International Tourism Magazine #1-22

Грандіозний

Чудові піщані береги, теплі прозорі води, гори, зелені долини, античні міста–держави та замки хрестоносців — це Кіпр, острів романтики і насолод. А допомагають сповна відчути все це численні кіпрські готелі.

CСеред найвишуканіших — «GrandResort». Він розкинувся у прекрасному саду на піщаному березі, неподалік від стародавнього міста Аматус, за 11 кілометрів від центру Лімасола. Вабить просторою територією, широким спектром послуг і неперевершеним сервісом. Басейн у формі лагуни — поруч із пляжем. Край водойми зливається з горизонтом… Чудові краєвиди відкриваються і з просторих балконів. Помешкання обладнані за найсучаснішими вимогами: LED-телевізор, інтернет, сейф під ноутбук, дзеркала на повний зріст… Тут ціла мережа закладів для гурманів: ресторан-тераса «Anthea» — з місцевою та міжнародною кухнями, ресторан «Salamina» — з французькою, італійською, грецькою та азійською кухнями, ресторан «Surf ’n’ Turf Kohili» — здивує несподіваними поєднаннями м'яса та морепродуктів, оновлений пляжний ресторан «Kyma» — із чудовим буфетом, ресторан і суші-бар «Kyoshi» та етнічний зал «Ethnic Lounge» — з кіпрськими смаколиками. Також на пляжі є бар: соки-фреш, екзотичні коктейлі, газовані напої плюс дитячі дискотеки, всілякі шоу та розваги. У різних куточках чекають жива музика, фолькконцерти, танці та анімаційні програми і навіть

краси й тіла. Розкішний приватний «спа сьют» пропонує лише найкраще. Безкоштовно для всіх гостей — оздоровчий

дивовижний пляж AnseLazio, огорнутий екзотичною зеленню та обнизаний ефектними скелястими валунами. Серед цього природного багатства, між пишнозеленими пагорбами та кришталево-

чистими водами Індійського океану, розташувався дивовижний курорт «RafflesSeychelles» із 86 просторими віллами. Кожна — площею від 125 до 275 квадратних метрів, з великим павільйоном на відкритому повітрі, виконана в сучасному стилі, з приватним інфініті-басейном і терасою. Про гастрономічний досвід гостей дбають шеф-кухарі чотирьох ресторанів. День можна почати зі сніданку за системою «шведський стіл» у «Losean». На обід — вирушити до «Curieuse», де пропонують азій-

ську кухню з традиційним меню Індії, Китаю та Південно-Східної Азії. Страви зі свіжої риби з найкращим на острові вибором нігірі, татакі, макі та сашимі можна скуштувати на вечері в «SushiRoom». Ідеальним продовженням вечора стане дегустація коктейлів біля басейну та легких закусок у «Pool Restaurant& Bar». До послуг гостей — лаунж «Danzil», вишуканий бар на березі океану «PtiZil» і тераса «Takamaka» з кальяном, коктейлями та чарівною панорамою океану. Для романтиків є спеціальна опція —

відзначений

нагородами, — чудо-

процедури з догляду за обличчям і тілом із застосуванням засобів «KerstinFlorian», «AromatherapyAssociates», «Refinery» та «BiologiqueRecherche». Є особливі спапрограми для двох…

На курорті безліч активних розваг. «The SugarPalmClub» чудово підійде для відпочинку дітей різного віку: від малюків до підлітків. А дорослим пропонують активності на воді (снорклінг, каякінг, дайвінг, падлбординг, риболовлю, вітрильний спорт, екскурсії човном) і на суші (походи, велопрогулянки, настільний теніс, більярд, шахи, дартс, футбол, доступ до 18-лункового гольф-поля).

Почувайтеся природно в цьому заповідному місці!

пелюсток.

«Marriott»

люстрою

в славетному британському архітектурному бюро «Harrods Interiors», усі номери відтворюють історичний Кіпр, переосмислений в елегантному

— над її освітленням працювали фахівці, які готують «DolbyTheatre» до вручення премії «Оскар».

В одному з найбільших і найрозкішніших у всьому Середземномор’ї спа «Kalloni» пропонують ексклюзивні велнесритуали на основі косметики «Biologique

Recherche» і догляд бренду «Thalgo» з використанням морських водоростей. У дитячому клубі «ParkKidz» цікаві розваги чекають на кожного юного відвідувача, а в сезонній футбольній академії «FootballEscapes» проводять заняття зірки англійської прем’єр-ліги. Загалом «ParklaneResort& Spa»має 5 ресторанів і 2 бари, басейни з цілорічним підігріванням, 18 приватних вілл, 222 панорамні номери та 34 сьюти у стилі хай-тек від того самого «HarrodsInteriors». Додайте великий піщаний пляж, ландшафтний парк. І все це — на найбільшій на Кіпрі готельній території 85 500 квадратних метрів. Та головний секрет «Parklane, Luxury CollectionResort& Spa, Limassol» — у його місії. Нею тут вважають виконання всіх бажань гостя. Вона стає можливою завдяки давній кіпріотській традиції «філоксенії», за якою тут прагнуть кожного зробити щасливим.

Грандіозний відпочинок. «GrandResort» біля Лімасола — вишуканий готель на Кіпрі. 2-3

Заповідний курорт. Новітній «Raffles Seychelles» серед пишнот тропічного заповідника на Сейшелах. 4-5

Створено для щастя. «Parklane, a Luxury Collection Resort & Spa, Limassol» — готель-сад на Кіпрі. 24-27

Греція смаків і вражень. Сім курортів мережі «Acrotel Hotels & Villas». Інтерв’ю з власником і з представницею в Україні. 28-29

Відпустка з Пафосом. Чотири готелі «Constantinou Bros» біля кіпрського міста Пафос. 30-31

Солодкий плід. Новий «Mango House Seychelles» мережі «Hilton» на Сейшелах. 32-33

Чотири сезони на Сейшелах. Комплекс «Four Seasons Resort Seychelles»: усі принади життя. 42-43

Досяжний рай. «Kempinski Seychelles Resort Baie Lazare» на острові Мае. 44-45

В обіймах екзотики. «Acajou Beach Resort» на сейшельському острові Праслін. 48-49

Нубійський Шарм. Із «Nubian Island» і «Nubian Village» почалася курортна історія бухти Набк на узбережжі Шарм–ель–Шейха. 106-107 Природа і Пафос. Кіпрський «Coral Beach Hotel & Resort»: пляжні насолоди з екскурсами в античність і природу. МАНДРУЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я 9 Медтуризм без бар’єрів. Розмова з директоркою та засновницею німецької фірми «DeutschMedic GmbH». 12-13 «Деренівська купіль». Санаторний комплекс у передгір’ї українських Карпат. 14-15 Здорові новації «Edem». Відомий комплекс лікування та відпочинку на Львівщині оновив медичні можливості. Розповідає головний лікар. 104-105 Симфонія для тіла і душі. «Carlsbad Plaza»: сила термальних джерел, комфорт і вишуканість у Карлових Варах.

Сковороди

«Не шукай щастя за морем» — цей влучний вислів Григорія Савовича напрочуд точно виражає його ставлення до батьківщини. Помандрувавши Європою, поспоглядавши світ, просвітник усе ж повернувся в місця, де козак Сава Сковорода та його дружина Пелагея дали життя майбутньому генієві.

З нагоди 300-літнього ювілею від Дня народження Григорія Сковороди розповімо про куточки на його шляхах, які у 2022-му стануть місцями сили. Садиба-музей Григорія Сковороди Чорнухи, Полтавська область.

Ви коли-небудь замислювались, що такого особливого в місцях, де народжуються генії? Що дають нам речі, які були свідками доленосних подій? Щоб знайти відповіді, варто побувати в садибі-музеї Григорія Сковороди та літературно-меморіальному музеї в селищі Чорнухи. Обнесена тином садиба XVIII століття: клуня, комора, колодязь із журавлем, хата під стріхою. Отут і з’явився на світ малий

Григорій. Саме сюди у 1750 році повернувся зрілий філософ.

Музей має приблизно 2000 експонатів, пов’язаних із життям і діяльністю Сковороди: різноманітних творів мистецтва, документів, листів, а ще — скриньку із землею з могили мислителя, похованого на Харківщині, та раритетну кобзу XVIII століття. Історія тут оживає не лише в предметах. Можна побачити театралізоване дійство, в якому постануть малий Григорій і його родина.

«Гелон-фест» біля філософського дуба Більськ, 6 серпня 2022 року Дерево, під яким спочивав Григорій Савович і яке надихало його на роздуми про світ, досі росте між селищем Котельвою та селом Більськом. Це місце духовного відпочинку розташоване на скіфському Більському городищі. Саме тут щороку проводять фестиваль «Гелон-фест». Можна нелише вклонитися славнозвісному дубові та пам’яткам старовини, а й насолодитись атмосферою етнофесту з історичними

реконструкціями, крафтовими виробами та майстер-класами. Фестиваль сучасних театрів «Духовні орієнтири» Гадяч, вересень 2022 року Колись гетьманська столиця, тепер — місце, де народжується мистецтво. У місті Гадячі діє фаховий коледж культури і мистецтв, який уже звично називають центром культурних і мистецьких ініціатив. Де ж, як не тут, розвивати «Духовні орієнтири», започатковані та привнесені у світ Григорієм Сковородою? У вересні професійні й аматорські колективи відтворять на сцені всю красу вчень славетного філософа. Надихайтеся, мандруйте і мисліть! 

VIP-КЛУБ 16-20

Віртуозний мандрівник. Композитора і піаніста Євгена ХМАРУ знають у Білому домі та Букінгемському палаці. Він розповів нам про свої шляхи.

INSTATRAVEL 34-41 Марися на Сейшельських островах. ВОЯЖ-КОЛЕКЦІЯ 46-47 За що ми любимо ЄГИПЕТ? Кожен знайде свій Єгипет, кожен знайде в Єгипті себе. 50-55

ЄГИПЕТ. У лабіринті історії. Дива стародавньої цивілізації та сучасна індустрія комфорту: Міністерство туризму Єгипту відкриває новий погляд на культурний туризм.

МЕСОПОТАМІЯ. Народження цивілізації. На південному сході Туреччини — неймовірні пам’ятки найпершої цивілізації, свідчення біблійної та ще давнішої минувшини. 72-79 ЙОРДАНІЯ. Багряниця Петри. Відчуття цілковитої ірреальності охоплює кожного, хто з пітьми ущелини вперше бачить рожеве мереживо скельного міста.

MODUS VIVENDI / СПОСІБ ЖИТТЯ 64-71 ЕФІОПІЯ. Останні з племені каро. Наш давній автор Євген Рафаловський гостював у багатьох африканських племенах, але це вважає одним з найдивніших із них.

ЖИВИЙ СВІТ 80-85 КЕЙКЕНХОФ. Квітковий рай

святі та привиди, легенди та кіножахи…

Гори кличуть на вікенд.

писанку, виткати ліжник, приготувати «залізний» борщ, викувати підкову на щастя і… заснути на вуликах.

ідей на вихідні.

Спілкуємося з директоркою та засновницею відомої фірми «DeutschMedic GmbH», докторкою Анною Веген, яка вже 24 роки допомагає нашим співвітчизникам з медичними послугами в Німеччині.

— Пані Веген, як медичний туризм пережив період пандемії, коли туризм загалом майже не працював?

— Цей період став індикатором ефективності організаційних процесів і «просунутості» їхніх учасників. Багато молодих агенцій на ринку медтуризму не витримали. Натомість репутація німецької охорони здоров’я тільки зміцнилася. Саме тут створено першу у світі вакцину від Covid-19, ні на хвилину не зупиняються наукові дослідження, триває лікування у клініках, багато з яких технічно оновилися. Ми здобули ще більше досвіду в логістиці складних випадків, активно користувалися можливостями медичної авіації, відбувся стрибок у кількості заочних консультацій для іноземних пацієнтів. Тепер, коли система охорони здоров’я адаптувалась, а багато пацієнтів з інших країн щеплені визнаними в ЄС вакцинами, коло наших клієнтів знову розширюється.

— Дехто запитує, навіщо потрібні організатори міжнародного медичного туризму, адже всі лікарні мають «візитки» в інтернеті.

— Самостійно дуже складно визначитися, в якій лікарні в потрібний строк пацієнт із певною проблемою може отримати необхідну допомогу. Для цього й існують такі незалежні фірми, як «DeutschMedic GmbH». Індивідуально підбираємо для лю-

дини відповідний заклад, владнуємо формальності, наші перекладачі супроводжують пацієнтів, після закінчення лікування ті отримують з моїх рук бездоганно перекладені виписки.

— У чому унікальність німецької медицини?

— Страхова медицина надає майже 83 мільйонам мешканців однаковий доступ до якісної медичної допомоги по всій країні. Тут не відмовляють людині через її вік у протезуванні суглоба чи операції, яка підвищить якість життя. Для онкологічних пацієнтів завжди є план — від медикаментів до найскладніших технологій і паліативної медицини. Можна бути впевненим в об’єктивності підходу, який завжди обгрун тований, — саме це, на мою думку, головна перевага медицини в Німеччині. Держава вкладає в охорону здоров’я колосальні кошти, щоб населення було здоровим і працювало та сплачувало податки. У лікарі йдуть виключно за покликанням, до медичних вишів беруть лише відмінників. Майбутній лікар знає — підвищення кваліфікації триватиме все життя, а робота буде чітко регламентована.

— Як іноземному пацієнтові потрапити до німецької клініки? З чого почати?

— Із контакту з фірмою-організатором: надіслати запит з історією захворювання,

отримати відповідь, порівняти з відповідями інших фірм, розпитати організатора по телефону — і вирішити, куди їхати. Безвізовий режим дає змогу дуже швидко зорганізувати приїзд у термінових випадках. Охоплюємо всі галузі медицини. Я лікар і гарантую пацієнтові професійний підхід до запиту навіть у найскладніших ситуаціях. Планові медичні заходи слід призначати заздалегідь — і тут допомога фірми-організатора теж незамінна. Пацієнт може бути впевнений, що для нього роблять усе можливе. Я переконана, що зняття епідеміологічних обмежень поверне нам медичних туристів навіть у більшому обсязі, і не тільки для надолуження планових процедур, а й для поправки здоров’я загалом. Хотілося б через рік переконатися, що після пандемії люди швидко відновили звичний спосіб життя без бар’єрів для пересування, а право на вибір країни для лікування — знову за пацієнтами.  Компанія DeutschMedic GmbH Huttropstrasse 60, 45138 Essen, Deutschland Моб.: +49 (163) 27-28-280 www.deutschmedic.de info@deutschmedic.de www.facebook.com/www.deutschmedic.de www.instagram.com/deutschmedic

шукати кожного номера нашого журналу в кіосках. Продовжуйте передплату з будьякого місяця!

У

Оформте передплату з поштовою доставкою в будьякому відділенні зв’язку України. Передплатний індекс у каталозі ДП «Преса»

(044)

(044) 2890413, 2495045. presa.ua

Журнал про мандрiвки та вiдпочинок Засновник i видавець — ТОВ «Редакцiя журналу «Мiжнародний туризм» Видається з 1992 року

Головний редактор Олександр ГОРОБЕЦЬ

Заступникголовногоредактора МарисяГОРОБЕЦЬ

Вiдповiдальний секретар Юлія МАЛА

Комп’ютерна графiка та верстка Євгена КРУТОВЕРЦЕВА

Вiддiл реклами: Тел./факс: (044) 2545190 Email: intour.magazin@gmail.com Вiддiл розповсюдження: Тел./факс: (044) 2545193

Зареєстровано Мiнiстерством України у справах преси та iнформацiї, серiя КВ, № 2351 вiд 17.01.1997 р. © Журнал «Мiжнародний туризм» Адреса редакцiї та видавця Кловський узвiз, 15, м. Київ, 01021, Україна Тел./факс: (044) 2545190, 2545193 Email: welcome@intour.com.ua

Представництва у Канадi: Український центр засобiв i розвитку — тел.: (403) 4974374; факс: (403) 4974377

Кольороподiл i друк ТОВ Видавничий дім «Аванпост-Прим» Вул. Сурікова, 3, корп. 3, м. Київ, 03035, Україна Тел./факс: (044) 251-1833

Тираж — 20 000 примiрникiв Перiодичнiсть — 6 випускiв на рiк

Цiна договiрна. Передрук матерiалiв — тiльки з дозволу редакцiї. За рекламну iнформацiю вiдповiдає рекламодавець. Рукописи не рецензуються i не повертаються. Думка авторiв публiкацiй не завжди вiдповiдає думцi редакцiї. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть фактiв, власних назв та iмен, iнших вiдомостей несуть автори.

EditorinChief Oleksandr

EditorinChief Marysya HOROBETS

Managing Editor Yuliia MALA

of Computer Work Yevhen KRUTOVERTSEV

Tourism»

модерну

особливої атмосфери теплого

У ресторані SAFE вам запропонують авторське меню української та європейської кухонь. Професійні шеф-кухарі готелю обов’язково приємно здивують кожного нашого гостя. Ресторан завжди радо приймає гостей для святкування весіль і банкетів.

BANKHOTEL — це також одна з найкращих локацій для незабутньої весільної фотосесії: вишуканий інтер’єр, розкішний хол, фешенебельні номери, натхненна атмосфера.

чекає винна карта з понад 270 позиціями найкращих вин, зібраних з усього світу у винній кімнаті RESERVE з терасою та панорамою старого міста.

поціновувачів мистецтва постійно діє виставка двох унікальних артпроєктів — «Монети», «Банкноти і шаги».

варіант для відновлення душі й тіла. Високий рівень обслуговування підтверджено сертифікатом офіційної системи якості Європейської асоціації курортів (ESPA) — EuropeSpa. «Деренівська Купіль» — перший і наразі єдиний санаторний комплекс в Україні, що отримав цю високу відзнаку. До слова, в основу сертифікатів EuropeSpa Med закладено 50 національних та міжнародних законів і стандартів. Вимоги для успішної сертифікації високі: виконання не менше 80% всіх критеріїв, тому аудитори ретельно перевірили обслуговування, безпеку, гігієну та інфраструктуру курорту. Одна з головних цінностей комплексу — вода, збагачена природним кремнієм. Наскрізною ниткою вона лягла в основу оздоровлення, лікування, харчування й зміцнення організму в цілому. Вона оздоровлює опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну, нервову, ендокринну, репродуктивну системи. На території розташований бювет з усіма різновидами води, яка своїми якостями додає бадьорості й гарного самопочуття.

