Анастасія Педан. Лірика людиновірства by Володимир Криницький

Анастасія Педан

Лірика людиновірства Київ - ТекстOver - 2018

Педан А. Лірика людиновірства: Поезії / Анастасія Валентинівна Педан. — К. : ТекстOver, 2018. — 32 с.

Обкладинка - Юлія Буря

ISBN 9781370989287

ВІД АВТОРА Любий читачу! Перипетії життя і непорозуміння часто змушували кожного з нас зневірюватися в людяності інших. Щиро вірю, що ця збірка зможе хоча б на йоту стерти цю зневіру і вдихнути нову силу у Ваші стосунки “Я - світ”. “Лірика Людиновірства” - моя інтерпретація проблем і переживань, притаманних чи не кожному. Можливо, Ви знайдете тут відповіді, а може й ще більше запитань?.. Ввімкніть серце з першої сторінки, і неодмінно побачите іншу Людину.

Життя канвою чорно-білою стелиться Срібно-сірий гаптуючи мрій візерунок Якщо в тебе в душі серед літа хурделиця Це причина вагома спакувати у клунок Всі образи, всі болі, ненависні згадки Всі зібрати їх скопом Всі заклеїти латки Взяти муку тужливу Підпалити все це Лиш вогонь очищає Огортає лице Жарким полум'ям так Що пашіє й душа І висушує сльози Тривку віру лиша' І пришвидшує подих Крилам розмах дає Ти пали, не барись, Все лихе - не твоє! Ти - творіння найкраще Ти - довершеність скромна Без блюзнірства і лестощів Усмиренно невтомна Ти - творець і руйнатор Ти - володар всіх мрій Красномовний оратор Та до слів - іще дій. Сам для себе найближчий І найдальший собі Тим цінніше, що вищий Ти стаєш в боротьбі Із собою, зі страхом Із лукавством сліпим Із тремтінням і щемом І сум'яттям німим 4

З-поміж істин на світі Абсолют не шукай Ти пали усе чорне, Ну а світле - плекай. Не тому, що так треба А тому, що життя Нам плете візерунок, Срібно-сіре шиття. І що нитку білішу Ти в шитво уплетеш Тим міцніший гаптунок І узор твій - без меж На канві чорно-білій Срібно-сірий узор Ти з любов'ю вишивай; Ті мости, що єднають цей світ із лихом, Палить відчайдушно Не забувай.

Із лихого туману знов постане прозорість транспарентна м'якість людських очей Із пекучих восків, магми колючої Проросте колись легкість Скине камінь з грудей Із мізерних обмовок Недовіри й сум'яття Щиросердне добро Переродиться знов Зі зради холодної Горлостискальної криги У душах людських Загориться любов Та умова складна є, Одне застереження Це майбутнє "надлюдства" Тримає в собі: Лиш довіра дарує відчуття довершення. У тих стосунках, що, здавалося б, вже давно Неживі. У життя щасливого Лиш одне застереження: Носи в серці любов А думки - в голові. Вірити треба В інших і іншим У себе й собі І скрізь сіять її У життя "надлюдського" Лиш одне застереження: Плекай віру невтомно І повірять тобі.

Що є таке - із собою боротись? На горло своє ж Час від часу ставати Каміння кидати - не перекидати У гордість, її ж присипляти Що є таке - інших любити? Їм їхні слабкості Пробачати Квіти поливати - не переливати Аромат їх в легені вдихати Що таке є - когось пам'ятати? Не із фото Образ бачити Маяком маячити - не перемаячити Світло сіяти - нічого не бачити Що таке є - минулим грітися? Сьогоденню і завтрішньому Противитися У згадках копатися - не закопатися Самому собі дати шанс попручатися. Що є таке - із собою боротись? На горло своє ж Час від часу ставати Каміння кидати - не перекидати У гордість, її ж присипляти Що є таке - інших любити? Їм їхні слабкості Пробачати Квіти поливати - не переливати Аромат їх в легені вдихати Що таке є - когось пам'ятати? Не із фото Образ бачити Маяком маячити - не перемаячити Світло сіяти - нічого не бачити 7

Що таке є - минулим грітися? Сьогоденню і завтрішньому Противитися У згадках копатися - не закопатися Самому собі дати шанс попручатися.

