Дезінформація та пропаганда щодо українських ультраправих в Україні та Словаччині

Page 1

щодо українських ультраправих у Словаччині та Україні & ґ є ї ґ є ґ ґ ґ ї ї ґ ґ ґ ї ї є ґ ґ є ї ґ є ґ Виявлення акторів та наративів у Facebook Ключові висновки дослідження ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ПРОПАГАНДА

Зміст

Методологія дослідження

Страшилка українських ультраправих у дискурсі словацьких проросійських акторів

Злочинна діяльність ультраправих організацій

Ультраправі у війні на Донбасі (і в Криму)

Історичний ревізіонізм

Наративний аналіз

Взаємодія з публікаціями найактивніших акторів Роками Кремль проводив цілеспрямовані дезінформаційні кампанії задля дискредитації прозахідних сил в Україні, політичних лідерів та українських громадян, зображуючи їх як «нацистів»: контент-аналіз

Українські добровольчі батальйони є «радикальними і діють як каральні військові підрозділи»

Вступ 1 Резюме 3 6 Анотація 7 Aктори 7 Наративи 8 Події 8 Ключові слова 9 Aналіз 10 Aналіз акторів 10 Наративний аналіз 10 10 Обмеження 11 Словаччина 12 13 15 17 17 20 24 Україна 30 31 32 33 Історичне протистояння 33 35 Висновок 37
Порівняння між Словаччиною та Україною Аналіз
Наративний аналіз
акторів

Вступ

Україна захищається від російської воєнної агресії з 2014 року. Однак набагато довше вона протистоїть російському впливу та інформаційній війні. Росія використовує не лише військові засоби, намагаючись зберегти свою сферу впливу, а й мрію про «русский мир», який охоплює і Україну. Довгий час здавалося, що культурного впливу, корумпованості політиків, енергетичної залежності та поширення російської пропаганди буде достатньо, щоб «стримувати» Україну.

Проте 2014 рік став переломним. Українське суспільство вирішило тісніше співпрацювати із Заходом, особливо з ЄС. І Путін здійснив військовий напад на Україну, спочатку анексувавши Крим, а потім використавши свої збройні сили, щоб допомогти сепаратистам у Донецькій та Луганській областях розв’язати воєнний конфлікт. Ці події привернули міжнародну увагу, і Путіну потрібно було переконати

світову громадськість у легітимності своєї війни.

У 2014 році в інших європейських країнах також активізувалися російські

інформаційні операції та заходи, спрямовані на легітимізацію російської політики й

дискредитацію України, Заходу та демократичних і міжнародних інституцій, які можуть завадити Росії. Для досягнення своїх цілей Кремль використовує власних акторів (посольства, шпигунів, олігархів), але для них ключовою є співпраця з місцевими акторами, які готові поширювати російську пропаганду з різних мотивів. У цьому дослідженні ми розглядаємо саме місцевих акторів у Словаччині та Україні, які поширюють російську пропаганду. За нашим припущенням, своєю діяльністю вони впливають на формування образу України в обох країнах.

Мета цього дослідження проаналізувати, як прокремлівські актори в обох країнах конструювали образ України в публічному дискурсі з часів Майдану за допомогою

специфічного наративу про «глибокий вплив ультраправих в Україні». Це один із ключових пропагандистських наративів, який використовують усі суб’єкти, що поширюють російську пропаганду, тому ми зосередилися саме на ньому. Це стосується як вищих російських політичних лідерів, так і словацьких та українських

прокремлівських діячів.

Водночас це наратив, який існував у Словаччині та Україні протягом усіх дев’яти років

війни. Завдяки моніторингу та аналізу словацького й українського інформаційного

простору, ми прагнемо виявити спільні та відмінні риси у формуванні й поширенні

досліджуваного наративу, які, безсумнівно, є наслідком специфіки ситуації в обох країнах.

- 1 -

Дослідження оперує гіпотезою, що національні дискурси та діяльність досліджуваних акторів будуть відрізнятися, особливо з точки зору обсягу контенту та цілей

наративів, які поширюються. Тому інтерпретація результатів дослідження

відображатиме очікування, що в українському інформаційному просторі буде менше

релевантного контенту. Це пов’язано не лише з обмеженнями дослідження, зумовленими блокуванням деяких акторів, а й з тим, що російська пропаганда прагне

переконати передусім західну аудиторію, а не українську, у зростанні впливу ультраправих в Україні. Однак ми вважаємо дослідження актуальним, оскільки російська пропаганда комунікує в різних просторах з різними цілями, але використовує схожі інструменти та наративи.

Завдання цього дослідження надати читачам кращий огляд того, як метанаратив

про «значний вплив ультраправих в Україні» комунікується та інструменталізується у

Словаччині та Україні. Основною цільовою аудиторією є широка професійна

спільнота, яка висвітлює теми екстремізму, політичної мобілізації, гібридних загроз або дезінформаційних кампаній у Словаччині, Україні та за кордоном.

Дослідження структуроване в такий спосіб. Спочатку ми надаємо детальний опис методології, щоб пояснити рамки дослідження. Далі йдуть два національні розділи словацький та український. Вони поділяються на кількісні та якісні розділи, в яких проаналізовано вищезазначені параметри. Дослідження продовжується спільним порівняльним розділом, який фокусується на виявленні схожих і відмінних ознак у формуванні відстежуваного наративу про «глибокий вплив ультраправих в Україні».

- 2 -

Резюме

Словаччина

 У Словаччині набір акторів, які домінували в комунікаційній активності

протягом звітного періоду, це переважно дезінформаційні ЗМІ, які вже давно

демонструють ознаки проросійських настроїв. Загальну картину доповнюють

кілька політичних гравців, зокрема Любош Блаха та Комуністична партія Словаччини. Словацький масив даних містить 1203 проаналізовані пости

Посольство Росії в Словаччині зробило найвагоміший внесок у досліджувану комунікацію. Опубліковані ним 149 дописів становлять понад 12% від загальної кількості проаналізованого контенту. Посольство Росії в

Словаччині згадувало Україну в понад 5% свого загального контенту.

Моніторинговий наратив становить майже п’яту частину контенту, пов’язаного

з Україною, і цей контент складається переважно з дописів, опублікованих у 2022 році.

Окрім кількох альтернативних ЗМІ та сторінок у Facebook, політики домінують

у рейтингу найефективніших акторів. Це лише підтверджує довготривалу

тенденцію, за якої політичні актори поступово перебирають на себе роль

головних поширювачів дезінформації у Словаччині.

 За ефективністю комунікації домінує Любош Блаха. Опублікувавши 55 постів, він згенерував понад 519 тис. взаємодій. Найбільше зростання активності зафіксовано у 2022 році Блаха фігурував як провідний протагоніст проросійських наративів та поширювач російської пропаганди.

 Найбільш згадуваними ключовими словами були «Азов» (у 268 дописах) та «Бандера» (у 228 дописах).

 Найбільша кількість релевантних і проаналізованих постів містила наратив про злочинну діяльність ультраправих організацій в Україні ; переважно йшлося про такі формування, як «Азов», «Правий сектор», УПА тощо. Часто зловживали згадками про інцидент, який відбувся 2 травня 2014 року в одеському Будинку профспілок (55 постів) проросійські актори інтерпретують цю трагедію як виняткову відповідальність українських

ультраправих. Ультраправе насильство в Україні подається як «звичайна

справа» і частина «деградуючої західної демократії». Пости були спрямовані на

те, щоб сформувати враження, нібито українці мають вкорінену тенденцію

підтримувати ультраправі угруповання.

 Інший безпосередньо пов’язаний наратив зосереджувався на війні на Донбасі та субнаративах, які асоціюються насамперед із риторикою щодо утисків

- 3 -

російськомовного населення в Україні. Війна на Донбасі та анексія Криму були

ключовими для одного з мотивів російської пропаганди зобразити Кремль

як жертву, захисника російськомовного населення, борця проти утисків з боку

Заходу, але передусім борця проти нацизму.

Третій найпоширеніший наратив це звинувачення українського уряду в тому, що його колективно називають фашистами або нацистами. Цей наратив почав формуватися на зламі 2013 та 2014 років. Відтоді постійно переважає риторика про «внутрішній конфлікт» в Україні, який нібито

відбувається між фашистським урядом і рештою населення, особливо на сході

країни. 

Значну частину контенту становив історичний ревізіонізм, який переважно був

пов’язаний з особою Степана Бандери та загалом бандерівців або їхньою

діяльністю під час Другої світової війни. Історичний ревізіонізм часто

використовувався в комунікації як другорядний інструмент для формування

іміджу інших тем. Образ бандерівців у досліджених матеріалах зводився до

образу нацистських колабораціоністів і злочинців, які вбивали мирне

населення під час і після Другої світової війни.

Часто використовувалася риторика, яка описувала війну на Донбасі (і не тільки)

з точки зору конфлікту між Заходом та Росією. Безліч західних акторів, задіяних у російській пропаганді, були взаємозамінними. Природно, що найчастіше

згадувалися США, а з часом і НАТО. ЄС згадувався в контексті санкцій, а ООН та Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) розглядалися в негативному світлі, особливо в контексті звітів спостережних місій.

Україна

Майже 28% українських публікацій (а саме 58) були пов’язані з героїзацією ОУН-УПА. Ці публікації є частиною наративу історичного ревізіонізму, який

охоплює такі аспекти: роль ОУН-УПА у Другій світовій війні як «нацистських колаборантів», походження українського привітання «Слава Україні!» та «воєнні злочини», скоєні ОУН-УПА проти етнічних груп і цивільного населення, яке підтримувало СРСР.

Загалом усі пости досягли 148 790 взаємодій у Facebook. Важливо також зазначити, що деякі актори, які мали найбільшу кількість взаємодій, використовували у своїй комунікаційній стратегії апеляцію або до українського походження (наприклад, сторінки «Інша Україна», «Патріоти - За життя»), або до наративу «Великої Вітчизняної війни» («Полк Перемоги»). Були також сторінки, пов’язані з окремими акторами політиками, політичними експертами, журналістами та представниками громадянського суспільства.

- 4 -

Найпопулярнішими ключовими словами були «УПА» (122 пости), «ОУН» (87 постів) та «українські фашисти/українські нацисти/укронацисти/неонацисти»

(загалом 62 пости). Ці дані свідчать про те, що основними темами в

конструюванні наративу про «нацизм в Україні» є історичний ревізіонізм у

контексті діяльності ОУН-УПА та дискредитація українців і української влади

під впливом Революції Гідності 2014 року та євроінтеграційних процесів в

Україні.

 Найбільша кількість публікацій, що містять ключові слова, припадає на 2021 рік (115 дописів). Імовірно, це можна пояснити ширшим суспільно-політичним

контекстом, зосередженим на дискусіях про можливість повномасштабного вторгнення Росії. Таким чином, поширення наративів російської пропаганди

могло бути стратегією щодо дестабілізації ситуації всередині України.

Серед активних українських акторів найбільшу кількість дописів мали «Українські новини» (38 дописів), «Олесь Бузина Спільнота» (31 допис), «Перший Козацький» (21 допис). Також можна помітити, що перший і третій актор мають назву, пов’язану з Україною та «українською ідентичністю», тоді як другий пов’язаний з українським проросійським публіцистом та письменником, убитим у 2015 році, якого обрали як символ «нацистських

злочинів проти проросійських людей в Україні».

Історичне протистояння , пов’язане з героїзацією ОУН-УПА та відзначенням

річниці створення УПА в Україні , було основним наративом (107 повідомлень).

Цей наратив складається з меседжів про звинувачення ОУН.

