Hawking №2

HAWKING

КВІТЕНЬ 2017

ЖИТТЯ

1

2017, №2 НАУКОВОВ-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ Рік заснування - 1921 Засновник: ГРУПА ВС-25 Головний редактор: Віта ЗОСИМЧУК Редактор: Олександра ДАВИДОВА Журналіст: Віта ЗОСИМЧУК Верстальник: Альона КОМАРОВА Художній редактор: Дарина ГРИСЮК Адреса редакції: м. Київ, вул. Заболотного, 66 E-mail: hawking_magazine@gmail.com Тел.: 525 84 35 Реєстрація: Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації - КВ № 4586 від 31.03.2017 Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу головного редактора Усі права застережено © HAWKING

2

5 міфів про сніданок

2

Як їжа впливає на політичні режими?

3

Як молоко стало улюбленим продуктом шахраїв

4

Петро I привчав країну пити пиво

5

Любов за Дарвіном, Енгельсом, Фройдом і Фроммом

6

Особисте життя тварин

8

Чому люди діляться на сов і жайворонків

10

Занадто бездарні

11

5 помилок людства

12

Бутильована вода: вся правда

14

Як врівноваженість впливає на якість життя

20

Відчай від втоми

21

Незвичайні психічні розлади

22

Як білінгвізм впливає на мозок?

25

Три історичні міфи

26

Масова міграція чоловіків в Європу: чиї нащадки населяють західні країни?

28

5 міфів про сніданок Міф 1: сніданок впливає на вагу Сніданок не має прямого впливу на масу тіла. Нещодавнє дослідження, опубліковане в American Journal of Clinical Nutrition, показує, що не має значення: щільно людина снідає або ж зовсім не їсть вранці. 300 добровольців у віці від 20 до 65 років розділили на дві групи: учасники першої групи протягом 16 тижнів снідали звичним чином, а ті, хто був у другій, протягом цього періоду часу обходилися без першого прийому їжі. Учасники експерименту регулярно зважувалися. Ніяких змін у вазі виявлено не було.

Міф 4: не слід захоплюватися сухими сніданками Від солодких снеків дійсно краще відмовитися, але зернові сніданки цілком можуть бути частиною здорової і збалансованої дієти. Як показало дослідження, опубліковане в американському журналі Advances in Nutrition, продукти з цільнозернового борошна (тобто грубого помелу) знижують рівень холестерину, покращують функцію кишківника, а також допомагають підтримувати здорову вагу. При цьому вівсяні і пшеничні суміші найкраще підійдуть для тих, хто стежить за рівнем холестерину, а пшеничні висівки ідеальні для людей, які мають проблеми з кишковим трактом.

Міф 2: сніданок - найважливіший прийом їжі Це всього лише один з прийомів їжі протягом дня. Організм повинен отримати певну кількість калорій, і не має особливого значення на скільки прийомів їжі ви їх розділите – п'ять або, скажімо, шість. «У той же час це не привід пропускати сніданок, адже він може дати організму запас необхідних поживних речовин», – нагадує Зерацкі. Головне, щоб вся вживана їжа була здоровою.

Міф 5: сніданок допоможе менше їсти протягом дня

Міф 3: активним людям необхідний ситний сніданок

Зменшити споживання калорій він точно не допоможе, зате забезпечить мозок необхідними речовинами і підтримає рівень глюкози в крові протягом всього дня. Робота вчених Міссурійского університету показала, що ситний сніданок, зокрема страви з високим вмістом білка, ініціюють викид дофаміну, який викликає почуття задоволеності і насичення, але пізніше голод візьме своє, і організму буде потрібно добавка.

Сніданок збільшить ваші енерговитрати. Дослідження, проведене в Університеті Бата (Великобританія), показало, що у тих, хто ситно снідав зранку, витрата енергії при повсякденній фізичній активності була вищою в порівнянні з тими, хто нічого не їв до полудня.

4

HAWKING

Як їжа впливає на політичні режими? Як можна пояснити цей, нехай і непрямий, але все ж цікавий зв’язок між дієтою і режимом? Припустимо, що тут виявляються чотири ефекти.

в тому числі центральної нервової системи, яка відповідає за когнітивні здібності. Бідність і недоїдання негативно впливають на успішність дітей та їх розвиток. Рівень освіти тісно пов’язаний з продемократичними настроями, толерантністю і участю в політичному житті.

Перший - соціально-психологічний. Доступність таких

Четвертий - соціально-біологічний. Дієта, багата на

цінних товарів, як м’ясо та молочні продукти, підвищує впевненість у екзистенціальній безпеці, яка особливо важлива для переходу від цінностей виживання до цінностей самовираження. Коли людям доступні цінні поживні продукти, вони розуміють, що загроза голоду зникає. Це, ймовірно, стає одним з тригерів зсуву в системі цінностей. Цінності самовираження тісно пов’язані з підтримкою демократії.

білки тваринного походження, завжди була і залишається людською потребою. Іншими словами, це різка зміна з позиції макро-історії. Харчування примітивних спільнот мисливців-збирачів було збалансовано, в раціон входили продукти як рослинного, так і тваринного походження. Перехід до осілого землеробства і зростання аграрних імперій привели до збіднення раціону абсолютної більшості людей. Деякі вчені навіть стверджують, що цей перехід був «найбільшою помилкою в історії людства». Тільки модернізація і емансипація дозволили людям повернутися до більш збалансованого харчування, до дієти, багатої тваринними білками.

Другий - соціально-політичний. Автономія в харчуванні, ймовірно, збільшує і політичну автономію. Розподіл продуктів є однією з потужних основ патронажу, що розвиваються. Політичні лідери або обмінюють субсидії на основні продукти харчування, або поширюють дешеві продуктові набори на електоральну підтримку в середовищі нижчих класів. Люди, які можуть дозволити собі будь-який продукт в супермаркеті, виключені з цих мереж. Так що поліпшення якості харчування дає можливість вирватися з вертикальних ієрархічних політичних структур.

Третій - ефект здоров’я. Чим вища якість

харчування, тим краще стан здоров’я. Це особливо важливо в період вагітності і дитинства. Добре харчування (з точки зору числа споживаних калорій і кількості продуктів, багатих тваринними білками) грає вирішальну роль у формуванні життєво важливих органів,

5

Як молоко стало улюбленим продуктом шахраїв Людство досягло успіхів в умінні видавати одні продукти за інші. Особливо якщо потрібно продати щось дешеве за дорожчою ціною або нагодувати величезну кількість людей, не готових розбиратися ні в складах, ні в ціноутворенні. Вчені Річард Евершед і Нікола Темпл вивчили ринок харчової промисловості та з'ясували основні способи фальсифікації звичних нам продуктів. Видавництво «Паблішер» перевело на російську мову їх книгу «Склад: Як нас дурять виробники продуктів харчування». Молоко і молочні продукти грають настільки важливу роль в нашому суспільстві, що ми витратили чимало зусиль на розробку їхніх замінників для тих, хто змушений обмежувати кількість молока в своєму раціоні – або через особисті причини, або через проблеми зі здоров'ям. І хоча всі ці замінники, безумовно, є легальною альтернативою молоку, вони зайвий раз доводять, що імітувати цю рідку білу субстанцію не так вже й складно.

Інформація про те, як робляться легальні замінники молока, допомагає розібратися в тому, як підробляють молочні продукти. Методи, які застосовуються при виготовленні рослинного молока, переймають і шахраї, зіштовхуючись з певними дієтичними вимогами або фінансовими труднощами. Вся різниця в тому, що написано на етикетці. Одним з найбільш чудових молочних продуктів є, без сумніву, вершкове масло, і попит на нього такий високий, що поява замінників була неминучою. Натуральне вершкове масло виготовляється шляхом збивання свіжого або збродженого молока або вершків, при цьому молочний жир відокремлюється від сколотин. В результаті виходить суміш жирів, білків і води. Знайомий усім нам світло-жовтий колір вершкового масла виходить через пігменти рослин, присутніх в раціоні тварини. Однак, натуральне масло може виявитися занадто блідим, майже білим, тому при виробництві в нього іноді додають харчові барвники.

Найбільш очевидні замінники коров'ячого молока – це «рослинне» молоко: соєве, мигдальне, рисове, кокосове і конопляне. Втім, на ринку присутні і інші види молока, що виготовляються з кіноа, вівса, картоплі, молоко «7 злаків» (з вівса, рису, пшениці, ячменю, тритикале, полби та проса), а також соняшникове молоко. Однак, як говорилося раніше, молоко – це не тільки колір, смак і консистенція; хоча багато хто з цих замінників цілком їстівні, коров'яче молоко грає настільки важливу роль в нашому харчуванні, що замінники ніколи не зможуть стати повноцінними, оскільки не володіють тими ж поживними якостями.

Масло володіє не дуже зручною властивістю тверднути в холодильнику, тому для того, щоб без проблем намазати його на ранковий тост, потрібно володіти навичкою стратегічного планування. Найпоширеніші замінники масла – це маргарин і так звані спреди, які виглядають як масло, але мають інше маркування.

Втім, якщо вдало підібрати склад поживних речовин і додати основні мікроелементи і вітаміни, такі замінники можуть стати цілком прийнятною альтернативою за умови повноцінного харчування.