Починаючи із XVII століття, унікальні мікроелементи деренівської води та чисте гірське повітря протягом 400 років прославляли курорт на всю Європу. В сучасності, відродивши можливості «Деренівської Купелі», доповнивши їх передовими апаратними технологіями й надсучасними методиками, тут створили унікальний комплексний продукт, що впливає на відновлення, очищення, омолодження та оздоровлення організму людини.

Для оздоровлення та лікування фахівці оздоровчого комплексу «Ірис» розробили широкий спектр програм, спрямованих на відновлення та лікування опорно-рухового апарату, стабілізацію дисбалансу нервової системи, нормалізацію обміну речовин тощо. Поринути у світ релаксу та SPA можна й у «Срібних Термах». Комплекс поєднує у собі напіввідкритий термальний басейн, відкритий басейн із прісною водою, римську парну, руську лазню, фінську сауну, бальнеологічні й масажні кімнати, контрастну ванну для ніг, крижаний фонтан, тропічний душ та зону відпочинку з панорамами ботанічного саду.

До послуг гостей «Деренівської Купелі» 130 стильних сучасних номерів у готелі «Ірис» та 44 комфортабельних апартаменти

корму та сухою витримкою протягом 20–25 діб. А форель — у гірській водоймі на натуральних кормах. Важливою

вода, що видобувається безпосередньо на місці.

Особливої уваги заслуговують масштабні й мальовничі дендропарк

від ранньої весни до пізньої осені. Аби доповнити та зробити ваш відпочинок насиченим, у «Деренівській Купелі» є все для дозвілля: розважальний центр «Ірис» із боулінгом, більярдом та караоке, хутір Деренівка з чанами, лазнями та альтанками, пасаж з баром, мистецькою галереєю імені Володимира Микити, салоном локальних арт-брендів та галереєю історії комплексу. Розкішний відпочинок у «Деренівській

доповнить вашу скарбничку ідеальних

Здорові новації Edem Clinic

Комплекс «EdemResortMedical& SPA» давно відомий своїми оздоровчими та лікувальними програмами. Їх провадив Медичний центр відновлення здоров’я, на зміну якому прийшла «EdemClinic». Про її найцікавіші новації нам розповів головний лікар клініки Олексій БАШКІРЦЕВ — кандидат медичних наук, академік Європейської академії природничих наук, член наглядової ради Університету Сингулярності (Київ) у сфері експоненційної медицини, міжнародний експерт із питань антиейдж-медицини, член Американської академії антиейдж-медицини.

— Пане Олексію, сфера здоров’я нині дуже динамічна. Як удається йти з нею в ногу?

— Наша команда ретельно стежить за відкриттями в галузі й сама активно долучається до досліджень. Ми створили структурний підрозділ науки й інновацій, який очолила Олена Зімба, іменита спеціалістка з науковим ступенем. Його основні цілі — наукові та клінічні дослідження, публікація статей в індексованих наукових медичних журналах, міжнародна співпраця, участь у наукових конференціях та організація таких заходів. В «EdemClinic» цей підрозділ упроваджує інноваційні методи діагностики та лікування, дбає про професійний розвиток лікарів і контролює якість медпослуг.

— Яким з останніх наукових здобутків пишаєтесь особливо?

— Ми створили новий маркер визначення біологічного віку людини на основі аналізу варіабельності серцевого ритму. Презентували свої доробки на міжнародному конгресі у Варшаві, який провела Європейська асоціація предиктивної, превентивної та персоналізованої медицини. Отримали позитивні рецензії — тепер наш стандарт визначення біологічного віку застосовуватимуть у всьому світі.

Звичайно, запроваджуємо цей метод у власні програми, плануємо застосувати його до і після проходження різних курсів лікування й оздоровлення. Зокрема він показуватиме ефективність антивікових програм «EdemClinic».

— Серед світових трендів — персоніфікована медицина. Чи практикує її «Edem Clinic»?

— Це один із наших пріоритетів. У співпраці з Ужгородським національним університетом і його науково-дослідною лабораторією молекулярної мікробіології та імунології слизових оболонок запроваджуємо для гостей «EdemClinic» персоналізовану фармабіотикотерапію, діагностику мікробіоти та мікробіому, спільно з університетом ведемо наукові та клінічні дослідження.

— «EdemResortMedical& SPA» відомий дієвими профілактичними програмами. Які новинки чекають на гостей комплексу?

— Пропонуємо чотири вдосконалені програми за напрямами антиейджу, відновлення та детоксикації (два варіанти). Відтепер зазначаємо регулярність проходження курсу, чого не робить більшість

клінік світу. Наприклад, антивікову програму рекомендуємо проходити раз на рік, детокс-програму — тричі (7-денну) і двічі на рік (10-денну), програму відновлення — щокварталу. Це «дорожня карта» якісного, безковідного, безпатологічного життя.

— Цікаво, а що таке ваш закритий «HealthyClub»?

— Із цього року всі програмні продукти «EdemClinic» надаватимемо на умовах клубної системи. Короткі програми зможуть проходити всі гості «Країни Едем», а довгострокові (7, 10 днів) будуть доступні лише учасникам закритого клубу. Такі клієнти завжди матимуть пріоритет. Вони отримуватимуть миттєвий медичний супровід — служба медичних консьєржів працюватиме 24/7. До їхніх послуг — консультації щодо ризиків в організмі; створення карти здоров’я з позначенням зон, що потребують уваги та спостереження; регулярний контакт із провідним лікарем, який веде сім’ю. Також надаємо послуги дієтологічного консьєржа. Долучившись до клубної спільноти, ви першими в Україні матимете доступ до всіх передових досягнень антивікової та превентивної медицини. 

Resort

та чорні балійські пляжі, гори Австрії й водночас — гарні дороги та цивілізоване суспільство. Місцеві володіють англійською та французькою, тому проблем у спілкуванні не виникає. Хоча Маврикій вважають курортом мільйонерів, насправді це стереотип. Багато хто думає, що там космічні ціни, але вони

приблизно такі, як і на курортах Азії. Звісно, є готелі класу «люкс», і ціни в них реально як для мільйонерів.

— Як ви взагалі потрапили на Маврикій?

— Наприкінці вересня ми з дружиною були в Замбії та Ботсвані. Вважають, що там найкращі сафарі. Я до цього в напрямку Африки ніколи не дивився, тож це для мене було щось дике. Після подорожі туди ми згадали, що за Мадагаскаром є такий острів — Маврикій, і вирішили відвідати.

— На піаніно в аеропорту грали дорогою туди чи назад?

— Іноді жартую, що роялі самі на мене чатують. (Сміється). Часом справді не очікуєш, біжиш кудись, а потім раптом бачиш рояль.

Перед перельотом з Києва до Стамбула рейс затримували, і я не встиг зіграти, хоча знаю, де там стоїть інструмент. Було сюрпризом, що в аеропорті Маврикію є чудовий чорний рояль, який я, звісно, освоїв.

— Наступні мандрівки вже спланували?

— Конкретного плану немає, зазвичай усе відбувається спонтанно. Інколи буває,

що ми сьогодні вдома й нікуди не поспішаємо, а завтра вже кудись летимо. Може, квитки дешеві або є вільний час і можливість у той момент кудись податися.

— Яку країну хотіли б відвідати і чому?

— Низку країн! Велика мрія — подивитись Антарктиду. Хоча це радше питання Аргентини, яка розташована до неї найближче.

Якщо говорити про не такі далекі країни, то хотілось би побувати в Ісландії. Насправді метою є закрити один з гештальтів і повноцінно поспостерігати полярне сяйво. Ми колись летіли зі США, тож я спеціально взяв нічний рейс і місця з лівого борту, бо знав, що пролітатимемо над Гренландією й побачимо сяйво. Навіть знімав на фотоапарат, але все одно було не так видно, як наживо.

А другий гештальт — сонячні затемнення, я на них полюю. Не можу дочекатися 2026 року, коли в Луксорі відбудеться одне з найдовших сонячних затемнень, яке триватиме аж чотири хвилини. Настане ніч серед білого дня — я в очікуванні цього чародійства.

— Ви досі цікавитеся літаками та космосом, як у дитинстві? Що це було за захоплення, які сліди лишило?

— Часто, дивлячись на небо, запитую себе, чому так багато простору пропадає

даремно. Досі завмирає серце від усього, що пов’язане з космосом та авіацією. У дитинстві це викликало захват. Усі думали — переросту, подорослішаю, але ні. Навіть у тридцять років з’являються «метелики в животі», коли бачу літак. Усю юність я провів з батьком у кабіні машиніста, але завжди дивився в бік неба. До речі, коли ми залізницею проїжджали повз Бориспіль, для мене головним було побачити, як іде на посадку літак.

— Якби ви не стали музикантом, чи задумались би про кар’єру пілота?

— Складно відповісти, адже я вже той, хто є. Сьогодні усвідомлюю, що, ставши пілотом, навряд чи будеш професійним музикантом, а ось коли ти успішний музикант, пілотом стати можна. Тут велика різниця. Є шанси закрити дитячі гештальти в будьякому віці. Дай Боже сил і можливостей.

— Ви справді не маєте вищої музичної освіти чи це у вікіпедії такий пробіл? Як удалося вийти на високу орбіту?

— Це правда. Я закінчив музичну школу на відмінно, після цього вступив у музучилище. Звісно, виступав на конкурсах, мав концерти. Але потім зіткнувся з проблемою: виявляється, я трохи не схожий на інших у сприйнятті цього світу, мені не цікаво сидіти за інструментом більш як півтори годи- 

ни. Музична система влаштована так, що ти маєш грати по шість годин — не гуляти на вулиці, не вправлятись у спорті, бо він напружує руки. А я паралельно ходив на карате — до речі, отримав коричневий пояс, також грав у баскетбол. І це позначилося не на якості моєї гри, а на ставленні викладачів в училищі.

Працювати пішов у 15 років. Першим робочим місцем був торговельний центр, де на четвертому поверсі я грав на роялі. Платили дуже непогано, навіть мама заробляла менше, це був прорив.

— Як вас сьогодні приймає публіка?

— У зв’язку з пандемією ситуація кардинально змінилась, адже європейці дотримуються правил і навіть у масці уникають близького контакту. До появи обмежень це були справжні концерти: люди ставали в коло, танцювали, підспівували. Дуже шкода, що зараз не так, адже люди справді насолоджуються музикою, але страх пересилює.

— У якому аеропорті найкращий рояль?

— Мабуть, такий був на Мальті. Часто в аеропортах їх глушать, ставлять шматочки фетру, щоб не так голосно звучали. А на Мальті було все чесно, як звучить — так і звучить.

— У яких незвичних місцях ви грали?

— В Австрійських Альпах, на висоті до двох тисяч метрів. Повз нас вантажівкою везли старий рояль, якого вже хотіли позбутись. Я домовився його позичити. Нам виділили два ратраки — це машини, які готу-

довезли інстру-

Погода була

всі.

Грав у пустелі Ваді-Рам з марсіанськими пейзажами, в Йорданії. Оскільки я цікавлюся космосом, задумка була провести перший концерт «на Марсі». Нам дуже допомогло українське посольство. Там заборонено польоти дронів, тому до нас приставили військового, який контролював процес.

— На яких локаціях ще хотіли б зіграти?

— Оскільки можу довго перебувати під водою без повітря, маю ідею «втопити» рояль. Можна зробити це в Червоному морі, де вода найпрозоріша. Є спеціальна система для занурення інструмента. Себе теж треба чимось навантажити, щоб спуститися на п’ять метрів. Згодом той рояль стане кораловим рифом для рибок і привабливою локацією для дайверів.

Цікаво, що під водою звук поширюється зовсім інакше. Відомо, що музика впливає на наш організм. Людина на 70 відсотків складається з води, молекули якої під впливом звуку змінюють свою структуру. Саме через це вже п’ять років ми з асоціа-

цією «Child.ua» проводимо концерти для особливих дітей.

— Коли почали займатися сапсерфінгом і чому він вам до вподоби?

— Уже досить упевнено стою на сапі й на Маврикії мав з ним дві цікаві історії. Перша пригода: поплив на ньому просто куди

очі дивляться і потрапив до бухти з дельфінами. Мав із собою маску, тож ми разом поплавали. Друга історія: ми з дружиною на одному сапі пішли в ту саму бухту, але, щоб обійти бар’єрний риф, мусили вийти у відкритий океан. Раптом з острова повіяв сильний вітер і почав нас відносити, ми ледве по-

вернулися на берег. З таким вітром за добу могли б опинитися десь біля Мадагаскару. (Сміється). Ще ми зняли кумедне відео, на якому я сидів на стільці, поруч поставив пляшку, у руці тримав сигарету й грав на електронних клавішах — і все це на сапі.

— Коли плануєте наступний концерт?

— У квітні в Йорданії, хоча через таку невизначену ситуацію у світі складно щось планувати. В Україні теж готуємо нове шоу наприкінці року.

— Чи надихають подорожі на нові композиції?

— Подорожі збагачують. З одного боку, маю великі мрії про космос, а з іншого — наша планета ще так мало вивчена, ми так її знищуємо... Звісно, потрібно мандрувати. Урок географії та фільм «NationalGeographic» — це цікава інформація, але посправжньому збагатитися можна, лише відвідавши країну. І в наш час є можливість побути там довше, наприклад, не тиждень, а місяць, як було на Маврикії. Тоді встигаєш поспілкуватися з місцевими, походити на ринки, дізнатися про різні лайфхаки, ознайомитися з побутом і відчути атмосферу місця, у якому живеш. Тобто не перебуваєш, а живеш. Так отримуєш набагато більше енергії. Якщо говорити про креатив, то де його немає? Хочу звернутися до всіх мрійників: потрібно мріяти і діяти. Часто ми відкладаємо гроші на машину чи ремонт і не розуміємо, що, поїхавши за кордон та отримавши емоцію, ми здобуваємо нову енергію, яка дає змогу швидше заробляти. Ти купив щось матеріальне, воно тебе порадувало і ти про це забув, а емоція — це практично

На моєму нещодавньому шоу були композиції зі східними елементами, які з’явилися після відвідування Кувейту та Йорданії. У пустелі Ваді-Рам вийшла цікава ситуація. Ми вирішили поставити рояль і пограти для людей. Після цього до мене підходить чоловік і питає, чи можу я зіграти щось з «oriental». Для місцевих було шоком, що європеєць може зіграти їхню музику. І тоді я усвідомив, що мова музики одна, але акценти — різні.

— А що слухає сам Євген Хмара?

— Я меломан. У моєму плейлисті можна побачити важкий рок і сучасний R’n’B— і це все через класику, через поп. Головний критерій — якість. Якщо музика класна, її в будь-якому жанрі цікаво слухати, але неякісної — десь 90 відсотків.

— Яке майбутнє в інструменталістики?

— Завжди є ті, кому ти подобаєшся й кому ні, так було завжди. Якщо говорити про конкуренцію, то вона є між усіма артистами, незалежно від жанру та стилю. Хтось вважає, що інструменталістам не місце на великій сцені, й це трохи заважає. — Уже на зорі кар’єри, задовго до тріумфу 2012 року на «Україна має талант», ви

співпрацювали з такими легендами музики, як Дідьє Маруані. Як так склалося?

— Чесно, є деякі речі, яких не можна пояснити. Якось 1996 року ми з батьками про рвалися через охорону, щоб просто взяти автограф. Дідьє спитав, чим я захоплююсь, я відповів, що є маленьким музикантом. Він дав мені свій інструмент і попросив зіграти. Був вражений і попросив покликати батьків. Потім запросив до го телю, але, коли ми приїхали, його

там не було. Ми пішки обходили готелі в пошуках нього. І потім сталося ще одне диво: заходимо в готель «Київ» і знаходимо Ма руані. У номері ми з ним співали та спілкувалися зо дві години. Потім 2001 ро ку разом виступа ли на фестивалі, а 2012-го я запросив Дідьє на мій сольний концерт. Ми їздили до нього в гості у Париж. Тепер це не просто дружба, а щось більше — він для мене як родич або музичний ментор.

— Як сталося, що ви стали амбасадором «TurkishAirlines»?

— Завдяки концерту у Львові я познайомився з представником цієї авіакомпанії. Пізніше, за день до нашої поїздки, він сказав перевірити квитки. Виявляється, там був «upgrade»: ми летимо бізнес-класом. Чудовий подарунок!

Була історія й на зворотному шляху. То був початок пандемії, й наш син почав кашляти — просто обструкція! Коли ми сіли в літак, котрий ніяк не злітав, стюардеса сказала, що командир вирішив зняти нас із рейсу. Довелося зв’язатися з представником «TurkishAirlines». Ми вилетіли наступним рейсом, але, згідно з політикою компанії, мусили купити нові квитки, адже то була частково наша провина, що ми не вилетіли попереднім літаком. Представник знизив ціну до мінімуму й записав у пункт призначення листа, де значилося, що це дуже важливі для них пасажири, один з яскравих представників інструментальної музики, і було прохання подбати про наш комфортний та безпечний переліт. Судячи з усього, музика цій людині дуже близька. Згодом ми підписали договір про співпрацю з головним офісом авіакомпанії. І тепер маємо ідею концерту on-board.

— Ви вже кілька разів згадували сім’ю. Подорожуєте разом?

— Лише разом. Якщо говорити про подорожі, не пов’язані з гастролями, то тільки з родиною. Для мене це принципово. Звісно, з двома малими дітьми буває непросто, але мені сумно, коли батьки подорожують, а малечу лишають з бабусею та дідусем.

— Що допомагає вам відпочити у повсякденні? Спа, велнес — для вас це щось значить?

— Я сонцезалежна людина. Насичуюся ним, отримую вітамін D. Деякі композитори пишуть музику після якоїсь травми, а я — навпаки, коли все добре.

На спа та велнес у мене завжди бракує часу. Якщо кудись їду, цікавіше полазити по горах, поїздити на лижах або провести час на сонці.

— Де ваше місце сили в Україні?

