його подвижницька душпастирська діяльність на греко-католицьких парафіях
Америки та України, споруджені його
стараннями Божі храми та численні
покликання до священства, які пройшли формацію у Львівській духовній семінарії
Святого Духа, де він був віце-ректором в
90-их роках минулого століття.
Отець Роман був справжнім символом
епохи, сучасником і учасником
становлення Незалежної України, за яку
молився, для якої працював і яку любив усім своїм натрудженим серцем!
Це велике серце Великої Людини жило
радощами Рідного Краю, боліло його
болем, і страждало його стражданнями
Воно розривалося від звісток про розв’язану росією загарбницьку війну, і
билося в унісон із тисячами сердець захисників України…
заповідями та
любити Україну. А отже, місія отця Романа не закінчується із завершенням Його
земного буття.
"Я боровся доброю борнею, скінчив біг –віру зберіг. Тепер
з послання апостола Павла ніби підсумовують сьогодні
INMEMORIAM
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
Народився о Роман в Мюнхені (Німеччина)
13 вересня 1950 року. У 1952 з родиною переїжджає до Америки, де поселився у Філадельфії.
У юнацьких роках доєднався до Спілки Української Молоді
Окрім різноманітних діловодств на рівні осередку СУМ в Філадельфії, о. Роман був членом Центральної (Світової) Управи СУМ (1973-1978 рр.) та Крайової Управи СУМ в Америці, редактором сумівських
католицькій парафії м Миколаїв, а згодом –в м.Одеса Одеського екзархату УГКЦ.
З того часу, крім душпастирської діяльності, о.Роман дієво долучався до проведення Всеукраїнських благодійних таборів СУМ для дітей українських бійців та вимушених переселенців зі
О.Роман Виховник
У пізніх 70-х-ранніх 80-х о. Роман Мірчук
У 1982 р. поїхали на одномісячну
матеріяльно.
св. Миколай, Метеору, Люрд і т.д.) Були гостями в пок. Патріярха
Сьогодні дуже модним є гасло «Україна
понад усе». У правильному контексті –
будуюче гасло. Але в християнському сенсі
гасло, яке обрала для себе ще 70 років
тому Спілка Української Молоді, – краще, більш правильне з християнського погляду
та краще виражає християнський
націоналізм, яким повинна керуватися
наша Спілка, – «Бог і Україна».
Бо це гасло ставить все в логічному
порядку – перше Бог, Творець усього, а
відтак – Україна, Його дар для світу і для
нас, українців Бог, який дав нам найкращу
землю на світі, який обдарував наш Народ
стількома талантами, який поставив нас на
грані двох світів – Європи та Азії, християнства та релігій Близького і
Далекого Сходу – творити нове життя, який зберіг нас від навал усяких диких
народів, різних ворожих панувань, двох світових війн, великого Голодомору‐Геноциду. І Україна – наша Батьківщина, «кращої від
патріотами‐націоналістами, а ніколи шовіністами – любити і обороняти своє (при тому і шанувати інших, їх звичаї, мову, право на існування), але ніколи не понижувати інших, не нищити інших, не зазіхати на те, що не наше Гасло «Бог і Україна» нагадує нам, що Україна – це дар, це відповідальність. Це не наша власність. Ми за неї (Її Церкву, мову, культуру, минуле і майбутнє, її незалежність, виконання її місії в історії людства) несемо відповідальність – кожний та кожна з нас –за яку мусимо колись звітувати на Страшному Божому Суді
«Бог і Україна» нагадує нам, що існують певні незмінні Божі закони, за якими обов’язково чинити, діяти і жити не тільки як народ, але і як особи Тому в Законах і Молодшого, і Старшого Юнацтва на першому місці стоять слова: «Будь вірним/ою Богові та сповняй Його Заповіді». Необхідним, отже, в СУМі бути переконаним, що Бог є, що Він є первопричина всього, що Він про нас (і особисто, і як
В Україні останніми роками виробилася
добра практика запрошувати на табори семінаристів, сестер‐монахинь та
священиків‐капеланів, щоб перебували з
юнацтвом, жили їхнім життям, мали
нагоду на місці, в щоденних обставинах (а
не тільки в штучних, як на бесідах)
спілкуватись із нашою молоддю. Це
правильно. Але нам треба посилити цю
працю не тільки з юнацтвом, але і з
нашими виховниками і дружинниками, тим
більше що наше членство – це в основному вік дружинників Нам потрібні
сумівці‐виховники, які були б самі
прикладом доброго практикуючого християнина, які самі у своєму житті
вірять у силу молитви і віри, були б
зразком любови і прощення, читали б і
знали б св Письмо
Тому нам треба на семінарах, вишкільних і
зимових таборах, конференціях давати можливість представникам Церкви
представити і обстояти християнський світогляд, християнський спосіб життя, християнський підхід до статевих справ, до подружжя, до виховання дітей Нам треба виховати ВІРУЮЧИХ ПРОВІДНИКІВ, а не тільки обрядових або формальних християн.
