Зимове безсоння. М. Білокопитов

Page 1



Микола БІЛОКОПИТОВ

ЗИМОВЕ БЕЗСОННЯ Ліричні вірші, бувальщини, гумор, сни

Запоріжжя «Дніпровський металург» 2021


ББК 84(4=Укр)7-5

Б 61 УДК 821.161.2’06-1

Білокопитов М. Г. Б 61

Зимове безсоння: ліричні вірші, бувальщини, гумор, сни. – Запоріжжя: Дніпровський металург, 2021 – 96 с.

ISBN 978-617-573-184-0

До нової книги запорізького письменника ввійшли ліричні вірші, бувальщини та гумористичні твори, написані останнім часом. Завершує збірку розділ «Ніч шоста», де подано продовження сонного серіалу, що публікувався у попередніх книгах автора. Всі ілюстрації з Інтернету. ББК 84(4=Укр)7-5

Автор висловлює щиру подяку людям, завдяки яким книга побачила світ: Тетяні АПОСТОЛОВІЙ, Ігорю БУГРІМУ, Артему ТОПОЛЬЯНУ, Світлані ГОРБАТЮК

ISBN 978-617-573-184-0 © М. Г. Білокопитов, 2021 © КП «ЗМД «Дніпровський металург», 2021


Зимове безсоння

Не кожному дано шугать над тучі…

3


Микола Білокопитов СТАРИЙ ВЕСТЕРН Неспокійно у преріях, пахне новими розбоями – Блідолиці пришельці чуже прибирають до рук, Визріває черговий конфлікт делаварів з ковбоями І ще сповнений сил могіканський ватаг Чингачгук. Хто кого в тій війні і кому тут додасться чи зменшиться – Режисер не спішить розкривати приховану суть… Та інтриги нема, бо ми знаємо чим це завершиться, А герої кіно ще в надії на завтра живуть. Зазирну у майбуть і очима нащадка далекого Про теперішніх нас подивлюсь історичне кіно… І пізнаю таке, що аж скорчить від подиву декого, І дізнаюся, що розповісти про це не дано. Наше завтра від нас кимось вельми надійно приховане. А можливо про те, що для нас ще незнаний секрет, Хтось в майбутньому дивиться зараз і геть не здивовано Фільм про наше життя, як давно вже відомий сюжет.

4


Зимове безсоння

Фото Вестерн

5


Микола Білокопитов СВОЯ ДОРО́ГА Як часто я збивавсь на манівці, Хоч вільною була пряма дорога, Не діяли порада й засторога… Лишилися на пам’яті рубці – Якісь від чорта, а якісь від Бога. І ті, і ці – відмітини мої, Нерідко легковажні і судимі, І зримі для сторонніх і незримі… А судді із прямої колії́ – Всі праведні такі й непогрішимі! Гриміла канонада із порад, Що треба отако і отако́чки, А отуто́ потрібно ставить точку… І колію топтав за рядом ряд, Мільйони йшли повз мене, одиночку. Пряма дорога – безпроблемний шлях. А манівці, то небезпечні жорна – Малюється контрастно біло-чорна Хіромантична Доля на роках, У кожного своя і неповторна. Про те, кому, куди і як іти – Дискусії, повчання і дебати… І сто доріг на всі координати: Прямою чи хвилястою іти Лише тобі, мій друже, обирати.

6


Зимове безсоння

Фото Дорога

7


Микола Білокопитов БЕРЕЗНЕВА НІЧ Дивлюсь на небо зоряне Ще юної весни, За Місяцем розморені Сузір’їв табуни. Понад беріз безлистих ще Прозорих парасоль – П’ять зірочок виблискують, Як до-ре-мі-фа-соль… Я циганом їх викраду З отих зірчастих зграй, На струни тихо викладу, А ти, скрипалю, грай! Смичком струну ігривую Легесенько торкни І хай тобі підспівують Зірки із далини… ФАНТАСМАГОРИЧНЕ А літо в цвіркуновому мюзи́клі Наповнює сюрчанням небеса, Де Бозя на небеснім мотоциклі, Включивши фару Місяця, гаса. Породжує громи і блискавиці Цей відчайдушно швидкісний заїзд – І злякано з-під мотоколісниці Шугаються врізнобіч іскри звізд. …Немов завіса чималенька хмарка Закрила сцену Божих володінь – Посіявсь дощ: чи Водолій заплакав, Чи Хтось не втерпів по малій нужді… 8


Зимове безсоння Взяло й написалося ПРО СУПЕРЕЧНОСТІ Не кожному дано шуга́ть над тучі! Для когось, може, й прикро це звучить: Як Бог не дав – учитель не научить, Не можна дурня розуму навчить. Бездарностям не прищепи́ть таланту, Як барвами не здивувать сліпців… Нікчемно світом правлять дилетанти З дипломами фальшивих мудреців. За найдорожчий лот аукціонів, Який шедевром називати – глум, Бездумно викладають міліони Ті, хто в мистецтві справжнім ні бум-бум. Провидці із пророчим третім оком, Таке верзуть, немов у них більмо… І відповідь не відають пророки: Чому ми так мізерно живемо́? Куди не глянь – злиденність і безпечність Породжують розчарування й шок…. Ну, ось і тут вродивсь про суперечність Такий-от суперечливий віршо́к. КОЛИСЬ І ТЕПЕР Смішні й сумні, непевні і виразні При королях завжди водились блазні – Абсурдні продукуючи думки… Та час усе змінив до навпаки: Убогі, сміхотворні й невиразні У нас на троні королюють блазні… 9


Микола Білокопитов ПОГОДНИЙ НАСТРІЙ Відчуваючи мить, що невдовзі зустрінеться з Богом, Мовив циган старий, задивившись на сонце ясне́: «Посвітило б ти ще, але скоро не буде на кого…» І лишив по собі це прислів’я сумне чи смішне. Пообідня гроза палахкоче страшною красою, Білі блискавки небо панахають, мов нагаї. Все довкола завмерло в страху. Тільки бабця з косою, Тут працює невтомно, збирає ужинки свої. Передзахідне сонце печально-прощально кривавить, У червоне фарбує недавно ясну синяву, Он зозулька кує, онде смішно так чубляться ґави… Я усе це ще бачу, а отже поки що живу. ПРО БАЛАНС Добро і зло чи просто плюс і мінус, Як символи вселенських рівноваг. І борсаються схожість і відмінність, У суміші депресій і наснаг. Якщо чогось одно́го забагато – Для дру́гого це теж недобрий знак, Бо в підсумку Фортуна блазнювата Вивершується кожен раз інак. Тому у суперечках незникомих: Хто зверху – Чорнобог чи Білобог? Тримаймося балансу, бо ж відомо: Без програшів не буде перемог… 10


Зимове безсоння ЖОВТНЕВИЙ ТАНОК Під дореміфасольку, Що грає сам Творець, Кружляє парасольку Веселий вітерець. Вискакують колінця То так, а то інак, Втинає танцівниця То польку, то гопак. Ну ось такі гастролі, У жовтня на десерт… Спасибі парасолі За пристрасний концерт.

Фото Парасолька

11


Микола Білокопитов ПРОЩАЛЬНИЙ СПЕКТАКЛЬ Останню роль осінньої гастролі Блискуче грає містер Листопад І листя з придорожньої тополі Мов несміливі оплески летять. Ввірвався вихор поміж декорацій – Дрижать гілки, налякані усмерть, І схожа на фінальний шал овацій Барвиста листопадна круговерть. Стихає вітер, оживає знову, Туди-сюди не стомлюється мчать – Він вистеля доріжку килимову, Щоб урочисто Зиму зустрічать…

Фото Осінь

12


Зимове безсоння ЛИСТОПАДОВИЙ ВАЛЬС Вже здавалось би парк відшумів палахким колоритом В час холодних дощів – цих прощальних від осені сліз, Та в кінці листопада раптом третє вже бабине літо І діди-ясени юні погляди шлють до беріз. І неспішно пливе тепле сонечко в чистому небі, Прибережну лозу вітерець пустотливо гойда, Аркуш білого вірша, наче мій заримований лебідь, Повертається в книжку, немов до свойого гнізда. Обіцяю, колись повернусь в пору цю золотую, Тільки б якось дожить, бо все більш сивина обійма… Листопадовий вальс я сьогодні із тінню танцюю, Бо немає вже з ким, бо попереду просто зима.

Фото Вальс

13


Микола Білокопитов СТАРИЙ АЛЬБОМ Від сповиття і до невороття Усякі – і вира́зні, і розмиті – Тут зібрані із нашого життя, Як правило, лише щасливі миті. Гортаємо удвох старий альбом, Неначе долю нашу прогортаєм, І так спокійно й затишно обом, З одної чашки гріємося чаєм. Ось давній квітень – сонечко ясне́, Цвітуть бузки, тюльпани й абрикоси І ти цвітеш, аж сп’янюють мене Ці карі очі, і розкішні коси… Єднали нас удома й по світах Світлини чорно-білі й кольорові, Ось Крим – Алупка, море, Аюдаг І ми удвох – такі живі й здорові! А ось ми втрьох: ти, я і листопад – За нами сад і ще сусідська клуня… Тобі так личить цей пухкий халат – О Боже мій, яка ж ти тут гарнюня! Ось фото, що забути нам не дасть Найперші кроки дочечки й синочка. Ти світишся на них мільйоном щасть І тут, і тут, і тут, і отуто́чки… Пожовклі сторінки, де я і ти, 14


Зимове безсоння Де Час завмер, а ми такі щасливі! …Минає рік печалі й самоти, І не лікують втрати будні сиві. І жалить Біль отрутою гюрзи́, Коли вже сам я наш альбом гортаю. Тримаюсь і не стримую сльози́ – Для пам’ятника фото підбираю… ПАМ’ЯТІ ДРУЖИНИ ЛЮБОВІ Цінуймо тих, хто біля нас ще є. Хай згинуть кривди вічні й тимчасові І хай гніздо байдужість не зів’є Там, де належить виткатись ЛЮБОВІ. Бо прийде час, коли ні сміх, ні плач Ані розрадить, ані порятує І щиросердно мовлене «пробач» Твій адресат напевно не почує. Поміж хвилин щасливих і лихих, У суміші складній емоцій різних Встигаймо цінувати ще живих, Щоб не було так боляче і слізно… НЕМИНУЩЕ А спогад, наче лапкою котятко Легесенько торкається чола. Ти знову тут, моя щоденна згадко – Моя Любов. Спасибі, що була. 15


