Памятки України №7 by Національне газетно-журнальне видавництво

№7

ЛИПЕНЬ 2014

УКРАЇНА КРИМ

Судак

 Дата заснування та історія міста  Судацька фортеця: минуле та сучасне  Підводно-археологічні дослідження

Реконструкція рицарського бою на фестивалі «Генуезький шолом»

ВІД РЕДАКЦІЇ

Анексія Росією Криму спричинила болісний удар по історико-культурній пам’яті українця. Один з найбагатших за архітектурними, археологічними, культурними і мистецькими пам’ятками регіон України опинився під владою окупанта, який загарбав не лише територію з людськими ресурсами, а й спадщину кількатисячолітнього минулого багатьох народів: греків, караїмів, генуезців, скіфів, готів, вірменів, кримських татар, українців та ін., що її творили задовго до появи російського етносу на півострові. Не відмовляючись від Криму як інтегральної частини України, ми маємо пам’ятати про її культурне минуле, котре є складовою історичної свідомості кожного українця. Журнал «Пам’ятки України» планує підготувати й видати серію чисел, присвячених пам’яткам Криму. Номер, який ви тримаєте в руках, – про Музей «Судацька фортеця», підпорядкований Національному заповіднику «Софія Київська» (НЗСК), якому цьогоріч виповнюється 80 років з дня заснування. На його сторінках подано історію міста Судака, що налічує понад 1800 років, та головні етапи її вивчення. Увагу зосереджено на функціонуванні музею від його створення у 1958 році і до теперішнього часу. Публікуються матеріали археологічних досліджень, архітектурно-реставраційних та пам’яткоохоронних робіт, що відображають сучасний стан пам’ятки – об’єкта культурної спадщини, яка 2007 року включена до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Автори статей – працівники Національного заповідника «Софія Київська» та його відділу «Музей “Судацька фортеця”» – висвітлюють результати своєї пам’яткоохоронної роботи, як-от взяття на державний облік фондових колекцій, що походять з археологічних досліджень території Заповідника та акваторії Судацької бухти; розроблення облікової документації (паспортизація) нерухомих об’єктів Комплексу Судацької фортеці та внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Вперше створено Комплексну програму перспективних археологічних досліджень та музеєфікації об’єктів археологічної спадщини на території Судацької фортеці, а також Програму консерваційнореставраційних робіт комплексу споруд Судацької фортеці. На жаль, на заваді втіленню наукових проектів та творчих задумів наразі постають політичні реалії. Цьогоріч немає можливості провести заплановану VII Міжнародну наукову конференцію «Причорномор’я, Крим, Русь в історії та культурі», що з 2004 року відбувається на базі Музею «Судацька фортеця» і вже є традиційною для медієвістів. У підготовці досьє транснаціональної номінації «Торговельні пости та укріплення на генуезьких торгових шляхах від Середземного до Чорного моря» до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО утворилася вимушена пауза, зокрема це торкнулося заходів Міжнародного практичного семінару з проблем конкретної номінації, ініційованого НЗСК як координатором підготовки досьє від України. Вперше з моменту свого створення археологічна експедиція Заповідника не має можливості розпочати польовий сезон. У надзвичайних обставинах сьогодення питання щодо стану та збереження культурних цінностей Музею «Судацька фортеця» перебуває у сфері постійної уваги адміністрації Національного заповідника «Софія Київська». Цей унікальний архітектурно-історичний і музейний комплекс був і залишається невід’ємною складовою держави Україна.

2014, ЛИПЕНЬ

№ 7 (205)

Науково-популярний ілюстрований журнал Видається із 1969 року

ЗМІСТ НОМЕРА АКЦЕНТ 2

ЗАСНОВНИК 10 Міністерство культури України

Музей Судацька фортеця Національного заповідника «Софія Київська» Олена СЕРДЮК, Марія ТИМОШЕНКО Облік пам’яток Судацької фортеці Ольга ЗЛИВКОВА 12

Фундація Героя України академіка Петра Тронька

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетножурнальне видавництво»

ВИДАВНИЧА РАДА Сергій Васильєв, Олег Вергеліс, Яніна Гаврилова, Леся Ганжа, Олесь Журавчак, Наталка Іванченко, Наталія Коваль, Андрій Курков, Наталія Лигачова, Лариса Нікіфоренко, Віктор Пасак, Роман Ратушний, Віталій Сатаренко, Анатолій Сєриков, Людмила Човнюк Оновлення видавничої ради триває

Судак і генуезькі факторії: номінація до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Марія БУЮКЛІ, Марія ТИМОШЕНКО

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ 18

Дата заснування Судака Олександр ДЖАНОВ, Вадим МАЙКО

Солдайя Олександр ДЖАНОВ

Середньовічна Сугдея: історія міста та етапи дослідження Олександр ДЖАНОВ

Реставрація комплексу Судацької фортеці Любов АПОСТОЛОВА-СОССА

РЕДАКЦІЯ Шеф-редактор Ігор ГИРИЧ Головний редактор Леся БОГОСЛОВ

АРХЕОЛОГІЯ

Упорядкування Марії ТИМОШЕНКО Редагування, коректа Віри КАРПЕНКО, Івана МАЛЮТИ Дизайн і верстка Наталії КОВАЛЬ Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Пам’яток України» – тільки з письмового дозволу редакції.

Історія підводних археологічних досліджень Судацької бухти Марія ТИМОШЕНКО

Колекція матеріалів з комплексу корабельної аварії ХІІІ ст. Сергій ЗЕЛЕНКО, Яна МОРОЗОВА, Марія ТИМОШЕНКО

ЦЕРКВИ 60

Храмові споруди вірменської артілі Марія АРСЕНЯН

АКЦЕНТ Олена СЕРДЮК, Марія ТИМОШЕНКО

МУЗЕЙ «СУДАЦЬКА ФОРТЕЦЯ» Національного заповідника «Софія Київська» Панорама експозиційної зали Музею «Судацька фортеця»

істу Судаку виповнилося 1800 років. За цей час народи та епохи змінювали одне одного, простуючи в небуття, а давні стіни височіють і досі над морським небокраєм. Анонімний автор, який жив у місті в 1296 році, записав на берегах церковної книги коротких Житій (синаксаря) такий текст: «Побудована фортеця Сугдеї в 5720 [212] р., і минуло від заснування Сугдеї донині, тобто до 6804 [1296] р., 1084 роки». 212 рік прийнято вважати умовною датою заснування міста, а одночасні з писемною датою руїни асоціюють із дозорною вежею на кордоні Боспорського царства і володінь Херсонесу, контрольованих Римом1. Формування середньовічного міста почалося у другій половині VII–VIII столітті, передусім через вигідне географічне розташування Сугдеї, що мала зручну гавань. Місто перебувало під стійким впливом Візантії, а після її падіння в 1204 році колишні ромейські володіння у південній Тавриці, а також Сугдея потрапили під юрисдикцію грецької Трапезундської імперії, розташованої на північносхідному узбережжі Малої Азії. 1239 року монгольські війська хана Батия підкорили Кримський півострів. Після відновлення Візантії 1261 року і підписання Німфейської угоди між її імператором Михайлом VIII Палеологом та генуезцями останні отримали монопольне право на вільну торгівлю в акваторії Чорного моря. Остаточне утвердження лігурійців у місті припадає на 1365–1475 роки. Саме ці 110 років генуезької історії найяскравіше представлені у збереженій та відновленій архітектурі Судака. Збереження та популяризація культурної спадщини Судацької фортеці – унікального комплексу пам’яток ІІІ–ХVIII століть – тепер є місією «Музею “Судацька фортеця”», відділу Національного заповідника «Софія Київська». Утворення музею «Генуезька фортеця» – філії Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» і новий етап у дослідженні та охороні середньовічної фортеці в м. Судаку розпочався із ввіходженням Криму до складу УРСР 1954 року. Прохання прийняти цю пам’ятку

