Egoist_55 by Egoist Magazine

№ 55 (2/2019) НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ

Психологія:

ЖІНКИ ЗРАДЖУЮТЬ?

ЧОМУ

Суспільство:

БОГДАН ПРАХ: «КОМУНІКАЦІЯ З ЛЮДИНОЮ, А НЕ ЇЇ ПОГЛЯДАМИ»

ОЛЬГА ЗАВ’ЯЛОВА: НІХТО НЕ ЗНАЄ – ОРЕЛ, РЕШКА ЧИ НА РЕБРО Мандри:

У ГОСТЯХ

В КАМ’ЯНОЇ ДОБИ

2 |

Детективне агентство

VERITAS

Детективне агенство Veritas надає кваліфіковані послуги у всіх сферах приватного та професійного життя. Наші спеціалісти швидко, якісно, професійно та конфіденційно допоможуть вам вирішити ваші проблеми та усунути їх, використовуючи передові технології, найсучаснішу техніку та великий досвід практичної роботи. Проведення приватних розслідувань. Встановлення місцезнаходження зниклих безвісти, боржників, шахраїв, колишніх товаришів по службі, однокласників, з якими втрачено контакт. Пошук та виявлення закладних пристроїв. Перевірка автомобілів, окремих кабінетів, комплексна перевірка офісних приміщень та житла на наявність засобів прослуховування. Корпоративна безпека бізнесу. Перевірка ділових партнерів на платоспроможність та благонадійність, складання досьє, встановлення достовірності страхових випадків. Всі види перевірки на детекторі брехні. Допоможемо розвіяти всі сумніви щодо недобросовісних працівників, бізнес-партнерів, підступних товаришів та їхньої причетності до вчинення незаконних дій чи невірності одного із подружжя. Аварійне відкриття замків, сейфів, автомобілів. Працівники Veritas допоможуть вам відчинити будь-який замок до дверей приміщення чи автомобіля, якщо ви маєте законний доступ. Надання юридичних послуг.

(067) 896 00 07 (067) 670 28 29

www.veritas-lviv.com da_veritas@ukr.net

detective.lviv

ЛЬВІВЦЕНТРОБУД

Головний редактор: Зоряна Войтів Заступник Марія Вінчура директора: Дизайн та верстка: Віталій Міджак Літературний Ірина Юрковська редактор: Над номером Ірина Добровольська працювали: Аделіна Яковишин Галина Юськів Юлія Василина Остап Процик Наталія Васьо Уляна Салій Андрій Козій Роксолана Мудрак Христина Бухній Андрій Дрозда Андрій Андреєв Валерія Королишин Ірина Кунинець Юлія Лавришин

Фотографи: Олена Дяків Наталя Золотухіна Дмитро Аміден

Колонка редактора:

Розміщення тел.: (032) 236-70-32 реклами: Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р.

Жінки, які творять журнал «Егоїст»

Юрій Турянський про життєві виклики

Адреса редакції м. Львів, та видавця: вул. Газова, 36/2 Засновник ТОВ «Егоїст та видавець: Паблішинг» Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста. Наклад: 5 000 примірників Періодичність: 12 разів на рік Підписано до друку:

15.02.2019

EGOIST Club у країні «Буковель»

Друк: ТОВ «Поліграфсервіс» Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їхнє використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

Богдан Прах про пошук комунікації з людиною, а не з її поглядами

Фото на обкладинці: Олена Дяків

Микола Іщук:

«Життя сповнене парадоксів»

Місія не(можлива): підкорити Антарктиду за 54 дні

Обкладинка: Ольга Зав’ялова: «Ніхто не знає – орел, решка чи на ребро»

Андрій Іонов:

Домашній спортзал.

«Допомогти людині зреалізуватися – головне гасло»

З чого почати?

Чоловіча історія:

Братерство та свобода: філософія Lions MC Ukraine

Мандрівка:

Знайомство з Йорданією

Квадрокоптери

Чому жінки зраджують?

У гостях в кам’яної доби

руйнують межі досяжності

Ukrainian Business Marathon — унікальний формат нетворкінгу

Ви тримаєте в руках 55-й номер журналу «Егоїст». З цих сторінок на вас дивляться п’ять жінок, які його творять. Здавалося б, чоловічий журнал. Що у цьому можуть тямити жінки? Але «Егоїст» є яскравим прикладом того, що жінки можуть усе, якщо вони – одна команда. Такі різні особистості – п’ять абсолютно різних характерів, які вміють працювати зі спільним диханням і спільним серцем, як єдиний організм. За нашими спинами на цьому фото також люди, яких ви не побачите на сторінках: журналісти, рекламісти-фрілансери, літературний редактор, дизайнер, контент-менеджер, бухгалтер. Усі вони своєю працею роблять внесок до створення журналу. У кожній справі немає нічого ціннішого, ніж люди: надійні, працелюбні, цілеспрямовані, амбітні. Вони не просто роблять роботу, вони вдихають життя у продукт, живлять його своєю енергією. Саме тому ви сьогодні тримаєте в руках видання, яке не просто «ще один журнал». Сюди ми вклали частинки нас і нашої любові. Віримо, що ви її відчуваєте. Зоряна Войтів, головний редактор

Фото: Олена Дяків Стиліст: Марія Бабак Макіяж та зачіска: Maska Green Одяг: MALVA-FLOREA, Olya Mak, Lily Ukraine

10 |

EGOIST CLUB У КРАЇНІ «БУКОВЕЛЬ»

11 Учасники EGOIST Club вирушили у захопливу подорож – до країни «Буковель». На чоловіків чекало катання на лижах сніжними схилами гір, відпочинок у затишному комплексі та товариство знаменитого гостя. Вони отримали унікальну нагоду стати свідками авторської презентації власної лімітованої лінійки «Країна мрій» музиканта Олега Скрипки. Перший в Україні зірковий винороб презентував два види вина з сортів винограду Піно Нуар і Трамінер, виготовлених на Закарпатті у Chateau Chizay – «Шато Чизай». Гастро-вечір проходив у форматі дегустації та спілкування з музикантом-виноробом. На завершення Олег приготував особливий десерт – свою музику, яка підсилила приємні спогади про зустріч.

Дякуємо партнерам заходу EGOIST Club : Bukovel Park-Hotel Fomich Cotnar_lviv Status Premium Vodka «Баша Кухня» East West Eurolines

Гостинно приймав відвідувачів відпочинковий комплекс Park Hotel Fomich, що створив затишну атмосферу для максимально хорошого настрою кожного гостя. Цей відпочинок став яскравим моментом для кожного учасника клубу! фото: Олена Дяків

12 |

Сніданок

«ЕГОЇСТА»

Черговий бізнес-сніданок «Егоїста» під назвою «Як мотивувати працівників та створити високоефективну команду» відбувся 28 лютого. Основа високої продуктивності дій людини – її ставлення до роботи. І це ставлення можна змінити! На бізнес-сніданку ми дізналися, як створити партнерство у команді та забути про маніпуляції. Зрозуміли природу конфліктів та складних ситуацій у колективі, отримали практичні інструменти для повної активації людського ресурсу. Окрім того, бізнес-сніданок допоміг проаналізувати рівень залученості ключових співробітників у справу завдяки експрес-діагностиці. Також навчив визначати «токсичних» співробітників, які руйнують бізнес зсередини. Модератором заходу був експерт з персональної ефективності, організаційний коуч, підприємець, бізнес-тренер, засновник тренінгової компанії OVITTA, автор інсайт-тренінгів «Акцент», «Сила відкритості», «Майстерня» Микола Сапсан. Приймав та дуже смачно пригощав «Антрекот» – унікальний м’ясний ресторан у Львові зі смачною кухнею, прекрасною атмосферою, якісним та професійним обслуговуванням (вул. Кульпарківська, 226 А, ТРЦ Victoria Gardens). Фото: Дмитро Аміден

14 |

Жінка -найвеличніше, що створила природа

Вона може бути успішною як в соціумі, так і в сім’ї. Їй не заважає багатозадачність. Головне, щоб її любили і бачили у ній натхнення. Жінку потрібно балувати і намагатися робити те, що вона хоче. Тоді і ти будеш щасливий. Нехай і не завжди довго. Бред Пітт

16 |

Ти ніколи не перетнеш океан, якщо не наберешся сміливості втратити з поля зору берег.

УС

ІЛ

ЬС

ТВ

Христофор Колумб

Юрій Турянський – відома людина на Львівщині, свого часу тимчасово виконував обов’язки голови Львівської обласної державної адміністрації, сьогодні ж очолює відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області.

ЮРІЙ ТУРЯНСЬКИЙ «ЛЮБЛЮ ЖИТТЄВІ ВИКЛИКИ» Екс-губернатор Львівщини реалізував себе у спорті, економіці та підприємництві. - Юрію Івановичу, чому Ви погодились очолити відділення НОК, яке є неприбутковою громадською організацією, однак потребує вкладення сил, часу і навіть, як розуміємо, власних коштів? - Очолити відділення мені запропонувала олімпійська родина Львівщини ще у 2014 році. Для мене велика честь кермувати організацією, яку сформували усі федерації з олімпійських видів спорту нашої області. Національний олімпійський

комітет України – це, по суті, єдина організація у спорті, яка завдяки спортивному й адміністративному таланту президента Сергія Бубки системно працює на високому рівні на території всієї країни. Мені також цікаво робити внесок у розвиток олімпійського руху. Коли люди довіряють тобі таку справу – це честь і водночас виклик та відповідальність. А я люблю життєві виклики, люблю реалізовувати себе у чомусь новому.

У вересні 2018 року мою діяльність за період роботи у 2014-2018 роках визнали успішною, мене переобрали головою відділення НОК – і сьогодні анітрохи не сумніваюся, що це саме моє. Тому не вагався, коли мені також запропонували очолити комісію «Спорт для всіх» НОК України на 2019-2022 роки.

18 |

- Тобто Ви всіляко підтримуєте розвиток спорту. А особисто спортом займаєтесь? - У спорті я з дитинства. З 8-ми років було плавання. Пізніше мені, певно, як і кожному хлопцеві, захотілося спробувати себе у бойових мистецтвах. З 13-ти років почав займатися дзюдо у відомого тренера Ярослава Стельмаха. Він сьогодні є заслуженим тренером, заслуженим працівником фізичної культури та спорту України. Наприкінці шкільних років та за часів студентства також займався боксом. І зараз намагаюся тримати себе у формі. На мою думку, кожен може долучитися до розвитку спортивного руху у нашій країні. Для цього просто потрібно почати з себе. Людину, яка робить зранку зарядку чи ходить до тренажерної зали, вже можна вважати такою, що підтримує олімпійські цінності. Додам, що такі цінності тотожні із християнськими. Це шлях до здорової нації. А здорова нація – здорова Україна. - Ви – батько шести дітей. Цікаво, діти головного олімпійця Львівщини – спортсмени? - Базовий вид спорту у нашій родині – плавання. П’ятеро з шести моїх дітей вже тренуються. Дворічний Юрко та чотирирічний Андрійко займаються індивідуально з тренером, а Оленка (якій 6 років), Соломійка (9 років) і Дмитрик (11 років) відвідують секції з плавання. Також Дмитро займається боксом, а Соломія і Олена – бальними танцями. Соломія – переможниця багатьох турнірів. У нашій домашній скарбничці – безліч золотих медалей. До речі, дружина Оксана теж займається плаванням.

- Нещодавно на церемонії «Люди спорту» Вас визнали найкращим у номінації «Спортивно-іміджевий проект» за проект «Найкращий спортсмен місяця», проведення якого Ви підняли на новий щабель. Якими ще здобутками пишаєтесь? - Приємно, що традиційний щомісячний захід – нагородження найкращого спортсмена Львівщини – став очікуваною подією. Кожен серйозний спортсмен має велике бажання очолити такий щомісячний рейтинг. Багато людей долучаються

19 до створення цього спортивного свята. Це заслуга не лише моя, а цілої команди. Велика подяка нашим спонсорам та партнерам, це – ПрАТ «Концерн Хлібпром», ТЦ «Скриня», ТМ «Наливки зі Львова», Veronica Family, ТМ «Моршинська», ТзОВ «Новодім», ТзОВ «Енергетична компанія «Тета тепло» та окремі приватні меценати. Серед нових заходів, які започаткували цьогоріч, – визначення та нагородження спортсменів і тренерів року, а ще – проведення Форуму ігрових видів спорту Львівщини. Найкращим спортсменом за підсумком 2018 року став Павло Ко-

ростильов (чемпіон Європи та світу зі стрільби з пістолета), а тренером року – його тато Сергій Коростильов. Найкращою спортсменкою року визнали Аллу Черкасову (чемпіонка світу з жіночої боротьби), тренером року – Андрія Пістуна. Щодо проведення Форуму ігрових видів спорту Львівщини, зауважу, що такого ще не було не лише у Львові, але й в Україні. У його межах ми відзначили найкращі команди Львова. Плануємо зробити цей захід щорічним. - Вітаємо Вас й з дебютом ведучого, адже нещодавно на телеканалі ZIK відбулася прем’єра спортивної програми «Тайм-аут з Юрієм Турянським».

- Дякую. Дійсно, цьогоріч НОК та ZIK започаткували спільний проект – беремо інтерв’ю у видатних українських спортсменів. - Ви є заслуженим економістом України, доктором економічних наук, тож вагоме місце у Вашому житті також займає економічна та підприємницька діяльність. - Так, займаюся підприємництвом з 1996 року, а також наукою. Мені подобається поєднувати отримані в економіці теоретичні знання з практичною діяльністю.

Наталія Васьо

20 |

Український католицький університет став одним із кращих у країні за порівняно короткий час свого існування. Його випускників хочуть бачити у себе роботодавці, а до ідей та думок університетського середовища прислухаються в авторитетних колах. Зрештою, УКУ доводить на практиці, як може працювати структура без корупції. Тут студент почувається насправді комфортно та має усі умови для самореалізації. Ми поспілкувались з ректором УКУ – отцем Богданом Прахом, аби зрозуміти, як вдалося досягнути такого рівня якісної роботи зі студентами та які плани має університет на майбутнє.

Шукаємо комунікації з людиною, а не з її поглядами, – Богдан Прах

- Отче-ректоре, Ви маєте безпосередній зв’язок з молоддю. Які найбільші її проблеми бачите сьогодні? - Кожне покоління має свої перспективи – так воно визначає ідентичність та майбутнє. Старші завжди на молодих нарікають, мовляв, вони безвідповідальні, захоплюються незрозумілою музикою, у них погані звички. Кожне покоління живе в іншій реальності. Воно самостійно мусить дійти до такого рівня свідомості, аби брати відповідальність за своє життя, родину, суспільство, за громаду та державу, врешті – за цілий світ. Тому не можна говорити, що теперішня молодь є якоюсь особливою, тим більше – негативно. Вона чудова, динамічна, спонтанна, вона дозріває, шукає своєї місії у суспільстві. Сьогодні перед нами – широкий кластер медійних чи масмедійних інструментів, яких колись не було. Ці інструменти можуть допомогти молодій особі швидше дозрівати, зрозуміти своє покликання, осягнути достатній рівень культурної та суспільної відповідальності. Ми писали листи і чекали на відповідь тижнями, а тепер комунікація між людьми та обмін інформацією дуже швидкий на різних рівнях. Маємо до диспозиції швидкісні машини, потяги, літаки, далі – електронні пошти, есемески, вайбери, фейсбуки, твіттери, скайпи… З одного боку, це дуже пришвидшує процес дозрівання та розуміння світу. Однак воно також може силоміць затягнути молоду людину у віртуальний світ комфорту, де помилку завжди можна виправити, а комунікація з іншим стає бездушною. Потім свої помилки

21 важко зрозуміти, а вони часом є необоротними і за них потрібно відповідати. Тоді у живому спілкуванні з’являється нетерпимість, зверхність, брак толерантності. Щораз важче відмовитись від чогось, що насправді нам не потрібне.

І дуже часто ми цим усім пригнічені, маємо засмічений розум, дух, не вміємо селективно обирати те, що насправді допомагає дозріти і примножити. Цей вибір ускладнює велика кількість можливостей здобування інформації, адже вона на нас тисне.

- Агресивний вплив? - Так. Думаю, що ми – старше покоління – можемо допомогти молодшому здобути імунітет до непотрібної інформації. Можемо показати, що важливіше – реальне, а не віртуальне життя. Сам я заходжу у Facebook вкрай рідко, хоч і розу-

мію, що не можна повністю відкинути цей канал комунікації. Тому час від часу, коли хочу щось сказати через цю соціальну мережу, надиктовую текст своїм помічникам. Вони вже публікують його та підбирають відповідне фото чи ілюстрацію.

- Коли Ви переїхали до України, то сказали, що тут для того, аби її змінити. Чи є конкретна мета? - Владика Борис Ґудзяк, я, і всі, хто у певний час приїхали до України, прагнули допомогти новоутвореним церковним структурам. Мали намір привезти сюди своє вміння та набутий досвід, щоб якомога краще послужити нашій Церкві. Тут суспільство, яке поволі залишає радянське минуле, і Церква, що вийшла з підпілля, проходили динамічні трансформації. Хай з великим багажем совєтської ментальності, але з надією та вірою у своє майбутнє.

22 | Ми втілювали наші мрії – переконували, що можна жити по-іншому, позбуватися страху, який паралізує розвиток і будує мури недовіри в людських стосунках. Створювали середовища, в яких втілюються християнські і загальнолюдські цінності, де немає корупції, а на першому місці – людина. От УКУ (Український католицький університет) – саме таке середовище. Ми тут наголошуємо, що наша праця – служіння, наше життя – це свідчення правді та християнським цінностям. Ми довіряємо одне одному, а в управлінні спускаємо прийняття рішень на найнижчий рівень. Намагаємось кожну особу – працівника чи студента – бачити як найбільший подарунок і послужити їй в особистому рості.

