Кодинець А.О. Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торгов

Анатолій КОДИНЕЦЬ доцент кафедри інтелектуальної власності Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент a_kodynets@ukr.net УДК 347.77.04

СПЕЦИФІКА ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРІВ У СФЕРІ РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ

© Анатолій Кодинець, 2015

Постановка проблеми. У системі об’єктів інтелектуальної власності,

правова охорона яких забезпечується законодавством України, одним із найпоширеніших є торговельна марка. Торговельна марка (знак для товарів і послуг) – це засіб індивідуалізації, що використовується для розрізнення виробленої продукції чи наданих послуг. Щороку в Україні вітчизняні та зарубіжні суб’єкти господарювання реєструють близько 20 тисяч нових торговельних марок. Як символ та гарантія якості виготовленого продукту торговельна марка стає популярною серед споживачів, набуваючи досить високої цінності. Відтак, виникає нагальна потреба у забезпеченні надійної охорони торговельних марок, створенні ефективної та злагодженої системи захисту прав їх володільців. На це спрямовані закріплена у Главі 44 Цивільного кодексу 101

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

Розглянуто цивільно-правові аспекти регулювання договірних відносин щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки, проаналізовано чинне законодавство у сфері розпоряджання правами на результати інтелектуальної діяльності, визначено його прогалини та недоліки, а також сформульовано висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення цивільного законодавства в зазначеній галузі. Ключові слова: торговельна марка; знак для товарів і послуг; ліцензійний договір; договір про передання майнових прав інтелектуальної власності; розпоряджання правами інтелектуальної власності; застава майнових прав інтелектуальної власності; цивільне законодавство.

України (ЦК України) [1] система правових норм, присвячених праву інтелектуальної власності на торговельну марку, та положення Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (Закон) [2]. У ЦК України торговельну марку визначено як будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. На відміну від ЦК України спеціальний закон у цій сфері (Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг») та система підзаконних нормативно-правових актів замість поняття «торговельна марка» використовують категорію «знак для товарів і послуг». Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону знаком для товарів і послуг є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Варто наголосити, що у ст. 420 ЦК України «торговельні марки (знаки для товарів і послуг)» віднесено до переліку об’єктів права інтелектуальної власності. Тому зазначені поняття слід трактувати як тотожні. Правова охорона торговельних марок в Україні забезпечується також низкою міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною (Паризькою конвенцією про охорону промислової власності 1883 року [3], Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року [4], Договором про закони щодо товарних знаків 1994 року [5], Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) [6]). В Україні створено розгалужену систему підзаконного регулювання відносин, пов’язаних з реєстрацією торговельних марок та розпорядженням правами на них, що включає накази Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576 «Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг» [7], від 4 березня 2004 року № 175 «Про затвердження Правил погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг» [8], від 15 квітня 2005 року № 228 «Про затвердження Порядку визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності» [9] тощо. Суттєвий вплив на розвиток правових відносин щодо захисту прав на торговельні марки має судова практика. Справи про визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг та захист прав особи на торговельну марку є предметом розгляду господарських судів, у межах діяльності яких було напрацьовано значну судову практику розгляду спорів щодо прав на торговельні марки. З огляду на складність вирішення судових спорів цієї категорії та їх значну кількість порівняно зі справами щодо захисту прав на інші об’єкти інтелектуальної власності питанням розгляду спорів з приводу торговельних марок приділено увагу в постановах Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення 102

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015

спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (Постанова № 12) [10] та від 23 березня 2012 року № 5 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» [11]. Окрім того, Вищий господарський суд України за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку, видає оглядові листи, які стосуються практики розгляду спорів щодо захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі спорів щодо прав на торговельні марки. Зокрема, питання захисту прав на торговельні марки розглядаються в оглядових листах Вищого господарського суду України від 14 січня 2002 року № 01-8/31 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність», від 13 липня 2005 року № 01-8/1234 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти промислової власності», від 22 січня 2007 року № 01-8/24 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товарів і послуг (торговельні марки)», від 17 квітня 2006 року № 01-8/847 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товарів і послуг (торговельну марку) (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)». Майнові права на торговельну марку вільно залучаються до цивільного обороту та часто є предметом договірних зобов’язань. У сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності укладається значна кількість договорів різної правової природи та цільового призначення. Тому науковий аналіз правової природи та місця договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності на торговельні марки у системі цивільно-правових договірних зобов’язань, дослідження їх особливостей та аспектів договірного регулювання надання і передання прав на торговельні марки набувають особливого значення. Вказані фактори зумовлюють актуальність даної статті. Метою статті (завданням) є дослідження цивільно-правових аспектів регулювання договірних відносин щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки, розгляд чинного законодавства у сфері розпоряджання правами на результати інтелектуальної діяльності, окреслення його прогалин та недоліків, а також формулювання висновків і пропозицій, спрямованих на вдосконалення цивільного законодавства у зазначеній галузі. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання удосконалення правового регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та правого режиму торговельних марок були предметом наукового дослідження представників різних галузей юридичної науки, зокрема І.А. Безклубого, В.С. Дмитришина, Ю.М. Капіци, В.М. Крижни, О.А. Підопригори, О.О. Тверезенко, О.І. Харитонової та інших авторів. Науковим підґрунтям для нашого дослідження стали численні публікації О.В. Кохановської, присвячені розробці теорії цивільно-правового регулювання інформаційних відносин. При 103

