Page 1


« ж

«Гг-Л

Хор „Сяйво".

Керівник

- Сергій

А

„МУЗИЧНІ ПРЕМ'ЄРИ СЕЗОНУ"

Голуб.

^ - Т Э ,кв1Тня

°лі Вп Є ХОР " 3 о л о т Диригент - Павло

і

ворота" Струці.'


МУЗИКА 2008

ТРАВЕНЬ -ЧЕРВЕНЬ

л

З (368)

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ З ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСНОВНИКИ: МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ, НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ВСЕУКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА СПІЛКА Виходить раз на два місяці. Рік заснування 1923. Київ, Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України © «Музика»

НОМЕРІ:

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ Т.ПАНЬКО. Друге дихання "Прем'єр сезону"

2

ВОЙЦИЦЬКА. У Києві - нова імпреза

4

Т.НЕВІНЧАНА. Музика для дітей

5

ТВОРЧІСТЬ О.МУРЗИНА. Лірик вразливої душі

6

B.КИРЕЙКО. Слово про ювіляра

10

ТРИБУНА МУЗИКОЗНАВЦЯ М.ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО. Українська музика у сучасному

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР Т. О. ШВАЧКО

медіа-просторі: фрагменти і коментарі

11

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: АВДІЄВСЬКИЙ А. Т. ГРИЦАС. Й. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. КОЛОДУБЛ. М. КИЯНОВСЬКАЛ. О. РОЖОК В. І. СТАНКОВИЧ Є. Ф. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО М. Р. ЯВОРСЬКИЙ Е. Н.

ТЕАТРАЛЬНІ ОБРІЇ

Відповідальний секретар ЧЕРНЕЦЬ Л. Г.

С.ШАПОВАЛОВА. "Музичний архітектор духовності"

ОСВІТА C.АНФІЛОВА. Vivat, Alma mater!

19

ВИКОНАВСТВО 22

Ю.БЕНТЯ. Ігор Четуєв: "Займатися треба тим, що насправді подобається"

24

З ІСТОРІЇ

Художній редактор О. Кардаш

Л.НАЗАР-ШЕВЧУК. Феномен Василя Барвінського

Фотокореспондент Ю. Шкода

26

РЕЦЕНЗІЇ.ОГЛЯДИ Н.КАШКАДАМОВА. Нове дослідження

Адреса редакції: 01015, Київ-15, вул. Івана Мазепи, 58. Тел. 284-79-37

ЗО

ЕСТРАДА Т.ПАНЬКО. Знайомтесь: "ManSound"

Здано до набору 5.05.2008 Підписано до друку 13.05.2008 Формат паперу 60x84 1/8 Папір офсетний №1. Офсетний друк. Ум. фарб.-відб. 5,0. Обл.-вид.арк. 5,5. Тираж 903 пр. Замовлення №11. Ціна договірна. Реєстраційне свідоцтво KB N9 954 від 25.08.94

muzikaJoumal@ukr. net Оригінап-макет та друк у видавництві ПП «Видавництво Аврора прінт», м. Київ, вул. Причальна, 5 Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України, 03040, Київ-40, Васильківська, 1 не завжди поділяє публікацій.

За точність викладених відповідальність несе

14

УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ

Редактори відділів: Бентя Ю. Куліш ко Т. Пальцевич Ю. Панько Т.

Редакція авторів

Т.ОЛЕКСІЄНКО. Вечори дружби і краси

позицію

фактів автор.

На 1-ій стор. обкладинки: Сергій Єгоров та Леся Макаренко в балеті "Одісеус" М.Кособи. Фото Олександра ПУТРОВА.

31 На ІУ-ій стор. обкладинки: портрет канадської бандуристки Оксани Родак. Художник Петро ГАНЖА.


f t

T

і

I

ього року XVIII М і ж н а р о д н и й

фестиваль

< T b"Музичні прем'єри сезону" Київської органі-

J |_3зації c Національної Спілки композиторів Укзначно вищим за художнім рівнем раїни ввиявився і ніж попередні форуми. Його оновлений формат пішов на користь вітчизняному мистецькому процесу: системою координат стали імена визнаних метрів і авторитетних композиторів середнього покоління, ретельно продумані програми були розраховані на широку аудиторію і тому задовольнили найрізноманітніші слухацькі смаки. Чи не вперше за останні роки значна частина більш як 20 концертних заходів відбулася при заповнених залах. Це безсумнівне завоювання організаторів, адже активним відвідуванням, на жаль, не може похвалитися жоден з академічних музичних фестивалів столиці. Інша справа - доволі умовна відповідність частини програм форуму його головній меті: виконання творів, написаних композиторами протягом останнього року. Саме це закидали "Прем'єрам сезону" автори, чиї імена не потрапили на афіші фестивалю. Спростовуючи докори, скажемо, що цього разу оргкомітет не пішов на компроміс з посередністю, звільнивши публіку від прослуховування малозмістовних творів, не переобтяжених художньою цінністю. Натомість поряд зі справді яскравими прем'єрами київській аудиторії запропонували знакові опуси та персонали, які сформували і завжди визначатимуть обличчя української та світової культури. давніх-давен хорова музика залишається візитівкою українського мистецтва. Цього разу стильова палітра "Прем'єр сезону" охопила понад 60 творів майже трьох століть: від духовної музики М.Дилецького, М.Березовського, Д.Бортнянського га А.Веделя до нових опусів українських авторів середнього й молодшого поколінь - І.Алексійчук, Б.Кривопуста, А.Матвєєва, К.Білої та інших. У "Прем'єрах сезону" взяли участь 15 хорових колективів, чиї концерти відбувалися майже щоденно. Твори Валентина Сильвестрова у виконанні хору "Павана" Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова (диригент Л.Байда), Державної чоловічої хорової капели імені Л.Ревупького під орудою Ю.Курача, хору Київського Національного університету культури і мистецтв (диригент - Н.Кречко) та Камерного хору "Київ" (художній керівник - М.Гобдич) прозвучали під склепінням Храму Святого Василя Великого, а дзвінкі голоси дитячого хору "Сяйво" під орудою С.Голуба з Ніжина лунали у Воло-

З

10

димирському соборі. Жіночий хор "Академія" Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв, яким керує М.Юрченко, виконав твори сербського класика XX століття Стевана Мокраньяца у Михайлівському Золотоверхому соборі. Та головною хоровою прем'єрою фестивалю стала дитяча кантата "Барвінок" Лесі Д и ч к о на слова Степана Жупаніна (режисер - В.Лукашев, хореографія та постановка Н.Нехотяєвої). Масштабний театралізований твір для дитячих хорів, симфонічного оркестру та органу одержав сценічне життя тільки через ЗО років після написання! Першими виконавцями стали колективи "Веснівка" (диригент - Ж.Сосновська), "Дзвіночок" (диригент - Р. Толмачов), "Дитяча опера" (диригент - Н.Нехотяєва) та молодіжний хор "Ярославна" під орудою Л.Коваленко. оряд з презентацією композицій сучасних авторів "Прем'єри сезону" відзначилися заходами, присвяченими пам'яті видатних українських композиторів Бориса Лятошинського та Олега Киви. Камерний концерт з вокальних та інструментальних творів Лятошинського відбувся 15-го квітня, в пам'ятний день сорокаріччя смерті видатного українського митця. Концертній програмі передувала натхненна передмова молодого музикознавця Ігоря Савчука, а серед виконавців найбільше сподобався слухачам співак Сергій Бортник. Славнозвісна "Гражина" Б.Лятошинського ефектно прозвучала на закритті фестивалю замість "Exegi т о п і і т е Щ и т " Валентина Сильвестрова. Щ о ж до виконання численних опусів цього композитора-шістдесятника, то його ім'я стало своєрідною запорукою художнього рівня фестивалю, мистецькою совістю і високим ціннісним орієнтиром слухачів різних поколінь. Цього року Четверта і П'ята симфонії В.Сильвестрова, що вже стали українською класикою, завершували "Музичні прем'єри сезону". їх виконав Симфонічний оркестр Національної філармонії України під орудою Миколи Дядюри.

П

Постлюдія та Елегія для струнних В.Сильвестрова прозвучали на вечорі пам'яті Олега Киви, що підготувала "Київська камерата" на чолі з диригентом Валерієм Магюхіним. Також на концерті іп шешогіаш поряд з Камерною кантатою № 3 Олега Киви та вокально-симфонічною мініатюрою Євгена Станковича "Мамо, вечір догора..." за участю Антоніни Матвієнко (сопрано) виконали зворушливий "Цокая н н и й стих" Ігоря Щербакова (солістка - Богдана Півненко), його ж Концерт для флейти та камерного оркестру (солістка Богдана Стельмашенко), Арію для альта і струнних Золтана

№ 3 , травень — червень 2008 р.


Ф'ЕСШШЯЯІ.

ХО^ЖІУУРСЧИГ

Алмаші (соліст - Андрій Тучапець) і Концерт для фортепіано та струнних канадського композитора українського походження Олександра Левковича (соліст - Дмитро Таванець). Звуковим меморіалом київському піаністу і педагогу стала "Музика пам'яті Бориса Архімовича" для фортепіанного квінтету, флейти, валторни, арфи та читця композитора Василя Пилипчака. І хоча твір, виконаний Квінтетом імені Д.Бортнянського за участю Ярослави Сергієнко (арфа), Василя П и л и п ч а к а (валторна) та японського флейтиста Уенно Такасі (він грав й диригував ансамблем), навряд чи можна назвати композиційно бездоганним, його щирість, глибока скорбота і трагедійне забарвлення не залишили слухачів байдужими. У тому ж концерті дует У.Такасі та Я.Сергієнко виконав колористичну, але дещо наївну пентатонічну багатель "Весняне море" для флейти і кото (арфи) японця Міягі Мітіо. Та справжній успіх мали постмодерністські "Сошо Ьисіепз" шість та сім...", які харизматично "видував" тромбоніст Олександр Кушнерчук, та сім танців для ударних, що їх Сергій Хмельов "вистукував" як на традиційних, так і несподіваних інструментах: хетах, пляшках, ударній установці, тамбуринах, власних щоках... Слухачі, які парадоксальні опуси Володимира Рунчака не сприймали, залишали зал, інші влаштували автору тривалі овації. ей рік видався щедрим на урочисті святкування ювілеїв - на відкритті фестивалю композитор Ганна Гаврилець, котра нині святкує п'ятдесятиліття, представила концепційний симфонічний опус "Паралелі". 45 років творчої діяльності підсумував різножанровий концерт Михайла Степаненка, відбувся й авторський вечір Юрія Іщенка, котрий у травні відзначив сімдесятиріччя. Стільки ж виповниться цього року і Мирославу Скорику, чиї джазові п'єси для фортепіано і струнних автор виконав в одному з концертів у Національній філармонії України. Твір "Крапки над І" для флейти соло Святослава Крутикова у виконанні Б.Стельмашенко став дарунком композитора до дня народження відомого флейтиста Ярослава Верховинця присутнього у залі. одні "Прем'єри сезону" не відбуваються без участі зарубіжних композиторів і виконавців, які частково забезпечують міжнародний статус фестивалю. Цього року приїздила голова Спілки композиторів Азербайджану Франгіз Алізаде, яка почула на урочистому відкритті форуму власний твір "Посвята" (її зіграв Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка) та прозвучала хорова "Балада" Рауфа Алієва, який високо оцінив виконання свого твору хором "Хрещатик". Окрему сторінку склали польські проекти фестивалю, що відбулися за підтримки Польського інсти-

Ц

Ж

10 № 3 , травень — червень 2008 р.

туту в Україні. Головна подія с о л ь н и й концерт молодої скрипальки Анни Зєлінської, котра представила твори для скрипки та магнітної плівки польських авторів Ярека Кордачука, Яцека Партика (їхні композиції написані у співавторстві з Анною Зєлінською), а також Лідії Зєлінської і Катаржини Таборовської. Особливу ауру електронних тембрів мав твір "Прозорість" першої леді української електроніки Алли Загайкевич. Камерний концерт "Між словом і звуком..." складали твори молодих українських композиторів Михайла Шведа, Олександра Шимка, Богдана Сегіна, Богдани Фроляк і відомого польського автора Сжі Корновіча (голова Спілки композиторів Польщі). Завітали на фестиваль і гості зі Швейцарії - диригент Симон Камартін, сопрано Оанна Камартін-Захарія. У концерті за участі львівського камерного оркестру "Ьеороііз" (керівник - Ярослав Мигаль) прозвучали твори Густава Малера, Євгена Іршаї (Словаччина), Мартіна Дерунгза (Швейцарія) та Вікторії Польової, чия музика, судячи з реакції публіки, сподобалася найбільше. крім згаданих концертів протягом фестивального тижня прозвучало чимало цікавих композицій. Серед них „Иапіа Иеі" Святослава Луньова та особливо привабили публіку вистава "Брехт, якого не знають" (спільний проект з театром "Сузір'я", музика Марини Денисенко та Альфреда Шнітке) і родинний концерт композиторів Людмили Юріної та Сергія Зажитька у Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса. У своїй творчості Людмила Юріна мислить концепційно, висловлюється складно і не кожен розуміє, що саме композиторка має на увазі у тому чи іншому творі. Цього разу експресивна мова її аудіовізуальної інсталяції "ЕхіяСепга" для електроніки, відео та сучасного танцю не стала простішою, але сподобалась слухачам. Повна музична і естетична протилежність своїй дружині — головний порушник академічного спокою, майстер постмодерної пародії та епатажу Сергій Зажитько і цього разу не зрадив власному іміджу. "П'ять пісень" із циклу "Пісні народів" для трьох сопрано та актора "познущалися" над улюбленими мелодіями киян, та публіка, що нині тільки й чекає від Зажитька химерних витівок, була цілком задоволеною. Концерти XVIII фестивалю "Музичні прем'єри сезону" залишили оптимістичне враження. Академічний форум за умови широкої реклами й надалі набиратиме популярності та міжнародного резонансу, а вже скільки буде прем'єр - питання вторинне. Д л я слухацької аудиторії головне, щоб музика була хороша...

О

Тетяна П А Н Ь К О


Ц

У Києві - нова імпреза

ієї весни мистецьке життя столиці збагатилося ще однією імпрезою - "Музичною трибуною київської МОЛОДІ", естиваль сучасної музики було засновано молодіжною комісією Київської організації Національної Спілки композиторів України. На прес-конференції голова оргкомітету фестивалю Олександр Шимко справедливо зазначив, що народження подібної акції - хороший знак для музичного життя Києва та України в цілому. Від інших форумів аналогічного спрямування, що існують у столиці ("Київ Музик Фест", "Музичні прем'єри сезону", "Музика молодих"), "Музична трибуна київської молоді" відрізняється не загальною концепцією і метою, котра у них спільна - підтримка авторитету сучасної музичної культури, її стабільного та повноцінного розвитку, а структурою. Так, усі вісім його концертів відбувались у вечірні години (19.00) у залі Київської організації Національної Спілки композиторів України, і лише концерт класу професора Ігоря Щербакова - у Музичній академії імені П.І.Чайковського. Крім того, всі події були організовані в форматі камерних вечорів. Відкриття і закриття доручили визнаному лідеру у виконанні сучасної музики - Національному ансамблю солістів "Київська камерата" під керуванням Валерія Матюхіна. Великий резонанс у слухачів викликав Ансамбль повігі Іетрогів. Цьому колективу ще немає й

10

року, а він вже встиг зарекомендувати себе у музичних колах. У складі Ансамблю поб^і Іетрогів - Максим Коломієць (гобой), Олексій Шмурак (фортепіано), Сергій Вілка (флейта), Олексій Бойко (кларнет), Борис Конюхов (скрипка), Андрій Малахов (альт). На "Музичній трибуні" Ансамбль побіті ІетрогіБ представив дві програми: "Музика епохи модерну: нововіденці і неокласики", до якої увійшли твори Альбана Берга, Арнольда Шенберга, Штефана Вольпе, Ернеста Блоха, Даріуса Мійо, Ігоря Стравінськогота Бели Бартока, а також "Музика молодих європейських композиторів", в рамках якої прозвучали твори гостей з Бєларусі, Росії і Вірменії. З сольним концертом виступив відомий київський піаніст і композитор Олег Безбородько, а також був представлений клас Юрія Іщенка, який відзначає своє 70-річчя. Важливою складовою форуму стала творча дискусія на тему "Українська музика покоління "двотисячників", яка зібрала молодих музикантів різних спеціальностей: композиторів, виконавців, музикознавців. Обговорювали проблеми сучасного фестивального руху в Україні: яким він має бути за концепцією та внутрішньою драматургією, як поліпшити відвідування концертів, реформувати музичну освіту, щоб в програмах навчальних закладів України сучасна музика, нарешті, посіла гідне місце. Висновки дискусії керівники "Музичної трибуни" - Олександр Шимко та її артдиректор Олексій Войтенко - обіцяли втілити на практиці під час підготовки наступного фестивалю. Один із заходів фестивалю, що відбувся в арт-вітальні "Імпровіз", поєднав фортепіанні імпровізації "Простори" композитора Олександра Шимка (крім фортепіанної партії твір включає аудіозапис) із виставкою художників Микити Кравцова, Андрія Дудченка, № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.