Микола Білокопитов ПІВДЕННИЙ СПОМИН Кримський вітряний вечір. Керч. Моря Чорного води сині. Віртуозно крутився смерч, Наче музика Паганіні. Одноокий маяк без перерв Всім підморгував, як годиться… Йшли до скелі тіні дерев, Мов до келій своїх чорниці. Таємниці не без підстав Ніч ховала у закамарки… І за кимось таки підглядав Місяць із-за дірявої хмарки. Всі секрети нічної імли, Заховались у бризках прибою… Ми на березі вдвох були – Аж до ранку… Лиш ми з тобою. 2003

16


Зимове безсоння ЛИПНЕВА ЗАРИСОВКА Вкоськалась, мов хуліган в капезе, Звечора липнем розбурхана нічка. Стомлено місяць по хмарах повзе, Як по калюжах затятий п’яничка. Раптом, порушивши тишу німу, Грім-розбишака озвався сердито… «Тихше! – шепнув юний Ранок йому, – Не розбуди ще невиспане Літо!» СЕРЕДЛІТНЄ Середина літа, мов яблуко навпіл, Зі смаком, що вроджує адреналін. А настрій, неначе граната при мавпі, Де ікс варіантів на ігрек сторін… Облизує море розморені пляжі, Де все оголилось до півтаємниць. А вітер, зациклений на епатажі, Облапує горбики стиглих сідниць. Ще лагідно мружиться сонце ранкове, По тілу гуляє блаженне тепло… Та сон увірвався. Розпачливе «О́вва!» Наснилося море. Давно це було.

17


Микола Білокопитов НАГОЛОС Як погожий день після грози, Як веселий сміх після сльози, За старим завжди гряде обнова. Є у досконалості ази… О́брази, обра́зи, образи́ – Наголос міняє сутність слова. І тонкі матерії життя – Спогади, непам’ять, забуття Різні регулюють аргументи. Лють, егоцентризм, несприйняття, Чи усепрощення й каяття Мають неоднакові акценти. Та попри проблем ядучих ряд, Здійснимо очищення обряд – Позитивом душі поживі́мо, Заряджаймось відчуттям снаги, Сумнівів не ді́ждуть вороги… Не здава́ймось, ра́дуймось, живі́мо!

Карикатура Наголоси

18


Зимове безсоння ЗИМОВЕ БЕЗСОННЯ Поету вночі не спати – Доволі банальна річ… Безпечно виходжу з хати У пізню грудневу ніч. Морозяний шепіт саду, Бурульки підступний спис… З-за хмарки прудким конокрадом Місяць шугає вниз. Всесвіт зірками прошито, А може, все навпаки: Крізь неба нічного сито Просіюються зірки? В тривожному мерехтінні, Немов посланці́ біди, Якісь підозрілі тіні Блукають туди-сюди. Сховавшись від них під ґанок, Прим’явши собою страх, Сидить перемерзлий ранок В дрібнесеньких дрижаках…

19


Микола Білокопитов КЛІМАТИЧНЕ 1. «Коти шаліють в березні, а в травні Вже й господині їхні достославні…» (Джордж Байрон, «Дон Жуан») Змін кліматичних кардинальні впливи Внесли в життя відчутні корективи: Коти шаліти починають в січні, А в господинь шаління цілорічні. 2. Оце глобальне потепління Кишить сюрпризами всуціль – То новорічний дощ осінній, То березнева заметіль. І хоч молись і бий поклони, На те природа ні гу-гу – Квапливо змінює закони: Серед зими ливне́ві зго́ни, А влітку пляжі у снігу 3. Добряче видно по бридкій погоді, Як ми уже нашкодили природі…

20


Зимове безсоння

Фото Коти

21


Микола Білокопитов ТВОРЧИЙ ПОШУК Я їх раптово в натовпі побачив І полюбив ці коси золоті, А потім надійшло прозріння наче: Не ті любив я коси, ой, не ті! Ох, а які були в пуантах ніжки, А як вони робили фуете! Та визнаю, я помилився трішки – Не те любив я, правда, ну, не те! У дорогих каблучках ніжні руки, Розписані по плечі у тату́. Я закохався, та у тому й штука, Не ту любив я, ну їй-бо, не ту! А ще кохав я декольте і очі, І щічки, що рум’яняться, мов мак… Та рвалася любов моя на клоччя, Бо чи не тих любив я, чи не так. Я всіх любив і відає Всевишній, Мов на богинь молився перед сном… Чому ж тоді мене усі колишні Уперто називають бл@дуном?

22


Зимове безсоння Живемо в епоху гласності. Це добре. І ось телевізор показав і розповів як у столичному метро над мовою знущалися. А я подивився-послухав і на емоціях віршик написав. Розумію, що не шедевр, але ж не кожного дня (ги-ги!) й шедеври створювати! Тому до вашої прискіпливої уваги мій емоційний спіч про те, що мені як, сподіваюсь і багатьом із вас, давно болить. І знову про мову! СТОЛИЧНЕ БИДЛО Метро. Час пік. Якесь хамло Бундючно й голосно сказало: «На вашей мовє і сєло Уж разговаріваєт мало…» Гигикнув хтось, промовчав хтось, А хтось погодився охоче… Проте нікого не знайшлось, Хто двинув би хамлу між очі. Ну «що ж ми за народ такий», Що терпим наволоч глузливу? Бездарний натовп боязкий, Хохли столичного розливу. Приплід зміїного кубла, Раби чужинської балачки… Та вам до нашого села Як до Москви гнилої рачки! Колись розіб’ється у прах Нарєчій вицвіла облуда, А в наших селах і містах Скрізь українська мова буде!

23


Микола Білокопитов Між нами, писаками ДОВІРМОСЬ ЧАСУ Які часи, такі й герої, Які вожді, й часи такі… Прогреси змінюють застої, А потім, звісно ж, навпаки. Про все це з вірою в нетлінність, Хтось оду втне, а хтось памфлет… Та тільки Час з’ясує цінність, Відчувши – хто який поет. ПСЕВДОЛАВРЕАТАМ Не винна Слава в тім, що всі до неї липнуть – Кого помітив Бог і ті, кого забув… Бо ті, кого забув, бува, так груди випнуть, Немов у власний віз впрягли саму Судьбу! Так тішать цих «творців» овації і квіти, Що навіть свій Пегас зневажливо ірже… Його величність Час їх просто не помітить, Його підступність Глум помітив їх уже.

24


Зимове безсоння

Це вам не просто «ги-ги»!

25


Микола Білокопитов Першоквітневе ДЕНЬ ДУРНЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ! Перше квітня – брехня всесвітня, Але то буде завтра… Нині ж гуде дільнична робітня Як у каміні ватра. Виборці в чергах купчаться дружно, Наче бомжі до лазні, В мізках реклама пульсує натужно: «Нині в фаворі блазні!» Не розібрати де чорне, де біле – Сірістю все просякло… Вкупі генії і дебіли, Дистрофіки і Геракли. Три чверті жваво наповнюють урни Вибором «Шоста палата»… ПоЗЕленіла країно дурнів – Із професійним святом! 1 квітня 2019

26


Зимове безсоння НЕБЕЗПЕЧНА БАЙКА (Зі страхів нелохів) Не знаю, чи так це було чи не так… Але що було – то реально: Зібрався у лісі квартальний сходняк, По нашому – суд кримінальний. Суть справи: за свідченням Цапа й Осла, (Вони тут – еліта місцева!), На вигляд безпечна рослинка мала Злякала могутнього Лева. Цар звірів обгидився, ледве не вмер – Отак настрашила бідаху, Подейкують, в памперсі ходить тепер, Трясеться й гикає від страху. І ось на суді довели зокрема – Страхи ті з’явилися звідки: Рослинка злякала царя не сама, Його наполохали свідки, Що бачили як на галяві, між трав, Рослинки поводились жваво: Кульбабці про щось Звіробій шепотав, При цьому всміхався лукаво. А поруч, між іншим, стежинка вузька, Щоденно, до речі, якою У Лева чітке дефіле до ставка, А потім таке ж – з водопою. Отож припустити не зайве цілком, Хто різні бала́чки розводить, Ті майже напевне і, звісно ж, тайком Цареві готові нашкодить. Ось, власне, і все, що відомо було Про «факти оці сміхотворні»… Та від звинувачень в суді так гуло, 27


Микола Білокопитов Аж круки злетілися чорні. Шакал-прокурор у шаленстві трусивсь: «Вона – потенційна убивця! Псевдоніми в неї убивчі якісь – «Стокровиця», «Заяча крівця»…* До того ж, підозрюю не без причин, Вона є ворожим агентом, Бо запросто може зробити мужчин І навіть царя – імпотентом!» В ефірі витав звинувачень абсурд, Хитав прокурорську систему… Проте почекаймо, що вирішить суд, А потім продовжимо тему. * Звіробій звичайний, місцеві назви: стокровиця, калмицький чай, зілля свєтоянське, заяча крівця тощо — багаторічна трав'яниста рослина родини звіробійних. У традиційній медицині звіробій використовують як в’яжучий, протизапальний і тонізуючий засіб при кровохарканні, кашлі, проносах, кольках, хворобах печінки, для зміцнення ясен. Протипоказаний звіробій при вагітності, гіпертонії (в чистому вигляді, а от у зборі можна). Надто міцний чай викличе симптоми гострого гастриту (спазми і болі в кишковику). Але найбільш підступний звіробій для чоловіків — при тривалому вживанні (від трьох тижнів і більше) може виникнути тимчасова імпотенція (і більшість навіть не здогадується, з чим це пов’язано). Але, на щастя, через кілька тижнів після припинення прийому препаратів, все нормалізується. Тож пам’ятайте, що лікуватися потрібно тільки з розумом! І тоді звіробій стане вашим помічником та рятівником! (Вікіпедія)

