Лист ветеранів КГБ

Page 1

Про пам’ятники, пам’ять рівненських СБУ-шників та гідність журналістів (коментар ветеранів силових структур області щодо публікації у Інтернеті статті «Рівненські СБУшники вшанували працівників НКВД») 26.06.2012р. на сайті порталу «Четверта влада» (м Рівне) з’явилось безіменне Інтернетповідомлення «Рівненські СБУ-шники вшанували працівників НКВД», у якому його автори, перекручуючи зміст прес-релізу УСБУ в Рівненській області, з посиланням на двох горе-діячів «від науки» та «від пера», у засуджуючому тоні звинуватили співробітників УСБУ у тому, що вони, напередодні Дня скорботи і пам’яті (21.06.2012р,) впорядкували меморіал на т.зв. Луцькому перехресті поблизу м Дубно та поклали вінки до нього. А цим меморіалом, мовляв, вшанована пам’ять, колишніх нквдистів, нібито винних у розстрілах в’язнів Дубенської в’язниці на початку війни у 1941 році. Висловлюючи природне обурення самою манерою подачі авторами зазначеного матеріалу, вважаємо своїм моральним обов’язком довести до авторів статті та читачів наступні роз’ясненняі: 1.Справді, 21.06.2012р. з 9.30 до 12.30 ветеранські організації Управлінь СБУ та МВС в Рівненській області із залученням молоді відповідно до п.7 ст.2 Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій вітчизняній війні» від 20.04.2000р., вказівок керівництва держави та СБ України щодо належного відзначення Дня скорботи і пам’яті, власними силами провели впорядкування території біля меморіальної стели на т.зв. Луцькому перехресті поблизу м. Дубно, а також біля колишнього цивільного цвинтаря (скошено високий травостав, вирубано дикий чагарник, вичищено від бур’яну плити майданчику перед стелою, укріплено бетоном сходинки, вивезено сміття, замінено поминальні вінки біля стели). В результаті цього зазначений меморіал і цвинтар своїм зразковим виглядом знов став вабити око не тільки місцевих жителів, а й проїжджих міжнародною трасою автотуристів, численних гостей «Євро-2012». Аналогічну роботу було виконано і на братській могилі на Дубенському військовому кладовищі біля автовокзалу м. Дубно (до речі, до цього чомусь ані у місцевої влади, ані у громади руки не доходили). Наступного дня, 22 червня п.р., представники керівництва, Ради Офіцерського зібрання Управління СБУ та Ради ветеранів УСБУ взяли участь у мітингу-реквіємі у м.Рівному на військовому меморіалі де також віддали шану загиблим. Проте, у авторів порталу «Четверта влада» 26.06.2012р. чомусь не знайшлось місця для фото цієї, другої частини вказаних заходів. 2. Щодо самого меморіалу. Як відомо, 26.06.1941 року вранці на роздоріжжі Дубно-ЛуцькРівне біля с.Панталія Дубенського р-ну в результаті бою із засідкою німецьких передових частин, прикриваючи колону з евакуйованими, загинули керівництво та частина співробітників Дубенських райвідділів НКДБ та НКВС, кілька військовослужбовців Дубенського гарнізону і членів їх сімей, окремі представники тодішнього керівництва м. Дубно (у т.ч. перший депутат Верховної Ради УРСР від Дубно) та радянсько-партійного активу району. На місці їх загибелі після численних дослідчих перевірок наприкінці 40-х, 50-х, середині 60-х років (в результаті яких було підтверджено сам факт бою та загибель особового складу) тодішньою Дубенською владою у 1966 році було урочисто відкрито пам’ятник. 17 лютого 1970 року даний пам'ятник було занесено до державного реєстру історичних пам'яток області і взято на державний облік під № 102 (де він рахується й донині, як пам'ятний знак співробітникам держбезпеки і радянським активістам, що загинули у війні, із зазначенням, що шефство над ним несуть правоохоронні структури району та області). Тож, навіть державний реєстр історичних пам’яток області підтверджує, що 21.06.2012р. наші представники діяли у відповідності до діючих нормативних актів держави. Напередодні 40-річчя початку війни, у червні 1981 року на місці загибелі та поховання загиблих за