На жаль, багато молодих, талановитих людей не можуть належним чином розвинути свій потенціал в Україні. Корупція в освіті, у виконавчих структурах, незрозуміле і непередбачуване законодавство знесилюють тих, які на самоті намагаються чесно будувати своє майбутнє. Ось тому ми й стали свідками такої посиленої еміграції. Хочемо засвідчити, що в Україні можна жити і працювати по-іншому, що кожна людина заслуговує на найвищу гідність. Думаю, це наша найбільша травма з минулого – радянська система була створена, аби топтати людську гідність. Нам потрібно повернути ті найбільші цінності – свободу, чесність, жертовність, служіння. Таким було наше суспільство до приходу комуністичної системи. Усі ми цього прагнемо – і спільнота УКУ це підтверджує. Ми свідомі того, яка в

Україні є насправді ситуація, тому заохочуємо та допомагаємо формувати нові середовища.

- То УКУ ставить перед собою ціль якнайбільше розширити вплив на середовища, в якому людина на першому місці? Знаю, що багато Ваших студентів їздять навчатися у закордонні виші завдяки обміну та спеціальним програмам. Їх посилають, аби повернулись і привезли новий досвід та цінності? - Абсолютно так! Важливо, щоб сьогодні молоді українці зрозуміли, що за них ніхто України не побудує. Як замість нас її будували – з війнами, голодоморами, тюрмами, убивствами – ми вже побачили. Маємо розуміти, що будує її не хтось з нас, а конкретно «я». Навіть сліпці-кобзарі колись відчували свою особисту відповідальність і, мандруючи селами, пробуджували свідомість українського народу. А ми, цілком здорові, високоосвічені українці, свідомо тікаємо від відповідальності та їдемо з країни шукати свого так званого особистого щастя. І з часом зрозуміємо, що й там щастя не завжди знайдеш. Думаю, що мало є середовищ, які дозволяють молоді формуватися та оцінювати свій потенціал і перспективи. Але не лише задля особистого кар’єрного росту, але й так, аби це перегукувалось зі служінням суспільству, державі. От погляньте – про успішних бізнесменів ми знаємо небагато, зате про людей, які жертвували своє життя на благо громади, написані товсті томи енциклопедій. Кожен хоче бути безсмертним, а безсмертність проявляється тільки і виключно у служінні! Маємо прагнути вищого. Я часто студентам говорю: «Як твоя робота буде твоїм покликанням – гроші завжди будуть. Якщо йтимеш на роботу, як невільник, то й гроші за неї будуть тобі непотрібні. Вони не дадуть щастя, адже не наповнять радістю, бо ти себе не реалізував». Гнатись за грішми – означає стати людиною залежною, завжди голодною, закритою для вищих потреб. Людина прагне до свободи. Наша мета, щоб вільних, відповідальних людей з відкритих, здорових середовищ було більше і більше в Україні. Ми хочемо служити кожній людині, свід-

23 чити про християнські цінності, які для нас є дуже важливими, і спілкуватись з цілим світом.

- Ви згадували про приклади керування університетом, які йдуть знизу. Зрозуміло, що кожен студент має право обирати – дати хабар і бути покараним чи не давати і плідно працювати. Можете розповісти про важелі впливу студентів на практиці? - Це стосується і студентів, і працівників. Намагаємось не порушувати червоні лінії, які для себе визначили. Уникаємо такого, щоб занадто входити в компетенції наших підлеглих. Вони ж мають не лише окреслені завдання, але й певну свободу дії.

- Тобто – чіткий розподіл обов’язків? - Так. Стараємось цього дотримуватись. В університетах є проблема не лише корупції, а й академічної доброчесності, тобто залагодження певних справ за допомогою адмінресурсу чи знайомств. Так в Україні дуже люблять робити. Хочемо це зруйнувати. Ми говоримо про справедливість. Викладачі повинні справедливо оцінювали студентів – і лише за тими якостями, що показують знання, активність та зростання. Ми це моніторимо. Наші працівники приходять до університету ззовні та часто несуть з собою звички з інших закладів. Ось тоді ми залучаємо студентів. Серед них кожного року проводимо анонімне анкетування – студенти мають право і зобов’язані розповідати про негативні явища під час навчання. На щастя, бачимо їх дуже мало.

Середовище настільки активне, що особа, яка приходить до нас ззовні, свої погані звички одразу залишає позаду. Ось, до прикладу, у нашому шкільництві, на жаль, списування – це нормально. З цим також маємо проблему, дуже боремося і вкладаємо у це колосальні кошти. Кожна наукова робота проходить перевірку на плагіат. На щастя, тенденція зменшується – 2-3 проблемні роботи на рік. Це дуже мало. Це будує розуміння: якщо я хочу отримати диплом університету, то маю попітніти, працювати та залучати свій інтелект. Студент має зрозуміти, що проблема не у факті списування. Це руйнування великого процесу формування потенціалу та мислення людини.

- Як щодо вибору предметів та курсів? - Свобода студента полягає у тому, що він сам обирає найкорисніше для себе. Радянська система освіти була дуже строгою і обмеженою рамками, там не давали жодного вибору. У сучасних університетах студенти, приходячи на лекції, не тільки сидять за партами і записують, що мудрий викладач каже, але й дискутують. Кожна лекція – це форма дискусії. Студент має бути до неї готовим, а викладач – так вести лекцію, щоб мотивувати студента більше поглиблювати знання. Це почалося ще з ХIV століття. Усі ми маємо вчитись одне в одного, таке коло доповнює і наповнює кожну людину для зростання у спільноті. Коли я навчався в католицькому університеті у Польщі, там була атмосфера, в якій ми – студенти – по-

чували себе гідно. Мали свідомість, що ми є учасниками важливих інтелектуальних і суспільних процесів. Там було те, чого ще немає у нашій вищій освіті, – університетська автономія. В Україні про це поки мріємо.

- Обговоримо суспільні виклики, про які зараз чимало розмов – і в УКУ теж. Питання рівності, ЛГБТ... Яке послання дає університет студентам? - Український католицький університет, як записано у «Місії УКУ», є «відкритою академічною спільнотою, яка живе східнохристиянською традицією…». Його життя формують чітко прописані у наших документах християнські та загальнолюдські цінності. У центрі спільноти є і має бути людина. Людина не лише приходить сюди та щось отримує, але й залишає тут частку себе. У фундаментах УКУ закладено два «М»: мученики та маргіналізовані. Мученики – ті особи, які своїм життям свідчили за правду і готові були за свої переконання та Бога – найвищу правду – померти. Вони мають допомогти молодій людині визначити принципи, задля яких варто прожити своє життя.

24 | Маргіналізовані – ті, яких світ відкинув, тому що вони є іншими. Світ їх не розуміє і боїться, бо не знає, як з ними комунікувати. Ми їх прийняли, щоб вони стали нашими вчителями. Люди з обмеженими можливостями – автентичні, вони не вміють брехати, не розуміють корупції, чекають любові та дуже люблять. Вони є серед студентів, працівників, в їдальні, на лекціях, в коридорах. Це допомагає зростати кожній людині в розумінні того, що ми усі створені Богом такими, якими є. Якщо говорити на питання вразливіші – нетрадиційної орієнтації, то в цьому максимально намагаємося дотримуватись вчень Святого Письма. І ми від цього ніколи не відступатимемо. Не дотримуємось трендів чи ідеологій, які зараз існують у світі. Тренди – минучі, а вічні цінності завжди будуть святими. Знаєте, для нас сім’я – фундамент розбудови суспільства і громадського життя. Коли хочемо назвати сім’єю те, що нею насправді не є, то ми ранимо суспільство, створюємо дезорієнтацію. Папа Франциск дуже зрозуміло висловився, мовляв, ми не повинні засуджувати людей, які мають такі чи інші погляди на життя – і особисте життя. Але маємо право говорити, чого хочемо, і вимагати жити в суспільстві такому, яке побудоване на цінностях, що для нас є святістю. У цій думці і закодовані ось ці два «М». І мучеників, і маргіналів світ відкинув, але вони однаково цінні для Бога і для нас. Було кілька сту-

дентів, які мали проблеми з власною орієнтацією, і прийшли сюди, аби зрозуміти себе. В УКУ є достатньо психологів, дуже сильний духовний провід. Допомагаємо людям, які у потребі, зростати в атмосфері поваги до кожного на основі християнських цінностей. І робити це потрібно делікатно, аби зберегти ідентичність кожної особи та її свободу вибору.

- Чи існує певний ценз щодо підбору працівників, якщо вони публічно підтримують ЛГБТ? - Ректорат реалізує свою місію серед студентів саме через викладачів і допоміжний персонал. Якщо ж викладач має проблеми з ідентичністю, то ми не можемо йому доручити велику відповідальність – формування студентів. Кожен працівник є на передовій у роботі з молоддю, яка далі має стати елітою

нашої держави. Безумовно, кожен студент розвивається самостійно, але все ж орієнтується на певні підказки, тренди, зрілість чи свідчення наших викладачів. Викладач втрачає особисту публічність, коли усвідомлює, що відповідає за цілу спільноту. І кожен, хто прагне працювати в УКУ, добровільно погоджується на всіх рівнях комунікації поважати його місію, однак, коли наважується висловлювати свої відмінні особисті свідчення назовні, насправді свою спільноту зраджує. Ніхто не забороняє спілкуватися з певними середовищами, але свідчити, що заангажований з тими середовищами...Тут вже треба мірятися із власною совістю і тим, що вивчаємо в університеті. Тут мова йде як про надто ліві, так і надто праві радикальні релігійні постави. Ми шукаємо комунікації з людиною

як людиною, а не з її поглядами. Усіх поважаємо, але дотримуємось того, що для нас є найцінніше.

- УКУ – університет, який іде попереду, тому важливе запитання: що далі? Як плануєте розбудовуватись? - Зараз ми на етапі довгого процесу підготування стратегії-2025, навіть в багатьох точках – 2030. Маємо давно визначені траєкторії, які відповідають головній місії університету. У травні плануємо схвалити остаточну версію, її потім затвердить Сенат УКУ. Акцентуватимемо ще більше на доброчесності в нашому університеті, підтримці та розвитку тих процесів, що ведуть до росту людини як особистості. Важливий акцент поставимо на фінансовій стабільності, матеріальній базі та запланованих програмах. Щодо розширення нашої діяльності, то маємо визначену траєкторію нашого розвитку у Києві, мріємо активізувати співпрацю з іншими вузами в Україні та за її межами, особливо – у Римі. Звідти ми й виросли. Головною ниткою, що зв’язуватиме все наше майбутнє, бачимо постать Митрополита Андрея Шептицького. Хочемо ще більше вивчати його потужну духовну спадщину, переосмислювати її, передавати його велич студентам, Україні та світові. У найближчі 2 роки, згідно зі стратегією-2020, хочемо і вже починаємо будувати другий будинок колегіуму. Це дасть нам можливість краще втілювати програму з виховання студентів. Саме спільне проживання в колегіумі є запорукою успіху цієї програми. Там у повазі до унікальності кожної особи створюється особливе середовище, де студенти привчаються до іншого способу життя, відповідальності, цінностей, жити без яких вони після навчання, має-

мо надію, вже не зможуть. Якщо ти засмакуєш чогось доброго, то повертатись до поганого не захочеш. Натомість намагатимешся створити навколо себе нове, аби втілити те «краще» у життя. Це наша мрія. Адже, як кажуть, не виховаєш еліти у лісі...

- Минулого року університет придбав закинуту циліндричну будівлю на вулиці Стрийській – біля будівлі Державної фіскальної служби. Які стратегічні плани маєте на неї? - Нам був потрібен простір для подальшого розвитку. З іншого боку, на вулиці Чмоли, будуватиметься новий комплекс IT-кластеру. І ми сподіваємось на тісну співпрацю з ними. Цей будинок, а радше – мова йде про ділянку, мав би об’єднати наші простори для комунікації. Поки це візія. Не знаємо точно, чи вдасться реалізувати плани.

- Яких нових курсів чи програм найближчим часом очікувати абітурієнтам? - Вбачаємо велику потребу у розвитку Школи права, а також Школи реабілітації та ерготерапії. У цих напрямках відкриємо вже окремі програми та перші набори. Зараз думаємо про можливість утворення центру реабілітації при університеті, де серед іншого практикувались би і наші студенти. Маємо схожі центри, пов’язані з психічним здоров’ям, а також лабораторії для соціології та права. Нашою найбільшою турботою на наступні роки є не так структурний, як якісний розвиток. Працюватимемо ще більше для удосконалення якості програм, інновацій у навчанні, покращення кадрового потенціалу та духовного росту працівників та студентів УКУ. Роксолана Мудрак

26 |

Громадський діяч та філантроп Микола Іщук розпочав політичну діяльність зовсім нещодавно. За декілька років йому вдалося очолити обласний осередок парламентської партії, а також організувати низку благодійних і соціальних проектів. Політик розповів «Егоїсту» про якості справжнього лідера сучасної країни та особливості галицького менталітету.

МИКОЛА ІЩУК:

ЖИТТЯ СПОВНЕНЕ ПАРАДОКСІВ У політиці Ви від 2015 року – цикл від виборів до виборів майже завершений. Що спонукало тоді піти у політику і які враження від цих чотирьох років? Робота з людьми завжди цікава і, кажуть, важка. Раніше я політикою не займався, на ці процеси дивився крізь пальці – більше з позиції державного службовця. Однак бачив вади наших політиків, їхню непослідовність, схильність до популізму. Для мене все почалося з відпустки на роботі. Просто пішов, аби попрацювати з людьми. Вже тоді вирішив: попри проміжні успіхи чи невдачі, працюватиму відповідально. Відтоді підтримую зв’язок із людьми в окрузі, де балотувався чотири роки тому, хоч і не переміг. З тієї політичної кампанії з часом виросла і благодійна та громадська наша діяльність.

Тобто благодійність стала органічним продовженням політичної діяльності? Спілкування з мешканцями містечок і сіл дає неоціненний досвід і розуміння реальних людських потреб. Коли я почав працювати у благодійному фонді, то комунікація налагодилася, все почало активно розвиватись. Думаю, шлях розвитку благодійного фонду – нескінченний, тільки б вистачало гарних ідей. Зараз відійшов від його роботи, тому що став керівником обласної організації «Радикальної партії Олега Ляшка».

Мешканці маленьких містечок, селищ – здебільшого небагаті люди, які чекають від політиків вирішення їхніх побутових проблем: дорога, школа, амбулаторія тощо. Чи цим повинен займатися депутат місцевого рівня? Звичайно, така робота стає частиною обов’язків місцевих політиків. Я почав шукати такі можливості завдяки статусу помічника народного депутата від нашої партії Василя Омельченка. Попри те, що я не є депутатом обласної ради, мені вдається знаходити кошти на ремонти лікарень, дитячих садків та інших соціально важливих проектів. Приємно допомагати людям.

28 | «Радикальну партію» часто критикують за орієнтованість на свого лідера Олега Ляшка. Ви ж розповідаєте про конкретну роботу з людьми на Вашому окрузі. Чи розвинена робота партії на низовому рівні? На мою думку, будь-яка структура чи організація завжди орієнтується на керівника. У тих колективах, де є повага та субординація, там і комунікація працює якісно. Мені подобається харизматичність, відповідальність Олега Ляшка. Лідер не обовов’язково має бути спеціалістом у всьому. Важливо радитися, слухати і комунікувати. У нашій партії така комунікація працює. У яких громадських проектах Ви берете участь поза політичною роботою? Намагаюся долучатися до львівських соціальних проектів. До прикладу, клуб «Коло» існує вже 10 років. Це міжфракційне об’єднання депутатів, які розробляють і обговорюють законопроекти. Я входжу до регіонального осередку цього клубу – «Коло Львів». Моє завдання – соціально спрямовувати їхню діяльність. Також слідкую за політичним життям міста Львова. Цікаво, хто в майбутньому може стати кандидатом на посаду мера. Вже зараз варто вивчати ситуацію, щоб обрати найкращого з-поміж кандидатів. Звичайно, мені б хотілося, щоб і в середовищі нашої партії з часом з’явилася така людина. Зараз у місті є чимало проблем, одна з яких – розмір позик і боргів.

Позики і борги – проблема всієї країни. Одне з гасел «Радикальної партії» якраз стосується позик у МВФ і відмови від них… Думаю, ми з позиками вже давно перейшли критичну межу. Маємо розуміти, скільки Україна як юридична особа може заробляти. Не можна брати позику для закриття якихось соціальних проблем, наприклад, виплати пенсій. Позики повинні йти суто у виробництво. Має бути закон: «Купуй українське – плати українцям». Це не популізм, а переваги на державних закупівлях для українських виробників. Такий «закон» існує в Америці з початку ХХ століття, хоч про нього ніхто не говорить вголос. Чи є серед наших сучасників особистості, які могли б вести за собою суспільство, націю і визначати вектори розвитку країни? За ці 27 років ми подолали непростий шлях. Згадаймо, наприклад, В’ячеслава Чорновола. Він міг стати лідером нації – до цього все йшло, а розслідування його загибелі так і не завершили. У 1999 році 30 депутатів його фракції, 30 агентів КДБ, проголосували проти нього. Їхнє походження, зв’язки і наслідки подальшої діяльності потрібно висвітлювати. Ми не зробили важливої роботи з очищення українських політичних еліт. Якщо говорити про сучасних лідерів, то, передусім, зважаю на їхні особисті якості. Національний лідер має бути патріотичним і соціально відповідальним. Він повинен вмі-

ти об’єднувати. Не йдеться про те, якою мовою ми говоримо, а про спільний шлях розвитку країни. Хоча посадові особи, безумовно, повинні складати іспит на знання державної мови. Якою є політика та громадська діяльність у Львові? Чим вона вирізняється і чи має якісь локальні особливості? Я родом з Рівненщини, тому мені зручно говорити про львів’ян та реалії місцевого життя. Тут мешкають патріотичні люди. Львів’яни починали всі революції та зміни у країні. Парадоксально, але інша особливість місцевих людей – це пристосуванство. Дуже по-галицьки, наприклад, зайняти таку позицію, аби чогось не зробити. Життя взагалі сповнене парадоксів. У Вас вкрай напружений графік. Особливо у період виборчих перегонів. Чи вдається знайти час на родину і дозвілля? Знайти вільний час дуже важко. Пощастило, що вдома мене розуміють. Моя дружина працює у центрі репродуктивного здоров’я, допомагає подружнім парам мати своїх дітей. Це вкрай важлива професія. Ввечері ми якнайбільше часу проводимо з дітьми. Мені хотілося б частіше відвідувати батьків, адже рідні люди – це найважливіше у житті. Андрій Дрозда

30 |

Ольга Зав’ялова: НІХТО НЕ ЗНАЄ – «ОРЕЛ, РЕШКА» ЧИ НА РЕБРО Її фото такі ж емоційні та драйвові, як і вона. Ольга Зав’ялова горить своєю справою і нізащо не зупиниться перед бар’єрами, які іноді несподівано ставить життя. Фотографмандрівник розповіла читачам «Егоїста» про роботу та подорожі, благодійний фонд і плани на найближчий час. А ще – книгу, в якій відверто та саркастично написала про свою історію та насправді серйозні речі.