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АКЦЕНТ

під свою опіку висловлене у листі заступника міністра культури СРСР В. Пахомова до міністра культури УРСР Р. Бабійчука від 12 грудня 1956 року2. Проте справа передачі дещо загальмувалась і була оформлена лише влітку 1958 року3. Згідно з актом пам’ятка «Генуезька фортеця» підпорядковувалася Академії будівництва і архітектури (АБіА) УРСР станом на 1 липня 1958 року з двома штатними одиницями, спорудами та службовим одноповерховим приміщенням без балансової вартості4. Дослідниця повоєнного періоду історії Софійського заповідника Ірина Преловська відзначає внесок його директора у справу підпорядкування «Генуезької фортеці» в Судаку відповідній за своїм профілем установі. Микола Йосипович Кресальний звернувся з офіційним листом до президента АБіА УРСР, дійсного члена Академії будівництва і архітектури СРСР та УРСР А. Комара з проханням запровадження у штаті Заповідника посади помічника директора спеціально для майбутньої філії5. Під час двотижневого відрядження він знайомився зі станом справ і документацією музею в Судаку. Пам’ятка вочевидь вимагала негайних заходів з ремонту споруд і впорядкування охоронної зони, зокрема встановлення межових знаків, відсутність яких призвела до часткової забудови її території, організації сміттєзвалища тощо. В окремих випадках до руйнування споруд фортеці призвело використання місцевими жителями каменю на власних будовах. Першочерговими завданнями, на думку М. Кресального, були розробка тематики наукових робіт із вивчення Генуезької фортеці, створення експозиції та організація консультацій для відвідувачів у літній період, але насамперед визначалася потреба у термінових асигнуваннях на ремонт і реставрацію занедбаних історичних пам’яток. На першочергові роботи із благоустрою території в Судаку зі спецрахунків Софійського заповідника виділено 50 тис. крб вже у другому півріччі 1958 року6. З 1962 року музей було відкрито для відвідувачів, сама ж пам’ятка стає об’єктом активного вивчення археологів, істориків та архітекторів. Закладені підвалини наукової, музейної та пам’яткоохоронної діяльності стали основою розвитку філії «Судацька фортеця». В наступні роки музей очолювали М. Вовк, О. Іванова, Л. Середова, к. і. н. О. Фарбей. Від середини 1960-х років колективом інституту «Укр проектреставрація» під керівництвом Є. Лопушинської розпочато архітектурні дослідження решток фортеці. На цій основі, відповідно до затвердженої Держбудом УРСР генеральної програми реставрації, впродовж наступних 25 років реалізовано масштабний проект, що поєднував у собі заходи музеєфікації та реставрації, часткової реконструкції елементів оборонних споруд. Прикметно, що реставрувалися не окремі об’єкти, а весь ансамбль фортеці. Задум передбачав відновлення цілісності комплексу укріплень та характерних рис архітектури генуезького часу7. До слова, амбітні проекти київських реставраторів були вдало зреалізовані на багатьох пам’ятках Криму, в містах Феодосія, Ялта, Бахчисарай, Євпаторія, Старий Крим, Алупка, Керч. Вони прислужилися справі збереження історичних об’єктів та заклали основу для розвитку інфраструктури культурного туризму 8 . Початок масштабних реставраційних робіт та активне курортне будівництво передбачало проведення попередніх археологічних досліджень. Ці роботи виконував Судацький загін Північно-Кримської експедиції Кримського відділення Інституту археології АН України на замовлення Софійського заповідника9. Впродовж 1969–1976 років ними керував М. Фронджуло. Він дослідив «храм з аркадою», деякі ділянки навколо нього та об’єкти біля головних воріт, у портовому районі та на території посаду середньовічного міста10. З 1977 року археологічні роботи на території Судацької фортеці очолював д. і. н. І. Баранов. Дослідження сконцентровані в зоні комплексу Головних міських воріт, барбакану та споруди поблизу них – т. зв. будинку з каміном. У 1981–1985 роках дослідження «великими площами» дали змогу відкрити споруду католицького собору Пресвятої Богородиці в

№ 7 (205) / липень 2014

Накладка бронзова (прикраса для дерев’яної скриньки) із зображенням богині. Початок IV ст. н.е. Портовий район Сугдеї

самому центрі городища, міську забудову у т. зв. кварталі I на ділянці куртини XV (XIX за старою нумерацією) та на ділянках куртин Х і ХІ (XIV, XV за старою нумерацією). У ході їх вивчення отримано матеріали широкого хронологічного діапазону – від III до XVIII століття та важливі дані щодо періодизації фортифікаційних споруд Сугдеї11. 1992 року в центральній частині території фортеці досліджено фундаменти великої мечеті XVII століття АджуБей. Археологічні роботи на інших ділянках мали епізодичний, передреставраційний характер. Зокрема, обстежено більшість башт зовнішньої фортифікаційної смуги. Окремим напрямком діяльності експедиції стали охоронні роботи в найближчих околицях городища. У 2002–2010 роках розкопки середньовічної Сугдеї провадила Судацька археологічна експедиція Національного заповідника «Софія Київська» під керівництвом В. Майка та О. Джанова. Головним завданням досліджень було вивчення об’єктів міської інфраструктури та житлової забудови з метою їхнього подальшого експонування. Спочатку роботи були зосереджені на території цитаделі фортеці, яка потрапляла під потужний антропогенний вплив у період туристичного сезону. В подальшому археологічні розкопки, що стали безпосереднім продовженням досліджень М. Фронджула (1960-ті рр.), велись у Портовому районі. Водночас із археологічним вивченням міста приділено увагу охоронним та рятівним дослідженням. Зокрема, розкопано великий кочівницький могильник на посаді міста, некрополь храму Св. Параскеви та інші об’єкти за межами фортечних мурів12.

– частково досліджені території

– археологічно досліджені території

– межі території пам’ятки

XVI.Акваторія гавані Сугдеї

XV.Портовий район

XIV.Башта Фредеріко Астагуерра (№ 21), храм Дванадцяти Апостолів

XIII.Башта Джованні Маріоні (№ 17)

XII.Башта Бальдо Гуарко (№ 18)

XI.Башта безіменна № 9

X.Башта «Наріжна» (№ 20)

IX.Храм «на консолях»

VIII.Цитадель, Георгіївська башта (№ 4)

VII.Храм з аркадою

VI.Башта Напівкругла (№ 11) (18, 3); куртина ХІ, т.зв. зольник, безіменна башта № 10, куртина Х та башта Лукіно де Ф’єска ді Лаванья (№ 9)

V.Башта Паскуале Джудічі

IV.Храм Діви Марії, міські квартали, розташовані на південь від храму

III.Мечеть Аджу-Бей (ХVІІ ст.)

II.Будинок з каміном, безіменна башта № 16, квартал І, квартал ІІ

I.Головний вхід до фортеці (барбакан, башти Барнабо ді Франкі ді Пагана (№14) та Якобо Торселло (№ 15)

Схема 1. Археологічна мапа досліджених ділянок на території Національного заповідника «Софія Київська» у м. Судаку

Програма археологічних досліджень на території Національного заповідника «Софія Київська» у м. Судаку АР Крим (філія «Судацька фортеця») та схема зонування таких досліджень, розроблена науковими спвіробітниками Національного заповідника «Софія Київська»: О. Джановим (відділ «Музей «Судацька фортеця»), Т. Бобровським (завідувач сектору археологічних досліджень НЗСК, к.і.н), М. Тимошенко (сектор археологічних досліджень відділу історичних досліджень НЗСК). Наукові консультанти: В. Майко (завідувач відділу середньовічної археології Кримського філіалу Інституту археології НАН України, д.і.н.) С. Зеленко (докторант кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, к.і.н., завідувач Центру підводної археології).

– ділянки скельного масиву

– резервні зони

– досліджені ділянки

– зони археологічного супроводу

– зони перспективних досліджень

– зони першочергових досліджень

– зони рятувальних досліджень

– межа заповідника

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

Схема 2. Зонування перспективних археологічних досліджень на території Національного заповідника «Софія Київська» у м. Судаку

АКЦЕНТ Ольга ЗЛИВКОВА

ОБЛІК ПАМ’ЯТОК СУДАЦЬКОЇ ФОРТЕЦІ

ажливу роль у становленні та розбудові Української держави, входженні її до світової спільноти відіграє ставлення суспільства до історичного минулого, духовних цінностей українського народу, втілених у пам’ятках історії та культури. На початку ХХІ століття все виразніше усвідомлюється велике значення культурної спадщини нашої держави, що створена впродовж тисячоліть. Визначну роль в духовному житті суспільства відіграють історико-культурні заповідники. Саме завдяки їхній діяльності не переривається зв’язок поколінь та відчуття причетності українців до власної історії. Основними завданнями історико-культурних заповідників є здійснення заходів з охорони і збереження нерухомих об’єктів культурної спадщини. На шляху вирішення проблем заповідників важливе місце належить обліку та документуванню пам’яток. Відповідно до Наказу Міністерства культури України № 1566 від 21.12.2012 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам’яток, історичних ареалів та занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» всі нерухомі об’єкти культурної спадщини Національного заповідника «Софія Київська» були внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Серед них 59 є об’єктами Судацької фортеці. Цій події передувала велика робота, пов’язана з паспортизацією пам’яток, яка проводилася згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1330 від 09.09.2002 «Про затвердження Комплексної програми паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003–2010 роки». Облікову документацію складено на всі пам’ятки Заповідника. Особливо копітку роботу проведено з паспортизації об’єктів «Судацької фортеці», яка є відділом Національного заповідника «Софія Київська» з 1958 року. Постановою Ради Міністрів УРСР № 970 від 24.08.1963 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам’яток архітектури на території УРСР» на державний облік було взято 23 об’єкти Судацької фортеці. Пізніше, рішенням Кримського облвиконкому № 164 від 15.04.1986 під охорону держави за категорією «пам’ятка місцевого значення» взято ще три об’єкти, розташовані за межами фортеці: Кірху, Фонтан, Приморське укріплення. Рішенням Кримського облвиконкому № 48 від 20.02.1990 під охорону держави було взято 28 об’єктів фортеці (куртини та безіменні башти). Постановою Кабінету Міністрів України № 500 від 13.04.1996 «Про Національний заповідник “Софія Київська”» відділ «Судацька фортеця» затверджено у складі 26 об’єктів.