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015

написанні статті використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальноюридичні методи дослідження правових явищ і юридичних категорій. Виклад основного матеріалу дослідження. Передусім необхідно наголосити, що власник торговельної марки може надати належні йому права на підставі ліцензійного договору (на умовах виключної, одиничної чи невиключної ліцензій) або їх передати (відчужити) шляхом укладання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. Особливістю ліцензійного договору про надання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку згідно з абз. 2 п. 8 ст. 16 Закону є наявність умови про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. Зазначене положення законодавства викликає певні зауваження. Не завжди власник свідоцтва здійснює виробництво товарів чи надання послуг з використанням торговельної марки. Національне законодавство не містить обов’язкової вимоги щодо наявності правового статусу підприємця для заявника чи власника торговельної марки. Тому на практиці не завжди може бути реалізована ця умова ліцензійного договору, зокрема у випадку, якщо ліцензіар безпосередньо не займається підприємницькою діяльністю з використанням знака для товарів і послуг. Водночас відсутність положення про якість у змісті ліцензійного договору може бути підставою для визнання договору неукладеним, оскільки сторони не погодили всі суттєві умови такого договору, передбачені чинним законодавством. У зв’язку з цим пропонується уточнити у положенні абз. 2 п. 8 ст. 16 Закону, що лише ліцензійний договір, сторонами якого є суб’єкти підприємницької діяльності, повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням зазначеної умови. Таке формулювання сприятиме виконанню вказаної норми на практиці. Законодавством передбачено також можливість передання майнових прав на знак для товарів і послуг іншій особі. Згідно з п. 7 ст. 16 Закону власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору. Передання права власності на знак не допускається, якщо це може стати причиною введення в оману споживача щодо товару й послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. Пленум Вищого господарського суду України, характеризуючи договір про передання майнових прав на торговельну марку, у п. 68 Постанови № 12 зазначає, що виготовлення продукції неналежної якості новим власником знака не є підставою для визнання недійсним договору про передання права власності на знак, укладеного з первісним власником, оскільки умова щодо якості товару не є змістом договору про передання прав на відміну від ліцензійного договору.

104

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015

Водночас слід наголосити на некоректності положення про неможливість передання права власності, якщо вона може стати причиною введення в оману щодо товару чи послуги або щодо особи товаровиробника. Будь-яке передання права інтелектуальної власності на торговельну марку передбачає заміну особи правоволодільця. Споживач, який вважає, що товаровиробником є колишній власник торговельної марки, завжди може бути введений в оману у разі здійснення виробництва продукції чи надання послуг під відомою йому торговельною маркою, що вже належить новому правоволодільцю. Отже, існування зазначеного вище положення Закону може бути підставою для визнання недійсним практично будь-якого договору щодо передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. З огляду на це пропонуємо із тексту п. 7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виключити абз. 2, а саме: положення про недопущення передання права власності на знак, якщо це може бути підставою для введення в оману споживача щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. Договір про передання права власності на марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі й підписані сторонами. Однак відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які згідно з цим Кодексом або іншим законом є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Враховуючи, що права на торговельні марки набирають чинності з моменту їх реєстрації, договір про передання майнових прав на такі об’єкти є чинним з моменту його державної реєстрації. Проведення такої реєстрації зумовлено потребою відображення факту зміни правоволодільця об’єкта промислової власності. Спеціальне законодавство містить інші вимоги до державної реєстрації договорів про передачу прав на об’єкти промислової власності, встановлюючи факультативність подібної реєстрації (ч. 9 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Однак ЦК України є основним актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 4 ЦК України), отже, його норми мають пріоритет над положеннями спеціальних законодавчих актів. Тому, якщо для чинності ліцензійних договорів про надання прав використання торговельних марок достатньо їх вираження у письмовій формі, то дійсність договорів, спрямованих на передання прав на торговельні марки, ЦК України пов’язує з моментом їх державної реєстрації. У п. 67 Постанови № 12 Пленуму Вищого господарського суду України також наголошено, що Державна реєстрація прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (торговельну марку) засвідчується свідоцтвом України на знак для товарів і послуг, з видачею якого закон і пов’язує набуття відповідних прав. Отже, оскільки право інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (торговельну марку) набувається з моменту відповідної реєстрації, то й договір про передання виключних майнових прав на такий об’єкт хоча й має виконуватися сторонами з моменту його підписання, але безпосередньо не надає новому власникові виключних майнових прав на 105

