Київське музичне училище. Нарис діяльності 1868-1924 роки by Київська муніципальна академія музики ім. Р. М. Глієра

ЗМІСТ Від автора .......................................................................................................... 6 Музичні навчальні заклади до 1868 р. Київське відділення Російського музичного товариства ........................................................... 11 Відкриття музичного училища. Становлення. Перші концерти учнів. Перші випускники ........................................................................................ 21 Новий директор – Л. Альбрехт. А. Рубінштейн у Києві. Фінансові труднощі відділення. Григорій Мороз-Ходоровський і Володимир Пухальський .................................................................................................. 52 О. Шевчик і В. Алоїз-Музикант в училищі. Субсидія Державного казначейства. Роялі від Антона Рубінштейна. Микола Віталійович Лисенко ........................................................................................................... 72 Наукові класи. Боротьба за виживання училища. Концерт для фортепіано В. Пухальського ....................................................................... 78 Леонід Ніколаєв. Ювілей А. Рубінштейна. О. Виноградський ............ 85 П.І. Чайковський і Київ............................................................................... 94 Дев'яності роки. «Зоряні» учні – Р. Гліер, І. Сац, О. Горовиць, І. Крижановський, С. Тарновський. Програми публічних музичних вечорів........................................................................................................... 101 1900-і роки. Мрія про нову будівлю. Костянтин Михайлов ............... 116 1902–1908 рр. Статус держслужбовців. Олександр Браїловський, Лев Ревуцький в училищі ................................................................................. 126 Друга і третя спроби відкриття консерваторії. Михайло Ерденко. відкриття класу арфи. Смерть О.М. Виноградскького....................... 134 Відкриття Київської консерваторії. Вибори ректора. Відмова В.В. Пухальського. Другий ректор Рейнгольд Морiцевич Гліер ...... 144 1914–1920 рр. 1-а Світова війна. Евакуація консерваторії. З'їзди представників консерваторій Росії.......................................................... 161 Фелікс Блуменфельд і його клас у Київській консерваторії. «Зоряні» випускники 20-х років ............................................................................... 176 Консерваторія під час шістнадцяти змін влади у Києві...................... 183 Тисяча дев’ятсот двадцятий ..................................................................... 188 3

Друге народження ....................................................................................... 202 Реорганізація консерваторії. Музичне училище у новому статусі .... 212 От автора....................................................................................................... 226 Музыкальные учебные заведения Киева до 1868 г. Киевское отделение Русского музыкального общества ........................................ 232 Открытие музыкального училища. Становление. Первые концерты учеников. Первые выпускники................................................................ 243 Новый директор – Л. Альбрехт. А. Рубинштейн в Киеве. Финансовые затруднения отделения. Григорий Мороз-Ходоровский и Владимир Пухальский .................................................................................................. 275 О. Шевчик и В. Алоиз-Музыкант в училище. Субсидия государственного казначейства. Рояли от Антона Рубинштейна. Николай Витальевич Лысенко ................................................................ 298 Научные классы. Борьба за выживание училища. Концерт для фортепиано В. Пухальского ...................................................................... 303 Леонид Николаев. Юбилей А. Рубинштейна. А. Виноградский........ 310 П.И. Чайковский и Киев............................................................................ 319 Девяностые годы. «Звездные» ученики – Р. Глиэр, И. Сац, А. Горовиц, И. Крыжановский, С. Тарновский. Программы публичных музыкальных вечеров .......................................................... 326 1900-е годы. Мечта о новом здании. Константин Михайлов.............. 340 1902–1908 гг. Статус госслужащих. Александр Браиловский, Лев Ревуцкий в училище................................................................................... 350 Вторая и третья попытки открытия консерватории. Михаил Эрденко. Открытие класса арфы. Смерть А.Н. Виноградского....... 358 Открытие Киевской консерватории. Выборы ректора. Отказ В.В. Пухальского. Второй ректор Рейнгольд Морицевич Глиэр ...... 368 1914–1920 гг. 1-ая Мировая война. Эвакуация консерватории ......... 386 Феликс Блуменфельд и его класс в Киевской консерватории. «Звездные» выпускники 20-х годов......................................................... 402 Консерватория во время шестнадцати смен власти в Киеве............. 409

Тысяча девятьсот двадцатый................................................................... 414 Второе рождение.......................................................................................... 428 Реорганизация консерватории. Музыкальное училище в новом статусе ........................................................................................................... 438 Л И Т Е Р А Т У Р А ............................................................................... 451 ИМЕННОЙ УКАЗАТЕЛЬ.......................................................................... 466

ВІД АВТОРА

Вже давно в музичній освіті склалася триступенева система «музична школа – музичне училище – консерваторія». У Радянському Союзі це освітнє тріо огорнуло майже всі галузі. Важко сказати, де ця триступеневість не діяла: навіть у військових були середні й вищі навчальні заклади. Для музичного навчання така структура давала можливість подвійного якісного відбору найбільш талановитих: спочатку на етапі вступу до музичних училищ, а потім і в консерваторії. Крім того вона була виправдана і тим, що по закінченні середньої ланки, велика частина випускників заповнювала собою такий значний сектор ринку праці як самодіяльне музичне мистецтво, тобто тисячі загальноосвітніх шкіл, ПТУ, клубів, де, так чи інакше, займалися музикою. Склалася така система в Росії ще раніше – в ХІХ ст., коли у шістдесятих роках в життя міст Імперії увійшло Російське музичне товариство. Ініціатори Товариства, серед яких безумовно перше місце займав Антон Рубінштейн, розуміли, що пропаганда класичного музичного мистецтва – основна мета створення Товариства, неможлива без повсюдного, постійного навчання максимально більшої кількості дітей і юнацтва – потенційних професійних музикантів. Тому кожне знову відкрите відділення майже відразу піклувалося про заснування музичної школи або училища, або консерваторії. Так було і в Києві. У 1867 році було отримано дозвіл, а в січні наступного 1868 р. відкрилося Київське музичне училище. Через 45 років училище 6

перетворюється в Київську консерваторію. Всі учні середнього навчального закладу стають студентами, так званих, молодших курсів. Тобто музичне училище ще існує деякий час (до 1924 р.). Потім різні реорганізації фактично «виштовхують» середню ланку з системи музичного навчання. І тільки в 1934 р. відновлюється вже звична триступенева структура, що існує й донині. В 1956 р. після смерті Рейнгольда Гліера колектив звернувся з проханням присвоїти ім'я композитора навчальному закладу, випускником якого він був. З того часу Київське музичне училище носить ім'я Р.М. Гліера. У 90-х роках ХХ ст., виникла ідея спробувати організувати музикознавчий факультет подібний таким структурам в європейських університетах. Тобто, максимально розширити загальноінтелектуальні курси, такі як історії музики, літератури, архітектури, образотворчих мистецтв, театру, балету. Дати можливість студентам вибирати сучасні спеціалізації: редактор засобів масової інформації (музичний редактор газети, журналу, радіо, телебачення, видавництва), звукорежисер, комп’ютерний аранжувальник, менеджер та ін. Так народився факультет ІІ та ІІІ, і, нарешті, IV освітньо-кваліфікаційного рівня. До музикознавства приєдналася спеціалізація «Джаз», згодом – інструментальні й вокальна спеціалізації. А вже в 2008 р. навчальний заклад одержав статус інституту. З цього часу в місті існує Київський інститут музики імені Р.М.Гліера, якому 18 січня 2013 р. виповнинося 145 років від дня його заснування. Так вже повелося в цьому славному навчальному закладі, що до святкування значних дат (наприклад, в 1888 р. зазначалося 20-річчя Київського музичного 7

училища, а в 1913 – перетворення його в консерваторію) з'являється, написана будь-ким з викладачів історія його діяльності. Видатний функціонер, один з директорів, пізніше голова Київського відділення М.О. Богданов написав перший «Нарис діяльності Київського Відділення Імператорського Російсьского Музичного Товариства і заснованого при ньому Музичного Училища з часів їх заснування. 1868–1888 рр.» [2]. Коли відбулися урочистості перетворення училища в консерваторію, колишній випускник, а тоді – викладач консерваторії Й.М. Міклашевський презентував почесним гостям свою працю «Нарис діяльності Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства (1863–1913)» [25]. Праці ці й зараз користуються попитом, оскільки в них концентровано поданий значний історичний матеріал, необхідний багатьом музикознавцям. Як правило, обидва автора черпали відомості з основного джерела – річних звітів, ретельно і любовно збережених в їх час (усі звіти друкувалися в друкарні й один примірник відправлявся в Головну Дирекцію ІРМТ). З часу опублікування останнього «Нарису» Й.М.Міклашевського пройшло майже 100 років. Вже не знайти у Києві повного зібрання «Звітів Київського Відділення». Але архіви міста зберегли досить багато документів нашого навчального закладу. Тут довідки, журнали викладачів, екзаменаційні відомості, списки учнів, листи до керівництва, виписки з дипломів і атестатів, тексти доповідних записок, книги засідань дирекції й педагогів,

різні фінансові документи і навіть плани поверхів будівель, як існуючих, так і передбачуваних1. Пропонована читачеві книга, природно, значною мірою спираючись на два попередні дослідження і ті річні звіти Київського відділення, що збереглися, все ж багато в чому не схожа на попередників. Тут не знайти докладний і хронологічно точний опис подій стосорокарічної давності. Автор і не ставив перед собою таку мету. Як нам бачиться, той величезний пласт документів, який зберігається в київських архівах значною мірою відтворює «дух епохи», так чи інакше, дозволяє уявити чим жили наші попередники - ці чудові музиканти-педагоги минулого часу. Тому в книзі так багато програм учнівських концертів, коротких відомостей про педагогів і учнів, рецензій концертів і, звичайно, документів: довідок, посвідчень, таблиць контингенту, листів, контрактів, газетних анонсів, виписок з журналов та відомостей. Значною мірою архівний матеріал, представлений в книзі, було виявлено та задокументовано Юлією Смілянською, яка багато років була історіографом Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця. Саме їй автор, в першу чергу, хоче висловити почуття глибокої вдячності. Велику допомогу в підготовці книги надали директор бібліотеки Національної музичної академії 1

Найбільша кількість документів Київського музичного училища та Київської консерваторії містять фонди Державного архіву-музею літератури і мистецтв України (Ф. 646) та Державного архіву м. Києва (Фф. 297 та 810). Деякі особисті документи зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського (Ф. 221), а також в Центральному державному архіві громадських організацій України та Центральному державному історичному архіві України.

України ім.П.І.Чайковського Олена Баглій і завідувачка відділу формування музичного фонду Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Лариса Івченко. Глибоку подяку висловлюю рецензентам: завідувачеві кафедри історії та теорії культури Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, доктору мистецтвознавства, професорові С.В. Тишко і завідувачеві кафедрою музичного мистецтва та хореографії Южноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, доктору мистецтвознавства, професорові С.В. Шипу. Не можу не відзначити вдумливість, скрупульозність, а також високу ступінь терплячості й стриманості, виявлених у процесі підготовки до видання книги, редактором книги Лілією Мудрецькою, за що прошу прийняти особливу подяку. І, звичайно, автор глибоко вдячний за неоціненну допомогу в підготовці цієї книги «команді конкурсу Горовиця»: Мальвіні Зарудянській, Лідії Ковтюх, Ірині Гіваргізовій, Ірині Полстянкіній, Людмилі Федоровій, Вікторії Павловій, Аллі Кисленко, Лідії Новохатько, Вікторії Нечепуренко.

Как прекрасные соты, дымился, и шумел, и жил Город. Прекрасный в морозе и тумане на горах, над Днепром. М. Булгаков Традицию нельзя унаследовать – ее надо завоевать. Томас Стернз Элиот МУЗИЧНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ДО 1868 р. КИЇВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ РОСІЙСЬКОГО МУЗИЧНОГО ТОВАРИСТВА

Перша музична школа за свідоцтвом П.В. – дослідника київської музичної старовини, була заснована в місті в 1786 році: «Постановою магістрату було улаштовано капелу з 18 музик з капельмейстером на чолі, а при капелі, для постійного її комплектування заведено школу» [15, с. 1]. До цього, ще з 1627 р. існував оркестр (капела) «при озброєнім корпусі з міщан та почесних купців». Головне призначення капели було грати під час урочистих церемоній. В часи «біронівщини» капела була знищена і поновлена лише у 1786 році Київським магістратом, але вже зі школою. Як згадує історик Київського відділення РМТ М. Богданов, приймали туди музично обдарованих дітей київських міщан, віддаючи перевагу сиротам, «сплачуючи за них податки й виклопотавши для них волю від військової повинності». За це діти повинні були «цілком і назавжди віддатися місту, служачи в оркестрі довічно й у всьому, як солдати командирові, підкоряючись капельмейстерові ...» [2, с. 4]. Таке положення, втім, було не завжди. У згаданій справі про магістратський оркестр збереглися свого роду дипломи, які свідчать про те, що деякі учні залишали школу і їм видавалися відповідні документи:

«Атестат Учневі Київської Міської Капели Назару Сердюченку в тому, що він[,] будучи вивчений на інструменті гобої[,] знає абсолютно порядок музики і поділ нот[,] над якими робив я у всьому тому детальне випробування[,] і визнаю його у всіх тих частинах і в мистецтві знаючим, а так само протягом всього часу вів себе чесно тверезо і добропорядно[,] у засвідчення чого і дано йому [–] Сердюченку від мене цей атестат за підписом моїм і з прикладанням моєї печатки[.] Київ 1822-го року Жовтень 15 дня [15, с. 31]. У школи було своє приміщення, своя бібліотека2, свої інструменти. У 1786 р. серед учнів налічувалося 6 хлопців-сиріт, з якими займалися музиканти оркестру, а найбільше – капельмейстер. У 1814 р. до магістрату звернулися четверо музикантів: Готліб Фіхтнер, Йоганн Міллер, Готфрід Анре і Василь Григорович. Вони пропонували свої послуги з відновлення міського оркестру (після пожежі 1811 р. він припинив свою діяльність та існування взагалі) та школи при ньому. Прохання задовольнили, втім, залишивши плату за працю на рівні 1804 року, тоді як курс рубля за ці роки впав в 5 разів. У контракті між музикантами і «Київським цивільним суспільством» (так іменувався магістрат) є пункт, що підкреслює значну роль школи при оркестрі: «5-е, до множення капелії, якщо будуть визначені від міста хлопчики, зобов’язані ми, а паче капельмейстер навчати їх грі на всякому інструменті і довести до досконалості знання» [15, с. 3]. Оркестр складався на початку всього з 9 музикантів (четверо з яких були іноземцями), але забезпеченість інструментарієм була досить пристойною: 12 струнних інструментів, 25 – дерев’яних духових, 4 – труби і 7 ударних. Перелік нот включав 45 увертюр до популярних опер, 21 симфонію, 2 концерти для різних інструментів. У 1817 р. 2

Збереглися навіть ноти з печаткою міського оркестру (Див.: іл. 1).

коли Фіхтнер звільнився з посади капельмейстера, школа складалася з 6 хлопчиків, в основному, сиріт, які жили в приміщенні оркестру, навчалися, а крім того, використовувалися в якості слуг. У 1820 році склад учнів школи становив вже 10 осіб, а до 1822 р. їх налічувалося 20 [15, с. 18]. В оркестрі спочатку було 16 музикантів, а в останні дні свого існування – 30. Репертуар складався переважно з бальних, невигадливих п'єс і популярних у той час увертюр: «Викрадення із Сералю» і «Сosі fan tutte» В.А. Моцарта; «Багдадський каліф» О. Буальдьє й увертюр Дж. Россіні3. До цього приєднувалися і твори місцевих композиторів. Як відзначає автор «Нарису діяльності Київського Відділення Імператорського4 Російського Музичного Товариства і заснованого при ньому Музичного Училища» М.О. Богданов (Див.: іл. 71, другий ряд, шостий зліва): «Грали непогані для того часу мазурки Модзелевського і різні перекладення М. Ясинського» [2, с. 4]. Цей оркестр брав участь в святкові дні у всіх церемоніях, зустрічав звуками маршу високопоставлених гостей, грав під час заздоровних тостів на якому-небудь урочистому обіді; грав у садах, у театрах і акомпанував приїжджим, знаменитим музикантам. Ніякі інші оркестри не мали права існувати у Києві, «щоб не складати Магістратському конкуренції». Тільки у ярмаркові дні «дозволялося заїжджим поміщицьким, а найчастіше просто єврейським оркестрам, трохи поексплуатувати Київських меломанів» [2, с. 5]. У 1824 р. Iohan Gotlib Fіchtner5 після декількох років відсутності у Києві, приїхавши до міста, уклав контракт з магістратом. За цим контрактом Фіхтнер брав на себе функції капельмейстера та адміністратора. Склад капели був таким: 1. Линчинський, 3

Звичайно, це можно віднести до часу, коли увертюри Дж. Росcіні були вже написані. 4 Титул «Імператорське» був наданий Товариству 16 березня 1873 р. Див.: [15, c. 41]. 5 У контракті сам Фіхтнер підписався інакше: Auslander Fridrich Fichtner (буквально, «Іноземець Фрідріх Фіхтнер»).

2. Кравченко, 3. Безродний, 4. Тимошенко, 5. Парьоненко, 6. Синковський, 7. Волосовський, 8. Назаров, 9. Средюченко, 10. Єлженко, 11. Пожарський, 12. Гординський, 13. Сухоставський6. Це був суто київський склад капели, бо всі музиканти були київськими міщанами, вихованцями Київської музичної школи. «Школу при капелі було поставлено досить добре. Магістрат дбав про належне утримання учнів; воно очевидно було не гірше, як по інших бурсах того часу. Навчання вели під керівництвом капельмейстера школи; саме навчання, очевидно, мало чисто практично-показний, а не теоретично-навчальний характер», – писав у 1925 році П.В. Клименко, який простежив майже тридцять років існування школи [15, с. 24]. Він же відмічає дві іпостасі капели зі школою: «...з правноорганізаційного та фінансового боку [капела зі школою. – Ю.З.] були напівурядовою установою магістрату, а з функціонального боку – громадсько-культурною організацією, що здійснювала серед широких верств київського населення музично-виховну роботу на західно-європейській основі» [15, с. 24–25]. Як стверджує М. Богданов, у 1852 році Київський голова Войтенко вбачав утримання музичної школи обтяжливим для міста. Марно освічені купці Смородінов і Лакерда наполягали на корисності оркестру і навіть пропонували для цієї мети свої внески. Войтенко не погодився з ними. Магістратський оркестр тоді ж було розформовано, а колишні вихованці школи приречені на жебрацьке існування. То ж музична освіта в Києві зазнала перерву з 1852 до 1868 рр. – на цілих 16 років7! [2, c. 5].

Див.: [7, с. 24–25]. Приведене свідчення М.О. Богданова не зовсім вірні: Федор Ілліч Войтенко (1826–1876) дійсно був Київським міським Головою, але з 1863 по 1870 рр. Так стверджують довідкові видання. Див., наприклад: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://whp057.narod.ru/kiev.htm 7

Що ж до музично-концертного життя міста, то воно існувало у двох формах: домашні концерти в салонах або маєтках, і публічні, влаштовані в залах міського театру або будівлі Купецьких зібрань. Не було, практично жодного заможного поміщика, який не мав би свого, утвореного з кріпосних, оркестру або хору. Микола Богданов відмічає: «Деякі оркестри, як наприклад, Лопухіна, навіть здобули славу. Оркестр цей дав значний контингент хороших музикантів, які перейшли згодом до складу оркестру Київської опери. Що стосується іншого поміщицького оркестру, Галагана, то про нього відгукується з похвалою і М.І. Глінка в своїх спогадах...»8 [2, с. 5]. Музику в Києві любили, однак, той же Богданов підкреслює, що до появи Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства серйозного концертного життя в місті не було: «Щоб охарактеризувати загалом музичний розвиток Києва до останнього часу, ми не знаходимо більш відповідного слова як «дилетантизм»… …кияни дійсно ставилися до музики з любов'ю, захопленням, але навряд чи з правильним разом з тим розумінням її достоїнств і значення. Разом з кращими творами виконувалися, майже з однаковим успіхом і танцювальні п'єски...» [2, с. 6]. До середини XIX століття Київ налічував більше ста тисяч мешканців. З 1834 року в місті відкривають Університет Св. Володимира, діють Медичний інститут і Інститут шляхетних дівчат. Із зростанням населення міста, і особливо купецького стану, потреба в «культурному дозвіллі» стає дедалі відчутнішою. Ця потреба задовольняється все більш частими наїздами до Києва популярних в Європі музикантів-віртуозів: Г. Літольфа10, А. Патті11, Ф. Ліста, братів Контськіх9, 8

Скоріше за все, Богданов помилявся: в «Записках» М.І. Глінки згадується оркестр Г.С. Тарновського. Про оркестр Г.П. Галагана в Дегтярах дуже добре відгукувався П.Д. Селецький. Див.: [45]. 9 Контський, чотири брати, 1) Карл, 1815–1867; популярний фортепіаннний вчитель у Кракові, а пізніше в Парижі, писав п’еси для ф-но і для скрипки. – 2)

К. Ліпинського12 та інших. Ференца Ліста в Києві зустрічали з захопленням. Квитки на концерт розбиралися назахват. Студенти Київського університету хвилювалися, як з приводу політичної події13. «Ліста, разом з кріслом, на якому він сидів, носили на руках...» [2, с. 6]. Інтелігенція міста все більш відчувала необхідність організації якого-небудь співтовариства для координації дій в здійсненні культурної політики міста. В кінці 50-х років місцеві любителі мистецтва стали подумувати «про тісніше об'єднання для більш правильного йому (мистецтву) служінню» [2, с. 7].

Антон Григорович, блискучий піаніст і композитор, народився 25 жовтня 1816 р. у Кракові, помер 20 листопада 1899 р. в Іваничах, Новгородської губернії 3) Станіслав, народився 1820 р. у Кракові, вчитель гри на скрипці в Парижі; писав фортепіанні і скрипічні п’еси. – 4) Аполлінарій, народився 23 жовтня 1825 р. у Варшаві, помер 29 червня 1879 р. (іл. 110, 110-а); у свій час був відомим скрипалем-віртуозом, учень свого брата Карла, згодом навчався декий час у Паганіні в Парижі. Заснував музичий інститут у Варшаві, був його директором [27]. 10 Літольф (Litolff), Генрі Чарльз, піаніст і композитор, народився 6 лютого 1818 р. у Лондоні, помер 6 серпня 1891 р. у Парижі. В Росії були надзвичайно популярні його фортепіанні концерти, особливо, так званий «Симфонічний концерт». Його грав на випускному іспиті в Санкт-Петербурзький консеваторії В.В. Пухальський, а через багато років його учениця Софія Бодик – мати Володимира Горовиця. 11 Патті Аделіна (19.2.1843 р., Мадрід,— 27.9.1919 р., Брекнок, Уельс), італійська співачка (колоратурне сопрано). Дебютувала в 1859 р. на сцені Італійської опери в Нью-Йорці в партії Лючії («Лючія ді Ламмермур» Доніцетті). Активно гастролювала в Європі, в тому числі і в Росії. Див.: [31]. 12 Кароль Ліпинський (іл. 2) народився в родині скрипаля при дворі Потоцьких, в місті Радзинь Подляски, в 1790 р. У дев’ятирічному віці, в 1799 р. родина Ліпинських переїхала до Львова. У Львові, де Ліпинський жив наступні 20 років свого життя, він став одним з визначних скрипалів світу. В 1818 р. Паганіні й Ліпинський грали разом в П’яченці – виступи, що увійшли в музчну історію як грандіозні дуелі скрипалів. Преса назвала двох скрипалів «артистами д’явола». До цього часу Ліпинського зазначують як єдиного віртуоза-скрипаля, який кинув серьозний «виклик» Паганіні. Паганіні якось сказав: «Я не знаю хто кращий, але я точно знаю хто другий найкращий – Кароль Ліпинський» [14]. 13 Ф. Ліст грав один концерт у залі Контрактового Дома, а два наступних у залі Університету Св. Володимира.

Так виникло «Київське Філармонічне Товариство»14, яке взялося за організацію драматичних спектаклів із збільшенням до них музичного відділення. Кияни з великим інтересом ставилися до діяльності Товариства. Але незабаром «грошові рахунки виявилися заплутаними, деякі члени не порозумілися, інші відійшли від справи, і в результаті філармонічне Товариство слабше і безладно стало проявляти свою діяльність, поки одного разу не завмерло зовсім» [2, с. 7]. Коли в 1863 році дирекція Імператорського Російського Музичного Товариства (далі – ІРМТ) в Санкт-Петербурзі звернулася до тодішнього віце-губернатора Петра Дмитровича Селецького (іл. 3) з пропозицією відкрити у Києві відділення Товариства, той був готовий відповісти про неможливість її здійснення15. Слух про цю пропозицію і реакцію на нього Селецького, за свідченням Богданова, викликав великий інтерес з боку освічених любителів і музикантів-професіоналів, оскільки створення відділення відкривало значні перспективи музичного життя міста. Серед них знайшлася вельми енергійна і достатньо смілива людина – викладач хорового співу Інституту шляхетних дівчат – Роберт Августович Пфеніг16 (іл. 4). Дізнавшись про 14

Довідкові видання зазначують, що воно було засновано студентами Універсітету Св. Володимира, надалі відомими діячами української культури – М.В. Лисенком, І.О. і М.О. Богдановими, В.М. Вілинським, В.Р. Станіславським та інш. в 1859 р. і функціювало до 1863 р. Див., наприклад: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a-FILARMONITCHESKOE_OBSCHESTVO/news_arch--2011 15 Селецький Петро Дмитрович (1821–1880) – поміщик, володарь села Малютінци (Отрада) Пірятинського повіту, Полтавської губернії, в 1858– 1866 роках Київський віце-губернатор. 16 «Р. Пфеніг, лютеранін, народився в 1824 р. Скоріше за все, у Київ він приїхав на початку 50-х років, викладав італійський спів в Інституті шляхетних дівчат з 1853 р. Київські музиканти і аматори 12 березня 1863 р. за ініціативою Р. Пфеніга відправили лист члену Головної Дирекції Василю Олексійовичу Кологрівову з проханням допомогти відкриттю в Києві відділення РМТ. Дозвіл було отримано 10.11.1863 р. На зібраннях Київського відделення РМТ була обрана Дирекція, членом якої до 1875 р. був Р. Пфеніг. Як писав згодом дійсний довічний член Дирекції КВ РМТ М. Богданов, «Пфеніг був душою Київського Відділення. Він поклав йому початок і протягом 12 років (з 1863 р. по 1875 р.)

відповідь Селецького, він зібрав членів філармонічного гуртка «і зробив своїм переконанням те, що колишні члени філармонічного гуртка, надихнувшись, відправилися до п. Селецького і заявили йому про свою згоду увійти до складу Відділення Російського Музичного Товариства» [2, с. 8] – викладає у своїх «Нарисах» версію відкриття Київського відділення, його історик, Микола Богданов. Дослідник київського музичного життя і викладач Київського музичного училища Микола Іванович Кузьмін у своїй роботі «Забытые страницы музыкальной жизни Киева» стверджує, що ініціатива створення в Києві відділення Товариства належала членам «Хорового товариства» Каульфусу і Сабателлі. Він приводить лист одного з членів Товариства Я.М. Споглазова від 12.03.1863 р., у якому той звертається до члена Головної дирекції РМТ В. Кологрівова та просить адресуватися з клопотанням про відкриття в Києві відділення Товариства: «Мета нашого товариства – не бути окремим самостійним товариством. Ми хотіли б бути лише відділенням Санкт-Петербурзького музичного товариства ..., бути відкритим тереном для всіх без винятку талантів, не приймаючи жодних виключень – ось програма, яку наше суспільство обрало собі»17. 27 жовтня 1863 року місцеві любителі музики «в числі 24 осіб» зібралися в залі Фундуклеївської гімназії на загальні вибивався з сил, щоб підтримати його життя». Пфеніг подав ідею запросити в Київ постійну Італійську оперу, а пізніше – доповідну записку з доводами на користь відкриття в Києві російської опери. 27 жовтня 1867 р. в міському театрі на Володимирській відбулася перша вистава в антрепризі Ф. Бергера – «Аскольдова могила» Верстовського. «Це була людина ініціативи і захоплення», – писали про Пфеніга сучасниики. Газета «Киевлянин» написала в 1866 р. (№ 27): «Німець-музикант, який давно жив в Росії... зважився створити в Києві товариство музикантів для того, щоб розвинути в публіці і у самих членів товариства розуміння витонченого і по можливості правильного погляду на мистецтво .....» [58, № 20, 16 травня 1998 г.]. Детальніше про Р. Пфеніга див.: [11]. 17 Цит. за: [20, с. 75].

збори. «Після того, як вислухали пропозиції Музичного Товариства, було вирішено: 1) Відкрити в Києві Відділення Російського Музичного Товариства і 2) Керуватися запропонованими Товариству правилами, надаючи в той же час собі право зробити в них деякі місцеві зміни»18 (іл. 5) [2, с. 9]. Але, як пише автор «Нарисів», офіційно існувати і дійсно жити – це далеко не одне і теж. Буквально наступного дня новообрана адміністрація обговорювала питання «про способи приступити до своєї діяльності». І тут вони відзначили, що «не мають для того ні приміщення, ні грошових коштів, ні нот, ні інструментів» [2, с. 9]. Товариство живе то на пожертви приватних осіб, то на допомогу місцевих генерал-губернаторів і Великої Княгині Олени Павлівни. Але це виявляється недостатнім і «замислюється то розіграш лотерей, то клопотання про передачу Відділенню одного з конфіскованих маєтків... Постійного приміщення Товариство не має... Нот для виконання музичних п'єс в концертах в Києві немає зовсім. Що ж до музичних інструментів, то місцеве міське управління подарувало Відділенню старі інструменти, що залишилися від скасованої Магістратської капели» [2, с. 10]. Проте, зусиллями Дирекції Київського відділення в 1867 році в місті почав функціонувати оперний театр. У жовтні на його сцені була поставлена «Аскольдова могила» О.М. Верстовського. У будівлі ж театру регулярними стають концерти місцевих музикантів і гастролерів. З 1863 по 1868 роки Київське відділення влаштувало 43 публічних 18

Головна Дирекція в Санкт-Петербурзі мала намір призначати свого представника головою регіональних відділень, таким чином, залишаючи за собою право необмеженого контролю. Тому в статуті Київського відділення і з'явився другий пункт, що дозволяв Київському відділенню певний рівень свободи.

концерти, в яких киянам пропонувалися симфонії і увертюри, інструментальні концерти і сонати, квартети та інші ансамблі західноєвропейських і вітчизняних композиторів. В 1888 р., коли Київське відділення святкувало свій двадцятип’ятирічний ювілей, один з його директорів М.О. Богданов склав чудову таблицю, в якій узагальнив діяльність відділення з влаштування для киян симфонічних, камерних та учнівських концертів (іл. 107). Їх було 185! В перші роки (1864–1869) Київське відділення проводило від 5 до 11 концертів щороку. З часу створення музичного училища інтенсивність дещо падає, але вже з 1875 р. крім симфонічних зібрань з'являються квартетні та учнівські вечори. Щорічно незмінно проходило до 7–8 музичних подій, що влаштовувалися КВ РМТ.

ВІДКРИТТЯ МУЗИЧНОГО УЧИЛИЩА. СТАНОВЛЕННЯ. ПЕРШІ КОНЦЕРТИ УЧНІВ. ПЕРШІ ВИПУСКНИКИ

Діяльність Київського відділення ІРМТ, безумовно, ледь не з моменту свого зародження, передбачало відкриття музичного навчального закладу. Адже відкриття оперного театру, влаштування постійних концертів, перш за все, вимагало наявності професійних музикантів. Тому не дивно, що до 1868 р. Київське відділення відкрило в місті музичне училище. Правда, в «Нарисах» М. Богданова імпульсом, що штовхнув Київську Дирекцію на це діяння, був несподіваний подарунок: генералад'ютант О.П. Безак19 розпорядився видати на потреби Товариства 1000 крб., що знаходилися в його розпорядженні. Як відзначає М.О. Богданов, ця сума закрутила голови Дирекції, наслідком чого і стало створення Київського музичного училища: «Директори Відділення Товариства, втішені цим даром, негайно ж зважилися на отримані гроші приступити до відкриття при Київському відділенні Музичної школи. І так на ці мізерні кошти була відкрита Київська Музична школа, що спочатку ледве існувала і кілька разів стояла на краю загибелі, а зараз зміцніла і твердо йде вперед. З одного боку дивуєшся сміливості перших директорів Відділення, що зважилися відкрити школу, не маючи можливості наділити її ні постійним приміщенням, ні хорошими викладачами, а з іншого боку – не можна не

Олександр Павлович Безак – (24 квітня 1800 – 30 грудня 1868 рр., СанктПетербург), генерал-ад'ютант, губернатор. Виховувався в Царськосільському ліцеї. У 1865 році призначений командувачем військами Київського військового округу. На цій посаді він енергійно займався проведенням урядової політики щодо стабілізації ситуації в краї після повстання 1863 року. На цій посаді він залишався до самої смерті, що сталася під час службової поїздки в Петербург. Похований О.П. Безак в Києво-Печерській лаврі, який багато допомагав під час свого губернаторства. Над його могилою побудована каплиця, пізніше там поховали його дружину. Див.: Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gubernya63.ru/Lichnost-v-istorii/governors/bezak.html

подякувати їм – за їх мужність, бо без їх ризикованого почину Бог знає, чи було б у Києві Музичне Училище!..» [2, с. 17]. Звичайно, в реальності все складалося не так стрімко і просто. Установа навчальних закладів при ІРМТ була визначена статутом Товариства. Це декларувалося, як одне з його найбільш важливих завдань. Геніальність творців Товариства якраз і полягала в тому, що, ставлячи своєю метою залучення широкого кола населення до високих зразків музичного мистецтва, вони в першу чергу думали про поповнення виконавців. І тому кожне знов створене відділення ІРМТ буквально з перших днів існування прагнуло відкрити при відділенні музичні класи, школу, училище, консерваторію. Не був виключенням і Київ. Через декілька місяців після організації Київського відділення, 10 грудня 1864 року програма одного з концертів доповнюється оголошенням про відкриття з 1 грудня цього року наступних курсів: «1. – Елементарний курс: читання нот, хоровий спів і основи гармонії у п. Амуліна, – двічі на тиждень, в місяць 75 коп. 2. – Співу (соло) у п. Рене. 3. – Скрипки – у пп. Водольского і Гординського. 4. – Віолончелі – у п. Ліповецького. 5. – Фортепіано – у пп. Вітвицького і Каульфуса – (Двічі на тиждень, по 5 крб. на місяць за кожен вищезазначений предмет). 6. – Практичний курс композиції: перше відділення, система гармонії – у п. Ясинського, – двічі на тиждень, з платою по 3 крб. на місяць. 7. – Гра в ансамблі, – один раз на тиждень, з платою по 3 крб. на місяць» [2, додаток 2, с. 2]. Ще майже чотири роки знадобилося для того, щоб перейти від навчання «чому-небудь і абияк» до усвідомлення необхідності мати навчальний заклад з чіткими завданнями, планами і програмами навчання. І лише в 1868 році ця ідея 22

матеріалізувалася в Київське музичне училище, а даровані 1000 рублів дали можливість прожити перший навчальний рік. В архівах зберігся цікавий документ, який свідчить про те, що думка про відкриття професійного музичного навчального закладу в Києві не була пріоритетною тільки в середовищі музикантів. Так, ще 13 листопада 1867 р. проводир дворянства Київської губернії, перший голова Київського відділення Російського музичного товариства (1863) і віце-губернатор Петро Дмитрович Селецький написав Великій Княгині Анні Павлівні лист, в якому просить дозволу на відкриття музичної школи в Києві. 24 листопада свою згоду і підтримку в справі відкриття музичного навчального закладу в Києві направляє до Міністерства внутрішніх справ Генерал-губернатор Південного краю, генерал-ад'ютант О.П. Безак (іл. 118). Слід звернути увагу, що в обох листах присутні слова «доступною для всіх станів» [школи. – Ю.З.]. Як нам видається, це можна віднести до вищих завоювань творців Музичного Товариства і згодом стало причиною стрімкого зльоту вітчизняного музичного виконавства. 16 грудня 1867 р. Міністром внутрішніх справ Імперії була затверджена «Програма Київської Музичної Школи» (іл. 105). З самого початку функції керівництва училища та Дирекції Київського відділення були обумовлені і розподілені. У журналі засідань Дирекції Київського відділення зберігся цікавий документ: «Правила для ведення взагалі всіх справ по Музичному училищу 1. Управління Училищем з усією відповідальністю як за викладання і ведення взагалі всіх справ по Училищу покладається на Директора Училища. 2. Директор Училища щороку подає Дирекції детальний звіт по всіх справах Училища не пізніше серпня місяця за навчальний рік, а також представляє на затвердження Дирекції 23

нормальний розклад приходу і витрат і свої припущення на наступний навчальний рік. 3. Визначення та звільнення викладачів, а також всіх службовців при училищі проводиться Директором Училища і затверджується Дирекцією. 4. При Училищі створюється Рада, що складається з викладачів під головуванням Директора Училища. 5. Рада розробляє програми викладання з кожного предмету та інструменту, розподіляє іспити, присуджує нагороди учням і переведення їх з одного класу до іншого і т. ін., одним словом, Рада обговорює і вирішує всі справи по Училищу, що стосуються суто освітньої та наукової частин. 6. Дирекція у викладання та ведення чисто освітньої частини Музичного Мистецтва не втручається, – крім справ пов’язаних з грошовими витратами, не передбачених бюджетом, для чого потрібно особливе затвердження Дирекції. 7. Про всі постанови Ради Директор Училища зобов’язаний повідомити Дирекції [165]. Судячи з усього, цей документ, на якому відсутня дата, складений в перші дні існування навчального закладу. Однак не виключено, що він з’явився, коли склад викладачів розширився до 8–10 осіб, а це сталося лише у 1873 р. Третього лютого (за даними М.О. Богданова – 18 січня) 1868 року в орендованому у купця Гладіна будинку по вулиці Житомирській відбулося відкриття першого професійного музичного навчального закладу в Україні – Київського музичного училища. Директором нового навчального закладу Головна Дирекція затвердила Роберта Августовича Пфеніга. Р.А. Пфеніг (у деяких документах – Йосиф Адольфович Феніг; 1824–1899) з 1853 р. вів хоровий клас в Інституті шляхетних дівчат у Києві, водночас у кадетському корпусі керував симфонічним оркестром. Володів декількома музичними 24

інструментами і був досить плідним композитором. Написав опери «Тарас Бульба» і «Дніпровська русалка», квартети, романси, поеми для хору і велику кількість обробок народних пісень для хору. Деякі його твори були видані Ідзиковським в Києві і Юргенсоном у Москві. Пфеніг був директором Київського музичного училища з 1868 по 1875 р. Викладав ансамбль, загальне фортепіано, хоровий клас. З 1876 р. і до смерті жив у Ташкенті, працював у гімназії. У перший рік існування в навчальний заклад вступило всього 10 учнів, до того ж двоє з них – діти директора (іл. 6). «Але поступово і досить швидко Школі вдалося настільки здобути симпатії, що вже наступного року кількість вихованців дійшла до 30-ти», – пише історик Київського відділення ІРМТ М. Богданов [2, с. 27]. В архіві зберігся «Алфавітний список учнів Київського Музичного Училища» (іл. 102). Написи праворуч від прізвищ дозволяють приблизно встановити, що список складений, мабуть, у другому півріччі 1875 р. Про це свідчать написи: «наук [наукові] кл[аси]» (були відкриті тільки в 1874– 1875 н.р.). Крім того, проти № 9 проставлено: «вибув у січні 1875 р.». Кількість учнів у списку всього 49, але слід врахувати той факт, що навчальний заклад ще дуже молодий, та й міських жителів у той час налічувалося не так багато (згідно з відомостями 1863 р. – 68 000). Слід було б внести ясність до питання про статус і назву навчального закладу, відкритого Київським Відділенням ІРМТ в 1868 році. 16 грудня 1867 року Міністром внутрішніх справ була затверджена «Програма Київської музичної школи»20 [2, с. 168], що складалася з п'яти відділень (як в даний час іменується, спеціалізацій):

Незважаючи на те, що у всіх уцілілих документах та листуванні з Головною Дирекцією, навчальний заклад завжди іменується «Київське музичне училище».

- викладання гри на фортепіано з вивченням методів викладання; - викладання гри на скрипці; - викладання гри на віолончелі; - викладання співу; - курс теорії музики. У Програмі також були обумовлені обов'язкові предмети: історія музики, хоровий спів, оркестрове музикування, обов'язкове фортепіано та інші21. Однак слід звернути увагу на те, що практично у всіх документах, починаючи з самого першого дня існування навчального закладу, воно іменується не інакше як музичним училищем. Більше того, в офіційних актах, таких, наприклад, як указ Правлячого Сенату (іл. 125) воно названо так само22. Статус училища був отриманий значно пізніше – 11 лютого 1883 року, коли Головна Дирекція довела Київському відділенню «Статут Музичних Училищ» і свою ухвалу про те, що існуючий музичний навчальний заклад на підставі ст. 39 цього статуту надалі слід іменувати: «Музичне Училище Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства» [2, с. 33]. Треба сказати, що в результаті цих бюрократичних маніпуляцій змінилася тільки назва. Програми ж навчання з моменту відкриття були орієнтовані на середній навчальний заклад. 21

Вражаюче! Через майже сто п'ятдесят років більшість музичних навчальних закладів світу, що існують на принципах самоокупності, не можуть собі дозволити викладати багато предметів, які необхідні у вихованні музиканта, крім спеціального інструменту. Повсюдно в приватних школах, а то і вищих музичних навчальних закладах відсутні сольфеджіо, обов'язкове фортепіано, теорія музики, ансамбль, хор, оркестр. Виправдання одне – не вистачає коштів. А от творці Товариства вважали всебічне і професійне навчання необхідним і обов'язковим. 22 На ілюстрації наведено лист Київського генерал-губернатора М.І. Черткова від 24 березня 1879 р., до якого додається сам акт Сенату, де навчальний заклад також іменується Київським музичним училищем [153].

Переглядаючи, наприклад, «Програму з предмету елементарної теорії музики для випробувань вихованців і вихованок Київської Музичної школи», складену С.А. Абрамовичем (іл. 7), відзначаємо досить високий ступінь деталізованості і глибини, яка й нині характерна скоріше для курсу елементарної теорії музики для студентів музичних училищ. Те саме можна сказати і про інтенсивність виконавської діяльності, обов’язкові для учнів відкриті (публічні) іспити з серйозними програмними вимогами, публічні концерти – «учнівські вечори», виступати в яких було великою честю для учнів. Відбір учасників таких концертів проводився дуже прискіпливо і вимогливо. Не буде перебільшенням сказати, що творці училища бачили завданням навчального закладу випуск професійних музикантів. Склад викладачів вже в перші роки існування училища був укомплектований чудовими музикантами. У рік відкриття клас фортепіано вів Бернард Ернестович Каульфус23, який приїхав до Києва наприкінці 60-х років, викладав в Інституті шляхетних дівчат і виступав в концертах (він був членом філармонічного товариства) як піаніст, диригент, ансамбліст і, навіть, виконував органні партії на фісгармонії. Б.Е. Каульфус працював в музичному училищі до 1875–1876 навчального року24. Деякий час фортепіанний клас вели: М.В. Лисенко і К.В. Бюхнер – випускники Лейпцигської консерваторії і вже відомий в Європі виконавець І.К. Альтані (іл. 8). Скрипку викладав відомий у Києві випускник Варшавської консерваторії І. В. Водольський. За сім років І. В. Водольський випустив прекрасних скрипалів, які прославили свого вчителя в Європі. Звичайно, перш за все, мова йде про Олексія Колаковського і Йосипа Котека. Збереглася сторінка з журналу І. Водольського, 23

Докладніше див.: [11, с. 86–87]. В архіві збереглася сторінка журналу Б.Е. Каульфуса, де зустрічаються знайомі прізвища Котека і Шадека (іл. 106). Швидше за все, перед нами журнал 1869 р. Дивно, що заняття велися нерегулярно, як це випливає з дат. 24

де крім Й. Котека записаний учень Шадек, який напевно, був сином викладача І.В. Шадека (іл. 104). Якщо придивитися до дат, видно, що заняття зі спеціальності відбувалися два рази на тиждень, а не один раз, як це стало нормою через двадцять років, коли контингент учнів значно збільшився. Клас віолончелі викладав випускник Петербурзької консерваторії М.Г. Полянічеський і видатний російський віолончеліст В.М. Мешков – учень Франсуа Серве25. Окрім Р.А. Пфеніга хоровий клас вів друг і товариш по навчанню П.І. Чайковського – Микола Альбертович Губерт (пізніше – директор Московської консерваторії; іл. 9). Він же на початку викладав сольфеджіо. Збереглася сторінка його журналу по сольфеджіо, приблизно початку 1869–1870 н. р. (як відомо, Н.А. Губерт жив і працював у Києві всього один рік, після чого був запрошений М.Г. Рубінштейном у Москву). В журналі зазначено всього 28 учнів, серед яких відомі в майбутньому випускники: Колаковський (тут ще писався Кулаковський), Котек, Шебякіна (вже через три роки – викладач училища; іл. 103). В училищі працювали відомі музикознавці: автор першого підручника по теорії музики С.А. Абрамович, композитор і теоретик І.В. Шадек (іл. 10, стоїть першим зліва), випускник А.Г. Рубінштейна, диригент І.К. Альтані (згодом – головний диригент Великого театру в Москві). З перших років існування навчального закладу найгострішою проблемою було фінансування. Разом з кількістю 25

Серве Франсуа (6.06.1807–26.11.1866 рр.) часто називали «Паганіні віолончелі». Це не дивно, адже знаменитий віолончеліст здійснив у 30-ті-40-ті роки XIX століття воістину реформу віолончельної гри. Приблизно за сорок років він дав у різних країнах Європи понад десять тисяч концертів! Талант виконавський поєднувався у Серве з талантом педагогічним. Після себе він залишив цілу школу віолончелістів. Серед його учнів бельгійці – син його Жозеф Серве, Жюль Десверт, Шарль Монтіньї, Шарль Мееренс, Ернст Демунк, Адольф Фішер, голландці П.Р. Беккер і Жозеф Хольман, німець Валентин Мюллер, поляки Адам Германовський і Ян Карлович, росіяни В.М. Мєшков і А.В. Портен. Див.: [40]; та : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.tonnel.ru/?l=gzl&uid=645

учнів ріс і фінансовий дефіцит. Причому в перший же рік – 300 рублів, сума дуже значна при більш ніж скромному бюджеті молодого навчального закладу. У 1871–1872 рр. всі викладачі училища цілий рік не отримували зарплатню. Неодноразові затримки зарплати траплялися і пізніше – у 1873, 1874 і 1875 рр. Наприклад, в «Журналі засідань Дирекції КВ» за 1873 р. існує такий запис: «1873 р. Січня 23 Слухали: Директор Пфеніг заявив, що за минулий навчальний сезон по 1 січня 1873 р. слід задовольнити пп. викладачів належною їм заробітною платнею: 1. викладачам постійним – 575 руб. 2. викладачам новим – 750 руб. Визначили: доручити скарбнику Новову отримати з Комерційного банку належні Музичному Товариству відсотки за минулий рік і ... виплатити їх пп. викладачам» [126]. І надалі фінансові труднощі не один раз триматимуть училище на межі катастрофи. Так триватиме до тих пір, поки кількість учнів не досягне 250–300 осіб. Саме така кількість учнів дасть можливість стабільного самозабезпечення. За умови обов'язкової оплати навчання хоча б половиною такого контингенту, виникає фінансова стійкість, що дозволяє училищу вижити. Крім того, не слід забувати і про те, що допомога ззовні у вигляді пожертв, або як зараз прийнято говорити, внесків приватних осіб, могла з'явитися, коли статус навчального закладу став достатньо вагомим в громадській думці. Молоде Київське музичне училище в перші роки свого існування не володіло таким високим рейтингом, не дивлячись на те, що буквально з моменту його відкриття педагоги і учні беруть активну участь в концертному житті міста. Завдяки щорічним звітам Київського музичного товариства і газетним рецензіям ми маємо відносно повну картину музичного життя Києва в ці роки.

Історики Київського відділення ІРМТ М. Богданов, Й. Міклашевський давали приблизно однакову картину музичного життя міста в сімдесятих роках XIX століття. Вплив польської музичної культури в Києві послабився у зв'язку з утворенням відділення Товариства. Українські, російські, польські, єврейські, а також інші нечисленні групи населення міста жили відособленим життям і не об'єднувалися ні в яких культурних акціях. Заможні кияни теж не дуже прагнули до багатолюдних зібрань і трималися осторонь, особливо, якщо ініціатива організації концерту виходила не від них. Правда, при управлінні Південним краєм князем О.М. Дондуковим-Корсаковим26 культурне життя міста дещо пожвавилося, і щонеділі влаштовувалися музичні зібрання, але вони були не доступні для городян, оскільки проводилися в приватних будинках, і до того ж носили аматорський характер: виступали в них частіше за все дружини місцевих аристократів. Коли ж ентузіасти Київського відділення почали привертати до концертної діяльності місцевих музикантів і запрошувати знаменитих професіоналів, коли публічні музичні вечори в місті стали проходити частіше і цікавіше, стало ясно, що київська публіка не виявляє особливої цікавості до серйозної музики. Й. Міклашевський відзначає, що навіть виступи європейських знаменитостей Ф. Лауба27 і 26

Дондуков-Корсаков, Олександр Михайлович, князь – генерал-ад'ютант і генерал від кавалерії (1820–1893). Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Вступивши на військову службу як ад'ютант князя Воронцова, брав участь у багатьох справах проти горців. Під час східної війни відзначився у курюкдарінській битві, в якій був важко поранений, і при штурмі Карса. У 1859 р. призначений начальником штабу Війська Донського і брав участь у введенні селянської реформи на Дону. У 1869 р. призначений київським, подільським і волинським генерал-губернатором. Див.: [7]. 27 Лауб (Laub) Фердінанд (19. I. 1832 р., Прага – 18. III. 1875 р., Гріс, Тіроль) – чешський скрипаль, педагог і композитор. Грі на скрипці навчався у батька (концертував з 8 років), в 1843–46 рр. навчався у М. Мільднера в Празькій консерваторії. З 1848 р. був концертмейстером оперного оркестру у Відні, виступав як соліст і камерний музикант, брав уроки композиції у З. Зехтера. У 1853–1855 рр. керував капелою у Веймарі (там зустрічався з Б. Сметаною і Ф. Лістом). У 1856–1862 рр. викладав у консерваторії та Новій академії музики

К. Таузіга28 не мали комерційного успіху, а зал заповнювався повністю лише, коли грав Антон Рубінштейн. «Страшно було в Берліні, був керівником і «камерним віртуозом» капели, грав у тріо і квартеті. Гастролював у багатьох країнах (у Росії в 1859, 1865 рр.). У 1866–1874 рр. професор по класах скрипки, оркестру, камерного ансамблю Московської консерваторії. Серед учнів – скрипалі Й.Й. Котек, С.К. Барцевіч, В.Ю. Віллуан, І.Ф. Лойко, Г.Ф. Оренду, Є.М. Вонсовський; у камерному класі у Лауба навчався С.І. Танєєв. Очолював Московський квартет РМО (перший виконавець 1-го і 2-го квартетів П.І. Чайковського). Концертував у російських містах як соліст, ансамбліст (з М.Г. Рубінштейном та ін.) і диригент. У сольному репертуарі Лауба концерти Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, А. В'єтана, Л. Шпора, сонати і Чакона І.С. Баха, твори Дж. Тартіні, Й. Брамса, М. Паганіні, Г. Ернста. Гра Лауба відрізнялася потужним і виразним тоном і досконалістю техніки; його виконавське мистецтво – це синтез класичної строгості, романтичної схвильованості і реалістичного втілення змісту ... Див., наприклад, сайт «Знаменитості – біографії, інтерв'ю, історії». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.peoples.ru/art/music/classical/ferdinand_laub/]. 28 Чех за національністю, Карл Таузиг народився 4 листопада 1841 р. у Варшаві. Грі на роялі його вчив батько, учень Сигізмунда Тальберга. У липні 1855 р. юного музиканта представили Лісту. У 1858 р. музикант дебютував перед публікою в Берліні, грав з оркестром під керуванням Г. Бюлова. У наступні дватри роки він об'їздив всю Німеччину, а потім і Європу. Вже в ті роки критика відзначала виняткові, екстраординарні технічні можливості піаніста. У багатьох виникало захоплення його емоційністю і «Лістовською ексцентричністю», що брискала через край. Досить швидко таузіговскі «буря і натиск» змінюється домірністю, врівноваженістю, гармонійністю, так що той же Ганслік декількома роками пізніше пише про «значно більш закінчений стиль» артиста, а прихильники підкреслено емоційної гри тепер вже іноді дорікають піаніста в об'єктивності, зайвій стриманості, холодності і розсудливості виконання, особливо творів композиторів-класиків. Основу ж програм артиста складали твори Ліста, якого Таузиг називав своїм «богом», «царем піаністів», своїм «другим батьком», Шопена і Бетховена. Таузиг першим після авторів почав виконувати найскладніші етюди Ліста і Шопена, зокрема шопенівській терцовий етюд. Ліст пророкував Таузігу, своєму улюбленому учневі, роль «спадкоємця свого піанізму», присвятив йому свій знаменитий «Мефістовальс». Він же говорив «Руки Таузіга – це бронза і діаманти». У березні 1870 р. артист єдиний раз гастролював у Росії, дав по три концерти в Петербурзі та Москві. Збереглося чимало змістовних відгуків відомих російських музикантів про мистецтво чудового польського піаніста. Саме після його відходу стало ясно, який був масштаб цього унікального музиканта. Антон Рубінштейн писав своєму другу Лісту: «До мене дійшла сумна звістка про смерть Таузіга. Це жахливо. Я глибоко засмучений цією смертю, тим більше що разом з моїм братом і Бюловим він останній з великих піаністів-віртуозів…» [44; Див. також сайт «Знаменитості – біографії, інтерв'ю, історії». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.peoples.ru/art/music/composer/karl_taugiz/

починати діяльність серед загального запустіння: відчувалося, що потрібно зробити багато чого, що київську публіку не можна було залишати в її подиві, що її, навпаки, необхідно було заспокоїти, щоб отримати її довіру», – пише автор «Нарисів» [2, с. 28], і далі пояснює, що саме через це, не можна було ні потурати дилетантським смакам публіки, ні пред'являти до неї дуже суворих вимог, «годуючи» складними програмами. Необхідно було поступово привчати городян до професійної класичної музики, перш за все, «поставивши на серйозний рівень музичну освіту» у місті. Що згодом і було зроблено В.В. Пухальським. Чим же порадувало Київське відділення ІРМТ слухачів у рік відкриття нового музичного навчального закладу? У концертах сезону 1868–1869 р. прозвучали: 1-а і 2-а симфонії Л. Бетховена, увертюри до опер К.М. Вебера «Фрайшютц» і В.А. Моцарта «Дон Жуан», Марш з «Афінських руїн», а також I частина 5-ої симфонії Л. Бетховена. Педагоги училища цього сезону виступили з досить оригінальними творами. Так у перших зібраннях І.В. Водольский (скрипка), Р.А. Пфеніг (скрипка), І.В. Шадек (альт), В.М. Мешков (віолончель) і М.Г. Поляничевський (віолончель) виконують «Мрії» Р. Шумана в дивовижному аранжуванні для двох скрипок, альта і двох віолончелей. Українська пісня «Хусточка» виконується таким незвичним складом: віолончель (Полянічеський), флігельгорн (Геценбрюкер) і фортепіано (Пфеніг). У квітневих зібраннях «Фантазію на тему Ф. Шуберта» виконували на віолончелі з фортепіано, а ось Альберт Цабель29 написав фантазію на тему «Боже, царя бережи» для арфи і сам виконав її. 29

Цабель Альберт Генріхович (іл. 11) [22.II.1834, Берлін – 3.II.1910, Петербург] – російський арфіст, композитор і педагог. За національністю німець. Навчався у Берлінському королівському музичному училищі, куди був прийнятий стипендіатом за рекомендацією Дж. Мейєрбера. Учень К.Л. Грімма. У 1845– 1848 рр. виступав з оркестром під управлінням Й. Гунгля в містах Німеччини, Росії, Великобританії і США. У 1848–1851 рр. соліст оркестру Берлінської

Аранжування для того складу, який є в наявності, дуже характерні для XIX століття. У цих же квітневих зібраннях Allegro з 6-ої симфонії Л. Бетховена звучить в обробці для двох фортепіано у супроводі струнного оркестру, а арія і хор з ораторії Й. Гайдна «Сім слів Спасителя на хресті» виконується під акомпанемент фортепіано і смичкових інструментів. Немає другої скрипки для виконання квартету Л. Бетховена Мі-бемольмажор. Не біда! У концерті 6-го зібрання партію скрипки виконує пані Клейбель на фортепіано. Все це нагадувало аматорські домашні концерти. Недаремно М. Богданов пише про дилетантизм, як найбільш характерну рису тодішнього музичного життя. Що ж до різних обробок і фантазій на теми улюблених мелодій, то концертні виконавці «грішать» творами такого роду дуже давно, і XIX століття може бути найбільш плідним щодо різних варіацій, фантазій, транскрипцій, парафраз. І от, нарешті, навесні 1869 року кияни отримали можливість оцінити майстерність вихованців нового навчального закладу: у квітні відбувся перший публічний концерт учнів музичного училища. Перед нами програма цього концерту:

опери. У 1853 р. з великим успіхом гастролював у Петербурзі. З 1855 р. жив у Петербурзі, був солістом оркестру Італійської опери, потім балету Маріїнського театру (здійснив редакцію каденцій арфи в балетах П.І. Чайковського «Лебедине озеро» і «Лускунчик»). На прохання Р. Вагнера (під час його гастролей в Росії в 1863 р.) він переклав партію арфи в «Валькірії» для 2 арф. Гра арфіста відрізнялася чистотою звуку, блискучою технікою (використовував дуже високе положення першого пальця). У 1862–1904 рр. викладав гру на арфі в Петербурзькій консерваторії (з 1879 р. професор). Серед його учнів: Е.А. Вальтер-Кюне, І.А. Помазанський, М.І. Амосов, Д.О. Андрєєв. З багатьох творів, написаних Цабелем для арфи (концерт для арфи з оркестром, дуети для 2 арф та ін.), зберегли своє значення лише два: вільна обробка соло арфи з опери Г. Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» і віртуозна фантазія «Фауст» на теми однойменної опери Ш. Гуно (іл. 12) Докладніше див.: [28, т. 6, с. 102].