- 5 -

Методологія дослідження

Мета дослідження з’ясувати, як формуються публічний дискурс і комунікація через

конкретний наратив про «глибокий вплив ультраправих в Україні». Дизайн дослідження відображає кількісний та якісний рівні проблеми поряд із прагненням

надати детальний аналіз ключових субнаративів і визначити акторів, які беруть участь

у їх поширенні. Поважаючи національну специфіку, дослідження зосереджується на аналізі словацького та українського інформаційного простору.

Дослідження спрямоване на те, щоб відповісти на ключові питання:

Які теми та субнаративи формували досліджуваний наратив протягом періоду моніторингу?

 Які актори були найбільш активними та ефективними у його формуванні?

 Що спільного та відмінного у формуванні наративу в словацькому й українському інформаційному просторі?

Дослідження використовує кількісні та якісні підходи для аналізу й оцінки формування досліджуваного наративу в соціальних мережах у Словаччині та Україні.

Воно охоплює період з 21 листопада 2013 року по 1 травня 2022 року. Отже, досліджуваний період обмежений датою початку Майдану в Києві та 1 травня 2022 року, що дає змогу виявити і проаналізувати наративи, які циркулювали вже під час повномасштабної війни між Україною та Росією.

Набір даних, який надалі анотовано та проаналізовано, дослідники отримали за допомогою інструменту моніторингу CrowdTangle. Для пошуку контенту використовувався набір ключових слів. Словацький набір даних містив загалом 1685 результатів, із яких 1602 були доступні на момент збору даних. В українському

наборі даних для аналізу було знайдено 7583 пости на Facebook.

Дані було відсортовано в хронологічному порядку, щоб визначити їхню актуальність

і зв’язок з різними часовими етапами та подіями періоду моніторингу. У Словаччині

збір даних відбувався у травні 2022 року, тому в дослідженні також аналізується

контент, який на момент публікації дослідження був недоступний або заблокований.

В Україні дані було зібрано в грудні 2022 року, і вони містять лише доступний контент у Facebook, який може бути недоступним після публікації дослідження.

Дослідження зосередилося на контенті, опублікованому суб’єктами у Facebook, переважно тому, що це основний канал комунікації та джерело інформації для

громадськості у Словаччині. З огляду на блокування російських соціальних мереж в Україні на підставі Указу №133/2017 від 15 травня 2017 року, кількість українських користувачів Facebook значно зросла останніми роками Однак варто зазначити, що Facebook не є найпопулярнішою соціальною мережею в Україні.

- 6 -

Пошук контенту базувався на попередньо визначеному переліку акторів. У випадку Словаччини набір відстежуваних акторів було створено на основі списку

прокремлівських акторів Gerulata Technologies і доповнено акторами, які були активними протягом останнього десятиліття, особливо в 2013- 2015 роках. Для додавання цих суб’єктів використовувався перелік прокремлівських сайтів, складений активістом Юраєм Сматаною у 2015 році.

Аналіз та оцінка набору даних ґрунтувалися на ретельному анотуванні. Процес анотування, фільтрація даних та візуалізація результатів були виконані аналітиками

вручну на основі інформації, отриманої за допомогою інструменту моніторингу CrowdTangle.

Анотація

Увесь набір даних обробила команда досвідчених анотаторів. Щоб забезпечити

послідовність і точність процесу анотування, анотатори пройшли навчання у старших аналітиків. Після процесу анотування було перевірено якість анотованих даних задля виявлення та усунення невідповідностей.

Процес анотування дав змогу відфільтрувати нерелевантний контент. У випадку Словаччини йшлося про 1203 пости для аналізу. Що стосується України, то загальна

кількість пов’язаних дописів становила 207.

Процес анотування мав на меті відповісти на низку запитань:

 Як формувався публічний дискурс про «значний вплив ультраправих в Україні»?

 Які субнаративи сформували наратив, що розглядається?

 Як він формувався в контексті конкретних історичних подій?

 Які актори були найбільш активними та ефективними у його формуванні?

 Яку частину їхньої загальної комунікації він становив?

Відповіді на ці запитання дали змогу виокремити чотири основні категорії: актори, наративи, події та ключові слова.

Актори

Ця категорія зосереджувалася на виявленні акторів, які формували досліджуваний

наратив. У кількісній частині дослідження ця категорія також дала змогу визначити та

оцінити ступінь їх участі у формуванні публічного дискурсу.

Анотуванню

набору даних передував відбір конкретних акторів, які протягом

тривалого часу поширювали проросійські дезінформаційні наративи та російську пропаганду. У випадку Словаччини це був список зі 133 суб’єктів. Щодо України, до переліку увійшли 35 активних суб’єктів із наявними публікаціями у Facebook.

- 7 -

Наративи

Категорія фокусується на визначенні субнаративів, які використовуються у формуванні дискурсу досліджуваного наративу. Написанню анотації передувало

виокремлення ключових наративів, виявлених у результаті попереднього аналізу отриманого масиву даних. Один анотований допис міг також містити кілька

досліджуваних субнаративів.

У Словаччині також було 399 випадків, коли ми не виявили жодного зв’язку з дослідженням. 91 допис не містив жодного визначеного субнаративу, але через свою

релевантність потрапив до категорії «Інше». Загалом ми виділили дев’ять ключових субнаративів для категоризації дискурсу в Словаччині:

1. Майдан був організований ультраправими, і вони домінували на ньому.

2. Українська політична еліта є ультраправою.

3. Злочинна діяльність ультраправих організацій.

4. Ультраправі у війні на Донбасі (і в Криму).

5. Захід підтримує українських ультраправих.

6. Словаччина підтримує ультраправих в Україні.

7. Провідні ЗМІ у Словаччині та на Заході брешуть про Україну.

8. Суспільство в Україні характеризується високою підтримкою ультраправих.

9. Історичний ревізіонізм.

На основі проаналізованих публікацій за досліджуваний період в Україні виявлено такі наративи:

1. Історичне протистояння.

2. Українське суспільство є «радикальним, фашистським і неонацистським».

3. В українському уряді «багато ультраправих радикалів».

4. Захід підтримує «фашистів» в Україні.

5. «Радикальні» партії та активісти загрожують українській державності, зовнішній політиці України та її суспільству, а також світовій демократії.

6. Українські добровольчі батальйони є «радикальними і діють як каральні військові підрозділи».

7. «Радикали» є причиною того, що Україна «втрачає своє обличчя перед Заходом».

Події

Ця категорія зосереджена на визначенні подій, які використовувалися для формування наративу в межах досліджуваного контенту. Категорія поділена на вісім подій, що дало можливість створити схему, необхідну для розуміння їхнього зв’язку з кожним наративом або розуміння їх використання в різні роки досліджуваного

періоду. До цих восьми подій належать:

- 8 -

1. Майдан.

2. Війна на Донбасі.

3. Анексія Криму.

4. Насильство в Одесі.

5. Закони про декомунізацію (2015).

6. Зйомки в Мукачевому.

7. Закон про статус ветеранів ОУН/УПА (2018).

8. Вторгнення (2022).

Згідно з даними про контент українського сегмента Facebook, наративи в дописах

були пов’язані з такими категоріями подій:

1. День народження Бандери (1 січня).

2. Декомунізація.

3. Донбас.

4. Глорифікація ОУН та УПА.

5. Майдан.

6. Події в Одесі.

7. Річниця створення УПА (14 жовтня).

Ключові слова Категорія фокусується на визначенні ключових слів, які використовуються для комунікації та формування досліджуваного наративу. Це насамперед терміни, що називають конкретні предмети або явища, якими оперувала російська пропаганда. У контексті дослідження їх можна розуміти як модні слова, які використовували актори для позначення більш складних питань. Ми зосередилися на домінуючих ключових словах:

1. Азов.

2. Правий сектор.

3. Бандера.

4. Бандерівці.

5. Геноцид.

Для України було додано три додаткові ключові слова:

1. Тренд TikTok «Батько наш Бандера» (жовтень 2021 року).

2. Томос (6 січня 2019 року).

3. День Перемоги.

- 9 -

Аналіз

Аналіз акторів

Використовуючи анотовані дані, автори зосередилися на аналізі ключових акторів, які комунікували за допомогою досліджуваного наративу протягом періоду

моніторингу. Дослідження оцінює дії акторів на основі набору даних та отриманої

статистики, виділяючи дві категорії: активність актора (кількість постів) та ефективність актора (кількість згенерованих взаємодій). При цьому основна увага приділяється обсягу контенту, який поширювали відстежувані суб’єкти. Дослідження оцінює їхню діяльність на основі співвідношення між загальним контентом і

контентом, пов’язаним з Україною, а потім із контентом, який містив досліджуваний

наратив. Аналіз акторів здійснено за допомогою не лише кількісного, а й якісного

дослідження, в якому автори зосередилися на виявленні акторів, активних у

поширенні конкретних наративів і меседжів.

Наративний аналіз

Аналіз наративів здійснено у кількісній та якісній частинах дослідження. У кількісній частині автори зосередилися на наявності кожного субнаративу протягом досліджуваного періоду. Окремі наративи аналізувалися не лише у зв’язку з періодом, протягом якого вони поширювалися, а й у зв’язку з подіями, які слугували платформою для їхньої комунікації. Дослідження також фокусується на виявленні домінуючих субнаративів, які формували публічний дискурс із цього питання.

У якісній частині дослідження фокусується на визначенні ключових наративів, які автори потім зіставляють із реальністю і вказують на свідомі чи несвідомі недоліки комунікації акторів. Додатковою цінністю розділу є експертні висновки істориків, які розвінчують різні некоректні або маніпулятивні твердження.

Порівняння між Словаччиною та Україною

Частина дослідження присвячена порівнянню факторів, які вплинули на формування

досліджуваного наративу у словацькому та українському інформаційному просторі.

Основну увагу зосереджено на відмінностях у поширюваних субнаративах і загальній

комунікаційній схемі наративу про «глибокий вплив ультраправих в Україні». Це

відображає різноманітність цільової аудиторії, а також специфіку, пов’язану з історичними й сучасними реаліями політичної та соціальної ситуації в обох країнах. Запропоновано всебічний огляд акторів і меседжів, використаних для побудови досліджуваного наративу.

- 10 -

Обмеження

Дослідження може не охоплювати всі часткові елементи формування досліджуваного

наративу. Це зумовлено насамперед тим, що пошук контенту для подальшого аналізу

автори здійснювали за набором ключових слів, які можуть містити не всі пов’язані з

ним терміни. Водночас пошук контенту зосереджувався на обмеженій кількості

акторів, які, втім, давно відомі поширенням проросійських наративів та російської

пропаганди. Тому ми вважаємо, що дослідження принаймні фіксує ключові лінії

комунікації досліджуваного наративу.

Обмеженням також можна вважати часовий період, на якому було сфокусовано

дослідження. Зокрема, проблема полягає в тому, що деякі релевантні суб’єкти могли

припинити свою діяльність на момент початку збору даних і згодом видалити

інформацію, або ж могли бути заблокованими в соціальних мережах. Водночас

дослідження значною мірою спирається на ручне анотування, яке потребує багато

часу й участі кваліфікованих анотаторів. Навіть анотовані дані можуть бути недостатньо надійними без подальшого контролю якості.

Під час визначення переліку дописів виявилося, що більшість із них були нейтральними або просто інформативними, а тому не корисними для аналізу. Переглянувши всі пости, фахівці відібрали лише ті, які явно містили російські

пропагандистські наративи.

Із виявлених 7583 постів у Facebook в Україні більшість були нейтральними або просто інформативними, тобто не корисними для подальшого аналізу. Варто

зазначити, що ми брали до уваги лише ті пости, які доступні у Facebook станом на січень 2023 року. Багато проросійських пропагандистських джерел були недоступні, оскільки їхні сторінки були заблоковані «Метою» через скарги українських

медіаорганізацій та громадянського суспільства. Отже, реальні масштаби російської пропаганди у 2013-2022 роках були набагато більшими, доки Україна не почала реагувати на ситуацію.