28


Зимове безсоння ФЕМІНІСТИЧНЕ У дофеміністичному профкомі Спостерігався дивний феномен – Були там кожен/кожна, як відомо, Окремо взятий безстатевий член. Втім, річ не у статевім причандаллі, А в неприроднім збоченні понять: «Член Оля попросила члена Галю У члена Каті членський внесок взять». Та кардинально все змінилось нині У радах, у профкомах і т.д. Теперки всюди члени і членкині І кожен/кожна всяк себе блюде. Серед моїх знайомих: офіцерка, Кінологиня, кілька продавчинь, Букмекерка, борчиня і боксерка, І цілий факультет філологинь. А ще металургиня, депутатка, Мисткиня, критикеса і т. ін. …Якщо вже хочуть жіночки й дівчатка Тих фемінізмів із усіх сторін – Панове, не вдаваймось до скандалу, Хай буде їм цей шлях благословен! Щоб нас членкині часом не послали Туди, де не бував ще жоден член…

29


Микола Білокопитов КОРОНОВІРУСНЕ Спочатку обічхала всіх сусідка, За нею всіх обкашляв Інтернет – І вірус розповсюджується швидко, Під написи в аптеках «Масок нєт!» Майдан ще не прокинувся, дрімає, Під карантинний сон народних мас… Хтось під шумок мільярди заробляє, Та вірус рангів геть не розрізняє – Докашляється скоро і до вас! Весна, 2020 Витребенька КАРАНТИННЕ КОХАННЯ Весна. Пробудження. Гормони. Травичка. Сонце. Стежка. Тин. Подвір’я. Дівка. Заборони. Безпека. Маска. Карантин. Бажання. Погляди. Мовчання. Наказ. Поліція. Патруль. Жага. Дистанція. Зітхання… Зима. Народжуваність – нуль. Фото Маски

30


Зимове безсоння КУМИ НА КАРАНТИНІ (Майже за Павлом Глазовим) Клятий вірус ходить світом, ой біда! Люд хворіє, а бува, і пропада, А щоб якось врятуватись від біди Всім сказали: «Сядь удома і сиди!» Запровадили повсюдно карантин То ж сиджу собі в квартирі сам-один. Телевізор так тим вірусом ляка, Що сусіда за стіною аж гика. Я і сам наскрізь тривогою проник, Надто ж чуючи сусідське «гик!» та «гик!»… І такі страшні думки ідуть на ум… Тут мені й телефонує рідний кум. «Ще живий? – пита, – тож нюні не розводь – На прогулянку до скверика виходь, Тільки маску на мармизу начепи І мені, як маєш зайву, прихопи. Всі аптеки наче спринтер облітав, Та ніде намордник цей не напитав, Не поможуть ні хабар, ні пістолет – Всі, як змовились, белькочуть: «Масок нєт!» Телевізор же почав усіх лякать, Що безмасочників будуть штрафувать!...» – «Не журись, кажу, все буде до ладу – Я при масці, і для тебе теж знайду!» Щоб не числитись у кума в брехунцях: Чесно нишпорив по всеньких полиця́х, Зазирав у всі щілини так і сяк – 31


Микола Білокопитов

Фото Куми 2

32


Зимове безсоння Друга маска не знаходиться ніяк. Раптом вгледів у прихожій на гвіздку Річ, яка колись належала Рябку – Той намордник, безперечно, вищий клас, Закордонний, певно, фірми «Адідас». В нім Рябко батярував і взагалі Йому заздрили всі сучки й кобелі… А оскільки пса давно уже нема – Чом ця штука тут висітиме дарма? Час у сумнівах тягти нема підстав, Тож намордник я бинтами обмотав, Освятив його молитвою тихцем І до кума на примірку підтюпце́м. Кум конструкцію оглянув звідусюд, Начепив на себе й усміхнувся: «Ґ ут!» Потім в «масці» роззирнувся навсібіч І промовив: «Куме, з мене могорич! Цей намордник прилягає до лиця Так, що в нім ходити можна до кінця… Є в мені стовідсоткове відчуття – До кінця і карантину, і життя. А поки в нас пандемічна колобродь – Ти до мене ближче метра не підходь, Не порушуй санітарних норм, просю, Бо, їй-богу, розізлюся і вкусю. Тихо в скверику – ні люду, ні собак, Під кущами – недогризений маслак, В небі місяць вниз рогами, мов ярмо… Кум попереду, я ззаду – ідемо. Вечоріє. День помножився на нуль… А із сутінків назустріч пре патруль: 33


Микола Білокопитов Копів два – немов у полі дві копи́, Що пливуть, як два ледачих коропи, Ще й вихляють, як невміле ведмежа, Наче щось їм між ногами заважа. Неспортивної статури, із пузцем І обидва з замаскованим лицем – Очі злющі і блищать, як у чортів, Видно, з тих ще – із колишніх, із ментів. Порівнялися і вимовив один: «Шо ви робите у сквері в карантин?» Тут мій кум в своєму стилі як утне: «Що не видно? Кум вигулює мене, Як вигулюють породистих собак…» Але з гумором у копів щось не так: «Розгулялись тут, неначе не для вас Видавався пандемічеський указ! Ну’ка, швидко документи пред’явіть, Ви тепер їх зобов’язані іміть!» Кум на вигадки великий молодець, Тож витягує зім’ятий папірець – Чек старий із супермаркету «Фокстрот» – І пита: «Такий доку́мент подойдьот?» Тут озвався, видно старший, другий коп: «Еті шуткі нє для нашинскіх утроб! В нас на ето єсть отвєтний варіант, – І звернувся до молодшого, – Сержант, Оформляй-ка протокольчік, нє жалєй, На сємндадцать тисяч гривнєвих рублєй!» Кум, почувши це, недобре так гикнув, В нім немов чортяка тумблер перемкнув: Де й пощез його отой грайливий стан – Він затрясся, наче діючий вулкан, І такі заяви з нього потекли, 34


Зимове безсоння Аж в підхмар’ї наполохались орли, (Я б таке наговорить не ризикнув) Кум же гнув і розгинав, і знову гнув… Як прибрати матюки з його заяв, То, вважайте, кум нічого й не сказав. А в фіналі, (хто ще здатний на таке!), Відбулось атакуваннячко стрімке: Божевільний імітуючи екстаз, Кум загавкав, наче в нього дикий сказ, Зняв намордника з мармизи, шалапут, Йде на копів і гарчить: «Все! Вам капут! Маю я для вас погану новину – В мене вірус і я зараз кашляну!..» Стартонули хлопи ці, мов горобці, Загубивши протоколи і дубці… Сиротіє третій день без копів сквер, Бо ніхто не знає, де вони тепер. Може, стрінеться комусь отой дует, Що мотається зі швидкістю комет, Передайте їм, що кум пожартував І нехай вже повертаються до справ. Лиш затямить треба спринтерам прудким, Що ні з кумом так не можна, і ні з ким! Бо як людям завдаватимуть проблем, Й нашу гривню обзиватимуть рублем, Він тим грипом (інфікований чи не) – Цього разу дожене і кашляне!.. 1.04.2020

35


Микола Білокопитов 10 листопада 2017 року телевізор передав, що сало на ринках України знову подорожчало, цього разу аж на 67 відсотків! Цю новину у зверненні до українського народу оперативно прокоментував дядько Василь Неборак зі свого обійстя під Запоріжжям. А я лише почув, переклав з ненормативної лексики на загальновживану, заримував і пропоную вашій увазі, дорогий читачу. ГАНЬБА ЦІНАМ! …За таке – за шкірку і на гілку, Чи живцем залити у бетон!.. Заломились ціни на горілку! (Добре є замінник – самогон). З гаманця вже нічого виймати, Щоб купити одяг чи бензин, Додались три гривні до зарплати, Насмішивши свистопляску цін. На пілюлях цінники захмарні, А за лікування – вбивчий чек! Вже народ не ходить до лікарні, Скоро вже не піде й до аптек. Цінам же й цього здалося мало, Зовсім загубивши стид і страм, Замахнулись на святе – на САЛО: Сотня гривень вже за кілограм! Ціни витанцьовують колінця, В сало повстромлявши каблуки… Скільки ж нам терпіти, українці! А чи ми уже не козаки? Схопим ціни, що у всьому винні, І запхне́мо у тяжку тюрму! Сором і ганьба підступним цінам! А якщо не цінам, то кому? 36


Зимове безсоння ПРО ВИБОРИ Адмінресурс Для влади ми – дурна овечка, Тож на озброєнні чинуш: Дешеві обіцянки, гречка, А ще мільйони мертвих душ, Які слухняно і без писку «Живуть» у виборчому списку. Кандидат Головне для кандидата Вміти добре обіцяти, Розрахунок цього блуду На коротку пам'ять люду. Виборець Щоби ба́йком кермувати, Треба правила вивчати, Ще й екзамени складати. Щоб вершить державну справу – Підрости й здобудеш право Мати виборчу забаву: Будь хоч сто разів дебілом – Обирай таких же сміло… Обрані Кожен сам по собі – молодця, А між інших – вівцею-вівця.

37


Микола Білокопитов МІНІАТЮРКИ Трансформаційне Не в підступі, не в зраді, і не в гро́шах Причина наших програшів і втрат, А в тім, що люд наш мудрий і хороший, Та зовсім геть дурний електорат. Стереотипне СЛОВА́ й ДІЛА́ в нас часто розбігаються – Такі ми всі дива́чки й диваки́, Під мантру «Про смаки не сперечаються!» Живем у суперечках про смаки… Мистецьке Щоб дочекатись від колег єлею, Митцю потрібно, скажемо відверто, Або вже дотягти до ювілею, Або – це ще надійніше – померти. Нетрадиційна традиційність Ось ґей свій третій тост оголосив: «Ну, активісти, будьмо! За пасив!» Паралелі Де скніє душ пустир – там править Сатана, Де править «Русскій мір» – там горе і війна… 38


Зимове безсоння

Фото Сізіф

Оптимістичне «Не біймось неторованих доріг, І шлях сприймаймо як солодку муку!» – Натхненно сам собі сказав Сізіф І покотив на гору каменюку. БОЗНАХТОЗНАЧОРТЗНАШО Воно таке – ні чмо, ні мачо, І має куций слів запас… Зате в костюмі від Версаче І у кросівках Адідас.