ф'ЕСШ WBЯЯI>

%P9&&!PC9f

Антона Логова та Віктора Соловара, що належать до творчого угруповання "Погляд". Неочікувано цей концерт, схожий на містерію, став кульмінацією "Музичної трибуни". На час виконання музики було вимкнене світло, залишилося лише біля педалей фортепіано. Натхненна, водночас інтимна гра композитора відтворювала навколишній простір. Судячи з реакції слухачів та зачарованих поглядів художників, такі акції варто проводити й надалі. Активність та ентузіазм творчої молоді заслуговує поваги. Потрібно згадати і про те, що восени минулого року було видано антологію поезії "двотисячників". До цієї збірки увійшли твори понад тридцяти авторів. У сфері музичного мистецтва такими "антологіями" є фестивалі музики молодих композиторів. Перша „Музична трибуна" засвідчила стильове розмаїття. Композитори продовжують працювати у класичних формах: соната (Соната для фортепіано О.Дейчук, Соната для кларнета і фортепіано „Промені" О.Шмурака), прелюдія (Дві прелюдії М.Устинова, Три прелюдії для фортепіано О.Моцар за картинами М.Врубеля „Орхідея", „Ангел з кадилом та свічкою", „Пан"), струнний квартет (Д.Ареф'єв), фортепіанна мініатюра (П'ять багателів Олега Безбородька та однойменний цикл В.Вишинського). Ця ж тенденція притаманна творам: „Скерцо. Присвята Бетховену" для фортепіано О.Моцар, Варіації на тему Скрябіна для фортепіано П.Синицина. На фестивалі звучала також вокальна музика: Два романси („Ви щасливі" на слова Лесі Українки, „Шведська музика" на слова Йосипа Бродського) І.Матросової, Камерна симфонія N26 „Чотири вірші Осипа Мандельштама" Є.Оркіна. Водночас на фесті прозвучали твори, що мають постмодерну мистецьку орієнтацію і відповідають стильовим пошукам української музики 1990-х років. Це опуси А.Аванесова, Н.Курінної, М.Народицької, Т.Бачул, Л.Сидоренко, Б.Кривопуста, з провокативною програмністю, пошуком у музичній мові. Зрештою, фестиваль „Музична трибуна київської молоді" засвідчив - у нас активне, творче, дійове покоління, готове служити національному мистецтву. Катерина ВОЙЦИЦЬКА На фото: Ансамбль побМ І е т р о г і в . Фото Андрія КОРОТИЧА.

10 № 3 , травень — червень 2008 р.

У

Л у г а н с ь к у успішно працює д и т я ч а ф і л а р м о н і я "Ровесник", я к а відома своєю просв і т н и ц ь к о ю діяльністю у більшості міст і сел и щ області. Серед постійних культурних імпрез міста - Ф е с т и в а л ь м у з и к и д л я дітей українських композиторів, що існує в ж е 12 років і я к и й з а в ж д и з нетерпінням чекає молодь. У ньому беруть участь усі ш а н у в а л ь н и к и української музики: від малечі 5 - 6 років та солістів, щ о р о б л я т ь свої перші артистичні кроки, до ансамблів, оркестрів з певним в и к о н а в с ь к и м і г а с т р о л ь н и м досвідом. Керівн и к д и т я ч о ї ф і л а р м о н і ї м у з и к о з н а в е ц ь Євгенія М и х а л ь о в а о п і к у є т ь с я ц и м фестивалем, готує зустрічі з в і д о м и м и к о м п о з и т о р а м и з різних міст України. У цьому році в гості до дітей завітали їх улюблені автори - Г.Сасько ( К и ї в ) , В . П т у ш к і н ( Х а р к і в ) та С.Турнєєв ( Л у г а н с ь к ) . П о р я д з ю н и м и в о н и в и с т у п и л и в усіх концертах, які відбувалися в Ровеньках, Алчевську, Стаханові та Луганську. Українська м у з и к а д л я дітей була представлена розмаїто: авторські пісні, інструментальні і вок а л ь н і о б р о б к и н а р о д н и х пісень, р і з н о ж а н р о в а ф о р т е п і а н н а музика, т в о р и д л я оркестру н а р о д н и х інструментів, пісні з м у л ь т ф і л ь м і в , д ж а з тощо. Прозвучали композиції Ж.Колодуб, Б.Фільц, B.Дроб'язгіної, В.Зубицького, В.Сильвестрова, А. Гайденка і багато творів тих композиторів, що приїхали п о с п і л к у в а т и с я зі своїми ш а н у в а л ь н и к а м и особисто, - Г.Саська, В . П т у ш к і н а та С.Турнєєва. У Геннадія С а с ь к а відбулася п р е м ' є р а нового твору "Граю джаз-2". Всі м и добре знаємо, що д л я дітей треба п и с а т и так само, я к д л я дорослих, тільки ще краще. І це о с о б л и в о відчувалося, к о л и з в у ч а л и д и т я ч і пісенні п е р л и н и В.Птушкіна, ліричні п'єси C.Турнєєва, сторінки ц и к л у "Відгомін століть" та м у з и к а з м у л ь т ф і л ь м у "Капітошка" Г.Саська або народно-колоритна "Коло гаю походжаю" Б.Фільц. З п р е д с т а в л е н и х р а й д у ж н и х к а р т и н о к здається, що на Л у г а н щ и н і не існує п р о б л е м з д и т я ч и м м у з и ч н и м в и х о в а н н я м . Але це не так. їх гаряче обг о в о р ю в а л и й організатори, й о с о б л и в о д и р е к т о р и ш к і л мистецтв: п р а к т и ч н о немає української нотної літератури, м у з и ч н и х підручників, тому всі з м у ш е н і к о р и с т у в а т и с я , в основному, московським и посібниками; в ж а х л и в о м у стані інструментарій, немає к о ш т і в на ремонт приміщень, п р и д б а н н я н о в и х інструментів; не вистачає з в у к о в о г о технічного та електронного о б л а д н а н н я і с а м и х ф а хівців... Я к хочеться, щоб, нарешті, всі п о в і р и л и поету О л е к с а н д р у Блоку, щ о "музика н а й н е о б х і д н і ш а на світі", вона зцілює душі... З цією вірою п р а ц ю ю т ь ентузіасти фестивалю, і вже є ж а д а н и й результат... Тамара Н Е В І Н Ч А Н А


<нж мжт На музичному небосхилі України - жнива. Так можна назвати золоту пору, коли святкують здобутки всього життя. Д о ювілейної дати підійшла, хвалити Бога, велика генерація українських композиторів, які не тільки не завершили свій творчий шлях, а й відкривають для с е б е нові о б р і ї . . .

добро і зло, правда, гідність, боротьба. Таким чином, на п е р ш е місце у І щ е н к а в и х о д и т ь людська, а н т р о п о ц е н т р и ч н а (не пантеїстична або містична) модель світу. Д р а м а т и ч н і колізії його в е л и к и х і н с т р у м е н т а л ь н и х творів логічно п е р е к л а д а ю т ь с я словами. А логіка - а т р и б у т а к т и в ної л ю д с ь к о ї присутності, так

С

вій 7 0 - р і ч н и й ювілей нині святкує Ю р і й Я к о в и ч Іщенко, талановитий, відомий український к о м п о з и т о р і педагог, чия п о п у л я р н і с т ь у світі стає дедалі більшою. Він створює м у з и к у в широкому спектрі переважно академічних жанрів, оминаючи хіба щ о балет. Сьогодні в солідному списку творів Іщенка три опери, п'ять с и м ф о н і й , симфонічні поеми, конц е р т и д л я с к р и п к и , віолончелі, фортепіано та різних духових інструментів, тринадцять струнних квартетів, різноманітні інструментальні ансамблі, понад т р и д ц я т ь сонат, серед я к и х на правах солістів виступає більшість духових інструментів с и м ф о н і ч ного оркестру; м у з и к а хорова, к а м е р н о - в о к а л ь н а на д о б і р н і тексти українських, російських та перекладених російською мовою іноземних поетів. Усього не перелічити. Я к щ о персоніфікувати людські голоси і голоси м у з и ч н и х інструментів, які п р и к л и к а в до життя Іщенко, н а в к о л о нього надзвичайно р і з н о г о л о с и й хор особистостей. Ось віолончель добрий друг, я к и й ніколи не зрадить. Ось л а м к и й голос низької флейти нагадує голос п р и м х л и вої жінки. В д р а м а т и ч н и х зіткненнях прочитуються одвічні теми буття: с в і т л о і т е м р я в а ,

10

само, я к у л ю б л е н а к о м п о з и т о ром л і р и к о - п с и х о л о г і ч н а сфера. Поєднання людина-природа виступає в музиці І щ е н к а я к супутнє ідилічне тло. К о м п о з и т о р я к о с ь сказав, що його світлі теми, образи - винагорода долі за болісну напругу драматичних переживань, присутніх у перев а ж н і й більшості його творів, бо це втілені у м у з и ц і н е т р и в а л і смуги безхмарного ж и т т я . У р о д ж е н е ц ь Херсона, Ю р і й Я к о в и ч провів своє д и т и н с т в о (і роки в і й н и в к л ю ч н о ) в б е з м е ж них п л а в н я х Дніпра. Д о с л у х а ю чись, я к б р и н и т ь гаряче повітря і р о з х о д я т ь с я на воді с о н я ч н і відблиски в його с и м ф о н і ч н і й

ДУШІ поемі " З а ч а р о в а н а Десна", мимоволі п о в ' я з у є ш річку Д о в ж е н кового д и т и н с т в а з дніпровськими п е й з а ж а м и Іщенка. Хлопцеві п о щ а с т и л о з в и к л а д а ч а м и музики. Д о його п е р ш и х творів з увагою п о с т а в и л и с ь і в ч и т е л ь к а Херсонської музичної школи Ольга Сергіївна Бородавкіна, і викладач музичного училища Всеволод В о л о д и м и р о в и ч Павкович, я к и й і став його п е р ш и м педагогом з комп о з и ц і ї . З д а є т ь с я , з тих ранніх уроків музичної обр а з н о с т і н і щ о з г о д о м не ^цЛ було втрачено. Пізніше ^ п р о р о с л и і добрі зерна, закладені у в д я ч н и й ґрунт к о н с е р в а т о р с ь к и м и педагогами, що вже перестав бути цілиною. Почалося ф о р м у в а н н я індивідуальності, я к е з а в ж д и пов'язане у цього к о м п о з и т о р а з всебічною та інтенсивною самоосвітою. М о ж н а сказати, щ о злітна смуга перед д а л е к и м польотом бул а у Іщенка досить довгою і з а й н я л а не л и ш е студентські та аспірантські роки, а ще п е в н и й час. У К и ї в с ь к і й консерваторії, к у д и Ю р і й Іщенко в с т у п и в у 1955 р. після закінчення херсонської загальноосвітньої школи, він був з а р а х о в а н и й у клас А.Я.Штогаренка. Для Андрія Я к о в и ч а у р о к и зі своїми п е р ш о к у р с н и к а м и Ю р і є м Іщенком і Валерієм П о д в а л о ю стали п е д а г о г і ч н и м дебютом. М а й ж е на к о ж н о м у занятті він показував своїм у ч н я м щ о й н о написані с т о р і н к и творів - непогана педагогічна метода. Ці Штогаренкові в п л и в и (а їх г л и б и н у композитор п о - с п р а в ж н ь о м у усвідомив пізніше) в і д к а р б у в а л и с я я к жанрові інтонаційні с и м в о л и у ряді мелодій світлого, о б ' є к т и в н о г о характеру. Та поруч п р о б и в а л и с я парос№ 3 , травень — червень 2008 р.


ШФОУВЧІСШЬ т к н іншого життя. Вони пророст а л и навколо символічної вже тоді постаті Бориса М и к о л а й о вича Лятошинського. Це був дух нонконформізму. Я к не д и в н о звучить це сьогодні, але символ о м спротиву г е р м е т и ч н о м у і пліснявому офіціозу в У Р С Р бул и міцний професіоналізм і хоч я к а с ь обізнаність з течіями сучасної музики. Гарантією композиторського професіоналізму залишалася в ті роки ш к о л а Л я тошинського. Могутнім вільнолюбством віяло від його драматичного симфонізму. Твори Л я тошинського, я к і Ш о с т а к о в и ч а , несли п о т у ж н и й з а р я д н е с п о кою, конфліктності. Мине час і в особі Ю р і я Іщенка н а п р я м драматичного симфонізму знайде свого чи не найвірнішого прихильника. Оркестрове письмо, яким так майстерно володів Лятошинський, стане предметом його особливої уваги: тема т е м б р о в о ї драматургії лягла в основу кандидатської дисертації Іщенка, а пізніше Ю р і й Я к о в и ч розробл я є оригінальний спецкурс д л я композиторів "Історія оркестрових стилів". Таким чином, не будучи "прямим" учнем Л я т о ш и н ського, він в и я в и в с я спадкоємцем його школи. Були й інші с т и м у л и розвитку. Про клуб молодих к о м п о з и торів, організований в консерваторії наприкінці 50-х років молодими тоді викладачами Н.О.Горюхіною та Л . П . Є ф р е м о вою, часто згадують у ч а с н и к и цих подій. О д и н зі спогадів того часу - неодмінна вимога д л я обговорюваних творів крупної ф о р м и так званого "інтонаційного узагальнення" — кульмінаційної супертеми, без якої музична драматургія у я в л я л а с я не-

10 № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.