(У моїй пам’яті занотувалась одна історична подія Після в’їзду в Київ гетьман Хмельницький брав участь у різдвяній відправі, яку очолював єрусалимський патріарх. Коли настав час Причастя, гетьман (хоч Різдво!) не приступив до св.
Таїн На запит патріарха «чому?» відповів, що не сповідався Одне з найбільших Свят
церковного кругу свят! Іде велика війна за
майбутнє України! Гетьман нібито бореться
за віру, а тут – у нього не вистачило часу, чи нагоди, чи, може, бажання чи охоти
приступити до Сповіді і до Причастя! Або
поведінка проф Грушевського, першого Голови УЦР, у плянах якого для України
нашого світогляду
треба дати нашим членам – бо дуже часто вони ніде інше це не довідаються – як оборонити свою християнську віру перед нападами, обвинуваченнями інакшовіруючих. Сьогодні, на диво, модно бути або вдавати невіруючого, безбожника, модерну визволену західну людину, нічим (а зокрема Церквою і її законами) необмеженого сибарита, навіть сатаніста Модно усувати Церкву і релігію, і віру із сфер суспільного, громадського, політичного життя в якісь «сільські», «старосвітські» загомінки. А наше гасло якраз вимагає і зобов’язує нас, щоб ми такими не були, а були християнські Лицарі Правди, Оборонці Бога, Діти Церкви, яку заснував Сам Господь, військо «воїнів світла і воїнів добра» під проводом св. Архистратига Михаїла.
Тема статті нібито мала би бути «Християнство в СУМі» Дійсно тема повинна бути «Християнське виховання, християнський спосіб життя членів СУМу». І не можна виправдуватись: «Кожний має право по‐своєму вірити або не вірити, і не наше завдання в СУМі їм накидати релігійні вірування або практики» То як тоді сміємо вимагати від нашого членства українську мову, українську культуру, український світогляд, український спосіб життя? Це справа кожної особи, хіба ні? Очевидно – НІ. СУМ існує на те, щоб виховати СУМІВЦЯ – друга, українця, людину, християнина Сумівське гасло без Бога, сумівське виховання без Бога – це наруга над самою суттю того, що таке СУМ, хто такий сумівець, хто це українець.
Ми вже знаємо з минулого, до чого гасло «(Н) понад все» може довести Світле майбутнє нашого Народу і Нашої Батьківщини докаже, що гасло «Бог і Україна» принесе
Закінчив Семінарію св.
Йосафата у Вашингтоні, висвячений 10
липня 1976 р. Від 1994 р. по 1999 р. був я
віце-ректором Львівської духовної семінарії
Святого Духа у Рудно Тепер служу на
парафії у м Миколаєві на півдні України
Виростаючи, я мав надзвичайне щастя мати
два гарні, добрі приклади відданих, побожних, святих священиків. Перший – це
був мій парох о Василь Головінський, бувший парох відпустового місця Зарваниці, прекрасний проповідник,
більшовиками у
р.