39


Микола Білокопитов

Переспівно-епіграмно-пародійне

40


Зимове безсоння Сьогодні мені з якогось дива наснився Пушкін. Той, що Олександр Сергійович. Ну, не власною персоною, а пам’ятником на площі Пушкіна у Запоріжжі. Начебто стою я перед тим горельєфом, а поруч збирається купа людей і всі неголосно починають цитувати один рядок з його вірша. І почали в моїй напівсонній голові крутитися редакторські зауваги до вірша Поета. Ось що із того викрутилося: ЗАУВАГА ПУШКІНУ «Я памятник себе воздвиг нерукотворный…» (Олександр Пушкін) Солодкі і гіркі в Поета творчі муки, Натхнення і любов народжують слова, Що віршами стають… Але причетні й руки, Які фіксують те, що вродить голова. Тож рукотворним є той пам’ятник міражний, Що з глибини років реально проступа, До нього шлях крутий, не кожному досяжний, Але не зароста «народная тропа»…

Фото Пушкін

41


Микола Білокопитов ПРОМІЛЕ У ХЛОРОФІЛІ «Я вже зранку трохи нетвереза, Хоч у мене є багато справ – Знову алкоголь твоїх поезій Вранішній мій спокій розхитав. Допінгу у тебе не просила, Навіть і не думала, але – У крові натомість хлорофілу Рим твоїх захмарне проміле́. На долівці скинута сорочка, Дзеркала відчинене вікно... А здається, навіть і рядочка Не пила із вуст твоїх давно. Все шукаю на букетній мапі Тільки наш куточок у раю, Щоби легко я могла потрапить В зону недосяжності твою Там живе прихована уява Й зовсім неприхована ява́... П'ю міцну твоїх поезій каву. Де п'янкі довірливі слова». (Вікторія Сироватко) Рим твоїх п’янких звабливі леза Злизують тверезості межу – Ними я вже зранку нетвереза, А під вечір лика не в’яжу. На долівці неслухняне тіло І блукає думка в голові: 42


Зимове безсоння Рівень проміле у хлорофілі Не такий, либонь, як у крові? …Та в яву́ являється уява, Що в мені постійно ожива: Звично п’ю твоїх поезій каву, Де п’янкі довірливі слова. А ОСЬ І Я! «Йшов до людей усе своє життя. Ніс до сердець любов, надію, віру. Я розумів, що ця дорога – вирок, Тому – без сліз, тому – без каяття…» (Сергій Редька з книги «Я йду до вас» ) Із нетрів диких, власне, з небуття, З країв, де чутно лиш нелюдський галас, Йшов до людей усе своє життя – І ось прийшов. Нарешті дочекались…

43


Микола Білокопитов З Омара Хайяма *** Якщо вино вбива – то не вина вина. Де, скільки, з ким і як ти п’єш – воно не зна, Якщо ти маєш розум, знаєш міру – Вино тобі корисним є сповна. *** Сюжет відомий: в ньому сміх і плач, У суміші досягнень і невдач… Бог тво́рить нашу драму без інтриги – Сам автор, постановник і глядач. *** Нам не дано змінити часу лік, Лише вперед біжить років потік. Тож кожній миті радуйся сьогодні, Бо в день цей не повернешся повік. *** Хіба статки потрібно по крихті збирать, Якщо Вічність за гроші не можна придбать? В нас життя одноразове і тимчасове, – Тож не варто його на пусте витрачать.

44


Зимове безсоння

БУВАЛЬЩИНИ

45


Микола Білокопитов «НАШ ПАРОВОЗ ВПЕРЕД ЛЕТИ!» Діло було так. 1976 року підготував я рукопис своєї першої книжки, до якої включив головним чином гумористичні мініатюри, жарти й окремим розділом байки. Рукопис, як тоді було прийнято робити і в цьому щось позитивного таки було, обговорили на засіданні Запорізького обласного літературного об’єднання, яким тоді керував відомий поет член спілки письменників Микола Лиходід. Мені, як автору, наговорили чимало компліментів і зауваг, окремі твори розкритикували й порадили допрацювати. Ну це звична процедура. А тодішній голова обласної письменницької організації Петро Павлович Ребро, вже після засідання відвів мене вбік і сказав приблизно таке: «Миколо, я тебе розглядаю як потенційного члена нашої спілки, тому дам тобі пораду: напиши кілька так званих віршів-паровозів, бо без цього можуть виникнути проблеми і з виданням книги і з прийняттям до спілки письменників…» Я на знак згоди кивнув і пообіцяв щось такого написати. Для тих, хто зовсім не в темі, поясню. Віршамипаровозами в ті часи називали твори, в яких оспівувався найсправедливіший у світі соціалістичний лад, підносилася видатна роль комуністичної партії в побудові цього ладу, патріотичні вірші типу «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз» тощо. Для гумористів-сатириків неодмінним атрибутом мали бути твори про вибрики потворного капіталізму, наскрізь фальшиву західну демократію, «брехливі» зарубіжні радіоголоси тощо. Мій найближчий порадник, перший критик моїх тодішніх творів поет-гуморист Володимир Юдін, наприклад, написав такий вірш-паровоз: «Степанів пес брехати розучився. Степан спочатку засмутився, 46


Зимове безсоння А потім в усмішці просяяв: – Є спосіб, чув – допомагає! – І пса запрошує в господу, Послухать радіо «Свободу». При цьому Володимир у колі літераторів відверто говорив, що написав цей віршик лише для того, щоб отам – показував пальцем кудись угору, натякаючи на високе начальство й цензуру, – вважали його своїм. А в мене, чесно зізнатися, нічого з того діла не виходило. Не тому, що не хотів. Просто не вмів я писати хвалебні оди або критикувати те, чого достеменно не знав. До того ж, як напевно й більшість творчих людей, ночами слухав «Голос Америки» або радіо «Свобода» і за великим рахунком дуже сумнівався в достовірності того, що говорила радянська пропаганда про Захід. Коротше кажучи, був я середньостатистичним совком, але мав критичне мислення, тому як літераторпочатківець працював переважно у жанрі сатири й гумору, критикуючи «окремі недоліки» радянського життя. І ось приніс я поправлений мною й відредагований поетом Геннадієм Літневським рукопис Петру Ребру з тим, щоб він написав рекомендацію для видавництва «Промінь» (тоді це було регіональне видавництво у Дніпропетровську, пізніше перейменоване на «Січ», – одне на кілька областей) з проханням видати першу книжку молодому перспективному поету. Без такої рекомендації рукописи просто не приймали. Петро Павлович поглянув по діагоналі мої творіння й запитав: – Щось новенького тут є? Зрозуміло, що досвідчений письменник натякав на ті вірші-паровози, на створення яких у мене не вистачило ні хисту, ні, відверто сказати, бажання. Замість конкретної відповіді я щось невиразно мямлив і в той же час експромтом накарлякав на окремому аркуші 47


Микола Білокопитов мініатюрку з претензією на той самий вірш-паровоз. Простягнув цю писанину очільнику запорізьких письменників. Спасибі партії за те, Що навесні бузок цвіте, За те, що в небі сонце світить І що народжуються діти, Що дід Іван телят пасе… Спасибі партії за все! У Петра Павловича з почуттям гумору було все гаразд. Прочитавши, він усміхнувся і з удаваною суворістю сказав: – Миколо, тебе за такі вірші про партію не те, що в спілку письменників, а навіть у міліцейську буцегарню не приймуть – зразу в Сибір зашлють! Але позитивний відгук на рукопис і рекомендацію для видавництва написав. Перша моя книжка мала вийти 1977 року. Проте цього не сталося ні того року, ні наступного. Як мені говорили на вушко працівники видавництва «Щось там облліту* не подобається!» Аж восени 1991-го в Луцьку побачила світ моя перша книга «Вовча наука». Без будь яких паровозних віршів. * Облліт – обласні відділення Головліту – Головного управління у справах літератури та видавництв. Головліт – Орган державного управління СРСР, що здійснював цензуру друкованих творів і захист державних таємниць в засобах масової інформації в період з 1922 по 1991 роки.

48


Зимове безсоння ДАТСЬКИЙ ВІРШИК Першого вересня – День знань. Із цією датою у мене пов’язано чимало історій. Одна з них така. Колись давно був я старшокласником Кушугумської середньої школи. (Кушугум – селище міського типу під Запоріжжям). Писав різні замітки, а також вірші, які охоче друкувала районна газета «Червоний промінь». І ось 1 вересня 1969-го директор школи Василь Микитович Бараніченко попросив мене виступити під час Першого Дзвоника і розповісти якийсь власний вірш про школу. А мені напередодні якраз написався, що називається, віршик у тему. Ну я його й озвучив: ПЕРШОВЕРЕСНЕВЕ Першовересень іде – Усмішки довкола. Вперше стежкою веде Дід онука в школу. У школярика в руках Різнобарвні айстри. – Ну, – пита старий в Сашка, – Як у тебе настрій? – Мудрий по-старечому Внук сказав: – Та ясно В перший клас іду, тому́ Настрій – першокласний! Ну, зрозуміло, були аплодисменти. Вчителі хвалили, однокласники ще довго до місця й ні перепитували: «Як у тебе настрій?»… Але річ у тім, що цей віршик став для мене своєрідною кармою. Мене просили розповідати його на кожному Першому Дзвонику… Коли я вперше привів до школи доцю, а через 49