досконалою. Цікаво було спостерігати, як шкільний досвід поступово з м і н ю в а в с я у Іщенка: д р а м а т у р г і я наскрізної дії ставала дедалі у н і к а л ь н і ш о ю в к о ж н о м у творі. П р о те, я к відбувалося стан о в л е н н я індивідуального стил ю Іщенка, н а й к р а щ е розповідає сам к о м п о з и т о р . ...У 2 0 0 3 році Ю . І щ е н к о написав автобіографічний нарис "Моя гармонія" - своєрідний посібник власного к о м п о з и т о р с ь к о г о досвіду, н а д р у к о в а н и й згодом у " Н а у к о в о м у віснику" (2004, №37). Ш а н у в а л ь н и к и Іщенка з н а й д у т ь багато цікавого

у цій публікації. Гармонія - верт и к а л ь н е співзвуччя, я к е свого часу в і д к р и л о ю н о м у м у з и к а н тові ш л я х до к о м п о з и т о р с ь к о ї техніки. Гармонія т а к о ж - єдність світу, щ о с к л а д а є т ь с я із суперечностей, а далі г л и б о к о особистісна історія їх п о д о л а н н я . В и й ш л о есе, с п е р ш у м е т о д и ч н е (викладання гармонії), а далі критичне (про власну творчість), с п о в н е н е щирості, простоти, п р а в д и в о с т і , с а м о і р о н і ї . Н е м а л о в а ж и т ь і аналітична частина нарису, де з позиції музикознавчого "alter ego" композитор дає оцінку в л а с н и м творам, оприлюднює джерела музичних в п л и в і в і алюзій, демонструє деталі композиторської техніки. В цьому нарисі Ю р і й Я к о в и ч ви-

з н а ч и в генеральну лінію свого композиторського учнівства від насиченої гармонічної вертикалі до вільного о п е р у в а н н я лінеарною ф а к т у р о ю , я к а відкрила ш л я х до атональної к а н т и л е ни. Ц е й перехід стає вирішальним у формуванні музичного стилю "середнього" періоду творчості Іщенка. Відтепер його т е м и б е з п о м и л к о в о вирізняються серед сучасної музики. Комп о з и т о р з н а й ш о в свою мелодію в рівновазі д е к л а м а ц і й н и х і кант и л е н н и х складників. О с о б л и в о цікава і промовиста лірико-драматична сфера інструментальн и х т в о р і в , де п о є д н а н о мелодичну широту і р в у ч к і с т ь , больові м о м е н т и і ліричну сповідь. І щ е н к о л і р и к вразливої душі. К о л и говор я т ь про стиль, то в одних випадках першочергово визначають набір у л ю б л е н и х технічних прийомів, в іншому неповторну звукову ауру. Н а м о ю думку, аналіз с т и л ю Іщенка слід починати з п и т а н н я змісту: я к а ідея п р и в о д и т ь у рух к о м п о з и т о р с ь к и й з а д у м ? Й о г о м у з и к а 70-х років с т в е р д ж у є абсолютну цінність ідеї соціальної і громадянської боротьби як засобу р о з в ' я з а н н я суперечностей. Теми п р о ч и т у ю т ь с я я к персонажі: одні з п о з и т и в н и м знаком, інші з негативним. Вони вступають у діалог, стають н е п р и м и р е н н и м и , провокуючи і н т о н а ц і й н и й дискомфорт. І раптом на тлі дисонансів - наче небо в и я с н ю є т ь с я - проступає о м р і я н а і приховано очікувана гармонія т р и з в у ків. І в цьому контексті вона семантичний знак примирення, душевної гармонії. Великі к о н ц е п т у а л ь н і твори


Іщенка складні і р о з к р и в а ю т ь с я тому вдячному слухачеві, я к и й може пройти непростими і непередбачуваними ш л я х а м и авторського задуму. О с к і л ь к и в творах композитора фонічні й артикуляційні засоби мають окреме с м и с л о в е н а в а н т а ж е н н я , тематичне коло образів з н а ч н о розширюється і к о м п о з и ц і я твору наповнюється семантичними подробицями. П р о це н а й к р а щ е знають виконавці його творів. "Виконавці - щастя мого ж и т тя!" - говорить Іщенко. Тому у нього безліч посвят музикантам. С в о ю свідому г р о м а д я н с ь к у позицію к о м п о з и т о р зберіг і донині. Т а к и й к о н с е р в а т и з м гідний поваги. З о с о б л и в о ю відповідальністю він ставиться до теми Б а т ь к і в щ и н и , я к а н е н а в ' я з л и в о проходить у його к р а щ и х творах. З н а й д е н а ним рівновага ("гармонія") раніше непримиренних сфер є предметом о с о б л и в о ї гордості Іщенка. Такими, здавал о с ь би, несумісними сферами були драматичні і трагічні теми, з о д н о г о боку, і те, щ о композитор вважає фольк л о р н о ю підосновою своєї творчості ( п р и пускаю цілковиту у м о в н і с т ь цього визначення). Своїми досягненнями у цьому плані Іщенко вважає Другу віолончельну сонату (1978), Третю скрипкову сонату (1989), Д р у г у сонату д л я ф л е й т и та фортепіано (1990). К о м п о з и т о р віддав н а л е ж н е різним с т и л ь о в и м н а п р я м к а м другої половини X X ст.: неокласицизму, додекафонії, сонористиці. М о ж н а сказати, що у творах Іщенка відображена історія технічних надбань його покоління. Але він ніколи не був в авангарді нових течій. Д о ч е к а в ш и с ь

10

р о з п а д у строгої д о д е к а ф о н і ї і немало посприявши цьому, І щ е н к о в к л ю ч и в свою м у з и к у доладового к о н т е к с т у 12-тонової атональної х р о м а т и к и ( М а л е н ь к а партита д л я віолончелі соло, 1991, П ' я т а с о н а т а д л я с к р и п к и і ф о р т е п і а н о , 1998). Свій екскурс у світ додекафонії і н е о к л а с и ц и з м у к о м п о з и т о р дотепно н а з и в а є маскарадом. Це весело, не п о - с п р а в ж н ь о м у і створює в е л и ч е з н и й простір для алюзій. М у з и к а , схожа на гру, д и в о в и ж н о "розвантажила" митця і на я к и й с ь час з в і л ь н и л а його від т я г а р я д р а м а т и ч н о ї концепційності. Фольклор... З д а в а л о с я б, немає нічого більш далекого д л я композитора, зосередженого на с у б ' є к т и в н о м у б а ч е н н і світу. Й о г о з в е р н е н н я до ф о л ь к л о р у є п о к л и к о м часу. І н к о л и воно здавалося т а к и м собі ш т у ч н и м пе-

р е л и в а н н я м крові, аби оздоровити організм. Власне, так і сталося. М о ж н а т л у м а ч и т и ф о л ь к л о р н у основу в творах І щ е н к а ш и р о к о і додати до цієї с ф е р и епізодичний жанровий темат и з м в арабесках "Акварелей", з в у к о п и с і жанрові алюзії "Зачарованої Десни", деякі хорові композиції. Це не т і л ь к и улюблена, але й успішна "в прокаті" частина його творчості. М а ю на увазі велику популярність с к р и п к о в и х "Акварелей" (1971), Рапсодії д л я віолончелі та ф о р -

тепіано (1972). Щ о д о неофольк л о р и з м у у його чистому вигляді варто згадати ц и к л "Календарні пісні" на народні тексти, н а п и с а н и й д л я жіночого голосу. Психологізація жіночих образів, м о ж л и в о , і не виростає безпосередньо з народнопісенного джерела веснянок і гаївок - це ігров и й дівочий ф о л ь к л о р . Тут слід н и з ь к о в к л о н и т и с я досвіду Мусоргського. А новорічна Коза чисто чоловічий (парубочий) ж а н р календаря. Та композитор має право на своє т л у м а ч е н н я і майстерно ним користується. П а р а д о к с а л ь н о , а л е "головн и й твір життя", я к и м Ітценко в в а ж а є оперу " М ы отдохнем" за п ' є с о ю А.Чехова " Д я д я Ваня", т и х о спочиває на полиці. Опера - від задуму в 1968 році і до остаточного з а в е р ш е н н я в 1996 році - с т в о р ю в а л а с ь б л и з ь к о ЗО років. У цей п р о м і ж о к часу були завершені дві інші чеховські о п е р и ("Верочка" і "Водевиль"), написані десятки інших творів, а над оперою про любов, відданість і л ю д с ь к у гідність (останнє - особливо важливе) к о м п о з и т о р продовжував працювати. Мені здається, що так довго створювана о п е р а була б а л ь з а м о м для серця Юрія І щ е н к а в складні х в и л и н и його ж и т т я . Він не п о с п і ш а в розл у ч а т и с я з нею. К о м п о з и т о р не сподівається побачити на сцені своє л ю б о в н о в и п л е к а н е дітище. І, здається, не д у ж е прагне цього, п е р е д б а ч а ю ч и р е ж и с е р с ь к у с в а в о л ю і руку з н о ж и ц я м и , яка к р о ї т и м е авторську двовечірню редакцію опери. Справді, як виправдати перед сучасним о п е р н и м р е ж и с е р о м сенс призуп и н е н о г о "метафізичного часу" (за в и з н а ч е н н я м М . Б е р д я е в а ) , коли ш в и д к о п л и н н і в реально-

№ 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.


ШУВОУРЧІСШВ м у житті секунди в музиці тягн у т ь с я безкінечно? Я к би там не було, партитура цієї л і р и к о - п с и хологічної драми існує. В ній г л и б и н и н а й п о т а є м н і ш и х почуттів і промовистість підтексту. Такого Іщенка ми з н а є м о менше. Може, наступні п о к о л і н н я слухачів будуть більш г і д н и м и цієї непересічної опери. А поруч - ще один твір (так і хочеться сказати "проект"), я к и й не можна о м и н у т и . С и м фонічні варіації і фуга д л я великого симфонічного оркестру на теми М.Березовського "Хваліте Господа с небес" ( 2 0 0 6 ) с п р и й мається я к зведена сучасна вел и ч н а споруда українського бароко - багатофігурна к о м п о з и ція, сповнена експресії. Тут використано найбільш інтелектуальні ф о р м и європейського музичного мистецтва - варіації і фугу. І поруч відлуння звуків природи та с в я т к о в и й передзвін. Загал о м с х о ж е на реконструкцію жанру, який свого часу (у XVIII ст.) так і не склався в Україні. Життєл ю б н и й і, я б сказала, патріотичний твір, що зв'язує в часі історичні течії української музичної к у л ь т у ри. Характерист и к а І щ е н к а я к т в о р ч о ї особистості була б н е п о в н о ю без посилання на стиль його педагогічної роботи. З т а к и м з а п и т а н ням я звернулася до в и п у с к н и ц і класу Юрія Іщенка А л л и З а г а й кевич: "В особистості Ю р і я Я к о вича "педагогічна складова" міцно інтегрована в його загальну творчу діяльність. Видається, що певний педагогічний "кут зору" проглядає в притаманній йому здатності до аналітичної р е ф лексії і щодо власної творчості і всіх почутих ним творів (на кон-

10 № 3 , травень — червень 2008 р.

цертах ч и у з а п и с а х ) та переглян у т и х партитур... П о ч у т и - зрозуміти - поділитися... Й о г о у р о к и нічим не нагадують процеси передачі з н а н ь "від у ч и т е л я - до учня". Це - особл и в и й б а г а т о в е к т о р н и й простір спілкування, де в колі "учень твір - вчитель" вартість "непох и т н и х істин" п е р е в і р я є т ь с я ж и вою думкою, р е т е л ь н и м аналізом, п о ш у к о м органічної і д у ж е конкретної контекстної логіки к о ж н о г о твору, де несподівані "відкриття" нового з о д н а к о в о ю жагою очікують і учень, і вчитель... С а м е в колі студентів, л ю д е й н а й б і л ь ш спраглих до знань, до пошуку, аналізу і тому, я к не парадоксально, н а й б і л ь ш "професійних однодумців", Ю р і й Я к о вич вдається до ф і л о с о ф с ь к о г о у з а г а л ь н ю ю ч о г о п о г л я д у на світ

термінології предмета оркестровки, аналіз ф у н к ц і й н о ї системи оркестрової ф а к т у р и творів значного історичного періоду (від віденських класиків, російської м у з и к и X I X сторіччя до оркестрового с т и л ю Л я т о ш и н ського та Ш о с т а к о в и ч а ) , монографічний огляд оркестрових стилів н а й в и з н а ч н і ш и х композиторів кількох століть р о б л я т ь цей курс Ю р і я Іщенка по-справж н ь о м у узагальнюючим профес і й н и м інструментарієм сучасного к о м п о з и т о р а та диригента. Говорячи про Ю р і я Іщенка композитора-педагога, згадуємо його учнів як окрему творчу особистість, які у т в о р и л и в Україні п е в н и й осередок: Галина Овчаренко, Вадим Журавицький, Б о р и с л а в Стронько, Ю р і й Бабенко, Вікторія Гаврик, О л е к сій Войтенко, Віталій В и ш и н ський... У к о ж ного свої творчі пріоритети, власні погляди на мистецтво композиції, стил і с т и к а творів... О б ' є д н у є - інтел е к т у а л ь н а рефлексія, індивідуальна активність, п е в н и й дуже довірливий "кут зору" на муз и к у та м у з и к а н та я к простір пошуку, знання, власне, п р и р о д н и й п р о с т і р існування".

м у з и к и , м и с т е ц т в а композиції, ролі м и т ц я . Й о г о "відкриті монологи" р о з к р и в а ю т ь п о к и що, на жаль, тільки у ч н я м ще одну а к т и в н у л а н к у діяльності композитора - потребу філософської р е ф л е к с і ї , з д а т н і с т ь д о м и т т є в и х імпровізацій у роздумах про мистецтво, світ, людину. Тут в п е р ш у чергу хочеться з у п и н и т и с я на його л е к ц і й н о м у курсі "Історія о р к е с т р о в и х стилів", с т р у к т у р а та зміст я к о г о є в з і р ц е м с у ч а с н о г о п о г л я д у на оркестрове м и с л е н н я . Вибудова

Ю р і й Іщенко - к о м п о з и т о р рідкісної працездатності. В його житті невтомного трудівника домінує дисципліна радісної праці. Це не л и ш е с т в о р е н н я музики, а й пізнання нового. Н е буде п е р е б і л ь ш е н н я м вважати Ю р і я Іщенка о д н и м з н а й б і л ь ш ерудованих і обізнаних музикантів у р і з н о м а н і т н и х ж а н р а х світової культури. То ж нехай не закінчується ця т в о р ч а дорога... Олена МУРЗИНА


Ш^ОУРЧІСШЬ

С

еред численних діячів української музичної культури почесне місце посідає відомий музикознавець, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії СТД "Київська пектораль" Едуард Никифорович Яворський. Народився він у сільській родині і пройшов довгий, складний шлях у музичному мистецтві, сповнений напруженої, багатої на творчий ужинок праці. Едуард Яворський закінчив Київську консерваторію по класу віолончелі, працював виконавцем-солістом, оркестрантом, а згодом і педагогом. У тридцятирічному віці він, без сумніву, за покликом душі розпочав свою музикознавчу діяльність на посаді головного редактора музичних програм Республіканської студії телебачення, а згодом працював у репертуарно-редакційній колегії по музиці Міністерства культури УРСР. Не покидав Едуард Никифорович музикознавчої роботи і в ті часи, коли був заступником директора з творчих питань столичного театру опери та балету імені Т.Шевченка.

Вагомий внесок в українське музикознавство внесла його активна і плідна праця на посаді головного редактора журналу "Музика". Окремі видання - "Віталій Губаренко", "Зоя Христич", "Оскар Сандлер" (разом з М.Михайловим), "У світлі рампи" - та численні статті Едуарда Яворського в газетах і журналах розповідають про творчість українських композиторів-класиків та сучасних митців, про концерти, оперні та балетні спектаклі. Його виступи на радіо та телебаченні відзначаються глибоким аналізом, що спирається на високий фаховий рівень автора. Е.Яворський - член багатьох спілок: музичної, журналістів, театральних діячів, композиторів України. Високо поцінований він і як відомий лібретист оперних, балетних та опереткових творів, автор

10

лібрето балетів композитора В.Губаренка "Камінний господар" (за п'єсою Лесі Українки) та "Вогняний шлях", музичної комедії "Балада про хлопчаків" К.Мяскова та мюзиклу "Дорога до сонця" І.Ковача (обидва - з А.Горіним), балету "Північна казка" І.Ковача та ін. Користуючись нагодою, висловлюю свою вдячність Едуарду Никифоровичу за сповнене проникливої лірики, дотепного гумору лібрето до моєї опери "Вернісаж на ярмарку" за повістю Г.Квітки-Основ'яненка "Солдатський портрет". Отже, своє 80-річчя від дня народження мій давній добрий друг - шановний ювіляр - зустрічає вагомими творчими звершеннями у галузі музикознавства та пропаганди української музики. Культурна громадськість України, шанувальники музики зичать йому довгих літ творчої наснаги на ниві національного музичного мистецтва. Віталій КИРЕЙКО

ВІТАЄМО! Редакція журналу "Музика " та Гззетножурнальне видавництво Міністерства культури і туризму України приєднуються до побажань народного артиста України Віталія Кирейка і щиро вітають колишнього головного редактора Едуарда Никифоровича ЯВОРСЬКОГО з його славним ювілеєм. Понад ЗО років він очолював часопис з дня його поновлення (1970) і доклав багато зусиль для становлення і популяризації видання. Бажаємо ювіляру здоров 'я, успіхів і натхнення!

№ 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.


1

МуЗМХРЗЯЯіВфІ

Щиро вітаючи з ювілеєм відомого українського музикознавця, члена редколегії нашого часопису, доктора мистецтвознавства, професора, лауреата премії імені Миколи Лисенка, члена-кореспондента Академії мистецтв України Марину Романівну ЧЕРКАШИНУ-ГУБАРЕНКО, бажаємо міцного здоров 'я, творчих успіхів, нових наукових звитяг і відкриттів, цікавих статей і щоб завжди поруч була Музика. РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ "МУЗИКА"

У

радянські часи музична культура була чітко структурована. Всі її галузі контролювалися і планувалися. Функціонування каналів зв'язку "композитор - виконавці - публіка" було відрегульованим і знаходилося під контролем державних структур. Плановий характер мала підготовка композиторських кадрів. Спілка композиторів, створена як інструмент ідеологічного контролю, виконувала роль первинної ланки, на рівні якої визначалася цінність написаних творів, а також будувалася жорстка ієрархічна структура самого композиторського середовища. Замовляла музику і її оплачувала держава, керівні органи якої формувалися для обслуговування партійних інтересів. їх працівники не мали належної освіти і культурного багажу, тому не могли кваліфіковано оцінити якість і суспільну цінність нової музичної продукції. Вони розраховували на допомогу професійних композиторів, вихованих на ідеологічних настановах партії. Існував ряд бар'єрів, які належало подолати молодому композитору, щоб увійти в еліту членів Спілки і зайняти там певне місце. Уся спілчанська маса поділялася на керівників і рядових членів. Хто входив до складу правління, тим більше ставав секретарем або головою спілки, перетворювався в очах партійних ідеологів на передовий загін, який повинен був втілювати офіційну політику. У сферу впливу керівної верхівки входили серед іншого такі функції, як розподіл матеріальних благ, рекомендації нових творів до виконання і подальшої пропаганди. Творам секретарів надавалася перевага при оформленні державних замовлень, формуванні

10 № 3 , травень — червень 2008 р.