«9-е Зібрання 5 Квітня 1869 р. в якому всі музичні твори були виконані п.п. вихованками і вихованцями Київського Музичного училища. 1. Allegro ma non troppo, з симфонії Аранж. для двох форт. зі струнними смичковими інструментами. 2. Morceau de salon Для скрипки з фортеп., Вик. пп. Колаковський і Котек. 3. Романс з хором з оп. «Життя за царя», «Не про те сумую» Соло вик. пані О. Леонович 4. «Фантазія» для скрипки і фортепіано, на мотиви з опери «Ломбардці» Вик. пані Куличенко і п. Котек 5. Аllegro з VI Сонати Вик. пані Н.Н. Романовська. 6. «Дайте крила мені», романс Вик. пані Куличенко. 7. а) Етюд (gis-moll) б) Ноктюрн ор. 55 Вик. пані О. Клименко. 8. Соло і хор з ораторії «Останні сім слів Спасителя» № 3. «Гірко плачучи і ридаючи» з аккомп. фортеп. і смичкових інструментів соло вик. пані О. Леонович, О. Ортинська і пп. Іващенко і Вуїч»

Бетховена

Гаузера

Глінки

В’єтана

Моцарта Ромберга Кесслера Шопена Гайдна

[29, 1868–1869, с. 14]. Два прізвища в цій афіші заслуговують особливої уваги: О. Колаковський і Й. Котек. Ці імена значаться і в концертних 34

афішах наступного року. А через декілька років один з них стане викладачем училища. Олексій Антонович Колаковський (1855– 1912) після навчання в Київському музичному училищі, закінчив Московську консерваторію, гастролював у Західній Європі, став солістом Великого театру в Москві. У 1880 році газета «Киянин» про концерт Колаковського писала: «В той час, як у нашому театрі серйозна опера приноситься в жертву опереті, справжніми представниками серйозної музики є заїжджі концертанти і п.п. викладачі музичної школи. Про цікавий концерт п. Коммісаржевського, ми вже повідомляли. Тепер, в суботу, 27 вересня, у біржовому залі відбувся інший концерт, який дав молодий скрипаль п. Колаковський, особа якого представляє для нас Киян особливий інтерес. П. Колаковський уродженець нашого краю і вихованець Київської музичної школи. У 1872 році, після закінчення курсу, він був рекомендований радою школи Петербурзькій консерваторії і прийнятий в число її учнів. Нині він блискуче закінчив курс під керівництвом видатного Ауера, отримав золоту медаль і як чудовий талант удостоєний стипендії для поїздки за кордон для подальшого удосконалення. Таким чином, у концерті п. Колаковського, що здобув свою першу освіту в Києві, наше суспільство побачило ще раз наочно плоди корисної діяльності Київської музичної школи, без підготовки і заступництва якої багато місцевих талантів гинули б ніким непомічені. У концерті п. Колаковського брали участь також викладачі музичної школи пп. Брагін і Ходоровський і співачка пані Бородіна. Сам концертант виконав A-moll-ний концерт – В’єтана, фантазію з опери «Фауст» – В’єтана і з опери «Отелло» – Ернста, Andante – 2-го концерту В’єтана та «Іспанські танці» – Capacaтe... ...Взагалі артистові цьому, блискуче майбутнє якого безперечне, залишається тепер тільки одне завдання, – 35

завдання нескінченне як, і мистецтво, – удосконалювати гру свою в деталях і розвивати смак, вивчаючи гру кращих артистів» [63, 1880, № 218]. З 1897 по 1907 роки Колаковський працював у Київському училищі, а потім у Петербурзькій консерваторії. За ці десять років роботи в Києві жодне із зібрань квартетів не проходило без його участі. Йосип Йосипович Котек (1855–1885) після закінчення училища виїхав до Москви і поступив у Московську консерваторію (іл. 13). Його вчителями стали: по класу скрипки – Фердінанд Лауб, по класу теорії музики – Петро Ілліч Чайковський. У житті композитора молодой скрипаль зіграв значну роль. Саме від Котека Надія Філаретівна фон Мекк дізналася про його дружні стосунки з її кумиром П.І. Чайковським. Модест Ілліч, брат Чайковського писав про Й. Котека: «Це була молода людина надзвичайно привабливої зовнішності, незважаючи на неправильність рис обличчя, – добродушний, такий, що захоплюється, обдарований великою музичністю і ще більшим талантом віртуоза. З першого моменту вступу в клас Петра Ілліча він привертав увагу своєю симпатичністю, головне ж, обдарованістю у виконанні музичних завдань (що в обов'язкових класах гармонії зустрічалося нечасто), і незабаром став улюбленцем свого вчителя. Цьому немало сприяло захоплене ставлення молодого учня до творів Петра Ілліча і прояв глибокої прихильності до його особи. У професора і учня установилися дружні стосунки, які продовжувалися і поза стінами консерваторії» [46, т. 2, с. 5]. Про ступінь довіри Чайковського до Котека, говорить той факт, що єдиними свідками, запрошеними Петром Іллічем на своє вінчання, стали його брат Анатолій і його учень Йосип Котек. Після закінчення консерваторії музикант заробляв собі

на життя (а він був дуже бідний) уроками і рідкісними концертними виступами. Молодий скрипаль грав у сімейних концертах у будинку фон Мекк, виїжджав з ними за кордон. Через деякий час, заробивши небагато грошей, Котек їде до Берліна удосконалюватися у знаменитого Йожефа Іоахіма, а згодом отримує запрошення Берлінської королівської школи музики стати її викладачем. Він не припиняв зв'язку з батьківщиною, часто приїжджав з концертами. Чайковський дуже уважно стежив за кар'єрою свого учня і друга, листувався з ним, а коли бував за кордоном, то Котек його відвідував. Так було в 1877 році у Відні, потім наступного року в Кларані, коли Чайковський писав свій скрипковий концерт, першим скрипалем, який грав ще не опублікований твір став саме Котек. «Я закінчив сьогодні концерт. Залишається переписати його, кілька разів програти (з Котеком, який ще тут) і потім інструментувати», – писав Чайковський Н.Ф. фон Мекк з Кларана 16.03.1878 року [46, т. 2, c. 113]. Про те, як довіряв йому Петро Ілліч, свідчать, наприклад, такі слова Чайковського, звернені до його видавця П.І. Юргенсона: «…Концерт же неодмінно повинен бути коректований Котеком і ні ким іншим, бо, будучи хорошим музикантом, він в той же час чудовий скрипаль» [46, т. 2, c. 123]. На жаль, молодий музикант захворів туберкульозом. Чайковський був дуже засмучений і поїхав провідати хворого: «Я дізнався, що Котек, якому я дав слово відвідати його, дуже слабий і дуже жадає бачити мене» [46, т. 2, c. 586]. Він їде до Давосу, де лікується Котек, і прагне якось допомогти другу: «Я зробив все можливе для нього: був таємно від нього у лікаря і просив у випадку, якщо він признає Давос невідповідним, відправити його на Рив’єру. Котеку дав запасну суму і взагалі надав йому етичну і матеріальну допомогу і повернувся з Давосу з усвідомленням виконаного боргу дружби» [46, т. 2, c. 590]. 37

1 січня 1885 року в листі до Надії Філаретівни Чайковський писав: «В самий святвечір, вранці я отримав телеграму про смерть Котека. Крім того, що ця звістка уразила мене і сильно засмутила, на мене ще ліг обтяжливий обов'язок повідомити нещасних батьків про втрату найулюбленішого старшого сина, що був вже і в матеріальному відношенні підтримкою бідної сім'ї» [47, т. 3, с. 14]. Ще одна цікава людина, що зіграла значну роль у музичному житті Києва, з'явилася в місті в 1869 році. Це – Василь Олексійович Кологрівов30 (іл. 14), відомий віолончеліст, один з організаторів і натхненників Російського Музичного Товариства, соратник і друг Антона Рубінштейна. Один з найблискучіших музикантів Росії, і при цьому талановитий організатор, людина, яка володіла здатністю знайти великі матеріальні кошти, без яких жодна установа, що зароджується, не може стати міцно на ноги. Для характеристики В.О. Кологрівова досить привести витяг з листа віце-президента Товариства князя Оболенського, який у відповідь на клопотання Київського відділення про субсидію, між іншим, писав, що він «зі свого боку рішуче не розуміє, навіщо Київському Музичному Товариству потрібна субсидія, коли у нього є Василь Олексійович Кологрівов, який дорожче за всякі субсидії, бо на досвіді вже виявив незвичайну здатність творити все з нічого; і навіть думає, що йому, 30

Василь Олексійович Кологрівов (1827–1875) – своєю енергією серйозно сприяв розвитку музичної справи в Росії. Створення Імператорського Російського Музичного Товариства і консерваторій у Санкт-Петербурзі та Москві тісно пов'язане з ім'ям Кологрівова. Завдяки його старанням, консерваторії отримали початкове матеріальне забезпечення; точно так він сприяв матеріальному забезпеченню Київської музичної школи при Імператорському Російському Музичному Товаристві. Кілька років Кологрівов займав місце інспектора музики при імператорських театрах. Він був віолончелістом, навчався грі на цьому інструменті у К. Шуберта. На початку 1870-х переїхав до Києва, де до самої своєї смерті, що сталася в 1875 р., допомагав створеній там з його допомогою музичній школі (музичному училищу). Див.: [39, с. 650].

Кологрівову було б образливо отримати субсидію на початку справи, – це означало б засумніватися в ньому і його здібностях» [Цит. за: 2, с. 20]. У автобіографії Антона Рубінштейна є такі слова про Кологрівова: «Повний непохитної енергії, людина почину, ініціативи, він вдався до справи заснування, і організації Музичного Товариства зі всім запалом своєї душі, з фанатизмом, що доходив до грубості. Він вербував в Товариство все і всіх; він хапав трохи не на вулицях; тлумачив, пояснював, привертав; знаходив засоби, – словом, працював для Товариства, як до його створення, так і в перші роки після його організації для зміцнення і розвитку» [Цит. за: 25, с. 29]. Результати діяльності Кологрівова в Київському відділенні ІРМТ достатньо вагомі: він запросив до Києва прекрасного музиканта, у майбутньому – директора Московської консерваторії – Миколу Альбертовича Губерта (1840–1888) для відкриття безкоштовних хорових класів. Як результат у 1869 році в Києві з'явився хор, який налічував до 250 активних учасників. Кологрівов ініціював приїзд до Києва і виступи таких відомих музикантів, як Генрік Венявський (скрипка; іл. 15,16), Леопольд Ауер (скрипка; іл. 17), Арвед Портен31 (віолончель), Альберт Цабель (арфа). Він зумів переконати міську владу передати у володіння Київському відділенню ділянки землі на Подолі і поблизу Хрещатика, що і дозволило згодом побудувати будівлю музичного училища, зумів наполягти на передачі музичному училищу органу з римсько-католицької каплиці університету. Вже на п'ятому році існування музичного училища В.А. Кологрівов ініціює відкриття при ньому «наукових класів», тобто введення в навчальний процес загальноосвітніх дисциплін. Тоді ж, а саме 20 травня 1873 р., він представляє на засідання Дирекції Київського відділення доповідну записку, в якій

Учень Ф. Серве.

обґрунтовується необхідність паралельного з музичним загального навчання (іл. 119). Завдяки музиканту заможні й впливові люди міста були залучені до діяльності відділення і вносили значні суми на утримання училища. В результаті енергійних дій Кологрівова і фінансовій допомозі благодійників, училище стало на ноги – збільшило кількість учнів, поповнилося новими викладачами. Причому все частіше запрошували таких осіб, імена яких користувалися серед публіки популярністю, а це, природно, залучало значно більше учнів. Але, незважаючи на всі хитрування, зроблені керівниками Київського відділення, фінансові проблеми, що стояли перед навчальним закладом, стали все більш загрозливими. До 1 липня 1872 року «дефіцит обчислювався вже вельми круглою цифрою в 5000 рублів» [29, 1872–1873, с. 15–19]. Викладачі вже рік не отримували зарплатню. Вони видали повіреному Рокотову довіреність на стягнення судом належних їм від відділення грошей. Це був момент, коли здавалося, що дні училища полічені. Його закриття було для всіх майже очевидним. Але трапилося диво! У вигляді допомоги приватних осіб, що симпатизували відділенню, і завдяки «Високій милості»: «Музичне училище, по відсутності в Дирекції Відділення зовсім ніяких матеріальних засобів для утримання його, мали намір не відкривати його в 1872 році, і лише після отримання звістки про Високу милість, тобто про дарування Київському Відділенню Поштового Будинку і Саду, Дирекція зважилася знов відкрити Училище, а тому класи почалися тільки 25 Вересня. Через таке непорозуміння, яке не могло не вплинути на публіку, також пізнього відкриття навчального курсу, Дирекція була у великій скруті запросити п.п. Викладачів. І учнів було тільки 27 чоловік. Незважаючи на всі утруднення, завдяки Директорові училища Р.А. Пфенігу, класи прийняли 40

належний напрям і наприкінці іспити...» [29, 1872–1873, с. 7, 8].

Травня

були

проведені

Все закінчилося добре завдяки втручанню багатьох високопоставлених осіб – це і Київський генерал-губернатор князь О.М. Дондуков-Корсаков, і Міністр внутрішніх справ О.Є. Тімашев, і Велика Княгиня Олена Павлівна, і міський Голова Г.І. Ейсман32 (який повідомив губернатора про рішення міської Думи). Виявилося, що доля музичного училища хвилює всіх. І воно вижило в цих, здавалося б, безнадійних умовах. Хай поки небагато, всього 27 учнів, навчалося в 1872 р. в класах, але вже народжувалася традиція, що зіграла важливу роль у розвитку і подальшому процвітанні музичного училища: Олександрі Шебякіній, учениці старшого класу училища, «для набуття досвіду було доручено викладання Елементарної теорії». І під час іспитів учні, які «вчилися в її класі у 1872– 1973 рр. показали чудові знання і розуміння предмету33» [29, 1872–1873, с. 8, 9]. Шебякіна отримала атестат і стала першою з численної плеяди учнів, які повернулися в училище в якості викладачів. Закінчивши училище Микола Сингаєвський керував Народним недільним класом хорового співу. Після закінчення консерваторії повернувся до рідної «Альма-матері» і Олексій Колаковський. Багато випускників училища згодом успішно працюватимуть в його стінах (іл. 120, 121). Виписка з протоколу, в розділі «визначили» містить вказівку на публікацію факту видачі атестатів: «Разом з тим, опублікувати в газеті «Киевлянин» про результати, 32

Ейсман Густав-Адольф Іванович (1825–1884). Починаючи з вересня 1872 р. по квітень 1873 р. виконував обов’язки міського Голови. Див. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?id=139180 33 Взимку 1872 р. важко захворів блискучий теоретик, автор першої хрестоматії по теорії музики С.А. Абрамович. Керівництво прийняло рішення доручити викладання теорії самій здібній учениці Абрамовича Олександрі Шебякиній (закінчила училище одночасно з О. Колаковським навесні 1872 р.), яка згодом ще три роки викладала там клас теорії музики.

проведених у цьому році у Музичному Училищі іспитів[,] а також повідомити про це Головну Дирекцію» [122]. Дещо дивно, що головна газета міста буде повідомляти про те, що двоє учнів музичного училища здали іспити і отримали атестати. У цьому вбачається та значна роль, яку відігравав у Києві, новостворений навчальний заклад – музичне училище! 8 червня 1873 року Дирекцією Київського відділення здійснено закладання будівлі, для приміщення музичного училища. План і фасад будинку, а також кошторис споруди, були виконані відомим архітектором А.Я. Шиллє, і «він же був настільки люб’язним, що взяв на себе будівництво, будучи при цьому одним з членів комісії по будівництву споруди Музичного Училища, а тому можна цілком сподіватися, що будівля буде побудована зі всіма можливими зручностями, <..> оскільки А.Я. Шиллє34 прийняв цю працю не по найму, а як художник, охочий з свого боку висловити повне співчуття до справи, що слугує розвитку Мистецтва» [29, 1872–1873, с. 13]. Музичне училище виживало завдяки зацікавленій допомозі багатьох киян. Свою частку зацікавленості проявило й міське керівництво в особі Думи: «Взагалі Дирекція знайшла багато співчуття і навіть сприяння в мешканцях Києва і вважає для себе приємним обов’язком висловити свою щиру вдячність: поперше всім мешканцям Києва, міській владі в особі міської Думи, яка з такою люб'язністю поступилася Київському Відділенню Імператорського Російського Музичного Товариства 793 кв. 34

Олександр-Петр-Андріан Шиллє народився у 1830 році в Петербурзі в сім'ї прусського підданого, виховувався в училищі Петра та Павла, потім поступив вільним слухачем у Петербурзьку Академію мистецтв, де навчався у професорів Боссе та К. Тона (одного з авторів пам'ятника князеві Володимиру в Києві ). З 1869 р. жив у Києві. За його проектами в місті побудовані: будівля колегії Павла Галагана по вулиці Фундуклеївській, 9–11; біржа по Інститутській вулиці поряд з будівлею київської контори Держбанку (нині клуб Кабінету Міністрів); будинок Міської Думи на Хрещатику (не зберігся); безліч прибуткових будинків збереглися в даний час (іл. 18). Див.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://different-dreams.com.ua/shylle-aya.php

саженями пустопорожньої землі, суміжної з садом Товариства, а разом з тим Дирекція не може не виказати свого душевного «Спасибі» Г.І. Ейсману, який був такий уважний до справ Музичного Товариства і коли був у свій час Міським Головою запропонував Думі зробити це пожертвування Відділенню Товариства. Не можна також промовчати про люб'язність Міського землеміра О.Г. Терського, який безоплатно неодноразово вимірював всю ділянку землі, що належить Товариству, а також про пожертвування пп. В.В. Тарновського35, Д.М. Вайнштейна та І.М. Бродського36, кожного по 100 крб., за що Дирекція приносить свою щиру подяку» [29, 1872–1873, с. 13–14]. Будинок з садом на Подолі, подарований міською Думою, було вдало продано і кошти, отримані від продажу були вкладені в будівництво власного будинку в 100 метрах від Думського майдану. У той рік добродійні внески дозволили 7 учнів (з 27!) навчати безкоштовно: «... а саме два за рахунок померлої Государині Великої Княгині Олени Павлівни; один за рахунок

Очевидно, це Василь Васильович Тарновський–молодший (1837–1899), син В.В. і Л.В. Тарновських – відомий збирач старовини і меценат, власник маєтку в Качанівці куди приїжджали художники, музиканти, письменники і поети. (Детально про Качанівку і її господарів: Г.С і В.В. (старшого) Тарновських, про взаємини їх з Т.Г. Шевченко, М.І. Глінкою, див.: [45, с. 100–105]. Сергій Володимирович Тарновський (1883–1912) – онучатий племінник Василя Васильовича і майбутній вчитель Володимира Горовиця з'являється в списках учнів музичного училища в 1896 році, а через декілька років, закінчивши училище і пробувши два роки учнем знаменитої піаністки Аннет Єсіпової (дружини Т. Лешетицького), повертається до Києва як концертуючий піаніст, а потім і викладач. 36 І.М. Бродський та Д.М. Вайнштейн перебували в Правлінні Київської Єврейської Лікарні, куди входив і дід Володимира Горовиця, київський купець 1-ї гільдії І.С. Горовиць. У 1874 р., коли з Дирекції Київського Відділення ІРМТ вибув І.С. Горовиць, на його місце був обраний Д.М. Вайнштейн. Багато років потому, вже в 1921 р. батькові піаніста Самоїлу Горовицю більшовики інкримінували «недонесення» на якогось Вайнштейна, скоріше за все, сина Д.М. Вайнштейна.

Світлого князя М.П. Лопухіна-Демидова37, 1 – за рахунок Єврейської Общини38; 1 – за рахунок Члена Дирекції І.П. Новова і два на рахунок місцевої Дирекції Відділення» [29, 1872–1873, с. 9]. Плани у Дирекції досить прогресивні: наприклад, дати можливість майбутнім випускникам отримати роботу. Ще в 1873 р. В.О. Кологрівов направляє в Дирекцію Київського відділення пропозиції щодо організації класів загальноосвітніх дисциплін при музичному училищі. В них він, зокрема, чітко розмежовує функції «наукових класів» училища і гімназії: «Головні підстави для наукової програми: 1. Курс призначається 4-х річний, прирівняний до програми перших 4-х класів гімназії; 2. З програмами гімназійної виключити курс стародавні мови. Курси Алгебри і Геометрії скорочуються; 3. Курс Російської мови і Російської історії розширюється в порівнянні з гімназійним…» [127]. Одночасно В.О. Кологрівов направляє аналогічну записку і в Головну Дирекцію, додаючи прохання про клопотання останньої перед Міністерством Освіти щодо державної субсидії на організацію класів загальноосвітніх предметів [127]. (іл. 19, 20). Дирекція ж Київського відділення, натхнена ініціативою В.О. Кологрівова, направляє в Петербург лист, в якому пояснює необхідність відкриття «наукових класів»: «Бажаючи, якось подякувати за надану Урядом допомогу Київському Відділенню Товариства, Дирекція задалася думкою щодо освіти вчителів сільських і народних шкіл, про що уряд так 37

Микола Петрович Лопухін-Демидов (1836–1910) – генерал-лейтенант, учасник російсько-турецької війни 1877–1878 років. Син генерал-ад'ютанта Петра Григоровича Демидова від шлюбу з Єлизаветою Миколаївною уродженою Безобразовою, його хрещеним батьком був імператор Микола I Див.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/ 38 Про це див.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.eleven.co.il/article/12072.

піклується… Дирекція вважає для народних вчителів додати 4 предмети: Педагогіку, Методику, Креслення і Землемірство… …Сільські вчителі, музично-освічені, ймовірно, в вільні осінні і зимові вечори, будуть створювати хори з селян і селянок і таким чином музичний розвиток увійде в народ, в корисності чого, навряд чи хтось засумнівається, оскільки крім загального розвитку, в народі займаючись мистецтвом він буде відволікатися від неробства, пияцтва та інших вад» [29, 1872–1873, с. 11–12]. Цікаво, що первинна реакція Головної Дирекції була негативною. Судячи зі збережених архівних документів, Президент і покровитель РМТ Великий Князь Костянтин Миколайович звернувся до Міністерства Освіти. Відповідь на це звернення було складено І.Д. Деляновим – товаришем Міністра Освіти Д. Толстого. Делянов вважав відкриття в Київському музичному училищі класів загальноосвітніх дисциплін недоцільним з багатьох причин [138]. Тим не менш, заступництво Великого Князя зіграло вирішальну роль і вже в листопаді 1872 року в Дирекцію КВ направляється лист Київського генералгубернатора про те, що з 1 січня 1873 р. Міністерство внутрішніх справ затвердило виплату 5000 руб. щорічно Київському музичному училищу, що дозволило відкрити класи загальноосвітніх дисциплін [151]. Оголошення про відкриття наукових класів з'явилося вже навесні-влітку 1873 р. (іл. 123), а 21 вересня 1874 р. на засіданні Дирекції КВ заслуховується доповідь Р.А. Пфеніга про те, що після попередніх консультацій з піклувальником Округу, для викладання в училищі загальноосвітніх предметів їм запрошені: «З Закону Божого – священик Скрипчинський – на тиждень 2 уроки; з Російської мови – викладач Університету Св. Володимира, кандидат філологічних наук М.М. Захарченко – 4 уроки на тиждень; … з Математики – вчитель 1-ї Київської Гімназії М. Черкунов – 5 уроків на тиждень; з Чистописання – вчитель 45

війського-фельдшерської школи М. Сигнаєвський – 3 уроки на тиждень» [121]. Так, починаючи з 1874 р., крім музичних в училищі в той рік з’явилися і загальноосвітні предмети. До чого були залучені кращі сили міста (Захарченко, людина, закохана у своє місто, в 1888 році випустив фундаментальну працю «Київ тепер і раніше»; Сигнаєвський – відомий у Києві художник; іл. 19). М. Черкунов, наприклад, згодом вів уроки географії в прославленій 1-й Київській гімназії (яка разом з Одеською Рішельєвською гімназією мала статус вищого навчального закладу), одним з учнів якої був відомий письменник Костянтин Паустовський. У своїх спогадах про роки навчання він з любов’ю та гумором відгукується про Черкунова: «На столі в класі стояли залиті сургучом пляшки з жовтуватою водою. На кожній пляшці була наклейка. На наклейках кривим старечим почерком було написано: «Вода з Нілу», «Вода з річки Лімпопо», «Вода з Середземного моря». Пляшок було багато. В них була вода з Волги, Рейна, Темзи, озера Мічиган, Мертвого моря і Амазонки. Ми чіплялися до вчителя географії Черкунова, щоб він дозволив нам спробувати воду з Мертвого моря. Нам хотілося дізнатися, чи дійсно вона така солона. Але куштувати воду Черкунов не дозволяв… Він розповідав, як сам набирав нільську воду близько Каїра. Дивіться, – він колотив пляшку, – скільки в ній мулу. Нільський мул багатіше за алмази. На ньому розцвіла культура Єгипту… Коли я був у старшому класі, викладач психології, говорячи нам про плідну силу уяви, несподівано запитав: Ви пам’ятаєте Черкунова з його водою з різних річок і морів? Ну, як же! – ми відповіли. – Чудово пам’ятаємо.

Так ось, можу вам повідомити, що в пляшках була звичайна водопровідна вода… Черкунов справедливо вважав, що таким чином дає поштовх вашій фантазії… Кілька разів він згадував при мені, що людина відрізняється від тварини здатністю до фантазії. Фантазія створила мистецтво…» [32, с. 90]. Наведене висловлювання К. Паустовського чудово доповнює наше уявлення про високопрофесійний викладацький склад з неординарним мисленням, який створив в навчальному закладі атмосферу допитливості і творчості, любові до своєї справи і в той же час безкомпромісний і строгий39. Може бути, саме завдяки такій атмосфері, такого творчого духу, що витав у цих стінах, на початку XX століття в училищі з'явиться ціла плеяда випускників, які прославили його на весь світ. Класи загальноосвітніх дисциплін проіснували в Київському музичному училищі з 1874 по 1883 р. і, як відзначають історики, до кінця століття в Києві і близьких до нього невеликих містах з'явилося безліч народних хорів, а деякі з них навіть отримали європейську популярність, що говорить про правильний напрямок ідеї Київської Дирекції. Але обмежені фінансові можливості, на жаль, не дали «науковим класам» проіснувати довго. Витяг з протоколу засідання Дирекції КВ ІРМТ40 (іл. 124) не дає засумніватися в цьому. До 1873–1874 навчального року було практично закінчено будівництво споруди училища, «за виключенням зали, закінчення якої, зважаючи на необхідність її збільшення на 4 саж., унаслідок того, що 23 Березня 1873 року, п. Міністр Народної Освіти, на підставі представлення п. опікуна Київського навчального округу і за угодою з панами Міністрами Фінансів і 39

Результати випробувань із загальноосвітніх дисциплін, наприклад, у 1876– 1877 навчальному році свідчать про суворі вимоги до знань учнів. Так з чотирнадцяти учнів, які здавали в тому році іспити, п'ятеро були залишені повторно проходити курс навчання. (Див.: іл. 96). 40 Копія листа, надісланого Київському генерал-губернатору навесні 1883 р. [120].

Внутрішніх справ, дозволив поступитися Київському Відділенню безоплатно орган, що знаходився у ліквідованій римськокатолицькій каплиці університету Св. Володимира, – відкладена до майбутнього року» [29, 1873–1874, с. 2]. Тобто, сучасною мовою кажучи, проект треба було переробити, зал реконструювати, і училище поки розміщалося на Хрещатику в будинку п. Зейделя за плату 1400 руб. на рік. Навчалися 32 учні: 30 – комплектних (плата – по 50 крб. на рік), 2 – надкомплектних (по 100 крб. на рік)41. Музичне училище ще кілька разів за ці перші десятиліття свого існування було на межі фінансового краху. Щорічно накопичувався дефіцит, який необхідно було покривати42. Правда, існували ще внески членів Товариства, але вони були незначні і складали не більше 15–20% від оплати, отриманої за навчання. Піднімати ж плату Дирекція не наважилася, вона і так була висока, наприклад, для середнього службовця. Тому керівники Товариства добивалися державних дотацій, влаштовували платні учнівські концерти, просили гроші у багатих громадян, примудрялися навіть організовувати лотереїалегрі. І лише, коли кількість учнів перевищила 300, а Дирекція стала дбайливо вкладати гроші в прибуткові цінні папери і розміщувати депозити в банках, училище міцно стало на ноги і більш не зазнавало фінансових потрясінь. Більш того, кількість стипендіатів, тобто тих, хто не платив за навчання, збільшувалася 41

Попадання в комплект залежало від трьох факторів: 1) – музичні здібності учня, 2) – вибраний музичний інструмент, 3) – матеріальний стан того, хто поступає. Як і раніше 6 осіб навчалися безкоштовно. 42 Це пояснюється, перш за все, тим, що Дирекція Київського відділення вела фінансові справи, керуючись скоріше інтуїцією, ніж тверезим розрахунком. Скажімо, в 1881 р. (а в інші роки картина, практично, не мінялася) вартість навчання комплектного учня – 50 рублів на рік, надкомплектного – 100. За наявності 50-ти комплектних і 176-ти надкомплектних учнів доходи від плати за навчання складали 20010 рублів (тобто в середньому – 88 рублів з учня). За фінансовим звітом, реально учнями було внесено 14958 рублів. (в середньому – 66 рублів з учня). Щоб покрити витрати на навчання (витрати на утримання будівлі, проведення концертів, платня викладачам та інш.) – 25334 рублів, середня плата за навчання повинна складати 112 рублів (а не 88 і, тим більше, не 66).

пропорційно зростанню фінансового добробуту Київського відділення. Але це трапиться вже на початку ХХ століття. 1874 р. почався радісною подією відкриття 1874– 1875 навчального року в знов збудованому навчальному корпусі. На урочистий молебень, присвячений закладанню будинку для Київського музичного училища були розіслані запрошення багатьом киянам. У списку запрошених знайомі імена: від правителів Південно-Західного краю до відомих у місті музикантів [181]. Учнів було ще не так багато, всього 49 осіб. Проте, 14 вересня 1874 года відбулося урочисте відкриття й освячення класів (іл. 20, 21). Не дивлячись на те, що колектив навчального закладу був ще вельми невеликим, серйозна увага приділялася удосконаленню навчального процесу. Відбувалася уніфікація вимог до учнів певних класів. Керівництво училища все більше уваги приділяло всебічній освіті вихованців. Йшла робота, завдяки якій Київське училище через декілька десятиліть, отримало статус консерваторії. У міському архіві збереглися «Протоколи засідань викладачів училища за 1874– 1875 н. р.». З них ми дізнаємося, що всі вихованці розділені на класи і розряди: соло співу (5 розрядів), скрипкової гри (4 розряди), фортепіанних класів (4 розряди). Визначена програма випробувань, докладним чином розписані екзаменаційні вимоги для кожного класу і розряду. Наприклад: «Фортепіано. Спец. гра в 1-му розряді: Гамми мажорна і мінорна в проміжку октави і арпеджіо тонічного тризвуку без звернень, етюд ...». Фінансове становище начального закладу до 1874–1875 н. р. стало більш-менш стабільним. Виріс список членів Київського відділення, в якому фіксувалася і сума внесків кожного:

«Отримано від Діючіх-довічних членів: П. Полякова С.С.1000 П. Терещенко Н.А.1000 П. Терещенка Ф.А.1000 Отримано від Членів-змагателів: П. Бродського І.М.300 П. Мекк фон К.Ф.300 П. Ярошинської І.Ф.300 Отримано від Дійсних членів: П. Балашова Н.Н.100 П. Бобринського Гр. О.О. 100 П. Бродського А.І.100 П. Бродського І.М. 100 П. Гудим-Левковича О.М. 100 П. Гудим-Левковича О.В. 100» [29, 1874–1875, с. 8]. Як видно зі списку, дійсний-довічний член музичного товариства вносив 1000 рублів на рік, члени-змагателі – по 300, дійсні члени – по 100, а члени-відвідувачі – по 15. Касові звіти музичного товариства дозволяють прослідкувати рух коштів, аж до копійок. Вони показують, що найбільш значна частина витрат товариства йшла на утримання училища (до 80%), решта грошей використовувалася для покриття витрат на організацію концертів, яких в році бувало не менше 12–14. Деякі прізвища в списку нам знайомі – це багаті громадяни Києва, меценати, які зробили великий внесок у становлення професійного музичного мистецтва. Серед них, у першу чергу, слід зазначити сім'ї цукрозаводчиків Терещенків і Бродських, діти й онуки яких згодом вчитимуться в музичному училищі. Граф Бобринський – очевидно, це Олександр Олексійович, правнук Катерини II – учений, дослідник і меценат. Поява в списку К.Ф. фон Мекк 50

асоціюється з ім'ям П.І. Чайковського. Це дійсно був чоловік Надії Філаретівни, в дівоцтві Фроловської, Карл Федорович фон Мекк (іл. 22), інженер за освітою, що багато років пропрацював службовцем, а згодом – мільйонер, один із співвласників Південно-західної залізниці, управління якої знаходилося в Києві. Карл Федорович був членом-змагателем Київського відділення ІРМТ до своєї смерті (до 1876 р.).

НОВИЙ ДИРЕКТОР – Л. АЛЬБРЕХТ. А. РУБІНШТЕЙН У КИЄВІ. ФІНАНСОВІ ТРУДНОЩІ ВІДДІЛЕННЯ. ГРИГОРІЙ МОРОЗХОДОРОВСЬКИЙ І ВОЛОДИМИР ПУХАЛЬСЬКИЙ

Навесні 1875 р. Петербурзька Головна Дирекція на прохання Київського відділення для присутності на іспитах в училищі якого-небудь відомого музиканта, прислала до Києва Людвіга Карловича Альбрехта – чудового віолончеліста і диригента, брата Карла Карловича Альбрехта, з яким був дуже близький Петро Ілліч Чайковський. Убивча характеристика, дана Альбрехтом про стан справ в училищі, і особливо діяльності керівництва навчального закладу, примусила піти у відставку (формулювання Й. Міклашевського43) першого директора – Роберта Августовича Пфеніга. Звичайно, зміна директора училища не була тихою й гладкою. Як виявляється, Роберт Августович звернувся в Головну Дирекцію з листом, в якому висловлював своє здивування й образу з приводу свого звільнення. Зберігся лист одного з високопоставлених членів Головної Дирекції А.М. Маркевича44 до глави Київського Відділення О.М. Гудими43

[25, c. 46–48]. Андрій Миколайович Маркевич (1830–1907) У 1851 році закінчив курс Імператорського Училища Правознавства. 28 травня 1851 р. призначений на службу в 2-е відділення 6-го Департаменту Урядового Сенату з чином губернського секретаря. З 1 січня 1874 року - дійсний статський радник. 18 грудня 1877 р. – призначений присутнім у Сенаті і таємним радником. Сенатор (1888). З 14 травня 1896 року – дійсний таємний радник. Видатний юрист, голова Петербурзької судової палати, статс-секретар імператора, кавалер ряду імператорських орденів (у тому числі Олександра Невського), прославився як філантроп і музикант. Його стараннями засновано музичне товариство в Санкт-Петербурзі, основною метою якого було поширення музичної освіти в Росії. З його ініціативи створено 20 відділень товариства, зокрема в Харкові, Києві, Одесі, та музичні школи при них. Разом з А. Рубінштейном був засновником Петербурзької консерваторії. Завдяки старанням Маркевича в 1866 році був затверджений «Статут музичних училищ», а консерваторії визнано першорядними навчальними закладами. Андрій Миколайович був блискучим віолончелістом, першим у Росії власником віолончелі Страдіварі. Автор збірки українських народних пісень, перекладених на ноти («Народні українські наспіви, покладені на фортепіано», 1860). 44

Левковича, який відкриває завісу таємничості тієї давньої події і показує в досить не вигідному світлі не тільки Л.К. Альбрехта, але й Київську Дирекцію: «Шановний Олександре Миколайовичу. Його Високість Голова Музичного Товариства отримав скаргу Пана Пфеніга на несправедливі дії у ставленні до нього Київської Дирекції. Несправедливість цю він бачить у тому: 1-е, дирекція без всяких видимих причин позбавила його місця директора Училища, між тим як з останнього відгуку дирекції по ньому видно, що вона цілком схвалювала його працю на користь Товариства, – розхвалювала його енергію й чесність і йому приписувала успіх Музичної Освіти в краї, і 2-е, Дирекція, позбавляючи його місця, позбавила разом з тим будь-яких засобів до його існування і, знищуючи його репутацію, поставила перепону добувати собі хліб власним трудом; і 3-є, спосіб усунення його з посади вжито було непрямий, а якийсь побічний – тишком-нишком. Нарікаючи на все це, Пфеніг здивований тим, чому все це сталося, – він вважає, що звіт, даний Альбрехтом про стан Київської школи не міг бути причиною звільнення його бо звіт цей не справедливий і, на думку Пфеніга, суперечить протоколам іспитів, на яких Альбрехт підписався, не зробивши жодних застережень. Крім того, беручи факт звільнення його таким, що відбувся, Пфеніг вважає, що йому слід було б видати, по меншій мірі винагороду у вигляді неустойки, бо термін його служіння повинен закінчитися тільки в травні цього року згідно: а) Статуту Музичного Училища 17 жовтня 1861, параграф 5-й, яким Київська Дирекція повинна була керуватися і б) журналу Головної Дирекції відбулося 5 травня 1873 року, яким Пфеніг був затверджений директором. 25 травня 1888 внаслідок його клопотань, дозволено Найвищим указом йому і його нащадкам іменуватися Марковичами, а не Маркевичами [3, с. 654].

На мене покладено обов'язок перед тим як приступити до розбору справи Пфеніга у Головній Дирекції, просити Київську Дирекцію викласти причини, що спонукали її замінити Пфеніга новим директором і дати пояснення по інших пунктах його скарги. Виконуючи це, я дуже прошу Вас, Олександре Миколайовичу, поспішити з доставлянням мені цих відомостей. Напишіть все це мені в листі від імені Дирекції і в такій формі, щоб я міг лист цей в оригіналі показати Великому Князю. P.S. Зі свого боку і між нами[,] я повинен сказати, що Пфеніг дуже жалюгідний і якби можна було б йому допомогти як матеріально, так і морально, (тобто написати йому похвальне слово і[,] пояснити заміну його іншим особам – іншими потребами і т.д., і т.д.) то було б добре і навіть справедливо, бо він і засновник Товариства і перебував у ньому понад 10 років. Бережіть здоров'я, кланяйтеся Альбрехту і не забувайте[,] відданий Вам А. Маркевич» [134]. Як видно з листа, відсторонення Р.А. Пфеніга з посади директора Київського музичного училища не було новиною для Головної Дирекції. Певно, швидше можна вважати, що всі дії Київської Дирекції узгоджувалися з нею. О.С. Зінькевич, в одному зі своїх нарисів, дає, мабуть, найбільш точне пояснення ситуації. Відзначаючи велику роль Р.А. Пфеніга у становленні музичного училища, і підкреслюючи його ентузіазм, величезну любов до музики, бажання охопити геть усе, вона звертає увагу на те, що все своє життя він працював з аматорами, а музична освіта в країні, між тим, вже вимагала нових підходів, нового бачення, нових, більш прогресивних, професійних вимог45. Мабуть Р.А. Пфеніг не міг цього збагнути. Він залишився у своєму часі... На місце директора Київського музичного училища в 1876 р. був обраний Л.К. Альбрехт (1844–1898; ілл. 23, 101). Він 45

Докладніше див.: [11, с. 69–81].

був учнем великого майстра віолончелі – К.Ю. Давидова, з успіхом концертував у Європі. В Києві він зайняв посади директора музичного училища, керівника музичної частини Київського відділення, увійшов до складу квартету Відділення, а також отримав місце диригента оркестру. Він дуже активно включився в концертне життя. У його виконанні прозвучали: «Фантазія» А.Ф. Серве, каприси А. Лінднера, Соната А. Рубінштейна. Крім того, Альбрехт виступав також в амплуа диригента, і під його управлінням оркестр виконав увертюру М. Глінки до трагедії «Князь Холмський», Марш з музики до драми Расіна «Аталія» і 3-ю симфонію Ф. Мендельсона, 2-у симфонію Л. Бетховена. Газета «Киянин» пише про один з концертів Л. Альбрехта: «Гра п. Альбрехта поєднує в собі не тільки технічну досконалість, але й ту глибину, художність, розум, які складають душу всякої музики і які здобуваються тільки після навчання, шляхом досвіду і довголітньої практики» [61, 1875, №147]. Новий директор ввів в училище оркестровий клас, відкрив нові класи для навчання грі на всіх інструментах симфонічного оркестру. Він же запросив працювати Г. МорозХодоровського і В. Пухальського – чудових піаністів, з іменами яких музичне училище назавжди увійде до історії, чудового скрипаля і педагога, випускника Празької консерваторії О. Шевчика, випускника Петербурзької консерваторії, теоретика, композитора, диригента та автора відомого підручника з гармонії А. Казбірюка, солістів Київської опери Шнейдера, Нігова, Лінднера, Кеєра (іл. 109). Альбрехт запросив до Києва Антона Рубінштейна і на його честь влаштував концерт, в якому Майстер виконав концерт ре мінор Г. Літольфа, «Угорську фантазію» Ф. Ліста, «Токкату» Р. Шумана і «Військовий марш» Ф. Шуберта. Спочатку активні перетворення, затіяні Л.К. Альбрехтом, особливо запрошення нових педагогів, дали позитивний ефект і склад учнів збільшився з 30 до 84! Але вже через рік невідповідність запитів 55

Альбрехта фінансовим можливостям Київського відділення спровокувала майже повний фінансовий крах. Як пише Й. Міклашевський: «Альбрехт довів його [Київське відділення. – Ю.З.] до такого сумного стану46, що довелося відмовитися від організації симфонічних і квартетних зібрань» [25, с. 47]. З перебуванням Л.К. Альбрехта в Києві пов'язаний ще один цікавий факт. Саме Альбрехт заронив в душу киян думку про перетворення музичного училища в консерваторію. Він опублікував об’яву47 з умовами вступу до музичного училища, при цьому обіцяв учням всі права і пільги, особливо щодо військової повинності, які надавалися лише «вищим музичним училищам-консерваторіям», що було поставлено йому у провину Головною Дирекцією, поряд з фінансовими негараздами Київського Відділення. У «Звітах Дирекції КО РМО» за 1871–1880 рр. є цікавий лист (без дати) досить суровий за тоном і категоричний за вимогами, який дає уявлення про дуже негативну оцінку Головної Дирекції вчинку другого директора училища: «Випустити негайно оголошення [підкреслено в тексті. – Ю.З.] наступного змісту: Київське Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства цим оголошує скасування публікації, надрукованої 24 травня 1876 (за підписом п. Альбрехта), – що учням, які вступили до Київського Музичного Училища жодних прав чи пільг щодо військової повинності не надається, так як Статут музичних училищ ще не затверджений і, що у всякому разі, права Київського Музичного

Тут І. Міклашевський має на увазі, перш за все, фінансовий стан Відділення, а з ним, природно, і училища. 47 У київських газетах таке оголошення виявити не вдалося. Мабуть, Л. Альбрехт опубліковав його у вигляді плаката або афіші, що могло у той час кваліфікуватися як публікація.

Училища не будуть дорівнювати правам, наданим вищим музичним училищам – консерваторіям»48 [139]. Звільнення Л.К. Альбрехта з посади директора Київського музичного училища здійснювалося і зовсім якось вже дивно. У квітні 1877 р. Дирекція за наполяганням Альбрехта дає йому письмове свідоцтво про те, що він у повній відповідності з контрактом є директором: «Пану директору Київського Музичного Училища Людвігу Карловичу Альбрехту. Згідно Вашого прохання, поданого в Дирекцію 7 Квітня щодо видачі Вам письмового доказу про те, що Ви, Добродію, ухвалою Дирекції Відділення 31 Травня 1876 року, залишені директором Музичного Училища ще на три роки, – Дирекція Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства має честь перепровадити при цьому до Вас засвідчену копію з означеною постановою, додаючи, що про це повідомлено і в Головну Дирекцію. Помічник головуючого Директора» (іл. 128). Одночасно в Головну Дирекцію направляється досить цікавий документ, в якому та ж Київська Дирекція (характерно, що той самий почерк) просить не затверджувати (підкреслено мною. – Ю.З.) Л.К. Альбрехта на посаді директора Київського музичного училища (іл. 129). Мабуть, отримавши запевнення в тому, що Головна Дирекція приймає претензії Київського відділення до Альбрехта і не буде затверджувати його на посаді директора училища, в травні 1877 року Дирекція КВ ІРМТ офіційно сповістила Л.К. Альбрехта про те, що більше не має потреби у співробітництві з ним. 22 травня поки невстановлена 48

В «Уставе о воинской повинности», височайше затвердженим 1 січня 1874 р., пільги надавалися лише учням Петербурзької і Московської консерваторій. Пільги учням Київського музичного училища були надані Актом Сенату № 12548 від 5 березня 1879 р., про що Дирекцію КВ ІРМТ сповістив Генералгубернатор М.І. Чертков. Див.: [153].

особа (можна припустити, що це був секретар Дирекції М.А. Богданов) пише лист Л.К. Альбрехту такого змісту: «22 травня 1877 № 135 Шановний Добродію Людвіге Карловичу У засіданні Дирекції Київського Відділення Товариства 29 минулого Квітня, після всебічного обговорення питання наскільки може бути корисна в майбутньому для Київського Музичного училища Ваша діяльність і наскільки вона може бути гарантією правильного розвитку і процвітання музичної освіти в установі, що користується заступництвом вищого Уряду, що виражається в асигнованих на майбутні роки грошових субсидіях, Дирекцією з цілого ряду минулих фактів виявлено, що усталені стосунки Ваші як до викладачів і студентів, так і до самої Дирекції, свідчать про неточне розуміння Вами Ваших прав та обов’язків і про відсутність у Вашому характері таких якостей, без яких неможливо підтримувати гідність і значення довіреного Вам закладу. Внаслідок цього Дирекція ухвалила по закінченню іспитів в поточному 1876–1877 році відмовити Вам у посаді директора Київського Музичного Училища.....» [154]. Влітку 1877 року почалася довга судова історія, яка тривала до 1883 року. Людвіг Карлович подав позов до Дирекції Київського відділення, в якому вимагав відновлення його на посаді директора музичного училища та виплаті досить значної суми (5 500 руб.) у вигляді компенсації за витрачені гроші на переїзд до Києва і недоотриману платню. Він покладався при цьому не тільки на рішення судових органів, але й навіть звертався до Імператора Олександра ІІ з листом [152], в якому викладав свою образу і прохання (іл. 127).

Все це отримало розголос, дуже вирогідно, що не дуже втішний для Київського відділення49, оскільки серед судових позовів, повісток (ил. 130, 130-а), листів Альбрехта, знайшлося свідоцтво того, що М. Рубінштейн скасовує свій концерт у Києві через розбіжності Л. Альбрехта з Київською Дирекцією50. Для музичного училища 1875 рік знаменний тим, що серед викладачів з'явився випускник Петербурзької консерваторії Григорій Ходоровський (іл. 24, стоїть третій зліва). Григорій Костянтинович Мороз-Ходоровський (1853–1919) народився в Полтавській губернії. Навчався спочатку у диригента кріпосного оркестру, потім у Лейпцігській консерваторії у Карла Рейнеке і Ігнаца Мошелеса. У Лейпцігу він познайомився і заприятелював з Миколою Лисенком. Через декілька років, коли Ходоровський приїде до Києва, Лисенко і він будуть незмінними учасниками десятків камерних вечорів. Григорій Костянтинович продовжив навчання в Москві у Карла Кліндворта, а потім з 1870 по 1872 рр. в Петербурзькій консерваторії у Теодора Лешетицького. Після закінчення консерваторії, де він, очевидно, і познайомився з В. Пухальським, два роки працював хормейстером у Лейпцігу. У 1875 році був запрошений до Києва. Судячи з того, що Ходоровський з'явився в Київському музичному училищі на рік раніше Пухальського, можна припустити, що саме він був ініціатором запрошення останнього до Києва. Пухальський поступив у клас Лешетицкого в 1869 році. Отже, два роки вони були товаришами по навчанню. Приїзд до Києва Ходоровського помічений відразу. Вже у листопаді газета «Киевлянин» пише: «У концерті 24 листопада (1875 г.) Ходоровський мав самий завидний успіх. 49

В архіві позов Л.К. Альбрехта виокремлений в окрему справу. Див.: [123]. В 1878 р. В.В. Пухальський пише в одному з листів про відмову М.Г. Рубінштейна грати концерт на користь училища, оскільки він ображений на те, що Київська Дирекція не задовольнила позов Л. Альбрехта (ил. 126) [146]. 50

Різноманітний репертуар музичних творів, виконаний ним, показав всю силу і різнобічність його таланту. Його визначна техніка, виразна і блискуча гра справили на слухачів найсприятливіше враження» [62, 1875, № 309]. Ходоровський впродовж більше тридцяти років незмінно виступав як соліст і у складі ансамблів у концертах Товариства. У його репертуарі були: фортепіанні концерти Ф. Ліста, 3-й і 5-й Л. Бетховена, 2-й К. Сен-Санса, Е. Гріга, 4-й А. Рубінштейна, фа мінор А. Гензельта, фа мінор і «Concertstück» К.М. Вебера. У концертах в його виконанні звучали: «Ріголетто» Ф. Ліста, «Весільний марш» Мендельсона-Ліста, «Угорська фантазія» Ф. Ліста, «Капричіо» Ф. Мендельсона, Соната Н. Гаде. У камерних вечорах Григорій Костянтинович виступав з такими музикантами, як: М. Лисенко, О. Шевчик, В. Алоїз-Музикант, О. Колаковський, Ф. фон Мулерт, Л. Ауер, Е. Ізаї. За багато років участі в цих концертах в його виконанні кияни почули тріо: Р. Шумана, А. Рубінштейна, В. Баргіеля, Ф. Шуберта, І. Раффа, П. Чайковського, Ц. Франка, Ф. Мендельсона, квінтети: А. Рубінштейна, Р. Шумана, В.А. Моцарта, Й. Брамса, О. Глазунова, Ю. Свендсена. Ходоровський був не тільки активним концертантом, але й пробував також свої сили в композиції. В одному з концертів 1880 року він грав свою «Українську рапсодію» і отримав похвали критика: «...Ходоровський чудово виконав «Українську рапсодію» – свій власний твір, і пані Бородіна непогано, хоча з помітним хвилюванням заспівала одну з арій з «Пророка» і романс» [64, 1880, № 218]. Його концертне життя було неймовірно інтенсивним. Не було жодних камерних зібрань впродовж багатьох десятків років, в якому він не брав би участі. Він постійно виступає і в симфонічних зібраннях. Олександр Горовиць, дядько Володимира Горовиця, прекрасний піаніст, критик і педагог, що згодом працював у Харківському музичному училищі, а потім у консерваторії, навчався після 60

Ходоровського у О. Скрябіна, зберіг дуже шанобливу і високу думку про свого першого викладача. Григорій Костянтинович по праву займав друге місце в ієрархії керівництва училища. Під час відсутності В. Пухальського він зазвичай заміщав його і виконував обов'язки директора (хоча згодом, Костянтин Михайлов у своїх спогадах не дуже схвально відгукнувся про організаційні здібності Ходоровського). Навіть якби Григорій Ходоровський і не був прекрасним музикантом і педагогом, все одно він би заслуговував почесного місця в історії музичного Києва тим, що запросив або сприяв запрошенню викладати в Київському музичному училищі свого товариша по навчанню – Володимира Пухальського. Володимир В’ячеславович (за паспортом Вацлавович51) Пухальський (1848–1932) народився 21 березня 1848 року в Мінську в сім'ї військового (іл. 25, 100). Здобув ґрунтовну освіту, навчаючись в єзуїтській гімназії. Вільно володів французькою, німецькою, польською мовами. Мати – високоосвічена жінка – прищепила синові любов до літератури: «Мати прихилила мене до читання і формувала мій смак на видатних зразках західноєвропейської літератури», – згадував Пухальський [35, с. 34]. Він почав займатися музикою в ранньому дитинстві, навчаючись на фортепіано і скрипці одночасно. Вчився наполегливо і цілеспрямовано, і незабаром дістав схвалення й високу оцінку Станіслава Монюшко, який прослуховував юного музиканта і передрік йому кар'єру артиста. В сім'ї панувала атмосфера повного взаєморозуміння, довіри, і ці доброзичливі й спокійні умови сформували риси Пухальського, серед яких основними були: вдумливість, розсудливість, обов'язковість і працездатність. «...Дитинство моє протікало серед повного благополуччя, і без жодних докорів, погроз, підганянь, покарань, 51

Див.: іл. 115.

що псують характер дитини, а тому слова: лінь, брехня, несумлінність, неробство і т.п. поняття були мені незнайомі, а, отже, і не потрібні», – пише він в своїх спогадах [35, с. 50]. У 1863 році родина Пухальських переїхала до Петербургу, де батько дістав місце доглядача кавалерійських казарм. Продовжуючи навчання у гімназії, хлопець активно відвідував оперу і концерти, де заводив друзів в середовищі любителів музики і музикантів. Він слухав опери Дж. Верді, В. Белліні, Г. Доніцетті, М. Глінки, О. Сєрова. На концертній естраді в цей час панували: Генрік і Йосип Венявські, Антон і Апполінарій Контські, Г. Літольф, О. Буль, А. Рубінштейн, Л. Ауер, Т. Лешетицький, Ф. Штейн. Дуже цікаво читати характеристики, що дав Пухальський деяким з них. Про скрипаля Оле Буля (1810–1880): «...Цей феноменальний технік уразив слухачів неймовірною точністю вироблення найдрібніших деталей у труднощах, що зустрічаються на кожному кроці. Все це гіпнотизувало і захоплювало. Такої досконалості я не міг припускати, вважаючи її навіть неможливою» [35, с. 85]. Далі, описуючи реакцію музикантів, присутніх у концерті, на виконання Булем прийому «стаккато» в русі смичка вниз, Пухальській з гумором відзначає вирази, типу: «диявольські підступи», «це проти фізіології людини», «цього не може бути ніколи» і подібні. Про піаніста і диригента Генріха Літольфа (1818–1891): «...Мені не доводилося ні бачити, ні чути такого могутнього диригента, що вміє доводити оркестр до екстазу, але ще з більшим фурором Літольф здійснив виконання свого концерту [Симфонічний концерт «Голландський» Es-dur. – Ю.З.]. Гра Літольфа, його блиск, залізна точність ритму і темперамент справили на мене величезне і незабутнє враження» [35, с. 86]. Про піаніста Федора (Фелікса) Штейна (1819–1893), згодом вчителя Ф. Блуменфельда: «...Виконав свою партію [у тріо Л. Бетховена. – Ю.З.] надзвичайно точно, ритмічно, не 62

відступаючи від вказівок партитури, так, як це прийнято в Німеччині скляним звуком, завдяки виключно пальцевій техніці. Все ж таки це було хоч і сухувато, але все-таки мило і витончено. Звикнувши до генія А. Рубінштейна і до блискучебравурної гри Лешетицького, ми були дуже односторонні в оцінці інших шкіл і напрямів» [35, с. 84]. Про свого майбутнього вчителя – Теодора Лешетицького (1831–1915): «...Публіка шаліла до тих пір, поки Лешетицький не повторив «Музичний момент» Шуберта, а потім і «Хроматичний вальс» власного твору. Доля моя була вирішена: концертант припав мені як не можна більше до смаку, і я ухвалив намагатися всіма силами потрапити в консерваторію тільки до його класу» [35, с. 96]. У 1869 році Володимир Пухальський вступив до Петербурзької консерваторії52 в клас Т. Лешетицького (фортепіано), О. Рубца (сольфеджіо і теорія), Ю. Йогансена (гармонія), а в травні 1874 року молодий піаніст з блиском закінчив консерваторію і був нагороджений великою срібною медаллю. Вже на випускних іспитах консерваторії він був відмічений як один з найталановитіших піаністів. У газеті «Музичний листок» опубліковано відгук про випускний концерт Володимира Пухальського: «... Значна техніка і цілком свідоме виконання. Гру його можна назвати закінченою. Він чудово виконав першу частину концерту Бетховена і з великим блиском таку ефективну каденцію А. Рубінштейна... Пан Пухальський робить честь своєму знаменитому професору» [75, 1874, № 24]. Два роки молодий музикант викладав у Петербурзькій 52

Цікаво, що цього могло і не бути, і Пухальський не вступив би до консерваторії (батьком була уготована інша доля синові – стати військовим інженером) і весь подальший ланцюг подій розвивався б якось по іншому, якби викладач фортифікації Військово-інженерного училища Цезар Кюї, згодом відомий російський композитор, не «заламав» би 300 рублів асигнаціями за підготовку гімназиста Пухальського до вступного іспиту в училищі. Такої суми у доглядача кавалерійських казарм не було і синові було дозволено поступати у консерваторію. Про це: [35, с. 108–112]).

консерваторії, а в 1876 році прийняв запрошення Дирекції Київського відділення ІРМТ стати викладачем спеціального фортепіано у Київському музичному училищі. Вже в наступному, тобто 1877 році, молодого музиканта просять прийняти на себе керівництво навчальним закладом, а ще через деякий час, точніше у січні 1881 р., в Головну Дирекцію йде прохання затвердити на посаді молодого директора: «Січень 1881 року53. Його Високоповажності М.І. Стояновському54 Милостивий Государ Миколо Івановичу! Дирекція Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства на підставі постанови від 7 травня 1880 за № 253 вийшла з поданням да Головної Дирекції про затвердження на посаді директора Київського Музичного Училища В.В. Пухальського» [145]. 37 років цей чудовий музикант і вдумливий організатор керував київським музичним училищем! Ім'я цього педагога, виконавця, диригента і композитора пов'язане з підйомом і розквітом культурного життя Києва. Один перелік його учнів дає право говорити про нього як про людину видатну: Володимир Горовиць, Олександр Браїловський, Леонід Ніколаєв, Костянтин Михайлов, Григорій Коган, Арнольд Альшванг, Микола Тутковський, Матвей Гозенпуд, Віктор Цукерман, Ганна Артоболевська, Неоніла Скоробагатько, Юлій Іссерліс, Авраам Сатановський, Сигизмунд Лисицький,

На документі відсутня дата. Микола Іванович Стояновський (1820–1900) – видатний судовий діяч, товариш, як тоді називали заступника, Міністра юстиції, один з авторів та ініціаторів проведеної в середині століття судової реформи. Він був одним із засновників Юридичного Товариства при Санкт-Петербурзькому університеті і незмінним його головою, членом Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим, віце-головою Імператорського Російського Музичного Товариства. Див.: [43]. 54

Болеслав Яворський, Регіна Горовиць. Ось далеко не повний перелік імен музикантів, які прославили ім'я Вчителя. Завдяки енергії і цілеспрямованості, Пухальському вдалося за небагато років перетворити музичне училище на один з самих поважних музичних навчальних закладів Імперії. Він залучив до педагогічної роботи кращих випускників Московської і Петербурзької консерваторій, – таких як: Є. Риб (учень Л. Ауера; див.: іл. 24), Є. Прибік (учень М. РимськогоКорсакова), В. Чечотт (учень О. Сєрова), О. Штосс-Петрова (учениця А. Єсіпової), вихованця Празької консерваторії В.Ф. Алоїза-Музиканта (іл. 27), відомого оперного співака Каміла Еверарді55 (див.: іл. 24). І дуже скоро в училищі сформувалося коло чудових музикантів-педагогів, які вивели навчальний заклад у ряд кращих. Квінтесенцію педагогічних принципів В. Пухальського чудово сформулював він сам у розмові зі своїм учнем Г. Коганом. На питання останнього, чому учні класу Пухальського часто грають, і «грішать» недоробками, той відповів: «Батенько, ніколи не робіть висновки про педагога по тому, як грають його учні, поки вони у нього навчаються. Про педагога слід судити по тому, як грають його учні через 55

Еверарді (Everardi), Еврар (Everard), Камілл, відомий оперний співак (баритон) і викладач співу, народився 15 листопада 1825 р. в Бельгії, помер 5 січня 1899 р. у Москві. Навчався у Паризькій консерваторії (класи Поншара, Габенека, Гарсіа), куди був прийнятий незважаючи на своє бельгійське підданство завдяки Оберу. Вперше виступив в Італії у 1851 р. 1855–1857 рр. співав з великим успіхом у Паризькій італійській опері (а також у Лондоні), де став улюбленцем публіки і виступав протягом багатьох років по 1873 р.; з проміжком 1868–1870 рр. У 1874 р. Еверарді став професором співу в СанктПетербурзькій консерваторії, з 1888 р. – у Київському музичному училищі І. Р. М. Т. і з 1898 р. (за рік до смерті) у Московській консерваторії. Під керівництвом Еверарді отримали музичне шліфування багато відомих співаків та співачок (Усатов, Давидов, Лодій, Тартаків, Стравінський, Зарудна, Славіна, Дейша-Сіоницька, Павловська та ін.) Дружина його, Жоржетта Еверарді також була відомою в свій час співачкою і з 1857 р. співала з чоловіком в СПБ. Коли останній призначений був професором консерваторії, Ж. Еверарді стала йому ад'юнктом і пізніше відкрила власні курси співу [39].