була відновлена
у Німеччині 1946 р і тоді поширилась по цілому світі Її завдання: виховувати молодь нашу на еміграції, або, як сьогодні кажуть, діаспорі, в українському дусі, передавати традиції українського самостійницького, так би сказати, руху. І просто продовжувати боротьбу, правда в інших обставинах, інших умовинах, під гаслом «Бог і Україна» Я думаю, що це
унікальна людина, кожний семінарист
інакший і треба старатися
якийсь підхід, щоб допомогти тому семінаристові
зрозуміти, хто він є, чому він є в семінарії, і
що це значить бути священиком. Часами це
вдається, часами, на жаль, не вдається.
Людина розуміє, що вона не є на своєму
місці, вона тоді залишає семінарію І краще
бути добрим мирянином, християнським
мирянином, ніж бути поганим священиком
Наша ціль була подати знання і помогти
плекати оту духовність. З самого початку
було тяжко підібрати викладацький склад і
не раз приходилося самому викладати і
основи християнської віри, і біблістику, і
історію української церкви, і т п Пізніше, очевидно, коли вже створився Український
католицький університет, спочатку Українська богословська академія, ми звідтам могли якраз черпати викладачами богословських предметів, а більш світські предмети: філософія, логіка
на плекання духовости. Щоб
плекати доховність, вирішено відновити
найстарше товариство у семінарії, яке
існувало ще від 1885 р – це «Братство
введення в храм пресв Богородиці»
Братство заснував о Ісидор Дольницький, ми його відновили у 1992 р , і вже після 1994 р. це братство розвивалося, і не тільки
плекало духовність своїх братчиків-членів,
але так само проводило місійну діяльність, головно на тих теренах, де наша Церква починала пускати своє коріння: у східних
України, в Казахстані і т п
піти і починати парафію
Що можна бажати нашим семінаристам?
Щоб вони стали святими То є найважніше Бо можна говорити, бути прекрасним проповідником, можна бути великим активістом, займатися суспільною працею, громадською працею, можна з молоддю працювати, можна всяку харитативну діяльність розвивати, але найбільше
досконалий» – вони будуть притягати людей до Бога, вони будуть пригадувати сьогоднішній модерній людині, що найважніше у світі, найважніше в житті – це є приготовитись до вічности, це є спасти свою душу. Так що я бажаю, щоб вони стали місіонарями Божого Слова, які будуть іти і
закликати людей до покаяння, до переміни способу життя, бо раз вони допоможуть духовно переродитись, перемінитися нашому українському народові, все інше стане на своє місце.
СПОГАДИ
І кілька слів про отця Романа. Як
сказав на його похороні владика:
“Легенду!” В історії більш відомий його
батько - Петро Мірчук, який на руці
носив випалене число 49734 з Аушвіцу.
Хресним батьком о.Романа був Степан
Бандера. Здається, що вони затримали свій переїзд до США, щоб Бандера встиг
ще похрестити
Вже священиком, отець займався
виховництвом у СУМі, і його рій юнаків
називався «Мазепинці» На початку
1980-х він запалив хлопців мрією:
поїхати в тур по Європі. Заради цього
вони колядували, мили машини і т.ін.
Один із підлітків написав листа
принцесі Монако Келлі Грейс і вона
призначила їм аудієнцію - ця
голівудська акторка була з їхнього
міста - Філадельфії. Про це писала
преса, а хлопці, в сумівських
односторях, розповідали принцесі про
українську справу
На початку 1990-х отець перебрався до Львова, щоб у семінарії виховувати
майбутніх священиків. Один із них
оповідав мені, що тоді їх футбольна
грала в чемпіонаті областіотець купив червоно-чорну формуулюблені кольори
під НЙ, та перебрався спершу до Миколаєва, а потім - Одеси. Тут став відомим через їдальню, що організував безхатькам. Сам готував їсти, сам ходив і розшукував бездомних...
