ІV. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДИТЯЧИХ БУДИНКАХ-ІНТЕРНАТАХ I-IV ПРОФІЛЮ МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ IV.1. Умови проживання Загальний опис будівель та території Будинки-інтернати, в яких проводилося дослідження, розташовані на різній відстані від населених пунктів. Наприклад, 2 км від найближчого села, 45 км від райцентру, 150 км від обласного центру; 16 км від обласного центру на краю одного з міст району області; у місті на відстані 50 км від обласного центру; 8 км від найближчого міста, більше 100 км від обласного центру. Переважно місце розташування - біля невеликого селища або міста на досить великій відстані від обласного чи районного центру. Відповідно час, який витрачається на дорогу до інтернату для відвідувачів коливається від 20 хвилин до кількох годин, вартість проїзду - від 1,5 гривень до 40 чи більше гривень. Два будинки-інтернати мають таке розташування, яке викликає великі складнощі в осіб, які бажають до них дістатися: «Не існує регулярного рейсового сполучення між інтернатом та населеними пунктами, які знаходяться навіть біля нього. Проте кожного дня двічі на день маршрутка інтернату розвозить/збирає персонал по навколишнім селам. Відвідувачі інтернату можуть використовувати за згодою директора маршрутку персоналу, для того щоб дістатись туди. Розклад руху маршрутки не оголошений публічно, але його, за бажанням, можна дізнатись, зателефонувавши до інтернату» ; «До інтернату 4 рази на день ходить автобус для працівників інтернату, графік його руху відомий тільки працівникам, тобто – не оголошений публічно. За бажання батьки можуть його дізнатися, але за словами працівників, таких випадків вони не можуть згадати. Як альтернатива – таксі, приватний транспорт або пішки». Така ситуація обумовлює подальші проблеми із персоналом, можливістю залучати додаткові ресурси у вигляді спонсорів чи волонтерів. З роздумів одного з волонтерів: «Чомусь в пострадянському суспільстві існує упередження, що таких людей треба ховати від здорових. Можливо, причиною є радянське упередження про те, що радянська людина має бути здоровою та красивою. Про це писала Марія Арбатова в своїх біографічних книгах. У дитинстві вона перенесла поліомієліт, тому облаштування радянських санаторіїв-інтернатів знає з власного досвіду. Усе це господарство було віддалене від людських осель, за високими парканами. Медицина сприймалася як каральна. Радянського Союзу ніби офіційно немає, але ставлення до «інших» людей залишається таким само. Як аргумент – не травмувати психіку інвалідів та здорових людей. Дивно, що цей аргумент мало підлягає оскарженню. Навіть не дивлячись на те, що цей стереотип залишився лише на пострадянському просторі. Як будь-яке «закрите» та «секретне» - такі будинки-інтернати викликають нездорову цікавість у суспільстві. Мешканці сіл, біля яких побудовані інтернати, ПРАВА ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ
41