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015

знак для товарів і послуг (торговельну марку), які переходять до нього лише з моменту здійснення державної реєстрації. Якщо така реєстрація не відбулася, особа, якій за договором передавалося право власності на знак для товарів і послуг (торговельну марку), не набуває права власника за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг. У зв’язку з цим необхідно наголосити на потребі приведення положень Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» щодо факультативності реєстрації договору про передання права власності на знак у відповідність до ч. 2 ст. 1114 ЦК України. Враховуючи, що ЦК України було прийнято пізніше, ніж Закон, а також те, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства, а закони України мають прийматися відповідно до кодексів (ст. 4 ЦК України), то колізія між положеннями Закону та ЦК України щодо реєстрації договорів про передання виключних майнових прав на торговельні марки підлягає вирішенню на користь положення про обов’язковість державної реєстрації таких договорів. Відтак, пропонуємо внести зміни до абз. 1 п. 9 ст. 16 Закону та викласти його у такій редакції: «Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі й підписані сторонами. Факт передання майнових прав інтелектуальної власності на знак на підставі договору про передачу права власності на знак підлягає обов’язковій реєстрації в Установі». До договорів у сфері розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності належить також договір про створення за замовленням та використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112 ЦК України), відповідно до якого одна сторона (творець) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності згідно з вимогами другої сторони (замовника) в установлений строк. Проте у сфері правового режиму торговельних марок лише після державної реєстрації та видачі свідоцтва на знак для товарів і послуг позначення стає торговельною маркою, що отримує правову охорону. На момент укладання договору про створення за замовленням сторони не можуть бути впевнені, що розроблене за замовленням позначення отримає правову охорону як торговельна марка. Такому позначенню може бути відмовлено у наданні охорони в разі, якщо воно не відповідає вимогам законодавства (щодо описовості, розрізняльної здатності, оманливості тощо) чи порушує права інших осіб. Тому в договорі про створення за замовленням та використання об’єкта інтелектуальної власності творець має розробити згідно з вимогами замовника зовнішній вигляд позначення, що може отримати правову охорону як торговельна марка. Тому такий договір у сфері торговельних марок доцільно визначати як договір про створення за замовленням та використання позначення або договір про створення за замовленням та використання проекту торговельної марки, оскільки лише після державної реєстрації торговельної марки розроблене творцем позначення отримає правову охорону як об’єкт інтелектуальної власності. Майнові права інтелектуальної власності також можуть бути предметом договору застави. Можливість застави майнових прав інтелектуальної влас106