Коли хочеш втекти світ заочі Коли скрізь - лише морок без меж Пам'ятай, де ти є, І для чого ти тут, А ще те, що від себе Не втечеш. Коли всіх уникаєш із острахом Коли віриш лише собі Пам'ятай, з ким ти є І чому їх обрав, А ще те, що бар'єри, Насправді в тобі. Коли найближчих з минулого Відчайдушно ти так звинувачуєш Пам'ятай, як було І як бути не мало А ще те, що із пам'яті Не викреслиш зло. Коли інший берег - такий недосяжний Коли боротися сил нема Пам'ятай: буде краще І жалю не буде А ще те, що скінченна душі зима. Коли в боротьбі стаєш загнаним звіром Коли ходить скреготом твій механізм Пам'ятай, хто ти є І не будь собі ворогом А ще те, що гріхом є Людський цинізм. Коли віри остання згасла жарина Коли внутрішній світ - сплошна порожнеча Пам'ятай: тебе люблять І що можеш любити А ще те, що любов Усьому предтеча. 9

А що, якщо ми - просто тіні? Сірі аналоги нас самих? Продукти двобою енергії й ліні Носії зигзагів замість душ прямих? А що, якщо сонце - зоря невічна? Жалюгідна лампа масштабів гігантських? І доля її трагічно-епічна Людських дій наслідок Протестно-повстанських? А що, якщо щастя - примара тлінна? Надумав - є, ще мить - немає Бурхливих морів швидкий плескіт-піна? Миє берег доти, доки нерв тримає. А що, якщо сенс - у його відсутності? Наївній тягучій тиші серця Згірклій посмішці-непідступності І жодних боїв проти себе на герці. А що, якщо час - не лікар, а вбивця? Надій відчайдушних і мрій дитячих? Знекрилювач душ, найкрихкіша криця Безслів'я німих, чорнота незрячих? А що, якщо... сотні Таких є припущень? Загнаного людства Примітивних упущень? Скель незримих лущень? Камінців у себе жбурляння Безцільного цілепокладання? Почуттів найсильніших На-вітер-розпускання? До тла вигорання Про минуле Жалкування. Самозречення? Відчуття приречення. 10

Там, де, насправді, Надія ще є; Коли, якщо чесно, Життя нам дає Шанс не один Скористайся А падаючи піднімайся. Бо сила Ти!

Морозна ніч, усе іскрить Думки замотані в клубок Клубок надій, тепла клубок І тінь від вогника тремтить Беззоре небо, місяць висне Стух блиск в очах В очах пустих, вогких очах Повітря у легенях тисне Все зжовкло листя, дощ не йде Бере своє бліда зима Зима тривожна, змін зима Гартує всіх людей Десь рвуться струни, вітер виє Лунає скрізь мотив Мотив гіркий, ніжний мотив Солодка втома місто криє Виносить воду з берегів Пісок холодний піна миє Усі вже сплять, дрімають тіні Тихіша тиші німота Лиш глипне темна чорнота Вмліває все від ночі-ліні Сум'яття тут нема. Лиш довгі вії сон ворушить Десь за вікном - хурделиця Всі сльози ніч до ранку сушить І зникне тінь тривог тоді Як світло дня простелиться.