— Це Поділ, де я народився. Перехрестя Андріївського узвозу та Покровської вулиці має особливу історію. Оті бабусі, які там живуть, оті котики, які там ходять... Якщо говорити про Україну загалом, то ми знімали відео для «OpenUkraineby music», ставили рояль у мальовничих місцях країни і так показували аудиторії нові цікаві локації. Знімали неподалік від Коблево та на горі біля міста Заліщики на Тернопільщині — багато хто дивувався, що це Україна. Подорожі — це збагачення душі. Закликаю мандрувати, незалежно від вашого достатку, бувати в різних місцях, вбирати цей світ. Кожна місцевість і країна вас якось змінюватимуть. Виділяйте час і можливості, подорожуйте.

православні

«Athena

це надихнуло

люди змогли б проникнутися Божою красою

природою. У слушний час він здійснив свою

зодчества та знання

мистецтва,

Теодорос Пурнаріс спорудив на півострові Халкідіки, на узбережжі Елія, «AthenaPallas».

— Нині у групи «AcrotelHotels& Villas» — сім таких чудових місць. Мабуть, непросто ними керувати?

— Усього навчаєшся з часом, знаходиш підтримку в таких самих захоплених справою людей, спираєшся на довіру клієнтів, яку здобуваєш роками.

Випробування останніх, непростих для туризму років нашій команді вдалося подолати завдяки різноманітності країн, з якими працюємо. Офіси по всій Європі відіграють велику роль у зміцненні та просуванні бренду компанії. Дослухаємося до побажань і рекомендацій відвідувачів. Наприклад, у «Athena Villa» раніше не було басейну, а після поради клієнтів ми вирішили його побудувати. Так само створили департамент з організації весіль, адже багато іноземців приїжджають на Халкідіки одружуватись. Оскільки маємо клієнтоорієнтований підхід, ми робимо все, щоб відвідувачі отримали максимум позитивних емоцій. Окрім суто готельного відпочинку на пляжі та в спа, пропонуємо безліч ресторанних насолод, надаємо власний транспорт і влаштовуємо екскурсії. Також зміцнюємо бренд компанії, поєднуючи її пропозиції з просуванням високоякісної сільськогосподарської продукції Халкідік, її неперевершених смаків і ароматів.

— Чому, на вашу думку, Греція така популярна серед туристів? — Еллада — це насамперед традиції. Звісно, мандрівників з усієї планети ваблять її давні храми, амфітеатри й інші історичні пам’ятки. У нашій країні знайдуться цікавинки для будь-якого віку і на будь-який смак. Героїв давньогрецької міфології знають у всьому світі.

І звичайно, вабить грецька природа. Її чудовий приклад — півострів Сітонія на Халкідіках. Я впевнений, що це одне з найпотужніших у світі місць сили, де можна відновитися ментально та фізично. — Якими своїми планами можете наразі поділитися?

— Планами оновлення! Для готельєрів це дуже важливо, адже всі на відпочинку чекають нових цікавин і приємностей. Принагідно похвалюся нашим новим комплексом вілл «Porto Brava Luxury Villas», відкритим 2019 року. Також — нещодавно оновленим «Lily Ann Boutique», який уже здобув відзнаку «Best Greek BoutiqueHotel» від рейтингу «GreekHospitalityAwards– 2021». На 2022 рік ми запланували реновацію «Lily Ann Village». Також обмірковуємо створення готелів поза півостровом Халкідіки. Тематичний готель на околиці Салонік і гостьовий дім у горах Західної Македонії вже на стадії реалізації.

В «Acrotel Hotels & Villas» вас завжди готові здивувати й зачарувати!

«Обличчям» готелів «Acrotel» в Україні є Олена ХВОРОСТЕЦЬКА — керівник компанії YellowKey, що надає представницькі послуги та просуває іноземні готелі на українському ринку.

— Пані Олено, чи популярні готелі мережі «Acrotel Hotels & Villas» серед українських туристів?

— Так, передусім завдяки своїй різноманітності за категоріями готелів і вілл, спектру пропозицій, рівню сервісу. Заклади «Acrotel Hotels & Villas» завжди отримують позитивні відгуки і від мандрівників, і від турагентів.

— Що робить ці заклади особливими?

— Насамперед місцевість. Півострів Сітонія славиться національними парками, горами, пляжами... Ідея готелів — перед-

усім відпочинок на природі. Це найзеленіший регіон Халкідік, серед місцевої флори можна «загубитися». На золотавому пляжі вам не потрібен парасоль, адже є затінок від смарагдової сосни. Створюючи цей край, Бог точно не пошкодував барв. Підтверджено цілющі властивості місцини. До того ж там кожен може спробувати нове хобі: хайкінг, риболовлю, кінний та велосипедний спорт, джипінг… У готелях вабить славетна грецька кухня з її неповторними смаками та натуральними й корисними продуктами.

Усе робить особливим і сам світогляд власників. Адже заклади створено з думкою про те, щоб люди відпочивали від міської метушні та по-справжньому відчували Грецію. Оскільки це сімейний бізнес, акцент роблять на турботу, гостинність і екологію. Люди подорожують заради вражень, а група «Acrotel Hotels & Villas» дарує їх, на високому рівні реалізовуючи цікаві можливості регіону. Недарма слоган готелю — «Сім готелів — мільйон спогадів».

— Що об’єднує ці заклади й у чому їхні відмінності?

— Зі спільного — безумовно, це моральні цінності, стандарти якості та концепція. Наприклад, усі наші об’єкти — kid- і petfriendly. А відрізняються вони за ціновими категоріями та потребами відвідувачів. Скажімо, великі сім’ї зазвичай обирають вілли з власною кухнею, щоб почуватись як удома. Готель «Athena Residence» — для тих, хто любить приватність і автентичний грецький стиль: лише 20 номерів-мезонетів з дерева та каменю площею 75 квадратних метрів кожен біля величезного басейну з водоспадами, острівцями та джакузі, поруч — дитячий басейн.

— Чи є якісь особливі види сервісу?

— Серед головних — організація весіль. Каплички у візантійському стилі, квітуча природа, чудові кухня та сервіс… Усі клопоти бере на себе команда з багаторічним досвідом. Солодкі спогади гарантовано!

Для любителів оздоровчих процедур у комплексі є величезний спа-центр. До

послуг входять спеціальний догляд за обличчям і тілом, масажі, сауна та хамам.

Хочемо зробити «Acrotel» частиною центру йоги. Уже цього сезону надаватимемо пов’язані із цим послуги й індивідуальним гостям, і учасникам йога- та фітнес-турів.

А в «Athena Pallas» є унікальний фольклорний музей, створений на основі колекцій старовинних речей Теодороса Пурнаріса, засновника готелю. Він використав ці предмети і в дизайні готелю. На екскурсії приїжджають навіть школярі.

До речі, про екскурсії. Готель має власний транспорт, завдяки якому можна об’їздити найвідоміші пам’ятки півострова Халкідіки. А роздивитися Святу гору Афон можна з круїзного корабля.

— Греція — «смачна» країна. Які гастрономічні особливості у вашої мережі?

— Кожний із закладів «Acrotel» влаштує вам гастрономічну подорож в історію. Наприклад, в готелі «AthenaPallas», уресторані «Доксато», незважаючи на систему «шведського столу», є куточок, де за допомогою інструкції можна самому зварити на піску грецьку каву: «еллініко скето» чи «гліко». Помішуючи свою порцію, приглядаєш і за сусідськими. Так виникає колективний настрій, почуваєшся як удома. Ресторан «Лемоні» — це про сучасну грецьку кухню та обслуговування а-ля карт. Кожен зможе його відвідати, навіть якщо не мешкає в «AthenaPallas». Ресто-

ран «Діонісос» відомий античною кухнею: страви готують з інгредієнтів, які існували в еллінські часи. Пропонують і фотосесії в стилі грецьких богів у туніках та вінках. Ресторан «Еріон» — уявіть собі, візантійський. Рецепти довелося вишукувати в історичних джерелах. Дизайн відтворює монастирську трапезну з різьбленими меблями.

А в куточку «Cookandeat» діти й дорослі зможуть навчитися готувати грецькі страви. Пані Софія, скажімо, місить тісто філо, вироби з якого випікають у традиційній печі.

Один із готелів групи, «EleaBeach», як варіант пропонує харчування за системою «все включено».

Керівники готелів відстежують і сучасні гастрономічні тренди, тож гості з особливими потребами зможуть знайти для себе безглютенові, безлактозні, веганські страви.

— Які у вас очікування від сезону – 2022?

— У всієї команди дуже оптимістичні плани. Принаймні торік правила відвідування Греції були досить лояльними, й усі залишилися задоволеними. Чартерні програми починаються у травні. Між іншим, найкомфортніші погодні умови — на початку літа. Липень і серпень — звісно, найпопулярніші місяці. Вересень — оксамитовий сезон і весільна пора. А нині в «Acrotel» готуються зустрічати гостей з усього світу.

Відпустка з Пафосом

Керівники готелів «ConstantinouBros» кажуть, що головне багатство острова та їхніх закладів — це люди. Завжди усміхнені, раді поділитися дивами рідного Кіпру й запропонувати гостям найкраще. Компанію «ConstantinouBrosHotelsLtd» ще в 1979-му заснували кіпріоти, і до сьогодні нею керує та сама родина. Її улюблені дітища — чотири готелі, знані на цьому узбережжі, на всьому Кіпрі та далеко за його межами, звідки лише дістаються сюди туристи. Що ці заклади об’єднує? Піша доступність до Пафоса — одного з найвідоміших культурних та історичних центрів зі скарбниці ЮНЕСКО, з археологічним парком, славетними храмами, гольф-полями, магазинами та нічними закладами. І звісно, з пляжами. Чотири готелі розташовані біля лагідних хвиль Середземного моря, з якого неподалік вийшла сама богиня кохання Афродіта. Загальновідомою є любов кіпріотів до смачної їжі та вина, тож у «братніх» готелях чекають від 4 до 6 ресторацій у найкращих традиціях

піщаний пляж, два сполуче-

сьюти

дерев’яні патіо, у всіх є просторі балкони, у більшості — окрема вітальна зона, величезні мармурові ванні кімнати, еспресо-машини й інші побутові приємності. Насолоджуйтеся вишуканими стравами середземноморської кухні у alacarteресторані «Kymata» або романтичною вечерею зі свічками на березі моря. Для спорту, окрім басейнів, є освітлюваний тенісний корт. У спа-комплексі можна насолодитися широким вибором процедур для тіла, паровою лазнею та сауною, навести красу в перукарні й відновити форму в сучасному тренажерному залі.

Готельповністю оновлений у 2021 році. Він пропонує широкий вибір послуг для будь-якого віку й типу відпочинку. Для відпустки з дітьми зручними будуть сімейні номери з однією чи двома спальнями, чекають помешкання з виходом до загального басейну, а романтичний відпочинок удвох комфортнопровести в джуніорсьютіз власним басейном. Для розваг і активностейє 3 глибокі та 2 мілкі басейни, 2 водні гірки, криті й відкри-

спа-центр, тенісні корти

ігровий

підсвічуванням,

Насоло-

Запрошують кулінарні

вечори. З новинок готелю —

для дорослих біля

для дорослих! Номери тут ваблять великими балконами, що виходять на море або на сади готелю. У плані побуту помешкання —повна чаша. Зони відпочинку мають 3 плавальні басейни, відкриті та закриті джакузі, освітлюваний тенісний корт, міні гольф. Ресторації тішать смаками Кіпру й усього світу, романтикою та екзотикою.А ще в травні цього року тут відкриють зовсім новий коктейльбар «St Andrews» на даху готелю з дивовижним краєвидом моря та середньовічного замку Пафоса!

не-

тенісний підсві-

спачекає широ-

маса-

розкішніванні,

вечори.

Constantinou Bros Pioneer Beach

Constantinou Bros Athena Royal Beach

Новітній комплекс розкинувся на півдні острова Мае, біля неглибокої кришталево-чистої бухти, в оточенні тропічної розкоші. «Mango House Seychelles» запрошує порадіти сонцю, океану і білому піску, поринути в культуру архіпелагу, насолодитися чудовим сервісом, побалувати себе гастрономічними шедеврами та приємними пригодами. Ідилічний курорт займає колишню сімейну резиденцію прославленого італійського фотографа Джана Паоло Барб'єрі. Голова паморочиться від ароматів екзотичних квітів і фруктових дерев, а серце зігрівається від домашньої атмосфери. Зі стандартних номерів (тут їх 41), люксів і вілл відкриваються панорами океану та «ексклюзивного декору» рослинності. Гурмани, тріумфуйте! На курорті — п'ять першокласних

— кожний

цього місця, синьйора Барб'єрі, про його смаки та вподобання; у невимушеній

подають страви креольської

шельські

сонця; у меню — освіжні тропічні коктейлі та страви в стилі бенто.

Курорт підтримує розвиток локальних спільнот,

зустріти... наприклад, у велнес-центрі «Anpe».

окремих кабінетах з виходом на Індійський океан терапевти пропонують гостям персоналізовані послуги з догляду за тілом, а максимального розслаблювального ефекту та заряду життєвої енергії надають косметичні засоби на основі натуральних інгредієнтів.

розпорядженні гостей є два басейни — панорамний із краєвидами океану та усамітнений у формі ока. Познайомитися з флорою та фауною бухти допоможуть немоторизовані водні види спорту, як-от сноркелінг і каякінг. Для найменших гостей на курорті працює програма «Mango Pips»

захопливими

активностями.

складно спізнати

смаки

головне — почати!

Ніжний океанський бриз розганяє хвилі, що б’ються об скелі, тапроникає у вашу віллу, нагадуючи про те, що поспішати нікуди. Тут, на Сейшелах, час уповільнюється — ви одразу це відчуєте, приїхавши зі своєю «половинкою» чи всією родиною.

Ексклюзивні вілли славетної світової мережі «Four Seasons» чарівно розташувалися на буйнозеленомусхилі пагорба на острові Мае. Деякі шикарні вілли побудовані

«курячих ніжках»уджунглях

пляжі, —

будь-який варіант проживання дарує красу та релакс. Затінені тераси іприватні пейзажні басейни в оточенні пальм, манго та коричних дерев доповнюють райські враження.

Усміхнені, уважні, з відточеними рухами працівникиготелю запропонуютьчудові програми догляду та розвагіз неодмінною сердечністю«Four Seasons». Пік насолод, можливо, чекає успа-центрі, зависломуна висоті 80 метрів над морем і з приголомшливимкраєвидом океану. А може, вершиною задоволень

Хай

пляж, одинз найгарнішихна всіхСейшельських островах, запрошує на незабутні прогулянки, а підводні екскурсії в супроводіморськогобіолога розкривають прихованийсвіт Індійського океану.

І так — від вершиндо глибинблаженства, день за днем, усі чотири пори року неймовірного сейшельськоголіта. Утім, «Four Seasons Resort Seychelles»— не єдиний варіант сейшельських «чотирьох сезонів», мережа тут має не один готель. Чого лише вартий «Four Seasons Seychelles Desroches», відкритий три роки тому на окремому острові: вілли устилі «будиночків на дереві» над багатокілометровим білосніжним пляжем! Приїжджайте і мандруйте від насолоди до насолоди.  www.fourseasons.com/seychellesresots

marysyagorobets

12 328 Я Горобець мандрівний. Подорожі мене окрилюють. Незвідані місця — збуджують. Тож на запрошення Міністерства туризму Республіки Сейшельські Острови я одразу відповіла: «Yes». Тим паче, подорож випала на початок мого нового астрономічного року. Жаданішого подарунка Горобцю-travel-інфлюенсеру годі й шукати! 11 годин комфортного лету за маршрутом Київ – Доха – Мае на крилах найкращої авіакомпанії світу

борту!

освіжаю в пам’яті скіли про найменшу (455 кв. км) суверенну державу Африки.

островів, в ілюмінаторі офлайн починають з’являтися перші намистини з граніту. Сейшели — єдині у світі гранітні океанські острови, які разом із кораловими формують архіпелаг. На екранах з’являється пункт призначення — острів Мае. Він же — культурна столиця. Він же — економічний центр. Він же — найбільший (аж 28 на 8 км) острів архіпелагу з однією з найменших столиць світу, Вікторією. Він же — володар розкішних 68 пляжів. Він же... Нарешті навстіж відчинилися двері катарського авіавелетня і... бачили потім українського Горобця на пальмах усіх 115 Сейшельських островів! Ну ок, мінімум на трьох. Це якщо дотримуватись офіційної програми міністерства. Принади Мае, Прасліну та Лa-Дігу на найближчі 10 днів опинились у моєму розпорядженні. Три острови — ніби ті три скрині з природними та лакшері-скарбами. Усе, тепер я Джек Горобець! Між іншим, у піратів чудовий смак. Саме вони першими пригледіли Сейшели, після того, як у XVI столітті на острови натрапив Васко да Гама.

marysyagorobets

SEYCHELLES, Mahe

11 806 Більш-менш регулярно жити на островах почали з XVIII століття: спочатку французи, а потім британці. Тож рух у країні тепер лівобічний, а розмовляють тут франко-англійським суржиком. Разом із креольською офіційних мов три, але остання в особливій повазі, навіть інститут її є! Може, стати експерткою із сейшело-креольської?! Розповідатиму нею, як 1976 року острови стали незалежною республікою, а мандрівники з усього світу стали залежними від їх флори та фауни, піщаних узбереж, дивовижно прозорої води та ідеального клімату. Рай, як не крути. Місцеві навіть вірять, що горіх пальми сoco-de-mer був тим самим забороненим плодом, через який Адама та Єву було видворено з райського саду! Це відома «кокодупка» вагою зо 20 кіло. Виходить, не яблучком вона його спокушала?! Не знаю, яким був Едем, але моє перше місце призначення — «Four Seasons Resort Seychelles» на острові Мае — могло б стати його прототипом. На Сейшелах — це один з найдорожчих готелів з одним із найкращих пляжів, Anse Petite.