Микола Білокопитов два роки сина – мене знову просили вчителі, щоб я прочитав «отой віршик про діда й онука». А потім усім сімейством ми привели до школи онука і, саме собою, гріх було не прочитати свій дитячий віршик на тому ж таки святі Першого Дзвоника. (До речі, нині мій онук Євген Білокопитов служить у Військово-Морських Силах України і я пишаюся ним. Дай усім нашим воїнам, Боже, всього, що гоже, а щоб нашим ворогам жаба цицьки дала!) Життя триває. Не виключено, що невдовзі поведемо до школи правнука. І мене знову попросять прочитати вищезгаданий віршик… НЕНОРМАТИВНИЙ СПОГАД Під завісу літа 2021 року з нагоди 50-річчя закінчення школи, у мене вдома зібралися однокласники – відзначити цю неординарну дату. Зрозуміло, були відверті розмови надто ж під час застілля, особливо після …надцятого тосту. І разом згадали таку приключку, про яку тоді, в далекому 1970-му, серед учнів мало хто знав, а в учительській, подейкують, таки говорили. Наш учитель української мови та літератури Василь Васильович Черкун – колоритна в багатьох іпостасях особистість. Частенько на уроках, щоб заволодіти нашою увагою, розповідав цікаві випадки зі свого життя. Він був огрядним і з цього приводу піджартовував над собою. Мовляв, усі його брати-сестри їли зі звичайних мисок, а він із великої увігнутої таці, тому й викохав собі ось таке черево. Учитель зізнавався, що колись писав вірші. Дещо цитував нам. Зокрема, в його творах частенько згадувалося про нічне небо, де зірки називалися звіздами. Запам’ятався такий рядок «Пусто-порожньо в небі без Місяця…» Був час, коли він організував і вів літературний гурток, який відвідували близько десятка старшокласників. І ось на 50


Зимове безсоння одному із занять Василь Васильович запропонував нам, літгуртківцям, процитувати вірші або пісні, де згадуються зорі, місяць, нічне небо. Ми згадували народні пісні: «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Ой не світи місяченьку…», «Ніч яка місячна, зоряна, ясная…» і т.д. А потім учитель запропонував кожному з присутніх експромтом написати свій коротенький твір про зоряне небо, на якому, наприклад, немає місяця. Мовляв, самі нафантазуйте, куди він подівся? І звично додав: «Отже, за роботу! Чекаю ваші геніальні варіанти». Кожен у прозі чи в риму щось написав на цю тему. Я, наприклад, витворив таке: Ген-ген далеко на краєчку лісу, Де зголоднілі водяться вовки́, Сховався Місяць аж за гору Лису, Його ніяк не знайдуть зірочки. Оскільки впорався із завданням швидко, то на зворотньому боці аркуша написав ще один варіант який, звичайно ж, не думав оприлюднювати. Просто крадькома показав одному хлопцю із сусідньої парти. Але його реакція була такою бурхливою, що Василь Васильович зауважив це, швидко підійшов і, взявши зошит у руки, почав читати вголос. Читав без купюр. Ось цей експромт: «Пусто-порожньо поміж звіздами На небесній увігнутій таці, Місяць мабуть цигани спиZдили, Тому й темно, як в негра у сраці». Однокласники відреагували по-різному. Але переважно весело. Учитель теж спочатку засміявся, а потім враз насупився й повернувся до мене. 51


Микола Білокопитов Я думав, що мені каюк! Проте, як на диво, Василь Васильович похвалив мене за твір, зауваживши тільки, що коли в майбутньому стану справжнім письменником (на той час я вже активно друкував свої поетичні спроби в районній газеті «Червоний промінь»), то буду більш ретельно працювати над лексикою. – Так чи ні? – суворо перепитав. – Ну звичайно ж, – погодивсь я і попросив вибачення за ненормативну лексику у віршику. Відповідь учителя потрясла мене і весь клас. Він сказав таке: – Та ні, в даному випадку якраз усі слова на місці. Але не зловживай! Науку від Василя Васильовича Черкуна затямив. Намагаюся не зловживати…

52


Зимове безсоння

Ніч шоста Фото зі стор. 102 файл PDF А 5

53


Микола Білокопитов ВАМ ТАКЕ Й НЕ СНИЛОСЯ! Сонні серіали Продовження. Початок у попередніх книгах автора Пролог Хто із нас у дитинстві далекім, Звівши в небо очата свої, Не позаздрив, скажімо, лелекам, Що летять у далекі краї? А думки забираються вище Аж в захмарну оту синяву́, Де вночі зірочок тищі тищів Будять нашу уяву живу. І космічні маршрути прокласти Поривання в тобі постає, Бо, можливо, не брешуть фантасти, І отам, десь отам, хтось жиє? Сон перший Він мислить нестандартно і крамольно. Він інший, наче дзеркало криве. Він здавна самостійно й безконтрольно, Бездозвільно десь у мені живе. Мені із ним і страшно, і цікаво, Проте цікаве ліпше, ніж страшне – І пізнання спокійно й величаво І впевнено, мов із вулкану лава, Тече і вщерть наповнює мене… Буває вбогий, часом бездоганний, Без нього я – неповноцінне я, Він, очевидно, інопланетянин – Можливо, сутність основна моя. Від авантюр його немає спасу – 54


Зимове безсоння Вони у ньому множаться й кишать: Ось і тепер, проклавши в небо трасу, Утяв Машину простору і часу І в мандри закликає вирушать. А я, сказати чесно, й не пручаюсь, Готов хоч зараз вигукнуть «Вперед!» Бо з юних літ у мріях пориваюсь До ще ніким не бачених планет. Удвох із другим Я рушаєм, звісно, За пультом – він і… щось не те утнув: Чи то не ту він кнопочку натиснув, Чи то не той він важіль потягнув? Нас якось дивнувато трусонуло І замість піднестися у політ, Ми просто провалились у минуле Десь так на понад цілу тищу літ. Мій другий Я чи знітивсь, чи злякався, А мо’, як притаманно хитрим псам, Нашкодив і від кари заховався Десь у мені… І ось я сам на сам. Та не страшуся і не панікую, Не лаюся, не злюся, не кричу… Навпомацки Машиною керую І над Минулим вражено лечу. О Господи, яка ж краса довкола – Такої нині вже нема краси: Ще степ не переораний на поле, І ще до пня не зрубані ліси… А скільки риби у прозорих водах, А в лісостепі дикого життя! І не псують ландшафт дими заводів І геть не видно звалищ зі сміття. Немає кладовищ, бо і не треба… А он хатки́, мов гнізда, вздовж ріки, 55


Микола Білокопитов А онде на узвишші вітряки – Над ними голубіє чисте небо, Яке не полосують літаки. Іще не асфальтовані дороги, Ще греблями не скута течія́ І швидкоплинні води б’ють в пороги, Понад якими райдуга сія. Виспівують птахи ранкове скерцо Немов усім бажають «Будь здоров!» І Хортиця – Дніпра природне серце – Прокачує його бурхливу кров. Дубовий гай на острові святилищ. Круг капища святково вбраний люд І Волхв – володар рідновірських си́лищ – Упевнено обряд проводить тут. Лунає слава Яві, На́ві, Пра́ві…* Присутня радість, усміх, навіть сміх… Поволі приземляюсь на галяві – Нечутний і незримий для усіх. Занурююсь у дійство загадкове – І чую те, до чого змалку звик: Лунає руська – українська мова, А не якийсь змосковщений язик. І все, про що ведеться на обряді, Таке близьке, дохідливе, просте… Гармонія в язичницькій громаді Барвистою веселкою цвіте. Здійнявши вгору Дідуха* з колосся, Із відчуттям достойної снаги, Вони нічого у Богів не просять, Лиш дякують за те, що є Боги. Не гнобить предків міф про гріх первинний Ні примітивний культ стражденних мук, Немає в них прощенного моління, 56


Зимове безсоння

Фото Пороги Фото Волхв 2

57


Микола Білокопитов Ні рабського стояння на колінах, Ні по-жебрацьки витягнутих рук… А є любов до рідного порога, І ненависть до клятих ворогів… Зовуть себе онуками Дажбога, * Шануючи усіх своїх Богів. І мудрий Волхв, од сивини сивіший, До рідної громади промовля: «Нам хочуть нав’язати віру іншу, Підсунуту аж хтозна звідкіля. Там істини чужі й незрозумілі, Замішані на вигадці й брехні… Невже ми піддамось чужинський силі?» І люди дружно видихнули: «Ні!» Реально проявлятися не смію. Я й сам не вірю в пекла і раї, І щиро так за пращурів радію – Які ж вони самі собі СВОЇ! А в нас тепер на все чужинська міра, Зітерта між «чуже» й «своє» межа – Чужинська мова і чужинська віра У багатьох таки переважа… Вже й Україна більшості чужа. Панує космополітичний статус – Своє не в тренді, мов на чужині… Ну все, пора в сьогодні повертатись, Але про це вже у наступнім сні. * Гугл вам на поміч…

58


Зимове безсоння Сон другий Пора вже із минулого вертатися в сьогодні, Та щиро вам зізна́юся, що сам собі на глум, Із технікою змалечку стосунки мав холодні, Тому в Машині Часу я не тямлю ні бум-бум! А другий Я ховається чи грається у латки, Знайшов же, стерво, за́бавку отут мене дражни́ть! І я на пульті тицяю на кнопочки-загадки, Гадаючи, що штука ця колись та полетить. А поки що приречено над островом кружляю – То глупо усміхаюся, то нецензурно гну, І раптом несподівано аж на краєчку гаю Помітив свій загублений шматок із першосну: «Мчу над морями і материками, То в сонячному сяйві, то в імлі… Та все-таки скеровуюсь думками У напрямку до рідної землі. До деревлян, полянів і русинів, До волинян, дулібів і бужан… Тут скрізь мого народу пуповина, Тут ще не править чужинецька лжа. Іще нема на світових овидах Оттави, Вашингтону і Москви… – А Київ є! І відають сусіди Той Святославів клич: «Іду на ви!» Лечу, де степ вигулює тарпанів*, Де плавні розкошують вздовж Дніпра, Де сонечко ранкове з-за курганів На Хортицю спросоння позира…» Так ось чому затримочка зі стартом приключилась, Це Доля передбачливо мені допомогла – 59