Сьогодні комплекс пам’яток Судацької фортеці налічує 62 архітектурних та археологічних об’єкти і на кожний розроблено облікову документацію – паспорт. У цьому важливому обліковому та юридичному документі відображено всі відомості про пам’ятку. Форма паспорта затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України № 295/104 від 13.05.2004, а методичні рекомендації щодо заповнення паспорта об’єкта культурної спадщини України схвалено наказом Державної служби охорони культурної спадщини № 11 від 03.06.2004. Паспорти на пам’ятки та об’єкти культурної спадщини Судацької фортеці розроблені працівниками Заповідника: старшим науковим співробітником, кандидатом архітектури Є. Водзинським та старшим науковим співробітником О. Джановим. У паспортах використані матеріали фотофіксації, виконаної провідним архітектором Л. Ніщук. Оформленням та випуском документів займалися Н. Білоус, О. Зливкова та Т. Полонська. Перелік об’єктів нерухомої спадщини Судацької фортеці розглянуто на засіданні Вченої ради Національного заповідника «Софія Київська» 6 травня 2010 року. Доповідав про необхідність та актуальність роботи з уточнення Переліку Є. Водзинський. Результатом роботи в ході підготовки до паспортизації стало поточнення датування більшості об’єктів та їхніх назв. Наприклад, назву «Державний історичний заповідник “Генуезька фортеця”» було запропоновано змінити на «Комплекс об’єктів Судацької фортеці», оскільки генуезький період є одним з етапів історії середньовічного міста, до того ж не найдовшим. Розробники паспортів систематизували і впорядкували нумерацію пам’яток ансамблю (перелік башт і куртин), починаючи з вершини Фортечної гори в напрямку проти годинникової стрілки. У назвах башт арабські цифри означають порядковий номер їх розташування у фортеці, починаючи від Дозорної башти, а назви куртин позначено римськими цифрами, які фіксують порядок їх розташування у фортеці, починаючи з куртини західніше Дозорної вежі. Окрім того, було прийняте рішення не подавати до Реєстру пам’ятку («куртину ІІ»), яка втратила предмет охорони. Наразі до Реєстру нерухомих об’єктів культурної спадщини увійшли пам’ятки за категорією «місцевого значення», а об’єкти «національного значення» відповідно до законодавства буде внесено Постановою Кабінету Міністрів України.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

Об’єкти нерухомої культурної спадщини Судацької фортеці відділу Національного заповідника «Софія Київська»

1 Башта № 1 Дозорна 2 Куртина І 3 Башта № 2 Безіменна 4 Куртина ІІ 5 Башта № 3 Безіменна 6 Куртина ІІІ 7 Башта № 4 «Георгіївська» 8 Ворота цитаделі 9 Куртина ІV 10 Башта № 5 (донжон) Консульського замку 11 Куртина V 12 Башта № 6 (Мала) Консульського замку 13 Куртина VІ 14 Куртина VІІ 15 Башта № 7 Безіменна 16 Куртина VІІІ 17 Башта № 8 Коррадо Чігала 18 Куртина ІХ 19 Башта № 9 Лукіно ді Ф’єска ді Лаванья 20 Куртина Х 21 Башта № 10 Безіменна 22 Куртина ХІ 23 Башта № 11 Напівкругла 24 Куртина ХІІ 25 Башта № 12 Паскуале Джудічі 26 Куртина ХІІІ 27 Башта № 13 Безіменна 28 Куртина ХІV 29 Башта № 14 Барнабо ді Франкі ді Пагана 30 Ворота Батісто ді Дзоальйо ді Андало

31 Барбакан 32 Башта № 15 Якопо Торселло 33 Куртина ХV 34 Башта № 16 Безіменна 35 Куртина ХVІ 36 Башта № 17 Джованні Маріоні 37 Куртина ХVІІ 38 Башта № 18 Бальдо Гуарко 39 Куртина ХVІІІ 40 Башта № 19 Безіменна 41 Куртина ХІХ 42 Башта № 20 Безіменна (Наріжна) 43 Храм «на консолях» 44 Храм «з аркадою» 45 Цистерна № 1 46 Цистерна № 2 47 Башта №21 Фредеріко Астагуерра 48 Храм Дванадцяти Апостолів 49 Церква Св. Параскеви 50 Кірха 51 Фонтан 52 Будинок «з каміном» 53 Храм Діви Марії 54 Храм з гавітом 55 Кругла цистерна 56 Приморське укріплення 57 Оборонні вали 58–60 Західні казарми Кирилівського полку 61–62 Східні казарми Кирилівського полку

АКЦЕНТ Марія БУЮКЛІ, Марія ТИМОШЕНКО

СУДАК І ГЕНУЕЗЬКІ ФАКТОРІЇ: номінація до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Схема генуезьких факторій (торговельних постів та укріплень), запропонованих до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і морських комунікацій між ними

ідповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини «Кожна держава – сторона цієї Конвенції подає, за можливості, Комітету всесвітньої спадщини перелік цінностей культурної і природної спадщини, що розміщені на її території і можуть бути включені у список […] цінностей культурної і природної спадщини (під назвою “Список всесвітньої спадщини”), […] які, на його (Комітету… – Авт.) думку, мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв» (Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини). На сьогодні Список об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від України налічує сім найменувань, шість з яких визначені за критеріями культурного типу (І–VІ). При цьому слід

зазначити, що три об’єкти (один з них визначено за критеріями культурного типу) частково перебувають на території інших держав і підпадають і є, відповідно, транснаціональними. Вказівки щодо процедури підготовки і подачі так званих транснаціональних номінацій, які розробляються кількома державами, на території однієї з яких (або всіх) перебувають об’єкти культурної спадщини чи природної цінності, зазначені в «Оперативних настановах щодо виконання Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини»1. Статус об’єкта всесвітньої спадщини, окрім престижу в очах світової спільноти, надає пам’ятці додаткові гарантії збереження, зокрема організації моніторингу його стану, та забезпечує пріоритет у залученні фінансових коштів.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

Світлина за вид.: Генуэзцы в Крыму – The Genoese in Crimea. Исторический путеводитель – A historical guide. – К., 2009. – С. 28.

АКЦЕНТ

2007 року від України до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО була включена під назвою «Комплекс пам’яток Судацької фортеці VI–XVI ст.» фортеця міста Судак 2 . Унікальність і своєрідність пам’ятки визначені органічним і нерозривним зв’язком природи і архітектури3. Єдність природи і людського генія знайшла вираження у дефініції «культурного ландшафту», що була залучена до вжитку у рамках Конвенції за результатами 16-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У номінаційному досьє зазначається, що «Башти, мури, міські ворота та інші захисні споруди створюють унікальну фортифікаційну систему, яка добре збереглася до нашого часу та мистецьки поєднується з природним рельєфом». Пам’ятка номінувалася за трьома критеріями, що мають за офіційними документами наступне формулювання: «ii. Об’єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей у даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, у монументальному мистецтві, у плануванні міст або створенні ландшафтів; iv. Об’єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, що ілюструє значущий період людської історії; v. Об’єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив необоротних змін.» Робота над номінацією супроводжувалася міжнародною співпрацею. Під час офіційних заходів було узгоджено співробітництво Заповідника з мерією м. Генуї, Італійським інститутом культури в Україні, Палаццо Дукале та Генуезьким університетом. Результатом домовленостей стала організація обміну досвідом у форматі дев’ятої Міжнародної літньої школи зі збереження культурної спадщини ЮНЕСКО у вересні 2007 року та підготовка видання «Генуезці в Криму. Історичний путівник» (2009)4. У книжці висвітлено період генуезької історії Таврики, детально розглянуто пам’ятки, що зберігають у собі сліди присутності італійської купецької

№ 7 (205) / липень 2014

культури. Зокрема, розділи присвячено таким середньовічним осередкам, окрім Солдайї, як Кафа, Чобан-Куле, Чембало, Херсон, Луста, Гурзуф тощо. У лютому 2010 року, на зустрічі в Інституті італійської культури в Києві було визначено новий формат номінації. Судацьку фортецю представлено як елемент серійної транснаціональної номінації «Торговельні пости та укріплення на генуезьких торгових шляхах від Середземного до Чорного моря»5. Потенційними складовими транснаціональної номінації Італія визначила наступні об’єкти: КастельСарда (Castel Sarda), Порто-Венере (Porto Venere), Генуя та Ноле (Nole). До участі були запрошені й інші держави, передусім Франція, Туреччина та Греція.