На наших таборах дітям казав, що йому 33 роки, він підмальовує волосся і прилетів з Марсу Один з теперішніх бійців, після сповіді в отця Романа, сказав: Як з Богом поговорив
Коли його розбив інсульт, то отець не здавався Одного разу запросив мене на вечерю, а виявилося, що мав 3 справи: 1. треба організувати вечір Бандери; 2. вечір Жінок-Героїнь; 3. Маланку для потребуючих бабців, що їх доглядали сестри Воплоченого Слова.
Кілька разів я бачив його терпіння, коли лікарі намагалися робити якісь маніпуляції над його немічним тілом
Тоді він теж був правдивий, коли на їх заспокоєння, казав мені: - Брехуни! В пеклі горіти будуть!
Я погоджувався - проявляв правдиву покору та розуміння до його страждань. Коли тіло отця вивозили з Тернополя
Увесь час свого життя й духовної служби,
вже після проголошення незалежності, отець бажав поїхати на службу в Україну. Після будови церкви у Джерзі
Ситі, йому вдалося поїхати на службу віце-ректора Львівської семінарії
Але треба було повернутися в Америку, бо велика громада у Виппані потребувала господаря пароха Його в Америці тримала будова церкви у Виппані та догляд за своєю дорогою мамою, яка жила разом ним. І там церква була збудована, мама померла і отець Роман знов поїхав в Україну. Там жив, вчив, працював на парафіях Одеської дієцезії, і помер.
Одного разу коли приїхав в Америку, ще перед своєю останньою хворобою відвідав мою тяжко хвору сестру, Ларису Кий з якою він виростав Вона була дуже мило вражена, що отець Роман не забув про неї та згадувала це майже до самого
кінця
Мабуть вони, отець мітрат Роман та доктор Лариса, там у Небі знов зустрінулись та обговорюють давні
приємні моменти та дискутують як допомогти Україні. Вічна їм пам'ять!
А ми тут на землі можемо не тільки їх
згадувати але і наслідувати Це діти нашого українського найкращого
покоління Вони були не гіршими своїх батьків, а це - щось!
Аскольд С. Лозинський
Згадую, як на юнацькому таборі ставили
улюблену, мабуть, інсценізацію отця
Романа - «Пилип помер»: коли група
людей йде наче процесією похоронною і
«носії» по черзі падають. Отець, звісно, співав, створюючи відповідну атмосферу.
Під кінець «вистави» лишається тільки
сам «Пилип», який рухається в повітрі сам…
Або, коли прокидаєшся серед ночі, а
довкола тебе стоять люди з запаленими
свічками і співають «Вічная памʼять» на
чолі з Отцем Романом
Але при всі таких яскравих моментах,
отець завжди знав, що сказати і чим
тебе порадувати А в нас ще була
особливість, що ми могли іноді англійською краще поспілкуватись.
Андрея Кардаш
Отець Роман Ми познайомились в
парафії Вознесіння, в Одесі Створювали осередок СУМУ, проводили "Теплом
зігріємо серця" Отець був "запальничкою", кожне свято, організоване ним було цікаве і патріотично налаштовано. Він був світлим і люблячим, але і вмів різко поставити на місце нахаб. Його дуже любили діти, під час гутірок завжди слухали його зачаровано.
А ще отець Роман єдиний, хто зміг знайти слова підтримки для мене у найскладніший період, коли я втратила дитину Отець Роман тоді мене фактично витягнув із депресивного стану.
Оля Ліміщук
показухи і не заради лайків .
Люди тягнулися і горнулися до нього, бо
він своєю харизмою, власним прикладом і
живим словом умів вести людей до Бога.
Можна тільки уявити собі, наскільки
важко було йому у 90 роках залишити Америку, і приїхати в Україну, щоб
нести служіння віцеректора Львівської
духовної семінарії Святого Духа, єдиної на той час школи для формації майбутніх священників Там ми й познайомилися і ця зустріч утвердила
як о. Роман.
