ОЛЕКСАНДР КАЧНИЙ: Ми відкриті для всіх, хто бажає працювати на об'єднання та розвиток
Соціальний експеримент: чи існують в Бородянці ідеальні для покупок місця?
СТОР. 2
КИЇВЩИНИ
СТОР. 3
№8/75 понеділок, 3 серпня 2015
bv.co.ua ОСББ
СПЕЦПРОЕКТ
«БИЙ СВОЇХ ЩОБ ЧУЖІ БОЯЛИСЯ» У швидкому плині подій, які наче хвилі цунамі, заповнюють інформаційний простір України, те, що трапилося увечері 2 липня 2015 року на бензозаправці під Житомиром, стало невеличким епізодом із розділу «над-
звичайних новин». А й справді, в інтернеті з'явилася і швидко поширилася новина про бійку працівників військомату із жінкою-волонтеркою, у якій постраждалою стороною виявилася 35-літня киянка та її неповнолітній син. До цього часу з доказів була лише одна світлина на якій зображені військовослужбовці з Бородянського РВК. Хоча нещодавно, начебто, неспростовним доказом події, що насправді відбувалася на автозаправці біля села Глибочиця, став відеоролик, на якому жінка у суперечці із чоловіком у військовій формі зненацька падає на землю. Далі відеоінформація супроводжується вигуками про телефон, ключі від машини і т.п. З'ясувати хто і кого побив, хто із ким контактував і що саме тоді трапилося під Житомиром лише за допомогою відеофрагменту важко, а якщо відверто – просто неможливо. Натомість інформаційний простір України вже за тиждень після факту «побиття» видав іншу інформацію – про те, що працівники військомату, які «побили» киянку-волонтерку, знайдені та покарані. Здавалося б, історія отримала логічне завершення, а в уяві тих, хто стежить за новинами щоденного життя, чітко зафіксовано висновок про «поганих військоматівців», які не лише беруть хабарі, але й безбожно п'ють спиртне та за першої нагоди розпускають руки навіть до жінок. Насправді найбільше спантеличеними у тому, що сталося, виявилися саме працівники Бородянського РВК Київської області. Бо того вечора на автозаправці біля села Глибочиці справді були військовий комісар Бородянського району Антон Шаповал та його підлеглий – начальник відділу того ж РВК Юрій Карпенко. Військовослужбовці поверталися із відрядження на полігоні у селі Пер-
Ось кадр з відео, яке весь цей час приховувалось від громади. На ньому чітко видно, що напад відбувався на Карпенка, а не навпаки. Шаповала не було навіть поряд. «Відео, що приховувалось у справі з Шаповалом» є на Youtube-каналі «БВ». лявка, що також під Житомиром. На території авто заправки вони помітили жінку, яка відзнімала обох військовиків на камеру мобільного телефону. Звісно, реакція з боку військовослужбовців у такій ситуації повинна була бути і вона була. Від жінки, яка знаходилася у салоні власного авто, зажадали пояснень, для чого вона знімає військовослужбовців та запропонували їй видалити відзняту інформацію. Наскільки успішними були перемовини військовослужбовців із власницею авто та мобільного телефону, сказати важко, бо вся суть конфлікту, про який повідомив Інтернет, зводилася до фізичного контакту чоловіка у військовій формі та жінки, яка на мить опинилася на землі. До речі, саме це зображення військовика та жінки, що лежить на
землі, й стало підставою для однозначного висновку про побиття військовослужбовцями Бородянського РВК киянкиволонтерки. Але ж насправді чоловік у військовій формі виявився зовсім не працівником військомату, а випадковим чоловіком (до речі, житомирянином), який бачив хід сваркисуперечки військовиків із жінкою у одному із автомобілів. Бачив, чув і намагався заспокоїти напрочуд експресивну особу, яка й опинилася на землі. А працівники військомату ні руками не розмахували, ні іншими надзвичайними діями того вечора не відзначилися. Лише відповідали жінці про те, що «ключів від машини та телефону із відзнятим нею матеріалом вони не зачіпали». Де поділися телефон та ключі від автівки киянки, стало ві-
домо трохи пізніше. Вже тоді, коли фото з двома військоматівцями, що йшли від власного авто, «гуляло» по Інтернету. За кілька днів їх викликали до Житомирського райвідділу внутрішніх справ, де було зареєстроване відповідне кримінальне провадження. Звісно, ніхто не намагався з'ясувати, чи були працівники військомату у нетверезому стані, як про це заявляла начебто постраждала волонтерка. Наразі нічого невідомо й про те, наскільки і як саме вона постраждала від побоїв військових під час конфлікту на автозаправці. Так само мало кому відомо й про те, що того ж вечора, 2 липня, автомобіль волонтерки було доставлено до Києва на одну із СТО. Там, у Києві, під час детального огляду салону автівки «постраждалої», виявилося, що ключі від
автівки знаходилися під сидінням водія. Після детального обстеження та проведеного дактелескопічного аналізу виявилося, що жодних слідів від «пальчиків» обох працівників військомату на ключах немає. Більше того, у слідчих, які порушили ще одну справу щодо інциденту у Глибочиці, тепер більше питань до волонтерки, аніж до військовиків. Але ж, не забуваймо й про те, що у тому ж таки Інтернеті на багатьох сайтах та порталах вже за тиждень після випадку на автозаправці повідомлялося, що «працівників військомату, які побили волонтерку та знущалися над її неповнолітнім сином, знайдено і покарано». Дехто встиг повідомити, що обох працівників Бородянського РВК позбавлено військових звань та, звісно ж, звільнено із роботи. Все це сталося після того, як працівниками Міністерства оборони, за участі високоповажних чиновників і під контролем самого міністра, було проведене відповідне службове розслідування та досліджені усі обставини того, що сталося на автозаправці під Житомиром. Однак, про те, що сталося насправді, треба буде розповісти більш детальніше і вже після того, коли завершаться усі, розпочаті слідства. Поки що відомо, що жодне із звинувачень, які висунуті підполковнику Антону Шаповалу та майору Юрію Карпенку, нічим не підтверджені. Більше того, обидва військовослужбовці й надалі виконують свої службові обов'язки і сповнені сил та рішучості відстояти свою честь та репутацію. До речі, якраз у цьому випадку йдеться не лише про чесне ім'я двох офіцерів Збройних Сил України, а про всю Українську армію, яка в очах багатьох громадян була спаплюжена історією з-під Глибочиці. Кому насправді вигідно запускати подібні «легенди» про працівників та військовослужбовців, здогадатися неважко. Важко лише із цим погодитися. Ще важче – зберегти чесне обличчя та відновити репутацію. Але це, як кажуть, має стати темою окремої розмови.