десять – п'ятнадцять років після занять з ним. Я не готую вас до сьогоднішнього або завтрашнього виступу, я готую вас до життя, до діяльності, ставлю вас на рейки, по яких ви зумієте їхати вперед, – куди самі захочете – до кінця ваших днів» [18, с. 107]. Пухальський готував артистів, а не вічних учнів, які без «Маестро» не в змозі вийти у самостійне життя. Багато учнів Володимира В’ячеславовича відзначали його особливе уміння «ставити правильний педагогічний діагноз» і знаходити найкоротші шляхи для подолання недоліку. При цьому він неодноразово повторював, що головне для нього – це розвинути художній смак музиканта: «Я займаюся не з пальцями, а з людиною» [18, с. 106]. Учні згадують, як він формував у піаністів-початківців надзвичайну легкість в технічних пасажах, які називали «бісерними», про його надзвичайний «срібний» звук, про блискучу «пальцеву» гру. У класах Пухальського панував культ романтичної музики: Шопен, Шуман, Ліст. У той же час він блискуче грав класиків, особливо Л. Бетховена: «... Не можна забути його виконання 3-го концерту Л. Бетховена... Пухальський зачаровував емоційністю, звуком. Його «коники» – Соль мажорний концерт Бетховена, терцовий етюд Шопена, фа мінорний Рубінштейна, свій терцовий етюд. Важко забути його виконання сонати до мінор ор. 111 Бетховена. Він вчив, що жодна нота не може не переслідувати музичної мети. Навіть вправи не любив у відриві від музики. В етюдах домагався краси звуку в першу чергу... говорив, що техніка розвиватиметься слідом за музикою» [21, c. 167]. 22 січня 1876 року відбувся перший виступ Пухальського в Києві. Він грав мі мінорний концерт Ф. Шопена. Диригував Л. Альбрехт. З цього моменту ім'я Пухальського 66

зустрічатиметься нам майже у всіх програмах концертів без малого 40 років поспіль. У його виконанні кияни почули: фортепіанні концерти Ф. Шопена, Л. Бетховена (1-й, 3-й і 4-й), В.А. Моцарта, Е. Гріга, «Симфонічний концерт» Г. Літольфа, фортепіанний концерт власного твору, сонати Л. Бетховена, твори Ф. Ліста, Ф. Шопена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, а також багато творів камерної музики, які Володимир В’ячеславович грав в ансамблі з іншими музикантами. Програми концертних виступів В. Пухальського свідчать про широту світогляду цього чудового музиканта. Він грав класиків, романтиків, сучасну російську і зарубіжну музику. Г. Курковський приводить у своїй статті про В. Пухальського дивовижну таблицю, в якій зібрав всі або майже всі його виступи, починаючи з 1876 і по 1913 року: Число, місяць, рік 27.ХI 1876 22. I 1877

7. III 1878 3. ХII 1879 3.ХI 1881 5.ХII 1881 14.ХII 1881 5. IV 1882

5. V 1882 12.Х 1883 29. III 1884 18. I 1885 8. II 1888 6. III 1889 9.ХII 1889

Репертуар Сен-Санс – Варіації на тему Бетховена для двох фортепіано. Шопен – Концерт f-moll, А. Рубінштейн – Баркаролла, Лешетицький – «Спогад про Ішле», Ліст – «На березі струмка». Карл Навратіль – Варіації, ор. 4. Літольф – Симфонічний концерт № 3. Кюї – Сюїта для фортепіано і скрипки. Пухальський – Концерт d-moll. Шопен – Прелюдія, Полонез. Сен-Санс – Варіації на тему Бетховена для двох фортепіано, Шопен – Ноктюрн G-dur, Етюди gis-moll і C-dur. Бетховен – Соната, ор. 111. Бетховен – Соната для фортепіано і скрипки ор. 30 № 3. Шопен – Концерт f-moll. Сен-Санс – «Танець смерті», для двох фортепіано Сен-Санс – Тріо F-dur. Бетховен – Концерт G-dur. Сен-Санс – Септет, ор. 65. 67

9.III 1890 10.ХI 1890 30. III 1891 23. ХI 1891 25. II 1892 12. III 1892 14. ХI 1892 2. III 1893 20. ХI 1893 25. III 1894 19. III 1895 21. Х 1896 16. III 1897 1. II 1898 7.ХI 1898 30.I 1899 13.ХI 1899 23.Х 1899 16.I 1900 20.I 1900 4. ХI 1901 3. II 1902

31. Х 1904 11.ХII 1905 16. I 1906 18. II 1907 3. II 1908 7. ХII 1908

Гріг – Концерт a-moll. Бетховен – Соната № 9 для фортепіано і скрипки, A-dur. Бетховен – Квінтет, ор. 16. Моцарт – Концерт d-moll. Бетховен – Соната для фортепіано і скрипки G-dur, ор. 30 № 3. Сен-Санс – Соната для фортепіано і віолончелі c-moll, ор. 32. Шуман – Тріо, ор. 88. Шуман – Фантастичні п'єси. Аренський – «Силуети». Бетховен – Тріо B-dur, ор. 97. Бетховен – Соната для фортепіано і скрипки G-dur, ор. 30 № 3. Сен-Санс – Септет, ор. 65. Пухальський – Концерт d-moll. Бетховен – Соната для фортепіано і скрипки A-dur, № 9. Бетховен – Концерт G-dur. Аренський – Тріо d-moll, ор. 32 Аренський – Тріо d-moll, ор. 32. Бетховен – Концерт c-moll. Шопен – Концерт f-moll. Гріг – Соната для фортепіано і віолончелі a-moll, ор. 36 Шуман – Квартет Es-dur, ор. 47. Бетховен – Соната для фортепіано і скрипки № 9 A-dur. Бетховен – Тріо B-dur, ор. 97. Дворжак – Тріо «Думки». Сен-Санс – Тріо F-dur. Бах – Концерт для трьох клавірів d-moll. Гайдн – Тріо As-dur, Моцарт – Тріо E-dur. Сен-Санс – Соната для фортепіано і віолончелі F-dur, ор. 123 (вперше в Києві). Бетховен – Соната для фортепіано і віолончелі A-dur, ор. 69 Бетховен – Тріо B-dur, ор. 97. Шуман – Квартет, ор. 47. 68

5. ХII 1910 13. II 1911 21. II 1913

Шуман – Соната для фортепіано і скрипки d-moll, ор. 121. Локателлі – Соната для фортепіано і віолончелі D-dur. Глінка – Увертюра до опери «Іван Сусанін» для двох фортепіано в чотири руки.

[21, с. 177–178]. Цей перелік дає можливість увійти до кола творів, що представляють для Пухальського велику художню цінність. Як правило, граючий педагог, прагне виховувати учня на творах добре йому знайомих і улюблених. Так через репертуар педагога ми можемо уявити і репертуар, на якому йшло навчання його учнів. Отже, через рік після свого приїзду до Києва В.В. Пухальский став директором училища (поки тимчасово виконуючим обов'язки, але це «тимчасово» продовжилося більше чверті століття). У 1909 році загальними зібраннями Київського відділення ІРМТ Пухальський був обраний Почесним членом Товариства (іл. 122). Пухальський став першим директором Київської консерваторії, яка відкрилася багато в чому завдяки його старанням і організаторському таланту. Тричі він готував документи, складав кошториси, вів листування з Головною Дирекцією і сподівався... І лише третя спроба привела до бажаного результату. Коли у 1914 році він заявив, що втомився і не хоче балотуватися у директори, і запропонував замість себе свого випускника Гліера, він не лукавив. Як полководець, що чотири рази брав фортецю, узявши її, він вже не бачив для себе іншої мети і склав повноваження. Через багато років після відкриття в Києві консерваторії, він у віці вісімдесяти чотирьох років пише свої «Записки». Не дивлячись на те, що ці записи так і залишилися незавершеними і обриваються на 1869 році, читаючи їх, вражаєшся ясності мислення, прекрасній пам'яті і надзвичайній проникливості автора. За три місяці до смерті він 69

писав лист колишньому учневі Арнольдові Альшвангу, в якому висловлював своє розуміння інтерпретації. Воно й сьогодні не втратило актуальності: «Слухаючи артиста, виконуючого музичний твір, ми, перш за все, сприймаємо прояв його художнього темпераменту, що є невід'ємним першоджерелом всякого обдарування, і у зв'язку зі смаком того, що створює віртуозну техніку. Але це ще не все: це поки тільки зовнішня форма, що чуттєво сприймається слухачем, форма, обумовлена тонкістю нервового сприйняття і досконалістю координації фізичних даних. Для повноти художньої закінченості виконуваного твору необхідний стиль, тобто, внутрішнє проникнення в дух автора, його творчі переживання і індивідуальні особливості; з чого витікає правильне тлумачення даного твору, в сенсі приналежності його до відомої епохи, що характеризується особливостями: класицизму, романтизму декадентства кінця століття і т. п.» [Цит. за: 35, с. 2]. Певне уявлення про Пухальського-виконавця можна отримати, читаючи рецензії В. Чечотта56 в газеті «Киевлянин». Ось, наприклад, витримки з них про концерти 1880 року, в яких грав Володимир В’ячеславович: «... Варіації Сен-Санса на 56

Чечотт Віктор Антонович, музикант, письменник і композитор; нар. 6 червня 1846 р. у Могильовській губернії. Виховувався в Петербурзі, де навчався грі на фортепіано у A. Контського (з 9 років) і пізніше у Гензельта; один час навчався також у A. Віллуана (фортепіано.) і Сєрова (композиція). З 1875 став розміщувати статті з музики в різних виданнях. З 1883 Чечотт живе в Києві, де зайняв місце викладача історії музики при місцевому Музичому училищі І. Р. М. Т. 1883–86 р, а також викладав гру на фортепіано в Київському Інституті шляхетних дівчат. У той же час Чечотт є одним з найбільш відомих у провінції представників музичної критики, в області якої він між іншим є поборником «Нової російської школи» і новітніх західних течій. Віктор Антонович співпрацював у газетах «Заря», «Киевлянин» (1886–98 рр.), «Киевское Слово» (1898–99 р.), «Киевская Газета» (з 1899 р.). Окремо видані: «Досвід раціонального викладу вчення про ритм і мелізми», «О.П. Бородін», «25-річчя київської російської опери». З композицій Чечотта видано близько 20 опусів фортепіанних творів і романсів. У рукопису дві опери: «Альманзор» (на сюжет Гейне) і «Марс» (на сюжет Ібсена «Свято в Сольгаузе»), 1-а симфонія та ін. [27, с. 231; 39].

бетховенську тему для двох роялів виконані пп. Пухальським і Брікнером – твір, що свідчить про крутий талант французького автора. Виконані були варіації чудово. Два фортепіано наче злилися в один інструмент, не помітно було ані найменших коливань, фрази, часто розділені між двома фортепіано, зливалися воєдино зі збереженням витонченого нюансування. Окрім того п. Пухальський, який по справедливості користується славою відмінного виконавця Шопена, виконав D-dur-ний ноктюрн і два етюди (gis-moll і С-dur) Шопена. Особливо вдалися йому ноктюрн і gis-moll-ний етюд. У останньому, такому, що суцільно складається з терцій, п. Пухальський виявив чудову м'якість кисті і прекрасне туше. Концерт пройшов дуже успішно. В. Чечотт» [65, 1883, № 78]. «...Пухальський виконав останню сонату Бетховена (ор. 111). Соната ця складається з двох частин. Слід відзначити, що в своїх останніх творах Бетховен був незвичайно стислий і, так би мовити, лаконічний при викладі своїх музичних думок. Ця лаконічність позначається не стільки в скороченні кількості частин, як в останніх сонатах, скільки в самому способі розробки думок. Бетховен неначе поспішав накидати свої думки на папір, нібито передчуваючи свою близьку смерть. Ця соната була чудово виконана п. Пухальським. Порівняно з достоїнством самої композиції Бетховена і виконання її, значно зблідла ре мінорна соната Шумана у виконанні п. Тутковського. Його виконання, справило б прекрасне враження, якби тільки він не мав попередником п. Пухальського», – писав про нього педагог училища і критик В. Чечотт у газеті «Киевлянин»57 [65, 1883, № 78]. 57

Роль газети «Киевлянин» у житті Київського відділення дуже важлива: впродовж багатьох років, починаючи від дня його заснування, анонси про концерти музичного товариства і училища незмінно публікувалися на першій сторінці газети. Це коштувало недешево і, проглядаючи фінансові звіти, як вже наголошувалося, надзвичайно скрупульозні, ми старанно шукали статтю витрат

О. ШЕВЧИК І В. АЛОЇЗ-МУЗИКАНТ В УЧИЛИЩІ. СУБСИДІЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА. РОЯЛІ ВІД АНТОНА РУБІНШТЕЙНА. МИКОЛА ВІТАЛІЙОВИЧ ЛИСЕНКО

У 1875 році в Київське музичне училище був запрошений випускник Празької консерваторії, вже відомий в Європі скрипаль Отакар Шевчик (1852–1934)58. Перед приїздом до Києва Шевчик посідав місце концертмейстера Зальцбурзького оркестру. Давав багато сольних концертів у багатьох містах Європи. Результатом роботи О. Шевчика в Києві була поява знаменитих посібників з розвитку скрипкової техніки – «Школи скрипкової техніки» (4 томи) та «Школи смичкової техніки» (6 томів). Серед учнів О. Шевчика в Києві слід згадати Олексія Колаковського – майбутнього викладача скрипки Київського училища, Йосипа Котека – друга П.І. Чайковського та редактора його скрипкового концерту, прославленого композитора і директора Київської консерваторії Р. Гліера, і, звичайно, скрипаля, який користувався європейською популярністю М. Сікарда, який після закінчення училища поїхав до Парижа, вступив до консерваторії, і через рік блискуче її закінчив, отримавши Першу премію59. М. Сікард концертував у багатьох європейських країнах. З 1892 р. він деякий час викладав у Київському музичному училищі. До нього після від'їзду на рекламу. Цих витрат не знайшлося жодного разу майже за п'ятдесят років існування Київського відділення. Розгадка виявилася в звіті за 1881–82 роки: «На підставі 22 статті статуту Товариства за протоколом від 6 Березня 1882 року дирекцією присвоєно звання членів-відвідувачів Київського Відділення Товариства редакторові і видавцеві газети «Киевлянин» Дмитру Івановичу і Марії Костянтиновні Піхно за сприяння їх до заощадження грошових коштів Товариства безкоштовним розміщеннм у видаваній ними газеті всіх оголошень, що стосуються як відділення Товариства, так і Музичного училища з часу відкриття таких у м. Києві» [29, 1881–1882, с. 4]. 58 Див.: іл. 24, 27. 59 У словнику Г. Рімана М.Сікард закінчив Київське училище у 1882 році і два роки навчався в Паризькій консерваторії. Документи стверджують, що Михайло Сікард весь 1882–1883 н. рік ще був учнем Київського музичного училища. Таким чином, навчання в Паризькій консерваторії зайняло у нього всього один рік, а саме 1883–1884 н. р.

О. Шевчика був переведений юний Рейнгольд Гліер. З 1893 р. Отакар Шевчик став професором Празької, а потім і Віденської консерваторій, де його вихованцями були такі відомі світові віртуози-скрипалі як Є. Цимбаліст, К. Сараджев, Я. Коціан і Я. Кубелік. Ще один чех, випускник Празької консерваторії – В. Алоїз-Музикант (1860–1918) вів у Київському музичному училищі клас віолончелі. Владислав Францевич Алоїз-Музикант був одним з найактивніших учасників концертного життя міста60. Він виступав майже у всіх камерних зібраннях Відділення, граючи в квартетах, у його виконанні кияни вперше почули «Варіації на тему Рококо» П.І. Чайковського, складені ним два віолончельних концерти. Композиторська творчість В. Алоїза-Музиканта досить численна за обсягом. Він писав квартети, тріо, романси, п’єси для віолончелі, фортепіано, хорові обробки чеських та українських народних пісень. Педагогом по класу флейти з початку вісімдесятих років, аж до початку Другої світової війни був А.В. Хіміченко (1856– 1947). Він прийшов в училище в один рік з Пухальським, в 1876 році (Див.: іл. 24, 68, 71). Крім флейти вів загальне фортепіано і гармонію. А. Хіміченко закінчив Московську консерваторію, де навчався по класу флейти у Ф.Ф. Бюхнера, а теоретичні предмети вивчав у П.І. Чайковського, з яким листувався і зустрічався під час його частих приїздів до Києва з Кам’янки. Петро Ілліч, мабуть, цінував Хіміченко як фахівця. Підтвердженням цьому служить лист останнього до композитора, в якому Хіміченко на прохання Чайковського досладно описує прийом frullato, як він здійснюється, і які технічні прийоми краще виходять на флейті. 1877–1878 навчальний рік для училища важкий. Незначна плата учнів за навчання не могла покрити витрати на утримання училища і виплати відсотків по позиці у місцевому банку 60

Див.: іл. 27.

(28 тисяч рублів сріблом), взятої для закінчення споруди будівлі у 1873 р. Вирішено закласти будівлю в Полтавському земельному банку. Оскільки процедура закладки досить тривала, а наступила канікулярна пора, літній ремонт стали робити у борг. А потім в країні почалася фінансова криза, і банк «в обіцяній вже позиці, для отримання якої все було готово, відмовив» [29, 1876–1877, с. 2]. У зв'язку з кризою і застоєм у державі Товариство не могло розраховувати на приватні пожертвування. І тоді Дирекція вирішила удатися до останнього рішучого засобу: «... Виклопотати для Київського Музичного училища щорічну субсидію з Державного Казначейства у розмірі 9 тис. руб.» [29, 1876–1877, с. 3]. Такі субсидії отримували Санкт-Петербурзька і Московська консерваторії. Під цю субсидію просили позичити гроші негайно, щоб розплатитися з боргами і не переривати роботу училища. «Якщо клопотання про видачу субсидії задоволено не буде протягом одного місяця, то Музичне училище закрити...». І знову трапилося диво. Субсидію виділили! «24 Січня 1877 року, за № 267, ... по Всеподданійшому Докладу Пана Міністра Внутрішніх Справ Государ Імператор Височайше дозволити зволів призначити Музичному училищу при Київському Відділенні Російського Музичного Товариства грошову допомогу з коштів Державного Казначейства у розмірі 5000 руб. сріблом на рік протягом п'яти років, починаючи з 1877 року» [29, 1876–77, с. 3–4]. Плюс 3500 рублів на рік дає Міністерство Народної Освіти. Правда, заборгованості по зарплаті за 1876–1877 г. викладачам училища (776 р. 5 коп.) і робочим за ремонт (380 руб.) ухвалили виплатити тільки 6 лютого 1879 г. Але ж, все-таки виплатили. І в наступному році училище продовжувало роздавати борги. Учнів стало вже 129. На учнівських концертах грали вихованці В. Пухальського. Анданте і фінал 4-го концерту Л. Бетховена виконував М. Тутковський – в майбутньому 74

директор і засновник першої приватної музичної школи в Києві (іл. 26). В той же 1878–1879 навчальний рік училище відвідав Антон Григорович Рубінштейн. Це була надзвичайна подія не тільки для вихованців та викладачів училища, але і для всього культурного Києва. Антон Григорович мав публічний виступ у залі Купецького Зібрання. А крім того, як Почесний Голова Російського Музичного Товариства, він мав проревізувати стан дій у Музичному училищі: «У його присутності підлягали випробуванню учні по всіх музичних предметах і А.Г. Рубінштейн, в пам'ять перебування свого у Києві і відвідин Музичного училища, пожертвував 1025 рублів на придбання рояля для класних занять» [29, 1879–1880, с. 3]. До цієї суми Дирекція додала 88 рублів 10 копійок і виписала для училища два роялі Беккера61. У концертах 17-го і 18-го сезонів майже кожен музичний вечір виступав Микола Віталійович Лисенко (1842–1912; іл. 27). Ім'я Миколи Віталійовича з'явилося у програмах концертів Товариства ще у 1865 році, коли він закінчив Київський університет. Випускник природничого факультету університету (!) виконував: 1865 р. 19 лютого: Л. Бетховен 3-й концерт для фортепіано з оркестром. 23 квітня: Й.Н. Гуммель Великий секстет у складі: Лисенко, Добровольський, Ліщенко Крилов, Байков, Ліповецький, Легедза.

До речі, до питання про ставлення влади до музичних навчальних закладів в монархічній Росії. Стаття 12 Статуту Імператорського Російського Музичного Товариства прописувала звільнення від всяких податків і митних зборів навчальні заклади Товариства. Тому «більшовикам» дісталися музичні школи, училища і консерваторії оснащені прекрасними інструментами. Наша ж «абсолютно демократична» держава довела податками і митними зборами вартість рояля до ціни авіалайнера. Тому «бідні», скажімо, німецькі приватні школи, сплачують за «Bechstein» 60 000 євро, а «багаті» українські державні навчальні заклади вимушені платити за той же рояль 105 000 євро.

1866 р. 31 жовтня: І. Мошелес «Les contrastes» дует для двох фортепіано на 8 рук вик. Клейбель, Тальберг, Лисенко, Ілляшенко. 28 листопада: К.М. Вебер. Обр. І. Мошелеса Марш з опери «Прегіоза». вик. Лисенко, Ілляшенко. Л. Бетховен. Полонез для фортепіано в 8 рук. вик. Клейбель, Тальберг, Лисенко, Ілляшенко 20 березня: Л. Бетховен. 3-й концерт для фортепіано з оркестром. 29 березня: К.Г. Рейсигер. Тріо для трьох фортепіано. вик. Лисенко, Гардинський, Юрченко. 4 квітня: Й.С. Бах. Концерт для 3-х фортепіано з оркестром. вик. Крітська, Тальберг, Лисенко. 29 квітня: Г. Літольф. 2-й концерт для фортепіано з оркестром. 22 травня: Й.С. Бах. 4-й концерт для фортепіано з оркестром62. Це всього за два роки! Лисенко ще не поступав у консерваторію і професійно музикою не займався, якщо не рахувати приватних уроків спочатку у харківського педагога М.Д. Дмитриєва, а потім в Києві у А. Панончіні. Тільки у 1867 році він вступив до Лейпцігської консерваторії. Через два роки, закінчивши курс консерваторії, Микола Віталійович приїздить до Києва і починає кипучу діяльність: збирає і обробляє українські пісні, виступає в концертах як соліст та в ансамблях, викладає фортепіано у музичному училищі. З 1874 по 1876 рр. він слухає курс композиції у М.А. Римського-Корсакова у Петеребурзькій консерваторії, де знайомиться з В.В. Пухальським63. Повернення до Києва ознаменувалося 62

Приведено по: [25]. В Лейпцізі М.В. Лисенко навчався разом з Г.К. Ходоровським. Виходить, що коли В. Пухальський і Г. Ходоровський приїхали до Києва, вони вже мали знайомство з Лисенком. Ймовірно, що активна і безперервна концертна діяльність Лисенка, у певній мірі, обумовлена творчою і духовною співдружністю з цими двома піаністами. Дослідник музичного життя Києва 63

інтенсивною концертною і творчою (композиторською) роботою. В ці роки (1876–1889) він створив свої найбільш значні твори. Проте, він не забуває про концертну діяльність і, наприклад, з 1879 по 1881 роки Лисенко приймає участь в концертах Товариства 14 разів! Саме тому, його ім’я, якщо і з’являється у «Звітах» Київського відділення Товариства, то тільки як запрошеного екзаменатора на перехідних та випускних іспитах у музичному училищі. У 1904 році М.В. Лисенко вирішив повернутися до викладацької діяльності і відкрив у Києві музично-драматичну школу, в якій він викладав не тільки фортепіано, але й гармонію, композицію, інструментування. Після його смерті цю школу перетворили у Вищий музично-драматичний інститут ім. М.В. Лисенка, і першим директором цього навчального закладу став Фелікс Блуменфельд.

М.І. Кузьмін свідчить, що саме В. Пухальський добився дозволу на концерти Лисенка, в яких виконувалися твори автора та його обробки українських пісень, що для того часу було дуже складним ділом [19, с. 13].

НАУКОВІ КЛАСИ. БОРОТЬБА ЗА ВИЖИВАННЯ УЧИЛИЩА. КОНЦЕРТ ДЛЯ ФОРТЕПІАНО В. ПУХАЛЬСЬКОГО

У 1879–1880 році в училищі навчалися 172 учні. Закінчив повний курс музичної освіти, як по спеціальному, так і по обов'язкових предметах Микола Тутковський. На випускному іспиті – «Акті» 1-го червня 1880 року він виконав 1-у частину «Симфонічного концерту» (Еs-dur) Г. Літольфа64 – композитора надзвичайно популярного у той час. У той рік Микола Тутковський закінчив навчання в музичному училищі, а вже у 1881 р. з дипломом СанктПетербурзької консерваторії та званням «Вільного художника» був запрошений викладати курс спеціального фортепіано у Київському музичному училищі. Звернемо увагу на цей факт: Тутковський тільки що закінчив училище і в консерваторії не навчався. Він складав іспит екстерном, і його рівень підготовки в Санкт-Петербурзі знайшли гідним звання Вільного художника. Це говорить про те, що вже у 1880 році рівень навчання у Київському училищі наближався до консерваторського. Микола Аполонович працював викладачем училища, потім консерваторії до 1930 р. (помер у 1931 р.) Відзначемо також те, що саме М. Тутковський у 1893 р. відкрив першу в Києві приватну музичну школу, яка стане найбільшою й шанобливішою у місті65. Не можна обійти величну і трагічну фігуру одного з викладачів училища А.Ф. Казбірюка (1849–1885). Випускник Санкт-Петербурзької консерваторії (1875), він вчився у класах М. Заремби, М. Римського-Корсакова, Ю. Йогансена. З 1876 р. був запрошений викладачем теорії композиції та хорового класу у Київське музичне училище, одночасно диригував всіма 64

В програмах так званих «учнівських вечорів» через дванадцять років цей же концерт виконувала учениця В. Пухальського Софія Бодик – майбутня мати неперевершеного піаніста ХХ століття Володимира Горовиця. 65 М.А. Тутковський мав значний успіх і як композитор. Він є автором опери «Буйний вітер», симфонії, багатьох інструментальних і вокальних творів.

симфонічними зібраннями Київського відділення Товариства. А. Казбірюк – автор підручників: «Популярний виклад основ музичної теорії, пристосований до самонавчання» (видання 1884 р.), «145 сольфеджіо для одного голоса» (видання 1887 р.). У 1881 році Казбірюк склав підручник з гармонії. У звіті за цей рік наголошувалося: «... оскільки кошти автора украй недостатні, то з причини очікуваної значної користі від цих творів, Дирекція запропонувала п. Казбірюку послати призначені підручники на розгляд у Художню раду Консерваторії і, якщо згадані підручники будуть схвалені, прийняти видання їх на рахунок Дирекції Музичного Товариства з тим, щоб витрати по виданню були поповнені від продажу цих підручників протягом семи років; але якби за цей час не була повернена відпущена сума, то п. Казбірюк зобов'язаний поповнити власними засобами не сплачену частину боргу» [29, 1880–1881, с. 2–3]. Казбірюк на ці умови погодився, підручники відправили. Відгук був схвальним і підручник видали. Це був другий (перший – викладача СанктПетеребурзької консерваторії М.І. Заремби) практичний курс гармонії на терені Імперії і треба додати – дуже талановитий підручник (іл. 28). Весною 1885 року проводилися свята, пов'язані з 1000літтям пам'яті слов'янських першовчителів Св. Кирила та Мефодія. За дорученням дирекції А.Ф. Казбірюк, написав для хору з фісгармонією «Тропар і кондак Кирилу і Мефодію», який був виконаний 6 квітня 1885 року в церкві університету Св. Володимира і наступного дня в концерті Слов'янського товариства. Свого твору автор вже не почув. Він помер 26 березня. У звіті і в київських газетах з'явився некролог: «Андрій Федорович Казбірюк, після закінчення повного курсу музичної освіти в Санкт-Петербурзькій Консерваторії Імператорського Російського Музичного Товариства, удостоївся звання Вільного художника і затверджений у 79

цьому званні Головою Товариства Його Імператорською Вищістю Великим Князем Костянтином Миколайовичем 27 Травня, 1875 року, потім визначений на посаду викладача теорії і гармонії музики в КМУ з 1 Вересня 1876 р., з платнею 1200 руб. на рік, а наступного року на нього було покладено улаштування і диригування Симфонічними Зібраннями і доручений хоровий клас. У 1880 р., 3 Травня, від імені Дирекції оголошена йому подяка за відмінне викладання свого предмету і збільшено утримання до 1500 крб. на рік...» [29, 1884–1885, с. 14]. Далі в некролозі згадуються заслуги Казбірюка: відмінне знання свого предмету, написання підручника з гармонії, створення цікавих і художньо цінних музичних творів. А в статті звіту «витрати» з'являється рядок: «вдові Казбірюка – видано 300 руб.» [29, с. 15]. У 1885–1886 навчальному році на місце померлого А.Ф. Казбірюка, Дирекцією відділення був запрошений викладачем теорії композиції Вільний художник Є.О. Риб (Див.: іл. 71, третій ряд, другий праворуч), який закінчив СанктПетербурзьку консерваторію у травні 1881 р. по класу скрипки професора Л. Ауера і удостоєний атестата і малої срібної медалі. Через чотири роки він закінчив курс по другому спеціальному предмету – теорії композиції по класах Йогансена і Римського-Корсакова і удостоєний звання «Вільний художник». Роком пізніше в училище був запрошений чудовий контрабасист Федір Іванович Воячек, який здобув освіту у Празькій консерваторії, працював в симфонічних оркестрах Австрії, Німеччини, Чехії. У 1883 р. він отримав посаду першого контрабаса Київської опери. Ф.І. Воячек з 1889 р. виступав не лише як соліст-контрабасист, але і в якості другого диригента у симфонічних зібраннях, що проводилися Київським відділенням, керував студентськими симфонічними оркестрами. У 1926 р. у консерваторії 80

святкували 50-річний ювілей його творчої діяльності66 (іл. 29, 30). У 1881–1882 навчальному році в училищі навчалося 226 учнів, серед яких: 154 – православні, 33 – католики, 11 – лютерани, 26 – іудеї, 2 – іновірці [29, 1881–1882]. За попередні роки Київському відділенню вдалося майже повністю розплатитися з боргами, як стверджується у звіті, багато в чому завдяки турботам і сприянню О.І. Черткової – дружини Михайла Івановича Черткова – Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. В. Ковалинський у книзі «Меценати Києва», розповідає про те, як багато зробила для киян Ольга Іванівна. Вона очолювала Товариство для допомоги бідним з 1877 по 1881 роки. Її зусиллями був організований дитячий садок для сиріт і дітей з бідних сімей. Черткова побудувала і утримувала пекарню, що випікала щоденно до 70 пудів хліба, для забезпечення хлібними виробами Будинку бідних, де проживали 244 незаможних людей. Будучи одночасно обраною головою Дирекції Київського відділення ІРМТ, Ольга Іванівна дуже багато зробила для підтримки відділення і музичного училища, залучаючи до Товариства багатих промисловців і купців, використовуючи свій вплив та зв'язки чоловіка67. Училище розрахувалося майже зі всіма боргами, але в цей час якраз закінчилася державна щорічна субсидія. Її дали на 5 років. Плата за навчання ніяк не покривала витрат, тому у поточному навчальному році її все-таки підняли до 125 руб. для надкомплектних учнів. І більше 30 років, тобто, до вересня 1913 р., аж до перетворення училища у консерваторію, ця сума 66

З ім'ям Ф.І. Воячека пов'язана забавна плутанина, яка і до цього часу оточена таємничим ореолом. Річ у тому, що Серж Лифарь в своїх спогадах згадував про свої заняття на скрипці з відомим скрипалем Ф.І. Воячеком. До цих пір так і не ясно: чи переплутав ім'я свого вчителя С. Лифарь, або Федір Іванович дійсно погодився давати йому уроки скрипкової гри, не будучи скрипалем. 67 Див.: [17, с. 92–96].

не мінялася (навчання у консерваторії підняли до 175 рублів в рік.). З наступного навчального року училище знову отримало допомогу з казначейства в 5000 рублів (ще на 5 років). Це були витрати по кошторису Міністерства Внутрішніх Справ. А ось з кошторису Міністерства Освіти платити перестали. Однак дефіцит ледве покривався наданою сумою і було прийнято рішення скоротити наукові класи «аж до пошуку коштів на їх утримання»68. Тому учням з наступного року доводилося одночасно відвідувати ще й гімназію. Тим не менше, проблема все одно залишилася: адже в училище, а потім і в консерваторію приймали дітей, починаючи з 10 років. Якщо учень не навчався у гімназії, то після досягнення певного віку, не маючи «наукового цензу» він втрачав пільги з військової повинності. Тому у 1915 р. художня рада Київської консерваторії на своєму засіданні 25 травня 1915 р. приймає рішення звернутися в Головну Дирекцію з проханням про дозвіл на відкриття наукових класів і одночасно просити 10 000 руб. субсидії на відкриття таких класів. У серпні – аналогічне прохання. Мабуть, таке прохання було трохи не до часу, враховуючи, що з кінця серпня почалася евакуація навчальних закладів Києва (І Світова війна). Листом Головної Дирекції кияни отримали відмову, мотивовану військовими діями, а також тим, що «незабаром буде затверджено новий статут консерваторій, в якому буде усунена обов'язковість наукового цензу» [166; 167]. І все ж, загальноосвітні класи були відкриті! Про це свідчить листзатвердження інспектором наукових класів М.К. Гудзія [164]. Правда, мабуть, до моменту реорганізації консерваторії в 1923 р. наукових класів вже не було: склад викладачів 1924 р. не 68

Прийняте рішення проте виконано не було і учням дали можливість закінчити навчальний рік і здати іспити з загальноосвітніх предметів, що виходить з документа, який зберігся в архіві: «Розподіл іспитів Київського музичного училища Імператорського Російського Музичного Товариства за курс 1882–83 навч. року» (Див.: іл. 108). Ліквідація наукових класів сталася на рік пізніше, тобто в 1883–1884 н. р.

залишає в цьому сумнівів. Але те, що потреба поєднувати музичне і загальноосвітнє навчання буквально з перших років існування навчального закладу володіло думками його творців і керівників, згодом дало свій результат – так, власне, і народилися середні навчальні заклади, але вже в іншій країні. Наукові класи у Київському музичному училищі так більше і не відкривалися. Так, для того щоб отримати атестат, що дозволяв продовжити навчання у консерваторії учні повинні були складати іспити. У 1882–1883 навчальному році дві учениці В. Пухальского отримали атестати першого ступеня. Це означало, що вони складали іспити, як по спеціальних (виступ з сольною програмою), так і по обов'язкових предметах (теорія музики, сольфеджіо, загальне фортепіано). Ті хто не здавали ці дисципліни не отримували документ встановленого державного зразка (атестата). Наприклад, в тому ж році скрипаль Михайло Сікард (клас Шевчика), Олександра Штосс і Клара Гольденберг (клас Пухальського), а також Олександра Решетнікова (клас Брагіна, спів) – були визнані такими, що закінчили курс тільки по спеціальних предметах. Тому вони ще рік повинні були вчитися в училищі (у класах теорії музики і сольфеджіо, а Сікард – у класі обов'язкового фортепіано), і лише після успішної здачі цих предметів могли отримати атестати. У вересні 1884 року В. Пухальський був присутній на 50річному ювілеї Київського університету Св. Володимира. Дирекція відділення направила на свято трьох депутатів: П.І. Купріянова, М.О. Богданова і В.В. Пухальського. У вітальній адресі, поданій ними, високим стилем писані побажання: «Та процвітає Університет на багато років, та переймуться молоді люди у стінах його любов'ю до праці і знання, та тримає він високо прапор науки на користь і славу нашої дорогої Вітчизни» [2, c. 34]. У цей час В. Пухальський вже двічі виступив зі своїм фортепіанним концертом. Серед творів, написаних педагогами 83

Київського училища, цей твір особливо виділявся. Автор вперше виконав його 5 грудня 1881 року з оркестром під управлінням Альтані (іл. 31). Концерт В.В. Пухальського для фортепіано з оркестром у трьох частинах був витриманий у дусі романтичних фортепіанних концертів Р. Шумана, К. СенСанса, Ф. Шопена, але у цілому, скоріше був витриманий в традиціях російського переосмислення романтичного концерту. У цьому він був ближчий до творів А. Рубінштейна і А. Аренського. У подальші роки він грав його багато разів. Зокрема, у 1915 році, коли консерваторія знаходилася в евакуації в Ростові-на Дону, 67-річний метр виступив там, виконуючи свій твір з оркестром під управлінням Р. Гліера.

ЛЕОНІД НІКОЛАЄВ. ЮВІЛЕЙ А. РУБІНШТЕЙНА. О. ВИНОГРАДСЬКИЙ

У 1889 році, серед надкомплектних учнів нижчого курсу класу В.В. Пухальського з'явився Леонід Ніколаєв, син директора Київського відділення ІРМТ і Київського художнього училища, голови Київського літературно-артистичного Товариства, академіка архітектури В.М. Ніколаєва. Володимир Ніколаєв – людина, яка багато в чому формувала обличчя нашого міста в кінці ХІХ – початку ХХ століття (іл. 32). Перерахуємо лише декілька з багатьох десятків споруд, що В. Ніколаєв побудував у Києві: Купецьке зібрання (Національна філармонія України) – той самий зал, де виступатимуть з концертами всі великі музиканти впродовж кінця ХІХ і всього ХХ століття; Трапезна церква у Лаврі, Покровський монастир. В. Ніколаєв розробив «проекти майбутніх церковних, житлових, лікарняних і господарських споруд», побудував соборну церкву Покрови Святої Богородиці, собор св. Миколи Мірлікийського [17, с. 157–158], прекрасні особняки на розі вул. Садової і Грушевського, знаменитий «шоколадний будиночок», на вул. П. Орлика, безліч прибуткових будинків, серед яких будинок з вежами на розі бульвару Б. Шевченка (Бібіковського бульвару) і вул. Коцюбинського (Тимофійовської), що впритул примикає до будинку, в якому народився В. Горовиць; будинок на розі вул. Софіївської і Михайлівського провулка, богадільня (зараз Академія НБУ) на вул. Андріївській (вул. Покровської), церкви, нічліжні будинки, дитячі притулки, корпуси пивзаводу і лікарень – вул. Александровська (Жовтнева), для чорноробів (Охмадит), лікарні на вул. Лабораторній. В. Ніколаєв розробив проект постаменту пам'ятника Богдану Хмельницькому, відновив (разом з сином Іполитом) бронзові барельєфи і написи на постаменті пам'ятника графові Бобринському... І той самий 85

бюст М.І. Глінці перед входом у будівлю училища (консерваторії) – теж робота В. Ніколаєва (бюст – подарунок митця музичному училищу)69. Його син – Леонід Ніколаєв навчався разом з Р. Гліером, І. Сацом, І. Крижановським, С. Бодик (мати Володимира Горовиця), багато виступав у так званих Публічних концертах (участь у таких концертах була великою честю для учнів), а значить у роки навчання подавав великі надії. 26 травня 1897 року на урочистому випускному Акті Леонід Ніколаєв виконав з оркестром свій Concertstuck. Закінчивши училище, Ніколаєв поступає в тому ж році в Московську консерваторію в клас В. Сафонова, який у той час був одночасно і її директором. Через п'ять років, блискуче закінчивши консерваторію, він включається у концертну діяльність і досягає значного успіху. Його концерти користуються величезним успіхом у містах Імперії. Приїжджає він і в рідне місто. У 1903 році в газеті «Киевлянин» № 2 за 1903 р. про нього писали: «Головний інтерес цього камерного ранку полягав в появі на естраді нового виконавця в особі молодого піаніста – композитора Л. Ніколаєва, учня В. Сафонова. Ніколаєв показав себе в квартеті Сен-Санса піаністом-віртуозом і прекрасним виконавцем. Переваги Ніколаєва, як піаніста, полягають в солідній і добре виробленій техніці, у великій музичності виконання і тонкому смаку. Ніколаєв провів квартет красиво, витончено, надавши виконанню характер прозорий і делікатний, що як не можна краще гармонував з ніжним звуком струнних; піаніст зрозумів, що у фортепіанних квартетах слід піклуватися про загальну звучність всіх інструментів, не висуваючи на перший план фортепіано, як це часто роблять в таких випадках піаністи» [70, 1903, № 3]. Через декілька років 69

Хотілося б відзначити «шляхетність» соціалістичних правителів: будівлю музичного училища вони підірвали (не вони ж будували), а бюст М.І. Глінки, роботи В.М. Ніколаєва, поставили у міському парку.

Леонід Володимирович став професором Санкт-Петербурзької консерваторії і виховав блискучу плеяду учнів, серед яких: Надія Рейзенберг70, Д.Д. Шостакович, В.В. Софроницький, М.В. Юдіна, П.А. Серебряков, Н.Є. Перельман (іл. 33). 1888–1889 навчальний рік – ювілейний. По-перше, 25-річчя від дня заснування Київського відділення Товариства: «…В будівлі Музичного Училища, у присутності членів Товариства, викладачів, учнів і сторонніх осіб, відправлений був урочистий молебен, а потім вручався всім присутнім на цьому святкуванні і виданий до цього дня Дійсним Довічним членом Товариства М.О. Богдановим «Нарис діяльності Київського Відділення за 25 років» [29, 1888–1889, с. 4]. По-друге, того року вся Росія відзначала 50-річний ювілей артистичної діяльності А.Г. Рубінштейна. На засіданні дирекції Товариства 2-го червня 1889 року, де обговорювалося питання святкування цієї події, було ухвалено рішення: «1) Поставити назавжди у Залі Зібрань Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства у будівлі Музичного Училища портрет А.Г. Рубінштейна. 2) Влаштувати у день ювілею 18-го Листопада урочисті симфонічні зібрання з творів А.Г. Рубінштейна. 3) Піднести Антону Григоровичу Рубінштейну адрес від Київського Відділення Музичного Товариства і шкатулку художньої роботи по малюнках у стародавньо-візантійському стилі професора А.В. Прахова і художника В.М. Васнєцова. Шкатулка замовлена московському фабрикантові Постнікову. Представниками Київського Відділення обрати Голову дирекції О.М. Виноградського і директора Музичного Училища В.В. Пухальського» [29, 1888–1889, с. 5].

Всесвітньо відомій піаністці Л. Ніколаєв в 1918 р. написав рекомендаційний лист, в якому, незважаючи на юний вік учениці, дав їй блискучу характеристику (Див.: іл. 111).

18 листопада 1889 року під управлінням Є. Риба оркестр училища виконав «Драматичну симфонію» (d-moll № 4) Антона Григоровича і два фрагменти з його балету «Виноградна Лоза». Г. Ходоровський грав 4-й фортепіанний концерт (d-moll) А. Рубінштейна, а І. Прянишников співав цього вечора арію Калашникова з опери «Купець Калашніков» і два романси: «Азра» і «Єврейська мелодія» [29, 1889–1890, с. 52]. В цих урочистостях брав участь новий член Дирекції Олексадр Миколайович Виноградський (1855–1912), обраний у 1887 році (іл. 34). З ім'ям цього чудового музиканта, прекрасного диригента і керівника Відділення пов'язані кращі сторінки життя як Відділення так і музичного училища. Мати Олександра Миколайовича була з роду Скоропадських. Він вчився в 2-ій Київській гімназії. Брав приватні уроки гри на фортепіано. Закінчив у 1876 році юридичний факультет Київського університету, після закінчення якого один рік приватно навчався у М. Рубінштейна у Москві. Працював у Петербурзі в Міністерстві фінансів і одночасно вчився в консерваторії. Ще рік удосконалювався у М. Балакірєва. З 1883 по 1886 роки жив у Саратові, працював в банку і одночасно брав участь в концертах місцевого відділення ІРМТ як соліст-піаніст і диригент. У 1887 році Виноградський приїхав до Києва. Через рік помер глава Київського відділення М.А. Рігельман71 і 71

Рігельман, Микола Аркадійович – письменник, онук Ол. Ів. Рігельмана; народився у 1817 р. у родовому маєтку Андріївці (Чернігівської губ. і повіту), помер раптово 21 травня 1888 р. у Києві (див.: іл. 5). Після закінчення курсу в Московському Університеті зі званням дійсного студента, він 22 листопада 1839 р. поступив на службу в Канцелярію Московського Цивільного Губернатора і продовжував відвідувати університетські лекції, у червні 1840 р. удостоєний був ступеня кандидата 1 Відділення Філософського (нині Історикофілологічного) факультету, 23 травня 1843 вийшов у відставку і поїхав для поповнення своєї наукової освіти до Відня. Після повернення до Росії, він вступив 1 червня 1846 року на службу в Канцелярію Київського військового, Подільського і Волинського генерал-губернатора; 14 лютого 1848 призначений був секретарем Канцелярії з поліцейської частини, з 17 квітня по 14 вересня 1848 займав посаду скарбника Київського Інституту шляхетних дівчат;

Виноградський став головою Дирекції. Поява Олександра Миколайовича у цій якості відразу позначилася в програмах концертів. З тієї миті завідування симфонічними концертами перейшло до нього і до самої смерті, яка сталася у 1912 році, Олександр Миколайович був незмінним натхненником і диригентом більшості концертів. Його роль у музичному житті Києва дуже значна. По суті, з того часу, як він зайняв місце голови, йому належить вирішальне слово і в організації музичних зібрань і в діяльності музичного училища. Йосип Міклашевський відгукувався про нього, як про людину енергійну, таку, яка захоплюється, діяльну і, головне, безмірно закохану у свою справу – музику. Він відзначав, що з приходом Олександра Миколайовича концерти Товариства набули нову якість, вони стали професійнішими: «Пред'являючи все більш і більш суворі вимоги, як до складу програми, так і якості її виконання, О. Виноградський швидко поставив симфонічні концерти Київського Відділення в усіх відношеннях на таку висоту, що давало їм повне право ставати їх на одну дошку з концертами Петербурзького і Московського Відділень. О. Виноградський з перших же років своєї диригентської діяльності дав цілий ряд концертів, присвячених окремим композиторам, намагаючись можливо повніше і виразніше представити творчість кожного з них. Уважно стежачи за сучасною музичною творчістю, як Росії, так і Західної Європи, Олександр Миколайович знайомив свою аудиторію з кращими зразками російської, французької, 13 серпня 1850 призначений був директором ІІ Київської Гімназії і директором училищ Київської губернії, а в 1854 р. вийшов у відставку. М.A. Рігельман був з 13 серпня 1848 дійсним членом Височайше заснованої в м. Києві Комісії для розгляду стародавніх актів, з 15 березня 1860 р. був дійсним членом Товариства любителів російської словесності при Московському університеті, Головою Київського Слов'янського Благодійного Товариства та Головою Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства. П. Ділакторській. Див.: [38].

німецької і скандинавської сучасної музики. Це він перший з диригентів виконав і згодом повторював багато разів симфонію g-moll Калиннікова, яка потім стала користуватися такою широкою популярністю і безупинно з'являлася, та і тепер з'являється в програмах симфонічних зібрань. Можна сміливо сказати, що О. Виноградський «відкрив» Калиннікова, якого до нього ніхто не грав і не знав. ...Виноградський виявився дуже діяльним і цінним членом для Київського відділення; це останнє, міцно спираючись на таких двох осіб як В. Пухальський і О. Виноградський, дуже скоро отримало абсолютно винятковий для провінції розвиток, а Музичне Училище опинилося на такій значній висоті, що було поставлено питання про перетворення його у Консерваторію» [25, с. 65]. Програми концертів Київського відділення, дійсно показують, що з приходом О. Виноградського, як художнього керівника, в них з'являється багато нового. Як приклад, можна привести, так звані, «монографічні» цикли. До 1906 р. їх було 18. Це концерти, цілком складені з творів М.А. РимськогоКорсакова, В.А. Моцарта, П.І. Чайковського, Л. Бетховена, Р. Шумана, А.Г. Рубінштейна, Г. Берліоза, М.І. Глінки, С.В. Рахманінова. Це було новою практикою для Києва і, думається, Олександр Миколайович ставив перед собою певну виховну мету: пропагувати спадщину великих творців, привертаючи увагу публіки до їх кращих творів. Цікавими є також досліди О. Виноградського проведення концертів, складених з творів певної національної композиторської школи. Так виникли програми німецької, скандинавської, французької, чеської музики, з творів, як правило, сучасних композиторів кожної з національних шкіл. Виноградський організував прем'єри багатьох творів російських, українських і зарубіжних композиторів.

Він вперше виконав у Києві 1-у та 2-у симфонію В. Калиннікова, 6-у симфонію П. Чайковського, симфонію «Океан» А. Рубінштейна, «Фантастичну симфонію» і «Гарольд в Італії» Г. Берліоза, симфонію ре мінор Ц. Франка, «Fantasie polonaise» І. Падеревського, «Українську фантазію» В. Пухальського, симфонію g-moll Е. Лало, симфонічні поеми «Дон Жуан» і «Дон Кіхот» Р. Штрауса і багато інших творів. Правда, не завжди його починання приймалися з захопленням. Були й випадки нерозуміння. Так щодо його спроби ввести концертні програми, присвячені національним композиторським школам, деякі критики вибухнули саркастичними усмішками, наводячи аргументи, з якими можна посперечатися: «II і III симфонічні зібрання. Яка-небудь система все-таки краще, ніж ніякої системи. Судячи по останніх двом симфонічним концертам Київського відділення ІРМТ, улаштовувач їх, О.Н. Виноградський, мав намір систематизувати їх за національностями: другий концерт був присвячений виключно чеській музиці, третій – виключно німецькій музиці, причому ознакою національності служило, очевидно, виключно політичне підданство даного композитора. Якщо, наприклад, серед «виключно» німецьких музичних творів фігурувала арія (французькою мовою) з французько-італійської опери німця Глюка, діяльність якого належить виключно французькій опері, зате з творів чеха Фібіха не знайшлося нічого більш типово-чеського, ніж траурний марш з німецької опери на сюжет німця Шиллера «Месинська наречена». Правда у чеський концерт потрапив і «Concertstück» сучасного німця Вебера, який, може бути за життя і бував у Чехії, але вже напевно з чеською національною музикою нічого спільного не має. Втім, ця п'єса затесалася в концерт по особливому випадку: виповнювалося 25 років діяльності Г.К. Ходоровського, 91

місцевого піаніста і педагога. Звичайно, не було особливої потреби Г.К. Ходоровському вивчати спеціально ad hoс якийнебудь фортепіанний концерт чеського композитора, тим більше, з «Concertstück»-ом поважний артист вперше виступив у Києві в 1875 році, але і взагалі не було особливої потреби складати виняткові концерти. Музика – таке інтернаціональне мистецтво, що, майже неможливо маючи справу з однією національністю, не зачепити одну або декілька сусідніх. Тільки що ми згадали про німецького француза Глюка, а зараз в тій же німецькій програмі напрошується й інший приклад німця-англійця Генделя, якого англійці навіть і пишуть по-своєму Handel без німецького ä. Загальновідомо, що культ німця Генделя і німецького єврея Мендельсона в Англії набагато більше поширений, глибше і щиріше, ніж на їхній батьківщині. Багато ще можна було б сказати з приводу цієї своєрідної національної системи, але, по-перше, нам доводиться берегти місце, а, по-друге, яка-небудь система краще чим ніякої системи. Тон72» [71, 1990, № 352]. Впродовж багатьох років Виноградський докладав колосальні зусилля, щоб на базі училища відкрити консерваторію. З його допомогою «протаранили» бюрократичну верхівку Головної Дирекції і добилися рішення про відкриття консерваторії. Як часто буває, саме йому – одному з творців консерваторії – не судилося дожити до її відкриття сущу дрібницю – декілька місяців. Він помер раптово у ніч з 3 на 4

У найбільш повному словнику псевдонімів І.Ф. Масанова під псевдонімом «Тон» виступає якийсь В.І. Пухальський. Зрозуміло, в словнику могла бути допущена прикра описка. Мабуть, це припущення вірне, оскільки збіг часу, тематики і місця дії дозволяють зробити висновок про те, що під цим псевдонімом писав Володимир В'ячеславович Пухальський [24]. У цьому випадку трохи дивним здаються уколи та й сам тон наведеної рецензії, враховуючи те, що О.М. Виноградський і В.В. Пухальський були соратниками і друзями протягом усіх 25 років перебування Олександра Миколайовича в Києві.

жовтня 1912 р.73, від серцевого нападу, незадовго перед цим, втративши свою улюблену доньку – Арочку. Після смерті Олександра Миколайовича його вдова передала Товариству всю нотну бібліотеку чоловіка і заснувала стипендію Виноградського для найбільш обдарованих учнів74. Восьмидесяті роки відмічені й тим, що в свою Альма-матер повертаються колишні учні. Серед викладачів спеціального фортепіано з'явилася О.M. Штосс (тепер уже Штосс-Петрова), яка, закінчивши курс музичного училища у 1884 р., в травні 1886 р. витримала іспити в Санкт-Петербурзькій консерваторії. І ще одна колишня учениця – В.Г. Страдецька (закінчила училище по класу Г. Ходоровського і отримала атестат I ступеня) стає викладачем училища. Все більше прізвищ колишніх учнів через якийсь час з'являються в списках педагогів. Багато випускників навчаються рік-два в провідних консерваторіях Росії і Європи, закінчують їх з блиском і набувають слави великих концертних виконавців. Серед них: Михайло Сікард, Олексій Колаковський, Микола Тутковський, Йосип Котек, Олександра Штосс-Петрова, Самуїл Каспін, Іван і Павло Золотаренки. І це далеко не повний перелік музикантів, які закінчили Київське Музичне Училище і стали відомими виконавцями і педагогами. У дев'яностих роках цей список поповнився новими іменами, як: Леонід Ніколаєв, Ілля Сац, Іван Крижановський, Рейнгольд Гліер, Олександр Горовиць (іл. 117). У двадцятих роках XIX в. вони стали для молоді, яка навчалася, законодавцями художнього смаку, носіями передових естетичних ідей. Можна з упевненістю говорити про міцну репутацію солідної музичної установи, що закріпилася за училищем до кінця століття.

Про що оголосив в. о. директора КМУ Г. Ходоровський на засіданні Дирекції КВ ІРМТ 4.10.1912 р. [170]. 74 Стипендії були засновані на підставі заяв вдов Є.В. Терещенко і Л.М. Виноградської. Ці заяви збереглися [130].

П.І. ЧАЙКОВСЬКИЙ І КИЇВ

Чайковський і Київ – це особлива тема. Про видатного композитора, за даними дослідниці київського музичного життя О.С. Зінькевич75, з 1875 по 1913 рр. у київських газетах опубліковано 225 рецензій і повідомлень, а ще 46 – з 1913 по 1917 рр. Петро Ілліч освідчується в коханні до Києва в листі до Н.Ф. фон Мекк літом 1880 року, після свого короткого неофіційного візиту в місто: «Я дуже люблю Київ, і хоч не хотів би жити в ньому, але завжди із задоволенням готовий там провести 2–3 дні. Є там місця в Царському саду, де можна просиджувати з невимовною насолодою цілий день, милуючись красою видів. – А яка краса Ботанічний сад, Видубецький монастир (поблизу Лаври), Кинь-грусть і безліч інших місць! На жаль, я повинен був цілі дні бігати по магазинах і тому встиг відвідати тільки Царський сад і Ботанічний. Вечори проводив у Шато-де-флер і насолоджувався музикою!» [46, с. 348]. Всі роки, в які Чайковський приїздив у Кам'янку, в маєток Давидових (який, до речі, теж був одним з членів Київського відділення ІРМТ), він незмінно бував у Києві. У листі до Н.Ф. фон Мекк від 9 листопада 1881 року він дуже хвалить церковний спів у Лаврі: «Там співають на свій стародавній лад, з дотриманням тисячолітніх традицій, без нот і, отже, без претензій на концертність, а втім що це за самобутній, оригінальний й іноді велично-прекрасний богослужебний спів! Тим часом у публіці вважають лаврську духовну музику поганою і захоплюються солодкоголоссям інших хорових співів. Мене це ображає і дратує до останнього ступеня» [46, с. 419]. До Юргенсона 24 квітня 1882 року: «Душа моя, мене утримали на декілька днів у Києві. Погода тут зовсім літо; дерева всі давно покрилися зеленню, конвалії квітнуть, купання в Дніпрі відкрилося, і я зараз йду купатися» [46, с. 454]. До 75

Див.: [13].