плив за течією і не згладжував кути, щоб комусь подобатись, ти був палким ентузіастом і мріяв про велике для Господньої Церкви, і часто вже був на півдорозі, а ми тільки починали тебе розуміти.
Дорогий друже,
Сьогодні у засвіти пішла душа духівника, який понад усе любив Україну, українську
церкву і українських дітей Отче Романе, спочивайте з миром у теплих Божих
обіймах
З 2014 року у ліцеї отець Роман МІРЧУК вкладав у кожне дитяче серце наших вихованців зерно духовності, патріотизму, любові до рідного краю та ділився Божою силою, щоб легше йшли по життю. Щира усмішка доброї людини, яка залишила стільки світла і тепла, назавжди в пам'яті в усієї ліцейської родини.
Командування Військово-морського ліцею в місті Одеса
Коли у 1999 році мене закликали викладати історію Церкви до братівредемптористів, то переді мною їм викладав о Роман Ми не були знайомі, але про нього я чув багато як віцеректора семінарії А брати мені розповіли з яким запалом він навчав їх історії Зокрема, коли говорив про хрестоносців, то мало не на парту вискакував і певно лицарів показував.
Тарас Антошевський, Релігійно Інформаційна Служба України
Я був!
«Пані Лесю! Я був Вас не було »
о Роман Мірчук (9 грудня 2015 р Б , запис
в книзі гостей)
Перша наша зустріч - Нью Джерсі. Ми з
мамою (на запрошення Товариства св.Софії, в конкретно - о. Мирослава
Татарина) вперше в Америці. Отця
Романа нам представили в числі
багатьох, але цей чоловік залишився в
памʼяті Низенький зріст Очі! Дитинна щирість Повів на морозиво
Ви знаєте, багато діаспорян в моєму житті сказали фразу: мрію приїхати хоч раз в Україну
Це сказав нам тоді і о.Роман Мірчук. Але: мама! Це була серйозна причина - він був єдиним опікуном старенької мами. І
жила ця жінка довго і щасливо, і хворіла, і померла на руках сина, маючи 100+ років…
Отець Роман поховав її і тут же
приїхав! Від того часу його життя
розділилось на ІІ періоди: американський і український Американський був вимушений, бо людина не вибирає, де їй
народитись. Український - важкий, прекрасний і дуже усвідомлений!
Одним словом, отець Роман Мірчук
приїхав до Львова… до Україниназавжди.
Сміливий крок немолодої людини.
Громадянин Америки відмовився від соціальних гарантій, добробуту та
інших благ, промінявши їх на економічну непевність і
Я Б У В
І раптом - отець десь пропав на пів року Зясувалось: зламав ногу. І то не простостегнову кістку. Складний перелом зі зміщенням.
А було так... Семінарія в той час розбудовувалася і балкони на 2му поверсі не мали поручнів. Одного вечора, коли отець Роман стояв на балконі своєї кімнати, він про щось задумався і ступив той фатальний крок!
Політ з високого другого поверху закінчився болісним падінням на бетон….
Була ніч. Отець Роман кричав від болю під балконами. Врешті на крики вийшов сторож і сказав сакраментальну фразу: - хто тут поночі шляється? Зараз
закличу отця-(віце)ректора! О… то ви, отче-(віце)ректоре? Що ви тут робите?
Потім була швидка І рішення
перевозити отця в Америку з ногою на витяжці Америка знову прийняла отця Романа А він, як тільки зміг знову ходити, залишив її без жалю, щоб служити людям в Україні.
Отець Роман шалено любив людей! Особливо молодь.
Я не знаю більше історій про отця Романа. Ми час від часу зідзвонювались. Знаю, що служив в Херсоні і в Одесі. Було гаряче, були непорозуміння Це могло підкосити і розчарувати будь кого
не отця Романа Мірчука! Маленького чоловіка з дитячими щирими очима і величезним серцем, сповненим любові до людей Вірний. Послідовний. Люблячий. Іванка Крипякевич-Димид