31 travelzavyalovaphotographer zavyalovaphotographerlviv

Чи давно захоплюєтесь професійною фотографією? Я була іншою ще із дитинства. Насправді ніколи не планувала бути фотографом. За освітою я – медсестра, певний час працювала косметологом-масажистом. Потім одружилась, пішла у декрет. Активно займатись фотографією почала лише після народження сина. Спочатку вкладала у свій розвиток дуже мало, фотографувала весілля рідним та друзями буквально за копійки. Свої перші робити опублікувала п’ять років тому.

Зараз Ви багато подорожуєте та фотографуєте за кордоном, називаєте себе фотографом-бродягою? Пригадую першу подорож, коли мені потрібно було зробити портфоліо за кордоном. Тоді я вирішила поїхати до Польщі. Відкрила сторінки у соцмережах та почала додавати у друзі тих, хто там жив. Фотографувала їх за бартер. З того часу пішла ланцюгова реакція: багато подорожей, нових знайомств, мене почали рекомендувати іншим. Чому фотограф-бродяга? Бо ніколи не зупиняюсь у готелях. Буває, доводиться ночувати на вокзалах чи в аеропорту, часто ночую в місцевих мешканців, аби відчути атмосферу міста. Зазвичай шукаю дешеві лоукост-рейси, беру 10 доларів і кудись лечу. На місці можу пофотографувати вуличну їжу – так матиму гроші на харчі або квиток додому.

Фото: Олена Дяків Макіяж та зачіска: Maska Green +38 063 545 96 02

32 | Яка країна вразила найбільше? Люблю скандинавські країни – Норвегію, Ісландію. Але найбільше мене вразила Грузія, Тбілісі. Приголомшила природа, темперамент та їжа. Там я робила фотосесії з грузинськими парами. До цієї країни приїхала після складної ситуації у житті – і вона мене вилікувала. Після тижня там повернулася додому іншою людиною. Рекомендую туди поїхати кожному! Де навчались фотографувати професійно? Я – емоційний фотограф, роблю все на рівні інтуїції, ніколи не відвідувала жодних курсів. Особливо не стежу за іншими фотографами, просто не хочу перебивати свій погляд. Зате дивлюсь старі фільми, де гарне розкадрування, вони мають значний вплив на мій світогляд. Самі ж ідеї зйомок приходять вже під час роботи. Люблю фотографувати, коли захід сонця. От зйомки в студіях не люблю, мені б краще побігати, десь коня зловити до фотографії. Тому нерідко зі мною бувають різні конфузи (сміється). Якось кінь мене копнув, було, що з підвісного мосту падала – тоді, рятуючи техніку, пошкодила ногу. Усяке бувало, але це сприймаю з іронією. У Львові є великий вибір весільних фотографів, чи вистачає роботи усім? Не скажу за всіх, але мені вистачає. Головне – мати свій почерк. Якщо добре себе зарекомендуєш, то воно попливе. Ніколи не друкувала і не роздавала візитівок, я зі своїми роботами – сама собі візитівка. Дуже часто з весілля виходжу із замовленням на наступну зйомку. Думаю, що у будь-якому бізнесі та роботі, у моїй – теж, мають бути свої люди. По-іншому вас просто емоційно згризуть. У мене був момент, коли я не відмовляла жодним замовникам, брала все поспіль – і в певний момент настало фізичне та моральне вигорання, на будь-що інше сил не залишалось. Тому тепер розумію, що треба знати собі ціну.

Вже давно не секрет, що наших весільних фотографів цінують за кордоном, чому так? Ми, фотографи, люди творчі – шукаємо, де тієї творчості «поїсти». А за кордоном часто весільна фотозйомка – це просто комерція. Коли побачила, як там працюють весільні фотографи, я була шокована. Просто змінюється фон, змінюється локація, а поза не змінюється. Тому коли наші фотографи приїжджають туди, іноземці від нас у захваті. Усі рекомендують одразу своїм друзям. А ще особисто я нікому не довіряю обробку фото. У мене є свій погляд та настрій, я була на зйомці та прожила її, тому роблю все лише сама. У теперішніх розвинених соцмережах фотографом себе називає кожен другий. Як до цього ставитесь? Ніколи про це не замислювалась, адже там проводжу дуже мало часу. Особливо останні два роки у мене був дуже насичений графік. Так, я веду Facebook та Instagram, постійно публікую туди свої роботи, але опублікувала – вийшла. І все. Ви написали книгу «Історія одного фотографабродяги», про що вона? Зараз обираю видавництво для підписання контракту та друку. Хочу, щоб це була львівська компанія. Коли надсилала зміст, то була здивована, скільки людей запалилися. Книга написана у саркастичній формі про дуже глобальні речі. Про те, як я росла, як почала займатись фотографією, як змінився мій світогляд. Там опис мого життя та мотивація. Я ж із провінційного містечка – мене виховували так, аби жила, як усі живуть. Мовляв, нічого мені не треба, бо це провінція. У книзі розповідаю, як «видертися» з провінції та досягнути успіху, але при цьому залишатися людиною. Я

33 позбулася сім’ї, бо визначила роботу пріоритетом, взяла на себе відповідальність за виховання своєї дитини. Тому через невдалі спроби побудови стосунків зараз їх собі не дозволяю. Робота завжди перемагає – навіть якщо виникне питання, чи мені побути вдома біля чоловіка та повалятись у теплому ліжку, чи збирати валізу, їхати в аеропорт та летіти у нову країну. Це точно буде дорога до аеропорту – і хай навіть доведеться провести безсонні ночі у пересадках. Про це все я написала у книзі. Там буде багато фотографій з моїх подорожей, а ще в ній не буде вступу та нумерації сторінок. Ви також започаткували «Фонд Ольги Зав’ялової» для допомоги жінкам? Допомагаю жінкам в боротьбі з онкологією та насильством. Гроші на фонд отримують завдяки своїм фото. Для цього фотографую оголені атлетичні тіла, модель все акуратно прикриває своїм же тілом – нічого не видно. Потім на широкоформатний друк – півтора-два метри. Такі готові фото везу за кордон на аукціон, там їх купують, а кошти скеровую у фонд допомоги. Йому вже два роки. Зараз я шукаю людей, які могли б перейняти організаційні питання, аби я могла б займатись лише фотографією. Ви проводите майстер-класи з фотографії? Так, я навчаю, але сама їх ніколи не відвідувала. Планую влітку організувати дводенний майстерклас. Перший день у нас зазвичай теоретичний: починаємо із дзвінка клієнта, підготовки напередодні зйомки та приходу на саме весілля. На другий день навчання я запрошую пару – і ми вже фотографуємо на певних локаціях. Мені особливо приємно, коли до мене на майстер-клас записуються знавці своєї справили. Адже я розумію, що люди хочуть не тільки повчитись, а зарядитись моєю енергією.

Які творчі плани маєте на найближчий час? Планів багато, але сама нічого не встигаю (сміється). Зараз шукаю креативну банду для подорожей: щоб були оператори, щоб почати вести блог. Також хочу зробити інтерв’ю з цікавими людьми, яких било життя – і вони не соромляться про це говорити. Хочу, аби це було в форматі півгодинного інтерв’ю: людина, камера та кілька запитань. Щодо моєї сім’ї, то дуже тішусь, що мій п’ятирічний син росте. Дуже чекаю, коли ми нарешті зможемо разом подорожувати та пізнавати світ. У житті людина завжди повинна чогось хотіти та багато працювати, адже просто так нам нічого не дається. Ірина Кунинець

34 |

Не можна жити вчора,

треба жити завтра

Секрети успішного будівельного бізнесу від компанії Quantum

35 Будинок від девелоперської компанії Quantum увійшов до списку елітних новобудов України за версією журналу «Гроші» (Київ). Співвласник компанії Володимир Янчинський поділився особливостями ведення бізнесу та розповів, чому будинок Baltiys’ka Hall у Львові є прикладом надсучасної забудови преміум-класу, про яку мріє кожен українець.

Відділ продажу м. Львів, вул. Я. Стецька, 4 quantum.lviv@icloud.com +380 (67) 496 37 37 +380 (97) 676 70 70

Наше життєве гасло: «Де ми – там якість. Справжня якість». Квант – це елементарна частинка Всесвіту, а Quantum – найменший елемент великого будівельного бізнесу. На цьому ринку ми працюємо лише 4 роки, але прагнемо бути його кращою та успішною частиною. Ми побудували будинок – і зараз маємо чергу з покупців, які хочуть придбати там квартиру. Чому? Бо люди прийшли, побачили і подумали: «А хіба так буває, хіба так будують?». Моя відповідь – так! Трохи грошей і совісті – все, успіх гарантовано! Адже тут йдеться про бізнес, основою якого є душа. Ми будуємо серцем, будуємо для своїх. Будуємо так, щоб наші теперішні та потенційні клієнти цікавилися, де і коли закладатимемо новий будинок, щоб встигнути у ньому придбати нерухомість для своїх дітей.

За словами «справжня якість» стоять задекларовані цінності та кращі світові виробники. Ми вкладаємо величезні кошти у свій розвиток. Багато уваги приділяємо виставкам, семінарам, презентаціям, які постійно відбуваються у світі. Отримані знання реалізовуємо в бізнесі. Потрібно будувати не так, «як побудували ось ці хлопці», а так, як цього хоче цивілізований світ. До прикладу, якщо одним з найкращих світових виробників вікон є компанія Reynaers (Бельгія), то ми не шукаємо дешевий аналог, а купуємо найкраще. Встановлюємо вікна зі склопакетом, як у найвищій будівлі світу – Бурдж Халіфі (Дубай). Це особливе поєднання скла та сучасних технологій. При нагріванні до певної температури та потраплянні прямих сонячних променів вікно автоматично підтоновується. Перехожі з вулиці не бачитимуть, що відбувається у помешканні. Віконний профіль виготовлено з алюмінію із 30-річною гарантією. Таких речей на ринку мало. В усьому світі популярні дизайни із використанням натуральних матеріалів: дерева, каменю, скла, металу. Цей стиль ми реалізували і у 16 квартирах Baltiys’ka Hall. Так, ці матеріали не з дешевих, але з плином часу вони повністю підтверджують свою надійність – не вигоряють, не ламаються, не б’ються і не покриваються грибками. Окрім того, це все «живе», справжнє та екологічно чисте. Замінники не мають цінності й ціни у випробуванні на довговічність.

36 | Ми хочемо залишити гарну історію. Пропонуємо те, чого немає сьогодні на ринку! У нас 50% будинку – зі скла. Висота вікна – 2,40 метри при висоті перекриття у 3,2 метрів. У кожній квартирі буде встановлена спеціальна система рекуперації та вентиляції повітря. Вона настільки досконала та практична, що вам взагалі не потрібно відчиняти вікно, аби провітрити. Тобто всередині приміщення буде зафіксований мікроклімат, завжди чисте та свіже повітря. До цього слід додати гіпоалергенні фільтри, які не дозволятимуть бактеріям «гуляти» квартирою. Змонтувавши фасад, ми не дозволимо втручатись у нього. Це будинок для людей, які цінують власне здоров’я та комфорт. Ми завжди чуємо,

що у Львові неякісна вода. У нашому будинку мешканці зможуть пити її з-під крана. Ми встановимо станцію хімічного очищення води, яка зводить до мінімуму алергічні реакції на хлор. У будинку буде також кондиціонування, вентиляція, підігрів стічних труб. Комфорту додає дренаж та підігрів великих терас, які можуть стати улюбленим місцем відпочинку у будьяку пору року для цілої родини. У нас продумано все. Якість – у найменших деталях. Ми відкриті для світу і відмовляємось від старої радянської культури будувати паркан вище, аніж хата. Навколо нашого будинку буде озеленена територія, дитячий майданчик. Тротуари підігріватимуться та підсвічуватимуться, аби взимку їх не нищили льодорубами. Також усі ліхтарі будуть нижче рівня очей, а кожне декоративне дерево – підсвічене. Це даватиме приємне світло для ока, гармонію в сутінках і, звичайно, піклуватиметься про сон мешканців.

Ми особливі! Своєю роботою

кидаємо виклик та показуємо, як треба будувати. Ми будуємо майбутнє: у технологіях, у деталях, комфорті, енергоефективності та головне – в оплаті за житло. Оскільки основний акцент не в кількості, а в якнайбільшій розкоші кожного метру площі. Baltiys’ka Hall є будинком клубного типу, тому перевагою є простір. Простір у всьому: площа холу становить 120 квадратних метрів, як в хорошому європейському готелі. Тут буде спільна зона відпочинку для мешканців та їхніх гостей з кавовою машиною, телевізором тощо. За нами ремонт не доробляють, його завершують. Ми продаємо квартири, в яких все облаштовано на 70%: складна інженерія, вхідні двері, вікна з розсувними конструкціями, стяжки, підігріви, штукатурка. Новим власникам слід змонтувати електрику, покласти плитку та підлогу, пофарбувати стіни. Фірми-виробники, з якими ми працюємо, мають хорошу репутацію на ринку та дають гарантії на все своє обладнання від 5 до 30 років. Ми ж, зі свого боку, забезпечуємо повну комуні-

кацію з виробниками та монтажниками у разі виникнення побутової проблеми.

Не можна жити вчора, треба жити завтра. Ми під’єднаємо

будинок до цілодобової електрота інтернет-мережі. Класичних ключів не буде. На вході у під’їзд – face-контроль, на в’їзді до паркінгу – контроль за номером машини або відкриття з мобільного телефону. Якщо ж наші мешканці захочуть запросити гостей, то для цього у під’їзді передбачено консьєрж-сервіс. Окрім того, домофон передаватиме відео з входу безпосередньо в квартиру. Ліфт буде повністю скляний, як і фасадний вигляд на сходи. Підйом в ліфт на поверх буде здійснюватися за допомогою спеціального ключа, який матимуть лише мешканці будинку. Камери відеоспостереження фіксуватимуть та запам’ятовуватимуть будь-який рух у будинку та навколо. Люди вимагають максимальної безпеки – і ми її створимо у просторі Baltiys’ka Hall. Бажаємо вам зробити правильний вибір.

38 |

АНДРІЙ ІОНОВ: ДОПОМОГТИ ЛЮДИНІ РЕАЛІЗУВАТИСЯ – ЦЕ ГОЛОВНЕ ГАСЛО - Країна у часі виборів. Яка основна загроза стоїть перед населенням, що обирає? - Україна зараз в екстремальному стані: війна на Сході, анексія території, з іншого боку – ЄС у кризі… Це все відбувається на тлі зростання популізму. Про небезпеку популістичних тенденцій йдеться і в декларації, яку нещодавно підписали кілька десятків європейських інтелектуалів. Усі вони заявляють про загрозу зростання популізму в Європі та світі і про те, що це може призвести до дуже негативних наслідків. Ми перебуваємо в ідеологічному просторі не лише України, а й світу, окрім того, зараз переживаємо період виборів. Тут найголовніше питання: куди нас вестиме наступний Президент і наступний Парламент. Якщо ми не бачитимемо чіткої мети, то не зможемо робити правильні кроки. - Чи є той напрямок розвитку країни в кандидатів у президенти? - У мене як в громадянина виникає низка пересторог через загрози

для нашого суспільства. Серед усіх виборчих програм кандидатів я не побачив жодної, в якій була б описана та чітка мета – омріяне українське «місто сонця». Президент має бути організатором та лідером руху до цієї мети. Він має чітко її описати, я б навіть мріяв про референдум щодо визначення цього напрямку руху. Ми зараз перебуваємо на етапі кризи, коли нам, Україні, повернутись до економічних показників 2013 року вдасться тільки у 2030 році. І це за умови замороженого військового конфлікту з Росією та відсутності стрімкого розвитку інших країн світу. Ми будемо маргіналізуватись, відділятись кудись далеко від країн, які навіть під час своїх криз розвиваються. Тут можна згадати ближні Польщу, Румунію, Болгарію, не говорячи вже про Францію, Німеччину, Австрію. Аналізуючи передвиборчі програми наших кандидатів у президенти, я зрозумів, що вони більше займаються технологією виборів. Не може бути правильною програма, якщо

вона чисто популістична. Я вважаю популістичною будь-яку програму, що не визнає факту: найбільшим багатством держави і суспільства є люди. Ніщо не буде зробленим у країні, якщо не розвиватиметься людський потенціал. Добрий господар, який заходить до себе на господарку, завжди порахує, скільки у нього є землі, голів худоби чи мішків пшениці. Водночас ми не можемо провести перепис населення, не знаємо, який коефіцієнт суспільства працездатний. Найголовніше: не знаємо, скільки і якої якості людей ми маємо. - Що Ви маєте на увазі під цими якостями? - Якщо взяти кольорові олівці, то не кажемо, що зелений кращий, ніж синій. Вони просто різні. Ми використовуємо їх у разі потреби. Так само з людським потенціалом. Потрібно чітко розуміти, скільки маємо людей, які здатні працювати фізично, скільки тих, які можуть складати креативний клас, скільки

39 мають стати фізиками, а скільки – ліриками. Ми не інвентаризували наші таланти. Я цілком погоджуюся із думкою, що кожна людина народжується оригіналом. Однак багато в результаті стають копією, не реалізують свою внутрішню унікальність. Переконаний, що кожен бажає розкрити свій внутрішній потенціал і стати кимось. І не просто кимось на посаді, а стати людиною-творцем, креатором. Держава обов’язково має впливати на ці процеси. Ми зараз у такій ситуації, коли, за визначенням професора Ярослава Грицака, нам потрібен «жаб’ячий стрибок». Це абсолютно неможливо без творчості і натхнення кожного.