Він повільний для тих, Хто безвтішно чекає Обплітає нудьгою кожного з нас Він усіх підганяє, рвучко тягне за руку То сміється, то плаче Носить ім'я Час. Вона пізно приходить Дурість повагом давить Питань зайвих не ставить Пустку в сенс обертає Просто так довіряє Тяжко-легко живеться Усім людям із нею Тільки думку закинь ти Жити брехнею Бо Мудрістю вона зветься. Вона бігає тінню За тобою й за ним І за тим, і за тим Хоч не варті вони. Вона стелиться м'якістю І теплом Без поняття, що значить "Співмірність" І хміліє тобою, відбиваючи зло А ім'я вона носить Вірність. Вона матір усьому І убивця найтяжчий І невтомному серцю Задає стуку ритм Вивільняй її силу із джерел всеможливих Із глибин океанів 13

Й металевих оков Віддавай, не барися Поки пізно не дуже Найціннішу ту рідкість Яку звемо Любов. Твоє щастя, людино Що життя - це не вічність Бо інакше тоді б Сенсу жить не було Маєш місію місій Усім викликам виклик День у день Знеславляти Те що звемо ми Злом.

Ми ділимось на 'нас' та 'інших' А ще на 'цих' і на 'отих' Що робить гіршим серед гірших Просту людину Жертву "їх"? Ми думаємо, що найкраще В собі уже ми поєднали Красу і розум, Владу й міць Тепер гриземо, як шакали Те 'неприземлено-пропаще' Під небом ходим горілиць. Ми віримо, що все у світі Від нас залежне й підневільне І оберемки квітів пишні Й безкрилі птахи у клітках Все має згинути повільно В найтяжчих муках по велінню Людей - катів невтішних. Ми чуємо свої думки лиш Когось послухати - брехня! І не дивуй Що потім квилиш Від того, що у світі сам Самотнім тільки 'їх' оціниш. І вийде так, що маячня Це те, у що наївно віриш Відштовхуючи всіх Отих марудних 'їх'. Ми знаємо, що все скінченне Що після ночі ранок є Однак це змоги не дає Прийняти правило смиренне Нізащо інших не судити 15

Усоте хиби пробачати На душу латки нашивати Як ниє сильно так; І самовіддано їх вчити В житті крім бруду Фарби лити Тепліших кольорів Картини мрій їх малювати На морок здурених голів Прозоре світло проливати. Ми мучим інших і себе Бо неспокійні, бо туристи Актори, змучені в гастролях Театрів тих артисти Де глядачів нема На нитку змоклі від дощу Хоча й при парасолях Бо дощ той - сльози не небес А докорів сумлінь Безглуздих шукачів чудес Й ошуканих стремлінь. Нам вчитись ще, маленьким дітям Ділитися добром Так, непросте це ремесло Та як пізнаємо його, То буде далі легше жити То буде навіть сонце тліти Поряд з людським Теплом.

Шукати причини Причини усього Макролюдського і Мізерно-дрібного Причини шукати Стандартів прийнятного Скандального виклику Кольору м'ятного Каміння з три тони на плечах Горіння надій у печах. Шукати резони Резони прозорі Найбільш очевидного Абсурдно-облудного Резони шукати У тому Як падають зорі Як моря неозорі Терплять відплив Резон літаків з металевим крилом Людей, що ідуть напролом Тишу ночей Шум днів Спалах останній очей. Шукати емоцію Емоцію-облич-аплікацію Душі нестримний розгон Нерозцвічений бутон Переживань інсталяцію Емоцію шукати Подразнювати нерв І награних манер Позбутися умить Аж потім-бо тремтить Як небайдужий сниться сон 17

Як голова кипить. Шукати ошуканих Ошуканих як дар? Ошуканих як кара? Ошуканих нездар? Ошуканих шукати Тих, хто, розкрившись, Заблукав Тих, кого наперекір сумлінню Безжально покарав Мерзенний розрахунок Наївних чорних гав Із білою душею. Шукати нешукане Нешукане донині Ніколи-не-знайденне Таємністю марудне Чи ж навпаки розкішне Мабуть, негрішне Мабуть, неспішне Розмірено-потішне Нешукане шукати Доки живеш отут Не там не десь Не з іншими якимись Не потім, іншим разом; Тобою шукане Ніхто більш не знайде Хоч буде водолазом На моря дні шукати Тебе ж бо не здолати Бо шукане - Твоє!