- 11 -

Словаччина

Словаччина як член ЄС і НАТО вже давно стала об’єктом російських гібридних

операцій, зокрема інформаційних, що можна розглядати як домінуючий інструмент, який використовує Кремль. Окрім посольства Росії в Словаччині, цю роль виконують

насамперед внутрішні політичні, медійні та неурядові актори. Під виглядом альтернативного висвітлення подій на противагу стандартним ЗМІ та політикам вони поширюють проблемний контент, зокрема російську пропаганду.

Прокремлівські актори використовують наративи російської пропаганди на різні

теми, маючи політичні, економічні, психологічні та інші мотиви. За останні дев’ять років у Словаччині з’явилися десятки веб-сайтів і профілів у Facebook, які або відтворюють

контент російських державних медіа, або створюють контент самостійно з явно

позитивним ставленням до геополітики Кремля.

Вони опосередковано надають свої канали комунікації для пропаганди держави, яка

назвала Словаччину ворогом. Таким чином, вони змогли застосувати російський

погляд щодо різних тем, таких як пандемія коронавірусу, оборонна угода зі США або

війна в Україні. За останні два роки ця екосистема була джерелом кожної серйозної

комунікаційної кризи або принаймні її основним підсилювачем. З огляду на значення 24 лютого 2022 року та зміни, які зумовила ця дата не лише в міжнародній, а й у внутрішній політиці, тема війни висвітлюється в словацькому інформаційному просторі щодня.

Чи є прокремлівські тенденції в деяких частинах словацького суспільства результатом проросійської пропаганди? Чи, можливо, суб’єкти, які поширюють цю пропаганду, націлені на вже наявні в громадській думці ідеї? Обидва твердження можна назвати правдивими, хоча насправді вони доповнюють одне одного. Пропагандисти працюють із певними історично сформованими уявленнями про Росію (або СРСР) і використовують їх для інформування про поточні події у світі, тим самим посилюючи ці уявлення та намагаючись охопити якомога ширшу аудиторію.

Однак це не означає, що наративи російської пропаганди приймаються більшістю суспільства. Це досить велика меншість. Опитування Globsec, проведене у вересні 2022 року, показало, що 47% населення Словаччини хотіли, щоб перемогла Україна, а 19% щоб перемогла Росія. Водночас близько 24% респондентів зазначили, що їм байдуже, хто переможе, а 10% не змогли відповісти. Отже, третина населення Словаччини не має чіткої думки і є потенційною мішенню для пропагандистів.

Таким чином, у Словаччині існує відносно сприятливе середовище для поширення російської пропаганди. В інформаційному просторі є багато активних політичних, медійних та інших акторів, які поділяють російський погляд на світ. Водночас існує досить велика вибірка людей, які готові до них прислухатися. Словацький

- 12 -
д

інформаційний онлайн-простір дуже структурований, і кластери прозахідних та проросійських акторів чітко простежуються. Теми, пов’язані з російською

геополітикою, можна вважати фундаментальною поляризаційною лінією, яку використовує альтернативна інформаційна підсистема (насамперед ультраправі, ультраліві та прокремлівські актори) для поширення контенту проросійської

спрямованості.

Аналіз акторів

Теми, пов’язані з метанаративом «глибокого впливу ультраправих в Україні», комунікувалися різними акторами. Оцінюючи їх вплив на інформаційний простір Словаччини, ми зосередилися на двох категоріях: загальна активність акторів (кількість постів) та ефективність їх комунікації (кількість згенерованих взаємодій).

Активність окремих акторів варіювалася протягом досліджуваного періоду; через тривалість періоду моніторингу деякі з проаналізованих акторів були активними лише в певних сегментах періоду.

Набір акторів, які домінували в комунікаційній активності протягом звітного періоду, складається переважно з дезінформаційних медіа, які вже давно демонструють

ознаки проросійських настроїв. Загальну картину доповнюють кілька політичних

гравців, зокрема Любош Блаха та Комуністична партія Словаччини. Однак найбільше

в контексті комунікації «відзначилася»

офіційна сторінка Посольства Росії в Словаччині. Вона вже давно функціонує в словацькому інформаційному просторі поза межами очікуваної (дипломатичної) діяльності і може бути охарактеризована як

інструмент впливу та пропаганди Російської Федерації. 149 опублікованих на ній постів становлять понад 12% від загальної кількості проаналізованого контенту. Сторінка була активною переважно у 2014 році (особливо на тлі анексії Криму та війни на Донбасі) і відновила комунікації, пов’язані з аналізованим наративом, лише у 2018 році. Активність зростала протягом 2021 року, але досягла піку у 2022 році, коли лише за перші чотири місяці було опубліковано 91 допис. Отримані дані підкреслюють зацікавленість Росії в інформаційному впливі на населення Словаччини, особливо в контексті безпрецедентної агресії Росії розв’язання повномасштабної війни в Україні. Другий фігурант списку, Slovanské noviny, є дезінформаційним медіа, яке з 2021 року активно поширює проросійський контент. До переліку також потрапив фан-сайт «Александр Иванович Можаев», який від початку свого існування присвячений проросійським сепаратистам і позиціонує себе як незалежний та неупереджений інформаційний портал. У контексті наративу, що розглядається, ця сторінка з 2014 року постійно поширює проблемні меседжі про українських ультраправих. Незважаючи на неабияку активність у публікації постів, акторам, про яких йдеться, не вдалося згенерувати велику кількість взаємодій.

- 13 -

Графік 1. Топ-10 акторів за кількістю дописів (комунікаційна активність).

Дані отримано за допомогою CrowdTangle

За ефективністю комунікації домінує Любош Блаха, член партії SMER-SD, чий акаунт у Facebook наразі заблокований1 55 його дописів викликали понад 519 тис. взаємодій.

Це означає, що в середньому на один пост припадає майже 10 тис. взаємодій. Блаха ретранслює досліджуваний метанаратив протягом тривалого часу, і його активність

із 2018 року демонструє тенденцію до зростання. Наратив українських ультраправих Блаха використовує у своїх дописах не лише як другорядну, а й як основну тему. Найбільше зростання активності спостерігалося у 2022 році Блаха фігурував як провідний протагоніст проросійських наративів та поширювач російської пропаганди.

Окрім кількох альтернативних ЗМІ та сторінок у Facebook, у рейтингу найефективніших акторів домінують політики. Це лише підтверджує тривалу тенденцію, за якої політичні актори поступово перебирають на себе роль головних поширювачів дезінформації у Словаччині.

1 У середині червня 2022 року Facebook-сторінка члена партії SMER-SD Любоша Блахи була заблокована компанією «Мета». Акаунт, за яким стежили понад 170 тис. користувачів, був назавжди заблокований через неодноразові порушення правил щодо мови ворожнечі, знущань і переслідувань, підбурювання до насильства, а також через дезінформацію та шкоду, завдану під час пандемії COVID-19.

- 14 -

Наративний аналіз

Метанаратив присутності та впливу фашизму в Україні простежувався через моніторинг кількох часткових наративів. Загалом було виокремлено дев’ять специфічних категорій, які були відібрані та конкретизовані перед поглибленим аналізом даних на основі тривалого моніторингу інформаційного простору. До них

також додалася категорія без визначеного наративу, до якої увійшли публікації, не

пов’язані з дев’ятьма конкретними категоріями. Найбільша кількість релевантних і

проаналізованих постів містила наратив про злочинну діяльність ультраправих

організацій в Україні (загалом 392 пости), в яких переважно згадувалися такі угруповання, як «Азов», «Правий сектор», УПА тощо. Інший безпосередньо пов’язаний

наратив стосувався війни на Донбасі та субнаративів, які асоціювалися здебільшого

риторикою щодо утисків російськомовного населення в Україні (загалом 304 пости).

Третій за поширеністю наратив містив звинувачення української влади (не лише нинішньої, а й попередніх) у тому, що її колективно називають фашистською або нацистською (загалом 300 дописів). Цей наратив також містив риторику про ультраправий режим у Києві або «фашистську хунту». Значну частину контенту становив історичний ревізіонізм, який переважно був пов’язаний з особою Степана Бандери та бандерівців або їхньою діяльністю під час Другої світової війни (загалом 291 пост). Контент стосувався не лише України, а й Словаччини та Польщі. Водночас

слід додати, що розглянутий контент часто використовувався в комунікації як другорядний інструмент для формування іміджу інших тем. У звітний період резонансним також був наратив, який звинувачував Захід, колективно чи індивідуально, у підтримці українського ультраправого режиму або ультраправих угруповань (загалом 273 пости). Окремий наратив представлений твердженнями про поступове зростання впливу ультраправих у самому суспільстві, серед пересічних громадян і в повсякденному житті в Україні (загалом 171 пост). Ми вважаємо цей наратив особливо важливим з погляду виправдання безпрецедентної російської

агресії в Україні після початку воєнних дій у лютому 2022 року. Наративи, пов’язані з медіа та словацькою підтримкою України (в рамках наративу про підтримку українських ультраправих), мали дещо менший резонанс. Звинувачення в неточному

та суб’єктивному висвітленні подій в Україні з’являлися, хоч і меншою мірою, але постійно протягом усього досліджуваного періоду (загалом 146 дописів). Звинувачення у словацькій підтримці українських ультраправих почали набувати резонансу переважно у 2022 році (загалом 132 дописи). Найменш використовуваним був наратив про Майдан, організований українськими ультраправими (загалом 82 дописи). Це може бути зумовлено тим, що він поширювався здебільшого в період невдовзі після 2013 року, ймовірно, через інші канали комунікації, окрім Facebook.

- 15 -
з

Графік 2. Загальна кількість дописів за категоріями наративів. Дані зібрано за допомогою CrowdTangle

- 16 -

Страшилка українських ультраправих у дискурсі словацьких проросійських акторів

Злочинна діяльність

ультраправих організацій

Контент, який використовувався для поширення інформації про злочинну діяльність

радикальних організацій, можна розглядати як один із фундаментальних стовпів для підтримки легітимності метанаративу про українських ультраправих. Водночас він

став основою для аргументації інших субнаративів, на яких ми зосередили увагу в дослідженні. Зокрема, був тісно пов’язаний з війною на Донбасі, ставши ядром аргументації необхідності «денацифікації» України як однієї з головних причин розв’язання Росією повномасштабної війни. Як і більшість російської пропаганди та дезінформації, субнаратив про злочинну діяльність певною мірою спирався на

фактичні дані, хоча вони гіперболізувалися, маніпулювалися і, зрештою, були вирвані з контексту. Логічна структура субнаративу особливо пов’язана з іншим субнаративом дослідження, який також звинувачує українську владу в радикалізмі та наявності ознак фашизму або нацизму. У кожному році досліджуваного періоду субнаратив про злочинну діяльність становив значну частину зафіксованого контенту.

Він з’являвся постійно, особливо резонуючи у зв’язку з подіями, що мали вирішальне

значення для розвитку України після 2014 року. Його

поширення інтенсифікувалося

протягом 2022 року, і він становив найбільшу частину зафіксованого в цей період

контенту.

Метою цих заяв була дискредитація української армії, до складу якої, на думку

дезінформаторів, входили кримінальні угруповання, найманці та нацисти, яких проросійські актори також називали «укропатріотами» або «євромайданівцями». Вже у 2014 році посольство Росії у Словаччині заявило, що українські військові атакують цивільну інфраструктуру і що їхні дії призвели до жертв серед цивільного населення. Посольство стверджувало, що політичні еліти Києва не реагують на це і навіть збільшують фінансування військових. Частиною цієї риторики була аргументація

щодо подій в Одесі 2 травня 2014 року, коли нібито «радикализправоїфашистської організації «Правий сектор» і партії «Свобода», скориставшись пасивністю українських правоохоронних органів, вчинили (...) дії, спрямовані на недопущення виступу української співачки Ані Лорак. Вони аргументували це тим, що популярна виконавицяранішевиступалавКримуіотрималаросійськумузичнупремію».

