ЧИТАЛЬНЯ Жінка була украй сумна. Хлопець здивувався. Серце застукотіло швидше, в душі боролися суперечливі почуття. — Говори вже, — мовив він із сумною посмішкою. — Говори свою останню промову. Бос знову напустила на себе суворість. — Від усього загону і від себе особисто оголошую подяку за довгу і продуктивну працю. За наказом Адміна тебе буде виключено з організації та стерто пам’ять. Технік розсміявся і обійняв жінку. Вона похлопала його по спині. — Передавай усім від мене привіт. *** Смарагдові Очі піднялася і тут же впала, тримаючись за голову. — Ти підсковзнулася? — спитав Лір, хитро дивлячись на Холода. Дівчина повільно підняла свої речі і мовила: — Нас стало на одного менше… *** Нарешті похолодало. Вікна аудиторії були відчинені. Усі були вдягнуті дещо тепліше. Біля одного з вікон сидів зосереджений світловолосий хлопець. Перед ним на парті стояв ноут, і він із захопленням у ньому копирсався. Крізь отвір дверей визирало вісім облич. — І досі не можу в це повірити, — зітхнув Шокер. — Він четверть віку віддав організації. — Але житиме довго і щасливо, — розвела руками Міна. Почулося схлипування. — Витри сльози, вони ні до чого, — тихо мовила Смарагдові Очі до Дзеркальної. — Я не змогла перейняти його сили, але вивчусь і все одно стану такою, як він! — вигукнула та. — Ох! Щоб за мною так сльози лили, — зітхнув Холод. — Заздри мовчки, — посміхнувся Лір. — Ви двоє замовкнете нарешті?
88
— Забери руки, ідіоте! — закричали вони в один голос. Тиха, Вулкан і Міна ледь стрималися, щоб не засміятися на весь голос. Технік подивився у бік дверей і, сам не розуміючи чому, посміхнувся. *** Я вдихнула на повні груди свіжого повітря. Люблю це місце. Люблю біле. За комп’ютерами сиділо ще шестеро людей. Найближча дівчина радісно підскочила. — Народе, сьома прийшла! — Я ж просила мене так не називати. — Вибач, Місяцю! Просто шість не дуже щасливе число, тому ти у нас талісман. — А я люблю, коли ти на такі завдання ходиш — тоді у когось із нас відпустка, — мовив чоловік за третім комп’ютером. — Ой, не сміши мене. Ви так трясетесь за своїх, як мені одна людина сказала, пташенят, тож і у відпустці слідкуєте за ними. — Як твоє здоров’я? — знову спитала дівчина. — Бач, посивіла зовсім, — показала я на своє білосніжне волосся. — Ну і жарти в тебе… Я серйозно. — Та що вона мені зробить? Ну штрикнула мене у спину, комарі болючіше кусаються. Ось це мій дім. Ці шестеро напружено слідкують за окремо відведеним для себе відрізком світу. Шестеро Адмінів… І все ж я сказала правду: я не одна з них, бо маю дещо іншу спеціалізацію. Я займаюся такими, як Технік і Смарагдові Очі, — тими, хто приходить і має піти. Ми тримаємо на плечах світ. Хто ми? Ангели? Ні, просто люди, що занадто довго живуть.