—

ти неначе щойно народилася. У моєму випадку так і є, бо ж день народження… Кожний тут знайде собі ідеальний спосіб розслабитися: поніжитися під пальмами, попрактикувати дайвінг, снорклінг, серфінг... Останній — найкращий на пляжі Anse Intendance. Відчуваєш усю міць океану. А ось на Anse Takamaka, який місцеві вважають найкращим пляжем Мае, — усю міць однойменного сейшельського рому . Кілька крапель у кокос — і у вас найсмачніший коктейль ever.

marysyagorobets

SEYCHELLES, Praslin

15 008 Кожен острів архіпелагу унікальний по-своєму. По одному повзають гігантські черепахи, над іншим кружляють дивні птахи, узбережжя третього тішить унікальними рибами й кораловими рифами. На відстані 4,5 км від Мае я відкрила для себе райський куточок «три в одному», на якому зібрано 2/3 фауни Сейшельських островів і який свого часу став домом для Брендона Грімшоу. Потрапивши сюди в 1960-ті, англійський журналіст придбав Moyenne Island за якихось 12 000 доларів. Аж 50 років прожив цей робінзон на острівці, обравши самоізоляцію і працю задля збереження природи: 16 тисяч дерев, 4,5 км стежин, 120 черепах! Один арабський шейх пропонував за острів мільйон доларів, але Брендон відмовився.

подарував своє володіння країні. У 2008 році воно стало частиною нацпарку Святої Анни. 15 хвилин на човні — і селфі з однією з муаєнських черепах у вас в колекції. А

острів Праслін літаком місцевих авіаліній.

бажання

пальми сoco de mer. Її зображення можна побачити на сейшельському гербі, а тепер і в моєму паспорті. На 30-метровій пальмі росте до 70 здоровецьких горіхів. Доглядачі сoco de mer на роботу ходять у захисних касках. Визріває горіх сім років на «жіночій» пальмі. «Чоловічу» легко впізнати за статевими ознаками. Науковці досі гадають, як відбувається запилення. Версія нашого гіда — через ящірок. Свій вік сейшельські пальми, як істинні жінки, теж тримають у секреті — п'ять століть, плюс-мінус…

13 277

Хотіла придбати ендемічний горішок, але ціна виявилася від €300 за штуку. Краще свою дупцю покачаю та приїду ще на острів Праслін. Тим паче, що чорного папуги, який мешкає лише тут, Горобець так і не зустрів… Зате на терасі моєї розкішної вілли «Raffles Seychelles» чекав… червоний мадагаскарський птах фуді! Як він тут опинивсь, якщо Мадагаскар за тисячу кілометрів? Хоча логічно: фуді, як і горобець, — невибагливий, йому достатньо найкращого! Як-от комплексу «Raffles Praslin Seychelles», що розкинувся на 30 га у затишній бухті, серед тропічних садів і гранітних скель. Його білосніжний пляж омивається теплим океаном. Світанок під пташиний передзвін здався магічним. А на захід сонця всі прямують на пляж Ансе-Лаціо, що на півночі острова. За

«Lonely

він один із найкращих на архіпелазі. Тоді

світу

що пропонує максимально можливий комфорт, цілодобовий сервіс і вишукану красу.

за пів години від аеропорту гос-

запрошують 142 «стандарти» і 6 «люк-

Як завжди, усе в номерах залежить від тих стандартів, які сам собі ставить готель. А вони тут — від «Kempinski». Помешкання оформлені в сучасному стилі з максимумом вільного простору та приватності. Дизайн навіяний тропіками. Меблі з натуральної деревини створюють особливу домашню атмосферу. З вікон у спальнях відкриваються чудові екзотичні пейзажі: прокинувшись уранці, можете споглядати жадане море чи гори, а хочете — тропічний сад. Не менш чудово на цьому самому тлі

вечері. Ресторан «L’Indochine» представляє різноманітне азійське фьюжн-меню. Ресторан «Windsong» біля пляжу працює в обід і ввечері в режимі меню й дарує пісні вітру. Бар і лаунж «Planters» — чудове місце, щоб насолодитися вишуканими коктейлями та живою музикою ввечері. Насправді ж ресторацій три. «CafeLazare» подає «міжнародні» сніданки та обі-

На пагорбі можна

споглядати красу. Курорт цікаво об’їздити велосипедом. До речі, неподалік розташовані два об’єкти зі

йогу

всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

волейбол, футбол, різні водні види спорту включно з дайвін гом і каякінгом та багато інших розваг зроблять вашу сейшельську відпустку насиченою й здоровою.

Цей готель ідеальний для пар, він також єднає людей по життю — уявіть лише тут весілля чи просто вінчальну церемонію. Можна влаштувати бенкет до небес — хоч з осо бистого приводу, хоч із кор поративного. Навіть якщо у вас велика родина — тим більше, якщо у вас велика родина! — проведіть із нею трохи часу в земному раю, подаруйте кожній дорогій людині щасливі миті вічного літа на Сейшельських островах. «Kempinski Seychelles Resort Baie Lazare» вірить у поєднання сучасної індустрії гостинності, місцевих традицій та унікальної європейської розкоші. 

Курортна зона чудово вписана в довколишню розкішну природу. Невеликий готель — серед найдавніших на Сейшелах, його відкрили 1996 року місцеві мешканці, перші на острові фахівці з гостинності. А 2014 року «AcajouBeachResort» оновили й підтримують у хорошій формі. Природне оточення — головна «фішка» закладу. Тут, лише за 25 хвилин їзди від аеропорту, можна гуляти вздовж спокійного моря і славетного пляжу Кот-Д’Ор смугою білого піску завдовжки 2,5 кілометра, милуватися тропічними садами під покровом дерев такамака, найстаріших

ністю,

лінії дає швидкий доступ до будь-якої пам’ятки острова. В околицях відкриєте для себе справжній едемський сад — національний парк «ValleedeMai», об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, відомий гігантськими «еротичними» горіхами «морського кокоса». Заповідник — за 5,5 кілометра від «Acajou», туди можна доїхати прокатним велосипедом, популярний пляж Ансе-Лаціо — за 8 кілометрів, у готелі можна взяти авто. Якщо купаєтеся біля готелю чи в басейні, принадою стане масажний салон поруч із пляжем. Хочете підтримувати фізич-

ну форму — є невеликий тренажерний зал. Гідно оціните й комфортабельні номери з елегантним дизайном, у якому використано один з видів червоного дерева — акажу, що й дало назву готелю. До речі, дерево не з джунглів, а зі спеціальних плантацій у Південній Африці. Адже для «зеленого» готелю «AcajouBeach Resort» важливим є екологічний підхід у всьому. Серед його екоініціатив — сонячна батарея, що постачає курорту половину електроенергії.

Варта окремої уваги витончена кухня «в атмосфері». У пляжному барі-ресторані «AcajouStarfish» повечеряєте в невимушеній обстановці на тлі океану. Ресторан-веранда «LesBoucaniers» — це усамітнення в сільському стилі та смачні екскурси в креольську кухню. На вечірні посиденьки заходьте до «Chapo! Bar& Lounge». Бажаєте влаштувати власне свято? Вам допоможуть усе спланувати та запропонують численні варіанти.

За відгуками гостей, вони відчувають задоволення від усього цього в комплексі з дивовижною острівною природою. Описуючи свої враження, часто вживають слово «гармонія».

Чотири

знали ви, що українці посідають друге місце після німців за відвідуванням яскравої країни? Торік, попри пандемію, до Єгипту завітали майже 1,5 мільйона наших громадян. Чого вони шукають тут найчастіше? Одна з вагомих причин, чому цю країну обирають для відпочинку, — можливість поринути в літо, коли на рідних теренах мряка та холоднеча. Ті, хто жити не може без сонця, любить поніжитися під його сяйливим промінням, не зраджують своїй традиції повертатися до яскравої країни знову і знову. Ці сонцезалежні найчастіше обирають просторі пляжі Шарм-ель-Шейха та Хургади. Саме тут, на тлі мальовничих краєвидів, вони насолоджуються лазуровими водами Червоного моря.

Та варто лише раз зануритися глибше, як потрапите у справжнє царство Нептуна, тоді й станете найпалкішим фанатом і постійним гостем підводного світу. Дайвінг — чудова можливість розслабитись і насолодитись екзотикою підводних пейзажів і мешканців. Ті, кому полюбилися занурення, точно знають, що для незабутніх емоцій варто їхати до бухти Абу-Дабаб, яка в курортному містечку Марса-Алам. Вона відома живими раритетами — дюгонями, або морськими коровами. Матимете добру нагоду познайомитись із сумирними морськими тваринами, сфотографуватись і навіть погодувати їх. Блакитна Діра в Дахабі — славнозвісне серед дайверів місце. Неймовірно гарне й водночас небезпечне, воно не пробачає помилок недосвідченим любителям глибини. Не слід нехтувати правилами безпеки, занурюйтеся лише в супроводі професійного дайвера. Якщо відпочиваєте в Шарм-ель-Шейху, неодмінно відвідайте риф Гордон Це домівка сотень видів морських створінь. Навколо вас тут «пурхатимуть» риби-метелики, пропливатимуть скати ізграї невеликих акул. Екзотичності місцю додає панамське судно

«Lovilla», яке вже понад 30 років належить морському дну та приваблює аквалангістів. Активних мандрівників зацікавить пустельне сафарі на квадроциклах. Прихильники швидкості можуть проїхатись і навколо пірамід Гізи в Каїрі. Дорогою на власні очі побачите легендарні усипальні фараонів Хефрена, Хеопса, Мікерина... Якщо закортить чогось іще незвичнішого, обирайте нічне сафарі. Під час туру можна проїхатися верхи на верблюдах і відвідати найглибшу (на 43 метри нижче від рівня моря) западину Єгипту — оазу Фаюм. Тут споглядатимете фантастичні ландшафти, зокрема дюни, які роками формує природа. Зможете стати глядачами фольклорного шоу. Точно не забудете такого колоритного вояжу. Єгипет багатий не тільки на забави, а його історичними перлинами є не лише піраміди. Тут немало музеїв і давніх споруд, які полонять уяву. Якщо шукаєте незвичне місце, в якому можна інтелектуально й емоційно збагатитися, відвідайте овіяний міфами Луксор — найбільший

землю, з Лувру та Британського музею. Кількість історичних місць у цій країні приголомшує, їх вистачить на багато-багато відвідань. Повертаючись до Єгипту, закохуєшся, як уперше, у його красу, велич і неповторний колорит. Навіть побувавши тут раз, незчуєшся, як країна назавжди опиняється у твоєму серці.

двох

курортна історія бухти Набк на узбережжі Шарм–ель–Шейха.

«NubianVillage»

з усією

Нубійський

тішать нубійським колоритом.

підходять і для сімейного, і для активного молодіжного відпочинку. Обидва мають різноманітні помешкання: і просторі сімейні, й розкішні, і бунгало для молодят у романтичному оточенні, й привабливо оформлені апартаменти.

NubianVillage

районі Набк-бей, із

побудований

почалося

рай-

природу збережено, про що свідчить сусідній заповідник «Набк-бей». Територія готелю фактично являє собою ботанічний сад зі звивчастими стежками та квітучими екзотичними рослинами. В готелі є все для незабутнього відпочинку: можна насолодитися морем і сонцем на пляжі готелю чи в його дивовижних басейнах, трапезувати щоразу в іншому ресторані, займатися різними видами

спорту, релаксувати у спа-салоні, веселитися

Village Resort Sharm El Sheikh

NubianIsland 

оточена пишним зеленим ландшафтом і вабить красивими басейнами, які, здається, нескінченно тягнуться в бік пляжу. Готель цікавий елегантною нубійською архітектурою: куполоподібні стелі, фрагменти старовинних дверей, в холі — мозаїки зі сценками побуту нубійців. Серед зелені та квітів є бунгало, стилізовані під нубійське село. Прохолоду і свіжість дарують струмочки, над якими пере-

кинуто дерев’яні містки. Охочим до активного відпочинку тут пропонують усі можливі забави. Розслабитися й оздоровитися допоможе спа-центр, а турботи про дітей візьме на себе дитячий клуб.

Не важливо, який із двох готелів ви оберете для свого відпочинку, мережа «Nubian Hotels» гарантує високий рівень обслуговування та вишуканий стиль мандрівникам, які шукають незабутніх вражень.

Nubian Island Resort Sharm El Sheikh

В атмосфері пірамід Гізи.

Єгипет — не тільки лагідне Червоне море, а ще й унікальні пам’ятки. Саме це сьогодні активно просуває країна, закликаючи туристів насолоджуватися не лише морем, а й культурним спадком. Воно того справді варте, адже отримаєте не лише засмагу і класний відпочинок, а ще й занурення в неймовірну історію, міфологію, стародавню архітектуру, — матимете безліч вражень і фотографій на згадку. До того ж історичні дива стають доступнішими завдяки зручному транспортному сполученню між курортами, історичними центрами та столицею. Серед варіантів — і круїзи по Нілу.

Дива пірамід Каїр одразу вражає своїми велетенськими масштабами. Це різноликий мегаполіс на берегах стародавнього Нілу з 20 мільйонами мешканців і сотнями тисяч туристів. У ньому ваблять не лише величні піраміди Гізи, останнє із Семи чудес стародавнього світу, а й багато інших локацій.

Коли бачиш піраміди вперше, то забуваєш усе, що ти раніше про них уявляв. Жодні фото чи відео не передають їх магії та величі.

Узагалі пірамід не кілька й навіть не кількадесят, як можна подумати, судячи зі знімків, — загалом їх приблизно аж 140. І найдавнішій, піраміді Джосера, понад 4700 років. Найбільші з цих споруд колись були обличковані білим мармуром і вапняком, а деякі мали вершини з листового золота,

тому віддзеркалювали сонячні промені, і їх сяйво було видно за десятки кілометрів. Піраміди — ніби компас, вони зорієнтовані за сторонами світу з похибкою лише у 5 градусів, чого навіть із сучасними технологіями будівельникам досягти непросто. Розташування трьох Великих пірамід збігається з положенням зірок у сузір’ї Оріона, що породжує фантастичні гіпотези про походження споруд. На кожну з них пішли мільйони кам’яних блоків вагою по 20–30 тонн. Як з’ясувалося, над їх створенням працювали не раби, а кваліфіковані наймані робітники, яких годували м’ясом і поїли пивом. Видобували камені неподалік у кар’єрі, а доставляли, найпевніше, човнами по воді, потім тягли «саньми» по дерев’яних котках. Підіймали «цеглини», вочевидь, пологими пандусами, зведеними спіраллю навколо майбутніх пірамід. До 1880 року гробниця Хеопса залишалася найвищою (147 метрів) будівлею на планеті, доки її випередив один британський собор. Проте загадок у пірамід більше, ніж відповідей. І через це до них вабить ще дужче. Навколо стародавніх усипалень життя вирує. Некрополь перетворено на величезний екскурсійний майданчик з певною інфраструктурою та невгамовними торговцями. Найкращі краєвиди для фото відкриваються зі скельного схилу на південь від піраміди Мікерина. Можна політати на параплані з мотором або проїхатися на верблюді. Перед Великим сфінксом роз-

ташовано майданчик із глядацькими місцями — щоб спостерігати за вечірнім світловим шоу, головним героєм якого, звісно, стає стародавній кам’яний звір з головою людини.

У квітні 2021 року весь світ спостерігав за урочистою процесією, під час якої 18 давніх царів і 4 цариці переїхали у пишних катафалках зі старого Єгипетського національного музею до нового Національного музею єгипетської цивілізації, що за п’ять кілометрів звідти. Процесію назвали «Золо- 

Вхід у храм в Едфу.

тим парадом фараонів». Нам пощастило побувати в новому прихисткові правителів. Національний музей єгипетської цивілізації має скляний купол, що асоціюється з пірамідою. А щоб у відвідувачів складалося враження, ніби вони в Долині царів у Луксорі, на шляху до мумій треба спуститися на мінус перший поверх і пройти лабіринтом. Серед вельможних небіжчиків у новому музеї ми побачили царицю Хатшепсут і фараонів Рамзеса ІІ, Тутмоса ІІІ та Сеті І. Проте фотографувати цих знаменитостей суворо заборонено. Експозиції на верхніх поверхах охоплюють історію Єгипту від стародавніх часів і майже до наших днів.

До речі, Національний музей єгипетської цивілізації не треба плутати з Великим єгипетським музеєм, нову будівлю якого

збираються відкрити ось уже кілька років. Наразі у зв’язку з пандемією дату перенесли на осінь 2022-го — інтрига триває.

Пригоди на Нілі Головні історичні скарби країни зосередилися вздовж вічної річки. Нею здійснюють круїзи на теплоходах, катерах, яхтах, фелюках… Маршрути охоплюють найцікавіші узбережні міста, аж до Асуана. Ми ж долетіли туди місцевими авіалініями, оцінивши цю нову туристичну можливість. А потім вирушили Нілом у бік Луксора на сучасному чотирипалубному теплоході з басейном і шезлонгами на верхній палубі, сауною, масажним кабінетом, тренажерним залом, крамничками, барами й рестораном, лаунж-зоною з Wi-Fi. Комфортабельні двомісні каюти мають величезні панорамні вікна, щоб можна було безвідривно споглядати красоти Єгипту. Асуан процвітав тисячі років. Кордон між Єгиптом і Нубією зробив його одним з найбагатших міст в Африці, «південними воротами» країни. Навколо теж вирувало життя, усюди виростали храми, зокрема й на нільських островах. Першим з таких для нас стали Філи — острів на Нілі з великим храмовим комплексом. Сюди споруду перенесли через затоплення під час будівництва Асуанської

Жук-скарабей — символ багатства та удачі в Єгипті.

греблі. За давньоєгипетськими повір’ями, на цьому острові спить вічним сном Осіріс, також тут народилась Ісіда. В античні часи Філи називали «недоступними»: на їхній священній землі могли жити тільки жерці. Храмовий комплекс тут складається з храму Нектанеба I, «кіоску» римського імператора Траяна, храму богині Хатхор і величного святилища богині Ісіди. Філи — це особливе поєднання єгипетської, римської та грецької архітектури. Дістатися сюди можна лише на спеціальних човнах, подорож якими сама собою — уже цікава пригода.