- Як перейти в інноваційну економіку? Як, на Вашу думку, можемо зробити цей стрибок? - Це можливо тільки через кадрову революцію, або перезавантаження системи підготовки і використання

кадрового потенціалу. Найбільше багатство країни – люди, кадри. Якщо знатимемо, скільки у нас потенційних і реальних механізаторів, інженерів, тільки тоді зможемо найефективніше використовувати потенціал людей. У програмі жодного з кандидатів не було акценту на цій проблемі. Згадаймо ще про еміграцію як кадрову, так і еміграцію бізнесу. Тобто ми втрачаємо потенціал все більше і більше. Можемо дійти до моменту неповернення. - Чи ми говоримо про брак людей в Україні з певним складом розуму? - Ми говоримо про брак заходів державної політики, які б стимулювали розвиток і створення креативного класу. Потрібно чимало організаційних заходів, аби ми мали ким зробити отой «жаб’ячий стрибок». І гасла на кшталт «ми зможемо», «наступ», «вперед» – вони ні про що, вони не несуть жодної ідеї. Колись до Черчилля звернулися з пропозицією закрити усі заклади культури, бо війна. Черчилль відповів: «А за що ми тоді воюємо?». Те саме стосується і нас сьогодні. Попри те, що в країні війна, кожна людина має відчувати підтримку, зусилля з боку держави, суспільства, аби влаштуватися на «сродну працю», як Сковорода писав. Усі зусилля мають бути на це скеровані. Проте бачення цього немає. - Які кроки потрібні на практиці? - Вважаю, що в Україні кандидат у президенти мав би відстоювати створення Міністерства кадрів – органу державного управління, який би займався розвитком люд-

ського потенціалу. Це означає, що з перших днів і протягом життя людини має працювати потужна психологічна служба, яка б виявляла її потенційні здібності. Потрібні державні механізми, які б скеровували та супроводжували. Тобто постійне сприяння реалізації здібностей людини та допомога у працевлаштуванні. Адже через негативне оточення, слабку волю, невпевненість, відсутність підтримки та поради, людина може не реалізуватись. Тільки так можна зробити «жаб’ячий стрибок». Це дуже нелегке завдання, глобальне, але надзвичайно важливе. Проте зараз політики на це не звертають уваги. Допомогти людині реалізуватися – головне гасло. Я мрію побачити Україну країною реалізованих людей. Маємо приклад, як у Сінгапурі студентів скеровують навчатись у кращі університети світу, аби потім ті поверталися та працювали для держави. Це потрібно і нам: докладати щонайбільше зусиль, аби найкраще приходило до нас. Роксолана Мудрак

40 |

Птах, який не використовує свої крила, далеко не полетить. Наші крила – це наша уява. Мрійте та фантазуйте, тільки так ви зможете вільно літати по безмежному світу можливостей.

ЗА

ХО

ЕН

Мухаммед Алі

ДОМАШНІЙ СПОРТЗАЛ Речі першої потреби

З ЧОГО ПОЧАТИ? У сучасному світі діловий чоловік не завжди має час на відвідування тренажерного залу. Заклади для спортивного дозвілля мають регламентовані години, які часто не збігаються з напруженим графіком роботи. Якщо мрієте привести своє тіло в тонус або побудувати атлетичну статуру, то для цього немає справжніх перешкод. Найкращий варіант – закупити основне обладнання для домашніх тренувань. Воно допоможе досягнути мети. Найнеобхідніше обладнання – розкладні гантелі. До комплекту входять маленькі 2-кілограмові грифи, замочки та набір дисків. Для початківця краще підібрати обтяження близько 10-20 кілограмів – залежно від вправи на конкретну групу м’язів. Краще обирати диски з хромованим або якісним гумовим

покриттям. Вони служитимуть та матимуть належний вигляд довго, якщо власник у майбутньому забажає продати або оновити свій гантельний ряд. Гриф також варто обирати з міцного сталевого матеріалу, щоб була жорстка насічка, яка дозволяє цупко утримувати його в руках.

42 | тися – починаючи від кута 180 градусів та закінчуючи прямим 90-градусним кутом. Ідеальна поверхня матеріалу для сидіння – не слизька, але м’яка. Краще також докупити у комплекті стійки з втулками, щоб регулювати висоту. З їхньою допомогою можливо виконувати жими лежачи та навіть присідання зі штангою.

Гирі – альтернативний варіант, вони доповнять робочий арсенал початківця. Завдяки гирям можна ускладнити тренування. Чим вони відрізняються від гантелей? У гирі центр маси зміщений вниз при підйомі, а в гантелях він розподіляється рівномірно. Це дозволяє при виконанні тих самих вправ додатково навантажити групи м’язів. Гирі – ідеальний вибір для функціонального розвитку. Вони продаються суцільними та розкладними, але перші використовувати зручніше, тому краще обирайте монолітну конструкцію. Стандартна вага обтяження – 8, 16 та 32 кілограми. Розбірні штанги, ЕZ-грифи з комплектом дисків не менш необхідні, аніж гантельний ряд чи гирі. У вправах зі штангою можна взяти набагато більшу вагу та прискорити цим ріст м’язової маси. Базовий комплект складається з одного грифа вагою 10 чи 15 кілограмів, а також зігнутого грифа для прокачування

біцепса. Для комфортної роботи та належної техніки безпеки рекомендуємо обирати снаряди з жорсткими насічками. Набору з дисків до 70-100 кілограмів вистачить для початківця. Арсенал заліза можна буде поповнити, коли силові показники покращуватимуться. Лави-трансформери для виконання вправ. За допомогою зручної лави, яка має варіативний кут нахилу, можна акцентувати навантаження на необхідні групи м’язів. Спорядження має легко регулюва-

Стійки для присідань або жиму лежачи Регульований римський стілець – найкраще обладнання для роботи над м’язами живота. Такий тренажер можна використовувати як для домашніх тренувань, так і для професійних атлетичних залів. Основна перевага – компактність. Це дозволяє розмістити його навіть у невеликому приміщенні. За допомогою регульованого римського стільця можна повноцінно прокачати косі м’язи тулуба і зробити рельєфний прес. Рекомендуємо обирати конструкцію з нержавіючого сталевого покриття і

43 кож можна виконувати безліч елементарних рухів для початківців та комплекси для розтягування.

з пружною обшивкою, яка має цупку поверхню. У комплекті є валик, який можливо регулювати залежно від довжини ніг. Лава для гіперекстензії входить до арсеналу найнеобхідніших елементів домашнього спортивного куточка як початківця, так і професіонала. Не секрет, що гарна постава – запорука здоров’я та довголіття хребта. Прокачані м’язи-розгиначі та прес допомагають тримати спину рівно, утворюючи потужний м’язовий корсет тулуба. Якщо виконувати вправи регулярно, то зникають болі у спині. Це також хороша профілактика протрузій та гриж. Пристрій компактний, його поверхня регулюється. Лави для гіперекстензій бувають двох типів: горизонтальні та кутові. Перші дозволяють пропрацювати м’язи хребта – розгиначі. Другі – рівномірно розподілити навантаження між спиною, сідницями та задньою поверхнею стегна. Новачкам краще обирати другий варіант, тому що на такій лаві працювати легше.

Комплекс зі шведською стіною, перекладиною та брусами. Такий набір допоможе детальніше пропрацювати м’язи спини та верхнього плечового поясу. На перекладині можна підтягуватися із різними варіаціями хвату, що укріпить широкі м’язи, біцепси, передпліччя та плечі. Відтискання на брусах – одна з найліпших вправ для укріплення передніх дельтовидних м’язів, трицепсів та великої грудної частини. Початківцям рекомендуємо спочатку опанувати вправи з власною вагою, а потім переходити до роботи із залізом. Перекладина має бути створена з міцної сталевої конструкції, щоб не впасти через велику вагу. Тому купувати дешеві пластмасові аналоги не варто. Біля шведської стінки та-

Рекомендовані вправи з додатковим навантаженням Ось ви придбали все необхідне обладнання і правильно його розмістили, розібравшись з механізмом роботи конструкцій. Однак відразу замислитесь – за виконання яких вправ братись, аби не нашкодити опорно-руховому апарату? Правильна техніка – запорука збереження здоров’я і якісного результату. Більшість вправ із залізом виконуються стоячи, лежачи або сидячи. Для останніх двох необхідно мати регульовану лаву. Гантельний ряд та штанги дозволять прокачати грудні м’язи, плечі, спину, ноги та руки. Оптимально пропрацьовувати грудний відділ із жимом штанги чи гантель лежачи або під кутом 45 градусів. Для цього слід взяти спорядження (якщо штанга, то покласти на відповідну висоту стійок) та опускати вниз до середини грудей, а потім відтискати нероздільними рухами. Потрібно звести лопатки разом і впертися ногами у підлогу, щоб зафіксувати тіло. Найкраще зробити 4 підходи для всіх вправ та 12-15 повторень. Біцепс з гантелями чи гирею: перед вправою потрібно сісти на лаву і спертись ліктем робочої руки на внутрішню поверхню стегна. Гиря створить додаткове навантаження на кисть завдяки зміщеному центру ваги. Біцепс зі штангою прокачується простіше: необхідно стати, взяти рівно штангу та піднімати її, не розводячи лікті в боки. Тоді навантаження сконцентрується на робочій групі м’язів.

44 |

Концентрований підйом на біцепс Оптимальна вправа для трицепса в домашніх умовах – розгинання ліктів з гантелею з-за голови. Вона допомагає не тільки прокачати, а й розтягнути м’яз. Рухи мають бути повільними та контрольованими, бо є ризик травмувати ліктьову зв’язку. Зі штангою можна робити французький жим. При домашніх заняттях краще стояти, тому що для виконання вправи лежачи потрібен асистент. Гриф слід тримати над головою на ширині ліктів та опускати за голову так, щоб лікті не гуляли в боки. Базова вправа для дельтовидних м’язів – підйом штанги стоячи з-за голови або перед собою. Відповідно, акцент буде на середніх та передніх пучках. Для ізольованого

пропрацювання варто робити махи гантелями в боки або перед собою. Тренувати м’язи ніг допоможуть присідання зі штангою або випади з гантелями. Увага! Це складні рухи, їх необхідно завчити спочатку з вагою власного тіла, а тільки потім починати поступовий перехід на додаткові навантаження. Присідати слід з рівною поставою, розведеними колінами до кута 90 градусів. Встаючи, не зводьте коліна до купи, не переводьте масу на пальці ніг та не округлюйте спину. Щодо випадів, то одну ногу слід поставити вперед, а спину при цьому тримати рівно. Задня нога виконує роль стабілізатора. Обидві вправи укріплюють квадріцепси, великі м’язи сідниць, створюють додаткове навантаження на м’язи тулуба.

Для тренування спини можна виконувати будь-які варіації тяг. При нахилах з гантелями чи штангою вперед навантаження йде на м’язирозгиначі та великі сідничні м’язи. Аби прокачати широкі м’язи, можна використовувати тяги штанг чи гантель при нахилах, але ефективніше звернути увагу на підтягування. Домашній спортзал – це оптимальне рішення для тих, хто хоче тримати себе у формі та водночас мати затишний куточок. Так можна зекономити час, не витрачаючи його на черги до тренажерів у фітнес-клубі.Легких тренувань і швидкого прогресу! Андрій Козій

ВОЛОДИМИР ДЕМБИЦЬКИЙ:

«КОЛИ МЕДИЦИНА БЕЗСИЛА, НА ДОПОМОГУ ПРИХОДЯТЬ ОСТЕОПАТІЯ, АРОМОТЕРАПІЯ ТА ФІТОТЕРАПІЯ» глибоке тепло, м’яз стає м’яким, відступає біль та зажатість. Від простого класичного масажу таких феноменів немає. ЯК ДАВНО ВИ ЗАЙМАЄТЕСЬ ОСТЕОПАТІЄЮ?

Остеопатія – це не містика, а вже давно визнана у багатьох країна світу альтернативна медицина, що лікує не хворобу, а її причину. Про особливості такого лікування розповів хірург-остеопат та засновник масажного кабінету «Енерджі» Володимир Дембицький. РОЗКАЖІТЬ, ЩО ТАКЕ ОСТЕОПАТІЯ ТА У ЧОМУ ЇЇ ОСОБЛИВІСТЬ?

Це діагностика та лікування руками. Так я відчуваю положення і фіксацію фасції – це така біла плівка, яка покриває наші м’язи, внутрішні органи та кістки. Коли в людини щось болить, у тому місці створюється фасціальний блок, тобто фасція закручується в умовний вузлик. Нервова система пускає зворотній сигнал у місце болю, де остеопат тримає руки, і тканина починає розкручуватись. Тоді людина може відчувати

За освітою я – дитячий лікар-хірург, навчався у Львівському національному медичному університеті. Зацікавився масажем, шукаючи роботу дев’ять років тому. Почав працювати в одному із санаторіїв Трускавця, ми займались балансом тіла та виявляли його асиметрію. Згодом дізнався про остеопатію. Багато читав, дивився відео, почав розвивати чутливість рук. Вже впродовж останніх двох років працюю хірургом-остеопатом, відкрив масажний кабінет «Енерджі». З ЧОГО ПОЧИНАЄТЕ РОБОТУ ІЗ ПАЦІЄНТОМ?

Тканини тіла мають велику пам’ять. Пам’ятають, що було тридцять років тому – і навіть більше. Пам’ятають усі наші травми та операції. І коли людина приходить до мене з конкретним болем – це вже наслідок, а ми починаємо шукати причину, аби вилікувати пацієнта. Суть моєї роботи в тому, щоб виявити емоцію, хімію і фізику певної проблеми. Найперше я діагностую, чи є перекоси тіла, далі переходжу на остеопатичну діагностику, запитую про травми та оперативне втручання. Інколи скеровую на дообстеження: біохімію, рентген, ультразвукову діагностику. І лише після цього починаю працювати з людиною. У своїй роботі я використовую кілька технік – усе індивідуально та залежить від потреб конкретної людини.

Запис за тел: 067 582 26 62, 050 140 19 60

ЯКІ САМЕ ТЕХНІКИ ВИКОРИСТОВУЄТЕ?

Окрім остеопатії, я також практикую фітотерапію та аромотерапію. До пацієнтів, у яких переважає фізичний біль, застосовую масаж, щоб стимулювати приплив крові до болючих точок. Використовую також міофасціальні техніки. З тими, у кого більш емоційна природа болю, працюю із психосоматикою. Застосовую фітотерапію та аромотерапію швейцарської компанії Vivasan. Кожна ефірна олія – як природній остеопат. Вона працює через нюх і має зв’язки з усіма центрами мозку, змінює психосоматичні відчуття. Проблеми можуть бути ті ж самі, але завдяки ефірним оліям людина може по-іншому їх сприймати. Також практикую біодинаміку – без дотику рук входжу в ритм з тілом пацієнта. Просто сиджу поруч із ним та вислуховую рух спинномозкової рідини. Людина при цьому відчуває у тілі вібрацію та хвильку.

ЗА СКІЛЬКИ СЕАНСІВ ПАЦІЄНТ ВІДЧУВАЄ ПОЛЕГШЕННЯ?

Інколи після першого сеансу може відбутись «чудо», інколи робота триває дуже довго. Пацієнт приходить до мене від 8 до 10 раз. Для мене важливо, аби людина відчувала феномени. В іншому разі мені буде складно допомогти. Також, аби був довготривалий результат, слід дотримуватись моїх рекомендацій у буденному житті. Ірина Кунинець

вул. Шевченка, 111а, Відпочинковий комплекс «Легенда SPA» energy-osteopat.business.site

46 |

НАЗАР ГРИЦЕВИЧ: Усмішку пацієнта, якому щойно зняли пов’язку, за жодні гроші не купиш На якому етапі навчання це сталося? На п’ятому курсі медичного університету. Тоді вперше потрапив на пластичну операцію – і після цього зрозумів, що хочу бути пластичним хірургом.

Відомий львівський пластичний хірург про позитиви і складнощі своєї професії. Пластична хірургія вимагає не лише точності та педантичності, а й багатої уяви та здатності творити. Саме за це свою роботу любить львівський пластичний хірург Назар Грицевич. Адже для нього це не просто механічне виконання звичного процесу, а справжня творчість. Детальніше – у розмові з «Егоїстом». Як Ви потрапили цю сферу? Чому медицина? Я походжу з родини лікарів, тому з дитинства хотів стати лікарем. Спочатку планував бути абдомінальним хірургом загальної практики. Але потім так склалась доля – побачив, що таке пластична хірургія, і дуже нею зацікавився.

