Етнографія гончарства
так вони в мене злітали. А тоді поки так пальці закладеш. О, получилось. То ті кришки було, а вони саме в ходу. Їх як нема, горшка с кришкою, то вона не бере...». Традиційно кухонний посуд у Каневі виготовляли переважно без вушок. Але внаслідок конкуренції гончарі були вимушені доліплювати і їх. Щоправда, доліплювання вушок до посуду уповільнювало його виготовлення. «Швидше зробиш глечика, як ту ручку. А ранше їх не купували, а тоді таки отбили бабів. Плати за ручку дорожче, як за горшок. А ручка, горшка зробив, а глину отдєльно накачав м’якшу і притуляєш, і робиш. Ну, то задержка. Становиш, ручка м’якша за горшка. Горшок видержує ручку, шо зробив, приліпив» [6, арк.14-15]. Орнаментували кухонний посуд дуже просто. Його прикрашали смугою – «мережкою» (мал.11:1, 4) за допомогою фарби з «жовтого каменю», який знаходили на дні яру, товкли, перетирали на порошок, розводили водою. Малювали «до мокрого, пирцем, на крузі» [6, арк.16]. «Ми старалися малювать, оце робить, шоб швидше, не видєлувать, полоску поставив. Перо із куриці, в’яжеться два пера такі не м’які, а такі, шоб стирчали, як перо. Тоді умочаєш, воно ж крутиться, і пішло, скільки тобі полосок треба – три, чотири,
п’ять, а тоді уже, як треба подобне квіточки, умочив, торк-торк, і воно получається, наче птички такі стоять на ньому, по полосках, випалилося, і воно вроді прикрашене» [7, арк.23]. Після випалювання малюнок набував бурого кольору. Іноді малювали білою глиною, але «білим, як малюєш, біле і буде, він не видає краси..., їх не так брали» [6, арк.16]. Над малюванням мисок працювали ретельніше. При цьому використовували різні фарби: зелену, буру, білу, жовту, чорну. Малювали за допомогою «ріжка», куди фарбу наливали ложечкою. Малювали «квіточки», «смужки», поширеною була фляндрівка [8; 11]. Зрізали сформований виріб з кружки «струною», «проволочкою», слідкуючи, «шоб дно оказалося». При цьому зрізали лише «до себе», бо «од себе поваляєш» [6, арк.15]. Сушили в хаті на «п’ятрах» («п’ятрині»), «у печі» (мал.9). «Сушили, ну, як вам сказать, смотря, коли яка глина. Глина буває така, шо на сонці рве. А друга на сонці не рвала, а сушилась повністю на сонці. А уже яка рве, то у холодку сушили. Літом це тіки на воздусі, надворі. А зимою сушили на печі і лежанці» [7, арк.21-22].
Мал.9. Піч у хаті гончаря Олекси Прокоповича Слинька. Канів, Черкащина. Кінець ХІХ століття. Фото Анатолія Щербаня 2002 року. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. Публікується вперше
Укра нський
УКЖ14.indd 33
КЕРАМОЛОГІЧНИЙ Журнал · 4 (14) · 2004
33
17.05.2005 17:41:35