ZERO. №3 by ZERO

ZERO

№3 14/04/15

ФРЕШ

Мамаєва Слобода: Великдень по-козацьки

Минулі вихідні ознаменувалися святкуванням Світлої Пасхи. 12 квітня у київських церквах, соборах і храмах пройшли урочисті богослужіння, відбулося освячення пасок, яєць і їжі, від якої утримувалися протягом Великого посту. Опісля в столиці почалися традиційні гуляння, які були організовані на декількох локаціях. Серед них - музей Пирогово, заповідний комплекс "Софія Київська", парковий комплекс «Феофанія», парк "Київська Русь" та у центрі народознавства "Мамаєва Слобода". Власне, на останній вдалося побувати кореспондентові ZERO.

Усім відомо, що минулої неділі православний світ відзначив одне із найважливіших християнських свят. Великдень – це насправді варта уваги подія. Тож і не дивно, що саме із нею були пов’язані майже всі культурні заходи України цих вихідних. Наша команда ZERO, як і зазвичай, доклала максимальних зусиль для того, щоб у повній мірі зануритися та спробувати висвітлити атмосферу небуденності й національних традицій. На щастя, такому прагненню посприяли і чудесна погода, і незмінне натхнення. Власне кажучи, ще й цим пояснюється наше бажання зробити четвертий ZERO не звичайним оглядом подій культурної сфери, а великоднім спецвипуском. Тож… з чого почати? Почнемо, як завжди, з нуля.

Мамаєва Слобода - реконструкція старовинного козацького селища (фото: touristclub.kiev.ua)

На Великдень до Мамаєвої Слободи завітали усі небайдужі до українських народних традицій. Організатори намагалися повністю відтворити пасхальні звичаї козацького села - відвідувачі не лише освячували паски, а й “виганяли нечисту силу” та били у дзвони. Всеночна служба проводилася у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, яка, до речі, відтворює однойменний храм Запорізької Січі часів Богдана Хмельницького. Разом з початком служби хлопці, одягнені у костюми козаків, взялися розпалювати багаття. “Наші пращури вважали, що таким чином одночасно підсвічується

Народні гуляння біля багаття (фото: Укінформ)

«Вогняні» українські обряди (фото з оф сайту)

Воскресіння Христа , і в той же час йде позбавлення від нечистої сили”, - пояснила пізніше працівниця “Мамаєвої Слободи” Ольга. Одразу після закінчення богослужіння і освячення великодніх кошиків відвідувачі подалися до великого вогнища, куди належало кидати дерев’яні бруски. Такий обряд означає відзивання злих духів, - розповів один з організаторів. Продовження традиційного святкування відбулося на дзвіниці церкви, де усі охочі могли вдарити в благовіст або пограти на інших церковних дзвонах. На цьому святкування Великодня за українськими звичаями завершилось, натомість усім охочий запропонували відвідати святкову ярмарку та скуштувати домашніх страв у місцевому козацькому ресторані. Текст: Рената Жупанин

ТПАДИЦІЯ

ТРАДИЦІЯ

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Фото: Юлія Ващеня

З давніх-давен український народ відзначає найбільше християнське свято Великодня. Саме у ньому полягає основний зміст православної віри — адже сам Господь явився людиною, помер за все людство та, воскреснувши, позбавив світ від влади смерті та гріха. Люди готуються до цього свята з великою відповідальністю: печуть паски та кулічі, готують крашанки та інші різноманітні страви, які є традиційними для кожної родини. Підготовка триває протягом останнього тижня Великого Посту. Що стосується святкування, то у кожному регіоні України воно проходить по різному, незмінним залишається лише одне: освячення пасок і крашанок у церкві під час ранішнього Богослужіння.