А що саме Вам подобається у цій роботі? Те, що я можу творити. Я можу зробити так, як я це бачу, якщо пацієнт мені довіряє. А ще мені подобається усмішка пацієнта, якому щойно зняли пов’язку. Це завжди дуже зворушлива мить. Такі позитивні моменти варті важкої і відповідальної праці. Тобто Ви одночасно є і хірургом, і художником? Ну, так виходить. Я б сказав – скульптором і хірургом. Є багато стереотипів про пластичну хірургію. Які з них Вам доводилось зустрічати і як Ви з ними боретесь? І чи варто взагалі боротися? Дуже багато дівчат хочуть бути схожими на когось. Я таким пацієнтам одразу відмовляю. Якщо ми з пацієнтом на одній хвилі – і він чи вона розуміє, що я пропоную, та усвідомлює, що личитиме, тоді ми можемо говорити про операцію. Але якщо вони хочуть щось нереальне, то я не погоджуюсь. Люди приходять, щоб просто щось у собі змінити, чи все-таки частіше із вродженими вадами або результа-

тами травм, наприклад, внаслідок аварій? Частіше люди приходять по красу. Буває, що доводиться виправляти вроджені та набуті деформації. Я роблю і те, й інше. Насправді мені дуже подобається робити людей красивими. Проте не менш важливою для мене є можливість допомагати людям у складних ситуаціях, коли, наприклад, вони отримали певні деформації обличчя чи тіла внаслідок травм. Часто бувають доволі складні випадки – доводиться залучати інших спеціалістів. Частіше до Вас звертаються чоловіки чи жінки? Більшість – жінки. Але 20% – чоловіки. Зараз чоловіки також хочуть гарно виглядати – молодшими, ніж насправді. От якраз плануємо операцію в чоловіка. У нього дуже важкі повіки з величезним надлишком шкіри, це надає йому втомленого вигляду. І чоловіки, і жінки приходять на ліпосакцію або видалити зайву шкіру після різких схуднень. Чи виникають якісь незручності під час роботи? Ми не є сертифіковані. Поки що. Що це означає? Ми не є пластичними хірургами. Усі ми вважаємось загальними хірургами.

47 ред, хірургія. Тому вона може давати ускладнення. Якщо пацієнт це усвідомлює, тоді ми можемо йти в операційну. А люди часто не усвідомлюють цього? Часто. Вони, буває, думають, що це як у перукарні – прийшов і пішов. Тому я всіх про це попереджаю – і багато хто відмовляється від операції.

А яке значення має отримання цієї сертифікації? Якби ми були сертифікованими пластичними хірургами, мали б значно менше юридичних проблем. Була б зовсім інша документальна база, були б розроблені протоколи. Ми фактично у повітрі. Ніби є, але ніби немає. Тобто не маємо затвердженої нормативної бази щодо роботи пластичного хірурга. Ми керуємося міжнародною практикою. А чого ще бракує пластичній хірургії в Україні, щоб вийти на світовий рівень? Ми вже на цьому рівні – не гірше оперуємо, ніж європейські й американські спеціалісти, і використовуємо ті ж методики. Але сертифікація суттєво полегшила б нашу роботу. Який важливий нюанс у пластичній хірургії повинні розуміти пацієнти? Пацієнт повинен усвідомлювати те, що пластична хірургія – це, насампе-

Розкажіть, де Ви вивчали саме пластичну хірургію? Найперше протягом 6 років я навчався пластичної хірургії у Львівській міській косметологічній лікарні. Після цього протягом трьох років стажувався у клініці одного з найвідоміших пластичних та реконструктивних хірургів Ростислава Валіхновського. Також пройшов курси тематичного удосконалення по пластичній хірургії обличчя під керівництвом професора Василя Пінчука. Окрім того, відвідував курси тематичного удосконалення по пластичній хірургії молочної залози на кафедрі комбустiологiї та пластичної хiрургiї Нацiональної медичної академiї пiслядипломної освiти iм. П.Л. Шупика під керівництвом професора Сергія Галича. Так я отримав необхідну для роботи практику і досвід. Адже в університеті пластичної хірургії не було. Зараз дуже багато косметологів, які без відповідної освіти і досвіду невдало роблять ін’єкції краси. Як Ви до цього ставитесь і що можете сказати про це пацієнтам? Я знаю кількох хороших косметологів із вищою медичною освітою, які постійно вдосконалюються, їздять

на курси. Я їм довіряю. Що робити з тими «спеціалістами», які без медичної освіти бавляться у косметологію, я не знаю. Але пацієнт бачить, куди приходить. Якщо це справді фахівець, то він впевнений у своїх силах, у нього буде низка дипломів і, врешті-решт, буде багато задоволених пацієнтів. Не раджу зважати на відгуки у соцмережах, бо це все можна проплатити. Краще прийти до спеціаліста, подивитись його попередні роботи, поспілкуватися, не обов'язково віддразу щось робити. І коли ви переконались, що це ваш спеціаліст, тоді вже варто переходити до справи. Є люди, які надто захоплюються пластичною хірургією і псують себе численними операціями. Як визначити цю межу? Все має виглядати гармонійно. Природа задумала людей гарними. Завжди треба намагатись наблизитись до цих природних ідеалів. Навмисно собі робити груди п’ятого розміру, щоб всі звертали увагу не на вас, а на груди, я не раджу і таким не займаюсь. Завжди треба обирати те, що підкреслюватиме вас і вашу красу, а не псуватиме її, тому що пластична хірургія покликана нести природну красу.

(067) 713 19 40 www. hrytsevychclinic.com

48 |

Братерство

та свобода:

фiлософiя

Lions MC Ukraine

49 Джерела байкерської субкультури сягають початку ХХ століття, проте активний етап розвитку моторуху припадає на його середину. Після завершення Другої світової багато молодих чоловіків, які пройшли горнило війни, не змогли соціалізуватись та знайти себе у цивільному житті. Ось захоплення мотоциклами і стало для них можливістю забути про бої, а об’єднання в мотоклуби – певною самореалізацією. Щоправда, як правило, незаконною. Градація різноманітних байкерських клубів залежить від конкретних факторів. До прикладу, МС (Motorcycles Club) – традиційний мотоклуб із жорсткими правилами та звичаями: тільки чоловіки, не гомосексуалісти, не представники силових структур. Тут присутні навіть расові критерії, а ще – іноді обмеження за класом або маркою мотоциклу. Обов’язковою є жорстка ієрархія. Найбільшим таким клубом Західної України є Lions MC Ukraine, який створили у квітні 2005 року. Наразі в Україні налічується 10 його чаптерів. Чому Lions MC є таким численним клубом з невпинним динамічним розвитком? Ось кілька ключових факторів:

- найперше – байкерське братерство. Воно, мабуть, найважливіше для байкерів. Їзда на байку – це не завжди безпечно. Спосіб життя у байкерів не завжди відповідає церковним канонам, тому для них важливим є відчуття безапеляційної підтримки у своєму середовищі. При зустрічі байкери завжди обіймаються – цей ритуал якнайкраще символізує дух братерства. - учасники Lions MC Ukraine – люди, які багато подорожують. Важко назвати байкером того, хто купив модний мотоцик, але ніколи не виїжджав на ньому далі, аніж кільцева дорога міста. Байкери оглядають світ не через ілюмінатор літака чи скло автомобіля, вони інтегруються в процес подорожі. Байкери мандрують без жодних штучних бар`єрів, вони цю подорож проживають і відчувають її буквально кожною клітиною свого байкерського організму. - кожен байкер Lions MC Ukraine, який потребує допомоги, завжди може її отримати у будь-якому куточку світу. Яка саме у нього проблема – немає значення. - байкери Lions MC Ukraine є соціально відповідальними членами суспільства, тому впродовж багатьох років клуб проводить численні доброчинні акції. Серед

таких – «Серце до серця», «Проїзд дружби», «Мотосерце», «Збережи життя», «Коло благодійності» та «Свято Миколая». - Lions MC Ukraine є організатором щорічних мотозльотів, фестивалів та мотопікніків. - байкери, а зокрема Lions MC Ukraine, завжди цікавлять жінок. Чому? Відповідь очевидна. Брутальність, небезпека, відчуття свободи та максимальна кількості тестостерону – магніти для слабкої статі (тестостерон – основний статевий чоловічий гормон). Стрес вважають вбивцею лібідо (статевого потягу). Оскільки їзда на байку – це максимальний релакс для чоловіка, то байкер – уособлення врівноваженого чоловіка з потужним лібідо та високим рівнем тестостерону. Отже, слід розуміти, що байкерська культура – не об’єднання фотолюбителів. Це філософія та стан душі. І хоч кожен байкер є мотоциклістом, проте не кожен мотоцикліст є байкером.

ВІД ВУЛИЧНИХ ТАНЦІВ ДО ВЛАСНОГО ТАНЦЮВАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ: ІСТОРІЯ УСПІХУ ВАДИМА ЛЯЩЕНКА Вадим Лященко починав із вуличних танців у Києві, а тепер живе у Львові і має одну з найбільших танцювальних студій на Західній Україні. Вадим – фіналіст проекту «Танцюють всі», директор танцювального комплексу iLike dance complex та сертифікований міжнародний суддя. Усе його життя – танець. На київських вулицях. У 14 років я почав вчитись танцювати брейк-данс. Тоді цей стиль тільки прийшов до нас і, ми молоді хлопці, захопились його крутими трюками. Не було ще професійних студій і пристосованих залів, ми тренувались в холі будинку культури, актовому залі школи та навіть у закинутих будівлях. У нас було бажання, а місце не мало жодного значення. Ми вчились один в одного і намагались вигадувати щось своє, а перші виступи проводили на Хрещатику у Києві. З вулиці на сцену. Я починав вуличним танцівником, який про сцену міг тільки мріяти. І саме під час виступу на Хрещатику мене помітив керівник одного з найкрутіших на той час шоу-балетів. Там я 5 років розвивався в сучасній хореографії, встиг попрацювати з багатьма зірками шоу-бізнесу – Іриною Білик, гуртом «Алібі», Kishe, Потапом і Настею Каменських. Переломний момент. Далі був проект «Танцюють всі», де я потрапив до 20 топ-танцівників України. Після його завершення зрозумів, що отримав колосальний досвід – і хочу ним ділитись. Мене почали запрошувати давати майстер-класи по всій Україні та Європі. Переїжджаючи з міста в місто і спостерігаючи за сотнями танцівників, які жадібно хапають ін-

формацію, які горять танцем, зрозумів – хочу викладати та відчувати навколо себе саме таку атмосферу. Як потрапив до Львова? Суддя «Танцюють всі» Франциско Гомес запропонував стати представником його стилю в Україні – і я погодився. Одного разу заїхав на майстер-клас до Львова, туди прийшло багато танцівників. Від організатора почув, що у них немає крутих танцювальних студій. Так у нас і з’явилась ідея відкрити танцювальну студію саме у цьому місті. Перші кілька місяців після відкриття я ще жив у Києві, а до Львова приїжджав, щоб давати там майстеркласи. Однак потім зрозумів, що студія потребує більше мого часу, тому покинув усе в столиці та переїхав. Через рік ми з партнером розійшлися, бо у нас були різні погляди на життя і бізнес. Народження «iLike dance complex». Вдруге я відкрив студію зі своєю командою хореографів, які залишились зі мною та підтримали. Перші 5 років все, що заробляли, ми вкладали у її розвиток, ремонт, апаратуру, тренерів. Робили все самі: вели Instagram, Facebook, створювали афіші, знімали відео. Вже потім, коли студія стала на ноги і з’явилась можливість збільшували команду та делегували обов`язки, то змогли зайнятися творчістю і розвитком додаткових танцювальних проектів. Зараз у студії є 18 тренерів і близько 400 студентів. Це і діти, і дорослі – вік тут неважливий, адже танець заряджає тими емоціями, які звичайний спорт не може дати. Танець допомагає людям відкритись зовсім поіншому. Секрет успіху. Надихати та мотивувати навзаєм. Підтримувати та розвивати ідеї будь-кого з нас. Ми не просто колеги – ми команда. Ми – велика танцювальна сім’я. Кожен із нас – особистість, яка приносить свою творчість у студію. Коли добре моїй команді – тоді добре і мені. Юлія Василина

52 |

МІСІЯ НЕ(МОЖЛИВА):

підкорити Антарктиду за 54 дні

Колін О'Брейді став першою людиною в історії, яка перетнула Антарктиду, самотужки без сторонньої допомоги. Колись же лікарі переконували – Колін навіть не зможе нормально ходити. Інші мандрівники понад сто років намагалися підкорити цю землю, але усі вони або сходили з маршруту, або гинули. У 2016 році 55-річний британець Генрі Ворслі наблизився до мети більше, ніж інші. Він загинув за 50 кілометрів до фінішу від виснаження та зневоднення. Під час відпочинку в Таїланді у 2008 році Колін О'Брейді отримав важкі

опіки, площа ураження – до 25% поверхні тіла. Найкращі лікарі стверджували, що нормально ходити він не зможе вже ніколи. Це Коліна не зупинило. Він одужав та навіть продовжував брати участь у змаганнях з тріатлону. Потім підкорив 7 найвищих вершин континентів, на лижах досягнув Північного та Південного полюсів, а ще – піднявся на найвищу точку в кожному американському штаті. У червні-липні 2018 року О'Брейді підкорив півсотні найкрутіших вершин США: 50 найвищих верхівок 50-

ти штатів своєї країни він подолав за 21 день та 10 годин. Після цього екстремал наважився – підкорить Антарктиду самотужки. До цієї небезпечної подорожі серйозно готувався шість місяців. Розпочав свою мандрівку з шельфового льодовика Росса, туди його транспортували спеціальним літаком. Колін мав намір подолати тисячу миль безлюдної льодової пустелі без будь-якої підтримки. Був рішучим – вирішив стати першим, хто подолає Антарктиду наодинці. Колін визначив, що йому знадобиться 70 днів, – долатиме приблиз-

53 но 14 миль на добу. З цією метою екстремал взяв лише 220 футів їжі та 400 футів теплого спорядження, а ще – дві відеокамери, GPS-трекер, кілька мобільних пристроїв, зарядні пристрої на сонячних батареях та одну пару спідньої білизни. Жодного зайвого грама – все порахував до останньої дрібниці. О'Брейді розпочав подорож 3 листопада 2018 року. Одночасно з ним участь в імпровізованих перегонах взяв капітан британської армії – 49-річний Льюїс Радд. Лише два роки тому схожа спроба іншого британського дослідника завершилася трагічно. Саме у пам'ять про Ворслі його друг та однодумець – британець Льюїс Радд – влаштував змагання з Коліном. Вирішили дізнатися, хто впорається швидше із негостинним холодним континентом без допомоги. Йдучи, Колін О'Брейді постійно писав слова натхнення у Instagram. Через супутниковий зв'язок щоночі відповідав на запитання одного з тисяч студентів, які слідкували за його сольною експедицією. Антарктида – найхолодніший, найвітряніший, найвищий та найсухіший материк на планеті. Низька температура виморожує вологу, перетворюючи ці землі на пустелю. У найтепліший період року (наша календарна зима) температура в Антарктиді сягає близько -28 градусів Цельсія. Колін віз з собою весь провіант вагою майже 170 кілограмів на санях. Аби отримати питну воду, кип'ятив лід або сніг. Основною частиною провіанту були спеціально розроблені суперкалорійні батончики – їх Колін

з’їдав чотири у день. Такі батончики давали йому близько 5000 калорій, ще частина їжі нагадувала харчі астронавтів. Перед сном мандрівник пакував весь вологий одяг у спальні мішки, щоб висушити його теплом свого тіла. Коли в Антарктиді період полярного дня, сонце світить 24 години на добу. За словами Коліна, це дезорієнтувало та допомагало водночас – так завжди можна було заряджати сонячні батареї. Колін помітив 9 грудня, як сильно змінився в дорозі. Писав, що в Антарктиді було «страшно, самотньо і холодно», але разом з тим «хотілося сміятися і танцювати, плачучи від радості». В один із найскладніших днів подорожі мандрівник розповів про те, як почувається. «Я втомився, виснажений, але щодня крок за кроком прямую до своєї мети», – сказав він через супутниковий зв'язок. На 47-й день свого походу, 20 грудня, Коліну довелося ставити намет просто посеред снігової бурі та криги. Антарктида – найвищий континент. Поверхня материка вкрита крижаним панциром, а його середня висота становить 2 тисячі метрів. «Я тягнув сани вагою майже 170 кілограмів протягом 12-13 годин на день через найхолодніше і найсуворіше місце на планеті», – розповів Колін. Додав – схуд настільки, що з руки постійно спадав годинник. Він навіть боявся дивитися на своє тіло без одягу. Відважний дослідник з Портленда завершив свою 1500-кілометрову подорож 27 грудня 2019 року –

майже неможливу та страшенно ризиковану. Усе задокументував. Останні приблизно 129 кілометрів Колін подолав практично за один день. «Хоча останні 32 години були одними з найскладніших в моєму житті, вони, чесно кажучи, стали одними із найкращих моментів, які я колинебудь відчував», – написав після всього О'Брейді на своїй сторінці в Instagram. На фініші Колін зателефонував своїй дружині та сказав, що мріє про салат і свіжу рибу, тому що втомився від сублімованої ненатуральної їжі. Полковник Луїс Радд, який стартував з Коліном одночасно, відстав від нього приблизно на два дні шляху. Так американець Колін О'Брейді став першим, кому вдалося перетнути Антарктиду самостійно, – та ще й усього за 54 дні. Колін довів нам, що сміливість не має кордонів, усі обмеження існують тільки у нашій голові: «Мужність не означає, що ти не маєш права боятися, мужність означає, що ти не дозволяєш страху зупинити тебе». Христина Полубічко

54 |

Микола Сапсан: «У ДОРОЗІ ДО ЦІЛІ ВИ ПЕРЕЖИВАТИМЕТЕ БІЛЬ У БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ. ПИТАННЯ, ЯКИЙ ЦЕ БУДЕ БІЛЬ – ПЕРЕМОГИ ЧИ ПОРАЗКИ» Намагання перебудувати світ навколо – це очікування змін від власного зображення у дзеркалі. Експерт з персональної ефективності, організаційний коуч, підприємець, бізнес-тренер та засновник тренінгової компанії Ovitta знає, як корегувати свою модель світу так, аби йти вперед швидко та без зайвого багажу зі страхів і упереджень-паразитів.

