Page 1

17 лютого 2011 року

№1 (1330)

Вітаємо зі святом закоханих! Сьогодні в номері: Міжнародна співпраця стор. 2-4 Клуб «Інтелігент» «Сузір’я» друзів Тетянин День Справжній лідер

стор. 5 стор. 6 стор. 7 стор. 8-9

Клуб молодих літераторів стор. 10-11 Зі святом кохання! стор. 12-13 Проводи зими Свята мужності

стор. 14 стор. 15

Творчість далівців: А. Блєдних стор. 16 Газета в газеті

стор. 17-20

Вельмишановний Олександре Леонідовичу! Від колективу Далівського університету прийміть щиросердечні вітання з днем народження! Ваш професіоналізм, багаторічна послідовна та наполеглива праця зробили вагомий внесок у розвиток нашої Альма-матер, забезпечили повагу серед колег. Нехай доля шле Вам добро і щастя, міцне здоров’я та достаток, а віра, надія та любов будуть вірними супутниками на Вашому життєвому шляху. Нехай тепло і затишок родинної оселі надійно захищає Вас від негараздів, а в майбутньому на Вас чекає ще багато наповнених корисними справами і земними радощами років. Живіть довго, в щасті, благополуччі та при доброму здоров’ї!

Колектив університету

Вчера не догонишь, а от завтра не уйдешь. В.И. Даль


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Співробітництво і перпективи

Плідна співпраця та нові перспективи

Захист дисертації Ольги Полянської Міжнародне співробітництво – це той вектор розвитку Далівського університету, який засвідчує високий рівень підготовки та компетентності фахівців у різних галузях, що представляють нашу Альма-матер. На сьогодні Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля співпрацює з різноманітними університетами та галузевими підприємствами більше, ніж із 20 країн світу. І вже майже 10 років постійним партнером СНУ ім. В. Даля є чи не найбільша металургійна компанія в світі Аrcelor Мittal. У 2002 році Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля налагодив співпрацю із Бременським сталеливарним заводом. Наші студенти металургійних спеціальностей мали можливість поїхати на це підприємство для ознайомлювальної практики. Згодом Бременський завод став входити до складу концерну Аrcelor Мittal, а Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля став партнером гіганта металургійної промисловості. Німецькі колеги звернулися до керівництва Далівського університету за допомогою у доборі кваліфікованих фахівців-інженерів, студентів п’ятих курсів, для проходження практики та можливої подальшої праці на комбінатах концерну. І ось уже десятий рік триває така співпраця, за якої студенти не тільки застосовують знання, набуті в

університеті, а й вивчають мову та подорожують. Але про все це по порядку. Виробнича практика для студентів триває півроку (квітень-жовтень), під час якої вони ознайомлюються із потужностями підприємства та вивчають виробничий процес. Протягом цих 6 місяців фонд DAAD сплачує далівцям стипендію у розмірі 900 євро, а також надає житло та забезпечує соціальним пакетом. Крім того, весь цей час студенти мають чудову можливість удосконалити свої знання на обов’язкових курсах із технічної німецької в університеті міста Бремен. Більше того, серед навчального року студентам надається відпустка, упродовж якої вони можуть подорожувати Європою; відвідувати музеї та театри, ходити та їздити на екскурсії і т.д. «Group Engineering Program» – новий виток у розвитку співпраці концерну Аrcelor Мittal та СНУ ім. В.Даля. Програма, яка стартувала 2009 року, передбачає набір випускників університету та надання їм можливості пройти стажування впродовж одного року на підприємствах компанії. Сталеливарні заводи концерну знаходяться у багатьох країнах світу: як у країнах Європи, так і Латинської Америки та США. Тож для участі в цій програмі необхідно володіти двома іноземними мовами. Наразі четверо студентівдалівців: Аксьнова Олеся, Уткін Володимир, Харченко Ірина, Михайлова Юлія – працюють за цією програмою в Бельгії та Німеччині. А зараз мова піде про випускницю

2

Далівського університету, яка завдяки налагодженій співпраці з Німеччиною, пройшла шлях від стажиста до кандидата наук у галузі ливарного виробництва. Ольга Полянська, отримавши диплом бакалавра за фахом «Ливарне виробництво» в СНУ ім. В.Даля, вирішила й надалі займатися наукою. Дівчина продовжила навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, де програмою передбачено півроку переддипломної практики. Ольга відразу вирішила для себе, що на практику вона поїде до Німеччини, тож взялася до вивчення мови. Усе склалося успішно й на студентку з Луганська чекали шість місяців роботи на Бременському металургійному комбінаті. «Мені довелося опрацювати доволі багато тем, виконати низку завдань, втілити в життя не один проект, – згадує Ольга. – У Бремені в мене відбувся передзахист, а повернувшись до Луганська, я офіційно захистила магістерську роботу та отримала відповідний кваліфікаційний рівень. Потяг до наукових досліджень не полишав мене. Тоді, зваживши та обміркувавши все, я вирішила вступати до аспірантури ВНЗ-партнера СНУ ім.В.Даля Магдебурзького університету імені Отто-фон-Гюріке. Моїм науковим керівником став професор Бер. Він допоміг мені у виборі теми моєї майбутньої дисертації, і з січня 2008 року я стала науковим співробітником Магдебурзького університету.» Нагадаємо, що професор Рюдигер Бер є випускником Ворошиловоградського машинобудівного інституту (нині СНУ ім. В.Даля) за фахом «Машини та технологія литва». Отримавши диплом, Отто-фон-Гюріке Німецький фізик, інженер і філософ. З 1646 р. – бургомістр Магдебурга. Прагнучи довести існування вакууму, Гюріке винайшов повітряний насос (1650). У ряді дослідів він довів існування тиску повітря; особливо відомий його дослід з «магдебурзькими півкулями». В експерименті використовувалися «дві мідних півкулі близько 14 дюймів у діаметрі, порожні усередині й притиснуті одна до одної». Із зібраної сфери викачувалося повітря, і півкулі втримувалися тиском зовнішньої атмосфери. Після викачування зі сфери повітря 16 коней (по 8 з кожної боку) не змогли розірвати півкулі. В 1656 р. Гюріке повторював експеримент у Магдебурзі, а 1663 р. – у Берліні з 24 кіньми.


17 лютого 2011 року, №1 (1330) професор не розірвав зв’язків із рідною кафедрою, а навпаки став налагоджувати та розвивати співпрацю тепер уже з Далівським університетом. У 2009 році на засіданні Вченої ради СНУ ім. В.Даля, присвяченому 89-річчю з дня заснування ВНЗ, його обрано почесним професором Далівського університету. Протягом трьох років саме професор Бер був науковим наставником здібної далівчанки Ольги Полянської. «Я працювала зі студентами на практичних заняттях і втілювала проекти, які в подальшому лягли в основу моєї роботи. Дуже швидко промайнули три роки, й настав час захисту дисертації на здобуття ступеня доктора філософії (лат. Philosophiæ Doctor, Ph.D. у нашій країні прирівнюється до наукового ступеня кандидата наук – К.Ч.) з ливарного виробництва». Підтримати нашу випускницю та безпосередньо взяти участь у захисті до Мадебурга вирушили ректор СНУ ім. Даля, професор Голубенко О.Л, проректор з науково-педагогічної роботи, міжнародних зв'язків і інформаційних технологій, професор Дядичев В.В., а також завідувач кафедри промислового та художнього литва професор Гутько Ю.І. 17 грудня 2010 року в конференц-залі Музею імені Отто-фон-Гюріке відбувся захист дисертації Ольги Полянської. Комісія, до складу якої увійшли професор Гутько, професор Бер та, голова комісії, професор Демль, одностайно визнала захист відмінним. Крім того, німецькі колеги звернули увагу на чудове володіння доповідача німецькою мовою. За три роки перебування в Німеччині дівчина настільки удосконалила усне мовлення, що зовсім не відчувався акцент.

Посвячення у доктори філософії: урочисте надягання ланцюга аспірантів Захист дисертації у традиційній йому формі начебто завершився, але саме з цього моменту починалося найцікавіше. Справа в тому, що в Магдебурзькому університеті існують дуже цікаві традиції частування новоспеченого доктора філософії. «В університеті є ланцюг, на кожній ланці якого вигравіювані імена та дати захистів аспірантів», – розповідає Ольга. – По закінченні мого захисту до загальноуніверситетського ланцюга урочисто прикріпили мою ланочку. У докторській мантії та в ланцюговому намисті новий доктор сідає… куди б ви подумали? на бочку! Причому спиною

вперед. Верхи на бочці, керованій колегами, я опинилася біля пам’ятника Оттофон-Гюріке в центрі міста Магдебург. Там на мене чекав сюрприз. Мої колеги підготували розповідь про моє трирічне дослідження у комічній формі, тобто згадувалися якісь цікаві моменти, події, про які я інколи й сама не пам’ятала. А далі зачитували лаудацію. На цьому таке собі посвячення у доктори філософії завершилося. Було дуже весело; напруга після серйозного заходу поступово спадала. Потім на нас чекала цікава екскурсія музеєм Отто-фон-Гюріке. Поміж іншим нам випала честь посидіти за робочим столом видатного фізика, а також споглядати найвідоміший його експеримент, що отримав назву Магдебурзькі півкулі». Початок. Продовження читайте на стор. 4.

Arcelor Mittal Найбільший світовий виробник сталі. Заснування компанії: 2003 рік. Засновник та власник: Лакшмі Міттал. Галузь діяльності: металургія. Компанія представлена на всіх основних ринках сталі, в тому числі автомобільному, будівельному, виробництві побутової техніки та пакування. Arcelor Mittal володіє металургійними виробництвами у Великобританії, США, Канаді, Польщі, Чехії, Німеччині, Україні, ПАР, Казахстані, Індії та інших країнах.

О.Полянська з колегами та гостями

3


17 лютого 2011 року, №1 (1330) Продовження. Початок читайте на стор. 2-3. Після успішного захисту Ольга Полянська вирішила віддати перевагу виробництву. Уже з березня вона працюватиме на тому самому Бременському металургійному комбінаті, з якого колись почався її шлях до ступеня доктора філософії. Але наукова робота не залишиться поза увагою Ольги. Дослідницький центр Аrcelor Мittal, що знаходиться у Франції, розробив цікавий проект, доопрацювання та втілення якого на виробництві стане головним завданням Ольги Полянської на новому робочому місці. До речі, Ольга – друга, хто захищається у Німеччині, а першим далівцем-доктором філософії минулого року став Станіслав Сидоренко. На сьогодні у планах концерну Аrcelor Мittal розширювати

співпрацю з Далівським університетом, готуючи фахівців для своїх підприємств у Луганську. Зокрема, компанія виділила кошти в загальній сумі близько 75 тисяч євро на придбання інноваційного обладнання для створення на базі СНУ ім. В.Даля унікальної лабораторії, аналогів якої ще немає навіть на заводах Луганської області. Таким чином, спільно з Аrcelor Мittal у Далівському університеті планується створення Центру підготовки фахівців у галузі металургії та ливарного виробництва. Із такими цікавими планами наша Альма-матер ступила в новий календарний рік. Сподіваємося, що він принесе ще більше гідних результатів та поставить міжнародну співпрацю Далівського університету на новий щабель розвитку.