Христофор де Грассі. Морський парад у гавані Генуї після перемоги над турками при Отранто у 1481 р.

Генуезька фортеця Кастель-Сарда (Castel Sarda)

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Олександр ДЖАНОВ, Вадим МАЙКО

ДАТА ЗАСНУВАННЯ СУДАКА

Сторінка Сурозького синаксаря з маргіналією про заснування фортеці Сугдея

істо Судак неодноразово згадується у середньовічних письмових джерелах. Вважається, що найранішим з них є Космографія Равеннського Аноніма кінця VII століття, де у переліку прибережних портових пунктів Босфору Кіммерійського названі загадкові сугдаби «Sugdabon»1. З тексту джерела не зовсім зрозуміло: йдеться про окремий етнос або про населення якогось міста? Наступного разу Судак згадано в актах іконошанувального Другого Нікейського собору 787 року, де є підпис єпископа Сугдеї Стефана. При цьому назву єпископської кафедри в тексті відтворено у грецькій формі «Сугдея». У тій самій формі назва «Сугдея» зафіксована у розписі кафедр Константинопольського патріархату другої половини IX століття (Нотиція де Боора). Однією з можливих дат зародження міста є 212 рік. У контексті заснування Судака (середньовічної Сугдеї) ця дата трапляється в єдиному письмовому джерелі, що відноситься до кінця XIII століття. Це приписки на полях Халкинського синаксаря. Пам’ятка зберігається в бібліотеці грецької православної академії Святої Трійці на острові Халка у Мармуровому морі. Вперше кодекс синаксаря був виявлений в середині XIX століття начальником грецького ліцею у Стамбулі І.Ф. Патроклом, якого зацікавив агіографічний текст, присвячений невідомому святому – єпископу Сугдеї Стефану. Маргіналії рукопису були опубліковані 1863 року архимандритом Антоніном (Капустіним), настоятелем російської посольської церкви у Константинополі, у «Записках Одесского общества истории и древностей»2 . Тексти книги літургійного призначення містять збірку читань на честь пам’яті Святих, що поділена по днях церковного року, а також коротку службу Великого Посту та Пасхи. За час перебування цього рукопису в одному з монастирів Сугдеї (у монастирі Богородиці Скутаріотиси) на його сторінках було зроблено багато приміток. Окрім даних про спочилих мешканців монастиря, у рукописі є примітки історичного характеру. На одній сторінці синаксаря, що містить богослужебний текст, призначений для читання на службі 29 грудня, є примітка, яка говорить про час заснування міста. Анонімний автор, який мешкав у Суг-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

деї в монастирі Богородиці Скутаріотиси, 1296 року записав такий текст: «Побудовано фортецю Сугдеї у 5720 р. і пройшло від заснування Сугдеї донині, тобто до 6804 р., 1084 р.»3. Цю інформацію продубльовано ще у двох примітках синаксаря, які розташовані на тій самій сторінці і датовані відповідно 1312 та 1411–1412 роками. Проте залишається питання, звідки автор узяв цю дату через більше ніж 1000 років і наскільки їй можна довіряти? Ойконім «Сугдея» тяжіє до східноіранського слова «Sougda» у значенні іменника та «Sougdak» – прикметника, з кореневим значенням: «обгорілий», «очищений вогнем», «ритуально чистий», «святий» 4 . У грецькому мовному середовищі ойконім набув традиційного для назв міст закінчення жіночого роду. Протягом усього середньовіччя грецька форма співіснувала з оригінальною, яка зафіксована чисельними джерелами східного походження (арабськими, тюркськими, персидськими). Принаймні іранське походження слова «Сугдея» не викликає сумніву. Майже за півстолітній період археологічних досліджень на Сугдейському городищі матеріали пізньоантичного та ранньовізантійського періодів поки що нечисленні. Ця обставина частково може бути пояснена тим, що ранні шари були майже повністю знищені під час будівництва споруд VIII та IX століть. Проте у різні роки на території городища були виявлені ранні матеріали, зокрема, мідна монета бос-

№ 7 (205) / липень 2014

Архимандрит Антонін (Капустін)

Розворот кодексу XVI ст. з текстом Житія св. Стефана Сурозького

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Олександр ДЖАНОВ

СОЛДАЙЯ

олдайя – сучасне місто Судак – розташована приблизно на відстані 50 км на південний захід від Кафи-Феодосії. Назва Судак бере початок, імовірно, від давньоіранського слова «Sugda» зі значенням «чистий», «святий». Греки називали місто на свій лад – Сугдея, Сугдая. Та італійці, які вперше потрапили до басейну Чорного моря в XII столітті, перетворили грецький письмовий варіант, за правилами середньовічної латини, у форму Солдайя (Soldaia). Анонімний автор, який жив у Сугдеї в 1296 році, записав на берегах церковної книги коротких Житій (синаксаря) такий текст: «Побудована фортеця Сугдеї в 5720 [212] р., і минуло від заснування Сугдеї донині, тобто до 6804 [1296] р., 1084 роки». Це єдине писемне джерело, що свідчить про існування міста у 212 році1. Формування справжнього середньовічного міста розпочалося у другій половині VII–VIII столітті. Першу згадку про нього в писемних джерелах знаходимо в анонімному космографі VII століття, де перелічено головні портові міста чорноморського узбережжя2 . Як і більшість інших міст півострова, воно почало розвиватися на руїнах пізньоантичної фортеці, залишеної майже за 300 років перед тим. Вигідне географічне розташування Сугдеї, яка мала зручну корабельну стоянку, сприяло швидкому освоєнню місцевості. У другій половині VII століття після створення Хозарського каганату до Криму почали проникати кочові тюркомовні племена. Потрапивши під вплив візантійської політики та культури, вони, особливо у таких містах, як Сугдея та Боспор, швидко переходили до осілого способу життя й, таким чином, поповнювали населення ранньовізантійського міста. Візантійськими стали також їхні релігійні переконання та побут. Незважаючи на етнічну строкатість населення та можливу присутність у регіоні представників Хозарської адміністрації, основною мовою залишалася грецька, віросповіданням – ортодоксальне християнство. Після першого падіння Візантійської імперії в 1204 році колишні ромейські володіння у південній Тавриці, а також Сугдея потрапили під юрисдикцію грецької Трапезундської імперії, розташованої на північно-східному узбережжі Малої Азії. У 1239 році монгольські війська хана Батия після походу на землі північної Московії підкорили собі Кримський півострів, зокрема і Сугдею. Посол французького короля Людовіка Святого до монгольського хана Вільгельм Рубрук, який прибув до Сугдеї травневого дня 1254 року, розповідає, що «…начальники (capitanes) міста… вирушили взимку до Батия з данню і ще не повернулися…»3. Це красномовно свідчить про самостійність міста у другій половині XIII століття, а також про спроби його адміністрації налагодити мирні стосунки з монгольськими правителями, які завоювали на той час півсвіту.