Н.Ф. фон Мекк 20 травня того ж року: «Пишу Вам з милого Києва, дорога моя. Я зупинився тут на день для деяких необхідних покупок, яких не встиг зробити у Москві, а частково і по любові до Києва…» [46, с. 467]. Чайковський був пов’язаний з Києвом символічними нитками. Ці зв’язки загадкові, досить умовні, якими відає відомий стародавнім genius loci, геній місця, що об'єднує інтелектуальні, духовні, емоційні явища з їх матеріальним середовищем. Так, у 1874 році Карл Федорович фон Мекк – один із співвласників Південно-Західної залізниці, чиє управління знаходиться в Києві – стає членом-змагателем Київського відділення ІРМТ. У цей рік його дружина, Надія Філаретівна фон Мекк (уроджена Фроловська), і Чайковський ще не були знайомі. Тільки 18 грудня 1876 року Петро Ілліч одержує перший лист від Н.Ф. фон Мекк (вдови померлого у тому році К.Ф. фон Мекк). У листі Надія Філаретівна дякує Чайковському за зроблене по її замовленню перекладення однієї з його п'єс для скрипки і фортепіано. Перекладення було виконане для того, щоб пані фон Мекк могла музикувати удома, акомпануючи цю п'єсу запрошеному з цією метою скрипалеві. Саме цей скрипаль і передав прохання Надії Філаретівни своєму вчителеві Чайковському, про якого він їй багато розповідав. Він і став тією ниткою, що пов'язувала, з якої почалося листування і дружба Надії Філаретівни і Петра Ілліча. Ім'я цього скрипаля – Йосип Котек – той самий Котек, який виступив у першому публічному концерті учнів щойно відкритого Київського музичного училища, один з перших його випускників. Вступивши до Московської консерваторії, Котек вчився по гармонії і контрапункту у П.І. Чайковського, і незабаром стає одним з самих довірених його друзів. Так продовжується сполучна нитка, що пов'язує Чайковського – Надію Філаретівну фон Мекк – Котека і Київське музичне училище. 95

Ще одне ім'я, яке має відношення до училища, так або інакше, пов'язане з великим композитором – це Людвіг Карлович Альбрехт, та сама «компетентна особа», яка відряджається на прохання Київського відділення Петербурзькою Дирекцією для спостереження за перебігом іспитів у музичному училищі. Як відомо, на підставі негативної характеристики веденню справ в училищі, яку дав Альбрехт, було звільнено з посади першого директора Роберта Пфеніга, і на його місце був призначений сам Альбрехт. Чайковський був в дружніх стосунках з його рідним братом – Карлом Карловичем, в своїх листах до нього ласкаво називав його Карлуша і тепло відзивався про нього, як про музиканта. Чайковський не переривав дружні стосунки з Карлом Альбрехтом до його смерті, що сталася влітку 1893 року і дуже тужив за «своїм милим Карлушою». Так ще одна невидима нитка пов'язала композитора з музичним Києвом і додала відчуття причетності Петра Ілліча до музичного училища. Офіційні візити, тобто виступи з концертами, П.І. Чайковського до Києва відбулися у 1890 і 1891 роках. Вдруге (1891 р.) Петро Ілліч приїжджав на запрошення Київської дирекції, точніше ії голови – О.М. Виноградського. 15 листопада 1891 року Чайковський одержав лист з Києва: «Вельмишановний, Петре Іллічу. Минулого року Ви були таким нескінченно добрим і люб'язним, обіцяли нам диригувати одним з наших симфонічних зібрань. Читаючи про те, як в інших Відділеннях нашого Товариства у Петербурзі, Москві, Тифлісі Ви не раз диригували, ми давно, так би мовити, мріяли, що і нашому Відділенню випаде радісна подія почути Київській публіці Ваші симфонічні твори під Вашим управлінням. Тепер, днями дізнаюся, що І.П. Прянічников теж запропонував влаштувати симфонічний концерт у грудні і, що 96

він має Вашу обіцянку ним диригувати. Ще на початку сезона він мене повідомляв про свої пропозиції у цій справі, і я йому говорив, що він наше Товариство кривдить, входячи в нашу спеціальну сферу симфонії, але він стояв на своєму. Дуже просив би Вас черкнути пару слів про те, коли ми можемо розраховувати на виконання Вашого твору. Сподіваюся, що Ви поставитеся поблажливо до нашого нав'язливого прохання, тільки щира любов до творів Ваших і до Автора спонукає нас турбувати Вас цим проханням. Від всієї душі відданий вам Ваш О.М. Виноградський. P. S. Моя дружина посилає Вам душевне привітання» [143]. Як відомо, Чайковський приїхав до Києва в наступному місяці і диригував в трьох концертах своїми творами (іл. 98, 99). У газеті «Киевлянин» з'являється повідомлення про перебування Чайковського на літургії у Софіївському кафедральному соборі: «Наш відомий композитор П.І. Чайковський, який гостював у Києві, 22 грудня був присутній на літургії у Києво-Софійському кафедральному соборі. Хор Калішевського співав херувимську пісню п. Чайковського. Прослухавши літургію, п. Чайковський подякував хору і п. Калішевському за високохудожнє виконання всіх співів. Особливу увагу п. Чайковський звернув на голос хлопчика Гриши, який співав у хорі, і просив директора музичного училища п. Пухальського прийняти Гришу з майбутнього року в музичне училище стипендіатом. В. Чечотт» [67, 1891, № 280]. І дійсно, у списках учнів 1892–1893 н. р. є Григорій Чернічук (клас скрипки викладача Сікарда) – «стипендія П.І. Чайковського», – так зафіксовано у звіті музичного училища за цей навчальний рік [29, 1892–1893, с. 42]. Через рік, тобто у 1893 р. Пухальський написав Петру Іллічу лист, в 97

якому відзвітував про перебування Григорія в училищі, і висловив тривогу про його подальшу долю: «Директор музичного училища 27 серпня 1893 Київського відділення Імператорського Російського музичного товариства Київ Васильчиківська вул., б. № 8 Милостивий Государ, Петре Ілліче! Згідно висловленому Вами бажанню, півчий капели п. Калішевського Чернічук (Гриша) був прийнятий в училище і зарахований до класу скрипки п. Сікарда. Однак, обставини у яких проходило навчання хлопчика в цьому році, були, як не можна більш несприятливі для його вступу до училища: його безупинно відривали від скрипки заняттями у церковному хорі Калішевського. Що стосується майбутніх його занять, то про це важко сказати що-небудь напевне. Положення Чернічука може змінитися (до кращого – чи – Бог бачить): голос у нього ламається (на думку Калішевського його голосу не вистачить на півроку), а що він зробить у подальшому і яким буде його існування, я абсолютно нічого не знаю. Вважаю за потрібне повідомити Вам всі ці подробиці з єдиною метою проінформувати Вас про те, що відбувається, щоб ви могли правильно розсудити: чи варто залишати цю справу status quo або дати йому який-небудь інший напрямок. Благоволіть повідомити про ваші подальші наміри, а також вислати училищу 125 руб. за право навчання за минулий навчальний рік. Квитанції в отриманні будуть вислані канцелярією за вказаною Вами адресою. Користуюся 98

випадком виразити Вам цілковитій відданості Ваш покірний слуга

відчуття

глибокої

пошани

В. Пухальський P. S. П.Сікард залишає училище. На його місце запрошений В.З. Салін – колишній викладач Московської консерваторії» [149]. Важко сказати, як склалася доля Григорія Чернічука. Ми не ставили за мету прослідкувати його творчий шлях. Важливе інше: Чайковський нагородив цього хлопчика стипендією і дав йому можливість навчатися у професійному навчальному закладі. Адже композитор вже зробив благодіяння: його приїзд до Києва був ні чим іншим, як відгуком на стогнання Дирекції про плачевний фінансовий стан. І Петро Ілліч погодився дати два добродійні концерти на користь Київського відділення для виправлення його положення. Відомо, що Митець і сам бідував. Тому тим більше утішні ці факти, що свідчать про його бажання підтримати колег, допомогти молодим талановитим дітям. Сам Чайковський навіть не згадав про це, вважаючи природним і нормальним надавати допомогу тим, хто її потребує. У листі до П.І. Юргенсона від 29 грудня 1891 року він обмежується: «...в Києві я мав дуже великий успіх і вельми задоволений» [46, с. 458]. Концерти під управлінням П.І. Чайковського відбулися 21 і 22 грудня. Програма концерту 21 грудня: «Екстрені зібрання 21 грудня Під управлінням Чайковського Програма складена з творів П.І. Чайковського 1. Сюїта № 3 ор. 55. 2. Антракт і танець сінних дівчат з оп. «Воєвода». 3. З оп. «Чародійка»: а) Аріозо Куми. Вик. Лубковська. б) Аріозо Князя. Вик. Прянішников. 4. З оп. «Орлеанська Діва»: 99

а) Дует Ліонеля і Іоанни. Вик. пані Штрейхер і п. Тартаков. б) Гімн. вик. пані Снарська, пп. Свєтлов-Стоян, Волгін, сполучені хори опери і Калішевського з орк. 5. а) «Чому» Вик. К. Свєтлов-Стоян. б) «Ні, тільки той хто знав». Вик. пані Нечаєва. в) «Благословляю вас, ліси». 6. «1812 рік». Урочиста увертюра» [68, 21.12.1891].

100

ДЕВ'ЯНОСТІ РОКИ. «ЗОРЯНІ» УЧНІ – Р. ГЛІЕР, І. САЦ, О. ГОРОВИЦЬ, І. КРИЖАНОВСЬКИЙ, С. ТАРНОВСЬКИЙ. ПРОГРАМИ ПУБЛІЧНИХ МУЗИЧНИХ ВЕЧОРІВ

У 1891 р. в училищі навчаються: Рейнгольд і Цецилія Гліери, Леонід Ніколаєв, Ілля та Олександра Саци, Олександр і Єлізавета Горовиці, Софія Бодик, Петро Браїловський. Як мінімум, чотирьох з них вистачило б, щоб прийти до висновку про те, що Київське музичне училище вже виконало свою функцію і виправдало все, витрачене на його існування: працю, натхнення, енергію, надії, мрії... Родина Гліерів була представлена трьома учнями: Цецилією, Рейнгольдом і Карлом. Першою прийшла в училище Цецилія, яка, вочевидь, не мала яскравих здібностей. Роком пізніше був прийнятий Рейнгольд Гліер. Рейнгольд Моріцевич Гліер (іл. 35) народився 11.01.1875 року в Києві у сім'ї родових майстрів музичних інструментів. Коріння Гліерів потрібно шукати у Франції, де на плато Glieres, дуже багато хто носить це прізвище. У XVII столітті прадіди Рейнгольда переселилися в німецьке місто Клінгенталь і там славилися, як майстри музичних інструментів. Очевидно, більш ніж столітнє перебування в Німеччині достатньою мірою «онімечило» Гліерів, що позначилося в першу чергу на іменах дітей. Батько – Моріц-Олександр Гліер переїхав до Києва, працював у майстерні по виготовленню музичних інструментів Вікентія Корчака, одружився з донькою свого хазяїна Жозефіною і мав чотирьох дітей: Моріца, Цецилію, Рейнгольда і Карла. У будинку завжди звучала музика: Моріц грав на віолончелі, Цецилія – на фортепіано, Рейнгольд і Карл – на скрипці. Майже всі члени родини мали хороший музичний слух (батько, Рейнгольд і його брат Карл мали абсолютний слух). Вже у дитинстві Рейнгольд, граючи на скрипці, став учасником сімейного струнного квартету. 101

У 1891 році Рейнгольд слідом за своєю сестрою Цецилієй вступив до Київського музичного училища у клас видатного чеського скрипаля-віртуоза Отаккара Шевчика. Через рік Шевчика запросили у Празьку консерваторію. Виїжджаючи, він рекомендував на своє місце свого талановитого випускника Михайла Сікарда, який, на той час, блискуче закінчив Паризьку консерваторію і концертував в Європі. Таким чином, Рейнгольд Гліер свій другий рік навчання в училищі провів у класі молодого, але вже відомого музиканта М. Сікарда. Одночасно він відвідував заняття теорії і композиції у Євгена Риба – композитора, учня М.А. Римського-Корсакова. Вже у класі Є. Риба учень написав свій перший струнний квартет. Згодом Гліер тепло відгукується про свого вчителя: «У Київському музичному училищі, де я вчився по класу скрипки в 1892–189476 роках, не було кафедри композиції. Але взагалі музично-теоретичні предмети у нас викладав чудовий музикант, учень Римського-Корсакова Є. Риб. Під його керівництвом я досить ґрунтовно пройшов курс гармонії» [33, с. 299]. Описуючи своє навчання в училищі, він відзначає одну з основних якостей Отаккара Шевчика, свого вчителя по класу скрипки: одержимість музикою. Він писав, що Шевчик вимагав від своїх учнів знати «всю музику», сам грав з однаковим задоволенням не тільки в педагогічних ансамблях, але і з учнями, буквально поглинаючи все нове. Шевчик виступав майже у всіх камерних зібраннях Київського відділення. Його партнерами були: скрипаль оркестру опери Шутман, і викладачі училища – Риб (альт) і Фон Мулерт (віолончель).

Якщо вірити цифрам, вказаними Гліером, виходить, що він вчився в училищі два роки. Документи стверджують, що він почав навчання у вересні 1891 року, продовжив його в 1892–1893 і 1893–1894 навчальних роках. У списках учнів на 1 вересня 1894 року вже не значився. Таким чином, у Київському училищі Гліер пробув три навчальні роки.

102

З перших років перебування в училищі, Гліер вже і сам організував учнівський квартет і став його учасником. Згодом він писав, що ці заняття в ансамблі дали йому уявлення про голосоведення, фактуру квартету, прийоми ансамблевого інструментування. Це ж спонукало і до самостійної творчості: «Заняття у Шевчика і Риба, участь у виконанні квартетної літератури, відвідування симфонічних, камерних і хорових концертів, вслуховування в народну українську і російську пісню – все це ще більше розпалювало в мені пристрасне бажання писати музику. І я багато, наполегливо писав свої композиції. Навчаючись у Київському музичному училищі, я написав два квартети, оркестрову увертюру, ряд п'єс для фортепіано, для віолончелі. Зазвичай я користувався порадами Є. Риба, який охоче ділився зі мною своїм композиторським досвідом. Але все таки цього було недостатньо. Я і мої товариші, серед яких були І. Крижановський і Л. Ніколаєв, мріяли про Москву, про Петербург, про навчання під керівництвом РимськогоКорсакова, Глазунова, Танєєва, Аренського. Але про цю мрію ми нікому не говорили. В ті роки було не так просто заявити – «хочу бути композитором». Нас би засміяли, визнали б самовпевненими задаваками! Тоді про професію композитора могли мріяти далеко не всі» [33, с. 302–303]. У 1894 році Рейнгольд Гліер вступив до Московської консерваторії. Його вчителями стали: по класу скрипки М. Соколовський, потім Я. Гржималі, по класу композиції М. Іпполітов-Іванов. Гармонію він вивчав у А. Аренського, потім у Г. Конюса, контрапункт і фугу – у С. Танєєва. Шість років консерваторії визначили характер і спрямованість його подальшої діяльності. У 1900 році він закінчив консерваторію з золотою медаллю і почав активну творчу роботу. До 1905 року Рейнгольд Гліер став досить 103

відомим композитором. До цього часу він вже – автор симфонії, симфонічної поеми «Сирени», струнних квартетів, октету, 3-х секстетів, серії фортепіанних і скрипкових п'єс для дітей і юнацтва, циклу дуетів для скрипки і віолончелі, сольних п'єс для дерев'яних духових інструментів. Він увійшов до кола прогресивних молодих музикантів, таких як: С. Рахманінов, О. Скрябін, О. Гольденвейзер, К. Сараджев. В той же час у Р. Гліера з'явилися учні: С. Прокоф'єв, М. М’ясковський, О. Юрасовський. Згодом у нього вчилися: Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, М. Раков, Л. Кніппер, Б. Александров, О. Давиденко. Через багато років Сергій Прокоф'єв написав: «Якось так виходить, що у кого з композиторів не запитаєш, він виявляється учнем Гліера – або прямим, або онучатим, тобто учнем учня» [33, с. 53]. У 1913 р. Гліер приїхав за запрошенням Пухальського до Києва. Йому запропонували вести класи композиції, спеціальної теорії, ансамблю а також керувати симфонічним оркестром консерваторії. У дев'яностих роках XIX століття Київське відділення зміцнило свій фінансовий стан. Були погашені всі борги. Контингент учнів училища в 348 осіб дозволяв набрати необхідну суму для оплати педагогів, оренди залів для проведення зібрань і учнівських вечорів. Допомагала і урядова субсидія, хоч і не зовсім велика. Крім того, Дирекція Київського відділення активно залучала до сприяння меценатів. Список Почесних і Дійсних членів відділення дає деяке уявлення про тих киян, які надавали значну допомогу Київському відділенню. Дирекція КВ ІРМТ: Голова О.М. Виноградський. Директори: О.М. Терещенко, М.В. Стороженко, М.О. Снєжко, М.О. Богданов, В.М. Ніколаєв (до 10.11.1911 р.). Почесні члени: 104

Дмитро Піхно, Олександр Виноградський, Володимир Пухальський, Юлій Блютнер. Дійсні довічні члени: М.О. Богданов, О.М. Виноградський О.В. Терещенко, М.В. Стороженко, М.В. Фішман, О.І. Черткова. В.І. Баскаков, Лев Ізр. Бродський, Дійсні члени: Є.М. Терещенко, О.В. Терещенко, Д.С. Марголін, 77 В.М. Ханенко . У списках учнів початку дев'яностих років – майбутні «володарі дум»: Рейнгольд Гліер, Самуїл Каспін, Олександр Горовиць (іл. 117), Іван Крижановський, Ілля Сац, Сергій Тарновський. Ми майже нічого не знаємо про те, які вони були, ці хлопці і дівчата під час навчання у Київському музичному училищі. Тільки Гліер зі всіх перерахованих залишив далеко не повні спогади про той період свого життя. Єдиними документами, що дозволяють все ж таки трохи познайомитися з ними, залишаються програми їхніх виступів в учнівських концертах (публічні музичні вечори), право грати в яких, надавалося тільки найбільш яскравим і талановитим. Приводимо ці програми в хронологічному порядку, залишаючи, по можливості, зовнішній вигляд і стиль документа78. «5-й учнівський вечір (публічний) в понеділок, 9-го березня 1892 року 8. «Nokturne», «Inquietude» Гольтермана Вик. уч-нь Сац (нижч. курс) кл. п. фон Мулерта

Про сім'ї: Терещенків, Бродських, Ханенків, Черткових і їхній внесок у культуру, мистецтво, освіту і охорону здоров'я Києва див.: [17]. 78 Всі приведені програми публікувалися в щорічних «Звітах» [29].

105

1-й учнівський вечір (публічний) в неділю, 15-го листопада 1892 року 3. Анданте, скерцо і фінал сонати ор. 28 Бетховена Вик. уч-нь Ніколаєв (середн. курс) кл. п. Пухальського 6-й учнівський вечір (публічний) в неділю, 30 січня 1893 року 11. 1-а частина концерту № 13 Р. Крейцера Вик. уч-нь Гліер79 (середн. курс) кл. п. Сікарда 3-й учнівський вечір (публічний) в суботу, 27-го листопада 1893 р. 5. 1-а частина концерту G-dur Бетховена, каденція А. Рубінштейна Вик. уч-нь Ніколаєв (вищ. курс) кл. п. Пухальського 8. 1-а частина концерту № 2 Шпора Вик. уч-нь Гліер80 (середн. курс) кл. п. Саліна» [29, 1893–1894, с. 14]. Переглядаючи програми учнівських концертів того часу, слід відзначити, що у програмах інструменталістів майже відсутня класика. Зрідка зустрічається Й. Гайдн. Сонати Л. Бетховена виконуються украй нечасто, з концертів популярні – до мінор і Соль мажор, а В.А. Моцарта не грають взагалі. 79

У всіх документах учнівського часу написання прізвища Гліер через мягке російське «е». Оборотне російське «э» з’являється у листуванні Пухальського з Гліером. 80 Вечір відбувся 27 листопада 1893 р., що ще раз свідчить про те, що Р.М. Гліер вчився в училищі три роки з 1891 по 1894 р. (а не два, як він стверджує у своїх спогадах).

106

Мабуть, позначалася загальна тенденція, характерна не тільки для Києва кінця XIX століття, але і для всієї Європи, вважати віденських класиків старомодними і «сухуватими» реалістами. Необхідно врахувати і те, що учнівський репертуар завжди відрізняється деяким консерватизмом. Інерція проникнення в нього нових творів досить значна. Новими у той час можна було розцінювати і твори класиків, оскільки десятиліття забуття зробили свою справу, і ренесанс віденської «трійки» почався лише у двадцятих – тридцятих років ХХ століття. Пригадаємо французьку «шістку» з її девізом: «Ідеал сюїти – Рамо, сонати – Гайдн…». Природно, в учнівському репертуарі тих років панував культ романтичної музики. Твори Ф. Мендельсона, Ф. Шопена, Р. Шумана і, звичайно, Ф. Ліста – складали значну частину репертуару. Російські композитори найширше представлені композиціями А. Рубінштейна. З інших російських композиторів найчастіше виконували О. Лядова, Ц. Кюї і М. Балакірєва. Помітною стає тенденція зникнення з навчальних програм творів композиторів «другого ешелону», які складали ще у середині століття до 90% всього репертуару. У дев'яності вже майже не виконувалися такі улюблені раніше Г. Літольф, Ф. Калькбренер, А. Горн та інші. У 1894 р. у Київське музичне училище вступив Сергій Володимирович Тарновський (1888–1976) (іл. 36). Він був зарахований до класу молодого (народився у 1861 році) викладача училища Г. Бобинського81. Генріх Антонович вчився у Варшавській і Московській консерваторіях. Концертував в Росії і в країнах Західної Європи. З 1887 року працював викладачем спеціального фортепіано в музичному училищі Московського філармонічного товариства, а з 1893 року – 81

Прохання про зарахування сина до Київського музичного училища у клас Генріха Бобинського було подано матір’ю юнака Варварою Валеріанівною Тарновською 4 жовтня 1904 р. (Див.: іл. 112).

107

Київського музичного училища. Часто виступав як соліст в симфонічних зібраннях. Мав успіх і як композитор. Написав увертюру для симфонічного оркестру, фортепіанний концерт (ор. 8 мі мінор)82, варіації для струнного квартету і ряд фортепіанних п'єс (іл. 37). Після закінчення училища С.В. Тарновський шість років (1903–1909) навчався у Петербурзькій консерваторії; закінчив її по класу А.М. Єсіпової. Очевидно, Сергій Тарновський мав непогану домашню підготовку, оскільки вже у перший рік навчання він двічі брав участь у відкритих учнівських концертах: «3-й учнівський вечір (публічний) 22 січня 1895 року 83 9 . Соната ре мінор Ф.Е. Баха «Poetische Tonbilder» Гріга Вик. уч-нь Тарновський (нижч. курс) кл. п. Бобинського. 6-й учнівський вечір (публічний) 13 березня 1895 року 11. Ноктюрн Сі-бемоль-мажор Фільда Капріччіо сі мінор Гайдна Вик. уч-нь Тарновський (нижч. курс) кл. п. Бобинського.

Фортепіанний концерт Г. Бобинського мабуть був достатньо професійним, якщо врахувати, що саме цей твір було обрано для концерту, що відкривав урочистості на честь створення консерваторії у 1913 році. Партитура твору не знайдена, але у Київському інституті музики ім.Р.М.Гліера зберіглася авторська версія для двох роялів, яка була видана П. Юргенсоном. (Див.: іл. 116). 83 Номер за програмою.

108

7-й учнівський вечір (публічний) 8 березня 1897 року 3. а) Баркарола F-moll Рубінштейна б) Вальс As-dur Мошковського Вик. уч-нь Тарновський (середн. курс) кл. п. Бобинського. 1-й учнівський вечір (публічний) 18 листопада 1897 року 2. Баркарола Аренського Фантазія фа-дієз-мінор Мендельсона Вик. уч-нь Тарновський (вищ. курс) кл. п. Бобинського». [29, 1895, 1896, 1897]. У подальші роки його ім'я також зустрічається в програмах публічних учнівських концертів. 17 грудня 1900 р. в 4-му учнівському вечорі Тарновський виконав баладу соль мінор і ноктюрн Сі мажор Ф. Шопена [29, 1900–1901, с. 21]. В екзаменаційній книзі повідомляється, що за фахом у Тарновського «5», по елементарній теорії – «3», сольфеджіо 1-го курсу – «5», гармонії 1-го курсу – «5», сольфеджіо і гармонії 2-го курсу – теж «п'ятірки», по історії музики – «4». У цьому ж навчальному році Сергій Тарновський закінчив і Першу Київську гімназію. Після закінчення гімназії він ще два роки вчився у Київському музичному училищі; в учнівських концертах 1901–1902 рр. грав увертюру до опери «Альцеста» К.В. Глюка в перекладенні К. Сен-Санса (15 грудня 1901 р.) і Варіації Ц.А. Кюї (9 листопада 1902 р.) [29, 1901–1902, с. 26]. 25 травня 1903 року в «Урочистому Акті випуску» в його виконанні звучали II і III частини фортепіанного концерту П.І. Чайковського сі-бемоль-мінор [29, 1903–1904, с. 37]. Проте 109

порівнюючи програми виступів С. Тарновського і його товаришів по навчанню (О. Горовиця, Л. Ніколаєва і інш.) в публічних музичних вечорах, можна відмітити значне відставання у той час піаністичного апарату майбутнього педагога Володимира Горовиця. За весь час навчання С. Тарновський не виступив з особливо складними в технічному відношенні композиціями. Навіть будучи учнем вищого курсу, в концертах він виконував «Фантазію» Ф. Мендельсона і «Баркаролу» А. Рубінштейна. Тоді як, наприклад, Л. Ніколаєв і О. Горовиць зіграли в концертах «Ісламей» М. Балакірєва, «Карнавал» Р. Шумана, «Мефісто-вальс» і «Танець смерті» Ф. Ліста, тобто твори, значно віртуозніші. Безумовно, їхні технічні можливості були набагато більшими, ніж у С. Тарновського. Ймовірно, існувала ще одна причина, за якою С. Тарновський не зробив кар'єри концертуючого піаніста: відомо, що він був схильний до естрадного хвилювання, дуже нервував і хвилювався під час виступів. Контракт з Тарновським підписав Гліер у вересні 1914 р. Сергій Володимирович працював у Київській консерваторії по 1928 р. З 1924 р. він був призначений деканом фортепіанного факультету. А через чотири роки він емігрував і до своєї смерті жив у Сполучених Штатах Америки. Костянтин Михайлов згадує про це у своїх спогадах: «Восени 1928 року я отримав з одного з німецьких курортів від Глазунова лист і фотографію, на якій Глазунов з дружиною і Тарновський з дружиною, за ранковим сніданком на веранді санаторію. Олександр Костянтинович у 1928 році одружився на О.М. Гавриловій, а до цього її донька, Є.М. Гаврилова вийшла заміж за С.В. Тарновського» [26]. У червні Глазунова було запрошено до журі всеєвропейського конкурсу на кращу композицію завершення «Незакінченої симфонії» Франца Шуберта. Таким чином Сергій Тарновський виїхав закордон, де і залишився до кінця життя. Попередні спроби покинути більшовицьку країну 110

успіхів не мали. Так ще у 1925 р. він звертається до керівництва консерваторії (на той час – музтехнікум) з проханням видати йому довідку для виїзду закордон: «Ректорові Музтехнікума Професора С.В. Тарновського Заява Прошу видати мені посвідчення про відсутність перешкод до виїзду закордон. 21/ ІІ. 1925 підпис» Проте, видані документи, скоріше всього, не задовольнили владу: «№ 844 23/ IV.1925

ПОСВІДЧЕННЯ

Видано це посвідчення професору музтехнікума С.В. Тарновському в тім, що до від’їзду його за кордон під час літніх вакацій з боку Музтехнікума перешкод немає. Ректор Політком Кер. справами [129]. У період викладання у Київській консерваторії С. Тарновський досить часто виступав в концертах. Адже і знайомство Н. Мільштейна і В. Горовиця відбулося на концерті, в якому Тарновський акомпанував Мільштейну, а Регіна і Володимир Горовиці були слухачами84. Вже тоді один з рецензентів відмітив, що Тарновський-піаніст не володіє великим звуком і скоріше його призначення лежить у площині камерного і ансамблевого музикування: «В якості виконавця сонати і фортепіанної партії в тріо виступив тут молодий піаніст С.В. Тарновський, який увійшов з початку поточного навчального року до складу викладачів консерваторії. С. Тарновський – музикант досить чуйний, такий, що уміє дати круглий звук, володіє пристойною технікою; він зробив все від 84

Див.: [8].

111

себе залежне, щоб представити п'єсу в належному вигляді; лише в останній частині у піаніста неначе не вистачило природної сили. Перша частина звучала трохи сухо. З великим смаком С.В. Тарновський зіграв на bis три дрібні п'єски Рубінштейна, серед яких особливо виділялася чудово виконана Баркарола g-moll» [59, 1914, № 305]. Багато учнів Тарновського стали прекрасними викладачами і виконавцями. Але в першу чергу ім’я С.В. Тарновського стало відомим тому, що в його класі були виховані: Володимир і Регіна Горовиці, Олександр Юнінський (лауреат 1-ої премії конкурсу Шопена в 1932 р.), Анатолій Китаїн85 – блискучий піаніст (однокурсник В. Горовиця у Київській консерваторії), Володимир Ямпольський (згодом – постійний акомпаніатор Д. Ойстраха) всесвітньо відомий піаніст Гораціо Гутьєрез (лауреат конкурсу Чайковського 1970 р.). Життя Київського відділення музичного товариства, як і в попередні роки, детальним чином відбивалася в звітах. Звіти 1894–1895 років починаються публікацією телеграм співчуття з приводу смерті Імператора Олександра ІІІ. Потім зі скорботою сповіщалося, що 8 листопада наступила смерть геніального піаніста і композитора А.Г. Рубінштейна. 3 і 5 грудня Київське відділення провело два симфонічних зібрання пам'яті Рубінштейна. Є в звітах і така рубрика, як «пожертвування». У рік, коли Рейнгольд Гліер поступив у Московську консерваторію, в цій рубриці з'явилося наступне повідомлення: «Пожертвування: У звітному 1894–1895 році пожертвуваний саксонським підданим Моріцем-Олександром Гліером великий барабан» [29, 1894–1895, 85

Брати Китаїни гастролювали у двадцятих роках в СРСР (іл. 38), потім виїхали за кордон. Анатолій Китаїн зустрічався зі своїм однокласником В. Горовицем. Цьому є підтвердження в одного з біографів Маестро – Г. Пласкіна. Саме йому, Анатолію Кітаїну, який зайшов до Горовиця за куліси після концерту, останній кричав: «Ніколи не питайте мене про мою батьківщину. Ніколи! ».Див.: [51, р. 64].

112

с. 4]. Характерно, що подарунок був внесений не в 1891 р., коли Рейнгольд вступив в училище (що розцінювалося би як хабар), а в 1894 р., коли він закінчив навчальний заклад (у вигляді подяки за роки навчання сина). У тому ж році Моріц Гліер (батько Рейнгольда) став інструментальним майстром і постачальником мідних і дерев'яних духових інструментів училища. З ростом контингенту училища, зміцнилося його фінансове становище. У 1894–1895 навчальному році навчальний заклад налічував 306 учнів. Була втілена гнучка система оплати, наприклад, ті, хто навчалися у класах «дефіцитних» інструментів, таких як: труба, тромбон, кларнет, туба, сплачували половину, а іноді чверть того, що було встановлено для фортепіано або співу, де завжди було безліч претендентів. Це дозволяло не тільки без дефіциту закінчувати рік, а й навчати найбідніших учнів безкоштовно. У 1896–1897 навчальному році музичне училище здійснило 18-й випуск учнів. Серед випускників – Леонід Ніколаєв. Він склав всі іспити і був удостоєний атестата першого ступеня. На урочистому випускному Акті 25 травня 1897 року піаніст виконав «Concertstück» К. Вебера. Закінчивши училище, Ніколаєв в тому ж році вступив до Московської консерваторії в клас В. Сафонова, який у той час був одночасно і її директором. Через п'ять років, блискуче закінчивши консерваторію, він включився в концертну діяльність і досяг значного успіху. Його концерти користувалися великою популярністю в містах Імперії. Приїжджав він і у рідне місто. У 1903 році про нього дуже тепло відзивалася критика: «Головний інтерес цього камерного ранку полягав в появі на естраді нового виконавця в особі молодого піаніста – композитора Л. Ніколаєва, учня В. Сафонова. Пан Ніколаєв показав себе в квартеті Сен-Санса музикантом незвичайним і 113

прекрасним виконавцем. Достоїнства Ніколаєва, як піаніста, полягають в солідній і добре сформованій техніці, у великій музичності виконання і тонкому смаку. Пан Ніколаєв провів квартет красиво, витончено, додавши виконанню характер прозорий і делікатний, що краще гармонував з ніжним звуком струнних; піаніст зрозумів, що у фортепіанних квартетах слід піклуватися про загальну звучність всіх інструментів, не висуваючи на перший план фортепіано, як це часто роблять в таких випадках піаністи. В. Чечотт» [70, 1903, № 3]. У 1899 році святкувалося 25-річчя педагогічної діяльності В.В. Пухальського. Про це один з критиків написав велику статтю, в якій відзначив, що урочистості носили «сімейний характер», хоча і пройшли дуже тепло і сердечно. Ювіляра привітали викладачі училища, колективи Московської і Петербурзької консерваторій, багато регіональних відділень ІРМТ, а також видатні музиканти: І. Падеревський, В. Тіманова, О. Зілоті, Ц. Кюї та інші. Потім був концерт з творів Володимира В’ячеславовича, у виконанні учнів училища. Автор відзначив сприятливе враження, яке справили і твори, і виконавці: «Як виконання, так і самі композиції ювіляра справили на аудиторію чудове враження. День закінчився жвавим обідом у «Гранд Готелі», в якому взяли участь представники всього Київського музичного світу і численні шанувальники таланту В.В. Пухальського» [68, 1899, № 289]. Після ювілейного вечора в музичному училищі Пухальський виступив в оперному театрі, де виконав свій концерт для фортепіано з оркестром. Програма включала: Четверту симфонію Л. Бетховена, «Меланхолійний вальс» П. Чайковського, Концерт для фортепіано В. Пухальського, Баладу «Дві примари» для баритона Ц. Кюї, увертюру «Фауст» Р. Вагнера. Віктор Чечотт помістив просторову рецензію на цей концерт, в якій він дуже тепло відзивається про Пухальського, як 114

виконавця: «...Перший у цьому сезоні симфонічний сеанс відбувся за участю п. Пухальського, який на жаль так нечасто з'являється на концертній естраді. Публіка користується кожним випадком, що доставляє їй можливість, насолодитися справжнім художнім виконанням цього піаніста. В. Чечотт» [69, 1899, № 295]. У дні ювілею В.В. Пухальский отримав лист: «Від імені фірми Оффенбахер і Ко в пам'ять 25-річної плідної музичної фортепіаності вельмишановного професора В.В. Пухальського просимо прийняти в дар училищу концертне піаніно № 1159 названої фабрики. Придворний фортепіанний фабрикант А. Берман» [161].

115

1900-і РОКИ. МРІЯ ПРО НОВУ БУДІВЛЮ. КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВ

На 32–му році існування навчального закладу два провідних викладача – Пухальський і Ходоровський нагороджені орденом Св. Анни 2 ступеня86. Учнів в 1900– 1901 навчальному році було 343. Найбільшу кількість налічував фортепіанний відділ. Класи провідних викладачів переповнені – до 60 учнів. Так у Пухальського цього року вчилося 57 учнів, у Ходоровського – 61, Бобинський і Страдецька мали по 30 учнів. Набагато менша їх кількість була на відділі духових інструментів. Для викладання в цих класах запрошувалися, як правило, артисти оперного оркестру, які працювали за невелику плату, навчаючи 5–6 осіб, а за відсутності останніх, не запрошувалися зовсім. Їх так і називали в офіційних документах – викладачі по найму. У Раді училища вони не брали участі, оскільки не мали права голосу. Повний список викладачів училища, даний у «Звіті Київського Відділення за 1900–1901 р.» налічує всього 19 осіб, з яких 14, – штатних і 5 – по найму. «Викладачі Київського музичного училища. 1900–1901 н. р. Спеціальне фортепіано. Старші ординарні викладачі: В.В. Пухальський, Г.К. Ходоровський. Ординарний викладач – Г.А. Бобинський. Викладачі: О.М. Штосс-Петрова, В.Г. Страдецька, Ф.М. Волинська. Теорії композиції й інструментування. Старший ординарний викладач – Є.О. Риб. 86

Орденами педагоги нагороджувалися досить часто, майже щороку. Але орден Св. Анни 2-го ступеня вважався достатньо високою нагородою для викладачів середнього навчального закладу. Ці ордени ще раз підкреслюють, що Пухальський і Ходоровський за двадцять п'ять років роботи в училищі, завоювали визнання не тільки Києва, але й обох столиць.

116

Історії музики. Викладач – В.О. Чечотт. Елементарної теорії, гри на флейті і обов'язкового фортепіано. Старший ординарний викладач – О.В. Химиченко. Співу соло. Старша викладачка – М.П. Алексєєва-Юневич. Викладач – М.А. Петц. Скрипки. Викладач – О.О. Колаковський. Віолончелі і обов'язкового фортепіано. Ординарний викладач – Ф.В. фон Мулерт. Гри на фаготі і обов'язкового фортепіано. Викладач – С.О. Дуда. Викладачі по найму, без права голосу в Раді: Контрабаса. Ф.І Воячек. Гобоя і кларнета. О.С. Лащенко. Валторни. Р.Ф. Бісмарк. Труби. Т.М. Клименко. Тромбона. О.О. Машек. Обслуговуючий персонал: Класна пані – М.С. Данде. Секретар Ради – О.В. Химиченко. Правитель справ і доглядач будинку училища – М.З. Маракін. Бібліотекар – М.З. Маракін. Комісіонер Київського відділення Товариства – Л. Ідзиковський. Постачальник роялів – І. Кернтопф і Син. 117

Інструментальний майстер і постачальник мідних і дерев'яних духових інструментів – М.О. Гліер» [29, 1900–1901, с. 37]. За ініціативою О. Виноградського у 1901 році в училищі відкрився оперний клас, в завдання якого було поставлено «систематичне вивчення вокальної специфіки оперної справи взагалі» [25, с. 75]. Керував оперним класом випускник Київського музичного училища, диригент міського театру Іван Йосипович Паліцин87 . Григорій Григор’єв у своїй книзі «У старому Києві. Спогади» розповідає, що Паліцина звинувачували у «...зайвій байдужості під час виконання, у відсутності свого творчого обличчя, приписували навіть таку ваду, як бюрократизм і саме бюрократизм у творчій роботі». А далі автор розповідає цікаву історію, яка характеризує цю талановиту і віддану музиці людину: «Якось у самі гарячі часи громадянської війни йшла «Снігуронька» під керівництвом Паліцина. Майже всі квітки були розпродані. Дирекція вирішила дати виставу, незважаючи на те, що бій ішов зовсім поблизу від Києва і окремі снаряди падали на центральних вулицях. Після другої дії хористи оточили Паліцина: «Іване Йосиповичу! Велике до вас прохання: скоротіть хори, зробіть якнайбільше купюр, дайте змогу піти 87

Паліцин І.Й. (іл. 133) (справжнє прізвище Паліце, Palice) Іван (Ян) Йосипович (17.11.1865 Вліневес, Празького округу – 3.06.1931, Свердловськ) – диригент. Заслужений артист Республіки і Герой праці (1925) Син скрипаля Йосипа (Йозефа) Івановича Паліце (пом.1902), який переїхав з сім’єю до Росії (1868), прийняв російське підданство (1872) і служив в оркестрі Великого театру в Москві. Паліцин навчався у Києві – у 2-й гімназії і музичному училищі (клас скрипки О. Шевчика). У 1890 закінчив медичний факультет Московського університету, де брав участь у студентських квартетах і був другим диригентом оркестру, керованого М. Ердмансдерфером. З 90-х років цілком зайнявся музичною діяльностю. Був одним з організаторів постійної оперної трупи в Саратові, де диригував у 1890–1901 рр., з 1903 – паралельно в Саратові і Казані, потім по декілька сезонів у Києві (в тому числі 1917–1923 також викладав в консерваторії), Москві (1906 кілька сезонів в оперному театрі Зіміна), Одесі (кілька сезонів до 1917) і багатьох інших містах. З 1924 р. до кінця життя (крім сезону 1929–1930) в Сведловську (оперний театр, літні симфонічні сезони; оркестр і оперний клас у музичному училищі). Див.: [30].

118

скоріше, чуєте, що коїться в місті». Паліцин порадив прохати директора зупинити виставу зовсім. Той не погодився. Тоді диригент твердо сказав: «Я не припущу знущання над творами Римського-Корсакова. Не грати зовсім – краще за все, а якщо грати – то повністю. ...Злісне шипіння з усіх боків не зробило на низенького ростом і добродушного в побуті Івана Йосиповича жодного враження: «Снігуроньку» було закінчено, як у всіх звичайних виставах…» [5, с. 108–109]. Відкриття оперного класу говорить про те, що училище цілком справлялося з підготовкою артистів оперного театру, має міцну практичну базу і вже давно назріло питання про відкриття у Києві консерваторії. Постає питання і про нове приміщення. Вже через тридцять років після того, як було побудовано будівлю музичного училища, розраховану на 100–120 учнів, Дирекція відділення піднімає питання про необхідність будівництва нового навчального корпусу. Адже до кінця 1901 року училище налічує 356 учнів! Ухвалено рішення про накопичення грошей для цього: «...Віднести до спеціального для цієї мети фонду з капіталу Товариства 24 011 рублів» [29, 1901– 1902, с. 6]. Гроші вносяться до Київського Земельного банку під 4,5% річних. Через два роки фонд на споруду нової будівлі училища досяг 42 100 рублів. На цю суму були придбані заставні листи Земельного банку, що давали солідні відсотки. Ще через рік: «Визнаючи споруду нової будівлі училища украй необхідною, Дирекція Київського Відділення вирішила у поточному році капітального ремонту старої будівлі не проводити, а залишок наявних коштів, що утворився внаслідок цього, 6 960 рублів 81 копійку перерахувати до фонду, призначеного на споруду нової будівлі музичного училища» [29, 1904–1905, с. 5]. Таким чином, капітал ріс, і Дирекція сподівалася побудувати новий навчальний корпус з великим концертним залом. Безліч разів керівництво навчального закладу зверталося 119

до Дирекції Київського відділення з проблемою браку приміщень і необхідності мати великий концертний зал. У 1915 році були навіть складені технічні вимоги до нової будівлі. 26 березня 1915 р. дирекція КО у складі: М.О. Богданова, М.В. Стороженка, Ю.Л. Давидова і Р.М. Гліера підписали «Програму проекту нової будівлі консерваторії у Києві». У цій програмі були перераховані всі необхідні приміщення, в які входили класи музичних і наукових дисциплін, кабінети керівників, бібліотека, музей, малий (600 місць) і великий (2000 місць) зали з органами, вестибюлі, службові та підсобні приміщення. Проект передбачалося завершити до вересня 1915 р. Крім того, у цьому ж протоколі пропонувалося клопотати перед Головною Дирекцією про субсидії держави для спорудження будівлі консеваторії у розмірі 200 000 руб. [168]. На великий жаль цьому не судилося статися, і через сто років доводиться з сумом констатувати, що училищу все ще необхідне нове приміщення. Але наявність пристойного капіталу, накопиченого Київським відділенням, зіграла вирішальну роль в ухвалі про відкриття консерваторії. 18 серпня 1900 г. в канцелярію поступає заява про прийом в музичне училище Костянтина Миколайовича Михайлова (іл. 39) Метрична виписка свідчить: «16 грудня 1882 р. у Титулярного радника Миколи Васильовича Михайлова і його законної дружини Софії Василівни у селі Крольовець народився син Костянтин» [8, с. 163]. Окрім нього в сім'ї були дві доньки – Соня і Надія. Згодом, сестра Костянтина, Соня, стала дружиною М.В. Луначарського, брата Анатолія Луначарського, народного комісара у першому більшовицькому уряді. Коли Костянтину було 4 роки сім'я переїздить до Києва. У будинку, де мешкали Михайлови, бували Бердяєви, Луначарські, до сестри Соні Надії залицявся юний Вертинський88. У Надії 88

У спогадах Н. Михайлової-Полуянської є епізод, присвячений тому, як, оцінивши неабиякий талант Вертинського, Соня і Надя зібрали гроші серед

120

Михайлової, яка стала вчителькою, навчалася Алла Тарасова, яка також бувала у цьому чудовому будинку. Батько з дітьми був строгий, він сам – великий трудівник і вимагав від дітей того ж. Богемне життя його дратувало. Діти повинні мати серйозну спеціальність, тому Костянтин у 1901 р. закінчив юридичний факультет Київського університету. Але за рік до закінчення університету, він, мабуть переконав батька і вступив до музичного училища в клас В. Пухальського. Вчився успішно, брав участь в учнівських вечорах, наприклад, 10 грудня 1906 р. в його програмі: Скерцо до-дієз-мінор і дві прелюдії (до мінор і Сі-бемоль-мажор) Шопена. У останньому учнівському вечорі у 1907 р. він виконав «Танець смерті» Ліста, успішно склав іспити і був удостоєний атестата 1-го ступеня. Ймовірно, вже під час навчання, Костянтин Михайлов виявив свої блискучі організаторські здібності, ділові якості і музичний талант. Оскільки до моменту закінчення училища К. Михайлов вже мав вищу юридичну освіту, Пухальський запросив свого випускника зайняти місце викладача училища. Збереглися контракти К. Михайлова, перший з яких датований 1907 р.: Контракт К. Михайлова з В. Пухальским: «Ми, що нижче підписалися, уповноважений директор КМУ В.В. Пухальський і Костянтин Миколайович Михайлов уклали цей контракт в наступному: 1) Я, Михайлов, зобов'язуюся займатися в МУ КВ ІРМТ викладанням уроків гри на фортепіано, рахуючи по п'ять учнів на 4 тижневих години з умовою, займатися зі всіма учнями, які з'явилися в клас повне число годин, встановлених по числу учнів.

слухачок Вищих жіночих курсів, щоб відправити молодого артиста до Москви. (З усного інтерв'ю з дочкою Н. Михайлової-Полуянської – Вірою Миколаївною Лукашиною).

121

2) Я, Михайлов, зобов'язаний брати участь в одному із зібрань КВ ІРМТ і у вечорах квартетів. 3) Я, Михайлов, зобов'язаний окрім МУ ніде класів не відкривати, а також не викладати на приватних курсах; уроки ж вдома можу давати, але не публікувати про їх відкриття і брати з учнів не менш як три рублі за кожну годину. 4) Я, Михайлов, не можу брати участь ні в концертах, ні в публічних зібраннях, поза КВ ІРМТ без згоди на те Дирекції Товариства. За порушення ж цього пункту контракту я, Михайлов, плачу Дирекції неустойку у розмірі 25 руб. за яку б то не було участь без дозволу Дирекції в будь-якому з концертів поза Музичного Товариства. 5) Я, Михайлов, зобов'язаний підкорятися інструкціям, виробленим радою МУ КВ ІРМТ і не відговорюватися їх незнанням. 6) Дирекція відділення платить мені, Михайлову, по шістдесят рублів за річну годину, видаючи ці кошти щомісячно за розрахунком. 7) Цей контракт укладений на один рік з 25-го серпня 1907 р. по 25 серпня 1908 р. 8) За порушення з якого-небудь боку цього контракту, сторона, що не встояла, платить неустойку п'ятсот рублів на користь тієї сторони, що встояла. 9) У випадку, якщо б я, Михайлов, був звільнений з училища за визначенням Ради училища, затвердженого Дирекцією Товариства, до закінчення терміну цього контракту, то Дирекція має право відмовити мені, Михайлову, без сплати зазначеною в п. 8 неустойки.

122

10) При порушенні цього контракту, зі сплатою зазначеною в п. 8 неустойки, контракт втрачає свою силу і дія його припиняється. Костянтин Миколайович Михайлов» [133]. Подібні контракти укладені на 1908–9, 10, 11 та 12 роки, в контракті на 13–14 рік зникає п. 4, а в 1914–15 рр. додається пункт про припинення контракту, якщо Дирекція відділення не затвердить Михайлова на посаді викладача консерваторії. Вже з першого року роботи його клас налічує 55(!) студентів. Окрім цього він встигав вести активну концертну діяльність, займатися різними адміністративними справами. У 1913 році, коли училищу був присвоєний статус консерваторії, Михайлову для продовження роботи був потрібний консерваторський диплом. Він написав прохання про відпустку: «Панові Директорові Київського Музичного училища Імператорського Російського Музичного Товариства Викладача училища КВ ІРМТ К.М. Михайлова ПРОХАННЯ Маю честь покірно просити звільнити мене у відпустку в С-Петербург з метою екзаменуватися при консерваторії на отримання диплома «Вільного художника». У проміжку між іспитами приїжджатиму до Києва і вестиму заняття з класом лютий 1913 р. К. Михайлов». К.Михайлов отримав відповідь того ж дня: «З причини необхідності мати п. Михайлову диплом Консерваторії з нагоди передбачуваного відкриття такої у Києві, не знаходжу перешкод до задоволення клопотання п. Михайловаю. Директор В. Пухальський» [174].

123

У тому ж році Костянтин Миколайович екстерном склав випускні іспити у Петербурзькій консерваторії і отримав диплом «Вільного художника», який дав йому право на місце старшого ординарного викладача Київської консерваторії. На урочистому вечорі на честь відкриття консерваторії Михайлов зачитав доповідь про історію Київського музичного училища, а в концерті, присвяченому знаменній події, грав концерт для фортепіано з оркестром, написаний викладачем училища Г.А. Бобинським89. Після обрання директором консерваторії Р.М. Гліера, Костянтин Михайлович став його заступником або, згідно тієї, що існувала тоді номенклатури, інспектором (іл. 40). І в подальші роки Михайлов, людина великої культури і чудовий музикант, обирався на керівні посади. Він був директором консерваторії (1922–1926 рр.), а з 1927 року – заступником директора, багато років очолював Художню раду, був ідеологом і організатором спеціальних музичних шкіл – десятирічок. Його уроки в консерваторії проходили завжди дуже цікаво, «на піднесеному тонусі»90. Як педагог – був дуже вимогливий, приділяв велику увагу розвитку і вдосконаленню піаністичного апарату учнів. Всі його учні, за відгуками сучасників, відрізнялися дивовижною свободою володіння інструментом і неабиякою технікою. Проте головним він завжди вважав «вимовлення художнього тексту» і перед цим «крупним планом, частковості йшли на друге місце». Майже всі його учні відзначають особливу привабливість уроків Михайлова, людини величезної ерудиції і невичерпного відчуття гумору.

Сам Г.А. Бобинський у цей час тяжко хворів і знаходився у психоневрологичній кліниці «Кароліна». Про це докладніше.: [171]. 90 Тут і далі цитується рукопис Л.Б. Шур «Про К. Михайлова», що знаходиться в приватному архіві [49]. (Див.: іл. 114).

124

Він блискуче знав практично всю фортепіанну літературу, миттю реагував на щонайменшу неточність виконання і міг «одним гострим, іноді навіть їдким словом» охарактеризувати гру учня так, що «це запам'ятовувалося на все життя». Костянтин Миколайович відвідував всі концерти і вважав, що студентам це також необхідно. Не менше двох-трьох разів на рік Михайлов влаштовував концерти свого класу, досить часто це були тематичні вечори, присвячені творчості якогось композитора. Останніми роками свого життя він багато займався редакторською роботою і зробив редакції п'єс Косенка, Віленського та інших українських композиторів.

125

1902–1908 рр. СТАТУС ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ. ОЛЕКСАНДР БРАЇЛОВСЬКИЙ, ЛЕВ РЕВУЦЬКИЙ В УЧИЛИЩІ

У 1902 році виходить постанова Державної Ради про надання випускникам музичних училищ і консерваторій ІРМТ прав державних службовців91. Цей акт визнання високого рівня підготовки фахівців навчальними закладами Товариства мав велике значення для викладачів і випускників цих навчальних закладів: відтепер вони могли користуватися всіма правами і привілеями, які давала державна служба. Наприклад, отримувати чин (клас), прийнятий для державних службовців. Визначений нижчий ступінь чину для тих, хто поступає на державну службу – 14 клас. У разі визначення на класні посади в консерваторіях або училищах, – 12-й. Значно виріс і стипендіальний фонд училища. Він формувався, в основному, з пожертвувань і тих невеликих коштів, що Дирекція могла зібрати з концертів. Гроші дбайливо вкладалися в цінні папери під відсотки з тим, щоб основний капітал залишався і лише суми, що набігають за рік як відсотки, використовувалися для видачі стипендій. Як, наприклад, з'явилася стипендія «Арочки Виноградської»? Трагічно пішла з життя дочка О.М. Виноградського Арочка, яка ще в минулому сезоні виступала в симфонічних зібраннях, граючи соло і в оркестрі на арфі. Якийсь К.В. Фішман, видно, великий прихильник Виноградського, пожертвував училищу 3500 рублів для заснування стипендії імені Арочки Виноградської. Гроші були покладені в Київський Земельний банк під 4,5% і завдяки цьому вже до кінця року хтось з неімущих учнів міг отримати 157 рублів 50 копійок для навчання. У 1903 році звільнених від плати за навчання учнів було 20 і з кожним наступним роком ця цифра незмінно збільшувалася. 91

Про це Київську Дирекцію листом повідомив Великий Князь Костянтин Миколайович 11.03.1903 р. [150].

126

У 1904 році в училищі було вже 426 студентів! Звичайно, найчисленніший відділ – фортепіанний: 241 учень, тобто більша частина контингенту. У класі Пухальського, наприклад, 67 піаністів! Як правило, на його уроках учні збиралися великими групами і, поки один грав, інші слухали. З хорошими і просунутими учнями В. Пухальський займався досить багато і виходив за рамки півгодини. Звичайно, не завжди учень був, в достатній мірі, готовий до уроку, тоді після 5-хвилинного прослуховування, він поступався місцем іншому. Процес спостерігали і слухали багато хто і для них, природно, ці «пасивні» заняття давали дуже багато. У 1906–1907 н. р навантаження Пухальського у класі досягає астрономічної цифри – 79 учнів! Легко порахувати, що це не менш як 13 учнів в день при шестиденному тижні. Якщо додати до цього його обов'язки директора училища, клопіт по організації концертів Товариства і учнівських концертів, виконавську діяльність, а іноді він бере участь у більшості камерних зібрань, і, нарешті, композиторство! Вражаюча працездатність, враховуючи майже шістдесятирічний вік. Тому надзвичайно справедливим бачиться «Високий Указ», що з'явився наприкінці квітня 1906 року про нагородження В.В. Пухальського орденом Св. Володимира 4-го ступеня. Що ж до концертного життя тих років, то воно проходило під абсолютним і незаперечним диктатом О.М. Виноградського. Навіть запрошення віртуозів, здійснювані, як правило, антрепренером оперного театру узгоджувалися з ним. 1904 рік знаменний появою в числі учнів В. Пухальського Олександра Браїловського (4.02.1896–25.04.1976), ім'я якого в недалекому майбутньому увійшло до кола найбільш видатних піаністів ХХ століття. (іл. 41, 42). У той рік колишній учень Пухальського Петро Браїловський привів до нього свого сина

127

Олександра92. Ймовірно, перші уроки синові давав батько. Вже у перший рік свого навчання, Браїловський виступає в учнівському публічному концерті: 18 березня у восьмому учнівському вечорі він виконує: «Пісню венеціанського гондольєра» Мендельсона, Менует Шарвенки і «Zur Guitarre» Гіллера. У подальші роки в учнівських вечорах ним були виконані: 1-а частина ре мінорного концерту Моцарта (18.01.1905 р.); 1-а частина до мінорного концерту Бетховена (листопад 1906), «Rondo capriccoso» Мендельсона (грудень 1906). Потім настає рік, який він не вчиться і з'являється в училищі тільки у січні 1909 року. Проте, вже 27 лютого цього року він виступає з перекладенням Ліста «Органної прелюдії і фуги» Й.С. Баха. У цьому ж році 17 жовтня в його виконанні звучить концерт Е. Гріга, а в березні 1910 року він грає Жигу Сі-бемоль-мажор і Прелюдію і фугу до-дієз-мінор з ДТК Й.С. Баха. 26 січня 1911 року у присутності С.В. Рахманінова О. Браїловський грав Гавот Глюка-Брамса і Скерцо Шопена (на жаль тональність не вказана) і 11 березня Баладу Шопена Фа мажор (іл. 43-а, третій ряд, п’ятий справа). 29 травня 1911 року на випускному Акті він виконав з оркестром концерт А. Рубінштейна ре мінор і був удостоєний атестата 1-го ступеня. Наступного року Петро Браїловський відвіз сина в Європу для продовження освіти. Олександр, який сім років, навчався у В. Пухальського, брав у Відні уроки у його вчителя – Теодора Лешетицького. Після трирічного перебування у Відні, він удосконалювався в Цюріху у Ферруччо Бузоні. Європейський дебют піаніста відбувся в 1919 році в Парижі і відразу приніс йому популярність. Він концертував в Європі, Америці, всюди добиваючись великого успіху і любові публіки. У 1924 році Олександр вперше в історії концертної практики в 92

20 вересня 1904 р. Петро Браїловський, який закінчив училище по класу Володимира В’ячеславовича, подає «Прохання», в якому вказує імя майбутнього викладача: п. Пухальський (іл. 113).

128

серії концертів зіграв всі твори Ф. Шопена. Пізніше цей подвиг піаніст повторив тричі: у 1938 році в США і в 1960 році, у зв'язку з 150-річним ювілеєм композитора – в Нью-Йорку і Брюсселі. Популярність О. Браїловського була така велика, що вже у 1936 році в Бельгії був заснований міжнародний конкурс його імені. Репертуар конкурсу складали переважно твори Ф. Ліста і Ф. Шопена і він увійшов до історії фортепіанного виконавства як неперевершений інтерпретатор цих авторів. У 1906 році в класі В.В. Пухальського з'явилася ще одна майбутня «зірка». У списках «Звіту» за 1906–1907 роки під № 338 ми знаходимо Аврама Сатановського [29, 1906–1907, с. 80]. У 1910 році його ім'я з'являється в програмах учнівських вечорів: «13 листопада: 1. Баркарола соль мінор Рубінштейна. 2. Каприччіо Падеревського. Вик. уч-нь Сатановський (вищ. курсу кл. п. Пухальського). 5 лютого: №7. Соната ор. 53 (1-а частина) Бетховена. Вик. уч-нь Сатановський (вищ. курсу) кл. п. Пухальського» [29, 1910–1911, с. 15, 27]. У другому півріччі 1911 року Сатановський виступив в концерті з етюдом Шопена до мінор і Andante Фа мажор Бетховена [29, 1910–1911, с. 28]. А через два роки: у восьмому вечорі 14 лютого 1915 року він грав сонату Бетховена ор. 26 [29, 1914–1915, с. 36]. Сатановський вчився в консерваторії ще в 1915 і в 1916 роках. Мабуть він був з небагатої сім'ї, оскільки всі ці роки отримував стипендію для сплати за навчання. Правда, розмір стипендії невеликий і він був змушений доплачувати значну суму, але сам факт її отримання свідчить про те, що сім'я терпіла нестатки. Сатановський Аврам (тепер уже в документах, він – Абрам) у 1918 році закінчив консерваторію, і її керівництво

129

клопотало перед властями про надання йому можливості виїхати за кордон для продовження навчання: «Ми, що нижче підписалися, професори консерваторії цим свідчимо, що, Абраму Сатановському, який закінчив у цьому році Київську Консерваторію з дипломом на звання «Вільного художника», необхідно поїхати до Європи, для удосконалення своєї музичної освіти, оскільки він володіє видатними піаністичними даними. Гліер, Михайлов, Риб, Домбровський, Штосс-Петрова, Ходоровський» (тільки перелік імен, що підписались, дає змогу вважати Сатановського неабияким музикантом) [160]. Далі шлях А. Сатановського простежити не вдалося. У довідкових виданнях Америки і Західної Європи піаніст не значиться. А. Альшванг у рукопису передмови до «Записок мого життя» В. Пухальського пише про нього, як про видатного музиканта, який прославив ім'я свого вчителя93 [35; 190]. В 1907 р. (за іншими даними, в 1908 р.) у Києві виступав відомий бас-кантанте Этторе Гандольфі (Гектор Петрович Гандольфі, як його іменували в Росії). В «Звітах КВ ІРМТ за 1907–1908 н. р.» невідомо з якого місяця і року його було запрошено викладати, але відомо, що вже новий 1908– 1909 н. р. Г.П. Гандольфі є у складі викладачів співу Київського музичного училища. Г.П. Гандольфі (1862–1931) навчався в Неаполітанській консерваторії (іл. 43), спочатку по класу віолончелі, потім – по класу співу (Ф. Скафатті и Дж. Мічеллі). Оперним солістом став вже у 20-річному віці, і співав у багатьох європейських і американських країнах. Часто 93

Можливо, А. Сатановский залишався в Києві, і тоді його сліди ведуть до книги споминів, загиблих в Бабиному Яру, де вказані кілька родин Сатановських. Див. на сайті громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kby.kiev.ua/komitet/ru/membook/memory-book-baby-yar/209.html. А, може бути, це той л-нт Абрам Мойсейович Сатановський, який загинув в бою у 1943 р. Див.: [16].