Посвячення у доктори філософії: урочисте катання на бочці

Матеріал підготувала Катерина Чаус

День у календарі

21 лютого – Міжнародний день рідної мови

Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови? Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Причиною «смерті» мови стають війни, депортації, змішування мов і, більшою мірою, глобалізація. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні. Сьогодні в Україні проживають представники різних національностей. Цього дня кожен із них відзначає спільне свято для різних мов. У Далівському університеті досить багато іноземних студентів, які прагнуть поділитися з нами не лише культурними надбаннями та історією країни, з якої вони

завітали до нас, а й красою їхньої рідної мови. Сподіваємося, що скоро почуємо французьку, арабську, англійську, китайську, болгарську та й звичайно рідну українську на традиційному святі рідної мови в СНУ ім. В.Даля.

Вітаємо!

Свято рідної мови відзначають 21 лютого всі народи Землі. Рідне, материнське слово для кожного є оберегом. Воно таїть у собі надбання віків, пам'ять усього народу, оберігає й передає всі виміри духовних скарбів поколінь. Наш земляк, Володимир Сосюра, пророчо мовив: «Без мови рідної й народу рідного нема». Бережімо рідне слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й високий дух пращурів, сила нашого сьогодення і поступ майбутній. Щастя, добра, нових здобутків в ім’я України! Редакційна колегія

4

Щодо нашої держави, то, насамперед, треба зазначити, що вивчення української мови – це запорука нормальної роботи державного механізму. Державний статус мови – не відзнака і не компенсація за минулі утиски. Це функція загального еквіваленту. Яких же заходів ужити, аби не отримати величезне покоління нащадків Мини Мазайла? Саме представники творчого покликання, молодь із своєю волелюбною свідомістю можуть бути тією життєдайною силою, тим новим подихом в організмі народу. Нам треба виховувати думки про те, що мова все ж таки творить імідж держави; а захист міноритарних мов і мов менших не повинен відбуватися за рахунок звуження застосування офіційної мови. Державна мова – це державний кордон у інформаційному просторі. Саме державний кордон. І так само, як і географічний, він має бути чітко визначеним і захищеним. Без розуміння цього Україна дуже швидко залишиться без громадян, незалежно від їх національного походження. Валерія Євстратова


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Поточні події

«Інтелігент» за здоровий розвиток суспільства Ахромкіна Євгена Михайловича: «Я вперше на засіданні цього клубу. І, думаю, що поява його не випадкова. Сьогодні в усьому світі панує така думка, що прогрес технологій неможливий, поки немає конкуренції культурних цінностей, немає конкуренції духовності. Треба розвивати науку в нашому регіоні; треба освічувати націю, щоби нею потім пишатися». Головним же доповідачем на засіданні клубу став професор Голубничий Петро Іванович із лекцією «Живий Всесвіт». Він ознайомив присутніх із роботами та дослідженнями, що наразі ведуться в Далівському університеті в галузі фізики. А продовженням культурної програми став виступ дуету саксофоніста та вокалістки, який додав «класики» у цей чудовий вечір. Діяльність клубу тільки-но розпочалася, але ентузіазм та натхнення учасників свідчить про його майбутній стрімкий розвиток та позитивний влив на вирішення суспільних проблем Луганська.

Напередодні нового року на базі Інституту духовного розвитку людини кафедри педагогіки СНУ ім. В.Даля відбулося друге засідання клубу «Інтелігент». За словами ініціатора створення клубу, Галини Павлівни Шевченко мета «Інтелігента»: об’єднати зусилля інтелектуальної еліти Луганська, а саме: вчених, людей мистецтва й усіх тих, у кого

болить душа за майбутнє нашої держави. Питання здорового способу життя; знання про те, що відбувається на планеті та з планетою; усвідомлення того, що має робити людина, аби бути справжньою людиною – саме всі ці проблеми й постають на порядку денному новоутвореного клубу. «Ці питання дійсно актуальні. І ми зобов’язані не тільки обговорювати їх, але й пропонувати шляхи їх вирішення, всі разом коригувати спрямованість векторів розвитку науки та культурних цінностей. Саме в такому руслі має працювати наш клуб, щоб ми дійсно спромоглися зробити серйозний внесок у духовний розвиток та розбудову нашого суспільства», – зазначила у вітальному слові Шевченко Г.П. Уже на першому засіданні було визначено президію клубу. Зокрема, президентом обрали Дмитра Вікторовича Тихонова. Він є представником банківської структури, а саме: радником очільника правління акціонерного банку «УкрСиббанк». Тож, якщо банкір очолив клуб, то допомагати йому будуть людина науки – перший віцепрезидент – професор Галина Павлівна Шевченко та людина мистецтва – другий віце-президент – директор Дому народної творчості Василь Михайлович Яровий. Цього разу засідання клубу розпочалося незвичайно. Усіх учасників запросили поринути у пісенне мистецтво, втіленням якого став народний ансамбль української пісні Луганського будинку вчителя «Червона калина». Усі присутні були приємно вражені таким невеличким концертом, дехто навіть підтанцьовував у ритм народної дзвінкої пісні. Із бадьорим та піднесеним настроєм продовжилось засідання клубу. До слова було запрошено депутата обласної ради

5

Катерина Чаус

УВАГА! ШАНОВНІ КОЛЕГИ! НДЦ «ФЕНІКС» кафедри “Економічна кібернетика” факультету інноваційної економіки і кібернетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля має приємну нагоду запросити Вас, шановні молоді вчені, аспіранти та студенти на ІІІ Міжнародну науковопрактичну конференцію “Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки”, яка відбудеться 2325 березня 2011 року. Заяви та тези приймаються до 20 лютого 2011 року. Мета конференції: обмін інформацією з теоретичних та практичних досліджень з приводу проблем глобалізації та факторів стійкого розвитку економіки. Секції конференції: Секція 1. Глобалізація, як фактор впливу на економіку в умовах кризи. Секція 2. Моделювання економічних систем в умовах невизначеності та ризиків. Секція 3. Сучасні інформаційні технології в економічних системах. Секція 4. Моделі управління в трансформаційній економіці. Секція 5. Світова динаміка та проблеми стійкого розвитку. Робочі мови конференції: українська; російська; англійська. Детальна інформація на сайті: http://www.ec.snu.edu.ua/phoenix ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

“Хто прямує до вершин, тому необхідний гарний старт”

Поточні події

Одним із питань, яке постало сьогодні перед країнами усього світу – проблема взаємодії культур. На жаль, у цьому плані простежується негативна тенденція – рівень толерантності до представників інших поглядів падає, нерідко призводячи до сутичок. Ті, у свою чергу, переростають у збройні конфлікти, міжнародні зіткнення, впрова дження актів, які обмежують права вільної людини. За таких умов, виховання у молодого покоління поваги до інших народів, високого рівня комунікативної культури, широкого світогляду набуває статусу майже “миротворчої місії”. Саме тому приємно знати, що студенти СНУ ім. В.Даля стоять на боці цивілізованого світу. У стінах нашого універсітету, на кафедрі іноземних мов, уже десять років діє євроклуб “Сузір’я”. У клубі відбувається активна інтеграція в культуру іншомовних країн. Як зазначає один із засновників клубу: “Студенти зосереджені на пошуку подібностей різноманітних культур, а не їх відмінностей; на виявленні їх позитивних аспектів, а не негативних; на тому, щоб розуміння і виправдання превалювало над оцінкою і засудженням”. Студенти дізнаються про культуру країн Євросоюзу, економічні, політичні, суспільні й побутові аспекти життя європейців, “долучаються до європейських цінностей, пропагують ідеї європейської єдності”. Для них це не просто купа фактів, які слід запам’ятати – вони вчаться дружити, розумітися на сторонніх точках зору, брати до уваги чужі погляди. За словами Ісаніної С.О., головне – це практичні навички. З нею погоджується Степковська С.О., яка підкреслює: “Наші заходи ніколи не проходять статично”. У клубі студенти спілкуються з іноземними громадянами (за останні роки їх відвідало понад 30 людей з інших держав – представники Германії, Польші, Франції, США, Канади, країн Африки), молодіжними, громадськими організаціями, фондами й рухами. Звичайно, діяльність євроклубу не обмежується цим аспектом. Самі засновники так визначають планову політику

“Сузір’я”: “Вдосконалення знань іноземної мови, розвиток і розкриття студентського креативного потенціалу”. “Сузір’я” – масштабний комплекс, який обєднує в собі клуби з вивчення різних інозмних мов: німецької (“Für Dich” – Степковська С.О.), французької (“Панорама” – Ісаніна С.О., Сура Л.Г.), англійської (“Strive to success”

– Степаненко Д.О.), латини (“Litteris et artibus” – Курєнкова Г.М.) Також клуб популяризує польську, іспанську, китайську мови. При цьому його діяльність не обмежується стінами університету. Окрім університетських мовних клубів “Сузір’я” співпрацює з мовними школами міста, Луганським коледжем мистецтв, німецьким суспільством “Відродження”, відділом іноземної мови при обласній бібліотеці імені Горького. Близько 100 студентів брали участь у науково-практичних та наукових студентських конференціях регіонального, всеукраїнського та міжнародного масштабів. Примітно, що у вивченні мов беруть участь не тільки студенти-філологи – викладачі з гордістю виділяють Бельського Дмитра, Гапонову Світлану, Улєйського Єгора, Скрєбцову Катерину, Гудзюк Вероніку, Пєскова Сергія, Сінченко Лілію, Рахімова Дмитра, Буряк Світлану та багатьох інших – студентів із факультетів комп’ютерних наук і транспортних технологій; математики та електротехнічних систем. Від інших схожих організацій євроклуб “Сузір’я” відрізняється творчими методами роботи. Студентів заохочують шукати нестандартні рішення поставлених питань, розвивати активну позицію до всього, що відбувається в світі. Разом із викладачами студенти працюють над індивідуальними та колективними, освітніми, ігровими й твор-

