17 лютого 2011 року, №1 (1330)
Кращі з кращих
Оптиміст по життю
Цього разу ми знайомимо вас з Олексієм Кривоносом. Хлопцем, який може стати для когось взірцем наполегливості, працьовитості та оптимізму. Сам він не ідеалізує людей, але черпає натхнення, дивлячись на успішних колег, друзів, близьких, прагнучи набути рис та навичок, що підняли тих на гідний рівень життєвої реалізації. Олексій із села Сміле Слов’яносербського району. У місцях із такими незвичайними, символічними назвами навряд чи народжуються та живуть посередні особистості. Вони вбирають у себе цю таємничу силу віків, мудрість предків та життєвий запал, що зберігає назва маленької батьківщини. Сьогодні Олексій студент четвертого курсу юридичного факультету. Йому є чим поділитися з нами, бо його життя доволі насичене різноманітними подіями, зустрічами, знайомствами… Нагадаємо, що Олексій Кривонос став переможцем конкурсу «Студент року – 2010» у номінації «Лідер». Сподіваємося, вам буде цікаво дізнатися про принципи та вподобання одного з найкращих студентів Далівського університету. – Хто такий лідер сьогодні, на Ваш погляд? – Лідер – це той, хто може виправдати надії більшості; це той, хто вселяє довіру. Йому мають вірити як собі, а лідер у свою чергу має бути чесним перед людьми. Чесно кажучи, я не прагнув перемоги саме в цій номінації. Звичайно, у мене було бажання стати найкращим студентом, бо ще з другого курсу маю за взірця свого колегу, випускника нашого університету, Володимира Вінюкова (Студент року-2008 – К.Ч.). Я звик ставити перед собою невеличкі цілі та досягати їх – так поступово я удосконалюю себе. До того ж, я постійно маю когось за взірець, і це допомагає мені чітко визначити, чого я дійсно хочу. – Одержавши перемогу в такій номінації,чи можете впевнено сказати, що лідерами народжуються? Чи, все ж, стають? – Це досить складне питання. Гадаю все ж, що більшість рис характеру та відповідних якостей ми наслідуємо від своїх батьків. Не виключаю, що можливо розвинути лідерські якості в собі, але для цього необхідно багато й наполегливо працювати. Щодо мене, то я вдячний своїм батькам за той світогляд, який вони мені прищепили; за те, що виховували в мені, перш за все людину, здатну відповідати за свої вчинки та слова. Саме завдяки цим найріднішим для мене людям я зараз є тим, ким є. Сучасні реалії диктують нам інші цінності у вихованні та поведінці, але, впевнений, що доброта та скромність ніколи не втратять своєї значущості. Чому Ви обрали професію юриста? Які
обставини чи переконання сприяли такому вибору? Факторів та обставин насправді було багато. Це не було так, ніби я одного ранку прокинувся – і вирішив стати юристом. Після закінчення сільськогосподарського технікуму постало питання, куди рухатися далі. Безперечно, був варіант піти за економічним напрямком, вступивши до Аграрного університету, але з іншого боку була й альтернатива – спробувати свої сили в іншому ВНЗ. І мені вдалося скласти іспити на відмінно та вступити на юридичний факультет Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. До речі, таким чином, я довів собі та іншим, що самостійно вступити на юридичний – реально! Більше того, мені завжди подобалось правознавство. Моїм коником у школі були олімпіади з цього предмету. Зауважу, що важливу роль у виборі моєї професії відіграв дідусь. Він має всього три класи освіти, але це дуже мудра людина. Саме він привчив мене багато читати та постійно самовдосконалюватися. Трудова людина, шахтар, він сам дійшов до Європейського суду без допомоги адвокатів. І саме дідусь колись сказав мені: ким би ти не був, хоча б і хліборобом, як твій батько, але ти маєш володіти правовими знаннями. Погодьтеся, у наш час просто необхідно вміти відстояти свої права. Тож, сьогодні я студіюю юриспруденцію, і мені це подобається! – Розкажіть про свою соціальну роботу, зокрема про участь у ВМО «Молодь проти корупції». – Життя занадто коротке, щоб ним нудитися. Треба чимось займатися, чимось цікавитися, присвячувати себе чомусь. Просто відвідувати пари – це не цікаво. Розумію, що є цікаві лекції; наукові дослідження, але, як на мене, це неможливо порівняти з суспільним життям, із соціальною роботою.
8
Коли я був на першому курсі, до нас на факультет приїхали представники якоїсь організації. Чоловік, який звертався до нас, мав чудовий вигляд, струнку статуру. Мені дуже сподобалось, як він говорив, чітко вимовляючи кожне слово. Це був Олександр Горан, голова ВМО «Молодь проти корупції». Дуже харизматична особистість, успішна людина – мені він одразу сподобався. Олександр ставив багато, здавалося б, риторичних питань, але я та мої колеги намагалися знаходити відповіді, дискутувати. Пізніше нас запросили до цієї організації як учасників, волонтерів. Так розпочалася моя соціальна робота в ВМО «Молодь проти корупції». Насправді, наше суспільство хворе на корупцію. Це справа кожного; ми всі маємо пройнятися цією проблемою. Мета нашої організації – це, по-перше, підвищити правову культуру населення. Для цього є сайт «Знай свої права», а також посібник із аналогічною назвою, в якому кожна зацікавлена людина зможе почерпнути щось для себе. Хочу додати, що завдяки своїй суспільній діяльності я позбавився шкідливих звичок, зокрема паління; навчився легше знаходити спільну мову з людьми. – А щодо Вашої суспільної діяльності у межах університету? Ви очолюєте студраду факультету та Координаційну раду студентського самоврядування. Чи подобається вам адміністративна, управлінська робота? – Так, мені дуже подобається, хоча це і складна робота. Проте завдяки цінним порадам заступника декана юридичного факультету з виховної роботи Івчук Юлії Юріївни та допомозі чудового колективу наших студентів, працювати набагато легше. Сьогодні ми як актив університету маємо скерувати всі наші сили на участь у приймальній/вступній кампанії, щоб поповнити нашу далівську сім’ю новими обличчями. Коордрада – це школа лідерства та школа спілкування, це досвід та навички організаційної роботи. Ми представляємо наш університет на всеукраїнському рівні. Хлопці та дівчата постійно відвідують конференції із самоврядування. Від імені колективу Координаційної ради університету хочу подякувати проректору з науково-педагогічної роботи, професору Щедровій Галині Петрівні. За її підтримки нам було виділено приміщення, де незабаром ми проводитемо свої засідання. – За Вами закріпилося ім’я «Золотий голос» юридичного факультету. Із чим це пов’язано? – Я ще з дитинства співаю скрізь та завжди. Поряд із моїм декілька козацьких сіл. У свята та вихідні люди просто співали на вулиці, а старенькі бабусі й сьогодні співають на призьбах. І родина в нас вся співоча, музична, хоч ніхто й не має спеціальної освіти. А я ще з технікуму звик долучатися до