концертних програм. Вони першими одержували почесні звання, премії і нагороди, входили до складу різних рад, комітетів, колегій, тобто мали змогу активно впливати на державну культурну політику, формувати громадську думку. Вади цієї продуманої у всіх деталях системи полягали в тому, що вона використовувалася як інструмент тиску на митців і засіб регулювання всього творчого процесу, чітко визначала стосунки між державою, творцями музики, виконавцями і слухачами. Подібно до пленумів і з'їздів партії проводилися пленуми і з'їзди композиторських спілок. У межах означеної системи формувалися сценарії творчого життя композиторів, їхні особисті долі - для одних благополучні і навіть ура-мажорні, для других - ускладнені численними перепонами, а для деяких відзначені трагічними колізіями. З падінням тоталітарного режиму і розвалом Радянського Союзу система перестала функціонувати. Однак за інерцією продовжували і досі продовжують діяти її залишки... Був ліквідований Музичний фонд, фактично нівелювалася діяльність державного видавництва "Музична Україна", зруйновані структури, які забезпечували включення нових творів у репертуар музичних колективів. Разом з тим не сформувалися принципово нові стосунки між тими ланками, які на Заході стимулюють музичну творчість і прокладають їй дорогу у життя. Спостерігаючи наростання руйнівних процесів у власнііі країні, деякі відомі російські митці, а також представники молодших генерацій переїхали на Захід. В Україні не бу-

ло такого помітного відтоку композиторів у зарубіжні країни, як в Росії. Леонід Грабовський та Валентин Бібік залишили Україну ще до проголошення незалежності. Виїхали за кордон Борис Буєвський, Олександр Яковчук і ще декілька митців. Однак провідні авторитетні постаті української музики залишилися вдома і змогли кожен по-своєму пристосуватися до нової культурної ситуації, а деякі навіть використали її переваги. Щодо всього різнобарвного композиторського середовища, то умови його існування, без сумніву, значно ускладнилися. Поряд з тим у кризові періоди різких змін культурних парадигм як ніколи виявляється її здатність до саморегуляції. У цікавій новій монографії Неллі Корнієнко, яка має симптоматичну назву "Запрошення до хаосу..." (Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. - Київ, 2008.-246 с.) йдеться про особливі ознаки культурної ситуації перехідної доби, коли у художній творчості зростає непередбачуваність, нестабільність, неупорядкованість. У такі часи на межі між порядком і хаосом виникають так звані фрактальні структури. Завдяки їх принципово нелінійному характеру створюються умови для подолання усталених стереотипів художнього мислення. Можна спостерігати симптоми таких нелінійних процесів на прикладі новітньої творчості українських композиторів. При цьому поступальний рух вперед, який визначав творчі надбання останніх десятиліть XX століття, змінився хаотичними симитомами, які свідчать про спроби шукати нові джерела натхнення у найрізноманітніших напрямках. Спільну їх ознаку я б охарактеризу-


вала як фрагментарність. Фрагментарною і мозаїчною виглядає і картина сучасного музичного життя країни, де знаходять місце нові твори і стихійно формуються нові контексти їх сприйняття. ФРАГМЕНТ ПЕРШИЙ. ФЕСТИВАЛІ Функції, які раніше виконували пленуми, з'їзди, декади і огляди творчості композиторів, тепер частково перейшли до фестивалів і окремих проектів. Можна спостерігати, як всі вони постійно пробуксовують у спробах чіткої визначеності і стабілізації. Ситуація хаосу створюється різними чинниками. Закладений їх засновниками пафос зіставлення досягнень української музики зі світовим музичним контекстом залишається на рівні прекрасного наміру. Неможливо здійснити належний якісний відбір нових українських творів, бо його критерії самі по собі нестабільні і хаотичні. Це і залежність від непередбачуваних інтриг з фінансуванням, і від участі у програмах тих чи інших творчих колективів, і суттєвий вплив суб'єктивних людських факторів, і багато чого іншого. Ще більш випадковим і фрагментарним представлений в існуючих фестивальних проектах світовий контекст. Фактично це навіть не контекст, а скоріше випадкові уламки, які можуть викликати зацікавлення, здивування, справляти поодиноке враження, це, так би мовити, лише чернетки певного сюжету без продовження. Знайомство зі світовою фестивальною практикою свідчить про те, що кожен фестиваль тримається на тісній взаємодії трьох чинників: творчого, організаційного і фінансово-економічного, до яких додається і певний часо-простір, розрахований на розвинутий туристичний бізнес. Творче обличчя фестивалю формує яскрава особистість і суб'єктивні смаки лідера, який є авторитетом і у професійних колах, і серед можновладців, від яких зале-

10

жить фінансова і громадська підтримка проекту. Важлива і постать адміністративного керівника - директора, інтенданта, менеджера, який несе відповідальність за всю організаційну частину і забезпечує творчому лідеру можливість здійснення його художньої програми. Згадаємо, яке значення для успіху і зростання авторитету Міжнародного конкурсу піаністів пам'яті Володимира Горовиця мав злагоджений дует Івана Карабиця та Юрія Зільбермана. При цьому склад журі також був сформований як певна команда, здатна забезпечити якість і постійне оновлення кон-

курсу, а дирекція фестивалю безперервно, стабільно працювала і працює сьогодні. Ще один важливий момент. Для творчого руху і підтримання художнього рівня та зацікавленості публіки склад виконавців і керівництво престижних міжнародних фестивалів постійно має змінюватися й оновлюватися. Такою є практика світових музичних форумів. Щодо наших музичних фестивалів: "Київ Музик Фесту", "Контрастів", "Прем'єр сезону", то вони зможуть вийти із зони хаосу, чітко визначивши свою творчу програму і організаційні форми, коли набудуть фінансово-організаційної самостійності і зможуть працювати незалежно від попередньої практики, що перетворила їх на структурну ланку загальної діяльності Спілки композиторів.

ФРАГМЕНТ ДРУГИЙ. УКРАЇНСЬКИЙ ФОРТЕПІАННИЙ АВАНГАРД. ГРАЄ БОРИС ДЕМЕНКО На двох дисках, які мають таку ж назву, записані твори тринадцяти авторів. Найстаршим з них - за сімдесят, двох вже немає серед живих, а наймолодшому вже виповнилося шістдесят п'ять. Дати написання представлених творів починаються з 1961 року. Всі вони були створені протягом шістдесятих - початку сімдесятих років, лише п'єса Віталія Пацери "Нам посміхаються троянди" написана у 1998 році, тобто десять років тому. Можна вбачати у цьому аудіоальбомі звуковий автопортрет певного покоління на етапі його самоствердження і входження у мистецьке життя. До того ж це портрет представників київської композиторської школи, за винятком одного автора - випускника Харківської консерваторії Бориса Буєвського. Показово, що в альбомі відсутні зразки фортепіанної творчості харків'янина Валентина Бібіка, львів'янина Мирослава Скорика. Якщо звернутися до музики, то незважаючи на те, що її автори сприймаються у часовій перспективі як різні індивідуальності, стильові ознаки їхнього групового портрета періоду становлення тут безумовно відчутні. Показовий і вибір жанрів. Під різними назвами фігурують цикли мініатюр. їх об'єднує тенденція будувати кожну невеличку п'єску на примхливій ритмічній основі, на загостреній виразності окремої деталі і створювати низку химерних образів-афоризмів. Цьому відповідають назви циклів: "Ритми" у В. Загорцева, "П'ять характерних п'єс" у Л. Грабовського, "Автографи" у В. Годзяцького, "Знаки" у В. Сильвестрова. Є вказівки на певні жанрові прототипи і у визначеннях окремих п'єс: капричіо, романс, скерцино, екстатичний танок, прелюдія, токатина, мелодія, хорал, перервана сонатина. Однак це лише натяки на певний тип руху і фактурний виклад. Такі цикли викликають асоціації не з сюїтами чи партитами, а з багателями, бірюльками, з прокоф'євськими швидкоплинностями.

№ 3 , травень — червень 2008 р.


ШУРШуЯЯ

МуЗМЖРЗЯЯіВфІ

Символічно звучать назви автографів В.Годзяцького: „Ніжний", „Норовистий", „Гра". Саме такі три образні сфери присутні у всіх циклах. Лірика в них далека від романтичної експресії і емоційної відкритості. Вона завжди або дещо охолоджена, відсторонено споглядальна, або пов'язана з відтворенням особливої звукової аури, що виявляється у миттєвому уповільненні руху, в розрідженні фактури, увазі до колористичних нюансів. Норовистість - спільна ознака низки химерних образів. Здається, що авторським альтер-его виступає у таких п'єсках персонаж, схожий на Полішинеля, який демонструє екстравагантні кульбіти, стрибки, перевертання. Однак показово, що вибуховість, вітальна енергія, стихійна радість буття тут не стають визначальними, як, скажімо, у творах молодого Прокоф'єва або у поезії футуристів. Досвід радянської доби не міг не вплинути на демонстрацію молодого завзяття. У "Марші дурнів" Віталій Годзяцький явно пародійно посилається на відомий марш Прокоф'єва з опери "Любов до трьох помаранчів". Відчутно, що безпосередня радість буття вже не має місця, бо представники музичного авангарду шістдесятих років з підозрою ставляться до радянського ентузіазму і ура-мажорного пафосу життєствердження. Нарешті, є ще одна спільна сфера образів, яка зустрічається і в мініатюрах, і у двочастинних контрастних циклах, і у представлених в альбомі фортепіанних сонатах. Це численні токати і скерцо-токати, ігрові п'єси у швидкому темпі етюдно-токатної фактури, що відтворюють інерцію безперервного руху. Джерела натхнення досить відверто виявляються у двох творах. Ефектна Токата Віталія Філіпенка заснована на ритмо-формулах гуцульських танців і належить до неофольклорного напрямку. А "Поголос" Володимира Губи сприймається як парафраз "Петрушки" І. Стравинського. Більш цікаві асоціації викликає п'єса Б. Буєвського, яка є першою частиною циклу "Токата і Мелодія". Композитор вдало імітує безперервний механічний рух. Здається, ми опиняємося або у майстерні з великими і малими годинниками, або у царині механічних іграшок, однак цей світ зовсім не виг-

10 № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.

лядає зловісним. Взагалі молоді українські композитори виявилися не схильними трактувати токатноскерцозні образи як втілення загрозливої навали злого начала. їм більше притаманне свавільне самоствердження, коли вир безперервного руху авторською волею спрямовується у нові річища, трансформується у бік тієї ж норовистості і химерності, яка виконує функцію символічного вияву авторського "я". Звернемо увагу на дату випуску цього звукового портрета - 2006 рік. Симптоматичним є і його визначення як українського фортепіанного авангарду. Така назва повинна засвідчити, що слухачам пропонується ознайомлення з певним явищем, яке досі залишається актуальним і є невід'ємною частиною сучасних музичних процесів, до того ж зі знаком плюс. І в цьому бачимо не лише свавілля індивідуального вибору піаніста, а й один із парадоксів усієї нинішньої ситуації. ФРАГМЕНТ ТРЕТІЙ. ДЕЩО ПРО МУЗИКУ МАЙБУТНЬОГО У двадцятому столітті органічний саморозвиток культурних процесів був порушений штучним втручанням двох тоталітарних режимів. Затримки розвитку, гальмування новаційних художніх ідей привели до того, що у післявоєнній Західній Європі, а дещо пізніше і у східноєвропейських країнах соціалістичного табору виникала ситуація так званої нульової позначки. Рухаючись вперед, доводилося одночасно переглядати і тримати в активному стані викривлений і спаплюжений минулий досвід. Однак такий перегляд був плідним до того часу, поки були живі свідки трагічних подій періоду Третього рейху і сталінської доби. Для нового композиторського покоління, яке сьогодні вступає і вже вступило у життя, навіть Радянський Союз, в якому жили їхні батьки і вчителі, став малознайомою історією. Філософи і знавці людських душ, які розкривають сенс сократівської формули "пізнай себе", радять на кожному життєвому повороті питати себе, хто ми є насправді? Для відповіді перш за

все треба вирішити, ким ми вже не є. Одразу хочеться відповісти, що ми, безумовно, вже не радянські люди, не живемо у добу хрущовської відлиги і горбачовської перебудови, і навіть помаранчева революція вже залишилася позаду. Минулому, яким би воно не було, завжди треба віддавати належне, бо це той неповторний досвід, який складає зміст людського життя. Однак його обов'язково треба відпускати, щоб рухатися далі. Цей основоположний закон відомий всім митцям. Живуть за ним також українські композитори, твори яких записані у звуковому альбомі Бориса Деменка. Ніхто з тих, хто вже закінчив свій шлях, і тих, хто плідно працює нині, не повторював і не повторює себе самого, тобто не повертається до власного минулого. Хтось може зізнаватися, що сьогоднішня музика Сильвестрова їм подобається менше, ніж часів його молодості. Однак, на мою думку, те, що пише тепер композитор, відповідає формулі, яку свого часу виголосив Ріхард Вагнер. Це є дійсно музика майбутнього, яка відкриває для нас таїну простоти і секрет абсолютної творчої свободи. У кривавому XX сторіччі людям здавалося, що наш цивілізований світ, в якому стільки безглуздя, негараздів і протиріч, стрімко несеться у прірву безвиході. Щоб врятувати його від загибелі, у XXI столітті повинно сформуватися нове сприйняття Бога, Всесвіту, Людини, сенсу людського існування. Людство має потребу в універсальних світоглядних концепціях позитивного характеру, побудованих на довірі до життя і до його благодатної основи. Треба повернути слову „гармонія" його первинний сенс. І дуже ймовірно, що на відміну від руйнації тональності і емансипації дисонансу, якою позначилися революційні зрушення у музиці минулого століття, ми вже стаємо свідками протилежного процесу: емансипації консонансу. У будь-якому разі варто довіритися тим новим істинам, закодованим у музичних посланнях, з якими до нас звертається сьогоднішній Валентин Сильвестров. Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО


Ш'ЕЯНШ^ВЯЯЪЯ!