Здавна на Західній Україні існувала традиція палити шини для того, щоб прогнати злих духів з поселення, яка дійшла і до наших днів. Саме цим розпочалася ніч з 11 на 12 квітня цього року у невеличкому містечку Млинів Рівненської області. Юнаки весь тиждень збирали скати та приносили їх на місце, яке у цьому році було призначене для паління шин. О 11 годині ночі все починається. Велика кількість людей, здебільшого молодь, приходить подивитися на це

захоплююче вогняне шоу. Це подія, яка об’єднає все поселення, адже там люди зустрічаються, спілкуються, знаходять нові знайомства, а так як до самого вогнища підходити не можна, то всі починають танцювати та співати пісні, здебільшого під гітару. Приблизно о 2 годині все закінчується і наступним місцем зустрічі є Михайлівський Собор у Млинові у якому проходить Богослужіння.

Фото: Юлія Ващеня

Привітні, святково вдягнені люди, освячені писанки, крашанки і паски в кошиках, чаруючий запах квітів та весни - все це створює незабутню, чисту та приємну атмосферу Великодня, дарує нам хороший настрій і дозволяє хоч на деякий час трохи відволіктися і забути про невщухаючі події на сході України. Навколо церкви збираються всі: від малого до старого, звучить веселе “Христос Воскрес” і у відповідь відкликається “Воістину Воскрес”. У цьому році млинівчанам надзвичайно пощастило, адже ця ніч була теплою та безвітряною, а тому у кожному кошику горіла свічка і це створювало чарівну атмосферу навколо церкви. Після освячення кошиків всі розійшлися по своїх домівках, де далі продовжили святкувати це велике та чарівне свято Великодня. Текст: Юлія Гладкевич

Фото: www.shukach.com

Напередодні великого християнського свята Пасхи кожен обирає для себе, чим саме для нього стане це свято: завершенням посту, приводом відвідати рідних чи дійсно очищенням духовним. Для мене це завжди було одним із найулюбленіших свят, коли вся родина зустрічається разом і святкує Воскресіння Господнє. Цього ж року я вирішила, що такого тривіального святкування за столом буде мало і відправилась на Всеношну молитву до найближчої церкви. Служба починається об одинадцятій, тож за чверть 11 я вже стою під куполом церкви Миколая Чудотворця у Черкасах. Приміщення відносно невелике, церкву будували довго, але прихожан тут завжди було багато. Більшість людей сповідується, через деякий час з’являється отець Олександр і починає службу. Нічого особливо, по суті, окрім передвеликодніх молитов спочатку не відбувається, а от за десять хвилин до півночі священники виводять усіх людей із храму, зачиняють двері і тут починається, як назвала цю частину одна прихожанка «бігання кругом церкви». Після того, як всі обійшли три рази навколо церкви, і священник прочитав відповідні рядки, лунає перше «ХристосВоскрес», і всі знову заходять до церкви. Тепер уже звучать молитви щодо Христового Воскресіння. Треба зазначити, що усе це дійствомає певне сакральне значення для православних християн. Для віруючої людини

це однин із виявів своєї відданості вірі та її ідеології православ’я. Я, хоч і людина віруюча, але годині так о другій ночі ноги відчувати перестала. Від постійного стояння та тисняви у церкві швидко стомлюєшся, до того ж неймовірно хочеться спати. Виходжу на вулицю подихати свіжим повітрям. На невеличкій лавочці біля церкви блаженно потягують стомлені ноги й інші, хто наважився на Всеношну. Одна із жінок на вулиці зізналась, що минулого року втратила свідомість просто під час служби, тож тепер вийшла на вулицю, аби знову не зомліти. Через хвилин десять повертаюсь, аби мужньо достояти до кінця.

Фото: Анна Донець

Дійство, прямо скажемо, не для слабких духом та нетерплячих. Годині о третій почалось причастя, а родини, що не причащаються почали займати чергу, щоб освятити свої кошики з пасками та іншими стравами. І от нарешті опів на п’яту ночі, чи то б пак уже ранку, усі радісно розходяться по домівках. Хто відсипатися, а хто продовжувати святкувати Воскресіння Христове. Тож, якщо ви, як і я вирішите відкрити для себе щось нове у обрядах православ’я, переконайтесь що ви сильні як тілом, так і духом, аби вистояти у тісному та майже безповітряному, хоч і намоленому, приміщенні. Христос Воскрес! Текст: Анна Донець

РЕКОМЕНДУЕМО

ВсеНАРОДНИЙ фестиваль писанок об'єднав усі регіони України

Інсталяції традиційного великоднього фестивалю у Києві зібрали понад 50 000 писанок зі всієї України

"Великдень на Софії" – таку назву цьогоріч отримав IV Всеукраїнський фестиваль писанок, який стартував 9 квітня на території Національного заповідника "Софія Київська" у Києві. Для того, щоб експонати було зручно оглядати, їх розташували по колу.