Після реставрації Візантії у 1261 році та підписання Німфейської угоди між її імператором Михайлом VIII Палеологом та генуезцями останні одержали монопольне право на вільну торгівлю на Чорному морі. На південно-східному узбережжі лігурійців цікавив передусім старий візантійський порт Сугдея, в якому в 1260-х роках за документами зазначається присутність підприємливих венеційських негоціантів. Цікаво, що родичі венеційського торговця та мандрівника Марка Поло мали в цьому місті нерухомість. Під 1287 роком венеціанські документи навіть засвідчують присутність тут консула4. Незважаючи на те що Сугдея розташовувалася на території Монгольської держави, вона жила досить автономно, що не давало змоги тримати під повним контролем доходи від її торгівлі. Саме з цієї причини наприкінці XIII – на початку XIV століття місто пережило кілька нападів золотоординських військ. 1298 року воно опинилося в числі спалених військами Ногая. 8 серпня 1322 року монголи почали гоніння на християн. Рік по тому, як свідчать джерела, «…прийшов Толак-Темир та посол Узбека Кара-Булат і взяли Сугдею без бою, і зняли усі дзвони, і розбили ікони та хрести, і двері зачинили…». 26 січня 1323 року монголи з’явилися знову: «Цього дня зламали безбожні агаряни святу ікону Спасителя нашого Ісуса Христа на царських вратах богоспасенного міста Сугдеї». Римський понтифік Іоанн XXII був змушений втрутитися: 1323 року в листі до хана Узбека він просив дозволити християнам повернутися до міста, а також повернути церкви, які за цей час було перетворено на мусульманські храми. Але прохання виявилися марними, почалися нові переслідування. Уже в квітні 1327 року невідомий сугдеєць зі скорботою дописав на берегах синаксаря: «Зруйнував фортецю, Святу Софію Сугдейську, і Святого Стефана, і Святу Варвару той, який прозивався Агач Паслі…»5. Археологічні розкопки дають наочне уявлення про неспокійну ситуацію того часу. З 1230-х років фортечна лінія посилюється додатковими баштами, а брама й хвіртки закладаються. Особливо активним процес перебудови оборонних стін був наприкінці XIII – на початку XIV століття, хоча фінансувався міською казною дуже погано. Мешканці міста змушені були віддавати більшину своїх доходів як податки й викупи золотоординській владі, не мали достатньо коштів на громадське будівництво. Усі вежі зводилися із застосуванням глинисто-грязьового розчину і серйозної перешкоди для професійного війська не становили. Під час правління золотоординського хана Узбека, не зацікавленого в укріпленні Судака, кріпосні стіни взагалі були розібрані, що вказує на втрату містом колишньої автономії. Про важкі часи свідчить арабський історик Ібн Баттута, який відвідав місто 1334 року. Частина кварталів лежала в руїнах, а більшість християнського населення залишила місто. Зустрічав мандрівника в Судаку сам правитель

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

Кримського улусу Толак-Темир 6. Описані події мали завдати відчутного удару по розвитку торгівлі і, здавалося б, підірвати економічне життя в місті. Однак археологічні дані свідчать протилежне. У цей період місто, яке вже не було обмежене кріпосними стінами, збільшується за розмірами. Розвиток ремесел сприяє появі великого торговельно-ремісничого посаду, розташованого на північний захід від міста; Сугдея стає центром гончарного виробництва, яке майже повністю задовольняло потреби південного берега Криму. На території городища досліджено косторізні, мідноливарні, ковальські та гончарні майстерні. Після смерті хана Бердибека в 1359 році анархія майже два десятиліття розхитувала Золоту Орду. Розбрат серед золотоординських емірів дав змогу генуезцям 19 липня

№ 7 (205) / липень 2014

Карта Чорного моря. Петро Весконте. 1318 р.

1365 року без зусиль захопити Сугдею та навколишню територію, населеною переважно землеробами7. Отже, італійці отримали одразу дві переваги: по-перше, вони облаштувалися у достатньо розвинутому місті з підпорядкованими йому великими заселеними родючими територіями; по-друге – одержали такий необхідний їм порт, що давало змогу обмежити проникнення на ринки Криму їхніх суперників – венеціанців. Наприкінці століття все узбережжя півострова від Чембало до Керченської протоки опинилося в руках лігурійців.

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Олександр ДЖАНОВ

СЕРЕДНЬОВІЧНА СУГДЕЯ: історія міста та етапи дослідження

Графічна рекострукція кафедрального католицького собору генуезької Солдайї, присвяченого Пресвятій Діві Марії. Автор І. Баранов

учасний Судак – невелике мальовниче місто на південно-західному узбережжі Кримського півострова, на околиці якого збереглися руїни фортеці, більш відомої як Генуезька. Але вона виникла за багато століть до появи на півострові італійців. Про це свідчать перекази XIII століття зі згадками, що фортеця Сугдея була заснована 212 року н. е. У писемних джерелах місто Судак зафіксовано під різними назвами: у грецьких – Сугдея, в західноєвропейських – Солдайя, у перських, арабських і турецьких – Сугдак і Судак, у давньоруських – Сурож. Сучасна назва близька до східних форм, а також до початкового топоніма, що походить вочевидь від давньоіранського слова «сугдак» (у перекладі – очищений вогнем або священний). Бурхлива історія та пам’ятки Судака вперше на сторінках друкованого видання згадуються ще 1595 року, коли в Кельні з’явилися подорожні нотатки Мартіна Броневського – посланця короля Стефана Баторія до кримського хана Мухаммед-Гірея в 1578 році1. Місто та його околиця зберігають безліч яскравих ознак бурхливої багатовікової історії. Але серед численних і різноманітних архітектурних пам’яток Судака найбільше вражає, звісно, Генуезька фортеця. Цілісна оборонна система середньовічного міста простежується, незважаючи на руйнування, в усіх деталях. Розмірами, потужністю, мальовничим розташуванням і насамперед збереженістю вона перевершує інші генуезькі укріплення, що залишилися вздовж узбережжя Чорного моря. Відсутність сучасної забудови вигідно підкреслює унікальність пам’ятки і сприяє проведенню широкомасштабних археологічних та архітектурних досліджень. Судацька фортеця становить значний інтерес і як пам’ятка культури міжнародного значення. Вона заслуговує на пильну увагу всіх, хто прагне пізнати минуле Кримського півострова. Вивчення фортеці, історії міста та його найближчої околиці стало предметом наукових досліджень багатьох учених, а також аматорів старовини. Ще за наказом першого губернатора Новоросії князя Потьомкіна було розпочато дослідження історії генуезьких поселень у Криму. Так, Гаспаро Луїджі Одеріко вручив російській імператриці Катерині II рукопис своєї праці, надрукованої 1792 року в Італії 2 . На кількох

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

сторінках стисло подавався огляд історії і пам’яток генуезької Солдайї. У додатку були зображення деяких судацьких закладних будівельних плит з латинськими написами та зображеннями генуезьких гербів. Це було перше дослідження історії генуезької присутності в басейні Чорного моря. Значний внесок у справу дослідження археологічних пам’яток Судака зробили члени Одеського товариства історії і старожитностей, навколо якого згуртувалися дослідники кримської старовини. Знаменною подією стало відкриття і публікація приписок, зроблених на берегах Сугдейського або Сурозького синаксаря, що висвітлювали раніше невідомі сторінки історії міста III–XV століть3. Публікації історичних документів, а також інші роботи, що з’явилися на сторінках «Записок» Одеського товариства історії і старожитностей у другій половині ХІХ століття, стали невичерпним джерелом для багатьох поколінь дослідників кримського середньовіччя і викликали подальший інтерес до збереження пам’яток у Судаку4. В 1868 році Товариство ініціювало передачу під його охорону руїн фортеці, територія якої тоді використовувалася для випасу худоби, а споруди розбиралися на будівельний матеріал. Відтоді воно щороку виділяло значні кошти на ремонт найпошкодженіших ділянок укріплень. Судак регулярно згадується на сторінках протоколів засідань Товариства, а також звітів про інспекційні подорожі. Особливий внесок у справу збереження Судацької фортеці зробив О. Бертье-Делагард, якій постійно спостерігав за станом збереження пам’ятки, якістю ремонтних робіт, а також виділяв власні кошти на їх проведення. Найповнішою ж є публікація з історії Судака до турецького завоювання 1475 року В. Васильєвського «Історичні відомості про Сурож», яка багато в чому не втратила свого значення до нашого часу. Відомий російський візантиніст, досліджуючи агіографічну пам’ятку VIII–IX століть «Житіє св. Стефана Сурозького», вивчає питання про виникнення та ранню історію міста й розширює хронологічні рамки його існування аж до римської доби5. Історико-археологічні дослідження в Судаку були розпочаті у 1920-х роках. У них брали участь О. Фомін, Ю. Готьє, М. Протасов, О. Скржинська, О. Полканов, Є. Веймарн та ін. Але ці дослідження за браком коштів мали локальний характер та були остаточно припинені в 1932 році6 . З 1965 року інститут «Укрпроектреставрація» проводить у Судацькій фортеці систематичні історикоархітектурні дослідження, якими довгий час керувала Є. Лопушинська. В результаті копіткої праці складено величезний за масштабами пакет наукової та науково-проектної документації, що уможливило розпочати 1969 року безпрецедентні реставраційні роботи, завдяки яким на сьогодні практично повністю відновлено фортифікаційний ансамбль Судацької фортеці другої половини XIV–XV століть7. Регулярні археологічні дослідження в Судаку здійснював Інститут археології НАН України: в 1965–1975

