огляд
12
Нечарівні чарівники, або про «Трилогію Бартімеуса» Джонатана Страуда
Маги не ходять із чарівними паличками в кишенях, не літають на блакитних гвинтокрилах і тим більш не допомагають простолюдинам — звичайним людям, не чарівникам. Вони сидять на зручних оббитих червоним оксамитом стільцях у лондонському парламенті, керують могутньою Британською імперією, викликають різноманітних демонів, навертаючи їх собі в рабство, і нізащо нікому не поступляться своїм місцем під сонцем. Саме таку альтернативну реальність XXстоліття створив британський письменник Джонатан Страуд у своїй серії книг «Трилогія Бартімеуса». Значна частина критиків порівнюють цю трилогію з «Гаррі Поттером» Джоан Ролінґ. На відміну від тітки Ро, Страуд не подарував своїм героям магічної школи за горами, гру у піжмурки з маґлами чи звичайних підліткових про-
Джонатан Страуд
блем із невзаємним коханням. У «Трилогії Бартімеуса» декілька головних героїв та сюжетних ліній, які переплітаються між собою та показують різні точки зору на одній й ті ж самі речі. Тут у різній мірі розкриті теми одержимості кар’єрою, ілюзії «американської мрії», свободи та рабства, дружби між хазяїном та слугою, соціальної незахищеності рядових громадян та зловживання владою правлячої верхівки. Світ похмурий і неприязний, ти ніколи не можеш почуватися в безпеці, навіть якщо належиш до еліти суспільства — закритої касти чарівників. Цікаво, що в цьому творі магам заборонено мати дітей, адже інакше створилися б цілі династії володарів магії, які б боролися за владу між собою і викликали б ще більший хаос (якщо це мож-