о ш т

В е ч о р и дружби і краси

Н

а сцені Національної опери України відбувся вже Дев'ятий міжнародний фестиваль балету, присвячений 104 річниці від дня народження славетного українця, видатного французького балетмейстера Сержа Лифаря. Він розпочався вечором одноактних балетів у хореографії С.Лифаря - це "Ранкова серенада" ("Абадо") на музику Ф.Пуленка, "Ромео і Юлія" П.Чайковського та "Сюїта в білому" на музику Е.Лало, перенесеними на нашу сцену лифарівськими учнями всесвітньо відомими зірками паризької "ГрандОпера". Три вистави - три різні грані хореографічного таланту митця і створеного ним неокласичного напрямку світового балетного театру - дали можливість українським артистам продемонструвати високу виконавську майстерність. Постановки реформатора класичного танцю XX століття з дуже складною хореографією промовисто довели, що і сьогодні вони можуть вражати глядачів свіжістю рішень і душевною теплотою образів. У "Сюїті в білому" поряд з примою-балериною Оленою Філіп'євою виступили лауреати міжнародних конкурсів імені С.Лифаря різних років Наталія Мацак, Тетяна Голякова, Катерина Апаєва, Сергій Сидорський, у виставі "Ромео і Юлія" - Наталія Лазебникова та Андрій Гура, які впевнено опанували почерк хореографа з його специфічними виразовими прийомами. Вечір хореографії С.Лифаря став окрасою фестивалю і примусив замислитися над тим, чому вистави нашого земляка досі не в діючому репертуарі театру, адже вони могли б збагатити художню палітру столичного колективу і сприяти піднесенню професійної культури артистів. Наступного дня виступили гості фестивалю балет театру Словаччини з міста Кошиця під ке-

рівництвом Ондре Шота, показавши прем'єру балету "Одісеус" чеського композитора М.Кособи, в якому засобами сучасного постмодерну ілюструвалися епізоди однойменного давньогрецького епосу Гомера. Численні технічні і світлові ефекти, окремі пластичні знахідки, дивовижна синхронність виконання масових епізодів не заступили виразні танцювальні образи головних героїв - Одісея та його відданої дружини Пенелопи. Ці партії з повною емоційною віддачею й акторською майстерністю виконували недавні солісти київської трупи, лауреати конкурсів імені С.Лифаря Сергій Єгоров та Леся Макаренко, які тепер працюють у Словаччині. Талановиті майстри класичного танцю вільно почувають себе у сучасному постмодерні, хоча захоплення ним може загальмувати їхнє професійне зростання. Третій день фестивалю "Серж Лифар де ля дане" завершився великим гала-концертом артистів України та Словаччини. Його відкрив "Вальс" А.Хачатуряна у виконанні учнів та студентів Київської муніципальної академії танцю імені С.Лифаря. Сцени з класичних вистав показали солісти українського колективу Ольга Голиця, Костянтин Пожарницький та Хідео Сурано ("Корсар" А.Адана), Христина Ш и ш п о р ("Есмеральда" Ц.Пуні), Наталія Мацак та Денис Недак ("Класичне паде-де" П.Чайковського), а словацькі артисти продемонстрували різноманітні номери в стилі постмодерну, створені молодими хореографами. Завершила вечір ефектна й яскрава "Шехеразада" М.Римського-Корсакова в постановці головного балетмейстера фестивалю Віктора Яременка з Оленою Філіп'євою в головній партії. Балетний фестиваль, що прикрашає столичну сцену багато років, у день народження Сержа Лифаря став історією. Але його недоліки пов'язані, насамперед, з організаційними прорахунками (зокрема, нехтування традиції запрошення світових зірок балету), зумовлені відсутністю постійної дирекції, яка має заздалегідь і ретельніше готувати міжнародні балетні акції, що увічнюють пам'ять нашого великого земляка. Тетяна ОЛЕКСІЄНКО

10

№ 3 , травень — червень 2008 р.


Груднева елегія Світлої пам'яті Валерія Польового

Слова А.КОРОЛІВА

Музика Ю.ІЩЕНКА

Апсіаігіе (Іоіогояо тр

Р

£ В сі- ро - сті

ПІ-ЗН1Х

сту

де-них

о-сінь за •

о

тр * — — »

р р

тр

ЩГ

о-сінь

за

крн-ла

о

тр

т В сі - ро - сті

П1-ЗНІХ

сту

де-них

о - с і н ь за

о

кри - ла

£

-і тр

о

-

о

- стан-ню

сто

рі - нку.

су

Р

рі - нку

р

тр

сінь

за - кри

-

ла

не

о -бми

не

о -бми

р

тр і нку.

стан-ню сто

су

у? ню

сто

рі - нку

10 №3, травень — червень 2 0 0 8 р.

Щ>

о

в

тр

кри - ла

-

Ь

рцем 31 -


М

тр

грі

РР

-

жну

сш

сте - бли

-

го - ле

нку.

тр

се-рцем 31 -

грі

-

РР

бли-НКУ

сш

РР

тр

ш се-рцем

31

щ

грі

і

тр

ш се-рием

Хму

31 -

-

рим,

ш хо

к

грі

-

РР

еш

тр І>

ним

знов

в ба

гру-день.

т

3бе

-

рне

в ба - рви

ний

ш

І^яР

мли

зе

рви

зе

еЙ

і >

тр

т

- СТ1,

й

тр

сто-мле- на

га - ма

ді

тр

бров

р ~

£ га

-

ма

Р сто-мле-на

га

-

бров

тр

Р

ма

У-фї сто - мле - ма

10

ио - мих

іа

-

ма

бров

йо-мих

ді -

га - ма

ді - оров

тр

-

р~

зри - мо •

№ 3 , травень — червень 2008 р.


m ду

Іт

mf

тр

шу, що

è

m

ма-рить

при

тр

р

ÉÛÉ жкі

-

é

-

m

стю

би

при

при

тр

M зри - мо - ю

ва - жкі-стю

тр

Piu mosso Р

im

О

-з—-,

Скі-льки їх

ше - стям СНІ ^

s те

-

бе

р

р

ш

Скі -

і ше - стям сні

РР

^

р

m Г1В...

тр

при-ше

і» - СТЯМ CHI - rlR

cresc. motto

РР

61

бу

РР

m f і те - бе~

p

ло

за спи

но-ю?

Сві

М...

m

m РР

тр бу

m ло

за спи

P

-

спо-га - ди

m

cresc. molto

РР

cresc. molto

Сві

тлих,

як

спо-га-ди

V РР

10 № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.

cresc. molto


/

ш ю

Тетро I Р

ж о

>

ш -

т

т лру

К1В,

ро

них

ш

ш

дру

- 31.

31,

дру

- 31,

мов

дру

- 31,

дру

- 31,

Р

//

/ /

ЧИ-СТИХ, мов

ж

/

-

ро

них

ЧН-СТИХ,

К1В,

«о

ш

р

-

щ

ф-

в ю

т дру

р

=£= я

£ то

к п.

нан - до

тр

т най - до

1;*

I..

•п,

знав

т

ти

й лю

-

бив.

т1.

най - до

-

ро

най

- до

ро

рО - ЖЧ1,

наи - до

-

рр

о»

ро

-о *

ро

-

бо

ЖЧ1,

р

-

-Ш-

ЁЙЁщ рр рр 3 ро

-

бо

жч1.

т

т

рр

10

№ 3 , травень — червень 2008 р.


М

іжнародний фестиваль музичного мистецтва "Харківські асамблеї", започаткований 16 років тому за ініціативою нинішнього ректора Харківського державного університету мистецтв імені І.Котляревського, професора, народної артистки України Тетяни Веркіної, активізує музичне життя міста й України в цілому. Незмінними залишаються його концептуальні засади: пропаганда зарубіжної та вітчизняної музичної спадщини, високий професіоналізм учасників, просвітницька місія. Тематика "Асамблей" була присвячена творчості Моцарта, Шуберта, Мендельсона, Берліоза, Чайковського, Гете, а позаминулого року - І.Слатіну та 135-ій річниці професійної музичної освіти на Слобожанщині. Піаніст, диригент, педагог та громадський діяч Ілля Ілліч Слатін ( 1 8 4 5 - 1 9 3 1 ) сприяв створенню симфонічного оркестру, що згодом став фундаментом для організації Харківської філармонії, заснування музичного училища і Харківської консерваторії (1917 рік). Тому XIV "Харківські асамблеї" продовжили тему попереднього форуму, обравши своїм героєм "дітище" Слатіна - Харківський державний університет мистецтв, що відзначав своє 90-річчя. Один з найстаріших вищих навчальних закладів в Україні розпочав свою історію задовго до офіційного відкриття консерваторії. Високий рівень дореволюційної музичної освіти відповідав найкращим європейським стандартам, адже з 1871 року за сприяння П.Чайковського, братів Рубінштейнів, О.Глазунова та І.Слатіна в Харкові діяли Музичні класи Імператорського музичного товариства. Змінювалися епохи, а разом з ними неодноразово перейменовувалася і Харківська консерваторія. У 1920 році - це Музична академія, у 1923 - Музично-драматичний інститут, потім - Харківська державна консерваторія (1934), а з 1963 року - Інститут мистецтв, що об'єднав консерваторію та театральний вуз. Зміни від-

Симфонічний

оркестр

10 № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.

дзеркалювали пошуки наиоптимальншіоі моделі освіти. Одержаний у 2004 році статус університету черговий крок у майбутнє, інтеграція в європейську систему навчання. Виконавські традиції Х Д У М були закладені видатними педагогами свого часу, випускниками Віденської, Берлінської, Варшавської, Московської, Петербурзької та інших консерваторій. Серед них блискучий віртуоз, учень О.Скрябіна Олександр Горовиць; відзначений П.Чайковським, визнаний фахівець європейського рівня Павло Луценко, його талановиті учні Надія Ландесман і лауреат Другого міжнародного конкурсу Ф.Шопена Леонід Сагалов; інструменталісти - учень славетного Л.Ауера І.Добржинець, "поет скрипки" А.Лещинський, співаки Ф.Бугамеллі, П.Голубєв... З а роки існування вузу підготовлено близько 12 тисяч спеціалістів, які успішно працювали й сьогодні викладають у своїй Aima mater, концертують по всьому світу. Гордістю вітчизняного мистецтва стали такі вихованці Х Д У М , як співаки Б.Гмиря, М.Рейзен, С.Червонюк, М.Манойло, В.Арканова, В.Третяк, Л.Сергієнко, Г.Ципола, В.Луцюк, композитори Д.Клебанов, В.Губаренко, В.Бібік, Ю.Мейтус, музикознавці Г.Тюменєва, М.Тіц, М.Черкащина та багато інших. Двотижневий марафон "Харківських асамблей" об'єднав понад ЗО концертів і кілька майстер-класів, що презентували кращі традиції харківської виконавської школи. На святкування вузу приїхали випускники з багатьох країн світу. На урочистому гала-концерті виступили вихованці Х Д У М різних років: солісти, ансамблі, капели та оркестри, серед я к и х молодіжний симфонічний о р к е с т р " С л о б о ж а н с ь к и й " , що п р о д е м о н с т р у в а в свою майстерність під керуванням трьох диригентів - Ш.Палтаджяна, Ю.Янка та Д.Морозова. Після нього естафету перейняв колектив зі славетною іс-

„Слобожанський".

Диригент

-

Ш.Палтаджян.


ОСУВІШЯ. торією - Академічний симфонічний оркестр Харківської філармонії (художній керівник і головний диригент - Ю.Янко). Більшість його музикантів вихованці, а нині і викладачі Х Д У М . Виступ кожного соліста і колективу засвідчив спадкоємність поколінь. Слухачів полонило виконання Камерного студентського оркестру під керуванням найстаршого викладача університету, професора, завідувача кафедри струнних інструментів 86-річного Сурена Кочаряна, я к и й і досі невтомно та залюбки передає свій досвід молоді. Виступ зведеного хору колективу ХДУМ, оперної студії та Камерного хору Харківської філармонії надав події особливо радісного, "соборного" звучання. Наснажену драматургію гала-концерту утримували на початку студентський гімн "Gaudeamus" і наприкінці - "Lacrimosa" Моцарта та "Alleluia" Генделя. Органічним доповненням музичної частини вечора, символом єдності Євтерпи і Мельпомени були привітання студентів театрального факультету. Високий рівень виконання продемонстрували піаністи, зокрема молодшого навчального підрозділу

Вокальний

квінтет

„Дітем".

університету - школи-десятирічки. Яскравим прикладом успіху вітчизняної безперервної освіти є творча доля Ганни Сагалової, однієї з найактивніших учасниць "Харківських асамблей". З нетерпінням публіка очікувала на виступи колишніх випускників Х Д У М Є.Сковородникова та С.Кривоноса. Концертуючий піаніст, провідний викладач університету у Ванкувері (Канада), артистичний директор та президент спілки "Music Uncor Association" Євген Сковородников зазначив, що виконавська майстерність, яку він здобув у Харківській консерваторії в класі Р. Папкової, стала міцним фундаментом для його подальшої концертної діяльності. Піаніст репрезентував програму з творів Шуберта, Мясковського, Шостаковича. Вісім Прелюдій для фортепіано (1927) О.Мессіана представив у концерті-лекції Сергій Кривонос, я к и й давно працює у США. Музикант навіть висловив думку щодо повернення до Харкова, міста, що приваблює його активним мистецьким життям.

10

Наш час потребує від виконавців і дослідницьких здібностей, відкриття маловідомих творів, нових інтерпретацій. Це продемонстрував концерт піаніста та вченого, професора Санкт-Петербурзької консерваторії Павла Єгорова, я к и й має можливість працювати в архівах, відроджуючи оригінальні тексти И.С.Баха, И.Гайдна, Л.Бетховена. Блискучі здібності музиканта-віртуоза П.Єгоров продемонстрував у програмі з творів Шумана - емоційного, експресивного, насправді романтичного. Афіші вокальних вечорів приваблювали великою кількістю імен, нині відомих далеко за межами України. Солісти Національної опери України Оксана Крамарева і Олександр Востряков, Великого театру Росії Ірина Журіна, Владислав Верестников і Максим Пастер, солістка Державної академічної капели Санкт-Петербурга Людмила Сіденко, соліст Маріїнського театру (Санкт-Петербург) Федір Можаєв, Вікторія Хохлова ( С І Л А ) - всі вони належать до славетної харківської вокальної школи. Одна з гостейучасниць зізналася, що "Харківські асамблеї" - це повернення до своєї домівки, туди, де твоє серце, дру-

Виступає

„Харків-квартет".

зі-однодумці, де живі пам'ять і дух великих вчителів". У межах фестивалю життєві та творчі ювілеї відзначили Л.Цуркан, провідні концертмейстери Є.Ніікитська, Д.Гендельман, С.Клебанова. У концертному "форматі" відсвяткував своє 20-річчя дует Наталії Гребенюк (сопрано) та Наталії Зимогляд (фортепіано), ЗО років виповнилося дуету Володимира Болдирєва (баритон) і Євгенії Никитської (фортепіано). Творча співдружба Д.Гендельман з І.Журіною, С.Клебанової з В.Верестниковим триває вже багато років, долаючи кордони та відстані. Насолоджуючись хвилюючими інтерпретаціями, розумієш, як багато в "ювелірному" вокальному мистецтві залежить від тандему співака і концертмейстера. Саме такі відчуття викликав дует з Л и т в и - Сабіна Мартінайтіте (сопрано) та Аудроне Ейтманавічюте (фортепіано). Добре знайомі з минулих фестивалів музиканти не перестають чарувати харків'ян цікавими програмами та високою виконавською культурою. № 3 , травень — червень 2008 р.


ос^ішя "Харківські асамблеї" - це не тільки зустрічі друзів, однодумців, а й знайомство з новими молодими учасниками, зокрема з ансамблем старовинної музики (керівник - К.Штрифанова) і чоловічим акапельним квінтетом "Дітем". Оригінальну фарбу в фестивальну палітру внесли

"МУЗИКА на д р у г е півріччя 2 0 0 8 року.

Грає

Г.Сагалова.

представники кафедри народних інструментів ХДУМ: капела бандуристів (керівник - Н.Мельник), оркестр баяністів (О.Назаренко), оркестр народних інструментів (диригент - Б.Міхєєв), інструментальний ансамбль "3+2" (керівник - І.Снєдков). Серед музичних новинок відзначимо українську прем'єру американського композитора А.Сіслера "Diumall Night" для сопрано з оркестром, перше виконання в Харкові "Біблейських пісень" А.Дворжака, нової композиції В.Птушкіна - Концерту-симфонії для віолончелі та фортепіано з оркестром (солісти Ігор Гавриш (віолончель), автор (фортепіано) і академічний симфонічний оркестр Харківської філармонії під керуванням Кристофера Гейфорда (Великобританія). Музика українських авторів - характерна ознака фестивалю. В рамках "Асамблей" відбулися концерти, присвячені 100-літтю Д.Клебанова — одного з фундаторів харківської композиторської школи, який виховав плеяду яскравих індивідуальностей В.Бібіка, В.Губаренка, М.Кармінського, В.Птушкіна. Після 20 років забуття прозвучали Третя симфонія (1958), частина з Концерту для флейти, арфи, струнних та ударних (1974), сюїта з балету "Лелеченя" (1937), струнний квартет, вокальний цикл на слова І.Крилова та інші твори майстра. "Круглий стіл", присвячений пам'яті Д.Клебанова, перетворився на цікавий вечір спогадів, душевну зустріч учнів, колег, близьких і молоді, яка відкривала для себе його ім'я. Ювілей Харківського державного університету мистецтв імені І.Котляревського поєднав різні покоління, змусив з вдячністю та гордістю пригадати минуле вузу і осягнути сучасне. На завершення свята прозвучала Концерт-симфонія В.Птушкіна, що стала немов відгуком на духовні і мистецькі пошуки Вчителя. Філософський за змістом твір - найкращий заключний акорд свята, адже кожен ювілей - це осмислення своєї історії, відродження пам'яті серця. Ж и т и м е вона - буде і майбутнє... Світлана А Н Ф І Л О В А

Харків 10 №3, травень — червень 2008 р.