За даними посольства, «євромайданівці» та «озброєні повстанці» зі «Свободи» і «Правого сектору» відповідальні за незліченну кількість інших нападів на російських журналістів, активістів, центри гуманітарної допомоги, а також на звичайних українців. У 2018 році українські військовослужбовці та поліцейські нібито катували цивільних осіб на Донбасі, що підтверджується (неперевіреними) свідченнями очевидців і жертв катувань. Згідно з іншим твердженням, на початку війни українських

солдатів мали відправити вбивати своїх цивільних осіб.

- 17 -

Часто зловживають згадками про інцидент, що трапився 2 травня 2014 року в одеському Будинку профспілок (55 публікацій), який проросійські актори

інтерпретують як виняткову відповідальність українських ультраправих. Насправді

це була пожежа в будівлі, яка спалахнула після вуличних боїв між проукраїнськими активістами за єдність і проросійськими активістами за федералізацію ймовірно, внаслідок кидання коктейлів Молотова. Ці суміші використовували обидві сторони

сутичок, і тому неможливо визначити, хто влаштував пожежу. У результаті інциденту

загинуло 48 осіб, причому багато проросійських діячів стверджують, що українські націоналісти зігнали людей у будівлю і спалили їх живцем. Кілька джерел прямо

спростовують ці твердження.

Так само проросійські актори використали інцидент у Мукачевому, де в липні 2015 року відбулася стрілянина між міліцією, членами «Правого сектору» та іншими

учасниками. Причиною конфлікту, за повідомленнями українських ЗМІ, стали доходи від контрабанди. Facebook-сторінка Názor občana відреагувала на події так: «Українськаармія,яківсекерівництвосиловихструктур,розколота.Післястрілянини вМукачевомуіспроби«Правогосектору»усунутиміністравнутрішніхсправАрсена Авакова багато добровольчих батальйонів стали на його бік проти «Правого сектору». Як стверджується, це призвело до розколу серед батальйонів в Україні. Проросійські актори намагалися нагнітати ситуацію і зобразити Україну як державу, наповнену бандитськими угрупованнями, що мають зв’язки з іноземними філіями, які можуть загрожувати миру і в Словаччині. Проросійські актори намагалися створити картину частих нападів на цивільних осіб з боку української армії та радикальних угруповань після 24 лютого 2022 року. Наратив складався зі звинувачень у використанні цивільних осіб як живого щита. Однак немає жодних доказів того, що захисники «Азовсталі» в Маріуполі використовували цивільних осіб як живий щит. Звинувачення в утриманні цивільних осіб у таборах під Маріуполем задля використання їх як живого щита, які було широко розтиражовано російськими пропагандистськими ЗМІ, також були спростовано фактчекерами.

«Нацисти і націоналісти, які воюють за «Азов» та інші неонацистські батальйони в Україні», використовувалися для нападів на мирних жителів, йдеться у повідомленні на Facebook-сторінці Milujeme Rusko . Твердження про те, що в українській армії воюють неонацисти, було присутнє в проросійській риториці ще у

2015 році і нібито підтверджувалося послом України в Німеччині Андрієм Мельником.

В інтерв’ю німецькому телебаченню він заявив, що після вторгнення Росії в Україну у

2014 році різні добровольці, яких координував Київ, зголосилися воювати, тому вони не могли діяти поза межами своїх обов’язків. Мельник розпливчасто прокоментував представлене фото, на якому зображені члени підрозділу «Азов» зі свастикою і нацистським жестом: «Ми не можемо перевірити або довести, чи це справжня фотографія, чи ні». В інтерв’ю він звернув увагу, зокрема, на координацію добровольчих формувань Генеральним штабом у Києві, а також на те, що після останніх виборів (на момент інтерв’ю) у парламенті не було жодної ультраправої

- 18 -

політичної партії. Однак проросійські актори використали його слова як доказ того, що українська армія надає простір неонацистам.

Основою багатьох постів про радикальні організації в Україні були згадки про дії

членів руху «Азов» (ключове слово «Азов» зустрічалося у 268 постах у наборі даних).

Їхні насильницькі дії в Донецькій області мали бути проілюстровані, наприклад,

фотографією чоловіка з понівеченою спиною. Згідно з дописом на проросійській

сторінці «Александр Иванович Можаев», візерунки свастики були вирізані на його

спині під час перебування в полоні «у проєвропейських миротворчих сил «Азов» у

Маріуполі». Однак фото не супроводжувалося жодним достовірним джерелом або

детальною інформацією, яку можна було б перевірити.

Мета таких публікацій створити враження, що українці мають вкорінену тенденцію підтримувати ультраправі групи, що тісно пов’язано із субнаративом про суспільство, яке характеризується високою підтримкою ультраправих. У статті niejetotak.sk

стверджується, що «неонацистські настрої в Україні ожили під час протестів на Майдані, які завершилися поваленням законного українського режиму і втечею

президентаВіктораЯнуковичау2014році.Радикальнінаціоналістичніпартії,такіяк «Свобода»та«Правийсектор»,набулизначноговпливутапопулярності,аїхнічлени та симпатикинацизмубралиучастьумасовихвбивствахвОдесітавійнінаДонбасіу складі

батальйонів «Азов»

та «Айдар». Приклади подібних нападів і переслідувань

груптаосібізрізнимиідеологічнимитацінніснимиорієнтаціяминеєунікальнимив Україні».

Томаш Ржепа: «Фактиговорятьчітко.У2016роцілишевищезгаданий«Азов» зазнав серйозногореформування, тому йогопідрозділи складалися з різних солдатів,якихоб’єднувавнасампередзахистУкраїни.Іншітвердженнятакож вписуються в наратив російської пропаганди: лише силове втручання армії РосійськоїФедераціїтаїїневизнанаприсутністьвідсамогопочаткупринесли на Донбас війну та спричинені нею жертви. Російське втручання було представлене тут такими людьми, як Ігор Гіркін-Стрєлков, який навіть не соромиться відкрито про це говорити. Анексія Криму в березні 2014 року і початок війни на Донбасі черезмісяць стали початком війни, якатриває вже майжедев’ятьроків».

Ультраправе насильство в Україні подається як «звичайна справа» і частина «деградуючої західної демократії», до якої брати-слов’яни не мають жодної прихильності. Стверджується, що мирна Україна була втягнута у війну членами радикальних організацій, таких як «Азов» або «Правий сектор», які обслуговують потреби Заходу. Той самий наратив поширюється про нібито підготовку українських

дітей у таборах: «Відбуваєтьсяпромиваннямізківмолоді,якеразюче нагадує те, що буловнацистськійНімеччині,колитакажпсихічнохвораістотанавчаласвоювищу молодь». Табори правих угруповань в Україні дійсно існували в минулому, але

- 19 -

проросійські актори використовують цей факт для перебільшення ультраправого

підпілля в державі, де насправді російські війська та найманці вбивають мирних

жителів, депортують дітей і вчиняють інші воєнні злочини в рамках неспровокованої

військової агресії.

Міхал Шміґель: «Слід зазначити, що на момент російської окупації Криму і

Донбасуукраїнськаарміяперебувалавбезладі.Цетакожбулорезультатом тривалихзусильРосії,спрямованихнавійськовепослабленняУкраїни,тому одразу після початку агресії Україну фактично врятували добровольчі батальйони. Вони пройшли певну «чистку» і лише згодом були інкорпоровані до складу української армії. Тоді добровольчі батальйони разом із боєздатними залишками української армії не дали російським

військам окупувати весь Донбас. Якби вони напали на цивільне населення

сходу України, що є повною нісенітницею, ми б побачили хвилю біженців. Однак вона почалася лише після лютого 2022 року, коли війська Путіна вторглисявУкраїну,щоб«захистити»російськомовненаселення.Дивно,але саме це переважно східноукраїнське населення почало масово тікати від путінських «визволителів» на Західну Україну та в країни демократичної Європи.Мільйонами...»

Проросійські актори нехтують тим фактом, що українці також допомогли перемогти

нацистів у Другій світовій війні, до того ж, нацистське свавілля торкнулося й України.

Коріння полку «Азов», якому російська пропаганда приписує низку сфабрикованих

подій, можна простежити в націоналістичній ідеології. «Азов» виник з організації Андрія Білецького «Патріот України» (заснованої у 2005 році), яка дійсно просувала ультраправі націоналістичні та антиіммігрантські ідеї. Однак пізніше рух розділився на політичне крило під назвою «Національний корпус» (заснований у 2016 році) і частину, яка увійшла до складу Національної гвардії при Міністерстві внутрішніх справ. Після того, як підрозділ «Азов» став регулярною бойовою одиницею (як зазначив посол Мельник), батальйон розірвав свої початкові ідеологічні зв’язки. Незважаючи на цей факт, суб’єкти дезінформації та пропаганди «не бачать» різниці між підрозділами. Логічно, що волю українського населення захищати свою незалежність після початку російської агресії не можна плутати з нацистською ідеологією.

Ультраправі у війні на Донбасі (і в Криму)

Війна на Донбасі та анексія Криму були ключовими для одного з мотивів російської пропаганди зобразити Кремль як жертву, захисника російськомовного населення, борця з утисками з боку Заходу, але передусім борця з нацизмом, у цьому випадку в

Україні. Схема аналізованого субнаративу зосереджувалася насамперед на ролі радикальних організацій у війні між Україною та сепаратистськими регіонами на

сході, а отже, була дуже тісно пов’язана з інтерпретацією їхньої злочинної діяльності,

- 20 -
її

описаною вище. Схоже, що фундаментальною основою формування цього

субнаративу було поступове створення чорно-білого образу добра і зла, який

значною мірою не відображає реальність і не узгоджується зі спостереженнями

останніх років. З точки зору Росії, ключовим питанням є зняття із себе відповідальності

за свою роль у воєнних діях та пошук причин їх розв’язання переважно в політиці

Києва або в участі у них радикальних організацій. Цей субнаратив був другим за

чисельністю у проаналізованому масиві даних. Особливого резонансу він набув у 2014-2015 роках. Частота появи відповідного контенту відновилася у 2021 році, коли він слугував для інформування про ескалацію напруженості. У 2022 році субнаратив

створював простір для формування аналогій із повномасштабною агресією Росії, а також частково слугував одним з аргументів для маніпулятивного пояснення її необхідності. У зв’язку з цим домінував контент, що містив більш конкретні наративи

про геноцид російськомовного населення з боку українських ультраправих2

Ключовою лінією субнаративу було намагання зняти з Росії та проросійських

сепаратистів будь-яку відповідальність за анексію Криму та конфлікт на Донбасі. Її

логічна схема була досить лаконічно описана в публікації на сайті посольства Росії в Словаччині: «ПровиназадестабілізаціюситуаціївУкраїнілежитьвиключнонаСША таіншихкраїнахНАТО,якіпідтрималидержавнийпереворотулютому2014року.Це призвело до повалення законно обраного президента і приходу до влади

націоналістів. Жителі Криму і Донбасу, побоюючись за свою безпеку, вирішили не жити під владою прихильників Бандери і Шухевича. У результаті Крим був повернутийдоскладуРосії,ДонецькаіЛуганськаобластіпроголосилинезалежність, а Київ розв’язав громадянську війну проти Донбасу, яка триває донині»3. Однак

пропагандисти проросійського наративу свідомо замовчують той факт, що Росія відіграла домінуючу роль в ескалації напруженості, в тому числі безпосередньо через присутність своїх військ. Можна згадати оточення кримських аеропортів, захоплення

2 Питання мовного законодавства в Україні, яке є частиною цього наративу, розглядається в наступному підрозділі.