ініціативою місцевих органів влади Дубенщини із залученням військовослужбовців гарнізону, старожилів та співробітників Дубенських райвідділів держбезпеки і міліції проведені розкопки, під час яких були знайдені речі загиблих, зброя з відстріляними набоями, гранати, що не розірвались, жіночі речі дружини військовослужбовця, а також солдатські медальйони, частина з яких - з установчими даними окремих загиблих. Всього було знайдено рештки 46-ти осіб, з них встановлено 18 чол. 26 червня 1981 року в урочистій обстановці за участю місцевих органів влади та населення міста і району, представників обласного центру проведено перепоховання останків загиблих у братській могилі на Дубенському військовому кладовищі (р-н автовокзалу), де встановлено меморіальну плиту з прізвищами тільки встановлених на той час загиблих. В середині 90-х років пам'ятну стелу на Луцькому перехресті без оприлюднення будь-якого рішення органів влади було понівечено. З роками сходинки та пішохідні доріжки навколо пам'ятника почали провалюватись, заросли бур'яном і чагарником. Станом на кінець 2009 року стела 1


пам'ятника і територія навколо нього мали вкрай занедбаний вигляд. У 2010 році відповідно до Указу Президента України "Щодо підготовки з відзначення 60-річчя визволення України та 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні", за ініціативою ветеранських організацій УМВС-УСБУ області та з допомогою інших небайдужих до пам'яті загиблих, пам'ятну стелу і територію навколо було приведено у стан, коли він врешті-решт перестав псувати своїм виглядом відремонтовану ділянку сучасної міжнародної траси Чоп-Київ, та лякати проїзжаючих туристів. На вимогу релігійних громад нами було відновлено на стелі і табличку із зображенням хреста. 3.Щодо причетності співробітників Дубенських райвідділів міліції та держбезпеки до розстрілів в’язнів Дубенської в’язниці. З боку авторів статті в інтернеті, на наш погляд, мало місце ніщо інше, як висмикування окремих фактів. Так, вони констатують, що «хронологія трагедії у Дубенській в’язниці 24-25 червня 1941р. викладена у доповідній записці начальника Дубенської в’язниці №2 Манилюка від 28.06.1941р. керівництву тюремного Управління НКВС УРСР». Проте, наводять з неї тільки вигідні їм уривки, залишивши поза текстом головне з її змісту: - не було розстріляно всіх в’язнів (з 738 в’язнів 230 чол. евакуйовані у першу чергу, 170 – звільнено, 250 - відправлено у в’язницю № 4 м Рівне, залишок у камерах після відступу охорони 60-70 чол., (див. збірку «Реабілітовані історією», том1, арк.82,232). Факт евакуації в’язнів підтверджується показами засудженого в Дубно до вищої міри покарання Профорука Л.О., який після евакуації опинився у Астрахані (див. протокол його допиту від 27.02.1942р., арх. кримінальна справа № 18519, арк.27). Про відправку першої черги в’язнів у перший день початку війни до м.Тули свідчив колишній дубенський міліціонер Сенчук В.О., якого за нестачею охорони залучали до супроводу ешелону (протокол допиту від 17.03.1970р., арх. кримінальна справа № П12442, арк.79). На звільнення адміністрацією тюрми чималої частини в’язнів вказують колишні в’язні Синевич О.С. 28.08.1989р. (матеріали додаткового розслідування 1989р., арк.172), Намчук М.С. (збірка «Реабілітовані історією», том 1, арк..42,) а також матеріали кримінальних справ з архіву УСБУ в Рівненській області на більш як 24-х колишніх в’язнів Дубенської тюрми, засуджених вже після війни у 50-х роках за інші діяння: співпрацю з окупантами, участь в УПА і т.п. (див. кримінальні справи №№ 16416, П-1269,11713,18812, П-10778 та інші). У доповіді прокурора м. Дубно на сесії Дубенської міськради від 15.11.1989р. за результатами додаткового розслідування по порушеній кримінальній справі щодо розстрілів – та ж сама кількість евакуйованих і звільнених в’язнів; найбільше число розстріляних згідно з висновком додаткового розслідування облпрокуратури – 50, а достовірно встановлених та перепохованих у м. Дубно і району – 8 (див збірку «Реабілітовані історією», том 1 , арк.233) За свідченнями мешканця м.