6

HAWKING

Петро I привчав країну пити пиво Петро Великий перевершував всіх інших – як за зростом (203 см), так і якостями характеру. На полі бою він був сміливіше сміливих, а в справі державного управління – найдалекогляднішим, а на гулянках пив більше всіх. Царь зазвичай вживав дуже багато горілки. На жаль, пияцтву віддавався і російський народ , не всі представники якого володіли петрівською стійкістю до алкоголю. Петро усвідомив проблему і вирішив, що підданим пора тверезішати. Він спрямував свої погляди на захід , щоб знайти європейську управу на властиву матінці Росії тягу до «біленької».

ства. Найбідніша частина селянства також вживала напої, головним чином не міцні. Однак, тривало це недовго. «Західний вітер» стихав по мірі того, як Петро ставав старше, та й тверезе життя народу вже не здавалася питанням ключовий важливості. У горілки були свої переваги: вона приносила державі відчутний дохід.

У віці 17-18 років Петро і сам здобув собі першу славу в московському нічному житті. Завдяки великому досвіду та постійному потягу до «пального», він примудрявся випивати більше за інших. Коли на початку 90-х рр. XVII ст. Петро затвердив свою самодержавну владу і повоював 1695 р. з турками за доступ до Азовського – і далі Чорного – моря, він відправився в подорож за конкретними прикладами європейського способу життя. Головною метою поїздки була, зрозуміло, модернізація армії і будівництво флоту, але одночасно Петро хотів широкого відновлення Росії – аж до кулінарних уподобань. Провівши неабияк багато часу в Амстердамі, 1698 р. Петро зі свитою прибув до Лондона. Він зняв житло над пабом прямо на набережній Темзи, на Норфолк-стріт (нині ця вулиця носить назву Темпл-Плейс). Він щодня знайомився з роботою порту та верфей і сам із задоволенням працював руками. Ночами від роботи відпочивали. Внизу в пабі свита куштувала улюблені серед корабельників темні сорти пива.

При російському імператорському дворі була організована доставка морем з Англії особливо міцних сортів пива «стаут», які пізніше, в XIX ст., почали називати імператорськими (imperial stout). Балтійські портери з'явилися, коли подібне ж темне пиво почали виробляти з XVIII в. в Петербурзі і його околицях. За смаком пиво добре поєднувалося з російськими закусками, такими як чорний хліб з огірком. Традиції пивоваріння зберігалися і в радянську епоху, хоча якість продукту сильно варіювалося. Заради порятунку репутації радянського пива в Ленінграді планували будівництво надсучасного пивоварного заводу, який був відкритий восени 1990 року, коли Радянський Союз доживав останні дні. Пивзавод «Балтика» приватизували в 1992 р., і за чотири роки він став найбільшим пивоварним підприємством в країні. В даний час завод є другим за величиною в Європі і з 2008 р. знаходиться у власності концерну Carlsberg.

За часів Петра Великого пиво кинулося в контратаку. Пиву та іншим «європейським» напоям, в першу чергу, стали віддавати перевагу городяни, що належали до середнього і вищого класу, які були прозахідною частиною суспіль7

Любов за Дарвіном, Енгельсом, Фройдом і Фроммом ся від справжніх почуттів. В цьому випадку вона виступає як одна з пристойних причин для укладання шлюбу – угоди про перерозподіл власності. В результаті виникає чергова патріархальна сім'я. Майбутнє ж – за «індивідуальною статевою любов'ю», в основі якої справжні почуття, пристрасть і свобода вибору, а не меркантильність родичів. Така любов передбачає рівність партнерів і взаємну повагу, що було досить зухвалою думкою в епоху початку боротьби за рівні права для жінок.

Чарльз Дарвін, «Походження видів» Дарвін вважав, що любов є елементом статевого відбору. Ця ідея була досить революційною для традиційного вікторіанського суспільства, адже вона говорила, що жінка обирає собі партнера, а не навпаки. На думку Дарвіна, самці борються за увагу самок усіма можливими способами. В результаті, в ході еволюції у них закріплюються необхідні для перемоги ознаки і риси характеру. Наприклад, великі роги у самців оленів або пишний хвіст у павичів – все, що може зацікавити самку. У людей приблизно так само: любов виникає, коли партнер має певний набір якостей, які роблять його привабливим кандидатом для моногамних відносин. У свою чергу, ці якості (на кшталт вірності і доброти) з'явилися в результаті статевого відбору.

Фрідріх Енгельс і сам дотримувався філософії свободи вибору. У 40-х роках XIX століття він познайомився з сестрами Мері і Ліззі Бернс. Мері стала його громадянською партнеркою: Енгельс жив з нею приблизно 20 років, а офіційно вони одружилися всього лише за кілька годин до її смерті.

Дружиною Дарвіна стала його кузина Емма Веджвуд. Деякі аспекти їхнього особистого життя побічно згадувалися в працях вченого. Наприклад, Дарвін писав, що відносини між близькими по крові родичами можуть закінчитися хворобливим і слабким потомством. До цього висновку він прийшов в результаті особистої трагедії: троє дітей Дарвіна загинули в ранньому віці.

Відносини з другою сестрою Бернс розвивалися за схожим сценарієм: 15 років спільного життя і реєстрація шлюбу перед смертю коханої.

Зигмунд Фройд, «Нариси з психології сексуальності»

Фрідріх Енгельс, «Походження сім'ї, приватної власності і держави»

Любов по Фройду схожа на психічне захворювання: психіатр вивчає її через симптоми і причини. На думку Фройда, в основі будь-яких відносин і любові лежить «лібідо» – несвідомий сексуальний потяг людини, який він прагне реалізувати. Всі романтичні почуття – всього лиш бажання статевої близькості. Це лягло в основу теорій психоаналізу і психосексуальних фаз розвитку особистості. Але в житті Фройд був менш категоричний. Зі своєю єдиною дружиною Мартою Бернейс він познайомився у 1882 році.

У своєму opus magnum Енгельс пов'язує походження моногамного шлюбу з появою приватної власності, яка, в свою чергу, стала основою капіталістичної держави. На думку Енгельса, любов, на якій будуються подружні стосунки в католицькому або протестантському суспільстві, відрізняєть-

8

HAWKING

Перш ніж одружитися, закохані чотири року вели переписку – за цей час Фройд відправив близько 900 любовних листів. За словами його біографів, листи психіатра цілком могли вписатися в сентиментальні романи. Однак деякі дослідники вважають, що Марта не була його єдиною жінкою. Фройду приписують інтрижку з сестрою своєї дружини Мінною, яка часто супроводжувала подружню пару. Противники цих чуток вважають, що звичаї того часу не дозволили б психіатру так себе поводити.

Еріх Фромм, «Мистецтво любити» Німецький соціолог заперечує поширену думку про те, що любов – це просто сентиментальне почуття, захоплення, що виникає в результаті щасливого збігу обставин. На думку Фромма, це псевдо кохання, яке нав'язують романтичні фільми і книги. Псевдовлюбливість не працює над своїми відносинами, які в підсумку стають деструктивними і часто закінчуються невдачею. Справжню ж любов може пізнати тільки зріла людина, яка вміє любити. Це почуття не може з'явитися раптово, тому що любов вимагає тривалої роботи над собою. Зі своєю першою дружиною, Фрідою Рейхманн, Фромм познайомився на курсах з психоаналізу шлюбу. Незважаючи на те, що їх відносини були плідними в професійному плані, подружжя прожило разом всього чотири роки. Після офіційного розлучення, Фромм відразу ж одружився на фотокореспондентові Хенні Гурланд. Дівчина страждала від ревматичного артриту і за порадою лікарів перебралася в Мексику, щоб пройти курс лікування радіоактивними джерелами. Заради неї Фромму довелося пожертвувати науковою кар'єрою, але лікування продовжило життя Хенні тільки на три роки. Після смерті дружини Фромм був дуже пригнічений, але все ж таки зважився на третій шлюб. З Анніс Фрімен він прожив 27 років – до самої смерті.

9

Особисте життя тварин Чарльз Дарвін вважав, що для всіх вищих тварин характерні ті ж почуття і емоції, що і для людини – навіть такі складні, як ревнощі і кохання. Американський антрополог Хелен Фішер у підтвердження цьому зібрала різні приклади того, як тварини виявляють один до одного симпатію і влаштовують особисте життя: втрачають апетит, ревнують, стають одноосібниками і не пробачають зрад.

Втрата апетиту

Коли у самця орангутана відростають значні мішки на щоках, що знаменує вступ в пору зрілості, він починає мітити і охороняти велику територію, на якій росте багато плодових дерев. Як правило, на цій території облаштовують свої оселі кілька самок. Щоранку самець будить всіх в околицях гучним бурчанням і ревом: так він оголошує про своє місцезнаходження та готовність до любові. Коли в однієї з самок настає тічка, він невпинно переслідує її, стрибаючи по гілках дерев.

Багато тварин в період залицянь втрачають апетит, що також характерно і для людей в період закоханості. Наприклад, коли слон, який знемагає від бажання, знаходить самку в період тічки, він майже повністю відмовляється від їжі, віддаючи всі сили зляганню і охороні свого «призу» від самців-конкурентів. Через це в процесі спарювання слон поступово худне і слабшає настільки, що його сексуальна пристрасть сходить нанівець. Після цього він повертається в свою холостяцьку групу, де і приводить себе до порядку, від’їдаючись і відсипаючись кілька місяців.