3 Сайт посольства Росії в Словаччині почав публікувати власну серію постів, які намагаються «розвінчати» так звану західну пропаганду. Насправді ця серія виконувала функцію повторення та підтвердження кремлівських пропагандистських наративів. Так було і з серією «#МыПамятаемВсе», за допомогою якої російське посольство вже зосередилося на створенні іміджу Росії як борця з нацизмом під час війни 2022 року, особливо в контексті історичного ревізіонізму та спадщини бандерівців.

- 21 -

кримського парламенту або організацію референдуму 2014 року4. На думку багатьох акторів, референдуму в Криму передували провокації з боку українських радикалів.

На цій риториці наголошував і колишній президент Янукович, який стверджував, що «якби не було провокацій, то не було б і референдуму в Криму про приєднання до Росії».

Томаш Ржепа: «Ці звинувачення також не відповідають дійсності, з українськогобокутежбулиексцеси,алеякщоговоритипрозалякування,то «зеленічоловічки»розпочалиїх,колианексувалиКримуберезні2014року. УКримубагатьоммісцевимжителямнеподобавсякурс,якийУкраїнавзяла післяподійнаМайдані,щозакінчилисявтечеюВіктораЯнуковичадоРосіїв лютому2014року,алетількисиловевтручаннязбокуРосіїсталопричиною черговогозагостренняситуації».

Роль Росії в анексії Криму так само проігнорував Едуард Хмеляр, який бачив Москву винуватицею ситуації лише «в останню чергу»5 Водночас він висловив співчуття

жителям Криму: «вситуації, коли озброєні бандити і неонацистибігали і диктували, якою мовою їм розмовляти, коли українські націоналісти зупиняли автобуси з росіянамиібилиїх,колипанувалобеззаконняініхтовКиєвінезаступивсязаних,вони вирішили приєднатися до Росії, де почуваються, як вдома». Окрім навмисного применшення ролі Росії в анексії Криму та легітимізації вимог проросійських сепаратистів, контент, що підлягав моніторингу, також містив пости, які схвалювали втручання Москви, часто за допомогою теорій змови. Прикладом може слугувати публікація «ЭкстраПлюс»,вякій стверджувалося, що «РОСІЯВРЯТУВАЛАКРИМВІД ОКУПАЦІЇ ВІЙСЬКАМИ США ТА БАНДЕРІВЦЯМИ. Публікація неодноразово поширювалася протягом періоду моніторингу, наприклад на сайті «Слов'янська

єдність».

Окрім висвітлення ролі радикальних організацій, постійно ігнорувалися мотиви та злочини проросійських сепаратистів, а також їх підтримка з боку Росії. Так було і з постом Артура Бекматова, в якому він пише, що якщо «уряд посилає армію проти власного населення, як цезробила українська влада в травні 2014 року, то він є

4 Нагадаємо, що референдум про приєднання Криму до Російської Федерації можна вважати незаконним

із низки причин. Окрім того, що громадяни голосували під наглядом «зелених чоловічків» із Росії, на території півострова тривала російська пропагандистська кампанія, яка також характеризувалася майже виключною присутністю російських ЗМІ. Присутність російських військ врешті-решт була підтверджена Володимиром Путіним. Основною причиною, звичайно, є те, що референдум не відповідав Конституції України. Надзвичайно короткий період (приблизно 20 днів), протягом якого референдум готувався, також можна вважати тривожним сигналом. Водночас на референдумі не було достатньої кількості незалежних спостерігачів. Згодом з’явилося кілька повідомлень, які підтвердили, що результати референдуму були сфальсифіковані.

5 При цьому він вдався до маніпулятивного whataboutism, порівнюючи ситуацію в Криму із ситуацією в Косово.

- 22 -

фашистським. Якщо влада надає повну довіру у веденні бойових дій правоекстремістським угрупованням і батальйонам, таким як «Азов», «Айдар», «Правийсектор»,якцезробилаукраїнськавлада,тотак,вонафашистська!Якщоуряд забороняє політичні партії, як український уряд заборонив Комуністичну партію України,тотакийурядєфашистським».

Міхал Шміґель: «Такі заяви це заяви так званих «корисних ідіотів», «трибун» путінської пропаганди та екстремістських елементів, яких підгодовує Кремль у Словаччині. Вони є очевидною (м’яко кажучи)

нісенітницею і за своєю суттю позбавлені здорової селянської логіки. Це

лише посилює той факт, що самі «трибуни» відчувають брак інформації та інтерпретують події, навіть не розбираючись у них. Використання поверхової інформації, почерпнутої з кремлівських медіа, призводить до того,щовониплетутьбезглуздітеорії,якінавітьвіддаленоневідповідають тому, що відбувається насправді, на кшталт вищезгаданого «побоїща в Одесі»,«бунтувУжгороді»,«вбивствкомуністівікомсомольців»тощо.Втім, їхній мотив зрозумілий без тіні сумніву представити своїй аудиторії той факт,щоУкраїнаперебуваєвхаосі,увнутрішніхконфліктах,акеруютьнею «бандити».БажаннядискредитуватиУкраїнувцьомуочевидне».

Мінські домовленості також стали основою для багатьох наративів з особливим акцентом на невиконанні їх українською стороною. За словами Едуарда Хмеляра, ЗМІ

постійно годують громадськість «однобокою пропагандою, що за все відповідає Путін». За його словами, «мипросунемосявпередусуперечціпроте,хтоневиконує домовленості, тільки якщо уважно прочитаємо весь текст Мінська I та Мінська II і зрозуміємо, що вони містять, скільки з 14 пунктів не виконується українською стороною».

Томаш Ржепа: «У відповідь на згадку про Мінські домовленості нещодавно

навіть російський переговірник за цими домовленостями визнав, що Росія неплануєїхвиконувати.Мінськідомовленості,вякихйшлося,зокрема,про деескалаціювійнинаДонбасі,непрацюваливдовгостроковійперспективі, і, як виявилося, ніхто не був послідовно задоволений і цим «рішенням», навіть при тому, що росіяни регулярно показували себе як абсолютно ненадійнийпартнердлядискусійтапереговорів».

Посольство Росії в Словаччині неправдиво представляло початок війни на Донбасі як

легітимне проголошення незалежності невизнаних Донецької та Луганської республік. Водночас Україну постійно звинувачували у «неспровокованій агресії з боку київського режиму» або покладали на неї відповідальність за жертви серед цивільного населення. Подібну риторику повторювала і Комуністична партія

- 23 -

Словаччини, яка також стверджувала, що «війну розпочали не жителі Донецька чи Луганська, а неонацистський уряд Києва». Причетність Росії неодноразово

замовчувалася, а проросійські сепаратисти зображувалися як борці за свободу від гніту київського режиму6

Томаш Ржепа: «Якби не російська військова інтервенція, Донбас був би

швидкоумиротворений,алеценемоглостатисянатліросійськоївійськової участі. Влітку 2014 року вже точно не донбаські трактористи перемогли регулярну українську армію під Іловайськом або в боях за Донецький

аеропорт,аневизнанісилиРосійськоїФедерації!»

Риторика сепаратистської сторони, яка відкидала будь-яке використання російської

сучасної техніки, також була досить обмеженою. Деякі діячі, такі як Едуард Хмеляр, використовували підхід, коли такі звинувачення називали теоріями змови або

частиною пропаганди. Однак факт залишається фактом: згідно з деякими повідомленнями та свідченнями, Росія дійсно підтримувала самопроголошені Донецьку та Луганську республіки не лише фінансово вона постачала їм зброю та боєприпаси. Мабуть, найвідомішим випадком є збиття пасажирського літака рейсу MH17, в якому було підтверджено умисел, і тепер є докази того, що використані боєприпаси дійсно були імпортовані з Росії.

Істо ричний ревізіонізм

Досліджувані актори часто використовували термін «бандерівці» для позначення української політичної еліти або українців загалом. У літературі цим терміном позначають членів та симпатиків фракції ОУН-Б, яку очолював Степан Бандера з 1940 року (термін вживається у 178 публікаціях). Другу фракцію, ОУН-М, очолював Андрій Мельник. Однак у дискурсі досліджуваних акторів термін «бандерівці» вільно

6 Європейський суд з прав людини у своєму звіті від 25 січня 2023 року підтвердив, що навесні 2014 року Росія здійснила збройну агресію проти України в Донецькій і Луганській областях. Наприкінці літа 2014 року було розпочато широкомасштабне вторгнення, яке Росія досі заперечує. Суд довів поза будь-яким розумним сумнівом, що російські військовослужбовці були активно присутні на Донбасі з квітня 2014 року. Він також встановив, що російські солдати воювали у складі озброєних груп, а високопоставлені російські

військові були присутні на командних посадах у сепаратистських озброєних групах та організаціях із

самого початку. Суд також встановив, що з 11 травня 2014 року всі райони, які перебували в руках сепаратистів, були територіями під прямим російським контролем. Таким чином, заяви про те, що «Україна відмовляється виконувати Мінські домовленості і замість того, щоб шукати мирне рішення, концентрує війська в цьому районі з метою військового підпорядкування Донецької та Луганської республік», можна вважати в цьому світлі абсолютно помилковими та оманливими, оскільки Україна захищала власну територію і суверенітет від маріонеткових російських агресорів.

- 24 -
п

використовувався для позначення всіх реальних та уявних членів українських ультраправих7.

Термін «бандерівці» (228 постів) мав у досліджуваному дискурсі відверто негативну

конотацію, і в багатьох випадках його використання супроводжувалося описами як

реальних, так і передбачуваних злочинів, скоєних бандерівцями під час Другої

світової війни або в перші повоєнні роки на території колишньої Чехословаччини.

Хоча згадки про історичні події 1940-х років не були виділені в окремий субнаратив у нашому метанаративі, вони становили значну частину контенту, за допомогою якого

досліджувані актори формували негативний образ України, починаючи з 2014 року. Шаблон простий бандерівці були вбивцями та нацистськими колаборантами, українська політична еліта їх реабілітує, а отже, вона теж є ультраправою. З огляду на велику кількість дописів (а саме 291), що стосуються подій XX століття і вибірково

використовують їх для опису ситуації в Україні з 2014 року, ми аналізуємо їх у цій

окремій категорії.

Образ бандерівців у досліджених матеріалах зводився до образу нацистських

колаборантів і злочинців, які вбивали цивільне населення під час і після Другої

світової війни. Ось як описував їхню діяльність Любош Блаха: «Кожен,хтознаєісторію Другоїсвітовоївійни,знає,що«СлаваУкраїні!» цепривітання,якевикористовували українські націоналісти, так звані бандерівці, які співпрацювали з нацистською

Німеччиноюі вбивалилюдейі вПольщі, івСловаччині убільшзвірячийспосіб, ніж самі німецькі нацисти.Звірства бандерівців добре відомі.Вонивбили десяткитисяч людей, кидали немовлят об стіну, розрізали животи вагітним жінкам, а маленьких

дітей залишали в’язками висіти на деревах із написами «Дорога до незалежної

України».УПольщініколинезабудутьВолинь.Жорстокістьбандерівцівдосівикликає морозпошкірі» (Blaha, 5 березня 2022 р.).

7 Водночас у досліджуваному періоді можна було спостерігати певну лібералізацію використання терміна «бандерівці». Термін поступово втрачав своє первісне значення і почав асоціюватися з не пов’язаними з ним темами. Набута гнучкість терміна уможливила маніпулятивне створення когнітивних зв’язків, які

опосередковано сприяли віланізації України. У цих випадках термін «бандерівці» фігурував як модне слово з негативною конотацією. Водночас його використання призвело до конструювання емоцій страху та незахищеності у поєднанні з комунікацією щодо критичних та соціально значущих тем. Прийняття та застосування цього терміна поступово впроваджувалося кількома суб’єктами спостереження, здебільшого для підкреслення сентиментального забарвлення та посилення «привабливості» своєї комунікації. Ця риторика з’явилася більшою мірою, наприклад, під час перебування на посаді колишнього президента Андрея Кіски, переважно через його позитивні відносини з тодішнім президентом України Петром Порошенком.