130

співав також в симфонічних концертах (диригенти: А. Тосканіні, А. Нікіш, Е. Купер, Я. Сібеліус, В. Сафонов). Як відзначали його сучасники, він мав красивий, сильний голос широкого діапазону, блискучу колоратуру, бездоганну вокальну техніку, почуття стилю. Репертуар налічував близько 60 партій. Серед них: Дон Жуан («Дон Жуан» В.А. Моцарта), Марсель («Гугеноти» Дж. Мейєрбера), Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно), Нілаканта («Лакме» Л. Деліба), Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Філіп II («Дон Карлос» Дж. Верді). Коли музичне училище перейменували в консерваторію, Г.П. Гандольфі продовжував викладати спів і працював у консерваторії по 1923 р., виховавши плеяду прекрасних виконавців. Серед його учнів: Г. Аден, Є.Д. Ахматова, Д. Білявська, І. Голянд, Микола Горохов, О.А. Гродзинський, В.М. Гужова, М.С. Калиновська, С.М. Капар, О.О. Колодуб, А. Матусевич, М.М. Середа, М.П. Стефанович, Г.М. Тіц, С. Ценін94. 1908 навчальний рік. До класу В.В. Пухальського вступила восьмирічна Регіна Горовиць (іл. 45). Її мати – Соня Горовиць, уроджена Бодик, (іл. 46) навчалася у Володимира В’ячеславовича. Тому донька, природно, була зарахована до Метра. Регіна демонструвала значні успіхи, грала в публічних концертах два-три рази на рік. Вона закінчила консерваторію у 1919 р.95. А 12 вересня 1908 року в класі фортепіано

В 1923 р. Г. Гандольфі запросили до Москви, і К. Михайлов написав йому характеристику, яка, скоріше за все, не знадобилася, тому і зберіглася в архиві (Див.: іл. 44). 95 Все життя Регіни Самойлівни було нерозривно пов’язане з її видатним братом. Спочатку блискучі гастролі з братом і Н. Мільштейном. Після їх від’їзду за кордон Регіна Самойлівна багато виступала на концертній естраді. Партнерами її були Д. Ойстрах, М. Полякін, С. Фурер, Є. Гілельс. Р.С. Горовиць сповна відчула на собі опіку «більшовиків». До самої смерті (1984) її «пасли» органи. Їй не дозволяли виїжджати за кордон. Вона все життя не могла добится навіть сміховинної посади доцента, залишаючись старшим викладачем Харківської консерваторії, проте, виховала плеяду блискучих учнівпіаністів, які прославили її і’мя (Див.: іл. 48).

131

С.О. Короткевича96, випускника Київського училища, в списках (№ 478) з'явилося ім'я чудового музиканта, згодом класика української композиторської школи ХХ в. – Левка Миколайовича Ревуцького (1889–1977; іл. 47) [29, 1908–1909, с. 88]. Закінчивши клас спеціального фортепіано, Ревуцький продовжив музичну освіту в класі спеціальної теорії композиції. 3 грудня 1914 року відбувся публічний учнівський концерт з творів учнів-композиторів. У ньому прозвучали квартет ре мінор Бориса Лятошинського і соната для фортепіано сі мінор Левка Ревуцького. До речі, обидва студенти крім консерваторії, займалися ще і на юридичному факультеті університету. У 1916 році Лев Миколайович закінчив університет, а наступного року – консерваторію – так стверджує «Музична Енциклопедія» [37, с. 575]. Хоча у «Звіті за 1915–1916 роки» в списках випускників тих, які закінчили консерваторію, прізвища Ревуцького немає. Можливо він не складав іспити у повному обсязі і отримав тільки атестат, що засвідчує закінчення вивчення основних консерваторних курсів. Його ім'я з'явилося пізніше, в документі, що характеризує той страшний час. У 1920 році учень консерваторії, Едуард Ревуцький, у відчаї звертається до Гліера, з проханням врятувати брата, ув'язненого більшовиками. Гліер відгукується миттєво: «Київська Консерваторія 22 березня 1920 р. № 127 В Музичну секцію Підвідділу Мистецтв при Наросвіті За заявою брата колишній учень Консерваторії арештований і знаходиться зараз в Лук’янівській в'язниці, причому до нього ніякого звинувачення ще не пред'явлено. 96

Двома роками раніше Пухальський запросив Короткевича вести клас спеціального фортепіано, і в 1908 році в його класі вже 30 учнів, включаючи Левка Ревуцького.

132

Л.М. Ревуцкий з вересня 1913 р. був учнем по класу гри на фортепіано і спец. теорії композиції і, як вельми талановита людина, значився одним з кращих учнів Консерваторії, з причини чого Київська Консерваторія просить клопотання Музичної секції про звільнення від арешту Л. Ревуцького для відновлення перерваних у Консерваторії занять Р. Гліер» [155]. Подальша творча біографія чудового композитора не є предметом цієї книги. Але очевидно, що в роки навчання, Ревуцький зробив свій внесок до створення специфічної духовної аури, що характеризувала студентський колектив Київської консерваторії.

133

ДРУГА І ТРЕТЯ СПРОБИ ВІДКРИТТЯ КОНСЕРВАТОРІЇ97. МИХАЙЛО ЕРДЕНКО. ВІДКРИТТЯ КЛАСУ АРФИ. СМЕРТЬ О.М. ВИНОГРАДСКЬКОГО

У 1908 році О.М. Виноградський і В.В. Пухальський здійснили третю спробу перейменувати училище в консерваторію, і особисто представили Голові ІРМТ Принцесі Олені Георгіївні Саксен-Альтенбурзькій клопотання і проект перетворення Київського музичного училища в консерваторію. Перша спроба перетворення училища в консерваторію була здійснена Л. Альбрехтом у 1876 році, коли він був на посту директора училища. Можна сказати, що Людвіг Карлович діяв з «кавалерійським наскоком». Спочатку він відправив листа до Петербургу, в якому просив, щоб всі привілеї і права «Вільного художника» були надані особам, які закінчили Київське училище. Діставши відмову, він опублікував навесні 1876 р. оголошення, в якому сам гарантував всім випускникам училища, по-перше, звання «Вільного художника», по-друге, всі привілеї і права, якими користувалися на той час випускники Московської і Петербурзької консерваторій. Природно, це визвало велике незадоволення Головної Дирекції. А враховуючи ще і катастрофічне матеріальне положення Київського училища, привело до зняття Л. Альбрехта з посади директора [25, с. 48]. Вдруге питання про таку реорганізацію ініціювалося в 1891 році. Тоді Антон Рубінштейн відвідав учнівські концерти і звернув увагу на високий професійний рівень підготовки учнів. Про необхідність існування в Росії ще як мінімум двох консерваторій крім Петербурзької і Московської, Рубінштейн говорив неодноразово: «...Консерваторії бажані у всіх 97

Прийнято вважати, що це була друга спроба, але якщо прискіпливо підходити до документів, то відкривається, що ще за багато років до так званої першої спроби, була зроблена «найперша» – прохання до Головної Дирекції про перейменування, здійснена Л.К. Альбрехтом. Таким чином, підходячи формально до історії перейменування училища в консерваторію, необхідно зарахувати ініціативу Л. Альбрехта як першу спробу.

134

найголовніших центрах Росії, – чим їх буде більше, тим буде краще; але украй бажано, щоб уряд неодмінно, утримував у ряді державних установ, – не менш як дві консерваторії – одну на півночі, іншу на півдні; на півночі для музики, на півдні для співу» [Цит. за: 25, c. 66]. Прослухав концерти учнів, і ознайомившись зі справами училища, на засіданні Дирекції 27 березня 1891 р. Антон Григорович виступив з пропозицією перетворення Київського музичного училища в консерваторію. Частково зберігся протокол цього засідання, і він не залишає сумніву, що А.Г. Рубінштейн запропонував Дирекції Київського відділення негайно поставити питання про перетворення училища в консерваторію перед Головною Дирекцією в Петербурзі (іл. 97). Така висока оцінка діяльності Київського відділення надзвичайно тішила, але, мабуть Рубінштейн не зумів запалити цією ідеєю Петербурзьку Дирекцію і, головне, уряд. У своїх «Нарисах» Й. Міклашевський, згадуючи цей факт, пише, що розраховувати на урядову субсидію не було ніякої можливості. Він описує цю спробу Київської дирекції підняти музичне училище на рівень вище, так: «Фінансове ж положення самого Відділення, хоча помітно покращало за останні роки, але, проте, не давало можливості мати в своєму розпорядженні такі крупні суми. І ясно було, що за відсутності сторонньої грошової допомоги, перетворення Училища в Консерваторію мабуть неминуче знову заплутає Відділення в ту мережу боргів, з якої воно не так давно з такими труднощами вивільнялося. Усвідомлюючи ясно все це, Дирекція, згнітивши серце, відклала це питання на невизначений час. Але вже в наступному, 1892 року це питання знов спливло і цього разу, судячи по газетних статтях і замітках, з особливою наполегливістю. В даному випадку ініціатором цього проекту з'явилася Міська Дума, та Дума, яка, як мені доводилося 135

неодноразово відзначати, проявляла до цих пір справді стоїчний індиферентизм до місцевого Відділення І. Р. М. Т. Ясно було, що коли проект перетворення Училища в Консерваторію, залишений минулого року без руху виключно з причин чисто грошових, так енергійно тепер висувався в стінах Міської Думи, то і пов'язані зі здійсненням його витрати Міська Дума, очевидно, вирішила узяти на себе і цим надати виняткову по важливості послугу не тільки місцевому Відділенню, але, звичайно, і всьому Південно-Західному краю. В. Пухальський, за дорученням місцевої Дирекції, поспішив скласти кошторис доходів і витрат передбачуваної Консерваторії, причому брав всюди мінімальні цифри і спирався на практику Петербурзької і Московської Консерваторій98. Цей кошторис мав на меті вказати з достатньою точністю суму тих додаткових витрат, які Думі довелося б прийняти до уваги при впровадженні в життя проекту перетворення. Ця сума склала 15,000 рублів щорічної доплати до тих сум, що мають надходити в касу Училища. Генерал-губернатор Граф Ігнатьєв (іл. 49), який ставився, як і його попередники, з великою симпатією до Відділення І. Р. М. Т. і, отже, цілком співчував висунутому Думою проекту, на думському парадному водохресному сніданку в залі Купецьких Зібрань підняв тост «за процвітання Київської Консерваторії». Можна небезпідставно розглядати цей офіційний тост, як ясну вказівку Думі на те, що порушене нею питання цілком повинно бути з фінансової точки зору, нею ж самою і вирішене. Але Міська Дума не пішла далі за гарячі побажання бачити у Києві Консерваторію і, виступивши лише в ролі ініціатора, від яких би то не було витрат на здійснення цієї справи ухилилася. Таким чином, знову було відкладено 98

Все, що описав Й. Міклашевський, підтверджується документально: лист В.В. Пухальського до Київської міської фінансової комісії і докладний кошторис збереглися [148].

136

питання про Київську Консерваторію і цього разу на вельми тривалий час» [25, с. 66–68]. Наступна третя спроба була здійснена у 1908 році. Цього разу фінансові проблеми були вирішені за допомогою солідного капіталу, накопиченого відділенням. Ініціатором виступив А.К. Глазунов, який, відвідавши Київ, запропонував керівництву училища клопотати перед Головною Дирекцією про перетворення училища в консерваторію. Ці пропозиції було обдумано з тією усебічністю і ретельністю, що було характерно для Київської Дирекції. Протокол її засідання і текст звернення до Петербургу обґрунтовує необхідність відкриття консерваторії в Києві і можливість Дирекції її утримання. Лист-подання № 67 від 8 квітня 1909 року було особисто вручено голові ІРМТ – Принцесі О.Г. Саксен-Альтенбурзькій. У листі згадувалося про високу оцінку, дану учням і випускникам училища, А. Рубінштейном, П. Чайковським, А. Глазуновим і іншими видатними музикантами сучасності. Потім автори досить детально описували сучасний стан загальної і музичної освіти у Києві: «З розростанням міста Києва, особливо в останнє десятиліття, коли населення його досягло понад чотириста тисяч, пов'язаний і незвичайний розвиток навчально-освітніх установ міста. Крім відкриття у великій кількості середніх навчальних закладів, казенних і приватних (тепер у Києві вісімнадцять чоловічих гімназій і двадцять вісім жіночих), відкрито нові вищі заклади – Політехнічний інститут і вищі жіночі курси, з 1901 року відкрито Художнє училище, і нині будується споруда вищого художньо-промислового училища. Музичне життя міста також швидко зробило крок вперед. У місті є десять приватних музичних училищ і шкіл з великою кількістю викладачів. Зрозуміло, що украй розмножилися і приватні викладачі музики, число яких ледве піддається обліку. Але всі ці 137

училища, школи і приватні викладачі дають переважно лише нижчу і, тільки іноді, середню музичну освіту. Тим часом, у музичному училищі Київського Відділення вже давно зосереджені настільки значні музичні сили, що музична освіта, що надається в ньому, по справедливості, повинна бути прирівняна до консерваторського рівня» [29, 1908–1909, с. 4–5]. Далі йшло чітке фінансове обґрунтування того, що створюваний навчальний заклад зможе існувати. Зокрема пропонувалося трохи збільшити плату за навчання (замість 125, брати 150 рублів на рік), продати частину землі, що належить відділенню (яка, до речі, оцінена в 200 тисяч рублів), нарешті, використати накопичені засоби – 77 тисяч рублів99. Відповідь була отримана в травні. Приведемо його повністю. Вона заслуговує того: «15 травня 1909 р. № 4250 У засіданні 3-го травня, Головна Дирекція Імператорського Російського Музичного Товариства, заслухала подання Дирекції Київського Відділення від 8 квітня за № 67 у справі про дозвіл перетворення Київського музичного училища в консерваторію. Ставлячись цілком співчутливо до клопотання Дирекції Київського Відділення, Головна Дирекція ухвалила відкласти остаточне вирішення питання про заснування у Києві консерваторії до очікуваного в найближчому майбутньому перегляду статуту консерваторій, необхідність чого визнана на тому ж засіданні Головної Дирекції 3-го травня» [29, 1908– 1909, с. 7–8].

Газета «Рада» повідомляла: «У справі заснування консерваторії в Києві. Голова київського відділення музичного товариства п. Л.Н. [гадаю, мався на увазі О.М. – Ю.З.]. Виноградський і директор музичної школи п. В.В. Пухальський поїхали до Петербурга прохати, щоб Київську музичну школу реформували в консерваторію. Вони повезли з собою спеціальну доповідь про цю справу. Є надія, що прохання буде задоволене» [118].

138

Так була заблокована третя спроба відкриття у Києві консерваторії100. І лише після приїзду до Києва помічника голови ІРМТ С.В. Рахманінова і при його безпосередній підтримці, наступна четверта спроба вже вдалася. Але це трапилося через чотири роки101. У 1910–1911 навчальному році був нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня ще один чудовий музикант – Олександр Васильович Химиченко (1856–1947) – викладач класу флейти, загального фортепіано і гармонії, учень П.І. Чайковського (іл. 50). Він прийшов в училище того ж року, що і Пухальський, у 1876 році. Вчився в Московській консерваторії. Гармонію вивчав у класі П.І. Чайковського, з яким листувався і зустрічався під час його частих приїздів до Києва з Кам'янки. Чайковський, мабуть, цінував Химиченка як фахівця. Підтвердженням цьому служить лист останнього до Петра Ілліча, в якому Химиченко на прохання Чайковського детально описує прийом frulatto, як він здійснюється, і які технічні прийоми краще виходять на флейті. Це не перший указ про нагородження викладачів училища відзнаками. Але в цьому, як нам здається, є деяка деталь, що додає ще одну позитивну рису змальованому на цих сторінках образу Володимира В’ячеславовича Пухальського. Срібною медаллю нагороджений швейцар училища Дмитро Ільницький. Природно, клопотання на нагородження подавав Пухальський, як директор училища. Чи не є цей факт підтвердженням докладності й чуйності Володимира В’ячеславовича? На сторінках екзаменаційної книги 1911 р. є ще один студент, якому всі викладачі поставили п'ятірки. Вони 100

Зрозуміло, ми враховуємо першу, можливо, трохи «дитячу» спробу Л. Альбрехта, потім другу, вже більш обгрунотовану і серйозну, розпочату В. Пухальським у 1891–1892 рр. 101 У 1911 р. С.В. Рахманінов знову був у Києві з концертами. Саме в цей приїзд він подарував В.В. Пухальському, якого високо цінував, свою фотографію з дарчим написом. (іл. 51).

139

оцінювали не тільки виконавську майстерність Йосипа Міклашевського, але і його композиторський талант. Адже крім обов'язкової програми, він грав і свій власний полонез. Йосип Міклашевський (1882–1959) вступив до класу В. Пухальського у 1906 р. (іл. 52). Вже наступного року в другому учнівському вечорі в його виконанні звучав ля мінорний концерт Е. Гріга. Надалі він поєднував навчання у Пухальського з заняттями в класі теорії і композиції (іл. 43-а, перший ряд, другий справа). Окрім яскравого музичного таланту, Йосип Міклашевський володів літературним даром і грунтовністю серйозного історика. У 1913 році, коли відкриття консерваторії стало реальністю, він написав «Нарис діяльності Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства (1863–1913)», виданий у тому ж році. Цінність цієї книги незаперечна хоча б тому, що в ній крім опису діяльності Київської Дирекції, зібрані всі (!) програми концертів, що проводилися у Києві за вказаний період. До складу викладачів були запрошені М.Г. Ерденко і О.Й. Ерденко. Вона вела клас спеціального фортепіано, він – клас скрипки. Михайло Ерденко – випускник Московської консерваторії, блискучий скрипаль. До свого приїзду до Києва встиг здобути популярність в Росії, як музикант несамовитого романтичного темпераменту, фантастичних технічних можливостей і незвичайно глибокого і сильного звуку. Він гастролював у багатьох містах Росії й Європи, і його успіхи відзначала захоплена преса (іл. 53, 54, 55, 56). У класі Михайла Ерденко пізніше здобув свою музичну освіту брат Володимира Горовиця – Григорій (іл. 57). У клас спеціального фортепіано А.К. Добкевича, який закінчив Київське училище, у другому півріччі 1911 р. від Г. Ходоровського перевели Варвару Булгакову, сестру майбутнього великого письменника, яка пропустила минулий навчальний рік (іл. 58). У цьому ж навчальному році Олександр Браїловський і Йосип Міклашевський були 140

удостоєні атестатів 1-го ступеня. В урочистому Акті тридцять другого випуску учнів музичного училища, що відбувся 29 травня 1911 року Йосип Міклашевський виконав концерт для фортепіано з оркестром сі-бемоль-мінор Чайковського. Випускний іспит вони складали трохи раніше – 17 травня. Членами комісії були: Ходоровський, Бобинський, Домбровський, Штосс-Петрова. Це традиція, мабуть, не тільки Київського училища: викладач, чиї учні грали іспит, в комісію ніколи не входив. У 1907 році фабрика Блютнера подарувала відділенню, тобто, власне, училищу два концертні роялі. У відповідь було присвоєння звання довічного дійсного члена КВ ІРМТ фабрикантові Юлієві Блютнеру. О.М. Виноградський теж зробив подарунок: він віддав у власність Товариства дорогу арфу паризької фабрики Ерара, що належала його загиблій дочці Арочці і з цього року в училищі відкривається клас арфи, вести який запросили артистку Київського оперного театру М.А. Фалладу-Шквор. 1911 р. був роком великих втрат. «У звітному році Відділення втратило двох своїх директорів. 23 жовтня 1911 р. помер товариш голови О.М. Терещенко, який був у званні директора 29 років, і 10 листопада того ж року раптово помер член Дирекції В.М. Ніколаєв, який був директором 20 років», – так сумно починається звіт за 1911–1912 роки [29, 1911–1912, с. 4]. Список учнів вражає – в ньому 972 учня! Клас спеціального фортепіано був представлений 11 викладачами: Пухальський, Мороз-Ходоровський, Домбровський, Бобинський, Штосс-Петрова, Короткевич, Михайлов, Добкевич, Волинська, Ерденко, Трінітатська. Учнів-піаністів було 597. Спів викладали 3 професори: Шперлінг, АлексєєваЮневич і Гандольфі. В їхніх класах навчалося 97 учнів. Педагогів класу скрипки було теж троє: Пуліковський, 141

Ерденко і Каспін. Учнів-скрипалів було 80. Решта 198 учнів навчалися у класах арфи, віолончелі, контрабаса та духових інструментів у семи педагогів. Всього (не рахуючи класних дам) педагогічний колектив налічував 27 осіб102. Класи провідних викладачів переповнені. У В.В. Пухальського, наприклад, 51 – сверхкомплектних, 13 – комплектних і 1 – стипендіат (тобто, якого навчають безкоштовно). Г.К. МорозХодоровський вів заняття з 86 учнями. М.П. Домбровський у 1911–1912 н.р. мав і зовсім астрономічну кількість учнів у своєму класі спеціального фортепіано – 97! Якщо навіть він приділяв їм всього пів години на тиждень кожному, то виходить, що його робочий тиждень дорівнював 48 годинам. У 1911–1912 н. р. випускниця В.В. Пухальського Надія Гольденберг була удостоєна атестата першого ступеня. Через нетривалий час вона повертається як викладач, а в двадцятих роках стає деканом 1 ступеня (тобто – музичного училища). В тому ж році атестат 2 ступеня удостоєний учень Н.З. Підгорбунського по класу труби Вільгельм Яблонський103, в майбутньому – професор консерваторії, відомий в країні виконавець. У списку учнів училища зустрічаються знайомі прізвища: Арнольд Альшванг (клас Бобинського), Варвара Булгакова (клас Добкевича), Матвій Гозенпуд (клас Короткевича), Регіна Горовиць (клас Михайлова), Сигізмунд Лисицький (клас Бобинського), Лев Ревуцький (клас Короткевича), Неоніла Скоробагатько (клас Пухальського) [29, 102

Тобто на кожного викладача припадало 36 учнів, що перевищує сучасну норму (3,5 студента на 1 викладача) в 10 разів! 103 Вільгельм Мар’янович Яблонський (іл. 131) з 1913 по 1918 рр. працював у Симфонічному оркестрі С. Кусевицького. Йому пощастило грати з В. Сафоновим, С. Рахманіновим, О. Скрябіним, Р. Гліером, Ф. Бузоні, О. Глазуновим, С. Танєєвим. У 1918 р. він переїхав до Києва і грав в оркестрах Українського радіо, Київської опери, симфонічному ансамблі (аналог «Пресімфанса», без диригента). У 1935 р. він став професором Київської консерваторії. Доречі, одним з багатьох його учнів, які прославили свого професора був український диригент В.М. Кожухар.

142

1911–1912, с. 62; 179]. Неоніла Іванівна (іл. 132) працювала у Київській опері провідним концертмейстером близько 30 років. Вона акомпанувала З. Гайдай, Б. Гмирі, М. ЛитвиненкоВольгемут, І. Паторжинському, Л. Руденко104. У 1912 році в училищі 833 учні, з яких користуються пільгами по оплаті (комплектні) 105, звільнені від оплати – 35. Інші (надкомплектні) вносять по 125 (молодші курси), по 150 (середній і вищий курси) і за рідкісним виключенням – по 175 рублів на рік. Новий викладач фортепіано О.О. Трінітатська закінчила Санкт-Петербурзьку консерваторію і зарахована на посаду ординарного викладача. Вже в перший рік у неї в класі 40 учнів! І, звичайно, згідно неписаної традиції, бере участь у концерті. Правда, вона, як правило, брала участь в концертах у складі ансамблю. Так, перший же ранок камерної музики анонсується: за участю О.О. Трінітатської. Виконувалося тріо соль мінор ор. 15 Рубінштейна для фортепіано, скрипки і віолончелі. І завершився цей рік учнівськими оперними вечорами. Поставлені були: - Ораторія Генделя «Іуда Маккавей» (сольні і хорові номери з 1, 2, і 3-ї частин); - Опера Чайковського «Євгеній Онєгін» (1, 2, 3. і 7-а картини); - Опера Чайковського «Пікова дама» (1 і 2 картини); - Опера Верді «Аїда» (сцена 3-го акту).

104

Свій багатий досвід вона узагальнила у книзі «Нотатки оперного концертмейстера», що кілька разів перевидавалася.

143

ВІДКРИТТЯ КИЇВСЬКОЇ КОНСЕРВАТОРІЇ. ВИБОРИ РЕКТОРА. ВІДМОВА В.В. ПУХАЛЬСЬКОГО. ДРУГИЙ РЕКТОР РЕЙНГОЛЬД МОРIЦЕВИЧ ГЛІЕР

Це був останній рік існування Київського музичного училища, як самостійного навчального закладу. Наступного року воно стане молодшими курсами консерваторії, потім переживе ряд організаційних перетворень і лише у 1934 році знов отримає свій колишній статус. 11 березня 1913 року Дирекція розглянула кошторис майбутньої консерваторії, який склав В.В. Пухальський, та знайшла його цілком обґрунтованим і відрядила його до СанктПетербурга для узгодження кошторису і складу викладачів. Необхідно відзначити, що у кошторисі на 1913 р. були передбачені загальноосвітні предмети в обсязі з 1 по 6 класи, такі як: Закон Божий (О.Я. Бортовський), Російська мова і література М.К. Гудзій і М.Г. Дем’яновський, Геометрія, Арифметика (А.М. Богданов і М.Л. Мереллі), Історія (Б.Г. Курц), Географія (М.О. Левицька), Французька мова (Н.Є. Толста), Німецька мова (Є.І. Гебгард) [180]. Але у перші три роки існування консерваторії наукові класи так і не були відкриті. У травні 1915 р. на одному з засідань Дирекції Київського відділення Р.М. Гліер знову поставив питання про необхідність введення загальноосвітніх класів. Дозвіл на відкриття класів було отримано тільки 3.09.1916 р. [180, арк. 97]. 16 травня Принцеса Олена Георгіївна Альтенбурзька, яка очолює ІРМТ повідомляє про позитивне рішення Головної Дирекції. У зв'язку з відкриттям консерваторії у Києві, вона спеціальним розпорядженням за № 556 «просить В.В. Пухальського прийняти на себе організацію Київської консерваторії і обов'язки директора її на наступний 1913– 1914 навчальний рік» [29, 1913–1914, с. 7].

144

Цей лист ставить остаточну крапку в питанні зміни керівництва консерваторії. Тимчасове, на один рік затвердження дирекції консерваторії підтверджується і в спогадах Костянтина Михайлова: «Першим директором консерваторії за призначенням на один рік був В.В. Пухальський, беззмінний директор музичного училища з 1877 року, який приклав багато енергії і таланту, як в справу виховання цілого ряду чудових піаністів, так і в справу швидкого зростання музичного училища і його значної ролі у розвитку музичного мистецтва не тільки у Києві, але й у всій Україні. Заступником його, або як тоді називалося, інспектором був призначений професор Г.К. Ходоровський, видатний піаніст і крупний педагог, але, на жаль, людина, яка абсолютно не володіла організаторськими здібностями, і всіляко уникала якої-небудь організаційної, методичної й іншої такої необхідної у той час роботи. Його помічником і секретарем Художньої Ради був призначений К.М. Михайлов. Всі ці призначення на адміністративну роботу були дійсні тільки на один 1913–1914 організаційний рік, після чого по пункту статуту консерваторій, відвойованому Петербурзькою і Московською консерваторіями в 1905 році у розпал революційних подій, директор, його найближчий заступник і секретар Художньої Ради повинні були обиратися Радою і затверджуватися Головною Дирекцією Товариства у Петербурзі» [26, с. 5]. Чутка про те, що Головна Дирекція більше не чинитиме перешкод Київському відділенню у відкритті консерваторії, швидко розповсюдилася містом і далеко за його межами. Цей рік вражає кількістю листів, що надходять у Дирекцію відділення і директору училища, – В. Пухальскому з проханнями про надання роботи в консерваторії:

145

«Високошановний Володимире В’ячеславовичу[,] Звертаюся до Вас з великим проханням, чи не знайдете Ви можливість прийняти в число викладачок Вашого відділення мою ученицю Пані Бедрізову, яка нині закінчила з медаллю Консерваторію по моєму класу; це тонка художня натура і талановита піаністка, за яку я цілком ручаюся. Микола Олексійович Дубасов». «Вільного художника Миколи Петровича Смирнова ЗАЯВА Дізнавшись з преси, що ввірене Вам Музичне Училище незабаром перетвориться в Консерваторію, і, якщо Вам буде потрібно викладач по класу кларнета... Москва, Мала Бронна вул., д. № 15, кв. 48» [131]. В. Пухальский отримує досить велику кількість листів з різних міст Імперії. Приїхати до Києва був готовий багато хто. А вже працюючі викладачі прагнуть підвищити свій статус. Виїжджає в Санкт-Петербург здавати екстерном іспити в консерваторії К. Михайлов, а Євгенія Ерденко просить надати їй право вести середній курс: «У Дирекцію КВ ІРМТ Ординарної викладачки Євгенії Йосиповни Ерденко Зважаючи на високу оцінку моїх учнів 2-х-річного викладання на іспитах комісією, покірно прошу надати мені право вести середній курс. 19.05.1912. Вільний художник Євгенія Ерденко» [131]. Напередодні відкриття консерваторії Пухальський стурбований якісним складом викладацького колективу. Він запросив до Києва Г. Беклемішева (іл. 59), Б. Яворського (іл. 60), Л. Ніколаєва, Р. Гліера. 146

У архівах збереглося листування Пухальського з Гліером яке являє собою прекрасний зразок обговорення і рішення професійних питань в епістолярному жанрі [140]: «Директор Музичного училища 6 лютого 1913 р. №12 Високошановний Рейнгольде Моріцевичу! Головна Дирекція вирішила принципово перейменувати наше Київське училище в консерваторію, що має статися в наступному навчальному сезоні. Природно, що склад викладачів доведеться не тільки збільшити, але й відкрити нові класи відповідно класам що є при консерваторіях обох столиць. Маючи на увазі спеціальну теорію і практичний твір, наважуюся звернутися до Вас з пропозицією – чи не вважаєте можливим прийняти на себе труд ведення цих предметів в нашій майбутній консерваторії в якості професора. Київ Ваше рідне місто, так само Ви добре знайомі з симпатичним складом наших викладачів, майбутніх Ваших колег, отже, все це разом узяте рекомендувати Вам не доводитися. Залишається лише надати мою пропозицію до Вашого розгляду. Що стосується подробиць, то вони такі: по кошторису, гонорар за річну годину встановлений 100 руб. Спеціальний клас канону, фуги й інструментування потребує 12 тижневих годин часу за розкладом. Отже, гонорар за спеціальну теорію дорівнює 1200 руб. Але оскільки ця цифра може здатися Вам недостатньою, то можете узяти на себе заплановані класи – оркестрової і сумісної гри /18 годин на тиждень/, що складе платню 800 руб, і отже, загалом, з теорією 2000 рублів. Не відмовте повідомити мене по можливості невдовзі, чи згодні Ви будете прийняти запропоноване місце, чим багато 147

зобов'яжете. Користуюся випадком виразити Вам почуття справжньої пошани і глибокої відданості. Підписав В. Пухальський. 13 лютого 1913 р. Високошановний Володимире В’ячеславовичу! Я дуже зворушений тією довірою, яку Ви мені надаєте, пропонуючи прийняти на себе ведення класу спеціальної теорії в майбутній Київській Консерваторії. Не маючи принципово нічого проти занять в теоретичному класі, а також в класі оркестрової і сумісної гри, повинен зізнатися, що мене дещо бентежить думка про ті непрямі обов'язки, які лягають на професорів Консерваторії. *) По-перше, щорічна присутність на численних іспитах віднімає багато часу і значно укорочує літній період, найвідповідальніший для багатьох композиторських робіт. Присутність на яких іспитах буде для мене обов'язковим? По-друге, я не можу викладанню віддавати свої ранкові години, які також присвячені композиції. **) Мої педагогічні години починаються з трьох годин дня. ***) Потім, зважаючи на мою концертну і композиторську діяльність, чи буду я мати можливість користуватися протягом навчального сезону хоч би місячною відпусткою, без вирахування з мого окладу? Що стосується розподілу годин, курсів і винагороди, то я б покірно Вас просив повідомити мене докладніше, скільки мається на увазі учнів на ті 12 годин, які намічені для класів канону, фуги і інструментування; яка кількість годин може в майбутньому знадобитись, коли всі курси виявляться заповненими; чи передбачається в майбутньому паралельний курс спеціальної теорії? У Московській консерваторії курс спеціальної теорії обіймає собою – строгий стиль, один рік, – вільний стиль (канон 148

і фуга), один рік – фуга, один рік або два роки практичний твір. У Петербурзі – шість, оскільки строгому стилю передує рік спеціальної гармонії. І в Москві, і в Петербурзі на кожного учня покладається по дві тижневі півгодини. Чи так це передбачається у Києві? З огляду на те, що кількість учнів в теоретичному класі може виявитись у перші роки меншою за визначені для цього години, то чи можу я вважати, запропонований мені гонорар в дві тисячі гарантованим? Дуже буду вдячним Вам за роз'яснення цих питань, після чого не забарюся висловитися більш точно з приводу запропонованної мені пропозиції. Не приховую, що думка вступити в середовище керівників консерваторії, моїх колишніх вчителів, мене приваблює. Як про ставлення їх до мене, так і взагалі про своє перебування в Київському училищі зберігаю найсвітліші спогади. Залишаюся з глибокою до Вас пошаною і відданістю. Р. Гліер. На цьому листі позначки олівцем, які дають уявлення про роздуми В. Пухальського над поставленими питаннями (у відповідь листа В. Пухальського в архіві немає). Позначки нанесені курсивом. * Можна іспити організувати не при випуску, а в середині квітня. ** Пізно *** ? 23 лютого 1913 р. Високошановний Володимире В’ячеславовичу! Дуже вдячний Вам за роз'яснення всіх питань, а також за Ваше сердечне до мене ставлення. Звичайно, тепер важко припустити, як розвиватиметься композиторський клас, але я думаю, що прийде час, коли 12 теоретичних годин виявиться 149

замало. Маючи це на увазі, мені хотілося б тепер же поставити ще одну умову, а саме, щоб кожна річна година спеціальної теорії понад намічених зараз 12-ти оплачувалася не 100, а 150 рублями. Якщо ця умова виявиться прийнятною, я тепер же можу виразити згоду прийняти запропоноване мені місце. Дуже радий буду побачитися з Вами і особисто поговорити про програму майбутнього курсу. Залишаюся з якнайглибшою до Вас пошаною, щиро вдячний вам Р. Гліер Москва 23/II 1913 тел. 524–23 Директор Музичного Училища 28 Лютого 1913 р. № 26 Високошановний Рейнгольде Моріцевичу! Лист Ваш від 23 Лютого я отримав і негайно ж доповів про його зміст Дирекції, яка і уповноважила мене укласти з Вами контракт на запропонованих Вами умовах. На цій підставі висилаю Вам контракт, що додається при цьому, з проханням підписати його і вислати мені назад, копію ж з нього, з моїм підписом, я Вам негайно надішлю, для належного порядку. Думаю, що Ви не заперечуватимете проти яких би то не було пунктів, оскільки редакція подібних контрактів завжди більш менш однакова для такого роду справ. Невимовно радий, що ми дійшли з Вами згоди; думаю, що шкодувати про переселення до Києва Ви не будете. Залишається тільки побажати Вам всього якнайкращого і просити передати від мене Вашій дружині старанний уклін. Душевно Вам відданий підписав В. Пухальський 150

Р. S. Контракт ми підписуємо на один рік, з причини перехідного стану училища, в майбутньому, очевидно, не буде в ньому і зовсім потреби, оскільки в консерваторії всі службовці знаходитимуться на державній службі. 4. III 1913 р. Високошановний Володимире В’ячеславовичу! Дуже щасливий і вдячний Вам, що всі питання виявилося можливим вирішити. У минулому листі на Ваше питання – коли може знадобитися відпустка – я не відповів. Зараз про це важко сказати. Моживо мені доведеться виїжджати рази два або три на рік, тоді, звичайно, ці поїздки складуть в сукупності місяць. Не згадування у контракті про відпустку і про необов'язкову присутність на іспитах, чи не дасть колинебудь приводу для пред'явлення мені докору з чиєю б то не було сторони? Про своє переселення до Києва думав з великим задоволенням – я упевнений в тому, що Київське Училище, отримавши права Консерваторії, стане в один ряд зі столичними консерваторіями і зіграє велику роль в розвитку мистецтва. Від душі відданий Вам. Всього кращого і дружина моя просить передати Вам свій щирий привіт. Р. Гліер [140]. К О Н Т Р А К Т 105 м. Київ, 1913 року 25 серпня. Ми, що нижче підписалися, уповноважений директор КМУ В.В. Пухальський і Вільний художник Рейнгольд Моріцевич Гліер уклали цей контракт в наступному: 1) Я, Гліер, зобов'язуюся займатися в МУ КВ ІРМТ викладанням спеціальної теорії композиції (строгого стилю, канону, фуги і інструментування) з практичною композицією 105

Деякі незначні пункти контракту випущені. – Ю.З.

151

дванадцять годин на тиждень з шістьма учнями, а так само в класах сумісної гри (камерному і оркестровому) вісім годин на тиждень. 2) Я, Гліер, зобов'язуюся окрім Київської Консерваторії ніде в приватних школах і курсах не викладати. 3) Я, Гліер, зобов'язаний підкорятися інструкціям, вироблених радою. 4) Дирекція відділення платить мені, Гліеру, по сто рублів за річну годину викладання, а всього за двадцять годин дві тисячі рублів, гарантуючи це утримання повністю. 7) Цей контракт укладений на один рік з 25-го серпня 1913 року по 25 серпня 1914 року. 8) За порушення з якого-небудь боку цього контракту, сторона, що не встояла, платить неустойку п'ятсот рублів на користь тієї сторони, що встояла... 10) При порушенні цього контракту, зі сплатою зазначеною в п. 8 неустойки, контракт втрачає свою силу і дія його припиняється» [140]. Наскільки не уявляв композитор, що чекало його найближчими роками. У 1914 р. Гліер був обраний директором Київської консерваторії і його директорство припало на страшні роки. Вся його діяльність у Київській консерваторії – зразок високої моральності, обов’язку, честі і людяності. Великий музикант займався добуванням картоплі і мануфактури, звільненням своїх студентів від арештів і порятунком від розстрілів і багатьма іншими справами, надто далекими від творчості. Про це свідчать десятки документів періоду 1914–1920 років. 1 червня 1912 року на засіданні Київського відділення ІРМТ було прийнято рішення: «Ухвалили: відкрити Київську консерваторію з 1 вересня 1913 року, доповісти у Головну Дирекцію, приурочити відкриття до святкування 50-річного 152

ювілею Київського Відділення. Підписи: О. Виноградський, М. Богданов, В. Пухальський» [169]. Підготовка до відкриття консерваторії йде все літо. Адміністрація прагне пригадати всіх, хто стояв біля витоків музичного училища. Посилають запрошення Олексію Робертовичу Пфенігу, синові натхненника і першого директора училища. Й. Міклашевський пише історичний нарис. Улагоджуються останні формальності: відправлений лист у Головну Дирекцію для затвердження в званні інспектора консерваторії Г. Ходоровського і його помічника К.М. Михайлова. Наприкінці 1912–1913 н. р. здійснюється перший набір. У «Книзі учнів Київської Консерваторії» за 1913 р. можна знайти список тих, хто складав вступні іспити. Серед них: «№ 255 Булгакова Варвара Опанасівна (дочка доц. Дух. Акад. 10.Х.1895р. н. зак. гімн., фортеп., викл. О. Трінітатська) прийн. 16 серпн. 1913 р. № 772 Горовиць Володимир Самуїлович (18.ІХ.1903 р. н., іуд., був учнем Пухальського фортеп.) прийн. 28 серпн. 1913 р. № 773 Горовиць Регіна Самуїловна (28.ХІІ.1899 р. н., іуд., була учен. Пухальського форт.) прийн.28 серпн. 1913 р.» [172]. І багато інших юних музикантів, які стали студентами наприкінці літа 1913 року. 4 жовтня 1912 року від серцевого нападу помер О.М. Виноградський – Голова Київського відділення, чудовий диригент і незмінний організатор всіх київських симфонічних зібрань. Він заповідав передати Товариству 40 000 рублів, з яких 25 000 р. повинні були скласти недоторканний капітал для заснування стипендій імені О.М. Виноградського і 15 000 р. для стипендій імені Арочки Виноградської (таким чином, фондів стипендій імені Арочки Виноградської стає вже два, перший був заснований Фішманом). Окрім цього, вдова Виноградського – Лідія Михайлівна Виноградська подарувала училищу збірки нот 153

і книги. Крім зазначених стипендій, Дирекція прийняла рішення про відрахування з коштів відділення 10000 рублів для утворення фонду «300-річчя Дому Романових» для того, щоб відсотки з цього капіталу використовувати для видачі стипендій. У новий склад Дирекції були обрані С.С. Уваров і Ю.Л. Давидов (племінник П.І. Чайковського). Головою був обраний М.О. Богданов, який був багато років секретарем відділення і автором першого «Нарису діяльності Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства і заснованою при ньому музичного училища з моменту їх утворення», який склав ще у 1888 році. До цього року ІРМТ налічувало 53 відділення, у тому числі і в таких віддалених від центру містах, як Єкатеринбург, Владивосток, Тобольськ, а також у містах, нині столицях самостійних держав: Вільнюс, Рига, Тбілісі, Баку, Київ. Урочисте відкриття Київської консерваторії було призначене на перші числа листопада того ж року: «Звітний рік є високознаменним роком в історії Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства і відкритого при ньому Музичного Училища. Київське Відділення, відкрите у 1863 році, святкувало свій півстолітній ювілей 3, 4 і 5 листопада 1913 року, приурочивши до цього торжества перетворення Київського Музичного Училища у Консерваторію», – так починається «Звіт КВ ІРМТ за 1913– 1914 роки» [29, 1913–1914, с. 3]. Далі описується урочиста церемонія, що почалася 3 листопада о 13-00, у присутності голови ІРМТ Принцеси Олени Георгіївни Альтенбурзької і багатьох офіційних осіб. Були вітальні телеграми від усіх відділень, адреси від київських навчальних закладів. Після того, як був відправлений урочистий молебень, К. Михайлов зачитав коротку доповідь про історію Київського відділення і музичного училища, а потім солісти, хор і оркестр училища виконали, написаний В. Пухальським до цієї 154

події «Гімн Музиці». Увечері того ж дня відбувся концерт з творів київських композиторів. 4 листопада вдень слухачам було запропоновано концерт учнів училища, а увечері – симфонічний концерт, програма якого знов складалася з творів київських композиторів106 . Нарешті, 5 листопада силами учнів були поставлені сцени з популярних опер. Присутнім на урочистостях було подаровано «Нарис діяльності Київського Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства» Йосипа Міклашевського, написаного за дорученням Дирекції і спеціально виданий до такої урочистої події. У консерваторію Пухальський запросив нових викладачів, зміцнивши склад фортепіанного, вокального і історикотеоретичного факультетів (іл. 68). Крім вже раніше згаданих викладачів, були запрошені: по класу спеціального фортепіано – А.К. Добкевич, Б.А. Камчатов, С.В. Згиєрська-Струмило і В.Я. Смирнова; по класу співу – В.О. Цвєтков; по класу естетики і історії мистецтв – Є.Д. Жураковський; по класу танців і пластики – прима-балерина М.Г. Ланге-Ленчевська. Ще влітку 1913 р. були проведені іспити, в основному, для учнів вищого курсу, тих хто хотів продовжити навчання, на так званих «старших курсах», тобто, власне у консерваторії. Учні молодших і середніх курсів увійшли до консерваторії, за назвою «молодші курси», тобто вони були учнями училища. Так тривало досить довго, у всякому разі, до 1923 року, коли функції власне вищого навчального закладу та середньої ланки узаконили в структурах «музпрофшколи» і «інституту». Через те що обмеження у віці для вступників все ще залишалися попередні, і 106

Слід особливо зупиниться на композиторської діяльності педагогів музичного училища. Традиції минулого століття міцно трималися на тому, що концертуючий музикант (а всі без винятку педагоги виступали на концертах) є і композитором. Цим ми зобов'язані досить значною нотною бібліотекою, авторами якої виступали викладачі училища, а згодом, консерваторії. Видавцем, як правило, виступав Леон Ідзиковський (іл. 61–67).

155

в консерваторію приймалися діти, починаючи з 10 років, перший ступінь цієї «тричастинної» структури була названа «дитячим відділенням». І тільки після остаточного установлення радянської влади, після оголошення обов'язкової середньої освіти, до консерваторії почали приймати після закінчення загальноосвітньої школи. Диплом «Вільного художника» видавався тільки після складання всіх іспитів консерваторії і при пред'явленні свідоцтва про закінчення гімназії107. У 1914 році була збільшена плата за навчання. Для комплектних, а їх в цьому навчальному році було 113, вона склала 80 і 90 рублів на рік. Для 698 надкомплектних і вільних слухачів – 150 і 175 рублів на рік. Всього у консерваторії контингент складав до кінця року 895 студентів. У середині року В.В. Пухальський посилає в Головну Дирекцію звіт за минуле півріччя: «М.В.С. ІМПЕРАТОРСЬКЕ РОСІЙСЬКЕ МУЗИЧНЕ ТОВАРИСТВО КИЇВСЬКА КОНСЕРВАТОРІЯ 19 лют. 1914 р. Її ВИЩОСТІ Голові ІМПЕРАТОРСЬКОГО №63 Прорізна вул., 6 Музичного Товариства Маю щастя дуже шанобливо донести ВАШІЙ ВИЩОСТІ про стан Київської Консерваторії у другому півріччі 1913– 1914 навчального року. Число прохань, що подаються, про вступ до Консерваторії – 174. 107

Цим і пояснюється, наприклад, той факт, що Регіна Горовиць, сестра Володимира, закінчивши в 1919 р. консерваторію, отримала атестат. І лише роком пізніше, коли вона пред'явила свідоцтво про закінчення гімназії, їй був виданий диплом «Вільного художника». Володимир Горовиць, закінчивши консерваторію в 1920 р., свідоцтва про закінчення гімназії не мав, тому такого диплома не отримав.

156

Після проведених випробувань число визнаних достатньо підготовленими до прийому виразилося цифрою 140. Відмовлено в прийомі – 23. Не з'явилося на іспити – 11. Всього призначених до прийому було 140. Розподіл зазначених осіб по спеціальностях показаний у наступній таблиці: Спеціальні предмети

Число призначених до прийому Фортепіано 66 Спів 47 Скрипка 9 Віолончель 7 Контрабас 3 Флейта 3 Гобой 1 Кларнет 1 Труба 2 Спеціальна теорія 1 140 У поточному півріччі відбулося: /3 лютого/ симфонічний концерт учнів консерваторії за участю солістів і учнівського оркестру, а також 8 і 15 лютого чергові учнівські вечори. Крім того, відбулися ще вечори оперних вправ і симфонічні концерти учнів. Про все вищевикладене маю щастя донести ВАШІЙ ВИЩОСТІ. Директор консерваторії В. Пухальський» [147]. У цьому звіті вказано число учнів, які поступали у другому півріччі. Всього учнів у консерваторії значно більше:

157

У 1-му півріччі У 2-му півріччі Було Вибуло Поступило Стало Учнів Учениць Учнів Учениць Учнів Учениць Учнів Учениць 226 606 14 54 42 85 254 637 З них іудейського віросповідання 99 278 5 21 20 45 114 302 [29, 1913–1914, с. 10, 11] До кінця року термін повноважень В.В. Пухальского на посаді директора закінчився, тому 3 червня 1914 р. Художня Рада приступила до виборів директора. Не переказуватимемо хід засідання і приведемо текст протоколу повністю, враховуючи важливість цього документа: «Протокол засідання Художньої Ради Київської консерваторії, присвяченої обранню директора консерваторії, з нагоди закінчення в поточному навчальному році, а саме 3 червня 1914 року, повноважень в.о. директора В.В. Пухальського. На підставі телеграми, отриманої від Голови Імператорського Російського Музичного Товариства Її Вищості Принцеси Олени Георгіївни Саксен-Альтенбурзької, яка дозволяє провести вибори директора до закінчення канікулярного часу, Художня Рада Київської консерваторії у повному складі, в кількості вісімнадцяти осіб, на підставі тимчасових правил 1905 року, приступила до виборів закритими записками кандидатів у директори, і за проведеним підрахунком голосів виявилися вибраними: в. о. директора В.В. Пухальського шістнадцятьма голосами і професора консерваторії Р.М. Гліера – двома голосами. Із зазначених кандидатів В.В. Пухальський відмовився від балотування, після чого Рада приступила до балотування Р.М. Гліера, який і був обраний на посаду директора консерваторії п'ятнадцятьма голосами проти трьох. Ухвалили: скласти про це даний протокол, повідомивши 158

про обрання нового директора по належності. На подання зазначеної ухвали від віце-голови ІРМТ В.І. Тимірязєва Дирекцією Київського Відділення було отримано 11 червня 1914 року повідомлення, що Її Вищість Голова ІРМТ зволила затвердити Р.М. Гліера на посаді директора Київської консерваторії» [29, 1913–1914, с. 15–16]. Отже, В.В. Пухальський «відмовився від балотування», усунувся від подальшої адміністративної роботи і залишився викладати в консерваторії. З протоколу видно, що якби він захотів бути директором, він би ним став, адже таємне голосування дало йому шістнадцять голосів з вісімнадцяти можливих. Версія про «зняття» його С.В. Рахманіновим не підтверджується. Володимир В’ячеславович, очевидно, дійсно втомився і, побачивши свою мрію здійсненою, вирішив зняти з себе многотрудну адміністративну роботу. Ще один документ підтверджує факт виняткової пошани і визнання його заслуг викладацьким складом, створеного ним навчального закладу. Він єдиний зі всіх педагогів консерваторії, який був удостоєний звання професора 1-го ступеня: «Слухали: пропозицію професора Р.М. Гліера вибрати В.В. Пухальського професором 1-го ступеня на підставі параграфа 41 статуту консерваторій, зважаючи на його виключно видатні заслуги по зміцненню справи музичної освіти у Києві, як викладача фортепіанної гри, який дав, протягом 38річної своєї діяльності, цілий ряд талановитих піаністів, як рівно і адміністратора, який довів музичне училище до нинішнього його прекрасного стану, і трудами своїми сприяв перетворенню училища у консерваторію. З причини вищевикладеного і зважаючи на 40-річну службу В.В. Пухальського по Імператорському Російському Музичному Товариству, по проведеному балотуванню, ухвалили одностайно: клопотати через місцеву Дирекцію у Її Вищості 159

Голови ІРМТ про затвердження В.В. Пухальського в званні професора 1-го ступеня» (іл. 69) [29, 1913–1914, с. 16–17]. 11 червня було отримано згоду на присвоєння цього звання В.В. Пухальському. І ще одне підтвердження заслуг В.В. Пухальского: деякі дані з річного кошторису. Наприклад, стипендіальний фонд, який давав можливість вчитися неімущим, але талановитим дітям. У звітному році він налічував: стипендії в пам'ять 300-річчя Дома Романових 10 475 р. стипендії імені О.М. Виноградського 27 485 стипендії O.С. Пушкіна 3 762 стипендії Арочки Виноградської 3 957 стипендії графа В.С. Тишкевича 2 933 стипендії В.В. Пухальського 4 268 стипендії діюч. стат. радн. О.М. Терещенко 31 875 стипендії О.М. Виноградського (отр. від 3 500 Фішмана) Всього: 88 255 р. Далі в «Звіті» додається список з 68 студентів, які отримали допомогу для внесення щоб мати право на навчання зі стипендіальних сум і з капіталів допомоги108. Окрім цих 68, є ще: стипендіати Київського відділення ІРМТ – 18 учнів, стипендіати консерваторії – 4 учні і, нарешті, стипендіати професорів і викладачів, а їх – 27! Це означає, що викладачі брали на себе зобов'язання навчати їх без оплати своєї праці. Всього 117 учнів було повністю або частково звільнено від плати за навчання! Це 14 відсотків всього контингенту. Якщо пригадати, що навчальний заклад отримував від уряду всього 5 000 рублів дотації на рік, а після відкриття консерваторії – 10 000, тобто, фактично знаходився на самооплатності, цифра вражає [29, 1913–1914, с. 48–55]. 108

Є в цьому списку знайомі прізвища: Скоробагатько Неоніла отримала 100 рублів, а Сатановський Авраам – 20 рублів.

160

1914–1920 рр. 1-а СВІТОВА ВІЙНА. ЕВАКУАЦІЯ КОНСЕРВАТОРІЇ. З'ЇЗДИ ПРЕДСТАВНИКІВ КОНСЕРВАТОРІЙ РОСІЇ

1914–1915 навчальний рік. Другий рік існування консерваторії. Таблиця контингенту. В консерваторії навчається 902 студенти: У 1-му півріччі У 2-му півріччі Було Вибуло Було Вибуло Учнів Учениць Учнів Учениць Учнів Учениць Учнів Учениць 271 590 29 38 38 70 280 622 З них іудейського віросповідання 132 288 13 9 23 33 142 312 [29, 1914–1915, с. 9]. Графа «з них іудейського віросповідання» виділена не випадково. Політика уряду по ставленню до єврейського населення була досить жорсткою. Існувала так звана «відсоткова норма» для навчальних закладів. Тому В.В. Пухальський звітуючи, виділяє учнів-євреїв в окремий рядок109. Якщо раніше євреї, які вчилися в училищі, мали право на проживання у Києві тільки під час навчання, то тепер, коли училище отримало статус консерваторії, увійшло до сили «Роз'яснення урядового Сенату від 11 червня 1886 р.», що свідчило: «Особи іудейського віросповідання, які закінчили курс Консерваторії, отримують право повсюдного проживання в Імперії» [176]. Таким чином, людина, яка закінчила консерваторію, виривалася з «смуги осілості» вже назавжди.

109

Ще один приклад пильної уваги влади до «єврейського питання». Це лист В.В. Пухальського в Губернське правління: «26 вересня 1913 р. Маю честь просити Губернське Правління через надходження в Консерваторію прохань від осіб, які живуть за межами Києва, повідомити мені принципово: чи в праві Консерваторія приймати цих осіб іудейського віросповідання в число учнів без посвідчення Губернського Правління про право їх вступити до Консерваторії. Дійсний Статський Радник. Пухальський». І відповідь на нього: «...Дозволяється, якщо вони щодня в місця для проживання їм дозволені їдуть» [175].

161

Наприкінці року Художня Рада працювала над програмами, які були подані на затвердження в Головну Дирекцію. У зв'язку з тим, що педагогічна спеціалізація статутом консерваторій розглядалася як основна, було ухвалено оригінальне рішення для забезпечення педагогічною практикою студентів-піаністів: «Доручати студентам вищих курсів тимчасове викладання обов'язкового фортепіано протягом певного часу, щоб піаністи, які закінчують консерваторію, були в достатній мірі підготовлені як педагоги, що, за змістом параграфа № 1 статуту консерваторій є необхідним» [29, 1913–1914, с. 13]. Буквально з перших днів нового 1914–1915 навчального року Р.М. Гліер займається вдосконаленням навчальних програм. Він намагається привести навчальні програми у відповідність з високими вимогами вищого навчального закладу: «6 верес. 1914 р. Милостивий государ Володимире Едуардовичу! Сим маю честь повідомити Вас, що лист Її Вищості Голови РМТ за № 1437, копія програми Київської консерваторії, а також відгук О.К. Глазунова при Вашому листі мною своєчасно отриманий. Сьогодні буде надіслана відповідь і повернена копія програми». У відгуку О.К. Глазунова вказується на бажаність ділення програми кожного окремого предмету на курси і регламентацію програмних вимог у вигляді репертуарних списків. Гліер погоджується: «Мені здається, що таке ділення вносить відомий порядок в систему викладання, дає можливість щорічно контролювати успіхи учнів і не буде затримкою для найбільш талановитих. Талановитим, успішним учням завжди буде надано право переступити через курс, більшість же, навряд чи, встигне пройти намічену програму в коротший термін. ... Що стосується вибору п'єс і 162

підручників, то я згоден з О.К. Глазуновим у тому, що вибір цей може бути інший, але думаю, що особисту ініціативу викладачів він не обтяжить; перелік репертуарних п'єс бажаний не тільки як посібник для викладачів, але і для бажаючих вступити до консерваторії...» [156]. Дуже цікаво, що В.В. Пухальський дотримувався зовсім іншої думки. Через декілька років він склав службову записку про те, як бачаться йому перетворення в консерваторії. Шкода, що не прислухалися до слів старого метра. Читаючи, майже через сто років його записку, дивуєшся проникливості її творця. Він звертає увагу Ради консерваторії на систему навчання за кордоном, приводячи в приклад Паризьку консерваторію, де відзначає, перш за все, відсутність ділення на курси-ступені. Як показав час, Пухальський абсолютно правильно і проникливо передбачив ті недоліки системи навчання, які і в даний час також безуспішно намагаються подолати [125]. Навчальний процес в консерваторії дещо відрізнявся від сучасного: екзаменаційних сесій, в нашому нинішньому розумінні у студентів тоді не було. Іспити проходили дискретно: у березні, наприклад, теорія музики або гармонія, у квітні – естетика і історія мистецтв, у травні – спеціальний клас. Такий інтервал між іспитами давав більше часу на підготовку, і взагалі більше відповідав духу часу, неспішному, діловому і, в цілому, оптимістичному. Спеціальних класів було шістнадцять. Немає потреби їх перераховувати – це всі струнно-смичкові, духові інструменти, спів і фортепіано. А ось обов'язкові предмети вимагають уваги. Це ті необхідні дисципліни, які викладалися згідно Статуту консерваторій Імперії. Для інструменталістів це були: -елементарна теорія музики; -сольфеджіо; -гармонія; 163

-інструментування; -історія музики; -енциклопедія; (поліфонія, контрапункт і музична форма) -естетика і історія мистецтв; -клас ансамблю; -оркестровий клас; -обов'язкове фортепіано (окрім піаністів). Для спеціальності «Спів» до цього додавалися: -хоровий клас; -дикція і декламація; -сценічне мистецтво; -грим; -пластика і танець; -італійська мова. Не так багато, як в даний час, але 16–18 годин на тиждень учні повинні були проводити в консерваторії. Наприкінці навчального року в консерваторії налічувалося вже 909 учнів. Вперше були проведені випускні іспити консерваторії (до речі, Головою екзаменаційної комісії був запрошений друг П.І. Чайковського Микола Дмитрович Кашкін; іл. 70) і десять випускників консерваторії було удостоєно звання «Вільного художника» (іл. 71). Класи спеціальних предметів катастрофічно переповнені. Деякі викладачі мали до 90 учнів у класі з фаху! Головна Дирекція звернула увагу киян на небезпеку непрофесійного навчання у такій ситуації. У Петербурзькій і Московській консерваторіях максимально допустима кількість учнів у класах з фаху була не більше 39. Наприкінці серпня на засіданні Київського відділення довго обговорювалася ця проблема. Не вистачало не тільки грошей на оплату педагогам, але й приміщень для занять. Тому ухвалили рішення встановити

164

гранично допустиму кількість учнів у класі спецінструменту – 51 учень, про що й було повідомлено в Головну Дирекцію [135]. У лютому 1915 р. Р.М. Гліер направляється до Петербурга з грунтовним листом про необхідність будівництва нової будівлі для Київської консерваторії з залами на 600 і 2000 місць. Для здійснення такого будівництва він просив субсидію у розмірі 200 тисяч рублів. Після повернення Гліер був оптимістично налаштований і доповів на засіданні110 про те, що Головна Дирекція співчутливо поставилася до прохання киян і подала надію задовольнити клопотання. Новий обраний директор консерваторії Р.М. Гліер бере на себе керівництво студентським симфонічним оркестром. Вже наприкінці року оркестр консерваторії виносить на суд слухачів досить складну програму. Симфонії: Моцарта Мі-бемоль-мажор і Шуберта сі мінор, увертюри: «Фінгалова печера» Мендельсона і «Чарівна флейта» Моцарта. Концерти: для фортепіано Бетховена (до-мінор), для скрипки Мендельсона (мі-мінор), подвійний концерт Й.С. Баха (ре мінор). У кожному з концертів, а їх було три в навчальному році, солістами виступали студенти консерваторії. Так у першому концерті, присвяченому двадцятиріччю від дня смерті Антона Рубінштейна, його ре мінорний фортепіанний концерт грав Аврам Сатановський. Те, що рівень підготовки в училищі був надзвичайно високим і переріс рамки середнього навчального закладу, підтверджується хоч би програмами відкритих концертів-звітів вокальних класів всього через один рік після відкриття консерваторії. Вже у березні студенти цих класів показують киянам: сцени з 3-го акту опери Глінки «Життя за царя», 4-й акт опери Верді «Бал-маскарад», 1-й акт опери Вебера «Чарівний стрілець», 3-й акт опери Верді «Ріголетто», пролог до опери Рубінштейна «Демон», 1-й акт опери Чайковського «Євгеній 110

Протокол від 2.02.1915 р. [136].