Самки орангутанів здатні до запліднення лише протягом п'яти днів. Якщо в цей період самці вдасться зачати, наступна тічка у неї настане лише через сім років. Ось чому самець в цей період не відходить від неї ні на крок, відганяючи будь-якого суперника. При цьому самці орангутана приблизно вдвічі більші за самок, а отже менш моторні і їдять значно більше. Не дивно, що залицяльникові доводиться відмовлятися від обідів і вечерь, щоб триматися поруч зі своєю верткою партнеркою.

Самець північного морського слона в період залицянь втрачає близько половини своєї ваги. З наближенням тримісячного шлюбного періоду вони збираються на каліфорнійському березі, і кожен з них прагне захопити собі ділянку узбережжя. Вони настільки запекло б'ються за місця у моря, що прибережний прибій часто стає червоним від крові.

Наполегливість

Чому вони витрачають на це стільки сил? Тому що скоро сюди прибудуть самки: вони виведуть потомство, і у них знову почнеться тічка. Ті самці, яким вдасться захопити найбільші ділянки суші, виявляться володарями найбільших гаремів. Ось чому морські слони ні на годину не залишають свою територію без спостереження. Навіть такі необхідні речі, як їжа і сон, втрачають для них всяку привабливість.

Тварини в ході залицянь демонструють надзвичайну завзятість. Більшості з них лише кілька разів у житті випадає шанс перемогти суперників, завоювати партнерку і передати свої гени нащадкам. Не дивно, що вони такі наполегливі. Самець жирафа годинами переслідує самку, поки вона, нарешті, не погодиться прийняти його залицяння. Левиця муркоче, катається по землі і грайливо торкається самця лапою, після чого раптом схоплюється і біжить геть, відмовляючи йому в праві доторкнутися до неї. Лише дуже завзятий залицяльник здатний зрештою зламати цю примхливу кицьку. Тиграм доводиться проявляти не меншу наполегливість: самець не зводить погляду зі своєї коханої, «помічаючи найменші тремтіння її хвоста».

Орангутанги в цей період також втрачають пристрасть до смачної їжі. Ці незграбні руді родичі людини живуть на Борнео і Суматрі, влаштовуючи свої оселі високо в гілках дерев, приблизно в двох метрах над землею.

10

HAWKING

ми, але завжди залишаючись неподалік один від одного, раз у раз поплескуючи один одного, притираючись тілами, стикаючись ротами або зображуючи щось на зразок поцілунків. Шимпанзе обіймають своїх коханих, погладжують їх, цілують один одному стегна і животи. Вони знають навіть глибокий, або французький, поцілунок, під час якого шимпанзе ніжно просовує язик в рот партнера. Кажани поплескують один одного бархатистими крилами.

Охорона партнера Оскільки одноосібницька поведінка настільки широко поширена в природі, що фахівці дали їй назву: охорона партнера. На їхню думку, це прагнення до сексуальної ексклюзивності є одним з центральних аспектів залицяння у безлічі видів. Як правило, в якості охоронця виступає самець, що оберігає самку – як від чужинців, які неочікувано вторглися, так і від зрад з волі самої пані. І цьому є серйозна причина, пов'язана з еволюцією. Якщо самець зуміє ізолювати партнерку від інших особин чоловічої статі на час овуляції, вона понесе його потомство, і його гени будуть передані далі у вічність.

Однак найпотішніший приклад наполегливості в залицяннях демонструє самець землерийки: він невтомно переслідує самку і жваво біжить слідом за нею, притиснувши ніс до її заду.Ту ж невтомну завзятість Дарвін відзначав навіть у метеликів. «Залицяння у метеликів тривають досить довго, – писав він. – Принаймні мені часто доводилося спостерігати, як кілька самців виписують піруети навколо самки; я встигав втомитися, спостерігаючи за цим видовищем, так і не зумівши дочекатися, чим закінчиться їхня романтична історія».

Прихильність

Самці тих видів, які формують стійкі пари для вирощування потомства, мають ще один дарвінівський мотив для того, щоб вимагати від самки сексуальної вірності. З точки зору виживання, самцеві є сенс витрачати дорогоцінний час і енергію – будувати гніздо, захищати самку, відганяти непрошених гостей, годувати дитинчат – лише в тому випадку, якщо потомство успадкувало його ДНК. Якщо ж його дама серця ходить з іншими, він ризикує стати рогоносцем.

Більшість тварин в період залицяння демонструють ніжність - найзворушливіша властивість людської любові. Ось як біолог Ларс Вілссон описує закохану парочку бобрів: «Вдень вони сплять, згорнувшись поряд, а вночі періодично наближаються один до одного, щоб вичесати і пригладити шерстку партнера або просто посидіти поруч і «поговорити». У ці моменти вони видають особливі звуки, тональність і відтінки яких дуже схожі на ті, що бувають у людей, коли вони намагаються інтимно висловити свою любов і ніжність».

Таким чином, у видів, які практикують соціальну моногамію, чоловічі особини, як правило, вкрай різко реагують на вторгнення чужинців під час залицянь і створення сім'ї. Наприклад, самці деяких видів мавп відважують своїй партнерці потиличники, якщо їй заманеться піти куди-небудь одній, або за допомогою стусанів і поштовхів змушують її постійно триматися поруч. У безлічі інших видів самці запекло захищають територію, в той час як їхні дами серця не покидають її кордонів.

Самець грізлі тикається носом в бік самки і фиркає їй у вухо, благаючи про її схильність. Самець жирафа треться головою об шию і тулуб партнерки. Тигриця покусує самця, ніжно прихоплюючи зубами за морду і шию, і граціозно треться об його боки. Парочка морських свинок завжди плаває поруч або один під іншим, іноді міняючись місця11

Чому люди діляться на сов і жайворонків Вчені з Рокфеллерівського університету США виявили варіант гена CRY1, що впливає на хронотип людини. Так, ця мутація уповільнює внутрішній біологічний годинник людини, а носій гена має більш тривалий циркадний цикл. У людей, яких прийнято називати совами, часто діагностується синдром затримки фази сну (СЗФС). Порушення циркадних ритмів призводить до пізнього засинання. Відповідно 24-годинний цикл сну і бадьорості зміщується, а протягом дня людина відчуває сонливість і втому.

Учасники дослідження провели два тижні в спеціально обладнаній під експеримент квартирі, де могли їсти і спати у зручний для них час. Більшість добровольців дотримувалися стандартного 24-годинного циклу сну і бадьорісті, однак у одного з учасників добовий ритм тривав на 30 хвилин довше звичайного. Крім пізнього відходу до сну, у нього були зміщені циркадні ритми – циклічні коливання інтенсивності різних біологічних процесів, пов'язані зі зміною дня і ночі. Наприклад, рівень гормону мелатоніну в організмі цього учасника експерименту починав підвищуватися тільки до другої години ночі (а не до 9 вечора, як у більшості людей).

Вивчивши ДНК добровольця, вчені виявили мутацію в гені CRY1, яка також була у кількох його родичів, що зіштовхувались з такою ж проблемою. Порівнявши отримані результати з великими генетичними базами даних з усього світу, фахівці виявили безліч людей-сов з подібною мутацією. За результатами дослідження, даний варіант гена CRY1 може зустрічатися у кожної 75 людини.

12

HAWKING

Занадто бездарні Уїнстон Черчілль

банкрутом, отримав безліч відмов від різних студій. Так, наприклад, на MGM забракували Міккі Мауса. Представники студії подумали, що миша злякає жіночу аудиторію.

Важко повірити, що грізний Уінстон Черчіль часто терпів невдачі в дитинстві і юності. Йому довелося змінити три школи через проблеми зі здоров'ям і погані оцінки. Дослідники відзначають, що його останньою школою була Херроу, але до старших класів він так і не дотягнув. У 1893 році Черчіль з третьої спроби вступив у Королівське військове училище в Сандхерсті – на його щастя, хтось звільнив навчальні місця.

Тім Бертон Коли Тіму Бертону було 18 років, він благав Уолта Діснея звернути увагу на його дитячу книжку. Однак, отримав ввічливу відмову (насправді ввічливим він був лише тому, що йому написала секретарка). Через три роки Бертон все ж влаштувався працювати на студію Уолта Діснея, де кілька років був дизайнером персонажів і аніматором. Там же він зняв свій перший мультфільм – «Вінсент» тривалістю в 6 хвилин. Пізніше Бертон порівнював роботу на студії зі службою в збройних силах. Судячи з усього, йому було важко підлаштуватися під діснеївські вимоги. У 1984 році Бертона звільнили за мультфільм про мертвого песика «Франкенвіні». Студія Діснея стала спонсором для виробництва мультфільму, який в результаті виявився «надто страшним для дітей». Тім Бертон говорить, що після цього вони зі студією Діснея розійшлися назавжди.

Альберт Ейнштейн У 16 років Ейнштейн приїхав до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити до Вищого технічного училища в Цюріху (коротко цей навчальний заклад називався політехнікум), так як вирішив будь-що-будь стати викладачем фізики. Ейнштейн відмінно здав іспит з математики, але ботаніку і французьку мову провалив. Директор училища порадив майбутньому вченому повчитися ще трохи в школі, отримати атестат зрілості і після цього спробувати знову. Другий раз був вдаліше, але на цьому провали Ейнштейна не закінчилися. Він довгий час не міг знайти роботу і навіть в швейцарську армію його не взяли (громадянство цієї країни він отримав в 1901 році), так як виявили плоскостопість і розширення вен.