ЧАСОПИС ВИСВІТЛЮЄ панораму мистецького життя України, ЗНАЙОМИТЬ з лауреатами фестивалів і конкурсів, ПОДАЄ МАТЕРІАЛИ про життя та діяльність українських митців, ВІДКРИВАЄ невідомі сторінки культури.

історії

Індекс

нашого часопису 74310. У роздріб журнал "МУЗИКА" не надходить. РЕДАКЦІЯ


"музичний ж

М

лрхшекжо? т

ж

ж

л

Сорок років керував Кримським державним симфонічним оркестром народний артист України, заслужений діяч мистецтв України та Автономної Республіки Крим Олексій Феодосійович ГУЛЯНИЦЬКИЙ. Цей факт - явище унікальне. Довше працював з одним колективом лише Євген Мравінський. В оркестр Олексія Феодосійовича запросили в 1965 році другим диригентом, а вже через півроку він очолив його. За наступні чотири десятиліття О. Гуляницькому не раз довелося відчути і радість перемог, іноді й гіркоту образ, та головне - щасливі хвилини творчого злету. Він перетворив "курортний" оркестр у першокласний музичний колектив, один з кращих в Україні, що одержав визнання в своїй країні і за кордоном. Минуло сімдесят п'ять років, п'ятдесят п'ять з яких присвячено музиці - це якщо рахувати з 1952 року - дати вступу до Київської державної консерваторії. Та насправді треба додати ще років п'ятнадцять: майбутньому диригенту не було ще й шести, коли він вперше взяв у руки скрипку.

О

лексій Гуляницький народився 2 березня 1933 року в Мінеральних Водах Ставропольського краю, та справжньою Батьківщиною для нього стала Україна. У Києві минули дитячі роки - жив у сім'ї діда Григорія Петровича Світлицького, професора Київського художнього інституту, який був не тільки прекрасним художником, а й мав музичні здібності - блискуче грав на скрипці, писав романси, які до революції друкувалися. Для свого онука Григорій Петрович став першим вчителем музики... У 1952 році Олексій Гуляницький зі срібною медаллю закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку й успішно витримав екзамени на оркестровий факультет столичної консерваторії імені П.Чайковського. П'ять років потому одержав диплом з відзнакою і був прийнятий в групу перших скрипок Державного симфонічного оркестру України під керуванням Натана Рахліна. В 1965 році О.Гуляницький закінчив аспірантуру по класу оперно-симфонічного диригування у професора Михайла Канерштейна. На третьому курсі йому пощастило бути серед трьох представників України, котрі брали участь у Всесоюзному семінарі

10

молодих диригентів, який проводив у Москві французький диригент зі світовим ім'ям Ігор Марцевич (до речі, він народився на Україні). Стажування у маестро такого рівня стало важливим етапом становлення О.Гуляницького як диригента. Бути диригентом, вважає Олексій Феодосійович, означає брати на себе відповідальність і за виконавську майстерність, і за репертуар оркестру, і за творче зростання музикантів, за їх побут й умови праці і, врешті, за виховання слухачів, шанувальників музики. Очоливши оркестр, О.Гуляницький одразу ж розширив репертуар, скоріше, принципово змінив його. Легкі "променадні концерти" для курортної публіки назавжди відійшли в минуле. В програмах Кримського симфонічного з'явилася класична музика всіх стилів й епох, що засвідчило високий рівень майстерності диригента й музикантів. Колектив став лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу, був відзначений урядовими нагородами, артисти оркестру удостоєні почесних звань України й Криму. О.Гуляницький зі своїм колективом записав подвійний альбом компакт-дисків, куди потрапили найкращі твори світової класики і

№3, травень — червень 2008 р.


яюсрмивсшво сучасних українських та кримськотатарських композиторів. Про високий художній статус оркестру О.Гуляницького красномовно свідчить і той факт, що в програмах цього колективу брали участь близько двохсот відомих музикантів і вокалістів, серед них - І.Ойстрах, Л.Оборін, В.Крайнєє, М.Петров, Д.Башкіров, І.Козловський, А.Солов'яненко, З.Соткілава, Б.Которович...

В.А.Моцарта, "Карміна Бурана" К.Орфа за участю двох оркестрів і трьох хорів з Німеччини (концерти відбувалися в Криму і Німеччині) та багато інших творів. З оркестром співали уславлені хорові капели України - "Думка", „Трембіта", Росії - московський хор під керуванням Юрлова, санкт-петербурзька капела під орудою Черноушенка... Вітчизняна та зарубіжна преса багато писала про концерти кримського колективу і його керівника, називаючи О.Гуляницького "людиною великого інтелекту", "натхненним інтерпретатором з незвичайним баченням світу", "музичним архітектором, який представляє симфонії як величні, безперервні художні конструкції". Сам же Олексій Феодосійович в одному з інтерв'ю сказав: "Диригування це відчуття, що ти ведеш музику за собою..., вона звучить у тобі, піднімає до небесних висот. Мабуть, це і є щастя".

До творчих досягнень диригента слід віднести й авторські програми українських композиторів Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, А.Штогаренка, B.Гомоляки, Г.Майбороди, В.Губаренка, І.Шамо, сучасних авторів - Є.Станковича, М.Скорика, Л.Дичко, Л.Колодуба, Чен Бао Хуа та багатьох інших. Окрема сторінка в історії Кримського оркестру - робота над творами народного артиста України Алемдара Караманова, які дуже складні для виконання, і, можливо, тому нечасто звучать у концерХотілося б ще зупинитися на роботі О.Гулятах. Колектив, ницького як муоднак, дав можзичного виховаливість слухателя дітей і мочам познайолоді. В Україні, митися з цією напевно, це музикою, що один з небагаглибоко й притьох оркестрів, страсно розякі зберегли криває драмаабонементну тизм людського систему з пробуття. Зіграно грамами "Діти 11 авторських дітям". Дириконцертів Карагент також підманова в Криму готував плеяду й Одесі. Багато талановитих мутворів уперше зикантів - лаупрозвучали в інреатів багатьох терпретації конкурсів. Безцього колектикоштовно грати ву в Києві, Мосз оркестром кві, містах Росії, О.Гуляницького Диригує Олексій Гуляницький. Санкт-Петербург. у Литві, Німеччині. Кульмінацією цієї плідної співмогли обдаровані діти вже з шести років. На жаль, праці стало виконання 10-частинної симфонії Кадержавне фінансування цих програм припинилораманова "Совершишася". ся, але залишилися ще традиційні фестивалі хорової музики імені Ф.Шаляпіна, дитячий "Біля Твори кримськотатарських композиторів, з їх Чорного моря", музичні конкурси "Наша земля самобутньою музичною мовою, - Я.ШерфетдиноУкраїна", "Боспорські агони" та інші, в журі яких ва, Е.Налбандова, І.Бахшиша й молодих авторів незмінно працює Олексій Гуляницький. Е.Емір, М.Халітової, виконані оркестром під керуванням О.Гуляницького, стали відкриттям для Багато років Олексій Феодосійович очолює слухачів, зокрема й київських. Пропагуючи творКримське відділення Всеукраїнської національної чість сучасних вітчизняних авторів, диригент висмузичної Спілки. Сьогодні маестро - завідувач катупав з 53 оркестрами колишнього СРСР та 14 зафедри диригування, вокалу й хорового мистецтва рубіжними колективами - Польщі, Чехії, ЮгослаКримського гуманітарного університету. "Без техвії, Німеччини, Словаччини, США, Куби... Кримніки, - говорить Гуляницький, - не може бути диський оркестр побував на гастролях у Прибалтиці, ригента, хоча це не самоціль. Важливе не тільки Середній Азії, Молдові, Бєларусі, на Уралі, в Сибівдумливе розкриття твору, думок і почуттів автору, на Кавказі... ра, а й власне до них ставлення, що вимагає величезної духовної праці, самовдосконалення". Диригент підготував цикли концертів: "Всі симфонії і концерти Й.Брамса, П.Чайковського, C.Рахманінова", виконувалися Дев'ята симфонія Л.Бетховена, "Реквієми" Дж.Верді, Л.Керубіні,

10 № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.

Світлана ШАПОВАЛОВА

Сімферополь


Ігор ЧЕТУЄВ: S

м і

fee

б

a

а

g

i

м

t

і

t

с

і

a

m

м

,

u

c

fr

с ц а

Яаси^ав-аі Афіші сучасних концертних залів прикрашають імена сотень, тисяч музикантів-солістів. Здається, і піаністів серед них стає все більше і більше. Однак посправжньому самобутніх виконавців з яскраво окресленою індивідуальністю є одиниці - діалектичний закон переходу кількості в якість у мистецтві спрацьовує далеко не завжди. Ігор ЧЕТУЄВ - молодий український піаніст, котрий поступово здобуває міжнародне визнання, - безумовно, один з них. У 12-річному віці хлопчик з Севастополя переміг у Києві на конкурсі "Юний віртуоз", після чого почав серйозні заняття грою на фортепіано в класі визначного кримського педагога Тетяни Кім. Згодом були Гран-прі Міжнародного конкурсу юних піаністів В.Крайнєва (1994), перші премії на Всеукраїнському конкурсі імені С.Рахманінова (1997), Міжнародному конкурсі піаністів імені Артура Рубінштейна (1998) та вступу 1997році до Вищої школи музики і театру Ганновера. Активно будуючи свою виконавську кар'єру на Заході та мріючи про педагогічну, Ігор Четуєв не забуває і про українську публіку. Наприкінці минулого року кияни мали нагоду двічі почути гру цього талановитого піаніста - сольну програму на фестивалі "Володимир Крайнєє запрошує..."та виступ у супроводі Симфонічного оркестру Національної філармонії під орудою Миколи Дядюри. Як виявилося під час нашої розмови з Ігорем Четуєвим, його плани щодо України не обмежуються регулярними гастролями.

10

- Ви вже давно за межами України. Який ваш статус у Німеччині? - Сьогодні поки що важко сказати, де саме мій дім. В Україні я буваю часто - тут живуть мої батьки. Офіційно я вже закінчую навчання в аспірантурі Вищої школи музики і театру Ганновера по класу В.Крайнєва. Працюю асистентом Володимира Всеволодовича, допомагаю йому займатися з учнями, хоча більше концертую. Педагогіка мене приваблює, це я зрозумів лише нещодавно. - Чим саме приваблює? - Вона насамперед допомагає мені розібратися у своїх думках під час творчого процесу. - Німецька система музичної освіти вас задовольняє? - Мушу сказати, що системи музичної освіти в Німеччині немає. Вчитися по-справжньому починають тільки з 22 років, і тому мені прикро, що українські консерваторії запозичують досвід західних навчальних закладів. Можливо, його варто використовувати юристам, але не музикантам. Те, що німецькі студенти вивчають у вищій школі, у нас знають школярі другого класу. Студенти остаточно визначаються із професійною спеціалізацією в тридцятирічному віці коли, здавалося б, треба вже мати певний досвід роботи. - У цьому й парадокс: наших дітей, на відміну від західних, привчають з дитинства багато працювати. А рівень життя країни від того чомусь не поліпшується... - Мені також це важко зрозуміти, проте впевнений, що музиканти-виконавці повинні № 3 , травень — червень 2008 р.


починати навчання змалку, на відміну від композиторів, співаків, музикознавців. До речі, сьогодні в Німеччині хороших концертуючих артистів небагато. - Як організоване ваше концертне життя? Де виступали останнім часом? Гастролюю переважно в Європі з різними програмами. Концерти влаштовує одна доволі знана паризька агенція. Нещодавно виступав в Іспанії, перед тим двічі грав у Парижі - в театрі "Шанз Елізе", вдалі концерти відбулися в Берлінській філармонії та лондонському "ВігморХолі". Після Іспанії брав участь у фестивалі в Парижі. Найчастіше буваю у Франції. Намагаюся не відмовлятися від жодної пропозиції. Вважаю, що займатися треба тільки тим, що насправді подобається. - Яка музика вам найбільше до душі? Бетховенська програма київського фестивалю "Володимир Крайнєє запрошує" співпадає з вашими особистими смаками? - Безумовно. Я давно мріяв записати всі сонати Бетховена. Нарешті, почав це робити на московській фірмі звукозапису "Саго Миіз". Там мені пощастило працювати з дивовижним звукорежисером з Голландії Ердо Гротом і досвідченим продюсером Михайлом Серебряним. -А як складаються ваші стосунки з сучасними композиторами? їм теж потрібні піаністи... - Досі найкращі стосунки складалися з тими, кого вже немає серед нас. Проте я був дуже радий, коли на мене звернув увагу Мирослав Скорик. Він запропонував виступити у його ювілейному вечорі, але, на жаль, у цей час я не зможу приїхати до Києва. Отримую ноти і від молодих композиторів: українських, французьких, ізраїльських. З німецькими авторами теж спілкуюся (більшість з них - вихідці з Росії), але поки що мене їхня музика не зацікавила. Вважаю, що й Алемдар Караманов, якого я виконував, і Мирослав Скорик - це вже класики. - У чому ви вбачаєте принципову відмінність "нової" музики від "старої"? - У формі, яка постійно змінюється. Хотілося б, щоб ці зміни мали перспективу, щоб залишалися, як класика, актуальними на століття. Насправді це не стільки пошук нового, скільки руйнування старого. Мені важко говорити на цю тему, бо я все ж виконавець і не надто глибоко розуміюся на композиції. Зрештою, колись доведеться долучитися і до сучасної музики. Можливо, навіть зможу допомогти молодому компо-

10 № 3 , травень — червень 2 0 0 8 р.

зитору повірити в себе, виконуючи його твори. - Диригуванням не планували зайнятися? - Була ідея, але зрозумів, що це не для мене. Перекваліфіковуватись із солістів у диригенти зараз дуже модно. Навіть занадто модно. Сьогодні всі диригують: основну професію забувають і, як правило, справжніми диригентами не стають, а це вже небезпечно. Прагну виправдати ті надії, які на мене покладали як на піаніста. - Ваша виконавська манера вирізняється увагою до ледь помітних нюансів, ви "розмовляєте" зі слухачем не текстом, а підтекстом. Чи відчуває і розуміє це західний слухач? - Західна публіка дуже відрізняється від київської. В Україні мене знають, а там - ні. І це не дивно: щоб знали, треба постійно виступати в одному і тому ж місті, в одному і тому ж залі, для постійного слухача. На Заході моя кар'єра тільки починається, а тому публіка реагує лише на певні ефектні виконавські прийоми. А те, що я роблю насправді, часто, на жаль, не розуміє. - З оцінками ваших виступів у західній пресі погоджуєтесь? - Буває по-різному. Найбільше дратує необ'єктивність. У серйозних журналах, таких, як французький "Le Mond", і музична критика серйозна. Проте рецензії друкують різні видання, а тому трапляється всяке. Наприклад, на фестивалі у Франції в програмці мого концерту переставили місцями Шумана і Ліста. А критик написав, що Шуман був хороший, але звучав як Ліст. Кількість рецензій залежить від статусу залу: на виступи у великих залах відгукуються, як правило, дві-три газети. Та одна справа, коли критик любить і знає музику, постійно відвідує концерти, а інша - тексти, які "просувають" у ЗМІ численні агенти. Зрештою, піаністів стало так багато, що просто неможливо створити сенсацію - що б ти не робив за роялем. - Які плани пов 'язуєте з Україною ? Мрію, що в Україні нарешті з'являться кошти на мистецтво. Маю надію, що високопосадовці зрозуміють: мистецтво - це не лише витрати, а й інвестиції. Отож, хочеться і мені допомогти українським музикантам: організувати в Севастополі музичний фестиваль. Нещодавно, після чотирьох років перерви, я виступив у рідному місті і був здивований, що досі жодного пристойного рояля тут немає. Розмовляла Юлія БЕНТЯ


з історії

ФЕНОМЕН В

В

П

атріарх професійної композиторської та піаністичної школи Західної України, видатний композитор, піаніст, педагог, музикознавець, критик, культурно-громадський діяч Василь Барвінський (1888-1963) - випускник Празької консерваторії, згодом - doctor honoris causa Празького університету, кавалер ордена "Золотий хрест" (найвищої відзнаки Польщі). Скерований на музичну дорогу М.Лисенком, він мав тісні творчі зв'язки з видатними особистостями свого часу: В.Новаком, Й.Суком, А.Мікешем, Е.Далькрозом, Б.Бартоком, К.Шимановським, А.Шептицьким, Б.Лепким, О.Новаківським, О.Кошицем, П.Козицьким, В.Косенком, Л.Ревуцьким. У своїй різнобічній діяльності В.Барвінський став першовідкривачем не лише в національній, а й у світовій культурі. Як композитор-модерніст, В.Барвінський є чи не найяскравішим митцем першої половини XX ст. Органічно синтезувавши в своїй творчості багатство та розмаїття стилістично-мистецьких напрямів - імпресіонізм, символізм та експресіонізм, неофольклоризм та неокласицизм, він, виходячи з національних витоків, торує шлях від неоромантизму до вітаїстичних тенденцій українського модерну, передбачаючи явища майбутнього. В.Барвінський - перший український композитор, твори якого були визнані світом та надруковані в численних виданнях Європи, США, Японії (серед них "Edition Peters", "Universal Edition", "Nakamura"). Його ім'я увійшло у європейські словники та енциклопедії. Музика В.Барвінського звучала на багатьох сценах світу. Знаменним є той факт, що в одній з перших лондонських телепрограм на світанку розвитку телебачення 21 травня 1937 року транслювався концерт з творів В.Барвінського та Н.Нижанківського у виконанні всесвітньо відомої піаністки Любки Колесси, яка презентувала ще й український народний одяг перед англійською публікою та телеглядачами. Великими шанувальниками та інтерпретаторами творчості В.Барвінського були не лише українські музиканти, а й митці інших країн. Наприклад, славетний німецький органіст М.Грілль зробив перекладення для органу багатьох творів композитора та записав платівки з фортепіанними творами, а в міжнародному конкурсі колядок для хорових колективів перше місце в Європі посіла "Небо і земля" В.Барвінського у виконанні хору Мюнхенського радіо "Motettenchor" у 1998 році.