Зокрема, із них найбільшу увагу відвідувачів привертає до себе галерея двометрових писанок, які привезли з усіх областей країни для участі у конкурсі “Народна писанка”. Кожній роботі притаманний неповторний авторський стиль, а об’єднує їх присутність у візерунках Богині-Берегині – втілення добра і захисту людини. У зв’язку із ситуацією у країні саме

цей образ став темою фестивалю. Біля дзвіниці розташувалися два намети. У першому – роботи київських школярів, які долучилися до фестивалю, у другому – писанкові композиції із 20 регіонів України.

Будинок митрополита із Софійським собором сполучає традиційний ”Тунель бажань”, прикрашений барвистими писанками червоного, помаранчевого та жовтого кольорів, а неподалік від нього створено “Казковий лабіринт” зі снопів сіна для найменших відвідувачів заходу. Уперше на фестивалі представлені дві триметрові люстри з писанок та увінчана трояндами арка з блакитних крашанок.

Окрім цього, поруч із Брамою Заборовського діє арт-простір, де на майстер-класах народних писанкарів та флористів кияни і гості столиці мають змогу дізнатися про українські сакральні символи, навчитися самостійно створювати візерунки для писанок, робити дряпанки та складати великодні композиції з квітів. “Мені здалося, що на відміну від попередніх років, люди почали ставитися до цієї традиції серйозніше. Наприклад, деякі приносять свої великодні яйця. Та й взагалі, приходять не тільки шкільні екскурсії чи діти задля розваги, а й молодь та їхні батьки,” – поділилася враженнями майстриня з Житомирської області.

На Софійській площі у рамках фестивалю встановили світлодіодну, прикрашену квітами писанку 6 метрів заввишки, яка засвічується щовечора о 19:00. На відкритті заходу організатори розповіли, що це найбільше яйце зі світлодіодів у світі, яке спеціально привезли з Іллічівська. Поряд із ним розташувалися святкові писанкові дерева, дерев'яні торгові ятки великоднього ярмарку та «Гетьманський монетний двір», де карбують монети сучасні українські козаки.

Як повідомляє ініціатор заходу – мистецький проект Folk Ukraine, усі охочі мають змогу відвідати фестиваль до 19 квітня. Вартість вхідного квитка – 10 гривень. Текст і фото: Олена Рябічева

ВРАЖЕННЯ

Великоднє кіно

перевірити, чи здатна я зрозуміти живу іспанську. Вирішено!

Великдень, велике християнське свято. На день передавали двадцять три градуси тепла. День погожий, неначе вже й не весняний, а літній. Виглядаю за вікно: жінки в легесеньких платтячках, чоловіки в футболках і шортах, подекуди з курточкою на перев’язі. Ну, немов і справді літо. Цвітуть абрикоси, повітря насичується цим неймовірним, солодкуватим ароматом, можна побачити як набубнявіли бруньки дерев, які от-от мають показати своє ніжне листячко.

