Переднє слово Олеся Пошивайла Атрибуція кераміки як підґрунтя правдивої історії українського гончарства
роки існування якої збігаються з роками функціонування першої згаданої школи [94, с.47, 48, 49, 50]. В іншій статті на цю ж тему, в одному абзаці тексту йшлося про «Опішнянську керамічну кустарно-промислову школу (1925–1932)», на наступній сторінці – про «Опішнянську керамічну кустарно-промислову школу (1925–1926)», у наступному абзаці – уже про «Опішнянську керамічну кустарнопромислову школу (1925–1933)», ще через абзац – про «Опішнянську керамічну промислову школу (1927–1933)» [91, с.303, 304, 305; див. те ж саме: 92, с.36, 39]. Отже, в одній публікації авторка, без будь-яких пояснень, подала три відмінні хронологічні періоди існування однієї й тієї ж гончарної школи, а періоди існування двох шкіл накладаються один на другий, хоча в містечку ніколи одночасно не існували дві школи. Як тут читачам віднайти правдиву інформацію? Подані вище приклади свідчать про складність візуального атрибутування кераміки. Ця робота вимагає багатьох знань і навичок логічного мислення, урахування багатьох історичних обставин, технологічних прийомів тощо. На жаль, частина сучасних молодих дослідників вважають цю справу достатньо легкою, а тому вільно-довільно, як заманеться, атрибутують твори з музейних колекцій. Особливу ж небезпеку становить багаторазове викидання в науковий обіг однотипних фальсифікованих відомостей. Таким чином створюється значний масив напівправдивої наукоподібної інформації, за якою все важче відокремити зерно від полови, а в наукової громади формується обманливе уявлення про усталеність і обґрунтованість відомостей, багаторазово повторених у різних виданнях. Усе це збиває з пантелику не лише молодих дослідників, але й учених старшого віку. На жаль, на всі подібні публікації активних «дописувачів» у регіональних виданнях керамологічна критика поки що не спроможна адекватно й своєчасно реагувати. АВТОРСТВО КЕРАМІКИ ЯК ФАКТОР ІДЕОЛОГІЧНОЇ БОРОТЬБИ Зі згортанням в Україні процесів українізації на початку 1930-х років окупаційна влада поставила перед більшовицькими партійними осередками ідеологічне завдання – забезпечити «класову чистоту» офіційного народного мистецтва, якому надавали все більшого значення в справі пропаганди переваг соціалізму. Засобом його виконання стало «виведення на суспільну орбіту» новітньої генерації народних мистців. Тогочасне українське народне мистецтво вже не могли представляти майстри, які співпрацювали із земствами. Країною поширилася негласна заборона експонувати на художніх виставках твори старшого покоління гончарів, які отримали фахову освіту в земських гончарних школах і брали участь у виставках дореволюційної доби, організаторами яких були земські органи самоврядування: останні розглядалися як антагоністи більшовицьких органів місцевого самоврядування – «совєтів». «Із завершенням доби українізації та непу збільшується кількість праць, що відзначалися упередженим ставленням до органів самоврядування Російської імперії, – констатувала доцент Кафедри українознавства Полтаської державної аграрної академії, кандидат історичних наук Тамара Шаравара. – …Надалі, чим більше
Українська керамологія • 2007 • Книга III • Том 2
51