Миколо, аналізуючи Ваші соціальні мережі, я помітила, що Ви любите ділитися мотиваційними цитатами. Одна з улюблених: «Мандрівки світом змінюють людину, а мандрівка всередину себе – змінює світ». Розшифруйте її, будь ласка. Схожих висловів є три – і всі вони неймовірним чином перегукуються між собою. Ця цитата належить художнику Юрію Атому. Ще одну

приписують Будді: «Наше життя – це не подія, а ставлення до подій». Автор третьої – один із китайських мудреців: «Не намагайтеся навести лад у світі – наведіть лад у собі». Нам лиш здається, що ми бачимо реальність такою, якою вона є. Насправді сприймаємо її крізь призму власних уявлень. Мозок людини живе у створеній ним моделі і на будь-що накладає свої установки. Якщо ця модель є адекватною, то отримуємо очікувані результати, якщо ж ні – то не отримаємо їх, навіть коли діємо активно. Сьогодні ми не можемо зрозуміти світ, надто занурились у гаджети, загрузли у великих ілюзіях. Відповідно, людина, яка має претензії до зовнішнього світу, намагається його змінити. Але це те ж, що змінювати своє зображення у дзеркалі. Ключове слово тут – мислення. Тільки корекція мислення може привести до наповнення моделі світу, це, зі свого боку, дозволить людині рухатися продуктивно. Чи погоджуєтесь Ви з тим, що корекція мислення – важка робота? Як почати процес плавно і найменш болісно? Перш за все, нікого неможливо схилити до цього силою. У кожної людини він відбувається у потрібний час, природа не помиляється. Варто розуміти, що навіть при повному знеболенні видалення зуба принесе дискомфорт. Так, з одного боку – це біль, але з іншого, – він дає одужання. Допоки немає достатнього рівня страждань, людина не зрушить з місця.

55 Ви переживатимете біль у будь- якому разі. Питання лише в тому, який це буде біль – перемоги чи поразки. Яким, на Ваш погляд, сьогодні є портрет здорової морально людини? Які уміння слід у собі розвивати? Нещодавно один дуже відомий підприємець розповів, які уміння повинен мати ефективний працівник. Це – креативне мислення, вміння бути структурним та швидкість у виконанні завдань. Раніше ці три типи мислення працювали почергово. У цифрову добу роботизація витісняє людину. Для перемоги нам треба працювати над своїми ключовими навичками: вмінням комунікувати, створювати якісні стосунки, бути корисним для інших людей. Слід швидко та якісно працювати над розвитком своїх soft skills. Це все комунікації – нас навчили говорити, але не навчили домовлятися. Чи для цього Ви створили тренінгову компанію Ovitta? Аби допомогти людям розвивати у собі soft skills? Ні, це, швидше, побічна ціль. Перш за все, людині треба освоїти техніку розототожнення себе із власним розумом, уявленнями, цінностями, зі своїм «Я». Як я вже згадував, у нас багато ілюзій, не поєднаних з реальністю. Головне завдання тренінгу – допомогти людині дистанціюватися від цього. Наведу простий приклад: перед вами є комп’ютер із певною операційною системою. Вона розташована всередині, ви не бачите її роботи. Проте є ще програмне забезпечення, саме воно дозволяє взаємодія-

ти з машиною і отримувати потрібні результати. З якими запитами найчастіше приходять до Вас на тренінги, наскільки люди готові поглинати нову інформацію? Не приходить той, хто не готовий вчитися. Якщо немає чітко сформованого запиту, то з чим працювати? На відкритому ринку до нас звертаються люди, що відчувають певний дискомфорт при досягненні своїх цілей. Їм бракує тільки легкого поштовху, що фокусує на результат. На корпоративному ринку все простіше. Там є лідери, їм треба вести за собою людей, у них здорові амбіції. Усе більше керівників розуміє, що свою команду необхідно підтримувати. Слід відшукати здорові способи, яким чином цього можна досягнути. Темою бізнес-сніданку від журналу «Егоїст» стала мотивація працівників та створення ефективної команди. Якими є три основні умови здорової атмосфери у компанії? Люди мають відчувати взаємодію трьох складових. Перше – автономність, стан усвідомлення свого місця в компанії. Друге – чітка ціль, до якої людина має тягнутися в межах свого професійного життя. Третє – працівник повинен відчувати підтримку в колі однодумців. Якщо все збігається – людина потрапляє у поле щастя. Миколо, Ви працюєте на результат і бачите перед собою яскраву картину майбутнього. Що стало поштовхом для початку роботи над глибоким пізнанням себе?

Мені здається, що не було жодного поштовху. Ми народжуємося зі своїми індивідуальними особливостями і не можемо щось спеціально спровокувати. Просто на все є свій час – хтось знаходить власний шлях швидше, хтось пізніше. Є люди з шилом. От я з таких. Думка про заснування організації, що могла б масштабувати мою діяльність, з’явилася 12 років тому. Тоді гадав, що впораюсь за два-три роки, однак лиш зараз доробляємо усі наші проекти. Сьогодні це вже не одна організація Ovitta, це група компаній. За плечима 20 років досвіду. Приймати рішення – основний страх людини, бо це передбачає відповідальності. Чому нам так важко наважитись? Наші рішення завжди побудовані на минулому досвіді. Я б не сказав, що проблема у прийнятті рішень, ми приймаємо їх 70 тисяч разів на день. Складність полягає у виборі. Страх – нормальна реакція, коли робите щось вперше. Проте, знову ж таки, страх – недостатній рівень підготовки. У житті ми можемо сподіватися лише на власні сили. Свідомість є нашим інструментом, який треба налаштувати на правильну роботу. З розумінням власних цілей, потреб та можливостей необхідно впевнено крокувати вперед. Уляна Салій

56 |

Якщо людина незадоволена своїм становищем, вона може змінити його двома способами: або поліпшити умови свого життя, або поліпшити свій душевний стан. Перше не завжди можливе, друге – завжди.

ІД

Ральф Емерсон

АНДРІЙ АНДРЕЄВ:

У ГОСТЯХ В КАМ'ЯНОЇ ДОБИ

ВСТУП. ДВА СВІТИ ВІЧ-НА-ВІЧ Звук удару кам’яної сокири змусив здригнутися відразу кількох людей. В останніх променях заходу ритуал похорону завершився. П’ятьох жінок, що стояли у черзі, одну за одною позбавляли фаланг пальців різкими ударами кам’яних наконечників. Чоловік, який навпочіпки сидів біля багаття, здригався щоразу, коли після страшного хрумтіння.... Лунало пронизливе жіноче виття. До цього він звикнути ще не встиг,

хоча жив з папуасами близько місяця і бачив таке, через що волосся стало б дибки у будь-якого нормального європейця. Чоловік біля багаття – не папуас, мандрівник чи місіонер. Його звали Ян – і він був льотчиком, якого японці збили у короткому повітряному бою над островом Нова Гвінея. У Яна вцілили над глибинними районами острова, де ще жили ті, які не знали про існування світу білих, жовтих чи коричневих людей. Не знали, що у світі – Друга світова війна. Втім, збитого льотчика підібрали папуаси

та прийняли до себе досить радо. На кілька місяців плем’я стало для нього притулком та захистом. З новою сім’єю Янові пощастило. Вони себе називали Дані, людей не їли, на відміну від канібалів племен Ялі, що жили неподалік – у тій же долині. Це і врятувало Яна, дозволило згодом вибратися з острова та розповісти людям про життя гірських районів Папуа, долини річки Баліем – місця, де час зупинився у кам’яному віці.

58 | ЧАСТИНА ПЕРША. НА ВЕЧЕРЮ У НАС МАЙКЛ РОКФЕЛЛЕР Наша експедиція прибула до папуаської долини Баліем практично з тією ж метою, що й першовідкривачі у 1938 році. Хотілося на власні очі побачити останні у світі племена кам’яної доби. Ми прагнули хоч трішки доторкнутися до залишків давньої, первісної культури, яка стрімко зникала під натиском місіонерських шмоток, мобільних телефонів та інших переваг розвиненого 21 століття. Однак дещо цілком відрізняло нас від багатьох дослідницьких груп, що побували тут раніше. Ми не мали намірів нав’язувати та підкорювати, тиснути та підкуповувати. Ми прийшли сюди, як друзі, до таких же, як і ми, людей. До нашого приходу папуаси встигли надивитися від білошкірих вже багато. Майкл Рокфеллер, що прибув у долину Баліем наприкінці 50-х років та бажав прославитися у світі як дослідник-етнограф, платив великі гроші племенам, аби вони нападали на своїх сусідів. У такі моменти він знімав кіно про життя первісних племен середини ХХ століття, а жертви та вбивства його абсолютно не хвилювали. Рокфеллеру – представнику розвиненої західної цивілізації – хотілося лише красивих кривавих кадрів бойових зіткнень войовничих племен Папуа. Але Бог все бачить – і через кілька років човен, у якому плив Майкл, перекинувся. Його напарникам вдалось вибратись на берег, а спадкоємця найбільшої у світі сім’ї мільярдерів

виловили папуаси племені Асмат та з’їли на вечерю. Так вони покарали усіх білошкірих, які приносили хаос та руйнування у ці краї. ЧАСТИНА ДРУГА. ПЕРВІСНІ МЕШКАНЦІ ХХІ СТОЛІТТЯ Наразі долина Баліем все ще є заповідним місцем для багатьох дослідників та першовідкривачів. У її районі живуть три племені з абсолютно різними звичаями, мовами та традиціями – Дані, Лані та Ялі. Звичай їсти людей зберігся лише у Ялі, але за його викорінення уже багато років тут ведуть боротьбу кілька християнських місій. Дані та Лані – не канібали. Вони дуже люблять їсти свинину, але людське м’ясо не їли вже багато

поколінь. Свиня була і є головною валютою та цінністю у племені. За свиней можна купити собі дружину або навіть кількох (якщо маєш ціле стадо свинок, то 1 дружина дорівнюватиме 5 невеликим його представникам). А ще свині дозволять владнати будь-які суперечки та проблеми, якщо ними відкупитися. Хороша велика свиня коштує близько 2-3 тисяч доларів – і її справді дуже цінують. Натомість людське життя тут особливої ціни не має. Папуаси з радістю позбавляли і позбавляють один одного життя, якщо виникає якась спірна ситуація. Жінкам у Папуа ведеться несолодко. Донедавна існував звичай відрубувати жінці фалангу одного з пальців рук, якщо помирає хтось із її близьких родичів. Оскільки смертність в

59 Папуа була досить високою, а цьому сприяли самі ж войовничі папуаси, численні хвороби і погане харчування, то у більшості жінок пальців майже не було – цілим залишали лише великий. Саме цей ритуал змушував здригатися американського льотчика Яна, який прожив з папуасами кілька місяців. Офіційно моторошну традицію заборонили вже багато років тому, але ми на власні очі бачили молодих жінок майже без фаланг пальців. І хоч там як місіонери та індонезійська поліція не намагаються змінити традиційний уклад папуасів, це їм вдається дуже погано. Індонезія на 90% є мусульманською країною, але 90% папуасів, які живуть в Іріан-Джая (а саме так індонезійською називається ця частина острова Нова Гвінея), офіційно є християнами. Такий високий відсоток – заслуга величезної кількості багатих місіонерських та

християнських організацій. Місіонери безкоштовно роздають їжу, одяг, вони побудували тут школи та церкви. Звісно ж, напівголі папуаси з радістю почали називати себе християнами, адже за це вони отримують матеріальні блага (і свинину) абсолютно безкоштовно. Їхні релігійні погляди просто купили. Якось ми поцікавилися у сина вождя села Курула, чому він пішов у католики, а не став мусульманином. На це він здивовано відповів, що дилема із вибором храму вирішується досить просто. Син вождя, втім, як і всі Дані, дуже любить свинину, а мусульмани їсти її забороняють. Ось і вибір. ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ЯЛІ МАБЕЛЬ ТА ЙОГО ПІДЛЕГЛІ Вождь села Курула мав ім’я Ялі Мабель. Йому було 52 роки, зовні

виглядав міцним та худорлявим чоловіком. Мабуть, за папуаським канонами його вважали найпершим красенем. Ялі був главою роду та, напевно, найбагатшим чоловіком племені – 5 дружин, 3 сини та 4 дочки. Щоправда, деякі з його дружин нагадували зморщених бабусь. Існував ще один цікавий звичай: у разі смерті чоловіка його дружина у спадок переходила молодшому братові померлого. Ось комусь могло бути лише 16 років, а у спадок йому дісталися кілька бабусь, що вже пожили із померлими родичами. Ялі Мабель очолював плем’я вже 15 років – і під його керівництвом воно стало одним із найзаможніших у всій долині Баліем. На території Іріан-Джаї жило понад 250 племінних утворень із зовсім різними культурними та мовними традиціями. Загалом острів Нова Гвінея – це справжній рай для лінгвістів. За деякими даними, племена на території Іріан-Джаї та Папуа Нової Гвінеї розмовляють у сумі стількома мовами (близько 3000), що це перевищує загальну кількість мов

60 | всього світу. Наприкінці ХХ століття у горах південної частини Іріан-Джаї знайшли навіть 2 племені, які спілкувалися між собою мовою жестів. Перше, що зробили папуаси Ялі Мабель після нашого прибуття в село, – кинулись у запеклий бій між собою. Мабуть, хотіли здатися нам дуже страхітливими. За перші п’ять хвилин знайомства із селом Курула біля біля моїх ніг приземлились п’ять чи шість стріл, а також кілька довгих гострих списів. Навколо лунали крики люті та стогін переможених, словом, усе це нагадувало божевільню. Нарешті бій-вистава завершується, а Ялі видає низький горловий вигук – це команда повертатися у село. Селом називають десяток або трохи більшу кількість невеликих дерев’яних будиночків під солом’яними дахами. У кожному такому поселенні Дані будинки поділяються за своєю приналежністю – є для жінок, для чоловіків, для свиней і для побачень. Чоловіки та жінки ніколи не ночують разом. Ось така давня традиція. Жінка, яка народила дитину, не має права займатися сексом з чоловіком близько 2 років. Це нібито роблять для того, щоб матір могла ексклюзивно вигодувати своїм молоком майбутнього члена племені. Село Курула було і залишається класичним зразком життя племен Дані. Тут – такий собі невеликий втоптаний майданчик із кам’яним вогнищем посередині, а усе це оточують невисокі будиночки та огорожа, сплетена із лози.

61 ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ГОРДОВИТА КОТЕКА Грізні воїни, які билися один з одним, на чолі з вождем, а також усі жінки та діти племені шикуються навпроти нас. Так починаються присвячені нам святкування. Жінки з чоловіками співають пісні, а при цьому ще й пританцьовують. Діти весело бігають одне за одним. Деякі підлітки уже мають право носити котеку, тому гордо крокують між дорослими. Котека була і залишається темою для розмов серед білошкірих мандрівників. Це й справді завжди приковує увагу: вперше бачиш абсолютно голого папуаса-чоловіка, а у нього з елементів одягу хіба довгий стручок, який бовтається на причинному місці. Що важливіший чоловік для племені, то довша у нього котека. У вождя Ялі Мабель, якого ми вже знаємо, котека завдовжки була по-

над метр та гордовито розгойдувалася біля вуха, коли той ходив. Якщо ж чоловік вже зовсім старий або занадто молодий для того, аби вести статеве життя, його нагороджують кривою котекою. Так усім зрозуміло, від кого можна мати дітей, а від кого – ні. Котека, окрім ритуальності, має й іншу функцію – захисну. Вона рятує від мурах, змій та інших тварин, які у достатку живуть поруч із папуасами та намагаються періодично хапнути чоловіків за будь-що. ЧАСТИНА П’ЯТА. СВЯТО Співи і танці тривають досить довго, а потім вождь віддає короткий наказ – і з дому для свиней витягують невелике порося. Ось вона – майбутня кривава жертва нашого свята. Ми ж гостюємо у Дані, а яке у них гуляння без свинини до сто-

лу? Після знаку вождя з лав воїнів виходить молодий кремезний чоловік із луком в руках. Один точний та вивірений постріл – і стріла пронизує поросяче тіло. Точно така ж стріла стирчала біля моїх ніг годину тому. Якби стрілець був не настільки вправним, вона з таким же успіхом могла прикінчити і мене. Наближається кульмінація свята. Після зажарювання свині біля спільного вогнища ми роздаємо невеликі подарунки – цукерки, цигарки та іграшки для дітей. Усе це отримує вождь, а тоді розподіляє між своїми одноплемінниками, керуючись лише йому відомими правилами. День нашого перебування у племені Дані завершується. Враження від знайомства з цими дивовижними людьми настільки глибокі, що вже ввечері я почав мріяти про нову зустріч. Але це вже буде зовсім інша історія.

62 |

Знайомство з

ЙОРДАНІЄЮ

Рожеве місто, Мертве море і марсіанська пустеля На перший погляд, Йорданія загалом і Амман зокрема викликають суперечливі відчуття. Пов`язані вони з близькосхідною невпорядкованістю, шумом, захаращеністю та неорганізованістю. Якщо ваше знайомство з арабськими країнами обмежене All Inclusive

у Єгипті чи сучасним підходом ОАЕ або Кувейту, то відразу їх зрозуміти буде складно. Якщо, наприклад, у Єгипті все зробили більшою чи меншою мірою для туристів, то у Йорданії організовують таким чином, щоб турист не зміг зекономити ні на чому.

Квитки до музеїв дуже дорогі, вхід у Петру – окрема затратна історія. Інфраструктура ніби є, але вся вона якась, наче трохи перекручена. Ціни високі – сервіс такий собі. Але ми ж подорожуємо різними країнами для різноманітних досвідів. І приймати кожну з них треба

такою, як вона є. Навіть при такій непідлаштованості зі своїми пам’ятками архітектури та природними дивовижами вона просто незабутня. Тож вперед!

Амман

Найперше – слід змиритися з фактом, що шатл з розташованого за півгодини їзди від столиці аеропорту до центру міста вас ніколи не довезе. Об’їжджаючи його по кільцю, він зупиняється на віддаленій північній станції, звідки не їздить ніякий громадський транспорт. Добратися до готелю чи іншої точки призначення можна, лише якщо сторгуватись за більш-менш прийнятну ціну з одним із таксистів, які миттєво накидаються на приїжджих, наче круки. Звісно, зовсім не критична ситуація, але дуже показова. Тож не чекайте, що хтось тут подбав про туристів та організував щось зручніше, ніж ніяк. Тому відразу розгляньте варіант оренди авто – без нього тут складно. На жодній з міжміських маршруток (де дуже часто більшість пасажирів – туристи), що їздять до цікавих історичних місць за межами столиці, нема жодної назви англійською, яка б про це хоч якось сповіщала. Обмінники валют дуже часто розташовані зовсім не там, де переважно бувають туристи. Громадський транспорт тут – це взагалі щось дуже міфічне і майже невидиме. Ціни на все у кілька разів перевищують якість товарів чи послуг, які за ці гроші отримуєш.