Аби позбутися самотності, я переконала подругу піти разом зі мною, і ми вирушили до кінотеатру «Київ». Виїхали ми завчасно, щоб мати час прогулятися весняним Хрещатиком, поспілкуватися одна з одною, бо ж цим навчанням просто не вистачає часу на живе спілкування, лише оті чати, соціальні мережі…

Зазвичай, у православних прийнято зустрічати Великдень удома разом зі своє родиною. Стукатися напередодні розмальованими чудернацькими візерунками писанками чи просто різнобарвними крашанками, їсти духмяні пасочки, смакувати святкові страви. Та чи то я вже не така православна, чи то вплив тієї погоди, але мені аж ніяк не хочеться всі вихідні просидіти вдома, марно витрачаючи свій час. Кортить вибратися кудись у пошуках чогось нового. І я згадала як минулого тижня, переглядаючи стрічку новин в Інтернеті, натрапила на оголошення про фестиваль під назвою «Тиждень іспанського кіно». «А чому б і ні?!» ― подумала я. По-перше, фільм має певний розслаблюючий ефект, несе в собі естетичне задоволення (хоча, звісно, бувають винятки). По-друге, це нагода підтягнути свою іспанську мову, почути як спілкуються справжні іспанці,

ВРАЖЕННЯ

Так, насолоджуючись променадом, ми поступово дійшли до вулиці Червоноармійська. О сьомій розпочинався сеанс. У запасі залишалося якихось десять хвилин, тому ми поспішили до зали, де нас приязно зустрів контролер. Як на мене, викапаний іспанцем, засмаглий, чорнявий, словом такий, яких у Іспанії називають «moreno». До того ж ще й веселий і запальний. Ми зайшли до зали, що виявилася напрочуд маленькою, але затишною. На мій подив майже усі місця були зайняті. Не думала, що серед українців є цінителі іспанського кіно, але хтозна, може, вони такі ж «цінителі», як і я. Демонстрували фільм «Магнітне дерево». Почувши як з екранів доносяться незрозумілі для мене звуки, я усвідомила, як же добре, що розмови героїв супроводжуються українськими титрами. Стало зрозумілим, що та мова, яку ми вивчаємо в університеті й яку сприймаємо як класичну, офіційну, кардинально відрізняється від мови справжньої, живої. По-перше, говорять вони аж занадто швидко,

як-то кажуть, з запалом. По-друге, через цю небачену швидкість, більшість звуків іспанці ковтають, і можна розібрати лише окремі слова. Тому дякую Господові за те, що існує така річ як титри.

думку, було сказано все. Тим паче, що цей фільм був дебютним для режисера Ізабель де Аугував’є. Не можу пророкувати їй великого майбутнього в кіноіндустрії, та й зрештою, хто я кінокритик, чи що, проте щиро бажаю їй Фільм «Магнітне дерево» нагадав натхнення й успіху в її творчості. мені кінострічки у стилі хоум-відео (чесно кажучи, такий вид зйомки Коли ми вийшли з кінотеатру, мені не до душі). Хоча сюжет досить був уже вечір. На вулиці значно таки непоганий. Розповідається похолоднішало. Люди понадягали, історія хлопця Бруно, чилійця за хто що: хто кофтинки, хто курточки, походженням, якого доля змушувала а хто й пальта. Вітерець же, немов часто змінювати місце проживання збавляючись, роздмухував накидки й роботи. Нарешті він повертається перехожих. Я поцікавилася в до рідного міста. Тут він дізнається, подруги, чи сподобався їй фільм. На що родинний дім виставлений на жаль, він її не вразив. «Мабуть, це продаж. Уся сім’я збирається разом фільм на любителя», ― подумала я. для прощання з рідним місцем. Саме тут Бруно зустрічається зі своїми На зворотному шляху, ми майже не давніми друзями ― Нелою та Хав’єрі. спілкувалися. Я мовчала, поринувши Їх зустріч навіює дитячі спогади: в свій ефемерний світ, вона ж балакала про таку смачну бабусину їжу, про зі своїм хлопцем по телефону. Ми неймовірні пригоди, про «Магнітне розпрощалися, привітавши одна одну дерево», місцеву дивовижу, де друзі, з Великоднем, і на тому розійшлися. будучи малими, проводили більшість свого часу. На тлі цих спогадів Бруно Вечірнє небо було усіяне зорями, закохується у Нелу. І, на щастя, це але місяця видно не було. У кохання взаємне. Дивно, але у фільмі повітрі відчувався запах свіжості. відсутня та, така звична для іспанців, пристрасть. Кінострічка закінчується Я зайшла до квартири, причинивши мальовничою картиною: за собою скрипучі двері. Батьки захід сонця, шелестіння листя сиділи на дивані, переглядаючи «магнітного» дерева, Бруно, Нела якесь художнє кіно. Мама й їх по-дитячому наївне кохання. запропонувала мені повечеряти, чемно відмовившись, я почалапала Аудиторія не зрозуміла, що це був до своєї кімнати, де тихесенько лягла кінець і далі «кіна не буде». Певно, на ліжко, і, вкрившись ковдрою з глядачі очікували чогось більшого, кумедними кошенятами, заснула. думали, що герої мають попадати в обійми одне одного… Одна дівчина, Текст: Анастасія Іванова навіть, обурливо вигукнула: «Это что все! Чё за бред!» Але, на мою