Микола Білокопитов Знайшовся вірш загублений! Міняю гнів на милість І впевнено продовжую верши́ть свої діла. Та дилетантство впевнене завжди виходить боком, Ось і тепер на клавішах зробив неточний клік: Машина задрижала і помчалася прискоком – І я аж у Майбутнє перескочив ненароком, Потрапивши в дві тисячі сто п’ятдесятий рік! Я сам від себе не чекав подібної диверсії – Думки в клубок заплутались, як сто підступних змій… Потроху усвідомлюю, що внаслідок прецесії* На зміну ері Риб уже явився Водолій**. Тож маю почуватися, мов у своїй тарілці, І я, звичайно, з радістю б, але звиняйте, пліз, Бо на отій прийдешній чи то розвитковій гілці Не лиш до плоду, а іще й до бруньки не доріс. Проте у суть Майбутнього потроху проникаю, Долаючи сум’яття і цілком природний стрес, Людей у нас вродилося – куди тому Китаю! У кожному селі на хмарочоси спозираю – Таку ось демографію навитівав прогрес. Й що особливо радує: наведено порядок! Приємно роззирнутись – багатство вздовж і вшир, На кожнім хмарочосі садок і кілька грядок, І заздрості немає тут, і скрізь квітує мир! Війна не сміє пхатися до нашого кордону, Боїться випробовувать наш справедливий гнів… І рідна Ненька панствує від Сяну і до Дону, Від Криму і Кубані аж до курських солов’їв. До речі, про валюту: в Тель-Авіві і в Пекіні, У Лондоні й Парижі, Стамбулі й Астані – В обмінниках не долари, а українські гривні – (Ото якби було таке не тільки уві сні!) Моsкалики в сердитості нервуються до сказу, 60


Зимове безсоння

Фото Космос 5, 6, 7

61


Микола Білокопитов Тривога за прийдешнє в них ятриться недарма: Мовляв, чом білокам’яну я не згадав ні разу? Тому, що у Майбутньому Москви уже нема! А ще таке: у вишах, між лекцій монотонних, Студенти в коридори летять, мов скакуни, Перед собою книги тримають, мов ікони, Захоплено читаючи мої пророчі сни! Ой, треба тут спинитися, бо вже, їй-бо!, нервую, Причини хвилюватися вагомі є таки: Колеги запитаннями до смерті замордують – Чи бачив у Майбутньому і їхні книжечки́?! Ну, словом, у прийдешньому багато є такого, Про що мені не варто ще відкрито говори́ть, І, звісно, сподіватися не варто лиш на Бога, Але й самим упевнено творити кожну мить! * Гугл знає все… ** За знаком Зодіаку автор –Водолій.

Сон третій Набридло тинятись, вернутися хочу – З блукань у сьогоднішню втому, Думки, мов колеса по рейках, цокочуть: До-до́-му, до-до́-му, до-до́-му… Хоч можна й кудись у міжзоряний світ, Про котрий не маємо й гадки, Де кожної миті очікувать слід Загадки, а може й розгадки? Отой, що в мені, (другий Я) проявився, Його у люстерку помітив: Над мапою Всесвіту низько схилився, Немовби вивчає якусь таємницю, Чи шлях проклада на орбіти? 62


Зимове безсоння В очах одночасно і спокій, і стрес – Ясна́ геніальність чи бе́зум? Ага, ось маршрут до планети ЯЛМЕЗ , Ну що ж, уперед – до ЯЛМЕЗу! І ось ми тут. То що ж це за ЯЛМЕЗ? Довкола роззираюсь і вникаю, Вивчаю всі деталі «із» та «без» Цього іще не звіданого краю. І що відразу ж бачу тут-таки: Загальний фон і всі дрібні деталі Навиворіт, ну тобто навпаки, Як в дзеркалі, чи, може, в задзеркаллі… Корінням вгору дерево росте, Зерно видобувають із полови, Улітку – сніг, узимку все цвіте, Літають пси і гавкають корови… У всьому фантастична несусвіть, Якась абракадабна нелогічність, Щоб все це адекватно зрозуміть, Либонь, не мить потрібна – ціла вічність. Та в мене блату з Вічністю нема, Отож потрібно втямить все й відразу, А втім, чого морочуся дарма – Складаймо поступово пазл до пазлу! Тут, як і скрізь, є Основний Закон, В якому хтось такого наплутархав: Усе, що є, кордон і закордон – Фактично ВСЕ належить олігархам! У нас не так, погляньмо на статті Всіх конституцій Заходу і Сходу: 63


Микола Білокопитов Земля й вода, і надра золоті – Законно є у власності народу! Втім, олігархи – то така братва – Їм що в містах, що в джунглях Ґваделупи Конституційні норми і права Усіх народів і племен – до дупи! Ці паразити хитрувато-злі, Не маючи на те ні прав, ні згоди – Народну власність крадуть із землі І продають тому ж таки народу. Ще й ціну гнуть таку, що ого-го! А в планах загребти й саму земельку… Це скільки ж треба про́жрам усього́, Щоб вгамувати ненаситну пельку? А люди що ж? Хоч сумно визнавать, Для більшості – аби харчі та пійло, А на Майданах інші хай стоять І не турбують хатаскрайнє стійло… Ой, захопився… Ну, бува, бува… Так ось – ЯЛМЕЗ і метушня тамтешня: Макітриться від неї голова Й здається та реальність не справдешня. У люду тут ані найменших прав, Та й про свободи вже давно забули, Поки народ ловив безпечно ґав – До крихти все розха́пали акули… Але ж колись і тут усе було (Гортав я їхні давнішні журнали): Було життя достойне та спливло – Вони його проспали, чи програли? Насправді ж – тут ЯЛМЕЗькі шахраї, Зі спритністю античного рито́ра, 64


Зимове безсоння Спихнули людям байку про раї: Ціна, ну вельми вигідна – покора. А під шумок магнатська сарана, Зі звичкою «що бачиш, те й хапати!» Все крала й крала, й викрала до дна, Під мантри про терпимість дурнувату… Землян тако́ж олігархат скубе – Розвінчуймо оте поріддя враже! «Готов до бою?» – запитав себе. І другий Я озвався: «Ну, аякже!» Не даймо зітерти себе до нуля, І не сподіваймось на диво: Фактично ЯЛМЕЗ – навпакишна ЗЕМЛЯ, Написана справа наліво. Черпаючи досвід з космічних оаз, Пильнуймо здобутки і втрати… Життя неповторне у кожного з нас, Дай, Боже, його не проспати! …А тут, уві сні, між сумбурних видінь Роблю ненавмисну зупинку: Реклама (цей вічний супутник хотінь!) Зве до міжпланетного ринку – Продати-купити новинку. На різні смаки різномастий товар, Що втішить щасливця й невдаху… Ну, що ж, у наступному сні – на базар У центрі Чумацького Шляху.

65


Микола Білокопитов Сон четвертий В просторовій часоверті Сновидіння нетривке, Тож мені вві сні четвертім Насумбурилось таке: Ой-йой, серед Галактики Вчинився шум і гам – Злетілись шопомантики На розмаїтий крам. Аж очі кособочаться Від того, що тут є: Болід купити хочеться І зоряне кольє… А ще кільце з Юпітера, Або нептунське скло… Та в купівельних лідерах Новенькі НЛО. Довкруж халати наткані З космічної парчі, А ось ряди із ятками, Де продають харчі. Аж слинка покотилася І шлунок буркотить… Отут ми і спинилися, Абись перекусить. Он продавчиня-кралечка Гукає всім підряд: «Беріть із Марсу яблучка І звідти ж виноград! Ось із найдальших зірочо́к Меню і вшир, і вглиб: Із Козерога шашличок, Ікра з сузір’я Риб. 66


Зимове безсоння Із Діви нерозбавлене Свіженьке молоко, А із Землі доставлено Тараню і пивко! Сіль на космічних возиках З Чумацького Шляху́, Ще маємо морозиво І копчену блоху. І яйця є від страуса, Пів центнера – одно́, А із сузір’я Бахуса Горілка і вино…» Мій другий Я у бар якийсь По тихому пірнув: Горілочки по за́в’язку Набрався і заснув. Та я не переймаюся, Хоч то є прикра річ… Базаром просуваюся, Дивлюся навсібіч. Он там космічні лайнери, А тутки на стіні Висять рекламні банери Серйозні і смішні: «Гоп, стоп, кулю в лоб, Каменюку в нирку – Продаю пташиний дзьоб І з орбіти дірку, Ще й дірявий гаманець, Хто не візьме, тим капець!» «Беріть, не пошкодуєте, Наш експериментальний гель: Це суміш «йопересете» 67


Микола Білокопитов Із «розтудийоговкачель»! Хоч пахне, наче «русскій дух» – Аж вивертає шлунок – Для клятих тещ і злих свекрух Це супер-подарунок!» …А онде жваво продають Взувачку і суке́нки, Там час від часу постають Такі цікаві сценки: «Ой там на товчку, на базарі Жінки чоловіків продавали…» Ось Аліна привезла Продавать свого Пуйла – Понабігло сто роззяв: Торгувала, торгувала, Торгувала, торгувала, Торгувала торгувала… А ніхто не взяв! Та й мокшанське НЛО Цю нікчему не взяло, Проспівавши в бік Пуйла: «Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла…» Мій другий Я прокинувся, Як те «ла-ла» почув – Почухався, проблимався, Ла-лакнув і заснув… Тут всі усім прибульці є З космічних закуткі́в: Ці – в образі настурції, Ті – на позір жуків. Ці схожі із корівкою, 68


Зимове безсоння

Фото Космос 1, 3, 4

69


Микола Білокопитов Ті – точно кажани. І гупають бруківкою Медузи, мов слони. Я задивився вражено На дивних тих медуз, Аж з голови небажано Звалився мій картуз. Йшли дві кози недоєні З планети Кін-дза-дза І пригорщу біткоїнів* Сипнули в картуза. За ці раптові грошики, Всім ворогам на зло, Купив я той, що в розшуку, Порушник-НЛО. І кажучи метафорно: Як аргонавт Ясон, На нім помчу шумахерно У свій наступний сон. *Криптовалюта, електронні гроші майбутнього.