6

чими проектами. На рахунку євроклубу чимало проведених конкурсів, олімпіад, концертних програм із нагоди університетських, українських та міжнародних свят. Хоча рік почався нещодавно, вже мали місце заходи з нагоди Різдва та Нового Року. Останнім таким стала різдвяна зістріч, проведена клубом “Панорама”. Студенти зачитали доповіді зі святкових тем, продемонстрували презентації, а закінчились збори чаюванням із т р а д иц ійни м французьким десертом “ П о л і н о м ”, приготованим одним із викладачів. Т в о р чу й освітню діяльність, учасники євроклубу у с п і ш н о поєднують із с успільною. Одна з акцій, яку згадує Світлана Олександрівна, – “Подаруй дитині життя”. Під час заходу були зібрані кошти для дітей із онкологічними захворюваннями. З цією метою була проведена фотовиставка, від самих учасників і гостей залишилось багато позитивних відгуків. У майбутньому члени “Сузір’я” хотіли б продовжити працювати у цьому напрямку. Протягом 10 років існування клубу участь в його роботі брали понад 1000 студентів. Але випускники не забувають про клуб. Хоч багато з них поїхали з Луганська, та час від часу відвідуютть засідання, завжди з радісними новинами. З молодими кадрами в найближчий час проблеми також не передбачається – цьому завадить акція “Вища школа – школярам”, якою займаються у “Сузір’ї”. Студенти проводять засідання, на які запрошують учнів шкіл, і де розповідають про наш університет, діяльність євроклубу, допомагають із обранням майбутньої спеціалізації. Сподіваймося в майбутньому, ці учні приєднаються до нашого колективу. Євроклубу є що запропонувати молодому поколінню. Зі свого ж боку учасники цієї організації просять не так багато – проявляти більше ініціативи, з ентузіазмом підходити до справи, жадати навчатися. І нехай будуть помилки – вони ознака того, що щось робиться, а виправити їх завжди допоможуть. Анна Полстянкіна


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Пам'ятна дата

День Єднання

22 січня. Як ви проводите цей день? Минув майже місяць із того моменту, як населення країни повернулося до звичного ритму життя. Різдвяні свята скінчилися, надавши сумлінним громадянам змогу відпочити від невпинного справляння. Більшість із нас у цей день зайняті буденними турботами. Більшість, але не всі, адже 22 січня – це ще одне свято – День соборності України. У цей день завжди згадуюють Шевченка, у церквах проводять богослужіння. Цей день не минає без прапорів, і не тільки жовто-блакитних. У це свято під своїми прапорами і стягами на площі випливає численна кількість політичних і громадських діячів. Лунають полум’яні гасла та заклики, сповнені вірою у світле й щасливе майбутнє. Для багатьох цей день – ще один привід для політичних агітацій, нещирих обіцянок та неминущих конфліктів. Для багатьох, але на щастя не для всіх. І серед тих, хто в цей, традиційно морозний день, виходить на вулиці свого міста, ще є люди, що не забувають про значення цього свята. Ідея соборності зародилася ще за часів Київської Русі. Втілити її в життя протягом століть намагалися найвидатніші особистості своїх епох, і 22 січня 1919 року мрія багатьох українських патріотів була, нарешті, досягнута. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки пан Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії В. Винниченку. “Спов25 января в этом году выдалось морозным. Асфальт был укрыт плотной коркой льда, и многие угораздились поскользнуться, торопясь по своим делам. В небе с утра сгустились облака, готовые осыпать все вокруг снежными хлопьями. Кутаясь в шарфы и пряча руки в карманах, все стремились поскорее попасть в закрытое помещение. И если с температурным режимом на улице, все было более-менее ясно, то в стенах университета такой стабильности не наблюдалось, и дело вовсе не в отапливаемости здания. У некоторых от мысли о скором закрытии сессии по спине бежали мурашки, другие с жаром бросались отстаивать заслуженное “Відмінно” в зачетке. Для меня, как впрочем, и для многих других далевцев этот день начался в стенах alma mater за сдачей экзамена. Воистину страдальческое начало дня, да и как по-другому, когда 25 – это день великомученицы Татьяны, и, разумеется, День Студента. Как гласит старая студенческая поговорка – “У нас два праздника – День Студента и каждый день”. Если со вторым все понятно, то откуда пошла традиция праздновать первый? Так случилось, что именно в Татьянин день, в далеком 1755 году, императрица Елизавета Петровна подписала указ «Об учреждении Московского университета» и с тех пор 25 января стало официальным университетским днем (тогда он назывался «днем основания Московского универси-

нилися одвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка”, - було урочисто проголошено того дня на Софійському майдані в Києві. Цей день не став повноцінним днем народження ще однієї країни, днем народження нових ідей, планів, сподівань.

чення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…”. На 22 січня 2011 року припадає 92 річниця об'єднання східних та західних земель. День Соборності — це нагадування про те, що сила Української, втім як і будьякої іншої держави, — в єдності, єдності земель, єдності політичної еліти, і, нарешті, єдності народу. Головною рушійною силою завжди був громадський рух, що відзначався завзятим вболіванням за спільну справу. Громадяни України здатні самостійно залучати своїх співвітчизників до святкування цього дня, заради не політичної, а культурної єдності, пам’ятаючи про історичний контекст, але звертаючи свої думки, перш за все, до майбутнього. Країна є цілістним організмом, а роз’єднаність – добровільною ампутацією. Хтось скаже: “Зміна на краще”… Але запитайте у тих, хто знає, наскільки їм легше жити, відчуваючи порожнечу на місці відсутньої кінцівки? Валерія Євстратова

Шановна громадо! Події 22 січня стали яскравим прикладом для наступних поколінь національно-свідомих українців. Одним із найбільш згадуваних усіма епізодів є “живий ланцюг” від Києва до Львова, який на згадку про проголошення Акту Соборності 22 січня 1990 року утворили сотні тисяч українців. Із 1999 року, за указом Президента, свято відзначається офіційно, - “…враховуючи велике політичне та історичне зна-

Вітаємо

Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Сердечно бажаємо вам, шановні далівці, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України! Зі святом Соборності! Редакція газети

Праздник юности

тета»). Впоследствии в одном из флигелей старого здания университета была создана домовая церковь святой мученицы Татьяны, а сама святая объявлена покровительницей всего студенчества. О кутежах, устраиваемых в этот день в белокаменной, весь последующий год ходили легенды. Что сказать – праздник быстро прижился и пустил свои корни далеко за стены имперской столицы. Затем последовал Указ Николая I, где он распорядился праздновать не день открытия университета, а подписание акта о его учреждении. Так волей монарха студенческий день стал праздником официальным, отмечаемым по всему государству. Никто в этот день не смел обвинить молодежь в праздном образе жизни… Канули времена империи, на площадях загремела революция, пролетарии сокрушили буржуазию, но обычай праздновать День Студента остался. Союз просуществовал 70 лет, и за эти годы на всех его необъятных просторах торжество стало неотъемлемой частью череды зимних праздников. И этому строю пришел конец, утвердилась демократия, родились новые 15 государств. На дворе XXI век, но о Дне Студента никто не забыл, об этом рьяно заботятся главные адепты праздника – сами студенты.

7

И сегодня 25 января молодежь веселится до упаду, забыв о хлопотах повседневной жизни. Этот день может по-разному начинаться для нас – для кого-то за сдачей экзамена, для кого-то за торжествами в актовом зале, и обязательным исполнением «Гаудеамуса» – студенческого гимна на латинском языке, некоторые в этот день не преминут сходить в церковь и попросить у Святой Татьяны защиты и опеки. Не так уж важно как день начнется, потому что закончится он у всех одинаково – в шумной компании за массовым гулянием. Кто-то сочтет это ханжеством, а кто-то одобрительно согласится, но есть и такие граждане, которые этот праздник не отмечают, ведь у студенчества есть другой день – международный – 17 ноября. На то их воля, но, по-моему, это очень по-студенчески – устраивать профессиональное торжество 2 раза в году. Да и к тому же, как показывает история, День Студента – праздник, не привязанный к политическому строю и территориальным пределам. Это день всеобщей солидарности, когда стираются границы между факультетами и учебными заведениями, день, когда у всех одна национальность – Студент! Анна Полстянкина


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Кращі з кращих

Оптиміст по життю

Цього разу ми знайомимо вас з Олексієм Кривоносом. Хлопцем, який може стати для когось взірцем наполегливості, працьовитості та оптимізму. Сам він не ідеалізує людей, але черпає натхнення, дивлячись на успішних колег, друзів, близьких, прагнучи набути рис та навичок, що підняли тих на гідний рівень життєвої реалізації. Олексій із села Сміле Слов’яносербського району. У місцях із такими незвичайними, символічними назвами навряд чи народжуються та живуть посередні особистості. Вони вбирають у себе цю таємничу силу віків, мудрість предків та життєвий запал, що зберігає назва маленької батьківщини. Сьогодні Олексій студент четвертого курсу юридичного факультету. Йому є чим поділитися з нами, бо його життя доволі насичене різноманітними подіями, зустрічами, знайомствами… Нагадаємо, що Олексій Кривонос став переможцем конкурсу «Студент року – 2010» у номінації «Лідер». Сподіваємося, вам буде цікаво дізнатися про принципи та вподобання одного з найкращих студентів Далівського університету. – Хто такий лідер сьогодні, на Ваш погляд? – Лідер – це той, хто може виправдати надії більшості; це той, хто вселяє довіру. Йому мають вірити як собі, а лідер у свою чергу має бути чесним перед людьми. Чесно кажучи, я не прагнув перемоги саме в цій номінації. Звичайно, у мене було бажання стати найкращим студентом, бо ще з другого курсу маю за взірця свого колегу, випускника нашого університету, Володимира Вінюкова (Студент року-2008 – К.Ч.). Я звик ставити перед собою невеличкі цілі та досягати їх – так поступово я удосконалюю себе. До того ж, я постійно маю когось за взірець, і це допомагає мені чітко визначити, чого я дійсно хочу. – Одержавши перемогу в такій номінації,чи можете впевнено сказати, що лідерами народжуються? Чи, все ж, стають? – Це досить складне питання. Гадаю все ж, що більшість рис характеру та відповідних якостей ми наслідуємо від своїх батьків. Не виключаю, що можливо розвинути лідерські якості в собі, але для цього необхідно багато й наполегливо працювати. Щодо мене, то я вдячний своїм батькам за той світогляд, який вони мені прищепили; за те, що виховували в мені, перш за все людину, здатну відповідати за свої вчинки та слова. Саме завдяки цим найріднішим для мене людям я зараз є тим, ким є. Сучасні реалії диктують нам інші цінності у вихованні та поведінці, але, впевнений, що доброта та скромність ніколи не втратять своєї значущості. Чому Ви обрали професію юриста? Які

обставини чи переконання сприяли такому вибору? Факторів та обставин насправді було багато. Це не було так, ніби я одного ранку прокинувся – і вирішив стати юристом. Після закінчення сільськогосподарського технікуму постало питання, куди рухатися далі. Безперечно, був варіант піти за економічним напрямком, вступивши до Аграрного університету, але з іншого боку була й альтернатива – спробувати свої сили в іншому ВНЗ. І мені вдалося скласти іспити на відмінно та вступити на юридичний факультет Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. До речі, таким чином, я довів собі та іншим, що самостійно вступити на юридичний – реально! Більше того, мені завжди подобалось правознавство. Моїм коником у школі були олімпіади з цього предмету. Зауважу, що важливу роль у виборі моєї професії відіграв дідусь. Він має всього три класи освіти, але це дуже мудра людина. Саме він привчив мене багато читати та постійно самовдосконалюватися. Трудова людина, шахтар, він сам дійшов до Європейського суду без допомоги адвокатів. І саме дідусь колись сказав мені: ким би ти не був, хоча б і хліборобом, як твій батько, але ти маєш володіти правовими знаннями. Погодьтеся, у наш час просто необхідно вміти відстояти свої права. Тож, сьогодні я студіюю юриспруденцію, і мені це подобається! – Розкажіть про свою соціальну роботу, зокрема про участь у ВМО «Молодь проти корупції». – Життя занадто коротке, щоб ним нудитися. Треба чимось займатися, чимось цікавитися, присвячувати себе чомусь. Просто відвідувати пари – це не цікаво. Розумію, що є цікаві лекції; наукові дослідження, але, як на мене, це неможливо порівняти з суспільним життям, із соціальною роботою.