Знову Ніл і знову Асуан та його найвідоміший музей — Нубійський. Заклад став чудовим прикладом співпраці єгипетського уряду та ЮНЕСКО. Він займає величезну площу — 50 000 квадратних метрів, з яких власне на виставкові зали, бібліотеку, навчальні приміщення припадає 7000, решта ж є пишним парком. У музеї представлено доісторичну тематику, давньоєгипетську і нубійську, античну і римську, коптську та ісламську. Колекція налічує понад 3000 експонатів. Цікаво показано історію храму Абу-Сімбела й технологію його перенесення перед заповненням Асуанського водосховища.

Наступною зупинкою круїзу став храм Ком-Омбо на східному березі Нілу, за півсотні кілометрів від Асуана. Побудоване під час правління Птолемея VIсвятилище відоме як подвійне: воно присвячене двом

Храм цариці Хатшепсут.

божествам. Південне крило — богові достатку Себеку, якого вшановували в образі крокодила. А північне — богові неба Гору в подобі сокола. Значну частину храму зруйнували розливи Нілу та землетруси, пізніше тут була каменоломня. Проте дивовижні барельєфні зображення дивом збереглись. Окрім міфів і гімнів про богів, яким присвячено храм, ми побачили малюнки першого у світі календаря, медичних інструментів, ба навіть пологів! Серед головних пам’яток Ком-Омбо — багатоколонна зала: у зруйнованому святилищі височіють кам’яні п’єдестали, на яких стояли священні човни богів. У давнину Ніл був переповнений крокодилами, яких вважали священними тваринами. Рептилій утримували в храмі та ховали на кладовищах, можна побачити і їхні мумії в музеї Ком-Омбо.

У місті Едфу ми відвідали величний храм Гора, який вважають найкраще збереженою давньоєгипетською культовою спорудою. Нам пощастило проїхатися до храму кінним екіпажем. У поєднанні з шаленим місцевим трафіком це додало знайомству зі старожитностями колориту. Саме храм в Едфу володіє найбільшою колекцією давньоєгипетських ієрогліфів. Стіни його розповідають численні міфи та оспівують бога Гора з його дружиною Хатхор. За тими міфами, саме тут Гор помстився за вбивство свого батька Осіріса і вбив Сета.

І всі ці дива, які нам поталанило побачити, є лише кількома з можливих числен-

них вражень від подорожі Нілом з Асуана в Луксор.

З люксом у Луксорі Зустрічі з Луксором ми чекали особливо, і він справді вразив. Саме тут наприкінці листопада пишно презентували Алею сфінксів, що веде тепер від Луксорського храму до Карнакського. Тритисячолітні статуї обабіч алеї завдовжки 2700 метрів відкрили після 70-річної реставрації. На церемонію завітали президент країни, члени уряду і дипломати. Відбулися костюмовані виступи, грав оркестр, миготіли феєрверки та світлові ефекти, а на Нілі влаштували шоу вітрильників. Тепер алею з понад тисячею сфінксів називають найбільшим у світі музеєм просто неба.

Як нас тут запевнили, після відкриття алеї відвідуваність Луксора зросла відразу на 38 відсотків! Хоча це лише частина дивовижно збереженого міста, столиці Стародавнього Єгипту. На Луксор припадає майже третина історичних реліквій планети! Прибуття сюди по Нілу має істотні переваги перед автобусними поїздками з Хургади, які тривають 9 годин в обидва кінці. Сухопутні туристи через брак часу мають змогу побачити лише Карнакський храм, тоді як ми відвідали ще й Луксорський і побачили в усій красі згадану алею. Проте

У гробниці Рамзеса ІІІ

Долині царів.

саме Карнакський є найвідомішим стародавнім храмом у Єгипті. Він величезний! Недаремно кожен фараон прагнув увічнити в ньому своє ім’я. І недаремно тисячі туристів приїздять сюди торкнутися цієї історії. Нам пощастило ще й зробити фото без натовпу відвідувачів серед тих самих карнакських колон. Хіба ж не диво? А ще ми цілий вечір гуляли центром сучасного Луксора, базаром, оновленою набережною, з якої в надвечір’ї милувалися таємничим західним берегом Нілу з освітле- 

Пейзажі священного острова Філи.

ними скельними гробницями. Місто справило враження мальовничого, спокійного, у багатьох місцях дбайливо оновленого. Уранці з Міста живих, де люди мешкали і в давнину, ми перебралися на західний берег, до Міста мертвих з його архітектурними комплексами. Величезний некрополь містить 42 гробниці фараонів. Для захисту від мародерів усипальні витесали просто у скелі й розписали їхні стіни ієрогліфами, які розповідають про життя вінценосних небіжчиків.

Поблизу Фіванських гір розташована Долина знаті — тут навіки лишилися сотні жерців і вельмож. Справжнім діамантом серед усипалень вважають гробницю Тутанхамона, усі скарби якої збереглися до наших днів. Стандартна екскурсія передбачає вхід до трьох гробниць на вибір. Але за доплату кількість відвідин можна збільшити. Усі усипальні різні: пологий вхід чи спуск під нахилом майже 90 градусів, яскраві кольорові малюнки з безліччю мотивів чи одноманітні ієрогліфи з кількох кольорів. Вибір, як завжди, за вами і, звісно ж, за гідом.

Ще одна «візитка» Стародавнього Єгипту в околицях Луксора — терасний храм цариці Хатшепсут, єдиної жінки-фараона. Три величезні тераси витесано у скельному вапняку. Тут збереглося багато кольорових барельєфів, що розповідають про життя цариці та її богів-покровителів.

На в’їзді в Місто мертвих бовваніють дві гігантські статуї — Колоси Мемнона. Це зображення фараона Аменхотепа ІІІ. Зупинка для фотографування — обов’язкова! Окрім свідків вічності, на західному березі Нілу ми побачили й буяння життя — насамперед поля, на яких вирощують усе, від цукрової тростини до помідорів, знайомих нам з українських супермаркетів. Жіночки ріжуть томати і в’ялять на кетчуп. На межах ростуть ряди струнких пальм. «Родзинкою» екскурсії став обід у національному ресторанчику: не лише смачно, а й колоритно, на «олл-інклюзиві» такого чомусь не подають. А ще можна замовити політ на повітряній кулі над Долиною царів!

З річки до моря Зручним для поєднання тілесних та інтелектуальних задоволень є узбережжя Хургади (300 кілометрів від стародавнього Луксора). Саме те, що треба, аби розслабитися після насиченого екскурсійного туру. Або навпаки — прилітаєте до Хургади, насолоджуєтеся морським відпочинком, а потім вирушаєте досліджувати історичні пам’ятки.

Цього узбережжя нашим туристам довго представляти не треба. Його прославили чудові коралові рифи, лазурові води, розвинуті готельна інфраструктура та індустрія розваг. Гостей зустрічають торговельні центри, нічні клуби та вуличні ринки, де

можна придбати східні ласощі, екзотичні фрукти й сувеніри — як же без них? На південь і північ від міста вздовж Червоного моря проліг майже безперервний ланцюжок готелів. Заклади на будь-який смак і бюджет, для сімейного відпочинку або adults only— обирати тільки вам. Мабуть, саме завдяки широкому спектру відпочинку припав до серця українцям такий різний Єгипет. Відкривайте історію неймовірної країни, дивуйтеся з масштабів стародавніх споруд, витончених творів мистецтва, історій про фараонів, давніх богів і богинь. Подорожі зручні, безпечні та мегацікаві. 

За допомогу в підготовці матеріалу дякуємо Міністерству туризму Єгипту та Єгипетському офісові з промоції туризму.

розбудова Риму. Греки, римляни, вірмени, ассирійці, сельджуки, османи, араби, хрестоносці,

краєм котилися хвилі легендарних

і переселень, таких як експансія під

Александра Македонського чи

УРФА. В гостях у пророка Авраама Отже, сучасний лайнер і політ у незвідане. Цього разу воно має назву «Шанлиурфа», або просто — «Урфа». «Шанли» додалося після відбиття наступу французів у 1920-му й означає «Славна». Та славна Урфа не лише цим. Її згадують ще шумерські, аркадські та хеттські клинописи, вона існувала вже близько 2000 року до н. е. Задокументований період в історії міста починається із часів, коли ці землі завоював Александр Македонський. Наступник імператора, його колишній соратник Селевк, перейменував місто на Едесу, і саме із цієї грецької назви його знали аж до сельджуцького завоювання у ХІІ столітті. До речі, якщо у вас виникла ця паралель, то назву нашої Одеси теж виводять чи то від грецького поселення Одесос, чи то від турецької Едисанської провінції на нинішній Одещині. Нині Шанлиурфа — одне з найбільших міст на сході Туреччини, яке має півмільйонне населення. Розташоване воно лише за півсотні кілометрів від сирійського кордону. Місцевість цілком безпечна і вабить незвичною для нашого ока красою. Це поєднується із загалом дуже привітною атмосферою в місті, посиденьками молоді до пізньої ночі в кафе за чаєм і панянками на мотоциклетах. Таких контрастів тисячі на покручених вуличках та на неодмінному для турецьких міст ринку. Мешкали і мешкають тут, окрім турків, ще й курди та араби. Багато гостей у місті — це прочани, передусім самі турки, які прямують до місця народження біблійного пророка Авраама, по-тутешньому — Ібрагіма, «батька трьох релігій»: іудаїзму, християнства та мусульманства. Шанлиурфа є землею ще шести пророків, шанованих «авраамічними» релігіями. Про Авраама, відомого своєю відданістю Господу та готовністю принести в жертву свого єдиного сина, нагадує озеро зі священними коропами. За легендою, жорстокий правитель Німрод відчув загрозу своїй владі з боку цього праведного мужа і звелів його спалити. Вогонь горів три дні, але Аврааму шкоди не завдав і зрештою перетворився на воду, а дрова — на риб. Легенда легендою, але Рибне озеро в Урфі є, і в ньому повно коропів, ловити яких — святотатство, зате можна їх погодувати і загадати бажання. Кульмінацією прощ стає печера, де, як вважають, народився сам пророк Авраам. Невеличку низьку заглибину закриває скло. Туди цілий день тягнуться вервечки люду, які потім підіймаються до зведеного вище замку, розсипаються по храмовому комплексу казкової краси. Оце і є головна пам’ятка і головна святиня Урфи.

Але не єдина. Скажемо відразу, таких музеїв, як у цій маловідомій у нас частині Туреччини, ми в Україні не маємо. Чи не головний серед них — Археологічний музей Шанлиурфи. П’ять поверхів, 25 тисяч квадратних метрів, 73 тисячі експонатів — від палеоліту до наших днів: стародавня зброя, посуд, кам’яні стели, прикраси… Найдавніше з відомих у світі скульптурних зображень людини на повен зріст — «Людина з Урфи», якій 11500 років. І неймовірна кількістю античних мозаїк, викладених із кольорових камінців з річки Євфрат. Вони розташовані поруч, за двісті метрів, під високотехнологічним навісом. Найяскравіше із зображень — сестра амазонської правительки Меланіппи, яку в Геракла з полону виміняли за пояс імператриці Іпполіти (дев’ятий подвиг героя). Інша мозаїка розповідає про те, як з’явився на світ Ахіллес і як його мати, богиня Фетіда, купала його у священному Стіксі, тримаючи за п’яту, яка стала єдиним уразливим місцем для непереможного героя… А завершує експозицію мозаїчний портрет Ісуса Христа.

Потім у нас був виїзд до не менш давнього міста Харран. Назву перекладають як «перехрестя»: тут перетиналися важливі шляхи, якими рухалися товари й ідеї. Скарбницею знань став університет, де працювали найвидатніші мислителі — такі як АльБаттані, котрий першим правильно вирахував відстань від Землі до Місяця, або Джабір ібн Хайян, який стверджував, що розпад найдрібніших частинок речовини може руйнувати міста. Дивовижно, як люди думкою випереджали час на тисячоліття! Нині поруч із руїнами університету можна побачити «академмістечко» з давніх глиняних конусоподібних будиночків, унікальних тим, що в них у літню спеку було прохолодно, а в зимові холоди — тепло. Щось ті науковці знали…

Завершився насичений екскурсійний день фотосесією в місцевому національному вбранні, сеансом у знахарки та вечерею в печерному ресторані з колоритними піснями й танцями.

ГЕБЕКЛІ-ТЕПЕ. Задовго до Стоунхенджа Серед іншого в музеї в Халеплібахче ми бачили копію стародавнього капища Гебеклі-Тепе — уявіть собі, в натуральний розмір. А оригінал розташований поруч з Урфою, за якихось 12 кілометрів. Тільки заради цього об’єкта варто вирушити на схід Туреччини Гебеклі-Тепе —найсильніше наше враження від Месопотамії.Унікальний археологічний комплекс із багатотонних каменів створено не менше 12 000 років тому. До його відкриття в 1994-му найдавнішими на планеті мегалітами вважали мальтійські, яким 6000 років. Але історію довелося «переписати», а храмовий комплекс на «Пузатій горі», як перекладають назву Гебеклі-Тепе, нині є найстарішим із відомих на Землі місцем поклоніння. «Розкрученому» Стоунхенджу дають «лише» 5000 років, а єгипетським пірамідам — 4500.

Комплекс становить два десятки архітектурно пов’язаних між собою концентричних кіл (розкопано лише декілька). Вони заставлені велетенськими прямокутними колонами. Усе це громаддя було навмисно засипане піском і пробуло в повному забутті 9500 років. Діаметр одного з найбільш досліджених комплексів — 30 метрів, на ньому 20 кам’яних колон. Один такий Т-подібний стовп важить приблизно 50 тонн. На ньому — рельєфні зображення лисів, змій, скорпіонів, кабанів, левів, різноманітних птахів... Є й абстрактніші символи: коло, півмісяць, хвиляста решітка, голова бика чи барана. Одне зображення вибивається із цього ря- 

ду: на камені вибито жінку, яка народжує. Знайдено і кілька скульптур «творців світу» — постаті, схожі на людей без облич, але з чітко вирізьбленими руками, якими вони створили землю. Виявлено сліди жертвопринесень.

Масштаби споруд вражають, а майстерність їх планування та зведення викликає запитання типу: «Як же так — без інженерних розрахунків і баштових кранів?!». Але значення неймовірної знахідки вражає не менше, і воно пов’язане саме з масштабами та майстерністю.

До виявлення Гебеклі-Тепе 12-тисячолітню давнину в цих місцях вважали періодом мезоліту, отим стереотипним кам’яним віком, яким ми здебільшого його уявляємо, — часом мисливців і збирачів. Але як могли на щось таке спромогтися звичайні добувачі їжі, розсіяні лісами, степами і горами? За твердженнями експертів, на спорудження гігантського комплексу знадобилися б постійні зусилля принаймні 500 умілих будівничих протягом десятиріч і навіть сторіч. Вони мали не добувати їжу, а виключно працювати на будові «тисячоліття». Їх мала всім постачати сконцентрована й зорганізована громада з чітким розподілом праці — громада землеробів. На користь останнього, до речі, свідчать 150літрові глиняні ванни з рештками ячменю, який бродив під час виготовлення… пива. Отож саме будівництво цього храму позначило завершення переходу від мисливства і збиральництва до осілого способу життя — фактично до зародження цивілізації в сучасному її розумінні. До неоліту, «нового кам’яного віку». Після цього замість таборів почали з’являтися селища, а з племен поступово стали утворюватися народи.

Пагорб Гебеклі-Тепе до сьогодні розкопали тільки на п’ять відсотків. За попередніми оцінками, аби повністю дослідити ці місця, потрібно щонайменше 50 років. Яких загадок і відкриттів чекати?

Головних вражень тут у нас було два. Перше — це усвідомлення неймовірного проміжку часу, який ти замикаєш на собі, дивлячись на Т-подібні брили, витесані людськими руками 12 тисячоліть тому. І друге — це те, що найдавніший із відомих храмів в історії людства нині дбайливо «вкритий» сучасною інженерною конструкцією, схожою на гніздо, яке оберігає пам’ятку від опадів і палючого сонця.

МАРДІН. З мідним келихом у руці А наступний ранок ми почали з… молитви у православному монастирі. До того ж стародавньою арамейською — рідною мовою Ісуса Христа. Цю молитву прочитали ексклюзивно для української групи.

Офіційно сирійський монастир називають ім’ям святого Ананія, але більше прижилося народне Дейрюльзафаран — через «шафрановий» колір каменів, з яких збудовано споруду. Тут збереглося безліч стародавніх реліквій, підземне язичницьке капище, усипальні сирійських патріархів. Дейрюльзафаран зведений ще 493 року і має ще давніше приміщення, віком понад 4 тисячоліття!

Далі чекало античне місто Дара — одне з перших, побудованих після розколу Римської імперії. Однак у VIIстолітті араби завдали Дарі значної шкоди, а до Х століття вона спорожніла. Нині тут лише крихітне село курдів та арабів. Зате античні руїни вражають масштабами: висічені у скелях споруди, 4-кілометрові залишки фортечного муру, рештки церков, палаців, ринків і підземель, цистерни, стародавня цитадель на пагорбі. Багато артефактів, знайдених на руїнах Дари, сьогодні зберігаються в музеї Мардіна, головного в цих місцях сучасного міста.

Два ці візити, власне, стали для нас прелюдією до відвідання Мардіна. ЮНЕСКО взяла його під охорону ще 1960 року, відразу після Венеції. І недаремно. Йому понад 4 тисячі років, і значна частина його історії добре читається на заплутаних вуличках історичного центру. Попри те, що ви ні разу не чули його назви, Мардін — місто казкове. Такий собі мурашник кам’яної забудови, що спускається схилами від замку. Більшість вікон міста звернуті на південь, до Сирії, до якої звідси якихось 20 кілометрів, і майже в кожному з них видно зеленувате море месопотамської рівнини. У Мардіні вистачає оглядових майданчиків, з яких можна насолоджуватися краєвидами, — це різноманітні тераси та дахи у ресторанах та готелях. Серед символів міста — Велика мечеть ХІІ століття (старша за нашу Святу Софію) та медресе (релігій-

на школа) ХІІІ століття з давнім астрологічним годинником і суфійським водограєм. Смачна «візитка» Мардіна — це мигдаль, який вирощують в околицях, а серед інших — мідний посуд і, звісно, вино, яке добре йде під отой мигдаль, з отого мідного посуду, на тлі отого незабутнього краєвиду. «Післясмак» цього дня нам створили ще кілька дуже давніх місць. Таких, як Фортеця Диярбакир ІV століття, мури якої з висоти нагадують обрисами рибину. Як античне місто Арсемія. Як міст Джендере, збудований римлянами на честь дружини їхнього полководця — «матері всіх вояків». Або як Каракуш-Тюмюлюс — «жіночий» царський курган із колонами. До неймовірної давнини ми почали звикати.