Джоан Роулінг Перша книга про Гаррі Поттера подолала чимало перешкод, а сама Джоан Роулінг, коли писала її, переживала не найкращі часи: щойно відбулося важке розлучення, постійно не вистачало грошей, письменницю кілька разів звільняли за те, що вона постійно щось друкувала на робочому комп'ютері. Книгу про хлопчика-чарівника не хотіли випускати з різних причин: автор – жінка, книжка дуже товста і серйозна для дітей і так далі. Агенту Роулінг Крістоферу Літтлу довелося відправити рукопис у 12 різних видавництв, перш ніж Bloomsbury Publishing погодилися взяти «Гаррі Поттера». Після цього всі стали пропонувати їй вигідні угоди, але Роулінг залишилася в Bloomsbury.

Уолт Дісней В юності Уолта Діснея взяли карикатуристом в газету The Kansas City Star, але затримався він там ненадовго: його звільнили, сказавши, що він недостатньо креативний і не може придумати нічого нормального. Так склалося, що в результаті The Kansas City Star стала власністю Діснея: його студія купила канал ABC, якому належало видання. Успіху Дісней домігся не відразу: він кілька разів залишався 13

5 помилок людства Статуї острова Пасхи

ло лише бездумне вирубування лісів: вчений Террі Ханта, наприклад, вважає, що дерева з острова зникли завдяки полінезійським щурам (завезеними першими поселенцями), які і попід'їдали насіння рослин.

Саме будівельників статуй моаї зазвичай звинувачують у зникненні дерев з колись райського куточка нашої планети – острова Пасхи. Дослідження острова підтвердили – колись тут була рясна рослинність і густі ліси. Сьогодні острів лисий і нагадує необроблену цілину.

Пізанська вежа Автором проекту Пізанської вежі є архітектор Бонанно Пізано. Будівництво почалося в 1173 році і тривало аж до 1360 року, щоправда, з великою перервою. Свого часу вважалося, що нахил вежі – оригінальна ідея її архітекторів, але сьогодні, звичайно, це припущення здається малоймовірним. Інженерне рішення було помилковим з самого спочатку: фундамент вежі занадто малий і не розрахований на м'який ґрунт міста Пізи.

Вирубка лісів почалася відразу після заселення острова. Населення зростало, а деревина використовувалася для будівництва будинків, каное, палива і перенесення величезних статуй моаї. В результаті, приблизно до 1600 року тут майже не залишилося дерев. До цього ж періоду відноситься і припинення будівництва статуй. Чи варто говорити, що знищення лісів дуже позначилося на житті острів'ян і мікрокліматі самого острова. Відтепер людям доводилося селитися в печерах або споруджувати кволі будиночки з тростини. Сумна доля чекала і рибальство – зі зникненням дерев не було з чого будувати каное. «Облисіння» острова призвело до того ж до сильної ерозії ґрунту, тому істотно знизилися і врожаї.

Вежа почала нахилятись відразу – ще в процесі будівництва – і продовжувала нахилятися аж до 2008 року. Сама вежа нахилена, а ось дзвіниця, яка увінчує її верхівку, стоїть більш рівно.

«Титанік» Навряд «Титанік» став би легендою, якби на його борту виявилося достатня кількість шлюпок, і всі пасажири б врятувалися. За проектом на «Титаніку» мало розміститися 48 шлюпок, однак, за наполяганням власників лайнера, які були впевнені в його непотоплюваності, їх число було скорочено до 20. Ця вавилонська самовпевненість, як відомо, і загубила життя майже 1500 осіб, які пішли на дно Атлантики разом гігантським пароплавом.

Кількість населення стала танути, а після – і деградувати: почалася ворожнеча між племенами, з'явилися рабство і канібалізм. Тим часом не всі вчені вважають, що до катастрофи призве-

14

HAWKING

Вбивство у Сараєво

Але той же Потіорек забув повідомити водієві ерцгерцога про зміну маршруту, по якому машина Франца Фердинанда повинна була їхати в госпіталь, і той звернув не на ту вулицю. Коли ж Потіорек помітив помилку і водій став повертати машину, до автомобіля раптово підскочив 20-річний терорист Гаврило Принцип і вистрілив в дружину ерцгерцога, а потім і в нього самого. Через місяць Австро-Угорщина, яка звинувачувала в причетності до замаху Сербію, оголосила цій країні війну – це стало початком Першої Світової війни.

Саме воно, як відомо, стало приводом для оголошення Першої світової війни. 28 червня 1914 року ерцгерцог австрійський Франц Фердинанд прибув в Сараєво – столицю Боснії і Герцоговини, повертаючись до Австрії після військових навчань.

Аляска

У той фатальний день ерцгерцог ходив по лезу ножа. Коли кортеж Фердинанда прямував в сторону міської ратуші, 19-річний терорист Неділько Габринович метнув в сторону автомобіля спадкоємця австрійського престолу гранату. Але водій помітив це і встиг різко набрати швидкість. У результаті, граната пролетіла повз і підірвала автомобілі, які слідували позаду. Кілька уламків попало і в машину Фердинанда, але ніхто з її пасажирів не постраждав.

7,2 млн. доларів золотом – саме у стільки обійшлася Аляска Сполученим Штатам Америки в 1867 році – кишенькові гроші для якого-небудь акціонера ВАТ «Газпром» в наші дні. Приблизно в цей же час на Алясці було виявлено золото, якого за роки золотої лихоманки було видобуто тут приблизно 1000 тонн. За цінами на квітень 2005 року ціна на це золото склала 13-14 млрд. доларів.

Барон Морсе – один з придворних ерцгерцога, який брав участь в урочистій зустрічі в ратуші, запропонував австро-угорському намісникові Боснії і Герцоговини Оскару Потіореку розігнати людей на вулицях (після торжества Франц Фердинанд разом з дружиною мав намір відвідати госпіталь, куди привезли поранених в результаті першого замаху). На що Потіорек відповів: «Ви думаєте, що Сараєво кишить вбивцями?»

15

Бутильована вода: вся правда В Інтернеті ходить безліч легенд і «страшилок» щодо шкоди пластикових пляшок як для окремої людини, так і для навколишнього середовища. Сьогодні ми поговоримо про особливості бутильованої води.

Масове виробництво

переробки термопластика. Патент Уайета дозволяв пластиковим пляшкам витримувати внутрішній тиск від газованої води – і в лічені роки PET завоював ринок. Всі сучасні пластикові пляшки, які ви бачите в магазинах – це той самий патент.

Перші пластикові ємності для харчових продуктів з'явилися після війни, в 1947 році. Вони були відносно рідкісні через вартість і досить низькі споживчі якості. Скло певний час вигравало.

Сьогодні для харчової тари використовуються десятки різних полімерних матеріалів. Найпоширеніший – це поліетилен високої щільності (HDPE), з якого робляться практично всі пластикові ємності для нехарчових продуктів, скажімо, каністри для автомобільних масел. Харчова упаковка, в тому числі пляшки для напоїв та води, зазвичай виробляється зі згаданого поліетилентерефталату (PET) або полікарбонату (PC).

Але в п'ятдесятих поліетилен, відомий на той момент вже протягом півстоліття, і який застосовувався в специфічних галузях, наприклад, для кабельної ізоляції, отримав нову сферу використання. Першим домоглися успіху в справі популяризації пластика хіміки нині неіснуючої компанії Phillips Petroleum – дослідницька група розробила каталізатор на основі оксиду хрому, що прискорює полімеризацію матеріалів. Отриманий ними поліетилен вже в 1960-х почав активно використовуватися при упаковці різних продуктів.

Сумарно в світі виробляється більше 300 мільйонів тонн пластику на рік, і ця кількість постійно зростає, незважаючи на всі природоохоронні заходи. В середньому 20-25% пластика йде на вторинну переробку або знищення, але інша частина банально викидається – в першу чергу через людський фактор. Більшості людей просто лінь займатися фасуванням відходів, а іноді навіть дійти до сміттєвих баків стає непосильним завданням.

В 1973 році інженер DuPont Натаніел Уайет завдав скляній тарі вирішальний удар, розробивши технологію виробництва пляшок з добре відомого ще з початку 1940-х поліетилентерефталату (PET) – легкого, недорогого і підходящого для вторинної

16

HAWKING

Чи шкідливо пити з пластика? Чим більше на планеті сміття, тим шкідливіше середовище, в якому ми живемо, повітря, яким ми дихаємо, і вода, яку ми п'ємо. Назвемо це системною проблемою. Але набагато частіше людей турбує локальне питання власного здоров'я, а не екологічна ситуація в Тихому океані.

ся, що першою, навіть до публікації звіту, це зробила Канада, але це не зовсім вірно, тому що ще в 1997 році від бісфенолу відмовилися в Японії – за результатами власних локальних досліджень.

Отже, ви купуєте воду в пластиковій пляшці. Що відбувається? Які шкідливі речовини потрапляють у ваш організм? Чи загрожують вони отруєнням? Чи викликають рак? Якщо чесно, хвилюватися тут практично нема про що, інакше пластикову тару давно б заборонили. Існує ряд припущень і гіпотез, які стверджують, що контакт різних типів пластика з водою веде до потрапляння в рідину канцерогенних сполук, але прямих доказів цьому немає.