10

п Особливу сторінку визнання творів Барвінського складає його "Колискова", яку О.Кошиць "оркестрував" для свого фантастичного хорового оркестру. Завдяки гармонічним вартостям та мелодичним візерункам "вона врізується в нашу пам'ять як найбільше, осягнене коли-небудь людиною, чудо", писала бразильська преса ("Соггеіго Раиіізіапо" від 17 вересня 1923 р.). Поряд із "Щедриком" М.Леонтовича "Колискова" В.Барвінського стала бестселером української капели.

Ф

еномен долі митця вражаючий. У національній музичній культурі й досі не осмислена багатогранність та значимість його творчості, і на це є історичні причини. Адже В.Барвінський пройшов трагічну хресну дорогу зі своїм народом до національної Голгофи: десять років мордовських концтаборів та спалення практично всіх рукописів залишили нам у спадок "композитора без нот", як з гіркотою охарактеризував себе сам автор після повернення із заслання. Та учні В.Барвінського - піаністи Р.Савицький, Д.Гординська-Каранович, а також всесвітньо відомі виконавці Любка Колесса, Галя Левицька, скрипаль Р.Придаткевич, оперні співаки І.Маланюк, М.Сокіл, Є.Зарицька, М.Менцинський, М.Скала-Старицький, І.Козловський та багато інших зберегли його твори. Замовчування, заборони, спроба викреслити ім'я В.Барвінського з історії української музики, трагічна доля творчої спадщини, відродження імені та повернення музики композитора символічне. Серед Барвінських були видатні історики, літератори, священики, медики. Олександр Барвінський - батько композитора - визначний громадсько-політичний діяч XIX ст., основоположник наукового Товариства імені Т.Шевченка, посол австрійського сейму, міністр освіти та віросповідань ЗУНР, автор багатьох підручників з історії та літератури, букварів, читанок українською мовою, етнограф, статті якого публікувалися в Парижі. Серед його друзів - П.Куліш, М.Коцюбинський, М.Лисенко, Г.Хоткевич, Леся Українка, К.Квітка, А.Шептицький, Б.Лепкий, О.Новаківський. Успадковуючи та продовжуючи велетенську діяльність батька, Василь Барвінський свій музичний дар переймає від матері - Євгенії Любович високоосвіченої жінки, піаністки (випускниця К.МІкулі - довголітнього ректора Львівської консерваторії, учня Ф.Шопена), малярки, поетеси,

№ 3 , травень — червень 2008 р.


З

ІСШОУРІЇ

великої шанувальниці української пісні, керівника багатьох хорів (в одному з них, тернопільському хорі "Руська Бесіда", розпочався зоряний шлях славетної Соломії Крушельницької).

П

ерші музичні студії В.Барвінського проходять під керівництвом матері, згодом він вчиться в класі знаменитого чеського педагога В.Курца, який працював тоді у Львові. У виборі професії музиканта вирішальну роль відіграв М.Лисенко, який, перебуваючи у Львові, благословив Василя на музичну дорогу. Щ е під час навчання в Лейпцигу М.Лисенко неодноразово гостював у домі Барвінських. Саме батько композитора замовив М.Лисенкові для святкування шевченківських днів у Галичині "Заповіт", з якого бере початок грандіозна лисенківська Шевченкіана. Шлях Барвінського пролягає до Праги, де він за рекомендаціями В.Курца потрапляє в клас знаменитого чеського педагога, учня А.Дворжака В.Новака, в якого студіює композицію, одночасно займаючись як піаніст у класі Л.Готфельда, та відвідує лекції відомих музикологів О.Гостинського та З.Неєдпи в Празькому університеті.

ша Фортепіанна соната (1910), а також два Тріо (одне з яких і досі не знайдено).

Р

ізнобічна діяльність Барвінського має багато векторів. Він був активним учасником (акомпаніатором і танцівником) празької групи Е.Далькроза - автора популярної в Європі нової системи пластики і руху - евритмії. Згодом композитор використовуватиме її на національному грунті, створюючи п'єси для галицьких далькрозистів на основі народних танців ("Кошичок", "Киваний", "Метелиця"). Талант Барвінського був високо оцінений чеськими музикантами, зокрема О.Шіном, який визнав винахідником кластера та гри затисненим кулаком саме В.Барвінського. Вперше композитор використав цей новаторський прийом у жартівливому "Жаб'ячому вальсі", що одержав першість на конкурсі експериментальних творів у Подскальській філармонії. Однак він не надавав особливого значення техніці, використовував новації вкрай доцільно. До празького періоду належить ще один винахід Барвінського - варіабельні швидкості

Активно концертуючи як молодий піаніст, беручи участь в багатьох престижних концертах, Барвінський, єдиний серед учасників фортепіанного огляду в Празі в 1908 р., був відзначений срібною лірою. Часто виступає як акомпаніатор та ансамбліст. У Празі, ще студентом, В.БарвінВасиль Барвінський ський постійно проЗО грудня пагує українську музику, часто граючи у вишитій сорочці. Серед його ініціатив - організація вечора української пісні у виконанні знаменитого хору "Глагол" під керівництвом Я.Кржічки, де прозвучали спеціально написані на замовлення останнього музично-етнографічні картини "Українське весілля" (1914 р.). Тут зростає популярність Барвінського як композитора. Щ е в класі В.Новака він створює перші українські прелюдії для фортепіано, які К.Вінер (відомий зальцбурзький критик) назвав "клейнодами" - коштовною окрасою світового фортепіанного репертуару. На замовлення проректора Празької консерваторії доктора Бранденбергера Барвінський пише Шість обробок українських народних пісень для голосу і фортепіано. Світову славу приносять композиторові і об'ємні фортепіанні цикли "Любов" та Сюїта на українські народні теми. В Празі була написана пер-

10 № 3 , травень — червень 2008 р.

та Остап 1962 рік.

Лисенко.

("Прелюдії методом Далькроза"). Цей унікальний твір загинув у вогні, хоч залишився детальний опис самої техніки, а явища прогресуючих метрів та ритмів спостерігаються в обробці народної пісні "Вийшли в поле косарі", фіналі Фортепіанної сонати. Так Барвінський органічно увійшов в загальноєвропейський процес оновлення та пошуків сучасних засобів музичної мови.

З іншого боку, тісні контакти з українськими митцями та діячами культури дозволяють поставити Барвінського в центрі національнокультурного процесу. Насамперед - це знайомства та близькі стосунки з чеською українською діаспорою - І.Горбачевським, І.Пулюєм (з донькою славетного фізика Наталією Пулюй композитор одружився у 1915 р., присвятивши їй один з найкращих своїх фортепіанних циклів "Любов"), В.Липинським. Довголітня дружба з поетом Б.Лепким сприяла створенню перших романсів композитора - експресіоністично-символістичних вокальних картин "Нудьга" та "В лісі". У період популярності та європейської слави В.Барвінський повертається до Львова, де у 1915-му очолює Вищий музичний інститут імені М.Лисенка, обіймаючи цю посаду впродовж 33 років, по суті, генеруючи музичне професійне життя Гали-


з чини, розгортаючи велетенську педагогічну діяльність. Його учнями в різний час були концертуючі виконавці Р.Савицький, Д.Гординська, Д.Герасимович, М.Крушельницька, О.Криштальський, М.Крих-Угляр, а також композитори М.Колесса, Н.Нижанківський, З.Лисько (окрім фортепіано Барвінський викладав і теоретичні предмети). З класу В.Барвінського вийшла плеяда блискучих педагогів: О.Процишин, В.Климків, О.Созанська, Д.Личковська, І.Крих, О.Попіль, Н.Кашкадамова, які розвинули методичні засади його піаністичної школи. Разом із С.Людкевичем (плідні творчі та приятельські контакти яких збереглися впродовж життя, адже вони присвятили один одному велетенську кількість публіцистично-критичних статей та наукових матеріалів і вступалися один за одного у складних життєвих випробуваннях) впроваджує нову, унікальну на той час освітню систему, відкриваючи філії BMI імені М.Лисенка у всіх великих містах Галичини, які у 1927 р. було централізовано. Пізніше С.Людкевич напише, що ця музична освітня система "є унікатом і без прецеденту в історії музичної культури Західної Європи". Як голова СУПроМу (Союзу українських професійних музик), створеного в 1934 р., практично очолюючи музичне життя Галичини, Барвінський висуває гасло "Музика - дітям", організовує безліч концертів, невтомно працюючи як критик-публіцист. Барвінський - автор понад 200 публікацій найрізноманітніших жанрів, серед яких велика аналітична рецензія на збірник Ф.Колесси "Пісні Холмщини і Підлясся", "Огляд історії української музики", "Враження з побуту на Україні" - хроніка музично-культурного життя 1928 р., об'ємні рецензії та статті про чеську музику, В.Косенка, Б.Бартока, П.ХІндеміта, С.Людкевича, Любку Колессу, М.Менцинського та ін. Впродовж 2 0 - 4 0 - х років з-під пера композитора виходять солоспіви та вокальні поеми на тексти Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Б.Лепкого, О.Кониського, Г.Чупринки; кантати "Наша туга, наша пісня" на текст С.Черкасенка, "Урочиста кантата" на слова В.Масляка, (оркестрова партія якої досі не знайдена), хори на слова Б.Лепкого "Шевченкова хата" та "Ой, колосися, ниво", хорові обробки народних пісень - обжинкова "Уже сонечко закотилося" та хрестильна "Були ми собі в Божому дому", колядка " Щ о то за Предиво" (сольну партію в останній з величезним успіхом виконав у Канаді І.Козловський). Слід згадати і хорові обробки стрілецьких пісень для великого співаника "Червона калина". Не менш інтенсивно працює композитор у галузі камерно-інструментальної музики: одне з найяскравіших його творінь - Секстет, присвячений пам'яті М.Лисенка, був відновлений композитором (після спалення) по пам'яті, два Квартети, один з яких "Молодіжний" вже міцно увійшов до навчального репертуару, а інший ще не знайдено.

10

Соната для віолончелі, присвячена В.Новаку, віолончельна "Українська сюїта", посвята П.Козицькому, Варіації для віолончелі - цими творами Барвінський, по суті, започатковує національний репертуар для цього інструмента, одночасно створюючи кілька композицій для скрипки. Досі не відома доля скрипкової сонати.

Т

а все ж улюбленим інструментом залишалося фортепіано. Несподівано для композитора світову славу завоював невеликий, але вишуканий і "виконаний досконало композиційно" (К.Герман) фортепіанний цикл "Мініатюри на українські народні теми", опублікований у багатьох виданнях Європи. Після перемоги на конкурсі сучасної музики в Америці (за обробки двох лемківських пісень для голосу, скрипки і фортепіано В.Барвінський здобуває першу премію і подвоєний гонорар) він отримує замовлення на твір-репрезентацію української музики для американців. Так виникає ще один цикл фортепіанних мініатюр "38 обробок українських народних пісень для фортепіано", виданий в США у 1928 р. Унікальним у своїй неповторності залишається до сьогодні і фортепіанний цикл "Колядки та щедрівки". Окрасою українського педагогічного репертуару став дитячий фортепіанний цикл "Наше сонечко грає на фортепіяні". Та вершинним творінням композитора можна вважати його Фортепіанний концерт, над яким Барвінський розпочав роботу ще в 1917 р., завершуючи твір з присвятою Т.Шевченкові через 20 років - у 1937 р. Грандіозне інструментально-оркестрове полотно стало ще одним відкриттям Барвінського для української культури - понад ЗО разів твір з величезним успіхом прозвучав по всій Україні у виконанні піаніста Р.Савицького та диригента М.Колесси. Цей концерт, здавалося, безнадійно втрачений, був майже дивом знайдений через тридцять років у день смерті Р.Савицького - 6 червня 1993 р. у далекій Аргентині і стараннями сина піаніста Р.Савицького-молодшого повернувся на Україну, а М.Крушельницька відродила його до життя. Доля В.Барвінського, як і доля його народу, не була встелена квітами. Після німецької окупації, вистоявши в нелегких умовах фашизму (арешт, № 3 , травень — червень 2008 р.


3

ICSBRXPlI

переслідування, смілива діяльність в захисті української музики, адже коли німці ліквідували всі вищі навчальні заклади, саме Барвінський врятував розформовану консерваторію, перейменувавши музичну школу в ремісничу, приймаючи на роботу викладачів консерваторії, переховуючи переслідуваних фашистами людей та музичні інструменти). Особливих зусиль він доклав до святкування 100-річчя від дня народження М.Лисенка. Допомагав композитор і доньці М.Лисенка Мар'яні - піаністці, директорові Музично-драматичного інституту в Києві, яка переїхала до Львова. Самовіддано працюючи, відстоюючи ідеї високого професіоналізму в умовах нового соціального режиму - радянської влади, Барвінський як народний депутат підтримує багатьох викладачів та студентів, захищає репресованих, безстрашно зараховуючи дітей "ворогів народу" на навчання до консерваторії. Чесність, принциповість та правдивість композитора не могли не викликати конфлікту з новою владою. В 1948 р. Барвінського разом з дружиною безпідставно арештовують і засуджують на 10 років ув'язнення. До речі, С.Людкевич чи не єдиний сміливо виступив на захист В.Барвінського на публічному процесі. У Потьмі Зубоповлянського району Мордовської АРСР у сусідньому концтаборі відбувала ув'язнення його дружина. Серед співв'язнів Барвінського - патріарх Йосиф Сліпий, блаженний о. С.Чарнецький, американсько-український поет Вальтер Ковалик, художник С.Конаж-Конажевський (йому належить графічний портрет композитора 1955 р.) та близький товариш композитор і піаніст Б.Кудрик, який трагічно загинув у далекій Мордовії. У нелюдських умовах композитор залишається людиною і музикантом. Він дає уроки музики, організовує самодіяльні виступи, для яких аранжує різноманітні твори, очевидно, що саме для ув'язнених були написані два хори на слова Лесі Українки "Знов весна" та "Надія", "Українська рапсодія" для скрипки з оркестром. З думками про долю своїх дітей, а особливо про найстаршого сина - Івана-Себастьяна, названого на честь Баха, блискучого віолончеліста, якому П.Казальс пророкував велике майбутнє, Барвінський починає роботу над Віолончельним концертом. "Свідченням незламного духу України" назвав провідний музичний критик Бі-Бі-Сі Роберт Шерман "Ліричний концерт" для віолончелі після його прем'єри в Білому домі у США у виконанні американської віолончелістки Брігітти Гюнтер та Дарії Гординської-Каранович (партія фортепіано). Варто згадати, що в рік смерті улюбленого вчителя (1963 рік) ця видатна піаністка здійснила світове концертне турне, виконуючи винятково твори Барвінського. Лише 5 років після заслання судилося прожити композиторові (Барвінського було звільнено в 1958 році). І невипадково Б.Лятошинський напише, дізнавшись про його смерть: "Він багато

10 № 3 , травень — червень 2008 р.