165

Онєгін», сцени з опери Тутковського «Буйний вітер». Склавши все, отримаємо два повноцінних оперних спектаклі! Не дивлячись на свої 66 років В.В. Пухальський виступав з симфонічним оркестром, виконуючи свій фортепіанний концерт ре мінор. Концерт Чайковського для фортепіано з оркестром виконував новий професор консерваторії Григорій Беклемішев (Див.: іл. 71, третій ряд, п’ятий справа). Цей чудовий піаніст і педагог був запрошений В.В. Пухальським до консерваторії ще у 1913 р. Він закінчив Московську консерваторію по класу В.І. Сафонова і в 1900 р. близько року навчався у Феруччо Бузоні в Берліні. У 1923–28 рр. Беклемішев провів цикл лекційконцертів сольних, так званих «Музично-історичних демонстрацій», в яких виконав близько 2000 творів111. Його учнем був А.М. Луфер, який згодом очолив Київську консерваторію. На звістку про раптову смерть Олександра Скрябіна, у Києві відгукнулися трьома концертами. У першому з них прозвучали симфонічні твори композитора: «Поема екстазу», «Божествена поема», а також фортепіанний концерт фа-дієзмінор, який виконала Є.О. Бекман-Щербіна. Другий концерт провів Олександр Горовиць – дядько Володимира і учень композитора. Це був концерт-лекція, в якому піаніст розповідав про творчий шлях композитора і виконував його твори. У третьому концерті лекцію «Погляд Скрябіна на мистецтво» прочитав поет В’ячеслав Іванов, потім про Скрябіна і музику говорив О.Б. Гольденвейзер, який виконав 10-у сонату ор. 70 і 4 прелюдії (E і Fis op. 33, b і Fis ор. 37). Симфонічні зібрання проходять в оперному театрі. Диригують: Р.М. Гліер 111

Г.М. Беклемішев був ініціатором перших монографічних концертів, які виконували його учні. Так прозвучали концерти з творів Л. Бетховена, Ф. Ліста, О. Скрябіна та іншіх. Крім того, він здійснив піаністичну редакцію «Українського педагогічного репертуару» – серії видань з 60 зошитів. 25-річчя творчої діяльності професора Г. Беклемішева урочисто святкували у 1926 році (іл. 72).

166

(3 концерти) і В.І. Сафонов (2 концерти). Ще один концерт з творів польських композиторів пройшов під керівництвом Г. Фітельберга, диригента і композитора з Варшави. У концерті прозвучали твори Кароля Шимановського, Мечислава Карловича і самого Григорія Фітельберга. Борис Лятошинський – студент юридичного факультету університету, вступив до класу спеціальної теорії Р.М. Гліера. Він був зарахований відразу на вищий курс. Арнольд Альшванг – на вищому курсі у Г.К. Ходоровського (іл. 73), Варвара Булгакова – у О.О. Тринітатської (іл. 58), Матвій Гозенпуд – у С.О. Короткевича (іл. 74). Левко Ревуцький – у Р.М. Гліера в класі спеціальної теорії (іл. 47), і у Г.К. Ходоровського (фортепіано). Григорій Коган – поки у класі О.М. ШтоссПетрової і 7 березня грає в учнівському вечорі концерт Вебера До мажор (іл. 75). На початку 1914–1915 н. р. ще ніщо не провіщало катастрофи, що обвалиться на благополучну і квітучу Імперію, переверне весь світ, понівечить долі мільйонів. Згадуються слова Михайла Булгакова: «Це були часи легендарні, ті часи, коли в садах найпрекраснішого міста нашої Батьківщини жило безтурботне, юне покоління. Тоді-то в серцях у цього покоління народилася упевненість, що все життя пройде в білому кольорі, тихо, спокійно, зірки, захід сонця, Дніпро, Хрещатик, сонячні вулиці влітку, а взимку не холодний, не жорсткий, крупний ласкавий сніг. І вийшло абсолютно навпаки» [4, c. 40, 41]. Булгаківське «навпаки» приходить з початком Першої світової війни. Консерваторські документи відображають тривожну атмосферу того часу. Перше відчайдушне прохання Р. Гліер отримує вже в серпні 1914 р. від дружини викладача консерваторії Ганни Людвігівни Бергер, яка пише про арешт чоловіка і просить якомога швидше допомогти їй його врятувати. Гліер тут же підписує необхідний папір: 167

«Консерваторія 11 серпня 1914 р. № 122 Посвідчення Видане дружині викладача Ганні Людвігівні Бергер для пред’явлення у Київське Жандармське управління про те, що Павло Робертович Бергер протягом минулого навчального 1913– 1914 року був викладачем Консерваторії по класу гобоя і на цю ж посаду підписав контракт на наступний навчальний 1914– 1915 р. з Дирекцією КВ ІРМТ. У симфонічних концертах КВ П.Р. Бергер бере участь більше десяти останніх років. Директор консерваторії, Правитель справ». Наступного дня стало ясно, що це посвідчення не допомогло. І Гліер пише наступний лист: «Консерваторія 11 серпня 1914 р. № 124 Його Високоповажності Панові начальникові Штабу Київського Військового Округу Київської Консерваторії Імператорського Російського Музичного Товариства Прохання Викладач Київської Консерваторії німецький підданий Павло Робертович Бергер 43 років – затриманий як військовополонений 9-го серпня і знаходиться в даний час в Старо-Київському відділенні. За словами його дружини 31 липня 1914 р. ним було порушено клопотання про прийняття його в число російських підданих. Зважаючи на те, що Бергер є викладачем Київської Консерваторії і протягом багатьох останніх років бере участь в симфонічних зібраннях Відділення і, таким чином, є необхідним для Консерваторії членом її 168

педагогічного колективу, Київська Консерваторія дуже шанобливо просить Ваше Високоповажносте звільнити вищезгаданого П.Р. Бергера, як особу, добре відому Консерваторії, і зробити належні розпорядження про якнайшвидше задоволення його клопотання про ухвалення йому російського підданства. П.Р. Бергер значиться у складі німецького ландштурму і в Росії проживає останні 17 років. Директор консерваторії Р.М. Гліер Правитель справ Маракін» [141]. У серпні 1915 року директор консерваторії Р.М. Гліер був викликаний у штаб Південно-Західного фронту на нараду начальників навчальних закладів м. Києва «для спільного обговорення способів дострокового виїзду навчальних закладів з міста Києва до оголошення про загальну евакуацію» [29, 1915– 1916, с. 4]. Дирекція запросила у Голови Товариства повноважень для Гліера, як представника Київського відділення і, отримавши їх, відкрила спеціальний рахунок у Київській конторі Державного банку на ім'я Гліера з правом підписувати від імені Дирекції зобов'язання і отримувати розрахункові і чекові книжки. До речі, по касі Відділення пройшло цього року 346 574 рублів, на той час, сума величезна! Так була забезпечена матеріальна сторона можливої евакуації. Наприкінці серпня від військових властей було отримано розпорядження: звільнити будівлю консерваторії для потреб військового часу. Для вивозу майна консерваторії були надані товарні вагони. На нараді професорсько-викладацького складу Гліер повідомив про дату виїзду і гарантії, що надаються їм. Так, професорам і старшим викладачам надавалася гарантія стовідсоткової оплати за 10 учнів, молодшим викладачам – за 14 учнів, а викладачам духових інструментів – за 5 учнів. Окрім цього весь педагогічний персонал отримував одноразову допомогу по 200 рублів.

169

1 вересня 1915 року всі, хто побажав продовжити навчання в консерваторії, виїхали до Ростова-на-Дону. Потяг вийшов з Києва ввечері. Д. Персон пише, що приїхали тільки через 4 дні [33]. В усякому разі, в листі Гліера (13.09.1915 р.) до дружини, він пише про плани створити оркестр спільно з місцевими музикантами Ростовського училища, тобто до цього часу консерваторія вже розмістилася в Ростові. Майже все перше півріччя консерваторія вимушена була провести в Ростові-на-Доні. Звіт свідчить про несприятливі умови для процесу навчання: маленьке двоповерхове приміщення приватного будинку, при цьому абсолютно не пристосоване для проведення занять, відсутність оркестру в місті і внаслідок цього брак кваліфікованих музикантів. Всі ці незручності, проте, не перешкодили Гліеру 13 грудня дати концерт у місцевому театрі, в якому Гліер диригує своєю 1-ю симфонією, Прелюдією Рахманінова в інструментуванні Гліера і Фортепіанним концертом Пухальського у виконанні автора. А 7 січня 1916 р. Гліер пише вже з Києва: «Вступників дуже багато. Зараз у нас досить гучне життя. Сьогодні ввечері йду на репетицію мого квартету, який буде виконуватись в неділю в Купецькому зібранні… в консерваторії у нас дуже жваво. Вже понад 700 учнів» [33, c. 211]. У щорічному звіті ця подія описана досить коротко: «Київська консерваторія, завершила у 1915–1916 навчальному році третій рік свого існування, почала цей рік у м. Ростові-на Дону, при несприятливих умовах... Незначна кількість учнів – 255 осіб, незручність приміщення й інші такі ж несприятливі умови зумовили нагальну потребу клопотати про повернення до Києва, що увінчалося повним успіхом, і друге півріччя поточного навчального року протікало вже на старому місці у Києві, кількість учнів відразу зросла майже до норми (801 особа) і діяльність консерваторії змогла проявитися зі звичайною інтенсивністю» [29, 1915–1916, с. 5]. Проте, цього 170

року пройшло дванадцять учнівських вечорів, два учнівські симфонічні концерти і три вечори оперних вправ. Проте, йде війна і Гліер, який ще 3 роки тому писав про те, що ранкові уроки з учнями відволікатимуть його від композиторської діяльності, тепер вимушений був займатися справами, вельми далекими від музики: «№ 22 п. Завідувачеві продовольчим комітетом Київської губернської земської управи Консерваторія 21 вересня 1916 р. Додаючи при цьому список педагогічного персоналу і службовців Київської Консерваторії ІРМТ покірно прошу розпорядження про щомісячну видачу Консерваторії для вказаних осіб можливої кількості цукру. Директор Консерваторії Правитель справ». І вслід за тим: «№23 Консерваторія 21 вересня 1916 р. Додаючи при цьому список педагогічного персоналу і службовців Київської консерваторії ІРМТ покірно прошу розпорядження про щомісячну видачу Консерваторії для вказаних осіб можливої кількості муки. Директор Консерваторії Правитель справ» [141]. До осені наступного року, після лютневої революції, Консерваторія проситиме вже не тільки про муку і цукор, але і про овочі:

171

«23 жовтн. 1917 р. Панові УПОВНОВАЖЕНОМУ Соломону Львовичу Франкфурту Київська консерваторія просить Пана Уповноваженого відпустити для педагогічного персоналу і службовців Консерваторії 430 пуд. картоплі, 47 пуд. капусти, 24 пуд. луку і 23 3/4 пуд. буряка, всього на суму 1 526 руб. 25 коп. Належна сума і список з позначенням потреби для кожної особи продуктів при цьому додається. Директор консерваторії Р. Гліер За правителя справ М. Зуєв» [141]. Крім того, у 1917 році знадобиться не тільки годувати, але й одягати студентів і викладачів консерваторії: «Правила розподілу мануфактури між студентами і викладачами Київської консерваторії», – це ціла сторінка тексту, в якій детально розписано кому і що призначено, – список педагогічного персоналу, службовців і учнів консерваторії, бажаючих отримати мануфактуру, наприклад: «...Гліер Рейнгольд Моріцевич, директор консерваторії, вул. Басейна, 6, Чорний шевйот по 90 р. 80 коп. – 41/2 арш. Внесено – 408 р. 60 коп.» [141]. У 1917 році пройшли три з'їзди представників консерваторій Росії. У січні Головна Дирекція зібрала керівництво п'яти консерваторій: Петербурзької, Московської, Саратовської, Київської й Одеської. Київ представляли: Р. Гліер, О. Шперлінг112, Б. Яворський і К. Михайлов. Доповідачами були директор Саратовської консерваторії Г. Конюс, Б. Яворський і Р. Гліер. На з'їзді була присутня Голова ІРМТ Принцеса Олена Георгіївна Альтенбурзька. 112

О. Шперлінг виховала блискучу плеяду оперних солістів, серед яких видатна співачка Наталля Шпіллер (іл. 76, 77).

172

Прийняті були поправки до Статуту консерваторій Росії. Ініціатором другого з'їзду представників консерваторій була дирекція Київської консерваторії, що послала в Головну Дирекцію вимогу про скликання з'їзду. У березні того ж року в Петрограді він був проведений, але зусиллями Головної Дирекції, всі гострі питання, поставлені на ньому представниками консерваторій, так і не були вирішені. Делегати з'їзду ухвалили рішення: зібрати новий з'їзд, ігноруючи думку Головної Дирекції. У квітні такий з'їзд відбувся у Москві в кабінеті директора Московської консерваторії М. Іполитова-Іванова. Приїхали представники Петрограда, Саратова, Києва, Одеси і Харкова. Київ представляли: Р. Гліер, М. Ерденко і К. Михайлов. Вперше у роботі з'їзду взяли участь і представники студентського самоврядування, що багатьох немолодих учасників з'їзду дещо шокувало. Це була дань модним у той час ідеям свободи і демократії. Після чотириденної роботи з'їзд прийняв новий Статут консерваторій, в якому широкі права надавалися Радам консерваторій, створювалися інститути методичних комісій зі спеціальностей, у майбутньому – кафедр і бази практики студентів, згодом – студій і шкіл практики. В консерваторію приймалися і діти, і дорослі, тому вивчення музично-історичних, теоретичних і гуманітарних дисциплін представляється нам, з погляду сьогоднішнього дня, вельми складною справою. Читання лекцій такій різновіковій аудиторії було, очевидно, і важким і малоефективним заняттям. Костянтин Михайлов, який не тільки викладав у консерваторії, але й мав безпосереднє відношення до організації навчально-методичного процесу, як секретар Вченої Ради, інспектор, а потім і директор консерваторії, достатньо критично описує навчальний процес у ці роки: «Історія музики читалася в дуже обмеженому об’ємі, причому головна увага зверталася на вивчення дат народження і смерті композиторів, їхньої короткої біографії, переліку їхніх 173

головних творів; на лекціях історії музики, музика, як така була абсолютно відсутня. Левову частку охоплювала західноєвропейська музика, вельми поверхнево і як би не цілком канонізовано вивчалась російська музика; абсолютно не викладалися сучасні російські композитори: Рахманінов, Скрябін, Метнер, Гліер і вже, звичайно, ні слова не мовилося на цих лекціях про українську музику, не говорячи вже про музику інших народів, які населяли Російську імперію. Ніякої уваги не приділялося народній музиці: зазвичай вона трактувалася як музика нижчого сорту, а тому і негідна до вивчення. Взагалі методам викладання загальних музичнотеоретичних і музично-історичних дисциплін не надавалося ніякого значення, що було видно хоча б з того, що одночасно в групі слухачами були і діти 9–10 років, і молоді люди років близько 20, і солідні отак років 30–35 (скрипаль Полешко 46 років); для всіх викладання, скажемо гармонії, або історії музики, або сольфеджіо були сумісними, не розділеними хоч би по вікових групах. Тут потрібно прийняти до уваги, що загальноосвітній ценз учнів був неймовірно строкатим: тут були ті, які закінчили університет, і студенти вищих навчальних закладів, і ті, які закінчили гімназію, або реальне або комерційне училище, і гімназисти, реалісти, кадети, і ті, які лише готувалися стати такими і що не знали елементарної грамоти, ледве уміли читати і писати. Годі й говорити, що об'єм отримуваних загальних знань, розвитку культури учнів консерваторії, таким чином, далеко не були забезпечені. Цим пояснюється те, що дуже багато з учнів, які вирішили присвятити себе у майбутньому спеціально музичній роботі, все ж таки не обмежувалися однією тільки консерваторською освітою. Тут можна привести багато прикладів: Ревуцький, Лятошинський, я і багато інших» [26, c. 11–12]. 174

В.В. Пухальський в згаданій вже службовій записці, що подана ним в Художню Раду консерваторії, пропонує радикально переглянути навчальні плани і систему присвоєння кваліфікацій. Він аналізує функції і принцип існування консерваторій Росії, що задумані і створені братами М. і А. Рубінштейнами, порівнює систему навчання з зарубіжними зразками. Пухальський пропонує відмовитися від надання звання «Вільний художник» і взагалі не присвоювати по закінченню консерваторії ніяких звань. Випускник, на його думку, повинен отримувати тільки виписку про те, які предмети і в якому обсязі він отримав за всі роки навчання, що, до речі, перегукується і з сучасними вимогами до навчання. Він пропонує не наскрізну, а поступальну систему освоєння фундаментальних дисциплін. У такій системі учень освоює певний предмет, складає іспит, а потім переходить до наступного. При цьому час проходження не має значення. По суті, така система функціонує і в даний час в університетах більшості країн світу [125].

175

ФЕЛІКС БЛУМЕНФЕЛЬД І ЙОГО КЛАС У КИЇВСЬКІЙ КОНСЕРВАТОРІЇ. «ЗОРЯНІ» ВИПУСКНИКИ 20-х РОКІВ

У 1918 році з голодної Москви у Київ приїхав Блуменфельд, який з перших же днів почав роботу в консерваторії (іл. 78, 79). Фелікс Михайлович Блуменфельд (1863–1931) народився в Херсонській губернії й провів своє дитинство в Кіровограді, де жили родичі Блуменфельдів – родина Густава Вільгельмовича Нейгауза, під керівництвом якого Блуменфельд починає займатися музикою. У 1885 році Блуменфельд закінчив консерваторію з золотою медаллю й такою характеристикою: «Видатний всіма сторонами; крім того приємна, цікава й симпатична особистість» [1]. Для того щоб хоч трохи уявити собі атмосферу занять у класі Фелікса Блуменфельда, звернемося до чудового аналізу його педагогічних принципів залишеного нам Л. Баренбоймом. Насамперед, Баренбойм відзначає феноменальний слух Буменфельда. Він згадує, що Фелікс Михайлович міг «чути очами» нотний запис будь-якої складності: «Я не можу уявити собі те або інше звучання, – будь-то мелодійний голос, гармонійна послідовність або поліфонічне сплетення, – якщо не бачу всього цього очами. У тих випадках, коли мені треба згадувати яке-небудь звучання, я подумки дивлюся в уявні ноти й тоді дуже ясно все чую» [1, c. 81]. Але не гостроту музичного слуху цінував він в учнях. Він намагався розвинути в них активний музичний слух. Той слух, який дозволяв би їм «чути музичну тканину в одночасності: по вертикалі й горизонталі (у часі): «Не чуєте! Треба почути! Насамперед – почути! Навчіться вслуховуватися в те, що граєте! Коли я говорю: «не розумієте, що граєте», я маю на увазі: «не чуєте, що робите» [1, c. 81]. Таким чином, наявність внутрішнього слуху для Блуменфельда була обов'язковою якістю музиканта. Обов'язковою, тому що, як вважав Фелікс 176

Михайлович, піаніст повинен чути «наперед», а потім інтонувати те, що чує, а не навпаки. І він усіляко намагався розвинути саме такі прикмети слуху у своїх учнях. Зокрема, він радив їм працювати без фортепіано, читати текст внутрішнім слухом, і уявляти його звучання. У класі Фелікса Михайловича у Києві навчалися два учні, які прославили ім'я вчителя – Володимир Горовиць і Симон Барер. Володимир Горовиць (1903–1989), почавши своє навчання у Київському музичному училищі (1913 р.) в класі В.В. Пухальського (іл. 80, 81), в 1918 р. перейшов від нього до молодого викладача, учня А. Єсипової, Сергія Тарновського. Відома історія про те, що С. Тарновський, виїхавши до Криму з концертами, захворів тифом і з'явився у Києві лише весною 1920 р. У зв'язку з відсутністю С. Тарновського, В. Горовиць почав брати уроки у класі Ф. Блуменфельда і закінчив консерваторію вже як учень останнього. Юному піаністові у той час було всього 17 років. У 1921 р. В. Горовиць дає декілька концертів у Києві, але вже з наступного 1922 р. він починає активно концертувати. Концерти піаніста стають все більш і більш відвідувані. Він отримує високу оцінку музикантів і критиків. Його концертний графік стає усе більш напруженим. До 1925 р. В. Горовиць накопив воістину колосальний концертний репертуар. Наприкінці осені 1924 і на початку зими 1925 рр. він провів свою знамениту «ленінградську» серію, що складалася з двадцяти концертів, в яких прозвучало 155 творів крупної і малої форм! Ось далеко не повний перелік творів, виконаних Горовицем в цих двадцяти концертах: Ліст: «Іспанська рапсодія», «Похоронна хода», «Мефістовальс», «Долина Обермана», «Женевські дзвони», «У Валенштадського озера», «Сонет Петрарки», Соната h-moll, Концерт Es-dur, Тарантела, Етюди. Паганіні-Ліст: Кампанелла, Етюди Es-dur, а-moll. 177

Шопен: Балади g-moll, f-moll Op. 23 і f-moll Op. 52, Полонез As-dur, Op. 53, Ноктюрни Fis-moll і F-dur, Мазурки fis-moll, а-moll, b-moll, Етюди F-dur, es-moll, а-moll, h-moll, Скерцо cis-moll і h-moll, Вальс F-dur, Прелюдії g-moll, As-dur, в-moll, Баркарола, Концерт f-moll, Сонати c-moll і es-moll, Балада fmoll. Шуман: Фантазія C-dur Op. 17, «Симфонічні етюди», «Карнавал», 2 Новелетти, «Арабески» Op. 18, Романс. Равель: Сонатина, «Єврейська мелодія», «Китайські пагоди», «Альборадо». Метнер: Соната-казка, Соната g-moll, 2 Казки Op. 20, «Ліричний фрагмент», Op. 23, Етюд gis, 3 Картини настроїв, «Траурний марш» Op. 31, №. 2. Рахманінов: Концерт № 3 Op. 30, етюди-картини es-moll, cis-moll, C-dur, Es-dur, Прелюдії gis-moll, B-dur, а-moll, gmoll. Скрябін: 4 Прелюдії, 2 Етюди. Бах-Бузоні: Токката і фуга d-moll, Токката і фуга C-dur BWV 564, Чакона, Органний хорал f-moll, Органна прелюдія і фуга D-dur BWV 532. Бах-Сен-Санс: Гавот. Бетховен: Соната A-dur, op. 101. Моцарт-Ліст: «Дон Жуан». Моцарт-Ліст-Бузоні: «Весілля Фігаро». Сен-Санс-Ліст: «Танок смерті» Op. 40. Вагнер-Ліст: «Смерть Ізольди», «Прядка». Шуберт-Ліст: Вальси E-dur, D-dur і A-dur, «Ранкова серенада», «Скарга дівчини», «Трепет любові», Вальскапріс, «Лісовий цар». Шуберт-Таузіг: «Військовий марш» Op. 51, № 1. Рамо-Годовський: Рігодон, Тамбурін. Бізе-Бузоні: Фантазія на теми опери «Кармен» Бізе-Горовиць: Транскрипція на теми опери «Кармен». 178

Вівальді-Горовиць: Органний концерт d-moll113. До цього необхідно додати сонати, які В. Горовиць і Н. Мільштейн виконали в п'ятницю 18 січня 1925 р.: Бетховен: Соната для скрипки і фортепіано F-dur; Брамс: Соната для скрипки і фортепіано d-moll; Гріг: Соната для скрипки і фортепіано c-moll; Соната для скрипки і фортепіано G-dur. Молодий піаніст вже тоді став зіркою першої величини і, коли він у вересні 1925 р. виїхав за кордон, музикант розраховував на успішне визнання і там. Перші концерти в Берліні не принесли В. Горовицю успіху, проте вже через місяць його ім'я в Німеччині стало неймовірно популярним. Сталося це після феноменально вдалого виконання Першого фортепіанного концерту П.І. Чайковського в Гамбурзі. Теж саме повторилося у Франції, де дирекція Паризької опери вимушена була викликати поліцію, щоб втихомирити публіку у залі. Європа була завойована дуже швидко. У 1928 р. В. Горовиць дебютував (знову з концертом Чайковського) в Нью-йоркському Карнегіхолі. І знову захоплена преса, повні зали, успіх. До 1940 р. Горовиць остаточно влаштувався у США. Деколи, були роки, коли він давав по 300 концертів на рік. У 1943 р., коли він разом зі своїм тестем – А. Тосканіні, дав добродійний концерт на користь військового комітету, де прозвучав знову-таки Перший фортепіанний концерт П.І. Чайковського, збір від концерту склав 10 мільйонів 940 тисяч доларів114. В. Горовиць до кінця своїх днів залишався «велетнем романтичного піанізму», як назвав його Д. Рабінович, ставлячи його в один ряд з А. Рубінштейном і С. Рахманіновим.

113

Приведено по: [23]. В цінах теперішнього часу це дорівнювало б, приблизно, півмільярда доларів США. 114

179

Другим учнем Ф. Блуменфельда був Сімон Барер (іл. 82), який згодом став піаністом зі світовою славою. Ще в роки навчання він вражав всіх феноменальною майстерністю віртуоза. Здавалося, для нього не існує технічних перешкод. У нього були довгі й сильні пальці, які літали по клавіатурі з неймовірною швидкістю. Барер вчився у Петербурзькій консерваторії у знаменитої А. Єсіпової, а після її смерті в 1914 році, він перейшов до класу Фелікса Блуменфельда. Коли ж той їде до Києва, поспішає за своїм педагогом і продовжує навчання у Київській консерваторії. Таким чином, останні місяці навчання в консерваторії Володимир Горовиць і Сімон Барер навчалися в одному класі. Є не підтверджені дані, що після закінчення консерваторії, Сімонові була запропонована робота в консерваторії професором фортепіано, що тривала до його від'їзду за кордон, тобто до 1928 року. Ці дані приводяться біографом піаніста Брайаном Кримпом у короткій анотації до компакт диску. Тим часом історики Київської консерваторії, описуючи склад фортепіанної кафедри консерваторії, не згадують Барера, як одного з професорів кафедри. 1928 року Бареру, нарешті, надали можливість закордонних гастролей, і він якийсь час жив у Ризі, намагаючись возз'єднатися з дружиною й маленьким сином. Барер тільки у 1934 році вдало дебютує в Англії, а потім і в Америці. Вище згаданий Брайан Кримп пише: «Годовський, Рахманінов, Лєвін, Гофман і Розенталь привнесли ефектне відродження фортепіанної музики на початку століття, але до середини 1930-х років була потрібна нова кров, «друге покоління»... Барер приїхав вчасно, щоб приєднатися до Михайла Левицького, Ігнація Фрідмана й Володимира Горовиця як новий представник супер–піаніста». Починається активне концертне життя Барера, що тривало до його трагічної смерті. У нього була дивовижна техніка. Його контролювання клавіатурою було абсолютним. При цьому, він ніколи не приділяв роялю дуже багато часу. Навпаки, перед 180

концертами, він намагався майже не грати для того, щоб вільно віддатися натхненню під час концертного виконання. Ноель Штраус, один з основних критиків газети «Нью-Йорк Таймс», вважав гру Барера «піанізмом у його вищій точці, що приголомшує артистизмом, який близький до надприродної легкості». Він стверджував, що феномен Барера – це «один з самих дивовижних подвигів у піанізмі всіх часів і народів». Штраус писав: «Я сумніваюся, чи зможе який-небудь інший піаніст, у сьогоденні або майбутньому, змагатися зі спритністю й майстерністю рук Барера. Ця людина – піаністичний феномен!»115. Трагічна загибель С. Барера 2 квітня 1951 року на сцені Карнегі-холу під час виконання концерту Е. Гріга зворушила своєю символічністю. Великий музикант, який почав своє сходження в Америці концертом у Карнегі-холі, завершив свій шлях у тому ж залі. Серед випускників «смутного часу» багато імен видатних музикантів, композиторів, музикознавців, які грали значну роль у музичному мистецтві й утворенні ХХ століття116. До них, перш за все, слід віднести видатних українських композиторів минулого століття Б.М. Лятошинського (іл. 83) і Л.М. Ревуцького, які виховали практично всіх сучасних українських композиторів. Вихованцем, а згодом професором (1916) і директором (1917) Київської консерваторії був засновник теорії ладового ритму, відомий теоретик першої половини ХХ століття Болеслав Яворський. Професором Московської консерваторії, одним з авторів знаменитого підручника «Аналіз музичних творів» й інших основоположних 115

Цит. по анотації Б. Кримпа до компакт диску (1989). Слід підкреслити: випускники двадцятих років – це ті, хто вступали і навчалися на «молодших курсах», тобто у музичному училищі. Таким чином фундамент їхніх знань був закладений все-таки викладачами училища. А, як ми бачимо, викладацький склад консерваторії в основному складався з тих, хто перейшов у консерваторію. 116

181

робіт з теорії музики став його учень Віктор Цуккерман117. З класу В.В. Пухальського вийшли блискучий історик і теоретик піанізму Григорій Коган (іл. 84), глибокий історик-музикознавець Арнольд Альшванг (іл. 84-а). Видатних успіхів досягли дві вихованки В.В. Пухальського – Неоніла Скоробагатько і Анна Артоболевська (іл. 85). Остання викладала у Центральній музичній школі при Московській консерваторії й виховала не одне покоління знаменитих віртуозів – лауреатів незліченних міжнародних конкурсів. Досить згадати лише декілька: Р. Тамаркіну, А. Насєдкіна, А. Любимова, В. Руденка і інш.

117

Віктор Абрамович Цуккерман вчився по класу фортепіано у Ф.М. Блуменфельда і був товаришем по навчанню В. Горовиця. Крім того, він, виявляється, був його далеким родичем. У 1968 р. В. Цуккерман відправив лист В. Горовицю, в якому нагадував йому про спільне навчання у консерваторії і 7ій київській гімназії (іл. 86, 87).

182

КОНСЕРВАТОРІЯ ПІД ЧАС ШІСТНАДЦЯТИ ЗМІН ВЛАДИ У КИЄВІ

Для сотень учнів і викладачів у ці божевільні роки Громадянської віни музика і консерваторія стали своєрідним захистом від кошмарів навколишнього буття. Консерваторія пережила все. Може бути ще й тому, що ніколи і нікому не відмовляла в допомозі. Керівництво консерваторії в ці роки зробило усе, щоб захистити талановиту молодь. Наведені далі документи свідчать про високі моральні якості В.В. Пухальського, Р.М. Гліера, К.М. Михайлова та іншіх викладачів: «Запит За для визволення заарештованих військовою владою і інтернированих в Педагогічному Музеї студентів вищих шкіл, Український Департамент Вищої школи просить як можно негайніше повідомити його, чи лічиться в 1918-1919 році студентом або вільним слухачем консерваторії Васильєв Іван Венедиктович». Відповідь була надана негайно: «Лічиться з вересня 1918 р. по класу спеціальної теорії і композиції» [128]. Збереглося чимало документів – свідчень цієї допомоги. Як, наприклад: «Київська Консерваторія 15 червня 1919 р. № 398 У Комісію з надання відстрочок і звільненню від всеобуча [в оригіналі – всеобуча. – Ю.З.] Оголошеним наказом всі громадяни від 18 до 40 років призиваються до загального військового навчання. Для учнів Київської Консерваторії заняття військовими вправами із гвинтівкою може відбитися згубно на руках всіх інструментальників, а марширування й гімнастика, безумовно 183

шкідлива для учнів класу співу, у зв’язку з цим Консерваторія клопоче про звільнення учнів від виконання зазначеної повинності. Директор Консерваторії Голова комітету учнів» [142, арк. 17]. Через рік – аналогічне: «У музичну секцію Підвідділу мистецтв при наросвіті Консерваторія просить Музичну секцію порушити клопотання про звільнення студентів консерваторії від виконання трудової повинності, тому що важка фізична праця зіпсує не сформовані руки молодих музикантів і в такий спосіб буде безсумнівною перепоною при досягненні наміченої мети, а Держава позбавиться багатьох сил в області подальшого розвитку мистецтва. Голова художньої ради Правитель справ» [142, арк. 19]. З квітня по грудень у Києві влада гетьмана Скоропадського, під час якої у місті стихають єврейські погроми і з’являється надія на відродження нормального життя. Вже третього грудня до Гліера з проханням звертається учень консерваторії Арон Берегівський (іл. 88), який через кілька років прославиться своїми фольклорними дослідженнями: «Директору Київської Консерваторії учня проф. Б.Л. Яворського по класу теорії композиції Арон-Мойші Янкелева Берегівського Прошу Вас видати мені посвідчення у тому, що я є учнем Консерваторії по вищезазначеному класу для пред’явлення у Київську Єврейську Учительську Семінарію, в яку мене запросили викладати спів (теорії і методики шкільного співу). А. Берегівський». 184

У той же день учень отримує потрібний йому документ: «Пану директору Київської Єврейської Учительської Семінарії На прохання учня консерваторії А. Берегівського, який вивчає курс спеціальної теорії композиції, цим рекомендую його як досвідченого викладача шкільного співу. Директор консерваторії Р. Гліер» [144]. Пізніше Арон-Мойша Берегівський завідував відділом музичної фольклористики Кабінета єврейської культури Академії наук України. Він організував фольклорні експедиції в Україні, Білорусії, Росії. Зібрав більше ніж 7000 зразків єврейського музичного фольклора, з яких 1600 записав особисто. Був репресований у 50-і роки118. Зараз праці А.-М. Берегівського видаються Інститутом іудаїки. З 1918 р. у Київ з’їжджаються люди з Москви і Петербурга, особливо ті, у кого є рідні в Україні. Дружина О. Скрябіна приїхала в Україну і проживала разом з сином композитора Юліаном у друзів у містечку Ворзель, що у тридцяти кілометрах від Києва. Для безперешкодного проїзду до консерваторії Юліану було потрібне посвідчення – шоста влада (а це була Директорія) встановила жорстокий контроль за пересуваннями до міста залізницею: «Прохання Прошу видати посвідчення учню консерваторії Юліану Скрябіну у тому, що йому потрібно два рази на тиждень приїжджати на заняття до Консерваторії разом з його матір’ю з Ворзеля до Києва. Шлечер-Скрябіна 24 грудня 1918 р.».

118

Докладніше див.: [6].

185

Тим же днем датовано посвідчення: «24 грудн. 1918 р. Видано це посвідчення учню консерваторії Ю. Скрябіну в тому, що він повинен два рази на тиждень приїжджати на заняття у Консерваторію зі своєю матір'ю з Ворзеля до Києва»119 [185]. Білогвардійці, які стали у місті 13-ю владою, своє воцаріння відсвяткували традиційним чином: пошуком і знищенням радянських чиновників, які залишилися в столиці. У місто явилася і контррозвідка120, яка стала вишукувати й заарештовувати жителів, запідозрених у службі на більшовиків. Тепер Гліеру доводиться захищати своїх співробітників уже від «білих»: Київська Консерваторія 2 листопада 1919 р. ПОСВІДЧЕННЯ Цим засвідчується, що Артистка Державних театрів Професор Київської Консерваторії Олександра Миколаївна Шперлінг з політичного боку цілком благонадійна і ніякої причетності до більшовицького руху не мала. Директор консерваторії Р. Гліер» [182]. У лютому 1919 року до влади у Києві прийшли більшовики. У газеті «Вісті» з'являється постійна рубрика про культурні події. 5 квітня – анонс:

119

Борис Лятошинський згадував, що Юліан був дуже обдарованим музикантом, «генієм». На жаль, він трагічно загинув: потонув у одному з притоків Дніпра (іл. 89). 120 Деникінська контррозвідка заарештувала батька Володимира Горовиця – Самоїла Іоахімовича й пред’явила йому обвинувачення в пособництві більшовикам. Згодом (через два роки), аналогічне звинувачення в пособництві контрреволюції було висунуто йому комісарами ЧК, за що С.І. Горовиць був засуджений до двох років концтаборів [124].

186

«13-го квітня в Оперному театрі ім. Лібкнехта відбудеться симфонічний концерт, присвячений творам Бетховена. Крім скрипкового концерту в інтерпретації Павла Коханського буде виконана 9-а симфонія – найбільший добуток Бетховенського генія. У заключному квартеті солістами мають виступити заслужені артисти держ. театрів Є.І. Збруєва й Л.В. Собінов, артистка Київського Державного театру Є.Д. Воронець і артист держтеатру Л.М. Сибіряк. Диригує концертом В.В. Бєрдяєв. Серед київської публіки цей концерт викликає незвичайний і винятковий інтерес» [57, 5.04.1919]. А тепер, щоб уявити собі той божевільний світ, повідомимо, що від дня, коли вийшов анонс (5 квітня), до самого концерту (13 квітня) влада помінялася два рази. 10-го квітня у Київ увірвався отаман Струк, улаштувавши на Подолі й Куренівці єврейський погром. 11 квітня більшовики Струка вибили й знову затвердилися у Києві майже на 4,5 місяці. Тож концерт, обіцяний 7-ю владою, відбувся вже при 9-й.

187

ТИСЯЧА ДЕВ’ЯТСОТ ДВАДЦЯТИЙ

Для консерваторії, втім, як і для всіх жителів Києва, 1918–1920 рр. були жахливо важкими. Злам у свідомості, перехід від звичних норм життя до низки нескінченного кошмару змінюваних, інколи протягом одного тижня, властей, розруха, голод, грабежі і насильства, комендантська година, реквізиція житла, майна, зневажливе ставлення до «музикантішок» з боку всіх тих, що змінюють один одного комісарів, отаманів, петлюрівців, денікінців, «свідомих» і тому подібних – все це, безумовно, наклало своєрідний відбиток не лише на вчителів, але й на студентів. Додамо до цього нескінченні революційні перетворення у самій системі освіти, які, природно, торкнулися і консерваторії. Думаю, що високий рівень випускників тих років пояснюється, перш за все, глибокими, сильними професійними традиціями, сформованими попередніми десятиліттями і не розгубленими видатними викладачами тодішньої консерваторії. Страшним був, за твердженням М. Булгакова, рік 1918-й, не легші 19-й, і 20-й: «Що за цей час відбувалося у знаменитому місті, жодному опису не піддається. Ніби уелсівська атомістична бомба лопнула над могилами Аскольда і Діра, і протягом 1000 днів гриміло і клекотіло, і палахкотіло полум'ям не лише у самому Києві, але і в його передмістях, і в дачних його місцях кола 20 верст радіусом» [4, с. 42]. Більшовики піддали бомбардуванню місто, завдавши шкоди й будівлі консерваторії: «16 травня 1918 р.У Департамент спільних справ Міністерства Внутрішніх Справ Під час бомбардування м. Києва більшовицькими військами у січні місяці ц/р., у будівлю Консерваторії потрапив артилерійський снаряд, заподіявши великі руйнування. Снаряд розірвався в західній стіні Консерваторії й утворився пролом 188

близько 1 саж. у діаметрі. Осколками снаряда з зовнішньої сторони зірвані карнизи, пробито дах, зламані віконні рами, зіпсовані двері, а усередині зали й класів пробита й ушкоджена стеля, зіпсовані стіни, пошкоджене електричне освітлення. Від великого струсу у всій будівлі з західної сторони вилетіло все скло /270 одиниць/, крім того, будівля дала тріщини в багатьох місцях. …Збиток близько 9 тис. руб. Необхідний ремонт. Підписали: Гліер Члени Господарської Комісії: Проф. К. Михайлов, М. Домбровський Доглядач будівлі М. Зуєв» [157]. 8 серпня 1919 р. Консерваторія надає у ВУКМУЗ КОМУ кошторис на ремонт будівлі (виправлення осілих і тріснутих стін, ремонт даху й т.ін.) – 30.000 руб [177]. Консерваторія намагається якось боротися: «Київська Консерваторія 5 верес. 1919 р. №6 Уповноваженому по керуванню фінансами З огляду на те, що повністю відсутні кошти і неможливо відкрити навчальний рік, Консерваторія клопоче видати дозволену вже паном уповноваженим позику у розмірі 30.000 руб на покриття господарських, канцелярських й інших нагальних витрат. Директор консерваторії Правитель стправ» [158]. Незрозумілим залишається і питання оплати праці викладачів. Приведена нижче витримка з доповіді К.М. Михайлова і фрагмент протоколу засідання Художньої ради дає уявлення про суворі, складні, а головне, мало зрозумілі 189

більшості педагогів-музикантів умови життя у цей час – час початку становлення і зміцнення нової влади, що має вельми умовне уявлення про потреби «якоїсь консерваторії»: «Протокол засідання Художньої ради Київської консерваторії 26/13 січня 1920 р. Присутні.... Перед відкриттям засідання тов. Директора К.М. Михайлов довів присутнім про виключно тяжке матеріальне становище, що доходить до голоду, колишнього професора Київської консерваторії М.П. Алексєєвой-Юневич. Рада ухвалила зібрати зараз же серед присутніх по підписці можливу суму, а потім порушити клопотання про надання їй постійної допомоги в належних урядових установах...». Доповідь Михайлова: «Консерваторія Радянською владою, як і раніше, націоналізована, тобто визнана державною, у зв'язку з чим навчання у консерваторіїі повинно бути для учнів безкоштовним, а праця всіх співробітників оплачуватиметься Державою. З причини повної нез'ясованності винагороди викладачам і службовцям, змішана Комісія Консерваторії і Інституту імені Лисенка, за пропозицією Музичної секції підвідділу мистецтв, склала місячний кошторис названих установ і добилася схвалення ставок цього кошторису в професійних союзах сценічних діячів і оркестрантів, а також внесла її на розгляд тарифного комітету Центрального Бюро профспілок, де заперечень теж не зустріла; подальший шлях кошторису невідомий, але в усякому разі треба мати надію, що питання це незабаром буде врегульовано, і співробітники Консерваторії почнуть отримувати винагороду, передбачену в кошторисі від 6000 р. (частина службовців і лектори) і до 14000 руб. (професори) на місяць і тоді вийдуть з того неможливого матеріального положення, в яке тепер попали».

190

Далі про дрова на опалювання, яких немає, а Уряд теж грошей не дає... Протокол № 91 від 9 березня 1920 р.: «2. [першим стояло питання про прийняття нових викладачів. – Ю.З.] Повідомлення товариша Директора про зміни, що передбачаються, в оплаті праці викладачів у вищій музичній школі наступного змісту: Союзу працівників сцени вдалося отримати офіційні нині чинні у Москві тарифні ставки музичних шкіл всіх трьох рівнів. І Союз запропонував нещодавно вибраному фабрично-заводському комітету Консерваторії (О. Шперлінг, С. Вільконському, В. Велоглазову) розглянути вказані ставки і грунтуючись на них скласти свій проект ставок, комітет спільно з Фінансовою і Господарською Комісією Консерваторії склав проект абсолютно тотожний з положенням, що діє в Москві, лише дещо підвищивши оплату за основний і наднормовий час, а також по одній з трьох груп предметів викладання (майстерень) збільшивши можливе число наднормового часу; при проведенні в життя цього проекту той, хто викладає і має найбільш допустиму кількість учнів міг би отримувати до п'ятнадцяти тисяч на місяць, а по одній з груп навіть до дев'ятнадцяти тисяч рублів; поза сумнівом, що тоді положення тих, хто викладають значно поліпшеться, оскільки тепер максимум педагогічного заробітку не перевищує шести тисяч рублів, а при сумісництві (у двох закладах або педагогічної і адміністративної праці) дев'яти тисяч: ПОСТАНОВИЛИ: прийняти повідомлення до уваги» [173, арк. 1, 2, 6, 7]. Квартирне питання також стає усе більш гострим. Більшовики реквізовували, а в кращому разі, «ущільнювали» мешканців121. Р. Гліер, в силу своїх можливостей, намагався 121

Хрестоматійним прикладом може служити знаменита сцена «ущільнення» професора Преображенського з «Собачого серця» киянина М. Булгакова.

191

захистити професуру консерваторії від мародерства, але його листи, як правило, залишалися «гласом волаючого». «МВС Київська Консерваторія Імператорського Російського122 музичного тов-ва у Виконавчий Комітет Ради Робочих Депутатів 6 березня 1919 р. № 136 Прорізна, 6 Художньої Ради Київської Консерваторії ПРОХАННЯ У будинку Російського Страхового Товариства (Прорізна 2), що реквізовано для потреб Військового Комісаріату, живуть співробітники консерваторії: проф. К.М. Михайлов, проф. Г.К. Ходоровський, викладач Я.С. Акименко й голова Ради студентів уч. А.Б. Ліберман. Всі ці особи є представниками трудової інтелігенції, і діяльність їхня, як і всіх співробітників Консерваторії, спрямована на розвиток естетичного виховання народу, що проявляється в їх педагогічній діяльності й виступах у концертах для народу. При цьому представники Радянської Влади неодноразово заявляли, що плідна робота працюючої інтелігенції й зокрема діячів мистецтва не будуть порушуватися тими заходами, що застосовуються до представників буржуазних класів. Реквізиція ж квартир вищевказаних осіб у корені підриває можливість для них спокійно продовжувати вільну роботу, що до того ж є для них єдиним засобом до існування. Художня рада клопоче про залишення співробітникам Консерваторії їхніх квартир і сподівається, що Радянська 122

Листи цього року ще писалися на «Імператорського» просто закреслювалося.

192

старих

бланках,

тому

слово

Влада чуйно поставиться до клопотання працюючих музикантів і не залишить його без наслідків. Члени Художньої ради» [162]. Мабуть, такого роду документів було досить багато, тому що в наступному знайденому документі аналогічного змісту, все таким же чином повторюються, як заклинання, фрази про неможливість ставитись до педагогів консерваторії як до буржуїв. На цей раз реквізована квартира Сергія Тарновського: «1 березня 1920 р. У Жит. Відділ Комунального господарства Стіл кинутого майна. 28 лютого у квартиру т. Жуковера123 (Хрещатик 25, кв. 157), в якій раніше жив викладач Державної консерваторії С.В. Тарновський, з’явився представник Відділу Комунального господарства і запечатав речі Тарновського, що знаходилися там, рояль Шредера (нагорода за закінчення консерваторії), ноти, книги, чотири скриньки з домашніми речами, диван і три крісла, як речі буржуя, який втік. Вважати Тарновського, викладача консерваторії і члена профспілки сценічних діячів, як буржуя, не представляється ніякої можливості, тому що він живе виключно на власний трудовий заробіток, не має рішуче ніякої власності, крім самого необхідного для життя артистичного та педагогічної діяльності. Поїхав Тарновський у відпустку на початку вересня з метою здійснити концертну поїздку і не його вина, що йому до цих пір не вдається повернутися до Києва. За приватним відомостями зараз він знаходиться у Ростові і повернеться до Києва для виконання своїх обов'язків, як тільки з'явиться для того найменша можливість. Спираючись на все вищевикладене, Консерваторія клопоче про зняття печаток з майна Тарновського, вважаючи, що 123

Мимоволі асоціюється з булгаковським Швондером.

193

реквізиція його незначного майна стала б явним порушенням прав трудівника, який живе далеко не легкою працею, одного з представників Державної консерваторії, члени якої беруть активну участь у культурно-просвітницькій роботі Радянського уряду. Консерваторія категорично протестує проти зарахування кого б то не було з її співробітників до буржуазного класу. Голова художньої ради Члени ради » [163]. Приблизно у цей же час був виселений зі своєї 9-кімнатної квартири у Музичному провулку (цей будинок своєї основною частиною розташувався на вул. Прорізній, а кути були повернені на вул. Хрещатик і Музичний провулок) інженер Самоїл Горовиць зі своєю родиною, в якій троє дітей (Григорій, Регіна та Володимир) були в той час студентами консерваторії. Ось що згадував Володимир Горовиць про свою юність, що збіглася з революцією та громадянською війною: «За двадцять чотири години ми втратили все ... Я бачив, як викидали моє фортепіано через вікно прямо на вулицю. Гасло комуністів звучало так: «Грабуй награбоване!» Весь одяг з шаф, книги, ноти, меблі, все було забрано» [51, р. 45]. Годі й дивуватися, що під час чергового обшуку в 1921 році чекістам, як випливає з протоколу, просто нічого було взяти! Чекіст писав жахливо безграмотно і з революційною прямотою: «Мной призведин обыск по Большой Житомирской в доме № 10 кв. 9 в гр. Горовица при обыске ничиво ниобноружино но грож.[данин] Горовиц ористован и доставлин в КГЧК. Сотрудник Оперативной Части М.Солодухин» [124]. Все правильно: як заявляв Горовиць-батько на допиті, що срібло, яке належало йому «було вилучено з квартири ще під час [попереднього. – Ю.З.] обшуку». Мародерство, що творили більшовики, не оминуло і 70-річного патріарха В.В. Пухальського: 194

«ПОСВІДЧЕННЯ 18 ЛИПНЯ 1919 РОКУ № 400 Сим засвідчується, що все наявне у професора Консерваторії В.В. Пухальського срібло у виробах і дрібні золоті речі (жетони та інше) отримані ним за час його багаторічної педагогічної та концертної діяльності від учнів і публіки. За директора Консерваторії К. Михайлов. Правитель справ М. Маракін» [183]. Мабуть цього посвідчення виявилося мало для «компетентних органів» вилучення, і через три дні Пухальський знову озброюється. Нове посвідчення вже просить повернути цінності, хоча, здається, що і воно не подіяло: навряд чи «товариші» взагалі що-небудь і кому-небудь повертали. «ПОСВІДЧЕННЯ 21 липня 1919 р. Сим засвідчується, що громадянин, вільний художник В.В. Пухальський працює професором Київської консерваторії і, що у нього в числі іншого майна є срібло у виробах і дрібні золоті речі, отримані ним за його багаторічну концертну і педагогічну діяльність від публіки і учнів. Маючи на увазі, що зазначені цінності є для Пухальського забезпеченням на випадок хвороби і втрати працездатності і крім того мають для нього цінність, як спогади про минулу діяльність і духовний зв'язок з учнями і суспільством, Вукмузком клопоче про повернення т. Пухальскому згаданих речей, реквізованих у нього при обшуку в ніч з 17 на 18 липня цього року. Директор Консерваторії Р. Гліер» [184]. У травні до Києва увійшли поляки, з ними окремі частини петлюрівських військ, у червні повернулися більшовики. Всі зміни влади супроводжувалися стріляниною і кров'ю. 195

Висаджують мости через Дніпро і склади на Лисій горі. Під такий акомпанемент учні консерваторії здають випускні іспити. Читаючи спогади професури Київської консерваторії, важко уявити побут тих років. Вони пишуть про неопалювані класи, у яких грали у пальті, валянках і рукавичках зі зрізаними пальцями. Про студентів – молодих людей, які повернулися з фронтів, у шинелях, армійських бутсах з обмотками й будьонівських шоломах. Про втручання комсомольських і партійних осередків в усі питання життєдіяльності консерваторії, аж до змісту навчальних планів і програм. Наступний лист, що зберігся в архіві, підтверджує досить сухі рядки їхніх мемуарів про те, що відбувалося у Київській консерваторії: «Київська Консерваторія 13 лютого 1920 р. У музичну секцію Підвідділ Мистецтв Не дивлячись на кількаразові усні й письмові заяви у секцію з боку Консерваторії про її невідкладні господарські потреби, дотепер на задоволення цих потреб Консерваторія не одержала ні однієї копійки, не говорячи вже про те, що не отримані також давно обіцяні дрова. Консерваторія клопоче негайно видати фінанси на полагодження каналізаційних труб і колодязя, полагодженню замерзлих і водопровідних труб, що тріснули, лагодження обірваних електричних проводів, очищення пічних труб і димоходів, вивезення сміття, покупку хоча б одного десятка електричних лампочок, покупку паперу, чорнил, пер й інших канцелярських і дрібних господарських приладь. Консерваторія також переконливо просить прискорити доставку обіцяних Музичною секцією й відділом постачання дров. Вести заняття в Консерваторії, навіть за 196

умови одержання персоналом будь-якої винагороди, без усунення перерахованих дефектів не представляється ніякої можливості. Директор Консерваторії Члени фінансової й господарської комісій» [159]. Різниця між Петроградом, Москвою, з яких тікали видатні музиканти, і Києвом, можливо була тільки у питанні з харчуванням. У Києві з цим було краще. По-перше, тому що влада у місті переходила з рук у руки, й в «просвітах» повернення до старої економічної системи Київ наповнювався продуктами, по-друге, сільськогосподарські райони, що оточували місто, не давали киянам помирати від голоду, як у Петрограді. Адже й наплив у Київ іменитих столичних музикантів: Ф. Блуменфельда, Г. Нейгауза й інших, чи не в першу чергу, пояснювався можливістю тут відносно нормально харчуватися (іл. 90). З квітня по липень 20-го року в газеті «Вісті» лише два рази миготять повідомлення про культурне життя: «14 квітня в 10-ю річницю від дня смерті М.А. Врубеля в 15-й аудиторії університету відбудеться урочисте засідання Київського археологічного інституту. У програмі засідання доповіді – В.М. Зумера: «Врубель – як релігійний живописець» і Л.А. Дипцесса «Врубель у Києв». У залі засідання будуть виставлені деякі оригінали й копії Врубеля». А ще таке: «У неділю, 18 квітня відбудеться засідання, присвячене 400-й річниці від дня смерті Рафаеля, у тій же аудиторії відбудеться засідання інституту археології. Доповіді проф. Павлицького – «Творчість Рафаеля», Гілярова – «Історичне значення творчості Рафаеля». Доповіді будуть супроводжуватися картинами проекційного ліхтаря» [52, 14.04.1920]. 197

І все. За три місяці! Зате, практично всю площу газети займають накази, типу: «Наказ № 6 Всім особам буржуазно-нетрудового класу, які народилися з 1 січня 1883 г. по 31 грудня 1898 г., з'явитися для медичного огляду на предмет направлення у робочі батальйони тилового ополчення» [54, 18.06.1920]. Або: «У місті лунає по ночах безпричинна рушнична стрілянина, що нервує населення. Начальникам районів міліції винних у цьому затримувати й негайно переправляти до коменданта міста» [56, 19.06.1920]. Накази регламентують життя практично всього населення Києва. 14 квітня 1920 р. Газета «Вісті». Розділ «Накази й розпорядження», в якому є інформація й стосовно викладачів та учнів консерваторії: «Від Обліково-Розподільної Комісії з обліку й мобілізації художніх сил м. Києва Наказ На підставі наказу Реввійськради ХII-ої армії за № 185, усі нижче перераховані оголошуються мобілізованими й зобов'язані з'явитися в управління 7-го Артистичного Батальйону 1-го Робітничого полку (Бібіковський бульвар № 12) 15-го квітня 1920 р. від 10-ти до 4-х годин дня. Артисти державної капели ім. М.В. Лисенка: Квіток.В., Городовенко Н., Штейман Є., Вольська Н. ... Співаки, співачки, акомпаніатори, музиканти, художники, артисти драми й балету: Лавров Н., Гаркаві Я., Шевтель Н., Віллер Л., Панська, Муллерт Ф., Бертьє Д., Гінзбург М., 198

Хейфець В., Беклемішев Г., Тарновський С., Гліер Р., Михайлов К., Блуменфельд Ф., Нейгауз Г., Коган Г., Зарицький А., Народетський, Фішерман Яків, Горовиць В., Альшванг А., ... Усі зобов'язані з'явитися з обліковими картками на руках. Ті хто не з'явиться у зазначений термін будуть уважатися дезертирами. Голова Обліково-Розподільної Комісії по мобілізації художніх сил м. Києва М. Бек» [53, 15.04.1920]. Обліково-розподільна комісія активно працює досить тривалий час. І накази комісії дозволяють судити про те, що більшовики намагаються встановити контроль над всім населенням, включаючи художню інтелігенцію. Наприклад, наступного дня, 15 квітня, у газеті наступна інформація: «Накази й розпорядження. Від Обліково-Розподільної Комісії з обліку й мобілізації художніх сил м. Києва НАКАЗ На підставі наказу Реввійськради ХII-ої армії за № 185, усі нижче перераховані оголошуються мобілізованими й зобов'язані з'явитися в управління 7-го Артистичного Батальйону 1-го Робітничого полку (Бібіковський бульвар № 12) 16-го квітня 1920 р. від 10-ти до 4-х годин дня. Артисти: Корчмарев, Віллер ,... Оркестранти: Боборикін, Вигдорович, Дуда, Хасид-Муракін, Ройзентур, ...124 Перукарі: Петрованова, Тараканова. Адмін.-техн. персонал: Янушпольський, Аренський, Лозинський...» [53, 15.04.1920]. 124

Списки наводяться в скороченні. – Ю.З.