- 25 -

Томаш Ржепа: «Згадка про повішення маленьких дітей на дереві показує, звідкидмевітер. Йдетьсяпрозлочин,скоєний 1923рокупсихічно хворою

МаріанноюДолінською,якавбиласвоїхчотирьохмалолітніхдітейіповісила їх на дереві. Цей інцидент, що зберігся на фотографіях, часто помилково пов’язують

із діяльністю

ОУН і УПА під час подій 1943 року на Волині.

Безумовно,цяетнічначисткапольськогонаселеннянаВолинітачастковов Галичинібулажахливимзлочином,доякогобулапричетначастинаУПАпід керівництвом Дмитра Клячківського. Певною мірою це дискредитувало й обтяжило невиправданим насильством легітимні зусилля українських націоналістів,спрямованінадосягненняукраїнськоїнезалежності.Нажаль, це було наслідком тривалого проблемного співіснування між місцевими українцямитаполяками».

Окрім подій Другої світової війни, досліджувані актори також негативно

інтерпретували діяльність бандерівців у Чехословаччині в 1945-1947 роках без

контексту: «Навіть населення Чехословаччини піддавалося терору бандерівців

протягом цілих трьох років після закінчення війни, тому що залишки бандерівців

хотіли прокласти собі шлях до західних союзників у пошуках більш економного

поводження». Найвідомішим звірством того періоду на наших теренах залишається

масове вбивство в Колбасові. Тут бандерівці вбили 11 осіб, переважно євреїв, які повернулися додому після концтаборів (жінок перед смертю зґвалтували)». Комуністична партія Словаччини в цій цитаті описувала події в Колбасові в 1945 році.

При цьому вона використовувала інтерпретацію тогочасних комуністів, які автоматично приписували причетність до цієї події бандерівцям як своїм ворогам. Однак у науковому середовищі досі точаться суперечки щодо того, чи дійсно бандерівці стояли за вбивствами в Колбасові. Нещодавні наукові дослідження вказують на значні недоліки в комуністичній версії всієї історії.

Томаш Ржепа: «У Колбасові, найімовірніше, був злочин якогось злочинного угруповання або військових дезертирів. Досі неясно, і ми ніколи не дізнаємося напевно, хто стояв за цим злочином. Комуністична пропаганда трактувалацюподіюпереважноякзлочинОУНіУПА».

Міхал Шміґель: «Блаха не поважає погляди сучасних професійних істориків (українських, польських, словацьких, чеських тощо) і постійно повторює фразикомуністичноїтарадянськоїпропаганди.Цяпропагандаочорнювала всі прояви антирадянської непокори та опору (балтійських народів, українців,народівЦентральноїАзіїтощо)».

- 26 -

У наведених вище цитатах можна помітити досить експресивну риторику, яку використовували відповідні актори для опису дій бандерівців. Вибір таких термінів, як «звірячий спосіб», «звірства», «жорстокість», «терор», слугував для того, щоб викликати негативні емоції та підкреслити описані характеристики бандерівців. Для підсилення негативного образу бандерівців досліджувані актори, особливо Любош

Блаха, часто стверджували, що бандерівці були більш жорстокими, ніж німецькі

нацисти.

Окрім образу вбивць, досліджувані актори також формували для бандерівців образ

нацистських колаборантів. Як і Блаха, посольство Росії в Словаччині неточно і

спрощено ототожнювало бандерівців з УПА і неточно стверджувало, що УПА під час війни співпрацювала з нацистами: «Наступного року Україна відзначатиме на

державномурівні80-річчястворенняУкраїнськоїповстанськоїармії.Цяорганізація відомавнашійкраїніпідзагальноюназвою«бандерівці»іспівпрацювалазнацистами підчасДругоїсвітовоївійни».

Томаш Ржепа: «Дії радянської влади на окупованих територіях у Східній Європі після підписання пакту Молотова-Ріббентропа були настільки безжальними,щонатлінападуНімеччинибагатолюдейдійсновіталинімців як визволителів. Місцеві жителі не могли уявити, що може прийти щось гірше за радянський більшовизм. Однак дуже швидко настало розчарування. Тож УПА з 1942 року також почала боротися проти нацистськоїокупаційноїадміністрації.

Тим часом російська риторика оминає увагою іншу фракцію ОУН мельниківську, яка була набагато прислужницькою щодо Берліна, ніж бандерівська. Але мельниківці, ймовірно, не так сильно турбують росіян, частковотому,щопіслявійнивониповністювтратиливплив,анаціоналісти, які не змирилися з російською окупацією України, були об’єднані в бандерівськійфракціїОУНтаУПА».

Інші маніпулятивні заяви про Бандеру зробив Фронт лівої молоді (Front ľavicovej mládeže), який спрощено стверджував, що бандерівці «випадково допомогли придушити Словацьке національне повстання». Мета цього твердження довести, що українці вже боролися проти словацьких інтересів у минулому і втрутилися в одну з найбільш значущих подій у сучасній словацькій історії. Насправді ж на момент Словацького національного повстання бандерівці розірвали відносини з німецькими нацистами і не придушували повстання в нашій країні. Для придушення Словацького

- 27 -

національного повстання8 німці використали 14-ту дивізію СС «Галичина», яка дійсно складалася з українців, але була досить негативно сприйнята бандерівцями, які

вбачали в ній лише можливість отримати зброю та вишкіл.

Томаш Ржепа: «Дивізія СС «Галичина» була набрана переважно з

мельниківськоїфракціїОУН,ібагатоукраїнців,якіслужиливдивізії,бачили в ній лише можливість отримати регулярний пайок провізії, якісний вишкіл тазброю».

Міхал Шміґель: «Я можу підтвердити, що УПА дистанціювалася від членів 14-ї дивізії СС «Галичина», а також розглядала їх як колабораціоністів. Доречним прикладом є цвинтар української діаспори поблизу Торонто в Канаді так звані бандерівці відмовилися бути похованими разом із членами 14-їдивізії.ЧлениУПАмаютьсвоюділянку,інші свою».

Спільною стратегією було створення аналогій між бандерівцями та представниками

маріонеткової словацької держави (у період до та під час Другої світової війни).

Аналогії слугують для кращого розуміння й донесення проголошеного образу бандерівців до словацького суспільства через знайомий образ словацьку державу. У наведеній нижче цитаті з допису Артура Бекматова, лівого прокремлівського активіста і нинішнього голови руху Socialisti.sk, міститься посилання на те, що схожу ідеологічну течію просуває нинішня українська політична еліта, а тому російська агресія в Україні є зрозумілою: «ЯНЕХОТІВБИЖИТИВДЕРЖАВІ,ЯКАГЕРОЇЗУЄ КОЛАБОРАЦІОНІСТІВ. Ми не зобов’язані погоджуватися з рішенням жителів

південно-східної України, можемо ставити під сумнів його відповідність

міжнародному праву. Однак по-людськи ми можемо зрозуміти, що спонукало їх до цього. Я теж не хотів би жити в державі, де є площі Войтеха Туки чи стадіони Олександра Маха. А це реальність сучасної України героїзація екстремістів і

колабораціоністів задля максимальної дерусифікації суспільства і побудови національноїсвідомостічерезспотворенняісторії».

Як і в усіх країнах світу, Україна переживає те, що можна назвати суперечливими

втручаннями політичного істеблішменту в колективну пам’ять нації. В Україні, однак, точиться демократична дискусія про ці втручання, і часто такі втручання зазнають

критики з боку українських істориків. Більше того, Бекматов забуває додати дуже

8 Словацьке національне повстання військовий опір словацької опозиції проти режиму словацької

сателітної (колабораціоністської) держави та нацистського контролю над Словаччиною у 1944 році.

Німецькі нацисти придушили це повстання, але воно допомогло створити підґрунтя для звільнення Чехословаччини від нацистів Червоною Армією у 1944-1945 роках.

- 28 -
р

важливий момент у своєму дописі. В Україні ці інтервенції відбуваються під час російської воєнної агресії, що стимулювало процеси формування колективної пам’яті, спрямовані на позбавлення від російських ідеологічних нав’язувань в історіографії.

Томаш Ржепа: «Вплив російської воєнної агресії на формування поглядів українського суспільства щодо власної історії є значним. З огляду на це зрозумілим є пошук об’єднувальних символів опору, яким однозначно відповідають УПА та ОУН з їхньою антиросійською спрямованістю. Кого сприйматимуть українці як героя своєї історії цілком залежить від них самих. Те, що при цьому вони можуть тягнутися і до постатей із неоднозначними вчинками і не помічати їх, зовсім не є українською специфікою».

- 29 -

Україна

Підготовка Росії до війни проти України тривала задовго до повномасштабного

вторгнення, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. У 2014 році Російська Федерація

розпочала наступ на територіальну цілісність і суверенітет України, спочатку

анексувавши територію Автономної Республіки Крим, а згодом розпочавши агресивні

дії та збройний конфлікт у Донецькій і Луганській областях. Тривалий час Україна перебувала під впливом гібридних атак з боку Росії: спільний кордон з РФ, наміри

вступити до ЄС, курс на європейську інтеграцію, відкриті заяви щодо членства в НАТО

з боку України. Паралельно з прямою збройною агресією проти України ведеться активна інформаційна війна, основним засобом якої є поширення пропагандистських наративів російських ЗМІ, серед яких найвпливовішими є соціальні мережі медіа, які безперешкодно і за короткий проміжок часу поширюють дезінформацію, створюючи в аудиторії викривлений образ. І на дев’ятому році війни Україна залишається однією з головних мішеней поширення дезінформації та пропаганди, завданням якої є не переконати чи довести, а знизити рівень довіри, дискредитувати українську владу, політику, економіку тощо через поширення неправдивих, упереджених новин з ворожою політичною метою.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року стало кульмінацією останніх 8 років гібридної війни Кремля та десятиліть дезінформаційних кампаній в Україні та про Україну. Війна була зустрінута високим рівнем підтримки з боку союзників України та, здебільшого, рішучим засудженням дій Росії. Обурливе і криваве вторгнення, схоже, остаточно приглушило проросійські настрої серед більшості провідних демократичних країн світу, оскільки жодна дезінформація не могла приховати той факт, що сили Путіна спровокували напад на суверенну державу. У перші тижні після початку повномасштабної війни експерти з питань глобальної безпеки та ЗМІ навіть стверджували, що Україна виграє інформаційну війну, стримавши масоване «фізичне» вторгнення.

Протягом тривалого часу дезінформаційна діяльність Росії була спрямована на те, щоб зменшити рішучість світу допомогти Україні, активно дискредитуючи країну та її народ, перекладаючи провину за наслідки війни на українців і навіть відверто дегуманізуючи український народ, стверджуючи, що він заслуговує на те, щоб бути «стертим з лиця землі».

Після 24 лютого 2022 року роль російської дезінформації як важливої частини російської гібридної агресії ще більше зросла. Однак українці стали більш обізнаними щодо російської дезінформації, і тому російські пропагандисти та канали дедалі частіше використовують «сірі» дезінформаційні наративи, які поєднують правду і брехню для просування ідей, що поширюють відчай і безнадію в українському суспільстві.

- 30 -

Наративний аналіз

Історичне протистояння минулого, яке охоплює пости про Степана Бандеру, ОУН, УПА, проблеми між Україною та Польщею, Україною та Ізраїлем, Голокост, ідею штучного походження української національної ідентичності.