Є і ще ряд досліджень на цю тему. Всі результати зводяться до одного висновку: зберігати воду і харчові продукти в пластиці можна. Але не занадто довго (для різних пластмас – різні терміни). А нагрівати взагалі не варто, особливо вище 60 ° C.

Дослідженнями в цій сфері займається Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA). Аж до 2010 року практично всі звіти FDA закінчувалися висновком, що їм не вистачає статистичного матеріалу. Але в січні 2010-го FDA раптово видало великий матеріал про потенційну шкоду пластикової тари для води і їжі, і, більш того, описало цілком конкретні захворювання і їх причини. Зокрема, небезпечною речовиною був визнаний бісфенол А (C15H16O2) – один з найголовніших компонентів пластмаси та учасник тієї самої «пластикової революції» 1960-х.

Тут варто зазначити, що поліетилентерефталат, з якого робиться більша частина всіх пляшок, поки що вважається безпечним. У ньому бісфенолу А та інших потенційно шкідливих речовин немає. Але нагадаємо: над бісфенолом FDA думали більше 10 років. А потім додумалися. Тому на медиків надійся, а сам не зівай. Крім того – відзначимо окремо – той же бісфенол нерідко виявляється в упаковках, де його за замовчуванням бути не повинно, так як він виводиться ще на стадії виробництва. Але, мабуть, не повністю.

Було доведено, що при нагріванні або тривалому зберіганні їжі в тарі, що містить бісфенол А, він дійсно переходить в продукти харчування і може привести до серйозного отруєння, зокрема, до пошкодження гормональної функції і зниження кількості статевих і тиреоїдних гормонів, що виробляються щитовидною залозою. Тому в ряді країн світу, після публікації звіту, було заборонено використання пластмас, що містять бісфенол А, в тарі для дитячого харчування і пляшечках для годування. У різних статтях підкреслюєть-

Спірна, але все-таки безпосередня шкода при використанні пластиків доповнюється глобальною шкодою, що наноситься довкіллю – про це ми згадували вище. Попили з одноразової пластикової пляшки, викинули її. Собі ніби як не нашкодили, а ось навколишнього світу – так. І ця накопичена шкода призводить до отруєння землі і тварин, а через них рикошетом повертається нам. Отже, куди все це сміття дівається, якщо не потрапляє на заводи з переробки.

17

Куди попливе пластик

анською сміттєвою плямою і була радше фантастичним об'єктом, ніж реальним звалищем, оскільки на кінець 1980-х вона просто ще не існувала. Фахівці просто розрахували, де буде накопичуватися легке сміття через кілька років – коли його стане досить, щоб серйозно впливати на навколишнє середовище. У той же час з небуття витягнули звіт 1972 року, який присвячений пластиковим відходам в Саргасовому морі – в ньому передбачалася поява Північноатлантичноої сміттєвої плями, тобто аналогічної зони в Атлантичному океані. Але на початку 1970-х ніхто не сприйняв як щось серйозне.

У 1988 році, на основі аналізу ряду океанських течій і оцінки дрейфуючого разом з ними пластика, Національне управління океанічних і атмосферних досліджень США опублікувало звіт, в якому передбачило існування місця, до якого прямує все океанське сміття. Ця зона була умовно названа Великою тихооке-

У 1997 році океанограф і мандрівник Чарльз Мур брав участь в Transpac – перегонах на яхтах через Тихий океан. Повертаючись додому в Сан-Франциско, він пішов по незнайомому океанському маршруту і несподівано опинився в зоні, покритій суцільним шаром пластикових відходів, які ніби як не заважають яхті плисти, але сильно псують вигляд і, крім того, не дуже добре пахнуть. Таким чином, Мур відкрив ту саму, передбачену ще 9 років назад, Велику тихоокеанську сміттєву пляму. Згодом він написав ряд досліджень на цю тему, плавав у пляму цілеспрямовано і взагалі став одним з провідних світових фахівців у галузі забруднення океану. А ще через 13 років, в 2010-му, вчені відкрили третю зону скупчення сміття в результаті впливу течій – Індоокеанську сміттєву пляму.

18

HAWKING

Шукаємо альтернативу

Таким чином, на сьогоднішній день відкрито три основні зони скупчення пластика в океані. Площа найбільшої плями, Тихоокеанської, становить близько 700 000 км, тобто це, щоб ви уявляли собі, розмірами з Техас. Тут важливо розуміти: ні, це не щільний континент зі сміття, на який можна висадитися. Це просто шар пляшок та інших відходів, який плаває на поверхні води і, в принципі, не заважає суднам. Навіть точніше: велика частина сміття відноситься до так званих мікровідходів – від 2 нм до 5 мм в діаметрі. Пластиковий пил – це біда практично всіх світових пляжів. Наприклад, на деяких пляжах її кількість, змішана з піском, досягає 30% всього покриття! Джерела такого «мікропластика» – в основному виробництва, зокрема, косметики та одягу.

Із забрудненням навколишнього середовища борються по-різному. Одним з дієвих методів є заборона бутильованої води, законодавчо введена на ряді територій. Першою такою територією стало у 2009 році невеличке австралійське містечко Банденун в Новому Південному Уельсі. Для Банденуна це було нескладно – крихітне поселення на 2500 чоловік мало всього 6 магазинів, і вони виключили бутильовану воду зі свого асортименту. Ввозити пляшки приватно ніхто не забороняє.

На сьогоднішній день на поверхні океану плаває 270 мільйонів тонн пластикових відходів

Другим таким містом став у 2012 році 17-тисячний Коркорд (штат Массачусетс, США). На відміну від австралійців, американці сформулювали закон досить складно, забороняючи тільки певні види пластикових пляшок.

Також до 2016 року від використання бутильованої води в кампусах відмовилися 82 школи і університети по всьому світу. IBWA, міжнародна асоціація виробників бутильованої води, поставилася до цих ініціатив різко негативно, засудивши рішення жителів і студентів.

Сміттєва пляма страшна тим, що в ній практично не можуть харчуватися морські істоти, що живуть близько до поверхні, а також птахи, що полюють на риб. Тому це мертва зона. Акула вас там не з'їсть. Але і великої радості від перебування в сміттєвій плямі ви не відчуєте.

Складно сказати, наскільки логічним є законодавча заборона на бутильовану воду. Значно більш характерний громадянський тренд, що виявляється останнім часом в Європі і США – добровільна відмова покупців від бутильованої води і перехід на фільтровану воду в своїх пляшках багаторазового використання. Цей тренд підтверджується зокрема значним падінням попиту на воду в пляшках – навряд чи люди стали пити менше, але пік продажів вже далеко позаду.

Природна екосистема, яка використовує пластик в якості природного місця існування, називається пластисферой. Зокрема, мікропластик в сміттєвих плямах став домівкою для більш ніж 1000 видів бактерій і водоростей. Деякі види бактерій сприяють якнайшвидшому розкладанню пластика в природному середовищі, але інші навпаки призводять до переробки пластикових відходів в потенційно небезпечні для навколишнього середовища речовини.

19

Це явище пов'язане з декількома факторами. По-перше, люди дійсно почали більш активно стежити за здоров'ям, одне тільки масове захоплення бігом чого варте. По-друге, з екранів телевізорів все більше говорять про насування екологічної катастрофи. І по-третє (і це, мабуть, найважливіший фактор), фільтрована водопровідна вода з розвитком технологій перестала поступатися бутильованої, яка була очищена на виробництві на виробництві – при значно нижчій вартості. Економіка, як зазвичай, вирішує.

Щоб не згущувати фарби, зауважимо, що в деяких сферах фільтрована вода не зможе, швидше за все, скласти конкуренції бутильованій, і ці різновиди будуть існувати паралельно, не заважаючи один одному. Зокрема, якщо вам потрібна пляшка води в аеропорту, ви її відразу ж купите, а не будете чекати повернення додому, щоб налити фільтрованої. До речі, непогана ідея: встановлювати в громадських місцях джерела зі зворотноосмотичними фільтрами, а поруч – автомат, що видає невеликі пляшечки (у багатьох європейських аеропортах для цього використовуються питні фонтанчики).

Сучасні водні фільтри засновані на принципі зворотного осмосу. Якщо коротко, то осмос – це явище, яке виникає в системі з двох розчинів різної концентрації, розділених мембраною, яка пропускає молекули розчинника, але не розчиненої речовини. Розчинник з менш концентрованого розчину проникає через мембрану в більш концентрований аж до рівності концентрацій. Але якщо до більш концентрованого розчину прикласти досить великий тиск, то розчинник буде переміщатися в протилежному напрямку – це і називається зворотним осмосом. У фільтрі, заснованому на цьому принципі, розчинником слугує вода, яка проникає через мембрану, відділяючись від розчинених в ній солей.

Підсумовуючи, можна сказати: по-перше, використання вдома фільтрів дозволяє трохи зменшити власний негативний вплив на екологію і, зокрема, виробництво відходів. По-друге, це значно дешевше, ніж купувати бутильовану воду. А по-третє, ви точно будете знати, що в споживаній вами воді немає ні бісфенолу А, ні інших токсичних домішок. Навіть якщо вони присутні у водопроводі, зворотний осмос зробить свою роботу.

