25
- виділення й аналітичний розгляд специфічних формально-змістових компонентів ”жіночої прози”; - дослідження “жіночої мови” на рівні тексту літературних творів (“жіноче письмо”– у лінгвістичному і психоаналітичному аспектах); - вивчення специфіки жіночої/чоловічої сексуальності в літературних текстах; - визначення
особливостей
фемінного/маскулінного
сприйняття
життєвих явищ та їхнє відтворення в літературному жанрі автобіографії (мемуарів) [77, с. 315]. У межах монографії притримуватимемося другого підходу (“виявлення ґендерної природи літературної творчості, її образної системи, що дозволяє точніше зрозуміти ідейний зміст і ментальну природу літератури”), визначеного А. Большаковою у “Літературній енциклопедії термінів і понять” [24, с. 161]. Центрування ‘жіночого” в інших перерахованих напрямах сутнісно суперечить ґендерному підходу, у межах якого життєздатність категорії “фемінності” виявляється поряд з “маскулінністю”. Слушною є акцетована А. Козловим думка про плідність “ного підходу до вивчення літератури, зокрема осягнення ролі суто чоловічих та власне жіночих начал у ній” для пошуків базових принципів гармонії, а не протистояння, відмінності [126, с. 178]. Ґендерний підхід сприяє перегляду і новому прочитанню відомих класичних текстів. Доречне тут міркування М. Бердяєва, який означував питання про стать і любов як ядро світогляду і джерело і руху всієї людської історії, настільки ж важливе, як і проблема смерті і життя. Але це питання “було загнане у підпілля, і тільки художня література відображала те, що накопичувалось у людській душі, виявляла інтимний досвід [17, с. 233]”. Різночасові літературні тексти специфічно відображають еволюцію