Калле Кнійвіля. Люди Путіна. Мовчазна більшість Росії

білі квартири нового міського масиву Алтуф’єво, що отримав власну станцію метро у 1994 році — це найпівнічніша станція московського метрополітену. Я натискаю кнопку дзвінка на голих вхідних дверях, щоб увійти в будинок, і коли підіймаюся на потрібний поверх, мене вже чекає біля сходів Даїм Губайдуллін — усміхнений стрункий чоловік віком до 65 років. Його дружина Ніна стоїть у вітальні квартири і відразу ж, за російським звичаєм, подає мені пантофлі. Невелика трикімнатна квартира чисто прибрана, стіни і меблі мають темні кольори. Крізь вікно у вітальні видно телевізійну вежу в Останкіно, на півдорозі до центру міста. На робочому столі під стіною стоїть комп'ютер з сучасним пласким монітором. Даїм відкрив статтю про Михайла Горбачова у російській Вікіпедії.

— Ми в такий час зазвичай п’ємо каву, сподіваюсь, що цього буде досить, — каже Ніна і запалює газ під кавоваркою, у якої широке дно, звужується догори і має довгу ручку, за радянською моделлю. Нам наливають каву по-російськи — щось середнє між кавою по-турецьки з гущею на дні чашки та старомодною нордичною кавою, яку готували в часи, коли ще не було паперових фільтрів. Коли ми розміщуємося за маленьким кухонним столом, я згадую Горбачова.

— Це тип, так. Він умів говорити, до цього він був здібний. Але пізніше виявилось, що то єдина справа, яку він умів робити, — каже Даїм. Даїм народився і виріс у Москві, але за національністю він татарин, саме тому його ім’я звучить зовсім не поросійськи. Він уперше зустрівся з Ніною у першому класі школи, у 1956 році. Тоді вони обоє жили в Мар’їно, недалеко від Савеловського вокзалу. У старших класах вони навчалися в різних школах, але пізніше, у дев’ятому класі, вони зустрілися знову.

— Ми одружилися в 1971 році, коли навчалися на останньому курсі в інституті. Це була доля, — каже Ніна і посміхається.

46