Сон п’ятий Дикий Космос – ні сонць, ні небес – Чорно-сіра розмазана барва. Вже позаду базар і ЯЛМЕЗ, А попереду – Альфа Центавра. Я керую своїм НЛО, Все нормально. І раптом з розгону Потрапляю в магнітний полон, У якусь зачакловану зону. Тут не діють ні «но!», ані «тпру!» Стрілка компаса злякано блудить… 70


Зимове безсоння Затягло мене в Чорну Діру, Засмоктало по саме нікуди! І немає дороги назад – Так, принаймні, нам кажуть учені… Найдосадніша з тисяч досад Почуватися в ролі мішені. Без різниці – смиренно чекать, Чи безбоязно рватись до бою… Шансів нуль! Втім, а що тут втрачать? Я почав говорити з Дірою. А у відповідь тиша німа – Безпросвітна, келійна, чернеча… Я кричав і благав, та дарма – Не відлунювала порожнеча. Я просив у Діри: «Не мовчи! Відпусти! Мені треба додому – Там у мене сім’я, читачі… Ну, а тут я не треба нікому!» І озвалась Діра: «Ти поет? Із яких – тих, що кращі, чи гірші? Я люблю і баладу й сонет… І твої би послухала вірші! І якщо розворушать мене Ці твої поетичні творіння, Ти заслужиш майбутнє ясне́, А до тебе прохання одне: Будь навік у моїх володіннях!..» Жити вічно у Чорній Дірі?, У легенях забракло озону – Я поет, чи кажан в димарі?! Треба якось тікати з полону… 71


Микола Білокопитов План чудовий з’явивсь, далебі: Треба вірші такі прочитати, Щоб Діра не схотіла в собі Отакого, як я, залишати. А для цього отой, що в мені, Просто знахідка вчасна й чудова… Правда, віршики в нього страшні, Зміст у них – не зерно, а полова. І хоч він друга сутність моя, Але щиро зізна́юся, панство, Віршування від другого Я – Це суцільне, їй-бо, графоманство! Ну, а це те, що треба у грі Тут і зараз мені, бляха-муха! Поклонивсь театрально Дірі, І сказав самовпевнено, «Слухай»: «Далекі дні, минулі, списаний папір, Вже не заповниш біле новими рядками. Все затирає його пам'ять аж до дір, Найголовніша та діра що поміж нами. Не стали старшими ні трохи ми на них, Любов же вічна для історії Еону. На тих паперах укосмічнених, старих, У чорні діри я згадаючи потону…»* Ця відверта словесна мура́ Ще страшніш за тортури і розстріл… І не втерпіла Чорна Діра – Смачно плюнула мною у простір! *Цей шматок тексту скопіював із одного сучасного поетичного сайту, яких зараз у Мережі розвелося багато. Стиль і граматику зберіг. Автора твору з етичних міркувань не вказую.

72


Зимове безсоння …Щоб не стало з Поетом біди, І у темні часи, і в світліші – Треба мати в запасі завжди І достойні, і капосні вірші. На Олімпі чи в Долі на дні Хай Удача соломку підстелить… Все, втомився у п’ятому сні – Час у шостому покарусе́лить! Сон шостий Вчепившись за транзитний астероїд, Що блискавкою темінь розсікав, Я, виплюнутий Чорною Дірою, У Просторі і Часі заблукав. Куди лечу, до кого і для чого? Не тямлю вже – в реалі чи вві сні? І ось, бігме, насправжки бачу Бога – Чи це лише ввижається мені? Він теж на тій космічній каменюці Кудись летить – Творець всевишніх див… Коли вже я знесилений, в розпуці, Поверхнею туди-сюди ходив – Привітним став той камінь негостинний, І ми удвох зустрілись тет-а-тет, Поручкались. Він мовив: «Бог Єдиний», І я представивсь: «Плюнутий Поет». Він запитав, чи вірю я у Нього, І чи молюся, чи тримаю піст? До словоблудства не вдававсь пустого, А відповів прямолінійно й строго: 73


Микола Білокопитов

Фото Бог 2, Бог

74


Зимове безсоння «Я, Господи, їй-богу, атеїст». Ні здивування, ні нотацій грубих, Ні до́корів чи відчуття вини… Цікавість лиш торкнула Божі губи – Він усміхнувсь і мовив: «Поясни». Мій другий Я мав наміри зухвалі, Посіять сумнів: чи то справді Бог? Я подумки послав його подалі І розпочав відвертий монолог: «У нас, землян, Ти вічний житель неба, Весь час у ролі судних терезів… Тебе там всує згадують, де треба, А де не треба – більше в сто разів. Тебе і хвалять, а, буває, лають. То милувать попросять, то карать… І часто в матюки брудні вставляють, Не лиш Тебе, а й навіть Богомать! Нахабні політичні канібали, При владі крадуть все без перешкод, Твоїм ім’ям гендлюючи зухвало: «Ну, слава Богу, обдурили вдало Цей дурнуватий на́божний народ!» На полі бою в давнину й сьогодні Лунає заклик зі сторін обох, Освячений Твоїм Ім’ям Господнім: «Вбивайте ворогів, бо «З нами Бог!» Бувають люди, що лихіші звірів, У них безбожно поселилась лють. Ті ж, хто покірно й щиро в Бога вірять, Частіше й легше жертвами стають. А є людці, що як вовки лютують, За гріш готові ближнього згуби́ть… А за кривавий скарб церкви будують, 75


Микола Білокопитов Щоби прощення в Господа просить, А сповіда́вшись, знов ідуть грішить... До тої віри є пересторога, Де всепрощення жалують катам!» І Бог сказав: «Я й сам не вірю в бога, Якого люди вигадали там! Я не творець тілес – отого тліну, Життя якого грішне й нетривке. Нікого я не ставлю на коліна – То ви самі придумали таке. І не творив я ні моря́, ні сушу, Ні небо, ані пекла чи раї… Я у тіла вдихнув безсмертну Душу, А ви вже вдосконалюйте її. Бо дуже легко вигадати казку, Де примітивно все перебрехать Про Божу кару, і про Божу ласку… Церков повсюдно понабудувать Й на побрехеньці статки зароблять! Я на брехні не хочу шани й віри – Створити їх на Істині слабо́?!» Я просльозився і зізнався щиро: «У Істинного вірив би, їй-бо!» Бог на обличчі засвітив усмі́шку, І в цьому позитивний був резон… Я вмить прокинувсь у своєму ліжку, І, слава Богу, записав цей сон.

76


Зимове безсоння СОН СЬОМИЙ Пізнім ранком якогось віке́нду, Коли сон вже розтане ось-ось, Так хотілось мені хепі-енду, А нато́мість таке приверзло́сь: Приземляюсь на білій планеті, Розвитко́ва вершина, овва(!), Там сягнула чи впала до… Єті, Ми Людину цю звем – Снігова́. Всюди залишки аеродромів І будов запустілих каскад… А на фоні Гоморр і Содомів Проглядається первісний лад. Люди в шкірах з дубцями пантрують Вірогідний мисливський трофей – Та не мамонтів Єті полюють, А дрібних пацюків і мишей. Що ж тут сталося? В чому причина Отакого провалу униз? Хто про дивну хворобу суспільну Розтлумачить сумний епікриз? І озвався один з дідуганів Вже якому, либонь, п’ять віків: «Я нащадок тутешніх шаманів, Прадід мій був ще з тих диваків, Хто достоту, а не з анекдотів Знав природу прадавніх часів – Фантастичну добу зорельотів, Чистих вод і зелених лісів… Все було та спливло, бо настала Агресивна доба диких смут… Той період ЦЕ ДИВО всотало Правду всю зафіксовано ТУТ!» – 77


Микола Білокопитов

Фото Єті 1

78


Зимове безсоння Зняв із вуха кумедну сережку: Це, мовляв, родовий талісман. І була то – КОМП’ЮТЕРНА ФЛЕШКА, Де записано кінороман Від останнього із могікан. Другий Я буркнув, що від учора Марить включенням наш ноутбук! …Засвітився екран монітора І явились картинки і звук. Ось нервово забли́кали кадри І почулося буйство проклять – То кричали суєтні касандри Схоже щось на «Єтівашумать!» Але це вже кінцеві нотатки – Дикий армагедонський хао́с… Тому я відмотав до початку: Щоби знать – з чого все почалось? Кінокадри легкими мазками: Пляж, проспект, кабінет, стадіон… Всюди вдумливі люди з книжками. Потім відстань, розбита роками, Й потрапля в об’єктив кінокамер Схожий люд і з такими ж руками – Замість книг у руках телефон. І практично у кожнім сюжеті Доказовий фактаж промовля, Як високорозвинені Єті Опустилися аж до нуля. У падінні спинитись не годні, Та й чи годні на щось взагалі?.. Як це схоже на те, що сьогодні 79


Микола Білокопитов

Фото Єті 4 і Єті 3 (знизу)

80


Зимове безсоння Відбувається і на Землі: Закриваються бібліотеки І книгарні беруть на замок, Ті, кому у дитинстві далекім Вочевидь, не читали книжок. І не навчені зовсім читати, Ні газет, ні журналів, ні книг – Трансформуються хлопці й дівчата На пустих чуваків і чувіх. І як наслідок, ці недоучки Виробляють життєвий резон: Від комп’ютерних ігор до злучки, От і весь їхній діапазон… Тож утратили Єті кебету, До рятунку не роблячи спроб, І залив цю нещасну планету Псевдоінформаційний потоп. Ну, а підсумок зовсім невтішний – Деградація, падання, дно… І про це справедливо й не смішно Допотопний Єтішний айтішник Записав для нащадків кіно. Раптом всі ці жахи припинились, Під гарчання дзиґарка бридке, Слава Господу, Єті наснились, Ой, не дай же нам, Боже, таке! Епілог Вивчаючи досі незнані світи, У вештаннях поміж галактик, Так прагнув сюжети незвичні знайти – На те я поет і романтик. 81


Микола Білокопитов І все, що нашіптував Космос мені, Вбирав я, подібно до гумки. А раптом, усі ці мандрівки вві сні, Це телепортація думки? Можливо, що плід наукових шукань, Гасаючи світом прожогом, Сягає космічного Скупчення Знань, Давно вже придуманих Богом? Фантастика? Може. Та звідки ж тоді У душах нестримне горіння, Яке, подолавши завади тверді, Народжує раптом Прозріння – І живить воно геніальних людей, Щоб крига невігластва скресла – Да Вінчі, Сікорський, Пулюй, Галілей, Ньютон, Менделєєв і Тесла. А ще Котляревський, Шевченко, Франко, І Леся, і Байрон, і Гете… Он Хтось із-за хмар мені шепче: – Мико́, Ти теж не останній з Поетів… – Не ставмось до снів легковажно, авжеж, Бо сам достовірно це знаю: Щоб теми цікаві спіймати, я теж У снах, куди треба, літаю… Листопад 2020 – березень 2021, селище Кушугум, біля Запоріжжя.