Новий спосіб фільтрації

Подібні фільтри виробляються в усьому світі, в Росії, зокрема, компанією «Аквафор». В першу чергу вони вигідні людям, які споживають багато води і при цьому досить жорстко відносяться до її якості – це сім'ї з маленькими дітьми, спортсмени, люди зі слабким здоров'ям і так далі. Але не можна забувати, що якщо не стежити за собою, то найсильніше здоров'я легко і невимушено може стати слабким – тому краще серйозно ставитися і до того, що ми п'ємо, і до того, з чого ми п'ємо, і в цілому до екологічної ситуації в країні і на планеті.

Учені з Манчестерського університету (так-так, британські вчені) знайшли спосіб фільтрації морської води. Зараз для опріснення солоної води використовуються перегінні установки і фільтри зворотного осмосу, які споживають багато енергії, що, звичайно ж, шкодить екології. У той же час, потреба в легкому і доступному опрісненні води зростає з кожним роком. Зараз же ми стали на крок ближче до вирішення цих проблем.

20

HAWKING

Є така речовина – графен. При своїй гнучкості і товщині всього в один атом, графен міцніше алмазу. Якби можна було поставити слона на олівець, а олівець помістити на шматочок графена, вгадайте, що б зламалося, а що б уціліло?

кількість разів, то зможете отримати всього один або два таких шару вуглецю – це і буде графен. Саме цим способом у 2004 році графен вперше добули двоє російських вчених – Андрій Гейм і Костянтин Новосьолов, за що і отримали Нобелівську премію.

Графен – це вуглецева мембрана (найтонша гнучка плівка), яка виглядає як пластинка з ідеальних шестикутних ґраток. Його використовують у створенні автомобільних акумуляторів і гнучких дисплеїв для смартфонів, з його допомогою відновлюють кістки і навіть лікують рак.

А тепер повернемося до фільтру для опріснення води.Щоб фільтр пропускав молекули води і при цьому зупиняв морські солі, його пори повинні бути діаметром не більше одного нанометра (розмір приблизно десяти атомів). Раніше вчені вже пробували використовувати для фільтрації солоної води оксид графену (окислений графен). Ось тільки проблема була в тому, що мембрана речовини при наЗа оцінками ООН, до 2025 року близько мочуванні розбухала, в результаті її найдрібніші отвори 14% населення Землі зіткнеться з гострим збільшувалися і починали пропускати іони солей.

браком питної води

Команда британських вчених під керівництвом доктора Рахула Найра, за участі Андрія Гейма (того хлопця, що вперше зміг добути графен), запропонувала метод, який запобігає розширенню пор мембрани оксиду графену при зануренні у воду. У дослідників вийшло контролювати діаметр отворів плівки, а заодно і регулювати фільтруючі властивості оксиду графену. Ну, тобто самостійно вирішувати скільки солей потрібно залишити у воді.

Через відносно невеликі масштаби виробництва, графен зараз стоїть нарівні з дорогоцінними металами. Експерти прогнозують, що скоро ця ситуація зміниться, так як попит на речовину тільки зростає. А поки ви можете самостійно спробувати зробити графен. Але тільки в тому випадку, якщо маєте під рукою олівець і скотч. Відірвіть шматок скотча, тепер зріжте (ах, точно, вам ще знадобиться лезо або будь-яка інша гостра штуковина) з грифеля олівця тонкий шматочок графіту. Тепер покладіть цей шматочок на липку сторону скотчу. Складіть стрічку вдвічі, щоб графіт зверху був накритий клейкою стороною. Роз’єднайте стрічку. Що ви бачите? Пляма від графіту залишилася на протилежному боці стрічки. Це з нього сповзло кілька шарів вуглецю. Так само вони сповзають, коли ви пишете олівцем. Якщо повторите маніпуляції зі стрічкою певну

Для того, щоб пройти через мембрану слідом за водою, молекули солі повинні знаходитися у водяній оболонці. Ось у такому вигляді вони виявляються занадто великими і не можуть «пролізти» у пори фільтра. У молекул води все продумано: вони чіпляються один за одного, і по одній легко проходять крізь мембрану, як поїзд, що мчить через тунель.

21

Як врівноваженість впливає на якість життя Роздратування – це рефлекс, воно рідко виникає в результаті раціональних міркувань. Однак, ми здатні його якісно трансформувати, якщо тільки не намагатися робити це в той момент, коли ми вже застрягли в багатокілометровій пробці або ніяк не може отримати останні сторінки звіту від дурного принтера. Для цієї трансформації нам знадобиться проста ідея – навчитися давати ситуації час. Кожен день ми виконуємо сотні простих завдань, які не вимагають від нас ніякої зосередженості. Наприклад, як тільки ви висушили волосся феном, ви, ймовірно, звертаєте шнур і кладете фен в шафку. Але так як ця дія дещо простіша, ніж нейрохірургічна операція, то за ті 10-12 секунд, поки тіло буде вирішувати це повсякденне завдання, ваш розум, напевно, вже відволічеться на щось інше – сніданок, роботу, політичні новини і так далі. Ось вам ще один приклад того, як наш хитрий мозок уникає зіткнення з реальністю. Але, прибираючи фен в шафу, ви навряд чи відчуваєте шквал негативних емоцій, а отже, це вдалий момент, щоб попрацювати над своєю врівноваженістю. Для цього потрібно просто зосередити всю свою увагу на дії. Замість того, щоб провести 10 секунд в звичних безладних роздумах про минуле чи майбутнє, спробуйте віддати цей час реальній події, тобто звичайному побутовому завданню – згорнути шнур і покласти прилад на місце.

розуму постійно відволікатися від реальних речей. І це працює. Поступово, кожен раз по 10-12 секунд, можна вчитися дбайливо ставитися до цього і дозволяти життєвим подіям розвиватися з природною швидкістю. Віддайте свій час маленькій справі, а потім спокійно повертайтеся до роздумів про виборчу реформу або репетиції суворої розмови з сусідом про його невихованих собак. Пізніше, коли згадаєте про тренування, знову зосередьтеся на якому-небудь дрібному і простому завданні. Це зовсім не складно, а результати можуть вас приголомшити. Завдяки цим маленьким вправам, розтискається та туга внутрішня пружина, яка гарячково намагається нас виштовхнути з більшості реальних ситуацій в ілюзорний світ, де все повинно йти так, як ми хочемо. Звичні речі починають відкриватися з несподіваного боку. Стає простіше пережити авіапереліт, похід по магазинах, звернення в службу підтримки. Робочі завдання і соціальні обов'язки перестають лякати і нервувати. Життя взагалі починає здаватися менш небезпечним, так як ви розумієте, що більшу його частину ви хочете прожити, не тікаючи від реальності.

«Давати час» в цьому контексті означає охоче і повністю усвідомлювати, що прямо зараз ви застібаєте ґудзик на блузці, чистите моркву, ставите на конверті печать. Це маленька вправа порушує звичку нашого блукаючого

22

HAWKING

Відчай від втоми Більшість людей весь час присвячують роботі, а відпочинок здається чимось очевидним, чимось чому не потрібно вчитися. Німецький філософ Йозеф Піпер не згоден з таким підходом. У своїй праці «Дозвілля, основа культури» він докладно розбирає, чому між вихідними і відпочинком не можна ставити знак рівності і що необхідно, щоб дійсно набратися сил. Сьогодні, за часів, коли всі схиблені на продуктивності, ми піддалися тиранічній концепції «балансу роботи/життя» і дійшли до того, що вважаємо саму ідею дозвілля не чимось необхідним для душі, а егоїстичною розкішшю, яка призначена для привілейованих верств, або ганебним неробством, яке можуть дозволити собі тільки ледари.

норвезьких фіордах. Яким же чином ми прийшли до такого суперечливого відношення до культури дозвілля? У 1948 році, лише через рік після появи в Канаді слова «трудоголік» і за рік до того, як американський кар'єрний консультант вперше голосно і аргументовано закликав переглянути погляд на роботу, німецький філософ Йозеф Піпер написав «Дозвілля, основу культури» – чудовий маніфест повернення людської гідності в еру маніакального трудоголізму, який втричі актуальніший сьогодні, за часів, коли ми до такої міри ототожнюємо існування з товаром, що помилково вважаємо, ніби заробляти на життя – це і означає жити.

У той же час найзначніші досягнення людини з часів Аристотеля і до наших днів – найбільші шедеври мистецтва, безсмертні філософські ідеї, здогадки, які привели до технологічних проривів – виникли в моменти дозвілля, нічим не обтяженого споглядання, абсолютної присутності Всесвіту в чиїйсь свідомості і абсолютної уважності до життя. Чи то Галілео Галілей, який винайшов основи сучасного виміру часу після спостереження за люстрою в соборі, що розгойдувалася, або Олівер Сакс, ідея якого про неймовірний вплив музики на мозок зародилася, коли він подорожував по

Робота сьогодні включає в себе «фізичну роботу», яка складається з некваліфікованої, технічної праці та «інтелектуальної роботи». Під гнітом «абсолютної роботи» людська сутність спрощується до функціонального працівника, і робота стає початком і кінцем існування.

23

Незвичайні психічні розлади Багато хто вважає, що шизофренія - це єдине психічне захворювання, а решта «так, проблеми з характером». Однак наша психіка тендітна, і за дивацтвами в поведінці можуть ховатися неприємні недуги. Про те, наскільки безглуздими бувають симптоми (а наслідки - серйозними), розповідаємо в нашій добірці.