Якщо відчайдушно ти так проти течії Якщо вітер віє прямо межиочі Якщо думки тяжкомуттю знівечені Вернися до тями і Знай: Ти всього лиш людина Не борись з вітряками Не жонглюй тою суттю Яку бачить дитина Бурю піщану Схрещену з люттю Ти Не піднімай. Якщо усе - навпочіпки Якщо повсюди лиш фобія Якщо думка інших про тебе страшить Пам'ятай, це утопія І що інші - не судді У тих справах, де ти обираєш Як жить. Знаєш? Ти Не просто людина Ти чільний командувач своїх дій На коліна не падай І у груди не бийся Мрієш? Мрій Плачеш? Плач Тільки серцем не тлій. Якщо довкола 19

плітки лиш облудні Якщо навкруги слова кульгаві Зайкрий свої вуха Відкрий своє серце Зміни вектор руху Від них подалі. Знаєш? Ти Велика людина І велич у тому твоя Що сміття людськоусте Й найчорніша брехня Не зітруть твою віру Що світ є іншим Що властива йому прямота Лиш сумління твоє - найсвітліше А любов Вона сушить Болота. Якщо справдилась пересторога Якщо в грудях лиш щем без меж Хіба обірвалась твоя дорога? Хіба не дійдеш свого порога? Хіба ти тепер кудись втечеш?.. Можна, звичайно, тікати десь-інде Заздрісно блимати за небокрай Та знай: Ти все ще людина Носій почуттів всепоглинних Думок чорно-білих Очей ясноплинних 20

Найгострішого болю Найщиріших надій Проти інших бою Проти себе бою І поки ти є Нескінченний твій бій.

В найчистішому небі Завжди місце є зіркам Напівзниклим слідам літака Сонцесяйним коміркам Крилу птаха Амбітному розмаху Вітряка. В найсвітліших намірах Завжди місце є користі Тяжких діалогів сумлінь Гризінь невтомної совісті Що дрімає - не спить Нечітких силуетів стремлінь Велико- (мало-?)душності Яка, вразлива, Тремтить. У найдикіших звичаях Завжди вірі відведено Місце Й найсакральнішим пориванням Непритворно-чисте ж бо Твоє сильно-вічне Бажання Далеке від дикунства Максимально людяне Надій плекання. В найвеличніших душах Завжди криється мороку тінь Блідо-сіре вагання Згірклих спогадів і стремлінь Правди вибух Повільне брехні згорання Весни замерзання Світлого бій За право На виживання. 22

В наймізерніших людях Завжди місце є космосу Душі мрієносній Нетоксичному обрису Збірних якостей Людських бляклостей-помилок Найщиріших думок Безрозрадних прагнень Таких світлих Що, хоч зневага є, Все ж беруть тебе на гачок І ти, утративши пильність З відбитком космічним в очах Відкидаєш останній страх На користь чуття Яке зветься прихильність. У тому, що звемо ми злом Завжди є місце добру Наївній м'якості І теплу Бо вони, хоч не йдуть напролом Залишають для себе місце Довкола-кругом У світі людей Доброзлих, чорно-білих Тіней Яким, на жаль чи на щастя, Однозначними бути З народження не дано.

ми віримо в силу календарів ми чекаємо дива у розрізі днів тільки мрія абстрактна, допоки не ступаються перші кроки ми чекаємо звершень із небес мляво леліючи жагу чудес тільки щастя абстракне, допоки в душах туго сидять пороки нам властиво позбутися їх усіх обернути в прозору чесноту гріх лиш добро всепоглинне існує, допоки нам важливі інших мороки у нас для гармонії є усе нас життя в стрімкій течії вже несе лиш любов в цьому вирі живе, допоки від себе не кидаємось навтьоки

