!MT_6-14-disk.qxd
26.11.2014
13:58
Page 78
Серед «своїх».
ХЛІБ «ПО5ЧОРНОМУ» Бедуїнський хліб табана готується дуже просто. Тісто замішують лише з води та борошна. З нього роблять коржик, який обвалюють у борошні. Під багаттям у піску викопують ямку, кладуть виріб туди і загортають жа# ром. Готовність визначають за глухим звуком, постукуючи зверху палич# кою. Хліб пустелі виймають, обтру# шують і їдять із чим Аллах послав.
■
78
тельні рослини. Їх тут доволі багато, вони при ємно пахнуть і майже всі є ліками від застуди. Знову їдемо, зустрічаємо дедалі більше джи пів, ущерть завантажених людьми, ковдрами, посудом, каністрами з водою, дровами. Тут Ха дір різко звертає з грунтової дороги і їде тупо вбік. Час збирати дрова. Де, в пустелі?! Спочат ку Хадір ходив і смикав невеличкі кущики, по тім почав нам вказувати на ті, які вважав сухи ми, і наказував їх викопувати. Опля! — виявля ється, більша частина рослини ховається в піс ку. Там, де під кущиком були найбільші піщані гірки, ми знаходили кремезні стовбури сухої, приємної на запах деревини. Полювання на дро ва так сподобалося, що Хадір мусив затягувати мене до джипа. Тепер, здається, ми не повинні зупинятись, і навіть глибокий пісок та кам’яні «полички» на шому пікапові не завада. Але авторитетний во дій Хадір мусив підказувати менш досвідченим бедуїнам, як переїжджати перешкоди. Аж поки ми самі загрузли в дуже глибокому піску. Із су сідньої машини вискочили бедуїни і почали нас штовхати. Хлопці ще довго мучилися б із піка пом, якби я мовчки не підклала килимок під ко леса — хто ж тут послухає жінку? Далі їхали веселіше і видивлялися в широко му ваді «наших», біля яких варто стати табором. З одного боку долини стояв клан Тарабінів, з іншого — Музейна. Вибрали ми більш менш захищене від вітру місце (Хадір за виглядом піс ку може знайти найкраще місце для ночівлі) й почали готувати вечерю.
Мені сказали шукати дрібне гілля на розпал. І ось стою я навкарачки, раптом — постріли. Па даю на живіт і починаю повзти до пікапу. Мої бедуїни сміються. То просто кожен клан пока зує, що має зброю. Чоловіки смалять у небо, ні би змагаючись між собою. За наступні півгоди ни, поки лунали постріли, я майже побувала на війні. Стемніло в пустелі дуже швидко. Нашу вече рю готували троє хлопців бедуїнів. Хадіра тут справді поважають, тож на допомогу прийшли із сусіднього табору. То була справжня у всіх сенсах бедуїнська ве черя. Під ногами — пісок і камені пустелі, над го ловою — неозоре небо. В казанку кипить табіх — печеня з картоплі та курчати, на жару смажить ся хліб табана. Ми присьорбуємо солодкий чай. Уранці під постріли з «калашів» ми вируши ли оглядати наїзників і верблюдів. У перегонах беруть участь майже виключно діти. По перше, для «скакуна» вони легші. По друге, для хлоп чиків це потужний стимул і важливий етап са моствердження. Задоволені собою, вони навви передки лізли фотографуватися. І ось, коли майже всі подалися на старт, ми тільки сіли снідати. Моє обурення Хадір прибор кав аргументом, що так не платитимемо за пе регляд перегонів. Тут із кожного джипа беруть плату, яка йде у призовий фонд. Зрештою, майстерне водіння Хадіра дало нам змогу наздогнати і перегнати натовп. Оскаже нілий бедуїн гнав пустелею напролом, не шко дуючи ні машини, ні нас. Здавалось, у резуль