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015

ності передбачено у ч. 3 ст. 424 ЦК України, а також Законом України «Про заставу» [12], що регламентує, зокрема, такий вид застави, як застава майнових прав. Проте, на відміну від ліцензійного договору та договору про передання майнових прав інтелектуальної власності, який закріплено у ЦК України та спеціальному Законі, відносини застави прав інтелектуальної власності, в тому числі прав на торговельні марки, так і не стали предметом спеціального правового регулювання. Одним із проблемних аспектів застави майнових прав інтелектуальної власності є питання реалізації предмета застави. У разі застави майнових прав на об’єкти промислової власності, зокрема і на торговельну марку, правовою підставою для звернення стягнення на предмет застави є передання прав на марку на підставі укладеного у письмовій формі та зареєстрованого у Державній службі інтелектуальної власності договору про передання прав на торговельну марку (з переможцем публічних торгів або з іншою особою, якщо сторони договору застави встановили інший механізм звернення стягнення на предмет застави замість публічних торгів). Можлива ситуація, за якої власник торговельної марки, яка перебуває у заставі, у разі невиконання забезпеченого заставою зобов’язання не виявить бажання підписувати та реєструвати окремий договір про відчуження своїх прав на марку. Як вихід із ситуації, що склалася, може бути підписання одночасно із договором застави майнових прав на торговельну марку також договору про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку із відкладальною умовою, за якою такий договір набиратиме чинності у випадку невиконання до відповідної дати основного зобов’язання боржника, що забезпечується заставою майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. Проте не завжди сторони заставних відносин враховують зазначені фактори в момент підписання договору застави. Тому у законодавстві потрібно закріпити норми щодо особливостей звернення стягнення на заставлені майнові права інтелектуальної власності, зокрема шляхом поширення на такі відносини механізму звернення стягнення на майнові права відповідно до ст. 23 Закону України «Про заставу». Висновки. Підбиваючи підсумки дослідження особливостей нормативного регулювання договірних відносин щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки, доцільно наголосити на необхідності додаткової законодавчої регламентації відносин, пов’язаних з укладанням, виконанням та припиненням різних видів договорів, що стосуються торговельних марок. Автор публікації не мав наміру знайти шляхи розв’язання всіх проблем договірного регулювання відносин, пов’язаних з реалізацією прав на торговельну марку, а насамперед хотів звернути увагу на коло проблем та недоліків нормативної регламентації відносин у сфері укладання найпоширеніших, на його думку, на практиці правочинів у сфері промислової власності, договорів щодо надання чи передання майнових прав на знаки для товарів і послуг.

107

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015 Зміни законодавства у цій сфері має бути спрямовано на конкретизацію суттєвих умов ліцензійного договору та договору про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, приведення положень Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у відповідність до норм ЦК України, зокрема у частині закріплення положення про обов’язкову державну реєстрацію договорів про передання прав на торговельну марку, а також розробки законодавчого механізму застави майнових прав на торговельну марку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

2. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року № 3689-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.

3. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/995_123 4. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1981 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/995_134 5. Договір про Закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 року, ратифікований Законом України від 13 жовтня 1995 року № 380/95-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_102 6. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року (Угода TRIPS) // Інтелектуальна власність. – 1999. – №№ 5–6, 7.

7. Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг: затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 1615.

8. Про затвердження Правил погодження питань про внесення позначення, що містять офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг: наказ Міністерства освіти і науки України від 4 березня 2004 року № 175 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 11. – Ст. 693.

9. Порядок визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності: затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 15 квітня 2005 року № 228 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 19. – Ст. 1007.

10. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності: постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 // Вісник господарського судочинства. – 2012. – № 6. – Ст. 57.

11. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності: постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 5 // Вісник господарського судочинства. – 2012. – № 3. – Ст. 29.

12. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642. Кодинець А. Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки / А. Кодинець // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2015. – № 1. – С. 101–109 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/chasopys/ua/pdf/5-2015/kodinets.pdf

108

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

© Анатолій Кодинець, 2015

1.

Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2015 Анатолий КОДИНЕЦ СПЕЦИФИКА ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ДОГОВОРОВ В СФЕРЕ РАСПОРЯЖЕНИЯ ПРАВАМИ НА ТОРГОВЫЕ МАРКИ Рассмотрены гражданско-правовые аспекты регулирования договорных отношений по реализации имущественных прав интеллектуальной собственности на торговые марки, проанализировано действующее законодательство в сфере распоряжения правами на результаты интеллектуальной деятельности, определены его пробелы и недостатки, а также сформулированы выводы и предложения, направленные на усовершенствование гражданского законодательства в указанной области. Ключевые слова: торговая марка; знак для товаров и услуг; лицензионный договор; договор о передаче имущественных прав интеллектуальной собственности; распоряжение правами интеллектуальной собственности; залог имущественных прав интеллектуальной собственности; гражданское законодательство.

Anatolyi KODYNETS SPECIFIC FEATURES PERTAINING TO LEGISLATIVE REGULATION OF TRADEMARK RIGHTS DISPOSAL

© Анатолій Кодинець, 2015

109

Специфіка законодавчого регулювання договорів у сфері розпоряджання правами на торговельні марки, с. 101–109

In the article are considered the civil-legal aspects of the contractual relationship for the implementation of intellectual property rights in the trademarks, the analysis of the current legislation in the area of disposal of the intellectual property rights. In the article are examined gaps and shortcomings of current legislation and made the conclusions and recommendations aimed at improving the civil law in the area of disposal the trademark Keywords: trade mark; sign for the goods and services; license agreement; contract on transfer of exclusive intellectual property rights; pledge of intellectual property rights; transfer of intellectual property rights; civil legislation.