8

Коли я був на першому курсі, до нас на факультет приїхали представники якоїсь організації. Чоловік, який звертався до нас, мав чудовий вигляд, струнку статуру. Мені дуже сподобалось, як він говорив, чітко вимовляючи кожне слово. Це був Олександр Горан, голова ВМО «Молодь проти корупції». Дуже харизматична особистість, успішна людина – мені він одразу сподобався. Олександр ставив багато, здавалося б, риторичних питань, але я та мої колеги намагалися знаходити відповіді, дискутувати. Пізніше нас запросили до цієї організації як учасників, волонтерів. Так розпочалася моя соціальна робота в ВМО «Молодь проти корупції». Насправді, наше суспільство хворе на корупцію. Це справа кожного; ми всі маємо пройнятися цією проблемою. Мета нашої організації – це, по-перше, підвищити правову культуру населення. Для цього є сайт «Знай свої права», а також посібник із аналогічною назвою, в якому кожна зацікавлена людина зможе почерпнути щось для себе. Хочу додати, що завдяки своїй суспільній діяльності я позбавився шкідливих звичок, зокрема паління; навчився легше знаходити спільну мову з людьми. – А щодо Вашої суспільної діяльності у межах університету? Ви очолюєте студраду факультету та Координаційну раду студентського самоврядування. Чи подобається вам адміністративна, управлінська робота? – Так, мені дуже подобається, хоча це і складна робота. Проте завдяки цінним порадам заступника декана юридичного факультету з виховної роботи Івчук Юлії Юріївни та допомозі чудового колективу наших студентів, працювати набагато легше. Сьогодні ми як актив університету маємо скерувати всі наші сили на участь у приймальній/вступній кампанії, щоб поповнити нашу далівську сім’ю новими обличчями. Коордрада – це школа лідерства та школа спілкування, це досвід та навички організаційної роботи. Ми представляємо наш університет на всеукраїнському рівні. Хлопці та дівчата постійно відвідують конференції із самоврядування. Від імені колективу Координаційної ради університету хочу подякувати проректору з науково-педагогічної роботи, професору Щедровій Галині Петрівні. За її підтримки нам було виділено приміщення, де незабаром ми проводитемо свої засідання. – За Вами закріпилося ім’я «Золотий голос» юридичного факультету. Із чим це пов’язано? – Я ще з дитинства співаю скрізь та завжди. Поряд із моїм декілька козацьких сіл. У свята та вихідні люди просто співали на вулиці, а старенькі бабусі й сьогодні співають на призьбах. І родина в нас вся співоча, музична, хоч ніхто й не має спеціальної освіти. А я ще з технікуму звик долучатися до


17 лютого 2011 року, №1 (1330) проведення масових заходів, співаючи так, як підказує серце. Коли матиму дітей, то докладу всіх зусиль до їх творчого розвитку. – Чим Ви ще захоплюєтесь, окрім співів? – Я дуже люблю природу, бо зростав у селі. Обожнюю море та воду взагалі. Навесні цього року ми з другом плануємо сплавлятися на байдарках Дінцем від Лисичанська до Щастя. Тож наразі шукаємо однодумців для цього туру вихідного дня. – Чи є щось таке, чого ніколи не робитиме Олексій Кривонос? – Я ніколи не буду нудитися! Завжди готовий діяти, не стану жалітися на життя та на свої проблеми, не зупинятимусь перед вигаданими труднощами, бо життя занадто коротке для цього. Оптиміст по життю, я ніколи не втрачатиму надії та віри в найкраще. А також ніколи не перестану спілкуватися з людьми, заводити нові знайомства, знаходити друзів. Кожна нова людина – нові почуття, нові переживання, якась нова інформація, новий досвід. До слова, наразі в гуртожитку живемо разом із хлопцями з Нігерії, спілкуємося, набуваємо культурного досвіду. Чи я колись думав, що матиму таких друзів?! Уявляєте, за декілька років матиму можливість поїхати в загадкові африканські країни до університетських приятелів! – Як гадаєте, мета виправдовує засоби? – Не завжди. Бо не завжди можна пожертвувати хорошими безкорисними стосунками з іншими людьми заради якоїсь вигоди. – Чи можете ви пожертвувати стосунками заради поставленої мети? – Треба вміти трансформувати стосунки, не ображаючи людину. Як у тій пісеньці: поділися своєю посмішкою – і вона не раз до тебе повернеться. Є люди, стосунками з якими пожертвувати не можна. Треба мати плече, на яке можна опертися; в яке можна поплакати… і своє плече тримати твердо, щоб воно стало комусь із близьких людей у пригоді. Взагалі зраджувати не можна, адже у світі все пов’язано. Сьогодні зрадите ви – завтра вас. Тож я завжди намагаюся стати на місце людини, приймаючи якесь суперечливе рішення щодо неї. – Хто для Вас назавжди залишиться

беззаперечним авторитетом? – Звичайно, це мама. Я їй дуже вдячний за все, що вона для мене зробила. Мама мудра людина, яка тримає мене «в тонусі». Беззаперечним авторитетом залишиться мій дідусь по маминій лінії, той, який власним прикладом привчив мене до самовдосконалення, постійного пошуку. Я вважаю, ця людина прожила хай і складне, але гідне життя

і цим можна пишатися та наслідувати. Також мене захоплює життєвий шлях декана нашого факультету професора Лазор Лідії Іванівни. Успішний юрист, чудовий педагог, поетеса, чиїми віршами захоплюються багато читачів, Лідія Іванівна всього досягала сама. І власним прикладом вона навчає нас, своїх студентів. А от прикладом людини, яка говорить із гумором про серйозні речі, є мій командир на кафедрі військової підготовки Володимир Миколайович Терехов. Саме такий його підхід стає прямим керівництвом до дії. За

9

два роки навчання для нас, курсантів, він став справжнім «батьком-командиром». – Олексію, а якому відпочинку Ви віддаєте перевагу? Завжди з людьми, та найчастіше сам. Я людина не міська, тож люблю природу. Сісти на мотоцикла, поїхати вздовж полів; вибратися на крейдяну гору, помилуватися рідними краєвидами, подихати вільним повітрям. У такі хвилини я думаю лише про хороше, світле, добре. Це те місце, де я заряджаюся позитивною енергією та натхненням. До речі, такі ж позитивні емоції я переживаю під час лекцій заступника декана юридичного факультету О.А Мезері. Ця людина завжди на оптимістичній ноті. Він запевняє нас у тому, що все буде добре: головне обрати правильні шляхи для досягнення цілей. Дуже приємна людина, побільше б таких оптимістів! – Де вам затишніше в місті чи в селі? – Знаєте, я скрізь відчуваю себе добре, бо зазвичай займаюся тим, що мені подобається і, відповідно, буваю там, де мені подобається. – Які маєте плани на майбутнє? – Я хочу мати трьох дітей. Я в родині – один, і хочу це виправити вже у своїй сім’ї. Я бажаю, щоб мої діти розвивалися творчо, а я їм у цьому всіляко допомагатиму. Щодо найближчих планів, то хочу попрацювати юристом, можливо, навіть у нашому університеті. Хочу набути практичного досвіду, не покидаючи навчання. – Що Ви побажаєте нашим читачам? – Хочу побажати абітурієнтам вступати до нашого університету. У нас працюють чудові люди, викладають чудові люди. І не бійтеся мрії – спробуйте на юридичний! Всім хочу побажати оптимізму, адже на нас чекає краще майбутнє, на нас як громадян цієї прекрасної країни. Треба вірити в найкраще й намагатися зробити свій хоча б маленький внесок у розбудову та відродження суспільства Української держави. Треба трудитися й пам’ятати, що не все буває одразу. Працюйте – і все у вас вийде. Здоров’я, розсудливості, терпіння та успіхів! Бесіду вела Катерина Чаус


17 лютого 2011 року, №1 (1330) Культурне життя

«Дети Росы»: здесь тебя хотят услышать!

Альберт Морозов, студент философского факультета Попытайтесь представить себе современного поэта или писателя. Какой образ рисует ваше сознание? Он вряд ли будет ездить на бричке, носить с собой шпагу, всегда остро заточенную для дуэли, страдать от чахотки, кутить в кабаках неделями подряд. Гусиное перо и бархатный камзол давно перестали быть атрибутами литературной элиты. Да и хотят ли современные литераторы, чтобы их причисляли к высшим мира сего? Если вы все еще подвержены данным стереотипам, быть может, вам стоит воочию убедиться в их ошибочности. Тем более, что у студентов нашего вуза такая возможность имеется. В Далевском университете достаточно творческой молодежи, и она не стремится прятаться по темным углам. Каждую неделю юные служители музы собираются на очередное заседание группы “Дети Росы”, объединившей креативную часть студенчества. Задумка об организации такой группы воплотилась в жизнь чуть больше года назад. Тогда, в ноябре, внимание студентов привлекли красочные объявления, повешенные возле кафедр. Открытое Литературное Общество предлагало познакомиться со множеством интересных людей, поделиться своими достижениями и узнать о достижениях своих единомышленников. Придумал все это Альберт Морозов, учащийся на философском факультете, который не понаслышке знает, что такое быть писателем. Не без повода, он может похвалиться победами на литера-

турных конкурсах в номинации “русская проза”. На его счету имеются публикации в журналах российских и украинских изданий, и он не перестает трудиться. Присоединиться он звал всех, кто умеет читать и писать. Казалось бы – не самое труднодостижимое требование для учащихся высшего учебного заведения. Но в современном обществе, где все меньше людей читает, и при этом все больше, считают, что способны писать на уровне, скорость набора 200 знаков в минуту стала важнее примитивной орфографии, не затрагивая уже тему художественной ценности. “С интернетом расплодилась графомания”, – с тоской говорит Альберт, не осмелясь заявлять, насколько это может быть хорошо или плохо. Перед участниками клуба ставилась иная цель – достойно выражать свои мысли. Поначалу, в оных умениях признаваться хотели немногие – на собрания приходило 4-5 человек. Впрочем, и это неплохой результат для начинающей организации. Дальнейшее же ее развитие если не превзошло, то уж точно оправдало самые оптимистичные ожидания. Кто-то узнал о существовании клуба посредством объявлений, которые Альберт продолжал развешивать, зазывая новых участников. Кто-то натолкнулся на группу во всем известной социальной сети “ВКонтакте”. Многие услышали о ней благодаря своим товарищам. Число посетителей росло, начали появляться завсегдатаи, ставшие костяком новообразованного коллектива. Стала формироваться товарищеская, доверительная атмосфера. Да и как иначе, когда объявление возвещало всем: “Здесь тебя хотят услышать!” Так, за дружескими дискуссиями, посиделками с чаем после пар и, разумеется, обсуждением литературных работ прошел год, а в стенах университета успешно сложилась молодая “семья”. На данный момент число постоянных участников собраний редко падает меньше тридцати. Среди них нет сторонних слушателей – каждый принимает активное участие в дискуссии. По-другому и не получится, члены клуба – люди читающие, мыслящие, а многие к тому же – регулярно пишущие. Больше половины активистов являются авторами. Ребята пробуют себя в поэзии, прозе, публицистике; пишут как на русском, так и на украинском. Среди их любимых авторов – представители различных направлений – Булгаков, Экзюпери, Гумилёв, Ницше, Кинг, О. Генри, Зюскинд, Толстой, Паланик… Уж кто-кто, а дети росы в хорошей литературе разбираются, и сами не боятся работать в любимых и близких жанрах – драме, фэнтэзи, комедии и прочих. Как заметно, у них нет единой на-