199

Серія аналогічних наказів друкується з 6 квітня 1920 року. Вона починається з оперного театру: артисти – Лєскова, Монська, адміністрація – Штейнберг, балет – Нижинська, Романовський, Чистяков, Ланге й так далі. Потім послідовно пройшлися по всіх культурних установах Києва. У цих списках ми можемо зустріти багато випускників Київського музичного училища й консерваторії. 18 квітня, у рубриці «Накази й розпорядження» з'являється інформація: «Від трудової повинності звільняються а) Чоловіки молодше 18 і старше 50 років, жінки молодше 16 і старше 40 років...» [55, 18.04.1920]. Протягом цих страшних років консерваторія в міру своїх можливостей намагається допомогти своїм учням: урятувати їх від примусових робіт, уникати запопадливих більшовицьких чиновників. Музичні інструменти нова влада реквізує. Для того щоб урятувати інструмент необхідно було заручитися довідкою, яка, щоправда, не завжди служила захистом і допомагала. «11 лютого 1920 р. № 166 ПОСВІДЧЕННЯ Видано це ТИТЛО Ірині для подання в житловореквізиційну комісію в тому, що вона є ученицею консерваторії по класу гри на фортепіано і рояль їй необхідний для занять. Директор Консерваторії Правитель справ» [186]. Ось посвідчення, видане студентці Цирлі СигалВигдорович і призначене для звільнення її від примусових робіт:

200

«1 березня 1920 р. № 190 Цим Київська Державна консерваторія засвідчує, що учениця Сигал-Вигдорович Цирля закінчує навесні поточного року курс консерваторії і їй необхідно наполегливо займатися музикою для підготовки до випускних випробувань, тому вона ніяк не може виконувати ніяких робіт, як по причині нестачі часу, так і по причині шкоди робіт для її рук» [187].

201

ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ

Після остаточного встановлення більшовиків, тобто влітку 1920 р., тільки з весни наступного 1921 р. починає своє друге народження музичне та театральне життя міста. Про це можна скласти уявлення по газетних анонсах і рецензіях, що друкувалися в центральній київській газеті «Пролетарская правда», яка з осені 1920 р. починає виходити регулярно. У Києві віддкриваються нові театри. Концерти відбуваються у залах консерваторії, колишнього Купецького зібрання, оперному театрі, а влітку – на відкритій естраді Купецького саду (за теперішньою філармонією) (іл. 91). Інтенсивність музичного життя в порівнянні з дореволюційними роками125 приблизно у два-три рази більша, але, якщо врахувати, що за попередні три роки влада у Києві змінювалася 16 разів (!) і відносний спокій все-таки дає можливість духовного відпочинку, така інтенсивність не здається безпричинною і незвичайною. Проте, наприклад, вибрані анонси газети «Пролетарская правда» з 1921 по 1923 рр.126: 1921 р. - Киевская консерватория устраивает ряд камерных концертов. Вчера состоялся 2-й камерный концерт, посвященный Бетховену. Концерт пианиста С. Барера [83, 13.12.1921]. - 2-й концерт Марико Палести при участии проф. Консерватории Г. Нейгауза и уч-ся класса Палести – Никсар, Гольденберг и Тель. У рояля Тамаро. [91, 18.12.1921].

125

Київське Відділення ІРМТ проводило, як правило, 10–12 симфонічних зібрань, стільки ж камерних і, приблизно 8–10 так званих «публічних вечорів», в яких грали студенти музичного училища, і ще від 5 до 7 концертів влаштовували антрепренри, що привозили до міста вітчизняних і зарубіжних віртуозів. 126 Газетні анонси і рецензії наведені в оригіналі, тому що встановити в точності справжні імена та прізвища не уявляється можливим.

202

- Сегодня в зале консерватории концерт Е. Ниренштейн. В программе Шуман, Брамс, Шопен [86, 14.12.1921]. - В пятницу, 25 ноября в консерватории второй концерт певицы О.П. Карасуловой. Ее первый вечер прошел с большим художественным успехом. Программа посвящена Чайковскому и Рахманинову [99, 24.11.1921]. 1922 р. - Утро камерной музыки. Сегодня в зале консерватории состоится 2-й утренний концерт камерной музыки при участии С.В. Тарновского, Ю.М. Пуликовского, М.И. Брагинского, С.М. Флеш и артиста госоперы А.Д. Каратова. Сегодня в помещении Толстовского общества доктором А. Конн будет прочтена лекция на тему «Трагедия детской души в связи с голодом» [78, 1.01.1922]. - Первый вечер-концерт исторического цикла. В воскресенье, 19 февраля в клубе «Совработника», Крещатик, 1, состоится первый вечер-концерт исторического цикла, посвященный Гайдну и Моцарту. В концерте принимают участие Г. Нейгауз – фортепиано, Д. Бертье – скрипка, Петрушанский – виолончель, С. Баш – пение. Первый вечер организуется служащими кооперативных учреждений г. Киева в «неделю достояния красноармейца». Концерту предшествует доклад т. Степанского «Красная армия и пролетарская революция» Начало в 7 час. вечера [90, 17.02.1922]. Первое камерное утро состоится 19 марта в 1 час дня, посвящено творчеству Чайковского. Программа: 1) Первый струнный квартет – проф Ю. Пуликовский (1 скрипка), М.Э. Флейш (2-я скрипка), Л.М. Врагивский (альт) и проф. Тессельский (виол.) 2) Трио – Тарновский, Пуликовский, Тессельский. 203

3) Ряд особо выдающихся романсов Ада Ян, Куржиямский и Любченко [88, 16.03.1922]. В понедельник на будущей неделе [т. е. 2 июля. – Ю.З.] будет дан концерт под управлением Блуменфельда с участием пианиста Горовица. В программу этого концерта, между прочим, вошло: симфония Шуберта и концерт «Эс-дур» Листа [105, 27.06.1922]. - Завтра в Пролетарском Доме искусств, в день годовщины смерти Александра Блока состоится вечер докладов о Блоке. С докладами выступят Асмус, («Третье крещение»), Марголин («Критики Блока»), Смирнова, Смирнов, артисты 3-й студии МХТ – Алексеева, Басов, Тураев (стихи, поэмы, пьесы Ал. Блока). Кроме того, пианисты Нейгауз и Горовиц исполнят ряд музыкальных произведений, посвященных памяти Блока [114, 6.08. 1922]. -24 сентября в зале консерватории состоится интересное утро фортепианных дуэтов в исполнении Л.С. Таращенко-Тутковской и И.А. Тутковского. В программе впервые в Киеве исполняются вариации Винклера на тему Баха, скерцо Сен-Санса и фортепианный концерт Рахманинова в 4-х частях [? – Ю.З.]. - Сегодня в зале консерватории концерт скрипача Азария Факторовича. В программе концерт Паганини, произведения Баха, Венявского и др. У рояля Палицин [94, 21.09.1922]. - Сегодня в зале консерватории состоится вечер песни русских романсов в исполнении М.С. Куржиямского и проф. Консерватории Ф.М. Блюменфельда. Первое отделение посвящено произведениям Чайковского, второе – произведениям Аренского. В помещении консерватории концерт проф. Одесской Консерватории И. Казаринского. В програме произведения Шопена, Шумана и Листа [107, 27.09.1922].

204

- Завтра в помещении консерватории состоится пятый вокальный камерный вечер-концерт с участием Карасуловой и Блюменфельда. В программе романсы Глинки, Драгомыжского, Рубинштейна, Чайковского, Гречанинова и Рахманинова [108, 28.09.1922]. - «Куржиямский – истинный камерный певец... Он захватывает вас тонким толкованием стихов, воплощенных в музыке. Его голос полон изощренных оттенков, которыми он умело пользовался. Тонкому певцу превосходно вторил на рояле Блюменфельд. И все-же как это и не было в целом хорошо и обаятельно, невольно думалось: как это далеко сейчас от нас, от наших более сильных переживаний. Ведь это – наше вчера» [109, 29.09. 1922]. - 13 октября в зале консерватории состоится концерт проф. Одесской консерватории И. Козаринского. В Программе – сочинения Шумана, Мендельсона, Листа, Шопена и Козаринского [79; 10.10.1922]. - Вечер поэта Д. Гофштейна. Сегодня в зале консерватории состоится концерт В.М. Беляевой-Тарасевич и проф. С. Тарновского. Программа посвящена «Могучей кучке» и ее представителям. Первое отделение посвящено иностранным авторам, второе – Балакиреву, Кюи, Бородину и Римскому-Корсакову и третье – Мусоргскому. Нач. ровно в 8 час. вечера [81, 11.10.1922]. - Концерт И. Пруслина. В консерватории в пятницу, 27 окт. состоится концерт из произведений ПРУСЛИНА. В концерте примут участие Болотина, Журовская, Куржиямский, Регамэ и автор. У рояля А. Зарицкий [104, 26.10.1922]. - Консерватория. Вечер Оперного класса проф. Цветкова [76, 1.11.1922].

205

- В консерваторию приглашена М.П. Улицкая для руководства классом ритмических эмоций и ритмического жеста. Завтра в консерватории концерт певицы Леониды Гашинской. У рояля – дирижер госоперы Л.П. Штейнбер [93, 2.11.1922]. - 17 ноября в консерватории концерт, посвященный Глазунову. (40-летний юбилей композиторской деятельности) [89, 16.11.1922]. - Завтра в консерватории концерт Ф.Г. Орешковича при участии Товстолужского. Сегодня Оперный вечер класса проф. А.Н. Шперлинг [100, 24.11.1922]. - В консерватории концерт Ярослава консерватория. Скрипач) [115, 6.12.1922].

Симона

(Пражскя

1923 р. Концерты Владимира Горовица. 5-го и 9-го января в зале консерватории состоится два концерта пианиста Владимира Горовица. Московские газеты и журналы в ряде рецензий отметили выступление даровитого музыканта. Углов в «Известиях ВЦИК» называет его музыкантом революции. Исключительный успех сопутствует всюду молодому пианисту. Первый концерт посвящен произведениям Рахманинова [110, 3.01.1923]. Газета «Пролетарская правда» повідомляє про концерти в січні 1923 р.: 10 і 16 січня у залі консерваторії відбудуться два концерти професора Київської консерваторії піаніста Г. Нейгауза, 15 січня – 3-й фортепіанний вечір класу проф. С. Тарновського. Програма присвячена О.К. Глазунову. 16-го – Г. Нейгауз (у програмі Шуман, Шопен, Скрябін), 17-го, – В. Горовиць. 20 січня концерт Н. Мільштейна. 21 січня в залі консерваторії концерт для учнів консерваторії, за участю В. Горовиця, петроградської камерної співачки Рабічевої-

206

Васильєвої і учнів консерваторії: Смирнова, Хайт і Фейгіна.

Валош,

Ульяницької,

- В зале консерватории состоится сонатный вечер проф. Нейгауза и Влад. Горовица» [82, 11.01.1923]. - Концерты Владимира Горовица [85, 13.01.1923]. - Сегодня в зале консерватории состоится 3-й вечер класса проф. Тарновского, посвященный произведениям А.К. Глазунова. В программе концерта сюита из средних веков, соната № 2 и 1 и др. Нач. В 7 1/2 час. вечера [112, 30.01.1923]. - В Киев приезжает композитор А.К. Глазунов и дирижер Оскар Фрид, которыми будут даны два концерта [77, 1.02.1923]. - Сегодня в зале консерватории состоится концерт скрипача Льва Брагинского. В программе концерта Сен-Санс, концерт Штейнберга, Чаконне-Витали и др. У рояля проф. С. Тарновский и нар. арт. Л.П. Штейнберг. нач. в 8 ч вечера. Завтра в зале консерватории состоится концерт пианистки Веры Разумовской. В программе – Бах, Шопен и Скрябин [116, 6.02.1923]. - Киевская Гос. Консерватория приглашает на ряд концертов известную камерную певицу Зою Лодий. Концерты состоятся в конце февраля [117, 8.02.1923]. - Сегодня в зале консерватории состоится концерт 13-летней ученицы класса проф. Михайлова Вики Вронской. В программе Бетховен, Шуман, Шопен, Лист, Чайковский и др. [84, 13.02.1923]. - В воскресенье в зале консерватории состоится оперный вечер класса проф. Цветкова. В программе – отрывки их опер «Демон», «Фауст», «Русалка» и др. [95, 22.02.1923]. - Выступление капеллы «Думка», аккомпонирует А. Альшванг [101, 25.02.1923]. (Нагадаємо, що Арнольд Альшванг закінчив 207

консерваторію одночасно з В. Горовицем. Він дуже відомий у Києві й досить часто выступає з концертами). - 16 и 20 марта в помещении консерватории состоятся концерты пианиста Арнольда Альшванга. Первый концерт посвящен Шопену, 2-й – Скрябину [80, 11.03.1923]. - Сегодня в зале консерватории состоится закрытый концерт из цикла концертов кругооборота музыкальной литературы посвященной творчеству Баха и Генделя [87, 15.03.1923]. - Первый вечер кругооборота музыкальной литературы (консерватория). Дело это важное, интересное и новое. До сих пор обычно было так, что профессора консерватории обучали своих питомцев главным образом технике своего мастерства. И сплошь и рядом из консерватории выходили ограниченные специалисты, без широких взглядов, без истинного понимания искусства. С этим недочетом, по идее Киевской консерватории, должен бороться так называемый «кругооборот музыкальной литературы». Суть его в том, что силами учащихся будет организовано ежегодно определенное количество вечеров, посвященных различным композиторам в историческом порядке. Так как в этих вечерах будут учавствовать ученики различных специальностей, то вследствии этого создастся центр общественно-музыкальной жизни учреждения. Это тем важнее, что студенты консерватории обычно знают лишь свою узкую область: или пианино, или скрипку, или пение. Вечера кругооборота с одной стороны, оздоровят программы прохождения материала различными профессорами: сплошь и рядом изучают мастерство на третьесортном салонном материале. А с другой стороны это будет живая иллюстрация к истории музыки, которая обычно в таком загоне. Да к тому же,

208

все это не преподносится для учеников, а явится творческой и обязательной работой самих учеников для самих себя. На первом вечере кругооборота консерватория показала, что она, в общем, достойна той художественной революционной идеи, которую сама же выдвигает. Первая демонстрация была посвящена Баху и Генделю. Самый концерт был предварен самостоятельным докладом Г.М. Когана, развивающим идеи кругооборота. Из учащихся – исполнителей более удачными были инструменталисты, в особенности Разумовская, почти законченная пианистка, сочетающая глубину замысла с красотой закругленного свежего звука. Прекрасно звучал концерт Баха для трех роялей с оркестром – редко исполняемое произведение, рисующее композитора с малоизвестной стороны, – как автора светской музыки. В общем, несколько слабее были вокалисты. Часто не чувствовалось стиля, а немецкий язык текстов был варварским. Хор пока еще жидковат, впрочем, он очень молод. В общем, отмеченный вечер один из интереснейших в этом году. И так как он предположен к повторению, то следовало бы на следующий раз пригласить членов профсоюзов [96, 23.03.1923]. - Сегодня в зале консерватории концерт Программа посвящена Шопену [103, 26.03.1923].

А. Альшванга.

- Цикл концертов «Новейшей музыки». В понедельник, 26 марта в зале Консерватории состоится первый концерт из цикла 3-х концертов посвященных «Новейшей музыке». Первый концерт посвящен французской школе, второй – немецкой и третий – русской. В программе первого вечера произведения Ц. Франка, К. Дебюсси, Дюка и Равеля. Исполнители: фортепианный класс проф. С.В. Тарновского и певцы Л. Волох и П. Холшевникова. Перед 209

каждым концертом вступительное слово Б.В. Неймана [98, 24.03.1923]. - Завтра, 28 марта, в зале Консерватории состоится концерт М.С. Куржиямского и проф. С.В. Тарновского, посвященный 50летней годовщине со дня рождения Рахманинова. В программу вошли лучшие вокальные произведения композотора [106, 27.03.1923]. - Состав квартета при Госконсерватории: 1 скрипка Д. Бертье, 2-я скрипка С. Флейш, альт – Л. Брагинский и виолончель И. Тесельский. Квартетные собрания начнутся примерно с 15 апреля [111, 30.03.1923]. - Сегодня в зале консерватории состоится последний перед отъездом концерт М.С. Куржиямского. В программе Григ, Чайковский, Аренский и Рахманинов [113, 4.04.1923]. - Консерватория. Вечер учеников класса проф. Беклемишева. Программа посвящяется произведениям композитора Цезаря и Франка. Учащиеся классов пения и струнных инструментов [113, 4.04.1923]. У 1923 році ректором консерваторії замість Р.М. Гліера, який поїхав до Москви, став К.М. Михайлов (іл. 92), учень В.В. Пухальського. Поїхали до столиці Г.Г. Нейгауз та Ф.М. Блуменфельд. Визначною подією у житті консерваторії був 75-річний ювілей її фундатора В.В. Пухальського. «Чувствовалось, что это не только музыкальные именины крупного деятеля искусства. Было ясно, что это культурное торжество целого города, края, даже страны», – повідомляла газета «Пролетарская правда» [102, 26.04.1923]. Журнал «Музика» теж відгукнувся на цю значну подію: «Ювілей В. Пухальського. 19-го квітня в залі Буд. Пролетарського Мистецтва при чисельній кількості присутніх вшановано 75-річчя з дня 210

народження і 50-річчя художньо-педагогічної діяльності Володимира Вячеславовича Пухальського, професора Київської Госконсерваторії. Привітання од музичних організацій з усіх кінців федерації та з-за кордону і концерт із творів ювілянта становили програму ювілейного свята, що затяглося до пізньої ночі» [73, № 1–9, 1923].

211

РЕОРГАНІЗАЦІЯ КОНСЕРВАТОРІЇ. МУЗИЧНЕ УЧИЛИЩЕ У НОВОМУ СТАТУСІ

У 1923 році реформи освіти, які були затіяні радянською владою, торкнулася й консерваторії127. Київська консерваторія отримала назву музтехнікума – музичного технікума (мода на скорочені найменування всього – нововведення більшовіків), хоча, по суті, залишалася вищим навчальним закладом, але вже з десятирічним циклом навчання. М.І. Кузьмін – дослідник музичної культури Києва XIX – початку ХХ століть, описує складну конструкцію музтехнікума тих років128: «1-й ступінь – дитяче відділення. Давало загальну музичну освіту. 2-й ступінь – музпрофшкола. Готувала піаністів, оркестрантів і вокалістів середньої кваліфікації [тобто й була тим училищем, яке існувало вже 50 років. – Ю.З.]. 3-й ступінь – інститут. Давав вищу музичну освіту по виконавських, педагогічних спеціальностях, наукових і творчих»129. Ще навесні 1923 р. у журналі «Музика» з’явлється перша спроба викласти суттєві зміни в музичній освіті: «На першому рівні проводиться начання дітей до 15 років. Навчання грунтується на нових принципах максимального виявлення колективної самодіяльності дітей, повного злиття теорії і практики; воно відрікається від ранньої професіоналізації. Центр роботи 1-го рівня концентрується у класі музичного виховання, під керівництвом декана 1-го рівня Н.М. Гольденберг (іл. 84). На третьому рівні заново організований інструкторсько-педагогічний і науково-теоретичний 127

Спочатку, ще в 1918 р., Музична школа М.В. Лисенка була реорганізована в Музично-драматичний інститут ім. М.В. Лисенка. 128 Див.: [19; 20]. 129 Власне така структура й вiдродилася в 1997 р., коли в училищі з’явився факультет II-IV освiтньо-квалiфiкацiйних рiвнів, а пiзнiше (2008 р.) навчальний заклад було перейменоване у Київський iнститут музики iм. Р.М. Глiера.

212

факультети, які покликані готувати музикантів-педагогів, інструкторів і дослідників в області історії і теорії музики. Робота ця проводиться у дусі ортодоксального марксизму, під кутом історичного матеріалізму. Дуже цікавим бачиться почин, названий «кругообіг музичної літератури», який вже почав працювати з 15 березня демонстраціями творів Баха і Генделя. Значні зміни сталися і в особовому складі Консерваторії. Створено декілька нових кафедр, для керівництва якими запрошені: проф. С.А. Ананьін (педагогіка), А.Н. Гіляров (історія культури), Ф.І. Шміт (психологія і стилістика мистецтва), В.В. Пухальський (історія і теорія фортепіанної техніки), Г.М. Коган (історія музики й історичний матеріалізм), Д.С. Бертьє (іл. 93) (методика гри на скрипці) та інші. Значно поповнився молодими силами педагогічний персонал 1 рівня. Велика втрата для Консерваторії від'їзд до Москви проф. Ф.М. Блуменфельда і Г.Г. Нейгауза. Замість Блуменфельда на місце ректора обраний К.М. Михайлов, проректора – Г.М. Коган (іл. 94). Нині під керівництвом губінспектора худосвіти І.Т. Волинського функціонує комісія з реорганізації консерваторії. Комісією вже встановлена типізація Консерваторії і погоджено, що 3-й рівень Консерваторії буде відповідати типові Музичного Інституту [73, №№ 1–3, 1923]. А через півроку у тому ж журналі «Музика» була розміщена стаття про реорганізацію, яка, чесно кажучи, не зовсім зрозуміло для читача трактує ці зміни: «Реорганізація Київської консерваторії. В біжучому 1923 році сталася реорганізація колишньої Консерваторії. Основні моменти цієї реорганізації такі: І. Типізація:

213

Колишню Консерваторію поділено на 3 цілком самостійні з навчального боку школи: а) Профшкола, яку тимчасом призначено для самих дітей, а згодом – і для дорослих. б) Технікум, що має факультети – фортеп’яновий, оркестровий та вокальний. в) Інститут, що має факультети: виконавський, педагогічний, науковий та творчий. Профшкола дає підготовче музичне виховання. Тут поруч спеціальних дисциплін викладаються елементи музичного виховання; при чому класи музичного виховання (ритміка, слухання музики), те-що займає чільне місце у низці дисциплін. Технікум випускає фахівців-музикантів (оркестранти, співаки та піаністи) з широкими художніми обріями. Інтенсивно працює оркестр. Інститут – це установа, що дає вищу художню освіту. Виконавський факультет готує віртуозів (декан – Пухальський); студенти виконавського факультету дають концерти. За особливо цінний треба вважати науковий факультет, що випускає лекторів, вчителів, дослідників у ділянці музикознавства. Педагогічний факультет – досить численний, складається з активних муз. робітників у дитячих установах. ІІ. Колообіг музичної літератури. Весь план консерваторії побудовано на «Колообігу»130, що під ним розуміють сприйняття учнями всієї художньо-цінної літератури. Функціонує декілька циклів «Колообігу»: цикл новітньої музики (Стравінський, Прокоф’єв, Скрябін у тому числі). Видатну ролю в переведенні колообігу відіграє учнівський оркестр» [73, №8–9, 1923, с. 35]. 130

Ідеологом проекту «Колообігу» був Б. Яворський.

214

Список викладачів всіх трьох ступенів дає чітке уявлення про високий рівень навчання у Київській консерваторії тих років. Список же предметів (курсів) мимоволі звертає на себе увагу неймовірною деталізацією і вузькоспеціалізованою спрямованістю. Причому, з одного боку, такі курси як гармонія, аналіз музичних творів (форма), контрапункт, інструментування об'єднані в один (див., наприклад, «сольфеджіо» 2-го ступеня), з іншого ж – наявність цілого ряду предметів, що скоріше є частиною крупніших утворень, а в окремих випадках і повторюють один одного: «Загальна психологія», «Дитяча психологія», «Історія культури», «Історія педагогічних учень», «Загальна педагогіка», «Естетичне виховання», «Дитяче музичне виховання», «Гігієна», «Анатомія і фізіологія спеціальних органів», «Музична психологія в плані педагогічної роботи», «Практичний курс лекторства», «Система освіти і постановка профосвіти в СРСР і за кордоном», «Постановка художньої і музичної освіти в СРСР і за кордоном» і т. п. Враження таке, що керівництво консерваторії (а це все люди з «минулого», дореволюційного часу), усвідомивши, що самофінансування їм тепер не загрожує, пустилися «у всі тяжкості» і спираючись на бюджетне фінансування, немов говорять: «Ви хочете «загальну освіту»? Ось вона – платіть!». Список 1914 р., що викладено першим, дозволяє уявити наскільки зросла чисельність викладачів порівняно з дореволюційним часом (коли навчальний заклад був на самофінансуванні): Склад викладачів консерваторії на 1 вересня 1914 року «В.В. Пухальський – директор до 3 червня 1914 р. Р.М. Гліер – директор з 3 червня 1914 р. Г.К. Ходоровський – інспектор К.М. Михайлов – пом. інспектора і секретар Художньої Ради М.П. Домбровський – професор класу фортепіано 215

Г.М. Беклемішев – викладач класу фортепіано О.М. Штосс-Петрова – викладач класу фортепіано О.Й. Ерденко – викладач класу фортепіано О.О. Трінітатська – викладач класу фортепіано Л.Я. Косяченко – викладач класу фортепіано В.Я. Смірнова – викладач класу фортепіано С.В. Струміло – викладач класу фортепіано А.К. Добкевич – викладач класу фортепіано Б.О. Камчатов – викладач класу фортепіано С.О. Короткевич – викладач класу фортепіано Є.О. Риб – професор теорії музики О.В. Химиченко – професор теорії музики і класу флейти В.А. Цвєтков – професор класу співу соло М.П. Алексєєва-Юневич – викладач класу співу соло О.М. Шперлінг – викладач класу співу соло Г.П. Гандольфі – викладач класу співу соло М.Г. Ерденко – викладач класу скрипки Ю.М. Пуліковський – викладач класу скрипки С.К. Каспін – викладач класу скрипки Ф.В. фон Мулерт – професор класу віолончелі С.О. Дуда – профессор класу фагота Ф.І. Воячек – викладач класу контрабаса П.Р. Бергер – викладач класу гобоя і кларнета М.З. Підгорбуньський – викладач класу валторни, труби і тромбона М.О. Фаллада-Шквор – викладач класу арфи Є.Д. Жураковський – викладач естетики і історії мистецтв С.М. Жданов – викладач дикції і декламації М.Г. Ланге-Ленчевська – викладач пластики й танців О.А. Кошиць – викладач хорового співу Є.І. Дружиніна і Є.О.Щеглова – класні дами М.З. Маракин – правитель справ і доглядач будинку М.П. Зуєв – письмоводитель» [29, 1914–1915, с. 64–70]. 216

Разом: 34 викладача і 4 – допоміжний персонал. Якщо врахувати, що в 1914 році контингент учнів відрізнявся від 1924 року не більш, ніж на 100–150 осіб у бік збільшення, то порівняння зі списком викладачів 1924 року вражає. Викладацький колектив 1924 року – це 71 людина, враховуючи, що, як мінімум, 10 – вакансія! Майже у два з половиною рази збільшено кількість професорсько-викладацького складу: Склад викладачів консерваторії на 1 вересня 1924 року «Список131 преподавателей 1-й ступени Специальные предметы: Фортепиано М.А. Гозенпуд, Н.М. Гольденберг, М.М. Гринберг, Р.И. Зарицкая, Р.Б. Круглая, К.Н. Михайлов, Е.М. Ниренштейн, Д.О. Сигал, О.Л. ТихвинскаяВолк, О.А. Тринитатская, С.Д. Хаскелис-Коган, А.А. Янкелевич Скрипка Д.С. Бертье Виолончель вакансия Общие предметы: Музыкальная грамота на основе хорового пения, сольфеджио диктант, элементы гармонии, голосоведения и форм Слушание музыки (знакомство с музыкальной литературой) Движение, ритмика, ритмические игры, Инсценировка Дыхание, дикция, выразительное чтение, хоровая декламация Игра на духовых инструментах Ансамбли 131

Н.М. Гольденберг

Н.М. Гольденберг Н.М. Гольденберг вакансия П.С. Иванов по классам

Список свідомо друкується в оригіналі. Таким чином, зберігається можливість уникнути помилок з іменами та по-батькові деяких невідомих викладачів.

217

Оркестр Хоровое пение и дирижирование хором Дирижирование оркестром Детское творчество (движение, рисунки, слово, музыка) Декан 1-й ступени

Д.С. Бертье Н.М. Гольденберг Д.С. Бертье Н.М. Гольденберг Н.М. Гольденберг

Список профессоров преподавателей 2-й ступени Специальные предметы: Фортепиано

Скрипка Альт Виолончель Контрабас Арфа Флейта Гобой Кларнет Фагот Труба Валторна Тромбон Пение (постановка голоса, техника вокализации)

Г.Н. Беклемишев, Р.И. Зарицкая, Г.М. Коган, С.О. Короткевич, К.Н. Михайлов, В.В. Пухальский, Л.С. Старикова, С.В. Тарновский, В.В. Товстолужский, О.А. Тринитатская, Н.А. Тутковский, на испытании С.Г. Алексеева-Лаврова Д.С. Бертье, С.К. Каспин, Н.В. Скоморовский вакансия С.В. Вильконский, Ф.В. Мулерт Ф.И. Воячек вакансия И.Д. Михайловский, А.В. Химиченко Я.А. Кожура Л.И. Хазин Б.Н. Бутенко П.В. Рязанцев М.З. Пухович Э.Г. Ланге Г.П. Гандольфи, Е.А. Муравьева, Р.А. РомановДобржанский, Е.Я. Цветкова, В.А. Цветков, А.Н. Шперлинг, на испытании Н.И. Калнынь

218

Общие предметы: Практика художественного аккомпанемента Ансамбль Игра на ударных инструментах Слушание музыки (знакомство с музыкальной литературой) Хоровое пение Сольфеджио (диктант, гармония, гармонический анализ, голосоведение) Контрапунктический анализ формы, формальный анализ Краткая всеобщая история музыки Техника производства и устройства фортепиано Акустика Оркестр Владение фортепиано

Техника производства и устройства смычковых инструментов Музыкальная грамота (для певцов, духовиков, виолончелистов и контрабасистов) Квартет

С.В. Тарновский вакансия П.С. Иванов А.А. Альшванг Ф.Е. Козицкий А.А. Альшванг, Н.А. Тутковский Б.Н. Лятошинский А.В. Химиченко вакансия В.М. Янкович Д.С. Бертье, С.В. Вильконский, Ф.М. Блуменфельд132 Л.Я. Косяченко, А.Д. Логовинский, Н.Н. Огиейская, И.И. Тамаров В.П. Зибров А.В. Химиченко

Д.С. Бертье, Н.В. Скоморовский Развитие зрительных, удожественно- М.П. Улицкая выразительных элементов

132

Як відомо, Ф.М. Блуменфельд у цей час поїхав до Москви, проте в оригіналі документа він значиться викладачем.

219

человеческого тела (гимнастика, ритмика, пластика) Развитие слуховых худ. выраз. Элементов чел. тела (дикция, декламация) Итальянский язык Сценическое воплощение Практическое прохождение оперных отрывков

История и теория техники вокализации Анатомия и физиология специальных органов Политграмота Декан фортепианного факультета Декан оркестрового факультета Декан вокального факультета

вакансия вакансия А.Ф. Лундин дирижер – И.О. Палицын режиссеры – А.Ф. Лундин, Е.Я. Цветкова В.А. Цветков вакансия А.А. Шапченко С.В. Тарновский Д.С. Бертье А.Н. Шперлинг

Список профессоров 3-й ступени Фортепиано (практическое прохождение фортепианной литературы, методика и высшая техника исполнения)

Г.Н. Беклемишев, К.М. Михайлов, В.В. Пухальский, С.В. Тарновский, Н.А. Тутковский Социально-экономический минимум А.А. Шапченко История фортепианной литературы и Н.А. Тутковский стилей История и теория фортепианных В.В. Пухальский технических приемов и направлений и история развития фортепиано Скрипка (практическое прохождение Д.С. Бертье, скрипичной литературы, методика и Н.В. Скоморовский высшая техника исполнения) История камерной литературы Д.С. Бертье 220

технических приемов и направлений и история развития смычковых инструментов Виолончель (практическое прохождение виолончельной литературы, методика и высшая техника исполнения) Камерное пение (практикум по литературе, романса и вокального ансамбля) Ансамбль Психология творчества, исполнения и восприятия Квартет История романса История театра История оперы и музыкальной драмы История народной песни Оперное пение (прохождение партий)

Практикум сценического искусства Коллективная сценическая демонстрация

Специальная теория композиции (гармония, контрапункт, формы, инструментовка, свободное сочинение) Эстетика Логика Философия 221

С.В. Вильконский, Ф.В. Мулерт Г.П. Гандольфи, Е.А. Муравьева, Е.Я. Цветкова, А. Цветков, А.Н. Шперлинг С.В. Тарновский С.А. Ананьин Д.С. Бертье, Н.В. Скоморовский вакансия Б.В. Нейман вакансия К.Ф. Квитко Г.П. Гандольфи, Е.А. Муравьева, Е.Я. Цветкова, В.А. Цветков, А.Н. Шперлинг А.Ф. Лундин дирижер – И.О. Палицын режиссеры – А.Ф. Лундин, Е.Я. Цветкова Б.Н. Лятошинский

В.Ф. Асмус В.Ф. Асмус вакансия

Специальная история музыки История изобразительных искусств История литературы Поэтика Психология и стилистика искусства Дирижерский класс Чтение партитур Общая психология Детская психология История культуры История педагогических учений Общая педагогика Эстетическое воспитание Детское музыкальное воспитание Гигиена Анатомия и физиология специальных органов Музыкальная психология в плане педагогической работы Практический курс лекторства Система просвещения и постановка профобразования в С.С.С.Р. и за границей Постановка художеств. и муз. Образования в С.С.С.Р. и за границей Методика и методология обучения игре на фортепиано Методика и методология обучения игре на скрипке Методика и методология обучения пению История народной музыки История классовой борьбы Философия истории (Исторический материализм) Декан творческо-дирижерского факультета 222

Г.М. Коган Н.Е. Макаренко Б.В. Нейман Б.В. Якубовский Ф.И. Шмит Ф.М. Блуменфельд Ф.М. Блуменфельд А.С. Ананьин [С.А. – Ю.З.] А.С. Ананьин [С.А. – Ю.З.] вакансия вакансия вакансия С.А. Ананьин С.А. Ананьин вакансия вакансия С.А. Ананьин вакансия вакансия вакансия В.В. Пухальский Д.С. Бертье Е.А. Цветкова К.В. (так в оригинале) Квитко Н.И. Лобода Г.М. Коган вакансия

Декан исполнительского факультета Декан инструктивно-педагог. факультета Декан научно-творческого факультета

В.В. Пухальский С.А. Ананьин Ф.И. Шмит [179, арк. № 16, 17, 18].

Ще ряд «реорганізацій» остаточно знищили середню ступінь – те саме Київське музичне училище, яке, власне кажучи, й було фундаментом музичної освіти Києва. І тільки у 1934 році Київське музичне училище знов зайняло своє місце серед навчальних закладів міста. У 1956 р. училищу було присвоєно ім’я видатного композитора Рейнгольда Моріцевича Глiера (іл. 95). В 2008 р. навчальний заклад, з якого починалася музична освіта міста Києва було перейменовано у Київський iнститут музики iм. Р.М. Глiера. Сьогоднi в ньому дiють всi три ступені музичної освiти: дитяча музична школа, середня ланка – коледж, та вищий факультет II–IV рiвней акредитацiї.

223

224

№1. Ноти з печаткою магістратського оркестру. Ноты со штампом магистратского оркестра.

№2. Кароль Ліпінський. Кароль Липинский.

№3. Київський віце-губернатор Петро Дмитрович Селецький. Киевский вице-губернатор Петр Дмитриевич Селецкий.

№4. Роберт Августович Пфеніг. Роберт Августович Пфениг.

П. Д. Селецький

Н. А. Ригельман

Генерал-губернатор Н. Н. Аненков

Н. А. Богданов

Р. А. Пфеніг

№5. Засновники Київського відділення Російського музичного товариства. Учредители Киевского отделения Русского Музыкального Общества.

№6. Розклад занять Київського музичного училища на ІІ півріччя 1869 р. Расписание занятий Киевского музыкального училища на ІІ полугодие 1869 г.

№7. Екзаменаційні вимоги з елементарної теорії музики, складені викладачем С. А. Абрамовичем. 1869 р. Экзаменационные требования по элементарной теории музыки, составленные преподавателем С. А. Абрамовичем. 1869 г.

Екзаменаційні вимоги з елементарної теорії музики, складені викладачем С. А. Абрамовичем. 1869 р. Экзаменационные требования по элементарной теории музыки, составленные преподавателем С. А. Абрамовичем. 1869 г.

№8. Іполіт Карлович Альтані. Ипполит Карлович Альтани.

№9. Микола Альбертович Губерт. Николай Альбертович Губерт.

№10. Викладачі училища. Стоїть перший зліва Й. В. Шадек. Преподаватели училища. Стоит первый слева И. В. Шадек.

№11. Альберт Генрихович Цабель. Альберт Генрихович Цабель.

№12. Обкладинка нот твору А. Г. Цабеля. Обложка нот произведения А. Г. Цабеля.

№13. П. І. Чайковський і Й. Й. Котек. П. И. Чайковский и И. И. Котек.

№14. Василь Олексійович Кологривов. Василий Алексеевич Кологривов.

№15. Брати Генрік і Йосип Венявські. Братья Генрик и Иосиф Венявские.

№16. Генрік Венявский. Генрик Венявский.

№17. Леопольд Ауер. Леопольд Ауэр.

№18. Будинок міської Думи. Архітектор О. Шиллє. Здание городской Думы. Архитектор А. Шилле.

№19. Програма наукових класів з геометрії. Программа научных классов по геометрии.

Програма наукових класів з арифметики. Программа научных классов по арифметике.

Програма наукових класів з географії. Программа научных классов по географии.

Програма наукових класів з історії. Программа научных классов по истории.

Програма наукових класів з чистописання. Программа научных классов по чистописанию.

Програма наукових класів з російської мови. Программа научных классов по русскому языку.

№20. Будівля Київського музичного училища. Вид з вул. Прорізної. Здание Киевского музыкального училища. Вид с Прорезной улицы.

№21. На розі вул. Прорізної і Хрещатику. Два тополі справа фіксують вхід до Музичного провулка. Угол улиц Прорезной и Крещатика. Два тополя справа фиксируют вход в Муыкальный переулок.

№22. Карл Федорович фон Мекк. Карл Федорович фон Мекк.

№23. Людвіг Карлович Альбрехт. Людвиг Карлович Альбрехт.

№24. 1890–1891 н.р. Викладачі Київського музичного училища. Сидять зліва направо: О. С. Ноллє, Каміл Еверарді, В. В. Пухальський, М. П. Алексєєва-Юневич, В. Г. Страдецька. Стоять зліва направо: Отакар Шевчик, Є. О. Риб, Григорій Мороз-Ходоровський, В. Ф. фон Мулерт, О. В. Химіченко, Є. П. Можеловський. 1890–1891 уч.г. Преподаватели Киевского музыкального училища. Сидят слева направо: А. С. Нолле, Камил Эверарди, В. В. Пухальский, М. П. Алексеева-Юневич, В. Г. Страдецкая. Стоят слева направо: Отакар Шевчик, Е. А. Рыб, Григорий Мороз-Ходоровский, Ф. В. фон Мулерт, А.В.Химиченко, Е. П. Можеловский.

№25. Володимир В'ячеславович Пухальський. 1878–1879р.р. Владимир Вячеславович Пухальский. 1878–1879г.г.

№26. М. А. Тутковський. Н. А. Тутковский.

№27. Крайній справа М. В. Лисенко. Крайний справа Н. В. Лысенко.

№28. Титул підручника з гармонії А. Ф. Казбірюка. Обложка учебника гармонии А. Ф. Казбирюка.

№29. Програма ювілейного вечора Ф. І. Воячека. Программка юбилейного вечера Ф. И. Воячека.

№30. Ноти «Маленького вальсу» для фортепіано Ф. І. Воячека. Ноты «Маленький вальса» для фортепиано Ф. И. Воячека.

№31. Сторінка Концерту для фортепіано ре мінор В. В. Пухальського. Тв.1881 р. Страница Концерта для фортепиано с оркестром ре минор В. В. Пухальского. Соч. 1881 г.

№32. Київський архітектор Володимир Ніколаєв. Киевский архитектор Владимир Николаев.

№33. Професор Ленінградської консерваторії Леонід Володимирович Ніколаєв. Профессор Ленинградской консерватории Леонид Владимирович Николаев.

№34. Олександр Миколайович Виноградський. Александр Николаевич Виноградский.

№35. Рейнгольд Морицевич Гліер 1913р. Рейнгольд Морицевич Глиэр 1913г.

№36. Сергій Володимирович Тарновський. Сергей Владимирович Тарновский.

№37. Титульна сторінка твору Г. Бобинського. Видання Л. Ідзиковського. Обложка нот произведения Г. Бобинского. Издание Л. Идзиковского.

№38. Програмка концерту Роберта і Анатолія Кітаіних. Программка концерта Роберта и Анатолия Китаиных.

№39. Другий ряд крайній зліва Костянтин Миколайович Михайлов. Второй рад крайний слева Константин Николаевич Михайлов.

№40. К. М. Михайлов з учнями свого класу. 1926 р. К. Н. Михайлов с учениками своего класса. 1926 г.

№41. Олександр Браіловський. А. П. Браиловский.

№42. Грамплатівка «О. Браіловський грає твори Ф. Шопена». Граммпластинка «А. Брайловский играет произведения Ф. Шопена».

№43. Етторе (Генадій Петрович) Гандольфі. Етторе (Геннадий Петрович) Гандольфи.

№43а. Випуск 1911р. Другий ряд, п’ятий зправа О. Брайловський. Выпуск 1911 г. Второй ряд, пятый справа А. Брайловский.

№44. Характеристика Г. П. Гандольфі, написана К. М. Михайловим. Характеристика Г. П. Гандольфи, написанная К. Н. Михайловым.

№45. Регіна Горовиць. Регина Горовиц.

№46. Софія Горовиць (уроджена Бодик). Софья Горовиц (урожденная Бодик).

№47. Левко Миколайович Ревуцький. Лев Николаевич Ревуцкий.

№48. Регіна Самойлівна Горовиць. 1976 р. Регина Самойловна Горовиц. 1976 г.

№49. Київський Генерал-губернатор Граф О. П. Ігнат’єв. Киевский Генерал-губернатор Граф А. П. Игнатьев.

№50. Олександр Васильович Химиченко. Александр Васильевич Химиченко.

№51. Фото, подароване С. В. Рахманіновим В. В. Пухальському. Фото С. В. Рахманинова с дарственной надписью В. В. Пухальскому.

№52. Йосип Михайлович Міклашевський. Иосиф Михайлович Миклашевский.

№53. Михайло Ерденко. Михаил Эрденко.

№54. Витяги з преси про М. Ерденко. Выдержки из прессы о М. Эрденко.

№55. Титул програми концерту М. Ерденко і Є. Ніренштейн. Обложка программы концерта М. Эрденко и Е. Ниренштейн.

№56. Програма концерту М. Ерденко і Є. Ніренштейн. Программа концерта М. Эрденко и Е. Ниренштейн.

№57. Самоіл, Григорій та Регіна Гровиць. Одеса, вересень 1933 р. Самоил, Григорий и Регина Горовиц. Одесса сентябрь 1933 г.

№58. Варвара Афанасіївна Булгакова. Варвара Афанасьевна Булгакова.

№59. Григорій Миколайович Беклемішев. Григорий Николаевич Беклемишев.

№60. Болеслав Леопольдович Яворський. Болеслав Лепольдович Яворский.

№61. Магазин і бібліотека Л. Ідзиковського на вул. Хрещатик. Магазин и библиотека Л. Идзиковского на ул. Крещатик.

№62. Романс В. Алоіза-Музиканта. Романс В. Алоиза-Музыканта.

№63. Фантазія О .Шевчика. Фантазия О. Шевчика.

№64. Обкладинка нот зі списком творів К. Пятигоровича і Ф. фон Мулерта. Обложка нот со списком произведений К. Пятыгоровича и Ф. фон Мулерта.

№65. Ноктюрн Ф. фон Мулерта.. Ноктюрн Ф. фон Мулерта.

№66. Мазурка Є. Риба.. Мазурка Е. Рыба.

№67. Романс В. Чечотта. Романс В. Чечотта.

№68. 1913 р. Викладачі. Сидять (зліва направо): Г. Гандольфі (другий), Є. Риб, М. Алексєєва-Юневич, Г. Мороз-Ходоровський, В. Пухальський, О. Штосс-Петрова, О. Химиченко, О. Шперлінг, Ф. фон Мулерт. Стоять (другий ряд, зліва направо): Р. Гліер (четвертий), М. Домбровський (сьомий), Г. Беклемішев (дев’ятий), М. Ерденко (десятий), К. Михайлов (одинадцятий). Стоять (третій ряд, зліва направо): С. Жданов, Ф. Воячек (третій), О. Кошиць, В. Цвєтков, О. Цвєткова. 1913 г. Преподаватели. Сидят (слева направо): Г. Гандольфи (второй), Е. Рыб, М. Алексеева-Юневич, Г. Мороз-Ходоровский, В. Пухальский, А. Штосс-Петрова, А. Химиченко, А. Шперлинг, Ф. фон Мулерт. Стоят (второй ряд, слева направо): Р. Глиэр (четвертый), М. Домбровский (седьмой), Г. Беклемишев (девятый), М. Эрденко (десятый), К. Михайлов (одиннадцатый). Стоят (третий ряд, слева направо): С. Жданов, Ф. Воячек (третий), А. Кошиц, В. Цветков, А. Цветкова.

№69. Володимир Вячеславович Пухальський. 1914 р. Владимир Вячеславович Пухальский. 1914 г.

№70. Микола Дмитрович Кашкин. Николай Дмитриевич Кашкин.

№71. Випуск 1915 р. Другий ряд (зліва направо): О. Химиченко, О. Шперлінг, Г. Ходоровський, Р. Гліер, М. Богданов, В. Пухальський, К. Михайлов. третій ряд (зліва направо): С. Тарновський, Ф. фон Мулерт, Г. Гандольфі (четвертий), М. Маракін, Г. Беклемішев (сьомий), М. Ерденко, Й. Турчинський, Є. Риб. Выпуск 1915 г. Второй ряд (слева направо): А. Химиченко, А. Шперлинг, Г. Ходоровский, Р. Глиэр, Н. Богданов, В. Пухальский, К. Михайлов. Третий ряд (слева навправо): С. Тарновский, Ф. фон Мулерт, Г. Гандольфи (четвертый), М. Маракин, Г. Беклемишев (седьмой), М. Эрденко, И. Турчинский, Е. Рыб.

№72. Програмка ювілейного вечора на честь 25-річчя професійної діяльності Г. Беклемішева. Программка юбилейного концерта в честь 25-летия профессиональной деятельности Г. Беклемишева.

№73. А. О. Альшванг. А. А. Альшванг.

№74. М. А. Гозенпуд 1928 р. М. А. Гозенпуд 1928 г.

№75. Г. М. Коган. 1922 р. Г. М. Коган. 1922 г.

№76. О. М. Шперлінг. А. Н. Шперлинг.

№77. О. М. Шперлінг з учнями свого классу. 1917 р. А. Н. Шперлинг с учениками своего класса. 1917 г.

№78. Ф. М. Блуменфельд. 1885 р. Ф. М. Блуменфельд. 1885 г.

№79. Ф. М. Блуменфельд. 1918 р. Ф. М. Блуменфельд. 1918 г.

№80. Заява Самоіла Горовиця про зарахування його сина Володимира в музичне училище. 1913 р. Прошение Самоила Горовица о зачислении его сына Владимира в музыкальное училище. 1913 г.

№81. Володимир Горовиць в 1913 р. Владимр Горовиц в 1913 г.

№82. Сімон Барер. Симон Барер.

№83. Б. М. Лятошинский з учнями. 1960-ті роки. Б. Н. Лятошинский с учениками. 1960-е годы.

№84. Г. Коган, В. Пухальський, Н. Гольденберг, К. Михайлов. Г. Коган, В. Пухальский, Н. Гольденберг, К. Михайлов.

№85. Анна Артоболевська серед викладичів фортепіанного відділу Київського музичного училища. 1970-ті роки. Анна Артоболевская среди педагогов фортепианного отдела Киевского музыкального училища 1970-е годы.

№86. Лист В. А. Цукермана Володимиру Горовицю. Письмо В. А. Цукермана Владимиру Горовицу.

№87. В. А. Цукерман (стоіть у центрі) серед студентів классу Г. Когана. 1925 р. В. А. Цукерман (стоит в центре) среди студентов класса Г. Когана. 1925 г.

№88. А.-М.Береговський 1930-ті роки. А-М.Береговский. 1930-е годы.

№89. Юліан Скрябін. Юлиан Скрябин.

№90. Г. Г. Нейгауз і К. М. Михайлов. 1919 р. Г. Г. Нейгауз и К. Н. Михайлов. 1919 г.

№91. Літня естрада в Купецькому саді (нині не існує). Летняя эстрада в Купеческом саду.

№92. К. М. Михайлов. 1950-ті роки. К. Н. Михайлов. 1950-е годы.

№93. Д. С. Бертьє. Д. С. Бертье.

№94. Довідка про те, що Г. Коган є проректором консерваторії. Справка, выданная Г. М. Когану о том, что он является проректором консерватории.

№95. Пам’ятна дошка з барельєфом Р. М. Гліера на будівлі Київського інституту музики ім. Р. М. Гліера. Памятная доска с барельефом Р. М. Глиэра на здании Киевского института музыки им. Р. М. Глиэра.

№96. Відомість результатів іспитів з загальноосвітніх дисциплін 1876–1877 н. р. Ведомость результатов экзаменов по общеобразовательным дисциплинам 1876–1877 уч. г.

№97. Протокол засідання Дирекції КВ ІРМТ від 27.03.1891 р. про реорганізацію училища в консерваторію. Протокол Дирекции КО ИРМО от 27.03.1891 г. о преобразовании училища в консерваторию.

№98. Програма концерту 27.12.1891 р. під орудою П. і. Чайковського (4, 1 сторінки). Программа концерта 27.12.1891 г. под управлением П. И. Чайковского (4, 1 страницы).

№99. 2–3 сторінки. 2–3 страницы.

№100. Будинок в Мінську, в якому народився В. В. Пухальський. Дом в Минске, в котором родился В. В. Пухальский.

№101. Афіша про призначення Л. К. Альбрехта директором Київського музичного училища. Плакат-объявление о назначении Л. К. Альбрехта директором Киевского музыкального училища.

№102. Список учнів Київського музичного училища (імовірно 1874–1875 н.р.) Именной список учеников Киевского музыкального училища (предположительно 1874–1875 уч.г.)

Список учнів Київського музичного училища (імовірно 1874–1875 н.р.) Именной список учеников Киевского музыкального училища (предположительно 1874–1875 уч.г.)

№103. Сторінка журналу М. А. Губерта. Страница журнала Н. А. Губерта.

№104. Сторінка журналу І. А. Водольського. Страница журнала И. А. Водольского.

№105. Програма школи. Грудень 1967 р. Программа школы. Декабрь 1967 г.

№106. Сторінка журналу Б. Е. Каульфуса. Страница журнала Б. Э. Каульфуса.

№107. Програми симфонічних, камерних та учнівських зібрань 1863-1888 рр. Программы симфонических, камерных и ученических вечеров 1863-1888 гг.

№108. Розподіл екзаменів у 1882–1883 н.р. Распределение экзаменов за 1882–1883 уч.г.

№109. Склад викладачів Київського музичного училища в 1875 р. Состав преподавателей Киевского музыкального училища в 1875 г.

№110. Антоній Контський. Антоний Контский.

№110-а. Аполінарій Контський. Книга Фаддея Булгаріна. Апполинарий Контский. Книга Фаддея Булгарина.

№111. Рекомендація Л. Ніколаєва Надії Розенберг. Рекомендация Л. Николаева Наде Рейзенберг.

№112. Прохання Варвари Тарновської про зарахування її сина Сергія в музичне училище. 4 жовтня 1894 р. Прошение Варвары Тарновской о зачислении ее сына Сергея в музыкальное училище. 4 октября 1894 г.

№113. Прохання Петра Браіловського про зарахування його сина Олександра в музичне училище. 20 вересня 1904 р. Прошение Петра Браиловского о зачислении его сына Александра в музыкальное училище. 20 сентября 1904 г.

№114. Сторінка щоденника Л. Б. Шур про її учителя К. М. Михайлова. Страница дневника Л. Б. Шур о ее учителе К. Н. Михайлове.

№115. Паспортна книжка В. В. Пухальського. Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського. Паспортная книжка В .В .Пухальского. Институт рукописи НБУ им. В. И. Вернадского.

№116. Концерт Г. А. Бобинського, який виконувався на урочистостях, присвячених відкриттю Київської консерваторії. Концерт Г. А. Бобинского, исполнявшийся на торжествах, посвященных открытию Киевской консерватории.

№117. Олександр Іоахимович Горовиць зі своїм классом. Александр Иоахимович Горовиц со своим классом.

№118. Копія листа П. Д. Селецького до Голови РМТ про відкриття в Києві музичної школи. Копия письма П. Д. Селецкого к Председателю РМО об октрытии в Киеве музикальной школы.

Копія листа О. П. Безака до Міністерства внутрішніх справ про відкриття в Києві музичної школи. Копия письма Безака в Министерство внутренних дел об октрытии в Киеве музикальной школы.

№119. Службова записка В. О. Кологрівова про необхідність відкриття «наукових класів». Служебная записка В. А. Кологривова о необходимости открытия «научных классов».

№120. Витяг з протоколу засідання дирекції училища про видачу атестатів випускникам. Выписка из протокола заседания Дирекции училища о выдаче аттестатов выпускникам.

№121. Витяг з протоколу засідання дирекції училища про видачу атестатів випускникам. Выписка из протокола заседания дирекции училища о выдаче аттестатов выпускникам.

№122. Грамота Почесного члена КВ ІРМТ Володимира В'ячеславовича Пухальського. Грамота Почетного члена КО ИРМО Владимира Вячеславовича Пухальского.

№123. Оголошення про відкриття наукових класів при КМУ. Объявление об открытии научных классов КМУ.

№124. Протокол про закриття наукових класів. Протокол о закрытии научных классов.

№125. Лист М. І. Черткова про пільги для учнів по воїнській повинності. Березень 1879р. Письмо М. И. Черткова о льготах для учеников по воинской повинности. Март 1879г.

№126. Лист В. Пухальського про відмову М. Рубінштейна брати участь в концерті на користь музичного училища. Письмо В. Пухальского об отказе Н. Рубинштейна дать концерт в пользу музыкального училища.

№127. Лист Л. К. Альбрехта до Імператора Олександра ІІ. Письмо Л. К. Альбрехта к Императору Александру ІІ.

№128. Лист Київської Дирекції до Л. К.Альбрехта про подовження контракту. Письмо Киевской Дирекции Л. К. Альбрехту о продлении контракта с ним.

№129. Лист в Головну Дирекцію з проханням не затверджувати Альбрехта директором. Письмо в Главную Дирекцию с просьбой не утверждать Альбрехта директором.

№130. Судові повістки за позивом Л. К. Альбрехта до Київської Дирекції. Судебніе повестки по иску Л. К. Альбрехта к Киевской Дирекции.

№130а. Судові повістки за позивом Л. К. Альбрехта до Київської Дирекції. Судебніе повестки по иску Л. К. Альбрехта к Киевской Дирекции.

№131. Вільгельм Мар’янович Яблонський. Вильгельм Марьянович Яблонский.

№132. Неоніла Івнанівна Скоробагатько. Неонила Ивановна Скоробагатько.

№133. Іван Йосипович Паліцин. Иван Иосифович Палицын.

Л И Т Е РАТ У РА 1. Баренбойм Л. Ф.М. Блуменфельд / Л. Баренбойм // Вопросы музыкально-исполнительского искусства. – М. : Государственное музыкальное издательство, 1958. – Вып. 2. – С. 68–125. 2. Богданов Н. Очерк деятельности Киевского Отделения Императорского Русского Музыкального Общества и учрежденного при нем Музыкального Училища со времен их основания. 1868–1888 гг. / Н. Богданов. – К. : Тип. К. Милевского, 1888. – 173 с. 3. Брокгауз Ф.А. , Ефрон И.А. Энциклопедический словарь / Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. – С-Петербург, 1896. – т. XVIII A. – C. 648 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://ru.wikisource.org/w/index.php?title=%D0%A4%D0%B0% D0%B9%D0%BB:Encyclopedicheskii_slovar_tom_18_a.djvu&p age=6 4. Булгаков М. Киев-город / М. Булгаков // Белая гвардия. КиевГород. – К. : Богдана, 1995. – С. 40–50. 5. Григор’єв Г. У старому Києві. Спогади / Г. Григор’єв. – К., 1961. 6. Документы собранные еврейской историкоэтнографической комиссией Всеукраинской академии наук / [Составитель и автор комментариев В. Хитерер]. – К. : Институт иудаики, 1999. – 299 с. 7. Дондуков-Корсаков А.М. // Русский биографический словарь // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rulex.ru/01050618.htm 8. Зильберман Ю., Смилянская Ю. Киевская симфония Владимира Горовица / Ю. Зильберман, Ю. Смилянская. – К. : Международный благотворительный фонд конкурса В. Горовица, 2002. – Кн. I. – 411 с.

