ДУМКИ ВГОЛОС
думка медіа-юриста
СВIТЛАНА ПРОЦИШАК: «Головна проблема – у безкарності» Своїми роздумами на актуальну тему ділиться Світлана Процишак, член Національної спілки журналістів України, медіа-юрист:
Одна з найбільших перешкод, що заважає українцям побудувати успішну державу, – відсутність вільної преси як обов’язкового інструменту демократичного суспільства. Адже саме професійні журналісти забезпечують контроль та публічність влади. Але попри те, що свобода слова і преси гарантована Конституцією та законами України і забезпечується санкціями Кримінального кодексу, Україна все одно сьогодні посідає перше місце серед країн, які перебувають у полі зору Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Усе це тому, що статистика скоєних у нашій країні злочинів проти журналістів вчергове підтверджує факт відсутності безпеки представників ЗМІ, а відтак – у державі немає належних умов, щоб громадяни повною мірою могли реалізувати свої права на свободу вираження. Лише вдумайтеся: за роки незалежності в Україні вбито 65 журналістів (!) - найбільшу кількість цих злочинів скоєно протягом останніх років: • Листопад 2013-го - лютий 2014 р.: 300 постраждалих українських та закордонних журналістів під час Євромайдану (напади, незаконні затримання, неправомірне тримання під вартою, переслідування та погрози); • Лютий 2014 року: у Києві застреле-
АКЦЕНТИ плюс / жовтень 2017 / №1
но журналіста газети «Вести» В’ячеслава Веремія; • Липень 2016 року: внаслідок вибуху автомобіля загинув журналіст «Української правди» та радіо «Вести» Павло Шеремет; • Вересень 2016 року: підпалено студію новин телеканалу «Інтер»; • Літо – зима 2016 року: знищено 5 автомобілів журналістів у Дніпропетровській області.
Україна посідає сьогодні перше місце серед країн, які перебувають у полі зору Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Усе це тому, що статистика скоєних у нашій країні злочинів проти журналістів вчергове підтверджує факт відсутності безпеки представників ЗМІ. І ці злочини не розкрито. Головна проблема - у безкарності тих, хто скоїв ці злочини, і тих, хто віддавав злочинні накази. Минуло вже майже 4 роки після Революції гідності, але жодного
кривдника журналістів не притягнуто до відповідальності. Також немає прогресу і у розслідуванні злочинів, що сталися вже після Майдану, – вбивства Павла Шеремета, відкритих нападів на журналістів та редакції. Зрозуміло, під час виконання своїх обов’язків журналісти стають жертвами злочинів на територіях, що охоплені військовими діями. Але навіть у мирних містах представники ЗМІ піддаються диким випадкам фізичної агресії. Чи не щодня можемо спостерігати, як під час запису та зйомки журналістам заламують руки, пошкоджують знімальну апаратуру, погрожують та перешкоджають здійсненню професійної діяльності. І поки за такі діяння винних осіб не будуть карати, це буде повторюватися і повторюватися. Спроби домогтися мовчання журналістів і працівників ЗМІ є небезпечними не тільки для українського медіа-середовища, а й для суспільства в цілому. Нам потрібно підвищувати рівень культури сприйняття журналістів як на політичному, так і на повсякденному побутовому рівні, розуміючи, що вільна преса та професійні журналісти - це те, чого бояться ті, кому є що приховувати. Давайте пам’ятати про це та максимально сприяти журналістам у їхній професійній діяльності!.
21