10

правленности. В группе есть сторонники классической литературы, есть и те, кто идут стезей постмодернизма. В любом случае – для них важно качество. Как заявляет Альберт – “Мы держим рамки и не подстраиваемся под модные тенденции. Писать лишь для эпатажа – слишком легкий вариант”. Они систематично упражняют свои писательские навыки. Они еженедельно приходят на встречи, чтобы поделиться с другими новыми работами. Кто-то удивится – как можно писать регулярно, разве по принуждению может выйти что-то стоящее? Но в нашем степном районе, со всех сторон обдуваемом ветрами, и без того прихотливую музу может легко сдуть. Как отметил Альберт, – “удача к ленивым не приходит”. Авторы не желают слепо полагаться на одно лишь вдохновение. В мире, где царит жесткая конкуренция (а число работ, которые ежедневно присылают в издательства, кое-где зашкаливает за сотни) важно обладать мастерством, и клуб многим в этом помог. Как говорится, – “дело мастера боится”. Не все дети росы обладали таким внушительным опытом, как основатель, когда только присоединились к организации. К примеру, одна из активисток Юлия Кочмар, имела на счету несколько работ, а другой участник Денис Бобр вообще заявляет, что “имел в активе один несерьезный опус”. Есть и такие граждане, которые до посещения собраний никогда не задумывались о том, что тоже способны творить. По прошествии же времени, многие отмечают прогресс. Они достигли нового уровня для себя и не собираются опускать планку. Альберт рад передать “пальму первенства” другим – на данный момент, он уже не единственный,


17 лютого 2011 року, №1 (1330) кто демонстрировал свой талант на литературных конкурсах и фестивалях. Он утверждает, что само по себе участие в таких мероприятиях, уже продуктивно, ведь оно способствует выработке у ребят уверенности… Можно поспорить, нужна ли автору излишняя уверенность в себе, ведь многие современные писатели так падки на славу. Сегодняшние книжные ярмарки нередко являются скорее ярмарками тщеславия. Будем надеяться, что эта болезнь не заразит никого из далевских студентов, ведь в клубе им делают прививку от этой заразы. Во время встреч, писатели не просто зачитывают свои произведения, но и выслушивают критику в свой адрес. Можно отрицать чужие нападки, но когда комментарии правдивы, ты рано или поздно принимаешь их. В обществе всех приучают к конструктивному диалогу, что играет им только на руку. Денис признает, что стал толерантнее, научился “воспринимать критику и изымать из нее пользу, принимать разные мнения разных людей”. В обществе не просто обращают внимание на ошибки, которые ты допустил, но и помогают их исправить и вырасти как автору. Так что о чрезмерной уверенности в себе и речи быть не может. Вера в себя не единственное качество, которым отличаются дети росы. В то время, как все устремляют взоры, полные укора, на деградирующую молодежь, участники общества стремятся показать, что среди нашего поколения далеко не все скатываются по наклонной. Фраза “Герои нашего времени” приобрела болезненно нарицательное значение, и будь это ближе к истине, с этим можно было бы смириться. Но у нас есть те, кто способен сделать этот мир лучше, кто обладает высокими, как бы пафосно это не прозвучало, моральными качествами. Они стремятся сделать наш с вами мир добрее, привить у читателей отвращение к злу и пошлости. В конце концов, вы до сих пор не задумались, почему именно “Дети Росы”? Для каждого название несет свою нагрузку, свою символичность, но непременно связано с чем-то свежим и чистым. Они не жаждут покорить массы любыми способами, они хотят принести в массы культуру и духовность. Кто-то фыркнет, цинично отметив, что это невозможно. Наверно, этот кто-то уже сдался, потому что вот они – интересные, открытые, инициативные, творческие, готовые изменить мир и, в первую очередь, – самих себя. И они хотят, чтобы их увидели. Насколько далеко они готовы пой-

ти? Каждый ставит для себя личную программу-минимум, но было бы здорово что-то изменить хотя бы для одного человека. Для тех же, кто готов работать, не покладая рук, самосовершенствоваться, не останавливаясь ни на секунду, есть и программа-максимум. Дети росы стремятся оставить свой след в истории. Альберт не отрицает – “хотелось бы, чтобы наши произведения изучали в школах”. И он в прямом смысле имеет в виду то, что говорит. Биографии, перечисление полученных наград, портрет вверху страницы не несут особой важности. По-настоящему стоить чего–то, быть достойными, должны их работы. Достигнут ли они такого уровня? Неизвестно, но стремление к этому не повлечет за собой вреда. Учащимся пока не приходится корпеть над прозой и поэзией луганских авторов, заучивая наизусть строчки, анализируя и вчитываясь в истинное содержание, умело спрятанное за аллегориями и метафорами. Но некоторые школьники возможно уже сейчас узнают о существовании общества. Дети росы, достигнув определенных успехов на писательском поприще, не собираются ограничиваться литературной деятельностью. Юлия Кочмар делится – “так уж сложилось, что в нашем мире нелегко помочь кому-то, прежде нужно чего-то достичь”. Разумеется, на первом месте у них все еще стоит творчество и саморазвитие. За год существования клуб немало разросся и пустил новые отростки. Среди писателей и поэтов обнаружились талантливые драматурги и актеры, которые так же с недавних пор проводят собрания. И это не предел – из литературного клуба “Дети Росы” переросли в группу творческой

11

молодежи и сейчас намерены расширять свою деятельность в других сферах. Возможно, вы не являетесь мастером пера и не отличаетесь ослепительным владением эпитетами, но если вы креативный человек, жаждущий попробовать себя в кино, живописи, дизайне группа сможет предложить вам что-то в будущем. Сегодня “Дети Росы” будут особенно рады пополнению в своих рядах. После года упорной работы они могут похвастаться совместным проектом – этой весной выйдет первый номер их журнала “Индиго”. Это студенческое издание с литературнопублицистической направленностью. Выглядеть оно будет весьма презентабельно – по-другому просто не получится, ведь создатели подошли к делу со всей серьезностью. В ней авторы собираются писать о своем времени, о реалиях, в которых мы живем. Ребята надеются получить отклик со стороны нашего поколения, ведь когда они создавали журнал под главным девизом: “Молодежь для молодежи! Можно еще много говорить об их деятельности, но смею предположить, что те, к кому был обращен призыв, услышали его. Если “Дети росы” не оставили вас равнодушными и заставили задуматься, а способны ли вы на что-то такое, познакомьтесь с их творчеством ближе на сайте общества www.detirosi.lg.ua и возможно когда вы в следующий раз увидите там объявление о готовящейся встрече, вы решите принять в ней участие. Конечно, правила отбора в группу очень жесткие – берут только тех, кто не боятся мыслить, делать, развиваться, но будем надеяться, что такие найдутся. Анна Полстянкина


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Студентське життя

Кохання перемагає

На вулиці досить зимно… Чомусь холоди вирішили нагадати про себе саме наприкінці лютого. Кружляє сніг у морозному повітрі, що ніби застигло від холоду, кружляє і падає на руки, губи, вії закоханих… Усміхнені пари прямують вулицями, й своєю надзвичайною енергетикою долають вакуум холоду, оживляють дійсність. Ще б пак! Адже сьогодні День усіх закоханих, яких супроводжують янголи любові… Після розпаду СРСР і зняття табу й усіляких умовностей наш народ почав наполегливо переймати західні звичаї й стиль життя. І якщо тоді це було бажання не тільки виглядати з «вікна у Європу», ковтнути тієї розмаїтої свободи по інший бік віконної рами, то зараз для багатьох саме поняття «тренд» є рушійною силою. Одним із прикладів такого запозичення традицій стало святкування Дня Святого Валентина, який вважається покровителем усіх закоханих і вшановується 14 лютого в Європі з ХІІІ ст, а в країнах СНД – із початку 1990-х років. Тим не менш, сьогодні

день Святого Валентина вирвався далеко за рамки католицького і став масовим, улюбленим багатьма народами святом. На сьогодні, коли навіть почуттям може бути приписано надмірне націлення саме на матеріальне, а не духовне, коли кохання сприймається в деяких зі скепсисом, ми все ще можемо стверджувати, що це не так. Адже при першому ж зіткненні з цією солодкою хворобою починаєш сумніватися у всіх законах природи або ж своїх цинічних поглядах, і реальністю стає лише одна людина – та, яку кохаєш. Це почуття стає призмою, крізь яку споглядаєш навколишній світ, гама кольорів якого набуває віднині цілковитої гармонії. 14 лютого у стінах нашої Аlma-mater відбулося традиційне святкування Дня всіх закоханих – свято, на якому обрали н а й р ом а н т и ч н і ш у пару Далівського університету. Незважаючи на початок нового семестру, в актовій залі був справжній аншлаг, що вже викликало почуття врочистості заходу. Самі ж учасники конкурсу, які напружено очікували на початок концерту, непомітно передавали глядачам імпульси, щоб останні спромоглися розділити відчуття метеликів у животі. Попри те, що виступ було затримано, з першим спалахом софітів ми підсвідомо ставали не тільки щирими споглядачами, а й співучасниками почуттів, які нам було продемонстровано зі сцени. Навіть очевидна підготовка конкурсантів не позбавляла відчуття натуральності моменту, тож майже жодний номер не вбачався аж занадто вдаваним. На учасників чекали декілька конкурсів, першим і найяскравішим із яких був «Освідчення в коханні». Парою, яка передувала черзі любовних освідчень, були Юлія Тихонова та Олексій Кривонос, студенти юридичного факультету. Ліричний вокал Олексія був супроводжений чуттєвим танком Юлії,

12

який ставав органічним оздобленням виступу. Почуття обох переконливо виражалися в тандемі сердечної пісні й запальної пластичності рухів дівчини – української ніжності й іспанської пристрасті. Наступними обранцями Амура стали Катерина Полупан і Олександр Атанов, які з непідробним ентузіазмом руйнували міф педантичності менеджментського покликання. Нам було представлено драматичний номер, який сповіщав про трагічну історію Боні і Клайда. Хоч Катерина з Олександром переконливо зобразили фатальність фіналу, але з очевидною символічністю, що почуття є явищем невмирущим. Пару Вероніки Луговської та Івана Сироватка можна назвати однією з найвизначніших серед представників конкурсу, адже їх емоційна постановка