Стара частина столиці дійсно стара. Колись центр Аммана просто перенесли. Розвиваючи нові райони, серце міста до ладу не доводили. Два найцікавіші туристичні місця – Цитадель та Римський амфітеатр – оточені досить страшненькими райончиками. Виняток лише – відома Rainbow Street з її ресторанами, кальян-барами, магазинами. Тут чисто, лежить бруківка, є ілюмінація. Також тут, беззаперечно, безпечно, оскільки на самій вулиці є поліцейська кабінка, а ще розташовані кілька важливих установ, серед яких – Консульство Великобританії. Якщо врахувати досить посередню туристичну привабливість Аммана та відсутність цікавих місць, то для прогулянки підійде навіть вона.

64 |

рекомендуємо вам, оскільки за межами Аммана розташовані набагато цікавіші місця, які слід залишити на потім. Зрештою, будьмо відвертими, саме заради них і варто сюди їхати.

Джераш

Проте головними дивовижами міста, як ми вже казали, є Давньоримський амфітеатр та Цитадель. Перший вражає своїм розміром та розмахом. У ньому чудово збереглося практично все, окрім сцени. Збудованого у 130 нашої ери, його формують 44 ряди місць – і навіть сьогодні він може одночасно вміщати до 6 тисяч осіб. А видершись на його верхню точку, мимоволі захоплюєшся розмахом та інженерними вміннями давніх народів. Досить цікавою є і Цитадель. На цьому пагорбі розташовані відразу три визначних для Аммана місця. Першим ви натрапите на руїни храму Геркулеса, трохи далі за ним – візантійська церква 5-6 століття нашої ери, а також найцікавіше – палац Омейядів, роду, який колись панував на цих землях. Будівля цілком добре збережена і відреставрована, тому створює досить цілісне враження. Звісно, є і новий Амман – з торговими центрами, хмарочосами, урядовими будівлями та широкими дорогами. Проте його не так багато, порівнюючи з масштабами цілого міста. Поїздивши достатньо з півночі на південь та зі сходу на захід, можемо сміливо сказати, що сучасних місць, які вражають, тут практично немає. Країна справді дорога, проте зовсім небагата. Як відомо, висновки про багатство і достаток країни варто робити з того, як живуть бідні. Тому окрім історичних будівель Амман не вражає нічим. Проте це лише ворота до країни, а за справжніми враженнями треба вирушати далі. Саме так робили ми та

Джераш – одна з дуже цінних пам’яток архітектури світу, найкраще збережене провінційне місто Римської імперії, друга найпопулярніша атракція Йорданії. Проте знають про нього далеко не всі. На жаль. Осягнувши масштаб міста та уявивши усі руїни повноцінними спорудами, розумієш, що це був дійсно мегаполіс. Причому з дуже давньою історією. Ще близько 10 тисяч років тому тут жили неолітичні племена, які й заклали місто. У 63 році до нашої ери Джераш завоювали римляни і включили його до так званого Декаполіса – групи з десяти античних міст на сході від Йорданської долини, які мали самоврядування, певний ступінь автономії та були центрами грецької і римської культур. Власне, більшість будівель, які можна зараз оглянути у Джераші, належить до цього періоду. Однак за свою тривалу історію місто було і язичницьким, і політеїстичним, потім – вагомим християнським центром. Ці нашарування періодів можна побачити і зараз: поряд з храмом Артеміди є залишки християнської церкви. Процвітанню міста також сприяло його зручне розташування на схилах родючих пагорбів, проте сильний землетрус 749 року зруйнував Джераш, а селеві зсуви кілька століть потому законсервували руїни для нас з вами.

65 Сьогодні у давньоримському місті можна побачити амфітеатр на 4-5 тисяч місць, іподром, тріумфальну арку, численні колонади, овальний форум, згаданий вже храм Артеміди, німфей.

Петра

Про це дивовижне місто можна розповідати дуже багато, але найголовніше – його побачити. Попри всесвітню славу конкретно про Петру небувалий турист може сказати небагато. Переважно усі знають знамениту Скарбницю – саме цей витвір архітектури став візиткою історично-культурно-природно-архітектурної дивовижі. Зрештою, це зрозуміло. Адже El Khazna (дуже вдало перегукується з нашою «казною») збереглася тут найкраще. Через 2000 років після створення своїми фризами, залишками барельєфів, портиками вона все ще дуже добре демонструє смак та архітектурну геніальність набатейців. Саме цьому народу і варто завдячувати появою такої перлини світової архітектури, яка свого часу була столицею могутнього Набатейського царства. Тож, очевидно, крім цієї різьбленої споруди (яка, як вважають, була усипальницею королів) у столиці мусило бути і було ще дуже багато інших будівель. Серед них, власне, житлові будинки, дамба, народний амфітеатр, численні храми та навіть християнська церква вже трохи пізнішого часу (яка, як стверджують знавці, єдина у світі має декор із зображенням оголених жіночих грудей). І все це висічено у камені, який своїми кольорами переливається

від світло-жовтого до насиченого теракотового, від пісочного до коричневого. Багато з будівель неподалік Скарбниці мають під певним освітленням рожевуватий відтінок, тому Петру справедливо назвали «Рожевим містом». Другою найбільшою особливістю головної дивовижі Йорданії є її ландшафт. Вражає тут не тільки створена набатейцями інфраструктура: місто розкинулося між мальовничими кам’яними горами, пагорбами і брилами, від яких захоплює дух. Особливо каньйон The Siq, він слугує входом до надійно схованого міста. Вигадливість форм, візерунків, фактур та кольорів вражає від самого початку. І це неймовірне поєднання відтінків і кольорів, природи та архітектури займає 60 квадратних кілометрів! До того ж, дивлячись на гори і скелі, помічаєш, що колись їх усіх прикрашали висічені фасади, схожі за стилем до Скарбниці. І сьогодні з прогулянкової головної алеї можна піднятися на інші рівні міста, аби побачити величні та храми, що вражають своїм розмахом і колишньою витонченістю. Це була величезна робота і воістину неймовірної краси місто, яке мусить відвідати кожен затятий мандрівник.

Мертве море

Унікальне за своєю природою Мертве море ще й особливим чином різниться у Йорданії та Ізраїлі. Завдяки впаданню в нього ріки Йордан, воно тут прісніше, тому максимальний час перебування у воді становить 1 годину (на противагу 15-20 хвилинам на ізраїльсько-

66 |

му боці). Говорити про користь від перебування тут і збагаченість як води, так і повітря мінералами – зайве. Проте не можна не згадати про захопливі ландшафти з солі, а також термальні джерела, які чекають на відвідувачів. Щороку площа моря зменшується, воно просто висихає. Тому поспішайте побачити його вже зараз.

Пустеля Вадi-Рам

Перше, про що згадують, коли говорять про Ваді-Рам, – не в одному голлівудському фільмі вона грала роль Марса. Звісно ж, головна її цінність не у цьому. Ваді-Рам перевертає звичну уяву про пустелю у головах всіх, хто там побуває. Ця пустеля не про нескінченні дюни. Ландшафт тут значно багатший – ще гори, скелі та пагорби. І все у

теракотово-помаранчево-коричнево-жовтій гамі, як з плавними переливами, так і різкими переходами. Пустеля – мабуть, найпівденніша дивовижа країни, не враховуючи Червоного моря. Тому для того, аби добратись сюди та пересуватись територією, найкраще винайняти позашляховик і розглянути варіант ночівлі в гостях у бедуїнів чи кемпінгу. Повірте, враження це залишить незабутні. Окрім своїх найвідоміших визначних місць, Йорданія може запропонувати і не такі масштабні, однак теж дуже цікаві пам`ятки історії чи природи. На півночі країни розкинулося ще не одне давнє місто із залишками величних палаців, храмів та інших забудов. Окрім того, в Йорданії розташований ще не один каньйон та пагорб, усе це дає

можливість влаштувати не тільки прогулянку, але й рафтинг чи інші екстремальні активності. Не слід забувати і про Червоне море – тут є чудове місце для дайверів. Проте сучасна Йорданія як країна викликає змішані відчуття. Головні місцеві дивовижі – це Петра, збудована в ll столітті до нашої ери набатейцями, давньоримський Джераш і Мертве море та пустеля Ваді-Рам, створені природою. Серед визначних місць столиці країни теж пам’ятки лише дуже давні. З сучасного – кілька торгових центрів європейського чи еміратського типу. За останні 2000 років йорданська культура створила дуже мало оригінального і свого, чим могла б похвалитися. Немає пам’яток архітектури хоча б кількасотлітньої давності, місць для розваг, парків, проспектів чи будь-чого іншого власне йорданського. Але хоча б заради того, щоб спробувати зрозуміти її по-своєму, побачити величну Петру та унікальне Мертве море, пам`ять про яке живе у нас ще з уроків географії, Йорданію відвідати однозначно варто. Остап Процик

68 |

ЧОМУ МИ ЗАСЛУГОВУЄМО

НА ДЕНЬ SPA? Якщо необхідно розслабитись та відновити сили, то Wellnessіндустрія стане запорукою ідеального відпочинку. Це – релакс, регенерація та неймовірні відчуття завдяки рукам спеціалістів. Світ сьогодні – час інновацій, швидкості, навантажень на нервову систему людини та випробувань для її фізичного стану. Більшість професій у такому сучасному світі – нерухомі. Часто вони передбачають положення тіла без змін протягом довгого часу. Стреси і втома, що накопичуються за робочі дні, згодом відгукуються на різних системах організму. SPA день/вікенд – це, перш за все, перерва у нашому шаленому ритмі життя. Дні, присвячені турботі про

емоційне здоров’я, емоційний стан та розумову гармонію. НАСКІЛЬКИ ВАЖЛИВОЮ Є КВАЛІФІКАЦІЯ МАЙСТРІВ? Теперішні тенденції та шалені ритми вимагають від спеціалістів у тій чи іншій сфері високого рівня кваліфікації. Wellness-індустрія – світ краси, запахів, відчуттів, смаків, але найперше – це зміцнення здоров’я, а також профілактика для попередження різноманітних захворювань. Спеціалісти SPA – реабілітологи, лікарі, остеопати – досвідчені професіонали своєї справи. Презентуючи нову ланку в холістичному підході до здоров’я, вони правильно діагностують проблему та допоможуть запобігти будь-яким захворюванням. Окрім того, кваліфіковані

майстри підберуть правильну процедуру, зважаючи на індивідуальну конструкцію гостя. ЯКА ОСОБЛИВІСТЬ НАШОГО SPA МОТИВУЄ ЇХАТИ ЗА ЛЬВІВ? SPA у Edem Resort Medical & SPA – це шматочок раю, де зібрані філософія та практики з усього світу. Серед них – аюрведична наука, східні вчення, сучасні західні профілактики здоров’я та передові бренди для догляду за тілом та обличчям. Особливістю нашого SPA є вітальний підхід до здоров’я. Цей компонент об’єднує три основні вектори: аюрведу – науку про життя та здоров’я; остеопатію як привентивний метод та систему знань древнього Китаю і Японії.

ЯКІ

SPA-ПРОЦЕДУРИ НЕОБХІДНО СПРОБУВАТИ НАЙПЕРШЕ?

ГЛИБОКИЙ МАСАЖ ТІЛА Він – як дихання, що позбавить від напруги та дозволить відчути своє «Я» тут і зараз. Deep tissue massage – унікальна комбінація із десяти різних технік масажу. Це глибокий ритмічний масаж тіла – своєрідне тренування, ідеальне при болях у м’язах та високому рівні напруги і стресу. Потужний індивідуальний масаж дозволить вам відчути відродження. Це справжній ритуал, який починають із лаймового компресу для ніг, потім ритмічними рухами роблять масаж. Окрім того, процедура допоможе вивести токсини з організму. Тривалість процедури: 90 хвилин Вартість: 3500 гривень

ОКСАМИТОВИЙ ДОГЛЯД ІЗ ОЛИВКОВИМ ДЖЕМОМ ТА БАЗИЛІКОМ Oloil massage – це магічна алхімія тосканської оливи, яка дарує незабутні відчуття південного відпочинку. Процедура складається із двох етапів. Перший – антицелюлітний масаж із використанням желе з оливкової та суміші ефірних олій, а також лімфодренажний масаж. На другому етапі наносять подрібнене листя базиліка, по якому роблять інтенсивне тонізуюче скрабування. Шкіра стає м’якою, шовковистою й ніжною на дотик. Тривалість процедури: 120 хвилин Вартість: 2000 гривень

ДЕТЕЛІ ТУТ Євген Кабаль Керівник відділу масажу та естетики тіла Edem Resort Medical & SPA

САМЕ ЗАРАЗ ДІЮТЬ СПЕЦІАЛЬНІ

ПРОПОЗИЦІЇ НА СПА

edemresort.com

У XVIII столітті трюми кораблів, що прибували до Мексики, були завантажені іспанським хересом. Відвантаживши товар, моряки наповнювали дерев’яні бочки з-під вина мексиканським ромом і везли в Іспанію. Поки корабель долав зворотний шлях до Іспанії, ром вбирав у себе аромат і смак хересу з бочок, ставав глибоким і багатогранним. Напій був прекрасним і привернув до себе увагу європейців. Цей незвичайний ром миттєво став у Іспанії таким популярним напоєм, що його споживання почало загрожувати доходам місцевих виробників традиційних напоїв, які і здійняли галас про необхідність захисту інтересів національного виробника. У Мексиці причина обурення виробників текіли з агави була аналогічна. Для того щоб захистити внутрішню торгівлю іспанським алкоголем, у 1700 році король Філіп V Бурбон заборонив виробництво мексиканського рому. Після цього ром стали називати «El Ron Prohibido», що означає – «заборонений». Заборона протрималася до 1796 року. Рецептуру виробництва рому «El Ron Prohibido» майстри освоїли в далекому ХVІІІ столітті – і за цей час технологія практично не змінилася. Усі виробничі етапи здійснюються вручну. Процес виробництва починається з цукрової тростини, яку спочатку піддають процесу подвійної екстракції для отримання соку, потім сік фільтрують і очищують. Далі проходить ферментація з використанням дріжджів. Отриману в результаті рідину, яка називається мосто або тростинне вино, дистилюють у мідних перегінних кубах. Говорячи про особливості виробництва, що обумовлюють відмінність цього рому від інших ромів, слід зазначити, що він розливається в бочки з-під солодкого хересу Pedro Ximénez. Витримують його 12-15 років за методом солери, при якому ром старішої витримки весь час змішується з молодшим ромом, а наприкінці додається невелика кількість вина, виготовленого із зародзиненого винограду. Така витримка надає рому його особливий гармонійний і збалансований смак, ексклюзивний характер, розкриває у солодкуватому смаку пікантні фруктово-пряні ноти. «El Ron Prohibido» розлитий в автентичні скляні пляшки з маленькою ручкою. Чудовий ром преміум-класу є культовим не тільки в Мексиці, але і в усьому світі. Це незвичайний напій, який надовго запам`ятовується. Його дивина полягає в тому, що він не схожий на усі роми. При першому контакті з ним можна припустити, що в келиху витриманий незвичайний херес. Ром розкривається багатогранними, складними ароматами, витканими з ванільно-шоколадних, горіхово-пряних, фруктово-квіткових ноток, які плавно переходять в оксамитово – солодкуватий смак без натяку на при-

м.Львів, вул.Перфецького, 2а +38 096 378 57 55 +38 063 971 70 88 пр. В`ячеслава Чорновола, 45 +38 063 562 92 18 +38 096 96 084 64 вул.Стрийська, 78 +38 063 229 03 97 +38 068 348 99 52 Дистрибуція по Україні тел. +38 067 453 47 10 wine.world.k@gmail.com

торність, в якому чітко відчуваються відтінки горіхів, смажених какао-бобів, в’ялених фруктів, інжиру, слив, дубової деревини з витонченою шоколадно-кавовою вуаллю. Ром «El Ron Prohibido» краще дегустувати трохи охолодженим до 14-19 градусів для найповнішого прояву всієї палітри унікального характеру. П’ється він у чистому вигляді, з кубиками льоду, його можна додавати до деяких алкогольних коктейлів для особливої пікантності. Ексклюзивний дизайн пляшок і висока якість напою зроблять його найяскравішою перлиною будь-якої урочистості або колекції алкоголю преміум-класу. Ром «El Ron Prohibido» можна придбати в фірмових крамницях «Вина Світу» і доторкнутися до давньої історії мексиканської культури.

72 |

Коли я бачу, що люди радіють запаху свіжої випічки, квапляться до вечері додому, смажать картоплю чи разом ліплять вареники, переконуюся в тому, що світ тримається на простому щасті.