№ 7 (205) / липень 2014

роках – під керівництвом М. Фронджула 8 , а в 1977– 2001 роках – доктора історичних наук І. Баранова. Ці досліди загалом мали передреставраційний характер і передували проектним роботам. Оскільки першочерговим завданням реставраційних робіт було відтворення фортифікаційного ансамблю генуезького часу на північному схилі Фортечної гори, археологічні дослідження були сконцентровані вздовж оборонної лінії Судацької фортеці. Отримані результати змусили переглянути концепцію 1920-х років про формування оборонної системи у генуезький період. Було відкрито сотні метрів фундаментів стін, що існували до «генуезьких», досліджено динаміку та хронологію численних реконструкцій і перебудов оборонної системи з IX до XV століття 9. 1986 року зроблено унікальне відкриття: виявлено два фрагменти мармурових декретів грецькою мовою, датованих за палеографічними особливостями III– IV столітть10 . Експедицією розкопано відносно невеличку площу внутрішньої фортечної забудови. У висліді цих досліджень з’ясувалося, що регулярна житлова забудова на північному схилі Фортечної гори з’явилася на самому початку VIII століття. Зі значних споруд генуезького періоду, вивчених за цей час, необхідно зазначити будівлю католицького собору в центральній частині городища. І. Баранов вважав, що з нею пов’язаний фрагмент латинського напису XIV–XV столітьзі згадкою про храм Пресвятої Діви Марії. Цей вирізаний на камені напис знайдено на початку ХХ століття в румовищі казарм російського гарнізону XVIII століття, що розташовувалися неподалік. Біля головних воріт генуезької Солдайї було досліджено велику двоповерхову громадську будівлю. У процесі розкопок її призначення визначалося по-різному. У проектно-реставраційній документації споруду названо кордегардією або будівлею для міської варти, а в археологічному звіті – через монети, що тут виявлені – міською митницею. Проте за архітектурними особливостями вона єдина, що претендує на роль будівлі Міської ради – Logia communalis, відомої за генуезькими документами XV століття. Окрім цього, під час досліджень 1984, 1989 і 1992 років були виявлені нові латинські епіграфічні пам’ятки. З 2002 року дослідження на території городища здійснювались експедицією Національного заповідника «Софія Київська» спільно з Кримською філією Інституту археології НАН України. Вони на той час були зосереджені в цитаделі та в районі храму Пресвятої Діви Марії11. За межами фортечного муру було розкопано руїни лазні XIV століття12, проводилися підводні археологічні обстеження в акваторії фортечної бухти Лимена-кале. В результаті досліджень було отримано багатий, а головне, різноманітний матеріал, що характеризує діяльність торгового порту, переважно візантійського періоду VII–XII століть. Особливе місце серед знахідок посідає велика колекція свинцевих підвісних печаток, що, як з’ясувалося останнім часом, мали безпосередній стосунок до торговельної діяльності.

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Любов АПОСТОЛОВА-СОССА

РЕСТАВРАЦІЯ КОМПЛЕКСУ СУДАЦЬКОЇ ФОРТЕЦІ

боронний комплекс Судацької фортеці формувався впродовж п’ятнадцяти століть (з ІІІ до ХVІІІ), що зумовило його надзвичайно складну, багатошарову матеріальну структуру. Укріплення неодноразово перебудовувалися у візантійський період (друга половина VII–XIII ст.), руйнувалися у 1330-ті роки під час панування Золотої Орди і були масштабно відбудовані генуезцями у 1365–1475 роках. Втрата оборонного значення і занепад фортеці розпочинається 1475 року, після зруйнування турками; довершило нищення міської цивільної забудови розміщення гарнізону російської армії в останній чверті XVIII століття. Значних пошкоджень забудова фортеці зазнала під час потужних землетрусів 1869 і 1927 років. Від 1959 року на території фортеці здійснювалися вибіркові реставраційні та консерваційні заходи. 1968 року розпочалися комплексні архітектурно-натурні дослідження, розробка проектів та здійснення ремонтно-реставраційних

робіт Судацької фортеці як цілісного середньовічного містобудівного утворення за спеціально затвердженою Держбудом програмою, розрахованою на 25 років. Виконання наукових досліджень, проектування і реставрація об’єктів здійснювались під керівництвом відомого архітектора-реставратора Є. Лопушинської Українським спеціалізованим науково-реставраційним проектним інститутом «Укрпроектреставрація» та Українським спеціалізованим науково-реставраційним виробничим управлінням. Сучасний вигляд Судацької фортеці є результатом масштабних реставраційно-відновлювальних робіт, які інтенсивно проводились упродовж 70–80-х років1 і фактично тривали до початку 1990-х років (1992–1994)2 . Слід відзначити, що під час реставрації значна частина укріплень була відтворена згідно з проектом реставрації. В результаті проведених робіт на автентичну основу пам’яток комплексу було накладено значний обсяг новітніх нашарувань.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

До найбільш автентичної частини фортеці, яка зазнала найменшого втручання в матеріальну структуру під час реставраційно-відновлювальних робіт, відносяться Дозорна башта (проводилися консерваційні роботи), Башта № 4 Георгіївська (в 1969 р. були відновлені зубці, яких бракувало, відремонтовані поверхні стін та контури прорізів), Куртина IV (проводились переважно консерваційні роботи), Башта № 9 Лукіно ді Ф’єска ді Лаванья (під час реставрації за браком достовірних даних було вирішено обме житись консервацією її решток), Ворота Батісто ді Дзоальйо ді Андало (проводились переважно консерваційні роботи), Башта № 17 Джованні Маріоні (мала незначні втрати, були відновлені зубці, яких не вистачало, відремонтовані поверхні стін та контури прорізів), Башта № 18 Бальдо Гуарко (башту законсервовано, відремонтовані поверхні стін, на яких у значному обсязі збереглося автентичне тинькування, та контури прорізів бійниць), Башта № 19 Безіменна (від башти залишились лише цокольна частина та фрагмент північно-західної стіни, і було прийнято рішення не відтворювати її), Башта № 20 Безіменна (стіни частково відремонтовані на початку 1970-х років), Храм «на консолях» (було здійснено укріплення цокольної частини та ремонт і консервація решток стін), Храм «з аркадою» (в 1970-х роках була проведена реставрація), Башта № 21 Фредеріко Астагуерра (мала незначні втрати, у 1984 р. відреставрована, відновлені зубці, яких не вистачало, відремонтовані поверхні стін та контури прорізів), Храм Дванадцяти Апостолів (дійшов до нашого часу у досить доброму стані – збереглися стіни основного об’єму з гранчастою апсидою, основні деталі інтер’єру та залишки давніх фресок; відреставрований у 2008–2009-х рр.), Церква Св. Параскеви (добре збереглася, була відреставрована у 2010 р.), Кірха (збереглася автентична споруда), Фонтан і Будинок з каміном (проводились консерваційні роботи), Храм Діви Марії (проводились консерваційні роботи), Храм з гавітом (проводились консерваційні роботи), Кругла цистерна (проводились консерваційні роботи), Приморське укріплення (проводились консерваційні роботи), Оборонні вали (є залишками земляних укріплень, проводились консервацій-

Ворота Судацької фортеці. Акварель першої половини ХІХ ст.

ні роботи), Західні і Східні казарми Кирилівського полку (збереглися рештки споруд). Інші споруди фортеці більшою або меншою мірою зазнали змін під час реставраційно-відновлювальних робіт. Так, Куртина І є частково відновленою, включно з рядом зубців-мерлонів, втім вона зберегла свої автентичні властивості. Реставраційно-відновлювальні роботи на Башті № 2 Безіменній не були завершені в 1970-х роках, хоча за наявними залишками можливе науково обґрунтоване відтворення її первісного вигляду. Башта № 3 Безіменна була відреставрована в 1971 році: закладені вибоїни, відремонтовані зруйновані ділянки стін, східна – підсилена залізобетонним поясом, відновлені зубці. Куртина ІІІ мала значні втрати, але зберігала основні архітектурні елементи, які допомогли повернути споруді практично первісний вигляд під час реставрації 1969 року. Значні втрати мають Ворота цитаделі, від яких залишилась тільки ділянка східної стінки. На Башті № 5 – донжоні Консульського замку – головній його споруді – у 1975–1980 роках були проведені

Цитадель: а) до реставраційних робіт 1980-х рр. б) після реставраційних робіт 1980-х рр. Світлина 2012 р.