Це був найпоширеніший наратив (зафіксовано у 107 постах із 207). З огляду на спроби Російської Федерації дискредитувати українців, прокремлівські рупори поширювали наративи про те, що «українське суспільство є радикальним, фашистським і

неонацистським». Сюди входили повідомлення про те, що ультраправі настрої

пропагуються в школах, Православна церква України підтримує радикалів, поширюється сучасний антисемітизм. Це другий за частотою наратив (49 публікацій). 23 пости стосувалися твердження, що в українській владі багато

«ультраправих радикалів» (просування націоналістичних настроїв). «Радикальні»

партії та активісти загрожують українській державності, зовнішній політиці України та

її суспільству, а також світовій демократії (22 публікації). Захід «підтримує фашистів» в

Україні (націоналістичні рухи в Україні організовує «Захід»; 3 пости). Українські

добровольчі батальйони є «радикальними і діють як каральні військові підрозділи», зокрема «Айдар», «Кракен», «Правий сектор» (2 публікації). «Радикали» є причиною

того, що «Україна втрачає своє обличчя для Заходу» (1 допис).

Графік 3. Дописи з окремими наративами: порівняння за 2013-2022 роки (станом на 1 травня).

Дані отримано за допомогою CrowdTangle

- 31 -

Особлива увага російської пропаганди була прикута до Української повстанської

армії з різким зростанням інтересу у 2018-2019 роках та найбільшою кількістю

публікацій у 2021 році. До речі, у грудні 2018 року Верховна Рада України ухвалила

закон, який надає ветеранам УПА статус учасників бойових дій за незалежність

України, а отже, забезпечує їм відповідний соціальний захист. Закон набув чинності у

березні 2019 року. Крім того, з 2015 року в Україні набирає обертів кампанія

декомунізації, яка передбачає усунення радянських пам’ятників із публічного

простору, однак деякі пам’ятники діячам Другої світової війни (наприклад, генералу Ватутіну) або солдатам Червоної армії були захищені законом і залишилися на своїх

місцях. Багато публікацій було присвячено заходам, пов’язаним із вшануванням

пам’яті українських націоналістів та річницям історичних подій, народжень, смертей

тощо. Деякі публікації спекулювали на темі нібито антисемітизму українських

націоналістів із коментарями Едуарда Долинського директора Українського

єврейського комітету.

Взаємодія

з публікаціями найактивніших акторів

Найбільшу кількість уподобань (18637) набрав допис Андрія Іванова, в якому він інформує аудиторію про запровадження покарання за демонстрацію символіки УПА в Білорусі. Андрій Іванов називає себе «українським росіянином», і станом на січень 2023 року він мав 85 тис. підписників. Його сторінка створена у 2018 році.

Другим постом із найбільшою кількістю взаємодій став пост Саші Псіха «Політика як вона є» (16 300 взаємодій). У нашому наборі даних є лише два пости цього актора.

Очевидно, ця сторінка належить Олександру Кондрусику, який називає себе психологом, але найбільше уваги приділяє політиці.

Третє місце в цьому рейтингу посідає сторінка «Полк Победы» (5248 взаємодій).

Загалом можна виділити три сторінки з найбільшою кількістю взаємодій Андрія Іванова, «Полк Победы» та спільноти Олеся Бузини

Остання присвячена українському проросійському журналісту Олесю Бузині, вбивство якого у 2015 році викликало бурхливу реакцію і в Україні, і в Росії аж до найвищого політичного рівня. Злочин досі не розкрито.

- 32 -

Графік 4. Найпопулярніші актори за загальною кількістю взаємодій протягом 2013-2022 років (станом на 1 травня). Дані отримано за допомогою CrowdTangle

Не простежується закономірність між темою допису та кількістю взаємодій. Останнє, імовірно, продиктовано модальностями сторінок, на яких допис був опублікований.

Наприклад, найменшу кількість взаємодій мали дописи «Новин України», хоча вони були найактивнішим суб’єктом. Цікаво, що активність суб’єкта була виявлена лише у

2020-2022 роках, а найбільша кількість дописів припала на 2021 рік (27 із 38 дописів цього актора загалом).

Роками Кремль проводив цілеспрямовані дезінформаційні кампанії задля дискредитації прозахідних сил в Україні, політичних лідерів та українських громадян, зображуючи їх як «нацистів»: контент-аналіз

Історичне протистояння

Історичне протистояння один із найбільших та найскладніших наративів у

дезінформації про Україну. Для його аналізу варто згадати 3 важливі аспекти. Поперше, наратив сконструйований для поділу українців на західну і східну частини в

контексті «політики пам’яті» та спекуляцій на темі вшанування пам’яті про Другу світову війну. По-друге, він спрямований на демонізацію України та українців і

проводить паралелі між нацистами та Українською повстанською армією (УПА).

Нарешті, маніпулювання історичними фактами та апелювання до історичної пам’яті створює вигадану реальність, де українці, які підтримують ідею незалежності України

від Росії, є «нацистськими колаборантами». Власне, це стало одним із ключових

закликів під час дестабілізаційних процесів у Криму та Донецькій і Луганській

- 33 -

областях у 2014 році, а потім у 2022 році, з початком повномасштабної війни Росії

проти України. Через свою складність цей наратив виявився найпоширенішим: під час

моніторингу публікацій було виявлено 107 дописів, пов’язаних із цією темою.

Звертаючись до меседжу про паралелі між нацистами та Українською повстанською

армією, важливо зазначити, що його основною метою є демонізація українців, а також

ідеї української ідентичності, відокремленої або від Росії, або від тла Радянського

Союзу. Це повідомлення має 3 аспекти, про які варто згадати. По-перше, воно звинувачує Українську повстанську армію у співпраці з нацистами та воєнних

злочинах проти цивільного населення, хоча, згідно з рішенням Нюрнберзького трибуналу, бійці УПА не були визнані воєнними злочинцями, а також не було зафіксовано жодного випадку, щоб вони служили в нацистських концтаборах. Ба

більше, багато представників Української повстанської армії та Організації українських націоналістів були ув’язнені та вбиті нацистами. Однак, незважаючи на ці факти, можна знайти такі повідомлення: «Безумовно, деякіукраїнціможуть вважати Бандеругероєм.Восновномуцелюди,якінічогонезнаютьпродіяльністьОУН-УПА [Організаціяукраїнськихнаціоналістів Українськаповстанськаармія]абодумають, щомасовівбивстважінокідітей цедобре...Явважаю,щоцезлочинпротиморалі, пам’яті, людяності та українців, яких насильно прирівнюють до Бандери. Хоча мільйониукраїнцівзагинуливборотьбізнацизмом». Іншим аспектом є наратив, який

прирівнює українське гасло «Слава Україні!», що стало популярним із 2014 року, до нацистського привітання.

Реальність інша: це гасло з’явилося наприкінці XIX століття у вірші Тараса Шевченка

задовго до заснування Української повстанської армії. Потім його використовували під час Української революції 1917-1922 років та в Українській повстанській армії як уособлення ідеї незалежної України. Після 2014 року гасло об’єднувало людей різного походження і символізувало ідею кращого життя в Україні та її дистанціювання від радянського минулого. У 2018 році це гасло було легітимізоване українським парламентом. Однак меседж про «нацистське привітання» досі існує. Наприклад, це можна побачити в дописі колишнього прем’єр-міністра України, який

втік до Росії у 2014 році: «На 30-ту річницюнезалежності України київський режим обрав символами не талановитих вчених, винахідників, економістів чи політиків, а

воєнних злочинців, нацистів і гітлерівських колабораціоністів... На одній стороні

медалі тризуб, що розтрощує радянський герб, і перша частина нацистського привітання «Слава Україні». На іншій Бандера, Петлюра і Коновалець та друга частина «Героям слава». Творцям медалі вдалося поєднати декомунізацію та нацифікаціюкраїни».

Нарешті, ще однією частиною цього меседжу є теза про Україну, яка «забуває про перемогу над нацизмом». Власне, вона стала більш помітною після процесів декомунізації та дистанціювання від радянського дискурсу про «Велику Вітчизняну війну» з його невід’ємними елементами червоними радянськими прапорами, георгіївськими стрічками, стилізованою радянською військовою формою. Ці зміни

- 34 -

разом із запровадженням Дня пам’яті та примирення 8 травня створили поштовх

до наративу про переслідування тих, «хто пам’ятає День перемоги над нацизмом і

подвиг предків». Таку апеляцію до емоцій пам’яті, спорідненості та нацистських

злочинів можна розглядати як спробу дестабілізувати ситуацію всередині України в контексті «політики пам’яті». Наприклад, це можна побачити в такому дописі: «Ми

покоління міста-герояКиєванашоїукраїнськоїземлі,политоїкров’юмільйонів,коли забороняютьвиноситиПрапорПеремоги,Георгіївськустрічкутаіншісимволинашої перемоги. Це вже злочин... Нам усім доводиться оплакувати нацистських колаборантівібачити,якїхнінащадкивіддаютьнацистськівітання,прославляютьСС, руйнують пам’ятники, називають вулиці іменами нацистських виродків і плюють на могили...Цевеликаганьба,аленашіпредкинамиточнонепишаються».

Підсумовуючи, важливо зазначити, що ці маніпуляції з історією були потрібні для просування агресії проти людей із проукраїнською позицією як у Криму й на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, так і під час проросійських

демонстрацій в Україні та після початку повномасштабної війни. Проводилися

паралелі з нацизмом і використовувався наратив про «продовження подвигу Великої

Вітчизняної війни». Крім того, важливим є час, коли ці наративи найчастіше ретранслювалися у 2019 році у рік президентських виборів, адже саме тоді проросійські сили могли прийти до влади, використовуючи цю риторику, та у 2021

році перед початком повномасштабної війни Росії проти України, яка має задекларовану мету «денацифікації України».

Українські добровольчі батальйони є

«радикальними

і діють як каральні військові підрозділи»

Наратив про українські добровольчі батальйони, які є «неонацистськими» і «функціонують як каральні військові підрозділи», має два суттєві аспекти, на які слід звернути увагу. По-перше, він сконструйований у такий спосіб, щоб створити чорнобілу реальність, де Росія «захищає» людей на Донбасі, тоді як українська армія і, зокрема, добровольчі батальйони скоюють воєнні злочини і тероризують місцевих

жителів через їхнє походження, релігійні переконання та мову. По-друге, цей наратив також спрямований на посилення більш широкого наративу про «нацизм» і анархію в

Україні після 2014 року. Хоча під час моніторингу публікацій було виявлено 2 дописи за 2019 рік, цей наратив також пов’язаний з іншими великими наративами особливо тими, що поширюють меседжі про українське суспільство та уряд як «радикальні та неонацистські», а також про Захід, який «підтримує фашизм в Україні». Крім того, він також відповідає наративу про історичне протистояння, оскільки існує підхід до проведення паралелей між «злочинами» українських добровольчих батальйонів і

нацистів або Української повстанської армії (УПА).

Меседж про функціонування каральних військових підрозділів має на меті апелювати

до емоцій та легітимізувати підтримку Росією сепаратистських військових угруповань

у Донецькій та Луганській областях, а також неоголошену участь у бойових діях проти

- 35 -

української армії, починаючи з 2014 року. У цьому аспекті основна увага приділяється «доказам» воєнних злочинів, «скоєних українськими добровольчими батальйонами»

проти місцевого населення, яке «хотіло бути з Росією». Для прикладу можна

проаналізувати пост колишнього прем’єр-міністра України, який втік до Росії у 2014

році: «Сім років тому неонацисти і карателі зі Збройних сил влаштували бійню в

Маріуполі. Вони почали штурм міського управління міліції, заблокованого

працівниками міліції, які не хотіли служити нелегітимному київському режиму. На допомогуїмприйшлимісцевіжителі,алекарателіпочалистріляти...Дляцихвиродків не було і немає нічого святого. Не кожен фашист зміг би так вчинити». Деокупація

Маріуполя представлена тут як терор проти місцевого населення, вчинений «нацистським» батальйоном.