82


Зимове безсоння Кесарю кесареве, а нам своє робить! Бо Україна понад усе! СОН БЛИЗЬКОСХІДНИЙ Як ти сам себе шануєш, Така й тобі шана. Якій землі обітуєш – Та й обітова́на. Комусь миле оку поле, Іншому – пустеля, Тому – море захололе, Цьому – стрімка скеля… Всі ми різні-неоднакі І зовні й зі споду… Уві сні тинявся якось По Близькому Сходу. Між гарячого каміння, Між барханів диких – Ні струмочка, ані тіні В пустках без’язиких. Тут не тьохне соловейко, Жаба не закумка… Отака азохенвейка! І з’явилась думка: «У євреїв і арабів Доля нещаслива…» Так поволі причалапав Аж до Тель-Авіва. І коли оглянув місто, Одібралась мова: Серед пекла – рай пречистий, Перлина казкова! Все охайне і зелене, 83


Микола Білокопитов

Фото Пустеля Фото Тель-Авів

84


Зимове безсоння Аж співать охота! Штучна щелепа у мене Випала із рота. Очі вилізли на лоба, Від краси цієї: «Ось де всіх пустель оздоба! – Молодці євреї!» Люди тут привітні й милі, Радісні й веселі, Бо самі ж і сотворили Рай серед пустелі! І подумалося вголос Серед того раю: Ми ж трудящі, наче бджоли, Що нам заважає? Є степи і гори, й ріки, І ліси зелені, Та й умом же не каліки, Кожен другий – геній! То чому ж ми, наче кляті, Тільки час марнуєм, На своїй землі багатій Масово старцюєм? Чи у нас немає кеби, Щоб достойно жити? Обізвався мудрий Ребе: «Треба зрозуміти, Що ніхто чужий за тебе Не буде робити. Треба долю будувати Власними руками, Й щоб опісля не стогнати – Зі своїми справу мати, А не з чужаками. 85


Микола Білокопитов

Фото Україна 1, 2, 3

86


Зимове безсоння Ми, юдеї, гостям раді. Але в Ізраїлі В нас лише свої при владі – Тому ми й при силі! А якби в нас керували Гої-палестинці, То і ми, напевне, мали б Те, що й українці…» Давня мудрість від юдеїв Всім давно відома, Чому б нам оцю ідею Не впровадить вдома? І були б не голодранці, А таки багаті… З цим прокинувся уранці У рідненькій хаті. Почуваюся неначе Перезрілий овоч, А в одвірках вже маячить Лейба Рабинович. По-сусідськи нагодився Попросити солі. Він циганить наловчився Частенько доволі. Бо як трохи попросити – Так міркує Лейба – То позичені ці крихти Повертать не треба. Тож потроху та поволі Він та його Ціля По цеберці цукру й солі В мене напросили. Але то пусте, бо маю Я що пити-їсти, 87


Микола Білокопитов Хай живуть ці скупердяї, Ой, економісти. Ось йому й розповідаю Де я волочився… Лейба слуха і вмліває, Аж сльозою вмився. Я ж глаголю чесно й прямо, У своєму стилі, Треба, щоб і в нас так само, Як ув Ізраїлі: Лиш свої скрізь керували – В школі і на складі, На заводі й на вокзалі, В уряді і в Раді. Щоб у всіх важливих сферах Владні елементи Зі своїх були: прем’єри, Мери, президенти – На усіх постах, що нині Зайняли чужинці… Хай нарешті в Україні Будуть українці! Лейба вражено присвиснув Й замість похвалити Обізвав мене фашистом І антисемітом. Аж трясеться гнівно, мовби Я його зобидив, Обізвавши хитропопим Ще й смердючим жидом… Та я слів таких убогих Навіть і не знаю. А як знаю то, їй-богу, Зроду не вживаю. 88


Зимове безсоння Ну, хіба що, геть без страху, (Коли сам у хаті), Поминаю олігархів: «От жиди пархаті!» Хоч мені Абрами й Майї Серцю любі й милі… Хай живуть і процвітають В своїм Ізраїлі. Хай їм буде повно грошей Разом із товаром, Ми їм наших Сар і Мойшів Віддамо задаром. То чому ж цей поц повівся Ненормальний гейби? Так лютився, аж трусився (Іще трохи побісився І не стало б Лейби). Щоб не звели гнівні мантри У шосту палату, Довелося психіатра Йому викликати. Відпустила Лейбу трясця, Вичухавсь, бідака, І зі мною з того часу Зовсім не балака. Та і Ціля, наче кобра, Лиш сичить пропащо… Чим я винен, люди добрі, Поясніть, ну за́ що? Втім, нехай собі як хочуть, Нам про інше дбати: Працювати вдень і вночі В хаті й біля хати. Не збирати в наші Ради 89


Микола Білокопитов Усіляких гадів, Отоді й не буде зради В українській владі. Тих, хто нас ляка війною – Не благати кволо, Сміло вимести мітлою За Полярне коло. Докладати ум і руки Йти вперед уперто, Щоб могли уже онуки Вимовить відверто: «Ми ж бо є народом гідним З правіків донині… Слава всім Героям рідним! Слава Україні!»

90


Зимове безсоння ІВАНУ СМОЛІЮ* На його славне 80-ліття СОН ПРО РИБОЛОВЛЮ Ранкові плавні. Тихим летом – По небу хма́рок табунець. А я в човні під очеретом Сидю й дивлюсь на поплавець. Гурчить за острівцями скутер, Десь лящ хвостом об воду б’є, Природа і погода – супер, Ось тільки риба не клює. Знічев’я чухаю міжніжжя, В думках на рибу зріє лють… Аж бачу з боку Запоріжжя Смолій із Козьмиком пливуть. Іван Ілліч човном кермує, Євгенко глипа навсібіч… Ну я тут як зарепетую: «Агов, пливіть сюди, Ілліч!» Докупи збились, привітались, Вино неквапом налили́ І тихо (тут бо зайвий галас!) За вдачу кухлі підняли. Наснажились рибальським тостом, Щоб «ні хвоста нам, ні луски!» По цьому завчено і просто 91


Микола Білокопитов З човнів закинули вудки. Мій поплавець, як задубілий, Ані хитне, ні ворухне… А в Ілліча, мов очманілий, Як поведе та як смикне. Смолій підсік ту здобич глупу – А рибиняка от-т-така: Неначе стулено докупи Тев’є, Гапона і Стецька… Вусата пика, мов у сома, Зубів як в щуки – щоб я здох! Чи здужать диво невідоме Смолій із Козьмиком удвох? Яка ж ото солодка мука Трофей той брати у полон… В човна втягли – оце так штука! Глип – то не сом, не лящ, не щука, А загримований Гапон*. І хоч він був у ролі риби, А дуркував же отако: «І плив би – їв би, й спав би – їв би!...» Ну що із нього взять – Стецько! Ми всі накинулись на нього: Чом риболовлю нам псуєш? А він: «Пробачте, ради Бога, Я, може, й винен тут, але ж… Між латихів під очеретом, Така ТАРАНЬКА є, що – ой! 92


Зимове безсоння Її фігуру і портрета Надрукував журнал «Плейбой». Я просто в шоці від фігури, Вона, ось хрест вам, диво з див! Отож таємно шури-мури Я тут, як кажуть, закрутив… Що ми із нею витворяли, Зізнаюсь не під протокол, Від кайфу просто знемагали… А потім стався цей прокол – На просьбу пасії піддався, Щоб заморити черв’ячка, І в результаті, бач, попався На Смолієвого гачка…» – Та не швиди! – Смолій озвався, – Тебе ми, звісно, простимо́… Таранька де? – Й Гапон зізнався: – Під очеретом, отамо́! Ми всі позначені гріхами, І джиґуни й апостоли́… Тож із човнів між латихами Стрибать по черзі почали. Спочатку Козьмика послали, За ним пірнув до рибки я… Гапона у човні зв’язали – Бо ревнував, кричав, скандалив І задиравсь до Смолія... 93


Микола Білокопитов А згодом вкоськався, осікся, Сльозу ображено змахнув, Від власних ревнощів відрікся Й теж до Тараньки стрибонув. Цвіли над річкою екстази, Від еротичних тих забав. Іван Смолій чотири рази У гречку риб’ячу стрибав. Було «рибальство» те чудесним! (Хоч хтось і буркне: «Стид і страм!»), Але ж зізнаємося чесно – Так ПОНАРАВИЛОСЯ нам. Втім, любі пані і панове, Про те, що чули – тс-с-с, ні-ні! Бо ця приключка парубкова Була, усе-таки, вві сні. Микола БІЛОКОПИТОВ, затятий рибо(римо/бабо)лов селище Кушугум під Запоріжжям, 24 жовтня 2018 року *Іван Смолій, Євген Козьмик, Олександр Гапон – мої друзі, актори Запорізького обласного музичнодраматичного театру ім. Володимира Магара.

94


Зимове безсоння

ЗМІСТ Не кожному дано шугать над тучі .................................. 3 Це вам не просто «ги-ги!» ............................................. 25 Переспівно-епіграмно-пародійне -------------------------- 40 Бувальщини .................................................................... 45 Ніч шоста ....................................................................... 53 Сон близькосхідний ...................................................... 83 Сон про риболовлю ........................................................ 91

95


Літературно-художнє видання

Микола Григорович Білокопитов

Зимове безсоння Лірика, гумор, сни

Відповідальний за випуск Полян-Пилип Юрик Літературний редактор Вікторія Сироватко Технічний редактор Андрій Данилов Коректор Ольга Стадніченко

Підписано до друку 23.09.2021 р. Формат 60х841/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура Times New Roman. Умов. друк. арк. 5,58. Умов.фарб.відб. 5,58. Тираж 100 прим. Замовлення № 2585. Віддруковано з готового оригінал-макету в Комунальному підприємстві “Запорізька міська друкарня “Дніпровський металург”. 69057, м. Запоріжжя, вул. Антенна, 4. Тел. 289-91-78. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК № 1909 від 18.08.2004 р.




Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.