Бібліографія українського гончарства. 2006 (с.16 автореф.), «намагалися влаштовували» (слід – «намагалися влаштовувати») (с.112 рукопис), «випалювання неякісного посуду» (слід – «неякісне випалювання посуду») (с.116 рукопис), «печі для випалювання посуду [пропуск] не тільки слобожанські гончарі» (с.145 рукопис), «тривалість служби будівлі» (слід – «довговічність будівлі») (с.148 рукопис), «вивчення гончарства як на державному, так і на регіональному рівнях» (слід – «вивчення гончарства як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях») (с.177 рукопис) тощо. Однак висловлені зауваження аж ніяк не впливають на вагомість і результативність дослідження і мають рекомендаційний характер. Автореферат дисертації адекватно відображає основний зміст, положення й висновки дослідження, яке є завершеною науковою працею. Основні положення та результати роботи
викладено в 11 публікаціях і апробовано на 6 наукових конференціях. За актуальністю теми, науковою новизною, теоретично-практичною цінністю, рівнем опрацьованості матеріалів, аргументованістю висновків, дисертація «Гончарство Слобожанщини в другій половині XIX – першій половині XX століття» повністю відповідає вимогам ВАК України до дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеня кандидата наук, а її автор Людмила Метка заслуговує на присвоєння наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. © Ігор Пошивайло, офіційний опонент, заступник з наукової роботи директора Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара», кандидат історичних наук, 2006
Кандидатська дисертація Людмили Меткої присвячена темі, яка досі викликає зацікавлення в етнологів та культурологів – гончарству та побуту гончарів. Авторка обмежила себе територією Слобожанщини, що не дивно, бо цей край був багатий на гончарські традиції, однак досі ще залишається не до кінця вивченим етнологами. Дисертантка справедливо відзначила у вступі, що «інтернаціоналізація традиційно-побутової культури в Україні, скорочення чисельності осередків традиційних промислів і ремесел, експансія кітчевих виробів, які значною мірою заперечують художньо-естетичні, формо творчі й образотворчі досягнення української культури, актуалізують проблему фундамен-
тального дослідження історичних витоків гончарства як одного із знакових сегментів традиційної культури» (с.5). Варто додати, що дослідження потребують не тільки історичні витоки, а й подальший розвиток цього ремесла, форми його сучасного побутування, точніше – трансформація його із ремесла, яке задовольняло попит населення у будівельних матеріалах, побутових речах, на один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, тому виникає питання: чому авторка вирішила обмежитися лише першою половиною XX століття? Наукова новизна роботи полягає у тому, що авторка зробила вдалу спробу комплекс ного дослідження традиційного гончарства
193