Дубно Шафранського О.С. від 18.08.1989р., під час додаткового розслідування, він, як запрошений німцями до в’язниці 26.06.1941р., після огляду багатьох камер побачив не більше 30-ти трупів в’язнів (див матеріали дод. розслідування, арк. 176). - зазначену акцію щодо залишків не евакуйованих в'язнів начальник в’язниці Манилюк проводив 24.06.1941р. власними силами (особовим складом тюрми), оскільки райвідділи НКВС та НКДБ у допомозі відмовили, мотивуючи зайнятістю організацією оборони міста, і взагалі потім евакуювались, не поставивши адміністрацію в'язниці до відома (збірка «Реабілітовані історією»,2006р., том 1, арк.82-83). До того ж Дубенська в'язниця не була у віданні ані районного відділу НКДБ, ані райвідділу міліції (останні навіть не мали права туди заходити), взагалі не входила до структури НКДБ (свідчення пенсіонера М. Нікуліна від 12.09.1989р., арк.164) і підпорядковувалась напряму тюремному управлінню НКВС УРСР, мала власний потужний штат понад 57 осіб наглядацького та керівного складу, 2 взводи охорони військ НКВС (для порівняння – Дубенський райвідділ НКДБ нараховував 11 осіб, включаючи 2 водіїв, 2 вахтерів, друкарку та прибиральницю) начальник райвідділу НКДБ Винокур, згідно архівних документів та свідчень учасників дослідчих перевірок з вечора 24.06.41р. вже був у Рівному, а після повернення 25.06.41р. перебував у с.Рачин Дубенського р-ну у зв'язку з нападом на місцевого голову сільради М.Плисюка та проявом інтересу групи невідомих до військових складів на Дубенському аеродромі, звідки одразу прибув до місця збору колони з евакуйованими, у складі останньої був до самого моменту нападу німців на колонну, де і загинув. За іншими даними (матеріали архівної кримінальної справи № 3488, що зберігається у Рівненському облдержархіві), після повернення разом із міліцією за наказом обласного керівництва з Рівного назад у Дубно, вже через 15 хв. у зв’язку з початком обстрілу міста відбув з Дубно попереду колони з евакуйованими на легковому авто і загинув на Луцькому перехресті у перестрілці з німцями. 2


- згідно нововиявлених у архівах показів свідків тих подій, розстріл проводили військові у формі рядових, яким з початком війни була передана в’язниця під охорону (див.покази колишнього в’язня Войтюка Ф.Й. від 17.08.1989р., матеріали додаткової перевірки, арк.155, свідчення колишньої працівниці в’язниці Якобчук Н.М, від 15.09.1989р., матеріали опитування, арк.160., свідчення колишнього в’язня Синевича О.С. від 28.08.1989р., арк.172 матеріалів додаткової перевірки); - згідно вищезгаданої доповіді прокурора м.Дубно Санжаревського за результатами додаткового розслідування від 15.11.1989 р., прямих очевидців та доказів участі саме співробітників Дубенських райвідділів НКДБ-НКВС у розстрілах, не встановлено (див. збірку «Реабілітовані історією» 2006р., м.Рівне, том 1 , арк. 232, матеріали додаткового розслідування, архів прокуратури області). Суцільною вигадкою авторів порталу «Четверта влада» є німецький трофейний документ про продовження розстрілів співробітниками райвідділу НКДБ разом із 10 охоронцями тюрми дубенських в’язнів 25-го червня після повернення до Дубно. Разом з тим, автори статті, звинувачуючи дубенських співробітників держбезпеки у повторних розстрілах 25-го червня, у завершуючій частині свого твору суперечать самі собі, констатуючи, що «…тих, хто залишилися, охорона в’язниці та інші військові добили вранці у середу…». А як тоді бути зі свідченнями видатного командира ВО УПА «Буг» та учасника подій 1941р. В. Левковича-«Вороного» про допомогу в’язням «рачинських хлопців» і про те, що коли більшовики повернулись до Дубно , то у в’язниці вже нікого із живих в’язнів не застали?!...