страждав". Забутий при житті, Барвінський все ж таємно займається з учнями, консультує, а єдиним місцем, куди міг прийти сивоголовий маестро послухати музику, була школа, де він відвідував а кадем концерти.

У

сім своїм життям і творчістю Барвінський постає як приклад благородної людини, чесної і сміливої, сповненої шляхетного духу, великої сили волі і сміливості. "Ворог народу" Барвінський пише відкритого листа - останнього в своєму житті - до академіка О.Корнійчука з вимогою удостоїти Шевченківської премії Миколу Лисенка (посмертно, пієтет до корифея української музики Барвінський проніс крізь усе життя) та Станіслава Людкевича за "Кавказ". У випадку Барвінського "Божа справедливість межує з чудом", як висловилася дослідниця творчості композитора С.Павлишин. Нотні листки, неначе лелеки, зліталися звідусіль: врятовані з вогню, переховані, з архівів відомих виконавців, з різних країн та континентів. Адже його твори були в репертуарі видатних співаків - М.Менцинського, Р.Любінецького, П.Плішки, Й.Гошуляка, І.Козловського, примадон оперних сцен світу - І.Маланюк, Є.Зарицької, М.Сокіл. Музику Барвінського виконували видатні українські інструменталісти - Любка Колесса, Р.Савицький, Галя Левицька, Г.Беклемішев, М.Крушельницька, О.Криштальський. Музика, яка звучала в першій половині XX ст. по цілому світі, замовкла на Батьківщині майже на півстоліття. І якщо світ - близький і далекий - зберіг це ім'я і плекав цю музику, то тепер головна відповідальність за її життя перед нами - сучасними українськими митцями, які "є досі в боргу перед цією прекрасною і шляхетною музикою" (Т.Терен-Юськів). Поступово скресає крига: друкуються ноти (хоч далеко не все видано, а невеликі наклади потребують нових редакцій та перевидання), творчість композитора активно входить у науковий обіг, та найголовніше - звучить його музика. І на великих сценах у виконанні М.Крушельницької, О.Криштальського, Й.Ерміня, М.Драгана, О.Рапіти, Я.Боженка, Н.Дацко і юних музикантів, активно входячи до педагогічного репертуару. Проводяться конференції, відкриваються класи і виставки, ім'я композитора присвоєно навчальним закладам Дрогобича, Тернополя, Івано-Франківська. Саме Любов - найбільша цінність, яку несе в собі музика Василя Барвінського, сповнена натхненної лірики, глибоких драматично-емоційних злетів, героїко-патріотичних почуттів, високої духовності. Виходячи з народних джерел, вона промовляє до людських сердець глибоко укоріненими ментальними архетипами, сенс і значимість яких зрозумілі людству. Лілія НАЗАР-ШЕВЧУК


Максимов О.Б. Виховання піаністів за методикою В.Барвінського. Донецьк: Східний видавничий Дім, Донецьке від ділення НТШ, 2007. - 1 2 8 с.

З

а останнє десятиріччя особистість В.Барвінського щораз більше привертає увагу музикознавців. Після перших досліджень І.Коваліва, В.Витвицького, С.Павлишин зусилля науковців спрямувалися на збір і публікацію матеріалів, вивчення окремих сфер діяльності музиканта, стильову оцінку його спадщини. Жоден з цих напрямків роботи ще не завершений. Немає повного осягнення масштабу творчості композитора і тим більше його особистості. Не можна назвати вирішеною і проблему інтерпретації його творів. Тому сьогодні особливо потрібні виважені всеохоплюючі дослідження, присвячені Василю Барвінському. Нова книжка О. Максимова висвітлює фортепіанну педагогіку цього музиканта. В ній поєднуються риси методичної праці та спогадів, що зумовлено особою автора. Олексій Максимов - концертуючий піаніст та педагог, дипломант конкурсу імені М.Лисенка (1974), доцент Донецької державної музичної академії імені С.Прокоф'єва та запрошений професор Академії музики імені К.Шимановського в Катовіцах (Польща). Його дитячі та юнацькі роки минули у Львові, де хлопець навчався у спеціальній музичній школі. Перша його вчителька - Роксана Залужна, колишня студентка В.Барвінського, зауваживши обдарованість учня, привела його до свого професора. Той зразу ж відчув прихильність до здібної, вразливої дитини, і Апік Максимов став учнем останніх років життя професора Барвінського (1960-1963). Після смерті вчителя молодий музикант практично познайомився з педагогікою ще багатьох відомих піаністів. Але все це не затьмарило пам'яті про навчання у Василя Олександровича. Ставши педагогом, він усвідомив доцільність та ефективність методики Барвінського, все більше застосовував її у власній роботі, тож, врешті, відчув потребу описати його систему для загальної користі. Книжка Максимова скерована до піаністів-педагогів. В її основу покладено унікальні джерельні матеріали: зошити записів уроків та рекомендацій вчителя, які збереглися у автора з часів навчання. Аналізуючи їх з позиції сучасного досвідченого піаніста й викладача, Максимов знаходить у них глибокий сенс. Він твердо переконаний, що Василь Барвінський був видатним педагогом і напрацював таку методику, яка може ефективно служити для успішного розвитку фортепіанного виконавства. Вступ і перший розділ розповідають про життєвий і творчий шлях Барвінського; шість аналітич-

10

за методикою

В.Барвінського них розділів характеризують його педагогіку; у трьох великих "нотних" розділах публікуються зразки музично-педагогічної спадщини професора з більш чи менш розгорнутими коментарями автора книжки; в додатках документальні матеріали, що доповнюють образ музиканта та відомості про його долю. Автор перш за все привертає увагу до етичних та естетичних підвалин виховання учня. Він підкреслює, що, працюючи за фортепіано з дітьми, Барвінський ненав'язливо, але послідовно прищеплював їм цікавість до історії мистецтва, повагу до кращих традицій, розуміння тих високих суспільних обов'язків, що покладені на музиканта. Неодмінним виявом цієї обов'язковості ставало вміння зосереджено й наполегливо працювати за інструментом, бажання досягти найвищої якості звучання, віддане й кмітливе ставлення до своєї справи. А виховання малого піаніста при цьому непомітно переростало у виховання майбутнього громадянина своєї країни. Автор формулює основні засади фортепіанної педагогіки Барвінського: слухове уявлення учнем ідеалу звукового втілення твору, тобто, мети піаністичної роботи; установка на максимальну ефективність праці, отже, економія розумової та фізичної енергії піаніста; систематичність технічних вправ. Барвінський розглядав технічне вдосконалення як важливу ділянку виховання піаніста, серйозно займався вправами та методами їхнього опрацювання, але головною метою навчання завжди залишалася художня змістовність виконання. "Слід в усіх, навіть найдрібніших деталях роботи піаніста за інструментом бачити останню мету № 3 , травень — червень 2008 р.


виконання, в результаті якого звукова тканина музичного твору (або вправи) постає ясно артикульованою, усі притаманні їй акустичні ознаки набувають конкретності і естетичної скерованості, а також - і це найважливіше - вони (п'єса або вправа) постають як інтонаційно осмислені і художньо переконливі витвори мистецтва" (с.27). У четвертому і п'ятому розділах викладені вище засади знаходять свою реалізацію в конкретних правилах послідовної роботи учня-піаніста. Автор переконаний, що методиці Барвінського була притаманна системність, скерована на досягнення високих стандартів виконання. Співставляючи її з відомими фортепіанно-педагогічними системами Ф.Шопена та В.Курца, Максимов переконливо демонструє, що педагогіка українського музиканта базувалася на розвитку кращих європейських традицій. До розділу "Додатків" увійшли важливі автобіографічні матеріали та документи до біографії В.Барвінського. Вони відтворюють правдивий образ цієї шляхетної людини і музиканта та розповідають про його трагічну долю в умовах СРСР. Старанно зібрані і факсимільно відтворені матеріали, як і загалом дбайливе оформлення книжки, численні фотоілюстрації, вміщені в ній, підкреслюють загальну пошану й любов до великого музиканта. Рецензована книжка не вичерпує всіх неопублікованих матеріалів і питань щодо виховання піаністів за методикою В.Барвінського. Тому варто б продовжити цю потрібну працю, щоб довести її до узагальнення педагогічних засад піаніста на підставі максимального охоплення відповідних матеріалів. Це дало б можливість виправити деякі недоліки, що є у роботі. Зокрема, користування нею ускладнює відсутність належних посилань на джерела при цитатах та опублікованих матеріалах. Водночас книжка Олексія Максимова - це "живе" відчуття і розуміння методики Василя Барвінського піаністом-педагогом, практиком, який не лише переказує традицію, а її застосовує і розвиває. Раніше здавалося мені, що школа Барвінського загинула у пожежах Другої світової війни, тепер вже бачу, що вона відроджується, як фенікс, й стає перспективною. Знаменно те, що книжку видано не у Львові, а в Донецьку. Піаніст, що 25 років працює в східному регіоні, відчув універсальне, а не локальне значення педагогічної спадщини Барвінського і зробив добру справу, поширюючи її на всю Україну. Наші педагоги-піаністи дуже відчувають сьогодні нестачу саме такої методичної літератури, що поєднує європейські традиції з особливостями національної ментальності. Поряд з відомими працями київських методистів фортепіанна педагогіка Василя Барвінського творить необхідний фундамент для розвитку національного мистецтва. Наталія КАШКАДАМОВА

Львів 10 № 3 , травень — червень 2008 р.

Знайомтесь: "ManSound"

Широка концерту

стильова

"ManSound" палацу

підсумком

Національного

"Україна"стала

пострадянського ансамбль кордоном, фестивалях США, навіть вокального

своєрідним

ShowBiz

секстету

простору. багато

За час

свого

гастролював

за

брав участь

номінувався гурту

діяльності

акапельного

і конкурсах

Entertainment назвали

на сцені

першого

чотирнадцятирічної

найуспішнішого існування

палітра

у

СНД,

численних Європи

на звання

за версією Awards.

All

та

кращого American

За

підсумками

Award,

у 2005 році

"ManSound"

кращим

вітчизняним

джазовим колективом.

З

давніх-давен першим і найдосконалішим музичним інструментом вважався людс ь к и й голос, а ті, х т о ч у в " M a n S o u n d " з концертної естради, мали змогу насолоджуватися в р а ж а ю ч о ю к р а с о ю б е з д о г а н н о г о звуку, в и р а з н і с тю повнокровної шестиголосої вертикалі. Оксам и т о в и й т е м б р , п л а с т и к а і ю в е л і р н а т о ч н і с т ь інтонації, ш и р о к и й д і а п а з о н і в і р т у о з н а в о к а л ь н а техніка, а на д о д а ч у в п е в н е н і с т ь у і н т е р п р е т а ц і я х р і з н о м а н і т н и х ж а н р і в і а р т и с т и з м - все це п р и т а м а н н е к о ж н о м у у ч а с н и к у секстету. Т а к и й п р о ф е сіоналізм відпрацьовується роками і має підґрунтям міцну академічну школу: тенори Володимир С у х і н , В о л о д и м и р Трач і Сергій Х а р ч е н к о , б а р и т о н В я ч е с л а в Р у б е л ь та бас Р у б е н Т о л м а ч о в - ф а хові х о р м е й с т е р и , а п е р ш и й т е н о р Ю р і й Р о м е н с ь к и й з д о б у в м у з и ч н у освіту я к піаніст.


Сьогодні важко повірити, ідо з 1994 року склад колективу змінювався чотири рази, а у кар'єрі гурту були тривалі перерви. Особливо болісно учасники "ManSound" пережили трагічну втрату свого засновника, композитора, аранжувальника і співака Володимира Міхновецького. Саме йому спало на думку створити вокальний колектив на зразок всесвітньо відомих "Таке 6" чи "Manhattan Transfer". Два роки тому, заснувавши фестиваль акапельної музики "Vocal Zone", "ManSound" вшанував пам'ять свого ідейного лідера, який колись мріяв про народження подібного вокального форуму на теренах України. Розширюючи горизонти, учасники "ManSound" черпають натхнення із золотої спадщини історії музики (згадаймо інтерпретацію знаменитої Арії Баха), а їхні виступи подекуди перетворюються на захоплюючі уроки музичної географії. Американські духовні піснеспіви, різножанровий слов'янський фольклор, оригінальні аранжування єврейської, бразильської та італійської музики стали тією родзинкою, що, виграваючи несподіваними барвами вокального джазу, зробила секстет улюбленцем великої аудиторії різного віку й музичних уподобань. Водночас основою репертуару, своєрідною візитівкою "ManSound" залишаються популярні джазові твори Джорджа Бенсона, Хоакіна Родрігеса, Чіка Корріа й перевірені часом шлягери зарубіжної естради. Розмаїта дискографія гурту налічує патріотичний сингл "Гімн України" (2006) та чотири повноформатних альбоми "Слов'янські корені" (2003), "Якщо це магія" (2004), "Радість світу" (2006) і "Під облачком" (2007). Назву останнього диска, треки якого стилістично наближаються до все більше популярної нині течії world music, визначила лірична лемківська пісня на слова Семана Мадзеляна. Вона добре відома українським слухачам в інтерпретації Марійки Бурмаки, оригінальну версію "Під облачком" мають й "Гайдамаки". У власному альбомі "ManSound" переспівав народний хіт з Оксаною Білозір, а успіх їхнього тандему переконливо доводить те, що колискову "Люляй, мій синочку" з цієї ж платівки оргкомітетом премії Contemporary A cappella Recording Awards 2008 (CARAs) номіновано на "кращу пісню року" у категорії Folk/World Song.

10

Не є винятком і проекти "ManSound", в якихі нерідко задіяні інші виконавці. У Палаці "Укра-І їна" секстет співав у супроводі зіркового! стейдж-бенду, до складу якого увійшли кращії джазові саксофоністи України Артем Менделен-| ко, учасник гурту "Med Heads" Богдан Гуменюк.І обличчя фірми YAMAHA і лідер "Схід-Side"І Дмитро Олександров, трубач Валерій Щериця,| тромбоніст Володимир Пушкарь, піаніст Ілля Сресько та гітарист Сергій Овсянников. Інструменталістами керував відомий київський композитор і аранжувальник Ігор Стецюк, чиє блискуче джазове минуле пов'язане з „Radiobend"oM Олександра Фокіна. На замовлення австрійського диригента і композитора Зігі Зайдля Ігор Стецюк створив нові аранжування хітів з репертуару знаменитої американської джазової четвірки "Singers Unlimited", котрі гурт "ManSound" вже встиг представити у спільному гастрольному турі з оркестром Зігі Зайдля в Австрії, Німеччині та Хорватії. П'ятірку яскравих композицій "Singers Unlimited" українські джазмени подарували киянам. Нині графік "ManSound" щільніший, ніж будь-коли. "Концертів була величезна кількість, але, на щастя, у нас не буває виступів в'ялих чи нецікавих, нас завжди приймають стоячи. Концертна робота - це підсумок репетицій, студійної роботи. Це контакт із публікою, це емоції, які ні з чим не порівняти, це квіти, автографи...", - говорить учасник секстету Володимир Сухін. Якби на пісенному конкурсі "Свробачення" по-справжньому цінували вокальне мистецтво, Україну чи не найліпше міг би представити "ManSound". Адже музика ансамблю дійсно інтернаціональна, а виконання заслуговує найвищої оцінки. Гран-прі, участь у різноманітних конкурсах, широке визнання - все це є у ансамблю, та "ManSound" володіє і доволі рідкісною на сучасній естраді якістю - високою культурою виконання, про існування якої більшість вітчизняних "зірок", напевно, і не здогадується. Тетяна П А Н Ь К О На фото: В.Сухін, Ю.Роменський, В.Рубель, С.Харченко, Р.Толмачов, В.Трач.

№ 3 , травень — червень 2008 р.


д

г

л

я

д

IX Міжнародний фестиваль

КорсаР

Стікс"

Єгоров

Г. Канчелі

(Словаків)

гс

Сергій „ОДІсеУс

аренко.

Катерина

Алаєва,

Ольга Голиця та Тетяна Льбзбва.

„Сюїта

в білому"

Е.Лало

а

я

а


Журнал "Музика". - 2008. - № 3.