По-друге, у цьому наративі також є меседжі, які представляють українські

добровольчі батальйони як «нацистські». Наприклад, є публікація з меседжем про

добровольчий батальйон «Азов»: «ЄпрямідоказисхожостізритуаламиНСДАП,тож мибачимовоскресіннянацистськихпрактиквУкраїні.Ценемаргінали батальйон

«Азов» є повністю легальним з весни 2015 року і входить до складу Національної

гвардіїУкраїни,підпорядковуючиськомандувачуНаціональноїгвардії». Цей меседж є ще однією частиною наративу він спрямований на створення паралелей між українськими добровольчими батальйонами та нацистами з метою дискредитації їх, а також усього українського уряду. Його також ретранслювали проросійські сили та актори на Заході, щоб виступати проти підтримки України через звинувачення добровольчих батальйонів у «нацизмі». Нарешті, це також було використано як «доказ» ширшого наративу про «нацизм» в Україні.

Важливо також звернути увагу на час появи цих наративів. За даними моніторингу, вони поширювалися у 2019 році, який був роком президентських виборів в Україні.

Тому можна припустити, що мета цих наративів вплинути на свідомість громадян

України, щоб дестабілізувати ситуацію і дати дорогу проросійським силам.

- 36 -

Висновок

Метою нашого дослідження було виявити розвиток і формування одного з ключових наративів російської пропаганди про Україну риторики «глибокого впливу

ультраправих в Україні», яка регулярно подається російськими офіційними особами

як причина військового вторгнення Росії в Україну.

Ми провели дослідження в словацькому та українському інформаційному середовищі, де визначили прокремлівських акторів, а потім проаналізували зміст їхніх постів у Facebook, у яких побачили різні варіанти досліджуваного наративу.

Протягом досліджуваного періоду від початку Майдану (21 листопада 2013 року) до

1 травня 2022 року в обох країнах цей наратив відігравав значну роль в інформаційній

активності Росії та прокремлівських акторів, які поширювали її пропаганду з різних причин.

В обох країнах досліджуваний наратив був стабільним компонентом прокремлівської пропаганди. Якщо в українському інформаційному просторі наратив ставав більш вираженим із року в рік, досягнувши піку у 2021 році, то в Словаччині після спаду 2016 року можна спостерігати поступове зростання вираженості наративу (за винятком

2020 року, коли в інформаційному середовищі домінувала пандемія коронавірусу), і

піку було досягнуто у 2022 році, що призвело до прискореного поширення наративу. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило стрімке збільшення кількості згадок про українських ультраправих у Словаччині. У такий спосіб прокремлівські актори намагалися виправдати російське вторгнення, вказуючи на боротьбу з нібито зростанням впливу українських ультраправих.

З іншого боку, в Україні у 2022 році відбувся спад у поширенні прокремлівських наративів завдяки втручанню держави в інформаційне середовище та блокуванню деяких акторів, які поділяють наративи російської пропаганди. Однак у 2019 та 2021 роках кількість таких наративів зростала. Це може бути пов’язано з тим, що 2019 рік був роком президентських та парламентських виборів в Україні, тому ці наративи

можна трактувати як спосіб впливу на виборців і шанс для реваншу проросійських сил. Своєю чергою, 2021 рік ознаменувався процесами ескалації з боку Росії та дискусіями щодо ймовірності повномасштабного вторгнення, яке, власне, і відбулося 24 лютого 2022 року. Тому ці меседжі також можна трактувати як спробу дестабілізації ситуації всередині України з боку проросійських акторів.

Хоча найактивнішим поширювачем наративу у Словаччині було посольство Росії (149 дописів), найбільший вплив у формі взаємодій мали ультраліві та ультраправі

політичні діячі, такі як Любош Блаха, Штефан Харабін та Мілан Угрік.

- 37 -

Аналізуючи акторів, які поширювали наративи в Україні, найбільшу кількість публікацій зробили ресурси «Українські новини» («Новости Украины») (38 дописів),

«Олесь Бузина Громада» (31 допис) та «Перший Козацький» (27 дописів). Також слід зазначити, що 2 ресурси «Новости Украины» та «Перший Козацький» використовують ярлики, які асоціюються з Україною та українською історією, що також можна розглядати як спробу представити себе як українські медіа, незважаючи на те, що вони поширюють цілком протилежну інформацію. Однак найбільший вплив мали проросійський блогер Андрій Іванов, «Саша Псіх політика як вона є» та ресурс «Полк Победы».

У Словаччині досліджуваний наратив найчастіше поширювався у вигляді субнаративів про «злочинну діяльність ультраправих організацій», про «діяльність ультраправих у війні на Донбасі (і в Криму)» та про «ультраправу політичну еліту України».

В Україні найбільш поширений наратив пов’язаний з історичним протистоянням, переважно з боротьбою України за незалежність у XX столітті, діяльністю Української

повстанської армії (УПА) та Організації українських націоналістів (ОУН), а також

політикою пам’яті про Другу світову війну, особливо в контексті процесів декомунізації і запровадження Дня пам’яті та примирення 8 травня. Іншими наративами є «українське суспільство радикальне, фашистське і неонацистське» та «в українському уряді повно ультраправих радикалів» вони пов’язані між собою і конструюють ширший наратив про українське суспільство як «неонацистське», що найчастіше поширюється російською пропагандою всередині Росії та за кордоном.

Нарешті, були також виявлені наративи про те, що «Захід підтримує фашистів в Україні», «Радикальні партії та активісти загрожують українській державності, зовнішній політиці України та її суспільству, а також світовій демократії», «Українські

добровольчі батальйони діють як каральні військові підрозділи» і «Радикали є причиною того, що Україна втрачає своє обличчя для Заходу».

Комплексний аналіз усіх субнаративів, через які досліджуваний наратив проявився в Україні, свідчить, що ситуація дуже схожа на словацьку, за винятком субнаративів, пов’язаних зі словацькими ЗМІ та політичними елітами, що цілком зрозуміло.

В обох країнах прокремлівські актори намагалися дискредитувати українську

політичну еліту, військових, а отже, оборону країни від російської окупації через звинувачення у симпатіях до ультраправих. Ці зусилля були спрямовані як на українське суспільство, так і на Захід, який нібито підтримував посилення ультраправих в Україні. Наративи також збігалися в описі злочинної діяльності ультраправих організацій та їх участі у війні з 2014 року.

Ще однією спільною рисою обох дискурсів була велика частка постів, присвячених

українським ультраправим і подіям XX століття з акцентом на діяльності ОУН і УПА в

- 38 -

1930-1950-х роках. Спрощені образи обох організацій, вибудовані в контексті

вбивств і співпраці з нацистами, слугували для дискредитації українців та їхніх нібито

зусиль із реабілітації та героїзації «фашизму».

Спільними рисами історичного ревізіонізму в словацькому та українському контекстах є демонізація українців як нацистських колаборантів та навішування ярликів на українців, які прагнуть жити в незалежній Україні, вільній від російського впливу, як на нацистів, або представлення українців як тих (невдячних!), що забули, хто звільнив

їх від нацизму. В обох країнах ми досліджували спадкоємність із радянською

пропагандою.

Однак, на відміну від Словаччини, в Україні історичний ревізіонізм виконував ще

одне завдання, а саме поділ України на Захід і Схід, або на тих, хто віддавав перевагу крайньому правому напряму розвитку країни, і тих, хто плекав позитивні сентименти

до СРСР чи Росії. Метою цієї стратегії поляризації було послабити внутрішню

соціальну та політичну згуртованість в Україні.

Важливою відмінністю в контексті поширення наративу про вплив українських

ультраправих є також присутність релігійних акторів. А саме: в Україні присутня

Православна церква Московського патріархату, яка сприяла поширенню

досліджуваного наративу російської пропаганди в аналізований період.

Наратив про «глибокий вплив ультраправих в Україні» не є чимось абсолютно новим, і сам Путін не є засновником цього наративу. Радянська пропаганда вже навішувала

ярлик «фашиста» на будь-якого опонента, і це стосувалося не лише українців та українського опору, а й інших антирадянських рухів східноєвропейських народів.

Путін і сучасна російська пропаганда продовжують дотримуватися цієї «традиції».

Звичайно, вони адаптують її до поточних подій і використовують сучасні технології

для впливу на громадську думку. Як і в Центральній та Східній Європі після Другої

світової війни, нині у просуванні кремлівської точки зору пропагандистам допомагають місцеві колаборанти, які з радістю змальовують образ фашизму на Заході, у випадку з опозицією або в засобах масової інформації. У сконструйованому чорно-білому образі, який комунікує на осі між добром і злом, прокремлівські актори штучно гіперболізують проблему українських ультраправих і прагматично пропонують порятунок у вигляді Кремля як одвічного захисника від фашизму або нацизму.

Незрозуміло, як російська агресія вплине на поширення досліджуваного наративу в

Україні в майбутньому. У контексті величезних людських страждань, які спричинили росіяни, малоймовірно, що застереження щодо українських ультраправих і твердження про захист російськомовного населення будуть серед домінуючих

комунікаційних стратегій у публічному дискурсі.

- 39 -

Натомість у Словаччині (і в інших західних країнах) цей наратив все ще має потенціал

і буде використовуватися багатьма прокремлівськими акторами у 2023 році. Поточна

кампанія з підготовки до вересневих парламентських виборів, безсумнівно, буде

сповнена згадок про війну в Україні. Залишається з’ясувати, чи стане поширюваний

деякими прокремлівськими акторами страх перед можливою мобілізацією та

залученням Словаччини у війну ефективним інструментом не лише для заробляння

політичних балів, а й для поширення російського впливу.

Таким чином, тема війни в Україні може стати тим самим горезвісним балансом, який визначатиме майбутній напрям зовнішньої політики Словаччини.

- 40 -

Словаччина

Автори:

Петер Дубочі, науковий співробітник Adapt Institute та директор Infosecurity.sk

Штефан Іжак, аналітик Infosecurity.sk

Аналітики даних:

Патрік Фурік, аналітик Infosecurity.sk

Симона Шкрібова, аналітик Infosecurity.sk

Експертне обговорення відібраних наративів проводилося у співпраці з істориками:

Міхал Шміґель, PhD. (доцент Університету Матея Бела в Банській Бистриці)

Томаш Ржепа, доктор філософії (Університет оборони в Брно)

Україна

Автори:

Альона Гришко, старша аналітикиня ГО «Інтерньюз-Україна» та журналістка UkraineWorld

Євген Лимаренко, координатор проєктів ГО «Інтерньюз-Україна»

Аналітики даних:

Дзвенислава Щерба, журналістка й аналітикиня ГО «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld

Андрій Авраменко, журналіст і аналітик ГО «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld

Дослідження проводилося в рамках проєкту «Зміст,розвитокіпоширенняцентральноголегітимізуючогонаративу кремлівськоїпропагандивСловаччинітаУкраїні» (Obsah,vývojašírenieústrednéholegitimizačnéhonaratívukremľskej propagandynaSlovenskuaUkrajine) на підставі договору №MVZP/2022/2/1 про надання субсидії у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики Словацької Республіки в межах компетенції Міністерства закордонних та європейських справ Словацької Республіки.

З повним текстом дослідження можна ознайомитися за посиланням [2] (англійською мовою).

Висловлені думки та заяви не відображають офіційної позиції Міністерства закордонних та європейських справ СловацькоїРеспубліки.Відповідальністьзазмістдослідженнянесутьвиключноавтори.

- 41 -
Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.