Велетні гори НЕМРУТ Якщо ви пам’ятаєте сцену з «Руслана і Людмили», де герой зустрічає голову велетня в шоломі, то частково зрозумієте деякі наші враження від гори Немрут. Ми приїхали туди вдосвіта, щоб застати схід сонця. Чим же прославилася Немрут? Із нею пов’язана одна історія. У ІІ столітті до нашої ери Антіох І, правитель стародавньої держави Коммагени, однієї з предтеч Вірменії, забажав ні багато ні мало стати богом. Точніше, він вирішив створити нову релігію, яка об’єднає державу, для чого всіх божеств підлеглих народів звів в один пантеон, до якого зарахував і себе. Ну, а всім, хто стане послідовником нової релігії, пообіцяв щасливе життя і спасіння душі. Відповідно до нових вірувань, потрібна була й нова архітектура. І Антіох намірився побудувати на горі Немрут ритуальний комплекс, основна мета якого була увічнити «культ особи». Комплекс побудували на висоті 2150 метрів над рівнем моря і розділили на три тераси. На них усадовили кам’яні 9-метрові фігури богів, серед яких — і самого правителя. Проте комплекс так 

і не добудували, оскільки замовник — цар і бог — помер. Поховали його там, на вершині, з належними почестями. Замість храму насипали 50-метровий курган.

І досі гробницю оточують гігантські статуї богів. Але тисячоліття і землетруси частково зруйнували будівлі, й особливо постраждали кам’яні постаті — їхні голови тепер відокремлені від тіл. Тому враження від гори дивні: бачиш велич і відчуваєш нездоланний плин часу. Ці відчуття в нас посилив схід сонця, який подарував стародавній Месопотамії новий день.

ХАЛФЕТІ. Мінарет серед хвиль Стародавнє і напрочуд мальовниче місто Халфеті донедавна було степовим, а нині стало узбережним. Це сталося завдяки штучному водосховищу, створеному для виробництва електроенергії. Воно ж таки є причиною туристичної популярності Халфеті. Сюди їдуть насамперед, аби подивитися затоплений старий район Савшайн-Кьой.

Завдяки «підводному місту» Халфеті стало центром тяжіння дайверів з усього світу. Крізь товщу води можна побачити поховані будинки, дерева, школи і мечеть, мінарет якої донині виступає з води на чималу висоту. Щоб відчути атмосферу легендарного місця і побачити всю його красу, нам не знадобилося підводне спорядження — можливо, саме екскурсія на катері є для цього найкращим рішенням.

Через загадкові й незвичні видовища це місце називають «прихованим раєм» Туреччини. Хоча не такий уже він і прихований: у вихідні тут приймають до 40 тисяч туристів.

Потім у нас були чудова прогулянка катером між зеленими крутими берегами Євфрату і сніданок на його березі. Біблійна річка виявилася мальовничою та гостинною.

ГАЗІАНТЕП. Світ античних мозаїк

Та то були не всі дари водосховища. Ними виявилися ще й тисячі квадратних метрів давньогрецьких і давньоримських мозаїк, представлених у Газіантепі.

Це одне з найбільших у Туреччині міст (1,5 мільйона мешканців), наймальовничіших у країні та найдавніших у світі — йому понад 6000 років. Нині воно відоме тим, що виробляє 80 відсотків усіх турецьких фабричних килимів і 75 відсотків фісташок. А ще славиться античними мозаїками в музеї «Зевгма».

Перш ніж будувати греблю і затоплювати місцевість, уряд звелів дослідити її на предмет археологічних знахідок — для Туреччини ситуація дуже типова. І скоро місцевий музей перестав уміщати доволі великі стародавні мозаїки, тож довелося будувати новий. Нині його площа становить 30 тисяч квадратних метрів, і лише мозаїк у ньому — понад 2500 квадратних метрів. Плюс фрески, бронзові скульптури, фонтани, кам’яні надгробки, частини архітектурних споруд.

Серед чудових мозаїк є одна, якій уже в наш

час судилося пережити цікаву історію. Назвали її «Циганка»: на фрагменті збереглось обличчя чорнобрової дівчини з виразними очима. Цей шедевр виявили в 1960-х роках «чорні археологи» і переправили до США. Турецькій владі довелося багато поклопотатися, щоб повернути артефакт. «Циганці» відвели в музеї окреме приміщення й приставили до неї охорону — як до Мони Лізи.

Очима українців Завершимо тим, що Туреччина — не лише Анталія і Стамбул, а й загадкова Месопотамія. Щоб, вирушаючи туди, не мати організаційних проблем, варто звертатися до турпрофесіоналів — наших співвітчизників, які освоїли цю неймовірну територію. На їхнє запрошення вас супроводитимуть першокласні російськомовні гіди зі Стамбула й Анталії, знавці месопотамської історії та сучасності. Завдяки їм вас повезе куди треба, комфортабельний автобус, а відпочинок та естетичну насолоду дадуть «правильні» готелі. Асфальт же тут хороший повсюди. Із туристичним потоком проблем на сході Туреччини немає, близькість буремної Сирії — не завада. Звісно, гостей не стільки, як увечері біля Блакитної мечеті, але цей історико-культурний напрямок є популярним серед самих турків, а іноземці сприймають його як ексклюзив. Туристів, на нашу думку, саме стільки, скільки потрібно, щоб не псувати ландшафт і надавати краю стимули для відновлення його історії. А до неї тут ставляться трепетно. Загалом вразили місцеві люди — спокійні, привітні й закохані у свій край. Уявіть собі абсолютно безалкогольні вечірки, де старші люди й молодь співають патріотичних пісень. Оце справжня Туреччина, яка збереже для нащадків і себе, й оту напівказкову Месопотамію. 

За допомогу в підготовці матеріалу дякуємо авторці туру Тетяні Іваницькій («OklenTravelTurizmTURSABAGENCY»).

Дістатися з України на схід Туреччини не проблема через найбільше місто країни. Усі шляхи ведуть у Стамбул! Зі Стамбула курсують літаки просто до Шанлиурфи та Газіантепа. Рейсів чимало, завжди можна підібрати зручнімаршрут і стикування.

Радимо довірити цю справу професіоналам, як і весь тур до Месопотамії — подорож у просторі та часі. 

ЧЕРЕЗ СТАМБУЛ

Війна за траву Якщо індіанці воювали за місця полювання, то каро — за траву. Та не за якусь там дурман-траву для наркотиків, а за звичайну, зелену — за пасовища! По інший бік річки Омо лежать землі великого племені ньянгатом. Там хлопці виявилися спритнішими, запопали в Південному Судані вогнепальну зброю і давай відстрілювати каро, поки ті бігали зі списами. Адже трава — це корм для худоби, а худоба — це їжа і гроші, а гроші — це зброя, а зброя — це війна… Замкнуте коло. Каро довелося купувати автомати й набої, і до того ж часто у своїх ворогів.

Звичайно, війна ця відбувається не так, як у кіно. Погнав стадо на поле, узяв автомат — мало що, раптом хтось у тебе стрільне чи ти в кого. Тоді можна на плечі собі рубець-насічку зробити. Вважай, медаль за вбитого. Каро, до речі, через свою нечисленність, є непоганими снайперами. Засядуть у кущах біля річки і чекають. На тому березі хтось із ньянгатомів як вийде води попити, то може і кулю піймати. Щоправда, розплата одна: якщо ти вбив, не сумнівайся — когось із твоїх теж уб’ють. Замкнуте коло. Щоб зістрибнути з нього, треба тікати в місто! Там більше шансів вижити. Молоді каро так роблять дедалі частіше.

Мотоциклом по савані А я почувався серед каро спокійно. Немає трави — немає війни. Ось я і вирішив задовго до сезону дощів — поки савана не зазеленіла — у них трохи пожити.

Нам із провідником Дегу треба було вирішити, як з ефіопської діри, де я гостював перед тим, потрапити до племені каро. Нормальної дороги туди немає. Іти пішки далеко, довго і небезпечно, а орендувати позашляховик дорого. Чи не махнути на мотоциклі?

Машина — це лише тіло повозити, а мотоцикл везе душу! Сказано — зроблено. Племена вірять у душі, тож нехай моя душа мчить до них, як вітер. Хай там що, а сто конячок між ногами — це швидкість і сила. Саме африканські пригоди я дуже люблю. Це як моя перша велоподорож до масаїв — є що згадати й що розповісти. Уранці ми з Дегу на одному мотоциклі вирушили до нових пригод. Що може бути кращим, ніж їхати нескінченними курними африканськими дорогами! Відчуваєш теплий вітер савани і сп’яніння від швидкості. Ловлячи вітер, мов хвилю, пригинаєшся до керма — і світ летить тобі назустріч. Шлях до річки Омо — не Дакар, але дороги тут явно не кращі. Грунтівка з піском серед низькорослих дерев і чагарників. Замість поліцейських іноді миготять люди зі зброєю. Замість дорожних знаків — гігантські термітники. Розслаблятися за кермом не можна, робінгудів у цій глушині вистачає. Плюс ями, сипкий грунт і просто пісок, а іноді й цесарки, що кидаються під колеса. Години за дві такої дороги в’їхали в невелике селище Колчо. Бойове розфарбування У племені каро це місце вважають райським. Краєвид із крутого берега як для випаленої сонцем африканської савани — справді незрівнянний. На протилежному боці лежать зелені ліси, наче

райські сади. Річка Омо тут робить один зі своїх мальовничих поворотів. Мені місцина здалася схожою на наш Дністровський каньйон. Ось тільки крокодили, що грілися на мілині, не дуже вписалися б в український ландшафт. На стрімкому березі я і встановив намет. Відразу, як приїхали, нас обступив натовп розмальованої малечі та підлітків. З дітьми, які озброєні справжніми автоматами, треба налагоджувати добрі стосунки. Я заходився роздавати печиво та цукерки. Оскільки каро — одне з найменших племен у долині Омо, воно постійно переживає напади своїх грізніших та більш войовничих сусідів — племен ньянгатом і мурсі. І попри те, що старійшини ніби уклали мир, тут постійно тримають руку на затворі. Як кажуть каро, хочеш миру — готуйся до війни. Знайоме, правда? Напевно, їхнє мистецтво бодіарту й народилося в цій нескінченній боротьбі за існування. Чоловіки та діти каро покривають своє тіло глиною, крейдою та природними фарбами. Смугами, цятками, відбитками рук — від голови до п’ят. Так вони себе ідентифікують, лякають ворога, а раніше заразом компенсували повну відсутність одягу. Нині одяг у каро є. Але глибинна суть такого розмальовування — це все-таки ще й творчість. Діти, дорослі й старші люди змінюють малюнки по кілька разів на день. Викупався в Омо — і відразу заново себе розфарбував, білим по чорному. Візерунки наносять довільно, жодних правил немає — важливим є самовираження. Для дітей таке розфарбування — гра, на якій ще й можна заробити гроші. Наслідуючи дорослих, вони прикрашають свої тіла білою, червоною та сірою фарбами, використовуючи замість кисті власні долоні, пальці, пір’я та палички. Щойно 

я опинився в селі, як з десяток розмальованих діточок почали всюди ходити за мною хвостиком і навперебій пропонувати: «Фото, містер, фото!». Так ми, мандрівники й туристи, фінансово підтримуємо молоді таланти. На жаль, дорослі художники каро дедалі частіше пускають отримані гроші на випивку.

Сфотографувати дитину коштує від 5 бірів, двох дітей разом — уже 10. Дорослі жінки беруть по 10 бірів, воїни — по 15. Загалом за фото, де 10–20 діточок у кадрі, як зі мною на мотоциклі, відразу можна віддати і 100 бірів. Курс — 25–28 бірів за 1 долар. Проте, якщо ти маєш цукерки, з дітьми можна домовитися. Так ці трохи нахабні, але веселі, юні таланти з віком опановують племінну традицію розписування тіла.

Купання з крокодилами Тож я жив із гарним краєвидом Омо й постійно спостерігав життя на березі. Що здивувало — воду тут досі п’ють просто з річки, а вона ж абсолютно глиняного кольору! Жінки вчиняють розумно — ходять до річки не лише по воду, а заразом попрати й викупатись. У воді міститься вся таблиця Менделєєва, слабкі тут просто не виживають, адже довкола — ні лікарень, ні лікаря.

Для дітей річка — це рай. Вони в ній без страху купаються, тим часом як на протилежному березі вилежуються

«домовилися». Але трапляється й ворожнеча. Під час мого перебування каро ходили на берег зі зброєю: уже місяць намагалися прикінчити одного крокодила, який за тиждень потягнув двох хлопців. І було не зрозуміло — убили вже вони крокодила людожера чи ні. А тим часом чоловіки лізли купатися в Омо. Адже в Африці не морочаться — буде як буде! Отак і буває…

Африканська вендета Із крокодилами каро домовились, а от із людьми, «їдцями слонів» — ньянгатомами, ніяк не можуть. У племен обопільний девіз: убийте, перш ніж уб’ють вас!

Раніше племені каро належали землі обабіч річки Омо. А ньянгатоми років сто тому прийшли з Уганди. Поки мали тільки списи,

серйозної загрози для місцевих вони не становили. Але в другій половині ХХ століття, вимінявши вогнепальну зброю за корів у сусідньому Судані, плем’я ньянгатом відвоювало землі у каро і сурі. Тепер між племенами точиться вендета — кровна помста за вбитого батька, сина, брата. Без попередження із засідки або за випадкової зустрічі воїни можуть почати стріляти один в одного. І замість припинити кровну помсту, перестрілки та розбій, старійшини це часто заохочують. Дозволяють не тільки забирати зброю та речі вбитого, а й худобу — його та племені.

Місцеві Пікассо Хоча все ж таки нині, у сухий сезон, між племенами панує хисткий мир. Каро розслабилися, віддаються творчості й заробляють у туристів копійку. У чоловіків досі діє життєвий принцип — їм працювати не можна! Раптом війна, а вони втомлені? Тому вони весь час відпо- 

чивають, а щоб не нудьгувати — пиячать. Адже писати картини чи воювати під мухою загонистіше і набагато цікавіше. Іду собі по селу й раптом попереду виринає такий собі Пікассо на нетвердих ногах. Запитую: «Сфотографувати можна?» — «Так, але тільки з друзями!». І ось переді мною вже трійця нетверезих художників — Пікассо, Далі та Міро. Побратими метикують на трьох і натільні картини продають лише оптом. До цього століттями чоловіки тут мріяли лише про одне — вдало пройти обряд ініціації та хвацько побігати по биках. Є така традиція — скакати по бичачих спинах. Наступна мрія — завести власне стадо кіз і корів. Таке, щоб вистачило на викуп за трьох-чотирьох дружин: більше жінок — більше дітей, у господарстві знадобляться. Тепер пріоритети помітно змістилися, престиж — це не яке в тебе велике стадо, а який мобільний телефон, футболка, взуття і скільки ти можеш узяти грошей з туристів, щоб потім купити собі випивки. Та поки що худоба — головне мірило добробуту, універсальна валюта. Добре, що в цьому раю дружина досі трохи дорожча за автомат. АК можна виміняти за три-чотири корови, а ось дружину — вже за п’ять. Виміняв собі супутницю життя, вона збудує хатину — ось і є місце для спання й нічних розваг. А якщо ти багатий, то й узагалі краса — вибирай, до кого сьогодні піти, живи поперемінно у хатинах дружин. Запитую Пікассо: «Чому з однією дружиною нудно?» — «Це як один друг! Друзів і дружин має бути багато!». І не заперечиш. Ось таке воно, сімейне життя. Уранці прикрашаєш себе, сподіваючись на туристів. Немає туристів — не біда, є друзі. Ідеш бухати з братами-художниками. Приїжджають туристи — виходять на роботу й фотомоделі, а потім, утомившись, — знову до посиденьок і самогону.

Жіноча доля Тутешні художниці теж стали випивати, але всетаки їм до душі легкий алкоголь — соргове пиво. Жінки практикують бодіарт лише на обличчі. Наносять пунктирні лінії, смужки, а найчастіше — цятки вздовж вилиць і навколо очей. У підборідді з дитинства мають спеціально пробитий отвір. Для краси туди часто вставляють пір’їни або квіти, причому за день варіанти можуть кілька разів змінюватись. А ще жінки каро полюбляють прикраси з бісеру та браслети.

Коли я вдень відпочивав біля намету, до мене підійшли дві сестри, сподіваючись, що я їх сфотографую. Світло було не дуже добре, і я пообіцяв, що зроблю знімки ввечері. Певно, дівчата вирішили чекати того самого вечора біля мене. Присіли поруч і спробували через Дегу поспілкуватись. Я розпитав про їхні прикраси та життєві цінності. «Ми прикрашаємо себе малюнками, намистом і квітами. Я вважаю, що ми красивіші за багато племен у долині Омо». «У нас любити чоловіка не обов’язково, просто будь йому доброю дружиною, дбай і народжуй дітей». «Діти нам дуже потрібні, вони допомагають по господарству. В нас у селі людей обмаль. Ми дітей любимо». «Коза дає нам одяг, м’ясо та молоко, вона дуже цінна. Мене виміняли за двадцять кіз!» «Я хочу телефон. Віддала б його чоловікові, він би мною дуже пишався».

Отакі прості жіночі думи. Крім того, представниці слабкої статі ще й пораються по господарству, тоді як розмальовані чоловіки відпочивають. Хатини, які будують жінки, грубі, зроблені з частоколу, з очеретяними дахами. Поважна господиня має одну, а то й дві-три комори — такі хатинки на курячих ніжках, щоб гризунам було важче всередину потрапити. Біля кожної оселі є майданчик, де розводять невелике багаття й варять їжу. Така собі літня кухня просто неба. Перед готуванням, ближче до вечора, жінки її якісно підмітають, як і вхід перед хатиною. Раптом чоловік прийде, а тут і сісти ніде, кругом козячий горох! Увечері, коли спадає спека, селище Колчо-Колчо завдяки жінкам оживає. Вони носять дрова і воду, підтримують багаття, варять їжу, годують чоловіка, дітей і тварин. Відганяють нахабних курей і козенят, які норовлять устромити носа в казанок. Деякі ще встигають терти каменем кукурудзу або вичиняти козячу шкуру. І за всім цим не забувають приділяти увагу дітям. Просто фантастика!