РІ

ІЖ

ТЯ

Ліна Костенко

КВАДРОКОПТЕРИ

РУЙНУЮТЬ МЕЖІ ДОСЯЖНОСТІ

73 У час сучасних технологій можливості людини стають все більшими. До прикладу, зробити кадр з висоти пташиного польоту тепер може кожен без особливих умінь завдяки квадрокоптерам. Про історію цього девайсу та унікальні функції – читайте далі. Ідея конструкції з чотирма моторами з’явилась майже сотню років тому у французького інженера Етьєна Емішена. Сучасні ж девайси у звичному для нас вигляді створила німецька компанія MikroKopter у 2006 році. Однак загальна конструкція ще нагадує перші розробки, а відмінність – у різноманітності функцій. За останні 13 років квадрокоптери стали незамінними у багатьох сферах, як от кіно, журналістика та охорона. Квадрокоптер допомагає зробити відеоролик, зафільмувати святкування весілля або ж зробити фото з висоти пташиного польоту. Зйомки телевізійних програм про диких тварин стали набагато безпечнішими з появою цього гаджета. Також квадрокоптери використовують збройні сили та спецслужби. Квадрокоптер нагадує радіокерований гелікоптер. Літають вони за допомою 4 або більшої кількості гвинтів, розташованих на верхній частині корпусу. Звідси і назва цього пристрою. Він розвиває швидкість від 18 до понад 68 метрів за

74 | секунду та долає відстань від 2000 до понад 10 000 метрів. Управління пристроями здійснюється за допомогою Wi-Fi або навіть жестами. Існує кілька видів квадрокоптерів в залежності від ваги: важкий, середній, маленький та міні-коптер. Що більша вага коптера, то більшого розміру пропелер потрібен для польоту. Що більший пропелер, тим менша маневреність – і відповідно навпаки. Середній коптер вважається найзручнішим видом. Їхня вага становить від 1 до 2,5 кілограма. Це забезпечує хорошу маневреність і вантажопідйомність. А от маленький коптер розганяє швид-

Matrice 210 – топовий і найдорожчий. Це розробка компанії DJI. Квадрокоптер використовують в експедиціях та рятувальних операціях разом з тепловізором та зумкамерою. Він допомагає швидко знайти постраждалих або зниклих. До того ж Matrice 210 не боїться атмосферних опадів, адже його корпус надійно захищений від впливу вологи. Квадрокоптер може літати в дощ і сніг та навіть при 20 градусах морозу.

Лідером на ринку безпілотних літальних апаратів є китайська компанія DJI. Засновник компанії Ван Тао перші свої дослідження робив у студентському гуртожитку Гонконгу, а зараз компанія є новатором на ринку літальних апаратів. З 20 працівників штат зріс до кількох ти-

сяч. Популярності компанії додали і кілька курйозів. У 2015 році дрон виробництва DJI полетів від свого нетверезого господаря співробітника американської розвідки та розбився прямісінько на галявині Білого дому. Через кілька місяців того ж року стався ще один випадок – більш резонансний. Дрон DJI з вантажем радіоактивної землі з місця аварії на «Фукусіма-1» приземлився на дах резиденції прем'єр-міністра Японії. Після цих випадків дрони модифікували так, що вони не можуть літати поблизу аеродромів і «заборонених зон». Однак саме ці курйози додали бренду ще більшої впізнаваності.

Mavic Pro Platinum – влаштує більшість користувачів. Цей квадрокоптер від DJI стане у нагоді в подорожах. Він легко складається, його зручно носити з собою в рюкзаку чи сумці. Mavic Pro Platinum розвиває швидкість до 65 кілометрів на годину. 12-мегапіксельна камера Mavic Pro Platinum з підтримкою RAW Adobe DNG гарантує ідеальні кадри в 4К. А завдяки відеоокулярам з кутом огляду 85 градусів на світ можна подивитися з висоти пташиного польоту.

Matrice 600 Pro – найбільший. Цей квадрокоптер DJI – заміна масивних кранів для зйомок. Він може переносити важкі камери та стабілізатори вагою до 6 кілограмів. Спеціальний зарядний пристрій для Matrice 600 Pro дозволяє одночасно заряджати до 6 акумуляторів. Для знімального процесу – це незамінна функція.

кість до 100 кілометрів на годину, його використовують, зокрема, при зйомці гонок. Міні-коптер – це крихітний апарат розміром з долоню. Він відмінно маневрує, але запускати його можна на невеликі відстані. Зазвичай такі квадрокоптери використовують оператори для зйомок урочистих подій у приміщеннях.

Якщо купуєте квадрокоптер для аматорських зйомок – краще обирати маленькі та середні апарати. Для професійних зйомок придбайте важкий коптер. Якщо ж пристрій для дитини, то варто зупинитися на міні-коптерах. Нічого складного в управлінні квадрокоптером немає. Пристроєм керує невеликий пульт з двома джойстиками. Кожен важіль відповідає за свої функції: зліт та зниження коптера, а також повороти праворуч та ліворуч. Однак маневрувати у повітрі йому дозволяє зміна швидкості польоту, а це відбувається завдяки обертанню гвинтів – декількох або всіх одразу. Керувати квадрокоптором можна також завдяки окулярам віртуальної реальності. GOGGLES – окуляри, які працюють з будьяким дроном DJI. Куди повертаєте голову, туди повертається й камера квадрокоптера. В окуляри вбудували два екрани з роз-

ширенням 4К для повного ефекту присутності. Якщо ви уже придбали собі квадрокоптер, то не забувайте про основні правила його використання. Перед першим польотом повністю зберіть пристрій та перевірте, щоб в коробці не залишилися запчастини. На зйомку з собою прихопіть кілька акумуляторів, особливо якщо її запланували далеко від дому. Спочатку варто запускати квадрокоптер на відкритому просторі – так буде простіше ним керувати і він не зіткнеться з перешкодою. А ще новачкам рекомендують певний час використовувати стабільний режим управління, це допоможе швидше розібратися з функціями цього девайсу та легко перейти до ручного режиму без будь-яких втрат. Для когось квадрокоптер – це незамінна річ у роботі, для інших – дорога іграшка. Але він точно нікого він не залишить байдужим. Ірина Кунинець

77 Як зрозуміти, що чоловік зраджує: • затримується вечорами, а де – невідомо • приймає душ з телефоном • отримує дивні повідомлення • з вами він – нервовий та напружений • ухиляється від подружнього обов’язку • часто вшивається з дому – нібито до хлопців • ставить пароль на комп’ютер • перестає отримувати премію на роботі • ходить з сальною посмішкою Як зрозуміти, що жінка зраджує: • ніяк

ЧОМУ ЖІНКИ ЗРАДЖУЮТЬ?

78 | Посміхаюсь і махаю вам ручкою, панове, бо жіноча зрада значно підступніша та продуманіша, аніж ваша. Цьому пояснення – в особистих потребах: чоловіки несвідомо задовольняють свою потребу в продовженні роду, а жінки – у збереженні себе та роду. Якщо відштовхнемося від цієї думки: чоловіки розхлюпуються наліво і направо, вперед і назад. Жінки ж, зраджуючи, підшуковують кращого чоловіка: або сексуальнішого, або більш фінансово забезпечуючого (не забезпеченого – і тут не плутати!). І без лірики. Чоловіки менш перебірливі, іноді забувають імена своїх подружок. У житті кожного чоловіка і жінки трапляються 2-3 любові, одна з яких – найяскравіша. І зовсім не

обов’язково, що із цією любов’ю все завершиться одруженням. Заборонена. Яскрава. Заманлива любов. Жінка йде на зраду абсолютно свідомо, проживаючи цей стан спершу у своїй голові, а тіло – лише питання часу. Відчуваючи незадоволення стосунками, вона приймає рішення підшуковувати наступного самця. Тумблер опущений. Програма працює. Кожна дівчинка в дитинстві переживала конкуренцію з мамою за свого тата. Малютці важливо було ввійти у їхні стосунки – і забрати тата собі. Тобто посісти перше місце в ієрархії жінок в сім’ї. Це іноді проявляється, коли батьки перебувають у ліжку, а дочка лягає між ними, роз’єднуючи створену успішну пару. Тут батькам важливо пояснити доньці, що мама – жінка тата, спальня – це територія батьків. А місце принцеси – в її кімнаті, у дитячій. Якщо ж конкуренція з мамою вдалась – дівчинка здобуває перемогу. Тоді несвідомо в дорослому житті вона може увійти в чужу сім’ю або у сформовану пару, щоб отримати тріумф над суперницею, програти свою дитячу історію, посівши перше місце в особистому житті чоловіка, зсунувши дружину на другий план. Досліджуючи будь-яку тему, я опитую людей. Такі інтерв’ю дають мені змогу подивитись на ситуацію із багатьох кутів. Отже, невірність з боку чоловіка чи з боку жінки – це зрада дорослої частини. Зрадити – замінити когось у чомусь, це не просто вибір на свою користь. Таємна дія, як правило, порушує ваші

спільні домовленості – проговорені вони чи ні. Ви не озвучуєте свою зраду. Вас про неї не попереджають – мовчки зраджують за спиною. Зради немає там, де є вибір та заміна пріоритетів у взаємному контакті. Зради немає там, де не було маніпуляцій та брехні спочатку.

П’єдестал для коханця

Як я писала вище – зрада розпочинається із планування у голові за довгий час до її фізичного втілення. Якщо ж чоловік найчастіше зраджує, аби пересмикнути затвор і скинути своє навантаження, то у жінки ж зріє план. Трапляється напасть. Пристрасть. Накриває хвилею збудження. Рано вийшла заміж. Не нагулялась. Утекла в ранній шлюб від батьків-диктаторів. З’явились діти із маленькою різницею у віці. Діти, до речі, дуже дисциплінують жінку у таких «походах» – і ніколи не зупиняють чоловіка. І ось малюки підросли. Звільнилося місце, а стреси та нез’ясовані образи назбиралися. У цей зрадницький момент демони у вухах роблять «дзинь» – і жінку накриває пристрасна ідеалізація якогось світлого ідеалу. Пристрасть – як удар блискавки. Така Баба Яга на мітлі мчить в оргазми – і ніщо її не може зупинити. І вже з часом – спадання героя-коханця із п’єдесталу. Прозріння та ключове: «Тю... біс поплутав». А біс сидить і говорить: «Нікого я не плутав».

Місія – помститися

Поширена причина жіночих зрад – «око за око, зуб за зуб». Покарання.

79 Чоловік загуляв – і вона блискавично вирішує відплатити тією ж монетою. Такий крок властивий недосвідченим і молодим жінкам. Своєю появою оцей «дублер» запалює вогонь у гормональній сфері «головного» чоловіка. Той несвідомо починає боротись за свою територію. Якщо дівчина незаміжня, то така історія не є трагедією, а має дух змагань.

Зрада – завжди компенсація

Компенсує вона що завгодно: найчастіше – драйв, а ще – увагу, тепло, ніжність, компліменти, гроші та секс. «Несекс» з’являється із нюансами – заборонами чи скупою фантазією. Коли після слова «кунілінгус» він починає переповідати ледь не легенди з 90-х, мовляв, «не за поняттями». Зрада компенсує нудьгу «п’ятирічками». Жінка шукає собі свято. Найчастіше така нудьга з’являється від неробства. От наші бабусі на нього часу зовсім не мали. Тоді як було: сімох дітей нагодувала, бліх на собаці половила, в школу усіх відправила та на город до колгоспу пішла. Потім грядки буряка просапала, корову подоїла, вечерю приготувала чоловікові, дітей перемила… Які там у неї зради в голові! Чоловіка б приспати, дні вирахувати, аби восьмим не завагітніти. Неробство ж приходить, коли три няні, хатня робітниця та цілковита відсутність самореалізації у професії. Тоді жінка має вільного часу із надлишком, а зайняти його нічим.

Хтивість та лікувальний коханець

Буває і «коханець-терапевт». Він вирощує самооцінку жінки у той час, коли чоловік (або постійний чоловік) її знижує фразами: «Та кому ти взагалі потрібна», «ти не так робиш мінет», «ти погано рухаєшся зверху». І ще одна – «Коли я тебе кину – ти помреш». Ось жінки і хочуть отримати підтвердження, що все не так трагічно. Банальна хтивість – і таке з жінками теж трапляється. У житті будь-якої жінки чоловіки, і зокрема – коханці, можуть змінюватися блискавично. АЛЕ якщо є той коханий, то у ліжку такої жінки завжди буде саме він, як і в серці та у думках.

Є ще кілька важливих причин жіночих зрад: довести свою важливість в очах подруг, помірятися не тільки розміром грудей, але і можливостями коханців. Такі собі «фронтові коханці» – не те що «домашні розтоптані капці». Попередила вас, чоловіки, значить – озброїла. Звичайно ж, нічому не вчу: кожен грає у свою гру. У кожній грі є своя розплата. І на завершення процитую слова одного чоловіка, котрого поважаю: «Зрада – це коли не тіло, а душа. Це коли іншій, хай і достойній, красиві подарунки, посмішка та секс у басейні, а своїй судженій – інколи позу місіонера. Коли «там» ти живеш, а тут всі існують – і твої діти теж. Зрада – постійна брехня. Брехня собі». Знаю жінок. Відчуваю чоловіків. Ваша Наталя Ішкова. Практикуючий психолог, гештальт-терапевт, сексолог.

80 |

Mary Babak FASHION- СТИЛІСТ

MARYBABAKSTYLE@GMAIL.COM ТЕЛ. 097 711 06 91 MARY_BABAK

МАР’ЯНА КУТНА: «СМАРТФОН – НЕ ЛАБОРАТОРІЯ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ІДЕАЛЬНОЇ СЕБЕ» З появою смартфонів та різноманітних програм для ретушування фото з’явилось багато людей, здебільшого – жінок, за якими приємно і цікаво спостерігати онлайн. На жаль, при особистій зустрічі ми або не впізнаємо «кумирів», або щиро дивуємось, що реальна людина далека від свого інтернет-двійника. Мене така ситуація вже не раз змушувала замислитись – чому? Адже змінювати свою зовнішність таким оманливим способом – не бути чесною навыть самою з собою. Не сприймаєш себе справжньою? Можливо, недостатньо гарна шкіра, можливо, занадто пишне тіло... Але це ТИ! Навіть якщо щось не так – і ти не задоволена чимось, то невже не кращим рішенням буде кропітка робота над собою, а не створення ілюзії?! Сьогодні перед нами безліч можливостей – детокс-програми, спорт-челенджі, шанси виграшів та акційних процедур у салонах і клініках. Поставити собі ціль – і йти до неї, повзти чи щонайменше лежати (для початку) у бік своєї мрії! Я виросла без телефонів – у часи плівкових фотоапаратів та примітивних відеокамер. Але коли переглядаю фото, розумію, що там я і мої батьки – справжні. «Фотошоп» і ретуш не перетворили їх на струнких, загорілих чи ще бозна-яких «чужих» мені людей. Особисто я видаляю лише ті фото, де обличчя з гримасою. І у житті, і на світлинах намагаюсь виглядати однаково. Я – проти відвертого «фотошопу» на професійній фотозйомці. Впевнена – коли пацієнти заходять у клініку, впізнають мене відразу. Приємно. Така моя особиста філософія – маю на це право. Так, у моїй зовнішності теж є моменти, на які періодично впливаю. Але тільки не «фотошопом»!

Працюю над якістю своєї шкіри, над своїм тілом, стежу за тенденціями у косметології та новинками. А смартфон використовую, як можливість мати широкий інформаційний простір у кишені, а не лабораторію для створення ідеальної мене. У моєму списку клієнтів достатньо чоловіків, які піклуються про здоров’я своєї шкіри та свій свіжий вигляд. Можу сказати: їх ця тема також турбує. Сьогодні знайомства, спілкування і флірт у соцмережах – явища звичні, але особисті зустрічі часто розчаровують чоловіків. Інколи вони і зовсім відмовляються від них, розуміючи, що реальність може бути не такою – занадто все ідеально. P.S. У кабінеті естетичної медицини, який створила, намагаюсь забезпечити кожному індивідуальний підхід, заглиблююсь у побажання своїх пацієнтів та не нав’язую модні процедури. Моя стратегія – сучасне обладнання, професійність та клінічний досвід. Не нашкодити здоров’ю, не завдати болю і отримати бажаний результат. Якщо цікаво – записуйтесь. Ми радо проконсультуємо, надамо необхідну пацієнту інформаційну базу, призначимо додаткові обстеження (при потребі) та створимо гарний настрій позитивним результатом.

Клініка естетичної медицини доктора Мар’яни Кутної +38 095 507 1011 м. Львів, вул. Гординських, 20 marjanakytna@gmail.com

82 |

Все про жіночність, самодостатність, красу та сексуальність Саме їх розкрив фотопроект від «Just Do It разом з нами» – «Сексуальність криється у деталях». Сім переможниць конкурсу поділились своїми жіночими секретами привабливості та успішності! Учасниці спробували у фотографіях зобразити себе, свою сексуальність та винятковість! Фото: Ірина Поплавська

Зачіски: School Stiven Chen

Макіяж: Юлія Алієва, Лідія Постриган

Одяг: Miss Princess

84 |

ЛЬВІВ МАЙБУТНІЙ ЦЕНТР БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ?

Можна почути про Львів, як про IT-центр, креативний чи музичний осередок України, а іноді і всієї Європи. Та поволі і впевнено Львів перетягує на себе ковдру бізнесміста. Безліч невеличких кав’ярень, відкритих майданчиків та колоритних кнайп створюють незабутню атмосферу. Підприємцям і власникам бізнесу важливо зустрічатись та обмінюватись досвідом. І 16-17 березня така можливість з’явилась! Вже втретє Львів перетворюється на центр бізнесу завдяки Ukrainian Business Marathon – наймасштабнішій бізнес-події Західної України! Цього року «Арена Львів» зібрала понад 1200 активних учасників бізнесу. Такої кількості підприємців на квадратний метр не бачила ще жодна подія у Львові. Організатори зробили майже неможливе: запросили аж 24 спікерів-практиків та умістили їхні виступи у два насичені інформацією дні. Серед них були ті, чиї імена у всіх на вустах: Ольга Фреймут, Дмитро Деркач, Марина Авдєєва, Ярослав Заблоцький і Євген Черняк. Такої концентрації інтелекту на одній сцені львів’яни і гості міста ще не бачили. Але неймовірні спікери – це не все, що відрізняє UBM від інших подій. Унікальний формат нетворкінгу в поєднанні з бізнесгрою створив неймовірну атмосферу. Такий спектр емоцій неможливо отримати на класичних бізнес-конференціях. Якщо такого рівня події відбуватимуться регулярно і в більших масштабах, безсумнівно, Львів зможе заслужено отримати статус бізнес-столиці України. Очікуємо Ukrainian Business Marathon 2020 – організатори обіцяють: ця подія буде ще потужнішою.

РОЗПОЧНИ ПОДОРОЖ У ЗАХОПЛИВИЙ СВІТ

ПРОЙДИ ТЕСТ-ДРАЙВ НОВОГО LEXUS UX

ЛАЗУР

«Лексус Львів» вул. Кульпарківська, 226 тел. +38 098 189 77 77 www.lviv.lexus.ua

88 |