти заможні курайшити. Кровна помста, що й дотепер існує в деяких суспільствах, була звичайною справою в передісламській Аравії. Про це свідчить те, що курайшити ніяк не могли позбутися Пророка (а він дуже докучав їм) через його походження й спорідненість із племенем курайш. Убивши його, вони могли спровокувати тривалу війну між племенами. Жоден член такого роду не може дозволити собі пробачити іншого, якщо той порушив закон предків, тобто порушив звичайний лад. Пробачення означало би слабкість того, хто вибачає, та безкарність того, хто порушує звичай, і таким чином наближає всіх до первісного хаосу. Від хаосу, безладу намагається захистити себе кожен розсудливий представник усякого племені передісламської Аравії та член традиційного суспільства взагалі. Було б дивно побачити людину, що змогла наважитися чинити опір старому ладові, як це робить Мухаммад — якби ми не знали, що він керується Божою волею, а вона не відповідає логіці доби джагилії. На останок, хотілося б зауважити, що викладений матеріал не розкриває всіх моральних проблем суспільства Аравії VII століття, коли з’явилася гостра потреба змінити історичну парадигму, що й сталося після поширення Ісламу на цій землі. Гордовитість і непокора, що стали темою цієї статті, — якості, притаманні нафсові (первісній природі людини) незалежно від епохи чи національності. Отже найважливіший висновок: людина має дотримуватися її релігії та постійно узгоджувати свої думки, слова й поведінку з центром кожного вірного — з Богом і його настановами.

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори публікацій.

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в друкарні «Експрес», м. Київ, вул. Сирецько-Садова, 13

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. Рукописи не рецензуються й не повертаються.

Друк офсетний. Наклад 2000 прим.

Umma10  

http://umma.in.ua Офіційне видання Духовного управління мусульман України "Умма"

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you