пісні «Ти подобаєшся мені» завершилася несподіваною імпровізацією, а саме: тремтливим освідченням Вероніці. Увесь зал перейнявся цією щиросердністю миті. Четверті конкурсанти були досить лаконічними. Їх презентацією була мініатюра, яка демонструвала класичну ситуацію запізнення коханої. Нескінченні хвилювання хлопця, що завершилися все ж таки возз’єднанням. Здавалося б, все дуже просто, але як помітив Річард Фейнман: «Правду завжди можна впізнати за її красою та простотою». Номер не засмічений деталями, вийшов у пари дуже щирим і справжнім, чим і привернув увагу. Дуже проникливо й елегантно виглядала історія кохання Сергія Єсеніна і трагічно загиблої Айседори Дункан, яка презентувала нам пара з факультету масових комунікацій – Анна Колесніченко та Юрій Дєлєскє. Неперевершено показали вони нам усе протиріччя стосунків російського поета й американської танцівниці зі всією їх ніжністю, палкістю, неспокійністю сер-


17 лютого 2011 року, №1 (1330) ця й хвилювання душі… Вірш, що читав Юрій разом із чуттєвим танком Анни перетворювалися на водограй емоцій, поділених на двох. Філософський факультет представляла шоста пара – Оксана Бурченко та Артем Липченко. Зворушливий вокал Артема, доповнюваний танком Оксани зі всією його метафоричністю сенсу й символічністю рухів, безперечно підкорювали зал гармонічністю й харизмою обох, тож глядачі затамувавши подих, вслухалися до кожного пасажу в голосі Артема, не перестаючи вглядатися в граціозні па його партнерки. Виступ сьомої пари – Дар’ї Усік та Костянтина Плотнікова (факультет прикладної механіки і матеріалознавства) був оповитий казковою атмосферою та ніжною чистотою. Дуже вразив «реквізит» – білосніжні голуби, яких було випущено з рук «маленьких янголів». Надзвичайно колоритним видався восьмий номер, виконаний Тетяною Глушенковою та Олексієм Дурандіним: ми стали свідками, як кохання покірного раба було розділене владною єгипетською царицею, яка вмить зреклася своєї гордовитості на користь щирої любові. Дев’ята пара – Ельвіра Гусейнова та Віктор Крючков (факультет природничих наук) виражали свої почуття крізь насичений танець, приміряючи ролі військового моряка та відданої дівчини. Наступними були Анна Кондратьєва та Георгій Панченко з факультету електротехнічних систем, номер яких являв собою лялькову постановку з романтичним відео супроводом. Одинадцятими на черзі виступали Вікторія Нагулкіна та Максим Дудкин (факультет комп’ютерних наук), переспівуючи сюжет «1000 і однієї ночі» із притаманними східними пристрастями. Марія Мирошникова і Тарас Шевченко з факультету систем рейкових комунікацій на фоні вражаючих декорацій подали казкову фантазію, і, благословенні Купідоном, стали половинками єдиного великого серця. Тринадцята пара – Анастасія Селютіна та Сергій Санжаревський (факультет фінансового у п р а в л і н н я ) .

Найточнішим епітетом, який би характеризував їх номер, є «янгольський». Кожен внутрішньо пережитий Вікторією рух з такою ж щирістю знаходив свій відбиток у пісні Сергія. Ця пара безперечно поєднала зворушливість небесного й красу земного. Справжньою запальничкою святкового вечора стала пара Юлії Дудник і Бахтияра Вахідова з факультету інноваційної економіки і кібернетики. «Протилежності притягуються» – таким можна було назвати лозунг їх номеру, в якому вельми дотепно й вміло поєднувалися «фолк» із рок-н-роллом. Завершальною нотою став сповнений ліризму дощ, який поєднавтаки обох теплими почуттями. Пара, яка представляла філологічний факультет – Олександра Демотченко та Андрій Бордюгов – у приголомшливому танці нагадували героїв «Мулен-Ружу». Не проронивши жодного слова, крізь рухи вони повідали нам свою історію кохання, після чого вже ніхто би не зміг назвати їх небагатослівними. Завершальний номер у конкурсі представили Тетяна Васильєва та Віталій Перетятько з факультету математики та інформатики. Родзинкою їх виступу була фронтова тематика: кохання в розпал війни, сповнені ніжністю листи з фронту

та світла віра в перемогу. Нам ніколи не забути тих подій… Пара показала чудове освідчення в коханні з наскрізним багатством емоцій, кожна з яких знайшла своє відлуння у порухах закоханих. На глядачів, досі зачарованих низкою освідчень, чекала буря емоцій від конкурсантів, які демонстрували свої хореографічні таланти. Перша група пар виконала танго. Рухи партнерів були синхронні, точні й виразні. Сама музика допомагала розставляти акценти. Як сказав Хуан Карлос Копес: «Танго – це чотири ноги, дві голови й одне серце». Наступна група пар представляла запальний рок-н-ролл із вільними розкутими рухами та строкатим убранням. Третя група виконала румбу, один із найліричніших і найчуттєвіших танців – танець кохання. Зворушені унісоном виконання, ми насолоджувалися надзвичайною красою румби. Що ж до оголошення результатів конкурсу, то оцінка, як було наголошено журі, могла ставитися лише за гру, і аж ніяк не за любов. Третє місце дісталося парі чарівних «протилежностей» з факультету інноваційної економіки і кібернетики Юлії Дудник і Бахтияру Вахідову. Друге місце посіли Анна Колесніченко та Юрій Дєлєскє (факультет масових комунікацій) з витонченою театралізацією історії кохання Єсеніна і Айседори Дункан. А переможцями стали майже «новоспечені молодята» Вероніка Луговська та Іван Сироватко (факультет управління економікою). Безумовно, можна довго сперечатися про те, чи належить відзначати свято, яке не є рідним і канонічним для православ’я. Але величезним позитивним моментом Дня Святого Валентина безперечно є те, що він несе в собі тільки благу ідею, він не пов'язаний ні з політикою, ні з суперечливою історією, він надає людям можливість дарувати любов і відчувати себе коханими… Тож, кохайте й будьте коханими, адже заради любові варто жити! Матеріал підготувала Валерія Євстратова

13


17 лютого 2011 року, №1 (1330) Дозвілля

Не життя, а Масниця!

Письменник Мігель Сервантес колись помітив: «Чогось доброго не може бути забагато». У своїй країні його вважали розсіяним мрійником, а ось якби йому сталося потрапити до українських теренів, він би мабуть був прийнятий нашим народом із великою радістю і порозумінням. Як інакше, коли навіть зиму в нас проводжають цілий тиждень? Масниця, або Масляна – стародавнє слов'янське свято, що дійшло до нас з язичницької культури й збереглося після прийняття християнства. Церква додала Масницю у свій календар, її святкування повязане з Великим постом, тому кожного року дата початку Масляної змінюється. В 2011 перший день празникування припадає на 28 лютого. За тиждень до початку поста вже не можна їсти м'яса, а тільки рибу й молочні продукти. Звідси й походить назва свята – Масниця, Масляна, Сиропусний тиждень. В Україні їй надали ще одне ім'я – Колодій. Весь тиждень неодружені парубки і дівчата носили символічні колодки – кольорові хустки і стрічки, що тільки додавали святкового настрою. За справляння у народі бралися завзято – кожний день мав своє прізвисько та символічні ритуали: понеділок – зустріч, вівторок – ігрища, середа – ласунка, четвертий день – широкий четвер, у п’ятницю влаштовувалися тещині вечірки, субота – посиденьки зовиці, і нарешті приходила Прощенна неділя. Ніхто не міг заховатися вдома – справляли і в себе, і по сусідах ходили, не могли не завітати до родичів та пригостити їх традиційною стравою – млинцями. Як можна було обійтися без них, коли з дворів бігла обридла холодна зима та поверталася довгоочікувана весна, яка гріла всіх своїм теплом. Сонце – головний символ пробудження природи красувався на кожному столі, ніхто не відмовлявся поласувати шматочком Ярила та ввібрати в себе частку його невгамовної сили. А щоб морози вже точно не осмілился затриматися, в останній день народного розгулу всі збиралися на спаління опудала Зими. Солом'яну ляльку проводжали на ритуал всім гуртом – із приспівками й танцями. Звичайно, все це мало жартівливий, пустотливий характер... І сьогодні ніхто не забуває про свято Масляної, але так як в давні часи її, на жаль,

АРТ-ФЕВРАЛЬ

Где провести досуг? «Университетский вестник» рекомендует: Луганская областная филармония Адрес: ул. Ленина, 23 18 февраля – 18.00 АКАДЕМИЧЕСКИЙ СИМФОНИЧЕСКИЙ ОРКЕСТР ( П. И. Чайковский, К. М. Вебер, Ф. Лист ) Дирижер – Михаил Копилевич (Германия) Солистка – Лариса Никольская 24 февраля – 18.00 КОНЦЕРТ ОРГАННОЙ МУЗЫКИ ( И. С. Бах ) Солист – Владимир Гайдай (Дания)

вже не справляють. Ні, мова не йде про чітке дотримання традицій – нам не пощастило так як нашим предкам – в нас Масляна це звичайні робочі дні. Навряд чи в найближчий час уряд країни впровадить ще один вихідний тиждень… Але ніхто не забороняв дотримуватися святкової атмосфери. Як казали наші прадіди – «Хоч із себе все закласти, а масницю проводити». Вони нічого не чули про гедоністів, але знали, що цей тиждень повинні провести з насолодою, щоб добре склався весь рік. Ми ж нерідко забуваємо розслабитися навіть у святковий день, і навіть не помічаємо як він минає. Застілля для сучасної людини – не привід забути про образи, стереотипи, клопоти. А в давнині основою свята були загальна веселість, енергійність, миролюбність – за стіл сідали й бідні, й багаті; й старі, й молоді каталися з гори на санчатах. У календарі знайдеться вже не так багато добрих і світлих свят, які б надали змогу всім взяти участь у гульбі, незалежно від кольору шкіри, релігійних та політичних уподобань, соціального стану. Прихід весни, пори кохання – одне з них. Масничні обряди цілком доречні й у наші дні, адже вони спираються на такі поняття як дружба, кохання, родина. Можливо, ми як ділові люди не можемо присвятити їм всі сім днів, але хоча б раз на тиждень ми повинні знайти час для своїх близьких і рідних, продемонструвати їм свою любов і увагу, попросити прощення й вибачити самим; і, звичайно, розділити з ними символ життя – рум'яний млинець. А там уже, либонь, когось сповнить дух Масляної, та він, випромінюючи, мов сонце, щастя, піде собі на найближчий ярмарок, щоб як слід погуляти й відпочити від сірих зимових буднів. Анна Полстянкіна