Лежу в наметі й думаю — як так сталося, що мужики переклали всю роботу на жінок? Кухарка, прислуга, дружина, коханка, мати, будівнича, носійка, доярка, швачка, агрономка, підсобна робітниця — і все це в одній особі. А хто ти? Просто воїн і, трясця йому, митець!

Діти з автоматом Щойно я продер уранці очі, відкрив намет, аби помилуватися світанком на річці, як тут замість краєвиду — дуло автомата, добре хоч не на мене спрямоване. І сидять хлопчаки, чатують на мене для фотосесії. Напевно, автомат прихопили, щоб гість не втік. Дивує не те, що мене вартують, а що дорослі дають малим повністю заряджену зброю. Звісно, на запобіжнику, але дурне діло не хитре. Діти тягають автомат, як іграшку. Але тішить, що все ж таки мають й інші ігри — наприклад, катання на сідницях із крутого схилу до річки. Ще раз пройшовся селом і помилувався краєвидами Омо. Схил біля річки — одна з найулюбленіших фотозон усього племені. Каро підтягуються сюди, сподіваючись продати свої тілесні картини більшій кількості туристів.

Я зібрав наметовий табір. Усю поклажу ми примотали до мотоцикла і по-англійському, не прощаючись, на своїх двох колесах вирушили за сонцем у савану, назустріч новим племенам. Адже з мотоцикла на світ дивишся зовсім інакше, ніж із хатини каро!

про життя

африканських племенах і про інші

автора дивіться на його сайті: www.wildtravel.pro.

кам’яний

Петри,

безмежжі часу

простору.

рі, прищепленійдиким набатеямчито Селевкідами, чито Птолемеями. А дивовижназбереженістьмісцевиххрамів ігробниць— наслідоксухого кліматута

унікальностірельєфу: містозаховалось у повністюізольованійвідзовнішнього

охоплює кожного, хто

Еос...

Петра — лишечастинакультурного

войовничихнаба-

теїв(так само, як і вони самі— лишечастинаісторіїчотиритисячолітньогоміста). У постмакедонськудобуцейнарод семітськогопоходженняконтролюваввеличезнітериторіїна Аравійському півострові. Набатейськихмитницьне могли обминутианііндійськікараванизісхіднимишовкамий прянощами, аніафриканськіпостачальникишкірта слоновоїкістки. Іноземціввражалине лишеархітектурнішедевритацарські пишноти, а й геніальніінженерніспорудиз розгалуженою, розрахованоюна значнийперепад висотсистемою дамб іканалів.

Слава про країну, а особливо їїстолицю,гриміладалеко. НедармаПетра, хочі опосередковано, удостоїласязгадкиуНовому Завіті. Очевидно, самеу нійзупинялисяволхви, котрійшлизісходу, абипоклонитисяновонародженому Ісусовітапринести Йомузолото, ладан ісмирну (Мф. 2, 1–12). А згаданийапостолом Павлом (2Кор. 11, 32) Аретабув не ким іншим, як набатейськимцарем, щообіймавпрестол уПетрі.

Та ніщоне вічнепідсоломоновиммісяцем... Набатейськецарство впало під ноги звитяжнихлегіонівімператораТраяна. Звісно, лишедля того, абичерез якихосьтри століттявжей саміримлянина-

завждипокинули цейпустельнийкрай. Потімсюдиприходили візантійці, перси, араби, хрестоносці... Але найдовше— мало не цілетисячоліттялюдськогозабуття— тут мешкали грифи, яким, звісно, не булоніякогоділадокрасот покинутого міста. Всюдисущі бедуїнитежчас від часу навідувалисьуПетру, але дітейпустелілякали«тінізабутихпредків». Ось чомуаль-Батра— «червона троянда пустелі», як називалиїїараби, на початок ХІХстоліттябулагетьневідомана Заході.

«Троянда»дрімаладо 1812 року. Швейцарськиймандрівникі шпигунна йменняЙоганБуркхардт, котрийопинивсяна півдніЙорданії, не злякавсянібезкінечнихпісків, ністрашнихлегенд. НащадокВільгельмаТелля примусивсвого провідникавідвестийогодо загадковогоміста. Потрапившитудиі роздивившисьдовкола, сміливецьзаписав у своємутаємномущоденникутаке: «Цілком імовірно, щоціруїни— ...залишкиантичноїПетри». І вінне помилився!

Сьогодення

Відтодіне припиняєтьсяпотікохочих побачитидиво. Колись слабенький, як струмоку пересохлому ваді, нинівінскидаєтьсяна потужнийсель післясезону

Цей театр, одна з найдавніших споруд у Петрі, розташований в оточенні гробниць. Набатейцімали специфічне ставлення до смерті.

дощів. Туристівваблятьне лише800 пам’ятокархітектури (та й навряд чихтосьзможепохвалитися, щообійшовїхусі). Просто Петра — ценепідробна, втіленаказка, про яку коженхочу глибинідуші, а мріє-таки відсамого дитинстваі до кінцясвоїхднів.

Указці, як відомо, головне не антураж, а таємничістьі сюжет. Ацьоготут якраз вистачаєз надлишком. Головнийефект Петри полягаєв тому, щодо неїможнапотрапитилишечерез сік. Певнаріч, не томатний. Так називаєтьсятріщинау скелі— наслідокдоісторичногоземлетрусу. Просуваючиськрокза крокомміжпрямовисними80-метровимистінами, десьчерез

кілометрпочинаєшуявлятисебе як мінімумулабіринтіМінотавра. Але коли всерединіуже все готоведо зустрічіз таємничим чудовиськом, увічівдаряєбагрянийфасадтак званої Скарбниці. Страхи розвіюютьсявмить— і у людини, як кажуть араби, відлітаєрозум. Цянеймовірнакомпозиціяз колон, ніш, порталів, сходинокірельєфіввідомав усьомусвітізавдяки авторам фільмів«ІндіанаДжонс» і «Останнійпохідхрестоносців». Але, як тойказав, кіно— то кіно, а осьлюбовмаєбути наочною, а не заочною... Тим паче,любовдо такоїПетри... Умістінемаєнічогодругорядного. Когосьнайбільшевражаєтеатр на вісімтисячглядачів, когось— вишуканакам’яна

і гробницябрата пророка Мойсея— первосвященикаАарона. Одне слово, Петра — цеякийсьдивовижний музей античностійранньогохристиянства, якесьпослання через віки— мовляв, дивіться, нащадки, і дивуйтесятворчому генієвірозсіянихвітрамиісторіїнародів... ЗнавцірадятьвідвідуватиПетру ізсамого рання, тобто з шостоїгодини. Для цьоготреба переночуватищонайменше 

одну нічв сусідньомумістечкуВаді-Муса. Гамірнийнатовптуристівз’являєтьсябіля ущелинидесьо десятій-одинадцятій: либонь, їмподобаєтьсяходитипо самійспеці. Відсонцядобре відпочитиу двохчудовихархеологічнихмузеях — старому (розміщеномупрямо в гротах гори Джебель аль-Хабіс) і новому, з багатющоюколекцієюостанніхархеологічних знахідок. Длявідвідувачів, обтяженихлінощами, роками абоцелюлітом, запопадливібедуїнипропонуютьуніверсальнийтранспортнийзасіб— капловухихвіслючків. Треба бачити, як хвацькострибаютьпо карколомнихстежках цінепарнокопитні, абсолютно не зважаючина опасистих тітокна своїхспинах. Але кращеходити самому: щодалівіднатоптанихмаршрутів, тоглибшеможназануритисьу тисячадругу казкуШахразади...

Прийдешнє

Йорданціпильнуютьсвійнайдорожчийскарб — розвиваютьінфраструктуру, провадятьрозкопки, вивчаютьбібліографічніджерела. Щей припрошують до того ЮНЕСКО тавсю світовуспільноту. Восьмедиво світуне повинно зникнутипідмільйонамитуристських підошов— а мандрівників, безперечно, приїжджатимесюдидедалібільше. Та все ж романтикам, котрімріютьпроПетру, вартопоквапитися.

Утеплінадвечір’я, коли втомленесонцерозчиняєтьсяв переливах пурпурового каміння, «трояндапустелі»оживає. Тодіненачевоскресаєпрекрасна Еосі, притиснувширожевийпальчик до вуст, потайвідЮНЕСКО даруєкожному на пам’ятьклаптиксвоєї порфіри. А вона не такавжей велика... 

Оздоблені природою входи ведуть у заплутані катакомби, повні ритуальних приміщень, помешкань, водосховищ і гробниць. Підземні стежки пролягають на сотні кілометрів.

Історія дивовижного місця розпочалася в далекому XV столітті. Територія нинішнього парку тоді належала графині Якобе ван Бейрен. Довкола її замку вирощували трави й зелень до столу — зрештою, через це місцину й назвали Кейкенхофом — «кухонним садом». Власне, город. А як же квіти і парк? О ні, графиня такими дамськими витребеньками не займалася. Хоча за своє 36-річне життя встигла чотири рази вийти заміж, відсидіти у в’язниці, взяти участь у кількох війнах і в одній з них виступити проти власного чоловіка. Квітів у цій біографії та місцевості практично не було.

Новий виток в історії Кейкенхофа — 1850-ті. Володарями цього куточка стали барон і баронеса ван Палландт. Вони доручили ландшафтним архітекторам Янові Давиду Зохеру та його синові Луї Полю розробити проєкт парку навколо замку. Облаштовувати його почали в англійському стилі.

Пишне цвітіння улюблених для голландців тюльпанів, а також нарцисів, гіацинтів та іншої цибулевої братії з’явилося тут уже після Другої світової війни. Спочатку це була просто рекламна композиція для продажу квітів, а потім ідея так припала до смаку відвідувачам і розпорядникам, що виставка розрослася до розмірів цілого парку й прославилася на весь світ.

Тепер парк «Кейкенхоф» — це 32 гектари дивовижних весняних квітів, які ваблять усіма мислимими барвами, формами й ароматами. Цю розкіш доповнюють вікові дерева, квітучі бузки та сакури, мальовничі ставки, водоспади й фонтани. Каналами

плавають лебеді та човни із зачарованими відвідувачами, алеями їздить екологічний

транспорту — прокатні велосипеди. У різних куточках

дуже «нідерландський»

стоять скульптури провідних майстрів різних епох і країн: це найбільший майданчик пластичного мистецтва в країні. Гостей тут і там зустрічають композиції з традиційними нідерландськими вітряками та дерев’яними черевиками.

У парку навіть є своя «Алея слави», де висаджено сорти тюльпанів, які названо на честь усесвітньо відомих персон. До того ж на території розкинулися «натхненні сади»: гуляючи просторим парком, можна натрапити на червоний романський сад, сад зеленого чаю або тропічний пляжний. І кортить усе побачити на власні очі й зафіксувати на плівку! Деякі туристи, приїжджаючи сюди з екскурсійними групами, спочатку не можуть збагнути, чим, власне, зайняти себе тут на дві 

години — а потім так захоплюються, що гіди виловлюють їх по парку

вечора. Навіть для дітей знайдуться забави: у секторі «Дитячий

малеча може знайти розвагу на свій смак — відвідати ферму до-

тварин, що відтворює ідилію нідерландського села, знайти вихід із зеленого лабіринту чи долучитися до інших активностей. Відчуття часу в «Кейкенхофі» втрачаєш, воно поступається відчуттю прекрасного. Ба більше, для повного задоволення виставку

відвідати за весну кілька разів, адже висаджують квіти так, аби протягом двох місяців на одному місці розквітали інші різновиди. Загалом у парку росте приблизно 7 мільйонів цибулевих рослин. Кульмінацією туристичного сезону стає найрозкішніший квітковий парад у Європі на бульварі Корсо. Квітникарі створюють зі свіжих рослин фігури всіляких персонажів, а потім платформи з композиціями починають рухатись алеями «Кейкенхофу». Пересувні сади чудес! Парк вважають найфотографованішим у світі та найгостиннішим у Європі: за час виставки його квіткову величність відвідують понад 800 тисяч людей. А він усе ще чекає саме на вас! 

Сліди прибульців?

теорію спростовують і зауважують, що статуї, імовірно, зображають жерців у масках. Проте археологи так і не знайшли залишків жодної маски в землях острова. Так чи інак, таємничість цих статуй щороку приваблює велику кількість туристів.

funart.pro

відчути історію на дотик. Тут можна торкнутися рукою стіни храму, зведеного ще на початку ХІ століття. Це одна з найдавніших кам’яних споруд у Східній Європі. У 1030-х роках собор збудував брат Ярослава Мудрого — Мстислав. Припускають, тут поховано князя Ігоря, героя «Слова о полку...».

Собор вражає розмірами: висота від підлоги до склепіння — 30 метрів, як сучасна дев’ятиповерхівка!

Підлогу прикрашає інкрустована мозаїка. Неофіційний символ міста — язичницьке божество, вогнедишний пес Семаргл, зображення якого виявили в орнаментах Борисоглібського. Царські врата створено коштом гетьмана Мазепи. На них переплавили знайденого неподалік срібного ідола.

Побачити срібні Царські врата в Борисоглібському соборі

Це яскравий

тя.

казковим мереживом з фантастичними птахами.

єдина дерев’яна будівля козацьких часів.

монастирському подвір’ї знімали перший радянський фільм жахів «Вій», який вражає й досі. А ще тут свого часу поховали «чернігівського упиря» Василя Дуніна-Борковського. Розкопавши його могилу, виявили, що той лежить, мов живий, і курить

Спуститися в Антонієві печери, обитель святих і привидів Антонієві печери — це 350 метрів підземних ходів у товщі Болдиних гір на глибині до 12 метрів. Засновник лаври, преподобний Антоній Печерський, прибув сюди з Києва й започаткував тут чернече життя. Іллінська церква біля входу в печери — рідкісний зразок архітектури XI століття, її заклав князь Святослав Ярославович. А під землею серед іншого міститься найбільша з підземних церков на Лівобережній Україні — Феодосія Тотемського: висота стелі — 8,5 метра.

оповідає, як

кинулися переслідувати

Пройтися до «замку» українського Дон Кіхота

острівець романтики, де полюбляють прогулюватися закохані пари. Неймовірно гарний і загадковий палац у неоготичному стилі збудував наприкінці ХІХ століття чернігівський губернатор Григорій Глібов. Шлях сюди лежить через невеличку липову алею. За легендою, «замок» збудовано для паризької панни, в яку закохався Глібов і яка не схотіла їхати до Чернігова, бо тут не було палаців. Сучасники порівнювали Глібова

Дон Кіхотом, що прагнув відродити лицарські звичаї. «Замок» чудово доповнював його незвичайний образ.

за рецептом Коцюбинського На однойменній затишній вулиці привертає увагу садиба класика української літератури. Вона в тому самому вигляді, який мала за його життя. Опікуються нею родичі Михайла Михайловича. У саду ростуть дерева, які саджав письменник. Понад 20 років Коцюбинський провів у Чернігові, працював у земстві, творив, закохувався, ростив дітей і щосуботи проводив удома вечори літературної молоді. Серед гостей були Грінченко, Самійленко, Вороний, Тичина, ЕлланБлакитний... У музеї зберігаються рідкісні документи, фото, книжки, малюнки й тисячі листів видатних сучасників Коцюбинського.

Пошукати скарб Івана Мазепи Будинок полкової канцелярії побудований

Саме тут він таємно зустрічався зі своєю хрещеницею Мотрею. Мати її за це прокляла, і тепер неупокоєна душа блукає світом. Уночі на Пречисту вона являється біля будинку і благає перехожих благословити її православним хрестом, обіцяючи відкрити таємницю скарбів.

Туристичний інформаційний центр Чернігова

У «Келії сонця» — писанки з любові Колір Космача — жовтогарячий. Тут так багато сонця, і навіть коли його не видно з-за хмар, здається, воно повсюди. У поглядах, у квітах, в яблуках, які ніяковіють від сонячних цілунків у садах… Космач — найбільше за площею село в Україні, тут 6 тисяч населення живе на майже 85 квадратних кілометрах! І найколоритніше з усіх, де мені доводилося бувати. На Косівщині зберігають дух і традиції Гуцульщини. Тут весілля відбуваються за прадавніми ритуалами, поруч зі святими образами

цісаря Фран-

з пошани за те, що в ХІХ столітті звільнив селян від податків. Місцеві кажуть: сонце тоді зійшло над Космачем, а яскраві кольори наповнили повсякдення. Космач називають «келією сонця». У садибі «Космацька писанка», біля музею вівчарства, зустрічає господар Роман Бойчук. Музей — це його ідея, хатку-стайню перенесли сюди з полонини, і тепер тут зможете дізнатися багато про традиції та побут вівчарів. Довідуємося, чому бринза така корисна для здоров’я і чому заквашувати молоко важливо

Учасники експедиції: спільне фото на згадку про яскраві дні в Карпатах.

в посуді з хвойних дерев. За професією Роман Бойчук — ветеринар. Тепло розповідає про вівцю, «годувальницю, одягальницю і лікувальницю», та пояснює, що можна зробити з молока, як використати вовну і лій на різні оказії недуг.

А далі на нас чекають коні, закосичені стрічками. І ми, як дружки та дружби на весіллі, їдемо на святкових возах. І з’ясовуємо, що для Космача це звично: коней тут люблять і прикрашають, а на весілля ходять у традиційному вбранні. У Космачі майже в кожній хаті живуть майстри. На шість тисяч мешканців — три тисячі народних умільців. Вони цей одяг і виготовляють. Наречена і дружки на весіллі мають бути в запасках. Їх замовляють у родині Линдюків. «Кажуть, що ткати запаски — не чоловіча справа. Ну хто це придумав?!» Пан Михайло сідає за верстат, і починається магія… Нитки не можна переплутати, бо назад уже «не розіткати». Родина виготовляє й весільні віночки, кептарі. Пані Марія запрошує до будинку — оглянути краєвиди з тераси на другому поверсі. Пропонує приміряти гуцульські однострої й готує для нас обід у власній «Villa Mariya», яку відкрила після повернення з Італії.