№ 7 (205) / липень 2014

АРХЕОЛОГІЯ Марія ТИМОШЕНКО

Історія підводно- археологічних досліджень

СУДАЦЬКОЇ БУХТИ

Акваторія порту середньовічної Сугдеї

авань середньовічної Сугдеї (бухта Фортечна, або Лімена-Кале) обмежена виступами гір Полвані-Оба (Малий Бовван) із заходу та Дженевез-Кая зі сходу і входить до системи Великої Судацької бухти, що тягнеться від мису Печерного (г. Капчік) до мису Меганом. Портовий район міста був щільно забудований житловими садибами та ремісничо-господарськими комплексами. На думку багатьох дослідників Судака, саме наявність зручної портової бухти була головним чинником розвитку і набуття портовою слободою статусу міста. Підводно-археологічний комплекс міської гавані дає змогу вважати Сугдею важливим економічногосподарським та адміністративним центром (митницею), а також навігаційним об’єктом, що домінував у Східній Тавриці1.

Дослідження акваторії Судацької бухти розпочалися у середині ХХ століття. Протягом польового сезону 1957–1958 років група ленінградських аквалангістів, очолювана Ю. Кузіним, за участю М. Проппа та А. Зосіна, під загальним науковим керівництвом завідувача античним і середньовічним відділом Інституту археології УРСР П. Шульца здійснила огляд акваторій навколо Генуезької фортеці2. За цей час було обстежено узбережну смугу шельфу поблизу мису Меганом, на схід від сучасної міської пристані Судака, бухту Фортечну та бухту с. Новий Світ. Підводно-археологічні роботи велися у два прийоми: спочатку дно оглядалось у комплекті № 1 (маска, ласти); вдруге, вже у водолазному спорядженні, обстежувалися місця, що передбачали наявність артефактів. Такі спуски тривали 50-70 хвилин і мали на меті огляд та збір виявлених археологічних матеріалів, закладення шурфів. Занурення водолазів здійснювалося з човна, який слугував для контролю за перебігом робіт, забезпечував допомогу з витягування предметів і польову фіксацію їх місцезнаходження3. У результаті занурень аквалангістами було складено характеристику донних

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АРХЕОЛОГІЯ

поверхонь, виявлено низку підводно-археологічних комплексів із середньовічною керамікою та якорів різного часу, висунуто перші обґрунтовані на емпіричному матеріалі гіпотези щодо системи портової інфраструктури та облаштування середньовічного порту Сугдеї-Солдайї. Зокрема, інтерес викликає обстеження акваторії безпосередньо під фортецею, в місці природного розвалу каміння. На думку аквалангістів, незначна глибина (до 70 см), дає змогу припустити наявність тут насипного молу, адже різкий перепад глибин з боку моря (до 5–8 м) міг забезпечити підхід до нього суден з відносно незначною осадкою, типових для торговельної навігації середньовіччя. До того ж наявність дороги, придатної для підйому гужового транспорту від берега до воріт фортеці, сприяла розвитку елементів портової інфраструктури в цьому місці. У східному секторі бухти Фортечної, поблизу кам’яної гряди, спрямованої у бік моря, було виявлено кілька оброблених каменів прямокутної форми, розмірами 20 х 70 х 40 см, а навпроти західної башти, на відстані 5 м від берега і на глибині 2 м – середньовічний якір, занурений більшою частиною у донні відкладення і накритий каменем. На основі цих артефактів зроблено висновок про облаштування тут свого роду причальної стінки. Того самого 1958 року групою аквалангістів біологічного факультету МДУ та студією документальних фільмів були зафіксовані потужні скупчення середньовічної кераміки, попередньо датованої VIII–XIV століттями, у південнозахідній ділянці бухти курортного містечка Новий Світ4. Відсутність наземних археологічних поселень на узбережжі бухти дало змогу асоціювати артефакти на дні моря з місцем якірної стоянки. Захищена від вітру та хвиль доволі глибока бухта у безпосередній близькості до середньовічного міста могла використовуватись для рейду суден перед їхнім заходом або під час тривалого перебування команди корабля в місті або, зрештою, бути прихистком морякам від негоди, компенсуючи в такий спосіб обмежену місткість основного порту. Перші дослідники акваторії були переконані у перспективі подальших пошуків і необхідності продовження досліджень. Фіксація підводно-археологічних комплексів поза межами середньовічної гавані вказувала на необхідність обстеження навколишніх акваторій. На новий щабель підводно-археологічні дослідження піднесено В. Блаватським. Використовуючи на практиці провідну для свого часу методику та світовий досвід, вчений прагнув залучити спеціалістівархеологів до роботи безпосередньо під водою. З цією метою було організовано спеціальну додаткову підготовку студентів та аспірантів історичного факультету МДУ ім. М. Ломоносова в Центральному морському клубі на базі підводного спорту ДТСААФ. В. Блаватський визначив основні напрями археологічних досліджень Північного Причорномор’я і, зокрема, розробив черговість дослідження акваторій та територій античних міст, що частково або повністю перебувають під водою. Дослідник особливо наголошував значення залишків давніх поселень, які в результаті

№ 7 (205) / липень 2014

тих чи інших обставин опинилися під водою, а також невиправдане обмеження робіт пошуком затонулих суден, що переважало на той час у практиці підводних досліджень. При цьому вченим було розроблено масштабний план з обстеження акваторій Північного Причорномор’я з метою виявлення і наступного повноцінного вивчення підводно-археологічних комплексів5. У рамках реалізації проекту було здійснено обстеження акваторій в районі Судака на тралі «Лящ». Підводні археологічні розвідки проведені у західній частині акваторії Судацької бухти, на південний захід від гори Сокіл і на північ від мису Плоского. Під час цих робіт досліджено ділянку близько 1 га і виявлено скупчення середньовічної кераміки, переважно амфорної тари, серед якої привернули увагу окремі камені зі слідами обробки, в тому числі квадр

Польова фіксація підводних археологічних об’єктів під час перших досліджень акваторії Судацької бухти у 1957–1958 рр. Подано за вид.: Ланцов С.Б., Щапцев М.С. К истории подводных археологических исследований Крыма (по материалам Коктебельского архива П.Н. Шульца) // 1800 лет Судаку. – С. 319–324. а) Схема розташування підводних об’єктів на території сучасного пляжу Судака від Фортечної гори до мису Меганом (малюнок за звітом Сєдова); б) Схема розташування підводних об’єктів на території сучасного пляжу с. Уютне від Фортечної гори до башти Фредеріко Астагуерро

АРХЕОЛОГІЯ Сергій ЗЕЛЕНКО, Яна МОРОЗОВА, Марія ТИМОШЕНКО

КОЛЕКЦІЯ МАТЕРІАЛІВ з комплексу корабельної аварії XIII ст.

Схема розташування комплексу корабельної аварії в бухті Судак-Лімен

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АРХЕОЛОГІЯ

рисутність артефактів на дні бухти Судак-Лімен була зафіксована під час перших підводно-археологічних розвідок у цьому регіоні наприкінці 1950-х років. Усі наступні обстеження акваторії підтверджували наявність потужних скупчень середньовічної кераміки під водою, щоправда, епізодичний характер цих археологічних робіт, вилучення окремих артефактів з комплексу без розробленої методики цілеспрямованого вивчення пам’ятки ускладнювали її ідентифікацію і призводили до помилкових інтерпретацій1. До того ж відсутність нагляду за археологічним комплексом спричинила поступове розтаскування артефактів «на сувеніри». Критичний стан підводного археологічного комплексу був зафіксований під час короткочасних розвідок у бухті в 1997–1998 роках групою аквалангістів Центру підводної археології при Київському національному університеті, що обстежували шельф у цьому районі відповідно до науково-дослідної програми Історичного факультету КНУ2 . 1999 року команда археологів розпочала рятувальні дослідження в бухті Нового Світу, і з цього часу вивчення комплексу набуває систематичного характеру. Щороку польовий сезон збирає до 60 осіб, переважно аквалангістів-волонтерів з України, країн СНД, Європи та США. Для студентів проводились натурні практикуми у форматі «літніх (польових) шкіл», що мали ста-