Синдром Парижа

Париж, щоб доторкнутися своїми негідними руками до «Великому і Прекрасного», а приїжджає ... в Париж з його етнічним казаном, суєтою, типовою для будь-якого мегаполісу. Загалом, реалії настільки не виправдовують очікувань, що у туриста відбувається нервовий зрив, нерідко це приводить до суїциду. Синдром Парижа зустрічається досить часто, і при посольстві Японії у Франції працює окрема гаряча лінія для тих, кому раптом стало недобре.

«Побачити Париж і стати психом» - такий сценарій, без жодних жартів, може загрожувати вразливому туристу. Але не будь-кому, а саме туристу з Японії. Це одне з рідкісних психічних розладів, яке вражає жителів конкретної країни. Як і інші синдроми, спричиненні культурним шоком, синдром Парижа проявляється у тих, у кого спочатку були передумови для душевних розладів, і візит на інший край світу, різка зміна середовища спрацювали як детонатор.

Синдром Стендаля

В основі синдрому Парижа лежить почуття сильного розчарування. Справа в тому, що в Японії оспівується культ Парижа. Чи не кожен японець впевнений, що Париж - це квінтесенція краси, моди, любові і світової гармонії. На цьому спритно грають маркетологи французьких модних брендів, торгуючи не так товаром конкретного будинку мод, скільки «ідеєю Парижа» взагалі. І ось уявіть собі людину, яка збирає півжиття на поїздку в той самий

Він же синдром Флоренції - ще одне захворювання, пов'язане з туризмом і культурним шоком. «Щороку десятки туристів впадають в істерику де-небудь на шляху з Уффіці у Академію. Почуття пригніченості виникає швидко - разом з почуттям провини ... », - пише Петро Вайль в книзі« Геній місця ». Вперше подібну недугу описав Стендаль в своїх нотатках про подорожі в Італію ( «Неаполь і Флоренція: подорож з Мілана в Реджіо»): він сам хворів від достатку шедеврів у Флоренції.

24

HAWKING

Симптоми під час синдрому Стендаля різноманітні, але в цілому на першому етапі це схоже на сильне, глибоке враження від твору мистецтва, а після - настає тривожність, збудження, почастішання пульсу, непритомність, сильні головні болі, галюцинації. Деякі відзначають, що починають «відчувати» картину або стають немов її частиною. Цей досить моторошний процес добре зображений у фільмі Даріо Ардженто «Синдром Стендаля».

заперечення». Його пацієнткою була жінка, яка категорично відмовлялася їсти і запевняла, що вона вже мертва . У результаті вона померла від виснаження. У цього психічного розладу є три стадії: від невеликої пригніченості до хронічної депресії і манії. Для всіх випадків характерна ізоляція і неуважність до себе. Це логічно: навіщо піклуватися про себе, якщо ти мертвий? Як правило, маревні явища під час синдрому Котаро яскраві і барвисті, повні фантастичних ідей і нерідко пов'язані з маніакальним маренням величі. Людина може стверджувати, що все навколо мертве, причому це саме вона заразила світ смертельною хворобою. Синдром Котара зазвичай пов'язаний з іншими психічними розладами і лікується нейролептиками.

Аутофагія По суті самопоглинання. Цей термін вживається в двох значеннях: для опису природних процесів, коли організм поглинає свої власні тканини (за дослідження цих механізмів, до речі, в 2016 році була вручена Нобелівська премія з фізіології і медицині японському вченому Есінорі Осумі), і для найменування психічного розладу. У легкій формі аутофагія зустрічається чи не на кожному кроці. Наприклад, вона проявляється у звичці гризти нігті або жувати змертвілу на губах шкіру. Такі дрібниці, звичайно, не привід бігти до психолога, але ігнорувати їх не варто - вони сигналізують про підвищений рівень стресу. А ось в більш важких формах людина може себе покалічити, переходячи до самоканнібалізму. Природа розлади поки не вивчена.

Синдром Діогена Навіть той, хто не читав античних філософів, напевно чув про Діогеном, який жив в бочці. Він, правда, робив це не з економії, а через бажання усамітнитися. Однак такий набір симптомів, як прагнення до ізоляції, апатія і накопичення, назвали синдромом Діогена. Іноді зустрічається й інша назва, синдром старечого убозтва - тому що найчастіше недуга вражає людей у тому віці, коли вони страждають на старечий розлад.

Андрофобія

Синдром Котара

Якщо в двох словах, це боязнь чоловіків. Підкреслимо: ненормальна боязнь чоловіків. Причини її індивідуальні, вони можуть ховатися в якихось травмах минулого або в інших синдромах, таких як соціофобія. Звичайно, все це звучить як привід для гумору на гендерні теми, але симптоми не так смішні, як може здатися. Андрофобія проявляється на соматичному рівні. На тлі страху виникають реальні фізіологічні зміни: задишка, пітливість, сухість у роті. Цікаво, що це не типово жіноча хвороба. Андрофобією, хоч і рідше, страждають і чоловіки.

Якщо вам здається, що ваш друг переглянув фільми про зомбі і марить, придивіться до нього уважніше. Можливо, це синдром Котара - рідкісне захворювання, коли людині здається, що вона померла, її не існує, у неї немає органів, не тече кров і т. д. Французький невролог Жюль Котар вперше описав захворювання, назвавши його «синдром 25

Тріхотілломанія Таким складним словом називається нав'язливе виривання волосся (не тільки на голові, але і по всій поверхні обличчя і тіла, включаючи брови і вії). Людина може сама не помічати цього процесу або зовсім заперечувати його. Найчастіше синдром супроводжується або стресом або іншим психічним розладом, а також органічними захворюваннями мозку. В останні роки опрацьовується версія, що деякі люди, які страждають тріхотілломаніей, мають пошкодження гена. Правда, генна природа хвороби на даний момент не підтверджена.

Бібліоманія Ні-ні, не треба плутати бібліоманів з бібліофілами! Останні - це про любов до книг, а перші - про нездорове збиральництво, патологічну пристрасть до колекціонування книг. Як і будь-яка манія накопичення, це бажання володіння (згадайте про «моє золодце», ось це приблизно так само). Причому нав'язлива ідея обзаводитися книгами зовсім не обов'язково пов'язана з бажанням їх прочитати. Така поведінка може бути наслідком невротичного механізму захисту, пов'язаного з будь-якої травмою в минулому або іншими розладами. Як виявити бібліомана? Варто задуматися, якщо хтось із вашого оточення накопичує божевільну кількість книг, відчуває непереборну тягу до їх придбання і почуття полегшення при покупці, а також не готовий з ними розлучатися - тобто не готовий ні подарувати, ні дати почитати (це може бути не жадібність, а симптом).

26

HAWKING

Як білінгвізм впливає на мозок? Знання декількох мов вважається незаперечною перевагою, особливо англійська, яка є необхідною. Але чи може надмірне використання іноземної мови привести до необоротних змін мозку? Число публікацій на тему білінгвізму останнім часом зростає. Автори одних припускають, що він робить розум гострішим, інші висловлюють більше сумнівів, ніж впевненості. Ця ситуація приблизно відображає те, що відбувається в наукових колах: одні дослідники підтверджують вплив двомовності на які не пов'язані з лінгвістикою навички та здібності, інші не бачать між ними зв'язку.

Нещодавно професор Вашингтонського університету Патрісія Куль і її колеги вивчили, як володіння другою мовою впливає на мозок людини, коли він слухає мову або говорить сам. Для цього вони використовували дифузно-тензорну томографію, яка відстежує рух рідини в мозку. З її допомогою передбачалося визначити відмінності в білій речовині білінгвістів, які говорять іспанською та англійською, і монолінгвів, які володіють тільки англійською.

ступінь фракційної анізотропії (тобто мова йде про направленому потоці рідини) і низьку кругову дифузію (витік рідини в інших напрямках). Куль і її колеги встановили, що у багатьох трактах білої речовини у монолінгвів вищий рівень фракційної анізотропії і нижчий - радіальної дифузії, ніж у білінгвів. Тут білінгви явно програють. Але не все так просто. Як виявилося, чим більше у людини двомовного досвіду, тим менше різниця в показниках між бі- і монолінгвов. Двомовні випробовувані, які прожили в США принаймні чотири роки, мають подібні з корінними жителями рівні білої речовини. Сильно відрізняються показники були лише у тих, хто переїхав менше двох років тому.

Дослідження білої речовини (яке в основному складається з аксонів - довгих відростків нервових клітин, що передають нервові імпульси) допомагає визначити зв'язок між різними ділянками мозку. Також враховувалися спостереження білінгвв за тим, наскільки часто вони користувалися другою мовою.

При цьому не варто забувати, що двомовність - лише один з факторів, які впливають на мозок. Наприклад, у цьому дослідженні не враховувалося, що майже всі випробовувані білінгви були іммігрантами, а монолінгви народилися в США. Є цілий ряд факторів, які розрізняються в різних країнах і також можуть вплинути на рівень білої речовини: наприклад, стрес. Це необхідно враховувати, коли ми розглядаємо висновки вчених. Але головний підсумок цього дослідження залишається незаперечним: активне використання другої мови гарантує, що біла речовина буде більш здоровим.

Якщо ми уявимо, що череп - це чашка, а мозок - це вода, то біла речовина - це соломинка в цій чашці: вона стискає потік води і переміщує її в певному напрямку. Один з показників дифузно-тензорної томографії - це фракційна анізотропія (вона характеризує ступінь однорідності переміщень молекул води уздовж аксонів). Інша, більш специфічна характеристика, - радіальна дифузія, вона допомагає дослідникам виявити слабкі місця соломинки і знайти «протікання». Як вже давно встановили вчені, в здоровому мозку біла речовина демонструє високу

27

Три історичні міфи Що зупинило чуму в Лондоні? Точно невідомо, але це не була Велика лондонська пожежа, про яку ви, швидше за все, подумали.