14

ДК им. Ленина Адрес: пл. Розы Люксембург,2-а 24 февраля – 19.00 Classical Grand Ball Звезды Санкт-Петербургского балета П. И. Чайковский - «Щелкунчик»

Украинский музыкально-драматический театр Адрес: ул. Оборонная, 11 23 февраля – 18.00 «Шестеро персонажів у пошуках автора» Ненаписана комедія Автор: Луиджи Пиранделло


17 лютого 2011 року, №1 (1330) Перевод: М. Прокопович Режиссёр - постановщик: народний артист Украини, лауреат Национальной премии им. Тараса Шевченко Виталий Малахов

Русский драматический театр Адрес: ул.Коцюбинского, 3 24 февраля – 18.00 «Очень простая история» Трагикомедия в 2 действиях Автор: Мария Ладо Постановка и музыкальное оформление: Андрей Бакиров 27 февраля – 17.00 «Любовь при свечах» Комедия Режиссёр: Михаил Мордкович

15 лютого – День воїнів-інтернаціоналістів

Пам'ятна дата

15 лютого в Україні відзначають день воїнів-інтернаціоналістів – день пам’яті учасників бойових дій на території інших держав. Саме в цей день, 22 роки тому із Афганістану було виведено останню колону радянських військ. Застрягнувши на 10 років у «афганському котлі», Радянський Союз втратив близько 15 тисяч солдатів. Керівництво країни пояснювало військовим, що вони допомагають дружньому народу Афганістану. Офіційна причина введення радянських військ – намагання допомогти в боротьбі з антиурядовими силами, але після розвалу Союзу з’явиться інше пояснення: Афганістан міг вийти з-під сфери впливу СРСР й опинитися під контролем Америки. Хоча день воїнів-інтернаціоналістів переважно тлумачиться саме в афганському контексті, не слід забувати, що йдеться про військові дії на міжнародних теренах загалом. За роки незалежності Україна також брала участь в урегулюванні конфліктів у різноманітних точках планети, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок у складі місії ООН. У цей день ми поділяємо весь біль втрат і віддаємо шану всім учасникам тих подій. Ми вітаємо зі святом людей, які в надскладних умовах бережуть наш спокій, які не опускають руки і роблять можливим неможливе. В усі віки в кожному народі були і будуть мужні люди, спроможні йти вперед навіть тоді, коли непевні, що за ними підуть інші. Люди, для яких ризик, вихід за межу можливого, готовність за найскладніших обставин брати на себе відповідальність за долю інших – то є природний стан, внутрішня потреба душі. Віддаючи данину героїчним подвигам українського воїнства, вклоняємося їх мужності безмежній вірності своєму обов’язку. У нашій пам’яті зберігаються усі подвиги багатьох поколінь воїнівзахисників, охоронців спокою нас і наших дітей, а ще нехай часом і хмарного, але мирного неба над нашою головою!

День захисника Вітчизни, або «чоловіче професійне свято» Вітаємо

Театральная студия «DEEP» Адрес: Красная площадь, 7 (концертный зал ЛГИКИ) 19 февраля – 17 00 ПРЕМЬЕРА (концертный зал ) 20 февраля – 16 00 «Deep-1» (ауд. 404) 21 февраля – 19 00 «Ненормальная» (концертный зал) 26 февраля – 17 00 «Игры демиургов» (концертный зал ) Режиссер А.Баркар

23 лютого – День захисника Вітчизни – став для когось днем пам'яті, для когось – днем оспівування честі та мужності, а для більшості – Чоловічим днем, коли можна

15

подякувати всім представникам сильної половини людства просто за те, що вони є! Це свято і далі продовжує жити на пострадянських просторах, зокрема і в незалежній Україні, де 23 лютого 1999 року — Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», в якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». Ця дата звична для наших співвітчизників, адже вона відзначалася ще з революційних років, з 1918 року. А от офіційна назва її змінювалась кілька разів: почали святкувати як День Червоної Армії; пізніше він перетворився на День Радянської Армії та ВійськовоМорського флоту. Після розпаду СРСР 23 лютого набуло знайому нам сьогодні назву – День захисника Вітчизни. Незважаючи на те, що можна довго обговорювати чи повинно це свято відображати героїчну цінність конкретної історичної події, найголовнішим залишається те, що цього дня ми згадуємо про існування чоловічого військового обов'язку, про існування в кожного з нас Батьківщини, яка потребує нашого захисту, а також про те, що довкола нас багато людей, які пройшли випробування бойовими діями й потребують пошани незалежно від історичного походження цього свята. Вітаємо всіх чоловіків, захисників своєї батьківщини, свого домашнього тепла і затишку, свого міста, країни і, звичайно ж, миру у світі з цим чудовим святом! Будьте мужніми в будь-якій ситуації і зберігайте вірність собі, своїм принципам і, природно, даної присяги! Матеріал підготувала Валерія Євстратова


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Наш взгляд на мир Улыбнитесь: это правда

Творчість далівців

Культура мовлення

Говоримо правильно

Засновник і видавець: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Реєстраційне свідоцтво серії ЛГ №31 видано Луганським облуправлінням з питань друку 24.12.1993. Адреса редакції: кв. Молодіжний, 20а, корпус 1, к. 306, Луганськ, Україна, 91034. Редакційна колегія, т.: 41-42-67.

16

Студент хнычет: - Профессор, я не заслуживаю двойки! - Знаю, но более низких оценок у нас, к сожалению, нет! Два студента-математика в ресторане посприли, насколько хорошо знает их предмет большинство людей. Один (пессимист) утверждал, что большинство ее вообще не знает. Другой (оптимист) – что хоть и не многие, но знают. Когда пессимист отошел в туалет, оптимист подозвал симпатичную официантку-блондинку : - Когда мой коллега вернется, я задам вам вопрос. Суть не важна. Все что вы должны сделать, - сказать «треть икс куб». - Как-как? Третий скуб? – переспрашивает официантка. - Да нет, «треть икс куб», понятно? - А-а! Третик скуп? – повторяет официантка. - Да-да. Это всё, о чем я вас прошу. Официантка уходит, тут возвращается пессимист. Оптимист говорит – давай спросим у нашей официантки, чему равен какой-нибудь простенький интеграл. Пессимист со смехом соглашается. Оптимист вызывает официантку и спрашивает: - Извините, вы не помните чему равен интеграл от x^2 по dx ? - Треть икс куб…- отвечает официантка. Пессимист сильно удивлен, оптимист весело смеется. Официантка отходит на несколько шагов и, обернувшись, добавляет: - Плюс константа.

:-)

(Соц- Арт)

Лунатимуть в мені Червоним відголоссям Ці квіти запашні, Мов подих на волоссі… …І серце – аромат У пелюстковім платті Цих зрізаних троянд Згасає мов багаття, Їх колір наче кров, Як комуняцький прапор – Є в них натхнення знов Для Генія Метафор! Лиш смерть усім суддя, Але зів’явши, квіти, Нетлінністю Вождя У вазі будуть жити… Артур Блєдних

- Почему вы прервали вдруг свое выступление? - спросили лектора, который неожиданно сошел с кафедры. - Видите ли, я уже привык к тому, что слушатели поглядывают на часы, но когда начинают их подносить к уху...

:-)

Червоні Троянди

Профессор студенту-лингвисту, валящему очередной зачёт: - Ну ладно, так и быть, скрепя сердце поставлю вам зачёт, если вы скажете мне, какие три слова наиболее часто используют студенты. - Я не знаю. - Абсолютно правильно! Давайте зачетку!

:-)

Несоизмеримые величины – несумірні величини Несоизмеримые понятия – непорівнянні поняття Подписное издание – передплатне видання Подписной лист – підписний лист Срочный вклад – строковий вклад Срочное дело – термінова (негайна, пильна) справа Тяжёлые обстоятельства – скрутні обставини Тяжёлая промышленность – важка промисловість Учредительский совет – засновницька рада Учредительное собрание – установчі збори За матеріалами Російськоукраїнського словникасталих словосполучень

:-)

Некоторых грешников за хорошее поведение в Аду отправляют в Рай чистить лук для небесной кухни. Это тот лук, который сгнил на Земле, воскресает в Раю, а грешники его чистят и роняют горемычные, слезы с содержанием серы, ранее ведь среди огня и серы изрядно подпортили свое здоровье: так кислотный дождик каплет на наши буйны и не совсем буйны головушки. Лук, поедающийся жителями Эдема, то есть Эдемцами или Райанинами никуда не исчезает, все-таки закон сохранения энергии во Вселенной есть, закон этот работает не смотря на тотальный кризис: душа, даже растения никуда не девается, а возрождается в нашем бренном мире какимнибудь существом, что вызовет у человеков - людишек выделения из слезных желез от избытка нахлынувших чувств изнутри. И горе твое, которое в подушку не впитается все, вся эта мокрая соленая мутотень - суета сует по реинкарнации луковой души. Все это мне рассказал ангел, пришедший вместе с дождем к моему дому. Дождь я оставил за порогом зябнуть и мокнуть в самом себе, а ангела впустил и напоил кофе. Потом он ушел в дождь и растаял в каплях, как сахар в темном напитке – две ложки на чашку… Такое чувство, что этот дождь в четверг никогда не закончится, вместе с дождем в мои стекла стучит Прошлое, это Прошлое невидимо, но от него мурашки по коже и ветер по позвоночнику, потом трясина, которая зовется ностальгией, это Прошлое может залететь в окно, как нечистая сила, и поселившись в душе, свить там гнездо, и будешь ты уже жить в Прошлом, а не оно в тебе. Пусть себе просится в тепло, да под крыло, ведь Былому зябко в ненастье, тише ты, сердце, не бойся, все будет распрекрасным образом зашибись, если не будешь отбивать один ритм с каплями по стеклу, и я не раскрою створок окна в моей уютной раковине-квартире, не пущу Прошлое. Вот заварю кофе, достану книгу интересную… А дождь пройдет. И это тоже пройдет. Артур Бледных

Контрольная. Преподаватель внимательно следит за учениками, и время от времени выгоняет тех, у кого заметил шпоры. В аудиторию заходит декан: - Что, контрольную пишем? Здесь, наверное, полно любителей посписывать! Преподаватель отвечает: - Нет, любители - за дверью. Здесь только профессионалы.

:-)

Ностальгия в дождь

Редактор: К. Чаус. Дизайн та верстка: К. Прийменко. Над випуском працювали: В. Євстратова, А. Полстянкина К. Чаус. Обсяг: 5 друк.арк. Наклад: 1000 прим.