тус міжнародних як за складом учасників, так і фахівців-дослідників. Тісні академічні контакти підтримуються дослідниками з керамологічною лабораторією Ліонського університету, інститутом Морської Археології при Техаському університеті (США) та іншими профільними науководослідницькими осередками. Роботу експедиції підтримує Федерація підводного спорту і підводної діяльності України, ОСОУ м. Києва, місцева адміністрація Криму (мерія м. Судака та селищна рада Нового Світу). За майже 15 років роботи експедиції було досягнуто значних результатів: розроблено індивідуальну методику дослідження комплексу з урахуванням його специфіки та на основі міжнародного досвіду в галузі підводної археології. На сьогодні тисячі артефактів знайшли місце в музейно-фондовій колекції, а повідомлення про них – на сторінках наукових видань. У межах бухти Судак-Лімен, у її західному секторі зафіксовано кілька комплексів корабельних аварій різного часу. Вітровий режим східного напрямку, характерний для Судацької бухти, робить акваторію поблизу гори Коба-Кая особливо небезпечною для вітрильників. Кораблетроща Х–ХІ століть, ідентифікована за вантажем тарного і полив’яного посуду, в основному типового для Криму частково перекрита керамікою пізнішого часу3. Цей комплекс, датований останньою третиною ХІІІ століття, на сьогодні є пріоритетним для вивчення. Ареал його поширення зафіксовано на ділянці розміром 40х60 м, якнайбільша площа розповсюдження матеріалу на морському дні сягає 120х120 м. Зважаючи на те що розміри середньовічного вітрильника, типового для навігації у Чорноморському регіоні, становлять близько 8х50 м, в цьому випадку маємо справу з «розмиванням» залишків вантажу судна4. Такі процеси зумовлені як природними чинниками – дією штормових хвиль, незначною глибиною (11–14 м), підводними течіями, так і антропогенним – особливо руйнівним на початку 90-х років – часу популяризації легкого водолазного спорядження серед широкого загалу відпочивальників за посередництва приватних дайв-клубів. Гідрологічні умови шельфової зони Судацької бухти, утвореної скельною породою з незначним шаром осадових і дисперсних порід, зокрема піску, не створили передумов, що сприяли б збереженню корпусу судна. Його присутність фіксується окремими поодинокими елементами дерев’яних конструкцій, брусів, серед яких можна виділити дерев’яні ручки зі свинцевим заповненням від штурвалу корабля.

Дослідження комплексу корабельної аварії. Знахідки тарного посуду

№ 7 (205) / липень 2014

ЦЕРКВИ Марія АРСЕНЯН

ХРАМОВІ СПОРУДИ

Храм Дванадцяти апостолів:  вигляд з північного заходу; вигляд з північного сходу 

собливість історії вірменського народу полягає в тому, що з давніх часів вона містить у собі також історію численних вірменських громад в усьому світі. У зв’язку з історичними подіями, особливо внаслідок періодичних спустошливих навал завойовників, значна частина вірменського народу була змушена кидати свою вітчизну та шукати притулку в чужих країнах. Деякі з них згодом ставали другою батьківщиною для вірменських переселенців. Кримський півострів був відомий вірменам ще в І столітті до Р.Х.1. Коли саме і де виникли перші численні громади, встановити точно неможливо, проте припустимо, що сформувалися вони не пізніше XIII століття2. Доказом цього є достовірні свідчення з писемних джерел про життя тавридських вірмен у цей період. На берегах

грецького синаксаря, створеного в приморському Судаку, є помітки, які вказують на те, що в цьому місті поруч з греками проживала численна вірменська громада3. Як правило, кожен населений пункт, де мешкали вірмени, мав по одній, а то й більше храмових споруд. Вірменська спільнота Судака мала кілька церков, однак нині достовірна кількість їх невідома. На території фортеці залишились фундаменти Храму з гавітом (друга половина XIII – перша половина XIV ст., гавіт – XV ст.) 4 , руїни Храму «на консолях» (XIV ст.)5. За межами фортеці – храм Дванадцяти апостолів (X–XIII ст.) 6 . У с. Уютному, яке входить до складу сучасного Судака, – храм Св. Параскеви (X–XII ст.)7. До цього переліку слід додати результати досліджень В. Майка, який доводить, що вірмени побудували невеликий однонавовий храм у портовій частині Судацької фортеці. Від нього збереглася апсида, а від стін – лише сліди вирубки у скелі. Наступний об’єкт – це храм, що став першим ярусом так званої Георгіївської вежі. Він прямокутний у плані, з конхою у східній стіні, в якій ще у ХХ столітті знаходилося зображення «Агнці з лабарумом». З діяльністю вірмен пов’язана каплиця

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦЕРКВИ

ВІРМЕНСЬКОЇ АРТІЛІ

Храм Св. Параскеви в с. Уютному:  вигляд із заходу; вигляд з північного сходу 

у надбрамній вежі (1385 р.) Джакомо Торселло. Наявність каплиць у вежах не було рідкістю у Візантії та Західній Європі 8 . Враховуючи час спорудження храмів, каплиці були побудовані після першої численної міграції вірмен на територію Кримського півострова (VII–XI ст.). Всі ці споруди відносяться до типу однонавових базилік, які були поширені як у Вірменії, так і у вірменських осередках України. Особливий інтерес становить двохапсидний однонавовий храм на консолях. Як стверджує О. Халпахчьян9, цей тип храмових споруд виник унаслідок важкої історичної, політичної та економічної ситуації на вірменських землях у XIII столітті. Дослідник пояснює виникнення храмів цього типу обмеженими матеріальними можливостями ктиторів, а також особливостями християнського культу вірмен, який дозволяє присвячувати вівтар лише одному святому. Таким чином, в одній будівлі були поєднані два храми (наприклад, церкви Арутюна в Санаїні, Сіона в Гергері), які мали дві рівноцінні апсиди та один загальний зал. Ці храми були невеликих розмірів, храм Арутюна – 4,63 х 5,72 м, храм Сіона – 4,97 х 6,40 м. Храм мав двосхи-

№ 7 (205) / липень 2014

лий дах, зал перекритий напівциркульним склепінням. У разі більшої значущості однієї з абсид її робили ширшою за іншу, як у храмі Анапат у Варагаванку (XIII ст.). Храм «на консолях» у Криму має зовнішні розміри 5,04 х 7,37 м. Він споруджений на крутосхилі і тому підсилений підпірними стінами та консолями. Можна припустити, що цей храм міг мати стрільчасте склепіння на підпружних арках, яке було більш поширеним у вірменських храмах півострова, проте не виключена й циркульна форма склепіння. Підпружні арки спиралися на консолі, а не на пілястри, що, своєю чергою, збільшувало площу залу. Дах був двосхилим. Апсиди Храму «на консолях» виступають двома півциркульними об’ємами на східному фасаді, як у більшості вірменських храмів Криму та Вірменії.

2014 № 7 (205)

Науково-популярний ілюстрований журнал

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 65 Генеральний директор Роман РАТУШНИЙ

ПРО АВТОРІВ Любов Апостолова-Сосса – доцент, головний архітектор Національного заповідника «Софія Київська» (НЗСК), кандидат технічних наук Марія Арсенян – провідний архітектор науково-дослідного відділу охорони та реставрації нерухомих пам’яток НЗСК Марія Буюклі – завідувач відділу міжнародних відносин НЗСК Олександр Джанов – старший науковий співробітник відділу «Музей “Судацька фортеця”» НЗСК Сергій Зеленко – докторант історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат історичних наук Ольга Зливкова – завідувач сектору обліку пам’яток науково-дослідного відділу охорони нерухомих пам’яток НЗСК

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 67 E-mail: pamjatky.ukr@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 683 від 01.06.1994

Вадим Майко – заступник директора з наукової роботи Кримського філіалу Інституту археології, доктор історичних наук Яна Морозова – науковий співробітник кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Сердюк – генеральний директор НЗСК, кандидат історичних наук Марія Тимошенко – молодший науковий співробітник сектору археологічних досліджень відділу історичних досліджень НЗСК

ДРУКАРНЯ ТОВ «МЕГА-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12, м. Київ, 04073; тел. +38(044) 581 68 15; e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua Наклад 1000 прим.

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ: історія та культура Передплатний індекс – 74401 ВИХОДИТЬ ЩОМІСЯЦЯ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА 2014 РІК

1 місяць 23,35 грн

Розповсюдження, передплата, реклама Тел. +38(044) 498 23 64, +38(050) 310 56 63

uaculture.com

Передплатний індекс 74401

3 місяці 69,15 грн

5 місяців 114,30 грн

Передплатити та придбати окремі примірники журналу в електронній версії можна за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Ознайомитись з журналом можна в усіх наукових бібліотеках обласних центрів України та бібліотеках райцентрів Київської області. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ НАШІ ВИДАННЯ у 2014 році Вартість передплати на 5 місяців

П ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ІН

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

95220 9

74401

994,30 грн

114,30 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

74501

37112

74310

46,75 грн

48,95 грн

46,75 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

60969

90269

72,55 грн

47,55 грн

Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України та через Оформлення передплати на друге півріччя 2012 року агентства. розпочнеться в квітні місяці. передплатні Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку через передплатні У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату наУкраїни, всі наші видання можна через сайт агентства, а також у редакції Газетно-журнального видавництва Міністерства культури України www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line». У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату видань на всі наші Передплатити та придбати окремі примірники в видання електронній версії можливо можна через сайт www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line»в будь-якій країні світу. за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна Довідки за тел.: (044) 498-23-64

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ISSN 0131-2685

Пам’ятки України: історія та культура. – 2014. – № 7 – С. 1–64.

Індекс 74401