(див. збірку «Реабілітовані історією», том 1, арк.40). Викликає сумнів й посилання авторів порталу ще на один безіменний документ Таємної військової поліції окупантів щодо слідів звірств у в’язниці (вибачте, не було у німців такого органу, як таємна військова поліція, така була у США, а у німців – таємна польова поліція). Ми готові до зустрічі з авторами у будь-який зручний для них час з метою ознайомлення із згаданими обома документами, але чи буде їм що пред’являти ?!... 5. Щодо одного з останніх резюме авторів у статті про те, що «…головними керівниками розстрілів вважаються Винокур і Бронштейн….» По-перше, ким саме вважаються, на підставі чого, та у якому документі зроблено такий висновок? По-друге, а хто такий (чи така) Бронштейн, що це за особа? Такої особи, згідно архівних даних та свідчень колишніх співробітників ніколи не рахувалось у списках особового складу ані Дубенського РВ НКДБ, ані інших силових структур Дубенщини. Чи авторам статті потрібні були «стрілочники» тільки певної національності (Винокур, Бронштейн), бо якось незручно визнавати, що керував розстрілом у Дубенській в’язниці свій – українець Манилюк ?!!... 6. Щодо посилання авторів на думку журналіста «Волині» І. Марчука, що, мовляв, той вважає бій на Луцькому перехресті видумкою. Зрозуміла скерованість позиції автора - «..німці просто постріляли втікачів. Ніякої героїки не було.» , значить, якщо не було героїв, то й немає потреби у пам’ятнику. Ось, головна мета статті – повернення до задумки 2010 року (ліквідувати пам’ятник). Але архівні матеріали та спогади очевидців свідчать – перехоплена засідкою німців на Луцькому перехресті колонна співробітників НКДБ-НКВС, міліції, партактиву, військовослужбовців та членів сімей складалась з 3-х легковиків та 8-ми вантажівок, всього біля 150-200 чол.(див. арх. кримінальну справу №3488 , арк..18,35-40,89, арх. кримінальна справа № 12442, арк.75). Виходячи з побудови колони, бій розпався на 3 очаги (1- група співробітників НКДБ на чолі з Винокуром, 2спвіробітники міліції, 3-партрадактив), тому тривав від 20 хвил до 1,5 год.(див. арх. крим. справу №3488,. арк.18,89, спогади сина колишнього голови Дубенського райвиконкому О.М. Тимошенка від19.08.2010р.). Бій тривав, доки були набої (арх.. крим. справа № 3488, арк.18,68,89). Достовірно загинули в бою зі зброєю в руках Винокур, начальник міліції Черевко, міліціонери Касьянчук та Бурдило, оперуповноважений НКДБ Нікулін, заст. начальника міліції Зверев, геройські-начальник паспортного столу Петренко (див. арх..крим. справу № 3488, арк.18, 35-40,89; покази дружини міліціонера Бурдило Г.К під час дослідчої перевірки від 6.05.1965р., арк..78-84; пояснення учасника поховання Вінокура мешканця с. Панталія Абрамського Ф.Д. від 23.04.1965р.під час дослідчої перевірки, арк. 66-69). 7. Щодо посилання авторів порталу «Четверта влада» на покази колишнього дубенського міліціонера П. Білоусова. Радимо авторам порталу не вірити не шанованому (вкотре) п. І Марчуку, а самим більш ретельно вивчити наявні архівні матеріали. Отже, немає матеріалів допитів згаданого Білоусова, оскільки немає в архівах області кримінальної справи щодо нього. Насправді, в облдержархіві є кримінальна 3


справа № 3488 (арх.№ П-2771) на колишнього сержанта дубенської міліції Полякова М.І., арештованого у 1942 році органами військової контррозвідки Діючої Армії у прифронтовій смузі на території Ворошиловградської області за підозрою у тому, що він закинутий із завданням німецькою розвідкою (після перебування у полоні у німців). Дійсно на арк.109,110 даної справи є сторінки машинописного тексту, нібито копії показів Білоусова (без підпису, незавірені, без посилань на певну кримінальну справу), які, вірогідно, використовувались, як побічні докази проти Полякова. Та навіть у них є визнання, що бій був (див. арк..110) і що його покази про нібито здачу у полон начальника міліції Черевка неправдиві (див. арк.122). Розуміємо, що авторам порталу мабуть невигідно було наводити у своїй статті покази викладені власноручно самого Полякова щодо бою (див. арк..11-15,16-17-, 18, 35-40), хоча вони дещо в чому теж, на нашу думку, є суперечливими (мінялись Поляковим у ході слідства з метою обілити себе). 