за кордоном пам’ятала про ро-

садиби «Валило»:

треба

Ласкаво просимо в «Дубовий

хоче погончарити?» Майстер-клас від Василя Дутки.

динні запаски — як зазвичай робила лямівки і передавала чоловікові до Космача. Заїжджаємо до господи Анни Линдюк, знаної в цих краях писанкарки. У хаті — мов у писанці. «Перший узір на своїй писанці пам’ятаю досі. Зробила його, як була третьокласницею. Хату свою вишила... Зробили ремонт, і я сказала чоловікові: не хочу, щоб штори були європейські. За дві зими вишила оці штори і скатертину». Раніше, каже пані Анна, у Космачі писанкарство було в кожній третій хаті. Тепер усі до Польщі їдуть. Попиту на писанки такого немає. А гроші потрібні, ціни ростуть... Лишилися переважно старші люди. «Але діти зі школи приходять до мене, розповідаю їм про писанки, показую, як їх роблю. Цікаво їм...» Онука теж писанкарка. Закінчила в художньому училищі відділ кераміки. Але писанки перемогли.

Тож, якщо будете в Космачі, Анна Линдюк навчить і вас писати писанки! А ще — ліпити коників із сиру.

Глина, кахлі й колір «з іржі» Рожнів — одне з наймальовничіших сіл на Косівщині. В майстерні Сергія Дутки крутиться гончарний круг. «Цей круг уже нагон-

гончара Василя Дутки.

проводить майстер-класи. Він уже двадцять років «тримає в руках глину». Розповідає з жартами, сипле дотепами. Зазвичай працює на електричному гончарному крузі, а ручний має «для таких, як ви». Показує, як розмальовує кахлі, наслідуючи стиль Олекси Бахматюка, кераміста ХІХ століття. Ділиться секретами кольорів: «Оцей зелений — окислена мідь. З іржі добре виходить коричневий».

У його майстерні почуваєшся ніби в музеї кераміки. Гігантські шахи, підсвічники-жуки, косівські кахлі, посуд… Колись на замовлення зробив 300 однакових посудин. Каже, зарікся від такого: масовість убиває творчість. Косівська кераміка входить до Списку ЮНЕСКО як об’єкт нематеріальної культурної спадщини людства. У ХХ столітті її почали називати гуцульською — коли на виробах майстри стали зображати гуцулів. Ця кераміка годиться насамперед на кахлі, на посуд — не дуже. А Сергій в основному робить посуд. Раніше глина відлежувалася на подвір’ї кіль-

ка зим — замерзала, відтавала й ставала кращою для обробки. Глазур для оздоби перетирали на жорнах, як зерно. «Тепер усе простіше: купив гончарну піч, електричний круг — сидиш у теплі, слухаєш музику, ліпиш горщик… Але люди втрачають розуміння, що таке справді цінний виріб, — каже майстер. — Недавно мої односельці знайшли в річці розбиту гуцульську піч. І навіть не розуміють її вартості. На ринку одна кахля з неї коштує 200 доларів. Таких печей у нашому селі вже немає…»

«Зінгер», кінь і серця на камені Новий яскравий день розпочинаємо в «Хаті різьбяра». Подвір’я Олега Пилип’юка прикрашене мистецькими виробами з дерева. Господар виготовляє їх і для себе, і на замовлення. А ще навчає охочих свого ремесла. Село Білоберізка Верховинського району — одне з найгарніших у Карпатах. Природа тут зачаровує. Гори «димлять», ранкова кава парує… Час ніби зупинився. Сюди варто приїхати хоча б заради таких моментів — розчинити свій неспокій у красі.

Звідси також добре вирушити в похід до Писаного Каменя. Нас супроводжує пані Галина, господиня «Хати різьбяра». Спочатку їдемо в кузові витривалого ЗІЛ-134, далі можна верхи або пішки.

Першу зупинку наше авто («зінгер» помісцевому) робить неподалік водоспаду Надія. Спускаємося до води, зачерпнути гірської енергії. У копанці хлюпочеться форель. Її прийшла погодувати пані Марія. Каже, лис кружляв уночі навколо хати, курника шукав: «Хитрий, нічого не боїться. Бо карпатський».

До Писаного Каменя підіймаємося пішки. Повітря таке чисте, що з незвички дихати… особливо легко. Однак серце б’ється прискорено — і ось ти вже бачиш серця на скелях. Закохані лишили послання. Багато відомих людей ходили цими стежками: і Грушевський, і Кобилянська, і Франко... «Цей напис справді Ольги Кобилянської?» — перепитую провідника. «Так бачите ж, який красивий почерк. Чий же ще?» — усміхається. Писаний Камінь вивищується на 1221 метр над рівнем моря. Скеля 80 на 100 метрів помережена малюнками-петрогліфами. Різні мови, різні часи. На скелі — «чаші з водою»,

заглибини, які наповнюються після опадів. Кажуть, якщо цю воду порушити, можна накликати дощ. Місце сили. Віддавна сюди приїжджають зцілюватися. Колись тут було язичницьке капище. Зі скелі розгортається фантастичний краєвид. Навіть пізньої осені на галявинах біля Писаного Каменя можна назбирати ягід і грибів, скуштувати ожини і брусниці.

На зворотному шляху заїжджаємо на гостину до Параски Шарабуряк. Та вже приготувала смачний обід, але його треба заслужити. Накосити трави худобі, зібрати гарбузи чи капусту на городі. Не вмієте косити? Ось коса — вчіться! Або граблі. Баба Параска знайде для вас заняття. Трудотерапія — це серйозно. А потім закличе до столу. Її грибна юшка — пісня пісень. Смакота неперевершена. А пироги (вареники) з ягодами… «Усе, більше не можу». «Як то не можеш? — сміється пані Параска. — А для кого ж я готувала?» Родина Параски Шарабуряк здавна живе біля Писаного Каменя, тож господиня знає багато місцевих легенд. І допомагає людям розібратися з проблемами. П’ятнадцять років тому жінку вдарила блискавка — відтоді краще «бачить світ» і людей. І для нас у її садибі світ розвиднився.

Враження запиваємо чаєм у нашої знайомої пані Марії на зворотному шляху. Вона збирає карпатські чаї та готує сирні пончики, від яких несила відмовитись. А вино з малини… А яблучна сушка з карпатським димком…

Валило, джакузі та ліжник

Усі ми прагнемо затишку і тепла. А тому нам потрібен… ліжник! Справжній, гуцульський, з овечої вовни. І ми вирушаємо до Яворова.

«Візитка нашого села — ліжники, — розповідає господиня садиби «Валило» Світлана Павлюк. — Виготовляємо й одяг, ковдри, покривала, шкарпетки... Усе з натуральної вовни. Роблять це переважно жінки. Чоловіки здебільшого працюють з деревом, але й у нашій справі допомагають».

Щоб зробити ліжник, треба пройти 14 етапів. Стрижуть овець навесні, потім ціле літо миють вовну, сушать, сортують за кольорами. Аби помити, її заливають окропом у

чані без жодних мийних засобів, узувають гумові чоботи і довго «чалапають» зверху. Висушену й посортовану вовну розчісують. А тоді роблять нитки для основи ліжника — на один треба 1000 метрів. Потім у верстат заправляють 333 нитки — і починається робота… Раніше такі ліжники робили в кожній хаті. Нині, каже пані Світлана, дедалі менше: багато на тому не заробиш, люди не хочуть морочитись, особливо молодь. «Але в нас у селі всі дівчата й жінки уміють робити ліжники. Цього й у школі навчають». Але виткати ліжник — це пів справи. Щоб він став щільним, однорідним і не уразливим до молі, його потрібно потримати у валилі. Образно кажучи, у великій «пральній машині», де замість центрифуги — потік карпатської річки. Таких валил у Яворові було багато, але після повені 2008 року залишились одиниці. У господарстві Світлани Павлюк є. Інші господині приносять сюди свої ліжники. У валилі, до речі, можна й самому скупатися. Гірська вода так збадьорить — вийдете, як новенький виріб.

Бульб’яні пироги, «залізний» борщ, ущипки без дріжджів До Старого Мізуня треба їхати з добрим апетитом. Хоча в будь-якому разі він не забариться: у садибі «Дарваїв кут» на гостей чекає щедре пригощання бойківськими стравами. Господиня Оксана Клебан готує їх за рецептами своїх предків. На майстер-класі ми опанували ази приготування унікальної бойківської страви. Чули про «залізний» борщ? Також знаємо тепер, як готувати токан — страву з картоплі, яку треба їсти, запиваючи свіжим кислячком. Дізнались і як випікати традиційний хліб — ущипки. А почали з бульб’яних пирогів — їх пані Оксана зробила візиткою садиби. На свято

Автограф Кобилянської: «Ви ж бачите, який красивий почерк? Жодних сумнівів: це писала вона!» Щира карпатська гостинність.



Покрови навіть організовує фестиваль «Бульб’яні пироги». Це традиційно осіння страва. «Коли картоплю копали, не знали, що робити з дрібною і різаною. Тож бульби варили в мундирах і терли, — розповідає господиня. — Готували пироги на Покрову». Тісто для них комбіноване — з вареної та сирої картоплі. Начинка — сир або гриби. Коли пироги варять, додають сік тертої картоплі, тоді вони не розпадаються. Подають їх зі сметаною та засмаженою цибулею». «Тепер картопля не та, — зітхає пані Оксана. — Колись була така синя, яка мала багато крохмалю. Я додаю його в тісто».

Найдужче заінтригував «залізний» борщ. Готують його… на молоці. Додають галушки з картоплі. Раніше страву варили в алюмінієвому посуді. Постоявши, борщ сірів, набував металевого кольору. Тому «залізний».

А токан — страва пастухів і партизанів УПА — дуже ситний. Його готують із картоплі та кукурудзяного борошна, заправляють шкварками і сметаною.

М’ясо в старовину дозволяли собі тільки багаті родини, та й то раз на тиждень. Тому в бойків так багато страв із картоплі. Правильна їжа має бути приготовлена з душею, переконана Оксана Клебан. Хороша страва готується довго. «А сьогодні всі кудись біжать, швидко живуть і не мають часу…» Знайдіть час — приїдьте на бульб’яні пироги до пані Оксани. В її садибі можна й заночувати. Після такої трапези це дуже доречно.

Бойківські вечорниці, пиндики і джерело кохання А далі, в селі Новошин, на нас уже чекають троїсті музики — на подвір’ї 200-літньої

ноги

просяться в танок.

бойківської хати. «Захочете — будуть вечорниці!» — господиня Іванна Кузеляк запрошує до оселі, де все «як колись». Двоє дверей — для гостей та інших важливих оказій. Дух минулого тут зберігають старовинні меблі, начиння, рушники, одяг.

Пані Іванна пропонує вдягнутися побойківському. Розповідає історії та повчальні перекази свого роду, показує, як прясти полотно. Колись у Новошині вирощували льон і в кожній хаті пряли.

В оселі пахне сіном — подушки наповнені духмяною отавою, замість матраців на ліжках постелено солому. Можна заночувати і перенестися в минуле. Господиня пригостить білим борщем або мачанкою, «підбитою» капустою на пшоні з грибами. А на десерт подасть пиндики — відвар на основі сухофруктів і пшона.

У добру погоду варто прогулятися до місцевого бору: послухати тишу, в сезон — назбирати грибів або вирушити на Лису гору, зупинившись дорогою біля Джерела кохання.

По сир і тишу в «Дубовий кут»

Як ви уявляєте собі справжній відпочинок? Так, щоб зовсім «відпустити себе»? Оксана Лучків, господиня ферми «Дубовий кут» у Новому Мізуні, пропонує такий варіант: без гаджетів і на природі. Зв’язку тут і так немає. Зате є

— можли-

поло-

Володимир Гавриш — коваль у третьому поколінні.

хоча б на день. У господарстві Лучківих є вівці, пасіка, колиба, де пані Оксана пригощає власними сирами. Рецепти деяких придумала сама, адаптувала й технології відомих сортів. Подає сир із медом і журавлиновим соусом. Пропонує малинову наливку і карпатський чай. Таким сирам, як у «Дубовому куті», позаздрять і французькі сировари. Пані Оксана показує льох, де визрівають головки сиру.

Разом із чоловіком Василем відновлюють родинну хату, збудовану на початку ХХ століття. Колись тут жив дід пані Оксани, і за його оповідями та фотографіями подружжя Лучківих відтворює інтер’єр. Старовинні рушники, автентичні предмети побуту, фотографії можна роздивитися під час екскурсії, яку проводить господиня.

Навіть після того, як залишаємо садибу, наші телефони ще довго не хочуть «ловити цивілізацію»: сподобалося! За Новим Мізуном, на річці Мізунка, шумить водоспад. Його музика чарівніша за всі рингтони.

Карпатські вікінги, садиба коваля і сон із бджолами «Карпатські вікінги» — родинна ферма Яковенків (Хансенів) у селі Шевченкове. Сім років тому брати Ілля й Артем разом із дружинами та дітьми перебралися сюди з-під Волновахи. Привезли і коней — до війни опікуватися ними було їхнім сімейним бізнесом. Тут, на Франківщині, збудували хату, до коней додалися кози та вівці елітних французьких порід. Почали вирощувати солодку кукурудзу. На фермі можна поспілкуватися з тваринками, погладити і сфотографувати їх. Посмакувати кавою з козячим молоком і цукровою кукурудзою. Дуже смачно, до речі.

Брати мають родичів у Данії. Кажуть, ті запрошували перебратися до них, давали два гектари землі — господарюйте. Але навіщо шукати щастя за кордоном, якщо воно ось тут, на власній землі. Коли приїжджають родичі з Данії, не вірять власним очам: яка ж краса! Тут, у Шевченковому, заїжджаємо в кузню до Володимира Гавриша. Дорогу туди підкаже кожен: професію коваля в селі шанують. Чоловіки в родині Гавришів віддавна були ковалями. Володимир переймав майстерність у діда й батька, власні ворота зробив у 23 роки. Відтоді кує брами на замовлення. Це «вічні ворота», не іржавіють. Щоб викувати одні, треба місяць. Має трьох синів, старший уже допомагає. Володимир навчає малечу та дорослих кувати залізо «щойно з печі». Має добру ідею, як зняти стрес: пропонує гру «забий цвях у дерев’яну колоду». Переможці отримують від коваля подарунок на згадку.

Бджоли в садибі Миколи Гошовського гудуть

в оригінальних вуликах. Цей розмірений гул заспокоює і лікує. Із бджолами можна навіть… поспати. У спеціальному дерев’яному будиночку ліжка облаштовані на вуликах. Пасіка для пана Миколи — більше, ніж просто захоплення. Про життя-буття бджіл чоловік знає безліч цікавих подробиць і так захоплено розповідає, що ми слухаємо, затамувавши подих.

пахне горами і свіжим вітром, адже бджоли збирають нектар карпатських квітів. І ми куштуємо цей мед, запиваючи чаєм, який господар заварює на листі вишні або винограду. Смаки радить не змішувати, а порівнювати. Та важко з чимось порівняти смак травневого ранку і липневого тепла, вересневого сонця і прозорої карпатської роси. І неможливо забути. 

«GO52»

Експедиція блогерів і журналістів відбулась у межах української частини турів «Go52» проєкту «52 стилі життя в Карпатах: відродження традиційних культур праці». Проєкт утілюють: Туристична Асоціація Івано-Франківщини у партнерстві з Торгово-промисловою палатою повіту Сату-Маре (Румунія), Кошицька регіональна організація туризму (Словаччина), Туристична організація ABA (Угорщина), управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської ОДА (Україна).

За співфінансування ЄС у межах Програми транскордонної співпраці ЄІС Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна 2014–2020.

#heritageweekend #heritage #traditionalworkcultures

Весна пробуджує нові надії та бажання. Морозні сірі дні лишились у минулому. Так приємно знову проводити час на свіжому повітрі! Ідеальна пора, щоб укотре вирушити в подорож. Карлові Вари — одне з найгарніших місць Європи, де унікальним чином поєднуються історична архітектура, тло чудо-

вих ландшафтів та багатство природних дарів. Весна тут особливо чарівна. Мальовничі колонади та Рудні гори з їхньою неповторною красою вже прокинулися від зимової сплячки. Повітря, прогріте лагідним сонцем і сповнене квіткових ароматів, зачаровує кожного. Весна наполягає: відкиньте всі тур-

боти і проблеми повсякденного життя й зосередьтеся на собі, своїх настрої та самопочутті. Для тих, хто дбає про власне здоров'я, віддаючи перевагу відпочинкові класу люкс, ми рекомендуємо унікальний готель «Carlsbad Plaza Medical Spa & Wellness», який здобув найвищу міжнародну класифікацію — 5* Superior.

«Carlsbad Plaza» приділяє максимальну увагу побажанням і вподобанням кожного гостя. Історична будівля комплексу пропонує на вибір 124 номери класу «люкс» і 27 ексклюзивних апартаментів, 2 стильні ресторани та 3 бари. А ще має для вас центр «Medical Spa & Wellness» площею понад 3500 квадратних метрів, 250 видів лікувальних та оздоровчих процедур, унікальний «Wellnessland» із 7 видами саун і 5 басейнами, індивідуальне лікування в апартаментах «Medical Spa», професійну команду лікарів із 14 спеціалізаціями. І все

славетними

безтурботніший

півостровом Акамас. СтародавнійПафос належить до скарбниці ЮНЕСКО, його «візитками» є археологічний парк з унікальними мозаїками, Візантійський музей, фортеця Саранта-Колонес, історичні катакомби, гробниці царів, храми та монастирі. Анаціональний парк«Акамас» — це купальня Афродитиістежка богині, таємнича ущелина Авакас, неозорі краєвиди моря й гір, казкові пляжі, безліч квітів.

До всього цього рукоюподати від готелю «Coral Beach». Та й самвін — неабияка цікавина. Має антураж традиційної кіпрської архітектури — білостіннихбудівель, оздобленихдеревом. При цьому надаєгостямусі можливі досягнення сучасного комфорту, які можна очікувати від п’ятизіркового закладу.