451

9. Зинькевич Е. Киевский оперный: годы детства / Е. Зинькевич // Artline. – 1997. – №№10–11,12. 10. Зинькевич Е. Киевский оперный: годы детства / Е. Зинькевич // Artline. – 1998. – № 3. 11. Зинькевич Е. Со свойственной немцам… / Е. Зинькевич // Концерт и парк на крутояре. – К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2003. – 316 с. 12. Зінькевич О. «Сьогодні уперше…» / О. Зінькевич // Наука і культура. Україна 1983. Щорічник. – К. : АН УРСР; Знання, 1984. – Вип. 18. – С. 396–398. 13. Зінькевич О. Чайковський у концертному житті Києва (1875–1917) / О. Зінькевич // П. І. Чайковський та Україна. – К., 1991. 14. Кароль Липинский – скрипач из Львова // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.lvovemmigrant.sitecity.ru/ltext_0906144213.phtml?p_ident=ltext _0906144213.p_2406215615 15. Клименко П.В. Київська Міська Капела в першій чверті ХІХ століття / П.В. Клименко // Музика. – № 1–9. – 1925. 16. Книга памяти евреев, погибших в боях с нацизмом. 1941– 1945. – Т. ІІІ. – С. 316. // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://books.google.de/books?id=fEGxAAAAIAAJ&printsec=fro ntcover&hl=de#v=onepage&q&f=false . 17. Ковалинский В. Меценаты Киева / В. Ковалинский. – К. : Кий, 1998. – 522 с. 18. Коган Г. Вопросы пианизма. Избранные статьи / Г. Коган. – М. : Советский композитор, 1968. – 376 с. 19. Кузьмин Н. Украинская школа музыкального мастерства / Н. Кузьмин. – К. : Городское управление культуры при Киевском горсовете, 1968. – 87 с. 20. Кузьмин Н.И. Забытые страницы музыкальной жизни Киева / Н.И. Кузьмин. – К. : Музична Україна, 1972. – С. 226. 452

21. Курковский Г. В.В. Пухальский и Г.Н. Беклемишев / Г. Курковский // Научно-методические записки Киевской консерватории. – К. : Киевская государственная консерватория им. П.И. Чайковского, 1957. – С. 161–197. 22. Лебединцев П. Г. Тарас Григорьевич Шевченко (Некоторые дополнения и поправки к его биографии) / П.Г. Лебединцев // Воспоминания о Тарасе Шевченко. – К. : Дніпро, 1988 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://izbornyk.org.ua/shevchenko/vosp93.htm 23. Макаров В.Л. Формирование исполнительского стиля В.С. Горовица в период обучения в Киевском музыкальном училище и консерватории. [Рукопись] / В.Л. Макаров. – Л. : Ленинградская государственная консерватория, 1982. – 23 с. 24. Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей: В 4 т. / И.Ф. Масанов. – М., 1958. – Т. 3. – С. 172. 25. Миклашевский И. Очерк деятельности Киевского Отделения Императорского Русского Музыкального Общества (1863–1913) / И. Миклашевский. – К. : Литотипография С. Кульженко, 1913. – 240 с. 26. Михайлов К.Н. Воспоминания. Архив Национальной музыкальной академии им. П.И.Чайковского. [Рукопись] / К.Н. Михайлов. 27. Музыкальная Энциклопедия: В 6-ти т. – М. : Советская энциклопедия, 1974. – Т. 2. – 958 с. 28. Музыкальная Энциклопедия: В 6-ти т. – М. : Советская энциклопедия, 1982. – Т. 6. – 1008 с 29. Отчеты Киевского Отделения Императорского Русского Музыкального Общества и учрежденного при нем Музыкального училища. – К. : Типография С. Кульженко, 1868 – 1916 гг. 453

30. Палицын И.О. // Музыкальная энциклопедия / [Под. ред. Ю.В. Келдыша]. – М., 1978. – 974 с.– Т. 4. – С. 167. 31. Патти А.// Музыкальная энциклопедия / [Под. ред. Ю.В. Келдыша]. – М., 1978. – 974 с.– Т. 4. – С. 206-207. 32. Паустовский К. Повесть о жизни / К. Паустовский // Собр. соч. в 8 т. – М. : Художественная литература, 1968. – Т. 4. – 712 с. 33. Персон Д. Концерты, поездки, встречи / Д. Персон // Рейнгольд Морицевич Глиэр. Статьи, воспоминания, материалы: В 2-х тт. – Л., 1965; 1967. 34. Прокофьев С.С. Мой первый педагог / С.С. Прокофьев // Рейнгольд Морицевич Глиэр. Статьи. Воспоминания. Материалы. – М.–Л., 1965. –Т. 1. 35. Пухальский В. Записки моей жизни: [Рукопись] / В. Пухальский. – Государственный дом-музей П.И.Чайковского: Ф. 43, Оп. 1. – 324 с. 36. Рабинович Д. Исполнитель и стиль / Д. Рабинович. – М. : Советский композитор, 1979. – Вып. 1. – 367 с. 37. Ревуцкий Л.Н. // Музыкальная энциклопедия / [Под. ред. Ю.В. Келдыша]. – М., 1978. – 974 с.– Т. 4. – С. 575. 38. Ригельман Николай Аркадьевич // Большая биографическая энциклопедия // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/106638 39. Риман Г. Музыкальный словарь / Г. Риман / Перевод с 5-го немецк. издания / [Под ред. Ю. Энгеля]. – М.–Лейпциг : изд. П. Юргенсона, 1901. – 1533 с. 40. Серве Ф. // Музыкальная энциклопедия / [Под. ред. Ю.В. Келдыша]. – М., 1978. – 974 с.– Т. 4. – С. 938. 41. Савшинский С. Воспоминания о былом / С. Савшинский // Ленинградская консерватория в воспоминаниях: В 2-х т. – Л., 1988. – Т. 2. 42. Савшинский С. Статьи. Воспоминания. Материалы: В 3-х т. / С. Савшинский. – Л. : Музыка, 1965. – Т. 1. 454

43. Стояновский Николай Иванович // Русский биографический словарь // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rulex.ru/01180535.htm 44. Таузиг К. // Музыкальная энциклопедия / [Под. ред. Ю.В. Келдыша]. – М., 1981. – 1054 с.– Т. 5. – С. 458. 45. Тышко С., Мамаев С. Странствия Глинки. Комментарий к «Запискам» / С.Тышко, С. Мамаев // Київське музикознавство. – К. : НМАУ ім. П.І. Чайковського, КДВМУ ім. Р.М. Глієра, 2000. – Вип. 4. – 221 с. 46. Чайковский М. Жизнь Петра Ильича Чайковского. (По документам, хранившимся в архиве в Клину): В 3 т. / М. Чайковский. –– М. : Алгоритм, 1997. – Т.2. – 607 с. 47. Чайковский М. Жизнь Петра Ильича Чайковского. (По документам, хранившимся в архиве в Клину): В 3 т. / М. Чайковский. –– М. : Алгоритм, 1997. – Т. 3. – 617 с. 48. Чайковский П. Полное собрание сочинений. Литературные произведения и переписка / П. Чайковский.– М., 1959. – Т. 5. – 517 с. 49. Шур Л.Б. О К.Н. Михайлове. [Рукопись] / Л.Б. Шур // Частный архив. 50. Dubal D. Evenings with Horowitz. A personal portrait / D. Dubal. – N-Y. : Carol Publishing Group Edition, 1994. – 321 p. 51. Plaskin G. Horowitz. A biography of Vladimir Horowitz / G. Plaskin. – London & Sydney : Macdonald & Co, 1983. – 789 p. Периодические издания 52. 53. 54. 55. 56.

Вісті. – 14 квітня 1920. Вісті. – 15 квітня 1920. Вісті. – 18 червня 1920. Вісті. – 18 квітня 1920. Вісті. – 19 червня 1920. 455

57. 58. 59. 60. 61. 62. 63. 64. 65. 66. 67. 68. 69. 70. 71. 72.

73. 74. 75. 76. 77. 78. 79. 80. 81. 82. 83. 84. 85. 86. 87.

Вісті. – 5 квітня 1919. Зеркало недели. – № 20, 16 мая. – 1998. Киевлянин. – Киев. – 1814. – № 305. Киевлянин. – Киев. – 1875– 1916. Киевлянин. – Киев. – 1875. – № 147. Киевлянин. – Киев. – 1875. – № 309. Киевлянин. – Киев. – 1880. – № 218. Киевлянин. – Киев. – 1880. – № 218. Киевлянин. – Киев. – 1883. – № 78. Киевлянин. – Киев. – 1891. – 21.12. Киевлянин. – Киев. – 1891. – № 280. Киевлянин. – Киев. – 1899. – № 289. Киевлянин. – Киев. – 1899. – № 295. Киевлянин. – Киев. – 1903. – № 3. Киевлянин. – Киев. – 1990. – № 352. Молчановский Н.В. «Киевское Городское Управление в 1786 г.» / Н.В. Молчановский // Киевская старина. – 1889. – VІІ. – С. 56–57. Музика. – Київ. – 1923. – № 1–9. Музика. – Київ. – 1925. Музыкальный листок. – 1874.– № 24. Пролетарская правда. – Киев. – 1 ноября. – 1922. Пролетарская правда. – Киев. – 1 февраля. – 1923. Пролетарская правда. – Киев. – 1 января. – 1922. Пролетарская правда. – Киев. – 10 октября. – 1922. Пролетарская правда. – Киев. – 11 марта. – 1923. Пролетарская правда. – Киев. – 11 октября. – 1922. Пролетарская правда. – Киев. – 11 января. – 1923. Пролетарская правда. – Киев. – 13 декабря. – 1921. Пролетарская правда. – Киев. – 13 февраля. – 1923. Пролетарская правда. – Киев. – 13 января. – 1923. Пролетарская правда. – Киев. – 14 декабря. – 1921. Пролетарская правда. – Киев. – 15 марта. – 1923. 456

88. Пролетарская правда. – Киев. – 16 марта. – 1922. 89. Пролетарская правда. – Киев. – 16 ноября. – 1922. 90. Пролетарская правда. – Киев. – 17 феврля. – 1922. 91. Пролетарская правда. – Киев. – 18 декабря. – 1921. 92. Пролетарская правда. – Киев. – 1921–1925. 93. Пролетарская правда. – Киев. – 2 ноября. – 1922. 94. Пролетарская правда. – Киев. – 21 сентября. – 1922. 95. Пролетарская правда. – Киев. – 22 февраля. – 1923. 96. Пролетарская правда. – Киев. – 23 марта. – 1923. 97. Пролетарская правда. – Киев. – 24 июня. – 1922. 98. Пролетарская правда. – Киев. – 24 марта. – 1923. 99. Пролетарская правда. – Киев. – 24 ноября. – 1921. 100.Пролетарская правда. – Киев. – 24 ноября. – 1922. 101.Пролетарская правда. – Киев. – 25 февраля. – 1923. 102.Пролетарская правда. – Киев. – 26 апреля. – 1923 103.Пролетарская правда. – Киев. – 26 марта. – 1923. 104.Пролетарская правда. – Киев. – 26 октября. – 1922. 105.Пролетарская правда. – Киев. – 27 июня. – 1922. 106.Пролетарская правда. – Киев. – 27 марта. – 1923. 107.Пролетарская правда. – Киев. – 27 сентября. – 1922. 108.Пролетарская правда. – Киев. – 28 сентября. – 1922. 109.Пролетарская правда. – Киев. – 29 сентября. – 1922. 110.Пролетарская правда. – Киев. – 3 января. – 1923. 111.Пролетарская правда. – Киев. – 30 марта. – 1923. 112.Пролетарская правда. – Киев. – 30 января. – 1923. 113.Пролетарская правда. – Киев. – 4 апреля. – 1923. 114.Пролетарская правда. – Киев. – 6 августа. – 1922. 115.Пролетарская правда. – Киев. – 6 декабря. – 1922. 116.Пролетарская правда. – Киев. – 6 февраля. – 1923. 117.Пролетарская правда. – Киев. – 8 февраля. – 1923. 118.Рада. – 15 апреля 1909.

457

Архивные документы 119. «Дело о городской капелле» в Центральном Историческом архиве в фондах Окружного Суда. По описи 1884 г. – № 85. 120. Выписка из протокола заседания Дирекции КО ИРМО о необходимости закрытия научных классов. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 89. – Л. 1. 121. Выписка из протокола заседания Дирекции КО о приглашении преподавателей общеобразовательных предметов. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 21. – Л. 101. 122. Выписка из протокола заседания преподавателей училища за 5 мая 1873 г. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 14. – Л. 24. 123. Государственный архив-музей литературы и искусства Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 63. 124. Дело № 5293 по обвинению гр. Горовица Самуила Иоахимовича. – Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 71463. 125. Докладная записка В.В. Пухальского о совершенствовании обучения в Киевской консерватории. – Институт рукописей Национальной библиотеки Украины им. Вернадского. – Ф. 221. – № 5. 126. Журнал заседаний Дирекции КО РМО за 1873 г. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 12-а. – Л. 4. 127. Записка В. Кологривова. Предложения по улучшению дел в Киевском музыкальном училище. – Государственный архивмузей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 21. – Лл. 16–17. 458

128. Запрос Департаменту вищої школи та відповідь консерваторії на нього. – Державний архів м. Києва. – Ф. 297. – Оп. 1. – Л. 157. 129. Заявление С. Тарновского о выдаче документа для выезда за границу и ответ на него. – Государственный архив г. Киева. – Ф. Р-810. – Оп. 1. – Д. 23. – Лл. 15, 31. 130. Заявления Е.В. Терещенко и Л.М. Виноградской об учреждении стипендий для уч-ся консерватории. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 19. 131. Заявления-письма на имя В.В. Пухальского о принятии на работу в Киевскую консерваторию. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 129. 132. Книга регистрации учеников Киевской консерватории. 1913 г. –Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 24. 133. Контракт К.Н. Михайлова с В.В. Пухальским. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. –Оп. 1. – Д. 44. 134. Копия частного письма члена Главной Дирекции А.Н. Маркевича Председательствующему Директору КО ИРМО А.Н. Виноградскому. – Государственный архивмузей литературы и искусств Украины. - Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 50. – Лл. 2–5. 135. О предельно допустимом количестве учеников в классах специальности. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 61. 136. О субсидии для строительства нового здания консерватории. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 67.

459

137. Об оказании материальной помощи Г.А. Бобинскому. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Лл. 35, 37, 38. 138. Об открытии общеобразовательных классов. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 21. – Лл. 83–88. 139. Отчеты Дирекции КО ИРМО за 1871–1880 гг. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 11. – Лл. 28–30. 140. Переписка В.В. Пухальского и Р.М. Глиэра, контракт. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 3. 141. Письма Р.М. Глиэра о предоставлении продуктов и в защиту преподавателей консерватории. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 63. – Д. 98. 142. Письма Р.М. Глиэра об освобождении студентов консерватории от всеобщей воинской и трудовой повинности. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 211. – Л. 17, 19. 143. Письмо А.Н. Виноградского П.И. Чайковскому. – Государственный дом-музей П.И. Чайковского: отд. 2, гр. А, инд. 04. – № 418. 144. Письмо А.Я. Береговского и ответ Р.М. Глиэра. Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 192. – Л. 12, 13. 145. Письмо в Главную Дирекцию об утверждении В.В. Пухальского в должности Директора КМУ. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 51. – Л. 3. 146. Письмо В. Пухальского об отказе Н. Рубинштейна дать концерт в пользу музыкального училища. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 63. – Л. 2. 460

147. Письмо В.В. Пухальского в Главную дирекцию ИРМО. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 107. 148. Письмо В.В. Пухальского в финансовую комиссию и смета консерватории. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 115. – Лл. 1–6. 149. Письмо В.В. Пухальского П.И. Чайковскому. – Государственный дом-музей П.И. Чайковского. – Ф. 5. – № 40, К. П. – 19964/2. 150. Письмо Вице-председателя ИРМО о статусе госслужащих. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 141. – Л. 108. 151. Письмо Киевского генерал-губернатора о субсидии МВД для Киевского музыкального училища. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 89. – Л. 11. 152. Письмо Л.К. Альбрехта Императору Александру ІІ. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 63. – Лл. 23, 24. 153. Письмо М.И. Черткова и Акт Сената о льготах по воинской повинности для уч-ся Киевского музыкального училища. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 65. – Лл. 1, 2. 154. Письмо об отказе Л. Альбрехту в месте директора КМУ. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 63. – Л. 69. 155. Письмо Р.М. Глиэра в музыкальную секцию подотдела искусств при Наробразе об аресте Л.Н. Ревуцкого. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 212. – Л. 15.

461

156. Письмо Р.М. Глиэра в ответ на отзыв А.К. Глазунова об учебном процессе. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 76. 157. Письмо Р.М. Глиэра и К.Н. Михайлова о повреждении здания консерватории от обстрела. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 159. – Л. 27. 158. Письмо Р.М. Глиэра о предоставлении консерватории кредита. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 212. – Л. 1. 159. Письмо Р.М. Глиэра о финансировании консерватории. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 212. – Л. 8. 160. Письмо руководителей консерватории о предоставлении А. Сатановскому возможности учиться за границей. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 157. 161. Письмо фортепианного фабриканта А. Бермана. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 141. – Л. 77. 162. Письмо членов художественного совета консерватории с протестом против реквизирования квартир преподавателей. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 211. 163. Письмо членов художественного совета консерватории с протестом против реквизирования квартиры С. Тарновского. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 212. – Л. 10. 164. Письмо-утверждение инспектора научных классов. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 220. – Лл. 11. 165. Правила ведения всех дел Музыкального Училища. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 12-а. – Л. 30. 462

166. Представление худсовета консерватории № 101 «об открытии научных классов» и ответ на него. Государственный архив-музей литературы и искусств Украины: ф.646, оп.1, д.221, лл.1,2. Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 63. – Л. 2. 167. Представление худсовета консерватории № 101 «об открытии научных классов». – Государственный архивмузей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 221. – Лл. 1, 2. 168. Протокол заседания Дирекции КО ИРМО о строительстве нового здания консерватории. – Государственный архивмузей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 224. – Лл. 70–73. 169. Протокол заседания Дирекции КО ИРМО об открытии консерватории. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 14. 170. Протокол заседания Дирекции от 4.10.1912 «О смерти А.Н. Виноградского». – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 16. 171. Протокол заседания Дирекции, где рассматривалась просьба Е.С. Бобинской о материальной помощи для лечения мужа, находящегося в больнице. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 33. 172. Протокол экзамена Киевского музыкального училища 11 мая 1913 г.– Государственный архив г. Киева. – Ф. 176. – Оп. 1. – Д. 100. 173. Протоколы заседаний художественного совета консерватории от 13.01.1920 г. и 9.03.1920 г. – 463

174.

175.

176.

177.

178.

179.

180.

181.

182.

Государственный архив г. Киева. – Ф. Р-810. – Оп. 1. – Д. 1. – Л.л 1, 2, 6, 7. Прошение К.Н. Михайлова и приказ по Киевскому музыкальному училищу об отпуске К.Н. Михайлова и прошение К.Н. Михайлова. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 129, Д. 19. Пухальский В.В. Письмо Губернскому Правлению о правилах приема лиц иудейского вероисповедания и ответ на него 26 сентября 1913 г. / В.В. Пухальский. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 19. – Л. 2, 3. Разъяснение правительствующего Сената от 11 июня 1886 г. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 62. Смета на ремонт здания консерватории. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 211. – Л. 24. Смета на содержание Киевской консерватории на 1913 г. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 177-а. – Л. 24. Списки преподавателей консерватории. – Государственный архив г. Киева. – Ф. Р-810. – Оп. 1. – Д. 1. – Лл. 16, 17, 18. Списки преподавателей общеобразовательных предметов. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 228/ – Л. 2–3. Список приглашенных на торжественный молебен и бал, посвященные закладке здания Музыкального училища. – Государственный архив-музей литературы и искусств Украины. – Ф. 646. – Оп. 1. – Д. 28. – Лл. 2–6. Удостоверение о благонадежности А.Н. Шперлинг. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 196. 464

183. Удостоверение, выданное В.В. Пухальскому о том, что все ценности получены им в подарок и изъятию не подлежат. – Институт рукописей Национальной библиотеки Украины им. Вернадского. – Ф. 221. – Д. 2, 4. 184. Удостоверение, выданное В.В. Пухальскому об изъятии ценностей и ходатайство о возврате их. – Институт рукописей Национальной библиотеки Украины им. Вернадского. – Ф. 221. – Д. 2. 185. Удостоверение, выданное Ю. Скрябину. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. 157. 186. Удостоверения студентам консерватории, защищающие их от реквизирования. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 297. – Оп.1. – Д. 209. 187. Удостоверения студентам консерватории, защищающие их от реквизирования и общественных работ. – Государственный архив г. Киева. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 71463. – 1921. – Л. 7. 188. Характеристика Ф. Блуменфельда, составленная А. Рубинштейном. – Государственный исторический архив Ленинградской области. – Ф. 361, – Св. 302. – Л. 110. 189. ЦГИА УССР. Дело из фонда киевского генералгубернатора, секретная часть, 1861. – № 136. – Л. 1. 190. Эпистолярное наследие В.В. Пухальского: Записки моей жизни. [Рукопись]. – Государственный дом-музей П.И. Чайковского. – Ф. 43. – Оп. 1. – с. 2.

465

ИМЕННОЙ УКАЗАТЕЛЬ Ауэр Л. – 35, 39, 60, 62, 65, 80, 258, 262, 284, 286, 289, 308 Ахматова Е.Д. – 131, 355 Байков – 75, 301 Балакирев М. – 88, 107, 110, 205, 313, 332, 335, 431 Балашов Н.Н. – 53, 273 Баргиеля В. – 60, 284 Баренбойм Л. – 176, 402 Барер С. – 177, 180, 181, 202, 403, 406, 407, 428 Барцевич С.К. – 31, 254 Баскаков В.И. – 105, 330 Басов О.Н. – 204, 430 Бах И.С. – 76, 128, 165, 178, 204, 207, 208, 209, 213, 302, 352, 390, 404, 431, 433, 434, 435, 439 Бах Ф.Э. – 108, 333 Баш С. – 203, 429 Безак А.П. – 21, 23, 244, 245 Безродный – 14, 233 Бек М. – 199, 426 Беккер П.Р. – 28, 75, 251, 301 Беклемишев Г.Н. – 146, 166, 199, 210, 216, 218, 220, 370, 391, 426, 436, 442, 444, 447 Бекман-Щербина Е.А. – 166, 391 Беллини В. – 62, 286 Белявская Д. – 131, 355 Беляева-Тарасевич В.М. – 205, 431 Бергер А.Л. – 167, 168, 393 Бергер П.Р. – 168, 169, 216, 393, 394, 443 Бердяев В.В. – 187, 413 Бердяевы – 120, 345

Абрамович С.А. – 27, 28, 41, 249, 251, 264 Адельгейт В. – Аден Г. – 131, 355 Акименко Я.С. – 192, 418 Александров Б. – 104, 329 Алексеева М.П. (Лилина) –204, 430 Алексеева-Лаврова С.Г. – 218, 444 Алексеева-Юневич М.П. – 117, 141, 190, 216, 341, 365, 416, 442 Алоиз-Музыкант В.Ф. –3, 4, 60, 65, 72, 73, 284, 290, 298, 299 Альбрехт К. К. – 52, 96, 275, 321 Альбрехт Л. К. – 3, 4, 52–59, 66, 96, 134, 136, 275–283, 291, 321, 461, 358, 363 Альтани И.К. – 27, 28, 84, 250, 252, 279, 309 Альшванг А.А. –64, 70, 130, 142, 167, 182, 199, 207, 208, 209, 219, 289, 295, 354, 366, 392, 408, 426, 433, 434, 435, 445 Амосов Н.И. – 33, 256 Амулин – 22, 243 Ананьин А.С. –222, 448 Ананьин С.А. – 213, 221, 222, 223, 439, 447, 448, 449 Андреев Д.А. – 33, 256 Анре Г. – 12, 232 Аренде Г.Ф. – 254 Аренский А. – 68, 84, 103, 109, 199, 204, 210, 293, 328, 334, 431, 436 Артоболевская А.Д. – 64, 182, 289, 408 Асмус В.Ф. – 204, 221, 430, 448 466

Бородин А.П. – 35, 205, 431 Бородина г-жа – 60, 259 Бортовский А.Я. – 144, 368 Боссе – 42, 265 Брагин – 35, 83, 259, 306 Брагинский Л. – 207, 210, 433, 436 Брагинский М.И. – 203, 429 Браиловский А. – 3,4, 64, 126, 127, 128, 129, 140, 278, 289, 350, 351, 352, 365 Браиловский П. – 101, 127, 128, 326, 351, 352 Брамс Й. – 29, 60, 128, 179, 203, 254, 284, 352, 405, 429 Брикнер – 71, 296 Бродская К.– Бродский И.М. – 43, 44, 50, 105, 266, 273, 274, Бродский Л.И. – 105, 330 Бродский А.И. – 50, 274 Бруха М. – 430 Буальдье Ф.А. – 13, 235 Бузони Ф. – 128, 142, 166, 178, 352, 266, 391, 404, 405 Булгакова В. – 140, 142, 153, 167, 364, 366, 377, 392 Булгаков М.А. – 11, 167, 188, 191, 232, 392, 414, 418 Буль О. – 62, 286 Бутенко Б.Н. – 218, 445 Бюхнер К.В. – 27, 250 Бюхнер Ф.Ф. – 73, 299 Вагнер Р. – 33, 114, 178, 256, 339, 404 Вайнштейн Д.М. – 43, 266 Валош – 207, 433 Вальтер-Кюне Е.А. – 33, 256

Береговский А-М. Я.– 184, 185, 411 Берлиоз Г. – 90, 91, 315 Берман А. – 115, 339 Бертье Д.С. – 198, 203, 210, 213, 217, 218, 219, 220, 221, 222, 426, 429, 436, 439, 443, 444, 446, 447, 449 Бетховен Л. – 32, 33, 34, 55, 60, 62, 63, 66, 67, 68, 71, 74, 75, 76, 90, 106, 114, 128, 129, 165, 178, 179, 187, 202, 207, 255, 256, 257, 278, 279, 284, 287, 288, 291, 292, 293, 296, 297, 300, 301, 302, 315, 330, 331, 332, 339, 352, 353, 390, 404, 405, 413, 428, 430, 433 Бисмарк Р.Ф. – 117, 341 Блок А.А.– 204, 430 Блуменфельд Ф.М. – 4, 5, 62, 77, 176, 177, 180, 197, 199, 204, 212, 215, 219, 222, 287, 302, 402, 403, 406, 424, 426, 430, 436, 439, 446, 448 Блютнер Ю. – 105, 141, 329, 365 Бобинский Г.А. – 107, 108, 109, 116, 124, 141, 142, 331, 333, 334, 340, 348, 365, 366, 367 Бобринский граф А.А. – 50, 85, 274, 310 Богданов А.Н. – 144, 368 Богданов Н.А. – 8, 11, 13, 14, 15, 17, 18, 20, 21, 24, 25, 30, 33, 58, 83, 87, 104, 105, 120, 153, 154, 228, 234, 235, 237, 238, 239, 240, 241, 242, 244, 247, 248, 253, 256, 282, 306, 312, 329, 378 Бодик С.– 86, 101, 131, 326, 355 Болотина – 205, 431 467

Васнецов В.М. – 87, 312 Вебер К.М. – 32, 60, 76, 91, 113, 165, 167, 255, 279, 284, 301, 311, 316, 391, 392 Константин Н. Вел. Князь – 45, 80, 268, 307 Велоглазов В.И. – 191, 417 Венявский Г. – 39, 62, 204, 262, 286, 431 Венявский И. – 62, 286 Верди Дж. – 62, 131, 143, 165, 286, 355, 367, 391 Верстовский Н. – 18, 19, 241 Вертинский – 120, 345 Вилинский В.М. – 17, 238 Виллер Л. – 198, 199, 426 Виллуан А.И. – 70, 295 Виллуан В.Ю. – 31, 254 Вильконский С.В. – 191, 218, 219, 221, 417, 444, 446, 447 Винниченко В. – 412 Виноградская Арочка – 126, 153, 160, 350, 377, 384 Виноградская Л.М. – 93, 153, 318, 377 Виноградский А.Н. – 3, 4, 5, 85, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 96, 97, 104, 105, 118, 126, 127, 134, 138, 141, 153, 160, 310, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 321, 322, 329, 342, 350, 351, 358, 362, 365, 377, 384 Витвицкий – 22, 243 Водольский И.В. – 22, 27, 32, 243, 250, 255 Войтенко Ф.И. – 14, 236 Волгин – 100, 325

Волинская Ф.М. – 116, 141, 340, 365 Волынский И.Т. – 213, 439 Волосовский – 14, 233 Волох Л. – 209, 435 Вольская Н. – 198, 426 Вонсовская Е.Н. – 31, 254 Воронец Е.Д. – 187, 413 Воячек Ф.И. – 80, 81, 117, 216, 218, 308, 341, 343, 444 Врагивский Л.М. – 203, 429 Вронская В. – 207, 433 Врубель М.А. – 197, 424 Вьетан А. – 34, 35, 257, 259 Гаврилова О.Н. – 110, 336 Гаврилова Е.М. – 110, 336 Гаде Н. – 60, 284 Гайдай З. – 143, 367 Гайдн Й. – 33, 34, 106, 107, 108, 203, 256, 258, 332, 333, 429 Галаган Г.П. – 15, 236, 237 Галаган П.Г. – 42, 265 Гандольфи Г.П. – 130, 131, 141, 216, 218, 221, 354, 355, 366, 442, 445, 447, 448 Гандольфи Этторе – см. Гектор Петрович Гандольфи Гаркави Я. – 198, 426 Гашинская Л. – 206, 432 Гебгард Е.И. – 144, 368 Гейне Г. – 70, 296 Гендель Г.Ф. –92, 143, 208, 209, 213, 317, 367, 434, 435, 439 Гензельт А. – 60, 90, 284, 295 Германовский А.– 28, 251 Геценбрюкер – 32, 256 Гилельс Е. – 131, 355 468

Гольденберг Н. – 142, 366 Гольденберг Н.М. – 202, 212, 217, 218, 428, 439, 441, 444 Гольденвейзер А.Б. – 104, 166, 329, 392 Голянд И. – 131, 355 Гординский – 14, 22, 233, 243 Горн А. – 107, 332 Горовиц А. – 166, 318, 326, 330, 335, 392 Горовиц В. – 16, 43, 78, 112, 153, 156, 177, 179, 180, 182, 186, 199, 204, 206-208, 230, 231, 238, 266, 278, 285, 289, 309, 310, 332, 336, 337, 364, 377, 380, 383, 403, 405-407, 412, 420, 426, 430, 432, 433, 451, 453, 458 Горовиц Г. – 140, 364 Горовиц Е. – 101, 326 Горовиц И.С. – 43, 266 Горовиц Р. – 65, 112, 131, 142, 153, 156, 289, 355, 367, 377, 380 Горовиц С. – 43, 186, 194, 266, 412, 420, 421 Горовиц С.Я. – см.: Бодик С. (131, 355) Городовенко Н. – 200, 426 Горохов Н. – 131, 355 Готфрид А. – 12, 232 Гофман –180 Гофштейн Д. – 205 Гречанинов А.Т. – 205, 431 Гржимали Я. –103, 328 Григ Э. – 60, 67, 68, 108, 128, 140, 179, 181, 210, 284, 291, 292, 293, 333, 352, 364, 405, 407, 436 Григорович В. – 12, 232

Гиллер – 128, 351 Гиляров А.Н. – 197, 213, 424, 439 Гинзбург М. – 198, 426 Гладин – 24, 247 Глазунов А.К. – 60, 103, 110, 137, 142, 162, 163, 206, 207, 284, 328, 335, 336, 360, 361, 366, 387, 388, 423, 432, 433 Глинка М.И. – 15, 34, 43, 55, 62, 69, 86, 90, 165, 205, 237, 257, 266, 278, 279, 286, 294, 310, 315, 391, 431 Глиэр М.-А. – 101, 112, 113, 118, 326, 338, 342 Глиэр Р.М. – 3, 4, 5, 7, 69, 72, 73, 84, 86, 93, 101, 102, 103, 104, 105, 106, 108, 110, 112, 120, 124, 130, 132, 133, 134, 142, 144, 146, 147, 149–152, 158, 159, 162, 165–174, 183, 185, 186, 189, 191, 195, 199, 210, 215, 227, 228, 294, 298, 309, 318, 326, 327, 328, 329, 330, 331, 333, 338, 344, 348, 354, 356, 357, 368, 370, 373–376, 382, 383, 387, 390, 392, 393, 394, 395– 399, 409, 411, 412, 413, 415, 418, 422, 426, 436, 438, 442, 450 Глиэр Ц.– 101, 326 Глиэр К. – 101, 326 Глюк К.В. – 91, 92, 109, 128, 316, 317, 335, 352 Гмыря Б. – 143, 367 Годовский – 178, 180, 405 Гозенпуд М.А. – 64, 142, 167, 217, 366, 392, 443 Гольденберг К. – 83, 306 469

Гримм К.Л. – 32, 256 Гринберг М.М. – 217, 443 Гродзинский А.А. – 131, 355 Губерт Н.А. – 28, 39, 251, 262 Гудзий Н.К. – 144, 368 Гудим-Левкович А.Н – 50, 52, 53, 274, 275, 276 Гудим-Левкович А.В. – 50, 274 Гужова В.Н. – 131, 355 Гуммель И.Н. – 75, 301 Гунгль Й. – 32, 256 Гуно Ш. – 33, 131, 256, 355 Гутьерес Г. – 112, 337 Давиденко А. – 104, 329 Давыдов Ю.Л. – 65, 120, 154, 290, 344, 378 Давыдов К.Ю. – 55, 278 Данде М.С. – 117, 341 Дебюсси К. – 209, 435 Дейша-Сионицкая – 65, 290 Делиб Л. – 131, 355 Делянов И.Д. – 45, 268 Демунк Э. – 28, 251 Демьяновский Н.Г. – 144, 368 Десверт Ж. – 28, 251 Дипцесс Л.А. – 197, 424 Дмитриева Н.Д. – 78, 302 Добкевич А.К. – 140, 141, 142, 155, 216, 364, 365, 366, 379, 442 Добровольский – 75, 301 Домбровский М.П. – 130, 141, 142, 189, 215, 354, 365, 366, 415, 442 Дондуков-Корсаков А.М. – 30, 41, 253, 264 Доницетти Г. – 16, 33, 62, 238, 256, 286 Дружинина Е.И. – 216, 443

Дуда С.О. – 117, 199, 216, 341, 442 Дюка П. – 209, 435 Елженко – 14, 233 Есипова А. – 43, 65, 108, 180, 266, 290, 403, 406 Жданов С.Н. – 216, 443 Жураковский Е.Д. – 155, 216, 379, 443 Журовская – 205, 431 Зарицкая Р.И. – 217, 218, 443, 444 Зарицкий А. – 205, 426, 431 Зарудная В.М. – 65, 290 Захарченко М.М. – 45, 46, 269 Збруева Е.И. – 187, 413 Згиерская-Струмило С.В. – 155, 379 Зейдель г. – 48, 271 Зехтер З. – 30, 254 Зибров В.П. – 219, 446 Зилоти А. – 114, 339 Зинькевич Е. – 54, 94, 277, 319 Золотаренко И. – 93, 318 Золотаренко П. – 93, 318 Зубков В. – 309 Зуев М.П. – 172, 189, 216, 397, 415, 443 Зуммер В.М. – 424 Ибсен Г. – 70, 296 Иванов В. – 166, 392 Иванов П.С. – 217, 219, 444, 445 Игнатьев граф – 136, 471 Идзиковский Л. – 25, 117, 155, 247, 342, 379 Изаи Э. – 60, 284 Ильницкий Д. – 139, 363 Ильяшенко – 76, 301, 302 Иоахим Й. – 37, 360 470

Иогансен Ю. – 63, 80, 288, 308 Ипполитов-Иванов М. – 103, 173, 328, 398 Иссерлис Ю. – 64, 389 Казаринский И. – 204 Казбирюк А. Ф. – 55, 78, 79, 80, 279, 306, 307, 308 Калинников В. – 90, 91, 314, 315 Калиновская М.С. – 131, 355 Калнынь Н.И. – 218, 445 Калькбренер Ф. – 107, 332 Камчатов Б.А. – 155, 216, 379, 442 Капар С.М. – 131, 355 Карасулова О.П. – 203, 205, 429, 431 Каратов А.Д. – 203, 429 Карлович М. – 167, 392 Каспин С.К. – 93, 105, 142, 216, 218, 318, 330, 366, 442, 444 Каульфус Б. Э. – 18, 22, 27, 240, 243, 250 Кашкин Н. Д. – 164, 389 Квитко К.Ф. – 221, 222, 448, 449 Квиток В. – 198, 426 Кеер – 55, 279 Кернтопф И. – 117, 338, 342 Китаин А. – 112, 337 Клейбель – 33, 76, 256, 301, 302 Клименко П.В. – 14, 232, 234, 235 Клименко Т.М. – 117, 341 Клименко О.– 34, 257 Клиндворт К. – 59, 283 Книппер Л. – 104, 329 Княгиня Елена Павловна – 19, 41, 43, 241, 264, 267 Ковалинский В. – 81, 303

Коган Г.М. – 64, 65, 167, 182, 199, 209, 213, 218, 221, 222, 289, 290, 392, 408, 426, 435, 439, 444, 448, 449 Кожур Я.А. – 218, 445 Кожухарь В.М. – 142, 366 Козицкий Ф.Е. – 219, 445 Колаковский А. – 27, 28, 34, 35, 36, 41, 60, 72, 93, 117, 251, 257, 258, 259, 284, 286, 298, 318, 341 Кологривов В. А. – 17, 18, 38, 39, 40, 44, 240, 261, 262, 267 Колодуб А.А. – 131, 255 Конн А. – 203, 429 Контский А. – 15, 16, 62, 70, 237, 295, 286 Контский Апп. – 15, 16, 62, 237, 286 Контский К. – 15, 16, 237 Контский С. – 15, 16, 237 Конюс Г. – 103, 172, 328, 398 Короткевич С.О. – 132, 141, 142, 167, 216, 218, 356, 365, 367, 392, 442, 444 Корчак В. – 101, 328 Косяченко Л.Я. – 216, 219, 442, 446 Котек И.И. – 27, 28, 31, 34, 36, 37, 38, 72, 93, 95, 250, 251, 254, 257, 258, 259, 260, 261, 298, 318, 320 Коханский П. – 187, 413 Коциан Я. – 73, 298 Кошиц А.А. – 216, 443 Кравченко – 14, 233 Крейцер Р. – 106, 331 Кримп Б. – 180, 181, 406, 407 Критская – 76, 302 471

Круглая Р.Б. – 217, 443 Крыжановский И. – 3, 4, 93, 101, 103, 105, 318, 326, 328, 330 Крылов – 75, 301 Кубелик Я. – 73, 298 Кузьмин Н. И. – 18, 77, 240, 438 Кулаковский – см. А. Колаковский Купер Э. – 131, 355 Куприянова П.И. – 83, 306 Куржиямский М.С. – 204, 205, 210, 430, 431, 436 Курковский Г. – 67, 292 Курц Б.Г. – 144, 368 Кюи Ц. А. – 63, 67, 107, 109, 114, 205, 288, 292, 332, 335, 339, 431 Лавров Н. – 198, 426 Лакерда – 14, 236 Лало Э. – 91, 315 Ланге Э.Г. – 218, 445 Ланге-Ленчевская М.Г. – 155, 200, 216, 379, 427, 443 Лауб Ф. – 30, 31, 36, 254, 259 Лащенко А.С. – 117, 341 Левицкая М.А. – 144, 368 Легедза – 75, 301 Лескова – 200, 426 Лешетицкий Т. – 43, 59, 62, 63, 67, 128, 266, 283, 284, 286, 287, 288, 292, 352 Либерман А.Б. – 192, 418 Линднер А. – 55, 278, 279 Линчинский – 13, 233 Липинский К. – 16, 238 Липовецкий – 22, 75, 243, 301 Лисицкий С. – 64, 142, 289, 367

Лист Ф. – 15, 16, 30, 31, 55, 60, 66, 67, 107, 110, 121, 128, 129, 166, 177, 178, 204, 205, 207, 237, 238, 254, 255, 179, 284, 291, 292, 332, 335, 345, 352, 391, 403, 404, 430, 431, 433 Литвиненко-Вольгемут М. – 143, 367 Литольф Г. – 15, 16, 55, 62, 67, 76, 78, 107, 238, 279, 286, 287, 291, 292, 302, 303, 332 Лифарь С. – 81, 308, 309 Лищенко – 75, 301 Лобода Н.И. – 222, 449 Логовинский А.Д. – 219, 446 Лодий З. – 207, 290, 433 Лойко И.Ф. – 31, 254 Локателли – 69, 294 Лопухин П.П. – 15, 236 Лопухина-Демидова Н.П. – 44, 267 Лубковская – 99, 325 Лукашина В.Н. – 121, 345 Луначарский А. – 120, 345 Луначарский Н.В. – 120, 345 Лундин А.Ф. – 220, 221, 446, 448 Луфер А.М. – 166, 391 Лысенко Н.В. – 3, 4, 17, 27, 59, 60, 72, 75, 76, 77, 190, 198, 212, 238, 250, 283, 284, 298, 301, 302, 416, 426, 438 Любимов А. – 182, 408 Любченко – 204, 430 Лядов А.К. – 107, 332 Лятошинский Б.Н. – 104, 132, 167, 174, 181, 186, 219, 221, 329, 356, 392, 400, 407, 412, 445, 448 Макаренко Н.Е. – 222, 448 472

Маракин М.З. – 117, 169, 195, 216, 341, 394, 421, 443 Марголин Д.С. – 105, 204, 330, 430 Маркевич А.Н. – 52–54, 275–277 Масанов И.Ф. – 92, 317 Матусевич А. – 131, 355 Машек А.О. – 117, 341 Мееренс Ш. – 28, 251 Мейербер Дж. – 32, 131, 256, 355 Мекк К.Ф. фон – 50, 51, 95, 273, 274, 320, 321 Мекк Н. Ф. фон – 36, 37, 94, 95, 259, 260, 274, 319, 32 Мендельсон Ф. – 31, 55, 60, 92, 107, 109, 110, 128, 165, 205, 254, 278, 284, 317, 331, 332, 334, 335, 351, 352, 390, 431 Мерелли М.Л. – 144, 368 Метнер Н.К. – 174, 178, 399, 404 Мефодий Св. – 79, 307 Мешков В.М. – 28, 32, 251, 255 Миклашевский И. М. – 8, 30, 52, 56, 89, 135, 136, 140, 141, 153, 155, 228, 229, 253, 254, 275, 279, 314, 359, 360, 364, 365, 377, 379 Миллер И. – 12, 232 Мильднер М. – 30, 254 Мильштейн Н. – 111, 131, 179, 206, 335, 336, 405, 432 Михайлов К.Н. – 3, 4, 61, 63, 110, 116, 120, 121, 122, 123, 124, 125, 130, 131, 141, 142, 145, 146, 163, 154, 172, 173, 183, 189, 190, 192, 195, 199, 207, 210, 213, 215, 217, 218, 220, 285, 289, 335, 340, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 354, 355, 365, 367, 369, 377, 380, 395, 398,

399, 409, 415, 416, 418, 421, 426, 433, 436, 439, 442, 443, 444, 447, Михайлова Н. В. – 120, 344 Михайлова Соня – 120, 344 Михайлова Надежда – 120, 121, 344, 345 Михайлова С. В. – 120, 344 Михайлова-Полуянская Н. – 120, 121, 345 Михайловский И.Д. – 218, 445 Мичелли Дж. – 130, 354 Модзелевский – 13, 235 Монска – 426 Монтиньи Ш. – 28, 251 Монюшко С. – 61, 286 Мороз-Ходоровский Г.К. – см. Г.К. Ходоровский Моцарт В.А. – 13, 32, 34, 60, 67, 68, 90, 106, 128, 131, 165, 178, 203, 235, 255, 257, 284, 291, 293, 315, 332, 351, 355, 390, 404, 429 Мошелес И. – 59, 76, 283, 301 Мошковский М. – 109, 334 Мулерт Ф. фон –60, 104, 105, 117, 216, 218, 221, 284, 327, 330, 341, 442, 444, 447 Муравьева Е.А. – 218, 221, 445, 447, 448 Мусоргский М.П. – 205, 431 Мюллер В. – 28, 251 Мясковский Н. – 104, 329 Навратиль К. – 67, 292 Назаров – 14, 233 Народетский – 199, 426 Наседкин А. – 182, 408 Нейгауз Г.В. – 176, 197, 199, 202, 203, 204, 206, 207, 210, 213, 402, 473

Паустовский К. – 46, 47, 269 Перельман Н.Е. – 87, 311 Персон Д. – 170, 396, 398 Петлюра С. – 412 Петрушанский – 203, 429 Петц М.А. – 117, 341 Пихно Д. И. – 72, 105, 296, 329 Пихно М.К. – 72, 296 Пласкин Г. – 112, 337 Подгорбунский Н.З. – 142, 216, 366, 443 Пожарский – 14, 233 Полевая В. – 309 Полешко – 174, 340 Полякин М. – 131, 355 Поляков С.С. – 50, 273 Полянический М.Г. – 28, 32, 251, 255, 256 Помазанский И.А. – 33, 256 Портен А.В. – 28, 39, 262, 251 Постников – 87, 312 Потоцкие – 16, 238 Прахова А.В. – 87, 312 Прибик Е. – 65, 289 Саксен-Альтенбургская Е.Г. – 134, 137, 158, 358, 361, 382 Прокофьев С. – 104, 214, 329, 441 Пруслин И. – 207, 431 Пряничников И.П. – 96, 322 Пуликовский Ю.М. – 141, 216, 203, 366, 429, 430, 442 Пухальский В.В. – 3–5, 16, 32, 52, 55, 59, 61–71, 73, 74, 76–78, 83– 85, 87, 90–92, 97, 99, 104–106, 114–116, 121, 123, 127–129 131, 132, 134, 136, 138–140, 142, 144–151, 153–163, 166, 170, 175,

424, 426, 428, 429, 430, 432, 433, 436, 439 Нейман Б.В. – 210, 221, 222, 435, 448 Нечаева – 100, 325 Нигова – 55, 279 Нижинская – 200, 426 Никиш А. – 131, 355 Николаев В.Н. – 85, 86, 104, 141, 310, 329, 365 Николаев Л. – 3, 4, 64, 85, 86, 87, 93, 101, 103, 106, 110, 113, 114, 146, 289, 310, 311, 318, 326, 328, 330, 331, 335, 370, 422, 423 Ниренштейн Е.М. – 203, 217, 429, 443 Новова И.П. – 44, 267 Обер Д. – 65, 290 Оболенский князь – 38, 262 Огиейская Н.Н. – 219, 446 Ойстрах Д. – 112, 131, 337, 355 Орешкович Ф.Г. – 206, 432 Павлицкий – 197, 424 Павловская – 65, 290 Паганини Н. – 16, 28, 31, 177, 204, 237, 238, 251, 254, 279, 404, 431 Падеревский И. – 91, 114, 129, 315, 338, 353 Палести М. – 202, 428 Палице И.И. – 118, 342 Палицын И.О. – 118, 119, 343, 118, 204, 220, 342, 431, 446 Панончини А. – 76, 302 Панская – 198, 426 Парененко – 14, 233 Паторжинский И. – 143, 367 Патти А. – 15, 16, 238 474

Риман Г. – 72, 298 Римский-Корсаков Н. – 65, 76, 78, 80, 90, 102, 103, 119, 205, 290, 308, 315, 327, 328, 343, 431 Розенталь – 180 Рокотов – 40, 263 Романов-Добржанский Р.А. – 218, 445 Романовский А. – 200, 427 Романовская Н.Н. – 34, 257 Россини Дж. – 13, 131, 235, 355 Рубинштейн А.Г. – 4, 6, 28, 31, 38, 39, 52, 59, 60, 62, 63, 66, 67, 72, 75, 84, 85, 87, 88, 90, 91, 106, 107, 109, 110, 112, 128, 129, 134, 135, 137, 143, 165, 175, 179, 205, 226, 251, 255, 262, 275, 278, 279, 284, 286, 287, 288, 291, 292, 298, 301, 310, 312, 315, 331, 332, 334, 335, 337, 338, 352, 353, 358, 359, 361, 367, 390, 391, 400, 406, 431 Рубинштейн Н.Г. – 28, 55, 88, 175, 251, 260, 283, 313, 400 Рубинштейн Артур – 477 Руденко В. – 408 Руденко Л. – 143, 367 Рыб Е. – 65, 80, 88, 102, 103, 116, 130, 216, 289, 308, 312, 327, 328, 341, 354, 363, 442 Рязанцев П.В. – 218, 445 Сабателли – 18, 240 Савшинский С.И. – 422 Салин В.З. – 99, 106, 324, 331 Сараджев К. – 73, 104, 298, 329 Сатановский А. – 64, 129, 130, 160, 165, 289, 353, 354, 384, 462

177, 182, 183, 194, 195, 210, 211, 213–215, 218, 220, 222, 223, 238, 255, 275, 278, 279, 283–292, 294–297, 299–301, 305, 306, 309, 310, 312, 315, 317, 323, 324, 329, 330, 331, 338–340, 345, 348, 351–356, 360, 362–371, 373–375, 377, 379–384, 386, 388, 391, 396, 400, 403, 408, 409, 421, 422, 436, 437, 439, 440, 442, 444, 447, 449 Пухович М.З. – 218, 445 Пушкин А.С. – 160, 384 Пфениг Р.А. – 17, 18, 24, 25, 28, 29, 32, 40, 45, 52, 53, 54, 96, 153, 239, 240, 247, 251, 252, 255, 256, 264, 269, 275, 276, 277, 278, 377 Рабичева-Васильева – 206, 433 Равель М. – 178, 404 Разумовская В. – 207, 209, 433, 435 Раков Н. – 104, 329 Рафф И. – 60, 284 Рафаэль – 197, 424 Рахманинов С.В. – 90, 104, 128, 139, 142, 159, 170, 174, 178, 179, 180, 203, 204, 205, 206, 210, 315, 329, 352, 363, 366, 383, 396, 399, 404, 406, 429, 431, 432, 436 Ревуцкий Л.Н. – 3, 4, 104, 126, 132, 133, 142, 167, 174, 181, 329, 350, 356, 357, 367, 392, 400, 407 Регамэ – 205, 431 Рейзенберг Н. – 87, 311 Рейнеке К. – 59, 283 Рейсигер К.Г. – 76, 302 Рене – 22, 243 Решетникова А. – 83, 306 Ригельман Н.А. – 88, 89, 313 475

Сафонов В.И. – 86, 113, 131, 142, 166, 167, 311, 355, 366, 391, 392 Сац А – 101, 278, 326, 331 Сац И. – 3, 4, 86, 93, 101, 105, 278, 318, 326, 330 Св. Кирилл и Мефодий – 79, 307 Свендсен Ю. – 60, 284 Светлов-Стоян К. – 100, 325 Селецкий П.Д. – 15, 17, 18, 23, 237, 239, 240, 245 Сен-Санс К. – 60, 67, 68, 70, 84, 86, 109, 113, 178, 204, 207, 284, 292, 293, 296, 311, 335, 404, 430, 431, 433 Серве Ж. – 28, 251 Серве А.Ф. – 28, 39, 55, 251, 262, 278, 454 Сердюченко Н. – 12, 14, 233, 235 Серебряков П.А. – 87, 311 Середа Н.Н. – 131, 355 Серов А. – 62, 65, 70, 286, 290, 295 Сибелиус Я. – 131, 355 Сибиряк Л.М. – 187, 413 Сигал Д.О. – 217, 443 Сигал-Вигдорович Ц. – 200, 201, 427 Сикард М. – 72, 83, 93, 97, 98, 99, 102, 106, 298, 305, 306, 318, 323, 324, 327, 334 Симона Я. – 206, 432 Синковский – 14, 233 Скафатти Ф. – 130, 354 Скоморовский Н.В. – 218-221, 444, 446, 447 Скоробагатько Н.И. – 64, 142, 160, 182, 289, 367, 384, 408 Скоропадский – 88, 184, 313, 410

Скрипчинский – 45, 269 Скрябин А. – 61, 104, 166, 174, 178, 185, 206-208, 214, 285, 329, 391, 392, 399, 404, 432- 434, 441 Скрябин Ю. – 185, 186, 412, 465 Скрябина В. – см.: ШлечерСкрябина Славина –65, 290 Сметана Б. – 30, 254 Смирнов – 204, 430 Смирнов Н.П. – 146, 370 Смирнова В.Я. – 207, 433 Смородинов – 14, 236 Снарская – 100, 325 Снежко М.О. – 104, 329 Собинов Л.В. – 187, 413 Соколовский Н. – 103, 328 Солодухин М. – 194, 421 Соломон Л.Ф. – 172, 397 Софроницкий В.В. – 87, 311 Споглазов Я.Н. – 18, 240 Станиславский В.Р. – 17, 238 Старикова Л.С. – 218, 444 Стефанович М.П. – 131, 355 Стороженко Н.В. – 104, 105, 120, 329, 344 Стояновский Н.И. – 64, 289, 455 Стравинский И. – 65, 214, 290, 441 Страдецкая В.Г. – 93, 116, 318, 340 Струк – 187, 413 Струмилло С.В. – 216, 442 Сухоставский – 14, 233 Сынгаевский Н. – 41, 269 Тальберг – 76, 301, 302 Тальберг С. – 31, 254 476

Тамаркина Р. – 182, 408 Тамаро – 202, 428 Тамаров И.И. – 219, 446 Танеев С.И. – 31, 103, 142, 254, 321, 328, 366 Таращенко-Тутковская Л.С. – 204, 431 Тарновская В.В. – 107, 333 Тарновские В.В. и Л.В. – 43, 266 Тарновский Г.С. – 15, 43, 237, 266 Тарновский С.В. – 3, 4, 43, 101, 105, 107-112, 177, 193, 199, 203, 205207, 209, 210, 218-221, 266, 326, 330, 332-337, 403, 419, 420, 426, 429-433, 435, 444-447, 459, 462 Тартаков – 100, 325 Тартини Дж. – 31, 254 Таузиг К. – 31, 178, 254, 255, 404, 455 Телль – 202, 428 Терещенко А.Н. – 104, 141, 160, 329, 365, 384 Терещенко Е.М. – 105, 330 Терещенко Н.А. – 50, 273 Терещенко Е.В. – 93, 318, 330, 459 Терещенко О.В. – 105, 329 Терещенко Ф.А. – 50, 105, 273, 329 Терский А.Г. – 43, 266 Тессельский – 203, 429, 430 Тиманова В. – 114, 339 Тимашев А.Е. – 41, 264 Тимирязева В.И. – 159, 383 Тимошенко – 14, 233 Титло И. – 200, 427 Тихвинская-Волк О.Л. – 217, 443 Тиц Г.Н. – 131, 355

Товстолужский В.В. – 206, 218, 432, 444 Толстая Н.Е. – 144, 368 Толстой Д. – 45, 268 Тон – см. В.В. Пухальский – Тон К. – 42, 265 Тосканини А. – 131, 179, 355, 405 Тринитатская О.А. – 141, 143, 153, 216-218, 365, 367, 377, 392, 442-444 Тураев Н.О. – 204, 430 Тутковский Н.А. – 64, 71, 74, 78, 93, 166, 204, 218-220, 289, 297, 300, 303, 318, 391, 431, 444, 445, 447 Тышкевич В.С. – 160, 384 Уваров С.С. – 154, 378 Улицкая М.П. – 206, 219, 432, 446 Ульяницкая – 207, 433 Усатов – 65, 290 Факторович А. – 204, 431 Фаллада-Шквор М.А. – 216, 443 Фейгина – 207, 433 Фениг Иосиф Адольфович – см. Пфениг Р.А. Фибих – 91, 316 Фильд Д. – 108, 331, 333 Фительберг Г. – 167, 392 Фихтнер Г. – 12, 13, 232, 233 Фишер А – 28, 251 Фишерман Я. – 199, 426 Фишман Н.В. – 105, 126, 153, 160, 329, 350, 377, 384 Флейш М.Э. – 203, 210, 429, 436 Франк Ц. – 60, 91, 209, 210, 284, 315, 435, 436 Фрид О. – 207, 433 477

Фроловская – см. Н.Ф. фон Мекк Фурер С. – 131, 355 Хазин Л.И. – 218, 445 Хайт – 207, 433 Ханенко В.Н. – 105, 330 Хаскелис-Коган С.Д. – 217, 443 Хейфец В. – 199, 426 Химиченко А.В. – 117, 139, 216, 218, 219, 299, 341, 363, 442, 445, 446 Хмельницкий Б. – 85, 310 Ходоровский Г.К. – 3, 4, 35, 52, 55, 59-61, 76, 88, 91-93, 116, 130, 140-142, 145, 145, 153, 167, 192, 215, 259, 275, 278, 283-285, 312, 316-318, 340, 354, 364-366, 369, 377, 392, 418, 442, 474, Холшевникова П. – 209, 435 Хольман Ж. – 28, 251 Цабель А.Г. – 32, 33, 39, 256, 262 Цветков В.А. – 205, 207, 218, 220, 221, 379, 432, 433, 442, 445-448 Цветкова Е.Я. – 218, 220-222, 445-449 Ценин С. – 131, 355 Цуккерман В. – 182, 407 Чайковский П.И. – 3, 10, 28, 31, 33, 36-38, 51, 52, 60, 72, 73, 90, 91, 94-97, 99, 109, 109, 112, 114, 137, 139, 141, 143, 154, 164-166, 179, 203-205, 207, 210, 230, 251, 254, , 256, 259-261, 274, 275, 279, 284, 298, 299, 315, 319-325, 335, 337, 339, 361, 365, 367, 378, 391, 405, 429- 431, 433, 436, 453455, 460, 461, 465 Черкунов Н. – 45-47, 269, 270

Черничук Г. – 97-99, 323, 324 Чертков М. И. – 26, 57, 81, 105, 249, 280, 303, 330 Черткова О.И. – 81, 105, 303, 329, 330, 461 Чечотт В. – 65, 70, 71, 97, 114, 115, 117, 290, 295-297, 311, 323, 325, 329, 341 Чистяков – 200, 427 Шадек И.В. – 27, 28, 32, 251, 250, 255, Шапченко А.А. – 220, 446, 447 Шебякина А. – 28, 41, 251, 264, 265 Шевтель Н. – 284, 426 Шевченко Т.Г. – 43, 85, 236, 237, 266, 310, 410 Шевчик О. – 3, 4, 55, 60, 72, 73, 83, 102, 103, 118, 279, 284, 298, 306, 327, 328, 342 Шиле А.Я. – 42, 265 Шиллер – 91, 316 Шимановский К. – 167, 392 Шлечер-Скрябина В. – 185, 411, 412 Шмит Ф.И. – 213, 221, 223, 439, 448, 449 Шнейдер – 55, 279 Шопен Ф. – 31, 34, 66-68,71, 84, 107, 109, 112, 121, 128, 129, 178, 203-209, 254, 255, 257, 291, 292, 293, 296, 332, 334, 337, 345, 352, 353, 404, 429, 431-435 Шостакович Д.Д. – 87, 311 Шперлинг А.Н. – 141, 172, 186, 191, 206, 216, 218, 220, 221, 365,

478

Эрденко Е.И. – 140, 141, 146, 216, 364, 365, 442 Эрденко М.Г. – 3, 5, 134, 140, 142, 173, 216, 358, 364, 366, 398, 429, 430, 442 Эрдмансдерфер М. – 118, 342 Эрнст Г.В. – 31, 35, 254, 259 Юдина М.В. – 87, 311 Юнинский А. – 112, 337 Юрасовский А. – 104, 329 Юргенсон П.И. – 25, 37, 94, 99, 260, 319, 324, 454 Яблонский В. – 142, 366 Яворский Б. – 65, 146, 172, 181, 184, 214, 289, 370, 398, 407, 411, 441 Якубовский Б.В. – 222, 448 Ямпольский В. – 112, 337 Ян Ада – 204, 430 Янкелевич А.А. – 217, 443 Янкович В.М. – 219, 445 Ярошинская И.Ф. – 50, 273 Ясинский М. – 13, 22, 243, 235

398, 413, 417, 432, 442, 445, 447, 448, 464 Шпиллер Н. – 172, 398 Шпор Л. – 31, 106, 254, 331 Штейман Е. – 198, 426 Штейн Ф. – 62, 286, 287 Штейнберг – 200, 207, 426, 430, 431, 433 Штосс А.Н. – см. ШтоссПетрова А. Штраус Н. – 181, 406, 407 Штраус Р. – 91, 315 Штрейхер – 100, 325 Шуберт Ф. – 32,38, 55, 60, 63, 67, 110, 165, 178, 204, 256, 261, 279, 284, 287, 291, 336, 390, 404, 430 Шуман Р. – 32, 55, 60, 63, 67, 71, 84, 90, 107, 110, 178, 203-207, 256, 279, 284, 291-294, 297, 315, 332, 335, 404, 429, 431-433 Шур Л.Б. – 124, 348, 455 Шутман – 102, 327 Щеглова Е.А. – 216, 443 Эверарди Ж. – 65, 290 Эверарди К. –65, 290 Эйсман Г.И. – 41, 43, 264, 266 Элиот Томас Стернз – 11, 232

479