У кожного - почуттєвий пароль Хоча в інших просять добра і ласки Спробуй хоч раз змінити роль Не замінивши обличчя маски У кожного - непритворний щем Лиш тільки всі його вміло ховають Спробуй хоч раз не змивати дощем Осад і пил, що в душі залягають У кожного - шанс є ледь не щодень Тільки-от він потребує віддачі Спробуй хоч раз не винити людей У тому, що сам колись недобачив

чекаєм' вічність те, що потім мить - і зникло несемо повагом на плечах камінь з тонну і реагуємо на диво так цинічно-звикло і мрію ліпимо абстрактно-напівсонну а радість - тьмяна; холод не в руках - у душах і правда перед військами брехні складає зброю і все б нічого, та до сині душить те, що чи не кожен це погодив із собою всі знають те, що чорнота за білим криється й прозорою здається каламуть води та ми живі, допоки ширилась і шириться віра у те, що в прагненнях своїх ми не одні

і якщо дихати в повні легені і цінувати, од не співаючи сил напускних не підриваючи можна почути у спину: "шалений!" і якщо зорі невтомно лічити й інших любити, того ж не просячи столітніх образ за собою не носячи є ризик довіку незгаслим прожити

і що не кажи, твоє самурайське терпіння - нерозцвічений лотос по крупинах збираєш своє всім прозорим прозоре сумління, так дбайливо несеш біловиде те світло-стремління не стишуй, будь ласка,свій напівшепіт-голос голос-прозріння і якщо не багаття - не треба, мабуть, уже й тління і якщо усе - зерна, ти - колос і нехай тебе ніщо не стискає, не душить ні тоді, коли діжка гаряча на видноколі ні тоді, коли близько-далеко над нами на тлі темно-синьому виснуть зорі, прекрасна людська душе

і все ж, образа - найбільша дурість бо кому з нею легше у світі живеться? протест мовчазний - духовна сутулість від неї не спина - сердечність гнеться уміння прощати - не слабкість духу один раз пробачивши, ще сто пробач гордість лиш сіє між нами розруху та й ти тут Людина, а не палач

не картайся. серед сотень діянь хоч одне тобі видасть помилку і що глибше пірнаєш, то все важче топити кригу нюансів це так хибно - на когось рівняючись рвати за жилкою жилку ти-тоді й ти-тепер є, і всі порівняння крім цього не мають шансів не лякайся. всі страхи - це осміяне кимось "спробуй" мужність серця твого гартувати не може крім тебе ніхто і тоді ти не раб, як оціниш найвищою пробою той одвічний двобій між собою-добром і собою-злом не барись. час летить у тих темпах, що швидші, ніж помах вій і хто, як не ти, щиро відчує до всього навколо спрагу ти бач? якась муза вже встигла дізнатись твій список мрій вчасно зроблений крок це, мабуть, найсильніша до себе повага

час нас так навблаганно кудись несе і годі від когось шукати розради а ти би, мабуть, віддав усе тільки б сонце могти раз у раз проводжати ми усі безпросвітно себе несем день у день оголяючи нерви й душу і я би, мабуть, віддала усе щоб убити пригірклість людського "мушу" і знаєш, страшно насправді не те що обов'язок творить нас більше, ніж мрія страшно, що гаснуть іскри людей тих, що колись віддалися надії і як би там по життю не було ні за що не ставай на бік ненависті думати легше, що все людське зло не коштує навіть мізерної жалості

ПРО АВТОРА Анастасія Педан народилася на Черкащині. Закінчила Черкаський гуманітарноправовий ліцей, навчається на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Автор статей на теми політики й міжнародних відносин (зокрема українсько-австралійських двосторонніх відносин). Працює у Львівській обласній державній адміністрації.

Літературно-художнє видання Анастасія Педан Лірика людиновірства Поезії .... Автор обкладинки Юлія Буря .... Відповідальний редактор Володимир Криницький .... Комп’ютерне верстання ТекстOver .... Педан А. Лірика людиновірства : Поезії / Анастасія Валентинівна Педан. — К. : ТекстOver, 2018. — 32 с. ISBN 9781370989287