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

Газета в газете

Журнал «Мы»

ФАКУЛЬТЕТ ПОДГОТОВКИ ИНОСТРАННЫХ ГРАЖДАН

№1

От редакции Сегодня в номере:

Дорогой читатель! У тебя в руках первый номер журнала «Мы». Этот журнал решили издавать студенты нашей группы. Мы приехали из разных стран: из Китая, Ирака, Курдистана, Индии, Кении, Нигерии, Ливии. В гостеприимном Луганске нас объединило одно желание: мы хотим изучать русский язык, культуру русского и украинского народов, получить высшее образование в Далевском университете. Каждый студент нашей группы чем-нибудь интересен. И каждый хочет лучше узнать другого, ближе познакомиться с историей, культурой и современной жизнью тех стран, откуда приехали товарищи по учебе. Так появилась идея издавать наш

Интернациональная семья стор. 18-19

Наша группа

журнал. В первом номере мы начинаем знакомить читателей с нашей группой, в которой все студенты самые талантливые, самые умные, трудолюбивые и лучшие! А еще у нас лучший из всех деканов – Евгений Иванович Харченко. Строгий и справедливый. Добрый, отзывчивый и очень интеллигентный. Поэтому мы его совсем не боимся, а только уважаем и любим. Итак, дорогой читатель, приглашаем тебя скорее перевернуть страничку журнала «Мы» и познакомиться с нашей первой группой! Желаем приятного и полезного чтения! Араз Джалал, Чжан Хэ главные редакторы журнала «Мы»

17

Будем знакомы

стор. 20

стор. 6


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

МИР – ОДНА СЕМЬЯ Меня зовут Мухаммед. Я студент-иностранец, приехал из Ирака. Ирак находится в Азии. Его столица – город Багдад. Ирак – не очень большая страна, но очень красивая. Я очень люблю ее, потому что это моя родина. Я родился в Вавилоне, там сейчас живет моя семья: отец, мать, две сестры и брат. Мой отец работает профессором в институте. А моя мать не работает. Она – домашняя хозяйка. Мои родители очень хорошие, добрые, мудрые и веселые люди. Мы – я, мой брат и сестры – очень любим их. Родители тоже любят нас. Мой старший брат и сестры работают в институте. Мне очень нравится рисовать, поэтому я хочу быть художником. Я каждый день вспоминаю семью. Меня зовут Али, я приехал из Ирака. Его столица – Багдад. Багдад очень красивый, я очень люблю его, потому что это моя родина. Там я родился, учился в школе, там сейчас живёт моя семья. У меня есть отец, мать, четыре брата и две сестры. Мой отец работает на заводе. Он инженер. Поэтому я тоже хочу получить профессию инженера и надеюсь сделать это в Украине. А моя мать – специалист по языку глухонемых. Мои родители очень хорошие. Они добрые и весёлые люди. Мы – я, мои братья и сёстры – очень любим их. Родители тоже любят нас. Сейчас я далеко от семьи, очень скучаю и поэтому звоню домой каждый день. Меня зовут Адел Жахман. Сейчас я живу в Украине, в Луганске, и учусь на подготовительном факультете. Здесь я изучаю русский язык. Я родился в Китае, в городе Урумчи. Урумчи – очень красивый и большой город. Урумчи принадлежит Синьцзян-Уйгурскому автономному району и является его административным центром. Общая площадь города Урумчи – 10,9 тысячи квадратных километров, население – 1 миллион 750 тысяч человек. Урумчи имеет богатые туристические ресурсы. Здесь есть известный в стране и за рубежом город Дабань, славящийся национальными обычаями Эрдаоцяо, ледник, который называют «ледниковой окаменелостью», прекрасные Наньшаньские луга, Цзюйхуатай – ущелье Белого тополя и живописная зона Шуймогоу. На древнем Шелковом пути здесь был важный населенный пункт. Урумчи – идеальный туристический город со своеобразными пейзажами и содержательными национальными обычаями. Я люблю свой родной город, потому что тут я родился, тут живет моя семья: папа, мама и младшая сестра. В семье нет дедушки и бабушки. Когдато они работали на заводе, а мои родители работают в университете. Мама – преподаватель китайского языка, а папа - инженер. Моя младшая сестра в настоящее время уже имеет высшее образование и преподает в колледже. Конечно, я очень скучаю по родине, по семье, но стараюсь хорошо учиться, чтобы мои родные могли гордиться мною. Меня зовут Сармат. Мой папа – Абас. Моя фамилия Львави. Моя родная страна – Ирак, родной город – Багдад. Багдад очень красивый город, и я его очень люблю. Я учился в школе, которая называется «Новый Ирак». Потом я закончил Багдадский экономический университет. У меня есть брат и две сестры. Брат работает инженером-проектировщиком, сестры – врачи. Сейчас я живу в Украине, в Луганске. Учусь в Далевском университете на подготовительном факультете. У меня появилось много друзей и приятных знакомых. Хорошо быть студентом! Меня зовут Араз Джалал. Я студентка, приехала из Курдистана. Курдистан находится на севере Ирака. Я родилась в городе Эрбиле. Училась в школе и университете, получила степень бакалавра в социологии. Также я журналистка, работала в Министерстве культуры

18


17 лютого 2011 року, №1 (1330) и в журнале «Дороги Курдистана». Сейчас я живу в Украине, в городе Луганске, и учусь на подготовительном ф а к у л ь т е т е Восточноукраинского национального университета имени Владимира Даля. В следующем году я буду учиться в магистратуре по социологии. У Курдистана непростая история. В 1924 году он был разделен на четыре части: северный Ирак, юг Турции, запад Ирана и восточную Сирию. В 1991 году курдская община в Ираке обрела свою независимость и свободу. У курдского народа есть правительство, парламент и президент. В трех городах Курдистана – Эрбиль, Сулеймани и Дахук – в последние годы проводится большая реконструкция. Здесь живут люди разных национальностей: курды, арабы, турки, ассирийцы. Они исповедуют разные религии: большинство из них мусульмане, но есть и приверженцы езидизма, алевизма и др. Эрбиль – столица Курдистана. Здесь находится один из старейших замков в мире. Люди в Курдистане живут свободно и спокойно. Как и луганчане, они хорошо относятся к иностранцам, представителям разных народов и национальностей. Я очень люблю свою страну и очень хочу быть ей полезной. Меня зовут Мен Дэ Пэн. Я родился в небольшом городе, этот город называется Или. Это очень красивый город, расположенный в северо-западной части Китая. Или – политический, экономический и культурный центр восьми округов. В моем родном городе есть красивая река, известная под именем матери-реки. Мы часто ходим туда летом на рыбалку. Недалеко от города есть красивые горы и озеро. Я учился в школе в Или, затем поступил в университет в Урумчи, где изучал русский язык в течение одного года. За этот год я полюбил русский. Я учился очень старательно. Когда окончил университет, поступил на работу. Поработал два года и понял, что мне нужно ещё учиться, поэтому решил поехать в Украину. Мне нравится профессия переводчика, хотя имею опыт практической работы и в других сферах, например, в маркетинге. За годы учебы и работы приобрел хорошие навыки межличностного общения. Надеюсь, что в сочетании со знанием русского языка это поможет мне найти достойное место в жизни и реализовать себя как личность. Меня зовут Хасан. Я приехал из Китая. Сейчас я живу в Луганске, учусь на подготовительном факультете и живу в студенческом общежитии. Моя семья живет в Китае, в городе Урумчи. Моя семья небольшая. Мою маму зовут Арзу, а папу – Фархад. Мои родители работают полицейскими. У меня есть брат. Его зовут Кайсар. Он младше меня на 6 лет, учится в консерватории, потому что мечтает быть певцом. Я тоже очень люблю музыку. Музыка – это моя жизнь. В Китае я работал аранжировщиком. Я хочу играть джаз на пианино, поэтому приехал учиться в Украину. В прошлом году я жил в Донецке, где учил русский язык. Мне очень понравился этот город, как и Украина в целом. В Донецке у меня появилось много друзей. В этом году я приехал в Луганск. Здесь я познакомился с новыми людьми, многие из них стали моими друзьями.

19


17 лютого 2011 року, №1 (1330)

О ГРУППЕ ЛЮБИМОЙ Первая будет первой! Я работаю с иностранными гражданами более тридцати лет. И каждая группа, которую учу, – для меня лучшая группа на свете. Сейчас мои студенты учатся в первой группе. Каждый студент – интересная и яркая личность. Многие уже имеют высшее образование. Среди студентов нашей группы есть журналисты, социолог, музыканты, художники, дизайнеры, инженеры, бизнесмены. Я очень уважаю своих студентов, потому что они серьезные, целеустремленные люди. Точно знают, чего хотят добиться в жизни, и знают, как это сделать. Талантливые, творческие, хорошо воспитанные, интеллигентные – такие они, студенты первой группы. Я благодарна их родителям, потому что именно они воспитали таких замечательных людей. Я знаю, что моим

студентам нелегко в чужой стране: есть языковой барьер, нужно самостоятельно

налаживать быт, приспосабливаться к другим климатическим условиям. Поэтому

и преподаватели, и сотрудники деканата стараются помочь этим прекрасным и мужественным людям всем, чем возможно. Наша группа очень дружная. В ней нет равнодушных. Студенты помогают друг другу учиться, беспокоятся, если кто-нибудь заболел, радуются успехам своих товарищей. Верю, что наша группа не только первая по номеру, но станет первой по учебе, по теплой атмосфере дружбы и взаимопонимания, взаимопомощи. Дорогие студенты! Желаю вам успехов, крепкого здоровья и уверенного продвижения к благородной цели, которая есть у каждого. Ольга Николаевна, ваш преподаватель русского языка

ДАВАЙТЕ ПОЗНАКОМИМСЯ

Моя профессия – журналист Меня зовут Чжан Хэ. Я учусь на подготовительном факультете Восточноукраинского национального университета имени Владимира Даля. До поступления в институт я работала в Китае на Харбинском телеканале «HLJ» TV. Благодаря своей профессии я познакомилась со своим мужем. Его зовут Ван Хайчао, мы

Журнал «Мы» ФАКУЛЬТЕТ ПОДГОТОВКИ ИНОСТРАННЫХ ГРАЖДАН

поженились в этом году 8 августа. Мой муж работает в Далевском университете преподавателем китайского языка. Моя профессия – журналист. Я очень горжусь своей профессией, потому что журналист узнаёт первым все события, происходящие в стране и в мире. Журналист должен собрать и передать всю достоверную, интересную информацию зрителю. В профессии журналиста очень важно общение. От навыков журналиста общаться с людьми зависит, как пройдёт интервью. Мне приходилось общаться со многими известными, интересными личностями, посещать различные мероприятия, выставки, достопримечательности. На нашем подготовительном факультете учатся студенты со всего мира, у нас самая дружная группа. Нашего преподавателя зовут г-жа Ольга. Она один из лучших преподавателей русского языка. Г-жа Ольга очень внимательна к своим студентам и передаёт нам свои знания. Я очень уважаю своего преподавателя и хочу ближе познакомиться с русским языком и культурой говорящих на нём людей, стремлюсь быстрее освоить этот трудный, но красивый язык. Главные редакторы журнала “Мы”: Араз Джалал, Чжан Хэ. Выпуск подготовили: первая группа подготовительного отделения факультета иностранных граждан. Объем: 1 печ.лист. Тираж: 1000 экз.

20

Університетський Вісник СНУ ім. В.Даля (лютий 2011)  

Перше друковане видання „Університетського вісника” Луганського машинобудівного інституту датується десятим вересня 1967 року. Трохи менше п...