Можливо, епідемія виснажила саму себе. Таке часто буває, коли віруси поширюються дуже швидко: люди вмирають і болячці більше нікуди далі йти.

На початку 1665 року на торгових суднах з бавовною з Амстердама до Англії припливла «чорна смерть». У вересні того ж року в Лондоні вмирало 8 000 чоловік в тиждень, а за весь рік епідемія забрала близько 100 000 життів (20% населення міста).

Ще однією причиною зникнення чуми могли стати жорсткі заходи, які проводились у рамках боротьби з епідемією: будинки, в яких спалахувала хвороба, забивали дошками прямо з його мешканцями всередині.

Велика лондонська пожежа сталася у вересні 1666-го, через півроку після згасання епідемії. До того ж, пожежа знищувала ті райони столиці, які не були основними осередками хвороби. На рахунок того, що ж насправді зупинило чорну смерть є лише припущення.

28

HAWKING

Чому Цезар носив лавровий вінок?

Що носили вікінги?

Думаєте, як символ перемоги? А ось і ні. Він ним лисину прикривав.

Ви зараз подумали про шоломи з рогами. Але ні, такі головні убори носили кельтські жерці, які жили в 800 р до н.е. – 100 г. н. е. А це за цілих шість століть до «появи» вікінгів.

Давньоримський історик Светоній у своїй книзі «Життя дванадцяти цезарів» (121 р.) зазначає, що Юлій Цезар «зазвичай зачісував поріділе волосся з тім'я на лоб», і тому «з найбільшим задоволенням прийняв і скористався правом, даним йому сенатом, носити лавровий вінок переможця » коли йому заманеться.

Міф про рогаті шоломи середньовічних скандинавських мореплавців з'явився завдяки одному художнику з ХIХ століття. У той час вся Європа ніби збожеволіла зі своєю давньою історією: британці фанатіли від короля Артура і друїдів, а німці від тевтонського ордена і його лицарів. Вирішивши не відставати від загальної історії, скандинави почали здувати пил зі своїх старовинних саг.

Імператор дуже комплексував через свою поріділу зачіску. Можливо, причиною цих переживань стала його коханка Клеопатра, яка одного разу порадила Цезарю рецепт «перевіреного» засобу: цілющу мазь з подрібнених палених мишей, ведмежого жиру, зубів коня і кісткового мозку оленя. Бальзам потрібно було втирати в голову до отримання бажаного ефекту, якого у Юлія, мабуть, не було.

Однією з них виявилася «Сага про Фрітьофа», в ілюстраціях до якої художник Август Мальмстрем зобразив головного героя у шоломі з маленькими рогами і крилами дракона. Твір став міжнародним хітом, а образ «рогатих» вікінгів виявився настільки потужним, що засів в культурі на сотні років. Навіть після прочитання цієї статті, при згадці вікінгів, ви все одно будете уявляти великих рудих чоловіків в рогатих шоломах.

Як символ перемоги лаврові вінки вперше почали вручати в VI столітті до н. е. переможцям Піфійських ігор в Дельфах. Змагання проводилися на честь бога Аполлона, який носив лавровий вінок в пам'ять про німфу Дафне. За легендою, вона перетворилася в лавр, щоб врятуватися від наполегливих домагань хтивого бога. Лавр був не тільки символом перемоги. Він також вважався цілющою рослиною, тому лавровими вінками нагороджувалися лікарі по закінченню навчання. Звідси, до речі, і «бакалавр», від латинського «bacca lauri» – «плід лавра».

29

Масова міграція чоловіків в Європу: чиї нащадки населяють західні країни? Приблизно 5000 років тому мужі раннього бронзового століття з великих пасовищ євразійського степу кинулися в Європу на конях, залишивши позаду сім'ї та жінок. Ця міграція чоловіків зберігалася протягом поколінь, і багато хто з них, схрещуючись з європейськими жінками, залишили на чужині численне потомство.

Сучасні європейці є нащадками принаймні трьох основних міграційних потоків первісних людей. Перша група, що складається з мисливців-збирачів, прибула в Європу близько 37 000 років тому. Потім, фермери почали мігрувати з Анталії (в тому числі і регіонів, що входять до складу сучасної Туреччини) в Європу близько 9000 років тому, але практично не змішувалися з мисливцями і збирачами, оскільки привозили з собою своїх дружин і сім'ї. І, нарешті, 5000-4800 років назад, кочові пастухи і воїни, носії ямної культури, теж кинулися в Європу.

Щоб з'ясувати, чому ямна культура справила такий вплив на європейців, дослідники звернулися до генетичних даних. Вони проаналізували відмінності в ДНК, успадковані 20 древніми європейцями, що жили в період фермерської міграції (6000-4500 років тому), і 16 європейцями, що жили вже після ямної міграції (3000-1000 років тому). Команда провела порівняння Х-хромосом з тими 22 двома, що не визначають стать. Співвідношення допомогло виявити частку чоловіків і жінок в популяції предків – адже жінки, як відомо, є носіями двох Х-хромосом, в той час як у чоловіків вона одна.

Представники раннього бронзового століття прийшли з боку сучасних Росії та України і принесли з собою досягнення в металургії і тваринництві, а також, швидше за все, таємничу індоевропейску мову, що дала початок 400 індоєвропейським мовним відгалуженням. У результаті переселенці активно схрещувалися з місцевим населенням, яке, у свою чергу, було нащадками і фермерів, і мисливців-збирачів. Так, за кілька століть, ямні мігранти посприяли становленню приблизно 50% генетичної родоводу Центральної Європи.

У результаті виявилося, що європейці, які жили до міграції, успадкували однакову кількість ДНК фермерів на їх Х-хромосомах. Це говорить про те, що приблизно однакова кількість чоловіків і жінок мігрувало з Анталії на північ. Про свою роботу вчені повідомили в статті, опублікованій в Proceedings of the National Academy of Sciences. Провідний автор нового дослідження та популяційний генетик, Маттіас Якобссон, стверджує, що «міграція самців» відбувається під час масштабних війн.

30

HAWKING

Однак коли вчені вивчили ДНК пізніх європейців, які народилися вже після ямної міграції, то виявили, що на Х-хромосомах було набагато менше слідів ДНК, ніж на аутосомах. Використовуючи статистичний метод, розроблений аспірантом Емі Голдберг зі Стенфордського університету, Каліфорнія, команда підрахувала, що на частку кожної жінки доводилося у середньому 10 чоловіків. За словами вчених, ця крайня ступінь чоловічої міграції ще більш прямолінійна, ніж хвиля іспанських конкістадорів (серед яких були чоловіки), які припливли до Америки в кінці 1500-х років. Такий перекіс викликав у багатьох дослідників реальні побоювання в тому, що подібна методика не є повністю достовірною. Однак, якщо результати дослідження підтвердяться в майбутньому, то найочевидніший варіант полягає в тому, що носіями ямної культури в Європі були переважно воїни, які прискакали на конях або приїхали на гужових возах: за реаліям того часу, коні були одомашнені зовсім недавно. Швидше за все, їх основним заняттям стала війна, а технологічні винаходи лише прискорили її перебіг, каже генетик Расмус Нільсен з Каліфорнійського університету Берклі, який не брав участі в дослідженні. Втім, війна - не єдине пояснення. Чоловіки ямної культури могли бути просто більш привабливі для тодішніх європейських жінок, ніж хлібороби: у них були коні, мідні знаряддя праці, а також непогані фізичні дані, які, власне, і дали їм перевагу.

31

Панди більше не вмирають Міжнародний союз охорони природи (International Union for Conservation of Nature and Natural Resources, IUCN) виключив велику панду зі списку вимираючих видів – тепер тваринам присвоєно статус «вразливі». Однак експерти попереджають, що симпатичні ведмеді все ще потребують захисту. «Відновлення популяції панди показує, що коли наука, політика і місцеві жителі діють спільно, ми можемо врятувати диких тварин і підвищити біорізноманіття», – говорить генеральний директор Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) Марко Ламбертін. Дані, отримані в ході четвертої загальнонаціонального перепису панд в Китаї, показують, що чисельність панд зросла з 1 596 особин у 2004 до 1 864 у 2014 році. За відновленням популяції стоять зусилля китайського уряду і громадських організацій – зокрема, WWF,який так любить рідкісного ведмедя, що зробив його своєю офіційною емблемою. Спільні зусилля вони направили на збереження і відновлення бамбукових лісів - природне місце існування панд. Для любителів чорно-білих пухнастиків є хороші й погані новини. Хороші: екологам вдалося розширити ареал проживання виду на 18%. Погані: зміна клімату може знищити 35% бамбукових лісів протягом наступних вісімдесяти років, в такому випадку чисельність популяції тварин знову знизиться. «Сьогодны всі тенденції позитивні. Чисельність панд збільшується, ареал розширюється, оточення відновлюється, - розповів експерт Рональд Свайсгуд. Ймовірно, екологи відсвяткують новий статус чорно-білих ведмедів, але потім повернуться до колишніх занять – посадці бамбука і боротьбі з глобальним потеплінням.

32