АФІША

P.S.

У дніпропетровську відбувся благодійний великодній концерт

Наталка Гуменюк: Політика не робиться в день виборів

Журналістка "Громадського телебачення" Наталка Гуменюк розповіла про збірку власних репортажів "Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції"

кібердисиденти, бюрократи, ісламісти, атеїсти, колишні й не тільки військові, селяни й городяни,” – зазначила автор.

Благодійний концерт з нагоди святкування Великодня відбувся 12 квітня у приміщенні Дніпропетровського культурного центру за підтримки міжнародного фонду «Крок з Мрією», телеканалу «Надія» та Українського Гуманітарного Інституту.

Сьомого Дня. В Україні музиканти виступали у багатьох містах, удо Дніпропетровська завітали вперше.

Зібрані кошти будуть спрямовані на допомогу у лікуванні дітей із рідкісними захворюваннями. На концерті були присутні близько 100 “Кожен крок назустріч один одному - чоловік різних вікових категорій: від це і є добра справа. І часом потрібен дошкільнят до людей похилого віку. всього лише один крок з надією, тільки зробити його ми повинні всі разом! Це не перший благодійний конСьогоднішнє свято – гарний привід по- церт, який проводиться на Великдарувати надію”, - промовила зі сцени день у Дніпропетровську. У минуорганізатор заходу Тетяна Литвинова. лому році захід за участю народних танцювальних колективів відбувся у На сцені глядачі отримали змогу Палаці дітей та юнацтва, а в позамипобачити виступ двох ансамблів – нулому благодійну святкову виставу «Амбассадор» та «Амадеус». Ці два організували у Театрі Опери і Балету. колективи утворені студентами Українського Гуманітарного Інституту та Текст: Дмитро Демченко Духовної Семінарії церкви Адвентистів

На презентації, яка відбулася 8-го квітня у Центрі візуальної культури, Наталка Гуменюк поділилася своїм досвідом висвітлення подій “арабської весни”. Революційні перетворення на Близькому Сході – тема її щойно виданої книжки. Протягом двох років журналістка, подорожуючи, розпитувала жителів Йорданії, Ірану, Єгипту, Тунісу, Палестини, Сирії, Іраку й Туреччини про їх революційну боротьбу та поствоєнні будні. “Мої герої – це громадські активісти, аполітичні хіпстери, художники, музиканти,

Окрім цього, Наталка Гуменюк акцентувала увагу на тому, що арабський досвід є важливим і для нас. За її словами, “наслідки революцій схожі. Подібність – у деталях. Про них і йдеться у книжці.” Відповідаючи на запитання про українські реалії сьогодення, автор висловила переконання, що “ранні вибори – наша помилка, але наше безперечне досягнення – волонтерський рух, який не дав революції захлинутися.”

“Політика не робиться у день виборів. Думати, ніби зміни прийдуть одразу, - наївно. Однак потроху, хай інколи в ситуації “два кроки вперед, один назад”, система поступається, оскільки не може не слухати громадян,” – резюмувала зустріч журналістка. Текст і фото: Олена Рябічева

З О М

ПО

Є А ИЧ Н

ZERO

Я Л НУ