8. Щодо потрапивших у полон. Дійсно за наявними архівними матеріалами та спогадами очевидців кілька міліціонерів з колони в результаті бою попали у полон пораненими і тут же біля дороги Дубно-Рівне були розстріляні німцями, а один повішений на дереві (див. арх. крим. справу№ 3488, арк..35-40,89). Ще четверо захоплених у полон були розстріляні німцями через кілька днів у Дубенському замку на очах у мешканців міста (див. покази дружини міліціонера Бурдило Г.К. арк..78-84). Решта загинула в бою. З наявних по штату 11-ти співробітників райвідділу НКДБ 4 вільнонаймані (вахтери, друкарка, прибиральниця) залишились у Дубно, 1 оперпрацівник був відправлений з документами у Рівне ще напередодні, оперуповноважений л-нт Колобков загинув ще ввечері 23.06.1941 р. в 12 км від Дубно в напрямку Млинова під час розвідки, решта на чолі з начальником всі загинули на Луцькому перехресті 26.06.1941р. у вище згаданому бою. Там же загинули перший депутат Верховної Ради УРСР від Дубенщини міський голова м. Дубно Козійчук, прокурор району Іванов, завідувач Дубенським райкомземом, завідувач райфо Кушко, військовослужбовець Червоної Армії Ворожик, дружина військовослужбовця Набережна. Але завдяки цьому одному автомобілю з евакуйованими таки вдалось прорватись на Рівне, також частина партактиву та членів сімей вийшла з оточення від дороги через болото та в подальшому брала участь у війні, дожили до Перемоги. На завершення хочемо навести витримку з листа завідувача Дубенського краєзнавчого музею І. Кузнєцова № 78 від 5.05.1981р. на адресу Управління КДБ УРСР по Рівненській (арк. 95-96 матеріалів додаткової перевірки 1989р.) мовою оригіналу: «…Путем опроса жителей с. Панталия и бывших ответственных работников районных учреждений (очевидцев событий) удалось установить следующее – группа чекистов и милиционеров на 3-х машинах (1 легковая и 2 грузовых) впереди колонны совпартактива примерно в 12 час. дня 25-го (или 26-го) июня 1941г. пыталась прорваться из г.Дубно и приняла бой с немцами, оседлавшими т.н. Луцкий перекресток. В состав группы входили начальник РО НКГБ Винокур, его заместитель Цыбань, сотрудники РО НКГБ Давиденко, Никулин, председатель горсовета Козийчук, директор райконторы «Укрплодоовощ» И.К. Никулин, зав. райфо Кушко, райпрокурор Иванов, судмедэксперт (фамилия не установлена) и другие. Эта группа, приняв бой, уничтожила 14 немецких солдат, но и сама почти вся погибла. Немецкие власти, мобилизовав местных жителей, 27-го июня приказали похоронить погибших. Своих солдат немцы захоронили на местном кладбище у развилки дорог и по истечении 2-3 дней прибывшие из Германии родственники забрали их трупы в цинковые гробы и увезли в Германию. Наши погибшие тогда наспех были захоронены недалеко от развилки дорог (ур. Кут) в 2-х могилах, в одной-28чел, в другой-18…» Такою. є правда про пам’ятник на Луцькому перехресті та людську пам’ять. Тому напередодні Дня скорботи і пам’яті ветерани та молодь обох наших Управлінь і опинились біля зазначеного пам’ятника. А авторам порталу порадимо бути більш уважними та принциповими при відборі співавторів чергових сенсацій, і хоча б іноді заглядати у закони України, щоб пам’ятати, що формою увічнення Перемоги та подвигів є також недопущення фальсифікації історії у засобах масової інформації (п.4 ст.2 Закону України від 20.04.2000р. «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні»). Члени Ради обласної організації ветеранів України Голова Ради ветеранів УСБУ в Рівненській області Перший заступник голови Ради ветеранів УМВС України в Рівненській області 05.07.2012 року

А.Патейчук В.Попов

4


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.